Вісник аграрної науки Причорномор`я. Випуск 3(42). 2007 р. Том 1

МIНIСТЕРСТВО АГРАРНОЇПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙАГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВIСНИКАГРАРНОЇ НАУКИ ПРИЧОРНОМОР’Я

СПЕЦІАЛЬНИЙ ВИПУСК 3(42)Том 1

Міжнароднанауково–практична конференція

“УКРАЇНА – СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО –СОТ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА”

26-28 вересня 2007 року

Конференція зареєстрована в УкрІНТЕІ(свідоцтво №600 від 18.12.2006 р.)

Миколаїв – 2007

Видається з 1997 р.Виходить 4 рази на рік

Науково-теоретичний фаховий журнал “Вiсник аграрної науки Причорно-мор’я” Миколаївського державного аграрного університету.Редкол.: В.С.Шебанін (гол. ред.) та ін. - Миколаїв, 2007.Спеціальний випуск 3(42), том 1. – 2007. – 286 с.Міжнародна науково-практична конференція “Україна – сільське госпо-

дарство – СОТ: теорія і практика”.До збірника входять матеріали міжнародної науково-практичної конференції

“Україна – сільське господарство – СОТ: теорія і практика”, де розглядались про-блеми адаптації та розвитку аграрного сектора економіки до єдиного європейсько-го агропродовольчого ринку, дано критичні оцінки економічним та соціальним пе-ретворенням в аграрній сфері України.Рекомендовано до друку вченою радою Миколаївського державного аг-

рарного університету.Протокол № 10 від 26.06.2007 р.Точка зору редколегії не завжди збігається з позицією авторів.

РЕДАКЦIЙНА КОЛЕГIЯ:ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР: д.т.н., проф. В.С.ШЕБАНІН.ЗАСТУПНИКГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА: д.е.н, проф. І.І.ЧЕРВЕН.ВIДПОВIДАЛЬНИЙ СЕКРЕТАР: к.е.н., доц. Н.М.СІРЕНКО.

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯСПЕЦІАЛЬНОГО ВИПУСКУ:

Члени редакційної колегії спеціального випуску: д.е.н., проф. Червен І.І.,д.е.н., проф Топіха І.Н., д.е.н., проф. Куліш М.Ю., д.е.н.проф. Топіха В.І.,к.т.н, проф. Бабенко Д.В., к.т.н, доц. Бурковський І.Д., к.т.н, проф. БабенкоД.В., к.с-г.н, доц. Ганганов В.М., к.е.н., доц. Клочан В.П., к.е.н., доц. КлочанВ.Ф., к.п.н., доц. Каращук Л.М., к.е.н., доц. Потриваєва Н.М., к.е.н., доц.Іваненко Г.М., к.е.н., доц Вершиніна Л.М., к.е.н, доц..Вишневська Н.М., к.е.н.,доц. Самойлик К.Д., к.е.н., доц. Дубініна М.В., к.е.н., доц. Стройко Т.В.

Адреса редколегії :54010, Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9,

Миколаївський державний аграрний університет, тел . 34-41-72www.mdau.mk.ua

Свідоцтво про державну реєстрацію © Миколаївський державний КВ №6785 від 17.12.2002. аграрний університет

http://www.mdau.mk.ua

Вiсник аграрної науки Причорномор’я,Випуск 3, т.1, 2007 3

ПЕРЕДМОВА

Сучасна аграрна політика в Україні спрямована на створен-ня необхідних передумов для подальшої трансформації та роз-витку ринкової економіки. У процесі вступу України до СОТважливого значення набуває створення та розвиток організова-ного аграрного ринку.

Нині в сільському господарстві України продовжує здійснюва-тися глобальна реформа, що спрямована на інтеграцію аграрногосектору економіки до світового економічного простору. Вона по-требує не тільки досконалих економічних відносин, а і новихпідходів до організації виробництва та реалізації продукції. Вироб-лені в аграрному секторі країни продукти повинні бути конкуренто-спроможними, бо без цього їх вихід на зовнішній ринок єпрактично неможливим. На жаль, в цьому напрямку ще багатоневирішених проблем.

Саме вирішенню цих проблем присвячено основні положен-ня даного спеціального випуску наукових праць. Їх авторами єнаукові співробітники, викладачі вищих навчальних закладів,аспіранти, студенти.

У спеціальному випуску висвітлено такі основні проблеми:• аграрний потенціал країни, його відтворення та використанняв контексті вступу до міжнародних економічних організацій;

• формування структури ринку і механізмів ефективного йогофункціонування в міжнародній економіці;

• стратегії забезпечення конкурентоспроможності аграрних під-приємств в умовах інтеграції до світового співтовариства;

• інноваційно-інвестиційний розвиток аграрного сектору еконо-міки та його фінансово-кредитне забезпечення.

Редакційна колегія дякує авторам за представлені науковівисновки та пропозиції.

4Економічні науки

МIНIСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Вiсник аграрної науки Причорномор’яНауково-теоретичний фаховий журнал

Видається Миколаївським державним аграрним університетомСпеціальний Випуск № 3 (42), том 1 2007 р.

СЕКЦІЯ ”АГРАРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЇНИ, ЙОГОВІДТВОРЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВКОНТЕКСТІ ВСТУПУ ДО МІЖНАРОДНИХЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ”

УДК 331.5:631.15ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГОНАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ВСТУПУ ДО СОТ

І.Н.Топіха, доктор економічних наук, професорМиколаївський державний аграрний університет

У статті викладено результати аналізу зайнятості населення вБерезанському районі Миколаївської області та деякі заходи щодоїї забезпечення при вступі України до СОТ.

В статье изложены результаты анализа занятости населения вБерезанском районе Николаевской области и некоторые меры поего обеспечению при входе Украины в МОТ.

Політика зайнятості – це сукупність заходів прямого і опосе-редкованого впливу на соціально-економічний розвиток суспільствазагалом і кожного з його членів зокрема. Як відомо, вона маєдекілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний ілокальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є ви-значальною і тому повинна мати комплексний характер і спрямову-ватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері:


забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної перед-умови реалізації права громадян на працю та досягнення високогорівня життя населення.

Дослідження проблеми формування зайнятості сільського насе-лення обумовлюється ще й тим, що держава і місцеві органи вумовах тривалої економічної кризи і перебудови всієї економічноїсистеми недостатньо приділяли уваги регулюванню цих процесів.

Проблема зайнятості посідає одне з провідних місць у науко-вих працях вітчизняних вчених: Д.П.Богині, О.А.Бугуцького,В.С.Дієсперова, М.І.Долішного, Л.О.Мармуль, В.М.Петюх,К.І.Якуби та ін.

Але економічна наука та практика України сьогодні ще немають моделі дієвого механізму впливу на формування зайнятостіна селі, адекватного сучасному стану ринкових перетворень. Ком-плексний та системний підхід до цієї проблеми майже відсутній.Невирішеність проблеми та відсутність належних умов ефективногоформування зайнятості зумовили вибір теми наукового дослідження.

У вивченні явища і проблем безробіття велика увага приділя-ється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття єпричини його виникнення та тривалість, а основними видами без-робіття вважають структурне, фрикційне та циклічне безробіття.Виділяють також такі види безробіття як кон’юнктурне, сезонне,приховане, добровільне, вимушене, нормальне, оптимальне, сільсь-ке, постійне (тривале) та тимчасове.

Ми провели дослідження основних показників ринку праці гос-подарств Бережанського району Миколаївської області (табл. 1).

З таблиці 1 ми бачимо, що протягом 2004-2006 років кіль-кість громадян, які перебували на обліку в районному центрізайнятості на початок року, постійно зростала, але на кінець рокуїх кількість зменшувалася. Також ми бачимо, що в 2006 роцізросла потреба в робочій силі, що, звичайно, зменшило наванта-ження безробітних на одне вільне робоче місце. Такий факт неможна не відзначити як позитивний. Але, зрозуміло, що цихзусиль недостатньо, адже рівень безробіття хоч і зменшується зкожним роком, проте залишається досить високим.


Показники 2004 рік

2005 рік

2006 рік

2006 рік у % до 2004 року

Кількість громадян, які перебували на обліку на початок року, осіб 2260 2602 2818 124,7

Кількість громадян, які перебували на обліку на кінець року, осіб 1136 1177 1117 98,3

в т.ч . безробітні 1134 1165 1099 96,9Рівень безробіття станом на к інець року, % 7,8 8,0 7.5 96,1Вивільнення працівників, осіб: - передбачалось вивільнити 122 85 52 42,6 - фактично вивільнено 62 41 42 67,7Знято з обліку всього, осіб 1008 1282 1473 146,1з них: - працевлаштовано 509 660 797 156,6 - оформлено дострокову пенсію 25 10 15 60,0 - пройшли професійне навчання 111 122 113 101,8 - брали участь у громадських роботах 363 490 548 151,0Потреба у робочій силі на кінець року, осіб 36 27 42 116,7Навантаження безробітних на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) на к інець року, осіб 32 44 27 84,4

Таблиця 1Динаміка основних показників ринку праці Березанського району Миколаївської області

А саме соціальні групи, які складали категорію безробітних,показано в таблиці 2.

На основі даних таблиці 2 ми робимо висновок, що в Бере-занському районі найвищий рівень безробіття на селі.

Найкращим шляхом розв’язання проблеми зайнятості на селіє інтенсифікація виробництва із збереженням порівняно високоїкількості зайнятих у сільському господарстві. Відомо, що однією ізнайбільш трудомістких галузей сільського господарства є тварин-ництво. До того ж, переважний розвиток тваринництва сприятимепослабленню характерного для аграрного сектору сезонного безро-біття і створить передумови для відтворення робочих місць, а це,в свою чергу, підвищить зайнятість сільського населення.

Ми в ПСП “Дмитрівка” провели кореляційний аналіз залеж-


ності чисельності працюючих від поголів’я великої рогатої худоби(далі – ВРХ). Найпростішою формою кореляційного зв’язку єзв’язок між двома факторами – один з них результативний, адругий – факторний. Такий зв’язок, як відомо, називається пар-ною кореляцією.

осібу % до загальної чисельності безробітних

Безробітні, всього 1099 100,0 94,3 711з них: - жінки 589 53.6 92.6 382 - молодь у віці до 28 років 256 23,3 97,3 165 - особи, які мають особливі труднощі в працевлаштуванні 188 21,1 98,9 144

- вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва 42 2,0 102,4 20

Безробітні особи, які проживають в сільській місцевості 914 83,2 94,7 566

Таблиця 2Безробіття за окремими соціальними групами в Березанському районі Миколаївської області

Чисельність зареєстрованих

безробітних в 2006 р.

2006

рік

у %

до

2005

року

Одержують

допомогу

по

безробіттю

, осіб

Рівняння кореляції має такий вигляд: Y = ао + а1 • Xде Y – залежна змінна (результативна ознака);

X – незалежна змінна (факторна ознака);ао, а1 – параметри рівняння, причому: ао – вільний член;

а1 – коефіцієнт регресії, який показує як змінюється результатив-на ознака, якщо факторна ознака змінюється на 1.

Якщо вирішити це рівняння, то воно буде мати наступнийвигляд:

Yx = 8,245 + 0,249 • X.Абстрагуючись від впливу всіх інших факторів, ми можемо

сказати, що коефіцієнт регресії при X = 0,249 показує, що із


збільшенням поголів’я ВРХ на 10 голів чисельність працівниківзростає на 2 особи.

Тіснота кореляційного зв’язку складає 0,998.Розрахований коефіцієнт кореляції свідчить про те, що між

чисельністю працюючих та чисельністю поголів’я існує дуже тіснийзв’язок (за шкалою Чеддока).

r2 = 0,9982 = 0,996 або 99,6%.Розрахований коефіцієнт детермінації показує, що чисельність

працюючих в ПСП “Дмитрівка” на 99,6% залежить від чисель-ності поголів’я ВРХ, а на 0,4% – від інших не врахованих намифакторів.

Також в світлі сучасних подій доцільно було б розглянутивплив соціально-економічних наслідків вступу України до СвітовоїОрганізації Торгівлі (далі – СОТ) на стан ринку праці Українита проблеми, які можуть виникнути в разі вступу. Вимоги дофункціонування ринку праці України в умовах вступу до СОТбудуть пов’язані також із вирішенням питання якості робочої сили.Насамперед – це удосконалення механізму професійної підготовкикадрів та підвищення відповідальності роботодавця за належнийрівень кваліфікації найманої робочої сили.

Безробіття – це не тільки економічне явище, як може здава-тися на перший погляд, а своєрідний синтез економіки, політики,ідеології, моралі даного суспільства.

По суті безробіття є наслідком функціонування господарськогомеханізму, який має внутрішні протиріччя ринкової економіки.

В економічному плані безробіття віддзеркалює невідповідністьна ринку праці між відносно великою пропозицією робочої сили іпопиту на неї, причому ця невідповідність може бути як у кількіс-ному, так і в якісному відношенні.

Конкретизуючи поняття “безробіття”, слід підкреслити, щовоно належить до категорії економічно активного населення, тобтобезробітні – це особи, які активно пропонують свої послуги наринку праці, шукають роботу, а не імітують пошук, і це маєвраховуватися державою при регулюванні економічних відносинзайнятості.


Згідно зі стандартам МОП, до безробітного населення нале-жать всі особи, які досягли певного віку і протягом звітногоперіоду були без роботи, готові негайно приступити до роботи іактивно її шукали. Таким чином, ті, хто хоче одержати статусбезробітного в країні з ринковою економікою, повинні відповідатипевним критеріям.

Зайнятість населення – наявність оплачуваної роботи. Зайня-тість розрізняється за кількома ознаками: тривалістю робочогоперіоду та рівнем оплати (повна та неповна); кількістю робочихмісць, що займає конкретна особа (первинна та вторинна, повна танеповна); реєстрацією (зареєстрована та незареєстрована).

До населення, зайнятого у всіх сферах економічної діяльності,віднесено осіб працездатного віку і старших; підлітків, які протягомроку постійно зайняті економічною діяльністю: працювали за най-мом на умовах повного (неповного) робочого дня (тижня); робо-тодавців, що самостійно забезпечували себе роботою, включаючипідприємців; безкоштовно працюючих членів їх сімей; служителіврелігійних культів та інших.

До населення, зайнятого в галузі економіки, віднесені робітни-ки та службовці державних, кооперативних і громадських підпри-ємств, установ і організацій; працівники та члени їх сімей іслужбовці у працездатному віці, зайняті в особистому підсобномугосподарстві; особи, зайняті у спільних, приватних підприємствах;міжнародних організаціях; фермерських господарствах.

Короткий висновок з проведеного дослідження такий: напругуна ринку праці на селі частково можна зняти за рахунок створеннянових робочих місць у тваринництві та удосконалення механізмупідготовки кадрів.

ЛІТЕРАТУРА

1.Г.І. Купалова, В.М. Скупий. Зайнятість на селі. - К. : ІАЕ, 1999. – 44 с.2. І.Г. Крилова. Економічні засади забезпечення зайнятості сільського насе-

лення в регіоні. Автореф. канд. екон.наук.- Миколаїв, 2006. - 18 с.3. І.Н. Топіха. Економіка аграрних підприємств. - Миколаїв, 2005. - 317 с.


УДК 631.1.339.52ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКИМ

ГОСПОДАРСТВОМ В УМОВАХВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ

Л.О.Мармуль, д.е.н., професорХерсонський державний аграрний університет

Досліджено основні пріоритети аграрної політики державногоуправління сільським господарством та визначення продовольчоїбезпеки країни при вступі України до СОТ. Проаналізованорозвиток державної стратегії на основі державних програмрегулювання сільського господарства.

Исследованы основные приоритеты аграрной политикигосударственного управления сельским хозяйством и определениепродовольственной безопасности страны при вступлении Украиныв СОТ. Проанализировано развитие государственной стратегии наоснове государственных программ регулирования сельскогохозяйства.

Постановка проблеми. Україна, як і інші країни, що стали нашлях розбудови соціальноорієнтованої ринкової економіки, в останніроки все більше усвідомлюють необхідність вступу до СвітовоїОрганізації Торгівлі як передумову входження в когорту високоро-звинутих країн світу, досягнення високого рівня життя свого народу,що повинно сприяти підвищенню ефективності виробництва сільсько-господарської продукції, створення для цього сприятливих умовусередині країни та забезпечення продовольчої безпеки держави.

Стан вивчення проблеми. Проблеми теорії і практики дер-жавного управління сільським господарством в умовах вступуУкраїни до СОТ знайшли відображення в працях вітчизнянихнауковців: І .А.Бланка, М.С.Герасимчука, О .В.Мертенса,О.М.Полякова, В.П .Савчука, П .Т.Саблука, М.І .Кисіля,А.С.Філіпченка та інших. Отримано вагомі наукові й практичнірезультати. Тому питання державного управління сільським госпо-дарством в умовах вступу України до СОТ потребує особливоїуваги з боку науковців.

Завдання та методика досліджень. Метою нашої роботи єрозроблення науково-методологічних основ державного управління


сільським господарством в умовах вступу України до СОТ, атакож обґрунтування перспективних напрямів державної політики ваграрній сфері.

Досягнення визначеної мети зумовило розв’язання таких за-вдань: вивчення основних пріоритетів державної аграрної політики,забезпечення продовольчої безпеки країни, розгляд державнихпрограм регулювання сільського господарства.

Результати досліджень. Ефективна та стабільна робота аграр-ної галузі є гарантією продовольчої безпеки країни та політичноїстабільності у суспільстві. Останній фактор є особливо важливимдля України на поточному етапі розвитку економіки, оскільки українах Європейського Союзу на продукти харчування витрачаєтьсяв середньому до 15% сімейного бюджету, а в нашій державі цейпоказник сягає близько 45%. За таких умов будь-яке підвищенняцін на сільськогосподарську продукцію автоматично збільшуватимесоціальну напругу у суспільстві, що є вкрай небажаним для уряду.Крім того, це єдина галузь, що залежить від дії природно-економіч-них факторів, які дуже важко спрогнозувати та виробити адекватністратегії щодо нейтралізації їх негативного впливу.

Поряд з цим, на сільськогосподарських виробників значновпливають сезонні коливання цін на сільськогосподарську продук-цію (значне зниження на період збору врожаю) та матеріально-технічні ресурси (значне підвищення на періоди проведеннясільськогосподарських робіт), що викликає істотну нестачу обіго-вих коштів та внаслідок цього не дає їм змогу використовуватикомплексні страхові схеми, укладати ф’ючерсні контракти на поста-чання матеріально-технічних ресурсів тощо. В результаті сільсько-господарським виробникам недоступні найбільш ефективніінструменти щодо зниження ризиків, що створює тим самим “за-мкнене коло”, з якого практично неможливо вибратися самостійно.

Таким чином, основним пріоритетом аграрної політики па пер-шому етапі повинна стати стабілізація галузі (компонент “стабіль-ність”). Цього можна досягти шляхом розроблення Державноїстратегії розвитку аграрного сектора. Основним її принципом маєстати формування ефективного конкурентоспроможного агропроми-


слового виробництва, здатного забезпечувати продовольчу безпекукраїни та сприяти експорту окремих видів сільськогосподарської тахарчової продукції, що позитивно вплине на розвиток економікидержави, якими Україна керуватиметься щодо регулювання аграр-ного ринку. Крім того, в рамках державної стратегії слід врахува-ти ті розбіжності, що існують між різними секторамисільськогосподарського виробництва. Наприклад, окремі сектори ма-ють потужний експортний потенціал (зокрема рослинництво), а деякі(такі як тваринництво) поки що потребують захисту з боку державита проведення структурної перебудови, для того щоб стати конку-рентоспроможними відносно іноземних виробників. Таким чином,секторальний підхід дозволить уникнути уніфікації підходів та при-зведе до запровадження двох основних груп пріоритетів: “розвиток”та “захист/трансформація”. При цьому усі заінтересовані сторонибудуть поінформовані про довгострокові перспективи державної полі-тики залежно від того сектора, в якому вони діють та відповідно доцього розробляти власні довгострокові плани.

На підставі державної стратегії регулювання сільського госпо-дарства повинні формуватися щорічні програми з надання підтрим-ки сільськогосподарським виробникам та здійснення державнихінтервенцій на ринках сільськогосподарської продукції. Ці програ-ми є дуже важливими саме під час діяльності на зовнішніх ринках.Адже грамотно розроблена програма надання державної підтримкидопоможе уникнути більшості суперечок в рамках СОТ та уник-нути введення санкцій проти нашої країни. Програма здійсненнядержавних інтервенцій сприятиме пом’якшенню надмірних коливаньринкової кон’юнктури та створенню більш передбачуваних умовдля сільськогосподарських виробників. На більш практичному рівнікожна з цих програм повинна розставити пріоритети відповідно дотих цілей та завдань, які стоять перед державою на поточномуетапі. Одночасно вони повинні містити детальний перелік ресурсів(бюджет), які можуть бути використані на ці цілі, а такожвключати плани дій щодо реалізації визначених пріоритетних цілейта завдань, за допомогою яких забезпечуватиметься раціональневикористання наявних ресурсів у такий спосіб, шоб забезпечитимаксимально повне їх виконання.


Головним результатом реалізації вищезазначеної стратегії маєстати скорочення амплітуди річних коливань внутрішніх цін насільськогосподарську продукцію, матеріально-технічні ресурси тасуттєве здешевлення кредитних ресурсів для села. Останній факторє дуже важливим для села, бо кредити зазвичай беруть у двохвипадках: для започаткування або розширення власного виробниц-тва та коли виникає брак власних ресурсів внаслідок виникненнянепередбачуваної ситуації. Саме тому дорогі кредити закриваютьнашим виробникам шлях до швидкого розвитку бізнесу або дойого ефективної підтримки у кризових ситуаціях. Наприклад, уразі наявності більш дешевих кредитів сільгоспвиробникам не до-водилося б реалізовувати врожай одразу після його збирання,“збиваючи” тим самим внутрішні ціни, надаючи більше часу длявибору найбільш вигідних варіантів його продажу, що спрощуєуряду завдання щодо підтримки стабільних цін на ринку.

Після стабілізації внутрішнього ринку уряду слід зробитивідповідні кроки щодо підвищення доходів сільськогосподарськихвиробників (компонент “добробут”). Враховуючи низьку купівель-ну спроможність населення на внутрішньому ринку найбільш ефек-тивним шляхом є стимулювання експорту в ітчизняноїсільськогосподарської продукції на зовнішні ринки. Майбутнєчленство України в СОТ є дуже важливим фактором, адже длянаших виробників відкриваються можливості шодо більш вільногодоступу до ринків інших країн.

Ґрунтуючись на конкурентних перевагах окремих видів вітчиз-няної сільськогосподарської продукції на світових ринках, сільськегосподарство слід умовно поділити на дві основні категорії: “зеле-на” – напрями, які мають експортний потенціал та держава здійс-нює їх активне просування на зовнішні ринки із застосуваннямсубсидій з “зеленого кошика” СОТ; “жовта” – напрями, яківажливі для забезпечення харчової безпеки країни та зайнятостісільського населення та будуть підтримуватися за рахунок “жовто-го кошика” СОТ. Такий розподіл відповідатиме принципам СОТщодо надання підтримки сільськогосподарським виробникам тасприятиме підвищенню ефективності аграрного сектора, враховуючинаступні передумови.


Застосування “зелених субсидій” саме для експортоорієнтова-них галузей є цілком виправданим, тому що відповідно до нормСОТ: “...вони не повинні справляти спотворюючого впливу наторгівлю чи на виробництво...”, що й потрібно для підвищенняконкурентоспроможності цих галузей, які здатні стати локомотивомдля розвитку аграрного сектора. До переліку таких субсидій можнавіднести фінансування за рахунок коштів Державного бюджетунаступних напрямів: поширення сільськогосподарських знань тастатистичної інформації по аграрному сектору; вплив на попит навнутрішньому ринку за допомогою здійснення державних інтервен-цій: просування експорту сільськогосподарської продукції шляхомпошуку зовнішніх ринків збуту для власної продукції; субсидуван-ня кредитів для створення та розвитку комерційних та сімейнихферм; стимулювання та розвиток інфраструктури; охорона навколи-шнього середовища. Однак будь-яка підтримка експорту повиннаґрунтуватися на одному єдиному принципі: “держава надає лишеінформаційну та організаційну підтримку експортерам”. Такий під-хід може виражатися у наданні державними установами наступногопереліку послуг: підготовка аналітичних матеріалів по ринках сіль-ськогосподарської продукції окремих країн; оброблення запитівспоживачів у інших країнах по окремих видах продукції; періодичніпублікації пропозицій українських виробників у інформаційнихджерелах, до яких мають доступ імпортери з інших країн: створен-ня баз даних вітчизняних виробників сільськогосподарської про-дукції та надання до них доступу заінтересованим особам;створення баз даних споживачів/імпортерів у інших країнах поокремих видах продукції; координація участі вітчизняних виробни-ків у міжнародних виставках за кордоном тощо.

Ці послуги дозволяють вітчизняним виробникам впевнено орі-єнтуватись на світових ринках, скоротити час на пошук іноземнихконтрагентів і зменшити їхню залежність від великих компаній-експортерів. Крім того, така підтримка дає відповідний поштовх дорозвитку підприємств та їх виходу на той рівень, коли вонизможуть самостійно отримувати прибуток, не спираючись на допо-могу держави. Враховуючи той факт, що прибуткові сільськогос-подарські підприємства є постачальниками коштів до Державногобюджету України, це вивільнить додаткові ресурси для надання


державної підтримки там, де вона більш за все потрібна, а саме угалузях, які належать до “жовтої категорії”.

Яскравим прикладом галузі, яку можна віднести до “жовтоїкатегорії”, є тваринництво. Ця галузь є дуже важливою длязабезпечення продовольчої безпеки та зайнятості сільського населен-ня. Крім того, її відродження “з нуля” вимагатиме значних коштівна відбудову інфраструктури та часу на відновлення поголів’я іосновного стада. У цій ситуації найбільш раціональною політикоюуряду буде забезпечення захисту цього сектора, але, на той моментколи Україна вступить до СОТ, в уряду залишиться надто обмеже-на кількість тарифних та нетарифних інструментів, які дозволеніГАТТ, щоб адекватно захистити цей сектор від дешевого імпорту.Тому у таких умовах у Держави залишається лише один вихід длязахисту виробників – надання прямої підтримки галузі. Це дозво-лить зберегти галузь від знищення, надасть виробникам час такошти на проведення трансформації та, за умов сприятливої ціновоїкон’юнктури на внутрішньому й зовнішніх ринках та ефективних дійуряду – врешті-решт виведе цей сектор з кризи.

Таким чином, внаслідок реалізації другого етапу програми(компонент “добробут”), коли сільське господарство стане більшприбутковою галуззю, необхідно розпочинати програму зміни мен-талітету сільського населення (компонент “екологія”). Як показуєдосвід багатьох розвинених країн світу, збільшення обсягів сільсь-когосподарського виробництва неминуче призводить до збільшеннянавантаження на навколишнє середовище та негативного впливу намісцеві екосистеми (деградація ґрунтів, зменшення біологічногорізноманіття, забруднення хімічними речовинами джерел водопоста-чання тощо). Тому необхідно проводити на державному рівніполітику щодо відповідального ставлення до природних ресурсів.Цього можна досягти шляхом комбінування інформаційних фінан-сових інструментів (проведенням роз’яснювальної роботи у сільсь-ких громадах щодо негативного екологічного впливу інтенсивногосільськогосподарського виробництва на їх життя та наданням бю-джетних виплат, метою яких є стимулювання впровадження “еко-логічно безпечних” технологій у сільському господарстві).Головною метою цього компоненту є формування у сільськихмешканців та сільськогосподарських виробників психологічних


установок, орієнтованих на раціональне й економне використанняприродних ресурсів та недопустимість руйнування навколишньогосередовища заради отримання короткострокових вигод.

Головною особливістю наведених даних є взаємне проникненняоднієї активної фази в іншу та їх послідовне впровадження післязавершення активної стадії (внесення змін у законодавство, їхвпровадження тощо). Після цього продовжується робота по кож-ному з цих напрямів з метою досягнення повного контролю надситуацією та періодичного отримання оперативної інформації щодоефективності їх функціонування.

Висновок. Якщо Україна зможе досягти більш стабільного тарезультативного функціонування власного аграрного сектора шля-хом застосування більш ефективних інструментів державногоуправління, то це сприятиме не тільки підвищенню його прибутко-вості для вітчизняних виробників, але й зростанню довіри з бокуіноземних країн, у тому числі з боку держав-членів ЄС. Тому, якпоказує досвід нових держав-членів ЄС, така довіра може значноактивізувати притік інвестицій з ЄС до нашої країни та, зрештою,дасть Україні можливість стати членом-європейської спільноти.

Таким чином, у результаті вступу України до СОТ маютьвідбутися трансформаційні зміни у політиці державної підтримкисільського господарства та регулювання продовольчих ринків унапрямі створення умов для посилення конкурентних переваг сіль-ськогосподарської продукції вітчизняного виробництва як на внут-рішньому, так і зовнішньому ринках.


1. Карлова Н., Кобута И., Прокопьев М. и др. Агропродовольственная по-литика и международная торговля: российский аспект. – М.: Институт экономи-ки переходного периода, 2001. – 162 с.

2. Осташко Т.О. Сільське господарство в умовах СОТ і ЄС. – К.: Інститутсільського розвитку, 2005. – 72 с.

3. Драга Т.В. Про вступ України до СОТ: перспективи і проблеми адаптаціїаграрної сфери //Економіка АПК. – 2001. – № 11. – С. 125-128.

4. Осташко Т.О. Очікування українського села від СОТ. – К .: Інститутсільського розвитку, 2005. – 40 с.

5. Світова організація торгівлі: перспективи та виклики для України. – К.:Український центр міжнародної інтеграції, 2005. – 108 с.


УДК 504.062:332.14ОРГАНІЗАЦІЙНО–ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ

ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКІВ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВМ.Д.Балджи, кандидат географічних наукОдеський державний економічний університет

У статті розглянуто теоретичні аспекти досл ідженняінституціональної структури регіональних ринків земельнихресурсів, діючих в межах регіонів. Запропоновано перенесенняакцентів з державного управління і регулювання цих ринків намісцеве з метою вдосконалення системи раціональноговикористання природно-ресурсного потенціалу.

В статье рассмотрены теоретические аспекты исследованияинституциональной структуры региональных рынков земель,существующих в пределах регионов. Предложен перенос акцентовс государственного управления и регулирования этих рынков наместное з целью усовершенствования системы рациональногоиспользования природно-ресурсного потенциала.

Ринок землі є невід’ємним сектором ринкової економіки.Його становлення пов’язане з розвитком різних форм власності наземлю, перетворенням землі на товар, її капіталізацією. В останніроки на ринках природних ресурсів світу йдуть процеси істотноїзміни внутрішної структури, особливо це стосується інституціона-льної структури. Поняття “інституціоналізм” в даному аспектіполягає у закріпленні норм, звичаїв у вигляді законів, створенніорганізацій, установ, тобто інститутів. Інституціональна структурарегіональних ринків містить в собі сукупність суб’єктів – підпри-ємств і організацій різних видів власності, що конкурують один зодним за індивідуального споживача, прагнучих до максимальногоприбутку. Актуальність дослідження регіональних ринків полягає уаналізі не тільки економічних категорій і процесів у чистомувигляді, а й інститутів, які значною мірою визначають ефективністьреалізації економічних підходів.

На розвиток нової інституціональної теорії вплинули роботияк закордонних, так і вітчизняних вчених (Р.Коуза, Д.Норта,О.Уільямсона, Т.Еггертссона, В.Гребенникова, О.Іншакова,Р.Капелюшникова , Г.Клейнера , Д.Львова , В.Макарова ,


В.Маєвського, О.Олійника та інших).Визначаючи роль і місце інституціонального підходу в дослі-

дженні регіональної економіки, О. Іншаков підкреслює, що “осно-вне призначення і зміст економічних інститутів не в тім, щоб бутипросто “правилами гри”, а у функціональній організації суспільнихвзаємодій людей, їх груп і співтовариств. Інститути створюютьправила, визначаючи одночасно можливості й обмеження, права йобов’язки, ролі і статуси. Будь-яке ігнорування ролі і значенняактуальних інституціональних змін, їхня несумісність зі структурни-ми й організаційними заходами для реформування економіки спо-конвічно прирікає останню на невдачу” [1].

Функціонування регіональних ринків визначається не тількипопитом та пропозицією, їхньою структурою, але й інституціона-льною, організаційною структурою, характером взаємин контраге-нтів. Інституціональна структура ринків, тобто сукупністьсуб’єктів, що хазяюють, має галузевий, розмірний і соціальнийаспекти. Найбільше значення має розмірна структура, що форму-ється в результаті концентрації і спеціалізації виробництва. Вонахарактеризується визначеним співвідношенням підприємств різнихрозмірів. Тип розмірної структури визначається в основномуступенем диференціації галузевої продукції і розміром її ринку.

Інституціональною основою становлення ринкових відносинслужить перетворення відносин власності. Оскільки основні вироб-ничі фонди ґрунтовно зношені, найбільш важливу роль як об’єктвласності здобувають ресурси, що виснажуються. Власник джерелсировини може бути упевнений у міцності свого положення нетільки усередині країни, але й на світовому ринку. Справа в тім,що все інше потрібно відтворювати практично заново, і природніресурси, що тільки виснажуються, можна реально пустити в діловже зараз. А потім, вичавлюючи з природних ресурсів усе, щоможна, нагромадити необхідні ресурси для реконструкції виробни-чого потенціалу. Тому винакає необхідність у вдосконаленні плат-ності за користування природними ресурсами. В основі системиплатежів за користування природними ресурсами повинні лежативідносини власності і владно-господарські відносини з приводу


використання природних ресурсів. Перш ніж розвивати податковусистему, необхідно домогтися однозначного трактування питаньвласності на природні ресурси. Відносини власності – базові длябудь-якої системи розподілу доходів, що є вторинними відносноперших. Плата, що вводиться без прив’язки до відносин чивласності на ґрунті розмитих відносин власності, не має під собоюдостатньої аргументації.

Формування ринків земель є актуальним шляхом в умовахзначних природничих багатств країни і дефіциту засобів для їхраціонального використання й охорони. В зв’язку з цим важливезначення має удосконалення інституціональних змін в структурірегіональних ринків. Проте, процеси формування і специфікафункціонування ринку ще недостатньо вивчені. У теоретичнихдослідженнях недостатньо уваги приділено характеристиці ринкуяк особливої сукупності інститутів, особливостям розвитку рин-ку у сучасній економіці України, а також оцінці сучаснихекономічних змін.

Мета даної роботи полягає в дослідженні інституціональноїструктури ринку землі і виявленні тенденцій його розвитку вУкраїні. У відповідності з метою в дослідженні ставилися і зважу-валися такі завдання:

• дати змістовну характеристику ринку земель;• уточнити поняття інституту в контексті дослідження ринку;• виявити загальні й особливі функції ринку;• створити модель розвитку ринку земельних ресурсів;• проаналізувати інституціональну структуру ринку і принципивзаємозв’язку його елементів;

• розглянути специфіку розвитку ринку у сучасній економіціУкраїни.

Сутність ринку земель знаходить своє відображення в йогоекономічних функціях. Загальними функціями будь-якого ринкувиступають: регулююча, інтегруюча, стимулююча, посередницька,інформаційна, ціноутворююча, соціальна. Вони спрямовані на те,щоб направити діяльність інституціональних суб’єктів у русло,найбільш корисне економічній системі в цілому, полегшити налаго-


дження економічних зв’язків і сприяти реалізації цілей суб’єктівринку.

Ринку земель, як сукупності формальних і неформальнихінститутів, притаманні особливі функції, а саме:

1) інституційно-координаційна функція, яка полягає в коорди-нації діяльності інституціональних суб’єктів ринку, тобтовиробників і споживачів, шляхом використання норм і“правил гри”;

2) інституційно-розподільча функція регулює асиметричнийрозподіл інформації, розподіл ресурсів, витрат і вигід відвиробництва через обмеження можливих дій і координаціюдіяльності виробника і споживача;

3) інституційно-обмежувальна функція визначає наявність фо-рмальних і неформальних інститутів, що приводить до ви-значеної передбачуваності результатів діяльностіінституціональних суб’єктів ринку і обмеженню їх можли-вих дій, зміні стереотипів поводження;

4) функція специфікації прав власності полягає у дотри-манні правил і норм, оформленні контрактів і необхідноїдокументації, що є особливо важливим, оскільки ринокприродних ресурсів з’єднує виробників і споживачів довиробництва;

5) функція спадкування інституціональних правил і норм шля-хом процесу передачі інформації;

6) функція соціалізації полягає в засвоєнні культурнихнорм, в освоєнні ролей, закріпленні традицій і цінніснихорієнтирів;

7) функція соціального контролю змушує інституціональні су-б’єкти підкорятися прийнятим нормам.

Вивчення особливих функцій ринку природних ресурсів яксукупності дій основних його суб’єктів дозволяє розглянути інсти-туціональну структуру ринку і виявити прямі і зворотні зв’язкиміж його окремими елементами. До головних компонентів органі-заційно-економічної структурі ринку належать:


• безпосередньо інституціональні суб’єкти (організація якінститут і окремі індивіди) і об’єкти ринкових відносин;

• формальні і неформальні інститути: норми, цінності, ідеї,традиції, звички, принципи і правила, на яких будуютьсявідносини між суб’єктами;

• відносини, у які вступають інституціональні суб’єкти з метоюреалізації своїх інтересів на ринку.

Зміни інституційної структури ринку земель можна пояснити,використавши так звану модель еволюційного розвитку, яка виді-ляє чотири етапи в розвитку організаційної структури видобуваю-чої промисловості – “зародження – ріст – розвиток –конкурентний ринок”. У рамках даної моделі передбачається, що вміру розвитку ресурсоспоживання і розширення інфраструктури йдепоступовий розвиток організації певних галузей від монополій доконкурентних форм, завдяки чому відбувається ланцюгова дезінте-грація в постачаннях і зменшення ролі державного регулювання.Цей процес супроводжується переходом від довгострокових конт-рактних відносин на незрілих ринках до більш гнучких коротко-строкових контрактів, і, у кінцевому рахунку, за прикладомнафтової галузі, до прив’язки цін до біржових котирувань. Уза-галі, ця модель багато в чому побудована на передумові про те,що ринки земель повинні розвиватися за аналогією з ринкамиінших природних ресурсів.

Найбільше природне багатство України – земельні ресурси,які складають 45% її загального природно-ресурсного потенціа-лу. Потенціал земельних ресурсів Миколаївської області скла-дає 19,47% від загальнодержавного значення, Одеської області– 26,64%, Херсонської – 19,63% [2]. Згідно з бальноюоцінкою, цей показник відповідно складає 87, 97 і 92, причомузагальне значення по Україні складає 100 балів. Аналізуючискладну ситуацію на ринку земельних ресурсів, враховуючистатистичні дані, можна впевнено стверджувати, що територіїпівденних областей мають достатній потенціал для розвиткуринку земель.


Таким чином, в результаті дослідження були зроблені таківисновки:

• уточнено поняття інституту в контексті дослідження ринкуземель;

• виявлено особливі функції ринку земель;• визначено роль інституціональних суб’єктів;• виявлено особливості розвитку ринку земель півдня України;• виділено тенденції розвитку ринку земель в умовах глобалі-зації економіки і гуманізації економічних відносин.


1. Уильямсон О. Введение. Природа фирмы. – М.:ДЕЛО, 2001.- 325 с.2. Статистичний щорічник України. – К.: Консультант, 2006.-575 с.3. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком. – К.: Вища шк., 2000.

– 223 с.4. Україна. Погляд у ХХІ століття. – К.: Комп’ютерні системи, 1998.-543 с.


УДК 338.24:631.14:339.564УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

АГРАРНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИН.А.Клименко, кандидат економічних наук, доцентНаціональний аграрний університет

Роботу присвячено теоретичними і практичним питаннямуправління експортним потенціалом галузей АПК України.Запропоновано новий концептуальний підхід до формуваннясистеми експортного потенціалу аграрного комплексу, на йогооснові розроблено схему взаємозв’язків сукупності потенціалівдля підприємств АПК.

Статья посвящена теоретическим и практическим вопросамуправления экспортным потенциалом отраслей АПК Украины.Разработана концептуальная модель управления экспортнойсистемой АПК Украины и обоснована структура формирования иоценки экспортного потенциала.

Ступінь розвиненості національної економіки будь-якої країнисвіту та її місце в світовій економічній системі визначається здатні-стю до максимального використання внутрішнього потенціалу окре-мих галузей АПК і створення на його основі маркетинговихпереваг із ведення економічних операцій за межами країни.

Постановка проблеми. Український сектор сільськогосподар-ської продукції слабко інтегрований у систему міжнародної тор-гівлі. Відповідно до дослідження Світового банку, частка експортусільськогосподарської і харчової продукції у загальному обсязісільськогосподарського виробництва за останні роки не перевищу-вала 14% в Україні у порівнянні з 25% в Польщі та 53% вНімеччині та Франції. Інтеграція України до системи СОТ єістотною передумовою для прискорення торговельних та структур-них реформ в країні та повного розкриття її власного потенціалуна міжнародних ринках. Проблема стійкого нарощування обсягіввиробництва і експортного потенціалу галузей АПК України хара-ктеризується підвищеним рівнем складності, тому що вона охоп-лює агропромислове виробництво, його ефективність, державнуполітику в цій сфері, демографічні умови, соціально-економічніумови формування ринків агропродовольчої продукції та експорт-


ного потенціалу, тенденції зовнішньоекономічної діяльності тощо[1, 2].

Проблемі формування і практичної реалізації експортного по-тенціалу України присвячено праці вчених економістів-аграрників.Зокрема, питання оптимізації експортного виробництва в аграрнійсфері та удосконалення аграрного менеджменту знайшли своє відо-браження в наукових публікаціях відомих вчених-економістівВ.Г.Андрійчука, В.І.Бойка, П.І.Гайдуцького, В.П.Галушка,Й.С.Завадського, С.М.Кваші, І.І.Лукінова, Б.Й.Пасхавера,М . І .Скрипн ічен ко , С .І .Соколен ка , А .Е.Юзефович а ,О.М.Шпичака, В.В.Юрчишина та інших.

Актуальність теми дослідження формування та менеджме-нту експортного потенціалу підтверджується аналізом та ви-сновками узагальнення праць інших вітчизняних і зарубіжнихтеоретиків з вивчення впливу нових умов господарювання наструктуру формування внутрішніх і зовнішніх ринків продово-льства в Україні.

У той же час багато сторін її залишаються нерозкритими іпотребують вивчення. Це пов’язано з тим, що в нових умо-вах господарювання створюються принципово інші передумовиформування внутрішнього ринку та реалізації експортних мож-ливостей, потребують розробки нові механізми організаційно-економічного супроводження зовнішньо-економічної діяльностів аграрній сфері.

Тому метою статті є висвітлення методологічного ланцюга,що супроводжує оптимізацію експортного потенціалу окремих га-лузей АПК.

Результати досліджень та їх обґрунтування. Пропонуєтьсяметодика програмування експортного потенціалу АПК регіону, щовключає ряд етапів.

На першому – здійснюється програмування урожайності наоснові оптимізації ґрунтового живлення та внесення оптимальнихнорм мінеральних добрив, що забезпечують необхідні прибавки доврожаю. На другому – територіальна обмеженість сільськогоспо-дарських земель вимагає, щоб кожний гектар угідь при відповідній


технології давав максимальну кількість продукції для внутрішньогоспоживання та експорту за межі регіону, тому тут виходимо наможливі валові збори продукції. На третьому – розподіл валово-го збору по каналам споживання. Ємність внутрішнього ринкухарактеризується інтегрованою величиною фонду споживання зараціональними нормами, величиною витрат у сільськогосподар-ському виробництві, природними втратами та резервними фон-дами, обсягом промислового споживання та переробкою нанехарчові цілі.

На основі розробленої імітаційної моделі визначається харак-теристика регіону – самозабезпечуючий, схильний до ввозу-виво-зу продукції.

Вивчення умов функціонування системи експортного потенціа-лу та можливостей його управління дало можливість розробитийого концептуальну модель. На основі теоретичних положень сис-темного підходу представимо експортний потенціал як складнуекономічну систему з множиною складових елементів та зв’язків,які в процесі взаємодії забезпечують функціонування системи вцілому.

При цьому менеджмент експортного потенціалу передбачаєуправління не самим потенційним експортом сільгосппродукції, тоб-то не станом експортної системи, а змінами цього стану, щопередбачає механізм управління, починаючи від організації вироб-ництва, тобто з мікрорівня до оптимізації реалізації товарногопотенціалу, тобто до вивчення вимог ринку. Відповідно до цієїконцепції була розроблена модель формування експортного потен-ціалу у середовищі експортера (рис.), що в основі має оптимізаціюструктури виробництва при обмежених ресурсах (матеріальних танематеріальних) і відповідно до факторів зовнішнього середовища.

Розроблена в такий спосіб концептуальна модель управлінняекспортною системою АПК України дає можливість обґрунтуватиструктуру формування експортного потенціалу по окремих видахсільськогосподарської продукції і ефективно управляти нею.

У ринкових умовах нарощування експортного потенціалу рос-линництва можливе за умови підвищення ефективності ведення


сільського господарства, а це можливо лише на основі введення ваграрний сектор біологічних, технічних, технологічних та управлін-ських інновацій і оптимізації інвестиційного процесу в галузях.

Економіко−математичні моделі оптимізації

структури виробництва експортно орієнтованої продукції галузей

АПК

Гудвіл (нематеріальні

ресурси)

Трудові ресурси

Енергетичні ресурси

Фінансові ресурси

Матеріальні ресурси

Природні ресурси

Географічні фактори

Політичні фактори

Екологічні фактори

Економічні фактори

Технологічні фактори

Правові фактори

Соціальні фактори

Інформаційні ресурси

Зовнішньоекономічні фактори

Рис. Модель формування експортного потенціалуу середовищі експортера

Висновок. Проведений аналіз підтверджує, що визнання пріо-ритетності експортної орієнтації АПК вимагає визначення і розро-


блення перспективних шляхів та засобів практичної реалізації опти-мальних агропрограм, які передбачають вдосконалення структуривиробництва, матеріально-технічного оновлення сільського госпо-дарства, пожвавлення інвестиційної діяльності в АПК, роздержав-лення та приватизації власності, створення нових ефективних формгосподарювання й забезпечення їм однакових умов функціонуван-ня, вироблення і проведення єдиної державної політики довгостро-кового розвитку та інтеграції в світове товариство цієї життєвоважливої галузі [3].

Наявний агропотенціал надає можливість запровадити інноваціїв сферах виробництва, а також нарощувати виробництво продукціїсільського господарства з орієнтацією на експорт, враховуючиконкурентоздатність, вимоги до якості та екологічної чистоти, рі-вень світових цін тощо.


1.Білик Ю.Д . Проблеми інтеграції економіки України у світове господар-ство. – К.: Урожай, 2004. – 18с.

2.Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємництва: Навчально-методич-ний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

3.Мельничук Д.О., Галушко В.П., Кваша С.М. Основні напрямки агрополітич-ної інтеграції України до світової організації торгівлі//Аграрна наука і освіта.-2003.-Том 4.- №1-2.- С.123-130с.


УДК 332.3:631.5ПЕРЕХІД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ДО МОДЕЛІ СТАЛОГОРОЗВИТКУ В УКРАЇНІ – РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИО.І.Котикова, кандидат економічних наукМиколаївський державний аграрний університет

У статті визначено особливості позитивного та негативногохарактеру переходу до моделі сталого розвитку сільськогоспо-дарського землекористування в Україні, що враховує існуючіпередумови та такі, що потрібно створити.

В статье определены особенности позитивного и негативногохарактера перехода к модели устойчивого развития сельско-хозяйственного землепользования в Украине, с учетомсуществующих предпосылок и таких, которые нужно создать.

Зростаючі потреби суспільства в життєвих засобах і ресурсахта одночасно в чистому й екологічно безпечному довкіллі, зодного боку, і обмеженість земельних ресурсів, з другого –висувають на перший план проблеми раціонального використанняприродно-ресурсного потенціалу землі. В цих умовах важливимзавданням науки та практики є дослідження передумов і особливо-стей переходу сучасного землекористування до моделі сталогорозвитку.

Теоретичні основи сталого розвитку суспільства в своїх пра-цях досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, а саме:Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С., ШостакЛ.Б., Шевчук В.Я., Герасимчук З.В., Прадун В.П., МельникЛ.Г., Шапочка М.К., Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В., ГрянникО.В., Феденко В.П., Трегобчук В.М., Винокурова Н.Ф., Аки-мова Т.А., Каринцева А.І., Олдак П.Г., Моріс С., МедоузД.Х., Медоуз Д.Л., Замятіна М.Ф., Гузєв М.М., МалявінаА.В., Ісаченко А.Г. та ін.

Однак слід зазначити, що багатовекторність проблеми, загост-рення екологічної кризи у вітчизняному землекористуванні зумов-люють необхідність подальшого поглиблення досліджень.

Вивчення досвіду світової економіки формування та реалізації


моделі сталого розвитку з метою використання його в Українінабуває особливої актуальності в період соціальної та екологічноїкризи в державі і потребує глибоких досліджень теоретичнихта прикладних аспектів цієї проблеми. Досягнути сталого роз-витку можна лише спільними зусиллями усіх держав, протереалізувати концепцію сталого розвитку повинна кожна окре-ма країна, з урахуванням специфіки та можливостей переходудо зазначеної моделі.

Визначення особливостей та передумов переходу до моделісталого розвитку землекористування в Україні, на нашу думку, єдоцільним за такими ознаками: грунтово-кліматичні, соціальні, еко-номічні, екологічні та політичні умови.

В даній роботі ми зупинимось детально на визначенні особли-востей та передумов переходу до моделі сталого розвитку земле-користування в Україні в еколого-економічному аспекті.

Значення земельних ресурсів в житті суспільства визначаєтьсятим, що на їх використанні формується майже 95-97% обсягупродовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання. Частказемельних ресурсів у складі продуктивних сил України становитьпонад 40%. У ресурсній забезпеченості соціально-економічногорозвитку нашої держави земля складає 40-44%, виробничих фон-дів та оборотних засобів – 20-21%, трудових ресурсів – 38-39%[1].

Земельний фонд України характеризується надзвичайно висо-кою його господарською освоєністю. Частка земель у природномустані становить близько 8% від загальної, що не відповідаєсвітовим стандартам. Перш за все, Південне узбережжя Кримута Гірський Крим, Українські Карпати тощо. До господарсько-го використання залучено більш як 92% її території. За щіль-ністю населення Україна наблизилася до середньоєвропейськогорівня [2].

Розораність земельного фонду в Україні значно перевищуєаналогічний показник у переважній більшості країн світу. Питомавага ріллі в сучасній структурі земельного фонду України досягає54,4%, а в 1994 році цей показник становив 59,6%. Для порів-


няння в США цей показник в 1994 році становив 19,8%, уФранції – 32,1%, у Великобританії – 24,8%, Польщі –44,2% (табл. 1) [2].


Якісний стан земель залежить від механічного складу ґрунту(глинисті, суглинисті, супіщані), еродованості (слабо, середньо, си-льно еродовані), кислотності, скелетності тощо (табл. 2).

Слід мати на увазі, що, як показують дослідження, щорічнезростання площ еродованої ріллі досягає в цілому по Україні 60-80 тис. га. Екстраполяція на аналогічні за морфометрією поверхнітериторії із застарілими матеріалами обстежень ґрунтів дозволяєскорегувати показники, що характеризують площі земель де про-являється водна ерозія.

Ознака або показник стану Сільськогосподарські угіддя в т.ч. рілля

Механічний склад ґрунтів Глинисті 18,1 15,7 Суглинисті 40,1 32,6 Супіщані 6,5 4,6 Засолені ґрунти 3,0 1,5 Кислі ґрунти 18,5 15,7 Перезволожені ґрунти 3,2 2,8 Заболочені ґрунти 3,1 1,3 Кам'янисті ґрунти 1,0 0,4 Дефляційно небезпечні ґрунти 33,4 28,5 Піддані водній ерозії 3,5 2,8 Піддані разом вітровій і водній ерозії 22,9 18,3 Групи ґрунтів без ознак погіршення 10,8 9,4

Таблиця 2Розподіл земель України за якісним станом ґрунтового покрову,

у % до загальної площі (станом на 1 січня 1996р.)

Примітка. Складено за даними Держкомзему України

Дослідження показують, що еродовані ґрунти в складі орнихземель становлять 36% (проти 32% за офіційним обліком), або 11,7 млн. га [3].

Україна характеризується високородючими ґрунтами. Як видноз таблиці 3, середньозважений вміст гумусу в орних ґрунтахУкраїни істотно відрізняється порівняно з усіма суміжними країна-ми і складає 3,25% (табл. 3) [4].


Україна за показником середньозваженого вмісту гумусу зна-ходиться на 4 місці. Саме в Україні зосереджена левова часткачорноземів світу. В складі ріллі України чорноземи складають60% площі. Серед інших переважають ґрунти темного кольору,що характеризує їх значну родючість (сірі лісові і каштанові), ілише 15% ріллі приходиться на дерново-підзолисті ґрунти. Останнівідносно малогумусні, хоча це аж ніяк не виключає можливостіїхнього високоефективного використання.

Країни

Середньо-зважений

вміст гумусу, %

Вміст гумусу менше 2%,

% до обстеженої площі

Країни

Середньо-зважений

вміст гумусу, %

Вміст гумусу менше 2%,

% до обстеженої площі

Азербайджан 1,93 63,4 Латвія 2,06 6,1Білорусія 2,01 50,2 Молдова 3,27 81,0Вірменія 3,92 10,6 Росія 4,18 17,4Грузія 3,08 28,9 Таджикистан 1,00 100,0Естонія 3,25 19,7 Туркменія 0,56 100,0Казахстан 3,22 22,8 Узбекистан 1,08 90,7Киргизія 1,96 58,4 Україна 3,25 14,7

Таблиця 3Середньозважений вміст гумусу в орних ґрунтах

* по зменшенню значення показника** по збільшенню значення показника

При застосуванні високих технологій використання такихґрунтів дозволяє одержувати врожай зернових 100-120 ц/та ібільше [4].

Проведені дослідження показали:1) Україна, порівняно з іншими державами, має ряд особливо-

стей, які мають негативний вплив:• переважне застосування екстенсивних методів економічногорозвитку;

• найвищий в світі рівень господарського освоєння території;• відсутність належної екологічної інфраструктури;• технічна відсталість очисних споруд;


• науково-технологічна відсталість;• висока частка земельних ресурсів у складі продуктивних силкраїни;

• неможливість подальшого розширення площ сільгоспугідь;• низький рівень продуктивності використання землі;• стала тенденція до погіршення якості ґрунтів в результаті діїантропогенних факторів (деградація земель);

• високий рівень забруднення ґрунтів;2) в Україні ще не створено необхідні передумови переходу

до моделі сталого розвитку землекористування, з цією метоюнеобхідно вирішити проблеми:

• науково-технічне та технологічне забезпечення сучасного зе-млеробства;

• формування ефективної системи впровадження досягненьНТП;

• зниження ресурсоспоживання сучасного технострою.


1.Дорогунцов С.І., Новотворов О.С., Ніколаєнко Т.С. Оцінка земельно-ре-сурсного потенціалу України і проблеми забезпечення його ефективного викори-стання. – К.: РВПС України НАН України, 1999. – 82с.

2.Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Ліанова Е.М., Шевчук В.Я. Україна: про-блеми сталого розвитку. – К.: РВПС України НАН України, 1997. – 148с.

3.Моніторинг природних комплекс ів . С.І .Кукурудза , Н.О.Гумницька,М.С.Нижник та ін. // Вид-во Львівського університету, 1995. – 142 с.

4.Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища вУкраїні. – К.: Видавництво Раєвського, 1997. – 178с.


УДК 331.5:631.15АНАЛІЗ СУЧАСНОГО РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯУКРАЇНИ ВІДНОСНО СВІТОВИХ СТАНДАРТІВІ.Г.Крилова, кандидат економічних наук, доцентМиколаївський державний аграрний університет

Висвітлено сутність поняття “рівень життя”, визначено основніпоказники для його характеристики. Проведено аналіз сучасногостану рівня життя населення України.

Освещена сущность понятия “уровень жизни”, определеныосновные показатели для его характеристики. Проведен анализсовременного уровня жизни населения Украины.

Постановка проблеми. Ринкові перетворення в Україніпризвели до погіршення рівня життя переважної частини насе-лення. В сучасних економічних умовах зайнятість ще не гаран-тує захист від бідності. Відмітимо, що за рівнем бідностіУкраїна випереджає країни Європейського Союзу майже в 3рази. Вступ України до ЄС вимагає поліпшення якості соціаль-них стандартів до рівня економічно розвинутих країн, зокремарівня добробуту населення.

Вивченням даної проблеми займаються відомі вчені-економіс-ти: І.Бондар, Є.Бугаєнко, І.Гнибіденко, П. Левін, Е.Лібанова,В.Мандибура, Л. Ткаченко, Г.Філюк та багато інших. Проте насьогодення залишаються дискусійними і актуальними питання соці-ально-економічних наслідків вступу України до СОТ на рівеньжиття населення, а також наближення його до світових стандартів.

Цілі статті. Визначити основні показники рівня життя насе-лення та порівняти їх із світовими стандартами.

Результати дослідження. Для оцінки рівня життя населеннястатистичною комісією ООН рекомендовано такі групи показників:демографічні характеристики населення; показники доходів населен-ня; показники витрат і заощадження; показники споживання насе-ленням матеріальних благ та послуг; показники забезпеченостінаселення житлом і предметами довготривалого користування; по-казники зайнятості і безробіття; показники умов праці населення;показники вільного часу; показники освіти, охорони здоров’я,


культури, спорту, туризму і відпочинку.Доход є одним з основних показників, що характеризують

рівень життя населення. Україна в порівнянні зі світовими, утому числі європейськими стандартами, відстає за показникомсередньорічного доходу на душу населення. Так, якщо у країнахЄС цей показник становить в середньому 20 тис. дол., то вУкраїні (2005 рік) лише 6076,7 грн. (близько 1203 дол.), тобто100 дол. на місяць, або 3,3 дол. на день. Асоційоване членствов ЄС передбачає середньорічний доход на душу населення нарівні 10 тис. дол.

У більшості країн на основі розподілу населення за рівнемсередньодушових грошових доходів і зіставлення його з величиноюпрожиткового мінімуму визначають коефіцієнт бідності. Характер-ною ознакою бідності є те, що мінімальний грошовий доход недосягає прожиткового мінімуму. У 2006 році рівень бідностізалишався достатньо високим і охоплював 28,4% загальної чисе-льності населення. За межею бідності перебувало близько 11,3млн. осіб з 46,9 млн. осіб, майже 24% працюючих одержувализаробітну плату нижчу за прожитковий мінімум [1]. Частканаселення із середньодушовими грошовими витратами на місяцьнижчими прожиткового мінімуму (423 грн. в 2005 році) стано-вить 64,0%.

За світовою практикою і логікою трудових відносин працюючігромадяни об’єктивно не можуть бути бідними, а їх заробітнаплата має забезпечувати поточні соціальні виплати, надходженнякоштів до місцевих бюджетів та створювати запас коштів длямайбутніх пенсій. Необхідно звернути увагу на те, що заробітнаплата в Україні на сьогодення не виконує своєї основної відтворю-вальної функції, існує значна її галузева диференціація, особливо вбюджетній сфері. В 2006 році найвищі розміри заробітної платимають працівники фінансової сфери, державного управління, авіа-ційного транспорту, промисловості, будівництва (від 2131 грн. до1273 грн.), тоді як у грудні 2006 року більш ніж третині штатнихпрацівників сільського господарства було нараховано заробітнуплату в розмірі, не вищому за мінімальний рівень (400 грн.).


Близько 20% працівникам освіти, охорони здоров’я та соціальноїдопомоги – в межах прожиткового мінімуму для працездатнихосіб (505 грн.) [2]. Дослідження, які проводились у країнах-кандидатах у члени ЄС показали, що економічне зростання в нихпочалося, коли рівень середньомісячної заробітної плати перевищив300 дол. До того ж, питома вага витрат на оплату праці усобівартості продукції в Україні на сьогодення становить близько14%, тоді як, згідно з європейськими нормами, має бути на рівні30-35%. Принципово важливо, щоб розмір мінімальної заробітноїплати було встановлено на рівні, не нижчому від базового соціаль-ного стандарту – прожиткового мінімуму для працездатних осіб (уквітні 2007 року різниця між ними становить 141 грн.). Запрогнозними оцінками, мінімальна заробітна плата може досягти90% установленого прожиткового мінімуму для працездатних осібу 2008 р., а повністю ці показники зрівняються у 2009 р. Заекспертними оцінками, мінімальна заробітна плата повинна станови-ти 2-2,5 прожиткового мінімуму, а співвідношення між розмірамимінімальної та середньої заробітної плати має бути 1:3. Отже,низькі стандарти оплати праці були і залишаються однією з голо-вних проблем неякісного рівня життя населення для більшостіпрацівників України.

Перевищення одержаного мінімального грошового доходу надвеличиною прожиткового мінімуму дає можливість накопичувати(заощаджувати) кошти. Заощадження є важливим показникомдобробуту і як інвестиційний ресурс займає проміжне місце міжсукупними доходами та витратами (споживанням). В умовах низь-ких середніх доходів на одного мешканця основна їх частинавитрачається на споживання. Витрати на придбання продовольчихтоварів в структурі сукупних витрат домогосподарств України в2005 р. становлять 61%, що згідно з теорією Енгеля (законрозподілу доходів, за яким чим бідніша сім’я, тим більша часткавитрат на їжу) є показником бідності, а витрати на оплату житлата комунальних послуг – 6,4%. Тоді як у Великій Британіївитрати на продовольчі товари становлять до 30% усіх споживчихвитрат сімей, у Франції й США 20-22%.


Особливу увагу треба приділити соціально-економічним наслід-кам вступу України до СОТ на стан ринку праці. За період 2001-2005 рр. зростання чисельності зайнятих відбувалося в основномуза рахунок таких видів діяльності: торгівлі та сфери послуг, опера-цій з нерухомістю. При цьому зростали в першу чергу обсягисамозайнятості, а не праці за наймом. У промисловості в 2005 р.було зайнято близько 30% від середньорічної кількості найманихпрацівників (як практично і в усіх європейських країнах від 16-30%), а в сільському господарстві – 10%. Тоді як у країнах ЄСчастка зайнятих в цій галузі становить 2-5%. Серед позитивнихсторін щодо зайнятості при входженні України до СОТ можнавиділити підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємс-твах за умови випуску конкурентоспроможної продукції та роз-ширення обсягів виробництва. У виграші будуть галузі івиробництва, що орієнтовані на зовнішній ринок, іноземні ком-панії, а найбільше відчують негативну сторону підприємства, щоорієнтовані на внутрішній ринок. Дослідження, проведені Мін-праці стосовно вивчення думки роботодавців щодо можливостейвступу до СОТ, показали, що 62% опитаних керівників вважа-ють, що існує великий ризик вивільнення працівників. Особливоце стосується підприємств сільського господарства, обробної про-мисловості, машинобудування, легкої промисловості, виробництваелектроенергії, газу і води.

Програма розвитку ООН аналізує статистику у країнах-членах ООН та оцінює стан людського розвитку за тривалістюжиття, рівнем освіти та прибутками. При цьому розраховуєтьсяіндекс людського розвитку, який дає змогу порівняти можливостірівня життя у різних країнах світу. Так, у 2006 році Українапосідає 77 місце, тоді як Норвегія – перше, США – 8,Франція – 16, Польща – 37, Росія – 65. За тривалістю життяУкраїна посідає 113 місце (середня тривалість – 66 р., тоді як уФранції близько 82 р.), за рівнем освіти – 11, за рівнем ВВП наодиницю населення – 85 серед 177 країн. Це свідчить про те, щорівень сучасного життя більшої частини населення України невідповідає світовим стандартам, а досягнення такої відповідності в


найближчу перспективу є проблематичним.Висновки. В ході проведеного дослідження встановлено, що

сучасний стан рівня життя населення України не відповідає вповному обсязі світовим стандартам, а входження України доСОТ у короткостроковий період не покращить цей показник, такяк існує можливість зростання безробіття. Для підвищення рівняжиття населення необхідно вдосконалювати структуру вітчизняноговиробництва, яка буде орієнтована на використання висококваліфі-кованої і якісної робочої сили, підвищення продуктивності праці,внаслідок чого є можливість досягти європейського рівня заробіт-ної плати і доходів населення.


1.Гнібіденко І. Соціальному діалогу – сучасне наповнення // Праця і зарпла-та. – 2007. – № 3. – С. 4.

2.Ткаченко Л. Заробітна плата на тлі соціальних стандартів // Праця і зарп-лата. – 2007. – № 21. – С. 4.

3.Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державний комітет статис-тики України; за редакцією О.Г. Осауленка- К.: Консультант, 2006.


УДК 332.33ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

О.А.Мамалюк, асистентМиколаївський державний аграрний університет

Сучасне використання земельних ресурсів України невідповідає вимогам раціонального природокористування. В статтірозглянуто основні проблеми раціонального використанняземельних ресурсів Миколаївської області.

Современное использование земельных ресурсов Украины неотвечает требованиям рационального природоиспользования. Встатье рассматриваются основные проблемы рациональногоиспользования земельных ресурсов Николаевской области.

На значній частині регіонів України особливої гостроти набулипроблеми забруднення та порушення земель, які призводять додеградації ландшафтів і неправильного проведення гідротехнічноїмеліорації (осушення і зрошення).

Проблеми раціонального використання, охорони і відтворенняземельних ресурсів на даний час набули особливої актуальності істали предметом поглиблених досліджень. Цій проблемі присвятилисвої роботи ряд вчених, серед яких слід відмітити: В.В.Докучаєва,І.М.Горбача, М.А.Хвесика, Л.Г.Мельника, О.П.Кулаковського,А.С .Лисенького, В.Русана , С.Осипчука, В.М .Ганганова,О.І.Котикову, В.Кривова та ін. Проте в їх наукових працяхнемає чіткого визначення проблем раціонального землекористуван-ня на рівні певного регіону.

За площею та біопродуктивним потенціалом земельного фондуМиколаївська область є однією з провідних областей України.Станом на 1 січня 2006 року земельний фонд області становить2458,5 тис. га, з них землі сільськогосподарського призначення –2060,1 тис. га. Наші землі є одними з найкращих у Європі. Заземлезабезпеченістю населення серед розвинених країн світу Украї-на посідає третє місце. В середині 60-х років землезабезпеченістьстановила понад гектар, нині – лише 0,8 га, у тому числі ріллі –0,65 га. По області на одного жителя припадає 1,65 га сільсько-господарських угідь, з них ріллі – 1,35 га [1].


Україна утримує 2,4% світової площі орних земель. Рівеньрозораності території України становить 55,6% (для порівняння уНімеччині, Франції, Великобританії цей показник не перевищує32%) [2].

Внаслідок екстенсивного землеробства сільськогосподарськаосвоєність території області становить 83,8%, що на 13 відсотко-вих пунктів більше, ніж в Україні, розораність території – понад69%, а лісистість – трохи більше однієї чверті лісистості України,що у порівнянні із земельними фондами провідних держав світу єнадзвичайно високою. Розораність сільськогосподарських угідь врозрізі районів Миколаївської області коливається від 60 до 85відсотків [3].

На початок 2002 р. площа порушених земель України склада-ла 161,3 тис. га, відпрацьованих – 43,5 тис. га. По Миколаївсь-кій області у 2005 році площа порушених земель склала 2976 га,а площа відпрацьованих земель – 1529 га, що відповідно на 1,5%і 3,6% менше, ніж у 2003 році. Україна має значні резервичорноземів, які складають основу сільськогосподарського виробни-цтва [1].

Починаючи з 1993 року, у грунтах України на 75% площісільськогосподарських угідь склався негативний баланс гумусу,який у 2-3 рази перевищує допустиму норму. Як і в іншихобластях України, у Миколаївській області процес втрати гумус-ності прогресує. У 80 роки XIX століття, за дослідженнямипрофесора-ґрунтознавця В.В. Докучаєва, на території, де знахо-диться Миколаївська область, грунти мали 8-10% гумусу. У 1915році грунти півдня Херсонської губернії (куди входила Микола-ївська область) мали 5,7% гумусу, в 1934 році досліди Украї-нського інституту агрогрунтознавства показали 5% наявностігумусу в грунтах півдня України. Найбільший вміст гумусу угрунтах Врадіївського (5,3%), Кривоозерського (4,9%), До-манівського (4,6%), Первомайського (4,5%), Арбузинського(4,5%) районів, найменший - у грунтах Очаківського (2,6%),Жовтневого (2,8%), Березанського (3,1%), Снігурівського(3,2%) районів [3].


Антропогенно-техногенний вплив на навколишнє середовищепостійно збільшується, що призводить до деградації ґрунтовогопокриву. Однією з ознак деградації земель є ерозія грунтів.Протягом останніх 25 років площа еродованої ріллі України роз-ширилась на третину і щорічно зростає на 90-100 тис. га. Внаслі-док цього з грунтів щорічно виноситься величезна кількістьпоживних речовин (11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. тфосфору, 1,7 млн. т калію) [4].

Через ерозійні процеси площа ярів області перевищує 7,1 тис.га, а площа деградованих та малопродуктивних земель становить295,5 тис. га.

В області на схилах в 1-20 розміщено 25,4% орних земель,на схилах в 2-30 – 9,9%, на схилах в 3-50 – 5,5% і на схилахбільше 50 – 1,3%. Як свідчать наведені дані, майже половина(42,1%) орних земель знаходяться на ерозійно небезпечних пло-щах. У зв’язку з цим середньорічний змив в області становить13,3 т/га [3].

Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом світу(Нью-Йорк), при існуючих темпах ерозії та знеліснення до 2030р. родючої землі на планеті стане менше на 960 млрд. т, а лісів –на 440 млн. га. Нині на кожного жителя планети припадає всередньому по 0,28 га родючої землі, а до 2030 р. площазменшиться до 0,19 га [4].

Небезпечною проблемою залишається забруднення грунтів ви-кидами автомобільного транспорту, до складу яких входять такішкідливі сполуки, як бенз(а)пірен – сильний канцероген та токси-чний свинець. Вміст цих сполук у грунтах примагістральних зон у2,5-3 рази перевищує гранично допустимий рівень.

Наслідком високої господарської освоєності земельного фон-ду без належних заходів щодо його охорони і відтворення яквиробничого ресурсу є порушення екологічно допустимого спів-відношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових наса-джень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту,призводить до прогресуючої деградації земель, створює загрозуекологічній безпеці області.


Отже, всі землі потребують захисту та охорони від негативнихпроцесів, забруднення і погіршення екологічного стану. Виникаєнеобхідність у підвищенні ефективності раціонального використаннята охорони земельних ресурсів зумовленої, по-перше, скороченнямплощі сільськогосподарських угідь у розрахунку на одного жителяУкраїни. По-друге, значну шкоду землі завдає водна та вітроваерозія. По-третє, інтенсифікація сільськогосподарського виробниц-тва, необгрунтоване та некваліфіковане застосування засобів хімі-зації, меліорації та механізації призводить до погіршенняагрономічних якостей ґрунту через знищення гумусу в ньому.


1.Сільське господарство Миколаївщини. Статистичний збірник. – Миколаїв,2005. – 261 с.

2.Хвесик М.А. Економіко-правове регулювання природокористування. – К.:Вища школа, 2004. – 364 с.

3.Рішення Миколаївської обласної ради від 16 березня 2007 року № 4 Про-грама розвитку земельних відносин у Миколаївській області на 2007 – 2010роки// Рідне Прибужжя.- 2007. – 14 квітня.

4.Осипчук С. Про охорону земель в Україні // Землевпорядкований вісник.– 2006. – № 2.


УДК 331.5.024.5:338.432(477.73)ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

АГРАРНОГО СЕКТОРА РЕГІОНУН.В.Прижигалінська, асистентМиколаївський державний аграрний університет

У статті розглядаються проблеми формування кадровогопотенціалу аграрних формувань Миколаївської області .Обґрунтовано низку шляхів вирішення проблем, яка сприятименалежному формуванню та розвитку кадрового потенціалуаграрного сектора.

В статье рассматриваются проблемы формирования кадровогопотенциала аграрных формирований Николаевской области.Обоснован ряд путей решения проблем, внедрение которых будетоказывать содействие надлежащему формированию и развитиюкадрового потенциала аграрного сектора.

Реалізація стратегії аграрної політики щодо забезпечення про-довольчої безпеки країни, нарощування обсягів виробництва кон-курентоспроможної продукції, створення селянам умов длявільного вибору видів виробничої діяльності, оздоровлення еконо-мічного стану сільськогосподарських підприємств, активізації інвес-тиційної діяльності та розв’язання соціальних проблем селазначною мірою залежить від ефективності використання кадровогопотенціалу сільського господарства. З огляду на викладене, атакож на ситуацію, що склалася в системі управління персоналомновостворених аграрних підприємств, дослідження формування кад-рового потенціалу аграрного сектора конкретного регіону є надзви-чайно актуальною науковою прикладною проблемою.

Мета даної статті полягає у визначенні шляхів розв’язанняпроблем формування та розвитку кадрового потенціалу сільського-сподарських підприємств в сучасних умовах розвитку Миколаївсь-кої області.

Теоретико-методологічні аспекти кадрового забезпечення агра-рного виробництва висвітлювали Д.П.Богиня, О.М.Бородіна,С.О.Гудзинський, Є.В.Маслов, П.Т.Саблук, В.В.Юрчишин,К.І.Якуба і ін. Проте їх праці, розкриваючи загальні науковіположення проблеми, залишають поза увагою питання розвитку


кадрового потенціалу аграрних підприємств конкретних регіонівУкраїни у контексті подовження системної кризи аграрної політикита поглиблення процесів депопуляції села.

Одним із вирішальних факторів підвищення ефективності су-часного вітчизняного сільськогосподарського виробництва є покра-щення забезпеченості аграрної сфери ресурсами живої праці.Фізичні та інтелектуальні здібності людини виступають основноюрушійною силою виробництва, незалежно від організаційно-право-вої форми його здійснення.

Кадрова політика підприємства, формуючи вихідні положеннярозвитку його кадрового потенціалу, являє собою генеральнийнапрям роботи з кадрами, і включає сукупність принципів, методів,форм, цілей і завдань, спрямованих на збереження та зміцненнявисокопродуктивного колективу, здатного своєчасно реагувати навимоги ринку, виходячи зі стратегічної місії організації [1].

Кадрова політика учасників аграрного ринку на сучасномуетапі знаходиться під значним впливом існуючих негативних суспі-льно-політичних та соціально-економічних процесів. Скороченнявиробництва, стрімке зниження рівня добробуту сільських жителів,складний фінансовий стан аграрних формувань створили умови, заяких потенційні роботодавці в переважній більшості не можутьрозраховувати на залучення високопрофесійних спеціалістів, особ-ливо молодих. Характерною рисою розвитку кадрового потенціалує скорочення чисельності зайнятих та висока плинність кадрів.

Станом на 1 січня 2006 року в сільській місцевості Миколаїв-ської області проживало 409836 чоловік (у тому числі в праце-здатному віці 229664 осіб або 56,0% від загальної чисельності),середньорічна чисельність зайнятих у сільському господарстві ста-новила 168 тис. осіб. До виробничого процесу було залучено лише40,9% від загальної чисельності осіб, які проживають в сільськіймісцевості.

Незайнятість великої кількості сільського населення, нераціо-нальна політика держави, що по своїй суті заохочує безробіттясубсидіями, призводить до деградації робочої сили та деформаціїморальних засад існування сільської громади та селянської сім’ї.


Для оцінки вікових груп населення використовується декі-лька шкал і одна з них, яка притаманна для населення звисоким ступенем постаріння – шкала Россета. Згідно з цієюшкалою населення, в якому частка осіб віком 60 років і старшіскладає 18% і більше – це дуже високий рівень демографічноїстарості [3].

Привертає увагу аналіз статево-вікового складу сільських жи-телів (табл.).

Вікові групи Обидві статті Чоловіки Жінки

Міські поселення та сільська місцевість 100,0 100,0 100,0 0-15 16,7 18,5 15,2 16-59 63,7 66,3 61,4 60 і старші 19,6 15,2 23,4Міські поселення 100,0 100,0 100,0 0-15 15,3 17,1 13,7 16-59 66,1 68,1 64,4 60 і старші 18,6 14,8 21,9Сільська місцевість 100,0 100,0 100,0 0-15 19,7 21,4 18,2 16-59 58,7 62,5 55,2 60 і старші 21,6 16,1 26,6

ТаблицяСтруктура кількості населення Миколаївської області за статтю та віковими групами на початок 2006 року, %

Аналіз статичних даних таблиці 1 показує, що рівень демогра-фічного постаріння в сільській місцевості (21,6% осіб віком 60років і старші) значно вищий за міські поселення (18,6%). Разомз цим середній вік населення у міських поселеннях на початок2005 року становив 39,1 року (36,7 – у чоловіків та 41,1 – ужінок) і був вище, ніж у сільській місцевості – 38,8 року(відповідно 36,0 та 41,3).

Суттєвим чинником пореформеного розвитку аграрного секто-ра є те, що освітньо-кваліфікаційний рівень працівників сільськогогосподарства найнижчий в порівнянні з іншими галузями народногогосподарства.


Проблемний характер забезпеченості сільськогосподарськоговиробництва кваліфікованими кадрами значною мірою зумовленийїх плинністю і відсутністю ефективних механізмів закріплення мо-лодих спеціалістів на виробництві. При цьому саме молодіжнийсектор в сучасних умовах господарювання виступає одним із голо-вних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.Основними причинами такого стану є негативні соціально-еконо-мічні чинники: незадовільні житлові та культурно-побутові умовипроживання в сільській місцевості, недостатня забезпеченість насе-лення села дошкільними дитячими закладами; сезонність праці;низький рівень механізації, електрифікації та автоматизації вироб-ничих процесів. Слід зазначити, що найбільш занедбаним питаннямкадрової політики на селі є матеріальне стимулювання високопро-дуктивної праці людей (рис.).

327398

470565

670

109169

207 238320

429

227

20120220320420520620720

2000рік 2001рік 2002рік 2003рік 2004рік 2005рік

Гривен

Рис. Рівень заробітної плати працівниківсільського господарства Миколаївської області

Так, середньомісячна заробітна плата зайнятих у сільськомугосподарстві майже вдвічі нижча її середнього рівня в господарсь-кому комплексі (320 гривен проти 565 гривен). До того жвиплачують гроші нерегулярно або видають виробленою продукці-єю. Низький рівень оплати праці в сільському господарстві при-зводить до відтоку кваліфікованої робочої сили з сільськоїмісцевості.

Кадровий потенціал аграрного сектора Миколаївської області

ь


досить потужний. Чисельність працівників, які займали посадикерівників і спеціалістів сільськогосподарських формувань Микола-ївщини, у 2005 році становила 7006 чоловік, із них 42% (2927осіб) мали вищу освіту, середню спеціальну – 47% (3311 осіб),практиків – 285.

Згідно зі штатним розписом в 2005 році із сільськогосподар-ських підприємств Миколаївської області вибуло 711 спеціалістів, зних 20 керівників, 97 головних спеціалістів, 348 спеціалістів,145 – інших працівників.

Станом на 01.01.2006 року кількість вакантних місць безпосе-редньо в сільськогосподарському виробництві Миколаївщини ста-новила: головних спеціалістів – 48, спеціалістів – 65, всього –113 чоловік, в тому числі: агрономів – 15; зоотехніків – 17;ветспеціалістів – 10; інженерів-техніків – 28; економістів – 18;бухгалтерів – 21; працівників кадрових служб – 4.

Дані наведеного моніторингу складових кадрового потенці-алу в сільському господарстві вимагають здійснення, як нарівні держави, так і на рівні підприємств невідкладних заходівщодо підготовки висококваліфікованих фахівців і закріпленняїх на селі. Для цього необхідно вирішення низки доситьскладних проблем.

Перш за все потрібно концептуально визначитись щодо шля-хів реалізації стратегічних напрямів роботи з персоналом у сільсь-кому господарстві, і окремим блоком опрацювати державнупрограму роботи з кадрами на селі на період до 2010 року, депередбачити комплекс організаційних заходів, щоб об’єднатизусилля центральних державних і органів місцевого самоуправ-ління, а також аграрних підприємств різних форм власностігосподарювання.

Другим кроком у відродженні і розбудові села є подоланнякризової демографічної ситуації та розширення природної основивідтворення сільського кадрового потенціалу, щоб поліпшити стате-вовікову та професійно-кваліфікаційну структуру сільського насе-лення, оптимізувати рівень забезпечення аграрного сектораекономіки кваліфікованою робочою силою [2].


Третьою необхідною умовою формування раціонального скла-ду спеціалістів, які відповідають потребам сьогодення, є удоскона-лення профорієнтаційної роботи при підготовці сільської молоді донавчання у вищих навчальних закладах; реформування системипідготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації сільськихкадрів, у тому числі масових професій; створення сприятливихумов для працевлаштування молодих спеціалістів в аграрному ви-робництві; професійне зростання та виховання сучасної управлінсь-кої еліти тощо.

Особливе місце мають посісти заходи щодо створення умовдля закріплення молоді в сільськогосподарському виробництві. Се-ред них необхідним є істотне підвищення рівня заробітної плати,розширення державної підтримки аграрних галузей, запровадженняформування державного замовлення від обласних, районних і сіль-ських адміністрацій, безвідсоткові кредити на придбання житла,участь роботодавців у підготовці фахівців, державні інвестиціїщодо створення відповідної соціально-побутової сфери села

Вирішення зазначених макроекономічних і галузевих проблемсприятиме формуванню кадрового потенціалу аграрного сектораекономіки України.


1.Управление персоналом: Энциклопедический словарь/ Под. Ред. А.Я. Ки-банова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – VIII. – с. 110.

2.Богуцький О.А. Демографічна ситуація на селі// Економіка АПК.-1997. -№11.3.Праця Миколаївщини 2005: Статистичний збірник //Головне управління

статистики у Миколаївській області; стор. 392; Вих. №14/2-450.4.Статистичний щорічник Миколаївської області, 2005 рік.5.Дані відділу кадрів Головного управління сільського господарства і про-

довольства Миколаївської області.


УДК 339.92:332.1ЄВРОРЕГІОНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РОЗБУДОВИТРАНСКОРДОННОГО СПІРОБІТНИЦТВА ВКОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СОТ

О.М.Замора, аспірантНауковий керівник: Л.І.Михайлова, доктор економічних наук, професорСумський національний аграрний університет

У статті робиться акцент на потенціалі розвитку транскордонноїспівпраці в рамках єврорегіонів в сфері підвищення конкуренто-спроможності економіки прикордонних областей межуючих країнв контексті інтеграції України до СОТ.

В статье делается акцент на потенциале трансграничногосотрудничества в рамках еврорегионов в сфере повышенияконкурентоспособности экономики приграничных областейсоседствующих стран в контексте интеграции Украины в ВТО.

Постановка проблеми. Глобалізація стала невід’ємним факто-ром всіх сфер сучасного життя, який викликає реакцію не лише нанаціональному, але і на регіональному рівнях. Міжнародна співпра-ця, торгівля зокрема, позитивно впливає на стан тих регіонів, якіберуть в ній участь, створює умови для їх прискореного розвитку.

Сучасна Україна неухильно рухається курсом приєднання доСОТ, як гаранта та головного координатора правил та принципівміжнародної торгівлі. Підвищення ефективності діяльності підпри-ємств окремого регіону, що займаються зовнішньою торгівлею таіншими формами міжнародної співпраці, є першочерговою задачеюяк самих господарських одиниць, так і відповідних органів місцевоївлади. Це особливо актуально в контексті вступу України доСОТ. Адже після цього підприємствам потрібно буде не стількизавойовувати нові ринки, скільки намагатися утриматися на вітчиз-няному, що з огляду на цілий перелік ще пострадянських проблембуде збитковим процесом без розробленої заздалегідь стратегії тазаходів функціонування в нових конкурентних умовах. Особливохвилюючою очікується ситуація в агропромисловому комплексікраїни, який історично є важливим для України, проте знаходитьсяв занепаді на теперішній день.


Як інструмент розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в усіхпотенційно перспективних та проблемних для межуючих областейсферах можна розглядати розбудову транскордонного співробітниц-тва, особливо у формі створення єврорегіонів. Це дозволить скоо-рдинувати взаємні зусилля, досвід та спільні заходи в цих галузяхдля розв’язання спільних для територій проблем по обидва бокикордону.

Аналіз останніх досліджень. У сучасній науковій літературішироко прогнозуються наслідки вступу України до СОТ. Протеці дослідження в основному робляться або для економіки країни вцілому або для її окремих галузей. Дуже мало публікацій проокремі регіони країни, які є унікальними за своїм виробничимпотенціалом та пов’язаними з цим специфічними проблемами. Также широко вивчаються питання розвитку транскордонного співро-бітництва (Кирюхін А., Будкін В., Студенніков І., Демченко В.)та особливої форми цього розвитку – єврорегіонів (Мікула Н.,Гакман С., Дубовик Б., Долішній М., Демченко В.), протеособливим поглядом на ці питання буде їх накладення на контекстінтеграційних спрямувань України до СОТ.

Цілі статті. Таким чином, основним завданням автора станевиявлення можливостей використання потенціалу єврорегіону вякості інструменту розбудови транскордонного співробітництва внайбільш проблематичних економічних сферах в контексті інтеграціїкраїни до СОТ. Так, за прогнозами науковців, від наслідківприєднання до СОТ найбільше постраждають такі галузі, яквиробництво хімічної продукції, легка промисловість, сільське гос-подарство, виробництво цукру, а також насосне та енергетичнеобладнання. Відтак, зробимо акцент на необхідності використанняможливостей співпраці в рамках єврорегіонів у підготовці слабкихгалузей економіки до нових умов функціонування та полегшенні їхподальшого розвитку після приєднання до СОТ.

Основний матеріал. За нормами Ради Європи, єврорегіон єюридично оформленою територією здійснення активного транскор-


донного співробітництва між територіальними громадами або місце-вими органами влади прикордонних регіонів певних держав, якімають спільний кордон. У результаті відбувається координаціявзаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферахжиттєдіяльності відповідно до національних законодавств і нормміжнародного права з метою розв’язання спільних проблем пообидва боки кордону, прискорення соціально-економічного розвит-ку транскордонних регіонів, реалізації потенціалу формування екс-портної спеціалізації регіонів тощо.

Україна володіє значним геополітичним потенціалом для роз-будови ефективного транскордонного співробітництва. Вона нелише має спільні кордони з основними новими членами і кандида-тами на вступ до ЄС, але і межує з усіма прикордоннимидержавами на східному кордоні ЄС – Росією, Білоруссю, Молдо-вою та Туреччиною. Також на сьогодні в російсько-українськомуприграничному просторі активно впроваджуються елементи євро-пейської регіональної політики, що дають позитивні результати увирішенні проблем приграничних територій у країнах ЄС.

25 квітня 2007 року між Сумською та Курською областями(РФ) було підписано угоду про створення на їх території євроре-гіону “Ярославна”. Так був закріплений багаторічний досвід спів-праці цих двох прикордонних областей. “Ярославна” стала сьомимєврорегіоном, створеним за участю областей України, і третім самена українсько-російському напрямку. В Європі тепер функціонуєвсього близько 120 єврорегіонів. Україна в рамках єврорегіону“Ярославна” визначила проекти, рекомендовані для включення доДержавної програми розвитку транскордонного співробітництва на2007-2010 роки, оскільки вже в 2006 році на розгляд конкурснихкомісій областей почали подаватися проекти на екологічну та фоль-клорну тематики, програми у сфері туризму, екології, молоді.

Директор Департаменту Європейського Союзу МЗС Украї-ни Ігор Дір зазначає, що єврорегіон є базовою платформоюєвроінтеграції і сприяє просуванню до Європи як України, так і


Росії, оскільки може компенсувати невідповідність законодавчихбаз двох держав і дати додатковий імпульс для транскордонногоспівробітництва.

Отже, єврорегіони, як форма прикордонного співробітництва,сприяють не лише посиленню та поглибленню добросусідськихвідносин між державами, а і виступають своєрідним інструментомдля інтеграції країн до європейських структур. Це особливоважливо для України в зв’язку з просуванням кордонів ЄС та їїрухом до СОТ [1]. Таким чином, ми можемо відмітити ще одинпотенціал транскордонної співпраці в рамках єврорегіону: ство-рення умов для наближення співпрацюючих країн до євростанда-ртів роботи.

Досвід Європи, яка розширюється, свідчить про конструктив-ну роль єврорегіонів в процесах соціально-економічного розвиткуприкордонних територій. Ми ж повинні відмітити особливі можли-вості системи єврорегіонів в процесі розвитку економік, АПКзокрема, сусідніх регіонів за допомогою реалізації спільних про-грам та заходів. Як зазначають науковці, необхідною умовоюефективного функціонування єврорегіонів є наявність чітко визна-чених спільних інтересів їх членів [2]. Спільність невирішенихаграрних проблем сусідніх областей, на основі яких створюютьсяєврорегіони, підтверджується історично, а отже і певною економіч-ною схожістю. Таким чином, співпраця по вирішенню схожихпроблем є закономірною і, слід визнати, вже існуючою на рівнізв’язків як між приватними підприємцями, так і цілими бізнес-утвореннями. При чому такі зв’язки розвиваються значно швидшета ефективніше. Необхідна лише законодавча основа та підтримкамісцевих органів влади.

Спільні заходи сусідніх регіонів мають успіх у вирішенні про-блем раціонального використання природних і трудових ресурсів,прискореного освоєння новітніх виробництв і технологій, поліпшен-ня якості продукції, розширення можливостей оновлення основнихфондів і асортименту продукції, у вирішенні екологічних питань


тощо. Як бачимо, сфер для співпраці по взаємовигідному підви-щенню конкурентоспроможності економіки (та сільського господар-ства зокрема) на прикордонних територіях чимало, необхідні лишеініціативи.

Висновки. Для України, особливо для її регіонів, процесиміжрегіональної інтеграції нові, і потрібен певний час, щоб і надержавному, і на регіональному рівнях була усвідомлена їх важли-вість, а отже, забезпечені організаційно-правові, фінансові та кад-рові умови для активізації участі регіонів у міжрегіональному татранскордонному співробітництві з метою стимулювання економіч-ної співпраці [3]. На сьогодні Україна створює єврорегіони зприкордонними областями сусідніх країн, вона також спрямовує всізусилля на скоріше приєднання до СОТ, отже, раціональнимвисновком стало б поєднання цих двох точок прикладення зусильв одну стратегічну систему наближення до європейських стандартівроботи та життя.


1.Дубовик Б., заступник Голови Правління ВГО “Успішна Україна”: http://www.uspishnaukraina.com.ua/ru/analitics/4/31.html

2.Студенніков І. Транскордонне співробітництво як крок до визначення кон-цепції регіональної політики //На шляху до Європи. Український досвід єврорегі-онів. /За ред. Максименка С. -К.: Логос. -C. 94-95

3.Мікула Н. Єврорегіони: досвід та перспективи. – Львів: ІРД НАН України,2003. – 222 с.

http://www.uspishnaukraina.com.ua/ru/analitics/4/31.html


УДК 332.155:332.33ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ РЕГІОНУ

А.В.Кравченко, аспірантНауковий керівник: О.Ю.Єрмаков, доктор економічних наук, професорНаціональний аграрний університет

Досліджено ефективність використання та напрями збереженняй відтворення земельних ресурсів.

Исследованы эффективность использования и пути сохраненияи восстановления земельных ресурсов.

Організаційно-економічним проблемам використання земельнихресурсів присвячено наукові праці таких вчених, як: Добряк Д.С.,Новаковський Л.Я., Третяк А.М., Федоров М.М. та ін.

При визначенні ефективності господарювання в аграрному сек-торі потрібно звернути увагу й на такий критерій оцінки станусільськогосподарських угідь, як рівень родючості грунтів. Він ви-значає потенціал ефективності сільськогосподарських угідь і маєзначний вплив на результати господарювання в цілому.

Як відомо, використання грунтів протягом тривалого часу підсільськогосподарськими культурами при незбалансованому внесеннідобрив призводить до гострої нестачі тієї чи іншої поживноїречовини, тобто зниження родючості. При інтенсивній технологіївирощування сільськогосподарських культур винос поживних речо-вин культурами значно перевищує кількість їх внесення з органіч-ними та мінеральними добривами, внаслідок чого основнийпоказник родючості грунту – вміст гумусу зменшується.

Серед комплексу агротехнічних заходів, спрямованих на підви-щення родючості землі та ефективності її використання, підтриман-ня позитивного балансу поживних речовин у грунті, важливе місценалежить внесенню мінеральних та органічних добрив. Але сього-днішній стан сільськогосподарського виробництва і внесення міне-ральних та органічних добрив не в змозі компенсувати витратгумусу, а нарощування використання мінеральних добрив можепривести до закислення грунтів, накопичення вмісту нітратів у


вирощеній продукції.Так, під урожай 2005 року сільськогосподарськими підприєм-

ствами області під всі сільськогосподарські культури, сінокоси тапасовища внесено 39,9 тис. тонн мінеральних добрив в поживнихречовинах, що на 4% більше порівняно з минулим роком і в 5разів менше, ніж в 1990 році, в тому числі 23,1 тис. тонн азотних(58% в загальному обсязі), 8,3 тис.тонн фосфорних, включаючифосфоритне борошно (21%), 8,5 тис. тонн калійних (21%) [1].

В розрахунку на 1 гектар посівної площі внесено по 45 кгмінеральних добрив, що у 3,5 раза менше, ніж в 1990 році (рис. 1).

158

21 26 27 27

43 45

141

13 19 21 2229 32

0

20

40

60

80

100

120

140

160

180

1990 2000 2001 2002 2003 2004 2005

рокипо області по Україні

Рис. 1. Внесення мінеральних добривна 1 га посівів сільськогосподарських угідь

За період 1990-2005 років внесення мінеральних добрив накожний гектар посіву цукрових буряків скоротилося в 1,5 раза,


зернових культур (без кукурудзи) – у 3,8 раза, кукурудзи назерно – у 2,9 раза, картоплі – у 2,7 раза, соняшнику (культуру,що найбільше збіднює грунт) – майже в 5,4 раза, кормовихкультур – у 8 разів. Що стосується органічних добрив, то їхобсяги внесення напряму залежать від чисельності поголів’я худо-би, яке постійно знижується. Фактично у 2005 році було удобре-но лише 2% посівної площі, тоді як у 1990 році 19%, і внесено 1млн. тонн органіки, в середньому по 1,1 тонни на гектар, майже в10 разів менше, ніж в 1990 році. Органічні добрива вносились на19 тис. гектарів, що на 26% менше, ніж торік і в 12 разів меншепроти 1990 року [2].

Одним із показників ефективного функціонування аграрнихпідприємств також є землезабезпеченість, яку визначають як від-ношення площі відповідних угідь до наявного населення країни(області, району, підприємства). Україна належить до країн зпорівняно високим рівнем землезабезпеченості. Так, на душу насе-лення у нашій країні припадає 0,64 га ріллі, тоді як у Франції –0,32 га, а в Німеччині – 0,14 га. Щодо досліджуваного регіону,то рівень землезабезпеченості тут на початок 2007 р. становив1,09 га сільськогосподарських угідь і 0,95 га ріллі (рис.2).

2002р. 2007р.

1,04

0,91

площа с/г угідь площа ріллі

1,09

0,95

Рис. 2. Землезабезпеченість населення Черкаської області, га

Оскільки зі зростанням кількості населення показник землеза-безпечення знижується, тому виникає необхідність в постійномуполіпшенні земельних ресурсів, бережливому використанні їх, недопускаючи необгрунтованого вилучення сільськогосподарських


угідь для потреб інших галузей народного господарства.Окрім землезабезпечення, не менш важливим показником є

землевіддача, яка визначається як відношення вартості валовоїпродукції одержаної з гектара сільськогосподарських угідь до гро-шової оцінки цих угідь. На прикладі Черкаської області намирозраховано землевіддачу по окремих районах (табл.).

РайониВалова продукція з

1 га с/г угідь , тис.грн.

Грошова оцінка 1 га с /г угідь , грн.

Площа с/г угідь , тис .га

Землевіддача

Городищенський 3197 10939 48,5 0,292Драбівський 2273 13454 91,5 0,168Жашківський 2758 12505 71,3 0,221Звенигородський 2704 11826 59,3 0,228Золотоніський 3550 12523 83,2 0,283Кам 'янський 1834 10824 42,2 0,169Канівський 1954 9258 39,5 0,211Катеринопільський 1841 11525 47,4 0,159К- Шевченківський 3575 9770 40,5 0,365Лисянський 2197 10587 43,1 0,207Маньківський 2778 10967 56,4 0,253Монастирищенський 2151 11650 50,8 0,184Смілянський 3016 10260 49,5 0,294Тальнівський 1934 12201 68,3 0,159Уманський 2332 12528 97,2 0,190Христинівський 2602 12265 47,0 0,212Черкаський 10298 11138 44,5 0,925Чигиринський 3290 8931 34,4 0,368Чорнобаївський 3575 13959 93,5 0,256Шполянський 2177 11393 78,1 0,191Всього 2937 11691 1186,2 0,251

ТаблицяРозрахунок землевіддачі по районах Черкаської області у 2005 році

Із наведених даних бачимо, що показник землевіддачі незалежить від площі землі, а навпаки, у тих районах, де землезабе-зпеченість менша, землевіддача – більша і стає очевидним, щоефективніше землю використовують саме у цих районах.

Відтак, нині досягнутий у сільськогосподарських підприємствах


рівень ефективності використання землі поки що низький. Цепояснюється зниженням родючості землі і тим, що значні площісільськогосподарських угідь піддаються вітровій і водній ерозії,збільшується площа засолених і кислих ґрунтів. Так, у сільського-сподарському виробництві області знаходиться 405,8 тис.га особ-ливо цінних орних земель. У результаті ерозії з цих орних земельщорічно змивається 27,4 тис. тонн родючого шару грунту, щоскладає в середньому близько 15,7 тонн з одного гектара. Тому вкожному аграрному підприємстві доцільно запровадити науковообґрунтовану систему землеробства, що відіграватиме вирішальнуроль у підвищенні родючості грунтів.

Отже, спираючись на досвід зарубіжних країн (наприклад, вСША понад 30% орних земель зайнято багаторічними травами насіно, сінаж і на випас), пропонуємо в Україні розширити площі підтакими багаторічними травами, як люцерна і конюшина. Цінністьостанніх полягає в тому, що лише ці культури при оранці залиша-ють у грунті гумус, підвищуючи його родючість.

Резервом у поліпшенні використання земельних ресурсів єтакож підвищення продуктивності природних кормових угідь, част-ка яких в Україні становить 17,8% всієї площі сільськогосподарсь-ких угідь. Але значні площі природних сінокосів і пасовищвикористовуються не досить ефективно, хоча виробництво кормівна них є значно дешевшим, ніж на орних землях.

Також потребують змін і традиційні підходи до плануванняструктури посівних площ зернових культур, які необхідно поєд-нувати з правильним чергуванням сільськогосподарських культур.Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожай-ність на 30-40% і забезпечують повніше використання техніки іробочої сили.


1. Сільське господарство Черкащини. Статистичний щорічник. – Черкаси,2006. - 161 с.

2. Внесення мінеральних та органічних добрив під урожай 2005 року в Чер-каській області. Статистичний збірник. – Черкаси, 2006.- 49 с.


УДК 338.4:330.341.1ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІЛ.М.Малюга, аспірантУманський державний аграрний університет

Особлива увага приділяється матеріально-технічній базісільськогосподарських підприємств. При цьому, проаналізувавшисучасний стан аграрного сектора, наголошено, що базисом дляйого розвитку та підвищення конкурентоспроможності єзбільшення інвестування та підвищення, за рахунок цього, рівнязабезпеченості їх виробничого потенціалу.

Особенное внимание уделяется материально-технической базесельскохозяйственных предприятий. При этом, проанализировавсовременное состояние аграрного сектора, отмечено, что базисомдля его развития и повышения конкурентоспособности являетсяувеличение инвестирования и повышение, за счет этого, уровняобеспеченности их производственного потенциала.

Постановка проблеми. Стратегічним завданням аграрної по-літики держави є, насамперед, формування ефективного конкурен-тоспроможного агропромислового виробництва, здатногозабезпечувати продовольчу безпеку країни та нарощувати експортокремих видів сільськогосподарської продукції і продовольства, щозбільшить внесок в економіку країни та забезпечить належнийрівень виробництва при вступі країни до СОТ. Розвиток же таекономічна ефективність аграрного виробництва значною міроювизначається рівнем сформованого виробничого потенціалу, зокре-ма рівнем забезпеченості та якісним складом основних засобів, їхраціональним співвідношенням та ефективним використанням.Тому, дослідження стану виробничого потенціалу та пошук шляхівпідвищення його є нагальним завданням для аграрної науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Свідченням важ-ливості вивчення проблеми використання виробничого потенціалусільського господарства є велика кількість досліджень у зазначе-ному напрямі. Так, провідними вітчизняними спеціалістами в ційгалузі є такі вчені, як Дикань В.Л., Шатохин М.В., Юданов


А.Ю., Корецький М.Х. та інші.Метою даної роботи є дослідження виробничого потенціалу

сільського господарства для виявлення шляхів підвищення рівняйого використання та утримання у сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу. Характерною особливістю су-часного стану агропромислового комплексу є його слабкий таповільний розвиток, який спричинив занепад та руйнування вироб-ничого потенціалу аграрних підприємств. Головну частину остан-нього складають основні виробничі фонди сільськогосподарськогопризначення. Економічне значення їх полягає у тому, що вони єосновою розвитку продуктивних сил сільського господарства, за-безпечуючи відповідні рівень та темпи збільшення виробництвапродукції та підвищення продуктивності праці.

Саме від технічного забезпечення залежить технологічний рі-вень виробництва агропромислового комплексу, а його матеріаль-но-технічна база значною мірою визначає динаміку росту ірозвитку аграрних підприємств. У той же час, їх слабкий фінансо-вий стан зумовлює призупинення процесу оновлення основнихфондів, зниження фондозабезпеченості, технічної та енергетичноїоснащеності.

До того ж, сільськогосподарське виробництво відрізняєтьсявід інших виробництв рядом особливостей щодо використанняматеріальних ресурсів. По-перше, вони повинні надходити у вироб-ництво в суворо встановлені технологічним процесом строки та впевній кількості. По-друге, в більшості галузей сільськогосподар-ського виробництва технологічний процес не можна припинити,тому втрати від несвоєчасного забезпечення його необхіднимиматеріальними ресурсами не відшкодовуються. По-третє, надлиш-кове або недостатнє, а також несвоєчасне надходження у виробни-чий процес окремих видів матеріальних ресурсів (наприклад,мінеральних добрив, пестицидів) може не тільки знизити якістьпродукції, а й зумовити значне її недовиконання.

Все це спонукає до висновку, що підтримання безперервногопроцесу сільськогосподарського виробництва вимагає постійної на-явності в певній кількості й асортименті предметів праці, які готові


в будь-який момент вступити в процес виробництва.У більшості випадків у Вінницькій області ситуація із викорис-

танням основних виробничих фондів сільськогосподарського при-значення на сьогодні складається негативно. Відсутність впродовжроків оновлення фондів, наряду із їхнім зношуванням та поступо-вим списанням, призвело до край негативних явищ в економіцігосподарств, а саме – до порушення видового складу фондів таоптимальної структури, що супроводжується одночасною зміною їхякісного та кількісного стану.

Найбільшого занепокоєння викликає саме частка технічнихзасобів, яка з роками має чітко виражену тенденцію до зменшен-ня. Адже для сільськогосподарського виробництва саме технічнізасоби механізації є головною ланкою, яка найбільше впливає навесь процес розвитку сільського господарства, рівень його вироб-ництва та продуктивності праці.

Слід також враховувати динамічний процес погіршення нелише кількісного складу всієї матеріально-технічної бази АПК, а ійого якості. Частина техніки, яка перебуває на балансі сільськогос-подарських підприємств, по суті, непрацездатна, а господарства немають достатніх фінансових ресурсів для закупівлі дорогих запас-них частин, поновлення машинно-тракторного парку тощо. Доцього призвело те, що протягом останніх років нова технікапрактично не надходила, тоді як зношеність основних фондів імашинно-тракторного парку в переважній більшості господарствскладає більше 50%.

Дослідження показників відтворення основних виробничих фо-ндів дозволяє зробити висновок, що для господарств аграрногосектора Вінницької області характерним є факт малої різниці міжтемпами вибуття основних виробничих фондів та темпами їх онов-лення, що свідчить про відсутність в аграрних господарствах мож-ливості щодо відтворення основних засобів.

Ще складніша ситуація – з управлінням і впровадженнямнової техніки і технології, що особливо важливо в умовах інтег-рації економіки України до СОТ. Бо без якісної і конкурентозда-тної продукції витримати конкуренцію на світовому ринку не


можливо. В перспективі саме прогресивна энерго- і ресурсозберіга-юча технологія гратиме вирішальну роль в підвищенні ефективностісільськогосподарського виробництва, а нові ідеї і продукти, новітехнології і організаційні рішення дедалі більше визначатимутьуспіх господарювання, виводитимуть підприємства з кризових си-туацій і будуть гарантувати їм фінансову стабільність.

Вінниччина – область з досить розвинутим аграрним секторомі має цілий ряд переваг для його комплексного розвитку на якісноновому рівні. Одним з таких шляхів і є прискорення інноваційногопроцесу, масове упровадження ресурсо- і енергозберігаючої іннова-ційної технології і техніки, та випуск на цій основі конкурентоздат-ної продукції.

Але для впровадження новітньої технології необхідна відповід-на сільськогосподарська техніка, насіння, добрива, хімічні засобизахисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів, і нарешті –підготовлені кадри, бажання керівників і фахівців сільського госпо-дарства пошуку інноваційних технологій. Тому, нині стратегічноюметою ресурсного забезпечення товаровиробників є відтворення ірозвиток матеріальної бази та комплексна механізація і автомати-зація технологічних процесів.

Можливість зазначених процесів зіштовхується з проблемоюудосконалення системи матеріально-технічного постачання та йогофінансового забезпечення, що, насамперед, визначається обсягами ітемпами наростання інвестицій. При цьому слід врахувати, щосільське господарство є однією з самих фондоємних галузей на-родного господарства, оскільки навіть для простого відтворенняфондів тут потрібно відносно більше капітальних вкладень.

Сутність інноваційних інвестицій полягає у впровадженні дося-гнень науково-технічного прогресу в господарську діяльність під-приємств за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування.Динаміка інвестицій у сільське господарство Вінниччини має тенде-нцію повільного наростання вкладеного вітчизняного капіталу ізовсім слабкий ріст іноземного. Все це і знаходить своє відобра-ження в зниженні рівня забезпеченості аграрного сектора основни-ми засобами, а також впливає на зниження економічної


ефективності їх використання. Тому, першочерговим завданням в сфері аграрної політики на

сучасному етапі є концентрація зовнішніх і внутрішніх інвестиційна тих напрямах розвитку АПК, які б найшвидше забезпечилиповернення інвестованих коштів та підвищили конкурентоспромож-ність вітчизняної продукції.

Висновок. Реалізація потенціалу аграрної сфери, з огляду нашлях України до СОТ, включає не лише невідкладні завдання зпідвищення рівня конкурентоспроможності всередині країни, а та-кож – з виробництва продукції на рівні світових аналогів. Вико-нання цих завдань нерозривно пов’язано з впровадженням увиробництво сучасної техніки і технологій, науково-технічних таконструкторських розробок, енерго- та ресурсозберігаючих техно-логій, здійсненням маркетингової діяльності, інформаційного забез-печення та фінансового менеджменту, і головне – забезпеченнядля АПК високої участі промислового, банківського капіталу таіноземних інвесторів. Саме об’єднання цих капіталів дозволитьпозитивно вирішувати не тільки питання дефіциту кредитних ресур-сів, а і створювати реальні можливості для здійснення інвестицій-ного фінансування виробництва.


1. Гладій М.В. Використання виробничо-ресурсного потенціалу аграрногосектора економіки України (питання теорії, методології і практики). Монографія. –1998. – 294с.

2. Інноваційна діяльність / За редакцією Стельмащука А.Н. – Тернопіль: Еко-номічна думка, 2001. – 176 с.

3. Кудря Ю.О. Оптимізація співвідношення капітальних вкладень у новебудівництво і реконструкцію / Матеріали обласної наук.-практ. конференції, Пол-тава, 1996. – 86 с.

4. Маслюк В. Проблемы инвестиционной политики в Украине // Бизнес ин-форм. – 1998. – №17- 18. – С.49-52.


УДК 339.54:338.439(477)ПРОБЛЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

В КОНТЕКСТІ ВСТУПУ ДО СОТ ТАЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУВІТЧИЗНЯНОГО ВИРОБНИЦТВА

І.Б.Манзій, аспірантУманський державний аграрний університет

Висвітлюються основні проблеми, що стоять перед сільськимгосподарством України в контексті вступу до СОТ. Аналізуютьсяможливі наслідки для продовольчої безпеки країни з набуттям їїчленства у цій організації.

Отображаются основные проблемы сельского хозяйстваУкраины в условиях вступления в ВТО. Анализируются возможныепоследствия для продовольственной безопасности страны послевхождения в эту организацию.

Постановка проблеми. Світова практика доводить, що лишета держава, яка здатна гарантувати забезпечення населення проду-ктами харчування за будь-яких умов, може проводити незалежнуполітику. Продовольча незалежність характеризується таким рів-нем розвитку економіки, коли продовольча безпека держави незалежить від зовнішніх продовольчих поставок. Для запобіганняситуації залежності держава може нарощувати свій економічнийпотенціал, підвищувати ефективність агропромислового виробницт-ва. Це насамперед необхідно в умовах прагнення України інтегру-ватися як повноцінний партнер у європейське і світове суспільство.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом остан-нього часу як у науковій економічній літературі, так і на сторінкахперіодики з’явилося чимало публікацій стосовно вступу України доСОТ, автори яких висвітлюють своє ставлення до даного процесу.Питанням забезпечення сталого розвитку вітчизняного виробницт-ва та гарантування продовольчої безпеки в умовах інтеграційнихпроцесів України приділялося та приділяється багато уваги провід-ними науковцями країни. Відзначимо, зокрема праці М.І.Бахмата,В.І.Бойка, П.І.Гайдуцького, С.Л.Ганначенко, І.Г.Кириленка,П.Т.Саблука та інших вчених-економістів [2, 3].


Однак незважаючи на численні наукові розробки існує цілийряд невирішених проблем для сільського господарства та продово-льчої безпеки країни на шляху вступу до СОТ. Тому данапроблема й надалі залишається актуальною і є предметом нашогодослідження.

Формування цілей статті. Метою статті є виявлення можли-вих наслідків та перспектив вступу України до СОТ для вітчизня-них виробників сільськогосподарської продукції, а також шляхівподолання існуючих проблем продовольчої безпеки та забезпеченнясталого розвитку АПК.

Виклад основного матеріалу. Україна є державою з потуж-ним земельним та трудовим потенціалом, сприятливими кліматич-ними умовами і багат оріч ним досв ідом виробництваагропродовольчої продукції, тому чи не найбільша увага повиннаприділятися саме перспективам розвитку АПК та забезпеченняпродовольчої безпеки. Крім того, не менш важливим є впрова-дження досконаліших правових механізмів з метою адаптаціїнаціонального законодавства до вимог СОТ та ЄС, що є необ-хідною умовою вступу України до цих організацій [1].

Для України аграрний сектор був і залишається вагомоюскладовою економіки країни, тому переговори з питань внутрі-шньої державної підтримки сільськогосподарських виробників, рів-ня імпортних тарифів і експортних субсидій (в рамках Угоди просільське господарство СОТ) мають враховувати перспективу існу-вання і подальшого розвитку сільського господарства країни. Маєбути встановлена відповідність між поставленими завданнями щодовступу до СОТ і внутрішньою агропродовольчою політикою. За-соби останньої повинні бути спрямовані на пошуки і використаннятаких елементів підвищення ефективності агропродовольчої систе-ми, які б не вступали в пряме протиріччя з умовами членства уСОТ [2].

Тому необхідно чітко визначити основні параметри аграрноїекономіки України, її місце у міжнародному ринку сільськогоспо-дарської продукції, і, нарешті, чітко сформувати аграрну політикудержави з метою досягнення стабільної продовольчої безпеки краї-


ни. Спрямування аграрної політики України з урахуванням всіхчинників ефективності господарювання створить і забезпечить ста-більність її продовольчої безпеки, спроможність за будь-яких об-ставин гарантувати і забезпечити населення в продовольстві нарівні науково обґрунтованого споживання за відсутності платоспро-можного попиту і цін на ринку продовольства. Тобто, необхіднозабезпечити не тільки достатній рівень виробництва продуктів хар-чування, але і вільний доступ населення до них. На жаль, рівеньспоживання продуктів харчування в Україні значно нижчий, ніж вінших сусідніх країнах (табл.1).

Країни Добова чисельність раціону, ккал Вміст білка, гПольща 3366 99Чехія 3244 96Білорусія 3225 94Росія 2904 90Україна 2505 73

Таблиця 1Рівень споживання продуктів харчування

Наше населення споживає менше за мінімальний фізіологічнийрівень м’яса, риби, молока і молочних продуктів, яєць, плодів іягід, перекриваючи їх нестачу надмірним споживанням хлібопроду-ктів і картоплі. Мінімальний продуктовий набір недоступний для70% населення [3].

Вступ України до СОТ може мати як позитивні, так інегативні наслідки для продовольчої безпеки країни. Найбільшвразливе для ліберальних змін сільське господарство, хоча впе-рше за багато років аграрний сектор проявляє ознаки рентабе-льності [4].

Як свідчить економічний розвиток держав, у тому числіЦентральної та Східної Європи, які останнім часом вступили доСОТ, з набуттям членства у цій організації Україна матиме рядекономічних переваг, зокрема поліпшення умов доступу українсь-ких виробників та експортерів на основні міжнародні ринки; змен-шення тарифних і нетарифних обмежень на експорт до ЄС


українських товарів; отримання можливості захисту національноготоваровиробника в антидемпінгових, спеціальних розслідуваннях урамках процедури розгляду торгівельних спорів СОТ; створенняефективної системи захисту національного товаровиробника від не-добросовісного імпорту, збільшення іноземних інвестицій в еконо-міку держави та ін.

Сучасне становище забезпечує

Після вступу до СОТ (негативні наслідки)

Після вступу до СОТ (позитивні наслідки)

16% - робочих місць

лібералізація доступу на ринок

не скоротиться фінансування наукових досліджень, навчальних і маркетингових програм

14,5% - ВВП країни

внутрішня цінова підтримка за 5 років має скоротитися на 20% порівняно з базовим періодом

не скоротиться фінансування створення держрезервів для забезпечення продовольчої безпеки тощо

90% - потреб внутрішнього ринку

повне ринкове реформування аграрного сектора

буде ліквідовано спробу за рахунок платників податків уберегти власну бездіяльність або нездатність працювати у відповідності з сучасними вимогами

Таблиця 2Сільське господарство України: позитивні та негативні наслідки вступу в СОТ

Що стосується залучення іноземних інвестицій в аграрнийсектор, то їхній рівень не відповідає міжнародним інвестиційнимможливостям. Так, у розвинутих країнах на сільське господарствоприпадає менше 1% залучених іноземних інвестицій. Найбільше їхзалучено в Італії, Великобританії, Франції, але і в переліченихкраїнах цей показник не досягає 0,5%. У країнах, що розвива-ються, рівень залучення іноземних інвестицій в сільське господарс-тво дещо вищий. Зокрема, в Індії, Аргентині і Туреччині вінскладає майже 1%, а в решті країн – дещо менше. У країнах зперехідною економікою частка сільського господарства в загально-му обсязі іноземних інвестицій теж вища, зокрема в Угорщинівона досягає 6,5%. З пострадянських країн з перехідною економі-


кою найвища частка залучених інвестицій в сільське господарствоспостерігається в Естонії – 12,7%, в Латвії – 6,0%, Литві таРосії – 0,6% [5].

Однак, за отримання Україною переваг з набуттям членства уСОТ необхідно сплатити певну ціну, а саме таким же чиномвідкрити власний ринок, спростити доступ на нього іноземнихтоварів та послуг. Це, звичайно, призведе до того, що деяківітчизняні виробництва не зможуть ефективно конкурувати з іно-земними і будуть змушені або переорієнтуватися на випуск іншоговиду продукції, або залишити ринок. Зниження імпортного митасприятиме наповненню ринку відносно дешевою продукцією і пози-тивно впливатиме на задоволення попиту населення, однак відкрит-тя ринків для імпорту погіршуватиме становище вітчизнянихтоваровиробників.

Другий вид ризику безпосередньо пов’язаний з першим: по-слаблення конкурентоспроможності та скорочення обсягів вітчизня-ного виробництва призводить до зростання частки імпортноїпродукції у продовольчому балансі країни, що знижує до небезпе-чної межі рівень її продовольчої безпеки. Отже, приймаючи зобо-в’язання щодо лібералізації торгівлі, переговорні сторони повиннівиходити з необхідності зниження названих ризиків, висуваючи якпріоритетні завдання забезпечення продовольчої безпеки і сталогорозвитку АПК своєї країни.

Висновки. Вступаючи до СОТ, Україні необхідно чітковизначити позитивні та негативні наслідки вступу до цієї міжна-родної організації, домогтися таких умов приєднання до Угодипро сільське господарство, які б дали можливість реалізуватипотенційні переваги і мінімізувати втрати вітчизняного аграрногосектора. Збереження продовольчої безпеки України при їївступі до Світової організації торгівлі вимагає розробленнядійового механізму захисту національного ринку продовольства.Принципи державної політики в галузі сільського господарствав процесі вступу до СОТ мають бути зафіксовані в Концепціїагропродовольчої політики України з позицій вимог цієї міжна-родної організації. Необхідно розробити тактику і конкретні


заходи з реалізації стратегії цієї політики, спрямовані на взає-моузгодження державної підтримки сільськогосподарського ви-робництва, захисту вітчизняного продовольчого ринку звимогами лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в сферіторгівлі. Лише створення власної стійкої системи продовольчоїбезпеки на основі забезпечення конкурентоспроможності продо-вольчих товарів як на внутрішньому, так і зовнішніх ринках,захищеності вітчизняного товаровиробника дасть можливістьуникнути можливих руйнівних наслідків швидкого зростаннявідкритості національної економіки.


1. Бобирєва Т.С. Проблеми конкурентоспроможності м’ясної галузі регіонув умовах приєднання України до СОТ // Вісн. Харк. Нац. аграр. уні-ту. -Харків,2007.-№3.-С. 18-23.

2. Ганначенко С.Л. Україна – СОТ: перспективи для аграрного сектора// Еко-номіка, фінанси, право. – 2005.-№ 5. – С. 7-10.

3. Бахмат М.І. Сучасні аграрні проблеми в контексті вступу України до СОТ// Збірник наукових праць Подільської державної аграрно-технічної академії. –Кам’янець-Подільський, 2004. – Вип. 12, Т. 2. – 290 с.

4. Шупик І.І. Вступ України до СОТ в контексті захисту національних інте-ресів // Вісн. Харк. нац. аграр. уні-ту. – Харків, 2007. – №3. – С. 290-295.

5. Гайдуцький А.П. Продовольча проблема в умовах глобалізації та залу-чення іноземних інвестицій у світове сільське господарство // Економіка АПК. –2004. – №9. – С. 50-58.


УДК 332.3ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИ

МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІТ.В.Порудєєва, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

Проаналізовано стан використання земель фермерськимигосподарствами Миколаївської області порівняно з господарствамиінших категорій. Виявлено причини низької ефективностіземлекористування та показано можливі шляхи їх подолання.

Проанализировано состояние использования земельфермерскими хозяйствами Николаевской области сравнительнос хозяйствами других категорий. Выявлена причины низкойэффективности землепользования и показаны возможные путиих преодоления.

Постановка проблеми. Земля, як природний ресурс є важли-вим засобом виробництва. Світовий досвід доводить, що приватнавласність на землю стимулює її економічне зростання. Проте вУкраїні є певні особливості, що заважають ефективному викорис-танню земельних ресурсів новими аграрними формуваннями. Томупроблема розробки моделей ефективного землекористування з ура-хуванням організаційної специфіки сільськогосподарських підпри-ємств є актуальною.

Аналіз публікацій. В найбільш широкому плані питання еко-номіки землекористування відображено А.М.Третяком [1], світовітенденції проаналізовано В.І.Власовим [2], система земельно-орен-дних відносин висвітлена І.І.Червеном і Н.В.Тютенко [3], еколо-г ічн і аспекти розробляли В.Г .В’юн і А .Ю .Мась [4],соціально-економічні проблеми досліджували Л.Ю.Мельник іП.М.Макаренко [5].

Проте залишається багато невирішених проблем щодо підви-щення ефективності використання земель у фермерських господар-ствах і особливостей їх розв’язання на регіональному рівні.

Мета і методика досліджень. Мета роботи – дослідититенденції і особливості використання земель фермерськими госпо-дарствами Миколаївської області. Вихідними даними для виконан-


ня роботи були матеріали Миколаївського обласного управліннястатистики [6]. В якості контрольної групи для порівняння взятогосподарства усіх категорій (без фермерських). Достовірність від-мінності урожайних даних визначено за критерієм t Ст’юдента.Прогнозні показники визначали методом регресії.

Виклад основного матеріалу. Внаслідок порушення екологіч-но допустимого співвідношення площі ріллі до інших сільськогос-подарських угідь сучасне використання земельних ресурсів невідповідає вимогам раціонального природокористування. Так, вУкраїні розорано 82% сільськогосподарських угідь, а Миколаївсь-ка область є лідером за цим показником. Серед аграрних форму-вань регіону сільськогосподарські угіддя фермерів є найбільшрозораними (рис 1).

95,996,9 96,6

97,8 97,798,3

89,3

91,2 91,3 90,8 90,6 90,8

88

90

92

94

96

98

100

2000 2001 2002 2003 2004 2005

Р о к и

%

Фермерські господарстваУсі категорії господарств без фермерських

У = 0,45х+95,64 (R2=0,88)

Рис. 1. Динаміка процентної частки ріллі в сільськогосподарських угіддяхгосподарств різних категорій Миколаївської області


За останні роки спостерігається стала тенденція до зростанняпроценту ріллі в структурі сільськогосподарських угідь, якимикористуються фермери. Цей показник в середньому за 2000-2005рр. становив 97,2%, в той час як по інших категоріяхгосподарств за цей же період він дорівнював 90,7% і характеризу-вався більшою стабільністю.

Прогнозується (рівняння регресії на рисунку 1), що 100-процентну розораність угідь фермерів слід очікувати до 2010 року.Це призведе до подальшого посилення ерозійних процесів, втратигумусу, зниження родючості ґрунту та його економічно-екологічноїоцінки. Тому потрібні негайні заходи для відновлення балансусільськогосподарських угідь.

В останні роки спостерігається зростання площі земельнихугідь на одне фермерське господарство, головним чином за раху-нок орендованої землі, яка досягла більше 60% від площі постій-ного користування. Але розширення земельної площі не завждивідповідає можливостям більш ефективного використання орнихземель фермерами під посіви (рис. 2).

80,1 82,482,7

70,875,9

68,2

89,590,5

81,2

87,487,0

82,4

60

65

70

75

80

85

90

95

2000 2001 2002 2003 2004 2005Р о к и

%

Фермерські господарстваУсі категорії господарств без фермерських

Рис. 2. Динаміка процентної частки посівних площ в орних земляхгосподарств різних категорій Миколаївської області


У середньому за 2000-2005 рр. під посівами у фермерськихгосподарствах перебувало 76,7% орної землі, в той час як угосподарств інших категорій – 86,3%. Тобто 23,3% орних зе-мель фермерів числилися як чисті пари, але стан цих площ напрактиці не завжди відповідає їх назві. Зазначимо, що науковообґрунтована норма чистих парів для області не перевищує 9% відплощі орних земель, тому господарства інших категорій більшенаближені до цієї норми.

Сучасна спеціалізація фермерських господарств Миколаївськоїобласті має виражену направленість на виробництво зерна та насін-ня соняшнику як найбільш ліквідних і рентабельних культур. Усередньому по всіх фермерських господарствах ця група культурзабезпечує більше 80% грошової виручки від продажу продукціївласного виробництва. Тому зрозуміло намагання фермерів збіль-шити саме цю групу культур в структурі посівних площ. У таблиці1 показано порівняльну структуру посівних площ, з якої чіткопростежується зазначена тенденція.

Група культур Фермерські господарства

Усі категорії господарств без фермерських

Рекомендована в цілому для області [7]

Зернові і зернобобові всьогоу тому числі: озимі зернові ярі зернові з них зернобобові

60,1

32,227,90,5

61,8

32,729,10,5

55,6

35,819,89,5

Технічні у тому числі соняшник

36,232,4

22,719,8

12,09,5

Овоче-баштанні і картопля 1,1 3,9 2,0Кормові у тому числі багаторічні трави минулих років

2,6

0,8

11,6

3,2

30,4

8,0

Таблиця 1 Порівняльна структура посівних площ господарств Миколаївської області

(в середньому за 2000-2005 рр.), % від всієї площі посіву

Як свідчать наведені дані, структура посівних площ фермерсь-


ких господарств є найбільш віддаленою від рекомендованої. Затакої структури неможливо винайти кращі попередники для озимоїпшениці, а також уникнути повторні посіви зернових. Соняшникфактично розміщується з періодом повернення через 3-4 роки напопередню площу, що недопустимо з огляду на рекомендовануагротехніку.

За рахунок недосконалості структури посівних площ значноюмірою можна пояснити різницю в урожайності основних культурміж фермерськими господарствами та господарствами інших кате-горій, в основному на користь останніх (табл. 2). Зокрема, статис-тичний аналіз даних довів достовірне зниження врожайностізернових культур, ячменю та соняшнику і менш суттєву різницюпо іншим культурам.

Культура, група культур І. Фермерські господарства

ІІ. Усі категорії господарств без фермерських

І ± до ІІ,ц /га

Зернові та зернобобові 20,3 22,4 -2 ,1*Пшениця озима та яра 22,1 23,5 -1,4Ячмінь озимий та ярий 17,3 19,4 -2 ,1*Кукурудза 25,4 27,6 -2,2Цукрові буряки (фабричні) 182,7 169,5 13,2Соняшник 8,1 10,3 -2,2**Картопля 103,2 66,7 +36,5Овочі 105,4 92,1 +13,3Баштан продовольчий 37,2 45,4 -8,2* різниця достовірна за критерієм t (5% - ний рівень значимості)** різниця достовірна за критерієм t (1%-ний рівень значимості)

Таблиця 2Урожайність сільськогосподарських культур у господарствах різних

категорій Миколаївської області (середнє за 2000-2005 рр.)

Серед причин недоотримання продукції рослинництва фермер-ськими господарствами можна також відмітити їх слабе технічнезабезпечення. Так, станом на 1 січня 2006 р. на 100 га рілліфермерських господарств приходилося 125 к.с. енергетичних поту-жностей, в той час як в господарствах всіх інших категорій – 201


к.с. Також є відставання у застосуванні добрив і заходів захистурослин. Питома вага господарств фермерів, що вносили органічнідобрива під урожай 2005 року, становила всього 1,3%, мінеральнідобрива – 12,8%, засоби захисту рослин – 8,2%.

Важливим показником ефективності використання земель євалова продукція рослинництва на 100 га ріллі. За 2005 рік уфермерських господарствах вона була менше в 1,6 раза (на 36,3тис. грн. в порівняльних цінах 2000 року) відносно господарствусіх інших категорій.

Висновки. Загальна маса фермерів Миколаївської області щене стала повноцінними товаровиробниками і землекористувачами.Тому потрібно вдосконалювати земельні трансформації та сприятистворенню стабільних територій господарств, що дасть можливістьорганізувати екологічно доцільне співвідношення земельних угідьта впровадити спеціалізовані сівозміни, які є необхідною умовоюведення раціонального землеробства.


1. А.М. Третяк. Економіка землекористування та землевпорядкування.Навч. посібник. – К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004.- 542 с.

2. Власов В.І. Світові та регіональні зміни у використанні земель під продо-вольчими культурами // Економіка АПК. – 2004. – № 3. – С. 155-158.

3. Червен І.І., Тютенко Н.В. Розвиток орендних відносин – важливий напрямпідвищення виробництва у фермерських господарствах // Економіка АПК. –2003. – №11. – С. 13-16.

4. В’юн В.Г., Мась А.Ю. Оцінка якості ґрунтів – складова економічної стаб-ільності селянських (фермерських) господарств// Вісник аграрної науки Причор-номор’я. –1998. – Вип. 4. – С.50-52.

5. Мельник Л.Ю., Макаренко П.М. Соціально-економічна оцінка землеволоді-ння та землекористування в аграрній сфері економіки // Економіка АПК. – 2003.– № 12. – С. 188 – 122.

6. Фермерські господарства Миколаївщини у 2005 році/ За ред. О.Г. Кова-люк. – Миколаїв: Головне управління статистики, 2006.- 76 с.

7. Научно-обоснованная система земледелия Николаевской области/ Н.С.Долинский, Н.И. Алексеенко, В.Т. Ковальський и др.. – Николаев: Облполигра-физдат, 1987. – 169 с


УДК 631.16:338.562СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТУ

АГРОПРОМИСЛОВИХ ТОВАРІВ ПРИ ВСТУПІУКРАЇНИ ДО СОТ

А.М.Собченко, аспірантХерсонський державний аграрний університет

В статті досліджені стратегічні напрями зовнішньоекономічноїполітики України, дискутується питання щодо позитивних танегативних сторін вступу України до СОТ, пропонуються механізмистимулювання експорту , які б забезпечували підтримкувітчизняного виробника.

В статье исследованные стратегические направлениявнешнеэкономической политики Украины, дискутируется вопросотносительно положительных и отрицательных сторон вступленияУкраины в СОТ, предлагаются механизмы стимулированияэкспорта, которые бы обеспечивали поддержку отечественногопроизводителя.

Постановка проблеми. Україна перебуває на завершальнійстадії переговорів щодо вступу до Світової організації торгівлі(СОТ) і передбачає взяти ряд зобов’язань у сфері сільськогогосподарства. В зв’язку з цим особлива увага приділяється дослі-дженню питань стратегічних напрямів зовнішньоекономічної політи-ки України, її поступової інтеграції у глобальні процеси, вирішеннякомплексу завдань щодо приєднання до СОТ, що повинно сприя-ти підвищенню ефективності виробництва сільськогосподарськоїпродукції, поліпшенню її конкурентоспроможності, створення дляцього сприятливих умов у середині країни та забезпечення продо-вольчої безпеки держави.

Стан вивчення проблеми. Позитивні і негативні наслідки дляекономіки України від вступу до СОТ досліджувалися у роботахІ.Бурковського, А.Гайдуцького, В.Головинської та інших.

Завдання та методика досліджень. Викладене вище потре-бує виваженого підходу щодо умов вступу до СОТ, розробкиметодології і методики фінансової підтримки АПК, її структури ітеоретичного обґрунтування, які б забезпечили економічні інтересинашої держави та її АПК.


Результати досліджень. Вступ України до СОТ є складноюне тільки економічною, але і політичною акцією, які матимутьсистемний вплив на економічний стан країни тому, що зі вступомдо названої організації, крім створення сприятливих умов дляприскорення економічного розвитку та інтенсифікації експорту ізбільшення валютних надходжень, економіка держави може зазна-ти значних втрат внаслідок відкриття внутрішнього ринку товарів іпослуг, зниження ставок митного тарифу, недостатнього рівнягармонізації українського законодавства, загострення конкуренції.Протягом останніх років в економічній і політичній літературіактивно дискутується питання щодо позитивних та негативнихсторін вступу України до СОТ, даються при цьому в основномузагальні оцінки наслідків вступу. Щодо ключових питань еволюціїнаукових уявлень про необхідність переходу на інтенсивний шляхрозвитку експорту товарів при вступі України до СОТ, то зцього приводу доцільно виділити три групи принципових науковихі практичних позицій: формальні основи класичної теорії світовоїторгівлі, надлишок факторів виробництва або виробничого ресурсу,формування новітніх концепцій світової торгівлі. Для сільськогогосподарства України вступ до СОТ це: вільний, недискримінацій-ний доступ до світового ринку конкурентоспроможної сільськогос-подарської продукції. Україні при цьому необхідно будевикористовувати можливості для освоєння нових ринків збутуаграрної продукції і розширення коопераційної співпраці у вироб-ничій і науковій сферах [2]. Доступ до сучасних технологій сприя-тиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції;використання механізму СОТ щодо вирішення суперечок у тор-гівлі з використанням антидемпінгових заходів; можливість вплива-ти на світову торгівлю продовольчими товарами через активнуучасть у розробці правил торгівлі; сприяння підвищенню ефектив-ності відтворювального процесу в АПК через посилення конкуре-нтної боротьби на внутрішньому продовольчому ринку; збільшенняінвестицій в аграрний сектор; внутрішня державна фінансова під-тримка галузі АПК згідно з вимогами СОТ [1].

Виходячи з того, що Україна має стати членом СОТ, перед


економікою АПК постає система стратегічних завдань, які необ-хідно реалізувати: забезпечення реалізації конкурентних перевагУкраїни – людського, ресурсного, географічного, інноваційного,наукового, геополітичного, інфраструктурного потенціалу; реалізаціявизнаних в рамках СОТ правил і норм регуляторної політики, щостимулюватимуть нагромадження та використання ресурсів еконо-мічного зростання; активізація інвестиційних процесів, надання їмінноваційної спрямованості та здійснення структурної перебудовиекономіки; зростання впливу прямих іноземних інвестицій; забезпе-чення зростання місткості внутрішнього ринку за рахунок збіль-шення доходів населення та прибутків підприємств; ріст обсягів таполіпшення структури експорту [3].

Безперечно, Україна в короткостроковій перспективі зазнаєсуттєвих втрат від реалізації угод в рамках ГАТТ/СОТ, анизькорентабельні галузі і підприємства, що постачають товари упромислово розвинуті країни можуть втратити там ринки збуту.

Для зниження можливих втрат Україна має домогтися скоро-чення невиправданих витрат шляхом усунення торговельних бар’є-рів. Втрати і негативні наслідки можливі через скорочення обсягіввиробництва внаслідок низької конкурентоспроможності окремихвидів вітчизняної продукції, податкових надходжень при здійсненніцінової конкуренції, зниження доходів бюджету від імпортногомита, переведення згідно з угодою про сільське господарство всіхнетарифних бар’єрів у тарифні еквіваленти, зміну форм державноїпідтримки сільськогосподарського виробництва.

Щоб мінімізувати втрати, необхідно опрацювати виважені ме-ханізми стимулювання експорту, які б забезпечували підтримкувітчизняного виробника. Аналіз сучасних механізмів зовнішньоеко-номічної діяльності країн, що динамічно розвиваються, характери-зуються застосуванням різноманітних методів державної підтримкиекспортерів вітчизняної продукції, а витрати держави на цей виддіяльності постійно збільшуються, скуповуючись зростанням дохо-дів від зовнішньої торгівлі, розширенням виробництва і зайнятості.Державне стимулювання аграрної продукції, яке здійснюється че-рез складні комбіновані схеми, спрямоване на зниження вартості


експортованого товару і підвищення його конкурентоспроможностіна зовнішніх ринках. Одним із основних інструментів стимулюван-ня експорту є політика фінансової підтримки – надання безповоро-тних коштів експортеру після здійснення ним зовнішньоекономічноїоперації.

Щодо конкретного наповнення змісту згаданих компонентів,то вони мають охоплювати такі найважливіші напрямки: субсидії;звільнення від податків повністю або частково; фінансові гарантії;пільгові кредити; ефективне використання іноземного капіталу длярозвитку експорту; запровадження спеціальних режимів зовніш-ньоекономічної діяльності, які стимулюють експорт; укладанняміждержавних угод із зарубіжними країнами щодо оподаткуванняекспорту товарів за нульовою ставкою; затвердження списку това-рів, експорт яких не підлягає ліцензуванню; запровадження про-гресивних стандартів з огляду якості продукції та санітарних умовтоварів. Привертає увагу та обставина, що у понятійності стратегіїй інструментів у нинішньому механізмі фінансової підтримки експо-рту товарів центр тяжіння послідовно зміщується у бік взаємовід-носин, що передусім є спробою ухилитися від головних вимогрозбудови структурних компонентів.

Слід врахувати, що під стратегією треба розуміти процесприскорення експортних операцій, курс на якісне його перетворен-ня. Стратегія це також і розробка заходів з питань формуванняструктурних компонентів механізму фінансової підтримки експорту.Підвалини визначення поняття інструментів мають безліч відмін-них, а іноді й протилежних ознак. Найповніше визначення інстру-ментів розкривається крізь чинники, які справляють вплив наекспорт товарів стосовно часу і коридорів у межах класифікаційнихпозицій.

Однією із специфічних і складових проблем механізму фінан-сової підтримки експорту товарів постає такий аспект як взаємо-зв’язок між зміною структури компонентів і зростанням обсягуекспорту товарів.

За аналогією широкого кола країн світу для країни і її АПКдоцільно експортні субсидії застосовувати через дві програми: пер-


ша – програма стимулювання експорту); друга – програма роз-ширення експорту. В рамках цих програм експортери повиннімати компенсації або товарні сертифікати, за якими вони змо-жуть отримувати від уряду товари. Експортні субсидії покликаністворити можливість Депортувати товари за цінами, меншиминіж на ринку України. Отже, все, про що йшлося вище, даєдостатньо підстав для висновку, що створення організаційнихумов для повноцінної реалізації оприлюднених вище методологіч-них та методичних напрацювань може забезпечити належнийрозвиток експорту товарів АПК в цілому та окремих йогопідприємств.

Висновки. Членство України в Світовій організації торгівлі,з точки зору стратегії, матиме позитивні макро- та мікроеконо-мічні наслідки для економіки країни та її АПК. Для АПКУкраїни вступ до СОТ відкриває можливості розширення ринківзбуту продукції, коопераційної співпраці, доступ до сучаснихтехнологій, збільшення інвестицій, розширення впливу на світовуторгівлю продовольчими товарами, підвищення ефективності від-творювального процесу шляхом посилення конкурентної боротьбина зовнішніх ринках.

Для зниження можливих втрат Україна має вирішити системустратегічних завдань по забезпеченню реалізації своїх конкурент-них переваг, реалізації норм регуляторної політики по стимулюван-ню використання ресурсів економічного зростання, збільшеннюмісткості внутрішнього ринку та обсягів і поліпшення структуриекспорту, здійснення структурної перебудови економіки та скоро-чення витрат через усунення торговельних бар’єрів.

Одним із основних інструментів мінімізації втрат і стимулю-вання експорту є опрацювання виважених механізмів, в томучислі фінансової підтримки експорту. Виходячи з того, що про-блема фінансової підтримки експорту товарів АПК залишаєтьсяневирішеною, найважливіші його компоненти мають бути підпо-рядковані наступному правилу ранжування: субсидії, звільненнявід податків, пільгові кредити, запровадження спецрежимів зовні-шньоекономічної діяльності, міждержавні угоди щодо оподатку-


вання експорту за нульовою ставкою, затвердження списку това-рів, експорт яких не підлягає ліцензуванню. Для України і їїАПК, виходячи з досвіду країн – членів СОТ, експортнісубсидії доцільно застосовувати через програму стимулюванняекспорту і програму розширення експорту, в рамках яких експор-тери матимуть компенсації або товарні сертифікати для отриманнятоварів від уряду.


1. Губенко В.І. Державні важелі регулювання розвитку зовнішньоекономіч-ної діяльності харчової промисловості та її наслідки // Темат. зб. наук. праць До-нецьк. держ. ун-ту екон. і торгівлі – Торгівля і ринок України – Донецьк – 2004. –Вип. 17. – Т. 11. – С. 253-258.

2. Стукач Т.М. Аграрний протекціонізм і вільна торгівлі при вступі до СОТ //Економіка АПК. – 2005. – № З.- С. 146-149.

3. Філіпченко А.С., Андрієва Т.В., Бурковський І.В. та ін. Україна і Світоваорганізація торгівлі: механізм та соціально-економічні наслідки. Аналітична до-повідь. – К.: Інститут сільського розвитку, 2003. – 172 с.

4. Остапко Т., Черниш О., Мєльник Є., Дзюба М., Курило А. Селянам просвітову організацію торгівлі: запитання та відповіді. – К.: Інститут сільськогорозвитку, 2004. – 52 с.


УДК 631.115.8:658.114.7МАТЕРІАЛЬНО–ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

КООПЕРАТИВНИХ СТРУКТУРТ.П.Шаповал, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

Викладено стан матеріально-технічної бази кооперативнихструктур Причорноморського економічного району. Дослідженнямивстановлено, що матеріально-технічна база в регіоні занадтослабка. Дані пропозиції щодо її зміцнення.

Изложено состояние материально-технической базыкооперативных структур Причерноморского экономическогорайона. Исследованиями установлено, что материально-техническая база в регионе слишком слабая. Даны предложенияпо ее укреплению.

Затяжна економічна криза в аграрному секторі найвідчутнішепозначилася на матеріально-технічному забезпеченні сільськогоспо-дарського виробництва, особливо його механізації, що є основоюінтенсифікації галузі.

Виснаження виробничого потенціалу села, насамперед йогомашинно-тракторного парку, вирішальною мірою спричинило різкийспад аграрного виробництва, який супроводжувався значним зрос-танням диспаритету цін, суттєвим зниженням платоспроможностісільськогосподарських товаровиробників. Тому за теперішньогочасу дослідженню проблем, щодо зміцнення матеріально-технічноїбази сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів вітчизня-ними науковцями приділяється велика увага. Насамперед, необхід-но відзначити праці таких науковців, як О.Нечипоренко,В.Зіновчук, М.Малік, В.Гончаренко, Л.Молдаван та ін.

Ціллю даного дослідження є вивчення матеріально-технічногозабезпечення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів вПричорноморському економічному районі.

Ринкова економіка вимагає формування принципово нової сис-теми виробничого обслуговування сільськогосподарських товарови-робників, зумовлена виникненням господарських організаційнихструктур, які забезпечують економніше використання коштів тамайна.


Успішну роботу кожного підриємства, перш за все, забезпечуєнеобхідна матеріально-технічна база.

Зменшення виробництва засобів механізації для сільськогогосподарства та зростання цін на них за відсутності коштів усільськогосподарських підприємств призводить до розтягуваннястроків експлуатації наявних ресурсів, що зменшує їх технічнуготовність, та до порушення агротехнічних строків проведеннясільськогосподарських робіт. Це стосується і сільськогосподарсь-ких обслуговуючих кооперативів. Розподіл кооперативів південногорегіону за напрямами діяльності показано в таблиці 1.

Із таблиці 1 видно, що в досліджуваному регіоні 45% коопе-ративів є багатофункціональними. Це обумовлено попитом на різніпослуги виробників сільськогосподарської продукції і відсутністюнеобхідних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів таїх обмеженою кількістю.

В Миколаївській області є тільки 1 багатофункціональнийсільськогосподарський обслуговуючий кооператив (9%), в Одесь-кій області – їх 3 (11,5%).

переробні заготівельно -збутові

постачаль-ницькі сервісні

багато-функціо-нальні

Миколаївська 11 2 3 2 3 1Одеська 26 14 7 - 2 3Херсонська 45 2 7 - 3 33Разом 82 18 17 2 8 37

Таблиця 1Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи Південного регіону,

2006 р., штукв тому числі

Область Всього

Матеріально-технічна база сільськогосподарських обслуговую-чих кооперативів включає речові елементи продуктивних сил істворює відповідні умови для надання послуг. До її складу вхо-дять автомобілі, трактори, машини по переробці сільськогосподар-ської продукції, обладнання по наданню сервісних послуг, будівлі,


майстерні, склади та інше необхідне знаряддя праці.Дослідження показали, що матеріально-технічна база сільсько-

господарських обслуговуючих кооперативів Причорноморськогоекономічного району ще надто слаба. Наприклад, забезпеченістьтехнікою сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, пока-зана в таблиці 2.

Звичайно, насиченість сільськогосподарських обслуговуючихкооперативів певними видами сільськогосподарської техніки зале-жить, перш за все, від напрямів їх діяльності. Тому, сам по собіпоказник техніки в середньому на один кооператив ще ні про щоне говорить. Наприклад, один комбайн в Миколаївській області і4,3 комбайна в Одеській ще не дає можливості робити оцінки пронасиченість кооперативів комбайнами. Для правильної оцінки необ-хідно знати напрям діяльності кооперативів.

2001 2002 2003 2004 2005 2006

Трактори 5 6 7 4 3 5Комбайни 1 1,5 1,5 1 1 1Автомобілі 4 4 4 3 3 3

Трактори 18 21 16 13 14 15Комбайни 7 7 6,3 5,3 3,9 4,3Автомобілі 6 7 5 6 6 7

Трактори 3 3,3 3,6 3,6 3,8 3,8Комбайни 0,3 2,6 2,5 2,5 2,4 2,4Автомобілі 4,3 4,5 4,7 4,8 5 5

Одеська область

Херсонська область

Таблиця 2 Припадає в середньому сільськогосподарської техніки на один сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (штук)

РокиВиди сільськогосподарської

техніки Миколаївська область

Насичення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативівтехнікою, знаряддям та обладнанням потребує збільшення накопи-чень, високоефективного використання капіталовкладень та засобівпраці. Із зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази збіль-


шується обсяг надання послуг сільськогосподарським виробникам.Потреба споживачів в послугах визначається, виходячи з

обсягів сільськогосподарського виробництва, забезпечення їх влас-ними матеріально-технічними засобами та кваліфікованою робочоюсилою, віддаленістю від обслуговуючого підприємства.

Визначення на кожний вид можливих послуг погоджується зіспоживачами. Вони самі визначають загальний обсяг необхіднихробіт. Перед виконанням цих обсягів визначається економічнаефективність окремих видів робіт.

Основними напрямами зміцнення матеріально-технічної базисільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є зростанняматеріально-технічної бази перш за все учасників сільськогосподар-ських обслуговуючих кооперативів, зростання продуктивності таекономія суспільної праці, зменшення працемісткості продукції абопослуг, зменшення прямих виробничих витрат на одиницю робітабо послуг, окупність капітальних вкладень.

Кооператив з матеріально-технічного постачання сільськогос-подарських товаровиробників забезпечує стабільне матеріально-тех-нічне постачання за найсприятливішими цінами, уникаючи зайвихринкових посередників, виходить на стабільні, в тому числі міжна-родні ринки засобів виробництва.

Визначення попиту на кожний вид можливих послуг пого-джується зі споживачами. Вони самі визначають загальнийобсяг необхідних робіт, які будуть виконуватися власними сила-ми, а також частину, яка буде передана обслуговуючому під-приємству. Перед виконанням цих обсягів визначаєтьсяекономічна ефективність виконання окремих робіт при різнихваріантах організації: виконання робіт власними силами і обслу-говуючими підприємствами.

Як відомо, з утворенням нових агроформувань на базі рефор-мованих колективних підприємств виникло ряд труднощів: неуком-плектованість багатьох господарств технікою через її високувартість і неефективність при використанні на малих площах, руй-нування системи технічного обслуговування, відсутність власноїремонтної бази. Тому гостро постала проблема створення нових


підприємств технічного сервісу.В умовах низької платоспроможності аграрних підприємств,

збільшення витрат на придбання, утримання та експлуатацію техні-ки слушним є переконання в необхідності організації спільноговикористання сільськогосподарських машин. Це не тільки змен-шить капіталовкладення в техніку, а й витрати на її експлуатацію.Зокрема, тракторів і складних машин при суттєвому збільшеннікоефіцієнта їх використання та забезпечення кваліфікованими меха-нізаторськими кадрами і відповідним технічним сервісом.

Отже зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподар-ських обслуговуючих кооперативів в сучасних умовах України єнеобхідним для поліпшення ситуації в аграрній сфері. В цих умо-вах ефективність господарювання значною мірою досягається черезвикористання кооперативної ініціативи незалежних товаровиробни-ків, що переконливо підтверджує кооперативний напрям розвиткусільського господарства розвинутих країн світу (в поєднанні, зви-чайно, з істотною фінансовою підтримкою держави).


1.Нечипоренко О.М. Формування кооперативних підприємств в аграрномусекторі економіки: Монографія. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 172с.

2.Прокопенко А.Л. Удосконалення організації забезпечення сільського гос-подарства технікою // Економіка АПК. – 1999. – № 5 – С. 65-69.

3.Саблук П.Т. Основні напрями розвитку високоефективного агропромис-лового виробництва в Україні // Економіка АПК. – 2002. – № 7. – С. 62-67.


УДК 631.115.1-058232.6СУТНІСТЬ І ОСОБЛИВОСТІ КЛАСИФІКАЦІЇ

ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВМ.М.Бабич, здобувачМиколаївський державний аграрний університет

У статті визначено головні критерії, згідно з якими аграрнегосподарство слід віднести до "фермерського" з економічної таюридичної точки зору, найзначущі ознаки класифікаці їфермерських господарств та наведено характеристику їх типів.

В статье определены главные критерии, согласно с которымиаграрное хозяйство следует отнести к "фермерскому" сэкономической и юридической точки зрения, наиважнейшиепризнаки классификации фермерских хозяйств и приведенахарактеристика их типов.

Одним із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого підприємництва,найбільш вагомою складовою якого в сільському господарствіє фермерські господарства. Сьогодні цілком очевидно, щоуспіх ринкових перетворень в аграрному секторі великою мі-рою визначатиметься тим, як вдасться реалізувати потенціалфермерства.

Питанням становлення та розвитку фермерства присвяченороботи багатьох вітчизняних та зарубіжних економістів: ЧаяноваА.В., Ігнатова В.Д., Збарського В.К., Саблука П.Т., Месель-Веселяка В.Я., Скрипника С.В., Власова В.Д., Блюм А. та ін.Проте в сучасній економній думці і досі існують різні точки зорущодо значимості та сутності фермерства.

Ряд вчених-аграрників стверджують, що сімейні фермерськігосподарства – це найбільш раціональна і гармонічна формаорганізації сільськогосподарського виробництва. За фермерськи-ми господарствами майбутнє розвитку аграрного сектора України[1]. “Переваги фермерської форми господарювання незаперечні,оскільки розвиток їх не самоціль, не бажання бути схожими наінших, а вимога, зумовлена входженням України в ринковесередовище” [2].


Опоненти фермерського укладу, навпаки, вважають, що інди-відуальні селянські господарства – це не новий, а вже віджилийстарий уклад, які не мають перспектив [3]. “У наших умовахфермеризація не може стати більш досконалою організаційноюформою агровиробництва, оскільки для цього необхідним єдовгочасний процес становлення, який, до того ж, дорого кош-тує” [4].

Альтернативність поглядів у науці – явище закономірне. Од-нак нерідко вона зумовлена тим, що до економічних явищ абопроцесів, форм господарювання підходять із різних позицій, безз'ясування вихідних положень [5].

У нашому випадку насамперед потребує чіткого визначеннятри питання:

1) про який різновид фермерства йдеться, адже воно неодно-рідне і має складну структуру; різні підходи можуть бутидо фермерства, що сформувалося еволюційно “природним”шляхом, і фермерства, яке зароджується на базі великихдержавних і колективних “соціалістичних” господарств;

2) чи є сенс виокремлювати певні типи фермерських гос-подарств та за якими критеріями слід проводити їхкласифікацію;

3) яка принципова різниця між особистими селянськими тафермерськими господарствами?

У науковій літературі до цього часу не досягнуто єдиноїдумки щодо змісту і співвідношення таких понять як “селянсь-ке” і “фермерське” господарства. Більшість учених-аграріїввважають ці поняття нетотожними. При цьому в деяких випад-ках головна лінія їхньої різниці, як форм сільськогосподарськихпідприємств, проходить за критерієм використання найманоїпраці. Так, селянські господарства можуть залучати найманихпрацівників для виконання обмеженого виду сільськогосподар-ських робіт на тимчасовій, сезонній основі. Постійними й осно-вними учасниками виробництва у селянських господарствах є їхвласники і члени їхніх сімей – члени селянських господарств.


Фермерські ж господарства використовують у своєму виробни-чому процесі найманих працівників на постійній основі. Причо-му, за власниками фермерських господарств і членами їхніхсімей потенційно повинні зберігатися лише функції управліннята організації виробництва [6].

Зауважимо, що у практичному плані при такому підході довизначення статусу “фермерське господарство” навіть на “батьків-щині” фермерства у США 3/4 сімейних господарств не впису-ються у статус фермерських, оскільки не наймають працівниківвзагалі. А якщо ще погодитися з автором у тому, що фермерсь-кими є лише господарства, які наймають працівників на постій-н ій о сн ов і , а сам фермер в икон у є тіль ки функці їгосподаря-менеджера, то фермерські господарства займали б уСША дуже скромне місце.

Отже, на нашу думку, показник залучення найманих праців-ників на постійній основі або тимчасовій основі не може бутивизначальною ознакою фермерського господарства, проте його до-цільно використовувати у якості класифікаційної ознаки певноготипу фермерського господарства.

Інший, більш традиційний в економічній науці підхід до роз-в'язання даної проблеми – розмежування селянських і фермерсь-ких господарств за ступенем товарності виробництва, тобтоприйнято вважати, що селянські господарства мають в основномунатуральний характер, а фермерські – товарний, підприємницький[5]. Дійсно, в основі фермерства лежить здійснення підприємниць-кої діяльності з метою отримання прибутку. Отже, товарністьвиробництва є характерною ознакою фермерства, проте не є ви-значальною.

Деякі дослідники стверджують, що фермерські господарствавідрізняються від селянських особистих господарств лише біль-шими розмірами землекористування [7]. Це, безумовно, важ-лива ознака, за якою вони різняться, а класифікаціяфермерських господарств стосовно землеволодіння і землекори-стування цілком доречна. Однак розміри землекористування не


можуть визначати форму господарювання та її мету. Тим біль-ше, що відповідно до Закону України “Про особисте селянськегосподарство” розміри земельної ділянки особистого господарс-тва можуть бути збільшені через спадкування земельної ділян-ки членами господарства.

Очевидно, щоб визначити родові ознаки фермерства, слідвизначити суть понять “фермерське” і “селянське” господарство.Оскільки останні є похідними від понять “фермерське” і “селянсь-ке”, то спочатку розглянемо їх співвідношення. Згідно із словни-ком російської мови Ожегова “крестьянин” тобто “селянин” – цетой, хто зайнятий обробітком землі як основною професією, зем-лероб. Відповідно, селянствувати – означає займатися селянською,хліборобською працею [8].

Фермер – це власник сільськогосподарського виробництва,ферми [9]. Наведені словникові тлумачення понять “селянин” і“фермер” дозволяють стверджувати, що перше характеризує лю-дину лише як працівника сільськогосподарського виробництва. Те-рмін “селянин” не акцентує увагу на відносинах власності йгосподарювання, не визначає його економічний статус. Термін“фермер” характеризує людину як власника-господаря певного ви-робничого осередку у сільському господарстві, який тому і назива-ють фермерським господарством.

Отже, на нашу думку, головними критеріями, згідно з якимиаграрне господарство слід віднести до “фермерського”, є:

1) з економічної точки зору:• приватна власність на засоби та результати праці (хочачастину землі та засобів праці фермер може орендувати,використовувати на засадах прокату, лізингу);

• власник господарства є господарем виробництва, тобто само-стійно вирішує загальні організаційні питання виробництва:що, як, скільки і для кого виробляти [6];

• господарство підприємницького типу, головне призначенняякого – виробництво товарної продукції;

2) з юридичної точки зору:


• господарюючий суб'єкт – юридична особа.В аграрному секторі економіки України усі фермерські госпо-

дарства ми пропонуємо класифікувати (допускаючи певну умов-ність) за такими критеріями (таблиця 1):

Класифікаційна ознака Типи фермерських господарств

2. Рівень спеціалізації:а) коефіцієнт спеціалізації ≤ 0,50 а) багатогалузеві б) коефіцієнт спеціалізації ≥ 0,51 б) однопрофільні 3. Кооперування:

1. Використання найманої праці:а) не залучають найманих працівників а) трудові б) залучають найманих працівників б) капіталістичні2. Рівень товарності:а) коефіцієнт товарності ≤ 0,50 а) низькотоварні б) коефіцієнт товарності ≥ 0,51 б) високотоварні

1. Форма власності на засоби виробництва:а) усі засоби виробництва у приватній власності а) приватні б) частина засобів виробництва орендована б) приватно-оренднів) усі засоби виробництва орендовані в) орендні2. Принцип створення:а) одним громадянином а) одноосібніб) кількома громадянами б) сімейні

г) шляхом придбання майна або земельних ділянок

3. Основні моделі створення:а) на основі особистих селянських господарств б) в результаті реформування колективних сільськогосподарських підприємствв) шляхом виходу із КСП з майновими та земельними паями

Організаційно-правовий аспект

б) не входять в кооперативСоціально-економічний аспект

а) дрібні б) середні в) великі

а) входять в кооператив

ТаблицяКласифікація фермерських господарств України

Організаційно-економічний аспект1. Розміри землекористування:


Наведена класифікація дозволяє більш об’єктивно досліджува-ти і оцінювати розвиток фермерських господарств в країні.


1.Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування йогокадрового потенціалу: Кол. монографія у двох томах. - Т.1. - К.: ІАЕ, 2000. - 306с.

2.Грищенко О.В. Фермерські господарства як форма аграрного бізнесу. - Х.:ДТУСТ, 2000. - 45 с.

3.Сергеев С. Современная реформа в Российской федерации и развитиесельского хозяйства СССР в послевоенные годы // АПК: экономика, управле-ние. - 1993. - №6. - С. 23-25.

4.Московін А. Проблеми і альтернативи агрореформи // Економіка України. -1998. - №1. - С. 75-78.

5.Мельник Л.Ю., Макаренко П.М. Структура форм господарювання в аг-росфері економічно високорозвинутих країн // Економіка АПК. - 2003. - №9. -С. 28-36.

6.Рубахин С. О классификации предприятий частнохозяйственного укладав сельском хозяйстве // АПК: экономика, управление. - 1997. - №1. - С. 74-75.

7.Месель-Веселяк В.Я. Напрями реформування агропромислового вироб-ництва в Україні // Економіка АПК. - 1999. - №1. - С. 38-40.

8.Ожегов С.И. Словарь русского языка. 16-е изд. - М.: Рус . Яз., 1984. - 262 .9.Словарь иностранных слов. 14-е узд. - М.: Рус . Яз., 1987. - 524 с.


УДК 631.115:338.434:634.1ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ

САДІВНИЦЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУВ.С.Кушнірук, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

У статті викладено причини неефективної дії кредитногомеханізму на функціонування садівницьких підприємств регіонучерез оцінку їх фінансового стану.

В статье изложены причины неэффективного действиякредитного механизма на функционирование садоводческихпредприятий региона через оценку их финансового состояния.

Постановка проблеми. Функціонування садівницьких підпри-ємств в останні роки зазнає значного погіршення ведення галузісадівництва, що зумовлено поряд з іншими причинами недостатнімзабезпеченням кредитними ресурсами для відновлення плодоягіднихнасаджень. Поруч із цим, нинішній кредитний механізм відносносільськогосподарських товаровиробників діє неефективно. Все цеспонукає до оцінки фінансового стану господарств, як потенційнихпозичальників, з метою визначення кредитоспроможності садівни-цьких підприємств регіону.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням кредит-них відносин сільськогосподарських товаровиробників із банками таоцінці їх фінансового стану присвячено праці В.Я.Дем'яненка,П.А.Лайка, Л.А.Лахтіонової, Ю.А.Лузана, П.Т.Саблука, І.І.Че-рвена та інших. Між тим кризове становище в галузі садівництвапотребує оцінки фінансового стану господарств та надання обґрун-тованих пропозицій.

Формування цілей статті. Основною метою наукового дослі-дження є визначення причин неефективного кредитного механізмучерез оцінку фінансового стану садівницьких підприємств регіону.

Результати досліджень. Адекватна сформованій ситуаціїметодика комплексної оцінки фінансового стану садівницьких під-приємств, на нашу думку, повинна передбачати розгляд підпри-ємства як системи, що функціонує в нестабільному економічномусередовищі.


Дослідження фінансового стану садівницьких підприємств кор-порації “Миколаївсадвинпром” проводилося на основі системи фі-нан сових показників 8 господарств . Найв ажливішоюхарактеристикою діяльності ринкових відносин прийнято вважатиздатність сільськогосподарського підприємства виконати свої зобо-в'язання точно в момент настання строку платежів. Щоб визначи-ти, чи зможе підприємство вчасно сплатити пред'явлені йомурахунки, в першу чергу необхідно провести оцінку ліквідності(табл. 1).

На 1.01.05

На 1.01.06

На 1.01.05

На 1.01.06

На 1.01.05

На 1.01.06

ЗАСТ "Зоря Інгулу" 1,563 8,013 3,199 11,420 9,856 24,884ВАТ "Зелений Гай" 0,004 0,008 0,161 0,174 1,183 1,255ТОВ НТЦ "Лан" 0,004 0,004 0,813 0,628 2,421 2,855ТОВ "Оксамит" 0,017 0,103 0,667 2,073 1,214 3,466ВАТ "Радсад" 0,548 0,029 4,563 2,739 11,710 9,542СЗАТ "Ольвія" 0,149 0,015 1,583 1,896 4,801 4,706СЗАТ "Дніпро" 0,002 0,001 0,539 0,457 1,049 0,965ВАТ "П ідгур'ївське " 0,016 2,832 2,214 4,025 7,613 7,972

Таблиця 1Показники ліквідності садівницьких

підприємств корпорації "Миколаївсадвинпром"

Сільськогоспо-дарські підприємства

Коефіцієнт загаль-ної ліквідності

Коефіцієнт швид-ко ї ліквідності

Коефіцієнт абсо-лютної ліквідності

Відносні величини оцінки ліквідності пов'язані з оборотнимикоштами та можливістю оплати боргів в обумовлені строки. Так,коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільшжорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку части-ну короткострокових зобов'язань можна за необхідності погаситинегайно. Як видно з даних таблиці 1, найвище значення даногопоказника – в ЗАСТ “Зоря Інгулу” та ВАТ “Підгур'ївське”. Вусіх останніх господарствах показник нижче нормативного рівня,що обумовлено недостатністю коштів для оплати всіх короткостро-кових зобов'язань і одночасного безперебійного здійснення процесувиробництва.


Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховують як частку відділення суми грошових коштів у касі, на поточному (валютному)та інших рахунках, цінних паперів і дебіторської заборгованості насуму короткострокових зобов'язань. Нормативне значення промі-жного коефіцієнта ліквідності мають майже всі господарства, крімВАТ “Зелений Гай” і СЗАТ “Дніпро”. Важливість оцінки ліквід-ності – в даному випадку полягає у тому, що цей показникхарактеризує певну частину поточних зобов'язань, яка може бутипогашена не тільки за рахунок грошових коштів, а й за рахунокочікуваних надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи.

Значення коефіцієнта загальної ліквідності повинно бути біль-шим за одиницю, адже після оплати боргів у підприємства маютьзалишатися оборотні активи в розмірах, необхідних для продов-ження безперебійної діяльності. Рівень даного коефіцієнта зале-жить від форм розрахунку за відпущену продукцію, відтривалості виробничого циклу, структури запасів товарно-матеріа-льних цінностей.

Оцінку фінансової стійкості садівницьких підприємств пропону-ється здійснювати за системою спеціально відібраних показників(табл. 2).

На 1.01.05

На 1.01.06

На 1.01.05

На 1.01.06

На 1.01.05

На 1.01.06

На 1.01.05

На 1.01.06

ЗАСТ "Зоря Інгулу" 0,429 0,464 1,327 1,156 8,856 23,884 0,966 0,987ВАТ "Зелений Гай" 0,290 0,356 2,442 1,808 0,183 0,255 0,357 0,444ТОВ НТЦ "Лан" 0,565 0,584 0,768 0,713 1,421 1,855 0,803 0,828ТОВ "Оксамит" 0,509 0,662 0,961 0,511 0,214 2,466 0,509 0,793ВАТ "Радсад" 0,821 0,788 0,219 0,269 10,710 8,542 0,968 0,963СЗАТ "Ольвія" 0,746 0,753 0,339 0,329 3,801 3,706 0,965 0,954СЗАТ "Дніпро" 0,499 0,450 1,006 1,220 0,049 -0,035 0,655 0,625ВАТ "Підгур'ївське" 0,947 0,939 0,056 0,064 6,613 6,972 0,947 0,939

Таблиця 2Показники фінансової стійкості садівницьких підприємств корпорації

"Миколаївсадвинпром"

Коефіцієнт фінансової стійкості

Коефіцієнт забезпечення власними засобами

Коефіцієнт фінансування

Коефіцієнт автономіїСільськогоспо-

дарські підприємства


Як свідчать дані таблиці 2, коефіцієнт автономії меншенормативу в досліджуваних господарствах, крім ТОВ “Окса-мит”, ВАТ “Радсад”, СЗАТ “Ольвія” і ВАТ “Підгур'ївсь-ке”, що зумовлено зменшенням частки власного капіталу вструктурі майна.

Коефіцієнт фінансування характеризує, скільки залучених кош-тів припадає на одиницю власного капіталу і найбільший він – уВАТ “Зелений Гай”.

Слід відмітити, що коефіцієнт фінансової стійкості, який пока-зує частку стабільних джерел фінансування у загальних джерелах,відповідає нормативному значенню в більшості досліджуваних саді-вницьких підприємствах корпорації “Миколаївсадвинпром”, крімВАТ “Зелений Гай” і СЗАТ “Дніпро”.

При оцінці фінансового стану потрібно проаналізувати показ-ники фінансових результатів діяльності садівницьких підприємств(табл. 3).

Аналізуючи таблицю 3 слід зазначити, що найбільший ва-ловий прибуток на 1 грн. витрат на виробництво і реалізаціюотримано в ЗАСТ “Зоря Інгулу” (72 коп.) і СЗАТ “Ольвія”(60 коп.). На 1 грн. активів найбільше було отримано чистогоприбутку в ТОВ “Оксамит” (29 коп.) і на другому місці ВАТ“Підгур'ївське” (11 коп.). В СЗАТ “Дніпро” за аналізованийперіод загальний фінансовий результат діяльності був негатив-ним (збитковим).

На останньому етапі оцінки фінансового стану слід проаналі-зувати склад кредиторської заборгованості садівницьких підпри-ємств (табл. 4).




Аналізуючи дані таблиці 4, слід відмітити, що протягом 2005року найшвидшими темпами зросли зобов'язання у ВАТ “Зеле-ний Гай”, зокрема з короткострокових кредитів банків на 871,4тис. грн., з кредиторської заборгованості за товари, роботи послу-ги на 715,1 тис. грн., з бюджетом на 604,2 тис. грн., з оплатипраці на 61,1 тис. грн. Зменшення відбулося з поточних зобов'я-зань з одержаних авансів на 15,2 млн. грн.

Все це говорить про те, що ефективне функціонування садів-ницьких підприємств неможливо без удосконалення кредитногомеханізму, через пільгове кредитування з річною відсотковою ста-вкою до 7% з моменту настання плодоносного віку насаджень.

Висновок. Отже, у результаті дослідження виявлено, щосадівницькі підприємства корпорації “Миколаївсадвинпром” маютьзадовільний фінансовий стан, на що вказують показники ліквідностіі фінансової стійкості. Щодо фінансових результатів діяльності, топоказники дуже низькі, що обумовлено високою собівартістю реа-лізованої продукції і це є перешкодою стабільного відтвореннявиробництва. Із вище викладеного випливає, що садівницькі го-сподарства потребують фінансового оздоровлення через пільговекредитування, введення державного страхування плодових наса-джень, встановлення державного замовлення на плодову продук-цію та збереження 1% збору на розвиток садівництва,виноградарства та хмелярства для ефективного ведення галузі.


1.Дем'яненко М.Я. Фінансові проблеми формування і розвитку аграрногоринку (доповідь) //Економіка АПК. - 2007. - №5. - С. 4-13.

2.Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств:Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 365 с.

3.Лузан Ю.Я. Фінансовий стан агропромислового виробництва в Україні ташляхи його удосконалення //Економіка АПК. - 2007. - №5. - С. 14-18.

4.Червен І.І., Кушнір І.В. Методичні підходи до фінансової характеристикигосподарств району //Вісник аграрної науки Причорномор'я, 2006. - Випуск 4(38).- С.10-15.


СЕКЦІЯ “ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ РИНКУІ МЕХАНІЗМІВ ЕФЕКТИВНОГОЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ВМІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЦІ”

УДК 338.49:339.13РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА

В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РОЗВИТКУ АПКО.Д.Гудзинський, доктор економічних наук, професорНаціональний аграрний університет

В статті дано оцінку стану, тенденцій та стратегічного розвиткуринкової інфраструктури, інституціоналізму

В статье дана оценка состояния, тенденций и стратегическогоразвития рыночной инфраструктуры, институционализма

Вступ. Кінцева результативність АПК як системи значноюмірою залежить від розвитку ринкової інфраструктури та інституці-оналізму, їх збалансованості з основним виробництвом. Розвитокостанніх знаходиться на початковій стадії. Виникають проблемиорганізаційно-правового та економічного характеру. Це потребуєсистемного і комплексного підходу до їх розв’язання.

Проблема. В економічній літературі проблемам інфраструктур-ного та інституціонального розвитку присвячено багато науко-вих досліджень . Більшіст ь автор ів (М .Й .Хорунжий,Ю.М.Лопатинський, Т.О.Осташко, А.А.Ткач та ін.) розгля-дають окремо інфраструктурні проблеми або інституціональні.Системно-комплексний підхід в єдності останніх з основнимвиробництвом розкрито недостатньо. Все це потребує проведенняяк теоретичних, так і емпіричних досліджень.

Мета дослідження. Оцінка стану, тенденцій та стратегічногорозвитку інфраструктури, інституціоналізму.

Результати дослідження. Перехід аграрного сектора економі-ки на ринкові принципи господарювання сприяв розвитку нових


формувань інфраструктурного та інституціонального спрямування.Це насамперед виробнича інфраструктура, функціональною цільо-вою спрямованістю якої є виробничо-технічне обслуговування аг-ропромислового виробництва.

Основне виробництво і виробничо-технічне обслуговуваннявзаємозв’язані і в своїй єдності повинні спрямовувати свою діяль-ність на забезпечення синергічного ефекту діяльності АПК.

Однак в реальній практиці такий взаємозв’язок не завждизабезпечується. Основна причина – розбалансованість в місії,цілях суб’єктів діяльності. Суб’єкти основного виробництва і виро-бничо-технічне обслуговування не виступають як єдина інтегрованасистема. Наявність різних суб’єктів власності в сфері виробничо-технічного обслуговування різко збільшили трансакційні витрати,що призвело до підвищення собівартості продукції АПК. Усугуби-ли економічне положення сільськогосподарських піприємств неаде-кватність розвитку різних формувань виробничо-технічного таіншого агросервісного обслуговування. Недостатній розвиток агро-хімічного обслуговування, обслуговування тваринницьких ферм ікомплексів, обслуговування меліоративних систем, насінництва, се-лекції, генетики та ін.

Підсилює негативні тенденції в АПК недостатній розвитокінституціональної системи (інформаційне, фінансово-банківське об-слуговування, маркетингове та оргтехнічне забезпечення та ін.).

Існує розбалансованість в організаційно-економічних та право-вих механізмах управління.

В організаційному механізмі відбувся процес деінтеграції фун-кцій, що значно ускладнило управління єдиним технологічним про-цесом в системі: “постачання – виробництво – переробка –транспортування – реалізація – обслуговування споживачів”. Де-інтеграційний функціональний інтерес став пріоритетним в загальнійсистемі інтересів. Такий функціонально-деінтегрований підхід при-звів до розбалансованості на продовольчому ринку між пропозиці-єю і попитом через низький рівень платоспроможності населення.Це підтверджується рівнем та якістю життя населення, дотриман-ням медичних норм споживання.


Не одержав достатнього розвитку економічно-правовий таорганізаційний аспекти проблеми, а саме:

• правовий захист інтересів суб’єктів соціально-трудових відно-син. Практично правова основа спрямована на захист лишеінтересів роботодавця, власника, інвестора;

• розбалансованість економічних інтересів в системі: основневиробництво, виробниче та агросервісне обслуговування, тор-гівля та ін.;

• недостатній розвиток маркетингово-логістичних систем як ре-альної основи обгрунтування рішень, скорочення трансакцій-них витрат;

• недосконалість корпоративного управління, корпоративноїкультури;

• неадекватність організаційного розвитку підприємницькихструктур трансформаційним процесам у зовнішньому середо-вищі та ін.

Особливо потребує розвитку теорія і методологія організацій-ного розвитку як головна системоутворююча функція по забезпе-ченню синергічного ефекту в діяльності підприємств та в ціломуАПК шляхом комплексного підходу до використання потенційнихможливостей, сформованих на інноваційних моделях.

Потребує також розвитку теорія і методологія інфраструктуриаграрного ринку та інституціоналізму.

Інфраструктура аграрного ринку представлена новими ор-ганізаційними формуваннями ринкового типу – кредитнимиспілками, дорадчими службами, консалтинговими структурамитощо. При цьому слід зазначити, що більшість з них сфор-мована не за ініціативою підприємницьких структур виробни-чого спрямування. Це наклало свій відбиток на зміст іхарактер економічних відносин між суб’єктами основного ви-робництва і інфраструктурними формуваннями аграрного рин-ку. Виникла прогалина в цільовій спрямованості останніх повідношенню до суб’єктів основного виробництва, що призво-дить до розриву в системі економічних відносин. К рім цього,в аграрному секторі економіки виникли проблеми орендних та


соціально-трудових відносин.Потребують розвитку інститути: власності, контрактів та дер-

жавного регулювання. Це вимагає, перш за все, розробки теоре-тико-методологічних підходів до удосконалення та розвитку усіхскладових системи відносин: соціальних, економічних, управлінсь-ких, орендних, владних, власності та ін. Визначальним в теорії іметодології повинна бути концепція розвитку суспільства в ціломута аграрного сектора. На нашу думку, основою концептуальногопідходу повинні бути:

• розвиток систем на раціональному поєднанні колективності таатомарного професійного індивідуалізму;

• інтеграційна взаємодія суб’єктів діяльності виробничого спря-мування з суб’єктами ринкової інфраструктури;

• динамічно-адаптований та збалансований розвиток основноговиробництва, ринкової інфраструктури та інституціоналізму;

• забезпечення розвитку систем на основі єдності інтересів;• оптимальна стратегічна і ситуаційна збалансованість механіз-мів управління, ринкового лібералізму та державного протек-ціонізму;

• соціальні, екологічні та економічні індикатори розвитку;• розвиток соціально-економічної системи на принципах збала-нсованого підходу та раціонального поєднання малого, серед-нього і великого бізнесу;

• нова філософія мислення, в основі якої: традиційні цінності,організаційна та корпоративна культура, розуміння бізнесу якділової активності населення;

• здоровий консерватизм з раціональним поєднанням іннова-ційної моделі розвитку;

• упереджувальний характер суспільної готовності та системименеджменту до інноваційних змін та змін у зовнішньомуконкурентному середовищі;

• особливості та специфіка розвитку аграрного сектора еконо-міки в Україні та ін.

Таким чином, лише системно-комплексний підхід до розвиткуринкової інфраструктури та інституціонально-структурної трансфор-


мації в аграрному секторі дозволить сформувати результативнусистему управління АПК.


1.Гудзинський О.Д., Кірейцев Г.Г., Савчук В.К. Економічна теорія та реалі-зація її положень в механізмах розвитку АПК // Економічна теорія. Науковийжурнал.- № 2.- 2005.- С. 80-95.

2.Лопатинський Ю.М. Трансформація аграрного сектора: інституціональнізасади. – Чернівці: Рута, 2006. – 344 с.

3.Осташко Т.О. Ринкова трансформація аграрного сектора. -К.: Фенікс ,2004. – 280 с.

4.Ткач А.А. Інституціональні основи ринкової інфраструктури: Монографія /НАН України. Об’єднаний інститут економіки. -К., 2005. – 295 с.

5.Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу : Підручник. -К.:КНЕУ, 2001. – 382 с.


УДК 338.432:339.13:631.15ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКСПОРТНО–ІМПОРТНОЇДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНІЙ СФЕРІ ЕКОНОМІКИІ.Д.Бурковський, кандидат технічних наук, доцентА.В.Бурковська, кандидат економічних наукМиколаївський державний аграрний університет

Розглянуто найбільш важливі напрямки підвищенняефективності експортно-імпортної діяльності в аграрному секторіекономіки . Зокрема, визначено конкретні заходи щодооптимізації співвідношення між експортом та імпортом, а такожзбільшення обсягів експортних операцій по найвигідніших длянашої країни видах продукції.

Рассмотрены наиболее важные направления повышенияэффективности экспортно-импортной деятельности в аграрномсекторе экономики . В частности , определены конкретныемероприятия по оптимизации соотношения между экспортом иимпортом, а также увеличению объемов экспортных операцийпо наиболее выгодным для нашей страны видам продукции.

Для забезпечення власної продовольчої безпеки кожна держа-ва покликана збільшувати загальні обсяги експорту і скорочувати(до обґрунтованого рівня) свій імпорт. А це є неможливим беззастосування заходів стимулювання першого і регулювання –другого при одночасному наповненні внутрішнього ринку товарамивласного виробництва.

Проблемами забезпечення ефективного розвитку зовнішньо-економічної діяльності займається ціла низка науковців-економіс-тів, серед яких: В.Я.Амбросов, П.І.Гайдуцький, А.В.Гордійчук,П.Т.Саблук, А.В.Шинкаренко та ін. Однак, незважаючи на це,деякі їх аспекти все ж залишаються недостатньо дослідженими,особливо – на регіональному рівні. Тому метою даної статті євисвітлення заходів щодо оптимізації співвідношення між експор-том та імпортом продукції, збільшення обсягів експортних операційта підвищення їх ефективності.

Експорт сільгосппродукції України в розрахунку на душунаселення поступається перед середньосвітовим в 1,7 раза, а перед


такими країнами, як Канада, Франція, Китай – у 13-17 разів [1].Між тим відомо, що успішний розвиток експортної діяльностіпідприємств сприяє підвищенню ефективності їх виробництва, тех-нічному переоснащенню, запровадженню інновацій, зростанню об-сягів товарообороту.

Слід вказати, що, на жаль, головним експортним агропродо-вольчим товаром України є сільгоспсировина, що перетворює нашудержаву в сировинний придаток розвинених країн і призводить довтрат значної частини новоствореної вартості. Тому надзвичайноактуальною є диверсифікація експорту в напрямі збільшення часткипродовольчих товарів поглибленої переробки.

У структурі експорту останніми роками переважає продукціярослинництва, що становить близько трьох четвертих сільськогос-подарського експорту і найбільша частка якої припадає на зерно.Як показали проведені нами дослідження, видовий склад експорто-ваного зерна по роках є неоднаковим. Провідні позиції в ньомузаймали ячмінь і пшениця. Саме ці види зерна є найбільш перспе-ктивними і на найближчі роки. Але питома вага експорту класноїпшениці становить не більше 10%, ячменю – 15-18%%, більшістьже зерна вивозиться за межі України як несортове, що призво-дить до низької ефективності його експорту.

Слід визнати, що стійкий експортно-імпортний ринок зерна вУкраїні ще не сформувався. Перелік країн, в які здійснюєтьсяекспорт виробленої, наприклад у Миколаївській області, продукції,є досить великим. У 2005 році він досягав 96-и. Серед них: зСНД–11 (провідні позиції за обсягами експорту належать Росій-ській Федерації, Білорусі, Таджикистану, Молдові, Азербайджану,Казахстану); з європейських – 29 (насамперед – Іспанія, Нідер-ланди, Італія, Німеччина, Норвегія, Болгарія); з азіатських – 27(Іран, Ісламська Республіка, Сірійська Арабська Республіка, Індія,Туреччина, Ізраїль); з африканських – 20 (Алжир, Туніс, Лівій-ська Арабська Джамахірія, Марокко, Єгипет, Мавританія); замериканських – 8 (Віргінські і Британські острови, Канада,Барбадос). Останнім часом освоюються й такі нетрадиційні ринкизбуту зерна, як Бразилія, Перу, Японія. Найбільшими оператора-


ми зернового ринку Миколаївщини в останні роки виступалиССГП “Нібулон” та ТОВ “Сандора”. Достатньо великим (88) єі число країн, з яких імпортується іноземна продукція в Микола-ївську область. По суті, майже кожна країна одночасно і експор-тує свою продукцію в нашу область, і здійснює імпорт українськихтоварів.

Очікується, що на глобальному рівні (світовий ринок) попитна зерно зросте. Перевищення попиту над пропозицією передбача-ється у більшості країн, що розвиваються, у т.ч. Китаї, країнахПівнічної Африки і Латинської Америки. Прогнозується підви-щення світових цін на основні види зерна. Так, до 2009/10маркетингового року ціни на тверду озиму пшеницю, за прогноза-ми ОЕСД і FAPRI, можуть зрости до 145-150 дол. за тонну, накукурудзу – до 110-111 дол. за тонну. Зростання цін очікується іпо ячменю – до 139 дол. за тонну [2].

Для досягнення належного ефекту при формуванні структуриекспортного потенціалу необхідно дотримуватися світових принци-пів забезпечення конкурентних переваг, досконалих механізмів фу-нкціонування світового ринку, еквівалентності міжнародного обмінутоварами.

З метою підвищення ефективності експортних операцій, посла-блення позиції зарубіжних трейдерів на українському ринку необ-хідно: стимулювати експорт сільгосппродукції (без ураженняінтересів внутрішнього ринку) і підвищувати її конкурентоспромо-жність; здійснювати захист вітчизняного товаровиробника на внут-рішньому ринку; прискорити створення прозорого ринку аграрноїпродукції тощо.

Держава повинна брати активну участь у формуванні експорт-них ресурсів зерна. Для цього в регіонах доцільно створюватиекспортні спеціальні зернові зони, встановлювати для них обсягивиробництва та ціни, які б на 25% перевищували середні на зернопо країні. Державі потрібно самій стати суб’єктом ринку зерна ізовнішньої торгівлі ним, для чого слід практикувати замовлення назерно регіонам у розмірі до 15% товарного збіжжя [3]. У разінеобхідності експорту зерна за низькими цінами держава повинна


запроваджувати механізм експортних субсидій та субвенцій, безчого підтримувати доходи товаровиробників на належному рівніпрактично неможливо.

Водночас уряду слід ввести суворий контроль за якістюімпортної продукції, жорстко захищати внутрішній ринок відімпорту продуктів, які виробляються в країні в достатній кіль-кості. Сприятливі умови для імпорту повинні створюватися лишепо тих видах сільгосппродукції, що не виробляються в Україні іяких не вистачає.

Україна повинна мати стабільні ринки збуту аграрної продукціїна зовнішньому ринку, закріпитися на них і створити відповіднуінфраструктуру для її масштабного експорту. Держава має підтри-мувати сільськогосподарських виробників і сприяти їх самостійномувиходу на світовий ринок. Спільними зусиллями декількох госпо-дарств (великих виробників конкурентоспроможної сільськогоспо-дарської продукції, дрібних реформованих господарств, фермерів)на кооперативних засадах можна створювати структури експеди-ційного обслуговування запланованих на експорт товарних обся-гів. Вони повинні займатися формуванням відповідних закількістю і якістю партій експортної продукції, заключати догово-ри щодо її складування, оформлювати сертифікати та інші супро-воджувальні документи, транспортувати товари до портів,пропускних пунктів тощо.

Невід’ємною умовою розвитку і функціонування зовнішньогоаграрного ринку є належне інформаційне середовище. Поява наміжнародній арені значної кількості самостійно господарюючих су-б’єктів призвела до зростання попиту на інформацію щодо данихпро зарубіжні фірми, рівні світових цін, курси акцій на фондовихбіржах, ставки відсотка найбільших світових банків, курси валют.В Україні необхідно запровадити і національну систему зовнішньо-економічної інформації, яка б складалася з показників, прийнятихна міжнародному ринку інформаційних послуг. У сучасних умовахдля формування інформаційної мережі в кожній галузі АПКдоцільно було б визначити відповідні базові структури, сприяти їмв оснащенні сучасним обладнанням для збирання, обробки, аналізу


й передачі даних, надавши їм широкі права щодо своєчасногоодержання необхідної інформації від підприємств різних форм вла-сності, установ, організацій. Нам потрібна інформаційна система,яка б забезпечувала пошук партнерів не тільки на внутрішньому, ай на зовнішньому ринках.

Без нарощування обсягів національного виробництва, підви-щення його наукоємності та здійснення модернізації всі спрямованіна регулювання зовнішньоекономічної діяльності заходи залишать-ся малоефективними.

Таким чином, основними напрямками забезпечення достатньоефективної зовнішньоекономічної діяльності є:

• диверсифікація експорту, насамперед - в напрямі збільшенняобсягів та частки готової продукції (а не сировини, як цемає місце зараз);

• збільшення обсягу експорту українських продовольчих това-рів у розрахунку на одну особу населення, який нині в 1,7раза поступається середньосвітовому. Цьому сприятимутьскладання балансів виробництва та використання провіднихвидів сільгосппродукції, адаптація вітчизняних товаровироб-ників до вимог світового ринку;

• підвищення у складі експорту зерна частки висококласноїпшениці, ячменю та кукурудзи, оскільки вивезення за кор-дон несортової продукції призводить до великих втрат нашоїкраїни;

• найбільш дієвими заходами щодо підвищення ефективностіекспорту є: стимулювання експорту сільгосппродукції і підви-щення її конкурентоспроможності; захист вітчизняного това-ровиробника на внутрішньому ринку; прискорення створенняпрозорого ринку аграрної продукції; активна участь державиу формуванні експортних ресурсів, насамперед – зерна завказаними у статті напрямками; перехід від вивезення вітчиз-няної продукції іноземними трейдерами до її відвантаженняукраїнськими експортерами безпосередньо в країни-споживачі(зі створенням відповідних кооперативних структур експеди-ційного обслуговування);


• оскільки надходження в Україну значних обсягів іноземнихтоварів створює перешкоди для ефективного продажу вітчиз-няних, сприятливі умови для імпорту повинні створюватисялише по тих видах сільгосппродукції, що не виробляються вУкраїні і яких не вистачає;

• запровадження національної системи зовнішньоекономічноїінформації – з визначенням у галузях відповідних базовихструктур і сприянням їх розвитку.


1.Амбросов В.Я. Трансформаційні процеси в аграрній сфері регіону // Еко-номіка України. - 2003. - №8. - С. 66-70.

2.Перспективи розвитку зернового ринку ЄС і світового ринку до 2009/10МР // Пропозиція. - 2002. - №10. - С. 28-34.

3.Гордійчук А.В. Стан формування та перспективи нарощування експорт-них ресурсів зерна в Україні // Агроінком. - 2004. - №11-12. - С. 56-59.


УДК 338.49:339.13РОЗВИТОК ІНФРАСТРУКТУРИ

РЕГІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО РИНКУФ.В.Горбонос, доктор економічних наукН.Ф.Павленчик, кандидат економічних наукА.О.Павленчик, здобувачІ.О.Корчинський, здобувачЛьвівський державний аграрний університет

Розглядаються елементи інфраструктури аграрного ринкув регіон і , показано роль та значення ї х у просуваннісільськогосподарської продукції до споживача. Акцентуєтьсяувага на розвитку різних елементів інфраструктури, здатнихзабезпечити вільну реалізацію продукції

Рассматриваются элементы инфраструктуры аграрного рынкав регионе , показаны роль и значение их в движениисельскохозяйственной продукции к потребителю. Акцентируетсявнимание на развитие разных элементов инфраструктуры,способных обеспечить свободную реализацию продукции

Постановка проблеми. Сільське господарство України спро-можне виробити достатню кількість продукції, щоб забезпечитисвоє населення продуктами харчування у відповідності з науково-обґрунтованими нормами споживання і легку та харчову промисло-вості сировиною. І це доведено тим, що виходячи із затяжноїкризи, ледь зводячи кінці з кінцями, виробники сільськогосподар-ської продукції все ж таки упевнено забезпечують продовольчубезпеку країни. Але нині більше турбує селян не проблема вироб-ництва, а проблема як реалізувати вироблену продукцію, оскількибагатьом виробникам продукції часто доводиться виступати в однійособі – трейдера і посередника, покупця, а потім і продавця.Об’єктивно виникає необхідність скористатись послугами і працеюінших, що дало б можливість аграрним виробникам вивільнитисьвід невластивих їм функцій, зосередивши свої зусилля лише наосновній виробничій діяльності.

З огляду на ту складну ситуацію, що склалася в аграрномусекторі з проблемою реалізації продукції і невідкладності її вирі-шення, то тут намагання владних і комерційних структур, та й в


цілому бізнесу, мають бути спрямовані на розвиток розмаїттяінфраструктури аграрного ринку. Без достатньо розвинутої інфрас-труктури, яка являє собою систему підприємств, установ, організа-цій, служб і інших формувань, що забезпечують рух і просуваннясільськогосподарської продукції від виробника до її споживачів, неможна говорити про стабільне функціонування аграрної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сільськогосподар-ський виробник в умовах ринкової економіки, як підприємець, стаєпровідною формою господарювання і діяльність його спрямована наодержання прибутку. Це означає, що лише він вирішує, якийасортимент продукції виробляти, як виробляти, кому і де її реалі-зувати.

Питання виробництва і збуту сільськогосподарської продукції тарозвитку інфраструктури аграрного ринку широко висвітлені в бага-тьох наукових працях В.Г. Андрійчука , О.М.Сахацької,П.Т.Саблука, Г.В.Черевка, О.М.Могильного, П.С.Березівського,В.І.Топіхи, І.І.Червена, С.І.Дем’яненка, М.Й.Маліка та ін. Протедеякі питання місця, ролі і значення окремих елементів інфраструкту-ри аграрного ринку в реалізації сільськогосподарської продукціївисвітлені ще недостатньо.

Постановка завдання. Розкрити роль, важливість і функціїінфраструктури у створенні умов просування сільськогосподарськоїпродукції до споживача та її значення в розвитку та ефективномуфункціонуванні аграрного ринку.

Виклад основного матеріалу. Не зважаючи на позитивнізрушення, які останнім часом відбулися на ринку сільськогосподар-ської продукції, пов’язані з приватизацією заготівельних і перероб-них підприємств, а також підприємств торгівлі, формуванняефективної пропозиції на ньому гальмується повільною і незадові-льною роботою каналів її розповсюдження. Сформована частинаінфраструктури в умовах адміністративно-командної системи потре-бує не лише удосконалення структури, а й переосмислення формиїї діяльності з метою прискорення проходження сільськогосподар-ської продукції та скорочення при цьому затрат. А поки що своюпродукцію сільськогосподарський виробник реалізує сам, в основ-


ному, переробним підприємствам, населенню, на торговому ринкутощо і в реальному залишається наодинці в її просуванні доспоживача. Йому накладним є займатися самостійно реалізацієювиробленої в своєму господарстві продукції через високі затратиживої праці на пошуки каналів реалізації, оформлення різної доку-ментації тощо. Залучаючи до цього процесу інших партнерів –посередників, в багатьох випадках, через їх непорядність щодоціни і строків оплати за продукцію, він часто одержує меншедоходу або залишається ошуканим.

Практика засвідчує, що більшість існуючих каналів реалізаціїпродукції сільського господарства не формують класичну структуруузгодження попиту і пропозиції та визначення репрезентативнихринкових цін і як таких, які стали б надійним засобом створеннясталого і вигідного доходу для її виробників. Тому нині в Українінеобхідно розвивати інфраструктуру аграрного ринку, покликанузабезпечити прозору стабільну взаємодію всіх його учасників,вільне просування продукції, упереджувати цінові ризики та вияв-ляти реальні ціни і цим самим сприяти збільшенню доходів аграр-них підприємств.

На інфраструктуру аграрного ринку, виходячи із природи рин-кової економіки, покладаються важливі функції: опосередкувативзаємини економічних суб’єктів і забезпечити безперебійність гос-подарських зв’язків і руху сільськогосподарської продукції та фі-нансових ресурсів, а також регулювання їх потоків та здійсненняпри цьому фінансового і правового контролю. З іншого боку,інфраструктура акумулює інформацію, яка йде від споживачів тапередає її виробникам, пов’язуючи виробництво і споживання вєдиний комплекс.

Інфраструктура, як і сам ринок, має стихійний, анархічнийхарактер в організації структурних підрозділів і їх роботи. І яктакої ієрархії в рамках елементів ринкової інфраструктури, щобскладалася якась між ними залежність чи підлеглість, немає. Чин-не законодавство країни, яке нормативно забезпечує функціонуван-ня ринкових відносин, відповідно регламентує поведінкугосподарюючих суб’єктів, а також діяльність інституційних елемен-


тів інфраструктури. Повідомлення про внутрішні процеси в глиби-нах інфраструктури є джерелом інформації зворотного зв’язку міжнею і економічною системою, що й забезпечує її функціонування.Інфраструктура сектору аграрної економіки Львівської області натоварному ринку сільськогосподарської продукції представлена та-кими організаційно-технологічними елементами (рис.).

Виробники Інфраструктура ринку Споживачі

Сільськогосподарські підприємства

Імпортери сільськогосподарської

продукції

Особисті селянські господарства населення

Оптові ринки плодоовочевої продукції

Товарна біржа Оптовий ринок „Шувар“

Агроторгові доми Аукціони, ярмарки, заготівельні пункти,

обслуговуючі кооперативи, продовольчі ринки, інші

Переробні підприємства

Населення

Роздрібна торгова мережа

Підприємства громадського харчування

Фермерські господарства

Експорт Інші

Рис. Структура регіонального аграрного ринку

Наявна інфраструктура аграрного ринку Львівської області єнадзвичайно слабкою з точки зору забезпечення надійного просу-вання продукції. Так, лише по 1-3 агромагазини є в Жидачівсько-му, Городоцькому, Сколівському та Стрійському районах. Відсутніоптові продовольчі плодоовочеві ринки в Жидачівському, Кам’ян-ко-Буськомі, Миколаївському, Прермишлянському, Яворівськомурайонах. Не має агроторгових домів у Пустомитівському, Яворів-ському районах.

В області зроблено спробу проведення аукціонів живої худобиі птиці, яких за 2000-2006 рр. проведено 13, в т.ч. п’ять уКам’янка-Бузькому та чотири – в Старосамбірському районах.Цей організаційний захід, завдяки його прозорості і простим меха-нізмам, дав можливість визначати реальні ціни на живу худобу,особливо на племінну, які виявилися 1,5-2 рази вищими за існу-ючі. Проте, аукціони живої худоби проходили без наявності зако-нодавчої, нормативної та достатньої матеріально-технічної бази.


Очевидно, недоліки, що мали місце на аукціонах, не сприялимасовому поширенню їх в області.

Не менш важливою умовою покращання просування продукціїє організація гуртових плодоовочевих та продовольчих ринків. Насьогодні в області їх функціонує лише 16. Найбільш потужнимпредставником цієї сфери в інфраструктурі товарного ринку єгуртовий продуктовий ринок у м. Львів – “Шувар”, який актив-но співпрацює як з великими, так і дрібними виробниками, в т.ч.одноосібними, здійснюючи цілодобово торгівлю сільськогосподарсь-кою продукцією. Останнім часом він набув статус регіональногоаграрного центру (РАЦ). Це єдиний за аналогією в Українігуртовий продуктовий ринок, який реалізується на кшталт багато-функціонального логістичного комплексу, що поєднує виробничий,складський, торгівельний та офісний формат. Особливістю компле-ксу є постійна присутність широкого асортименту свіжої плодоово-чевої продукції, якою РАЦ “Шувар” забезпечує регіон на 82%.Він розміщений на території понад 20 га. Основними функціямицентру є: створення національної системи моніторингу ринків сіль-госппродукції; удосконалення діючих каналів збуту продукції; акти-візація ринкових механізмів гуртової торгівлі; стимулюванняпроцесу кооперації та асоціювання виробників; формування цінитощо.

Гуртова торгівля плодоовочевої продукції, м’яса та м’ясопро-дуктів, риби, молокопродуктів, квіткової групи відбувається впавільйонах, яких налічується близько 280 одиниць та плодоово-чевої – з автомашин. За 2004-2006 рр. середньодобові обсягиреалізації продукції складали 1500 т проти 200 т у 2000-2002рр., а середньоденна кількість продавців зросла з 366 до 3012.Кількість продавців з інших регіонів України зросла з 4 областейу 2000р. до 15 у 2006р. Цілодобовий потік на сьогодні переви-щує 3000 споживачів.

Споживачів приваблює низька оптова ціна на сільськогоспо-дарську продукцію. Наприклад, станом на травень 2007 р., ціна наогірки у м. Львів складала 2,7 грн., тоді як в Херсоні воникоштували 4,8 грн., помідори відповідно – 7,5 грн. і 8,2 грн. І це


при тому, що херсонський регіон є виробником цих видів про-дукції, а м. Львів – споживачем. Основними покупцями РАЦ єпредставники сектора ресторанів, кафе, готелів – 38%, гуртовіспоживачі з інших областей – 22%, роздрібна торгівля – 18%,місцеві гуртові споживачі – 15% та інші – 7%.

РАЦ “Шувар” знаходиться в стадії становлення, і інвестиціїв проект до 2008 р. складуть загальною кількістю понад 26 млн.грн. Проектом на 2010 р. передбачено побудувати термінал дріб-ногуртової торгівлі та бізнес-центр, куди будуть перенесені секції зморозильними камерами для торгівлі м’ясом і м’ясопродуктами,рибою тощо. Термін окупності проекту складе близько 7 років.

Висновки. Ефективність господарювання сільських виробниківзначною мірою залежить від каналу реалізації продукції, в якихдосить відчутною є різниця у закупівельній ціні. З метою упоряд-кування цін та створення прозорої системи реалізації їх продукції іекономічного захисту її виробників необхідно широко впроваджу-вати різні елементи ринкової інфраструктури і особливо тих, якізабезпечують захист інтересів виробників.


УДК [631.158:658:310.3]:631.3ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОБНИЦТВА ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР

О.В.Калюжна, кандидат економічних наукМиколаївський державний аграрний університет

Розглянуто тенденції розвитку галузі олійних культур та данооцінку ефективності їх виробництва. Запропоновано подальшішляхи розвитку галузі

Рассмотрены тенденции производства масличных культур идана оценка их экономической эффективности. Предложеныдальнейшие пути развития отрасли

Постановка проблеми. Олійні культури, поряд із зернови-ми, складають основу аграрної економіки України, і не тількизабезпечують внутрішні потреби, але й завжди були головнимичинниками формування експортного потенціалу. Для успішноговиробництва олійних культур в Україні є сприятливі ґрунтово-кліматичні умови та багаторічний досвід. Але, в останні роки узв’язку з посиленням впливу природно-кліматичних, макро- тамікроекономічних факторів підприємствам стає все складніше ви-робляти конкурентоспроможну продукцію і успішно її реалізува-ти. Тому , однією з умов забезпечення ефективногофункціонування підприємств є постійне підвищення конкурентосп-роможності виробництва продукції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми таперспективи виробництва олійних культур досліджувались упрацях багатьох вітчизняних вчених-економістів, серед яких:Шиян Д.В., Бєлєнкова Ю.С., Уланчук В.С., Губський Б.В.,Коротич П. та ін.

Проте питання, пов’язані з особливостями виробництва окре-мих видів олійних культур, вимагають більш детального опрацю-вання. Це зумовлює необхідність вивчення окресленої проблеми,підтверджує актуальність теми нашого дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою дослідження є аналізефективності виробництва олійних культур аграрним секторомАрбузинського району та визначення напрямів подальшого роз-витку галузі.


Виклад основного матеріалу дослідження. Головною умо-вою формування будь-якого продуктового ринку є конкурентосп-роможне виробництво . За період реформування більшістьгалузей аграрного сектора виявились збитковими або низь-кодоходними, проте вирощування олійних культур, особливосоняшнику, залишилось прибутковим. Це спричиняє надмір-не його поширення у сівозмінах. Для переважної більшостігосподарств півдня України соняшник став основною куль-турою, що забезпечує грошові надходження та максимальніприбутки.

По виробництву соняшнику наша країна посідає третє міс-це в світі, поступаючись Аргентині і Росії. Під ним зайнятопонад 90% посівних площ усіх вирощуваних в Україні олійнихкультур і ця тенденція зберігається. Площа, на якій вирощу-ється ця культура, збільшилась на 1000 тис. га у 2006 порів-няно з 2000 роком і досягла відмітки 3964 тис. га [1]. Цепризвело до того, що значна кількість соняшнику повертаєтьсяна попереднє місце через 2-4 роки, та в свою чергу, спричиняєпорушення сівозмін й негативно впливає на умови вирощуванняінших сільськогосподарських культур, виснажує ґрунти і зни-жує їх родючість.

За допомогою аналітичного групування сільськогосподарськихпідприємств Арбузинського району нами було проаналізовановплив питомої ваги посівів соняшнику на економічну ефективністьйого виробництва. Розрахунки показали, що господарства І групи,на жаль, в районі їх лише два – АП “Благодатненський птахоп-ром” та ЗАТ “Оберіг”, дотримуються науково-обґрунтованої пи-томої ваги посіву соняшнику в межах 10%. Вони отримуютьмаксимальний рівень рентабельності – 51,9%. Ці господарствадотримуються сівозміни та займаються підвищенням родючостісвоїх ґрунтів, проте питомі витрати на 1 га посіву в господарствахцієї групи мінімальні і це не дозволило їм отримати більш високуврожайність.

Господарства ІІ групи, в яких питома вага соняшнику досягає20%, намагаються отримувати максимальний прибуток за рахунок


розширення посівних площ, проте багаторічне недотримання сіво-змін не дає змогу отримувати високі врожаї соняшнику, як наслі-док – в господарствах низька врожайність та якість насіння,висока собівартість та мінімальна величина прибутку в розрахункуна 1 га та рівень рентабельності.

І ІІ ІІІ

до 15,0 15,1-25,0 понад 25,0

Кількість господарств в групі 2 3 3 -

Питома вага посіву соняшнику, % 11,4 20,2 32,1 15,3Площа, га 475,8 625,5 1526,0 835,8Урожайність, ц/га 11,5 8,8 18,04 15,9Прямі затрати праці, люд. год 1,6 2,5 2,0 2,0Поточні витрати в розрахунку на 1 га, грн. 570,15 1032,2 1232,7 918,3

Собівартість 1ц реалізованої продукції, грн. 67,5 80,3 68,3 72,3

Ціна реалізації 1 ц, грн. 102,5 96,4 99,6 99,5Отримано прибутку, на - 1ц 35,0 16,1 31,3 27,2 - 1 га 399,0 141,7 563,4 416,2Рівень рентабельності, % 51,9 20,0 47,8 37,6

Таблиця 1Вплив питомої ваги посівів соняшнику на економічну ефективність

виробництва в сільськогосподарських підприємствах Арбузинського району (в середньому за 2004-2006 рр.)

Групи господарств за питомою вагою соняшнику, %

Показники В серед-ньому по всіх групах

Інший варіант виробництва соняшнику – це господарства ІІІгрупи, в яких питома вага посівів соняшнику в середньому складає32,1%. Ці господарства під посіви соняшнику відводять максима-льний розмір посівних площ, це, як правило, орендовані землі.Господарів підприємств цієї групи більше цікавить отримання мак-симального прибутку, ніж збереження родючості ґрунтів та багато-річна перспектива ефективного виробництва.


Такий стан справ вимагає обмеження обсягів виробництвасоняшнику. Тому, для подальшого нарощування в Україні вироб-ництва рослинних жирів та високобілкових кормів постає потребавизначення шляхів використання потенційних можливостей іншихолійних культур, зокрема ріпаку, сої, льону – олійного, оскількизабезпечити зростаючі потреби в рослинному білку та олії лише зарахунок соняшнику неможливо.

Якщо виробництвом соняшнику в Миколаївської області за-ймається майже кожне підприємство, то виробництво інших олій-них культур не набуває належного розповсюдження. Так, із 8підприємств Арбузинського району всі займались виробництвомсоняшнику, чотири господарства вирощувало сою і лише два гос-подарства – ріпак.

Такий стан справ обумовлено рядом причин: по-перше, обме-жений попит з боку вітчизняний переробних підприємств на сою таріпак. В Україні лише один завод – ЗАТ “ПриколотнянськийОЕЗ” який виробляє із ріпаку та сої харчову олію, масовоїпереробки ріпаку на біодизель поки що не спостерігається. По-друге, для сівби, збирання та первинної переробки ріпаку потрібнаспеціальна техніка або ж удосконалена традиційна. Придбаннятакої техніки або переобладнання вже існуючої потребує чималихвитрат робочого часу та коштів, яких у господарствах, як правило,бракує. По-трете, недостатня морозостійкість озимого ріпаку тавідсутність районованих сортів.

Проте, аналіз економічної ефективності виробництва основнихвидів олійних культур свідчить, що виробництво сої та ріпаку єприбутковим.

Лідером серед олійних культур за рівнем рентабельності єсоняшник, проте у 2006 році він значно поступається ріпаку.Хоча однозначних висновків щодо ефективності виробництва ріпа-ку зробити не можна. Низький рівень рентабельності виробництвасоняшнику та сої, отриманий господарствами Арбузинського райо-ну у 2005 та 2006 роках, пояснюється високим рівнем витрат навиробництво та зниженням закупівельних цін.


Показники 2004р. 2005р. 2006р. В середньому за три роки

Урожайність , ц /га 12,7 16,1 21,1 15,9Працемісткість 1 ц , люд.год . 2,3 1,8 2,6 2,0Собівартість виробництва 1 ц продукції, грн. 45 ,4 81,1 72,9 57,8

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. 48 ,1 75,3 69,1 72,3

Середня ціна реалізації, грн. 116,6 92,5 92,5 99,5Отримано прибутку, грн. на : - 1 ц 68,6 17,2 23,3 27,2 - 1 га 868,0 278,3 491,6 416,2Рівень рентабельності, % 142,7 22,9 33,8 37,6

Урожайність , ц /га 14,2 14,6 14,9 14,5Працемісткість 1 ц , люд.год . 1,7 1,0 1,7 1,4Собівартість виробництва 1 ц продукції, грн. 94 ,0 74,1 74,7 81,1

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. 55 ,3 87,0 80,6 74,3

Середня ціна реалізації, грн. 135,5 97,2 101,3 100,3Отримано прибутку на: - 1 ц 80,1 10,2 20,6 26,0 - 1 га 1139,0 148,6 308,3 377,0Рівень рентабельності, % 144,9 11,7 25,6 35,0

Урожайність , ц /га 7,1 - 19,1 13,1Працемісткість 1 ц , люд.год . 0,8 - 2,8 1,8Собівартість виробництва 1 ц продукції, грн. 59 ,1 - 56,2 57,7

Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. 63 ,3 - 63,3 63,3

Середня ціна реалізації, грн. 46 ,7 - 123,4 82,5Отримано прибутку (збитку) на: - - 1 ц -16,6 - 60,1 19,2

- 1 га -117,9 - 1148,3 251,5

Рівень рентабельності (збитковості), % -26,3 - 95,0 30,3

Ріпак

Таблиця 2Ефективність виробництва технічних культур в сільськогосподарських

підприємствах Арбузинського району

Соняшник

Соя


Висновки. Із усього вищевикладеного можна зробити ви-сновок, що для господарств району доцільним буде в подаль-шому нарощування виробництва ріпаку та сої за рахунокскорочення посівних площ соняшнику до науково обґрунтованихнорм. Це дасть можливість відновити родючість ґрунтів тарозширити асортимент рослинного білку та шротів. Можнаочікувати, що з поширенням культури споживання олії із ріпакута сої на харчові цілі населенням України збільшиться попит збоку переробної промисловості і, як наслідок, відбудеться підви-щення закупівельних цін. Важливою світовою тенденцією, якаможе вплинути на розвиток виробництва олійних культур вУкраїні, є використання насіння ріпаку для виробництва біоди-зеля. За умови раціонального підходу до розвитку галузі ріпа-ківництва біодизельне паливо стане ефективним інвестуваннямукраїнської економіки.

Нарощування виробництва соєвого шроту дозволить Українізбільшити свій експортний потенціал.

Розвиток альтернативних видів олійних культур в Україніможливий тільки завдяки пільговому кредитуванню відповіднихпрограм та проектів, а також гнучкішій податковій системі.


1.www.ukrstat. gov.ua

http://www.ukrstat.gov.ua


УДК 339.1/338.4РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО АГРАРНОГО

РИНКУ: ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯО.О.Красноруцький, кандидат економічних наук, доцентХарківський національний технічний університет сільськогогосподарства ім. Петра Василенка

У статті проанал ізовано сучасний стан формування тафункціонування систем розподілу продукції на аграрному ринку,виділено та систематизовано основні проблеми діяльності йогооператорів, а також запропоновано раціональні шляхи реалізаціїрегулюючого впливу держави

В статье проанализировано современное состояниеформирования и функционирования систем распределенияпродукции на аграрном рынке, выделены и систематизированыосновные проблемы деятельности его операторов, а такжепредложены рациональные пути реализации регулирующеговоздействия государства.

Постановка проблеми. Формування та ефективне функціону-вання товарного ринку в державі забезпечує передумови дляінтенсивного розвитку всіх галузей економіки та сфер суспільногожиття. Це забезпечується завдяки функціонуванню ринкового ме-ханізму, який дозволяє споживачам отримувати потрібну їм проду-кцію в необхідних обсягах та в задані строки, а постачальникам –ритмічно реалізовувати продукцію, що виробляється, а отже ефек-тивно здійснювати свою основну діяльність. Аналізуючи стан роз-витку та ефективність функціонування ринків окремих товарнихоб’єктів, доцільним є відокремлення ринків товарів, що маютьвизначальне для економічної безпеки держави значення, від ринківінших товарів. Останнє зумовлено необхідністю регуляторноговпливу на функціонування першої з зазначених груп товарнихринків для вирішення задач забезпечення економічної безпекидержави. При цьому головними складовими економічної безпекидержави є енергетична та продовольча безпека. Якщо ринки енер-гетичних ресурсів є, в цілому, добре структурованими та відрегу-льованими, то ситуація в сфері протікання ринкових процесів тазабезпечення ефективності функціонування операторів на ринках


продовольства та сільськогосподарської сировини, сукупність якихв сучасній економічній науці прийнято традиційно класифікувати якаграрний ринок [2], не дивлячись на наявні позитивні тенденції,залишає сподіватися на краще.

Основною науковою проблемою, яка зумовлюється необхідніс-тю вдосконалення функціонування внутрішнього аграрного ринку, єтеоретичне та методологічне обґрунтування з врахуванням націона-льних особливостей організації функціонування ринків продоволь-чих товарів та сільськогосподарської сировини, ступеня та межвпливу держави на процедури взаємодії операторів цих ринків зметою забезпечення продовольчої безпеки держави. Саме об’єкти-вна необхідність такого втручання з боку держави та пошукраціонального балансу між регулюванням комерційних процесівринковими та адміністративними методами зумовлюють особливостіфункціонування внутрішніх ринків продовольства та сільськогоспо-дарської сировини в Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам фор-мування, функціонування та регулювання ринків продовольства тасільськогосподарської сировини приділяли увагу в своїх досліджен-нях багато вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. Зокре-ма, Саблук П.Т., Алексійчук В.М., Мельник Л.Ю., ТочілінВ.О., Загорська Т.П., Пустовойт О. окреслили основні фактори,що визначають протікання процесів формування та функціонуваннязазначених ринків, а також основні шляхи реалізації регулюючоговпливу держави на процеси, що протікають на них. Проте пошукраціонального балансу між державним втручанням та залученнямринкового механізму для регулювання комерційних процесів всеще потребує, на наш погляд, додаткового теоретичного та методо-логічного обґрунтування, а також практичної апробації пропозицій.

Мета роботи. Метою даної роботи є обґрунтування шляхівдосягнення оптимального балансу між застосуванням ринковихметодів впорядкування та гармонізації комерційних процесів таадміністративним втручанням в функціонування внутрішнього аг-рарного ринку.

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день українсь-кий аграрний ринок можна з деякими зауваженнями вважати


цілком сформованим та досить стабільно функціонуючим. Такаситуація зумовлюється дією певних факторів, а саме:

• низькою еластичністю попиту на продовольчі товари та сіль-ськогосподарську сировину;

• стабільною у короткостроковому та середньостроковому пері-одах інтенсивністю попиту на продукцію, що розподіляєтьсяна зазначених ринках;

• наявністю структурованих каналів розподілу продукції на ри-нках окремих об’єктів.

Проте, не дивлячись на зазначені позитивні обставини, насьогоднішній день існує ціла низка проблем, яка заважає успішнорозвиватися певним, визначальним для функціонування аграрногоринку, групам його операторів. В першу чергу, це стосуєтьсяоператорів виробників сільськогосподарської продукції, від діяль-ності яких, власне, залежить формування пропозиції продукції наринку та, в кінцевому розрахунку, забезпечення продовольчоїбезпеки країни.

Системи розподілу продукції на аграрному ринку, що форму-валися та функціонували протягом останніх п’ятнадцяти років,змістили основні центри утворення прибутку від товаровиробникадо посередників, які складають канали розподілу продукції наринку. Це стосується в першу чергу групи об’єктових ринківсільськогосподарської сировини. При цьому характер розподілуфінансових інтересів в структурі каналів розподілу сільськогоспо-дарської продукції часто не залишає товаровиробникові можливостіздійснювати навіть просте відтворення його капіталу, що, в своючергу, відбивається на стані ресурсного забезпечення виробничоїдіяльності, а згодом і на протіканні процесів формування пропо-зиції продукції на внутрішньому ринку.

Проведені дослідження показують, що лише 29,78% підпри-ємств аграрного сектора здійснюють процеси простого та розшире-ного відтворення капіталу, що розміщується ними у виробничомупроцесі, а, відповідно, отримують прибуток від основної діяльності.[3] За рахунок же очікуваного, але не отриманого, прибуткурешти товаровиробників фактично фінансується діяльність суб’єктів


маркетингової інфраструктури аграрного ринку. Безумовно, безфункціонування інфраструктури товарного ринку неможливий йогоуспішний розвиток. Більш того, в будь-якій економічній системіпевна частина доданої вартості має залишатися у суб’єктів інфраст-руктури, адже вони мають розвиватися. Проте, неможливо залиша-ти головного оператора товарного ринку, тобто виробника продукції,без можливості відшкодування розміщених ним у виробничому про-цесі коштів, адже така політика рано чи пізно призведе до обслуго-вування суб’єктами маркетингової інфраструктури внутрішньогоринку лише зарубіжних експортерів відповідної продукції. Цілкомзрозуміло, що допустити таку ситуацію в Україні неможна.

Зазначені проблеми, в першу чергу, є наслідком низькоїконцентрації виробництва в аграрному секторі, що унеможливлюєвиникнення олігополій товаровиробників, які могли б суттєво впли-вати на ціни та обсяги пропозиції на ринку, і, відповідно, забезпе-чувати справедливий для товаровиробника розподіл сукупноїдоданої вартості, що утворюється при виробництві та реалізаціїпродукції. При цьому олігополізація та, навіть, монополізаціясфери обігу на аграрному ринку цілком можлива, більш того,вказані процеси протікають протягом останніх років. Саме завдякивказаним процесам ми і маємо ситуацію, за якої основні обсягидоходу осідають в сфері обігу, а не в сфері виробництва.

Відомо, що в структурі аграрного ринку доцільно виділення таокремий розгляд багатьох об’єктових ринків, зокрема, ринку зер-нових культур, молока, м’яса та ін. Наведемо основні результатипроведених досліджень розподілу інтересів операторів в структурахсистем розподілу на даних ринках.

На зерновому ринку структура каналів розподілу продукціївключає посередників трьох рівнів: посередники першого рівнявиконують певний перелік логістичних та збутових послуг на до-сить невигідних для первинних товаровиробників умовах, як прави-ло ці оператори ринку володіють капіталом сфери зберігання зерна;другий рівень учасників каналів розподілу складають крупні посе-редники, що обслуговують внутрішній ринок та виконують масш-табні закупки для експортерів, їх постачальниками є перші


посередники та досить часто крупні виробники; третій рівень скла-дають підприємства-експортери, підприємства держрезерву зерна такрупні переробні підприємства, їх цільова споживацька аудиторіязнаходиться або вже поза межами українського зернового ринку,або на ринках продуктів більш глибокої переробки зерна. Прямийзбут продукції не є широко розповсюдженим каналом розподілупродукції на цьому ринку, в першу чергу, через те, що аграрніпідприємства не в змозі утворювати великі партії стандартноїзернової продукції, а отже виробники не можуть конкурувати зпосередниками навіть першого рівня, тобто ефективно змінюватисвою позицію в структурі каналу розподілу продукції.

На сьогоднішній день українському зерновому ринку прита-манна досить складна структура каналів розподілу продукції. Ос-новною проблемою, що заважає виробникам скорочувати довжинуканалів розподілу та продавати свою продукцію безпосереднімспоживачам є, навіть, не невирішеність проблеми тривалого збері-гання товарних партій, а неможливість комплектувати достатньовеликі для продажу на більш високому рівні ринкової інфраструк-тури товарні партії безпосередніми товаровиробниками. Саме це істворює достатньо вигідні умови для функціонування закупівель-них підприємств та більш потужних торгових операторів, які спеці-алізуються на здійсненні торговельних операцій з зерном.

При цьому ніякими адміністративними заходами, як показуєпрактика, змінити цю ситуацію на користь сільськогосподарськоготоваровиробника неможливо. А отже регулювання цього ринкутреба здійснювати шляхом створення економічних умов або длязміщення центру утворення підвищених прибутків в господарськихланцюгах на ринку зерна в бік сільськогосподарських товаровироб-ників, або для переливу капіталу у сферу аграрного виробництва зарахунок створення вертикальних інтегрованих структур на зерново-му ринку.

На ринках інших видів рослинницької продукції значенняпрямого збуту зростає, особливо, на ринку овочевої продукції,цукрових буряків та іншої подібної продукції. Справа в тім, що яквиробники, так і переробними значною мірою зацікавлені в результа-


тивній співпраці та, не дивлячись на об’єктивне існування конфлікту їхінтересів, вони досить ефективно ведуть свою діяльність на взаємови-гідних умовах, засновуючи її на прямих довготривалих зв’язках.

Ринок м’ясної продукції є деякою мірою подібним до зерново-го ринку. Проте наявність на ньому широкого прошарку невели-ких торговельно-заготівельних посередників обумовленафункціонуванням великої кількості дрібних товаровиробників таособистих господарств населення, які спеціалізуються на вироб-ництві продукції тваринництва. В даному випадку виникає об’єкти-вна необхідність акумулювання продукції, що виробляється, навітьу дрібні товарні партії та подальший розподіл їх на ринку.

Ринок молока є найбільш простим з точки зору реалізаціїпроцедур розподілу продукції. Специфіка цього ринку визначаєнайширше серед усіх ринків сільськогосподарської продукції викори-стання каналу прямого збуту, адже потреба в наявності ритмічногозбуту продукції, обумовлена специфікою виробничого та логістич-ного процесу на цьому ринку, змушує товаровиробників нала-годжувати певні прямі зв’язки з підприємствами-переробникамицього виду сільськогосподарської продукції. Цей товарний по-тік майже ніколи не обслуговується посередниками, а отжеканал прямого збуту на ринку молока є основним для цьогоринку.

Загальне економічне становище в країні, недостатній рівеньрозвитку інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції,договірної та комерційної дисципліни та інші чинники викликаютьдеформацію відносин між учасниками ринку, що відбивається напротіканні ринкових процесів та формуванні результатів поточноїдіяльності операторів ринку. Ця деформація призводить, в першучергу, до розбіжності інтересів операторів ринку, що належать досфери обігу та сфери виробництва. Вирішити ці проблеми можливоза рахунок створення дієздатних механізмів корекції позицій това-ровиробників в структурі каналів розподілу продукції та зміщенняакцентів у розподілі фінансових інтересів на ринку. При цьомуостаннє завдання найбільш доцільно вирішувати за рахунок стиму-лювання активізації процесів інтеграції підприємств сфери обігу та


сфери виробництва, а саме – торгового капіталу в капітал підпри-ємств виробничої сфери.

Висновки. Проведені дослідження формування та використан-ня систем розподілу на аграрному ринку дозволяють стверджува-ти, що основною проблемою його функціонування є диспаритетінтересів операторів-виробників та операторів-посередників. Голо-вним наслідком цього диспаритету інтересів є незадовільний фінан-совий стан переважної більшості підприємств аграрного секторуекономіки країни, результативність діяльності яких часто не забез-печує навіть простого відтворення їх капіталу. Розвинуті каналирозподілу сільськогосподарської продукції на ринку не задовольня-ють інтереси первинних товаровиробників, зміщуючи основніцентри утворення прибутків до суб’єктів сфери обігу. Найбільшдоцільними, на наш погляд, шляхами подолання такої ситуації єспрямування регулюючого впливу з боку держави на створенняумов для структурних зрушень у системах розподілу сільськогос-подарської продукції, що використовуються, які мають призвестидо перерозподілу основних результатів діяльності по виробництвута збуту сільськогосподарської сировини на користь первинноготоваровиробника. Реальні шляхи вирішення такої задачі полягаютьу стимулюванні інтеграційних процесів між сферами обігу та виро-бництва, які, в свою чергу, мають призводити до більш повногопереливу торговельного капіталу до суб’єктів виробничої сфери.


1. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (прак-тичний посібник) / За ред. Саблука П.Т., Алексійчука В.М. та ін. – К., 2000.

2. Мельник Л.Ю., Цебенко М.М. Аграрний ринок України: стан, структура тасуб’єкти // Держава та регіони. Сер. Економіка і підприємництво. - 2007. – № 2. –С. 158-161.

3. Мазоренко Д.І., Мазнєв Г.Є., Красноруцький О.О., Бобловський О.Ю. (таін.) Методичний підхід до визначення рівня ресурсного забезпечення виробницт-ва продукції рослинництва // Зб. Наук. Праць Луганського національного аграр-ного університету / За ред. В.Г. Ткаченко. – Луганськ: Вид-во ЛНАУ – № 6(84). -2006. – С. 46-52.

4. Саблук П.Т., Карич Д.Я., Коваленко Ю.С. Основи організації сільськогос-подарського ринку. – К., 1997. – 188 с.

5. Пустовойт О. Внутрішній ринок України: потенціальні та реальні можливостівпливу на економічне зростання. // Економіка України. – № 3.- 2007. – С. 52-59.


6. Точілін В.О., Загорська Т.П., Лір В.Е., Осташко Т.О. (та ін.) Формування га-лузевих ринків України: перехідний період. – К.: Фенікс, 2004. – С. 24-33.

УДК 338.439.5:631.95(477)ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ РИНКУОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

О.В.Рудницька, науковий співробітникНаціональний аграрний університет

Розглянуто особливості формування ринку органічної продукціїв Україні та визначено пріоритетні напрями розвитку.

Рассмотрены особенности формирования рынка органическойпродукции в Украине и определены приоритетные направленияразвития.

Ринок органічної продукції вже близько двох десятиріч єнайдинамічнішим ринком продовольства у світі і стає популярноюальтернативою споживанню традиційних продуктів. З понад 30млрд. дол. США в 2005 р., які споживачі планети витратили напридбання різних органічних продуктів, левова частка припадає наСполучені Штати Америки, Японію та високорозвинені країниЗахідної Європи. В США, наприклад, органічна продукція прода-ється в 20000 закладах торгівлі, її можна придбати в магазинахздорового харчування та в спеціалізованих відділах 73% звичай-них продовольчих магазинів [1]. Тому, нині надзвичайної актуаль-ності набуває системний підхід до дослідження такого складногоявища, як формування ринку органічної продукції в Україні, вико-ристовуючи зарубіжний досвід та власні доробки.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблеми розви-тку ринку органічної продукції в Україні знайшли відображення унаукових працях українських вчених: В.О.Шлапак, М.І.Кобець,Є.В.Милованов, Н.В.Бородачева, В.І.Артиш, М.В.Капштик таінші. Проте недостатньо вивченими залишаються система розподі-лу органічної продукції, а також форми державної підтримкиорганічного агровиробництва.

Мета дослідження. Проаналізувати проблеми формування


ринку органічної продукції в Україні, обґрунтувати шляхи їх подо-лання та визначити приорітетні напрями розвитку.

Виклад основного матеріалу. Органічна продукція створю-ється в процесі органічного виробництва та відповідає наступнимумовам: вироблена сертифікованим “органічним” господарством здотриманням технологій та правил органічного виробництва, маєвідповідний сертифікат та маркуванням на упаковці. Самі принципиорганічного сільського господарства давно відомі в Україні завдякирозвитку концепції “біологічного землеробства”, що забезпечуєнауково-фаховий потенціал, здатний швидко засвоїти та адаптуватижорсткі міжнародні стандарти до української практики. За данимиМіжнародної федерації розвитку органічного землеробства, вУкраїні загальна площа сільськогосподарської землі під органічнимземлеробством у 2005р. становила 241,98 тиc. га (рис.), щовідповідає 17-му місцю в світі серед більш ніж 100 країн світу,випередивши ряд країн Східної Європи, нових членів Європейсь-кого Союзу, для яких розвиток органічного землеробства є пріо-ритетом Спільної аграрної політики ЄС.

Слід відмітити, що, незважаючи на великі площі під органічнимземлеробством, питанням розвитку ринку органічної продукції в Укра-їні приділяється незначна увага. Науковці часто ототожнюють поняття“органічна продукція” з “екологічно чистою”. Хоча на упаковціостанньої є посилання на особливий екологічний статус продукту, вінне підтверджений сертифікатом і не гарантує споживачам безпекуспоживання. Взагалі, термін “екологічно чиста продукція” є достатньовідносним і його визначення залежить від конкретної ситуації. Саместворення стандартів, інспекції та сертифікації щодо регулювання виро-бництва органічної продукції є важливими елементами системи, якагарантує відповідну якість та безпеку споживачам.


0

50000

100000

150000

200000

250000

300000

2002 2003 2004 2005010

2030

4050

6070

80

Площа, гаФерми, шт.

Рис. Динаміка площі органічних сільськогосподарських угідьта кількості органічних господарств в Україні [2]

На сучасному етапі на внутрішньому ринку України відсутняорганічна продукція вітчизняного виробництва, призначена для кін-цевого споживача. Близько 60% сільськогосподарської площі підорганічним землеробством приходиться на 4 основні культури: пше-ницю, ячмінь, соняшник та кукурудзу – це свідчить про те, щоринок органічної продукції в Україні представлений в основномузерновими та олійними культурами, які направляються на експорт.

Досліджуючи кон’юнктуру зовнішнього ринку, відзначимо, щопотенційними країнами для експорту є високорозвинені країниЗахідної Європи, які характеризуються високими темпами зростан-ня ринку органічної продукції, а також країни Прибалтики таЯпонія. Попит на певні види органічної продукції залежить відкраїни, але в основному це олійні та зернові (тверді сорти пше-ниці, жито, овес, зерно кукурудзи). З метою підвищення конку-рентоспроможності органічн ої продукції українсь коготоваровиробника на зовнішніх ринках необхідно підтримувати мене-джмент якості, створювати ринкову інфраструктуру по обслугову-ванню суб’єктів ринку органічної продукції, налагоджуватидовгострокові контакти з іноземними партнерами. Необхідністьпроведення активної інформаційної підтримки органічної продукціїна зовнішніх ринках зумовлена негативним іміджем агропродоволь-чої продукції щодо екологічної безпеки внаслідок аварії на Чорно-бильській АЕС. Відвідування іноземних виставок (наприклад,“Biofach”), проведення спільних круглих столів, а також відвіду-вання українських господарств іноземними імпортерами сприятиме


налагодженню тісних контактів. Великі аграрні підприємства маютьможливості формувати великі партії органічної агропродовольчоїпродукції відповідної якості та експортувати її за кордон. Проте напрактиці, експортом в основному займаються товговельно-посеред-ницькі структури, які постійно проводять моніторинг зовнішньогоринку, відвідують міжнародні виставки та налагоджують контактиз імпортерами. Як відмічають іноземні партнери, органічна продук-ція українського виробництва має низькі показники якості (низь-кий вміст білка, висока засміченість тощо).

Продукція тваринництва органічного виробництва взагалі від-сутня на внутрішньому ринку, що пов’язано з низкою організацій-но-економічних проблем та знаходиться в прямій залежності відстворення внутрішнього ринку збуту.

Для стабілізації ринку органічної продукції в Україні важли-вим завданням є використання іноземного досвіду розвитку органі-чного агровиробництва. Аналіз тенденцій розвитку органічногоагровиробництва в зарубіжних країнах свідчить про те, що йогоуспіхи прямо залежать від величини та форм державної підтримки.Прямі фінансові виплати варіюють в залежності від країни, регіо-нальних особливостей всередині країни та виду продукції. Крімпрямих дотацій з розрахунку на площу сільськогосподарських угідьабо на голову худоби, виробники органічної продукції можуть отри-мувати додаткову підтримку за різними програмами збереження тапокращення культурних ландшафтів, їх екстенсивного використання(Німеччина, Франція, Австрія), у вигляді повернення частини ви-трат на сертифікацію агровиробництва (Норвегія, Данія), фінансу-вання консультаційних служб (Швеція), дотації на придбанняспеціальних машин, органічного насіння (Угорщина) тощо.

Зрозуміло, що для України розвиток органічного агровироб-ництва у великих масштабах також неможливий без державноїпідтримки. У зв’язку з цим пропонуємо законодавчо встановитиформи державної підтримки органічного агровиробництва середяких: створення і підтримка системи добровільної сертифікації ор-ганічного агровиробництва; підтримка консультаційної служби поорганічному агровиробництву; надання довгострокових та коротко-строкових кредитів на пільгових умовах; компенсація частини ви-трат на придбання матеріальних ресурсів, страхування посівів,


тварин; фінансування наукових досліджень, організації професійноїпідготовки та підвищення кваліфікації кадрів в області органічногосільського господарства тощо. Умови та порядок надання держав-ної підтримки, спрямованої на розвиток органічного сільськогогосподарства, повинні встановлюватися на основі державної тарегіональних цільових програм, прийнятих у відповідності з чиннимзаконодавством. З 1 січня 2007 р. набирає чинності Закон Украї-ни “Про дитяче харчування”, який визначає стратегічні загально-державні пріоритети у сфері забезпечення грудних дітей та дітейраннього віку достатнім, високоякісним та безпечним дитячим хар-чуванням, тому необхідно розробити низку заходів по державномустимулюванню виробництва органічної продукції для виготовленняпродукції дитячого харчування.

Як підтверджує іноземний досвід, основними каналами збутуорганічної продукції є супермаркети та магазини здорового харчу-вання. Проте, на нашу думку, на початковому етапі розвиткуринку ключовим напрямком для фермерських господарств маєстати прямий збут. Зауважимо, що використання прямого марке-тингу для органічної продукції може бути як додатковим засобомвдосконалення традиційної системи збуту, що сприятиме збільшен-ню обороту і зростанню рентабельності господарства, так і основ-ним інструментом збуту. Основними перешкодами, пов’язаними зрозподілом органічної продукції на внутрішньому ринку, є обме-жена пропозиція органічної продукції, невелика кількість перероб-них підприємств та торгових закладів, які б спеціалізувалися наорганічній продукції, недостатня обізнаність споживачів тощо.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Ринокорганічної продукції в Україні на сучасному етапі знаходиться узародковому стані. Відсутність законодавства про органічне земле-робство, максимально інтегрованого до існуючих стандартів ЄС,національного органу сертифікації та відповідної ринкової інфраст-руктури стримують розвиток пропозиції з боку вітчизняних това-ровиробників. Послуги іноземних органів сертифікації занадтодорогі і недоступні для малих та середніх фермерських господарств.Оцінка фінансово-кредитної та інвестиційної політики підтверджуєтой факт, що в нашій державі поки що не створені умови тастимули для підвищення конкурентоспроможності на рівні виробни-


ків. Приоритетними напрямами розвитку ринку органічної про-дукції є створення законодавчої бази, національного органу серти-фікації, послуги якого будуть доступні невеликим фермерськимгосподарствам, стимулювання переробних підприємств та роздрібноїторгівлі, а також проведення активних заходів щодо формуванняпопиту на органічну продукцію.


1. Органическое производство: мода, необходимость или эволюция по-требления и производства? // Агроперспектива. – 2004. – № 5. – с.41-42

2. Willer Helga and Minou Yussefi. The World of Organic Agriculture. Statisticsand Emerging Trends 2003- 2006. IFOAM, Bonn Germany.

УДК 338.43ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКУ

ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ В УКРАЇНІІ.В.Лазебна, аспіранткаКиївський національний торговельно-економічний університет

У статті розглядаються параметри розвитку та динаміка змінхарчової промисловості, а саме – ринок хлібобулочних виробів,який є і буде одним із найважливіших повсякденних продуктівхарчування.

В статье рассматриваются параметры развития и динамикаизменений пищевой промышленности , а именно – рынокхлебобулочных изделий , который есть и будет одним изважнейших повседневных продуктов питания.

Постановка проблеми. Сільськогосподарська продукція і про-довольчі товари займають одне з вирішальних місць в життєзабе-зпеченні населення. Функціонування та розвиток харчовоїпромисловості відбувається за умов існування системи стабільногозабезпечення продовольчою сировиною; балансу між попитом тапропозицією; врівноваження цін; підвищення якості продукції; по-єднання фізичної доступності продуктів харчування з платоспромо-жним попитом; випуск конкурентоспроможних продуктів


харчування в асортименті та обсягах, що враховують потребивітчизняного та зарубіжного продовольчих ринків. Всі ці умовихарактеризують стабільний і сталий розвиток харчової промисло-вості в цілому та окремих ринків зокрема.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження різ-них питань харчової промисловості висвітлені в багатьох працяхтаких авторів, як Борщевський П.П., Чернюк Л.Г., ГайдуцькийП.І., Крисанов Д.Ф., Лисецький А.О., Саблук П., СоловйовІ.О., Шмаглій О.Б., Юхновський І.Р. та ін. [1-6]. Вони висвіт-лювали різні аспекти відтворення, розвитку ресурсного потенціалута якості його виробничого залучення в харчовій промисловості, атакож питання розвитку аграрного ринку, харчової безпеки, прозо-рості ринку, аналізу галузей. Розгляд і вирішення всіх цих про-блем має велике значення для функціонування всієї національноїекономіки.

Метою статті є аналіз розвитку продовольчого ринку, а самеодного з найбільш важливих ринків – ринку хліба та хлібобулоч-них виробів.

Виклад основного матеріалу. Сталий розвиток агропромисло-вого комплексу є своєрідним чинником стабільності в суспільстві,наявним показником рівня життя людей, гарантом справжньоїекономічної незалежності. Специфічні економічні стосунки і взає-мовідносини визначають виробничі зв’язки сільського господарстваіз харчовою галуззю АПК, адже харчова промисловість є основ-ним споживачем аграрної сировини з метою переробки і випускупродуктів харчування [5].

На сьогоднішній день одним з найбільш розвинутих середринків харчової промисловості є ринок хлібобулочних виробів.Його особливостями є відносна стабільність попиту, постійне збі-льшення пропозиції. Виробництво хліба і хлібобулочних виробів –стабільний і стійкий бізнес, який не залежить від сезону. Хлібпотрібен завжди – і зимою, і літом попит на нього не змінюється.Як зазначив Альберт Ейнштейн, одним із найбільших винаходівлюдства є хліб.

Економічна діяльність хлібопекарської галузі в сумарному об’-


ємі продукції усієї харчової промисловості України займає одне зведучих місць. У 2005 році ситуація на ринку хлібопродуктівхарактеризувалася: збільшенням виробництва круп і макароннихвиробів та скороченням випуску борошна, хліба і хлібобулочнихвиробів; призупиненням імпорту хлібопродуктів; розширенням асо-ртименту круп, хліба і хлібобулочних та макаронних виробів.

Протягом останніх років в Україні щороку виробляється май-же 2,3 млн тонн хліба і хлібобулочних виробів. Відмічене скоро-чення виробництва за останні роки відбувалося через зменшенняпопиту (більш раціональне використання хлібопродуктів на внутрі-шньому ринку, не використовувалися для відгодівлі тварин) тавтратою зовнішніх ринків збуту, так у 2003 р. було вироблено2335 тис.т, у 2004 р. – 2307 тис.т, у 2005 р. – 2264 тис.тхлібобулочних виробів. Порівнюючи 2005 і 2004 роки, спостеріга-ється скорочення випуску продукції на 2% [7].

З кожним роком постійно оновлюється асортимент та зовніш-ній вигляд круп, макаронних виробів, з’явилися вітчизняні вироб-ники елітних видів макаронних виробів, що свідчить пропоступовий розвиток цього ринку, незважаючи на продовженняскорочення виробництва зазначеної продукції. Асортимент хлібобу-лочних виробів з кожним роком розширюється. За оцінкамиекспертів, хлібна продукція, яка виробляється українськими підпри-ємствами, нараховує більше 700 найменувань.

Наслідуючи традиції хлібопечення і стійкі смаки споживачів,найбільшу частку у вітчизняному виробництві хлібобулочної про-дукції у 2005 році, як і раніше, займали: пшеничний хліб –50,9%; пшенично-житній – 29,3%; булочні вироби – 17,4%;житній хліб – 2%; 0,4% – інший асортимент хліба і хлібобулоч-них виробів.

Як сказано вище, у 2005 році було вироблено 2,264 млн тхліба і хлібобулочних виробів. З цього об’єму 45,3 тис. т стано-вить житній хліб, 1153 тис. т – пшеничний, 664,7 тис. т –житньо-пшеничний і пшенично-житній, 394 тис. т – булочнівироби, 2,1 тис. т – хліб дієтичний. Через недостатню сировиннубазу скорочення об’ємів хліба, що випікалося у 2005 році, спосте-


рігалося в усіх асортиментних групах, зокрема, виробництво пше-ничного хліба скоротилося на 3%, пшенично-житнього – на 4%,житнього – на 11%. Позитивні тенденції спостерігалися вже неперший рік тільки в групі булочних виробів (2004 рік – 368,4тис. т) і дієтичного хліба (2004 рік – 1,9 тис. т) – + 7% і +11% відповідно [8].

Хліб виробляється в усіх областях, малими або великимипідприємствами, проте, найбільші виробничі потужності хлібопекар-ської галузі зосереджені, як правило, в регіонах найбільшоговиробництва борошна, а також у великих промислових центрах істолиці.

У 2005 році 50% хліба і хлібобулочних виробів, які виробля-лися в Україні, було зосереджено в шести найбільших промисло-вих регіонах України. Найбільша частина виробничих потужностейвід сумарного об’єму продукції, яка випускається, зосереджена втаких регіонах: м. Київ – 12%, Донецька обл. – 11%, Дніпропе-тровська обл. – 10%, Харківська обл. – 6%, Луганська обл. –5%, Одеська обл. – 5%.

Серед основних виробників хлібобулочних виробів на початку2006 року були: ВАТ “Київхліб” – 12% ринку; АТ “Донбасх-ліб” – 10,6%; Холдинг Т і С – 6,2%; “Укрзернопром” –6,2%; “Хлібні інвестиції” – 4,8%; Концерн “Хлібпром” –4,7%, які разом займають майже 45% ринку.

Незважаючи на скорочення обсягів виробництва хлібопродук-тів, споживання їх в Україні протягом останніх років залишаєтьсядосить високим (на рівні 124-130 кг/рік в перерахунку на борош-но при рекомендованій раціональній нормі споживання 101 кг/рік,мінімальній – 94 кг). У 2000 році споживання склало 125 кг усередньому за рік у розрахунку на 1 особу, у 2001 р. – 130 кг/рік, що значно більше норми. У 2004 році 126 кг/рік, у 2005 р.– 124 кг/рік, що фактично у 1,2 раза перевищує рекомендованунорму [7]. Це свідчить про незадовільну структуру харчуванняосновної маси населення України.

Аналіз споживання хлібобулочних виробів на душу насе-лення залежно від середньодушових грошових витрат свід-


чить, що в країні населення із сукупними витратами від 180,1до 240 грн. в місяць споживає хліба нижче раціональноїнорми (12,7%), а до 180 грн./міс. – навіть нижче мінімаль-ної норми (13,4%).

Низький врожай зернових у 2003 році та гостра нестачапродовольчого зерна на внутрішньому ринку (у 2003 році вироб-ництво зернових культур у порівнянні з 2002 роком знизилосямайже у 2 рази) стали причиною подорожчання зерна і продуктівйого переробки – протягом 2003 року ціни на продовольчупшеницю та борошно підвищилися майже у 2 рази, у 2004 роціціна реалізації пшениці коливалась від 1055,6 грн./т до 480 грн./т, у 2005 році середньореалізаційна ціна становила 417,8 грн./т.У 2004 році у першій половині український хліб у середньомуподорожчав на 2,6%, а у другій половині ціни знизилися на4,6%. В цілому за 2004 рік ціни на хліб і хлібобулочні виробизнизилися на 2,0%.

У 2005 році спостерігалася тенденція подорожчання хліба, щопов’язано з розширенням і збільшенням асортименту елітногохліба: вартість реалізації хлібної продукції у 2005 році становилаблизько $ 710 млн в оптово-роздрібних цінах без ПДВ(2004р. – близько $ 655 млн).

У лютому 2005 р. в Україні трохи підвищився середнійрівень цін на хліб з борошна першого сорту і хліб із суміші. Зсічня 2005 р. по лютий 2005 р. середні рівні цін на хліб зборошна першого сорту в цілому по Україні зросли на 0,6% (з1,65 до 1,66 грн./кг), на хліб із суміші – на 0,7% (з 1,49 до1,5 грн./кг). У той же час середні рівні цін на хліб з борошнавищого сорту (у т.ч. батон) не змінилися і складали 2,11 грн./кг [7].

В цілому роздрібні ціни на основні види хліба залишалисяпорівняно стабільними з кінця 2004 року до початку 2006року, що пояснюється, більшою мірою, контролем цін на ос-новні види хлібобулочних виробів, а також макарони і крупи збоку уряду. Причому, найбільш дешевша хлібна продукція, як іраніше, в Києві.


Що стосується товарообороту хлібобулочних виробів, то тутситуація була такою – з 1995 р. по 2005 р. збільшився роздріб-ний товарооборот підприємств з 1330,2 до 1475,1 млн. грн., тобтона 10%, проте значно зменшився у порівнянні з 2004 роком на14%. Серед товарообороту підприємств всіх продовольчих товарівхлібобулочні вироби займають 4 місце. З 2002 до 2005 рокуспостерігалась тенденція збільшення продажу хліба через торговумережу підприємств у 1,2 раза (1389,8 млн. грн., 1672,2 млн.грн. відповідно). Найбільш вагомою причиною збільшення роздрі-бного товарообороту є зростання платоспроможного попиту насе-лення. Що має позитивний вплив на всю торг івлюсільськогосподарською і харчовою продукцією.

Висновки. Стан сучасного ринку хлібобулочних виробів Укра-їни можна оцінити як стабільний. Споживання все ще перевищєраціональну норму споживання, що свідчить про повну насиченістьринку товаром. В той же час відносне скорочення виробничихпоказників пояснюється зниженням росту населення та зміноюспоживчих уподобань.


1.Борщевський П.П., Чернюк Л.Г., Шмаглій О.Б. Підвищення ефективностірозвитку і розміщення харчової промисловості. – К.: Наук. думка, 1994. – 158 с.

2.Гайдуцький П.І. Формування та розвиток аграрного ринку // ЕкономікаАПК. – 2004. – № 3. – с. 4-15.

3.Крисанов Д .Ф. Економіко-екологічні проблеми харчової промисловостіУкраїни. – К.: ІЕ НАНУ, 2002. – 247 с.

4.Лисецький А.О. Продовольча безпека України: теорія, методологія, емпі-ричний аналіз. – К.: Оріяни, 2005. – 374 с.

5.Шмаглій О.Б. Харчова промисловість та її розвиток // Економіка АПК. –2006. – № 8. – с. 40-43.

6.Харчова промисловість України: стан та перспективи / За ред. акад.НАН України І.Р. Юхновського. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 339 с.

7.Статистичний щорічник України за 2005 рік. – К.: Консультант, 2006.8.Черствый бизнес // Продукты и напитки. – 2006. – № 6. – с . 72-78.


УДК 338.5:339.13ЦІНОУТВОРЕННЯ В УМОВАХ РИНКОВИХ РЕФОРМ

О.В.Майорова, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

Розглянуто особливості формування цін в умовах поглибленняринкових реформ, обґрунтовується необхідність узгодженогосистемного ціноутворення.

Рассмотрены особенности формирования цен в условияхразвития рыночных реформ, обоснована необходимостьсогласованного системного ценообразования.

Постановка проблеми. Характер цінових зрушень та ринко-вої кон’юнктури, які проявилися у пореформений період, вказуютьна деякі суперечності, які є не характерними для моделі ринковогоціноутворення. Перед усім це стосується динаміки цін, яка поприскорочення сукупного попиту населення, так і суб’єктів господарю-вання продовжувала зростати. Починаючи з 1990 до 2000р., вУкраїні динаміка споживчих цін постійно випереджала зростаннязаробітної плати. За цей період її купівельна спроможність впаладо 37% відносно рівня 1990 року. Проте і деяке випередженнятемпів зростання заробітної плати над цінами, яке відбувалосяпісля 2000р., не виправило ситуацію. Купівельна спроможністьзаробітної плати у 2005р. склала лише 75% рівня 1990 року.Сукупна платоспроможність суб’єктів підприємницької діяльностітакож мала тенденцію до скорочення. На це вказують показникифінансових результатів діяльності. До 2000 року вони постійнозменшувалися за одночасного розширення кількості підприємств,які мали збитки. У 2003 році їхня кількість по економіці Українисклала більше 40%, а в окремих галузях і більше половини.

На неринкові прояви поведінки вказує і структурна побудоваціни. Підприємства, не зважаючи на характерний для ринковоїекономіки фінансовий інтерес до збільшення прибутковості роботи,не намагалися шукати шляхів здешевлення виробництва, а навпаки,мирилися з його подорожчанням. В період трансформаційних зру-шень рентабельність впала з 25,6% до 2,7%. Після 2000 року їїрівень хоч дещо зростав, але лишався неприродно малим.


Неадекватність впливу ринкової кон’юнктури на характер ціно-вих коливань, а також неринкові прояви поведінки суб’єктів госпо-дарювання визначають специфічність моделі ціноутворення вУкраїні, що вимагає розробки адекватних заходів щодо суттєвогопокращення цінової політики.

Стан вивчення проблеми. Питання регулювання цін достат-ньо детально досліджено як зарубіжними, так і вітчизнянимивченими. На поточний момент вже описано моделі ціноутвореннядля ринків з різним ступенем досконалості конкуренції, визначенофінансові інструменти впливу на цінову динаміку залежно відмакроекономічної ситуації. Цими питаннями займалися: МакконелК.Р., Портер М., Тарасевич В.М., Уткін Е.А., Шкварчу Л.О.та інші.

Разом з тим, у багатьох вітчизняних виданнях не розгляда-ється процес ціноутворення в широкому розумінні як процедуриміж секторального формування і узгодження цін ринкового сере-довища.

Виклад результатів дослідження. Ціна є економічною кате-горією, від якої залежить діяльність підприємства та його ефектив-ність. Процес встановлення та розробки ціни називаєтьсяціноутворенням. Відповідно до діючої в Україні економічної систе-ми виокремлюють ринкове ціноутворення та командно-адміністра-тивне.

Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних ісуб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них єзакони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, ко-рисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення йподальшу його політику на підприємстві.

Командно-адміністративне ціноутворення базується переважнона принципі витратного механізму формування ціни і здійснюєтьсядержавними органами. В основу цього принципу ціноутворенняпокладено витрати підприємства, пов’язані з виробництвом товару,наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отриман-ня та розподіл якого здебільшого контролюється державою. Ваграрному секторі економіки України має місце цінова політика


держави, яка ґрунтується на участі ресурсів держбюджету в регу-люванні економіки.

Процес ціноутворення здійснюється на основі методології,тобто сукупності загальних принципів, правил, методів розробкицін, формування концепції ціноутворення, визначення системи ціну державі. Методологія процесу ціноутворення є єдиною длябудь-якої системи незалежно від того, хто їх встановлює, термінудії, сфери діяльності підприємства. На основі методології розроб-ляється політика ціноутворення підприємства, а також її стратегії.

Реалізація проголошеного Україною на початку 90-х роківминулого століття курсу на ринкові перетворення докорінно зміни-ла умови функціонування і засоби регулювання як окремих сферекономічних відносин, так і економіки в цілому. В оновленіймоделі регулювання економіки відбувся суттєвий перерозподіл вла-дних повноважень на користь господарюючих суб’єктів, який булоздійснено на основі всеохоплюючої лібералізації господарської дія-льності і отриманої в зв’язку з цим підприємствами всіх формвласності права вільного розпорядження фінансовими ресурсами іорганізації на власний розсуд виробничого процесу та збуту про-дукції. Посиленню ролі господарської самостійності надала і широ-комасштабна лібералізація цін, яка була проведена у 1994 році.Зараз регулювання цін поширюється лише на обмежене колотоварів. Решта цін формується на ринкових засадах, виходячи зпопиту та пропозиції і регулюється нормами антимонопольногозаконодавства.

Аналіз формування сучасної системи ціноутворення в Україніпоказує, що обрана модель вільного ринкового регулювання цін натоварних ринках була заснована за умов, коли більшість функціо-нальних ринків тільки створювалася. Ще й досі не діє у повномуобсязі ринок землі. Недостатнім є нормативно-правове забезпечен-ня діючих функціональних ринків, внаслідок якого допускаютьсязловживання при формуванні цін на цих ринках, відхід від ринко-вих принципів ціноутворення і реалізації завдань відповідних рин-ків. Результатом такої невідповідності став диспаритеттоварообміну між суб’єктами, на основі якого були зорієнтовані


фінансові потоки, які виснажили одні сектори економіки і зарахунок цього – посилили інші.

Тривале зниження вартості життя і ціни робочої сили, напри-клад, позначалося на темпах їхнього приросту і якості. В останніроки склалася доволі стійка тенденція депопуляції населення, зни-ження рівня його здоров’я, професійно-технічної підготовки. Ана-логічна ситуація спостерігаєтьcя і на фондовому ринку, девнаслідок спотворення реальної вартості приватизованого майнавідбулося зниження капіталізації цього ринку, що суттєво зменши-ло відтворювальну основу виробництва, розширило процес йогофізичного старіння, скоротило економічний потенціал. Натомість вУкраїні, в тому числі і через систему регуляторних заходів, якіпідтримували відносно високу вартість грошей, був створений до-статньо привабливий для інвестицій, а значить і для власниківгрошей, фінансовий сектор. Проте, така система нерівноправногона окремих ринках ціноутворення веде до нераціонального розподі-лу створеної вартості, штучного посилення ролі окремих структуру формуванні фінансового результату, деформація відтворювальнихпропорцій, на основі яких посилюється соціальна нерівність, дефор-мації структури виробництва, відбувається тінізація економіки.

Застосування моделі системного взаємоузгодженого ціноутво-рення передбачає розробку і впровадження відповідного методич-ного забезпечення, політики формування і регулювання цін наокремих функціональних ринках.

Спираючись на досвід ціноутворення у країнах із ринковоюекономікою, де особливе значення надається підтримці життєвогорівня населення, доцільне також запровадження прямого контролюза формуванням цін на предмети й послуги першої необхідності.Необхідно здійснити вибір пріоритетних галузей і сфер національ-ної економіки і визначити суб’єкти послідовної цілеспрямованоїдержавної цінової політики, посилити пряме й непряме регулюван-ня цін у сільському господарстві та деяких сферах промисловості іторгівлі.

У сільському господарстві виробництво більше залежить відприродно-кліматичних умов, спостерігаються відмінності в продук-


тивності худоби і земель. Нееластичність попиту на сільськогоспо-дарську продукцію – причина того, що навіть невеликі зміни вобсягах виробництва, зумовлені погодними умовами, спричинюютьзначні зміни цін і фермерських доходів. Отже, аграрний секторособливо потребує державного регулювання. За умов ринку дер-жава має стати посередником, що регулює ринок та корегуєможливі кон’юнктурні спади і піднесення економіки.

В Україні, на жаль, не на всіх функціональних ринках цінизабезпечують об’єктивні параметри відтворення ресурсів. Передусім це стосується ринків робочої сили та засобів виробництва.Існує висока імовірність заниження цін і на ринку землі, коли вінпочне функціонувати в повній мірі. А тому в Україні вільнеціноутворення на товарних ринках посилює розбалансованість еко-номіки. На період врегулювання цін на функціональних ринках,необхідно ввести ринкове (непряме) регулювання і на товарнихринках з тим, щоб не поглиблювати вже існуючі структурні дис-пропорції. В даному випадку утримання цін за допомогою товар-них інтервенцій за одночасного доведення цін на функціональнихринках до нормального рівня дозволить переорієнтувати фінансовіпотоки і створити гармонійну систему розподілу фінансових ресур-сів між суб’єктами економіки на конкурентній основі відповідно довкладу кожного.

Висновки і пропозиції. Орієнтація економіки України напоглиблення ринкових реформ вимагає створення гармонійної сис-теми розподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівноправностіінтересів всіх власників (капіталу, робочої сили, засобів виробницт-ва, землі), що посилюють конкуренцію за сфери застосуванняпраці і створить основу для економічного зростання. Розв’язанняцієї проблеми можливе за умови застосування моделі системного,взаємоузгоджувального ціноутворення на функціональних і товар-них ринках. В основу цієї моделі мають бути покладені наступніпринципи:

• обов’язкового відшкодування об’єктивних витрат відтворенняна функціональних ринках відповідних ресурсів за умовиїхнього ефективного використання;


• обґрунтованості параметрів об’єктивного відшкодування ви-трат на відтворення відповідних ресурсів;

• взаємоузгодженості позицій державних і підприємницькихструктур та найманих працівників щодо механізмів і масшта-бів непрямого регулювання цін на окремих функціональнихринках;

• взаємозалежності цін на функціональних і товарних ринках;• відповідальності за порушення об’єктивних вимог при визна-ченні мінімальних цін на функціональних ринках.

За умови, коли ціни на відповідних функціональних ринкахбудуть забезпечувати необхідний рівень відтворення ресурсів іформувати пропозицію їх на конкурентній основі, ціноутворення натоварних ринках може бути вільним і сприятиме розподілу ресурсівміж секторами економіки і окремими суб’єктами відповідно доучасті їх у створенні доданої вартості.


1.Герасименко В.В. Ценообразование: Учеб. Пособие. – М.: Инфра-М, 2005.2.Дейли Дж. Л. Эффективное ценообразование – основа конкурентного

преимущества/ Э.В. Кондукова (пер. с англ. И ред.) – М.: СПб.; К.: Вильямс ,2004.

3.Павленко А.Ф., Корнієв В.Л. Маркетингова політика ціноутворення. – К.:КНЕУ, 2004.

4.Тарасович В.М. Ценовая политика предприятия. 2-е изд. – СПб.: Пи-тер, 2003.

5.Уткин Э.А . Цены. Ценообразование . Ценовая политика . – М.: ЭК-МОС, 1997.

6.Ценообразование и рынок/ Пер. с англ.; под ред. Е.И. Пунина, С.Б. Рычко-ва. – М., 1992.


УДК 636.03:637.1СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУІНТЕГРОВАНИХ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ

Т.Г.Олійник, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

Проанал ізовано сучасний стан сільськогосподарськихпідприємств та доведено необхідність подальшого розвиткуінтегрованих агропромислових підприємств.

Проанализировано современное состояние сельскохозяй-ственных предприятий и доказана необходимость дальнейшегоразвития интегрированных агропромышленных предприятий.

У нинішній економічній ситуації виникає невідкладна потреба устворенні та розвитку нових інтегрованих формувань на основірізноманітних форм власності, при організації яких пріоритетнимимають бути вигідні економічні відносини між переробними підпри-ємствами та виробниками сировини. Доцільність їх створення зна-чною мірою пов’язана і з кризовим станом більшостісільськогосподарських підприємств, необхідністю проведення рест-руктуризації їх заборгованості.

Інтегровані підприємства – це підприємства, в яких поєдну-ються як єдине ціле виробництво сільськогосподарської сировини,її переробка та реалізація кінцевої продукції. Тобто, діяльністьтаких підприємств здійснюється за принципом організаційної татехнологічної завершеності. Таке ж розуміння сутності інтегрова-них підприємств відображено в наукових працях В.Г.Андрійчука,М.Ю.Коденської, О.М.Онищенка та інших дослідників.

В наших дослідженнях поставлено за мету проаналізуватисучасний стан інтегрованих агропромислових підприємств та довес-ти необхідність їх подальшого розвитку.

В сучасних умовах інтеграція є одним з найбільш ефективнихспособів досягнення максимальної прибутковості виробників аграр-ної продукції. Це пов’язано з тим, що при належному розвиткупідприємництва вона може обійтись без державної підтримки. Вра-ховуючи це, інтеграцію можна вважати найбільш прийнятним,природним шляхом виходу вітчизняної економіки з кризового


стану. Оскільки, під інтеграцією в широкому тлумаченні розуміютьоб’єднання чого-небудь у єдине ціле, то інтегровані формуванняпредставляють собою об’єднання на добровільній договірній основірізних суб’єктів господарювання шляхом створення юридично са-мостійних підприємств.

Агропромислова інтеграція має постійний і незворотний харак-тер, створюючи різні організаційно оформлені комплекси, об’єднан-ня та інші інтегровані системи. Як запевняє В.Я. Амбросов,“організація інтегрованих формувань дозволить послідовно перейтивід “ринку підприємств” до “ринку корпорацій”, що найбільшхарактерно для розвинутих країн” [1].

В інтегрованих формуваннях створюються можливості проти-стояти монополістам, різноманітним комерційним структурам, дія-льність яких державою або зовсім не регулюється, аборегулюється лише частково і неефективно. Організація переробкивиробленої продукції та її продаж населенню сприяє успішномувирішенню значної частини виробничих, соціально-економічних,екологічних та інших питань.

Інтегровані виробничі формування створюються з метою: дося-гнення позитивних структурних зрушень у відповідних секторахекономіки шляхом реструктуризації підприємств, ліквідації та реор-ганізації підприємств-банкрутів; формування раціональних техноло-гічних та коопераційних зв’язків; забезпечення конкуренто-спроможності продукції на основі запровадження матеріало-енерго-ресурсозберігаючих технологій; підвищення ефективності викорис-тання експортного потенціалу; оздоровлення фінансового станупідприємства, поліпшення забезпечення виробництва обіговими ко-штами; вивчення можливостей забезпечення виробництва матеріа-льно-технічними ресурсами; збільшення кількості робочих місць,можливість забезпечення зростання оплати праці і підвищенняпродуктивності праці [2].

Не дивлячись на те, що підвищення впливу інтегрованих фор-мувань на розвиток сільського господарства очевидний, у науковціві органів управління АПК відсутня достовірна інформація про об’-єми їх розвитку. Державна служба статистики не виділяє інтегрованіструктури в якості об’єкта статистичного спостереження.


В Миколаївській області виділяють такі сільськогосподарськіпідприємства (табл.).

оди-ниць

% до підсумку

оди-ниць


оди-ниць


Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) 172 3,4 174 3,4 155 3,1

Відкриті акціонерні товариства (ВАТ) 39 0,8 37 0,7 26 0,5

Закриті акціонерні товариства (ЗАТ) 62 1,2 62 1,2 41 0,8Приватні підприємства (ПП) 154 3,0 155 3,0 136 2,7Сільськогосподарські виробничі кооперативи (СГВК)

16 0,3 16 0,3 10 0,2

Фермерські 4504 89,0 4533 89,0 4517 90,4Державні 19 0,4 19 0,4 20 0,4Інші 95 1,9 97 1,9 90 1,8Всього 5061 100 5093 100 4995 100

ТаблицяРозподіл аграрних підприємств Миколаївської області за формою

господарювання (станом на початок року)2005 р.2004 р.2003 р.

Форми господарювання

В Миколаївській області однією з основних організаційнихформ агропромислової інтеграції є агропромислове підприємство.

Агропромислові підприємства – це сільськогосподарські під-приємства, які мають у своєму складі промислові виробництва зпереробки сільськогосподарської продукції. Найхарактерніші рисицих підприємств – це єдине керівництво сільськогосподарськими,переробними і обслуговуючими підрозділами; високий ступіньцентралізації управлінських функцій; наявність загальних господар-ських служб; єдиний план, баланс, розрахунковий рахунок в банку,загальний прибуток.

Розвиток зв’язків між сільським господарством і промисловіс-тю в даних підприємствах безпосередньо здійснюється в межахгосподарства. При цьому внутрішньогосподарська переробка сіль-ськогосподарської продукції здійснюється за наступними напрямка-ми: переробка зерна в борошно і різноманітні крупи, якапредставлена млинами та крупорушками різної потужності; переро-


бка насіння соняшнику в олію, що здійснюється на комплексах повиробництву соняшникової олії; переробка плодів, ягід та овочів;переробка винограду, що здійснюється на виноробних заводах тапунктах з метою одержання вин, шампанських і коньячних матері-алів, соків, іншої продукції; переробка молока, представлена моло-копереробними цехами, що виготовляють вершкове масло, сири,іншу молочну продукцію; переробка м’яса, яка здійснюється пере-важно в ковбасних цехах, що мають свої забійні пункти; випіканняіз власної сировини хлібу та хлібобулочних виробів.

Аграрні господарства завдяки внутрішньогосподарській пере-робці сільськогосподарської сировини мають готівкові кошти, част-ково вирішують проблему зайнятості населення.

Серед підсобних цехів аграрного сектора економіки Миколаїв-ської області провідні позиції належать зернопереробним (насампе-ред – хлібопекарням та млинам), на частку яких нині припадаєбільш ніж 60% їх загальної кількості.

Таким чином, інтеграція, як процес подальшого об’єднанняпраці та ресурсів, розвивається в певних напрямах, створюючи нарізних рівнях інтегровані структури, які різняться за формою,виробничим напрямком і типом.

Отже, проведений аналіз видів інтегрованих структур дозволивзробити висновок про те, що створення та функціонування інтегро-ваних формувань є однією із складових, що визначають спрямова-ність сучасного розвитку ринкової економіки.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що інтег-ровані формування – це об’єднання підприємств, організацій, уста-нов у багатогалузеву господарську систему на основі договірнихвідносин з метою досягнення спільних цілей або забезпеченнявирішального впливу на фінансову, господарську і комерційну полі-тику учасників формувань.


1.Амбросов В.Я. Реорганізація державної власності в АПК // ЕкономікаАПК. – 1997 – №6. – С. 3-7.

2.Бойко В.І., Лазня В.В. Про необхідність розвитку регіональних агропромис-лових формувань ринкового типу // Економіка України. – 1996 - № 2. – С. 64-70.


УДК 339.13.(477.73)ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ НАСІННЯ СОНЯШНИКУ

В КОНТЕКСТІ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТО.М.Потишняк, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

В статті розглянуто функціонування ринку насіння соняшникув контексті вступу України до СОТ. Проаналізовано основні цілі,положення та вимоги Світової організації торгівлі.

В статье рассмотрено функционирование рынка семянподсолнуха в контексте в ступления Украины в СОТ.Проанализированы основные цели, положения и требованияМировой организации торговли.

Постановка проблеми. Насіння соняшнику є культурою, увирощуванні якої Україна, безперечно, має відносну перевагу.Протягом останнього десятиліття Україна зібрала близько 10-16%обсягу всього світового врожаю соняшнику та мала від 5 до 39%всього експорту цієї продукції. Також соняшник є базовою сиро-виною для вітчизняного олійно-екстракційного комплексу, якийзаймав майже 16% всього світового ринку соняшникової олії [1].

Отже, функціонування ринку насіння соняшнику та продуктівйого переробки на світовому рівні є безперечно першочерговимвагомим фактором, так як дана продукція забезпечує значні над-ходження до бюджету країни. Зараз увага до Світової організаціїторгівлі (СОТ) в Україні зосереджується на заявленому намірікраїни вступити до цієї організації, триваючих переговорах з робо-чою Групою СОТ, та умовах набуття Україною членства в СОТ.

Основна ціль створення Всесвітньої організації торгівлі єстворення цільної, стабільної та ефективної системи різноманітнихнорм, які базуються на Генеральній домовленості з тарифів таторгівлі, а також на досягнутих результатах лібералізації торгівлі,з урахуванням результатів Уругвайського раунду, та на основнихпринципах різноманітної торговельної системи [1].

Аналіз останніх досліджень. Визначенню питань функціону-вання і розвитку ринку насіння соняшнику призначено праці такихвчених як М.І.Долішний, В.І.Осадчук, П.Т.Саблук, М.Й.Малик


та інші. Водночас складність і багатогранність питань, пов’язаних зівступом України до СОТ, обумовлюють необхідність їх подаль-шого розгляду.

Мета наших досліджень. Оцінити недоліки та перевагиУкраїни від вступу до СОТ. Проаналізувати основні цілі, поло-ження та вимоги Світової організації торгівлі, так як питанняоцінки наслідків функціонування і розвитку ринку насіння соняш-нику від приєднання до СОТ заслуговує на увагу. Актуальністьвказаної проблеми, недостатня її вивченість зумовили вибір даногодослідження.

Виклад основного матеріалу. Спеціалісти стверджують, щовступ України до світової організації торгівлі найбільшою міроювплине на сільськогосподарську галузь. Причому вплив цей можебути як позитивним, так і негативним. Розглянемо спочатку мінусицього процесу й загальні слабкі моменти нашого сільського госпо-дарства в цілому.

Несформованість інфраструктури аграрного ринку й правилроботи на ньому, а також відсутність послідовної позиції державий чіткого бачення подальших перспектив розвитку області ставитьАПК у найменш зручні стартові умови. Непродумане регулюван-ня аграрних ринків, неефективна цінова підтримка сільського гос-подарства, а також орієнтація на середні показники в області –середню врожайність культур, середній рівень рентабельності йприбутковості, по суті, тільки заважають розвиватися сильним іприбутковим підприємствам, у той же час нічого важливого недаючи слабким.

Ведення сільськогосподарських робіт екстенсивними методамиможе привести в найближчі роки до важливого росту собівартостісільгосппродукції, що викличе зниження її конкурентоспромож-ності, як на світових, так і на внутрішніх ринках. Одним зфакторів росту собівартості є необхідність відновлення основнихзасобів виробництва, зокрема сільгосптехніки.

Другою проблемою, необхідність рішення якої назріє в Українів недалекому майбутньому, стане падіння врожайності як наслідоксильного виснаження ґрунтів, до чого призвело неефективне госпо-


дарювання. Два найважливіших закони: з охорони ґрунтів і держа-вного контролю над використанням землі були прийняті ВерховноюРадою лише в 2003 р.

Завдяки чітко витриманим технологіям вирощування рослин,своєчасній у повному обсязі підгодівлі останніх мінеральними доб-ривами, якісному посівному матеріалу, а також витриманій сіво-зміні ґрунтів, сильні агрокомпанії будуть не просто успішнофункціонувати після вступу нашої країни у СОТ, а виявляться увиграші. У той час як неефективні господарства очікує банкрутствоз наступною ліквідацією, або зміна власника й перепрофілювання.

Однак розглядати придбання Україною членства у Світовійорганізації торгівлі лише з погляду відкриття внутрішнього ринкубуде досить однобоко. Необхідно також урахувати переваги, одер-жувані країною-членом СОТ. До них, у першу чергу, вартовіднести наявність відповідних прав для захисту інтересів як країнив цілому, так і окремо взятих національних компаній на західнихринках шляхом застосування встановлених правил ведення бізнесуй використання діючого механізму врегулювання торговельних су-перечок [2].

Також до позитивних моментів вступу України до СОТвідноситься збільшення ступеня відкритості світових сільгоспринківдля українських виробників. Слід зазначити, що переваги лібералі-зації торгівлі поширюються в основному на галузі з пануючоюціновою конкуренцією, до яких відноситься й сільське господарст-во. Однак, навіть при зниженні тарифів, через високі вимоги доякості продукції можливістю виходу на зовнішні ринки будутьволодіти лише агрохолдінги. У цілому Україна, як країна з перева-жно експортною орієнтацією сільгоспвиробництва, може виявитисяу виграшному стані.

Що ж стосується найбільш перспективних напрямків діяль-ності в сільському господарстві, то до них можна віднести виро-щування зернових і масляних культур, а також переробку останніх.В України з’явиться шанс стати світовим лідером на ринку насіннясоняшнику. Правда, щоб уникнути виснаження ґрунтів, при виро-щуванні соняшнику необхідно чітко дотримуватися правил сівозмі-


ни. З огляду на наявність високого експортного мита на насіннясоняшнику (на рівні 17%), доцільним є виробництво соняшниковоїолії для реалізації на внутрішньому й на зовнішньому ринках, атакож одержання шроту переважно з метою подальшого експорту.

Враховуючи необхідність та переконливі докази економістів, зметою врегулювання ринку насіння соняшнику 10 вересня 1999року було прийнято Закон України “Про ставки вивізного (експо-ртного) мита на насіння деяких видів олійних культур” за№1033 – ХІV, згідно з яким з вересня 1999 року до 1 липня2002 року введено 23% експортне мито на насіння соняшнику.Реакцією на введення мита було збільшення експорту соняшнико-вої олії.

У грудні 2005 з України було експортовано рекордний обсягсоняшникової олії за останні чотири сезони – 134 тис. т, що на68,3 тис. т вище грудня попереднього року. Таким чином, обсягиекспорту соняшникової олії з України за 4 місяці 2005/06 МРсклали 269,8 тис. т, що у 2 рази вище, ніж за аналогічний періодпопереднього року. У 2005 році порівняно з попереднім рокомдещо змінилася географія експорту насіння соняшнику та соняшни-кової олії. Так, за даний період значно збільшилась частка експор-ту з України соняшнику до країн ЄС (головним чином, Іспанія таУгорщина) – з 48% до 92%. Суттєво зменшилася частка експо-рту до країн Азії – з 25% до 1% та до країн СНД – з 14% до4%. Загалом географія експорту насіння соняшнику у 2005 роцібула представлена 28 країнами світу.

Вітчизняна олія соняшникова є досить конкурентним продук-том на зовнішньому ринку, в тому числі, і на ринку ЄС. У 2005році частка експорту олії з України до країн ЄС (головним чиномВелика Британія, Італія, Іспанія, Франція) була майже на рівніпопереднього року – 40%.

Протягом року ціни на соняшникову олію на європейських таінших ринках знижувались під впливом значної пропозиції даногопродукту в Чорноморських портах та низького попиту. Так, цінана олію соняшникову (EC CIF Роттердам готівк.) станом напочаток 2006 року склала 595 дол/т, що на 125 дол/т (або на


17,4%) менше, ніж було на аналогічну дату попереднього року.Ціна на олію соняшникову Аргентини (на умовах FOB) знизи-лась за даний період на 112 дол/т (або 18,2%).

Очікується, що дані фактори будуть продовжувати впливатина зниження світових цін соняшникової олії у короткій та середнійперспективі.

Сучасний стан ринків соняшнику та соняшникової олії можнахарактеризувати як досить стабільний і прибутковий. Проте, все жіснують деякі проблеми, з яких основними є:

• тенденція до розширення посівних площ під соняшник, щосприяє виснаженню ґрунтів та зниженню їх родючості;

• відсутність нормативно-правової бази щодо стратегії і механі-змів розвитку виробництва олійних культур, альтернативнихнасінню соняшнику;

• наявність заборгованості з неповернення ПДВ, що впливаєна обмеження експорту олії та соняшнику з України.

Виходячи з цього, доцільно вжити заходи щодо зменшеннязаборгованості держави по відшкодуванню ПДВ експортерам тарозвитку виробництва альтернативних олійних культур в Україні тапродукції їх переробки, в т.ч. ріпаку [2].

Висновки. Проблема функціонування та розвитку ринку на-сіння соняшнику на шляху вступу України до СОТ ще не знай-шла свого узгодженого рішення і вимагає, на нашу думку,політичного втручання. При цьому слід зауважити, що така неви-значеність може призвести до нового перегляду раніше узгодже-них тарифних ставок на іншу продукцію. Тому необхідноякнайшвидше прийняти однозначне оптимальне рішення.


1. Штефан фон Крамон – Таубадель, Сергій Дем’яненко, Арніма Куна.Сільське господарство України. - К:.КНЕУ, 2004.-207с.

2. Губенко В.І. Україна і СОТ: оцінка наслідків вступу // Вісник аграрної на-уки Причорномор’я. - 2004.- Спецвипуск 2 (26) Т.1 – М., - С.83-88.


СЕКЦІЯ “ІННОВАЦІЙНО–ІНВЕСТИЦІЙНИЙРОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРАЕКОНОМІКИ ТА ЙОГО ФІНАНСОВО–КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”

УДК 330.322:631.11ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ ТА НАПРЯМИ ЇЇ АКТИВІЗАЦІЇ

В АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИО.Ю.Єрмаков, доктор економічних наук, професорВ.О.Герасіна, аспірантНаціональний аграрний університет

Розглянуто основні проблеми державної підтримки АПК.Особливу увагу приділено державним субсидіям та проблемам їхефективного використання, питанням інтеграції в сільськомугосподарстві, а також підвищенню інвестиційної привабливостісільгоспвиробників для іноземних інвесторів.

Рассмотрены основные проблемы государственной поддержкиАПК. Особое внимание уделено государственным субсидиям ипроблемам их эффективного использования, вопросам интеграциив сельском хозяйстве, а так же повышению инвестиционнойпривлекательности производителей сельскохозяйственнойпродукции для иностранных инвесторов.

Успішний розвиток аграрного сектора України значною міроюпов’язаний з фінансуванням капітальних вкладень в оновлення івідтворення матеріально-технічної бази села. Без цього неможливоістотно підвищити рівень економічної ефективності агропромислово-го виробництва, яке потребує активізації інвестиційної діяльностісільськогосподарських і переробних підприємств АПК.

Проблематиці активізації інвестиційної діяльності підприємствАПК приділяє увагу багато українських вчених, зокрема Шере-мет Н.Д., Трегобчук В.М., Бровко Л.І. та ін

В Україні бюджетні витрати на сільське господарство зросли з


0,3 млрд. грн. в 2000 р. до 9,8 млрд. грн. в 2005 р. (або з 1 до2,5% ВВП відповідно). Але, як і раніше, здебільшого – цесубсидії, а не інвестиції (в 2005 р. на субсидії припадало 75%загальної фіскальної підтримки) (табл. 1).

2000 2001 2002 2003 2004 2005Всього субсидій 1171 2756 2956 3825 5652 7318в т. ч. з бюджету 688 1131 1163 1650 2687 2962Податкові пільги зі сплати ПДВ 483 1626 1792 2175 2965 4356Бюджетні інвестиції, що сприяють економічному розвитку 478 585 1085 2051 1895 2439

Зведені фіскальні витрати 1649 3341 4040 5876 7546 9757

Частка фіскальних витрат в ВВП, % 0,97 1,64 1,79 2,20 2,19 2,49Частка фіскальних витрат в загальних державних витратах, % 3,34 6,02 6,70 7,74 7,44 8,55

Таблиця 1Бюджетні витрати на сільське господарство в Україні протягом 2000-2005р., млн. грн. [4]

РокиПоказник

Потрібно відзначити, що бюджетні витрати на сільське госпо-дарство не компенсують навіть втрат аграрних виробників, зумов-лених політикою в сфері ціноутворення й торгівлі. Сучасна аграрнаполітика сприяє зниженню цін на сільгосппродукцію і зводить,таким чином, нанівець ефективність приросту фіскальних видатків.Безпосередньо знижують прибутковість сільського господарства ітакі інструменти зовнішньої політики, як експортне мито, заборго-ваність по відшкодуванню ПДВ. Загалом внаслідок державноговтручання в продовольчий ринок, контролю за цінами на продуктихарчування і їх коливаннями, обмеженнями міжобласного рухутоварів поглиблюється невизначеність тенденцій ринку та стриму-ється конкуренція, що негативно впливає на залучення приватногокапіталу в галузь. Тому одним з основних напрямів активізаціїінвестиційної діяльності в АПК слід визначити зміну аграрноїполітики держави щодо товаровиробників та їх продукції. Збіль-шення обсягів бюджетних видатків на сільське господарство безвдосконалення аграрної політики є економічно неефективним.


Іншою суттєвою проблемою аграрного сектора є державнапідтримка. На сучасному етапі збільшення обсягів фінансуваннясуспільних благ, що потенційно сприяють економічному зростанню,не підвищить результати державних інвестицій, якщо не усунутивузькі місця в наданні державних послуг. Протягом 2000-2005 р.Україна в п’ять разів збільшила фінансування інвестицій в економі-чний розвиток. Міжнародний досвід свідчить про значний впливтаких державних інвестицій на ріст і конкурентоздатність сільсько-го господарства, але ефект від них в Україні не відповідав нормамрозвинених країн. Низька віддача інвестицій визначає загальнеринкове середовище в країні як несприятливе для економічногоросту й конкуренції, що також відображає недоліки в плануванні івтіленні потенційно важливих державних програм сприяння еконо-мічному розвитку.

Незважаючи на необхідність значних прямих капіталовкладеньв аграрну сферу, основною формою державної підтримки сільгосп-виробників на сучасному етапі залишаються дотації, субсидії таподаткове кредитування. Податкове кредитування – одна з най-більш розповсюджених и працюючих форм підтримки сільськогогосподарства. Але режим оподаткування тут не є стабільним. Це йтимчасова дія пільг по сплаті податку на додану вартість (ПДВ), ізміни у розмірах відрахування платників фіксованого сільгосппо-датку у фонд оплати праці та ін. Міжнародний досвід показує,що державні витрати на сільськогосподарські дослідження й роз-робки, дорадчі служби, утворення, сільську інфраструктуру, сис-теми контролю за безпекою і якістю продуктів харчування йрозвиток сільської місцевості є найважливішими рушійними сила-ми розвитку сільського господарства й забезпечення його конку-рентоспроможності.

Напруженість у роботі аграрного сектора економіки створенавідсутністю налагодженого ф’ючерсного ринку, системи страхуваннясільськогосподарських ризиків, дорадчих служб і сучасної систе-ми забезпечення безпеки і якості продуктів харчування. Держав-ний сектор повинен відігравати важливу роль у сприянні наданняцих послуг, не заміняючи собою приватний сектор шляхом техні-


чної допомоги, розвитку партнерських відносин, обміну інформа-цією тощо.

На сьогодні в Україні реалізація низки державних програмщодо розвитку та функціонування інвестиційної діяльності спря-мована на створення відповідної інфраструктури, розвиток ефек-тивної системи державного захисту інвестицій та захист інтересівінвесторів, комплексні заходи щодо міжнародної інтеграції Украї-ни. Але навіть прийняття закону про державну підтримку негарантує інвестицій.

Верховною Радою України у січні 2001 р. було прийнятоЗакон України “Про стимулювання розвитку сільського господар-ства на період 2001-2004 р.“ [1], який визначив основні засадидержавної політики підтримки сільського господарства. Останнєвизнано пріоритетною галуззю народного господарства і встановле-но, що частка видатків державного бюджету на фінансуваннярозвитку сільського господарства має бути не менше 5%.

Щорічно обсяги підтримки сільськогосподарських товаровиро-бників за рахунок коштів державного бюджету збільшувалися, алетак і не досягли передбачених 5% коштів до видатків державногобюджету (табл. 2).

2001 2002 2003 2004Видатки державного бюджету - всього 46569,6 53891,2 58692,5 81561,0 240714,3

у т.ч ., спрямовані на підтримку сільського господарства 962,9 1752,4 2851,3 3107,4 8674,0

Питома вага, % 2,1 3,3 4,9 3,8 3,6

Таблиця 2Видатки державного бюджету, спрямовані на розвиток

сільськогогосподарства, млн. грн.

УсьогоРокиПоказник

Таким чином, можна зазначити, що головною метою держав-ної політики в галузі сільського господарства має стати підвищенняінвестиційної привабливості АПК для вітчизняних та іноземнихінвесторів. Цьому буде сприяти: підтримка прибутковості аграрноїсфери економіки на рівні середньої норми прибутку економіки


України; підвищення купівельної спроможності сільськогосподарсь-ких товаровиробників; підвищення платоспроможного попиту насе-лення, особливо малозабезпечених верств через надання грошовоїдопомоги; захист вітчизняних сільськогосподарських товаровиро-бників від нерівної конкуренції імпортних товарів на внутрішньо-му ринку; забезпечення села доступними кредитами, враховуючиспецифіку.

Іншим шляхом пожвавлення інвестиційного ринку в Україні єпоглиблення інтеграційних процесів в АПК. Загалом на сучасномуетапі дуже привабливим для приватного інвестора є інтегрованийкомплекс. Так, більшість великих птахофабрик мають у своємускладі комбікормові заводи та роздрібну мережу з реалізації виро-бленої продукції і на цій основі об’єднуються в інтегровані агро-промислові структури холдингового типу. Така інтеграція дозволяєзменшувати витрати виробництва та регулювати ціни на продукціюзалежно від кон’юнктури ринку. Поліпшення системи державногорегулювання, створення таких організаційно-господарських струк-тур буде сприяти збільшенню приватних інвестицій в галузь. Вер-тикальна інтеграція дозволяє підприємствам залучати кошти наумовах внутрішнього ресурсу, тобто отримувати підтримку в між-сезоння та здійснювати значні капіталовкладення в високоприбут-кові періоди; підвищується платоспроможність та рівень іпотечнихгарантій. Такі комплекси приваблюють увагу не лише вітчизняних,а й іноземних інвесторів.

При низькому рівні вільного вітчизняного капіталу тількиіноземні інвестиції можуть вдовольнити потребу сільгоспвиробниківу фінансових ресурсах.

Діяльність іноземних інвесторів можна розглядати з трьохбоків: експорт, загальна підприємницька діяльність (ліцензування,спільне володіння підприємствами й т.д.), пряме інвестування(створення винятково власних підприємств). Найбільш перевіреноюіноземними фірмами стосовно українського ринку на сьогоднішнійдень є перша стадія – експорт продукції. Що стосується створен-ня підприємств, які повністю належали б іноземним власникам, тодля цього останні повинні мати для своїх капіталів в Україні не


тільки сприятливе правове й економічне середовище, але й бутидобре обізнаними про ринок, який вони захочуть освоїти. Зоб’єктивних причин не слід очікувати створення більш-менш знач-ного прошарку таких підприємств в АПК України раніше, ніжчерез чотири-п’ять років.

Загалом вважаємо, що на державному рівні для АПК Украї-ни повинні бути чітко визначені пріоритетні галузі та виробництва,куди в першу чергу повинні залучатися іноземні інвестиції. Одниміз основних критеріїв такого вибору має бути можливість досяг-нення ланцюгової реакції господарської активності й економічногоросту у всьому агропромисловому комплексі.


1.Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства наперіод 2001-2004 років” від 18.01.2001 р . №2238 ( і з зм. і доп. ) //www.rada.gov.ua.

2.Бровко Л.И., Столев И.И. Экономическое обоснование инвестиций в аг-рарний сектор, Днепропетровск. – Пороги, АПК – 1999 р. с. 80

3.Трегобчук В.Стратегія і тактика ресурсно-технологічного оновлення на-ціонального АПК./ Структурні зміни та інвестиційні проблеми української еконо-міки. – Київ. 1997

4.Аналитика – www.agroinvest.com.ua

http://www.rada.gov.ua

http://www.agroinvest.com.ua


УДК 631.1.027МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ У КОНТЕКСТІСОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙМ.П.Сахацький, доктор економічних наук, професорОдеська державна академія будівництва та архітектуриГ.М.Запша, кандидат економічних наук, доцентОдеський державний аграрний університетО.А.Белевят, аспірантМиколаївський державний аграрний університет

У статті обґрунтовується об'єктивний характер посилення увагимаркетинговому дослідженню ринку хлібобулочних виробівсільських територій. Наводяться методичні положення щодовивчення стану та перспектив розвитку конкретних товаріваграрного сектора економіки.

В статье обоснован объективный характер усиления вниманиямаркетинговому исследованию рынка хлебобулочных изделийсельских территорий. Приведены методические положенияотносительно изучения состояния и перспектив развитияконкретных товаров аграрного сектора экономики.

Вступ. Висхідний розвиток вітчизняного села можливий заумови прогресивного руху його соціальної та економічної складо-вих. Їх гармонійно поєднує ринок хлібобулочних виробів, соціаль-ний аспект якого полягає в забезпеченні людини найголовнішимипродуктами харчування, а економічний – в надходженні грошовихкоштів та можливості здійснювати розширене виробництво у зер-новому господарстві й надалі служити своєрідним ресурсним доно-ром для багатьох галузей агропромислового комплексу. Виходячиз викладеного, маркетингові дослідження ринку хлібобулочних ви-робів в контексті соціально-економічного розвитку сільських тери-торій с актуальною науково прикладною проблемою.

Теоретико-методологічні та методичні основи маркетинговихдосліджень та наукові засади розвитку ринку сільськогосподарськоїпродукції та виробів з неї розроблялися такими вітчизняними йзарубіжними вч еними Г .Армстрон г , С .С .Гаркавенко ,


В .Г .Герасимчук, Е.П.Голубков , Н .С .Косар, Ф .Котлер,Є.В.Крикавський, П.М.Макаренко, М.К.Орлатий, А.О.Старостіна,Д.Ф.Харківський, В.В.Юрчишин та іншими фахівцями з маркетин-гу і агропромислової економіки. Ними сформовано наукову базудослідження маркетингової діяльності та функціонування ринковихвідносин в АПК. Проте проблеми розвитку сільських територій,розв’язання яких в значній лежить від використання досягненьсвітової економічної думки, зокрема маркетингових досліджень,вимагають поглибленого наукового вивчення в частині конкретнихпродовольчих товарів.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є форму-вання науково-методичних засад проведення маркетингового ви-вчення ринку хлібобулочних виробів, використання яких сприятимесоціально-економічному розвитку сільських територій.

Результати. Структура викладу результатів ґрунтується натому, що важливо, по-перше, з'ясувати сутність та роль маркетин-гових досліджень ринку хлібобулочних виробів у розвитку сільсь-ких територій; по-друге, визначити складові етапи процесумаркетингового дослідження; по-третє, виділити основні методичніположення проведення польового дослідження ринку хлібобулочнихвиробів.

Розкриваючи сутність системи маркетингових досліджень мар-кетингової інформації, американський економіст Ф.Котлер марке-тингові дослідження визнає запорукою ринкового успіху любогосуб'єкта господарювання [1]. Справедливість такої оцінки дослід-ницької частини маркетингу пояснюється тим, що вона є першимкроком в реальний ринок і від кваліфікації її здійснення залежатьвектор та швидкість подальшого економічного руху підприємства.

Вітчизняні маркетологи Є.В.Крикавський, Н.С .Косар,О.Б.Мних та О.А.Сорока цілком вірно визначають маркетинговідослідження як вид діяльності, який за допомогою інформаціїпов'язує споживача, покупця і громадськість з маркетингом. Інфо-рмація, яку при цьому отримують, використовується для виявлен-ня і визначення маркетингових можливостей і проблем; длявироблення, вдосконалення і оцінки маркетингових дій; для моніто-


рингу результатів маркетингової діяльності, а також для покращан-ня розуміння процесу управління маркетингом [2]. Якщо йдетьсяпро ринок хлібобулочних виробів, то сутність його маркетинговихдосліджень полягає у систематичному зборі, обробці та аналізіінформації про макросередовище та мікросередовище і визначенніна цій основі стратегії і тактики ефективної ринкової поведінкипідприємств, що беруть участь у виробництві та збуті хлібобулоч-ної продукції.

Загалом маркетингову інформацію про хлібобулочні виробизбирають і аналізують за допомогою чотирьох задіяних у цій сферіпідсистем підприємства: підсистеми внутрішньої звітності; підсисте-ми збору зовнішньої поточної маркетингової інформації; підсистемимаркетингових досліджень; підсистеми аналізу маркетингової інфор-мації. Наведені підсистеми досить складні і по суті є самостійнимисистемами. Загалом, маркетингові дослідження підприємства, за-безпечуючи його інформацією, виступають складовою частиноюсистеми маркетингової інформації суб'єкта господарювання [3].

До числа основних причин сталого зростання ролі маркетинго-вих досліджень ринку хлібобулочних виробів в контексті соціаль-но-економічного розвитку сільських територій слід віднести:по-перше, належність маркетингових досліджень до сучасної еко-номічної діяльності, що може виконуватися як в складі комплексумаркетингу окремого підприємства, так і самостійним спеціалізова-ним суб'єктом господарювання. Розташування таких структур насільській території дозволяє, з одного боку, підвищувати економіч-ну ефективність функціонування підприємств агропромисловогокомплексу, а з другого – залучати до новітньої високопродуктив-ної роботи сільське населення.

По-друге, завдяки маркетинговим дослідженням ринку хлібо-булочних виробів формується інноваційна основа розвитку підпри-ємств АПК, стимулюється становлення в сільській місцевостісереднього та дрібного бізнесу. Адже міні-пекарні, що задіяні вцій сфері, мають гарантований збут виробленої продукції. Прицьому, маркетингові дослідження можуть трансформуватися ізсфери, що сприяє хлібобулочному бізнесу, в самостійну підприєм-


ницьку діяльність сільського населення.По-третє, маркетингові дослідження розширюють можливості

працевлаштування сільського населення і протидіють негативнимдемографічним процесам вітчизняного села. Згідно з інформацієюдослідників соціальної сфери [4], динаміка природного руху сільсь-кого населення від'ємна, в 2003 р. в розрахунку на 1000 жителівскорочення природного приросту склало 10,5 чоловік, що в 1,4рази перевищує значення аналогічного показника в середньому покраїні. Тому визначення маркетинговими дослідженнями обсягів таасортименту хлібобулочних виробів відповідної якості та ціни, згід-но з вимогами споживачів, включаючи конкретні сільські населеніпункти, вирішує найбільш значущі соціальні, економічні, демогра-фічні й інші проблеми.

По-четверте, можливість розширення сільського хлібобулоч-ного бізнесу, за рахунок його проникнення на ринки міськихпоселень й урбанізованих центрів. Завдяки маркетинговим дослі-дженням виявляються нові ринкові сегменти (“ніші”), що можутьбути зорієнтовані на хлібобулочну продукцію певної сільської тери-торії, товарної марки, виробника-пекарні, а також з'ясовуютьсянайсуттєвіші важелі маркетингового впливу на ці ринки.

По-п'яте, динамічний розвиток ринкової економіки вимагає відгосподарюючих суб'єктів, в тому числі зайнятих хлібобулочнимбізнесом, постійного розширення маркетингової діяльності. Її ефек-тивність залежить від стратегічних рішень, якість яких значноюмірою визначається наявноїю інформацією про стан та зміни внут-рішнього й зовнішнього середовища.

Добросовісним постачальником такої інформації виступаютьтільки маркетингові дослідження.

Залежно від способу збирання інформації маркетологи виокре-млюють та характеризують первинні і вторинні дані [5]. Якщовторинною є інформація, що існує в опублікованому вигляді дляінших цілей, ніж ті, які має на меті підприємство в конкретнихринкових умовах і збиралася через кабінетні дослідження, то пер-винні дані отримують у результаті польових досліджень. Вонинеобхідні для забезпечення інформацією, яка відсутня чи не розго-


лошувалася. Це дозволяє керівництву суб'єкта господарюванняприймати виважені маркетингові рішення та мати перевагу надконкурентами.

Узагальнення наукових пошуків маркетологів С.С.Гаркавенкота Є.П.Голубкова [5, 6] показують, що в процесі маркетинговихдосліджень виділяються такі основні етапи, як визначення пробле-ми та цілей дослідження; розроблення плану дослідження; реалі-зація плану досліджень; інтерпретація отриманих результатів та їхпредставлення керівництву. Важливо зазначити, то при польовихдослідженнях і отриманні первинної інформації використовуютьсяпереважно опитування, спостереження, експеримент, панельнийметод. Кожний спосіб має свої достоїнства і недоліки. Томувибір залежить від конкретних умов виробництва і збуту хлібо-булочних виробів.

Провідне місце при зборі даних польового дослідження спо-живачів хлібобулочних виробів та важливість здійснюваних функ-цій вимагають пильної уваги до формату питань опитувальноголиста. Так, основними вимогами до формулювання питань є:концентрація в одному реченні однієї проблеми; лаконічність;термінологічна чіткість; конкретність; однозначність; простота ізрозумілість.

При оцінці відповідей на питання, які стосуються купівліхлібобулочних виробів в минулому, варто враховувати наявністьможливих неточностей через здатність респондентів забувати.Якщо оцінюються відповіді на питання щодо покупки певниххлібобулочних виробів у майбутньому, то доцільно брати до увагивластивість респондентів змінювати свою точку зору, в тому числіпід впливом комунікативних маркетингових заходів.

Висновки.1. Сутність маркетингових досліджень ринку хлібобулочних

виробів полягає у систематичному зборі, обробці та аналізіінформації про макросередовище та мікросередовище і ви-значенні на цій основі стратегії і тактики ефективної ринко-вої поведінки підприємств, що беруть участь у виробництвіта збуті хлібобулочної продукції.


2. Зростання ролі маркетингових досліджень ринку хлібобу-лочних виробів має об'єктивний характер і зумовлено су-купністю економічних, демографічних, соціальних та іншихчинників, що суттєво впливають на розвиток сільськихтериторій.

3. Процедура збору даних польового маркетингового до-слідження щодо споживачів хлібобулочних виробів ви-магає врахування особливостей даного товару тависокої кваліфікації розробників опитувального листа йінтерв’юерів.


1. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Е.М-Пеньковой. - М.: Прогресс, 1990. - 736 с.

2. Крикавський Є.В., Косар Н.С., Мних О.Б., Сорока О.А. Маркетингові дослі-дження: навчальний посібник - Львів, 2004. - 288 с.

3. Котлер Ф., Армстронг Г., Сондерс Д ., Вонг В. Основы маркетинга: Пер. сангл. - 2-е европ. изд. - М., СПб., К.: Издательский дом "Вильямс", 2000. -4 с.

4. Соціально-економічний розвиток регіонів України / В.І.Луговий, М.К.Орла-тий, О.Г.Осауленко та ін. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 583 с.

5. Гаркавенко С.С. Маркетинг. - К.: Лібра, 2004. - 712 с.6.Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методология, прак-

тика. - М.: Финпресс, 1998. - 267 с.


УДК 332.14:338.432ЩОДО НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИАГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

ПРИ ВСТУПІ УКРАЇНИ ДО СОТВ.В.Лагодієнко, кандидат економічних наук, докторантІнститут регіональних досліджень НАН України, м.Львів

Проаналізовано основні положення та вимоги Світовоїорганізації торгівл і (СОТ), основні моменти державногорегулювання регіонального ринку сільськогосподарської продукції.Підтримка сільського господарства у період значних структурнихзмін в Україні має здійснюватися централізовано на державномурівні

Проанализированы основные положения и требованияВсемирной организации торговли (ВТО), основные моментыгосударственной регуляции регионального рынка сельскохо-зяйственной продукции . Поддержка сельского хозяйства впериод значительных структурных изменений в Украине должнаосуществляться централизовано на государственном уровне

Постановка проблеми. Розвиток процесів глобалізації, щовизначив вибір Україною курсу на інтеграцію до ЄвропейськогоСоюзу (ЄС), передбачає поступове та диференційоване за секто-рами відкриття українських ринків, а також докорінні зміни векономіці держави, відповідної внутрішньої адаптації до світовихнормативів і правил. Близькість вступу України до Світової орга-нізації торгівлі (СОТ) загострює увагу до проблем та перспективрозвитку агропромислового виробництва – найбільш вразливої тареформованої галузі вітчизняної економіки.

Необхідність державної підтримки та стимулювання агропро-мислового виробництва викликана об’єктивними особливостямийого функціонування. Останнім часом це питання набуває новогорозвитку у зв’язку з наміром України вступити до СОТ, вкраїнах-учасниках якої державна підтримка сільського господарствазначно вагоміша, ніж в Україні.

Стан вивчення проблеми. Низький рівень підтримки розвит-ку агропромислового виробництва на всіх його рівнях управління єскладовою частиною визначеної вище загальної проблеми. Цей


висновок був зроблений після аналізу останніх наукових дослі-джень і практичних напрацювань у сфері агропромислового вироб-ництва. До числа таких можна віднести дослідження наступнихавторів: В.Г.Андрійчука, Г.В.Балабанова, П.І.Гайдуцького,В.М.Геєця, М.В.Гладія, Б.М.Данилишина, М.І.Долішного,О.В.Крисального, І.І.Лукінова, М.Й.Маліка, П.Т.Саблука,В.В.Юрчишина та інших. Необхідно відмітити, що проблеми дер-жавної підтримки агропромислового виробництва в період вступуУкраїни до СОТ вимагають подальшого вивчення.

Мета наших досліджень. Проаналізувати основні положеннята вимоги Світової організації торгівлі, основні моменти державно-го регулювання ринку сільськогосподарської продукції, що відпові-дають принципам світового ринку і які повинні працювати вумовах України.

Результати досліджень. За даними Організації економічногоспівробітництва і розвитку (ОЕСР), фінансова підтримка сільсько-господарського виробника, в середньому, становить 32 відсотківвартості виробленої продукції, у країнах-членах ЄС – 37 відсот-ків, а в Україні цей показник не перевищує 10 відсотків.

Підтримка сільськогосподарських товаровиробників в Україні у2005 році проводилася відповідно до цільових програм і обсягів їхфінансування, затверджених Законом України “Про Державнийбюджет України на 2005 рік” з урахуванням змін та доповнень, атакож шляхом пільгового режиму оподаткування аграрних підпри-ємств. Тобто, в Україні, згідно з класифікацією СОТ, підтримкасільгосптоваровиробників здійснювалась як заходи “зеленої скри-ньки”. В розвинутих країнах світу підтримка сільськогосподарськихвиробників розділяється на заходи, що впливають на умови світо-вої торгівлі (цінові субсидії виробникам, ввізні (імпортні) мита іт.п.), які називаються заходами “жовтого кошика”, та заходи, якіне справляють такого впливу і безпосередньо спрямовані на підви-щення доходів аграріїв, розвиток інфраструктури сільської місце-вості та посилення конкурентоспроможності сільськогосподарськоговиробництва. Ці заходи мають назву “зеленої скриньки”.


Видатки державного бюджету України на підтримку сільсько-господарських товаровиробників щорічно зростають. Так, 18 жовт-ня 2005 року Верховною Радою України прийнято Закон України№ 2982 “Про основні засади аграрної політики на період до 2015року”. Цим Законом визначено, що пріоритетність розвитку агро-промислового виробництва та соціального розвитку села в націона-льній економіці зумовлюється винятковою значущістю інезамінністю продукції сільського господарства, що виробляється,в життєдіяльності людини і суспільства, потребою відродженняселянства, як господаря землі, носія моралі та національної куль-тури. Встановлено, що державна аграрна політика базується нанаціональних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції Українидо Європейського Союзу та світового економічного простору.

Загальна сума видатків державного бюджету по операціяхфінансового лізингу вітчизняної сільськогосподарської техніки та їїпридбанню за КПКВ 2806020, КПКВ 2806040, КПКВ2806060 у 2005 році становила 131,1 млн. гривень. Аудит вико-ристання коштів державного бюджету, виділених на операції фінан-сового лізингу вітчизняної сільськогосподарської техніки та їїпридбання, дає підстави зробити висновок, що запроваджена відпо-відно до Закону України “Про фінансовий лізинг” підтримкаагропромислових підприємств шляхом надання їм у фінансовийлізинг сільськогосподарської техніки, через недостатнє фінансовезабезпечення, не набула необхідного розвитку і забезпечує потребулише 14,5 відсотків сільськогосподарської техніки, за якою звер-нулися до НАК “Украгролізинг” сільськогосподарські товаровиро-бники. Ця підтримка залишається недоступною для більшостігосподарств, оскільки нею щорічно могли скористатися меншеодного відсотка сільськогосподарських підприємств. Оновлення ма-теріально-технічної та ресурсної бази сільськогосподарських підпри-ємств не відповідає сучасним потребам забезпечення аграріївсільськогосподарською технікою. Операції фінансового лізингу мо-гли б бути значно ефективнішими, якби конкурсна комісія Мінаг-рополітики з визначення на конкурсних засадах переліку


сільськогосподарської і переробної техніки, закупівля якої фінансу-ється за рахунок коштів державного бюджету, забезпечила більшжорсткий контроль за цінами на сільськогосподарську технікувітчизняного виробництва, оскільки на шляху до сільгосптоварови-робників її вартість зростає майже удвічі. Крім того, невиконанняпідприємствами-виробниками сільськогосподарської техніки вимогЗакону України “Про захист прав покупців сільськогосподарськихмашин” з послуг технічного сервісу завдає сільгоспвиробникамзначні збитки, що, в свою чергу, є стримуючим фактором передачісільськогосподарської техніки в лізинг, а також ускладнює прове-дення розрахунків за неї із лізингоотримувачами.

Перспективи для сільського господарства від вступу Українидо СОТ будуть формуватися під впливом:

• виконання угод СОТ, що регулюють виробництво і торгів-лю у сфері сільського господарства;

• умов приєднання України до СОТ, які визначаються в ходіпереговорного процесу;

• поточного стану сільського господарства й агропродовольчихринків України, насамперед рівня конкурентоспроможностінаціональних товаровиробників.

Корисну інформацію для передбачення майбутніх перспективрозвитку сільського господарства, сільського населення, агропродо-вольчих ринків, сільської місцевості дає аналіз впливу участі уСОТ країн Центральної та Східної Європи, передусім тих, щонабули членства у СОТ протягом перехідного періоду.

Виробництво та торгівля сільськогосподарськими і продоволь-чими товарами регулюється в СОТ Угодою про сільське госпо-дарство й Угодою про санітарні та фітосанітарні заходи. Угода просільське господарство визначає особливості регулювання торгівлісільськогосподарськими товарами, механізми застосування заходівдержавної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі. Угодапро застосування санітарних і фітосанітарних норм визначає умовизастосування заходів санітарного і фітосанітарного контролю.

Світова організація торгівлі реалізує принцип справедливої


конкуренції на ринках сільськогосподарської продукції (як зовніш-ніх, так і внутрішніх). Відповідно до цього принципу заходидержавної підтримки сільського господарства, що справляють най-більший протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництвосільгосппродукції, а також заходи, спрямовані на захист внутріш-нього агропродовольчого ринку, мають скорочуватися. Адже вва-жається, що вони впливають “викривлюючим чином” на ринок,тобто на обсяги виробництва та ціни.

Отже, країни, що приєднуються до організації, беруть насебе певні зобов’язання з чотирьох напрямів: щодо державноїпідтримки сільського господарства; доступу на ринок сільськогос-подарських і продовольчих товарів; санітарних і фітосанітарнихзаходів, експортної конкуренції в сільськогосподарській і продо-вольчій торгівлі.

Україна в ході переговорів відмовилася від застосування екс-портних субсидій для сільськогосподарської продукції, отже зміниу вітчизняному АПК відбуватимуться під впливом перших трьохчинників.

Щодо державної підтримки сільського господарства, то згідноз додатком 2 до Угоди про сільське господарство всі заходи щододержавної підтримки сільського господарства умовно поділені натри групи, або розкладені по різнокольорових скриньках: “зеле-ній”, “блакитній” і “жовтій” (чи “бурштиновій”) .

До “зеленої скриньки” належать заходи, не спрямовані напідтримку обсягів виробництва та цін виробників, отже, непорушують принципів справедливої конкуренції. У додатку 2визначено два основних критерії, яким мають відповідати цізаходи:

• підтримка повинна надаватися через урядові бюджетні про-грами, а не за кошти споживачів;

• наслідком підтримки не повинно бути надання цінової підтри-мки виробникам.

Державні витрати в межах “зеленої скриньки” можуть здійс-нюватись у таких напрямах:


• наукові дослідження, підготовка та підвищення кваліфікаціїкадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

• ветеринарні та фітосанітарні заходи, контроль безпеки проду-ктів харчування;

• сприяння збуту сільгосппродукції, у тому числі збирання,обробка та поширення ринкової інформації;

• удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електро-мереж, меліоративних споруд) за винятком операційних ви-трат на її утримання;

• утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішняпродовольча допомога;

• забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удо-сконалення землекористування тощо;

• підтримка доходів виробників, не пов’язана з видом і обся-гом виробництва;

• сприяння структурній перебудові сільськогосподарського ви-робництва;

• охорона навколишнього середовища;• програми регіонального розвитку.Держава, що є членом СОТ, має право фінансувати заходи

“зеленої скриньки” в будь-якому обсязі залежно від можливостейсвого бюджету.

Немає також заперечень проти бюджетного фінансування за-ходів “блакитної скриньки”, оскільки вони спрямовані на обмежен-ня перевиробництва (скорочення поголів’я худоби, посівних площтощо).

Найбільш дискусійним питанням при вступі України до СОТє заходи “жовтої скриньки”. До них належать заходи внутрішньоїпідтримки, що справляють викривлюючий вплив на торгівлю івиробництво:

• дотації на продукцію тваринництва та рослинництва;• дотації на племінне тваринництво;• дотації на елітне насінництво;• дотації на комбікорми;


• компенсація частини витрат на міндобрива та засоби захистурослин;

• компенсація частини витрат на енергоресурси;• цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною іринковою ціною на сільгосппродукцію;

• надання виробнику товарів і послуг за цінами, нижчими заринкові;

• закупівля у виробника товарів (послуг) за цінами, що пере-вищують ринкові;

• пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюдже-ту, списання боргів;

• пільги на транспортування сільгосппродукції;• витрати лізингового фонду та деякі інші.Стосовно заходів “жовтої скриньки” держава повинна взя-

ти зобов’язання із скорочення бюджетного фінансування. В ходівизначення умов вступу до СОТ розраховується показниксукупного виміру підтримки (СВП) як щорічна сума всіх видівдержавної підтримки, на які поширюються зобов’язання із ско-рочення.

У процесі набуття членства у СОТ в Україні спостерігаєтьсястійка тенденція до зростання заходів “зеленої скриньки” у струк-турі державної підтримки сільського господарства

В Україні зростання підтримки села заходами “зеленої скри-ньки” означає, що поступово відбуватиметься зміщення акцентівбюджетної підтримки сільського господарства з підтримки сільсь-когосподарських підприємств у бік підтримки розвитку сільськоїмісцевості. Як і в країнах Центральної та Східної Європи, цітенденції посиляться в ході європейської інтеграції України, аджерозвиток сільської місцевості в країнах ЄС є рівнопріоритетнимнапрямом аграрної політики нарівні з підтримкою сільськогоспо-дарських виробників. Це означає, що держава активно підтриму-ватиме розвиток інфраструктури у сільській місцевості(будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд), роз-виток ринкової інфраструктури для селянських господарств


(сприяння збуту сільськогосподарської продукції, у тому числізбирання, обробка та поширення ринкової інформації), охоронудовкілля, депресивні території, вкладатиме гроші у людськийкапітал села.

Нейтралізації можливих негативних наслідків для сільськогонаселення від вступу України до СОТ і реалізації можливихпозитивних наслідків сприятимуть підтримка формування та розви-тку ринкової і соціальної інфраструктури, обслуговуючих коопера-тивів, дорадчих служб.

Сільськогосподарські товаровиробники стурбовані вимогамиСОТ щодо скорочення підтримки галузі заходами “жовтої скри-ньки”. Їх стурбованість цілком виправдана, адже майже всі заходидержавної підтримки українського сільського господарства, завдякияким галузь розвивалася протягом останніх п’яти років (зокрема,введення з 2000 р. часткової компенсації сільгоспвиробникам зарахунок держбюджету облікової ставки за користування кредита-ми; доплати з держбюджету за здачу продукції відповідноїякості; списання господарствам державних боргів), належать самедо “жовтої скриньки”, тобто найімовірніше підлягатимуть певно-му скороченню.

Узгодження з країнами-членами Робочої групи дозволенихобсягів державної підтримки сільського господарства заходами“жовтої скриньки” СОТ стали найбільш проблемними питаннямипереговорів щодо вступу України до СОТ.

Взагалі, як свідчить аналіз досвіду країн із перехідною еконо-мікою, підстав для прогнозування катастрофічних наслідків відчленства у СОТ для сільського господарства немає. Україна вжевтратила частину позицій через зволікання із вступом до СОТ.Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів,передусім для країн, які ще не подолали кризи та депресії своїхагропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність збіль-шення і без того значної різниці у рівнях підтримки внутрішньогоринку між новими і наявними членами СОТ.

При доступі на ринок сільськогосподарських і продовольчих


товарів Державна політика повинна врахувати можливі соціальнінаслідки від втрати частини внутрішнього агропродовольчого ринкунаціональними виробниками для сільського населення, що стано-вить майже третину всього населення України. Відповідно, і частканаселення, зайнятого у сільському господарстві, є незрівняннобільшою, ніж у розвинутих країнах. Отже, цілком очевидно, що,якщо в результаті приєднання України до СОТ послаблятьсяпозиції національних виробників на внутрішньому агропродоволь-чому ринку, то темпи зростання безробіття у сільській місцевостіприскоряться. Аналіз наслідків вступу України до СОТ для сіль-ськогосподарських товаровиробників прямо (як виробників товар-ної продукції в селянських господарствах (Господарства населенняв останні роки виробляють понад 60% валової продукції сільсько-го господарства й обробляють 29% сільськогосподарських угідь.Починаючи із 2001р., чисельність самозайнятих в особистих се-лянських господарствах перевищує середньорічну кількість зайня-тих у сільськогосподарських підприємствах)) і опосередковано(через зайнятість у секторі сільськогосподарських підприємств)стосується сільського населення. Дрібнотоварним виробникамважко буде виживати в умовах нового конкурентного середови-ща. Чинником ризику для них є не тільки їх низька конкурен-тоспроможність, а й висока вартість впровадження міжнароднихсанітарних і фітосанітарних стандартів. Чинником, що протидія-тиме можливим негативним соціальним наслідкам, стане зрос-тання фінансування з бюджету заходів “зеленої скриньки”,спрямованих на розвиток сільської місцевості та підтримку сіль-ського населення.

Результатом виконання зобов’язань щодо доступу на риноксільськогосподарських і продовольчих товарів стане полегшеннядоступу не тільки нерезидентів на внутрішній ринок України, а йукраїнських товаровиробників на внутрішні ринки інших країн. Зарахунок більшої відкритості ринків країн-членів СОТ для експор-терів української сільгосппродукції в перспективі відкриються новіможливості на світових ринках.


Участь у СОТ стратегічно вигідна Україні як державі іззначним експортним потенціалом у сільському господарстві:

• вступ до СОТ прискорить укладення угоди про вільнуторгівлю між Україною та ЄС, що сприятиме полегшеннюдоступу української сільськогосподарської продукції на ринкикраїн ЄС;

• лібералізація режиму доступу українських експортерів дозовнішніх ринків стане чинником пожвавлення в експортоорі-єнтованих галузях економіки, у тому числі сільському госпо-дарстві;

• лібералізація режиму доступу українських експортерів дозовнішніх ринків стане чинником прискорення структурнихреформ в аграрному секторі, що сприятиме зростанню кон-курентоспроможності національних виробників;

• у довгостроковій перспективі участь у СОТ принесе перева-ги країнам-експортерам сільськогосподарської продукції зобмеженими фінансовими можливостями субсидування експо-рту, до яких належить і Україна. В результаті виконаннявимог СОТ щодо поступового зменшення захисту внутрі-шніх ринків і зниження рівня експортних субсидій відбува-ється зростання і стабілізація світових цін майже на всісільськогосподарські товари;

• результатом цінової стабілізації на зовнішніх, а за ними й навнутрішніх агропродовольчих ринках буде зменшення кон’ю-нктурної невизначеності на цих ринках. Сільгоспвиробникизможуть ефективніше й раціональніше розподіляти свої ре-сурси, що, у свою чергу, стане позитивним чинником розви-тку внутрішнього агропродовольчого ринку;

• в Угоді про сільське господарство передбачено продовженняреформування міжнародної торгівлі. Таким чином, Українаотримає можливість реалізації своїх поточних і стратегічнихторговельно-економічних інтересів шляхом участі у багато-сторонніх торговельних угодах при розробленні нових пра-вил міжнародної торгівлі. Україні, як нетто-експортеру


сільськогосподарської продукції з обмеженими можливос-тями субсидування експорту, вигідно буде приєднатися доКернської групи країн – провідних ліберально налаштова-них експортерів сільгосппродукції – Австралії, Нової Зе-ландії, Канади й інших країн – експортерів зерна,заінтересованих в обмеженні протекціоністських заходів ваграрному секторі.

Ще один аспект, зумовлений членством у СОТ, особливоважливий для сільського господарства, пов’язаний з угодою просанітарні та фітосанітарні заходи.

Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних заходівСОТ створює найбільшу кількість прецедентів для міжнароднихсуперечок. Йдеться про заходи, що самі собою не можуть вважа-тися неправомірними, однак у випадку їх упередженого застосуван-ня можуть виявитися нетарифними бар’єрами в зовнішній торгівлі.Незважаючи на те, що метою Угоди є недопущення застосуваннясанітарних або фітосанітарних норм як засобу дискримінації міжторговельними партнерами, ці заходи нерідко стають інструментомневиправданої дискримінації. Члени СОТ визнають санітарні тафітосанітарні норми інших членів як еквівалентні (навіть якщо вонивідрізняються від власних) у тому випадку, якщо експортер демон-струє імпортеру, що його заходи досягають належного рівня сані-тарного або фітосанітарного захисту. На запит будь-якого членаСОТ повинні проводитися консультації з метою досягнення дво-сторонніх і багатосторонніх угод щодо визнання еквівалентностіконкретних санітарних і фітосанітарних норм. Отже, українськіекспортери сільгосппродукції отримають інструмент проти упере-дженого застосування санітарних і фітосанітарних норм.

Висновки. Аналіз переваг і ризиків для сільського господарс-тва від участі у СОТ дозволяє визначити напрями державноїполітики, здатні знизити ризики, нейтралізувати можливі негативнінаслідки і прискорити реалізацію переваг від лібералізації торгове-льних режимів:

• сприяння експорту з метою розширення зовнішніх ринків


збуту для українських експортерів;• стимулювання внутрішнього попиту на продовольство;• підвищення конкурентоспроможності національних виробниківза рахунок поліпшення якості та безпеки продукції шляхомвпровадження міжнародних стандартів якості. Незалежно віднабуття членства у СОТ, Україні, враховуючи експортнуорієнтацію сільського господарства, давно слід було би роз-почати заміну національної системи стандартів, що застаріла іне задовольняє потреби зовнішньої торгівлі;

• сприяння зростанню конкурентоспроможності вітчизняних то-варовиробників на внутрішніх і зовнішніх ринках шляхомпроведення реструктуризації збиткових сільськогосподарсь-ких підприємств, ефективного державного регулювання агра-рних ринків, використання ефективних механізмів підтримкисільськогосподарських товаровиробників;

• для того, щоб уникнути негативних впливів на особистіселянські господарства, необхідно підтримувати на державно-му рівні розвиток обслуговуючої та збутової кооперації дріб-них товаровиробників, формування для них ринковоїінфраструктури;

• сприяння розвитку сільської місцевості, активне використан-ня переваг “зеленої скриньки” СОТ.

З огляду на проблеми, накопичені в аграрному секторі,більшість із цих заходів потребує нагального впровадженнянезалежно від набуття членства України у СОТ. Участь уСОТ сприятиме прискоренню й ефективнішій реалізації цихнапрямів аграрної політики, що, у свою чергу, працюватиме напідготовку аграрного сектора України до реалізації євроінтег-раційних намірів.


УДК 332.025.12МЕНЕДЖМЕНТ В ГОСПОДАРСЬКОМУ МЕХАНІЗМІНАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВАА.П.Макаренко, кандидат економічних наук, докторантНаціональна академія державного управління при ПрезидентовіУкраїни

Узагальнено функції менеджменту в господарському механізмі.Визначено, що менеджмент, як різновид державного регулюванняусуває відомі “провали” ринку з метою його захисту відмонополізму, забезпечує, як складова господарського механізму,відтворення і розвиток аграрного виробництва.

Обобщены функции менеджмента в хозяйственном механизме.Определено, что менеджмент, как разновидность государственногорегулирования снижает знаменитые “провалы” рынка с целью егозащиты от монополизма, обеспечивает, как составляющаяхозяйственного механизма, воспроизводство и развитие агарногопроизводства.

Якщо йдеться про “використання економічних законодавств”,то тут мається на увазі свідоме регулювання економіки, тобтооб’єктивний механізм ринку виключається із господарського меха-нізму.

Господарський механізм країни є економічною основою функ-ціонування всього національного виробництва, економічної політикидержави. В основі дії його є закони розвитку товарного виробниц-тва” [1]. На наш погляд, господарський механізм не основафункціонування національного виробництва. На наш погляд, він єважливою складовою національної економіки, являє собою системуформ, засобів, методів і важелів, на засадах яких здійснюється їїорганізація, управління й регулювання.

Господарський механізм є системне утворення, тобто – цецілісність, яка складається з елементів (частин), що знаходяться узв’язках один з одним. На думку деяких науковців, основнимипідсистемами господарського механізму є державне регулюванняекономіки, монополістична (у тому числі олігополістична) планомір-ність і механізм ринкового саморегулювання економіки. Кожна з


цих підсистем, у свою чергу, складається з різних елементів. Уцьому випадку на рівні окремих виробничих одиниць виділеноуправління тільки в монополіях і олігополіях. Але ж абсолютна їхбільшість не є такими, і вони не можуть функціонувати безорганізації й управління.

Якщо господарський механізм розглядати в історичному ас-пекті, то в натуральному господарстві він був і є моноелементним.У ринковій економіці епохи вільної конкуренції господарськиймеханізм регулює мікро-, і макроекономіку і є вже двоелементним.Використовуючи сучасну термінологію, перший можна назвати ме-неджментом на рівні господарських одиниць (для корпорацій –“корпоративний менеджмент”).

Менеджмент – це організація, управління господарською оди-ницею, яка виробляє товари (матеріальні блага чи послуги). Йогооснову становлять ринкова парадигма, тобто реалізація результатіввиробництва, товарно-грошові й кредитні відносини. Головна мета– максимізація прибутку, хоча нерідко – боротьба за виживанняна економічному поприщі.

Менеджмент може здійснюватись власником чи об’єднани-ми власниками підприємства, або найманими менеджерами. Вобох випадках менеджер чи менеджери приймають рішення інесуть відповідальність за свої виробничі та фінансові результа-ти. Але головним у менеджменті є його двоїста направленість.З одного боку це регулювання відносин господарського суб’єк-та з іншими суб’єктами економіки, а саме: покупцями їх про-дукції і тими, у кого підприємство купує необхідні засобивиробництва.

Така функція є головною. Виходячи з неї, організуєтьсявнутрішньогосподарська діяльність підприємства. Вона має макси-мально спрощену систему в невеликих сімейних господарствах(зручна тим, що власник-менеджер сам приймає рішення і несеперсональну відповідальність за їх втілення у життя). Чим більшаза розмірами виробнича одиниця, особливо сучасні корпорації,зокрема ТНК, тим складніший менеджмент. Нерідко окремі під-


розділи підприємства чи складові корпорації є економічно автоном-ними, або функціонують на засадах госпрозрахунку.

Ринкова економіка у процесі свого розвитку ставала усе більшскладною системою. Зростали обсяги реалізації товарів, ускладню-вався і розширювався їх асортимент, посилювався процес інтерна-ціоналізації, а нині і глобалізації національних економік. Усе цесупроводжувалося зростанням втрат від спонтанного регулюванняекономіки. З метою їх зменшення (про повне усунення не можейти мова) почав формуватися і поширюватися невластивий природіринкової економіки механізм державного регулювання національноїекономіки. Він є складовою державної економічної діяльності, якаохоплює державний сектор економіки.

Механізм державного регулювання економіки можна визначи-ти як систему засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогоюяких держава регулює економічні процеси, забезпечує реалізаціюсоціально-економічних і правових функцій. Інакше кажучи, держа-вний механізм включає політико-правові, організаційно-управлінськіформи і засоби управління (регулювання) господарською діяльніс-тю суб’єктів ринкової економіки.

Отже, господарський механізм на сучасному етапі практично увсіх моделях економіки є системним утворенням.

При узагальненому підході у господарському механізмі можнавиділити три головні складові: менеджмент на рівні господарськиходиниць який здійснює організацію й управління підприємством.Така функція хоча є регулюючою, але більш конкретною, прикла-дною, організаційно-управлінською, оскільки на підприємстві здійс-нюється переважно командно-адміністративними методами. З цихпозицій господарська одиниця, образно кажучи, це “територія”(островок) командно-адміністративної системи в загальному прос-торі ринкової економіки.

З одного боку, менеджмент вирішує організаційно-управ-лінські питання щодо техніко-людської системи, з іншого – яксоціальної підсистеми ринкової економіки. Однак головним завдан-ням менеджменту і раніше, і тепер є глибокий аналіз ринкової


кон’юнктури. П.Т. Саблук у зв’язку з цим зазначає, що ринок –це досить динамічне історико-суспільне й соціально-економічнеявище, освоєння якого потребує певних умов виробничого середо-вища, вимагає глибоких знань і великих організаторських здібнос-тей підприємців в конкурентній боротьбі [2].

Практично загальновизнаним на сьогодні є положення, згіднояким менеджмент є якщо і не головним, то важливим чинникомефективного функціонування підприємства. Спеціалісти з менедж-менту стверджують, що ефективність економіки лише на третинузумовлюється вкладеннями в обладнання, техніку. Все інше зале-жить від інтелектуального потенціалу, зокрема від кваліфікаціїкерівників, рівня їх компетентності, вміння передбачити і прийматиобґрунтовані рішення.

На заході загальноприйнятим є твердження, що фірма неможе дозволити собі розкіш мати непрофесійного керівника, якийне в змозі добре виконувати свої обов’язки через погану підготов-леність [3].

Таким чином, ефективність підприємств здебільшого залежитьвід менеджменту, а не від організаційної структури. Незважаючина недоліки кооперативної і державної форми власності, деякіменеджери здатні керувати кооперативами краще і досягти макси-мального рівня виробництва [4].

Менеджмент, з точки зору його ендогеності і що економічнасистема у виробничому аспекті є сукупністю господарських форму-вань, є основною ланкою в організації й управлінні економікою.Держава регулює національну економіку. У цілому – вона вико-нує багато економічних функцій не тільки регулюючих, але йздійснює господарську діяльність (державний сектор економіки).На рис. наведено головні елементи регулювання ринкової економі-ки державою.

Однак, якщо зважити на ту обставину, що ринок практичновирішує питання що, як, скільки і для кого виробляти, то ринко-вий механізм є стрижнем в господарському механізмі.

Стосовно інших складових, які нерідко виділяють науковці у


складі господарського механізму, а саме: союзи підприємців, тру-дові асоціації, установи ринкової інфраструктури й інші недержавнірегулюючі економіку інституції, то вони є продовженням менедж-менту у сфері обігу або різновидами державного регулювання.Вони також діють на засадах вивчення ринкової кон’юнктури зметою пом’якшення, а по можливості усунення відомих “провалів”ринку, а нерідко його захисту від монополізму (останнє є голо-вною функцією держави за допомогою створення антимонопольнихкомітетів тощо).

Елементи і важелі регулювання національної економіки державою

Економічні важелі Адміністративні методи

Прогнозування, програмування й індикативне планування

Регулююча функція податків

Держзамовлення, державні субвенції й дотації, пільгові

кредити

Квоти, ліцензування тощо

Антимонопольне законодавство

Пряме регулювання ринку цін

Рис. Напрями і важелі економічної діяльності держави

Отже, відповідь на питання хто і як регулює національнуекономіку на мікро- і макрорівнях, тобто вирішує такі організацій-но-управлінські рішення – що, як, скільки і для кого вироблятиможе бути одна – господарський механізм. На його засадахздійснюється функціонування, відтворення й розвиток виробництва(економічної системи). У ринковій економіці його головна складова– ринок не в широкому змісті його поняття (сфера й місце обігутоварів, їх реалізація), а як регулятора економіки. Його особли-вість – об’єктивність дії, детермінованість щодо усіх суб’єктів


економіки. Він не потребує створення спеціальних установ, тобтодіє спонтанно, в “автоматичному режимі”. Менеджмент на мікро,– і макрорівнях формуються свідомо і здійснюються спеціальнодля цього підготовленими людьми (менеджерами) на засадах пі-знання принципів і законів ринку і визначення можливих напрямів,форми й важелів дій у їх річищі. Можливі й інші дії, але це раночи пізніше призведе до економічного банкрутства.

Разом з тим неринкові регулятори не є пасивними щодоринкового механізму. Останній насамперед регулює співвідношенняпопиту і пропозиції і за допомогою цін та конкуренції врівноважуєїх, формуючи ціну рівноваги, формуючи обсяги й структуру вироб-ництва відповідно попиту. Але ринок діє методом спроб і помилок,а це призводить до значних втрат. І зовсім не суперечить ринко-вим принципам свідомий вплив як на попит так і на пропозицію(якщо це вдається) з метою швидкого досягнення рівноваги іпідтримки її більш-менш стабільності засобами і важелями, що несуперечать ринковим принципам. Якщо держава, наприклад, будедиктувати ціни, визначати обсяги й структуру пропозиції й попи-ту, то це вже буде державне постачання і збут – неринковийтип регулювання. Якщо ж у господарському механізмі пріоритет-ною складовою є ринковий механізм, то така економіка є ринко-вого типу.


1. Павлишенко М.М. Госпрозрахунок як основа ринкової економіки // Еконо-міка АПК. – 2006. – № 5. – С. 75.

2. Саблук П.Т. Розвиток агарної економічної науки в Україні та її завдання вумовах освоєння ринкової системи господарювання// Економіка АПК. – 2006. –№ 7. – С. 4.

3. Вітковський М.П. Посилення ролі держави при переході до ринку // Еконо-міка АПК. – 1999. – № 1. – С. 132.

4. Рябчик І.В., Галушко В.В. Нові підходи до аналізу ефективності сільсько-господарських підприємств // Економіка АПК.-2004.-№ 3.- С. 106.


УДК 338.436:631.11НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ

РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇДО СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА

М.В.Дубініна, кандидат економічних наук, доцентМ.Д.Бабенко, кандидат економічних наукМиколаївський державний аграрний університет

У статті теоретично обґрунтовано підхід щодо необхідностідержавного стимулювання розвитку особистих селянськихгосподарств в умовах інтеграції до світового співтовариства.Визначено та систематизовано функці ї, що виконуютьсяособистими селянськими господарствами на сучасному етапірозвитку економіки.

В статье теоретически обоснован подход относительнонеобходимости государственного стимулирования развитияличных крестьянских хозяйств в условиях интеграции в мировоесообщество. Определены и систематизированы функции, которыевыполняются личными крестьянскими хозяйствами на современномэтапе развития экономики.

Сукупні обсяги підтримки аграрного сектора економіки стано-вили відповідно: в США – 24, Австралії – 6, в Японії – 65,Канаді – 20, Мексиці – 22, Швейцарії – 73, Новій Зеландії –2, Норвегії – 69, Туреччині – 36% [1]. Аналіз світовогодосвіду свідчить про необхідність державного стимулювання аграр-ного сектора економіки України та, зокрема, дрібних товаровироб-ників – особистих селянських господарств. Вони представляютьсобою сукупність виробничого осередку, на долю якого припадає65 відсотків загального обсягу виробництва валової продукціїсільського господарства в Україні.

На жаль, проблемам державної підтримки особистих селянськихгосподарств, механізму дії в умовах інтеграції до світового співтова-риства приділяється неналежна увага. Назріла необхідність проведен-ня нового етапу наукових досліджень ролі особистих господарств впродовольчому забезпеченні країни, формуванні рівня добробутузначної кількості сільського населення з врахуванням принципових


змін у відносинах власності та форм господарювання на селі.Різні аспекти функціонування особистих селянських господарств

досліджували В.А .Бєлянов, О.А .Бугуцький, І.Ф.Глотов,П.Т.Губенко, З .І .Калугіна , І.В.Коновалов , М.Й.Малік,В.Я.Месель-Веселяк, П.Т.Саблук, Н.К.Фігурновська, О.В.Чаянов,Г.І.Шмельов, О.М.Шпичак та інші економісти-аграрники.

На сьогодні актуальним є аналіз нових тенденцій розвиткуособистих селянських господарств, зміни їх функцій на сучасномуетапі розвитку.

Роль і місце особистих селянських господарств в аграрнійсфері економіки найкраще проявляється у властивих їм функціях.Розглядаючи функції таких господарств під час реформуваннясоціально-економічної системи, слід зазначити такі чинники:

По-перше, сприяння у формуванні численних суб’єктів ринко-вого господарства, насамперед у створенні ефективного недержав-ного сектора економіки, орієнтованого на попит, конкуренцію;стимулювання ділової активності населення.

По-друге, сприяння процесам приватизації та роздержавленняекономіки.

По-третє, робить вагомий внесок у роз’вязання проблемизайнятості. Ця функція проявляється у здатності особистих селян-ських господарств забезпечувати добробут сільського населення підчас структурних зрушень економіки.

По-четверте, сприяє подоланню дефіцитності споживчого ринку тавиконує функцію насичення ринку сільськогосподарською продукцією.

Усе це дає підстави зробити висновок, що функціонуванняособистих селянських господарств в ринковій економіці не є відо-кремленим. Вони становлять невід’ємний структурний елемент су-часного сільського господарства України.

Слід зазначити, що зроблено лише перші, не завжди пра-вильні та послідовні кроки на шляху формування цілісної політикипідтримки особистих господарств і створення механізмів її реалі-зації. Деякі заходи державного регулювання мають суперечливийхарактер, основні напрями підтримки фактично не забезпечені ре-сурсами. Усе це потребує чіткішого наукового підходу до форму-


вання державної політики підтримки розвитку особистих селянсь-ких господарств.

Важливе місце займає стимулювання зовнішньоекономічної ді-яльності особистих господарств. Основу державної політики перед-усім становлять нарощування експортного потенціалу з метоюзменшення ресурсоорієнтованого експорту, розвиток торговельних,науково-технічних, виробничо-технологічних, інформаційних зв’яз-ків з іноземними країнами та забезпечення сприятливих умов дляіноземної інвестиційної діяльності у сфері нових технологій, ноу-хау, створення нових виробництв з випуску конкурентоспроможноїпродукції та продукції, що замінює імпортну.

Особисті селянські господарства, що експортуватимуть своювласну продукцію, стимулюватимуться шляхом: організації пільго-вого кредитування експортної діяльності; створення сприятливихумов страхування кредитів для експортних операцій; запроваджен-ня митних пільг і преференцій для експортної продукції з підвище-ним ступенем переробки, що забезпечуватиме високу ефективністьекспорту та створення можливостей для її реалізації на зарубіжнихринках; надання допомоги для участі в міжнародних виставках іярмарках на пільгових умовах.

Для забезпечення ефективної діяльності особистих селянськихгосподарств на зовнішніх ринках доцільно надавати відповідні реко-мендації та необхідну інформацію про зовнішньоекономічну діяль-ність, зовнішні ринки, тенденції їх розвитку, про потенційнихпартнерів тощо, а також проведення конференцій, семінарів, консу-льтацій для селян які бажають вийти на зовнішні ринки.

В умовах здійснення широкомасштабної аграрної реформи,стержнем якої є перехід до ринкових засад господарювання наоснові приватної власності на землю, майно і результати праціпрацівників сільськогосподарського виробництва, виникає нагальнапотреба у створенні, відповідної ринковим умовам, системи розпо-всюдження сільськогосподарських знань та інформації.

Подальший розвиток особистих селянських господарств потре-бує створення розвинутої системи інформаційного забезпечення таінфраструктури, що підтримує її діяльність.

Основним елементом зазначеної системи може стати мережа регіо-


нальних інформаційно-аналітичних центрів (сільських дорадчих служб),які в подальшому інтегруються в єдину інформаційну систему.

Головними завданнями регіональних інформаційно-аналітичнихцентрів мають бути:

• забезпечення доступу селян до інформації (правової, норма-тивно-довідкової, маркетингової, науково-технологічної, ко-мерційної тощо;

• надання консультаційних послуг з питань стану ринку, кон’-юнктурного аналізу, управління підприємством, участі у ви-ставках, підготовки кадрів;

• складання інформації для органів державної влади про стандіяльності особистих селянських господарств та тенденції їхрозвитку.

Залежно від розміру, рівня товарності, спеціалізації та плато-спроможності необхідно передбачати диференційоване інформаційнеобслуговування особистих господарств.

Запровадження постійного моніторингу за державною підтрим-кою особистих селянських господарств та механізмами регулюван-ня діяльності цієї частки аграрного сектора економіки дасть змогувідстежувати зміни та напрями її розвитку як на державному, такі регіональному рівнях, а також своєчасно застосовувати важелідержавного регулювання з метою поліпшення економічного кліматудля проведення діяльності особистих селянських господарств.

Реалізація державної політики підтримки особистих селянськихгосподарств в рамках державних і регіональних цільових програмдасть змогу створити альтернативні канали розподілу агропродукціїта поставок матеріально-технічних ресурсів, наситити споживчийринок дешевою місцевою продукцією, переорієнтувати оптову лан-ку на потреби власників особистих селянських господарств. І якрезультат – здешевлення продуктів харчування для соціальнонезахищених верств населення, зниження соціальної напруженостів регіонах, підвищення реальних доходів сільських жителів, щовідповідає державним та особистим економічним інтересам.


1.Экономика сельского хозяйства России. – 2006. – № 5. – С. 42-46.


УДК 330.341.1:338.432СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯІННОВАЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ В УКРАЇНІ

Н.М.Сіренко, кандидат економічних наук, доцентВ.А.Дубінін, кандидат військових наукМиколаївський державний аграрний університет

У статті проаналізовано систему державного регулюванняінноваційним процесом в Україні, встановлено основні причини їїрозбалансованості. Для забезпечення інноваційного розвиткудержави запропоновано принципи побудови системи державногорегулювання, основані на функціях держави та оптимальномупоєднанні контролю й свободи дій суб'єктів господарювання.

В статьи проанализирована система государственногорегулирования инновационного процесса в Украине, установленыосновные причины ее разбалансированности. Для обеспеченияинновационного развития государства предложены принципыпостроения системы государственного регулирования, основанныена функциях государства и оптимальном использовании контроляи свободы действий субъектов хозяйствования.

Інноваційний процес, перетворюючи наукові знання в задово-лення потреб суспільства, закономірно потребує злагодженогоуправління. Ряд науковців вважають, що наука має творчу основу,а тому не підлягає управлінню, з чим не можна погодитися,зокрема й тому, що науково-інноваційна діяльність є основоюнаціональної безпеки країни, яка підпорядковується принципам ке-рованості. Зважаючи ж на нові для України процеси, основані наприватній інтелектуальній власності, на противагу державній, - вдореформений період, відкритість економіки, процеси глобалізації,управління інноваційним розвитком повинне ґрунтуватися на вико-ристанні досвіду розвинутих країн із коригуванням на особливостікраїни і максимально результативного використання наявного поте-нціалу. Такі дії повинні чітко регламентуватися державою, почина-ючи із визначення інноваційної стратегії, політики, і закінчуючиконтролем за їх виконанням.

Органи державного управління з метою забезпечення реа-лізації державних функцій повинні забезпечувати відповіднічіткі повноваження та відповідальність. В Україні сьогодні


склалася ситуація, яка призвела, за словами Голови держав-ного агентства України з інвестицій та інновацій Івченка В.А.,до відсутності системності і послідовності у здійсненні держав-них заходів щодо засад формування і реалізації державноїінноваційної політики та до неузгоджених дій органів виконав-чої влади як на загальнодержавному, так і на регіональномурівнях [3]. В оцінці цього питання одностайні як науковці-теоретики, так і практики, а тому принципи державного управ-ління інноваційною діяльністю потребують нагальногопереосмислення, перегляду і відповідної структурної перебудо-ви державних органів виконавчої влади.

Інноваційні процеси в Україні координуються та контролюють-ся Міністерством освіти і науки України, Міністерством економікиУкраїни, Міністерством промислової політки України та Держав-ним агентством України з інвестицій та інновацій. В системіуправління інноваційним розвитком України в 2006-2007 рр. від-булися певні зрушення, зокрема, державні органи виконавчої владирозмежували свої повноваження та відповідальність в цій сфері.Міністерство освіти і науки України виконує функцію координато-ра, визначає інноваційну політику держави й доводить її положен-ня до інших учасників інноваційного процесу. Але фактичновиконання цієї функції не забезпечується, що зумовлює розбалан-сованість всієї системи.

Законом України “Про інноваційну діяльність” визначено, щодержавне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шля-хом [1]:

• визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційноїдіяльності державного, галузевого, регіонального і місцевогорівнів;

• формування і реалізації державних, галузевих, регіональних імісцевих інноваційних програм;

• створення нормативно-правової бази та економічних механіз-мів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

• захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;


• стимулювання комерційних банків та інших фінансово-креди-тних установ, що кредитують виконання інноваційних проек-тів;

• підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційноїінфраструктури.

Функціональна розбалансованість у системі органів державноївлади призвела до майже повної бездіяльності щодо реалізації вУкраїні інноваційних принципів розвитку суспільства. Стосовновиконання покладених на неї функцій держава виявилася неспромо-жною. Пріоритетні напрямки розвитку науки, техніки та інновацій-ної діяльності визначені не чітко, вони не ґрунтуються напріоритетності потреб суспільства, що визнається і практиками.Проблеми української економіки зумовили ситуацію, коли першо-черговим є розвиток всіх галузей, але все ж необхідно визначитипроривні галузі, розвиток яких забезпечить для України достатнійрівень конкурентоспроможності. Науково-технічне відставанняУкраїни від розвинутих країн значне, а тому слід знайти сферу, деіз наявним потенціалом можливо здійснити інноваційний прорив.

В Росії, наприклад, інноваційна діяльність здійснюється підчітким регулюванням держави, що, на думку деяких спеціалістів,має певні негативні наслідки [2]. Звичайно деякі російські галузізазнають процесів деградації і це недопустима помилка інновацій-ної політики держави, оскільки остання не повинна пригнічуватидругорядні галузі, а підтримувати їх на досягнутому рівні або жзабезпечувати незначне зростання.

Ситуація Росії має показовий для України характер, аджеосновні переваги ідентичні і полягають в кадровому потенціалі,який все ж використовується неефективно. Ключові ж проблеми вгалузі науки та інновацій також подібні: темпи розвитку дослі-джень не відповідають потребам національної безпеки та попиту натехнології. З огляду на останнє слід переглянути вже згаданінапрями інноваційної діяльності України, для чого можливе вико-ристання досвіду Росії.

Курс на інноваційний розвиток України задекларовано відпові-дними програмами уряду, концепцією та стратегією соціально-


економічного розвитку, але в регіонах дані положення носятьздебільшого декларативний характер, реально діючі програми інно-ваційного розвитку відсутні або ж не виконуються.

Необхідне посилення контрольних функцій щодо реалізаціїзаконів. В Україні з терміном “інновація” або “інноваційна діяль-ність” прийнято 80 законів, 600 підзаконних актів, більше 1000нормативних актів міністерств і відомств, що позитивно не впливаєна ефективність інноваційної діяльності, а, навпаки, розбалансовуєїї. Станом на 01.06.2007 р. пройшов перше читання Закон Украї-ни “Про наукові парки”, підготовлено проекти законів “Про інно-поліси”, “Про венчурне фінансування інноваційної діяльності”. Алезакони здебільшого не узгоджені між собою, і чим більша кіль-кість їх приймається, тим більше перешкод для розвитку іннова-ційної діяльності України.

Голова комітету Верховної Ради з питань науки і освітиСамойлик К.С. на Парламентських слуханнях також акцентува-ла увагу на розпорошенні інноваційної сфери між багатьмаорганами державної влади, навіть, у Верховній раді цими пи-таннями опікується декілька комітетів [3]. Таким чином, інно-ваційні процеси в Україні носять фрагментарний характер, як іїх державне регулювання. По піратству інтелектуальної влас-ності Україна наближається до Росії та Китаю, які Міжнарод-ним альянсом із захисту інтелектуальної власності визнанілідерами в цій сфері. Проектом постанови КМУ “Про затвер-дження мінімальних ставок винагороди авторам технологій іособам, які здійснюють їх трансфер” зроблено перший крок дореального стимулювання створення новацій та їх поширення,але механізми залишаються не відпрацьованими. У фінансово-кредитній сфері інноваційна діяльність стимулюється лише ці-льовим субсидіюванням технологічних парків, проекти яких незавжди носять стратегічний для України характер.

У зв'язку із відсутністю координації між елементами сис-теми держаного регулювання інноваційної діяльності в Україніпершочергово необхідно окреслити роль, яку відіграє державав процесі управління інноваційним розвитком, її функціями в


цій сфері:1. Здійснення моніторингу потреб суспільства, встановлення їх

пріоритетності відповідно до політики національної безпекита інформаційне забезпечення інших суб'єктів інноваційногопроцесу.

2. Законодавчо-нормативне забезпечення інноваційногопроцесу.

3. Створення і розвиток інфраструктури інноваційного про-цесу.

Чіткість у забезпеченні реалізації зазначених функцій необхід-но супроводжувати наданням свободи суб'єктам господарюваннящодо фінансування науково-дослідних програм відповідно до їхстратегії та ринкової позиції. Розвиток пріоритетних для державинапрямків науки повинен стимулюватися системою механізмів, ос-нованих на державному прямому й непрямому фінансуванні ізконтролюючими заходами на всіх рівнях інноваційної діяльності.Відповідно виникне потреба у структуруванні і державних органівіз чітким розмежуванням повноважень і відповідальності. Такіпідходи до організації державного регулювання інноваційної діяль-ності забезпечать реалізацію окремих проривних напрямків в науці,техніці і технології, що є основою довгострокового стабільногорозвитку держави.


1. Закон України "Про інноваційну діяльність" № 40-IV від 04,04.2002 р. -http://www.rada.gov.ua.

2. Научный парк, или как украинскому ученному стать миллионером // Зер-кало недели. - 30.06.2007 р. - № 25 (654). - С. 1,13.

3. Парламентські слухання 20.06.2007 р. "Національна інноваційна системаУкраїни: проблеми формування та реалізації". - http://www.rada.gov.ua.




УДК 631.115.19ІНВЕСТИЦІЙНО–ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК

АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СФЕРИПРИЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ

І.О.Іртищева, кандидат економічних наук, доцентРада по вивченню продуктивних сил НАН України, м.Київ

У статті розглянуто інвестиційно-інноваційну діяльність яквизначальний фактор економічного розвитку країни. Визначеноосновні умови, що сприяють покращенню інвестиційного кліматута інноваційних процесів.

В статье рассмотрена инвестиционно-инновационнаядеятельность как важный фактор экономического развитиястраны. Определены основные условия, которые влияют наулучшение инвестиционного климата и инновационные процесы.

Постановка проблеми. Зі вступом більшості країн до СОТміжнародні інвестиційно-інноваційні процеси в багатьох галузяхнаціональних економік значно активізувались і набрали нових мас-штабів та економічної важливості для країн. У цьому контекстіособливого значення набуває дослідження питань впливу змінправил торгівлі (після вступу до СОТ) на обсяги залученняіноземних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції – одне з найяскра-віших явищ світової економіки. Сьогодні багато фірм активнішерозширюють свою діяльність за рубежем за рахунок прямихінвестицій, і фактично всі економіки на сучасному етапі конкуруютьза залучення капіталу транснаціональних компаній – у результатіглобальні фінансові потоки досягають надзвичайно високого рівня.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У міжнароднихта вітчизняних засобах масової інформації нині з’явилося багатопублікацій з досліджуваної проблеми, які здебільшого аналізуютьпозитивні результати та негативні наслідки щодо вступу України доСОТ, інвестиційно-інноваційні процеси. Найбільше ці питаннярозкрито А.П. Гайдуцьким, І.Л. Сазонцем, Ю. Каракаєм, Д.Крисановим, В. Новицьким, С. Марченком, Є. Савельєвим.

Однак в публікаціях недостатньо уваги приділено впливу гло-балізації торгівлі на активізацію міжнародних інвестиційно-іннова-


ційних процесів, досвіду зарубіжних країн у підвищенні інвестицій-ної привабливості сільського господарства.

Постановка завдання. Завданням цієї статті є узагальненняосновних аспектів, що підтверджують позитивний вплив інвестицій-но-інноваційних процесів на стабільний, конкурентоспроможний істалий розвиток національної агропродовольчої сфери.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нині прямі іно-земні інвестиції в українську економіку є значно нижчими, ніж вінших країнах світу. Однак вже є позитивні зрушення. Обсягпрямих іноземних інвестицій в Україну на 1 січня 2007 рокустановив 21186,0 млн. дол. США і збільшився у порівнянні зобсягом на 1 січня 1995 та 2006р. у 43 рази і на 25% відповідно.Основна частина – це інвестиції у вигляді рухомого і нерухомогомайна (60,5%) та грошові внески (18,8%). Найбільшими інвесто-рами є нерезиденти з США (19%), Кіпру (9,5%), РосійськоїФедерації (9,0%), Австрії (8,9%), Великобританії (6,2%),Швейцарії (4,7%), Нідерландів (4,4%), Німеччини (3,4%). Ве-ликий інтерес у інвесторів щодо вкладення свого капіталу виклика-ють такі галузі народного господарства, як внутрішня торгівля –22,4% до загального обсягу, харчова промисловість – 14,5%,машинобудування і металообробка – 12,8%, чорна та кольоро-ва металургія – 5,0%, зовнішня торгівля – 4,4%, хімічнапромисловість – 3,9%, промисловість будматеріалів та будівни-цтво – 3,7%. Сільське господарство є інвестиційно неприваб-ливою галуззю.

Мобілізувати інвестиційні ресурси можна шляхом залученнядо інвестиційного процесу в регіоні фінансово-кредитних установ івикористання для інвестування нагромаджений банками фінансовийпотенціал. Модель успішного функціонування пореформеного сіль-ського господарства як України, так і Причорноморського регіонуповинна будуватися на основі спрощеного доступу агропідприємствдо порівняно дешевих довгострокових кредитів. Для цього ефекти-вніше має спрацювати система державної підтримки сільськогогосподарства.

Перспективним джерелом поповнення фінансових ресурсів


сільського господарства регіону є розвиток іпотечних відносин,оскільки йдеться про надання кредитів під заставу тих об’єктів, наякі не впливає інфляція (земля, нерухомість, устаткування). Середінших джерел інвестування слід відмітити також муніципальні по-зики, продаж об’єктів незавершеного будівництва, заощадженнянаселення тощо.

Рух інвестиційних надходжень аграрного спрямування в регіоніне є пропорційним. Через низьку інвестиційну активність інозем-них компаній, нерівномірний регіональний розподіл інвестиційнихнадходжень і високий рівень потреби економіки у залученні капіта-лу особливої актуальності набуває питання визначення пріоритетівінвестиційної діяльності, вибору її найефективніших напрямків нарівні окремих підприємств, галузей, регіонів, що потребує відповід-ної інформації про інвестиційну привабливість та обґрунтуванняметодичних основ її визначення. Конкретизація інвестиційноїспрямованості регіонального розвитку повинна спиратися насампе-ред на розробку концепції або програми залучення інвестицій векономіку регіону (міста) з чітким визначенням коротко- та довго-термінових цілей реалізації базової програми інвестування, характе-ристики прогнозних напрямків і обсягів залучення інвестицій, атакож визначення форм освоєння інвестиційних надходжень.

В умовах підвищення самостійності регіонів великого значеннянабуває визначення регіональних потреб в інвестиціях на продукти-вний розвиток суб’єктів господарювання і можливостей цих су-б’єктів освоїти очікувані інвестиції. Фактично стоїть питання проспроможність регіональної інфраструктури ефективно використову-вати залучені та запозичені кошти для покриття потреб регіонів.Документальна форма такої попередньої оцінки потенційних мож-ливостей може бути названа, наприклад, як “інвестиційний паспортрегіону”. Оцінка інвестиційного потенціалу може, звичайно, гріши-ти кількісними перебільшеннями, але у будь-якому разі є необхід-ною. Розрив між бажаним і реально можливим обсягом освоєнняінвестицій заповнюють посередники на інвестиційному ринку (бан-ки, інвестиційні фонди та компанії, трасти), які працюють у напря-мку насичення регіональних інвестиційних пропозицій для


потенційних інвесторів.Стимулювати інвестиційну активність могло б запровадження

лізінгових операцій як форми гарантованого товарного інвестуван-ня. Ми вважаємо за доцільне запропонувати створення регіональ-ного лізингового фонду виробничих потужностей, котрий можебути або самостійною комерційною структурою, або госпрозрахун-ковою ланкою в структурі місцевої виконавчої влади. Свою діяль-ність такий фонд здійснював би у взаємодії з відповіднимиміністерствами та відомствами, з іншими регіональними структура-ми, з підприємствами безпосередньо. Мета створення лізинговогофонду – раціональне використання виробничих потужностей (влас-них основних засобів) підприємств і організацій. Досягнення такоїмети цілком реальне, тим більше, що у цьому питанні передусімпотрібна організаційна робота, а фінансові витрати на “розкрутку”відносно невеликі. Фонд не буде власником майна, а виконуватимерозпорядницько-координаційні функції, що делегуються за парт-нерськими угодами.

Звичайно, ефективність регіональної інвестиційної політики ба-гато в чому залежить від поліпшення інвестиційного клімату вдержаві в цілому. Для наближення інтересів держави і регіонівважливо проводити розрахунки балансових моделей ресурсногозабезпечення регіонального розвитку, особливо на рівні міжрегіо-нальних зв’язків. Це дасть можливість підвищити інтегрованістьрегіонів України. Тому проблеми перепрофілювання, диверсифікаціївиробництва, кооперації на регіональному рівні повинні стати пред-метом досліджень економічної науки.

Інвестиційний процес в Україні стримується через те, що унас закрита інноваційна ніша. Для відкриття інноваційної нішінеобхідно, щоб ринок сформував певні умови. Серед них особливоважливі нова структура відносних цін, нагромадження необхідноїкількості вільних капіталів і зниження ставки відсотка тощо. Усі ціумови перекриваються одним – досягненням позитивної різниціміж вартістю випуску продукції та вартістю витрат на неї. Безпе-речно, комплекс складних соціально-політичних проблем такожсправляє величезний вплив. Країні необхідна політична стабіль-


ність, з якої випливає сталий економічний розвиток.У 2006 році основні зусилля інноваційно активних підпри-

ємств Причорноморського регіону були направлені на подоланняпроблем у виробництві промислової продукції, підвищенні її кон-курентноспроможноості за рахунок впровадження нових прогре-сивних технологічних процесів, особливо маловідходних таресурсозберігаючих.

Найпоширенішим напрямом інноваційної діяльності в регіонізалишається оновлення продукції. Серед нових видів продукціїпереважає продукція підприємств хімічної промисловості, харчовоїта підприємств машинобудування.

Серед проблем, які виникають в агропродовольчій сфері регіо-ну при впровадженні інновацій, можна виділити такі:

• відсутність науково-технічної інформації щодо самих розро-бок і їх впровадження на підприємствах України;

• невиправдано довга і складна процедура розгляду інновацій-них проектів з метою надання їм певних пільг;

• відсутність ефективної системи фінансово-кредитної підтримкиінноваційної діяльності з урахуванням і збереженням спеціа-лізації підприємства;

• високий економічний ризик у зв’язку зі значними витратамиорганізації виробництва нововведення і невизначеністю ринкузбуту;

• певні труднощі в одержанні пільгових кредитів;• невідповідність існуючої нормативної бази в Україні сучасно-му рівню розвитку світової техніки;

• нестача обігових коштів;• відсутність кваліфікованих кадрів.Головною метою розвитку науково-інноваційної діяльності має

стати продовження роботи щодо впровадження новітніх та ресурсо-зберігаючих технологій в енергетиці, промисловості і агропромисло-вому комплексі.

Висновки. Забезпечити стабільний, конкурентоспроможний істалий розвиток національної агропродовольчої сфери в умовахприскорення глобалізації та інтеграції до Європейського простору,


вступу до СОТ можна лише в тому випадку, коли цей розвитокздійснюватиметься на основі інноваційно-інвестиційної моделі. По-єднання інвестиційної та інноваційної діяльності, вкладення значнихкоштів у сучасні інноваційні технології та виробництво інновацій-них продуктів слід розглядати як найважливішу передумову ефе-ктивного функціонування вітчизняного сільського господарства таінших галузей агропродовольчої сфери у відкритому конкурент-ному середовищі.


1.Абсава Л.О. Обґрунтування нового показника оцінки ризику інвестицій //Таврійський науковий вісник: Збірник наукових праць ХДАУ. Вип. 44. – Херсон:Айлант. – 2006. – С. 211-214.

2.Гайдуцький А.П. Інвестиційна привабливість ринку землі в Україні // Еко-номіка АПК. – 2005. – №8. – С.125-131.

3. Інвестиційні стратегії конкурентоспроможної економіки: Монографія / Підред. І.Л. Сазонця – Дніпропетровськ: Наука та освіта, 2004. – 420с.

4.Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Еко-номіка України. – 2007. – №3. – С.14-21.

5.Крисанов Д . Інноваційний фактор розвитку харчової промисловості Ук-раїни // Економіка України. – 2007. – №4. – С.71-82.

6.Новицький В. Імперативи інноваційного розвитку // Економіка України. –2007. – №2. – С.45-52.

7.Марченко С. Міжнародна кредитно-рейтингова оцінка інвестиційної при-вабливості України // Банківська справа. – 2004. – №1. – С. 48-57.

8.Савельєв Є. Міжнародний рух капіталу в Україну та через неї // ЖурналЄвропейської економіки. – 2005. – №1. – С.31-56.

9.http://www.ukrstat.dov.ua

http://www.ukrstat.dov.ua


УДК 338.434ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИМИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А.В.Ключник, кандидат економічних наукМиколаївський державний аграрний університет

Розглянуто актуальні питання, пов’язані з особливостямиформування ефективної кредитної політики в аграрному секторіекономіки України, в тому числ і і Миколаївської області.Запропоновано шляхи їх вирішення.

Рассмотрены актуальные вопросы, связанные с особенностямиформирования эффективной кредитной политики в агарномсекторе экономики Украины, в том числе и в Николаевскойобласти. Предложены пути их решения.

Постановка проблеми. Одне з основних джерел фінансовихресурсів – кредитне забезпечення, необхідність якого в аграрномувиробництві посилюється особливостями останнього, що призво-дить до існування значного розриву між надходженням коштів таїх витрачанням. Ураховуючи, що кредитування сільського госпо-дарства – ризикований бізнес, аграрний сектор є непривабливимдля вкладання коштів.

Аналіз останніх досліджень. Необхідно вказати, що пробле-мами кредитної політики в аграрному секторі займається значначас тка учених-е кономіст ів , сере д яких: О .Є.Ґудзь ,П.К.Канівський, Г.І.Пиріг, І.І.Червен, І.П.Шиндирук та інші.Проте все ж ряд проблем залишається не до кінця вирішеними.До них насамперед належить визначення шляхів формування ефек-тивної кредитної політики окремого регіонального АПК.

Постановка завдання. Проаналізувати стан кредитної політи-ки в аграрному секторі економіки Миколаївської області та визна-чити шляхи її ефективного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Частка кредитів комерційнихбанків у загальній структурі кредитування поки що залишаєтьсядуже низькою. Правда, сьогодні банки вже потрохи починаютьдовіряти аграрним підприємцям і розробляють особливі умови


кредитування для них. Наприклад, Райффайзен банк Аваль дляпридбання сільськогосподарської техніки та інвентарю вітчизняних ізакордонних виробників пропонує наступні умови кредитування:власний внесок – не менше, ніж 20% від вартості нової і неменше 30% – на техніку, що була у користуванні; заставоювиступає сама придбана техніка; термін кредитування – до 3 років;валюта кредитування – гривня, долари США та євро; відсотковаставка встановлюється індивідуально залежно від фінансового ста-ну господарства.

На жаль, кредитні програми банків розраховані переважно накороткостроковий термін. Проте, за результатами проведених до-сліджень Інституту сільського розвитку, близько 64% сільськогос-подарських підприємств України мають потребу в довгостроковихкредитах, 16% – в середньострокових і лише 10% – у коротко-строкових [1]. Виходячи з вказаного, в Україні необхідно значнозбільшити розміри насамперед довгострокових кредитів, які євкрай необхідними сільгосптоваровиробникам.

В Україні необхідно розширити застосування системи складсь-ких розписок, які дають агротоваровиробникам можливість поліп-шення доступу до кредитів. При їх застосуванні в якості заставивикористовується вироблена ними продукція.

Говорячи про застосовану в останні роки часткову компенса-цію кредитних ставок комерційних банків, необхідно вказати, що їїдоцільно значно збільшити і забезпечити своєчасність її надання.Для стимулювання розвитку тваринництва необхідно збільшуватизастосування пільгових (2%-х) ставок по кредитах (як це булораніше) й за умовою, якщо сільгосптоваровиробник продав узвітному році більш ніж 100 тонн м’яса. Крім того, в межахкожного окремого адміністративного району, на наш погляд, доці-льно було б встановлювати пільгові відсотки по короткостроковихкредитах. При цьому при досягненні підприємством середньора-йонного рівня урожайності конкретної сільгоспкультури та продук-тивності тварин слід брати відсоток, який за своїм розміромнижчий середньорайонного.

При формуванні кредитної політики в аграрному секторі Укра-


їни можна скористатися і досвідом Канади. Для фермерів цієїкраїни встановлено пільгове кредитування, суть якого полягає втому, що фермери з річним доходом від 100 до 250 тис. канадсь-ких доларів платять податок у розмірі 14% від одержаної сумидоходу. Певну роль у забезпеченні стабільності фермерських гос-подарств відіграє і діючий тут Закон “Про фермерську заборгова-ність”, який передбачає створення в кожній провінції спеціальнихрад для регулювання розрахунків між економічно слабкими фер-мерськими господарствами та їх кредиторами [2].

Потребують збільшення суми кредитів, що надаються Аграр-ним фондом, які мають наступні переваги: відсоткова ставка закористування бюджетною позикою менша банківської у 2 рази;заставою є зерно; менша кількість документів (у порівнянні звимогами комерційних банків) при наданні кредитів; сільгосптова-ровиробник при оформленні зерна під заставу для отримання бю-джетної позики залишається його власником і може реалізовуватийого за умови вигідної цінової пропозиції будь-коли; відсоток закористування бюджетною позикою сплачується не щомісяця, аодночасно з її погашенням. Станом на 20.06.2006 р. 33 госпо-дарства з 12 районів Миколаївщини виявили бажання співпрацю-вати з Миколаївським регіональним відділенням Аграрного фонду.При цьому 25 з них (із 7 районів) отримали бюджетні позики підзаставу зерна.

На наш погляд, за схемою заставних закупівель можутьпрацювати і такі елеватори Миколаївщини, як: ВАТ “Березнегу-ватський елеватор”, ЗАТ “Веселинівське ЗПП”, ДАК “ХлібУкраїни” ДП “Врадіївський елеватор”, ВАТ “Миколаївський еле-ватор”, ВАТ “Людмилівський елеватор”, ВАТ “Кам’яномостівсь-ке ХПП”, ДАК “Хліб України” ДП “Новополтавськийелеватор”, ДП “Хлібна база № 76”.

Одним із відносно нових видів банківських послуг є кредиту-вання в формі овердрафту. Останній являє собою короткостроко-вий кредит, що надається платоспроможному клієнтові в межахвизначеної суми (ліміту) після застосування ним платіжних інстру-ментів на суму, яка перевищує залишок та поточні надходження


коштів на цей рахунок. Нині все більшої актуальності набуває ітоварний кредит, який передбачає передачу права власності натовари (виконані роботи, надані послуги) покупцеві (замовнику) вмомент підписання договору або фізичного одержання товарів (ро-біт, послуг) незалежно від часу погашення заборгованості. Притакому підході покупець має можливість оплатити пізніше абопогасити його вартість частинами протягом визначеного строку.При цьому вдаються до оформлення векселів. Застосування тако-го кредиту дає змогу сільськогосподарським підприємствам нала-годжувати своє виробництво й взаємозв’язки за допомогоювідстрочки платежу без залучення банківської позики і без розго-лошення своїх тимчасових фінансових проблем.

На наш погляд, на увагу заслуговує досвід США з викорис-танням механізму кредитування готової продукції. При застосу-ванні цього методу федеральний уряд бере на зберігання частинуурожаю фермерів, що здійснюється через корпорацію товарногокредиту, яка є складовою Міністерства сільського господарства.Зерно фермерів зберігається безкоштовно, а під його вартістьнадається позика. Хоча ціна, за якою оцінюється продукція, щоприймається на зберігання і під яку надається кредит, нижчаринкової, але вона гарантована і під неї надається фермеру час дляреалізації своєї продукції за вищими цінами. І тільки тоді, коливін не зміг це зробити, продукція вважається закупленою держа-вою. Отже, держава є гарантом отримання фермером необхіднихдля нормального функціонування доходів. Товарний кредит засто-совується і в Латвії, де функцію кредитора взяв на себе держав-ний концерн, що замається виробництвом хліба та інших продуктівз борошна. Він надає сільськогосподарським товаровиробникампільгові кредити (2% річних) під заставу зерна. Максимальнийрозмір кредиту обмежується половиною вартості зерна, яке това-ровиробник зобов’язується поставити концерну [3]. Аналогічниймеханізм взаємодії держави із сільськогосподарськими товаровиро-бниками доцільно запровадити і в Україні, в чому з Міністерствомаграрної політики активну роль повинен відігравати спеціальнийаграрний банк.


У сучасних скрутних фінансових умовах, в яких знаходитьсябільшість сільськогосподарських підприємств, важливим факторомїх підтримки є лізинг, який має помітні переваги у порівнянні зкредитом. Деяке уявлення про це, зокрема, надає проведене намипорівняння придбання трактора ХТЗ-17221 вартістю 250650 грн.на умовах фінансового лізингу – з одного боку та залученнякредитів – з другого, результати якого наведено в таблиці.

лізинг за рахунок кредиту банкуПошук постачаль-ника техніки

Пошук здійснюється лізингодавцем

Кредитор не займається пошуком постачальника

Термін договору, років 5-7 не менше 5

Забезпечення (застава) 150 % вартості техніки 200 % вартості техніки

Відсоткова ставка 1,9 % річних від залишкової вартості техніки не менше 18 % річних

Кратність платежівДва рази на рік (що менше обтяжує грошовий потік

господарства)

Щомісячна сплата відсотків з наростанням суми платежу на кінець терміну користування

кредитомСума загального платежу 285741 грн. за 5 років 295767 грн. за 1 рік

Таблиця 1Порівняльна характеристика застосування лізингу та кредиту при придбанні

трактора ХТЗ-17221 вартістю 250650 грн.Варіанти придбання техніки

Ознаки

Як видно з таблиці, одержувач техніки за лізингом маєдосить значні переваги: по-перше, він звільнений від пошуку їїпостачальника; по-друге, на 50% меншим є розмір застави дляодержання необхідних коштів; по-третє, меншою (в 9,5 раза) є івідсоткова ставка річних; по-четверте, завдяки різниці в кратностіплатежів (2 рази в рік – за лізингом, і 12 разів – за кредитом)господарство одержує можливість для застосування вивільненихтаким чином коштів на інші цілі.

У результаті всіх вказаних переваг підприємство одержуєможливість сплатити на 10026 грн. меншу суму коштів за трактор


ХТЗ-17221. До того ж і цю суму воно сплачуватиме протягомне одного року, а п’яти. Що, звичайно ж, значно легше. Цейприклад доказує необхідність розширення застосування лізингу ваграрному секторі економіки країни.

На наш погляд, мають знайти економічно обґрунтоване місцев галузі АПК і факторингові операції, які можуть поліпшити станкредитно-розрахункових відносин, забезпечити ефективний оборотвекселів та сприяти розширенню кредитного забезпечення сільсько-господарських товаровиробників одночасно з удосконаленням роз-рахунків з покупцями їх продукції та постачальникамиматеріально-технічних ресурсів.

Висновки. Система кредитного забезпечення сільськогоспо-дарських товаровиробників України, в тому числі і Миколаївськоїобласті, на наш погляд, повинна передбачати:

• запровадження механізмів бюджетного стимулювання, надан-ня середньо- та довгострокових кредитів сільськогосподарсь-ким підприємствам комерційними банками та іншимифінансовими структурами;

• застосування тендерної форми обслуговування бюджетнихкредитів;

• впровадження в аграрну сферу іпотечного кредитування;• створення системи аграрних банків, які матимуть право наздійснення державної фінансової політики в АПК;

• розширення повноважень і функцій кредитних кооперативів іззалученням фінансових ресурсів фізичних та юридичних осіб;

• поширення інформації щодо кредитних послуг для агропро-мислового комплексу.


1.Ґудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитни-ми ресурсами // Економіка АПК. – 2003. – № 1. – С. 86-90.

2.Канівський П.К. Тенденції розвитку фермерства в країнах з ринковоюекономікою // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2005. – № 3. – С. 8-17.

3.Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економі-ки // Економіка АПК. – 2004. – № 1. – С. 106-109.


УДК 339.138:334.732ОРГАНІЗАЦІЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВВ КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ ДОСВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА

О.В.Макушок, кандидат економічних наукУманський державний аграрний університет

Обґрунтовано доцільність створення маркетинговогокооперативного об’єднання, запропоновано структуру управлінняним та визначено основні його функції та завдання в умовахінтеграції до світового співтовариства.

Обоснована целесообразность создания маркетинговогокооперативного объединения, предложена структура управленияим и определены основные его функции и задания в условияхинтеграции к мировому содружеству.

За досить тривалий період існування української економікирезультати діяльності більшості сільськогосподарських підприємствсуттєво не покращилися, основною проблемою залишається збутпродукції, що свідчить про неефективну діяльність маркетинговихпідрозділів підприємств. За результатами досліджень різних фахів-ців і вчених-економістів (Г .Армстронга, Ф.Котлера [1],Д.Джоббера [2], С.С.Гаркавенко [3], В.Г.Герасимчука [4] та ін.)саме недоліки в організаційних структурах управління є однією знайпоширеніших причин, які обумовлюють неефективну діяльністьпідрозділів маркетингу вітчизняних підприємств. Тому, не зважаю-чи на велику кількість досліджень в області організації маркетин-гової діяльності, проблема формування організаційної структуриуправління маркетингом, яка б сприяла ефективній роботі підпри-ємства, залишається актуальною і обумовлює необхідність поглиб-лення досліджень.

Ціль даної статті – обґрунтувати доцільність створення марке-тингового кооперативного об’єднання як одного зі стратегічнихнапрямів забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподар-ських товаровиробників на шляху до європейської інтеграції нашоїкраїни.


В Україні близько половини сільськогосподарської продукціївиробляється в дрібнотоварних господарствах, а таких її видів, якмолоко, м’ясо, овочі, фрукти, картопля – від 60 до 90 і більшевідсотків. Орієнтація на вступ до СОТ й наближення до стандар-тів господарювання в країнах ЄС загострює перед особистимиселянськими і більшістю фермерських господарств проблему конку-рентоспроможності і виживання. Проте, загальна економічна кризазмушує підприємства працювати в умовах недостатнього матеріа-льного й інформаційного забезпечення. Це негативно впливає наекономіку: з одного боку, не дозволяє самостійно діючим суб’єк-там ринку застосовувати на ринку маркетингові інструменти всистемі; з другого боку, відсутність маркетингової служби (відді-лу) на підприємстві або його неукомплектованість при дуже низь-кому рівні підготовки фахівців, на фоні хронічної недостачіфінансових ресурсів є першопричиною відсутності глибокого аналі-зу ринкової ситуації. У свою чергу, неякісний аналіз унеможлив-лює створення ефективних маркетингових планів, точних ринковихпрогнозів. Вихід – в об’єднанні маркетингових зусиль на коопера-тивній основі.

З цих позицій створення маркетингового кооперативного об’-єднання має надзвичайну актуальність і важливе значення. Безтаких об’єднань значно ускладнюється участь дрібнотоварних ви-робників в ефективному товарному виробництві як на внутрішньо-му, так і зовнішньому ринках. Важливим елементом економічноїсуті такого маркетингового кооперативного об’єднання (МКО) єте, що об’єднані кооперативи зберігають господарську цілісність,юридичну і економічну самостійність. Кооперативи об’єднуютьтільки одну функцію – маркетинг з метою ефективного йогоздійснення. Метою діяльності МКО є сприяння розвитку різнихаспектів ринкових відносин в Україні шляхом популяризації ідеймаркетингу і кооперації та захист спільних інтересів своїх членівпри інтеграції в ЄС.

У даному випадку кооперативне об’єднання можна вважатиактивним суб’єктом регіонального ринку. Основними цілями йогоє задоволення інтересів сільськогосподарських товаровиробників,


членів обслуговуючих кооперативів, ефективнішими, ніж у конку-руючих фірм способами, при підвищенні добробуту його членів тазабезпечення виходу та конкурентоспроможності їх продукції наміжнародний ринок.

Запропоновану структуру органів управління маркетинговимкооперативним об’єднанням представлено на рис. Джерело: власнідослідження.

Ревізійна комісія

Збори уповноважених представників кооперативів

Правління МКО

Виконавчий директор МКО

Консалтинговий відділ

Відділ маркетингових досліджень

Відділ логістики

Інформаційний відділ

Голова правління МКО

Первинні сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

Спостережна рада

Рис. Проектна структура управління маркетинговимкооперативним об’єднанням

Основні завдання маркетингового кооперативного об’єднання:• сприяння виходу вітчизняної сільськогосподарської продукціїна європейський ринок;

• узагальнення світового досвіду діяльності у сфері коопераціїта маркетингу;

• представництво інтересів членів МКО перед державними ігромадськими органами, організаціями, іншими особами;

• захист інтересів членів МКО;• впровадження взаємодовіри, взаємної надійності, порядностій ділового партнерства у взаємовідношеннях між членами


МКО та споживачами маркетингових та консалтинговихпослуг;

• ознайомлення громадськості з діяльністю МКО та її членів.Отже, члени маркетингового кооперативного об’єднання отри-

мають ряд переваг: сильні позиції у проведенні торгових перегово-рів; можливість формування великих партій продукції; більшпрофесійний маркетинг, який заснований на комплексному дослі-дженні ринку; доступ до кращих каналів збуту; наявність достовір-ної інформації про ринок; сильна ринкова позиція замістьконкуренції; більш висока якість послуг, економія капіталу і поточ-них витрат, а також підвищення конкурентоспроможності продукціїнаціонального дрібного товаровиробника на міжнародних ринкахпри вступі України до СС і СОТ


1.Армстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс / Пер. з англ.: Навч.пос . – М.: Издат. дом “ Вильямс”, 2001. – 608 с.

2.Джоббер Д . Принципы и практика маркетинга / Пер. с англ.: Учебн. посо-бие. – М.: Издат. дом “ Вильямс”, 2000.

3.Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підручник. – К.: Лібра, 2004. – 712 с.4.Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Вища

шк., 1994. – 327 с.


УДК 336.14:338.432ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СЕКТОРАЕКОНОМІКИ КРАЇНИ: ДОСВІД ПОЛЬЩІ

Н.В.Потриваєва, кандидат економічних наук, доцентМиколаївський державний аграрний університет

Розглянуто особливості формування та обсяги державноїпідтримки розвитку сільського господарства та сільських територійПольщі. Визначено шляхи використання її досвіду при розробцістратегії розвитку сільського господарства України з урахуваннямперспективи європейської інтеграції.

Рассмотрены особенности формирования и объёмыгосударственной поддержки развития сельского хозяйства исельских территорий Польши. Определены пути использованияеё опыта при разработке стратегии развития сельского хозяйстваУкраины с учётом перспективы европейской интеграции.

Обравши курс на європейську інтеграцію, Україна стала нашлях комплексного реформування усіх сфер суспільного життявідповідно до європейських стандартів. З метою адаптації вітчиз-няних аграрних товаровиробників до діяльності в умовах жорсткоїміжнародної конкуренції у сфері зовнішньої торгівлі державі необ-хідний комплексний аналіз інструментів і механізмів, що можутьбути використані для захисту національних інтересів на внутріш-ньому ринку за умов його лібералізації. В умовах розвиткуміжнародних глобалізаційних процесів роль держави є найважли-вішою і повинна стати різнобічнішою. При цьому необхіднорозуміти і те, що внутрішня державна підтримка сільськогогосподарства обумовлена об’єктивною необхідністю і залежить відостаточного визначення її рівня, беручи до уваги вимоги Угодипро сільське господарство Світової організації торгівлі (СОТ),яка своїми правилами регламентує позиції щодо скорочення роз-міру підтримки.

Дослідженням державної підтримки в сільському господарствізаймається багато вітчизняних та іноземних вчених –В .Андрійчук, А .Даніловська , С .Дем ’яненко, С .Кваша ,Б.Клєпацький, П.Лайко, М. Малік, Л.Молдаван, П.Саблук та


інші. Проте, залишаються недостатньо висвітленими і потребуютьдокладнішого вивчення проблеми удосконалення державного регу-лювання сільського господарства з урахуванням світових тенденцій.Тому, на нашу думку, доцільно звернутися до досвіду країн зперехідною економікою. Зважаючи на те, що структура економікиПольщі найбільш наближена до економіки України, дослідженнюпольського досвіду приділено більшу увагу.

Огляд економічної літератури та результати власних дослі-джень свідчать про те, що важливими чинниками впливу назагальну продуктивність факторів виробництва і обсяги сільського-сподарського виробництва в сільськогосподарських підприємствахПольщі є державна підтримка через субсидії для сільського госпо-дарства в цілому та державна система квотування виробництвапевних товарів. Отже, виробляючи спеціалізовану сільськогоспо-дарську продукцію, яку в певному регіоні підтримує ЄС, фермеротримує за рік дофінансування із Брюсселя у розмірі близько 1тисячі євро на гектар землі. Субсидії Європейської Комісії, спря-мовані на підтримку сільського господарства Польщі, принесливідчутні результати польським фермерським господарствам, сприя-ли підвищенню їх конкурентоспроможності, поліпшенню якості табезпечності продуктів харчування.

У результаті здійсненої в Польщі адміністративної реформиоргани місцевого самоврядування отримали більше прав і фінансо-вих можливостей розпоряджатися надходженнями від податків.Разом з тим побільшало і обов’язків та відповідальності за стансправ у сільській місцевості.

Сільське господарство – це галузь економіки, яка великоюмірою залежить від природних засобів, і складова, яка значновпливає на стан речей цих засобів методи господарювання, маютьвплив не тільки на забруднення ґрунту, води та повітря, але такожна оточуюче нас середовище. Відхід від традиційного господарю-вання веде до зубожіння краєвиду і біосфери. У зв’язку з цим,починаючи з 2004 року, у Польщі діє державна програма зрівно-важеного розвитку сільського господарства і сільських місцевос-тей. Розвиток сільських територій знаходить глибокий відбиток в


політиці ЄС, яка підтримує екстенсивні методи господарювання,реалізуючи зазначену сільськогосподарську програму з врахуван-ням інтересів довкілля за пріоритетними напрямками: підвищенняконкурентоспроможності господарств, збалансований розвиток сіль-ських територій та інші заходи (табл.1). Найбільша питома вага урозміщенні коштів ЄС за 2004-2006рр. припадала на збалансова-ний розвиток сільських територій – 53% (1521,84 млн. євро).Доволі поширеним за досліджуваний період було фінансуваннятакого пріоритетного напрямку розміщення коштів ЄС, як підтри-мка сільськогосподарської діяльності на території з несприятливимиумовами господарювання (на заліснених територіях, низовинах,затоплюваних повенями, в горах) – 723,96 млн. євро. Найбільшетаких земель на заході та північному сході Польщі.

Величина доступних коштів, як і тих, що виділяються здержавного бюджету, так і з фонду, призначеного для допомогивід ЄС, недостатня. Для цього вони спрямовуються туди, дебільше потрібні, і де вони принесуть найбільш очікуваний ефект.Це відбувається за допомогою спеціальних програм підтримки,розробка яких підкріплена ретельним аналізом. Так, у межахфінансування секторної операційної програми “Реструктуризація тамодернізація сектора продовольчого виробництва та розвитку сіль-ських територій” державні кошти призначені для проведення пев-них заходів. Найбільш фінансованими з них за 2004-2006рр.необхідно відмітити підтримку інвестиційної діяльності (603,9 млн.євро), покращення якості переробки та маркетингу сільськогоспо-дарської продукції (464 млн. євро), покращення стартових умовмолодим фермерам (173,3 млн. євро), господарювання сільського-сподарськими водними ресурсами (132 млн. євро), підтримка онов-лення села, збереження та охорони культурних цінностей (112,5млн. євро) (табл.2).

Крім адміністрування розподілу коштів, що призначені дляфінансування спеціальних програм, урядові органи надають підпри-ємцям допомогу шляхом організації навчання, дорадницького таінформаційного характеру (створення спеціальних сторінок в Інтер-неті, де інформація аналізується та поширюється).




На жаль, сьогодні Україна через політику обмежень, черезмитні, прикордонні, тарифні процедури, антидемпінгові пересліду-вання несе багато втрат, і сільськогосподарський сектор, при цьо-му, є лідируючим. Визначаючи стратегію розвитку аграрноїполітики, саме головне – це інтеграція до ринку за тими правила-ми, засадами і принципами, за якими у ЄС працюють зараз іншіучасники. Україні потрібна стратегія розвитку села взагалі та сіль-ського господарства зокрема. Вона повинна базуватися на зовсімінших підходах і принципах, ніж проведена нині аграрна політикакраїни. Достатньо важливим, на нашу думку, є розмежуванняпроблем розвитку села від проблем аграрного бізнесу та комплекс-ний підхід у розвитку саме сільських територій. Істотна державнапідтримка потрібна саме селу, а не аграрному бізнесу. Тому самесюди повинні направлятися державні бюджетні кошти.

Використання польського досвіду при отриманні Україною мо-жливості приєднатись до Зони вільної торгівлі ЄС з урахуваннямвітчизняних умов стимулюватиме попит на продукцію сільськогогосподарства, сприятиме конкурентоспроможному розвитку аграр-ного сектору.


УДК 336.226ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКУ НА

ДОДАНУ ВАРТІСТЬ ЗА ДОПОМОГОЮОЗНАК КЛАСИФІКАЦІЇ ПОДАТКІВ

В.Л.Ціпура, доцент,кандидат економічних наукЛуганський національний аграрний університет

У статті вказано необхідність характеристики податку надодану вартість за допомогою ознак класифікації податків.Установлено, що держава не має зиску від стягнення ПДВ зюридичних осіб і має його за оподаткування споживаних доходівфізичних осіб.

В статье указана необходимость характеристики налога надобавленную стоимость с помощью признаков классификацииналогов. Установлено, что государство не имеет прибыли привзимании НДС с юридических лиц и имеет ее при налогообложениипотребляемых доходов физических лиц.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок ізважливими науковими чи практичними завданнями. Для успішногорозвитку усіх галузей економіки, у тому числі і аграрного йогосектора, необхідно удосконалювати податкову систему країни. Заумов цього удосконалення є необхідність у дослідженні ролі імісця у податковій системі кожного податку і збору, в т. ч. іподатку на додану вартість (далі – ПДВ). Сучасні науковцізауважують, що існують “певні концептуальні проблеми теоріїПДВ” [1], практики вказують на проблеми в адмініструванніПДВ, а правознавці на велику кількість порушень у сфері стяг-нення ПДВ [2]. Один з інструментів вирішення проблем ПДВ єлогічний аналіз цього податку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній літера-турі узагальнююча характеристика ПДВ не здійснювалася, однакрозглядалися окремі характеристики цього податку багатьма авто-рами.

Формулювання цілей статті. Метою роботи є характеристикаПДВ за допомогою окремих класифікаційних ознак податків, прицьому необхідно приділити увагу положенням щодо необхідностііснування ПДВ, сутності непрямого оподаткування споживання


доходів, схемі стягнення ПДВ.Виклад основного матеріалу дослідження. 1. За ознакою

необхідності існування податку є концепції, які вказують на необ-хідність існування ПДВ і недоречність існування такого податку.Звичайно необхідність існування непрямих податків виправдовуютьнеобхідністю узгоджувати податковий тягар платників податків з їхподаткоспроможністю [3], коли є можливість ухилення від сплатипрямих податків або труднощі при їх стягненні.

Одночасно є зауваження щодо тимчасовості ПДВ. У Білійкнизі про завершення утворення спільного ринку ЄС передбаченовпровадження близько 300 заходів за трьома основними напрям-ками, серед яких усунення фіскальних бар’єрів (зокрема в сферінепрямого оподаткування, включаючи ПДВ та акцизи) [1]. Цейнапрямок відповідає світовій тенденції переважання в оподаткуванніпрямих податків над непрямими податками [4].

2. За ознакою того, інтереси яких прошарків суспільствапереважають і, відповідно, на кого покладається весь тягар подат-ків, існування ПДВ можна вважати результатом перекладанняподатків з юридичних осіб на фізичних осіб.

3. За ознакою причини уведення податку, яка закріплюється уйого звичайній назві, ПДВ не розглядається. Однак відповідніназви закріпилися у попередників ПДВ. Вважається, що податкиз обігу особливо пов’язані з війною та кризою (німці називають ціподатки “дітьми відчаю” або “кризовими, військовими та повоєн-ними податками”), що можна простежити по датах їх запрова-дження: 1916, 1920, 1921, 1940 [5].

4. За ознакою способу стягнення (формою оподаткування)податки поділяють на прямі та опосередковані (непрямі). На нашудумку, під прямими податками слід розуміти податки з доходівпевного періоду (не з капіталів). Нам не відомо, з яких причинмайнові податки стали відносити до прямих податків, можливо зарозсудом, що майно – це колишні доходи. На нашу думку, будь-який податок стягується з доходів, тільки у прямому оподатку-ванні з доходу певного періоду, а в непрямому – з доходів затакими ознаками, як наявність майна (колишнього доходу); дохо-


ду, що споживається [6].ПДВ є непрямим податком на споживання доходів. Тобто

суттю податку є оподаткування доходу, що споживається (цеподаток на споживання доходів), а у назві податку закріпленотехнічний момент залежності розміру податку від розміру доданоївартості виробника товарів та послуг.

5. За ознакою циклів, господарчої кон’юнктури ПДВ є пода-тком економічного підйому. Так, А.І. Сухоруков зазначає, щоПДВ, поширений у західних країнах, “слугує інструментом захис-ту економіки від “перегріву”, тобто виконує роль обмеженнянадмірної економічної активності. В Україні запроваджена високаставка ПДВ в умовах економічного спаду” [7].

6. За ознакою прихованості, податку можна вказати на додат-ковий ПДВ внаслідок можливості тлумачення фінансових законів,у тому числі за рахунок наближення кількості нормативних актів зПДВ до третьої сотні [8].

7. За ознакою методу встановлення ставок, ПДВ є пропор-ційним податком. Стандартні ставки є між 14 та 20% та зниженіміж 4 та 9% [1].

8. За ознакою країни походження товару, є оподаткуванняПДВ імпортованих товарів та товарів національного походжен-ня [1].

9. За ознакою принципу застосування ПДВ до обкладаннятоварів, є ПДВ, визначений на “принципі походження товару” таПДВ, визначений на “принципі призначення товару”. ПДВ наоснові принципу походження товару застосовується до товарів абопослуг, вироблених у юрисдикції, де такий податок стягується.Відповідно до принципу походження експорт підлягає оподаткуван-ню, а імпорт – ні.

На противагу цьому ПДВ на основі принципу призначеннязастосовується до товарів або послуг, які споживаються у юрисди-кції, що стягує такий податок. Відповідно до принципу призначен-ня, імпорт підлягає під оподаткування, а податок з експортованоготовару повертається [1].

10. За ознакою кінцевого платника ПДВ, є ПДВ, який


сплачується юридичними особами та ПДВ, який сплачується фізи-чними особами. Для різних платників встановлено різні механізмисплати податку. Юридичним особам дозволено сплачувати ПДВне за рахунок власних доходів, як треба оподатковувати споживан-ня доходів, а за рахунок зібраного з інших споживачів ПДВ,частини виручки.

Як саме оподатковується кінцевий платник ПДВ в Українінаведено у різних схемах [1]. Недоліком вказаних схем стягненняПДВ з юридичних осіб є те, що у них розглянутий незамкненийланцюг покупців та продавців, вони показують можливість отри-мання державою зиску від збирання ПДВ. Розглянемо одну ізсхем (табл. 1), де ставка ПДВ складає 10%.

Підприєм -ство

Ц іна ку-півлі, α

Податок , що

входить до ціни купівлі, ε

Додана вартість ,

β

Ціна, λ=α--ε

+ β

Податок , γ

Податкове зобов 'я-зання, γ -ε

Кінцева ціна, λ + γ

A 0 0 20 20 2 2 22B 22 -2 20 40 4 2 44C 44 -4 20 60 6 2 66D 66 -6 20 80 8 2 88E 88 -8 20 100 10 2 110

Загальна су-ма податку 10

Податковий тягар (%) 9,09

Таблиця 1Податок на додану вартість [1]

На нашу думку, у даній схемі невірно у ціні купівлі підприєм-ства А та вхідного податку вказано нулі, і не вказано покупцяпідприємства Е.

Якщо припустити, що купують та продають тільки юридичніособи, що підприємство А купує товар у підприємства Е, то цінакупівлі для підприємства А складе 110 одиниць, а кінцева ціназалишиться у 22 одиниці. Ситуація, коли підприємство купує


продукцію за цінами більшими, ніж виставляє на інші підприємст-ва, може бути пояснена його державним дотуванням.

Перевищення податкового кредиту над податковими зобов’я-заннями у підприємства А призводить до необхідності дотувати іПДВ. Так, якщо податкові зобов’язання підприємства А переддержавою дорівнюють –8, то є необхідність у відшкодуванні цієїсуми ПДВ сумами ПДВ у 8 одиниць, які надійшли як податковізобов’язання від підприємств В-Е, як показано в табл. 2.

Підприєм-ство

Ціна ку-півлі, α

Податок, що

входить до ціни купівлі, ε

Додана вартість,

β

Ціна, λ=α-ε + β

Податок, γ

Податкове зобов'я-зання, γ-ε

Кінцева ціна, λ + γ

A 110 -10 20 120р/20ф 2 -8 22

B 22 -2 20 40 4 2 44C 44 -4 20 60 6 2 66D 66 -6 20 80 8 2 88E 88 -8 20 100 10 2 110

Загальна сума податку

-30 30 0

де р розрахункова ціна, ф фактична ціна

Таблиця 2Податок на додану вартість

Відсутність зиску від ПДВ з юридичних осіб можна пояснититим, що ПДВ став інструментом дотування соціально значимихпідприємств національної економіки. Зиск від ПДВ держава отри-мує за рахунок оподаткування доходів фізичних осіб, які ненараховують ПДВ і не користуються податковим кредитом.

Висновки. Податок на додану вартість є непрямим податкомна споживання доходів платників. Такі податки раніше уводилисядля коригування від’ємних коливань при збиранні прямих податків.

При розгляді ПДВ звичайно розглядається незамкнений лан-цюг покупців та продавців, при якому держава отримує значні


розміри надходжень від податку. При замкненні ланцюгу, заіснування практики податкового кредиту та відшкодування від’єм-ного ПДВ, ми отримуємо нульове надходження до бюджету відюридичних осіб, ПДВ став інструментом дотування соціально зна-чимих підприємств національної економіки. Зиск від ПДВ держа-ва отримує тільки за рахунок оподаткування споживаних доходівфізичних осіб, які не нараховують ПДВ і не користуються подат-ковим кредитом.


1. Вовк Т., Водянніков О., Коноваленко І. Податкові аспекти права СОТ таacquis ЄС. Орієнтири податкової реформи в Україні. – Харків: Консум, 2004. –960 с.

2. Гутник А.Є. Запобігання податковою міліцією ухиленням від сплати по-датків. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.

3. Янжул И.И. Основные начала финансовой науки. Учение о государ-ственных доходах. – 4-е изд., доп. – СПБ., 1904. – 498 с.

4. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навч. посібник / В.М. Суторміна, В.М. Фе-досов, Н.С. Рязанова; за ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1993. – 247 с.

5. Данілов О.Д. Податок на додану вартість: Навчальний посібник. – К.:“Видавничий дім “Комп’ютерпрес”, 2003. – 254 с.

6. Ціпура В.Л. Необхідність врахування відмінностей між поняттями “дохід”та “майно” у статистиці податків // Статистична оцінка соціально-економічногорозвитку: Збірник наукових праць. – Хмельницький: Хмельницький університетуправління та права, 2007. – С. 139-142.

7. Сухоруков А.І. Посилення регулюючої функції оподаткування як фак-тор забезпечення економічної безпеки України // Стратегія економічного роз-витку України: Наук. зб. – Вип. 6 / Відп. ред. О.П. Степанов. – К.: КНЕУ, 2001. –С. 427-434.

8. Дедекаєв В. Оподаткування: метрологія доданої вартості: Монографія. –К.: “МП Леся”, 2005. – 174 с.


УДК 330:348:63РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІАГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

В КОНТЕКСТІ ВСТУПУ ДО СОТО.М.Федорчук, кандидат економічних наукХерсонський державний аграрний університет

У статті розглядаються питання розвитку інвестиційноїдіяльності агропромислового виробництва.

В статье рассматриваются вопросы развития инвестиционнойдеятельности агропромышленного производства.

Забезпечення сталого та ефективного розвитку аграрної сфериекономіки України на сучасному етапі становлення ринкових відно-син знаходиться в центрі уваги науковців та практиків. При цьомупроцеси її інвестиційного та кредитного забезпечення набуваютьбільшої актуальності. Саме вони є основою залучення коштів істворення інституційного підґрунтя для відтворення виробничогопотенціалу аграрного сектора економіки.

Природно-економічні ресурси різних регіонів України зумов-люють їхню спеціалізацію по виробництву тих чи інших продуктівхарчування. Виробництво, як правило, наближається до джерелре сурс ів . Як справе дливо в важають А .С .Філіпенко ,І.Д.Бурковський, В.С.Будкін та інші, в Україні є головні переду-мови для здійснення цілком незалежної, спрямованої на забезпе-чення її національних інтересів, зовнішньоекономічної стратегії –наявний ресурсний потенціал, надзвичайно вигідне географічне по-ложення, сприятливий клімат. При цьому автори зауважують, щонавіть та обставина, що рівень економічного і науково-технічногорозвитку України не відповідає аналогічним показникам у найбільшрозвинутих державах, не може стати перешкодою для розвиткувзаємовигідного поділу праці з іншими країнами [1]. Тут вартозауважити, що нинішній час вносить свої корективи у розуміннянауково-технічного потенціалу та перспективи його розвитку вУкраїні, яка потрібна ЄС та світовому співтовариству, як рівнийекономічний партнер.


Згідно з аналізом розвитку торговельного аспекту міжнарод-них агарних відносин незалежної України, П.Т.Саблук виділяє дваперіоди: перший 1991-1994 рр., другий – 1994 р. і до нинішньогочасу. Дослідник доводить, що базовим елементом економічноїполітики, основою відродження сільського господарства Українислід вважати посилення торговельно-економічного співробітництваз країнами СНД, насамперед із Російською Федерацією [2]. Впринципі погоджуючись з цим твердженням, відмітимо, що нинінагайними стали проблеми розширення торгово-економічних відно-син з Європейськими країнами.

У географічній структурі експорту продукції агропромисловоговиробництва України частка країн СНД за останні роки в серед-ньому склала 83,0%, країн Європи – 14,0% (в тому числі країнЄС – 11,0%), Азії – 2,0%, Африки – менше 1,0% і Америки– 1,0%.

У товарній структурі експорту продукції АПК найбільшачастка належить таким групам товарів: м’ясо та субпродукти –38,0%, молоко та молочні продукти – 23,0%, жири та оліїтваринного або рослинного походження, воски тваринного аборослинного походження – 12,0%, продукти переробки овочів,плодів – 9,0%, готові харчові продукти з м’яса та риби –також 9,0%.

Оцінка вище зазначених показників дає підстави стверджува-ти, що існує тенденція до нарощування обсягів валового виробниц-тва, зростають рівень оплати праці робітників, зайнятих увиробництві, покращуються фінансові показники діяльності підпри-ємств. Дедалі аграрне виробництво стає привабливішим як длявнутрішніх інвесторів, так і для іноземних. Разом з тим, діяльністьгалузей АПК залежить від сировинної бази, а як наголошувалось,переважна частка сільгосппродукції реалізується через комерційніструктури, що звужує ринок сировини для підприємств, такожзначною залишається доля продуктів харчування в імпорті товарів.

Виходячи з нинішнього росту політичного авторитету Українисеред країн Західної Європи і США, основними напрямкамиформування зовнішніх торгово-економічних відносин повинні бути


відкритість агропромислового виробництва для світового ринку,створення пільгових умов для вітчизняних експортерів продукціїсільського господарства, посилення орієнтації аграрної промисло-вості на потреби світового ринку, поглиблення конкуренції вітчиз-няного виробництва з іноземним. Особливо важливим, на думкуукраїнських економістів, є впровадження новітніх імпортних техно-логій виробництва на вітчизняних підприємствах, підтримка політи-ки ліберального оподаткування для вітчизняних виробників,розширення нових сучасних підходів до міжнародного співробітни-цтва і реалізації промислових продовольчих товарів, стабілізаціїрозвитку агропромислового виробництва регіону та розвитку йогоекспортного потенціалу [3].

Ми вважаємо, що для забезпечення конкурентних перевагУкраїни в регіональному територіальному розподілі праці по вироб-ництву продуктів харчування у відповідності з наявними природни-ми і потенційними можливостями необхідно суттєво підвищитиефективність розвитку сировинної бази, довести врожайність осно-вних сільськогосподарських культур до рівня світових показників;здійснити докорінне оновлення матеріально-технічної бази АПК увідповідності з новітніми досягненнями наукових технологій тавимогами світових стандартів; забезпечити стимулювання розвиткуприватного сектора у виробництві продуктів харчування, всебічнезалучення іноземних інвестицій для розвитку індустрії харчування,інтенсивне формування потужного експортного потенціалу продово-льчих товарів, систематичне вивчення і завоювання нових ринківзбуту продуктів харчування за межами країни тощо.

Україна переживає нині складний період комплексних струк-турних перетворень, фінансово-економічного оздоровлення всьо-го національного господарського комплексу, вибору власнихшляхів стабілізації і формування сприятливого ґрунту для функ-ціонування та співпраці міжнародних бізнес-структур, інституцій,установ.

Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Украї-ну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, усистемі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.


Агропромислове виробництво – один з найбільших реципіє-нтів інвестицій в Україні. Питома вага його в загальному обсязііноземних інвестицій перевищує 11,0%. Іноземні інвестори вжевклали кошти у розвиток тютюнової (120 млн. дол.) та конди-терської галузей. У системі виробництва АПК створено 20спільних підприємств. Серед них більша частина – акціонернітовариства, а саме- “Дніпропетровський олійноекстракційний за-вод”, “Роси Буковини”, “Крафт Якобс Сушард Україна” (Трос-тянецька шоколадна фабрика), “Реємтсма Київ-тютюновафабрика”, “Рейнолдс тобакко-Львів”, “Цукринка-2” (на базіКоровинецького цукрового заводу), “Чумак” (на базі Каховсь-кої харчосмакової фабрики), “Беньє Україна” (на базі Миколаїв-ського молкомбінату).

Ділові стосунки харчових підприємств України налагодже-но з фірмами США, Англії, Італії, Австрії, Данії. Особливемісце належить німецьким фірмам таким як: “ХІПП”,“БАСФ”,”КРОНЕС”, “ШТАЙНЕКЕР”, “ЗЕНТУ ”,“ХУПП-МАНН”.

На даний момент вже розроблено бізнес-плани, які задоволь-няють вимоги ЮНІДО, визначено підприємства, найбільш при-вабливі для інвесторів. У 2005р. в рамках щорічних зборів ЄБРРпроведено круглий стіл щодо презентації інвестиційних можливос-тей в аграрне виробництво. Було представлено понад 30 серйознихінвестиційних проектів. Це – початок великої творчої роботи, якуслід проводити для залучення інвестицій.

Як свідчить аналіз діяльності агропромислового виробництва,уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційногопроцесів – головна причина сучасних кризових явищ у розвиткугалузі, стримування активного реформування й забезпечення стало-го її функціонування в перехідний період до розвиненої соціальноорієнтованої ринкової системи господарювання.

Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямованих на онов-лення виробництва з метою підвищення якості, конкурентоспро-можності продукції й прибутковості підприємств не лишеважливий фактор забезпечення продовольчої незалежності


України, виходу її на світовий і регіональні продовольчі ринки,а й формування ефективної структури народногосподарського,агропромислового та промислового комплексів, зростання еко-номічного й соціального розвитку та підвищення життєвогорівня населення.

Основні напрямки стимулювання вітчизняних та іноземнихінвестицій у виробництво АПК: розробка регіональних програмстимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів,створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесто-рами акцій вітчизняних виробників, страхування інвестицій віднекомерційних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів прицентралізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвести-ційних проектів тощо [4].

Розрахунки показують, що для створення сучасної високоро-звиненої індустрії агропромислового виробництва в країні необ-хідно 20-25 млрд. дол. капіталовкладень. Фінансування можездійснюватись за рахунок іноземних та внутрішніх інвесторів,амортизаційних відрахувань на відтворення виробничого потенціа-лу, банківських і податкових кредитів та інших джерел Капітальнівкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні галузі,зокрема, в машиновиробну, цукрову, олійножирову, плодоовоче-консервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які мо-жуть виробляти конкурентоспроможну продукцію длявнутрішнього й зовнішнього ринків. 3 метою створення економі-чної зацікавленості в інвестуванні агропромислового виробництваУкраїни доцільно на два-три роки впровадити систему пільговогооподаткування нових реструктурованих підприємств галузі, щосприятиме прискореному зростанню обсягів виробництва високо-якісних харчових продуктів.

Час вимагає значного розширення інвестиційних послуг, якімають включати операції на ринку торговельних зобов’язань, опе-рації з цінними паперами власності, участь у приватизаційномупроцесі, проект на фінансування, операції з малоліквідними інвести-ціями, інвестиційні консалтингові послуги.


Враховуючи згадані вище фактори інвестиційної привабливостікраїни, активізація залучення іноземних інвестицій можлива заумов залучення до інвестування великих компаній з промисловорозвинутих країн і транснаціональних корпорацій. Необхідно такожсуттєво вдосконалити фондовий ринок та фінансово-кредитну сис-тему, розробити, впровадити та профінансувати за допомогою іно-земних інвестицій нові проекти, що мають соціально-економічнезначення для подальшого розвитку регіону.


1.Міжнародні економічні відносини: Система регулювання міжнароднихекономічних відносин: Підручник / А.С. Філіпченко, І.В.Бураковський, В.С. Будкінта ін. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

2.Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого тапогляд у майбутнє. Науково-популярні нариси у трьох томах. Т. 3. Формуваннянаукової ринкової школи економістів-аграрників. – К.: Інститут аграрної економі-ки, 2001. – 486 с.

3. Інноваційна стратегія українських реформ // Гальчинський А.С., ГеєцьВ.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. – К.: Знання України, 2002. – 336 с.

4.Крисальний О.В. Організаційно-економічні особливості інноваційної діяль-ності // Економіка АПК. – 2005. – №8. – С.10-15.


УДК 339.727.22:330.341.1РОЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО ДОСВІДУ ПРОМИСЛОВОРОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ У ФОРМУВАННІ

ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИЄ.І.Войнова, аспірантОдеський національний університет ім. І.І.Мечникова

У статті надається пор івняльний анал із фінансуванняінноваційної діяльності розвинених країн світу та, зокрема,України, роблячи акценти на участь іноземних інвесторів. Окремуувагу приділяється структурі фінансування інноваційної діяльностів АПК.

В статье предоставлен сравнительный анализ финансированияинновационной деятельности развитых стран мира и Украины вчастности, делая при этом акценты на участии иностранныхинвесторов. Отдельное внимание уделяется структурефинансирования инновационной деятельности в АПК.

Світовий досвід ведення господарської діяльності підтверджуєвелику роль інноваційної складової розвитку будь-якого підприєм-ства для досягнення конкурентних переваг, незалежно від тогоналежить воно до агропромислового комплексу, високотехнологіч-ного виробництва або сфери послуг.

Цей закон розвитку усвідомлюють всі країни світу, які приді-ляють увагу інноваціям. До таких країн належить і Україна.Різниця між Україною та промислово розвиненими країнами лишев наявності інноваційного досвіду, інноваційної історії. Відлік інно-ваційної історії України можна починати з 2002 року, із прийнят-тям Закону України “Про інноваційну діяльність”. Безперечно, доцього часу нововедення також створювались, але вони носиливиключний характер.

В умовах сьогодення Україна поставила собі за мету побуду-вати свою національну інноваційну систему. Для ефективного дося-гнення цієї мети необхідним є дослідження інноваційного досвідурозвинених країн світу.

Інноваційному розвитку України присвячено багато робіт віт-чизняних авторів. Серед них можна виділити Каплуна І.В., Воло-шину Н.М., Притулу Х.М., Дениса О.Б., Гаврилюка М.М. та


інших. Вітчизняні наукові діячі приділяють багато уваги моделю-ванню інноваційного розвитку України та безпосередньому конста-туванню необхідності інноваційного розвитку. Такий теоретичнийрозгляд можна віднести до першого етапу розвитку науковоїдумки про інновації, на якому зараз і знаходяться сучасні відчиз-няні дослідження.

Ця робота своєю глобальною метою ставить здійснити пере-хід до другого етапу, коли вже є деякий досвід впровадженняінновацій в Україні, коли виявилися проблеми, коли вибрано шляхрозвитку і, насамперед, коли є бажання проаналізувати досвідуспішних країн світу для того, щоб більш ефективно розвиватись уінноваційному напрямку. В рамках вищезгаданої мети на данномуетапі проаналізуємо структуру фінансування інноваційної діяльностікраїн світу та, зокрема, України.

Перш ніж проводити аналіз фінансування наведемо суттєвуремарку щодо інноваційної філософії держав. Існує суттєва різницяу підходах до розуміння значущості інновації в Україні та США.Так, згідно із Законом України “Про інноваційну діяльність”,інновації – новостворенi (застосованi) i (або) вдосконаленi конку-рентоздатнi технологiї, продукцiя або послуги, а також ор-ганiзацiйно-технiчнi рiшення виробничого, адмiнiстративного,комерцiйного або iншого характеру, що iстотно полiпшують струк-туру та якiсть виробництва i (або) соцiальної сфери [1]. Амери-канська філософія інновації визначає її як створення нових речей,які добавляють цінність для замовника або компанії [2].

З цієї різниці стає зрозумілим, чому США стоїть на першо-му місці в світі за величиною витрат на інноваційні розробки – цевиводить американські компанії у світові лідери. Хоча лідерство неє головною причиною інноваційних розробок компаній. Для амери-канських компаній важливіше той факт, що постійна ефективнаінноваційна діяльність забезпечує прибутки акціонерам на рівнівище середнього більше десяти років [2]. Цей процес тим більшеяскраво проявляється в рамках дуже високої чутливості ринковоївартості фірм до інноваційних розробок.

Таким чином, в США інновації стали невід’ємною необхід-


ною частиною існування компаній. Хоча приклад США ненайкра-щий з урахуванням закону прогресивного розвитку (такий розви-ток, який вимагає мінімум витрат, і в свою чергу пропонуємаксимальну віддачу). Згідно з дослідженнями Войнової Є.І. гло-бальної інноваційної інформації [3], країна, яка в 2006 роціпоказала найкращий результат інноваційного розвитку, була Маль-та. З 48 промислово розвинених країн світу тільки Мальта в2006 році найменше витрачала на НДДКР, але стояла на третьо-му місці в рейтингу країн по розповсюдженню інновацій і надругому – по їх застосуванню. Лідерство Мальта займає зпродажу нових для ринку товарів – 13,6% товарообігу (ценайвищий показник рейтингу країн в 2006 році) [4].

Враховуючи теоретичні аспекти інноваційної діяльності, прогре-сивний розвиток Мальти не відноситься до інноваційних лідерівзгідно з аналізом Маастрихського інституту економічних дослі-джень з інновацій та технологій (MERIT), дослідження якогомають світову значимість в сфері інновацій. Натомість спеціалістиMERIT на базі багатопрофільного математичного аналізу показни-ків інноваційного розвитку до лідерів відносять Фінляндію, Шве-цію, Швейцарію, Японію, Сингапур, Ізраїль і, аж потім, – США[3]. До іншої інноваційної групи (наступних найкращих представ-ників) відносять Німеччину, Данію, Нідерланди, Канаду, Велико-британію, Корею, Францію, Ісландію, Норвегію, Бельгію,Австралію, Австрію, Ірландію, Люксембург та Нову Зеландію.Показники даної групи дещо слабші від показників країн-лідерів.До третьої групи послідовників відносять Гон Конг, Росію, Сло-венію, Італію, Іспанію, Чехію, Хорватію, Естонію, Угорщину таМальту. І останню групу складають Литва, Греція, Китай, Слова-кія, Південна Африка, Португалія, Болгарія, Турція, Бразилія,Латвія, Мексика, Польша, Аргентина, Індія, Кіпр, Румунія. Внаведений рейтинг не входить Україна з тих причин, що вона непройшла 0,1 відсотковий бар’єр відбору світової долі витрат наНДДКР.

За джерелами фінансування інноваційної діяльності країни сві-ту можна розділити на декілька груп. Групу “закритих інновато-


рів” складають Японія, США та Корея, які повністю закриті дляучасті іноземних фондів у фінансуванні інвестицій. Так, станом на2003 рік 98% фінансування інноваційної діяльності японські під-приємства проводили за власний рахунок, що складало 77,5 млрд.дол., і лише по 1% фінансування – за кошти держави та націона-льних фондів [5]. Загальний обсяг фінансування інноваційної дія-льності Японії (79 млрд. дол.) ставить її на друге місце в світіпісля США (хоча і складає 41% їх обсягу).

Власні кошти підприємств Кореї та США у фінансуванніінноваційної діяльності складають відповідно 94% та 90%, а 6%та 10% фінансує держава. За загальним обсягом фінансування(17,6 млрд. дол.) Корея посідає шосте місце в світі, незважаючина те, що це складає всього 9% від фінансування у США та22% – у Японії. Рівень такого фінансування забезпечує Кореїдосить високий рівень результативності інноваційної діяльності.

До групи “відкритих інноваторів” відносять Великобританію,Угорщину та Ісландію. Рівень участі іноземних інвесторів в іннова-ційній діяльності складає більше 20% у фінансуванні. Для Велико-британії такий відсоток відповідає 5 млрд. дол., для Угорщини –106 млн. дол., і для Ісландії – 25 млн. дол. Доля власногофінансування підприємств складає відповідно 63, 71 та 77%, аіншу частину складають витрати бюджетів.

Далі можна виділити групу країн “схильних до іноземноговтручання в інноваційний процес” – рівень фінансування іноземни-ми фондами інноваційної діяльності сладає 10-19% всіх витрат. Доцієї групи відносяться Нідерланди, Канада, Нова Зеландія, Даніята Франція. В цій групі державна підтримка інновацій найбільшепростежуються у Франції та Новій Зеландії – відповідно 11% з22 млрд. евро та 10% з 436 млн. дол..

Четверту групу “державних інноваторів” складають Словакія,Польща, Чехія, Іспанія та Норвегія. Державне інвестування інно-вацій цих країн більше 10%, а в Словакії та Польщі сягає навіть22 та 15%. Відповідно втручання іноземних інвесторів – 1-2%.Загальний же інноваційний рейтинг цих країн невисокий. Більшеіноземних коштів задіяно в інших трьох країнах – 5-9%, і їх


рейтинг набагато вищий. Тим не менш, таку чітку паралель зв’яз-ку проводити було б передчасно.

І останню групу “відносно самостійних інноваторів” складаютьФінляндія, Німеччина, Австралія, Португалія, Люксембург, Гре-ція, Ірландія та Швеція. Майже 90% фінансування інноваційноїдіяльності підприємства цих держав забезпечують самостійно, аіншу частину розділяють між державою та іноземними інвестора-ми. Перевагу іноземним інвесторам надають такі країни, як Ірлан-дія, Швеція, Люксембург та Греція – 8% всіх інвестицій.Португалія приймає інвестиції з цих джерел нарівні – по 5%. Ав інших країнах переважає державне фінансування.

Що ж до України, то порівнювати абсолютні величини фінан-сових коштів немає можливості, бо кількісні показники за міжна-родними та національними підрахунками різні, тим паче, щоінноваційна діяльність України не аналізується світовою спільно-тою. Зазначимо, що згідно з вітчизняними статистичними даними[6] в 2003 році джерела фінансування інноваційної діяльностірозподілялись таким чином: 429 млн. дол. (70,3%) – власнікошти, 19 млн. дол. (3,1%) – державні кошти, 26 млн. дол.(4,2%) – кошти іноземних інвесторів, 137 млн. дол. (22,4%) –інші національні фонди, в тому числі 22 млн. дол. – коштивітчизняних інвесторів та 110 млн. дол. – кредити.

Доля агропромислового комплексу в інвестуванні інноваційноїдіяльності з усіх країн не перевищує 3% (Польща – 20 млн.дол.) [5], а в Україні сягає 18% (112 млн. дол.) [6]. Розподілджерел фінансування в АПК в багатьох країнах повторює загаль-ну структуру. Виокремлюються Чехія та Словакія, більше 50%фінансування інновацій яких приходиться на державу, а іншу час-тину фінансують самі підприємства, Норвегія, Іспанія та Фінлян-дія, в інноваційній діяльності яких близька 20% задіяно коштівіноземних інвесторів, а держівні кошти розподіляються відповідно5, 18 та 19%.

Структура фінансування інноваційної діяльності в Україні роз-поділяється таким чином: 59,5% – власні кошти, 0,25% –державні кошти, 16,6% – кошти іноземних інвесторів, 23,65% –


інші національні фонди.З вищенаведеної інформації видно, що на даному етапі розви-

тку інноваційної діяльності в світовому масштабі склалась своєрід-на практика інвестування, що безпосередньо впливає на розвитокінновацій. В світі виокремлюється п’ять груп країн з подібноюструктурою фінансування. З точки зору іноземної участі, склада-ється така закономірність, що лідери з інновацій повністю закритідля іноземного втручання в інноваційний процес. Існує прямазалежність між долею фінансування іноземними інвесторами тарівнем інноваційного розвитку (чим більше фінансування, тим біль-ший коефіцієнт інноваційності). Винятком є лише країни-лідери.

Структура фінансування інноваційних підприємств Українидуже відрізняється від середньосвітового рівня. Це пов’язано звисоким рівнем кредитування в Україні, яке за кордоном майжевідсутнє. Існує особливість фінансування агропромислового ком-плексу України, яка виходить з того, що рівень інвестуванняінноваційної діяльності сільського господарства порівняно високий,а фінансування держави порівняно з світовою практикою низьке.Саме такі відмінності у фінансуванні можуть бути причиною сучас-ного інноваційного рівня розвитку економіки України.


1.Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 року №40-ІV //Відомості Верховної Ради (ВВР).- 2002.- N 36.- ст.266

2.Майкл Л. Джорж, Воркс Джеймс , Вотсон-Хемфил Кимберли Стремитель-ные инновации (Пер. С англ. – R/^Companion Group, 2006. – 350 c.

3.2006 “Global innovation Scoreboard” (GIS) Report/ Hugo Hollanders, AnthonyArundel. – European Trend Chart on Innovation: MERIT. – December 4, 2006. – 32 p. /h t t p : / / t r e n d c h a r t . c o r d i s . l u / s c o r e b o a r d s / s c o r e b o a r d 2 0 0 6 / p d f /eis_2006_global_innovation_report.pdf

4.Comparative analysi s of i nnovation performanc e. Еuropean innovati onscoreboard 2006. – Pro Inno Europe: Inno Metrics. – 2006 // http://www.proinno-europe.eu/inno-metrics.html

5.OECD Science and Technology Statistics. Research & Development Statistics– Business Expenditure on Research and Development by Industry and Source ofFunds (Table 14)// ISIC Rev.3 Vol 2006 release 01//http://oecd-tats.ingenta.com/OECD/eng/TableViewer/wdsdim/dimensionp.asp

6.Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. Зб./ Держкомстат. – К.2004. – 395с.

http://trendchart.cordis.lu/scoreboards/scoreboard2006/pdf/

http://www.proinno

http://oecd-tats.ingenta.com/OECD/


УДК 336.531.2:336.274.53:631.11ОСНОВНІ ЗАСАДИ

ІНВЕСТИЦІЙНОГО КРЕДИТУВАННЯСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВС.Г. Жуйков, аспірантНаціональний науковий центр “Інститут аграрної економіки”

У статті розглянуто теоретичні засади і нвестиційногокредитування сільськогосподарських підприємств комерційнимибанками України; визначено сутність, принципи , видиінвестиційного кредитування, розкрито проблематикуінвестиційного кредитування в сучасних умовах.

В данной статье рассмотрены теоретические аспектыинвестиционного кредитования сельскохозяйственных предприятийкоммерческими банками Украины; определены суть, основныепринципы и виды инвестиционного кредитования.

На півкроку до вступу нашої держави до Світової організаціїторгівлі нагальною є проблема забезпечення конкурентоздатностівітчизняного сільгоспвиробника. Адже, умови, в яких може опи-нитися агропромисловий комплекс, потребують підвищених вимогдо суб’єктів господарювання для забезпечення необхідного рівнякінцевого продукту – товару.

Світовий досвід свідчить, що для країн-новачків у СОТзапорукою розвитку господарства є залучення й ефективне вико-ристання інвестиційних ресурсів.

Різні аспекти проблеми інвестування висвітлено в працях відо-мих українських вчених-економістів: І.О.Бланка, Б.В.Губського,В.В.Корнєєва, Б.Л.Луціва, О.В.Дзюблюка, М.Л.Лапішко,А.А.Пересади, Т.В.Майорової, М.І.Савлука, А.М.Мороза,Д.Г.Лук`яненка, С.В.Науменкової, В.Д.Лагутіна тощо. Серед ро-сійських вчених варто виокремити праці В.В.Ковальова,І .В .Ліпсица , Я.С .Мелкумова , І .І.Мазура, В .Д .Шапіро ,Н.Г.Ольдерогге та інших. Вагомий внесок у розробку цієї тема-тики зробили такі зарубіжні економісти як Й.Шумпетер, Р.Кінг,Р.Левайн, Д..Фернадеза, А.Галетовіц та інші.

В даній статті розглянуто теоретичні засади інвестиційногокредитування сільськогосподарських підприємств України комерцій-


ними банками як одного з найефективніших видів залучення інвес-тиційних ресурсів в аграрну сферу на даному етапі розвиткуекономіки держави.

Історично склалося, що однією з найважливіших економічнихкатегорій є кредитування, що відображає реальні економічні зв’яз-ки в сучасному суспільному житті. За його допомогою прискорюєть-ся процес обігу капіталу на макро- і мікроекономічному рівні. Однієюз головних форм кредитування є інвестиційний кредит, який, опосере-дковуючи всі стадії відтворювального процесу, сприяє досягненнюнайвищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

Нагальна потреба в інвестиційному кредитуванні перш за всепов’язана з об’єктивною розбіжністю у часі руху матеріальнихактивів і грошових потоків, що виникає в відтворювальному про-цесі національного продукту [1]. Необхідність в інвестиційномукредиті виникає через різницю у величині і термінах поверненнякапіталу, задіяного у виробничому процесі, а також у зв’язку ізнеобхідністю разового вливання великих грошових коштів длярозширення виробничого процесу.

За даними Держкомстату, спостерігається аналогічна тенденціязниження питомої ваги валової доданої вартості сільського госпо-дарства – з 25,5% у 1990 р. до 11,9% у 2006 р.

Погіршуються результати фінансово-господарської діяльностіаграрних підприємств: частка збиткових сільськогосподарських під-приємств знизилась з 0,4% у 1990 р. до 55% у 2004-2006 рр.Як наслідок, загальмувався відтворювальний процес: вартість ос-новних засобів сільськогосподарських підприємств з року в рікзменшується [2].

За розрахунками науковців Інституту аграрної економікиУААН, в 2005 р. потреба в основних засобах аграрного секторуоцінювалась в 540 млрд. грн., з них на оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств на рівні забез-печення технологічної потреби необхідно 150-200 млрд. грн. [3].

Одним зі шляхів подолання кризи в аграрному секторі черезоновлення, модернізацію, реструктуризацію виробництва може слу-гувати саме інвестиційне кредитування.


Інвестиційний кредит – це економічні відносини між кредито-ром і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходівна засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Цівідносини характеризуються рухом вартості від кредитора до пози-чальника та в протилежному напрямку.

Можливість інвестиційного кредиту формується разом із ви-никненням тимчасово вільних грошових коштів. У сучасній еконо-міці ефективне довгострокове фінансування у формі інвестиційногокредиту тісно пов’язане з налагодженою системою функціонуваннякредитних інститутів. Кредитні установи організовують і обслугову-ють рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, аку-муляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, девиникає дефіцит коштів.

На даний час не існує одностайної думки науковців щодовизначення інвестиційного кредитування. Аналізуючи найбільш ві-домі тлумачення, можна визначити, що інвестиційне кредитування– це надання позики на розширення вже існуючого бізнесу,наприклад, закупівлю техніки, відновлення основних засобів, ново-го тваринного комплексу й т.д. Джерелом погашення кредиту вцьому випадку будуть всі доходи від господарської й фінансовоїдіяльності компанії-позичальника, у тому числі доходи, отримані врезультаті залучення кредиту.

Специфічною складовою інвестиційного кредитування є йогоінвестиційний характер, тобто:

• при фінансуванні оцінюється, насамперед, інвестиційний про-ект, а не позичальник. Кредитор повинен, перш за все,провести детальний техніко-економічний аналіз обґрунтуванняінвестиційного заходу;

• відсоток з інвестиційного кредиту не повинен перевищуватирівень доходності інвестиційного проекту;

• строк інвестиційного кредиту залежить від строку окупностіінвестицій;

• інвестиційна позичка може бути видана з пільговим терміномвідшкодування, впродовж якого сплачуються лише відсотки закредит, а основна сума відшкодовується у наступні періоди часу.


Об’єктами інвестиційного кредитування є:• об’єкти виробничого призначення;• об’єкти невиробничого призначення;• будови;• черги будівництва;• об’єкти;• нове будівництво;• розширення діючих підприємств;• реконструкція діючих підприємств;• технічне переозброєння діючих підприємств.Більшість інвестиційний кредитів належать до категорії креди-

тів на конкретні інвестиційні потреби, або ж до категорії кредитівгалузевого чи секторального значення.

Процес інвестиційного кредитування базується на основнихпринципах банківського кредитування: строковість, цільовий харак-тер, платність і забезпеченість.

Виділяють також особливі принципи, якими керуються приінвестиційному кредитуванні:

• обґрунтування життєдіяльності об’єкта кредитування;• участь у реалізації проекту професіоналів;• облік і розподіл ризиків проекту;• правова оцінка.Інвестиційні кредити можна класифікувати за різними ознака-

ми. Але, на наш погляд, запропонована нижче класифікація най-краще характеризує саме інвестиційний банківський кредит.

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансуваннядовго- та середньострокових інвестицій, таких як купівля обладнанняабо будівництво споруд строком більше одного року. Як правило,позичальник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторисуна проект, а потім зобов’язується його погасити серіями платежів.

Револьверне кредитування, або кредитна лінія, дозволяє фірмі-позичальнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту тапроводити у разі необхідності повторне запозичення в межахстроку дії кредитної лінії, при цьому погашена частина кредиту незбільшує вільний ліміт кредитування.


Овердрафт на кредитування рахунку – для сплати платіжнихдокументів клієнтів, які знаходяться на розрахунково-касовомуобслуговуванні, при відсутності або недостачі коштів на їх банків-ських рахунках, які мають постійний значний рух по рахункам,безсумнівну репутацію і стійкий фінансовий стан. Кредитуваннярахунку здійснюється шляхом зарахування коштів на рахунокпозичальника у рамках відкритого ліміту овердрафту.

Зараз комерційними банками застосовується ще одна формакредитування капітальних вкладень. Це – надання коштів клієнтамдля реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектівшляхом повного викупу емітованих облігацій. Така операція маєназву адеррайтинг. Вона має широке розповсюдження в діяльностіспеціалізованих інвестиційних банків за кордоном.

Упровадження андерайтингу в комерційних банках сприяє роз-ширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів вУкраїні [4].

Проаналізувавши теоретичні засади інвестиційного кредитуваннясільськогосподарських підприємств комерційними банками, можназазначити, що на даному етапі трансформації економіки України цейвид кредитування є одним з головних рушійних сил активізаціїінвестиційного процесу в аграрному секторі. Інвестиційне кредитуван-ня як інтегрована категорія є важливим важелем у стимулюваннірозвитку виробництва в аграрному секторі. Опосередковуючи всістадії відтворювального процесу, інвестиційне кредитування сприяти-ме досягненню більшої рентабельності і прибутковості капіталу, чоговкрай потребують українські сільгоспвиробники.


1. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – К.: “Центрнавчальної літератури”, 2004. – С. 273.

2. Статистичний щорічник України за 2006. – К.: Держкомстат України.3. Білоусько Я.К., Питулько В.О., Товстопят В.Л. Державна підтримка техн-

іко-технологічного забезпечення аграрного виробництва //Економі ка АПК. –2005. – № 5. – С. 31-32.

4. А.А. Пересада, Т.В. Майорова. Інвестиційне кредитування: Навчальнийпосібник. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 19-22.

5. Луців Б.Л. Банківська діяльність у сфері інвестицій. – Тернопіль: Економі-чна думка, Карт-Бланш, 2001.


УДК 332.143:659.2ІНФОРМАЦІЙНО–КОНСУЛЬТАЦІЙНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РИНКОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ

О.В.Захарченко, асистентОдеський національний політехнічний університет

У статті узагальнюється досвід інформаційно-консультаційногозабезпечення сільськогосподарських товаровиробників ,наголошується на необхідності використання наукового потенціалувищих навчальних закладів, наукових установ, громадськихорганізацій.

В статье обобщается опыт информационно-консультационногообеспечения сельскохозяйственных товаропроизводителей,делается упор на необходимость использования научногопотенциала высших учебных заведений, научных и общественныхорганизаций.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок ізважливими науковими чи практичними завданнями. Важливістьінформаційно-консультаційного забезпечення ринкової діяльностісільськогосподарських підприємств зумовлена, по-перше, необхідні-стю своєчасного прийняття виважених управлінських рішень аграр-ними суб’єктами, що реально за умови достовірної інформаціїщодо існуючих ринкових процесів, які узагальнювати та адекватновіддзеркалювати можуть тільки висококваліфіковані фахівці. По-друге, інноваційна модель розвитку сільськогосподарських підпри-ємств вимагає постійного оновлення виробництва, здійснення якоговідбувається на базі світових стандартів. Такий процес потребуєформування структур, що через консультації задовольнятимутьвідповідні потреби аграрних формувань. По-третє, подальший поділпраці в сільському господарстві структурує та організаційно обосо-блює інфраструктурні ринкові ланки, що спеціалізуються на інфор-маційно-консультаційних послугах з технічних, технологічних,маркетингових, організаційних, економічних та інших питань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукові напрацюван-ня щодо інформаційно-консультаційного забезпечення підприємств


мають такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як Бородіна О.М.,Добренькова О.Г., Єсіпов В., Коростильов В.О., Кошелев В.М., Кропивко М. Ф., Маковецький В.В., Решетняк Т.І. та інші.Проте ці дослідження носять загальнотеоретичний або мають фра-гментарний характер стосовно конкретних ринкових ситуацій госпо-дарського комплексу і не враховують особливостей сучасного етапурозвитку аграрного сектора економіки.

Метою статті є підвищення результативності інформаційно-консультаційної діяльності в аграрному секторі економіки та інтен-сифікація розвитку ціє ї діяльності в умовах побудовиінформаційного суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Виходячи зі світово-го досвіду, інформаційно-консультаційна діяльність призначенасприяти людям і суспільству в вирішенні нагальних соціально-економічних проблем.

За часів планової економіки в бувших великих сільськогоспо-дарських підприємствах спеціалісти мали відповідну базову підгото-вку і досвід роботи, організовували виробництво в своїй сферідіяльності, отримували інформацію про досягнення НТП та впро-ваджували їх у виробництво. Професійна діяльність спеціалістівпідтримувалась системою підвищення кваліфікації і перепідготовкикадрів з п’ятирічним циклом навчання, системою планового впро-вадження нової техніки з відповідним матеріально-фінансовим такадровим забезпеченням, що гарантувалися державою. В силуряду об’єктивних та суб’єктивних причин ця система була зруйно-вана і її місце повинна зайняти нова інформаційно-консультаційнасистема ринкового типу, яка розвивається на базі дорадчої діяль-ності і сприяє доведенню накопичених наукових знань до конкрет-них товаровиробників, надає їм допомогу в освоєнні досягненьнауково-технічного прогресу. На теперішньому етапі головна рольсільськогосподарської консультаційної служби полягає в підви-щенні конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарськихвиробників різних форм власності та господарювання, які функціо-нують як на внутрішньому, так і світовому ринках.

Маркетингова і науково-технічна інформація в системі агро-


промислового виробництва перетворюється в стратегічний виробни-чий ресурс, який значно впливає на ефективність виробництва. Взв’язку з цим інформаційно-консультаційне і наукове обслугову-вання сільськогосподарського виробництва повинно зайняти провід-не місце в інфраструктурі АПК.

Процесним консультуванням підприємств в аграрному секторіекономіки країни займається мережа установ з впровадження до-сягнень науково-технічного прогресу і поширення передового до-свіду. Вона представлена науково-дослідними інститутами,інноваційними підрозділами і дослідними господарствами майже 50науково-дослідних інститутів аграрного профілю УААН і НАНУкраїни, 20-ю галузевими проектно-технологічними інститутамиМіністерства аграрної політики, інших відомств сфери АПК, ра-йонними і обласними управліннями сільського господарства і про-довольства. Науково-дослідні заклади, зокрема аграрні університети,мають потужний науково-технічний та кадровий потенціал для органі-зації якісного консультування. Освоївши методи інноваційного марке-тингу та наладивши тісне співробітництво з сільськогосподарськимипідприємствами і об’єднаннями з виробництва засобів виробництва,такі установи значною мірою посилюватимуть в конкурентному зма-ганні з іноземними компаніями вітчизняних виробників не тільки назовнішньому, але й на внутрішньому ринках щодо здійснення агротех-нологій і агротехнічних послуг.

Вже нині для покращення маркетингової діяльності і консуль-таційного обслуговування агропромислового виробництва на базі ів складі науково-дослідних установ і обласних сільськогосподарсь-ких станцій створено регіональні центри наукового забезпечення.Вони наладили роботу з технологічного консультування переважнодля великих і середніх сільськогосподарських підприємств, викори-стовуючи потужну дослідно-експериментальну базу.

Досить успішно на ринку агроконсалтингових послуг можуть пра-цювати інформаційно-консультаційні підрозділи аграрних університетівособливо тоді, коли їх дорадча діяльність об’єднується з діяльністю зпідвищення кваліфікації або науковою роботою кафедр і лабораторій.

Розвиток Extension-діяльності (розширення діяльності) аграр-


них університетів стримується великою навантаженістю викладаць-кого складу навчальним процесом. Повною мірою розв’язати данупроблему покликано поєднання Extension-діяльності заочної (корес-пондентської, дистанційної) форми освіти з організацією підвищен-ня кваліфікації спеціалістів та керівників сільськогосподарськихпідприємств і жителів сільської місцевості безпосередньо в місцяхїх проживання і діяльності.

Незалежна наукова експертиза ведеться галузевими дослідни-ми лабораторіями і станціями. Розповсюдженням науково-технічноїінформації займається мережа регіональних центрів Інституту нау-ково-технічної і економічної інформації та сільськогосподарськихбібліотек. Останні через недостатнє фінансування мають суттєвіпроблеми з оновлення спеціальної літератури економічного, техні-ко-технологічного, маркетингового планів.

Займаються консультаційною діяльністю і громадські профе-сійні об’єднання сільгоспвиробників. Так, асоціацією фермерів іземлевласників України започатковано мережа консультаційнихпунктів “Зелена сітка”. Створено Національну асоціацію сільсько-господарських дорадчих служб України, яка сприяє становленнюрозвитку системи інформаційно-консультаційної діяльності. Діє уч-бово-координаційний центр сільськогосподарських дорадчих служб.Таким чином, в сільському господарстві України поступово фор-мується система поширення наукової сільськогосподарської інфор-мації, побудованої на конкурентних основах.

В Одеській області реалізують свої програми DFID, TACIS,USADITA та інші міжнародні організації. Одним з виконавцівПрограми є “Консалтагро”, діяльність якого направлена на розши-рення доступу сільського населення до інформації шляхом наданняконсультаційних послуг в районах Одеської області. З цією метоюбули організовані районні офіси консультаційних служб і сформова-ний штат консультантів.

В кінці 2002 року на базі “Консалтагро” і суспільної організації“Центр розвитку і правової підтримки села” була створена Одеськасільська консультаційна служба (ОСКС), місією якої є стабільнеінформаційно-консультаційне забезпечення сільського населення.


Партнерами ОСКС виступають міжнародні донорські органі-зації, державні і місцеві органи влади, установи і організації,діяльність яких направлена на реалізацію державних і регіональнихпрограм.

Клієнтами ОСКС є: власники особистого селянського госпо-дарства (ОСГ), селянські (фермерські) господарства, суб’єкти під-приємницької діяльності – фізичні особи в сільській місцевості,організації сільської соціальної сфери, сільськогосподарські підпри-ємства різних форм власності, а також несільськогосподарськіпідприємства.

Стратегія подальшого розвитку ОСКС передбачає поступовийперехід на фінансову окупність за рахунок розвитку комерційноїдіяльності: 1) консультаційної; 2) проведення навчальних тренінгів ісемінарів; 3) участь в реалізації державних і регіональних Програмрозвитку сільськогосподарського виробництва; 4) впровадженняпередових технологій.

Головна мета ОСКС – до кінця 2008 року досягнутифінансової стійкості і 100% окупності витрат.

Висновки. 1.Створення ефективної системи інформаційно-кон-сультаційного обслуговування передбачає поєднання різних видівконсультування в ланках ринку агроколсалтингових послуг і базу-ється на функціональних взаємозв’язках і кооперації науково-навчальних закладів, громадських об’єднань і органів державногоуправління. 2.Формування інформаційно-консультаційних структур,що обслуговують ринкову та виробничу діяльність сільськогоспо-дарських підприємств, є результатом подальшого поглиблення по-ділу праці та її кооперації в агропромисловому комплексі.

ЛИТЕРАТУРА

1.Есипов В., Маховикова Г., Терехова В., Оценка бизнеса.-СПб.: Питер,2001.-416с.

2.Коростелев В.А. Роль консалтинга в управлении бізнесом-К .:МАУП,2004р.-250с.

3.Кошелев В. М., Маковецький В. В. та ін. Управлінський консалтинг – К.,2004р.

4.Кропивко М. Ф., Кальна-Дубінюк Т. П., Криворучко І. М. та ін. Організаціяінформаційно-консультаційної діяльності – К., 2004.


УДК 631.16:338.434 СІЛЬГОСПТОВАРОВИРОБНИКАМ БЕЗ

ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ НИНІ НЕ ОБІЙТИСЯМ.І.Кареба, економіст 1 категоріїфілія АКБ “ІМЕКСБАНК” в м. Миколаєві

Обґрунтовано необхідність і завдання державної підтримкивітчизняних товаровиробників. Висвітлено досвід провідних країнсвіту у цій сфері. Визначено основні напрями щодо удосконаленнядержавного регулювання розвитку аграрного сектору АПК.

Обоснованы необходимость и задачи государственнойподдержки отечественных товаропроизводителей. Освещен опытведущих стран мира в этой сфере . Определены основныенаправления совершенствования госрегулирования развитияаграрного сектора АПК.

Як доводить світова практика, суто ринковий механізм неспро-можний самостійно забезпечувати стабільне економічне зростанняагропромислового комплексу, у тому числі і сільського господарст-ва. Вирішення цієї проблеми нині є можливим лише за умовиналежного державного регулювання, яке ураховує особливості ко-жного окремого етапу розвитку ринкових відносин. Воно, по суті,є обов’язковим компонентом сучасної політики. Держава має ком-пенсувати негативні прояви ринку, без чого в період становленняринкових відносин та інтеграції України до світової економіки необійтися.

Проблемі належного державного регулювання розвиткусільського господарства присвячено значну кількість науковихпраць вітчизняних і зарубіжних економістів, серед яких:П.І.Гайдуцький, І.Г.Кириленко, О.В.Кругляк, Ю.А.Лузан,І.І.Лукінов, Л.О.Мармуль, О.М.Могильний, П.Т.Саблук таін. Однак все ж певна частина пов’язаних з цим питань покищо залишається не до кінця вирішеною. Метою даної статті єобґрунтування необхідності зваженої державної підтримки сіль-госптоваровиробників і визначення основних, найбільш важли-вих її напрямків.

Основними складовими державного регулювання розвитку


економіки АПК є: цінова політика, дотації, оподаткування, креди-тне забезпечення, сприяння розвитку страхування, митно-тарифнерегулювання, гарантії Уряду щодо інвестування зарубіжними уста-новами. Важливим його методом є застосування оптимальних цін.Основні недоліки ціноутворення в нашій країні – це диспаритетцін на продукцію аграрного сектора і на ресурси для нього,наявність посередників, монополія переробних підприємств. Віддиспаритету цін сільгосппідприємства щорічно недоодержують 12млрд.грн. прибутку, а з урахуванням різниці в оплаті праці – 16-17 млрд.грн.[1].

Державна підтримка покликана згладити цінові невідповідностіміж галузями і створити умови для нормального розвитку агро-промислового виробництва у ринковому середовищі. Збалансуван-ня міжгалузевих цінових відносин повинне відбуватися зурахуванням дії закону вартості. У розвинених країнах світу підконтролем держави перебувають ціни на більшість продуктів хар-чування. При цьому застосовуються наступні методи: встановленняфіксованих цін, контроль за цінами монополій і великих виробни-ків, визначення меж для зміни цін, створення умов їх зниження.Наприклад, у США для фермерів, які беруть участь у визначенихконгресом програмах, щорічно затверджуються гарантовані ціни насільськогосподарську продукцію.

У складі цін, як вважає П.Т.Саблук [2], слід ураховувати всівиди авансованих у виробництво ресурсів (включаючи землю) інорму їх доходності. Тому при встановлені цін обов’язково необ-хідно перевірити, чи включені до витрат за попередні п’ять марке-тингових років (які є базою) відповідна частина вартості землі іодержання належного розміру доходу, досягнутого за базовийперіод по народному господарству в цілому. Якщо ці вимоги небули враховані, то ціни необхідно переглянути і уточнити. Вироб-ництво ж тих видів продукції, по яких визначена особлива потре-ба, слід стимулювати встановленням на них підвищених (упорівнянні з мінімальним рівнем) цін.

Заплановане приєднання України до СОТ та інших міжнарод-


них економічних структур і виникнення у зв’язку з цим певнихпроблем із забезпеченням належного рівня конкурентоспромож-ності продукції сільського господарства обумовлює необхідністьрозробки відповідного механізму державної підтримки, спрямова-ного на поліпшення умов відтворення виробничого потенціалу йогопідприємств. На жаль, держава поки що не спроможна належнимчином фінансувати сільське господарство. У складі державногобюджету на частку коштів, що спрямовуються на розвиток сільсь-кого господарства, припадає лише 4% їх загального обсягу. Дотого ж і навіть у такому малому обсязі вони, як правило, повноюмірою не виділяються.

Держава має дотувати сільське господарство, як це робили всірозвинені країни світу протягом багатьох років. Субвенції тадотації сільськогосподарським виробникам в країнах ЄС станов-лять до 40% від вартості валової продукції аграрної сфери, а уЧехії, Словаччині, Угорщині, Туреччині – 20-25% [3].

Важливими напрямами державного регулювання в країнах ЄСє модернізація виробництва, відшкодуванню збитків, завданих сти-хійними явищами, створення належних стартових умов для моло-дих фермерів , надання субсидій на переробку і збутсільгосппродукції, фінансування спеціальних проектів розвитку про-блемних районів (до ризикованих віднесено 55% сільгоспугідьЄС) та ін. У США після підписання відповідних контрактівфермерам надається можливість отримати некомерційну безвідсот-кову позику розміром до 50% загальної вартості майбутньоїпродукції [4]. У Франції підтримка фермерів здійснюється черезформування відповідних фінансових фондів шляхом впровадженняспеціальних податків (у розмірах, що не перевищують 1% відмитної вартості реалізованих окремих видів товарів). Зібрані коштиспрямовуються на фінансування діяльності професійних організаційвиробників продукції [5].

У Білорусі, поряд з державною підтримкою, вже кілька роківдіє спеціальний централізований фонд підтримки виробників сільсь-когосподарської продукції, продовольства та аграрної науки, кошти


якого формуються за рахунок обов’язкових відрахувань від дохо-дів промисловості і інших підприємств. Це дає можливість направ-ляти в сільське господарство крупні цільові інвестиції.Консолідована держпідтримка АПК становить тут близько 150дол. США в розрахунку на 1 га сільгоспугідь [6].

Фінансове забезпечення сільгосппідприємств в умовах нестабі-льності економічної ситуації повинно ґрунтуватися на принципівипередження темпів надходження фінансових ресурсів над темпамизростання цін на спожиті матеріальні ресурси та послуги. Невід’-ємною частиною державної підтримки сільгосптоваровиробників єнадання їм кредитів, оскільки власних коштів більшості з них невистачає. Однак виділені державою в останні роки на ці цілі сумиє досить малими. В Україні у 2005р. загальний обсяг наданихсільгосптоваровиробникам кредитів досягнув 7,4 млрд. грн., з яких6,1 млрд. грн. – за програмою компенсації ставок, учасникамиякої стали більше 11 тис. агроформувань.

Ураховуючи низький рівень рентабельності діяльності аграрнихпідприємств, розміри пільгових відсоткових ставок по кредитах дляних не повинні бути більш ніж 10%. Причому, залежно від цілейкредиту і терміну його використання, вони можуть бути диференці-йованими. Безвідсоткові кредити доцільно надавати насамперед назакладання багаторічних насаджень і догляд за ними до їх вступув повне плодоношення. Водночас слід зменшити до 5-6% існуючікредитні ставки, подовжити (у 2-3 рази) строки повернення креди-тних сум. На увагу заслуговую досвід Росії щодо розширеннядоступності і збільшення обсягів довгострокових (до 8 років)кредитних ресурсів.

Важливою складовою фінансово-кредитної системи є кредитнакооперація. Слід вказати, що в іноземних кооперативних банкахпроцентні ставки по кредитах в 2-3 рази нижчіми, ніж у комерцій-них, тобто не перевищують 4-6% річних. Необхідно визнати, щов Україні поки що відсутня цілісна кредитна система, яка бобслуговувала її АПК і відповідала сучасним вимогам ринковоїекономіки.


Альтернативою традиційному банківському кредитуванню є фі-нансовий лізинг, пов’язаний з менш жорсткими вимогами дозастави та до попередньої кредитної історії потенційного лізінгооде-ржувача. Поширення фінансового лізингу у світі викликане тим,що дана форма інвестування в основний капітал при належнійобґрунтованості її побудови може бути вигідною для всіх суб’єктівлізингових відносин.

На Європейському та північноамериканському ринках, а та-кож у Росії лізинг широко застосовується і для придбанняплемінних тварин. Початок цій справі покладено і в Україні.Зокрема, у Київській області реалізується проект купівлі племін-ного молодняку членами Асоціації власників молочної худоби закошти селекційного фонду, утвореного за рахунок внесків їїучасників. При цьому закупівля здійснюється на пайових заса-дах, тобто за так званим “роздільним” лізингом. На увагузаслуговує і запропонований О.В.Кругляк порядок виділеннядержавних кредитів на придбання племінних тварин за умовамифінансового лізингу, згідно з яким розмір бюджетних коштів навказані цілі визначається виходячи з кількості племінного ядрапопуляції кожної із порід тварин. За розрахунками спеціалістів-селекціонерів, щороку за лізингом бажано купувати племіннихтварин 1-2% від загального поголів’я, в т.ч. 0,45-1% – тваринзарубіжної селекції [7].

Держава повинна допомагати товаровиробникам і шляхом при-йняття законодавчих актів щодо розвитку конкуренції, забезпечен-ня ринковою і статистичною інформацією, встановлення контролюза дотриманням стандартів якості, митного протекціонізму тощо.Крім того, вона покликана всіляко підтримувати розвиток підпри-ємництва на селі. Сільське господарство має бути прибутковимбізнесом. Фінансова підтримка сільськогосподарських підприємствмає носити стимулюючий характер.

Посилення і удосконалення державної підтримки за висвітле-ними у статті напрямами сприятиме забезпеченню нормальногофункціонування сільгосптоваровиробників і підвищенню ефектив-


ності їх діяльності. А це у кінцевому рахунку позитивно відобра-зиться на продовольчій безпеці країни і рівні задоволення потреб їїнаселення.


1.Мармуль Л.О. Обґрунтування пріоритетних напрямів досліджень розвит-ку матеріально-технічної бази в аграрному виробництві //Розвиток економічноїнауки в Україні та її завдання в умовах освоєння ринкової системи господарю-вання. - К.: ННЦ .”ІАЕ”,2006.-С.49-52.

2.Саблук П.Т. Економічні інтереси як основа розвитку аграрного виробниц-тва //Економіка АПК.-2004.-№8.-С.3-6.

3.Гайдуцький П.І. Формування та розвиток аграрного ринку // ЕкономікаАПК.-2004.-№3.-С.4-15

4.Лузан Ю.А. Фінансові аспекти формування ринкового середовища в аг-рарному секторі АПК // Облік і фінанси АПК.-2005.-№6.-С.5-13

5.Алексійчук В.М. Кредитне обслуговування АПК: досвід та напрями роз-витку. – К.: ІАЕ УААН, 1998 – 91с.

6.Гусаков В.Г., Бельский В.И. Основные механизмы стабилизации разви-тия АПК Беларуси //Розвиток аграрної економічної науки в Україні та її завдан-ня в умовах освоєння ринкової системи господарювання. К . : ННЦ“ІАЕ”,2006-С.42-49.

7.Кругляк О.В. Обґрунтування розвитку системи державного лізингу тва-рин //Економіка АПК.-2006.- №2.- С.37-40


УДК 631.115.8РОЛЬ ІННОВАЦІЙ В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІО.А.Костецька, здобувачНауковий керівник: І.Д.Фаріон, доктор економічних наук, професорТернопільський національний економічний університет

Розглядаються питання суті і значення і нновацій тадосліджуються проблеми інноваційної діяльності аграрнихформувань України.

Рассматриваются вопросы сущности и значения инноваций атакже исследуются проблемы инновационной деятельностиаграрных формирований Украины.

Постановка проблеми. Ефективність аграрного виробництва,підвищення його конкурентоспроможності є стратегічною пробле-мою. Конкуренція розкриває потенціал суб’єктів аграрного ринку іконтролює розвиток сільськогосподарського виробництва, набуваєособливого значення в період загострення міжнародної конкурент-ної боротьби за ринки збуту аграрної продукції та у зв’язку ізмайбутнім вступом України до СОТ.

Сьогодні більшість аграрних підприємств неспроможні виробля-ти високоякісну й конкурентоспроможну продукцію. Основна причи-на тут в застарілих технічних засобах, високих цінах на матеріальніресурси, диспаритеті цін на промислову та сільськогосподарськупродукцію, недосконалій кредитно-фінансовій і податковій системах.

Вихід сільського господарства на траєкторію сталого економіч-ного зростання залежить від реалізації комплексу заходів. Середних провідне місце належить заходам інноваційного характеру, щопередбачають ефективне використання науково-містких технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам роз-витку сільського господарства на основі інноваційної активізаціїзавжди приділялось багато уваги економістами-аграрниками. Авто-рами наукових праць із зазначеної проблеми є П.І.Гайдуцький,В .М .Геєць , М .І .Кісіль , О.В .Крисальний, М.Й .Малік,В.Я.Месель-Веселяк, П.Т.Саблук, В.П.Ситник, О.М.Шпичак,К.І.Якуба та інші. Проте різноплановість публікацій, відсутністьєдиного вирішення проблеми в умовах жорсткої конкуренції потре-


бують детального поглибленого дослідження.Мета статті полягає у висвітленні проблеми інноваційної діяль-

ності в аграрній економіці з огляду можливого впливу прискоренняпроцесу інтенсифікації і ефективності виробництва в ринкових умовах.

Виклад основного матеріалу. Трансформаційні процеси в аграр-ному секторі створили передумови для зацікавленості агроформувань вінноваційній продукції. Сільські господарі намагаються мінімізувативитрати виробництва та забезпечити високоприбуткове виробництво.

Інноваційна діяльність – це процес, який охоплює комплексдій від пошуку нових ідей до втілення їх у конкретну інноваційнупродукцію, тобто до їх реалізації. У Законі України “Про іннова-ційну діяльність” вона визначена як одна із форм інвестиційноїдіяльності, що здійснюється з метою впровадження науково-техні-чного прогресу у виробництво і соціальну сферу [1,2,3].

Механізм стимулювання агроформувань щодо реалізації інно-ваційних проектів повинен передбачати першочерговість отриманняними довгострокових кредитів на придбання технічних засобів ітехнологічних ресурсів, зниження податкового тиску, створенняагроінноваційного фонду та регулярне наповнення інфраструктури рин-ку інноваціями з тим, щоб задовольняти ними потреби товаровироб-ників [4,5]. Більшість сільськогосподарських підприємств не маютьнеобхідних коштів для простого і розширеного відтворення, впрова-дження інновацій. У міру стабілізації галузі зростатиме усвідомленнянеобхідності прискорення розвитку науково-технічного прогресу, пере-ходу аграрного сектора на інноваційну модель розвитку [6,7].

Незважаючи на деякий спад виробництва окремих видів про-дукції у 2006 році, валова продукція сільського господарстваТернопільської області у порівняних цінах 2000 року в усіхкатегоріях господарств збільшилась проти рівня 2005 року на 6,8відсотків, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах –на 13,8%; у господарствах населення – 4,0 відсотки.

Область має сприятливі умови та ефективні технології длявирощування цукрових буряків. У 70-90 роки минулого століттявалове виробництво цукросировини становило 3 млн. тонн (макси-мальне виробництво у 1970 році – 3326,9 тис. тонн). Для


переробки вказаної кількості цукросировини в області працювало 9цукрозаводів, які виробляли за сезон 260-270 тис. т цукру.Останніми роками відбулося значне скорочення посівів цукровихбуряків. Якщо в минулих роках рентабельність виробництва цієїпродукції становила 33 відсотки, а в окремих господарствах більше70 відсотків, то у 2006 році лише 23,9 відсотки. Вирощенуцукросировину у 2006 році переробляли 7 цукрових заводів із30-40 денною виробничою програмою.

В останні роки в області особливу увагу приділяють вирощу-ванню ріпаку, що пов’язано з розвитком біоенергетичних техноло-гій. У 2006 році під цією культурою було зайнято 20,1 тис. га,урожайність склала 16,3 ц з га, реалізаційна ціна 1 тонни ріпакусклала 1160 грн. Це вказує на економічну доцільність вирощуван-ня ріпаку і, насамперед, як альтернативне джерело пального. В2006 році змонтовано два міні-заводи з виробництва біодизелю:СФНВГ “Ковель” с. Васильківці Гусятинського району та ПП“ЮКО” с. Мишковичі Тернопільського району з добовою поту-жністю відповідно 3 і 10 тонн. Отже, ріпак слід розглядати яккультуру різнопланову: сировину для виробництва біодизелю, кор-ми для тваринництва, джерело збільшення прибутку.

В області не вдалось призупинити спад поголів’я ВРХ, і,відповідно виробництво м’яса та молока. На початок 2007 року вусіх категоріях господарств області утримувалось ВРХ – 245 тис.голів, в тому числі корів – 141,5 тис. голів, що відповідно на 6,1та 6,8 відсотків менше до рівня минулого року. Вироблено меншевідповідно 2,2 і 3,2 відсотки м’яса та молока проти минулого року.

Отже, тваринницька галузь найбільш потребує оновлення тех-нологій та інноваційної діяльності в питаннях племінної роботи,систем утримання та годівлі худоби, інвестиційної привабливості наоснові аграрного менеджменту і маркетингової інформації.

Стабільно нарощує обсяги виробництва спиртова галузь. В2006 році спиртовими заводами вироблено продукції на 264 млн.грн., приріст обсягів виробництва до 2005 року склав 14,5%Галуззю вироблено та реалізовано на внутрішній і зовнішній ринки8,8 млн. декалітрів спирту та 285 тис. декалітрів горілчаних


виробів, що на 975 тис. дал більше минулорічного. Індикаторомінноваційної активності підприємств харчової промисловості пови-нен слугувати показник, який відображає, скільки відвантаженоінноваційної продукції в розрахунку на 1 грн. витрат на впрова-дження технологічних інновацій.

Пріоритетним напрямом у розвитку переробної галузі є ство-рення додаткових виробничих потужностей на діючих підприємствахта будівництво нових переробних підприємств. В 2006 році активнаінноваційна діяльність здійснювалась дев’ятьма підприємствами пере-робного комплексу області, по галузі освоєно 7 нових технологічнихпроцесів, в тому числі 2 маловідходних та ресурсозберігаючих.

Введено в експлуатацію виробничі потужності по виробництвугорілчаних виробів на Ковалівському горілчаному заводі та впершев області розпочато виробництво коньячних виробів на Бучацькомупідприємстві “Галспирт”. Всього в 2006 році на інновацію виробни-цтва та введення нових потужностей на підприємствах лише харчо-вої промисловості вкладено більше 78 млн. грн. За рахунокзбільшення виробництва в переробній промисловості на 15% зрослазаробітна плата, яка в середньому складає 800 гривень.

З активізацією інноваційної діяльності за останні роки в об-ласті покращився фінансовий стан сільгосппідприємств. Якщо в2001-2002 рр. підприємства агропромислового комплексу булизбитковими, то за результатами господарської діяльності в 2005році ними одержано прибутків в сумі 64,3 млн. грн. З прибутками2005 рік завершили 224 сільгосппідприємства або 74% їх загаль-ної кількості.

Важливим заходом стабілізації та економічного розвитку агро-промислового комплексу є розширення інвестиційних можливостейгалузі на основі створення та використання інновацій за всіманапрямками агропромислової діяльності.

Висновки. На підставі вищевикладеного можна стверджувати,що сьогодні інноваційна політика повинна бути спрямована настворення економічних, правових, організаційних основ для розвит-ку інноваційної діяльності в галузях економіки, забезпечення ефек-тивного використання результатів науково-технічного прогресу,


підвищення конкурентноспроможності продукції, вирішення завданьсоціально-економічного розвитку.

Для цього необхідно реалізувати такі важливі заходи іннова-ційної політики:

• створення та впровадження на основі новітніх технологійвисокоефективних сортів і гібридів сільськогосподарськихкультур та високопродуктивних порід тварин;

• створення системи пільгового кредитування комерційними ба-нками реалізації інноваційних проектів;

• створення пайових інвестиційних фондів для реалізації вели-ких інноваційних проектів у сільському господарстві;

• розширення кредитування інноваційних проектів за рахуноклізингових, факторингових та інших операцій;

• запровадження механізмів державного страхування кредитів, ви-даних сільськогосподарським підприємствам, що розробляють тавпроваджують інноваційну високотехнологічну продукцію.

Таким чином, створення ефективної інноваційної економікиповинно бути стратегічним напрямком у розвитку сільськогоспо-дарського виробництва в ринкових умовах. Лише виважена дер-жавна інноваційна політика дозволить досягти поставлених цілейінноваційного розвитку аграрного сектора і зайняти гідне місце усвітовому економічному просторі.


1. Саблук П.Т. Основні напрями розроблення стратегії розвитку агропро-мислового комплексу в Україні // Економіка АПК. -2004. – №12. – С. 3-15.

2. Аграрна реформа в Україні / П. І. Гайдуцький, П. Т. Саблук, Ю. О. Лупенкота ін. За ред. П. І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

3. Крисельний О.В . Організаційно-економічні особливості інноваційноїдіяльності // Економіка АПК. – 2005. – №7.- С. 10-13.

4. Кісіль М.І. Інвестиційна та інноваційна складові доктрини аграрної політи-ки України // Економіка АПК. – 2003. – №7. – С. 82-87.

5. Месель-Веселяк В.Я. Напрями розвитку галузей тваринництва та їх дер-жавна підтримка // Економіка АПК. -2004. – №9. – С. 7-10.

6. Усик В.С., Бацура О.Ф. Інвестиційна привабливість агропромисловогокомплексу Буковини // Економіка АПК. – 2007. -№2. – С. 39-42.

7. Ціноутворення в процесі реформування агропромислового комплексуУкраїни (1990-2001) / За ред. О.М.Шпичака.-К.: ІАЕ, 2002. – 449 с.


УДК 330.322ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ

ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВАГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУП.П.Муравка, здобувачНаціональний аграрний університет

Досліджуються проблеми ефективності функціонуванняінвестиційної системи у сільському господарстві сучасної України,розглядаються можливі механізми залучення інвестиційнихпроектів на різних рівнях господарювання.

Исследуются проблемы эффективности функционированияинвестиционной системы в сельском хозяйстве современнойУкраины, рассматриваются возможные механизмы привлеченияинвестиционных проектов на разных уровнях хозяйствования.

Актуальність теми. Перехід на інвестиційно-інноваційні моделіуправління агропромисловим комплексом і економікою державизагалом є нагальною потребою сьогодення України і запорукою їїподальшого розвитку. Водночас цей механізм господарювання єновим і впровадження його вимагає всебічного вивчення суті,передумов застосування інвестиційного менеджменту і закономір-ностей управління сільськогосподарською робочою силою прийого реалізації.

На сьогодні трансформація суспільного життя і економічнихвідносин, проведення аграрної реформи не дозволяє говорити провисоку продуктивність сільськогосподарського комплексу і зайня-тість в ньому: макроструктура агропромислового комплексу Украї-ни є неефективною і потребує оптимізації міжгалузевих пропорцій.В процесі аграрного реформування держава не виконує своїхфункцій координації і регулювання економічної діяльності на ко-ристь всього суспільства, що проявляється у відсутності сприятли-вих економічних умов для зміцнення реструктурованихгосподарств, підтримки нових аграрних утворень.

В таких умовах для виходу аграрної економіки з кризовогостану актуальним є зміцнення повноцінного інвестиційного проце-су, спрямованого на відновлення матеріально-технічної бази, веден-


ня господарств на основі науково обґрунтованих систем, забезпе-чення розширеного відтворення основних фондів і робочої сили.

Проблемі ефективного розвитку сільськогосподарської галузіприсвячено праці багатьох науковців, зокрема І.В.Прокопи,Г.М.Романенкової, К.І.Якуби, Л.О.Шепотько та інших.

Метою даної роботи є дослідження проблеми ефективногофункціонування інвестиційної системи у сільськогосподарській га-лузі на сучасному етапі розвитку країни.

Виклад основного матеріалу. В науковій літературі інвестиціїрозглядають як всі види грошових, майнових та інтелектуальнихцінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метоюотримання прибутку, а також досягнення економічного чи позаеко-номічного ефекту.

Важливою структурною якістю інвестиційної системи є її ієра-рхічність, тобто наявність ряду підсистем. Найнижчий ступінь за-ймає підсистема самофінансування або внутрішнього інвестуванняза рахунок використання власних засобів, що діє на рівні окремихсуб’єктів господарювання (підприємств, акціонерних товариств, фі-нансово-промислових груп). Ця підсистема включає велику кіль-кість окремих індивідуальних інвестиційних процесів, об’єднанихгосподарчими зв’язками суб’єктів, що організують розширене від-творення. Друга складова, обумовлена наявністю фінансового рин-ку, представляє зовнішнє інвестування, що відбувається зарахунок залучених засобів співвласників або акціонерів і засобівкредитно-фінансових установ.

Ще одна підсистема інвестиційного процесу, що формуєтьсяза участі держави через пряме фінансування інвестиційних проек-тів, через державне замовлення чи пайову участь держави врізних інвестиційних програмах – це інвестиційні процеси за учас-тю держави.

Співвідношення перерахованих підсистем формується в межахмакроекономічної системи і залежить від міри участі суб’єктів урегулюванні інвестиційної діяльності й можливості присвоєння ре-зультатів цієї діяльності на різних рівнях господарювання.

Інвестиційна система має тенденцію до сталості [1]. Тільки


стало господарюючий суб’єкт має засоби для інвестування; здругого боку – лише стало господарюючому суб’єкту власник (чирозпорядник, трастів керівник) доручить свої гроші.

Об’єктом інвестиційної політики є інвестиційний клімат. Мож-на виділити продуктивну і непродуктивну інвестиційну політику закритерієм становлення сприятливого інвестиційного клімату. Спри-ятливим вважається клімат, що сприяє активній діяльності інвесто-рів, притоку капіталу. Несприятливий інвестиційний кліматпідвищує ризик для інвесторів, що веде до витоку капіталу йзатухання інвестиційної діяльності. Причому інвестори, приймаючиінвестиційні рішення, орієнтуються в основному на два параметри:доходність і ризик.

Інвестиційні моделі регіону також різняться залежно від прин-ципів та цілей їх побудови. Зокрема, стратегічні інвестиційні моделіформуються на основі врахування та узгодження ієрархічних цілейрозвитку національного, регіонального та локального рівнів; ситуа-ційні – на базі врахування аналізу і прогнозування інвестиційногоклімату та його складових; цільові – залежно від обраних цілей(наприклад, висока економічна результативність для регіону, інно-ваційна “наповненість” інвестицій, оптимізація структури економікирегіону, досягнення балансу економічної та соціальної ефективностій тощо) [2].

Обґрунтування інвестиційних пріоритетів у агропромисловомукомплексі регіонів сільськогосподарської спеціалізації має ґрунтува-тися на об’єктах, з продукції яких регіон вже займає або можезаймати найближчим часом провідне становище не лише в Україні,але й у світі, та таких, що швидко окупаються. Такими об’єктамимають бути не тільки безпосередньо підприємства з вирощуваннята переробки сільськогосподарської продукції, але і одиниці сільсь-кої інфраструктури.

Найбільш інвестиційно-привабливими для іноземних інвесторівпротягом всього часу існування залишаються підприємства оптовоїторгівлі і посередництва в торгівлі і підприємства харчової промис-ловості та переробка сільськогосподарських продуктів, вкладення уякі швидко окупаються. Іноземні підприємці, що вкладають кошти


у харчову промисловість та перероблення сільськогосподарськихпродуктів, віддають перевагу виробництву імпортозаміщуючої про-дукції, для якої характерна швидка окупність капіталу й можли-вість швидкого захоплення ринку приймаючої країни. Впідприємства цього виду діяльності переважно вкладають коштиінвестори з країн ЄС, основними з яких є Великобританія, Нідер-ланди, Німеччина, Данія, Швеція. Завдяки іноземним інвестиціямвдалося стабілізувати й навіть значно скоротити частку імпорту всукупному споживанні продуктів харчування. Позитивним факто-ром вкладення іноземного капіталу в харчову промисловість сталопідвищення конкурентоспроможності її продукції, а також створен-ня додаткових нових робочих місць.

Територіальний дисбаланс вкладень іноземних інвесторів обу-мовлений різним співвідношенням інвестиційного потенціалу, щовраховує основні макроекономічні характеристика. До групи регіо-нів із максимальним потенціалом належать промислово розвиненіобласті Сходу й Півдня країни, а також центр, з низьким потенці-алом – в основному західні області (за винятком Львівської),зокрема Чернівецька (0,3% від загального обсягу всіх залученихна початок 2005 року інвестицій) і Тернопільська (0,4%), Луган-ська та Кіровоградська. На сьогодні між регіонами відбуваєтьсясуперництво і регіональні органи влади виявляють активність устворенні сприятливого клімату, надання пільг [3]. В рамках реалі-зації політики залучення капіталів української підприємницької діа-спори в економіку і малий бізнес України основна роль належитьрегіональним і місцевим органам влади. Економічна основа дляцього закладається перерахуванням основних податків малих під-приємств у місцеві бюджети і регіональні фонди підтримки підпри-ємництва. Широкі права регіонів дозволяють застосовувати заходидержавної підтримки малого бізнесу, виходячи з місцевих умов іособливостей соціально-економічного розвитку регіону. Світовийдосвід свідчить, що сформовані місцевою владою власні структурипідтримки малого бізнесу функціонують найбільш ефективно, зміц-нюючи партнерські відносини з приватними організаціями, якіпредставляють інтереси малих підприємств, в тому числі створених


за участю капіталів української діаспори. У рамках наявних фінан-сових можливостей і своїх повноважень місцеві органи владиможуть надавати малому бізнесу додаткові пільги, зокрема воподаткуванні, передбачаючи їх у регіональних програмах підтрим-ки підприємництва.

Для західних регіонів України, зокрема Тернопільської об-ласті, певним резервом іноземного інвестування має стати створен-ня дієвої інфраструктури для здійснення торгових, фінансових івиробничих зв’язків між банками і малими підприємствами Украї-ни з їх колегами – закордонними підприємцями українськогопоходження. Елементами її можуть стати спільні страхові і гаран-тійні компанії, інвестиційні фонди чи агентства з приватизації йоперацій з нерухомістю, торгові компанії, банки, регіональніцентри, що надають консультаційну, юридичну і інформаційну до-помогу підприємцям.

У Польщу, політика якої щодо залучення іноземних капіталіветнічних поляків не оцінюється як успішна, було залучено 1 млрд.дол. інвестицій із чисельністю закордонної діаспори близько 10млн. осіб, тобто на 1 людину припадає 100 дол.; Китай – лідерзалучення капіталів діаспори. До Китаю було залучено більш 50млрд. дол. інвестицій із чисельністю діаспори в 50 млн. осіб, тобтона 1 людину – 1000 дол.

Інвестиції в основний капітал є своєрідним індикатором оцін-ки інтенсифікації господарської діяльності певної території в майбу-тньому: складовими їх є витрати на спорудження діючихпідприємств, витрати на будівництво об’єктів житлово-цивільногопризначення, на придбання машин та обладнання без здійсненнякапітального будівництва, витрати на всі будівельні роботи, монтажі придбання обладнання, яке не потребує монтажу, виробничогоінструменту і господарського інвентарю тощо.

Аналіз структури інвестицій в основний капітал за джереламиінвестування країни в цілому показує, що переважна частинавкладень українських інвестицій відбувається за рахунок власнихкоштів підприємств та організацій (близько 60%), на другомумісці – кредити банків та інші позики (14,8%). Зменшується


частка коштів державного бюджету і інших джерел фінансування.На відміну від цього склад інвестицій Тернопільської областіхарактеризується домінуванням двох основних складових – влас-них коштів підприємств та організацій, що протягом початку нині-шнього століття зменшилися на 10,6% та іншими джереламифінансування (32,9%), 95% яких складають приватні кошти; нато-мість кошти місцевого бюджету скоротилися вдвічі, триває тенден-ція зниження частки коштів населення на індивідуальне житловебудівництво.

Діяльність крупних інвесторів у галузі сільського господар-ства має регулюватись спеціальними нормативно-правовими ак-тами з надання переваг структурам вертикально-інтегрованоготипу із замкнутим циклом виробництва, особливо в депресив-них районах держави.

Висновки. Інвестиційний клімат України буде сприятливим завирішенням проблем деіндустріалізації країни, впровадження новихтехнологій, реконструкції аграрного сектора економіки та підвищен-ня його продуктивності, поновлення будівельної індустрії, відро-дження фундаментальної науки та системи освіти, створення новоїсоціальної моделі. Основними завданнями системи керування інве-стиційною діяльністю є створення інфраструктури інвестиційногоринку; визначення пріоритетних напрямків вкладення інвестицій;створення умов для залучення позабюджетних джерел фінансуван-ня; інвестицій, у т.ч. вільних засобів населення, іноземних і вітчиз-няних інвестицій; забезпечення інтеграції регіональногоінвестиційного ринку з міжнародним ринком інвестиційних ресурсів.


1.Туріянська М.М. Інвестиційні джерела: Монографія.- Донецьк: ТОВ “Юго-Восток ЛТД”, 2004. – 318 с.

2.Мельник М.І. Інвестиційний клімат регіону : теоретичні та прикладні засадидослідження: Монографія.-Львів: ІРД НАН України, 2005.-304 с.

3. Інвестування української економіки: Монографія / За ред. А.І.Сухорукова-К.: Національний Інститут проблем міжнародної безпеки, 2005.- 440 с.

4.Статистичний щорічник України: 2005 / Державний комітет статистикиУкраїни; За ред. О.Г. Осауленка. – К., 2006.


УДК [330.322.2:338.434](477)ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇСТРАТЕГІЇ СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВ

О. Б.Філімонова, аспірантМиколаївський державний гуманітарний університет ім.П.Могили

У статті розглянуто питання щодо формування інвестиційноїстратегії сільськогосподарських підприємств. Проаналізованоосновні фактори , які відображають внутрішнє та зовнішнєсередовище підприємств-сільгосптоваровиробників та їх вплив нарозробку інвестиційної стратегії.

В статье рассматриваются вопросы, касающиеся формированияинвестиционной стратегии сельскохозяйственных предприятий.Проанализированы основные факторы , характеризующиевнутреннюю и внешнюю среду предприятий-сельхозтоваро-производителей и их влияние на разработку инвестиционнойстратегии.

Інвестиційні процеси є актуальним питанням в умовах станов-лення та розвитку реформованої аграрної сфери в Україні, особли-во враховуючи перспективи вступу до СОТ та очікуванийрозвиток ринку земель сільськогосподарського призначення. Узв’язку з цим, для підприємств-сільськогосподарських товаровиро-бників виникає потреба в чітко сформованій інвестиційній стратегії,що сприяла би їх стабільному розвитку, зростанню прибутковостіта конкурентоспроможності.

Питання, що пов’язані з дослідженням різних підходів щодоформування та реалізації інвестиційної стратегії підприємств, висві-тлено у роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених, якР.Акофф, І.Ансофф, І.А.Бланк, А.А.Пересада, Д.М.Черваньов,О.М.Ястремська та ін. У сфері аграрного інвестування більшеуваги приділяється дослідженню питань державного регулюванняінвестиційної діяльності, залучення та ефективності здійснення пря-мих іноземних інвестицій (П .Т .Саблук, В .В .Ковальов ,А.П.Гайдуцький, Л.П.Рудь). Тоді як наслідки вступу України доСОТ для вітчизняної агросфери розглядають М.Латинін,О.Устенко, Ю.Лузан. Проте тема залишається дискутивною танедостатньо розкритою у розрізі механізму формування інвестицій-


ної стратегії сільськогосподарських підприємств.Метою даної роботи є систематизація факторів, що впливають на

формування інвестиційної стратегії сільськогосподарських підприємств.На сьогодні, вступ України до СОТ – це не лише відкриття

окремих ринків, а й поштовх до глибоких економічних перетво-рень, адже виникає потреба проникнення в глобальну економіку тапідвищення конкурентоспроможності вітчизняних суб’єктів господа-рювання. Враховуючи зміни умов зовнішнього середовища, очеви-дною є об’єктивна необхідність використання стратегічних підходівдо управління сільськогосподарським підприємством. Загалом,стратегією є довгостроковий, якісно визначений напрям розвиткуорганізації, спрямований на зміцнення її позицій, задоволенняспоживачів та досягнення поставлених цілей. Основне завдання,яке вирішує стратегія діяльності підприємства, – забезпеченнявпровадження інновацій і змін в організації шляхом розподілуресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої коор-динації та передбачення майбутніх змін у діяльності. Тоді якосновними рисами інвестиційної стратегії є орієнтація на довгостро-ковий період; цілеспрямованість, формування системи цілей інвес-тування підприємницької діяльності суб’єкта господарювання;органічний взаємозв’язок і підпорядкованість цілей спрямованостізагальної та конкурентних стратегій розвитку; збалансованість інве-стиційних заходів за окремими функціями управління [1]. На нашудумку, інвестиційну стратегію підприємства слід розглядати якскладову загальної стратегії функціонування підприємства, яка єсукупністю цілей інвестиційної діяльності та програми заходів щодоїх досягнення, що структуровані у довготривалій перспективі, тіснопов’язані з виробничою або фінансовою діяльністю, мають на метіпідвищення прибутковості та конкурентоспроможності підприємстваабо досягнення соціального чи екологічного ефекта.

Під час формування інвестиційної стратегії підприємство пови-нно враховувати вплив об’єктивних факторів як внутрішнього, такі зовнішнього середовища, де останні поділяються на факторипрямого та непрямого впливу (рис.).

Наслідки вступу Україхни до СОТ слід розглядати як факто-ри зовнішнього середовища, в першу чергу непрямого впливу, а


потім і прямого. Адже це міжнародний фактор, що змінює політи-ко-правові рамки функціонування підприємства та має наслідкомзміну умов на ринку як постачальників, так і споживачів, підви-щення конкуренції та розвиток інфраструктури.

Зовнішнє середовище

Прямий вплив

Непрямий вплив

Внутрішнє середовище - Розмір та стадія життєвого циклу підприємства, виробнича структура та функціональна орієнтація діяльності; - Загальна політика підприємства: місія та система цілей, базова стратегія розвитку; - Методи та джерела фінансування інвестицій, структура інвестиційних ресурсів; - Виробничий потенціал підприємства: агротехнологія; матеріально-технічна база; земельні ресурси; агрокліматичні умови; основні працівники та управлінські ресурси; - Ефективність діяльності підприємства

Ринок постачальників, споживчий ринок, обсяги реалізації, маркетингова політика, конкурентне середовище, інфраструктура інвестиційного ринку, тенденції фінансового ринку, стан банківської системи

Макроекономічні, політичні, правові, адміністративні, міжнародні науково-технічні, соціокультурні фактори.

Рис. Фактори формування інвестиційної стратегії сільгосппідприємства

Такі зміни є наслідком того, що Світова організація торгівліреалізує принцип справедливої конкуренції на ринках сільськогос-подарської продукції. Згідно з цим принципом заходи державноїпідтримки виробників, які мають найбільший протекціоністський істимулюючий вплив, а також заходи, спрямовані на захист внутрі-шнього агроринку, мають скорочуватися. Це, так звані, заходи“жовтої скриньки”, наприклад, цінові субсидії та дотації виробни-


кам, пільгове кредитування, компенсація частини витрат на добри-ва, засоби захисту рослин, пальне, а також, імпортні тарифи.

Заходи, що не справляють вплив на умови світової торгівлі –заходи “зеленої скриньки” – безпосередньо спрямовані на підви-щення доходів сільського населення і розвиток сільської місцевостіта посилення конкурентоспроможності сільськогосподарського ви-робництва не враховуються при визначенні міри державної підтри-мки та можуть збільшуватися [2, 3]. Таким чином, найбільшдієвим серед дозволених методів державного інвестування в сіль-ське господарство залишається підтримка страхування аграрнихризиків.

На думку О. Устенко, українське сільське господарство можеінтегруватися до глобальної економіки та світового ринку, спеціалі-зуючись на виробництві тих культур, за якими є наявні порів-няльні переваги [4]. Це вимагає зміни асортиментного ряду,виробничої структури, а отже, і джерел та напрямків капіталовкла-дань. Таким чином, має змінитися виробнича стратегія сільгосппід-приємств, а внаслідок цього – і інвестиційна.

Отже, сучасне сільгосппідприємство для подальшого нормаль-ного функціонування повинно підвищувати свою конкурентоспромо-жність та ефективність виробничої діяльності. Крім цього, потрібнопереорієнтовуватися на, так званого, “аутоінвестора”, тобто фінансу-вати інвестиційні проекти за рахунок власних коштів, реінвестуванняприбутку, позбавляючись залежності від державної підтримки. Доці-льно також створювати інтегровані виробничі або виробничо-фінан-сові комплекси, на зразок фінансово-промислових груп.


1.Ястремська О.М. Стратегічне управління інвестиційною д іяльністюпідприємства: Навч.посібник/ Харківський національний економічний ун-т. – Х.:Вид. ХНЕУ, 2006. – 191 с

2.Артемова О., Мороз П. Ось тобі СОТ, ось тобі й клопіт. // Аграрнийтиждень.UA – № 1 (002), 15-21 січня 2007 – С. 4-5.

3.Латинін М.А. Оцінка рівня державної підтримки аграрного сектора за до-помогою конвенційних методів // http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2005-1

4.Устенко О. Вступление Украины в ВТО: стереотипы и реальность. // http://209.85.129.104/custom?q=cache:j9thEMOUtkJ

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2005-1


УДК 631.11:658.155ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯСТРАТЕГІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВС.М.Судомир, аспірантНаціональний аграрний університет

У статті дано оцінку системи управл іння стратегічнимпотенціалом підприємства.

В статье дана оценка системы управления стратегическимпотенциалом предприятий.

Вступ. Сучасні проблеми розвитку аграрного сектора економі-ки значною мірою визнані як низьким рівнем потенціалу підпри-ємств, так і системи управління його формуванням з врахуваннямнових завдань ринкового конкурентного середовища. Для розв’я-зання їх необхідна зведено-аналітична інформація, яка характеризу-ватиме практику управління стратегічним потенціалом.

Проблема. В економічній літературі питанням управління потен-ціалом приділено багато уваги. Більшість авторів (Й.С.Завадський,І.З.Должанський, Н.С.Краснокутська та інш.) розкривають лишепотенціал, а не систему управління формуванням потенціалу. Недо-статньо розкрито методологічні підходи до формування системиуправління стратегічним потенціалом. Все це потребує проведення якемпіричних, так і теоретичних досліджень. Потребує удосконалення іметодологія оцінки практики управління потенціалом.

Мета дослідження. Обґрунтування методологічних підходівщодо напрямків дослідження практики управління стратегічним по-тенціалом підприємств.

Результати дослідження. Швидкозмінюючі трансформаційніпроцеси в аграрному секторі економіки підвищили рівень ентропії,що значно ускладнило систему управління соціально-економічнимрозвитком підприємств, регіонів. Основними причинами є:

• недостатня обґрунтованість цільової спрямованості реформу-вання в аграрній сфері згідно з критеріями корисності, неко-рисності і шкідливості, як стверджують окремі науковці;

• несистемний і некомплексний підхід до самого процесу рефо-рмування, який здійснювався на розбалансованості підсистеморганізаційного, економічного, правового і соціального –


психологічного характеру;• руйнування функціонуючого потенціалу і несформованість но-вого, адекватного новим завданнями змішаної економіки та ін.

Все це призвело до виникнення системної кризи. Намітиласянегативна тенденція – зменшення виробництва сільськогосподарсь-кої продукції (рис.).

Рис. Динаміка виробництва валової продукції рослинництвата тваринництва (в порівняльних цінах до 1990 р.)

Позначення: Рослинництво Тваринництво

Зменшилося споживання основних продуктів харчування надушу населення. В 2004 р. порівняно з 1990 роком:

• м’яса на – 43,5%;• молока та молочних продуктів – на 39,4%;• цукру – на 23,2%;Валовий розмах варіації щодо регіонального валового вироб-

ництва сільськогосподарської продукції на душу населення.Сформувалася і різна потенційна конкурентоспроможність в


цілому регіонів та в них сільськогосподарських підприємств.Авторами виявлено пряму залежність результативних показ-

ників господарювання від рівня ресурсної конкурентоспроможності.З підвищенням потенційної конкурентоспроможності майже у чо-тири рази виробництво валової продукції зростає у 2,3 раза [1].Це підтверджується і нашими дослідженнями в господарствахКиївської, Миколаївської та Рівненської областей. Кожний додат-ковий процент зростання результативних показників потребує май-же у півтора рази збільшення потенціалу підприємства. При цьомуслід враховувати і рівень збалансованості складових потенціалу:технічного, біологічного, організаційного, економічного, управлінсь-кого. Особливо така необхідність появляється в умовах входженняУкраїни у Світову організацію торгівлі (СОТ).

З входженням України до СОТ значно підвищаться ризики,одержить розвиток процес зміни конкурентних переваг. Такимиконкурентними перевагами будуть: якість продукції, низькі витратина одиницю продукції, конкурентні ціни та ін.

Основою забезпечення переваг повинен бути стратегічний по-тенціал, сформований на інноваційній моделі розвитку технічних,технологічних, біологічних, організаційних, фінансово-економічнихта управлінських факторів конкурентоспроможності.

Сучасний потенціал сільськогосподарських підприємств як сис-темної цілісності за своїми кількісними і якісними параметрами невідповідає вимогам їх стратегічного розвитку. З врахуванням по-тенційно можливої ніші України та аграрного сектора у Європей-ському та світовому ринках. Низький рівень фондооснащеності тафондоозброєності підприємств. Технології виробництва та перероб-ки сільськогосподарської продукції значно відстають від зарубіж-них технологій і не дають можливість повною мірою формуватиконкурентні переваги, реалізуючи стратегію якості.

Практично в сільськогосподарських підприємствах не сфор-мована комплексна система управління якістю діяльності (КСУ-ЯД), яка включає: якість праці, якість процесів, якістьоперацій, якість управління, якість логістичних технологій про-сування товару до споживача, якість організації, якість факторівматеріально – ресурсного та інформаційного забезпечення,


якість життя та ін. Згідно з нашими дослідженями, коефіцієнтякості діяльності не перевищує 0,45-0,54 коефіцієнта (нами вінрозраховувався за системою критеріїв та показників оцінкиякості за напрямами діяльності та організаційно-управлінськоговпливу).

Важливим в системі управління потенціалом є виділення доміну-ючого активного потенціалу, який би своєчасно на принципах упере-джувальної дії приводив усі складові елементи потенціалу до нових,змінюючи обставини у зовнішньому конкурентному середовищі. Ак-тивна роль повинна відводитись управлінському потенціалу. Останнійнами розглядається в контексті результуючих факторів і факторів-умов забезпечення. До факторів-умов забезпечення ми відносимо:систему, стиль, співробітникі, споживачів, структури, управлінськукоманду, спільні цінності, а також організаційну культуру, системуінформаційного забезпечення, систему контролю і відповідальності,комунікації, тип управлінського профілю та ін. Все це в сукупностівиступає як інтегрована система факторів-умов забезпечення сине-ргетичного ефекту та конкурентоспроможності підприємств. В цьомузв’язку виникає об’єктивна необхідність проектування організації яксистемної цілісності з врахуванням принципів динамічності, гнучкості,просторової та часової збалансованості. Це дозволить системі мене-джменту забезпечувати динамічний розвиток підприємств на принци-пах упереджувальної дії по відношенню до змін у зовнішньомусередовищі. Такі підходи обґрунтовано нами і покладено в основурозробки науково-методичних рекомендацій.


1. Місевич.М.А. Потенційна ( ресурсна) конкурентоспроможність високото-варно сільськогосподарських підприємств Житомирської області / ЕкономікаАПК.- № 3.- 2007. – К., С. 126-132.

2.Судомир С.М. Управління потенціалом підприємств ринкового типу // Си-стема менеджменту в умовах інституційно – структурної трансформації еконо-міки України: Збір. Наук. праць / Упорядники: Гудзинський О.Д ., Ковбаско О.М.,Руженський М.М. – К.: ІПК ДСЗУ, 2006. – 320с.

3.Гудзинський О.Д ., Сіренко Н.М. Організаційно-управлінські проблемитрансформаційної економіки та механізми їх розв’язання. Мон. Система менедж-менту в умовах інституційно-структурної трансформації економіки України. – К.:ІПКДСЗУ, 2006. – С. 35-42.

270

ABSTRACTSI.N.Topikha. EM PLOYM ENT OF COUNTRYSIDE POPULATION

UNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.The article deals with the results of analysis of the population

employment in Berezansky district of Mykolayiv region and some measureson solving the existing problems.

L.O.Marmul. STATE REGULATION IN AGRICULTURE UNDERCONDITIONS OF JOINING WTO.

The article deals with the main priorities of the agrarian policy in stateadministration in agriculture and specifies a food safety line in the period ofUkraine's joining WTO. State strategy development is analyzed on the basisof state programs of agricultural regulation.

M.D.Baldji. MANAGEMENT M ECHANISM IN LAND RESOURCESMARKET.

The article is devoted to the theoretical aspects of research of theinstitutional structure of the land markets operating in the regions. It hasbeen suggested that the accents should be transferred from the stateadministration and regulation of the markets to the regional ones for theimprovement of system of the efficient use of natural resources.

N.A.Klimenko. EXPORT POTENTIAL MANAGEMENT IN AGRARIANSECTOR IN UKRAINE.

The article highlights the theoretical and practical matters of exportpotential management in agro-industrial branches in Ukraine. A newconceptual approach to the export management in agro-industrial complexhas been developed.

O.I.Kotykova. TRANSITION OF AGRICULTURAL LAND USE TOMODEL OF STEADY DEVELOPMENT IN UKRAINE.

The article deals with the features of positive and negative character ofthe transition to the model of steady development of agricultural land use inUkraine.

I.G.Krylova. LIVING STANDARD OF UKRAINIAN POPULATIONCOMPARED TO WORLD LEVEL.

The article deals with the essence of such concept as “standard ofliving” and basic indices for its description. The analysis of modern standardof living of the population in Ukraine has been made.

O.A.Mamalyuk. PROBLEMS OF RATIONAL LAND USE.The modern use of land resources in Ukraine does not meet the

requirements for rational use of natural resources. The basic problems of


rational land use in Mykolayiv region have been considered in the article.

N.V.Pryzhygalinska. FORM ATION OF PERSONNEL POTENTIAL INAGRARIAN SECTOR.

The article deals with the problems of formation of the personnelpotential at the agrarian units in Mykolayiv region and the ways of solution ofthe existing problems.

O.M.Zamora, L.I.Mykhaylova. EUROPEAN REGIONS AS INSTRUMENTFOR DEVELOPING COOPERATION IN NEIGHBOURING COUNTRIES.

The article is devoted to the potential of cross border cooperation in theframes of euro regions in the f ield of strengthening competitiveness of theregions' economy in neighboring countries in the context of Ukraine'sintegration to the WTO.

A.V.Kravchenko, O.Y.Yermakov. EFFICIENCY OF USING REGIONALLAND RESOURCES.

The article deals with the efficiency of using the lands resources aswell as the ways of their conservation and restoration.

L.M.Malyuga. USE OF PRODUCTION POTENTIAL AT AGRICULTURALENTERPRISES IN VINNITSA REGION.

Special attention is paid to the material and technical base ofagricultural enterprises. The analysis of the current state of the agrariansector shows that the basis for its development and competitiveness lies inthe increase of investments.

I.B.Manziy. FOOD SAFETY IN UKRAINE UNDER CONDITIONS OFJOINING WTO.

The article deals with the main problems facing agriculture in Ukrainein terms of WTO integration. The influence on the food safety in the countrydue to the participation in this organization has been analyzed.

T.V.Porudeyeva. EFFICIENCY OF USING LAND BY INDIVIDUALFARMERS IN MYKOLAYIV REGION.

The article deals with the analysis of using lands on the private farmsin Mykolayiv region compared to the farms of other categories. The reasonsof low efficiency of the land use and ways of solving the problem have beenconsidered.

A.M.Sobchenko. EXPORT MANAGEMENT OF AGRO-INDUSTRIALPRODUCTS UNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.

The article examines strategic lines of foreign economic policy ofUkraine, discusses pros and cons of Ukraine's integration to WTO and

272

proposes mechanisms ensuring the support of home producers.

T.P.Shapoval. MATERIAL AND TECHNICAL BASE IN COOPERATIVESTRUCTURES.

The condition of material base of cooperative structures in the BlackSea economic region has been considered. I t has been stated that thematerial base in the region is too weak. The ways of its strengthening havebeen suggested.

M.M.Babich. THE PRINCIPLE OF FARM ING ENTERPRRISES'CLASSIFICATION.

The article deals with the main criteria characterizing the agrarianeconomy as an individual farm from economic and legal point of view, thesigns of classification of farmers economies and description of their types.

V.S.Kushniruk . ESTIM ATION OF FINANCIAL CONDIT ION OFREGIONAL HORTICULTURE ENTERPRISES.

The reasons of inefficient action of the credit mechanism of functioningof the gardening enterprises in the region through the estimation of theirfinancial condition have been considered.

O.D.Gudzynsky. MARKET INFRASTRUCTURE DEVELOPMENT INAGRO–INDUSTRIAL COMPLEX.

The art ic le deals with the evaluation of market infrastruc turedevelopment in agroindustrial complex.

I.D.Burkovskiy, A.V.Burkovska. THE PRINCIPAL DIRECTIONS OFEFFICIENCY INCREASE OF EXPORT–IMPORT ACTIVITIES IN AGRARIANSPHERE.

The most important directions of increase of efficiency of export-importactivity in agrarian sector of economy are considered{examined}. Inparticular, concrete actions on optimization of a parity{ratio} between exportand import, and also to increase in volumes of export operations by thekinds of production most favourable to our country are certain.

F.V.Gorbonos, N.F.Pavlenchyk, A.O.Pavlenchyk I.O.Korchynsky.INFRASTRUCTURE DEVELOPMENT IN REGIONAL AGRARIAN MARKET.

The article deals with the elements of agrarian market infrastructure inthe region, its role and function in meeting the consumers' demand foragricultural products. The attention is paid to dif ferent elements ofinfrastructure development, which may account for successful productsmarketing.

O.V.Kalyuzhna. PROSPECTS OF OIL CROPS PRODUCTION.The tendencies of production of oil cultures have been considered, and


the estimation of their economic efficiency has been given. The further waysof the industry development have been suggested.

O.O.Krasnorutskiy. THE REGULATION OF HOM E AGRARIANMARKET: WAYS OF IMPROVEMENT.

Current situation in product distribution on agrarian market is analyzed.The main problems of market operator's activity are considered andsystemized. The rational ways of solving of market-functioning problems bystate regulation means are proposed in the article.

O.V.Rudnytska. CONDITIONS OF FORMING ORGANIC PRODUCTSMARKET IN UKRAINE.

The features of forming the organic products market in Ukraine havebeen considered, and directions of development priorities have beendetermined.

I .V.Lazebna. FEATURES OF BAKERY GOODS M ARKET INUKRAINE.

The article is devoted to the parameters of development and dynamicsof changes in the food-processing industry, namely the market of bakedproducts that are considered to be one of the major daily food stuffs.

O.V.Mayorova. PRICE FORM ATION UNDER CONDITIONS OFMARKET REFORMS.

The features of price formation under conditions of market reformshave been considered; the necessity of coordinated system-based pricinghas been proved.

T.G.Oli ynyk . M ODERN CONDITION AND PROSPECTS OFINTEGRATED AGRO–INDUSTRIAL FORMATIONS.

The modern condition of agricultural enterprises has been analyzed,and the necessity of further development of the integrated agro-industrialenterprises has been considered.

O.M.Potyshnyak. SUNFLOWER SEEDS M ARKET FUNCTIONINGUNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.

The article deals with the sunflower seeds market in Ukraine and theintegration of Ukraine to W TO. Primary purposes, positions andrequirements of the World Trade Organization have been analysed.

O.Y.Yermakov, V.O.Gerasina. STATE SUPPORT AND DEVELOPMENTOF INVESTMENT POLICY IN AGRO–INDUSTRIAL COMPLEX IN UKRAINE.

The article is devoted to the main problems of the state support ofagricultural industry. The core attention was paid to the state subsidies andthe issues of their effective usage, the questions of agricultural integration

274

and the increase of investment attractiveness of agricultural manufacturersfor foreign investors.

M.P.Sahatsky, G.M.Zapsha, O.A.Belevyat. MARKETING RESEARCHON BAKERY PRODUCTS UNDER CONDITIONS OF COUNTRYSIDESOCIAL AND ECONOMIC DEVELOPMENT.

The article deals with grounding the importance of marketing researchon bakery products at the countryside. The methods of research andprospects of development of specific goods in the agrarian sector ofeconomy have been considered.

V.V.Lagodiyenko. DIRECTIONS OF STATE SUPPORT FOR AGRO-INDUSTRIAL PRODUCTION UNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.

The substantive provisions on the requirements of WorldwideOrganization of Trade (WTO) and basic moments of government control ofregional market of agricultural products have been analysed. Support ofagriculture in the period of considerable structural changes in Ukraine mustbe carried out in a centralized way at the state level.

A.P.Makarenko. M ANAGEM ENT M ECHANISM OF NATIONALAGRARIAN PRODUCTION.

The management functions of economic mechanism have beengeneralized. Management as a type of state regulation reduces commonlyknown market "falls" with the aim of protecting it against monopolism, andalso ensures, as an economic mechanism constituent, the renewal anddevelopment of agricultural production.

M.V.Dubinina, M.D.Babenko. STATE STIMULATION OF INDIVIDUALFARMS DEVELOPMENT UNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.

The article deals with the approach concerning the necessity of statestimulation for development of private farms under conditions of integrationinto the world community. The functions carried out by private farms at thepresent stage of economic development have been determined andsystematized.

N.N.Sirenko, V.A.Dubinin. SYSTEM OF INNOVATIVE PROCESSGOVERNMENT REGULATION IN UKRAINE.

The system of innovative process state regulation in Ukraine has beenanalyzed, the principal causes of misbalance have been determined. Topromote the innovative development of the country the principles of stateregulation system based on the state functions and optimum use of controlhave been suggested.


I.O.Irtyscheva. INVESTMENT AND INNOVATION DEVELOPMENT OFAGRARIAN PRODUCTS BRANCH IN BLACK SEA REGION.

The article is devoted to the investment and innovation activity as theimportant factor of economic development of the country. The basicconditions that influence the improvement of the investment climate andinnovative processes have been determined.

A.V.K lyuchnyk. EFFECTIVE CREDIT POLICY IN AGRARIANSECTOR IN MYKOLAYIV REGION.

The important questions connected with the features of formation ofeffective credit policy in the agrarian sector of economy in Ukraine, includingMykolayiv region, have been considered. The ways of solving the problemshave been suggested.

O.V.Makushok. M ARKETING ACTIVITY OF AGRICULTURALPRODUCERS UNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.

The art icle deals with the creation o f marketing co -operativeassociation, the structure of management and its basic functions andtasks under conditions of integration to the world community.

V.L.Tsipura. VAT FEATURES ACCORDING TO TAX CLASSIFICATION.The necessity of characterizing the value added tax by means of the

features of tax classification has been grounded in the article. It has beenstated that the VAT collected from the legal entities is not profitable, but thestate can have profit from taxation of income of physical entities.

O.M.Fedorchuk. INVESTMENT PROGRAM DEVELOPMENT IN AGRO-INDUSTRIAL PRODUCTION UNDER CONDITIONS OF JOINING WTO.

The questions of development of the investment activity at agro-industrial enterprises have been considered.

E.I.Voynova. ROLE OF INNOVATION EXPERIENCE OF DEVELOPEDCOUNTRIES IN FORMING UKRAINIAN INNOVATION POLICY.

The article deals with the comparative analysis of financing theinnovation activity in the developed countries and Ukraine, special attentionbeing paid to foreign investors. The importance of financing the innovationactivity in agro-industrial complex has been grounded.

S.G.Zhuykov. INVESTM ENT CREDIT POLICY AT AGRARIANENTERPRISES.

The article is devoted to the research on the problems related to theactivity of banks in Ukraine in the sphere of the investment crediting. Theessence, functions, principles and features of investment crediting havebeen considered.

276

O.V.Zakharchenko. EXTENSION SERVICE FOR AGRICULTURALPRODUCERS IN MARKETING ACTIVITY.

The article deals with the analysis of the extension service foragricultural commodity producers, the emphasis on the necessity of usingthe scientific potential of higher educational institutions, scientific and publicorganizations being made.

M.I.Kareba . IM PORTANCE OF STATE SUPPORT FORAGRICULTURAL PRODUCERS.

The necessity and tasks of state support of domestic commodityproducers have been grounded.The experience of the leading countries ofthe world has been studied. The basic directions in the improvement ofstate regulation in the development of the agrarian sector of the agro-industrial complex have been determined.

O.A.Kostetska, I.D.Farion. IM PORTANCE OF INNOVATIONS FORAGRARIAN PRODUCTION.

The essence and importance of innovations have been considered,and the problems of innovation activity of the agrarian formations in Ukrainehave been examined.

P.P.Muravka. TRENDS IN INVESTMENT PROJECTS DEVELOPMENTAT REGIONAL AGRARIAN ENTERPRISES.

The problems of efficient investment system functioning in Ukrainianagriculture have been studied, and the mechanisms of developing theinvestment projec ts at d if fe rent levels of management have beenconsidered.

O.B.F i l i monova . FACTORS OF INVESTM ENT STRATEGYDEVELOPMENT AT AGRARIAN ENTERPRISES.

The article deals with the questions concerning the investment strategyof agricultural enterprises. The main factors, which indicate internal andexternal environment of agricultural commodity producers and theirinfluence on the creation of investment strategy have been analyzed.

S.M.Sudomyr. FORM ATION OF ENTERPRISES STRATEGICPOTENTIAL MANAGEMENT SYSTEM.

The article is devoted to the evaluation of the management system ofstrategic potential of the company.


ДЛЯ НОТАТОК

278

ЗМІСТПЕРЕДМОВА ...................................................................................... 3

СЕКЦІЯ “АГРАРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КРАЇНИ, ЙОГО ВІДТВОРЕННЯТА ВИКОРИСТАННЯ В КОНТЕКСТІ ВСТУПУ ДОМІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ” ............ 4

І.Н.Топіха. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГОНАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ВСТУПУ ДО СОТ ................................... 4Л.О.Мармуль. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКИМГОСПОДАРСТВОМ В УМОВАХ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ ....... 10М.Д.Балджи. ОРГАНІЗАЦІЙНО–ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКІВ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ .................. 17Н.А.Клименко. УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНИМПОТЕНЦІАЛОМ АГРАРНОГО СЕКТОРА УКРАЇНИ ........................ 23О.І.Котикова. ПЕРЕХІД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГОЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ДО МОДЕЛІ СТАЛОГОРОЗВИТКУ В УКРАЇНІ – РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ .................... 28І.Г.Крилова. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО РІВНЯ ЖИТТЯНАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІДНОСНО СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ ...... 34О.А.Мамалюк. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГОЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ .................................................................. 39Н.В.Прижигалінська. ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГОПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРА РЕГІОНУ ........................... 43О.М.Замора. ЄВРОРЕГІОНИ ЯК ІНСТРУМЕНТРОЗБУДОВИ ТРАНСКОРДОННОГО СПІРОБІТНИЦТВАВ КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СОТ .............................. 49А.В.Кравченко. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ РЕГІОНУ ................................................. 54Л.М.Малюга. ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧОГОПОТЕНЦІАЛУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХПІДПРИЄМСТВАХ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ .................................... 59І.Б.Манзій. ПРОБЛЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИУКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ВСТУПУ ДО СОТ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯСТАЛОГО РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО ВИРОБНИЦТВА .............. 64


Т.В.Порудєєва. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯЗЕМЕЛЬ ФЕРМЕРСЬКИМИ ГОСПОДАРСТВАМИМИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ............................................................ 70А.М.Собченко. СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯЕКСПОРТУ АГРОПРОМИСЛОВИХ ТОВАРІВПРИ ВСТУПІ УКРАЇНИ ДО СОТ ..................................................... 76Т.П.Шаповал. МАТЕРІАЛЬНО–ТЕХНІЧНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КООПЕРАТИВНИХ СТРУКТУР ........................... 82М.М.Бабич. СУТНІСТЬ І ОСОБЛИВОСТІКЛАСИФІКАЦІЇ ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ......................... 87В.С.Кушнірук. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУСАДІВНИЦЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ .................................... 93

СЕКЦІЯ “ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ РИНКУ І МЕХАНІЗМІВЕФЕКТИВНОГО ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯВ МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЦІ” ................................... 100

О.Д.Гудзинський. РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРАВ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РОЗВИТКУ АПК ............................................. 100І.Д.Бурковський, А.В.Бурковська. ОСНОВНІ НАПРЯМКИПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКСПОРТНО–ІМПОРТНОЇДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНІЙ СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ......................... 105Ф.В.Горбонос, Н.Ф.Павленчик, А.О.Павленчик,І.О.Корчинський. РОЗВИТОК ІНФРАСТРУКТУРИРЕГІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО РИНКУ ........................................111О.В.Калюжна. ПЕРСПЕКТИВИВИРОБНИЦТВА ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР ........................................... 117О.О.Красноруцький. РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОГОАГРАРНОГО РИНКУ: ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ....................... 123О.В.Рудницька. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯРИНКУ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ .............................. 130І.В.Лазебна. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РИНКУХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ В УКРАЇНІ ..................................... 135О.В.Майорова. ЦІНОУТВОРЕННЯ ВУМОВАХ РИНКОВИХ РЕФОРМ ................................................... 141Т.Г.Олійник. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

280

ІНТЕГРОВАНИХ АГРОПРОМИСЛОВИХ ФОРМУВАНЬ ................ 147О.М.Потишняк. ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ НАСІННЯСОНЯШНИКУ В КОНТЕКСТІ ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО СОТ .......... 151

СЕКЦІЯ “ІННОВАЦІЙНО–ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РОЗВИТОКАГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ ТА ЙОГОФІНАНСОВО–КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” ................ 156

О.Ю.Єрмаков, В.О.Герасіна. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКАІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА НАПРЯМИ ЇЇ АКТИВІЗАЦІЇВ АГРОПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ ...................... 156М.П.Сахацький, Г.М.Запша, О.А.Белевят. МАРКЕТИНГОВІДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВУ КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО–ЕКОНОМІЧНОГОРОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ........................................... 162В.В.Лагодієнко. ЩОДО НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇПІДТРИМКИ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВАПРИ ВСТУПІ УКРАЇНИ ДО СОТ .................................................. 168А.П.Макаренко. МЕНЕДЖМЕНТ В ГОСПОДАРСЬКОМУМЕХАНІЗМІ НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА ...... 180М.В.Дубініна, М.Д.Бабенко. НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГОСТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇДО СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА ............................................ 186Н.М.Сіренко, В.А.Дубінін. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГОУПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПРОЦЕСОМ В УКРАЇНІ ............. 190І.О.Іртищева. ІНВЕСТИЦІЙНО–ІННОВАЦІЙНИЙРОЗВИТОК АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СФЕРИПРИЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ .............................................. 195А.В.Ключник. ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇКРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В АГРАРНОМУСЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ................... 201О.В.Макушок. ОРГАНІЗАЦІЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ ВКОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ ДО СВІТОВОГО СПІВТОВАРИСТВА ...... 207Н.В.Потриваєва. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКАСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СЕКТОРА


ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ: ДОСВІД ПОЛЬЩІ ...................................... 211В.Л.Ціпура. ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКУ НАДОДАНУ ВАРТІСТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ОЗНАККЛАСИФІКАЦІЇ ПОДАТКІВ ............................................................ 217О.М.Федорчук. РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ АГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВАВ КОНТЕКСТІ ВСТУПУ ДО СОТ ................................................. 223Є.І.Войнова. РОЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО ДОСВІДУПРОМИСЛОВО РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ УФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ .................. 229С.Г. Жуйков. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ІНВЕСТИЦІЙНОГОКРЕДИТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ .... 235О.В.Захарченко. ІНФОРМАЦІЙНО–КОНСУЛЬТАЦІЙНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РИНКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ ............. 240М.І.Кареба. СІЛЬГОСПТОВАРОВИРОБНИКАМ БЕЗДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ НИНІ НЕ ОБІЙТИСЯ ......................... 245О.А.Костецька. РОЛЬ ІННОВАЦІЙ ВАГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ ........................................................ 251П.П.Муравка. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВАГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ ............................. 256О.Б.Філімонова. ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ СІЛЬГОСППІДПРИЄМСТВ .............. 262С.М.Судомир. ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИУПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ .... 266ABSTRACTS .................................................................................. 270

282

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТАТЕЙДо друку приймаються статті, що відповідають вимогам ВАК

і мають такі необхідні елементи: постановка проблеми у загальномувигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичнимизавданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких запо-чатковано розв'язання даної проблеми і на які опирається автор,виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, якимприсвячується дана стаття; формулювання цілей статті (постановказавдання); виклад основного матеріалу дослідження з повним об-грунтуванням наукових результатів; висновки з даного досліджен-ня і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Подається примірник тексту статті, підписаний авторами, на-друкований на папері форматом А4, а також електронний варіантна дискеті 3,5”. Обов'язково подається: рецензія доктора наук;квитанція про оплату; відомості про автора.

Обсяг статті – до 6 повних сторінок. Розміри полів: ліве –30 мм, праве – 20 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм, до 30рядків на сторінці.

Статті необхідно готувати за допомогою текстового редактораМicrosoft Word версії не ніжче версії 7.0. Шрифт статті – TimesNew Roman Cyr, через інтервал 1,5, розмір – 14 рt.

Назва статті має бути короткою (5-9 слів), адекватно відби-вати її зміст, відповідати суті досліджуваної наукової проблеми.При цьому слід уникати назв, що починаються зі слів: “Дослі-дження питання…”, “Деякі питання…”, “Проблеми…”, Шля-хи…”, в яких не відбито достатньою мірою суть проблеми.

Анотації (українською, російською та англійською) набиратикурсивом 11 кеглем. Виклад матеріалу в анотації має бути стислимі точним (близько 50 слів). Слід застосовувати синтаксичні конс-трукції безособового речення, наприклад: “Досліджено…”, “Роз-глянуто…”, “Установлено…” (наприклад, “Досліджено генетичнімінливості… Отримано задовільні результати для естераз…”)

Посилання в тексті подавати тільки у квадратних дужках,наприклад [1], [1, 6]. Посилання на конкретні сторінки наводитипісля номера джерела, потім через кому сторінку (маленьке с.),далі її номер (наприклад: [1, с. 5]). Якщо далі йде інше джерело,то ставити його номер через крапку з комою в тих самих дужках(наприклад, [4, с. 5; 8, с. 10-11]. Не подавати в тексті розгорну-


тих посилань, таких як (Іванов А.П. Вступ до мовознавства. –К., 2000, – С.54) (ГОСТ 7.1-84).

Усі цитати, мова оригіналу яких є іншою, подавати мовоюВісника й обов'язково супроводжувати їх посиланнями на джерелоі конкретну сторінку.

Не робити посторінкових посилань, а подавати їх у дужкахбезпосередньо в тексті.

На всі рисунки й таблиці давати посилання в тексті. Усірисунки мають супроводжуватися підрисунковими підписами, а таб-лиці повинні мати заголовки.

Рисунки виконувати у редакторі Мicrosoft Word 6.0, 7.0 задопомогою функції “Створити рисунок”, а не виконувати рисунокповерх тексту. Написи на рисунки виконувати засобами MicrosoftWord з тим, щоб редактор мав можливість зробити в них необ-хідні виправлення.

Формули у статтях по всьому тексту набирати у формульномуредакторі MS Equation – 3.0, шрифт TIMES, 10 кегль.

Автори мають дотримуватися правильної галузевої терміно-логії (див. держстандарти).

Терміни по всій роботі мають бути уніфікованими.Між цифрами й назвами одиниць (грошових, метричних

тощо) ставити нерозривний пробіл.Скорочення грошових та часових одиниць (грн., год. тощо), а

також скорочення млн., млрд. писати з крапкою, метричних (т, ц,м, км тощо) писати без крапки.

Якщо в тесті є абревіатура, то подавати її в дужках припершому згадуванні.

Література, що приводиться наприкінці публікації повинна роз-ташовуватися в порядку її першого згадування в тексті статті йбути оформлена у відповідності з наступними зразками (Додаток).Номер у списку літератури має відповідати лише одному джерелу.У вихідних даних не вказувати назву видавництва та кількістьсторінок (це факультативні елементи). У списку літератури прізви-ща подавати курсивом, а ініціали ставити після прізвища.

На дискеті повинен бути 1 файл з текстом статті, названийпрізвищем автора (Стаття_Прізвище).

Редакційна колегія залишає за собою право на редакційнівиправлення.

284

Зразок оформлення статті

УДК (номер УДК)НАЗВА СТАТТІ

Л.С.Прокопенко, кандидат біологічних наук, доцентЛ.П.Чорнолата, кандидат сільськогосподарських наукІнститут кормів УААН

*Текст анотації* українською мовою

НАЗВАНИЕ СТАТЬИЛ.С.Прокопенко, кандидат биологических наук, доцентЛ.П.Чорнолата, кандидат сельскохозяйственных наукИнститут кормов УААН

*Текст аннотации* російською мовою

NAME OF THE ARTICLEL.S.ProkopenkoL.P.Chornolata

*Text of annotation* англійською мовою

* Текст статті *


1. Іваненко І.І. Назва роботи. - К.: Вища школа, 1999.2. Бобров М.І. Назва статті//Назва журналу. - 1999.-№6.


Вiсник аграрної науки Причорномор’яСпеціальний випуск 3(т.1)’2007 р. (42).

Технічний редактор: О.М.Кушнарьова.Комп’ютерна верстка: К.Є.Яновський,

І.Р.Василишин.

Пiдписано до друку 26.06.2007 Формат 60 x 84 1/16.Папiр друк. Друк офсетний. Ум.друк.арк. 17,75.Тираж 300 прим. Зак. № ___. Цiна договiрна.

Надруковано у видавничому відділіМиколаївського державного аграрного університету

54010, м.Миколаїв, вул.Паризької комуни, 9

Documents

Вісник аграрної науки Причорномор`я. Випуск 3(42). 2007 р. Том 1