Віртуальна екскурсія по музейних кімнатах школи

«Тут пам’ ять нас усіх до предків повертає…»

Відомості про автора:П.І.Б Натарін Костянтин ДмитровичРік народження: 1960Освіта: вища; Полтавський педагогічний інститут (1984г).Спеціальність за дипломом: учитель історії та правознавстваПедагогічний стаж роботи: 28Місто роботи: Старогнатівська ЗОШ І-ІІІ ступенівПосада: учитель історії та правознавства

Цілі та задачі екскурсії:• Збереження та розвиваток традицїй місцевих жителів

Старогнатівки;• Залучення учнів до процесу історичного пізнання;• Збагачення учнів, молоді села знаннями про рідний край; • Формування громадянських понять і навичок , патріотизму в

учнів;• Залучення учнів до творчої діяльності засобами краєзнавства;• Розкриття нерозривного зв’язку, єдності історії кожного села,

міста з історією та життям нашої Батьківщини;• Встановлення причетності кожної родини, громадянина до

історичних та суспільних подій у державі;• Виведення учнів за рамки уроку, межі школи в світ реального

оточення, розширення кругозору, розвиток кмітливості; • Розкриття діалектичного взаємозв’язку загальноісторичного та

місцевого матеріалу.

Содержание экскурсии: У сучасному українському суспільстві головною

проблемою є не економіка, не політика, і навіть не соціальна напруженість, а дефіцит національної ідеї. Тієї, яка запалює серця всієї нації, примушуючи людей творити дива. Заради якої люди готові на самопожертвування, без якої неможливо становлення сучасної, по суті незалежної, гідної свого народу, України.

Краєзнавча робота має величезне значення для формування цієї ідеї, саме вона дозволяє запалити інтерес, виховує повагу і гордість за свою історію, свій народ. Краєзнавча робота передбачає роботу з різними джерелами інформації. Писемні джерела зосереджені в шкільній та сільській бібліотеках. На стендах музейних кімнат представлено матеріали, які допомагають вивчати рідний край. Експонати музею, зібрані учнями, дають уяву про історію рідного села.

Маршрут екскурсії:

Друг, у музейных постой экспонатов,Таинства, скрытые в них, непросты -

Мы к нашим предкам, жившим когда-то,Через века пролагаем мосты.

Кабінет-музей історії

У кабінеті-музеї історії зібрані експонати за десятиріччя пошукової роботи місцевих краєзнавців. Вони допомагають у проведенні уроків історії та позакласних заходів з краєзнавства. Експонати музею знайомлять учнів з соціально-економічними та культурними досягненнями села; виховують почуття патріотизму та національної свідомості.

Музей плідно співпрацює з Тельманівським районним та Донецьким обласним краєзнавчими музеями.

Заселення території нинішнього села Старогнатівка, як і всього Північного Приазов’я, почалося ще в епоху палеоліту. Про це свідчать знахідки кам’яної сокири , а також знаряддя праці з кременя. В околицях села стоять кургани епохи меді-бронзи, де знайдено мідний наконечник стріли. Про перебування скіфів на території нашого села свідчать чисельні кургани, а також знайдений кінжал-акінак.

До наших степових просторів кочівників приваблювали багаті пасовища, повноводні струмки та невеликі річки. Доказом перебування кочівників у наших місцях є половецькі «кам’яні баби».

Після успішного закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 років до Росії відійшли російсько-українські землі між Дніпром та Південним Бугом. Питання безпеки південних кордонів країни, вихід до Чорного та Азовського морів, загострили й питання заселення великих пустинних степів півдня – Дикого поля. «Заселення краю Новоросії – ось тепер головна задача. Не стільки страшні турки, скільки страшна дикість та пустеля міст» /за словами істориків тих часів/. Навесні 1778 року російський уряд видав указ про переселення на територію південноросійських губерній християнського населення Криму - греків, грузинів, валахів (молдован) та вірменів. Ініціатором та керівником переселення греків був митрополит Ігнатій, людина, якою володіла ідея «врятувати греків» як націю.

Село було засновано у 1780 році у верхів’ї Дубової балки переселеними з Криму греками, грузинами та валахами. Село було названо Ігнатівкою на честь митрополита Ігнатія Гозадіно, хоча в документах зустрічалась інша назва – Георгіївка. Греки з навколишніх сіл цей населений пункт охрестили «Гюрджі» (з татарського – Грузія). «Старою» Ігнатівку було названо після того, як у 1885 році валахи відокремилися та заснували село Новогнатівку. У 1912 році було засновано село Малогнатівка. Село було розраховано на 144 подвір'я, в яких мали поселитися 312 чоловіків та 228 жінок. Вже була побудована церква з дикого каміння, одна хата з дикого каміння, 10 «дерев’яних мазаних» домів , 113 були ще не заселені.

Головним заняттям мешканців села було тваринництво, яке приносило основний прибуток. В обробці землі мав перевагу перелог. Праця землеробів була важкою. Їм доводилося освоювати необжиті безкрайні степи, орати цілину дерев’яною сохою або у кращому випадку, дерев’яним плугом з залізним лемехом. Молотьба багато десятиріч проводилась конями, і лише багато часу потому з’явилися кам’яні катки. Зерно мололи ручними млинами – кам’яними зернотерками.

В типовій хаті «середнього» грека міцні двері, затулені залізною засовкою, вели до коридору, в якому біля стіни, відділяючої його від помешкання, була влаштована домівка для приготування їжі з відкритою димовою трубою, спільною і для печі. Обов’язково була присутня софа з «ястухами» - довгими вузькими подушками для сидіння.

На стінах розміщувалися полиці з посудом та кухонним начинням .

У господарстві греків широко використовувалось каміння – як дике, так і оброблене. З твердого та міцного граніту виготовлялись катки – під одного чи пару коней. Круглі – для трамбування площі під молотьбу /току/, ребристі – для обмолоту зернових. З більш м’якого каменю вирубувались корита для водопою овець, коней та крупної рогатої худоби, коритця для птахів та ін..

В 1882 році в селі Старогнатівка вже проживало 1255 чоловік. До кінця століття в селі працювало 9 заводів з виготовлення цегли й черепиці, 5 вітряних млинів , 5 ковалень, де працювали 5 ковалів, які з природного заліза виготовляли необхідні знаряддя праці: лемехи, коси, вила, колеса, клейма, ножі, мотиги.

У селі обробляли шкіру, з якої шили шуби та шапки, взуття – «чарухи» /постоли/. На кустарних станках жінки ткали ряднину, шерстяну тканину, кольорові рядна; з шерсті з великою майстерністю в’язали різні вироби. Тривалий час в одязі греків було доволі багато елементів турецької та татарської культури.

Наступні експозиції знайомлять відвідувачів з непростим періодом революції та громадянської війни. В ці роки з числа жителів села був створений загін , який очолював М.Т.Давидов. Всього в ньому налічувалось 1500 піхотинців та 300 кавалеристів.

У період Великої вітчизняної війни на території нашого села діяла підпільна група. До її складу входили І.Л.Верміяш, В.В.Рубек, В.Г.Душка, П.К.Манха, С.Є.Тохтамиш, В.Л.Хаджинов, Д.П.Канча, учитель Л.Г.Нефедовська, С.В.Станкевич, Д.К.Манха.

В боях за визволення села загинули 53 воїна і 60 місцевих жителів. Всі вони поховані у братській могилі в центрі села, де на їхню честь споруджено пам’ятник поряд з пам’ятником односельцям, загинувшим у боротьбі за Радянську владу на фронтах громадянської війни. (Фото з архіву).

170 жителів загинули на фронті, в честь їх подвигу жителі села встановили величний обеліск, у підніжжя якого на плитах увічнені імена односельців, які не повернулися з поля бою. Проти фашистів боролися 354 старогнаівця, 79 з них нагороджені бойовими орденами та медалями.

В 1954 році з бувших п’яти колгоспів було створено артіль ім..Калініна

60-80 роки можна було з впевненістю назвати «золотим періодом». Це були роки найвищого злету Старогнатівки в усіх сферах життя. Економіка, культура, спорт – будь-де старогнатівці були першими. Починається грандіозне будівництво житлових будинків, клубу, контори, аптеки, дитячого садка. У цей період будується молочнотоварний комплекс (1978-1979 р.р.) на 1600 голів молочного стада. Усього в господарстві було 4,5 тис. великої рогатої худоби, 24 тис. овець, 3 тис. свиней, 38 тис. птахів, 170 бджолиних сімей. Був побудований інженерно-технічний комплекс, де обслуговувалися десятки комбайнів, автомобілів та ін.. техніки. Усі ці досягнення знаходять своє відображення у фотоархіві кабінету-музею історії.

Старогнатівці досягали відмінних результатів у праці. За найвищі показники 12 працівників нагороджено орденами Леніна, десятки - іншими орденами і медалями. Найкращі прийняли участь у ВВДНГ та були нагороджені перехідним червоним прапором, цінними нагородами.

Старогнатівці пишаються своїми землякам, які прославили рідне село у різних сферах життя. Заслуженими тренерами СРСР та України стали В.Рибалко і В.Борота, легендарними спортсменами – Олімпійський чемпіон І.Мате, чемпіон СРСР О.Атаманов, чемпіон Європи В.Беро, чемпіон СРСР З.Чочарай. Відомими спеціалістами у сфері охорони здоров’я стали С.Мартиненко (Балабан), І.Іващенко, О.Орда, Ю.Бєшевлі, О.Борота, музикантом та збирачем фольклору - Н.Беретелі, військовими генерал-майор І.Налбатов, полковник А.Капацина та ін..

Незважаючи на соціально-економічні проблеми останніх десятиріч, старогнатівці з впевненістю дивляться у майбутнє. Доказом цієї впевненості є чудові рекреаційні ресурси села, такі, як Ташли-оба, дубові гаї , пам’ятники культури, водоймища, скелі, кургани, живописні краєвиди. Усе це відображено у фотоархіві кабінету-музею історії.

Кімната українського побуту

Любі друзі! Запрошуємо всіх у цікаву та корисну подорож

сторінками минулого українського народу. Експозиції нашої “Світлиці” допоможуть вам на цьому надзвичайному шляху.

На вас чекає знайомство з традиціями, побутом та культурою українців.

Ви дізнаєтесь про звичаї нашого народу:– національні страви;- українські предмети побуту;- українську кухню; - убранство української хати;- обереги;- побачите на власні очі одяг, який носили на свята та

повсякденно наші пращури.

Музейну кімнату народного побуту створено у 2003 року.

Експозиції:“Український рушник”“Українська сорочка”“Українська піч”“Український посуд”“Тарас Шевченко в

нашій оселі” тощо. В експозиціях

музею понад 100 експонатів.

Найважливішою в хаті є українська піч „Без столу, печі й діжі немає тепла і їжі”, - говорять в прислів’ї.

Головним призначенням печі було випікання хліба. Господиня, добре натопивши піч, дерев’яною кочергою розгрібали жар. Потім клала на дерев’яну лопату капустяний листок, змащений олією або обсипаний борошном, і обережно саджала хлібину на гарячий черінь. Готові паляниці господиня складала на стіл, прикривала рушником. Цієї години в хаті мали бути мир і злагода - інакше хліб не вдасться.

Близько до печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу, глечики для молока, макітра для перетирання маку. Посуд раніш купували на ярмарку. Вибираючи горщики й макітри, стукали горщик об горщик , і прислуховувались до дзвону. Твердий чистий передзвін підказує, що горщик послужить багато років, бо недарма кажуть: ”Тріснутий горщик не дзвенить”.

Збоку від печі знаходилася пічна діжа для вимішування тіста. Біля печі – лопата для саджання хліба на гарячу черінь. У нижній частині печі містилося підпіччя, куди клали рогачі, кочергу, віник. Закривали піч заслінкою.

Домашній посуд зберігався у миснику.

Був в оселі обов’язково народний кут, де розміщували ікони, прикрашені вишиваними рушниками (божниками, обтикані цілющим зіллям та квіточками).

Уздовж чільної чи причілкової стін наглухо встановлювали лави, які на свята прикрашали саморобними ряднами або килимами (ліжниками).

Коли народжувалася дитина, то до сволока підвішували колиску.

Ще в кожній оселі обов’язково стояв ткацький верстак або прялка.

В музейній кімнаті “Світлиця” зібрана вся історія української вишивки: рушники, сорочки-вишиванки та предмети побуту.

Важко уявити українську оселю без рушника. Він служив оберегом в хаті і висів над вікнами та дверима. Знаки сонця, вишиті на рушниках, мали оберігати від злих духів, хвороб, нещасть. Експозиція вишитих рушників музейної кімнати налічує більше десятка. Тут є сучасні вишиті рушники, є старовинні, з бабусиної скрині. Рушники для рук – утирачі, рушники для посуду – стирки.

З вишиваними рушниками зустрічають гостей, перев’язують сватів (такий рушник називається плечовий). Є весільний рушник, на який під час шлюбу стають молоді. Рушники, якими прикрашають стіни, ікони називаються покутними.

Дуже цікава історія створення рушника. Спочатку його ткали із грубого сірого полотна. Потім, як полотно стало тонким, на ньому з’явилось оздоблення у вигляді орнаментів – візерунків білого або червоного чи чорного кольору. Візерунки – то давні народні символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – дерево життя, людська фігурка – знак берегині, богині хатнього вогнища.

Українська сорочка вперше фіксується на зображеннях часів Давньої Русі. Вона була довгою( по кісточки), з лляного або конопляного полотна. Сорочка – символічний замінник людини. Міфологічні істоти, скажімо, русалки (померлі нехрещеними), не мають сорочок і дуже з цього жалкують. Іноді вони просять у дівчат „сорочечки” або хоча б полотна для неї. Символіка українських вишивок на сорочках надзвичайно багата. Восьмикутня зоря на пазушках чи рукавах – знак Великої Богині. Птахи – охоронці, посередники між білим світом і потойбіччям. Виноградна лоза оберігає рід. Буйне гілля з квітами на рукавах накликає дощ і врожай. Хвилясті візерунки на подолках символізують воду. Дубове листя на чоловічих сорочках подвоює силу.

Раніше можна було зайти в кожну хату і побачити портрет Тараса Шевченка на покуті, в рушникові.

А поряд на полиці обов’язково лежав “Кобзар”.

А коло хліба на столі,На самотканній скатертиніЛежала книга – як святиня:Людські надії і жалі.То був „Кобзар”. Його не мігНіхто , не вмивши рук, узяти,Бо він – святий, казала мати,Він смерть народу переміг!Його, мов хліба, в чорний часПросили в позички сусіди,Зціляючи серця завсігдиТим словом, що прорік Тарас.

Шевченко – це наша душа, наша мудрість, це наша сила.

Нехай же в кожній хаті лежить „Кобзар” на місці чільному, щоб слово Тарасове світило старому й малому, щоб слово його не забуте і нині вічно ходило по Україні.

Музей історії школи Музей історії нашої школи було відкрито напередодні 100-річчя

26 листопада 2005 року. Розділи музею наочно демонструють найважливіші етапи життя, як школи, так і країни в цілому.

За допомогою документів і матеріалів засновники музею зафіксували найбільш значні періоди історії нашої школи. Починаючи знайомитися з експозицією, ви маєте можливість побачити нашу школу такою, якою вона була в перші роки відкриття.

Про перших керівників школи та вчителів розповідають наступні експонати.

Даний стенд знайомить відвідувачів із “золотим фондом” школи – учнями, які були відзначені золотою або срібною медалями..

Випускники нашої школи зробили значний внесок у розвиток різних галузей соціально-економічного та культурного життя нашої країни. Про це свідчать наступні експозиції.

Незаперечним є внесок наших випускників у спортивне життя країни. Олімпійський чемпіон, призери міжнародних та європейських змагань, переможці міжнародних турнірів представлені в матеріалах, з якими знайомить нас ця експозиція.

Сьогоднішні учні зберігають і примножують славетні традиції випускників минулих років. Діти приймають активну участь у різних заходах, олімпіадах, конкурсах, змаганнях, в яких неодноразово займали призові місця.

Не можна відмовитися від минулого, а тим більш неможливо його змінити. Період 60-80 років відзначений надзвичайною активністю піонерської та комсомольської організацій. Дані експозиції більш детально розповідають про їх діяльність.

У нашому минулому було багато цікавого та незабутнього. Творча група вчителів та учнів продовжує поповнювати фонди музейних кімнат.

Інформаційні джерела:

1.Матеріали шкільного архіву.2.Архівні матеріали кабінету-музею та

шкільного музею.3.Спогади мешканців села.4.Матеріали науково-дослідницьких

робіт членів краєзнавчого гуртка.

Друзі, запрошуємо

до нових цікавих

подорожей!