«Героїв мало вже лишилось,

Покрила скроні сивина,

А щастя у серцях з’явилось

Лише в душі гримить війна…»

Бабенко Тетяна Федорівна

Закінчилась Велика Вітчизняна війна… Війна, яка забрала життя більш ніж 20 мільйонів людей, війна, яка залишила міста та села в руїні, знищила заводи та фабрики, залишила сиротами сотні тисяч дітей.

66 років тому відгриміли залпи війни, суворий час Великої Вітчизняної став надбанням історії. Але не померла слава тих днів, ніколи не зітреться в нашій пам’яті велич народного подвигу.

І скільки б не пройшло часу, ми завжди пам’ятатимемо героїчну оборону Москви, Брестської фортеці, легендарного Севастополя. Вічно пам’ятатимемо тих, хто перетворив у твердиню Сталінград та Ленінград, хто громив ворога на Курській дузі, хто форсував Дніпро, а потім визволяв столиці Європи та обіймав союзників на Ельбі.

Бабенко Тетяна Федорівна

родом з Росії. Дитинство та

юність пройшли в Курській

області . Народилася 27

грудня 1923року в селі

Шахове Фатежського району

в сім'ї службовців. Батько

працював на будівництві, а

мати була вчителем

початкових класів.

Дитинство було тяжким.

Матір за те, що збирала

колоски, у 1932 році

засудили на 10 років

ув’язнення . Трагічна

загибель її під завалами на

будівництві каналу Волга –

Москва привела до того, що

Тетяну Федорівну віддали

до дитячого будинку. А далі

доля ще випробувала її.

Велика Вітчизняна війна застала Тетяну Федорівну на Кавказі у м. Туапсе. Вона разом з подругою пішли на фронт добровольцями.

Під час війни Тетяна Федорівна була писарем 5 окремого гвардійського полку зв’язку, а також була зв’язковою на Ялтинській конференції 1945 року, де познайомилася з молодшим лейтенантом Бабенком Іваном Андрійовичем – своїм майбутнім чоловіком.

Війну закінчила Бабенко Тетяна Федорівна у

званні молодшого сержанта . Нагороджена

орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, багатьма

медалями.

Все своє життя Тетяна Федорівна віддала

зв’язку, працювала телефоністкою. Разом зі

своїм чоловіком Бабенком Іваном

Андрійовичем прожили 61 рік , виховали

одного сина, двох онуків та одного правнука.

Тетяна Федорівна Бабенко сказала такі

проникливі слова: «Ви молоде покоління,

повинні вшановувати пам'ять тих, хто загинув,

повинні віддячувати тим, хто залишився

живий, ви маєте зробити все необхідне, щоб

подібне лихо ніколи не повторилося»