Євген ПетрушевичПостать в історії України

Народився в сім'ї греко-католицького священика Омеляна Петрушевича. Батько був знавцем української історії й літератури, людиною широкого духовного кругозору, глибокої національної свідомості. Відповідно виховав своїх трьох синів.

НавчанняПісля закінчення

Академічної гімназії записався на студії правничого факультету Львівського університету. Вже в студентські роки став одним із лідерів молодіжного руху, очолював «Академічне братство».

Початок громадської діяльностіПісля отримання ступеня доктора права відкрив адвокатську канцелярію у Сокалі. Виявив себе талановитим організатором громадсько-політичного та культурно-освітнього життя у віддаленому від галицької столиці повіті. Був головою повітової «Просвіти». Закладав мережу її осередків у реґіоні, заснував повітову ощадну касу, очолював боротьбу проти москвофільства, яке мало досить сильні позиції на Сокальщині. Як адвокат здобув прихильність широкого загалу професійним захистом від сваволі властей.

Партійна та парламентська активність

Шлях Петрушевича до найвищих політичних вершин мав ситуативний характер. У 1915 р. було створено найвищий та єдиний представницький органі українців в Австрійській імперії – Загальну Українську Раду. Однак, діяльність цієї інституції, яку очолював Кость Левицький, припинилась у 1916 р. через її неефективність на політичному фронті. Після цього лідерство в українському русі перейшло Української Парламентарної репрезентації (УПР), яку очолював Юліан Романчук. Коли ж він зрікся своєю посади, то на своє місце запропонував обрати Євгена Петрушевича.

На чолі Західноукраїнської Народної Республіки

На чолі Західноукраїнської Народної Республіки

Як президент УНРади Є.Петрушевич здебільшого виконував репрезентативні функції й згідно з Тимчасовим Основним Законом не мав реальних прав для реалізації власних поглядів на внутрішню й зовнішню політику держави. Його надмірний парламентаризм і конституціоналізм часом були піддавані критиці як такі, що вони не відповідали ситуації в країні, охопленій війною. Але своєю політичною культурою, парламентським досвідом і тактом умів впливати на перебіг подій. УНРада під його проводом діяла як справжній парламент, де панувала атмосфера демократизму й свободи слова. Вона опрацювала низку необхідних законів, які реґламентували громадсько-політичне й економічне життя, заклали правову базу держави й відповідали прагненням та інтересам народу, завдяки чому вдалося уникнути гострих соціальних конфліктів. На відміну від Наддніпрянщини й більшовицької Росії, в ЗУНР не було місця проявам анархізму, отаманщини й інших деструктивних явищ, смертельно небезпечним для молодих держав.

Члени Уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у Відні. 1920 р.

На еміґраціїОпинившись на еміґрації, Є.Петрушевич продовжував боротьбу за

відновлення незалежності ЗУНР на міжнародній арені. Реорганізований у серпні 1920 екзильний уряд, до якого увійшли досвідчені державні діячі К.Левицький, В.Сінгалевич, С.Витвицький, Я.Селезінка, О.Назарук та інші, намагався не допустити юридичних рішень Ліги Націй щодо передачі Галичини Польщі.

Радянофільські настрої Є.Петрушевича, як і багатьох його співвітчизників, розвіялися на зламі 1930-х рр., коли в Україні розгорнулися масові репресії й терор органів ГПУ-НКВД. Подальші роки емігрантського життя виявилися надзвичайно важкі внаслідок матеріальних нестач. Долав труднощі завдяки підтримці гетьмана П.Скоропадського та Апостольського вікарія УГКЦ в Німеччині отця П.Вергуна. Але й у похилому віці Є.Петрушевич співпрацював з Українським Національним Об'єднанням (УНО), іншими емігрантськими організаціями. Коли у вересні 1939 Німеччина напала на Польщу, надіслав уряду Гітлера протестаційний меморіал.

Вшанування пам'ятіНа честь Петрушевича названо

площу у Львові та вулиці у багатьох містах та селах Галичини.

1 листопада 2008 на батьківщині Є.Петрушевича, у м. Буську відкрито перший монумент Президенту ЗУНР.

В 2008 року Національний Банк України випустив монету на честь Євгена Петрушевича.