Янко Рамач

КРАТКА ИСТОРИЯ РУСНАЦОХ

Янко Рамач

КРАТКА ИСТОРИЯ РУСНАЦОХ(1745-1918)

ГРЕКОКАТОЛЇЦКИ ПАРОХИЯ СВ. ПЕТРА И ПАВЛА НОВИ САД 1993

БИБЛИОТЕКА "МЕМОРИЯЛ 250"Кнїжка 4Редакция

о. ВЛАДИСЛАВ ВАРҐАО. РОМАН МИЗЮЛИЯН ПАП

МИХАЛ РАМАЧМрЯНКО РАМАЧМИКОЛА М. ЦАПМИКОЛА ШАНТА

За видавателяО. РОМАН МИЗЛектор и коректорМИХАЛ РАМАЧДизайн рамикох

ЛЮБОМИР СОПКАКомпютерски обробокСТЕВАН БЛАҐОЄВ

СІР - Каталогизащца у публикащц'и Библиотека Матице српске, Нови Сад

930.85 (=83)

РАМАЧ, ЯнкоКратка история Руснацох: (1745-1918) /Янко Рамач. - /1. вид./ - Нови Сад:

Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, 1993 (Нови Сад: Аgаре). -134 б.: 21 цм. -(Библиотека "Мемориял 250": кн. 4

Тираж 600

а) Rusini – Istorija

Видала Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла Нови Сад, Войводе Бойовнча 2

ОДКАЛЬ И КАДЗИ

УВОДНЕ РОЗДУМОВАНЄ

У нашей, того року порушаней библиотеки "Мемориял 250" медзи першима виданями нашла место и "Кратка история Руснацох" мр Янка Рамача Авторови то нє перша публикация з таку материк), алє ше можебуц перши раз стретнул з огранїченим простором. Но, тот проблем ше му удало ришиц, як цо риіпел и основни проблем того твору -писане науково-популарного препатрунку историї Руснацох. То, вшелїяк, нє лєгко, гоч то нє кажди може обачиц.

"Кратка история Руснацох" наисце кратка, алє вона посцигла тото цо циль каждей историї - синтезу. Автор спатрел Руснацох у историйним контексту: походзенє, розвой, подїї, здобутки, проблеми, утрати, а шицко у историйним цеку зависносци од причинох. Правда, шицко тото лєм скициране, нє розробене до подробносцох алє лєм у основи илустроване. Заш лєм, шицко ту - як з пальцом указане. Кажда дорушена тема то сегмент тей историї и вироятно заслужує окремну монографию: дружтвени, економски односно привредни и политични живот, церковни орґанизация школство, културно-уметнїцка и друга дїялносц...За Янка Рамача би ше могло повесц же пише тродимензийно, як цо сом то гварел и за историйни есей Михала Кбвача Єден з нїх писатель, други науковец, алє обидвоме уходза до глїбини историйного феномена. Нє задоволюю ше лєм зоз ширину и висоту, бо би то була лєм якашик математика, планиметрия историї. Зоз трецу димензию, зоз глїбину, история змесцена нє лєм до простору и часу алє и до шерца.. Так може писац лєм тот хто люби народ чию историк) пише. Так може писац лєм син того народу, бо лєм вон чувствує його пуле. Странєц може начишлїц факти и вивесц лоґични, та аж и математични заключеня, алє вони нє буду мац душу, нє буду жиц зоз тим ритмом живота зоз хторим жиє народ чию историю пише. То мистерий историї бо и душа народу мистерий за других. Найкрасши приклад такого похопйованя историї Косовски бой 1389. року, хтори цали швет трима за катастрофалну траґедию Сербох, а Серби тримаю же то бул їх - морални триюмф.

Алє, праве прето же є науковец, Янко Рамач нє вихабя анї єден важнєйши факт, гоч пише популярно, за ширши пасма читачох. Ту авторитет автора заменєл наукови апарат. А гу тому, то нє лєм його авторитет, алє и авторитет цалей плеяди науковцох, бо вон нє виглєдовал тото цо у историї ноторне и общеприлапене. Власни резултати Рамачового виглєдованя починаю з часцу хтора наволана "Руснаци у Бачки у ХУШ вику -Присельованє Руснацох до Бачки".

Першу и вельо чежшу часц роботи окончел мр Янко Рамач - написал историю Руснацох. Остава зробиц и другу часц - читац, тоту историю! Вшелїяк же то будзе

вельо лєгчейше. Давно поведзене же хто нє позна свою прешлосц -нє заслужел мац будучносц. То наисце драстична констатация, алє сигурне же лєм познаюци прешлосц чловек може на одвитуюци способ унапрямовац, та и будовац будучносц. Тот хто зна одкадз приходзи будзе знац и кадзи пойсц. А пойсц ше муши, муши ше вибрац драгу. Думам же Янко Рамач дал одвит на обидва питаня поставени у наслове того роздумованя.

Нови Сад, 20. новембра 1993. рокуРоман Миз

ПРЕДСЛОВО

Даскельо роки ми уж велї споминали, а товарише як кед би и препоминали, же би написац синтезу историї Руснацох, або голєм кратку историю. А справди, чувствовала ше потреба Поготов у школох на руским язику, або у тих дзе ше голєм пестовало руски язик, бо анї школяре, анї наставнїки и професоре нє мали учебнїк односно кнїжку зоз хторей би ше могло учиц дацо з нашей националней историї. Таку кнїжку би, розуми ше, дзечнє читали и други.

Роздумовал сом як написац кратку историю Руснацох Вул сом свидоми же то нє лєгко, бо нїґда нє лєгко писац кратко. Вше сом ценєл новинарох и писательох хтори знали писац вокраци и згуснуто, збито, хтори знали виражиц думку з даскелїма виреченями та и даскелїма словами. Лєм прави уметнїки слова можу збиц думку, та и универзум, до даскелїх словох. Прето сом ше досц чежко одлучел писац Кратку историю Руснацох.

Пишуци тоту кнїжку мал сом пред собу вельо литератури и обсяжни корпус архивного материялу, праве морйо фактох. Нє требало нїч видумовац або додумовац. Требало лєм вихасновац позберани материял и писац. Розуми ше, нє мож опоминац кажди податок. Историчар нє може писац шицко цо зна, алє муши знац цо и як повесц. Прето писане историї нє лєм физичне преберанє фактох и виберанє того цо найважнєйше и найинтересантнєйше. Писане историї подобне процесу дестилациї: вино, тото найква-литетнєйше, стої пар роки у гордовох, и то у окремних условийох, дзе воно дозрева, ушедує ше, одвиваю ше хемийни процеси, а на кошту ше з велькей маси достане мале количество винского дестилату, того найквалитетнєйшого. Так ше и податки з обсяжней литератури и архивох збераю на єдно место, дзе стоя, дозреваю, а историчар их потим преточує до меншей або векшей кнїжки, хтору шицки годни читац и так упознавац прешлосц.Тераз, кед рукопис дакус одлєжал, видзи ше ми же Кратка история Руснацох презасицена з податками. Док сом писал, думал сом же лєпше виношиц податки и поволовац ше на нїх, як препущиц ше безконечному приповеданю без покрица, бо за историчара податки и историйни факти найлєпше покрице. Нє трудзел сом ше вельо толковац и прешвечовац читача, алє сом ше намагал, споминаюци поєдини теми, класц ориєнтири хтори читач вихаснує та и сам руши у своїх роздумованьох до прешлосци, углїбююци ше до нєй и упознаваюци ю. Читаче и час винєшу свойо думанє окнїжкии оценяю.

На концу дзекуєм шицким тим хтори ми на даяки способ помогли у пририхтованю або писаню рукопису. Окреме дзекуєм свойому братови Михалови, хтори як лектор, алє и як уметнїк писаного слова, вельо допринєсол же би кнїжочка була цо лєгчейша за читанє.

Щиро дзекуєм свойому товаришови з ґимназийних рокох у Руским Керестуре Любославови Еделинскому-Славчецови, хтори зоз своїм прилогом барз вельо помогнул же би тота кнїжочка була видрукована.

У Кисачу, 22. новембра 1993. року Янко Рамач

ВЕЛЬКА СЕЛЇДБА НАРОДОХ, СЛАВЯНЄ И ВОСТОЧНИ СЛАВЯНЄ

'Вельки шветово царства идуци од верху моци гу кончини починаю препадац и розточовац ше знука, а вец, ослабени, препадаю под налєтом вонкашнїх нєприятельох. Так и Римске Царство (т.є. по його дзелєню на восточну и заходну часц, Заходне Римске Царство), кед ше уж знука почало розпадовац, препадло под налєтом варварских народох.

Велька селїдба народох хтора започала у IV вику н.е. як пошлїдок велькей демографичней експлозиї у АзиІ принесла Европи нови народи, нови рушаня, нови премесцованя. Вец пар вики тирвало злєгованє и ушедованє и на остатку ше формовали нови держави, нови царства, нови гранти.

Док Ґерманє и Франки формовали свойо держави и кральовства, док ширели свою моц и уплїв на сушедох, славянски племена и народи заберали вецей места у просторох Европи як у єй историї. Можебуц им историйна судьба одредзела таку улогу. Вони баржей жили у каждодньовим живоце, у роботи и у мире, а история волі паметац и записовац о войнох и руйнованьох, о креви и огню, як о роботи и єй плодох.

Праславянска заєднїца на початку першого милениюма н.е. змесцена на широким просторе од сиверо-восточних схилох Карпатох и од рики Висли по стреднї Дніпро. Польопривреда и статкарство єй основни жридла еґЗистенциї, а ту вше присутни и лов и риболов - як дополнююци жридла Заєднїцки живот на заєдніцким просторе створел и заєднїцке федство комуникация - язик. Тот язик, без огляду чи го наволуєме общеславянски, праславянски чи старославянски, нє ма свойо писани шліди, алє го наука реконструовала з познєйших славянских язикох хтори ше з нього розвили. Та и таки, реконструовани язик Старих Славянох шведочи о їх живоце у прешлосци: о привредним живоце, о полюпривреди и статкарстве, о лове и риболове, о дружтвених одноіііеньох и нормох, о фамилий-ним живоце итд

У У-УІ вику тота територия им постала прецесна. Вше чежше ше могло прежиц на тим огранїченим просторе. Нєпреривно их поцисковали рушаня и премесцованя других племенох и народох, та ше славянски племена почали розсельовац на рижни боки. Тоти цо пошли зоз своєй прадїдовщини на юг - Южни Славянє, а то Серби, Горвати, Словенци, Болгаре и Македонци. На заход пошли Заходни Славянє: Чехи, Словаци, Поляци и Лужицки Серби. На восток пошли або остали на проеторох своєй прадщовщини Восточни Славянє: Руси, Українци и Билоруси.

Руснаци по своїм походзеню, традициї, и материялней и духовней, по своєй вири припадаю гу Восточним Славяном. Историйна судьба их нєпреривно приблїжовала гу Заходним Славяном. Мишало ше нашлїдзене и уродзене зоз здобутим, алє восточна душа зрадзовала и теди кед ше, сцекаюци од Востоку, сцело постац Заход, Мено Руснаци у дальшим тексту будзем хасновац лєм за Руснацох у Южней У горскей, у Бачки, Сриме и Славониї. Мено Русини будзем хасновац як историйне мено за жительох Києвскей Руси, за Русинох Галичини и Закарпатя по час кед вони прияли назву Українци и українску свидомосц.

У византийских жридлох коло половки першого милениюма н.е. найчастейши назви за славянски племена и народи шлїдуюци: за Заходних Славянох: Венеди, за Южних Славянох - Склавини, за Восточних Славянох - Анти. Греки замерковали же за Антох, так як и за других Славянох, характеристичне же з нїма нє управя єден чловек, алє маю дружтвене управянє - о найважнєйших питаньох заєднїци одлучує ше заєднїцки. Гоч по обичаю шицки мали право у одлучованю, кед ше одлучовало, найчастейше ше шлїдзело найспособнєйших и наймудрейших. їх авторитет почал роснуц, а з авторитетом у заєднїци роснул и їх уплїв и моц.

Анти мали свою державу (IV-VI вик) на териториї сиверно од Чарного моря. Познати и части походи Антох на византийски териториї. Розуми ше же под меном Анти коло половки першого милениюма нє треба видзиц лєм самих Восточних Славянох, бо медзи славянскима племенами теди ище нє було конечного дзелєня. У длуготирвацим процесу формованя славянских народох з нїма ше зєдиньовали и нєславянски племена або їх часци хтори жили на тей териториї або по нєй преходзели. Источасно а процесом етнїчней консолидациї там ше одвивал и процес политичного обединьованя племенох до племенских союзох и на концу, як резултат тих процесох, створена перша восточнославянска держава - Києвска Рус. Уж у першей половки IX вика єй жительох у византийских жридлох наволовали з меном ОіКоз

КИЄВСКА РУС

О самих початкох тей держави досц бешедую византийски жридла и познєйше домашнї літописи. Значну улогу у формованю держави мали и скандинавски тарґовци Варяги, хтори тамадз путовали по драги "од Варяг до Грек" -зоз Скандинави! до Византиї. Понеже були богати, а мали наоружану дружину и искуство у воєним и державним организованю, Варяги ше славянскому жительству наруцели як князове. Медзи першима князами споминаю ше Рюрик, Асколд и Д ир. Заслуга скандинавскей династиї праве у тим же знала орґанизовац славянски племена и союзи до державней орґанизациї. Коло 882. року власц у Києве место малолїтного Рюрикового сина Игора пребера реґент - княз Олеґ. Вон умар 912. року, так як му врачарка пророковала - од свойого коня.

После нього приходзи княз Игор (912-945), а вец його супруга, ґдовица-княгиня Олґа (945-962). У першей половки X вика споминаю ше части походи києвских князох зоз дружину на Византию. Алє, резултат тда войованьох нє була лєм крадза и воєни плєн, бо теди києвски князове подписую з Византию и перши тарґовински догварки. Княгиня Олґа прервала традицию владаня своїх предходнїкох: вона место з войну политични цилї пробує посцигнуц з розумом и з дипломатичну акцикх У тим мала досц успиху. За ню ше зна же була християнка, а у єй наше християнска вира уж досц розширена медзи дворянством. Держава у тим чаше отримовала цесни вязи з Византию, а починаю и державни контакти зоз Заходом.

Києвска держава почина розквитац после приманя християнства зоз Византиї 988. року. Княз Владимир (980-1015) - познєйше наволани Вельки, а церква го преглашела за святого - преширел гранїци своєй держави и утвердзел их. Як християнски владар, вон уж могол буц ровноправни з другима тедишнїма европскима владарами. Владимир и його нашлїднїки установюю дипломатични одношеня з европскима державами. Вше векше значене доставаю женїдби и одаванки членох києвского князовского роду з истима або подобнима зоз европских владарских домох.

Нажаль, у Києвскей Руси пановал нєщешлїви обичай же князово синове дзелєли оцов масток, односно державу, и вше ше медзисобни борели за києвски престол, намагаюци ше звекшац териториї своїх князовствох. Прето нєпреривно войовали князовства зоз хторих була зложена тота держава: Києвске, Переяславске, Чернїговске, Ростовске, Новгородске и Галицко-Волиньске. Князове складали дочасни союзи и приятельства, алє их часто и розтарговали, руйновали городи и пустошели жеми єдни другим. До тих войнох часто уцаговали, як дочасних союзнїкох, своїх сушедох. Так слабела моц держави и вона ше поступне розпадовала на державки-князовства, нєзависни од централней власци у Києве.

После Владимира Велького треба опомнуц його сина Ярослава Мудрого (1019-1054). Вон победзел братох и длуго тримал власц у Києве. Ярослав тиж преширел державу. Успишно войовал и пропив вонкашнїх нєприятельох -Печенїгох. Установел добри дипломатични вязи з велїмаевропскима державами. Пре кревни вязи з европскима владарскима

домами (єдна дзивка му була одата за французкого, друга за норвежского, треца за угорского краля) историчаре го наволали "швекор Европи". Ярослав давал вельки маєтки за будованє церквох и манастирох. Найпознатша спомедзи нїх церква Святей Софиї у Києве, будована по углядзе на царгородску церкву Святей Софиї. У його чаше здожени правий кодекс "Руска правда" пре хтори вон и достал епитет "Мудри".

З южних степох вше частейше нападали номадски племена. Печенїгох заменєли ище моцнєйши Половци. Прицаговало их богатство руских городох и князовствох, а нєорґанизованосц и себичносц руских князох лєм им отверали драгу. Славу у борбох з Половцами здобул києвски княз Владимир Мономах (1113-1125), хтори организовал коло 80 походи процив нїх. Єден таки поход (Мономах у нїм нє участвовал) описани у памяшїку давней рускей литератури "Слово о полку Игоровим". Владимир Мономах зохабел и "Поучене дзецом", у хторим дава поради сином як маю пановац, алє и як маю жиц медзи собу и як ше одношиц гу поданїком.

После Владимира Мономаха вше ридши орґанизовани и успишни походи процив Половцох. Частейши були медзисобни звади и войни, у хторих даєдни князове приводзели як союзнїкох найвекших нєприятельох держави - Половцох. Так дробни интереш поєдиних князох фалаток по фалаток дакеди велькей Києвскей Руси предавали або придавали цудзином. На початку ХШ вика у руских степох ше зявюю ище страшнєйши нєприятелє - Татаре. Руски князове ше им нє могли достойно спроцивиц. Татаре 1240. року завжали Києв, зруйновали го и спалєли. Подобну судьбу дожили и други городи. Од Києвскей Руси остали лєм даскельо князовства, и вони менєй або вецей под татарску власну.

У чаше кед була на верху моци, у ХІ-ХП вику, Києвска Рус була найвекша держава у Европи. Єй єдинство отримовала династия, гоч вше були моцни намаганя поєдиних часцох же би ше осамостоєли од верховней власци києвского княза Од часу крижарских войнох, кед ше на Блїзки восток почали отверац драги прейґ Стредожемного моря, Києвска Рус и єй князовства оставаю вше далєй од главних драгох на Восток, по хторих скорей преходзела жива тарґовина цо приношела вельки хасен держави

ВИРА И КУЛТУРА ВОСТОЧНИХ СЛАВЯНОХ

Поганство Восточних Славянох у ІХ-Х вику - то здожени вереня и обряди у хторих попреплєтани остатки з далєкей прешлосци и новши форми релиґийних представох. Стрета ше и прастаре дочитоване природних силох, обожованє води, огня, жеми, рошлїнох и животиньох - цо ище длуго остало у славянским фолклоре. Славянє почитовали воду, верели же вона ма моц очисценя, тілесного и духовного. У народним вереню моц очисценя мал и огень. Людзе почитовали и "жем кармительку", зоз ню ше и зарекали. Почитовали дуб, як святе древо бога Перуна. Зоз ширеньом християнства дуб постава "нечисте древо" коло хторого и на хторим ше, нїби, збераю нєчисти сили. Место нього, лїпа и бреза поставаю древа хтори ше почитує як чисти.

Восточни Славянє верели и до русалкох - душох нєпохованих женох и дзивкох хтори ше задавели у води, як и до берегиньох и вилох. Верховне место медзи славянскима божествами заберал Перун - бог грому и блїскавки. Руснаци у Бачки и Сриме ище и у ХГХ и на початку XX вика гром и блїскавку наволовали з Перуновим меном. Дажбог або Хоре бул бог слунка, Стрибог - бог витру, Мокош - богиня води и дижджу, Велес - бог статку.

У византийских жридлох єст податки о тим же на сиверним Причарноморю, на териториї дзе жили Анти, од IV вика присутнє и шири ше християнство. Од початку ГХ вика християнство ше почина шириц и у Києвскей Руси. Од половки того вика християнє маю и свойо владичество, гоч нова вира ище нє була масовно припалена.

Княз Владимир ришел прияц християнство пре вецей причини. Єдна спомедзи нїх було о його жаданє же би на тот способ достал руку византийскей паровий Ани, шестри цара Василия П. Строги византийски закон нє дошлєбодзовал членом царскей фамилиї ступац до малженства з поганами. Владимир 988. року перше сам приял християнство, оженєл ше з царовну, а вец дал покресциц и свой народ.

Християнство ше у Києвскей Руси почало шириц теди кед погански вереня и постояци дружтвени одношеня онєможлївйовали дальши дружтвени прогрес. Теди кажди дружтвени орґанизем, општина, племе и союз племенох представял окремну цалосц з власну систему власци, з власнима представами о добру и злу, о правди и неправди, о тим цр допущене або забранєне. Християнство и нови, феудални одношеня одстранєли тот хаос етичних нормох, оможлївююци швидше и ефикаснєйше орґанизованє новей держави. Християнство принцшшєлно осудзовало насилство, наказовало борбу процив зла з добрим, учело же шицки людзе єднаки пред Богом. Шицко тото у стреднїм вику и познєйше постало теорийна база числених социялних и антифеудалних рухох хторим на чолє часто були священїки и теолоґове - Джон Виклиф, Ян Гус, Томас Минцер, Йван Вишеньски и други.

З приманьом християнства Києвска Рус постава ровноправна з другима европскима державами и учаснїк у европскей политики. Обряд прияти з Византиї бул розкошни, богослуженя ше служело на славянским язику. У поглядзе церковній орґанизациї Києвска Рус була зависка,^ т.є. под юрисдикцию царгородского патриярха. Познєйше створена и домашня церковна хиєрархия, священство, владикове и митрополит.

Часто мож чуц думанє же Києвска держава и шицки Восточни Славянє прияли з Византиї православну виру. То нє точне. У чаше кед покресцена Києвска Рус православя ище нє було. Церква ше подзелєла познєйше. Точне тото же княз Владимир и його податки прияли християнство восточного обряду, хтори ше значно розликовал од заходного - римского або латинского. Правда и тото же ше уж теди, та и скорей, зявйовали розлични теологийни думаня и толкованя о вири, вирских доґмох и церковней орґанизациї, же було досц розлики и нєпорозуменя медзи теологами на Востоку и на Заходзе, алє до 1054. року то була єдинствена Христова церква Аж теди вона подзелєна на Восточну -православну и Заходну - католїцку. Од того часу Києвска Рус и єй церква под вплївом и у рамикох церкви Востоку, гоч контакти зоз Заходну нє цалком претаргнути.

Култура ше медзи Восточнима Славянами швидше почала шириц аж после приманя християнства. Теди ше почина шириц и писменосц. Церкви, манастири и князовски дворци поставаю центри дзе ше збераю и одкадз ше ширя кнїжки, перше церковного а вец и шветового характера У манастирох ше отвераю школи, орґанизую ше центри за преписованє и прекладанє кнїжкох. Розвива ше церковна архитектура под вплївом византийскей, алє и з дрмашнїма характеристиками. Приклад тей архитектури и малярства -уж спомнута церква Святей Софиї. З того часу остали и прекрасни памятнїки писменосци: "Повисть времених лїт", "Слово о полку Игоровим", "Поучене дзецом" и "Руска цравда".

ГАЛИЦКО-ВОЛИНЬСКА ДЕРЖАВА

Док надцнїпровски часци Києвскей Руси препадали под налєтом Татарох, вше векше значене доставали заходни часци тей держави, дзе Татаре ридше доходзели. То були Волинь и Галичина

Галичина постала окремне князовство у рамику Києвскей держави при концу XI вика Перши князове там були синове Ростислава, унука Ярослава Мудрого: Рюрик, Володар и Василько. Од початку князованя

вониімушели бранїц державу од сушедох: угорска держава жадала прешириц власц и на другим боку Карпатох, а тоти краї прицаговали и Польску. Попри того, Галичину сцели приєдинїц и києвски и волиньски князове. У борби процив нїх, галицки князове ше операли на Византию и Половцох. Як росла моц Галицкого князовства, так у нїм росла моц боярох, найбогатших людзох, хтори сцели мац уплїв у держави. У ХП вику вше частейши зраженя медзи галицкима князами и боярами, хтори до нїх уцаговали и угорских кральох. Угорски краль Андри І вихасновац галицки зраженя, завжац Галич и преглашел ,ше за краля Галичини, алє на власци ше нє отримац длуго. На самим концу ХП вика волиньски княз Роман Мстиславич завжал Галичину и приєдинєл ю гу Волинї. Так 1199. року настало Галицко-волиньске князовство, хторе так змоцнєло же мало уплїв и на Києв. Роман Мстиславич одходзел зоз своїм войском войовац процив Половцох, аж и Византиї помагал у борби пропив нїх, а з Царгороду доставал помоц зраженьох з Польску. Його нашлїднїки, синове Данчко и Василько, владали вєдно. Часто мали процив себе домашнїх боярох, як и сушедну угерску державу и Татарох. Воююци процив Татарох, княз Данило глєдал помоц и у Заходней Европи, бо верел же би крижарски поход у хторим би участвовали и други европски владаре ошлєбодзел Европу од татарскей напасци. Помоц му обецовац и папа Инокентий IV. Данило бул порихтани пристац на юрисдикцию Риму над церкву у його князовство. Нєодлуга му сцигла коруна зоз Риму и коруновани є у Дорогочину 1253. року. Нажаль, анї кральовска коруна анї Заход анї сушедни славянски держави му нє помогли у борби процив Татарох, хтори вше моцнєйше нападали на його жеми. На концу мушел припознац верховну татарску власц, бо лєм так могол зачувац державу од руйнованя.

Краля Данила наїшпдзел син Лєв (1264-1301). У його наше обставини у держави и єй окруженю були вигоднєйши, бо Угорска и Польска нє мали моци нападац на то. Лєв отримовац дипломатични одношеня з Нємецку, Ческу, Польску и другима европскима державами. Його син Юрий ношел титулу "краль Руш". Вон менєй войовал а вецей ше трудзел отримац добри одношеня зоз сушедами. На церковним плане ше намагал здобуц самостойносц и так 1303. року основана Галицка митрополия. Його синове Андри и Лєв вєдно владали як князове "цалей Руси". У .вонкашнєй политики вони ше операли на союз зоз Тевтонским орденом. Войовали и процив Татарох. Андри и Лєв остатнї прави потомки роду Романовичох на Галицко - волиньским престоле. После нїх за княза приходзи Болеслав, син їх шестри Мариї и мазовєцкого княза Тройдена Же би, як Поляк, могол пановац у руских жемох, вон приял православну виру й мено Юрий. Без огляду на походзенє, нє менял традицийну политику своїх предходнїкох. Приблїжовал ше гу Литви, а бул нєприятельски розположени спрам По льскей, хтора ше теди почала зєдиньовац. Пре вельку прихильносц гу странцом, хторим давал першенство на своїм дворе, обрацел процив себе домашнїх боярох и вони го отровали 1340. року.

По шмерци Юрия-Болеслава власц у Галицко-волиньским князовстве превжал литвански княз Любибрат-Дмитро. На Галичину почал нападац польски княз КазимирIII и од 1349. року вона под його власцу.

Значене Галицко-волиньскей держави за руско -українски народ вельке: вона преддужела континуитет Києвскей Руси по єй розпадованю, розвивала и ширела културу. Блїзкосц Заходу оможлївйовала предзеранє заходних културних вплївох и здобуткох. У познєйших викох то будзе резултат закаламеносци националней култури медзи Востоком и Заходом.

РУСИНИ ПОД ВЛАСЦУ ПОЛЬСКЕЙ И ЛИТВИ

По шмерци Юрия II Болеслава, остатнього княза Галшцсо-волиньского князовства, воно помали траци самостойносц. На тоти жеми, на основи династийних вязох, з єдного боку поклала право литвански княз Любибрат, а з другого - польски краль Казимир III. Любибрат ше нє змирел анї после 1349. року, кед Казимир завжал Галичину. Як княз "Кральовства Руси", Казимир такой почал дзелїц маєтки цудзинцом, хтори за достату жем примани воєну обовязку. Вон пробовал до Галичини масовнєйше

населїц Нємцох, алє без векшого успиху. Городи место старого руского доставали нємецке право. У церковней политики потримовал католїцку церкву, особлїво монахох францисканох и доминиканцох. Православна митрополия у Львове утаргнута ище 1347. року. Заш лєм, Казимир ше познєйше зложел же би була обновена, цо витворене 1371. року.

Казимир мал штири дзивки, алє умар без наїшгіднїка По його шмерци Галичину завжал угорски краль Лудвиґ II, а на польски престол пришла його дзивка Ядвиґа Швидко направени план: польску кралїцу, дзивку угорского краля Лудвиґа II, Ядвигу одац за литовского княза Ягайла Тота одаванка, 1385. року, позната у историї як Кревска уния. Ягайло шеобовязац же за руку кралїци Ядвиги, односно за кральовски престол хтори зоз женїдбу достал, Литву на вични вики приєдинює гу Польскей и же Литванцох преведзе на католїцку виру.

Медзитим, литванска и руска аристократия ше нє придавали так лєгко. Литва ище длуго чувала самостойносц. Галичина конєчно приєдинєна гу Польскей 1387. року, а аж 1434. року у нєй утаргнуте старе руске право и уведзена польска администрация. З часом ше и у Литви, дзе дотля урядови язик бул руски и дзе ше отримовало руске право, уводзи латински язик як урядови и польске право. Галичина постава Руске войводство, а практично - лєм провинция польского кральовства Православна вира у Польскей мала статус правно толерованей, алє ю нїхто нє тримал за ровноправну зоз католїцку. Прето велї руски бояре преходзели на католїцку виру и так поставали часц польскей шляхти.У ХШ-ХІV вику Литва почина заберац жеми дакедишнєй Києвскей Руси, перше Волинь, потим и надднїпровски обласци. У Литви була моцна централна власц. Вельки княз бул владар цалого князовства и власнїк шицкей жеми у нїм. То було барз добре у одбрани од Татарох, бо анї єден фалаток жеми нє зохабяни же би ше сам бранєл. Управни язик у князовство бул руски. Православна вира мала привилеґоване положене. Под час княза Витовта, коло 1430. року, литванска держава ше пресцерала аж по Чарне морйо. Теди започала колонизация єй южних часцох - степох и ридко населєних крайох. По Витовтовей шмерци тото насельованє престало.

По зєдинєню зоз Польску Литва на дакедишнїх руских жемох вецей нє водзела политику у интересу домашнього жительства, алє оможлївела же би политику водзела польска шляхта, запровадзуюци свойо сталежски и национални интереси.

У XVI вику моц Литви почала опадац. Польска ше намагала цо баржей ю подредзиц, а медзи дробну литванску шляхту находзела прихильнїкох, хтори верели же после зєдинєня по правох и положеню буду виєдначени з польску шляхту. Висока литванска аристократия, та и руски князове Чарторийски, Острожзски, Корецки, Вишнєвецки и други, була одлучно процив того зєдинєня. Медзитим, одлучела векшина и 1569. року зложена уния, у историї позната под назву Люблинска. Вельке литванске князовство постало часц польскей держави, на чолє з єдним владарем и зоз заєднїцким Сеймом. Литви остала лєм окремка администрация. Претензиї польскей шляхти на руски жеми - Волинь, Подляше и Києвску обласц од теди ше указую вше аґресивнєйше.

Вельке литванске князовство мало вельке значене за руски жеми. През два столїтия у його рамикох Русини були ровноправни народ и тото им оможлївело розвой. У централней власци були и представнїки руского народу. Державне право Велького литванского князовства ше операло на традицшо Києвскей Руси. Администрация водзена на руским язику, у держави важело руске право. Руски городи мали свойо привилеґиї, православна церква тиж була повласцена.

У XVI вику, кед ше на европским тарґовищу вше вецей глєдало жито, польски феудалци одкрили можлївосц за вельки заробок. Знали же на руских жемох мож випродуковац надосц жита и добре го предац на Заходзе. Прето на своїх маєткох у руских жемох почали организовац

вельку продукцию, примушуюци селянох же би им цо вецей робели задармо. У XV вику у Галичини селян хтори жил на феудалним маєтку бул обовязни одробиц феудалцови 14 днї до рока У XVI вику тота обовязка перше звекшана на два, а потим и на три-штири днї до тижня. Практично, селянє мушели робиц лєм за феудалца, а їх жем оставала нєобробена їх продукти, значи, вецей нє правели конкуренцию паньским.

Крипацтво ше швидше ширело у густейше населєних крайох, односно у Галичини. Феудалєц постал єдини пан над поданїками, над їх животом и шмерцу. Селянски општини страцели дакедишню самоуправу. Там дзе густосц населєня була менша, у Карпатох и Києвскей обласци, феудалци перше насельовали цо вецей людзох и нє понагляли их закри-пачовац. З часом, медзитим, крипацтво и там вше баржей прициска селянох и вони ше починаю процивиц закрипа-чованю, односно наглому погоршаню свойого положеня. Вибухаю селянски повстаня. Єдно з нїх було 1490-1492. року, под водством селяна Мухи. Воно ше преширело и на Галичину,Буковину и Молдавию, алє на концу дожило нєуспих пре подобни причини як и други селянски повстаня у тим чаше: нєискуство вождох, слабу орґанизованосц и дисциплину повстанїкох, слабе воєне знане и наоружанє.

РЕЛИҐИЯ И КУЛТУРА

Києвска Рус прияла християнство восточного обряду з Византиї. После одредзеного часу православна вира у нєй постала синоним за културу. Подобно було и медзи Русинами у Польскей: понеже нє мали свою державу, православним Русином їх церква була єдина институция хтора виражовала їх самобутносц. Нажаль, у чаше кед обставини вимагали же би православна церква була цо моцнєйша пре одбрану националного идентитета и интересох Русинох у Польскей, бо держава у хторей жили то нє робела, вона почала трациц угляд и уплїв.

Литва 1458. року основала православну митрополию у Львове, хтора мала дзешец епископиї. Так прервана церковна вяза з Москву, а православна церква у Литви врацена под юрисдикцию царгородского патриярха. Єй положенє у Литви заш лєм нє було лєгке, бо перше литвански князове, а познєйше польски кральове присвоєли право покрови-тельства над ню. Найважнєйши церковни и вирски питаня ше вецей нє ришовало лєм у церкви: кральове и князове мали право поставяц епископох, та и митрополита и вец мали над нїма контролу. У таких обставинох угляд митрополита почал опадовац. Владикове поставали самостойни у одношеню на митрополита, а вше баржей були под вплївом або и зависни од державней власни. Медзи православну хиєрархию ше почала шириц корупция. Часто ше могло купиц нє лєм священїцке положене и парохию, алє и владическу чесц. О священству и владикох ше у народзе почали приповедац скандалозни ствари, бо їх морални живот справди нє бул прикладни, гоч нє мож пообщовац. Церковни и вирски живот православних у Литви страцел дакедишнє значене Источасно занєдзбане и школство. Занєдзбани и запущени бул цали руски православни народ у польскей держави.

Поляци у истим чаше дожили период културного розквитаня. Вельку заслугу за тото мал Яґелонски универ-зитет у Кракове. Попри того, студенти хтори закончовали студиї на рижних европских универзитетох, врацаюци ше до родзеного краю, приношели знане, идеї и културни здобутки тедишнєй Европи. У Польскей ше отвераю школи, алє и друкарнї и числени библиотеки.

У чаше реформациї и медзи польску шляхту було вельо прихильнїкох протестантизмі Вони сновали свойо школи и друкарні Ожила литература, особлїво духовна, а вше вецей твори писани на польским язику. За розлику од векшини европских державох, у Польскей пановала широка вирска толеранция, особлїво спрам протестантох. То и розумлїве кед ше ма у оглядзе же велька часц шляхти прияла протестантску виру, а шляхта мала барз вельки права и нїхто ше єй нє моґл спроцивиц. Аж коло половки XVI

вика до Польскей приходза єзуити и починаю врацац протестантох до католїцкей церкви, у чим мали досц успиху.

Кед звладали протестантох, єзуити ше обрацели процив православних Русинох. У руских крайох сновали свойо колегиї у Ярославе, Львове, Камянцу, Луцку, Виници и Києве. Полемичаре, медзи хторима найпознатши бул Петро Скарга, у казаньох и писаних текстох нападаю културну заостатосц руского народу, обвинююци за тото православну виру и церкву. Вони доказовали же православним остава лєм єдно ришенє - зєдинєнє з Римом.

У тим чаше велї славни руски роди зохабели свою виру и прешли на католїцку же би так злєпшали свойо положене у держави, бо як православни нє могли буц ровноправни з польску шляхту. После приманя католїцкей вири швидко ше пополячели. Так постали Поляци стари руски роди Заславски, Збаражски, Вишнєвецки, Чарторийски, Пронски, Соколински и други. Русини у Польскей страцели велику часц своєй елита - шляхту и князох. Народ остал як обезглавени. Мало остало тих хтори би могли стануц на чоло борби за национални интереси свойого народу. Мало було и тих хтори могли помагац и потримовац церкву, просвиту и културу.

- Под час католїцкей процивреформациї Русини у Польскей змогли моци за препород и процивенє католїцкому прициску. До Галичини приходзи з Москви Йван Федоров и почина друковац кнїжки. Княз Константин Острожски отворел у Острогу друкарню и приял до нєй Федорова Там видрукована позната Острожска библия. Княз Острожски основал у Острогу и Академию, а за преподавачох приводзел найпознатших тогочасних православних професорох. Академия мала барз вельки угляд алє, нажаль, нє робела длуго.

У варошох була досц велька концентрация руского православного гражданства Воно у поровнаню з католіками вше мало менєй права, пре свою виру часто було и гнобене. Поєдинци, преважно ремеселніки и тарґовци, починаю ше орґанизовац до братствох. Сновали их подобно як цеховски здруженя. Братства ше старали о широтох и ґдовицох своїх покойних членох и помагали тим членом хтори ше нашли у неволї. Алє, братства ше орґанизовали насампредз прето же би потримовали православну церкву и помагали єй материялно. Вони сновалиправославни школи и друкарнїдзе друковани найпотребнєйши кнїжки за церкву и просвиту.

По плодней дїялносци особлїво познате братство хторе було орґанизованє при Успенским соборе у Львове. Подобни братства робели и у Луцку, Ярославе, Стрию и Києве. У даєдних преовдадовали ремеселнїки и тарґовци, у других священство або шляхта. Братства звичайно нє були вельки -мали од 15 по 30 членох.

Православна братства на України и у Польскей барз вельо зробели на помаганю церкви и ширеню култура Алє, їх дїялносц ше операла на финансийни можлївосци и дзеку найбогатших членох, а кед їх нє було, вона замерзла Попри того, вони ше часто мишали до чисто вирских и церковних питаньох, зражовали ше зоз священством и висшу церковну хиєрархию, а тоти зраженя ше преношели и на вирнїкох.

БРЕСТОВСКА УНИЯ

Од часу велькей схизми 1054. року, кед Христова церква подзелєна на католїцку и православну, у Києвскей Руси и потим на територийох дзе ше вона пресцерала и дзе жили Русини, було вецей пробованя же би ше православни Русини зєдинєли зоз католїцку церкву. Краль Данило 1253. року приял коруну од папи як знак папскей помоци, алє и як знак зєдинєня православних його кральовства з католїцку церкву. Нажаль, Заходна Европа му нє помогла у борби процив Татарох та анї церковне єдинство нє тирвало длуго. На Фирентинским соборе 1439. року православни хтори були под власну Польскей и Литви знова були пририхтани прилапиц унию. О тим подписани и окремни документ, алє вон нїґда нє запровадзени.

Католїцка церква у Польскей, з помоцу держави, нєпреривно водзелаакциї и правела вше нови плани о преводзеню православних Русинох на католїцку виру. Уствари, католїцка церква ше нє тельо закладала прихилїц православних гу униї кельо ше фанатично намагала викоренїц обряд и традициї православних и подложиц их под свою власц. Прето православна церква у Польскей була подозрива гу шицким пробованьом зєдинєня и вони ше найчастейше закончовали без успиху.

Кед при концу XVI вика почала широка акция за церковну унию, аж и княз Константин Острожски, барз вельки прихильнїк православя, потримовал идею зєдинєня, алє нє так як то задумовали католїки, з прелїваньом православних до католпсох. Вон, а и велї други, верел же то будзе зєдинєнє двох подполно ровноправних членох, двох ровноправних церквох. И львовски владика Ґедеон Балабан (пре зраженє зоз Успенским братством, хторе од царгоро-дского патриярха достало право ставропигиї и так постало цалком нєзависне од свойого владики) бул пририхтани прилапиц унию. Даєдни православни владикове и священїки ше наздавали же -кед прилапя унию з католїцку церкву - такой буду по правох и чесци виєдначени з католїцку духовну хиєрархию и клером. Вони наглашовали же би уния вельо значела и за прости руски православни народ, бо би Русини на тот способ у шицким постали ровноправни з Поляцами, а як православни то нїґда нє могли буц,

У юлию 1595. року православни владикове у Польскей одлучели прилапиц унию з Римом. Концом рока двоме владикове, Кирило Терлецки и Ипатий Потий, одпутовали до Риму и подписали унию. Вистка р тим ше швидко преширела. Православни у Польскей ю дочекали з вельким нєзадоволь-ством. На чоло руху пропив униї станул Константин Острожски, увредзени же владикове о униї одлучели сами, покрадзме и од нього и од народу.

Же би ше розяшнєло тото питане, 1596. року зволани церковни собор у Бресту. На нїм процивнїки униї були численній, алє анї єй прихильнїки нє попущовали. Русини у Польскей були подзелєни: на єдним боку були тоти цо прилапели унию - унияти або грекокатолїки, а на другим православни. Почала оштра борба медзи нїма Водзени числениполемики, хтори писани и на руским язику, же би народ розумел о чим ше роби. Спомедзи полемичарох треба визначиц прихильнїка православя Йвана Вишеньского и прихильника униї Петра Скаргу, пре язик и литературну вредносц їх творох. За даскельо дзешецроча написани пар дзешатки полемични твори. Найчастейше то нє були теолоґийно значни тексти, алє твори полни вирскей страсци и мержнї. Даєдни з нїх, заш лєм, маю и литературну вредносц.

Вирска полемика концом XVI и початком ХУП вика описала и наглашела найболяцши проблеми Русинох у Польскей. Кед ше страсци дакус змирели, кажди бок могол вицагнуц хасновити поуки и почац мирнєйше роздумовац як злєпшац свойо положене.

Руске жительство у Польскей остало подзелєне на два табори, два вири. Тоти розлики медзи Русинами и медзи заходнима и восточнима Українцами остали по нєшка. През историю вони часто були причина и ґенератор велїх борбох, зраженьох и нєдовирия медзи истокревнима братами. Нєприятелє тото знали вихасновац, так же чкода од дзелєня мали и єдни и други.

РУСИНИ У УГОРСКЕЙ

Панонски базен у чаше селїдби народох и ище пар вики часто менял домашнїх и госцох: вельо раз ше анї нє знало хто прави домашнї а хто госц. Од часу славянскей селїдби ту жили або ше тадзи рушали и славянски народи. Кед при концу VIII вика приходзели на тоту територию, Мадяре ше мушели бориц за ню. Теди вони у Карпатох стретли и Русинох. У даєдних хронїкох ше спомина же Русини преводзели Мадярох през Карпати, на других местох ше споминаю и борби медзи Мадярами и Русинами. У познєйших мадярских хронїкох Русини наволани з меном Киїпепі, Карпати - Руски Алли (Alpes Ruthenorum), руски княз - dux

Ruthenorum. Алє, нє Мадяре так наволали Русинох, вони лєм прилапели мено з хторим их уж теди наволовали други у Европи.

Мадяре у Панониї основани свойо кральовство. Гранїци у тим чаше найчастейше були природни: рика, гора, долїна, а там дзе природа нє правела гранїцу - вона нє була точно одредзенє. Медзи двома державами звичайно бул медзигра-нїчни простор - confinium - нїчия жем. Русини жили аж за тим пасмом "нїчиєй жеми", у Карпатох.

Аж после татарскей навали 1240. року, кед вони перше преґажели Києвску Рус, вец прешли и през Мадярску, сцигли по Ядранске морйо и швидко ше и врацели назад, гранїца угорского кральовства ше шири по сами Карпати. З мадярску власну ту приходзи и феудални порядок, а вец и масовнєйше насельованє того ридко населеного краю. Ту ше найчастейше населюю Русини з другого боку Карпатох, з Галичини. Мадярски феудални панове мушели обецац селяном-колонистом цо вигоднєйши условия, же би пристали присц на їх маєтки. Перши роки по приселєню за селянох були "шлєбодни роки" - теди вони нє плацели нїяки породи и даваня. Звичайно ше колонистом давало шейсц до осем, а дакеди и 10-12 та и вецей шлєбодни роки. То було цалком досц же би ше руске жительство з другого боку Карпатох присельовало на територию угорского кральовства. У ХШ и XIV вику ту свойо маєтки мали и даєдни руски феудалци.

У ХIХ вику, кед ше за руске жительство у сиверо-восточней Угорскей вше баржей почали интересовац росийски и українски науковци, та и официйна политика царскей Русиї, за тот край ше вше частейше почина хасновац мено Закарпатє, а за руске жительство у нїм - Закарпатски Русини. Кед будземе бешедовац о Русинох у Угорскей, найчастейще будземе хасновац назву Закарпатски Русини, а за територию на хторей жили - Закарпатє. Руснаци хтори ше зоз Закарпатя приселєли до Бачки коло половки ХУШ вика часто край з хторого пришли наволовали Горнї край або Горнїца, та и ми кед будземе бешедовац о Руснацох у Южней Угорскей и о їх вязох з братами на Закарпатю, будземе за Закарпатє хасновац и назву Горнїца.

Ґеоґрафски Закарпатє територия южно и юго-заходно од верхох Карпатох, на заход по рику Попрад у Словацкей, а на югу гранїца -подножа горох и рика Златна Бистрица, хтора ше улїва до Пруту. Русини у тим краю жили або ше гранїчели зоз Словацами на заходзе, коло Педраду з Поляцами, коло Тиси з Мадярами, а на востоку им були галицки Русини.

Закарпатских Русинох етнографи найчастейше дзеля на-Верховинцох, хтори жили у високих горох, Долїнянох, хтори жили у ровнєйших крайох и у подножу горох, Крайняцох хтори жили у жупанийох Земплин, Шариш и Абауй, и на Спишанох хтори жили у Спишу. По дзелєню Русинох хтори жию у Карпатох на Бойкох, Гуцулох и Лемкох, Закарпатски Русини припадаю до етнїчней групи Лемкох.

Русини на Закарпатю - найзаходнєйша часц руско-українского жительства На териториї з обидвох бокох Карпатох вони жили ище пред приходом Мадярох, а на Закарпатє пошвидшано приходза у ХIII-ХIV вику. Концом XIV вика на Закарпатє приходзи, сцекаюци од литванского княза Витовта, княз Федор Корятович и приводзи зоз собу одредзенє число своїх сонароднїкох. Старша историоґрафия доказовала же ше теди на Закарпатє приселєли коло 40 тисячи Русинох. Гоч княз могол приселїц зоз собу векше число поданїкох, наведзене число вироятно барз превершене.

ДРУЖТВЕНО-ЕКОНОМСКИ И ПОЛИТИЧНИ ОБСТАВИНИ

Закарпатє вше було окраїско у рамикох угорскей держави. Русини найчастейше жили помишани з другима народами и дзелєли судьбу з нїма, без огляду чи на одредзеней териториї представяли меншину чи векшину.

Руснаци участвовали у повстаню Куруцох 1514. року, хторому на чолє бул Дєрдь Дожа Кед повстане зламане, и вони були строго покарами. Найвекша кара за селянох було однїманє особней шлєбода Почали их вязац за жем, т.є. за феудалца цо бул власнїк жеми на хторей вони жили. На Закарпатю заш лєм длужей зачуване пасмо селянох хтори и далєй мали право шлєбодного селєня - іus liberae migrations -озда и прето же Русини доставали тото право кед ше присельовали з другого боку Карпатох.

Руски колонисти часто хасновали право шлєбодного селєня. Кед им на єдним месце виходзели шлєбодни роки, вони ше зобрали и селєли на друге, на маєток другого феудалца Од нього тиж доставали жем и даскельо роки були ошлєбодзени од порциї и других даваньох Озда пре части селєня Русинох у Угорскей теди наволовали gens vaga -блукаюци народ.

После Мохачскей битки 1526. року и забераня Будима 1541. року Турки вше глїбше предзераю до Стреднєй Европи. Найвекша часц Закарпатя нїґда нє спадла под турску власц, алє живот и так бул барз чежки. Перше вибухла гражданска война и по тим краю раз преходзели войска Фердинанда Габзбурґского, а раз угорского велможи Йвана Заполі Победзел Фердинанд, алє бида у краю нє преставала Закарпатє, як и други жеми под власну Габзбурґовцох, зношело терху їх войни пропив Туркох. Нєпреривни войни лєм звекшовали порциї, части були и реквизициї за потреби войска Народу було найчежше кед ше на його териториї, змесцовало войско и вставало длугши час, бо го теди требало у подполносци витримовац, алє и церпиц його самоволю.

У другей половки ХVII вика, кед народ вецей нє могол церпиц биду, вихасновйованє и понїжованя, почали вибивац селянски повстаня. Познате повстане осемдзешатих рокох ХVII вика, хторому бул на чолє Имре Текелї, а ище познатше Ракоцийово (1703-1711). У историї ше тото повстане частейше наво лує ошлєбодите льна война - за ошлєбодзенє Угорскей од власци Габзбурґовцох. Алє, тота война односно повстане нє за шицких були ошлєбодительни, бо рижни дружтвени пасма войовали пре розлични причини, мотиви и цилї. За вельких феудалцох-маґнатох и дворянство то справди була насампредз ошлєбодительна война Основна маса постанїкох, селянє, борела ше за красши живот, веряци же будзе ошлєбо-дзена од чежких феудалних обовязкох. Значи, за нїх то нє була ошлєбодительна война, алє социялне повстане У нїм участвовали и Русини, бо жирячиско було праве на Закарпатю и у Трансилваниї. Феудалци-вождове постаня преважно були протестанти. Вироятно прето допущовали повстанїком нападац и руйновац католїцки, ато значи и грекокатолїцки церкви, манастири и манастирски маєтки. Прето грекока-толїцке священство поволовало своїх вирних же би ше нє уключовали до повстаня. При концу повстаня Русини досц масовно виходзели з повстанїцких шорох.

Повстане препадло пре вецей- причини. Главка вироятно у тим же ше розиходзели становиска феудалцох и селянох и городскей худоби о мотивох и цильох борба Феудалци себе тримали за леґитимних представнїкох и заступнїкох интересох нациї. Боряци ше процив габзбурґов-скей власци и абсолутизма, верели же ше боря за шлєбодну и самостойну Угорску. Основни маси повстанїкох ше борели за свойо права, за социялну справедлївосц и ошлєбодзенє од вельких феудалних обовязкох. Ище под час повстаня ше указало же феудалци нє маю намиру одрекац ше од своїх правох. Тота процивсловносц найбаржей допринєсла же на концу и єдни и други дожили поражене По зламаню повстаня до тих обласцох сциговали воєни каребни одряди и запровадзовали вельки терор над народом. Ґенерал Карафа у Пряшове запровадзел такволани "кирвави суд".

Попис жительства у Угорскей на початку ХVIII вика їщведочи же подруча сиверо-восточней Угорскей, дзе найвецей жили Русини, були барз ридко населєни. Бида була превелька, а селянски маєтки барз мали. Велї валали були полупразни або празни, статок вшадзи барз преридзени. У такей ситуациї державна администрация и войско и далєй пробовали вицадзиц од

народу цо вецей. Велї людзе єдине ришенє видзели у селєню. На Закарпатю ше почало приповедац же дзешка далєко на югу єст надосц жемн и же ю держава задармо дзелї селяном. Тото прицаговало велїх, гоч о тей далєкей жеми, о Бачки, знали барз мало.

ВИРА, ПРОСВИТА И КУЛТУРА НА ЗАКАРПАТЮ ПО КОНЄЦ ХVIII ВИКА

Часто ше поставя питане: кеди и як Русини на Закарпатю прияли християнство? По єдней теориї, досц логичней и прешвечлївей, алє з мало доказами, вони християнство прияли у другей половин IX вика, у чаше кед славянски апостоли Кирил и Методий ширели Христову науку у Моравскей. То випатра досц можлїве, бо Русини нє жили далєко од моравскей держави. Даєдни авторе аж предпоставяю же Кирил и Методий праве през Закарпатє сцигли до Моравскей. Нажаль, за тото нєт докази, а анї за предпоставку же Русини теди прияли християнство. И кед би ше предпоставку прилапело, остава отворене питане прецо их у тим чаше нїхто нє спомина як християнох. Нєт анї свидоцтва о тим дзе припадали у церковним поглядає, чи мали своїх священїкох и владикох Отворене ище єдно питане: кед же прияли християнство у чаше Кирила и Методия, кеди вец прешли на православну виру?

По другим думаню, Русини на Закарпатю прияли християнство теди кед покресцена Києвска Рус - 988. року. Тото становиш) у науки баржей прилапене, гоч историйни жридла о тим барз мало бешедую. У ХШ-ХIV вику на териториї Закарпатя ше частейше споминаю православни манастири. При концу XIV вика православни манастир у Грушеве уж мал од царгородского патриярха право ставропигиї. Княз Федор Корятович збудовал манастир святого Миколая у Мукачеве. Аж од конца XV вика єст вецей податки о православней церкви на Закарпатю. Од того часу и там мож добре провадзиц церковну историю Русинох.

Од початку ХУП вика медзи Русинами на Закарпатю вше частейши и моцнєйши пробованя же би була прилапена церковна уния, так як ю прилапели Русини у Польскей (Брестовска уния). Медзи Русинами у Угорскей унию менєй пробовала шириц католїцка церква, а баржей панове на чиїх маєткох вони жили. Одредзену улогу у тим мало и сушедне грекокатолїцке владичество у Перемишлю. Уния зоз католїцку церкву на Закарпатю прилапена 1646. року, а у Риме є потвердзена 1648. року. У историї вона позната як Ужгородска уния. Теди ю прилапела лєм часц руского православного священства на чолє з владиком, алє познєйше гу нєй поступно приступали и други священйси зоз своїма парохиями.

Цо у ствари за православних значело прилапиц унию з Римом, односно зоз католїцку церкву? Вони мали, насам предз, припознац римского папу як верховного поглавара Христовей церкви и прилапиц католїцки вирски догми, а було им дошлєбодзенє затримац и чувац восточии обряд и служиц шицки богослуженя на своїм, славянским язику. Од теди тих Русинох хтори прилапели унию наволую унияти або грекокатолїки. Епитет греко ту значи же вони маю гречески односно восточни обряд, а католїки су прето же прилапели унию зоз католшку церкву.

Спочатку мукачевски грекокатолїцки владикове були под юрисдикцию католїцкого владичества у Егру, цо практично значело же вони лєм обрядни викаре еґерских католїцких епископох. Аж 1771. року Мукачевске грекокатолїцке владичество постало самостойне. Теди медзи Русинами на Закарпатю почал културно - просвитни препород и розвиток.

О руских школох, т.є. о школох на Закарпатю хтори робели на славянским язику вецей податки маме аж од початку XVII вика Теди трансилванийски княз Ґабор Бет лєн дошлєбодзел мукачевскому

православному владикови Иванови Григоровичови сновац школи и поставяц учительох хтори знаю славянски, руски, гречески, єврейски и латински язик. Познєйше и висши церковни власни споминали феудалцох и накладали им же би на своєй териториї отверали школи.

Концом XVII вика медзи Русинами на Закарпатю просвита ище слабо розвита Велї валали нє мали школи. И священїки и учителє були слабо образовани. Народ поготов. Велї церкви нє мали потребни кнїжки, други мали лєм даєдни рукописни. Правда же цар Леополд 11692. року дал мукачевским владиком право будовац грекокатолїцки церкви

и отверац при нїх школи, алє то нє було досц. Месни феудалци барз нєдзечно давали жем за будованє школох, а ище менєй були порихтани материялно участвовац у будованю и витримованю валалских школох.

У просвитним живоце Русинох на Закарпатю барз важну улогу мали манастирски школи. У нїх ше пририхтовал манастирски подросток, алє и будуци учителе Валалски школи робели на мацеринским язику и давали найоснов-нєйше образованє: у нїх ше учело читац, писац и раховац и церковне шпиванє, а священїк тримал виронауку. На Закарпатю було досц такволаних блукаючих учительох. Були то учителє и преписоваче кнїжкох хтори йшли з валала на валал и так окончовали просвитительску дїялносц.

Мукачевски владика Емануїл Олшавски 1744. року основал у Мукачеве богословску школу. Преподаваня у нєй ше отримовали на руским, т.є. славянским язику. Мож лєм предпоставиц же то нє бул бешедни руски, алє церковносла-вянски язик, з малима примишками народней бешеди. У другей половки ХVIII вика познати школи при манастирох у Мукачеве, Мстичеве, Мария Повчу и Красним Бродзе.

На Закарпатю ше у ХVIII вику стретаю три културни напрями, засновани на трох вирских опредзелєньох: руско-славянска култура, католїцка и протестантска. Перша вироятно була найблїзша и найприлаплївша народним масом. Заходноукраїнски братства ту мали вельки вплїв. На Закарпатє сциговали велї кнїжки - виданя братских друкар-ньох. Гоч братства були православни, їх кнїжки ше ширели и после того як на Закарпатю прилапена уния. Священїки приходзели на Закарпатє зоз Галичини, України, та и зоз Русиї. Велї млади хлапки одходзели на школованє до України и Русиї. На Закарпатє приношени вельки количества церковних и других кнїжкох друкованих у Львове, Почаєве, Києве, Москва У ХVIII вику були барз розширени и рукописни кнїжки. Медзи нїма були и церковни, хтори заменьовали барз драги друковани кнїжки, алє и зборнїки духовних писньох, казаньох, толкованьох Євангелиї, апокрифох, як и хроніки и лїтописи. Численосц друкованих и рукописних кнїжкох указує же у руским народзе була релативно розширена писменосц, же вон дзбал о школованю и же сцел мац кнїжку у своїм обисцу.

Католїцку (латинску) културу на Закарпатю преважно ширели єзуити. Тота култура була далека широким народним пасмом. До католїцких школох ходзели дзеци дворянох, найчастейше нє Русини. Алє, було у нїх и русинских хлапцох, углавним тих хтори ше рихтали за священїкох, прето же грекокатолїки там нє мали досц и таки квалитетни вирски школи. Тоти єзуитски школи мали барз вельки вплїв на руских семинаристох, будучих грекокато-лїцких священїкох. Мукачевски владика Андри Бачински у своїх пастирских писмох спомина же велї священїки хтори законч^ли латински школи нє знаю свой язик, а вон вимагал од нїх же би з народом контактовали лєм по руски.

Треца културна струя - протестантска - мала менши уплїв як перши два. До протестантских школох ходзели дзеци дворянох -протестантох, а дворянох Русинох було барз мало. Тота култура мала вельки уплїв на полемичарох хтори, браняци православє, виступали процив католїцкей церкви и униї. Аж прейґ тих полемикох тота култура

могла мац даяки вплїв и медзи руским народом. Медзитим, полемики найчастейше оставали у рукописох, або ше лєм так и ширели, та їх досяг нє бул вельки.

Од половки ХVIII вика мукачевски грекокатолїцки владикове виношели пред власци Габзбурґскей монархи! проблем и потребу же би ше отворела кирилска друкарня хтора годна друковач кнїжки за грекокатолїкох у Монархиї. Конєчно така друкарня основана 1770. року, алє у Бечу, бо власци сцели мац контролу над єй роботу. Так єдна кирилска друкарня мала задоволїц потреби и православних и грекока-толїкох хтори хасновали кирилку. Нажаль, вона барз мало зробела за Русинох грекокатолїкох у Монархиї. За двацец два роки у нєй видруковани коло 150 кнїжки, алє Русином-грекокатолїком були наменєни лєм даскельо: Зборнїк молитвох, Буквар, Урбар. Даєдни познєйше забранєни за хаснованє, бо у нїх пренайдзени елементи хтори були блїзши православним, та кнїжки оценєни як чкодлїви за грекокато-лїкох. За потреби Русинох у Закарпатю и Руснацох у Бачки то було барз мало и прето ше и далєй, найчастейше покрадзме, приношело кнїжки з другого боку Карпатох, насампредз зоз галицких друкарньох, алє и зоз України и Русиї.

РУСНАЦИ У БАЧКИ У XVIII ВИКУ

ПРИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ ДО БАЧКИ

По длугорочних войнох 1699. року подписани мир медзи Габзбурґску монархию и Турским царством. Бачка вошла до составу Монархи!. Нєодлуга потим гранїца медзи двома царствами стабилизована на Дунаю и Сави.

Державна Комора постала власнїк шицкей жеми хтора була ошлєбодзена од турскей власци. Так и цала Бачка постала власносц Комори. Ту теди було барз мало жительох, лєм даскельо дзешатки тисячи. Були то преважно Серби и Бунєвци, хтори ше занїмали зоз екстензивним статкарством и часточно з польопривреду.

Бойни випражнєли державну блаґайну. Держава очековала же єй новоошлєбодзени односно новозавжати жеми принєшу вельки приходи и же Бачка постане житнїца Медзитим, тутейши жителє продуковали лєм за свойо потреби, а за тарґовище барз мало. Постало ясне же Комора зоз тих крайох нє годна достац векши приходи док нє ожиє польопривреду и статкарство. Попри того, тутейши жителє нє були пририхтани влапиц ше до интензивнєйшого способу обрабяня жеми, а без того ше нє могло чекац привредни препород. Прето власц почала правиц плани о колонизация

Угорска дворска комора и влада у Бечу розлично патрели на насельованє тих крайох. Комора планована населїц зоз землєдїлцами обласци коло Тиси и Дунаю и розвиц моцну польопривреду, а жито и други польопри-вредни продукти вивожиц по рикох до варошох Монархи!. Нукашньосц жеми ше сцело зачувац за интензивнєйши розвой статкарства Влада у Бечу ше, зоз свойого боку, закладала за цо масовнєйше насельованє Нємцох, хторих тримала за найкултурнєйших и найбаржей прихильних гу польопривреди и статкарству. Беч раховал же нємецки колонисти швидко подзвигню привредни уровень краю, а угорска Комора доказовала же за масовнєйше насельованє Нємцох нєт досц средства

За Монархию би лєм насельованє Нємцох з Нємецкого царства значело праве звекшанє жительства, бо би пресельованє до тих крайох других народох з Монархиї представяло лєм нукашню миґрацию. Беч ше закладал за насельованє Нємцох нє лєм пре економски, алє и пре национални и политични причини.

Насельованє Нємцох до Бачки и Банату нє рушело так як ше у Бечу

обчековало. Селянє хтори мали Искуство у интензивнєйшей польопривредней продукциї мали добри животни условия и у Нємецким царстве, та нє були заинтересовани селїц ше до нєпознатого и запущеного краю. Тоти цо нє мали привредне искуство и роботни навикнуца (а и таких ту пробовали насельовац) нє були найприкладнєйши за насельованє до краю у хторим мали постац порушоваче привредного розвою. За насельованє Нємцох держава би такой на початку мушела видвоїц вельки пенєж, бо було плановане же приселєнцидостаню жем за обрабянє и пажици, же ше им помогнє правиц хижи, же достаню нашенє за шаце и статок за обрабянє жеми, же католїком держава каправи церкви. Ремеселнїки мали достац потребни алат и пожички, а кажди хтори ше ту оженї, каправи хижу и так докаже же сце остац у Бачки мал достац од держави дарунок у пенєжу и житу. Медзитим, стредком ХVIII вика держава за тото нє мала средства

Комора нє могла чекац. Требало цо скорей почац насельовац Бачку и орґанизовац ту привредни живот. Прето дошлєбодзенє же би ше до Бачки почали насельовац и други народи: Мадяре, Словаци и Русини.

Присельованє Руснацох зрз Защтатя до Качки, почало штерацетих рокох ХVIII вика. Уж теди у вецей местох, у попису жетельох або других документах, мож стретнуц и даєдни руски презвиска Питане лєм чи то уж були прави приселєнци, чи лєм людзе хтори рушели з Горнїци пре вельку биду, глєдаюци роботу або место дзе би ше могли населїц и почац нови живот, та ше ту дочасно затримоватш або и оставали.

У попису жительох Кули 1743. року ище нє находзиме руски презвиска Медзитим, 1756. року даєдни жителє Керестура виявйовали же вони пришли з Горнїци до Кули, односно же ше ту населєли ище 1743. року. Познєйше, кед ше уж Руснаци почали насельовац до Керестура, и вони з Кули прешли до Керестура.

У попису жительох Кули 1746. року записами и троме- Руснаци: Петро и Лнко Хома и Янко Маковицки. Коло їх менох призначена и националносц: Ruthenus - Русин. После тих трох пришли ище 11 фамилиї з обласци Мишколцу, а 1751. року ище пейц фамилиї, так же теди у Кули було уж 19 руски фамилиї.

Валал Керестур бул на тим месце и пред приселєньом Руснацох. Гавриїл Костельник у своєй Хронїки Бач - Кере- стурскей парохиї наводзи же 1554. року у Керестуре були лєм три хижи, а 1590. - 21 хижа. 3 познєйших пописох дознаваме же 1715. року Керестур мал дзешец ґаздох, т.є. власнїкох хижох хтори мали плациц порцию, 1720. року - 13 ґаздох, 1725-26. року - 20 ґаздох и ґаздовства У єдним документу з 1728. року у Керестуре пописани 24 ґаздове, шицки Серби.

Року 1741. Керестур ше спомина як пусте населєнє, бо ше жителє преселєли до Че ларева, а и шлїдуюцого року валал пусти.

Нєт познати податки на основи хторих би ше могло твердзиц же ше Руснаци почали присельовац до Керестура скорей як 1751. року. Уж зме спомли же ше до Кули, т.є. на територию Кулского панства дзе спадал и Керестур, Руснаци почали присельовац медзи 1743. и 1746. роком.

По народней традициї, Руснаци ше до Керестура почали присельовац 1745-1746. року. Так записане у старих хронїкох. И Костельник у своєй Хронїки наводзи же ше перше населєли 11 особи або фамилиї до Кули або на Косцелїско (сиверо-заходна часц керестурского хотара, блїжей гу Кули) 1746. року.

Официйно, насельованєпочало 17. януара 1751.року, кед администратор коморских маєткох у Бачки Франц Йосиф де Редл подписал и дал шлєбоднякови Михайлови Мункачийови з валалу Червенова, з жупаниї Берег, контракт о насельованю до Керестура 200 фамилийох Руснацох грекокатолїкох з Горнїх крайрх Угорскей- Ґорнїци. Тот дзень мож трмацза родзени дзень Руского Керестура як руского населєня.

У контракту о насельованю ясно наглашене же ше до Керестура можу присельовац лєм Руснаци хтори маю право шлєбодного селєня и же маю буц грекокатолїки. Пре вельке историйне значене того контракту наводзиме го у цалосци, у шлебодним прекладзе з мадярского язика:

"Долу подписани дива до знаия шицким хторих ше дотика же пустара з меном Надь (Вельки) Керестур у кральовским корунским Бачкам дистрикту резервована за 200 униятски (грекокатолїцки) фамилиї хтори ше ту сцу населїц, под шлїдуюцима условиями:

1.Дошлєбодзує ше же жителє хтори ше сцу населїц наcспомнуту пустару маю буц грекокатолїки;

2.Нє буду крипаки, алє ше ихбудзе тримац за жительох з хторима Комора зложи контракт,

3.Кед же ше жительство нательо звекша же нє будзе мац досц жеми, да ше му под аренду вецей пустари на тим коморским маєтку;

4.Понеже жителє буду мушиц сами себе правиц хижи зоз валькох, Жупания их ошлєбодзує штири роки од своїх порцийох и обовязкох, а Комора, два роки од своїх. По двох рокох, без огляду кельо ше звекша число жительох, буду рочно плацицнєвецейякЗОО форинти, а зоз зарна буду давац єднуседмину. Нє буду плацицдзешатинуод капусти, конопа идругей желєняви;

5.Карчму можу гримац од 1. октобра по 31. марец, а месарня ше им да под аренду;

6. У валалє можу мац тарґовца-дутяндїйоша, хтори будзе плациц предвидзену таксу,

7.Жителє нє годни хто дзезосцерубац древа, а древо за будованє годни достац рубац з дошлєбодзеньом кральовского администратора;

8.Понеже шицки маю право шлєбодного селєня, годни предавац хижи, виніци и други маєток зоз знаньом Панства, а дзешатину буду мушиц виплациц Паньству. Тиж так буду мушиц вимириц длуство Панству, Жупаниї и општини (кед ше зосцу виселїц зоз валалу);

9. Забранює ше сцекац з валалу у чаше шлєбодних рокох. Комов? каждому приселєнцови гарантує роботу.

( У Зомборе 7. януара 1751, Франц Йосиф де Редл""Условйя под хторима ше Руснаци присельовали з Ґорнїци до

Керестура цалком ясни. Вони видумани и здожени нє лєм за Руснацох Под истима условиями ше тих рокох на коморски маєтки до сушедних валалох насельовали колонисти зоз рижних крайох. Наприклад, лєм даскельо роки по насельованю Руснацох до Керестура под барз подобнима условиями мали ше до сушедного Лалитю населїц православни Серби зоз рижних крайох. Прето нст места рижним конструкцийом спрам хторих Руснаци до тих крайох присельовани под даякима окремнима условиями або, ище горше, по даяких планох Бечу и Натикану, же би ту, нїби, ширели унию медзи православними Сербами. Правда лєм єдно^ донеже держава нє мала досц денєжи же би ту насельовала Нємцох, Комора насельовала кого знала и могла,

даваюци исти або барз подобни условия за насельованє до поєдиних местох Правда и тото же ше Комора намагала сновац етнїчно и вирски чистинаселєня, бо ше вироятно обавала же у мишаних населєньох будзе зраженя на вирскей и националней основи.

Нєодлуга потйм як ше Руснаци почали присельовац до Бачки ту ше приселюю и Нємци. Медзитим, їх насельовали державни власци под вельо вигоднєйшима условиями и такой на початку им давали вельку материялну помоц. Познєйше, под час цара Йосифа П (1780-1790) условия за присельованє Нємцох були ище лєпши.

, По контракту зоз 1751. року предвидзене же би ше до Керестура населєли 200 фамилиї алє випатра их того року пришло менєй. Костельник наводзи же у валалє 1751. року, кед основана грекокатолїцка парохия, було коло 120 руски фамилиї. Руснаци ше присельовали и далєй. Зоз зачуваних пописох жительства видно же ше даєдни презвиска при єдним попису стретаю у Керестуре, а познєйше у других местох Випатра же ше Руснаци нє присельовали лєм до КерестураГМе^зйтим, таким цо пїе насельовали до других валалох ше досц швидко трапи шлїд. У народзе остало запаметане же ше даєдни Руснаци врацали на Горищу кед видзели яки ту край, кельо єст мочари и залятей або подводней жеми. Понеже о тим нєт писани жридла, чежко повесц кельо таких могло буц. Алє, випатра же ше найвекша часц тих цо приходзели зоз Горнїци насельовала праве до Керестура и у нїм вставала.

Року 1756. у Керестуре було коло 400 жительох, цо значи же ище вше нє було 200 руски фамилиї, кельо предвидзовад контракт. Насельованє ше предлужує, а число жительох звекшує: 1764. року валал мал 1341 жителя, 1765. року -1443, 1766. - по єдним попису 1 384, а по другим -1 306 жительох. Значи, єдни ше присельовали и оставали, други одходзели. Тих рокох ше вецей руски фамилиї з Керестура преселєли до Крщр_а, даєдни и до Обровцу и других населєньох. По попису І771. року Керестур уж мал 1700 жительох, а 1792. - коло 2100 жительох. Присельованє Руснацох до Керестура тирвало приблїжно по 1764-1765. рок. Од теди звекшанє числа жительох уж було резултат природного приросту, хтори бул досц вельки.

Коцур - друге населєнє у Бачки до хторрго ше Руснаци з Горнїци присельовали на поволанку коморских власцох. Администратор Редл 15. мая 1763. року подписал у Зомборе контракт о насельованю до Коцура 150 руских грекокато-лїцких фамилийох и дал го шлєбоднякови з Керестура Петрови Кишови же би на Горнїци пренашол заинтере-сованих и приведеш их до Коцура

Ниа як глаши тот контракт у прекладзе:.65Х"Подписани зоз тим писмом давам шицким до знаня же маюци того

писмо Петро Киш з коморского маєтку Керестур прешветлей Бачкей жупаниї, одредзени одвисокей царско-кральовскей администрация послати до горнїх крайок

Кральовини Угорскей же би назберал дас 150 шлєбодней селїдби госцох, а їм пре ровнанє и сигурносц виявює ше шлїдуюце:

1. Маю буц шицки шлєбодней селїдби, Руснаци, наисце унияти и добри госци, способни за польску роботу на кральовским ерарк

2 На постояцим коморским маєтку Коцур прешветле панство їм окреме визначи жем дзе збудую хижи оддзелєно од других жительох, дзе годни жиц и свойо богослуженя окончовац;

З.На цалей досц пустей и велькей коцурскей жеми зоз пустару Стуб буду мац зоз другима исте уживане плодох зоз жеми, од хторих буду обовязни по правилу як и други жителє давац дзевятину и дзешатину,

4.Порозказу прешветлого панства збудую свойо хижи або зоз набиваней глїни або зоз твардих цеглох (валькох) и по упутстве панства их ушоря;

5.Як припознанє за назначени способ їх премесценя спомнути новожителє - крем стаємного добродійства - годни полрока гримац карчму, а панство им обецує же буду ошлєбодзени два роки од панских

даваньох и од других плаценьох. Иншак, по царско-кральовскей резолуциї єднак ше бу дзе з німа обходзиц як и з другима подложнима на тим панстве.

За векшу важносц и успих того сом свойо довириє писмо потвердзел зоз службеним печацом и власноручним подписом.

У Зомборе, дня 15. мая 1763. рокуЙого Кральовского Апостолского Велїчества и Кральовского

Угорского коморского двора совитнїк и администратор коморских округох у Бачки и Прейґ-Тиси

Редл де Ротенгаузен."Старши авторе давали досц розлични податки о початку насельованя

Руснацох до Коцура и о їх чишлє у перших даскелїх рокох насельованя. Обично ше наводзело же ше 1765. року приселєла 41 руска фамилия, а 1767. року - 42 фамилиїМедзитим, резултат новших виглєдованьох даваю дакус иншаку слику.

У попису жительок Коцура 1764. року записане же валал мал 777 жительок: 86 руски грекокатолїцки фамилиї жили у 66 хижох, а вєдно их було 386; у валалє жили и 95 сербски фамилиї у 57 хижох, а вєдно их було 391. По других податкох у валалє 1764. року було 90 руски фамилиї Розлики у чишлє руских фамилийох вироятно єст и прето же два пописи нє окончовани у истим чаше, та ше у медзичаше дахто могол приселїц або виселїц.

Шлїдуюцих рокох ше число Руснацох у Коцуре звекшовало, а число Сербох зменшовало. Року 1765. у валалє було 115 руски фамилиї, вєдно 494 жительох, а 87 сербски фамилиї мали 361 члена Интересантне же податки зоз шлїдуюцих рокох даваю розлични, дакеди и менши числа жительох. По податкох зоз 1770-1771. року у Коцуре жили у 92 руских фамилийох дакус менєй як 400 особи способни за споведз (значи, нє рахуюци дзеци до 7-8 рокох). На самим початку 1778. року у Коцуре було у 96 фамилийох 658 Руснацох грекокатолїкох, а споминаю ше и 8 жителє протестантскей -августиниянскей вири.

Зоз спомнутих пописох мож замерковац же ше у Коцуре од початку присельованя Руснацох число Сербох нєпреривно зменшує. Випатра же Комора жадала же би Коцур постал чисто руске населеєнє та почала прицискац Сербох же би ше преселєли до даєдних других валалох. Серби ше поносовали свойому владикови Мойсейови Путникови же их коморски управитель сце виселїц зоз Коцура. При тим наглашовали же вони вше добре и у злагоди жили з Руснацами и же им на початку аж и помагали орац и жац. Серби заш лєм виселєни зоз Коцура -1780. року их вецей нєт у валалє.

На самим концу ХVIII вика у Коцуре було 224 руски обисца Значи, за 20 роки ше число руских фамилийох звекшало за сто проценти. Остава роздумовац чи то поїшпдок лєм природного приросту, а чи ше Руснаци ище присельо-вали з Горнїци або зоз сушедних валалох.ОД половки ХУШ вика Руснаци ше до Бачки приеелю-вали зоз широкей териториї сиверо-восточней Угорскей тедишнїх жупанийох Унґ, Уґоча, Берег, Сатмар, Мараморош, Спиш, Абауй, Торна, Боршод, Гевеш,Саболч и Чанад.

ПРИ ВРЕДНИ ЖИВОТ РУСНАЦОХ У БАЧКИ У ХVIII ВИКУ

Пописи жительох нам помагаю точнєйше дознац кеди и кельо ше Руснаци присельовали до Керестура и Коцура. Алє, з пописох мож барз мало дознац о тим як ше нашо предки селєли, як теди випатрали тоти валали, як им почал живот у новим стредку, о їх роботи, бида, о тим як вони ту пущали коренї. Нажаль, о тим нє остали анї писани шлїди. Остало лєм наметане народу хторе ше преношело з колена на колєно, а записане є вельо познєйше. Прето треба зохабиц писательом же би вони на основи постоялих податкох пробовали

додумац и ожиц слику тедишнього живота наших предкох.Контракти о насельованю Руснацох до Керестура и Коцура були основа

за ушорйованє одношеньох медзи новима колонистами и державу, т.є. Комору як власнїком жеми. У тим чаше скоро шицка жем у Бачки була власносц Комори. У контракту о насельованю було ясно поведзене же Руснаци нє буду крипаки, алє коморски поданїки и же им Комора да жем на хаснованє. У нїм нє були спомнути шицки обовязки поданїкох спрам Комори. У тим чаше (од 1736. по 1767. односно 1772. рок) ше у Бачки применьовал такволани Траунов урбар. По нїм кажди селян хтори достал од феудалца на хаснованє цалу сесию жеми (сесия виношела коло ЗО гольти орачей жеми и коло 20 гольти лукох) мал рочно плациц шейсц форинти: три на Дзуря а три на Шицких святих. Тоти цо нє мали жеми а мали свою хижу плацели феудалцови 1 форинт и ЗО грайцари, а тоти цо нє мали анї жеми анї хижу плацели лєм єден форинт. Селянє могли достац на хаснованє цалу сесию, три штвартини, половку або штвартину сесиі, та спрам того плацели и обовязки феудалцови. Од польопри-вредних продуктох ше давало дзевятину. Од желєняви и оводи дзевятину ше нє плацело. Рочно кажди селян мал одробиц за феудалца т.є. власнїкажеми 12 днїроботней ренти. У нашим случаю тот феудалсц була Комора Окрем того цо ше плацело и давало Комори гребало плациц ище и державну порцию - контрибуцию и жупанийску порцию.

Руснаци хтори ше приселєли до Керестура були на штири роки ошлєбодзени од жупанийскей порциї и на два ,хроки од коморских порцийох и даваньох 3 випродукованих польопривредних продуктох седмину мали давац Комори. Руснаци у Коцуре на початку були ошлєбодзени два роки од жупанийскей и два роки од коморскей порциї и даваньох. З польопривредних продуктох Комори мали дац дзевятину и дзешатину.

У обидвох контрактох було наглашене же Комора - кед~ же піе число жительох звекша - додзелї нови поверхносци обрабяцей жеми зоз сушедних пустарох.

Найвекша часц жительох у Керестуре и Коцуре ше занїмала зоз землєдїлством^алє у обидвох валалох було и одредзенє число ремеселнїкох: крвальох (найчастейше Циґанє), колєсарох, скравцох, чижмарох, млїнарох, столарох, кушнїрох, пинтерох и других. У каждим валалє бул и священїк, або и двоме, учитель, дзияк, церковнїк, дзвонар, писар, валалски пандуре и бабици. У перших пописох жительства споминаю ше и слугове, найчастейше анї нє по презвиску, алє лєм по мену при презвиску свойого ґазди. Барз мало ше зна о статусу слугох и о тим у яким одношеню вони" були ґу ґаздови.

Випатра же Руснаци хтори ше приселєли до Керестура и Коцура добре вихасновали шлєбодни роки (док нє плацели порциї и други даваня): понаправляй себе хижи и почали добре ґаздовац. Кед бул добри рок, нє було чежко повиплацац шицки предвидзенй порциї й даваня, остало досц и за свойо потреби, дзекеди дацо аж и за предай. Алє, нє вше було так. Кед бул слабши рок, кед була суша, кед миши нїщели урожай, або - найчастейше - кед були дижджовни роки - зродзело ше мало. Теди людзе лєдво могли повиплацац обовязки, кед же вообще могли виплациц, а нє оставало им досц, або цалком нїч за свойо потреби. Вельо раз мушели жичац од Комори зарно за шаце або жито за хлєб, хторе врацали зоз Ішпдуюцей жатви. Так ше знало случиц же нагромадзели длуства, окреме кед еден за другим були даскельо нєродни роки.

Кед ше ту присельовали, жеми за обрабянє у обидвох хотарох було надосц. Кажде обисце могло достац тельо жеми кельо сцело, т.є. кельо ше тримало же може обробиц зоз статком хтори мало и зоз роботнима руками кельо их було у обисцу. Медзитим, случовало ше же велї, кед прицисли нєродни роки и бида, були пририхтани врациц Комори голєм часц жеми, же би им нє громадзела длуства

Окрем обовязкох хтори ше плацело Комори, општини мушели плациц и державну порцию - контрибуциір, хтора ше найчастейше хасновала за витримованє "войска, мушели плациц и жупанийску порцию, курирско-ордонансну службу, мушели превожиц соль зоз Баї и витримовац пандурох

хтори мали отримовац порядок у валалє.Од житаркох ше найвецей продуковало жито, потим ярец, овес, просо,

раж и кукурица Кед бул добри рок, звишок урожаю ше предавало на пияцох у Зомборе, Кули, Новим Садзе, Баї и Сеґединє. Алє, транспорт бул драги: виношел пиятину, або и штвартину вредносни роби. Статок за праганє бул слаби, драги подли, так же на пияц нє було лєгко дойсц.

Ховане и щіедаванє статку теди могло принєсц найвекши заробок. Статок мал добру цену, глєданє було вельке. Алє, керестурски и коцурски Руснаци теди нє тримали вельо статку. То нє було прето же нє знали же на нїм мож заробиц анї нє прето же нє любели або нє знали робиц зоз статком. (У старим краю, на Горнїци, були и статкаре.) Ту нє могли тримац вецей статку прето же у хотарох цєбхдодосц Іщййдища, а анї досц луки на хторих би могли накошиц покарму за статок за жиму. Попри того, нє тримали вельо статку и пре части дижджовни роки и вилїви.

Вельо статку, поготов рогатого, у Бачки тримали богати сербски и єрменски тарґовци. Вони од Комори закупйовали вельки пустари и на нїх тримали статок. Таки пустари було и коло керестурского и коцурского хотара, алє Комора их волєла давац под аренду богатим тарґовцом як општином своїх поданїкох.

Наш народ ше найвецей занїмал з польодїлством. Робота була чежка, вельо раз нє врацала анї тельо кельо ше зарна, труду и зною уложело, алє людзе були витирвали. Преорйовали тоту жем, шали и садзели, наганяли ю же би родзела цо вецей. Цо длужей ю обрабяли, як кед би ту вше глїбши корень пущали.

На териториї нєшкайшей Войводини власци уж у XVIII вику вельо укладали же би ше ту интензивнєйше розвило : гадвабарство. Коморски власци орґанизовали и надпатрали садзенє ягодових древох и упуцовали людзох як маю пестовац гадвабну гушенїцу. Тота робота могла принєсц додаткови заробок каждому обисцу, а нє була чежка Лєм требало мац єдну просторию з полїчками на хторих би ше змесцело гушенїци и вец им ношиц ягодово лїсца Тоту роботу могли робиц и старши людзе, та и дзеци. Держава одкупйовала ґалетки и так ше могло дойсц до готового пенєжу.

У Угорскей 17б7 року принєшени нови урбар на основи хторого ше мало ушориц одношеня медзи власнїками жеми и поданїками хтори ю хасновали. У пракси вон нє бул приме-ньовани такой, бо перше требало окончиц ревизию класифи-кациї жеми и випитац шицки вигодносци и нєвигодносци у поєдиних населєньох. У Бачки жем була подзелєна на два класа Жем у керестурским и копурским хотаре оценєна як першокласна, гоч була досц нїзка

Угорски урбар запровадзени у Бачки, та и у двох наших валалох, 1722-року. По нїм жем у керестурским хотаре оценєна як плодна, а пасовиска и луки як добри, цо ше тримало особлїво вигодним за жительох. Наведзене же Нови Сад одцалєни од Керестура шейсц годзини путованя на кочу, цо значело же анї пияц нє далєко. Як нєвигодносц за Керестурцох наводзенє же нє маю лєси и наду, а то важни будовательни материял, и же им млїни досц далєко. Тоти вигодносци и нєвигодносци ше наводзи и у коцурским урбаре зистогороку.

По тим урбаре селян хтори мал свою хижу плацел Комори єден форинт (половку на Дзуря, другу на Михала). Ґу тому, селян хтори хасновал цалу_сесша.жеми (єдна сесия виношела 32 гольти орачей жеми и 22 гольти лукох, рахуюци гольт по 1100 квадратни вати) мал рочно плациц, односно дац двойо курчата, два вимишковани тлусти когути, 12 вайца, гал бу препраженого масла Трицец сесиї вєдно мали дац єдно целє або место нього заплациц форинт и 30 грайцари. Кед же спомнуте нє давал у натури, селян хтори мал єдну сесию мал заплациц проциввредносц - 37 грайцари. Окрем того, тот цо мал єдну сесию мушел до рока одробиц панству безплатно 52 днї зоз запрагним статком або 104 днї на рукох и дац коч зоз запрагу на длугу драгу, за превоз солї або других продуктох спрам потребох Комори. Цатуралца рента виношела дзевятину або дзешатину випродукованих польопривредних продуктох и статку. Понеже Комора у своєй режиї нє обрабяла жем, Керестурци и

Коцурци нє мали дзе одрабяц предвидзену пенєжну ренту та ю одплацали у пенєжу.

Керестурски прикладнїк урбара зачувани. Интереса-нтне же го Керестурци достали на мадярским язику, гоч у Курцбековей друкарнї у Бечу 1770. року видруковани прикладнїк того урбара по руски, за Русинох Угорскей. Иншак, утексту урбара було наглашене же го треба дац людзом на язику хтори розумя, же би познєйше нє могли пригваряц же добре нє розумели текст кед го подписовали и преберали з нїм предвидзени обовязки. Державна администрация випатра нє роздумовала о язику своїх поданїкох, або чиновнїкови було лєгчейше дац Керестурцом прикладнїк на мадярским язику як глєдац зоз Бечу руски.

У Керестуре теди було 268 селянски обисца хтори мали жеми, 25 обисца хтори мали хижу без жеми и 25 обисца хтори нє мали анї хижу анї жем. Селянски обисца хасновали вєдно 146 и 6/8 сесиї жеми, цо значи же селянске обисце стреднє мало менєй як пол сесиі Попри спомнутей жеми, керестурска општина достала од Комори як бенефиций Й^гшддижеми и З0 гольти лукох, на хторих ше находзели: парохийни дом, школа, квартирни дом (дзе змесцовани вояци хторих валал мал витримовац), валалска хижа, новтарушова хижа, карчма и општински гамбар. Од Комори жем на хаснованє достали: парох цалу сесию, капелан З/4 сесиї, Дюрка Рац, хтори бул церковнїк и дзвонар пол сесиїіМихайло Мункачи тори 1751. року приведол Руснацох до Керестура 3/4 сесиї и по пол сесиї хасновали валалски новтаруш и учитель Андри Цап. Вони за жем хтору хасновали, док окончовали спомнуги длужносци, нє плацели Комори нїяки даваня. Керестурци теди досталиОд Комори на хаснованє цалу пустару Медєш и 3/4 пустари Мали Брестовец.

У Керестуре 1778. року лєм пейц обисца хасновали по цалу сесию, 100 обисца по три штвартини сесиї, 102 обисца по пол сесиї и 57 обисца по штвартину. У валалє було и 29 обисца хтори нє мали жеми або мали манєй як штвартину сесиї та ше анї нє раховали за селянски, а 20 обисца нє мали анї хижу анї жеми.

Року 1Д83. у Керестуре бу до 294 селянски обисца хтори хасновали 207 и 2/4 сесиї жеми. У валалє було и 34 обисца хтори мали хижу алє нє мали жеми. Того року премерана шицка жем у хотаре и виробена велька ґеодетска мапа хтора ше и нєшка чува у Музею у Керестуре. Теди у обрабяню жеми уж була запровадзена^трипольова система Кажда часц хотара була подзелєна на (трй~табди> Єдного року ше єдна табла зашевала зоз житарками, на єдну ше могло зашац покармови рошлїни, а треца оставала под угором - одпочивала ше. Кажди селян мал жеми у каждей з тих парцелох и мушел ше притри-мовац шора у зменьованю културох. И луки у хотаре були подзелєни на три табли, а кажди селян мал свой фалаток у каждей табли. Окреме було видзелєне општинске пасовиско хторе могли хасновац шицки жителє валяла

Провадзаци з рока на рок урбарни табели у хторих були пописани шицки жителє и жем, мож видзиц як ше у керестур-скей и коцурскей општини звекшовало число жительох, а поверхносци жеми хтору вони обрабяли оставали исти, або ше лєм кус звекшовали. На єдно селнянске обисце виходзело коло пол сесиї жеми. То нє було вельо, поготов кед ше зна же ше селянє мушели притримовац предвидзеного шора о зменьованю културох и вше тримац под угором трецину жеми.

Кед бул добри рок, тримало ше же добре кед ше зродзело" І 5-6 раз вецей як шшіахе. Теди жителє могли повиплацац ; шицки порциї и други обовязки, затримац кельо требало за ' обисце а єдну часц и предац. Алє, нє вше було так. У случайох кед суша або води зменшали урожай, општина ше обрацала гу Комори або Жупаниї з молбу же би

дали помоц, або голєм порцийни и други олєгчаня.Од 1770. року були єден залругим даскельо дижджовни роки. Гоч жем

у керестурским и коцурским хотаре оценєна як першокласна, у дижджовних рокох вельки часци хотарох були скоро дали рок заляти. Општини ше обрацали ґу коморским и жупанийским власцом модляци же би їх комисиї пришли установиц чкоди на по льох од високей води. Тиж так модлєли Комору же би им додзелєла нови жеми, поволуюци ше на контракти о насельованю. Жупанийски и коморски комисиї справди виходзели на терен, констатовали чкоди, пописовали селянох хтори найвецей страцели, алє ше звичайно на тим и закончовало. Кед требало одпущиц або зменшац порциї, анї Жупания анї Комора ше нє одрекала од своїх приходох. Вони звичайно лєм допущовали очкодованим пренєсц длуства на идуци рок, цо нє було хто зна яке одлєгчанє, поготов кед ше нашоровали даскельо нєродни роки. Теди ше длуство нєпреривно громадзело, а людзе го нїяк нє могли одплациц. Ридки були случаї же Жупания або Комора зменшали або цалком одписали длуства.

Керестурци ше длуго наздавали же им Комора додзелї на хаснованє або голєм под аренду сушедну пустару Бела Раданову односно, як ю вони волали, ".Вищу". Алє, Комора ю дзечнєйше видавала богатим єрменским тарґовцом, хтори на нєй напасали статок. То и розумлїве, бо тарґовци могли виплациц и за вецей роки напредок, а општини нїґда нє мали готови пенєж. Чежко го могли назберац и кед требало виплациц аренду. Модляци Комору же би им дала Билу под аренду, Керестурци наводзели же шицок приход похасную за будованє новей церкви, алє анї тото нє помогло. Комора им лєм з часу на час давала под аренду даєдни часци Билей, алє аж теди кед ше обавала же ше пре нєдостаток жеми у хотаре почню висельовац. Керестурци справди ище 70-80-их рокох ХУШ вика почали водзиц розгварки з власцами у Шайкашскей, жадаюци ше преселїц там дзе мож було достац вецей обра-бяцей жеми. Теди коморски управитель, вецей з обецунками як зоз конкретнима мирами, прешвечовал и прешвечел людзох же би ше нє висельовали.

Наостатку, кед инше нє помагало, Керестурци написали молбу самому царови Франьови І (1792-1835). У нєй обширно описали свойо положене од самого приселєня. Наглашели же ^ найвекша часц хотара нїзка, та у дижджовних рокох, кед ше / подзвигню под'жемни води, заляти вельки часци хотара. І Число жительства ше нєпреривно звекшує и єст вше вецей ' млади фамилиї хтори нє маю жеми, а без нєй нє годни вижиц. Прешвечовали цара же кед нє достаню нови поверхносци жеми, велї фамилиї буду примушени виселїц ше з валалу. Алє, анї тота молба нє помогла Билу нє достали.

Подобна ситуация у тим чаше була и у Коцуре. Коцурци у молби кральовскому комесарови 1786. року наводзели же пре вельку воду у хотаре урожай барз мали, та велї нє буду мац хлєба и буду мушиц куповац жито у сушедних валалох. Прето модлєли же би за тот рок були ошлєбодзени од аренди. Комисия констатовала чкоди и на тим ше закончело. Случо-вало ше аж и тото же коморски чиновнїки пробовали насилу наплациц порито. Особлїво карали валалских предняцох и представнїкох, обвинююци их за тото же народ нє плаци порцию.

Општина Шови ше 90-их рокох ХУШ вика жалєла Жупаниї на Кулске панство же єй вжало пустару Уґарску и дало ю на хаснованє коцурскей општини. Тото голєм дакус помогло Коцурцом.

Општини ше вше борели же би им Комора дала на обра-бянє сушедни пустари. За пустару ше плацело аренду, алє нє требало одрабяц роботну ренту, анї нє требало давац конї и .кочи за потреби Комори. Статок теди бул слаби та го одрабянє за Комору и длугоки драги барз вимучели и вец нє бул способни за роботу. Комора вше маневровала з пустарами и општином их додзельовала аж теди кед наисце грожели же ше виселя.

Живот у тим чаше бул барз чежки. Ниа цо народ запаме-тал о своєй бида и трапези по приселєню до Бачки:"...Кед зме ту населєли, то було шицко лєм вода, хижи ^№єбула..танєсцелизметубивац,ботувшадзиводабула,жем та нас путали до путох, до желєзних, же мушиме ту лєм зме себе жемунїца копали, та зме там бивали у нука. А так помали людзе, котри були кущик

владнє-г ґу пенєжом та себе купел по єдного коня., по штирме Ьдзе вєдно цимборели и так жемичку орали, док ше кущичко нє змогли баржей, вецка лєм по двоме... Як ше им родзело, жито предавали, алє и то мушели вожиц аж до Баю... а на волох вожели та док єдну терху одвезол предац, и док пришол Назад до дому, та шицки пенєжипотрошел, дакус кед муостало".

Остало записане и як ше други здогадовали цо им стари приповедали: "...Иперши пришли и направели себе колїба. И пришла велька вода, хтора шицки поля поляла; и тоти перши, цопршшщ и побали ше од тей води хтори таку воду нїґда нє видзели и пошли далєй єдну штацию и пол - валал ше тог вола Шова - и там пребули даскельо пар роки. Тоти други, цо прихо- дзели од Земплїну, нє знали нїч за нїх, же и у Шови з нїх. И почала вода преходзиц и так тоти цо после селєли, почали оставац на пустині Керестур. И барз були худобни, бо кедхудобни пришли. И тота вода траяла седем роки. У тих седем рокохбул єден рок барз сухитак, же хто мал и до штири ферталї жеми, могол до хліва єдного конца потраву зношиц..." А запаметац народ и як ше чежко жило и як чловека понїжо- вали кед була панщина: "А давно кед бу л немешак (панщина), барз людзох мучели, гоч за яку малу ствар, дали чловекови дванац палїц: а то барз болї, кед дванац палїцдаю... а кед ше покошело шицко зарно царске, ишпан розказовал же анї єдному ґаздови нє шлєбодно свойо зарно вожиц дому, док царске ше нє повожело и нє складло до брадла. А вецка перше док почитали, кельо ґазда ма крижи жита, то ше волало дзешаток, та зоз свойого жита ґазда мушел дац седми криж: седми криж Комора брала од ґазди. Аж вецка людзом шлєбодно було робиц и свойо тлачиц; алє и панске мушел пойсц тлачиц, кед го гонєли, а його мушело остац. Як потлачелипанске жито и крашнє зовяли од плєви вонка и то лєм на вигране було тивитернїци, цо тераз єст, и вецка кед було чистеужжитоупанскимгумнє, людзе мушели на кочох вожиц того жито до царских маґазинох...

ВИТРИМОВАНЄ ВОЙСКА

Державна порция-контрибуция ше хасновала за витримованє войска. Вона нїґда нє була точно одредзена Контри-буция ше у рамикох держави розрезовала на жупаниї, а вони ю вец далєй розрезовали на општини. Дакеди ше ю плацело у готовим пенєжу, а частейше у готових продуктох хтори општини давали за витримованє войска Општином було найчежше кед им було одредзенє число вояцох хторих мали ирияц и витримовац. Кед у валалє нє було досц места у квартирним доме, вояцох розмесцовали и по обисцох. Було точно одредзенє кельо єдному воякови треба на дзень дац меса, хлєба, швички, як и кельо єдному коньови треба дац овса, шена и слами. Општина вше точно пописовала кельо чого дала на витримованє войска, а воєни власци и официре потвердзовали же тото прияли. Медзитим, проблем наставац кед општини требало виплациц або припознац трошки хтори мала коло витримованя войска и даваня польопривредних продуктох за його потреби. Держава нє припознавала реални цени, алє вше сама одредзовала максимални, хтори були вельо нїзши. Општином ше звичайно припознавало голєм за трецину менєй як потрошели на войско.

Општином було найчежше, як уж поведзене, теди кед войско пришло до валалу. Гоч обично нє було вецей як 15-20 вояцох, вони знали правиц вельки нєшор. У карчми або у квартирним доме, коло напою, вони ше стретали зоз селяна-Ми, та нєраз було и звади, або аж и битки. Дакеди вояци І хасновали и оружиє, та вец було роботи и за гирурґа Керес-турцише 1774. року жалєли жупанийским власцом на насилнїцки поступки войска, а коцурски парох Лука Сташи-ски писал 1785. року же войско прави вельки нєшор у валалє: у карчми ше дзень и ноц пиє, орґанизує ше танци и забави, а тото негативно вплївує на шор у валалє, окреме на морални животмладих.

Чежко було витримовац войско, а ище чежше давац ох и буц вояк. Рукованє теди було праве "лапанє" зх Же би воно випатрало кус благше,

за регрутох призвана мала забава До валалу приходзели официре и искусни вояци, у красних униформох, з оружийом, и на явним месце ше приказовало и вихвалювало вояцки живот: указовало ше же вон шицко може, бо ма пенєжи, нє бої ше нї од кого бо ма оружиє и зна добре руковац зоз нїм, може ше вешелїц, пиц и водзиц безбрижни живот. Розумлїве, нє споминало ше цмейши боки вояцкого живота. А буц вояк теди нє було лєгко: хто ше нє вицагнул зоз своїм положеньом, пенєжом або авторитетом, оставал у униформи нє лєм два-три роки, алє дотля док бул способни за воєну службу.

ВИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ З КЕРЕСГУРА И КОЦУРА И СНОВАНЄ НОВИХ РУСКИХ КОЛОНИЙОХ

Од половки по конєц ХVIII вика жительство Керестура и Коцура ше нєпреривно звекшовало, перше пре приход нових приселєнцох, познєйше з природним приростом. Фамилиї ше множели и дзелєли. З родительских домох вихо-дзели и видзельовали ше млади пари. Понеже власнїк жеми була Комора, родичи ю нє могли дзелїц дзецом, а зоз пол сесиї, кельо стреднє мали, могла вижиц лєм єдна фамилия. Прето млади хтори ше побрали и вишли з родительских домох нє мали з чого жиц. Могли заробиц лєм як наднїчаре, алє анї у Керестуре анї у Коцуре ше наднїчаре нє барз глєдали, бо скоро кажди могол сам обробиц свою жем. Так було и у сушед-них коморских валалох. Наднїчарску роботу ше мушело глєдац далєй, у сримских винїцох, на вельких феудалних маєткох або у варошох.

Висельованє з Керестура почало нєодлуга по присе-лєню. Даєдни одходзели прето же ше им ту нє пачело, та глєдали лєгчейши условия за живот. Кед у валалє почало зраженє медзи православнима и грекокатолїками (50-их рокох ХVIII вика), православни ше як малочисленши мушели або врациц на грекокатолїцку виру або виселїц. Так даскельо фамилиї пошли медзи православних Сербох, дзе ше швидко асимиловали и затрацели. Єдна мала колония Руснацох була у Обровцу, алє ше нє отримала длуго. Кед почало насельованєРуснацох до Коцура, там пошли и даскельо фамилиї зоз Керестура

Перши Руснаци зоз Керестура и Коцура приходза до Нового Саду уж 1766. и 1767. року. Були то насампредз жени, гдовици и дзивки хтори у варошу могли найсц роботу як служнїци. Познєйше там одходза и хлопи, хтори находза роботу як слугове и наднїчаре.

Грекокатолїцки парохове з Керестура и Коцура добре провадзели дзе одходза їх парохиянє и старали ше и там водзиц о нїх духовну бригу. То нє було лєгко, бо Руснаци були розшати по цалим варошу: слугове и служнїци бивали найча-стейше у гражданских обисцох дзе служели, а наднїчаре през цалу сезону тиж були змесцени там дзе робели.

Понеже Руснацох у Новим Садзе було вше вецей, крижевски владика почал вимагац од городских власцох же би там пописали Руснацох. Новосадски маґистрат спочатку дока-зовал же у варошу єст барз мало Руснацох, же вони там жшо полулеґално и прето их чежко пописац. Медзитим, познсйше то заш лєм зробене.

Стредком ХVIII вика ше у вецей сримских местох у пописох споминаю и Руснаци. О нїх знаме барз мало. Чежко утвердзиц чи ше вони присельовали з тима цо з Горнїци приходзели до Керестура и Коцура а чи ше виселєли зоз тих валалох и пошли за Дунай. Можлїве же даєдни пришли до Сриму и просто з Горнїци. Нє познате анї чи ше вони повязали з новосадску грекокатолїцку парохию кед є основана або чи, жиюци медзи Сербами, прияли православну виру и з часом ше асимиловали.

ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ

Руснацох у Бачки у ХVIII вику було мало, були изоловани, далєко од Горнїци зоз хторей ше приселєли. Єден час по приселєню отримбвали живши контакти зоз своїма у старим краю, алє познєйше вони були вше

слабши.У своїх нових валалох були повязани у рамикох поли-тичней

општини, у рамикох церкви-парохиї и у рамикох школи, у хторих ше одвивала найвекша часц їх дружтвеного живота. Алє, людзе ше орґанизовали и на други способи. Прадки, хтори у основи мали роботни характер, як гутори саме їх мено (прадки - од прясти, цо значи пресц) достали дружтвени характер. Людзе ше, найчастейше вжиме, сходзели по обисцох. Жени и дзивки звичайно предли. На прадки приходзели и хлопи и леґинє. Дзе ше зишло векше дружтво, бешедовало ше о каждодньовим живоце и роботи. Приповедало ше приповедки, здогадованя, анеґдоти. Споминало ше на стари край, шпивало писнї хтори здогадовали на ньго.

Младеж мала свойо прадки. На летнїх прадкох ше нє предло алє то були, як зазначене у даєдних старих доку-ментох, прави забави за младих. Паноцове тримали же ше младеж на нїх лєм губи, же вони спричинюю опадованє моралного живота и же их прето треба забранїц. Коцурски парох Лука Сташински наводзи же прадки знаю тирвац и по цалу ноц, же влєце на нїх приходза и тоти цо би мали на лукох чувац статок, та ше статок розходзи и траци по польох. На прадки приходза и вояци цо змесцени у валалє. Там ше танцує, пиє и вешелї, а вец ше случую рижни скандали. У тим чаше по валалских долїнох даскельо раз були найдзени руцени лєм цо народзени дзеци. Тримало ше же їх мадери дзивки хтори их руцели же би ше нє дознало за їх ганьбу. Прето Сташински прешвечовал жупанийски власци же прадки треба строго забранїц. Кед ше их забрані, застанови ше нєморал. Но, прадки єден час и могли буц забранєни, алє нїґда нї були видрилєни з дружтвеного живота наших предкох, Руснацох у Южней Угорскей.

Кед бешеда о моралним живоце, треба спомнуц же ше аж од половки XIX вика женєли 17-18- рочни леґинє и одавали 15-16-рочни дзивки. Скорей було иншак. Леґинє ше женєли аж кед добре прешли двацец роки, а и дзивки ше одавали стариш. Прето анї нє чудне же ше медзи таку младежу случо-вали скандали яки спомина коцурски паноцец.

Як уж спомнуте, єден час по приселєню да Бачки Русна-ци отримовали вязи зоз своїма найблїзшима хтори остали у старим краю. Вше кед дахто приходзел з Горнїци чекало ше и вистку абогюздрав од своїх. Даєдни, озда тоти богатши, з часу на час и путовали до старого краю. Тото потвердзую зачувани пасоши у архиви керестурскей парохиї, у хторих ше наводзи же їх власнїки путую на Горнїцу нащивиц свою родзину. У Хронїки Керестура за 1777. рок зазначене "...бул сухи рок, статок горе гонєли". У найвекшей били, кед ту нє було покарми за статок, людзе ратунок за ньго находзели у старим краю.

Керестурски парох Петро Копчаї длуго ше дописовал зоз своїм братом, тиж паноцом, хтори остал у старим краю. Зоз тих писмох мож видзиц же там живот бул ище чежши. Петро вецей раз жичал пенєжи братови.

У чежких часох, кед прицискало худобство, велї нє раз думали же лєпше врациц ше на Горнїцу. Даєдни анї нє витримали, врацели ше. А нє було лєгко привикнуц ше на нови край и остац ту. Вельо раз Руснак, витрапени у ширим полю ровней Бачки, глєдал з очми на горизонту желєни карпатски гори, бо го шерцо цагало до дїдовщини. Нє раз ше, пиюци тутейшу шмердзацу воду, здогадовал бистрей и жимней цо там цекла потоками. Алє, цо длужей ту бул, живот го вше баржей вязал за тоту мочарну, чарну и масну жем. Векшина мала лєм єдну можлївосц: витримац, жиц и прежиц. И так з колена на колєно.

ЦЕРКОВНИ И ВИРСКИ ЖИВОТ РУСНАЦОХ У БАЧКИ У ХVIIIВИКУ

У контрактох о насельованю Руснацох до Керестура и Коцура наглашене же ше до тих валалох можу населїц лєм грекокато лїки. Такoй.1751. року у Керестуре основана грекока-толїцка парехия._Вона була под юрисдикцию римокатолїцкей архиепископиї у Калочи, бо у Бачкей нє було грекокатолїцкей церковней орґанизация

Першу церкву Руснаци у Керестуре збудовали 1753. року. Дошлєбодзенє видал калочски архиепископ Франьо Клобушицки, хтори ю и пошвецел. Конструкция була древена, слупи и коліки були олїпени з блатом. Була оправяна 1762. року, а седемдзешатих рокох дослужела и требало будовац нову. Теметов ше находзел такой при церкви. Випатра бул досц запущени, бо калочски архиепископ под час канон-скей визитациї наложел валалскей управи же би го ушорела

Перши грекокатолїцки священїк у Керестуре бул Михайло Кевежди. Вон пришол з векшу групу населєнцох з Макова 1751. або 1752. року. Остал у валалє до 1756. року, кед ше зоз свою жену православней вири одселєл до Локу. Архиепископ Клобушицки го 1755. року розришел священїцкей длужносци прето же "заводзел народ" на православну виру. Ище пред тим як го розришел, архиепископ писал мукачев-скому грекокатолїцкому владикови М. Олшавскому най пошле до Керестура єдного грекокатолїцкого священїка Олшавски одвитовац же вон нє ма досц образованих свяще-нїкох анї за потреби свойого владичества, алє послал монаха василияна Илариона Прусицкого. Гуторел за ньго же є нєдосц образовани, алє зато добри и тварди грекокатолїк. Нєодлуга архиепископ знова модлєл мукачевского владику най пошле до Керестура образованого священїка, хтори зна латински, руски и мадярски язик. На початку 1756. року до Керестура пришол священїк Георгий Роси. Студиї закончел у Трнави. Бул досц образовани, алє и строги и нєприхильни гу народу. Физично ше обраховйовал з пиньвицким православним паноцом Димитрийом, хтори приходзел до Керестура гу православним Руснацом. Прето го архиепископ1759. року врацел на Горнїцу. Док бул у Керестуре, Роси писал же ше православна церква на шицки способи намага превесц Руснацох на православну виру.

После Росия до Керестура з Горнїци цриходзи священїк Димитрий Попович. Його Г. Костельник описал у припо-ведки "Аґафия - старого попа дзивка". Року 1763. до Керестура приходзи и священїк Осиф Кирда, а уж шлїдуюцого року вон премесцени до Коцура Теди до Керестура пришол священїк Михайло Мучонї, хторого Коцурци модлєли од вельковара-динского грекокатолїцкого владики за себе.

Священїк Яков Силваши пришол з Горнїци до Керестура 1773. року. Перше бул капелан, а од 1775. року парох. Кед 1723. року основане Крижевске владичество, до його составу вошли и Руснаци у Бачки, а Силваши бул перши вицеархи-диякон за руски парохиї у Бачки. Священїк Лука Сташински пришол до Керестура 1780. року, а уж идуцого бул премесцени до Коцура

У Бечу 1774. року була основана грекокатолїщса семина-рия святей Варвари - такволани Барбареум. У нїм рочно було коло 50 семинаристох, грекокатолїкох зоз далєй Монархиї - з Мукачевского, Вельковарадинского, Фоґарашского, Крижев-ского, Львовского, Перемишлянского и Спишского владичества Медзи нїма на початку 80-их рокох XVIII вика бул и Петро Копчаї з Горнїци, з валалу Долнї Мирошов. Вон прешол под юрисдикцию крижевского владики, бо тото владичество нє мало священїкох анї семинаристох хтори ше пририхтовали за вироку службу медзи Руснацами у Бачки. Кед закончел студиї, Копчаї ше оженєл у родним краю, а такой по пошвеценю, 1233. року, поставени є за управителя парохиї у Керестуре. Ту остал до шмерци 1818. року. Петро Копчаї бул образовани и дораз по

приходзе до Керестура здобул довириє и прихильносц парохиянох. За пароха бул поставени 1786. року. Бул чловек добрей норови, прави духовни пастир. У парохиї заведол шор у духовним живоце.

Керестурци уж 70-их рокох ХVIII вика почали роздумовац о правеню новей церкви. Почало ше зберац пенєж, а 1778. року було випечене коло тристо тисячи цегли. Керестурска општина модлєла Комору же би як патрон помогла будованє церкви, алє Комора нїч нє дала Царица Мария Терезия дала на правенє керестурскей церкви 4 000 форинта Церква ше почала будовац 1778, а закончена є 1784. року. Теди була ушорена лєм тельо же би ше у нєй могли отримовац богослуженя. Иконостас виробел познати сербски иконорезач Арсениє Маркевич 1791. року. Церкву и иконостас омальовал ище познатши маляр Арсениє Теодорович Панта-сич 1793. року. Пошвецел ю крижевски владика Силвестер Бубанович 1797. року.

Перши парохийни дом бул направени такой при церкви. Други, нови, направени 1772. року. Бул з плетеру, облїпени з блатом. У нїм бивал лєм парох, а капелан мал свою хижу.

Руснаци ше до Коцура почали приселювац 1763. року. Уж шлїдуюцого року у валалє було коло 90 руски фамилиї, алє нє мали священїка По потреби приходзел паноцец зоз Керестура Коцурска општина модлєла калочского архиепископа же би цо скорей послал священїка до валалу, бо керестурски нє приходзи вжиме и по бридкей хвилї та було и случаї же людзе умарли без остатнєй споведзи або же умарли нєкресцени дзеци. Наглашели же бабица у валалє нєискусна та ше и убудуце годно случовац же буду умерац малючки дзеци. Даєдни Руснаци ходза до православней церкви, даєдни И преходза на православну виру, писали Коцурци и модлєли же би им за священїка послали Михайла Мучонія з Вельковара-динского грекокатолїцкого владичества Твердзели же вон добри священїк, же го сцу, а же и вон ма дзеку присц до Коцура Мучонї справди послани до Бачки, алє до Керестура, а до Коцура архиепископ премесцел Осифа Кирду зоз Керестура Накеди постал управитель парохиї у Коцуре, Кирда ше поносовал архиепископови же Руснацом на бого-служеньох завадзаю и упрекосца православни Серби. Було и менши зраженя медзи Кирдом и православнима свяще-нїками. То була права борба за души, цо и розум лїве кед ше зна же теди у Коцуре були седемцме православни паноцове, а Сербох и валалє було менєй як Руснацох. Тото зраженє медзи священиками ше нє преширело и на народ.

По шмерци Осифа Кирди до Коцура з Керестура пришол Д. Попович, а вец и капелан Янко Надь. Познєйше, 1781. року зоз Керестура пришол Лука Сташински, хтори остал у Коцуре до шмерци 1803. року.

Перша грекокатолїцка церква у Коцуре збудована 1765. року. Могли ше до нєй змесциц коло 300 людзе. При нєй збудовани и парохийни дом. Парохия у Коцуре основана 1766. року.

Нову церкву у Коцуре почали будовац 1792. року. Дошлєбодзенє за будованє видал цар Йосиф П (1780-1790). Церква збудована о тропіку Комори. Иконостас мальовал познати сербски маляр Арсениє Теодорович.

Грекокатолїцка парохия у Новим Садзе основана 1780. року. Перши парох бул Силвестер Бубанович, познєйши крижевски владика Вон бул образовани чловек, почитовани у цалим городзе. Нє було лєгко позберац коло парохиї новосад-ских Руснацох, прето же були розшати по цалим варошу и околини. Даєдни уж почали ходзиц до православних церквох або и прешли на православну виру, поготов дзивки хтори ше одавали за Сербох.

Уж 1785. року грекокатолїки у Новим Садзе почали роздумовац о правеню церкви, бо грекокатолїцки парох у тим тримал богослуженя за Руснацох у єрменскей церкви, итим, нє було пенєжи за будованє. Парохия мала лєм 50 парохиянох, преважно худобних слугох и наднїчарох, а варош и держава нє сцели финансовац правенє рускей церкви.

ВИРСКИ ЗРАЖЕНИ У КЕРЕСТУРЕ 50-ИХ РОКОХ XVIII ВИКА

У историографиї о Руснацох у Южней Угорскей досц було писане о вирских зраженьох, насампредз теди кед ше сцело наглашиц же у чаше присельованя до Керестура ту було и православних Руснацох, же им Сербска православна церква помагала и же православни рух медзи Руснацами насилу застановени. Затримаме ше на тим питаню прето же воно ма свою чежину и значене.

У контрактох о присельованю Руснацох до Керестура и Конура ясно наглашене же ше до нїх можу населїц лєм Руснаци грекокатолїки. На Горнїци уния прията коло сто роки пред тим. Найвекша часц Русинох були грекокатолїки, алє медзи нїма ище було и православних. Же би и у Бачки нє настали вирски зраженя, лєм грекокатолїком допущене при-сельовац ше. Розуми ше, власци католїцкей держави були прихильнєйши гу Руснацом-грекокатолїком.

Перши Руснаци хтори ше зоз Горнїци приселєли до Кули (1743-1751), голєм сами познєйше так твердзели, були грекотолЦси, Понеже у Кули нє мали свою парохию и паноцох, а жили медзи православнима Сербами, чий язик, обрядни язик и богослуженя добре розумели, почали ходзиц до православней церкви. Познєйше, кед ше преселєли до Керестура, и далєй осталщпщихильни у православней„вири.

По 1756. рок єст барз мало податки о тим же у Керестуре було правславних Руснацох. Випатра же ше православє почало шириц у валалє 1755. року и же медзи його прихиль-нїками бул и паноцец Михайло Кевежди, хтори ту пришол зоз Горнїци як грекокатолїцки священїк. Коморски администратор наводзи же ше Кевежди часто стретал з православнима священїками зоз сушедних валалох. Кед 1756. почало зраженє медзи Руснацами грекокатолїцкей и православней вири, православни доказовали же вони перши почали правиц церкву. Вец пришли грекокатолїки и кед церква була закопчена - превжали ю и нє пущали до нєй православних З других жридлох знаме же церква у Керестуре збудована 1753.року. Дошлєбодзенє за єй вибудов дал калочски католїцки архиепископ Клобушицки.

Отворене зраженє медзи грекокатолїками и православнима у Керестуре почало влєце 1756. року, кед православни приведли гу єдней хорей жени православного священїка Димитрия зоз Пиньвиц. Ту го влапел парох Г. Роси вєдно зоз капеланом, учительом и дзияком, одведол го на парохию и тримал завартого три днї. Вец пришли до валалу православни паноцове з наоружанима людзми и ошлєбодзели завартого. Ушлїдзело комисийне вишлїдзованє Окончени и попис тих хтори прешли або сцу прейсц на православну виру. Таких було досц вельо.

Православни Руснаци мали прихильносц и помоц православней митрополій зоз шедзиском у Карловцох, а Руснацох грекокатолїкох бранєла и заступала Калочска архи-епископия и Бачка жупания. Гоч ше у попису велї вияшнєли за православє, даєдни под прициском жупанийских власцох пошвидко виявели же и далєй останю грекокатолїки. Тих цо сцели остац православни остало барз мало и мушели ше виселїц з валалу. Вони вироятно пошли до сушедних валалох медзи православних Сербох и там ше швидко асимиловали. Пре сурове поступане з православним священїком Димитрийом зоз Пиньвиц паноцец Роси врацени з Керестура наГорнїцу.

СНОВАНЄ КРИЖЕВСКОГО ВЛАДИЧЕСТВА

Грекокатолїцка парохия основана у Керестуре 1751. року. У церковно-орґанизацийним поглядзе вона була под юрисдикцию католїцкей архиепископиї зоз шедзиском у Калочи. Калочски архиепископнє вще могол помогнуц Руснацом грекокатолїком и часто модлєл мукачевского грекокатолїцкого владику, под чию юрисдикцию Руснаци були док ше нє приселєли до Бачки, же би им посилал священїкох, церковни кнїжки и обрядни предмети. Прето якуш файту обрядней юрисдикциї над

Руснацами у Бачки мал и мукачевски грекокатолїцки владикаУж 60-их и 70-их рокох керестурски и коцурски священїки ше

обрацали калочскому архиепископови и указовали же у своїх церквох нє маю потребни церковни кнїжки и даєдни нєобходни церковни предмети. Познєйше и обидва општини посилаю заєднїцке писмо калочскому архи-епископови и парипи Мариї Терезиї. У нїм описали свойо найвекши проблеми: приселєли ше до Бачки на поволанку державних орґанох, а тераз нє маю помоц и зашиту яку заслужели. Архиепископия им нє може помогнуц прето же католїцки священїки и архиепископ нє познаю добре восточни обряд та им надрилюю латински. 3 другого боку им грожи опасносц од православних и других єретикох, медзи хторима жию. Гоч як жадаю остац вирни своєй вири и обряду, то чежко можу посцигнуц. У писме царици керестурска и коцурска општина наглашовали же би за нїх було найлєпше кед би були врацени под юрисдикцию Мукачевского влади-чества

Мария Терезия заш лєм тримала же Руснаци у Бачки, як грекокатолїки, и далєй маю остац под юрисдикцию кало-чского архиепископа, а його замодлєла же би ше остарал же би ше им набавело церковни и школски кнїжки и обрядни предмети.

Калочски архиепископ указовал же Руснаци у Бачки пренаглашуюсвойо обрядни проблеми лєм прето же би ше их врацело под юрисдикцию мукачевского владики, або ище баржей прето же ше наздаваю же за нїх мож основац, ркремне владичедщо. А тих рокох ше на державним уровніо справди гіочина поставяц питане и ришовац статус бачванских Руснацох грекокатолїкох. Источасно створене и питане церковней орґанизациї и статусу грекокатолїкох такв. Марчанскей униї з 1611. року. То уния православних Сербох Вараждинского ґенералату, хтори жили коло манастира Марчи. З часом вони страцели сербску националну свидомосц и почали ше вияшньовац як Горвати. Архимандрши платеиских владишх, а практично були лєм обрядни викаре загребских католїцких владикох. Пре тварде одношенє католїцких владикох гу грекокатолїком и їх обряду часто було нєпорозуменє

Питане грекокатолїкох у Горватскей ше заш лєм з часом ришовало. У Загребе за нїх основана духовна семинария. У и семинариї у Ґрацу були резервовани места за питомцох грекокатолїкох зоз Горватскей. Кед 1774. року у Бечу основана духовна семинария Барбареум, у нєй резервовани шейсц места за грекокатолїкох зоз Горватскей, зоз Свиднщкого владичества Практично, Свиднїцке владичество уж було загашене, алє грекокатолїцки влапикове у Горватскей ище ношели титулу свиднїцких владикох,

У Габзбурґскей монархиї ше 70-их рокох ХУШ вика и пред церковни и пред державни власци вше частейше поставяло питане церковного орґанизованя вирнихунийрх: Бреставскей, Марчанскей, Ужгородскей и Румун-скей. Вйрнпси "тих унийох були Русини, Горвати (по походзеню Серби) и Румуне.

Русини Ужгородскей униї (у Угорскей) ище од скорей мали свойо владичество зоз шедзиском у Мукачеве, а 1221. року воно постало цалком самостойне. Требало ище ришиц церкрвне орґанизованє и статус Руснацох грекокатолїкох у Бачки, грекокатолїкох Марчанскей униї у Горватскей и грекокатолїкох Румунох. Царила Мария Терезия ришела основац , два владичества: єдно у Вельким Варадинє за Румунох и Руеинох и друге за грекокатолїкох у Горватскей и Руснацох у Бачки. О тей намири вона поинформовала шицких католїцких владикох чийо владичества ше мали гранїчиц з новоосно-ванима

Свиднїцки владика Василий Божинкович у промемориї царици описац чежке положене грекокатолїкох Руснадох у Б^азви; окружени су з православнима, церкви им у бидним стану, часто нє маю святемдво» чежко можу привесц и пошве-циц священїкох, пошвецац церкви по своїм обрядзе. Божичко-' вич предкладал же би ше основано грекокатолщке владичество зоз шедзиском у Осиєку.

Без огляду на становиска католїцких епископох, хтори |ше зоз тим нє барз складали, Мария Терезия ришела основац 'рі— екокатолїцке

владичество зоз шедзиском у Крижевцох.Крижевске владичество основане з булу папи Пия IV, 17. юния 1777.

року. Руснаци у Бачки нє були приключени ґу тому владичеству, вони були конститутивни елемент у його снованю. Руснаци уж теди, гоч територийно були оддалєни од центра в ладичества, представяли векшину його вирнїкох. Од кеди основане Крижевске владичество, Руснаци у Бачки мали вше менєй церковни проблеми. Алє, и вяза зоз старим крайом, зоз Горнїцу, поставала вше слабша Правда, отамадз пришли ище даскельо священїки, алє народ як цалосц мал вше менєй контакти з крайом одкадз пришол.

ПРОСВИТНИ ЖИВОТ

Руснаци до Бачки пришли зоз досц моцну традицию цо ше дотика просвити. Лєм так мож пояшнїц же нєодлуга по приселєюо и снованю парохиї основали и школу.

Рускашколау Керестуре почала робиц 1753. року. Нє зна ше хто бул перши учитель Учитель звичайно бул и дзияк. У попису жительох 1753. року окреме нє спомнути анї учитель анї дзияк. Року 1756/57. учител бул Янко Палїнкаш, оженєти, прикладного справованя. Вон бул учитель и 1763. року. Уж шлїдуюцого року вон бул дзияк, а учитель бул Ферко Кирда Року 1765. учитель бул Микола Крзупски. Значи, за дзешец роки ше пременєли троме учителє. Познєйше, 1771. року учитель бул Янко Надь, будуци капелан. Идуцого року учитель бул Андри Цап. Вон од Комори теди достал на хаснованє пол сесиї жеми. Стретаме го як учителя и 1783. року, алє нє знаме чи дотля цали час учительовал. Умар 1790. року.

Учительска плаца була нательо мала же би зоз нєй нє могол вижиц анї єден учитель. Праве прето вони найча-стейше були и дзияци, бо дзияцка плаца вше була вельо векша. Дзеци теди нє вельо ходзели до школи. През жиму дакеди нє ходзели до школи, записане у даєдних документох, прето же нє мали цо облєчиц. До школи ходзели вецей хлапци як дзивчата Перши школски будинки були нєвельки, набивани, часто препадали од влага як и други хижи. Школа збудована 1760. року досц швидко препадла Вец 1765/1766. року вибудована нова Вона стала ище и 1778. року, алє теди уж була досц дослужена и нє могли ше до нєй змесциц шицки школяре.

Руска школа у Коцуре робела уж ІТ^ року. Учитель бул Андри Ґоч. Плацело ше му од каждого дзецка хторе учел. Нє зна ше точно кеди и дзе була збудована перша школа Нова збудована 1773. року. Було у нєй места за шицки дзеци. Познєйше учитель у Коцуре бул Сакач. Вон умар 1791. року.

Тедишнї школи буди т|щилднд: учело ше у нїх читац, писац и раховац. Интересантне же керестурски учитель Янко Надь записал же учи дзеци лєм читац и писац, а раховац нє, бо то нє мож робиц по руски. Озда вон знал раховац лєм по мадярски!

Кнїжки теди були барз драги и ридки та их мали лєм учителє. Вони их приношели з Горнїци або их отмадз набавяли. Уж зме споминали писмо зоз 1770. року у хторим керестурска и коцурска општина модлєли царицу и кало-чского архиепископа най за нїх набавя церковни и школски кнїжки. Як школски кнїжки або кнїжки хтори ше хасную и у школи наведзени: Руски, букщш, Катехщми (по руски), Псажирй и Часослови. Дзеци учели читац з буквара, поз-нєйше читали и зоз Часослова и Псалтира Хлапци хторим читанє баржей йшло читали у церкви Апостол. У школи ше вельку увагу пошвецовало християнскей науки, учело ше и обряди и церковне шпиванє. Правда же дзеци нє доставали вельке образованє, алє и така школа мала барз вельке значене зачуване националней свидомосци, односно рускосци. Учело ше на мацеринским язику. Точнєйше, було то читанє и писане на церковнославянским язику або на мишанїни церко-внославянского и бешедного язика Руснацох на Горнїци. После тей школи добри школяре могли закончиц и ремесел-нїцку. Тоти цо сцели постац узжелє або священїкипосле основней школи одходзели до стреднєй, найчастейш?до Баї або Сегедину, потим закончовали граматичну школу або филозофию у Сеґединє

и Кадочи, а теологию могли студирац у Загребе або Бечу.

НАБАВЯНЄ И ДРУКОВАНЄ КНЇЖКОХ

Од снованя руских грекокатолїцких парохийох у Бачки тутейши священїки споминаю же ту часто нє маю анї найпо-требнєйши церковни и обрядни кнїжки и церковни предмети. Пробовали их набавиц наГорнїци, од мукачевского владики. Нажаль, велї кнїжки и там було чежко набавиц. Русини на Закарпатю нє мали свойо друкарні, та скоро шицки кнїжки набавяли з другого боку Карпатох, насампредз зоз Галичини, алє и з друкарньох у України односно Русиі Власц нє допущовала же би ше на територию Монархи! увожело кнїжки з другей держави, поготов православни. Но, вони сциговали покрадзме, перше на Горнїцу а вец и до Бачки. У коцурскей церкви ше и нєшка чува Библия видрукована у Москви 1163. року. Нє зна ше як вона сцигла до Керестура. Отамадз ю до Маковапослал тедишнї керестурски священік Михайло Мучонї, алє Библия сцигла лєм до Коцура и там остала.

Кед 1770. року у Бечу створена кирилска друкарня, у нєй друковани и кнїжки за Русинох у Монархиі Керестурци 1770. року пробовали набавиц Руски буквари и Катехизми. Мож лєм предпоставиц же тоти, як и други руски кнїжки цо друковани у тей друкарнї, теди сцигли до Керестура и Коцура.

На Закарпатю у ХVII и ХVIII вику було барз мало друковани кнїжки, та ше дакеди аж и у церквох хасновало Іщщщени, Рукописни кнїжки були барз розширени медзи народом. Людзе преписовали дали кнїжки або даєдни їх часци и складали рижни зборнїки. Попри того, вони и сами складали рижни молитви, писнї, записовали апокрифи и легенди вирского характера. Тиж так складали и записовали, а вец масовно преписовали літописи и хронїки своїх населєньох. И Руснаци у Бачки вироятно уж у ХVIII вику почали преписовац даєдни церковни кнїжки, а вец и сами складац зрорнїки мо ли-твох, писньох, записовац апокрифи и легенди зоз вирским змистом. Теди ше почали водзиц и преписовац и хроніки наших валалох.

РУСНАЦИ У БАЧКИ И СРИМЕ У ПЕРШЕЙ ПОЛОВКИ XIX ВИКАПРИВРЕДНИ ЖИВОТ

Основна характеристика у привредним живоце Русна-цох у Бачки и Сриме у тим чаше - пренаселєносц у матичних населєньох, Керестуре и Коцуре, вше масовнєйше охудобньо-ванє жительства и вше моцнєйша борба за жем. Так почало висельованє з тих двох валалох и снованє нових руских коло-нийох. Вельке нєщесце, праву катастрофу, принесла колера, у Коцуре 1831. а у Керестуре 1836. року, хтора однесла на стотки животи.

СОЦИЯЛНО-ЕКОНОМСКИ ОБСТАВИНИ

У Керестуре и Коцуре ше уж при концу ХVIII вика чувствовала пренаселєносц: число жительох ше нєпреривно звекшовало, а поверхносци жеми зоз хторей жило звекшовали ше барз мало. Млади пари без жеми у своїх валалох чежко могли вижиц. Борба за живот постала - борба за жем. Комора и далєй нє сцела руским општином додзелїц нови поверхносци обрабяцей жеми. Прето велї були примушени глєдац заробок у других местох. Дзекеди одходзели и дали фамилиі и през цалу сезону вставали там дзе нашли наднічарску роботу. Частейше на наднїцу одходзели лєм оцове з векшина дзецми, а мадери зоз меншима вставали дома.

При концу ХVIII вика Керестур мал коло 2100 жительох, (1810. року - З 082,1825. - 3 941, 1828. року - 4 350 жительох. У Коцуре число жительства росло дакус помалши: 1810. року Валал мал 1 990 жительох, 1825. - 2440, а 1828. року - 2 653 жительох. Праве у тим чаше, под час Наполеонових войнох, шава дзвигала порциї и други даваня та животни условия поставали вше чежши.

На початку XIX вика до Коцура ше почали присельовац Нємци

протестантскей вири. Коцурски паноцец Михайло Ґаднянски писал же су добре орґанизовани и економски моцни и же такой почали прицискац Руснацох. Число Нємцох у Коцуре ше швидко звекшовало и о кратки час вони уж мали у валалє свою школу и церкву.

По податкох з державней статистики за 1823. рок у Керестуре було 534 хижи, а у нїх жили 624 фамилиї. Значи, 90 фамиллиї нє мали свою хижу. У валалє жили двоме службе-нїки, 16 гражданє и ремеселнїки, седемцме слугове, 480 селянски фамилиї и 154 фамилиї тих цо нє мали жеми. Вєдно було дакус менєй як штири тисячи жительох.

Найчежше жили тоти цо нє мали жеми. Було очиглядне же велїм ту нєт живота и же ше буду мушиц одселїц даґдзе дзе єст жеми, алє медзи цудзи народ, Прето керестурска општина 1824. року писала крижевскому владикови писмо-молбу, у хторим дава до знаня же у валалє єст 153 фамилиї без жеми. Кед им Комора пошидко нє додзелї жем, буду мушиц дойсц зоз валалу. Тото годно мац фатални пошлїдки и за народносц и за виру, бо ше вони у цудзим стредку годни страциц. Општина модлєла владику най ше заложи у Комори же би тим 153 фамилийом додзелєла пустару Билу, на хторей би ше спомнути фамилиї могли населїц и основац нову колонию. У писме наглашене же Комора так на даєдни пустари уж населєла нових колонистох. Тиж спомнуте же жем у керестурским хотаре барз нїзка и же у дижджовних рокох вельку часц нє мож хасновац. Ище у прешлим вику, кед пре вилїви були барз мали урожаї, велї з Керестура сцели пойсц до Шайкашскей, дзе власци обецовали вецей жеми. Коморски администратор Ирменї их теди затримал, обецу-юци же општина достане пустару Билу. Вони остали у Керестуре, алє Билу нє достали. Тераз ситуация ище чежша Кед нє достаню Билу, велї ше швидко виселя.

Два роки тирвала борба за Билу. Два роки у найхудоб-нєйших фамилийох жила надїя же достаню жем. Наостатку постало цалком ясне же Комора нє ма намиру дац Билу Керестурцом.

Интересантни податки о живоце Руснацох у Керестуре дава державни попис зоз 1828. року. Теди у валалє було 534 обисца испособних за роботу (од 18 до 60 рокох) 1151. Було 492 селянски обисца, 42 обисца цо мали хижи а нє мали жеми и 12 обисца цо нє мали анї хижу анї жем. У валалє було 18 ремеселнїкох: 8 млїнаре, 4 ковалє, калапар, колєсар, двоме кушнїре, двоме чижмаре.

У Коцуре було 453 обисца и 1146 способних за роботу. Було 389 селянски обисца, 64 обисца мали хижу алє нє мали жеми и 8 обисца цо нє мали анї хижу анї жеми. Ремеселнїкох було 33: 14 млїнаре, двоме колєсаре, седемцме чижмаре, осемцме ковалє, ципелар и ткач. Цехремеселнїкох у Коцуре осовани 1827. року.

Чудне же по державним попису 1828. року у Керестуре було лєм 14 ремеселнїкох, а штири роки познєйше, кед глє-дали цеховску привилеґию, було их 65:15 ковалє, седемцме колєсаре, седемцме цимерманє, троме столаре, пейцме кушнїре, сарач, 12 чижмаре, двоме скравци, 10 млїнаре, даєдни источасно и пинтере, троме штранґаре. Вецей як половка з нїх мала свойо хижи, даєдни и дакус жеми. Медзи нїма були 10 римокатолїки - нє Руснаци. Тоти ремеселнїки учели ремесло у Керестуре, Кули, Филїпове, Зомборе, Сивцу, Бачу, Боґоєве, Оджаку, Новим Садзе, Вербаше, Идьошу, Калочи, а вец "вандровали" -були калфове - у уж спомнутих местох и ище у Загребе, Сентомашу, Темишваре, Суботици, Сеґединє, Баї, Вершецу, Пешту, Безданє, Сенти и Ужгородзе. Керестурски ремеселнїки достали цеховску привилеґию 23. юлия 1834. року.

Ремеселнїки з Керестура и Коцура, як и други, по законченю ремесла вандровали ширцом тедишнєй Угорскей. Так здобували фахову приготовку, алє и упознавали живот, людзох и обичаї по других местох. Вони звичайно були обра-зованши од селянох, видзели вецей швета. Понеже ше у їх мигельох часто сходзели'людзе, особлїво вжиме, бо там було И цепло и досц места, вони преношели свойо искуства, филоведали о живоце у других крайох и на одредзени способ Вплївовали на свою околину.

По парохийних пописох жительства мож видзиц як ше швидко звекшовало число жительох Керестура и Коцура у перших трох деценийох XIX вика. Медзитим, з пописох нє видно же праве у тим чаше смертельносц дзецох була досц велька, цо зменшовало и так вельки природни прирост. Косте-льник у Хроніки наводзи же у децембре 1811. року у Керестуре умарли 76, а у януаре 1812. року - 48 дзеци.

Вельку катастрофу Руснацом у Бачки пренєсла колера хтора ше ту преширела 30-их рокох XIX вика. У Коцуре вона тирвала од 18. августа до 9. октобра 1831. року. За тот час од нєй умарли 219 Руснаци и коло 100 Нємци и Мадяре. На дзень умерали и по 20 особи. Док пановала колера, у церкви ше нє тримали длуги ноцни богослуженя. Умартих ше ховало нашвидко, нє дзвонєло ше каждому покойному окреме.

У Керестуре колера почала 16. юлия и пановала до 24. августа 1836. року. Перше ше зявела на Збегньове. Керестурски парох и капелан дакеди и по цалу ноц йшли од єдного хорого гу другому. З Крижевцох сцигли препоруки як ше людзе маю справовац под час епидемиї: у церкви нє треба три-мац длуги ноцни богослуженя, нє шмело би ше пиц алкогол бо вон лєм вислабює орґанизем а нє лїчи, нє треба дзвонїц каждому покойному окреме же би ше нє знємирйовало людзох, алє лєм два раз на дзень, на 10 и 16 годзин, а ховане на теметове ше ма отримац за вецей умартих нараз. Од колери того лєта умарли коло 570 особи. Спочатку умерали по 20 особи на дзень, а найтрагичнейши бул дзень кед умарла 61 особа. Людзе були барз позлєкани. Велї давали на службу у церкви, а велї тиж так щедро видвойовали пенєж за розвой здравства. Парох Копчаї на вецей заводи подаровал вельки суми шпиталю у Зомборе. Город Зомбор го прето преглашел за почесного граждана. И други давали на шпиталь у Зомборе або Новим Садзе. Прето Керестурци вше тримали же вони окреме заслужели право лїчиц ше у зомборским шпиталю.

У паметаню Керестурцох остала ище єдна подїя - налєт шашки. У хотаре ше прави хмари напасних конїкох зявели 1847. року. За нїма оставали пусти поля. Людзе ю мушели знїщовац: "...кажди чловек мушел пейц мехи на ферталь (жеми) налапац и мушел пред варошски дом (валалску хижу) принєсцуказац, женалапал. И мушел яму викопац у жеми, та ю там сипац до тей долїни и загарнуц зоз глїном. А цо зме вецей лапали, а Бог вецей нам давал шашки. Итакнампоєдла жито шицко, цо нє остало нам нїч: єден рок ми нїч нє мали. И така нужда була людзом - по трицец форинти куповали жито... а вец други рок нє сцела пойсц шашка гетка, зоз хотара, ищевшебуло: тодварокитраялоуБач-Керестуре,док зме нє ходзеди три раз доокола хотара модлїц ше зоз процесию... Та як зме ше вимодлєли, та други рок вецка ше зобрала и так полєцела горе, як велька хмара идзе: шицки людзе, цо на полю були и дома так думали, же нєбо спадне, лєм кажди так руки поскладал, и патрел горе. И як прешла керестурски хотар, роздзелєла ше на два страни и так пошла єдна ґу поладню страну (на юг), а єдна ґу виходу..."

ВИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ З КЕРЕСТУРА И КОЦУРА И СНОВАНЄ НОВИХ РУСКИХ КОЛОНИЙОХ

Кед була основана Крижевска епархия, вона достала за витримованє маєток у Шидзе. На маєтку жили православни Серби. При концу ХVIIIвика крижевски владика знал же Керестур и Коцур пренаселєни и же велї їх жителє нє маю жеми. Знал и тото же ше уж на вецей заводи даєдни сцели виселїц, Прето рише л на свой маєток, на часц жеми хтору вла- дичество обрабяло у своєй режиї, населїц Руснацох. Гоч би пошли зоз своїх валалох, там би були вєдно и нє грожела би така опасносц же страца свою виру и однародза ше.

Наяр 1802. року єдна делеґация з Керестура и Коцура була при владикови догвариц ше о условийох насельованя на владически маєток до Шиду. Истей єшенї подписаниконтракт:

1. Руснаци буду прияти на алодийну жем (тоту цо ю владичество обрабя у

своєй режиї, а панство за себе затрима200 гольти жеми. Руснаци приму и цернїска хтори маю викерчиц. Буду панству давац два дзешатини, т.є. пиятину од випроду-кованих плодох и превежу то до панских магазинох. Од Викерченїскох перши три роки нє буду нїч плациц.

2.Окрем пиятини, хтору буду давац у натури, буду плациц панству од каждого гольта по 1 форинт рочно.

3.Шицких Руснацох ше будзе гримац за инквшшнох (таких цо маю хижи, алє нє маю сесийну жем), а як таки буду плациц урбарни ценз 3 форинти и 24 грайцари рочно, або место пенєжу кажде обисце одроби панству 18 днї.

4. Од каждого гольта жеми Руснацй маю одробиц панству 5 роботни днї, а воно им будзе плациц за кажди дзень по 15 грайцари. Перши три роки буду ошлєбодзени од шицких обовязкох и даваньох.

5.Воларох, кочишох и алодийних чуварох панство будзе плациц так як то предвидзене у Сримскей жупаниї.

6.Руснацй свой статок годни напасац под истима усло- виями як и други Шидянє - сесионалци, на панских пустарох.

7.Достаню жем за пестованє винїцох и шлївнїкох, а з нїх буду панству давац дзешатину. Древо за будованє хижох панство им да задармо.

То нє були таки вигодни условия як теди кед ше Руснаци насельовали до Керестура и Коцура, алє уж були иншаки часи. Тоти цо у своїх валалох нє мали жеми були порихтани преселїц ше до Шиду и под такима условиями. Уж 1803. року у Шидзе було 40 фамилиї з Керестура и Коцура, вєдно 210 души. Жем достала лєм 31 фамилия, а други були наднїчаре або окончовали инши роботи и длужносни на владическим маєтку. Число Руснацох у Шидзе ше помали звекшовало: 1812. року там уж було 52 руски обисца Достали ище дакус жеми. Єдно обисце стреднє мало седем гольти жеми и гольт лукох. По парохийним попису з 1825. року у Шидзе було 58 чисти и три мишани пари, а вєдно з Руснацами цо жили у Беркасове, Ердевику, Илинцох и Осиєку було их 343 души. Пред саму револуцию 1848. року у Шидзе було 77 або 78 руски обисца.

Руснацй у Шидзе нє барз були задовольни зоз своїм положеньом. Жеми мали мало, а и тота була алодийна, так же ю власнїк, т. є, владичество, вше могло од нїх вжац. Нє було лєгко вижиц зоз малих парцелох хтори достали на хаснованє. Анї пасовиска нє мали досц, та ше за ньго вше мушели бориц. Прето на вецей заводи поєдинци пробовали орґанизовацшидских Руснацох и виселїц их там дзе достаню вецей жеми и лєгчейши условия за живот.

Кед ше приселєли до Шиду, Руснаци мали окремну општину, оддвоєну од сербскей. Серби-старобивателє ше намагали же би шицки були єдна општина и твердзели же їх општина пропорцийно зноши векши обовязки як руска Сербом ше нє пачело же Руснацй приселєни до Шиду нє лєм прето (як то найчастейше наглашоване у сербскей историо-графиї) же Руснацй пришли як грекокатолїки же би медзи православнима ширели унию, алє ище баржей прето же Руснацй населєни на жем хтору вони пред тим доставали под аренду. Познєйше два општини заш лєм зєдинєни До єдней.

Керестур и Коцур остали пренаселєни и без досц жеми и после того як ше часц жительох виселєла до Шиду. Велї фамилиї були пририхтани одселїц ше там дзе достаню жем. Початком 1813. року 25 керестурски фамилиї глєдали од Бачкей жупаниї дошлєбодзенє населїц ше на Ґросманов маєток до Вайскей. Истого року 20 фамилиї подписали контракт зоз власнїком маєтку и одселєли ше. Коцурски капелан Дюра Апро моддєл крижевского владику же би го меновал за пароха у Вайскей, наздаваюци ше же як парох злєпша положене своєй численей фамилиї.

Руснацй у Вайскей почали ходзиц до православней церкви. Коцурски капелан Апро достац од владики задаток такой пойсц до Вайскей и позберац Руснацох до католїцкей церкви. У владичестве знали же ше Руснацй у Вайскей нє годни длуго отримац як грекокатолїки кед там нє буду мац свойого священїка и прето сцели там основац грекокатолїцку

парохию. У юнию 1814. року у Вайскей було 37 руски хижи -163 души. Медзитим, число Руснацох швидко почина опадовац. Випатра же даєдни прешли на православну виру и остали там, а други ше пресельовали до Сриму. Грекокатолї-цка парохия у Вайскей анї нє основана Року 1825. там було лєм 9 Руснацох, а 30-их рокох ше вецей нє споминаю.

Початком 30-их рокох ХIХ вика Руснацй з Бачки ше почали селіц и на територию Сримскей жупаниї, на панства Вуковар и Илок, одкадз ше после розформованя воєней гранїци почали висельовац Серби-гранїчаре и оставал простор за нових колонистох.

До Петровцох, на маєток Вуковарского панства ґрофа Елца, Руснаци ше почали селїц 1833. року. И там присельованє почало подобно як и до Шиду. Заинтересовани приходзели вєшенї, догваряли ше о условийох, даєдни такой куповали и хижи, а присельовали ше наяр идуцого року. Влєце 1834. року у Петровцох уж було 50 руски хижи. Панство дзечнє прияло Руснацох и швидко их полюбело пре їх роботносц и добри обичай - так писал управитель парохиї у Петровцох Янко Латкович крижевскому владикови. У Петровцох теди було лєм 20 сербски, хижи.

По револуцию 1848. року число Руснацох у Петровцох и Старих Янковцох ше стаємно звекшовало: 1837. року у Петровцох бул 381 Руснак, а у Янковцох их було 65. По попису 1846. року у парохиї Петровци було 538 Руснацох: у самих Петровцох 431, у Янковцох 32, а було их и у Мартинцох, Борове, Грабове, Миклошевцох, Дєлетовцох, Дякове и Осиєку.

У Петровцох 1846/47. року було 67 руски обисца, а лєм 52 мали жеми. Други були наднїчаре або ремеселнїки. Спомедзи спомнутих 52 обисцох два мали по 3/4 сесиї жеми» 22 по пол сесиї и 28 по штвартину сесиї. Значи, то наисце були рела-тивно мали маєтки на хторих могли ґаздовац лєм барз вредни людзе.

До Бачинцох, на маєток ґрофа Одескалкия, Руснаци ше почали насельовац 1834. року, преважно зоз Коцура Того року у Бачинцох були 23 Руснаци. Даєдни уж накупели хижи и мали ше приселїц накеди у старим валалє позбераю урожай. Початки у Бачинцох були барз чежки. Старобивателє Серби их нєдзечнє прияли и познєйше их на шицки способи пробо-вали вигнац зоз валалу. Случовало ше же руски хижи и горели. Даєдни ше под прициском справди виселєли, алє други витирвали. Добре ше орґанизовали, дакеди ше одупе-рапи и зоз силу и так остали.

До половки ХIХ вика цали час росло число Руснацох у новооснованих колонийох у Шидзе, Петровцох и Бачинцох, а у Керестуре и Коцуре углавним оставало исте, пре висельованє и епидемию колера Пред револуцию 1848. року у Бачки и Сриме було коло 8 500 Руснацох.

ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ

Бешедовац о дружтвеним живоце Руснацох у Бачки и Сриме у першей половки ХIХ вика значи у першим шоре провадзиц їх културни, национални, просвитни и церковно-вйрски живот. Тоти області дружтвеного живота ше найча-стейше медзи собу барз преплєтаю, та нє вше мож поцаговац строгу гранїцу медзи нїма Почнєме з просвиту, бо вона озда основа у вкупним дружтвеним живоце.

ПРОСВИТНИ ЖИВОТ

На самим початку ХIХ вика - 1800. року - учитель у керестурскей школи бул Дюра Влах. Вон помагал керестур-скому дзиякови у дзиякованю и за тото попри своєй учитель-скей плаци доставац од општини дзешец пештански мирови жита (єден пештански миров виношел 92,23 литри). Нє познате од кеди и кельо роки Влах бул учитель у Керестуре. Од 1802. по 1835. рок главни учитель - маґистер - бул Ферко Канюх. Дзеци теди ище нє барз шорово ходзели до школи та ше родичох з карами наганяло же би их посилали.

Од 1826. року помоцни учитель - прецептор - бул Дюра Маґоч, хтори од 1835. до 1846. року бул главни учитель Родом бул зоз Коцура Закончел поетику. За ньго записане же добре окончовац свойо учительски обовязки

и же бул шорового справованя. Умар 1846. року.Помоцни учитель вше мал вельо меншу плацу од глав-• його, озда

прето же мал и меншу одвичательносц. Помоцни Ігучителє ше часто зменьовали. Док Маґоч бул главни учитель, помоцни були Михал Жаткович, Янко Яким и Дюра Надь. По ;Маґочовей шмерци учитель постал млади священїк Янко : Санич и окончовац тоту длужносц док нє достац перше | священїцке намесценє у Бачинцох 1851. року.

Плаца главного учителя у керестурскей школи у йюршей половки ХIХ вика була цали час иста, як и од 80-х рокох ХVIII вика- вон хасновал пол сесиї жеми, а од општини доставал у пенєжу 50 форинти и у натури 50 пожонски кабли жита (пожонски, односно братиславски кабел виношел 62,5 литри), 50 либри солї, дзешец либри швички, три кубни вати древа за огриву и єден пожонски кабел пасулї.

У Керестуре трицетих рокох XIX вика направена нова школа Мала два учальнї, квартель за главного учителя и єдну просторию за помоцного учителя.

У тривиялней школи вше було два класи: перша и друга.У першей вше було вецей дзеци. Вони вецей ходзели до школи у першим полрочу, вєшенї и вжиме, а наяр, кед починали роботи на полю, велї, а окреме старши, преставали ходзиц.

Таки дзеци нє доставали свидоцтво о законченей класи. Число школских дзецох ше меняло з рока на рок. У першей половки прешлого вика стреднє було 300-450 школярох. їх число нє завишело лєм од наталитета, алє и од других факторох. Смертельносц була досц велика, поготов у чаше кед пановали обераци хороти, а велї ше селєли зоз валалу вєдно з родичами. Предмети були шлїдуюци: Християнска наука, Библийна история, Читанє, Писане по руски и по мадярски, Аритметика, Шпиванє (вироятно церковне). За учительох ше у школских звитох наводзело же знаю латински, мадярски, нємецки, сербски и руски язик. До школи ше ходзело два раз на дзень: два годзини до поладня и два по поладню. Перше ше їучело складац букви, читац з Буквара, познєйше и зоз /Часослова и Псалтира Християнску науку ше учело з Руского катехизма Священїк, найчастейше капелан, два раз до тижня тримал катехизацию.

Учитель Михал Санич пришол до Коцура зоз жупаниї Саболч 1800. року и учел там по 1823. рок, кед бул на кратко суспендовани, а за учителя поставени син коцурского дзияка Михала Сабадоша Тот бул ище млади и нє могол успишно окончовац длужносц, та за учителя нєодлуга поставени млади священїк Лнко Ґвожджак, хтори учительовал дакус вецей як два роки, док є нє поставени за капелана у Керестуре. Потим єден час знова учитель бул Санич, а вец длужносц превжал млади клерик Петро Апро. Вон вєшенї 1827. року пошвецени за паноца, алє и далєй окончовал учительску длужносц. Умар млади, у марцу 1828. року. Теди за учителя поставени Петро Санич, син учителя Михала Вон закончел филозофию и сцел постац священїк, алє умар млади, у 24. року живота, од запа-леня плюцох. Школу знова превжал його оцец, хтори умар 1835. року. Вон учительовал у Коцуре з меншима претаргну-цами полни 35 роки.

По Саничовей шмерци знова створене питане кого поставиц за учителя: општина мала свойого кандидата, владичество свойого. Школа була конфесийна (вирска), а патронат над ню мала церква Учительох меновац владика, потвердзо-вала их Школска дирекция зоз шедзиском у Дюру. Општина глєдала од владики же би за учителя поставел сина старого учителя и дзияка Михала Сабадоша Священїки нє були задовольни зоз нїм и предкладали Антона Жатковича, сина керестурского дзияка, хторого општина нє сцела Медзитим, после менованя го мушела прилапиц.

Руснаци у Новим Садзе у першей половки ХIХ вика нє мали свою школу. Пробовало ше ю отвориц, алє то нїґда нє було витворене. Року 1829. за школу купена хижа од сербского тарґовца Марка Константиновича Владичество и од школских и од державних власцох вимагало же би ше у Новим Садзе на трошок городу отворело школу за Руснацох. Тото глєдала и Намиснщка рада Угорскей од новосадского Маги-страту, алє без успиху.

Нє познате кеди точно почала робиц руска школа у Шидзе. Янко Майорош бул перши учитель за хторого ше зна Найвекши проблем бул будинок за школу. ПарохЯнко Латко-вич модлєл владичество же би як патрон Руснацох у Шидзе превжал о бригу о рускей школи, бо општина сама нє може обезпечиц анї квартель за учителя. Од 1836. року учитель у Шидзе бул Янко Яким. Пришол з Горнїци, з Мукачевского владичества Пред нїм ше за три роки пременєли троме учителє, бо нє бул ришени учительски статус: нє була одре-дзена плаца, нє було квартеля. Школа у Шидзе анї 1838. року нє мала будинок гоч владичество обецовало же го збудує. Управитель парохиї Латкович спредз хвалєл учителя Янка Якима, а вец ше зоз нїм повадзел и обвиньовац го у влади-честве же ше непристойно справує и бунї народ пропив владичества Робело ше о тим же Яким писал людзом молби хтори посилали владичеству, поносуюци ше у нїх на чежки живот и положене на владическим маєтку. Яким 1838. року одпущени. Єден час учительску длужносц окончовал стари учитель Янко Киш. Парох Латкович модлєл владичество же би ше шидскому рускому учительови додзелєло голєм шейсц гольти жеми, наздаваюци ше же вец учителє буду длужей оставац у тим месце.

У других сримских валалох дзе жили Руснаци до половки XIX вика нє було руски школи, та дзеци ходзели до православних або католїцких. Владикове и паноцове ше нама-гали же би ходзели до католїцких, кед уж нє маю свойо.

Руски конфесийни школи у першей половки XIX вика, особлїво у Керестуре и Коцуре, дзе робели нєпреривно, посциговали красни успих. До нїх ходзела найвекша часц дзецох дороснутих за школу. Робели у нїх образовани учителє. Даєдни спомедзи нїх закончели правеучительску школу. Часто учительовали и клерики або млади паноцове, пред тим як достали священїцке намесценє. Даєдни учителє приходзели зоз Горнїци и оставали у Бачки дали живот. Школски кнїжки ше тиж набавяло зоз Горнїци.

Од початку присельованя до Бачки до конца XIX вика грекокатолїцки паноцове и учителє були єдина руска интелиґенция. Вони отримовали вязи з русинску интелиґенцюо на Горнїци - дакеди цеснєйши, дакеди слабши. Найчастейше то були контакти медзи блїзку родзину, а священїки отримовали и вязи церковно-вирского характера. О национално- полити-чних контактох скоро анї нє мож бешедовац.

Питомци грекокатолїцкей духовней семинариї у Загребе штерацетих рокох ХIХ вика орґанизовали Илирске дружтво, под вплївом илирского руху у Горватскей. Його члени були и Руснаци з Бачкей: Дионизий Шовш, син коцур-ского пароха Дюри Шовша, Гавриїл Ґвожджак, син керестур-ского пароха Янка Ґвожджака и Андри Лабош. Дружтво ше закладало за общеславянске єдинство, алє спомнути питомци ше уж теди розликовали по национално-политичних прешве-ченьох. Ґвожджак бул виключени з нього пре нєприятельске одношенє гу идеї общеславянского єдинства, а Шовш и Лабош остали и познєйше прихильнїки тей национално-политичней ориєнтациї. Лабош вше будзе "панславянски" ориєнтовани и витирвало ше будзе бориц же би конфесийна школа у Керестуре нє була претворена до державней, зоз мадярским наставним язиком, наглашуюци же би державна школа спричинєла мадяризацию Руснацох. Ґвожджак бул прихильнїк мадярскей револуциї 1848. року, участвовал у нєй як официр. Познєйше ше борел за одщипенє Руснацох од Крижевского владичества и приєдинєнє ґу даєдному греко-католїцкому владичеству у Угорскей. Як чловек карпаторус-кей ориєнтациї, вон бул блїзки и гу официйней мадярскей националней политики.

ЦЕРКОВНИ И ВИРСКИ ЖИВОТ

У другей половки ХVIII вика церковни и вирски живот у Керестуре бул досц бурйови: перше настало зраженє медзи грекокатолїками и православнима, а вец медзи парохом односно священїками и парохиянами. Обставини ше зми-рели аж после 1783. року, кед пришол паноцец Петро Копчаї Вон остал у красним паметаню Керестурцох. У

чаше його парохованя до Керестура приходзели монахи з Горнїци, зоз Краснобродского манастира, зберац помоц кед там були чежки роки. Брада з Горнїци ше здогадовали своїх на югу и кед им була погребна помоц за правенє або оправянє церквох.

У Керестуре вше бул парох и єден капелан. Длугорочни капелан бул Янко Надь, хтори перше бул учитель, вец диякон, а познєйше бул пошвецени за священїка. Єден час бул капелан и у Коцуре, а осемдзешатих рокох ше врацел до Керестура И ту остал до шмерци 1817. року. Бивал у своєй хижи, бо капе-ланиї нє було.

Кед уж бул стари и хори, парох Копчаї модлєл владику же би му за помоцнїка послал сина Янка, хтори теди бул секретар у владическей канцелариї. Медзитим, Петро умар у децембре 1818. року и нє дочекал же би му син бул капелан. За керестурского пароха бул меновани Гавриїл Смичиклас и остал на тей длужносци по 1825. рок, кед є меновани за осиєц-кого викара. Познєйше бул крижевски владика (1834-1856).

Янко Копчаї меновани за керестурского капелана по оцовей шмерци и остал на тей длужносни по 1825. рок. Парох Смичиклас на одходзе з Керестура модлєл владику же би на його место меновал праве Копчая, бо є добри священїк и народ го барз люби. Так и було. Янко Копчаї 1825. року поста-вени за пароха и остал на тей длужносни до шмерци 1844. року. Вон 1831. року, гоч бул ище млади, меновани за крижев-ского владику, алє нє приял тоту чесц. Волєл остац керестур-ски парох. Длуго ше у Керестуре споминало же теди прихо-дзели Серби зоз сушедних валалох видзиц паноца хтори нє сцел постац владика У їх церкви ше вше водзела борба за владич еске достоїнство, за хторе найчастейше требало заплациц вельки пенєж. Особлїво запаметана улога паноца Копчая под час колери у Керестуре, кед ше вон цалком пошвецел валалу и помагал хорим кельо лєм могол. Гавриїл Костельник му пошвецел познату писню зоз шл'ідуюцима стихами:

"Бул то раз у КерестуреПаноцец барз славниИще пред мадярску буну,То уж часи давни.

Длуго го паметал народ,Та и нєшка дахтоИще пове: "То бул славниТот Копчаї Янко!"

Вельо лїсца, менєй кветох,Квет и тирва кратко –Нє було паноцох таких,Як Копчаї Янко!"...

Кед Копчаї постал керестурски парох, за капелана меновани Янко Ґвожджак, хтори дотля два и пол рока бул учитель у Коцуре. По Копчайовей шмерци вон го нашлїдзел на длужносни пароха.

У першей половки ХIХ вика ше досц трошело на отримованє и оправянє керестурскей церкви. Бакарна турня положена на ню 1846. року.

Лука Сташински, по походзеню зоз Горнїци, бул парох у Коцуре вецей як двацец роки (1781-1803). По його шмерци парох постал дотедишнї капелан Михайло Ґаднянски, хтори умар 1805. року. Потим парох бул Янко Радванї, аж до шмерци 1835. року. Умар у купелї Липик. Идуци коцурски парох бул ДюраШовш, хтори дотля дзевец роки там бул капелан. Вон на длужносни пароха бул по 1869. рок, кед є меновани за осиєцкого викара.

Коцурци почали правиц нову церкву 1792. року. Будованє законченє досц швидко, а вец ище длуго тирвало ушорйо-ванє и нукашнї роботи.

Коцурска општина 1808. року подписала контракт з познатим иконорезачом Й. Штайнга-узером, же би за коцурску церкву направел иконостас, казательнїцу и шейсц швичнїки. За тоту роботу му мали заплациц 3.700 форинти и дац ЗО пожонски кабли жита, 200 курчата, 200 курово вайца и єдну швиню. За оппггину то бул вельки трошок.

У Коцуре 1816. року було 320 руски обисца и у нїх 2100 души. У валалє було и 70 мадярски обисца, вєдно 600 души. Тедишнї парох Радванї ше поносовал владикови же римока-толїки, окреме у мишаних малженствох, окончую приписок на Руснацох же би прешли на римокатолїцку виру. Вон нагла-шовал же и представнїки Калочскей архиепископиї вше отворенше бешедую о тим же ше Руснаци знова маю врациц под єй юрисдикцию.

Такой по присельованю Руснацох до Шиду 1803. року Крижевсле владичество вимагало од Угорскей намиснїцкей ради же би ше у Шидзе основало грекокатолїцку парохию. Почало ше роздумовац и о будованю церкви. Пририхитованя йшли помади, бо перше требало Намиснїцкей ради придац шицку документацию и докази же єст потребни средства Пенєжи, медзитим, нє було досц анї за витримованє пароха, а дзе ище за вибудов церкви и парохийного дому. Грекокато-лйпсапарохияу Шидзе основана 1. мая 1810. року. Владичество як єй патрон и власнїк жеми мало давац парохови 250 форинти рочно и дзешец вати древа за огриву. Панство дало парохови пол сесиї жеми, хтору мали обрабяц парохиянє. Парох достал и винїцу.

Перши священїк и парох у Шидзе бул Ириней Алексан-дрович, а вец Гавриїл Смичиклас, Константин Потуричич, Микола Ґолеш, Теодор Ґоч, Василий Бубанович, Янко Латкович и Никола Докторович. Лєм Теодор Ґоч бул Руснак. По снованю парохиї и будованю церкви требало ришиц и зме-сценє за пароха, бо постояци парохийни дом бул у барз бидним стану, далєко и од церкви и од вирних. План за будованє бул швидко готови, алє пенєж було чежко назберац. Руснаци и нєдзелями, озда пре познати шидски вашари, слабо ходзели до церкви. Прето парох Латкович предкладал же би ше вашари отримовали роботни дзень. Року 1846. за руского пароха до Шиду пришол Никола Докторович, хтори на греко-католїцку виру прешол з православней. Вон бул досц норовни чловек и вшадзи дзе пред тим бул капелан зражовал ше и з парохами и з парохиянами. Так було и у Шидзе. Парохиянє прето нє сцели обрабяц його жем и плациц роковину, алє ше нєскладаня познєйше вигладкали.

Початком XIX вика, кед парох бул Антоний Тумара, знова було поставене питане будованя грекокатолїцкей церкви у Новим Садзе. У варошу 1802. року жили 47 руски пари - вєдно 212 души. Парох Тумара бул и бачко-сримски вицеархидиякон, а познєйше є, пре високе образованє, меновани и за ревизора грекокатолїцких кнїжкох хтори ше друковали у Универзитетскей друкарнй у Пешту. Будованє церкви и парохийного дому у Новим Садзе ше длуго одцаговало. Одвитуюца порта найдзена 1815. року. Парохийни дом збудовани 1816. або, по других жридлох, 1820. року.

Цар Франьо І (1792-1835) дошлєбодзел же би ше грекока-толїцка церква у Новим Садзе збудовала зоз средствох Рели-гийного фонду. Фундаментни камень положени 11. новембра 1820. року. На святочносци бул и крижевски владика Константин Станич.

Грекокатолїцки парохове у Новим Садзе у першей поло-вки XIX вика були Горвати: Антоний Тумара, Янко Смиля-нич, Гавриїл Смичиклас, Константин Потуричич, Марко Ґайски и Гавриїл Боїч. И после будованя церкви и парохийного дому остали велї проблеми, насампредз материялни. Парохиянє були барз худобни, преважно наднїчаре, слуговеи служнїци, та чежко могли витримовац церкву, пароха и дзияка. Паноцове вше мали вельо бриги пре мишани малженство По їх думаню, у таких малженствох Руснаци вше були жертва, без огляду чи їх мужове односно жени були православней чи римокатолїцкей вири. У мишаних малженствох Руснаци и Рускинї перше занєдзбовали свою виру, а вец преходзели на виру своєй пари. Кед нє вони, на другу виру прешли їх дзеци и так трацели свою руску свидомосц.

Грекокатолїцка парохия у Петровцох основана нєодлуга по приселєню

Руснацох -1837. року. Од теди ше у нєй водза и матрикули. Парохия 1838. року мала 454 души, а нє мала анї церкву анї парохийни дом. Перши управитель парохиї бул пензионовани священїк Георгий Дуликравич, хтори умар 1841. року. После нього управителє були Никола Докторович и Василий Лусканци. Руснаци у Петровцох нє могли сами направиц церкву и прето крижевски владика модлєл ґрофа . Елца, на чиїм маєтку Руснаци жили, же би вон на основи права патронату над парохию помогнул Руснацом збудовац церкву и же би дал парохови на хаснованє пол сесиї жеми, штири ікоси лукох и 12 вати древа за огриву рочно. Угорска намеснїцка рада дала парохови помоц, конгруу у пенєжу.

Владика Гавриїл Смичиклас 1838. року купел у Петровцох хижу за пароха. Хижа була набивана, закрита з надом. Мала два просториї и кухню, а у окремней просториї була катичка. У каплїчки було дзевец обрядни кнїжки и други потребни обрядни предмети. Перша петровска церквочка мала три дзвони. Дала хижа вєдно з инвентаром преценєна на З 470 форинти и 48 ґрайцари.

- Руснацом у Петровцох нє було лєгко. Пре виру, а озда ище баржей прето же швидко почали економски напредовац, старобивателє Серби ше гу нїм одношели як гу нєжаданим госцом и прицискали их же би ше виселєли. Правда же Руснаци у валалє були у векшини, алє ше чежко могли одупрец прициском бо їх найчастейше окончовали представ-нїки власци. Општински и окружни службенїки, кеди лєм могли, робели и ришовали на чкоду Руснацох, хторих у тим стредку отримовала и отримала лєм вира и витирвала, вредна робота

РУСНАЦИ У БАЧКИ И СРИМЕ 1848-1918.РУСНАЦИ У РЕВОЛУЦИЇ1848-49. РОКУ

Револуцийни події у Бечу 13. марца 1848. року були порив подїйом у Пешту 15. марца, кед револуционерна младеж формуловала мадярску националну програму у 12 точкох, вимагаючи граждански и вирски шлєбода и ровноправносц пред законом, обще опорцийованє и утаргованє феудалних вязох и одношеньох. Угорски собор прилапел програму револуционерох, а Двор у Бечу 17. марца припознал нєзависну мадярску владу на чолє з Лайошом Батянїйом и Лайошом Кошутом як министром финансийох. До влади вошли представнїки стреднього дворянства и либералней аристократи! Вони нє жадали же би ше у подполносци утаргло феудални одношеня, а ище менєй були пририхтани подзелїц жем селяном. Кошут тримал же лєм премоц дворянства може ґарантовац живот новей держави и же би припознанє нємадярских народох за ровноправних лєм чкодзело интересом нєзависней мадярскей держави. Прето уж влєце того року почали зраженя медзи мадярску револуционерну власцу и славянскима народами у Угорскей - Сербами, Горватами и Словацами.

Русини у Угорскей до половки XIX вика нє мали свою националну буржоазию и интелиґенцию як други народи у Габзбурґскей монархи!, та нє чудо же их 1848. рок застал нєпририхтаних. Док други славянски народи пририхтовали и виношели свойо национални програми, Русини були нєєдинствени и нєорґанизовани.

На Славянским конгресу у Праги 12. юния 1848. року винєшени и вимаганя Закарпатских Русинох, гоч вони нє мали там своїх представнїкох, як Русини з Галичини. Словацко-руску петицию на Конгресу редаґовал Словак Мирослав Гурбан. Главни вимаганя були: же би их Мадяре припознали як окремни нациї, же би мали свойо окремни национални скупштини, же би мали свойо национални школи од основних по универзитет, же би ше анї єдна нация у Угорскей нє тримала за пануюцу.

Пряшов ше по револуцию 1848. року тримало за центер панславянства на Закарпатю. Медзитим, там ше спочатку явно нє виступало пропив мадярскей револуциї. Пряшовска руска интелиґенция на чолє з Адолфом Добрянским и греко-католїцким владиком чекала як ше події буду далєй

розвивац. Аж початком 1849. року ше Добрянски у Бечу стретнул з Русинами з Галичини. Теди ше догварели же вєдно виступя пред Двором и же буду вимагац зєдинєнє Русинох Закарпатя и Галичини.У паметаню Руснацох у Бачки и Сриме револуцийни події 1848-1849. року нє зохабели вельки шлїд. У Хроніки Керестура записане: "1848. року була буна и война з Мадярем", а у Москальовей Хроніки Коцура-"1848. року була буна, змирело ше 1849. року". Павло Вукич, коцурски парох, дава дакус вецей податки у своєй Хронїки Коцура Описує же 1848. року католїцки мадярски и нємецки священїки пошли з Коцура. Грекокатолїцки парох Дюра Шовш покресцел даскельо нємецки дзеци. Вон народу совитовал нє приставац анї гу єдним анї ґу другим, анї ґу Сербом анї ґу Мадярем, алє лєм дац тото цо "сила" глєда Так Коцур анї нє настрадац. Настрадали лєм даєдни ґаздове, хторих домашнї шпионє фалшиво приявели.

Подобно Костельник описує Керестур у Хронїки Бач-Керестурскей парохиї: "Пре войни, хтори ше водзели од того часу, одкеди руски Керестур стої, Керестур нє настрадал. Ище анї у буни 1848. року Керестурови ше нїч нє стало, бо КерестурцииМадярохиРацох (Сербох) дочековали мирно, и давали їм, цо од нїх питали".

Познати українски фолклорист и етноґраф Володимир Гнатюк 1897. року записал у Керестуре од єдного селяна здогадованє на револуцию 1848. року. Алє и тот, гоч описує борби и вимсценя медзи Сербами и Мадярами як кед би их з власнима очми видзел, о участвованю Руснацох у тих подїйох нїч нє спомина

У Новим Садзе, дзе у револуциї одношеня медзи Сербами и Мадярами барз заоштрени и дзе ше водзели и борби, настрадали и Руснаци. Правда, грекокатолїцку церкву Мадяре нє бомбардовали зоз твердині кед бомбардовали пра-вославни, алє под час борбох розпалена маса вошла до греко-католйцсей парохиї, розруцала шицко глєдаюци пенєж идрагоценосци, а кед тото нє нашла, забила пароха Г. Боїча До грекокатолїцкей парохиї ше уселєли православни паноцове.

Найвекша часц Руснацох сцекла з Нового Саду.На Шидским панстве Крижевского владичества селянє

ше дзвигли пропив феудалней експлоатациї. На цалим маєтку направени вельки чкода, а найбаржей настрадали лєси. Чкода под'єднак правели и Шидянє и Беркасовчанє. У доку-ментох нїґдзе окреме нє спомнуте чи и Руснаци участвовали у побуни пропив власнїка маєтку и чи правели чкода так як други жителє хтори там жили.

Кед револуция зламана, державни власци випитовали чи медзи народом ище нє кружа даяки револуцийни списи. Вимагане и од Крижевского владичества и його священїкох же би преверели по архивох чи там нєт документи о револуциї. Одвити були неґативни.

З наведзеного би ше могло заключиц же Руснаци у Бачки и Сриме нє участвовали активно у тих револуцийних подїйох. Медзитим, нашо найновши виглєдованя тото демантую, односно потвердзую же и Руснаци були активни и же под час револуциї и вони виношели свойо револуцийни вимаганя з обласци церковно-вирского и националного живота

Грекокатолїцки священїки Бачки 13. юлия 1848. року з подписом "Сви Русси у-Бачкой" послали крижевскому влади-кови писмо шлїдуюцого змисту (по горватски): "Дочекали зме час кед застава бирократиї и абсолутизма спущена, а место нєй дзвигнута застава шлєбоди, под хтору шицки народи исти права маю свою народносц и свой язик отримовац и чувац, Потераз зме мали горке искуство же сце нам священїкох Горватох и Сербох посилали за парохох и жапеланох, хтори наш язик и нашо шпиванє нєрозумя и нє познаю, та нас у тим анї учиц нє можу, а можу нам то лєм викореньовац. Прето Вас модлїме:

1. же бивицеархидияконуБачки бул Руснак, хтори нас, и ми його розумиме}2 же би ше на парохиї и капеланиї у Бачки лєм нашо синове-Руснаци

намесцали;3.же би ше и у нашей новосадскей церкви уведло нашо руске шпиванє;4.жебишеврацелизБачкисвященїкиГорватииСерби, хтори нє знаю руски

язик, а мали би народ на нїмучиц, а нє знаю ані мадярски, хтори ту дипломатични язик, а на нїм би народ пред державнима органами мали заступац

5.же би ше зрускихпарохийох тромехлапциза потреби Бачки на трошок владичества у Мадярскей школовали"...

На концу наглашели же кед ше тото потвердзи писмено по 10. авґуст, останю и далєй подложни тому владичеству, а кед нє, буду мушиц тоту свою молбу послац компетентному мадярскому министерству, и же буду модлїц же би знова були врацени под юрисдикцию Калочскей архиепископиї, як дакеди, або под юрисдикцию другого грекокатолїцкого владичества,

Крижевске владичество нє виполнєло тоти вимаганя. Прето ше руски паноцове з молбу истого змисту обрацели и мадярскей влади, описали свойо проблеми и поставели вимаганя. Вони обвиньовали Крижевске владичество же сце кроа-тизовац (погорвациц) Руснацох, же руски паноцове у владичество нє ровноправни з горватскима и же шицки найва-жнєйши функциї у владичестве окончую Горвати. У Крижевцох як главних виноватих и вождох "руского руху" означовали младого священїка Янка Санича и клерика Гавриїла Ґвожджака, гоч прави идеолоґ и орґанизатор бул коцурски парох Дюра Шовш. Кед револуция звладана, на кратки час зацихли и вимаганя руского священства у Бачки.

СОЦИЯЛНО-ЕКОНОМСКИ ОБСТАВИНИРИШОВАНЄ АҐРАРНОГО ПИТАНЯ

Аґрарни закони принєшени у револуциї предвидзова-ли же лєм сесионалци маю достац жем хтору до теди обрабяли, и то кед ю одкупя. По тих законох нє предвидзене же би жем достали и контрактуалисти, тоти цо доставали жем на хаснованє од феудалца под окремнима контрактами. Тиж так нє було предвидзене же би ше подзелєла жем тим цо ю до теди нє мали и нє обрабяли под окремнима контрактами, а були лєм наднїчаре.

Керестурскаопштинамаладацо вецейяк200 сесиї жеми. Лєм 400-500 фамилиї мали сесийну жем, а у валалє було вецей як тисяч фамилиї. Значи, аґрарни закон ришовал питане лєм за половку жительох. Други, праве найхудоб- нєйши, и далєй нє мали жеми. Оставало им лєм єдно: виселїц ше там дзе мож було лєгчейше дойсц до нєй.

Аграрна реформа нє почала такой по револуциї. До 1853. року важели урбарни догварки: селянє сесионалци и далєй обрабяли жем хтору достали на хаснованє од Комори и шіацели єй аренду и други обовязки по урбарних законох. Аж теди ше почала запровадзовац аграрна реформа, алє такой на початку наглашене же перше треба окончиц класификацию и комасацию жеми. Селянє ше од того бали, бо знали же єст вельо жеми слабого квалитета, а нєт одводни ярки по хторих би ше ю могло опущовац зоз нїзких жемох.

У керестурским и коцурским хотаре комасация окончена 1876-1877. року. У валалских хронїкох зазначене же ше теди жем мерала и збивала на салаши. У обидвох хотарох жем була нїзка Кед були дижджовни роки, вельки часци хотарох през дали рок нє мож було хасновац. Хронїки зазначую же 1869. цали рок падал диждж, 1870. була велька вода, 1871. вода була ище векша, а аж 1872. ше почала поцаговац. Теди почали копац Вельки бачки беґель. Медзитим, анї зоз тим ше нє могло ришиц проблем одводньованя, та ше мушело копац бегельчки и ярки.

Аграрна реформа закопчена аж теди кед були преме-рани и подзелєни и општински яраши. Вони були заєднїцка власносц цалого валалу и шицки жителє могли хасновац општинске пасовиско. Керестурски яраш бул померзни и подзелєни 1893. року и то на таки способ же вецей достали тоти цо мали вецей жеми. Хто нє мал жеми, нє достал нїч. Найхудобнєйши знова найгорше прешли - вецей нє мали дзе анї пущац

статок и живину.ПОЛЬОПРИВРВДА, РЕМЕСЕЛСТВО, ИНДУСТРИЯ

У польопривреди нє було нїяки пременки по 1853. рок, односно дотля док селянє нє достали можлївосц одкупиц жем хтору хасновали. Найлєпше прешли маєтнєйши, хтори мали готови пенєж, як и тоти цо знали укладац до жеми и так звекшац продукцию. Селянє хтори мали досц жеми, добри статок за праганє и знали квалитетнєйше обробиц жем могли випродуковац вецей и звишок предац, а готови пенєж значел барз вельо. Худобнєйшим було велю чежше: зродзело им менєй, а требало пенєжи и за одкуп жеми и за порцию и други даваня. Прето часто мушели жичац, задлужовац ше под велькима каматами, а нєраз пре длуства и предавац фалаток по фалаток жеми. Богати хасновали тоту ситуацию: жичали им пенєж, а часто и одкупйовали жем од длужнїкох. Так ше у наших валалох за кратки час одвивала диференцияция медзи селянством. Видзельовало ше менше число найбогатших и источасно ше звекшовало число худобних парастох и наднї-чарох, хтори жили вше чежше.

Руснаци у Бачки и Сриме нє мали свою банкарску або кредитну институцию хтора би им оможлївйовала привредни розвой. Таку улогу часточно окончовала церква Вона жичала парохияном досц вельки суми пенєжу з теди важацу рочну камату - шейсц проценти. Нажаль, нє нашли зме нїяки податки о тим за цо людзе хасновали тот пенєж и кельо им вон помагал же би одкупели або купели жем и модернизовали продукцию. Нєт нїяки шлїди о тим же би ше, поведзме, людзе барз задлужовали и же би им церква пре длуство предаваламаєток. З познатих жридлох мож заключиц же тоти пожички хасновали обидвом боком, -а велїм худобним вони були и зашита од задлужованя у газдох, хтори пенєж жичали под вельо висшима каматами.

Кед жем прешла до приватних рукох и кед и до руских Валалох почали предзерац капиталистични одношеня, наста-ваю пременки и нови зявеня у дружтвеним живоце. До нїх мож учишлїц вчасни и родзински малженства Пре жажду за жему, а зоз тим и прето же требало цо вецей роботни руки, велїм родичом дзеци поставали средство у борби за звекшо-ванє капиталу. Пейдзешатих и шейдзешатих рокох вше частейше ше брали дзивчата младши од 16 и легинє младши од 18 рокох, гоч закон одредзовац праве тоту гранїцу. Ище частейши були родзински малженства Процив своєй дзеки Мушели ше брац и родзини штвартого поколєня, лєм же би ше зачувал, односно звекшал маєток. Тото нє було дошлєбодзенє, алє владика могол дац допущенє кед оценєл же за тото єст оправдани причини. Розумлїве, у молбох за дошлєбодзенє ше наглашовало же ше млади барз полюбели и же нє можу жиц єдно без другого, гоч причина була цапком иншака Таки малженства найчастейше нє були щешлїви, а цо найгорше, и цо могло мац вельо чежши пошлїдки и за нїх и за ширшу дружтвену заєднїцу, блїзше родзинство могло спричинїц рижни дегенерациї медзи потомством.Условияза векшу польопривредну продукцию отворени кед закопчена аграрна реформа, окончена комасация и у хота-рох запровадзене одводньованє. Медзитим, жем ше и далєй обрабяло на исти способ як и скорей. Орало ше зоз древеним плугом, лєпши статок за праганє мали лєм богати. Найчастейпш култури були жито и кукурица Коню-ктура у тарґовини зоз житом почала 1876. року, од кеди ше панонске жито баржей глєда у Заходней Европи. Починаю ше уводзиц и нови култури: винїци, желєнява и овоц, ґереґи и динї, конопа, лєн, хмель, покармови и индустрийни рошлїни.

Помали ше зявюю и польопривредни машини. Понеже людзе були вредни и шпоровни, нє чудо же ше живот у руских валалох у тим чаше обачлїво менял и злєпшовал.

Велї Руснаци у Сриме ше почали збогацовац так же купо-вали винїци хтори знїщела филоксера и вец садзели одпорну на ню "сланкаменку". Попри того, даєдни хасновали досц вигодни условия арендованя або и одкупйованя жеми од велькомаєтнїкох, а ризик ше нєраз барз виплацел.

У Хроніки Керестура записане же Керестурци 1877. року почали правиц салаши на Билей. После комасациї салаши справди рошню у хотаре як печарки. За правих парастох то було богатство и рай. Жили на своєй жеми и зоз нєй, на нєй и лєгали и ставали, та лєпше и плацела. Салащанє нє мушели длуго исц на польо и так трапиц статок и трациц час, було им блїзко и звожовац и вивожиц гной. Требало лєм робиц, а робота найчастейше щедро наградзовала уложени труд.

У другей половки ХIХ зика Руснаци у Бачки вельо ховали гадвабну гущенїцу. З тоту роботу ше занїмали и худо-бни, бо нє"глєдала укладаня, нє була чежка, а приношела готови пенєж. Основна покарма за гушенїцу було ягодово лїсце, а ягоди було надосц и по валалох и коло драгох по хотаре. О тим держава дзбала уж длугши час, бо вона вше сти-муловала пестованє гадвабней гушенїци. Представнїки фабрики приношели до валалу гушенїцово ваїчка и дзелєли их тим цо ю сцели пестовац, а потим орґанизовали и одкуп ґалеткох.

Кед бешеда о польодїлскей продукциї, Руснаци ше вше баржей упатраю на Нємцох. У Керестуре 1876. року основана Читальня у хторей тримал преподаваня Ферко Пап-Радванї, образовани и напредни селян. Вон радзел людзом най ше уча ґаздовац од Нємцох и прешвечовал их же гноєнє звекшує урожай, же нє треба давац под аренду жем у своїм хотаре, закладал ше же би ше копало одводни ярки. Упатраюци ше на Нємцох, и Руснаци почали хасновац желєзни плуги, вец и витернїци, машини за лупанє кукурици и други машини и алати.

Ферко Пап-Радванї заслужни и за снованє Кредитного союзу у Керестуре (1876. року), гоч о дїялносци тей институциї знаме барз мало. По його вчасней шмерци помали замера и робота Читальнї и Кредитни союз.

Пожички и кредити помогли велїм Руснацом кед купо-вали жем, алє и кед набавяли польопривредни або ремеселнїцки машини. Володимир Гнатюк 1897. року записал же Руснаци у Бачкей ґаздую вельо напреднєйше як Русини у Галичини: вони шицки важнєйши роботи, од садзеня и шаца по тлачидбу и лупанє, окончую з машинами. У Бачки ше найвецей шеє жито и по його урожаю ше оценює яки рок. Окрем жита досц ше шеє и овец и ярец и садзи кукурица Руснаци шею барз мало ражу, и то нє за єдзенє, алє го даваю коньом. Барз вельо шею конопу. Радо ше лапаю и до ремеслох и тарґовини, цо приноши вельки хасен. Рогати статок у Бачки угорскей файти, познати по длугих рогох и билей фарби. Руснаци маю и конї, овци и швинї Конї вельки ростом, моцни и красни. У Бачки тримаю лєм били овци. Барз вельо кармя и швинї Єст и таких ґаздох цо кармя и по сто швинї, и то з куку-рицу. Викармени швинї предаваю, на желєзнїци их посилаю до векших местох. И сами вельо єдза швиньского меса, писал Гнатюк.

При концу XIX вика у Керестуре почала продукция риз на вельких маєткох. Тота часц хотара ше и нєшка вола иа Добра бегельска мрежа и плодна жем оможлївйо-вали високу продукцию. Як писал Гнатюк, на трох вельких парцелох од яри до жатви було роботи за коло 800 людзох.Од конца прешлого вика до 1918. року (и познєйше) Руснаци у Бачки шею и надосц конопи, хтору сами прерабяю. У Керестуре ше з продукцию и прерабяньом конопи людзе Лвнтензивнєйше почали занїмац од 1907. року, кед у Оджаку отворена фабрика за єй дальши преробок. Жем за конопу ше окреме пририхтовало. Конопу ше звичайно піало там дзе влонї було жито. После угореня жем ше мушело даскельо раз преорац и добре нагноїц. У продукциї и прерабяню конопи участвовали и хлопи и жени, алє ше точно знало цо хлопска а цо женска робота Конопу шали и худобнєйши, бо на нєй мож було добре заробиц. Медзитим, конюнктуру особлїво хасно-вали ґаздове, хтори ше дзекуюци тунєй рюботней моци швидко збогацовали.

Кельо Руснаци у Бачки були вязани за жем, потвердзую хроніки Керестура и Коцура У нїх ше рок за роком спомина чи бул сухи чи дижджовни, кельо чого зродзело и яки були цени польопривредних

продуктох и статку.З ремеселнїцтвом ше Руснаци занїмали од приселєня до тих крайох.

Найвецей було тих чиійо продукти и услуги нєоб-ходни парастом односно людзом на валалє: ковальох, колєсарох, сарачох, штрангарох, цимерманох, мулярох, сто-ларох, чижмарох, ципеларох, скравцох, млїнарох, пинтерох и других. Концом ХIХ вика у Керестуре було 100-150 ремесел-нїкох. Велї спомедзи нїх нє могли вижиц зоз ремесла Хто нє мал своєй жеми, мушел зарабяц и як наднїчар.

Понеже ше найвецей шало жито, у Керестуре вше було 8-12 млїни-сувачи, а 1876. на беґелю, на Шлайзу, збудована и воденїца Було и олєярнї дзе ше прерабяло олєйову цвикло-чку. Перша конопарня у Керестуре почала робиц 1906-1907. року.

Концом прешлого и початком того вика у Войводини спомедзи индустрийних конарох розвита лєм индустрия за преробок польопривредних продуктох, насампредз млїнска, продукция алкоголу, преважно пива, а було и цукровнї. Подприємства у хторих робели вецей як 20 роботнїки по конєц ХIХ вика було барз мало, а аж початком того вика у Бачкей их єст вше вецей. З оглядом на тото чежко мож бешедовац о руских индустрийних роботнїкох, бо у индустриї робели лєм ридки поєдинци.

СОЦИЯЛНА СТРУКТУРА И СОЦИЯЛНИ НЄМИРИ

Социялну структуру руского жительства у Бачки и Сриме у другей половки ХIХ вика мож прецизнєйше устано-виц лєм у тих населєньох дзе Руснаци були у векшини. Прето тото питане найточнєйше мож преучиц у Керестуре. Интересантни податки дава историчар Арпад Лебл. Спрам нїх, концом прешлого вика Руснаци у Бачки представяли 1,1 процент жительох, алє зато аж 2,38 процента людзох хтори нє мали жеми. Вон наводзи же 1895. року у Керестуре тих цо нє мали жеми або мали менєй як пейц гольти було 69,88 про-центи, тих цо мали 5-15 гольти - 24,6 проценти, тих цо мали 15-20 гольти - 4,4 проценти, а таких цо мали 20-30 гольти -1,12 процента. У Коцуре теди було: селянох цо мали 0-5 гольти -72 проценти, 5-10 гольти -16 проценти, 10-25 гольти -1 процент. Грекокатолщка церква мала 50-100 гольти, а лєм єден Руснак спадал медзи тих цо мали од 100 до 200 гольти. З того виходзи же - на основи того як ше у тим чаше у Угорскей кла-сификовало маєтки - Руснаци у Бачки мали лєм патулькови (0-5 гольти) и мали маєтки (5-100 гольти). Значи, теди ту нє було Руснацох-велькомаєтнїкох.

Кед ше зна яка була социялна структура, нє чежко похопиц прецо праве у тим чаше були таки части социялни нємири у руских валалох. У Хроніки Керестура записане: "1861. року новтаруша Салая вигнали". Зраженє керестурскей општини з новтарушом Салайом почало ище 1860. року, прето же тот правел рижни махинациї з фондом за ґдовици. Керестурци 1861. року вигнали Салая и вецей го нє сцели прияц за новтаруша Власци го на силу сцели врациц. Валал ще моцно одуперац. Теди жупанийски судия пришол до валалу з вояцми и на силу врацел новтаруша на длужносц, а кед ше народ спроцивел, розказал вояцом штреляц до голоруких людзох. Интересантне же о тих подїйох, та и о бунто-рносци Керестурцох, нє мал добре думанє коцурски парох Дюра Шовш, тедишнї бачко-сримски вицеархидиякон. За Керестурцох гуторел же су прави републиканци, бо з валалу вигнали уж двох новтарушох и двох священїкох.

У Керестурскей хроніки записане ище о єдним бунту у валалє: "1873. кед бирова Гудака вицагли за власи з валалскей хижи на Вельку ноц на треци дзень, а вец позаверали 37 хлапцох до Зомбора, и катонаци ту були 6 мешаци...» Цо ше у ствари случело? На други дзень Велькейноци у валалє настал нємир и побуна пропив валалского бирова, бо дал под аренду другей општини 70 ланци з општинского пасовиска, же би ше тот способ назберало пенєжи за будованє новей школи. Іє пригнали статок з пасовиска и угнали го до двора пского бирова Ютредзень, кед пришол окружни судия, ше звекшал. Бирова за власи вицагли з валалскей хижи вец го з цеглами "випровадзели дому". Потим до валалу пришли вояци и почали випитовац цо ше случело

и Остапи пол рока отримовац мир. Так загашена побуна найхудобнєй-ших селянох, хторим огранїчене або зменшане право напасац статок на општинским пасовиску, а вони без того нє могли тримач статок.

Володимир Гнаткис зазначел даскельо случаї социялних нємирох и штрайкох. Вельке нєзадовольство и огорченє медзи найхудобнєйшима Керестурцами спричинєло дзелєнє општинского ярашу 1893. року. Кажди хто мал дакус жеми могол достац зоз општинского пасовиска: на ферталь жеми ше давало з ярашу 950 кв. вати жеми першей класи и 410 кв. вати жеми другей класи. Тоти цо нє мали жеми нє достали нїч, та нє мали дзе виганяц статок и пущац живину.

Социялдемократска партия Угорскей основана у Будапешту 1890. року. Спочатку зберала ремеселнїкох и инду-стрийних роботнїкох и прето польопривредни роботнїки на чолє з Иштваном Варконїйом, нєзадовольни же тота партия нє дзба о їх интересох, основали Нєзависну социялистичну партию Угорскей. Вона 1897. року почала орґанизовац масовни штрайки польопривредних роботнїкох у жатви. Теди ше и Руснаци зоз Керестура уключую до тей партиї и єй акцийох. Вельки заслуги за тото мал Гавриїл Ґвожджак.

Керестурски социялисти 1897. року орґанизовали даскельо штрайки. Перше орґанизовали штрайк мулярох з других местох хтори робели на правеню новей валалскей хижи. Нагварели их най питаю векши наднїци, а кед им майстор нє дал, почали штрайковац. После того орґанизовани и штрайк наднїчарох хтори робели на ризкашових польох на Ризкаши. Штрайк ше нє цалком удал, бо у нїм нє сцели участвовац ґаздовски и вообще богатши жени и дзивка Вони, як записал Гнатюк, робели на красни шмати, а нє на хлєб и кирию, як худоба, та були задовольни и з меншима наднщами.

ДЕМОҐРАФСКИ ОБСТАВИНИ

Револуция и револуцийни подїї 1848-49. року и пре-менки хтори уішпдзели вплївовали же би ше Руснаци з Бачки и далєй висельовали, глєдаюци нови доми там дзе могли дойсц до жеми. Под час револуциї з Нового Саду посцекали скоро шицки Руснаци и 1850. року их там, по даєдних податкох, було лєм 11 души.

До Старого Вербасу ше Руснаци з Коцура и Керестура почали насельовац такой по револуциї 1848. року. Кед там 1860. року основана грекокатолїцка парохия, у Старим Вербаше жили 82.руски фамилиї: 42 мали и свойо хижи, а други були жедляре.

Число жительох у Керестуре ше нєпреривно звекшовало и попри висельованя. Року 1850. валал мал 4 338 жительох, 1854. - 4 779,1864. - 4 676 и 1868. року - 4,920 жительох. У Коцуре ше число жительох звекшовало, гоч ше случовало же медзи двома пописами дакеди и стаґновало, або ше зменшовало: 1851. року було 2 355 жительох, 1854. - 2 335,1864. - 2 582 и 1868.-2 362 жительох По парохийним попису у Новим Садзе 1851. року уж було 99 Руснацох, а у околини 101; 1854. - у Новим Садзе 122, а у околини 93; 1864. року у Новим Садзе 255, у Шайкашскей 87 и у околини 32, а 1868. року у Новим Садзе 273 и у околини 120. У Шидзе и околини ше число Руснацох руша ло досц чудно: 1851. року - у Шидзе 366 и у околини 363,1854.-у Шидзе 365 и у околини 219,1864. - у Шидзе 493, у Беркасове 200, у Привиней Глави 91 и у других местох ище 29, а 1868. у Шидзе було 496 Руснацох и у околини 301. У Петровцох и околини Руснацох було вше вецей як час преходзел: 1851. року-у Петровцох 308 и у околини 160, 1854. - 442 у Петровцох и у околини 252,1868. року у Петровцох 587 и у околини ище 373 Руснацох У Бачинцох и околини ше число Руснацох звекшо вало баржей пре природни прирост як пре присельованє нових колонистох: 1851. року - 242, 1854. - 276 а у филиялох бачинскей парохиї ище 162, 1859. - 291 у Бачинцох и 220 у филиялох и 1868. року у Бачинцох 352 и у филиялох ище 269 Руснацох Тих рокох до Митровици почали сциговац Руснаци зоз Шаришскей жупаниї. Даєдни з нїх ше затримовали и у других местох: Лежимиру, Мартинцох, Кузмину, Ердевику, Чалми, Кукуєвцох. Познєйше тоти з Митровици сцели

прейсц до Ашанї, бо им там обецовали вецей жеми. Администратор парохиї Бачинци Янко Санич предкладал владикови же би ше их место того населєло на пустару Клєщевци, хтора припадала гу Митровици, бо там було три тисячи гольти жеми и могло би ше основац населєнє подобне як дакеди Керестур. До Миклошевцох ше Руснаци почали масовнєйше насельовац тиж по револуциї 1848-49. року, а 1853. их у 21 хижи було 142.

У истим чаше Руснаци ше масовнєйше селя и до Шай-кашскей, дзе 1864. року було 87 Руснацох, а по попису зоз 1880. року 405: у Дюрдьове 326, у Ґосподїнцох 71 и у Мошорину 3. По попису зоз 1890. року у Шайкашскей було 912 Руснацох: у Дюрдьове 777, а було их и у Жаблю, Ґосподїнцох, Надалю, Чуругу, Ковилю, Тителу и Катю.

Рушанє числа керестурского жительства, дзекуюци преучованьом Мирона Жироша, мож провадзиц аж по конєц Першей шветовей вОЙНИ. Интересантне же ше за 50 роки, од 1868. по 1921, число Керестурцох звекшало лєм за 94 особи: зоз 4 744 на 4 838, а за исти период природни рост виноши 3 037 особи. У тим чаше ше случели два катастрофи: колера 1873. року и война, кед природного росту нє було, односно вецей особи умарли як цо ше народзели. Природни рост за тоти пол вика виношел понад три тисячи особи, а число жительох лєм кус звекшане. Прецо? Прето же ше велї виселєли до СлавониІ або до Америки.

ВИПАТРУНОК РУСКОГО ВАЛАЛУ

Володимир Гнатюк 1897. року записал и як випатрали руски валали Керестур и Коцур: "Руски хижи будовами шицки на єден способі Вони просторий, маю досц шветло, бо облаки нє мали, а закрити найвецей зоз сламу. Заш лєм ше найду даґдзе закрица зоз наду або черепу. Кажда руска хижа стої з предком обранена, до двора, а. з єдним боком на улїцутак же єден облак або двапатранаулїцу. Хижа ше состої з трох просторийох: двох хижох и приклєта... Приклєт... найвецей хасную влєце: тедитамшпя, єдзаитд. Хижа хтора

з приклєта идзе далєй гу двору хаснує ше як пекарня; унєй -варяипечу,авжимешпя. Ту унєй стої вельки пец з комином. Хижа цо з приклєта идзе ґу улїци хаснує ше як госцинска. Вона крашнє попораєна а часто ма и патос. На мурОх, окрем приклєтних, повишани образи, амедзинїма єст вельо рисо-вани на склу... Кажда хижа од двора ма конк... пресцера(ше) през цалу длужину хижи и ма свойо власни дзвери хтори виходза на улїцу... На дворе окрем хижинаходза шк хліви, шопи, комора, пиньвица и студня. Зоз студньох звичайно нє пию воду лєм наїіаваю статок. Од улїци кажде обисце ма мурик зоз цеглох. Медзи муриком стої єдна капура презхтору уходзи коч и капурка. Скоро у каждим дворе посадзени пар древканайчастейше яблоні, грушки, ягоди або шлївки..."

Хижи найстаршого типу були "шлєпи", односно нє мали анї облак на улїцу анї щит од улїци. И розпорядок про-сторийох скорей бул иншаки: перше од улїци була комора, вец хижа, приклєт и хижа хтора мала облаки до гумна. Нє мали конк анї од двора анї од улїци.

Хижи дакус новшого типа описал Гнатюк. Патрели на. улїцу, мали облаки з облашнїцами. Од улїци мали древени (з дескох щит украшени на верху з конїками - стилизованима коньскима главами. Од двора бул конк з древенима слупами. Розпорядок просторийох таки як Гнатюк описал. Таки хижи ше правели од початку XIX вика. У другей половки XIX вика ше почало правиц хижи по углядзе на нємецки, найчастейше набивани, високи и масовни, закрити зоз черепом. Од улїци мали муровану полуокруглу киблу з украсами и двома облач-ками. Мали од улїци вельки конк, з двойнїстима дзверми и з гарадичами. Од двора бул високи и широки конк з мурованими слупами. Концом прешлого вика почало ше правиц ище модернєйши хижи, тиж набивани, алє уж було и муровани зоз глох. Мали кончисту муровану киблу, а од улїци двойнїсти облаки без шалокатрох. Закрити були з черепом.

По улїцох були посадзени ягоди. На улїци були и студиї зоз хторих ше ношело воду за пице. Артейски студнї копани аж после Першей шветовей вОЙНИ. Електричлна струя уве-дзена до Керестура тиж по Першей шветовей войни. До теди обисца и валал ошвицовани з витрийоновима лампами и

лампашами.

ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТПРОСВИТНИ ЖИВОТ

Просвитни обставини у Керестуре од половки ХIX вика були добри, а каждодньови проблеми хтори ше зявйовали нє представляй озбильнєйши кризи у просвитним процесу. Клопоти найчастейше було коло того як найсц одвитуюцих, односно квалификованих учительох, як их плациц и як будовац школи.

Од 1846. року главни учитель у конфесийней школи у Керестуре бул млади священїк Янко Санич. Кед 1851. року бул меновани за управителя парохиї у Бачинцох, школа остала без учителя. Учительску длужносц понукли клерико-ви Гавриїлови Ґвожджакови, алє вон ю нє приял. Дзияк Антоний Сакач нє могол источасно окончовац обидва роботи, а нє мал анї одвитуюце образованє Знало ше же школованих учительох єст на Горнїци, бо у Ужгородзе робела учительска школа, алє проблем бул як пренайсц такого и привесц го до Керестура Найдзене дочасне ришенє: за учителя поставени млади священїк Андри Лабош. Помоцни учитель уж штварти рок бул Петро Поляк, унук дакедишнього учителя Ферка Канюха. Уж шлїдуюцого року Лабош достал священїцке намесценє, а место главного учителя знова остало празне. Помоцни учитель Поляк нє сполньовал условия, бо мал закончену ремеселнїцку школу. Заш лєм му допущене превжац школу, алє у медзичаше мал положиц испити з методики и педаґогиї.

У маю 1855. року Школска дирекция з Темишвару за главного учителя у Керестуре меновала и поставела Петра Кузмяка з Горнїци. Зоз своїм знаньом и закладаньом вон барз вельо допринєсол подзвигованю просвитно-педаогийней роботи на висши уровень. Вше бул похвалювали за учи-тельску роботу. Тримали го за найлєпшого учителя у руских школох у Бачки и Сриме. Помоцни учитель бул дзияк Антоний Сакач.

Крижевске владичество 50-х рокох ХIХ вика роздумова-ло о снованю школи за учительох у Керестуре же би ше на тот способ обезпечело учительох за руски школи у Бачки и Сриме, рлє тото нїґда нє витворене. Оставало лєм єдно ришенє школовац учительох у постоялих школох. Владичество прилапело предлог коцурского пароха Дюри Шовша же би давало стипендиї тим цо пойду до Ужгородскей учительскей школи.

Петро Кузмяк 1870. року модлєл владику же би гопошвецел за священпса Наглашовал же закончел потребни филозофски школи и даєдни курси з теологи!. З писма видно же Кузмяк бул нєзадовольни з учительску плацу бо зоз нєй нє могол витримовац числену фамилию. Познєйше, кед умар дзияк Сакач, Кузмяк модлєл владику же би го меновал за дзияка у Керестуре, бо дзияцка плаца вше була векша

У керестурскей школи 1874. року було 550 дзеци, а лєм -два учальнї. Требало добудовац ище три, цо значело же будзе пейц класи и пейц учительски места Перши учитель Кузмяк мал плацу 750 форинти рочно. За другого вибрани потедишнї новосадски учитель Михал Джуня з плацу 700 форити рочно. Илаца трецого учителя виношела 450 форинти. На тото место предложени Янко Еделински, алє го вон одбил бо бул увре-дзени же є нє вибрани за дзияка Догварене же у тим случаю за учителя будзе прияти Михайло Ґубаш, а штварте'и пияте место ше нє мали пополньовац док ше нє збудую ище два учительски квартелї. Комора обецала же под час сегреґациї додзелї школи сесию жеми, та кажди учитель годзен хасновац поштварцину.

Школски власци барз дзбали о тим же би за учительох, та и за помоцних, були поставяни лєм квалификовани особи. Влєце 1878. року Централни жупанийски школски одбор зоз Зомбора опомнул крижевского владику же у керестурскей школи робя двоме нєквалификовани учителє, цо нє дошлєбодзенє, и же тото питане треба ришиц до 1. септембра Попри

того же тоти двоме, Михайло Винаї и Янко Будински, були нєквалификовани, општина нє мала пенєжи за їх плаци. Церковни власци 1881. року одпущели учителя Ґабра Сакача и прияли Антала Терека хтори пришол зоз Горнїци, а нєквалификовани Винаї и далєй робел як помоцни учитель. Терек прияти прето же мал добри оцени, алє ше нєодлуга указало же вон вельо пиє. Опомнуце нє помагали и вон у юнню 1882. року, кед видзел же будзе одпущени, задзековал. Розписали конкурс, на хтори ше явели троме кандидати: Александер Кузмяк, син учителя Петра, хтори пред роком закончел учи-тельску школу и уж робел як учитель у Баї, Михайло Надь, хтори учительску школу закончел у Ужгородзе и уж селем роки учительовал у Грабове при Вуковаре, и Коста Ґерваз з Горнєй Угорскей, хтори нє приложелдокументацию. За учителя вибрани А. Кузмяк. Надя нє сцели прияц бо ше приповедало же пиє, а Михайло Винаї далєй остал у школи. По школским законе з|1879. року шицки учителє мушели знац мадяддски язики власци барз мерковали же би за учителя нє бул прияти дахто хто го нє знал. О роботи школи водзел бригу церковни одбор. Керестурски парох Лабош ище 1885. року спозорйовал одбор же цо скорей треба збудовац нови учальнї, бо би иншак держава могла вихасновац слаби условия у школи и претвориц ю до державней. Єдна делеґация з Керестура 1887. року одпутовала ґу владикови до Крижевцох и спозорела го же ше церковни пенєж у Керестуре понадмирно троши. Попри того, упознали го зоз чежку ситуа-цию: Петро Кузмяк уж стари та є нє за школу, а нє сце вецей робиц анї Джуня, бо волї буц дзияк.

Керестурска школа 80-х рокох була у чежкей ситуациї: школярох було вше вецей и требало будовац нови учальнї И школски инспекторе вше мали надосц пригварки: же у нєй робя нєквалификовани учителє, же доставаю од општини менєй пенєжи як цо предвидзене зоз законом, же нєт досц учальнї а постояци цесни и нєодвитуюци. Школски одбор нє могол розришиц шицки тоти проблеми, поготов материялни, а валал тримал же и так вельо дава на школу. Церковна општина видзела же сама вецей нє годна будовац нови школски будинки и примац нових квалификованих учительох Политична општина обецовала же превежнє шицку бригу о школи лєм кед вона з конфесийней будзе претворена до комуналней-општинскей. Тото ше случело 1888. року. До комуналней школи прияти шицки учителє хтори робели у конфесийней и достали свойо класи. Теди у валалє було 767 дзеци школского возросту. Комуналка школа превжала шицок фонд конфесийней: школу з трома учальнями и учи-тельским квартельом на Вельким шоре, школу з трома учальнями и квартельом на Маковским шоре, 17 катастерни гольти и 315 кв. вати орачей жеми.

Року 1889. збудована нова школа з двома учальнями. Од теди у комуналней школи робели шейсцме учителє. Правда же претворйованє конфесийней школи до комуналней було крочай напредок цо ше дотика квалитета настави, бо отворени лєпши условия, а направени и нови будинок, алє то, з другого боку, бул и крочай блїжей ґу вше моцнєйшей мадяризациї, хтора найбаржей запровадзована през школу.

Учителє з Горнїци приходзели до керестурскей школи и кед вона постала комуналка Михайло Врабель пришол 1889-90. року, алє уж вєшенї 1890. року прилапел нове место: бул вибрани за учителя у конфесийней школи у Старим Вербаше и за дзияка у тей парохиї. Кед ше 1894. року зражел з месним парохом Михайлом Трбоєвичом и зохабел обидва роботи, модлєл владику же би го меновал голєм за дочасного дзияка у Керестуре. Наглашовал же добре позна обряд и же фактично уж окончує тоту длужносц. Источасно вон у Керестуре бул и учитель и водзел хор. Там остал до септембра 1895. року, кед прешол за учителя и дзияка до Нового Саду.

Комуналка школа у Керестуре за дзешец роки иснованя мала вельки материялни бриги: постояци будинки дослуго-вали и були цесни та требало правил нови. Општина нїґда нє могла назберац досц пенєжи, а анї од держави ше нє могло достац. Прето, алє и под прициском школских и державних власцох хтори и конфесийни и комунални школи сцели пре-

твориц до державних, Одбор комуналней школи вше частей-ше роздумовал о єй претваряню до державней, наздаваюци ше же так будзе ришене финансованє.

Одбор комуналней школи 17. януара 1897. року предложел же би ше школу претворело до державней. Општина пристала на тото под условийом же ше у нєй голєм два годзинидо тижня будзе учиц руски язик и же за учительох годни буцвибрани и поставени лєм грекокатолїкшктори знаю руски язик. Державни школски инспектор обецал же ше тоти условия будзе почитовац. Општина ше обовязала же рочно за школу будзе уплацац 2 500 форинти и же прида держави дали школски фонд. У державней школи, од 1. септембра 1899. року, настава у керестурскей школи почала на мадярским язику. Школа превжала шицких учительох хтори виполньо-вали законски условия. То були: Василь Каменца, Александер Кузмяк, Микола Будински, Михайло Лїкар, Корнел Олах и Павла Джуня. Школа теди мала два будинки и шейсц учальнї, а було у нєй 800 дзеци за школу. Значи, у каждей учальнї би мало буц вецей як 130 дзеци. По поєдиних оддзелєньох то випатрало так: перша "а" класа -130, перша "б" -136, друга "а" 105, друга "б" 83, треца-штварта "а" 107 и треца-штварта "б" -91. По тим виходзи же до школи заш лєм нє ходзели шицки дзеци школского возросту.

Од самого початку роботи державней школи нє почи-тована догварка о ученю руского язика: перше ше учело лєм годзину, а аж од 1908. року два годзини до тижня. Поєдини члени школского одбору ше прето обрацали гу владикови и поносовали ше же держава нє почитує условия под хторима превжала школу. Людзе були нєзадовольни и зоз тим же дер-жава нє отримовала школски будинки: обидва хтори превжала 1899. року уж 1907. були у таким подлим стану же ше коло нїх, як даєдни наводзели, анї нє шмело преходзиц. Правенє новей школи почало 1903, а закончена є 1905. року. Друга школа збудована 1913. року.

Школского 1906-1907. року у керестурскей школи робе-ли тоти учителє: у оводи Ирина Джуня-Рот, а у основней - у першей "а" Наталия Джуня, першей "б" Михайло Лїкар, другей "а" Жужана Секереш, другей "б" Александер Кузмяк, трецей "а" Дюра Манойла, трецей "б" Корнел Олах, штвартей "а" Ференц Секереш а у пиятей и шестей класи - Михайло Шлївка У Повторительней школи з дзивчатми робели у першей класи Наталия Джуня. у другей и трецей Ференц Секереш, а з хлапцами -Михайло Лїкар у першей, Александер Кузмяк у другей и Корнел Олах у трецей класи. Орґанизованє и образованє за одроснутих, дзе робели М Полївка, Дю. Манойла, Я. Шандор, а познєйше и други. Кед 1913. року збудована нова школа зоз дзешец учальнями, у нєй попри спомнутих робели и Е. Теґляш, Дюра Токарчик, Веруна Гарди-Петриґала, Нестор Тимко и Ирина Баконї-Манойла

Од конца 70-х рокох XIX вика, кед окончена комасация жеми, у керестурским хотаре ше масовно почало правиц салаши. У даєдних часцох хотара, дзе их було вецей, орґани-зована и школа за салашски дзеци, спредз на инициятиву родичох, а познєйше о тих школох баржей водзи бригу и власц.

Настава у державней школи отримована на мадярским язику. До нєй часто приходзели учителє хтори нє знали анї слово по руски. Так державна школа постала средство мадяри-зациї Руснацох. Медзитим, було и таких учительох хтори вше хасновали шицки законски можлївосци же би ше и у державней школи учело руски язик. Медзи нїма бул длугорочни директор Михайло Полівка

У рускей конфесийней школи у Коцуре 80-х рокох ХIХ вика робели двоме учителє. Пивцоучитель Микола Ґубаш ше сцел ошлєбодзиц од учительскей длужносци и окончовац лєм дзияцку. Дзияк, поготов главни, як зме уж гварели, вше мал векшу плацу од учителя и прето учительох прицаговала тота длужносц. Школски власци и инспекторе, медзитим, барз дзбали же би пре дзиякованє учительох нє церпела школска настава

Число школярох у коцурскей школи ше звекшовало та требало и вецей учительох. Церковно-школски одбор ше 1890. року зложел же би у школи робели троме учителє. Источасно, одбор критиковац пивцоучителя Миколу

Ґубаша же нєшоро-во ходзи на богослуженя, же вельо шедзи по карчмох и губи народ бо селяном дава читац Ренанов "Живот Исусов". Того року умар учитель Василь Коцаков. На його место вибрани Михал Стрибер. Вибор ишол досц чежко, бо вон нє мал поло-жени дзияцки испит, алє лєм учительску школу. Заш лєм, на концу положел и тот испит. Кед бачко-сримски вицеархидия-кон Йован Хранилович, хтори источасно бул и инспектор руских конфесийних школох у Бачки и Сриме, на початку школского 1892-93. року контроловац роботу коцурскей школи, замерковал же ше у нєй нє учи нїч з рускей граматики, бо за тот предмет нєт учебнїк. У школи теди було 324 шко-лярох, цо значи же єден учитель стреднє мал 108 школярох, гоч закон допущовал найвецей 80.

Треци школски будинок у Коцуре збудовани 1895. року. Тота школа ше находзела на главней улїци, на тим боку дзе церква, алє дакус далєй од нєй. И у коцурскей школи початком XX вика обставини були чежки: школски будинки випатрали досц жалосно, учительски плаци були мали, та було чежко найсц учительох. Року 1900. зоз Коцура пошли двоме учителє. Зоз Керестура мал присц учитель Микола Будински, алє вон нє сцел док го нє потвердзи Духовни стол владичества. На конкурс ше приявел и Петро Михальовски. Одбор го приял, алє го нє потвердзел Духовни стол наводзаци же ше вон у Миклошевцох указал нєдостойни за тоту роботу и прето бул суспендовани.

У конфесийних школох ше мушело учиц державни мадярски язик. Випатра же школски власци мали вельо пригварки на тото як ше у Коцуре учи мадярски язик и часто споминали владику, а вон вец опоминал месного пароха як директора конфесийней школи. Даєдни учителє ученю дер-жавного язика пошвецовали векшу увагу: остало записане же дзеци хтори учел учитель Нестор Тимко знали лєпше мадярски як свой мацерински язик. Без огляду же школски власци мали и велї други пригварки на роботу коцурскей школи, часто и оправдани, треба наглашиц же вона барз вельо допринєсла очуваню рускей националней култури и тради-циї. У нєй шицки дзеци учели на мацеринским язику, даєдни учителє пририхтовали зоз своїма школярами и театралки представи. Културно-забавни живот особлїво бул розвити 1907-1909. року, кед учитель у Коцуре бул Кибла зоз Горнїци. Вон после того пошол до Америки. Под руководством учителя Е. Ґубаша коцурски школяре 1913. року пририхтали представу "Нє преклїнай", хтору режирали учительки Гелена Чизмарова и Леона Лабошова.

Грекокатолїцка церковна општина у Новим Садзе була мала и худобна та у першей половки ХIХ вика нє могла орґанизовац роботу школи за руски дзеци. Гуска школа уНовим Садзе почала робиц 1863. року. Учитель бул Петро Поляк, хтори пред тим осем роки робел у школи у Керестуре. Вон за школу дал свой дзияцки квартель. З єдну делеґацию новосадских Руснацох Поляк бул у Керестуре и Коцуре питац помоц за школу, цо и достал. У Новим Садзе було 32 дзеци школского возросту, алє лєм 20 ходзели до школи. Варош мал давац и за руску школу як и за други на своєй териториї, алє Маґистрат тото одбил з толкованьом же Руснаци мало даваю до грродскей каси, та нє можу зоз нєй вельо анї доставац. Пре барз малу плацу, учитель Поляк нєодлуга задзековал на тей длужносни.

Од 1. януара 1867. року учитель у рускей конфесийней школи у Новим Садзе бул Михайло Джуня. Часц плаци му давали парохиянє. Понеже вон источасно бул и дзияк, доста-вал плацу и за тоту роботу. Кед поставени за пароха грекока-толїцкей парохиї у Новим, Садзе Павло Вукич, вон почал нєвистату борбу з Магістратом и министерствами з цильом злєпшац материялне положене рускей школи. Помоц перше дало министерство за просвиту, а вец и Маґистрат. Медзитим, учительова плаца и далєй була менша як у других новосадских школох. Залі лєм, з городскей каси ше видвоєло дакус пенєжу и за школу накупени найосновнєйши кнїжки, мапи, слики, мурови буквар итд.

Кед як-так ришене питане плаци, до першого плану ше кладло питане простори! у хторей була школа. Була то, у ствари, простория зоз хторей виселєли дзвонара, а до нєй ше нє могли змесциц 42 школяре, кельо их теди було. Главни школски инспектор за Бачку Миша Димитриєвич после

нащиви новосадскей рускей школи початком 1870. року поднєсол звит у хторим наводзи же учитель Джуня способни и дзеци добре напредую у ученю. Медзитим, будинок нєодвитуюци, а учитель од Магистрату достава лєм 200 форинти рочно, цо барз мало. Димитриєвич тиж наводзи же ше церковна општина барз стара о тим же би дзеци ходзели до школи. Вон ище писал же треба же би шицки дзеци од 12 до 15 рокох ходзели до повторююцей школи и же би шицки у варошу, та и руски, требали вежбац ґимнастику, а у школи би мушели учиц и о овоцарстве и винїцарстве.

После того звиту обставини ше починаю меняц на лєпше: Маґистрат одлучел же учительови треба давац полну плацу, бо у школи єст аж и кус вецей дзеци од законского ми-нимума, а цо ше дотика будинку, до предрахунку городского буджета за 1871. рок унєшена и сума од 1 920 форинти за правенє рускей школи. Кед робота новосадскей школи добре рушела, учитель Джуня прешол до Керестура За учителя у Новим Садзе знова прияти Петро Поляк. И його робота вше добре оценьована, алє 1893. року поднєшена приява у вязи зоз ню и його справованьом. Нєодлуга ше ствари розяшнєли: приява сцигла прето же Гавриїл Ґвожджак подбуньовал ново-садских парохиянох пропив учителя, бо на тото место сцел привесц свою родзину - учителя Салонского з Бачинцох.

Петро Поляк, уж стари и хори, 1895. року поднєсол молбу за пензию. На початку школского 1895-96. року за пивцоучителя меновани и поставени потедишнї дочасни дзияк у Керестуре Михайло Врабель. Новосадски грекокатолїцки парох Йован Хранилович хвалєл Врабеля и модлєл же би праве вон достал тоту длужносц.

Уж початком 1896. року почали перши нєпорозуменя, та й зраженя медзи учительом Врабельом и парохом Хранило-вичом. Парох жадал же би го Врабель, як директора школи и окружного школского инспектора (бо як вицеархидиякон окончовал и тоту длужносц) слухал и у шицким ше му пови-новал. Врабель нє бул таки чловек. Пар роки тирвали зраженя и обвиньованя пред владиком, а вец парох суспендовал Врабеля и як учителя и як дзияка, гоч на тото нє мал право, бо то могол зробиц лєм Духовни стол владичества Гоч Врабель знова врацени на тоту длужносц, видзел же ту нє годзен длуго остац и 1898. року пошол до Будапешту. Там тиж бул учитель, алє постал и редактор новинки "Неділя", хтору влада видавала за Русинох у Угорскей.

Школского 1898-99. року длужносц пивцоучителя у грекокатолїцкей парохиї у Новим Садзе превжал учитель Емилиян Ґубаш.

По револуциї 1848-49. року руска школа у Шидзе нєпреривно робела Перше учитель бул клерик Андри Лабош, хтори 1851. року, уж як священїк, поставени за учителя уКерестуре. За шидского учителя меновани и поставени Михайло Сабадош. Вон нє могол добре окончовац тоту длужносц, бо му випатра нє барз йшло анї писане анї математика, а анї нє мал учительску школу. Пробовало ше привесц за учителя Антония Поповича зоз Кошицох, алє нєт податки хтори би потвердзели же вон бул учитель у Шидзе. Року 1862. у Шидзе були 23 хлапци и 15 дзивчата школского возросту, у Беркасове 8 хлапци и 9 дзивчата, а у Привиней Глави 9 хлапци и 2 дзивчата. У Привиней Глави и Беркасове нє було рускей школи. У Шидзе до школи ходзели 18 хлапци и 13 дзивчата. Учитель бул Янко Яким з Горнїци. Настава ше отримовала у будинку хтори за школу купел крижевски владика Управи-тель парохиї Микола Сеґеди глєдал од владики же би за найлєпших и найхудобнєйших школярох послал по три при-кладнїки шлїдуюцих кнїжкох: Буквар для народних училищ с малим катехизмом, Руска перва язикоучебна читанка и Повисти библичниПисма Святого.Число дзецох школского возросту у шидскей парохиї росло: 1865. року було 55 хлапцох и 47 дзивчата, спомедзи хторих у Шидзе були 33 хлапци и 34 дзивчата, а други у сушедних местох. До рускей школи ходзели лєм дзеци зоз Шиду. Настава ше отримовала два годзини до поладня и два по

поладню. Дзеци були подзелєни на класи по способносцох. Учитель плацу доставац часточно а пенєжу а часточно у на-' тури. Якима на тей длужносни нашлїдзел Петро Киш.

У Беркасове 1870. року основана школа за римокатолїкох и грекокатолїкох, хтору вони мали вибудовац зоз заєднїцкима модами. У школским будинку мали буц и квартелї за двох учительох. Предвидзене же єден будзе учиц дзеци по руски, други по сербско-горватски, а кажди парох мал тримач виро-науку за дзеци своєй вири. Одредзена и плаца - 315 форинти у пенєжу, шейсц вати древа за огриву, квартель и заграда нахаснованє.

Кед ше число Руснацох у Старим Вербаше по револуциї 1848. року почало звекшовац, Школска дирекция Сербского Войводства и Тамишского Банату ше интересовала чи правда ^ же руски дзеци ходза до православней школи. Теди у Старим г Вербаше було 53 руски дзеци за школу. Хижа за школу и квартель за учителя купени ище скорей. Дзеци учел приватни учитель, хтори за тоту роботу нє бул плацени. Року 1865. у Старим Вербаше уж було 76 руски дзеци школского возросту. Условия за роботу школи злєпшани аж 1887. року, кед основана парохия. Єй перши управитель Андри Сеґеди спочатку бул и учитель. Познєйше, 1890. року, за дзияка и учителя поставени Василь Каменца, алє вон такой задзековал. Вєшен'ї истого року на тоту длужносц поставени Михайло Врабель. Проблем ше зявел зоз плаценьом учителя. Управитель парохиї предложел же би парохиянє допринос за учителя уплацовали у штирох рочних ратох. Попри того, учитель мал хасновац школску заграду, а часц плаци мал доставац зоз дзияцкей штоли. Медзитим, людзе нє плацели шорово рати за учительску плацу. Даєдни були барз худобни, а даєдни хтори на початку були на списку ше у медзичаше одселєли, та ше вше назберало велю менєй як цо було предвидзене. Врабель бул нєзадовольни, а дзепоєдни парохиянє ше обрацели процив нього прето же им було вельо плациц. Ище их и нови управитель парохиї Михайло Трбоєвич почал прешвечовац же би було най лєпше кед би священїк окончовал и учительску роботу. За Врабеля ше гуторело же є добри педаґоґ и же добре учи дзеци, як и же их учи крашнє шпивац у церкви. Алє, зоз плаци нє могол вижиц и поносовал ше владикови же му директор, односно управитель парохиї, дава менєй як предвидзене. Владика му дараз и послал даяки пенєж, алє то нє було тирваце ришенє. Ґу тому, управитель парохиї и учитель ше нє барз церпели и так Врабель после школского 1893-94. року пошол до Керестура

У Бачинцох по револуцию 1848. року випатра нє робела руска школа. Бачински Руснаци 1851. року нашли учителя и вецей нє сцели плациц шидского дзияка Доказовали же су барз худобни и же наисце нє можу плациц и єдного и другого, а же учитель може источасно окончовац и дзияцку службу. Руснаци у Бачинцох плацели учительови 60 форинти рочно у пенєжу и у натури 20 пожунски мирови жита, 10 мирови лупаней кукурици, штири вати древа за огриву, пейц фунти швички и квартель зоз заграду. Руска церковна општина у Бачинцох модлєла ґрофа Одескалкия же би єй дал порти за церкву и за школу. Одвит длуго нє сциговал, бо ґроф жил у Итали'ї. Руснаци купели порту за школу у стред валала од єдного свойого сонароднїка. Школу и квартель за учителя почали правил. 1856. року.

По звиту управителя парохиї у Бачинцох 1862. року було 19 хлапцох и 13 дзивчата за школу. До школи ходзели 12 хлапци и 8 дзивчата, а други нє - пре худобство. Учитель бул Михайло Сивч старіли. Дзеци учел у своїм обисцу, нє глє-даюци надополнєнє анї плацу. Дзеци шицко учели по руски, школа робела по штири годзини на дзень. Учителя Сивча хвалєли же добре учи. Школского 1866-67. року до рускей школи у Бачинцох ходзели 18 хлапци и 21 дзивче. Учели зоз Псалтира, Першей язикоучебней читанки, Зборнїка библи-чних повистей (Старого и Нового завита). Школски рок тир-вал од октобра та док наяр нє почали роботи на полю. Настава ше отримовала по два годзини до поладня и по поладню. Учитель бул Лука Колєсар, хтори поставени дочасно, прето же нє мал

учительску нгколу або курс. Плаца му була: 60 форинти у пенєжу, 10 пожунски мирови лупаней кукурици, 20 мирови жита, пггири вати древа за огриву и пггири либри ппшчки. Доставал и часц дзияцкей плаци, бо окончовал тоту длужносц вєдно зоз Андрийом Колопшяйом. Нє познате докля Колєсар остал у Бачинцох, алє 1886. вон дочасни учитель у Коцуре. Руска конфесийна школа у Бачинцох 1886. року постала (вєдно зоз православну сербску) нїзша народні школа, заєднїцка за православних и грекокатолїкох. Бриґу о нєй водзели валалски власни, а у пшолским одборе були и Руснаци и Серби.

По 1848. рок нєт податки о рускей школи у Петровцох Од 1. априла 1849. року учитель у рускей школи у тим валалє бул Дюра Мудри. Понеже школа нє мала квартель за учителя, вон доставац за тоту намену 95 форинти зоз општинскей каси. Управитель парохиї у Петровцох Василий Лусканци хвалєл учителяМудрого же вше шорово ичесно окончує учительски и дзияцки обовязки. Мудри 1854. року здобул и диплому, бо у Винковцох закончел тримешачни курс за учительох у триви ялних школох. У петровскей школи 1857-58. року, спрам звиту, було 29 хлапцох и 23 дзивчата. Учитель бул Дюра Мудри. Школского 1861-62. року було 40 хлапцох и 34 дзивчата за школу, а ходзели до нєй 31 хлапец и 21 дзивче. Учитель бул Дюра Штефанчик, хтори пришол з Горнїци. Добре учел дзеци. Понеже школски будинок бул барз дослужени, општина вжала за школу єдну хижу под кирию. Учело ше по руски. Настава тирвала два годзини рано и два по поладню.

Школского 1863-64. року у петровскей парохиї було 73 дзеци за школу, спомедзи хторих у самих Петровцох ЗО хлапцох и 33 дзивчата Школски рок тирвал од 1. октобра до жатви. Учитель бул Дюра Штефанчик. Рочно доставал 160 форинти и штири вати древа за огриву. Жеми нє мал. Школски будинок бул у подлим стану. Управитель парохиї Дионизий Шовш 1867. року модлєл од владики голєм 15 прикладнїки кнїжкох: Буквар для народних училищ с малим катехизмом, Руска язикоучебна читанка, Повисти библични Писма Святого, Землепис, а окрем того и Євангелию и Апостол, бо з Апостола хлапци внєдзелю и на швета читаю у церкви, а обидва кнїжки потребни и за годзини виронаука Школского 1870-71. року до народней школи у Петровцох ходзели 25 хлапци и 29 дзивчата. Учитель бул Дюра Штефанчик. Спомина ше же є вредни и же добре учи дзеци. За учителя у Петровцох 1883. року поставени Петро Киш. Церковни власци ше спроцивели прето же тот учитель пре свойо справованє и скандали одпу-щени у Шидзе, дзе пред тим робел. Кральовски влада Горват-скей го заш лєм поставела за учителя. Вон и у тим валалє правел скандали та церковни власци вимагали од державних же би го одпущели.

Руснаци у Миклошевцох ище 1852. року одредзели плацу за учителя у рускей школи, алє перши податки о єй роботи маме зоз 1857. року. Школского 1857-58. року до нєй ходзели 16 хлапци и три дзивчата Учел их приватни учитель Михайло Гайнал, селян, хтори прияти дочасно. Школа у Миклошевцох 1862. року нє мала свой будинок, та ше брало єдну хижу под кирию. Учитель и далєй бул Гайнал. Учел дзеци по руски. До миклошевскей рускей школи 1864-65. року ходзели 24 хлапци и 18 дзивчата Було вецей дзеци школского возросту, алє велї нє ходзели бо им було далєко. Учитель бул Гайнал. Учело ше по руски и по горватски. Од каждого школяра учитель доставал пол пожунского мирова жита и єден форинт, а од општини и два вати древа и три либри шви-чки. Нє доставал анї квартель анї заграду на обрабянє. Школа мала добри будинок. Року 1875. школа у Миклошевцох прегла-шена за народну. Од 1876. у нєй три роки бул учитель Петро Кочиш. Познєйше прешол до Шиду.

Руснаци у Дюрдьове уж 1878. року озбильно роздумова-ли о снованю школи, а шлїдуюцого року вибрали шейсцох школских старательох. Модлєли школски власци у Зомборе же би им допущели основац школу. Зоз Керестура и Коцура достали помоц у пенєжу и дали тот пенєж под камату на три мешаци, док ше нє риши цо зоз школу. Випатра же руска

школа почала робиц у Дюрдьове 1880. року. Перши учитель бул Дюра Кираль, источасно и дзияк. У школи було трице-церо дзеци. З Коцура достали за школу седем лавки. Сербски учителє були барз пропив того же би Руснаци основани свою школу. Кед Руснаци уж мали свой церковно-школски будинок, вецей раз ше случовало же на нїм порозбивали облаки. Перше ше думало же то робя дзеци, а вец ше указало же то дїло тих цо нє сцели же би Руснаци мали свою школу. Церковна општина 1884. року купела нови будинок за школу. Випатра же тота школа спочатку була баржей приватна, бо вжиме 1883-84. року єдна делеґация зоз валалу була у Зомборе при школскому инспекторови, з молбу же би Руснаци у Дюрдьове достали свою школу. Людзе обецовали же буду витримовац и школу и учителя и же му обезпеча и квартель, а за дзиякованє даю ище 100 форинти. За учителя пришол Антал Терек, хтори бул одпущени зоз керестурскей школи прето же вельо пил. Так було и у Дюрдьове, та швидко страцел учительске место. Вец пришол Янко Левдар зоз Горнїци. Вон бул у Дюрдьове осем роки.

Кед Руснаци у Дюрдьове 1884. року правели школу, точно ше одредзело хто кельо ма дац: кельо од хижи, кельо кажда пара, кельо од ланца жеми, а шицки мушели помагац и превожиц материял кед почала вибудов.

Александер Кот меновани за учителя у рускей школи у Дюрдьове вєшенї 1892. року. Окончовал и дзияцку службу. Спомина ше же у чаше кед вон пришол до валалу школа була барз запущена и було вецей як сто нєписмених. Друге учи-тельске место отворене 1805. року. Вул прияти Емил Шестай. За школу ше вжало под кирию два просториї у Гаргайовим обисцу и там вона була коло 20 роки.

ЦЕРКОВНО-ВИРСКИ ЖИВОТ

Од снованя Крижевского владичества 1777. року Русна-ци у Бачки и Сриме були у церковно - орґанизацийним погля-дзе под його юрисдикцию. По 1852. рок владичество було суфраґания католїцкей архиепископиї у Острогону, а кед того року римокатолїцка епископия у Загребе подзвигнута на ранґ архиепископиї, Крижевске владичество подпадло под ню. Уж зме споминали же у револуциї 1848. року руски священїки зоз Бачки винесли свойо вимаганя перше крижевскому владико-ви, а вец и угорскей влади. Даєдни руски паноцове и у другей половки XIX вика виражовали жаданє одщипиц ше од Крижевского владичества и приєдинїц гу даєдному грекокатолї-цкому у Угорскей, алє нїґда вецей так револуцийно и енергично.

З подобнима вимаганями ше священїки зоз Бачки и Сриму обрацели гу угорскей влади 1856. року. Влада о тим поинформовала заґребского архиепископа Г. Хаулика и наложела му же би випитал причину нєзадовольства, бо вони наводзели же су у владичестве нєровноправни з Горватами. Представник владичества пробовали побиц шицки твердзе-ня руских священїкох як нєточни. Шейдзешатих рокох нашо паноцове знова роздумую о одщипеню. Теди Руснаци ходзели як паломнїки до манастиру Мария Повчу, та ше и тото сцело вихасновац за витворенє плана. Медзитим, випатра швидко постало ясне же анї церковни анї державни власци нє пририх-тани прилапиц таку пременку. Руснаци у Крижевским владичестве представили векшину, а кед би ше оддвоєли од нього, вироятно би ше поставело питане чи потребне владичество за так мало вирних. После того идея о одщипеню Руснацох од Крижевского владичества замарла и лєм осамени Гавриїл Ґвожджак верел же є виводлїва. Вон 1880. року придал угорскому министерству обсяжну представку и зберал при-хильнїкох и подписи по руских парохийох. Месни парохове одлучно були пропив того и споминали вирних най ю нє подписую, та Ґвожджакова акция прешла без успиху. Медзитим, вон ше нє придавал и 1891. року послал об ІІирну Памятнїцу горватскому банови Куенови Гедерварийови. У нєй наводзел же Руснаци у владичестве представлю два трецини вирних, а и попри того

владикове вше Горвати, хтори найчастейше забераю и други важнєйши функциї у владичестве. И до грекокатолїцкей семинариї у Загребе ше вше прима вецей Горватох як Руснацох: 1891. року у алумнату спомедзи 32 питомцох лєм пейцме були Руснаци.

Ґвожджакова акция теди нє мала прихильнїкох анї медзи вирнима анї медзи священїками. Кед ше патри з нєшкайшей перспективи, може випатрац же би приєдинєнє Руснацох гу даєдному владичеству у Угорскей позитивно вплївовало на ришованє руского националного питаня. Медзитим, кед ше добре позна обставини у културним и националним живоце Русинох на Горнїци у тим чаше, нє чежко предпоставиц же би приєдинєнє ґу даєдному грекока-толїцкому владичеству у Угорскей лєм ище баржей отворело дзвери мадяризациї, хтора на Горнїци у тим чаше була барз моцна.

У тим периодзе у церковно-вирским живоце у руских валалох вше частейше ше чує глас церковних и церковно-школских одборох. Вони сцели мац векшу контролу нє лєм над церковнима финансиями, алє и над церковним та и вир-ским животом. Часто вимагали од владики же би намесцел або нє намесцел, та и премесцел даєдного паноца. Владичество у другей половки ХIХ вика часто нє мало досц священїкох за шицки парохиї и їх филияли. Модляци владику же би им послал священїка, вирни вше наводзели же кед у валалє нє маю свойого паноца, велї одходза до других церквох, звичайно православних, глєдаю помоц од других паноцох, а дакеди су пририхтани и прейсц на другу виру. Препатриме як ше одви-вал церковно-вирски живот по поєдиних наших парохийох.

У церковним живоце Керестура по револуциї 1848. року значна подїя було будованє Водици (1859. року). Тедишнї коцурски парох Дюра Шовш, хтори источасно бул бачко-сримски вицеархидиякон, вєдно з ище даєднима священїками пробовал у Керестуре збудовац ище єдну церкву и основац ище єдну парохию, алє тот план нїґда подробнєйше нє розробени.Кед ше 80-х рокох у руских парохийох складало правила за церковни або церковно-школски одбори, даєдни паноцове наглашовали же Руснаци велю читаю сербски новини та ше под їх вплївом намагаю ушориц и контроловац одношеня у своїх церковних општинох. Други зазначовали же Руснаци тоти правила складаю по углядзе на правила православних ипротестантох, цо би ше нє шмело дошлєбодзиц, бо ше греко-католїки у тим муша притримовац католїцкого церковного права.

Церковни одбор у Керестуре 90-х рокох бул барз активни кед ше предавало столки у церкви. Скорей бул обичай же ше одредзени столки резервовало за валалску интелиґенцию. Тераз одбор жадал попредац шицки, нє жадаюци их уступац безплатно, понеже то углавним були столки на найлєпшим месце та би ше их могло найлєпше предац и так наполнїц церковну касу. Так було и зоз столком учителя у пензиї Петра Кузмяка. Кед то дознал, владика пробовал прешвечиц одборнїкох же пенєж нє може буц єдини циль и же и одбору и парохиї може буц лєм чесц кед у церкви маю свойо место таки заслужни и углядни людзе.

Початком XX вика у Керестуре настало вельке знєми-ренє пре предаванє столкох. Випатрало же ше найхудобнєй- ши парохиянє побунєли пропив того же ше нє предава 24 столки резервовани за интелиґенцию. Медзитим, причина була друга: валалски ґаздове ше процивели же би ше столки на найлєпших местох интелиґенциї давало безплатно, бо вони за нїх мушели вельо плациц. Розуми ше, худобни ше анї нє наздавали же вони годни купиц тоти столки. Бунєли ше прето же их нагварели богати. Парох Андри Лабош прешве-човал и владику и парохиянох же ше одредзени столки вше резервовало за интелиґенцию, як и же ше водзело рахунку о старших людзох. Нїґда ше, на приклад, нє дошлєбодзовало же би син купел столок кед го ище нє мал його оцец або дзивка кед столок ище нє мала мац, односно швекра.

У керестурскей церкви 1907. року направени ковруши и поставело ше питане на хторим буду хлопи а на хторим жени. Церковни одбор ше знова нє складал з пароховим предкла-даньом, а поставело ше и питане кельо места у крил осо х буду Зохабени за интелиґенцию. Парох надпоминал же за шицко виновати ґаздове, хтори худобним гуторели: "Я плацим а ти

крич".У коцурскей церкви 60-х рокох закончени вецей роботи: положени нови

столки, церква обилєна, положене нове закри-це и направена нова турня.У Коцуре, та и у цалей Бачки, 1893. року вельке возбудзенє

спричинєло преходзенє коцурского тарґовца Янка Югика на православну виру. Парох М. Уйфалуши твердзел бачко-сримскому вицеархидияконови Храниловичови же Югик ище пред двома роками зберал помоц за "Руску правду", хтора виходзела у Бечу, и же мал задаток шириц панславизем медзи угорскима славянами. Югик и скорей споминал же би за Руснацох було лєпше кед би були под православну, Карло-вецку митрополию и обецовал людзом же до Коцура з Буковини придзе православни паноцец, хторому вирни нє буду мушиц нїч плациц.

Владика опоминал и коцурского и других парохох най барз меркую же би Руснаци нє преходзели на православну виру. Нєодлуга ше розширела вистка же и Руснаци у Старим Вербаше сцу прейсц на православну виру, а указало ше же медзи нїма окончована аґитация за тото и же им тиж обецо-ване же нє буду мушиц плациц паноца. Хранилович предкладал владикови же би Духовни стол владичества замод-лєл митрополита у Карловцох най православни паноцове, насампредз кулски парох, престаню окончовац пропаганду медзи Руснацами и прецаговац их на православну виру. Подобно и предходни крижевски владика Хранилович 1886. року модлєл сербского патриярха Андєлича же би сербски монахи у Сриме нє прецаговали Руснацох на православну виру и тото теди помогло.

Гоч ше теди досц приповедало же велї Руснаци у Коцуре, а ище вецей у Старим Вербаше, пририхтани прейсц на православну виру, випатра же нє прешол нїхто крем Югика Познєйше даєдни припознали же им православни паноцове обецали же кед прейду - нє буду мушиц плациц церкви нїяки даваня.

Руснаци ше до Старого Вербасу почали присельовац по револуциї 1848. року. Коцурски парох Дюра Шовш, понеже вони спадали под його парохию, помогнул им 1851. рокуоправиц церкву и парохийни дом. Од 1860. року Руснаци у Старим Вербаше мали и свойого паноца.

За грекокатолїцкого пароха у Новим Садзе 1849. року намесцени Силвестер Бубанович. Вон такой од городских власцох глєдал же би ше з грекокатолїцкого парохийного дому виселєли православни паноцове и тото швидко було ришене. Вец требало зазберовац парохиянох хтори ше помали врацали до варошу одкадз посцекали у револуциї. У другей половки XIX вика церковни и вирски живот у новосадскей парохиї цекол нормално. Число парохиянох ше дакус звекшо-вало, алє парохия була барз худобна.

Руснаци у Петровцох мали лєм каплїчку. Духовни стол владичества модлєл 1851. року велького жупана, ґрофа Петра Пеячевича, же би помогнул петровским Руснацом найсц порту за грекокатолїцку церкву, парохийни дом и школу. То нє йшло лєгко. Руснаци 1855. року роздумовали и о правеню церкви, гоч нє мали анї порту за ню. Добра нагода ше указала кед Вуковарске паньство у стред валала продавало паньску карчму. Будованє церкви йшло барз помали. У Петровцох1891. року було коло 800 Руснацох, а у сушедних парохийох ище коло 200. Вони назберали коло 8 000 форити, а од Кральов- скей влади глєдали ище 4 000 форинти. Церква збудована1892, пошвецена є 1893. року.

Кед ше Руснаци почали насельовац до Миклошевцох, вироку бригу о нїх водзел петровски парох. Парохия у Миклошевцох основана 1859. люку и од теди ше там водза матични кнїжки. Перши администратор парохиї бул Янко Панїк, а после нього Йосиф Валковски. Церква у Миклошевцох направена 1907. року.

Руснаци у Бачинцох перше припадали ґу парохиї у Шидзе, а 1851. року за дупшастира у тим валалє намесцени паноцец Янко Санич, дотедишнї керестурски учитель. Вон ше барз закладал за Руснацох и вше их

заступал пред меснима и окружнима власцами. Водзел духовну бриту и о Руснацох хтори ше зоз Горнїци насельовали до Митровици и околних местох. Санич модлєл владику най пошле найпотребнєйши церковни кнїжки, бо их у Бачинцох нє було, а од ґрофа Одескалкия модлєл за паноца пол сесиї жеми, кельо мал и пра-вославни. При општинскей хижи були два празни порти, та Санич предкладал же би ше на єдней збудовало руску церкву и парохийни дом, а на другей школу. Бачинчанє такой почали зберац пенєж на церкву. Достали помоц и зоз Керестура и Коцура. Одвит од ґрофа длуго нє сциговал, та Руснаци сами купели порту за церкву, алє пред Сербами гуторели же там збудую квартель за учителя, бо знали же ше Серби буду процивиц правеню рускей церкви. Порти у центре заш лєм були на лєпшим месце, та ше ище роздумовало чи почац правиц церкву на купеней чи чекац ґрофов одвит. Янко Санич остал у Бачинцох до 1861. року. После нього бригу о парохиї водзел управитель шидскей парохиї Микола Сеґеди, док до Бачинцох нє пришол Йосиф Валковски. Кед вон пошвидко премесцени до Старого Вербасу, Бачинчанє писали владико-ви же добре же то зробел. Нє прето же Валковски нє бул добри священїк, алє прето же бул барз благи и цихи и мало могол помогнуц парохияном у одбрани и зашити їх маєткох, та и животох, бо старобивателє на шицки способи пробовали виплашиц Руснацох зоз валалу. Духовну бригу о Бачинцох знова превжал шидски парох, док нє поставени Янко Панїк. Вон умар 1873. року и од теди до 1877. року управитель парохиї у Бачинцох бул Михайло Уйфалуши. До 1885. року Руснаци у Бачинцох нє мали свойого священїка, а теди пришол Владислав Хранилович и остал два роки. После нього парох бул Павле Ґвозденович.

Руснаци у Дюрдьове перше мали каплїчку у хижи Дюри Виславского, а познєйше за богослуженя купели другу хижу. Духовну бригу о нїх водзел новосадски парох, теди Янко Латкович. То нє було найлєпше ришенє, бо людзе вше мушели ходзиц по паноца на кочу до Нового Саду. Даєдни Руснаци преходзели до назаренох або на православну виру. Було очиглядне же у Дюрдьове треба основац парохию, цо витворене 1893. року. Перши парох бул Андри Лабош младши. Нова церква збудована и пошвецена 1900. року.

Бешедуюци о Руснацох у револуциї 1848. року и просви-тним односно церковно-вирским живоце, розпатрали зме и даєдни питаня вязани за културно-национални живот. Дацо зоз того будзе спомнуте и у новим контексту.

Руски священїки з Бачки 1848. року ясно формуловали национални глєданя, насампредз тото же би до руских валалох за паноцох були поставяни лєм Руснаци, бо лєм вони знали руски язик и церковне шпиванє. Коцурски парох Дюра Шовш ище 40-х рокох установел контакти з русинску интели-ґенцшо Закарпатя. Дописовал ше з Иваном Раковским, свяще-нїком Мукачевского владичества, активним дїячом културно-го и националного живота Русинох на Закарпатю. Попри того, бул предп лацени на новинку "Вистник для Русинов Австрий-ской держави" хтора виходзела у Бечу и сотрудзовал у нєй. Од редакциї питал за Руснацох у Коцуре даєдни руски кнїжки. Випатра же руски паноцове з Бачки мали контакти и з Александром Духновичом, визначним културно- национал-ним роботнїком на Закарпатю и од нього набавяли даєдни церковни кнїжки. Мож предпоставиц же ше у руских конфе-сийних школох у Бачки и Сриме хасновали даєдни Духно-вичово школски кнїжки.

У Ужгородзе 1866. року основане Общество св. Василия Велького з цильом же би видавало кнїжки и часописи и помагало грекокатолїцкей младежи у школованю. Руснаци у Бачки и Сриме, преважно священїки, були упознати з дїялносцу Общества, учленьовали ше до ньго и сотрудзовали з нїм. Мисяцослови (календари) хтори видавало Общество, алє и други кнїжки, сциговали и медзи Руснацох до Южней Угорскей. Нашо людзе и познєйше велї кнїжки з Горнїци набавяли прейґ того Общества. Члени його узшого руковод-ства були и Юлий Дрогобецки, познєйше крижевски владика (1891-1920) и учитель Михайло Врабель. Кед ше нашли медзи Руснацами у Южней Угорскей, вони були добра вяза за

набавянє школских, церковних и других кнїжкох.У другей половки XIX вика руски конфесийни школи, як и просвитни

живот Руснацох вообще, були и прейґ учительох хтори отамадз приходзели и прейґ кнїжкох повяза-ни з просвитним животом на Горнїци. У руских школох робели учителє з Горнїци: Янко Яким, Петро Кузмяк, Дюра Штефанчик, Михайло Врабель, Василь Каменца, Дюра Манойла и даєдни други. Источасно, теди велї хлапци зоз Бачки и Сриму закончовали учительску школу у Ужгородзе и вец ше врацали до свойого краю дзе починали плодну просви-тительску дїялносц: Михайло Джуня, Михайло Надь, Микола Ґу баш, Михайло Стрибер, Михайло Лїкар, Микола Будински, Емилиян Ґу баш и други. Шицки вони ше старали же би медзи Руснацох сциговали цо вецей кнїжки и часописи з Горнїци.

Учителє мали вельки вплїв и на културно-национални препород Руснацох у Южней Угорскей. У Керестуре учитель Михайло Джуня и образовани селян Ферко Пап-Радванї 1876. року основали Читальню дзе вони, алє и други учителє и священїки, тримали преподаваня за селянох, понайвецей през жиму. Преподаваня були на рижни теми: о польопри-вреди и модернизованю польодїлскей продукциї, о очуваню здравя итд. У Читальнї було новини и кнїжки, там людзе и дискутовали о тим цо чули або пречитали.

У Коцуре Читальня основана 1878. року. Седем роки познєйше у нєй уж було 70 руски кнїжки, преважно виданя львовскей "Просвити". Було и нємецки кнїжки, бо медзи вецей як 50 членми було и Нємцох.

Коло 1880. року Руснаци зоз Бачки й Сриму установели вязу, а потим и цеснєйше сотруднїцтво з "Просвиту". Од нєй наручовали кнїжки, периодични виданя и новини. До редакциї посилали и висти о себе и своєй дїялносци, хтори з часу на час були друковани. Теди ше културна и наукова явносц Галичини вше баржей почина интересовац за Руснацох на югу Угорскей. Интересантне же з "Просвиту" конта-ктовала нє лєм руска интелиґенция, алє и звичайни селянє, тарґовци и ремеселнїки, хтори дзекуюци тому доживюю препород националней свидомосци.

Року 1897. до Бачки пришол млади етноґраф и фолклорист Володимир Гнатюк. За два и пол мешаци вон у Керестуре и Коцуре назберал барз богати фолклорни и етноґрафски материял и публиковал го у зборнїкох "Етнографични материяли з Угорскей Руси". Недавно шицко тото у нас фототипски превидане у 5 томох. Гнатюк ше намагал дац цо вирнєйшу слику дружтвеного, економского, културного, просвитного, националного и политичного живота Руснацох у Южней Угорскей. На основи позбераного материялу вон заключел же Руснаци у Бачки, гоч найоддалєнши и з досц пословаченим язиком, по своїм походзеню, вири, традициї, духовней и материялней култури припадаю гу руско-українскому народу, т.є. його заходней часци. У розправи "Словаки чи Русини" Гнатюк наводзи и становиска самих Руснацох о їх националней свидомосци и ориєнтациї. Вон медзи иншим наводзи: щире и цепле одношенє гу львовскей Просвити", гу єй виданьом и галицким Русином, огорченє спрам угорских руских интелектуалцох хтори ше намагаю мадяризовац Русинох, свидомосц же Руснаци у Бачки и Сриме нє Словаци и же їх язик нє словацки, свидомосц же Руснацом у Бачки и Сриме грожи мадяризация (у Сриме и кроатизация) и же ше тому мож одупрец лєм зоз цесним сотруднїцтвом з правдивима Русинами у Угорскей и Галичини. Уж спомнуте "Илирске дружтво" семинаристох у Заґребе. Андри Лабош, єден з його членох, и як священїк остал прихильнїк славянского єдинства. И пред владиком и пред угорску владу обвиньовали го же є "панслависта" и нєриятель Мадярох. Обвиньовали го и його дакедишнї това-рише Дионизий Шовш и Гавриїл Ґвожджак. Перши з нїх познєйше бул прихильнєйши гу официйней мадярскей политики, алє ше нє уключовал до руского национално-политичного живота, а други бул блїзши гу державней поли-тики, дружтвено бул активни, у националним питаню прихильнїк угро-рутенскей ориєнтациї Кед керестурска конфесийна школа претворйована перше до општинскей а вец до державней, парох Лабош на шицки способи пробовал прешвечиц Керестурцох же би тото нє дошлєбодзели, бо ше так пошвидша мадяризация. Мал право. Гнатюк 1897. року зазначел же у Керестуре така

мадяри-ция же школски дзеци нєпознатому на улїци здравкаю по мадярски. Вон теди предвидзовал барз швидку мадяр изацию асимилацию Руснацох у Керестуре. Хто зна чи би ше тото и нє зисцело кед би ше дружтвено-политични и национални обставини 1918. року нє пременєли.

Михайло Врабель 1890. року у Ужгородзе обявел зборнїк народних писньох "Руски соловей". Спомедзи 188 писньох у нїм 115 писнї Руснацох зоз Бачки. Друкованє зборнїка помогнул Г. Ґвожджак. Було досц предплатнїкох: з Керестура наручени 58, зоз Конура 27 и осем зоз других местох УгорскеЙ и Бачки. Врабель вельо зробел за Руснацох у Бачки и Сриме у обласци просвитного и културно-националного живота: бул учитель у Керестуре, Старим Вербаше и Новим Садзе, видал "Руски соловей", а анї як редактор "Недїлї" нє забувал на нїх. Вони куповали тоту новинку, вон писал и за нїх и о нїх.

Споминали зме и дїялносц Г. Ґвожджака, насампредз його закладанє за приєдинєнє Руснацох гу даєдному греко-католїцкому владичеству у УгорскеЙ. Кед ше о тим бешедує, треба повесц же теди медзи русинску интелиґенцию на Закарпатю, а поготов духовну и у руководство Мукачевского владичество пановал барз моцни дух мадяризациї. Под пла-щом карпато-рутенства ше схопно окривала урядова угорска политика же Русини у Угорскей - угорски Русини, їх идентитет грекокатолїцка вира, алє же вони нє маю нїч заєднїцке з Русинами з другого боку Карпатох. Мадярска национална политика ше вше намагала прервец шицки вязи медзи Русинами у УгорскеЙ и у Галичини бо розумела же тоти контакти буду вплївовац на национални живот Русинох у УгорскеЙ и будзиц медзи нїма идею о зєдинєню Русинох хтори жию з двох бокох Карпатох. Прето и Русином у Угорскей и швету требало доказац - зоз становиска Будапешту -же Русини у Угорскей угорска специфичносц, же нє маю нїч заєднїцке з Русинами з другого боку Карпатох. Русинска интелиґенция у Угорскей углавним прилапйовала официйну политику, а на єй позици-йох бул и крижевски владика Дрогобецки, Врабель, Ґвожджак и велї други. Тота политика була катастрофална за Русинох у Угорскей: з Русинох грекокатолїкох правела мадярских Русинох грекокатолїкох, хтори з часом поставали Мадяре гре-кокатолїки. Гоч и медзи руску интелиґенцию у Бачки и Сриме було прихильнїкох карпато-рутенскей ориєнтациї, Руснацох ту їх животна пракса, церква, школа и час зачували од денационализациї. У политичним живоце Угорскей Руснаци по 1918. рок нє мали векши уплїв. Мож опомнуц лєм же у рамикох Социялдемократичней партиї Угорскей, односно у єй Варконїйовим, револуционерним кридлє, Руснаци учас-твовали у штрайкацким руху.

У културно-националним живоце Руснацох по 1918. рок окремну улогу мала кнїжка. Друкована кнїжка, чи то церковна чи школска чи даяка иншака, як и часописи и новинки при-мєшени з Горнїци и споза Карпатох, гуторели нашому Руснакови же є нє сам, же там далєко ма братох, же є з нїма єден народ и же лєм тримаючи ше вєдно можу жиц и прежиц. Кнїжки и новини сциговали Руснацом у великих количествох, а цо вецей их було - баржей укрипйовали националну свидо-мосц и национални дух.

Писану кнїжку, хтора була драга и до хторей нє було лєгко дойсц, часто заменьовала рукописна. У другей половки и концом XIX вика медзи Руснацами було барз вельо рукописни кнїжки. Розликовали ше по випатрунку, рукопису и змисту, бо було и зборнїки духовних писньох и молитвох и виривки зоз живота святих и апокрифи и хронїки наших валалох. Подобни су по тим же шицки шведоча о писменосци Руснацох у тих крайох, понеже лєм писменим людзом кнїжка погребна, лєм вони о нєй дзбаю и жадаю ю мац у обисцу, чуваю ю и преноша з колєна на колєно.

Врабель у "Руским соловею" обявел 115 писнї Руснацох зоз Бачки. Гнатюк назберал и обявел барз богати материяли о Руснацох у Бачки и Сриме и так зачувал од препасци богатство рускей усней литератури, а источасно зохабел опис, як на филмскей пантлїки, наших валалох у Бачки концом прешлого вика. А на традициї усней народней творчосци, з особним ґенийом, седемнацрочни Гавриїл Костельник вишпивал идилски венєц "З мойого валала" и обявел го у Жовкви 1904. року. Так

положени фундамент рускей уметнїцкей литератири.

РУСНАЦИ У ПЕРШИЙ ШВЕТОВЕЙ ВОЙНИ

Хронїчар 1914. року у Хронїки Керестура записал: "...Вибухла война 28. юлия. Того року жито було двацец форинти... и овес бул дзешец форинти... и дванац форинти, а кукурица стара дзешец форинти... Пошвецели Няради Денчияза владику у Риму на наш Крачун на треци дзень 27. децембра.." Хронїчар, чи народ по його пирку, запаметал же 1914. року почала война и же такой шицко було барз драге. Алє, запаметал и же за владику пошвецени Дионизий Няради, та после вецей як 150 рокох живота у тим краю Руснаци достали свойого першого владику.

У януаре 1915. року пришол до Керестура зоз Львова др Гавриїл Костельник. За ньго у валалє отворене друге капелан-ске место, алє вон остал ту лєм до єшенї. За тот час написал Хронїку Бач-Керестурскей парохиї.

Того року шицко було вше драгше а вец, як писал хронїчар, "...списовали шицко зарно цо лєм було, та одредзела министерия на єднудушу осемнац кили жита на єден мешац на хлєб, а гевто зарно шицко одкупела министерия".

Легинє и хлопи одходза до войни. У жатви, кед требало жито кошиц, керестурске поглаварство глєдало же би до валалу пришли 60 зарабровани вояци на помоц тим фамили-йом хторим хлопи на фронту. Як война цекла, була вше векша драготня, вше векша бида, а держава вше вецей брала: "1916. року так исто списовалижито и овесикукурицуиярецираж и шеменєц и репчень и пасулю - хто мал за державу мушел дац, та зато плацели шицко цо коштало".

За воєни потреби держава брала и дзвони. Так 1916. року однєшени штири дзвони з керестурскей церкви и єден з Водици. Управитель парохиї Михал Мудри модлєл владику же би ше заложел при власцох най у валалє останю голєм два дзвони, бо валал вельки, єст 1 100 хижи, а кед ше дзвонї на огень або ше дава даяки други знаки и поволанки, треба голєм два дзвони.

Одроснути хлопи на фронту. Родзенє дзецох ше змен-шало. Вше частейше сциговали смутни вистки же синове и оцове у войни ранєти або погинули. Було вше вецей хованя и стари теметов постал цесни. Прето на трецим року войни "теметов тот ше швецел, дзе була ягодарня, у фебруару штвартого на Задушну соботу".

Велї Руснаци участвовали у войни як мадярски вояци. Велї ранєти або погинули. Велї зарабени на Восточним фронту, а було и таких цо ше сами придавали русийскому войску и дому ше врацели давно по законченю войни.

У побуни познатого Шестого новосадского полку 20. мая 1918. року участвовали и Руснаци. Двоме Керестурци, Яков Кишюгас и Петро Джуня осудзени на шмерц и кара над нїма окончена, а Янко Надь сцекол.

Як ше приблїжовал конєц войни, було вше яснєйше же ше збуду вельки пременки. Австро-Угорска ше розпадла. На Велькей народней скупштини у Новим Садзе 25. новембра 1918. року участвовал и 21 Руснак.

Кед створена Кральовина Сербох, Горватох и Словен-цох, у нєй було дацо вецей як 20 тисячи Руснацох. Сами Руснаци, т. є. интелиґенция, такой поставели питане и пробо-вали дац одвит як у новей держави организовац културни и Просвитни живот. Уж влєце 1919. року створене Руске народне просвитне дружтво, хторе у чаше медзи двома швето-вима войнами превежнє на себе терху орґанизованя култур-но-просвитного живота Руснацох у Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох, односно познєйше Кральовини Югославиї.

МЕСТО ЗАКЛЮЧЕНЯ: ДРАГА ДО БУДУЧНОСЦИ

Чежки живот, бида и глад нагнали Руснацох же би коло половки ХУШ вика рушели з Карпатох и подкарпатского краю глєдаюцн "обецану жем". Путовали шлїдзаци свою гвизду. Вона станула над Керестуром. Становели ше ту и вони и почали себе колїби и хижи будовац и жем обрабяц. Други ше заста-новели у Коцуре. Кед понаправляй хижи, такой себе и церквочку збудовали и зберали ше коло нєй як курчатка коло квочки. Вец себе и учителя приведли та и школу будовали, же би дзеци нє росли нєграмотни.

Орали жем, шали и садзели и плоди зберали же би могли жиц як людзе, алє дзбали и о своєй вири и просвити, бо знали же лєм так прежию як Руснаци, же им вони драга до будучносци.Множели ше, та им прецесно поставало у перших двох валалох. Почали ше висельовац до Нового Саду, Шиду, Вайскей, Бачинцох, Петровцох, Старого Вербасу, Дюрдьова, Миклошевцох, а потим и до велїх других местох у Бачки, Сриме и СлавониІ Вредни руки вшадзи могли обезпечиц хлєб насущни, церква и школа помагали нє страциц ше медзицудзима, нє зляц ше з нї'ма.

Вяза зоз старим крайом, зоз Горнїцу а вец и Галичину, була як инфузия - змоцньованє орґанизму зоз швижу креву. Отамадз приходзели даєдни священїки и учителє, сциговалии кнїжки хтори тиж гуторели Руснацом же су нє сами, же лєгчейше прежию кед ше буду гримац вєдно з братами хтори остали у старим краю.

Грекокатолїцка церква чувала Руснацох у Южней Угор-скей, ту у Бачки, Сриме и Славониї, же би ше нє мишали анї православнима анї з католїками и так их зачувала од асимилациї, а писане слово, церковна и школска кнїжка и други виданя зоз Горнїци и Галичини, були як ланци з хторима були повязани зоз матку, як чамци за побрежє.

Кисач, 15. октобра 1993. року

ЗмистОДКАЛЬ И КАДЗИ .......................................................................................................................................... 3

УВОДНЕ РОЗДУМОВАНЄ ..................................................................................................................... 3ПРЕДСЛОВО..................................................................................................................................... 4

ВЕЛЬКА СЕЛЇДБА НАРОДОХ, СЛАВЯНЄ И ВОСТОЧНИ СЛАВЯНЄ ..................................................... 5КИЄВСКА РУС ............................................................................................................................. 6

ВИРА И КУЛТУРА ВОСТОЧНИХ СЛАВЯНОХ .................................................................. 7ГАЛИЦКО-ВОЛИНЬСКА ДЕРЖАВА................................................................................ 8РУСИНИ ПОД ВЛАСЦУ ПОЛЬСКЕЙ И ЛИТВИ .................................................................. 9РЕЛИҐИЯ И КУЛТУРА...................................................................................................... 11БРЕСТОВСКА УНИЯ ......................................................................................................... 12РУСИНИ У УГОРСКЕЙ ........................................................................................................ 13ДРУЖТВЕНО-ЕКОНОМСКИ И ПОЛИТИЧНИ ОБСТАВИНИ ....................................... 14ВИРА, ПРОСВИТА И КУЛТУРА НА ЗАКАРПАТЮ ПО КОНЄЦ ХVIII ВИКА............ 16

РУСНАЦИ У БАЧКИ У XVIII ВИКУ ............................................................................................................ 18ПРИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ ДО БАЧКИ........................................................................ 18ПРИ ВРЕДНИ ЖИВОТ РУСНАЦОХ У БАЧКИ У ХVIII ВИКУ................................... 22ВИТРИМОВАНЄ ВОЙСКА............................................................................................... 27ВИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ З КЕРЕСГУРА И КОЦУРА И СНОВАНЄ НОВИХ РУСКИХ КОЛОНИЙОХ ...................................................................................................... 28ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ ....................................................................................................... 28ЦЕРКОВНИ И ВИРСКИ ЖИВОТ РУСНАЦОХ У БАЧКИ У ХVIII ВИКУ ................. 30ВИРСКИ ЗРАЖЕНИ У КЕРЕСТУРЕ 50-ИХ РОКОХ XVIII ВИКА .................................. 32СНОВАНЄ КРИЖЕВСКОГО ВЛАДИЧЕСТВА .............................................................. 32ПРОСВИТНИ ЖИВОТ ....................................................................................................... 34НАБАВЯНЄ И ДРУКОВАНЄ КНЇЖКОХ ........................................................................ 35

РУСНАЦИ У БАЧКИ И СРИМЕ У ПЕРШЕЙ ПОЛОВКИ XIX ВИКА............................................................ 35ПРИВРЕДНИ ЖИВОТ........................................................................................................ 35СОЦИЯЛНО-ЕКОНОМСКИ ОБСТАВИНИ .................................................................... 35ВИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ З КЕРЕСТУРА И КОЦУРА И СНОВАНЄ НОВИХ РУСКИХ КОЛОНИЙОХ ...................................................................................................... 37ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ ....................................................................................................... 39ПРОСВИТНИ ЖИВОТ ....................................................................................................... 39ЦЕРКОВНИ И ВИРСКИ ЖИВОТ ..................................................................................... 41

РУСНАЦИ У БАЧКИ И СРИМЕ 1848-1918. ................................................................................................... 44РУСНАЦИ У РЕВОЛУЦИЇ1848-49. РОКУ ...................................................................... 44СОЦИЯЛНО-ЕКОНОМСКИ ОБСТАВИНИ .................................................................... 46РИШОВАНЄ АҐРАРНОГО ПИТАНЯ................................................................................... 46ПОЛЬОПРИВРВДА, РЕМЕСЕЛСТВО, ИНДУСТРИЯ ................................................... 47СОЦИЯЛНА СТРУКТУРА И СОЦИЯЛНИ НЄМИРИ .................................................................. 49ДЕМОҐРАФСКИ ОБСТАВИНИ........................................................................................ 50ВИПАТРУНОК РУСКОГО ВАЛАЛУ............................................................................... 51

ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ..................................................................................................................................... 52ПРОСВИТНИ ЖИВОТ ....................................................................................................... 52ЦЕРКОВНО-ВИРСКИ ЖИВОТ......................................................................................... 59РУСНАЦИ У ПЕРШИЙ ШВЕТОВЕЙ ВОЙНИ ............................................................... 65

МЕСТО ЗАКЛЮЧЕНЯ: ДРАГА ДО БУДУЧНОСЦИ ................................................................................... 66

ОДКАЛЬИКАДЗИ ПРВДСЛОВО......—

ВЕЛЬКА СЕЛЇДБА НАРОДОХ,СЛАВЯНЄ И ВОСГОЧНИ СЛАВЯНЄ ................................ .7.

КИЄВСКА РУС ........ .................................................9

ВИРА И КУЛТУРА ВОСТОЧНИХ СЛАВЯНОХ ..................12ГАЛИЦКО-ВОЛИНЬСКА ДЕРЖАВА.................................. 15РУСИНИ ПОД ВЛАСЦУ ПОЛЬСКЕЙ И ЛИТВИ ................ 17РЕЛИҐИЯ И КУЛТУРА ....................................................... 20БРЕСТОВСКАУНИЯ ................................................РУСИНИ У УГОРСКЕЙ ..............................ДРУЖТВЕНО-ЕКОНОМСКИ И

ПО ЛИТИЧНИ ОБСТАВИНИ ............................................... 27ВИРА, ПРОСВИТА И КУЛТУРА НАЗАКАРПАТЮ ПО КОНЄЦ ХУШ ВИКА............................. ( У

РУСНАЦИ У БАЧКИ У ХУШ ВИКУ.—............................ .35ПРИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ ДО БАЧКИ...................... 35

ПРИБРЕДЕШ ЖИВОТ РУСНАЦОХ У БАЧКИ У ХУШ ВИКУ......................................................................... 44

ВИТРИМОВАНЄ ВОЙСКА .................................................. 53ВИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ З КЕРЕСТУРА И КОЦУРА И СНОВАНЄ НОВИХ РУСКИХ КОЛОНИЙОХ................... 54ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ ........................................................ 56ЦЕРКОВНИ И ВИРСКИ ЖИВОТ РУСНАЦОХУ БАЧКИ У ХУШ ВИКУ ..................................................... 58ВИРСКИ ЗРАЖЕНЯ У КЕРЕСТУРЕ50-ИХ РОКОХ ХУШ ВИКА...................................................,62,СНОВАНЄ КРИЖЕВСКОГО ВЛАДИЧЕСТВА ...................63ПРОСВИТНИ ЖИВОТ ........................................................ 66НАБАВЯНЄ И ДРУКОВАНЄ КНЇЖКОХ ............................. 68

РУСНАЦИ У БАЧКИ И СРИМЕУ ПЕРШЕЙ ПОЛОВКИ XIX ВИКА .................................... 69

ПРИБРЕДЕШ ЖИВОТ .......................................................... 69СОЦИ ЛНО-ЕКОНОМСКИ ОБСТАВИНИ.......................... 69ВИСЕЛЬОВАНЄ РУСНАЦОХ З КЕРЕСГУРА И КОЦУРАИ СНОВАНЄ НОВИХ РУСКИХ КОЛОНИЙОХ................... 73ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ ........................................................ 77ПРОСВИТНИ ЖИВОТ......................................................... 77ЦЕРКОВНИ И ВИРСКИ ЖИВОТ ....................................... , 81

РУСНАЦИ У БАЧКИ И ЄРИМЕ 1848-1918. ....................... 87РУСНАЦИ У РЕВОЛУЦШ1848-49. РОКУ .......................... 87СОЦИЯЛНО-ЕКОНОМСКИ ОБСТАВИНИ ......................... 91РИШОВАНЄ АГРАРНОГО ПИТАНЯ................................... 91ПОЛЬОПРИВРЕДА, РЕМЕСЕЛСТВО, ИНДУСТРИЯ.......... 92СОЦИЯЛНАСЛТУКТУРАИСОЦИЯЛНИНЄМИРИ.... .... 96ДЕМОҐРАФСКИ ОБСТАВИНИ. ........................................... 99ВИПАТРУНОК РУСКОГО ВАЛАЛУ.................................. 100ДРУЖТВЕНИ ЖИВОТ....................................................... 102ГГРОСВИТНИ ЖИВОТ ............... ., ..................................... 102ЦЕРКОВНО-ВИРСКИ ЖИВОТ.......................................... 117КУЛТУРНО-НАЦИОНАЛНИ ПРЕПОРОД........................ 123РУСНАЦИ У ПЕРШЕЙІПВЕТОВЕЙ БОЙНИ .................... 128МЕСТО ЗАКЛЮЧЕНЯ; ДРАГА ДО БУДУЧНОСЦИ. ....... 131

Янко Рамач: КРАТКА ИСТОРИЯ РУСНАЦОХ (Г745-1918) - перше виданє. - Обсяг друкарски табаки. - Тираж 600 прикладнїки. Ґрафична и подобова опрема Нєзависне дружтво новинарох Войводини Нови Сад. - Друковала друкарня "Аgаре" Нови Сад. Друкованє

законченє у януаре 1994. року.

СВОЇМ ВНЕСКОМ ДО ВИДАВНИЧОГО ФОНДУБІБЛІОТЕКИ "МЕМОРІАЛ 250"

СТАЛИ СПОНСОРАМИ Й УМОЖЛИВИЛИ ВИДАННЯКНИЖОК

ЇХ ІМЕНА ОСТАНУТЬ НАЗАВЖДИ ЗБЕРЕЖЕНІ У ПАМ'ЯТІ

Проф. ВОЛОДИМИР КАЛЬВАРОВСЬКИЙ з Мюнхену(Німеччина) - 1 000 ДМ

МИРОН РУСКАЇ зі Сремської Камениці - 100 ДМАНГЕЛА КОЛЕСАР з Нового Саду - 100 ДМ

Прелат о. ЙОАКИМ ДЖУДЖАР з Мюнхену(Німеччина) - 500 ДМ

о. КИРИЛО ПЛАНЧАК з Нюрнбергу (Німеччина) - 500 ДМо. ВАСИЛЬ ВОРОТНЯК з Білєфельду (Німеччина) - 500 ДМо. ЯКІВ НОВАК з Крефельд-Траару (Німеччина) - 500 ДМ

ВЩЕПРОВІНЦІЯ СЕСТЕР СЛУЖЕБНИЦЬу Югославії - 100 ДМ

Н. Н. з Нового Саду - 100 ДМДр ФЕДОР КОЛЄСАР з Нового Саду - компютер

марки "Філіпс"УКРАЇНСЬКА КАТОЛИЦЬКА ПАРАФІЯ СВ.

ВОЛОДИМИРА І ОЛЬГИ в Чікаґо (СІЛА) - 1 700 ДМЙОВҐЕН ПАПГАРГАЇ з Руського Керестура - 50 ДМЛЮБОМИР САЛАҐ з Руського Керестура - 100 ДМ

ЛЮБОСЛАВ ЕДЕЛІНСКІ СЛАВЧЕз Руського Керестура - 500 ДМ

ГЛИБОКО ЇМ ВДЯЧНІ ЗА РОЗУМІННЯ!

ВОНИ ПРИКЛАДОМ ІНШИМо. РоманМизь