Embed Size (px)
Citation preview
Неля Шейко-Медведєва
Рукавичка, або Збудеться все колись
Новорічна небилиця з концертом
Дійові особи:
Синичка.
Миша.
Заєць.
Лисиця.
Змій.
Кобра
Вій.
Упир.
Снігова Дівка.
1
Дія перша
I
Вечір. Вузький, засніжений тротуар. Зліва – глуха цегляна стіна (завіса). Справа – Снігова Дівка з мітлою. На голові традиційне відро, на яке вдягнули вінок з гілочок ялини. Посередині вінка – золота зірка з фольги. Поодаль – прикрашене гірляндами і лампочками дерево. За ним стовп. На стовпі – динамік.
Тротуаром чалиться сержант Синичка – дуже молодий, щуплий, невисокий. Раз за разом позіхає.
Синичка. Ач, яка Снігова Дівка! З зіркою на кашкеті. Тобто, на відрі!
Щоб збадьоритися, починає марширувати на місці й наспівувати:
Сержант Синичка – великий чоловік!
Довірили Синичці під Новий рік
не спати, не гуляти – злочинців викривати!
(Розкриває папку, перебирає папери, читає Дівці).
«Розшукується група хуліганів, які бешкетували в зоопарку й викрали в лева
новорічну пайку м’яса!»
(Закриває папку.)
Звірі! Ні, гірше звірів!
Вони суспільству наче сіль ув оці!
Ще до курантів, у старому році,
переловлю усіх! Хоч їх немало…
Й героєм стану! Краще, генералом!
(Веселішає, виструнчується.)
Стій, бандите!
Бо будеш битий!
Кинь кинджал!
Я – генерал!
(До Снігової Дівки.) Віддай честь генералові!
Снігова Дівка віддає йому честь мітлою.
Синичка (ошелешено). Еники-беники! (Спотиха.) може, це не Дівка, а
замаскований бандит? (Крадеться до Дівки, обмацує, обнюхує, «дегустує».
2
Спльовує.) Сніг… Причому з домішками сажі і… (Ще раз сплюнув.) важких
металів. Отже, Дівка. Глуха, німа, безпала. Мітлою не махала. Привиділось мені.
У новорічнім сні… Ні! Сержанти не сплять на посту! Заснути на посту – це
великий, надприродний злочин! А надто в новорічну ніч, коли активізуються всі
чорні й злочинні сили!
З’являється Миша, тобто дівчина у напівмасці Миші, коротенькій сірій шубці й сіренькій шапці з «вушками». За плечима – рюкзачок. Біжить, наче від когось утікає.
Синичка (перегороджує їй дорогу). Стій! (Миша зупиняється.) Куди
поспішаємо?
Миша (грайливо). У новорічну казку!
Синичка. Відповідай коротко, без брехні: ім’я, прізвище, де проживаєш?!
Миша. Миша Норушка.
Синичка розкриває папку, гортає папери.
Синичка. Є! Маша Норушкіна, кишенькова злодійка! Місце реєстрації –
Норильськ!
Миша (й далі жартує). Нє-а. Селище Запічок.
Синичка. Док-кументи!
Миша. Кіт з’їв.
Синичка. А в наплічнику – м’ясо?
Миша. Яке м’ясо?
Синичка. Поцуплене в лева!
Миша (регоче). На жаль, ні… Там перуки, косметика і батончик «Марс».
Синичка. Маскуємося, значить…
Миша. Маскуємося!..
Синичка. Кроком руш!
Миша. Куди?
Синичка. У казковий міліцейський відділок!
Миша. Ви жартуєте?
Синичка. Я ніколи не жартую! З безпашпортними!
Миша. Мені ще не видали пашпорт! Я неповнолітня.
3
Синичка (зазираючи в папку). Брехня! Тобі двадцять п’ять років!
Миша. Та ви що?! Я в школі вчуся!
Синичка. Добровільно підеш, чи «браслети» одягнути?
Миша (нарешті збагнувши, що він не жартує). Відпустить мене! Я справді
дуже поспішаю!
Синичка. На зустріч з паханом?
Миша. В клуб. Я граю роль Мишки-чаклунки в новорічній виставі. Хочете,
заспіваю?
Синичка. У відділку співатимеш!
Миша. Тільки тут!
(Співає.)
Маленька Миша від Кота
проспектом утікала.
Ніхто її не боронив,
всі, навпаки, хапали
за хвіст, аби віддать Коту
нещасну Мишку ту!..
Приспів
В лапці бублик,
за щокою сир.
Порятуй сіреньку,
пане командир!
І в Новому році
жде тебе вояж
на казковий острів,
де гарячий пляж!
Синичка (перебиває, грізно). Це що? Спроба дати хабара при виконанні?..
Миша. Ні! Це пророцтво! Я – Миша-чарівниця. Що напророчу – те й
здійснюється!
Синичка (виймає з-за пазухи кайданки). Знімай рукавиці, злодюжко!
4
Миша знімає одну рукавичку. Кидає її Синичці в обличчя і втікає. Синичка наздоганяє її. Вона відштовхує його і біжить у протилежний бік. Порівнявшись з рукавичкою, що лежить на тротуарі, вигукує: Ааапчхи! — і зникає.
Синичка (розгублено роззираючись). Де ж вона? Наче в рукавичку сховалася.
(Піднімає рукавичку. Зазирає всередину.) Тю-юю! Тут вона, в рукавичці!
За спиною в нього лунає «Ап-чхи!» Стіна (завіса) розсувається. За нею – зал очікування. Декілька лавок. Напис «Станція Рукавичка». Під написом – годинник. Показує десяту годину. На однієї з лавок сидить, хлипаючи, Миша.
Синичка (зачувши хлипання, озирається). Тю-юю!
Кидає рукавичку й біжить до Мишки. Та, верескнувши, ховається за лавку, а Синичка, напоровшись на невидиму стіну, падає.
Синичка (підводиться, впираючись на стіну). Ени-бени!.. Нема стіни, а є!
Гатить по ній кулаком. «Стіна» гуде, але не тріскає. Миша, збагнувши, що
Синичка не зможе її схопити, хихикаючи, крадеться до нього.
Миша. Тепер віриш, що я – чарівниця?
Синичка. Прибери стіну, рецидивістко!
Миша. Нє-а. (Танцює і співає за крок від нього):
Та командир не захотів
Сваритися з котами,
бо був він зроду боягуз,
Слинько, синочок мамин.
Почав ловити її сам,
Та облизня спіймав.
Приспів
В лапці бублик,
за щокою сир.
Жде тебе не острів,
пане командир!
Ждуть тебе турботи,
Жде тебе печаль!
Звільнення з роботи
5
й з будяка медаль!
Синичка, розлючено ревнувши, з розгону налітає на «стіну». Знову падає.
Миша регоче.
Синичка (собі, сидячи на снігу). Я просто марю. В мене гарячка від пере-око-
вухо-лодження… (Підводиться і, не дивлячись на Мишу, марширує вздовж
стіни.) Раз, два! Стіни нема! Три-чотири… Мишу з’їли! Залишилась шкірка й в
рукавиці дірка!
Піднімає рукавичку. І так, і сяк розглядає її. Миша тим часом виймає з наплічника косметичку, знімає шапчину, вдягає перуку, чепуриться.
З’являється Заєць, геть не схожий на зайця: худий, довготелесий. Круглі затемнені окуляри, джинси, куца червона куртка, яскравий шарф, сіра шапка з довгими, опущеними вухами і діркою на тімені – для помаранчевого «ірокеза». На шиї висить чималий концертний барабан. За спиною – великий, натоптаний рюкзак. Заєць явно не в настрої.
Синичка (собі). Тююю, який… (Перегороджує йому дорогу.) Стоп! Червоне
світло! (Заєць з німим докором дивиться на нього). Чого вуха розвісив, «ірокезе»?
Заєць. Так…
Синичка. Що «так»?
Заєць. Депресуха.
Синичка. З таким чубом навіть в мене була б депресуха. (Показує на стіну.)
Що це?
Заєць. Стіна.
Синичка. Яка?
Заєць. Така, як усі.
Синичка. Точніше!
Заєць. Цегляна. Покоцана.
Синичка. Ще точніше!
Заєць. Глуха. Висока.
Синичка. Мишу бачиш?
Заєць. Яку мишу?
6
Синичка. Дуже підозрілу. Я хотів її затримати, а вона – шасть в рукавичку.
Заєць. У яку ще?...
Синичка (піднімає рукавичку). В оцю. Я зазирнув, а вона тут!
Заєць. Тут чи за стіною?
Синичка. І тут, і там!
Заєць. Ти що, обкурився?
Синичка (собі). Воно мене принижує! (Зайцеві.) Чому ти мені «тикаєш»?
Заєць. А чому ти мені тикаєш?
Синичка. Бо я… при виконані, а ти…
Заєць (істерично). Що я? Чого ти до мене причепився? У мене барабан,
рюкзак, депресуха! Я концерт відмінив, бо я з ніг валюся, а він… (Повертається і
йде геть).
Синичка (хапаючись за кобуру). Стій! Стрілятиму!
Заєць, роздратовано сопнувши, зупиняється.
Синичка (підбігає до нього). Прізвище, ім’я, професія.
Заєць (приречено). Вова Зайченко. Лідер гурту «Зайчики».
Синичка. Побігайчики? (Відкриває папку, дістає листок з текстом і
фотознімком.) Вован… Лідер банди «Побігайчики»… Не Зайченко, а Косоокий.
Що одне і те ж. (Йому.) Попався ти, Воване! Попався!
Заєць. Я не Вован! (Виймає з-за пазухи документи.) Ось мій пашпорт і
студентський квиток.
Синичка. Можеш їх з’їсти!
Заєць. Чому?
Синичка. Бо липові! Відкрий барабан!
Заєць (очманіло). Він… не відкривається!..
Синичка. Код забув? А в рюкзаку що?
Заєць. Кап-пуста…
Синичка. Вона ж «бакс», «бабло», «ує»?
Заєць. Просто капуста. А також морква, буряк.
Синичка. І м’ясо, вкрадене в зоопарку?
Заєць. Я не їм м’яса! Я вегетаріанець!
7
Синичка. Годі! У відділок кроком руш!
Заєць. З рюкзаком? З барабаном? Давайте я вам заспіваю просто тут, щоб ви
переконалися.
Синичка. «Владімірскій централ»? Ну, тягни!
Заєць виймає з-за пазухи барабанні палочки, співає, акомпонуючи собі:
МузиPка притомився,
і паличкам набридло
нізащо катувати
старенький барабан.
І барабан втомився
терпіти і бубнити:
«Не винний я нікому
ні золото, ні мідь».
Бумцик-цик, буцик-цик,
бумцикцик, бумцикцик…
Бум!
І серце утомилось
кохати і страждати,
постукувати в грудях
і збурювати кров.
Всім захотілось тиші,
всім захотілось казки…
Бодай на Новий Рік!
Лиш час не утомився,
лиш час не зупинився,
гудів у скронях, ребрах,
вистукував своє…
Бумцик-цик, буцик-цик,
бумцикцик, бумцикцик…
Бум!
8
Аж раптом сніг, як ангел,
упав з небес на землю,
й запанувала тиша –
прозора і терпка…
І всі злякались тиші,
всі забоялись неба
і забубнили хором
«бубу, бубу, бубу»…
Бум-цик-цик, бум-цик-цик,
Бумцицик. Бум! Бум! Бум!
(Прикладає пальці до скроні, мов пістолет.) Бах!
Синичка. Стопудова депресуха. Шансон після вироку! Мені шкода тебе,
Воване, але… Закон – не шансон! (Виймає з-за пазухи кайданки.) Руки! Бо
викличу «Кобру»! Знаєш, що таке «Кобра»? Загін особливого призначення для
затримання особливо небезпечних злочинців!
Заєць тим часом задкує до «стіни». Миша, яка зі співчуттям слухала пісню, голосно чхає. Заєць зникає… І опиняється за «стіною».
Синичка. Де ж він? (Кидає погляд на «стіну»). А там…
Миша. З Новим роком, Зайчику-Вовчику!
Заєць. Хто ти?
Миша (церемонно вклоняючись). Злодійка, яка тебе вкрала.
Заєць. А той… (Крутить пальцем біля скроні.) Де?
Миша (показує). Отам!
Заєць (озирається). Вау!
Миша. Не бійся! Він нас не дістане! (Показує Синичці язика).
Заєць (придивляється, до неї). Маруся? Що співає в «Фіґлях-Міґлях»?
Миша. І співаю, і танцюю! І жартую, і чаклую!
Робить паси, наче насилає на Синичку чари.
Заєць. З Новим роком, Марусю!
Простягає руки, щоб обійняти її, але барабан заважає. Обоє регочуть.9
Синичка (стукає кулаком об стіну). Гей ви, шпана! Наказую вийти по
одному і здатися!
Миша (з прощальним жестом). Завтра, «генерале»! А нині – святковий
концерт!
Чхає. На дереві спалахують лампочки.
Заєць. Клас!
Миша співає. Заєць вибиває на барабані ритм, підспівує їй.
Миша (кокетливо, позираючи на Синичку).
Давно, коли маленькою була,
боялася зими – нема тепла,
чекала, щоб даруночок приніс
сердитий Дід Мороз – Червоний Ніс!
Заєць. Даруночок приніс Червоний, наче перець, Ніс!
Миша (танцюючи).
Боялась його торби й бороди,
боялася як щастя, й як біди.
А раптом – тицьне цяцьку і на сміх
Мене укине в торбу а чи в міх.
Заєць. Бум! Бум! Бум!
Миша.
Приспів.А ялинка зеленіла,
а ялиночка палала…
Новий рік від того страху
я під ліжком зустрічала.
Морозище, утікай!
Ходить світом Миколай!
Заєць (Синичці).
Утікай! Утікай!
Рік минулий доганяй!
10
Синичка (собі). Тююю! Парочка викритих злочинців безкарно (!) знущається
з охоронця порядку. Треба дістати їх з тилу!
Біжить вздовж стіни. Зникає. «Злочинці» сміються.
Миша.
Я підросла й не холодно мені,
і бороди не видно у вікні.
Я твердо знаю, що під Новий Рік
ніхто не запакує мене в міх!
Заєць. Ні в торбу, ані в цюпу, ані в міх!
З’являється Синичка. Вкрай розгублений.
Синичка (собі). Неймовірно, але… тилу нема. Там сквер!
Миша (танцює).
Приспів:Як ялинка зеленію,
як ялиночка палаю!
Кого хочу заморочу
й в рукавичку заховаю!
Заєць (Синичці).
«Генерале», утікай!
Носить різки Миколай!
Синичка. Образа при виконанні!!! (Хапається за кобуру. Відкриває її і
виймає з неї бутерброд. Собі, з розпачем.) Чортові махінатори! Перетворили
пістолет на оце… з ковбасою! (Хутенько ховає бутерброд в кобуру).
Миша. «Генерале»! Чого завмер? Аплодуй!
Синичка (крізь зуби). З радістю! (Підбігає до рукавички. Топче її). Браво!
Браво! Біс! Біс!
Миша і Заєць прикидаються, що їм боляче, ойкають, метушаться, ховаються за лавками.
З’являється дівчина в напівмасці лисиці. На ній модна дублянка (довгопола, руда), чобітки на високих підборах, химерний капелюшок. На ремені торбинка, в руці – чималий пакет.
11
Лисиця. Танцюємо твіст, сержантику? Це правильно. На снігу вальс не
потанцюєш. Вальс – літний танок. А твіст – зимовий. Вітаю з Новим роком!
Синичка. Кому Новий рік, а кому… колька в бік.
Лисиця. Не прийшла на побачення?
Синичка. Хто?
Лисиця. Знаємо хто…
Синичка (собі). Лисиця! А в казковій рукавичці хто ховався? Миша, Заєць і,
здається, Лисиця. (Вигукує.) Аліса!
Лисиця (гадаючи, що він упізнав її). Як мило, що ти любиш театр.
Синичка (вороже). Який ще театр?
Лисиця. Той, у якому я граю провідні ролі! У вільний від концертів час.
Синичка. Я люблю морозиво, вареники і гарбузове насіння. І ненавиджу
театр!
Лисиця. Наш? Драматичний?
Синичка. Ваш! Що за стіною! Театр неповнолітніх злочинців!
Лисиця (відступаючи назад). Я… повнолітня!
Синичка. Зараз побачимо! (Відкриває папку, гортає папери.) Прізвище!
Лисиця. Аліса Лисицька!
Синичка (собі). Тю-юю… Аліска Лисиціян. Повнолітня. Пограбування
ювелірного магазину. Крупна здобич! Аби не сполошити… (Їй.) Про-фесія!
Лисиця. Я ж казала: ар-тистка. І відома спі-вачка!
Синичка (обходячи її). Холодно! Дуж-же холодно!
Лисиця (не розуміючи, до чого це). А мені тепло. Так, наче весна вже на
порозі.
Синичка (підходячи майже впритул). Пофартило, значить?
Лисиця. Так. Дуже..
Синичка. А в цей темний завулок… з якою метою?
Лисиця (кокетливо). Скажу – не повіриш. На перше побачення.
Синичка. Перше чи сто перше?
Лисиця. Перше!
12
Синичка (собі). Рецидивістка. Бреше – і не кривиться… (Їй.) На побачення з
Вованом чи з паханом?
Лисиця. Скажеш таке… З однокласником. Мені було шістнадцять, а йому
сімнадцять. Ми згодом посварилися, а нині він знайшов мене! Ми домовилися
зустрітися тут, де колись… Згадати молодість.
Синичка (з іронією). Артистка!
Лисиця. Як бачиш…
Позує і так, і сяк, мов перед фотокамерою. Миша і Заєць з цікавістю
розглядають те, що коїться. Спотиха перемовляються.
Синичка. Годі, Аліско! Го-ді!
Лисиця. Ти… ти що собі дозволяєш?!
Синичка. Відійди від стіни!
Лисиця відходить.
Синичка (наступає на рукавичку). До мене!
Лисиця обурено пирхає. Але підходить.
Синичка. Документи!
Лисиця (розводить руками). Навіщо вони мені? Мене тут усі знають!
Синичка. А я – ні! Гайда у відділок!
Лисиця. Ви не маєте права! Він от-от прийде… а мене нема. Подумає, що я
знову…
Синичка. Вперед, кроком руш!
Лисиця. Постривайте! Я заспіваю вам мій новий хіт, і ви впізнаєте мене!
Синичка. Не треба!
Лисиця. Треба! (До динаміка). Музика!
Динамік «прокидається». Звучить музика й пісня. Лисиця лише відкриває
рот, вдаючи, що співає.
Сніг. Перший сліпучий сніг.
Перше побачення.
Слід на снігу. В кого тепер
просиш пробачення?
13
Слід на снігу. Знову не твій –
синій, глибокий…
Стерли вітри. Змили дощі
Милого кроки!
А я чекала тебе,
а я чекала тебе
роки й роки…
Синичка. Стоп! Це ж «фанера»! (Вихоплює в неї торбинку)..
Лисиця. Це не «фанера». Це запис мого концерту!
Синичка. Співай наживо!
Лисиця. Отут, на морозі?
Синичка (виймає з торбинки пашпорт). Тююю! Антоніна Лис!
Лисиця вихоплює в нього з рук торбинку.
Синичка (виймає кайданки). Руки!
Лисиця (задкуючи до «стіни»). Я протестую! В мене побачення! Оле!..
Олесюю!
Миша (підбігаючи до «стіни»). Апчхи!
Лисиця озирається. Миша хапає її за руку, тягне до себе.
Синичка. Стій!
Біжить до них, але не встигає. Лисиця опиняється по той бік «стіни», а Синичка ударяється об стіну. Й знову чолом. Заєць вибиває на бубні марш.
Лисиця. Де я?
Миша. На волі!
Заєць. В гарному, творчому колективі!
Синичка (Сніговій Дівці). Отака халепа! У мене просто на очах
сформувалося нестерпно злочинне угруповання, а я не можу його затримати!
Доведеться викликати «Кобру».
Виймає радіотелефон. Набирає номер.В цей час поблизу лунає тупотіння і крик: «Ляя-люю! Я тута… Ляя-лю!»
Синичка. Вовк біжить!
Ховається за Снігову Дівку.
14
З’являється молодик в зеленому бахматому пальто, у масці Змія (з гребенем). Колюхатий зміїний хвіст волочиться за ним. В лапі у Змія туго напханий пакет. Пальто на грудях відстовбурчується…
Синичка. Не вовк. Пахан! Гарик Змій. Викрадач автівок і дітей!
Ті, що за стіною, стурбовано перезираються.
Змій (роззираючись). Сюди бігла. Кликала. Куди ж вона поділася? (Кричить.)
Люлю, не бійся мене! Я ж не якийсь там!.. Я тобі пісню склав – прикольну таку,
хітову! (Кладе пакет на землю. Співає хрипким голосом з нотками погрози):
Я твій фанат, красуне! Твій фанат!
Коли співаєш, я від щастя млію!
Купив я вчора автомат
й приїхав нині в Київ-град,
щоб рятувать тебе від лиходіїв!
Приспів
Дівчино з Києва,
Про тебе мріяв я
в містечку Тихому,
що на Дністрі.
А ти сахнулася,
ти відвернулася.
У тебе інший є?
Скажи мені!
Синичка (собі). Автомат за пазухою! А в мене бутерброд… (Знову починає
гарячково набирати номер).
Змій (продовжує співати).
Я твій фанат, дівчино! Лицар твій!
Ночую на горищах, на вокзалі.
А в мене хата на горі,
у банку гроші немалі.
Чого тобі ще треба, моя крале?
15
Приспів
Дівчино з Києва,
онуко Змієва,
на мене згорда ти
не позирай!
Бо ошалію я,
зроблюся Змієм я
і якось викраду тебе.
І край!
Ті, що за «стіною», аплодують йому. Він несамохіть розкланюється. Й
завмирає.
Змій. Хто це мені плескав? (Дивиться вправо, дивиться вліво. Підходить до
Дівки). Ти, чи що?
Миша (пошепки, Лисиці). Мені здається, я десь чула його голос.
Лисиця. А мені здається, що я бачила його нині на моєму концерті.
Миша скидає перуку, одягає маску, шапку.
Лисиця. Чого ти?
Миша. Страшно…
Заєць. Кумедний тип. Може, покличемо його?
Миша. З автоматом?!
Лисиця. Апчхи!
Синичка (вибігає з-за Дівки, їм.) Не смійте чхати!
Змій. Я не чхав…
Синичка (наставляючи кобуру на Змія). Зброю на землю! Лапи вгору!
Змій. Яку ще зброю? Я торгую не зброєю, а… (Вихоплює з кишені хлопавку.
Стріляє).
Синичка (зойкнувши, закриває руками вуха). Ав… ав... автомат!!!
Змій. Де я тобі візьму автомат? Майже опівночі, у чужому місті? Де?!
Синичка. За пазухою!
Змій (зловісно). Хочеш поглянути на мій автомат, ментику? Справді хочеш?
16
Синичка (долаючи страх). Хо… хочу!
Змій. Ну де ти взявся такий? Чого прилип? Я собі гуляю… Долю наздоганяю,
а ти… (Виймає з кишені пачку грошей, скріплену гумкою). На! І йди! До дідька!
Синичка. Тільки після тебе, гаде!
З силою б’є Змія по руці. Гроші падають під ноги Змієві.
Змій (піднімає гроші, кладе в кишеню). Дарма ти так… Тому що я не простий
гад, а дуже авторитетний! (Зривається на крик.) Дістав ти мене по… геть усе! А в
мене нерви!.. Уб’ю! Спершу морально, а потім… ущент! І довідку покажу, що я
натуральний Змій! Який плюється вогнем! І нічого мені не буде! Бо я тебе не
зачіпав! Ти перший вдарив мене… по нервах!
Синичка. Нерви – на консерви! Автомат – під ноги!
Йому страшно, але він героїжиться, пам’ятаючи про глядачів.
Змій (зловісно). Таки хочеш оцінити мій автомат? Чудово! (Починає поволі
розстібати ґудзики пальто.) Там у мене сім вогненних язиків. І всі – твої!
Миша. Втікай, Синице!
Синичка. Ккуди?
Заєць. Геть! Геть!
Синичка. Сержанти не втікають з поста!
Змій (роззираючись). З ким це ти базлаєш?
Синичка. З «Коброю»! Ти оточений! (Кидає кобуру на землю. Приймає
боксерську позу і мчить до Змія). Вперед! Уррра!
Змій (задкує до «стіни»). Ти чого? Я ж нічо… Я з квітами! Для моєї дівчини!
Для співачки! (Розкриває пальто. А там, за поясом, сім червоних троянд!)
Німа сцена.
Змій (Синичці, який завмер з роззявленим ротом). Казав, що вб’ю морально. І
вбив!
Заєць регоче. Гатить по барабану кулаками. Дівчата сміються.
Синичка (істерично). Чаклуни! Дурисвіти! (Хапає припертого до стіни Змія
за плече.) Шкуру спущу!
Миша. Апчхи!
17
Змій подається назад. Якби Лисиця не підперла його, впав би горизнак. Ноги й хвіст залишилися по цей бік стіни.
Лисиця (Зайцеві, Миші). Застряг! Тягніть його!
Ті підбігають до Змія і намагаються вкінець перетягти його на свій бік.
Синичка (хапає Змія за ноги і тягне до себе). Не дам!
Змій. Ойй! Пустіть! Порвете!
Лисиця. Апчхи! Апчхи!
«Стіна» на мить зникає, і вони затягують Змія в «Рукавичку». Синичка намагається і собі за шмигнути, але знову налітає на стіну. Чортихнувшись, зачерпує жменею снігу і прикладає до чола.
Змій (підводячись). Хто ви?
Заєць. Потерпілі. Від оцього… психа.
Лисиця (обтрушуючи пальто Змія). А ти хто?
Змій. Коля Хрущ! Гість столиці. Бізнесмен. Жених!
Лисиця. Зніми маску! Пліз!
Змій знімає маску. Молоде, рум’яне обличчя – широка посмішка.
Лисиця. Колобок!
Змій. Найвищого сорту!
Заєць (Синичці, миролюбно). Сержанте, не стовбич над душею. Дай нам
спокій! Піди кудись, де людно, потанцюй чи почергуй. Ми також розійдемося хто
куди. І край.
Синичка (гостро). Піду! Після того, як вас затримають!
Змій. Нехай стовбичить! Нехай дивиться, як чесні, культурні люди, яких він
затюкав, святкують Новий рік. (Ставить пакет на лавку.) Тут квас, лимонад,
горішки, чіпси... (Виймає одноразові стаканчики, тарілки.)
Синичка, обурено сопучи, йде до Дівки, знімає в неї з голови відро, кидає на землю вінок, а відро ставить догори дном біля Дівки. Сідає на нього спиною до «стіни» і знову починає телефонувати.
Синичка (собі). У відділку ні душі! Й «Кобра» мовчить. Гуляють, чортяки!
Лисиця (Змієві). А квіти кому подаруєш?
Змій. Лялі! Котра втікала.18
Лисиця. Ми тут обидві лялі. Правда, Зайчику?
Змій. Моя – співачка!
Лисиця. Я також співачка.
Змій. Пра? Зніми маску!
Лисиця знімає маску. Змій захоплено свистить.
Змій (Миші). І ти зніми!
Миша. Не хочу!
Заєць. А я зніму! Набридло. (Знімає маску. Хіхікає, вищиривши зуби. До
Миші). А тепер ти. Посвіти очками, бо темно.
Миша знехотя знімає маску, шапку. Дивиться під ноги. Змій свище.
Лисиця. Вона?
Змій. Не знаю. Я бачив її двічі. Влітку на святі Дніпра, вона там співала. А
восени – на Майдані… Якби ви заспівали, я б упізнав…
Лисиця. Впізнавай!
Співає. Голос не сильний, проте приємний. Але не той, що звучав на початку.
МузиPка у підземнім переході
На скрипці грає ― долі докоряє.
Сказав би чесно, що мене чекає,
А він знай грає, грає, грає, грає…
Приспів
МуPзика, муPзика, муPзика…
Все це не варте і ґудзика!
Я тут сховалась від зливи.
Мокра, але вродлива!
Скрипаль сумний і пісня невесела.
Юрба його безмовно оминає,
а він знай грає, скоса позирає.
Сказав би правду, що для мене грає.
Приспів
Музика, музика, музика…
Все це не варте і ґудзика!19
Я тут сховалась від зливи.
Чом я така вразлива?
У мене залицяльників, як маку.
Кому роздарувати їх ― не знаю.
А він знай грає, скрипку обіймає.
Сказав би краще, що мене кохає!
Приспів
Музика, музика, музика…
Все це не варте і ґудзика!
Я тут сховалась від зливи.
Чом я така щаслива?
Розкланюється. Їй аплодують.
Лисиця (Змієві). Що скажеш?
Змій. Наче ти… але нехай і вона поспіває.
Миша. Не хочу!
Лисиця. Не вмієш співати?
Заєць. Уміє! Ще як! Заспівай їм про парус!
Миша. Без музики?
Заєць. Без!
Миша не просто співає, а переживає пісню. Високий, сильний голос.
Спочатку без музики, а потім динамік починає транслювати музику.
Яхти танцюють на хвилях дніпрових,
Мов балерини на сцені хиткій.
Тьмариться небо, гуркають громи.
Милий, де парус твій?
Приспів
Яхти на хвилях,
яхти на хвилях,
парус косий.
Хто переможе
20
нині в цій гонці,
ти чи чужий?
Милий, де парус?
Милий, де парус?
Милий, де парус твій?
Десять вітрів налетіло зусібіч,
Небо багряне реве, наче змій.
Всі проти тебе! Все проти тебе!
Милий, де парус твій?
Приспів
Яхти на хвилях,
яхти на хвилях,
парус косий.
Чи подолає
воля людини
силу стихій?
Милий, де парус?
Милий, де парус?
Милий, де парус твій?
Милий, тримайся! Я заворожу
Небо і громи, і вітер лихий!
Я задля тебе все переможу!
Милий, де парус твій?
Приспів
Яхти на хвилях,
яхти на хвилях,
парус косий.
Бачу твій парус!
Він попереду!
Милий, це парус твій!
21
Змій. Це вона! Моя омріяна ляля! (Простягає Миші квіти. Стає на одне
коліно). Королівно, будь моєю дружиною!
Миша (сахаючись). Я… не можу!
Змій (різко). Тільки «так» або «ні»! Без балачок!
Синичка (підхоплюючись). Гей, ти! Не липни до неповнолітньої!
Змій (Миші). Ти… неповнолітня?!
Миша (після вагання). Так.
Змій (сухо). Вибач, я помилився. Моя ляля була повнолітньою. (Забирає в неї
букет, вручає його Лисиці).Такою, як ти! Будь моєю дружиною! Тільки «так»!
Лисиця. Ой, ні! Я вийду заміж лише за багатого…
Змій (перебиває). Я багатий!
Лисиця. …який допоможе мені організувати власний гурт. Тобто спонсора.
Змій (собі). Спон-сер Коля Хрущ! Шик! (Їй.) Я допоможу!
Заєць. Справді?
Змій. Клянусь тризубом!
Заєць (Лисиці). Згоджуйся! (Змієві.) Я – класний музикант, і поет, і
композитор. Маруся співає, як ангел! Ми створимо гурт! Ми зробимо твою Алісу
зіркою!
Миша (йому). В тебе ж є гурт!
Заєць. Я порвав з ним, бо хочу писати інші, мудріші пісні. (Лисиці.)
Згоджуйся!
Лисиця. Я мушу подумати!
Змій, відчувши себе «в авторитеті», зиркає на годинник. Там одинадцята.
Змій. Маєш годину. Рівно о дванадцятій скажеш «так»! А вранці поїдемо
додому. В Тихе. Там не лише люди, але й собаки та кози знають, що я повернуся з
нареченою – відомою співачкою! (Зайцеві, Миші.) А вас візьму за свідків!
Синичка підхоплюється і крокує до стіни.
Синичка. Мишо! Підійди!..
Миша знехотя підходить до «стіни».
Миша. Чого тобі?
Синичка (пошепки). Залиш їх. Я не буду тебе затримувати.
22
Миша. Чому ж бо?
Синичка (ще тихше). Мала ти ще в тюрмі сидіти.
Миша. А от і ні! Я справді Маша Норушкіна!
Відходить. Розкладає на одній з лавок тарілки, стаканчики. Лисиця приєднується до неї. Заєць бере Змія за лікоть і відводить убік.
Синичка (собі). А я майже повірив їй…
Заєць (Змієві). Послухай… те… мою нову пісню. Лише початок. (Вдає, що
грає на гітарі, співає.)
Я Новий рік стрічатиму не сам.
А з вірною гітарою на пару.
Усі подружки зрадили мене.
Не зрадила лише моя гітара.
Синичка тимчасом відходить, сідає на свій «трон», виймає з кобури бутерброд. Жує, водночас терзаючи радіотелефон.
Заєць.
Вона співає голосом, який
мені вчувався навесні і вліті –
тремтливим голосом моїх юнацьких мрій…
І лебедіти вміє й шепотіти!
Душа в неї ніжна і щемка:
й розвеселити може й пожаліти,
і заспівати щирим ворогам
на мові мого серця: «Многа літа!»
Підбігає до барабана й азартно акомпанує собі:
Щоб твої вороги
полину наїлися!
А заздрісники твої
в ложці утопилися!
А насмішники лихі
подавились перцем!
23
Не живи чужим умом!
Живи своїм серцем!
Лисиця. Годі! Ідіть до нас.
Заєць (Змієві). Ну, як?
Змій. Сила! Беру в гурт!
Присувають лавки до стола, розливають квас.
Миша (Синичці). «Генерале»! Хочеш квасу?
Синичка подавився шматком. Закашлявся. Але навіть не озирнувся.
Змій. Я п’ю цей дитячий напій за старенький рік, бо для мене він був кльовим
і шухерним!
Миша. А я вітаю себе з днем народження. Нині мені виповнилося сімнадцять
років!
Заєць. Справді?
Миша. Так, Зайчику!
Заєць (змітає пилинки з одежі, куйовдить «ірокез»). Заміж пора.
Змій. Еге! (Показує на Синичку.) А чого він… «неповнолітня, неповнолітня»?
Заєць. Заздрив нам. (Миші.) Підеш за мене?
Миша (жартома). Може, й піду!
Змій. Я беру!
Хапає квіти, які Лисиця поклала на лавку, і вручає їх Миші.
Лисиця. А я?
Змій. А ти бери Зайця! Ґля, який гарний: помаранчевий, плюшевий!
Лисиця хлипає. Її втішають.
Синичка (собі, люто). Мерзотник! (Кладе рештки бутерброда в кобуру,
гарячково набирає номер.) Є! (Підхоплюється.) «Кобра»? Це сержант Синичка!
Банда небезпечних злочинців захопила приміщення… Кленовий завулок. Цегляна
стіна! Треба руйнувати! Негайно!
Дія друга
24
Та ж картина…
Синичка (збентеженим втікачам, мстиво). Отакі ени-бени!
З переможним виглядом піднімає вінок, покладає його на шапку, сідає на відро. Дістає з кобури рештки бутерброда. Їсть.
Лисиця. Чули?
Змій (пошепки). Втікати треба! Врозтіч! Всіх не спіймає.
Миша. Я… я не можу...
Змій. Чому?
Миша (виймає з торбинки шоколадку, пошепки). Взяла в супермаркеті й
забула заплатити… Якщо спіймають – признаюся.
Лисиця. І я не можу. Підбори дуже високі.
Заєць. А в мене барабан і рюкзак.
Змій. А я спробую, бо якщо мене зацапають… (Підводиться, виймає з-за
пазухи пістолет, показує присутнім.)
Лисиця. Ти… бандит?!
Миша (підхоплюється). Не стріляй!
Змій. Мовчи! І не признавайся! Ні в чому! (Зайцеві.) Співай!
Заєць. Що?
Змій. Веселе щось. Гучне!
Змій одягає маску. Крадеться до стіни. Заєць тим часом бере барабан. Щосили бубнить і верещить:
Завтра буде гарний день!
Гарний день! Гарний день!
Чапа-лапа! Чапа-лапа!
Чапа-лапа! Дзень!
Синичка озирається, Змій прикидається, що танцює.
Змій. День-дзень! День-дзень! Ціпа-дріпа… Пень!
Синичка (собі). Придурки!
Відвертається. Змій подає знак Зайцеві, щоб перестав бубнити. Знову крадеться до стіни. І завмирає… Бо прямо перед ним з’являється (без поспіху, перевальцем, витьохкуючи якусь мелодійку) невисокий опецькуватий чоловік в плямистому костюмі, чорній масці з прорізами для очей і рота. На ремені – автомат. В правій руці – дрель. В лівій – розкладна драбина, за поясом пакет.
25
Чорна маска (низьким, густим голосом). «Кобру» викликали?
Синичка (підхоплюється). Так точно!
Чорна маска. «Кобра» тута!
Змій (глузливо). Атас!
Миша пирхає в кулак.
Синичка. А де всі інші?
Чорна маска. Одна «кобра» на весіллі. Друга – на хрестинах. Третя – грипує.
Четверта – іспити складає. П’ята, йошки-матрьошки, невідомо де. Так що я за
всіх. Але не турбуйся. Все буде «піф-паф». Де бандити?
Синичка. За стіною.
«Кобра» розкладає драбину під стіною, кладе дрель, обмацує стіну.
«Кобра». Міцна, але підірвемо. (Торкається пакета.) Тут вибухівки на три
піраміди вистачить. (Прикладає вухо до стіни.) Ще дихають. Це добре. Для
«Кобри». А трусяться як!..
Кладе вибухівку під «стіну». Заєць здавлено охає. Лисиця шмигає у один
куток, Змій задкує в другий.
Синичка. Підривайте з того краю (Показує на Змія.)
«Кобра». Не поспішай. Вибуху має передувати психологічна атака.
Виймає з-за пазухи мікрофон. Співає голосом оперного баса з гіпнотичною
інтонацією:
Киньте зброю! Киньте зброю!
Підніміть угору руки!
Вас ніхто не оборонить
і не візьме не поруки!
Я – «Кобра»! Я – «Кобра»!
Я – «Кобра» хоробра!
І жодному бандитові
не вдасться утекти!
Хто не підніме руки –
приречений на муки!
26
Кубло злочинне ваше
З лиця землі зітру!
Миша. Не треба! Будь ласка!
Заєць. Ми не бандити!
Лисиця. Змію! Скажи йому щось!
«Кобра» (Синичці). Кричать… Це добре. Для «Кобри».
Співає далі:
Киньте зброю! Киньте зброю!
І здавайтеся без бою!
Бо тюрма – це вам не тітка
І не дядина решітка!
Змій з виглядом смертника виходить з кутка і, стискаючи в руці пістолет,
рішуче прямує до «Кобри».
Миша. Не стріляй!
Змій зупиняється. Рвучким рухом викидає пістолет назовні, біжить у свій
куток. Пістолет падає біля ніг «Кобри».
«Кобра». Перший трофей! (Піднімає.)
Синичка. А казав: «Нема».
«Кобра». Пхе. «Газовик»…
Кидає його Синичці. Той ловить його і, не приховуючи радості, притискає до
грудей.
«Кобра» (мацає стіну). Йошки-матрьошки! Як йому вдалося прохромити
стіну? (Кричить.) Не зупиняйтеся! Кидайте. А я ловитиму!
Миша (хапає букет, підбігає ближче й кидає його «Кобрі»). З Новим роком!
Той блискавично відплигує вбік. Букет падає на землю. Синичка біжить до
нього.
«Кобра». Стій! Бомба!
Синичка. Та ні! Просто квіти. Від боягуза, що вважав себе «крутим»!..
Руйнуйте стіну!
«Кобра» ховає мікрофон за пазуху. Бере дрель, лізе на драбину. Починає
свердлити «стіну».
27
Синичка (зачудовано). А це що?..
«Кобра». Атака номер два: «Оціни супротивника!»
Синичка. А чому не з землі?
«Кобра». Згори видніше. (Зазирає в «дірку».) Йошки-матрьо!..
Синичка. Оцінив?
«Кобра». А то…
Кидає Синичці дрель. Синичка ловить дрель, кладе на землю. «Кобра» знімає
з плеча автомат. Вставляє дуло в отвір.
Синичка (заметушився). Спершу в стелю! В стелю!
Заєць підбігає до Миші, подає барабан.
Заєць. Затулися, Марусю!
Миша. Не хочу!
До них підбігає Лисиця. Заєць обіймає обох за плечі, співає з високо піднятою
головою:
Хай мати і батько, і ріднії сестри
Наді мною вони хай не плачуть!
Я у полі лежу за Вкраїну свою.
Чорний крук наді мною лиш кряче!
Лунає постріл. Згори, на голови трійці падають різнобарвні блискітки.
Німа сцена.
Синичка («Кобрі»). Ви… що собі дозволяєте?!
«Кобра» (злізаючи з драбини). А ти?... Гарні дівчата, чемні хлопці. П’ють
квас. Їдять чіпси. А ти? Йошки-матрьошки! «Стріляй, підривай»… (Крутить
пальцем біля скроні.) Лікаря собі викличи, а не «Кобру».
Знімає чорну маску. Немолоде, веселе обличчя. Складає драбину, піднімає
«вибухівку» і вручає її сержантові. Забирає в геть збентеженого Синички дрель.
«Кобра». На! «Підірвися». Там три пиріжка. (Гукає, обличчям до «стіни».) З
Новим роком, дівчата-хлоп’ята! З новим, молодим щастям!
Трійця (яка ніяк не може отямитися). З Новим роком!
«Кобра». Слава Україні! (Відходить.)
Заєць. Героям слава!
28
Миша. Й «Кобрі» слава! Й «Кобрі»!
Лисиця. А сержантові – ганьба!
Змій вибігає з кутка, снує вздовж «стіни», вигукуючи: «Ганьба! Ганьба!
Ганьба!». Синичці: Віддай пістолет, бандюго!
Синичка спрямовує на нього пістолет.
Змій. Насип мені на хвіст солі! І перцю! І гірчиці!
Синичка повертається до нього спиною.
Заєць (з глибоким полегшенням). Ху! (До Синички.) «Генерале»! Вова
Зайченко і гурт…
Миша. «Ново-бранці»!
Заєць. …спеціально для вас виконає на «біс» свою першу, можна сказати,
програмну пісню! (Співає попервах сам, а далі з дівчатами. Динамік відгукується
на пісню мелодією).
Місяць у хмарах втоп. Віхола лютувала,
а пісня босою йшла по снігу
й не замерзла!
Пісня відважно долала сніги
й нам провіщала:
Приспів:
«Ви невловимі й молоді,
як промінь сонця на воді!
як сокіл поміж хмар високих!
Бо ваша доля молода
поцілувала вас в уста,
щоб ви не збилися
ніколи (!)
з ритму й кроку!
Змій. Гайда на волю!
Всі. На волю! На волю!
Біжать до стіни. Синичка, який стояв до них спиною, опустивши голову,
спрямовує на них пістолет.
29
Синичка. Не пущу!
Змій. За що?
Синичка. За те, що морочили охоронця правопорядку! Чинили опір і
знущалися! Зі зброєю в руках!
Миша (Лисиці). Ходімо першими!
Змій. Єс!
Лисиця. А раптом стрельне?
Заєць. Та хай йому!.. Зустрінемо Новий рік тут.
Миша. А потім?
Змій. А потім ти йому поробиш?
Миша. Що?
Змій. Нашлеш на нього нечисту силу! Або «швидку Настю»! (Регоче.)
Синичка повертається до них спиною, прикладає пістолет до грудей.
Синичка (з відчаєм). Застрелитися, чи що? (Опускає пістолет). Ні!
Сержанти не стріляються на посту! Сержанти діють!
Виймає з кишені радіотелефон, набирає номер. Ті тим часом сідають за
стіл.
Змій. Увага! Через п’ятнадцять хвилин президент, тобто я, привітає вас з
Новим роком! А зараз моя ляля голосно, з радістю скаже мені «так».
Всі дивляться на Мишу. Та мовчить.
Синичка (у радіотелефон). Завулок Кленовий! Кле-но-вий! Приведіть Вія!
Вія приведіть! Якого? Страшного! Всевидющого!!!
Бранці регочуть.
Заєць. Геть здурів…
Лисиця. Всі вони психи!
Змій. Гірше! Зомбі! (Миші.) Ну, кажи «так»!
Миша (зиркнувши на годинник, відьомським голосом). Опівночі… Коли
прокинуться упирі!..
Змій. Без жартів! (Погрозливо.) Я чекаю!
Чути теленькання дзвінка. З’являється жінка. Молода, але хоче виглядати старшою. Худорляве лице. Великі окуляри з випуклими скельцями роблять її схожою на жабу. Вбрана в довгу (аж до п’ят) чорну шубу з широким поясом. За
30
поясом – сокирка для рубки м’яса. На голові химерно пов’язана квітчаста шаль. В одній руці маленький дзвінок, в другій – великий. Спину вкриває довга біла сорочка, рукави якої зав’язані на грудях. Крокує і розмовляє повільно, як королева або ж сновида. Побачивши Синичку, зупиняється. Пильно розглядає його. Бранці завмирають.
Жінка (Синичці). Викликав?
Синичка. Так. Але не тебе, а Вія.
Жінка. Я – Вій. Псіхея Ескулапівна.
Синичка. Ва-ууу!
Вій. …професор розумово-душевних і магічних наук. З Інституту Голови.
Автор супергеніального метода оздоровлення людства!
Синичка (насмішкувато). Со-сокирою?
Вій. Вгадав.
Синичка. Чудово! Те, що любиш! (Показує.) Ваша супермагічна величносте!
За цією чортовою стіною ховаються четверо… вірніше троє злочинних придурків!
Якщо ви справді теє-сеє, зруйнуйте стіну й оздоровіть їх!
Вій (глипнувши спершу на стіну, потім на нього, теленькая меншим
дзвінком). Ляж!
Синичка. Куди?
Вій. Де стоїшь – там лягай! Або сідай!
Синичка. Навіщо?
Вій. Роби, що кажу!
Суне до нього, дзенькає більшим дзвінком.
Синичка (задкує, сідає на відро). А все ж таки?
Вій. Обстукувати буду й обдзвонювати, щоб визначити глибину твого
нездоров’я!
Синичка. Чому мого, а не їхнього?
Вій. А потім – їхнього! Скинь шапку!
Синичка. Я не мо… я на посту!
Вій трясе обома дзвінками. Синичка, охлявши, скидає шапку, кладе на землю.
Синичка. Я здоровий! Як огірок, як горіх! Як молодий гарбуз!
31
Вій (постукує його по голові). Це самообман! Тут на тисячу кілометрів
управо й уліво, і на тисячу кілометрів попереду й позаду нема жодної здорової
людини, крім мене!
Синичка. Та невже?!
Вій. Мовчи і слухай! (Походжає довкруж нього, то постукуючи його по
голові, то подзвонюючи, співає, наслідуючи чи то реперів, чи то шаманів.
Динамік підтримує її):
Країна наша хвора на всі сто!
Прислухайся й почуєш її крики!
Кричать діброви, гори і поля,
Моря, озера і маленькі ріки!
Синичка. Вуха болять!
Вій. Не затуляй! (Співає далі.)
Болять дороги і болять стежки,
комунікації й електропередачі!
І смітники, неначе чиряки!
І пташенята у гніздечках плачуть!
Конають села, корчаться міста!
Обламують тайфуни небу крила!
Судому вулиць, божевілля авт,
зітхання надр терпіти вже несила!
(Стукає кулаком по голові Синички.) Бум!
Синичка (аж підстрибнувши). Годі!
Вій. Цить! (Продовжує своє.)
І люди наші хворі на всі сто!
Болять і руки, й ноги, і печінки!
Болять серця, і глотки, і носи!
Хребти, легені, нирки й селезінки!
А першою псується голова!
(Стукає по голові.)
32
Від голови усі напасті й лиха!
Усе кричить, а голова мовчить.
Цариця тіла – з пелюшок каліка!
(Синичці.) Тяжкий випадок. Майже невиліковний!
Синичка ніяк не реагує на її слова. Змій пирскає в кулак!
Вій (знімає з себе сорочку, йому). Одягни!
Синичка (через силу). Що… це?
Вій. Гамівна сорочка. Вдягни і йди за мною!
Синичка (бере сорочку). Куд-ди?
Вій. В лікарню! Довбешку лікувати! Бо ви з пустими вже сягнули краю!
Синичка (тупо). І вилікуєш?
Вій (виймає з-за пояса сокирку). Не вилікую – значить, відрубаю! Краще
зовсім голови не мати, ніж дурну на плечах носити і світ губити! Так?
Синичка. Так…
Бере сорочку, починає напинати.
Миша. Апчхи!
Синичка. Апчхи! (І немов прокидається).
Синичка (вкрай здивовано). Тюю… Я спав?.. Чи сплю?..
Вій. Не прикидайся!
Миша. Апчхи!
Синичка (мне сорочку). А це що?
Вій. Хто це мені сеанс зриває? (Простує до «стіни». Теленькає двічі більшим
дзвоником). Там двоє дівчат… (Теленькає двічі малим.) Двоє хлопців!..
Синичка. Ти бачиш їх?!
Вій. Як тебе.
Синичка. Вони злочинці?
Вій. Авжеж! Раз втручаються.
Миша. Не вір їй! Вона відьма!
Вій. А ти? (Теленькає обома дзвониками, скоромовно.) Шоколадку взяла, а не
заплатила! А друга, прикинувшись відомою співачкою, нині виступала в клубі.
(Показує на Зайця.) Рудий пересварився з.. такими як він. Забрав печатку гурту,
33
гроші – і фурр… А той, що в масці, прикидається багатим, щоб одружитися зі
співачкою. Позичив незареєстрований пістолет! (Показує на Синичку.) Він у тебе!
Синичка (собі). Йошки-матрьошки!
Вій. Еге! Відгородилися кам’яною стіною від народу і правосуддя! Зараз я її
ліквідую. А ти за це допоможеш мені… доставити в лікарню малу злодюжку. Це
моя пацієнтка!
Синичка. Не треба ліквідовувати!
Вій. Чому?!
Синичка. Це мої «пацієнти». Всі четверо! Я сам з ними розберуся!
Вій. Ні! Спершу я вилікую їх!
Стає обличчям до стіни. Дзвонить, щось бурмоче. Синичка висмикує в неї з
руки один дзвіночок, другий і жбурляє їх якнайдалі.
Синичка. Гуд бай, мадам!
Вій (з чаклунськими пасами). Гей ти… хворий на всю голову! Підніми й
принеси!
Синичка. Завтра! А нині.. (Виймає з кишені «газовик» Змія). Ваші
документи, посвідчення, лізенції?
Вій (задкуючи). Зброя – це найгидкіший винахід хворого людства!
Підіймає поли шуби й утікає. Синичка кидає пістолет на землю (біля Дівки),
одягає шапку, а Дівці – відро.
Синичка (стоячи спиною до «стіни»). Раз – помилочка вийшла. Два –
набридли ви мені. Я залишаю пост. Щасливих свят!
Рішуче крокує геть.
Лисиця. Пішов чи сховався?
Миша (підбігаючи до «стіни»). Пішов…
Заєць. А раптом?..
Змій. Ні, пістолет кинув… Забоявся, що ми його притягнемо до
відповідальності. За мною!
Лисиця. Куди?
Змій. В кафе або на дискотеку.
Миша. Ні!
34
Змій. Повірила відьмі, що я бідний?..
Чути якийсь шурхіт… здавлений стогін.
Заєць. «Генерал» повертається…
Лунає моторошне завивання, пожадливе плямкання. З’являється стурбований дивними звуками Синичка. Ховається за Дівку. Лунає радісний і водночас болісний крик. Лампочки гаснуть. Біля дерева наче з-під землі з’являється моторошна постать. Чорний фрак, біла сорочка, краватка-метелик, циліндр. Чорне сплутане волосся до рамен, «прикрашене» сухозліткою. На обличчі – ікласта маска упиря, напрочуд правдоподібна, палаючі очі, яскраво-червоні губи. На руках – рукавиці з довжелезними чорними пазурами. Справляють враження справжніх. На сорочці, на щоці – криваві плями. Словом, упир.
Лисиця (пошепки). Хто це?
Заєць. Якийсь перебранець…
Упир (не бачить їх, собі). Пологи були важкими, але я видряпався на світ.
Вдесяте, а наче вперше. (Моторошно хекаючи й ухкаючи, розминається). Де ж
той недолугий командир, що кликав Вія? А прийшов упир! Красивий, енергійний,
молодий! Кусливий, наче бджіл скажених рій!
Синичка (собі). Упир! (Тулиться до Дівки).
Упир (співає протяжно, танцюючи химерний танок. Динамік мовчить.)
Ніч гасить ліхтарі-і-і,
світ топить у імлі-і-і
й під Новий рік з усіх щілин землі-і-і
холодні, спраглі, злі-ії
у глині і золі-ії
нещасні виповзають упирі-і-і.
Як їсти хочеться!
Як спрага дошкуля!
Гей, люди, де ви?
Пожалійте упиря-я-я..
(Завмирає.) Людиною пахне! (Принюхуючись, снує туди-суди).
Синичка (собі). Я сміливий! Ні бандитів не боюся, ні павуків, ні змій. Лише
мерців!
Упир (показує на Дівку). Отам!35
Крадеться до Дівки. Синичка лихоманно труситься.
Упир (обнюхуючи дівку). Дивно… Нутро гаряче, тріпотливе, а шкура
холодна… Ніс червоний! Значить, живий!
Висмикує морквину, кусає, спльовує, кидає морквину позапліч.
Лисиця. Мамо!
Непритомніє. Миша і Заєць підтримують її. Упир рвучко обертається.
Прямує до «стіни».
Упир. Люди!(Розчулено.) Почули мене! Прийшли! Молоденькі, солоденькі!
Дві чарочки й два бокала! Вип’ю – і не буде мало!
Миша (Лисиці). Не бійся його! Ми ж за «стіною»!
Упир. Чарочко! Для упирів не існує стін!
Розсуває руками стіну й опиняється по той бік «стіни». Перед ними.
Синичка. Ене-бене!... (Закриває обличчя руками.)
Упир (церемонно вклоняючись). Моє шанування. Кровопий Підзамковий!
Небіж графа Дракули!
Змій. З Нов… нов…им… рр…оком!
Упир. Еге. З моїм новим щастям! Яке розпочнеться… (Дивиться на
годинник.) Через пару хвилин! (Зайцеві.) Не трусися! Мені зазвичай вистачає
трьох. Ти худий, малокровний. Може й доживеш до світанку. (Миші, хапаючи її за
руку.) Яка чудова чарочка! Я зіп’ю тебе першою, до останньої краплини.
Лисиця. Мамо! Змію!
Змій. Гей, пацан! Не жартуй! Це моя наречена!
Упир. Якщо я правильно тебе зрозумів, першим хочеш бути ти?
Відпускає Мишу, суне до Змія.
Змій (втікаючи в куток). Ні!
Упир. Боягуз! (Повертається до дівчат, Миші.) А ти хоробра! (Зазирає їй в
очі.) Співаєш? Пісні складаєш? Я також у вільний від роботи час складаю чудові
романси. Шкода, що співати нікому…
Миша. Мені заспівай.
36
Упир. Можна. До півночі встигну. Романс «Чорний камінь»! (До динаміка.)
Музика! (Складає руки на грудях. Співає з патосом. Динамік стиха, знехотя,
підтримує його.)
Не підливай мені вина,
сп’янінням щастя не примножиш.
Де царствує любов земна,
я тільки гість. Я перехожий.
Приспів
Білява дівчинко,
примхливий янголе,
не бався серцем ти,
котре вже зваблене.
Давно отруєне
зневіри трунками.
Не воскресиш його
своїм цілунком ти!
Скажи, навіщо я тобі,
увесь таврований гріхами?
На стежці сонячній твоїй
я тільки камінь. Чорний камінь.
Ти обійди мене без слів,
прийми цю сповідь, наче чудо,
бо я нікого не жалів.
Ти будеш перша. Перша будеш!
Розкланюється. Миша аплодує.
Змій (з кутка). Браво! Біс!
Упир (Миші). Ні! Ти будеш другою. За відвагу! (Лисиці.) Першою будеш ти!
(Зайцеві.) Ти – третім. (Змієві.) А тебе я лиш вкушу. З тебе вийде класний упир!
(Підходить до Лисиці). Розстібни ґудзик! Покажи шийку!
37
Лисиця (відштовхуючи його). Не буду! Не покажу!
Упир. Будеш. Виходу нема.
Рвучко притягує її до себе. Скориставшись цим, Змій мчить до стіни.
Вдаряється об неї, падає.
Упир. Я ж казав: виходу нема!
Лисиця. Міліція! Мілі!..
Змій (лежачи). Генерале! Генерале!!!
Сержант вихоплює з кишені пістолет. Стріляє вгору.
Упир (через плече). Дурню! Упирів кулі не беруть! (На небі спалахує
феєрверк. Годинник показує дванадцяту. Оживає гучномовець і хрипить: «З
Новим роком! З Новим щастям!»).
Упир. З Новим роком, Кровопию! (Притягує до себе Лисицю).
Миша. Відпусти її!
Упир. Хочеш бути першою?
Миша. Хочу!
Упир відпускає Лисицю і хапає Мишу за плече.
Миша. Апчхи!
Упир. Будь здорова!
Миша. Апчхи! Апчхи!
Упир. Чхай, чхай! Я грипу не боюся!
Притягує Мишу до себе.
Синичка. Не смій!
Вихоплює в Дівки мітлу. Мчить до стіни. Й, о диво, долає її. «Хрестить» Упиря мітлою. Той намагається відібрати мітлу, але Заєць хапає його ззаду за шию. Упир падає на нього, а Синичка – на Упиря, хапає його за горло. Циліндр упиря падає на підлогу. Миша копає його. Циліндр падає на стежку. Змій, побачивши, що «стіна» зникла, втікає.
Упир. Пустіть! Тоню, це я!
Лисиця. Ігор?! (Відштовхує Синичку.) Пусти! Це мій Ігор! Таки прийшов на
побачення!
Синичка відпускає Упиря. Лисиця допомагає йому підвестися.
38
Упир (знімає маску). Вибачте за дурний жарт! І ти, Тоню, вибач. Розумієш, я
художник, дизайнер. Хотів здивувати тебе. Ну, і покарати за те, що ти…
знехтувала мною!
Лисиця (обіймає його). Упир ти! Справжній Кровопий!
Синичка (крізь зуби). А хай вам!..
Кидає мітлу і йде геть. Лунає марш. Зі Снігової Дівки, йому навперейми, виходить молода жінка в міліцейській формі, з офіцерськими погонами. В руці пакет.
Жінка. З Новим роком!
Синичка несамохіть віддає їй честь.
Жінка. Старший лейтенант Іванна Дурибаба, дорученець міністра! (Йому.)
Сержанте, ти з честю витримав суворе, навіть жахливе випробування! За це
міністр… (Виймає з пакета генеральський мундир.) …нагороджує тебе званням
генерала!
«Бранці» з радісним гомоном біжать до Синички, вітають його.
Синичка (задкуючи). Не треба. Ні!
Жінка. Чому? Ти ж мріяв! А мрії мусять збуватися.
Синичка. Так, але… Я ще не заслужив… Навпаки… (З досадою махає
рукою.)
Жінка. Як знаєш. (Іде геть, зупиняється.) Твоя форма чекатиме тебе!..
Миша. Молодець!
Цілує Синичку в щоку. Всі інші відступають від них і йдуть геть. Лисиця і Упир – вліво, а Заєць, скрушно зітхнувши, вправо. Завіса безшелесно закривається, тобто, стає реальною стіною.
Синичка (не дивлячись на Мишу). Чому не йдеш?
Миша (теж не дивлячись на нього). Я нещодавно склала пісню для одного
вигаданого хлопця… А заспівати її хочу тобі. (Співає й танцює):
Милий мій, не журись.
Збудеться все колись!
Щастя не промине,
Щастя ж бо не одне.
39
Щастя – це саморобний наш калейдоскоп,
Скельця – це сколки серця
І соковиті барви наших юних мрій.
Калейдоскоп надій!
Приспів:
Рух – і в сріблі зима.
Рух – і тебе нема.
Рух – і ти поруч знов.
Рух – і цвіте любов.
Рух – незабудок луг,
Сонця багряний круг…
Щастя – це вічний рух!
Милий, відважним будь,
Душу не каламуть!
Створимо з сколків зір,
Щастя новий узір.
Щастя – це саморобний наш калейдоскоп…
Радість, а також горе.
Це розмаїті взори наших світлих мрій.
Калейдоскоп надій.
Приспів.
Співаючи, відступає і зникає за завісою. Музика вмовкає.
Синичка. «Збудеться все колись»… (Роззирається). Концерт закінчився?
(Гукає щодуху): Марусю, а коли зустрінемося? Де?
Голос Миші. Тут… Навесні!!!
Падає лапатий сніг.
Завіса.
40
+ 44 985 — основний текст+ 8 108 — замовляння– 2 334 — пісні_____________________Разом: 50 759 зн. : 1800 = 28,2 стор. х 5 грн = 141 грн
41
