НАРИСИ З ІСТОРІЇЖІНОЧОГО РУХУ СТРИЙЩИНИ

Стрийська міськрайонна організація„Союз Українок”

Зеновія Ханас

СтрийДП „Видавничий дім “Укрпол”

2007

ББК Ф74 (4Ук-4Льві)УДК 396 (477.83) (091)Х19

Ханас З.Б. Нариси з історії жіночого руху Стрийщини. – Стрий: „Видав-ничий дім „Укрпол”, 2007. – 359 с.

Дослідження З.Ханас „Нариси з історії жіночого руху Стрийщини” про-ведене на основі осмислення великої кількості архівних джерел, періодики та літератури. Більшість історичних фактів, наведених тут, вперше впроваджується в наукове використання. Автор прослідковує основні ета-пи історії зародження і розвитку українського жіночого руху на Західній Україні, аналізуючи діяльність осередків жіночої організації Стрийщини. У книзі охоплено період кінця ХІХ – початку ХХІ століття.

Характеризуючи становлення і розвиток „Союзу Українок”, автор зупи-няється на особистих долях лідерів цього руху на Стрийщині. Широко ви-світлена діяльність мережі сільських осередків, опубліковані унікальні світ-лини, списки членів організації.

Книга розрахована на широке коло читачів, науковців, краєзнавців, викладачів вищих та загальноосвітніх учбових закладів.

Рецензенти:

доктор історичних наук, професор, завідувач ка-федри історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

кандидат історичних наук, завідувач відділу рукописів ЛНБ імені Василя Стефаника НАН України.

ISBN 966-8955-02-1 © З.Б.Ханас, 2007

Степан Качараба -

Марина Гримич -

Мирослава Дядюк -

3

Присвячуєтьсяпосестрам-союзянкам

„Будемо громадянками в чотирьох стінах нашої хати, будемо матерями в суспільному житті – ось наше розуміння материнства і ось… наша жіноча політична програма.”

Мілена Рудницька.(з промови на Всеукраїнському Жіночому Конгресі

1934 р. в Станіславові).

„Тільки той народ здужає оснувати тривале й по-вне національне життя, що в нього жінки перейняті свідомістю й ідеалами цього життя”.

І. Франко

4

Вступ

Осмислення історії жіночого руху Стрийщини дає підстави високо оцінити благородні починання української жінки, яка, всупереч безконечним трудно-щам і незгодам, зуміла зберегти національне коріння. Через плекання ідеї родини вона подолала стереоти-пи та обмеження і стала на шлях боротьби за незалеж-ну цивілізовану державу. Це дослідження є прагненням віддати шану тим жінкам, які присвятили все своє життя великій справі плекання нації.Автор пропонує читачам прослідкувати основні етапи

історії зародження і розвитку українського жіночого руху на Західних землях України на основі аналізу діяльності осередків жіночої організації, яка діяла і діє на теренах Стрийщини. Добрий почин до розростання жіночого руху в краю зробила письменниця Наталія Кобринська, яка зініціювала у 1891 році в Стрию перше жіноче віче. Ця подія є символічною для жіноцтва Стрийщини і до сьогоднішніх днів.У процесі написання цієї книги довелось ознайомитись

з великим обсягом літератури, архівних джерел та преси, що дало змогу зібрати і систематизувати значний фактич-ний матеріал, який ще не був аналізований у краєзнавчих працях. Великою допомогою в дослідженні стала книга Марти Богачевської „Дума України – жіночого роду”, де авторка узагальнює основні етапи українського жіночо-го руху, подає мотиви тих чи інших починань. Добрим вказівником для усвідомлення головних етапів розвитку „Союзу Українок” є збірник статей, листів та документів провідниці жіночого руху Мілени Рудницької. Зрозуміти

5

визначальні процеси росту сучасного „Союзу Українок” дає можливість збірник праць першої голови відрод-женої в Україні організації Атени Пашко під заголовком „З поглядом у майбутнє”. Відчутною підмогою у роботі виявились книжка Уляни Головчанської „Союз Українок Галичини” , збірник „Шляхетнісь ідеї – енергія праці”, що аналізує сучасну діяльність осередків організації Львівщини, та добірка матеріалів І-ої міжнародної нау-ково-теоретичної конференції „Український жіночий рух на зламі тисячоліть”.Багато промовистих фактів подає краєзнавча література.

Тут слід відзначити мемуари Євгена Олесницького та Осипи Бобикевич, замальовки та есе Івана Боднарука, розвідку про Ольгу Бачинську, написану Андрієм Качо-ром.Історії жіночого руху Стрийщини присвячене дослід-

ження Ірини Пеленської „Наше організоване жіноцтво”, опубліковане в історично-мемуарному збірнику „Стрий-щина”, а також спогади уродженців краю Олени Залізняк, Євгенії Цісик . У питаннях зародження жіночого руху до-помагають зорієнтуватися листи Наталії Кобринської та літературознавчі праці Івана Франка. Сучасні кроки стрийського жіноцтва аналізує краєзнав-

ча література, видана в час відродження. Тут слід згадати збірник досліджень з історії культури та національно-визвольного руху „Хвилі Стрия”, хроніку боротьби за відродження держави „Стрийщина: шлях до волі” Ми-хайла Мандрика.Джерельну базу пропонованого дослідження склада-

ють матеріали Центрального державного історичного архіву України у Львові, зокрема фонд про діяльність Стрийської філії „Союзу Українок” (звіти, протоколи, списки членів товариства) за 1920-1939 роки. Ці доку-

6

менти пролили світло на причини конфлікту 1938 року між молодим і старшим поколіннями стриянок. Великий фактичний матеріал віднайдено у пресі 1925 -1939 років („Жіноча доля”, „Жіноча воля”, „Жінка”, „Нова хата”), а також у періодиці сьогодення (газетах „Гомін волі”, „Рідне поле”, „Українка”, „Посестра”, журналі „Наше життя”). Аналіз фактів, опублікованих тут, відтворює хронологію подій жіночого руху на Стрийщині. Цікавими для вив-чення стали матеріали фондів Стрийського краєзнавчого музею „Верховина”.Вивчення вищезазначеної літератури і джерел дало

можливість з’ясувати багато недосліджених моментів в історії жіночого руху краю. Вперше у краєзнавчій літера-турі подається широке дослідження виникнення і діяль-ності місцевої жіночої організації, окреслюються етапи її розвитку. На основі джерел вдалося точно встанови-ти дату створення „Товариства руських жінок” у Стрию. Аналіз цих подій та проблем ведеться на тлі загально-культурних процесів, які відбувалися в Західній Україні в кінці ХІХ – початку ХХІ століть.Монографія належить до науково–популярних видань.

Її актуальність полягає в тому, що тут подається цілісна картина діянь української жінки, а минуле розглядається не просто як спадщина, а як особливий досвід, який пе-редався сучасному поколінню.Автор висловлює щиру подяку почесній голові Стрий-

ської міськрайонної організації „Союз Українок” Любові Камінській за натхнення і заохочення до праці. Вдячна усім посестрам-союзянкам за надання цікавої інформації та спогадів, а також родині за моральну підтримку та розуміння.

7

За покликом Кобринської

В історії рідного народу, віками пов’язаного путами неволі, трапляються доленосні моменти, коли нація гур-тується до боротьби, а людський дух найбільше прагне незалежності й рівноправності. Саме тоді вкрай була не-обхідна сила, яка б подужала щоденну копітку працю, ок-реслену двома словами: „плекати народ”. Особливо гостро потребу в цьому Галичина відчула наприкінці ХІХ століт-тя. Вона чекала на покоління відчайдушних борців, що прокладатимуть нові шляхи до здобуття свободи.

Така сила з’явилася на наших теренах в особі могут-ньої динамічної організації „Союз Українок”. Впродовж віків край терпів наругу, одні зайди змінювали інших. Але народ не зламав свого гарту, духу і віри. Це сталось завдя-ки жінці, яка виховала в ньому ці прикмети, згуртувала і навчила мужності. Свідомість української жінки зростала на ґрунті древньої культури народних традицій, основою яких була пошана в родині, освіченість, залучення до де-ржавницьких справ, партнерство з чоловіком. Тому органі-зація, що об’єднала прогресивних галичанок, йшла шля-хом постійної боротьби за незалежність.

Жіночий рух в Галичині ще тільки-но зароджувався, а великий мислитель Іван Франко вже зробив свої виснов-ки. Це він, спостерігаючи за першими кроками цього руху, порівняв їх з жаром домашнього вогнища, яке горить рів-ним і тривалим полум’ям. Його плекають „розумні і осві-чені матері, сестри і жінки, що думають, можуть випрова-дити й виховати розумне й освічене покоління”1.

У похмурі часи Австро-Угорського панування галиць-ка жінка знайшла в собі сили зберегти порив до волі, по-чуття людської гідності, відповідальності за народ, за ро-дину, за виховання дітей. Представниці всіх соціальних верств нашого жіноцтва змагалися за свої права. Темні, забиті, позбавлені елементарних людських і громадянсь-

8

ких прав, робітниці і селянки відчували постійне прини-ження. Не краща доля була і в жінки-інтелігентки, коло інтересів якої обмежувалось сумнозвісним „три К” (кірхе, кіндер унд кюхе, що означало церква, діти й кухня). Вони розуміли необхідність творення самостійного жіночого то-вариства, яке б згуртувало їх для боротьби за те, щоб стати повноцінними будівниками свого суспільства. Так виник-ли перші осередки жіночого руху. Це сталося в останніх десятиліттях XIX століття, в час, коли пожвавлювало-ся громадське життя народу, а до політики потягнулися навіть ті, що досі стояли осторонь суспільної діяльності. Дуже швидко цей рух перетворився у масове явище, жи-вим полум’ям розгоряючись по всій Галичині.

Стрийщина стала благодатним краєм, де міцно вкоре-нилися молоді пагони жіночого руху. У кінці XIX століття тут набирало розмаху політичне і культурне життя. Стрем-лінням йти вперед, до прогресу, була охоплена вся ук-раїнська громадськість. Прагнуло до поступу й жіноцтво. В Енциклопедії українознавства зазначалося, що „Стрий був одним з перших осередків українських жінок”2. А ста-лося це завдяки письменниці Наталії Кобринській, з ім’ям якої тісно пов’язана історія створення і діяльності жіночої організації на Стрийщині.

Вплив Кобринської на розвиток громадянської актив-ності жінок був відчутний не лише у нашому краю, а й по цілій Західній Україні. Мілена Рудницька справедливо вважала її засновницею, а ще точніше – „духовою матір’ю українського жіночого руху”.3

Письменниця однією з перших зрозуміла просту істи-ну, що потенціал жінки, як і потенціал чоловіка, може пов-ністю розвинутися тільки в громаді. Кобринська довела, що жіноцтву, яке досі стояло осторонь суспільних подій, необхідно включитися в життя громади, бо без його участі всі зміни в суспільстві будуть короткочасними і мало-ефективними. А потреба в таких змінах була очевидною. Кобринська вивчала проблеми народу, тяжко вболівала за його митарство і злидні. Одну зі своїх статей вона розпо-

9

чинає словами:„Смутна історія нашого народу й смутна доля його жіноцтва”.4

Такі роздуми привели її до твердого переконання, що свідомі жінки повинні боротися за власне визволення са-мостійно. Наталія Кобринська сміливо вказала шлях, яким слід було іти. Вона закликала посестер творити своє гро-мадське життя і єднатися в жіночі організації. Лише в гурті можна побороти труднощі і змінити становище жінки.

З цією метою Кобринська береться за створення това-риства, яке б прилучило жінку до суспільної праці і виве-ло її на шляхи боротьби за свою свободу. „Серед того роз-пучного хаосу, - говорила вона, - блиснув промінь світла, що вивів мене на стежку, по якій, здається, буду вже іти до кінця мого життя”.5 Ідею письменниці підтримало сві-доме жіноцтво Галичини , яке після ретельної підготовчої праці зібралося на установчі збори „Товариства руських женщин”. Вони відбулися 8 грудня1884 року в Станісла-вові. У цей день зала Касина „Руська бесіда” стала свідком революційної події – жінки вперше прилюдно виступили за створення своєї власної організації. Збори відкрила На-талія Кобринська, яка в присутності 96-ти осіб промовила: „Могутні сили, що дрімали століттями, тепер прокидають-ся, а нові течії прошибають світ духа і матерії”.6 У статуті товариства зазначалося, що основним його завданням є поширення освіти серед жінок шляхом відкриття для них доступу до гімназій та університетів. Вказувалося також, що вплив на розвій жіночого духу здійснюватиметься че-рез літературу, яка висвітлює різні сторони життя, його потреби і недоліки.

Діяльністю новоствореного товариства дуже заціка-вився Іван Франко, який, глибоко розуміючи значимість даної події, ще напередодні зборів написав з цього приво-ду статтю до газети „Діло”. Особисто був присутній на ус-тановчих зборах, а згодом подав детальний звіт до „Діла” під назвою „Перші загальні збори руського жіночого това-риства в Станіславі”. Головою на зборах одноголосно об-рано Наталію Кобринську. Розгортаючи свою діяльність,

10

вона зіткнулася з багатьма проблемами і непорозуміння-ми, які призвели у 1886 році до її виходу з товариства. Але праця письменниці не пройшла намарне – у наступному році вона видала у Львові жіночий літературний альманах під назвою „Перший вінок”, який складався з творів пись-менниць Західної і Східної України. Вихід Кобринської з товариства не погасив вогнище жіночого руху. Навпаки, у 1890-х роках її праця дала перші плоди.

„Товариство руських женщин” було початком для за-снування нових жіночих організацій, з яких згодом постав могутній і дієвий „Союз Українок”. Галичанки поступово формували сітку нових товариств по всьому краю. У 1893 році Ґерміна Шухевич засновує „Клуб русинок” у Львові. У 1894 році створюється „Жіночий кружок” у Коломиї; у 1896 році – „Жіночий кружок” у Тернополі; у 1897 році – „Жіноче товариство” у Городенці; у 1901 році – „Жіно-ча читальня” у Долині, „Кружок українських дівчат” при Львівському університеті; у 1903 році – „Товариство русь-ких женщин” у Стрию, жіночі товариства у Бережанах, Ро-гатині; у 1906 році – „Жіночий труд” у Перемишлі.

Цей перелік свідчить про те, що український жіночий рух, який мав виразно патріотичне, національне спряму-вання, охопив певні верстви жіноцтва і поширився по всій Західній Україні. Треба зауважити, що Стрий також зна-читься серед перших галицьких осередків. Очевидно, ідеї фемінізму, емансипації та свободи потрапили на благодат-ну ниву завжди революційної Стрийщини.

Примітки: 1. Франко І. Перед збором руського жіночого товариства в Станіславові// Діло. – 1884.

– 29 грудня. – С.1.2. Стрий // Енциклопедія українознавства: Словникова частина. – Т.8. – Львів, 2000.

– С. 3072. 3. Рудницька М. Двадцятип’ятиліття світової війни// Мілена Рудницька. Статті. Лис-

ти. Документи. – Львів, 1998. – С. 334.4. Кобринська Н. Руське жіноцтво в Галичині в наших часах// Наталія Кобринська.

Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1980. – С.301.5. Кобринська Н. Автобіографія// Вказане видання.– С.318.6. Даниш М. Наша позиція в громаді// Наше життя. – Нью-Йорк, 1975. – Ч.5. – С.2.

11

Перші паростки

Аналізуючи питання історії жіночого руху на Стрий-щині, перенесімся думками у вісімдесяті-дев’яності роки XIX століття і уявімо собі ситуацію, за якої формувалася і міцніла жіноча громада краю. Які ж передумови дали поштовх цьому могутньому поступу, що ж вплинуло на приспану недолею і ущемленнями стриянку і пробудило її до праці та боротьби? Відповідь слід шукати на сторін-ках минувшини Стрийщини.

Затишне повітове місто на березі Стрия. У кінці XIX століття воно цікавило політиків і громадських діячів, че-кало прогресивних лідерів і великих змін. Оживити плин його буднів належало Євгену Олесницькому- адвокату, відомому сподвижнику політичного і культурного руху Галичини. Відкривши у серпні 1891року в Стрию свою адвокатську канцелярію, він мав можливість обсервувати діяльність стрийської громади, об’єктивно оцінити її здо-бутки і прорахунки. Власні міркування про це Олесниць-кий виклав у спогадах „Сторінки з мого життя”, до яких варто звернутися, досліджуючи жіночий рух на Стрий-щині і чинники, що впливали на формування життєвої позиції більшості свідомих стриянок.

Отже, за свідченням д-ра Олесницького, Стрий у ті роки знаходився у стадії інтенсивного розвитку. Після страшної пожежі у квітні 1886 року місто розбудовува-лося, з повітового переростало в окружне. До речі, на-лежало до ряду більших міст краю. Населення від часу пожежі зросло майже вдвоє. Змінився й характер міста. Цьому сприяла густа сітка комунікацій, що пов’язувала Стрий з різними частинами Австро-Угорщини. У самому Стрию переважало єврейське, польське і німецьке насе-лення; українці мешкали в передмістях: на Ланах, Шум-лявщині, Війтівстві. Стрийська округа вважалася одним з найчистіших і найсильніших українських повітів у

12

краю. Українці тут становили 70 відсотків. Олесницький щиро зізнається, що його „тягнуло до Стрия з огляду на гарне,привітливе місто і дуже симпатичну руську грома-ду”.1

Тут діяли українські політичні і культурологічні то-вариства „Підгірська рада”, „Руське касино”, „Міщансь-ка бесіда”. Ці організації доволі часто влаштовували віча, де обговорювалися важливі події, накреслювались шляхи розвитку стрийської громади. На вічах бував Іван Франко. Згодом, за активної участі Євгена Олесницько-го, у місті створено філію „Просвіти”, „Касу задаткову”, асекураційне товариство „Дністер”, „Краєвий союз гос-подарсько-молочарський”, побудовано Народний дім. На високий рівень піднеслося культурне життя міста: висту-пає хор „Боян”, аматорські театри.

Такою багатогранністю суспільного життя місто і округа завдячували перш за все священикам греко-като-лицької церкви, тісно пов’язаної з народом. Священики Стрийщини – це передусім громадські провідники, які користувалися великим авторитетом у своїх парафіян. Євген Олесницький зазначає: „Одно, що дуже замітне було в народі, це велика слухняність супроти священиків. Що священик сказав, це було святе в громаді”.2

Духовність жінки та її світогляд довгі роки формувала церква. Розвитку жіночого руху сприяли священики, що були пастирями не тільки духовними, але й національни-ми. Жінка-мати, охороняючи родинне вогнище, прагнула нести світло своєму народу. Вона поєднувала свої дії з церквою і християнською мораллю.

Великий вплив на жіночу громаду Стрийщини у кінці XIX століття мали греко-католицькі священики, які вмі-ло пов’язували релігію з просвітою народу, самі творили громадські організації. Духовенство краю брало участь у діяльності „Просвіти”, закладало читальні, організо-вувало братства тверезості, дбало про освіту в селах. На початку дев’яностих років вони першими розпочали бо-ротьбу за революційні зміни на Стрийщині. Це про них у

13

своїх спогадах напише такі слова перша голова „Союзу Українок” Стрия Осипа Бобикевич: „У мене вкорінилася певність, що священик зобов’язаний жити для народу і що той обов’язок має бути у нього на першому місці”.3 І дійсно, обов’язок жити для народу став невід’ємною час-тиною діяльності священиків Стрийщини: Остапа Ни-жанківського, Олекси Бобикевича, Юліана Федусевича, Богдара Кирчіва, Льва Горалевича, Андрія Пеленського та багатьох інших. Окрім своїх пастирських обов’язків, вони писали вірші, компонували музику, навчали дітей, врешті, збудували для стриян величну святиню – Народ-ний дім. Все це дуже позначилося на громаді, а разом з тим на патріотичних почуттях і політичній свідомості стрийського жіноцтва.

Звичайно, жінки також прагнули прилучитися до ак-тивного життя громади і різних просвітницьких заходів. Очевидно, були серед них такі, що активно співпрацюва-ли у цьому напрямі. Але, на превеликий жаль, краєзнавча література Стрийщини дуже мало пише про тих перших, ще не визнаних застиглою в догмах суспільністю. З цього приводу знаходимо небагато інформації у спогадах Євге-на Олесницького, Осипи Бобикевич, історичних розвід-ках Івана Боднарука. І все-таки, навіть ці скупі рядки да-ють підстави думати, що активних жінок на Стрийщині не бракувало. Вони не могли стояти осторонь загально-українського жіночого руху, бути байдужими до спод-вижницької праці Наталії Кобринської, Уляни Кравченко, Євгенії Ярошинської. Свідомі стриянки, без сумніву, з піднесенням сприйняли звістку про створення „Товарис-тва руських женщин” у Станіславові, і також прагнули долучитися до всіх напрямків роботи, накреслених ста-тутом товариства.

На той час було ще багато умовностей, що не доз-воляли жінкам у громадській роботі йти крок в крок з чоловіками. Виникали проблеми з приміщенням для зібрань. Для прикладу, до Касина на засідання зазвичай приходили одні чоловіки. Лише згодом Кобринська виро-

14

била для болехівських жінок право проводити зібрання в Касині два рази в тиждень, у ті дні, коли не приходили чоловіки.4

Але повернемося до історичних фактів, що характе-ризують стрийське жіноцтво. Крім Євгена Олесницького, детально описала добу кінця XIX століття нашого краю Осипа Бобикевич, дружина священика, письменника і громадського діяча Олекси Бобикевича. У своїх мемуарах вона з любов’ю і глибокою повагою розповідає про тих жінок, які були активні в суспільстві і корисні для грома-ди. Не маючи власної організації, галицькі сподвижниці ще у 60-70-х роках XIX століття бралися до просвітниць-кої і харитативної праці. Особливо це стосується їмостей, що по селах Стрийщини ділили незгоди і радощі зі свої-ми чоловіками-священиками, разом з ними несли світло знань і опіку простим сільським людям. Вони завжди турбувалися про громаду села, були добрими порадниця-ми, лікували, навчали. Прикладом є Осипа Тишинська-Нижанківська, мати авторки згаданих спогадів. Про неї О. Бобикевич залишила такі рядки: „Зате мама моя була ідеальної доброти жінкою. До неї вдавалися люди за вся-кими порадами. Лікувала, рятувала хворих, а як батько (о. Й. Нижанківський - З.Х.) був загострий, то мама все торувала дорогу і лагодила”5. Так допомагала парафія-нам свідома і вирозуміла їмость у Великих Дідушичах. Сподіваємося, що з такою ж турботою дбали про пара-фіян їмості Авдиковська з Добрян, Горалевич з Угерська, Шанковська з Дуліб та багато інших.

У священичих родинах зростала національно свідома молодь – розумні і талановиті дівчата, які згодом влилися у жіночий рух. Згадуючи свої молоді роки, Осипа Бобике-вич розповідає про те, як постійно займалася самоосвітою, прихиляла серце до всього українського. Разом з брата-ми Нижанківськими співала українських пісень, читала Шевченка, вишивала їм сорочки. І сільських дівчат учи-ла вишивати, ще й книжечки „Просвіти” їм роздавала. Товаришка Осипи Галя Бачинська (в майбутньому дру-

15

жина Остапа Нижанківського) завжди запрошувала на театральні вистави до Стрия, любила поетичне слово, сама декламувала „Тополю” Шевченка на пам’ятному вечорі у Львові. Сестри Осипи – Михайлина і Галина – також цікавилися всім українським, були свідомі того, що нація, до котрої вони належать, прагне росту і розквіту. У ті ж роки зародилася мрія служити на користь України і в Ольги Тишинської, тіточної сестри Осипи, яка, незва-жаючи на різні перепони, ще молодою дівчиною здобу-ла спеціальну освіту і стійко добивалася визнання її як фахівця.

На початку дев’яностих років, у зв’язку з національ-ним піднесенням, яке панувало у Стрию, перед жінками відкрилося багато можливостей брати участь у суспіль-ному житті. Адже, як вже згадувалося, у місті діяли чи-тальні, товариство „Просвіта”, побудований Народний дім, засноване співоче товариство „Боян”, крамниці, інші українські установи. За словами О. Бобикевичевої „стали в Стрию вже сильні підвалини життя української грома-ди”.6

Жінки сміливо і впевнено долучалися до праці. Вони є урядничками в страховому товаристві „Дністер” (Оси-па Бобикевич, Михайлина Нижанківська), у „Касі задат-ковій” (Ольга Тишинська). Це було великим досягненням стриянок, бо „тоді ще світ не мав довір’я до праці жінок. Навіть др. Олесницький волів мати за книговодця муж-чину”.7

Стриянки брали участь в організації аматорських вистав, дитячих імпрез, Свята Святого Миколая, в інших громадських акціях. Не обходився без жіночої участі хор „Стрийський Боян”, заснований у 1893 році. Тут співали: в сопранах Мазяківна, в альтах – Михайлина Нижанківсь-ка, Іванна Витковицька, Реваковичева. Осипа Бобикевич довгі роки була акомпаніатором хору.

Шанованих у місті жінок щораз більше залучали до різних урочистостей, які проводилися в місті. Так нап-риклад, 22 листопада 1896 року на посвячення прапо-

16

ра „Міщанської бесіди” разом з Наталією Кобринською були запрошені активні стриянки Іванна Витковицька та Олена Горалевич.

Відтворюючи у спогадах громадське життя міста, Осипа Бобикевич висловила багато думок про призначен-ня жінки-патріотки. На початку 90-х років у Стрию ще не було жіночого товариства. Але, покладаючись на висо-ку свідомість і національний дух, стриянки у повну силу сприяли розвиткові української справи. Жінки-українки, вважала авторка спогадів, повинні дорожити громадсь-кою працею своїх чоловіків. І вони це робили. Одною з таких була й сама Осипа. На жаль, їх було небагато. З великим болем душі говорила О. Бобикевич про сім’ї, де за жінок брали польок чи німкень, які зовсім не розуміли змісту сподвижницької праці своїх чоловіків, мало того, часто-густо ще й насміхалися з них. Тема мішаних сі-мей була болючою струною для Бобикевичевої. Про тих, що одружувалися з чужинками, вона писала: „Вистача-ло кількох скоропроминаючих поривів любовних, аби влізти в „чуже болото”, дати свої крила обтинати, пая-ців з себе поробити. Українським коштом здобуті знання, становище вони присвячували чужинкам, а дітей своїх, цвіт-надію, в чуже море кидали. От на таку зраду я довго дивилася. І далі дивлюся…”.8 У цих словах – тверда по-зиція української жінки-патріотки, свято переконаної, що її нація не має морального права на такого роду вчинки.

Тому саме українські сім’ї Стрия мали стати основою для розвитку національної боротьби, а також для створен-ня осередку жіночого руху. У 80-90-х роках XIX століття опорою Стрийщини були сім’ї Бобикевичів, Федусевичів, Вахнянинів, Левів, Сосновських, Туринів, Антоновичів. Жінки у цих родинах вміли добре провадити українське товариське життя, докладаючи власну цеглинку до роз-будови нації. Про них також згадує Євген Олесницький. Зокрема він веде мову про своїх добрих друзів – Феду-севичів і Вахнянинів, пише, що це були люди „великої доброти, а їх приязнь неоціненної вартости. Кого вони

17

любили і кому були прихильні, того окружали справдіш-ньою опікою…, були це люди не лише щирі, але й дуже розумні і практичні, повні зрілого життєвого досвіду”.9

У спогадах Олесницький згадує про доньку Романа Тишовницького, дружину директора школи у Верхньо-му Синьовидному Г. Іллюка: „Була це жінка незвичай-ної енергії і визначна патріотка. Вона вела довгі літа у Синевідську уряд громадського писаря і мала в громаді перший голос, за яким ішла все ціла громадська рада і начальник”.10

Ось такі патріотично настроєні громадянки Стрий-щини з піднесенням зустріли переродження українців з етнографічної маси в новітню націю. Вони не були спів-переживаючими споглядачами цього процесу, а, навпаки, старалися брати якнайактивнішу участь у всіх важливих подіях українського суспільно-політичного життя. Жерт-вували свою моральну і матеріальну допомогу всюди, де тільки треба було жіночих рук і серця, де жінка могла в тогочасних умовах протиснутися.

Примітки:1. Олесницький Є. Сторінки з мого життя: У 2-х тт. – Т.2. – Львів: Діло, 1935. – С. 212. Там само.3. Бобикевич О. Спогади з моїх років//В своїй хаті своя правда: Збірник. – Стрий: МП

„Опришки”, 1992. – С. 47.4. Кобринська Н. До Ольги Кобилянської//Наталія Кобринська. Вибрані твори. – К:

Дніпро, 1980. – С. 405. 5. Бобикевич О. Названа праця. – С. 43.6. Там само. – С. 47.7. Там само. – С. 50.8. Там само. – С. 48.9. Олесницький Є. Названа праця. – С. 28.10. Там само. – С. 33.

18

Віче у Стрию

Важливою подією, що готувала ґрунт для створен-ня жіночої організації у місті, було перше жіноче віче, проведене Наталією Кобринською 1 вересня 1891 року у Стрию. Про це згадує багато дослідників як жіночо-го руху, так і творчості Кобринської; зазначено про цей факт в Енциклопедії українознавства: „Кобринська Н. … 1891р. скликала в Стрию перше жіноче віче, на якому ви-сунула справу дитячих садків”, і в результаті чого „1893р. почала видавати другий альманах „Наша доля”.1

Цей форум тісно пов’язав історію Стрия з іменами Наталії Кобринської та її соратниць Євгенії Ярошинсь-кої, Уляни Кравченко, Ольги Кобилянської – тих жінок, які творили початки жіночого руху в Галичині і на Буко-вині. Не все вдавалося їм тоді, було багато розчарувань і прорахунків. Проти ідей Кобринської виступили не лише офіційна влада, галицькі політики, але й ті жінки, що від-кидали засади фемінізму. Преса розгорнула шалену кам-панію, критикуючи письменницю. Довелося виступити зі станіславського товариства, а „Перший вінок” видавати на власні кошти при матеріальній підтримці Олени Пчілки.

Незважаючи на такі прикрості, діяльність Кобринської не припинилася, а навпаки, розгорілася ще більше, за-палюючи жіночі серця, розворушуючи їхні уми. У праці „Жінка а свобода” Кобринська пише про галицьке жіноцтво: „Воно спізнало, що настала хвиля, коли і жінка може про себе заговорити”2. Галичанки у своєму поступі йшли в ногу з часом. Їх тривожили ті ж питання, що і європейських феміністок. Більше того, як підкреслює Ко-бринська, український жіночий рух на десять років випе-редив рух польських жінок в Галичині.

Не припиняючи боротьби, письменниця береться за вирішення конкретних питань: допомога жінкам-трудів-ницям, виховання дітей у захоронках. Це штовхає її на

19

подальші організаційні кроки, що завершилися прове-денням першого жіночого віча у Стрию та виданням аль-манаху „Наша доля”.

Розуміючи, що галицьким жінкам „замкнена доро-га до вищої науки”, Кобринська наголошує, що лише читанням книжок справа не вирішиться. Тут слід діяти відвертіше, на урядовому рівні. Коли стало відомо, що чеські жінки подали петицію до Державної ради у Відні про допуск жінок до університетів, письменниця відразу ж взялася за підготовку такої ж петиції від імені галиць-ких жінок. Про це вона пише в листах до Ольги Коби-лянської, маючи в її особі добру помічницю в організації жіночого руху в Галичині. Петиція готувалася у травні 1890 року. Її представив перед урядом український парла-ментарій о.Іван Озаркевич – батько Наталії Кобринської. Треба сказати, що українки були третіми з-поміж дев’яти народів Австро-Угорщини, які порушили цю проблему перед урядом. На жаль, дану петицію не взяли до ува-ги: за словами письменниці, вона „пішла до коша”. Тоді Кобринська робить наступний крок – організовує подан-ня нової петиції, з якою їде у 1891 році до Праги на з’їзд слов’янської молоді.

У процесі цієї боротьби Кобринська прийшла до вис-новку, що слід скликати жіноче віче, котре полегшило б справу збору підписів до нової петиції і дало б мож-ливість підняти інші проблеми жіноцтва. У такий спосіб вирішували свої наболілі питання німкені, то ж галичан-ки взяли з них приклад. До підготовки віча Кобринська залучає Ольгу Кобилянську, просить її написати текст петиції, знайти адреси німецького і румунського жіно-чих товариств. Вона також веде мову про віче в листах до Михайла Павлика, наводить контакти з Євгенією Яро-шинською.

Хід дій і мета були добре продумані. Залишилося тіль-ки вибрати місце проведення віча. Саме про це роздумує Кобринська у черговому листі до Ольги Кобилянської: „Я ще не знаю, де то зібрання скликати, у Львові тяжко

20

мені, в Станіславові не удасться. Мож би в Коломиї, але се треба уперед дослідити”3. До того ж Кобринська про-сить не розголошувати справи віча, бо вороги могли б їм все зіпсувати.

Місцем проведення віча Кобринська обирає Стрий. Виникає запитання: чому саме це, а не інше місто Підгір’я? Очевидно, тут діяло кілька чинників. Найважливіший з них полягав у тому, що в місті, як уже зазначалось, актив-но працювала українська громада. За словами Є. Олесни-цького, Стрийщина була першою твердинею українства в Галичині. Це добре усвідомлювала Кобринська. Вона цікавилася всіма подіями, які відбувалися в Стрию, була широко обізнана з громадським життям міста. Слідкую-чи за літературно-видавничим поступом, письменниця у лютому 1887 року познайомилася зі щойно видрукуваним у Стрию альманахом „Ватра”. Вона часто приїздить сюди на різні політичні зібрання. Підтвердженням цього є лист до М. Павлика від 1888 року, де вона запитує, чи поба-читься з ним у Стрию на вічу.4 Знаємо також, що з 1882 року Кобринська постійно проживала біля своїх батьків у Болехові, який зовсім поруч від Стрия. До Стрия при-їздила ще й тому, що тут оселився з сім’єю її брат Євген Озаркевич, лікар і громадський діяч, котрий перебрав-ся сюди на запрошення о. Олекси Бобикевича. Зналася Кобринська з багатьма тутешніми священичими родина-ми. Можливо, Стрий для проведення віча рекомендував їй І.Франко, що також неодноразово бував у місті і добре орієнтувався в його суспільно-політичному житті.

Отже, сильна українська громада і свідоме стрийське жіноцтво спричинилися до того, що 1 вересня 1891 року у Стрию скликано перше жіноче віче. Ми не знаємо, в якому приміщенні чи в котрій частині міста воно відбува-лося, хто зі стриянок конкретно взяв участь у його роботі, але переконані, що його учасниці зібралися для того, щоб обговорити важливі питання про політичні права жінки, її економічну самостійність і роль у загальнодемократич-ному русі проти соціального гніту.

21

Віче прийняло кілька ухвал, серед яких – петиція про допущення жінок до навчання в університетах та про за-снування бодай одної жіночої гімназії, постанова про ор-ганізацію охоронок (дитячих садків) та спільних кухонь на селах під час жнив чи інших польових робіт. Вирішено також видавати жіночу газету і другий жіночий альманах як засіб для поширення освіти серед жінок.

У своєму дослідженні „Наше організоване жіноц-тво” Ірина Пеленська сповіщає про те, як відгукнулася українська громадськість на цю подію: „Привітали віче т-во „Січ” з Відня, Марія Вояковська, дружина проф. Михайла Грушевського та українки з Буковини заявою з численними підписами жінок, між ними Емілії Смаль-Стоцької і Ольги Кобилянської”.5 Поет Олександр Колес-са присвятив зібранню поему на феміністичну тематику. Уляна Кравченко напередодні віча видала збірку „На но-вий шлях” з програмним віршем.

У роботі стрийських зборів брала участь буковинсь-ка письменниця Євгенія Ярошинська. Вона приєдналася до підготовки віча в останній момент, але своєю працею надала велику допомогу організаторці. По завершенні віча Кобринська у листі до Ярошинської від 21 вересня 1891 року називає її „дійсно неоціненним набутком для справи жіночої”, шкодує, що швидше не познайомилася з Ярошинською, а то б справа просувалася набагато кра-ще.6 І справді, Є. Ярошинська, яка очолила референту-ру віча, продовжувала значну популяризаційну роботу з роз’яснення резолюції цих зборів серед жінок. Вона по-дає відозви віча до різних галицьких часописів („Діла”, „Галицької Русі”, „Правди”). Разом з Кобринською пише листи з інформацією про віче до провінційних рад та жі-ночих товариств, що створювались тоді по всій Галичині. У новозакладених читальнях „Просвіти” вони зачитують реферати про організацію охоронок і кухонь. Все це роби-ли помалу, але систематично, щоб дати час жінкам осмис-лити таку інформацію. Розмови на цю тему завжди викли-кали велике зацікавлення серед селянок і робітниць.

22

Втілення в життя постанов віча продовжувалось у наступні роки. З цього приводу знаходимо цікаву інфор-мацію в журналі „Зоря” за 1892 рік. Допис Кобринської висвітлював питання жіночого альманаху, який ухвалено видавати на вічу у Стрию. У відозві до русинок Галичини і Буковини мова велася про збір коштів на альманах шля-хом складок . На вічу було обрано комітет schneeballen, що складався з п’яти комітетових пань. Кожна з них му-сила обрати собі ще по п’ять жінок, відповідно наступні п’ять - ще по п’ять жінок і т.д. Всі вони мали обов’язок збирати кошти, навіть найменшу суму (бодай по кілька крейцерів ). Цей проект не діяв до липня 1892 року, бо на часі стояло питання випуску жіночої газети. На жаль, організувати випуск газети не вдалося. Тож Кобринсь-ка з властивою їй наполегливістю взялася за підготовку альманаху. Вона закликала „вічевих пань” відновити збір коштів і була переконана, що кожна жінка, „котрої вимоги духа виходять поза об’єм щоденних домашніх завдань”, не відмовиться взяти участь у справі виконання постанов Стрийського віча. Варто також навести ще кілька промо-вистих слів цієї відозви, що стосувалися усіх свідомих українців: „Справа жіноча з кождим днем набирає більше сили і значення у всіх майже краях Європи, то коли тота іскра і у нас затліла, не даймо їй загаснути, не убиваймо єї нашою байдужностю і часто нічим неоправданою не-хіттю”.7

Запланований альманах вийшов у світ у 1893 році і видрукуваний у Стрию в друкарні Міллера і сина під заголовком „Наша доля“ (жіноча бібліотека, видає На-талія Кобринська). Альманах був белетристично–публі-цистичний за змістом. Тут подавалися програмні статті про жіночий рух, про становище жінки і мету її боротьби. Серед інших статей вміщений статут товариства „Охо-ронка”. І.Франко, аналізуючи значення цього альманаху, вказує, що вміщення даного статуту є „кроком до вико-нання ухвал стрийського віча”.8 Подає Франко і слуш-не зауваження на рахунок якості друку і коректури, ба-

23

жаючи наступним числам альманаху „доброї друкарні і доброго, грамотного коректора”.9 Очевидно, стрийське видавництво не виправдало сподівань Н. Кобринської, тому наступні збірники 1895 і 1896 років вона видавала у Львові.

Високо оцінив значення Стрийського віча і жіночо-го руху, розпочатого Кобринською, Михайло Грушевсь-кий, який у розвідці про письменницю пише: „діяльність Кобринської не минула безслідно і безхосенно: вона за-гріла численні одиниці з-поміж жіноцтва до інтелігент-ної праці, до вищої освіти, до публічної письменницької діяльності й мала безперечно свій уділ в тім загальнім культурнім поступі, що починається в Галичині виразно з кінцем 80–х рр”.10

Віче сконфронтувало питання про роль жінки на межі ХІХ і ХХ століть, а також підкреслило велику потребу самостійного жіночого товариства саме в Стрию, де пов-ним ходом підготовлявся грунт для створення майбутньої організації. Сучасна дослідниця цього питання Т. Гайду-кевич зазначає, що „саме 1891 рік можна вважати роком початку жіночого руху на Стрийщинні”.11

Примітки:1. Кобринська Наталія //Енциклопедія українознавства : Словникова частина. – Т. З.

– Львів , 1994. – С. 1058.2. Кобринська Н. Жінка а свобода // Наталія Кобринська. Вибрані твори. – К. : Дніпро,

1980 – С. 3763. Кобринська Н. До Ольги Кобилянської // Вказане видання. – С . 405.4. Кобринська Н. До Михайла Павлика // Вказане видання . – С. 403. 5. Пеленська І. Наше організоване жіноцтво // Стрийщина. Історично- мемуарний

збірник: У 3–х тт. Т. 2. –Нью-Йорк, 1990. – С. 15.6. Кобринська Н. До Євгенії Ярошинської // Вказане видання . – С. 406.7. Жіночий Альманах // Зоря. – 1892. – Ч.14 – С. 279.8. Франко І. Жіноча бібліотека , видає Наталія Кобринська // Іван Франко . Зібрання

творів у п’ятдесяти томах. Т. 29. – К. : Наукова думка, 1981. – С. 202. 9. Там само. – С.204.10. Грушевський М. Наталія Кобринська // Літературно – науковий вісник . – 1900.

– С.4.11. Гайдукевич Т. З вогнем Прометея // Хвилі Стрия : Збірник . – Стрий : Щедрик,

1995. – С.77.

24

Гідний подиву початок

Віче Кобринської та її тісні зв’язки зі Стрийщиною спричинили виникнення жіночого товариства у Стрию. Є різні твердження щодо дати його заснування. Ірина Пеленська у дослідженні „Наше організоване жіноцтво” пише: „Першим жіночим товариством Стрийщини було „Товариство руських женщин”, засноване у Стрию, ма-буть, 1892 р.1 Ірина Домбчевська, яка очолювала товарис-тво у 1929-1931 роках, висловлювала думку, що воно ут-ворене у 1897 році. Ця інформація подана за її підписом у квестіонарі (обіжнику, який розсилався по всіх осередках „Союзу Українок”) від 14 листопада 1931 року.2 Але, на мою думку, найточнішими є дані з квестіонара, запов-неного у 1934 р. довголітньою головою стрийської філії “Союзу Українок” Марією Весоловською. На запитання квестіонару – „коли засноване товариство?” – вона дає чітку відповідь: „Дня 19 грудня 1903 р. основано в Стрию „Товариство руських женщин”.3 При цьому Весоловська посилається на книгу протоколів. Підтвердженням цієї істини є також рядки зі спогадів Осипи Бобикевич, пер-шої голови товариства: „Через кілька місяців по смерті мого чоловіка, як я поволі стала привикати до нового життя, до нових обов’язків, кілька наших робітниць, в першу чергу Витковицька, Тишинська, виробили право заснувати „Товариство українських жінок” і запланували вибрати мене головою”.4 Слід зауважити, що о. Олекса Бобикевич помер у грудні 1902 року. Отже, тих „кілька місяців по смерті…”, під час яких було вирішено багато організаційних питань і вироблено юридичне право на заснування товариства, свідчать саме про 1903 рік.

Не заперечую, що бажання створити товариство жі-нок у Стрию виникло одразу ж після віча; вірогідно та-кож, що були такі спроби у 1892-1897pоках. Але про це ні одним словом не говорить у своїх спогадах Осипа Бо-

25

бикевич, хоч життя тих років описала достеменно і сама брала в ньому активну участь. Не згадує про існування товариства у тих роках і Євген Олесницький. Отже, опи-раючись на ці факти, будемо вважати днем заснування стрийської філії „Союзу Українок” 19 грудня 1903 року.

Товариство жінок з’явилося у місті в той період, коли формувався рух модерної української громадськості. Ря-дове духовенство, народні вчителі, дрібна інтелігенція, міщанство і селянство об’єднувалися у громади, щоб змінити становище українців. Участь жінок у цьому про-цесі була необхідною, бо злиття загальноукраїнського прогресу з рухом жіноцтва надзвичайно підсилювало де-мократичний аспект громади, змінювало його політичне обличчя.

Боротьбу за право творити власну організацію у Стрию розпочали вчителька Іванна Витковицька, урядник-книговод Ольга Тишинська, вдова по священику Осипа Бобикевич, дружина професора гімназії Івана Вахнянина. Вони мали досвід роботи в українських установах та гро-мадських організаціях. Осипа Бобикевич зазначає: „Витко-вицька Іванна, вчителька, працювала вже разом з др. Олес-ницьким, Бобикевичем і іншими нашими робітниками. Так само і Ольга Тишинська-Бачинська. Обидві вони взяли в руки кермо”.5 Ці жінки прийшли до вдови Бобикевичевої з пропозицією очолити майбутнє товариство. Осипа, важко переживши смерть чоловіка, спочатку не наважувалась дати стверджуючу відповідь. Їй здавалось, що мала замало знань і досвіду. Але посестри не відступали від своєї пропозиції. На посту голови вони бачили тільки її – інтелігентну, над-звичайно порядну і авторитетну в стрийській громаді жінку. Особа Бобикевичевої насправді була найбільш відповідною для цієї мети. Євген Олесницький у своїх спогадах з теплом і повагою писав , що це була „жінка ідеальних прикмет та ідеальної вартості, що в їх виховання вложила всі свої сили і все своє життя”.6 Осипа зрозуміла, що громада саме її хотіла бачити на чолі свого товариства, тому погодилась і очолю-вала організацію майже десять років, до 1913 року.

26

У своїй діяльності Осипа постійно мала на кого опер-тися. Як вже згадувалось, в першу чергу це були І. Вит-ковицька та О. Тишинська. Іванну Витковицьку Стрий знав як молодого, але дуже авторитетного педагога. Вона викладала в народних школах Стрия. Учениці і колеги по роботі згадують, що це була мужня жінка дуже милої вда-чі. Завжди усміхнена, привітна, вона до всіх зверталася не інакше, як „мої дорогенькі”. Олена Залізняк, її учени-ця, пише, що у кінці дев’яностих років це була „ моло-да, енергійна, вимагаюча, але і справедлива вчителька та щира українська патріотка”.7 Любила своїх учениць, займалася ними не лише у школі, але й супроводжувала їх на Служби Божі, пояснювала, як молитися, як розуміти Слово Боже.

Іванна Витковицька належала до різних організацій Стрия: до „Стрийського Бояна”, „Українського касина” ; була однією з засновниць, а пізніше й головою „Взаємної помочі українських вчителів”. Під час першої світової війни займалася збором воєнних пам’яток для майбут-нього музею Стрийщини. Вона причетна до організації різних святочних імпрез, представлень до Свята Святого Миколая. На Миколаївському вечері вона перша почина-ла забаву з дітьми. Друзі любовно називали її Янця.

Ольга Тишинська, тіточна сестра Осипи Бобикевич, прибула до Стрия у 1898 році 23-річною дівчиною з фа-ховою освітою економіста. Мала єдину мету: служити українській громаді, працюючи за фахом. І досягла її: влаштувалася урядником до стрийської „Каси задатко-вої”. Згодом, у двадцятих роках, її оберуть до дирекції „Маслосоюзу”. А наразі, у 1903 році, вона твердо вирі-шила прилучитися до жіночого руху. Тому й була серед тих, хто переконував Осипу очолити новостворене това-риство, а потім довгі роки крок у крок ішла зі стрийсь-кими жінками одним шляхом громадського життя, була „залізним касиром” товариства, а також організатором інших громадських формацій – „Сирітського захисту” та „Товариства опіки над слугами і домашніми помічниця-

27

ми” – знаними і діяльними відгалуженнями і напрямками роботи жіночих товариств. Це вона взяла на себе тяжкий обов’язок щонеділі стояти під церквою зі скарбничкою і повторювати: „Прошу дати на сироти”. І летіли до скар-бнички монети, за які товариство одягало і годувало си-ріт.8

Згадуючи про організаторок „Товариства руських женщин” (так воно називалося у перші роки свого існу-вання), слід зауважити, що це були молоді жінки, спов-нені бажання принести користь суспільству. На той час Осипі Бобикевич виповнилось 34 роки, Ользі Тишинсь-кій – 28 років.

Беручись за вирішення організаційних питань, жін-ки виробили право на заснування товариства. Воно було зареєстроване в Намісництві міста. Організаторки також працювали над укладанням статуту. За цим документом „Товариство руських женщин” гуртувало українських жінок під гаслом національно-гуманітарно-релігійним. Опіка над церковними громадами, захоронками, убоги-ми, влаштування національних вистав, імпрез – ось пер-шочергові завдання, якими займалися члени товариства.

Осипа Бобикевич у спогадах наголошує, що в ста-туті „Товариства українських жінок” вказувалось на не-обхідність піклування про сиріт. Тому це завдання для жіноцтва стало одним з ключових. Для сиріт вирішили створити сирітський захисток. Винаймили приміщення, запросили до праці чотирьох монахинь. Дехто пожертву-вав для захистку меблі, образи. Як вже зазначалось, кош-ти на цю справу збирали біля церков.9

Про фінансове забезпечення дбала Ольга Тишинсь-ка (після одруження Бачинська). Під її керівництвом, як згадує В. Сінгалевич Тер-Карапетян, збирались пожертви громадянства, а „постійні щонедільні збірки під церква-ми в Стрию і на Ланах, перед тихою і співаною Службою Божою та імпрези, влаштовувані Сестрами і Управою, давали можливість вдержати „Захист”.10

В архіві Ольги Бачинської збереглися світлини з жит-

28

тя сирітського захистку. На одній з них, датованій 1908 роком, дитяча громада перед сценою у великому залі На-родного дому. Серед вихователів і опікунів – Ольга Ба-чинська, отець Микола Матковський, п’ять монахинь. На іншій світлині дитячий гурт захистку сфотографований біля своєї домівки. І знову поруч з дітьми Ольга Бачинсь-ка, її чоловік Ілярій Бачинський, о. Микола Матковський, інспектор народних шкіл Володимир Котович та інші. Ще одне фото увіковічнило управу цієї установи. Група стриянок, серед яких – Ольга Бачинська, сфотографована біля таблички „Український сирітський захист”.11

Для дітей-сиріт влаштовувались різні вистави, свята. Першу скрипку тут відігравала Іванна Витковицька. Вона підготувала дитячу оперу „Серед звірів”. Традиційними були Свята Святого Миколая. На таких заходах завжди був повний зал глядачів. А це давало можливість збира-ти додаткові кошти на утримання притулку. До участі у виставах І.Витковицька залучала учениць народних шкіл і учнів гімназії. Свята відбувалися у великому залі Народ-ного дому. У такий спосіб молодь у захистку одержувала добре виховання і підготовку до життя.

За участю членів товариства у 1904 році організовано захоронку (дитячий садочок) на Шумлявщині. До складу батьківського комітету увійшли С. Калитовська (дружина адвоката Є. Калитовського), а також Логінська, Вацівська. Подібна захоронка створена і на Ланах, але дещо пізніше. Діяльність цього дошкільного закладу засвідчувала, що у Стрию на ділі запроваджувались ті накреслення, які про-голошувала славна Наталія Кобринська ще у 1891 році.

Аналізуючи діяльність товариства, дивуєшся, з якою відвагою і запалом бралися ці тендітні жінки за вирішення надзвичайно важливих і складних справ. Гідна подиву спроба вирішити проблему житлових умов для дівчат, які приїздили до Стрия на навчання. У 1912 році гурт стрийсь-ких жінок виступив перед загалом з пропозицією створи-ти „ Інститут для дівчат”. Малося на увазі будівництво притулку для незаможних українських дівчат, які при-

29

бували до міста з навколишніх сіл. В архіві Ольги Бачинської зберігся лист, видрукуваний поліграфічно у грудні 1912 року, в якому повідомляється про те, що товариство закупило двофронтову площу (80 м. довгу і 50 м. широку) на розі вулиць Словацького і Нової (нині вулиць Шевченка і Дубравського). Заплатили за це 26000 корон. Продумано план будівництва, запрошено до праці інженерів, теслярів, мулярів та інших робітників. Жінки звернулися з проханням до русинів стрийського Підгір’я допомогти у зборі коштів. „Видаємо записи довжні по 5 корон! – пишеться в листі. – Не будуть се отже жертви, а позички зі сторони суспільності”.12 Отже, для втілення задуму вирішено взяти позику в громади. Безперечно, це була ідея Ольги Бачинської, яка, покладаючись на свій талант фінансиста і економіста, сподівалась одер-жати прибуток від новостворюваної установи. Крім того, придбанням цієї площі і реальності Бачинська розпочала ряд акцій, нею зініційованих, спрямованих на вкладення коштів різних товариств у нерухомість.

Згаданий лист був розтиражований. Його розсилали по сільських церквах, сподіваючись на допомогу свяще-ників. А яким запалом і переконливістю сповнене кожне слово цього документа! Жінки закликали до співучасті і духовних осіб, і інтелігенцію, і свідомих селян. Листи були адресовані усім існуючим у Стрию братствам, гро-мадам, касам взаємодопомоги. „В нас сила не в капіталах, а в громадській солідарності! – говориться у зверненні. – Нехай та солідарність проявляється і тут, де йде питанє так велике, річ так загально народну й ідеальну!”.13 Лист підписаний трьома особами: предсідателькою Йосифою Бобикевичевою, касиркою Ольгою Бачинською та секре-таркою Омеляною Шумною. До листа долучалася кольо-рова листівка – позика під заголовком „Запис Довжний”. На ній – зображення майбутньої будівлі, план закупленої реальності, печатка товариства.

Ще раз нагадаю, що на листі стояла дата – 1912 рік, грудень. Жодна з пань, залучених до справи будівництва

30

інституту, не могла передбачити події, які мала пережити українська громада. На жаль, лихоліття війни перекресли-ло їх плани, змусило відмовитись від багатьох ідей. Бор-ги, з якими тодішній виділ не міг дати собі раду, змусили за символічну плату у 1918 році відступити реальності і будівельну площу „Сирітському захисту”. І знову ж до цієї фінансової угоди долучилася Ольга Бачинська, яка не могла допустити, щоб власність товариства перейшла в руки поляків чи жидів. Вона зуміла знайти кошти на купівлю домівки саме для „Сирітського захисту”. Тому „Товариство руських женщин” не відчувало так болюче вимушених збитків. Більше того, Ірина Домбчевська в одному з квестіонарів повідомляє, що „є запротокольова-на вимова, що в разі будови нового захистку товариство має дістати там кімнату на своє поміщення”.14 На жаль, „Захист” так нічого нового і не збудував, бо не мав на це коштів. Сьогодні нам нагадуватиме про історію діяль-ності „Товариства руських женщин” і „Сирітського захис-ту” красива, дещо реконструйована будівля, в якій остан-німи роками був дитячий садок, а зараз – уряд Стрийської єпархії УГКЦ.

У довоєнний час товариство долучалося до різних проектів, які втілювала в життя українська громада. Жін-ки дієво підтримали створення першої на Стрийщині і в Галичині кооперативної установи „Краєвого союзу гос-подарсько-молочарського” та її молочарських спілок по селах. Ідея будівництва нового приміщення освітньо-го закладу „Руська бурса” у 1907 році, заснування філії „Взаємної помочі українських вчителів” у 1905 році та-кож не залишились поза їхньою увагою. І тут не останню роль відіграла Іванна Витковицька. Вона ставила перед товариством питання про необхідність відкриття ук-раїнських відділів при польській гімназії. Її пропозиція була позитивно вирішена у 1906 році.

Перша хліборобська вистава, яка відбулася восени 1909 року, також дала можливість жінкам проявити свої організаторські здібності, хист і талант. Перш за все слід

31

зауважити, що членів товариства включено до оціночної комісії виставки. Серед них – О. Бачинська, І. Виткови-цька. Товариство доклало чималих зусиль до організації цієї виставки, багатої на експонати, широко рекламованої в пресі. Жінки долучилися до збору зразків, які характе-ризували як сільське господарство, так і народне мистец-тво. Завдяки їм на виставці були представлені вишивані уставки, ікони , різьблені хрести, гуцульська зброя та со-снові рами І. Витковицької, вишивані рушники, краватки, фартушки О. Бачинської та Г. Захаріївної, кептар І. Хи-рівської, вишивані рушники і стихар монахинь „Руської захоронки”. Господині пописалися власноруч вироще-ними овочами і фруктами. Саме О. Бачинська подала на виставку яблука сорту „Клинестки” та „Малинівка”, ек-спонувалися тут сорти яблук і груш А. Грабовської, ово-чеві конфітюри Т. Кучикової.15 До речі, Ольга Бачинська нагороджена мистецьки оформленою грамотою першої хліборобської вистави в Стрию.

У довоєнний час товариство активно співпрацювало з різними громадськими організаціями та установами ук-раїнців. Тісний зв’язок жінки підтримували з „Касою за-датковою”, „Руським касином”, „Міщанською бесідою”, „Марійською дружиною”. Всі ці роки вони йшли пліч-о-пліч з „Просвітою”, через яку налагоджували зв’язок з селом. Відомо, що до 1914 року товариство не мало своїх осередків по селах, але його членкині через „Просвіту” спілкувалися з тими жінками, які гуртувалися при сіль-ських читальнях. До речі, тоді „Просвіта” мала більше сімдесяти читалень по селах. Жіноцтво також сприяло діяльності осередків спортивної організації „Сокіл” та щойно створених гуртків скаутської організації „Пласт”. Допомагаючи цим молодіжним формаціям, членкині взя-ли активну участь в організації стрийської делегації на Січово-Сокільський здвиг, що відбувся у переддень вій-ни, 28 червня 1914 року у Львові. Жінки згуртували ба-гато молодих дівчат, які в українських строях крокували вулицями галицької столиці. Учасниця акції Ганна Бігун-

32

Єзерська (у майбутньому – вчителька народної школи) з великим захопленням згадувала : „Ми були дуже щасливі і горді з цієї нашої участи у Здвизі”.16

Кінець 1913 року ознаменувався ще одною, важли-вою подією. 29 грудня відбулися загальні збори „Товари-ства руських женщин”. На цих зборах вирішено внести зміни у статут і назву організації. На жаль, цей статут не віднайдено, тому важко судити про внесені зміни. Оче-видно, йшла мова про розширення сфер діяльності то-вариства, заснування господарських спілок, ремісничих майстерень, організацію осередків по селах. Важливим було те, що змінено назву товариства. Відтепер у Стрию діяло „Товариство українських жінок”. Про цей факт зазначає в одному з квестіонарів довголітня голова „Сою-зу Українок” Марія Весоловська. При цьому є посилання на книгу протоколів (ця книга також не віднайдена). Отже, з 29 грудня 1913 року організація діє під назвою „Товари-ство українських жінок”.17 26 січня 1914 року зміни до статуту і нову назву зареєстровано у Намісництві Стрия за шифром ХІІІ а 72, про що дізнаємося з „Алфавітної книги реєстрації філіалів товариства”.18 У такий спосіб входить в ужиток стрийської громади слово „український”, яке в ті роки впевнено вкорінювалося в галицькому лексиконі. Це відбувалося під впливом нових віянь національної думки, які поширилися наприкінці ХІХ – початку ХХ століть, коли „національно свідомі українці почали нази-вати себе „українцями” – самоназвою, яку раніше стала вживати українська інтелігенція на сході”.19

Примітки:1. Пеленська І. Наше організоване жіноцтво // Стрийщина : Історично – мемуарний

збірник. У 3-х тт. Т.2. – Нью-Йорк , 1990. – С. 18.2. ЦДІА України у Львові , ф. 319 , оп.1 , спр. 154, арк. 58.3. Там само.4. Бобикевич О. Спогади з моїх років // В своїй хаті своя правда : Збірник. – Стрий:

МП „Опришки”, 1992. – С.55.5. Там само.6. Олесницький Є. Сторінки з мого життя. У 2-х тт. Т.2. – Львів:Діло, 1935. – С.30.7. Залізняк О. У місті Стрию при кінці минулого століття // Стрийщина. Вказане ви-

дання. – С.435.

33

8. Качор А. Ольга Бачинська. – Вінніпег, 1954. – С.17-22.9. Бобикевич О. Вказана праця. – С. 55-56.10. Сінгалевич Тер – Карапетян В. „Рідна школа” Стрий – Лани // Стрийщина. Вказа-

не видання. Т.1. – С.384.11. Архів О. Бачинської // Фонди Стрийського краєзнавчого музею „Верховина”.12. Там само.13. Там само.14. Там само.15. Каталог першої української хліборобської вистави в Стрию. – Стрий , 1909. – С. 25, 31.16. Пеленська І. Вказана праця. – С.20.17. ЦДІА України у Львові .ф.319 , оп.1 , спр.154, арк. 56.18. Там само , ф. 319с , оп.1с , спр.6а.19. Субтельний О. Україна: Історія. – К. : Либідь, 1992. – С.272.

34

У круговерті війни

Перша світова війна, яка вибухнула у 1914 році, не спинила пориву жіночих сердець, не стримала бажання до праці, а, навпаки, перевела діяльність товариства на іншу колію. На жаль, жінки на той момент ще не мали міцної, об’єднаної в одне ціле, організації і єдиних вказі-вок до дії. Проте вони не зупинялися у своїй сподвижни-цькій праці. Воєнні незгоди самі підказували, що їм ро-бити. У дослідженні Марти Богачевської „Дума України – жіночого роду” знаходимо такі слова: „Під час війни не звертають стільки уваги на те, що личить робити жін-кам, а що личить чоловікам. Коли криза, кожний робить те, що треба. Тому-то війни, які так нищать життя, часто уможливлюють жінкам здобути додаткові права”.1 Жінки, довго не роздумуючи, взялись за справи, які традиційно виконувались чоловіками: працювали в полі, давали собі раду з побутовими труднощами. Обставини складалися так, що жінка просто не мала часу думати що їй „випа-дає” робити, а що „не випадає”. Треба було дбати про життя старих і дітей. Більше того, треба було захищати Батьківщину. Тому у воєнну добу жінки були всюди – і на полі бою, і на полі праці.

Перший подих війни Стрий відчув у вересні 1914 року. Вже місяць часу на устах у всіх була відозва Го-ловної Української Ради про добровільне зголошення до майбутнього Легіону Українських Січових Стрільців. Ти-сячі добровольців прибували до Львова. Серед них були й дівчата, учасниці жіночого руху. Ім’я Олени Степанів, яка однією з перших зголосилася до війська, є підтверд-женням цього. У скорому часі багатотисячна армія добро-вольців змушена відступати до Стрия. Зі щирою душею і відкритим серцем прийняло їх у перших днях вересня наше місто. Молоді люди потребували опіки і доброго харчу. „Товариство українських жінок” відразу згодило-

35

ся стати до праці і взяти на себе бодай частину воєнного тягару. Тому виступило ініціатором по створенню „Ко-мітету харчування”. Справа в тім, що організація тако-го комітету була вкрай необхідною, бо австрійська влада ніяких харчів українським добровольцям не виділила. Перед комітетом постало нелегке завдання: нагодувати 16 тисяч добровольців! Треба швидко зібрати продукти, налагодити роботу походових кухонь. Отож, роботи вис-тачало усім бажаючим.

Про найбільш активних учасниць „Комітету харчу-вання” згадує у своїх спогадах Євгенія Цісик. Вона пере-лічує імена Теклі Гарасимів, Осипи Бобикевич, Неоніли Селезінки, Марії Весоловської, Павлини Ревакович, Оле-ни Петрушевич, Марії Устиянович, Меланії Колодниць-кої, Олени Шиян.2 Майже всі вони входили до складу Української Бойової Управи – повітового комітету, ор-ганізованого на час воєнних дій у Стрию. В історично – мемуарному збірнику „Стрийщина” опублікована світ-лина, яка закарбувала постаті цієї управи.3

Найважче у ці вересневі дні було біля походових військових кухонь. Народу з’їхалося багато, жінки чер-гували по кілька годин підряд. Коли завершували обід останні добровольці, то першим вже треба подавати ве-черю. Майдан на Ланах вирував: по кутах стрільці роз-клали шатра, а посередині у великих казанах дівчата ва-рили обід та ліпили вареники. „Як згадував, жартуючи, стрілець Василь Баран, ці вареники були чималенькі, бо йому аж рука стерпла, заки заніс їх на своє місце, а му-сив сім раз вкусити тіста, доки дістався до картоплі”.4 А ще жінки годували добровольців кашею і поїли кавою. Кілька днів швидко минули у клопотах. А третього ве-ресня члени „Товариства українських жінок” стали свід-ками військової присяги двох з половиною тисяч легіо-нерів – Українських Січових Стрільців; наступного дня зі сльозами на очах їх проводжали на фронт.

У жовтні 1914 року під Стриєм ішли бої з ворожою російською армією, яка згодом окупувала місто. 21 жовт-

36

ня вороги на якийсь час відступили з міста. Натомість до Стрия прибувало багато поранених. Шпиталь дощенту пограбувало царське військо. То ж виникла гостра пот-реба у білизні, постелях. Члени товариства зайнялися збором цих необхідних речей і доставкою їх до лічниці. Тих, що загинули, ховали на стрийському кладовищі, де пізніше жінки оправляли могили, садили квіти, організо-вували відправи панахид на Зелені Свята.

Звичайно, воєнний час унеможливлював всяку пла-нову роботу товариства. Перші місяці війни змусили жі-нок відкласти до кращих часів просвітницьку і культуро-логічну працю. Всі сили спрямовувалися на подолання проблем, диктованих війною. До речі, лихоліття ставило різні завдання перед чоловіками і жінками: чоловіки жер-твували своїм життям, захищаючи Батьківщину, жінки ж боролися за збереження цього життя. Тому на свої тен-дітні рамена вони поклали опіку над малолітніми, хво-рими, старими. Жіноцтво прагнуло створити бодай якісь умови, аби це життя продовжувалось: займалися органі-зацією кухонь та притулків, приділяли увагу біженцям, переселенцям та тим, що повертались з заслання. Не цу-ралися чорної роботи – збирали одяг та прали білизну, щоб у такий спосіб зменшити пошесть тифу. І нехай не всі вони були членами товариства. Та всі керувались од-нією метою – допомогти зболеному народові.

Повторна окупація Стрия царськими військами у листопаді 1914 року змусила інтелігенцію емігрувати до Відня. Покинули рідне місто Бачинські, Селезінки, Весоловські та інші сім’ї. На еміграції активні від природи жінки не сиділи, склавши руки. Ольга Бачинська працю-вала разом з чоловіком в Управі переселенських таборів у Ґмінді. Подружжя організувало тут „Допомоговий комітет”, який піклувався виселенцями, чуйно відносився до прибитих горем жінок. Спілкуючись з ними, Ольга Ба-чинська вела школу для неграмотних, а також зібрала ве-лику колекцію вишивок, яка характеризувала народне ми-стецтво усієї Галичини. На основі цієї добірки у кінці 1915

37

року Бачинська влаштовує виставку робіт українських митців. Євген Олесницький, довідавшись про виставку і її організаторку, назвав Бачинську „наймудрішою жінкою в Галичині”. У Відні перебувала також Неоніла Селезінка з матір’ю Осипою Бобикевич. Неоніла знайшла собі бла-городне заняття: часто ходила до шпиталю, де читала вголос тим, хто втратив зір на війні.

Українські родини почали повертатись додому після визволення Стрия від російських військ у травні 1915 року. Серед них були й Весоловські. Про Марію Весо-ловську, яка ще перед війною замінила на посту голови товариства Осипу Бобикевич, слід сказати окремо. Вона перебралася з Богородчан до Стрия у 1906 році разом з чоловіком Остапом, радником окружного суду та мало-літнім сином Яремою. Була освіченою і обдарованою; з перших днів перебування у Стрию зацікавилася життям української громади, а особливо жіночим рухом. Очолив-ши товариство, планувала розгорнути велику просвіт-ницьку роботу. На жаль, це прагнення перервала війна, еміграція. У Відні, куди виїхала сім’я, народився її дру-гий син Богдан. Повернувшись до Стрия, вона не відмо-вилася від праці, а, навпаки, зі ще більшим запалом взя-лася до справи. І „Товариство українських жінок” знову ожило, запрацювало. У квестіонарі, який М. Весоловська заповнила багато років пізніше, вона так відповідала на питання про діяльність товариства в часі війни: „Товарис-тво працювало через цілий час війни; окремо утворено з членок товариства „Комітет безплатної помочі для родин покликаних і ранених жовнірів”. Рівно ж утворено при товаристві секцію поширення народного мистецтва”.5 До речі, серед архівних документів зберігся відбиток печат-ки „Комітету безплатної помочі...” Далі в квестіонарі М. Весоловська повідомляє, що мистецька секція поставила мету - виготовляти одяг та речі для прикрашення домівок. Ці роботи продавалися в магазині „Український Базар”. І що цікаво, покупцями були, в основному, німці, яким ук-раїнська вишивка надзвичайно подобалася.

38

І ще один доречний факт засвідчує вагу товариства і його авторитет в українській громаді: 6 лютого 1916 року на зібранні „Товариства українських жінок” виникає ідея створення музею воєнних пам’яток, яка була шир-ше розгорнена на засіданнях Управи „Руського касина”. Цього ж року громада постановила вибрати кілька осіб, які б зайнялися збором документів воєнного часу. Справу вирішили доручити членкині товариства Іванні Виткови-цькій та учителеві Інокентію Захарієву.6 Впродовж років ентузіасти збирали оголошення, афіші, повідомлення, світлини, листівки та інші речі часів війни, щоб згодом передати їх до майбутнього музею. Забігаючи вперед, слід зауважити, що ідея створення музею була втілена в життя лише у 1932 році. І тут не останню роль зіграли, знову ж таки, членкині товариства Ольга Бачинська та Ірина Домбчевська.

Отож, навіть у часи воєнної круговерті товариство жило і працювало, вирішуючи різні проблеми. А це да-валося не легко, бо, практично, майже не діяли зв’язки з іншими товариствами. Мілена Рудницька, аналізуючи історію жіночого руху Галичини, вказує, що стан жіночої організації на фоні воєнних згарищ був жалюгідний. В краю існувало кільканадцять жіночих товариств, що явля-ли собою мозаїку гуртків під різними назвами, які зовсім не були між собою пов’язані. Не було також одного керу-ючого центру, який би вказував на шлях і мету. У галиць-ких містах працювали харитативні комітети, викликані потребами війни. Жінки об’єднувались, щоб опікуватися жовнірами, виселенцями, воєнними сиротами. Стрий на-лежав до тих міст, де товариства збереглися з давніх літ, але діяли за окремими статутами і під різними назвами.

Саме в такий скрутний час перед жінками Галичини постало важливе питання: як об’єднатися в одну потуж-ну організацію і спрямувати свої сили в єдине річище? Ідею об’єднання втілили львівські товариства „ Клуб ру-синок” і „ Кружок українських дівчат”, які ще у 1906 році сполучилися в організацію під назвою „Жіноча громада”.

39

Але тоді „Жіночій громаді” не вдалося залучити до сво-го членства організації з-поза Львова. Це сталося лише у 1917 році, коли особливо загострилась необхідність в об’єднанні всіх сил. Доба війни потребувала жінок, го-тових до праці, які вміли на практиці застосувати нові форми діяльності. Саме жінки, об’єднані в тісний гурт, мали би дбати про найширшу освіту, засновувати і вести робітні, господарські спілки, крамниці, захоронки, нада-вати поміч моральну і матеріальну на випадок безробіт-тя. Настав час створити нову жіночу організацію. І це пи-тання взялася вирішувати „Жіноча громада”. Вперше це товариство зібралося на загальні збори 21 лютого 1917 року, де поставило на обговорення питання зміни назви товариства на „Союз Українок” і створення статуту, в якому чітко окреслили цілі товариства: просвітня, еконо-мічна і товариська організація українського жіноцтва. У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігається перша книга протоколів „Союзу Ук-раїнок”, де згадується і про стрийське товариство. Так на-приклад, у квітні 1917 року Головний виділ товариства з метою швидкого об’єднання жіночих громад висилає до Стрия запрошення до вступу стриянок в члени „Союзу Українок”. Про це є письмове свідчення у книзі прото-колів від 6 квітня 1917 року.7

У згаданій книзі зафіксований ще один історичний факт, що стосується Стрийщини. Це – смерть відомого правника і політика, громадського діяча Євгена Олесницького. Олес-ницький помер у Відні 26 жовтня 1917 року. Покійного при-везли залізницею до Стрия, де відбувся величавий похорон. Євген Олесницький – постать загальновідома в Галичині, тому не дивно, що з приводу цієї втрати було скликано за-сідання Головного виділу „Союзу Українок” у Львові, яке розпочалося промовою п. Макарушкової, активної членкині товариства. Запис у книзі протоколів гласить: „Щоби поша-нувати пам’ять покійника, рішено зложити на фонд сиріт ім. Гр. Шептицького 50 К місто вінця, а на руки п. Марії Олесницької вислати депешу кондоляційну”.8

40

Звістка про смерть Євгена Олесницького дуже засму-тила членів стрийського осередку жіночого руху. Член-кині товариства взяли участь у похороні відомого полі-тика. Збереглося фото цієї події. На залізничному двірці у Стрию при великому здвизі людей три пари білих волів везли катафалк на возі у напрямку корзо. Серед учасників похоронної процесії фотограф зафіксував багато жіночих постатей – і в капелюшках, і в селянських хустках. Марія Весоловська на другий день після похорону скликала виділових стрийського осередку, щоб висловити співчут-тя вдові Олесницькій. Цей факт описує у своїх спогадах Осипа Бобикевич: „Олесницька прийняла їх холодно і офіційно. Відозвалась у ній польська магія вищості”.9

Процес налагодження контактів з провінцією, а та-кож з осередком у Стрию, тривав протягом 1917-1918 років. Але він був перерваний революційними подіями, які відбулися у листопаді 1918 року, і розпалом українсь-ко-польської війни. Жінки відчували потребу стати до бою разом з військовими. У протоколах знаходимо запис про те, що „Союз Українок” у ті дні взявся за організацію воєнних кухонь. Хоча запалу у членкинь було так багато, що могли б сміло іти в бій.

У ті дні кожен українець відчував велике піднесен-ня духу. Революція творилася на очах. І не одна мати чи дружина, проводжаючи в ніч на 1 листопада своїх найрід-ніших, розуміла важливість даної хвилини. Стриянки та-кож вітали народний порив. Що пережили вони тої ночі? Хвилювання, неспокій, гордість, захоплення – все пере-плелося тоді. Ось кілька рядків зі спогадів Осипи Боби-кевич про ту ніч: „А вночі прийшов наказ, щоби Славко, чоловік Ніни, зараз рано був у повному військовому оз-броєнні, бо мають українці відбирати всі уряди від поля-ків... Цілу ніч у нас великий рух. Щохвилі хтось вбігає з різними наказами, а я лише як сторож: тихо, тихо! Славко одержав наказ і пішов з хати. Почалося”.10 І таки дійсно почалося!

З радістю сприйняли стриянки, члени „Товарист-

41

ва українських жінок”, звістку про Листопадовий здвиг у місті. Дізнавшись про те, що українці взяли цієї ночі владу, багато з них вже зранку прибуло до міської ратуші (сьогодні це приміщення школи №1). На вулицях було людно. У цей день стрияни за традицією йшли на кладо-вище світити свічки на могилах близьких чи рідних. Ра-зом з численною стрийською громадою члени товариства, зібравшись біля ратуші, стали свідками визначної події. На щоглі, вмонтованій на подвір’ї ратуші, вперше було піднято синьо-жовтий український прапор (до цього часу на цій щоглі вивішували лише австрійський чи польський прапор). Пролунав національний гімн, а за ним – гучне „Слава”! Поміж очевидців чулися радісні вигуки і де-не-де – схлипування. На жіночих обличчях – сльози радості. Адже здійснилася мрія не одного з присутніх: українці здобули перемогу і були готові до подальшої боротьби. До цієї події своєю скромною і безкорисливою працею долучилися жінки Стрийщини.11

А потім настали будні війни. Українці міцно тримали Стрий в своїх руках, в той час як Львів завоювали поля-ки. Стрийщина перебувала під українською владою від 1 листопада 1918 року до 19 травня 1919 року. Місто стало осідком Обласної військової команди, а згодом ІІІ Гали-цького Корпусу УГА. Разом з чоловіками бойову службу несли жінки Стрийщини. Вони виконували обов’язки ме-дично – санітарні, обслуговували телефонічні станції, те-леграф, були кур’єрами, працювали в харчових відділах та військових канцеляріях. Конкретні прізвища та імена стриянок знаходимо в дослідницькій праці Мілени Руд-ницької під назвою „Роля жіноцтва у визвольній боротьбі УГА”.12 Вона пише, що всі жінки, без сумніву, запису-валися до УГА добровільно, за власною ініціативою. Їх ніхто не кликав, до них не було жодного звернення про-тягом усієї воєнної кампанії. Ці одержимі приходили до військової управи спонтанно і просили дати їм хоч якусь роботу при війську. Часто це були товаришки або сест-ри. Зголошувалися здебільшого дівчата і молоді жінки з

42

інтелігенції (учениці старших класів гімназії, студентки, учительки, дружини військових старшин). М. Рудницька склала список жінок, які служили в УГА. Серед названих є й стриянки. Це дві дочки учителя з Дулібів Інокентія За-харієва. Марія Захаріїв-Рудницька та Олена Захаріїв-То-моруг служили в команді ІІІ Галицького корпусу. Марія була канцеляристкою в Окружній команді в Стрию, де реєструвала добровольців до УГА. Згодом вона перейш-ла до штабу і виконувала обов’язки машиністки. Олена як канцеляристка працювала в адміністрації залізниці у Стрию, потім також перейшла до канцелярії Корпусу. Під час евакуації армії зі Стрия сестри разом з фронтовими частинами бригади генерала Кравса відступили на Ук-раїну, де згодом одружилися зі старшинами УГА. Відомі імена медичних сестер, які працювали в Головнім війсь-ковім шпиталі у Стрию, а пізніше у Польовій стрийській лічниці УГА, ч. 3. Це Марія Дзуль, Катря Петруняк. У списку знаходимо згадку про медичну сестру з прибра-ним ім’ям Козачка, яка також працювала у цій лікарні, а потім з армією вирушила за Збруч, де й померла, за-хворівши на сипний тиф. Похована у Жмеринці на війсь-ковому цвинтарі.13

На жаль, історія не зберегла імен жінок, що були за-діяні на інших ділянках праці. Відомо, що багато їх пра-цювало при військових кухнях. ІІІ Галицький корпус УГА, що перебував у Стрию, також користувався послу-гами жінок-трудівниць, які готували здорову смачну їжу для вояків. Праця їх була не менш важливою, аніж на ін-ших постах. Про цих та інших героїнь Мілена Рудницька написала такі слова: „Національна революція роздмухала в їх грудях велике полум’я ентузіазму, ідеалізму, готов-ності до жертв”.14

Шкільництво – ще одна царина, де проявили себе члени “Товариства українських жінок”. Цій ділянці пра-ці влада ЗУНР приділяла особливу увагу. Незважаючи на воєнні незгоди, навчання в учбових закладах міста не припинялося, діяли гімназії, народні школи, створено

43

Приватні курси Учительського семінара, був організова-ний шкільний інспекторат для народних шкіл. На всіх цих постах дуже потрібною і вагомою була лепта жінок. На освітянській ниві працювали членкині товариства Іван-на Витковицька, Олена Котович, Ганна Бігун-Єзерська, Марія Чичун, Ірина Коссак, Марія Мойсак. Останній з них також варто присвятити кілька слів. Марія Мойсак була викладачем ручних робіт в гімназії, народній школі, семінарі. Була відома в громаді своєю суспільною пра-цею. Вона заявила про себе ще в перші дні війни, коли опікувалася добровольцями до Легіону Українських Сі-чових Стрільців, організовуючи для них на Ланах кухню і якісне харчування. Весь воєнний час ця жінка відвідува-ла хворих по шпиталях, помагала бідним і потребуючим. Була довголітньою головою „Марійської дружини”.

Ще одна подія часів ЗУНРу сколихнула Стрийщину, а з тим і життя жіночої громади. 3 січня 1919 року Ук-раїнська Національна Рада у Станіславові прийняла Ух-валу про Злуку ЗУНР з УНР в одну суверенну соборну Українську Народну Республіку. З цього приводу у Стрию 5 січня 1919 року на майдані в ринку відбулося велича-ве свято при значній кількості людей. Члени „Товариства українських жінок” також взяли участь у цій акції. Ось як про це пише тогочасна газета „Стрийський вістник”: „По Богослужінню уладився маніфестаційний похід на-селення з військом, примаєним соснинкою... За військом цивільні власти, організації міські і повітові, селяни (ба-гато селянок і дівчат)”.15

На святі були присутні селяни, члени жіночих гур-тків зі Станкова, Фалиша, Моршина, Довгого, Лисятич, Лотатник, Сихова, Татарська та інших сіл. Жіноча гро-мада разом з десятьма тисячами людей слухала виступи повітового комісара А. Гарасимова, громадських діячів Стрия Є. Калитовського, Павлюка, Берегуляка, приєдна-лася до піднесених окликів „Слава!” і урочистих співів. Історично-мемуарний збірник „Стрийщина” публікує фотографію цього свята, де на майдані у ринку на фоні

44

громади військових і цивільного населення поруч з інши-ми сфотографована Неоніла Селезінка – член „Товарист-ва українських жінок”.16

Турботливе жіноче серце присутнє всюди, де тільки потребувала громада. Але найбільш жадане воно, безпе-речно, для родини. У ті важкі воєнні роки членкині това-риства вміло поєднували працю поза домом з опікою над родиною. Хто не знає, як багато важить для жінки сім’я. І як важко їй віддати в горнило війни чоловіка, сина чи дочку! Але коли справа стосувалася української держав-ності, жінка вміла затаїти розпач, а натомість знайти сло-ва розради і підтримки. Якщо ж доля в час війни поси-лала шанс бути поряд з чоловіком чи дітьми – вона гідно використовувала його.

Цим життєвим шляхом йшли ті стриянки, які глибоко усвідомлювали завдання, що стояли перед нацією, і самі проводили щоденну громадську працю. Пліч-о-пліч були подружжя Весоловських, Селезінок, Бачинських, Кото-вичів, Гарасимових, Пеленських, Нижанківських, Сави-цьких. Дружини в цих сім’ях стали для своїх чоловіків не тільки вірними супутницями, а й однодумцями, това-ришами по боротьбі і праці. Скільки тривожних чи радіс-них хвилин пережили вони разом!

Марія Весоловська у 1918 році благословила зовсім юного сина Ярему на добровільну службу в окремій Стрийській пластунській сотні. Хвилюючись, прово-джала свого чоловіка Остапа, голову Окружного суду в Стрию, на свято Злуки до Києва у січні 1919 року.

З перших днів війни йшло нетрями поневірянь моло-де подружжя Селезінок. Ярослав мобілізований на фронт ще у 1914 році як офіцер австрійської армії. Разом з дру-жиною він провідував Українських Січових Стрільців, які стояли Кошем під Миколаєвом; обоє записували спогади стрільців. При українській владі займав пост інтенданта ІІІ Галицького Корпусу УГА, пізніше – шефа військової канцелярії Є. Петрушевича. Дружина Неоніла вірила і чекала, виховувала дочок.

45

Весь воєнний час поряд з чоловіком, катехитом на-родних шкіл о. Йосифом Савицьким була дружина Люд-мила, активна учасниця жіночого руху. Учителька семи-класної народної школи, член „Марійської дружини”, Олена Котович у всьому підтримувала громадські почи-нання свого чоловіка Володимира Котовича, в цивільно-му – інспектора народних шкіл, який був комендантом Стрийської окружної військової команди в часи ЗУНРу. Не одну тривожну ніч пережила Ольга Бачинська. Адже її чоловік Іларіон брав участь у боях за Львів у листопаді 1918 року.

Трьох синів – Нестора, Степана і Богдана – провела на фронт навесні 1919 року Галина Нижанківська. Та пе-реповнене тугою материнське серце не встигло заспокої-тись. У кінці травня цій жінці довелося пережити важку втрату – польські шовіністи розстріляли її чоловіка, отця Остапа Нижанківського, голову Повітової Української Ради. Його смерть сколихнула всю громадськість Стрий-щини, а разом з тим і членів „Товариства українських жі-нок”. Але польська влада не дозволила громаді достойно поховати цю велику людину. Нижанківського провод-жали в останню дорогу лише чотири жінки у супроводі шістьох польських жандармів. Це були дружина Галина, сестри Осипа Бобикевич та Ольга Бачинська, племінниця Неоніла Селезінка. „ Ніхто з нас не плакав, - пише у спо-гадах О. Бобикевич. – Таку кривду, такий удар, такий біль не вдасться сльозами заспокоїти”.17

Але втрати і повоєнна руїна не відібрали у стриянок надії. Вони були готові працювати і тоді, коли дізнали-ся, що справа української держави програна, а „зла воля і сила поборола”18, і запанувала Польща. Звичайно, боліло те, що їх так мало залучали до вирішальних ділянок бо-ротьби під час українсько-польської війни. Про це згодом повсюдно заявляла Мілена Рудницька: „Нашого жіноц-тва ніхто не закликав до праці, ніхто його не заохотив, навпаки, ми мусили добувати собі право на працю”.19 І таки добували. Факти, наведені в цьому розділі, свідчать

46

про це. Бо українська жінка-громадянка не могла спокій-но сидіти в хаті зі складеними руками в той час, як в краю проливалася кров українських героїв.

Примітки:1. Богачевська М. Дума України – жіночого роду. – К.:Воскресіння,1993. – С.58.2. Стрийщина:Історично-мемуарний збірник. У 3-х тт. Т.2.–Нью-Йорк, 1990. – С.20.3. Там само. – С.427.4. Якимович Б. До початків відродження українського війська: стрийська сторінка

в історії Українських Січових Стрільців// Просфонима. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича. – Львів, 1998. – С. 694.

5. ЦДІА України у Львові, ф.319,оп.1.,спр.154, арк. 9зв.6. Боднарук І. До історії стрийського музею „Верховина”// Стрийщина. Вказане ви-

дання. – С.438.7. ЦДІА України у Львові, ф.319.оп.1,спр.2, арк. 9зв.8. Там само, арк. 22зв. 9. Бобикевич О. Спогади з моїх років // В своїй хаті своя правда: Збірник. – Стрий:

МП ”Опришки”, 1992. – С.60. 10. Там само. – С.61.11. Шанковський Л. Нарис історії Стрийщини // Стрийщина. Вказане видання. Т.1.

– С.157.12. Рудницька М. Роля жіноцтва у визвольній боротьбі УГА // Мілена Рудницька.

Статті. Листи. Документи. – Львів, 1998. – С. 365.13. Там само. – С. 372-373.14. Там само. – С. 367.15. Стрийський вістник. – 1919. – 5 січня – С.2.16. Стрийщина. Вказане видання. Т.2. – С.403.17. Бобикевич О. Вказана праця. – С.63.18. Там само.19. Рудницька М. Львівське жіноцтво під час падолистового перевороту // Вказане

видання. – С.97.

47

Єднаючись у праці

Здавалось би, війна, руїни, втрати мали б притупи-ти потяг до громадської праці, знищити віру в поступ. Насправді ж лихоліття ще більше загартувало галицьку жінку, запалило в ній гаряче бажання вижити і заявити про себе світові. Бо світ, здається, забув про тих шість мільйонів українців, що потрапили під владу Польщі і стали об’єктом дискримінаційної політики. Національна конфронтація і взаємне невизнання запанували у Схід-ній Галичині. Українці-галичани відмовлялися визнавати польську державу своїм законним урядом. У свою чер-гу польський уряд вважав Галичину цілком польським краєм, ігноруючи політичні, культурні та економічні пот-реби українців. Більше того, мав намір повністю полоні-зувати його.

Дійсно, для розбудови демократичної громадської організації, та ще й жіночої, був зовсім не відповідний час. Але в тому й полягає феномен українського жіночого руху. Його учасниці сміливо беруться за створення міцно-го централізованого формування, яке ставить перед собою дуже просте завдання – поліпшити життя своїх членів. Жінок турбують щоденні проблеми. Вони не піднімають глобальні питання про виправлення другорядного стано-вища жінки в громаді, а просто вирішують практичні за-вдання, найважливішим з яких є полегшення соціальної біди. Жінки борються з неписьменністю, зі смертністю немовлят, домагаються впровадження в побут елемен-тарних правил гігієни; намагаються модернізувати село, поліпшити рівень власного життя. Як вже згадувалося вище, вагомий крок до об’єднання жіночих сил був зроб-лений у 1917 році, коли у Львові затверджено статут „Со-юзу Українок”. Виконання його позицій перервали події українсько-польської війни. На час припинення воєнних дій у Галичині діяло 16 розрізнених осередків жіночого

48

руху. І серед них - осередок у Стрию, досить діяльний, з власним статутом, але слабким зв’язком з центральною організацією.

На початку 1920 року визріла нагальна потреба у зміцненні організаційної мережі товариства. У Львові знайшлися сили, які взяли на себе це завдання. Мілена Рудницька, Костянтина Малицька, Марія Білецька були готові до цього почину. Як зазначає в одній зі своїх статей Атена Пашко, „жіноцтво, збагачене ідеалами визвольної боротьби і досвідом короткого періоду власної держав-ності, взялося за відновлення своєї організації для нових національних потреб”.1 Лідери жіночого руху відводили галичанкам роль жінки-громадянки, яка працюватиме для потреб української нації.

Необхідність з’їзду була очевидною. Ініціаторки створили підготовчий комітет, який дуже відповідально поставився до його організації. Всеукраїнський жіночий з’їзд відбувся 22 грудня 1921 року у Львовi. Сподiван-ня органiзаторок сповнилися, бо, незважаючи на сувору зиму і непевну політичну ситуацію, прибуло 312 делега-ток з різних жіночих організацій. На жаль, стриянки не брали участь, але надіслали привітання. Про це знаходи-мо свідчення у збірнику статей Мілени Рудницької.2 Без-перечно, вплив рішень з’їзду на діяльність стрийського осередку був досить відчутним.

Цей форум намітив план праці в обставинах тодіш-ньої політичної ситуації, поставив перед жіноцтвом за-вдання знайти себе і свій шлях. Одним з перших кроків була доповідь Мілени Рудницької, яка відверто змалюва-ла становище Галичини, окупованої Польщею. Через те поліція перервала засідання. Але накреслення зроблено. „Союз Українок” наголошував на тому, що це організа-ція всіх жінок України. М.Рудницька згодом так охарак-теризувала значення з’їзду: „Нема сумніву, що від нього датується новий етап українського жіночого руху, який своєю динамікою, організаційною суцільністю і напря-мом діяльності так дуже ріжниться від передвоєнного”.3

49

Ці слова є слушними для пояснення всіх моментів роз-витку жіночого руху на Стрийщині. Члени стрийського „Товариства українських жінок” визнали, що „Союз Ук-раїнок” у Львові є Централею всіх західно-українських жіночих організацій. З того часу починається новий етап в історії „Союзу Українок” Стрийщини, який можна ок-реслити такими часовими рамками: 1921-1939 роки.

Цей період, відповідно до розвитку подій, можна поді-лити на три проміжки. Перший охоплює роки 1921-1932, тобто від Всеукраїнського жіночого з’їзду до ліквідацій-них зборів товариства у жовтні 1932 року, після яких було прийнято статут і нову назву „Союз Українок”. Другий проміжок діяльності датується 1932-1938 роками, коли товариство значно розширило діапазон своїх дій, роз-горнуло велику організаційну роботу. Третій, короткий проміжок 1938-1939 років охоплює важкі місяці непоро-зумінь і конфлікту, який виник між молодим крилом філії і Централею у Львові. В загальному ж даний етап історії „Союзу Українок” Стрийщини наповнений вагомими подіями, творчим пошуком, неспокоєм і піднесенням.

Уявімо собі той час. Щойно відшуміла війна... Її від-биток відчула на собі кожна родина. Важко було пережити втрату рідних. З приходом нової польської влади багато ініціативних і діяльних українців потрапило до польсь-ких тюрем. За близькими і найдорожчими побивалась не одна учасниця жіночого руху Стрийщини. Кілька місяців ув’язнення відбув чоловік Ольги Бачинської, що приз-вело до його передчасної смерті. Постійно викликали на „пшеслуханє” (допити) Ярослава Селезінку, чоловіка Неоніли Селезінки. Поляки діяли так, начебто Галичи-на була цілком польським краєм, політичні та культурні потреби українців ігнорувалися, уряд мав намір повніс-тю полонізувати народ. В результаті значно загострилася національна конфронтація. „Спирайтеся на власні сили” - таке гасло висунули українці в перші повоєнні роки, зрозумівши, що їм ніхто в цій державі не збирається до-

50

помагати. Гуртуючись в „Союз Українок”, жінки всеціло підтримали цей заклик. Вони впевнено розгортали прак-тичну діяльність. Дрібною працею члени товариства пе-реконували, що жінка може і повинна поліпшити життя своїх родин. За таким заняттям розвивалися низові ланки організації, які згодом злилися в одну міцну централізо-вану інституцію.

„Союз Українок” починав діяти. Головний виділ то-вариства в першу чергу звернув увагу на зв’язки з провін-цією. З цією метою організаційна секція виділу у березні і квітні 1922 року розсилає обіжники і квестіонари (ін-шими словами, листи з низкою запитань, що стосувалися діяльності осередків). Дієву участь у цій секції брала ко-лишня стриянка Ганна Єзерська, яка щойно перебралася до Львова і зголосилася до праці у виділі. Вона очоли-ла згадану секцію. З книги протоколів Головного виділу дізнаємося, що, звітуючи про роботу секції 8 березня і 10 квітня 1922 року, Єзерська повідомляла про розсилку цих обіжників. Всього вислано 49 обіжників. Стрий у числі перших відгукнувся на запитання Централі. Це свідчить про те, що стрияни без вагань підтримали основний на-прям діяльності „Союзу Українок” – об’єднати жінок Га-лицької України в одну міцну організацію і „зорганізува-ти їх на платформі громадської рівності до якнайбільш активної участі у суспільному житті”.4

26 жовтня 1922 року у Львові відбулася конференція Головного виділу „Союзу Українок” з делегатками про-вінції, в якій були задіяні стриянки. Крім того, у конфе-ренції взяли участь також представниці з Яворова, Рога-тина, Косова, Коломиї. Стрийщину представляла Романа Ференц, дружина отця Михайла Ференца, пароха Стріл-кова, а пізніше Олексич. Перед присутніми виступила член Головного виділу Мілена Рудницька. Вона накрес-лила конкретні завдання щодо провінції. Розуміючи, що перед провінцією стоїть інша мета, аніж перед Центра-лею, Рудницька акцентувала увагу на зміцненні зв’язків з осередками; запрошувала проводити щонайменше два

51

рази на рік з’їзди голів жіночих організацій, щоб ство-рити дійсно тісний союз, котрий об’єднав би всі органі-зації краю зі Львовом як центром. Зазначалося також, що члени осередків повинні брати якнайширшу участь у політичному та громадському житті провінції.5 Усі ці настанови Романа Ференц донесла до відома своїх посес-тер у Стрию. Стриянки відгукнулися на заклик „Союзу Українок” і вже в червні 1923 року фінансово підтримали пресовий фонд, який створювався у Львові. Вони зібрали 300 000 злотих і переслали до Головного виділу. Даний факт також зафіксований у згаданій вже книзі протоколів.Тут вказано, що на ці гроші виділ вирішив купити папір для майбутнього часопису „Союзу Українок”.6

Так крок за кроком праця жінок вливалася до все ширшого суспільного русла. Українка виходила з-поза стін своєї домівки у широкий світ громадського життя, вона усвідомлювала, що участь в організації дає їй силу, підвищує її вартість як жінки і матері. Але, прагнучи бра-ти діяльну участь у державному житті, галичанки доб-ре знали політичну ситуацію, яка склалася в краю. Тому перші вибори до польського сейму і сенату 1922 року жінки не підтримали. Вони розуміли, що це не наші ви-бори, а чужі. Українців кличуть до участі в них для того, щоб своїми голосами підтвердити залежність від Поль-щі. Звісно, українські жінки бойкотували вибори. Цими засадами керувалися й членкині Стрийської філії „Това-риства українських жінок”. І хоча серед них було багато представниць активної громадської позиції, освічених і діяльних, все ж ні одна з них не подала своєї кандидату-ри на вибори. Навпаки, вони зуміли вплинути на погляди рідних і знайомих, розвіяти сумніви, додати завзяття чо-ловікам, братам, синам. У такий спосіб стриянки разом з усією жіночою громадою Галичини відмовилися визнати польську державу своїм законним урядом.

Отже, мовчанка на виборах не була доказом пасив-ності чи несвідомості жінок. У краю загострювалася національна конфронтація, „взаємне невизнання” зі сто-

52

рони обидвох націй було очевидне. Жінки вписувались до політичних організацій. Трагічна подія, що сталася 14 лютого 1924 року в камері Львівської тюрми, викликала велике потрясіння серед українських жінок. У цей день загинула Ольга Левицька-Басараб, член Української Вій-ськової Організації, а також скарбник Головної управи „Союзу Українок”. Молода жінка, брутально закатована польською поліцією, своїм життям довела, що українки заради нації здатні на героїзм і самопожертву. Цю сумну звістку стриянки сприйняли зі скорботою і обуренням. Ім’я Басараб у ті дні було на устах у кожної членкині. Трагедія дала їм нагоду зрозуміти, що життя і вчинки ук-раїнської жінки мають вплив на долю цілого народу.

Слід зауважити, що на початку 20-х років Стрийсь-ка філія належала до найбільш дієвих повітових осеред-ків „Союзу Українок”. Маючи гарні традиції і чималий досвід роботи, філія без особливих труднощів влилася в життя великої і міцної організації, постійно підтримува-ла тісні зв’язки з Централею. 8 березня 1925 року деле-гатки зі Стрия брали участь у з’їзді голів філій „Союзу Українок” у Львові. На цьому форумі Стрийську філію відзначено як одну з кращих. Наголошувалось також і на тому, що у Стрию добре поставлена співпраця зі всіма громадськими установами та організаціями, які діяли в місті. Доповідачі вказували й на те, що настав час зміни-ти напрями роботи і перші кроки вже зроблені: „З майже виключно гуманітарних установ філії перейшли на прак-тичну базу через основання робітень і курсів”.7

Стрийська філія значилася в „Алфавітній книзі реєст-рації філіалів товариства” за 1921-1925 роки. На сторінці, відведеній Стриєві, вказується, що товариство налічувало на той час більше 100 осіб. Його очолювала Марія Весо-ловська. У переліку напрямів діяльності філії відзначалися феміністичний, гуманітарний, економічний, культурно-про-світницький, товариський та організаційний. Товариство підтримувало зв’язки з іншими філіями у Дрогобичі, Ка-луші, Коломиї, Перемишлі, Рогатині, Станіславові.8

53

Про дієвість філії свідчить те, що стриянки одними з перших у Галичині відродили традицію жіночого віча, яку започаткувала Наталія Кобринська у 1891 році. Пові-тове жіноче віче у Стрию відбулося 19 листопада 1925 року. Звіт про цю подію опублікував щойно заснований журнал „Жіноча доля”. Видання інформувало, що віче проходило „при участі чисельно зібраного жіноцтва міс-та й дооколичних сіл”.9

Були присутні представниці понад 10-ти жіночих гро-мад. У роботі віча взяли участь представниці Головного виділу зі Львова, які виголошували реферати-відчити. Прозвучали виступи Донцової на тему „Суспільне і прав-не становище сучасної жінки”, М.Лучаківської-Стельма-хової „Участь в економічнім змаганні нашого народу”, Н.Селезінки „Організація і завдання сучасної жінки”. Підсумком роботи цього віча стало ухвалення резолюцій, котрі закликали жіноцтво стати на сторожі своїх політич-них прав; домагатися відкриття сільськогосподарських шкіл для господинь; залучати жінку до кооперації; масо-во вписуватися в члени „Просвіти”. Віче ставило перед членкинями актуальне завдання, яке полягало в зміцнен-ні зв’язків з селом. Праця над освідомленням сільського жіноцтва щодо приналежних їй прав повинна стати до-мінуючою. Повітове віче у Стрию демонструвало зріст громадської зрілості серед жіноцтва.

Накреслений вічем курс на роботу з сільськими осе-редками Стрийська філія поступово, але впевнено впро-ваджувала в життя. Про це пише наступне число „Жіно-чої долі” за 1926 рік. У кореспонденції повідомляється, що попри співпрацю філії з „Товариством опіки над слу-гами і робітницями” та з жіночою промислово-торго-вельною спілкою „Труд” досить гарно представлена на Стрийщині організація селянок. У деяких селах повіту (Угерську, Добрянах, Голобутові) закладені жіночі круж-ки при читальнях і церковних братствах. Найкращою відзначена робота в кружку Угерська. Жіночу громаду в цьому селі зуміла організувати селянка Марковичева.

54

У кореспонденції зазначено, що „завдяки їй селянки там добре зорганізовані, мають дуже гарні погляди на життя. Приміром, одну членку з-поміж себе вислали на кошти кружка до Львова на положничий курс, бо бачать, кілько то горя й біди спричинює жінкам темна невчена пови-туха”.10 У „Жіночій долі” ч.3 за 1925 рік поміщено фото цього кружка.11

Ще одною новою віхою в роботі Стрийської філії ста-ло заопікування дітьми на селах під час літніх сільсько-господарських робіт. Починаючи з 1924 року в Угерську, Бережниці, Лисятичах діяли дитячі садки. Ця нова для села установа дуже припала до серця жінці-трудівниці, яка, йдучи на роботу в поле, вже менше тривожилася, бо знала, що діти доглянуті і нагодовані.

За кожним кроком відчувалася плідна праця організа-ції, а також її виділу, котрий об’єднав дуже талановитих і дієвих молодих жінок. Досвідчена голова товариства Марія Весоловська зуміла мобілізувати до праці тих, кому не байдужа доля жіночого руху. До виділу в 1926 році входили Марія Середницька-Мудрик (секретар), Неоніла Бобикевич-Селезінка, Софія Мармурович, Леся Нарож-няк-Козак, Емілія Новицька. Це були молоді жінки, які ще з юних років брали активну участь у громадському житті та молодіжному русі. Їх серця переповнювалися патріотичним поривом, українською ідеєю. Деякі з них, створивши нові галицькі сім’ї, обрали до супружнього життя таких же свідомих молодих людей, що у всьому підтримували починання і добрі справи своїх дружин. Розповіді про цих жінох варто присвятити наступні ряд-ки.

Секретар товариства Марія Середницька-Мудрик, дружина директора „Маслосоюзу” Андрія Мудрика, кілька років перед одруженням активно працювала в „Пласті” (у 1920-1924 роках). Була полковницею дівочо-го пластового полку ім.княгині Ольги у Стрию. Неодно-разово переслідувалася польською поліцією. Складати матуру в гімназії прибула з поліційного відділку (зі спо-

55

гадів О.Новицької). З часом Марія Середницька-Мудрик перебралася у Львів, де працював чоловік (у зв’язку з пе-реїздом управи „Маслосоюзу” до Львова).

Емілія Новицька-Колодницька та її сестра Ольга Но-вицька походили з патріотичної сім’ї, де також усі діти на-лежали до „Пласту”. Брат Степан стане відомим в історії повстанчого руху сотником УПА. Емілія вийшла заміж за Дмитра Колодницького, колишнього військового пласту-на, учасника Листопадового зриву, за польської окупації директора „Повітового союзу кооператив” у Стрию.

До цього переліку слід додати ім’я Неоніли Бобике-вич-Селезінки, про яку вже неодноразово згадувалось у цій праці. Незважаючи на родинні проблеми (чоловік Ярослав, адвокат, поневірявся у польській тюрмі за участь в українському визвольному русі; на руках двоє малолітніх дочок), Неоніла відіграла помітну роль у жі-ночому русі Стрийщини. Розповідаючи про громадську діяльність своєї дочки, Осипа Бобикевич пише, що вона „ввійшла до виділу „Товариства українських жінок”, хоч літами була одна з наймолодших”.12 Неоніла прилучила-ся до організації дівочого „Пласту”, дитячих садків. При-їхавши 1927 року в Радехів до місця праці чоловіка, вона очолила тут жіночий рух, згодом стала визначною осо-бою в „Союзі Українок”.

У 1926 році члени виділу зробили спільну світли-ну, яка опублікована в історично-мемуарному збірнику „Стрийщина”. Поруч з уже згаданими стриянками на фото у центрі – їх гості: голова „Товариства українських жінок” в Долині Ірина Дереш і членкиня товариства Га-лина Гретчак. Очевидно, Стрийська філія підтримувала тісні зв’язки з Долинською. Жіноцтво спілкувалося, про-водило спільні заходи.13

Змістовними були й будні Стрийської філії. Товарис-тво мало свою домівку в Народному домі (біля кімнати „Касина”). Тут збиралися на засідання. Член товариства Марія Залеська так згадує про це: „Щомісяця збиралися членки СУ в жіночому кутку в Касині на ширші сходини.

56

Вишиваючи, вислухували назначену, корисну доповідь, а після дискусії визначені на переміну пані приймали при-сутніх чаєм та смачним домашнім печивом, щоб обміня-тись кулінарним досвідом. Це притягало багато членок, головно заміжнє жіноцтво”.14

Та окрім звичних справ, жінки поставили перед со-бою вищу мету: участь у політичному житті. У 1927 році мали відбутися вибори до громадських рад села і міста. Централя „Союзу Українок” закликала усі жіночі органі-зації Галичини взяти дієву участь у цих виборах. Зі сторі-нок журналу „Жіноча доля” не сходив заклик: „Вибирай-те жіноцтво до рад”. Стриянки по-діловому відгукнулися на це. 22 травня 1927 року у залі „Сокола” при Народ-ному домі проходила нарада жінок-виборців міста і дов-колишніх сіл. Організовуючи її, голова товариства Марія Весоловська запросила до участі представниць Централі, правників. Перед учасниками наради виступала член Го-ловного виділу І.Макух з доповіддю „Про роль жінки в громаді та її участь у виборах”. Стрийський адвокат Ан-тон Гарасимів розповідав про виборчу тактику і прави-ла голосування. На нараді було обрано виборчий комітет жінок, який планував тісно співпрацювати з загальним виборчим комітетом міста.15

Через кілька тижнів проведено другу нараду, на якій були присутні до 200 осіб (жінок і чоловіків). Жінкам без різниці стану (інтелігенткам, міщанкам чи служницям) дуже доступно пояснювалося велике значення жінки в управі громад. Гостя з Централі, письменниця Іванна Блажкевич акцентувала свій виступ на визначальній ролі жінки в суспільстві. Наради мали великий вплив на хід виборів у Стрию і по селах. Серед інших кандидатом на радну подала себе голова товариства Марія Весоловсь-ка. Результати голосування 1927 року довели, що участь галичанок у політичному процесі вже вийшла з меж те-орії. Жіноцтво прийшло до цих виборів з твердими полі-тичними поглядами, здобутими школою життя. Глибоко усвідомлюючи важливість моменту, до урн прибули не

57

лише інтелігентки, а й прості міщанки і селянки. Бо ро-зуміли, що їх добробут залежатиме від того, кого вони оберуть.16

Вислід виборів на Стрийщині показав дуже втішні для жіночого руху результати: радною до громадської ради міста обрано Марію Весоловську. Серед тих, що вийшли радними по селах, була й селянка Бісик з Угерська.17 Бе-ручи участь у виборах, жінки пам’ятали, що обирають своє „краще завтра”. Тому й через рік, під час виборів до сейму і сенату вони були такі ж активні: вписували своїх кандидаток, агітували, голосували. І здобули пере-могу – послом до сейму обрано голову „Союзу Українок” Мілену Рудницьку.

Централя „Союзу Українок” вирішила розширити свій вплив, формуючи низові клітини організації. У цьо-му провід вбачав зміцнення позицій і шлях до розростан-ня організації. Тому напрям діяльності, що одержав назву „курс на села” і про який давно говорилося, у 1927 році знайшов своє практичне вирішення. Централя влаштовує курси для інструкторок, котрі б могли всеціло посвятити-ся організаційній праці на селі і змобілізувати селянок до створення сильних та самостійних осередків. Стрийська філія також запроваджує такі курси. Марія Весоловська разом з представниками Централі Неонілою Селезінкою, Іванною Блажкевич, Оленою Кисілевською взялася до вирішення організаційних проблем. У результаті їх підготовчої праці курси інструкторок розпочалися 15 січня 1927 року у Львові і тривали п’ять місяців. У програму навчання включені такі теми: підготовка до культурно-освітньої праці у селі; основи кооперації; організація за-хоронок; наука крою та шиття; питання гігієни та ведення домашнього господарства. Цей курс був призначений для молодих дівчат, які закінчили семінари чи ліцеї і чека-ли на державні посади. „Союз Українок”, організовуючи курси, подав їм клич: „Ходіть працювати для своїх!”. У такий спосіб українки, випускниці навчальних закладів, мали можливість одержати відповідну підготовку і прак-

58

тичною діяльністю заробити собі на життя, а своїми знан-нями і щирим запалом до праці серед народу просвітити духовних посестер на селі. На курс зголосилося 26 кан-дидаток, серед них – членкині „Товариства українських жінок” у Стрию. Після закінчення навчання учасниці одержали посвідки “Союзу Українок” з правом проводи-ти на селах курси крою і шиття, організовувати дитячі садки. Згодом праця абсольвенток курсу відчутно позна-чилася на громадському житті сіл Стрийщини.18

У наступні роки доля безробітних семінаристок і далі була небайдужою членам товариства. Тому на початку 1928 року Стрийська філія „Союзу Українок” закладає секцію вишивки. Про це повідомляє „Жіноча доля”. Сек-ція приймала замовлення на різні вишиті роботи, які ви-конувалися „гарно, добросовісно і дешево”.19 Стрийська інтелігенція своїми замовленнями підтримувала секцію. Тим самим молодь долучалася до роботи в товаристві і здобувала гарні професійні навики.

Ще одна подія ввійшла в історію „Товариства українсь-ких жінок” у Стрию. У вересні 1927 року його членкині підключилися до організації і проведення другої сільсько-господарської виставки, що експонувалася у Народному домі Стрия. Голова товариства Марія Весоловська введе-на до складу організаційного комітету виставки і очолила оціночну комісію. Члени товариства брали участь у зборі експонатів, влаштуванні огляду народної ноші, вишивок, печива, допомагали в декоруванні виставки, організували постійні чергування біля експонатів.

Ось як писав про цю подію журнал „Жіноча доля”: „Постарайтесь поїхати на виставку до Стрия. Побачите там цікаві річи – як гарну расову худобу, коні, безроги, кролики, дріб, добірне збіжжя, прекрасні домашні виро-би – головне чудесні вироби з усіх околиць нашого краю. Огляньте гарні різьби із нашої Гуцульщини та килими „Гуцульського Мистецтва” з Косова”.20 Редакція „Жіно-чої долі” зі сторінок журналу дуже дякувала стрийським паням, що під керівництвом М.Весоловської чудово пред-

59

ставили жіночий промисел і влаштували виставку видань цього журналу. До речі, видавництво „Жіноча доля” от-римало нагороду - Диплом ІІ ступеня. Його підписали М.Весоловська як голова оціночної комісії, О.Луцький як член комісії та інші особи.

Репортажі про виставку у Стрию і вклад стрийсько-го жіноцтва друкувалися і в наступних числах „Жіно-чої долі”. З любов’ю і теплом редакторка журналу Оле-на Кисілевська описала експонування збірки вишивок з усіх куточків Галичини, зібрану Іларіоном та Ольгою Бачинськими і передану Національному музею у Львові. Вона пише: „Більшу частину річей цих бачила я у Ґмінді. Вони ще були теплі від рук наших нещасних виселенок, що їх мережали. Бачила їх на виставці у Відні, де вони в подив вправляли цілу столицю. Бачила у Львові. І, як тоді, так і тепер не годна розлучитися з ними, тим біль-ше, що тут жрекиня цієї краси п.Бачинська оповідає такі цікаві річі майже про кожну ниточку”.21

Участь у виставці була надзвичайно корисною не лише для Стрийської філії „Товариства українських жі-нок”, але й для інших жіночих структур. Особливо про це зазначає управа кооперативи „Українське народне мистецтво”, яка представила на виставці мистецькі руч-ні роботи і звернула на себе загальну увагу громадсь-кості. До влаштування експозиції кооперативи долучила-ся Ольга Бачинська, яка належала до цієї установи. Ще один жіночий журнал „Нова хата” пише про цю виставку і зазначає, що тут „кооператива перший раз могла пока-зати широкому загалові свої вироби: вишивки, примінені до обстановки хати і одягу”.22 Так „Українське народне мистецтво” прорекламувало себе. Тому почало діставати більше замовлень з краю та з-за кордону.

Прослідковуючи хронологію подій, варто наголосити на ще одному цікавому для нас моменті з життя Цент-ралі, котрий тісно пов’язаний зі Стрийщиною. Справа в тім, що у 1927 році головою організації обирають Іван-ну Витковицьку, глибоко шановану у нашому краї жін-

60

ку, одну із засновниць „Товариства руських женщин” у Стрию, педагога, громадську діячку. Про неї також вже велася мова у цьому дослідженні. Досвід, здобутий жер-товною працею, був оцінений лідерами жіночого руху у Львові. Тому Головна управа „Союзу Українок” довірила І.Витковицькій головування в організації, діяльність якої набирала все більших обертів. Іванні Витковицькій випав напружений відтинок праці, коли розгорталася підготов-ча робота до виборів 1928 року та організаційні заходи на селі. То був час, коли у союзянок формувалася тверда віра у власні сили і переконаність, що жінка сама змо-же покращити життя своєї родини. Витковицька всеціло підтримувала заклик жіночої преси викоренити зі своєї свідомості байдужість. З цього приводу доречно навес-ти кілька слів зі сторінок „Жіночої долі”: „Пам’ятайте: жінка тепер не може, не сміє лишатися байдужно поза-ду від усього, що навкруги неї діється, якщо хоче бути розумною, поступовою господинею, свідомою громадян-кою, а не звичайною, на старосвітський покрій, темною „бабою”, і то однаково: чи буде це „баба” в перемітці чи в капелюсі”.23

У кінці 1928 року головування від Іванни Виткови-цької перейняла посол до польського сейму Мілена Руд-ницька. Перевибори відбулися на загальних зборах 28 грудня того року. На них присутні представниці Стрий-ської філії. Мілена Рудницька з того часу до вересня 1939 року була незмінною головою „Союзу Українок” і пове-ла організацію курсом подальшого небувалого розквіту, представляла її на міжнародній арені. Приємно визнати, що вже в перший рік свого головування 15 жовтня 1929 року вона приїздить до Стрия на зустріч з членами од-нієї з найсильніших філій „Союзу Українок”.24 Засідання відбулося у великому залі Народного дому, переповнено-му дощенту публікою. Крім місцевого жіноцтва і молоді, сюди прибули інтелігенція та селянки з довколишніх сіл. Свою промову Рудницька розпочала спомином про пер-ше жіноче віче, що відбулося саме в Стрию. Далі голова

61

„Союзу Українок” повела мову про Конгрес Міжнарод-ної Жіночої Ради в Берліні, де вона брала участь. „Союз Українок” був членом цієї організації з 1921 року. Тут українки єдині представляли націю, яка не мала своєї не-залежної держави. То ж Мілені Рудницькій було за що боротися на міжнародних форумах.

На сходини до Стрия Рудницька прибула разом з членкинею Головного виділу п.Вигнанською, яка своїм виступом до сліз зворушила присутніх, наголошуючи на проблемах національного виховання. Ідейна праця серед молоді, підкреслювала вона, обов’язково принесе очі-кувані результати. Крім того, гості зі Львова радили, як пожвавити організаційну роботу філії.25

Молодому поколінню Стрийська філія завжди приді-ляла багато уваги. Особливо це стосується теплих і друж-ніх взаємин організації з „Пластом”. Відомо, що у двадця-тих роках пластова система самовиховання була широко розвинута у Стрию. Кожен полк мав своїх опікунів-до-рослих. Переважно то були гімназійні вчителі, батьки, громадські діячі. Членкині „Товариства українських жі-нок” уважно відносилися до цієї патріотичної юнацької організації, зокрема до VІІІ дівочого полку ім.княгині Ольги, який утворився під кінець 1920 року. Спочатку опікункою пластунок була Софія Коссак (дружина пол-ковника Гриця Коссака). Згодом її заступила Неоніла Селезінка, що у перші роки існування полку була чи не найбільш відданою його приятелькою і приклала багато праці до виховання молоді. Особливо прихильно стави-лась до пластових справ Марія Весоловська, яка добре розуміла проблеми молоді,їх прагнення і уподобання. І це не дивно: у „Пласті” виховувалися її двоє синів.

Але найулюбленішим другом дівочого „Пласту” була Ольга Бачинська, людина незвичайних особистих і гро-мадських прикмет. Тогочасні пластуни згадували: „Ве-ликий знавець і колекціонер народного мистецтва, вона вщіплювала у пластунок любов до нього, їздила з ними на прогульки й піклувалася ними як власними дітьми”.26

62

В архіві О.Бачинської зберігся лист від команди Стрийського пластового коша, в якому пластуни просять допомогти в організації буфету під час святкових сходин Коша, що мали відбутися 30 жовтня 1921 року в Народ-ному домі.27 Звичайно, добра приятелька молоді не від-мовила їм. Крім того, вона дбала, щоб пластунки завжди мали гарне приміщення для занять. То ж не дивно, що у 1930 році вже дорослі вихованці запросили її на свою вечірку.

Співпраця з молоддю завжди була в центрі ува-ги членів товариства. Підтвердженням цього є ще одне повідомлення в „Жіночій долі” за 1928 рік: „при Стрий-ський філії „Союзу Українок” основано секцію вишивок, до якої належать укінчені семінаристки й гурток пласту-нок”.28 Секція вишивок приймала різні замовлення, вико-нувала їх гарно, добросовісно і дешево. Всі ці старання не були даремними. Багато пластунок і випускниць учи-тельського семінару стали згодом молодими членкинями „Союзу Українок”. Серед них – Стефа Костів, Ганна Ва-сильчишин, Надія Петріна, Євгенія Смик, Ольга Заяць, Володимира Кузьмак, Олена Похмурська, Лідія Калуська та інші.

Значною подією в житті товариства стало запровад-ження Свята Матері (нового, цікавого і зворушливого заходу), яке у наступні роки швидко завоювало велику популярність. Відомо, що цю імпрезу започаткувала аме-риканка з Чикаго Анна Джервіс у 1910 році. Вона була талановитим і мудрим педагогом і на власному досвіді переконалася в конечній потребі вшанування матері. Вважала, що тільки в тих сім’ях, де глибоко поважають матір, виростають справжні громадяни і патріоти. У 1914 році це свято стало державним в США. Згодом традиція розійшлася по цілому світі. Активна пропаганда Свята Матері проводилася і в нашому краї. Лідери жіночого руху виступали перед своїми посестрами з лекціями і гутірками на дану тему. Великою популяризаторкою свя-та була Неоніла Селезінка. Працю на цій ниві вона роз-

63

почала, ще проживаючи в Стрию. Про це згадує її мати, Осипа Бобикевич: „Не раз кличе мене Ніна, бо хоче щось перечитати. Читає, я слухаю з великим зацікавленням. Запам’ятався мені реферат про „Свято Матері”. То була її перша праця. Зміст вичерпуючий, так гарно зложений”.29

У 1928 році Свято Матері відзначив „Союз Украї-нок” Канади. А у 1929-му його святкують в Галичині, у Львові, а також по всіх містах, містечках і селах, де діяли філії та кружки „Союзу Українок”, у другу неділю травня відбулося величне вшанування матері.

Тепло, з душею святкували його і в Стрию. Ось як про цю подію пише журнал „Жіноча доля” за 1929 р.: „На Свято Матері прибрано домівку квітами і килимами, зе-ленню, вишивками. При вході столик з синіми і білими квітами: сині припинано щасливим, яких мати живе, білі – сиротам. Так багато сиріт знайшлося між цими, які му-сили шукати ліпшої долі у великому місті – що білих кві-ток скоро не стало”.30 Це свято відбулося 12 травня 1929 року в „Товаристві опіки над слугами і робітницями”. На початок прозвучав вірш-привіт Уляни Кравченко. Потім з рефератом виступила Ірина Домбчевська, яка доступно пояснила значення культу матері, охарактеризувала за-вдання матері-українки перед своїми дітьми і народом. Дівчата декламували вірші, співали. На святі була при-сутня письменниця і громадська діячка Ольга Дучимінсь-ка, яка артистично прочитала уривок з поеми Шевченка „Марія”. Зворушливою до сліз промовою завершив ім-презу о.Матковський. Схвильовані дівчата-служниці в думках вітали своїх матерів з далеких сіл стрийського Підгір’я.

Наступного року Свято Матері проводилось у вели-кому залі Народного дому. Його організацією займався спеціальний комітет. Програму підготували учениці шкіл „Українського педагогічного товариства”. З рефератом виступила довголітня діячка жіночого руху зі Львова, письменниця Костянтина Малицька.

Ще одна цікава і потрібна справа зроблена у Стрию

64

з ініціативи „Товариства українських жінок”. У 1928 році у місті фотомайстернею „Карпатограф” випущено пош-тову листівку із зображенням Наталії Кобринської. На ній – письменниця (на той час вже покійна) у бойківсь-кому строї: шовковій хустці, багато вишитій сорочці, в інкрустованому кептарику. Такою вона сфотографована у 1900-х роках. „Це фото, – за словами Ф.Погребенника, було популярне серед учасниць жіночого руху, які високо цінували діяльність Н.Кобринської як невтомної діячки на громадсько-культурній ниві”.31

Примітки:1. Пашко А. Програмна доповідь // Атена Пашко. З поглядом у майбутнє.- Львів: Ло-

гос, 2001. – С.70.2. Рудницька М. П’ ятнадцятиліття одного з’їзду // Мілена Рудницька. Статті. Листи.

Документи. – Львів, 1998. – С.281.3. Там само. – С.273.4. ЦДІА України у Львові, ф.319, оп.1, спр.2, арк. 57зв., 62зв.5. Рудницька М. Varia // Вказане видання. – С.605-606.6. ЦДІА України у Львові, ф.319, оп.1, спр.2, арк. 97-98.7. Там само, ф.319, оп.1, спр.23, арк. 2.8. Там само, ф.319с, оп.1с, спр.6а.9. Жіноча доля. – 1926. – Ч.1. – С.4.10. Там само. – 1926. – Ч.2. – С.4.11. Там само. – 1926. – Ч.3. – С.3.12. Бобикевич О. Спогади з моїх років // В своїй хаті своя правда: Збірник. - Стрий:

МП “Опришки”, 1992. – С.63.13. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник: У 3-х тт. Т.2. – Нью-Йорк, 1990 –

С.19.14. Там само. – С.26.15. Жіноча доля. – 1927. – Ч.12. – С.4.16. Там само. – 1927. – Ч.18. – С.4.17. Там само. 18. Там само. – 1927. – Ч.17. – С.2.19. Там само. – 1928. – Ч.1-2. – С.23.20. Там само. - 1927. – Ч.18. – С.11.21. Там само. – 1927. – Ч.20. – С.5.22. Нова хата. – 1929. – Ч.7. – С.23. Жіноча доля. 1928. – Ч.13-14. – С.2.24. Рудницька М. Хроніка // Вказане видання. – С.727.25. Жіноча доля. – 1929. – Ч.12. – С.2.26. Стрийщина. Вказане видання. Т.1. – С.459.27. Архів О.Бачинської //Фонди Стрийського краєзнавчого музею „Верховина”.28. Жіноча доля. – 1928. – Ч.1-2. – С.23.29. Бобикевич О. Вказана праця. – С.64. 30. Жіноча доля. – 1929. – Ч.16. – С.6.31. Погребенник Ф. Три портрети Наталії Кобринської // Слово і час. – 1995. – Ч.5-6. – С.31-32.

65

Під тиском пацифікації

Наприкінці 1929 року у виділі філії „Товариства ук-раїнських жінок” сталися зміни. На загальних зборах го-ловою товариства обрано Ірину Домбчевську. На жаль, не відомо, чому відійшла від головування Марія Весоловсь-ка. (Забігаючи вперед, хочу сказати, що М.Весоловська знову очолить жіночу громаду Стрийщини у 1932 році і не покине цей пост до 1938 року).

Ірина Домбчевська була знаною в жіночому русі діяч-кою. Свою громадську працю розпочала ще у 1916 році, організувавши у Львові Захисток для Українських Січо-вих Стрільців. Вона вийшла заміж за українського адво-ката Романа Домбчевського. Після війни подружжя жило в Миколаєві. Ірина налагоджувала тут працю жіночої громади, а також читальні „Просвіти”. У своєму помеш-канні вона заклала бібліотеку для дітей та молоді.1 У 1928 році Домбчевські переїхали до Стрия, де Ірина відразу ж приєдналася до праці в „Товаристві українських жінок”. Майже щонеділі їздила на села, організовувала жіночі кружки, курси, виступала з рефератами і промовами. Домбчевська багато пише до жіночих видань, де викладає свій досвід роботи, дає настанови, критикує і радить. Ось перелік її публікацій в журналі „Жіноча воля”: „Учім жі-нок кооперативної праці” (ч. 3, 1933), „На чому щадити” (ч.2,1934), „Чому село бідує” (ч.6,1935), „Сум і радість на нашому селі” (ч.23,1936), „Як виглядає здоровля села” (ч,23,1936), „Ставаймо в кооперативні ряди” (ч.7,1937), „Думаймо про майбутнє (свідомість сільської господині)” (ч.14,1937) та інші.

У Стрию Ірина Домбчевська проживала до 1935 року. Звідси разом з чоловіком переїхала до Львова, де працю-вала у „Сільському господарі” і „Центросоюзі”.2

І.Домбчевська була головою Стрийської філії з груд-ня 1929 року до грудня 1931 року. За ці два роки про-

66

явила себе активною організаторкою. І хоч була новою людиною в місті, та все ж зуміла завоювати прихильність стрийського жіноцтва. Прикладом її короткочасного, але плідного перебування на посту голови товариства став звіт роботи, виголошений нею на загальних зборах 22 грудня 1930 року. На той час товариство нараховувало понад сотню членів. Робота розподілялася по чотирь-ох секціях: організаційній, освітній, господарсько-про-мисловій та товариській. Організаційна секція займалася гуртуванням міщанок і селянок до спільної праці на ниві освіти та економіки. В обов’язки членів входили регуляр-ні поїздки на села з метою просвіти селян у плані онов-лення застарілих способів господарювання. Одночасно організовувались дитячі садки, різноманітні курси.3 Була й інша мета таких поїздок, а саме, організувати нові жі-ночі кружки, в основному при читальнях „Просвіти”. До речі, організаційна секція мала свою представницю у виділі філії „Просвіти” – Марію Залеську.

Активно діяла освітня секція. Її представниці займа-лися організацією лекцій на політичні і культурно-про-світницькі теми, святкових вечорів до урочистих дат. На-приклад, у 1930 році в Стрию товариством проведені такі заходи: „Значення історичної традиції” (доповідав сена-тор Галущинський); „Михайло Коцюбинський і його тво-ри” (доповідала член товариства Лідія Калуська); „Про політичні партії” (доповідав адвокат Роман Домбчевсь-кий).

Секція господарсько-промислова влаштувала вось-митижневий навчальний курс для селянок на базі „Мас-лосоюзу” у Стрию. Навчання проводили члени секції. Цікавим нововведенням був курс українських народних танців для дітей шкільного віку та курс модерних танців для молоді, що діяли у лютому 1930 року і користувалися великою популярністю.

Не бракувало клопотів і товариській секції. Чайні ве-чори, дитячі забави, вечорниці... Але найбільше зусиль члени секції докладали до організації спільного Свяче-

67

ного, яке відбулося 18 травня 1930 року. У Великодній час це свято зібрало майже всіх членів товариства. Зала „Каси задаткової” (тепер це приміщення краєзнавчого музею) була прибрана картинами історичної тематики і вишивками з колекції Ольги Бачинської. Крім учас-ниць жіночого руху, сюди прибули делегати різних українських установ Стрия, міщанки з передмістя Лани, члени сільських жіночих кружків. Від імені виділу зі свя-точними привітаннями виступили Ірина Домбчевська та Софія Охримович.4

Стараннями Стрийської філії 18 листопада 1931 року проведений святковий вечір-концерт на честь 60-річчя від дня народження Лесі Українки. Цей захід організований молодими членкинями товариства на високому мистець-кому рівні. У програмі були задіяні не лише місцеві та-ланти, але й митці зі Львова. Це оперна співачка Марія Свірська, композитор Нестор Нижанківський, рецитатор-ка Шкварківна. У їх виконанні прозвучали музичні твори та декламації.

Такі ж урочистості, присвячені Лесі Українці, органі-зували деякі сільські кружки: у Фалиші крім концертної програми представлена одна дія з „Боярині”, а у Верча-нах відбулися ширші сходини, де зачитано реферат про поетесу.5

У цьому ж 1931 році делегація зі Стрия у складі Марії Весоловської, Марії Залеської, Ірини Домбчевської, а та-кож чотирьох селянок з Угерська, і чотирьох – з Дашави їздила на загальні збори „Союзу Українок” у Львові.

Доходи „Товариства українських жінок” складалися з членських внесків (60 грош на місяць), оплати за кур-си танців та дитячих забав. З цих скромних коштів виділ передплачував українську періодику: „Літопис Червоної Калини”, „Жіночу долю”, „Нову хату”, „Неділю”, „За-гальну Українську Енциклопедію”.6

Головування Ірини Домбчевської припало на сум-нозвісну осінь 1930 року, коли Галичиною прокотилася хвиля польських погромів, названа урядом, як на глум,

68

„пацифікацією” (умиротворенням). Причиною бруталь-них масових звірств і знущань стали підпали польських маєтків під час жнив, організовані фракцією правого крила українських націоналістів. За це підрозділи поль-ської поліції і кавалерії вчинили розправи більше ніж у 800 селах. Тисячі покалічених і зневажених людей, кіль-ка десятків смертних випадків, пограбовані села, сплюн-дровані громадські установи – ось перелік „досягнень пацифікації”. „Союз Українок” на чолі з Міленою Руд-ницькою виступав проти такої ганебної політики уряду. Рудницька, беручи участь у різних західноукраїнських делегаціях, на засіданнях Польського сейму, Міжнарод-ного форуму Ліги Націй, захищала права українського народу.

Стрийська філія боляче переживала ці події.Поїздки на села присвячувались одній меті: організовувати сили жіноцтва, скріпити віру в успішність українських зма-гань, просто вгамувати тривогу, заспокоїти і потішити. На зібраннях жінки обговорювали трагічні події. Ольга Бачинська ознайомила членкинь з добіркою фотографій, де закарбована низка актів вандалізму з боку поляків над молочарнями „Маслосоюзу”.7

Пацифікація ще більше загострила українсько-поль-ський конфлікт. Радикально настроєна молодь (члени ОУН) вибрала тактику терору. Масові арешти призводи-ли до невтішних результатів. Навесні 1931 року у черго-вий раз був арештований провідник ОУН Степан Орхи-мович. Через два тижні після виходу з тюрми він помер у батьківському домі в Завадові. Похорон цього молодого патріота перетворився у справжню національну маніфес-тацію за участю тисячних мас, переважно молоді. Чле-ни „Товариства українських жінок”, особливо її молоде крило, також були учасниками цієї сумної події. Серед них була присутня і Ганна Васильчишин. Прощалися зі Степаном, славним нащадком великої патріотичної ро-дини Охримовичів Марія Весоловська і її братова Софія Охримович. На похорон прибула тітка Степана Олена

69

Залізняк, відома діячка жіночого руху, колишня голова „Українського жіночого союзу” у Відні, директор школи кооперативи „Труд” у Львові.8

Хоча члени „Союзу Українок” були проти політизації молоді і терору, все ж від усього серця співчували тра-гічній долі її лідерів, захоплювалися їх самопожертвою і патріотизмом. А через рік багато хто з них демонстратив-но одяг чорну одежу в знак жалоби за повішеними героя-ми Василем Біласом і Дмитром Данилишином.

У грудні 1931 року Ірину Домбчевську на посту го-лови змінила п. Березовська (очевидно, дружина радника Стрийського окружного суду Михайла Березовського). Вона очолювала товариство неповний рік (до жовтня 1932 року). Підтвердженням цього факту стала фотогра-фія, опублікована в збірнику „Стрийщина”.9 На світлині, датованій 1932 роком, зафіксовано управу виділу, до скла-ду якого увійшли Марія Залеська, Ірина Домбчевська, Бе-резовська (голова), Марія Стрільців, Марія Сеник, Надія Кокольська, Юстина Козак, Юлія Лис, Ольга Вергановсь-ка, Вікторія Ґрубська. На жаль, не вдалося дізнатися ім’я тогочасної голови і знайти ширшу інформацію про неї.

Слід згадати, що у 1930 році до Стрийської філії при-єдналася ще одна знана діячка жіночого руху, колишня голова Калуської філії „Союзу Українок” Ольга Микла-севич. Вона походила зі священичого роду Левицьких з Поділля. Родина переїхала до Стрия у 1910 році. Ольга працювала бухгалтером у „Краєвому союзі господарсько-молочарському”. У 1913 році вийшла заміж за правника Вікентія Микласевича. У роки першої світової війни зай-малася харитативною працею, доглядала поранених. У 1920 році чоловіка призначили повітовим суддею Калу-ша, тому Микласевичі переїхали до цього міста. Відразу ж беруться до громадської праці. Вікентій організовує „Просвіту”, Ольга очолила філію „Союзу Українок”. Її головування у Калуші відоме різними цікавими і потріб-ними заходами. Але найвагомішим було повітове жіно-че віче, проведене під керівництвом О.Микласевич 13

70

березня 1927 року. Про цю подію писав журнал „Нова хата”: „Віче випало незвичайно вдатно та розбудило се-ред тамошного жіноцтва великий інтерес до громадських справ”.10 Ці слова свідчать, що О.Микласевич була непе-ресічним лідером жіночого руху. Її повернення до Стрия і долучення до діяльності Стрийської філії мало велике значення.

У праці і пошуках „Товариство українських жінок” підійшло до нової сходини свого розвитку. Протягом 1921-1932 років у Стрию створився і діяв не звичайний допомоговий гурт, а міцна, динамічна організація, яка бралася за вирішення суспільних та політичних питань, працювала на засадах толерантності, правдивої демок-ратії, інтелігентного патріотизму. Стрийське товариство стало міцною ланкою в жіночому русі Галичини і тримало курс на виховання нової, національно свідомої, культурно розвиненої прогресивної жінки. Розвиток цього руху був очевидний і вражаючий. Як пише історик О.Субтельний, „заснований у 1920 році, Союз Українок через 10 років уже мав 45 тисяч членів.., він здійснював широку благо-дійну, освітню та культурну діяльність, а також мав добре налагоджені контакти з міжнародними феміністичними організаціями.11 „Союз Українок” діяв і живив ідеями свої клітини – філії, що розрослися по всій Галичині.

Примітки:1. Чайківська І. У столітні уродини // Наше життя. – Нью-Йорк, 1986. – Ч.2. – С.13.2. Козак І. Ірина Домбчевська // Стрийщина: Історично-мемуарний збірник. У 3-х тт.

Т.2. – Нью-Йорк, 1990. – С.47-48.3. Пеленська І. Наше організоване жіноцтво // Стрийщина. Вказане видання. –С.244. Жіноча доля. – 1931. – Ч.8. – С.2.5. Жіноча доля. – 1934. – Ч.3. – С.3.6. ЦДІА України у Львові, ф.319, оп.1, спр.154, арк. 58.7. Архів О.Бачинської //Фонди Стрийського краєзнавчого музею „Верховина”.8. Залізняк О. У місті Стрию при кінці минулого століття //Стрийщина. Вказане ви-

дання. – С.437.9. Стрийщина. Вказане видання. – С.26.10. Нова хата. – 1927. – Ч.4. – С.19.11. Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1992. – С.380.

71

Плоди реорганізації

Мілена Рудницька ще у 1919 році у праці „Чи треба нам окремих жіночих організацій” доводила, що „жіно-ча організація згуртує нас всіх без огляду на нашу кла-сову і політичну приналежність, бо жіночий інтерес для нас всіх однаковий”.1 З роками, внаслідок копіткої пра-ці, єдина самостійна організація, яка і формувала жінок – повноцінних будівничих суспільства, була створена, а її вплив на громаду відчувався на кожному кроці.

Але цей впевнений поступ вперед вимагав удоско-налення і змін. Як згадувалося вище, „Союз Українок” у Львові брав під своє крило різні товариства жінок і жі-ночі кружки при „Просвіті” чи „Сільському господарю”. Визріла необхідність уніфікувати норми діяльності, вне-сти зміни до статуту, дати філіям нові повноваження. Ре-організація стала очевидною. І найбільше її потребували філії. В першу чергу слід було змінити назву, а пізніше внести доповнення у статут. Перед жіночими організа-ціями стояло важливе завдання – піднести свідомість села, прискорити темпи його модернізації. Це ставало можливим за умови діяльності жіночих кружків по селах. Активізувати її могли лише філії, але існуючий статут не давав їм такого права. В даному випадку „Товариство українських жінок” у Стрию не мало права засновувати кружки по селах. Воно працювало з селянками, які на-лежали до жіночих секцій при „Просвіті”, „Сільському господарю” чи інших організаціях. Розвиток „Союзу Ук-раїнок” і накреслені завдання вимагали своїх міцних ла-нок по селах, які б твердо йшли курсом Централі. Кожна філія мала стати керуючим органом.

Отже, у жовтні 1932 року перед стриянками по-стала вимога часу: змінити назву на „Союз Українок” і внести корективи у статут. 25 жовтня у Стрию скликані ліквідаційні збори „Товариства українських жінок” . Того

72

ж самого дня відбулися перші загальні збори філії „Со-юзу Українок” і обрано новий виділ. До головства повер-нулася Марія Весоловська, організаційну секцію очолила Ірина Домбчевська, промислову – Ганна Вознюк, освітню – Меланія Кравців, товариську – Ганна Васильчишин. По-відомлення про ці збори опубліковано у „Жіночій долі”.2 Аналогічні реорганізаційні збори відбувалися в жовтні в інших товариствах, зокрема у Станіславові. Крім того, у квітні того ж року створилася Львівська філія „Союзу Українок”.

Починаючи з жовтня 1932 року, Стрийська філія „Со-юзу Українок” працювала за вдосконаленим статутом. У 31-му параграфі цього документа зазначалося, що засну-вати філію може 10 членів товариства у місті, де знахо-диться суд повітовий (Стрий відповідав цій вимозі). Філія мала Головний виділ і чотири секції. У 40-му параграфі окреслювалися засади щодо створення кружків товари-ства. Кружок „Союзу Українок” може зав’язатися в кожній громаді, де є щонайменше 10 місцевих жінок-українок, що бажають займатися громадською роботою.

На прикладі Стрийської філії можна прослідкувати той динамічний шлях, котрий пройшла організація, до-сягаючи вершин свого розвитку. На початку тридцятих років „Союз Українок” був єдиною в Європі масовою організацією, в якій гуртувалися жінки різних суспільних класів та політичних поглядів. Вона пройшла шлях від стадії дилетантської і випадкової роботи до завдань фахо-вого рівня. Жінки, працюючи гуртом, почали відігравати чільну роль у громадському житті. Не було сумніву, що „Союз Українок” важив і значив щось більше, аніж жіноча „Кооперативна Гільда” чи жіночі гуртки при „Просвіті”. Крім того, жіночий рух тридцятих років був покликаний зберегти народну душу перед отрутою більшовизму. У боротьбі і праці витворився новий тип української жінки, жінки-громадянки.

Філія у Стрию продовжувала свою працю під керів-ництвом Марії Весоловської, жінки сильної волі та вит-

73

ривалості, тактовного і вирозумілого лідера, повного енергії та натхнення. Праця жінок рухалася єдиним рус-лом національного життя Стрийщини. „Союз Українок” поєднував свої кроки з діяльністю українських товариств та установ „Просвіта”, „Сільський господар”, „Рідна школа”. Кооперативні, спортивні, культурні та освітні організації сприяли цьому. Свідченням такої співпраці є організовані Стрийською філією кооперативні віча, сіль-ськогосподарські виставки, різноманітні сільськогоспо-дарські курси, ремісничі гуртки, літературно-мистецькі вечори і свята. Члени філії одночасно були членами цих товариств, працювали в „Рідній школі”, філії музичного інституту ім. Лисенка, „Соколі”, щойно заснованому му-зеї „Верховина”.

Подальший хронологічний перелік заходів, прове-дених філією, дає можливість створити повну картину діяльності жіноцтва у Стрию. Всі події, згадані нижче, є зафіксовані на сторінках видань „Жіноча доля”, „Жі-ноча воля”, „Жінка” та в документах, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові.

У 1933 році основний тягар праці ліг на організаційну секцію. Її голова Ірина Домбчевська у статті „На марґінесі зборів матірного товариства „Союзу Українок” пише: „Велике завдання в теперішню пору мають секції організаційні і цих не повинно бракувати при жадній філії. Вони гуртують найважливіших членів товариства, стар-ших і молодь, які виключно мають вести організаційну працю в місті і на селі”.3 Дійсно, цей рік був сповнений труду по закладанню нових кружків у селах Стрийщини. В результаті було створено 14 таких осередків жіночого руху. У цій нелегкій праці Домбчевській допомагали чле-ни секції Марія Ґрубська, Ліна Микитка, Ольга Савків.

Питання сільських осередків обговорювалось і на за-гальному з’їзді „Союзу Українок” у Львові, який відбувся 8-9 травня 1933 року . Делегатами від Стрийської філії були І.Домбчевська та О.Микласевич.

74

Велику увагу організаційна секція приділяла розвит-ку української кооперації, переконуючи жінок вступати до місцевих кооператив і поширювати клич: „Свій до свого по своє”.

15-24 жовтня союзянки брали участь у виставці рідного промислу у Стрию. Тут експонувалася продукція 22-х фірм. Філія „Союзу Українок” подала на виставку взірці вишивок. Серед інших експонатів особливої уваги заслуговували пор-тьєри Юстини Козак.

Традиційні щорічні загальні збори організації відбулися 22 листопада, на які прибула сенатор і редактор жіночого жур-налу „Жіноча доля” Олена Кисілевська. Обрано новий виділ на чолі з М.Весоловською. До виділу ввійшли І.Домбчевська, М.Залеська, О.Микласевич, Ю.Лис, М.Кравців, С.Охримович, Г.Васильчишин, В.Кузьмак, О.Яцкевич.

Восени 1933 року жіноча преса почала публікувати ін-формацію про страшний голодомор в Радянській Україні. У „Жіночій долі” друкується відозва Єпископату УГКЦ про голодомор, яка розпочинається словами: „Україна в перед-смертних судорогах”. Інше число відкривається віршем Лесі Українки „Україно! плачу слізьми над тобою”. Тема Лесиної поезії перегукувалась з трагедією тридцять третього. Жах-ливі факти винищення українського народу обговорювались і союзянками Стрийщини. Днем жалоби вони вважали 29 жовтня.4

1934 рік для Стрийської філії розпочався дієвим і своєчас-ним заходом: 25 січня разом з „Повітовим союзом коопера-тив” жіноцтво провело у Стрию організаційно-кооперативне віче. На збори прибули делегати Головного виділу „Союзу Українок”: сенаторка Олена Кисілевська та референт коопе-ративної секції Неоніла Селезінка. Віче розпочала Марія Ве-соловська. Виступи гостей викликали велике зацікавлення у присутніх. Стриянки жваво приєдналися до обговорення пи-тань, порушених вічем. У дискусії брали участь Софія Охри-мович, Ірина Домбчевська, Ганна Васильчишин, Матійцева з Грабовець, Анастасія Боцян з Конюхова. Виступили також представники кооперації Іван Кузів та Олекса Лис.

75

Про велике зацікавлення кооперативним рухом свідчив не лише активний хід дискусії, але й той факт, що великий зал Народного дому був переповнений учас-ницями віча, більшість з яких прибули з сіл повіту. Ось деякі виїмки з Резолюції цього віча, де звучав заклик „до послідовної, живої та зорганізованої праці, а то творення кружків „Союзу Українок”, а в них самоосвітніх гуртків, закладання власних бібліотек; до поширення кооператив-ного руху та рішучого переведення в діло клича: „Свій до свого...”. Особлива увага жіноцтва повинна приділятися допомозі, наданій безробітній молоді. Пропонувалося творити власні робочі місця, залучати молодих жінок до праці в ділянці народно-мистецького промислу.5

Через кілька днів, 28 січня, союзянки організували по-родинному тепле Свято Просфори. Зібралися друж-ним колом не лише стриянки, а й делегатки сільських кружків. Поетичним словом, спогадом дитинства, всіх привітала Марія Весоловська. Свято завершила гучна ко-ляда.

Того ж дня в приміщенні „Міщанської бесіди” відбу-лася районова нарада в присутності цілого виділу Стрий-ської філії та представниць філій Болехова, Сколього, Миколаєва, Жидачева, Дрогобича, Борислава, Самбора. На нараді головувала Мілена Рудницька. Союзянки роз-глядали два питання: думки з приводу справ кооперації та обговорення проекту Жіночого Конгресу, який Цент-раля планувала провести у цьому році.

Слід наголосити, що 1934 рік для історії жіночого руху є пам’ятним і важивим. Це ювілейний рік святкуван-ня 50-річчя з дня заснування першої української жіночої організації – „Товариства руських жінок” у Станіславові. З цієї нагоди Головний виділ „Союзу Українок” вирішив скликати Всеукраїнський Жіночий Конгрес. Звичайно, така важлива подія вимагала копіткого приготування. Го-ловним виділом розіслано по філіях підготовчі анкети, а згодом і запрошення. Обіжники-анкети мали тематичне призначення: одні присвячені культурно-освітнім та коо-

76

перативним справам, поширенню рідної торгівлі і про-мислу; інші – справі підготовки етнографічної збірки, що демонструватиметься на Конгресі, та вивченню історії українських жіночих організацій. Заповнені обіжники, переслані до Централі, дали змогу організаторам Конгре-су відтворити повну картину жіночого руху в Галичині. У часописі „Жіноча доля” так окреслювалися завдання Кон-гресу: „Дати історичну картину організаційних змагань і досягнень українського жіноцтва за минуле півстоліття та пошанувати заслуги перших піонерок українського жіночого руху; з’ясувати завдання української жінки і її права; причинитися до консолідації національних сил в ім’я Найвищого національного ідеалу”.6 Отже, платфор-ма цього форуму складалася з двох основ: національної ідеї та ідеї жіночого руху.

Конгрес відбувся 23-27 червня у Станіславові. По-над десять тисяч учасниць – представниць усіх жіночих товариств – прибуло на це величне свято. Важливість акції полягала ще й у тому, що було скликано світовий конгрес усіх жінок-українок в той час, коли панувала ве-лика загроза тоталітаризму в Радянській Україні. Тут, у Станіславові, жінки показали свою зрілість для участі в „організаційному житті, в громадській праці, в праці для свого народу, своєї нації, в праці, яка виходила далеко поза межі домашніх щоденних завдань”.7 Жінка вийшла за поріг своїх хатніх обов’язків. Під проводом і за доро-говказом Наталії Кобринської, починаючи з 1884 року, вона роздумує над своєю долею і завданнями як людини, як представника великого народу. За цих п’ятдесят років жінка рвонула велетенським кроком уперед і представи-ла на конгресі у Станіславові неабиякі здобутки. Це був тріумф жіноцтва, хоча часи в політичному відношенні відзначалися складністю і суперечностями. Політичні угрупування і громадські установи відкрито проявляли нетерпимість один до одного. Довкола організації Конгре-су розросталась нездорова полеміка. До того ж, тиждень перед Конгресом убито польського міністра Пєрацького.

77

У зв’язку з цим польська поліція заарештувала кількох активісток, які були задіяні в організації цього форуму. За-лишалось все менше надій, що польська влада дозволить провести Конгрес. І тут велику роль відіграв політичний авторитет Мілени Рудницької. Конгрес відбувся на висо-кому організаційному рівні.

Разом з тисячами жінок на Конгрес прибули й стриянки. Їх делегація складалася з десяти осіб: Марії Весоловської, Марії Залеської, Ольги Микласевич, Меланії Кравців, Євгенії Мисюк, Марії Стрільців, Ганни Васильчишин, Стефанії Костів, Ольги Сінгалевич та Юлії Лис. Окремо запрошена Ольга Бачинська як представник Кооперативи „Українського народного мистецтва”. Осипа Бобикевич, яка на той час гостювала у дочки в Радехові, запрошена на Конгрес у складі радехівської делегації, яку очолила її дочка Неоніла Селезінка. Крім того, запро-шення надійшло і на адресу Терези Цурковської, голови „Марійського товариства пань” у Стрию. Політичні сили Стрийщини на Конгресі представляв Остап Луцький, по-сол до сойму. Дружина уродженця Стрийщини компози-тора Нестора Нижанківського Меланія прибула на форум як журналіст і згодом надрукувала низку репортажів на сторінках жіночих видань. У Конгресі брали участь де-легати від усіх жіночих організацій; були присутні також емігранти з Великої України (серед них – Софія Русова, одна з піонерок українського жіночого руху).

Масово прибули на свято членкині сільських кружків „Союзу Українок” (кількість їх сягала трьох тисяч). Уро-чиста програма „Для селянок”, підготована їхніми ста-раннями, справила сильне враження на учасників та гос-тей Конгресу. В організованих вправах та маршах брали участь сільські жінки різного віку – від бабусь до підліт-ків. А їх похід вулицями міста з піснями на устах зробив сильніше враження, ніж всі інші маніфестації Конгресу.

До присутніх промовляли представниці усіх жіночих товариств. До глибини душі зворушила жіноцтво промо-ва Мілени Рудницької. Представник Головного виділу,

78

голова кооперативної секції Неоніла Селезінка виступи-ла з рефератом „Роля жінки в кооперації” . Виступи на Конгресі були сповнені закликів до єдності та співпраці, таврували партійно-політичні чвари. Загалом громадсь-кість вітала Конгрес. Ось як звучали виїмки з передо-вої статті „Привіт Вам у Станіславові”, надрукованій в „Ділі”: „Вітаємо Вас, Українська Жінко, з великим свя-том п’ятдесятиліття Вашої організованості.

Вітаємо Вас, Українські Матері, що з кров’ю вливає-те в нове покоління почування любови, прив’язання та посвяти до свого Народу і Батьківщини.

Вітаємо Вас, Українські Громадянки, при важких зу-силлях і праці над кращим теперішнім і майбутнім Ук-раїнського Народу”.8

Конгрес мав великий успіх. Його вплив на подаль-ший розвиток жіночого руху очевидний. Жінки бралися до нових справ, активніше включалися в громадське і політичне життя Галичини.

Стрийська філія відгукнулася на заклики Конгресу того ж року восени. З приходом вересня кілька сіл Стрий-щини влаштували сільськогосподарські виставки. Тут де-монструвалися урожай збіжжя, городини, овочів, льону. Жінки експонували конопляну та лляну пряжу, килими та вишивки власної роботи. Виставки відбулися: 23-25 вересня – в Угерську; 29 вересня – в Дулібах, 30 вересня – в Нежухові.

Цікаву інформацію про ріст діяльності філії знаходи-мо у звіті кооперативної секції на зборах 22 листопада 1934 року. Секцію очолювала М. Залеська. Їй допома-гали С.Охримович, М. Кравців, О.Коваль, О. Улицька, К.Онуфрик, Є. Микитка. Ці жінки взялися за непросту, але дуже популярну у 30-ті роки справу розвитку української кооперації. Тоді у кооперативному русі Галичини було за-діяно понад 700 тисяч членів. Девіз кооператорів: „Свій до свого по своє” активісти розуміли як заклик до бороть-би з польською окупацією. Адже кожен гріш, що йшов до української кишені, був ще одним ударом по польській

79

економіці. Жінки відігравали не останню роль у справі кооперації. Своїми діями та ініціативою вони вміло роз-будовували цей рух. Були якнайбільше зацікавлені в його розвитку, бо кооперація давала надію на економічне пок-ращення життя. Членкині Стрийського „Союзу Українок” зобов’язували українських жінок купувати все необхідне лише в українських кооперативах. З цього приводу філія скликала сходини різних товариств, що діяли в місті. Ось наприклад, під час зустрічі з „Міщанською бесідою” со-юзянки переконували присутніх, що український купець повинен бути уважним і чемним, додержуватися помір-кованих цін і тим самим привертати увагу покупця.

Члени секції склали перелік всіх українських меш-канців за місцем проживання і всіх українських крам-ниць у місті. Звернулися до „Товариства українських купців” з проханням, щоб написи на вивісках були лише українською мовою. Вони переконували торгівців, що на українські свята крамниці мають бути зачинені. Широко пропагувався клич: „Свій до свого…” по селах. Особли-вого розвитку набув кооперативний рух в Колодниці, Гір-ному, Олексичах, Верчанах, Дулібах. Звітували на зборах і про організацію чайної в зимову пору під час торгових днів. З цього були дуже задоволені жінки, які приїзди-ли на торговицю до Стрия з довколишніх містечок і сіл. Для поглиблення знань в галузі кооперації Ганна Василь-чишин та Євгенія Костів закінчили спеціальний курс у Львові. Згодом це позитивно позначилось на розвитку кооперативного руху по селах Стрийщини.

Діяльним і плідним був і наступний 1935 рік. Органі-зація налічувала тоді 138 членів. На терені філії діяло 32 сільські кружки. Для голів, що їх очолювали, щомісяця проводились наради. Нові питання піднімалися куль-турно-освітньою секцією. Ось перелік тем рефератів, з якими союзянки виїздили на села: „Про походження і значення гагілок”, „Свято 1-го листопада”, „Свято 22-го січня”, „Психологія жіночої молоді”. У Стрию і по селах влаштовувались Свята Матері, спільні Просфори, Свя-

80

чене, готувалися цікаві вечори про Лесю Українку, На-талію Кобринську. Кожен кружок мав свою бібліотечку, яка складалася з белетристики, дитячої літератури, жур-налів „Життя і знання”, „Літопис Червоної Калини”, „Ук-раїнська культура в образках” і, звичайно, жіночих ви-дань „Нова хата”, „Жіноча доля”, „Жіноча воля”.

З’явилися нові напрямки роботи: плекання рідної мови та народного мистецтва. У Стрию з 1935 року діяв гурток української мови, до якого належало 10 членів. Вони працювали над поглибленим вивченням мови, аналізували дописи до журналу „Рідна мова”, прово-дили гурткове читання творів української літератури. В напрямку популяризації народного мистецтва також зроблені помітні кроки вперед: 20 жовтня 1935 року відбувся незабутній вечір народної ноші і обрядів. Чле-ни товариства разом з гуртком прихильників мистецтва при музеї „Верховина” доклали всіх зусиль, щоб показ не був шаблонним оглядом манекенів, а справжнім па-радом бойківських звичаїв. Мистецький коментар про-водила Ольга Бачинська, з вітанням до прибулих селян звернувся професор гімназії Тадей Залеський, вела про-граму Ірина Домбчевська. Велике враження на присутніх справив весільний обряд з Лисятич. „Свахи з колишньо-го містечка Лисятичі, пов. Стрий, у дуже оригінально зав’язаних білих рантухах на головах і білих лляних опанчах, з чорною вишивкою на комірах, робили вражен-ня бояринь із княжих часів. Недаремно на селі ще нині називають весільну дружину боярами, а молодих – кня-зем і княгинею”.9

Продовжувалася співпраця з „Сільським господа-рем”. На „Хліборобському вишколі молоді” союзянка Євгенія Костів викладала курс про годівлю домашньої птиці. При співучасті „Окружного союзу кооператив” і референтки кооперативної секції „Союзу Українок” Ган-ни Васильчишин проведено 5 кооперативних нарад і ан-кет у сільських кружках, а також у селах сусідніх повітів. Організовувались також куховарські курси, курси вишив-

81

ки. Філія вела харитативну роботу з бідними і опущени-ми жінками, представниці „Союзу Українок” працювали в комітетах для безробітних . 9 травня 1935 року відбула-ся районова нарада за участю Олени Кисілевської.

У цьому ж році розпочалась підготовка до великого Свята Селянки. Союзянки провели чотири такі свята у селах повіту. Перше свято відбулося у вересні в Нижній Стинаві. Згодом естафету перейняли села Угерсько, Не-жухів, Верчани.

Рік закінчився рідкісним ювілеєм. У грудні стрия-ни відзначали двадцятиліття головування заслуженої провідниці жіночого руху на Стрийщині – Марії Весоловської. На загальних зборах філії, що відбулися 20 грудня 1935 року, вшановували ювілянтку. М.Весоловська очолила „Товариство руських женщин” у кінці 1912 року. Три роки з поважних родинних причин вона не головувала. Але згодом знову повернулася до громадської праці. Двад-цять років труду – це великий відтинок життя. За цей час були хвилини великого задоволення, захоплення роботою, піднесення Духа, але були й хвилини зневіри, знеохочен-ня, прикрощів. Вона зуміла перебороти всі ці перешкоди, залагодити не одне непорозуміння. І такою залишалася на цьому відповідальному посту 20 років. Завдяки вроджено-му такту і вирозумінню, вона уміла лагодити всі питання з успіхом і користю для загальної справи. Газета „Жінка” за 1 січня 1936 року писала про неї: „Союз Українок” може гор-дитися тим, що має між своїми членами вже багато таких жінок, для яких праця в товаристві є найістотнішим змістом їх життя, в яку вони вкладають найцінніші прикмети свого ума і характеру”.10

Святкуючи ювілей, союзянки вважали, що найкращою нагородою за двадцятилітню працю є світлий розвиток Стрийської філії під головуванням ювілянтки. Привітати М. Весоловську на збори до Стрия прибула голова Матір-ного Товариства Мілена Рудницька, яка особисто передала їй привіт від Централі. Гучними оплесками вітали довголіт-ню голову численна кількість членів філії, а також делегати

82

більше як двадцяти сільських кружків Стрийщини. Цього ж дня М.Весоловську знову одноголосно обрано головою Стрийської філії.

Центральною подією 1936 року стало величаве Свя-то Селянки, яке відбулося в Стрию 28 червня. Про цю урочистість буде йти мова нижче. Та варто зазначити, що свято стало підсумком великомасштабної просвітницької роботи на селах. Воно зібрало п’ять тисяч учасників, з яких дві тисячі становили жінки. Такі ж свята у 1936 році відбувалися у Яворові, Раві-Руській, Бродах, Радехові.

Молодь, яка прибувала в організацію, хотіла прояви-ти себе у конкретних справах. Їх турбувала національна свідомість і рівень освіти ровесниць, які жили і працюва-ли в місті. Починаючи з 1935 року, в Стрийській філії ор-ганізовується самоосвітній ремісничий гурток. Спочатку робота в гуртку велася мляво, але з вересня 1937 року значно пожвавилася. До справи взялася дуже ініціативна молода союзянка Ольга Пеленичка. Їй допомагали Сла-ва Федин та Дарія Кравців. Гурток ставив собі конкретну мету – виховати свідомих та ідейних молодих ремісни-ків. Сходини відбувались два рази в тиждень. Займатись приходили молоді перукарки, кравчині, дівчата, зайняті домашньою господаркою. Це був найбідніший елемент у місті, який також прагнув до знань. Члени гуртка вивчали питання з історії, географії, літератури України, регуляр-но робили огляди преси. Закінчувались навчання іспитом. Кінцевим етапом навчання були змагання самоосвітніх гуртків цілої Стрийщини.

Крім того, союзянки за дорученням Головного виді-лу збирають пожертви для повоєнних вдів і сиріт по за-гиблих вояках УСС та УГА. З цим завданням дуже доб-ре справилась Юлія Петріна. Від Стрийського повіту до Централі у 1936 році надійшло 512, 42 злотих.

16 лютого 1937 року „Союз Українок” і вся Стрийщи-на мали нагоду відсвяткувати ще один ювілей – 40-річчя громадської та професійної праці Ольги Бачинської. Жур-нал „Кооперативне молочарство” з нагоди ювілею опуб-

83

лікував великий матеріал про цю жінку. Варто навести кілька слів з цієї публікації: „Твоє серце завело Тебе до українських захоронок і бурс! Ціхує Тебе тут не плакси-ва добродійність! Ти працюєш по передуманій системі, рятуючи для народу душі дітвори, допомагаєш талантам села вбогого походження розвинутись у систематичнім вишколі середньої школи. У жіночім руху зайняла Ти на-лежне місце не зі слів, а з Діл Твого власного життя”.11

П’ятдесятиліття літературної діяльності Ольги Ко-билянської відзначалося по всій Галичині і на Україні . Члени Стрийської філії також приєдналися до цих свят-кувань. 24 жовтня 1937 року зала „Сокола” в Народно-му домі зібрала на урочистий вечір з цієї нагоди чимало союзянок. Зі вступним словом до присутніх звернулася Ольга Микласевич, колишня голова Калуської філії, те-пер діяльна союзянка на Стрийщині. Реферат про життє-вий і творчий шлях письменниці прочитала запрошена зі Львова Віра Свенціцька. Далі присутні прослухали кіль-ка нарисів Кобилянської у виконанні молодої союзянки Стефанії Юрчишин. Філія надіслала лист з привітанням ювілянтці.

Чергові загальні збори філії відбулися 23 листопада 1937 року. До Стрия була запрошена Мілена Рудницька. Звертаючись до жінок, вона наголосила, що українсь-кий жіночий рух досяг великого зросту. Але треба бути пильними, бо зі всіх сторін на нього іде наступ ворожих елементів, які хочуть фізично винищити українство. Не-спокій у світі, міжпартійна боротьба серед українських політиків, наступ з боку поляків – все це пророкувало то-вариству нелегкі часи.

У кінці 1937 року на прохання Централі Стрийсь-ка філія розпочала збір матеріалів про сільські кружки для представлення їх на майбутній педагогічній виставі, яка мала відбутися у Львові в травні 1938 року. Справу доручили Ользі Пеленичці-Гасин, дружині Олекси Га-сина, військового референта Крайової Екзекутиви ОУН на Західних Українських Землях. До завдання Централі

84

вона поставилась дуже серйозно: повідомила всі кружки Стрийщини, зайнялася збором інформаційного матеріалу та фотографій про роботу на селах. У листі до Головного виділу вона пише: „Матеріалу по наших кружках є до-сить. Тільки що праця по селах іде пиняво та що деякі знимки треба побільшити, дещо упорядкувати”.12 Добірка якісних фотографій та інформації про кружки в Угерську, Дулібах, Лисятичах, Юсиптичах, Олексичах та інших селах була зібрана О.Гасин та переслана до Головного виділу. Сьогодні ці матеріали зберігаються у Централь-ному державному історичному архіві України у Львові і є чудовим пітвердженням бурхливої роботи „Союзу Ук-раїнок” на селах.

Життя Стрийської філії текло спокійною повновод-ною рікою. Виконувались завдання Централі, проводи-лись власні заходи, планувалися нові види діяльності. На прохання „Союзу кооператив” у січні 1938 року союзян-ки розпочали збірку пір’я на подушки для українського шпиталю „Народна лічниця” у Львові. До кінця місяця подано інформацію про хід цієї акції: двадцять шість осе-редків Стрийщини прилучилося до цього почину. На за-сіданнях жіноцтво обговорює питання передплати ново-го часопису „Українка”. Кожен кружок „Союзу Українок” вирішив передплатити по 10 чисел цього видання, а філія – 20 чисел.13 А ще виділ постановив 10 лютого провести жіноче віче цілого повіту у великій залі Народного дому.

Цього ж року філією була запроваджена нова форма роботи - навчальний курс з метою вишколення організа-торок союзянської праці. М.Весоловська в листі до Голо-вного виділу так пояснювала доцільність даного курсу: „Кружків маємо в повіті 40, праці багато, а кандидаток до виїздів дуже мало, тим більше тепер, коли ми вповні на-лагодили співпрацю з „Сільським господарем”, „Союзом кооператив” та „Просвітою”.14 Курс тривав з 21 березня по 11 квітня 1938 року. Курсантки проживали у приват-них помешканнях. А заняття проводились у домівці філії по вулиці Голувки. Навчання проходило за наперед на-

85

кресленою програмою, яка торкалася різних сторін жі-ночого руху. Щодня на курсі розглядалося три теми про-грами. Поданий нижче перелік тем і доповідачів дасть можливість оцінити високий рівень підготовки і широ-кий спектр знань, які одержували курсантки:

„Тактика організатора” - Семен Масний;„Розвій жіночої організації” - Ольга Гасин;„Історія” - Ольга Базильків;„Суспільні рухи” - Ірина Падох;„Партійництво” - Меланія Кравців;„Книговодство” - Софія Рибачевська;„Кооперація” - Дмитро Колодницький;„Співпраця між товариствами” - Володимир Нарож-

няк;„Статут товариства „Союз Українок” - Стефанія

Струмеляк;„Історія народної ноші” - Стефанія Костів;„Сільський господар” - Василь Дмитренко;„Закон про товариства” - Ярослав Падох.Бачимо, що в роботі курсу були задіяні ініціативні ос-

вічені стрияни, діячі просвітницького, кооперативного і сільськогосподарського руху, педагоги, правники.

Восени 1938 року з ініціативи Ольги Микласевич жіноцтво влаштувало відзначення 25-тої річниці смерті Лесі Українки. З цього приводу в Народному домі від-бувся концерт, на який запрошено письменницю Ірину Вільде та громадську діячку з Долинщини Ірину Го-шовську. На пам’ятку про цю подію організаторки заходу сфотографувалися (фотографія опублікована у збірнику „Стрийщина”). Після концерту Ольга Микласевич за-просила гостей на обід до себе додому. Про це залишив свій спогад її син Олександр: „Обід як обід, нічого там не було особливого, але як був прибраний стіл!.. Навколо біленького обруса пришпилені різнокольоровими шпиль-ками метелики. Це в честь повісті Ірини Вільде „Метели-ки на шпильках”. А на честь другої повісті „Б’є восьма” мама поставила на середину столу власної роботи торт,

86

прикрашений під великий циферблат годинника, стрілки якого показували восьму годину”.15 Так оригінально вша-нували гостю стрийські союзянки.

Особливою ділянкою праці „Союзу Українок” Стрий-щини стала організація дитячих садків. Ця корисна і бла-городна справа має свою історію, яка пов’язана з іменем Наталії Кобринської. Ще у 1891 році на першому жіночо-му вічі в Стрию його організаторка виступила з закликом закладати „охоронки” для малих дітей. Ця ідея була роз-винута лише у 20-30-ті роки ХХ століття. І знову ж таки на Стрийщині. Вірною послідовницею Наталії Кобринсь-кої в цій галузі стала Неоніла Селезінка, яка цікавилася педагогікою і вболівала за долю підростаючого поколін-ня. Вона однією з перших у повоєнні роки взялася органі-зовувати українське дошкілля. Як вже зазначалося, перші садки на Стрийщині з’явилися у 1924 році (в Угерську, Бережниці, Лисятичах) і звідти поширились по всій Га-личині.

Важливість цього почину була очевидною. Питання створення садків особливо загострювалось у час жнив, коли мати-селянка зранку до ночі працювала в полі, а діти залишалися без догляду. Письменниця Іванна Блаж-кевич так висловилась з приводу цієї проблеми: „Мами з серпами в поле, а смерть з косою спішить в село та мете хати”.16 Полишені самим собі, діти не мали теплої стра-ви, об’їдалися недозрілою садовиною, гонили вулицями, наражаючись на небезпеку, калічилися, топилися.

„Союз Українок” одним з перших серед громадських організацій почав розглядати питання створення дитя-чих садків. У 1927 році опубліковано працю Неоніли Се-лезінки „Дошкільне виховання”. У невеличкій книжечці авторка стисло і конкретно подавала історію дошкільно-го виховання, зупинялась на значенні і завданнях цієї ди-тячої установи, а також на вимогах щодо її організації. Вона наголошувала: „Дитячі садки мають завдання стати правильними школами, через які повинна перейти вся ук-раїнська дітвора, заки піде на науку до народних шкіл”.17

87

Централя „Союзу Українок” у 1927 році влаштувала спеціальний „Курс інструкторок на села”, призначений для майбутніх організаторок садків. Цей курс тривав з 15 січня по 2 липня. Приймали лише тих, хто вже здобув пе-дагогічну освіту. Зголосилося на навчання 26 бажаючих від чотирьох філій: Тернопільської, Коломийської, Бере-жанської і Стрийської.

Над влаштуванням садків працювали всією громадою. Союзянки їздили по селах, в читальнях збирали батьків, розповідали їм про велику користь від таких установ. А через кілька днів голова сільської читальні, порадившись з людьми, їхав до Стрия і просив, щоб дали добру „садів-ничку-виховательку”. В Угерську, наприклад, у 1924 році до садочку зголосилося відразу 70 дітей. Приміщення знайшлося у сільській читальні. Столики і лавочки се-ляни поробили самі. Просто і мудро вирішила сільська громада питання з оплатою сільській виховательці. Село поділили на чотири частини. Кожна частина по черзі но-сила до сільської молочарні по літрі молока в залежності від кількості дітей. Виручені гроші йшли на платню ви-ховательці.

Садівничками були переважно дівчата, які закінчили Учительську семінарію в Стрию і спеціальні курси при „Рідній школі”. Завідував курсами талановитий педагог Омелян Цісик. Відомі імена жертовних виховательок-стриянок: Леся Козакова (с. Юсиптичі), Марія Хирівська (с.Лисятичі), Софія Диба (с.Станків), Кароліна Лисович (с. Любинці), Ганна Лебіщак (с. Гірне).

Кількість садків зростала завдяки праці „Союзу Ук-раїнок”. Централя у Львові постійно цікавилася ходом справ , надавала методичну допомогу. У березні 1933 року до Стрийської філії надійшов обіжник у справі ди-тячих садків. Тут містилися вказівки щодо організації до-шкільних установ. Рекомендувалось на початок узгодити свої дії з „Рідною школою”, потім їхати у сільські кружки з рефератами про значення садків, скласти списки дітей, знайти домівку для садочку, вирішити питання з харчу-

88

ванням, знайти кухонний посуд, подбати про дитячого лікаря. Не слід було забувати й про вчасне подання про-хання до староства.

„Союз Українок” активізував роботу не лише своїх філій і кружків, але й товариства „Рідна школа”. Завдя-ки цій співпраці, дитячі садки масово формувалися по всій Галичині. Кілька років подвижництва дали добрі ре-зультати. У 1937 році садочки діяли в усіх селах Стрий-щини. Про розвиток цього руху в повіті вміщено допис у журналі „Рідна школа” за листопад 1937 року. В корес-понденції зазначається, що на сорок сіл повіту організо-вано сорок два садки. Тут доглядалося 1980 дітей. На ко-жен садок припадало близько 50 малят, а в деяких селах кількість дітей сягала до 80-ти. Садковий рік тривав від 1 липня по 31 серпня. В деяких місцевостях термін дії садочка продовжувався до вересня.

Виховательками були молоді педагоги, в основному члени „Союзу Українок”. Тому й не дивно, що педаго-гічна робота велась на високому професійному рівні. Діти одержували не тільки гарне виховання, але й вчи-лися бути маленькими патріотами своєї нації. Батьки дуже прихильно ставилися до садівничок. Запрошували їх працювати в селі і в наступному році. Попри фахову працю виховательки присвячували свій вільний час спра-вам „Просвіти”, „Сільського господаря”, готували лекції, організовували забави, фестини, свята. Все це робилося безкорисно, незважаючи на те, що заробітня плата вихо-вательки була мізерною. На закінчення садкового року кожна вихователька готувала з дітьми цікаве свято, на яке запрошувалися батьки, родина, односельчани. Діти співали, декламували, танцювали, робили різні вправи, тобто демонстрували все те, чого вони навчилися за час перебування у садку.

У згаданій вище кореспонденції зазначалося: „Вели-ка кількість садків у Стрийщині свідчить найкраще про їхню потребу. Тому й інші села на наших землях повин-ні брати собі приклад зі Стрийщини”.18 Прекрасна ідея,

89

висловлена Наталією Кобринською і розвинута стриян-кою Неонілою Селезінкою, була одностайно підтримана жіночим рухом. А Стрийщина стала колискою не лише кооперативного, музичного, жіночого руху, а й дошкіль-ного виховання.

Під опікою „Союзу Українок” перебувало ще одне жіноче об’єднання – „Товариство опіки над слугами і робітницями”. Це одна з важливих ділянок роботи жіно-чого руху. Адже до міст і містечок постійно прибували сільські дівчата в пошуках роботи, з бажанням утримати себе і допомогти сім’ї. Дівчата наймалися служницями у сім’ї різних національностей (польські, німецькі, єврей-ські). Вплив такої родини та зваби міста, яке перебувало під окупаційною владою, призводили до денаціоналізації сільської молоді. Захистити і оберегти її від цього, сфор-мувати національний світогляд стало основним завдан-ням цього товариства.

Улюбленою опікункою цієї молоді у Стрию була Оль-га Бачинська. Довгі роки ця жінка, як дбайлива мати, зби-рала кожний гріш, що прийшов до товариства, і мудро ним розпоряджалася. Це давало можливість налагодити духовне життя дівчат, захистити їх від проблем. Тому не одна сільська мати, відправляючи свою доню до Стрия, шукала адреси доброї пані Ольги Бачинської, щоб під її опіку віддати свою дитину.

Про історію і діяльність цього товариства дізнаємося зі слів самої Ольги Бачинської, довголітньої його голови. Її допис на цю тему з’явився у 9-10-му числах „Жіночої долі” за 1929 рік. Вона пише, що товариство було засно-ване ще у 1912 році заходами стрийської громади і отця Юліана Дзеровича . Покровителькою обрано Матір Божу. Товариство мало свій статут, де окреслювалася мета - „охо-роняти служниць перед винародовленням, освідомлювати національно, дбати про культурно-освітній розвій, займа-тися церквою”.19 У 1913 році відбулося посвячення влас-ного прапора, який надалі зберігався в Успенській церкві. У час війни праця дещо призупинилася. Застій тривав до

90

1921 року. Згодом заходами отця Миколи Матковського та Ольги Бачинської товариство реорганізовано.

Спочатку це товариство сприймали як братство при церкві. Але у 1925 році з метою активізації його роботи було внесено зміни до статуту. Тепер до участі залучали-ся слуги і робітники обох статей. Так зросла цікавість мо-лоді до цього об’єднання. На щонедільні сходини почало збиратись більше ста осіб. У 1929 році кількість дійсних членів зросла до 397 осіб. Духовним провідником това-риства був отець Роман Височанський, катехит і громад-ський діяч, що проявляв справжнє батьківське піклування слугами і ремісничою молоддю Стрийщини. Для них він проводив глибокі патріотичні релігійні науки і проповіді, давав добрі поради. У скорому часі здобув славу зразково-го душпастиря.

Організаційними справами займався виділ товариства, що складався з дев’яти членів і трьох заступників. Голо-вою обрано Ольгу Бачинську. До виділу ввійшли Марія Ґрубська, Богдан Вахнянин, Олена Бігун, Олена Проців, Володимир Ступницький, Роман Клос, Стефанія Костів. Товариство розгорнуло широку громадську діяльність: щороку влаштовувались свята Просфори, Спільного Свя-ченого, Свято Матері. Під час Марійських Богослужінь члени товариства тримали свій прапор і три пари вишива-них хоругов. Багато пожертв ішло на церкву (було подаро-вано храму вишите покриття на амвон і рушники). У кінці травня складалися пожертви за здоров’я рідних. На Різдво члени товариства разом колядували, а зібрані кошти пере-давали на „Український сирітський захист”, „Рідну шко-лу”. На Йордан щедрували на прикраси для церкви. Мо-лодь офірувала частину власних заробків на українських інвалідів, на „Просвіту”. Щороку члени товариства йшли на прощу до Гошева, де складали дарунки від товариства (рушнички, стяжки до Євангелії, квіти). Тут замовлялися Служби Божі за успіхи товариства.

При товаристві влаштовувалися курси для неграмот-них, заняття вишивкою. Василь Гонтар та Роман Петріна

91

організували для молоді двохрічний курс національних танців. Діяв драматичний гурток. У 1927-1928 роках в На-родному домі у виконанні членів товариства демонструва-лися вистави „Пан майстер Копитка” та „Мати-наймичка”. Товариство брало участь у різних урочистостях. На святі „Просвіти” у 1926 році виступав хор товариства.

Мобілізували до праці щонедільні сходини, в про-граму яких входили спів церковних і світських пісень, читання повістей українських письменників, рефератів з історії України. Молодь проводила забави зі співом та ру-ханковими вправами. Часто на сходини приходили плас-туни зі своїм кіноапаратом і демонстрували фільми.

Варто зазначити, що на базі товариства філія „Союзу Українок” запровадила відзначення Свята Матері. Разом з союзянками влаштовували Спільне Свячене. Велику громаду, присутню на таких святах, завжди благословив о. Височанський. В конкретній праці, присвяченій ук-раїнським слугам і робітникам, було задіяно багато член-кинь філії.

Примітки:1. Рудницька М. Чи треба нам окремих жіночих організацій // Мілена Рудницька. Статті.

Листи. Документи. – Львів, 1998. – С. 93.2. Домбчевська І. Вісті зі Стрия // Жіноча доля. – 1933. – Ч. 1. – С.2.3. Домбчевська І. На маргінесі зборів матірного товариства „Союзу Українок”// Жіноча

доля. – 1933. – Ч.12. – С.4.4. Жіноча доля. – 1933. – Ч. 16. – С.1.5. Жіноча доля. – 1934. – Ч. 5. – С. 2.6. Жіноча доля. – 1934. – Ч.7. – С. 2.7. Абрамюк-Волинець Л. Перший Всеукраїнський Жіночий Конгрес// Наше життя. – 1974.

– Ч.7. – С.4.8. Там само. – С. 7.9. Домбчевська І. Показ народної ноші і обрядів//Квітучі береги. – 1969. – Ч.7. – С.28.10. Рідкий ювілей // Жінка. – 1936. – Ч.1. – С.5.11. Кооперативне молочарство. – 1937. – Ч.3. – С.4.12. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп.1, спр. 154, арк. 31.13. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп.1, спр. 154, арк. 87.14. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп.1, спр. 154, арк. 86.15. Микласевич О. Зустріч // Гомін волі. – 1991. – 26 березня. – С.2.16.Блажкевич І. Діточий садок // Жіноча доля. – 1926. – Ч. 4. – С. 17.17. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп. 1, спр. 7, арк. 18.18. Закінчення садкового року в Стрийщині // Рідна школа. – 1937. – 1 листопада. – С.307.19. Жіноча доля. – 1929. – Ч. 9-10. – С.12.

92

Зі світлом – на село

„Гей, на село! Всі, хто може, зі світлом на наше гарне українське село” - такими запальними словами звертала-ся до жіноцтва у 1929 році Олена Кисілевська зі сторінок „Жіночої долі”. Це слушне гасло було сигналом до дії. На порядку денному усіх жіночих організацій стояло пи-тання модернізації села, прилучення його до загального руху жінок. Хоча проблема була не новою і піднімалася „Союзом Українок” не вперше. Починаючи з 1920 року членкині жіночих товариств прагнули поширити свій вплив на село, а тим самим – на широкі верстви галичан. Але особливо гостро постало це питання саме на початку тридцятих.

Аналізуючи український жіночий рух, сучасна до-слідниця Марта Богачевська пояснює, що причиною небувалого розвитку „Союзу Українок” було рішення покращити стан економіки в Галичині. За умов польсь-кої окупації українцям ніхто не збирався допомагати. У бажанні вижити вони мали опиратися на власні сили. Ві-домо, що економіка краю базувалася на аграрництві. А яйця та молоко являли собою найосновніший продукт, який можна продати. І саме цей продукт зосереджувався у жіночих руках. Тому співпраця з жінками була потріб-на і політикам, і кооператорам . Чоловіки не виступають проти жіночих організацій, не применшують їх вартості, а, навпаки, шукають шляхів до порозуміння і спільних дій.

Сільська трудівниця прагнула приєднатися до націо-нального руху, бо це давало їй надію на покращення май-бутнього, свого і своєї родини. Селянки йшли до „Союзу Українок” з конкретною практичною метою: зарадити скрутному становищу, побороти неписьменність і смер-тність дітей, полегшити соціальну біду. Їх участь у жіно-чому русі проходила в боротьбі „за краще завтра”.1

93

Централя у Львові питання села розглядала дуже серйозно. Порушувалися проблеми підготовки кадрів, які б могли працювати з сільським населенням. Вироб-лялася програма дій, влаштовувалися курси інструкторок для роботи на селі. Вносилися зміни в статут організації, на основі яких кожна філія мала право закладати по се-лах кружки „Союзу Українок”. Розгорталася практична діяльність. Тим самим здобувалася прихильність жінок сільської громади.

На Стрийщині рух на села набирав щораз більшо-го розмаху. В ньому брали участь учительки, дружини священиків, представниці міської інтелігенції, студент-ки. Найважливішу роль у цьому почині відігравала ор-ганізаційна секція „Товариства українських жінок”. До 1932 року її очолювала Марія Залеська. Разом з нею в секції працювали Ганна Васильчишин, Стефанія Костів. Їм допомагали Ганна Кліщ та Осипа Паславська. Напри-кінці двадцятих років секція закладає осередки жіночого руху по селах. Вона діє у тісній співпраці з „Просвітою” (Марія Залеська була представником від жіночого това-риства у Стрийському виділі філії „Просвіти”).

Близько п’ятдесяти сіл належало до Стрийського повіту. І у кожному побували члени організаційної секції. Клітини жіночого руху закладалися не на порожньому місці. У селах створювалися жіночі секції при „Просвіті”, які діяли у Лисятичах, Угерську, Добрівлянах, Фалиші, Станкові, Дашаві, Братківцях, Стрілкові, Дулібах, Мор-шині, Бережниці, Конюхові. Їх очолювали переважно се-лянки. Члени цих секцій підтримували дитячі садки, вла-штовували вистави, Свята Матері, чайні безалкогольні вечори, Різдвяні ялинки, Свячене, Просфори. До просвіт-ницької роботи на селі прилучилося й „Товариство опі-ки над слугами і робітниками” (у 1928 році драматичний гурток цього об’єднання демонстрував у Добрянах п’єсу в трьох діях „Мати-наймичка”).

А ось як створювався сільський осередок у Конюхові. Під кінець 1929 року завітали до села М. Весоловська

94

та І. Домбчевська вони домовились про ширшу зустріч. 2 лютого 1930 року на жіночі сходини в присутності М.Весоловської та С.Охримович зібралося багато жінок. Заслухали доповідь про Н. Кобринську. Обговорювали потреби та цілі товариства. Слово за словом – зав’язалася дискусія. Одна з жінок сказала: „Аби так пані трохи под-бала і про інші села. В нас село досить свідоме, ми будемо собі трохи й самі якось давати раду. Але є ще такі села, де панує зовсім тьма! Їх треба в першій мірі рятувати”.2

І дійсно, жінок чекала велика праця. Як побороти ал-коголізм і пристрасть до тютюну, як прогодувати і зодяг-нути родину, як вберегти дітей від інфекційних хвороб, як ефективно вести домашнє господарство – ці та інші запитання обговорювались у Конюхові та й інших селах Стрийщини, де створювались осередки.

Проблемам села присвятили стриянки нараду, яка відбулася 12 лютого 1931 року. В залі „Сокола” ледь по-містилося до трьохсот представниць з сіл Стрийщини. Роботою цього зібрання керувала І.Домбчевська. Тема її реферату – невідрадний стан сільського господарства і шляхи, які допоможуть піднести сільську економіку. „Добробут села, - наголошувала вона, - залежить від змі-ни способу ведення господарки”.3 Жінки повинні гур-туватися при читальнях „Просвіти”. В кооперативах до праці також повинна стати жінка. Мати-селянка мусить виховувати в собі ощадність і практичність. Більше дбати про освіту та виховання дітей.

На цій нараді були присутні Ольга Бачинська та Сте-фанія Костів. Вони пояснювали присутнім, як важливо зберегти своєрідність вишивки кожного села, висвітлю-вали й інші, не менш цікаві і важливі проблеми народно-го мистецтва.

Селянки просили приїздити до них частіше, цікавилися питаннями способів ведення освітньої праці. І. Домбчевсь-ка підсумувала висловлені думки словами: „Більше охоти до праці над селянкою, а менше байдужості у сільських ін-телігенток дали би в короткому часі чудові висліди”.4

95

Члени жіночого товариства долучилися до прове-дення куховарських курсів, організованих „Маслосою-зом”. Взимку 1930 року такий курс відбувся у Стрию. За цей час 40 осіб опанували програму навчання з тим, щоб у майбутньому влаштувати такі курси по селах і бути інструкторками. Тому вже через рік організовано господарсько-куховарський курс у Стрілкові. „Жіноча доля” в приклад усім галичанкам ставила це маленьке і небагате село, яке радо погодилось на організаційну пра-цю. У той же час заможніші села відмовились від влаш-тування такого курсу у себе, мотивуючи браком грошей. Стрілківський голова читальні „Просвіти” Іван Ковальсь-кий охоче взявся за цю потрібну справу. „Товариство українських жінок” скерувало до села молоду вчительку Теодозію Комар, яка вела курс. Заняття тривали з 21 лю-того до 21 березня 1931 року. У селі діяв жіночий гурток при „Просвіті”. Його голова Розалія Яворів зуміла пояс-нити усім доцільність і користь такого курсу . В інших селах господині скептично віднеслися до куховарської науки і говорили: „Нащо мені курсу, коби було з чого, то наварила бим всього”. У Стрілкові ж на курс зголошува-лись охоче. Тут навчалися 22 особи (заміжні і дівчата). Крім куховарства розглядалися питання про консервацію городовини, приготування овочевих вин, годівлю дро-бу. Читалися також лекції про розвиток жіночого руху (І.Домбчевська) та участь жінок у кооперації (І.Кузів). Закінчився курс гарним чайним вечором, на який при-були делегатки зі Стрия Ганна Вознюк та Євстахія Ми-китка. Усі пригощалися печивом, яке приготували самі учениці.5

Робота з сільськими осередками тривала. Допомагали активісти з Централі. У січні 1932 року Марія Вигнансь-ка зі Львова об’їхала багато сіл Стрийщини (в тому числі Завадів, Голобутів, Колодницю, Нежухів), де виголосила реферат на організаційно-кооперативну тему. Членкині „Товариства українських жінок” при співучасті „Масло-союзу” і „Союзу кооператив” у березні 1932 року прове-

96

ли „Курс домашнього господарства”, де подавалися теми з гігієни, кооперації, молочарства, практичного куховарс-тва. З успіхом пройшов курс крою в Стрию на Ланах (бе-резень 1932 року). Його проводила С.Охримович. В той же час у Дулібах під керівництвом голови господарсько-промислової секції товариства Юстини Козак відбувся курс вишивки низом, який завершився чайним вечором і виставкою вишивок.

„Товариство українських жінок” мало все більший вплив на сільське населення, зав’язувались все тісніші контакти з жіноцтвом. Того ж 1932 року, 10 липня у Гра-бівцях члени товариства провели освітньо-кооперативну анкету (досі такі наради проводились лише у Стрию). Які обов’язки жінки в родині і в громаді, як господарити в скрутний час, як організувати дитячий садок та жіночий гурток, як доставити молоко до Стрия – ці та інші питан-ня висвітлила у своєму рефераті Ірина Домбчевська. Крім того, обговорювалась діяльність кооперативу „Злука”. До речі, з його доходу заплачено у Грабівцях за садочок і за передплату журналу „Жіноча доля”. Після цих зборів 40 жінок вступили до цього кооперативу.6

Такі наради здобували велику популярність у повіті. Якщо в одній з перших анкет у 1930 році брало участь 40 жінок, то через рік число учасниць збільшилось до 300.

Внаслідок активної організаційної праці жіночі згро-мадження на селах міцніють і розвиваються. Це свідчить про те, що жінки були готові до самостійної діяльності. Прослідкуємо за роботою окремих кружків. Гурток у Грабівцях під керівництвом Насті Матвійців задумав під-готувати господарсько-куховарський курс, зібрати під-ручну аптечку і бібліотеку. З цією метою вибрано комі-тет, поділено село на райони і зібрано добровільні датки на майбутні вечорниці (муку, масло, сир, сметану). Під орудою господині п. Корчак жінки напекли медівників, тортів, сирників. На вечорниці прибули гості зі Стрия і сусідніх сіл. Вихованки дитячого садка також приготува-ли програму до вечорниць. За гостиною обговорювалося

97

питання будівництва Народного дому в селі. Організа-торки вечорниць зібрали 244 злотих чистого доходу, які в майбутньому використали на організаційні потреби.

Жіночий кружок в Конюхові підготував власними си-лами оперу „Запорожець за Дунаєм”. Її показ відбувся у жовтні 1932 року у великій залі Народного дому у Стрию. Організаторкою цього дійства була голова жіночого круж-ка Олена Боднар. Чудово виконала роль Одарки учасниця кружка Анастасія Боцян. Зворушливо прозвучала молит-ва в останньому акті опери. Дохід з вистави призначався на потреби українського студентства.7

Зміни в статуті дали можливість ще ширше роз-горнути діяльність на селах. З 1932 року організаційну секцію очолила Ірина Домбчевська, яка продовжила справу творення самостійних сільських кружків „Союзу Українок”. Ця енергійна та ініціативна жінка „щонеділі виїздила на село і з посвятою працювала для організації і усвідомлювання української селянки”.8 До 30-40 пропа-гандистських поїздок в села здійснили члени секції за рік. Число кружків швидко зростало. До кінця року їх було 24. Заходи по організації кружків потребували великої праці і часу. Але це вдячна праця, бо селянки горнули-ся до культури і освіти. На початок 1933 року кружки діяли в Угерську, Конюхові, Дашаві, Фалиші, Станкові, Лисовичах, Лисятичах Горішніх та Лисятичах Долішніх, Моршині, Бережниці, Добрівлянах, Стрілкові, Дулібах, Заплатині, Кавчому Куті, Верчанах, Гірному, Жулині, До-брянах. З них дев’ять кружків створено в громадах, де зовсім не було жіночих осередків.

„Як працює жіноцтво Стрийщини” - під таким за-головком з’явився у „Жіночій долі” аналітичний огляд праці організаційної секції.9 Тут підкреслювалося, що кружки при читальнях „Просвіти” були недоцільними, бо їх голови не несли ніякої відповідальності за пророблену роботу. Спільна каса йшла на читальню, а не на потреби жіноцтва. Хоча, з іншого боку, гуртування жінок довко-ла читалень мало позитивні риси: жінки усвідомлювали

98

силу громади і виявляли бажання закладати свої гуртки. Створення самостійних кружків дало кращі результати, значно збільшилась кількість членок, об’єднаних під зна-меном „Союзу Українок”. Їх число на Стрийщині досягло 1025 осіб. Кожен кружок мав свої ділові книги і печат-ку, передплачував часописи „Жіночу долю” та „Жіночу волю”. Осередки вели цікаве громадське життя: влашто-вували спільні свята, вистави, лекції і концерти. Голова-ми кружків були в більшості селянки. Проте в Дашаві, Конюхові, Гірному, Нижній Стинаві, Верчанах, Завадові кружки очолювали представниці інтелігенції. Взагалі, Стрийська філія ставила за мету залучити якомога більше сільської інтелігенції. З цього приводу І.Домбчевська пише: „Коли б сільські інтелігентки заопікувалися круж-ками на місцях, то організація селянок пішла б дуже ско-рим кроком вперед”.10

Зростання кількості кружків по селах свідчило про інтенсивну роботу організаційної секції. У 1933 році до праці стали нові членкині Вікторія Ґрубська, Марія Яцке-вич, Євгенія Микитка, Віра Антонів, Ольга Савків, Ми-хайлина Луців, Ольга Улицька. Ціль секції – організація міського і сільського жіноцтва у самостійних кружках. Секція старалася прийти на поміч кооперації, залучив-ши жінок до праці у місцевих кооперативах і поширюю-чи клич: „Свій до свого по своє”. Жінок заохочували брати участь у різних заходах, що проводились силами української громади. Жінки з Дашави, Верчан, Завадова, Фалиша, Дулібів були залучені до сільськогосподарських виставок, які відбувались у Стрию. У Грабівцях, Верчанах, Конюхові, Гірному, Нежухові та Добрянах жінки прово-дили господарсько-куховарські курси, на яких навчалося понад 100 осіб. Щоб вдосконалити зв’язки з селянками, союзянки в торгові дні (переважно у четвер) запроваджу-вали чергування в Будинку народної торгівлі. У ці ж дні за-прошувалися на засідання голови кружків. У такий спосіб швидко вирішувались різні поточні питання. Крім того, до сіл висилались обіжники. Часто союзянки самі виїздили на

99

села. За 1933 рік було здійснено 80 поїздок.Ось як описана одна з таких поїздок у кореспонденції до „Жіночої долі”: „Ось ми вже в Задеревачі коло церкви. Церковця деревля-на, зчорніла від старости, а коло неї цвітуть як мак барвисті строї молодиць і дівчат. Жінки, мов живі типи з новель Стефаника. Якісь суворі, поважні в своїх завоях і зачісках стоять півколесом з довжелезними восковими свічками в руках”.11 Союзянки приїхали в Задеревач порозумітися з селянками, вивчити їх проблеми і організувати тут самостійний кружок. Гостей запросили в читальню – чи-сту невеличку хатину з портретами Шевченка і Франка на стінах. Приїжджі говорили з селянками про все те, що змо-же зрушити їх з місця: про кооперацію, бібліотеку, садок, молодіжні об’єднання. Село важко піддавалось агітації. Адже це – колишня москвофільська твердиня.

Це враження від однієї поїздки. Але такі виїзди відбувалися щотижня. Авторка цього допису – Ірина Домб-чевська. Будучи активним кореспондентом до жіночої пре-си, вона багато уваги приділяла матеріалам про розвиток жіночого руху саме на селі. Дописувала як до „Жіночої долі”, так і до „Жіночої волі” (ще одного часопису Олени Кисілевської, присвяченого сільському жіноцтву). Домб-чевська давала поради, як навчити селянок кооперативної організації, як провести на селі господарсько-куховарські курси чи чайний вечір; піднімала питання гігієни та ефективної господарки. Тим, що хочуть організувати свій кружок, радить звернутись до книжки правника Ярослава Падоха, що вийшла друком у Стрию в 1933 році. Книжка корисна тим, що аналізує багато вимог нового закону про товариства, без знання яких важко проводити роботу в круж-ку. Через пресу Домбчевська закликала вибирати до виділів кружків розумних жінок і дівчат, які усвідомлюватимуть ситуацію на селі і опиратимуться на закон. Слушними були її слова: „Не дивіться, хто багатий, а хто бідний. Ми всі рівні в нашій жіночій організації. Нема в нас старих і молодих, багатих і бідних. Тільки є жінки, які хочуть освіти, поправи свого життя”.12

100

Село сколихнулось. Воно показало свою могутність на Всеукраїнському Жіночому Конгресі у Станіславові 1934 року, коли вулицями міста з піснями, у вишиванках рушив їх урочистий хід. А як велично виглядали сільські жінки на відкритому полі, де відбувався Конгрес. Як од-ностайно і злагоджено виконували тисячі жінок вправи вільноруч!

Навесні наступного року Головний виділ „Союзу Ук-раїнок” доручив своїм сильнішим філіям організувати Свята Селянки на зразок незабутнього величного дійс-тва, що відбувалося на Конгресі. Загальний з’їзд „Союзу Українок”, що відбувся 20-21 березня 1935 року, прийняв рішення щодо організації цього свята.

Свята Селянки несли в собі важливу мету: підтверди-ти важливу істину, що у власній організації – сила жінки. Цей захід був належною подякою і шаною убогій селян-ці, що, за словами Мілени Рудницької, „мов бджілка, ціле своє життя невтомно працює і мовчки переносить усі життєві незгоди і поневірки та з покорою віддає найкра-щі, найдорожчі плоди свого життя – дітей своїх на служ-бу народові”.13

Стрийщина підготовлялася до цього свята заздале-гідь, провівши низку районових свят. Перше районове свято селянки відбулося у Нижній Стинаві, бо тут діяв кружок, який вважався одним з найкращих на Стрий-щині. Тут доречно зупинитися на розповіді про жіночу громаду села, яку очолювала Леся Мельник. Ініціатором створення кружка вважали місцевого пароха, отця Щу-ровського. До кружка входило 70 членкинь – заміжних жінок. Займалися різною громадською працею, до того ж, організували гарний жіночий хор. Ним керувала дружи-на отця-сотрудника Олена Ганкевич. У лютому 1935 року цей колектив відзначився на конкурсі сільських хорів. На санях кілька разів їздили на проби до Стрия. На концерті виступали в автентичних бойківських строях. З успіхом виконували пісні Ярославенка, Ф. Колесси. У нагороду за перемогу на конкурсі голова організаційної секції Ганна

101

Васильчишин вручила їм портрет Лесі Українки. Очевид-но, кружок дійсно був достойний розпочати ряд заходів з нагоди Свята Селянки.

У першому районовому Святі Селянки брало участь 5 кружків: зі Стинави Нижньої, Конюхова, Дулібів, Монас-тирця та Гірного. Успіхові свята сприяла чудова карпат-ська природа. Здавалося, гордий верх Парашки усміхав-ся: вітав селянок Стрийщини. Свято зібрало 98 жінок, 70 дівчат і 36 дівчаток з „Доросту”. Вони виконали вправи з серпами. Показувала рухи союзянка Ірина Собчаківна. Крім того, композицію вправ представили дівчатка з Гір-ного під мелодії пісень „Метелиця” та „Чорна рілля”. А жінки з Конюхова демонстрували обряд обжинків.

Організацією свята займалася стриянка Ганна Ва-сильчишин, яка виступила з вітальним словом. А голо-вною провідницею дійства була Ольга Пеленичка, яка своїми енергійними наказами утримувала порядок серед жіноцтва. Це вона майже щодня перед святом виїздила на села, контролювала хід підготовки осередків.

Крім учасників свята, прибуло й багато гостей. Жін-ки з сусідніх сіл йшли пішки. Звичайно, кожен розумів, що свято проводилось не для того, щоб навчити жінок марширувати. Воно мало зацікавити суспільною працею, притягнути до „Союзу Українок” нових членів. І дійсно, після завершення свята жінки з двох сусідніх сіл виявили бажання заснувати у себе кружки. Районове Свято Се-лянки у Нижній Стинаві Централя у Львові відзначила як найкраще.14

Районові свята стали добрим грунтом для подаль-ших заходів. Кілька місяців пізніше, 28 червня 1936 року Повітове Свято Селянки відбулося у Стрию. До речі, у той день такі свята проводились у Яворові, Радехові та Рава-Руській. У Стрию погожа днина сприяла святові і уможливила масову участь сільського жіноцтва. 32 круж-ки зі Стрийщини та Сколівщини прибули до Стрия, а це – біля 2000 осіб. У загальному свято зібрало 5000 осіб.

Розпочалися урочистості співаною Службою Божою,

102

яку відправив парох Стрия, отець-декан Іван Винниць-кий. Змістовну проповідь виголосив отець Гаврилишин. Під час Служби співав мішаний хор з Гірного і Конюхова під керівництвом Івана Яремка та Голуба.

О 12-й годині мав відбутися похід учасників свята ву-лицями міста. Але влада не дала на це дозволу. Тому з-під церкви жіноцтво найкоротшими дорогами рушило на май-дан „Погоні”, де й проходило подальше дійство. Усі деле-гації прибули в національних строях. Кожен кружок мав свою табличку, виготовлену з лляного полотна, де вишиті назви сіл і орнаменти, характерні для цієї місцевості.

Свято відкрилося парадом жіночих відділів. У цій ве-личній ході взяло участь 1400 жінок. Публіка захоплюва-лася чудовою народною ношею, чітким кроком, порядком і дисципліною крокуючих. Далі зведений жіночий хор виконав гімн „Союзу Українок”, який присутні слухали стоячи. Гарячими оплесками зустрічали промовців. Свя-то відкрила голова Стрийської філії Марія Весоловська. Потім з промовою виступила голова „Союзу Українок” Мілена Рудницька. Вона наголосила на тих завданнях, що стоять перед українською жінкою, матір’ю і грома-дянкою, а зокрема, перед селянкою. Торкнулася також і політичних моментів. Теплим словом привітала присут-ніх голова кружка з Жулина Ганна Зварич.

А далі 1300 жінок розпочали вправи під мелодії ук-раїнських пісень. Мелодії виконував духовий оркестр то-вариства „Сокіл”, яким керував Микола Когут. Враження від цього спільного дійства було сильне і захоплююче. Так само згуртовано дівчата виводили гаївки. Програма супроводжувалась народними піснями у виконанні жі-ночих хорів. Вправи до гімну „Боже великий, єдиний” демонструвались з великим піднесенням, а публіка спог-лядала їх стоячи. На святі звучали також вітання гостей – представників сусідніх філій „Союзу Українок”, кон-церну „Українська преса”, „Маслосоюзу”, українського студенства Стрийщини та інших установ. Жінки з Лися-тич відтворили обряд обжинків.

103

Свято закінчилось виконанням національного гімну. Додому селянки повертались з піднесеним настроєм і постановою наступне свято підготувати ще краще.15

Серед різноманітних завдань, над якими працював „Союз Українок”, на чільному місці були проблеми само-освіти. Робота тут велася у двох напрямках: члени органі-заційної секції виїздили на села з рефератами, допомага-ли в проведенні свят і організовували самоосвітні курси. У 1936 році Стрийська філія звітувала Централі, що за минулий рік відбулося 95 виїздів до сіл. Один раз на мі-сяць у Стрию проводилась нарада голів кружків. Під час поїздок зачитано реферати на різні громадсько-політичні теми. Союзянки допомогли кружкам готувати „Вечори гагілок”, Свята Матері, імпрези в пам’ять Лесі Україн-ки та Наталії Кобринської, Свята спільного Свяченого та Просфори. Методична допомога була надана в організа-ції чотирьох районових Свят Селянок у Нижній Стинаві, Угерську, Нежухові, Верчанах.

До послуг самоосвітньої роботи у кожному кружку була створена бібліотека, яка складалася з української белетристики, дитячої літератури, популярних брошур і періодики. Бібліотечні збірки комплектувалися річни-ками популярних українських журналів, жіночої преси. Такі бібліотеки нараховували понад сто найменувань. А книгозбірня кружка Нижньої Стинави складалася зі 180 книжок.

Стрийська філія проводила велику просвітницьку роботу, спрямовану на співпрацю з „Сільським госпо-дарем”, „Окружним союзом кооператив”. Впорядниці зі Стрия брали участь у роботі „Хліборобського вишколу молоді” (наприклад, Стефанія Костів викладала на цьому вишколі тему „Годівля дробу”). Референт кооперативної секції Ганна Васильчишин організовувала по селах нара-ди і збори, де розглядалися питання української коопера-ції. При цьому нарадами охоплено не лише Стрийський, але й Жидачівський, Долинський повіти, за 1935 рік про-читано 117 рефератів.

104

Особлива увага приділялась роботі з дітьми і молод-дю. Союзянки допомагали творити гуртки „Доросту”. На Стрийщині ці осередки діяли у 23-х селах. У Грабівцях, для прикладу, в „Дорості” займалося 32 дітей, а вела його Евфрозина Тимчій. На Ланах у Стрию гурток „Доросту” під керівництвом Наталії Гойсак нараховував 16 членів.

Стрийська філія широко пропагувала народне мистец-тво. Сільські осередки були залучені до імпрези „Показ народної ноші і обрядів”. 20 жовтня 1935 року „Союз Українок” разом з музеєм „Верховина” влаштували не-забутнє свято бойківських традицій. Згодом Ірина Домб-чевська у дописі до „Квітучих берегів” так згадувала про це дійство: „Переходили перед очима глядачів мешканці Підгір’я і Верховини у своїх мальовничих, не зіпсованих впливом новітньої культури одягах. Внесли вони подих гір, запах ялиць і полонин, шум гірських потоків”.16

На святі представлялася скромна, але багата помис-лами і мотивами ноша з сіл Поляниці, Кальної, Тисова, Тернавки, а також Великих Дідушичів, Кавська, Більча, Меденичів і Мізуня. Кружки „Союзу Українок” долучи-лися також до демонстрації народних обрядів – весілля, коляд, щедрівок, обжинків з Кальної, Кавська, Лисятич. Свято чудово доповнювали доповіді Ольги Бачинської та Стефанії Костів про значення народного мистецтва.

Освітницька робота велась і в хорових колективах, які створювались при сільських союзянських осередках. Народні таланти об’єднали хори на Ланах у Стрию, в Ко-нюхові, Добрянах, Завадові, Ходовичах, Фалиші, Жулині, Дулібах. Хор при „Союзі Українок” в Конюхові власними силами підготував у 1935-1937 роках концерти в честь Лесі Українки і Тараса Шевченка, а також вечір стрілець-ких пісень. Цей колектив виступав на Святі Селянки у Стрию та на конкурсі хорів, де осягнув 2-е місце. Гарний хоровий колектив був створений в Олексичах. Він скла-дався з 28 жінок і 2-х дівчат; керував ним Павло Федорів. Цей гурт також брав участь у конкурсі сільських хорів 1938 року.

105

Великою популярністю у сільських осередках ко-ристувалися Просфора і Свячене - свята, які єднали сіль-ські громади. Ось як влаштував Свячене кружок „Союзу Українок” у Баличах Подорожніх. 17 травня 1936 року в новозбудованому Народному домі зібралося 130 одно-сельчан. Священики о. Тимків та о. Левицький посвятили їжу на прибраних столах. Тоді з селянських грудей про-лунало могутнє „Христос Воскрес!”. Після цього всі сіли за столи. Привіт від Стрийської філії виголосила Ольга Пеленичка. У виконанні жіночого хору звучали великод-ні пісні. Отець Левицький привітав громаду із закінчен-ням будівництва власного Народного дому. Святкування завершилося виконанням українського національного гімну.17

Представниці сільських кружків також брали участь у фестинах, організованих повітовим „Союзом Українок” у серпні 1937 року в Стрию та у вересні 1937 року біля Дулібів.

Наступний напрям освітньої роботи – організація різ-номанітних курсів-вишколів для жінок на селах. Звичай-но, філії простіше було б влаштовувати вишколи у Стрию. Та селянки завжди схвально відгукувались на проведення таких заходів вдома. До того ж бракувало коштів на доїзд до міста. Курси, проведені на селах, охоплювали набага-то більшу кількість жінок. От і їхали переважно молоді дівчата і жінки у села, де й влаштовували навчання селя-нок. В основному практикувались курси сільськогоспо-дарські, трикотарські (в’язання), шиття і вишивки, кухо-варські, хатньої господарки. Жінки охоче здобували нові знання і навики, бо мали на меті покращити життя своє і своєї родини. І це дійсно так, бо вміння готувати складні і смачні страви давало можливість жінці швидше за ін-ших знаходити заробіток у місті, а вміння шити, в’язати також дозволяло зекономити та й заробити сякий-такий гріш. Цими курсами „Союз Українок” надавав практич-ну допомогу сільській жінці і тим самим здобував щораз більшу прихильність серед громади.

106

Варто перелічити курси, що відбувалися на Стрий-щині, починаючи з 1932 року. У 1935 році Ольга Пеле-ничка проводила сільськогосподарський курс у Лися-тичах. Курс крою і шиття діяв у 1933 році в Угерську (інструкторка Ганна Кліщ); курс вишивання і мережання – в Дулібах у 1932 році (інструкторка Юстина Козак); курс трикотарський – у Добрянах в 1935 році (інструк-торка Марія Івасик), в Угерську в 1936 році (інструкторка Анастасія Гнатишин), в Дашаві у 1938 році (інструкторка Марія Івасик).

Дуже популярними були куховарські курси, що про-водились у Нежухові в 1932 році (інструкторка Вікторія Ґрубська), у Добрянах в 1933 році (інструкторка Ірина Домбчевська), у Гірному в 1933 році (інструкторка Вік-торія Ґрубська), у Лисятичах Долішніх в 1935 році та Лисятичах Горішніх в 1936 році (інструкторка Ольга Пеленичка), у Моршині в 1937 році (інструкторка Ольга Івасик).

Велику користь приносила діяльність самоосвітніх гуртків, які працювали у Конюхові в 1937 році (керівник Стефанія Барабаш), у Грабівцях в 1938 році (керівник Ев-фрозина Тимчій). Для провідниць самоосвітніх гуртків у Стрию під керівництвом Ольги Пеленички діяв окремий вишкільний курс.

У кінці 1937 року Ольга Пеленичка підготувала для Головного виділу звіт про діяльність цих гуртків, який ілюструвався фотографіями. Вона вказувала, що на кож-ному такому курсі навчалося від 15-ти до 35-ти жінок. Проводився курс переважно взимку, коли у селянок біль-ше вільного часу. А ось коментар до діяльності самоос-вітнього гуртка в Конюхові: „Веде сільська дівчина Сте-фанія Барабаш. 21 членкиня. Сходини 2 рази в тиждень у домівці „Союзу Українок”. Перероблено (простудійовано - З.Х.) Шевченкову „Катерину”, історію України до Во-лодимира Мономаха, „Холодний яр”. Дівчата дуже точні і солідні. Читають дуже багато. Це найсвідоміші дівчата села”.18

107

Діяльність сільських осередків Стрийщини добре проілюстрована на сторінках тогочасної преси (в журна-лах „Жіноча доля”, „Жіноча воля”, газетах „Жінка”, „Наш прапор”). Джерелом до вивчення жіночого руху в селах краю стали документи, які зберігаються в Центрально-му державному історичному архіві України у Львові. На основі цих матеріалів мною складена таблиця, де вказані села, в яких діяли кружки „Союзу Українок”, а також дата їх заснування, кількість членів та прізвища голів. Найбільше сільських осередків засновано у 1933 році після перебудови організації і змін у статуті. Кількість членів за кілька років діяльності значно зростає, що засвідчує популярність „Союзу Українок”. Очолювали кружки в основному селянки. Правда, в окремих селах головували їмості (дружини священиків), що походили з відомих патріотичних священичих родин Охримовичів, Івасиків, Левицьких. На жаль, не всі прізвища голів вда-лось відшукати.

Примітки:1. Богачевська М. Дума України – жіночого роду. – К.: Воскресіння, 1993. – С.84.2. Жіноча доля. – 1930. – Ч.9. – С.2.3. Там само. – 1931. – Ч.18. – С.2.4. Там само.5. Там само. – 1931. – Ч.20. – С.1.6. Там само. – 1932. – Ч.23. – С.2.7. Жіноча воля. – 1932. – Ч.17. – С.8.8. Пеленська І. Наше організоване жіноцтво// Стрийщина: Історично-мемуарний збірник. У 3-х тт. Т.2. – Нью-Йорк, 1990. – С.27.9. Жіноча доля. – 1933. – Ч.24. – С.2 . 10. Пеленська І.// Вказане видання. – С.25.11. Жіноча доля. – 1934. – Ч.10. – С.3.12. Жіноча воля. – 1933. – Ч.17. – С.4.13. Рудницька М. По наших жнивах// Мілена Рудницька. Статті. Листи. Документи. – Львів, 1998. – С.238.14. Жіноча доля. – 1935. – Ч.19. – С.15.15. Наш прапор. – 1936. – Ч.78. – С.4.16. Квітучі береги. – 1969. – Ч.7. – С.28.17. Жіноча доля. – 1936. – Ч.12. – С.15.18. ЦДІА України у Львові, ф.319, оп.1, спр.154, арк.47.

108

Терни на шляху

Жіноча громада Стрийщини в еволюції свого руху ішла складним шляхом. Часто-густо поляризувалися думки, відстоювалися безкомпромісні позиції. Кожна сторона твердо трималася свого. У цьому розділі мова йтиме про конфлікт „батьків і дітей”, старшого покоління і молоді, який роз’єднав філію у кінці 1938 року. Дуже прикро усвідомлювати цей факт вже з тої причини, що „Союзові Українок” залишилося існувати всього дев’ять місяців. Вересень 1939 року брутально перекреслив усі непорозуміння , які обидві сторони прагнули вирішити.

За словами дослідниці жіночого руху М.Богачевської, „вивчаючи історію жінок, мусимо стати віч-на-віч із прав-дивою історією української громади”.1 Слід говорити про істинну історію, багату на несподівані повороти думок і поглядів. Саме в такий спосіб зможемо по-справжньому зрозуміти суть проблем жіночого руху.

Про стрийський конфлікт, який сколихнув життя не тільки філії, але й Централі, дізнаємося зі спогадів Марії Залеської: „1934 р., що був часом кипучої діяльності, став для нас, на жаль, також початком поділу на тлі конфлікту, який заіснував між головою і частиною Централі СУ у Львові а представницями молодих жінок і дівчат, які були водночас членками ОУН і виступили проти платформи жіночої організації, її феміністичного напрямку й міжна-родних зв’язків. У ході цього конфлікту, який перенісся і на провінційні клітини, виступило зі „Союзу Українок” 40 молодих членок. З молодими виступили теж деякі про-відні діячки Марія Весоловська, Юстина Козак, Меланія Кравцева. Натомість і не всі молоді пішли з ними”.2

Спробуймо детальніше заглибитись у зміст пробле-ми, проаналізувавши історичну ситуацію, яка склалася наприкінці тридцятих років в Галичині. Це був час ве-ликих громадських суперечок, а політичні угрупування

109

часто відзначалися взаємною нетерпимістю. До того ж зростав екстремізм як з боку польської влади, так і з боку крайніх радикальних українських течій. У свою чергу, численні українські партії та громадські рухи виступили за компроміс і співпрацю з владою. З українського боку головною силою, що стояла на позиціях нормалізації від-носин між поляками та українцями, була найчисленніша і найвпливовіша партія УНДО („Українське народно-де-мократичне об’єднання”). Її підтримав український коо-перативний рух, який для ефективної діяльності також шукав політичної стабільності. За нормалізацію відносин виступав і „Союз Українок”, що засуджував політику без-компромісної і збройної боротьби, виступав проти полі-тизації молоді, втягнення її у збройні акції чи демонстра-ції проти уряду. Провід жіночої організації вважав, що бойкот шкіл та самопожертви за будь-яку ціну – не спосіб будувати Україну.

Нормалізація не зустріла всезагального визнання се-ред українців. Опозиція в УНДО та деякі інші українські політичні партії критикували прихильників цього напрям-ку за те, що вони погоджувались на крихти з польського столу. А радикально настроєні націоналісти взагалі від-кидали нормалізацію і продовжували збройну боротьбу проти поляків. Не сприйняло нормалізації і молоде крило „Союзу Українок”. Тут слід зазначити, що молоді член-кині організації активно зголошувались до лав ОУН, де вони були підпорядковані строгій дисципліні і чітко ви-конували всі завдання. Союзянки середнього віку з поди-вом сприймали таке відверте бажання молоді жертвувати собою задля національної ідеї. Сама Мілена Рудницька часто виступала перед поляками в обороні української молоді.

Суперечності між молоддю і зрілим поколінням в „Союзі Українок” почалися ще у 1934 році. Його суть пояснила сама М.Рудницька. Вона наголошувала, що ідеї фемінізму натрапили на байдужість жіночої молоді. Про-тивниці фемінізму вважали, що рівноправність жінки вже

110

досягнута, тому слід боротися тільки за національні іде-али.3 Молоді союзянки стояли на позиціях націоналістів, які доводили, що найсуттєвішою є боротьба за права цілого народу, а не тільки якоїсь його частини. Один з перших проявів „бунту молодих” стався на Всеукраїнсь-кому Жіночому Конгресі „Союзу Українок” у 1934 році. Молодим союзянкам відмовили у виступі. Підготовлений ними реферат на тему „Організаційні завдання жіночої молоді в товаристві „Союз Українок” не пропустила пре-зидія Конгресу. Дівчата демонстративно залишили залу Конгресу, відмовляючись зрозуміти мотиви президії. Зі свого боку старше покоління мало рацію: реферат був насичений глибоким патріотизмом та безкомпромісністю до всякого угодовства. Такий гарячий виступ не сподо-бався би польській поліції. До того ж щойно пройшли арешти української молоді у зв’язку з убивством міністра Пєрацького. Конгресу загрожувало закриття.4

На тих же безкомпромісних позиціях стояла стрийсь-ка молодь. Лідером молодіжного крила Стрийської філії „Союзу Українок” була Ольга Пеленичка-Гасин. 1913 року народження, вона після закінчення гімназії у Стрию та сільськогосподарських курсів „Союзу Українок” відразу ж влилася в роботу організації. Охоче їздила по селах, проводила різні курси, спілкувалася з молоддю. У листопаді 1936 року одружилася з Олексою Гасином. Зналася з ним давно, бо обоє були уродженцями Конюхо-ва. Ольга палко перейнялася ідеями націоналізму, за які боровся Олекса. За словами дослідника Г.Дем’яна, „пере-жила розлуку з коханим у 1932, 1934, 1935 роках, коли його ув’язнювали поляки”.5 Свої поїздки по селах Ольга завжди використовувала для національно-патріотичного виховання. Вона твердо стояла на позиціях націоналізму і відкрито виступала з цими ідеями перед членами „Сою-зу Українок”. Її пристрасний виступ на Загальному з’їзді „Союзу Українок” 9 жовтня 1937 року вразив присутніх. Ось як коментувала цей виступ газета „Жінка”: „Га-син Ольга: (Стрий) фемінізм або жіночий рух вважає

111

шкідливим для нації, бо він має на меті тільки егоїстичне добро жінки, без огляду на те, чи українка чи чужинка. Сьогодні українське жіноцтво поділилося на два табо-ри: ті, що мають на цілі добро нації і другі, які хотять тільки добра для жінки. Фемінізм шкідливий також тому, що ділить суспільство на мужчин і жінок. Національну консолідацію вважає нереальною, бо консолідація може наступити тільки тоді, коли всі приймуть націоналістичний світогляд, всеобіймаючий, фанатичний, ексклюзивний, нетолєрантний. Домагається, щоби „Жінка” змінила свій феміністичний напрям на націоналістичний”.6

Ольгу Гасин підтримали й інші стриянки, делегатки з’їзду. Зокрема Ольга Базильків виступила проти фемініс-тичного напрямку газети „Жінка”, який не відповідає поглядам націоналістичної молоді.

Наступний гострокритичний виступ Ольги Гасин прозвучав на Крайовій конференції „Союзу Українок” у Львові в квітні 1938 року . Ольга взяла участь і дискусії про пресу і знову зробила закиди „щодо офіційного ор-гану „Союзу Українок” - газети „Жінка”. Вона наголо-шувала, що газета ширить шкідливий фемінізм. З цього приводу Централя в листі до голови Стрийської філії М.Весоловської запитує, чи філія доручала О.Гасин ви-голошувати ті закиди, які є небажаними для товариства. М.Весоловська у листі до Централі від 3 травня 1938 року відповіла: „Щодо Краєвої конференції, то наша філія, ви-силаючи делегатку п.Гасинову, зовсім не давала їй ніяких доручень, бо ми не думали про це, що на Організацій-ній конференції розвинеся широка дискусія про пресу. Відносно особи Гасинової – то мушу ствердити, що це одиниця високоідейна, і праця в нашому товаристві стала повним змістом її невідрадного особистого життя”.7

Ці два виступи Ольги Гасин ще раз підкреслюють, що суперечності між молодшими і старшими в „Союзі Українок” мали місце і вони будувались на відношенні фемінізму до націоналізму. Відбувалося тертя між двома поколіннями: батьків, задіяних у легальному русі, і дітей

112

революційного підпілля. До речі, провід „Союзу Украї-нок” не вважав фемінізм шкідливим, навпаки, вбачав у розвитку цього напрямку велику користь для нації. Під час обговорення виступів вже згаданої Крайової кон-ференції М.Рудницька стверджувала, „що про фемінізм жінки можна говорити хіба як про активізацію жіноцтва для служби нації та насвітлення ролі жінки в будуванні національної культури, а такого фемінізму нема потреби вирікатися”.8

Дискусія „батьки – діти” мала продовження. Ольга Гасин користувалася впливом на молодь Стрийської філії. На кінець 1938 року тут сформувався чималий гурт мо-лодих націоналісток. У грудні того ж року це радикальне молоде крило відверто заявило про свої націоналістичні позиції. Але про це буде йти мова дещо пізніше, бо життя „Союзу Українок” сколихнула ще одна подія – заборона організації польською владою. А це дуже вплинуло на за-гострення майбутнього конфлікту у Стрийській філії.

Слід зауважити, що бурхлива діяльність „Союзу Ук-раїнок” не подобалась польському урядові. Вишукував-ся момент, щоби знищити організацію. У ч. 10 „Жіночої долі” читаємо: „В п’ятницю, 6 травня о годині 6-й після обіду стався у Львові факт, що захвилював серця тисячів українського жіноцтва , а той загалом громадянства”, і далі: „завішено усі 72 філії і 1200 кружків”.9 Усі домівки опечатані, голови філій арештовані. Заборонено видавати друковані видання „Жінку” та „Українку” („Жіноча доля” та „Жіноча воля” не були органами „Союзу Українок” і виходили регулярно). Саме зі сторінок „Жіночої долі” чи-тачки могли довідатись, що ж сталося і як діяти далі.

Саме поняття „завісити” означало тимчасово відсто-ронити від виконання обов’язків. Отже, „Союз Українок” не був ліквідований, розв’язаний повністю. Причиною „завішення” організації був закид , що союзянки співпра-цюють з нежіночими товариствами. Керівництво „Сою-зу Українок” відразу ж звернулося до уряду з проханням переглянути справу, бо за статутом така діяльність пере-

113

дбачена. Та акція заборони була здійснена і завдала ве-ликої шкоди в першу чергу повітовим філіям і сільським кружкам. Ситуація була досить складна. Це добре ро-зуміли члени Головного виділу. Згодом, звертаючись до союзянок, М.Рудницька так відгукнулась на цю болючу проблему: „Mortuos plango, vivos voco! Мертвих опла-кую, живих кличу! Мов один великий дзвін б’ють наші серця і оплакують „Союз Українок”. Рудницька називає організацію „нашою гордістю і надією”, „нашою сер-дечною журбою”.10 І це так, бо для багатьох галичанок „Союз Українок” був частиною власного життя, домом і родиною. Він давав можливість жінці розвивати свої най-кращі сили, служити Батьківщині.

Боляче відбилася акція „завішення” і на Стрийській філії, стала підставою для непорозумінь з передачею май-на, принесла багато клопотів і розчарувань її голові Марії Весоловській. Найбільше проблем виникло з передачею домівки, яка з 1934 року знаходилась на вулиці Трибу-нальській, в будинку, що колись належав д-ру Євгену Олесницькому, а тепер тут квартирували різні українські організації і установи ( „Україн-Банк”, філія Музичного інституту, „Рідна школа”).

У травні 1938 року до домівки, де були присутні голо-ва філії та виділові, прибула поліція. Вона наклала арешт на майно філії, забрала документацію і 59 злотих готів-кою. При цьому не видала ніякої посвідки з цього приво-ду. Домівку філії опечатали. Треба було вирішувати, кому ж передати приміщення „Союзу Українок” і що робити з майном філії?

Справи у Стрию розгорталися наступним чином. До-мівку зголосився винайняти „Україн-Банк” для канце-лярії товариства „Рідна школа”, при цьому наголошуючи про несплачений чинш за оренду приміщення (88 зло-тих). Інвентар товариства був замкнений у шафі. Сама Весоловська викупила килим філії і зобов’язалася випла-тити борг за нього. У своїх листах до Централі з приво-ду передачі домівки і майна вона мала одне прохання: як

114

двадцятидвохлітня голова філії просила дозволу взяти на пам’ятку образок і вишиваний рушник. Але усі ці питанні так просто не вирішувались. „Україн-Банк” відмовлявся платити чинш. Справою займався суддя, куратор „Союзу Українок” зі Львова, який листувався з Весоловською.

Хто ж мав заплатити чинш: філія, яка від травня була „завішена”, чи „Рідна школа”, яка починала користуватися домівкою 1 вересня? Таке питання стояло перед союзян-ками. У серпні до Весоловської звернувся голова „Про-світи” Володимир Нарожняк, зазначивши, що за статутом майно філії успадковує „Просвіта”. Суддя, який вів спра-ву передачі майна, заперечує цю пропозицію, вказуючи, що дії „Просвіти” неправильні, бо ця організація тільки з моменту остаточної ліквідації чи розв’язання „Союзу Ук-раїнок” стає наступником її майна. Але цей момент ще не настав.11 Куратор мав на увазі, що „завішення” не означає ліквідація організації.

Ця тяганина прикро вразила Марію Весоловську. До цього додалися ще й проблеми зі створенням осеред-ку політичної організації „Дружина княгині Ольги” у Стрию. Справа в тім, що після „завішення” „Союзу Ук-раїнок” Мілена Рудницька у липні 1938 року заснувала нову організацію, яка була покликана не тільки вишко-лювати жіноцтво ідейно, але й діяти як окрема політична одиниця. Створення „Дружини” викликало різні відгуки. Не всі поділяли погляди Рудницької . А молодь „Союзу Українок” взагалі була настроєна рішуче проти окремої політичної організації. На думку молодих нова структура розмежовувала народний організм не тільки на політич-ній основі, але й ділила його на два табори: чоловічий і жіночий, що повністю співпадало з позицією ОУН.

Ініціаторки „Дружини” намагалися створити осере-док у Стрию. На установчі збори від Головного виділу прибула Олена Шепарович. Весоловська у цих зборах участі не брала, бо, власне, підтримувала молоде крило філії. Незважаючи на її відсутність, учасники зборів кри-тикували її дії стосовно передачі майна „Просвіті”, що,

115

звичайно, обурило Весоловську і привело до думки вза-галі відмовитися від головування.

Очевидно, осередок „Дружини княгині Ольги” так і не набув чинності у Стрию. Натомість 19 жовтня влада доз-волила відновити діяльність „Союзу Українок”. Стрий-ська філія взялася налагоджувати роботу, хоч зіткнулася з труднощами. Справа в тому, що непорозуміння з пере-дачею майна та спроба створити осередок „Дружини” спричинили розкол у Стрийській філії. Радикально на-строєна націоналістична молодь, незважаючи на вимо-гу Централі відсторонити Весоловську від головування, 21 жовтня пише до Львова лист, в якому повідомляє, що їхня довголітня голова не зрезигнувала з головства. Лист підписали члени виділу філії Юстина Козак, Софія Ри-бачевська, Стефа Струмеляк, Ольга Онуфрик, Ольга Ба-зильків, Марія Яцкевич. На жаль, Централя не погоди-лась з цим рішенням і відповіла, що не може далі вважати Весоловську головою філії. Мотивувалося це тим, що в справі майна Весоловська себе дискредитувала. У від-повідь на це члени виділу наголосили в листі, що виділ Стрийської філії „недобачує ніякого промаху чи діяння на шкоду товариству в поведінці Весоловської, а навпаки, стверджує, що п.Весоловська виказала багато доброї волі й старання для збереження майна товариства, помимо своєї постійної важкої недуги”.12 Тому виділ не погодив-ся з рішенням Централі і дуже просив Весоловську далі очолювати провід філії.

Події наступних днів сколихнули плин життя „Сою-зу Українок” Стрийщини. 15 грудня у львівській газеті „Новий час” опубліковано заяву „Жіноцтво Стрия про-ти партійництва”, яку підписало 40 союзянок філії. 21 грудня через пресу оголосили свою солідарність з ними ще дві союзянки. У заяві повідомлялося, що на широких сходинах 4 грудня члени філії „Союзу Українок” у Стрию підтримали резолюцію зборів філії у Коломиї і засудили заснування нової політичної організації „Дружини Кня-гині Ольги”. Вони вважали, що ці дії є засобом для до-

116

сягнення партійних цілей і сприяють ослабленню єдності української нації.

20 грудня Стрийська філія проводить Загальні збори, на яких обирає новий виділ. До його складу увійшли ті членкині, які підписали заяву в „Новому часі”. Очолила філію Марія Весоловська, що за своїми переконаннями твердо стояла на позиціях радикальної молоді і сповіду-вала ідеї націоналізму.

Виступ у „Новому часі” не залишився поза увагою Централі у Львові. Справа набула широкого розголосу. 23 грудня на З’їзді голів „Союзу Українок” (першій нараді, проведеній після сумнозвісного „завішення”) провід за-судив заяву стриянок, називаючи цей крок анархічним і крайньо шкідливим для організації. До тих, хто підписав-ся під заявою, були вжиті найстрогіші заходи: їх виклю-чили з організації. А згодом, 28 грудня, до Стрия надій-шов лист від Централі, де повідомлялося, що Головний виділ на своєму засіданні дня 27 грудня виключив з „Со-юзу Українок” на основі параграфу 19, пункту 1 статуту таких союзянок: Меланію Кравців, Володимиру Кузьмак, Емілію Бігус, Стефанію Струмеляк, Стефанію Юрчи-шин, Ярославу Федин, Філомею Іванчук, Ольгу Бойчук, Марію Козак, Стефанію Верхолу, Ольгу Янківську, Ан-тонію Тарнавську, Стефанію Пилипів, Іванну Литвинку, Софію Стефанишин, Олену Станкевич, Євгенію Смик, Михайлину Луців, Ольгу Онуфрик, Ольгу Сілецьку, Оль-гу Савків, Ольгу Базильків, Олену Похмурську, Христи-ну Базильків, Віру Гісяк, Ольгу Явдущак, Євстахію Тар-навську, Марію Яцкевич, Стефанію Федорику, Катерину Злупко, Кароліну Логінську, Юстину Козак, Ольгу Заяць, Юлію Диду, Марію Дибу, Ольгу Дибу, Стефанію Дибу, Марію Іванчук, Меланію Коцко, Стефанію Макоту, Лідію Калуську, Стефанію Негович.

Не важко здогадатись, що зазначені в листі особи на-лежали до націоналістичного підпілля. Вони свято спові-дували ідеї ОУН, які базувалися на грунті інтегрального націоналізму. Створення нового типу українця, дисциплі-

117

нованого, беззастережно відданого нації та справі неза-лежної державності – мета цього ідеологічно-політично-го руху. Націоналісти працювали над тим, щоб народ діяв як єдине ціле, а не як різні партії, класи чи регіональні групи. Особливе значення вони надавали соборності, на-ціональній єдності. Тому закликали ідеї інтегрального націоналізму запроваджувати у всі товариства, установи. Вони ставили перед собою завдання домінувати в різних громадських організаціях чи економічних установах. Не дивно, що ці ідеї проникли в „Союз Українок”, „Просві-ту”, молодіжний рух. В ОУН панувала атмосфера фана-тичного патріотизму, самовідречення, посвяти, готов-ності жертвувати своїм життям.

Зі свого боку громадські організації відкидали нама-гання ОУН підпорядкувати їх собі. Вони критикували ОУН за те, що організація штовхала молодь на небезпеку. Їх дії часто закінчувалися трагічно. До того ж ОУН приз-вела до обмеження легальної діяльності українців. „Союз Українок” стояв осторонь партій, пов’язаних з ОУН. І хоч жінкам було важко засуджувати емоційно-патріотичні дії молоді, все ж вони виступали проти збройних та теро-ристичних виступів. Мілена Рудницька також не поді-ляла ідей інтегрального націоналізму. Вона говорила: „Розв’язати всі існуючі організації і створити одну? Як? Терором?.. Се ж утопія”.13

Конфлікт між М.Рудницькою і націоналістичним сере-довищем тривав не один рік. За твердженнями З.Мосійчук, ця відома діячка жіночого руху стала в опозицію до націо-налістів після приходу до влади Гітлера. Його геноцидна політика щодо євреїв викликала в Рудницької глибоко не-гативну реакцію(спочатку до нацизму, а потім і до націо-налізму, в тому числі і до українського).

А молодь, навпаки, була захоплена ідеями націоналізму. Виникає запитання: хто ж підтримував цей дух і був ініціатором згаданої заяви? Відповідь зна-ходимо на сторінках журналу „Квітучі береги” за 1976 рік. Тут З.Мосійчук стверджує, що цей протест був

118

зініційований Меланією Кравців, представницею стар-шого покоління стрийських союзянок, яка твердо стояла на грунті інтегрального націоналізму. Вона виступила ка-тегорично проти поєднання Міленою Рудницькою голов-ства в „Союзі Українок” і заснованій нею ж „Дружині ім. княгині Ольги”. „Це викликало підозріння, - пише автор-ка, - що вона планує використати понадпартійний „Союз Українок” для своїх персональних політичних амбіцій, якими був польський мандат до сейму”14. Звісно ж, ОУН поставилась до цього негативно, побоюючись розколу організованого жіноцтва. Рудницька була впевнена, що протест стрийської округи був запланований Крайовою Екзекутивою ОУН. Насправді ж, це була власна ініціатива Меланії Кравців, що дуже характерно для її палкої спонтанної вдачі. „Коли вона вирішила, що щось є зле, тоді реагувала негайно, відкрито, без премедитації”15.

Вивчивши суть конфлікту, Крайова Екзекутива під-тримала М.Кравців, а також закликала студенток і мо-лодь виступити в обороні радикально настроєних стрий-ських союзянок. Так у їх підтримку з’явились статті у пресі („Голос нації” та „Новий час”), де доводилась аб-сурдність становища, за якого та сама особа очолювала партійну і позапартійну жіночі організації одночасно. Дискусії з цього приводу тривали не тільки в Стрию, але й у Львові (на сходинах Львівської філії), а також у ін-ших містах і селах Галичини. Відомо, що з приводу цієї суперечки виступила з дописом у „Віснику” Д. Донцова Олена Теліга.

Заява стриянок у „Новому часі” засвідчила той факт, що на Стрийщині у кінці тридцятих років панувало силь-не націоналістичне піднесення серед молоді, а ідеї на-ціоналізму у Стрийській філії переважали. Хоча не всі членкині філії підтримали націоналістично настроєних посестер. Саме на цьому грунті і стався розкол, який дуже зашкодив діяльності філії. Фактично, помірковане крило „Союзу Українок” залишилося без проводу. Цен-траля надсилає листи до Ольги Микласевич та інших со-

119

юзянок з проханням оздоровити роботу філії, подумати над виборами нового проводу. Головний виділ призначив кураторію як тимчасову управу філії, до складу якої ввій-шли О.Бачинська, О.Микласевич, М.Залеська, С.Костів, С.Рибачевська, М.Ґрубська, Г.Васильчишин, М.Янович. Відмовилась від участі в кураторії М.Весоловська. Очо-лити філію пропонували двом авторитетним жінкам на Стрийщині – Ользі Бачинській та Ользі Микласевич. Але вони обидві від цієї пропозиції відмовились.

У лютому-березні 1939 року представниця Голов-ного виділу Марія Басова приїздить на Стрийщину для перевірки роботи у сільських кружках. Вона зустрічається з головами кружків, збирає дані до люстраційних листків (анкет). Люстраційний листок містив запитання про рік заснування кружка, його голову, проведені захо-ди, про наявність домівки, інвентаря, передплачуваних часописів, бібліотечки, про взаємини з іншими громадсь-кими організаціями, які діють у селі. Ці листки М.Басова передавала до Централі ( зараз вони зберігаються серед документів Центрального державного історичного архіву України у Львові). З люстраційних листків дізнаємося про ставлення сільських осередків до вибору кураторії виділу та виключення з організації членкинь-націоналісток. Ось які записи читаємо тут: „с.Слобідка. Кружок „Со-юзу Українок” просить єдності і спокою у Централі”; „с.Олексичі: Побажання є до Головного виділу, щоби звернули назад філію давню”; „с.Верчани. Кружок не дав люструвати свою діяльність з тим, що виключили з членів 42 членки в Стрию”.16 Отже, сільські осередки в основ-ному були на боці націоналістичного крила молоді. Че-рез те на початку 1939 року багато з них перервало всяку співпрацю з кураторією у Стрию. На вислані кураторією листи кружки не відповідали. У своїх діях у всьому ради-лися з тими союзянками, котрі були виключені. Центра-ля дає вказівку розв’язати карні кружки. Це свідчило про те, що ситуація на Стрийщині ще більше ускладнилася. І хоча члени кураторії докладали великих зусиль, щоб на-

120

лагодити діяльність філії, все ж відносини уздоровлені не були. Ось наприклад, 4 червня Стефанія Костів і Марія Бандера виїхали до Олексич, де скликано ширші сходи-ни кружка. Членкині кружка демонстративно заявили, що не будуть співпрацювати з кураторією і домагають-ся повернення 42-х найдіяльніших членкинь. Кураторію не визнавали, бо вибрали собі виділ на зборах 20 груд-ня 1938 року. Жінки були також прикро вражені фактом розв’язання кружків. Голова Олексицького кружка дру-жина священика Віра Савкова з жалем сказала: „Так чужі нас розв’язують і свої розв’язують”.17

Єдиний вихід з цієї складної ситуації члени кураторії вбачали у скликанні Надзвичайних загальних зборів. До того ж, вони стояли перед ще однією важливою пробле-мою – вибором нового виділу і голови. Адже, за їх сло-вами, в цій ситуації „жодна з пань, членів кураторії, не почувається на силах на цей пост у тих відносинах”.18

Ця інформація надійшла листом до Централі 17 чер-вня 1939 року. У відповідь на нього Централя дає вказів-ку припинити процес розв’язання кружків, який лише загострив конфлікт. А загальні збори призначили на вере-сень. Початок другої світової війни перешкодив втіленню цього наміру. Галичан чекали похмурі часи, тяжкі випро-бування, трагедії, розпач.

Конфлікт у Стрийській філії – це лише фрагмент складного політичного життя, яке вирувало по всій Захід-ній Україні. Сьогодні важко сказати, на чиєму боці прав-да. Ідея кожної сторони була слушною. З плином років розуміємо, що старше покоління прагнуло добра молоді, бажало їй якнайкращої долі. Та молоді обрали свій шлях – складний і радикальний. До цього їх спонукала трагіч-на доля українського народу. Чотири десятки високоідей-них молодих союзянок Стрийщини відкрито відстоюва-ли позиції націоналістів – нової сили, яка згодом очолила нерівну боротьбу українців з різного роду окупантами.

121

Примітки:1. Богачевська М. Дума України – жіночого роду. – К.: Воскресіння, 1993. – С. 108.2. Пеленська І. Наше організоване жіноцтво// Стрийщина: Істрично-мемуарний збір-

ник. У 3-х тт. Т.2. – Нью-Йорк, 1990. – С. 33.3. Рудницька М. Відношення молоді до жіночого руху //Мілена Рудницька. Статті.

Листи. Документи. – Львів, 1998. – С.220.4. Лемеха-Луцька О. Бунт молодих// Наше життя. – 1984. – Ч. 5-6. – С.18.5. Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин – „Лицар”. – Львів, Інститут народознавства

НАН України, 2003. – С. 251.6. Жінка. – 1937. – Ч.21-22. – С.12.7. ЦДІА України у Львові, ф. 319. оп.1, спр. 154, арк. 100 зв. 8. Жінка. – 1938. – Ч.9. – С.6.9. Жіноча доля. – 1938. - Ч. 10. – С.3.10. Рудницька М. Mortuos plango, vivos voco!// Вказане видання. – С. 310.11. ЦДІА України у Львові, вказана справа, арк. 82.12. Там само, арк. 82.13. Рудницька М. Varia// Вказане видання. – С. 685.14. Мосійчук З. На пошану інж. Михайла і Меланії Кравцевих // Квітучі береги. – 1976. Ч. 16. – С. 52.15. Там само.16. ЦДІА України у Львові, вказана справа, арк. 24 зв. 17. Там само, арк. 74.18.Там само

122

Без надії

Подальші події, що почали свій відлік у вересні 1939-го, стали трагічними як для цілого жіночого руху, так і для кожної його учасниці зокрема. „Союз Українок” зник за завісою історії, а союзянок чекало життя під владою окупантів, вимушена еміграція, тюрми, депортації. При-йшов час Сталіна і Гітлера, які безсоромно домовились про розподіл Європи на сфери впливу та окупації. 1 ве-ресня німці захопили Польщу, а 17 вересня Радянський Союз окупував Галичину.

Ще кілька тижнів тому союзянки Стрия сподівалися, що проведуть у вересні Надзвичайні загальні збори, де вирішать проблеми, спростують непорозуміння. Але обставини склалися по-іншому. Оголошення німецько-польської війни призвело до того, що місто нагадувало воєнний табір: у повітрі гуркотіли літаки, десь чулася стрільба, вікна заліплювалися навхрест папером. А на мурах – заклики обороняти Польщу. Згодом до міста вступила німецька армія, а з нею чутки, що місто пере-йде до рук „визволителів” зі Сходу. Багато людей разом з німцями покидало Стрий. Ця вереснева круговерть за-вершилася приходом Червоної армії.

Стрий принишк перед новою владою. У місті з’явилися чужі люди, які почали запроваджувати свої по-рядки. Поряд з прогресивними на перший погляд захода-ми (нововведення у системі освіти, націоналізація землі та підприємств) ліквідовувалися українські політичні, соціально-економічні, громадські та культурні організа-ції. Припинили своє існування УНДО та інші партії, ко-оперативи, читальні „Просвіти”. „Союз Українок” також не був винятком. За словами стриянина І. Боднарука „на наших землях зачиналася страшна дійсність, повна апатії і безнадійности”.1 Пролетарські методи роботи шокували стриян примітивністю і грубістю. Невдовзі люди зрозумі-

123

ли, що розповіді більшовицьких агітаторів про „радянсь-кий рай” були нечуваною брехнею.

З приходом більшовиків не могло бути й мови про національне чи громадське життя. Нищилися виплекані українцями традиції. „Всі громадські організації, – пише М. Богачевська, – перестали існувати; кожна українсь-ка організація вважалась націоналістичною”.2 Перше знайомство союзянок з радянською системою приве-ло до висновку, що більшовицької влади слід уникати будь-яким способом. Почалися арешти і депортації, які торкнулися членів „Союзу Українок” та їх рідних. Во-сени 1939 року депортована у Сибір Софія Охримович, разом з сином Остапом. Чоловік її, адвокат Дем’ян Ох-римович загинув у застінках стрийської тюрми. Така ж доля спіткала чоловіка ще однієї союзянки Омеляни Колодницької. Дмитро Колодницький за польської оку-пації очолював „Повітовий союз кооператив”. Напевно, це і послужило приводом до арешту. Деяким союзянкам довелось емігрувати разом із сім’ями до Польщі. Так у Кракові опинилися Дарія Цісик-Ребет, Меланія Кравців, Ольга Пеленичка-Гасин, Євгенія Смик-Петріна. Мусили терміново покинути рідну землю, бо самі або ж члени їх родин були серйозно заангажовані в національно-виз-вольному русі і продовжували боротьбу. У грудні 1939 року, зазнавши утисків більшовицької влади, до Кракова емігрувала й Мілена Рудницька, інші члени Централі.

Жертвою більшовицьких репресій стала сім’я ще однієї відомої постаті жіночого руху – Неоніли Селезінки. Як вже зазначалося, вона керувала філією „Союзу Українок” у Радехові, разом з чоловіком, адвокатом Ярос-лавом Селезінкою, були активними діячами громадсько-го життя. Не дивно, що восени 1939 року органи НКВД заарештували Ярослава і після кількаденного пребуван-ня у Радехівській в’язниці його вивезли у невідомому напрямку. Він загинув у застінках НКВД. Цю трагедію болюче переживала Неоніла. Щоб зникнути з очей нової влади, вона переїздить у Львів до сестри чоловіка, дру-

124

жини посла В. Кузьмовича, якого невдовзі також ареш-тують. Довелося покидати Львів і оселитися у заміжньої дочки в Бродах. Неоніла серйозно захворіла, дошкуляли серцеві приступи, частковий параліч. Навесні 1941 року сім’ю попередили про можливий арешт. Цього не витри-мало хворе серце. Неоніла Селезінка померла, похована на цвинтарі у Бродах.

Не сприйняла більшовицької влади й Ольга Бачинсь-ка. Перед самою війною вона вийшла на емеритуру (пенсію), залишивши пост директора і головного книго-вода в „Маслосоюзі”. Радянську окупацію сильно пере-живала. Її боліла душа за те, як нищилося більшовиками велике надбання українців – народна кооперація. А ще більше вболівала вона за те, що топталася християнська глибоковіруюча українська душа. О. Бачинська за своїми переконаннями була дуже релігійною жінкою, належала до різних церковних згромаджень, опікувалася молоди-ми стигматиками. Атеїстичні позиції більшовицької вла-ди зламали її фізично і морально. Важко сприймала Ба-чинська й часткову націоналізацію свого майна.

Отже, вже з кінцем 1939 року стало відчутно, що петлю на шиї галичанина починають зашморгувати. Со-юзянки філії стояли перед питанням: що робити далі? Виїздити чи залишатись у рідному місті? Розпач і біль підштовхували обидві сторони Стрийської філії „Со-юзу Українок” до співрозмови. У своїх спогадах М. За-леська так згадує про цей момент: „З вибухом війни, на Різдвяні свята, заступниця голови „Союзу Українок” п-і О.Микласевич запросила до себе Виділ „Союзу Українок” і Марію Весоловську і там прийшло до порозуміння і до поєднання”.3

Зустріч відбулася в особнячку „Ясна поляна”, де про-живала Ольга Микласевич з родиною. Жінки сиділи за різдвяним столом, хоч настрій у всіх був зовсім не свят-ковий. У кожної – тривога в очах і біль у серці. Невже їхня праця змарнована, невже народ скориться новому окупанту? Напевно, забулися на той момент суперечки,

125

непорозуміння. Різдво з’єднало посестер-союзянок. Усі чекали мудрої поради Марії Весоловської. Спокійна і ви-важена, вона була тверда у своїх переконаннях. Залиши-лась у місті одна (сини Ярема і Богдан емігрували). Але навіть не припускала залишати рідну землю. Вважала, що мусить підтримати революційну молодь і працювати тут, в Україні, в окупаційному режимі. Наголошувала, що з усіх патріотичних сил в Галичині залишилась діяльною тільки одна – підпільна мережа ОУН. Весоловська сто-яла на її позиціях. Ця жінка знала також, що її не омине арешт. Передчувала його вже з перших днів більшови-цької окупації. І тим не менше, не збиралася покидати Стрий. У цей Різдвяний вечір, як колишня голова това-риства і довголітній лідер жіноцтва, поспішала дати на-станови і поради жінкам. Своїми словами вона вселяла надію, що більшовицька окупація не вічна і все ще може змінитись, то ж треба бути готовими до праці.

Вивчаючи історію жіночого руху Стрийщини, за-глиблюючись у прикрі її моменти, переповнююсь гордіс-тю за те, що наші жінки зуміли порозумітись і у такий складний час подали одна одній руки. І тут слід схилити в пошані голову перед пам’яттю Ольги Микласевич, яка була ініціаторкою цієї зустрічі і згуртувала усіх за свя-точним столом, гостинно почастувавши кутею. Ця жінка також не покинула Стрия, переживши і розлуки з дітьми, і тяжкі часи переслідування НКВД.

Навесні 1940 року новий режим відкинув маску де-мократичності та розпочав широкомасштабні репресії проти українців. Депортації до Сибіру та Казахстану на-бирали масового характеру. Спочатку під червону мітлу потрапили провідні політичні та громадські діячі. Згодом арештовували усіх без розбору. НКВД забирало людей з місць праці, просто з вулиці, не повідомляючи про аре-шти. Стрийська тюрма начинялася невинними людьми. Такі обставини душили живий вогонь у грудях, тримали людей у страху і безнадії.

24 грудня 1940 року у застінки стрийської тюрми

126

потрапляє Марія Весоловська. Про зустріч з нею у тю-ремній келії згадує Євгенія Цісик: „Коли впихнули й мене до келії в стрийській в’язниці, я не пізнала зразу колишньої голови „Союзу Українок” у Стрию. Блідість обличчя, сивина волосся змінили її вигляд. Але її голос, все немов притишений, хрипкий і великі чорні очі та до-стойність постаті залишилися незмінні”.4

І дійсно, вона і тут, у тюремних нетрях, дивувала усіх своєю шляхетністю і почуттям власної гідності. Навіть на допитах слідчі не могли ніяк повірити, що ця висо-кокультурна освічена жінка на запитання про освіту від-повідала, що закінчила всього сім класів. Більшовицьким зайдам важко було зрозуміти, що ця галичанка черпала знання від батька-священика, від братів, знаних у краю громадських діячів. А ще – щоденна самоосвіта. Не мог-ли повірити ще й тому, що під час арешту конфіскували у Марії два великі альбоми її поезії в рукописах, підписані псевдонімом „Маруся Грабовецька”, а також збірку при-повідок під назвою „Міркування за теплою печею”. До речі, ця збірка, що вважалася назавжди втраченою, від-найшлася у Львівському обласному архіві серед добірки судових справ.5

Тут, у тюрмі, товаришки по камері в особі Весоловсь-кої мали підтримку, від неї чули слова розради і потіхи. Її твердий характер і власна гідність дивували навіть слід-чих. На одному з допитів енкаведист, погрожуючи, замах-нувся на неї. Марія встала, випрямилась і крикнула: „Хо-чете мене бити? Я маю синів таких як ви”.6 Весоловська була у віці 54-х років. Горда постава, впевнений голос, переконливий погляд знітили слідчого. Його рука впала, не торкнувшись її. Марії Весоловській вдалось уникнути кривавої бойні у червні 1941 року. Її засудили на 5 років ув’язнення і 27 червня вивезли на заслання на Урал. Тут вона тяжко працювала домашньою робітницею. Повер-нулася на рідну землю аж у 1946 році.

Мученицею стрийської тюрми стала ще одна союзян-ка Марія Левицька-Коваль. У свій час вона вважалася не

127

лише активною членкинею „Союзу Українок”, але й од-ним з кращих педагогів Стрийщини, директоркою семи-класної „Рідної школи”. Разом з чоловіком Віктором Ко-валем за більшовицької окупації учителювала в середній школі. Про них згадує І. Боднарук: „На їх очах виводили енкаведисти товаришів-учителів, виарештовували пат-ріотичну молодь. Мовчки працювали обидвоє в нестерп-них умовах, пересиджуючи іноді цілими днями в школі”.7 Марія не витримувала такого тиску, постійно приймала заспокійливі ліки. Друзі занепокоїлись цим і говорили: „Марійка видає всю платню на порошки”. Терор НКВД не пощадив це подружжя. У червні 1941 року їх арешту-вали і слід по них пропав. Обидвоє прийняли мученицьку смерть у стрийській тюрмі.

Навіки залишились за мурами цієї тюрми рідні і близькі інших союзянок. У червні 1941 року НКВД аре-штувало колишнього вояка УГА, інженера Остапа Ми-китку, чоловіка Ганни Васильчишин-Микитки. З тюрми Остап не повернувся. Ганна залишилася вдовою з трьома малолітніми дітьми: трьохрічним Вадимом, двохрічним Тарасом та шестимісячною Орисею. Була вагітною, але від пережиття і нервового напруження втратила четверту дитину.

У тому ж злощасному червні стояла під мурами тюр-ми молода союзянка Ольга Заяць. Арештованого брата Ярослава ні вона, ні її батьки вже більше ніколи не по-бачили.

Тривав кривавий терор, який набув найбільшого розмаху з початком радянсько-німецької війни. Армія поспішно відступала. Протягом тижня, з 22-го по 29-е червня, по всіх тюрмах Західної України НКВД прово-дило масове знищення в’язнів у найжорстокіший спосіб. Стрийська тюрма була однією з ланок у цьому ланцюгу злочинів.

Мілена Рудницька, повернувшись у липні 1941 року на Україну, відразу ж відгукнулася у пресі на страшні події у Стрию. В газеті „Українські щоденні вісті” за 12

128

липня вона опублікувала свою кореспонденцію під заго-ловком „Жахливі дні Стрия”. Ось рядки, написані Рудни-цькою: „Жахливе відкриття зробили мешканці Стрия, що кинулись по відході червоних рятувати з в’язниці своїх рідних і знайомих. Келії в крові, коридори в крові... А пивниці – одно несамовите гробовище”.8

Так ганебно завершився перший прихід радянської влади до нашого краю. У ріках крові топилося прагнення людей до вільного життя, нищилися найкращі починання української громади.

Прикро стверджувати, але залишається фактом те, що „Союз Українок” у Стрию і в Галичині існував тільки до 1939 року. Та все ж союзянки робили спроби відновити організацію, дати нове життя жіночому руху. Надія реані-мувати його з’явилася у липні 1941 року, коли нацистська Німеччина вступила на терени краю.

Західна Україна, що так сподівалася незалежності, опинилася під новим окупантом. У серпні наш край став п’ятим Дистриктом Генеральної губернії Німеччини. І хоча люди з полегшенням зітхнули, позбувшись більшовицької влади, все ж не зазнали справжньої сво-боди. Німці монополізували в Галичині всі ключові адміністративні посади, встановили суворий поліційний режим. Українцям дозволили створити лише Український крайовий комітет, який у березні 1942 року злився в одне з Українським центральним комітетом В. Кубійовича. Ця єдина легальна установа проводила політику збереження українського населення від нацистського переслідування. Існування УЦК дало можливість відновити деякі українські організації та установи (кооперацію, освітні заклади). Німці погодились на заснування Українського допомогового комітету, Суспільної служби України. У містах і селах діяла українська самоуправа. Усі ці заходи бодай трохи оживили українське життя. У Стрию ство-рено управу міста на чолі з Осипом Бандерою. Загарбані більшовиками крамниці повертались їх власникам,

129

відновила роботу філія „Україн-Банку”, запрацював Окружний суд.

На жаль, не було можливості відновити діяльні у до-воєнний час просвітницькі організації українців, бо кож-ну з них німці вважали націоналістичною, а це, звичайно, не подобалось нацистам. Та все ж робота в цих напрямах велася, хоча під іншими вивісками. Замість „Просвіти” діяв відділ культурної праці УЦК, відновилася робота з молоддю (літні юнацькі табори на зразок пластових, ідейне виховання у школах та дошкільних закладах). Жі-ночий рух представляли Окружні і Районні жіночі сек-ції УЦК. Ось як про цю діяльність згадує М. Залеська: „Німці не дозволили відродити „Союз Українок”. У 1941 році перетворився він... на організацію „Суспільна Служ-ба Україні”.9 До складу управи ввійшли О.Микласевич, М.Залеська, Н.Кокольська, Туркова, Правурова. Слід за-значити, що всі активістки жіночого руху зголосилися до цієї праці, хоч розуміли, що іншого виходу не було. Не співпрацювала у жіночих секціях і М.Рудницька, хоча потім вона писала, що це був єдиний, хоча й дуже кволий спосіб діяльності жінок.

Отже, стриянки все-таки об’єдналися до праці хари-тативної, допомогової, суспільної. У перших днях німець-кої окупації вони, по можливості, долучилися до віднови Народного дому і його сцени, яку спалили більшовики. Жінки взяли участь у зборі коштів на ці роботи. Ця спра-ва мала вагоме значення, бо впродовж трьох років тут не гаснуло вогнище українського духу.

Офіційно жіноча секція Стрийщини була задіяна у зборі харчового контингенту для Німеччини. Насправді ж, за спогадами М.Залеської, зусилля жінок спрямову-валися на дві акції: допомога полоненим Червоної Армії та голодуючим дітям. В основному під опікою колишніх союзянок знаходились ті червоноармійці, які признавали себе українцями. Жінки передавали їм „харчі, папіроси і білизну, але не мали дозволу говорити з ними”.10 Наступна акція – допомога голодуючим Підкарпаття навесні 1942

130

року. Гостра нестача продуктів харчування у краю була пов’язана з осінньою повінню 1941 року. Жінки займали-ся організацією переселення дітей з голодних теренів на Поділля. Стриянки контактували з членами подільських жіночих секцій. Відомо, що всього з Галичини переселе-но в той час 25 000 дітей.11 Зі слів Наталії Петречко відо-мо, що у 1942 році її і ще 40 дітей зі Стинави Нижньої було відправлено на Поділля, де вони перебували близько двох років. Союзянка Стефанія Микитчин згадує, що під час голодних 1942-1943 років вона та інші діти з її села Гніздичева перебували у селі Нетерпинцях Тернопільсь-кої області. Господар прийняв її до себе як рідну дитину. Тут вона допомагала по господарству, ходила до школи. Батьки приїздили провідувати її, а згодом забрали додо-му. Такі акції врятували життя багатьом українцям. Допо-магали жінки боротися з голодом і в рідному місті. Вони організували кухні для потребуючих. Як згадує Степан Кизима, „гарячі вареники з „окропу” в кухні, зорганізо-ваній нашими геніальними панями, смакували знамени-то, хоча без дрібки якої-небудь омасти”.12

Шкода, що про діяльність жінок залишилось дуже мало фактів. Один з них – інформація про з’їзд голов Ок-ружних, Районових Жіночих Секцій, опублікована в газеті „Львівські вісті” 3 лютого 1943 року. Тут іде мова про роль жінки у харитативній і суспільній праці, її участь у допо-мозі сиротам, хворим і в’язням. В інформації знаходимо такі рядки: „Голова Окружної Жіночої Секції на Стрий-щині п. Микитка подала, що в окрузі працює 5 повіто-вих секцій із 2 000 члениць у жіночих гуртках. Праця йде задовільно. Крім допомогової акції, секція організувала два курси, а саме: вишивання та куховарства”. Звичайно, мова йшла про Ганну Васильчишин-Микитку, дуже авто-ритетну і діяльну активістку жіночого руху Стрийщини. Про її громадську працю у той час повідомляє сучасна дослідниця Лідія Миськів у своєму нарисі „Доля ма-тері”. Після втрати чоловіка Ганна прагнула присвятити себе рідному народові. „Своя недоля відійшла десь далі”,

131

– пише Л.Миськів. – Мучило питання, як допомогти зне-доленій галицькій землі, яку топтали нові завойовники, в який спосіб піднести серця людей”.13 Тому щиро зраділа, коли в Стрию організували допомоговий комітет. Працю-вала разом з його головою Володимиром Нарожняком, а також іншими членами комітету – Іваном Максимчуком, Остапом Улицьким, Володимиром Кульчицьким, отцем Притуляком. Як вже зазначалося, комітет оголосив збір хліба, яєць, сиру, молока, грошей. Ганна їздила по селах і бачила на власні очі, як людська душа відгукувалася на всенародну біду. Тоді на серці було легко, бо вірила у свій народ. Разом з В.Кульчицьким вона збирала кошти на організацію Дивізії „Галичина”. Одночасно допомагала харчами тим, кому було найбільш сутужно.

Німецька окупація не покращувала життя народу, а, навпаки, настроювала українців проти себе. В Галичині розпочалися арешти українських патріотів, до того ж па-нував голод у містах, селяни обтяжені здачею континген-ту. Бракувало найнеобхідніших харчів, навіть цукор виго-товляли з буряків у домашніх умовах.

Колишніх союзянок гнітив новий порядок, доводи-лось жити і працювати під звуки пострілів на ринку, де гинули українські заложники; під зойки жидів, яких ви-возили з міста; під плач матерів, що проводжали дочок і синів на роботу у Німеччину; під сумний рев худоби, гна-ної в землі окупанта. Та й приватне життя кожної з них не відзначалося радісними подіями. Дехто повдовів, дех-то втратив чи відправив у безвість дітей, дехто покинув рідне місто чи позбувся даху над головою. До болі при-низила і образила влада Генеральної губернії шановану усіма стриянами Ольгу Бачинську. Її виселили з власного дому на вулиці Потоцького до малопридатної для життя кімнатки на вулиці Баторого, яку вона до того ж ділила зі своєю вихованкою Ольгою Волошин. Наражаючись на небезпеку, ризикуючи втратити все, інша активістка жіночого руху, учителька Марія Мойсак, переховувала у себе вдома жидів.

132

Тяжкі випробування випали на долю союзянок, чиї чоловіки належали до ОУН. З перших днів липня 1941 року Меланія Кравців з родиною перебувала у Львові. Інженер Михайло Кравців обіймав посаду директора Ін-ституту націоналістичної освіти при уряді Я.Стецька. З тієї причини німці у вересні того ж року арештували його і запроторили до концентраційного табору в Авшвіці. Арешт чоловіка Меланія Кравців переносила гордо і спокійно. Ні страх за долю чоловіка, ні дошкульні ма-теріальні злидні не зломили її. В холоді і нестатках сім’я Кравцевих без сліз і нарікань переживала тяжкі роки ні-мецької окупації. Згодом родина емігрувала з України.

У 1943 році з маленькою дитиною на руках поверну-лась з Кракова до Стрия Євгенія Смик-Петріна. Прожи-вала в домі батьків, в розлуці з чоловіком, Мирославом Петріною, який працював в уряді Я.Стецька і перехову-вався у Львові.

Тривогою і поневіряннями „по чужих кутах” стало життя сім’ї Гасинів. Під страхом бути заарештованими Га-сини з Польщі повертають до рідного Конюхова. Але й тут їх переслідує гестапо. Перший його наскок привів до того, що Ольга і Олекса з сином Олегом зуміли втекти, а немо-влятко Оксанка потрапила до рук гестапо. Дитину вряту-вали патріоти-оунівці і повернули облитій сльозами Оль-зі.14 А далі - нелегальне життя під чужими прізвищами, в розлуці з чоловіком і, що найважче, з дітьми. Незважаючи на неймовірні життєві труднощі, Ольга не покидала своїх обов’язків зв’язкової УПА. Була арештована НКВД у 1949 році. У тюремних застінках пережила страшну трагедію – опізнання загиблого чоловіка Олекси. Наступили довгі роки, проведені у сталінських таборах, розшукувала дітей, яких виховували знайомі чи дитбудинки.

Були серед союзянок й інші відчайдушні, що не від-мовились допомагати українським повстанцям. Серед них – Галина Скорецька, лікар-дантист, яка під час ні-мецької окупації надавала воїнам УПА медичну допомо-гу. У 1944 році змушена емігрувати.

133

Розповідаючи про союзянок Стрийщини, що вклю-чилися у підпільну боротьбу, не можна не згадати Дарію Цісик-Ребет, дружину Льва Ребета. Вона пов’язала своє життя з українським підпіллям ще в юнацькі роки. За польської окупації була референтом юнацтва ОУН, чле-ном Крайової Екзекутиви ОУН на Західній Україні. Під час німецької окупації, перебуваючи в еміграції у Кра-кові, згодом – у Мюнхені, обійняла пост члена Крайово-го проводу ОУН, була співзасновницею УГВР, членом її Президії і Президії Закордонного представництва УГВР. Не поривала зв’язків з жіночим рухом. Д.Цісик-Ребет – учасниця Світового Конгресу українського жіноцтва у Філадельфії (1948 рік), співавтор статуту СФУЖО.

Прихід влади більшовиків у серпні 1944 року змусив багатьох активісток жіночого руху назавжди покинути Стрийщину. Крім згаданих вище жінок, емігрували Сте-фанія Костів, Марія Залеська, Надія Кокольська, Софія Рибачевська, Олена Котович, Лідія Калуська, Юстина Козак. Невтішно склалася доля інших союзянок. Повер-нулися з заслання і невдовзі пішли з життя Марія Ве-соловська (1948 рік) та Софія Охримович (1958 рік). У бідності і нестатках доживали віку Ольга Бачинська та Осипа Бобикевич. Бачинській радянська влада призна-чила всього 9 карбованців пенсії. Без знайомих і друзів, що емігрували, вона почувалася дуже самотньо. Колишні вихованки „Сирітського захисту” обстоювали перед різ-ними інстанціями її право на житло. Померла Ольга Ба-чинська 24 липня 1951 року. Через два роки, 5 листопада 1953 року закінчила свій життєвий шлях її тіточна сестра і посестра суспільної праці Осипа Бобикевич, залишив-ши нащадкам свої безцінні мемуари.

Незрозумілою і чужою була нова влада для колишніх союзянок. Вони мовчазно поділяли долю жінки-жертви тоталітарної системи. А в душі жеврів вогник пам’яті про роки праці для громади, для України.

134

Примітки:1. Боднарук І. Де залишилось моє серце. – Стрий: Українська гімназія ім. митрополи-

та Андрея Шептицького, 1998. – С.115.2. Богачевська М. Дума України – жіночого роду. – К.: Воскресіння, 1993. – С.99.3. Пеленська І. Наше організоване жіноцтво// Стрийщина: Історично-мемуарний

збірник. У 3-х тт. Т.2. – Нью-Йорк, 1990. – С.34.4. Цісик Є. Пам’яті Марії Весоловської// Там само. – С.44.5. ДАЛО, ф. 1245, оп. 1, спр. 39.6. Цісик Є. Названа праця. – С.46.7. Боднарук І. Названа праця. – С.139.8. Рудницька М. Жахливі дні Стрия// Стрийщина: Історично-мемуарний збірник. У

3-х тт. Т.1. – Нью-Йорк, 1990. – С.263.9. Пеленська І. Названа праця. – С.34.10. Там само.11. Енциклопедія українознавства: Загальна частина. – Т.2. – Київ, 1995. – С.588.12. Кизима С. У Стрийському суді// Стрийщина. Вказане видання. – Т.2. – С.178.13. Миськів Л. Доля матері// Гомін волі. – 1994. – 14 травня. – С.2.14. Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин – „Лицар”. – Львів: Інститут народознавства

НАН України, 2003. – С.350.

135

Гуртує візерунок та пісня

Стрий радянський. Місто, яким прокотилася хви-ля трагедій, смертей, насильства та невігластва. Де той колишній шарм австрійського повітового центру зі свої-ми традиціями та неписаними законами учинності, куди відійшли добрі приклади української духовності? Нова влада встановлювала свої, незрозумілі стриянам поряд-ки. Згодом Стрий зі значного культурного центру пере-творився в рядове провінційне містечко. У цій затхлій ат-мосфері тоталітаризму доводилось жити і працювати тим самобутнім жінкам, що у свій час присвятили багато праці розбудові української громади. Стриянки мужньо ділили з народом його незавидну долю. Радянська влада обіцяла, що розв’яже всі проблеми жіночого питання. Натомість „в нагороду” жінка отримала подвійне навантаження: треба було заробляти на прожиття і одночасно займатися хатою і дітьми. З вільної і гордої господині своїх прав вона перетворилася в потоптану рабиню. Скільки горя і сваволі довелось перенести їй! Скільки кривди мораль-ної і фізичної: тюрми, голод, холод, брехня, безконечні черги буквально за всім. Все це випало на долю українсь-кої жінки. Відважна поборниця жіночих прав стала дру-горядним громадянином поневоленого народу. Та й про які права жінок можна говорити, коли потоптані права людини. Виснажена, розтерзана в гулагівських таборах, зморена постійними дефіцитами – такою була ударниця комуністичної праці. Їй щодня втовкмачували, що трудо-вий колектив цінується вище, ніж власна сім’я, закликали вірити у прекрасне завтра, живучи в злиднях, нестатках. Постійний страх за себе і родину робив українську жінку слухняним гвинтиком тоталітарної системи.

Влучними словами охарактеризувала роки пануван-ня комуністичної ідеології лідер жіночого руху Атена Пашко. Вона стверджувала, що за цей час „в українки

136

відбирали все жіноче, морили голодом, садили в тюрми, заганяли в шахти, виселяли до Сибіру, примушували від-мовлятись від батьківської віри, від рідної мови, від своїх переконань”.1

Знищивши інтелігенцію, комуністичний режим взяв-ся за село, завзято штовхаючи його у прірву безвиході. Депортація, колективізація спонукали молодь покидати родинні місця. Так з’явилося поняття „безперспектив-не” село. А таких на Стрийщині нараховувалось більше двох десятків. Що мали робити ті трудівниці, які колись з думкою про Україну гордо крокували вулицями Стрия, представляючи свій осередок „Союзу Українок”; які у вишиванках, з серпами в руках схилялися у вправах на фестинах чи Святі Селянки. Мовчки з сумом дивилися на горе народне, зберігаючи в найпотаємніших сховках ви-шиті тризуби, прикрашені синьо-жовтими візерунками.

Зрозуміло, що за таких обставин не могло бути й мови про діяльність жіночої організації. А новоспечені жіночі ради були лише малозначимим прибудівком комуністич-ної партії. Жінок позбавили права автономно організову-ватись для участі у громадському житті. На всіх рівнях панував тоталітаризм, що повністю відкидав будь-якого роду самоврядування.

І все-таки жінки зуміли зберегти вогник національ-ної ідеї; плекати паростки українства серед молоді, якою ретельно „опікувалася” машина комуністичної ідеології. Українська жінка створила свою материнську школу, в якій закладалося в дитячі душі святе і неповторне від-чуття власного народу. У нашому краю діти одержували подвійне виховання: у школі – комуністичне, постулати якого швидко перетворювалися на утопію; вдома – на-ціональне, яке сприймалося дітьми як щось святе і рідне, само собою зрозуміле. У надвечір’я Різдва, ретельно за-туливши вікна, сідали до вечері, віншували, тихо коля-дували. На Великдень збирали всю сім’ю до святочного сніданку. Ділилися свяченим яйцем, а потім відправляли дітей до школи на так звані „суботники”. Вдома вчили

137

молитися, шанувати народні традиції, пісню, вишивку. І не лінувалися повторювати: „Пам’ятайте, що ви україн-ці”. Влучну характеристику такої ситуації дав краєзна-вець М.Мандрик. „Життя народу, - пише він, - кілька де-сятиліть нагадувало бочку з подвійним дном, де зверху лежало „для них”, а під другим дном – найцінніше для себе”.2 І саме жінка плекала духовне підпілля народу, сподіваючись, що незабаром її діти зможуть відверто, не криючись, сказати: „Так, ми українці!”

Не упускали нагоди бодай зернину національної ідеї засіяти в юні душі колишні союзянки – педагоги Омеля-на Колодницька, Ольга Кравчишин, Софія Диба, Ольга Новицька, Ольга Заяць. Ці розумні високоосвічені інтелі-гентні жінки зуміли прищепити своїм учням повагу до національної культури і любов до рідної землі.

Але жіноча душа прагнула більшого. Потреба гурту-ватись не зникла. Навіть у найважчі часи більшовицького режиму стриянки хотіли реалізувати себе у праці поза до-мом, поза „червоним кутком” чи „ленінською кімнатою”. Шануючи національну історію, традиції, мистецтво, жінки прагнули єднатися. Пісня і вишивка стали для них тим поприщем, де можна було зреалізувати свої організаторські здібності, пропагувати рідне, національне, сповідувати ідеї, прищеплені ще в довоєнному „Союзі Українок”. Наприкінці 1949 року в Стрию створилася хорова капела „Ватра”. В цьому колективі завжди пану-вала атмосфера українства, а пісня збагачувала душев-ним добром. Ватрівчанські вечори пам’яті Т.Шевченка були священодійством, а „Заповіт” сприймався серцем як гімн. Відомо, що жінки переважали в цьому колективі, а серед них були колишні союзянки, їх діти чи онуки. Тут постійно жеврів вогонь „Просвіти” і „Союзу Українок”.

У певний час „Ватрою” керувала союзянка Ольга Заяць. Але не лише в цій громаді вона підтримувала на-ціональні погляди учасників. За радянської влади ця жін-ка очолювала колектив музичної школи, де працювало багато патріотів України. Опираючись на талановитих

138

учителів музики, що берегли давні традиції, Ольга Заяць підготувала не один мистецький захід, овіяний духом ук-раїнства. Серед них – ювілейний концерт, присвячений 100-річчю Івана Франка, який відбувся у серпні 1956 року на сцені Стрийського драматичного театру. Напевно, під час цього концерту їй згадувались довоєнні урочистості, в яких брала участь разом з посестрами-союзянками. Знаємо, що в ті роки Ольга ніколи не стояла осторонь таких імпрез. Згадаймо хоча б її участь у вечорі пам’яті Лесі Українки 1938 року.3

Чи не найглибше вкоренилися традиції „Союзу Українок” серед членок клубу вишивальниць, який заро-дився у Стрию на початку шістдесятих років. „Спочатку вишивальниці збиралися в домі п. Михайлини Петри-шак, - читаємо в одному з буклетів ювілейної мистецької виставки. – Символічним вхідним квитком була вишив-ка – серветка, рушник, сорочка, а також ґердан, силянка, кептар, свита”.4 В такому приятельському колі радили-ся, ділилися досвідом, вчилися нового. Хтось приносив кольорові візерунки, надруковані в журналі „Нова хата”. Вивчали їх. Тут велася мова і про експедицію І.Франка по Бойківщині, і про виставку вишивки, організовану Оль-гою Бачинською у Відні 1915 року. Жінки замислювалися над символікою українського орнаменту.

У цей же час у Стрию відбувається ще одна цікава подія. У 1964 році при Будинку працівників освіти створюється літературно-мистецьке об’єднання „Хвилі Стрия”. Його ініціатором та організатором був поет Віктор Романюк. Об’єднання швидко стає центром нагро-мадження національних ідей. Діючи в розпал застійної доби, воно, незважаючи на природне для того часу на-шарування комуністичної ідеології, зуміло зберегти і підтримати національну основу, розвивати і збагачува-ти українське мистецтво, значно активізувати культурне життя міста. Довкола „Хвиль Стрия” гуртувалися музи-канти, художники, поети, актори, майстри різьби і худож-нього скла. Об’єднання було доступне всім, хто цікавився

139

літературою і мистецтвом. Тут панували демократичні засади, обговорювались нові твори митців. „Хвиляни” радились і сперечались. До „Хвиль Стрия” влився колек-тив вже згаданої хорової капели „Ватра”. Природно, що довкола „Хвиль” згуртувалися вишивальниці, утворивши при об’єднанні свою секцію.

У затхлий час комуністичного застою стриянки під-свідомо відчули, що мусять зберегти саме вишивку – це велике чудо, цей споконвічний вияв високого патріотизму, цей потаємний код народу, що передається мовчки, орна-ментом і ниткою, з тисячоліття в тисячоліття. Не дати за-гинути унікальному мистецтву, оберегти його від штампу і підробки – таке завдання взяли на себе жінки клубу виши-вальниць. І їх не треба було переконувати, що цей давній вид української культури зберіг революційний дух. Жінки жили і творили, натхненні цим духом. Пам’ятали члени клубу довоєнні традиції стрийських вишивальниць. Дехто з них був особисто знайомий з покійною Ольгою Бачинсь-кою, великою сподвижницею українського народного мистецтва, у всьому керувалися її настановами і заповіта-ми. Але знайшлася в Стрию жінка, яка перейняла від Ба-чинської найголовніше – бажання пропагувати вишивку, єднати довкола неї жінок. Своїм існуванням клуб завдячує Ірині Ольшанській. Подружжя Ольшанських переїхало до Стрия у 1950 році. Чоловік Володимир, лікар за фахом, одержав тут місце праці, Ірина згодом викладала рукоділ-ля в жіночій середній школі №1. Зацікавившись народною вишивкою, вона познайомилась з Ольгою Бачинською. У неї вдома оглядали колекції взорів, вели розмови про українське мистецтво. З того часу все своє життя Ірина Ольшанська присвячує популяризації вишивки. Вона зби-рає та вивчає орнаменти різних регіонів України, їздить по селах, відшукує самодіяльних майстринь, переймає їх досвід. Згодом створює домашній музей старовинної ви-шивки. Вчить читати символи на орнаментах. Закликає працювати над собою, при цьому цитуючи М.Рильського: „Ми працю любимо, що в творчість перейшла”.

140

Згадує учениця Ірини Ольшанської Віра Нагірна (сьогодні – керівник клубу вишивальниць у Стрию): „Ми з нетерпінням чекали її уроків, бо від неї довідувалися багато цікавого про неповторні українські взори, вишиті хрестиком, низинкою, мережкою. Не все запам’яталося з тих далеких часів, але в серцях її учениць залишилась любов до прекрасного – вишивки, ткацтва, живопису, на-родної пісні, до рідного краю”.5 Саме тому багато її уче-ниць стали чудовими вишивальницями, а згодом – члена-ми секції вишивальниць при „Хвилях Стрия”. Серед них – Любов Монастирська, Лідія Рудка, Ірина Чабан.

Секція вишивальниць, яка з часом переіменувалась у клуб, розгорнула велику діяльність. Збиралися один-два рази в місяць, на зібрання приносили нові роботи, новин-ки літератури, мистецтва. Клуб став одночасно й просвіт-ницьким осередком. До Будинку учителя, де відбувалися засідання, вишивальниці брали з собою дочок, онуків.

Володіючи від природи талантом організатора, Ірина Ольшанська із захопленням взялася згуртовувати жінок. Одними з перших членів клубу вишивальниць стали колишні союзянки Омеляна Колодницька, Ольга За-яць, які змолоду привчилися до громадської праці. До них приєдналися й інші аматори вишивки, національно свідомі жінки: Володимира Сілецька, Олена Ґец, Стефанія Пашак, Михайлина та Іванна Петришак, Марія Марке-вич, Ірина Боднар, Богдана Сандович, Марія Мармуро-вич, Софія Середницька, Ольга Курилас, і молодші Лю-бов Камінська, Ольга Діжак, Віра Нагірна. Йшли роки, клуб поповнювався новими членами. До клубу вступи-ли Любов Турканик, Ольга Блашків, Стефанія Капало, Марія Дирик, Ольга Пак, Ольга Черняхівська, Ганна Ко-ролишин, Ярослава Швед, Розина Тенюх, Ганна Романів, Ганна Микласевич, Галина Уграк, Ольга та Ярослава Яворські. На початку вісімдесятих членами клубу стали Теодора Савчинська, Богдана Бандера, Лідія Мазур, Ми-рослава Николин, Лідія Леськів і молодші Ольга Мона-стирська та Софія Антонів, Ірина Ханик.6

141

Найбільше уваги майстрині приділяли виставкам. Спочатку експозиції влаштовували у вітринах стрийсь-ких магазинів. Перша виставка була організована в 1968 році в районному Будинку культури, друга – в 1970 році. Вишивальниці брали участь у кожному мистецькому представленні „Хвиль Стрия”, які, за відсутністю на той час виставкового залу, проводились у приміщенні клубу вагоноремонтного заводу. Експонували твори хатнього вжитку: подушки, доріжки, серветки, рушники, а також сучасний, оздоблений вишивкою одяг, прикраси з бісеру, ткацтво. На виставках панував український дух. Думки, які не висловлювались вголос, промовляли до глядачів з полотен і візерунків. Виставки вважалися подією у місті. У нарисі про історію об’єднання його засновник Віктор Романюк згодом напише такі слова: „Кожній людині, яка хоч раз побувала на виставці стрийської вишивки, до-вго бринітиме в серці веселкова музика кольорів, що її витворили ніжні серця і талановиті руки стриянок, які своєю невтомною працею продовжують славні народно-мистецькі традиції рідного краю – зеленого Підгір’я”.7

Крім виставок, клуб влаштовував плідні зустрічі з львівськими майстринями і мистецтвознавцями. Гос-тями стриянок були відомі етнографи і знавці вишивки А.Будзан, Р.Захарчук-Чугай, Є.Дзядек, Я.Грендиш. Ці зв’язки, а також відвідини музеїв, знайомство з багатс-твом їх фондів, з різноманітністю технік та орнаментів ви-шивок різних регіонів України збагачували знання стрий-ських вишивальниць. У середині 80-х років розпочалася їх співпраця зі Стрийським краєзнавчим музеєм „Верхо-вина”. Зав’язалися дружні стосунки з вишивальницями Нового Роздолу, Дрогобича, Львова, Бережан. Бажани-ми гостями клубу були відомі майстрині З.Краковецька, Я.Заневчик, М.Калиняк зі Львова, М.Кот з Дрогобича.

Щоденна праця і натхнення дали свої плоди: стрий-ські вишивальниці та ткалі є учасницями обласних та республіканських виставок, нагороджуються дипломами та грамотами. Ірина Боднар, Ольга Діжак, Ольга Кури-

142

лас, Віра Нагірна, Ольга Савчин здобули звання народ-них майстрів декоративно-прикладного мистецтва. Ви-соке звання заслуженого працівника культури присвоєно невтомній трудівниці Ірині Ольшанській.

Клуб діяв, а його члени розуміли просту істину – на-став час зміни покоління. Старші допомагали своїм досві-дом молодшим, заохочували їх до праці та терпеливості, будили любов до краси, творчості, фантазії. Щоб залу-чити до клубу якомога більше молоді, найбільше снаги та енергії затрачала на цю справу Ірина Ольшанська. Вона пропагувала вишивку у виробничих та педагогіч-них колективах. На початку 80-х років автор цих рядків допомагала пані Ірині згуртувати до навчання початку-ючих вишивальниць Спеціального проектно-конструк-торського і технологічного бюро. Жінки збиралися після роботи опановувати нові види мережок, вчилися виши-вати низинкою, гладдю, з цікавістю слухали розповіді І.Ольшанської про „сонечка” в українському орнаменті. А у 1981 році влаштували в колективі досить численну експонатами виставку власних робіт.

Жінки були активними, вони не закривалися у чоти-рьох стінах, не відмежовувались домашніми клопотами від духовного зросту української нації, були причетними до її пробудження. Своєю творчістю доводили, що жінка – це етнічний центр, генетичне і духовне джерело всьо-го того, що називається українством. Збираючись на свої засідання, жінки завжди готували щось змістовне, цікаве. Тут звучали повідомлення про новинки літератури і кіномистецтва, обговорювались мистецтвознавчі телепередачі, матеріали газети „Літературна Україна”. У своєму колі проводили Шевченківські вечори, які готува-ли власними силами. Особливо запам’ятався членам клу-бу вечір на тему „Жіноча доля в творах Шевченка”. Звуча-ло Кобзареве слово, мелодії „Утоптала стежечку”, „Така її доля”, „Плавай, плавай, лебедоньку”. До декламацій залучалися як самі вишивальниці, так і їх діти та вну-ки. Любов Камінська та Софія Середницька виконува-

143

ли Шевченкові „Тополю”, „Хустину”. Під фортепіанний акомпанемент Уляни Молчко звучала добірка інших поезій Шевченка.

Згодом у вишивальниць виникла ідея відродити при-забуте мистецтво воскового розпису писанок. І от однієї суботи вітальня Будинку працівників освіти перетвори-лася на мистецьку робітню: на столі розкладені мисоч-ки з фарбами, збоку нагрівається віск, в руках – писачки. Кожній хотілося розписати свою писанку. А допомагала в цьому писанкарка-аматорка зі Львова, викладач музики Ірина Стернюк.

Поряд з цими заходами влаштовувались мандрівки до історичних місць. Для прикладу, у липні 1988 року клуб вишивальниць відвідав Олеський замок і музей Шашке-вича у Підлиссі. До того ж жінки побували на персональ-ній виставці М.Біласа у Львові, а також в музеї його твор-чості в Трускавці.

Незважаючи на тиск тоталітарної системи, жінки зуміли зберегти і увіковічнити пам’ять про відомих діячок громадського руху на Стрийщині. Вони долучи-лися до створення кімнати-музею Остапа та Нестора Нижанківських, який було відкрито 1 лютого 1986 року у Стрийській музичній школі. Оксана Бурин, викладач шко-ли та автор експозиції, зібрала велику колекцію експонатів про життєвий та творчий шлях цих музикантів. Поряд з іншими, тут поміщено багато документів з історії жіночого руху. Це фотографії членів родини Нижанківських – Оси-пи Бобикевич, Ольги Бачинської, Неоніли Селезінки, ек-спонати про їх громадську діяльність. Під склом вітрин – партитура романсу „У гаю” з присвятою „Дорогій Юзуні” за авторством Остапа Нижанківського та Олекси Бобикевича.

Разом з фотографіями, нотами тут можна побачити багато журналів і газет про жіночий рух на Стрийщині та діяльність його найактивніших членкинь. Експозиція продовжується розповіддю про історію музичної шко-ли, де також фігурують імена колишніх союзянок. „Цей

144

повоєнний педколектив, – пише О.Бурин, – був зв’язуючою ланкою між тим славним минулим двадцятих-сорокових років і нашим сьогоденням. Саме вони, викладачі школи, під керівництвом Ольги Заяць зуміли зберегти високий професіоналізм, почуття відповідальності, дух аристо-кратизму і патріотизму”.8

У передчутті змін і революційних подій виникали нові ідеї. Клуб вишивальниць вийшов далеко за межі своїх зацікавлень. 19 грудня 1987 року вперше у місті жінки вирішили провести українські вечорниці з відродженими традиціями, народними стравами і призабутими піснями. Взяли з собою дітей, онуків. Дідух, прялка, веретена, ку-деля – все стало в пригоді. Вечорниці відбувалися в за-тишному куточку півпідвального приміщення Будинку працівників освіти. Пробували прясти нитку, тлумачили візерунки на рушниках. Відважилось жіноцтво заспіва-ти знайомі з дитинства „Ой хто, хто Миколая любить”. Вечорниці клубу вишивальниць не були поодиноким за-ходом з відродження українських традицій. Такі свята з ініціативи громад відбувалися в установах, педагогічних колективах (середня школа №2). А через рік, у січні 1989 року Стрийщина з захопленням і сльозами радості вітала самодіяльних акторів під час загальноміських різдвяних вечорниць.

Примітки:1. Пашко А. Доля жінки – це доля України // Атена Пашко. З поглядом у майбутнє:

Збірник. – Львів: Логос, 2001. – С.90.2. Мандрик М. Стрийщина: шлях до волі. – Стрий: Щедрик, 1998. – С.82.3. Наша світлиця // Гомін волі. – 1990. – 2 жовтня. – С.3.4. Виставка робіт вишивальниць та ткаль, присвячена 35-річчю заснування секції ви-

шивальниць літературно-мистецького об’єднання “Хвилі Стрия”: Каталог. – Стрий, 1999. – С.3.

5. Нагірна В. Берегиня // Гомін волі. – 1998. – 18 червня. – С.3.6. Там само.7. Романюк В. Пісня і праця – великі дві сили // Хвилі Стрия: Збірник. – Стрий: Щед-

рик, 1995. – С.375.8. Бурин О. Вогнище шани // Хвилі Стрия. Вказане видання. – С.590.

145

Нагромаджуючи сили

Наприкінці вісімдесятих Україна відчула вплив на-ростаючого потоку змін. Починаючи з 1985 року, в де-ржаві взято „курс на перебудову, демократизацію, глас-ність”. Причиною цього стала всезагальна криза СРСР. екологічні злочини, нищення української мови, „білі пля-ми” в українській історії, тиск на церкву – все це викли-кало потужну хвилю обурення. А згодом від словесної критики українці перейшли до конкретних дій і стали на шлях демократичних перетворень. Однією з перших у цих починаннях була Стрийщина.

Відомо, що тогочасний спалах демократії призвів до відновлення і створення громадських організацій. Жіноцтво Стрия разом з усією громадою поступово, крок за кроком, визволялося з рабського існування і простува-ло до своєї мети – відродження колись знаного і дієвого „Союзу Українок”. Події, які розгорталися на Стрийщині, не могли залишити байдужими стриянок. На їх очах у червні 1988 року створився суспільно-політичний клуб „Аргумент”. Активними його прихильниками стали ко-лишня союзянка Ольга Заяць (вона перша відважилась розповісти гірку правду про комуністичні злочини у стрийській тюрмі), а також молодші Катерина Осташ, Любов Камінська, Любов Микласевич, Розалія Паукевич, Ірина Чабан, Стефанія Стаськів, Ірина Винник. Приходили на засідання сім’ями, виступали, агітували. На першому ж зібранні ініціатор клубу поет В.Романюк звернувся до людей з такими словами: „Не бійтесь, Сталін не воскрес-не!” І ця фраза наче розтопила кригу. Люд сколихнувся. Дискусії, суперечки, палкі розмови про безгосподарність радянської системи, про свободу совісті і преси, про репресії та утиски і, на кінець, про національний пра-пор і символіку. Тут знову ж таки несподівано виступило жіноцтво. Заговорити відверто на „Аргументі” наважила-

146

ся Ірина Чабан. Сталася ця подія на одному з чергових засідань, яку детально описав краєзнавець М.Мандрик. Коли говорилося про вірність „червоному прапору революції”, встала симпатична жінка і голосно сказала: „Чого ви нам нав’язуєте чужий прапор? У нас є свій пра-пор...” У залі стало тихо, як у вусі... А вона зробила паузу, ніби для того, щоб люди подумали, який же наш прапор? А потім несподівано спокійно додала: „Червоно-синій”.1 Погодьтесь, що на той час це був сміливий і відчайдушний крок – і його зробила жінка. (Згодом І.Чабан виїхала до США, де очолила жіночий журнал „Наше життя”).

У наступних подіях оксамитової революції на Стрийщині також були задіяні жінки, в основному чле-ни клубу вишивальниць. Стрийські майстрині на чолі з І.Ольшанською взяли участь у проведенні свята бойківсь-кого фольклору 2 жовтня 1988 року. В цей погідний день вони влаштували на стадіоні „Авангард” (тепер „Сокіл”) виставку різнобарвної бойківської вишивки. Через два тижні у Стрию знову подія: 16 жовтня відбулося загаль-номіське свято рідної мови за участю українських митців. Тут вперше перед багаточисленною громадою виступи-ла ще одна патріотка – знавець бойківського фольклору Розалія Паукевич, яка з того часу багато років поспіль пропагуватиме серед стриян народні звичаї і пісню. На завершення свята від товариства книголюбів їй вручено грамоту.

Стрийщина переживала нестримний процес нагро-мадження національних сил. Українці осмислювали влас-ну історію, зосереджувались на думках про свій вклад у хід революційних подій. Повернути до життя все те доб-ре, що колись виплекав український народ – таке бажання виникало у кожного свідомого і мислячого громадянина. І от зроблено ще один крок: 28 грудня 1988 року у Стрию створено товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка – прообраз колишньої „Просвіти”. Слід зауважити, що перший осередок цього товариства з’явився саме в клубі вишивальниць. Очолила його Ольга Діжак. Не дивно, що

147

вишивальниці першими зголосилися до громадської пра-ці – захисту рідної мови. Адже члени клубу вже давно були згуртовані в одне ціле, тому й часу на роздуми не відводили. До складу ради ТУМ тоді ввійшла активна учасниця клубу Ольга Заяць.

Серед української громадськості панував піднесений настрій. Хотілося чогось рідного, що торкається найпо-таємніших струн душі. Так зародилася думка підготувати загальноміські вечорниці. Організатор цього заходу Дарія Припін у першу чергу звернулася з пропозицією до жінок з клубу вишивальниць: „Без вагань дали згоду взяти участь у вечорницях п.п. Камінська Любов, Паукевич Розалія, Середницька Софія, Ольшанська Ірина. Це ті, що знали давні традиції, різдвяні віншування, старовинні пісні, які потім гарно проспівали на вечорницях за кужелем”.2 На вечорницях вперше заколядували „по-справжньому”, не змінюючи слів, не „підчищаючи” текст. І виконавцям на сцені, і глядачам у залі накотилися на очі сльози радості. Почуття гордості за свій народ окрилювало. За свідчен-ням Р.Паукевич у січні 1989 року „цю виставу „Вечорни-ці” за проханням глядачів було поставлено 5 разів”.3

Наступні події 1989 року ще більше згуртували жіно-цтво Стрийщини. А їх було немало, хвилюючих, натхнен-них і незабутніх. Похід до пам’ятника Т.Шевченка перед урочистим вечором, де слово, окрім інших, мала Оль-га Заяць, Шевченківське свято у клубі вишивальниць. У травні – Служба Божа на могилах батьків Кардинала Мирослава Любачівського; згодом – урочиста хода під синьо-жовтими прапорами до місця захоронення жертв НКВД на кладовищі, установчі конференції товарист-ва „Меморіал”, організації „Народний рух України”. А скільки емоцій викликало велелюдне свято Івана Купа-ла, вперше відроджене на ріці Стрий. Купальські хоро-води, пісні, вогнища будили в серцях те, що завмерло з правіків, а велике полотнище національного прапора, яке здійнялося в надвечірнє небо на повітряних кулях, не за-лишило байдужими майже нікого. І тоді жінки взялися

148

шити прапори, щоб у кожній сім’ї були, щоб майоріли в свята на кожній оселі. Коли не мали під руками потрібної тканини, тоді залучали до справи весь арсенал жіночої фантазії та хисту.

У серпні під численними прапорами крокували коло-ною пішки до Завадова, де відкривали новий пам’ятник Шевченку. А восени того ж року разом з цілою Стрий-щиною перейшли до відкритої боротьби за відродження української греко-католицької церкви. Постійні Служби Божі на кладовищі, палкі проповіді отців з підпілля ут-верджували в серцях понівечену віру батьків.

І знову „старий рік минає, новий наступає”, знову Різ-дво. Стрияни чекають на незвичайне різдвяне дійство. На цей раз виставу „Вифлеємська ніч” підготував народний театр під керівництвом Марії Бурій. Акторська група, до складу якої входили вже згадані члени клубу вишиваль-ниць, продемонструвала високу майстерність. Колядува-ли від душі, на повний голос.

Відгомін тої коляди пронісся хвилею під час небува-лої події січня 1990-го – „живого ланцюга”, який простяг-нувся через всю Україну з нагоди святкування Акту Злуки. На вулиці і дороги вийшла вся Стрийщина. Стояли в лан-цюгу і трималися за руки цілими родинами. Обов’язково брали з собою дітей та внуків, щоб запам’яталось їм це свято єдності на все життя. Пройде небагато часу – і ці ж діти, пов’язавши помаранчеві стрічки, скандуватимуть на майданах України: „Схід і Захід разом!” Гордіться, матері і бабусі, бо недаремно ви шили їм маленькі синьо-жовтні прапорці у 1990-му та вчили співати стрілецьких пісень.

Крок за кроком йшло жіноцтво Стрийщини до відродження своєї організації. Час тоді був незвичайний, щотижня нові і нові події дивували і захоплювали. На хо-лоді і морозі стояли в лютневу ніч у пікетах з нестримним “ганьба” біля міськкому Компартії, а кілька тижнів пізні-ше стали свідками визначної для цілої України акції – з ініціативи новообраних депутатів до Верховної і міської рад 14 березня 1990 року у Стрию на будинку міської ради

149

вперше в Україні було піднято національний прапор. Чи ж могло бути спокійним жіноче серце, коли під спів гім-ну „Ще не вмерла Україна” у чистому березневому небі з’явився журавлиний ключ? Можливо, це й підштовхну-ло їх до думки: „Час жіноцтву братися до справи”.

Примітки:1. Мандрик М. Стрийщина: шлях до волі. – Стрий: Щедрик, 1998. – С.177.2. Там само. – С.1933. Паукевич Р. Щоденник праці тріо “Берегиня”.

150

Воскресаємо з попелу

Сьогодні важко пригадати, на якому саме засіданні клубу вишивальниць виникла ідея відродити колись такий популярний і дієвий „Союз Українок ”. Очевид-но, ця думка з’явилась десь на початку 1990 року. До стриян дійшла звістка, що 21 лютого це товариство по-чало працювати у Львові. Жіноцтво загорілося бажан-ням повернути до життя таке об’єднання і у Стрию. До того ж, стриянки познайомились зі зверненням „Союзу Українок”, де прозвучав заклик стати разом з усім наро-дом до боротьби за відродження української культури та духовності. Ірина Ольшанська запропонувала створити ініціативну групу. Знайшлися бажаючі: Ірина Винник, Стефанія Микитчин, Богдана Сандович, Ольга Кури-лас, Любов Камінська. Кожна з них додала своє зерня до копіткої справи відродження товариства. У ті весняні дні налагодили зв’язки з Львівським осередком. Обговорили час і місце проведення зборів.

Третього травня 1990 року у Будинку медичних пра-цівників по вулиці Охримовича зібралося понад 100 осіб. Зовсім юні, молоді та літні стриянки швидко заповнили невелику залу. Не всім вистачило місця, тому стояли у проходах і під стінами. У декого в руках – весняні квіти. Настрій святковий, особливий. Сьогодні вони, учасниці установчих зборів, стануть свідками великого воскресін-ня, відродження з попелу колись могутнього „Союзу Ук-раїнок”. Його хода вже почалась зі Львова. А з Заходу – до Києва і далі на Схід.

Установчі збори відкрила одна з членів ініціативної групи, педагог Стефанія Микитчин. Вона представи-ла гостей зі Львова: Атену Пашко та Іванну Кварціян – найактивніших сподвижниць справи відродження ор-ганізації. „Не було у нас і немає більш масової і активної жіночої організації, як створений у Галичині в 1917 році

151

„Союз Українок”, – з такими словами звернулась до при-сутніх Атена Пашко.1 Вона привітала стриянок з визнач-ною подією – відродженням осередку. З її слів жіноцтво дізналося про завдання, які стояли перед організацією у довоєнний час. „Союз Українок” об’єднував всі соціальні та інтелектуальні верстви українських жінок, ніс у маси культуру, національну свідомість, вчив і вчився сам, пле-кав рідні звичаї, мову і обряди, боровся за піднесення рів-ня добробуту нашого народу, за духовне багатство молоді і здоровий побут.

Іванна Кварціян ознайомила жінок зі статутом, роз-повіла про створення координаційної ради у Львові, про налагодження зв’язків зі СФУЖО (Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій).

Серед присутніх було багато жінок, що пам’ятали ро-боту довоєнного товариства, брали участь у різних його акціях. У цей день їм було що сказати молодшим. З ці-кавістю вислухали учасниці зборів виступ Ганни Микит-ки. Скільки праці і молодечого запалу вклала ця жінка колись в розбудову „Союзу Українок”. Чи сподівалась в роки застою, що буде стояти перед численною громадою і промовляти до молодих, закликаючи до праці заради України. „ Їздили ми по селах, - говорила вона, - читали реферати, навчалися народному мистецтву, вчилися самі. Радо зустрічали нас, чекали наших відвідин”.2 Ганна Ми-китка від всього серця вітала жінок та їх прагнення відро-дити організацію.

Про шлях до відродження осередку та діяльність клу-бу вишивальниць розповідала Ірина Ольшанська. Влуч-ними були заключні слова її виступу: „Нашим хлібом на-сущним мають бути наші добрі діла”.3

На завершення жіноцтво перейшло до виборів ко-ординаційної ради. На дещо незвичний для тоді ще ра-дянських громадян заклик „ Хто хоче працювати – нехай зголошується! ”, усі почули впевнений голос „ Я хочу працювати! ”. Ось так відверто висловила своє бажання Таїсія Гайдукевич. Дійсно, ця відповідь була несподіва-

152

ною для тих, хто звик до ходу радянських зборів, що про-водились, зазвичай, за наперед накресленим сценарієм. Смілива відповідь додала запалу; почалось жваве вису-нення інших кандидаток. До складу ради ввійшли Ольга Заяць, Ярослава Левицька, Софія Середницька, Людми-ла Дмитрів, Таїсія Гайдукевич, Ірина Винник та Зеновія Ханас. Головою осередку обрано Ірину Ольшанську, за-ступниками – Любов Камінську та Стефанію Микитчин. Членами ревізійної комісії стали Дарія Головко, Богдана Сандович, Ярослава Шозда, Орися Галик, Стефанія Ми-хаць.

Збори виголосили вітальний лист сесії Львівської об-ласної ради першого демократичного скликання.

Перші кроки запам’ятовуються найбільше. Отож, і для нас, союзянок, найглибше закарбувалися в пам’яті ті заходи осередку, які відбувалися відразу ж після його заснування. На засідання координаційної ради її учас-ники прийшли з піднесеним настроєм, з нестримним бажанням працювати. Обговорювали статут товариства, розподіляли обов’язки по секціях. Т.Гайдукевич очолила культурно-просвітницьку секцію, С. Середницька – сек-цію релігійного світогляду і милосердя, Я. Шозда – меди-ко-просвітницьку, Я. Левицька – видавничу і рекламно-агітаційну, О. Заяць – громадсько-політичну, С. Михаць – секцію економної господині, Л. Дмитрів – соціально-економічну. І. Курилас доручено виконувати обов’язки скарбника, З. Ханас – обов’язки секретаря.4 У цей день постановили зареєструвати осередок у міській раді.

Перше засідання координаційної ради відзначалося великою кількістю пропозицій щодо громадської праці. Кожна союзянка прагнула додати щось своє. Запропоно-вано надіслати до редакції газети „Гомін волі” привітан-ня з Днем Матері, до Зелених Свят упорядкувати вулиці міста, взяти участь у створенні осередків по селах, відро-дити історію „Союзу Українок” до 1939 року, заопікува-тися дітьми-сиротами, видавати свою сторінку в газеті. До того ж, союзянки виступили з вимогою виділити для

153

осередку приміщення. В одній з дискусій І.Ольшанська впевнено заявила, що найвідповіднішою була б кімната в Народному домі.

На одному з чергових засідань жінки з цікавістю вис-лухали виступ Г. Микитки – найстаршого члена осеред-ку. Вона розповідала про довоєнний „Союз Українок”. Зізналася, що пам’ятає прапор товариства з буквами ТРЖ („Товариство руських жінок”). Згадала й про довголітню голову М. Весоловську, її арешт НКВД. Торкнулася теми „бунту молодих” у 1938 році, їх лідера, патріотку Ольгу Пеленичку-Гасин. Найважливішою вважала організацій-ну роботу на селах. Тому була переконана, що саме цій ділянці сьогодні слід присвятити найбільше уваги.

А довкола вирували події національного відроджен-ня. Союзянки були якнайактивнішими, брали участь практично у всіх заходах, що проводилися у місті. 9 червня вони організували поїздку до Болехова на всеук-раїнські святкування 135-річчя з дня народження Наталії Кобринської. Два ювілейні вінки з дубового листя покла-ли стриянки на могилу зачинательки жіночого руху. 10 червня вони долучилися до проведення „Фестину - 90” на міському стадіоні „Сокіл”. Жінки підготували цікаву лотерею: пожертвували для цього власні книжки, сувені-ри, кераміку, дитячі іграшки, листівки, вишивані заклад-ки. Під час цієї акції зібрали 117 карбованців. Наступне свято Івана Купала також не обійшлось без участі союзя-нок. Вони спекли тістечка-коралі, що мали великий по-пит на святі.

Кожного засідання – нові ідеї, нові пропозиції. Ярос-лава Левицька збирає матеріали до сторінки „Союзу Ук-раїнок” в газеті „Гомін волі”, Таїсія Гайдукевич повідом-ляє, що у Дашаві і Грабівцях жінки хочуть створити свої осередки. Ганна Микитка пропонує організувати громад-ськість і відправити панахиду на могилах О. Нижанківсь-кого, О. Бобикевича, Є. Олесницького, О. Бачинської. А Людмила Дмитрів просить допомогти реалізувати чу-дові купальські листівки своєї учениці, художниці Уля-

154

ни Слюсар. Згодом жінки обговорюють сценарій свята козацької слави з нагоди відзначення 500-річчя козацтва. А вже в серпні цей літературно-музичний вечір відбувся. Звучали цікаві розповіді про козацькі думи та пісні. Для художнього читання обрані маловідомі поезії Олександ-ра Олеся, П.Боровиковського, В.Сосюри. Сценарій свята скомпонувала Т. Гайдукевич.

Наступна подія – виставка вишивки, яка відкрила-ся у виставковому залі музею „Верховина” (щойно об-ладнаному в приміщенні колишнього музею В. Леніна). Виставку готували союзянки разом з клубом вишиваль-ниць. Цікавинкою виставки стали зразки знаменитої ко-лекції взірців Ольги Бачинської, які подав на експонуван-ня Національний музей у Львові.

29 серпня на засіданні координаційної ради Ірина Оль-шанська висловила прохання звільнити її від обов’язків голови товариства у зв’язку з похилим віком. Звичайно, союзянки зважили на це, хоч і було прикро. На пост голо-ви висунули кандидатуру Любові Камінської. На зборах 18 вересня члени „Союзу Українок” проголосували за це. „Члени товариства щиро дякували колишній голові п. Ольшанській за працю і невтомну енергію, а також поба-жали успіху в роботі новообраній голові п. Камінській”.5

У вересні розпочалася реєстрація осередків у Львові. У ті ж дні втілюються в життя ідеї створення клубу „Мо-лода Українка” та видання своєї сторінки в газеті. Ці два проекти запрацювали чітко і злагоджено. До того ж жіно-цтво бере активну участь в інших громадських заходах. 8 вересня 25 союзянок побували у Львові на з’їзді товарис-тва „Українська молодь - Христові”. На початку жовтня делегація стриянок була присутня на семінарі у Києві з нагоди 50-річчя смерті Софії Русової. Тут вони доєдна-лись до маніфестантів біля Верховної Ради УРСР.

Товариство стало на ноги. За плечима кілька місяців праці, роздумів і надій. А попереду – цікаві плани, нест-римна енергія союзянок. Хотілося сказати всім, що ось ми такі, ми є, ми діємо! Тому і вирішили провести вечір-зус-

155

тріч з громадськістю міста. Свято відбулося 24 листопада 1990 року у великому залі Народного дому. Прибуло бага-то стриян і гостей. Маленька дівчинка зі свічкою в руках розпочинала дійство піснею „Боже, вислухай благання!”. У залі присутні голова Стрийського міськвиконкому Іван Попович, голова Львівського осередку „Союзу Українок” Оксана Сапеляк та член осередку Надія Харчук, голова Болехівського осередку Лариса Дармохвал. Цього разу згадували поіменно тих жінок, які доклалися до розбу-дови товариства у тридцятих роках. З цікавістю слухали стрияни виступи Юрія Бородавки, Михайла Мандрика, Олександра Микласевича, Віктора Романюка. Ганна Ми-китка, вітаючи присутніх, зізналася, що йдучи на свято, поцілувала двері Народного дому, який для неї завжди був українською святинею. Її посестра Марія Базюк, ко-лишній секретар „Союзу Українок” у Стрілкові, прочита-ла свої вірші. Виступи гостей і союзянок чергувалися з піснями, хореографічними композиціями. А в залі витав дух славних стриянок-союзянок Осипи Бобикевич, Оль-ги Бачинської, Марії Весоловської.

Вже на початку своєї діяльності союзянки довели, що можуть успішно працювати у різних напрямках. Адже „Союз Українок” постав як громадсько-політична органі-зація, основною метою якої було спрямування творчих сил українського жіноцтва на відродження і утвердження в суспільстві історичних святинь та духовної культури народу. Тому, перш за все, жіноча спільнота Стрийщини взялася за відродження свят, традицій та історичних дат. Під кінець року було відновлено звичай Андріївських ве-чорниць та Свята Св. Миколая. І з цим завданням сою-зянки справились блискуче.

Для Андріївських вечорниць вибрали півпідваль-не приміщення Будинку працівників освіти. Проводив вечорниці клуб „Молода Українка”, який вже кілька мі-сяців діяв при осередку. Попередньо молодь здійснила велику пошукову роботу. Організатори переглянули ба-гато етнографічної літератури, розмовляли зі старшими

156

членами, запросили їх на вечорниці. Події розгорталися невимушено. Хлопців і дівчат прибуло достатньо, то ж кому не вистачило місця – сиділи просто на підлозі. Спо-чатку Л.Камінська та С.Середницька розповіли про те, як колись ворожили дівчата по селах. А потім Т.Гайдукевич розвеселила всіх дотепами про те, як наш народ уявляв собі нечисту силу. Далі – веселі забави, чай, тістечка, за-гадки. Пластуни здивували всіх новими іграми. А прове-дення ворожінь, на які так чекала молодь, взяла на себе Л.Каліцун, викладач художнього училища № 16.

Наступним було Свято Св. Миколая. Його вирішили відзначати на сцені Народного дому. Для дійства вибрали п’єсу І. Франка „Суд Святого Миколая”. Найбільше праці тут доклала Софія Середницька. Володіючи необхідними навиками і витонченим смаком, вона виготовляла декорації, шила костюми, клеїла крила для ангелів, ріжки та носики для чортиків. А найважливіше – режисерува-ла виставу. І знову повний зал батьків та дітей.Найбільш вдалася сцена „У пеклі”, де роль головного чорта чудо-во виконав голова братства шанувальників Т.Шевченка, просвітянин Юрій Бородавка. Повторно вистава демон-струвалася на другий день для дітей-сиріт, яким Святий Миколай роздав подарунки, дбайливо підготовлені осе-редком „Союзу Українок”.

На початку 1991 року у Народному домі союзянки влаштували Маланчин вечір. Смачні страви, буфет „Кор-чма”, ялинка та дідух, розкішний каравай на вишитому рушнику приємно здивували гостей. Їх вітали „господарі” Степан Камінський та Омелян Паукевич. А ведучою свя-та була просвітянка Дарія Припін. Згодом це відродже-не різдвяне дійство стало щорічною кровною справою Стрийської філії „Союзу Українок”.

Гаївки і Свято Матері – також в числі відроджених товариством традицій. Не просто було повернути до жит-тя прекрасний звичай весняних хороводів і забав під цер-квою. Але клуб „Молода Українка” взявся за цю справу. Заздалегідь у передвеликодній час провели кілька репе-

157

тицій, на яких союзянки Розалія Дмищук та Розалія Пау-кевич вчили дівчаток гаївок та рухів до них. А у Великод-ні свята прийшло на подвір’я церкви Успіння Богородиці багато молоді, щоб заспівати „Голубку”, „Огірочки”, „Царівну”, пройтися в „Кривому танці”.

Першими в Стрию союзянки відродили і Свято Ма-тері – гарний звичай, що тішив галичан з 1928 року. Свято відбулося 12 травня 1991 року у міському Будинку куль-тури. Напередодні члени товариства висвітлили цю тему в пресі, підготувавши добірку цікавих матеріалів до газе-ти „Гомін волі”. „Наш „Союз Українок”, - писала Я. Ле-вицька, - відродить це особливе чудове свято. І хай серце кожного з нас підкаже, як вшанувати рідну матір, як до-дати їй сили і наснаги”.6 Крім того, з дописами виступили І. Ольшанська, Т. Гайдукевич, О. Галик зі Стрийського осередку та Г. Типак з Олексицького осередку.

А в неділю стрияни численно зібралися у святко-во прибраному залі Будинку культури. Довкола сцени – море весняних квітів. Сцена прикрашена писанкови-ми деревцями, вишивками. Автором сценарію і ведучою була Таїсія Гайдукевич. З молитвою і теплим словом звернувся до матерів парох Успенської церкви отець Ми-кола Костюк: „Якими мовами можна звернутися до вас, дорогі Матері! Наслідуючи Діву Марію, ви маєте послу-жити Богу і народу своєму! Передайте святість усьому народу, щоб він був сильним фізично і морально стійкий. Нехай Господь Бог благословить вас”.7 Під час свята зву-чали вірші, пісні, ліричні композиції, які розкривали його зміст: перша матір – Богородиця, друга – Україна, третя – рідна мати. Молоді союзянки Уляна Дармохвал, Оксана Пак, Уляна Скраль під фортепіанний акомпанемент Уля-ни Молчко читали вірші. А ось на сцену виходить Галина Турканик. На руках у неї найменший синочок. Здалося, що зійшла з полотен українських художників наша гали-цька Мадонна.

Цю сцену доповнило стародавніми колисанками вже знане в Стрию тріо „Берегиня”. Зворушує присутніх і

158

драматичний етюд про жіночу долю давньоруської, коза-цької і галицької епох у постановці Марії Бурій. Чорною ниточкою вплітається у хід свята слово про сумну долю Чорнобильської матері:

Мадонно мого часу! Над тобою Сяють німби муки і скорботи.Ці слова В. Симоненка адресовані жінці повоєнних

літ. Але влучні вони стосовно тих, хто пережив трагедію Чорнобиля.

І знову поезія, знову пісня. Перше Свято Матері за-вершилося грімким „Многая літа” усьому жіноцтву.

До відроджених Стрийським осередком давніх зви-чаїв варто долучити тепле осіннє Свято Обжинок. Воно відбулося 29 вересня 1991 року на стадіоні „Сокіл”. На святі були присутні і виступали депутат Верховної Ради поет Віктор Романюк, заступник голови виконкому Ми-кола Мазур. До Стрия прибули делегації з Добрян, Даша-ви, Олексич, Грабівців, Моршина, Стрілкова, Подорож-нього, Колодниці. Як і колись, учасниці свята виконували вправи з серпами під мелодію гімну „Боже великий єди-ний”. Майстерно і витончено демонструвала обжинкові рухи Ганна Наливайко з Добрян. А молодь, що рядами вишикувалась на полі, відтворювала їх. До пізнього вечо-ра тривали забави, лунали пісні. У цей день союзянками було зібрано 466 карбованців пожертв і 122 карбованці від проведеної лотереї.8 „Свято Обжинок відбулося вда-ло, – напише згодом у Книзі пам’яті „Союзу Українок” Стрия І. Величко. – В цей день були щасливі і задоволені усі – і організатори, і виконавці, і гості”.9

Відроджуючи призабуте старе, союзянки вносили ба-гато нового в життя товариства і міста. Перебуваючи на стадії становлення, жіноча громада проводила цікаві про-світницькі вечори, створила клуб для молоді, співоче тріо „Берегиня”, видавала свою сторінку в місцевій газеті.

Клуб „Молода Українка” почав діяти восени 1990 року. Його мета: привернути до „Союзу Українок” біль-ше молоді, передати їй багатий досвід, уміння, навики,

159

прищепити риси умілої господині, хранительки сімейно-го вогнища і родинних традицій.

Клуб працював за чітко визначеною програмою: дів-чатам і молодим жінкам передавалися знання з релігії, історії рідного краю, народних ремесел, домоводства. Засідання проводились кожної четвертої суботи місяця.10

Перше засідання розпочалося з молитви. Запрошена мо-нахиня сестра Мокрина (Чин Служебниць Непорочної Діви Марії) розповідала молодим про життя Богородиці, Ісуса Христа, Святих Дмитрія, Миколая, Андрія. Вона стала доброю приятелькою клубу, а згодом запросила до просвітницької роботи молоду катехитку сестру Любо-миру.

До проведення засідань доєднались союзянки. Ірина Ольшанська ділилася секретами українських орнамен-тів, Богдана Сандович розповідала про свою учительку, художницю Олену Кульчицьку. Ольга Савчин проводила цікаві бесіди про кухарську книгу Ольги Франко, аналі-зувала давнє жіноче видання „Нова хата”. Новоприбулі члени клубу Наталія Дятел, Лідія Петриканин, Марта Хо-мик, Мирослава Данило всією душею вболівали за „Мо-лоду Українку”, пропонували свої послуги і допомогу. До них дослухалися зовсім юні, ще школярки Уляна Мицик, Катруся Стасів, Віра Худоба, Іра Подолюк. Найцікавіши-ми заходами клубу були Андріївські вечорниці, гаївки, екскурсії на виставки вишивки, передвеликодні розпису-вання писанок. Автор цих рядків займалася організацій-ними питаннями клубу.

Тріо „Берегиня”, яке вже понад 15 років відоме на Стрийщині, також було тою небуденною новою спра-вою, яку започаткував „Союз Українок”. До складу тріо ввійшли союзянки Розалія Паукевич, Любов Камінська та Софія Середницька. Історію заснування тріо і сторінки його плідної діяльності детально описала у щоденнику свого творчого життя його учасниця, велика шануваль-ниця народної пісні Розалія Паукевич. Вона згадує, що разом жінки почали співати на пам’ятних вечорницях у

160

січні 1989 року. „На основі групи, яка брала участь в „Ук-раїнських вечорницях” в Стрию було засновано театр, де режисером стала Марія Бурій, – пише Р. Паукевич. – У складі театру продовжувало діяти співоче тріо”.11 Саме М. Бурій і дала їм назву „Берегиня”. Співали спочатку на святах клубу вишивальниць, на урочистостях в Народ-ному домі. Коли створився „Союз Українок”, учасниці тріо стали активними союзянками. „Співоче тріо почали запрошувати у всі школи міста, училища, садочки, тех-нікум, гімназію. Ми з задоволенням несли до дітей піс-ні – колискові, ліричні, патріотичні, духовні”.12 Однією з перших програм тріо була добірка колискових пісень, з якою виступили у жовтні 1990 року перед учнями се-редньої школи № 2. Згодом з цією програмою жінки по-бували на святі в Будинку творчості дітей та юнацтва, в ліцеях, дитячих садках, на семінарі бібліотекарів. До репертуару стали долучати стрілецькі, повстанські пісні, співані молитви, коляди, гаївки, а також пісні на музику Розалії Паукевич.

У вересні 1990 року ще одну новинку запропонував Стрийський осередок. На сторінках газети „Гомін волі” починають регулярно публікуватися дописи про діяль-ність та історію „Союзу Українок” під рубрикою „Наша світлиця”. Про потребу таких публікацій неодноразово говорилося ще на перших засіданнях координаційної ради. І от завдяки старанням та ентузіазму голови інфор-маційно-видавничої секції Ярослави Левицької з’явилася перша ластівка. Заставку до жіночої сторінки мистецьки виконала архітектор, член товариства Дарія Михаць. Дві миловидні україночки у вінках і вишиванках у її виконан-ні щомісяця посміхалися до читачів „Гомону волі”.

„Наша світлиця” подавала різноманітну інформа-цію. Тут друкувалися репортажі про найважливіші події з життя „Союзу Українок”, звіти про цікаві заходи, які проводились осередком. З’явилися дописи і фотографії, що висвітлювали питання історії Стрийської філії. Попу-лярними були етнографічні матеріали про звичаї нашого

161

краю. Автори дописів – самі союзянки. На одному із за-сідань координаційної ради вирішено надіслати газети з жіночою сторінкою до журналу „Наше життя” у США. І ось у листопадовому номері цього видання за 1990 рік з’явилася знайома заставка „Нашої світлиці” з підписом „Заголовок жіночої сторінки у газеті „Гомін волі”, що ви-ходить у Стрию Львівської обл.”.14 У такий спосіб жіноц-тво діаспори дізналося про нещодавно створений Стрий-ський осередок союзянок та його діяльність.

„Наша світлиця” познайомила читачок з гімном „Со-юзу Українок” на слова Уляни Кравченко. У більшості публікацій – щоденне життя Стрийського осередку. Га-зета повідомляла про поїздку союзянок на з’їзд „Ук-раїнська молодь – Христові”, що проводився у Львові, про мистецький вечір „Союзу Українок”, присвячений 500-річчю Запорізького козацтва, про літературно-му-зичне свято в честь Лесі Українки, про участь союзянок у науково-теоретичній конференції в Івано-Франківську, присвяченій Н.Кобринській та жіночий Конгрес у Чер-нівцях, про свято „Великодні дзвони”, про виставку ви-шивки Стрийщини у Національному музеї у Львові.15

На сторінках „Нашої світлиці” друкуються цікаві матеріали з історії „Союзу Українок”. Це розповідь про Ольгу Микласевич, родину Цурковських, Ганну Микит-ку. Читачки жіночої сторінки знайомились з краєзнавчими матеріалами, в яких описувались звичаї писанкарства, гаївок, вербної неділі, свяченого, колискової пісні. Були тут і статті-роздуми про силу жіночого руху, роль жінки у суспільстві. Л. Камінська, наприклад, пише, що „жінка-матір повинна бути берегинею домашнього вогнища, ангелом-хоронителем сім’ї”.16 Я. Левицька, розповідаючи про українську традицію вшанування матері, наголошує: „Їх троє – Матір Божа, Мати Україна і Матір Берегиня, до котрих звернені наші молитви, перед котрими ми у вічному боргу”.17 Глибокі і трагічні слова про жіночу долю в радянському суспільстві висловила М.Злупко: „Нами заповняли тюрми і гулагівські катівні, нас знахо-

162

дили в енкаведистських ямах, залитих вапном, засипа-них рисом і цукром у 1941 році, нас у товарняках везли в Сибір і наповняли нами зловісні табори Півночі. На нас натягли терновий вінок і цей вінок своїми шипами глибо-ко в’ївся в наші душі”.18 Згодом союзянки стали активни-ми дописувачами до жіночої сторінки „Калинонька”, яка публікувалася у газеті „Рідне поле”.

Глибокою шаною повнилися серця союзянок до тих героїнь, які боролися за рідний край, а в час національ-ного пробудження стали активними учасницями громад-ського руху у місті. Тому першу річницю відродження свого осередку присвятили саме їм. Четвертого травня 1991 року в районному Будинку культури відбулася кон-ференція ,,Жінка в боротьбі за мир, волю України”.

Жінки-політв’язні, присутні на конференції, розповідали про незламність української душі, її волю, мужність і бажання боротись та вижити. Ці істини роз-кривалися на прикладі власних біографій, пережитого і вистражданого. Учасниця конференції Любов Сулик розповідала, що вступила до ОУН 14 жовтня 1946 року. Виконувала всі завдання організації, дотримуючись хри-стиянського правила : ,,Не зрадь!” Була арештована у 1950 році, не довершивши навчання в університеті. Але сталінські табори не знищили її життєлюбства, не вис-моктали невсипущу енергію до праці.

Згадувала свої молоді літа і Ярослава Вовщук, яка з сімнадцяти років належала до юнацтва ОУН. Була свід-ком трагедії у стрийській тюрмі влітку 1941 року. Дійс-ним членом ОУН стала у 1944 році, очолювала районо-ву жіночу сітку, згодом стала членом обласного проводу ОУН. У бою поблизу с. Бережниця у 1946 році її, по-ранену, кинули до стрийської катівні. Пізніше відбувала покарання у Красноярському краї.

Софія Ярко пройшла складний шлях підпільної пра-ці. Вона в ОУН з 1938 року, член УПА з 1942-го. Аре-штували її зі зброєю в руках, під час виконання таємного завдання. Відбула десять років сталінських таборів. По-

163

вернувшись, не занепала духом. У роки застою вона щи-росердно опікувалася стрілецькими могилами у Стрию.

Союзянка Марія Базюк також з когорти відчайдуш-них жінок-підпільниць. В тюрмі пережила знущання і наругу. Це з її уст присутні на конференції почули про те, як дівчат-в’язнів енкаведисти одягали у гумові сорочки – знаряддя тортур. Перебуваючи на засланні, не знала нічого про долю своїх дітей. Від цих думок боліла душа, не хотілося жити. Але добрі люди допомогли їх відшука-ти. Пройшовши такий складний життєвий шлях , писала вірші – прості і щирі.

На конференції велася мова й про інших жінок-політв’язнів зі Стрийщини. Не шкодували життя у бо-ротьбі з окупантом Ольга Ференц з Верчан, Тетяна Уг-лик з Синевідська Вижнього, Марія Тиркус зі Слобідки. А Леся Гайдукевич разом з шістдесятьма пораненими підірвалась гранатами у бункері повстанської шпитальки. Усі згадані жінки загинули як героїні. Багато теплих слів було сказано про в’язнів сталінських таборів Емму Вой-цехович з Конюхова, Марію Кузів з Братковець, Марію Попович з Жулина, Ольгу Турик з Моршина, Стефанію Скіру з Кавчого Кута. Не одного пораненого винесла з поля бою на своїх руках і лікувала від ран Ганна Мельник з Фалиша .

У тій пам’ятній конференції взяли участь відомі представники дисидентського руху поетеса Ірина Сеник та голова політичної організації ,,Державна самостій-ність України” Зеновій Красівський, голова Стрийського осередку ,,Спілки політв’язнів” Василь Николишин.

Стрийський осередок завжди підтримував тісні зв’язки з жінками-політв’язнями. Їх єднала спільна ідея і спільна доля. Адже серед союзянок також були учасни-ці націоналістичного підпілля. З душею і натхненням до праці в організації взялись колишні політв’язні Розалія Дмищук, Ганна Кошенко, Мирослава Сисак. Їх спогади часто лунали на зібраннях союзянок , у школах та учи-лищах міста.

164

Незабутньою і вражаючою була розповідь Розалії Кухар-Дмищук про перебування у тюрмі та на засланні. Вижити допомогла материнська любов і настанови бать-ка, який любив повторювати: ,,Життя – то є вічна бороть-ба з самим собою”. А ще – ревна молитва і глибока віра. Пам’ятає, як одного разу щиро молилася і побачила в тю-ремному коридорі Божу Матір. Вона врятувала Розалію від смерті під час повстання в Кінгірі, вона повернула її на рідну землю.

Ганну Юрчишин-Кошенко арештували за те, що вона намагалася застрелити зрадника Лимонку. Потрапивши в камеру стрийської тюрми , не думала, що вийде звідти живою. Бо добре пам’ятала, які звірства енкаведистів ба-чили ці тюремні стіни (дівчинкою приходила з батьками на похорон замордованих в’язнів у липні 1941 року). З тюрми потрапила на заслання. Молитва допомогла здо-лати всі митарства. Її посестра Мирослава Сисак зазнала не менш трагічної долі. Свою історію не любила розпові-дати нікому. Але найближчі подруги знали, що їй дове-лось пережити. В УПА Мирослава пішла разом зі своїм нареченим. Клялися бути довіку разом. Коли ж в криївці їх оточили вороги, вирішили живими не здаватися. Коха-ний вистрілив в Мирославу, а потім – у себе. Він загинув, а Мирославі Бог дарував життя. Ув’язнення і заслання не зламало її, не відібрало у неї наснаги.

Союзянка Катерина Цюрко у віршах виливала свій біль за наругу над Україною. Перед очима завжди - об-раз матері, що постраждала від рук енкаведистів. Сьогод-нішні союзянки боролись, щоб перемогти, жертвували цій боротьбі своє здоров’я і життя. За це їх поважають і шанують, до слова їхнього прислухаються.

Попри щоденну працю, відроджений осередок робив не один крок до згуртування союзянок у тісну громаду, готову до праці. З цією метою влітку 1991 року влаштову-ються цікаві мандрівки до історичних і пам’ятних місць Галичини. У червні союзянки побували у Берестечку на козацькому святі. Наступна поїздка – до Русова, де на-

165

родився Василь Стефаник. У липні союзянки і члени їх сімей завітали до знаменитого урочища Підлюте, відвіда-ли резиденцію митрополита Андрея Шептицького, місце колишнього пластового табору на горі Сокіл. Мандрівка завершилася прощею на Ясну гору у Гошеві. У серпні – знову подорож, на цей раз до Бережан, Рогатина і села Жуків, звідки родом Б. Лепкий. Кожну з цих екскурсій ретельно описала у Книзі пам’яті союзянка І. Величко.19

Цей рік запам’ятався союзянкам ще й іншими подія-ми. Осередок гостинно прийняв фольклорний ансамбль з Києва. Делегація зі Стрия побувала у Львові на святі „Ве-ликодні передзвони”, де представили роботи стрийських писанкарок. Союзянки подарували рушник Шевченківсь-кій світлиці у Стрию. На своїх засіданнях жінки радо ві-тали представниць зі сіл, де мали створюватися осеред-ки. Стрийський осередок нав’язав контакти з посестрами „Союзу Українок” в Норт Порте (штат Флорида, США). Протягом року неодноразово піднімалося питання про приміщення для осередку. У результаті союзянки доби-лися дозволу облаштувати свою світлицю в Народному домі (тоді ще Будинку офіцерів).

Але на все життя закарбувалися у пам’яті членів „Сою-зу Українок” події 1991 року: проголошення незалежності України, Всеукраїнський Референдум і Установчий з’їзд „Союзу Українок” у Києві. Адже вони були безпосередні-ми учасницями цих акцій. Тому про це – кілька слів.

Розмірений плин життя жіночої громади сколихну-ли революційні події. 19 серпня 1991 року комуністична кремлівська верхівка здійснила відчайдушну спробу де-ржавного перевороту, намагаючись зберегти старий по-рядок. У ті дні союзянки пліч-о-пліч з представниками інших демократичних об’єднань виступали на мітингах, у пресі з категоричним засудженням путчу. „Союз Украї-нок” став моральною опорою для розгублених і дезорієн-тованих людей. Яскравим прикладом цього були збори Стрийського осередку. 20 серпня стривожені і обурені членкині зібралися в Народному домі, щоб засудити ан-

166

тиконституційні дії заколотників. Цього дня особливо запам’ятався виступ голови осередку Любові Камінської. Її перші слова до посестер були зрівноважені і тверді: ”Заспокойтесь, усе буде добре, – сказала вона. – Події у Москві – це ще один крок до могили усієї партійно-мілі-таристичної системи. Дні заколотників пораховані”.20 Ці переконання вселяли віру і впевненість у перемозі демок-ратії. Осередок одноголосно підтримав заяви обласної та міської рад і висловив свій протест проти дій путчистів.

Ситуація була напружена, але життя товариства не виходило зі звичного русла. Того ж дня стриянки обрали шестеро делегаток на Конгрес „Союзу Українок” у Чернів-цях. Учасниці Конгресу стали свідками важливих подій. Тут було створено Всеукраїнську координаційну раду з метою організації „Союзу Українок”. Закінчення роботи цього форуму співпало з хвилюючою звісткою про про-голошення 24 серпня незалежності України. Я.Левицька згадує: „Радості не було меж. Делегатки зібралися йти до пам’ятника Тарасу Шевченку... Маруся Балабанська, голова осередку СУ с. Миртюки в національному гали-цькому строї гордо несла прапор на чолі колони. Співали пісні”.21

Завершальними подіями цього незвичайного для сою-зянок року стали звітна конференція осередку та Установ-чий з’їзд „Союзу Українок” у Києві. Звітна конференція відбулася 23 листопада 1991 року. Було запрошено багато гостей, лідерів громадських організацій Стрийщини. З привітанням виступив народний депутат Верховної Ради України Віктор Романюк. „Я знаходжуся вперше на та-кому світлому зборі українського жіноцтва, – сказав він. – Зі стрийського жіноцтва почалось відродження України в Стрию. Разом ми робили виставки, Шевченківські ве-чори у застійні часи. А це – великий виховний імпульс. Саме з секції вишивальниць при „Хвилях Стрия” сфор-мувався сьогоднішній „Союз Українок”. Ви є передовим загоном нашої „Просвіти”.22

Установчий з’їзд організації проходив у Києві 20-21

167

грудня 1991 року, в піднесеній атмосфері усвідомлення результатів Всенародного референдуму, під час якого на-род України виявив свою волю стати незалежним і під-твердив Акт проголошення незалежності. Стрийщина була представлена на з’їзді численною делегацією, до складу якої ввійшло жіноцтво зі Стрия і сільських осеред-ків. Члени делегації взяли участь у затвердженні статуту, емблеми, прапора; вони обрали провід і голову організа-ції (А. Пашко). Фактично цей з’їзд засвідчив відродження „Союзу Українок”, але в ширших масштабах, могутніше. У своєму виступі А. Пашко, підкреслюючи велику роль „Союзу Українок” в житті Галичини до 1939 року, зазна-чила: „Впродовж XX ст. в Галичині п’ять разів мінялися окупанти і народ не міг протиставити їм нічого, крім не-зламної волі, сильного гарту та віри. Такі прикмети вихо-вували в ньому жінки, яких згуртував, навчив мужності і любові до свого рідного „Союз Українок”.23

Установчий з’їзд і затвердження статуту дали могут-ній поштовх для розвитку організації і призвели до струк-турних змін. Читаємо рядки зі статуту: „Осередки можуть об’єднуватися за територіальним чи іншим принципом і створювати в межах міста або району відповідно міські, районні організації (філії).” Отже, „Союз Українок” пос-тупово перетворювався зі жменьки ентузіасток у потуж-ну структурно розвинену інституцію з чітко виробленою ідейно-теоретичною платформою. На той час Стрийщи-на була повністю готова до створення філії. Адже форму-вання осередків по селах почалося паралельно з першими кроками „Союзу Українок” у Стрию. При безпосередній підтримці союзянок Стрия з’являються ланки „Союзу Українок” у Дашаві, Стрілкові, Добрянах, Жулині, Олек-сичах, Любинцях. Стриянки дедалі більше відчували підтримку села. І доказ цьому – обжинки 1991 року, які відбувалися за участю осередків Добрян, Дашави, Олек-сичів, Грабовець, Стрілкова, Колодниці, Моршина. Інший приклад – огляд гаївок у 1992 році. Дбайливими руками сільських союзянок до цього свята випечені пасочки,

168

розмальовані писанки, вишиті образки та рушники. Юні союзянки з різних сіл на сцені Народного дому водили гаївки.

Одним словом, організація розросталась. Вже у 1992 році кількість її членів сягала 1200 осіб. Виникла потре-ба організувати Стрийську філію. Тому 22 червня 1992 року на звітно-виборних зборах головою Стрийського осередку обрано Таїсію Гайдукевич. Того ж дня на базі існуючих осередків створено філію та обрано її провід, до складу якого увійшли Любов Камінська – голова, Сте-фанія Микитчин – заступник, Людмила Дмитрів – сек-ретар, Лідія Гаврилів – скарбник.24 Так через півстоліття знову постала на Стрийщині повноцінна філія, діяльність якої ще жила в пам’яті її учасниць. Виросла вона не на голому місці, а на тривких традиціях жіночого руху.

Примітки:1. Пуга Г. Зерна надії // Гомін волі. – 1990. – 5 травня. – С. 1.2. Там само.3. Там само.4. Книга протоколів Стрийського осередку „Союзу Українок”. – 1990. – 8 травня.5. Там само. – 1990. – 18 вересня.6. Левицька Я. Відроджуються традиції // Гомін волі. – 1991. – 11 травня. – С. 1.7. Левицька Я. Радість, повернена в дім // Гомін волі. – 1991. – 18 травня. – С. 3.8. Книга протоколів. Названий документ. – 1991. – 8 жовтня.9. Книга пам’яті товариства „Союзу Українок” м. Стрия. – С.49.10. Ханас З. Запрошує „Молода Українка”// Гомін волі. – 1991. – 22 січня. – С. 3.11. Паукевич Р. Щоденник праці тріо „Берегиня”.12. Там само.13. Книга протоколів. Названий документ. – 1990. – 9 жовтня.14. Наше життя. – Нью-Йорк, 1990. – Ч. 10. – С. 7.15. Наша світлиця // Гомін волі. – 1990. – 2 жовтня. – С. 3.16. Там само. – 1992. – 14 травня. – С. 3.17. Там само. 18. Там само. – 1991. – 14 вересня. – С. 3.19. Книга пам’яті товариства „Союзу Українок” м. Стрия.– С.44-45.20. Книга протоколів. Названий документ. – 1991. – 20 серпня.21. Левицька Я. Конгрес „Союзу Українок” // Гомін волі. – 1991. – 14 вересня. – С. 3.22. Книга протоколів. Названий документ. – 1991. – 23 листопада.23. Пашко А. Година для праці настала // Атена Пашко. З поглядом у майбутнє. –

Львів: Логос, 2001. – С. 17.24. Камінська Л. З добром і любов’ю //Хвилі Стрия: Збірник. – Стрий: Щедрик, 1995.

– С. 596.

169

Маленькі клітини великого організму

Шлях до міцної, структурно розвиненої філії – у створенні дієвих осередків. Ці маленькі клітини великого організму народжувались і діяли, починаючи з літа 1990 року. Вони стали центрами суспільного життя, в яких гуртувалося свідоме жіноцтво села, міста, мікрорайону; сприяли відродженню духовності і моралі. Всюди знахо-дились завзяті, працьовиті, патріотично настроєні жінки, які бралися за нелегку справу відродження і налагоджен-ня жіночого руху.

Вже через 20 днів після установчих зборів у Стрию, 24 травня 1990 року виник перший на території райо-ну осередок у Моршині. Його очолила Уляна Мельнико-вич. Ще місяць – і нова пропозиція. З книги протоколів дізнаємося, що жінки села Грабівці також мають на меті створити осередок і просять стриянок приїхати до них. Делеговано Л.Камінську та О.Заяць. 1 липня 1990 року на установчих зборах у Грабівцях були присутні 60 жінок і 40 з них вступили до новоствореного осередку. Головою обрано Марію Бас.

Союзянки Стрия розуміли, що слід організувати, за словами Л.Гаврилів, „бойову групу”1, до складу якої ввійдуть ті членкині, котрі володіють мудрим і перекон-ливим словом, мають енергію і запал, уміють заінтере-сувати інших. Заклики їхати на село, допомагати у фор-муванні осередків, лунали чи не на кожному засіданні координаційної ради. Отож, до „бойової групи” зголоси-лися Л.Камінська, С.Микитчин, З.Максимович, О.Заяць, К.Цюрко, Я.Левицька, Л.Дмитрів, Г.Микитка. Щонеділі вони на селі: переконують, діляться досвідом, підбадь-орюють. Їх приймають тепло, з піднесеним настроєм. Любов Камінська та Стефанія Микитчин, не шкодуючи часу і сили, об’їздили майже всі села Стрийщини і завдя-ки своїй комунікабельності спричинилися до створення

170

багатьох осередків. Дуже активним членом цієї групи була Ольга Заяць, яка належала до різних громадських організацій міста, поєднувала досвід минулий і теперіш-ній, вміла своїм запальним словом згуртувати громаду. Окремо слід сказати про Ганну Микитку, жінку, дійсно гідну подиву. Закінчуючи восьмий десяток, вона була повна енергії, відважувалася на мандрівки до сіл, інколи незважаючи на негоду, охоче брала слово, говорила муд-ро, просто і доступно.

Цей сподвижницький почин увінчався успіхом. Ство-рилися осередки у Дашаві, Стрілкові, Добрянах, Жулині, Олексичах, Любинцях, Загірному, Колодниці. Нагадаю, що 22 червня 1992 року вони об’єдналися у Стрийську філію.

Як стверджує М.Чорнописька, „з перших днів існування на Стрийщині осередки „Союзу Українок” стали центрами громадської культурно-просвітницької роботи”.2 Всі сили вони спрямовують на відродження національних святинь, виховання нової генерації української молоді, впровадження у життя тисячолітніх звичаїв, обрядів, основ християнської моралі. За участю союзянок у селах району відроджуються Свято Матері, Івана Купала, Святого Миколая, обжинки, фестини. Ра-зом з дітьми вони готують вертепи і сценарії різдвяних віншувань, вчать молодь писати писанки, водити гаївки; допомагають у підготовці дітей до Сповіді і Причастя. Популярними у селах є влаштовані союзянками ви-ставки вишивок, ґерданів, великодніх кошиків, дідухів. Відновлення та впорядкування стрілецьких могил, участь у перепохованні вояків Української повстанської армії, організація вечорів пам’яті тих, хто загинув за волю України – це також справа жіночих рук і сердець. Турбота про знедолених та малозабезпечених, про дітей-сиріт – чи не найважливіший обов’язок членів осередків. Союзянки з сіл влаштовують фестини, свята, зустрічі, просвітницькі вечори, екскурсії. Ці заходи, перш за все, спрямовані на формування свідомості молодого покоління. Члени

171

організації беруть участь у всіх патріотичних акціях: Ланцюгу Злуки, пікетуваннях Верховної Ради, мітингах, виїздах на терени Східної та Південної України, в походах по місцях національно-визвольних змагань. Вони збира-ють літературу українською мовою, вишиванки, писан-ки і відправляють їх у русифіковані регіони. Надсилають Президентові України звернення про статус української мови в державі, про припинення антиконституційних дій стосовно статті 10 Конституції України в усіх гілках вла-ди.

Кількість сільських осередків „Союзу Українок” не-впинно зростала. Звичайно, виникали вони не на голому місці. Найперше зароджувались там, де вже існував згур-тований колектив жінок. Основою для створення осеред-ку в Колодниці став жіночий ансамбль, який організувала Ярослава Мельник. Ця жінка пам’ятала, як до війни в селі діяли товариства „Рідна школа”, „Доріст”, „Сокіл”, „Сільський господар”. Разом з родиною була депортова-на в Сибір, там поховала батька. Повернувшись у рідне село, не маючи ні домівки, ні засобів до існування, жила в тітки, ходила до школи. Любила співати, знала багато стрілецьких, повстанських пісень. Виснажлива праця в колгоспі не завадила об’єднати довкола пісні односель-чанок. Незабаром колектив здобув славу. На початку дев’яностих їх запрошують з концертами в інші села, на Свято Обжинок у Стрию. „Їх пісні, – пише Н.Гнатишин у кореспонденції про цей ансамбль, – немов ковток чистого вранішнього повітря, настояний на запахах соняха і мо-лока, зігріють, розрадять, вселять надію”.3

„Союз Українок” заснований у цьому селі 27 травня 1992 року. Членкинями стали 29 жінок. Більшість з них – члени згаданого ансамблю. Звичайно ж, осередок очоли-ла Ярослава Мельник. „Можливо, комусь і дивно, – ска-же згодом вона, – що ми, жінки старшого віку, заснували осередок. У наших грудях є правдивий український дух. Ми любимо співати, і тому наш ансамбль своєрідний, подібного якому немає в районі”.4

172

Добрянський осередок по праву можна назвати відродженим. Адже в цьому селі живуть традиції, закла-дені союзянками ще у тридцятих роках. Тут свято бере-жуть пам’ять про його першу голову Олесю Ляшок і її на-ступницю, дочку пароха Ірину Каратницьку-Нарожняк, а також тодішніх активних союзянок Ганну Шоробуру, Ганну Галізів, Меланію Старик, Марію Базюк, Ольгу Фе-дун, Анастасію Солонинку, Теклю Дику, Теклю Данилків, Ганну Кухтій. Тому не дивно, що в Добрянах осередок виник одним із перших на Стрийщині. Ось як ця подія описана в „Історії села Добряни”: „17 лютого 1991 року приїхали союзянки Стрия в наше село. Вступило в ор-ганізацію 18 жінок, з часом їх збільшилося до тридцяти. Це були жінки різного віку, але об’єднувала їх одна ідея – повернути людям їх мову, культуру, національні свята, звичаї, обряди, все те, що півстоліття викорінювали ко-муністи”.5 Головою на установчих зборах обрали Марію Циклінську, заступниками Ярославу Вовщук і Володи-миру Гарасимів. Активними союзянками стали Ярослава Шоробура, Марія Парута, Надія Лисій, Ольга Мацелко, Галина Грицан, Любов Курилишин.

Багато корисних і цікавих справ на рахунку у доб-рянських селянок. І серед них – відродження звичаю об-жинків. 29 вересня 1991 року під керівництвом найстар-шої союзянки села Ганни Наливайко відбувалося цікаве дійство на стадіоні у Стрию. Ця жінка зберегла в пам’яті ще з юнацьких років всі рухи до обжинкових вправ, які виконувались на фестинах за Польщі. Зберегла, щоб пе-редати молодим. „...Роки беруть своє, - напишуть про неї. – Але живе в цій жінці вічно молода душа, віра в людей і Бога. І все найкраще віддає людям”.6 Згодом Ганні Нали-вайко присвоять звання „Заслужена союзянка”.

Добрянський осередок завжди дієвий. Його членкині – активні учасниці різних форумів „Союзу Українок”. Вони брали участь у конгресі в Чернівцях у вересні 1991 року, у першому Всеукраїнському з’їзді організації в Києві у грудні 1991 року, у конгресі, присвяченому 110-ій

173

річниці жіночого руху в Галичині у липні 1992 року. Багато просвітницьких заходів, проведених в селі, зініційовано осередком „Союзу Українок”. Незабутньою стала зустріч з доктором історичних наук з Торонто Орестом Субтель-ним. При осередку створено співочий ансамбль. Голова осередку Марія Циклінська – прекрасний організатор. Вона вже багато років не покидає цю посаду. До того ж, її обрано до координаційної ради філії. „Намагаємось не-сти в народ доброту, повагу, щирість, – стверджує вона. – Жінки нашого села добре знають: щоб відновлювати і творити, боротися за все, що понівечено і знищено, ми повинні виховувати самих себе”.7

21 квітня 1991 року на першому засіданні ради На-родного дому створено осередок у Жулині. До осередку вступило близько 140 членкинь. Присутні вітали союзя-нок зі Стрия Стефанію Микитчин, Людмилу Дмитрів, Ольгу Заяць, а також свою односельчанку Катерину Цюрко. Осередок очолила Марія Дармопук. Разом з нею до праці взялися Ярослава Турик, Марія Турик, Розалія Чабан, Розалія Лаврів, Ольга Подільник, Ганна Дмитрів, Христина Щебентовська, Катерина Одинак. Створивши секції, членкині, зазвичай, взялися до відновлення націо-нальних свят. Одним з найцікавіших заходів було теат-ралізоване дійство „Воскресни, мамо Україно”, яке від-булося влітку цього ж року на стадіоні села. В додаток до змістовного заходу союзянки влаштували ярмарок кулі-нарних виробів та виставку робіт народних умільців.8

Ще один осередок, відроджений у Дашаві, мав дав-ні традиції жіночого руху. Адже тут не одна родина пам’ятала сподвижницьку працю довоєнної голови, їмості Софії Івасик. На установчі збори 12 серпня 1990 року прибуло 68 жінок. Вони створили координаційну раду, до якої увійшли Ганна Гресько, Олександра Мель-ник, Євгенія Плакса, Марія Грицишин, Ганна Явна, Надія Мудра, Марія Чорнописька. Спочатку осередок очолюва-ла М.Чорнописька, згодом – Галина Салашник. До складу осередку ввійшли жінки різного віку – від 25 до 85 років.

174

Незважаючи на це, вони зуміли з’єднати в одне ціле всі творчі і дієві сили Дашави. Серед різноманіття заходів запам’яталось найбільше свято „Стрілецька Голгофа”, приурочене відновленню стрілецької могили у селі.

6 лютого 1991 року створюється осередок „Союзу Українок” у Стрілкові. Його очолила енергійна та ініціа-тивна організаторка Марія Павлучкович. Вона не лише налагодила роботу в осередку, але й брала активну участь у житті філії. Входила до складу делегації зі Стрийщи-ни на Установчий з’їзд організації у Києві. Стрілківський осередок добре спланував роботу у секціях з відродження українських звичаїв, милосердя, зв’язків з молоддю. Ще міцніше згуртував жінок співочий ансамбль під керів-ництвом Ольги Ковальської.

Ініціатором відродження осередку в Олексичах стала директор місцевої школи Галина Попадинець. На уста-новчі збори 23 квітня 1991 року прибуло понад 60 жінок. Тішило те, що четверо з них були союзянками у довоєнні роки.

В Загірному до створення осередку найбільше при-лучилася колишній політв’язень сталінських таборів, активна учасниця національно-визвольних змагань На-талія Геник. На її клич у березні 1992 року відгукнулося 20 односельчанок і була відроджена жіноча організація. Очолила осередок Марія Мельник – учителька місцевої школи.

На установчих зборах у Слобідці, які відбулися 12 лю-того 1992 року, були присутні гості зі Стрия Л.Камінська та С.Микитчин. До осередку вступило 32 жінки. Головою обрано Марію Пучковську. Членами координаційної ради – С.Капало, К.Шваб’юк, О.Довгоніс, О.Кравчишин.

Село Любинці також належить до тих осередків, котрі відроджувалися на традиціях минулого. Добру пам’ять залишила після себе довоєнна голова осередку Ярослава Головата. Революційні події початку дев’яностих років надихнули активних жінок Стефанію Струк та Марію Еліяшевську згуртувати жіночу громаду села. 12 листо-

175

пада 1991 року під час установчих зборів обрано коор-динаційну раду осередку у складі Люби Паробок, Софії Крушельницької, Стефанії Пристай, Іванни Вовк, Люби Палагнюк. Членами осередку стало 50 жінок.

4 жовтня 1992 року закладено осередок у Бані Ли-совицькій. Ярослава Гвоздецька очолила цей невеликий, але ініціативний гурт жінок.

Того ж дня відродився осередок у Фалиші. Його го-лова Стефанія Ільків написала до місцевої преси: „Наша робота багатогранна і благодійна: допомагаємо одиноким престарілим, бідним, військовим частинам на Великдень, Різдво і Спаса. Вшановуєм пам’ять визначних діячів Ук-раїни.., геніїв українського народу”.9 Члени товариства підготували змістовний вечір „Незалежність – спокон-вічна мрія українців”. Вони – учасниці багатьох заходів, які проводять громадські організації району (особливо запам’яталось жінкам відкриття пам’ятника Олексі Гаси-ну у Конюхові, де вони брали участь).

22 березня 1992 року почав діяти осередок в Угерську. Союзянки мали за мету „дбати про формування націо-нальної свідомості, громадської активності, піднесення духовності жіноцтва і молоді”.10 Осередок нараховував понад 20 осіб різного віку. Голова осередку Розалія Бу-рин мобілізувала жінок до проведення цікавих вечорів і просвітницьких програм не лише у своєму селі, але й у сусідніх, а також військових частинах, на підприємствах Стрийщини.

Дещо пізніше, у 1993 році були засновані осередки у Гірному (голова Марія Гаврильців), Добрівлянах (голова Катерина Кравець), Миртюках (голова Марія Балабансь-ка), Дулібах (голова Оксана Дулиш).

23 лютого 1994 року створено осередок у Ходовичах. Зая-ви про вступ подали 24 жінки. Головою осередку обрано Лесю Бежик. У лютому також створено осередок у Стриганцях. На установчі збори прибуло 30 жінок. До складу координаційної ради увійшли Н.Станович, Л.Русин, М.Польова, Н.Ониськів, І.Ониськів, Л.Климович. Головою обрано Марію Польову.

176

Осередок у Семигинові заснований 4 листопада 1994 року. Ініціаторами його створення були Віра Кравець та Ольга Лисицина. 18 осіб нараховував осередок у день установчих зборів. Головою обрано В.Кравець. Союзян-ки доклали багато зусиль до організації просвітницьких вечорів „Величальна Великому Кобзареві”, „Ой на Івана та й на Купала”, „Моя Україно, ти матінко мила”.

Жінки з Братковець зібралися на установчі збори 23 березня 1997 року. В цей день обрано координацій-ну раду, до якої увійшли Віра Балабанська, Марія Ткач, Лідія Михайлишин, Оксана Пастирнак, Марія Мадилюс, Марія Коровіна, Марія Войтків. Головою осередку стала Віра Балабанська. Створено секції: культурно-просвіт-ницьку, господарську, художнього промислу та „Молода україночка”.

Того ж року, 14 грудня сформувався осередок в Йо-сиповичах. Над його створенням працювала ініціативна група у складі Зеновії Шановської, Надії Левко, Оксани Онуфер, Євгенії Кущенко, Степанії Табаки. В осередок вступило 30 жінок, головою обрано Надію Левко.

Різноманітні спільні заходи гуртували осередки у міцну філію. На початку січня 2001 року вони зібрали-ся великою дружною родиною на „Різдвяну зустріч” у Народному домі. Прибули сюди, щоб повіншувати одна одній, разом заколядувати. В цей день на адресу філії надійшли різдвяні вітання від міської та районної влад, кредитної спілки „Вигода”. З колядою та побажаннями виступили осередки „Союзу Українок” з Колодниці, Жу-лина, Добрян, Любинців, Йосиповичів, Семигинова. А з села Загірного гостей вітав дитячий вертеп. З теплими словами звернулась до присутніх тогочасна голова Стрий-ського осередку Лідія Гаврилів. Їм віншували родинний ансамбль Туркаників та тріо „Берегиня”.

Згодом так само тепло у приміщенні братства УПА відбулося союзянське Свячене. Лунали гаївки і могутнє „Христос Воскрес”, посестри ділилися свяченою паскою.

Осередки філії формувалися не лише по селах, а й

177

у Стрию. 15 лютого 1994 року ще одна клітина „Сою-зу Українок” створена у Будинку учнівської творчості. До координаційної ради обрано Любов Коваль, Любов Мельник, Галину Скочиляс та Марію Чорнопиську. Голо-вувала Марія Чорнописька. Цей колектив відіграв велику роль у житті філії. Його членкині допомагали у прове-денні численних свят, зустрічей, вечорів. А ще завдяки цьому осередку підтримувався тісний зв’язок з молодим поколінням. Союзянки залучали своїх вихованців до різ-номанітних заходів, які проводила філія, готували з ними програми до Свята Матері, великодніх і різдвяних дійств, виставок, конкурсів, фестивалів.

Дещо пізніше, у лютому 2003 року, у мікрорайоні вулиць Добрівлянської-Федьковича виник ще один осе-редок філії. Утворився він через те, що згадані вулиці розташовані далеко від центру міста. Тому працюючим жінкам відвідини засідань міського осередку створю-ють труднощі та незручності. А проблем до вирішення у цьому мікрорайоні багато. Через те союзянка Надія Сав-чук виступила з ініціативою створити новий осередок. Їй вдалося втілити в життя мрію вже покійної посестри Ярослави Івашків, яка, опираючись на історичний факт існування осередку на Ланах у тридцятих роках, пропо-нувала його відродити.

Надія Савчук об’єднала більше десятка ініціативних жінок мікрорайону, захопила їх цікавою працею. Почес-ним членом цього осередку стала Софія Терлецька-Диба, сьогодні покійна. Саме вона допомогла вирішити про-блему з приміщенням для зібрань союзянок. Для цього пожертвувала своє скромне помешкання. Гостинно прий-маючи посестер, Софія Терлецька розповідала про свою участь у „Союзі Українок” тридцятих років, про органі-зацію дитячих садочків та „Доросту” по селах Стрийщи-ни, співпрацю з „Рідною школою”. Згодом голова осеред-ку Н.Савчук скаже про неї такі слова: „Повірте, йду до пані Софії, як до криниці, де завжди зачерпну мудрості життя, щоби йти, жити далі... Ця жінка – то незбагненне

178

джерело тепла і правди. Її сильний дух та ясний розум захоплюють, надихають”.11

Примітки:1. Гаврилів Л. Силу дає рідна земля // Гомін волі. – 2001. – 30 січня. – С.2.2. Чорнописька М. У поступі за державність // Рідне поле. – 2000. – 16 вересня. – С.2.3. Гнатишин Н. Спів чистий, солов’їний // Рідне поле. – 1991. – 18 жовтня. – С.2.4. У наших грудях є правдивий український дух // Гомін волі. – 1995. – 21 жовтня. – С.4.5. Історія села Добряни: Документально-історичне видання. – Львів, 2001. – С.53.6. Боднар Л. Коли живе віра // Рідне поле. – 1991. – 18 жовтня. – С.2.7. У наших грудях є правдивий український дух // Вказане видання.8. Дармопук М. Відроджуємось, щоб діяти // Рідне поле. – 1991. – 23 серпня. – С.2.9. У наших грудях є правдивий український дух // Вказане видання.10. Там само.11. Тиченко Л. Ця жінка – джерело тепла і правди // Гомін волі. – 2003. – 6 грудня. – С.6.

179

Квіт сіють, а радощі жнуть

Сучасний „Союз Українок” Стрийщини знаний не лише трудівницями на ниві громадській, а й особистос-тями творчими, що словом, піснею, пензлем вписують оригінальні рядки в історію організації. Любов до рід-ної землі додає їм снаги, а суспільна праця диктує нові теми, ідеї. Переважно стається так, що посестри-союзян-ки є першими поціновувачами їх мистецьких доробків. Численні масові заходи, що проводить „Союз Українок”, є благодатним поприщем, де можна проявити свій хист, своє щедро обдароване природою творче єство.

Поетичне слово Ганни Дирик, Лесі Павлів, Таїсії Гай-дукевич, Теодори Савчинської прикрасило не одне свято, влаштоване союзянками. Воно звучало і перед молодими, і перед сивочолими . У віршованих рядках – патріотичний порив, захоплення красою рідного краю, а також глибокі почуття, що переповняють жіноче серце. Не один раз на засіданні Стрийського осередку розкривала свій поетич-ний зошит Ганна Дирик. Читала вірші союзянкам, бо зна-ла, що теми її поезій дуже близькі цим людям. Творчість Г.Дирик присвячена високому почуттю любові до Украї-ни. Вона оспівує найскладніші і найтрагічніші моменти історії, коли вирішувалась доля Вітчизни. Поетеса охоче декламує вірші на мітингах. Про себе вона напише таке: „Ще змалку запам’ятались більшовицькі катівні, німець-ка окупація. Запам’ятались страшні вечори, коли врива-лись до хати, перевертаючи все довкола, більшовицькі посіпаки”.1 Ці події вразили її на все життя. Тому вірші „Сни”, „Стриянин, зупинись!”, „Бій під Крутами”, „Біла птаха” присвячені борцям за Україну, жертвам комуніс-тичних репресій. Найдорожчими для поетеси є воля на-роду і здобута незалежність.

Г. Дирик друкувалась у місцевій пресі, релігійних виданнях „Місіонер”, „Нова зоря”, у збірниках „Хвилі

180

Стрия”. У 2002 році вийшла у світ її перша збірка „Пам’ять серця”. Тут, крім інших, помістила поезії, при-свячені „Союзу Українок”:

На світі спільнота жіноцтва – Союз Українок їх звуть.Вони – наче книга пророцтва,Квіт сіють, а радощі жнуть. 2

У 2005 році Ганна Дирик видала книжку „Могутня сила молитви”, в якій розповідає про свій незвичайний дар зцілювати молитвою.

Леся Павлів за фахом викладач української мови та лі-тератури, є членом національної спілки письменників Ук-раїни, належить до літературно-мистецького об’єднання „Хвилі Стрия”. Вона – аматор народного театру, член першої ради відродженої „Просвіти”. З „Союзом Украї-нок” – з дня його заснування. Разом з союзянками брала участь у відтворенні українських вечорниць на Стрий-щині. Леся Павлів є делегатом Першого Всеукраїнського з’їзду „Союзу Українок” у Києві. До посестер зі Стрийсь-кого осередку йде з відкритою душею. На одному з засі-дань прочитала свою поетичну сповідь „У день путчу”:

В час грізний лишаю тебе, Україно,Лишаю у горі, лишаю із болем,Плекаю в собі я печальну надію,Що будеш колись, Україно, на волі. 3

У 1990 році вийшла з друку перша збірка поетеси „Не покидай, мене, любове”. Потім були наступні: „На пере-хресті вітрів” (1993 р.), „Мелодії мого краю” (1994 р.), „Коли десь заплаче скрипка” (2001 р.), „Океан душі моєї” (2002 р.). Леся Павлів друкувалась в українській періо-диці місцевої та республіканської преси, часописах Аме-рики та Австралії, колективних поетичних збірниках.

Поєднання поетичного дару з організаторськими здібностями дали можливість Таїсії Гайдукевич кожен крок своєї громадської праці зробити неповторним і вар-тісним. Старший бібліотекар, а згодом викладач українсь-кої мови та літератури в гімназії ім.Андрея Шептицького,

181

Таїсія прийшла в „Союз Українок” з творчими задумами, цікавими ідеями, які втілила в життя, очоливши культур-но-просвітницьку секцію. З 1992 по 1995 рік вона голо-ва Стрийського осередку. У наступні роки свою широку ерудицію, глибокі знання і добрий літературний смак Т.Гайдукевич присвячує культурно-просвітницькій ро-боті в осередку. Попри це друкує власні поезії у збірнику „Хвилі Стрия”. У віршованих рядках – роздуми, розмова з собою, захоплення оточуючим світом. Про глибину по-чуттів говорить останній рефрен одного з її віршів: „І те, що в серці я тримаю, не умістити в жодне слово”.4 Таїсія розкриває свій талант і в іншому, не менш цікавому жанрі казки. Її персонажі – дотепні звірята, дуже сучасні, що з гумором сприймають сьогодення. Опубліковані у дру-гому збірнику „Хвилі Стрия”, казки ілюстровані малюн-ками авторки.5 До речі, це ще одна грань таланту Таїсії Гайдукевич. У місті експонувалися її три персональні виставки графічних робіт олівцем та акварелей. Крім того, союзянка є автором посібника з української літера-тури для учнів першого гімназійного класу, який вийшов з друку під назвою „Чиста криниця” у 1992 році.

Теодора Савчинська-Латик вперше опублікувала свою поезію „Рідна мова” у газеті „Рідне поле” у 1993 році. Хто зна, можливо, участь у „Союзі Українок” на-дихнула її на подальші творчі кроки. Адже у 1995 році у видавництві „Відродження” (м.Дрогобич) побачила світ перша збірка поезій „Писанкове порання”. Цей малень-кий зшиток принесла Т.Савчинська на засідання Стрий-ського осередку, щоб почути думку союзянок.

Теодора Савчинська – поетеса з тонким смаком і щирою душею. Її хвилюють теми християнської моралі, милосер-дя і людської гідності, історія рідного краю. Вірші поетеси друкувалися в журналах „Патріарх”, „Наше життя”, „Гу-цульщина”, „Світло”, місцевій періодиці, альманаху „Хвилі Стрия”. У 2000-му році у видавництві „Каменяр” вийшла наступна збірка поезій „Віднайди нас, Господи”, присвяче-на двохтисячоліттю від народження Ісуса Христа.

182

Зрозуміти світ думок Т.Савчинської допоможуть кіль-ка віршованих рядків, де вона закликає:

В цьому житті єдиному, земномуНавчитись бачити добро й Божу красу,Щоб неповторного себе самогоВідчути з Всесвітом в єднанні завчасу”.6

Не лише поетичним словом, але й піснею повниться творча жіноча натура. Багато слів вже було сказано про союзянку Розалію Паукевич, її внесок у популяризацію народної пісні. А співоче тріо „Берегиня” у Стрию зна-ють і люблять. Свою пристрасть до пісні черпає з Бой-ківського краю, де у селі Корчині, багатому на народні традиції, народилася. Тут назавжди зріднилася з піснею. Розалія Паукевич співає, відколи себе пам’ятає. З чотир-надцяти років належить до церковного хору. З юнацьких літ записує старовинні обрядові пісні. Сьогодні в її зо-шитах більше 800 творів. Тому не дивно, що за порадою, консультацією до неї звертаються студенти музичних навчальних закладів. Усім рада допомогти.

Палка пристрасть до пісні надихнула Р.Паукевич до створення власних композицій. Згадує, що ще зі шкіль-них років любила складати різні співанки. І першим твором була колискова. У зрілі роки починає писати піс-ні на слова стрийських поетів В.Романюка, Л.Павлів, Т.Савчинської, Л.Миськів. Укладає мелодії на слова сво-го чоловіка Омеляна. Пісні друкує у місцевих виданнях, газетах, виконує їх у складі тріо „Берегиня” на різних за-ходах, що проводились у місті. У 1994 році вийшла в світ збірка „Мелодії нашого краю”, в якій поезії Лесі Павлів покладені на музику Розалією Паукевич. У другій частині альманаху „Хвилі Стрия” вміщено кілька її пісень.7

Ведучи мову про музично обдарованих союзянок, слід згадати і тих, що керували хоровими колективами. Фаховий музикант Ольга Заяць в роки відродження ство-рила хор жінок-політв’язнів. Їх виступи і до сьогодні пам’ятають стрияни. Адже хор відтворював стрілецьку і повстанську пісню устами тих, хто в казематах комуни

183

страждав за Україну. А табірний номер на грудях кожної хористки зворушував і змушував замислитись.

Союзянка Софія Середницька належить до творчих, всебічно обдарованих особистостей. Не лише вишивка, ґердани і ткацтво полонили її. Музика також дарувала простір для творчості. З 1961 року С.Середницька була незмінним реґентом хору церкви Успіння Пресвятої Бо-городиці. Сорок років вона поклала на вівтар духовного співу. Вивчала з хористами святочні та щонедільні Літур-гії, канти, пісні, коляди. У час, коли не було нотного ма-теріалу, по магнітофонних записах відтворювала хорові партії. До того ж, доводилось пані Софії надавати допо-могу іншим церковним хорам, готувати реґентів. За роки її праці хор став справжнім носієм високої майстерності, виконував складні партитури Бортнянського, Веделя, Бе-резовського. У 1991 році хор виступив з великою програ-мою Великопісних Псалмів у Львівській консерваторії ім. Лисенка. Цього ж року їх виступ транслювався по те-лебаченню. Про С. Середницьку журналістка Л. Миськів скаже: „Складність її професії полягає в тому, що настро-ювати треба не інструменти, а людські душі, які мають народити високодуховне озвучене слово”.8

Та не лише згадані союзянки тішать своїми здобут-ками. Творчий вогник – в душі кожної з нас. Закохані в пісню, художнє слово, народне мистецтво, вони завжди випромінюють велике душевне тепло і любов.

Примітки:1. Хвилі Стрия: Літературно - мистецький альманах. - Стрий: Щедрик, 2002. –

С.138.2. Дирик А. Пам’ять серця. – Стрий: Щедрик, 2002. – С.623. Хвилі Стрия: Сторінки з історії культури та національно-визвольного руху, сучасне

літ.-мист. життя. – Стрий: Щедрик, 1995. – С.441.4. Там само. – С.477.5. Хвилі Стрия: Літературно-мистецький альманах. – Стрий: Щедрик, 2002. – С.215-221.6. Там само. – С.78.7. Там само. – С.388-392.8. Миськів Л. В піснях злітаймо душами до Бога// Гомін волі. – 2001. – 8 вересня. – С.7.

184

Ювілеї та лідери

Жертовна жіноча праця не заради вигод і користі, а во ім’я великої справи – пробудження нації – піднесла опінію Стрийської філії „Союзу Українок” на достойний щабель. Відомо, що сьогодні з цією організацією рахуються, до-рожать думкою її членкинь, керованих покликом душі і серця. Бог, Україна, Нація, Держава – це їх головні до-роговкази на шляху розбудови національного життя. Про дієвість і авторитет організації говорить їх повсякденна щира посвята громаді. На прикладі діяльності філії спос-терігаємо основні віхи відродження демократичного жі-ночого руху. Це підтверджують дві визначні події. Мова йде про велелюдні святкування п’ятиріччя і десятиріччя „Союзу Українок” на Стрийщині, які засвідчили її силу і плідний доробок.

Відзначення п’ятої річниці відновленої діяльності організації розпочалося у суботу, 21 жовтня 1995 року, урочистою Літургією, яку відправив о. Петро Мірчук, на-стоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Членкині осередку з Колодниці з великим піднесенням співали молебен до Матері Божої з суплікаціями за український народ. Цього ж дня у виставковому залі Стрийсько-го краєзнавчого музею „Верховина” відкрито вистав-ку майстринь-союзянок Стрийщини. В експозиції були представлені вишиті сервети, рушники, жіночі блузки і сукні, дитячі й чоловічі сорочки, свити, ткані виро-би, зразки народної ноші з різних сіл району, ґердани. У створенні виставки брали участь союзянки Стрия і сіл району, зокрема Слобідки, Добрян, Дашави, Грабо-вець, Фалиша, Стрілкова, Семигинова, Загірного. Про-демонструвала свої роботи і поділилася думками щодо розвитку народного мистецтва нашого краю Ірина Оль-шанська. Піснею привітало учасників імпрези знане тріо „Берегиня”. Цього ж дня черговий номер газети „Гомін

185

волі” на першій сторінці опублікував статтю голови філії Л.Камінської „Світло запалює жінка” і вітання голови міської ради Р.Шрамов’ята.1

У неділю, 22 жовтня, Народний дім широко відчи-нив двері перед союзянками і їх численними гостями. Вони прибули на святкову академію з нагоди 5-ої річни-ці відродження „Союзу Українок” на Стрийщині. Море вишивок, квітів, усміхнені обличчя, доброзичлива ат-мосфера домінували в залі. Про головні віхи в історії ук-раїнського жіноцтва розповіла Любов Камінська. Вона представила делегації зі Львова, Дрогобича, Трускавця, Самбора, Болехова. Зал стоячи аплодував присутнім на урочистостях сестрам Оксані і Володимирі Бандерам.

Товариство вітали посестри-союзянки Зоряна Білик, голова обласного відділу, Лариса Дармохвал, голова філії у Болехові. З пишним короваєм на вишитому рушнику прибули на свято членкині Добрянського осередку. Теп-лими словами шани і вдячності поздоровляли присутніх народний депутат України Ігор Осташ, представники місцевої влади, лідери громадських формувань, митці Стрийщини. Зворушили усіх слова поета Віктора Рома-нюка: „Найвища місія жінки – виборювати долю Украї-ни. Мов та Богородиця, вона має народити Українського Спаса... Врятує державу жінка, яка відродить рідну зем-лю, відбудує український храм”.2 П’ятиріччю В.Романюк присвятив свій вірш.

Союз УкраїнокТак любо, аж проситься серце в політ –В жіночої долі багатий ужинок:Святкує світанок відроджених літ„Союз Українок”.

П’ять років пройшло, як жінки у СтриюЗасвідчили свій благородний починок.І взявся до праці у ріднім краю„Союз Українок”.

186

Зі шляху святого нема вороття,Хай пройдено ще невеликий відтинок,Став стягом новим, що окрилив життя,„Союз Українок”.

У кожної жінки за царство душіІз темними силами йде поєдинок.Молитву й любов береже від іржі„Союз Українок”.

І кожна з жінок, ради щастя й добраГотова на свій найпочесніший вчинок.Як долі свята материнська пора –„Союз Українок”.

Історія наша про спілку жінокНапише ще тисячу славних сторінок.Одягне земної пошани вінок„Союз Українок”.

Як нації вічна снага і красаЧервона калина й хрещатий барвінок,Є й буде, допоки земля й небеса„Союз Українок”!3

Святковий настрій дарували союзянкам і гостям кращі мистецькі колективи та виконавці Стрийщини – камерний хор „Просвіти” ім.М.Вербицького, ансамбль бального танцю міського Центру творчості дітей та юнацтва „Софія”, фольклорно-етнографічний ансамбль „Джерельце” Моршинської школи мистецтв, вокальний ансамбль гімназії ім. митрополита Андрея Шептицько-го. Ведучою і автором сценарію була Таїсія Гайдукевич. Урочистості завершилися походом вулицями погожого осіннього Стрия і святковим обідом.

На академії прийнято звернення до всіх жінок-украї-нок Стрийщини та резолюцію, кілька слів з якої варто

187

зацитувати: „Сьогодні, як ніколи, необхідно усвідомити, що лише спільними силами, активною самовідданою ро-ботою в ім’я незалежної України можна досягти бажаної мети. Дороги назад – в комуністичне минуле – для нас нема і не може бути. Наше майбутнє в спільному Євро-пейському Домі незалежних держав. Пам’ятайте: в єд-ності наша перемога, в єдності наше майбутнє”.4

П’ять років діяльності – нелегкий початок шляху, який пройшла організація від заснування першого осередку до міцної структурно розвиненої філії. Це відбувалося в пе-реломну добу, сповнену соціально-політичних потрясінь і зрушень. Тоталітарна радянська система відходила в небуття. Плекалася українська державність. Руйнували-ся старі, вкорінювалися нові суспільні ідеали. Бажання утвердитися, заявити світові про себе – основні завдан-ня, які стояли перед жіноцтвом. Як тут не згадати про лідерів славних стриянок, які відважились на конкретні дії і зуміли добре налагодити роботу. Ірина Ольшанська, перша голова Стрийського осередку, зацікавила, заохо-тила до праці силою власної ініціативи і невтомного ха-рактеру. У серпні 1990 року на цьому посту її змінила молодша посестра Любов Камінська. Цій жінці вдалося за короткий термін зорганізувати союзянок для налагод-ження праці на селі. У червні 1992 року вона очолила Стрийську філію, а місце голови осередку зайняла Таїсія Гайдукевич. Молода, переповнена ідеями союзянка вміло поєднала фах педагога, творчий порив власної натури з громадськими обов’язками. У той час її обрано депута-том до Стрийської міської ради, де вона очолила комісію з питань культури і освіти. А по селах з особливим тре-петом і посвятою взялися до організаційної роботи голо-ви новостворених осередків. Особливо активними були Марія Циклінська, Ярослава Мельник, Марія Бас, Марія Дармопук, Марія Пучковська, Степанія Ільків, Марія Еліяшевська та інші.

У лютому 1995 року союзянки Стрийського осеред-ку обирають головою Лідію Гаврилів, яка присвятила цій

188

праці шість років. Вона закликала посестер відходити від емоційних гасел і декларативності, а більше сили і уваги приділяти конкретним діям. Тому, помимо інших справ, при осередку було створено „Клуб ділових жінок”, про-водились навчання з ведення бізнесу. Шлях, яким ішов „Союз Українок” наступні п’ять років, Л.Гаврилів описа-ла в розширеному огляді „Силу дає рідна земля”.5

Ще п’ять років невтомного труду – і ось настав той день, коли філія підійшла до десятирічного ювілею. Доречно за-цитувати Атену Пашко: „На цьому шляху було все: радість перемог і смуток невдач, завзяття й запал нових починань і втома від щоденної рутинної роботи, щастя від згурто-ваності однодумців і біль від дріб’язковості та ницості”.6 І знову Стрий вітав посестер-союзянок. 16 вересня 2000 року до нас на святкування прибули делегації „Союзу Ук-раїнок” з 26 осередків Львівщини та Івано-Франківщини. Найпочеснішим гостем свята стала голова Всеукраїнської управи „Союзу Українок” Атена Пашко. Львівську делега-цію очолювала голова філії Зоряна Білик.

Велелюдною колоною, з хоругвою та квітами рушили союзянки та гості вулицями міста. Від розмаїття вишива-нок, здається, хмари розступились і непомітним ставав дрібний дощик. У церкві Успіння Пресвятої Богородиці був відправлений молебен за Україну. Учасники свята поклали квіти до підніжжя пам’ятників Степану Бандері та Будителям українського народу. Урочиста частина відбувалася у міському Будинку культури. Хор ім. М. Вер-бицького, незмінний учасник багатьох заходів, влаштова-них філією, в цей день виконував гімн „Союзу Українок”, створений на слова Уляни Кравченко ще у тридцятих ро-ках.

Лунали оплески, даровані найактивнішим членкиням Стрийської філії, кого міська влада нагородила почесни-ми грамотами. Зі щирим захопленням і повагою союзянки зустріли на святковій сцені голову Всеукраїнської управи Атену Пашко. Стрияни вітали її так само захоплено, як і десять років тому на установчих зборах. Дивлячись на цю

189

мужню жінку, в думках зверталися до постаті покійного В’ячеслава Чорновола. Адже вони разом відроджували цю організацію, разом йшли тернистим шляхом станов-лення „Союзу Українок”. Атена Пашко особливо дякувала усім союзянкам за жертовну працю на громадській ниві. Вона відзначила, що „сьогодні Стрийська філія ... одна з найбільших і найдійовіших в Україні. Стрийські союзян-ки і старшого, і молодшого покоління докладають усіх зусиль до того, щоб відродити національні традиції, зви-чаї, дбають про старих і немічних, опікуються сиротами, беруть активну участь у громадсько-політичному житті. До їхнього голосу прислухаються, бо знають: стрийські союзянки у своїй роботі керуються християнською мо-раллю, справедливістю, милосердям”.7 Атена Пашко вру-чила почесну грамоту Любові Камінській і подарувала для філії картину „Печерська Лавра весною”.

Побажання добра і щастя, наснаги у сподвижницькій праці лунали з уст виступаючих, яких було чимало на святі. Окремі привітання вражали своєю оригінальністю: пісню і квіти – речі, які роблять жінку красивою і мо-лодою, принесли в дарунок камерний хор ім. М. Вер-бицького під керівництвом Ігоря Михайліва та чоловічий муніципальний хор під керівництвом Степана Целю-ха. Свято чудово доповнили фестини – художні висту-пи осередків „Союзу Українок” Стрийщини і вистав-ка декоративно-ужиткового мистецтва та народного промислу майстринь-союзянок. Свій вірш присвятила ювілянткам поетеса Ганна Уляк.

Жіноцтва цвітМилі стриянки-союзянки,В гурті ви вже 10 літ,Як вам пасують вишиванки,Квітнете в них, мов маків цвіт.

Ви не обмежились сім’єю,А ширше дивитесь на світ,

190

У вас до свого ювілеюВагомих справ великий звіт.

У вас завжди до всього діло –Байдужості щоб скреснув лід,На прю зі злом стаєте сміло,Щоб квітував у щасті світ.

І щоб традиції не згаслиЙ вкраїнського жіноцтва цвіт,Хай вам Господь зсилає щастяУ добрих справах сотню літ.8

Наступне п’ятиріччя праці стриянки розпочали вибором нової голови осередку. Естафету лідерства у травні 2001 року перейняла Стефанія Микитчин, глибоко шанована усіма союзянка, в минулому педагог. В осеред-ку вона з перших днів заснування, завжди дбала про сус-пільно-політичний рівень своїх посестер, про відродження слави Української повстанської армії, про створення сіль-ських осередків. За час свого головування зуміла згуртува-ти осередок довкола вирішення важливих політичних про-блем, активізувати членкинь до участі у виборчій кампанії 2002 року.

У червні 2003 року на цьому посту Стефанію Ми-китчин змінила Ярослава Левицька – ініціативна, творчо мисляча союзянка. Опираючись на свій тринадцятилітній досвід громадської праці і фахові навики організатора (Я.Левицька – працювала ведучим спеціалістом відділу у справах сім’ї і молоді Стрийської міської ради), но-вообрана голова осередку відновила проведення свята „Українська родина”, запропонувала фестиваль-конкурс для молоді „І слово, і пісня, матусю, тобі”. Вона згурту-вала союзянок до жертовної праці під час Помаранчевої революції.

Відроджуючи історичні святині, утверджуючи в суспільстві духовні ідеали української нації, осередки

191

Стрийщини впродовж багатьох років єднаються в одну з найчисленніших і найдієвіших громадських організацій краю – Стрийську філію „Союзу Українок”. З 1992 року протягом десяти років її очолювала Любов Камінська, жінка енергійна, активна, багатогранна. Вона впевне-но взяла курс на розбудову організації. Спершу, завдяки своїй комунікабельності та дипломатичності, сприяла створенню сільських осередків. Побувала в кожному селі Стрийщини, заохотила, підтримала, а згодом об’єднала жінок на нелегку громадську роботу. Особисто бра-ла участь у багатьох політичних акціях – пікетуваннях Верховної Ради, агітаційних поїздках на Херсонщину, Луганщину. Обдарована музично, разом з чоловіком Степаном відроджувала церковний хоровий спів, звичаї українських вечорниць, різдвяного вертепу. Любов Камінська – одна з учасниць співочого тріо „Берегиня”. А це – близько двох сотень візитів з концертними програма-ми до дитячих садків, шкіл, училищ міста, у села району, в трудові колективи. Не цуралась суспільно-політичної праці – неодноразово очолювала виборчі комісії Стрий-щини. За фахом економіст (працювала головним бух-галтером Стрийського автотранспортного підприємства 14658), Любов Камінська блискуче організовувала роботу ревізійних комісій різних громадських організацій. Вона завжди вміє порадити активістам громадських рухів, де знайти спонсорів чи меценатів, як краще розпорядитися коштами. До її голосу на Стрийщині прислухаються, її думкою дорожать. Любов Камінська входила до складу Всеукраїнської координаційної ради „Союзу Українок”. У свій час журналістка Любов Соколівська напише про неї: „Тон у роботі задає голова Стрийської філії „Союзу Українок” п.Люба Камінська – жінка шанована і автори-тетна на Стрийщині. Нелегко бути лідером організації, де кожна членкиня – особистість. Потрібно вміти цінувати все те найкраще, що закладено в кожній – доброту, ро-зум, сумлінність... Пані Любу Камінську називають ще „візитною карткою” стрийських союзянок. Її авторитет

192

серед лідерів стрийських політичних партій та громадсь-ких організацій незаперечний. А слово, вчинок розумні та виважені, освітлені добротою її завжди молодої душі”.9 Любові Камінській присвоєно звання Почесної голови філії „Союзу Українок”.

У 2002 році головою філії обрано Марію Чорно-письку, педагога, директора районного Центру творчості дітей та юнацтва. Їй добре знайома і близька громадсь-ка праця. Адже у 1992 році вона організувала жінок на відродження осередку „Союзу Українок” у рідному селі Дашаві. Згодом з її ініціативи зародився осередок у трудо-вому колективі Центру творчості дітей та юнацтва. Марія Чорнописька чудово орієнтувалася у роботі сільських осередків, з багатьма підтримувала особисті контакти. Кілька років вона була діяльною заступницею голови Стрийської філії. Очоливши організацію, вона запропо-нувала створити музей філії у союзянській світлиці, за-початкувала молодіжну програму „Світлиця”, мета якої – допомогти сім’ям у вихованні дітей.

Союзянки-лідери, що відважились взяти на свої жі-ночі плечі тягар провідництва, заслуговують якнайвищих слів похвали. Завдяки їм Стрийська філія впевнено утвер-дилася серед громадських організацій краю, а багатолюд-ні роковини праці свідчать про велику повагу, шану та авторитет. Бути лідером не просто, особливо в жіночому колективі. Толерантність, виваженість, уважний підхід до кожної союзянки – ось їх визначальні риси характеру. Своєю працею провідниці організації спрямовують твор-чий потенціал посестер в русло відродження та утверд-ження наших національних святинь, духовної культури народу, роблять потужним і дієвим демократичний жіно-чий рух на Стрийщині.

Примітки:1. Камінська Л. Світло запалює жінка // Гомін волі. – 1995. – 21 жовтня. – С.1.2. Чумак О. Молитву й любов зберегти від іржі // Гомін волі. – 1995. – 26 жовтня. – С.2.3. Романюк В. Союз Українок // Гомін волі. – 1995. – 21 жовтня. – С.1.

193

4. Гомін волі. – 1995. – 26 жовтня. – С.2.5. Гаврилів Л. Силу дає рідна земля // Гомін волі. – 2001. – 30 січня, 6 лютого. – С.3,2.6. Пашко А. Благословенна будь, жінко! // Атена Пашко. З поглядом у майбутнє. – Львів: Логос, 2001. – С.141.7. Білогірська Л. В жіночої долі багатий ужинок // Гомін волі. – 2000. – 19 вересня. – С.1.8. Уляк Г. Жіноцтва цвіт // Гомін волі. – 2000. – 14 вересня. – С.2.9. Гомін волі. – 1997. – 15 березня. – С.1.

194

Душею, розумом і серцем

„За нами, сестри, - темінь ночі, а перед нами- світло дня”. Ці слова Уляни Кравченко з гімну „Союзу Українок” стали символічними для кожної союзянки. Вони додають бажання працювати для народу, на благо його відроджен-ня та утвердження. Під цим гаслом жіноцтво Стрийської філії розгорнуло багатогранну сподвижницьку громадсь-ку працю, спрямовану на досягнення високої моралі і ду-ховності, правди, добра і краси. Слушними є твердження голови „Союзу Українок” України Атени Пашко про те, що саме на жінок „покладено історією і долею вирішува-ти проблеми нашої мови, культури, врешті, майбутнього нашої держави”.1 Цій благородній меті підпорядкована щоденна праця кожної членкині організації.

Діяльність філії, згідно з настановами проводу „Сою-зу Українок” проводиться за такими напрямками: просвіт-ництво, благодійництво, громадсько-політична робота, зв’язки з українською діаспорою. Згуртовуючи довкола себе свідоме жіноцтво, кожен осередок філії планує свою роботу згідно утворених секцій, які охоплюють найріз-номанітніші сфери нашого життя. А це – культурно-про-світницька, суспільно-політична, медико-екологічна, господарська секції, секції по роботі з військовими, з мо-лоддю, по зв’язках з діаспорою, а також секції милосердя та художнього промислу. Члени осередків обирають собі напрямок роботи, який найбільше до душі, де можна най-повніше проявити свої здібності.

Найпліднішою і найпопулярнішою серед членкинь Стрийського осередку є культурно-просвітницька секція. В активі цієї ланки не один цікавий захід, вечір чи ака-демія. Багато років (з невеликими перервами) секцію очо-лювала палкий ентузіаст просвітницьких ідей, педагог-фі-лолог Таїсія Гайдукевич. На її рахунку десятки авторських вечорів, проведених для стриян з великою любов’ю, на

195

одному диханні. Її перші внески у діяльність відродже-ного „Союзу Українок” були плідними і неповторними. У Стрию добре пам’ятають вечір, присвячений 120-річчю Лесі Українки за назвою „Сім струн Лесиної ліри”, який відбувався у березні 1991 року. Таїсія Гайдукевич як автор сценарію, зуміла логічно пов’язати драматичні сторінки Лесиного життя, якнайглибше висвітлити всі грані її та-ланту. На сцені одна за одною проходять картинки з життя поетеси: дитячі роки, палка любов до музики і народної творчості, щоденна боротьба з хворобою, трагедія остан-ніх років життя. Розповідь Таїсії Гайдукевич чергувалася з поезіями та музичними номерами, які виконували самі союзянки. Дійство запало в душу не одному стрияни-ну. Згодом одна з глядачок зізналася: „Ви знаєте, чудово пам’ятаю вечір, присвячений Лесі Українці. Це було таке незвичайне, нетрадиційне видовище. Враження залиши-лось аж до сьогодні”.2

Свята Матері, які щорічно проходили в особливо теп-лій атмосфері, також компонувалися за сценаріями Т. Гайдукевич. Кожен з них неповторний, з вкрапленням власних оригінальних думок, неодмінно відзначався щи-росердністю і добротою. До участі у цих святах Таїсія при допомозі союзянок залучала найкращі мистецькі колекти-ви та виконавців Стрийщини, щоб подарувати матерям, присутнім у залі, декілька світлих, приємних і щасливих хвилин. Надалі влаштування цих свят перебрали на себе державні структури. Але „Союз Українок” разом з „Про-світою” та „Лігою жінок” завжди є поруч, пропонує свої послуги, бере участь у вирішенні організаційних питань.

Гарні враження залишились у стриян після літератур-ного вечора-портрета союзянки з Борислава Ірини Сеник, який відбувся 7 листопада 1993 року. До участі в ньому прилучилося тріо „Берегиня”, яке виконувало пісню „Ба-бине літо” на слова поетеси. Змістовною і глибокою була урочиста академія з нагоди ювілею митрополита Андрея Шептицького, проведена у кінці 1994 року.

Роком родини проголошено 1994 рік. Стрийський

196

осередок вирішив ознаменувати його цікавим заходом, підготовленим на основі краєзнавчих матеріалів про слав-ні стрийські родоводи. Багато часу присвячено збору істо-ричних фактів, складанню генеалогічних дерев цих родин. Як підсумок, культурно-просвітницька секція спільно з краєзнавчим музеєм „Верховина” 15 січня 1995 року в Народному домі провела свято „Українська родина”, де з науковою розвідкою виступила союзянка Зеновія Ханас. Висвітлювалися сімейні традиції родин Олесницьких, Ба-чинських, Нижанківських, Бандер, Охримовичів, Пасік, де тісно перепліталося родинне і громадське, виховува-лась висока національна свідомість у молодого покоління. Розповідь ілюструвалася мистецькими виступами родини Туркаників, хору „Ватра”. Цим вечором „Союз Українок” започаткував на Стрийщині серію просвітницьких заходів на тему „Українська родина”. 17 лютого 1995 року роз-повідь про славні стрийські родоводи прозвучала на святі, яке проводила для молодших гімназистів союзянка Люд-мила Дмитрів.

Члени філії широко пропагували знане гасло “Міц-на родина - міцна держава”. Тому продовжили цю тему зустріччю християнських родин, яка відбулася в Будинку вчителя 2 травня 1999 року за участю сімей союзянок Га-лини Турканик, Оксани Шмілик, Зеновії Ханас. І дорос-лі, і діти в цих сім’ях є активними в громадському житті, співпрацюють з „Пластом”, „Просвітою”. Кожна родина охоче розповідала про пам’ятні моменти в житті, давала відповіді на запитання жартівливої анкети.

Багатолюдне міське свято „Українська родина”, яке проходило в Народному домі 12 жовтня 2003 року – ще одна акція Стрийської філії. До участі були залучені люди різного віку. Виставку родоводів у фойє представили учбові заклади Стрийщини. Жінки старшого покоління (Галина Уграк, Любов Грицак, Любов Сулик) згадували звичаї, які панували в їх сім’ях. Перед учасниками свята виступили родини Кулачківських, Музичуків, які вписа-ли свою сторінку в історію стрийських родоводів. Заці-

197

кавлено слухав зал виступ уродженця нашого міста Іго-ря Гната, керівника реабілітаційного центру біля Бродів, де знаходять прихисток колишні ув’язнені. 19 листопада 2005 року чергове свято української родини приурочили 15-річчю відродження на Стрийщині „Союзу Українок”. Цього разу прозвучали розповіді про родини Левицьких-Микласевичів, Микиток, Діжаків, Дириків.

На початку 1996 року на загальних зборах товари-ства постало питання про відродження свята українських героїнь. Філія одноголосно підтримала рішення Львівського відділу „Союзу Українок” і постановила відзначати це свято кожну останню неділю лютого. За-вдяки цьому члени товариства дізнались про складний життєвий шлях тих жінок Стрийщини, які брали участь у національно-визвольній боротьбі. Про свої молоді роки, проведені у підпіллі та більшовицьких катівнях, розповіли Розалія Дмищук, Любов Сулик, Ярослава Вовщук, Софія Ярко, Марія Базюк, Ганна Кошенко, Мирослава Сисак, Катерина Цюрко. Серця слухачів сповнювалися повагою і шаною до українських патріоток.

Союзянки ніколи не стояли осторонь процесів, які стосувалися питань культурного розвитку міста. Вони стали палкими прихильницями музейної справи. 24 серп-ня 2001 року філія взяла активну участь у посвяті садиби родини Бандер і відкритті тут ошатного скверу, першого кроку до створення музею Бандер. Союзянки також висту-пили з ініціативою заснування у місті меморіального му-зею Ольги Бачинської, славної союзянки, яка багато праці присвятила українській громаді. Члени філії долучилися до збору експонатів, спогадів, пошуку коштів, радо спів-працювали з музейниками. Згодом, 19 грудня 2001 року, були присутні на урочистому відкритті музею. У цьому приміщенні союзянки часто проводять свої просвітницькі заходи.

Гаряче вболівала філія про відкриття меморіально-го комплексу „Борцям за волю України” на території ко-лишньої тюрми. Жінки з розумінням відгукувалися на

198

проблеми становлення музею. Виступили категорично проти будівництва тут магазинів „Товари Стрийщини”. Запам’яталися слова Галини Уграк: „Все зруйнувати дуже легко, але забути історію неможливо”.3 Союзянки діли-лися спогадами про похорон жертв сталінських репресій 1941 року, приносили світлини тих, хто загинув у Стрий-ській тюрмі. 19 червня 2005 року взяли участь у мітингу-реквіємі і відкритті цього комплексу.

Не забувала філія і про власну історію. Створення кім-нати-музею у світлиці – також актуальне питання. Адже з роками назбиралося багато експонатів, спогадів про ми-нуле. А кожен день праці приносив щось нове, неповтор-не. Закарбовувались у пам’яті розповіді ветеранів філії. Хотілося донести до відома всіх те, про що розповідали старі пожовклі фотографії. З ініціативи голови філії Марії Чорнописької у 2002 році почалися роботи по облашту-ванню музею. Сьогодні скромна, але зі смаком підібрана експозиція діє. Вона складається з трьох розділів: діяль-ність філії до 1939 року; відродження „Союзу Українок” у Стрию; розвиток сучасної філії. До того ж зібрано пор-трети тих жінок, які найбільше долучилися до розбудови жіночого руху на Стрийщині.

Заслуговують на увагу й інші заходи культурно-про-світницької секції. Це – концерт пам’яті композитора Романа Лесика (липень 1991 року), конференція „Жінки у боротьбі за волю України” за участю поета-дисидента Зеновія Краcівського (12 травня 1991 року). Березень у союзянській світлиці щороку ознаменовується святкуван-ням Шевченківських днів. Починаючи з 1993 року, жіно-цтво у вишиванках збирається у своїй домівці, прикрашає рушником портрет Тараса Шевченка, співає „Заповіт”, декламує вічне поетичне слово Кобзаря. Інколи до світ-лиці запрошують гостей, самодіяльних акторів, співаків. У березні 1994 року на Шевченківському святі у союзя-нок був присутній кандидат у депутати до Верховної Ради Ігор Осташ. Запам’яталося також Шевченківське свято 2001 року. Перед союзянками виступили старшокласники

199

середньої школи №3. Програму підготувала заступник го-лови Стрийського осередку Оксана Ковалишин.

Цікавим заходом грудня 2001 року був цикл телепе-редач місцевого телебачення „Хвилі Стрия” про життя Стрийського осередку „Союзу Українок”. Члени товарис-тва зібралися у Народному домі і перед телекамерами пре-зентували діяльність кожної секції. У листопаді 2002 року філія провела конференцію до 70-річчя голодомору, де з доповіддю виступила голова Марія Чорнописька. 24 бе-резня 2005 року у Народному домі відбулася конференція філії на тему „Історія „Союзу Українок” Стрийщини”, під час якої присутні не тільки познайомилися з головними віхами історії товариства, але й життєвими долями його лідерів: Осипи Бобикевич, Ольги Бачинської, Марії Весо-ловської, Ганни Микитки.

Релігійна просвіта, спрямована на поглиблення духовності, займає особливе місце в роботі культурно-просвітницької секції. Літньої пори члени філії, продо-вжуючи традицію пізнавальних мандрівок, влаштовують поїздки до святих місць. Вони відвідали монастирі у Крехові та Підкамені, цілюще джерело і фортецю Тустань у с.Уричі, святі місця Страдча, Гошова, Унева і Зарваниці. У серпні 2003 року здійснили прощу до Малого Березного на Закарпатті, яка стала актом щиросердного поклоніння Все-могутньому Господу. Довга дорога (8 годин їзди) була поку-тою фізичними зусиллями. Нагородою і даром Божим за це стало споглядання чудотворної ікони Матері Божої з Ісусом, яка знаходиться тут, в обителі чину Св.Василія Великого.

У червні 2001 року союзянки разом з усіма українця-ми вітали приїзд Папи Івана-Павла ІІ до нашої держави, були присутні на зустрічах з Папою у Львові. 2002 рік оз-наменувався поїздкою до собору святого Юра у Львові, де перебувала Туринська Плащаниця. А у січні 2004 року союзянки приймали Плащаницю у Стрию. Вони взяли на себе почесний обов’язок чергування біля святині у церкві Успіння Пресвятої Богородиці, а також подарували лам-падки і квіти до Плащаниці.

200

Пам’ятати та шанувати своїх старших посестер – по-чесний обов’язок усіх союзянок, зокрема, членів культур-но-просвітницької секції. З великим душевним теплом відзначив Стрийський осередок ювілеї. 19 червня 1993 року в Будинку вчителя вітали з 80-річчям Ірину Оль-шанську. По-родинному щирим було це свято. Добре сло-во перепліталося з піснею. А вишивка створювала зати-шок і урочистий настрій.

Зворушливо відзначили ювілей найстаршої союзянки Ганни Микитки. 16 грудня 1993 року у дружньому колі за святковим столом зібралися у своїй світлиці члени Стрий-ського осередку, щоб вшанувати свою посестру з 90-річ-чям. У день уродин стояла пані Ганна перед усіма, схрес-тивши на грудях руки. Її вітали найтеплішими словами поваги і любові. Дякуючи усім, ця мудра жінка сказала: „Стою перед вами, дорогі мої, як на сповіді. Зізнаюсь вам, що була чесна перед своїм народом і не переступила 8-ої заповіді Божої, не зрадила нікого, не зреклася святої ідеї – боротьби за волю України”.5

Святкові концерти, зустрічі та тематичні вечори про-водяться завдяки ентузіазму і таланту союзянок і членів їх родин. Галина та Іриней Турканики разом з дітьми пропо-нують щораз інші цікаві мистецькі програми, поетично-музичні композиції. Тріо „Берегиня” невтомно пропагує народну пісню. Не раз слухачі нагороджували оваціями вокальні виступи Ірини Петрів та Оксани Діжак.

Проте не лише концерти і вечори в полі зору культур-но-просвітницької секції. Різноманітні лекції, дискусії та бесіди за круглим столом стали необхідністю для членів товариства. Союзянки по черзі готують доповіді на збори і засідання координаційної ради. Присвячують їх визнач-ним подіям та відомим українським жінкам. Розповіді про Ольгу Бачинську, Олену Телігу, Ольгу Басараб, Дніпрову Чайку, Христину Алчевську, Марійку Підгірянку, Надію Суровцеву та інших, а також героїв Крут, Базару, Карпатсь-кої України готувалися союзянками з великою відповідаль-ністю. До цієї ділянки найбільше долучилися С.Микитчин,

201

Т.Гайдукевич, Б.Сандович, Г.Уграк, Г.Микласевич, С.Стаськів, О.Шмілик, О.Ковалишин, М.Рібун, Л.Супрун, О.Діжак.

З перших днів існування „Союзу Українок” не менш активно працювала й суспільно-політична секція, яку довший час очолювала Ольга Заяць. За словами голови осередку Л. Гаврилів, „вона ділила” себе між „Союзом Українок”, „Просвітою”, Рухом, Конгресом українсь-ких націоналістів та іншими організаціями. У Спілці політв’язнів організувала жіночий хор”.6 Саме вона була ініціатором і учасницею багатьох політичних акцій. Чле-ни цієї секції брали участь у пікетуванні Верховної Ради на початку 90-х років, у мітингах , вічах, відновленні і посвяченні могил вояків УПА, у походах по місцях боїв січового стрілецтва та повстанців, утворенню осередків „Союзу Українок” у селах району, розширенні зв’язків з жіноцтвом Східної України. Під час виборчих кампаній, референдуму жінки цієї секції працюють на виборчих дільницях. Вони небайдужі до політичних подій і є ініціа-торами у складанні різних відозв, листів та звернень до Верховної Ради, Уряду, Президента. Тверді і настирливі у своїх діях щодо захисту української мови.

Складна політична ситуація на Україні зобов’язувала жінок бути не тільки просвітительками, але й політика-ми. Красномовним свідченням цього став Світовий конг-рес „Союзу Українок”, який відбувся 12 липня 1994 року в Івано-Франківську. У конгресі брали активну участь стриянки. Звичайно, їх зворушила суть промови голови „Союзу Українок” Атени Пашко: „Молода Українська держава переживає глибоку економічну і політичну кри-зу. Над нашою державністю зависла серйозна небезпека. Посткомуністична номенклатура, яка залишилася при керівництві Україною після проголошення незалежності, не проводячи належних реформ, довела економіку Украї-ни до повного занепаду”.7 Учасниці конгресу по-новому осмислювали історію держави і українського жіночого руху. Розуміли, що їх завдання – утвердити Україну як

202

державу, об’єднати зусилля в праці для відродження на-ції. 16-17 листопада 1996 року у Києві відбувся Другий звітно-виборний з’їзд „Союзу Українок”. Стрийщину на форумі представляли голова філії Л.Камінська, союзян-ки М.Циклінська, М.Паукевич, Г.Салашник, Л.Гаврилів, Б.Бандера та М.Чорнописька. Під час виборів до ревізій-ної комісії знову була обрана стриянка Л.Камінська.

20 вересня 1997 року численна делегація жіноцтва зі Стрия взяла участь в урочистому перепохованні пра-ху видатної громадської та політичної діячки, науковця, педагога Мілени Рудницької. Того суботнього дня вони прибули автобусом до Львова, були присутні на панахиді в приміщенні Товариства охорони пам’яток архітектури, потім рушили з процесією вулицями міста до Личаківсь-кого цвинтаря, де відбулося перезахоронення.

У своїй діяльності союзянки завжди дуже близькі до суспільно-політичних проблем міста. Тому відважно і впевнено висовують кандидатури своїх посестер на ви-бори депутатів до Стрийської міської ради. 6 червня 1994 року на зборах членів товариства висунуто кандидатами у депутати до міської ради Таїсію Гайдукевич та Лідію Гаврилів. Під час виборів обрано депутатом Т.Гайдукевич. Згодом кандидатами у депутати до міської ради висува-ються Наталія Дятел ( 1998 рік ) та Надія Савчук (2002 рік). Ці жінки мали щире бажання прислужитися громаді міста та, на жаль, не набрали потрібної кількості голосів. На виборах 2006 року до Стрийської міської ради від ви-борчого блоку „Стрий” була обрана депутатом Таїсія Гай-дукевич. За поданням міського голови Романа Шрамов’ята вона зайняла посаду заступника голови, відповідно склав-ши свої депутатські повноваження.

Плідним нововведенням Стрийської філії і суспільно-політичної секції став цикл семінарів під гаслом „Шко-ла жіночого бізнесу”. Перші заняття відбулися у 1996 році. Проводилися психологічні тренінги „Жінка-лідер”, „Жінка і малий бізнес”. У 2000 році при допомозі пред-ставництв Львівської філії у Стрию проходило навчання з

203

ведення бізнесу. Згодом виникла ідея створити „Клуб ді-лових жінок”. Мета клубу – згуртувати ділове жіноцтво, яке має свою приватну справу чи керує окремими органі-заціями, відділами. Курувала роботу цього об’єднання тодішній заступник голови Стрийського осередку Юлія Курилишин. Члени клубу цікавились громадським жит-тям, брали участь у доброчинних акціях „Союзу Украї-нок”.

Яскравою подією стала участь союзянок філії в уро-чистостях з нагоди 80-річчя Всеукраїнського жіночого з’їзду, які відбулися у Львові 28 грудня 2001 року. Делега-ція зі Стрийщини була присутня на академії та музично-драматичній композиції у театрі ім. М. Заньковецької. Ог-лянули жінки і документальну виставку „Союз Українок”: сторінки минулого”, яка експонувалася у музеї релігії.

Великого значення для філії набуває співпраця її з іншими громадськими товариствами, які діють у місті: „Просвітою”, „Пластом”, кредитною спілкою „Вигода”, Конгресом українських націоналістів, Братством УПА, Спілкою політв’язнів, “Лігою жінок”, жіночим товарис-твом „Милосердя”. Участь у їх заходах свідчить про взає-морозуміння і підтримку. Теплі стосунки і плідна спів-праця нав’язалася з Західноукраїнським центром прав людини і громадських ініціатив. У листопаді 2002 року члени філії були запрошені на святкування 110-ої річниці Стрийської філії „Просвіти” і мали нагоду привітати своїх друзів просвітян такими словами :

“Дорога наша посестро, що має благородне і проме-нисте ім’я „Просвіта”! Вітає Тебе з ювілеєм Твоя молод-ша сестра – “Союз Українок”. Впродовж усієї історії ми завжди йшли пліч-о-пліч життєвою дорогою. І не було між нами роздору, суперечок. А тільки любов і поро-зуміння. І доля наша на цій дорозі була однаковою. Разом гуртувалися в тісні ряди оборонців українського слова за часів Австро-Угорщини. Разом прощали і благословляли на війну своїх братів – Українських Січових Стрільців. Гордо йшли шляхом боротьби в часи польської окупації

204

і тяжкої пацифікації. І коли творили перші кружки „Сою-зу Українок” по селах – то творили їх при „Просвіті”. А потім разом віддавали своїх синів і дочок до Української повстанської армії, в ліси і нетрі, в криївки, в тюрми Гула-гу. Разом пережили зиму застійної доби. І знову розквітли, відродилися, аби далі змагатись за долю України, її пісню, її слово, її душу.

Сьогодні ми разом – старша і молодша посестри – „Просвіта” і „Союз Українок”. Живемо в мирі і злагоді під одним дахом Народного дому!”.8

Благодійницька діяльність є одним з головних напрям-ків роботи „Союзу Українок”. Жертовний догляд за хво-рими, опіка над сиротами, убогими, покривдженими до-лею, патронат над дитячими закладами були домінуючою рисою товариства у тридцяті роки. Не менш важливим є вирішення цих питань сьогодні, в Україні посткомуніс-тичній. Тому секція милосердя об’єднала до праці саме тих жінок, які не байдужі до чужого горя і мають велике чутливе серце. Спочатку цю секцію очолювала Софія Се-редницька, жінка високої культури і християнської моралі. Вона взяла на себе облік самотніх перестарілих людей у Стрию, а також дітей-сиріт та напівсиріт; часто організо-вувала збір одягу для дітей з сиротинця, який створювався у місті. За її ініціативою союзянки влаштовували весняні та осінні прибирання могил Січових Стрільців та воїнів УПА на стрийському кладовищі.

Зеновія Максимович у всьому підтримувала благо-родні почини п. Софії, а згодом перейняла керівництво секцією. Вона завжди знаходила час на велику справу милосердя. Відвідувала самотніх жінок, розносила їм скромну допомогу у вигляді продуктів харчування чи грошей. Діти-інваліди та вихованці сиротинця також були під її пильною увагою. А ще З. Максимович взяла на себе обов’язки господині союзянської світлиці. У неї завжди все було готове для того, щоб прийняти гостей осередку, напоїти їх чаєм. „І, мабуть, важко знайти ще одну таку ж добру, безкорисливу та по-справжному милосердну жін-

205

ку, як вона”, - скаже про неї в одному з газетних дописів Т.Гайдукевич. 8

До секції милосердя зверталось багато людей з про-ханням допомогти вирішити квартирні питання, різні конфліктні ситуації. Ніхто не залишився поза увагою, кожному була надана консультація або хоча б моральна підтримка. Члени секції розсилали по організаціях лис-ти, в яких просили кошти, згодом закуповували продукти, формували подарунки. Багато зусиль затрачалося на уточ-нення списків сиріт і напівсиріт. Часто доводилось самим проводити обстеження побутових умов, в яких живуть люди, що звернулись за допомогою. У стрийському сиро-тинці члени секції – часті гості. Знають всі потреби цієї установи. На Свято Св.Миколая, Різдво чи Великдень у них постійно багато клопотів. Їх чекають і сироти, і само-тні, і ті, що служать при війську. Завжди жертовними на цій ниві є Ярослава Швед, Лідія Гаврилів, Марія Дирик, Галина Тарнопільська-Уграк, Любомира Микласевич, Лідія Ковальська, Надія Іваницька. Вложили свою лепту у справу милосердя нині покійні Ольга Пакос, Чеслава Ботвин, Софія Андрусів, Ярослава Івашків.

Дотичним до програми „Милосердя” є ще один на-прямок діяльності „Союзу Українок” - робота у військових частинах Стрийського гарнізону. Адже відомо, що у Стрию служили хлопці з різних областей України. Що треба зробити для того, щоб воїнам було затишно, як удо-ма? Як змінити їх уявлення про наш край, його історію, віру, національні святині? Ці питання взялись вирішувати союзянки. При осередку створено окрему групу на чолі з Юлією Бандурович, жінкою демократичних поглядів, дуже товариською. Вона налагоджувала співпрацю з військовими. Жіноцтво, вперше завітавши до військових частин, було здивоване браком, а то й відсутністю тут книг і періодики українською мовою. Тому радо прилуча-лося до оформлення світлиць у частинах, стало тут бажа-ними гостями в будні і в свята. Ними було зібрано і пере-дано військовим бібліотечку із двохсот книг. А зустрічі

206

з солдатами стали традиційними. Особливо зворушливо пройшло знайомство з хлопцями-сиротами, які служать у війську. Юлія Бандурович, Евфрозинія Тенюх, Розалія Дмищук розмовляли з хлопцями як рідні матері.

Святкування Воскресіння Господнього у військових частинах також не обходяться без союзянок. У березні 1992 року осередок прийняв ухвалу брати участь у святкуванні Великодня в Стрийському гарнізоні. З того часу щорічне чергування біля церков міста і збір свяченого стало тра-диційним заняттям членкинь „Союзу Українок”. Жінки разом з членами своїх сімей стояли біля церков, збирали паски, крашанки інші великодні страви для воїнів, щоб у неділю зранку влаштувати їм по-родинному теплий свят-ковий сніданок. Прибувши у частини, вони співали вос-кресні пісні, розповідали хлопцям про це найбільше для всіх християн свято. Усі були задоволені: деяким великод-ній сніданок нагадав рідну домівку, а дехто ділився свяче-ним яйцем уперше в житті. Згодом союзянки допомагали проводити у військових частинах Святу вечерю, Свято Св. Миколая. Ініціативу перейняли інші членкині осередку. Частими гостями у військових частинах стали Любов Суп-рун, Марія Рібун, Оксана Ковалишин, Стефанія Стаськів, Ганна Кошенко, Христина Базієвська, Орися Галик9.

Призов молоді до українського війська також у полі зору союзянок. Вони беруть участь у роботі призовної ко-місії, ведуть індивідуальні бесіди з новобранцями. Крім того, 23 травня 1996 року тріо „Берегиня” виступало на концерті, який організував клуб солдатських матерів для молодих воїнів.

А ось який запис знаходимо у Книзі пам’яті „Союзу Українок”: „Гостинно відкрили двері зі смаком оформленої світлиці, переобладнаної військовими з колишнього „чер-воного кутка”, де замість „Кодексу будівника комунізму” - Десять Заповідей Божих, історія України, історія м. Стрия. Натхненні і радісні обличчя командирів і вояків – все це – незаперечне свідчення відродження духовності в армії незалежної України”10.

207

З перших днів заснування осередку актуальним було питання роботи з молоддю. Клуб „Молода українка” - перший крок у цьому напрямку. Його діяльність подоба-лась багатьом стриянкам, збагачувала їх світогляд. Але учасниці секції на цьому не зупинялись. Вони шукали нових методів роботи, цікавіших і змістовніших. З часом у союзянській світлиці почали діяти різноманітні курси: ткацтва, вишивки, виготовлення штучних квітів, писан-карства. Молодь сходилася на заняття, з задоволенням опановувала ці види народного промислу. Багато енергії і полум’я душі вклала у цю ділянку праці Ярослава Іваш-ків. Три роки поспіль вона очолювала гурток крою і шит-тя. Знаходила спільну мову з дівчатами, які цікавилися моделюванням одягу. Я. Івашків вміла чудово подати не-обхідний теоретичний матеріал, допомагала своїм учени-цям набувати необхідні навики, до того ж знайомила їх з історією народної ноші Стрийщини. Одного разу принес-ла на засідання секції цікаві старовинні орнаменти, роз-повідала про їх походження, а згодом з учнями відтвори-ла ці візерунки на полотні. Завдяки пані Ярославі секція у співпраці з районним та міським Центрами учнівської творчості займалася пошиттям одягу для сиріт та дітей з малозабезпечених сімей: шили плаття на випускні вечо-ри, переробляли і оновлювали костюмчики, курточки.

Але творча думка не дрімала. Секція знову у пошуку. Адже молодь не любить одноманітності. І от нова спро-ба: дати можливість музично обдарованим дітям про-явити свій талант, повірити у власні сили. Так у Стрию зароджується ідея молодіжного фестивалю української та авторської пісні. Перше пісенне свято відбулося 25-27 листопада 1994 року і отримало поетичну назву „Цвіт папороті”. Ініціаторами його проведення стали союзян-ки Т.Гайдукевич, Я.Левицька, Я.Івашків, а також стрия-ни В.Романчук, Р.Тивонович, Р. Мерчук, М.Ханас. З того часу фестиваль став щорічним і всеукраїнським. Він про-водиться на Івана Купала, коли за легендою зацвітає па-пороть. „Живи, фестивалю! Оживляй наші серця і душі,

208

щоб світили вони ясним і невгасимим світлом любові”, - такими словами закінчувався репортаж про перший пі-сенний фестиваль у Стрию. Його мотором був і є „Союз Українок”11.

Крім того, практикувалися й інші форми робо-ти з молоддю. Відгукнулася секція на запрошення до участі у щорічному обласному конкурсі для молоді ім. М.Рудницької, який був зініційований Львівським відді-лом „Союзу Українок”. Учнівська і студентська молодь мала нагоду представити на конкурс роботи з історії роз-витку жіночого руху. У 1998 році грамотами обласного відділу нагороджені стриянки Ольга Шайнога та Оксана Дубик, а у 1999 році – Галина Гнидин та Оксана Шай-нога. Подбали союзянки і про талановитих дітей-сиріт зі Стрия. У 1998 році студенту Львівського національного університету Андрію Левусу та учениці Самбірського пе-дагогічного училища Наталії Ворощак видано союзянські стипендії.

Популярністю користувався ще один союзянський конкурс учнівських науково-дослідницьких робіт „Мій рідний край”, що проводив Всеукраїнський „Союз Ук-раїнок” у січні 1998 року. Переможцями за роботи „Іс-торія походження назв сіл Стрийщини”, „Мікротопоніми Стрийщини” та „Генеалогія відомих родин нашого краю” вийшли Оксана Петрів, Оксана Гірняк та Наталія Любі-нецька. У травні 1996 року премією ім. Ольги Бачинської Стрийська філія „Союзу Українок” нагородила гімназист-ку Ірину Ковалець за відмінне навчання і активну громад-ську позицію.

Секція народних ремесел користується популярністю як серед молоді, так і серед старшого покоління. Свід-ченням цього стали виставки вишиваних і тканих робіт, шоу-виставки української ноші. Ця секція постійно під-тримує зв’язки з майстринями інших міст, організовує поїздки членкинь „Союзу Українок” на виставки народ-ного мистецтва в музеї Львова, Дрогобича, Бережан, Трускавця. Крім того, союзянки зуміли зацікавити молодь

209

курсами ткацтва, які проводила Ярослава Швед; школою виготовлення штучних квітів, організованою Богданою Сандович. Члени секції залюбки передавали молодим свої знання і навики по розпису писанок, вчили оригінальних способів вишивки.

Довший час секцію очолювала Ірина Ольшанська – неперевершений знавець і берегиня народної творчості. Для пропагування традицій національного костюму вона використала дуже вдалу форму роботи з молоддю – вла-штувала огляди української ноші. Такі виставки-шоу були проведені двічі: 24 травня 1992 року та 6 жовтня 1996 року. Організаторки першого огляду ставили собі за мету ознайомити стриян зі скарбами, що збереглись у „бабу-синих скринях”, порівняти їх з сучасним вбранням. У цей день демонструвався одяг з Кавська, що зберігається у фондах Стрийського краєзнавчого музею „Верховина”. Ношу інших етнічних регіонів Західної України (Гуцуль-щини, Поділля, Буковини) представляли студенти худож-нього училища ім. І.Труша у Львові. „Загальну симпатію глядачів, - пише у пам’ятній книзі Ірина Величко, - здо-була молода весільна пара з Моршина, яка похвалилася стилізованим полтавським одягом”12. На святі були при-сутні вишивальниці Марія Калиняк, Ярослава Заневчик зі Львова та Мирослава Кот з Дрогобича.

Через чотири роки, 6 жовтня 1996 року відбулася друга яскрава і незабутня шоу-виставка „Краса і мода”. І знову вона була зініційована Іриною Ольшанською, яка на цей раз вирішила показати вишивку давню і сучасну, продемонструвати одяг, прикрашений стилізованим орна-ментом, доречний і в будень, і в свято. Серед запрошених були присутні студенти і викладачі кафедри моделювання одягу Львівської академії мистецтв, які представили су-часну вишивану ношу. Шоу-виставка мала великий успіх і позитивні відгуки стриян.

Наступного року, у травні, секція організувала поїздку жінок на огляд ноші у Львові, присвячений Дню Матері, підготувала виставку великодніх кошиків. У співпраці з

210

краєзнавчим музеєм „Верховина” у червні була укомп-лектована колекція одягу, прикрашеного вишивкою, для демонстрації під час медичної конференції у Кіровограді. „Союз Українок” делегував на цей огляд наукового пра-цівника музею Роману Савчин, яка з успіхом прокомен-тувала бойківську ношу. На превеликий жаль, це був ос-танній захід, організований Іриною Ольшанською. Через кілька днів, 13 червня 1997 року, її не стало. Союзянки з великою скорботою пережили цю непоправну втрату.

Співпраця секції народних ремесел зі Стрийським краєзнавчим музеєм „Верховина” плідна і багатогранна. Члени секції є авторами та ініціаторами багатьох цікавих виставок народної творчості, які експонувалися у стінах виставкового залу музею. А у березні 1994 року на запро-шення директора музею Галини Верес вони взяли участь у святі української вишивки, яка проводилась для стар-шокласників шкіл міста у міському будинку культури. Молодь мала можливість оглянути стародавню ношу, по-чути з уст союзянок розповідь про орнаменти українсь-кої вишивки, характерні для різних регіонів України.

У червні 2003 року союзянки одержали запрошення від клубу взаємної допомоги інвалідів та пенсіонерів м. Ельблонга (Польща) на „Польсько-українську виставку мистецької творчості інвалідів та людей старшого віку”. До складу делегації ввійшли почесна голова Стрийської філії „Союзу Українок” Любов Камінська, членкиня то-вариства , директор благодійного фонду народного депу-тата Ігоря Осташа Оксана Шмілик та голова Стрийського клубу вишивальниць Віра Нагірна. Стриянки привезли на виставку цікаві роботи – вишиті ікони, серветки, рушни-ки, доріжки, а також ткацтво, жіночі та чоловічі сорочки, вироби з бісеру. Поїздка відбулася за сприяння народно-го депутата України Ігоря Осташа13.

Члени товариства плідно співпрацювали в інших сек-ціях. Багато користі приносить діяльність медико-еколо-гічної секції. Її довгі роки очолює Ярослава Шозда, лікар за фахом. Саме нею прочитано для союзянок і широкого

211

загалу серію пізнавальних лекцій. Серед них найцікаві-шими були розповіді про те, чим корисні лікарські росли-ни і в який місяць їх слід збирати. Секція часто виступає з діловими пропозиціями перед міською владою щодо покращення екологічних умов. У свій час її члени про-понували прискорити будівництво об’їздної дороги у Стрию, вивести важкі літаки з аеродрому, заборонити використання отрутохімікатів в нерозумних кількостях у сільському господарстві, вимагали повідомлень про радіоактивний фон у місті. Секція займалася питаннями пільг для інвалідів, станом опіки над дітьми, хворими на церебральний параліч.

Багатогранна робота „Союзу Українок” не обходиться без активної участі членів господарської секції, яку очо-лює Галина Тарнопільська-Уграк. Святкові акції, концер-ти, зустрічі завжди дивують глядачів і гостей естетично прибраним залом, вдало скомпонованими експозиціями. Члени секції також долучаються до різноманітних виста-вок, організованих у Стрию та за його межами. А підго-товка святкових столів для прийому численних гостей філії, лотереї на фестинах, приготування і продаж солод-кого печива на урочистостях та імпрезах, майстрування сувенірів – все це є результатом праці невтомних жіно-чих рук. Душу і серце вкладають в цю справу Ярослава Кадомська, Любомира Микласевич, Марія Мельничук, Лідія Петриканин, Богдана Сандович, Катерина Цюрко, Ярослава Швед, Ярослава Яворська, Ольга Яворська. До виконання завдань, які стоять перед цією секцією, залуча-ються всі членкині, які, зазвичай, є добрими господинями з гарним смаком. Вони присутні на всіх заходах, які про-водяться у місті. Печуть традиційне печиво-намисто на Івана Купала. На Зелені Свята прибирають могили героїв, плетуть гірлянду, якою прикрашають березовий хрест на могилах Січових Стрільців.

Варто згадати про ще один напрямок роботи – зв’язки Стрийської філії з посестрами з діаспори. У Стрию по-бувало багато гостей з далекого і ближнього зарубіжжя.

212

У 1991 році було започатковано дружні відносини з 56-м відділом „Союзу Українок” з Норт-Порте ( штат Флорида, США). Марія Наваринська, голова цього відділу, відвіда-ла Стрий у травні 1992 року. У великому залі Народного дому відбулася тепла зустріч з цією союзянкою.

Не менш цікавим було знайомство з союзянкою Лю-бою Цюрак з Австралії, яка гостювала в Стрию у вересні 1994 року. Завітавши на засідання осередку, вона розпові-дала про історичну долю української спільноти у цій да-лекій країні, ділилася власними спогадами. Гостя передала для найбільш знедолених жінок на Стрийщині кошти, які зібрали на благочинних заходах австралійські посестри.

Потурбувалися про Стрийську філію члени 112-го відділу „Союзу Українок” США. Його голова Лідія Кріль передала для філії цікаву наукову літературу.

Стриянки вітали у своїй світлиці землячку Ірину Ча-бан, головного редактора журналу „Наше життя”, яка приїхала з Нью-Йорка і познайомила союзянок з важли-вими подіями жіночого руху у світі і, зокрема, в Америці. Заступник голови філії С.Микитчин, згадуючи про цей ві-зит, напише у газеті „Гомін волі”: „Слухаючи п. Ірину, ми проймалися гордістю за українок з діаспори, які в чужому середовищі зуміли зберегти любов до України, народу на-шого, його мови, пісні, культури і передати все це у спа-док своїм дітям”14.

У вересні 1997 року філію відвідали Стефанія Ради-вил, голова „Союзу Українок” у Мельбурні (Австралія), Ірина Гоцулєвська та Ольга Мазуркевич (Польща). Жінки розповіли про свої життєві дороги, не обминули й про-блем, які має українська діаспора.

Скеровуючи свою діяльність за конкретними напрям-ками, Стрийська філія займала тверду патріотично-де-ржавницьку позицію. Почуття відповідальності за сус-пільство, в якому живемо – ось головна ознака кожного кроку товариства. Його членкині завжди щиро вболівали за державотворчі процеси, висловлювали тривогу з при-воду політичної та соціально-економічної ситуації в Ук-

213

раїні. Багато зусиль вони докладали до справи виховання нової генерації української молоді, здатної будувати пра-вову демократичну державу. Очевидно, їх праця не пішла намарно. Перші кроки нового тисячоліття віщували змі-ни в Україні, на які так терпляче чекала громадськість.

Саме тому політичне життя завжди стояло на першому місці серед питань, які розглядала філія. Пристрасно об-говорювались у світлиці березневі події 2001 року. Чи не на кожному засіданні союзянки торкалися проблем сучас-ності, глибоко цікавилися всіма суспільними процесами в країні. Доля жінок, молоді, сім’ї турбувала найбільше. Ведучи чергові збори осередку, його голова С. Микитчин говорила: „Ми тішимося з того, що маємо власну держа-ву, але й сумуємо з приводу тих негараздів, які сьогодні є. Знаємо, що наше жіноцтво незахищене і за безцінь продає свою працю”15.

Під час виборів 2002 року союзянки, як звичайно, були дієвими і активними. Вони брали участь у роботі ви-борчих комісій, детально обмірковували програми канди-датів у депутати. На черзі – вибори президента України. У жовтні 2003 року представники філії п. Л. Камінська, п. О. Шмілик були учасницями Форуму демократичних сил Львівщини, в якому брав участь лідер партії „Наша Ук-раїна” Віктор Ющенко. Учасники Форуму ухвалили: „Ми вважаємо, що ініціатива Віктора Ющенка щодо створення Загальнонаціонального форуму є своєчасною і отримає підтримку громади у всіх регіонах країни. Це наша рішу-ча відповідь аморальній та цинічній владі і твердий намір до кінця відстоювати свої конституційні права”16.

Підготовка до виборів 2004 року сколихнула жит-тя філії. Союзянки зголошуються до праці в дільничних комісіях, заповнюють анкети спостерігачів. На берез-невих зборах філії прийнято ухвалу: „Будемо єдині і активні! Доля України в наших руках і перемога за нами. І нехай допоможе нам у цьому Бог”17. Знайшлися охочі до копіткої справи збору підписів за кандидата у президен-ти Віктора Ющенка. Це – З.Максимович, Ю.Бандурович,

214

С.Микитчин, Л.Дмитрів, Х.Базієвська, Л.Камінська, М.Рібун, Л.Супрун, М.Мельничук. Жінки ходили від хати до хати, бесідували з господарями. В той момент відчували, що люди перестали бути біомасою, населен-ням, електоратом, а стали нацією, народом, здатним на власну думку, власний вибір.

За чесні вибори боролися усі союзянки. Любов Ка-мінську обрано членом політради блоку „Наша Україна” на Стрийщині; Стефанію Стаськів – координатором блоку. Чим ближче до виборів, тим більший інтерес до процеду-ри їх проведення. У серпні 2004 року в світлиці відбулася зустріч зі Степаном Панейком, головою товариства „Лем-ківщина”, активним учасником громадсько-політичного життя Стрийщини. Гість наголосив на важливості глибо-кого вивчення і аналізу Закону „Про вибори президента України”.

Процес виборів Президента завершився грубою, цинічною фальсифікацією результатів народного воле-виявлення. Масово порушувався Закон про вибори. Піс-ля другого туру вся країна вийшла на вулицю. Народ не міг допустити , щоб у суспільстві панувала неправда. Потужна хвиля Помаранчевої революції захопила член-кинь „Союзу Українок”. Жінки були присутні на усіх мі-тингах у Стрию, відверто захищали позицію порядних людей, протестували проти фальсифікації у підрахунку голосів. Народний дім у ті дні був справжнім штабом революції. Сюди сходилося багато людей, тут комплекту-валися групи добровольців до Києва, збирали теплі речі, продукти, кошти для Майдану. Потрібні були щоденні чергування для ведення обліку пожертв, надання порад і скерувань. Союзянки відгукнулися відразу ж у перші дні революції. Самовіддано несли вахту у фойє Народного дому Я.Левицька, З.Максимович, Л.Супрун, Г.Кошенко, Я.Швед, Х.Базієвська, Г.Тарнопільська-Уграк, Р.Паукевич, О.Яворська, Л.Микласевич, М.Дирик, Ю.Бандурович, М.Мельничук, С.Микитчин, Л.Дмитрів, Т.Гайдукевич, Л.Камінська, Я.Яворська, Е.Тенюх, Н.Іваницька, М.Рібун.

215

Не одну безсонну ніч провела за комп’ютером у виборчо-му штабі блоку „Наша Україна” союзянка Оксана Шмі-лик, з тривогою слідкуючи за ходом підрахунку голосів у ЦВК.

Жінки жертвували своїм вільним часом, здоров’ям, гаряче вболівали за ходом подій. З тривогою і гордістю вони проводжали до Києва членів своїх родин, дітей та внуків. Гаряче молилися за них і за долю України. Інші самі поїхали до Києва, щоб відчути дух Майдану, щоб від-стояти ідеали демократії. А згодом тішилися перемогою, вітали учасників Помаранчевої революції. У Добрянсь-кому осередку з цього приводу влаштували свято і кож-ному учаснику тих подій дарували вишитий рушничок з символікою революції. Так, союзянки усі без виключення були разом з українським народом. Вони щиро вірили у силу молитви і в перемогу. Своєю скромною щоденною працею і твердим духом, як співається у гімні, побороли „темінь ночі” і здобули „світло дня”.

Примітки.1. Пашко А. Союз Українок в процесі державотворення// Атена Пашко. З поглядом у

майбутнє. – Львів: Логос, 2002. – С.97.2. Гайдукевич Т. Сім струн серця// Гомін волі. – 1995. – 21 жовтня. – С.2.3. Книга протоколів осередку „Союз Українок” у Стрию. – 2001. – 24 вересня.4. Савчинська Т. Я терпіла, я вмію співчувати, я можу допомогти// Гомін волі. – 2003.

– 27 серпня. – С.3.5. Ханас З. Ювілей п. Ганни Микитки// Гомін волі. – 1994. – 1 січня. – С.2.6. Гаврилів Л. Силу дає рідна земля// Гомін волі. – 2001. – 30 січня. – С.2.7. Пашко А. Союз Українок в жіночому русі// Вказане видання. – С.2.8. Гайдукевич Т. Докласти рук, розуму і серця// Гомін волі. – 1994. – 24 вересня. – С.2.9. Книга протоколів осередку „Союз Українок” у Стрию. – 2003. – 14 грудня.10. Книга пам’яті товариства „Союз Українок” у Стрию. – 1992. – 26 травня.11. Чумак О. Папороть розквітла у Стрию.//Гомін волі. – 1994. – 1 грудня. – С.2.12. Книга пам’яті товариства „Союз Українок” у Стрию. – 1992. – 24 травня. – С.65.13. Krajewska K. Marzenia wyszyte na bluzkach// Gazeta Olstynska. – 2003. – 18-19

czerwca. – C.3.14. Микитчин С. Гості нашої світлиці// Гомін волі. – 1995. – 21 жовтня. – С.2.15. Книга протоколів Стрийського осередку „Союз Українок”. – 2001. – 8 жовтня.16. Там само. – 2003. – 2 листопада.17. Там само. – 2004. – 29 березня.

216

Післяслово

„Будемо ми – буде Україна” - ці слова сподвижниці жіночого руху Атени Пашко є ключовими на шляху до пізнання таємниці незнищенності української нації. Вони вказують на значимість громадського руху, а особливо жіночого, ідеологія якого тісно пов’язана з ідеологією національного визволення. Цього завжди чітко дотриму-валась з дня свого заснування Стрийська міськрайонна організація „Союз Українок”.Вивчаючи історію жіночого руху краю, усвідомлюємо,

що його етапи є віддзеркаленням життя та боротьби усієї стрийської громади. І вплив жіноцтва тут незаперечний. Зароджений у кінці ХІХ століття, феміністичний

рух під впливом Наталії Кобринської поширився і на Стрийщині. Тісно згуртувавшись довкола національної ідеї, жіноцтво Стрия у 1903 році створило „Товариство руських жінок”. Ентузіастки-феміністки Ольга Бачинсь-ка, Осипа Бобикевич, Іванна Витковицька взялися до праці. Завдяки щоденним, бодай незначним здобуткам, вони прокладали шлях до свого самоутвердження, йшли крок в крок з українською громадою до одної мети – пле-кали гарт нації. Змінивши у передвоєнний час назву на „Товари-

ство українських жінок”, членкині цього громадського об’єднання стають ініціаторками створення захоронок та захистів для сиріт, опікуються українськими служниця-ми. Під час першої світової війни організовують комітети харчування добровольців до Легіону УСС. Входять до складу осередку Української Бойової Управи. Допомага-ють своїм землякам вижити в часи воєнної недолі.Роки становлення і розквіту товариства припадають на

добу польської окупації. На захист жіночих прав стають Марія Весоловська, Ірина Домбчевська, Ольга Микла-

217

севич, Марія Залеська, Неоніла Селезінка, Ольга Пеле-ничка, Ганна Васильчишин. Виборюючи національну самостійність, вони водночас дбають про поліпшення рівня життя народу, модернізують село. Велика ува-га приділяється розбудові дошкільного виховання, самоосвіти жінок. Влаштовуються різноманітні курси, жіночі віча, свята. Але, що найбільш вагомо, членкині беруться до важливої та нелегкої справи розбудови осередків на селах і досягають небувалого успіху. Това-риство міцніє на очах. Внаслідок реорганізації 1932 року перейменовується на „Союз Українок”.Війна, зміна тоталітарних режимів, репресії, що чи-

нилися над українським народом, довгі роки застою не змогли викреслити з пам’яті народу ідеї жіночого руху. Тому, у слушний час, в кінці вісімдесятих років зажевріла надія відродити колишню славу „Союзу Українок”. Гур-туючись при клубі вишивальниць, жінки Стрийщини зуміли повернути до життя цю прогресивну і діяльну ко-лись національну організацію.Відроджений у 1990 році Стрийський осередок своєю

діяльністю доказав, що є міцною ланкою Всеукраїнського „Союзу Українок”. Патріотично настроєне жіноцтво Стрийщини взялося за утвердження в суспільстві національних святинь, ідеалів, духовної культури, демократії. З ініціативи Ірини Ольшанської, Ольги За-яць, Любові Камінської, Стефанії Микитчин, Таїсії Гай-дукевич, Лідії Гаврилів, Ярослави Левицької та багатьох інших патріоток успішно відроджувався демократич-ний жіночий рух, виховувалось нове покоління, здатне розбудовувати українську державу. Участь стриянок у Всеукраїнських жіночих з’їздах і конгресах додавала впевненості і рішучості. Союзянки працюють, не покла-даючи рук: допомагають незаможним, хворим, самітнім, є частими гостями у школах, садочках, училищах, сиротинці, військових частинах.Сучасний „Союз Українок” Стрийщини є гідним про-

довжувачем традицій жіночого руху Галичини. Він

218

утверджується у складні часи соціально-політичних потрясінь і зрушень, коли змінюються не лише соціальний устрій та політична система, але й людська свідомість, погляди, етичні та суспільні ідеали. На цьому шляху жіноцтво перестерігають невдачі та розчарування. Але зневіра ніколи не запанує над духом союзянок, бо організація, сповнена енергією добра, діє в руслі актив-ного державотворення. Твердим осердям її діяльності є непохитна основа - Бог, Україна, Нація, Держава.

Історія жіночого руху Стрийщиниу світлинах

220

Наталія КОБРИНСЬКА - письменниця, організаторка жіночого руху на Стрийщині і в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Марія ВОЯКОВСЬКА - дружина М. Грушевського. Товаришувала з Наталією Кобринською. Надіслала вітання учасницям першого жіного віча 1891р. у Стрию

Зародження жіночого руху в краю

221

Ольга ТИШИНСЬКА-БАЧИНСЬКА - громадська діячка, одна з ініціаторок створення “Товариства руських жінок” у Стрию в 1903р.

Осипа НИЖАНКІВСЬКА-БОБИКЕВИЧ - співзасновниця і перша голова “Товариства руських жінок” у Стрию в 1903р.

222

Осипа ТИШИНСЬКА-НИЖАНКІВСЬКА -мати Осипи Бобикевич, опікунка і порадниця селян.

Стефанія КАЛИТОВСЬКА -член батьківського комітету захоронки на Шумлявщині у 1904 р.

223

“Український сирітський захист” у залі Народного дому. Сидять зліва направо: О.Бачинська, о. М.Матковський, Н.Н. 1910р.

Вихованці “Українського сирітського захисту” і їх опікуни.Сидять зліва направо: О.Гонтар, Н.Н., о. М.Матковський, О. Бачинська, Н.Н., Н.Н.,

Н.Н., І.Бачинський. 1913 р.

224

Члени товариства “Український сирітський захист” у Стрию. 1913 р.

Члени повітового комітету Української Боєвої Управи у Стрию. 1914 р. Сидять зліва направо: третя - Н.Селезінка, четверта - М.Весоловська

225

Ольга Бачинська серед виселенців Ґмінду. 1915 р.

Ольга Бачинська заохочує до вишивки жінок-виселенок у Ґмінді. 1915 р.

226

Виставка української вишивки у Відні, організована Ольгою Бачинською, 1915 р.

Ярослав Селезінка (зліва) та Неоніла Селезінка (справа) на святі Злуки в Стрию. 1919 р.

227

Ганна ЄЗЕРСЬКА-БІГУН - стриянка, голова організаційної секції Головного виділу “Союзу Українок” у Львові в 1922 р.

Осипа БОБИКЕВИЧ - голова “Товариства українських жінок“ у Стрию в1903-1913 рр.

228

Неоніла БОБИКЕВИЧ-СЕЛЕЗІНКА -член виділу “Товариства українських жінок” у Стрию, з 1926 р. - голова Радехівської філії “Союзу Українок”

Виділ “Товариства українських жінок” у Стрию. Сидять зліва направо: Софія Мармурович, Марія Весоловська - голова, Ірина Дереш, Марія Середницька-Мудрик,

Ніна Селезінка. Стоять зліва направо: Леся Нарожняк-Козак, Емілія Новицька-Колодницька, Галина Гретчак, Ольга Новицька. 1926р.

Діяльність Стрийської філії „Союзу Українок” за польської влади

229

Марійська дружина у Стрию. В центрі - о. Роман Височанський. 1926р.

Марія ВЕСОЛОВСЬКА - голова Стрийської філії “Союзу Українок” у 1913-1938 рр.

230

Управа “Товариства захисту молоді” та виділ “Товариства українських жінок” у Стрию. Сидять зліва направо: Н.Н. Залеська, М. Білик, Е. Захаріїв, М. Весоловська,

Фільварків, О. Сілецький, В. Ганкевич

Ірина ДОМБЧЕВСЬКА - голова “Товариства українських жінок” у Стрию в 1929-1931 рр.

231

Виділ “Товариства українських жінок” у Стрию. Сидять зліва направо: М.Залеська, І.Домбчевська, Березовська (голова), М.Стрільців, М.Сеник. Стоять зліва направо:

Н.Кокольська, Ю.Козак, Ю.Лисова, О.Вергановська, В.Ґрубська. 1932р.

На Всеукраїнському Жіночому Конгресі у Станіславові. Сидять зліва направо: Софія Русова, Олена Кисілевська.

(Фото з архіву О.Бачинської). 1934р.

232

Ольга Бачинська (в центрі) та Неоніла Селезінка (справа) на Всеукраїнському Жіночому Конгресі. 1934р.

Секція молодих при Стрийській філії “Союзу Українок”. Сидять зліва направо: Стефанія Костів, Стаха Гупаловська, Осипа Думин, Володимира Пристай. Стоять

зліва направо: Олена Похмурська, Іванна Винницька, Тося Садовська, Євгенія Паславська, Ксенія Онуфрик, Стаха Людкевич. 1934р.

233

Ганна ВАСИЛЬЧИШИН-МИКИТКА - член організаційної секції “Союзу Українок” Стрия. 1938р.

Ольга МИКЛАСЕВИЧ -голова Калуської філії “Союзу Українок” до 1930р., згодом - секретар Стрийської філії “Союзу Українок”

234

Ольга Бачинська в день іменин. 24.07.1930р.

“Товариство опіки над слугами і робітницями” у Стрию. 1930р.

235

“Товариство опіки над слугами і робітницями” біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию. В центрі - Ольга Бачинська. 1928р.

Мілена РУДНИЦЬКА -політик, публіцист, голова Централі “Союзу Українок” у 1928-1939рр.

236

Члени виділу Стрийської філії “Союзу Українок”. Сидять у першому ряду зліва направо: Н.Н., Ольга Пеленичка, Софія Диба.

Сидять у другому ряду зліва направо: Ольга Микласевич, Н.Зазуляк, Марія Весоловська, Марія Залеська, Юстина Козак.

Стоять зліва направо: Н.Н., Н.Н., Ганна Васильчишин. 1937р.

Ольга ПЕЛЕНИЧКА-ГАСИН -член виділу Стрийської філії “Союзу Українок”. 1937р.

237

Членкині філії “Союзу Українок” на кооперативному святі у Стрию. 1936р.

Печатка Стрийської філії “Союзу Українок”. 1938р.

238

Вихованці дитячого садка у с. Станкові з вихователькою Софією Дибою.1936р.

Вихованці дитячого садка у с. Нежухові.1933р.

239

Вихованці дитячого садка у с. Любинцях з вихователькою Кароліною Лисович.1937р.

Вихованці дитячого садка у с. Угерську.1934р.

240

Вихованці дитячого садка у с. Фалиші.1935р.

Вихованці дитячого садка у с. Жулині.1936р.

241

Вихованці дитячого садка у с. Дашаві з о.Степаном Івасиком, головою кружка “Союзу Українок” Софією Івасик та вихователькою.

1936р.

Вихованці дитячого садка у с. Олексичах.1936р.

242

Вихованці дитячого садка у с. Гірному з вихователькою Ганною Лебіщак.1937р.

Учасниці Загальних Зборів товариства “Союз Українок”. Сидять у першому ряду зліва направо: друга - Марія Галій, третя - Олена Галій

(делегатки зі Стрийщини). Львів, 1928р.

243

Свято Матері в Народному домі у Стрию, організоване “Товариством українських жінок”. 1932р.

Імпреза в честь Святого Миколая, організована “Союзом Українок” в Народному домі у Стрию. 17.12.1933р.

244

Селяни з с. Поляниця на вечорі показу народної ноші у Стрию.1935р.

Члени кружка “Союзу Українок” з с. Лисятичі з показом весільних звичаїв на вечорі народної ноші у Львові. 1935р.

245

Сільські кружки “Союзу Українок” під час Свята Обжинок на стадіоні “Сокіл” у Стрию. 1937р.

Повітове Свято Селянки на стадіоні “Погоня” у Стрию.28.06.1936р.

246

Учасники концерту, присвяченого Лесі Українці. У першому ряду зліва направо: п’ята - Євгенія Смик; у другому ряду зліва направо: четверта - Ольга Микласевич, п’ята

- Ірина Вільде, сьома - Марта Кравців, дев’ята - Ольга Заяць. Стрий, 1938р.

Ольга Микласевич (в центрі) серед членів Стрийської філії “Союзу Українок”1938р.

247

Господинські курси в Стрию. Сидять зліва направо: Н.Н., С.Костів, Н.Н., М.Хомишин, О.Микласевич, о. І.Гаврилишин, О.Бачинська, О.Лис, Н.Н., Т.Петришак.

1937р.

Софія ІВАСИК -голова кружка “Союзу Українок” с.Дашава. 30-ті роки.

248

Селяни і членкині кружка “Союзу Українок” с. Дашави. В центрі сидить С. Івасик. 1937р.

Хор кружка “Союзу Українок” с. Олексичі. 30-ті роки.

249

Кружок “Союзу Українок” с. Жулин. 26.06.1936р.

Кружок “Союзу Українок” с. Баличі Подорожні. В центрі - голова кружка їмость Тимків. 30-ті роки.

250

Членкині кружка “Союзу Українок” с.Баличі Подорожні. В центрі сидить Софія Гребінь. 30-ті роки.

Кружок “Союзу Українок” с. Добряни. 30-ті роки.

251

Ірина КАРАТНИЦЬКА-НАРОЖНЯК -голова кружка “Союзу Українок” в с.Добряни. 30-ті роки.

Ганна НАЛИВАЙКО - член кружка “Союзу Українок” с.Добряни, провідниця руханкових вправ під час сільських фестинів. 1943р.

252

Членкині кружка “Союзу Українок” на Ланах. В центрі - голова кружка Ганна Голод. 1936р.

Під час чайного вечора в жіночому кружку при “Просвіті” на Ланах. В центрі - голова товариства Марія Весоловська. 1935р.

253

Курс вишивання низом в кружку “Союзу Українок” на Ланах. В центрі - інструкторка Юстина Козак. 1936р.

Куховарський курс в с. Воля Гніздичівська. В центрі - інструкторка Ганна Васильчишин. 1936р.

254

Спільна Просфора в кружку “Союзу Українок” с. Нижня Стинава. На святі присутні посестри зі Стрия. 1934р.

Членкині кружка “Союзу Українок” с.Нижня Стинава на Святі Селянки. 28.06.1936р.

255

Курс куховарства в с. Монастирець. В центрі - інструкторка І.Боднар. 30-ті роки.

Членкині кружка “Союзу Українок” с. Синевідсько Нижнє. 1936р.

256

Гурток самоосвіти кружка “Союзу Українок” с. Братківці. 1937р.

На Святі Селянки у Стрию. 28.06.1936р.

257

Членкині кружка “Союзу Українок” с. Колодниця. Червень 1936р.

Куховарський курс у домівці кружка “Союзу Українок” с. Конюхова. 1939р.

258

Фестини в с. Лисятичі з нагоди святкування річниці проголошення самостійної України. Липень 1942р.

Дівчата с. Добряни під час фестин. Липень 1943р.

259

Членкині кружка с. Колодниця. 30-ті роки.

Омеляна КОЛОДНИЦЬКА -колишня союзянка, педагог, вишивальниця. 1955р.

260

Ольга Заяць (в центрі) і хор музичної школи під час святкувань 100-річчя І.Франка. 1956р.

Ганна Микитка в колі сім”ї після повернення із заслання. 6.05.1956р.

Шануючи союзянські традиції

261

Членкині клубу вишивальниць літературно-мистецького об’єднання “Хвилі Стрия”. Стоять зліва направо: Марта Бачинська, Ірина Ольшанська, Любов Камінська;

сидять зліва направо: Лідія Солонинко, Михайлина Петришак, Володимира Сілецька. 1973р.

Членкині клубу вишивальниць на виставці вишивки у Стрийській музичній школі. Сидять у першому ряду зліва направо: Софія Середницька, Любов Камінська,

Омеляна Колодницька, Ольга Новицька; у другому ряду - Ірина Боднар. 11.03.1977р.

262

Ірина ОЛЬШАНСЬКА -ініціатор створення клубу вишивальниць у Стрию.1964р.

Під час чергового засідання клубу вишивальниць. Зліва направо: Ірина Чабан, Любов Камінська, Ярослава Заневчик, Ірина Ольшанська. 1978р.

263

Вечорниці в клубі вишивальниць. 19.12.1987р.

Мандрівка клубу вишивальниць до Олеського замку. Зліва направо: Розалія Кущ, Любов Турканик, Любов Камінська, Ірина Ольшанська, Ірина Боднар, Зеновія Ханас, Марія Дирик, Ольга Пак, Софія Середницька, Ольга Діжак. 02.07.1988р.

264

Ансамбль мелодекламації “Септіма” при Стрийській музичній школі під керівництвом Віри Обаль. 02.07.1988р.

Відродження Свята Матері в колективі Спеціального проектно-конструкторського і технологічного бюро у Стрию. Травень 1990р.

265

На черговій виставці робіт клубу вишивальниць. Сидять, зліва направо: Стефанія Стаськів, Софія Середницька, Ярослава Климковська, Володимира Заплатинська.

Стоять, зліва направо: Н.Н., Зеновія Ханас. 1990р.

На вечорницях. Сидять зліва направо: Любов Камінська, Софія Середницька, Ірина Ольшанська, Розалія Паукевич. Січень 1989р.

266

Учасники самодіяльного театру, зліва направо: Дарія Мосійчук, Леся Павлів, Софія Середницька, Марія Бурій, Любов Камінська. Травень 1990р.

Зустріч з поетесою Оксаною Сенатович у клубі вишивальниць. 1990р.

267

Голова клубу вишивальниць Ірина Ольшанська веде розповідь про вишивкові орнаменти. 80-ті роки.

Традиційні Різдвяні вечорниці у клубі вишивальниць. Зліва направо: Зеновія Ханас, Таїсія Гайдукевич, Ярослава Левицька. Січень 1991р.

268

Голова Всеукраїнського товариства “Союзу Українок” Атена Пашко на установчих зборах у Стрию. 03.05.1990р.

Ганна Микитка під час виступу на установчих зборах Стрийського осередку “Союзу Українок”. 03.05.1990р.

Відроджений „Союз Українок” діє

269

Представниця Львівського осередку “Союзу Українок” Іванна Кварціян на установчих зборах у Стрию. 03.05.1990р.

Учасники установчих зборів Стрийського осередку “Союзу Українок”. 03.05.1990р.

270

Під час фестин на стадіоні “Сокіл”. Зліва направо: Стефанія Микитчин і Ярослава Левицька. 10.06.1990р.

У президії установчих зборів Стрийського осередку “Союзу Українок”.У першому ряду зліва направо: Ганна Микитка, Любов Камінська.

У другому ряду зліва направо: Павлина Барабаш, Ольга Заяць. 03.05.1990р.

271

Учасник фестин - дитячий ансамбль “Джерельце” з Моршинської школи мистецтв. 10.06.1990р.

На вечорі-зустрічі осередку “Союзу Українок” з громадськістю міста. 24.11.1990р.

272

Великодня виставка листівок і кошиків зі свяченим. У першому ряду зліва направо: Розалія Паукевич, Ольга Пак, Оля Ханас, Зеновія Ханас; у другому ряду зліва направо:

Марія Павлучкович, Стефанія Капало, Марія Дирик, Лідія Гаврилів. Квітень 1991р.

На могилі Наталії Кобринської у Болехові. 09.06.1990р.

273

Ірина Ольшанська та Любов Камінська під час чергового засідання осередку.1991р.

Отець Микола Костюк благословляє учасників першого відродженого Свята Матері у Стрию. 12.05.1992р.

274

Під час літньої мандрівки Стрийського осередку “Союзу Українок”.Липень 1991р.

Координаційна рада Стрийського осередку “Союзу Українок”. Зліва направо: Ярослава Левицька, Любов Камінська, Стефанія Микитчин, Людмила Дмитрів, Ірина Ольшанська, Таїсія Гайдукевич, Зеновія Ханас, Ольга Савчин.23.11.1991р.

275

Відкриття перших звітних зборів Стрийського осередку “Союзу Українок”. Зліва направо: Стефанія Микитчин, Любов Камінська, Віктор Романюк.

23.11.1991р.

Учасників звітних зборів вітає ансамбль родини Туркаників. 23.11.1991р.

276

Делегація зі Стрийщини на установчому з’їзді “Союзу Українок” у Києві. Сидять, зліва направо: Марія Павлучкович, Марія Еліяшевська, Н.Н., Зеновія Ханас, Марія Циклінська, Чеслава Ботвин. Стоять, зліва направо: Зеновія Максимович, Леся

Павлів, Марія Злупко, Любов Камінська, Лідія Гаврилів, Людмила Дмитрів, Стефанія Микитчин, Марія Бас,Н.Н., Н.Н., Марія Балабанська. 21.12.1991р.

Учасників звітних зборів вітає дует у складі Стефанії Стаськів та Оксани Ковалишин. 23.11.1991р.

277

Зустріч з професором Оксаною Борушенко з Курітиби (Бразилія) у Києві на установчому з”їзді. 21.12.1991р.

На святі вшанування жінок - борців за волю України. Голова Спілки політв’язнів Василь Николишин вручає образ Матері Божої голові осередку Любові Камінській.

Квітень 1991р.

278

Зустріч стрийських союзянок з Марією Наваринською з 56-го відділу “Союзу Українок” у Норт-Порте (Флорида). Травень 1992р.

Хор жінок-політв’язнів. Диригує Ольга Заяць. 1992р.

279

Свято Обжинків на стадіоні “Сокіл”. 29.09.1991р.

Обжинковий вінець - головний атрибут Свята Обжинків. 29.09.1991р.

280

Жінки з Добрян виконують руханкові вправи під час Свята Обжинків. Попереду - Ганна Наливайко. 29.09.1991р.

Дівчатка з Добрян виконують вправи з серпами під час Свята Обжинків.29.09.1991р.

281

Ще один момент Свята Обжинків. 29.09.1991р.

Осередок “Союзу Українок” с. Добряни під час святкування Свяченого. В центрі - Ганна Наливайко. 1992р.

282

Осередок “Союзу Українок” с. Добрян відзначає шосту річницю незалежності України. 24.08.1997р.

Добрянські союзянки і гості на Святі Матері.В центрі - голова осередку Марія Циклінська.

283

Членкині осередку “Союзу Українок” с. Подорожнє. Стоять зліва направо: Марія Буцерка, Марія Яніцька, Галина Гнидин; сидять, зліва направо:

Ганна Масяк, Оксана Панчишак, Руслана Михайлишин. Лютий 2006р.

Союзянка Руслана Михайлишин проводить свято “З бабусиної скрині”. с. Подорожнє. 2006р.

284

Хор осередку “Союзу Українок” с. Стрілків. 23.11.1991р.

Осередок “Союзу Українок” с. Колодниця. 90-ті роки.

285

Союзянки з Колодниці проводять гаївки. 90-ті роки.

Марія Турик (в центрі) - почесна членкиня осередку “Союзу Українок” с. Жулин

286

Осередок “Союзу Українок” мікрорайону вулиць Федьковича-Добрівлянської. В центрі - найстарша союзянка - Софія Терлецька. Лютий 2002р.

Союзянки під час фестин у мікрорайоні вулиць Федьковича-Добрівлянської. Серпень 2003р.

287

Координаційна рада Стрийської міськрайонної організації “Союз Українок”.Зліва направо: Зеновія Максимович, Ольга Біганич, Віра Турчак, Марія Чорнописька,

Любов Камінська, Стефанія Микитчин, Віра Балабанська, Марія Бас,Надія Левко. 2002р.

Галина та Іриней Турканики з дочкою Наталею на союзянському святі. 1991р.

288

Любов Камінська разом з онукою Лесею вітають відновлену “Просвіту” з п’ятиріччям. Грудень 1993р.

Голова культурно-просвітницької секції Стрийського осередку “Союз Українок” Таїсія Гайдукевич вітає почесну союзянку Павлину Барабаш з Днем Матері.

Травень 1994р.

289

Братство УПА і союзянки - учасники походу повстанськими шляхами. Червень 1994р.

Освітянський хор “Ватра” на святі “Українська родина”. 14.01.1995р.

290

Любов Камінська вітає учасників свята української вишивки, яке проводив для школярів краєзнавчий музей “Верховина”. 16.03.1995р.

Поет Віктор Романюк вітає учасників свята “Українська родина”. 14.01.1995р.

291

Союзянки Стрийського осередку на святкуванні п’ятиріччя незалежності України. 24.08.1996р.

На святі української ноші. 06.10.1996р.

292

Під час святкування 80-річчя Ірини Ольшанської. Зліва направо: Галина Верес, Людмила Яремко, Володимира Сілецька, Ірина Ольшанська, Мирослава Кот.

19.06.1993р.

Стрийські вишивальниці та союзянки вшановують Ірину Ольшанську.19.06.1993р.

293

Членкині Стрийської філії “Союзу Українок” святкують 80-річчя Ганни Наливайко (перша справа). с. Добряни 2003р.

Різдвяна Просфора у Народному домі. Сидять зліва направо: Ярослава Шозда, Богдана Сандович, Ганна Микласевич, Галина Тарнопільська. Січень 2001р.

294

Великоднє Свячене у Світлиці Братства УПА. Квітень 2001р.

Зустріч з американською журналісткою Надією Слиж та військовими у союзянській світлиці. Сидять зліва направо: Ярослава Івашків, Стефанія Микитчин, Любов

Камінська, Ольга Заяць, Галина Тарнопільська, Лідія Гаврилів, Зеновія Максимович; Стоять, зліва: Таїсія Гайдукевич, Людмила Тяжка, Н.Н., Надія Слиж, Н.Н., Лідія Ковальська, Юлія Курилишин, Наталія Почтовнюк, Чеслава Ботвин. 1995р.

295

На святкуванні п’ятиріччя відновленого “Союзу Українок” у Стрию. У першому ряду, зліва направо: Лідія Гаврилів, Зоряна Білик, Любов Камінська, МаріяПотуляк.

21.10.1995р.

Добрянський осередок “Союзу Українок” на святкуванні п’ятиріччя відновлення організації. В центрі - голова осередку Марія Циклінська. Стрий, 21.10.1995р.

296

Союзянки на святі писанки в Коломиї. 24.09.2000р.

Тріо “Берегиня” у складі (зліва направо) Розалії Паукевич, Любові Камінської та Софії Середницької. 2000р.

297

Союзянки на Святі Хліба у середній школі №7. Зліва направо: Л. Камінська, І. Гузан, Л. Супрун. Лютий 2005р.

Членкині Стрийського осередку на Святі Матері у Львові. Травень 2004р.

298

Союзянки збирають пожертви для військових частин на Великдень біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці. 1999р.

Союзянки збирають Великодні пожертви для малозабезпечених стриян. Зліва направо: Надія Іваницька, Зеновія Максимович, Юлія Бандурович,

Христина Базієвська, Ярослава Швед. 2005р.

299

Союзянки і члени їх родин під час мандрівки до фортеці Тустань. Червень 2000р.

На святкуванні десятої річниці з нагоди відродження “Союзу Українок” в Стрию. Зліва направо: Зоряна Білик, Атена Пашко, Любов Камінська, справа наліво: Оксана

Ковалишин, Стефанія Микитчин. 16.09.2000р.

300

Союзянки на виставці вишивки, присвяченій десятирічному ювілею відродження “Союзу Українок” у Стрию. Стоять зліва направо: Ярослава Швед,

Богдана Сандович, Ганна Микласевич. 16.09.2000р.

Координаційна рада Стрийського осередку “Союзу Українок”. Сидять зліва направо: Людмила Дмитрів, Зеновія Максимович, Галина Тарнопільська, Таїсія Гайдукевич, Любов Камінська, Стефанія Микитчин, Оксана Ковалишин, Стефанія Стаськів;

стоять зліва направо: Надія Савчук, Марія Рібун, Лідія Гаврилів, Орися Галик, Любов Супрун, Ярослава Швед, Зеновія Ханас. Грудень 2002р.

301

Стрийський осередок “Союзу Українок”. У першому ряду зліва направо: С.Середницька, Р.Паукевич, Г.Микласевич, М.Сисак, Г.Кошенко, Г.Тарнопільська,

Л.Камінська, С.Микитчин, К.Цюрко, Г.Дирик, М.Дирик, Р.Дмищук; у другому ряду: Л.Дмитрів, О.Яворська, Я.Шозда, Я.Яворська, Е.Тенюх, Я.Швед, Х.Базієвська,

Ю.Бандурович, Н.Савчук, М.Мельничук, Т.Савчинська, Т.Гайдукевич, З.Максимович, М.Чорнописька; у третьому ряду: З.Ханас, М.Маланюк, Я.Кадомська, Л.Микласевич,

М.Рібун, Л.Гаврилів, О.Ковалишин, Л.Супрун, Н.Іваницька, О.Галик, С.Стаськів. Грудень 2002р.

Почесна голова Стрийської міськрайонної організації “Союз Українок” Любов Камінська та голова Стрийського осередку “Союзу Українок” Стефанія Микитчин.

Грудень 2002р.

302

Голова клубу вишивальниць Віра Нагірна і почесна голова Стрийської організації “Союз Українок” Любов Камінська. 2003р.

Зустріч патріотичного жіноцтва Стрийщини з депутатом Верховної Ради України Левком Лук’яненком. Зліва направо: М.Кізима, М.Дирик, О.Діжак, В.Нагірна,

Б.Сандович, Т.Савчинська, Я.Яворська, Л.Камінська, Я.Швед, Е.Тенюх, М.Франків. 2002р.

303

Союзянка Оксана Шмілик та голова Всеукраїнської Ради “Союзу Українок” Атена Пашко. Львів, Травень 2001р. Урочистий хід у вишитій ноші на честь Святого Юра.

Членкині Стрийського осередку “Союзу Українок” і голова Західноукраїнського центру прав людини і громадських ініціатив В.Щекун у с. Малі Дідушичі біля фігури

Матері Божої. Серпень 2003р.

304

Під час польсько-української виставки мистецької творчості інвалідів та людей старшого віку в м. Ельблонзі (Польща). Зліва направо: Любов Камінська, Оксана

Шмілик, Віра Нагірна. 2003р.

Зустріч з головою блоку “Наша Україна” Петром Олійником. Зліва направо, у першому ряду: К.Цюрко, Х.Базієвська, З.Максимович, Г.Кошенко,

Л.Камінська, П.Олійник, О.Шмілик, М.Рібун; у другому ряду: М.Мандрик, О.Опришко, М.Мелень, Л.Супрун, Ю.Бандурович, О.Мелетич. Вересень 2003р.

305

Стрийські союзянки на Помаранчевій революції у Києві. Зліва направо: Надія Іваницька, Христина Базієвська, Любов Камінська, Ганна

Кошенко, Н.Н., Любов Супрун, Ярослава Левицька. Грудень 2004р.

Голова Стрийського осередку “Союзу Українок” Ярослава Левицька на Майдані Незалежності у Києві. Грудень 2004р.

306

Заставка до сторінки “Союзу Українок” у газеті “Гомін волі”. Автор Дарія Михаць.

Союзянки Стрийської міськрайонної організації “Союз Українок” на Майдані Незалежності у Києві. Грудень, 2004р.

307

Емблема святкування десятиріччя відродження “Союзу Українок” на Стрийщині. Автор Дарія Михаць

Емблема Стрийської міськрайонної організації “Союз Українок”. Автор Уляна Слюсар.

У книзі використані світлини з фондів Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, приватних збірок Любові Камінської, Оксани Ковалишин, Ярослави Левицької, Орисі Галик, Марії Дирик, Марії Циклінської, Оксани Шмілик, Марії Буцерки, а також авторські роботи Мирослава та Євгенії Петрін, Володимира Кота, Льва Рішка, Едуарда Ушневича, Анатолія Шаповаленка.

308

Додатки

Список членів філії „Союзу Українок” в Стрию з днем 30.VІ.1939 р.

Платили повну вкладку

1. Ольга Бачинська2. Марія Бандера3. Ольга Вергановська4. Марія Весоловська5. Гедвіга Винницька6. Наталія Вожак7. Софія Гаврилишин8. Наталія Галайчук9. Текля Гарасимів10. Олена Горалевич11. Іванна Гошовська12. Вікторія Ґрубська13. Стефанія Данилишин14. Леся Держко15. Ірина Дувало16. Софія Диба17. Марія Залеська18. Софія Запшал19. Дарія Іваницька20. Іванна Камінська21. Марія Коваль22. Надія Кокольська23. Омеляна Колодницька24. Олена Котович25. Стефанія Костів26. Любомира Кульчицька

309

27. Софія Кравчук28. Ольга Кравчишин29. Олена Котик30. Марія Красінська31. Ольга Левицька32. Юлія Лис33. Емілія Литвинка34. Марія Логінська35. Емілія Лукавецька36. Володимира Лисович37. Анна Лебіщак38. Марія Матковська39. Марія Матущак40. Анна Микитка41. Теофіля Макота42. Ольга Мійська43. Антонія Мішкевич44. Ольга Микласевич45. Марія Мойсакова46. Софія Охримович47. Катерина Поцалуйко48. Юлія Петріна49. Іванна Поточняк50. Стефанія Повалячек51. Константина Рак52. Софія Рибачевська53. Павлина Ревакович54. Стефанія Рейнарович55. Йосифа Романишин56. Євгенія Сінгалевич57. Леонтина Сказинська58. Олена Скорецька59. Валерія Тимків

310

60. Стефанія Турканик61. Стефанія Федюшко62. Євгенія Форостина63. Олена Хирівська64. Ольга Хирівська65. Одарка Цісик66. Анна Цурковська67. Марія Хомишинець68. Марія Шевчик69. Ірина Чолій70. Марія Якимишин71. Марія Янович72. Броніслава Яримович73. Ольга Яцкевич

Платили половину вкладки

1. Іванна Брик2. Марія Васильчишин3. Стефанія Гисяк4. Ірина Дякович5. Євгенія Костів6. Корнеля Кузьмак7. Євгенія Лисович8. Марія Людкевич9. Євгенія Микитка10. Юлія Маркус11. Юстина Маркус12. Мирослава Майковська13. Володимира Онишкевич14. Надія Петріна15. Оксана Савчинська16. Олена Шиян

311

Звільнені від вкладки

1. Софія Вацівська2. Анна Верхола 3. Стефанія Голод4. Наталія Гойсак5. Іванна Гищак6. Марія Ґрубська7. Софія Диба8. Мирослава Кузьмак9. Остапа Людкевич10. Ярослава Микитка11. Олена Мєрчук12. Євгенія Паславська13. Осипа Паславська14. Софія Стеник15. Ірина Ференц16. Наталія Ференц17. Ольга Шумська

Список членів кружка „Союзу Українок” с. Олексичі. 1938р.

1. Федорів Домна2. Кондрацька Анна3. Солонинко Анна4. Гошко Марія5. Данилків Марія6. Яців Марія7. Гумен Олена8. Бичій Розалія9. Савків Віра10. Ципук Юстина

312

11. Ткач Марія12. Яцура Маланка13. Іваницька Дора14. Яців Параня15. Гумен Анна16. Галій Стефа17. Лоїк Марія18. Степ’юк Марія19. Гумен Катерина20. Николин Катерина21. Чмаль Катерина22. Гнатів Катерина23. Пак Параня24. Федорів Олена25. Михайлович Анна26. Сабадашко Марія27. Ярушевська Анна28. Михайлевич Розалія29. Мурин Антося.

Поіменні списки сільських кружків станом на 1939 рік.

Лани (Стрий)(станом на 9 червня 1939 року)

Поточняк РозаліяБандера МаріяМузичка ЄвгеніяШумська КатеринаБолеста ОленаШумська МаріяДикун Анна

313

Гретчак ОльгаПокінська ЮліяГолод МагдалинаБілецька МаріяПокінська АнтонінаГолод СофіяДобрянська МагдалинаПокінська ЕвфрозинаПокінська ІринаСкічнів ТеодозіяВенгрин АннаВенгрин ДаріяВенгрин ОльгаСроковська МаріяКушнір РозаліяЗаплатинська МихайлинаДержко ЮліяВасильчишин СофіяДобущак МаріяРейнарович Стефанія

Уголна(станом на 10 лютого 1938 року)

Долішня МаріяБойків МаріяВоробець АннаЧухна АннаШимків МаріяРудник МаріяМикитин АннаПищик АннаВасилів НаталкаФедоришин ТекляЧухна Катерина

314

Нижня Лукавиця(станом на 2 березня 1939 року)

Чорнюк АннаСунак ПараскевіяОдинак АннаШимків АннаОдинак ХристинаГошовська ДокіяГоба МаріяШпіцер ТекляШпіцер МаріяОдинак РозаліяБайтала КатеринаШпіцер КатеринаОлійник Параскевія

Сихів Долішній(станом на 20 лютого 1938 року)

Гануляк ТекляГадяк ЮліанаГадяк КатеринаФедоришин МаріяРоманів ТекляХомин АннаПавлик АннаБоднар КатеринаСтефанишин КатеринаМихайлюк ТекляПавлів АннаМихайлів МаріяПилипів Розалія

315

Атаманчук Катерина

Сихів Горішній(станом на 14 березня 1938 року)

Костів АннаКрецула МаріяІванишин КатеринаКрецула АннаТвердак ЮліаннаМельник ПараскевіяЧернета ЮстинаШимків МаріяЧернета АннаФедишин ПавлінаШимків ПавлінаНиколин МаріяГадяк АннаТвердак Текля

316

Списки сільських кружків „Союзу Українок”, заснованих на Стрийщині у 1928 - 1939 рр.

Село Дата заснування

Кількість членівПрізвища голіву рік

заснув.у

1939р.

ФалишУгерськоСтрий-ЛаниСтинава НижняГрабовецьКонюхівДашаваГірнеМонастирецьВерчаниСтрілківДулібиГолобутівЗавадівСлобідкаДобряниДобрівляниСтанківКолодницяОлексичіНежухівБаличі ПодорожніМоршинЛисятичі ГорішніЛисятичі ДолішніСемигинівБратківціЗаплатинЖулинРозгірчеХодовичіКавчий КутЛюбинціУголнаСихів ГорішнійСихів ДолішнійНинів ДолішнійЛукавиця Нижня

19281929193219321933193319331933193319331933193319331933193319331933193319341934

19351935193519351935193519351936193619361936193719381938193819381939

4732405067751095860809730126106

68

19289

102

80

10012032

8248

3565

4640

904992

54491450

13

Катерина МеленьАнастасія КухарРозалія ПоточнякЛеся МельникЕвфрозина ОпришкоОлена БоднарСофія ІвасикСтефанія Хлипавка

Розалія Яворів

ЧубкоГанна ОхримовичВарвара БойкоІрина Нарожняк

Анастасія КорольВіра СавкаКатерина СамкоЄвдокія Орлів, ТимківКатерина СакальКатерина ЮникКатерина МедвідьГанна БуринКатерина Дудка

Ганна Зварич

Зеновія Івасик

Марія ГрицівГанна Воробець

Марія Прихідько

317

Списки сільських осередків „Союзу Українок”, відроджених на Стрийщині 1990-2005 рр.

СелоДата

відроджен-ня

Кількість членів на час відрод-ження

Прізвища голів

МоршинГрабовецьДашава

СтрілківДобряниЖулинОлексичіЛюбинціСлобідкаЗагірнеКолодниця

Баня ЛисовицькаФалишУгерськоГірнеМиртюкиДулібиДобрівляниБудинок учнівської творчості м. СтрийХодовичіСтриганціСемигинівБратківціЙосиповичіСтрий-мікрорайонБаличі ПодорожніДідушичі ВеликіЗарічне

24.05.199001.07.199012.08.1990

06.02.199117.02.199121.04199123.04.199112.11.199112.12.199210.03.1992

27.05.1992

04.10.199204.10.199222.03.1992

1993199319931993

15.02.199423.02.1994

02.199404.11.199423.03.199714.12.1997

02.2003200520052005

264053

503114061503220

29

1435214852

24301817303015

Уляна МельниковичМарія БасМарія Чорнописька, Віра ТурчакМарія ПавлучковичМарія ЦиклінськаМарія ДармопукГалина ТипакМарія ЕліяшевськаМарія ПучковськаМарія Мельник, Любов ТомкоЯрослава Мельник,Галина КорольЯрослава ГвоздецькаСтепанія ІльківРозалія БуринМарія ГаврильцівМарія БалабанськаОксана ДулишКатерина КравецьМарія ЧорнописькаЛюбов МельникОлександра БежикМарія ПольоваВіра КравецьВіра БалабанськаНадія ЛевкоНадія СавчукМарія Буцерка

318

Список членів осередку м.Стрия міськрайонної організації „Союзу Українок”

2006 р.

1. Христина Базієвська2. Юлія Бандурович3. Іванна Білинська4. Орися Галик5. Таїсія Гайдукевич6. Ольга Діжак7. Марія Дирик8. Ганна Дирик9. Розалія Дмищук10. Людмила Дмитрів11. Надія Іваницька12. Ганна Іванишин13. Любов Камінська14. Оксана Ковалишин15. Ганна Кошенко16. Ярослава Кадомська17. Любов Левицька18. Любомира Микласевич19. Марія Мельничук20. Ганна Микласевич21. Марія Маланюк22. Стефанія Микитчин23. Розалія Паукевич24. Лідія Петриканин25. Марія Рібун26. Богдана Сандович27. Софія Середницька28. Мирослава Сисак29. Степанія Стаськів

319

30. Теодора Савчинська31. Любов Супрун32. Евфрозина Тенюх33. Марія Ушак34. Зеновія Ханас35. Марія Циклінська36. Катерина Цюрко37. Галина Тарнопільська38. Ярослава Швед39. Ярослава Шозда40. Ірина Серафин41. Ярослава Яворська42. Ольга Яворська43. Віра Кітинська44. Параскевія Хомин

Пожертви союзянок на будівництво меморіалу „Борцям за волю України” у Стрию.

Травень 2005 р.

1. Ганна Микласевич 20 грн.2. Ольга Яворська 5 грн.3. Ярослава Яворська 5 грн.4. Зеновія Максимович 5 грн.5. Оксана Ковалишин 6 грн. 6. Стефанія Стаськів 10 грн.7. Надія Савчук 5 грн. 8. Ярослава Левицька 11 грн.9. Теодора Савчинська 7 грн.10. Іванна Білинська 5 грн.11. Людмила Дмитрів 10 грн.12. Параскевія Хомин 6 грн.13. Стефанія Микитчин 20 грн.

320

14. Надія Іваницька 5 грн.15. Любомира Микласевич 10 грн. Всього : 130 грн.

Матеріали взято з фондів Центрального державного історичного архіву України у Львові та „Книги протоколів” Стрийської міськрайонної організації „Союз Українок”.

321

Перелік використаних джерел, періодичних видань та літератури

Література:

1. Богачевська М. Дума України – жіночого роду. – К.: Воскресіння, 1993.– 111 с.

2. Боднарук І. Де залишилось моє серце. – Стрий: Українська гімназія ім. митрополита Андрея Шептиць-кого, 1998. – 148 с.

3. Виставка робіт вишивальниць та ткаль, присвя-чена 35-річчю заснування секції вишивальниць літера-турно-мистецького об’єднання „Хвилі Стрия”: Каталог. – Стрий, 1999. – 16 с.

4. В своїй хаті своя правда: Збірник. – Стрий: МП „Опришки”, 1992. – 90 с.

5. Головчанська У. Союз Українок Галичини у 20-х-30-х роках ХХ століття. – Івано-Франківськ, 1999. – 48 с.

6. Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин – „Лицар”. – Львів: Вид-во Інституту народознавства НАН України, 2003. – 648 с.

7. Дирик А. Пам’ять серця. – Стрий, Щедрик, 2002. – 104 с.

8. Енциклопедія українознавства. Загальна частина. У 3-х тт. Т.2. – К.: 1995. – 800 с.

9. Енциклопедія українознавства. Словникова час-тина. У 10-и тт. – Львів, 1993 – 2000. – 4015 с.

10. Історія села Добряни: Документально-історичне видання. – Львів, 2001. – 110 с.

11. Каталог першої української хліборобської вистави в Стрию. – Стрий, 1909. 35 с.

12. Качор А. Ольга Бачинська. – Вінніпег, 1954. - 32с.

322

13. Кобринська Н.І. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1980. – 446 с.

14. Мандрик М. Стрийщина: шлях до волі. – Стрий: Щедрик, 1998. – 626 c.

15. Олесницький Є. Сторінки з мого життя. У 2-х тт. Т.2. – Львів: Діло, 1935. – 123 с.

16. Пашко А. З поглядом у майбутнє: Збірник. – Львів: Логос, 2001. – 183 с.

17. Просфонима. Історичні та філологічні розвід-ки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича. – Львів, 1998. – 752 с.

18. Рудницька М. Статті. Листи. Документи: Збірник документів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької/ Упорядник Мирослава Дядюк. – Львів, 1998. – 844 с.

19. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник. У З-х тт. – Нью-Йорк, 1990 – 1993.

20. Субтельний О. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

21. Український жіночий рух : здобутки і проблеми: Збірник наукових праць за матеріалами першої Всеук-раїнської науково-практичної конференції. 19-20 жовтня 2001 року. Вип. 1. – Дрогобич: Коло, 2002. – 268 с.

22. Український жіночий рух на зламі тисячоліть. Ма-теріали 1-ої Міжнародної науково-теоретичної конферен-ції 24-26 вересня 2004 року. – Львів, 2004. – 112 с.

23. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Т.29. – К.: Наукова думка, 1981. – 663 с.

24. Хвилі Стрия. Літературно-мистецький альманах. – Стрий: Щедрик, 2002. – 408 с.

25. Хвилі Стрия: Сторінки з історії культури та націо-нально-визвольного руху. Сучасне літ.-мист. життя : Збір-ник. – Стрий: Щедрик, 1995. – 655 с.

323

26. Шляхетність ідеї – енергія праці. Життєпис Сою-зу Українок Львівщини (1990 – 2002)/ Упорядник Зоряна Білик. – Львів : Логос, 2002. – 173 с.

Періодичні видання:

1. Гомін волі. Стрийський часопис. – Стрий. – 1990 – 2006.

2. Діло. – Львів. – 1884. – 29 грудня.3. Жінка. –Львів. – 1936 – 1938.4. Жіноча воля. – Коломия. – 1932 – 1939.5. Жіноча доля. – Коломия. – 1925 – 1939.6. Зоря. – Львів. – 1892. – Ч.14.7. Квітучі береги. Видання комітету „Стрийщина”.

– Нью-Йорк. – 1969, 1976.8. Кооперативне молочарство. – Львів. – 1937. – Ч.3.9. Літературно-науковий вісник. – Львів. – 1900.10. Наш прапор. – Львів. – 1936. – Ч. 78.11. Наше життя. – Нью-Йорк. – 1984,1974,1975.12. Нова хата. – Львів. – 1927, 1929.13. Рідна школа. – Львів. – 1933. – 1 листопада.14. Рідне поле. Народний часопис Стрийщини.-

Стрий. – 1990 – 2006.15. Посестра. Інформаційний вісник. – Львів. – 2005.16. Слово і час. – Київ. – 1995 . – Ч. 5-6.17. Стрийський вістник. – 1919. – 5 січня.18. Українка. Газета Союзу Українок. – Київ.– 1993.19. Gazeta Olsztynska. – Olsztyn. – 2003. – 18-19

czerwca.

Архівні джерела, документи, матеріали:

1. Архів Ольги Бачинської// Фонди Стрийського

324

краєзнавчого музею „Верховина”.2. Книга пам’яті товариства „Союзу Українок”

м. Стрия. – 1990 –1992.3. Книги протоколів Стрийського осередку „Союзу Ук-

раїнок”. – 1990 – 2006.4. Книги протоколів Стрийської філії „Союзу Украї-

нок”. – 1992 – 2006.5. Паукевич Р. Щоденник праці тріо „Берегиня”. – 1988

– 2006.6. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп. 1, спр.2.7. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп. 1, спр. 6.8. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп 1, спр. 6а.9. ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп. 1, спр. 23.10.ЦДІА України у Львові, ф. 319, оп. 1, спр. 154.11. ДАЛО, ф.1245, оп.1, спр. 39.

325

Іменний покажчик

ААбрамюк-Волинець 91Авдиковська 14Алчевська Христина 200Андрусів Софія 205Антонів Віра 98Антонів Софія 140Антоновичі 16Атаманчук Катерина 314

Б

Базильків Ольга 85, 111, 115, 116Базильків Христина 116, 214, 298Базієвська Христина 206, 301, 304, 305, 318Базюк Марія 115, 163, 172, 197Байтала Катерина 314Балабанська Віра 176, 287, 317Балабанська Марія 166, 175, 276, 317Бандера Богдана 140, 202Бандера Володимира 185Бандера Марія 120, 308, 312Бандера Оксана 185Бандера Осип 128Бандера Степан 188Бандери 196, 197Бандурович Юлія 205, 206, 213, 214, 298, 301, 304, 318Барабаш Павлина 270, 288Барабаш Стефанія 106Баран Василь 35Бас Марія 169, 187, 276, 287, 317Басараб-Левицька Ольга 52, 200Баторий 131Бачинська Галина 14Бачинська Марта 261Бачинська Ольга 5, 27, 28, 29, 30, 31, 33, 36, 37, 38, 45, 49, 59, 61,

326

62, 67, 68, 70, 77, 80, 82, 89, 90, 94, 104, 119, 124, 129, 133, 138, 139, 143, 153, 154, 155, 197, 200, 208, 216, 221, 223, 225, 226, 231, 232, 234, 235, 247, 308, 321, 323 Бачинський Іларіон 29, 45, 49, 59, 223Бачинські 36, 44Бежик Леся 175, 317Берегуляк 43Березовська 69, 231Березовський 183Березовський Михайло 69Бичій Розалія 311Біганич Ольга 287Бігун Ганна 31, 43Бігун Олена 90Бігус Емілія 116Білас Василь 69Білас М. 143Білецька Марія 48Білик Зоряна 185, 188, 295, 299, 323Білик М. 230Білинська Іванна 318, 319Білогірська Л. 193Бісик 57Блажкевич Іванна 56, 57, 86, 91Блашків Ольга 140Бобикевич Олекса, о. 13, 14, 20, 24, 143, 153Бобикевич Осипа 5, 13, 14, 15, 16, 17, 24, 25, 26, 27, 29, 32, 33, 35, 37, 40, 45, 46, 55, 63, 77, 133, 143, 155, 199, 216, 221, 227Бобикевичі 16Богачевська Марта 4, 34, 46, 92, 107, 108, 121, 123, 134, 321Боднар Любов 178Боднар І. 255Боднар Ірина 140, 141, 261, 263Боднар Катерина 314Боднар Олена 316Боднарук Іван 5, 13, 46, 122, 127, 134, 321Бойків Марія 313Бойко Варвара 316

327

Бойчук Ольга 116Болеста Олена 312Боровиковський Л. 154Бородавка Юрій 155, 156Бортнянський 183Борушенко Оксана 277Ботвин Чеслава 205, 276, 294Боцян Анастасія 74, 97Брик Іванна 310Будзан А. 141Бурин Ганна 316Бурин Оксана 143, 144Бурин Розалія 175, 317Бурій Марія 148, 158, 160, 266 Буцерка Марія 283, 307, 317

В

Василів Наталія 313Васильчишин Ганна 62, 68, 72, 74, 77, 79, 80, 93, 101, 103, 119, 127, 217, 233, 236, 253Васильчишин Марія 310Васильчишин Софія 313Вахнянин Богдан 90Вахнянин Іван 25Вахнянини 16Вацівська 28Вацівська Софія 311Ведель 183Величко Ірина 158, 165, 209Венгрин Анна 313Венгрин Дарія 313Венгрин Ольга 313Вербицький Михайло 186, 188, 189Вергановська Ольга 69, 231, 308,Верес Галина 210, 292Верхола Анна 311Верхола Стефанія 116Весоловський Богдан 37, 125Весоловська Марія 24, 32, 35, 37, 40, 44, 52, 54, 56, 57, 58, 59,

328

61, 65, 67, 68, 72, 74, 75, 77, 82, 84, 93, 94, 102, 108, 111, 113, 114, 115, 116, 119, 124, 125, 126, 133, 134, 153, 155, 199, 216, 224, 228, 229, 230, 236, 252, 308Весоловський Остап 37, 44Весоловський Ярема 37, 44, 125Весоловські 36, 37, 44Вигнанська Марія 61, 95Винник Ірина 145, 150, 152Винницька Гедвіга 308Винницька Іванна 232Винницький Іван, о. 102Височанський Роман, о. 90, 91, 229Витковицька Іванна 15, 24, 25, 26, 28, 30, 31, 38, 43, 59, 60, 216Вільде Ірина 85, 246Вовк Іванна 175Вовщук Ярослава 162, 172, 197Вожак Наталія 308Вознюк Ганна 72, 95Войтків Марія 176Войцехович Емілія 163Волошин Ольга 131Воробець Ганна 313, 316Ворощак Наталія 208Вояковська Марія 21, 220

Г

Гаврилишин Ілля, о. 102, 247Гаврилишин Софія 308Гаврилів Лідія 168, 169, 176, 178, 187, 188, 193, 201, 202, 205, 215, 217, 272, 276, 294, 295, 300, 301Гаврильців Марія 175, 317Гадяк Анна 315Гадяк Катерина 314Гадяк Юліана 314Гайдукевич Леся 163Гайдукевич Таїсія 23, 151, 152, 153, 154, 156, 157, 168, 179, 180, 181,186, 187, 194, 195, 201, 202, 205, 207, 214, 215,217, 267, 274, 288, 294, 300, 301, 318 Галайчук Наталія 308 Галик Орися 152, 157, 206, 300, 301, 307, 318

329

Галізів Ганна 172Галій Марія 242Галій Олена 242Галій Стефанія 312 Галущинський 66Ганкевич Володимира 230Ганкевич Олена 100Гануляк Текля 314Гарасимів Антон 43, 56Гарасимів Володимира 172Гарасимів Текля 35, 308Гарасимові 44Гасин Оксана 132Гасин Олег 132Гасин Олекса 110, 121, 132Гасин Ольга 84, 85, 110, 111, 112, 123, 132, 153Гасини 132Гвоздецька Ярослава 175, 317Гисяк Стефанія 310Гищак Іванна 311Гірняк Оксана 208Гісяк Віра 116Гітлер 117, 122Гнат Ігор 197Гнатів Катерина 312 Гнатишин Анастасія 106Гнатишин Наталія 171, 178Гнидин Галина 208, 283Гоба Марія 314Гойсак Наталія 104, 311Головата Ярослава 174Головко Дарія 152Головчанська Уляна 5, 321Голод Ганна 252Голод Магдалина 313Голод Софія 313Голод Стефанія 311Голуб 102Голувка 84Гонтар Василь 90, 223

330

Горалевич 14Горалевич Лев, о. 13 Горалевич Олена 308Гоцулєвська Ірина 212Гошко Марія 311Гошовська Докія 314Гошовська Іванна 308Гошовська Ірина 85Грабовська А. 31Грабовецька Маруся 126Гребінь Софія 250Грендиш Я. 141Гресько Ганна 173Гретчак Галина 55, 228Гретчак Ольга 312Грицак Любов 196Грицан Галина 172Гриців Марія 316Грицишин Марія 173Грушевський Михайло 21, 23Гузан Ірина 297Гумен Анна 312Гумен Катерина 312Гумен Олена 311Гупаловська Стаха 232

Ґ

Ґец Олена 140Ґрубська Вікторія 69, 98, 106, 231, 308Ґрубська Марія 73, 90, 119, 311

Д

Данилишин Дмитро 69Данилишин Стефанія 308Данилків Марія 311Данилків Текля 172Данило Мирослава 159Даниш М. 10

331

Дармопук Марія 173, 178, 187, 317Дармохвал Лариса 155, 185Дармохвал Уляна 157Дем’ян Григорій 110, 121, 134, 321Дереш Ірина 55, 228Держко Леся 308Держко Юлія 313Джервіс Анна 62Дзерович Юліан, о. 89Дзуль Марія 42Дзядек Є. 141Диба Марія 116Диба Ольга 116Диба Софія 87, 137, 177, 236, 238, 308, 311Диба Стефанія 116Дида Юлія 116Дика Текля 172Дикун Анна 312Дирик Ганна 179, 183, 301, 318, 321Дирик Марія 140, 205, 214, 263, 272, 301, 302, 307, 318Дирики 197Діжак Оксана 200Діжак Ольга 140, 141, 146, 201, 263, 302, 318Діжаки 197Дмитренко Василь 85Дмитрів Ганна 173Дмитрів Людмила 152, 153, 168, 169, 173, 196, 214, 274, 276, 300Дмищук Розалія 157, 163, 164, 197, 206, 301, 318Дніпрова Чайка 200Добрянська Магдалина 313Добущак Марія 313Довгоніс О. 174Долішня Марія 313Домбчевська Ірина 24, 30, 38, 63, 65, 67, 69, 70, 72, 73, 74, 80, 91, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 104, 106, 216, 230, 231Домбчевський Роман 65, 66Донцов Дмитро 118Донцова 53Дубравський 29Дубик Оксана 208

332

Дувало Ірина 308Дудка Катерина 316Дулиш Оксана 175, 317Думин Осипа 232Дучимінська Ольга 63 Дядюк Мирослава 322Дякович Ірина 310Дятел Наталія 159, 202

Е

Еліяшевська Марія 174, 187, 276, 317

Є

Єзерська Ганна 32, 50, 227

З

Зазуляк Н. 236Залеська Марія 55, 66, 67, 69, 74, 77, 78, 93, 108, 119, 124, 129, 133, 216, 230, 231, 236, 308Залеський Тадей 80Залізняк Олена 5, 26, 32, 68, 69, 70Заневчик Ярослава 141, 209, 262Заньковецька Марія 203Заплатинська Володимира 265Заплатинська Михайлина 313Запшал Софія 308Захаріїв Е. 230Захаріїв Г. 31Захаріїв Інокентій 38, 42Захаріїв-Рудницька Марія 42Захаріїв-Томоруг Олена 42Захарчук-Чугай Раїса 141Заяць Ольга 62, 116, 127, 137, 138, 140, 144, 145, 147, 152, 169, 170, 173, 182, 201, 217, 246, 260, 270, 278, 294Заяць Ярослав 127Зварич Ганна 102, 316Злупко Катерина 116Злупко Марія 161, 276

333

І

Іваницька Дарія 308Іваницька Дора 312Іваницька Надія 205, 214, 298, 301, 305, 318, 320Іван-Павло ІІ 199Іванчук Марія 116Іванчук Філомея 116Іванишин Ганна 318Іванишин Катерина 315Івасик Зеновія 316Івасик Марія 106Івасик Ольга 106Івасик Софія 173, 241, 247, 248, 316Івасик Степан, о. 241Івасики 107Івашків Ярослава 177, 205, 207, 294Іллюк Г. 17Ільків Стефанія 175, 187, 317Ісаєвич Ярослав 46, 322

К

Кадомська Ярослава 211, 301, 318Калиняк Марія 141, 209Калитовська Стефанія 28, 222Калитовський Єронім 28, 43Каліцун Людмила 156Калуська Лідія 62, 66, 116, 133Камінська Іванна 308Камінська Любов 6, 140, 142, 145, 147, 150, 152, 154, 156, 159, 161, 166, 168, 169, 174, 185, 187, 189, 191, 192,202, 210, 213, 214, 217, 261, 262, 263, 265, 266, 270, 273, 274, 275, 276, 277, 287. 288, 290, 295, 296, 297, 299, 300, 301, 302, 304, 305, 307, 318 Камінський Степан 156, 191Капало Стефанія 140, 174, 272Каратницька-Нарожняк Ірина 172, 251Качор Андрій 5, 33, 321Кварціян Іванна 150, 151, 269Кизима Степан 130, 134

334

Кирчів Богдар, о. 13Кисілевська Олена 57, 59, 74, 81, 92, 99, 231Кізима Марта 302Кіт Володимир 307Кітинська Віра 319Климковська Ярослава 265Климович Л. 175Кліщ Ганна 93, 106Клос Роман 90Кобилянська Ольга 17, 18, 19, 21, 23, 83Кобринська Наталія 4, 5, 7, 8, 9, 10, 13, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 28, 53, 64, 76, 86, 89, 94, 103, 153, 161, 216, 220, 272, 322Ковалець Ірина 208Ковалишин Оксана 199, 201, 206, 276, 299, 300, 301, 307, 318, 319Коваль Віктор 127Коваль-Левицька Марія 126, 127, 308Коваль Любов 177Коваль О. 78Ковальська Лідія 205, 294Ковальська Ольга 174Ковальський Іван 95Когут Микола 102Козак Іван 70Козак Леся 87Козак Марія 116Козак Юстина 69, 74, 96, 106, 108, 115, 116, 133, 231, 236, 253Козачка 42Кокольська Надія 69, 129, 133, 231, 308Колесса Олександр 21Колесса Філарет 100Колодницька Меланія 35Колодницька Омеляна 54, 55, 123, 137, 140, 228, 259, 261, 308Колодницький Дмитро 55, 85, 123Комар Теодозія 95Кондрацька Анна 311Копитка 91Коровіна Марія 176Королишин Ганна 140Король Анастасія 316Король Галина 317

335

Корчак 96Коссак Григорій 61Коссак Ірина 43Коссак Софія 61Костів Анна 315Костів Євгенія 79, 80, 310Костів Стефанія 62, 77, 85, 90, 93, 94, 103, 104, 119, 120, 133,232, 247, 308Костюк Микола, о. 157, 273Кот Мирослава 141, 209, 292Котик Олена 308Котович Володимир 28, 45Котович Олена 43, 45, 133, 309Котовичі 44Коцко Меланія 116Коцюбинський Михайло 66Кошенко Ганна 163, 164, 197, 206, 214, 301, 304, 305, 318Кравець Віра 176, 317Кравець Катерина 175, 317Кравс 42Кравців Дарія 82Кравців Марта 246Кравців Меланія 72, 74, 77, 78, 85, 108, 116, 118, 121, 123, 132Кравців Михайло 121, 132Кравченко Уляна 13, 18, 21, 63, 161, 188, 194Кравчишин О. 174Кравчишин Ольга 137, 309Кравчук Софія 309Краковецька Зеновія 141Красівський Зеновій 163, 198Красінська Марія 309Крецула Анна 315Крецула Марія 315Кріль Лідія 212Крушельницька Софія 175Кубійович Володимир 128Кузів Іван 74, 95Кузів Марія 163 Кузьмак Володимира 62, 74, 116Кузьмак Корнеля 310

336

Кузьмак Мирослава 309Кузьмович В. 124Кулачківські 196Кульчицька Любомира 308Кульчицька Олена 159Кульчицький Володимир 131Курилас Ольга 140, 141, 150, 152Курилишин Любов 172Курилишин Юлія 203, 294Кухар Анастасія 316Кухтій Ганна 172Кучикова Т. 31Кушнір Розалія 313Кущ Розалія 263Кущенко Євгенія 176

Л

Лаврів Розалія 173Лебіщак Ганна 87, 242, 309Леви 16Левицька Марія 126, 127Левицька Ольга 309 Левицька Ярослава 152,153, 157, 160, 161, 166, 168, 169, 190, 207, 214, 217, 267, 270, 274, 305, 307, 318, 319Левицький, о. 105Левицькі 69, 107, 197Левко Надія 176, 287, 317Левус Андрій 208Лемеха-Луцька О. 121Лепкий Богдан 165Лесик Роман 198Леськів Лідія 140Лис Олекса 74, 247Лис Юлія 69, 74, 77, 231, 309Лисенко Микола 183Лисицина Ольга 176Лисій Надія 172Лисович Володимира 309Лисович Євгенія 310

337

Лисович Кароліна 87, 239Литвинка Емілія 309Литвинка Іванна 116Логінська 28Логінська Кароліна 116Логінська Марія 309Лоїк Марія 312Лукавецька Емілія 309Лук’яненко Левко 302Луців Михайлина 98, 116Луцький Остап 59, 77Лучаківська-Стельмах М. 53Любачівський Мирослав, митр. 147Любінецька Наталія 208Любомира , с. 159Людкевич Марія 310Людкевич Стаха 232, 311Ляшок Олеся 172

М

Мадилюс Марія 176Мазур Лідія 140Мазур Микола 158Мазуркевич Ольга 212Мазяківна 15Майковська Мирослава 310Макарушкова 39Макота Стефанія 116Макота Теофілія 309Максимович Зеновія 169, 204, 213, 214, 276, 187, 294, 298, 300, 301, 304, 319Максимчук Іван 131Макух І. 56Маланюк Марія 301, 318Малицька Костянтина 48, 63 Мандрик Михайло 5, 137, 144, 146, 149, 155, 304, 322Маркевич Марія 140Марковичева 53Маркус Юлія 310

338

Маркус Юстина 310Мармурович Марія 140Мармурович Софія 54, 228Масний Семен 85Масяк Ганна 283Матвійців Настя 96Матійцева 74Матковська Марія 309Матковський Микола, о. 28, 63, 90, 223Матущак Марія 309Медвідь Катерина 316Мелень Катерина 316Мелень Мирослав 304Мелетич О. 304Мельник Ганна 316Мельник Леся 100, 316Мельник Любов 177, 317Мельник Марія 174, 317Мельник Олександра 173Мельник Ярослава 171, 187, 317Мельникович Уляна 169, 317Мельничук Марія 211, 214, 301, 318Мерчук Олена 311Мерчук Руслан 207Микитка Вадим 127Микитка Ганна 127, 130, 131, 151, 153, 155, 161, 169, 170, 199, 200, 260, 268, 270, 309Микитка Євгенія 78, 98, 310Микитка Євстахія 95Микитка Ліна 73 Микитка Орися 127Микитка Остап 127Микитка Тарас 127Микитка Ярослава 311Микитки 197Микитин Анна 313Микитчин Стефанія 130, 150, 152, 168, 169, 173, 174, 190, 200, 212, 213, 214, 215, 217, 270, 274, 275, 276, 287, 299, 300, 301, 318, 319Микласевич Вікентій 69

339

Микласевич Ганна 140, 201, 293, 300, 301, 318, 319Микласевич Любов 145, 205, 211, 214, 301, 318, 320Микласевич Олександр 69, 85, 91, 155Микласевич Ольга 69, 70, 73, 74, 77, 83, 85, 118, 119, 124, 125, 129, 161, 216, 233, 236, 246, 247, 309 Микласевичі 197Мисюк Євгенія 77Миськів Лідія 130, 131, 134, 182, 183Михайлишин Лідія 176Михайлишин Руслана 283 Михайлів Ігор 189Михайлів Марія 314Михайлович Анна 12Михайлович Розалія 312Михайлюк Текля 314Михаць Дарія 160, 306, 307Михаць Стефанія 152Мицик Уляна 159Мійська Ольга 309Міллер 22Мірчук Петро, о. 184Мішкевич Антонія 309Мойсак Марія 43, 131, 309Мокрина, с. 159Молчко Уляна 143, 157Монастирська Любов 140Монастирська Ольга 140Мономах Володимир 106Мосійчук Дарія 266Мосійчук Зеновія 117, 121Мудра Надія 173Мудрик Андрій 54, 55Музичка Євгенія 312Музичуки 196Мурин Антося 312

Н

Наваринська Марія 212, 278Нагірна Віра 140, 142, 144, 210, 302, 304

340

Наливайко Ганна 158, 172, 251, 280, 281, 293Нарожняк Володимир 85, 114, 131Нарожняк Ірина 316Нарожняк-Козак Леся 54, 228Негович Стефанія 116Нижанківська Галина 15Нижанківська Галина, їм. 45 Нижанківська Меланія 77Нижаківська Михайлина 15Нижанківська Осипа 221Нижанківський Богдан 45Нижанківський Йосиф, о. 14Нижанківський Нестор 45, 67, 77, 143Нижанківський Остап, о. 13, 15, 45, 143, 153Нижанківський Степан 45Нижанківські 14, 44, 143, 196Николин Катерина 312Николин Марія 315 Николин Мирослава 140Николишин Василь 163, 277Новицька-Колодницька Омеляна 54, 55, 137, 228Новицька Ольга 55, 137, 228, 261Новицький Степан 55

О

Обаль Віра 264Одинак Анна 314Одинак Катерина 173Одинак Розалія 314Одинак Христина 314Озаркевич Євген 20Озаркевич Іван, о. 19 Олесницька Марія 39, 40Олесницький Євген 5, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 20, 25, 32, 37, 39, 40, 113, 153, 322Олесь Олександр 154Олійник Параскевія 314Олійник Петро 304Ольга, кн. 54, 61, 115, 118Ольшанська Ірина 139, 140, 142, 146, 147, 150, 151, 152, 153,

341

154, 157, 159, 184, 187, 200, 209, 210, 217, 261, 262, 263, 265, 267, 273, 274, 292Ольшанський Володимир 139 Ольшанські 139Ониськів І. 175Онишкевич Володимира 310Онуфер Оксана 176Онуфрик Ксенія 78, 232Онуфрик Ольга 115, 116Опришко Евфрозина 316Опришко Оксана 304Орлів Євдокія 316Осташ Ігор 185, 198, 210Осташ Катерина 145Охримович Ганна 316Охримович Дем’ян 123Охримович Остап 123Охримович Софія 67, 68, 74, 78, 94, 96, 123, 133, 309Охримович Степан 68Охримовичі 107, 196

П

Павлик Анна 314Павлик Михайло 19, 20, 23Павлів Анна 314Павлів Леся 179, 180, 182, 266, 276Павлучкович Марія 174, 272, 276, 317Павлюк 43Падох Ірина 85Падох Ярослав 85, 99Пак Оксана 157Пак Ольга 140, 263, 272Пак Параня 312Пакос Ольга 205Палагнюк Любов 175Панейко Степан 214Панчишак Оксана 283Паробок Любов 175Пасіки 96

342

Паславська Євгенія 232, 311Паславська Осипа 93, 311Пастирнак Оксана 176Парута Марія 172Паукевич М. 202Паукевич Омелян 156, 182Паукевич Розалія 145, 146, 147, 149, 157, 159, 160, 168, 182, 214, 265, 272, 296, 301, 318, 324Пашак Стефанія 140Пашко Атена 5, 48, 64, 135, 144, 150, 151, 167, 168, 188, 189, 193, 194, 201, 215, 216, 268, 299, 303, 322Пеленичка Ольга 82, 83, 101, 105, 106, 123, 153, 216, 236Пеленська Ірина 5, 21, 23, 24, 32, 33, 70, 107, 121, 134Пеленський Андрій, о. 13Пеленські 44Петречко Наталія 130Петриканин Лідія 159, 211Петришак Іванна 140Петришак Михайлина 138, 140, 261Петришак Тадей 247 Петрів Ірина 200Петрів Оксана 208Петріна Мирослав 132, 307Петріна Надія 62, 310Петріна Роман 90Петріна Юлія 82, 309Петруняк Катря 42Петрушевич Євген 44Петрушевич Олена 35Пєрацький 76, 110Пилипів Розалія 314Пилипів Стефанія 116Пищик Анна 313Підгірянка Марійка 200Плакса Євгенія 173Повалячек Стефанія 309Погребенник Федір 64Подільник Ольга 173Подолюк Ірина 159

343

Покінська Евфрозина 313Покінська Ірина 313Покінська Розалія 313Покінська Юлія 312Польова Марія 175, 176, 317Попадинець Галина 174Попович Іван 155Потоцький 131Поточняк Іванна 309Поточняк Розалія 312, 316Потуляк Марія 295Похмурська Олена 62, 116, 232Поцалуйко Катерина 309Почтовнюк Наталія 294Правурова 129Припін Дарія 156Пристай Стефанія 175Пристай В. 232Прихідько Марія 316Проців Олена 90Пуга Галина 168Пучковська Марія 174, 187, 317Пчілка Олена 18

Р

Радивил Стефанія 212Рак Костянтина 309Ребет Дарія 123, 133Ребет Лев 133Ревакович Павлина 35, 309Реваковичева 15Рейнарович Стефанія 309, 313Рибачевська Софія 85, 115, 119, 133, 309Рильський Максим 139Рібун Марія 201, 206, 214, 300, 301, 304, 318Рішко Лев 307Романишин Йосифа 309Романів Ганна 140Романів Текля 314

344

Романчук Валентина 207Романюк Віктор 138, 141, 144, 145, 155, 158, 166, 182, 185, 192, 275, 290Рудка Лідія 140Рудник Марія 313Рудницька Мілена 3, 4, 8, 10, 38, 41, 42, 45, 46, 48, 50, 57, 60, 61, 64, 68, 71, 75, 77, 81, 83, 91, 100, 102, 107, 109, 112, 113, 114, 117, 118, 121, 123, 127, 128, 129, 134, 202, 208, 235, 322Русин Л. 175Русова Софія 77, 154, 231

С

Сабадашко Марія 312Савицька Людмила 45Савицький Йосиф, о. 45Савицькі 44Савка Віра 120, 316Савків Віра 311Савків Ольга 73, 98, 116Савчин Ольга 142, 159, 274Савчин Романа 210Савчинська Оксана 310Савчинська-Латик Теодора 140, 179, 181, 182, 215, 301, 302, 319Савчук Надія 177, 202, 300, 301, 317, 319Садовська Тося 232Сакаль Катерина 316Салашник Галина 173, 202 Самко Катерина 316Сандович Богдана 140, 150, 152, 159, 201, 209, 211, 293, 300, 302, 318Сапеляк Оксана 155Свенціцька Віра 83Свірська Марія 67 Селезінка Неоніла 35, 37, 40, 44, 45, 49, 53, 54, 55, 57, 61, 62, 63, 74, 77, 86, 89, 123, 124, 143, 216, 224, 226, 228, 232Селезінка Ярослав 40, 49, 55, 123, 226Селезінки 36, 44Сенатович Оксана 266Сеник Ірина 163, 195

345

Сеник Марія 69, 231Серафин Ірина 319Середницька-Мудрик Марія 54, 55, 228Середницька Софія 140, 142, 147, 152, 156, 159, 183, 204, 261, 263, 265, 266, 296, 301, 318Симоненко Василь 158Сисак Мирослава 163, 164, 197, 301, 318Сілецька Володимира 140, 261, 292Сілецька Ольга 116Сілецький О. 230Сінгалевич Євгенія 309Сінгалевич Ольга 77 Сінгалевич Тер-Карапетян Володимира 27, 33Сказинська Леонтина 309Скіра Стефанія 163Скічнів Теодозія 313Скорецька Галина 132, 309Скочиляс Галина 177Скраль Уляна 157Слиж Надія 294Словацький 29Слюсар Уляна 154, 307Смаль-Стоцька Емілія 21Смик Євгенія 62, 116, 123, 132, 246Собчак Ірина 101Соколівська Любов 191Солонинка Анастасія 172Солонинко Анна 311Солонинко Лідія 261Сосновські 16Сосюра Володимир 154Сроковська Марія 313Сталін 122, 145Станкевич Олена 116Станович Н. 175Старик Меланія 172Стасів Катерина 159Стаськів Стефанія 145, 201, 206, 214, 265, 276, 300, 301, 318, 319Стеник Софія 311Степанів Олена 34

346

Степ’юк Марія 312Стернюк Ірина 143Стефаник Василь 99, 165Стефанишин Катерина 314Стефанишин Софія 116Стецько Ярослав 132Стрільців Марія 69, 77, 231Струк Стефанія 174Струмеляк Стефанія 85, 115, 116Ступницький Володимир 90Субтельний Орест 33, 70, 173, 322Сулик Любов 162, 196, 197Сунак Параскевія 314Супрун Любов 201, 206, 214, 297, 300, 301, 304, 305, 319Суровцева Надія 200

Т

Табака Стефанія 176Тарнавська Антонія 116Тарнавська Євстахія 116Тарнопільська-Уграк Галина 140, 196, 198, 201, 205, 211, 214, 293, 294, 300, 301, 319Твердак Текля 315Твердак Юліана 315Теліга Олена 118, 200Тенюх Евфрозина 140, 206, 214, 301, 302, 319Терлецька Софія 117, 286Тивонович Ростислав 207Тимків 249, 316Тимків Валерія 309 Тимків Степан, о. 105Тимчій Евфрозина 104, 106 Типак Галина 104, 106Тиркус Марія 163Тиченко Любов 178Тишинська Ольга 14, 15, 24, 25, 26, 27, 221Тишинська Осипа 14, 222Тишовницький Роман 17Ткач Марія 176, 311

347

Томко Любов 317Труш Іван 209Турик Марія 173, 285Турик Ольга 163Турик Ярослава 173Турини 16Турканик Галина 157, 196, 200, 287Турканик Іриней 200, 287Турканик Любов 140, 263Турканик Стефанія 310Турканики 176, 196, 275Туркова 129Турчак Віра 287, 317Тяжка Людмила 294

У

Углик Тетяна 163Уграк Галина 140, 196, 198, 201Українка Леся 67, 74, 79, 85, 101, 103, 104, 138, 161, 195Улицька Ольга 78, 98Улицький Остап 131Уляк Ганна 189, 193 Устиянович Марія 35Ушак Марія 319Ушневич Едуард 307

Ф

Федин Ярослава 82Федишин Павліна 315Федорика Стефанія 116Федоришин Марія 314Федоришин Текля 313Федорів Домна 311Федорів Олена 312 Федорів Павло 104Федун Ольга 172Федусевич Юліан 13Федусевичі 16

348

Федюшко Стефанія 310Ференц Ірина 311Ференц Ольга 163Ференц Михайло, о. 50Ференц Наталія 311Ференц Романа 50, 51Фільварків 230Форостина Євгенія 310Франків Марта 302 Франко Іван 3, 5, 7, 9, 10, 12, 20, 22, 23, 99, 138, 156, 322Франко Ольга 159

Х

Ханас Зеновія 152, 196, 215, 263, 265, 267, 272, 274, 276, 300, 301, 319Ханас Микола 207Ханас Ольга 272Ханик Ірина 140 Харчук Надія 155Хирівська І. 31Хирівська Марія 87Хирівська Олена 310Хирівська Ольга 310Хлипавка Стефанія 316Хомик Марта 159Хомин Анна 314Хомин Параскевія 319Хомишин М. 347Хомишинець Марія 310Худоба Віра 159

Ц

Целюх Степан 189Циклінська Марія 172, 173, 187, 202, 276, 282, 295, 307, 315, 319Ципук Юстина 311 Цісик Дарія 123, 133, 310Цісик Євгенія 5, 35, 126, 134Цісик Омелян 87

349

Цурковська Анна 310Цурковська Тереза 77Цурковські 161Цюрак Любов 212Цюрко Катерина 164, 169, 173, 197, 211, 301, 304, 319

Ч

Чабан Ірина 140, 145, 146, 212, 262Чабан Розалія 173Чайківська І. 70Чернета Анна 315Чернета Юстина 315Черняхівська Ольга 140Чмаль Катерина 312Чолій Ірина 310 Чорновіл В’ячеслав 189Чорнописька Марія 170, 173, 177, 178, 192, 198, 199, 202, 287, 301, 317Чорнюк Анна 314Чубко 318Чумак Оксана 192, 215Чухна Анна 313Чухна Катерина 313

Ш

Шайнога Оксана 208Шайнога Ольга 208Шанковська 14Шанковський Лев 46Шановська Зеновія 176Шаповаленко Анатолій 307Шашкевич Маркіян 143Швед Ярослава 140, 205, 209, 211, 214, 298, 300, 301, 302, 319Шевченко Тарас 14, 15, 29, 63, 99, 104, 137, 142, 143, 146, 147, 148, 156, 166, 198Шевчик Марія 310Шепарович Олена 114Шептицький Андрей, митр. 134, 165, 186, 195, 321

350

Шептицький 39Шимків Анна 314Шимків Марія 313, 315Шимків Павліна 315Шиян Олена 35, 310Шкварківна 67Шмілик Оксана 196, 201, 210, 213, 215, 303, 304, 307Шозда Ярослава 152, 210, 293, 301, 319Шоробура Ганна 172Шоробура Ярослава 172Шпіцер Катерина 314Шпіцер Марія 314Шпіцер Текля 314Шрамов’ят Роман 185, 202Шумна Омеляна 29Шумська Катерина 312Шумська Марія 312Шумська Ольга 311Шухевич Герміна 10

Щ

Щебентовська Христина 173Щуровський, о.Щекун Василь 303

Ю

Юник Катерина 316Юрчишин Стефанія 83, 116Ющенко Віктор 213

Я

Явдущак Ольга 116Явна Ганна 173Яворів Розалія 95, 316Яворська Ольга 140, 211, 214, 301, 319Яворська Ярослава 140, 211, 214, 301, 302, 314Якимишин Марія 310

351

Якимович Богдан 46Яніцька Марія 283Янківська Ольга 116Янович М. 119, 310Яремко Іван 102Яремко Людмила 292Яримович Броніслава 310 Ярко Софія 162, 197Ярославенко 100Ярошинська Євгенія 13, 18, 19, 21, 23Ярушевська Анна 312Яців Марія 311Яців Параскевія 312 Яцкевич Марія 98, 115, 116Яцкевич Олена 74Яцкевич Ольга 310Яцура Маланка 312

352

Географічний покажчик

А

Австралія 180, 212Австро-Угорщина 19, 203Америка 180, 212

Б

Базар 200Баличі Подорожні 105, 249, 250, 283, 316, 317Баня Лисовицька 175Бережани 10, 87, 141, 165, 208Бережниця 54, 86, 93, 97, 162Берестечко 164Берлін 61Більче 104Богородчани 37Бойківщина 138Болехів 20, 75, 153, 155, 185, 272Борислав 75, 195Бразилія 277Братківці 93, 163, 175, 256, 316, 317Броди 82, 124, 197Буковина 18, 21, 22, 209

В

Велика Україна 77Верховина 104Верчани 67, 79, 81, 97, 98, 119, 163, 316Відень 19, 21, 36, 37, 39, 59, 69, 138, 226Війтівство 11Вінніпег 33, 321Воля Гніздичівська 253

Г

Галичина 5, 7, 8, 9, 11, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 36, 37, 38,

353

39,47, 48, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 60, 61, 63, 65, 67, 69,71, 73, 79, 83, 88, 92, 108, 118, 122, 125, 128, 130, 150, 164, 167, 172, 220Гірне 79, 87, 97, 98, 101, 106, 175, 242, 316, 317Гніздичів 130Голгофа 174Голобутів 53, 95, 316Городенка 10Гошів 90, 165, 199Грабовець 74, 96, 98, 104, 106, 153, 158, 167, 169, 184, 316, 317 Гуцульщина 58, 209

Ґ

Ґмінд 36, 59, 225

Д

Дашава 67, 93, 97, 98, 106, 153, 158, 167, 170, 173, 174, 184, 192, 241, 247, 248, 316, 317Дідушичі Великі 14, 104, 317Дідушичі Малі 303Добрівляни 93, 97, 316, 317Добряни 14, 53, 97, 98, 104, 106, 158, 167, 170, 172, 175, 176, 178, 184, 215, 250, 251, 258, 280, 281, 282, 293, 316, 317, 321Довге 43Долина 10, 55, 85Долинський Дрогобич 52, 75, 141, 181, 185, 208, 209, 322Дуліби 14, 78, 79, 84, 93, 96, 97, 98, 101, 104, 106, 175, 316, 317

Е

Ельблонг 210, 304

Є

Європа 72

354

Ж

Жидачів 75ЖидачівськийЖмеринка 42Жуків 165Жулин 97, 104, 163, 167, 170, 173, 176, 240, 249, 285, 316, 317

З

Завадів 68, 95, 98, 104, 316Загірне 170, 174, 176, 184, 317Задеревач 99Закарпаття 199Заплатин 97, 316Зарваниця 199Зарічне 317Західна Україна 6, 8, 10, 120, 127, 128, 133, 209Збруч 42

І

Івано-Франківськ 161, 321Івано-Франківщина 188

Й

Йосиповичі 176, 317

К

Кавсько 104, 209Кавчий Кут 97, 163, 316Казахстан 125Калуш 52, 69Кальне 104Канада 63Карпатська Україна 200Київ 44, 150, 154, 165, 166, 172, 174, 180, 202,

355

214, 215, 276, 277, 305, 306, 323Кінгір 164Кіровоград 210Колодниця 79, 95, 158, 167, 170, 171, 176, 184, 257, 259, 284,285, 316, 317Коломия 10, 20, 50, 87, 296, 323Конюхів 74, 93, 94, 97, 98, 101, 104, 106, 110, 132, 175, 257, 316Корчин 182Косів 50, 58Краків 123, 132, 133Красноярський край 162Крехів 199Крути 179, 200Курітиба 277

Л

Лани 27, 35, 43, 67, 96, 104, 176, 252, 253, 312, 316Лемківщина 214Лисовичі 97Лисятичі 43, 54, 80, 84, 86, 87, 93, 104, 106, 258Лисятичі Горішні 97, 106, 316Лисятичі Долішні 97, 106, 316Луганщина 191Лукавиця Нижня 314, 316Львів 5, 10, 19, 23, 31, 34, 39, 45, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 57, 59, 60, 61, 63, 65, 67, 69, 71, 73, 79, 83, 84, 87, 93, 101, 107, 108, 111, 112, 114, 115, 116, 118, 119, 123, 124, 132, 141, 143, 150, 161, 165, 185, 199, 202, 203, 208, 209, 227, 242, 244, 297, 303, 321, 322, 323, 324Львівщина 188, 213Любинці 87, 167, 170, 174, 176, 239, 316, 317

М

Малий Березин 199

356

Меденичі 104Мельбурн 212Миколаїв 44, 65, 75Миртюки 166, 175, 317Мізунь 104Монастирець 101, 255, 316Моршин 43, 93, 97, 106, 158, 163, 167, 169, 209, 316, 317Москва 166Мюнхен 133

Н

Нежухів 78, 81, 95, 98, 106, 238, 316Нетерпинці 130Нинів Долішній 316Німеччина 128, 129, 131Новий Розділ 141Норт-Порте 165, 212, 278Нью-Йорк 212, 322, 323

О

Олексичі 79, 84, 104, 119, 120, 157, 158, 167, 170, 174, 241, 248, 311, 316, 317Олесько 143, 263Ольштин 215, 323

П

Парашка (гора) 101Перемишль 10, 52Печерська Лавра 189Південна Україна 171Північ 162Підгір’я 20, 63, 104, 141Підкамінь 199Підкарпаття 129Підлисся 143Підлюте 165

357

Поділля 69, 130, 209Подорожнє 158Польща 45, 47, 48, 51, 123, 132, 210, 212, 304Поляниця 104, 244Прага 19

Р

Рава-Руська 82, 101Радехів 55, 77, 82, 101, 123Радянська Україна 76Рогатин 10, 50, 52, 165Розгірче 316Русів 164

С

Самбір 75, 185Семигинів 176, 184, 316, 317Сибір 125, 136, 162, 171Синевідсько Нижнє 255Синевідсько Вижнє 17, 163Сихів 43Сихів Горішній 315, 316Сихів Долішній 314, 316Сколе 75Сколівщина 101Слобідка 119, 163, 174, 316, 317Сокіл (гора) 165Станіславів 3, 9, 10, 13, 20, 43, 52, 72, 76, 100, 231Станків 43, 78, 87, 93, 97, 238, 316Стинава Нижня 81, 98, 100, 101, 254, 316Страдч 199Стриганці 175, 317 Стрий (ріка) 11, 147Стрілків 93, 95, 97, 155, 158, 167, 170, 174, 184, 284, 316, 317Східна Галичина 47Східна Україна 9, 171, 201США 62, 146, 161, 165, 212

358

Т

Татарське 43Тернавка 104Тернопіль 10, 87 Тисів 104Торонто 173Трускавець 143, 185, 208Тустань 199, 299

У

Угерсько 14, 53, 54, 57, 67, 78, 81, 84, 86, 87, 93, 97, 106, 175, 239, 316, 317Уголна 313, 316Україна 4, 5, 39, 45, 48, 83, 91, 107, 109, 125, 128, 129, 132, 133, 137, 139, 141, 145, 148, 149, 162, 164, 167, 171, 173, 175, 176, 179, 183, 184, 188, 194, 200, 201, 204, 205, 206, 210, 212, 213, 214, 215, 216, 218, 277, 291, 302, 321, 324Унів 199Урал 126Урич 199

Ф

Фалиш 43, 67, 93, 97, 98, 104, 163, 175, 184, 240, 316, 317Філадельфія 133Флорида 165, 212, 278

Х

Херсонщина 191Ходовичі 104, 175, 316, 317

Ч

Чернівці 161, 166, 172

359

Чикаго 62Чорнобиль 158

Ш

Шумлявщина 28, 222

Ю

Юсиптичі 84, 87

Я

Яворів 50, 82, 101Ясна гора 165

ЗМІСТ

Вступ ...............................................................................За покликом Кобринської ..............................................Перші паростки ..............................................................Віче у Стрию ..................................................................Гідний подиву початок ..................................................У круговерті війни .........................................................Єднаючись у праці .........................................................Під тиском пацифікації ..................................................Плоди реорганізації ........................................................Зі світлом - на село ........................................................Терни на шляху ...............................................................Без надії ...........................................................................Гуртує візерунок та пісня ...............................................Нагромаджуючи сили .....................................................Воскресаємо з попелу .....................................................Маленькі клітини великого організму ...........................Квіт сіють, а радощі жнуть .............................................Ювілеї та лідери ..............................................................Душею, розумом і серцем ..............................................Післяслово ........................................................................Історія жіночого руху Стрийщини у світлинах ............Додатки .............................................................................Перелік використаних джерел, періодичних видань та літератури .....................................................................Іменний покажчик ............................................................Географічний покажчик ...................................................

47

1118243447657192

108122135145150169179184194216219308

321325352

Стрийська міськрайонна організація “Союз Українок” щиро вдячна всім, хто допоміг видати книгу:

Стрийська міська рада(голова Р.Шрамов’ят)

Стрийська райдержадміністрація(голова М. Василишин)

ДП „Видавничий дім „УКРПОЛ”(генеральний директор С. Ковальчук)

Кредитна спілка „Вигода”(виконавчий директор М. Сюма)

Райспоживспілка(директор Л. Дицьо)

ТзОВ „ЕКРАН”(директор З. Карпінський)

„Стрийбудмонтаж”(генеральний директор Ю. Кухар)

Партія „Наша Україна”(голова В. Михайльо)

Західноукраїнський центр прав людини та громадських ініціатив

(голова В. Щекун)

Стрийський Народний дім(директор І. Опришко)

Угерське ВВР і СП(начальник Р. Корчак)

Науково-популярне видання

Зеновія ХАНАС

НАРИСИ З ІСТОРІЇЖІНОЧОГО РУХУ СТРИЙЩИНИ

Комп’ютерний набір і верстка Марії ШміликКомп’ютерний макет Романа Шуманського

Підписано до друку 02.07.2007р. Формат 70x1001/32

Папір офсетний. Друк офсетний. Умов.друк.арк.Наклад 1000 примірників.

Надруковано у поліграфічній фірмі „Укрпол”,82400, м. Стрий, вул. Ю.Липи,6

Видавництво ДП „Видавничий дім „Укрпол” 82400, м. Стрий, вул. Ю.Липи, 6