Канадське Товариство Приятелів України Canadian Friends of Ukraine

Навчальна програма "Голод - символіка смерті" Голодомор 1932-1933 років в Україні

... щоб вшанувати пам'ять мільйонів жертв Голодомору, зберегти пам'ять про них для наступних поколінь,

та щоб запевнити, що трагедія Голодомору ніколи не повториться

Програма для учнів старших класів "Голод - символіка смерті" створена для відзначення трагічної річниці 75-річчя Голодомору 1932-1933 років в Україні, щоб на міжнародному рівні гідно вшанувати пам'ять жертв цього злочину-ґеноциду та передати молодому поколінню знання і психологічне розуміння масштабу цієї гуманітарної катастрофи X X століття.

Концепція. Це багаторівнева мультидисциплінарна програма - психологія, психологія дитини, семантика, символіка слова і образу, політика, роль особи в суспільстві, захист прав людини, прав дитини. Цей шкільний курс унікальний тому, що основний акцент ставиться на емоційне та психологічне розуміння трагедії Голодомору в Україні 1932-1933 років, як трагедії глобального масштабу.

Тема. Трагічний період масового штучного голоду в Україні 1932-1933 років, ґеноцид, як злочин проти людства.

Мета. Програма спрямована на розвиток аналітичних здібностей, логіки, вміння аргументовано представити свою думку, зміцнення комунікаційних навиків. У процесі навчання використовуються прогресивні форми і методи викладання, спрямовані на виховання у молоді лідерських навиків. Передбачена активна творча участь учнів. В програму включені рольові ігри, моледювання, тематичні дискусії тощо.

Програма створена з метою заохотити і розвинути незалежне мислення, творчу інтерпретацію фактичного та документального матеріалу, вміння аргументовано захистити свою тезу в дискусії, вміння висловити тему в різних жанрах художнього слова, візуального мистецтва та публіцистики.

У програмі передбачено активно порушувати і використовувати теми, пов'язані із виховання моралі та духовності у молодого покоління.

Матеріали. Публіцистика, поезія, проза (оповідання, уривки з роману), пропаганда, усна народна творчість. Візуальне наповнення - оригінальна дитяча творчість, архівні фотографії, образотворче мистецтво, плакати, ілюстрації тощо.

Пам'ятка Голод - символіка смерті Навчальна програма

Дані короткого звіту

1. Фото групові 5-7 чи більше осіб (учні, вчителі ...) на уроці чи обговоренні теми на інших заходах. На цих фото показати книгу у розгорнутому вигляді: 1-у та останню сторінки обкладинки програми.

2. Коротко написати про те, як Програма використовується у навчально-виховній роботі навчального закладу, бібліотеки, тощо.

3. Вказати назву навчального чи іншого закладу, його адресу, прізвище та ім'я директора, вчителя чи іншого співробітника, який працює з програмою, номер його телефону.

4. Якщо буде інформація в ЗМІ, то матеріал, також, надіслати на вказану нижче електронну, або поштову адресу.

5. Фото і текст надіслати на ел. скриньку: margareta.matis@gmail.com, або на поштову адресу: Мадоян Л.Г Б-р Лесі Українки, 28, кв. 383 м.Київ - 01133

Одночасно прошу інформувати мене по телефону: 044 2867853 (після 19.00), 0679878712, 0950101249; електронна адреса: pp@nru.org.ua - вказати - для Мадоян

Лідія Мадоян

Канадське Товариство Приятелів України

Canadian Friends of Ukraine

ГОЛОД СИМВОЛІКА СМЕРТІ

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

_ I OF UKRAINE Канадське Товариство Приятелів України Aft/І ов̂ство Canadian Friends of Ukraine

\ [ / Ц і ї ПРИЯТЕЛІВ \ K J P УКРАЇНИ

ГОЛОД - СИМВОЛІКА СМЕРТІ НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

СПОНСОРИ-ЗАСНОВНИКИ

Богдан Патик Канадське Товариство Приятелів України

ВИДАННЯ СТАЛО МОЖЛИВИМ ЗА ПІДТРИМКИ СПОНСОРІВ

чГ? Фонд ім. Юрія Скрипчинського при • Фундації "Будучність"

Михайло і бл. п. Марія Калимін Харитативне товариство "Cosbild"

© Марґарета Шпір. КТПУ, Торонто 2010

Автор концепції та керівник проекту Марґарета Шпір Координатор проекту Леся Шимко

Над створенням програми працювали педагоги: Дарія Соханівська Роксоляна Малярчин Леся Тимчишин

Коректа: Валентина Родак Переклад: Уляна Офік Дизайн: Dialogue Communications

КТПУ висловлює щиру подяку за допомогу, надані матеріали та консультації в процесі підготовки цієї програми:

Рейнел Андрейчук (сенатор Канади) Джеймс Бежан (член парламенту Канади) Христина Бідяк Іван Григорович Микола Кочерга Лідія Мадоян Ерик Марґоліс Юрій Шимко (кол. член парламенту Канади)

У програмі частково використано матеріали:

Дитячі малюнки із художнього альбому "Пам'ятай свій рід. Пам'яті жертв голодомору в Україні". Видавництво "Дивосвіт", Полтава, 2007

Плакати і художні твори учнів Свято-Миколаївської школи міста Торонто, 2008-2010

Ілюстрації Nicolas Wintz з книги Muriel Pernin "Un Jour en Ukraine: Famine, larme des tyrans." Collection: J'accuse, 1998

Молитва

Матеріали

Два уривки із роману Уласа Самчука "Марія" (скорочено).

Уривок із оповідання Петра Волиняка'ТІист з Волині".

Уривок із„Молитви за убієнних голодомором" Катерини Мотрич.

Два вірші Антоніни Листопад. "Біла молитва братика" і "Молитва".

1

О Завдання Улас Самчук, "Марія"

1. Що відповів батько (Корній) синові (Максимові), коли син запропонував викинути ікони, як він сказав "богомази". Чому?

2. Чому Марія та Корній перебралися із власної хати у малу хатину? Що взяли із собою?

3. Що просила у Матері Божої Марія у своїй молитві?

4. Яку емоцію Марії передає автор в останньому абзаці цього уривка?

5. Що побачив Гнат у хаті, коли прийшов відвідати Надію?

6. Опиши односельчан Гната, що вийшли із хат на його заклик.

7. До кого проповідує Гнат, що віщує?

8. Що сталося з Гнатом?

Q Завдання Петро Волиняк,"Лист з Волині"

1. Згадай зміст оповідання Петра Волиняка "Лист з Волині". Тема: оповідання 1, урок 1, стор. 2. Коротко повтори відповіді на запитання. Коли і де відбувається події оповідання? Чому діти залишилися самі? За яких обставин мати віддала свій натільний хрестик донці Галі? Чому?

2. Чому Василько з гіркотою говорить:"...немає в нас нічого тепер, не треба і сіна нам"? Яке символічне значення сіно має для сина (мамина праця=любов, певність у майбутньому)? Чому?

3. Опиши за що моляться діти і чому? Що просять Бога?

4. Поясни з точки зору світогляду малої дитини її розуміння молитви і сподівання наслідків молитви.

5. Василько розповідає Галі де живе Бог, як ти це пояснення розумієш?

2

О Завдання Катерина Мотрич,"Молитва за убієнних голодомором"

1. У творі автор кілька разів вживає прикметник "білий". Знайди це слово. Яке символічне значення цього кольору у вірші? Знайди прикметники "чорний" і "червоний", поясни їх символічне значення у контексті твору.

2. Хрест, крило, ріка, манна небесна, свіча, сад, весна - поясни вживання цих символів.

3. Як вживається звертання у вірші. До кого звертається автор? До матері, до неба, до Господа, до Богородиці. Що просить у кожного з них?

4. З чого вода у ріці?

5. Опиши загальний тон і настрій вірша.

Ш Завдання Антоніна Листопад, "Біла молитва братика"

1. Дивись попереднє завдання N 1 і 2. В цьому вірші також є символи "ріка", "білий колір","пір'я" ("крило"),"квітень" ("весна"). Поясни що спільного, а що відмінного у вживанні цих слів. Чому різні автори - Катерина Мотрич і Антоніна Листопад, вживають подібні символи у своїх творах, присвячених жертвам Голодомору?

2. У другому вірші Антоніни Листопад є прикметник"пшеничний". Яке пряме значення цього слова, в якому значенні вжито це слово у вірші. Поясни.

З

Уривки із роману Уласа Самчука "Марія" Максим, що перед роком зо «всіх фронтів» вернувся, що «страждав» і за «рабочий

клас кров свою проливав», тепер доношував свою шкірятянку, іноді виймав нагана, яким «розстрілював контрреволюцію», і робив з себе велике начальство. Ах, який він «есервик». Сам дідько не розбере, що то за мерзенне слово, але кожний знає, що то якийсь старшина, чи писар, чи щось подібне...

Це саме змусило його одного разу прийти до батька.

- Знаєш що, старик! Вот бачу у тебе богомази вісять... Чи не варто їх послати у пєчку?..

Добре, що цього не чула Марія. Корній на такі речі більше звиклий, бо сам у матросах колись був і чув, багато чув... Але тепер не сказав нічого, ані на сина не глянув, ані бровою не моргнув. Стулив міцніше уста і дивився впертим поглядом перед собою. Максим вийшов. Добре, дуже добре зробив...

Через тиждень старі перебралися... Тут недалеко, через сіни у малу хатчину. Забрали того не багато, але дещо таки забрали. Образи свої Марія також перенесла. Ціле життя бачила їх перед собою, і на шлюб благословляли образом отієї почорнілої Матері, що кормить дитину. Може, комусь це нічого не каже, але їй це дуже і дуже промовляє... Глибоко, до самої душі, десь туди, куди не заглядає ніяке людське око і куди немає доступу ніякому більшовикові. «Мати Божа! Ти ж, пресвятая, у муках Сина родила! І Ти була, як всі матері, пренепорочна, палаюча любов'ю, страждаюча... І Син Твій був Сином живим з тіла і крові... Заступи, Мати Свята, нас, всіх матерів, перед найвищою силою».

Марія і молилася, і думала... Ніколи стільки не думала, як тепер. Десь ті думи бралися, як чорні хмари восени... І було їх так багато, і нема з ким слова промовити. Все навкруги мовчить, чекає... Все з опущеними руками, все дивиться перед себе, і, видається, нічого ніхто не бачить.

XII

У один з тих останніх днів пішов Гнат навідати Надію. Знайшов її захололу, опухлу в коморі в куті з дитиною в пелені. Сиділа з витягнутими грубими ногами, прив'язана до ключки мотузом, зашморгнутим на шиї.

Гнат вийшов в село, знайшов людей і, показуючи на хату Надії, старечим голосом кликав людей, щоб допомогли. Кликав довго, кликав вперто... З понурих, обдертих хат вилазили на весняне сонце опухлі, вилазили немічні, вилазили охлялі. Сходилися на нараду кістяки з розчухраними головами, вгрузлими безбарвними очима, вставали, ніби мертвяки з могил, щоб винести прилюдну постанову. Серед них Гнат. Кривий, висушений дідок, з ціпком в кістлявій руці, з мудрими, грізно насупленими очима.

4

Стояв і проповідував:

- Слово моє,- казав він,- не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..

На небі горить велике жагуче світло. Пливуть хмаринки, з поля дихає вітер і несе запахи вогкої землі.

Гната забрали ще того самого вечора. Пішов услід за іншими і не вернувся.

ГОЛОДОМОР 1^32 -

5

Уривки із оповідання Петра Волиняка "Лист з Волині" Був весняний вечір над Случею. Затихли перепілки в полі, защебетали солов'ї в

садах, а з сіножатей, що були за полями, віяло весняними пахощами. Галя ніяк не хоче спати. Сидить біля мене і розпитує, вона дуже цікава була:

- Василечку, а що то таке?

- Зірочка.

- Яка зірочка?

- Вечірня.

Замовкла і думає. Подумала хвильку і знову:

- Василечку, а що це?

- Сіно, - кажу.

- А для чого сіно?

- Корівку годувати, - відповів я.

А сльози потекли в мене - немає в нас нічого тепер, не треба і сіна нам. А мати ж, було, стараються: вечорами та світанками серпом по шляхах та обміжках жали його.

А Галя все питає. Показує хрестик мені, і знову:

- А що це?

- Бозя.

- А яка Бозя?

- Добра.

- А відки добра Бозя?

- То мама тобі дали, щоб ти берегла та молилась.

- А як молилась?

А що я їй скажу, коли й сам не вмію?

- Отакечки ставай на коліна, піднімай руки вгору і кажи:

"Боже Великий і Добрий! Покарай злих ворогів наших і визволи наших тата і маму з тюрми додому!"

6

Довго ми молились отак. Галя дивиться на вулицю і питає:

- Ще не йдуть мама?

- Н і .

- А чому не йдуть? Я ж молюся...

- Завтра, може, прийдуть, а зараз спатки треба.

- А де в Бозі хатка?

- Всюди: в полі, в лісі, в квітках...

- То я однесу Бозю (мамин хрестик) в квіткову хатку, - нехай спить уже.

- Не можна. То мама тобі дали, щоб ти нікому не оддавала її. А як хто візьме твою Бозю, то мама ніколи не вернуться. Чуєш? Ніколи!

І Галя взяла мамин хрестик у кулачок, стиснула його і сказала:

- Не дам... Нікому не дам доброї Бозі... - зітхнула солодко і заснула.

7

Уривок із "Молитви за убієнних голодомором" Катерини Мотрич

Хто се? Чий голос щоночі просить: "Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця".

Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів. І знову вони йдуть щодня, щоднини, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей і повертають до мого серця. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.

Чи ж то я, чи то моя пам'ять, а чи душа летить у ту весну і квилить-голосить у Всесвіт? Кричу до мовчазного неба, до білих садів, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічки, закликаю землю, на якій, дотлівають свічки людського життя. Мільйони погаслих свічок?

"Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору дай!

Господи! Вседержителю наш! Чи ж Ти осліп від горя і людських гріхів. Поглянь - червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Невже і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш віднині святими душами?!

Сину Божий Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій! Ти ж умів двома рибинами і п'ятьма хлібинами нагодувати п'ять тисяч. Сотвори диво -нагодуй! Порятуй!

8

Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ви всі відійшли? Чого ж залишили мою землю і народ мій на поталу червоним дияволам?

І стояла Вона осліпла від горя, обдерта, сива, напівблаженна, мукою підпирала небо, моторошно роззиралася Мати-Україна, на велетенському христі розіп'ята.

Прости, народ, Боже! Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили.

І ми покарані за безпам'ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна непогасна свічка. Прости ж нас, роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне вам, Душі убієнні!

9

Антоніна Листопад

"Біла молитва братика" Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога... Маленький братик, умираючи, просив Бозю:

"Дай хоч одненьку картопельку"... Антоніна Бурська

Бозю! Що там у Тебе в руці?! Дай мені, Бозю, хоч соломинку... Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я ще - дитинка.

Таж підрости б у квітневий розмай. Світу не бачив ще білого, Бозю. Я - пташенятко, прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір 'їночку дай.

Тато і Мама - холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю. Сніг дуже білий. Бозю, що там у Тебе в руці?..

10

Антоніна Листопад

"Молитва" Боже великий, всевладний, Яви нам свою могуть, Дай розпізнати правду. Праведників не забудь. Дивляться в Твої очі Мільйони скатованих душ. Пригорни їх, посели на спочинок, Та їхнього сну не наруш. Заступи нас і нашу державу Од кривавих, лютих негод. Всі ми - сущі, усопші, прийдешні -Твій пшеничний, безсмертний народ.

11

ТЕМА: КОРОТКЕ ОПОВІДАННЯ

Урок і

Ш Завдання 1. Де і коли відбувається дія оповідання Петра Волиняка "Лист з Волині"?

Опиши головні дійові особи (вік, родинне споріднення).

2. Знайди в оповіданні єдину згадку про Москву. Яка дійова особа згадує Москву? Чому? За яких обставин?

3. У чому звинуватили батька Василька і Галі? Які були підстави для такого звинувачення і арешту?

4. Чому мати на питання сина: "Мамо, куди ви дивитесь? Чи тата виглядаєте?" відповідає запереченням?

5. Чому Василько має надію, що "будуть випускати людей з тюрми"!

6. Знайди в оповіданні і поясни цитату: "Уже нашого тата повезли на північ, а відти не вертаються". Хто це говорить? Що це означає?

7. Що наказувала мати Василькові, коли її забирали військові? На кого мали надіятися діти, хто мав їм помогти? Чому?

8. Що побачив Василько у власному дворі, коли повернувся? Що залишилося на господарстві? Чому? Що означає вираз: "...а ми зостались..., як на пожарищі'?

9. Опиши долю Василька та Галі після подій, описаних в оповіданні.

Що з ними станеться у майбутньому, на Твою думку?

12

Петро Волиняк

Лист з Волині Люба тіточко! Ми тепер з Галею зовсім сироти. Нема вже нікого в нас. Ви не

знаєте, як нашого тата забрали? Це було навесні. У нас під хатою цвіла вишня. Сиділи ми з татом і вечеряли надворі, коли приходять троє військових і двоє сільских.

- Ти, - кажуть, - німецький шпіон, і ми тебе заберемо в тюрму.

Тато не хотіли йти. Вони дуже плакали, і я з Галею плакав. Та не помогли наші сльози:

- Ворога ждав, а тепер плачеш? - сказав один із військових.

А голова сільради сказав:

- Не плач - Москва сльозам не вірить.

І всі вони сміялися. Тоді тато перестали плакати і пішли. Повели тата, а ми з мамою цілу ніч не спали. Лише Галя заснула, сидячи. Перед ранком, коли із-за пасіки місяць вийшов, сказали мама мені:

- Лягай, синку, спатки вже.

Я ліг біля Галі, а мама все стояли і дивилися перед себе. І очі в них були великі, а сьози не текли, а стояли на віях, немов би роса на траві.

- Мамо, куди ви дивитесь? Чи тата виглядаєте?

- Ні, синку. То я дивлюся, як тумани йдуть з болота на поля...

Коли я встав, то вже сонечко піднялося вище хліва, а мама все стояли під вишнею. Стояли, але не плакали вже, мабуть, висохли сльози на сонечку. А очі в них були наче скляні, а під очима таке чорне, що я злякався і заплакав. Та мама не чули того. Вони ніби скам'яніли.

- Мамо! - крикнув я, - Чи ви ще й не спали?

Аж тоді вони почули. Схватились:

- То це й день уже? А ще й корова недоєна.

А корова ревла в хліві.

...Прожили ми так з тиждень. І не було нікого, хто прийшов би до нас, бо всі боялись. Уже й не плакали, але в хаті в нас було журно, як на похороні. Надворі були більше, як у хаті.

13

Мама потішала нас:

- Не один наш тато пропав. Тепереньки пів світа в тюрмах. Живуть же люди.

А раз приходять мама з роботи і сумні-сумні такі. Полягали ми спати. Галя заснула, а я питаю маму:

- Чи не чули там, може, будуть випускати людей з тюрми? Кажуть, що там уже й місця нема. Мо' й нашого тата випустять?

- Е, синку! Уже нашого тата повезли на північ, а відти не вертаються.

Помовчали трохи, а тоді:

- Уже й жінок беруть. Що то ви, дітки, тоді робитимете, як і мене заберуть? Ти, Васильку, тепер великий. Не кидай Галі саменької, будьте разом уже.

І вас, тіточко, з дядьком споминали. Казали, що якби вас не заслали були, то й нам лучше було б.

...А рано, рано, що й сонечко не сходило, чую щось гаряче капає мені на щоку. Розплющив очі, а то мама сидять наді мною, будять мене, а сльози в них течуть, течуть...

- Уставай, Василечку. Беруть мене од вас.

Я схопився та як крикну:

- Мамочко моя рідна! А як же ми тепер будемо?

І так мені враз холодно стало, а тіло все стерпло, ноги наче важкі стали. Сів я і заплакав.

А мати мені:

- Не плач, не кричи, а то Галю розбудиш, і вона плакатиме. Ти ж тепер їй і братик, і батько, і мама.

Сказали отак, упали на мене, обняли мене за голову і довго плакали.

А ще хотіли мені мама все розказати, як нам жити, що їсти, що робити, але не вспіли - забрали їх. Тільки встигли сказати:

- Ну, дітки, самі ви тепер. Немає у вас ні родичів, ні близьких. Нема й людей добрих тепер. Надійтеся, дітки, на Бога - Він один тепер може допомогти вам.

Зняли маленький дерев'яний хрестик із себе, зав'язали його Галі на шию, поцілували її сонну, перехрестили й поцілували мене, і повели їх двоє військових.

14

Стояв я й дивився їм услід, а потім згадав, що мама й хліба не взяли. Схопив паляничку й побіг. Догнав, але мене вже не пустили до мами.

А мама плакали ще дужче і крикнули:

- Спасибі, синку. Галю доглядай!..

Отак і стали ми самі - справжні сироти теперечки.

Іду я до хати та й думаю:

Попрошу тітку Ганну корову доїти. Отож, молоко в нас буде, а муки пудів два є, і жита та гречки є трохи - перезимуємо з Галею якось. А там знову весна прийде. Я підросту трохи, а мо' й мама чи тато вернуться до того. Вони ж не винні ні в чім.

Приходжу... Еге, тепер усе. І наїмося, і нап'ємося! У дворі голова і декілька активістів. Один корову тягне, другий муку та хатні речі виносить, а ті курей ловлять -хазяйнують, як ті круки над трупом.

„УЖ МЬІ. БОПЬШЕВИНИ. J . ПОСТАРДЕМСЯ. ЧТОБЬІ ВСЕ Н0ПХ03КИНИ ИМЕ-ЛИ У НАС ПО КОРОВЕ."

Галя взяла різку і б'є нею голову колгоспу, приказуючи:

- Не бели насої колови, а то я мамі сказу...

А він сопе, тягне корову і видгризається:

15

- Ач, яке насіння. Мале, а кусається.

Узяв я Галю на руки та й кажу до нього:

- Що ж ви все забираєте, а як же ми будемо без батька та матері та ще й у голій хаті?

- У голій хаті! А хто тобі хату дасть, кодло ти погане? У яслах вас перевиховають, а майно в колгосп піде, по закону.

Забрали все, а ми зостались з Галею, як на пожарищі. Тільки кицька чорна й біленька курочка залишились у нас: кицьку покинули, а курочки не впіймали.

* * *

Підвечір сиділи ми з Галею на порозі порожньої хати, коли це приходить одна сусідка, а потім друга, третя. Принесли нам їсти, поплакали з нами, але сказали, що взяти нас наніч бояться, бо можуть і їх через нас забрати.

Коли зірочка вечірня зійшла над лісом, що за цариною, - полягали ми спати з Галею. Та не в хаті, а в дворі, під сіном - боялися самі в хаті спати.

Темніло. Ви, мабуть, пам'ятаєте, тіточко, наші весняні вечори над Случею? Отож, був такий вечір у нас. Затихли перепілки в полі, защебетали солов'ї в садах, а з сіножатей, що були за полями, віяло весняними пахощами. Галя ніяк не хоче спати. Сидить біля мене і розпитує, вона дуже цікава була:

- Василечку, а що то таке?

- Зірочка.

- Яка зірочка?

- Вечірня.

Замовкла і думає. Подумала хвильку і знову:

- Василечку, а що це?

- Сіно, - кажу.

- А для чого сіно?

- Корівку годувати, - відповів я.

А сльози потекли в мене - немає в нас нічого тепер, не треба і сіна нам. А мати ж, було, стараються: вечорами та світанками серпом по шляхах та обміжках жали його.

А Галя все питає. Показує хрестик мені і знову:

16

- А що це?

- Бозя.

- А яка Бозя?

- Добра.

- А відки добра Бозя?

- То мама тобі дали, щоб ти берегла та молилась.

- А як молилась?

А що я їй скажу, коли й сам не вмію?

- Отакечки ставай на коліна, піднімай руки вгору і кажи:

"Боже Великий і Добрий! Покарай злих ворогів наших і визволи наших тата і маму з тюрми додому!"

Довго ми молились отак. Галя дивиться на вулицю і питає:

- Ще не йдуть мама?

- Н і .

- А чому не йдуть? Я ж молюся...

- Завтра, може, прийдуть, а зараз спатки треба.

- А де в Бозі хатка?

- Всюди: в полі, в лісі, в квітках...

- То я однесу Бозю (мамин хрестик) в квіткову хатку - нехай спить уже.

- Не можна. То мама тобі дали, щоб ти нікому не оддавала її. А як хто візьме твою Бозю, то мама ніколи не вернуться. Чуєш? Ніколи!

І Галя взяла мамин хрестик у кулачок, стиснула його і сказала:

- Не дам... Нікому не дам доброї Бозі... - зітхнула солодко і заснула.

"Свобода", N. 11-13, Нью-Йорк, січень 1946 "Дзвін", N. 1, Зальцбург, липень 1946

17

Урок 2

Ш Завдання Прочитати і обговорити в класі оповідання Михайла Масютко"Коли розквітали вишні".

Відповісти на питання.

1. Де і коли відбувається дія оповідання? Чому в селі залишилося мало вишневих дерев?

2. Опиши зовнішній вид і призначення наступних предметів:"залізні щупи - знаряддя комсомольців","ступа - вєщественноє доказательство","сапа - орудіє самочинства". Чому і в якій ситуації ці предмети вживають дійові особи оповідання?

3. Одна із дійових осіб оповідання є двадцятип'ятитисячник Плахін -уповноважений по хлібозаготівлі. Що це означає? Яке його завдання? Чому цей персонаж розмовляє російською мовою?

Знайди в оповіданні слова Плахіна: "Ти іх сєводня накармі, а завтра аніухватятса за сваі абрєзи і начнут нас же істрєблять. Мало ані унічтожилі наших баєвих таваріщей? Пусть дохнєт хахлацкое атродьє, всьо равно із ніх нікагда настоящіх камуністов нє будєт". Поясни.

4. Хто такий Калеників? Звідки він походить? Опиши його родину.

Знайди в тексті оповідання і поясни слова Каленикова: "Ізернини тут не залишиться".

5. Знайди в тексті оповідання слова: "Наші діти у землі гнитимуть, а твої вилупки жирітимуть?" ХТО говорить ці слова, коли, чому? Що сталося в оповіданні опісля?

6. Що робили із конфіскованою пшеницею? Подай дві версії із оповідання.

7. Знайди в оповіданні опис дітей.

Одна група дітей - це діти родини Добруніва. Друга група дітей - це діти, що спостерігають за подіями із-за паркана хати Добруніва. Порівняй їхні долі, що їх об'єднує, що розділяє?

18

О Завдання Вживаючи цитати і приклади із оповідання, напиши на вибір опис дійової особи: молодший син Каленика або Івга Шкарбун.

Опиши зовнішність дійової особи, її походження, що сталося з родиною. Опиши характер цього персонажу. Яка роль цієї дійової особи в оповіданні? Дії та мотивації персонажу в оповіданні. Як Ти думаєш, що сталося із цією особою після подій, описаних у оповіданні?

Про автора

Михайло Масютко більше знаний як визначний правозахисник і політичний в'язень із числа шістдесятників, хоча шлях його до ГУЛАГу почався ще в 30-х роках.

Вийшли друком книги "В полоні зла" і "Досвітній сполох". В творчій спадщині Михайла Масютка значне місце займає його поетична творчість, яка чекає свого видання.

Народився 18 листопада 1918 року в селі Чаплинці на Херсонщині. Тяжко пережив Голодомор 1932-33 років.

Від 1934-го вчиться в Запорізькому педінституті на історико-філологічному факультеті, а вже в 1937-му, на третьому році навчання, виключений з інституту і заарештований. Засуджений в Києві на 5 років ув'язнення. Покарання відбував у таборах та золотокопальнях Колими.

Під час Другої світової війни, від 1942 року, мобілізований до Червоної армії. Перебував у діючих військах на фронті. У 1945-му демобілізований у Берліні. Після демобілізації працює на педагогічній роботі в Криму, пізніше - в Дрогобичі.

Від 1948-го вчиться у Львові в Поліграфічному інституті на відділі художнього редагування книги, а рівночасно закінчує екстерном Львівський педагогічний інститут з української філології.

У 1953-му, саме в переддипломний рік, був виключений з інституту за написання реферату під назвою "Норми комуністичної моралі", який було визнано "ідеологічно хибним".

Від 1953 року - на педагогічній роботі. Певний час працював науковцем в Музеї Івана Франка у Львові, а далі - викладачем української мови та літератури в школах на різних теренах України: Галичина, Волинь, Київщина, Крим, Херсонщина.

Від початку 60-х років, під час так званої "хрутцовської відлиги", бере активну участь в національному русі, - пише ряд публіцистичних статей, які поширювалися самвидавом по Україні.

19

У 1965-му був заарештований в м. Феодосії, де проживав з матір'ю, а через рік засуджений у Львові закритим судом на шість років тюремного і табірного ув'язнення. Під час слідства і суду залишався стійким і безкомпромісним. Саме цей період свого життя М. Масютко докладно відобразив у книзі "В полоні зла".

Після звільнення з ув'язнення (1971 р.) повернутися до м. Феодосії у власну хату не дозволили. Мусів осісти в селі Дніпряни поблизу Нової Каховки без права виїзду і під пильним наглядом агентів КҐБ, і так аж до розвалу Союзу. Впродовж 30-ти років, які судилося прожити в Дніпрянах, М. Масютко написав більшість своїх літературних оповідань.

Та доля вічно гнаного не залишила його і в старості. На 83-му році життя мусив залишити рідну домівку в Дніпрянах і виїхати до Луцька. "Так у яку ж це тюрму везуть нас тепер?", - були його останні слова, коли сідав у вантажний автобус. Це відбувалося у вересні 2001 року. А 18 листопада того ж року, саме на День свого народження, - Масютка Михайла Савовича не стало. Похоронено його у Луцьку на приміському кладовищі.

Як патріот і вірний син свого народу, М. Масютко гостро відчував його болі і кривди. Будучи людиною навдивовиж скромною, - рівночасно ж був безкомпромісним, твердим у переконаннях і завжди готовий на самопожертву в обороні справедливості і права. Все це він довів як прикладом свого життя, так і талантом письменницького пера.

Вадим Черкас

20

Коли розквітали вишні Із книги "Досвітній сполох"

Була пора квітування вишень. Та мало їх залишилося в селі, повирубували слобожани на паливо впродовж холодної зими, надіючись як не ситістю, то теплом пережити той голодний тридцять третій рік.

На подвір'ї Добрунів вишня була. Росла вона якраз перед вікнами на причілку хати. На білі пелюстки її квітів зліталися джмелі та дикі бджоли. Джмелі над вишнею видзвонювали мелодії своїх веснянок.

Перед дверима добрунівської хати стояла бричка, запряжена парою гнідих коней. У хаті метушилися люди, а сам Добрун сидів на пеньку осторонь, ближче до воріт. Хоч сонечко пригрівало добре, сидів він у кожусі і кудлатій баранячій шапці. Добруниха стояла під хатою, сховавши руки під фартух, її діти тулилися до неї, меншенькі двоє хапалися рученятами за її спідницю.

Хлопці-комсомольці жваво виносили з хати мішки з пшеницею і вкладали їх на бричку. Під стріхою, приперті до стіни, стояли чотири залізні щупи. Це знаряддя комсомольців. Вони ними вишукують заховане зерно і тим сприяють виконанню плану хлібозаготівлі.

21

Перед хатою ходив міліціонер Козюра. Його синя шинеля, що латками вилиняла на плечах, була туго підперезана ремінним поясом, а на правому стегні ззаду звисала кобура. Коли Козюра ходив, то кобура ворушилася так, наче в неї було закладено живу рибину. Його зеленкуваті очі на сірому, битому віспою обличчі, мінялися залежно від того, на кого він дивився. Вони розширювалися, коли він дивився на уповноваженого по хлібозаготівлі двадцятип'ятитисячника Плахіна. Вони звужувалися, коли Козюра дивився на людей, що заглядали у двір з-за глиняної загати. І ще дужче звужувалися вони, коли він дивився на схилену голову Добруна. Тоді в його голові шугала зловісна думка: "Ач, шкура, надворі яке тепло, а він убрався в кожух, щоб, бува, думає, не реквізували".

А проти добрунівського двору, на вулиці, зібрався гурт людей. Парубки поспиралися грудьми на загату, а дядьки стояли рівно, діти заглядали крізь щілини дощатих воріт. Вицвілі очі людей не відривалися від мішків з пшеницею, безбарвні губи їх ворушилися, проте ніхто нічого не говорив. Через дорогу стояв гурт молодиць. Вони всі прислухалися до того, що розповідала Добрунова сусідка Настя Набокиха.

- Отож витрусили комсомольці. Під самою піччю закопано було. Три діжки. Отой, отой нащупав, - показувала вона очима на комсомольця, що виліз на бричку поправляти мішки.

- Чий же він? - питала престаркувата молодиця.

- Та Калеників же.

- Старший чи менший?

- Менший. Старший же подався десь у світи хліба роздобувати.

- Ач як порається коло чужого добра. Батько пухне з голоду, а він вишукує пшеницю на людське горе.

- Мабуть, платять їм добре?

- Пайок дають.

- Це ще лучче, як плата.

Саме тоді, коли міліціонер зайшов за бричку, одна молодиця розчинила хвіртку і зайшла у двір. Та Козюра наче з-під землі виріс.

- Куди?!

- Я до Христі.

- Ніяких Христів тепер. Сказано ніззя, значить, ніззя.

Молодиця повернулася й вийшла з двору, а Козюра підійшов до хвіртки й защебнув її на гак.

22

- І вам нічого баньки витріщати, - звертався він до людей, що заглядали з-за огорожі. - Тут вам не ярмарок, тут чиниться Державна акція.

- Дядю міліціонер! Дайте хоч жменьку пшенички, - почувся тоненький дитячий голос з-під воріт.

- Цю пшеницю ви не їстимете, - говорив Козюра не так до дітей під ворітьми, як до дорослих за загатою. - Її повезуть у Москву, революційний пролетаріат годувати.

- А ти не брешеш, Іване? - сказав високий висохлий до кісток чоловік у кудлатій кучмі. - Хіба то у Херсоні не нашою пшеницею з елеватора засипають заграничні пароходи?

- Ти її нюхав, що впізнав там свою пшеницю? У Херсоні грузять не вашу, а кубанську пшеницю.

- Дайте, дядю, пшенички.

- Дайте, дядю.

- Хоч півжменьки дайте, - чулися дитячі голоски з-під воріт.

- Та дай їм, Іване, трохи пшенички. Хай похрумкають, хай хоч трошки наберуться сили, - звернувся до Козюри старенький дідок, виглядаючи з-за загати.

- Якби я дав оце тепер хоч трохи їм пшениці, мене завтра розстріляли б за розкрадання державної власності.

23

На той час Плахін вийшов з хати, став коло воза і почав прислухатися до розмови. Вгледівши його, Козюра подався до нього.

- Пшениці просять, - сказав.

- Не вздумай дать.

- Та що ви! Мені і в голову таке ніколи б не прийшло.

- Ти іх сєводня накармі, а завтра ані ухватятса за сваі абрєзи і начнут нас же істрєблять. Мало ані унічтожилі наших баєвих таваріщей? Пусть дохнєт хахлацкое атродьє, всьо равно із ніх нікагда настоящіх камуністов нє будєт.

З хати вийшов комсомолець з дерев'яною ступою у руках.

- Ось, - сказав він, - оце у цій ступі вони пшеницю товкли і варили собі кашу.

- Паставь пад стєнку, - наказав Плахін. - Забєрьом как вєществєнноє даказатєльство.

Комсомолець поставив її коло щупів і пішов у хату. За ним пішли Плахін та Козюра.

Один парубчак виліз на загату, а з загати спустився у двір. Він підійшов до ступки, нахилився над нею і почав вишкрібати з її дна крихітки зерна та кидати собі до рота.

- Ти як сюди заліз?! - вигукнув Козюра, що вийшов на той час із хати. - Кому сказано було не лізти у двір?!

24

Хлопець замість відповіді лизнув свою долоню з крихтами пшениці і поплентався не до хвіртки, а до загати.

- Іш, абнаглєлі как, падлєци, - сказав Плахін, спостерігаючи це з порога хати. - Ти сматрі за німі лучше, - наказував він Козюрі. - Нє то ані тєбє на голову вилєзут.

Хлопець силкувався перелізти через загату, та йому бракувало сили. Піднявшись трохи, він падав назад. До нього підбігли два комсомольці, вхопили його за руки й за ноги і, розгойдавши, з сміхом перекинули через загату.

- Та тут іще одна діжка є! - вигукнув комсомолець, виглядаючи з-за дверей.

Всі вигрібальники посунули до хати.

Саме в цей час до хвіртки Добрунівського двору підійшла ївга Шкарбуниха. Її давно прана хустка, що колись була біла, зсунулася на потилицю, а на голові в неї клубочилися пасма сивуватого волосся. З дірок її фуфайки повилазила пучками брудна вата. ївга була взута у старі калоші на босу ногу. Ноги її блищали, наче були вимазані олією, вони скидалися на витесані колодки і були такі опухлі, що розпирали великі калоші. Її сірі каламутні очі вибризкували іскри несамовитості. У своїй правиці вона тримала сапу з коротким надламаним держаком. ївга штовхнула сапою хвіртку. Хвіртка не відчинилася. Тоді вона стала навшпиньки, перекинула за хвіртку ліву руку і, відчинивши гака, зайшла у двір. Вона підійшла до Добруна, що пригноблений журбою сидів на пеньку, і дивився в землю.

25

- Оце такий ти хитрий! - заговорила ївга, люто випускаючи слова через свої тонкі губи. - Ти думав, усе село вимре, а ти житимеш? Наші діти у землі гнитимуть, а твої вилупки жирітимуть?

ївга взяла сапу обіруч і влучно збила з Добрунової голови шапку. Саме тоді, як Добрун від несподіванки сіпнувся і відхилився назад, ївга ступила крок убік і звичним помахом сапи відсікла йому праве вухо. Добрун обома руками вхопився за рану й схилився у правий бік. ївга зайшла з другого боку і так само влучно зрізала йому друге вухо.

- Не житимеш, помреш разом з усіма.

- Що ж то ти робиш, бісова твоя душа?! Сказилася нечиста сила! - закричала Добруниха і кинулася до ївги, та зупинили її люті ївжині очі і затиснута в руках сапа.

Вибігли з хати Козюра, Плахін і всі комсомольці.

- Яке ти імієш право тут свій самосуд учинять?! - наріпився на ївгу Козюра. -Ти не прокурор і не аблакат, щоб чинить отаку розправу! Ми самі на нього управу знайдемо.

- Запіші єйо фамілію, - сказав Плахін.

- Я її й так знаю як облуплену. Не думай, - знову підвищив голос Козюра, дивлячись на Івгу, - що тобі так минеться, ти одвітиш перед совєцьким законом, а сапу твою конфіскуємо як орудіє самочинства.

ївга кинула свою сапу Козюрі під ноги.

- Пишіть. Писало б вас вздовж і впоперек. Забирайте мене у свій допр, може, я там з голоду не здохну. І ївга, спотикаючись, почвалала до хвіртки, виблискуючи своїми пухлими ногами.

- Ой, Боже ж мій. Боже, за віщо ж нам отака напасть! - голосила Добруниха, обв'язуючи чоловікові голову шматком полотна.

- Не абращайтє вніманія, - наказував Плахін комсомольцям, що стояли й дивилися на Добруна. - Пріступайтє к дєлу.

Вони один за одним пішли до хати. Козюра підійшов до Плахіна і щось пошепки йому сказав. Той хитнув головою на знак згоди. Поправивши на собі пояс і шапку так, ніби він готувався до маршу, Козюра підійшов до Добруна і сказав:

- Вставай. Добрун устав.

- Ходім.

- Куди?

26

- Лічить тебе будемо. Іди вперед. - Добрун попростував до хвіртки. За хвірткою на вулиці він зупинився, не знаючи, куди йти.

- Бери цабе, - сказав Козюра.

Добрун повернув праворуч і пішов повз свої ворота, повз дітей під ворітьми, повз людей під його загатою.

- Іди, синку, за ними і прослідкуй, куди він повів батька, - наказала Добруниха старшому синові Грицю. Гриць кинувся до хвіртки, та Плахін зупинив його, він висмикнув з-за пазухи нагана й вистрілив угору.

- Назад! Улажу на мєстє.

- Вернися, синку, - сказала Добруниха. Плахін підійшов до хвіртки, защібнув її.

Хлопці-комсомольці працюють щиро. Вже вони спорожнюють четверту діжку, нахиляючи її й вигрібаючи рештки пшениці.

- Падбірайтє всьо пад мєтьолку, нічаво не аставляйтє, - наказує їм Плахін, заглядаючи у двері.

- Аякже! -відповідає йому Калеників син. - І зернини тут не залишиться.

Вже всі мішки з зерном укладено на бричку. Зверху комсомольці кладуть свої щупи і добрунівську дерев'яну ступу. Калеників син вилазить на бричку, сідає на передок, бере віжки в руки. Комсомолець у будьонівській шапці з рогом угору і з великою червоною зіркою на лобі підходить до воріт, розчиняє їх.

- Ану розступись, вошива гвардія, - голосно говорить до дітей і дорослих, що стовпились під ворітьми, - бо ще подавимо вас, повмираєте на три дні раніше.

- Но-о-о, гніденькі, - гукнув до коней Калеників син, і бричка, чиргикаючи давно мазаними колесами, поїхала з двору.

З берега донісся рвучкий гук пострілу. Розриваючи тишу, луна покотила той гук через Дніпро у плавні. Ще раз, ще раз.

Добруниха звела очі до неба, і вони застигли у неї, зробилися як скляні. Не так розумом, як серцем, вона в один мент сприйняла своє горе, її очі поволі закривалися, ноги підломилися, і вона впала горілиць на землю. Її малі дітки поприпадали до неї і злякано лопотіли:

- Мамо! Устаньте. Мамусю, вставайте.

Комсомольці поставали і повтуплювали в Добруниху свої очі.

- Не абращайтє вніманія. Слєдуйтє за падводой, - наказав їм своїм хрипливим голосом Плахін.

27

Вони, похнюплені, пішли з двору. Переступивши через ноги Добрунихи, Плахін пішов за комсомольцями, заклавши свою правицю за пазуху, саме туди, де в нього був наган. Люди пішли до своїх холодних і голодних домівок. Ворота Добрунівського двору залишились розчинені, та тепер уже ніхто у двір не заходив. Жалібні голосочки рідних діток збудили Добруниху від непритомності, вона поволі розплющувала свої очі, притомніла.

Напружуючи всю свою силу, опираючись на лікті, вона підповзла ближче до хати і оперлася плечима об призьбу. Невдовзі чутливе вухо Добрунихи вловило гупання ніг на вулиці. Ледве спромігшись повернути голову у бік воріт, побачила Козюру, що квапився минути їхню хату.

- Мамо! Він поніс татків кожух, - сказав Гриць.

Добруниха тяжко зітхнула, очі її закрилися, голова безвільно схилилась на груди.

- Мамо! Не вмирайте. Мамусю! Вставайте, - знову заголосили її маленькі діти.

А над Добруновою вишнею з квітки на квітку жваво перелітали дикі бджоли і джмелі. Джмелі видзвонювали мелодії своїх веснянок.

Дніпряни, 1986

Жертви голоду. Харківщина, 1933 р. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира (Архів Віденської Дієцезії) , фото інж. А. Вінербергер

28

Урок З

Ш Завдання. 1. Прочитайте останні розділи роману Уласа Самчука "Марія". Обговоріть

дії головних дійових осіб.

2. Знайдіть у тексті наведену цитату. "Дивиться у вікно. На подвір'ї дерева вбираються бруньками. Земля ще кормить їх, а закони Маркса не заборонили їм родити нове життя і нову радість. Далі видно пригірок. Чорні плями землі майоріють у очах. Ступає полями весна".

Поясніть що має на увазі автор. Поясніть символічне значення приходу нової пори року — весни — в голодуюче українське село.

3. "Сергій Гнида і Карпо Фіян друзі були"— напишіть коротке оповідання про дружбу двох сільських парубків перед подіями, описаними в романі. Закінчіть власне оповідання так, як закінчив Улас Самчук.

4. Знайдіть в розділах IX, XI і XII опис сил природи - сонця, вітру, місяця, землі. Випишіть. Чи це звичайні "краєвиди"? Яке значення мають картини природи у цьому уривку?

Продискутуйте і поясніть як автор надає символічне значення силам природи.

5. Знайдіть у тлумачному словнику визначення слова "відчай". Продискутуйте пряме значення цього слова, опишіть емоції людини у відчаї. Які життєві обставини можуть привести людину у відчай?

Спроектуйте емоцію відчаю на кожну із головних дійових осіб. Поясніть.

6. Знайдіть у тлумачному словнику визначення слова "любов". Продискутуйте пряме значення цього слова. Які Ви знаєте види любові?

На прикладі головних дійових осіб заключної частини роману Уласа Самчука "Марія" вживайте слово "любов" для пояснення емоцій та дій кожного персонажа.

В наступному розділі ілюстрації Nicolas Wintz з книжки Muriel Pernin "Un )our en Ukraine: Famine, I'arme des tyrans", 1998".

29

VIII

Минали місяці, і ставало тепліше. Снігу меншає, чорними латами криється земля. Вітер хитає дерева з набряклими бруньками, а над ними літають та крячуть ворони.

Одного ранку пустився теплий дощ. Під капіжем калюжі води. Зі стріхи струмочками дзюркотить вода, гомонить і творить великі чисті баньки. Сірко щільніше тиснеться до стіни, міцніше звивається, краще втушковує свою голову під себе. На селі глибокий спокій. Собаки не брешуть. Кажуть, нема. Поїли їх. Один Сірко лишився. Ніхто не турбує його. Не дражнить нервів гучний собачий гавкіт. Можна спокійно спати. Зате не може спокійно спати Корній. Пішов до комори, вніс гарнець висівок.

— Це вже, Маріє, останні... Спечи якось... Знаєш. Може, ще більше кори... Прибав... прибав, чуєш... Вчора зовсім добре смакувало...

— Е-е, коли б не те мале. Воно ж не перетравить...

— То-то... А й чи видержить? А вона як? Ще зводиться?

Марія не могла відповісти. Кашель западющий мучить. Відкашлялася.

— Ще ніби зводиться... Вчора пришла, а вона, дитина моя, за Лавринця... Не прийшов, каже, мамо? Похитнула головою. А думаєш, кажу, прийде? Ніколи, дитино, не прийде...

— За що ж його? — питає.— За те, за що й інших... За що і всіх... Чи ж їх там є яке число?

Марія пекла з останнього. Спала, кашляла, брала останнього коржика, ламала наполовину і йшла до Надії. Та хвора, ледве зводиться. Марія приносить кусник коржика.

— А як воно?..

— Спить, мамо. Чуєте, як дихає?

Марія стоїть над дитиною і думає: «Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба...»

ЗО

Дивиться у вікно. На подвір'ї дерева вбираються бруньками. Земля ще кормить їх, а закони Маркса не заборонили їм родити нове життя і нову радість. Далі видно пригірок. Чорні плями землі мають у очах. Ступає полями весна.

Марія йде додому.

Там зустрів її Корній з скривавленою сокирою. Здригнулася і відступила взад.

— Чого злякалася? Зарубав шкапу. Треба ж щось їсти. Живе ще мале?

— Ще дихає. Якось так дивно дихає...

— А вона?

— Е-ет!..— виговорила і згадала щось давнє. Махнула рукою.

— Кажеш, нема надії? Йшов ото і трьох зустрів. Несли на кладовисько. Вже мруть. Діти мруть. Коли б хоч до зеленого дотягнути. У нас ще один Сірко лишився... Шкода його...

Марія не сказала нічого. Пішла до хати і лягла. Лягала кожний день і, лягаючи, була переконана, що вже не встане. Але завжди пригадувала Надію. Пригадувала її, маленьку Христусю і вставала знов. І як його не встанеш? Треба встати. Не можна ж дати загинути живій дитині. Мертвий мусить відчути біль її і встати.

31

Вставала, палила в печі, щось пекла чи варила, загортала у вузличок і йшла. Йшла поволі, голосно сапала, часто зупинялася, щоб відсапнутися, оглядалася навкруги, ніби прощалася кожний день з полями, з садами, з небом. Після йшла далі.

Знов та весна. Ах, коли б ще хоч раз вийти на поле, поглянути на цілу ширінь його, поглянути у далечінь і згадати минуле. Не треба й згадувати, само на думку пливе. Ні години, ані хвилини нема, щоб чогось не згадати.

Полями сновигають люди. Чого шукають вони там? У відталій землі на бараболиську можна гнилу бараболину знайти. Часом можна і не гнилу. Але щастя, коли поблизу нікого нема.

Сергій Гнида і Карпо Фіян друзі були. Йшли разом ціле життя і разом пішли збирати гнилі бараболі. У одному місці натрапили на невикопане місце.

— Це,— каже Гнида,— моє місце. Я ж його побачив...

— Не кажи дурниць. Побачив його я. Я ще з осені знав, що тут не викопали... Навмисне йшов...— відповідає Фіян.

— Ой, чуєш! Краще відступися. Йди собі далі. Там знайдеш! У мене ж знаєш скільки дітей?..

Вперлися. Гнида хроснув рискалем Фіяна, і той лишився на бараболиську лежати. Гнида зі страхом копав сам скарб, копав з пропасницею. Що, як знов кого нечистий нанесе?..

Після довго оповідали в селі, що Гнида зарубав Фіяна. Влада якось не чула цього, бо труп Фіяна зник, і невідомо куди. Шукати не було часу.

Корній обгризає велику кінську кістку і виносить її надвір.

— На-ту-на! На! Сірко! Де ти подівся? На, їж!..— Давав псові, той глотав, а Корній стоїть і дивиться, їж, їж, бо на завтра, може, й не дістанеш.

У запічку сидить Марія. Корній знає, що то дружина його. Багато, багато літ прожили разом. Вона хоче їсти. Що віднесе завтра Надії?

— Треба б, Маріє, забрати її якось до нас. Не можеш ти ходити...

— Треба б, але як. Вона ж не піде. Не дійде до нас. А дитина? Ну, може б, ти дитину ще доніс, але як її забереш?..

Вечором Корній підгострив сокиру і вийшов на двір. Темно. На небі до погибелі зір. Молочний Шлях на цілу ширінь розлігся. У Максимовій хаті ясно світиться. Там вештаються люди і чути голосний гармидер.

Корній загукав пса. Підбіг Сірко, лащиться, лиже руку, ту саму руку свого пана, яка тримає сокиру.

32

— Ти, ти, ти! — погладив Корній Сірка по великій, м'якій голові. І майже раптом Корнієві стає шкода собаки. Положивши сокиру на землю, сів коло нього на мокрому, обняв Сірка. Пес заскавулів і пригорнувся до старого.

І так тривало довго. На високому, ніби зі сталі, небі зорі, Молочний Шлях. У хаті Максима співають. Сірко і Корній сидять, обнявшись, і слухають спів.

— Так, так, собако,— шепчуть Корнієві вуста.— Минулося наше. Знайшов я тебе маленьким цуциком і думаю: рости. Маю господарку, і будеш охороняти. І хіба ти не охороняв? Ще й як... Боже мій! Ще й як. Цілими ночами бігаєш і гав-гав! І гав-гав! Я працював. Не раз прийдеш на подвір'я, ніг не можеш підволокти. Ляжеш, а ти все своє, все тільки своє... Правда ж? Не плач, собако. Не плач хоч ти...

Ніч ішла, дихала весною. З далеких піль віяло запахом чорнозему. Корній чує той запах, і в ньому збуджуються спомини.

— Йди, собако... Йди геть, а я піду також. Йди і не спокушай. Не можу підняти на тебе руку. Встав, узяв сокиру і пішов до хати.

— Ти спиш, Маріє?

— Чи ж, думаєш, можна спати? Думаю про Надію. А що, як не встану... Підеш до неї ти... Може, завтра підеш.

— Завтра мушу йти шукати щось їсти... А у хаті холодно... Є там у печі жар? — Пішов до печі і відхилив кружка.— Є. Підложу дровець. Ти вже не рухайся. Лежи, лежи. Сам підложу..

Підкинув сухих трісок, і огонь одразу спалахнув. Приложив кілька полінець і грів старечі мокрі руки. Після горщик води до вогню поставив, взяв з постелі подушку і рядно, нагрів коло печі і обкутав Марію.

— Ну, ну! Лежи вже. Хоч трошки зогрієшся. Завтра десь полізу. Може, якраз що знайду... А може, й знайду... По хаті бігає зайчик світла з печі. Стрибнув на полицю, освітив її — Корній щось пригадав, підійшов до полиці і сягнув рукою за бруском, що лежав там. Після коло печі присів, положив на коліно сокиру і почав гострити її.

Гострить довго. Зупиняється, відпочиває, великим пальцем пробує лезо, чи гостре, а після далі шурає по ньому бруском.

— Що ти робиш, Корнію? — питає Марія.

— Гострю от... Завтра піду у поле, а там без сокири нема чого робити.

33

VIII

Назавтра ледь світ пішов у ліс. Не на свою сторону південну. Ні. Зробив чимало дороги через село, через береги коло колишнього монастирського млина і вийшов туди, де стояв колись хутір Мартина.

Тепер тут поле. Зник зелений хутір. Знівечено сад. Революційний буревій з притиском шалів в таких місцях, де цвіли сади, де чути було сміх.

Он там закинутий колодязь. Корній підійшов до нього і зупинився на тому місці, де колись витягала Марія воду. Скільки це вже минуло років? А скільки днів? Багато, дуже багато, але все пережилося, і здається, був це один день.

Сонце піднялося високо. Небо синє і прозоре, як око дитини. Підсонна сторона звільнилася від снігу і протряхає.

Корній придибав, став під високими дубчаками і зняв шапку. Над ним літали і крякали ворони, високо, високо кружляв шуліка. На високому стрункому дубчаку якийсь запопадливий птах мостить кубло. Бруньки дерев свіжі, пахучі, набряклі. Під ногами мокро, чути весну. Навіть від мокрої землі чути.

ЗО

Корній шукає їсти. На думці жінка, дочка і маленька внука. Всі вони хочуть їсти, всі чекають на нього дома. І ступав по лісі, дивився на птахів, на дерева і рослини. Що ж він тут знайде? Все не на їжу створене. Начохрав дещо бруньок, настругав березової кори. А після пішов на узлісся.

Сонце і сонце. Скільки сильного молодого сонця! Геть, як гляне око, стелиться соняшний легіт, мліє земля.

Йшов просто через неорані поля. Трапилося щастя, зовсім несподіване і зовсім виняткове. У невеличкому рівчаку, де ще був сніг, лежав мертвий заєць. Корній надибав на нього, зупинився. І довго стояв, бо як же можна повірити, що то дійсно заєць, мертвий і готовий на те, щоб тільки взяти його, роздерти і з'їсти. Після Корній відчув радість і, не згинаючись, подивився навколо, чи нікого нема, та голосно висловив вдоволення.

— Так! Значить, і з'їм дещо. Значить, додому дійду і покажу: дивися, Маріє! Тут маєш що їсти. Це я знайшов сьогодні, цього веселого соняшного дня.

І Корній піднімає зайця. Він навіть ще не пробував гнити. Зовсім цілий і зовсім свіжий. Розтяв його гострою сокирою і, віднайшовши сухе місце, присів відпочити та підживитися. Думаєте, що він сьогодні що їв? Де там! Що було йому їсти? Встав чоловік і подався. Добре, що хоч Марія ще спала.

Думав за Марію: «Коли б знав, що зайду додому, не починав би того зайця. Хай би був дитині. Тож ото воно є, що не зайду. Як зайдеш, коли ноги підгинаються і не хочуть йти... Що хоч роби, а вони не хочуть, і кінець. Хоч ти сядь та плач».

А тут ще й вітер. Такий, чуєте, вітер зірвався і пхає чоловіка, куди йому заманеться. Воно весною завжди буває вітер, але такого прудкого, такого нагального щось не пам'ятається. Ні, ні... Такого щось не пам'ятається, щоб ходи не дав, щоб валив з ніг, мов дитину яку.

З'їв кілька шматків заячини, звівся на ноги і почав наново боротьбу з вітром. А сонце, знай, світить, знай, горить собі ясно і невблаганно. Корній довго, дуже довго йде, оглянувся, а ліс за ним недалеко. Поки добився до млина, почув у шлунку болі, корчився, а після не видержав, блював.

«І чого то так далеко було йти? Казав собі: не йди, чуєш, таку милю. Не дотягнеш назад ніг. Бачиш же, що ти з себе уявляєш? Ні. Таки пішов. От тобі й пішов. Тепер ноги тремтять і спробуй далі йти».

Розважав Корній, а тим часом дивиться на викинене назад м'ясо. Шкода. Зігнувся і поволі з'їв знов. Може, по-друге такого не станеться. Може, якраз Бог дасть, що не станеться...

35

Проходячи селом, ніс свого зайця і сокиру під полою. На вулицях порожньо, але все-таки краще не спокушати. Хто його знає... Все в такий час може трапитися.

Дома, по-перше, запитав:

— Ще живеш, Маріє? Приніс он зайця. Опорай, з'їж сама і кусник занеси їм... Не була у них? Ох, ох, ох! Нема сили... Дивно, як та сила кудись зникла. От прийшов до хати, та тепер хоч коня запрягай і виволікай надвір. Мабуть, і дров не маєш? Що? Маєш? Ну, то я дещо приляжу. Ще скільки живу, так не зморився. Можу забожитися, що правду кажу. А я вже дещо і поїв... Сів собі коло млина і пополуднував...

Говорив, поволі вкладався на голій лаві і заснув. Марія поралася з зайцем і не турбувала Корнія. Хай відпочине. Прокинувся вечором і забачив перед собою Марію.

— Чого ти така? Що є, Маріє?

— Прийшла до неї, а вона на постелі лежить. Гукаю: «Надіє!» Не чує. Кличу. Нарешті розплющила очі і так засміялася, так, знаєш, страшно засміялася. А де, питаю, мале? А вона нічого не розуміє. Яке, каже, мале? А Христуся ж де? Засміялася знов: «Нема Христусі. Нема вже її...» Корній зробив великі очі.

36

— Нема? Що ти кажеш? Як же так? Як же так можна? — кричав Корній.— То ж так не можна!..

— З'їла вчора того пляцка. Там дерево було. Дитина ж. Взяло, каже, і скрутило. Але...— Марія нахилилася до Корнія і шептала: — Вона задушила його... Задушила... Дитя мучилося, і задушила. Дика така. Підеш до неї. Вона не хоче вже їсти, лається і сміється...

Марія розвела руками. Корній запер віддих. Слухав, і здавалося, сниться страшний сон.

Марія знов лягла, а Корній вийшов. Вернувся пізно, зовсім уночі. Марія лежала на постелі і дивилася у темноту. Почула рейвах і подала голос:

— Це ти, Корнію?

— Я.

— Був?

— Був.

— Ну й що?

— Казала не приходити. Чого, каже, будете ходити. Все одно...

— Ах, дитино, дитино! Чого ходити? Вона не знає, чого ходити...

— Спи, Маріє. Я вийду на двір. Там тихо так... І Корній вийшов на двір. Але, виходячи, взяв з собою сокиру. Темнота і тиша. Підбіг Сірко.

— Йди геть! Не лізь перед очі.

Сірко підігнув хвоста і відійшов, а Корній попростував на подвір'я сина Максима. Йшов бадьоро. Чувся у силі, і думка працювала особливо добре. Підійшов до дверей і затарабанив. Довго ніхто не відчиняв. Нарешті у сінях голос. Це вийшла Максимова служниця Гафія.

— Хто там?

— Я. Корній. Є дома син мій Максим?

— Вони сплять...

— Відчини. Хочу поговорити. Гафія відчинила, і Корній, не зупиняючись, попростував до кімнати, де спав зі своєю жінкою Максим.

— Хто там? — зривається сонний Максим. Але Корній не має часу відповідати. Перед ним смутні обриси ліжка і Максима. Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру.

37

Вирвався дикий крик і одразу замовк. Сокира своїм гострієм попадала у щось м'яке, у щось, що легко піддавалося, і тому глибоко грузла. З ліжка білого, теплого виривалися деякий час стогони, але і вони затихли. Корній сік і сік. Сік, як малий хлопчина січе кропиву чи бур'ян, поки не втомилася рука.

А тоді Корній отямився, зупинився, прислухався, чи все в порядку.

А де ж ділася Гафійка? Обернувся.

— Гафіє! Гафіє! Де ти?

Але ніхто нічого не відповідав. Корній заложив на руку сокиру і вийшов.

Надворі зоряно і тихо. Прийшов до себе. Спить. Хай спить. Але де ж там. Вона зовсім не спить. Рухається.

— Де ти, Корнію, був?

— От так собі... Вийшов, походив. Гарно там... А тепер ще вийду. Ти спи. Спи, моя Маріє, відпочивай. Підійшов до неї, обгорнув щільно старим кожухом.

— Тепло тобі, Маріє? Ну то спи. А я... Так от і скінчилося... Хочу сказати, що все скінчилося... Жили ми, так довго разом жили, ділили горе і... ет, чи ж треба щось казати?..

Встав і хотів йти, але роздумав і вернувся ще.

— Там ще лишилося трохи зайця? Ні. Я це так питаю... їсти не хочу. От з'їв дещо і не хочеться. Аби хоч на завтра хватило. А ти підеш, певно, до Надії? Піди і скажи, що я благословляю її... Скажи, може, виживе, може, ще буде, не зникне наш рід... Скажи... Все їй скажи...

— Ти, Корнію, кудись далеко йдеш?

— Не знаю. Куди, далеко? От вийду, може, щось знайду. Може, знайду синів наших... Може...— Голос його затремтів, утявся сам від себе. Ноги відмовлялися тримати, і він скоро пішов до виходу. Рипнули двері і зачинилися. У хаті темно і тихо.

— Корнію! — гукнула тихо Марія. Нема відгуку.

— Корнію! — гукнула сильніше. Тиша. Надворі підбіг до Корнія Сірко.

— Ходи, ходи, собако! Підемо разом. Будемо йти у світ, десь впадемо, обіймемося і здохнемо разом...

Корній подибав просто у поле, а за ним, опустивши голову і хвоста, волікся пес. Більше вони не вернулися...

38

VIII

Здивувалася, коли прокинулася, що Корнія не було. Кликала раз, другий і третій. Нема. Уночі кликала. Зійшло сонце — кликала, звелася на ноги. Де ж він?

І аж — то почали сходитися люди. Все не наші. Ті, червоні, з стрільбами. Питаються, де старий. Хто його знає, де він. Пішов десь. Шукали чогось, знайшли скривавлену сокиру і забрали з собою. І тоді стало Марії ясніше. Сіла на розкиданій постелі і широко відкритими очима дивилася на людей. Питали її, відповідала. Питали, скільки літ живе. Мовчала усміхаючись.

— Багато, багато, людські дітоньки. Ви не проживете стільки.

Людські дітоньки вилаялися і відійшли. Марія не мала сили, щоб піти до Надії, але все-таки силилася йти. Вийшла на подвір'я і впала. І тут дивно, де взявся Гнат. Він йшов до Марії. Каже: «Зачув все, що сталося, і дай, думаю, піду. Встань, Маріє... Отак, отак... Обіприся об моє плече. Ну, ну...» Пручався, крихтав і звів. Марія навіть не здивувалася, що він прийшов. Здавалося, так і треба. Прийшла до хати і лягла на постіль. Гнат сів коло неї, довго мовчки дивився у її обличчя. Поморщені, сухі, запалі щоки. Випнуті гострі вилиці, очі глибоко-глибоко у мокрому місці сидять, потемнілі, погаслі. Паклі сивого волосся вибиваються з-під подертої заялозеної хустки.

— Ну от...— витиснулося з Гната.— І так є нам кінець? Маріє? Що тобі?

— Е-ет...— ледве витиснула з уст Марія. Гнат почув те коротке слово і втягнув якось у себе голову. Западав вечір. Весняне сонце заходило і било пружним променем на саме ліжко. Марія розплющила очі, дивиться назустріч сонцю, вийняла суху кістляву руку і простягнула її далеко від себе.

— Сонце! — каже вона.— Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?..

Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б'ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко. Гнат мовчки сидить, і в душі його воскресають мертві з гробів, встають з домовин люди, далекі, забуті, розкидані по всій землі. Встають радісні і співають радісні пісні. Гнат усміхається. Після здіймає свою руку, бере у неї Маріїну, ту, що до сонця знялася, і лагідно довго цілує її.

Цілує і говорить:

— Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю! Маріє? Маріє!..

Сонце обливало ліжко, Гната і Марію. У Гнатовій душі творився страшний суд.

— Маріє! Висповідай мене. Даруй усе, що зробив тобі у дні молодості. Ах, яке маленьке наше життя! Ах, яке маленьке. От пережив, і що ж далі? Прости мене, Маріє, раз, другий і третій!..

ЗО

Марія повернула погляд на Гната, шепотіла ледве чутно:

— Ти, Гнате! Ти свята людина. Підемо разом туди... Знаєш? Туди, де наші Романьо, Надія... Одна і друга. Де всі вони. Всі, Гнате... А ми ще ж тут. Як хочеться зустрітися з ними... Не проси у мене, Гнате, прощення. Бог простить, а я не маю чого прощати. От Надія. Коли б я могла до неї, коли б щось їй дати... Вона голодна... Хліба їй. А-ах, де є хліб?

— А Корній не вернувся? — питає Гнат.

— Багато не вернулося, Гнате. Всі не вернулися. Ні Демко, ні Лаврін... ані... він також... пішов...

Гнат довго мовчав і дивився, як заходить сонце, як поволі зникає ясне світло і западає сутінь.

Сонце зайшло, і стала темнота по цілій Україні. Гнат покинув Марію саму. Завтра ще прийде. Марія лежала навзнак, дивилася у морок, у безмежну пітьму і починала поволі передивлятись розгорнену Гнатом книгу свого життя.

X I I Другого дня Гнат не прийшов. Не прийшов і третього. Сходило і заходило сонце,

а він не прийшов. Дні Марії добігали кінця. У один з тих останніх днів пішов Гнат навідати Надію. Знайшов її захололу, опухлу в коморі в куті з дитиною в пелені. Сиділа з витягнутими грубими ногами, прив'язана до ключки мотузом, зашморгнутим на шиї.

Гнат вийшов в село, знайшов людей і, показуючи на хату Надії, старечим голосом кликав людей, щоб допомогли. Кликав довго, кликав вперто... З понурих, обдертих хат вилазили на весняне сонце опухлі, вилазили немічні, вилазили охлялі. Сходилися на нараду кістяки з розчухраними головами, вгрузлими безбарвними очима, вставали, ніби мертвяки з могил, щоб винести прилюдну постанову. Серед них Гнат. Кривий, висушений дідок, з ціпком в кістлявій руці, з мудрими, грізно насупленими очима. Стояв і проповідував:

— Слово моє,— казав він,— не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу вам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..

На небі горить велике жагуче світло. Пливуть хмаринки, з поля дихає вітер і несе запахи вогкої землі.

Гната забрали ще того самого вечора. Пішов услід за іншими і не вернувся.

40

26,258-й день... день останній, день кінця. Тридцять днів гаснула сама Марія — покинута, одинока. Заходяче сонце не забуло Марії, заглянуло до неї і довго цілувало її сухе жовте обличчя. Розплющила востаннє очі і всміхнулася. І чим більше западало сонце, тим ширше і ширше відкривалися очі. Повільно наступала ніч... Ніч вічності. Спить Марія? Ні, Марія не спить. Вона вже не спить третю ніч. Марія лежить на купі розкиданого на ліжнику лахміття і впалими, широко відкритими норами очей дивиться у залите місячним сяйвом вікно.

Надворі цвітуть сади, південь дихає пареним у цвіту вітром і жаріє над суходолами й морями повний, тяжкий місяць.

Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті з розчепіреними пальцями ноги... З напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць, зникають одна за другою з голови думи, зливаються у чорну пляму, без початку і кінця... Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар...

Марії не стало...

Прага, 1933

41

Урок 4 Красномовство, публічний виступ, переконлива презентація власної думки. Головний предмет - мистецтво слова.

Вторинні предмети - суспільні науки, мистецтво - драма, промова-монолог.

Концепція

Вивчаючи техніку публічного виступу, учні навчаться приготувати і виголосити переконливу усну презентацію.

Вимоги

Цей розділ програми допоможе учням:

1. навчитися самостійно створити виступ-промову;

2. розвинути навики слухання, сприйняття і розуміння усної мови;

3. загострить аналітичні якості;

4. дасть нагоду вдосконалити усну мову і акторську презентацію.

Мета

1. Продемонструвати презентацію, яка висловлюючи головну ідею, включатиме основні елементи мистецтва слова - жестикуляцію, артикуляцію, вибір відповідних прикладів для переконання слухачів, для того, щоб переконати слухачів, примусити їх змінити, переглянути власне розуміння даної теми.

2. Визначити і навчитися вживати головні елементи переконання.

3. Навчитися самостійно створити переконливий публічний виступ.

4. Виявити елементи власного знання і глибинного розуміння теми.

5. Розвинути вміння оцінити виступи інших учнів, аналізуючи головні ідеї усної промови і презентацію.

Матеріали

Публіцистичні твори, художні твори, уривки усної народної творчості часів Голодомору, архівні фото та візуальні матеріали програми.

Роль вчителя

Провести дискусію, пояснити і визначити як люди роблять рішення, основані на тому, що вони побачать чи почують. Пояснити, що часом треба

42

вживати відповідні професійні навики і методи, щоб переконати інших у правильності вашої позиції. Заохотити студентів згадати їх власний досвід, коли вони старалися в чомусь переконати товаришів, батьків, учителів. Просити учнів розповісти про ці випадки з власного життя.

Голос і рухи - ваш інструмент переконання

Кожен з вас вміє переконувати. Ви робите це все своє життя. Кожного разу у розмові ви вживаєте просту техніку переконання. Кожного разу, коли ви висловлюєте власну думку, ви намагаєтеся переконати співрозмовника у власній правоті, вживаючи логіку, подаючи вагомі факти і аргументи.

Сьогодні ми постараємося поставити важливіше завдання, ніж у звичайній розмові висловити власні погляди. Сьогодні учні повинні уявити, що не кожен із слухачів поділяє їх думку, і їх завдання - переконати аудиторію. Ця промова повинна зацікавити слухачів, примусити їх СЛУХАТИ. Те ЩО ви хочете сказати - є надзвичайно важливе, але ЯК ви скажете - ваш голос і рухи є не менш важливими. Сьогодні ви навчитеся як рухи, інтонація та інші елементи презентації можуть вам допомогти переконати опонента.

Важливі аспекти презентації, про які треба пам'ятати. Класичні елементи переконання є:

1. Рухи. Тримайтесь прямо. Якщо ви горбитесь, схрещуєте руки, кривитесь, ваша промова не звучатиме щиро, і слухачі не сприйматимуть ваших аргументів, якими переконливими вони не були б. Під час всієї промови підтримуйте прямий зоровий контакт із слухачами.

2. Артикуляція. Артикуляція означає якість усної мови. Глибоко дихайте, переконайтеся, що маєте досить повітря в легенях і не задихаєтеся, не перериваєте речення у невідповідному місці, щоб вдихнути. Зволожуйте рот ковтком води під час промови, якщо необхідно.

3. Вимова. Учні повинні навчитися чітко і ясно вимовляти кожне слово. Уникайте жаргонних слів, хіба що вони потрібні для переконання. Уникайте висловів - паразитів, наприклад: "як всі знають", "само собою зрозуміло" і т. д.

4. Тон - це високий і низький тон голосу. Вживайте і один, і другий без перебільшення. За всяку ціну уникайте монотонності!

5. Швидкість мови. Швидкість, темп - це важливий засіб контролю і утримання уваги слухачів. Вживайте нормальну швидкість мови. Якщо говоритимете швидше - ваша промова буде незрозумілою, якщо повільніше - слухачі втомлюватимуться.

43

Якщо ви не впевнені, з якою швидкістю говорити, запишіть себе на магнітофон, а тоді програйте ще раз, рахуючи слова. Людське вухо і мозок може сприйняти і розкодувати понад 400 промовлених слів на хвилину, якщо говоритимете заповільно, слухачі почнуть губити увагу і думати про щось інше

Голосність - це ще один важливий спосіб промови. Але вживайте цей інструмент обережно. Якщо ви постійно будете говорити дуже голосно, на межі крику, то слухачі звикнуть, і ваша промова втратить ефектність. З другої сторони, кілька речень, вимовлених дуже голосно, зробить вашу промову живою.

6. Перерви, паузи - це надзвичайно важливий засіб усної мови. Якщо ви хочете підкреслити важливе за змістом слово, зупиніться перед ним на секунду, це приверне увагу слухачів і підкреслить це слово. Якщо ви хочете зробити слово головним в презентації - зробіть паузу перед ним і після нього.

7. Різноманітність - це найважливіший елемент переконливої промови. Таємниця красномовності криється у різноманітності та вживанні всіх перерахованих вище елементів.

Ш Домашнє завдання 1. Практичні вправи. Текст на вибір вчителя. Прочитайте перед дзеркалом простий короткий текст. Почніть низьким, повільним голосом, висловлюйтеся короткими фразами. Тоді нарощуйте швидкість і тон. Старайтеся змінювати тон, голосність і швидкість кожні 30 секунд. Навіть, якщо ви підкреслите тоном лише одне слово. Змінюйте тон, голосність і швидкість якнайчастіше, тоді ваша промова буде цікавою.

Думайте про що ви говорите, що хочете висловити, що підкреслити. Говоріть не лише слова, вкладайте значення і думку в кожне слово. Наприклад, коли говорите слово "любов"-думайте, що це слово означає, нехай всі учні в класі відчують силу і вагомість цього слова.

2. Подумайте і приготуйте коротку презентацію на одну із пропонованих тем, пов'язуючи із вивченим у програмі матеріалом про Голодомор.

Теми:

a) Що означає слово "мужність"? Чи може дитина зробити героїчний вчинок?

b) Символічне значення слова "хліб".

c) Любов. Любов і радість. Любов і розпач.

44

Стратегія

Будьте раціональними. Перед тим як переконати в чомусь інших, учень повинен встановити власний авторитет і виявити обізнаність з темою, іншими словами ви повинні "продати" себе перед тим як "продати" свою ідею. Якщо слухачі відчують відсутність логіки і нераціональність, вони вам не повірять. Щоб переконати інших, ви мусите бути переконані самі. Ніколи не вживайте слів "можливо", вживайте позитивні слова як "напевно", "буде", "мусить".

Треба показати себе знавцем теми, отже треба подати досить фактів та інформації (дати, імена історичних осіб, статистичні дані), щоб доказати ваше знання і авторитет у даній ділянці.

Старайтеся показати себе правдивим, навіть якщо трошки перебільшуєте. Якщо ви говорите 100% правду, але не вмієте переконати в цьому слухачів, люди будуть сумніватися.

І на закінчення. Не бійтеся виявити трохи емоцій. Ваш голос і рухи повинні точно відповідати змісту того, про що ви говорите. Якщо слова сильні і емоційні, такими ж повинні бути ваші рухи і голос.

Q Домашнє завдання Написати коротку промову. Вдома перед дзеркалом провести репетиції. Якщо є можливість записати і програти, зробити поправки. Записати ще раз. Знати промову "майже напам'ять", щоб виголошувати не прив'язуючись до папірця і підтримуючи зоровий контакт із слухачами.

Вислухати промови. Учні під час слухання роблять нотатки і готові представити свої зауваження промовцеві. Обговорити промови. Почніть з того що вдалося, що мало успіх. Поділитися власними думками про сильні та слабкі сторони промови.

Критерії оцінювання

1. Чи промовець переконав слухачів? Якщо так, чому? Якщо ні, чому? Проведіть дискусію як досягнути позитивного переконання слухачів.

2. Виконання промови. Чи рухи, слова і зміст промовця були синхронізовані і гармонійні? Чи слова і рухи підкреслювали зміст?.

45

Урок 5

Короткий опис

Ця рольова гра створена як завершальний урок міждисциплінарної програми література/суспільні науки/драма - театральне мистецтво/управління.

Вживати тексти програми.

Мета

Учні будуть мати нагоду дослідити роль громадянина в суспільстві, відповідальність особи перед громадою, права дитини в суспільстві, а також прийняття рішення і його виконання у громадянському суспільстві.

Учні вчаться на практиці виявити правдивість відтворення (моделювання) ситуації, точність відтворення подій, аргументовано і творчо інтерпретувати факти, уміння логічно і грамотно викладати думки.

Матеріали

1. Оповідання Петра Волиняка "Лист з Волині".

2. Уривки із повісті Уласа Самчука "Марія".

3. Оповідання Михайла Масютка"Коли розквітали вишні".

Ціль виконання

Учні створять телеінтерв'ю із присутньою в залі публікою, що включає участь всього класу.

Предмет і тема інтерв'ю

1. Що сталося після подій, описаних в кожному оповіданні.

2. Наслідки подій.

3. Психологічний аналіз мотивації і вчинків дійових осіб.

46

Необхідні матеріали і підручні та технічні засоби

1. Копії оповідань чи уривків із повістей із цієї теми (для попередньої роботи).

2. Відео-камера і відповідне приладдя, телевізор і відеомагнітофон чи DVD відтворювач.

3. Попередньо записане відеоінтерв'ю із головною дійовою особою оповідання.

Формат може бути пристосований/видозмінений на радіо інтерв'ю, газетне інтерв'ю, журналістське розслідування тощо.

Рольова гра

Дійові особи:

Журналіст. Його відповідальність задати реалістичний тон програми, заздалегідь ретельно підготувати питання, щоб виявити рівень індивідуальної відповідальності кожної дійової особи і прийняття рішення. Все це пов'язане із подіями оповідання.

Колишній вчитель/колега. Розповідає про дану дійову особу, її характер, обставини життя перед тим, як відбулися події, описані у оповіданні.

Психолог, що спеціалізується у вивченні дитячої психіки. Тема виступу психолога — психологічна травма, почуття особистої відповідальності, аналіз особистих стосунків із іншими дійовими особами, довготривалі психологічні та соціальні наслідки подій, описаних в оповіданні, у майбутньому житті даної дійової особи.

Адвокат. Спеціаліст у ділянках захисту прав людини та захисту прав дитини. Описує можливі правові наслідки дій героїв. Хто відповідальний за трагічні події? В якій мірі індивідуальна особа несе відповідальність за події, що відбуваються в суспільстві?

Відео бригада. Заздалегідь розподілені ролі відеорежисера, оператора, помічників. Суто технічна роль.

Глядачі. Всі учні класу. Вони фіксують на папері хід розмови, запитання та відповіді. Кожен, хто бажає, може поставити запитання учасникам передачі. Більшість із питань повинні бути заплановані, але під час запису, можливі та заохочуються спонтанні запитання/дискусії.

47

ТЕМА: ПУБЛІЦИСТИКА, ПРОПАГАНДА,

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Мультидисциплінарний розділ. Публіцистика, мистецтво слова, усна народна творчість, семантика, символіка слова, роль особи в суспільстві, психологія дитини, права дитини. Логіка, розвиток аналітичних здібностей.

Урок 1

Q Завдання 1. Прочитайте статтю. Коротко перекажіть зміст.

2. Поясніть значення слова "вєртухай". Знайдіть синоніми до цього слова в тексті. Складіть власні речення із цими словами.

3. Продискутуйте і поясніть значення слова "подвиг". Чому автор статті "Голодомор як школа для "вєртухаєв", описуючи вчинки піонерів Васі Шмата і Проні Колибіна, вживає слово "подвиг" у лапках?

4. У статті та в уривках із книги "Артек" часто вживається слово "герой".

Яке пряме значення цього слова (у тлумачному словнику)? Знайдіть синоніми і антоніми до слова "герой".

Який зміст вкладає в це слово автор статті "Голодомор як школа для "вєртухаєв"? У якому значенні слово "герой" вживається у книзі "Артек"? Поясніть.

5. Знайдіть у тексті подані цитати про любов:

a) "Зокрема, виховання любові до комуністичної влади".

b) "Якщо ти хочеш, аби тебе любили, не роби для людей нічого, просто забери у них все, - а потім поверни дещицю".

Знайдіть у статті пояснення цитати Ніцше. Випишіть.

Поясніть значення слова "любов"у контексті статті.

Подумайте і поясніть Ваше власне розуміння цього слова, чи співпадає воно із значенням, вжитим у статті? Чому?

6. Тема для творчого писання. Як Ти розумієш часто вживаний вислів "щасливе дитинство"? Чи щасливими були діти, яких нагородили

48

поїздкою до Москви, а після того відпочинком у таборі "Артек"? Яка, як Ти думаєш, була їх доля у майбутньому?

7. Перечитай поданий абзац. Вислови свою точку зору із погляду сучасної дитини, щодо згаданого "закону". Чим могли бути небезпечні діти 12 років для суспільства того часу? Що можна сказати про державну систему, яка законодавчо легалізує розстріл, як міру покарання для дітей від 12 років?

"Варто зазначити, що для дітей, що чудом вижили під час Великого Голоду, крім цукерки у вигляді різних нагород, а то й поїздки до "Артеку", була й палиця. 7 квітня 1935 року вступив в силу указ, що дозволяв розстрілювати "злочинців" вже з 12 років. Враховуючи, що після Голодомору була велика кількість безпритульних, що не мали жодних документів, вік часто визначали на око. Відомий, зокрема, випадок, коли цілком законно(!) було розстріляно двох 11-річних правопорушників".

Голодомор як школа для "вєртухаєв" Застукали на поле И за рукусцапали

С поличним на месте врага. (Микола Асєєв. "Пісня піонерохорони врожаю")

При плануванні Голодомору, крім головних завдань, Москва ставила собі за мету розв'язання ще й низки, хоч і другорядних, але достатньо важливих для режиму питань. Зокрема, виховання любові до комуністичної влади. Звучить абсурдно, але це так. Більше того, завдяки Великому Голоду серед його жертв відбулася швидка селекція найбільш відданих комуністичних прислужників.

Маловідомий, але факт - у тридцяті роки в Радянській Україні активно діяла велика секретна програма по спецвихованню дітей, що пережили Голодомор. Перевага віддавалася або сиротам, або розкуркуленим (аби уникнути будь-яких контактів з родиною). З одного боку, нічого нового. Так само в Туреччині виховували яничарів. Комуністичне ноу-хау було в тому, що Москва не лише попередньо знищила батьків (замордувала голодом, розстріляла чи відправила до Сибіру), але й зламала голодом психіку дитини. Спогади про голод, як ніщо інше сприяли абсолютно щирій любові до режиму, котрий цей голод організував. Майже за Ніцше: "Якщо ти хочеш, аби тебе любили, не роби для людей нічого, просто забери у них все, - а потім поверни дещицю". До того ж, людина, яка у дитинстві пережила Голод, часом ціною шматка хліба, вирваного з руки слабшого, ладна була потім за шматок хліба чи через загрозу його втратити, піти на будь-які злочини, аби цей жах не повторився знову.

49

Комуністи також активно використовували дітей і під час організації Голодомору. Свідчення цього навіть не довелося шукати в секретних архівах. 1940 року в Москві було випущено шикарну книгу-фотоальбом, присвячену щасливому дитинству в СРСР. Розкішну книгу було випущено на честь 15-річного ювілею табору "Артек". Тиснена золотом палітурка, понад три сотні фотографій та кольорових малюнків - просто шедевр поліграфії кінця тридцятих років. Це було достатньо дороге подарункове видання. Варто зазначити, що тоді воно коштувало 90 рублів. Це при тому, що висококваліфікований робітник, чи службовець у тому ж таки 1940 році отримував біля 300 рублів на місяць. Є у цій книзі розділ, який називається "Вартові". Хто ж були ці "вартові" і чим вони прославилися?

Процитую: "У середині липня 1934 р. на вулицях Москви можна було зустріти невеликі групи дивних підлітків. Вони ходили невпевнено, заглядалися на вивіски, з криком розсипалися від автомобільного гудка, раз у раз натрапляли на перехожих.

Коли одна така група спускалася з площі Повстання до Зоопарку, один хлопчина, задивившись на величезний восьмиповерховий будинок, налетів на солідного перехожого. Перехожий відразу визначив, що це не московський житель.

- Треба дивитися вперед, юначе! Ти хто такий, звідкіля? - Я... я дозорець з села. - Який же ти дозорець, коли під носом нічого не бачиш! - розсміявся чоловік і

пішов своєю дорогою.

Це й справді приїхали до Москви дозорці, найкращі піонери колгоспного села. Кожен із них міг би сміливо похвалитися немалими заслугами перед країною. Майже всі вони потрапили в Москву вперше у житті. Багатоповерхові будинки, яскраві вітрини та вивіски, трамваї, автобуси - все було для них новим і захоплюючим. Вони жадібно розглядали кожен новий предмет, щоб запам'ятати і розповісти потім про нього в колгоспі. Чому і навіщо приїхали ці підлітки в Москву?

50

12 червня 1934 p. Центральний комітет ВЛКСМ затвердив: „Схвалити пропозицію Центрального бюро юних піонерів про преміювання поїздкою на півтора місяці на відпочинок у всесоюзний піонерський табір „Артек" 200 кращих піонерів Радянського Союзу, таких, як Оля Баликіна, котра викрила свого батька і разом з ним групу розкрадачів колгоспного хліба; Ваня Бачеріков, котрий викрив банду злодіїв колгоспного майна у себе в селі; Мотя Потупчик, котра, незважаючи на погрози недобитого куркульства, сміливо продовжує вести роботу в піонерському загоні Павлика Морозова; Митя Гордієнко, Коля Леонов, Вася Скиба, Вагар Саркісьян, котрі продемонстрували високу свідомість в охороні колгоспного врожаю... та багато інших, хто виявив зразки виняткової свідомості в охороні соціалістичної власності, в боротьбі з класово ворожими елементами".

Нижче подано розповідь про один з типових "подвигів" цих "вартових".

"Вася Шмат, 13-річний піонер, організував в станиці Висілки (Азово-Чорномор'я) бригаду охоронців врожаю. Разом з колгоспниками хлопці побудували на своїй ділянці дозорну вежу і цілі дні проводили в полі.

Ось на вежу піднявся Вася. Він ліг на живіт і було вже занудьгував, як раптом помітив, що в найдальшому кутку ділянки, біля лісу, пшениця підозріло ворушиться. Швидко спустився Вася вниз. Вся бригада безшумно помчала до підозрілого місця.

51

- Що ти тут робиш? - крикнув Вася, хапаючи за комір "перукаря". Хлопчисько років 13 сидів у пшениці і, нагинаючи стебла, ножицями зрізав (стриг) колосся. Гладкі зрілі колоски сипалися в мішок. Від окрику "перукар" розгубився і забурмотів щось незрозуміле. Вартові витягли його з пшениці і почали допитувати:

- Хто такий? Звідки? Хто вислав колосся стригти?

... За літо бригада Васі Шмата затримала ще трьох "перукарів".

20 липня 1934 року більш як сто таких дітей з'їхалися до Москви, щоб звідси їхати далі на південь, до берегів Чорного моря, в чудовий табір "Артек".

У Москві урочисто зустрічали гостей. З вокзалу їх відвозили в спеціальних машинах в готель, потім після відпочинку повели оглядати Москву. їм показали Червону площу, Зоопарк, Планетарій, Третьяковську галерею, найкращі московські театри та музеї. Особливо сподобалося молоді дитяче містечко Парку культури та відпочинку.

21 липня з Курського вокзалу відійшов спеціальний потяг "Москва-Сімферополь". Він цілком був зайнятий юними пасажирами в червоних галстуках - юними героями колгоспних полів."

Серед "вартових", що приїхали до "Артеку", був ще один герой - 13-річний Проня Колибін. Він доніс на власну матір, яка пішла в поле збирати колоски аби врятувати від голодної смерті сина. Правда, укладачі книги справедливо вирішили, що його "подвиг" - це вже занадто навіть для юного ленінця. Але історія Проні зафіксована в картотеці історії Всесоюзної піонерської організації імені В. Леніна.

52

Ще один цікавий факт. У книзі багато фотографій. Є персональні фото майже всіх, кого згадують поіменно. Але, незважаючи на те, що "вартовим" присвячено окремий розділ, жодної фотографії власне "вартових" немає. Хоча є, наприклад, світлина урочистої церемонії зустрічі цих "піонерів-героїв" на вокзалі в Сімферополі. Правда, на фото виключно ті, хто зустрічає. Чому так - можна лишень здогадуватися. Чи то обличчя піонерів-вартових виявилися невідповідними для зразкових піонерів, чи то діти, що нещодавно пережили Голодомор, були недостатньо вгодовані, щоб символізувати щасливе дитинство в СРСР.

Є ще одна версія відсутності фото. Ветерани "Артеку" пізніше згадували, що зміна "вартових" була чи не єдиною, коли у таборі майже не було чутно дитячого сміху. Коли діти трохи від'їлися і почуття голоду відійшло на другий план, вони почали усвідомлювати, чим куплено їх веселий відпочинок біля моря. Більшість піонерів-вартових весь час перебували у тяжкому депресивному стані. Особливо ті, котрі зрадили найрідніших. Фото ж депресивних дітей аж ніяк не годилися для радісної агітки.

Власне, у цій ситуації не можна звинувачувати цих нещасних дітей. Вони стали такими ж жертвами Кремля, як і ті, кого ці діти відправили до ҐУЛАҐу, чи прирекли на голодну смерть. І не нам, що не знали голоду, їх судити... Злочинці їх зробили лише знаряддям. Судити варто й потрібно лише організаторів, та тих, хто їх сьогодні виправдовує та захищає, а також є їхгнім ідейним нащадком.

З точки ж зору педагогіки та дитячої психології, в історії з "вартовими" варто зазначити кілька аспектів.

Режим виділив дитину з загалу. Поки інші, в тому числі й діти, вмирали з голоду, ці хлопчики й дівчатка мали таку-сяку пайку чи, врешті-решт, самі могли вільно "настригти" собі колосків. Тут і спрацьовує класичний принцип Ніцше. Влада, яка забрала все, а потім дала дещицю - стає улюбленою.

Виділення із загалу та певні пільги показують, що вірна служба - це додаткова пайка, а ні - станеш "ворогом", що конає від голоду. Страх потрапити до "ворогів", та одночасна зневага до "ворожого бидла" примушує потім служити не на страх, а на совість. Робити навіть більше, ніж від тебе вимагають. Чи не звідси пішло: "Коли в Москві нігті стрижуть, в Києві пальці рубають"?

Досить показовим є те, що перед поїздкою до Криму дітей звозили до Москви. Дитина з глибокого й зубожілого, а часом, майже повністю вимерлого від голоду українського села раптово потрапляє до іншого світу. Вгодовані й гарно одягнені москвичі замість конаючих брудних українських селян, сяючі багатоповерхові будинки, замість почорнілих хат, де й стріхи позривали у пошуках колосків. Тут і в дорослого станеться культурний шок. Після такої поїздки у дитини навічно фіксується у свідомості, що українцем бути погано, що все українське навіть не другорядне, а

53

взагалі - повний непотріб. Лише Москва, та все російське - це круто. Саме з таких потім виростали найбільш про-московськи налаштовані русифікатори.

Варто зазначити, що для дітей, що чудом вижили під час Великого Голоду, крім цукерки у вигляді різних нагород, а то й поїздки до "Артеку", була й палиця. 7 квітня 1935 року вступив в силу указ, що дозволяв розстрілювати вже з 12 років. Враховуючи, що після Голодомору була велика кількість безпритульних, що не мали жодних документів, вік часто визначали "на око". Відомий, зокрема, випадок, коли цілком законно(!) було розстріляно двох 11-річних правопорушників.

Наразі наслідки впливу Голодомору на психіку та свідомість людей, що його пережили у дитинстві, ті комплекси, розвинені у них, які потім були прищеплені власним дітям, що вже не знали голоду, потребують окремого дослідження...

P.S. І наостанок. Дуже б не хотілося, щоб у цій публікації хтось угледів звинувачення на адресу самого табору "Артек". Якщо дорослий мерзотник, що спровокував дитину на злочин, дарує їй потім цукерку - цукерка не винна... Як зазначалося вище, у таборі були шоковані зміною "дозорників".

Д. П., 22.11.2007. За матеріалами Інтернет сторінки INTV

54

Російськомовні оригінали

"В середине июля 1934 г. на улицах Москвьі можно бьіло встретить небольшие группьі странньїх ребят. Они ходили неуверенно, заглядьівались на вьівески, с криком рассьіпались при автомобильном гудке, то и дело натьїкались на прохожих.

Когда одна такая группа спускалась с площади Восстания к Зоопарку, один парнишка, зазевавшись на огромньїй восьмизтажний дом, налетел на солидного прохожего. Прохожий сразу определил, что зто не московский житель.

- Надо вперед смотреть, молодой человек! Тьі кто такой, откуда? - Я... я дозорньїй из деревни. - Какой же тьі дозорньїй, коли под носом ничего не видишь! - рассмеялся

мужчина и пошел своей дорогой.

Зто бьіли действительно приехавшие в Москву дозорньїе, лучшие пионерьі колхозной деревни. Каждьій из них мог бьі смело похвастаться немаловажними заслугами перед страной. Почти все они попали в Москву первьій раз в жизни. Многозтажние дома, яркие витриньї и вьівески, трамвай, автобуси - все бьіло для них новьім и захватьівающим. Они жадно разглядьівали каждьій новьій предмет, чтобьі запомнить и рассказать потом о нем в колхозе. Как же и зачем приехали зти ребята в Москву?

12 июня 1934 г. Центральний комитет ВЛКСМ постановил: "Одобрить предложение Центрального бюро юних пионеров о премировании поездкой на полтора месяца на отдих во всесоюзний пионерский лагерь "Артек" 200 лучших пионеров Советского Союза, таких, как Оля Балнкина, разоблачившая своего отца и вместе с ним группу воров колхозного хлеба; Ваня Бачериков, разоблачивший шайку воров колхозного имущества у себя в деревне; Мотя Потупчик, которая, несмотря на угрозьі недобитого кулачья, смело продолжает вести работу в пионерском отряде Павлика Морозова; Митя Гордиенко, Коля Леонов, Вася Шмат, Вагар Саркисьян, показавшие образцн сознательности в охране колхозного урожая... и много других, проявивших образцн исключительной сознательности в охране социалистической

собственности, в борьбе с классово враждебньши злементами".

* * *

"Вася Шмат, 13-летний пионер организовал в станице Внселки (Азово-Черноморье) бригаду дозорников урожая. Вместе с колхозниками ребята построили на своем участке дозорную вишку и целие дни проводили в поле...

Вот на вишку поднялся Вася. Он лег на живот и било уже заскучал, как вдруг заметил, что в самом дальнем углу участка, около леса, пшеница подозрительно шевелится. Бистро спустился Вася вниз. Вся бригада бесшумно помчалась к подозрительному месту.

55

- Что тьі тут делаешь? - крикнул Вася, хватая за воротник "парикмахера". Мальчишка лет 13 сидел в пшенице и, нагибая стебли, ножницами срезал (стриг) колосья. Тучньїе зрельїе колосья сьшались в мешок. От крика "парикмахер" растерялся и забормотал что-то непонятное. Дозорньїе вьітащили его из пшеницьі и стали допрашивать:

- Кто такой? Откуда? Кто послал колосья стричь?

...За лето бригада Васи Шмата задержала еще трех „парикмахеров".

20 июля 1934 г. больше ста таких ребят сьехались в Москву, чтобьі отсюда ехать дальше на юг, к берегам Черного моря, в замечательньїй лагерь „Артек".

В Москве торжественно встречали гостей. С вокзала их отвозили в специальньїх машинах в гостиницу, затем после отдьіха повели осматривать Москву. Им показали Красную площадь, Зоопарк, Планетарий, Третьяковскую га;шерею, лучшие московские театрьі и музей. Особенно понравился ребятам детский городок Парка культури и отдьіха.

21 июля с Курского вокзала отошел специальньїй поезд Москва-Симферополь. Он целиком бьіл занят юньїми пассажирами в красних галстуках - юньїми героями колхозньїх полей".

56

Урок 2 Продовжимо тему про "героїчні подвиги" дітей і молоді в часи сталінського терору голодом в Україні 1932-1933 років. На попередньому уроці ми довідалися про дітей, які добровільно доносили на своїх односельчан, а часом і родичів, що "крали" колоски з поля щоб рятуватися від неминучої голодної смерті. Тоталітарний режим Сталіна винагороджував юних "вартових" поїздкою до Москви та відпочинком у таборі "Артек". А система пропаганди СРСР навіть створила пісеньку для заохоти дітей-"героїв".

Пісня-рапорт тов. П. П. Постишеву «Пісню в колгоспний табір. Збірка оборонних та колгоспних пісень», 1933 рік

Центральна Станція Самодіяльного мистецтва Н.К.О. УСРР

Слова Ів. Неходи та В. Бичка Муз. Т. Шутенко

Гей, ні меж, ні краю Нашому врожаю, Стигне-вистигає, Гнеться до землі.

Полем неозорим Піонердозорм Вийшли вартувати Колосистий хліб.

Приспів:

Ми пісню свою гартували в бою, Її несемо, як прапор, Про нашу роботу складаєм тобі, Товаришу Постишев, рапорт.

У житах високих Зашуміли кроки. - Хто там? То не вітер, І не ховрашок.

Видно нам із вишки, Як плазує нишком Ворог ненависний, Тягнучи мішок.

57

Приспів

На ланах колгоспних Ми були не гості, Кожну ми зернину В полі берегли.

Із батьками поруч Стали їм на поміч, У боях жорстоких Кріпли і росли.

Приспів

І прямуєм ось ми У заможну осінь. - Здрастуй, люба школо, Двері відчиняй!

Сядемо за книжку, І науки вишку Будем штурмувати Впертим навчанням».

Пісенька 33-го року рекомендована до вивчення в колгоспних школах.

Короткий зміст

Юні піонери бадьоро звітують безпосередньому організаторові Голодомору, 2-му секретарю ЦК КП(б)У Павлові Постишеву. Звітують про те, як вони видивляються з вишки "ворога ненависного" - своїх односельців, які, пухнучи з голоду, намагаються дістати в полі хоч трохи хліба. Піонери звітують про те, як "у боях жорстоких" захищають врожай, якому "ні меж, ні краю" (за офіційною версією комуністичної влади СССР, головна причина голоду - неврожай). Юні піонери обіцяють одразу ж після кривавої розправи із земляками сісти за парти, щоб "штурмувати науки вишку".

Власне, це яскраве свідчення цинізму й нелюдства комуністичного режиму навіть не потребує особливих коментарів. Його треба просто прочитати й жахнутися.

Ця пісня дає можливість зрозуміти, як нинішні духовні спадкоємці Постишева наважуються заперечувати Голодомор. Жодній нормальній людині таке ніколи на думку не спаде.

За матеріалами сторінки Інтернет "Обком", 23 листопада 2007, Юрко Космина.

58

О Завдання 1. Випишіть із вірша виділені курсивом слова та вислови. Що між ними

спільного? Яке образне навантаження мають всі ці слова? Поясніть, чому автор вживає військову лексику у мирний час, описуючи пасторальні сцени жнив і збирання врожаю?

2. Поясніть значення двох цитат з вірша 1933 року.

Тіей, ні меж, ні краю Нашому врожаю"

"І прямуєм ось ми У заможну осінь"

Що означає "ми прямуєм у заможну осінь"? Поясніть значення слів "прямуєм" і "заможна"у контексті вірша. Знайдіть синоніми до цих слів. Що означає немає "ні межі, ні краю нашому врожаю"?

3. Прочитайте уривок із виступу Петра Симоненка, голови Комуністичної Партії України на Парламентських слуханнях у Верховній Раді України 12 лютого 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років.

"Голод, що віковічно супроводжував і супроводжує людство, в абсолютній більшості випадків зумовлюють природні катаклізми або війни. Для вивчення причин голоду треба завжди бути об'єктивними.

В 32-33 роках в нашій країні однією з причин голоду була посуха в голодних районах. За офіційними даними державної метеорологічної служби індекс погоднихумов напередодні голоду був в півтора рази гіршим, ніж у попередні чи наступні роки. Голоду передували два неврожайні роки підряд -31-й і 32-й. Коли в середньому було зібрано по 7,2 центнера з гектара, а в регіонах, де стався голод, по 1-3 центнера з гектара, до того ж не вродила навіть картопля, буряк та інша городина. Такою є одна з головних причин голоду".

4. Прочитайте уривок статті Петра Безпалька "Голодомор" ("Українське Слово", число 3,16-23 січня 2003 року).

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: "Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 7 932 році перевищував урожай 1931 року". Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

59

T O H A P U 1 I I I Г Е / И І І І Е I 7 Л 4 Б 4 Й Т Е Д Л К М Н Й І Ї 0 Д 4 Т 0 К Р О Б І Т Н И К И H l f c T H O N I \ F I 1 I ? \ ж д і т к х / і і & а ! f OJMTOK П Е Р Е М О Ж Е Г О Л О Д І - О Т Ж Е Nd іодоноп/сіаитруд^щии!

5. Прочитайте уривок статті Марґарети Шпір, "Війна проти народу" (Канадське Товариство Приятелів України, Торонто, Канада).

"Згідно з наказом з Москви, озброєні сталінські комісари насильно забирали хліб в українських селян. Спочатку забрали загальні запаси зерна, тоді продовольчі заготівлі родин, а тоді - останній окраєць зі столу...

Часом цифри говорять промовистіше ніж образи. В 1932 році, коли Україна вмирала з голоду, вивезено за кордон 1,720,000 тонн зерна, а 1933 році - 1,680,000 тонн. Не було посухи, не було неврожаю, була війна...

"Між селянами й нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну", - це слова першого секретаря Дніпропетровського обласного комітету Комуністичної партії Менделя Хатаєвича. Він відверто називає винищення українських селян "війною" і виявляє яку смертельну небезпеку становили українці для комуністичного режиму. Страшним

60

голодом і мільйонами життів Сталін вчив українців хто господар в Україні!"

6. Прочитайте уривок із статті "Український ґеноцид голодом'Тоні Гелпіна із журналу "Тайме" Великобританія (Tony Halpin, "The Times", 23 липня 2008 року).

"Великий голод.

В 1933 році, під час найвищої хвилі голоду в Україні щоденно помирало приблизно 25 тисяч осіб.

Вважається, що до кінця 1933 року загинуло майже 25 відсотків українського населення. Приблизно 80 процентів населення України того часу було дрібними фермерами. До середини 1932 року майже 75 відсотків селянських господарств були конфісковані державою, яка насильно заганяла українських селян у радянську систему господарювання. В той час було суттєво збільшено об'єм експорту зерна, а в села посилали агентів для конфіскації зерна, хліба та будь-яких інших продуктів, які можна було знайти.

Під час голоду Радянський Союз відправив на експорт 1,7 мільйонів тонн зерна. На кожного, хто помер від голоду, припадало майже 200 кілограмів зерна, що відправили за кордон на експорт".

Порівняйте інформацію (завдання 2,3,4,5 і 6) і проаналізуйте вищенаведені цитати. Зробіть висновок.

Підготуйте коротку усну презентацію на тему: "Головна причина голоду в Україні в 1932-1933 роках - це неврожай. Правда чи міф?"

7. Вживаючи вищенаведений уривок із статті в журналі "Тайме", Великобританія, створінь візуальну презентацію на тему"Математика Голодомору". Всі дані оформіть графічно в один плакат.

"В 1933 році, під час найвищої хвилі голоду в Україні щоденно помирало приблизно 25 тисяч осіб".

Підрахуйте кількість жертв на годину і на хвилину.

Покажіть у графіках:

a) відсоткову (процентну) кількість селян у загальному населенні тодішньої України;

b) процентну кількість конфіскованих селянських господарств до 1932 року;

c) кількість вивезеного на експорт зерна по відношенюю до кожного загиблого від голодної смерті в Україні.

61

8. Прочитайте уривок із статті "Де зараз ви, кати мого народу". Зробіть короткий письмовий висновок про особисту роль П. Постишева у Голодоморі - запланованій акції винищення українських селян за етнічною ознакою.

"W

"Доля Й. Сталіна -людини, яка була головним диригентом трагедії 1932-1933 pp., відома достатньо добре. Історія вже винесла свій відносно адекватний вирок одному з найбільших злочинців людства, але імена його поплічників, які слухняно й "творчо" виконували його злочинні накази, і зараз ховаються в тіні злочинів свого "вождя".

До безпосередніх виконавців спланованого Й. Сталіним Голодомору-геноциду 1932 - 1933 pp. слід віднести, передусім, С. Косіора, П. Постишева, В. Молотова, /І. Кагановича, В. Балицького, М. Хатаєвича, Й. Якіра, меншою мірою В. Чубаря та Г. Петровського (наполягали у своїх листах до Москви на коригуванні плану хлібозаготівель), а також тисячі їхніх підлеглих на місцях.

П. Постишев (1887-1939) народився в центрі російської текстильної промисловості Іваново-Вознесенську й був сином ткаля. З 1904 р. Павло Петрович став членом РСДРП(б). Кар'єра П. Постишева почалася з профспілкової діяльності та роботи в Іванівському міському комітеті РСДРП(б). 1908 р. влада належним чином оцінила його боротьбу за

62

права "трудящих" та вислала на поселення до Іркутської губернії, де він і працював у місцевому бюрі РСДРП(б). В ході більшовицького перевороту 1917 р.П. Постишев увійшов до військово-революційного комітету та очолив Центральне бюро профспілок. З 1918 р. Павло Петрович очолює Революційний трибунал, стає членом Центросибіру та його представником у Далекосхідному РНК. П. Постишев був одним з організаторів "червоного терору" в Сибіру та на Далекому Сході, де відзначився особливою жорстокістю навіть для більшовиків. До 1923 p., коли він почав керувати організаційно-інструкторським відділом Київського губкому (пізніше окружкому) КП(б)У, П. Постишев не мав жодного відношення до України й обіймав різні посади на Далекому Сході. З 1925 р. Павло Петрович був кандидатом, а з 1927 р. членом ЦКВКП(б). З 1926 р. П. Постишев був секретарем ЦК КП(б)У, а протягом 1930-1934 pp. - секретарем ЦК ВКП(б) та членом Оргбюро ЦК. З липня по січень 1933 р. керував відділом пропаганди та агітації, а також організаційним відділом ЦК ВКП(б).

Відправляючи П. Постишева на Україну допомагати "м'якотілому" "Стасіку" (Косіору) в боротьбі проти "куркульського саботажу" та "націоналістичноїконтрреволюції", Й. Сталін поплескав "Пашу"по плечу та напівжартома назвав його "ГЛАВГОЛОМ" (головнокомандувачем голодом). Обійнявши посаду 2-го секретаря ЦК КП(б)У та першого секретаря Харківського "столичного"обкому, П. Постишев розгорнув безпрецедентну кампанію терору. Побачивши недостатню "старанність" місцевого партактиву щодо виконання плану хлібозаготівель, він почав криваву чистку: були заарештовані майже всі секретарі обкомів та більшість секретарів райкомів, на зміну яким прийшли суворі виконавці організації Голодомору-ґеноциду 1932-1933 pp., які здебільшого не були етнічними українцями та не мали й тіні сумніву щодо правильності політики партії. Паралельно російський україножер Павло Петрович спільно з новим шефом ДПУ УСРР етнічним українцем В. Балицьким розгорнули боротьбу проти зараженої бацилою "українського буржуазного націоналізму" української інтелігенції. В ході цієї кампанії були доведені до самогубства такі титани "українізації", як М. Хвильовий та М. Скрипник, було "викрито" безліч нових "буржуазно-націоналістичних" організацій (УНЦ - Український Національний Центр, УВО - Українська Воєнна Організація тощо), були розгромлені ВУАН - Всеукраїнська Академія Наук, та низка вищих навчальних закладів, зачинялися українські школи, тисячами знищувалася українська інтелігенція.

За матеріалами молодіжного круглого столу «Голодомор на українських землях: жертви і винуватці», який відбувся 24 листопада 2007року в Харкові. Ініціаторами проведення

63

круглого столу виступили студенти Харківського Національного Університету і Спілка Української Молоді.

9. Прочитайте уривок із народної співомовки часів Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кого народ бачить як головних винуватців голоду? Як оцінює роль Постишева? Як його називає? Порівняйте ці тексти народної творчості із текстом піонерської пісні "Рапорт тов. П. П. Постишеву"на початку розділу.

Стоїть Сталін на трибуні, В носі колупається: - Розстріляю Україну, Що не підкоряється.

Сидить Сталін на жердині, Споглядає тишком. Усе витяг з України, Ще й вимотав кишки.

Як в Московському Кремлі Щурі завелися, Все поїли і погризли, За людей взялися.

Лежить Сталін на дивані Та й думу гадає, Чи нескорена Вкраїна Крила не здіймає?

Лежить Сталін під землею, Від злості обертається: Була в світі Україна Й нею залишається.

їде Сталін на тарані З Україною в кармані, А на хаті серп і молот, А у хаті смерть і голод.

Ой ти, Сталін, шкуродер, Що ти з нас зробив тепер. Прийшли банди панувати, А в Сибіру - батько й мати.

Ой Постишев, вражий сину, Всохли б тобі руки,

64

Що віддав нашу Вкраїну На голодні муки.

Й чечевицю і горох, І картоплю, й буряки -Все забрали продзагони -Хай здихають мужики.

Синок помер увечері, А донечка вранці Один Сталін залишився На стіні у рамці.

Комуністи на Вкраїну Несуть чорну хмару: Безневинним хліборобам Голод - люту кару.

65

Урок З На попередньому уроці ми довідалися про роль П. Постишева в організації та виконанні ґеноциду українського народу Голодомору в 1932-1933 роках. Сьогодні продовжимо тему про роль особистості в історії та прочитаємо уривки із книги "Артек", виданої у лютому 1938 року.

Ш Завдання 1. Прочитайте оповідання Якова Таіца "Дорогий гість".

2. Дайте відповіді на питання:

В якому році відбуваються події, описані в оповіданні?

Як називають діти Молотова?

Як описує автор В'ячеслава Молотова?

Як поводить себе з дітьми Молотов? Що бажає дітям у своїй промові? Про що свідчать рухи і висловлювання Молотова?

Що відбулося після вручення Молотову піонерського галстука?

3. Прочитайте уривок із промови В'ячеслава Молотова під час відвідування табору "Артек" у 1934 році.

4. Прочитайте віршик восьмирічного жовтенятка Васі та уривок пісні з "Артеку", присвячені В. Молотову. Як визначити жанр вірша? Що можете сказати про цю дитину, що примусило її написати цей вірш, які думки і почуття висловлені у вірші?

5. Прочитайте і обговоріть дві наведені цитати і хроніку Голодомору. На основі даних матеріалів зробіть висновок про особистий вплив В'ячеслава Молотова на запланований терор і штучний голод в Україні в 1932-1933 роках.

6. Знайдіть у тексті оповідання "Дорогий гість" речення: "...з трибун на всіх дивився дорогий гість, сам голова Раднаркому СРСР, друг Артека і всіх радянських дітей - В'ячеслав Михайлович Молотов!"

Поясніть виділені слова і вирази. Проаналізувати, вживаючи інформацію із цитат публіцистики та документальних матеріалів.

66

Дорогий гість В одному з кутків площі для вогнища, за кипарисами, розташувалися на травичці

незайняті на Ватрі хлопці та вожатий Боря.

Поглядаючи на розцяцьковані та заповнені народом трибуни, Боря сказав:

- Багато гостей! А все-таки, хлопці, такого дорогого гостя, який був у нас колись на Ватрі, сьогодні немає!

- Хто ж це? - Відгадайте!

Хлопці не могли відгадати. Вожатий сказав з гордістю:

- Це був - Молотов!

Він приїхав у 1934 році, коли святкували дев'яту річницю Артека. Нам не вірилося, що товариш Молотов приїде.

А виявилося - насправді! В'їжджає в Артек легкова машина, а в ній людина в білому костюмі. Дивимося - та це ж товариш Молотов! Всі діти оточили машину та як закричать у захваті:

- Товариш Молотов приїхав! Дядько Молотов приїхав!

Спочатку хлопці соромилися. А коли побачили, що "дядько" Молотов простий і ласкавий і привітно всім посміхається, - кинулися до нього: усім хотілося торкнутися дядька Молотова, потиснути руку...

А він все посміхався, гладив жовтенят по голові, жартував... Діти приліпилися до нього - не відірвати! Потім ми йому піднесли піонерський галстук і зарахували в почесні піонери першого загону. Коли він став надягати галстук, пролунало "ура", як громовиця. Всі кричали з усіх сил:

- Ура! Ура піонерові В'ячеславу Молотову!...

А потім був великий обід - на тисячу осіб, напевно. А потім була Ватра.

Товариш Молотов сидів он там, нагорі, - вожатий показав на трибуни, - бачите, он де зараз хтось з квітами ...

Коли багаття запалили, товариш Молотов встав і підняв руку. Стало тихо-тихо. І товариш Молотов почав говорити про те, щоб піонери росли здоровими та міцними, щоб зростали хорошими комуністами, щоб любили свою батьківщину!

Ватра вдалася тоді чудова! Всі грали дуже добре, докладали всіх зусиль, тому що з трибун на всіх дивився дорогий гість, сам голова Раднаркому СРСР, друг Артека і всіх радянських дітей - Вячеслав Михайлович Молотов!...

67

Вожатий замовк. Хлопці дивилися на трибуни, на те місце, де сидів колись товариш Молотов, і зітхали:

- Ех, шкода, нас тоді не було!

Архівне фото. На стадіоні "Динамо" в Москві під час фізкультурного параду Йосиф Сталін і В'ячеслав Молотов приймають квіти від дітей.

Уривок із промови В'ячеслава Молотова під час відвідування табору "Артек" у 1934 році

"Товариші та друзі. Піонери, піонерки та гості, присутні тут в день дев'ятиріччя славного Артеку, - почав товариш Молотов, - я хочу сказати про те, що ваш табір „Артек" вже зараз є тим почесним місцем, куди Центральний Комітет Комсомолу виряджає дітей, які відзначилися і заслужили на те, щоб відпочивати в цьому прекрасному таборі, піонерів і піонерок. Недавно про це нагадав ЦК комсомолу особливим рішенням, опублікованим в "Комсомольській правді". Згідно з цим рішенням, сюди найближчим часом надсилається до 200 піонерів і піонерок, котрі помітно відзначилися за останній час у боротьбі проти куркуля та розкрадачів в колгоспах, та виявили кмітливість і віддану наполегливість у своїй роботі та зразковому навчанні.

Вам, піонерам та піонеркам, трапилося тепер велике щастя дихати на повні груди у країні, звільненій від царів, гнобителів і багатіїв-паразитів, у дружній сім'ї своєї молоді.

За щасливе трудове та свідоме життя піонерів, за їх ріст і готовність до боротьби за справу робітничого класу і трудящих усього світу!" У відповідь пролунав клич: "Завжди готові!" і вигук: - Хай живе великий Сталін - найкращий друг дітей!

68

В. М. Молотову

До приїзду товариша Молотова в 1934 р. жовтенятко Вася 8 років

Від імені артеківців юних Дозвольте, товариші, мені Привітання нашої комуни Передати при Ватрі вогні

Приїзду товариша, друга, Що Його вийшли зустрічать, Хто зумів годину вільну Від справи для нас відірвать.

Хай живе міцне будівництво У радянському колі молодому! Хай живе Молотов стійкий І славний його Раднарком!

От жизни артековцев юньїх Позвольте, товарищи, мне Приветствие нашей коммуньї Отдать при костровом огне.

Приезду товариша, друга, Которого вьішли встречать, Нашедшего время досуга От дела для нас оторвать.

Да здравствует крепкая стройка В советском кругу молодом! Да здравствует Молотов стойкий И славньїй его Совнарком!!!

З артеківської пісні

І пам'ятає повсякчас Любий Молотов про нас. Як багато зробив цей чоловік! Ми в палаці живемо І ми завжди співаємо: Артек, Артек!

И помнит каждьій час Любимий Молотов о нас. Как много сделал зтот человек! Мьі во дворце живем И мьі всегда поем: Артек, Артек!

69

"Восени 1932 року, після приїзду в Україну В. М. Молотова, розпочалася нова хвиля масової наруги над селянством. Повне вилучення зерна призвело до жахливого голодомору і в німецьких національних районах".

За сценарієм "Жнива скорботи", Херсонська обласна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара.

"Ще один кат українського народу, В'ячеслав Молотов, прямо вказував на національний характер репресій і терору голодом: "Мене прислав особисто товариш Сталін. Питання тепер стоїть так: буде в нас хліб - буде Совєтська влада, не буде хліба - Совєтська влада загине. А в кого хліб? В реакційного українського мужика. Він не віддасть хліб добровільно".

Цитата із статті Mapsapemu Шпір, "Війна проти народу" (Канадське Товариство Приятелів України, Торонто, Канада)

70

Хроніка подій. Голодомор 1932-1933 років. Уривок про роль Молотова в організації і виконанні терору голодом

22 жовтня 1932 р. прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про роботу в Україні "надзвичайної комісії" на чолі з Вячеславом Молотовим. Комісія дала новий імпульс здійсненню репресій проти колгоспного активу, партійних і радянських працівників. ЦК КП(б)У почав публікувати списки тих партійців, директорів радгоспів, голів колгоспів та уповноважених у справах хлібозаготівлі, котрі були виключені з партії і віддані під суд за невиконання плану хлібозаготівель. Багато хто з цих людей просто намагався полегшити становище своїх односельців.

ЗО жовтня 1932 В'ячеслав Молотов повідомляв Сталіну: "Довелося жорстко покритикувати Українську організацію і особливо ЦК КП(б)У за демобілізованість в заготівлях". "Надзвичайна комісія" на чолі з В. Молотовим з листопада 1932 р. до січня 1933 вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів. Значною мірою за рахунок того, що в українських селах у складі спеціальних бригад по вилученню зерна діяли 112 тисяч активістів, які отримували певний відсоток від награбованого зерна і харчів (а цим живилися, і, відповідно, виживали).

5 листопада 1932 р. В'ячеслав Молотов і секретар ЦК КП (б) У Мендель Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій щодо виконання закону від 7 серпня 1932 року "з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів".

71

18 листопада 1932 ЦК КП (б) У за участю Вячеслава Молотова ухвалив постанову "Про заходи щодо посилення хлібозаготівель", якою посилювались репресії проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконували план хлібоздачі, дозволялось застосовувати натуральні штрафи з м'ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі. І також треба було здавати хліб. Куркулів просто репресували за статтею за "контрреволюційні злочини".

14 грудня 1932 р. Сталін разом з Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР у зв'язку з проведенням хлібозаготівельної компанії. Разом з тим цей документ вимагав "правильного проведення українізації" в Україні та поза її межами, в регіонах, де компактно проживали українці. По суті, це означало смерть "українізації".

22 січня 1933 р. Й. Сталін і В. Молотов надіслали директиву партійним і радянським органам, в якій підкреслювалося, що міграційні процеси, які розпочалися внаслідок голоду серед селян, організовані „ворогами Радянської влади, есерами та агентами Польщі з метою агітації "через селян" у північних районах СРСР проти колгоспів і взагалі проти Радянської влади".

У зв'язку з цим наказувалось органам влади, ГПУ УРСР і Північного Кавказу не допускати масового виїзду селян в інші райони. Відповідні вказівки були дані транспортним відділам ОГПУ СРСР."

За матеріалами Інтернет-сторінки Посольства України в Республіці Біларусь

72

Російськомовні оригінали

Дорогой гость В одном из углов Костровой площадки, за кипарисами, расположились на травке

не занятьіе на костре ребята и вожатьш Боря.

Поглядьівая на разукрашенньїе и заполненньїе народом трибуни, Боря сказал:

- Полно гостей! А все-таки, ребята, такого дорогого гостя, какой бьіл у нас когда-то на Костре, сегодня нет!

- Кто же зто? - Угадайте!

Ребята не могли отгадать. Вожатьш сказал с гордостью:

- Зто бьш - Молотов!

Он приехал в тисяча девятьсот тридцать четвертом году, когда праздновали девятилетие "Артека". Нам не верилось, что товарищ Молотов приедет.

А оказалось - на самом деле! Вт>езжает в "Артек" легковая машина, а в ней человек в белом костюме. Смотрим - ведь зто товарищ Молотов! Все ребята окружили машину да как закричат в восторге:

- Товарищ Молотов приехал! Дядя Молотов приехал!

Сначала ребята стеснялись. А как увидели, что "дядя" Молотов простой и ласковнй и приветливо всем улнбается, - кинулись к нему: всем хотелось потрогать дядю Молотова, пожать руку...

А он все улнбался, гладил октябрят по голове, шутил... Ребята прилепились к нему - не оторвать! Потом м и ему поднесли пионерский галстук и зачислили в почетние пионерн первого отряда. Когда он стал надевать галстук, раздалось громовое "ура". Все кричали изо всех сил:

- Ура! Ура пионеру Вячеславу Молотову!..

Потом бьш большой обед - на тисячу человек, наверное. А потом бьш костер. Товарищ Молотов сидел вон там, наверху, - вожатий показал на трибуни, - видите, вон где сейчас кто-то с цветами...

Когда костер зажгли, товарищ Молотов встал и поднял руку. Стало тихо-тихо. И товарищ Молотов стал говорить о том, чтоби пионерн росли здоровьіе и крепкие, чтобьі вьірастали хорошими коммунистами, чтобьі любили свою родину!

73

Костер получился тогда замечательньїй! Все играли очень хорошо, все старались, потому что с трибун на всех смотрел дорогой гость, сам председатель Совнаркома СССР, друг "Артека" и всех советских ребят - Вячеслав Михайлович Молотов!..

Вожатьш замолчал. Ребята смотрели на трибуни, на то место, где сидел когда-то товарищ Молотов, и взднхали:

- Зх, жалко, нас тогда не било!

* * *

"Товарищи и друзья. Пионерн, пионерки и гости, присутствующие здесь в день девятилетия славного "Артека", - начал товарищ Молотов, - я хочу сказать о том, что ваш лагерь "Артек" является уже сейчас таким почетннм местом, куда Центральний комитет комсомола посьшает ребят, отличившихся и заслуживших того, чтобьі отдьіхать в зтом прекрасном лагере пионеров и пионерок. Недавно об зтом напомнил ЦК комсомола особьім решением, опубликованньїм в "Комсомольской правде". Зтим решением сюда в ближайшее время поснлается до 200 пионеров и пионерок, отличившихся за последнее время в борьбе против кулака и расхитителей в колхозах, изобретательством и сознательньїм ударничеством в своей работе и примерной учебой.

Вам, пионерам и пионеркам, дано теперь великое счастье дьішать полной грудью в стране, освобожденной от царей, угнетателей и богачей-паразитов, в дружной семье своей молодежи.

За счастливую трудовую и сознательную жизнь пионеров, за их рост и готовность к борьбе за дело рабочего класса и трудящихся всего мира!" В ответ раздался клич: "Всегда готовьі!" и возглас: - Да здравствует великий Сталин - лучший друг детей!

* * *

22 октября 1932 г. принято решение Политбюро ЦК ВКП(б) о работе в Украине "чрезвнчайной комиссии" во главе с Вячеславом Молотовим. Комиссия дала новий импульс осуществлению репрессий против колхозного актива, партийннх и советских работников. ЦК КП(б)У начал публиковать списки партийцев, директоров совхозов, председателей колхозов и уполномоченннх по хлебозаготовкам, исключенннх из партии и отданннх под суд за невьшолнение плана хлебозаготовок. Многие из зтих людей просто питались облегчить положение своих односельчан.

ЗО октября 1932 г. Вячеслав Молотов сообщал Сталину: "Пришлось жестко покритиковать Украинскую организацию и особенно ЦК КП(б)У за демобилизованность в заготовках". "Чрезвьічайная комиссия" во главе с В.Молотовим с ноября 1932 г. по январь 1933 года вижала с крестьян еще около 90 млн. пудов. В значительной мере за счет того, что в украинских селах в составе специальних бригад по извлечению зерна действовали 112 тисяч активистов, получавших определенний процент от награбленного зерна и еди (и тем кормились, а следовательно виживали).

74

5 ноября 1932 г. Вячеслав Молотов и секретарь ЦК КП(б)У Мендель Хатаевич послали директиву обкомам партии, требуя от них срочньїх и решительньїх действий по вьіполнению закона от 7 августа 1932 года "с обязательньїм и бьістрьім проведением репрессий и беспощадной расправьі с преступньїми злементами в правленнях колхозов".

18 ноября 1932 г. ЦК КП(б)У при участии Вячеслава Молотова принял постановление "О мероприятиях по усилению хлебозаготовок" которьім усиливались репрессии против крестьян Украиньї. В частности, в отношении единоличников, не вьіполнявших план хлебосдачи, позволялось применять натуральньїе штрафи по мясозаготовкам в размере 15-месячной норми и годовой норми картофеля. И при зтом нужно бьшо сдавать хлеб. Кулаков просто репрессировали по статье за "контрреволюционнне преступления".

14 декабря 1932 г. Сталин вместе с В. Молотовим подписал постановление ЦК ВКП(б) и Совнаркома СССР в связи с проведением хлебозаготовительной кампании. Вместе с тем зтот документ требовал "правильного проведення украинизации" в Украине и вне ее границ, в регионах, где компактно жили украинцьі. В сущности зто означало смерть "украинизации".

22 января 1933 г. И. Сталин и В. Молотов направили директиву партийним и советским органам, в которой подчеркивалось, что миграционние процесси, начавшиеся в результате голода среди крестьян, организовани "врагами Советской власти, зсерами и агентами Польши с целью агитации "через крестьян" в северних районах СССР против колхозов и вообгце против Советской власти».

В связи с зтим приказнвалось органам власти, ГПУ УССР и Северного Кавказа не допускать массового виезда крестьян в другие райони. Соответствуюгцие указания били дани транспортним отделам ОГПУ СССР.

75

Урок 4

Ш Завдання 1. Прочитайте три короткі оповідання Якова Таіца "Кому котлети, кому

омлет?", "Я, здається, лусну!" і "Триста порцій морозива" з книги "Артек", виданої у лютому 1938 року.

2. Скільки разів на день годували піонерів у таборі "Артек"? Опишіть меню табірної їдальні.

3. Поясніть назву оповідання "Я, здається, лусну!"

4. Опишіть гумористичну ситуацію з оповідання "Триста порцій морозива". Чому це смішно?

5. Прочитайте уривки із повісті Василя Гроссмана "Все тече..." Знайдіть опис "страв" голодних селян. Що вони їли, як готували?

6. Прочитайте уривок із повісті, що описує зовнішність вмираючих з голоду українських дітей, розглянь документальні фотографії. Порівняй із фотографіями дітей в таборі "Артек". Порівняй, проаналізуй. Зроби перед класом коротку презентацію на цю тему.

7. Прочитайте другий уривок із повісті Василя Гроссмана "Все тече...", де описано конаючих з голоду селян, які шукають щось їстивне вздовж колії залізниці. Перекажіть своїми словами про статтю із газети, що описує візит французького міністра в дитячий садок Дніпропетровської області. Порівняйте із артеківським оповіданням "Кому котлети, кому омлет?"

8. Прочитайте поезію Антоніни Листопад "Меню 33". Порівняй це "меню" із стравами, якими годували піонерів в таборі "Артек". Який висновок можна зробити?

9. Чи ви згодні із очевидцем Голодомору Іваном Дідусенком, який каже, що сучасна українська молодь повинна знати що їли люди в голодні 1932-1933 роки в Україні, щоб врятуватися від неминучої смерті? Чому?

10. Подумайте, продискутуйте і поясніть символічне значення слова "хліб". Складіть короткий абзац із поясненням.

11. Чи можна хліб вживати як зброю? Напишіть коротке пояснення власної думки.

76

Ми вже довідалися про дітей "дозорників-вєртухаїв", які зрадили своїх односельчан і рідних, за що їх винагородили поїздкою до табору "Артек". Ми прочитали пропагандивну пісеньку тих"дозорників", що виглядали із вишки "ворога"- голодних селян. Ми також довідалися про візит до "Артеку" В'ячеслава Молотова в 1934 році, про "любов" юних артеківців до нього і про особисту роль Молотова в організації і виконанні Голодомору.

Продовжимо знайомство із книгою "Артек".

Книгу здано до друку 28 листопада 1937 року. Дозвіл на друк видано 13 лютого 1938 року. Книгу цензуровано Уповноваженим Главліта Б-35739. Книга описує життя дітей у піонерському таборі "Артек".

Ось уривок із вступу - опису цієї книги.

Замість передмови "З усіх книг про Артек ця є найцінншою та найбільш рідкісною. Досить сказати,

що її тираж був всього 3 тисячі примірників. Її використовували, як нагороду для кращих артеківців, а також дорослих, які так чи інакше були причетні до піонерської роботи. Книга, представлена на нашому сайті, унікальна подвійно. Примірник, з якого сканувалися фотографії, належав особисто САМОМУ товаришу Сталіну. Сумнівно, що вождь її читав, але поруч проходив неодноразово (і навіть дуже часто).

Ця книга буде цікава не лише артеківцям, але й кожному, хто хоч трішки цікавиться історією. Варто хоча б сказати, що до альбому увійшло майже три сотні фотографій! Ці фотографії цікаво не лише розглядати, але й читати "ідеологічно-правильні" підписи до них. І хоча більшість цих фото — художня постановка, вони дають достатнє уявлення про життя довоєнних артеківців...

...Дуже цікаві тексти. Часом смішні, часом "занудні", часом просто страшні, як, наприклад, історія про піонерку, котра "здала" владі свою маму, бо та у 1933 році, під час Голодомору організованого Москвою в Україні, пішла на поле красти колоски, щоб врятувати від голодної смерті свою дочку. Матір, котра посміла вкрасти у народної радянської влади кілька колосків, відправили в ҐУЛАҐ, а доньку, яка донесла, — в Артек...

Втім, що казати. Залишаємо на ваш власний розсуд!"

77

Кому котлети, кому омлет? В першу чергу — перший сніданок.

Діти з піснями поспішають до їдальні. Там чисто і свіжо. А за вікном — широколисті дуби, і пишні акації, і темна туя, і самшит з ягідками. Нехай пече сонце, хай пашить спека, — тут прохолодно і гарно!

А ця дівчина в білосніжному фартусі — це Катя. Вона розносить їжу. Страви всі різні, тому що годують не всіх однаково, а кому що подобається. Напередодні приходить головний кухар з олівчиком і записує:

— Кому що? Кому суп з галушками, а кому борщ флотський? Кому котлети, а кому омлет?

Після першого сніданку буде ще другий сніданок, потім обід, потім вечірній чай із ласощами, потім вечеря, — роботи багато!

А якщо хто погано їсть, приходить лікар з термометром, і розпочинається весела розмова:

— Покажи язик. Дихай. Не дихай. Скажи "а".

А може ще й касторовою олією пригостити! Ні, вже краще вершкове масло!

78

Я, здається, лусну! Після сніданку Тоня з Панею вийшли на балкон. У темно-синьому небі тане легка

хмарка. Сонце починає припікати. З моря прибіг вітерець, погрався Паниним волоссям і причаївся за кипарисами.

Десь там, у кущах, на маленьких скрипочках пілікають кримські коники-стрибунці — цикади. Тоня і Паня принишкли. Вони прислухаються до цигикання невидимих "скрипалів".

День розгортається сонячний і яскравий, такий же чудовий, як учора, як позавчора, як всі дні Артека.

— Уф, наїлася! — зітхає Тоня. — Я, здається, зараз лусну!

Раптом вожатий покликав: — Тоню, Паню! Паню, Тоню, ходіть швидше сюди!

Подруги побігли на загонове місце.

У кожного загону є таке місце. Воно влаштоване в затінку, в холодочку, і діти називають його не "загонове місце", а "відрадне"...

79

Триста порцій морозива Загін за загоном, колона за колоною, чітким кроком, як на параді, пройшли

артеківці по головній вулиці. З будинків відпочинку і санаторіїв, з готелів і магазинів вибігали ялтинські жителі:

— Хто ви такі? Моряки? — Ви артеківські? А можна до вас в Артек? — Візьміть нас в Артек! Вожаті відповідали: — Приходьте! Післязавтра буде Ватра, от і приходьте.

На набережній вожатий підійшов до кіоску:

— Морозиво є? — Будь ласка, — відповів продавець і взявся за вафлі. — Вам одне чи два? — Мені, — відповів вожатий і відкашлявся, — триста порцій! — Скільки?! — злякався продавець. — Двісті вершкового і сто шоколадного! — повторив вожатий.

Продавець витріщив очі і остовпіло дивився на вожатого. Артеківці довго сміялися...

Коли повернулися додому, було темно. Над Аю-Дагом піднявся великий круглий місяць, далеко в море втікала золота доріжка, а в траві біля павільйонів бродили зелені ліхтарики — світлячки...

80

З повісті Василя Гроссмана "Все тече..." Що тільки не їли — мишей ловили, щурів ловили, галок, горобців, мурашок,

земляних хробаків копали, почали кістки на борошно товкти, шкіру, підошву, шкури старі смердючі на локшину різали, клей виварювали. А коли трава піднялася, стали копати коріння, варити листя, бруньки, все в хід пішло — і кульбаба, і лопух, і дзвіночки, й іван-чай, і снить, і борщівник, і кропива, і очиток... Липове листя сушили, товкли на борошно, але у нас липи мало було. Коржі з липи зелені, гірші ніж з жолудів. А допомоги нема! Та тоді вже не просили! Я і тепер, коли про це думати починаю, втрачаю розум...

...От коли ще була сила, ходили полем до залізниці, не на станцію, на станцію охорона не допускала, а прямо до колії. Коли йде швидкий поїзд Київ-Одеса, на коліна стають і кричать: хліба, хліба! Деякі своїх страшних дітей підіймають. І, траплялося, кидали люди шматки хліба, недоїдки різні. Пилюка вляжеться, відгримить, і повзає село вздовж шляху, скоринки шукає. Але потім вийшло розпорядження, щоб коли поїзд через голодні області йшов, охорона вікна закривала і фіранки спускала. Не допускала пасажирів до вікон. Та й самі сільські ходити перестали — сил не стало не те що до рейок дійти, а з хати у двір виповзти.

Я пам'ятаю, один старий приніс голові (колгоспу) шматок газети, підібрав його на шляхах. А там замітка: француз приїхав, міністр знаменитий, і його повезли в Дніпропетровську область, де найстрашніший мор був, ще гірше, як у нас, там люди людей їли, і от у село його привезли, в колгоспний дитячий садок, і він запитує: "Що ви сьогодні на обід їли?", а діти відповідають: "Курячий суп з пиріжком та рисові котлети". Я сама читала, от як зараз бачу цей шматок газети. Що ж це? Вбивають, значить, потайки мільйони людей і весь світ дурять! Курячий суп, пишуть! Котлети! А тут черв'яків всіх з'їли...

А діти селянські: бачив ти? Однакові: голови, як ядра тяжкі, шиї, як у журавлів, на руках та на ногах видно, як кожна кісточка під шкірою ходить, як подвійні з'єднуються, весь скелет шкірою, наче жовтою марлею, обтягнутий. А лиця у дітей старенькі, втомлені, наче немовлята сімдесят років на світі прожили, а до весни це вже не лиця стали: те пташина голівка з дзьобиком, те жаб'яча мордочка — губи тонкі, широкі, третє наче пічкурик — рот відкритий. Нелюдські лиця, а очі, господи!

...Кожен голодний по-своєму вмирає. В одній хаті війна йде, один за одним стежать, один у одного крихти віднімає. Жінка на чоловіка, чоловік проти дружини. Мати дітей ненавидить. А в іншій хаті любов непорушна. Я знала одну таку, четверо дітей, — вона і казки їм розповідає, щоб про голод забули, а в самої язик не ворушиться, вона їх на руки бере, а у самої вже сили немає порожні руки підняти. А любов в ній живе. І помічали люди — де ненависть, там швидше вмирали. Та що там любов, теж нікого не врятувала, все село поголовно лягло. Не залишилося життя. Я дізналася потім — тихо стало в селі нашому. І дітей не чутно. Нікому.

81

А на наступний рік привезли переселенців з Орловської області - земля ж українська - чорнозем, а в орловських завжди недорід. Жінок з дітьми залишили біля станції в балаганах, а чоловіків повели в село. Дали їм вила і звеліли по хатах ходити, тіла витягати - небіжчики лежали, чоловіки й жінки, хто на підлозі, хто на ліжках. Запах страшний у хатах стояв. Чоловіки собі роти і носи хустками зав'язували - стали витягати тіла, а вони на шматки розвалюються. Потім закопали ці шматки за селом. Ось..."

82

Антоніна Листопад

Меню-33 Треба пригадати страшне "меню"

тих років, показувати ту "їжу" дітям. Іван Дідусенко

їли пуголовків... І котів. Тільки їх дуже скоро не стало. Рятувався усяк, як хотів. Пощастило найбільш коновалам.

їли юшку з сухих ремінців! І калачики хресного болю. Гороб'як їли. І горобців. Лободу із торішнього поля.

їли малясу. І макогона, їли вику. І мотлохи снів. І плакали, що пухли червоним. Не дай, Боже, щоб хто їх ще їв!

А макуха з чужого млина Пахла соняхом бувшого раю. їли попіл свого зерна. І луну із майбутніх врожаїв.

Найщедріше солили журу. Бо ні "Аміню", ні "Алилуя". Вперше гризли кленову кору. І останній раз — землю сирую.

83

Російськомовні оригінали

Вместо предисловия "Из всех книг об "Артеке" зта наиболее редкая и ценная. Достаточно сказать что

ее тираж бьш всего 3 тьісячи зкземпляров. Ее использовали, как награду для лучших артековцев, а также взросльїх, так или иначе причастньїх к пионерской работе. Книга, представленная на нашем сайте уникальна вдвойне. Зкземпляр, с которого сканировались фотографии, принадлежал лично САМОМУ товарищу Сталину. Сомнительно, что вождь ее читал, но мимо проходил неоднократно (и даже очень часто).

Зта книга будет интересна не только артековцам, но и любому, хоть чуточку интересующемуся историей. Стоит хотя бьі сказать, что в альбом вошло почти три сотни фотографий! Зти фотографии интересно не только рассматривать, но и читать «идеологически-правильньїе» подписи к ним. И хотя большая часть зтих фото художественная постановка, они дают достаточное представление о жизни довоєнних артековцев...

...Очень интересньї тексти. Порой смешнне, порой «зануднне», порой просто страшнне, как, например, история о пионерке "сдавшей" властям свою маму, которая в 1933 году, во время Голодомора организованного Москвой в Украине, пошла на поле воровать колоски, чтобьі спасти от голодной смерти свою дочь. Маму, посмевшую украсть у народной советской власти несколько колосков, отправили в ГУЛАГ, а дочь-доносчицу в "Артек"...

Впрочем, что говорить. Судите сами!"

* * *

Кому котлет, кому омлет? Первьім делом — первьій завтрак.

Ребята с песнями спешат в столовую. Там чисто и свежо. А за окном — широколистне дуби, и пьішнне акации, и темная туя, и самшит с ягодками. Пусть печет солнце, пусть пьішет зной, — здесь прохладно и хорошо!

А зта девушка в белоснежном фартуке — зто Катя. Она разносит еду. Блюда все разньїе, потому что кормят не всех одинаково, а кому что нравится. Накануне приходит главньїй повар с карандашиком и записьівает:

— Кому что? Кому суп с клецками, а кому борща флотского? Кому котлет, а кому омлет?

84

После первого завтрака будет еще второй завтрак, потом обед, потом вечерний чай с вкусньїми вещами, потом ужин, — работьі много!

А если кто плохо ест, приходит врач с градусником, и начинается весельш разговор:

— Покажи язьїк. Дьіши. Не дьіши. Скажи "а".

А то еще, чего доброго, касторовим маслом угостит! Нет, уж лучше сливочное!

* * *

Я, кажется, лопну! После завтрака Тоня с Паней вьішли на балкон. В темно-синем небе тает легкое

облачко. Солнце начинает припекать. С моря прибежал ветерок, поиграл Паниньїми волосами и притаился за кипарисами.

Где-то там, в кустах, на маленьких скрипочках пиликают крьімские кузнечики — цикадьі. Тоня и Паня притихли. Они прислушиваются к пиликанью невидимих "скрипачей".

День развертьівается солнечннй и яркий, такой же чудесний, как вчера, как позавчера, как все дни "Артека".

— Уф, наелась! — взднхает Тоня. — Я, кажется, сейчас лопну!

Вдруг вожатий позвал:

— Тоня, Паня! Паня, Тоня, идите скорей сюда!

Подруги побежали на отрядное место.

У каждого отряда єсть такое место. Оно устроено в тени, в холодке, и ребята називают его не "отрядное место", а "отрадное"...

* * *

Триста порций мороженого Отряд за отрядом, колонна за колонной, четким шагом, как на параде, прошли

артековцьі по главной улице. Из домов отдьіха и санаториев, из гостиниц и магазинов вибегали ялтинские жители:

— Кто ви такие? Моряки? — Ви артековские? А можно к вам в "Артек"? — Возьмите нас в "Артек"! Вожатьіе отвечали: — Приходите! Послезавтра будет костер, вот и приходите.

85

На набережной вожатьш подошел к киоску:

— Мороженое єсть? — Пожалуйте, — ответил продавец и взялся за вафли. — Вам одну или парочку? — Мне, — ответил вожатьій и откашлялся, — триста порций! — Сколько?! — испугался продавец. — Двести сливочного и сто шоколадного! — повторил вожатьш.

Продавец вьітаращил глаза и остолбенело смотрел на вожатого. Артековцьі долго смеялись...

Когда вернулись домой, бьшо темно. Над Аю-Дагом поднялась большая круглая луна, далеко в море убегала золотая дорожка, а в траве около павильонов бродили зеленьїе фонарики — светлячки...

* * *

Из повести Василия Гроссмана «Все течет...» Чего только не ели — мьішей ловили, крьіс ловили, галок, воробьев, муравьев,

земляних червей копали, стали кости на муку толочь, кожу, подошву, шкурьі старьіе вонючие на лапшу резали, клей вьіваривали. А когда трава поднялась, стали копать корни, варить листья, почки, все в ход пошло — и одуванчик, и лопух, и колокольчики, и иван-чай, и сньїть, и борщевик, и крапива, и очиток... Липовьій лист сушили, толкли на муку, но у нас липьі мало бьіло. Лепешки из липьі зеленьїе, хуже желудовьіх. А помогци нет! Да тогда уж не просили! Я и теперь, когда про зто думать начинаю, с ума схожу...

...Вот когда еще не обессилели, ходили полем к железной дороге, не на станцию, на станцию охрана не допускала, а прямо на пути. Когда идет скорий поезд Киев — Одесса, на колени становятся и кричат: хлеба, хлеба! Некоторьіе своих страшних детей поднимают. И, случалось, бросали люди куски хлеба, обт>едки разнне. Пьіль уляжется, отгрохочет, и ползает деревня вдоль пути, корки ищет. Но потом вьішло распоряжение, когда поезд через голоднне областе шел, охрана окна закривала и занавески спускала. Не допускала пассажиров к окнам. Да и сами деревенские ходить перестали — сил не стало не то что до рельсов дойти, а из хати во двор вьшолзти.

Я помню, один старик принес председателю кусок газети, подобрал его на путях. И там заметка: француз приехал, министр знаменитий, и его повезли в Днепропетровскую область, где самий страшний мор бьш, еще хуже нашего, там люди людей ели, и вот в село его привезли, в колхозний детский садик, и он спрашивает: "Что ви сегодня на обед кушали?", а дети отвечают: "Куриний суп с пирожком и рисовие котлети". Я сама читала, вот как сейчас вижу зтот кусок газети. Что ж зто? Убивают, значит, на тихаря миллиони людей и весь свет обманивают! Куриний суп, пишут! Котлети! А тут червей всех сьели...

86

А крестьянские дети: видел тьі? Одинаковьі: голови, как ядра, тяжелне, шеи тонкие, как у аистов, на руках и на ногах видно, как каждая косточка под кожей ходит, как двойньїе соединяются, весь скелет кожей, как желтой марлей, затянут. А лица у детей старенькие, замученньїе, словно младенцьі семьдесят лет на свете уж прожили, а к весне уж не лица стали: то птичья головка с клювиком, то лягушечья мордочка — губьі тонкие, широкие, третий как пескарик — рот открьіт. Нечеловеческие лица, а глаза, Господи!

...каждьій голодний по-своему умирает. В одной хате война идет, друг за другом следят, друг у дружки крохи отнимают. Жена на мужа, муж против жени. Мать детей ненавидит. А в другой хате любовь нерушимая. Я знала одну такую, четверо детей, — она и сказки им рассказивает, чтоби про голод забили, а у самой язик не ворочается, она их на руки берет, а у самой уж сили нет пустие руки поднять. А любовь в ней живет. И замечали люди — где ненависть, там скорей умирали. З, да что любовь, тоже никого не спасла, вся деревня поголовно легла. Не осталось жизни. Я узнала потом — тихо стало в деревне нашей. И детей не слишно. Некому.

А на следующий год привезли переселенцев из Орловской областе — земля ведь украинская, чернозем, а у орловских всегда недород. Женщин с детьми оставили возле станции в балаганах, а мужчин повели в деревню. Дали им вили и велели по хатам ходить, тела витаскивать — покойники лежали, мужчини и женщини, кто на полу, кто на кроватях. Запах страшний в избах стоял. Мужики себе рти и носи платками завязивали — стали витаскивать тела, а они на куски разваливаются. Потом закопали зти куски за деревней. Вот.

87

ДОДАТОК

ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ, ДОКУМЕНТИ, ПУБЛІЦИСТИКА

Закон України Про Голодомор 1932-1933 років в Україні

Верховна Рада України постановляє:

вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків;

шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;

усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства;

відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч;

засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності;

співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору;

високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933 років в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки, а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору - Великого голоду 1932-1933 років в Україні, яку підписали Аргентинська Республіка, Азербайджанська Республіка, Народна Республіка Бангладеш, Республіка Білорусь, Республіка Бенін, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Гватемала, Республіка Грузія, Арабська Республіка Єгипет, Ісламська Республіка Іран, Республіка Казахстан, Канада, Держава Катар, Киргизька Республіка, Держава Кувейт, Республіка Македонія, Монголія, Республіка Науру, Королівство Непал, Об'єднані Арабські Емірати, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Перу, Південно-Африканська Республіка,

93

Республіка Корея, Республіка Молдова, Російська Федерація, Королівство Саудівська Аравія, Сирійська Арабська Республіка, Сполучені Штати Америки, Республіка Судан, Республіка Таджикистан, Туркменістан, Демократична Республіка Тимор-Лешті, Республіка Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Держава Ізраїль, Республіка Сербія і Чорногорія та 25 держав - членів Європейського Союзу;

виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року N 607-IV, та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року N 789-IV, в якому Голодомор визнається актом геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР;

визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон.

Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним.

Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов'язані:

брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;

сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор 1932-1933 років в Україні серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України;

вживати заходів щодо увічнення пам'яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам'яті та встановлення пам'ятних знаків жертвам Голодомору;

забезпечувати в установленому порядку доступ наукових та громадських установ і організацій, вчених, окремих громадян, які досліджують проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідки, до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються Голодомору.

А2

Стаття 4. Держава забезпечує умови для проведення досліджень та здійснення заходів з увічнення пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної програми, кошти на виконання якої щорічно передбачаються в Державному бюджеті України.

Стаття 5. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України:

1) визначити статус і функції Українського інституту національної пам'яті та забезпечити його утримання за рахунок коштів державного бюджету як спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам'яті Українського народу;

2) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;

3) вирішити в установленому порядку за участю Київської міської державної адміністрації питання щодо спорудження у м. Києві до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні.

Президент України В. Ющенко

м. Київ, 28 листопада 2006 року N 376-V

Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, N50, cm.504

A3

Хронологія визнання Голодомору геноцидом української нації

Виступ Президента України Л. Кравчука на міжнародній науковій конференції, що відбулася у зв'язку з 60-ми роковинами Голодомору: "Я цілком погоджуюся з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії". (Голодомор 1932-1933 pp. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9-10 вересня 1993 р. Матеріали. - К„ 1995. - С. 10).

Звернення Президента України Л. Кучми до українського народу у зв'язку з Днем пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій 24 листопада 2002 року. Глава держави у Зверненні визнав Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу, висловився за спорудження величного Меморіалу пам'яті його жертвам у Києві та закликав міжнародне співтовариство визнати Голодомор як геноцид українського народу та злочин проти людства.

Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 року № 258-IV "Про 70-ті роковини Голодомору в Україні" засудила "політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду українського народу", передбачала проведення конкурсу на кращий проект меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років для його спорудження у Києві, забезпечення спорудження пам'ятників жертвам голодомору, сприяння створенню Міжнародного музею Голодомору під егідою ООН.

У розпорядженні Президента України Л. Кучми від 6 грудня 2002 року № 393 "Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні", яким українському уряду доручали розпочати проектування та спорудження Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932-1933 років, Міністерству закордонних справ доручали розпочати діяльність з міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу та злочину проти людства.

У Рекомендаціях парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 607-IV, зафіксовано визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні як акту геноциду українського народу. Крім того, Верховна Рада України доручила уряду розв'язати комплекс питань, пов'язаних зі спорудженням у Києві Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932-1933 років, зокрема щодо його проектування, відведення земельної ділянки та фінансування спорудження.

Учасники парламентських слухань висловили низку побажань, зокрема: Президентові України - сприяти співпраці й стимулювати консолідацію всіх гілок влади у реалізації

А4

заходів, приурочених 70-м роковинам Голодомору 1932-1933 років, Верховній Раді України - разом із Кабінетом Міністрів України порушити у встановленому порядку питання перед Організацією Об'єднаних Націй про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу, створити на державному рівні комісію фахівців-юристів для підготовки спеціальної документації та здійснення необхідних процедур, передбачених міжнародним законодавством, прийняти в установленому порядку Закон України про визнання факту геноциду української нації 1932-1933 років, разом із Кабінетом Міністрів України забезпечити, відповідно до законодавства, передачу до Національного архівного фонду матеріалів Комісії Конгресу Сполучених Штатів Америки з розслідування Голодомору 1932-1933 років, Кабінету Міністрів України - внести, згідно із законодавством, до Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки Голодомору 1932-1933 років, його наслідків для українського народу та про статус потерпілих від Голодомору.

За результатами Спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років було прийнято Постанову № 789-IV, яка схвалила Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932-1933 років як геноциду. Зокрема, у зазначеному Зверненні висловлено переконання, що в офіційному оприлюдненні правди про Голодомор 1932-1933 років провідна роль в умовах незалежності України відводиться державі; свідомо організований сталінським режимом Голодомор повинен бути публічно засуджений українським суспільством та міжнародним співтовариством як один з найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду; "кваліфікація цієї Катастрофи української нації як геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні"; надання політико-правової оцінки Голодомору 1932-1933 років - певною мірою виконання громадянського, патріотичного обов'язку перед пам'яттю мільйонів людей, перед підростаючим поколінням.

Указ Президента України В. Ющенка від 11 липня 2005 року № 1087 "Про додаткові заходи щодо увінчення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні", окрім інших важливих положень, містить доручення уряду створити Український інститут національної пам'яті, а також підготувати і внести у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.

Указ Президента України В. Ющенка від 4 листопада 2005 року № 1544 "Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні" передбачив створення Оргкомітету на чолі з Прем'єр-міністром України з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні та проведення низки інших заходів, зокрема прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу, здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства, розв'язання

А5

питання щодо спорудження в Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, прискорення утворення Українського інституту національної пам'яті.

Указ Президента України В. Ющенка від 12 жовтня 2006 року № 868 "Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій" затвердив Оргкомітет з відзначення 2006 року Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, передбачив 25 листопада 2006 року приспущення Державного Прапора на території країни, оголошення Загальнонаціональної хвилини мовчання та низку інших заходів, зокрема прискорення проектування та спорудження Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору, активізацію роботи з визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства.

V скликання Верховної Ради України ухвалило Закон, в якому Голодомор визнано геноцидом українського народу. За це не проголосували лише члени фракції Партії регіонів та Комуністичної партії України.

Відбулися заходи щодо відзначення 75-х роковин Голодомору.

Г. Іванченко, керівник прес-служби РДА, м. Бершадь, Вінницька обл

А6

Translated text of Conservative MP James Bezan's historic Private Member's Bill introduced

June 13, 2007

"An Act to establish the Ukrainian Genocide and Famine Memorial Day and to recognize the Ukrainian Famine of 1932-33 as an act of genocide"

Закон про встановлення Дня Пам'яті Українського Ґеноциду-Голодомору

та визнання Українського Голоду 1932-1933 років

актом ґеноциду. Цим актом визначається, що четверта субота листопада кожного року відтепер проголошується Днем Пам'яті Українського Ґеноциду-Голодомору.

Цей акт встановлює День Пам'яті Українського Ґеноциду-Голодомору і визнає Український Голод 1932-1933 років актом ґеноциду

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що Український Голодомор-Геноцид 1932-1933 років був свідомо запланований та втілений совєтським сталінським режимом з метою знищення прагнення українського народу до створення вільної та незалежної держави Україна, і став причиною загибелі 10 мільйонів українців в 1932-1933 роках;

ОСКІЛЬКИ на 2007-2008 роки припадають роковини 75-річчя Українського Голодомору-Ґеноциду 1932-33 років;

ЗВАЖАЮЧИ на те, що 26 листопада 1998 року Президент України видав Президентський Указ, яким визнав четверту суботу листопада щороку Національним Днем Пам'яті жертв цього масового злочину;

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що 19 червня 2003 року Сенат Канади одноголосно прийняв внесок із закликом до уряду Канади визнати Український Голод 1932-33 років актом ґеноциду;

ТОДІ ЯК 28 листопада 2006 року Верховна Рада України (Парламент України) проголосував за визнання Українського Голоду 1932-33 років актом ґеноциду проти українського народу;

ВРАХОВУЮЧИ, що Парламенти Австрії, Арґентини, Естонії, Грузії, Італії, Литви, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Угорщини, а також Сенати Австралії та Канади визнали штучний голод в Україні в 1923-1933 роках актом ґеноциду проти українського народу;

А7

ОСКІЛЬКИ четверта субота кожного року визнана українськими громадами усього світу як день пам'яті жертв Українського ґеноциду-голодомору 1923-1933 років з метою зміцнення демократії, підтримки основних прав і громадянських свобод і закріплення фундаментальних цінностей людства;

ОСКІЛЬКИ визначено, що поширення інформації про Український ґеноцид-голодомор 1923-1933 років було заборонено, документи та докази приховані та знищені органами совєтської влади, а правда дотепер замовчувалася;

БЕРУЧИ ДО УВАГИ те, що тільки останнім часом розкривається правдива і точна інформація про Український ґеноцид-голодомор 1923-1933 років із раніше недоступних джерел колишнього Совєтського Союзу;

ТОМУ, що багато хто з тих, кому вдалося пережити Український ґеноцид-голодомор 1923-1933 років імміґрували до Канади та внесли позитивний вклад у розвиток канадського суспільства;

ВРАХОВУЮЧИ те, що Канада, як одна із країн, що 9 грудня 1948 року скріпили своїм підписом Конвенцію ООН про Запобігання і Покарання злочинів ґеноциду, засуджує всі воєнні злочини, геноциди та злочини проти людства;

І ОСОБЛИВО ВРАХОВУЮЧИ те, що канадці дорожать демократією, захищають людські права і загальнолюдські цінності, плекають різноманітність і багатокультірність канадського суспільства;

ОТЖЕ, Ваша Величносте, за порадою і підтримкою Сенату і Парламенту Канади, визначається наступне:

КОРОТКИЙ ЗАГОЛОВОК

1. Цей акт можна цитувати як Закон про День Пам'яті Українського ґеноциду-голодомору.

2. По всій території Канади четверта субота листопада кожного року буде відтепер відома як День Пам'яті Українського ґеноциду-голодомору.

3. День Пам'яті Українського ґеноциду-голодомору не являється офіційним святом чи узаконеним вихідним днем.

Переклад з англійськоїMapsapemu Шпір

А8

Презентація закону депутата від Консервативної партії Джеймса Бежана в Парламенті Канади

13 червня 2007 This year Ukrainian-Canadians and the international community will mark the 75th anniversary of one of the most heinous crimes in modern history- the state-sponsored Famine-Genocide of 1932-33 perpetrated by the Soviet regime under Joseph Stalin against the Ukrainian people. The deliberately planned famine, devised to destroy the Ukrainian nations aspirations for a free and independent Ukraine, annihilated close to 10 million Ukrainians.

For decades the truth about this horrific crime was suppressed and denied by Soviet authorities. As a signatory to the UN Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide, Canada has a long-standing history of condemning all war crimes, crimes against humanity and genocides.

Mr. Speaker, today I am introducing an Act to establish Ukrainian Genocide and Famine Memorial Day and to recognize the Ukrainian Famine of 1932-33 as an act of Genocide.

Mr. Speaker, this bill not only designates the fourth Saturday of November as a Memorial Day for the Ukrainian Famine-Genocide, but also acknowledges once and for all, that the forced Famine of 1932-33 was an act of genocide against the Ukrainian people.

Finally, Mr. Speaker, I would like to acknowledge the efforts of the Ukrainian-Canadian community to raise international awareness of the Ukrainian-Famine Genocide, thereby recognizing the work of Canadian non-governmental organizations such as the Canadian Friends of Ukraine, to promote the principles of democracy, human rights, and institutional transparency- values that all Canadians cherish and defend.

* * *

Цього року канадці українського походження, а також вся прогресивна міжнародна громадськість відзначатимуть трагічні 75-ті роковини одного із найжахливіших злочинів новітньої історії - штучно створеного сталінським режимом голоду 1932-1933 років - Геноциду українського народу. Цей запланований і обдумано втілений владою масовий голод мав на меті знищення прагнення українського народу до створення вільної та незалежної держави Україна і став причиною загибелі 10 мільйонів українців в 1932-1933 роках.

Довгими десятиріччями органи влади Совєтського Союзу приховували правду і заперечували цей жорстокий акт масового знищення. Канада, як одна із країн, що 9 грудня 1948 року скріпили своїм підписом Конвенцію ООН про Запобігання і Покарання злочинів Геноциду, засуджує всі воєнні злочини, Геноциди та злочини проти людства.

А9

Пане Спікер Парламенту Канади, сьогодні я представляю Закон про встановлення Дня Пам'яті Українського Ґеноциду-Голодомору і визнання Українського Голоду 1932-1933 років актом ґеноциду.

Пане Спікер, цей акт відтепер не лише проголошує четверту суботу листопада кожного року Днем Пам'яті Українського Ґеноциду-Голодомору, але й визнає Український Голод 1932-1933 років актом ґеноциду проти українського народу.

І нарешті, пане Спікер, я би хотів висловити вдячність українській громаді в Канаді за зусилля з метою розповсюдження по всьому світі правди про Голод-Ґеноцид українського народу 1932-1933 років, а тим самим відзначити працю неурядових організацій, таких як Канадське Товариство Приятелів України, які плекають і впроваджують в життя принципи демократії, захисту людських прав і громадянських свобод - загальнолюдські цінності, такі дорогі кожному канадцеві.

Переклад з англійської Мар/арети Шпір

X-**

The Politics of Genocide by Lisa Shymko

The American Spectator Special Report

Published 11/14/2007 (www.spectator.org) http://www.spectator.org/dsp_article.asp?art_id= 12306) Український переклад Інтернет-представництва Президента України

Цього тижня президент України Віктор Ющенко вирушить із візитом до Ізраїлю - країни, в колективній пам'яті якої поняття "геноцид" закріпилося назавжди. Як очікується, там він проситиме прем'єр-міністра Ехуда Ольмерта підтримати запропоновану Україною резолюцію про визнання геноцидом голоду в Україні в 1932-33 р. Прийняти таке рішення прем'єр-міністрові Ольмерту та членам Кнесету буде непросто, оскільки єврейські лідери давно стверджують, що Голокост був унікальним і не повинен прирівнюватися до інших геноцидів.

Питання ускладнює нова політична реальність на Близькому Сході. Ізраїльтяни коливаються з підтримкою позиції України, побоюючись напруженості в делікатних відносинах Ізраїлю з Росією.

Ольмерт сподівається переконати Росію використати її геополітичний вплив у Каспійському басейні для запобігання воєнній конфронтації з Тегераном через його ядерну програму. Однак нині, коли Москва укладає серію угод з Іраном і Сирією, Володимир Путін мало що робить для того, щоб заспокоїти Ізраїль.

А10

Чи вирішить прем'єр-міністр Ольмерт не підтримувати українську резолюцію, щоб не дратувати Кремль? Це покаже лише час. Ясно одне: росіяни не хочуть поліпшення відносин між Ізраїлем й Україною. У минулому Москва неодноразово перетворювала на свою користь хворобливі історичні суперечки, і Кремль зовсім не радий тому, що президент України виступає за динамічніші українсько-ізраїльські відносини.

Нещодавно президент України оголосив про повернення 1000 сувоїв Тори, конфіскованих комуністичним режимом у єврейських громад України. Історичні синагоги України повертають єврейським громадам, а президент Ющенко дав вказівку Службі безпеки України створити спеціальний відділ із боротьби з ксенофобією та національною нетерпимістю. Крім того, Ющенко запропонував прийняти закон про кримінальне переслідування за заперечення Голокосту.

То чому ж Кремль так дратує те, що Україна займається питанням геноциду? Тому що нинішній уряд у Москві, як і раніше, не бажає розібратися з непривабливою стороною свого сталіністського минулого.

Цього року міжнародна спільнота почне відзначати 75-ту річницю голоду в Україні, організованого радянською владою під керівництвом Йосипа Сталіна. Навмисна політика насильницької конфіскації зерна, спрямована проти сільського населення України, серед якого були поширені антирадянські настрої, вилилася в масове вбивство голодом. Штучно спровокований голод, відомий як Голодомор, забрав життя мільйонів людей. Геноцид був передвісником кривавого Червоного терору, що пізніше прокотився по всьому Радянському Союзі.

Здатне до незалежного мислення сільське населення України вчинило опір насильницькій сталінській колективізації, після чого сумновідома радянська таємна поліція ОГПУ-НКВД розпочала конфіскацію продовольства. Спочатку голодуючі українські селяни намагалися вижити, харчуючись сіном, бур'янами, листям і навіть корою дерев. У міру погіршення ситуації деякі дійшли до межі божевілля, вдавшись до канібалізму.

Але на Заході мало хто знав про геноцид. Поки українці вмирали від голоду, Москва вкидала мільйони тонн дешевого зерна на західні ринки. Коли західні журналісти, які працювали у 1930-ті роки в СРСР - наприклад, уельський репортер Гарет Джонс (Gareth Jones) - таємно їздили в Україну, дізнаючись про спустошення цілих міст і сіл, прорадянські апологети на кшталт Волтера Дюранті (Walter Duranty) з New York Times, прагнучи заглушити правду, друкували сфабриковані історії про ситих селян.

Сталін методично розправлявся з усіма діячами Комуністичної партії України, які насмілювались виступити на цю тему. Прагнення України до незалежності потрібно було роздавити за будь-яку ціну. Потім були масові розстріли інтелектуальної еліти України. Підсумком стало широкомасштабна етнічна чистка. З 1933 р. за сталінським указом усі території, раніше заселені українцями й спустошені в результаті штучно викликаного голоду, систематично заселялися росіянами.

A l l

У 2006 p., після кількох десятиліть заперечення й приховування парламент України скинув із себе радянську спадщину й визнав Український голодомор 1932-33 pp. актом геноциду. Останніми роками ціла низка країн, у тому числі США, Австралія, Італія, Польща, Іспанія, Бразилія, Аргентина, офіційно визнали цей жахливий злочин актом геноциду. Очікується, що цього року Палата громад канадського парламенту прийме аналогічну резолюцію, що відображає одностайну ухвалу Сенату в 2003 р.

А тим часом, поки міжнародна спільнота готується до голосування в Генеральній Асамблеї ООН за запропонованою Україною резолюцією, що засуджує дії Сталіна в Україні і визнає їх геноцидом, Росія - самозвана спадкоємиця Радянського Союзу -клянеться не допустити прийняття такої резолюції.

Кремль ще не насмілився глянути в очі своєму людиноненависницькому минулому. У статті, опублікованій недавно РІА "Новости", російський автор Андрій Марчуков назвав Голодомор-геноцид в Україні "пропагандою", а вжиті останніми роками зусилля з розкриття інформації, що раніше піддавалася цензурі, - "сенсацією, яку збивають на колишніх образах". Воістину на колишніх образах!

За оцінками учених, у результаті голоду, викликаного Сталіним в Україні, загинуло не менше 7 мільйонів людей. У дослідженні, представленому на Конференції із народонаселення, що відбулася 2001 р. у Бразилії, історик Марк Тольц (Mark Tolts) з Єврейського інституту в Єрусалимі, зазначає, що донедавна історикам було важко визначити точну кількість жертв, оскільки Сталін особисто фальсифікував демографічні дані Радянського Союзу після голоду 1932-33 pp. Як вказує Тольц, прагнучи приховати шокуючі людські втрати, Сталін наказав розстріляти трьох чиновників, які послідовно займали посаду керівника Центрального статистичного управління, а інших - заарештувати.

Нещодавно українська влада розсекретили більше 100 документів з архівів Служби безпеки, що стосуються голоду 1932-33 pp. в Україні та репресій. Документи розкривають очі на багато обставин трагедії, показуючи, що голодуючому населенню України систематично відмовляли в отриманні міжнародної гуманітарної допомоги. Але в російських архівах лежить незліченна кількість інших документів радянської доби, недоступних західним історикам.

Кремль потребує серйозного коригування свого іміджу. Звинувачення у причетності держави до вбивств Олександра Литвиненка у Великій Британії та журналістки Анни Політковської, що займалася розслідуваннями, у Москві мало сприяли зміцненню міжнародного образа Росії як демократичної, миролюбної країни. А останніми місяцями Кремль бездіяльний до молодіжних расистських угруповань, відповідальних за серію нападів на євреїв і представників інших меншостей у Росії і в Україні.

Минулого тижня російський політик Григорій Явлінський закликав російський уряд до здійснення "програми десталінізації" на згадку про мільйони жертв радянських репресій. Російське правозахисне товариство "Меморіал" зробило заяву, в якій просить

12

російський уряд "визнати колишні злочини та попросити прощення в жертв", у тому числі, етнічних груп колишнього Радянського Союзу, що зазнали репресій.

Росії настав час примиритися зі своїм минулим, виявивши готовність до примирення із сусідами. Визнання Сталіна винним у геноциді, що був викликаний організованим державою голодом в Україні в 1932-33 pp., стало б важливим першим кроком.

Леся Шимко - канадський політолог і директор Канадсько-українського парламентського центру в Києві. Центр було засновано 2000 р. організацією "Канадське товариство приятелів України" (Canadian Friends of Ukraine) і урядом Канади з метою підтримки законодавчої реформи й відкриття доступу до інформації.

* * *

Марґарета Шпір "Війна проти народу"

Як кожна масштабна трагедія людства Голодомор в Україні 1932-1933 років є складним неоднозначним явищем. І хоч сьогодні розглядаємо цю трагедію вже з історичної відстані в 75 років, дотепер точаться палкі дискусії. Геноцид чи неврожай, класова боротьба чи заплановане винищення українського селянина?

Невірно вважати Голодомор відокремленою історичною подією і обмежувати його двома роками. Насправді масове вбивство українського селянства в 1932-1933 роках стало лише завершальною, найбільш грандіозною за диявольським умислом частиною плану винищення українців за національною ознакою. І справді, страшні у цинічній двозначності завдання "будівництва соціалізму" ("індустріалізація, колективізація та культурна революція") були заплановані ще у другій половині 20-тих років і виконані на протязі десятиріччя. За словесною облудою Сталінського "будівництва соціалізму" ховалося головне завдання - антиукраїнський терор і масове знищення.

Ще 4 вересня 1926 року провідники ҐПУ (Головне Політичне Управління) отримали службовий обіжник (закритий лист) під назвою "Про український сепаратизм", в якому відкрито названо "ворогів соціалізму" - українську інтелектуальну еліту та українське селянство. В інструкціях був наказ збирати інформацію про прихильників українізації серед діячів Всеукраїнської Академі Наук і в середовищі Української Автокефальної Православної Церкви, яку було названо "могутнім оплотом націоналізму і чудовим агітаційним знаряддям". Отже ще в другій половині 20-тих років Сталін визначив незебпеку українізації як загрозу комуністичному режимові та доручив ҐПУ розпочати системну боротьбу проти "українського націоналізму", на яку "необхідно звернути найсерйознішу увагу".

Голодоморові 1932-1933 років передував фізичний і психологічний терор проти української інтелектуальної еліти кінця 20-их - початку 30-их років. Кампанія

13

цькування і терору називалася боротьбою на "культурному фронті" і принесла в жертву цвіт української наукової, культурної та духовної інтелігенції.

Чи є підстави вважати, що Голодомор 1932-1933 років в Україні був заздалегідь зпланованою акцією, спрямованою на знищення за національною ознакою, а не класовою боротьбою?

Подам тут кілька цитат діячів комуністичного режиму Сталіна, організаторів і виконавців Голодомору-Ґеноциду 1932-1933 років в Україні. Вони самі дадуть відповідь на це питання.

13 листопада 1929 року на пленумі ЦК ВКП(б) секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор відкрито визначив знищення українського селянина як національне питання: "... Я прошу зважити на винятково складне класове становище українського села. У нас дуже культурний куркуль, що має великі кадри своєї власної інтелігенції. Цей куркуль пройшов чудову школу громадянської війни під керівництвом гетьмащини, петлюрівщини і т.п. Труднощі в справі підйому сільського господарства потрібно в нас помножити ще й на серйозні труднощі в справі національній. Усі наші успіхи пов'язані з величезною, винятково успішною роботою в царині вирішення національного питання в Україні..."

Отже, поняття "куркуль" має яскраву національну ознаку, синонім до слова "куркуль" - український селянин.

Ще один кат українського народу, В'ячеслав Молотов, також прямо вказував на національний характер репресій і терору голодом: "Мене прислав особисто товариш Сталін. Питання тепер стоїть так: буде в нас хліб - буде Совєтська влада, не буде хліба - Совєтська влада загине. А в кого хліб? В реакційного українського мужика. Він не віддасть хліб добровільно".

Згідно з наказом з Москви, озброєні сталінські комісари насильно забирали хліб в українських селян. Спочатку забрали загальні запаси зерна, тоді продовольчі заготівлі родин, а тоді - останній окраєць зі столу...

Часом цифри говорять промовистіше ніж образи. В 1932 році, коли Україна вмирала з голоду, вивезено за кордон 1,720,000 тонн зерна, а 1933 році-1,680,000 тонн. Не було посухи, не було неврожаю, була війна...

"Між селянами й нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну", - це слова першого секретаря Дніпропетровського обласного комітету Комуністичної партії Менделя Хатаєвича. Він відверто називає винищення українських селян "війною" і виявляє яку смертельну небезпеку становили українці для комуністичного режиму. Страшним голодом і мільйонами життів Сталін вчив українців хто господар в Україні!

14

Проти кого боровся у цій страшній війні совєтський режим? В 1934 році на XVII з'їзді ВКПб Косіор вихвалявся: "Боротьбу з націоналістичним ухилом ми почали із великим запізненням - тільки в 1933 році, і (нам) вдалося розгромити націоналізм..." Отже, український селянин, як носій ненависного совєтській ідеології "українського націоналізму" став головним ворогом режиму Сталіна. Мільйони селян померли страшною голодною смертю за національною ознакою - бо вони були українцями.

Всі вищенаведені факти і цитати дають підставу стверджувати, що:

- Голодоморові передував період цілеспрямованого терору і винищення української інтелектуальної еліти, визначних українських діячів політики та Церкви;

- Голодомор був свідомо запланованою і виконаною з неухильною жорстокістю політичною акцією Сталінського репресивного режиму, а не стихійним природним лихом (неврожаєм);

- Голодомор був частиною плану Сталіна, спрямованого на поетапне фізичне знищення українців за національною ознакою.

Чи можемо називати Голодомор Геноцидом? Ще в грудні 1998 року на це питання відповів відомий політолог і міжнародний журналіст-аналітик Ерик Марґоліс: "В 1932 році совєтський лідер Йосиф Сталін розв'язав геноцид в Україні. Сталін вирішив примусити мільйони незалежних українських селян до колективізації, щоб знищити зростання української національної свідомості" (Стаття під назвою "Невідомий український голокост").

Газета "Міст", Торонто, Канада, вересень 2008, передруковано у часописах України

* * *

Марґарета Шпір "Вбивство мовчанням"

У 30-их роках XX століття Україна пережила національну трагедію - Голодомор-Геноцид 1932-1933 років. Мільйони українських селян полягли голодною смертю, щоб СССР зміг, згідно з планом Сталіна, "розгромити націоналізм" (3 виступу Косіора XVII з'їзді ВКПб у 1934 році). В українських селян насильно забрали плоди їхньої праці, забрали все, до останньої крихти на столі, прирікаючи їх на неминучу мученицьку смерть.

Але Голодомор треба було не лише організувати і виконати. Треба було також заперечити сам факт Геноциду, заборонити згадувати мільйони невинних жертв. Українських селянин пограбували двічі. Вкрали не лише життя, вкрали навіть пам'ять про них...

15

Сталін та інші провідники СССР докладали велетенських зусиль, щоб переконати Захід, що голоду в Україні нема. Злочинна брехня уряду та офіційна пропаганда досягнули неперевершених масштабів.

Свідому брехню та дезінформацію поширювали дипломатичні представництва СССР Так, щойно відкрита амбасада СССР у Вашінґтоні подавала "статистику", за якою, буцімто населення України збільшується на 2% на рік, і Україна нібито має найнижчі показники смертності серед совєтських республік.

В 1932-1933 роках, коли Україна вмирала з голоду, на Захід вивозили мільйони тонн зерна як доказ надлишкового добробуту. Захід захоплювався досягненнями індустріалізації в СССР - Дніпрогес, Харківський Тракторний Завод та ін.

Як один із методів фальсифікації, московська влада використовувала організацію візитів в Україну високих зарубіжних гостей - політиків, журналістів, діячів культури. Французькі письменники Ромен Ролан і Анрі Барбюс, чемно повторювали сталінські казки про щасливе та багате життя в Україні, а британець Бернард Шоу, повернувшись з України, заявив журналістам: "Який голод! Мене всюди прекрасно годували". "Екскурсію" по Україні влаштували і для французького політичного діяча Едуарда Ерріо, де головною програмою перебування гостя були прийоми та бенкети. А кореспондент газети "Нью-Йорк Тайме" Уолтер Дюранті був вдячний за честь взяти інтерв'ю у самого Сталіна і тому ще в листопаді 1933 року повідомляв: "Нема ніякого голоду чи голодної смерті". В серпні 1933 року Дюранті називав будь-які повідомлення про голод в Україні "перебільшенням або злісною пропагандою".

Одиниці, які насмілювалися сказати на Заході правду про голод в Україні (наприклад, Малколм Маґґеридж чи молодий журналіст із Валії Ґарет Джонс) були офіційно оголошені большевиками "ворогами народу", в'їзд в СССР їм було заборонено "Вульгарними наклепами і брудними вигадками"назвала газета "Правда" (від 20 липня 1933 року) повідомлення про мільйони жертв голоду в Україні, яке з'явилося в австрійській газеті "Райхпост".

В 1933 році всім іноземним журналістам взагалі заборонили в'їзд в Україну.

Протягом багатьох десятиліть влада Совєтського Союзу була непохитно послідовна у замовчуванні та запереченні Голодомору і перед власним народом.

В червні 1933 року вже померли мільйони людей, а з партійних трибун лунали облудливі слова про турботу Комуністичної партії про селян України: "Інтереси кожного колгоспника є під охороною і захистом нашої держави. Колгоспне будівництво під керівництвом партії гарантує... втілення лозунгу товариша Сталіна про перетворення кожного колгоспника в заможного" (Пленум ЦК КП(б)У, червень 1933).

Змінювалися покоління совєтських керівників та бюрократів, а офіційна лінія Комуністичної Партії Совєтського Союзу залишалася незмінною - ніякого голоду в Україні в 30-тих роках не було. Визнавали голод 20-х років на Поволжжі, визнавали розкуркулення, окремі перегиби на місцях під час колективізації, післявоєнний голод

1946-1947 років, ҐУЛАҐ тощо. Але ніякого голоду 1932-1933 років в Україні не було... НЕ БУЛО!

Якщо ж деколи і просочувалися факти про Голодомор із Заходу - то офіційна машина пропаганди СССР пояснювала це витівками ЦРУ, Держдепартаменту США, або ідеологічною диверсією "недобитків українських буржуазних націоналістів".

В самому ж СССР за публічне згадування голоду 1932-1933 років (не Голодомору, а просто голоду) садили в тюрму і психіатричну лікарню, висилали в табори. Це прямо розцінювали не лише як наклеп на радянський устрій, але й підпадало під статтю кримінального кодексу про антирадянську діяльність.

На офіційному рівні вперше в СССР голод 1932-1933 років визнали за часів Щербицього у 1987 році. Тоді мимохідь було сказано пару речень про голод від посухи і про те, що загинули тисячі. Це було зроблено поспіхом, бо стало відомо, що в 1988 році комісія Конгресу США планувала зробити слухання щодо Голодомору.

Вперше відкрито і публічно про голод 1932-1933 років заявили у 1987 році на засіданні тільки-но відкритого Українського Культурологічого Клубу в Києві (За матеріалами інтернет видання "Українська правда").

Через кілька днів у всіх київських та інших газетах по Україні вийшли статті-спростування редакторів та ведучих журналістів, де стверджувалось, що голоду ніякого не було, що все це вигадки заокеанських націоналістів та спецслужб Заходу. І надавались документи із архівів КҐБ, які доводили, що голоду в Україні в той час не було.

Перший Президент України Леонід Кравчук, який за часів СССР був секретарем Комуністичної Партії України по ідеології, публічно стверджував, що до 1989 року нічого не знав про голод.

Сумно ствердити, але і сьогодні про Голодомор відвертіше говорять на Заході ніж в Україні. Ще живе підсвідомий страх, психологічна інерція, адже люди так звикли мовчати, що тепер їм важко відкрити все, що пережили...

Ще й сьогодні історичні документи покояться у засекречених архівах, ще й сьогодні політики висувають і захищають протилежні точки зору для власної політичної користі, спекулюючи пам'яттю мільйонів невинних жертв. Гірко те, що в Голодомор ще й дотепер "не вірять" якраз у тих частинах України - в центрі та на сході, які найбільше постраждали від голоду...

Щоб донести правду про штучно створений сталінським режимом в Україні голод 1932-1933 років Канадське Товариство Приятелів України заініціювало серію проектів в Канаді та Україні.

Ми проводимо в Україні конкурс нагород студентам за найкраще записані інтерв'ю з членами родин - очевидцями Голодомору-Ґеноциду 1932-33 років під назвою "Запитай

17

в дідуся та бабуні". Проект буде втілений в сімох областях України. Конкурс проходить у двох номінаціях: учні середніх шкіл та студенти вищих навчальних закладів.

У серпні 2008 року Канадське Товариство Приятелів України влаштовує в Києві Міжнародну Виставку матеріалів на тему Голодомору. Це - унікальна збірка видань різними мовами, що з'явилися напротязі останніх 50 років поза межами України. Виставка проходитиме в Національній Парламентській Бібліотеці України. Офіційне відкриття виставки пройде за участю міжнародних істориків, журналістів, дипломатів, парламентаріїв, громадських діячів, студентів та вчителів.

КТПУ ініціювало створення україномовної навчальної програми під назвою "Символіка смерті - голод", що призначена для викладання в школах східних та південних областей України та в Криму, а також в україномовних школах Північної Америки (суботні рідні школи та курси українознавства) та в літніх таборах. Це багаторівнева мультидисциплінарна програма - психологія (психологія дитини), семантика (символіка слова і образу), політика (роль особи в суспільстві), захист прав людини (права дитини). Унікальність цього шкільного курсу в тому, що основний акцент ставиться глибинне емоційне та психологічне розуміння трагедії Голодомору в Україні 1932-1933 років, як трагедії глобального масштабу. Програма спрямована на розвиток аналітичних здібностей, логіки, вміння аргументовано представити свою думку, зміцнення комунікаційних навиків. У процесі навчання використовуються прогресивні форми і методи викладання, спрямовані на виховання у молоді лідерських навиків. Передбачена активна творча участь учнів. В програму включені ситуації рольові моделювання, тематичні дискусії тощо. Програма створена з метою заохотити і розвинути незалежне мислення, творчу інтерпретацію фактичного та документального матеріалу, вміння аргументовано захистити свою тезу в дискусії, вміння висловити тему в різних жанрах художнього слова, візуального мистецтва та публіцистики. У програмі передбачено активно порушувати і використовувати теми, пов'язані із вихованням моралі та духовності у молодого покоління.

Всі ці проекти КТПУ, спрямовані на посилення інформаційної кампанії та поширення правди про Голодомор в Україні та в світі.

Історик Леонід Усов пише, що "до 90-тих років Україна жила з двома правдами про голодомор. Одна загальновідома: 1932 рік був посушливий і неврожайний, а кулаки (селяни) хліб ховали і намагалися голодом задушити молоду країну Советів. Другу, страшну правду про голодомор передавали пошепки з уст в уста дітям та внукам ті, що врятувалися..."

Злочин Голодомору криється не лише у свідомому і цинічно здійсненому задумі масового вбивства мільйонів невинних жертв. Український Геноцид був не лише рукотворним злочином смерті. Голодомор - це також злочин мовчання.

Газета "Новий Шлях" (The New Pathway) №19, 15 травня 2008, передруковано в часописах України

18

© Марґарета Шпір. Канадське Товариство Приятелів України, Торонто 2010 Дозволяється копіювати з навчальною метою з обов'язковим посиланням на джерело