Середа, 11 вересня 2019 року № 101 (5558)

Учора окружний адміністративний суд Харкова скасував

повернення проспекту

Петра Григоренка імені

радянського маршала

Георгія Жукова

стор. 3»

Поспішіть передплатити «Україну молоду» на четвертий квартал! стор. 15

Верховна Рада за 23

хвилини прийняла

закон про імпічмент,

який можна буде

скасувати рішенням

Конституційного Судустор. 2»

Законодавчий спам Жуков програв битву Фемiдi

стор. 10»

Нова влада спробує за 10 днів

створити водночас «народний»

і «економічний» Держбюджет-

2020: маючи суттєвий дефіцит

надходжень у 2019 році та низку

хронічних проблем

У режимі неможливого

Учорашні курси

НБУ:

1 $ = 25,026 грн

1 € = 27,611 грн

1 рос. руб. = 0,381 грн

Вони працюють!Агентура КДБ-ФСБ-РПЦ в Україні: чого ми не знали про добре знайомі обличчя

стор. 6—9»

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 20192 ІнФорУМ«Патріоти повідомили, що наказ про зняття прапорів дав головний консультант головного департаменту регіональної політики офісу президента України Горбенко Ігор Володимирович. Сподіваюсь, що то було лише непорозуміння, а не системна антидержавницька політика».

Мирослав Гайвійськовий блогер

УКРАЇНА МОЛОДА

Леонід ШКІЛІНДЕЙ

Військовий блогер Ми-рослав Гай поінформував: «Радий повідомити, що після скандалу, який ми здійняли, щодо ганебно-го факту зняття українсь-ких прапорів, які начеб-то провокували росіян, — прапори повернуто. Українські патріоти Лу-ганщини, за підтримки ЗСУ, підняли прапори над Станицею, — написав він на своїй сторінці в соцме-режі «Фейсбук». — Пат-ріоти повідомили, що на-каз про зняття прапорів дав головний консультант головного департамен-ту регіональної політики офісу президента України Горбенко Ігор Володими-рович. Сподіваюсь, що то було лише непорозуміння, а не системна антидержав-ницька політика. Шкода, коли від дурнуватих рі-шень страждає і репутація самого інституту прези-дентства. Я безмірно вдяч-ний патріотам Луганщи-ни за громадянську пози-цію та вчасне реагування. Станиця українська. Сла-ва Україні!» Офіційнихкоментарів щодо цієї ситу-ації ще немає. Як, утім, немає офіцій-них коментарів і щодо слів президента про «процес розведення військ у два етапи: спочатку Золоте — Петрівське, а потім — роз-ведення по всій території та припинення вогню пов-ною мірою й припинення війни». Про це він сказав у Борисполі на зустрічі з поверненими на Батьків-щину бранцями Кремля та моряками, яких росія-ни взяли у полон під час переходу в Керченській затоці. Тим часом упродовж минулої доби було зафік-совано 13 випадків пору-шення режиму припинен-

ня вогню збройними фор-муваннями Російської Федерації та їхніми най-манцями. Противник обстрілю-вав позиції підрозділів Об’єднаних сил із заборо-нених Мінськими угодами калібрів озброєння, а та-кож iз гранатометів різних систем i стрілецької зброї. На донецькому на-прямку в районі відпові-дальності оперативно-тактичного угруповання «Схід» противник обстрі-ляв позиції Об’єднаних сил неподалік Водяного, Новотроїцького, Авдіїв-ки, Опитного, Павлопо-ля.

На луганському на-прямку в районі відпові-дальності оперативно-так-тичного угруповання «Пів-ніч» ворог гатив по наших захисниках поблизу на-селених пунктів Зайцеве, Троїцьке, Причепилівка. За минулу добу внаслі-док ворожих обстрілів один військовослужбовець ОС отримав бойове поранен-ня. За інформацією ук-раїнської сторони спіль-ного центру з контролю та координації питань припи-нення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін, збройні формування РФ, порушуючи Мінські домо-

вленості та режим припи-нення вогню, 8 вересня об-стріляли населені пункти Верхнє Торецьке та Лебе-динське, застосувавши за-боронені Мінськими домо-вленостями міномети 82-го та 120-го калібру. Зага-лом противник випустив по цивільній інфраструк-турі та житлових будівлях 6 мін. 9 вересня 8 ворожих мін калібру 82 мм лягли в селищі Зайцеве. Українсь-ка сторона СЦКК звертає увагу, що збройні форму-вання Російської Федера-ції та її найманці продов-жують грубо порушува-ти встановлений режим «Тиша». ■

ПАРЛАМЕНТ

Законодавчий спамВерховна Рада за 23 хвилини прийняла закон про імпічмент, який можна буде скасувати рішенням Конституційного СудуКатерина БАЧИНСЬКА

Немов принтер у швидкiсному режимі, де-путати дев’ятого скликання «приймають» за-кони. Уже вкотре вони голосували, не читаючи та не тримаючи в руках їхніх проектів. Учора ж на кону був один із найважливіших — про імпіч-мент. У пiдсумку 245 парламентаріїв (244 пред-ставники «Слуги народу» та один позафракцій-ний) ухвалили документ, проте з порушенням регламенту та можливістю його скасування. Суперечки, крики та невдоволення. Після вступних слів від голів фракцій спікер парла-менту Дмитро Разумков несподівано заявив, що сьогодні розглядатимуть закон про імпічмент не лише в першому читанні, а й у цілому. Це стало несподіванкою, бо напередоднi на Погоджуваль-ній раді депутати вирішили голосувати за цей за-конопроект 12 вересня, тобто в четвер. 23 хвилини обговорень, заперечень i переко-нань про те, що не варто порушувати регламент і приймати закони для телевізійної картинки. Де-путати від партій «Голос», «ЄС» та «Опозиційна платформа — За життя» з трибуни заявляли, що така процедура є порушенням. Представник партії «Голос» Роман Лозинсь-кий сказав, що цей закон не дає ніяких можли-востей для звільнення глави держави i його при-йняття стане просто формальністю: «Цей сміли-вий крок не має ніякого значення, якщо за нього голосувати у такому вигляді. Можливо, прези-дента обманули, але цей законопроект про ім-пічмент насправді не змінює абсолютно нічого. Це збірник, у який увійшли статті Конституції. Це лише фасадна реформа, яка не змінює нічого. Щоб щось змінити, необхідні зміни до 111-ї стат-ті Конституції». Але, як кажуть у народі, собаки гавкають, а караван іде. Представник президентської пар-тії «Слуга народу» Олександр Корнієнко з три-буни закликав ухвалювати закон у цілому і не відтягувати цю процедуру, додавши, що мину-лого тижня депутати були ефективними, проте треба працювати швидше та більше. Виступив із трибуни й колишній спікер пар-ламенту Андрій Парубій, нагадавши, що на-справді парламент уже проголосував за закон про імпічмент президенту: «Верховна Рада вось-мого скликання ще 6 червня проголосувала за Закон про імпічмент, але президент Зеленський його не підписав. Ми готували цей закон спіль-но з європейцями впродовж п’яти років. За ньо-го голосували навіть опозиційні партії. Не тре-ба нам законодавчого спаму, варто, щоб прези-дент підписав попередній закон. А те, що зараз відбувається, — це просто видимість «ефектив-ної» роботи». Із Парубієм погодився й представник «Опо-зиційної платформи — За життя», назвавши закон про імпічмент, який схвалив попередній парламент, досконалим. «Таке рідко буває, але я погоджуся з представником Блоку Петра По-рошенка, що попередній законопроект про ім-пічмент був ідеальним. А от ця процедура голо-сування, яку ми зараз маємо, є порушенням за-кону», — заявив депутат від «ОПЗЖ» Нестор Шуфрич. Він також додав, що варто було б не придумувати законопроекти, а зняти недотор-канність із президента, так само, як депутати зняли її з самих себе. До прийняття закону про імпічмент необхід-ні були зміни до Конституції, проте депутати їх проігнорували. А голосуючи в першому читан-ні та в цілому, народнi обранцi вже вкотре пору-шили регламент. Адже парламент не зважив на норми щодо двотижневої перерви між першим і другим читаннями, а також надання депутатам можливості внести поправки в документ. Таким чином законодавчо цей закон Конституцiйний Суд легко зможе скасувати. ■

■

Іван БОЙКО

Російські окупанти продовжують затримувати українців. Зокрема, як повідомляють у прикордонному уп-равлінні російської ФСБ в анексова-ному Криму, днями на адміністра-тивній межі півострова з Херсонщи-ною було затримано двох українців, які нібито «перебувають у федераль-ному розшуку». За інформацією ФСБ, один із затриманих — 40-річний житель Хмельницької області, який сліду-вав на півострів через окупаційний пункт пропуску «Джанкой». Цей українець нібито ще «з квітня 2019 року оголошений у федеральний роз-шук за шахрайство у великих розмі-рах, яке він скоїв на території півос-трова». Також загарбники повідомля-ють про затримання в окупаційно-му пункті пропуску «Армянськ» під час виїзду з півострова кримча-

нина, який «перебуває в розшуку з 2016 року за вчинення крадіжки iз завданням значної шкоди». Обох українців уже передали російській поліції. Імена та прізви-ща затриманих не публікуються, будь-які їхні коментарі відсутні. Також зауважимо, що підтвер-дження цієї інформації з інших дже-рел немає. Зокрема, у Державній прикордонній службі України пові-домили вітчизняним ЗМІ, що пере-віряють інформацію про затримання двох українців на адміністративній межі з тимчасово окупованим Кри-мом. За словами речника Держпри-кордонслужби Андрія Демченка, українські прикордонники не під-тримують жодних зв’язків з окупа-ційною владою чи будь-якими орга-нами, які розташовані в окуповано-му Криму. До того ж ідентифікувати затриманих окупантами з ФСБ гро-мадян України неможливо, оскільки

російська сторона не відкриває їхні персональні дані. Водночас політичний оглядач Олег Шарп пов’язує нові затриман-ня українців із нещодавнім масштаб-ним обміном в’язнями між Україною і РФ за схемою «35 на 35». «Відбувається те, про що попе-реджав багато хто: віддавши росія-нам Цемаха і звільнивши моряків не за вимогою міжнародних судів і морського права, а за сценарієм Кремля (коли з них не знято обвину-вачення), ми добровільно дозволи-ли «миротворцю» Путіну брати у за-ручники саме стільки людей, скіль-ки йому ще потрібно для формуван-ня нового обмінного фонду. Просто ціна питання щоразу буде вищою. Володя, вдягай нові браслетики!» — написав пан Шарп у соцмережах. Нагадаємо, що, за даними Крим-ської правозахисної групи, наразі в окупованому Росією Криму за полі-тичними або релігійними мотивами незаконно позбавлені волі 86 осіб. Тоді як уповноважена ВР iз прав лю-дини Людмила Денісова стверджує, що Росія утримує на своїй території та в анексованому Криму 110 грома-дян України. За даними СБУ, на тимчасо-во окупованих територіях Донець-кої та Луганської областей бойо-вики незаконно утримують ще 227 українців. ■

Танки з триколором на українській землі.Малюнок Миколи КАПУСТИ.

❙❙

НА ФРОНТІ

Руки геть від синьо-жовтого!Над Станицею Луганською замайоріли повернуті на свої місця державні прапори України

■

ЖИТТЯ В ОКУПАЦІЇ

Нових в’язнів хапаютьРосійська ФСБ затримала двох громадян України в анексованому Криму

■

3УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019ІнФорУМСТОЛИЦЯ

Простір пам’ятіАвстрійців визнали переможцями конкурсу проєктів Меморіального центру Голокосту в Бабиному Яру Тарас ЗДОРОВИЛО

Бабин Яр — урочище на північ-но-західній околиці Києва — став все-світньо відомим через масові розстріли в 1941—1943 роках військовополоне-них, пацієнтів психіатричної лікарні, мирного населення, в тому числі циган та євреїв, здійсненi німецьким окупа-ційним командуванням під час Другої світової війни. Хоча, як у радянські часи, так і зараз акцент роблять лише на розстрілах євреїв. За весь час ні-мецької окупації в Бабиному Яру роз-стрiляли до 100 тисяч людей. Цими днями оприлюднено ре-зультати архітектурного конкурсу на кращий проєкт Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»: обрано пере-можця з понад 150 проєктів, які зма-галися у два етапи впродовж восьми мі-сяців. Найкращим проєктом визнано ро-боту команди авторів архітектурно-го бюро Querkraft Architekten (Авс-трія) зі студією архітектурного дизай-ну Kieran Fraser Landscape Design (Авс-трія). Саме вони побудують перший у Києві та Східній Європі Меморіальний центр Голокосту, який розташовува-тиметься на місці, де сталися трагічні події кілька десятиліть тому. Основну експозицію планують роз-ташувати на глибині 20 метрів ниж-че рівня землі, до неї вестиме довгий, схожий на розколину вхід, стіни яко-го наприкінці коридору змикають-ся просто над відвідувачем. Це ана-логія, за задумом архітекторів, з од-ного боку, зі шляхом жертв Бабино-го Яру до місця загибелі, а з іншого — зі спочатку непомітним, але безпе-рервним сліпим зануренням суспіль-ства в пітьму насильства. Після того як відвідувач проходить основною ек-спозицією, він повільно повертається у наповнений світлом простір, який є серцем Меморіального центру, що символізує майбутнє. Саме тут розта-шовані приміщення для діалогу, до-сліджень і публічних заходів. «Автори проєкту-переможця успіш-но впорались із завданням донести че-рез архітектуру та ландшафт ті емоції, той біль, через які пройшла ціла нація та наш народ. Це та трагедія, про яку необхідно говорити, про неї не можна забувати», — зазначив директор Де-партаменту містобудування та архітек-тури, головний архітектор Києва Олек-сандр Свистунов. Він також додав, що майбутній центр Голокосту стане багатофунк-ціональним музеєм, що об’єднає ланд-шафт місцевості та наявні меморіаль-ні об’єкти в єдиний простір пам’яті. Для об’єктивності додамо, що це рі-шення викликало неоднозначну реак-цію в соцмережах. Наприклад, Оксана Катсалап написала: «А що з меморіа-лом на честь Героїв Небесної сотні? У Львові вже давно побудували, а Київ тільки проекти малює...». «Тобто, ок-рім Голокосту, в нас геноцидів не було? І в Бабиному Яру, окрім євреїв, ніхто не загинув?» — запитує Сергій Суп-рун. Не зовсім зрозумілим залишаєть-ся й питання щодо конкретного місця зведення меморіалу, адже наразі Бабин Яр — це величезний парк із чималою кількістю дерев, частину яких, очевид-но, доведеться знищити. ■

■

Лариса САЛІМОНОВИЧХарків

Харківський проспект, якому недавно мерія повер-нула ім’я одіозного маршала Жукова, може, знову буде на-звано на честь генерала-пра-возахисника Петра Григо-ренка. Принаймні місцевий

адміністративний суд задо-вольнив позов представника народного депутата України Андрія Білецького та тери-торіальної організації партії «Європейська Солідарність», які попросили скасувати від-повідне рішення міськради. З аналогічною заявою Ук-раїнський інститут націо-

нальної пам’яті звертався та-кож до ГПУ. І ось учора надійшла втіш-на новина. «Суд задовольнив наш позов і скасував рішен-ня Харківської міської ради, — написав на своїй сторінці в соціальних мережах депутат Ігор Черняк. — В основу судо-вого рішення покладене наше

обґрунтування щодо пору-шення міськрадою процедури підготовки та опублікування проекту рішення! Харківсь-кий суд скасував рішення про повернення старої назви про-спекту Григоренка». Як «УМ» уже повідомля-ла, петиція з проханням по-вернути проспекту «стару» на-зву з’явилася на сайті мерії 8 травня. Уже наступного дня на святкових урочистостях місь-кий голова Геннадій Кернес звернувся до харків’ян із про-ханням підтримати цю ініціа-тиву й пообіцяв усіляко спри-яти її реалізації. Через півто-ра місяця депутати ухвали-ли ідею з поверненням назви, після чого було відновлено де-монтований ранiше пам’ятник одіозному маршалу. ■

Марина КРАВЧЕНКОПолтавська область

Незвичайний — еколо-гічний — клас з’явився у селі Потічок Решетилівсько-го району Полтавської облас-ті завдяки обласній програмі «Бюджет участі». «У Потічанському НВК «ЗОШ I-II ступеня — дитячий садок», що у Реше-тилівському районі, створи-ли екологічний клас. Це про-єкт обласної програми «Бюд-жет участі», що переміг у 2018 році. Автор проєкту —

директор НВК Ірина Плат-ко. У «зеленому» класі шко-лярі можуть займатись на ву-лиці, адже розташований він на подвір’ї школи. Для цьо-го там встановили дерев’яні парти, лави, мольберти та інші види розваг для дітей», — йдеться у повідомленні на сторінці «Решетилівщина — сайт рідного краю» у «Фейс-буці». ■

Кирило НЕБАЙДУЖИЙ

Швидкісні поїздки цінують усі ділові люди, бо кому ж хочеться витрачати час на нудні багатогодинні переїзди, особли-во ж залізницею. Європа вже давно пе-ресіла на швидкісні потяги, а у нас, як і в давнину, від Харкова чи Донецька до Києва вимушено тряслись у вагоні по 10-15 годин, тоді як у Франції чи Німеччині таку відстань поїздом долали за 3-4. Однак у світі завжди знаходилися ініціативні та підприємливі люди, які прискорювали швидкість транспорт-них засобів. Знайшлась така людина і в Україні — Борис Вікторович Колєс-ніков. За державу йому прикро було. А тут ще наближалась першість Європи з футболу ЄВРО-2012. Йому, як мовить-ся, не хотілося гепнутися обличчям у болото. Ставши віцепрем’єром і очоливши Міністерство інфраструктури, він, за зразком Заходу, вирішив запустити до Харкова та Донецька швидкісні потя-ги й показати всьому світові, що й ми не ликом шиті. А роблять такі, як відо-мо, у Південній Кореї. От туди і попря-мував Борис Вікторович, захопивши із собою керівників Укрзалізниці. Мета ставилася нескладна — підписати кон-тракт на поставку швидкісних потягів «Хюндай». У підсумку закупили де-сяток їх у кредит під 4,8% на загаль-ну суму понад 300 мільйонів доларів.

Контракт підписав перший заступник очільника Укрзалізниці Микола Сер-гієнко. Незабаром омріяні потяги вста-новили на українські рейки. Одначе радість тривала недовго: перший же рейс «Хюндаю» скінчився конфузом. Він прийшов до Києва на пару годин пізніше, нiж планувалося. Та й інші рейси також вибивалися з графіка на годину чи й більше. Як пояснювали, у дорозі виявлялись різні неполадки. За допомогою спеців фірми-постачальни-ка їх швидко виправляли. Та ситуація і після цього не покращувалась, інші потяги теж бастували йти за швидкіс-ним графіком, а недоробки виявлялись одна за одною, і представники фірми не встигали їх виправляти. А коли випав сніг, то «корейці» взагалі стали на при-

поні. Керівники Укрзалізниці неодно-разово обіцяли, що «швидкісники» ось-ось підуть, та на дорозі їх щось не дуже видно. А тим часом ось-ось закінчиться термiн гарантії. У переліку дефектів на останньому місці скромненько значився і такий: не-доліки дорожньої інфраструктури. А це перш за все — погано вирівняна по вер-тикалі горизонталь колії. Це коли ва-гони кидає з боку на бік, а «ніжний ко-реєць» цього не витримує. Отут і вини-кає питання, чи не слід було б спочатку довести до ладу стан рейкового госпо-дарства, а тоді вже купувати дорогезні потяги? І чи не варто було залучити до виробництва більш сучасної і надійної техніки місцевих виробників, зокрема Корюківський завод? Дивись, ще й на-багато дешевше обійшлось би... ■

МИНУЛЕ І ДУМИ

«Хюндай» iз пролонгованим ступоромСпливає час гарантій на дорогі швидкісні потяги, які нормально й не повозили пасажирів

■

Малюнок Івана САДОВЕНКА.❙

ДЕКОМУНІЗАЦІЯ

Жуков програв битву ФемiдiУчора окружний адміністративний суд скасував повернення проспекту Петра Григоренка імені радянського маршала Георгія Жукова

■

«Зелений» клас.Фото оприлюднив у соцмережі

голова Полтавської обласної

ради Олександр Біленький.

❙❙❙❙

НОВАЦІЇ

А можна на вулицю?Діти вчитимуться на свіжому повітрі

■

4 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 УКРАЇНА І СВІТ

Мир через братання з ворогом? Карколомна та ейфорична пе-ремога на президентських і пар-ламентських виборах 2019 року «Слуги народу» є як унікальним, так і досить загрозливим явищем у суспільно-політичному житті України на початку досить бурх-ливого ХХI ст. До такого висновку спонукає низка відомих суперечливих рі-шень популістської монопартій-ної більшості при затвердженні керівництва ВР України і скла-ду комітетів парламенту, очіль-ника і членів уряду та при голо-суванні за перші законопроек-ти. Вже очевидним є ігноруван-ня «СН» і президентом позиції інших парламентських політич-них сил, регламентних проце-дур, чинного законодавства та занадто вільне трактування або взагалі нехтування конститу-ційними нормами. Що і не див-но. Оскільки младо-реформато-ри-«барбудос» мають намір пре-парувати Конституцію України винятково під узурпаційні за-зіхання «СН» та її лідера. Існу-ють чіткі ознаки того, що прези-дент і його соратники намагають-ся формувати в Україні путінську управлінську модель державно-го капіталізму і керованої демок-ратії. Як правило, подібна транс-формація завершується встанов-ленням автократичного режиму. До такого сценарію вже готуєть-ся вітчизняна і світова громадсь-ка думка. Нещодавно соціологіч-на група «Рейтинг» за результа-тами власних досліджень озву-чила дані про те, нібито «60,5% українців вважають, що для нор-мального розвитку країни пот-рібна «сильна рука», а не розмо-ви про демократію». В дещо епа-тажному інтерв’ю суб’єкт прав-лячого дуумвірату Коломойський закликав здійснити «загальну на-ціоналізацію великих державо-утворюючих підприємств та надр землі. А також, що «в декількох галузях нам потрібен державний капіталізм». На порушення конституцій-них повноважень законодавчої, виконавчої і судової гілок влади в парламентсько-президентській республіці 2 вересня п.р. в офісі президента глава держави розда-вав до «безумовної реалізації» із сумнівними термінами виконан-ня «наряди» голові ВР України, прем’єр-міністру України, чле-нам уряду та чомусь голові фрак-ції «СН» у парламенті. Зазначе-не вже засвідчує незаконне пря-ме підпорядкування гілок влади президенту і фактичне нівелю-вання її суб’єктності та суверен-ності в політичній системі краї-ни. Враховуючи, що очільник країни має на меті підпорядку-вати собі Національну гвардію, НАБУ, ДБР, САП та позбавити прав і свобод громадян у процесі цифрової трансформації, незаба-ром слід очікувати, що нація по-чує від президента сакраменталь-не: «Держава — це я». Претент-денту на такий статус варто взя-ти до уваги знаменитий вислів патріарха європейської дипло-матії ХIХ ст. Талейрана про те, що: «Багнетами можна добити-ся всього, окрім одного: на них не

можна сидіти». У воюючій країні на нараді лише побіжно було згадано про оборонно-безпековий сектор. І чомусь уже традиційно прези-дент ні словом не обмовився про стратегію відсічі російському аг-ресору (чи вона є взагалі у «ко-манди Зе»?), про імплементацію угоди про асоціацію України з ЄС та національної річної програми співробітництва України з НАТО. Чи не пов’язана така поведінка з тим, що президент опинився під впливом експортованої із Мос-ковії оманливо-капітулянтської концепції завершення російсько-української війни. Адже стриж-нем чергової пастки Кремля є до-сягнення миру за всяку ціну. І таку ціну повинна заплатити Ук-раїна на користь Росії. Зазначена цинічна ідея запозичена Путіним із арсеналу революційної бороть-би за владу російських більшови-ків під час Першої світової війни. Для цього Леніним у російське суспільство і військові маси було кинуто гасло про необхідність по-разки царської Росії у війні з кай-зерівською Ніиеччиною. Як клю-човий елемент, більшовицькими агітаторами використовувався фактор встановлення швидкого миру для Росії через братання із ворогом та відмову солдатів вико-нувати військовий обов’язок. Як потім з’ясувалося, Ленін грав на полі кайзера Вільгельма, оскіль-ки партія більшовиків значною мірою фінансувалася німецьким генеральним штабом. За дору-ченням останнього Ленін і повер-нувся в Росію у запломбованому вагоні, щоб здійснити вигідний Німеччині переворот. Подальші події загальновідомі. Ленін і його послідовники-комуністи майже 70 років тероризували народи ко-лишнього СРСР та країн так зва-ного «соціалістичного табору».

Надуваючи щоки, Путін стрімко дрейфує в провалля смути В умовах неоголошеної вій-ни Путін намагається реалізува-ти подібний сценарій в Україні через колаборантську «п’яту ко-лону», яку Кремль фінансує і всі-ляко підтримує через підривну діяльність спецслужб і дезінфор-маційно-психологічні акції. Пра-воохоронним, спеціальним орга-нам і судам із цього приводу не-обхідно вживати вичерпні захо-ди щодо проросійських сил та їхніх лідерів. Особливо «Опози-ційної платформи «За життя». Вони для захоплення влади спо-собом більшовиків зразка 1917 року маніпулюють суспільною свідомістю, безсоромно грають на людських почуттях. Розмова-ми про віртуальний мир розкла-дають українське суспільство, особовий склад сектору безпеки та оборони, державний апарат у цілому. Таким чином підштов-хують країну до безумовної капі-туляції перед ворогом. Однак, як свідчить історичний досвід Мос-ковії, колаборанти даремно споді-ваються на те, що в разі російської окупації України їм будуть збере-жені привілеї, капітали та доступ до повноцінного управління ко-лонізованою Малоросією. Путін розглядає українців як рабів-хох-лів і другорядний демографічний ресурс для нещадної експлуата-ції. Через це управлятимуть і от-римуватимуть кайф лише вели-короси, кадировці та буряти. Щоб

попередити подібний сценарій, для початку в рамках криміналь-ного провадження потрібно було б дослідити роль одіозного Медвед-чука у репресивних переслідуван-нях видатних українських диси-дентів-мучеників Юрія Литвина і Василя Стуса, які трагічно заги-нули у радянських застінках. І, зрозуміло, з’ясувати мету і зміст його контактів із главою ворожої країни Путіним та нарешті завер-шити так звану лінгвістичну ек-спертизу заяв «великого політи-ка» трьох проросійських телека-налів не на користь національним інтересам України. Беззаперечно, Україна повин-на боротися за мир. Але мир без анексій, контрибуцій і репарацій. І не лише політично-дипломатич-ними методами. Тому президент повинен не «смакувати» провока-тивні ворожі «цукерки», а діяти винятково в інтересах національ-

ної безпеки країни. Всіляко зміц-нювати міжнародну проукраїнсь-ку коаліцію та оперативно модер-нізувати військово-технічний ар-сенал українських воїнів. Рішуче засуджувати і відкидати всілякі «балачки», перш за все Коломой-ського, про те, що на Донбасі має-мо справу з громадянським конф-ліктом, а не російською агресією, та про необхідність відділити пи-тання Криму від Донбасу і напра-вити Росію в якийсь коридор, щоб агресор міг повирішувати власні проблеми. Повернутися обличчям до справи подальшого відроджен-ня українського православ’я та запросити в Україну Вселенсь-кого патріарха Варфоломія. Обов’язково враховувати, що де-структивна активність Путіна в Україні та його спроби прорва-ти міжнародну ізоляцію шляхом політичного шантажу окремих світових лідерів загрозою з боку Китаю (таку методологію вико-ристовував і колишній СРСР) та енергетичними преференціями мають під собою досить непри-ємне для узурпатора підґрунтя. Господар Кремля усвідомлює, що руйнівні процеси в економічно-му, енергетичному, промислово-му і фінансово-банківському сек-торах ставлять Росію у невигід-не становище у змаганнях із За-ходом. Санкції перекрили доступ до кредитів, інвестицій, сучасних технологій, що негативно позна-чається на соціальній і оборонно-безпековій спроможності режи-му. Жебрацький спосіб життя по-над 20 млн росіян, попрання прав і свобод громадян продукують не-безпечні політичні акції спротиву в центрі і в регіонах псевдоімперії, що бажає стати альтернативним полюсом сили у світі. Корумпо-вана еліта, олігархат та істебліш-мент уже відкрито демонструють втому від дискомфорту перебу-вання в «осажденной врагами крепости» і нишком усе актив-ніше ведуть пошук варіантів змі-ни лідера для лібералізації краї-ни. Хоча потрібно зауважити,

що російські ліберально-демок-ратичні кола, які грають в опози-ції проти Путіна, миттєво займа-ють імперсько-шовіністичну по-зицію, коли йдеться про понево-лення України. Досить болісно сприйняв Путін і провал бліцкригу в Ук-раїні. Попри «надування щік», режим впевнено дрейфує у бік нестабільності. Незважаючи на кризові явища ідеології лібе-ральної демократії, у трансатлан-тичному партнерстві та ЄС, у Росії навіть в середньо- чи довгостро-ковій перспективі відсутні шан-си кардинально змінити ситуацію на свою користь. Тим паче, в умо-вах наближення світової фінансо-во-економічної кризи сумнівно, щоб Захід створював для Путіна якісь стратегічні варіанти чи ко-ридори можливостей на шкоду власним національним інтере-сам. Не допоможуть Кремлю і фі-

нансово підгодовані ліво- та пра-ворадикальні сили і міжнародні терористичні осередки. Перспек-тиви залишатися і надалі міжна-родним вигнанцем у путінської Росії досить очевидні.

Слухайте Олеся Гончара Тому українська сторона зобов’язана гнучко використо-вувати зазначені обставини для оновлення і реалізації покрокової дорожньої карти з відновлення суверенності й цілісності держа-ви. Чемпіонство у справедливій війні з терористичним режимом забезпечить відновлення між-народної суб’єктності України. Це дозволить долучитися до об-говорення ключових тем вітчиз-няної, регіональної і глобальної безпеки та формування надійно-го фундаменту для посідання Ук-раїною вистражданого століття-ми визвольної боротьби належно-го місця під сонцем. Недаремно ж донька Київського великого кня-зя Ярослава Мудрого, Анна, була бабусею європейських королів. Наріжним фактором досяг-нення визначеної мети є злаго-да, єдність і консолідованість ук-раїнського суспільства. Важливу роль відіграє також рівень дові-ри і взаємопорозуміння між гро-мадаю і владою у царині спіль-ної реалізації стратегічних пріо-ритетів життєдіяльності країни. Поза дискусією є обов’язок влад-ної команди нарешті усунути від управління країною корумповані олігархічні клани, деструктивна діяльність яких загрожує націо-нальній безпеці України. Звичай-но, і тих їхніх представників, які очолюють чи беруть участь у ро-боті Європейського парламенту. Звертає на себе увагу також ігнорування «командою Зе» гу-манітарних питань, особливо пов’язаних із відродженням ук-раїнської ідентичності та відтво-ренням історичної національної пам’яті. Незважаючи на наявність певних об’єктивних причин органі-заційного характеру в роботі уряду й офісу президента, наразі у публіч-

ному просторі відсутня інформація про хід імплементації норм Закону України «Про забезпечення функ-ціонування української мови як державної». Адже ще в період ра-дянської окупації України пись-менник Олесь Гончар писав, що «мова — це джерело творчої духов-ності, це той запас генетичної сили і краси, що його народ передає тобі, своєму синові, щоб ти був, щоб не став німим, безголосим». Варто до-дати, що мова формує і зміцнює український дух спротиву. Зна-чимість збереження і розвитку рід-ної мови суспільство усвідомило і не дозволить будь-кому скасувати чи ревізувати цей історичний за-кон. Бо таке розцінюватиметься як зрада української нації, що суворо карається як і державна зрада. Не-пристойним є крутійське вето пре-зидента на закон про юнаць ку ор-ганізацію «Пласт». Незрозуміло, що могло не сподобатися палацово-му сценаристу формування культу особи Зеленського і апологету дис-кредитованого у Європі мульти-культурного суспільства С. Шефі-ру? Як конфлікт інтересів прези-дента виглядає лобіювання ним бізнеспроектів «95 квартал», «Сва-ти», «Ліга сміху», що фактично є інструментами експансії «руского міра» в український мистецький і культурний простір. Напевно, че-рез підставних осіб гарант має не-малий прибуток, що не вписуєть-ся у задекларовані обіцянки «СН» беззастережної боротьби з коруп-цією. Неприпустимо, щоб куль-турна революція зразка «коман-ди Зе» вийшла на рівень, який за-суджував ще відомий російський демократ М. Огарьов словами: «Мистецтво до того допрацювало-ся заради мистецтва, що перейш-ло в ремісництво, гаєрство і само-закоханість». Не сприймається більшістю суспільства і непотична кадро-ва політика младореформаторів. Вона більше походить на огульну люстрацію істеблішменту і, в пер-шу чергу, управлінців, які брали активну участь у Революції гід-ності, зробили помітний внесок у розбудову української Украї-ни та у відсіч російській агресії. Уже очевидною є руйнація сис-теми пропорційної розстановки на керівні посади у вищих орга-нах державної влади й управлін-ня представників корінного наро-ду і діаспорного середовища у мо-ноетнічній країні. Перелік свідомих чи ненав-мисних прорахунків нової вла-ди можна продовжити. Оскіль-ки очікування громади від задек-ларованих «Слугою народу» у значній мірі волюнтаристських обіцянок «зробити все одразу і те-пер» досить високі. Проте спроби очільників держави вибудовувати антидемократичну модель новіт-ньої України на чолі з «вождем-узурпатором» не сприймаються ні більшістю громадянського сус-пільства, ні державницько-патріо-тичним політикумом, ні притом-ною елітою та вітчизняним війсь-ком. Прогнозовано негативною є реакція і зарубіжних партнерів, які послідовно підтримують Ук-раїну на шляху набуття стандар-тів для членства в ЄС і НАТО. Опір подібним спробам нарос-тає, і не варто владі доводити його до нищівного цунамі, що перетво-рить младореформаторів на ганеб-них прибульців без майбутнього в анналах української історії. ■

АКЦЕНТИ

Прибульці без майбутньогоПро загрозу оманливо-капітулянтської концепції завершення російсько-української війни

■

Василь БОГДАН, експерт з питань безпеки, генерал-лейтенант, публіцист

Значимість збереження і розвитку рідної мови суспільство усвідомило і не дозволить будь-кому скасувати чи ревізувати цей історичний закон. Бо таке розцінюватиметься як зрада української нації, що суворо карається, як і державна зрада.

5УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019СВІТБРЕКЗIТ

За її велінням...Королева Єлизавета ІІ затвердила закон проти «жорсткого Брекзiту»

Ігор ВІТОВИЧ

З вівторка, 10 вересня, британський парламент пішов на п’ятитижневу перерву в роботі до 14 жовтня. Перед цим у ніч iз понеділка на вівторок, 10 вересня, нижня палата парламенту Великої Британії вдру-ге відхилила пропозицію прем’єр-мініст-ра країни Бориса Джонсона про дострокові вибори. Ініціативу підтримали 293 парламен-тарії. За британським законодавством, для проведення позачергових виборів уря-ду потрібна підтримка двох третин палати громад, або ж 434 депутатів. Таким чином, до 31 жовтня — запланованої дати виходу Великої Британії з Євросоюзу — в країні більше немає можливості для проведення дострокових виборів. Борис Джонсон оголосив про намір ви-вести країну зі складу Євросоюзу до цьо-го терміну за будь-яких обставин — з уго-дою чи без неї. Він заявив: «Я поїду в Брюс-сель, наш уряд поїде в Брюссель 17 жовтня і домовиться про вихід країни з ЄС 31 жов-тня, сподіваюсь, — чи з угодою, чи без неї, якщо знадобиться. Я не буду просити про ще одне відтермінування». Джеремі Корбін, лідер опозиційних лейбористів, заявив, що «Брекзiт» без уго-ди з ЄС принесе країні ще більше плутани-ни. А щодо виборів сказав таке: «Ми хоче-мо провести вибори. Але хоч як би ми ста-ралися, ми не готові ризикувати. Ми не впевнені, що не нашкодимо людям». Спікер Палати громад Джон Беркоу оголосив, що він піде у відставку до кінця жовтня за родинними обставинами, але при цьому висловив свої погляди на при-зупинення роботи парламенту. «Це не нор-мальне призупинення роботи, не стандарт-не. Ця зупинка — одна з найдовших за ос-танні десятиліття. Не лише в очах багать-ох колег, а й, на мою думку, велетенської кількості людей, це — авторитарне рішен-ня виконавчої влади». Британський парламент повинен по-вернутися до роботи 14 жовтня, всього за два тижні до ймовірної дати виходу Вели-кої Британії з Євросоюзу. Тим часом у тривалу сагу під назвою «Брекзiт» нарешті активно втрутилася ко-ролева Єлизавета ІІ. У понеділок, 9 вере-сня, вона схвалила парламентську ініціа-тиву про відтермінування «Брекзiту» за відсутності угоди з Брюсселем, повідом-ляє агенція «Рейтер». Закон покликаний не допустити «жорсткого Брекзiту». Законопроект проти «жорсткого Брекзi-ту» прийняли 4 вересня депутати від лейбо-ристської опозиції за підтримки групи прав-лячих торі-«дисидентів». Таким чином, Па-лата громад проголосувала за пряму вказів-ку прем’єру Британії попросити Євросоюз про нову відстрочку «Брекзiту» ще на три місяці — до 31 січня 2020 року, якщо до 19 жовтня він не зможе знайти підтримки пар-ламентаріїв щодо угоди про «Брекзiт». Поки що вихід Британії із ЄС заплано-ваний на 31 жовтня цього року. ■

■

Королева Єлизавета ІІ не хоче потрясінь для країни.❙

Олег БОРОВСЬКИЙ

Згідно з планами обра-ної головою Європейської Комісії (ЄК) Урсули фон дер Ляєн, в очолюваному нею ор-гані буде небачена досі кіль-кість жінок. Про майбутній склад Єврокомісії в Брюсселі повідомили в понеділок, 9 ве-ресня. Урсула фон дер Ляєн уперше в історії забезпечи-ла серед єврокомісарів ген-дерну рівність: вона пообіця-ла це зробити відразу після того, як Європарламент при-значив її очільницею вищого органу виконавчої влади ЄС. Пані Ляєн прагне, щоб разом iз нею у новій Євро-пейській Комісії було май-же стільки ж комісарок ЄС, скільки комісарів: 13 жінок i 14 чоловіків. На жаль, пов-ної рівності не вийде, бо че-рез запланований на 31 жов-тня вихід Великобританії зі складу ЄС нова Єврокомісія налічуватиме 27 місць, а не 28, як нинішня. Очікується, що, крім са-мої фон дер Ляєн, Євроко-місія налічуватиме поперед-ньо ще 12 жінок. Планується, що ще 14 місць у Європейсь-кій Комісії залишатимуть-ся за чоловіками. Євроко-місарки представлятимуть, зокрема, такі країни ЄС, як Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Фран-ція, Мальта, Португалія, Ру-

мунія, Швеція. Такий перерозподіл місць за гендерною озна-кою — значний крок упе-ред порівняно з попереднім складом ЄК, котрий невдов-зі звільнить свої кабінети. До складу цієї Єврокомісії вхо-дить дев’ять жінок та 19 чо-ловіків. У вівторок, 10 вересня, голова Єврокомісії фон дер Ляєн мала підписати від-повідні розпорядження щодо сфери відповідальності май-бутніх єврокомісарів та єв-рокомісарок. Потім список iз кандидатками та кандидата-ми на посади в майбутній Єв-рокомісії ще мають затверди-ти країни-члени ЄС та євро-парламентарії, нагадує аген-ція новин «Франс прес». Хоча формально портфелі серед єврокомісарів розподі-ляє голова Єврокомісії, краї-ни ЄС і політичні фракції в

Європарламенті також ма-ють свої власні побажання і хочуть, щоб їхню думку вра-ховували під час прийнят-тя рішень. Майже всі держа-ви хочуть, аби саме їхньо-му представнику дісталася одна з ключових посад — на-приклад, портфель комісара з питань економіки, торгівлі або фінансів. Тож те, що в да-ний момент намагається зро-бити нова голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, мож-на порівняти з плетінням філігранного мережива, за-значає «Німецька хвиля». Тим більше що в жі-ночій половині її команди не бракує політичних новач-ків. Наприклад, учителька

за професією, кандидатка від Хорватії Дубравка Шуі-ца в минулому виконувала обов’язки мера міста Дуб-ровник, а потім стала депу-таткою Європарламенту. У неї немає необхідного досві-ду роботи. Цим не може пох-валитися і кандидатка від Кіпру — психологиня та ек-сдепутатка місцевого парла-менту Стелла Кіріадкідес. Урсула фон дер Ляєн планує завершити форму-вання своєї команди до кін-ця вересня. Нова Євроко-місія має стати до роботи 1 листопада. У ній традиційно кожна країна-член ЄС пред-ставлена одним єврокоміса-ром чи єврокомісаркою. ■

Ігор ВІТОВИЧ

Американські ЗМІ повідомляють, що законодавці-демократи у Палаті пред-ставників Конгресу США ініціюють ши-роке розслідування, щоб з’ясувати, чи намагався адвокат президента США Руді Джуліані та інші особи тиснути на Украї-ну з метою розпочати тут розслідування, які могли б негативно вплинути на мож-ливого конкурента Дональда Трампа на виборах президента США 2020 року Джо Байдена, повідомляє «Голос Америки».

«Маніпуляції системою юстиції України» Як повідомляє видання The Hill, од-разу три конгресові комітети — з питань розвідки, з нагляду та урядової реформи і з закордонних справ — у понеділок, 9 вересня, відправили спільні листи до Білого дому і Державного департаменту США, вимагаючи надати документи, які мають прояснити, чи Трамп і його адво-кат намагались підштовхнути Україну до розслідувань, які б зашкодили Джо Байдену. Тексти листів опубліковані на сайті Палати представників. Голови вищезгаданих комітетів розці-нюють такі ймовірні спроби тиску як мож-ливі намагання «маніпулювати системою юстиції України» на користь передвибор-ної кампанії Трампа та проти його май-бутнього опонента на виборах. «Відкрита інформація вказує, що протягом майже двох років президент і його персональний адвокат Руді Джуліані, як випливає, вда-ються до дій за межами легітимних право-охоронних i дипломатичних каналів, щоб примусити владу України вести два полі-тично мотивовані розслідування, прикри-ваючись антикорупційною діяльністю», — наводить частину звернення до Білого дому журналіст видання Courthouse News Адам Класфельд.

«Перше — це розслідування щодо ук-раїнців, які надали ключові докази щодо засудженого менеджера виборчої кам-панії Трампа Пола Манафорта. Це роз-слідування покликане підірвати зібрані слідством Роберта Мюллера численні до-кази того, що Росія втручалась у вибори 2016 року з метою підтримати кампанію Дональда Трампа. Інша справа націлена на сина ексвіцепрезидента США Джозе-фа Байдена, який є конкурентом Трам-па на виборах президента США 2020 року», — наводить частину звернення Класфельд. Прихильники президента США не-одноразово висловлювали думку, що оприлюднення в Україні у 2016 році ін-формації про платежі Полові Манафор-ту від Партії регіонів було організовано з метою вплинути на вибори у США і за-вадити обранню Дональда Трампа прези-дентом США. Про буцімто координацію оприлюднення інформації щодо Мана-форта між суб’єктами в Україні і США у 2016 році також писали американські журналісти-розслідувачі.

Про що говорили Трамп і Зеленський? Раніше генеральний прокурор Ук-раїни (на той час) Юрій Луценко робив суперечливі заяви про розслідування в Україні, пов’язані з діяльністю компанії Burisma, у якій працює син Джо Байде-на — Хантер Байден. Він також заяв-ляв про тиск на нього з боку колишньо-го посла США в Україні Марі Йовано-вич та інших. Деякі оглядачі вбачали у заявах Луценка елемент американської кампанії, націленої на дискредитацію розслідування спецпрокурора Мюллера щодо російського втручання і дискреди-тацію конкурентів президента США. «Із наближенням виборів 2020 року складається враження, що президент Трамп і його персональний адвокат збіль-

шили тиск на владу України та її систе-му правосуддя, щоб сприяти кампанії переобрання Трампа, а Білий дім і Де-ржавний департамент можуть сприяти цій схемі», — цитує заяву американсь-ких законодавців видання The Hill. Спільне розслідування очолюють го-лова комітету із закордонних справ Еліот Енгел, голова комітету з розвідки Адам Шифф i голова комітету з нагляду Елай-джа Каммінгс. Вони відзначили, що на-прикінці минулого місяця пан Трамп на-чебто погрожував заморозити понад 250 млн доларів, виділених Конгресом на військову допомогу Україні. Голови комітетів заявили, що роз-слідування має на меті встановити: чи «підвішений» стан допомоги «не змушує українську владу розпочинати політич-но вмотивовані розслідування... на під-тримку кампанії з переобрання прези-дента Трампа у 2020 році». Американсь-кі законодавці запросили дані з Білого дому, включно із розшифровкою теле-фонної розмови між президентом Трам-пом та новим президентом України Во-лодимиром Зеленським. Комітети також хочуть отримати ін-формацію щодо пана Джуліані, можли-вої затримки військової допомоги, будь-які дані щодо судових суперечок, які зачіпають Україну, колишнього голо-ву виборчої кампанії Трампа Пола Ма-нафорта, а також Хантера Байдена та пов’язаних із ними осіб. Пан Трамп та інші республіканці раніше порушували питання, чи не існує конфлікту інтере-сів у тому, що Хантер Байден, син Джо Байдена, входить до ради директорів ук-раїнської газової компанії Burisma. За-пит на подібну інформацію отримав та-кож і Держсекретар США Майк Пом-пео. У Білому домі поки що не коментува-ли розслідування. ■

ІНІЦІАТИВА

Тепер і їх притиснутьРуді Джуліані підозрюють у тиску на українську владу з метою посприяти переобранню Трампа на виборах 2020 року

■

ВІДДІЛ КАДРІВ

Фрау взялася за справуУ новій Європейській Комісії майже половина крісел відійде жінкам

■

Урсула фон дер Ляєн планує суттєво «ожіночнити» ЄК. ❙

6 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 ПРАВО

Що для Медведчука «сміх», для України — біда Про зв’язки «кривавого кар-лика» Путіна з його агентами політичного впливу Тимошен-ко, Медведчуком, Рабіновичем, Бойком та іншими «УМ» писа-ла неодноразово. Зокрема, і в моїй статті під назвою «Баро-неса брехні» і «слуга олігарха» — «дві різні вежі Кремля» (від 26.03.2919, випуск № 34). У ній наголошено: «За твердженням ексголови СБУ Леоніда Дерка-ча і експрезидента України Ле-оніда Кучми (їхня розмова була записана Миколою Мельничен-ком і опублікована у ЗМІ), Вік-тор Медведчук був агентом КДБ під псевдонімом «Соколовсь-кий». У розмовах, записаних Мельниченком у кабінеті пре-зидента України, Деркач пові-домив Кучмі, що бізнес-партнер Медведчука «Григорій Суркіс також був агентом КДБ і дов-гий час працював на нього. Сур-кіс був на зв’язку в працівника КДБ «Євгена», який зараз є «на-шим працівником у Женеві»,— пояснив Деркач. «Але вони те-пер помінялися місцями. Те-пер Гриша Суркіс керує цим мудаком, який уже перебуває у нього на зв’язку»,— зауважив Деркач. «Леоніде Даниловичу, я хочу, щоб ви розуміли: Медвед-чук — агент, Суркіс — агент, Волков (помічник президента Кучми. — Авт.) — також агент КДБ... Вони як «сучата»... Вони, можливо, мене б розірва-ли, але вони розуміють, що я все про них знаю, і заглядають в очі, що не буде витоку інформа-ції...» — наголосив голова СБУ Деркач. Кучма зауважив Де-ркачу, коли той доповідав йому про кримінальну справу Мед-ведчука (цитую мовою оригіна-лу): «Ну, это же нам известно, что он был и агентом КГБ стоп-роцентно». На Медведчука і Суркіса, за твердженням Деркача, має вплив Євген Марчук, один із ко-лишніх керівників 5-го («диси-дентського») управління КДБ УРСР, який завжди може їм сказати (цитую мовою оригіна-лу): «Ты рот откроешь, а я сде-лаю публикацию... Он может их, как это говорится, закопать просто...». До речі, Медведчук не подав у суд позов на Деркача і Кучму за твердження, що він — «агент КДБ «Соколовський», а лише заявив: «Це повний абсурд, який нічого більше, ніж сміх, у мене не викликає». Для Мед-ведчука, може, і «сміх», а для України — він біда! Невже хтось допускає, що Деркач, будучи головою СБУ, доповідає президенту України неправду про Медведчука? Або Кучма сказав брехню Дерка-чу про те, що йому відомо, що Медведчук «був агентом КДБ стовідсотково»? Суркіс і Волков, на відміну від кума Путіна, вчинили ро-зумніше — вони просто промов-чали, що були агентами КДБ, щоб не привертати увагу преси. І вчинили правильно — то було в далекому минулому... Рабі-нович також виявився мудрі-шим за Медведчука, підтвер-дивши, що він був агентом КДБ

під псевдонімом «Жолудь», і не затівав судових процесів проти ЗМІ.

Тимошенко на «гачку ФСБ» 10 липня 1995 року Юлія Тимошенко, будучи генераль-ним директором спільного ук-раїнсько-кіпрського підпри-ємства «Корпорація Українсь-кий Бензин», була затримана в Москві, в аеропорту «Внуково», при спробі вивезти контрабан-дним шляхом 100 000 доларів США, замаскованих під про-дукти харчування, які були за-горнуті у фольгу, чим вчинила злочин, передбачений ст.15, ч.1 ст. 169.1 КК РФ (замах на пору-шення митного законодавства РФ), який передбачав покаран-ня у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років із кон-фіскацією майна. Трьома місяцями раніше — 27 березня 1995 року — Тимо-шенко була затримана в аеро-порту Запоріжжя при спробі вивезти в Москву контрабандою 26 000 доларів США і 3 900 000 карбованців, які мали стати ха-барами для військових чинов-ників МО Росії з метою підтрим-ки її бізнесу. Проти Тимошенко порушили кримінальну справу за «замах на контрабанду валю-ти у великих розмірах» (ст.17, ч.1 ст.70 КК), вона була арешто-вана і відправлена у слідчий ізо-лятор УМВС Запорізької облас-ті. Для успішної бізнес-леді це був психологічний шок на межі нервового зриву. Проте справа до суду не дійшла. На підставі клопотань впливових осіб Дніп-ропетровська (Лазаренка, Пін-чука, Пустовойтенка та ін.) Ти-мошенко була звільнена на під-писку про невиїзд, а справу передали в прокуратуру Дніп-ропетровської області, де її й «похоронили». З урахуванням того, що у Тимошенко лікарі виявили «хронічну хворобу» (подібне повториться з нею, коли вона відбуватиме покарання у Ка-чанівській виправній колонії), а також, що вона має непов-нолітню доньку, справу проти неї закрили за нереабілітую-

чими обставинами, визнавши, що Тимошенко, хоча і вчини-ла злочин (який передбачав по-карання позбавленням волі на строк від 3 до 5 років із конфіс-кацією майна), але вона «пере-стала бути суспільно небезпеч-ною особою» (ст. 7 КПК). Щоб не бути арештованою, уникнути суду і кримінально-го покарання в Росії на строк до п’яти років позбавлення волі, пам’ятаючи ще страх від не-давнього арешту й умов пере-бування у слідчому ізоляторі в Запоріжжі, Юлія Тимошен-ко, за даними ЗМІ, погодила-ся на таємну співпрацю з ФСБ РФ як агент. Вербовку Тимо-шенко підтвердили результати

перевірки СБУ, проведеної во-сени 2004 роки за дорученням Президента Кучми, з якими я був ознайомлений. Окремі ма-теріали перевірки були опублі-ковані у ЗМІ, зокрема довідка ФСБ РФ щодо Юлії Тимошенко про її «тісну таємну співпрацю зі спецслужбами Росії, яка вия-вилася продуктивною», і реко-мендації «більш активної спів-праці з Тимошенко Ю. В.» та як використовувати її в подальшо-му, оскільки «можливості спів-праці з Тимошенко Ю. В. до кін-ця не вичерпані». Думаю, що матеріали пере-вірки, швидше за все, знищи-ли, коли головою СБУ був при-значений той самий Турчинов, який знищив оперативне «До-сьє міжнародного злочинця, агента ФСБ РФ Могилевича», який мав «кримінальні зв’язки з Тимошенко», коли вона була президентом ЄЕСУ. «Гачок ФСБ», на який була впіймана Тимошенко, вона не коментує і чинить мудро, на відміну від Медведчука. 4 лютого 2005 року Ти-мошенко була призначена прем’єр-міністром України (з 24.01.2005 р. — в.о. прем’єра). У цей час вона перебувала в міжнародному розшуку, ого-лошеному правоохоронними органами Росії, їй була обрана міра запобіжного заходу взяття під варту та висунуто обвинува-чення в організації давання не-одноразово хабарів високопоса-довим особам МО Росії. Цікавим, з точки зору контр-розвідки, є один момент. 19 березня 2005 року в Київ з офіційним візитом прибув пре-зидент Росії Путін. Після зус-трічі з президентом Ющенком Путін прийняв у своїй гостьовій резиденції на Липках Юлію Тимошенко і мав з нею розмо-ву тет-а-тет більше години піс-ля 20-хвилинного театрального протокольного дійства. Про що могли говорити кад-ровий офіцер КДБ, очільник ФСБ Росії Путін з Тимошенко, яка перебувала в міжнародному розшуку з санкцією на арешт і була на той час агентом ФСБ?

Чи користувався Путін під час розмови з нею рекоменда-ціями своїх підлеглих із ФСБ, як використовувати Тимошен-ко для «більш активної спів-праці» і в якому саме напрям-ку, враховуючи, що вона стала прем’єр-міністром, а її «можли-вості до кінця не вичерпані»? Професіонали спецслужб знають відповіді на ці та інші запитання контррозвідуваль-ного характеру. Офіційна зуст-річ Путіна з Тимошенко (кура-тора з агентом) при зазначених обставинах та ще й на території України — це вищий пілотаж! 8 вересня 2005 року прези-дент Ющенко звільнив Тимо-шенко з займаної посади.

Агент політичного впливу Перебуваючи у міжнарод-ному розшуку з санкцією на арешт, Тимошенко в ніч на 25 вересня 2005 року (вихід-ний день — субота) прилетіла в Москву. Спочатку зустрілася з Путіним, а після нічної роз-мови з ним добровільно тієї ж ночі з’явилася в Головну вій-ськову прокуратуру Росії. Там Тимошенко дала покази у своїй справі, визнала себе винною в організації і даванні неоднора-зово хабарів посадовим особам МО РФ і дала письмову згоду на закриття кримінальної справи за нереабілітуючих обставин без направлення її до суду. Наступного дня (після ніч-ного спілкування з Путіним) військова прокуратура РФ припинила міжнародний роз-шук Юлії Тимошенко та скасу-вала обраний для неї запобіж-ний захід у вигляді триман-ня під вартою, хоча сама спра-ва була закрита лише через три місяці (26.12.2005 р.), коли за-кінчився термін притягнення її до кримінальної відповідаль-ності. Після повернення в Київ Тимошенко заявила журналіс-там, що її візит у Москву був «приватним», і не повідомила про нічну зустріч із Путіним та представниками військової про-куратури. У розмові зі мною Ти-мошенко ділилася, що зустріч з Путіним їй допоміг організува-ти його кум Віктор Медведчук, який також консультував її у «московській справі». Із того часу і можна вважати, що Юлія Тимошенко з «таєм-ного агента» ФСБ перейшла в

так званий «статус» особистого «агента політичного впливу» президента РФ Путіна, який, з урахуванням його багаторічно-го досвіду роботи в КДБ-ФСБ, використовував Тимошенко і продовжує використовувати її й по нині для досягнення своїх політичних цілей в Україні і на міжнародній арені. Це підтвер-джується не лише постійною і системною діяльністю Юлії Ти-мошенко на користь Росії, що, по суті, є зрадою національних інтересів України, а й бажан-нями, які були у Путіна, «зро-бити» Тимошенко президентом нашої країни, щоб поверну-ти Україну в орбіту жорсткого впливу РФ і назавжди «закри-ти українське питання». І хоча з президенством Тимошенко в 2014 і 2019 роках у Путіна вий-шов облом, вона ним була ви-користана по повній програмі в геополітичних і економічних інтересах Росії. Переконайтеся в цьому самі.19 січня 2009 року НАК «Нафтогаз Україна» за усною вказівкою і особистою дирек-тивою прем’єр-міністра Украї-ни Юлії Тимошенко були під-писані газові контракти з ВАТ «Газпром» (РФ), які ввійшли в історію як контракти «Путі-на—Тимошенко». Основни-ми наслідками цих контрактів стали: повна енергетична і фі-нансова залежність України та її економіки від Росії; накопи-чення зовнішнього боргу Украї-ни. Уряд був змушений шукати кошти на оплату газового конт-ракту в умовах зростання збит-ковості «Нафтогазу». Таким чином Тимошенко допомогла

ВониАгентура КДБ-ФСБ-РПЦ в Україні: чого ми

не знали про добре знайомі обличчя

ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ■Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, генерал-лейтенант СБУ, кандидат юридичних наук

Продовжуємо тему про загрози Україні, які несе агентура КДБ-ФСБ-РПЦ — основа мос-ковської п’ятої колони в нашій державі та її «окупаційний» центр «За життя». «Трійця» Путін—Медведчук—Тимошенко, а також РПЦ та політично-релігійний «окупаційний» блок «За життя» повинні бути під постійним контролем спецслужб України й україн-ців. Підстав для цього достатньо.

За оцінками експертів, газові контракти «Тимошенко—Путіна» завдали такої шкоди економічній і національній безпеці України, що створили реальну загрозу втрати державного суверенітету.

7УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019ПРАВО

Путіну загнати Україну в бор-гову яму. У контракті на купівлю-продаж газу сторони прямо прописали кабальне для Украї-ни правило «бери або плати», чим зобов’язали нашу країну з 2010 року купувати 52 млрд куб. м. російського газу щоро-ку (такий обсяг нам був не пот-рібний!). При закупівлі меншо-го обсягу Україна повинна все одно щорічно оплачувати не менше 41,6 млрд куб. м. Реек-спорт газу був заборонений. Це призвело до підписан-ня Харківських угод про про-довження перебування ЧФ РФ у Севастополі, «інтеграції» га-зових галузей України та Росії, відмови від асоціації України з ЄС і, зрештою, до початку Ре-волюції гідності, а згодом — до воєнної агресії Росії проти Ук-раїни з численними людськи-ми жертвами та матеріальни-ми втратами України на суму понад 100 млрд доларів. Рішення Стокгольмсько-го арбітражного суду в груд-ні 2017 року врятувало Украї-ну від повного банкрутства. До його винесення Україна вже за-знала незворотних утрат на 32,1 млрд. доларів. Якби не рішення арбітражу, то Україна зазнала б збитків ще на 94,7 млрд. до-ларів більше. Окрім того, Україна недоот-римала від «Газпрому» за тран-зит російського газу майже 17 млрд. доларів. Починаючи з 2010 року українські спожива-чі отримали ціну за газ на рів-ні, значно вищому за європейсь-кий. Як результат Україна пере-платила «Газпрому» за постав-лений газ від 16,8 до 28,8 млрд доларів. Через «недобір газу» за 2012—2017 роки фінансові пре-тензії російської сторони до Ук-

раїни, згідно з правилом «бери або плати», прописаним у кон-тракті «Путіна—Тимошенко», сягали понад 56 млрд. доларів. За оцінками зарубіжних і вітчизняних експертів, газові контракти «Тимошенко—Путі-на» завдали такої шкоди еконо-мічній і національній безпеці України, що створили реальну загрозу втрати державного су-веренітету!!! В інтерв’ю видавництву «Главком» (13 липня 2012 року) Медведчук зазначив, що

на прохання Юлії Тимошен-ко він брав участь у перегово-рах із Путіним при обговоренні питання ціни на газ. Уявляєте: підполковник КДБ — директор ФСБ РФ Путін (в студентські роки — агент КДБ) веде пере-говори зі своїм кумом Медвед-чуком (агентом КДБ) і агентом ФСБ Тимошенко — своїми осо-бистими агентами політичного впливу в Україні — щодо ціни на газ для України? Ще один наочний приклад вищого піло-тажу, скажуть професіонали спецслужб! «В якості кого я вів перего-вори — це не важливо», — за-явив Медведчук і додав, що «за підписані газові контракти Ти-мошенко засуджена несправед-ливо». У народі в таких випад-ках говорять: «Ворон ворону око не виклює».

Компромати і відкати Лідер «Братства» Дмит-ро Корчинський 6 лютого 2018 року заявив: «Дуже велика по-милка українських спецслужб і української влади, що Медвед-чук не був арештований відразу після початку війни з Росією. Він мав бути посаджений у тюрму одним із перших». «Медведчук справді дуже близький до Путі-на, тобто це людина, яка мала би бути або посаджена, або застре-лена. Це небезпечний ворог»,— резюмував Корчинський. Без сумніву, за «зрадником і колаборантом» Медведчуком тюрма давно плаче! Але я не хочу і не бажаю, щоб цей плач перервала куля раніше кінця травня 2022 року... Герой України, політв’язень Степан Хмара справедливо заува-жив, що, підписавши зазначену газову угоду, Тимошенко «зда-ла Україну Росії з «бебехами»,

у неї «була змова з Путіним», в її діях є «ознаки державної зра-ди», «вона поставила Україну на коліна!». «Юлія Тимошенко — дуже небезпечна фігура для Ук-раїни»,— робить справедливий висновок Степан Хмара. Які мотиви спонукали Ти-мошенко погодитися з Путі-ним на такі умови газових кон-трактів для України — мені (з урахуванням мого професійно-го досвіду) зрозуміти було не-важко, як і побачити майбут-ні масштаби катастрофи для нашої країни. Після їх підпи-сання, коли вона вернулася до Києва, в присутності депутатів, у її службовому кабінеті, я ска-зав їй у вічі: «Юля, якби зараз я був прокурором, а не депута-том, то вивів би тебе з кабінету в кайданках...». Гройсман, будучи прем’єр-міністром, заявив, що у 2009 році Тимошенко уклала угоди на 10 років, у яких була закла-дена необґрунтована ціна, і ті, хто підписав ці угоди, мали від того дивіденди. На думку експертів, за під-писання газових угод із російсь-ким «Газпромом» Тимошенко отримувала на офшорні рахун-ки щорічний «відкат» не мен-ше 3-4 мільярдів доларів. Зна-ючи, на яких принципах Тимо-шенко і Лазаренко раніше спів-працювали на газовому ринку, зауважу, що вказана річна сума «відкату» могла бути реальною. Яка частка Медведчука за його участь в переговорах щодо ціни на газ, можна лише здогадува-тися. Думаю, що він не проде-шевив, судячи з того, який ро-динний бізнес він зараз має. За підписання газових угод на умовах Москви Путін від-крито підтримував Тимошен-ко на президентських виборах у 2010 році, а також пообіцяв знищити весь кримінальний компромат на неї, який збері-гався в архівах Слідчого коміте-ту і ФСБ Росії, у тому числі до-кументи, які підтверджували, як вона була завербована ФСБ та її таємну співпрацю зі спец-службами РФ упродовж бага-тьох років. За твердженням першо-го заступника Генпрокурора, нині народного депутата Рената Кузьміна, при підписанні газо-вих контрактів Путін шантажу-вав Тимошенко цим компрома-том та погрожував їй поновити кримінальну справу щодо неї, яку розслідувала Головна війсь-кова прокуратура Росії, а потім закрила за нереабілітуючими обставинами (вона визнала себе винною в організації давання неодноразово хабарів високо-

посадовим особам МО Росії), та конфіскувати кошти Тимошен-ко, сховані в офшорах, знайдені спецслужбами Росії. Під час переговорів Тимо-шенко запевняла Путіна, що, ставши президентом, вона зро-бить російську мову в Україні офіційною, продовжить термін перебування ЧФ Росії в Севас-тополі на 50 років, відмовить-ся від вступу України в НАТО та ЄС, а Україна приєднається до Митного і Євро-Азійського союзів та Ташкентського дого-вору про колективну безпеку, об’єднаний штаб якого розта-шовано в Москві і перебуває під керівництвом РФ. Через три тижні після під-писання газових контрактів Юлія Тимошенко взяла участь у 45-й безпековій конференції, яка проходила в Мюнхені 6-7 лютого 2009 року. Її промова стала декларацією того, якою вона бачить Україну за свого президентства: Україна не гото-ва і не хоче в НАТО. Вступ Ук-раїни в НАТО Росією буде оці-нено як загрозу її національній безпеці. Наприкінці квітня 2010 року, після зустрічі в Києві з Януковичем, Путін заявив жур-налістам: «Я з Юлією Володи-мирівною обговорював питання продовження строку перебуван-ня російського флоту в Севас-тополі. І ніхто не заперечував. У розмові зі мною Юлія Тимо-шенко була готова обговорюва-ти цю проблему. Йшлося лише про одне — ціну питання». Експрезидент Віктор Ющен-ко розповів в ефірі одному з те-леканалів, що після призначен-ня Юлії Тимошенко прем’єр-міністром вона прийшла до нього і настійливо просила призначити Медведчука віце-прем’єром у її уряді. «Я був шо-кований такою пропозицією і сказав, що цього не буде. Тоді вона запропонувала призначи-ти його послом у Росію. Я від-повів їй, що такого ніколи не буде, поки я президент»,— за-явив Ющенко.

Наливайченко, він же Налімов Валентин Наливайченко після школи поступив у Хар-ківський університет на філоло-гічний факультет по спеціаль-ності «російська як іноземна» і після закінчення першого кур-су був призваний в армію. Піс-ля завершення служби в 1986 році був переведений на філо-логічний факультет Київсь-кого державного університету ім. Шевченка, який закінчив у 1990 році. На думку ветеранів КДБ, умовою переведення Наливай-ченка на навчання до Києва, швидше за все, була добровіль-на згода на негласну співпра-цю з органами держбезпеки як агента. Підтвердженням цьому може бути також і його розподіл на роботу в Київський інженер-но-будівельний інститут викла-дачем російської мови інозем-ним студентам (а не вчителем десь у районі), а потім швидке призначення на адміністратив-ну посаду в інституті. Не виключається, що цьому міг сприяти і його тесть — вете-ран КДБ. Навчаючись в універ-ситеті, Наливайченко познайо-мився з майбутньою дружиною — донькою голови КДБ УРСР Степана Мухи, який з червня 1987 року перебував у запасі, на пенсії. Як показали подальші події, КДБ готував Наливайченка для навчання в Москві, в Інституті імені Андропова ПГУ (зовніш-ня розвідка) КДБ СРСР (з груд-

ня 1991 року — Інститут імені Андропова Служби зовніш ньої розвідки РФ, а з кінця 1994 року — Академія зовнішньої розвід-ки), куди він був відправлений у серпні 1991 року. Упродовж трьох років незалежності Ук-раїни Наливайченко навчався в Москві під прізвищем Налімов. До речі, цей Інститут (так звана «лісова школа») у свій час закін-чили сам Володимир Путін, а та-кож Сергій Іванов, Євгеній Му-ров, Володимир Якунін, Сергій Наришкін. Непогана вийшла компанія, практично всі найви-щі посадові особи РФ! У середині лютого 1994 року наказом начальника Інституту ім. Андропова старший лейте-нант Наливайченко був відря-джений у розпорядження СБУ. У квітні 1994 року наказом го-лови СБУ Марчука він був звіль-нений з СБУ «за службовою не-відповідністю» з виключенням із списків особового складу. Марчук як професіонал ро-зумів, що «Налімов» може бути російським «кротом». А триріч-не навчання в Москві Наливай-ченко довгий час приховував. Після звільнення з таким формулюванням у тому ж році Наливайченко відразу був при-значений другим секретарем посольства України в Фінлян-дії, Норвегії і Данії. Кар’єрні дипломати можуть підтверди-ти: для того, щоб потрапити на таку посаду, особа має про-працювати в системі декілька років, починаючи з референта. І йдеться про осіб з профільною освітою, які закінчили Інсти-тут міжнародних відносин. Але він, не маючи профільної освіти і, до того ж, і дня не працюючи в МЗС, був призначений відразу. Генерал Скіпальський ствер-джує, що в МЗС Наливайченко попав за протекцією саме росій-ських спецслужб. Куратором Наливайченка на той час, як стверджує програма «Закрита зона» на телеканалі «Прямий», був Сергій Іванов — майбутній глава адміністрації президента Росії Путіна. (Довідково: Іванов працював у резидентурі КДБ СРСР у Фінляндії (1981—1985 рр.), потім — першим заступни-ком директора Європейського департаменту СЗР РФ (1991—1998 рр.), з серпня 1998 по лис-топад 1999 року — заступник директора ФСБ РФ, яку в той час очолював Путін). Зауважу, що звання «стар-ший лейтенант» Наливайченку не присвоювали ні СБУ, ні МО України. Щоб отримати війсь-кове звання в РФ, Наливайчен-ко, за її законами, мав отримати російське громадянство і прий-няти присягу на вірність РФ, згідно з указом президента Бо-риса Єльцина від 5 січня 1992 року № 7. У присязі, зокрема, є такі слова: «Клянусь мужньо, не жаліючи свого життя, захи-щати народ і державні інтереси Російської Федерації». Викладене, швидше за все, і пояснює, чому Наливайченко, двічі будучи головою СБУ, поп-ри мої неодноразові звернення, доручення президентів Украї-ни Ющенка і Порошенка і на-явності достатніх доказів, не порушив кримінальної справи за фактом геноциду під час де-портації кримськотатарського народу в травні 1944 року (під-слідність слідчих СБУ), а при-кривався лише політичними піар-заявами, що «депортація є геноцидом», та хвалився, що розсекретив архіви про депорта-цію, які передав лідерам крим-ськотатарського Меджлісу.

Продовження — стор. 8—9

працюють!

8 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 ПРАВО

Початок — стор. 6—7

Говорити, що «депортація є геноцидом» — це слова, а по-рушити кримінальну справу за фактом геноциду, провести до-судове слідство і встановити, що це геноцид, як того вима-гає закон, — це зовсім інше. Це надати депортації юридичного статусу геноциду кримськота-тарського народу. Я мав інформацію, яку вик-лав у зверненні до президента Порошенка, що з Москви На-ливайченко отримав наказ за жодних обставин не допустити визнання досудовим слід ством, а потім і судом депортації крим-ських татар актом геноциду. До цього часу немає судового рі-шення про визнання депорта-ції кримських татар актом ге-ноциду. Проти цього, як і про-ти визнання Голодомору актом геноциду українського народу, категорично виступає РФ. І саме під час його керів-ництва СБУ Росія анексувала Крим і окупувала Донбас. На-ливайченко і дня не брав безпо-середньої участі у бойових діях на сході України, а побувши у відрядженні у так званому «вій-ськовому туризмі», не соромля-чись, отримав статус учасника бойових дій, на підставі особис-то поданої заяви. А коли інфор-мація про це набула публічного розголосу, «герой» невидимого фронту змушений був написати заяву, що відмовляється від от-риманого статусу УБД. Сьогодні Наливайченко — народний депутат, обраний за партійним списком партії Юлії Тимошенко.

«Запасний» полковник Путіна Вище та в попередніх публі-каціях я уже наголошував, що, за твердженням голови СБУ Де-ркача і президента Кучми (а та-кож згідно з документами, з якими я знайомився в архіві у 1993 році як начальник відділу військової контррозвідки СБУ), Віктор Медведчук був агентом КДБ під псевдонімом «Соко-ловський», завербованим у сту-дентські роки. Додам ще один штрих до його біографії. У 1996 році Мед-ведчук, будучи президентом Со-юзу адвокатів України, отримав військове звання «полковник запасу». Виникає запитання: за які такі «подвиги і заслуги» він отримав найвище звання стар-шого офіцера після закінчення університету в 1978 році, жод-ного дня не служивши в армії, ні разу не проходивши військо-вих зборів і не перебуваючи на військових посадах?! Навчаючись в КДУ ім. Шевченка, Медведчук закін-чив військову кафедру, і нака-зом міністра оборони СРСР № 47 від 4 квітня 1978 року йому було присвоєно військове зван-ня «лейтенант запасу». 1 жовт-ня 1982 року, коли він працю-вав адвокатом, йому було при-своєне чергове звання «стар-ший лейтенант запасу» (звання було присвоєно після завершен-ня судових процесів над Юрієм Литвином і Василем Стусом, у яких він був адвокатом, призна-ченим КДБ). Починаючи з 1995 року, су-дячи з послужного списку Мед-ведчука, у нього почалося «зір-кове падіння» на погони. 3 липня 1995 року міністр оброни Украї-ни Шмаров присвоїв йому звання «капітана запасу», а вже 24 жовт-ня того ж року — «майора». Через півроку (12.04.1996 р.) Медвед-чук отримує «підполковника», а ще через півроку (29.11.1996 р.) — «полковника запасу».

Дмитро Чобіт у своїй книзі «Нарцис» пише: «Якщо взяти до уваги те, що всі записи — від старшого лейтенанта до полков-ника — зроблено однією рукою і одним чорнилом, то можна при-пустити: полковник міг народи-тися протягом одного дня. На-віть якщо це і не так, то все одно — перед нами факт порушення строків присвоєння чергових військових звань. Питається, за які заслуги?» Міністр оборони України Анатолій Гриценко своїм на-казом від 25 серпня 2005 року № 516 позбавив Медведчука звання полковника, «розжалу-вавши» його до капітана запа-су. Проте у 2009 році кум Путі-на доказав через суд, що він «справжній полковник», і до-бився скасування наказу Гри-ценка...

...І Литвин — на лаві «запасних» Свого часу глава адміністра-ції президента Володимир Лит-вин, побувши в період з 9 по 10 січня 2001 року у відрядженні в Східній Славонії (Югославія, бойові дії там уже не велися), де перебував Український кон-тингент Миротворчих сил ООН, звернувся як полковник запасу СБУ до голови СБУ Радченка В. І. з рапортом про визнання його учасником бойових дій. 25 квітня комісія СБУ визна-ла Литвина учасником бойо-вих дій. У березні 2006 року інфор-мація про це набула розголо-су, ЗМІ також повідомили, що Литвин був агентом КДБ. Пе-ребуваючи у Запоріжжі 20 бе-резня 2006 року, Литвин про-коментував журналістам цю ситуацію досить плутано і ту-манно (цитую): «Я хотів би під-креслити таку особливість, що заяви туди не пишуть, якщо це говорять, що це добровільно, відповідними натяками». Виникає запитання: то ким насправді був Володимир Лит-вин до отримання звання «пол-ковник запасу» СБУ? Відповідь на це запитання дає його пос-лужний список. Литвин народився в 1956 році в селянській родині на Жи-томирщині. Після закінчен-ня школи у 1973 році вступив на історичний факультет КДУ ім. Шевченка, який закінчив у 1978 році і був зарахований до аспірантури. У ЗС СРСР не слу-жив. У 1977 році закінчив вій-ськову кафедру при КДУ. Вій-ськову присягу прийняв у лип-ні 1977 року при в/ч 51418. У 1978 році, перебуваючи на по-саді методиста навчального відділу ректорату КДУ, Литви-ну було присвоєно звання «лей-тенант запасу» (наказ МО СРСР № 47 від 04.04.1978 р.). У лю-тому 1981 року, перебуваючи на посаді помічника ректора КДУ, Литвин добровільно подає доку-менти до Управління КДБ УРСР у м. Києві та Київській області з проханням зарахувати його до кадрового складу офіцерів запа-су КДБ СРСР. У 1983 році Лит-вин пройшов місячні збори офі-церів КДБ при в/ч 62433. На воєнний час — по мобілізацій-ному плану — був призначений на посаду оперуповноваженого Особливого відділу КДБ СРСР по Київському Червонопрапор-ному воєнному округу. У 1984 році Литвин захис-тив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуніс-тичної партії України з вдоско-налення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966—1975 рр.). У 1986 — 1989 ро-ках — начальник Управління

Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. 1986 рік — Литвину при-своєно військове звання «стар-ший лейтенант запасу КДБ СРСР» (наказ КДБ СРСР № 531 від 30.12.1986 р.). З січня 1989 по вересень 1991 року — відповідальний працівник ЦК КПУ: лектор, консультант, помічник секре-таря ЦК КПУ. У 1995 році, під час пере-бування на посаді помічника президента України, Литви-ну було присвоєно позачерго-ве військове звання «майор за-пасу» (наказ СБУ № 300-ос від 13.05.1995 р.), минаючи чер-гове звання — «капітан» (у Ра-дянському Союзі відомий подіб-ний випадок був із космонавтом Юрієм Гагаріним. Він отримав після першого польоту в космос чергове звання «майор» після попереднього — «старший лей-тенант»). У 1996 році Литви-ну було достроково присвоєно чергове військове звання «під-

полковник запасу» (наказ СБУ № 491-ос від 21.08.1996 р.). У 1999 році, під час перебуван-ня Литвина на посаді першого помічника президента Украї-ни, йому знову достроково було присвоєно чергове звання «пол-ковник запасу» (наказ СБУ № 1139 від 13.08.1999 р.). Як голова парламенту Лит-вин брав найактивнішу участь у ратифікації Харківських угод з РФ (27 квітня 2010 р.), підписав антиукраїнський За-кон «Про засади державної мовної політики» (31 липня 2012 р., неофіційно відомий як «закон Ківалова—Колеснічен-ка), прийнятий із грубим пору-шенням Конституції, норм рег-ламенту та процедури розгля-ду, і проголосував за так звані «диктаторські закони» (16 січня 2014 р.). У вересні 2016 року ЗМІ опублікували «думки вголос» Литвина, у яких він закликав відновити відносини з Росією і забути про Євросоюз. «Від від-носин з Євросоюзом ми нічо-го не отримуємо, а від того, що розірвали їх з Росією, багато чого втрачаємо»,— наголосив Литвин. Ознайомивши ветеранів КДБ УРСР із послужним спис-ком Литвина, проаналізувавши отриману інформацію та їхні ко-ментарі, у мене, як ексначаль-ника відділу військової контр-

розвідки, не було сумніву, що в студентські роки, швидше за все на 2-3 курсі, Литвин був за-вербований КДБ. Такий висно-вок підсилювали і вище зазна-чений коментар самого Литви-на, і особисті з ним розмови на цю тему. Як стверджували ветерани КДБ, якби Литвин, коли був студентом, не погодився на за-пропоновану йому таємну спів-працю з органами державної безпеки, то такого стрімкого кар’єрного росту в сільського хлопця просто не було б. Після закінчення історичного факуль-тету Литвин був би направле-

ний у село вчителем історії, як більшість його однокурсників-випускників, а не в аспіранту-ру. Після закінчення місячних курсів КДБ УРСР і зарахування його до кадрового складу офі-церів запасу КДБ СРСР Литвин, на думку експертів, маючи вже досвід роботи агентом, швидше за все, був призначений нака-зом голови КДБ УРСР резиден-том агентурної мережі в КДУ ім. Шевченка.

Табачник, ще один «справжній полковник» Подібну біографію має ще один глава адміністрації пре-зидента України Кучми — «справжній полковник» Дмит-ро Табачник. Він, як і Литвин, закінчив історичний факуль-тет КДУ ім. Шевченка, куди поступив лише з третьої спро-би, швидше за все, як зазнача-ють експерти спецслужб, піс-ля згоди на таємну співпрацю з органами КДБ. На третьому курсі (1983 р.) стає заступни-ком секретаря комітету ком-сомолу університету, згодом його приймають до лав КПРС, в якій він перебуває до її роз-пуску. 20 жовтня 1989 року міністр оборони СРСР при-своїв Табачнику звання «стар-ший лейтенант запасу». В 1990 році Табачника призначають завідуючим відділу Київсько-

го міського комітету ЛКСМУ. Аналіз його біографії, кар’єрного росту, антиук-раїнської діяльності та украї-нофобських і проросійських поглядів дає підстави для вис-новку, що він був (вірогідність дуже висока!) агентом КДБ по «дисидентській» п’ятій лінії і «загартувався як сталь» у бо-ротьбі з «українським буржу-азним націоналізмом». При уряді Кучми Табач-ник — керівник прес-служби КМ, 1-й заступник голови Де-ржавного комітету у справах преси, видавництва, полігра-фії та книгорозповсюдження, на президентських виборах 1994 року — керівник вибор-чої компанії Кучми, яка базу-валася на стратегічному пар-тнерстві з Росією, російська мова — друга державна в Ук-раїні. Після виборів Табачник стає главою адміністрації пре-зидента, і 8 серпня 1994 року міністр оборони України Шма-ров присвоює йому військо-ве звання «майор запасу», ми-наючи звання «капітана» (як і Литвин). 11 березня 1995 року Табачник отримує зван-ня «підполковника», а через рік — 16 лютого 1996 року — «полковника запасу». Коли виник політичний скандал навколо присвоєння військових звань Табачнику, Президент Кучма своїм указом від 10 грудня 1996 року звіль-нив його з посади і розжалував до «старшого лейтенанта запа-су». В інтернеті була інформа-ція, що в 2007 році Табачник (як і Медведчук) добився від-новлення звання «справжньо-го полковника». Доречно зауважити, що Кучма, як зазначала преса, будучи президентом України, мав військове звання «стар-ший лейтенант запасу». Тепер у нас три ексглави ад-міністрації президента — Та-бачник, Литвин, Медведчук — «справжні полковники»! «Ну, в жизни не скажешь, какой был мужчина, Ну, настоящий полковник...» — співала при-мадонна Алла Пугачова. Степан Хмара емоційно, але справедливо зауважив: «Табачник — подонок, мерзот-ник, який недостойний звання громадянина України!».

Тепер у нас три ексглави адміністрації президента — Табачник, Литвин, Медведчук — «справжні полковники!»

ВониАгентура КДБ-ФСБ-РПЦ в Україні: чого ми

не знали про добре знайомі обличчя

9УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019ПРАВО«Павуки-агенти» в банці Кучми Згаданий на початку стат-ті Григорій Суркіс, про яко-го голова СБУ Деркач гово-рить Президенту Кучмі, що він і Медведчук були агента-ми КДБ, в 1972-му закінчив Київський технологічний ін-ститут харчової промисло-вості і мав гарний кар’єрний ріст... Приведений аналіз вище зазначених фактичних даних дає мені (як начальнику від-ділу військової контррозвід-ки СБУ в минулому) підстави зробити достатньо обґрунто-ваний висновок: Медведчук, Суркіс, Турчинов, Табачник, Литвин, Наливайченко були агентами КДБ СРСР, яких завербували у студентські роки, а Тимошенко — агент

ФСБ РФ. Окрім того, зазначу: якщо Турчинов, Табачник, Лит-вин і Наливайченко були агентами КДБ, то після об-рання Турчинова секрета-рем великого комітету ком-сомолу, призначення Та-бачника завідуючим відділу Київського міського комітету ЛКСМУ, призначення Лит-вина відповідальним праців-ником ЦК КПУ, направлен-ня Наливайченка на навчан-ня в Інститут ім. Андропо-ва КДБ СРСР усі агентурні матеріали на них (їхні осо-бові і робочі справи, алфавіт-ні облікові карточки фор-ми № 3 та інші документи, які могли б розшифрувати їх як таємних агентів КДБ) були знищені згідно з «Поло-женням про агентурний апа-рат і довірених осіб органів державної безпеки». За даними ЗМІ, Олександр Волков був подвійним аген-том МВС і КДБ. 16 березня 1970 року, будучи студентом технологічного факультету Київського торгово-економіч-ного інституту, Волков був завербований оперуповнова-женим кримінального розшу-ку м. Києва (прізвище опера відоме) під псевдонімом «Ми-хайлов» (під реєстраційним № 20-190, особова справа агента № 270400). Після того, як Волков став помічником Президента Кучми (липень 1994 — вересень 1998 роки, народний депутат із вере-сня 1998 року), його «досьє» агента міліції було особисто в міністра внутрішніх справ Кравченка. У середині 80-х, коли Вол-ков займався «тіньовим» біз-несом у системі агропро-мислового комплексу з лі-дерами злочинного світу в Києві, він був завербований Управлінням КДБ по лінії «контррозвідувального за-безпечення економіки». Саме про це і йдеться на аудіозапи-сах Мельниченка, де Деркач доповідає Кучмі, що Волков — агент КДБ. За однією з версій, опублі-кованій в інтернеті, інформа-цію про агента Волкова в ЗМІ «злив» Медведчук, щоб вка-зати тому на його місце в гря-дущих політичних розкладах і «підбити» агента «Михай-лова» на співпрацю у своїх і російських інтересах. Ну що можна на це сказати? «Паву-ки-агенти» в банці Кучми...

Очолювана мною пар-ламентська слідча комісія встановила, що Волков, бу-дучи помічником президен-та Кучми, зареєстрував оф-шорні компанії, відкрив ба-гато особистих рахунків у за-рубіжних банках, через які відмив десятки мільйонів різ-ної валюти. Зокрема, на його особисті рахунки і рахун-ки його фірм у банках Бель-гії надійшло 16 млн. доларів США і 8 млн. бельгійських франків. Бельгійська фінан-сова поліція офіційно вису-нула Волкову звинувачення у «відмиванні брудних кош-тів». Звіт комісії був опублі-кований у парламентській га-зеті «Голос України». Волков став невиїзним, бо-явся арешту за кордоном. Як

розповідав мені один із керів-ників СБУ, його питання було вирішене через дипломатичні канали посольством України в Бельгії і, буцімто, Волков був завербований однією зі спецслужб Заходу. За таких обставин, я цього не виклю-чаю. Кращої вербувальної си-туації важко навіть уявити. Детально про те, як ук-раїнські чиновники-ко-рупціонери могли бути за-вербованими спецслуж-бами, я розповів у своєму інтерв’ю журналісту Ана-толію Беню під назвою «Сьо-годні — хабарник, завтра — агент?» (Голос України, 3 жовтня 1996 р.). Ще один штрих до пор-трета «подвійного агента».

В 1995 році Волков разом з агентом КДБ Рабіновичем (псевдо «Жолудь») організу-вав Торгово-промислову па-лату «Україна—Ізраїль». Нагадаю, що в липні 2013 року 148 народних депутатів (119 від Партії регіонів, 23 від КПУ на чолі з Петром Си-моненком і 6 позафракцій-них) підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноци-дом поляків події національ-но-визвольної війни України 1942-1944 років (так звана «Волинська трагедія»). Цей крок президент України Ле-онід Кравчук кваліфікував як національну зраду. Аналіз наявної інформації та біографічних даних 148 на-ціональних зрадників Украї-ни засвідчив, що не менше третини серед них були ар-хівні агенти КДБ і майже всі — агенти політичного впли-ву Москви — антиукраїнське лобі Кремля. Двоє цих украї-нофобів і русофілів і сьогодні є нардепами «окупаційного» блоку «За життя» (Шуфрич і Борт).

«Попівське око» КДБ Президент Віктор Ющен-ко розпочав процес надання УПЦ КП автокефалії. Але не отримав належної підтрим-ки з боку народних депутатів

від фракції блоку Юлії Тимо-шенко, яка, будучи прем’єр-міністром України, викону-ючи волю Москви (як особис-тий агент політичного впливу Путіна), говорила предстояте-лям зарубіжних православних церков, що питання про на-дання Томосу Україні є «полі-тичним», «не на часі», «може викликати суспільну неста-більність і протистояння між віруючими». Подібну діяль-ність Тимошенко продовжу-вала і впродовж 2018 року. Шляхом обману, психо-логічного тиску, шантажу, а також завдяки підтрим-ці прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко керівниц-тво РПЦ (Алєксій ІІ, Кірілл — агенти КДБ під псевдоніма-ми «Дроздов» і «Михайлов») спільно з політичним керів-ництвом РФ (Путін, Мед-ведєв) добилися від Вселенсь-кого Патріархату ненадання Україні Томосу про автоке-фалію в 2008-2009 роках. «За визначні заслуги пе-ред православною церквою Московського патріархату» (нині РПЦ в Україні) Тимо-шенко була нагороджена ор-деном святої великомучениці Варвари. Однопартієць Юлії Ти-мошенко, народний депу-тат Валерій Дубіль 27 липня 2018 року брав участь у хрес-ній ході Московського пат-ріархату разом з депутата-ми від «Опозиційного блоку» Юрієм Бойком, Євгенієм Му-раєвим та іншими. Лідер пар-тії «Батьківщина» Тимошен-ко відмовилася надати будь-які офіційні коментарі щодо участі Дубіля у заходах мос-ковських попів. Лідери московського «оку-паційного» блоку «За життя» Медведчук, Рабінович, Бойко

активно підтримують РПЦ, її патріарха Кіріла-Гундяє-ва (агента КДБ «Михайлова») та Московський патріархат і його предстоятеля Онуфрія, внесеного в базу даних сай-та «Миротворець» як «агент впливу РПЦ». РПЦ і її філіал МП освя-чують гібридну війну Путіна проти України, день і ніч мо-ляться за російську владу і за російське військо, наголосив президент Порошенко на па-раді до Дня Незалежності Ук-раїни 2018 року. Усі дев’ять членів «Свя-щенного» синоду РПЦ в Ук-раїні (колишній МП) є «аген-тами впливу РПЦ», виступа-ють проти вступу України в НАТО, не визнають автоке-фалії ПЦУ, підтримують аг-ресора і вбивцю Путіна, наго-роджені високими відзнака-ми РПЦ, а п’ятеро з них на-городжені президентом Росії орденом «Дружби» (Онуфрій, Лазар, Іларіон, Павел, Ан-тоній). Аналіз архівних матеріалів КДБ СРСР, які я вивчав у складі комісії в 1992 році в Москві, дає мені (військовому контррозвіднику в минулому) підстави зробити майже од-нозначний висновок: усі чле-ни синоду УПЦ МП (як і весь патріархат РПЦ) у минулому були агентами КДБ, а семеро

з них, на мою думку, можуть бути і діючими агентами ФСБ і СЗР РФ. Патріарх Філарет стверд-жує, що всі православні ієрар-хи в Радянському Союзі зму-шені були таємно співпрацю-вати з КДБ. Інакше, за його словами, священнослужителі не могли повноцінно викону-вати свої обов’язки, бо їхні рішення не мали юридичної сили. Не було жодного єпис-копа, який би не мав таєм-них контактів із працівни-ками КДБ і не співпрацював з ними. «Якщо він не працю-вав на КДБ, то не був би єпис-копом! Тому, якщо хтось із ар-хієреїв тих скаже, що він не мав контактів і не співпра-цював з КДБ, то це означає, що він говорить неправду. Я це точно знаю»,— наголосив Філарет. Голова Служби зовнішнь-ої розвідки України Єгор Бо-жок заявив 24 січня 2019 року Укрінформу, що «на 99% свя-щеннослужителі РПЦ все-редині Росії контролюють-ся ФСБ, а ті, які працюють за кордоном і в «Російському православному палестинсько-му товаристві», — Службою зовнішньої розвідки РФ».

Захисники «канонічного православ’я» під омофором МП Нагадаю, під час виступу Порошенка у Верховній Раді 20 вересня минулого року зі щорічним посланням до на-родних депутатів, коли він говорив про «повне розмос-ковлення» церкви, нарде-пи з фракції «Опозиційно-го блоку» Вілкул, Новинсь-кий, Шуфрич та інші демонс-тративно покинули сесійний зал. Москва через свою агенту-

ру навіть інспірувала позов до Окружного адміністра-тивного суду Києва, який 1 жовтня подала «Неурядо-ва організація верховенс-тва права», з вимогою визна-ти протиправним звернення Президента України Поро-шенка до Вселенського пат-ріарха Варфоломія з прохан-ням надати автокефалію Ук-раїнській православній цер-кві. З подібними позовами до Верховного суду зверну-лися також три представни-ки МП. Ще в травні 2018 року за дорученням Москви народ-ний депутат Новинський з групою представників МП (митрополит Антоній, про-тоієрей Данілєвич та інші) їздив до Варшави на зустріч з єпископом Польської автоке-фальної православної церкви митрополитом Саввой (агент КДБ СРСР і спецслужб ко-муністичної Польщі під псев-донімом «Юрек») із завдан-ням створити «ініціативну групу» з блокування надан-ня автокефалії Українській православній церкві. Народні депутати від «окупаційного блоку» на-правили Вселенському пат-ріарху Варфоломію альтер-нативне звернення, в якому просять зберегти «канонічне православ’я в Україні Мос-

ковського патріархату». Першим під зверненням підписався олігарх, колиш-ній громадянин Росії Вадим Новинський (спонсор МП), який є його ініціатором і одним із найбільш затятих захисників «канонічного православ’я» під омофором Московського патріархату. Свої підписи під зверненням поставили тодішні співголо-ви «Опо блоку» Юрій Бойко й Олександр Вілкул, нарде-пи Сергій і Юлія Льовочкі-ни, Нестор Шуфрич, Юрій Мірошниченко, Наталія Ко-ролевська, Михайло Папієв, Сергій Ківалов, брати Доб-кіни та інші «гундяєвці-онуфрієвці», всього 39 осіб — російська «п’ята коло-на» в Україні, агенти впливу Кремля та, як писав Шевчен-ко, «раби, підніжки, грязь Москви». Є серед підписан-тів і Юхим Звягільський — співпрезидент Єврейської конфедерації України. Серед підписантів — бага-то нагороджених церковни-ми відзнаками РПЦ і МП, а Ківалов, окрім ордена МП, ще й відзначений президен-том Росії державними наго-родами РФ орденом «Друж-би» і медаллю Пушкіна. Се-ред них є особи, вірогідність яких, що вони в радянські часи були завербовані орга-нами КДБ, досить висока. Окремий приклад сучас-ної «кочубеївщини» проде-монстрували на «церковно-му фронті» народні депутати Андрій Деркач, Яків Безбах, Андрій Шипко та народні де-путати попередніх скликань від Партії регіонів Григорій Смітюх і Василь Горбаль, які окремо написали листа Пат-ріарху Варфоломію із про-ханням відкласти надання автокефалії православній церкві в Україні. Вони писа-ли, що «більша частина ук-раїнських православних змо-же прийняти автокефалію тільки за наявності згоди російського патріарха». Не більше і не менше — лише за згоди Путіна! Василь Горбаль (почес-ний президент «Укргазбан-ку») і Андрій Деркач (кад-ровий офіцер КДБ) є мецена-тами МП. Вони навіть були делегатами Помісного собо-ру РПЦ, на якому вибирали патріарха Кирила. Новинський лякав Украї-ну і Вселенський патріар-хат «грандіозним кровопро-литтям» і висловлював зане-покоєння діями «депутатів із числа постмайданівських хунвейбінів» та інших пред-ставників центральної й міс-цевої влади, які чинять усі-лякі підступи «канонічній» УПЦ МП. Застерігаю Но-винського та іншу «грязь Москви»: не приведи Боже, спровокуєте щось подібне тому, чим лякаєте. «Божа кара» буде неминучою — пе-ретворитесь на «молекуляр-ну пилюку»! Наголошую, що інфор-мація про цінних і особливо цінних агентів КДБ колиш-нього СРСР зберігається в Москві, в архівах ФСБ РФ до цього часу. Для російських спецслужб використання ар-хівних агентів КДБ (вони не бувають колишніми), які пе-ребувають у вищих колах політичної, релігійної і дер-жавної влади України, завж-ди вважалось вищим пілота-жем. Сьогодні ми пожинаємо плоди цієї роботи. ■

працюють!

Упродовж трьох років незалежності України Наливайченко навчався в Москві під прізвищем Налімов. Цей же Інститут (так звана «лісова школа») свого часу закінчили Володимир Путін, Сергій Іванов, Євгеній Муров, Володимир Якунін, Сергій Наришкін.

10 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 ЕКОНОМІКА

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ

Менш ніж через десять днів Ук-раїна зможе побачити проект нового Державного бюджету на 2020 рік. Це буде перший серйозний фінансовий доку-мент авторства нової влади, а враховуючи відсутність голов-них програмних документів «слуг народу» та шоу замість звіту президента Володими-ра Зеленського за перших сто днів роботи, — взагалі перший серйозний документ, який змо-жуть аналізувати фахівці та ро-бити відповідні висновки. Попередні оцінки, на жаль, виг-лядають невтішно. До того ж Кабміну Олексія Гончарука до-ведеться вирішувати ще одне непросте бюджетне завдання — якимось чином долати дефіцит Держбюджету нинішнього року.

«Жовта картка» від США Законопроект про Держбюд-жет на 2020 рік представлять у Верховній Раді в п’ятницю 20 вересня. Інформація про це міс-титься в порядку денному пар-ламенту на найближчі два тиж-ні, опублікованому на сайті ВРУ. Раніше, як ми пам’ятаємо, президент Зеленський доручив Кабінету Міністрів внести до Верховної Ради проект держав-ного бюджету на 2020 рік до 15 вересня. При цьому законопро-ект повинен бути направлений на стимулювання економічно-го зростання країни. «Відповідальні — прем’єр-міністр Олексій Гончарук та міністр фінансів Оксана Мар-карова», — жорстко у стилі кі-ношного Голобородька заявив екс–виконавець головної ролі у серіалі «Слуга народу», а нині діючий президент держави Во-лодимир Зеленський, який, опираючись на парламентську фракцію «Слуга народу», ство-рив черговий антикризовий Ка-бінет Міністрів. Міністри пору-шили термін Зеленського всьо-го на п’ять днів. Але, ймовірно, це буде не найбільша проблема цього документа. У Раді національної безпеки і оборони тим часом сподівають-ся, що підходи до фінансування сектору безпеки й оборони за-лишаться незмінними. Секре-тар РНБО Олександр Данилюк розраховує, що виділені на обо-ронку гроші використовувати-муться ефективно і відповідно до потреб. Тим часом експерти на ос-нові попередніх висновків уже мають до проекту нового кош-торису держави цілу низку за-уважень. Так, аналітик, пре-зидент Українського аналі-тичного центру Олександр Охріменко заявив у ЗМІ, що держбюджет України на на-ступний рік точно не буде ре-форматорським. Економіст пояснив, що но-вий уряд хоче залишити все як є, нічого змінювати не буде, хоча народу при цьому говори-тимуть, що це реформаторський бюджет. Насправді такі заяви, на думку Охріменка, не відпові-датимуть дійсності: у держбюд-жеті будуть усе ті ж диспропор-ції, тоді як українців запевня-тимуть, що в майбутньому він стане бездефіцитним. Але найбільша проблема по-лягає у тому, що в Україні досі не змінено підхід до формуван-ня Державного бюджету, який уже в нинішньому році при-звів до певних непорозумінь на міжнародній арені. Так, Украї-на потрапила до переліку країн із непрозорим бюджетом, який щорічно складає Державний де-партамент США. Про це йдеть-

ся у «Звіті про прозорість в бюд-жетно-податковій сфері за 2019 рік». На думку Олександра Ох-ріменка, до бюджету нашої країни дійсно можуть бути пре-тензії щодо прозорості. «Ми і справді маємо дуже велику проблему, — сказав ек-сперт. — У нормальних краї-нах спочатку рахують дохо-ди, а потім витрати, а у нас — навпаки: спочатку «малюють» витрати, а потім підганяють під них дохідну частину. Крім того, Бюджетний кодекс чітко забороняє змінювати бюджет. Але у нас часто Мінфін робить так званий кошторис, у якому тимчасово змінюються бюджет-ні витрати. Таким чином, часто виконання бюджету за фактом і за планом не збігаються. Це грубе порушення, але у нас на це закривають очі. Цей хаос дає можливість зловживати, вико-ристовувати засоби не за при-значенням».

Дорога гривня і провальна приватизація Тим часом Україна опинила-ся у скрутній ситуації через не-виконання Державного бюдже-ту нинішнього, 2019-го, року. За підсумками серпня 2019-го, дер жавна казна, за даними Дер-жавної казначейської служби України, недоотримала 9% до-ходів від запланованого їх об-сягу. Доходи бюджету в серпні становили 87,59 млрд гривень, тоді як, відповідно до закону про Державний бюджет України на 2019 рік, за цей період до бюд-жету має надійти 96,29 млрд гривень. Тобто до бюджету не надійшло 8,7 млрд гривень. Усього ж, за підсумками січ-ня—серпня 2019 р., до держав-ної казни не надійшло 4,5% за-планованих доходів. У Рахун-ковій палаті вважають голов-ною причиною такого стану справ зміцнення курсу націо-нальної валюти і констатують: через дорогу гривню Держав-ний бюджет недоотримав 9,2 млрд гривень від початку 2019 року.

Як відомо, через дорогу гривню навіть виник конфлікт між Мінфіном і Національним банком. Міністерство фінансів України критикувало Нацбанк за те, що він дозволив гривні зміцнитися до майже 25 гри-вень за долар. У Нацбанку від-повіли, що не можуть стримува-ти зміцнення гривні, оскільки це вплине на довіру інвесторів до української валюти. Утім високий у порівнянні з бюджетними прогнозами курс національної валюти не є го-ловною причиною пробуксову-вання вітчизняної економіки. «Уже котрий місяць поспіль ми констатуємо три основні скла-дові недонадходжень. За вісім місяців цього року план до-ходів не виконано на 30,8 млрд грн, державних запозичень — на 17,7 млрд грн і приватизації державного майна — на 6 млрд грн», — уточнив керівник Ра-хункової палати Валерій Пац-кан. За даними Рахункової па-лати, в січні-серпні 2019 року план надходжень загального фонду державного бюджету не виконано на 46,2 млрд грн, або 4,8%. На думку Пацкана, план доходів не виконано насампе-ред за рахунок податку на дода-ну вартість із ввезених на мит-ну територію України товарів на 26,2 млрд грн, або 12,4%, і акцизного податку з виробле-них в Україні підакцизних то-варів — на 10,4 млрд грн, або 21 2%.

Проблеми зафіксовано не лише у частині надходжень, а й у витратній. Закон про Держ-бюджет-2019, як відомо, пере-дбачає доходи в сумі 1,026 трлн грн, витрати — 1,112 трлн грн. Граничний обсяг дефіциту вста-новлений на рівні 89,989 млрд грн. При цьому за січень—сер-пень нинішнього року видатки держкошторису не виконані на 56,4 млрд грн, або 8,6%. На думку Валерія Пацкана, така ситуація є наслідком низь-кої якості планування витрат. «А це тягне за собою неефек-тивне використання коштів, в окремих випадках нецільове використання бюджетних вит-рат і їх постійний перерозподіл протягом року», — заявив голо-ва Рахункової палати.

Чорна каса, або Резерви для бюджету А тим часом величезні кош-ти, за підрахунками вітчизня-них експертів, які могли би пра-цювати на економіку українсь-кої держави, просто витіка-ють поміж пальців. Найбільше втрат — від контрабанди і за-рплат у конвертах. За даними дослідження, яке провели Інститут соціаль-но-економічної трансформації та Центр соціально-економіч-них досліджень CASE-Ukraine, обсяг тіньових схем в еконо-міці України оцінюється від 550 до 1050 млрд грн, через що державний бюджет втрачає від 150 до 275 млрд грн. На думку

авторів моніторингу, найбіль-ше державний бюджет України недоотримує від існування схем на митниці, виплати зарплат у «конвертах» та виведення при-бутків в офшори. «Сірий імпорт», контрабан-да у нашій державі мають об-сяг 209—311 млрд грн, при цьо-му втрати бюджету на рік ста-новлять 63—93 млрд грн. Ще близько 120—200 млрд грн зай-мають офшорні схеми, призво-дячи до втрат бюджету на рік в обсязі 22—36 млрд грн. За-рплату в «конвертах» в Україні виплачують в приблизному об-сязі 50—200 млрд грн, завда-ючи бюджету втрат на 25—74 млрд грн щороку. Тіньова оренда сільськогос-подарських земель, яка з на-ступного року вже може увійти в історію завдяки ухваленню закону про ринок землі, нині в Україні оперує 19-69 млрд гри-вень, призводячи до втрат бюд-жету 6—22 млрд грн на рік. Та-кож, попри всю шалену актив-ність Міністерства внутріш-ніх справ та інших силових відомств, у державі продовжу-ють працювати конвертацій-ні центри, які оперують 40-60 млрд гривень! Втрати бюдже-ту при цьому становлять 12—18 млрд грн щороку. Також до України завозять контрафакт на 35—55 млрд грн щороку, втрати бюджету на рік наближаються до показника у 10—12 млрд грн. Маніпуляції з ПДВ відбуваються у нас на при-близну суму в 42—54 млрд грн, при цьому держава втрачає від 7 до 9 млрд грн на рік. Не все гаразд і з дотриман-ням трудового законодавства. Так, на оформленні штатного працівника підприємцем пра-цедавці «заощаджують» від 10 до 16 млрд грн, при цьому де-ржава недоотримує 4—7 млрд грн щороку. Махінації із по-датковими документами, нап-риклад, заниження оборотів, дозволяють щороку виводити в тінь 30—90 млрд грн, втрати бюджету від цього становлять 2—2,5 млрд грн. ■

НАШІ ГРОШІ

У режимі неможливогоНова влада спробує за 10 днів створити водночас «народний» і «економічний» Держбюджет-2020: маючи суттєвий дефіцит надходжень у 2019 році та низку хронічних проблем

■

Проблеми з виконанням Держбюджету — зовсім не абстрактна категорія. Так, лише «сірі» імпортери та відверті контрабандисти завдають всім нам щорічного збитку на майже 100 млрд гривень.Фото з сайта rau.ua.

❙❙❙

А ТИМ ЧАСОМ...

Наперекір Гончаруку Українська економіка трохи поліп-шила свій загальний стан, але при цьому значно аж ніяк не дотягує до планів нового українського керівництва шквально наростити ВВП до позначки 5—7% упродовж наступного року. За-хідні економісти, хоча й ставляться до нас стримано-позитивно, оптимізму, подібного до того, що має новий вітчиз-няний Кабмін, не поділяють. Так, міжнародне рейтингове агент-ство Fitch Ratings підвищило прогноз щодо зростання економіки України в 2019 році до 3,4% — у порівнянні з прогнозом 2,6% у березні нинішньо-го року. Також було поліпшено прогноз зростання реального ВВП України на 2020 рік із 3,1% до 3,2%. У 2021 році очікується зростання на 3,5%. Як зазначається в огляді агенції, підвищенню прогнозу сприяло силь-не зростання ВВП, на 4,6% у другому кварталі 2019 року, обумовлене висо-ким внутрішнім попитом і зростанням в сільськогосподарському секторі за-вдяки хорошому врожаю зерна. За прогнозами агентства, у 2020 році зростання ВВП України буде трохи помітнішим і становитме 3,2%. Причи-на цього — зниження споживчого ім-пульсу, нормалізації показників у сіль-ськогосподарському секторі та скоро-чення обсягів транспортування газу. Fitch очікує, що нездатність досягти угоди між «Газпромом» і «Нафтога-зом» вплине на зниження доходів, але не призведе до енергетичного дефіци-ту в нашій країні.

■

АНТИКРИЗА

Реформи проти падіння Для запобігання наслідкам світової економічної кризи Україні, на думку міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Тимофія Милованова, тре-ба реформувати ринок праці, інструменти економічної політики, державну підтрим-ку, адміністрування податків. «І робити це проактивно, дивитися вперед, а не назад. Бо пізно щось змінювати, коли вже пройшла криза або почалася. Треба готувати-ся заздалегідь... Економічна політика має перетворитися на аналітичну економічну політику, що допомагає економіці успішно розвиватися і бути гнучкою, стимулюва-ти саме ті проблемні напрямки, які можуть виникнути через глобальні або внутрішні процеси в економіці», — зазначив Милованов. При цьому він констатував: коли відбувається економічна криза, Україна падає глибше, ніж загалом світ або наші сусіди, і довше виходить із кризи.

■

11УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019ГАЛУЗЬ

Вибір між сервісом і «схемою» ■ Пані Ірино, як влаштова-ний «Моррічсервіс»? — «Моррічсервіс» — це де-ржавне підприємство, яке пла-тить податки і дивіденди де-ржаві, а решту може витрача-ти на свої потреби. У нас є рік на розвиток, щоб вийти на отри-мання прибутків. Це державний, але все-таки бізнес, і він повинен бути прозорий, красивий, нам за нього не має бути соромно. ■ У чому сенс роботи «Мор-річсервісу»: ви об’єднали під одним дахом різні послуги, які були розкидані по різних струк-турах? Чи в чому полягає ваше ноу-хау? — Законом про адміністра-тивні послуги передбачено, що їх можуть надавати лише цент-ральні органи виконавчої влади, і всі вони працюють, як і раніше, у звичайному режимі. Ми надає-мо організаційні, консультацій-ні, технічні, сервісні, але не ад-міністративні послуги. Ми — де-ржавне підприємство, яке «за-куповує» послуги у відповідних служб, за це ми беремо сервіс-ний збір. Наші співробітники за-цікавлені винятково в одному — надати якісний сервіс — тоді є довіра клієнта і він повертається за послугою знову. Я розумію, що за наші по-датки відповідні служби повин-ні організовувати такі умови, як ми організували на нашому держ-підприємстві, але зараз маємо, що маємо. ■ Скільки складає ваша на-цінка? — Наприклад, оформлення послуги щодо державної кваліфі-каційної комісії — 270 гривень, отримання посвідчення особи мо-ряка — 600. За наш сервіс може заплатити кожен моряк — це не великі гроші, але він не всім пот-рібен. Поясню. Коли відкрив-ся перший сервісний центр, нам було дуже цікаво, хто приходить до нас, а хто йде до державних ус-танов, бо не хоче платити сервіс-ний збір. Люди, які казали, що краще пива за ці гроші випити, — точно не наші клієнти. На різних морських форумах спочатку пи-сали «це побори, це дорого, ніхто не буде ходити». А зараз пишуть: «Я був там, це класно. Мені зро-били, звісно, не за один день, але й не за 400 баксів». Тобто працює найкраща реклама — сарафан-не радіо. Таким чином, два наші центри за три місяці роботи нада-ли майже 6 тисяч послуг. ■ Тобто, ви не монополісти? Ви створили ситуацію ви бору. Можна заплатити вам трохи більше, і ви берете на себе всі проблеми, пов’язані з бюрок-ратією? — За це нас чехвостять не-други, вони кажуть: ага, ви зро-били прокладку «Моррічсервіс» і всіх до себе заганяєте, що тіль-ки через вас можна це робити. Ми кажемо: ні, ви маєте вибір — можете йти і вирішувати спра-ви напряму з державою або че-рез посередників — у підворітті, або у нас, де є кондиціонери, гар-

не приміщення, електронна чер-га, всі посміхаються. Все в одно-му: зайшов, отримав електронну чергу, консультацію, подав доку-менти, у терміналі заплатив за послугу. Потім прийшов і отри-мав документи. ■ На які зразки ви орієнтува-лися, створюючи цей сервіс? — В Україні це сервісні цен-три МВС і ДП «Документ», де видають закордонні паспорти. Центри МВС існують в структурі міністерства, а «Документ» за формою власності, як і ми, — де-ржавне підприємство. Ознакою «Моррічсервісу» є свій фірмовий стиль, кольори, цікаві елементи впізнаваності. Зокрема, наша чайка-вайфайка наробила гала-су у «Фейсбуці», про неї знають багато хто, навіть не дотичні до морської справи. ■ Кошти держава виділяє? — Ні, ми як державне під-приємство взяли позику в держа-ви. Бізнес теж не працює на своїх грошах: заробили — віддали по-зику, працюємо далі. Заробили кошти, вклали в розвиток. З держ-бюджету ми нічого не брали.

Морський, річковий, офлайн і онлайн ■ 14 центрів — це не забага-то? Звідки в країні стільки моря-ків? — По-перше, в країні не так вже й мало моряків. За різними підрахунками, приблизно 200 ти-сяч. Кожні 5 років їм треба понов-лювати та отримувати підтвер-дження робочих документів та дипломів, враховуючи випускни-ків морських академій та інших навчальних закладів. У Києві, до речі, великий запит від моряків: в столиці є Державний університет інфраструктури та технологій, який, зокрема, готує морських офіцерів — це потенційні клієн-ти «Моррічсервісу». По-друге, хоча наш слоган — «створений для моряків», ми вважаємо моряками всіх, хто пов’язаний із водним транспор-том. Зараз запускаємо послугу з реєстрації усіх типів суден — судновий білет, кваліфікаційна комісія, свідоцтво на управлін-ня малого або маломірного суд-на. Якщо ми будемо відкривати центри в містах із річками, на-приклад, у Дніпрі, в Чернігові, Черкасах, Києві, там будуть паралельні послуги, пов’язані з морським та річковим транс-портом. Невдовзі надаватимемо пос-луги онлайн: готуємо до запуску «електронний кабінет клієнта» — з використанням електронно-го документообігу, електронних цифрових ключів та захищених каналів зв’язку. А взагалі наша мета — ство-рити сучасне ком’юніті моряків. У столиці ми хочемо запустити сервісний центр трошки в іншо-му форматі — можливо, це буде хаб або морський музей. Щоб люди дізнались про те, що у нас є галузь морського та річково-го транспорту, що є моряки, які приносять дуже багато валюти в

країну, що це одна з найстаріших і найнебезпечніших професій у світі. ■ Чи плануєте ви охопити сер-вісом порти, великий морський бізнес? — Крім сервісних центрів для фізичних осіб, ми розробляємо ще один напрям — сервісні від-діли в портах, у яких надаємо ор-ганізаційно-технічні послуги для юридичних осіб, допомогу при приході і відході суден. Тут пра-цюємо з агентами або судновлас-никами. При вході в порт судно повинно пройти якісь процедури — митників, безпеку, екологів. Це відповідальність капітанії порту та особисто капітана, який є держслужбовцем. Вони можуть бути зайняті на перевірці судна. А наші співробітники цілодобо-во несуть вахту в порту, до них можна звернутися, якщо навіть судно прийшло вночі. Ми також плануємо привести цей сервіс до наших стандартів, хоч порт — це режимний об’єкт зі своїми пра-вилами. А ще ми дуже любимо нашу команду в портах — це досвід-чені і перевірені морем люди. Коли відбулася реформа, ка-пітанів портів передали від ад-міністрації морських портів у Де-ржавну службу морського та річ-кового транспорту України. І, на жаль, за віком ці старші люди не змогли стати держслужбовця-ми, але втрачати такі кадри — просто злочин. І тоді їм запропо-нували піти в сервіс. Вони завж-ди дають мудрі й корисні поради, дуже добре розбираються в доку-ментах.

Морське людське братство ■ Якщо ви державна структу-ра, то де ви набрали багато ввіч-ливих і професійних людей, і всі ними задоволені? — Ми відбирали тих, хто щиро хотів працювати з нами, і навчали і професійним навич-кам, і сервісним — від зовніш-нього вигляду, поведінки, мо-тивації до спілкування з клієн-

тами, розбирали конфліктні си-туації. В Ізмаїлі майже 99% населення — морські сім’ї, і в наших адміністраторів хтось у родині — чоловік, син чи брат — точно пов’язаний iз морем, тому в них є ще й особиста мотивація. На відкритті в Ізмаїлі співробіт-ники говорили: ми просто дуже боїмося вас підвести. Для нас це важливо. Я не маю рожевих оку-лярів, але мотивація працює. Ми взяли високі стандарти і хочемо їх дотримуватися. Напевне, не зможемо конку-рувати з приватним сектором, де бувають захмарні зарплати. Але коли встановлювали зарплати адміністраторів, то порівнюва-ли, скільки такий адміністратор зможе отримувати на аналогіч-ній посаді, наприклад, у банку. ■ Як ця структура може пок-ращити загальну ситуацію в га-лузі? До цього вас не було, і вони якось всі існували — судна, пор-ти, моряки. — Існували, але як? А ми хо-чемо, щоб український моряк за кордоном не почувався представ-ником третього світу, і тут, коли він приїжджає додому, він би ка-зав — це круто! Це моя Україна! Це моя держава! Мої друзі з Гам-бурга, коли спостерігають за на-

шим «Фейсбуком», кажуть: ти знаєш, у нас, у Німеччині тако-го навіть близько немає. Що ви отак із цими моряками носите-ся? А нам приємно і цікаво роби-ти те, що до нас ніхто не робив. ■ Пані Ірино, вам комфортно працювати в суто чоловічій га-лузі? — У мене морська освіта — я закінчила Одеський морський національний університет як юрист, але ми вивчали судно-водіння, географію морського транспорту, у мене навіть є пос-відчення судноводія маломірно-го судна. Мій тато все життя працював прикордонником на морському вокзалі, тож удома завжди зби-рались моряки — усі приходили з рейсу, влаштовували велелюд-ні дні народження з гітарами, з розповідями. Я себе пам’ятаю в шість років, коли ще був ве-ликий морвокзал в Одесі, ще було Чорноморське морське па-роплавство і величезні білі па-роплави, і ми з подружкою за-вжди казали: «Я буду капіта-ном судна». Зрозуміло, що капі-танами суден ми ніколи в житті не стали б, але будемо вважати, що «Моррічсервіс» і є те судно, а я його капітан. ■

СФЕРА ПОСЛУГ

Для тих, хто в моріЩо змінюється у сфері державного сервісу. І чи готові українці платити за хороше обслуговування додатково? Журналіст «УМ» розбирався на прикладі недавно створеного державного підприємства «Моррічсервіс»

■Сергій ВАСИЛЬЧЕНКО

Коли кажуть, що державна бюрократія робить життя українців не-стерпним і нічого в цій сфері не змінюється, згадайте нові ЦНАП чи сервісні центри МВС. А тепер Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) на чолі з Дмитром Петренком створила ДП «Сервісний центр морського та річкового транспорту» («Моррічсервіс»), покликаний спростити процедуру оформлення документів для моряків. Протягом літа від-крили перший сервісний центр в Одесі, другий — в Ізмаїлі, до кінця року заплановано відкриття таких у Херсоні та Маріуполі, всього ж передбачається 14 сервісних центрів у різних містах України. Сучасний дизайн, електронні черги, усміхнені працівники. Чайка-вайфайка на «Фейсбуці». Грамотна комунікація. В чому ж підступ? І навіщо країні, яка більше сухопутна, ніж морська, знадобилося виокремлювати моряків і створювати для них сервіс? Про це «УМ» запитала у директорки ДП «Моррічсервіс» Ірини Костюк.

Маріупольський морський порт.❙

Морякам подобається «Моррічсервіс».Фото автора.

❙❙

12 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 ОСВІТА

Ірина ЄГОРЧЕНКО,старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ, кандидат фізико-математичних наук

Кілька років тому оголошено про обов’язкове зовнішнє неза-лежне оцінювання з математи-ки для всіх випускників серед-ніх шкіл. Зараз є обов’язковим одне ЗНО з двох: або історія, або математика. Я часто кри-тикувала і критикую діяльність Міністерства освіти, але саме це рішення щодо зовнішнього незалежного оцінювання ЗНО з математики підтримала. Якщо я правильно зрозуміла, цей захід став реакцією на надзвичайно погані результати з математики в 2016-17 роках, хоча тоді його здавало лише трохи менше по-ловини випускників, які особис-то обрали саме математику.

Інерційна міфотворчість Традиційно вважається, що в Україні збереглася спадщи-на хорошої радянської фізи-ко-математичної освіти, що де-монструють, зокрема, високі результати українських шко-лярів на міжнародних олімпіа-дах. Утім, це помилкові думки. Радянська масова фізико-ма-тематична освіта не була хоро-шою, хоча продукувала 10-15 відсотків успішних випускни-ків, які потім ставали науков-цями та інженерами. Та навіть ті скромні здобутки найздібні-ших і прийнятного рівня ще 50 відсотків випускників не були збережені. Частково — в ре-зультаті оголошеної після здо-буття незалежності в Україні «гуманізації освіти» (насправ-ді — примітивізації): значного скорочення обсягу матеріалу та годин на вивчення матема-тики та фізики, запроваджен-ня методики «женемо матеріал за програмою, навіть якщо учні в класі нічого не розуміють», та повної толерантності до спису-вання і байдикування учнів. Від учителя взагалі припинили ви-магати вчити: головне — пра-вильно написати звітні папери та виставити якісь позитивні оцінки. Масове жебрацьке ста-новище багатьох освічених лю-дей демотивувало молодь вчи-тися, демотивувало батьків сти-мулювати навчання дітей. Та й простіше стало списати, ска-чати реферат з інтернету та до-мовитись про оцінки і вступ до якогось університету залежно від амбіцій і статків.

Стимуляція незалежним оцінюванням Переважна більшість шко-лярів фактично припиняють вчити математику в 5-6 класах. Цьому сприяє запрограмова-ний iз початкової школи страх і неможливість самостійно опа-нувати пропущене навіть піс-ля тижневої хвороби: підруч-ники взагалі не розраховані на самостійне навчання. Батькам якраз набридає займатись уро-ками, вони купують «Готові до-машні завдання» і самі пропо-нують списувати. Потім деко-му беруть репетиторів у 10-11 класах. Репетитор може нав-чити розв’язувати кілька типів задач, проте глибоких знань цей варіант не дає, — студен-ти приходять до університету на практично нульовому рів-ні. Результати ж ЗНО свідчать, що маємо масову катастрофу з викладанням математики, не-зважаючи на видатні успіхи кількох сотень найкращих уч-нів. Повідомлення про обо в’яз-кове ЗНО викликало масу про-

тестів, хоча, думаю, більшість протестувальникiв упевнені, що його скасують — це ж та-кий гарний популістичний за-хід, задовольнити лінивих ді-тей, які не хочуть учитись...

Аргументи, які спростовують самі себе Одразу зазначу: пере-конливих аргументів проти обов’язкового ЗНО з матема-тики я не почула і не побачи-ла, незважаючи на великий до-свід обговорення цієї проблеми у «Фейсбуці». Переважна біль-шість озвучених доводів на-справді переконують у його на-гальній потребі. Головний аргумент — необ-хідність витрачатися на репе-титорів, необхідність учитись для ЗНО. Але це — просто метод оцінювання знань, який відріз-няється від звичайної процеду-ри Державної підсумкової атес-тації в школі саме «зовнішніс-тю» та незалежністю. І протес-туючі лише викривають таким чином своє бажання отримати завищену незаслужену оцін-ку. Батьки та вчителі фактич-но виставляють дирекцію своїх шкіл фальсифікаторами Де-ржавної підсумкової атестації! Заяви, що до ЗНО треба готу-ватись, а діти перевантажені, означають, що до ДПА в цій школі готували лише конверт представнику районного відді-лу освіти, який закриє очі на списування чи диктування від-повідей. Ще один аргумент: «ЗНО не панацея і не вирішить усіх про-блем». Доцільні заходи далеко не завжди є панацеєю. Напри-клад, чищення зубів жодним чином не є панацеєю від усіх захворювань, але це ж не озна-чає що не треба чистити зуби. Жодні ліки не є панацеєю, про-те це не привід повіністю від-мовлятись від медикаментів. Люди, які визнають лише «па-нацею», також демонструють необхідність вивчення матема-тики всіма школярами — хоча б для того, щоб добре розрізня-ти необхідні та достатні умови. Один iз напрямів моєї гро-мадської діяльності — дослі-дження проблеми академічної недоброчесності в науці та ос-віті. На мою думку, саме імі-тація навчання математики на масовому рівні є основним ме-ханізмом привчання учнів до списування, академічної не-доброчесності, халтури, іміта-ції діяльності. Що врешті-решт має дуже негативний вплив і на українську економіку. Яка може бути продуктивність пра-ці, якщо школа масово випус-кає дітей, звиклих до обману та імітації діяльності? Вчителі не можуть тут нічого зробити са-мостійно без незалежного оці-нювання, бо від них вимагають ставити позитивні оцінки та виконувати програму в строк. Вчитель не може не гнати про-граму незалежно від рівня ро-зуміння класу, але зобразити «результати навчання» має. Не-реальність завдань завжди при-зводить до обману та імітації. Аргумент «дітям-гумані-таріям не потрібна математи-ка, і тому не треба її здавати» — знову ж лише доводить пот-рібність ЗНО для всіх. Рівень

нинішнього ЗНО — базовий, він значно простіший, ніж шкіль-на програма радянських часів. Аби дитина, яка хоч якось вчи-лась, не змогла здати ЗНО на прохідний бал, треба дуже доб-ре по старатись — зовсім не вчи-тись, роками списувати та обма-нювати. Я впевнена, що хоро-шим університетам не потрібні студенти, звиклі списувати та байдикувати на уроках. Навряд чи таке бажання варто вітати. А низька оцінка з математики насправді дуже незначним чи-ном впливатиме на формуван-ня конкурсного бала і не мати-ме серйозного впливу на шан-си вступу до університетів. Ма-тематику варто вивчати хоча б для того, щоб зрозуміти, що цей вплив є насправді дуже незнач-ним.

Демотиватор сповільненої дії Більшість шкільних 5-9 класів не є суто гуманітарни-ми, але пів класу, які припи-няють вчити математику, бо гуманітарії, сильно демотиву-ють й інших учнів. Таке нав-чання зрештою перетворюєть-ся на імітацію для всіх. ЗНО з математики має покращити і якість гуманітарної освіти, бо у виші вступатимуть ті, хто дійс-но цікавиться історією чи пра-вом, а не просто нездібні до нав-чання, яких оголосили гумані-таріями тому, що вони полі-нувалися вивчити табличку множення. Навіть гуманітаріям варто знати основи статистики, те-орії ігор, теорії прийняття рі-шень, математики виборів i ба-гато іншого. Без належної ма-тематичної підготовки існуюча у нас економічна, політологіч-на, психологічна, соціологіч-на освіта є неповноцінною. На-приклад, якісної економічної освіти рівня хорошого захід-ного університету в Україні немає — і погана математична підготовка абітурієнтів не дає можливості таку освіту запро-ваджувати. В більшості захід-них університетів курси мате-матичних методів та числової грамотності є обов’язковими для всіх студентів незалежно від спеціальності. Одна з груп протестуючих проти ЗНО — це представни-ки коледжів (технікумів) та ПТУ. Викладачі коледжів, які непокояться, що їхні студенти не здадуть ЗНО і їх доведеться відраховувати, фактично виз-

нають, що вони сфальшували вступні іспити, прийняли не-підготовлених студентів і за-раз імітують їхнє навчання. ПТУ потрібно мати варіант дій у випадку, ящо студент не здав ЗНО. Можливо, наприклад, видавати неповноцінний доку-мент про середню освіту, який не давав би права на продов-ження освіти без проходжен-ня ЗНО, чи запровадити кори-гувальні курси для опануван-ня студентами хоча б базових математичних навичок (ариф-метики, початків алгебри та геометрії), тестувати студен-тів одразу після прийому і роз-поділяти на групи для вивчен-ня математики за результа-тами вхідного контролю. Але єдиний необхідний додатко-вий захід для цієї категорії — можливість видавати довідки про проходження курсу серед-ньої освіти без права вступу до університетів, що дасть мож-ливість студентам ПТУ продов-жувати навчання та отримати простіші робітничі професії.

Теореми наперсточників На жаль, у непотрібності математики якийсь час напо-легливо переконувала і колиш-ня міністерка освіти та науки Лілія Гриневич, чомусь наво-дячи саме математичні понят-тя як приклад «непотрібних» знань (правда, після критики в соцмережах припинила це ро-бити). Зараз активно агітує за непотрібність математики одна з мереж побутової техніки (що у розумних людей викликає пі-дозру в неякісності її товарів — раз вона так зацікавлена саме в покупцях-неуках) — нібито не-потрібна теорема Піфагора, але потрібні оті товари. Тут можна сказати лише одне: так, жити можна і без вміння читати, і без будь-яких знань про навколишній світ. Але аргумент «усе можна знай-ти в інтернеті» щодо математи-ки не працює, без базових знань щось знайдене зрозуміти та за-стосувати не вийде, самостійно в дорослому віці розібратись у математиці не так просто. Але масове незнання математики призводить і до поганих особис-тих фінансових рішень, і до не-можливості якісної технічної та економічної освіти у країні, і до поганих рішень на рівні ок-ремих підприємств та держа-ви. Будь-яка людина, якій ні-бито «непотрібна» математика,

може стати власником бізнесу чи керівником. Але масова не-грамотність керівників дуже шкодить економічній діяль-ності в державі, якості прий-няття рішень. Одна з причин неуспіху бізнесів або намагань братись за лише дуже високо-рентабельні (часто з сумнівною законністю) види діяльності — від невміння аналізувати вит-рати, доходи та ризики. Мате-матика потрібна вступникам до університетів для розумін-ня системи вступу та відбо-ру (ніякої лотереї там немає, є чіткий алгоритм), потрібна під час навчання для розумін-ня системи оцінювання. Мате-матика потрібна всім для при-йняття рішень щодо власного здоров’я, бо в сучасному світі пацієнт має сам аналізувати ризики та приймати такі рі-шення. Математика потрібна юристам — для розвитку ло-гічного мислення та розумін-ня, чому лотерея — це не зло-чин, якщо вона організована з дотриманням встановлених вимог, а фінансова піраміда — злочин; для розуміння науко-вих основ судової експертизи. Аргумент популістів «не треба перевантажувати дітей, хай більше гуляють» — зро-зумілий. Популістам вигідні неуки, нездатні логічно мисли-ти, у якості електорату. Полі-тики, які спробують догодити цій категорії виборців, лише доведуть свою зацікавленість в такому недумаючому електо-раті. Для подолання катастрофи з масовою математичною осві-тою потрібно ще дуже багато — змінити мотивацію дітей, бать-ків i вчителів (учителі теж не хочуть вчити немотивованих дітей), змінити програми, які після численних скорочень пе-ретворились на нелогічний ві-негрет. Ні, не обов’язково звер-татись до репетиторів i пере-кладати освіту на репетиторів повністю — є багато ресурсів для самостійного навчання. Було б дуже бажано ство-рити державну систему дис-танційної освіти для підтрим-ки учнів, які хочуть надолужи-ти прогаяне, та для учнів, які хочуть більше знань, ніж мо-жуть дати в їхній школі. Пот-рібно міняти методичні під-ходи від безумовного «вико-нання» програми до досягнен-ня розуміння матеріалу всіма дітьми, залучення кращих вчи-телів шляхом значного пріори-тетного підвищення заробітної плати для вчителів «кризових» предметів, запровадження ко-ригувальних курсів iз матема-тики в університетах. Проте всі ці заходи без обов’язкового ЗНО з математики для всіх ви-пускників не матимуть жодно-го ефекту. Я не дуже вірю, що ЗНО з математики для всіх випуск-ників не скасують політики-популісти. Це ж так легко за-довольнити виборців обіцян-кою «халяви» та «спрощення життя». Проте, сподіваюсь, що цього не станеться і буде зроб-лено крок для виходу з освіт-ньої кризи. Ніякі нові органи з якості освіти нічим не допомо-жуть без незалежного оціню-вання результатів навчання. Ніякі гарні папери, рейтинги, ліцензії та акредитації ніяк не сприятимуть припиненню ма-сової імітації навчання. Можна надати ще багато пропозицій для вдосконален-ня масової математичної осві-ти, проте, без незалежного оці-нювання все це нереально впро-вадити. ■

ДИСКУСІЙНЕ

Синхронізація півкульЧому потрібне ЗНО з математики для всіх випускників

■

Коли випускники українських шкіл-медалісти виявляються нездатними рахувати в межах елементарної таблички множення, про які рейтинги освіти можна говорити?Фото з сайта ot.kr.ua.

❙❙❙❙

13УКРАЇНА МОЛОДА

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019СТОЛИЦЯМихайло ДЕГТЯРЬОВ, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук

«Європа закінчується там, де закінчується Магдебурзьке пра-во» переконує середньовічна приказка. Згадалася вона до-тично до роздумів про закриття у Києві Музею Магдебурзького права (стаціонарної виставки «До історії самоврядування в місті Києві»), який був влашто-ваний наприкінці 1990-х років у невеличкому одноповерховому будинку колишньої поштової станції у Подільському районі міста, в центрі Поштової пло-щі. Сталося це ще за «поперед-ників» «попередніків». Потім iще до 2017-го діяв тематичний виставковий проект. Чи означає це остаточний хрест на історич-ній пам’яті про вольності у Києві впродовж 300 років?

Київська поштова станція і німецькі туристи Нагадаємо, Магдебурзьке право вперше у загальних ри-сах сформувалось у ХІІІ сторіч-чі в німецькому місті Магде-бург. Загалом це комплекс за-конів місцевого самовряду-вання, притаманний багатьом середньовічним містам Захід-ної Європи, жителі якої вибо-рювали та захищали свої пра-ва від свавілля феодалів-земле-власників. Завдяки саме цим законодавчим нормам вони змогли успішно розвиватися економічно, соціально та куль-турницьки. У Києві право діяло упро-довж понад трьох сторіч — iз початку ХV сторіччя до кін-ця 1834 року (коли було ска-совано наказом російського імператора Миколи І). Право поширювалося переважно на прадавню торговельно-реміс-ничу частину міста — Поділ, жителів якого звільняли від безпосереднього впливу фео-далів: воєвод, призначених у Київ литовськими князями та польськими королями, а піз-ніше — намісників та гене-рал-губернаторів російсько-го царату. Мешканці Подолу — ремісники, купці, міщани — тоді отримали можливість вільно вибирати зі свого сере-довища представників у місце-вий орган самоврядування — магістрат, яким керував війт (мер міста — в сучасному ро-зумінні). Утім повернемося до теми донедавна існуючої у Києві музейної експозиції та її зна-чущості. Перш за все, слід за-уважити, що будівля пошто-вої станції, що дала назву пло-щі, — унікальний пам’ятник архітектури та історії націо-нального значення (середина ХІХ ст., стиль класицизму), для пристосування якого під музей були виконані капіталь-ні ремонтно-реставраційні ро-боти. В інтер’єрі будівлі, в де-кількох залах, було представ-лено понад тисячу експонатів iз фондів Дер жавного істори-ко-архітектурного заповідни-ка «Стародавній Київ», філією якого став музей на Поштовій площі. Оскільки територія за-повідника включає велику частину Подільського району і прадавню частину верхньо-го Києва, то численними екс-понатами виставки були архе-ологічні знахідки, зроблені на цій території, рідкісні зразки іконопису, декоративно-при-кладного мистецтва, ремісни-чі вироби, предмети побуту,

старовинний одяг киян різних станів, нумізматика, автентич-ні документи з історії київської самоврядності тощо. Експона-ти музею наочно демонструва-ли особливості 300-річного пе-ріоду київської магдебургії. Музей успішно функціону-вав більше десяти років і, судя-чи з записiв у «Книзі відгуків», його відвідувачі дійсно збага-чувалися тут коштовними для них знаннями і яскравими вра-женнями, за що щиро дякували музейним співробітникам. Ска-жімо, делегацію з міста... Маг-дебург особливо вразила розта-шована на березі Дніпра, непо-далік музею, монументальна колона — пам’ятник Магдебур-зькому праву. Ще перебуваючи на батьківщині, німці заціка-вилися самим фактом існуван-ня єдиного в Європі подібно-го музею. Після відвідин Киє-ва вони навіть заявили про свій намір створити подібний музей-ний простір і в Магдебурзі.

До аварійного стану за місяць довели Реальна загроза існуванню Музею Магдебурзького пра-ва в Києві раптом виникла во-сени 2012 роки — у зв’язку з масштабними роботами з ре-конструкції, що розгорнулися на Поштовій площі. Вони здій-снювалися по-варварськи, без затвердженого проекту і по-передніх обов’язкових архео-логічних досліджень, які по-винні виконуватися на кожній охоронній території заповідни-ка в обов’язковому порядку пе-ред подібними заходами. Згідно з офіційними пові-домленнями, було заплановано будівництво нової транспортної розв’язки, обумовленої транс-портним потоком, що посилив-ся, необхідність чого, ясна річ,

не могла викликати сумнівів. Проте з часом абсолютно про-типравно, авральними метода-ми на площі (вірніше під нею) почалося спорудження величез-ного, майже завширшки як уся площа, підземного двоярусного супермаркету. Протиправною цю ново-будову слід вважати тому, що земля в заповіднику «Древ-ній Київ», складовою части-ною якого є і Поштова площа, має статус території «істори-ко-культурного призначення». Тому, коли в процесі риття кот-ловану для торговельного цент-ру виявили безцінні артефакти епохи Київської Русі, природ-но виникло питання про необ-хідність створення замість тор-говельного закладу (або хоч би поряд iз ним) підземного музею археології. Проблема виникла, як ві-домо, при так званому «зло-чинному режимі попередни-ків», і, здавалося б, нова вла-да повинна була розібратися з хижаками–забудовниками су-воро, згідно з законом! Оскіль-ки з їхньої вини було завдано збитку історичному середови-щу, що охороняється, то за ра-хунок їхнiх коштів цей збиток мав би бути й компенсований, згідно з 66-ю статтею Консти-туції України! Але чомусь за-мість цього стали розглядати-ся якісь компромісні рішення. А час спливав! Буквально з перших днів початку будівельних робіт (се-редина вересня 2012 року) по-ряд iз фасадами Поштового бу-диночка з’явилася важка буді-вельна техніка, робітники по-чали довбати землю і рити котлован. У результаті цьо-го на стінах та стелях незаба-ром з’явилися глибокі тріщи-ни. Уже до середини листопада

2012-го будівля прийшла в го-стро-аварійний стан. Дирекція заповідника прийняла рішен-ня про виселення музею і скла-дування його експонатів. Міська влада тоді присяга-лася відновити музей уже до травневих днів Києва 2013-го, після проведення ремонтних робіт по будівлі. Але цього не сталося. Услід була названа ще одна святкова дата — 24 серп-ня того ж року, але й вона ми-нула, як і всі інші, а будівля залишалася, як і раніше, фак-тично в аварійному стані ще де-кілька років. На жаль, так і не було проведено розслідування щодо завдавання збитку чудо-вому пам’ятнику архітектури національного значення.

Хто «зливає» історичну пам’ять? Завідувачкою відділом виставок та експозицій за-повідника «Стародавній Київ» є чудовий фахівець, подвиж-ник своєї справи Оксана Іванів-на Фісун, яка справедливо но-сить звання заслуженої діяч-ки культури України. Завдяки її високому професіоналізму, ерудиції та ентузіазму на базі експонатів, які надходили до фондів заповідника при його створенні з інших державних музеїв, архівів і бібліотек, або купувалися у київських колек-ціонерів чи передавалися у виг-ляді дарунків, у структурі за-повідника «Древній Київ» ста-ло можливим створення цілої низки музейних експозицій і виставок цікавої та актуаль-ної тематики: «Музей історії Михайлівського Золотовер-хого монастиря», «Музей іс-торії київської благочиннос-ти», «Музей історії Магдебур-зького права», «Музей історії церкви Богородиці Пирогощі»

(не зберігся) і навіть «Музей історії собору святого Володи-мира» кримського заповідни-ка «Херсонес-Таврійський» (у зв’язку з відтворенням цього собору за рахунок засобів, виді-лених повністю з міського бюд-жету Києва). Оксана Фісун доклала чи-малих зусиль, щоб створи-ти тимчасову виставку з най-кращої частини музейних ек-спонатів Музею Магдебур-зького права. Її — з назвою «Від Магдебурга до Майдану» — розмістили у виставково-му залі заповідника по вули-ці Андріївський узвіз, 5. Вона функціонувала більше трьох років, по 2017-й. Саме у рік 30-го ювілею існування за-повідника (заснованого в 1987 р.) сталося остаточне знищен-ня музейної експозиції, при-свяченої темі історії київсько-го самоврядування. Керівниц-тво заповідника заявило, що в музейній справі не повинно бути політики! Зауважимо, що заповідник по вертикалі підкоряється чи-новникам iз Київської держад-міністрації, з їхнього боку ні-коли раніше не було заува-жень щодо діяльності музейних робітників. Швидше за все, до-кір у зайвому політиканстві був лише приводом. Згодом при-міщення комунального статусу, що звільнилися, стали здавати в оренду під облаштування при-ватних виставок–розпродажів творів сучасних діячів мистец-тва, що є використовуванням приміщень дуже відносно «за призначенням». Певно, частина киян пам’ятає, як незабаром після вступу на посаду голови міс-та Віталій Кличко біля коло-ни Магдебурзького права па-тетично та патріотично казав про значення «реформи децен-тралізації», що проводилася в країні, про необхідність роз-витку традицій місцевого са-моврядування і тому подібне. Музею Магдебурзького права це не допомогло. Один із острівців історії — Поштовий будиночок — зараз уже зовсім загубився серед мас-штабних антизаконних новобу-дов на де-юре заповідній тери-торії. Пам’ятник Магдебурзь-кому праву, білосніжна колона якого раніше урочисто сяяла на тлі зеленого схилу, тепер, буду-чи перекритим конструкцією моста, загубився і втратив свою минулу велич. До того ж одна з гігантських опор мосту по-вар-варськи безцеремонно (чи не спеціально) врита впритул до тріумфальних арочних воріт, якими оформлений підхід до монумента зі сторони Володи-мирського узвозу. До речі, во-рота є пам’ятником архітек-тури початку ХХ століття, що має свій власний охоронний номер у державному реєстрі пам’ятників історії і культури і, відповідно, порушену тепер зону території, що охороняєть-ся. ■

МУЗЕЙНИЙ ПРОВУЛОК

Колона вольностей на шляху до МайдануЧому все ще актуальні спогади про Музей історії київського самоврядування

■

У Києві варварство щодо історичних пам’яток чинять за згоди столичних чиновників.Фото надане автором.

❙❙

14 УКРАЇНА МОЛОДАСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 СМАЧНЕ ЖИТТЯ

Тетяна ЗІНЧЕНКО

Осінь — чудовий час для зустрічі друзів, бо влітку — хто у відпустці, хто в манд-рівках, хто на городі. Словом, особливо на дружні посиденьки часу нема. А от восени зібратися, поділитися літніми враження-ми, поласувати разом чимось смачнень-ким — якраз те, що треба! Кияни Аліна та Ігор Пасльони завжди раді гостям, а гості, у свою чергу, дуже люб-лять завітати на гостину до цього привіт-ного подружжя. Безмежжя квітів навколо будинку — справа рук господині Аліни, а виноград, фруктові дерева, гордість гос-подаря, тішать око всім, хто завітав. Смач-ні страви ще більше підсилюють приємні враження. Можливо, тому що в родині іс-нують неписані правила готування смачно-го: Аліна пече торти і пляцки, запікає овочі й готує борщі та узвари, а Ігор чаклує біля відкритого вогнища на подвір’ї: готує бог-рач, шашлики, інші страви на дровах.

Бограч збирає друзів Про цю страву, приготовлену Пасльо-нами, в колі друзів уже ходять легенди: сло-во «бограч» — звучить уже як запрошення в гості, від якого неможливо відмовитися. «Бограч — як борщ, у кожної господині (господаря) відрізняється. У нас його Ігор традиційно готує, бо всі страви на вогні — його преференція, — розповідає про таєм-ниці родинної кулінарії Аліна. — Я можу допомогти, щось порізати, але переважно він усе робить сам, мені тільки диктує спи-сок iз вирахуваною пропорцією продуктів відповідно до кількості гостей, щоб я все за-купила. Я взагалі люблю все, що він готує — це вже святкові страви виходять — дає туди щедро приправи, різні інгредієнти». «У бограчі головне — настрій, з яким ти його готуєш», — додає Ігор і ділиться рецептом свого кулінарного шедевра. Отож iз 200-250 г копченого правдиво-го сала (якщо немає копченого, то беремо звичайне сало) зрізаємо шкуру і відкла-даємо в миску. Ріжемо сало кубиками – 1,5-2 см. Розігріваємо казанок, висмажує-мо це сало: вогонь має бути невеликий під казаном, сало має топитися. Коли витопи-лися шкварки до потрібної консистенції, їх можна витягнути чи залишити в богра-чі або, якщо є чоловіча компанія, — пок-ласти на хліб, посипати чорним перцем, і це буде прекрасна закуска під чарочку горілки, — з гумором коментує деякі мо-менти кулінарного процесу Ігор. Кинути в киплячий жир у казані кмин (можна розтерти його трохи в долоні), до-дати 400 г цибулі, порізаної, як кому подо-бається, бо видно її зрештою не буде. Сма-жимо до золотистого кольору. Потім столову ложку паприки розмі-шати з водою до кашки, вилити в казан, інтенсивно помішати, щоб не карамелізу-валася, не взялася грудочками паприка. Збільшити вогонь під казаном. До цьо-го моменту має бути підготовлене м’ясо — 2—2,5 кг. Має бути різне — яловичи-на та свинина, може бути м’ясо на кістці. Якщо бралося некопчене сало, тоді має бути копчене м’ясо, ребра — грам 300, це обов’язково. М’якоть порізати кубиками — 2—2,5 см. М’ясо на кістці готове можна потім відділити від кісток. М’ясо і шкіра від копченого сала тушкується у казані, постійно підливати воду, щоб не засмажи-лося і не прилипло до казана. Тушкується до готовності – 1,5—2 год. Далі викинути з казана шкірку копченого сала. Додати до м’яса суміш спецій (для м’яса), хмелі-сунелі, інші улюблені. Потім 300 г моркви порізати, вкину-ти в казан і тушкувати все разом до напів-готовності. Підготовлений червоний м’я-сис тий солодкий перець (800-900 г) і по-мідори (400 г) додати в м’ясо, дочекатися, поки овочі пустять сік, і додати спеції: 1—2 ч. л. сушених коренів (пастернак, селе-ра, морква, петрушка), лавровий лист — 5 шт., 1 ст. л. iз гіркою паприки, ерош піш-ту 1—2 ч. л. (тоді кожен у тарілку додасть собі, скільки захоче цієї гострої приправи — вона обов’язкова і нічим не заміняєть-ся), долити воду до тієї густини бограча, яку хочеться мати. Якщо хтось не уявляє бограч без кар-топлі або він вдався рідким, то можна до-дати кілька картоплин. Угорці люблять додавати ще до бограча дуже дрібну до-машню локшину (відщіпують маленькі шматочки тіста).

Посолити за смаком, додати дрібно порізаний часник (3—4 великi зубчики), пучок зелені петрушки, швидко довести до кипіння і зняти з вогню. Бограч має настоятися 0,5 години. Дістати м’ясо на кістках, видалити кіст-ки, м’ясо порізати і покласти в казан. До-дати в тарілку за бажанням сметану, за смаком — ще ерош пішту. Паприка і тмин додаються двічі. Ось такий детальний опис процесу при-готування. Якщо додавати картоплю (у нас було без картоплі), то після того, як приго-туються помідори, щоб не була твердою. Страва готується близько трьох годин.

Баклажани по-грузинськи: встигніть сфотографувати! «Встигніть сфотографувати, поки чо-ловік не з’їв», — зі знанням результату цієї смачної справи і страви каже Аліна. І рекомендує готувати, поки синенькі ще свіженькі. За її рецептом потрібно: 2 баклажани порізати брусочками і вимочити у підсо-леній воді. Тоді злити воду і трішки від-тиснути. Обсмажити на олії до готовності, підсолити. Дрібно порізати гарний пучок кінзи, змолоти в блендері або подрібни-ти добру жменю волоських горіхів, кіль-ка зубчикiв часнику (взяла 2 великi), 2 м’ясистих соковитих помідора або мож-на без них. Приготувати соус: 1 ч. л. хмелі-сунелі змішати з 1 ст. л. винного оцту, туди дода-ти вичавлений часник і трохи води, щоб було ріденьке (десь 0,5 склянки). Помідо-ри порізати великими шматками. Все пе-ремішати — і вуаля! Фотографуйте шви-денько і кличте родину за стіл!

Салат на решітці Легка, барвиста, соковита, надзви-чайно смачна страва! Аліна каже, що роз-мітається одразу ж, і дуже задоволена з такого факту: значить, приготовлено так, як треба! А так як треба, за її рецептом, це: порізати (довільно) болгарський перець, кабачок, баклажан, печериці, кислі яб-лука, викласти на решітку і запекти до готовності.

Тим часом приготувати соус: зміша-ти подрібнений часник із соєвим соусом, лимонним соком, медом і олією в про-порціях, які треба визначити на власний смак, може, трохи присолити. І полити цим запечені овочі: все, нічого більше ви-находити не потрібно, бо геніальність, як відомо, прихована в простоті.

Ох і смачна ти, «Шапко Мономаха»! Тепер буду знати, що її можна спекти. За родинним рецептом Пасльонів цей торт видається неймовірно смачним. А родин-ний він символічно: цей пишний торт був весільним тортом подружжя, тому рецепт вони особливо бережуть. Для його «конструкції» потрібно спек-ти два коржі: білий і коричневий (з какао). Для кожного з коржів: 3 яйця, склян-ка сметани, 1,5 склянки борошна і чайна ложка соди, погашеної оцтом (у другу пор-цію такого тіста ще потрібно буде додати 2-3 столові ложки какао). Спекти два коржі, кожен iз них поріза-ти на три тонші коржі. Крихти, які утво-рилися при цьому, зібрати: буде посипка на «шапку». Для цього можна ще й трохи натерти крихт з тих коржів, які «поріза-лися нерівно». Приготувати заварний крем: 5 жовт-ків, 1 л молока, 250 г цукру, 100 г верш-кового (заздалегідь витягти з холодильни-ка, воно має бути м’яке), пакетик ваніліну і 70 г борошна. Жовтки збити з цукром і ваніліном, влити трошки молока і всипати борошно. Перемішати. Решту молока закип’ятити, а коли воно прохолоне — влити яєчну масу. Помішувати, поки загусне, але не доводити до кипіння. Коли крем почне холонути, додати масло, розмішати і пе-ремастити кремом коржі. Посипати крих-тами і почекати, щоб шапка просочилася. І готово!

Яблучник — коли море яблук! У мене склалося уявленння, що це не просто випічка, а море яблук, бо їх, за ре-цептом обох бабусь Аліни, потрібно бага-то. Зараз яблук вдосталь, яблучна випіч-ка — особлива: запашна, соковита, ошат-на, отож треба спекти. Аліна каже, що

цей пляцок — з польської кухні, готуєть-ся просто і вдається відразу. Потрібно: склянка цукру, 200 г марга-рину, пакетик ваніліну, ложка смальцю, склянка борошна, склянка крохмалю, па-кетик сухих дріжджів і 6 яєць. Окремо збити білки і жовтки. Білки відставити, а до жовтків додати решту ін-гредієнтів і добре вимішати. Додати біл-ки і знову вимішати. Тісто розділити на дві частини, першу викласти на висте-лене папером для випічки деко і підпек-ти (хвилин 8-10). Викласти яблучну масу (1 кг яблук порізати на тоненькі плястер-ки або потерти на грубу тертку, присипати корицею, додати цукор за смаком і жме-ню тертої булки), залити другою частиною тіста і відправити в духовку ще на 45 хви-лин — до повної готовності. Вийняти, при-трусити цукровою пудрою і насолоджува-тися смаком і ароматом.

Готуй страви в лаваші! А якщо гості на порозі і на приготу-вання смаколиків нема часу, Аліна ра-дить страви з лавашем. Каже, що їх начи-няти можна чим завгодно, а затим злегка припекти: на тій же решітці чи на патель-ні з товстим дном — і вже буде чим при-гостити друзів. Причому смачно! Ось, при-міром, можна, поки друзі розговоряться, подрібнити печериці (якщо є) з цибулею, обсмажити їх разом, додати спецій, закру-тити в лаваш і запекти. Або сир — м’який, плавлений, твердий (вибирайте) — розмі-шати із зеленню, присолити-приперчити і знову ж таки запекти. А десертні млинці в Аліни просто чу-дові! Вона готує яблучну заготовку (порі-зати яблука, присипати корицею, додати цукор і потушкувати до розм’якшення яблук). Ця заготовка чудова до всього: пирогів, пляцків тощо, але якщо нею перемастити лаваш навпіл із сирковою масою (сир такий, як на налисники), за-крутити його і запекти — такий десерт, що за вуха не відірвати!Отож не забувайте: осінь — чудовий час для дружніх посиденьок. Смачних осін-ніх кулінарних відкриттів! ■

ДО СЕЗОНУ

Бограч, овочі на грилi та горіхово-яблучні пляцки: чим смачним пригостити друзів восени

■

Бограч у родині Пасльонів готує тільки глава сім’ї.

❙❙

«Шапка Мономаха» від Аліни. ❙

Баклажани по-грузинськи.❙

СЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 2019 15СПОРТ«Не хочеться, аби наша невдача на ЧЄ залишилася непоміченою. Важливо

зробити правильні висновки, чітко вирішивши: рухається вітчизняний волейбол уперед чи тупцює на місці».

Олеся Рихлюкукраїнська волейболістка

УКРАЇНА МОЛОДА

Інтернет для всіх — газета для обранихПоспішіть передплатити «Україну молоду» на четвертий квартал

Передплатна вартiсть

«України молодої»

на 2019 рiк:

на місяць — 62 грн. 62 коп.,

на два місяці — 125 грн. 24 коп.,

до кінця року — 187 грн. 86 коп.

Передплатний iндекс — 60970

Для органiзацiй, юридичних осiб:

на місяць — 82 грн. 62 коп.,

на два місяці — 165 грн. 24 коп.,

до кінця року — 247 грн. 86 коп.

Передплатний iндекс — 01555

П’ятничний номер:

на місяць — 23 грн. 11 коп.,на два місяці— 46 грн. 22 коп.,

до кінця року — 69 грн. 33 коп.

Передплатний iндекс — 49497

«Укрпошта» додатково за саму процедуру оформ-лення перед плати бере: на місяць — 2 грн. 90 коп., на квартал — 6 грн. 70 коп.

«Україну молоду» у своїх вiдгуках і читачi — як зi столицi, так i з глибинки, — i колеги-жур-налiсти оцiнюють як головну газету держави. Редакцiя «УМ» i надалi намагатиметься бути гiдною такої високої оцiнки i вашої уваги, ша-новнi читачi. Нині триває передплата на «Україну молоду» на жовтень і наступні місяці 2019 року як за елек-тронною версією Каталогу видань України «Пре-са поштою», так і за друкованим Каталогом ви-дань України «Преса поштою». Оформити передплату на жовтень мож-на до 18 вересня у відділеннях поштового зв’язку, в операційних залах поштамтів, у пун-ктах прий мання пе редплати, на сайті УДППЗ «Укр пошта» www.ukrposhta.ua, ДП «Преса» www.presa.ua. До наших постiйних читачiв ми традицiйно звертаємося: якщо ви багато рокiв передплачуєте «Україну молоду» — порадьте передплату i своїм родичам, друзям, сусiдам, знайомим.

«Україну молоду» можна прочитати в усьому світі через партнерську мережу PressReader

ПЕРЕДПЛАТА-2019■

Григорій ХАТА

У наступному сезоні на українську прем’єр-лігу очікує розширення й за-для поповнення своїх рядів в елітному дивізіоні чекають на два кращі колекти-ви першої ліги, котрі за підсумками тур-ніру напряму підвищаться в класі. Пот-рапити до «еліти» матиме змогу й третя команда першого дивізіону, якщо, звіс-но, в стикових матчах переграє останню команду чемпіонату УПЛ-2019/2020. Враховуючи наявність двох прямих перепусток до найсильнішої ліги краї-ни, в першій лізі спостерігається неаби-яке пожвавлення серед охочих здобути статус елітного клубу. І, що цікаво, піс-ля перших восьми турів на перших ро-лях перебувають доволі неочікувані ко-лективи. Наразі призова трійка сфор-мована з клубів, котрі мають відверто скромну історію, тоді як команди з іме-нем (та, що головне, з необхідною для еліти інфраструктурою) перебувають у тіні. Цікаво, звісно, буде побачити, хто зі статусних учасників першої ліги — «Чорноморець», «Волинь», «Оболонь» чи «Металіст-1925» — дістанеться на фініші призових місць, однак наразі лі-дерські позиції належать молодим ам-бітним клубам, які не так давно ще гра-ли серед аматорів. Так, лідер першості у Д-1 — «Агробіз-нес» iз міста Волочиськ, що на Хмель-ниччині, — у сезоні 2016/2017 років був переможцем чемпіонату України серед аматорів. А колектив, який наразі посі-дає друге місце в турнірній таблиці, — «Рух» зі Львівщини — в тому-таки се-зоні лише розпочав своє професіональ-не буття. Цікаво, що обидва колективи тіс-но пов’язані з персоною знаного в ук-раїнському футболі тренера Мирона Маркевича. Саме з його ініціативи на початку 2000-х років у передмісті Льво-ва — на своїй малій батьківщині, у мiс-течку Винники — було створено «Рух». Там же згодом розпочала своє функціо-нування й футбольна академія Мирона Маркевича. І нехай нещодавно «Рух» змінив прописку, переїхавши з перед-містя до обласного центру, його коріння все одно простягається до відомого фут-больного спеціаліста. Щодо «Агробіз-несу», то в літнє міжсезоння на пост го-

ловного тренера команди запросили старшого з синів Мирона Маркевича — Остапа, котрий до того кілька років пра-цював у системі іспанського «Вільярреа-ла», де очолював молодіжну команду ві-ком до 19 років. При цьому Остап Мар-кевич активно розвивав свої тренерські навички, проходячи стажування у відо-мих наставників іспанської прімери — Зінедіна Зідана та Ернесте Вальверде. Як видно з результатів «Агробіз-несу», котрий минулого уїк-енду здо-був шосту перемогу поспіль у чемпіо-наті, часу на Піренеях Остап даремно не гаяв, обрісши необхідними для успішно-го тренера знаннями. За короткий про-міжок часу молодий тренер перетворив команду, котра в попередньому сезоні ледве врятувалася від вильоту до другої ліги, на колектив, який всерйоз претен-дує на потрапляння до еліти вітчизня-ного футболу. «У матчі проти «Гірника-Спорт» (4:0) уже можна було бачити ко-манду, котра вміє контролювати матч, добре атакувати. Відчувається й прогрес у грі захисної ланки, але зробити якісь висновки можна буде наприкінці сезо-ну», — наголосив Остап Маркевич. Упевнену перемогу в минулому турі відсвяткував і «Рух», який у важливо-му для себе протистоянні вдома пере-грав нещодавнього учасника елітного дивізіону — «Чорноморець». На почат-ку 2019-го року середняка зі Львівщи-ни очолив знаний білоруський настав-ник Леонід Кучук, з яким команда знач-но додала в ігровій майстерності. Зібрав-ши на львівському стадіоні «СКІФ» рекордну як для клубної відвідуваності ауди торію (4 тисячі глядачів), «рухівці» двічі засмутили «моряків», продемон-струвавши свої високі амбіції. «Почес-но перемогти «Чорноморець», — наго-лосив Леонід Кучук. ■

Перегравши «Чорноморець», футболісти львівського «Руху» отримали порцію додаткової впевненості у власних силах.Фото з сайта fcrukh.com.

❙❙❙

ТАБЛО

Перша ліга. 8-й тур. «Балкани» — «Аван-гард» — 0:2, «Черкащина» — «Металург» — 0:3, «Агробізнес» — «Гірник-Спорт» — 4:0, «Кремінь» — «Прикарпаття» — 3:4, «Інгулець» — «Волинь» — 0:0, «Рух» — «Чорноморець» — 2:0, «Металіст-1925» — «Минай» — 2:3, «Обо-лонь-Бровар» — «Миколаїв» — 2:0. Лідери: «Агробізнес» — 19, «Рух», «Аван-гард» — 17, «Оболонь-Бровар» — 16, «Минай», «Металіст-1925» — 14.

■

ФУТБОЛ

Прогресивний дуетУ лідерах першої ліги — команди, котрі ще кілька років тому не мали професіонального статусу

■

Григорій ХАТА

Щойно завершився волейбольний чемпіонат Європи серед жінок, за ана-логічним організаційним принципом, у чотирьох європейських країнах — Франції, Словенії, Бельгії та Голландії, 12 вересня стартує чоловічий чемпіонат континенту, на якому гратиме й збірна України. Свої матчі групового турніру «си-ньо-жовті», очолювані латвійським на-ставником Угісом Крастіньшем, грати-муть у Голландії, де, окрім господарів, українським волейболістам опонува-тимуть збірні Польщі, Чехії, Естонії та Чорногорії. Регламент групового раунду анало-гічний тому, який застосовувався й на нещодавньому жіночому єврофорумі. Охочим пробитися до 1/8 фіналу на гру-повому етапі потрібно посісти у своєму секстеті місце, не нижче четвертого. Без сумніву, підопічні Крастіньша намагатимуться зробити те, що не вда-лося вітчизняним волейболісткам. Хоча, за словами президента федера-ції волейболу України Михайла Мель-ника, в таборі національної збірної па-нувала впевненість у подоланні групово-го бар’єру. «Перед командою Гарія Єгіазарова стояло завдання здобути в заключних двох турах перемоги над збірними Сло-

венії та Португалії, котрі б гарантували нам місце у «плей-оф». І, з огляду на рі-вень забезпечення підготовчого проце-су збірної до чемпіонату, ми фактично не сумнівалися в реальності вирішення цього завдання. Тому наперед побоюва-лися, щоб у 1/8 фіналу не випало зійти-ся з Росією. Та не так сталося, як гадало-ся», — наголосив Михайло Мельник. У заключному турі наші волейболіс-тки «всуху» переграли Португалію, утім після невдачі в грі зі словенками той ус-піх не мав особливого турнірного зна-чення. Відтак президент ФВУ визнає, що збірна Гарія Єгіазарова своє завдан-ня на турнір не виконала. Причини? Пан Мельник називає низку об’єктивних і суб’єктивних факторів, поміж яких — травми основних ліберо та центральної блокуючої, а також проблеми з психоло-гічною готовністю. «Не хочеться, аби ця невдача зали-шилася непоміченою. Важливо зробити правильні висновки, чітко вирішивши: рухається вітчизняний волейбол уперед чи топчеться на місці», — відзначила лі-дер «синьо-жовтих» Олеся Рихлюк, од-ночасно попросивши вибачення у вболі-вальників за те, що команда не виправ-дала покладених на неї сподівань. Титул чемпіона Європи вдруге пос-піль здобула збірна Сербії, котра у фіналі вирвала перемогу в співгосподарок турні-ру — туркень — 3:2. ■

ВОЛЕЙБОЛ

Багатофакторний проколУдруге поспіль чемпіонками Європи стали сербські волейболістки; збірна України, не вийшовши з групи, не виконала поставлене перед нею завдання

■

Українські волейболістки завершили ЧЄ-2019 на передостанньому, п’ятому, місці у своїй групі.Фото з сайта volleyball.ua.

❙❙

КАЛЕЙДОСКОПСЕРЕДА, 11 ВЕРЕСНЯ 201916

Читайте в наступному номері:

КРОСВОРД ВІД МАЛАНКИ №101■

ПОГОДА■

Землі розбратуФермер відстоював межу стріляниною

УКРАЇНА МОЛОДА

1 2

3 4

5 6

7 8

9 0

Редактор Михайло Дорошенко

Засновник i видавець —

ПП «Україна молода»

Свідоцтво про реєстрацію:

КВ №3386 вiд 29.08.98

© Дорошенко М.І., 2013

Передплатні індекси: 60970, 1555

Наша адреса: 03047, Київ, пр. Перемоги, 50

Телефони редакції: 044-361-62-61;

з мобільного: 094-926-32-61

Електронна пошта редакції:ukrmoloda@ukr.net

Рекламне бюро:

reklama-umoloda@ukr.net

Вiддiл реалiзацiї:

454-84-41

sale_umoloda@ukr.net

«УМ» в iнтернетi: http://www.umoloda.kyiv.ua

Відділи:

економіки — wagmer@ukr.net

культури, історії, суспільних проблем —

vsamchenko@i.ua

Газета друкується у видавництвах:

«Преса України» — у Києвi Зам. 3009101

«Видавничий дім «Високий Замок» — у Львові

Зам. блок № 538 Верстка та виготовлення

фотоформ — комп’ютерний центр

редакції «УМ», Газета виходить

у вівторок, середу, п’ятницю—суботу (спільний номер)

Тираж 86734

При використаннi наших публiкацiй посилання на «УМ» обов’язкове.

Рукописи не рецензуються i не повертаються

Вiдповiдальнiсть за змiст реклами несе рекламодавець.

Комерційні публікації виходять під рубриками:

«Український виробник», «Позиція», «Банківська справа»,

«Фінансова експертиза», «Здоровенькі були», «Це — працює!»,

«Знайомтеся — новинка», «Партнерство», «Програми»,

«Проекти», «Альма-матер», «Продукт», «Протистояння»,

«Вітаємо», «Любов і шана».

Матерiали iз позначкою р друкуються на правах реклами

ПРИКОЛИ■

Інформація

надана

Гідрометцентром

України.

Захід +9…+14

+23…+29

Північ +9…+14

+24…+29

Центр +9…+14

+24…+30

Схід +9…+14

+24…+29

дощ,

гроза

сонячно

мінлива

хмарність

хмарно

дощ

снігПівдень +11…+17

+24…+30

На дні народження на роботі: — Тамаро Петрiвно, вам що на-лити? — Мінералки без газу. — Є тільки з газом. — Тоді горілки.

* * * Науме Ароновичу, а яка різниця між закоханим чоловіком та одруже-ним? — Закоханий чоловік не знахо-дить слів, а одружений не встигає їх вставити.

* * * Сонечко, що тобі подарувати? — Жінки, на відміну від чо-ловіків, у подарунках не вибагливі: діаманти — так діаманти, шуба — так шуба, машина — так машина. Це вам, чоловікам, можна з кольо-ром шкарпеток не вгадати.

* * * Моня знайшов глечик iз золо-тими монетами і як чесний, законо-слухняний громадянин узяв собі

25%, а решту переховав.

* * * Дві подружки на Привозі: — Розочко, ти недавно переїха-ла на нову квартиру. Ну і як там? — Так, спочатку почувалася зовсім чужою, а потім з усіма пере-сварилася.

* * * Купила гель для ніг «Кінська сила», два дні не могла потрапити додому, весь час проскакувала.

* * * Рабинович iде по вулиці, раптом бачить аварію. Підходить і питає: — Страховий агент уже прихо-див? — Ні. — Тоді я ляжу поруч iз вами.

* * * Суддя суворо: — Сподіваюся, ви знаєте, що вас чекає за неправдивi свідчення? — Дадуть тисячу баксів і «БМВ Х6».

По горизонталі: 1. Творче псевдо матері Лесі Ук-раїнки. 7. Черепаха з казки про Бу-ратіно. 8. Піаніст, який грає під час демонстрації німих фільмів. 9. Умов-на сила поштовхів при землетрусі. 10. Найвищий титул тюркського дво-рянства. 11. Військовий, який тікає з поля бою. 14. Прилад для визначен-ня темпоритму музичного твору. 17. Українська етнічна група, насильно депортована в 1940-х роках із Закер-зоння. 18. Невеликий горизонталь-ний отвір у стіні укріплення чи в бро-небашті. 19. Місце для розведення худоби в промислових масштабах. 20. Романтична зустріч у Франції. 21. Столиця Канади. По вертикалі: 1. Суцільна темрява. 2. Товари іноземного виробництва. 3. Фатум, доля, сума вчинків у попередньо-му житті. 4. Родючі ґрунти, які нім-ці намагалися вивезти з України. 5. Постава, форма тіла людини. 6. Де-тектив поліції, який шукає докази

злочину. 11. Вимерлий ящур, яким так люблять бавитися діти. 12. За-стібка-оздоба на дорогому намисті. 13. Флора і фауна разом. 15. Аро-матична смола, яку використовують для обкурювання та приготування запашних масел. 16. Промова, ого-лошена без пауз, на одному дихан-ні. 17. Станок, на якому закріплюєть-ся ствол гармати.■

Кросворд №100від 10 серпня

Варка ВОНСОВИЧ

Відгриміли «переможні» фанфари спор-тивних змагань у Росії, а от скандали навколо них не стихають понині. То мельдонієвий скан-дал палахкотів на увесь світ, так що довело-ся позбавляти олімпійських нагород не одно-го російського спортсмена, то спортивну аре-ну в Пітері ніяк не могли добудувати, бо, бач, баклани постійно дзьобали дах стадіону, через що він постійно протікав (та й сьогодні ситуація не краща, хоча коштувала та арена захмарних грошей). Та ось нещодавно ще один російсь-кий спортивний об’єкт став приводом для при-скіпливої уваги завсідників соцмереж, які ді-ляться з усіма охочими до подібної інформації картинками. Цього разу звернула на себе увагу арена в Калінінграді (колишньому Кенігсбер-

зі). І хоч як уже вмовляли спеціалісти, що зна-ються на геодезії, не будувати на острові Ок-тябрський стадіону — та де там, таки побуду-вали. А варто було б знати, що раніше цей ос-трів називався Ломзє, що з німецької означає «болото». Правда ж, промовиста назва? Рані-ше мудрі німці нічого, крім садів, там не за-водили, бо якій притомній людині заманеть-ся будь-що будувати на болоті? А от російсь-

ким горе-архітекторам заманулося. Ну і як ре-зультат — довкола стадіону «пучить» плитку, западається асфальт, «гуляє» покриття, про-сідає ґрунт. Місцеві гумористи жартують, що винні в усьому бобри, які «будують» підземні нори, от і «пучить» усе довкола. Так і хочеться згадати народну російську мудрість: «Нє по-нос, так золотуха», тобто як не баклани, так бобри, лиш би не чиновники були крайні... ■

Дара ГАВАРРА

Ще зовсім недавно вся дівоча підліт-ково-юнацька кіноаудиторія пережива-ла через роман, який відбувався між ви-конавцями головних героїв фантастич-ної саги «Сутінки» Крістен Стюарт та Робертом Паттісоном, а вже згодом усі кіномани були шоковані, що їхня улюб-лениця Белла Свон (вона ж Крістен Стю-арт, адже глядачі майже завжди уособ-люють головних героїв фільмів із їхніми виконавцями) зізналася, що любить... дівчат. Ну як таке витримати — зради-ти самому Паттісону! Та все б нічого, якби цей камінг-аут не порушив кар’єру молодої зірки. Пан-на Стюарт зізналася в інтерв’ю одному з глянцевих журналів, що її сходження на голлівудський олімп було порушено її зізнанням, що вона має нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Поки вона зус-трічалася з особами протилежної статі (спочатку в неї був роман із «вампіром» Робертом Паттісоном, від якого згодом вона пішла до режисера Руперта Сан-дерса), її кар’єрі нічого не загрожува-ло — вона знімалася в суперпопуляр-них фільмах, отримувала чималенькі

гонорари. Та ситу-ація різко змінила-ся, коли у 2016 році світ дізнався, що молода й амбітна ак-торка полюбляє дів-чат, а не хлопців. Зір-ка почала зустрічати-ся винятково з пред-ставницями своєї статі. Серед її подружок були і кінопродюсер Алісія Каргайл, і французь-ка співачка Соко, і ви-конавиця St. Vincent, і модель Стелла Мак-свелл. Нині 29-річна актриса зустрічаєть-ся зі сценаристкою Ділан Майєр. Дискримінацією че-рез свою бісексуальність актриса пояснює й те, що її перестали запрошува-ти на ролі у касових блок-бастерах, а якщо й запро-шують, то ставлять умову, аби вона приховувала свою орієнтацію. ■

ДІАГНОЗ

То баклани, то бобриЯк фауна «руйнує» спортивні споруди Росії

■

СЕЛЕБРІТІЗ

Камінг-аут по-голлівудськиЗірка «Сутінків» Крістен Стюарт зазнає переслідувань

■

Крістен Стюарт.

❙❙

12 вересня за прогнозами синоптиків

Київ: невелика хмарнiсть, без опадiв. Вiтер пiвденний, 3-8 м/с. Температура вночi +12...+14, удень +26...+28.

Миргород: без опадiв. Уночi +10...+12, удень +26...+28.Вiнниця: без опадiв. Уночi +10...+12, удень +26...+28.Одеса: без опадiв. Уночi +14...+16, удень +25...+27.

10 вересня температура води в Чорному та Азовському морях становила 20-23 градуси, у Днiпрi бiля Києва — 21.

Курорти Карпат: невелика хмарнiсть, без опадiв. Трус-кавець: уночi +10...+12, удень +23...+25. Моршин: уночi +10...+12, удень +24...+26.