ПРЕПОДОБНИЙ ОТЕЦЬ ТЕОГНОСТ глави ПРО ДІЯЛЬНЕ І СПОГЛЯДАЛЬНЕ ЖИТТЯ ТА СВЯЩЕНСТВО

акростих яких такий:

Преподобним отцям, Лазарю і Варламу,нікчемний у всьому Теогност, найнегідніший з поміж усіх, що живуть на цьому світі.

1.Коли цілковито віддалишся від усього існуючого на землі, а серцем завжди будеш готовий залишити з чистою совістю теперішнє життя та перебувати з Богом, тоді можеш визнати, що ти набув справжню чесноту. А якщо хочеш, щоб тебе впізнав Господь, то нехай тебе якомога менше знають люди.

2.Остерігайся непотрібних тілесних насолод і стримуйся від них, щоб вони не ослабили твоїх зусиль (перед тим, як дійдеш до безпристрасності). Порахуй за втрату для себе не позбавлення тілесних задоволень, а неспроможність досягати кращого (потураючи цим задоволенням).

3.Свідомо вважай себе мурашкою та хробаком, щоби стати людиною, яку сотворив Бог: бо якщо не дійдеш до першого, то й друге не прийде. Адже чим нижче ти опускаєшся (в думці про себе), то тим вище здіймаєшся (в дійсності). І коли, як

1

Псалмоспівець, матимеш себе за ніщо перед Господом (Пс. 39, 6), тоді непомітно станеш великим, а коли усвідомиш, що нічого не знаєш та нічим не володієш, тоді багатітимеш в Господа розумом та вчинками.

4.„Зламай лукавому й безбожникові рамено” (Пс. 10, 15), а це — тілесні задоволення та лукавство, від яких походять всякі хиби; і так його зламай стриманістю та смиренною невинністю, щоб, коли ретельно досліджуватимуть на суді твої вчинки, то не виявилося в тобі ніякого гріха, адже гріхи винищуються як тільки-но почнемо ненавидіти їхні причини та боротися з ними, покриваючи колишню поразку кінцевою перемогою.

5.Немає нічого кращого за чисту молитву, з якої, як із джерела, витікають усі чесноти, — розсудливість і лагідність, любов і стриманість, а також заступництво і втіха, які Господь дарує, зглянувшись на сльози. А краса її виявляється, коли розум зосереджує свою увагу лише на зрозумілих реаліях (на тому, що говорить язик та водночас обмірковує розум) і коли безнастанно та гаряче прагнемо Бога. Тоді через споглядання існуючого розум спрямовується за своїм Владикою і палко жадає бачити Невидимого, а зустрівшись із темрявою, яка Його закриває (Пс. 18, 12), знову з благоговійним смиренням повертається до себе, задовольняючись спогляданням, яке йому відкрилося для його користі. І ним він задовольняється, однак сповнюється добрим сподіванням усе-таки досягти бажаного тоді, коли перестане бачити „як у дзеркалі, неясно” і почне чисто та невідривно зріти Його „обличчям в обличчя” (1 Кр. 13, 12).

6.Якщо ти ще не досяг цілковитої безпристрасності, то не приступай до вищих споглядань, не женися за тим, чого неможливо наздогнати, та не шукай того, що понад твої сили. А якщо прагнеш стати богословом і споглядальником, то прямуй до цього шляхом (подвижницького) життя та набувай у чистоті чисте (пізнання Бога). Згадавши про богослов’я, нагадую тобі, — гляди, не спрямовуйся безмірно до його висот, і знай, що нам, які ще п’ють молоко чеснот (Євр. 5, 13), неварто намагатися злетіти до нього, щоб не розгубити намарно пір’їн, як то буває з недосвідченими пташенятами, як би сильно ми не жадали насолоди (духовного) пізнання. А коли очистимося стриманістю і сльозами та підіймемось од землі, як Ілля (ІІ Цар. 2, 11) або Авакум, передбачаючи та очікуючи тієї миті, коли будемо вхоплені на хмарах (1 Сл. 4, 17), і вийдемо за межі відчуттів споглядальною молитвою, чистою та зосередженою, тоді, шукаючи Бога, ми, можливо, і торкнемося якимось чином богослов’я.

7.А якщо хочеш удостоїтись божественного бачення та осяяння розуму, то спочатку полюби мирне й безмовне життя, а, віддалившись від усього, намагайся пізнати і себе і Бога. Якщо це чинитимеш та досягнеш чистоти душевного стану, який не збурюватиме жодна пристрасть, то ніщо вже не перешкоджатиме твоєму розуму побачити, як у лагідному повіві вітру (1 Цар. 19, 12), Невидимого для всіх, Який дасть тобі добру вістку про спасіння через найясніше Його пізнання.

8.Як за спалахом блискавки ударяє грім, так і за просвітком божественного очищення стихає буря пристрастей. А це в свою чергу супроводжується передчуттям блаженства, яке нас очікує. Але ніякого відчуття божественного милосердя або надії на безпристрасність не має та душа, яка любить світ більше за свого Творця, яка чіпляється за видимі речі та горнеться до тілесних задоволень і насолод.

2

9.Не намагайтеся збагнути розумом, що є Божество і де перебуває, бо Воно надприродне і не визначається місцем, як вище за все існуюче. Одного лише Бога-Слово відображай у собі, як у дзеркалі, наскільки це можливо. Хоч обмежований (у втіленні), однак Він сяє Своїм божественним єством, хоч мислено бачиться в певному місці, проте всюди присутній через безконечність Його Божества. Зрештою, чим більше очищатимешся, тим більшого вдостоюватимешся божественного осяяння.

10.Якщо гаряче жадаєш справжнього пізнання та переконливого запевнення у спасінні, то спроможися спочатку розірвати пристрасні зв’язки душі з тілом, а потім, скинувши все, що прив’язує до матеріального, занурись у глибини смирення, — і там знайдеш дорогоцінні перли спасіння, що приховані в мушлі божественного пізнання. А вони й будуть тобі запорукою сяйва Царства Божого.

11.Хто досягнув внутрішнього упокорення, підпорядкувавши тіло духові, тому вже непотрібно підкорятися людям, бо він, як вдячний слуга, слухається Божого Слова та Закону. А ми, у кого ще триває боротьба та війна між душею й тілом, повинні мати вождя і керманича та слухатись його, бо він уміло правитиме стерном нашого життя та вчасно оснастить нас потрібною зброєю, щоб не захопили нас невидимі вороги, або не потопили пристрасті з-за нашої недосвідченості.

12.Коли не турбуватиме тебе ніяка пристрасть, коли твоє серце все більше і більше жадатиме Бога, коли ти не боятимешся смерті, а вважатимеш її сном та навіть жадатимеш звільнитися від тіла — тоді здобудеш гідну запоруку свого спасіння і з невимовною радістю носитимеш у собі Царство Небесне.

ПРО СВЯЩЕНСТВО

13.Якщо ти вдостоївся божественного і чесного священства, то насамперед маєш самого себе постійно приносити в жертву через умертвіння пристрастей і тілесних насолод. І тільки тоді наважуйся приступати до життєдайної і страшної жертви, щоб не спопелив тебе божественний вогонь, як якийсь сухий трут. Бо якщо серафим не насмілився без кліщів доторкнутись до вугілля (Іс. 6, 6), то як ти це зробиш без безпристрасності? А від неї у тебе і язик освятиться, і вуста очистяться, і душа разом із тілом стануть непорочними, і самі руки сіятимуть краще за будь-яке золото, як слуги надприродного вогню і жертви.

14.Усвідом якомога глибше силу сказаного, адже ти щоденно бачиш те спасенне Боже таїнство, яке побачивши одного разу, старець Симеон так жахнувся і вразився, що попросив смерті (Лк. 2, 29). Якщо Святий Дух тебе не запевнив, що ти — гідний посередник між Богом і людьми, що ти — рівня ангелам, то не наважуйся зухвало приступати до святого і страшного священнодійства божественних Таїн, перед яким небесні сили благоговіють і від якого з усією побожністю утримувалося багато святих, щоби за присудом Всевишнього не забрали їх, як Зана, із землі живих.

15.„Пильнуй себе самого”, — як сказав апостол (1 Тм. 4, 16). Пильнуй себе та завжди приноси жертву щонайперше за свої гріхи, бо якщо з-за твоєї слабкості в тобі було, а, можливо, іще є щось нечисте, то щоб його пожер божественний вогонь. Отоді, наче посудина вибрана, чиста, корисна і приготована для такої жертви, можеш змінити себе на срібну або навіть на золоту, хоч перед тим можливо й був якоюсь дерев’яною,

3

чи глиняною (2 Тм. 2, 20); однак лише за умови, якщо матимеш близький зв’язок із Богом і Він вислухає твої молитви. Бо де Бог чує (і відповідає), там ніщо не перешкоджає тому, щоб одне змінювалося на інше.

16.Подумай, якої ангельської честі ти вдостоївся і намагайся з усім достоїнством і чистотою перебувати непорочним у цьому чині, до якого покликаний. Бо знаєш, з якої висоти впав Люцифер за свою гординю. Тож нічого не видумуй про себе, щоб не зазнати того самого, але вважай себе землею, порохом і сміттям (Бт. 18, 27), та завжди плач, бо лише з безмірного людинолюбства та невимовної Божої доброти тебе допускають до божественного причастя і до звершення страшного священнодійства Святих Таїн.

17.Священик повинен бути чистим від усіх пристрастей, а особливо від розпусти і злопам’ятності, про які навіть і думати не слід, щоб інакше не зазнати гніву та прокляття, як той прокажений або замащений сажею, коли наважиться доторкнутись до тіла царя.

18.Якщо, омившися сльозами, ти став білішим від снігу, якщо чистота твоєї совісті незаплямована, якщо зовнішня оздоба твоєї ангельської ризи виявляє внутрішню красу твоєї душі, то тоді, і лише тоді можеш приступати до Святих Таїн. Але, здійснюючи божественні Тайни, переконайся, що ти не покладаєшся на одні людські традиції, а що благодать Божа внутрішньо наповнює тебе у невидимий спосіб розумінням вищого.

19.Якщо прагнеш нетління та безсмертя, то побожно й шанобливо здійснюй життєдайні та нетлінні Тайни, жадаючи покинути цей світ, як той, хто через віру дійшов до досконалості. А якщо боїшся смерті, то ти ще не спілкуєшся з Христом у любові, хоч удостоївся жертвувати Його власними руками та насичуватися Його тілом. Бо якби ти зблизився з Ним у любові, то поспішав би відійти, щоб приєднатися до Нього, маючи за ніщо і життя, і тіло.

20.Ти, що жертвуєш Тіло Боже й поєднуєшся з Ним у святому причасті, повинен з’єднуватися з Ним і „подобою Його смерті” (Рм. 6, 5), живучи „…вже не для самого себе, а для Того, Хто за тебе умер”, як каже апостол (2 Кр. 5, 15). А, перебуваючи у владі пристрастей, ти живеш для тіла і світу та готуєш собі вічні муки після смерті, якщо перед тим, як померти, добровільно не припиниш приносити безкровну жертву. Бо хто того не знає, що багатьох негідних священників раптово забрала смерть і їх відвели прямо до судилища?

21.Був один ієромонах, що славився побожністю і багато хто його шанував, дивлячись на його поводження між людьми, хоч у собі він був зіпсутим та розбещеним. Якось він відправляв Святу Літургію, і коли дійшов до херувимської пісні, то, як завжди, схилившись перед престолом, почав читати: „Ніхто не достойний…”, і раптом помер, бо душа залишила його в такому стані.

* * *

22.Ніщо не може перевершити праведного розуму та духовного пізнання, бо від них походить страх Божий і любов до Бога: і як той очищає через благоговіння і самоупокорення, так і ця вдосконалює внутрішнім світлом та розсудливістю,

4

піднімаючи наш розум до висот споглядання. Але неможливо без страху перенестись одразу до божественної любові та, минаючи любов, злетіти до сподіваного і спочити в ньому.

23.Тож повір мені ти, що гаряче прагнеш спасіння, — і поспішай, наполегливо шукай, невідступно проси, терпляче стукай і невтомно біжи, допоки не досягнеш своєї мети, встановивши на вершині, як знамено, непохитну віру і смирення. А досягненням мети вважай не прощення гріхів, але те, що більше не боятимешся повстання будь-яких пристрастей, будучи готовим безстрашно та радісно залишити тіло.

24.З ревними сльозами проси запевнення у спасінні, але — якщо ти смиренний — то не проси його задовго до смерті, щоби потім не збайдужіти та не понехтувати справою спасіння; а молися, щоб отримати його, коли вже стоятимеш близько до виходу, однак, не помились у переконанні, що маєш його, бо коли надійде, зрештою, очікувана мить, то щоб не виявилося, що не можеш увійти туди, куди сподівався потрапити. І куди тоді підеш, нещасний, без запоруки й переконливого запевнення у спасінні, яке дає Святий Дух?!

25.Якщо прагнеш безпристрасності, яка нас обоготворяє, то набувай її передусім покорою та смиренням, щоб, ідучи до неї якимось іншим шляхом, ти не завдав собі зайвого клопоту. Бо не той досяг безпристрасності, кого пристрасті інколи тривожать, а інколи дають йому спокій та перепочинок, але той, хто безнастанно нею насолоджується; і, навіть коли пристрасті все ще перебувають в ньому, то їхні причини його не зачіпають, а їхні óбрази його не бентежать.

26.Зі зневагою та обвинуваченнями зухвало приступає ворог до душі, яка залишає тіло, страшно і жорстоко викриваючи її падіння. Але тоді можна побачити, як боголюбна душа, хоч і вражалася колись розмаїтими гріхами, анітрохи не лякається його нападів і погроз, а укріпившись в Господеві, перебуваючи під захистом світла віри і бачачи святі сили, що її супроводжують, окриляється радістю, сповнюється відвагою та сміливо відповідає лукавому: „Що тобі до мене, утікачу з неба і підступний рабе? Ти не маєш влади над нами. Христос, Син Божий, має владу як над нами, як і над усім. Ми згрішили перед Ним, перед Ним і відповідатимемо, маючи Його Чесний Хрест запорукою Його милосердя до нас і нашого в Ньому спасіння. Тож утікай від нас якнайдалі, проклятий. Нічого ти не маєш до слуг Христових.” Від таких відважних слів диявол врешті відступає, несамовито викрикуючи, бо безсилий устояти перед іменем Христа. А душа після цього, минувши простір повітряних князів, радісно переходить з божественними ангелами у визначене за її станом місце1.

27.Якщо роздумуєш про небесне, то любов до минущих речей нехай не прив’язує тебе до земного. Бо якщо якась пристрасть притягатиме тебе до земних благ, то станеш подібним до орла, який кігтем зачепився за тенета і не може злетіти вгору. Тож, порахуй усе за сміття (Флп. 3, 8), сподіваючись кращого, а коли настане час, то й саме тіло покинь та вільно прямуй за ангелом Божим, який тебе супроводжуватиме.

28.Як монету, на якій немає царського зображення, неможливо покласти разом з іншими грішми до царської скарбниці, так неможливо без правдивого духовного пізнання і безпристрасності прийняти запоруку божественного блаженства та з відвагою й упевненістю вийти з цього світу, щоб поєднатися з вибраними у 1 Цей уривок майже повністю співпадає із гл. 25 у св. Йоана Карпатського; див. „Глави до ченців з Індії”.

5

майбутньому. А духовним пізнанням я називаю не мудрість, а непомильне пізнання Бога і божественного, яким побожна людина, яку вже не хилять додолу пристрасті, здіймається до обожнення за благодаттю Святого Духа.

29.Хоча б ти випробував у діяльному житті всі чесноти, однак не надійся на себе та не думай, що вже досягнув безпристрасності й можеш безтурботно жити у світі, щоб у такому випадку твоя душа не набралася пристрасних образів і не спіткали тебе трудноти у твоєму способі життя. Але, ведений страхом, завжди уважно наглядай за своїм несталим і мінливим єством та розсудливо уникай причин пристрастей. Бо незмінна безпристрасність у своїй найвищій формі буває лише в тих, які досягли досконалої любові, які безнастанним спогляданням здійнялися над усім чуттєвим, які зійшли на вершину смирення, і їх уже не торкається полум’я пристрастей, яке розриває голос Господа (Пс. 29, 7), оскільки їхнє єство перейшло до нетління.

30.Не пробуй завчасно досягти безпристрасності, щоб не зазнати того самого, чого зазнав первозданний, занадто рано скуштувавши з дерева пізнання (Бт. 3, 6); але терпляче трудись у стриманості до всього та безнастанній молитві, зберігаючи у самодокорах і крайньому смиренні дієві навики й порядки, та отримаєш у свій час благодать безпристрасності, цю спокійну пристань після бурі й тривог. Бо не чинить Бог несправедливості тим, які прямують правдивою дорогою, якщо відкриває перед ними ворота безпристрасності лише тоді, коли це потрібно.

31.„Іди, ледащо, до мурашки” (Прип. 6, 6) і навчися від неї працелюбності. Але не забувай при цьому, що Бог не потребує наших чеснот, бо ні в чому не має нестачі та сповнений усього. Навпаки, Він Сам щедро обдаровує нас дарами та зі Своєї благодаті спасає тих, які свідомо вдячні Йому та вірні, хоч зі Свого співчуття приймає всякі труди, які б ми не чинили. Отже, якщо трудишся, віддячуючи Йому за колишні Його добродійства до тебе, то добре робиш, — і близько до тебе милосердя Боже; а якщо думаєш, що Господь заборгував тобі за те добро, яке ти нібито зробив, то ти заблукав, зійшовши з прямого шляху, — бо як може благодійник бути боржником? Утім, трудися як наймит і, потрохи просуваючись вперед, з милості Божої досягнеш того, чого прагнеш.

32.Чи хочеш, щоб я показав тобі ще іншу дорогу до спасіння, чи вірніше, до безпристрасності? — Щосили благай Творця у молитвах, щоб не відійти від своєї мети, завжди маючи своїми заступниками перед Ним усі небесні сили, усіх святих, а особливо Пресвяту Богородицю; і не проси безпристрасності, як негідний такого дару, але наполегливо моли про спасіння, а з ним одержиш і безпристрасність; одне бо з них подібне до срібла, а інше — до чистого золота. Передусім же накажи твоєму внутрішньому розважанню в Бозі бути твоїм слугою, а всю свою увагу спрямовуй до сокровенних Божих таємниць, які нас обожнюють, якими втішаємо Господа та прихиляємо до себе.

33.Постарайся прийняти до свого серця безсумнівне і тверде запевнення у спасінні, щоб інакше під час виходу раптом не страхатися та не трепетати. Лише тоді вважай, що маєш таке запевнення, коли твоє серце не дорікатиме тобі за ніякі провини, а совість не осуджуватиме тебе за напади гніву; коли через Божу благодать тобі підкоряться дикі тваринні пристрасті; коли мимоволі проливатимуться сльози розради, а розум чисто та зосереджено молитиметься; коли радісно та з готовністю серця

6

чекатимеш смерті, якої більшість людей боїться та хотіла б оминути.34.„Слова життя вічного”, — які, як засвідчив апостол Петро (Йо. 6, 68), має

Бог-Слово, — це внутрішня сутність усіх речей, які Він сотворив. Тому той, кого вони таємно ведуть до Нього (і хто долучається до таїни їхньої внутрішньої сутності), уже набув і життя вічне, і запоруку Духа, і непохитну надію на спасіння. Але хто віддає перевагу не душі, а тілу, хто прив’язується до земних благ та втішається ними, той не вдостоюється такого дару.

35.Не та людина — словесна2, що має силу слова (має здатність членороздільно говорити), бо це на загал властиво всім людям, але та, яка словесною (розумною) силою шукає і досліджує, як знайти Бога. Однак вона ніколи не знайде Того, Хто Надприродний за єством. Це неможливо ні для якого створеного єства, проте як будівничого можна пізнати за працею його рук, так само можна побачити та відчути „Майстра і Творця величі та краси створінь” (Муд. 13, 1. 3. 5) за премудрим їх упорядкуванням, за тим, як Він дбає про них, як береже, як спрямовує та управляє ними.

36.Безкорисливості не набудеш без безпристрасності, безпристрасності — без любові, любові — без страху Божого та чистої молитви, а їх — без віри і безтурботності, якими окриляється розум, відкидаючи клопотнечу, що затягує його додолу, та здіймається до вишнього й роздивляється там, шукаючи свого Владику.

37.Пильнуй чистоту, як зіницю ока, щоби стати храмом Божим і милим Йому домом, тому що без невинності ти не зможеш жити з Господом. А чистота й невинність зроджуються від любові до Бога, поєднаної з відчуженням та віддаленням від світу; охороняє же їх смирення, стриманість, безперервна молитва, духовне розважання, ревний плач і безпристрасність, без якої не набудеш достоїнства розпізнавання (між добром і злом).

38.Нехай ніхто тебе не обмане, брате, начебто всупереч словам апостола можна без святості (чистоти) побачити Бога (Євр. 12, 14). Бо всеблагий Господь, перевершуючи будь-яку існуючу чистоту, не явиться нечистій людині. Як недостойний Його той, хто більше за Нього любить батька і матір, або дочку чи сина (Мт. 10, 37), то так само недостойний Його і той, хто віддає перевагу не любові до Нього, а чомусь дочасному та матеріальному, або тим більше якомусь мерзенному і смердючому гріху. Адже від людини, яка не відвертається від цієї нечистоти, відвертається Бог, оскільки „тлінні не можуть успадкувати нетління” (1 Кр. 15, 50).

39.Ти не зможеш вдостоїтися божественної любові без духовного пізнання, а пізнання без віри. Я не кажу про якусь порожню віру, але про таку, яку ми набуваємо, творячи чесноти. А щирого каяття досягнеш тоді, коли стриманістю, чуванням, молитвою і смиренням висушиш зрощені з твоїм тілом пожадливі насолоди і розіпнешся разом із Христом (Гл. 2, 19-20), і вже не житимеш пристрасно, а почнеш жити за Духом, сповнившись надією небесного „покликання і вибрання” (2 Пт. 1, 10).

40.„Тоді збагну, що мене любиш, — звертається пророк до Бога, — як ворог мій не буде ликувати надо мною” (Пс. 41, 12), не попихатиме мною та не мучитиме мене пристрастями до самої смерті. Але вирятуй мене з його рук спершу як маю померти, і, давши мені пожити духовно, дозволь, якщо Твоя ласка, спасенним постати після 2 грец. λογικός — розумна.

7

щасливої смерті перед Твоїм престолом і ще тут отримати з Твого милосердя запоруку спасіння та переконливе запевнення в ньому, щоб не вийти неготовим і тремтячим зо світу та не почути страшного присуду, нестерпнішого та жахливішого за смерть і тортури.

41.Віра і надія — це не просто випадкові чи умоглядні справи, адже віра вимагає стійкої душі, а надії потрібна сильна воля та чисте серце. Бо хто легко повірить у невидиме без благодаті? І хто понадіється на приховане майбутнє, якщо не матиме якогось переконливого досвіду дарувань Господа, через які він би упевнився в ньому як у сьогоденні? Отож віра і надія вимагають сили нашого духу, призволення Божого та Його допомоги. А якщо не набудемо обох цих чеснот, то марною буде наша праця.

42.Плід справжньої чесноти — це духовне пізнання, або безпристрасність, або те та інше разом. А якщо не можемо їх набути, то даремно трудимось і чеснота наша лише гадана, а не справжня. Бо як була би справжньою, то щедро приносила би плоди, а не саме листя. Отож, кого спонукує до добра власне задоволення, чи людські почесті, або щось інше, що не вгодне Богові, той лукавить і Бога не любить. Але якщо ми виправимо спонукальну причину, то поза сумнівом дійдемо до досконалості у справжній чесноті, яка у свій час та в належній мірі принесе нам духовне пізнання і безпристрасність за благодаттю нашого милосердного Бога.

43.Зі світлом благодаті розпізнавай задуми ворога (2 Кр. 2, 11) та, падаючи перед лицем Бога із сльозами, визнавай свої немочі, маючи себе за ніщо, хоча спокусник і переконуватиме тебе думати інакше. Не прагни духовних дарів, якщо вони не сприятимуть твоєму спасінню та не помагатимуть триматися смирення, а шукай радше знання, яке не доводитиме тебе до самовдоволення, але вестиме до пізнання Бога. І молися, щоби звільнитися від тиранії пристрастей спершу, аніж померти, та щоб покинути тіло з безпристрасністю, або, принаймні, з жалем за гріхи.

44.Як неможливо без крил злетіти у височінь, так і сподіваного ми не можемо отримати без переконливого запевнення в ньому ще за свого життя. А це запевнення дає смирення, або благодать Святого Духа тим, які прихилилися до Бога та набули водночас більш, чи менш досконалу безпристрасність відповідно до міри їхнього очищення та прихильності до Нього. А ті, що не матимуть такого запевнення і вийдуть з тіла серед зими пристрастей або в суботу (Мт. 24, 20) (тобто без праці чеснот), зазнають суду та покарання під час відплати.

45.Даром прийнявши спасіння, дякуй своєму Спасителеві, Богу. А якщо хочеш принести Йому дари, то вдячно поклади від своєї душі-вдови дві лепти, — тобто смирення і любов. І Він прийме їх, —я це добре знаю, — охочіше за добрі вчинки, які багато хто вкидає у скарбницю спасіння (Мк. 12, 41-43). Якщо ж ти помер від пристрастей і, як Лазар, знову хочеш ожити, то, як рідних сестер, пошли ті чесноти, щоб ублагали Його (Йо. 11, 20-44), — і неодмінно матимеш те, чого прагнеш.

46.Належно виправляючи дієву сторону доброчесного життя, ти не зможеш одним лише тим дійти до пристані безпристрасності, щоби чисто та зосереджено молитися, якщо твого розуму не охоплять одночасно духовні споглядання осяйного пізнання створеного, якими, окриляючись і просвітлюючись, він стрімко здіймався б угору в огорненій любов’ю щирій молитві до спорідненого йому світла вишніх безтілесних чинів, а від них, наскільки це можливо, підносився би до первинного

8

світла, до сонцесяйної Божественної Трійці.47.Не за те нас судитимуть і каратимуть у майбутньому віці, що ми грішили,

отримавши мінливе й непостійне єство, а за те, що, согрішивши, не покаялися та не навернулися з лихої дороги до Господа, маючи змогу і час на покаяння. Бо лише через покаяння матимемо милосердя Боже над собою, а не Його страшний гнів, адже не на нас сердиться Бог, але на зло та на гріх, а нас завжди готовий прийняти, як тільки побачить сльозу жалю на нашому обличчі. Справді, у Всевишнього ні пристрасті не має, ні мстивості, хоча ми згадуємо про них, як про віддзеркалення наших учинків і настрою, оскільки Він кожному відплачує тим, чого той у житті заслуговує.

48.Якщо випадково оступишся на твоєму святому місці, то не панікуй, а якомога швидше вставай і намагайся повернутися до свого колишнього стану каяттям, жалем, самодокорами і проливанням сліз у дусі сокрушення. Отак піднявшись зо свого падіння, увійдеш в долину спасенної радості, а там старайся, наскільки можеш, знову не прогнівити Суддю та не потребувати сліз і каяття в майбутньому. Але якщо не виявлятимемо такого покаяння тут, то у прийдешньому віці аж ніяк не уникнемо справедливої кари.

***

ПРО СВЯЩЕНСТВО

49.Давайте знову повернемося до слова про чесне священство та (задумаємося) якого ангельського стану і якої чистоти воно від нас вимагає, та наскільки більшої, аніж у нашому попередньому житті, обачності та стриманості. Бо якщо очищаємо щось забруднене, то як можемо бруднити чисте? Інакше кажучи, якщо змішаємо світло із темрявою, пахощі зі смородом, то через своє блюзнірство успадкуємо біду та загибель, як Ананій та Сафіра (Ді. 5, 1-10).

50.Якщо вважаєш себе нечистим і непотрібним посудом, але очистившись зовні, вирішив вступити до ангельського й божественного чину священства та стати посудом, корисним для Господа, як каже апостол (2 Тм. 2, 21; Ді. 9, 15), то всіляко старайся зберегти незаплямованою честь, якої удостоївся. Як зіницю ока пильнуй той божественний дар, бо якщо недбало служитимеш, то впадеш із висот у безодню, з якої важко буде тобі вибратися.

51.Збагни розумом, якщо „Бог — Той, що оправдує; хто ж той, що засудить” (Рм. 8, 34)? Якщо тебе покликали і ти вступив до благодатного надземного чину божественного священства, то не переймайся своїм минулим життям, навіть якщо воно й було чимось забруднене, адже Бог його вже очистив, а ти виправив; однак потім будь уважним і старанним, щоб не затьмарити цієї благодаті. Якщо ж хтось необачно засуджуватиме твоє висвячення з-за твоїх колишніх вчинків, то хай напоумить його голос із неба: „Що Бог очистив, ти не погань” (Ді. 10, 15).

52.Чин священства легкий і ярмо його любе (Мт. 11, 30), однак лише для того, хто, узявши, почне належно його нести, та якщо не пробуватиме купити благодаті Святого Духа. Бо якщо не матиме покликання зверху, якщо те, чого не можна ні купити, ні продати, він виміняє заради людської вигоди тлінними дарунками, то цей тягар справді буде для нього дуже важким, адже він, негідний, нестиме те, що для

9

нього непосильне, ярмо жорстко натиратиме йому шию та виснажуватиме його, а якщо він його не покине, то остаточно знесилиться та підірветься.

53.Якщо ти відважно взяв на себе ярмо священства, то вирівняй свої стежки і правильно навчай слово правди, здобуваючи тим своє спасіння зі страхом і трепетом, „бо Бог наш — вогонь, що пожирає” (Євр. 12, 29). Якщо ти такий, як золото або срібло, і торкнешся його, то не бійся що він тебе попалить, як не боялися і юнаки у вавилонській печі (Дан. 3, 17); але якщо ти — з трави чи очерету, тобто зі займистого матеріалу, як той, хто думає по-земному, то дивись, щоб не спопелив тебе бува небесний вогонь, якщо, як Лот (Бт. 19, 17, 29), не втечеш од гніву Божого, залишивши священство, або не поспішиш омитися сльозами покаяння. Тільки змочившися водою сліз, ти станеш неопалимим і неушкодженим у вогні правди, як колись слабка рослина — купина (Вих. 3, 2). У такому разі я не знаю, чи є такі провини, до яких ми так схильні зі своєї немочі, які б не випалив божественний вогонь на Літургії, яку служимо у повній чистоті.

54.Якщо, через давні звички до пристрастей, не можеш відійти та очиститися від нахилу до них, то як ти наважуєшся, нещасний, торкатися того, що і для ангелів недоторканне? Тож, або побійся та утримайся від священного служіння, і тим умилостив Господа, або, як нечулий і непоправний, чекай, що попадеш до рук живого Бога, Який зі співчуття тебе не пожаліє, а нещадно покарає, адже ти нахабно насмілився прийти на царський весільний банкет у лахмітті та з опоганеною душею, будучи негідним навіть увійти до царської світлиці, а не те, щоб долучитися до святкування (Мт. 22, 12).

55.Знав я одного священика, який, поступившись пристрасті розпусти, наважувався негідно приступати до Божественних Таїн. Отож його спіткала тяжка невиліковна хвороба і він уже був близько до смерті. Усяко стараючись позбутися цієї недуги, він не тільки не одужував, але йому ставало ще гірше. Тоді він почав розуміти, що помирає із-за того, що негідно відправляв Літургію, і тут же заприсягнувся, що ніколи більше не приступить до священнодійства. Після цього він одразу видужав, а від його хвороби не залишилось навіть сліду.

56.Гідність священика, як і його риза, виблискує сяйвом, але тільки тоді, коли осяюється зсередини чистотою його душі. А як тільки він заплямується з неуважності та понехтує совістю, яка вказуватиме на цю ганьбу, тоді світло стане пітьмою, передвісницею вічної темряви і вогню, якщо, покинувши цю обривисту стезю, він не обере іншої, якою чесноти і смирення безпечно вестимуть його до Царства Божого.

57.Спасіння здобувається чеснотами і простотою, а не славою священства, яке вимагає від нас ангельського способу життя. Отож, або стань безпристрасним, як ангели, у думках та намірах перебуваючи вище світу і тіла, і таким чином здіймайся сходинами до неба; або, усвідомивши свою неміч, побійся висоти, яка жахає недостойних страшним падінням, і вибери життя мирянина, яке, зрештою, так само близько приводить людину до Бога, як і священство. Навіть якщо в ньому спіткнешся, то, покаявшись, легше буде тобі піднятися за благодаттю нашого милосердного Бога.

58.„Тіло й кров Царства Небесного успадкувати не можуть” (1 Кр. 15, 50). То як тоді, причащаючись Тілом і Кров’ю Господа Бога, ти не стаєш із Ним одним тілом та однією кров’ю? Як, маючи в собі Царство Небесне, дозволяєш, щоб облягали тебе

10

пристрасті власного тіла та крові? Боюся, що не перебуватиме в тобі, тілесному, Дух Божий (Бт. 6, 3), а Судного дня зазнаєш гіркого присуду: заберуть від тебе чесне священство, як від негідного такої благодаті, та відішлють до пекла на вічні муки.

59.Якщо не матимеш перед собою страху Божого, то маловажним здаватиметься тобі те, що неналежно відправляєш Службу Божу, адже, обманутий власним самолюбством, гадатимеш, що Бог і надалі буде добрим до тебе. Так колись думали і Датан з Авірамом, аж поки не розступилася та не поглинула їх земля (Чис. 16, 25-33). Тож і ти того жахайся, а, стоячи зі страхом і трепетом перед Тим, Кого справді потрібно боятися (Пс. 14, 5), пам’ятай, яка велика справа — Служба Божа: і користуйся владою божественного священства гідно та чисто, — щоб не сказати, — нарівні з ангелами, або мудро відсторонися від цього страшного служіння; щоб інакше, зневаживши своє служіння і заспокоївши обманливими доводами3 докори своєї совісті, ти не заволав у стогонах того дня, коли все буде справедливо розглянуте та розсуджене: „…страх, якого я побоювався, напав на мене, і те, чого лякавсь я, надійшло на мене” (Йов 3, 25)!

60.Уважно і старанно, з каяттям і сльозами принось спасенну для світу Святу жертву насамперед як спокуту за власні гріхи: бо хто ще так, як ти, уболіватиме над тобою і приноситиме за тебе жертву, коли помреш? Тому передбачаючи те, що має статися, споминай себе як уже похованого та подавай на престолі ці Святі Дари Богові як засіб свого спасіння, згадуючи тут Його добровільну смерть, яку Він переніс з любові до людини.

***

61.Яка невимовна радість, коли упевнена у своєму спасінні душа залишає тіло, скидаючи його, наче одяг! Бо, отримуючи те, чого сподівалася, вона безболісно залишає його, спокійно йде назустріч сяючому та радісному ангелу, який сходить по неї, і разом із ним вільно минає повітряний простір, не зазнаючи ніякої шкоди від духів злоби. Здіймаючись з радістю, відвагою та подякою, вона приходить поклонитися Творцеві, отримує своє визначене місце серед подібних і рівних їй у чеснотах та очікує загального воскресіння.

62.Скажу тобі дещо незвичне, але ти не дивуйся. Якщо через нахили, що панують над тобою, не зумієш досягти безпристрасності, але під час виходу перебуватимеш у глибокому смиренні, то аж ніяк не нижче за безпристрасного піднесешся на хмарах. Бо скарб безпристрасних хоч і складається з розмаїтих чеснот, але коштовний камінь смирення гарніший і цінніший за них усіх, а тому, хто його здобув, забезпечує не тільки примирення з Богом, але дозволяє увійти разом із вибраними до весільної світлиці Його Царства.

63.Примирившись з Богом, прославляй Його, що не згадує Він твоїх образ та не відплачує за них, а сам вельми остерігайся свідомого переступу. Хоча Він щодня та до самого твого скону може прощати провини, але яким ти будеш невдячним, якщо так легко й добровільно грішитимеш! Зрештою, якщо каменем вірної надії проженеш собаку розпуки та невідступно й наполегливо благатимеш Божого милосердя, то багато

3 Тут софізмами (від грец. σόφισμα — розумно, хитро придумане судження) — навмисне хитро зробленими умовиводами, які мають вигляд істинних.

11

гріхів тобі проститься, щоби потім у прийдешньому віці ти вдячно полюбив Господа, Який перевершує всяку справедливість, однак зглянувся над тобою.

64.Коли, спонуканий божественною благодаттю, почнеш молитися зі сльозами до Бога, то впади долілиць, простягнись хрестом та бий чолом до землі й проси про вихід із цього життя, як про звільнення від тління та порятунок від спокус; але не так, як сам цього бажаєш, але як і коли цього захоче Бог. А ти прагни вийти вже зараз, сподіваючись, що коли постанеш перед Владикою у глибокому смиренні зі сльозами, то стоятимеш міцно та впевнено у своїй палкій готовності та прагненні; але погоджуйся й на те, що відкладена буде смерть до певного часу, якщо Бог передбачив для тебе щось краще. Тільки настійно й невідступно добивайся своєї мети, присвячуючи усе своє життя Богові, усіма вчинками, словами й намірами, усіма можливими способами намагаючись не відпасти від Бога.

65.Поки ще перебуваєш у тілі, то не старайся проникнути у внутрішні глибини мислених і духовних реалій, навіть якщо розумна сила твоєї душі привертатиме тебе до них своєю чистотою. Бо доки безплотна душа буде пов’язана путами тіла й крові та не звільниться від цієї грубості (матеріального), і не поєднається з отими реаліями, доти не зможе належним чином їх збагнути. Тому ти повинен підготуватися, щоби вийти з цього матеріального світу, як з якогось другого темного материнського лона, та прийняти нематеріальне і світле життя, радісно прославляючи свого Добродійника, Який через смерть переводить нас до звершення наших сподівань. Але завше остерігайся нечистих демонів, які оточують нас, адже вони постійно умишляють як би нас знеславити, намагаються підступно вп’ястися в нашу п’яту (Бт. 3, 15) та довести до падіння. Отож до самого свого виходу тремти над собою, бо не відаєш того, що може статися, як такий, що обдарований вільною волею, але створений хитким і мінливим.

66.Ворог тоді нападає на нас із жорстокими і страшними спокусами, коли зауважить, що душа прагне зійти на вищу сходину чеснот. А це видно зі слів молитви та з її намагань здійнятися над матеріальною двійнею нашого тіла і відчуттів. І тоді людиноненависник спокушає з такою люттю, що ми навіть у житті зневіряємося. Але він у своїй марноті не усвідомлює того, які блага нам отим приносить, бо, випробовуючи наше терпіння, робить нас досвідченішими і так сплітає нам вінці слави.

67.Немає іншого такого великого подвигу, як подвиг чистоти та невинності. Хто береже безшлюбність, тим захоплюються навіть ангели і такого увінчують нарівні з мучениками. Бо скільки потрібно докласти зусиль й поту тому, хто пов’язаний із тілом та кров’ю, але завжди старається наслідувати у чистоті нематеріальне єство безтілесних? Ця справа настільки велика та висока, що здається практично неможливою, оскільки перевершує нашу природу. І справді, її неможливо було б виконати, якби Бог не допомагав нам зверху, укріпляючи та утверджуючи наше тлінне й немічне єство, піднімаючи якимось чином нас від землі божественною любов’ю і сподіванням отримати дари, що для нас приготовані.

68.Тіло, що набралось мокротиння від переїдання та довгого спання — велика перепона для чистоти. Бо справжньої чистоти не можуть порушити навіть нічні мріяння. А якщо розум уві сні насолоджується ними, то це означає, що всередині нього затаїлася хвороба пристрастей. Якщо ж він удостоїться з Божої благодаті розмовляти

12

уві сні з Богом, то зрозуміло, що тоді він — недосяжний для цих пристрастей, а тому стає пильним охоронцем для душі та тіла, тримаючи їх у мирі між собою. Розум тоді схожий на вівчарку, яка пильнує за підступними вовками та не дає їм нищити стадо.

69.Ще раз скажу тобі щось незвичне, а ти знов-таки не дивуйся. Є якесь потаємне таїнство між Богом і душею. А воно буває в тих, які досягли вищої міри досконалої чистоти, любові й віри, коли, повністю змінившись, поєднуються з Богом у безнастанній молитві та спогляданні. Перебуваючи у такому стані, Ілля закрив небеса, викликавши посуху (1 Цар. 17, 1), і спалив жертву небесним вогнем (1 Цар. 18, 36-38); Мойсей розділив море і, здійнявши руки, змусив Амалика до втечі (Вих. 17, 11-13); Йона вирятувався від кита і морської безодні (Йони 2, 1-10). Бо людина, яка вдостоїлась цієї таємниці, схиляє нашого людинолюбного Бога виконати те, що вона хоче. Навіть перебуваючи в тілі, вона вже вийшла за межі тління і смертності, очікуючи скону як звичайного сну, який переводить її в радості до того, чого вона завжди сподівалася.

ПРО СВЯЩЕНСТВО

70.Благоговіючи перед Господніми стражданнями і перед пониженням заради нас Бога-Слова, а, насамперед, перед животворною жертвою і поєднання з нами божественного Тіла і Крові, яких не тільки причастя, але й Жертвоприношення ми вдостоїлися, упокорюй себе, як вівця на заріз, маючи всіх людей вищими за себе, і всіляко старайся не вразити чиєїсь совісті (особливо без причини). А без власного очищення не наважуйся торкатися Святих Таїн, щоб не пожер тебе божественний вогонь, як сіно, і ти не загинув, розтанувши як віск (Іс. 10, 17; Пс. 68, 3).

71.І справді, якщо належно звершуватимеш це святе, божественне і страшне Таїнство, а совість нічим тобі не дорікатиме, то ні в чому іншому не знайдеш такої переконливої надії на спасіння, як у ньому; бо від нього матимеш набагато більшу користь аніж від усіх інших справ і споглядань. А якщо не можеш його належно здійснювати, то усвідом, що краще визнати свою неміч та відмовитися від високого священицького служіння, аніж виконувати його недостойно і нечисто, показуючись перед багатьма величним, а насправді будучи трупом, вартим голосіння з-за своєї негіді.

72.Наскільки сонячне сяйво перевершує блиск зірок, настільки служіння, умилостивлення і благання священика перевершують усі псалмоспіви та молитви. Бо ми жертвуємо самого Єдинородного, — Його, Який зі Свого людинолюбства добровільно прийняв смерть заради грішників, приносимо і благаємо не тільки про відпущення гріхів, але й про дарування всього, у чому маємо потребу та про що молимося. А Тіло, поєднане з Божеством, як жар якийсь, спалює усяке беззаконня і освітлює серця тих, які з вірою до Нього приступають; так само божественна і свята Кров краще за будь-який іссоп4 змиває та очищає кожну пляму та всякий бруд у тих, які наважуються приймати Святі Тайни з усією чистотою і святістю на яку вони здатні. Де ще ми таке можемо мати?!

73.Не тіло Бога-Слова, яке вознеслося на небеса, з небес зійшовши, приноситься 4 Іссоп або гісоп — запашна рослина в Палестині з блакитними або білими квітами, що досягає іноді значної висоти; його зв'язані в пучок стебла застосовувалися євреями для кроплення.

13

у жертву, як сказав хтось зі святих5, але сам хліб і вино перетворюються у Христове Тіло та Кров через божественне таїнство, яке з вірою, страхом, любов’ю й побожністю звершують ті, що вдостоїлись чесного священства. А це таїнство перетворення одного в інше здійснюється дією і присутністю Святого Духа. (Хліб і вино не стають іншим тілом, аніж у нашого Господа, але перетворюються у Його Тіло, стаючи потім джерелом безсмертя та більше не зазнають тління.) Тому яка чистота і яка святість потрібні від ієрея, який торкається божественного Тіла, і яку відвагу він повинен мати, щоби бути посередником між Богом і людьми, молячись разом із Пресвятою Богородицею, небесними ангельськими силами та з усіма святими від віку? Мені здається, ангельські, або навіть архангельські: бо який чин, такі й якості.

74.Зауваж, Пізінію6, що приготовані на освячення Святі Дари тому перебувають відкритими на вівтарі після проголошення Символу віри, що вони начебто моляться певним чином за тих, які їх приносять, і звертаються голосами невимовними до Того, Хто перебуває на небесах, щоби Він не понехтував ними, але споглянув на них, згадуючи добровільне пониження за грішників Свого Сина, Його невимовне приниження і смерть заради нас. Бо не задля наших заслуг Він спокутував і спасав нас Своїми стражданнями, але, як благий і милостивий, помилував і підняв нас, незважаючи на наші обрáзи.

***

75.Навіть якщо, стараючись про чисту молитву, яка духовно поєднує з Богом духовний розум, ти прийняв запоруку Духа і, як у дзеркалі, бачиш ту частку, яка тебе очікує після цього життя; навіть якщо Царство Небесне ти здобув у собі всіма відчуттями та з цілковитим запевненням, то попри те не допусти, щоби вийти з тіла без передбачення смерті, але постійно про це молися у доброму сподіванні отримати його перед виходом, якщо так буде угодно Богові і корисно для тебе. А до виходу готуйся і вдень, і вночі, відкидаючи всяке побоювання, так, щоб, минувши повітряні простори і уникнувши духів злоби, ти відважно й безбоязно ввійшов до небес. А там, стоячи з ангельськими чинами і зарахованим будучи до вибраних од віку праведників, Бога побачиш, наскільки це можливо, тобто осягнеш ті блага, які Він нам приготував, зрітимеш Слово Боже, Яке Своїм промінням освітлює все наднебесне і Якому поклоняються в Його пречистому тілі усі небесні сили і всі святі єдиним поклонінням разом з Отцем і Святим Духом. Амінь.

© переклад Юрія Кобильника

5 Св. Йоан Дамаскін, „Про Православну віру”.6 Пізіній (грец. Πισινιός, лат. Pisinius) — товариш прп. Теогноста.

14