Данило Дятель, PhD

Бабин Яр: фальсифікації та спецоперації

Бабин Яр ніколи не трапився, якби після подій Освенціму світ відреагував по-іншому

В. Кантор Голова Опікунської радиЄвропейського єврейського конгресу1

Офіційно німецькі "оперативні групи охоронної поліції та служби безпеки" ("Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD") були створені для виконання завдань з бойової охорони в глибокому тилу окупованих східних територій, насамперед для боротьби з диверсантами/партизанами та проявами антинімецької діяльності; проведення розшукових заходів, арештів; виявлення і ліквідації комісарів і партійного активу (зачисток); захоплення установ, що мають картотеки і архіви тощо. Німецький уряд видав наказ, згідно з яким політичні комісари Червоної Армії проголошувалися відповідальними за ведення совєтами бойових дій, які суперечать нормам міжнародного права2, і оголошувалися нестройовими особами, що підлягають розстрілу на місці. Крім того, за правом військового часу проводилися каральні акції проти цивільних осіб, котрі допомагали партизанам-диверсантам. Дехто стверджує, що айнзатцгрупи створювалися для знищення євреїв, втім це не підтверджено жодним документом або фактом.

Було створено чотири айнзатцгрупи, які розділили між собою фронт за географічною ознакою: А - країни Прибалтики (група армій «Північ»), Б - Смоленськ, Москва (група армій «Центр»), Ц - район Києва (група армій «Південь»), Д - південна частина Україні (прикріплена до 11-ї армії Вермахту). Кожна айнзатцгрупа складалася із штабу, спеціальних команд (зондеркоманд) і оперативних команд (айнзатцкоманд). Айнзатцгрупи комплектувалися із службовців гестапо, поліції і СД. До моменту вторгнення на територію СРСР кожна з айнзатцгруп налічувала до 600 осіб3.

Оперативні команди, які проводили операції проти партизан/диверсантів та каральні акції, доповідали оперативній групі, а та надсилала донесення до головного управління імперської безпеки особисто начальнику Головного управління імперської безпеки обергрупенфюреру СС і генералу поліції Гейдріху4. В Берлині звіти ейнзацгрупп спочатку потрапляли у відділ IV A1 в РСХА. Після сортування звіти напавлялись інспектору таємної поліції, який на основі інформації, що надходила, складав щоденний дайджест (нім. «Ereignismeldung») під назвою "Оперативний звіт про ситуацію в СРСР". Після цього звіти відсилалися керівництву РСХА. Де сьогодні перебувають оригінали оперативних звітів - нікому не відомо, в

1

Бундесархіві в Кобленці зберігаються лише фотокопії - жодних оригінальних документів МВТ5 там взагалі не має. Судячи з фотокопій, оперативні звіти являють собою листи паперу формату А4 із набраним на конторській друкарській машинці текстом без підпису і без зазначення прізвища того хто його складав.

В подальшому оперативні звіти про ситуацію в СРСР будуть скорочено іменуватись «Звіт» із відповідним номером.

Оперативні звіти з Києва

Після захоплення Києва німцями, в місті залишалася чимала кількість диверсантів і підпільників, що діяли дуже активно. 28 вересня 1941 р. у Звіті № 97 Айнзатцгрупа Ц (Einsatzgruppe C) повідомляє:

«Зондеркоманда 4а [діє] одразу зі вступом військ до Києва від 19 вересня. Штаб Айнзатцгрупи прибув 24 вересня. Він зайняв призначений для нього будинок НКВД по вул. 24 жовтня (тепер Жовтневий палац м. Києва, насправді вулиця 25 Жовтня - на честь Жовтневого заколоту 1917, тепер Інститутська – О.Т.). Цього ранку будинок залишено, щоб переїхати до запасного помешкання в колишньому царському палаці. Після вступу військ місто майже зруйноване. На головній вулиці зведено численні барикади та протитанкові загородження. Крім того, є потужні оборонні споруди на терені міста. 20 вересня вибухнула цитадель, і було вбито командувача артилерії та його начальника штабу. 24 вересня — потужні вибухи в штабі польової комендатури; пожежу, що виникла потому, не можна загасити. Пожежа в центрі міста. Багато цінних будинків зруйновано. Досі пожежогасіння не має жодного ефекту. Відсічними вибухами вдалося взяти пожежу під контроль. Пожежа безпосередньо, поблизу цієї канцелярії. Тому довелося евакуюватися. Від вибухів будинок зазнав великих пошкоджень зовні та всередині. Вибухи тривають. Пожежа також триває. Досі виявлено 670 мін в будинках за планом мінування, який розкрито: всі громадські будинки та квартали заміновано, серед них, ймовірно, також будинок, призначений для майбутнього розміщення канцелярії. Будинок обшукано більш ретельно. Під час ці пошуків виявлено та вилучено 60 вибухівок «коктейль Молотова». В Музеї Леніна виявлено 3,5 тонни динаміту, що мали вибухнути за радіосигналом. Неодноразово помічено, що пожежі миттєво перекидаються з будинку на будинок. Як виявилося, жиди зіграли важливу роль. Вважається, що тут мешкає 150.000 жидів. Перевірка цих даних ще неможлива, 1600 [осіб] заарештовано в ході першої акції, вирішено затримати все єврейське населення. Запланована страта щонайменше 50.000 жидів. Вермахт вітає ці заходи ті вимагає рішучих дій. Начальник гарнізону підтримує публічну страту 20 жидів. Більшість працівників НКВД, політкомісарів, партизанських ватажків та партизанів заарештовано. Згідно надійної інформації в Києві [є] винищувальний батальйон НКВД та значна кількість енкаведистів. Цим ранком ворожі плани розкрито. Встановлено контакт з Вермахтом та владою. Взято

2

участь переважно в створенні міської адміністрації. Призначені інформатори. Прибули керівники Зондеркоманди СС та поліції. Докладні повідомлення надійдуть».6

В історичних дослідженнях, публікаціях ЗМІ і промовах політиків часто зустрічається «точна» цифра нібито розстріляних в Бабиному Яру євреїв – 33.771. Саме в «Звіті айнзатцгрупи Ц про ситуацію в СРСР» № 101 від 2 жовтня 1941 р. ця цифра зустрічається вперше:

«29 і 30 вересня 1941 в Києві зондеркоманда 4-а у співпраці зі штабом айнзатцгрупи Ц і поліцейським полком «Південь» стратила 33771 єврея».

В оперативному донесенні (звіті) № 106 вже від 7 жовтня 1941г. про діяльність айнзатцгрупи Ц ця цифра дублюється та повідомляється наступне:

«Через руйнування будинків […] близько 25 тисяч людей залишилися без даху над головою.

Населення розлючене і вкрай вороже налаштоване до жидів, через їх пільговий економічний статус за часів радянської влади. Також може бути доведено, що жиди брали участь у підпалах. Населення очікує адекватної помсти з боку німців. З цією метою, у згоді з міським військового командування, всім жидам Києва було наказано з'явитися в певне місце в понеділок, 29 вересня, на 6 годин. Цей наказ був оприлюднений на плакатах по всьому місту членами знову організованої української міліції. Одночасно усно було повідомлено, що всі жиди Києва будуть перевезені в інше місце. Зондеркоманда 4а спільно зі штабом айнзатцгрупи та двома підрозділами поліційного полку «Південь» стратила 33.771 єврея в Києві 29 та З0 вересня 1941 р.»

Звіт № 111 з Києва від 12 жовтня 1941р.;

«Зондеркоманда 4а в даний час стратила загалом понад 51 000 осіб. Крім спеціальних акцій в Києві 23 і 29 вересня, в яких брали участь два батальйони поліції полка «Південь», всі страти здійснювалися зондеркомандою без сторонньої допомоги. Страчені були в основному жидами; була невелика кількість політичних діячів, а також шкідники і грабіжники».

В цьому донесенні Берліну вчетверте поспіль нагадують про подію 29 вересня і несподівано (через три тижні!) згадують про те що 23 вересня відбувалась утаємничена масштабна акція до якої довелося залучати аж два батальйони поліції полка «Південь». Попередні звіти № 97 та № 106 досить детально описують події що відбувалися в Києві в останню декаду вересня, але навіть натяку не містять про якусь акцію 23 вересня. Цікаво, як в Берліні оцінили таку спізнілу інформацію?

Цифра 31.771 втретє повторюються також і в підписаному нібито шефом гестапо Генріхом Мюллером «Донесенні № 6 про обстановку і діяльність айнзатцгруп охоронної поліції та СД в СРСР (за звітний період з 1 - 31.10.1941)»:

3

«Озлоблена ворожість українського населення до жидів надзвичайно велика, адже вважається, що вони несуть відповідальність за вибухи в Києві. Вони [жиди] також розглядаються як інформатори і агенти НКВС, які розв'язали терор проти українського народу. Всі жиди були арештовані в помсту за підпал в Києві, а всього 33 771 жидів були розстріляні 29 і 30-го вересня»6

Звіт № 128 з Києва від 3 листопада 1941 р.:

«Щодо питань страт, айнзатцгрупою до теперішнього часу були ліквідовані приблизно 80 000 людей. Серед них приблизно 8 000 осіб, визнаних винними у вчиненні протинімецьких або більшовицьких дій.

Інші були ліквідовані у каральних акціях.

Під час найбільш масштабної дії, яка відбулася негайно після заняття Києва, були страчені винятково жиди і повністю їх сім’ї. Утруднення, які виникали через значні масштаби цієї акції, особливо щодо реєстрації [жидів], були подолані в Києві за допомогою стінних плакатів, які оповіщали, що всі жиди повинні зареєструватися для переселення. Спочатку очікувалося, що зголоситься лише від 5000 до 6000 жидів, втім прибули понад 30.000 жидів, які в результаті надзвичайно розумної організації вірили, що вони будуть переселені аж до часу поки не були страчені.

Навіть при тому, що приблизно 75 тисяч жидів були ліквідовані у такій спосіб, тим не менш, стало очевидним, що цей метод не може забезпечити вирішення єврейського питання».6

Процитуємо також доповідну (оригіналу якої так само не існує) представника міністерства окупованих східних областей (Ostministerium) при групі армій «Південь» гауптмана (це звання відповідає званню капітана Радянської Армії) д-ра Ганса Коха, яку він надіслав Райхсминистру А.Розенбергу 5 жовтня 1941 року: «…пожежа у Києві 24 — 29 вересня 1941 р. знищила власне центр міста […] без даху над головою залишилося близько 50 тис. людей; вони сяк-так розміщуються в покинутих помешканнях. Як покарання за явний саботаж 29–30 вересня знищено євреїв міста, загалом (за свідченням айнзатцкоманди СС) близько 35 тис. людей, половина з них — жінки». Це повідомлення не збігається із звітами в кількості погорільців і знищених 29–30 вересня євреїв. Звернемо увагу на цифру в 50 тис погорільців і покарання євреїв «за саботаж». Задамося питанням – в чому саме полягав саботаж євреїв ще до 29.10.1941 якщо в ці дні місто палало і всі зусилля були спрямовані на тушіння пожеж, під час якого загинуло більше 100 німецьких солдат? І що таке «свідчення айнзатцкоманди СС» - це колективна доповідь гауптману? Німці насправді зазвичай висловлюються точно і посилаються на документ або на доповідь конкретної особи. Також викликають подив твердження про те що половина євреїв міста були жінками, адже на той час до Червоної Армії були мобілізовані майже всі чоловіки, навіть підлітки 14-16 річного віку були вивезені в евакуацію як мобілізаційний резерв.

4

«Розумна організація»

В Звіті № 97 від 28 вересня ми читаємо: «Запланована страта щонайменше 50.000 жидів». Проте Звіт № 128 від 3 листопада повідомляє, що німці очікували «на акцію» лише від 5000 до 6000 жидів. Тобто, німці знали, що в місті знаходиться не менше 50.000 євреїв, видали їм наказ під страхом розстрілу з’явитися у певний час у певне місце і сподівалися що наказ виконає лише кожен десятий єврей? Навіщо тоді була потрібна така «розумна організація»? Цікаво, що тоді німці планували в подальшому робити з тими 45-ма тисячами євреями, що не виконали наказ і не з’явилися? Адже після страти першої партії, вони б неодмінно розбіглися і заховалися – і для того щоб їх зібрати знов, вже потрібно було б зняти з фронту не менше ніж дивізію.

Чи може відповідь є набагато простішою – той хто вигадував Звіт № 128 забув або не знав про що йдеться у Звіті № 97?

В цьому Звіті № 128 зазначено, що розстріляні не лише жиди, але й «повністю їх сім’ї». Тобто, відповідно до цього звіту виходить, що серед страчених 33.771 осіб не всі були євреями, адже існувала певна кількість змішаних сімей.

Інформація про «повністю страчені сім’ї» здається дивною, позаяк плакати вимагали з’явитися лише жидам, також показання уцілілих свідків переконують нас в тому, що німці відпускали тих, хто підтверджував своє несемітське походження документами або не був схожий на євреїв.

В Звіті № 128 вказано, що оголошення «оповіщали, що всі жиди повинні зареєструватися для переселення». Але Звіт № 106 стверджує, що в оголошеннях був оприлюднений лише наказ про збір і «одночасно усно було повідомлено, що всі жиди Києва будуть перевезені в інше місце».

До речі, хто і як за один день у палаючому місті, де діяла комендантська година, оповістив не менш як 50.000 євреїв «усно»?

Викликає подив, що в звітах ця «розумно організована» акція 29 вересня лише за один місяць згадується п’ять разів (!) - і кожного разу із розбіжними та плутаними подробицями. Цікаво, що після цього подумали про невідомого автора звітів айнзацгрупи Ц ті, хто читав їх в Берліні? Чи може невідомий автор не підписаних звітів зовсім не для Берліна настирливо розповідає про якесь оголошення?

Впадає в очі, що в донесенні від 28 вересня лише повідомляється про наміри «затримати все єврейське населення», але нічого не говориться що такий наказ вже виданий, адже з логіки розвитку подій в часі – він вже повинен був виданий 28 вересня, позаяк саме цього дня містом нібито були розклеєні оголошення, яким жидам наказано зібратися в певному місці з речами вже наступного дня - 29 вересня о 6 годині ранку (!). Невже німці могли за кілька годин написати і підписати наказ, набрати і надрукувати його в типографії, розклеїти містом та околицями і потім розраховувати що за ніч євреї всього Києва (не менше 50 тисяч як було «заплановано») зберуться з

5

речами на розі двох вулиць? Ви можете уявити собі 50, або навіть 30 тисяч євреїв на розі двох невеликих вулиць? Та ще й з чемоданами, вузлами та іншими речами, що привозяться колясками, двоколками, підводами? Можна однозначно сказати, що там виникла би небувала товкотнеча з непередбачуваними наслідками – хіба німці цього не розуміли? Хіба німці не розуміли, що євреї з усім своїм скарбом, золотом і діамантами будуть вимушені аж з околиць діставатися місця збору напівзруйнованим містом з десятками тисяч безхатченків, яким немає чого втрачати? До речі, мало хто звертає увагу на те, що в місті вже з перших днів окупації діяла комендантська година, тобто на читання оголошення, збори і пересування в євреїв часу взагалі не залишалося.

В оголошенні написано «і околиць» - тобто 28 вересня потрібно було доставити оголошення до безкрайніх околиць Києва, розклеїти їх там (де можна їх розклеїти на околицях – на деревах?), а євреям поспіти їх прочитати, зібратися і вже рано вранці знаходитися на куту вулиць із незрозумілими назвами. І що саме є - ці околиці? Наприклад, хутір Биковня – це околиці чи ні? Де про це дізнатися нещасному єврею? В Звіті № 106 йдеться, що «наказ був оприлюднений на плакатах по всьому місту». А на околицях?

Ця логістична операція, підготовка до неї і звітування аж ніяк не нагадують знаменитий німецький підхід до організації справ…

В донесенні від 28 вересня також зазначається «Вважається, що тут [в Києві] мешкає 150.000 жидів. Запланована страта щонайменше 50.000 жидів». Втім через 10 днів донесення № 106 уточнює «В даний час немає точних даних щодо національного складу населення Києва. Кажуть, що число жидів було близько 300 тисяч… Остаточні результати будуть доступні в десять днів. Тимчасово призначена міська адміністрація почала відразу ж реєструвати всіх жителів Києва». Коли 10 днів з лишком минулося, в донесенні № 6 від 28 жовтня було повідомлено: «всі жиди були арештовані, … а всього 33 771 жидів були розстріляні». До кінця вересня жидів не арештовували, але 33 771 вже розстріляли. Чому ж не повідомляється скільки жидів було зареєстровано і скільки заарештовано?

Виходить, в жовтні жидів лише заарештовували і не розстрілювали, чим був порушений наказ про страту «щонайменше 50 000 жидів»? Чи 33 771 – це всі жиди що залишалися в Києві? Тоді яких «всіх жидів» заарештовували? Де їх утримували, адже це більше 10 тисяч осіб?

Чому в донесенні командир айнзатцгрупи поміж іншим інформує свого безпосереднього начальника про те що заплановано стратити «щонайменше 50.000 жидів», але навіть не вважає за потрібне вказати хто саме наказав йому полишити боротьбу із диверсантами, якими був насичений Київ і які саме в цей час завдавали відчутних втрат німцям, щоб здійснити масове вбивство мирних людей, якого ще не було в історії людства? Чи є можливими такі дії в управлінні імперської безпеки? Чи є можливим недотримання керівництвом айнзатцгрупи наказу Райхсминистра

6

окупованих районів Сходу А.Розенберга від 23 серпня 1941 р. «Про порядок винесення вироків про страту осіб, що не підкорюються окупаційним властям», яким чітко визначено, що смертні вироки правомочні виносити лише спеціальні військово-польові суди за результатами судочинства у справах про порушення правового режиму на окупованій території СРСР?

Якщо уважно читати ці дивні звіти – можна знайти ще багато нелогічних і незрозумілих речей. Наприклад, в донесенні № 6: «Всі жиди заарештовані, загалом — 33.771 єврей — і страчені 29 та З0 вересня. Золото, коштовності та одяг зібрано та передано в розпорядження об'єднання Націонал-соціалістичного постачання для забезпечення фольксдойчів, а частину віддано призначеній міській адміністрації для роздачі бідному населенню». Кількість страчених євреїв вказана до єдиного (що дуже дивно за такої жахливої логістики), а от кількість захоплених в євреїв цінностей не вказується навіть приблизно: «щось зібрали, а потім дещо тим віддали, і трошки іншим вручили…». Скільки саме? Хто вирішував куди передавати трофеї, що коштують не один мільйон дойчмарок? Адже там лише вага золота вимірювалася сотнями кілограм, якщо не тонами. Хіба так могли вдіяти і звітувати педантичні німці?

Спростування того що «всі жиди були заарештовані» можна знайти у багатьох джерелах, зокрема в численних спогадах самих євреїв, які навіть стверджують7, що в Києві весь період окупації діяли декілька єврейських трудових таборів – на Керосинній 5, на Інститутський 4, на території Лаври тощо, в яких знаходилося декілька тисяч євреїв - але до цього питання ми повернемося пізніше. У «донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 р., тобто в середині жовтня, коли нібито всіх євреїв Києва вже розстріляли, також згадується єврейський табір:

«26 вересня поліція безпеки почала свою діяльність в Києві. В цей день сім груп по допиту ЗК зондеркоманди 4а приступили до роботи в таборі для цивільних ув'язнених, в таборі для військовополонених, в жидівському таборі і в самому місті».

У Звіті № 97 написано: «Запланована страта щонайменше 50.000 жидів. Вермахт вітає ці заходи та вимагає рішучих дій. […] Цим ранком ворожі плани розкрито. Встановлено контакт з Вермахтом». Спочатку хтось розповідає «Вермахту» про надсекретні заходи СД, той їх «вітає», і лише після того ранком 28 вересня з «Вермахтом» встановлюють контакт, хоча СД почала свою діяльність у Києві ще 26 вересня? І хто такий «Вермахт» - його звання, посада? Чи міг таку белетристику написати скрупульозний німець та ще й зі спецслужби? «Контакти з Вермахтом» виглядають дуже дивними й через те що оперативне керівництво айнзатцкомандами, що діяли у відповідному оперативному районі армій Вермахту, здійснювали командувачі цих армій.

Із донесення також зрозуміло, що у подіях 29 вересня Вермахт участі не брав.

7

Читаємо Звіт № 97 далі: «Згідно надійної інформації в Києві [існує] винищувальний батальйон НКВС та значна кількість енкаведистів. […] Більшість працівників НКВС, політкомісарів, партизанських ватажків та партизанів заарештовано». Яким чином автор звіту зробив висновок про «більшість», якщо в Києві ще орудують цілий винищувальний батальйон НКВД та «значна кількість енкаведистів»? Чому автор не вказує точну кількість заарештованих на відміну від нібито розстріляних євреїв? Знову белетристика…

Судячи із звітів, знищення євреїв було основною функцію айнзацгрупп, але як не комічно це виглядає, знов таки із звітів випливає, що таємна поліція за весь час так і не спромоглася встановити скільки євреїв перебувало у місті…

Можливо в німців насправді все було як завжди гаразд із пам’яттю, логікою, логістикою, плануванням, секретністю та з реєстрацією населення і цінностей - а всіх цих вражаючих нестиковок припустилися зовсім не німці?

В цьому дослідженні ми лише звернули увагу на істотні логічні та часові нестиковки в звітах та на нав’язливе анормальне згадування в них числа 33.371 знищених євреїв. Втім, історики, зокрема вже згаданий Карлос Портер, переконливо довели, що і за багатьма іншими ознаками ці документи без підпису є цілковитою підробкою. Німецький історик Удо Валенді здійснив докладний лінгвістичний аналіз текстів звітів айнзатцкоманд і знайшов там чимало випадків невірного вживання слів, стилістичних помилок і ляпсусів у застосуванні фразеологічних зворотів8. На думку дослідника, таких мовних помилок могла припуститися лише людина, котра не знайома з особливостями німецької мови і не перебувала тривалий час в німецькомовному середовищі. Тобто німець ніколи не зробив би таких помилок, отже звіти створював не німець. Також Удо Валенді звертає увагу на відсутність певних суто німецьких букв в шрифтах, якими були надруковані звіти, що є просто неможливим, якби вони друкувалися на німецьких друкувальних машинках.

Надлюдини з айнзатцгруп

У 1949 році німецький генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн постав перед британським військовим трибуналом, оскільки, як командувач 11-ї німецької армії, він був звинувачений у співучасті у вбивствах, скоєних у Криму айнзатцгрупою "Д". Адвокат Манштейна, британський юрист Реджинальд Пейджет, пише в своїх мемуарах наступне:

"Мені здавалося, що твердження СД [у звітах айнзатцгруп] були абсолютно неправдоподібними. Підрозділи зі ста чоловік з вісьмома автомобілями доповідали про вбивство 10-12 тисяч жидів за два-три дні. Вони не могли посадити в одну вантажівку більше, ніж 20-30 жидів, які - не варто забувати - думали, що їх переселяють, і брали з собою свої речі. Навантаження, шлях довжиною як мінімум 10 кілометрів, розвантаження і зворотна дорога відняли б години півтори-два. Взимку в Росії дні короткі, а

8

вночі вони не їздили. вбивство 10 тисяч жидів зайняло б щонайменше три тижні.

В одному з випадків нам вдалося перевірити ці цифри. СД стверджувала, що в листопаді вони вбили 10.000 сімферопольських жидів, а в грудні вони доповідали, що Сімферополь очищений від жидів. Шляхом ряду перехресних перевірок нам вдалося встановити, що вбивство сімферопольських жидів мало місце в один-єдиний день, 16 листопада. У Сімферополі був лише один підрозділ СД. Місце страти знаходилося в 15 кілометрах від міста. Розстріляних не могло бути більше 300 чоловік, причому, швидше за все, не всі 300 людей були жидами; це була різношерста група людей, яких підозрювали у підривній діяльності. Подія в Сімферополі набула широкого розголосу, оскільки про неї повідав [...] свідок звинувачення, австрійський капрал на ім'я Гаффі, який стверджував, що, коли він був ординарцем, він чув, як на одному зібранні інженерів говорили про антижидівські заходи, і що він проходив повз місця розстрілу під Сімферополем.

В результаті ми [адвокати Манштейна] отримали велике число листів і змогли викликати кількох свідків, які жили в одному кварталі з жидівськими родинами і які говорили також про богослужіння у місцевій синагозі і роботі жидівського ринку, де вони купували ікони і всякі дрібнички - як до відходу Манштейна з Криму, так і після.

Не було жодних сумнівів, що жидівська громада в Сімферополі продовжувала діяти цілком відкрито, і хоча деякі з наших свідків чули чутки про ексцеси, скоєних СД в Сімферополі по відношенню до жидів, було очевидно, що тамтешня жидівська громада не знала про якусь особливу небезпеку".12

Чисельність айнзатцгруп спочатку становила лише 3,000 чоловік, втім це не завадило німецькому історику Хайнцу Хене глибокодумно зауважити: "Посланці смерті Гейдріха приступили до своєї страшної місії: три тисячі людей почали полювання за п'ятьма мільйонами радянських жидів".13

Ізраїльський "мисливець за нацистами" Ефраїм Цурофф також зробив серйозні підрахунки:

"Айнзатцгрупи [...] складалися в цілому приблизно з трьох тисяч осіб [...] Цим підрозділам потрібно було покривати величезну територію, що простягалася від передмість Ленінграда на півночі до Азовського моря на півдні, - фронт протяжністю в сотні кілометрів [...] Засоби для виконання цієї мети [знищення всіх жидів], що були у них в наявності, складалися в більшості випадків зі звичайного вогнепальної зброї -. автоматів, гвинтівок і пістолетів. [...] Тим не менш, незважаючи на таку обмеженість [в засобах], а також на те, що на такій великій географічній території доводилося діяти відносно невеликій кількості людей, айнзатцгрупи за 15 місяців вдалося знищити приблизно 900,000 жидів ".14

Необхідно зазначити, що в айнзатцгрупах на 1 тис. чоловік доводилося приблизно 350 есесівців, 150 шоферів і механіків, 100 членів гестапо, 80 співробітників допоміжної поліції, 130 співробітників поліції порядку, 40-50

9

працівників кримінальної поліції і 30-35 співробітників СД. Туди входило також певне число перекладачів, радистів, телеграфістів, господарчо-управлінських працівників і жіночий персонал, який був потрібен для якихось оперативних потреб (від 10 до 15 на групу). Керівний персонал складався, природно, з гестапівців і невеликої кількості співробітників СД і кримінальної поліції.

Напевно, ортодоксальні історики уявляють собі членів айнзатцгруп такими собі надлюдинами, які в перервах між боями з десятками тисяч добре підготовлених радянських диверсантів встигали миттєво знищувати десятки тисяч євреїв. Пізніше ці надлюдини в невідомий сучасний науці спосіб спромоглися також в надзвичайно короткий термін позбавитись від усіх слідів масових вбивств.

Ще в 1988 році один з найвідоміших експертів з айнзатцгруп, аж ніяк не ревізіоніст, німецький офіційний історик Ганс Генріх Вільгельм (Hans-Henrich Wilchelm), заявив, що він не впевнений в тому, що цифри із звітів айнзатцгруп, відправлених до Берліна, відповідають істині. Але ті звіти - єдиний підручний «доказ», тому на них й посилаються при підрахунках числа вбитих жидів. Вільгельм попередив своїх колег:

"Якщо нестатична надійність [цих звітів] не вище [ніж їх низька надійність щодо цифр], що може бути підтверджено тільки шляхом порівняння з іншими джерелами з того ж регіону, то буде дуже розсудливо, якщо в майбутньому історичні дослідники стануть поменше використовувати джерела СС".11

Які «інші джерела» підтверджують зазначене в звітах айнзатцгруп число 33771 розстріляних жидів? Дослідник Г.Тідеманн в своїй книзі «Бабин Яр: Критичні питання та коментарі»10 здійснив значну роботу досліджуючи всі існуючі джерела, зокрема показання свідків (котрих, насправді, виявилося небагато, хоча події відбувалися у величезному місті) і повідомлення у ЗМІ. Він дійшов до висновку, що вони надто суперечливі, інколи попросту неймовірні, а наявні там значні розбіжності не дозволяють вважати їх достовірними. Г.Тідеманн зауважує, що в Бабиному Яру ніколи не проводилися криміналістичні експертизи і що не існує жодного «матеріального» доказу існування передбачуваної «трагедії Бабиного Яру»: залишків тіл, боєприпасів, кам’яних пліт, з яких нібито будували груби для спалювалися трупів, решіток, попелу тощо. Втім, існує беззаперечний доказ, що за часів німецької окупації в Бабиному Яру не робилося аніяких захоронень – це доводить аерофотозйомка «Люфтаффе», яка чітко показує відсутність будь яких слідів масових страт.

Нищення Києва більшовиками в 1941 р. привернуло увагу світової громадськості - і на початку жовтня окупаційна влада запросила до міста групу закордонних журналістів, яким надали можливість пересвідчитися у більшовицьких руйнаціях. Третього листопада американський часопис "Лайф" подав ілюстрований репортаж з Києва, де йшлося про пожежі на Хрещатику і висадження в повітря будівель, але ні слова - про Бабин Яр. Фото

10

оголошень також не було, хоча їх зміст обов’язково привернув би увагу західних журналістів, майже всі з яких були євреями.

Багато хто вважає «надійним» матеріалом повідомлення Надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх спільників (далі – НДК) у м. Києву. Історики застерігають від однозначного трактування матеріалів НДК, чия власна історія досі також не досліджена9. Зокрема, неможливо однозначно оцінити вплив на результати дослідження місцевих органів КПРС і держбезпеки, які тісно співпрацювали з комісією і мали особисту зацікавленість в спотворенні і приховуванні багатьох фактів. Повідомлення НДК мали декларативний характер та неприховану пропагандистську спрямованість, а хід «розслідування» був наперед жорстко зумовлений, тенденційний і упереджений, все робилося нашвидкуруч, без криміналістичних досліджень та експертиз. Висновки НДК щодо Бабиного Яру також є поверховими, не підкріпленими результатами ексгумації трупів та чітким обґрунтуванням причин, часу і місця смерті саме 100 000 радянських громадян, про яких йдеться в повідомленні. Хоча комісія почала свою роботу чи не наступного дня після звільнення Києва від німців, матеріали її роботи стосовно Бабиного Яру ґрунтуються лише на неперевірених заявах свідків, що більше нагадують чутки, які за інших умов було б неважко спростувати. Зважимо й на те що матеріали для комісії постачав НКВС, який міг вибити будь-які показання і сфальшувати будь-який матеріал. В повідомленні комісії по м. Києву німцям легко приписали 68 тис. жертв в Дарницькому лісі (сьогодні про цю цифру вже ніхто не згадує), що дає чітке уявлення про достовірність цього джерела.

Нагадаємо, що у відповідності з інструкціями НДК у місячний термін після звільнення радянських територій повинна була складати акти безпосередньо на місцях скоєння злочинів і точно відображати скоєні злочини – насильства, звірства, пограбування, руйнування та інші злочинні дії. Акти складалися на підставі заяв громадян, опитування потерпілих, свідків, медичних експертиз та огляду місця скоєння злочину. До актів додавалися всі документи та матеріали, що мали відношення до конкретного факту: протоколи опитування громадян, заяви, висновки медичних експертів, фотознімки, німецькі документи тощо.

Щодо Бабиного Яру, до акту НДК крім заяв декількох громадян долучені досить характерні фотознімки, які наявне свідчать проти розповідей про скоєння там масових страт та масштабного спалювання трупів. Ці фото були зроблені через місяць після того як у Бабиному Яру нібито було вчинене найбільше в світі спалення трупів - отже там повинні були б знаходитися величезні відкриті могили та димитися залишки гігантських вогнищ. Але ми скрізь бачимо незайманий пейзаж і затишні стежинки, які пролягають дном недоторканого Бабиного Яру.

Втім, у матеріалах роботи НДК рясно представлені фотографії ексгумації декількох братських могил що знаходилися не в Бабиному Яру, а в ста п'ятдесяти метрах від огорожі виправно-виховного табору Сирець у Києві

11

В наказі відсутня дата, як його виконати? Фальшивка? Нібито всіх жидів вже розстріляли 29.IX.1941? Скільки людей було відправлено в «жидівський табір» на вул. Керосинній (тепер Шолуденка)?

(він мав жіноче та чоловіче відділення). Загалом там було поховано 628 осіб, що вмерли, але не були вбиті у цьому таборі за два роки німецької окупації.

Потрібно визнати: вже неможливо назвати точну кількість загиблих в Бабиному Ярі, але цілком можливо відтворити справжній хід подій і максимально наблизитись до реальної кількості. Однак цього чомусь не прагнуть саме ті, хто постраждав «більше за інших».

Зайва одиничка

Г.Г.Вільгельм звернув увагу на те, що один із Звітів був грубо підроблений шляхом додавання одного нуля – і це збільшило кількість жертв від 1134 до 11034 чоловік15. Якщо відкинути одиничку від цифри 33.771, то отримана цифра - три тисячі – дивним чином спливає в (можливо в белетристичних) матеріалах допитів автора Донесення №6 шефа Гестапо Генріха Мюллера:

"- Хіба не було 30 000 жидів, вивезених за місто і розстріляних СС?- Ні. Українська поліція, дозвольте мені повідомити вам, заради

власної розваги розстріляла близько 3000 жидів. Хтось додав зайвий нуль. Начальник поліції був пізніше нами розстріляний.

- За вбивство жидів? - За неузгоджені з владою вбивства." 16

Звіт № 97:

«Неодноразово помічено, що пожежі миттєво перекидаються з будинку на будинок. Як виявилося, жиди зіграли важливу роль».

Звіт № 106:

«Населення розлютоване і вкрай вороже налаштоване до жидів, через їх пільговий економічний статус за часів радянської влади. Також може бути доведено, що жиди брали участь у підпалах. Населення очікує адекватної помсти з боку німців».

Донесення № 6:

«Озлоблена ворожість українського населення до жидів надзвичайно велика, адже вважається, що вони несуть відповідальність за вибухи в Києві. Вони [жиди] також розглядаються як інформатори і агенти НКВС, які розв'язали терор проти українського народу.

В цьому місці варто згадати про практику масових розстрілів НКВС

політичних в'язнів у тюрмах України перед відступом в 1941 році. Лише на

12

Західній Україні протягом кінця червня - початку липня 1941 року було страчено близько 24 тисяч людей. Як завжди, радянська пропаганда намагалися "повісити" всі ці злочини на нацистів, але місцеве населення добре знало виконавців і причетних до злочинів осіб. Після того як Червона Армія залишала міста німцям, місцеве населення інколи вдавалося до безжальних погромів, в яких загинули тисячі жидів. Як правило погроми починалися після побачених в тюрмах гір трупів, що залишали після себе НКВС. Німці ставали на сторону жидів, доволі жорстко спиняли вияви народного гніву і намагалися якомога швидше сховати жидів в охоронюваних гетто.

Штаб Айнзатцгрупи Ц в Києві спочатку квартирувався в колишній будівлі НКВС. Німці відчинили там підвали, які були вщерть заповнені скривавленими трупами, що почали розкладатися. Нквсівці також скидали трупи у наспіх викопану поруч яму. Кияни мали страшну нагоду побачити "роботу" радянських катів (відсоток євреїв серед яких був непропорційно високим). Німецька влада оголосила, щоб люди приходили впізнавати трупи - багато киян знайшли там своїх розстріляних радянськими катами рідних.

Можна припустити, що родичі тисяч закатованих в підвалах НКВС і 25 тисяч «розлютованих і вкрай вороже налаштованих до жидів» безхатченків намагалися повторили в Києві погромний сценарій Львова, Кремінця та багатьох інших міст України.

Можливо саме тому євреї, котрих підозрювали в підпалах будинків і «розглядали як інформаторів і агентів НКВС, що розв'язали терор проти українського народу», і які вже отримали «усне повідомлення», дружно, швидко і без примусу (це відмічають всі) прямували в бік залізничної станції «Лук’янівка-Товарна», звідки німці обіцяли вивезти їх подалі від гніву людського? В цьому випадку цілком логічно, що для наведення порядку, запобігання хаосу і паніці при посадці, а також для попередження розправ та мародерства поліція охороняла підходи до станції. Цілком можливо, що 29 вересня не всі жиди дісталися місця збору біля станції, тому слід більш уважно віднестися до інтерв’ю Генріха Мюллера.

Візьмемо до уваги й інформацію академіка В.Литвина, котрий пише, що «з 28 вересня по 3 жовтня були розстріляні 3 тис. євреїв-військовополонених, яких зібрали у таборі на вул. Керосинній»17. На жаль, В.Литвин не вказує, звідки він отримав такі дані, а ми зазначимо, що відповідно до раніше згаданого наказу, німці ліквідовували лише комісарів Червоної Армії, серед яких було багато євреїв. Щодо розстрілу військовополонених і приписування нуля, наведемо сумнівну цитату з так званого «роману-документу» агента КДБ А.Кузнецова «Бабин Яр», на який люблять посилатися ортодоксальні історики: «Стали водити за межі яру: в сусідній протитанковий рів метрів двісті довжиною. Він виявився доверху набитий трупами командирів Червоної Армії - це ув'язнені зрозуміли за формою, польовим сумкам, біноклям. Їх було, напевно, тисяч двадцять п'ять – тридцять».

13

50 тисяч мирних радянських євреїв

Дослідниця Т.Тур наводить інформацію, що в ті дні німці вивезли з міста 50.000 людей (чи це не ті 50.000 євреїв із Звітів №№ 97 і 111?). Вона заявляє, що наприкінці вересня 1941 р. євреїв вивезли з Києва з залізничної станції «Лук'янівка-Товарна», яка знаходилася неподалік від Бабиного Яру, і вважає першочерговим завданням істориків - знайти місця, куди німці вивезли з Києва єврейських жителів і дослідити їх подальшу долю18.

14 листопада 1941 Жидівська телеграфна агенція (JTA) передала побудоване на чутках повідомлення:

"Десь в Європі (Somewhere in Europe).

П'ятдесят дві тисячі євреїв, в тому числі чоловіки, жінки і діти, були безжально і планомірно страчені в Києві після нацистської окупації української столиці, - згідно з інформацією, отриманою сьогодні JTA з бездоганних джерел.

Доступні подробиці посвідчують, що жертви загинули не в результаті погромів натовпів, а були методично, нещадно вбиті відповідно до холоднокровної нацистської політики знищення євреїв. Подібні заходи, хоча й у менших масштабах, відбувалися і в інших завойованих містах.

Інформація, що доступна в дипломатичних кварталах, показує, що продовження депортації євреїв до Польщі з Німеччини та окупованих німцями територій, призводить до масових самогубств серед німецьких євреїв. У Берліні лише 250 євреїв покінчили життя самогубством протягом одного дня після отримання повідомлення про депортацію. Депортовані кажуть, що вони можуть взяти з собою 100 марок кожен, але на вокзалі їх зобов'язали виплатити 90 марок за перевезення і, таким чином, залишається десять марок, які номінально дорівнюють $ 4.00."19 (згадаємо Звіт № 111 від 12 жовтня – «страчено загалом понад 51 000 осіб»)

Вже 19 листопада 1941 р. московська газета "Известия" на останній сторінці серед другорядних повідомлень написала: "Як повідомляє кореспондент агентства "Оверсис Ньюс" з одного пункту в Європі, з достовірних джерел отримані відомості, що німці в Києві стратили 52 тисячі жидів - чоловіків, жінок, дітей"20.

26 листопада 1941 року друкований органі Наркомату оборони газета «Красная звезда» в статті «Що відбувається в Києві» повідомляє (за радянських часів будь-яка публікація в центральній пресі набувала значення документа):

«радянські громадяни, котрі вирвалися з Києва, повідомляють про страшну різанину і погроми, вчинені тут німецькими загарбниками. […] За декілька днів вбито і розшматовано 52.000 чоловіків, жінок, старих і дітей. Це - не лише євреї».

Яким чином радянські громадяни, що вирвалися з Києва, отримали точну цифру з секретних звітів таємної поліції?

14

31 грудня 1941 року JTA повідомляє:

«… на додаток до знищення практично всього жидівського чоловічого населення Києва за звинуваченням у тому, що жиди, які залишилися в місті були "радянськими шпигунами і партизанами", нацистське військове командування наказало ув'язнити тисячі жидів на замінованій ділянці кладовища. Жертви, більшість з яких жінки, були підірвані вибухами мін. Ті, хто вижив, були добиті німецькими солдатами з кулеметів (попередні повідомлення оцінювали, що 52000 жидів вбили в Києві як тільки нацисти захопили місто)».

Виявляється перед тим знищували лише чоловіче жидівське населення.

В офіційній ноті народного комісара (міністра) закордонних справ СРСР В.Молотова від 6 січня 1942 року повідомлялося, що в Києві «за кілька днів німецькі бандити вбили та розшматували 52 тис. чоловіків, жінок, старих та дітей, безжально розправляючись з усіма українцями, росіянами, жидами, які чимось виявили свою відданість радянській владі […] радянські громадяни описують вражаючу картину однієї з цих масових страт: на єврейському кладовищі м. Києва було зібрано велику кількість євреїв…».21 Отже, це відбувалося на єврейському кладовищі?

Цифра 52.000 дивним чином спливає і в повідомленні Надзвичайної комісії з розслідування злодіянь фашистів на окупованій території, що було надруковане в газеті «Известия» 29.02.1944 :

«Страшна різанина і погроми були учинені німецькими загарбниками в українській столиці - Києві. За кілька днів німецькі бандити вбили і розшматували 52 000 чоловіків, жінок, старих і дітей, безжально розправляючись з усіма українцями, росіянами, євреями, які чим-небудь проявили свою відданість радянській владі».22 Євреї знаходяться лише на третьому місці, але варто звернути увагу на сакраментальну фразу «чимось виявили свою відданість радянській владі» - навіть радянська пропаганда визнає, що німці не розстрілювали «за етнічною ознакою». Із звітів випливає, що тими днями німці саме розстрілювали диверсантів, комісарів, нквдістів, мародерів та інших злочинців.

Складається враження, що майже обрядова цифра в 52 тисячі, яка ледве не одночасно з’явилася в звітах, JTA і радянський пресі, походить з єдиного джерела…

Повертаючись до звітів - для декого є загадковою поява в матеріалах НДК числа 33.771 знищених євреїв. Для голови Єврейської ради України (об’єднання єврейських товариств в Україні) І.Левітаса такий неймовірний збіг є «загадкою в загадці». Ілля Левітас в 1993 р. статті «Нерозгадані таємниці Бабиного Яру» в тижневику «Еврейские вести» так пише про своє збентеження:

«Як бачимо, кількість жертв зростає. Однак Надзвичайна комісія з розслідування злодіянь фашистів на окупованій території, яка почала свою

15

роботу одразу ж після визволення Києва, знову подала кількість жертв з німецькою точністю — 33771 осіб. Як це число потрапило 1943 року до Надзвичайної комісії — теж загадка. Те, що ця цифра знову збіглася з точністю до однієї людини в наших даних і в даних окупантів, — це вже «загадка в загадці».

Разом із ним дивується київська газета «Факти»:

«Дані про страчених у Бабиному Яру євреїв з повідомлення Надзвичайної державної комісії про руйнування і звірства, скоєні фашистськими загарбниками у Києві від 29 лютого 1944 року, дивним чином збіглися з даними оперативних донесень Айнзатцгрупи "Ц" - 33 771 осіб».23

Але ми натрапляємо на ще більш загадковий збіг. Перша інформація про масове вбивство євреїв у Києві надійшла на Захід зі Львова - 13 листопада 1941 р. польський підпільник на псевдо Краков’як передав звідти радіограму № 346-КК . Її прийняли і розшифрували в Стамбулі, звідти її ретранслював агент (чи радіопередавач) «819 Selim». 17 листопада радіограму в Лондоні отримав польський уряд в екзилі. В радіограмі називалася кількість страчених євреїв що майже збігалася із цифрою у звітах — 35 тис!

«Німці і українці вбивають тисячі жидів: у Києві розстріляли 35000, близько 3000 маленьких дітей українці вбили кийками».

Втім, того що побачив Краков’як зі Львова, чомусь не помітило потужне комуністичне підпілля у Києві, яке здійснювало у місті розвідувально-диверсійну діяльність і через законспіровані радіопередавачі регулярно передавало на Велику землю детальну інформацію, зокрема про німецький терор стосовно киян. Про масове винищення у Києві десятків тисяч людей розвідники не повідомляли, хоча їхній штаб знаходився на Лук'янівці, поряд з Бабиним Яром.24 Цікаво, що київський підпільник Іван Кудря за свою діяльність отримав звання Героя СРСР, а от Краков’як – ні.

Виникає питання: чому українські історики залюбки посилаються на сумнівні копії звітів, що знаходяться бозна де, і не досліджують оригінали з архівів комуністичного підпілля, що перебувають прямо під їх носом?

А от місцевість Бабин Яр вперше була названою місцем страти у статті «Київ», написаній Іллею Еренбургом з нагоди першої річниці окупації Києва («Красная звезда» 27.IX.42 р.) згадується так:

«Год назад на кладбище в Бабьем Яру расстреляли пятьдесят пять тысяч киевлян. Расстреливали из пулеметов. С тех пор не проходит дня без казней. На стенах города можно прочитать: «За акт саботажа германскими военными властями расстреляны 300 преступников. В Дарнице недавно повесили двух женщин за укрывательство красноармейцев».

Декому може показатися дивним, що «найстрашнішій різні» за всю історію людства приділено стільки ж уваги скільки й страті двох жінок. Але це не випадковість - така техніка фактографічної правдоподібності, коли пропагандистські повідомлення немов би «упаковуються» в достовірні фактичні відомості і дані, зазвичай використовуються в пропагандистських

16

Так виглядають негативні копії ЗА в архівах

спецопераціях для прив’язки брехні до справжніх подій. «Радянський Геббельс» - Еренбург добре володів цим прийомом.

Де знаходяться оригінали звітів?

Спірною є не лише достовірність інформації, що міститься у звітах, але й справжність самих звітів, адже деякі дослідники прямо говорять, що таємні звіти Einsatzgruppen, з яких взяте «магічне число», є однією з багатьох совєтських або союзницьких підробок. Підробити звіти було дуже просто – машинописний текст, використання паперу без бланків і підписів надавало широкі можливості для створення будь-яких текстів. В переможців після 1945 року існувала безліч можливостей для такої підробки, а також кваліфікований персонал, в якиго на руках перебували справжні документи РСХА і друкарські машинки.

Оригіналів звітів айнзатцгруп, які нібито були знайдені совєтами в якісь соляній шахті25, ніхто й ніколи не бачив. В архівах знаходяться лише негативні фотокопії "завірених копій", котрі навіть за оформленням надто далекі від того, щоб вважатися "оригіналом" – на звичайному папері без бланку наявний лише друкований текст і відсутні підписи, печатки, реквізити або рукописні маркування будь-якого виду. Відсутній навіть традиційний для всіх німецьких документів державний символ - орел із свастикою в дубовому вінку в кігтях.

В тих псевдодокументах сумніви викликали не лише повідомлення з Києва. Так, згідно із звітами, в Катинському злочині винні німці26. У звітах стверджується, що німці вбили там чи то двадцять дві тисячі27, чи то дванадцять тисяч людей.28

Дослідник Карлос Портер зауважує, що в них жодного разу не зустрічається «ß» (так звана гостра «S») - стандартна буква в німецькому алфавіті, тому багато слів у звітах написано «не як у німців». Наприклад, "Einfluss" повинен бути написаний як "Einfluß", а "Massnahmen" повинен бути написаний як "Maßnahmen". Він пише:

«Важко уявити носія мови німецької мови, що ніколи не використовує гострий S [тобто ß] за будь-яких обставин взагалі. Однаково важко уявити друкарську машинку обладнану умляутами, але не гострим “S”. Згадаємо, що посвідчення особи Джона Дем'янюка було також без гострого “S”».29

17

Місцезнаходження так званих "оригіналів документів" є цілковитою таємницею. Документи, що використовувалися на Нюрнберзькому процесі як докази, складалися, здебільшого, з "фотокопій" зроблених з "копій". Багато з цих "оригінальних документів" були повністю написані на звичайному папері невідомими особами, без будь-яких штампів чи позначок від руки. Зрідка на них можна виявити нерозбірливі ініціали або підписи маловідомих осіб, які "засвідчують", що відповідний документ є "вірною копією". На деяких з документів проставлені німецькі печатки, на деяких печаток немає. Багато з документів були "виявлені" в невідомих місцях радянською стороною або ж були "визнані справжніми" радянською комісією з розслідування військових злочинів.

Документи МВТ (і не лише МВТ) відтворюються у вигляді книги, але без опису документів (ксерокопія, мімеограф, завірена копія, оригінал, і т.д.) або навіть будь-яких вказівок на те, чи були вони підписані.

Портер, який десятки років шукає оригінали документів МВТ, говорить:

«У вашингтонському Національному архіві кажуть, що оригінальні документи МВТ зберігаються в Гаазі. У Гаазі ж кажуть, що оригінальні документи зберігаються у Вашингтоні. Втім, у Гаазі зберігаються фотостатні негативні копії цих документів, виконані на вкрай ламкому папері і зшиті скобами. Для того щоб зробити фотокопію фотостатів, скоби необхідно зняти. Після фотокопіювання, при повторному зшиванні, утворюються нові дірки».

В Бундесархіві в Кобленці, на який часто посилаються дослідники, відсутні первинні документи (принаймні Нюрнберзького процесу), там також зберігаються лише фотокопії представлених трибуналу фотокопій, що зроблені із завірених копій.

Переважна більшість документів вперше з'явилося саме на Нюрнберзькому процесі. Для суду їх готувало паризьке відділення документації Секретаріату Начальника Ради США (СНР) - організацією, що відносилася до лондонського відділу зі збору та аналізу доказів Бюро стратегічних служб (БСС). Іншими словами, багато (якщо не всі!) документів, що використовувалися на Нюрнберзькому процесі, з'являлися з Бюро стратегічних служб - попередника ЦРУ часів війни.

Насправді стос "доказів" на користь голокосту походить з масиву документів, спеціально сфабрикованих Бюро стратегічних служб і Секретаріатом Начальника Ради в 1945-1946 роках з метою інкримінування в Нюрнберзі лідерів колишнього німецького уряду. Процедура була приблизно такою: паризьке відділення документації створювало "копії" (навіть не німецькою, а виключно англійською!), завіряло їх як справжні і надсилало звинуваченню в Нюрнберзі, в той час як оригінальні документи (якщо такі взагалі коли-небудь існували) ніхто в очі не бачив і нічого про них не чув. Після цього оригінальні англійські тексти перекладалися на німецьку мову і з

18

затримкою відсилалися захисту, щоб у того не було часу на перевірку їх справжності30.

Хоча чимало документів явно були сфабриковані, в паризького відділення документації навіть не було потреби підробляти документи, адже трибунал Нюрнберзі надавав доказову цінність звичайним "копіям" і тому необхідності в оригінальних документах не виникало. Водночас захист про всяк випадок позбавили права вимагати оригінальні документи31.

Трибуналу представляли лише 2 або 6 "фотокопій", всі інші копії виготовляли через трафарет на мімеографі, тому у стенограмах засідань слово "оригінал" використовувалося для позначення фотокопій.

К. Вернерхофф вважає, що історики сьогодні позбавлені можливості побачити будь-які оригінальні документи - щоб не виникло суперечностей між справжніми документами і підробками. Саме так може статися із звітами айнзатцгруп, які, можливо й існують в природі, але зовсім в іншому вигляді та з зовсім іншим змістом. Не виключено, що і підробки і оригінали знищені. Вернерхоффа, не виключає, що оригінали приховуються через скандальну інформацію, яка може в них міститися, наприклад, щодо співпраці деяких фірм та осіб із нацистами32.

Якби справжні оригінали звітів айнзатцгруп існували – їх би демонстрували як найдорожчий артефакт, оскільки жодного документального підтвердження загибелі євреїв в Бабиному Яру не існує.

Звіти айнзатцгруп і сучасність

Звіти допомагають по-іншому оцінити висловлювання деяких політиків.

Єврей М.Бродський на посаді народного депутата з трибуни Верховної Ради України стверджував, що УПА і дивізія «Галичина» брали участь у розстрілах жидів у Бабиному Яру в Києві33.

Єврей Є.Червоненко, перебуваючи в 2005 р. на посаді міністра транспорту, через відомчу прес-службу розповсюдив заяву в якій йдеться, що «в 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення у Бабиному Яру»34.

7 травня 2010 на телеканалі «Україна» єврей Табачник, перебуваючи на посаді міністра освіти, заявив про нелюдів з Буковинського куреня, які чинили злодіяння у Бабиному Яру, і акцентував увагу, на тому що це був «оунівський курінь»35. 25 червня 2010 на телеканалі «Інтер» Табачник заявив, що в Бабиному Яру есесівські айнзатцгрупи нікого не розстрілювали, а все було зроблено «українською поліцією»36.

А тепер порівняйте вислови Табачників-Бродських-Червоненків із словами постійного представника РФ при ООН Віталія Чуркіна на прес-конференції в штаб-квартирі ООН 28 жовтня 2008 року:

19

«Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты».

Єврей М.Фішбейн так прокоментував цю заяву:

«Украинские нацисты»? Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з «айнзатцкоммандо» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? «Шухевич, который был нацистом»? Себто Шухевич, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор».37

Добре освічені Табачник, Бродській та Червоненко невігласами не є, тобто вони свідомі дезінформатори – агенти впливу. Чиї вони агенти впливу - чітко вказує той же Фішбейн:

«У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво за допомогою своїх спецслужб намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і – через підконтрольні ЗМІ та агентів впливу – певну частину населення України.

…Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли «єврейську карту»: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших – у «героїзації» тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну».38

Ми не ставимо за мету спростування цих брехливих заяв, але хочеться дізнатися, чому ж ці люди, особливо «історик» Табачник, коли приступають до оббріхування українців, забувають про офіційний документ МВТ – звіти айнзатцгруп, які заперечують участь українців? Якщо вони вважають звіти підробленими - їм потрібно бути послідовними і заявити, що число 33.771 нібито знищених в Бабиному Яру жидів є фальсифікованим. Як кажуть в таких випадках: «ви або хрест зніміть, або…»

* * *

Після Нюрнберзького процесу про Бабин Яр надовго забули. Він використовувався і як загальноміська звалище сміття і як піщаний кар’єр. Лише в 1961 р. єврей Є.Євтушенко написав вірш «Бабин Яр», через рік інший єврей Д.Шостакович написав на цей вірш симфонію, але ці події помітили лише у вузькому колі столичної інтелігенції.

Взагалі в ті часи Бабин Яр не згадувався у жодній радянській або закордонній енциклопедії.

І раптом в 1966 році все змінилося. Як написав один єврейський автор: «Але пам‘ять про трагедію жила і ця пам‘ять вибухнула 1966 року».

20

В 1966 році СРСР раптово порушив справу Бабиного Яру - за її матеріалами у 1968 було розпочато процес у Дармштадті (ФРН), на якому було винесено 11 вироків. Дати свідчення на цьому закордонному процесі совєти дозволили (або наказали) лише єдиному свідку – Діні Вассерман-Пронічевій. Матеріали цієї справи зберігаються під замком і досі є недоступними для дослідників!39 Єврейка Діна Вассерман-Пронічева була єдиним свідком, котрий заявив про участь в стратах українців.

У тому ж 1966 р. в журналі «Юность» агент КДБ40 А. Кузнєцов надрукував українофобський “роман-документ” «Бабин Яр», в якому вперше гучно було заявлено про «український слід», який Кузнєцов «творчо розвинув» на підставі «спогадів» Вассерман-Пронічевої. Книга «Бабин Яр» цікава тим, що Кузнєцов за допомогою КДБ сформулював в ній «канонічну» версію подій. Чим вона відрізнялась від попередніх версій, тобто заради чого писалася книга? Саме заради «українських поліцаїв в українських вишитих сорочках», котрі під час страт грають активну роль і «за допомогою художніх засобів» показані дуже в непривабливому вигляді. Явною метою книги є збудження ненависті до німців та українців. Протиріччя між представленими на МВТ звітами і українофобською книгою «Бабин Яр» також підтверджують замовний характер опуса Кузнецова - адже в звітах жодного разу не згадується про участь українців в стратах.

29 вересня 1966 року у Бабиному Ярі вперше зібралася «об‘єднана спільною справою» група київської інтелігенції: українці, євреї, росіяни. Відповідно до єврейського джерела, керівництво Київської синагоги боролося з підбурювачами (агентами КДБ?), що закликали йти 29-го вересня у Бабин Яр (чому ж 20 років перед тим не закликали?). Те ж саме джерело вказує, що «незважаючи на своєчасне попередження Шевченківський райком КПУ не вжив заходів масово-пропагандистського порядку щодо запобігання незаконного зборища в Бабиному Яру». Навіть євреї дивуються: виявляється, всі вони знали, але чомусь «раптом» схибили?!41 Найбільш дивною видається присутність на тому мітингу двох професійних знімальних груп, одна з яких «випадково» приїхала з Москви.

Для доведення тези про цілком невипадкове зібрання громадськості у Бабиному Яру в 1966 р., наведемо декілька цитат і нагадаємо, що у повоєнні роки Бабин Яр використовували як піщаний кар’єр та загальноміське звалище, де спалювалося міське сміття – і нікого це не турбувало.

З листа уповноваженого Ради у справах релігійних культів при виконкомі Київської обласної Ради депутатів трудящих І.Зарецького від 16 лютого 1946 р.:

«… Установлено, что с ноября 1943 года по январь 1946 года возвратилось и проживает в Киеве 110.000 еврейского населения. Плотно населенными местами этой группой являются: Подол, около 30.000, район Сталинки с прилегающими улицами, около 60.000...

Из наблюдения за подольской синагогой и посещения ее молящимися, в особенности в праздничные дни, цифра достигает 2,5-3.000 чел. Помещение

21

синагоги, как верхний, так и нижний залы при полной уплотненности вмещают 1400-1500 человек. Верующие не могут попасть в залы, удовлетворяют свои религиозные потребности во дворе синагоги под открытым небом, а также организовывают так называемые "миньоны", в которых цифра присутствующих бывает от 50 до 100 человек…»42

Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР по УРСР П.Вільховий відмічає: "в 1951 г. в Киеве во время осенних еврейских религиозных праздников действовало 16 крупных миньянов. Праздники носили более оживленный характер, чем в предыдущие годы и сопровождались большим количеством посещаемости синагоги… также состоялся обряд-шествие с торами т.е. "симхастойра". В этом шествии в текущем году принимали участие не только взрослые, но и дети.

Літній єврей задоволено повідомив Вільховому:

"Еще никогда он не видел такого количества евреев в синагоге и возле синагоги, как в нынешнем году. Теперь хорошо, - улыбаясь, сказал старик. Достаточно придти не в синагогу, а только постоять один-два часа где либо возле синагоги или "миньяна" в дни праздников и видно, что ты еврей."43

Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Київській області та м. Києву А.Олейников у своїй доповідній записці від 14 жовтня 1952 пише:

"… в "Судный день" синагогу посетило 10.000 человек, из них: мужчин 8500 и женщин 1500... рабочих здесь буквально единицы, но зато тут было большое количество торговых работников, врачей… рабочих здесь буквально единицы, но зато тут было большое количество торговых работников, врачей /кстати, я лично видел здесь своего "знакомого" врача еврея по накожным болезням из поликлиники МГБ УССР/, людей, работающих в различных артелях, в системе органов связи, в системе Управления Днепровского пароходства и т.д.; было несколько человек в форме военнослужащих, в том числе, один из них был в морской форме в звании майора, причем, он был с 4-5 летним мальчиком... До 200 человек было с детьми дошкольного возраста, как и в прошлые годы, наблюдалось посещение синагоги в г. Киеве людьми, которые /судя по тому, как они подъезжали на персональных, служебных и собственных автомашинах, такси, а также и по внешнему виду/ занимают в нашем обществе ответственные служебные посты, в том числе: научные работники, врачи, профессора и т.д. Таких "ответственных" и "научных" работников, которые, кроме всего прочего, щедро раздавали на улице нищим подаяния, было в синагоге несколько менее прошлых лет, но не менее 50 человек..."44

Цитати з інших інформаційних листів А.Олейникова:

«… 9 марта 1953 г., в этот необычный день для богослужения (понедельник) еврейскую синагогу в г.Киеве посетило «необычно большое количество евреев»: их там собралось свыше пяти тысяч человек, среди

22

которых большая часть (до 3000 человек) было неверующих или бывающих в синагоге только изредка (в "судный день").

Именно в этот понедельник 9 марта с.г. состоялись похороны И.В.Сталина и в связи с этим на Крещатике и других больших площадях г.Киева у репродукторов собралось огромное количество советских людей».45

«В Подольському районi є досить великi релiгiйнi громади, а саме:синагога по вул. Щекавицькій, 29. Синагога по звичайним (суботнiм дням) збирає вiруючих до 300-500 чоловiк. В релiгiйнi свята: на пасху, на новий рiк, в судний день і на так званi кучки, вiруючих буває дуже багато. Наприклад, в свято "судного дня" в 1956-1958 р.р. віруючих збиралося до 30.000».46

"В 1958 г. в г. Киеве количество верующих, посетивших синагогу и находившихся возле ее в "судный день", ориентировочно достигало до 25 тыс. человек. Улица Щековицкая, где находится синагога, была настолько переполнена, что возможность движения по ней какого-либо транспорта полностью исключалась, а по прилегающим к ней улицам двигались беспрерывно толпы еврейского населения".47

З 1943 аж до 1966 р. євреї щорічно збиралися десятками тисяч на святкування релігійних свят, але про Бабин Яр навіть не згадували. Втім, сьогодні євреї кажуть, що «антисемітська влада» їм нібито заборонила згадувати жертв Бабиного Яра.

Проте, читаємо:

"Окремі керівники господарських організацій і комуністи м. Києва, які брали участь в проведенні іудейських релігійних свят, обговорювались на бюро Київського МК КПУ і притягнуті до відповідальності".48

На «Судний день» (Йом-Кіпур) в 1952 р.: «Зафиксированы отдельные факты нарушения трудовой дисциплины. Так, по г.Киеву только на Контрактовой площади /Подол/ было закрыто 4 ларька, а в одном ларьке продавец еврей /28.9. т.г./ оставил свою напарницу, а сам ушел в синагогу»49

Як бачимо, у день річниці уявного розстрілу, євреї полишали свої робочі місця, але йшли зовсім не до Бабиного Яру…

Отже, аніякі заборони і навіть порушення трудової дисципліни (всі знають чим це загрожувало в ті часи) не зупиняли євреїв в їх свята. І хто міг би заборонити людям прийти до місяця поховання їх близьких для поминання? Втім, 20 повоєнних років не йшли «беспрерывно толпы еврейского населения» в Бабин Яр, а крокували повз нього до синагоги…

В архівах збереглося безліч доповідних та рапортів про приїзди до Києва єврейських релігійних делегацій з різних країн світу, переважно рабинів з США. Вони відвідували синагоги, вільно спілкувалися з київськими євреями, але ніхто не поскаржився їм що існує заборона на відвідування Бабиного Яру, хоча на інші утиски з боку Радянської влади, скарг було безліч.

***

23

Отже, чому «пам'ять вибухнула» в 1966 р.? В той час в СРСР почалася активна співпраця українських та єврейських дисидентів і зближення українських та єврейських націоналістичних рухів за кордоном. Історик В. В'ятрович показує, що саме в ті роки КДБ почав цілу низку спецоперацій, спрямованих як на дискредитацію українського національно визвольного руху так і на протидію «спробам блокування оунівців з сіоністами». Він пише:

«Саме для того, щоб унеможливити контакти між представниками українського та єврейського національних рухів, щоб убезпечитися від їх можливого переростання в активну співпрацю, радянські спецслужби проводили активну інформаційну чи, радше, дезінформаційну роботу.» 50

Один з адвокатів Івана Дем’янюка пояснив зацікавленість СРСР обмовити його підопічного таким чином (це логічне пояснення допомагає зрозуміти раптовість роздмухування трагедії Бабиного Яру «за участю» українців):

«Мішенню був зовсім не Джон Дем'янюк. Вважаю, що совєти прагнули спровокувати конфлікт між жидівською та українською громадами в Північній Америці. Незважаючи на численні болючі спогади про напружені стосунки між жидами і українцями, обидві ці громади почали об'єднувати зусилля в антирадянській боротьбі. Це неабияк стурбувало кремлівських вождів … Тому совєти й вирішили задушити «жидівсько-українську змову» в зародку».364

Паралельно з вкиданням дезінформації про нібито участь оунівців в стратах у Бабиному Ярі, КДБ розкручувало легенду про участь вояків батальйону "Нахтігаль" в антиєврейських акціях у Львові в 1941 році. В архіві СБУ віднайдено цілий масив документів, який чітко показує, як формувалася ці легенди, а також відображає механізми, якими користувалися чекісти для загострення українсько-єврейських стосунків. Наприклад, в інформаційному повідомленні КГБ УРСР на ім'я ЦК Компартії України від 7 жовтня 1969 року зазначалося:

"Починаючи з 1966 року КГБ України проведено ряд заходів, в результаті яких чільник ЗЧ ОУН Стецько був викритий перед широкими колами єврейської громадськості як один із головних винуватців участі оунівців в акціях геноциду, проведених гітлерівцями".365

Ці спецоперації проводилися і поза межами СРСР. Отже, освіжена справа Бабиного Яру надала Радянському Союзу можливість очорнити всіх українських емігрантів, як пособників нацистів і катів. Розбуджена тим жидівська діаспора з початку 70-х років почала інтенсивно роздмухувати легенду Бабиного Яру.

***

«Неймовірно, але факт: понад шість десятиліть минуло від часу трагедії у Бабиному Яру, але й досі не з’явилося комплексних, цілісних,

24

побудованих на достовірному матеріалі досліджень часу, обставин і топографії розстрілів гітлерівцями населення Києва в Бабиному Яру. Незнання правди й напівправда під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи. Вочевидь, настав час сказати правду про те, що ж сталося на тодішній околиці Києва в період із 1941 по 1943 рік. Цьому нелегкому завданню прислужився нещодавно виданий перший том праці колективу київських істориків та журналістів «Бабин Яр: людина, влада, історія. Документи і матеріали у 5 кн. Кн. 1. Історична топографія. Хронологія подій» - зазначає в 2005 році «Дзеркало тижня» 16.

Поважний авторський колектив широко розрекламованого видання (в подальшому будемо називати його скорочено «БЯЛВІ»), до випуску якого долучилися багато організацій, за майже десять років спромігся на публікацію лише одного тому. Фатальною помилкою укладачів стало намагання підігнати джерела, факти та їх тлумачення під єдину «канонічну» і непорушну версію. Всі інші факти і версії були відкинуті і проголошені «зловмисною фальсифікацію», чим був порушений принцип історизму, об’єктивності, всебічності.

Цей перший і єдиний том має назву «Історична топографія. Хронологія подій», але замість чітко показати читачу на зрозумілих схемах та за допомогою хронологічних таблиць де саме, в якій послідовності відбувалися події - сходини, перевірка документів, роздягання, розстріли, поховання, спалювання, розвіювання попелу, подальші геологічні трансформації тих місць тощо, замість прив’язки показань свідків до карти – укладачі наповнили збірку топографічним мотлохом, інколи позиченим ще із справи Бейліса80.

Упорядники БЯЛВІ, які ще при спробі означити хронологію подій явно заплуталися у вкрай суперечливих свідченнях і повідомленнях, не ставили собі гострих питань і не шукали на них відповіді. Тому цю працю не можна вважати серйозним історичним дослідженням - вона скоріше нагадує безсистемне нагромадження плутаних чуток і сумнівних фактів, взятих з ненадійних джерел. БЯЛВІ не надала жодної конкретної відповіді, втім поставила нові запитання і ще більше посилила недовіру до «офіційної» версії.

Чи то через брак доказів трагедії, чи то через повний провал першого тому, виданого накладом всього в 1000 екземплярів, автори, які з жаром заходилися до написання історії Бабиного Яру, вже декілька років відверто не ризикують приступатися до наступного тому і в ЗМІ більше не піаряться.

Ми згадали це видання тому що в якості вторинних джерел там значаться документи сумнівної справжності — донесення айнзатцгрупп. Іншим ненадійним джерелом, яким знехтує будь-який поважний історик, є написана агентом КДБ А. Кузнецовом неправдива і українофобська книга «Бабий Яр». Ця зіткана з неправдоподібних чуток і небилиць белетристика ображає мільйони українців і ще чекає своєї належної оцінки.

25

Цікаво, що звіти спростовують україноненависницькі вигадки агента КДБ Кузнєцова. В своїй книзі він із запалом розписує як в акції 29 вересня найактивнішу участь брали «українські поліцаї у чорній формі з сірими обшлагами»15. Втім, звіти №№ 101, 106, 111 тричі (!) нагадують, що 29 і 30 вересня 1941 в Києві зондеркоманда 4-а у здійснювала цю акцію «у співпраці зі штабом айнзатцгрупи Ц і поліцейським полком «Південь»». Нагадаємо, що поліцейський полк «Південь» (командир - підполковник поліції Рене Розенбауэр (Rosenbauer)) у складі 45-го (командир - майор поліції і штурмбанфюрер СС Мартін Бессер (Besser) і 303-го (командир - майор поліції і штурмбанфюрер СС Генріх Ганнібал (Hannibal)) поліцейських батальйонів, відносився до SIPO (Sicherheitspolizei, «Зіпо») поліції безпеки, яка входила до складу Головного управління імперської безпеки (РСХА). В Зіпо не служило місцеве населення, яке приймали лише до "Шуцполіції" (Імперська охоронна поліція, Schutzpolizei, «Шупо», шуцмани). Поліційний батальйон 45 був зведеним батальйоном, сформованим з молодих поліцаїв та поліцаїв-резервістів, ремобілізованих під час війни. Він складався з німців з різних місцевостей, з великою часткою судетських німців — етнічних німців, які мешкали в колишній Чехословаччині56.

В БЯЛВІ і в багатьох інших джерелах згадується зондеркоманда 4а і її командир штандартенфюрер Пауль Блобель: «21 вересня, в останній день року 5701-го від створення світу (?), до Києва прибув […] Увечері другого дня страти Блобель наказав підірвати краї яру». Також стверджуються, нібито Блобель проводячи «операцію 1005» організовував спалення жертв у Бабиному Ярі, а його підрозділ відповідальній за масові вбивство євреїв в Бабиному яру 29/30 вересня 1941 р. Блобель був засуджений до смертної кари американським військовим судом в Нюрнберзі на процесі у справі про айнзатцгрупи і повішений в 1951 р. Представник звинувачення на процесі проти Блобеля у своїй 21-сторінковій доповіді жодним словом не згадав про Бабин Яр і не звинуватив підсудного в діяльності щодо усунення слідів злочину.

БЯЛВІ, так само як і звіти, зіткана із суперечностей. Коли в одній статті робиться висновок: «Після розтину поховань і знищення трупів розстріляних, тобто їх спалення на спеціально побудованих печах, залишки кісток дробляться і разом з обгорілими могильними плитами і гратами огорож розносяться всією значною територією яру», в іншій статті наводиться така цитата кореспондента газети «Правда» Бориса Полевого:

«Ми ввійшли в Київ з першими радянськими частинами … Ми приїхали на Бабин Яр і обмерли. Величезні глибоченні рови. Напередодні бомбили місто, і одна з бомб влучила в укіс яру. Вибух відколов внизу шматок схилу. І ми побачили незбагненне: як геологічне залягання смерті - між шарами землі спресований моноліт людських останків».

Отже, що нам тепер думати - всі трупи спалили чи не всі? Кому вірити? Розповідачу історії про рознесення обгорілих пліт по городах чи досвідченого журналісту Б. Полевому, який разом із іншими професіоналами

26

Кореспонденти радянських та закордонних газет у Бабиному яру. Листопад 1943 р. Фото К. Лішка

пера «забув» зробити унікальні фотознімки «спресованого моноліту людських останків між шарами землі»?

Здається упорядники БЯЛВІ не помічають кричущих протиріч, проте окремо підкреслюють, що про трагедію навіть «писала газета»:

“Тоді ж, у листопаді 1943 р. в Бабиному Яру побували і іноземні кореспонденти, а 29 листопада 1943 р. про трагедію Бабиного Яру писала газета «Нью-Йорк таймс»”.

Але вони замовчують той факт, що кореспондент «Нью-Йорк таймс» У.Лоуренс, ознайомившись із запропонованою версією «про 50 тисяч знищених жидів» і не побачивши жодних слідів страт (лише через десять днів після Б.Полевого!), написав в «Нью-Йорк таймс» статтю під назвою "Кажуть, що 50000 київських жидів вбиті" з підзаголовком "Інші докази мізерні".

Особливо шокують в БЯЛВІ «вільні коментарі» до світлин, приміром, зроблених німецьким фотографом 637-го

німецького відділу пропаганди 6-ї армії вермахту Іоганном Хехле (це той самий відділ, якому багато хто52 намагається приписати авторство оголошення «Всім жидам міста Києва», хоча із звітів відомо, що оголошення є «розумним» рішенням айнзатцгрупи Ц, яка дуже їм пишалася і не раз в подробицях розповідала про нього берлінському керівництву).

Наприклад, підпис під фото Хехле сповіщає: «Есесівці риються в речах розстріляних євреїв». По-перше, на фото не есесівці, адже на рукавах вояків відсутні відповідні шеврони. По-друге, чому автори підпису вирішили що це речі євреїв? Хіба такий коментар надав фотограф відділу пропаганди? По-третє, яким чином автори підпису здогадалися що там розстріляли євреїв - на фото не помітно будь-яких слідів масових страт, там просто лежать старі речі, які, можливо викинули перед відправкою людей (в евакуацію, на примусові роботи, в гетто) із залізничної станції, що знаходилась неподалік. Адже знаходження цих речей на дні яру повністю спростовує всіх свідків, які стверджують що нібито людей примушували роздягатися ще далеко до яру і що речі не кидали, а складали! В жодному показанні немає й натяку на те що речі скидали в яр! За логікою авторів надуманого підпису – жидів спочатку роздягли за яром, потім розстріляли, а потім зверху на них покидали їх речі. Навіщо? Якщо це речі євреїв, яких видурили поїздкою до Палестини, чому серед речей немає жодного чемодану? Можливо це просто звичайне звалище сміття, яким був Бабин Яр до і після війни? На іншому фото всіх розчулює дитяче пальто з рукавичками на резинках – а чому ніхто не думає, що це пальто викинули ще навесні? Хіба в вересні хтось буде ходити в пальто з

27

рукавичками на резинках? Тим більше, фото явно зроблені 19-21 вересня, коли листя ще були зелені і в Києві ще не почалися пожежі.

Невже прихильники версії розстрілів вважають, що фотограф відділу пропаганди робив ці фото з метою пред’явити всім свідоцтва страт? Підняти тим самим бойовий дух німців, а заодно залякати ворога? Напевне, якби він пропагував масові вбивства – фото були б зовсім не такі. Можливо схиблених на питаннях санітарії німців здивувало небачене сміттєзвалище і німці наказали навести там порядок – так само як вони робили скрізь в інших містах України?

Під іншим фото підпис «Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї. В охороні есесівці». З чого видно що там лежать євреї? Можливо там не євреї або взагалі ніхто не лежіть. Так, дійсно, в охороні ми бачимо трьох есесівців, але вони охороняють більше ста військовополонених, а не місце, адже там хто завгодно ходить і дивиться. СС відповідало лише за охорону військовополонених, а не територій. Як би це було місце розстрілів – його б іншим чином охороняли, там би не бігали жіночки з дітьми і не фліртували б з німцями. Чому б не поставити під фото підпис «Німці примушують військовополонених ліквідувати сміттєзвалище в Бабиному Яру»?

А такі підписи в БЯЛВІ під фото як «Залишки печей і землянка в Бабиному Яру, де ховалися ув'язнені, що спалювали трупи» взагалі створюють враження що з читача хочуть зробити дурня, коли яму, де копали глину, видають одночасно і за піч і за землянку. Цей підпис і світлина взяті з матеріалів роботи Надзвичайної комісії – і ми повернемося до них пізніше. Зауважимо лише, що прийоми «констатація факту», за якого бажаний стан речей подається як доконаний факт, і «замовчування фактів» - також позичені з пропагандистського арсеналу спецслужб.

Всі ці постійні явні пересмикування «під личиною правди про трагедію закономірно породжують численні міфи», зводять цінність БЯЛВІ до нуля і викликають підозри в свідомому намаганні заплутати читача. І якщо «історики та журналісти» все ж таки наважаться взятися за наступний том - для розгляду фактів у їхньому взаємозв’язку та причинно-наслідковій взаємозумовленості, більш глибокого і всебічного вивчення подій, а також для збільшення репрезентативності кола джерел, рекомендуємо опрацювати розвідки Герберта Тідемана та Удо Валенді. Їх добре відомі на Заході ще з початку 1990-х років твори присвячені подіям навколо Бабиного Яру і називаються «Бабин Яр: Критичні питання та коментарі» (Герберт Тідеманн)54 та «Бабин Яр - ущелина "з 33 771 убитими жидами"?» (Удо Валенді)55.

Ми вже згадували книгу Г.Тідеманна, що ж стосується роботи Удо Валенді - там крім стандартного наукового аналізу джерел, ретельних розвідок кіно- і фотодокументів та результатів аерофотозйомки, розгляду ходу судових процесів, вивчення наукових праць та виступів політиків, особлива увага приділяється саме звітам. Валенді старанно досліджує

28

походження цих документів, особливості оформлення, стиль написання (наприклад, вживання слів та фразеологічних оборотів, які не властиві військовикам або німцям), історію їх використання на процесах і переконливо доводить що вони є грубою фальшивкою. Також він розглядає численні версії «свідків» щодо проведення страт і оцінює їх вірогідність виходячи з тактико-технічних характеристик німецької зброї.

На відміну від вкрай невдалого в науковому плані БЯЛВІ, де автори спочатку відбирають лише факти певного спрямування, а потім на їх основі роблять заздалегідь очікуваний висновок, в роботах Г.Тідеманна і У.Валенді присутній досконалий науковий дослідницький апарат, за допомогою якого науковці визначають проблемні питання, розглядають їх з усіх боків і шукають на них відповіді. Відповідей щодо Бабиного Яру вони в багатьох випадках не знаходять, проте, це не знижує наукової цінності їх пошуків, адже означені ними питання допоможуть іншим дослідникам, тим більше Тідеманн і Валенді в спірних випадках не висувають сумнівних гіпотез і залишають широке поле для подальшого обговорення. Якщо наші історики відкидають ці роботи як «зловмисні фальсифікації», то варто їх перечитати хоча б для оволодіння як загальнонауковими (історичним, логічним, абстрагуванням, системно-структурним, аналізом і синтезом), так і спеціально-науковими (порівняльним, статистичним) методами.

І ще невеличкий огляд літератури. В авторитетному видавництві «Брейт Лохамей хагетот» у Тель-Авіві 1993 року було видано книжку «Катастрофа (Шоа) і рух опору», де у розділі «Остаточне вирішення жидівського питання» серед місць масового знищення жидів німцями під час Другої світової війни Бабин Яр навіть не згадується.

В 2001 р. у виданні Ізраїльського інформаційного центру (МСК) в Єрусалимі «Хронологія Катастрофи європейського єврейства. 1933 - 1945» в розділі «1941 рік» є «вбивство 19 тисяч одеських євреїв» але немає Бабиного Яру.

У 2004 році у видавництві "Дух літератури" вийшло дослідження жидівського письменника Михайла Міцеля "Жиди України в 1943-1953 рр.. Нариси документальної історії", де зібрані всі реальні документи з цього питання. Але там взагалі не згадується Бабин Яр.

Дослідники вважають, що це трапилося не випадково і що зарахування Бабиного Яру до місць жидівської «катастрофи» може поставити під сумнів увесь голокост.

На прикладі звітів айнзатцгруп і інших матеріалів МВТ можна зробити загальний висновок, що історики, політики, письменники, журналісти в залежності від переслідуваної мети (завдання) або взагалі не приймають до уваги, або, коли потрібно, посилаються на них. В цьому огляді через брак місця ми не будемо аналізувати хто і як маніпулює взятою із ЗА цифрою «33.771 знищених жидів» і залишаємо проведення цього огляду читачам для самостійного дослідження.

29

(Останні 3 розділи книги відсутні)

Примітки.

1. Никитин С. Мир почтит память жертв Бабьего Яра / Известия, № 061 (27102), 07/04/2006. В статті наведені прямі слова Голови Опікунської ради Європейського єврейського конгресу В'ячеслава Кантора.

2. Hi Гаазька, ні Женевська Конвенції не захищають цивільних осіб, які ведуть бойові дії або саботаж проти регулярної армії. Вони можуть бути розстріляні на місці без суду. Партизани/диверсанти, безумовно, були героями, але міжнародна юридична реальність є такою, що згідно Женевській та Гаазькій Конвенціям, які Сталін до речі не підписав, вони не мають ніяких прав проти регулярної армії.

3. Чуев С. Г. Спецслужбы Третьего Рейха.- СПб.: Нева; М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2003.

4. Зі стенограми засідання МВТ від 3 січня 1946. Допит свідка Олендорфа Отто. http://avalon.law.yale.edu/imt/01-03-46.asp#ohlendorf

5. Карлос Портер. Невиновные в Нюрнберге: Слово в защиту подсудимых. 2007. http://www.cwporter.com/g3803ps.htm (професійний перекладач та історик Карлос Портер спеціалізується на оригінальних документах Нюрнберзького процесу, він довів, що оригіналів Звітів просто не існує в природі, на МВТ представлялися лише їх «завірені копії», слідів яких також не залишилося - в архівах можна знайти лише фотокопії копій).

6. Тут і далі текст Звітів наводиться за виданням The Einsatzgruppen Reports by Yitzak Arad, Shmuel Krakowski and Shmuel Spector, editors. p. 168. Він також представлений у виданнях The Einsatzgruppen or murder commandos. John Mendelsohn, ed.; Donald S. Detwiler, adv. ed.; Published 2009 by Lawbook Exchange in Clark, NJ та в "Бабин Яр: понад 60 років трагедії". Д.Малаков. Голокост і Україна; Бюлетень "Голокост і сучасність". Вип. № 5. 2002. Тексти Звітів можна також знайти на багатьох ресурсах інтернету англійською та німецькою мовами. Копії звітів айнзатцгруп (Einsatzgruppen report) можна побачити в Бундесархіві в м. Кобленец, їх копії також присутні у доказовій базі МВТ, наприклад, звіт айнзатцгруп №106 міститься в документі R-102 в томі XXXVII на стор. 291 і подальших (відповідно до американського видання, існує також німецьке). Збірник матеріалів Нюрнберзького процесу англійською мовою в 42 томах можна скачати в інтернеті на сайті "Military Legal Resources" http://www.loc.gov/rr/frd/Military_Law/NT_major-war-criminals.html

7. И целый мир спасти. / С. Древецкий.- К.: Астарта, 2003.- 160 с.іл. ISBN 966-523-001-8.

30

8. U. Walendy, "Babi Jar - Die Schlucht 'mit 33,771 ermordeten Juden'?", in Historische Tatsachen No. 51, Vlotho 1992.

9. Dieter Pohl. Die einheimischen Forschungen und der Mord an Juden in den besetzten Gebieten. стор. 206 / In: Wolf Kaiser. Täter im Vernichtungskrieg. Berlin 2002, ISBN 3-549-07161-2, стор. 204—216.

10. Herbert Tiedemann Babi Jar — Kritische Fragen und Anmerkungen in Ernst Gau (Hg.) Grundlagen zur Zeitgeschichte, Grabert-Verlag, Tbingen, 1994. (В українському перекладі роботу Г.Тідеманна «Бабин Яр: Критичні питання та коментарі» можна прочитати тут: http://www.e-reading.org.ua/bookreader.php/1004570/Tidemann_Gerbert_-_Babin_Yar__Kritichni_pitannya_ta_komentari.html).

11. Доповідь Г.Г. Вільгельма на Міжнародній історичної конференції Ризького університету, 20-22 вересня 1988 р., стор 11.

12. Reginald T. Paget, Manstein. His Campaigns and his Trial, London: Collins, 1951, pp. 170f.13. H. Höhne, Der Orden unter dem Totenkopf. Die Geschichte der SS, München: Bertelsmann, 1976, стор. 330.14. Efraim Zuroff, Occupation Nazi-Hunter. The Continuing Search for the Perpetrators of the Holocaust, Hoboken, NJ: KTAV, 1994, стор. 2715. Грегорі Дуглас, "Шеф Гестапо Генріх Мюллер. Вербувальні бесіди." стор. 242-243.16. H. Krausnick, H.-H. Wilhelm, Die Truppe des Weltanschauungskrieges. Die Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD 1938-1942, Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 1981, стр. 535.17. Литвин В. Україна в роки окупації (З циклу статей «Україна в Другій світовій війні»)// Історія в школах України. – 2005. - №1.18. Тур Т. Правда про Бабин Яр. Документальне дослідження//«Вечірній Київ» 16 , 19 березня 1996 р.19. "Nazis Execute 52,000 Jews in Kiev; Smaller Pogroms in Other Cities." Jewish Telegraphic Agency 16 Nov 1941.20. «Зверства немцев в Киеве». Газета «Известия» від 16.11.1941. 4-а сторінка.21. Нота народного комиссара иностранных дел тов. В. М.Молотова о повсеместных грабежах, разорении населения и чудовищных зверствах германских властей на захваченных ими советских территориях //Зверства, грабежи и насилия немецко-фашистских захватчиков. — Л.: ГИПЛ, 1942.22. Ця доповідь була оприлюднена 29 лютого 1944 р. і зачитана в 1946 на МВТ (Документ СРСР - 9).23. Шапочка Я. Бабий Яр: 62 года назад дорогой смерти прошли около 100 тысяч человек. // "Факты" (Киев) 30.09.200324. Т.Тур. Там же.25. Карлос Портер.26. Процес Отто Олендорфа (National Military Tribunal т. IX стр. 96-117).27. МВТ т. XXII 238 [270] (тут і далі в квадратних дужках позначена сторінка видання матеріалів МВТ німецькою мовою, без дужок – англійською).

31

28. МВТ т. XXII 312 [356] 29. Commentary on Document L-180 By Carlos Porter. http://www.cwporter.com/cl180.htm 30. Карлос Портер.32. Карл Вернерхофф. Историки или обманщики? Непрофессиональное пренебрежение учёных-историков к документированию холокоста. http://hedrook.vho.org/library/wernerhoff.htm33. Чобіт Д. Ананас або Новий план захоплення Києва. – Броди: Просвіта, 2006. – 32с.34. Прес-реліз Міністерства транспорту і зв’язку від 01 вересня 2005 р., в якому міністр Є.Червоненко засудив бездіяльність уряду (членом якого він був на той момент) і суспільства в зв'язку з побиттям учня єшиви. Наступного дня прес-служба КПУ розповсюдила заяву, де сказано що висловлювання Червоненка "фальшиво-показово представляють цей потворний випадок, як антисемітську змову" і штучно нагнітають атмосферу у сфері міжнаціональних відносин аж до відвертого протиставлення громадян України за національними, релігійними, культурними, світоглядними ознаками. Компартія також задається риторичним питанням: "Скільки разів пан Червоненко переривав відпустку і робив гнівні заяви щодо численних і щоденних фактів хуліганських дій відносно представників різних національностей багатонаціонального українського народу?"). 35. Мабуть, Табачник мав на увазі «допоміжну українську поліцію», яка підпорядковувалась «цивільній» міській управі і була структурована по районах міста. Вона являла собою аналог так званої «жидівської поліції», котра виконувала аналогічні функції в гетто і так само підпорядковувалась органу самоврядування - юденрату. Допоміжна українська поліція займалася лише охороною громадського порядку і не могла когось страчувати. 36. Історик єврейського походження Віталій Нахманович довів, що Буковинський курінь прибув у Київ на початку листопада 1941 р. (Нахманович В.Р. «До питання про склад учасників каральних акцій в окупованому Києві (1941-1943); Нахманович В.Р. Буковинський курінь і масові розстріли євреїв Києва восени 1941 р. // Укр. іст. журн. – 2007. – № 3). Він стверджує, що вся «історіографія» участі Буковинського куреня у масових розстрілах євреїв у Бабиному Яру зводиться до брехливої брошури професійного провокатора О. Шлаєна, який послуговувався оперативними розробками КДБ.37. Мойсей Фішбейн. Єврейська карта в російських спецопераціях проти України. Доповідь на 26-й Конференції з української проблематики. Іллінойський університет, Урбана-Шампейн, США. 24 – 27 червня 2009 року. http://www.radiosvoboda.org/content/article/1774059.html38. Там же.39. Г.Тідеманн.40. Амальрік А.А. "Агент КГБ" против агента КГБ. http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=10510. Агент КДБ Кузнецов доносив на деяких письменників, наприклад, на Є. Євтушенка. Про співпрацю з КДБ і

32

про те як він писав доноси - Кузнецов особисто докладно розповів в ефірі радіо "Вільна Європа" після своєї втечі на Захід у серпні 1969 р..41. Эммануил (Амик) Диамант, Кирьят-Оно. Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. 42. Михаил Мицель. «Общины иудейского вероисповедания в Украине (Киев, Львов: 1945 - 1981 гг.)» // К., Інститут юдаїки, 1998. 43. Там же.44. Там же.45. Там же.46. Там же.47. Там же.48. Там же.49. Там же.50. В. В'ятрович «Кухня антисемітизму від КГБ». http://tsn.ua/analitika/kuhnya-antisemitizmu-vid-kgb.html364. Yoram Sheftel. Defending ‚Ivan the Terrible.’ The Conspiracy to convict John Demjanjuk, (Йорам Шефтель «Захищаючи «Івана Грозного». Змова заради засудження Джона Дем'янюка»)//Regnery Publishing, Вашингтон 1996.365. В. В'ятрович. Вказана робота.

Скорочення

НДК - Надзвичайна державна комісія по встановленню і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх пособників і заподіяної ними шкоди громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР. Орган, затв. Президією ВР СРСР (указ від 2.ХІ 1942) у період Вел. Вітчизн. війни. Завданням НДК було розслідування злодіянь, які здійснювали нім.-фаш. загарбники та їхні пособники на тимчасово окупованій ними території, встановлення конкр. винуватців цих злочинів — безпосеред. виконавців і головних злочинців гітлерів. режиму, які давали накази про скоєння злодіянь, а також визначення заподіяної шкоди країні. Повідомлення та ін. матеріали НДК, у т. ч. оригінали док-тів нім.-фаш. окупантів про руйнування і звірства, що їх вчиняли гітлерів. загарбники, зокрема на тер. Києва, Донец., Львів., та ін. областей України, були широко використані на Нюрнберзькому процесі над гол. нім. воєн, злочинцями як неспростовні докум. свідчення злочинів фашизму проти людства і культури. Комісія ліквідована 1945. Документальний масив НДК до сьогодні є одним з осн. джерел з історії СРСР часів Другої світової війни. Док-ти НДК стосовно України

33

зберігаються частково по обл. архівах, але у повному обсязі лише у Державному архіві Російської Федерації, ф. 7021.

НКВС - Народний комісаріат внутрішніх справ - до 1946 р.

МВТ - Міжнародний військовий трибунал - головний Нюрнберзький процес, проведений чотирма країнами-переможцями. Також США провели 12 наступних (малих) Нюрнберзьких процесів - NMT (National Military Tribunal).

JTA - Жидівська телеграфна агенція

34