Харківський національний університет імені В. Н. КаразінаГеолого-географічний факультет

Кафедра фізичної географії та картографії

Фотозвіт з професійно-орієнтованої практики

студентів-географів 2 курсу

Виконали:

Перевірили:

Харків - 2014

К. Ю. АксьоновІ. Ю. БарилоО. С. БездіткоК. А. БілаА. К. БрежнєваМ. М. ВерютінаО. В. ГончаренкоО. В. ДанильченкоЄ. В. ЗатинінаД. Ю. КоганО. Ю. КозаковаО. М. КорхЗ. Д. КосотухінаЮ. І. КотенкоВ. Ю. МироненкоА. Ю. ОвчаренкоІ. А. ОлійниковЮ. О. ОмелаєнкоМ. О. Остання

А. Ю. ПилипенкоТ. О. ПоповаО. В. ПражевськийА. В. РадецькаМ. В. РомановД. С. РуднєвА. Р. СадовськаД. А. СамойловаІ. М. СемкаТ. В. СтадникА. В. СтасьМ. С. ТеличкоЮ. В. УгрюмоваЮ. В. ФроловаН. В. ХазоваТ. С. ХорошунВ. В. ЧалийК. В. ЧерноваД. І. Шерстюк

О. О. ЖемеровК. Б. БорисенкоВ. В. Машкіна

В. С. ПоповО. С. ТретьяковО. В. Бодня

4

ЗмістВступ ............................................................................................................................................... 5

Карта навчальної професійно-орієнтованої практики студентів-географів 2 курсу .......... 6

Карпатська частина практики ..................................................................................................... 8Селище Ясіня ................................................................................................................ 8Річка Чорна Тиса .........................................................................................................10Струківська церква ..................................................................................................... 12Масив Свидовець .......................................................................................................14Водоспад Труфанець .................................................................................................. 15Село Кваси ...................................................................................................................16Село Татарів ................................................................................................................18База Заросляк .............................................................................................................18Селище Ворохта .........................................................................................................19Гори Мала та Велика Маришевська ........................................................................ 20Полонина Маришевська ............................................................................................ 21Карпатський НПП ........................................................................................................22Ворохтинська улоговина ...........................................................................................23Гора Говерла .............................................................................................................. 24Масив Чорногора ...................................................................................................... 26Прутський водоспад ...................................................................................................27Річка Прут ................................................................................................................... 28Гора Брескул .............................................................................................................. 29Гора Пожежевська .................................................................................................... 30Гора Туркул .................................................................................................................32Озеро Несамовите .................................................................................................... 34Місто Рахів ................................................................................................................. 36Буковель ......................................................................................................................37Село Ділове ................................................................................................................ 38Музей екології гір ...................................................................................................... 40Колиба-музей ..............................................................................................................41

Міста України .............................................................................................................................. 42Місто Чернівці ............................................................................................................ 42Місто Львів ................................................................................................................. 44Місто Одеса ................................................................................................................ 46Селище Опішня .......................................................................................................... 48Село Диканька ............................................................................................................ 50Місто Суми...................................................................................................................52Місто Дніпропетровськ ............................................................................................. 54НПП "Слобожанський" .............................................................................................. 56

Висновки ...................................................................................................................................... 58

Список використаних джерел .................................................................................................. 59

5

ВступНавчальна професійно-орієнтована географічна практика проводилася у літній час і складалася

з трьох етапів: підготовчого, польового та камерального (заключного).Підготовчий етап проходив у навчальних лабораторіях і кабінетах кафедри фізичної географії

та картографії геолого-географічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, у ЦНБ ХНУ. У цей час проводилися організаційні, навчально-методичні та господарчі заходи, які забезпечують хід практики. Вивчалися методичні посібники з техніки безпеки, інструк-ції з охорони життя.

Польовий етап практики включав проведення спостережень і запланованих досліджень, збір фактичного матеріалу, набуття студентами навичок із навчання у польових умовах. Цей етап практики проходив за певними маршрутами. Він виконувався пішки, автобусом, поїздом, різни-ми видами міського транспорту відповідно до розроблених і затверджених графіків і маршрутів.

Спочатку частина нашої групи приїхала у Карпати, де здійснила низку походів у районах Чорно-гори, Рахівського масиву, Ясінської та Ворохтинської улоговин тощо. Потім ми вирушили до Чер-нівців, де пробули два дні. Наступною зупинкою стало місто Львів, а далі ми відвідали місто-герой Одесу. У цей час інша частина студентів проходили практику за маршрутами: Харків – Опішня - Диканька, Харків – Суми, Харків – Дніпропетровськ. Це була перша частина нашої практики. Дру-га частина практики проходила на території національного природного парку «Слобожанський». Наша група тут була розподілена на підгрупи. Перша підгрупа студентів проводила дослідження на території парку; у другої підгрупи студентів проходив камеральний етап практики. І навпаки.

Камеральний (заключний) етап практики проходив у навчальних лабораторіях і кабінетах ка-федри фізичної географії та картографії ХНУ. У цей час проводилася обробка матеріалів спостере-жень, зафіксованих у польових щоденниках, складалися карти, схеми, профілі, графіки, таблиці та ін., виготовлялися колективний фотозвіт, фотогазета, презентація практики тощо.

Метою навчальної професійно-орієнтованої практики було закріплення теоретичних знань про закономірності будови і розвитку географічної оболонки, про природні умови і природні ресурси України, роль різних природних зон і висотних поясів у господарській діяльності людей, набуття елементарних навичок проведення польових фізико- та економіко- географічних спостережень.

Загальними завданнями практики були:1) формування у студентів навичок емпіричних досліджень об'єктів природи і господарства на

місцевості;2) формування у практикантів навичок проведення науково обґрунтованої камеральної оброб-

ки емпіричних результатів;3) формування умінь знаходити взаємозв’язки між об'єктами природи і господарства;4) формування уміння складати комплексну географічну характеристику окремих об'єктів і те-

риторій;5) формування умінь оформлювати звіт з польової практики, захищати його.Під час проходження практики по Україні студенти ознайомилися з різноманітними ландшаф-

тами у межах фізико–географічних провінцій і областей лісової, лісостепової, степової зон, а та-кож із ландшафтами (висотними поясами) гірських споруд Українських Карпат; вивчили рідкісні природні об'єкти (фліш, карст, льодовикові цирки - кари, морени та ін.), найбільш типові форми рельєфу рівнин і гір, різні гідрографічні об'єкти (ріки, озера, водосховища, водоспади, мінеральні джерела тощо).

Студенти ознайомилися з промисловими, сільськогосподарськими, природоохоронними, ре-креаційними та іншими антропогенними ландшафтами, із зональною спеціалізацією сільського господарства; здійснили екскурсії по містах, національних природних парках, відвідали музеї, історичні місця, різні туристичні об'єкти, а також деякі вищі навчальні заклади.

Фотографії та опис об’єктів, які ми відвідували, вивчали, досліджували, представлені у даному фотозвіті.

6

7

8

Селище Ясіня

Розташоване за 32 км від районного центру, 274 км – від Ужгорода. Населення – 9 100 меш. (2005).

Перша згадка про Ясіню у письмових джерелах – 1555 р. (засновники – гуцули з галицького боку Карпат). У цій згадці йдеться про те, що воно належить угор-ському феодалу Драгфі, а в 1583 р. перей-

шло у власність феодала Каролі.Походження назви Ясіні за легендою

виникло від того, що галичанин Іван Струк пас на цьому боці овець, але раптовий гли-бокий сніг завадив йому перегнати отару додому. Тож він зробив з ясена кошару для овець, а сам подався до своїх. Коли повернувся, застав отару цілою і неу-

Ясіня (гуцул. діалект Ясінє, угор. Kőrösmező) – селище міського типу Рахівського району Закар-патської області. Розташоване біля підніжжя гір-ських масивів Чорногори і Свидівця, над річкою Чорною Тисою, у межах Ясінської улоговини.

Закарпаття. Ясіня. Студенти перед турбазою

Герб Ясіні

9

Пам'ятки архітектури в Ясіні:• Дерев'яна церква Вознесіння Го-

споднього, або Струківська церква (1824) і дзвіниця (1813).

Церква в Ясіні – досконалий зразок гуцульської школи дерев'яного будів-ництва, один з найгарніших і найвідомі-ших дерев'яних храмів України. У 2013 р. Струківська церква разом з іншими де-рев'яними церквами карпатського регіо-ну була включена у список світової спад-щини ЮНЕСКО.

• Церква Різдва Богородиці (поч. 20 ст.);

• Костел святих Петра і Павла (1814);• Покровська церква (1903);• Єврейське кладовище (19 ст.).Пам'ятники:• пам'ятник Олексі Борканюку;• пам'ятник Степанові Клочураку та

Українській народній раді в Ясінях;• пам'ятник братам Климпушам;• пам'ятник невідомому солдатові;• пам'ятний хрест воякові УПА Богда-

нові Кувіку;• пам'ятна стела Герою Радянського

Союзу Расулу Ісетову.

шкодженою, та ще й із приплодом. На знак вдячності Богові він спорудив дерев'яну церквицю, яку прозвали Струківською. А ясен відтоді став символом селища і його назвою. І нині на гербі Ясіні – вівчар Струк, зелене дерево та отара.

Неподалік від селища є пам’ятка приро-ди – водоспад Труфанець. Закарпаття. Ясіня. Церква

Різдва Богородиці

10

Ріка Чорна Тиса

Чорна Тиса – один з головних витоків річки Тиса. Після злиття з Білою Тисою біля міста Рахів починається велика річка Тиса, яка протікає через землі декількох держав: України, Румунії, Угорщини, Сер-бії і Чорногорії. У Сербії, в автономному краї Воєводина, Тиса впадає в Дунай.

Довжина 49 кмПлоща водозбору 567 км2

Швидкість течії 1-3 м/сПохил річки 3-15 м/кмГоловні притоки Лазещина, Апшинець,

Станіслав і Довжана

Закарпаття. Ясіня. Чорна Тиса в середній течії

11

Чорна Тиса, як і Біла, протікають на території Рахівського району Закарпат-ської області. Примітні ділянки на річці вирізнити важко, хоча вершинна частина трохи відмінна від решти. Тут від витоків до правої притоки Станіслава річка лише формується, приймаючи невеликі пото-ки. Русло маловодне, незначні перекати чергуються з гладкою і швидкою течією, низькі береги у вузькій і глибокій долині стиснуті стрімкими схилами. Вздовж берега з самого верхів’я йде дорога до Ясіні, а нижче – шосе Яремче-Рахів.

З перевалу недалеко вже і до само-го витоку. На північ широкою просікою веде дорога. Через хвилин 20 - 25 вона виводить на велику полонину. З право-го боку дороги, на межі полонини і лісу, лежить величезна брила каменю, на якій угорською мовою написано, що тут ви-ток Тиси і дата – 1882 рік. Але більш як за сто років джерело спустилося нижче, в ліс. І тут за радянських часів був побудо-ваний монумент у вигляді великої бетон-ної стіни, яка підперла схил. З цієї стіни б’є джерело у велику чашу. Це і є виток Чорної Тиси.

Водність Чорної Тиси, як і всіх кар-патських річок, зазнає значних змін про-тягом року. Характерною особливістю внутрішньорічного розподілу стоку є наявність паводків упродовж більшої частини року, нестійкі літньо-осінні та зи-мові межені та нечітко виражене весня-не водопілля, сформоване талими та дощовими водами. В руслі – мілини, за-вали, невеликі пороги, низькі містки, на-вали на крутих поворотах, штучні пороги для аерації води. Але все це стосується вершинної ділянки, до впадіння Лазе-щини. Нижче Чорна Тиса має елементи гірської річки: потужні шивери, пороги, стоячі хвилі, вири, високі скельні береги, у багатьох місцях закріплені бетонними стінами.

Закарпаття. Чорна Тиса біля с. Кваси

Закарпаття. Чорна Тиса біля смт Ясіня

Закарпаття. Чорна Тиса у верхній течії

12

Струківська церква

Струківська, або Вознесенська, церква знаходиться в селі Ясіня. Ця церква є головною визначною пам’яткою колишнього центру Гу-цульщини.

Церква була зведена в 1824 році на схилі гори під назвою Костерівка. Існує легенда, що Струківська церк-ва побудована пастухом на ім’я Іван Струк – відповідно звідси вона і отри-мала назву. А приводом для її зведен-ня слугував дивний порятунок його отари овець.

Взимку, коли негода розігралася не на жарт, пастух не зміг рухатися далі з отарою овець, яку вів на ярма-рок, і залишив її на цьому місці. На-весні Струк повернувся, щоб хоча б

зібрати вовну. І тоді він побачив диво – його вівці не просто вижили, а ще й приплід принесли. Ось тоді пастух і прийняв рішення заснувати тут церк-ву з селищем навколо неї.

Храм споруджено у формі хреста, утвореного п’ятьма зрубами, і увінча-ний шатровим куполом у формі вось-мигранника – все згідно з канонами гуцульської архітектури культових будівель. Церква здається присад-куватою через три яруси, які ніби придавлюють до землі один одного. Одна з перекладин має гравіювання у вигляді трьох хрестів і написи з да-тою споруди. Також на стінах є напи-си про жителів, які робили пожертви на утримання храму.

Закарпаття. Ясіня. Підйом схилом до Струківської церкви

13

Закарпаття. Ясіня. Студенти біля Струківської церкви

Закарпаття. Ясіня. Церква з різних ракурсів

14

Масив Свидовець

Головний хребет масиву простягається величезною дугою з південного сходу на північний захід. Від головного хребта на висоті 1400–1883 м відгалужуються бічні хребти – короткі у північному і довгі (так звані плайки) у південному напрямках. Широкі лагідні хребти, рештки колишніх пенепленів, являють собою різкий кон-траст з вузькими, глибоко (до 1 200 м) врі-заними долинами.

На північних узбіччях головного хреб-та поширені льодовикові кари, інколи за-повнені озерами.

Південний схил Свидовця вкритий бу-ковими (до 1300 м), північний – смереко-вими (до 1450–1550 м) лісами та жерепом. Вище простягаються просторі полонини, на яких розвинене пастуше життя, зокре-ма в районі Драгобрату.

Масив пов'язаний з Дуклянським, частково Чорногірським, Поркулецьким, Рахівським покривами, в геологічній бу-дові переважають пісковики та фліш крейдового і палеогенового віку.

Східна частина Свидовця входить до

складу заповідної території – Свидовець-кого заповідного масиву (близько 1500 га), на північних схилах розташований Ап-шинецький заказник.

Деякі озера (льодовикового походжен-ня), що розташовані на хребті Свидовець: Апшинець (1487 м н. р. м.), Ворожеське (1460 м н. р. м.), Герашаська (1577 м над р. м.). Є водоспади, наприклад Драгобрат-ський і Труфанець.

Свидовець — гірський масив в Україн-ських Карпатах, на Закарпатті. Розташо-ваний між річками Тересвою (на заході) та Чорною Тисою (на сході).

Українські Карпати. Масив Свидовець

Карпати. Озеро Герашаська

Труфанець – найвищий при-родний водоспад Закарпаття. Розташований біля траси Яси-ня-Рахів, у 2 км від повороту на Драгобрат. Знаходиться на по-тоці Труфанець – правій притоці р. Чорна Тиса, на південно-схід-них схилах Свидовецького хреб-та. Утворений на місці виходу на поверхню стійких до руйнування піщаників.

Потік бере початок у субаль-пійському поясі на висоті 1720 м у підніжжя гори Близниця. Довжи-на потоку – 2830 м. У лісовому по-ясі він частково (230 м) протікає під землею. Висота водоспаду 36 м. Утворює кілька каскадів.

Один із наймальовничіших водоспадів каскадного типу в Українських Карпатах, що має естетичне і рекреаційно-тури-стичне значення.

15

Водоспад ТруфанецьЗакарпаття. Траса Ясіня-Рахів.Студенти у водоспада Труфанець

16

Село Кваси

Село Кваси розташоване в 17 км від Ясіні, в Закарпатській області. Від Рахо-ва до Ясіні дорога дуже звивиста і вузь-ка, з усіх боків гори, поряд протікає річка Тиса. Село відноситься до низь-когірського курорту, розташоване на висоті 560 м над рівнем моря.

Наукові джерела відносять дату ви-никнення села Кваси до 1684 року, коли воно вперше згадується в історичних документах. У XVIII столітті село нале-жало до Королівської комори, було руським поселенням, мешканці якого здебільшого займалися лісорозробка-ми.

Люди назвали своє поселення Ква-сами на честь дарованих їм природою цілющих джерел «квасної», тобто кис-лої, води. Так на Гуцульщині називають

мінеральну воду. Перша водолікарня «Буркут» (ще одна назва мінеральної води серед гуцулів) була побудована в середині ХІХ ст. В Квасах знаходить-ся санаторій "Гірська Тиса", відомий своєю лікувальною базою.

Село Кваси споконвіку славить-ся унікальними цілющими джерела-ми, вода з яких відноситься до типу "Арзні" і "Єсентуки". Зараз аналоги цим «квасним» водам в світі є тільки в Німеччині (курорт Баден-Ля-Бурбуль), Кавказі та на острові Сахалін. Перша в Квасах водолікарня з купальнями, яка називалася «Буркут» (тому що від при-роди газована вода «буркоче»), була побудована в середині ХІХ століття, за часів панування Австро- Угорської мо-нархії.

Закарпаття. Вид на село Кваси

Закарпаття. Кваси. Гірськоти-

сянське джерело

Закарпаття. Студенти на залізничній станції Кваси

Закарпаття. Міне-ральне джерело біля

селища Кваси

17

18

Село Татарів

База Заросляк

Татарів – село на Гуцульщині, в Яремчанській міськраді Іва-но-Франківської області, кліма-тичний курорт, розташований у долині річки Прут на висоті 750 м. Перші згадки про село дату-ються 1671 роком. Одна з особ-ливостей Татарова – його дов-жина – 25 км вздовж річки Прут.

Закарпаття. Татарів

Місцевість Заросляк розташована біля самого підніжжя гори Говерли, біля витоків річки Прут і з усіх боків оточена незайманим лісом і вершинами Карпатських гір. В цьо-му куточку природи розташована навчаль-но-спортивна база Заросляк.

Закарпаття. Чорногора. Навчально-спортивна база Заросляк

Закарпаття. Чорногора. Інфра-структура біля Заросляка

19

Селище ВорохтаВорохта – селище місько-

го типу Івано-Франківської об-ласті України. Розташоване у верхів'ях річки Прут на північ-них схилах Карпат, поблизу Яблуницького перевалу (850 м). На курорті Ворохти розта-шовується центр підготовки українських спортсменів зі стрибків з трампліна, біатлону та лижних гонок. Одна з особ-ливостей Ворохти – старий австрійсь-кий залізничний міст, який було збу-довано у 1895 р.

Закарпаття. Ворохта. Трампліни для зимових

видів спорту

Герб Ворохти

Закарпаття. Ворохта. Старий австрійський залізничний міст

20

Гори Мала та Велика Маришевська

Гора Мала Маришевська має висоту 1452 м, Велика Маришевська – 1567 м. Ландшафт-на місцевість – м’яко випуклого пенепленізованого лісистого середньогір'я. На цих горах виділяється лише гірсько-лісовий пояс, субальпійський та альпійський не виділяються.

Закарпаття. Чорногора. Студенти під час сходження на Велику Маришевську гору

Закарпаття. Чорногора. Підйом на гору Мала Маришевська

Осередки мертвого лісу на Малій Мари-шевській, що утворився внаслідок зміни

вологості

21

Полонина МаришевськаПолонина Маришевська – безліса ділянка, утворена під

дією антропогенного впливу внаслідок випасу худоби.

Закарпаття. Полонина Маришевська

Закарпаття. Полонина Маришевська. Студенти на фоні масиву Чорногора

22

Карпатський НПП

Карпатський національний природ-ний парк - національний парк в Україні, на території Івано-Франківської області. Створений для збереження унікальних лісових екосистем Центральної Європи. Площа парку становить 50495,0 га. Пе-реважна частина території парку знахо-диться в межах абсолютних висот – 500-2000 м над рівнем моря. Найвища точка України – вершина гори Говерла (2061 м над рівнем моря) знаходиться у межах парку.

Парк розташований у найбільш високо-му і цікавому в географічному відношенні секторі Чорногірського і Ґорґанського масивів. Основна частина його території охоплює верхів'ї річки Пруту і її приток, решта – в басейні Чорного Черемошу.

В геоструктурному плані його тери-торія входить до складу Чорногірської та Скибової зон Карпатської складчастої області, де на поверхню виходять товсто-шарові пісковики, чорні аргіліти, глини-сто-пісковий фліш та інші геологічні від-клади.

Карпати. Гора Мала Маришевська. Рос-линність гірсько-лісового ярусу у межах

Карпатського НПП

Карпати. Вивіска на в’їзді до Карпатського НПП

Карпати. Стуженти на території Карпатського НПП

23

Ворохтинська улоговина - улоговина в східній частині Во-рохта-Путильського низькогір'я Українських Карпат, у межах Івано-Франківської області. Простягається уздовж верхньої течії річки Прут. Абсолютні висоти – 600- 700 м. Переважа-ють луки, сільськогосподарські угіддя, подекуди – ліси. Ку-рортний район. Наявні спортивні бази, готелі.

Ворохтинська улоговина

Карпати. Типові улоговини, що розділяють гірські хребти

Карпати. Ворохта-Путильське низькогір'я

24

Гора Говерла

Говерла – найвища гора Українських Карпат і всієї України. Її висота стано-вить 2061 метр над рівнем моря. Назва в перекладі з угорської означає "сніж-на гора" (Hovar). Сьогод-нішнє звучання, "Говер-ла" , гора отримала після помилки на австрійській військовій карті. Раніше вершина мала назву «Го-вирла», зараз повністю за-буте.

Розташована на Чор-ногірському хребті, най-вищому хребті Українсь-ких Карпат, де декілька вершин знаходяться на висоті понад 2000 метрів. Тут були засновані кілька біологічних стаціонарів, географічний стаціонар, сніго-лавинна станція і об-серваторія.

Вершина Говерли – не-великий плоский майдан-чик, який дає унікальну можливість милуватися навколишні ландшафтом з оглядом 360°.

З вершини Говерли вид-но увесь Чорногірський хребет, що простягається звідси на південний схід.

При гарній видимості на півночі можна побачи-ти міста Івано-Франківськ, Коломию і Снятин, а в південному напрямку – румунське місто Сігету-Мармацієй. З вершини виразно видно недалекий від Говерли Петрос (2020 м).

На південний схід тяг-неться низка вершин Чор-ногірського хребта, а на південному заході підно-ситься Мармароський ма-сив, по якому проходить кордон Румунії та України. Дуже цікаво спостерігати, як змінюється природа з підйомом на Говерлу. Рослинність зустрічаєть-ся більш низькоросла, дерева змінюються на чагарники, а ближче до вершини росте тільки тра-ва (тут можна побачити едельвейси). На галяви-

нах дуже багато ягід: брус-ниця, суниця, чорниця і ма-лина.

На схилах гори — форми плейстоценового зледенін-ня, каменепади. Бувають снігові лавини. Складаєть-ся з пісковиків і конгломе-ратів. Вкрита альпійськими луками, чагарниковими за-ростями подекуди – кам'я-ними осипами. Біля під-ніжжя водоспад, один з витоків Пруту. Знаходиться у межах охоронної зони Карпатського НПП.

Комбінація зелених і синіх відтінків віддалених карпатських хребтів зали-шає в пам'яті людей, що по-бували на Говерлі, незабут-нє враження. Звідси добре видно безліч гірських се-лищ, струмочків, озер, а та-кож стежок, віялом сповза-ючих з гір, що губляться в лісистих схилах.

Основні маршрути на Говерлу включають сход-ження зі сторони Заросля-ка (через так звану Говер-ляну), зі сторони урочища Козмещик та по гребеню Чорногірського хребта як зі сторони гори Петрос, так і зі сторони гори Пожежев-ська.

Є декілька маршрутів підйому на Говерлу з тери-торії Закарпатської та Іва-но-Франківської областей. Найпопулярніший маршрут починається від турбази Заросляк (Івано-Франківсь-ка обл.), а найкрасивіший – проходить лісовими ма-сивами і гірськими схилами Рахівського району Закар-паття.

Карпати. Чорногора. Підйом на Говерлу

25

Карпати. Чорногора. На вершині Говерли

Карпати. Чорногора. Сходження з Говерли

26

Масив Чорногора

Чорногора складається з твердого пісковика, флі-шу з вкладками сланців. Подекуди є виходи вул-канічних порід. Поширені кам'яні осипи.

Значна частина Чорно-гори становить вододіл між Прутом і Тисою (бага-то віків це був одночасно кордон держав, до яких належали Галичина і За-карпаття). Західна частина з вершиною Петрос (2020 м) лежить на Закарпат-ті – в басейні Тиси, схід-на частина тягнеться на південний схід і південь. Обидві частини Чорного-ри відокремлені глибокою міжгірною сідловиною — Полониною Скопеською (висота до 1550 м). Захід-на частина порізьблена (відносні висоти — 300 м); східна — монотонний і ма-сивний хребет, вершини високі — понад 1900 м, а то й 2000 м (Говерла — 2061 м), Бребенескул — 2032 м, Гутин Томнатик — 2016 м,

Піп Іван Чорногірський — 2022 м), сідловини не схо-дять нижче 1750 м.

Від головного хребта відходять порівняно корот-кі бічні відроги. Контраст з майже рівними хребта-ми (рештки колишніх пе-непленів) являють собою схили Чорногори, розчле-новані вузькими долина-ми з перепадами висот до 1000 м або й більше. На краєвид Чорногори біль-ше, ніж в інших частинах Карпат, вплинуло зледенін-ня. У далекому минулому межа вічного снігу лежала на висоті 1300—1400 м, і в приджерельних частинах потоків утворилися корот-кі льодовики (в долині Пру-ту льодовик сягав до висо-ти 1000 м і був завдовжки 6,5 км). Слідами колишньо-го зледеніння є давньольо-довикові котли — (кари) зі стрімкими, часто скеля-стими краями і широкими днищами, іноді виповне-ними озерами (найбільше

під Гутин Томнатиком — озеро Бребенескул) або торфовищами; нерівномір-ний спад долин (іноді водо-спади, наприклад, Прутсь-кий), бічні й кінцеві морени тощо.

Схили Чорногори вкриті лісами. На північних схилах у придолинній смузі висту-пає часто бук (до 1300 м), вище — смерека (винятко-во до 1600 м); на південних схилах дуже поширений бук, який переважно тво-рить верхню межу лісу.

Вище — до 1800 м — простягається субальпійсь-ка смуга криволісся, зокре-ма зарості сосни гірської (жерепу), ялівцю і вільхи зеленої (леличу), вище 1800 м — трав'янисто-ча-гарничкові полонини, які сягають найвищих висот, інколи з полями каміння. Серед рослин чимало ен-демічних.

Карпати. Чорногора

27

Прутський водоспад

Прутський водоспад — каскадний во-доспад в Українських Карпатах (масив Чорногора), на річці Прут. Розташований на півдні Надвірнянського району Іва-но-Франківської області, на схід від верши-ни Говерли.

Водоспад має шість каскадів, висо-

та найбільшого — 12 м. Загальна висота падіння води — 80 м. Розташований між північно-східними відрогами гір Говерли та Брескул, на краю льодовикового кару, в якому бере початок Прут. Водоспад — популярний туристичний об'єкт, пам'ятка природи.

Карпати. Говерла. Прутський водоспад вдалині

Карпати. Говерла. Прутський водоспад

28

Ріка Прут

Прут — річка, що протікає територією України, Молдови та Румунії, ліва притока Дунаю довжиною 953 км. Виток Пруту зна-ходиться в Івано-Франківській області.

З Карпат, недалеко від Говерли, Прут тече на схід в сторону Яремчі і Чернівців. 100 км нижче за течією річка повертає на південь і утворює природній кордон між Молдовою та Румунією. Починаючи з міста Леово, Прут стає судноплавним і впадає біля Галаца в Дунай, недалеко від місця впадіння самого Дунаю у Чорне море.

Від витоків і майже до міста Чернівці ріка Прут має яскраво виражений гірський

характер, русло дуже розгалужене, пра-вий берег стрімкий, подекуди поперечний профіль русла має вигляд урвища. Ширина Прута тут коливається від 50-70 до 150 м, на розгалужених ділянках – 500-800 м. Гли-бина в межень становить не більше 0,5-1,5 м, а при найбільших рівнях води – до 6 м. Швидкість течії у верхів’ї дуже велика – до 1-1, 2 м/с, під час паводків сягає 4 м/с. Дно кам'янисте. Береги дуже порізані, лісисті. Нижче міста Чернівці ріка виходить на рів-нину. Тут її русло часто міняє свій напря-мок, а швидкість течії сповільнюється.

Карпати. Ріка Прут у верхній течії

29

Гора Брескул

Карпати. Вказівник на вершині гори Брескул

Карпати. Чорногора. Гора Брескул

Брескул (Брецкул) — одна з гірсь-ких вершин масиву Чорногора. Ви-сота — 1911 м. Розташована на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей, між Говерлою та горою Пожежевська. Брескул — найближча сусідка Говерли. Вершина гори купо-лоподібна, на північному схилі (відро-га Брескулець) — обривисті кам'яні осипи. У кількох місцях схили порізані карами давнього зледеніння. Вкрита альпійською і субальпійською рослин-ністю. Розвиваються процеси ерозії. На південно-західному боці гори розташована улоговина з невелики-ми та непостійними озерцями, серед яких найбільше — озеро Брескул. На-зва гори, можливо, пов'язана з її фор-мою і походить від гуцульського сло-ва, яке означає спухлий, набряклий.

30

Гора Пожежевська

Пожежевська — одна з вершин Українських Кар-пат. Розташована на межі Івано-Франківської та За-карпатської областей, у північно-західній частині хребта Чорногора, між вершинами Брескул (на північному заході) і Данцір (на південному сході).

Висота 1822 м. Рельєф і рослинність вершини — типові для гір Чорногори. Західні схили Пожежев-

ської спадають крутими скелястими урвищами. В улоговині, що на південь від вершини, розташовані два високогірні озера, се-ред яких Верхнє озеро. Між вершинами Пожежев-ської і Данціра розташова-на найнижча (біля 1725 м) сідловина Чорногірського хребта. Південно-захід-ні схили спускаються в долину струмка Озерно-го. На пологішому схилі

за назвою Пожежевська полонина, у північно-схід-ному напрямку, на висоті 1550 м розташовані сніго-лавинна і метеостанція, а також Біологічний стаціо-нар Інституту екології Кар-пат НАН України, (раніше — Львівського відділен-ня інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного).

Дослідження почалися тут у 1899 р., будівля була закладена в 1901 р. як до-

Чорногора. Зліва направо гори: Говерла, Берскул Пожежевська, Данцир

31

слідницьке господарство Крайової станції ботаніч-но-рільнічої у Львові. Ініціа-тором будівництва і його реалізатором був доктор Ігнацій Шишилович, бо-танік-агроном. У роки Пер-шої світової війни будівля та дослідні ділянки були знищені, але відновлені 1921 р. Наявні тепер будин-ки були побудовані в 70-х і 80-х роках XX ст. На почат-ку функціонування станції

проводилися дослідження на предмет адаптації аль-пійських рослин в комер-ційних цілях, удосконален-ня методів випасу овець і експериментів з викори-стання штучних добрив. У 70-80-их роках проводили-ся дослідження біологічної продуктивності гірських екосистем, їхньої структу-ри і динаміки, в тому числі в рамках міжнародної про-грами «Людина і біосфе-

ра». Неподалік вершини

Пожежевської до Другої світової війни проходив кордон Польщі і Чехосло-ваччини.

Чорногора. Метеостанція Пожежевська

Чорногора. Біологічний стаціонар Інституту екології Карпат НАН України

32

Чорногора. Туркул. Студенти у льодовиковиму карі біля вершини Туркула

Гора Туркул

33

Туркул — вершина гірського масиву Чорногора (Українські Карпати), на межі Івано-Франківської та Закарпатської обла-стей.

Висота гори 1933 м. Розташована між вершинами Данцір (1850 м) на півночі та Ребра (2001 м) на південному сході. Вер-шина трикутна, ускладнена зі сходу схід-цеподібними виступами. У верхній частині схилів з півдня і південного сходу — бри-лові розсипища, зі сходу — слабовиражені

форми вивітрювання гірських порід. Рос-линність трав'яна, нижче — криволісся з ялівцю сибірського і гірської сосни. Зі схо-ду і півночі — льодовикові кари, зокрема урочище Кізли та озеро Несамовите. На південних схилах гори лежить урочище Туркульська Полонина. Туркул — популяр-ний об'єкт гірського туризму.

Найближчі населені пункти: с. Говерла (Закарпатська область) і с. Бистрець (Іва-но-Франківська область).

34

Озеро Несамовите

Чорногора. Туркул. Студенти біля озера Несамовитого

«Невелике морське око» знахо-диться у великому карі на північ-но-східних схилах гори Туркул. Ле-жить воно на висоті 1750 метрів під крутим скелястим схилом гребеня головного хребта. З півночі улогови-ну озера замикає низький моренний вал, м'яко перехідний в днищі кара. Злегка вигнута ванна озера повто-рює обриси крутого південно-східно-го схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина 45 метрів, площа – 3000 ква-дратних метрів.

Південний берег кам'янистий: на нього осипаються продукти руй-нування скелястого схилу. Морена вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, гірською сосною жерепом і ялівцем. Від цьо-го берега озеро інтенсивно заростає осокою. Осоково-сфагновий зибун проник по поверхні води більш ніж на 15 метрів.

Дно озера, вкрите біля південно-го берега великими плоскими ва-лунами, на північ перекривається сірим піщано-мулистим матеріалом. Глибини коливаються в межах 1-1,5 метра по всій площі озерної ванни. Максимальна глибина (1,5 метра) знаходиться в середині західної ча-стини озера. Поверхневого стоку озеро немає, поповнюється воно за рахунок атмосферних опадів.

Особливий подив влітку викликає

сніжник, що лежить на каровій стінці.Така загальна характеристика озе-

ра за географічною енциклопедією України і науковими джерелами. Та Несамовите – найзагадковіше озеро Карпат, про яке існує безліч легенд.

Отже, байка перша: це місце, де народжується град. Гуцули вважа-ють, що в озері збираються душі грішників, які позбавили життя себе чи когось іншого. І якщо кинути в них каменем, тобто збурити плесо, вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетво-рюється на лід. Тоді виринають з озе-ра грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чор-ногорою: де розв'язують торби – там падає град.

Байка друга: колись давно в озері втопилася молода дівчина, і вона дуже гнівається, якщо хтось у ньо-му купається. Той, хто насмілиться, обов'язково отримає в "подарунок" негоду.

Байка третя стверджує, що вночі довкола озера танцюють душі са-могубців, які можуть затягнути на дно необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти. А ще кажуть, якщо неодружена людина вмиється озер-ною водою, протягом року знайде собі пару.

35

36

Місто РахівРахів — місто, адміністративний центр Рахівського району Закар-

патської області, на Гуцульщині. Розташоване у північно-східній частині Закарпатської області в гірській улоговині на висоті 430 м над рівнем моря — найвисокогірніший районний центр в Україні.

Місто знаходиться в долині гірської річки Тиса.У Рахівському районі побудований незвичайний перевернутий до-

гори будинок. На ньому виробляють альтернативну енергію сонячні батареї.

Закарпаття. Вид на Рахів

Герб Рахова

Рахів. Студенти на мостуВ'їзд у Рахів

Рахів. Метеостанція Рахів. "Незвичайний" будинок

37

Буковель

Буковель — найбільший гірськолижний курорт України. Розташований неподалік від села Поля-ниця Яремчанської міської ради, біля підніжжя гори Буковель на висоті 920 метрів над рівнем моря. Найвища точка курорту — г. Довга (1372 м).

Історія курорту починається з 2000 року, коли між ТзОВ «Скорзонера» та фірмою «Горизонт АЛ» було укладено угоду про створення туристич-но-рекреаційного комплексу цілорічного функ-ціонування. У вересні-жовтні 2002 р. цей проект було реалізовано у вигляді канатної дороги дов-жиною 1000 м. 2003 рік відзначився відкриттям другого схилу — траси 2А і двохкрісельного витя-гу. У 2004 році було відкрито трасу 7А, на котрій було розміщено бугельний підйомник і розпочато активну підготовку до створення масштабної гір-ськолижної арени. У 2003 році на території ГК «Бу-ковель» відпочивало 48 тис. чоловік, в 2005/2006 — 206 тис. У 2006/2007 роках гостями стали орієн-товно 400 тис. чол. За сезон 2007–2008 курорт відвідало близько 850 тис. унікальних туристів. У 2010/2011 роки на курорті було зареєстровано 1,2 мільйона денних відвідувань. 8-10% від загальної кількості відпочивальників складають іноземні ту-ристи. У 2012 році гірськолижний курорт Буковель було визнано найбільш швидкозростаючим гірсь-ким курортом світу.

Буковель. Студенти на фоні інфраструктури курорту

Буковель. Вид на комплекс

Івано-Франківська область. Буковель. Студенти на одному з гірськолижних схилів

38

Музей екології гір

Музей екології гір запо-чатковано у 90-і роки мину-лого століття, проте форму-вання його експозиції триває до цього часу. Автором ідеї та безпосереднім натхнен-ником створення Музею є директор Карпатського біос-ферного заповідника профе-сор Ф.Д. Гамор, який доклав чимало зусиль для його ста-новлення як еколого-освіт-нього та історико-культурно-го осередку. Концептуальне вирішення та методологіч-но-інформаційне наповнен-ня Музею належить старшо-му науковому співробітнику заповідника В.Ф. Покиньче-реді. Він також опрацював те-матико-експозиційний план. Основна частина худож-ньо-оформлювальних робіт

та дизайнерських рішень здійснена групою київських художників, членами Націо-нальної Спілки художників України В.В. Кікіньовим, Л.О. Гурською та К.В. Косьянен-ко.

Музейна експозиція скла-дається з двох органічно поєднаних розділів – “При-рода Карпат” та “Природо-користування в Українських Карпатах”. У межах першого розділу в екологічному ро-зрізі подається інформація про історію Карпатських гір, їх геологію, геоморфологію, основні типи ландшафтів, рослинний і тваринний світ, а також про гори загалом – як своєрідні феномени приро-ди. Цей експозиційний розділ доповнюється акватераріум-

ним комплексом, який мі-стить діючу модель гірсько-го водотоку з характерними водними і біляводними меш-канцями та живу колекцію карпатської фауни.

У другій частині експозиції розкривається тема приро-докористування в Українсь-ких Карпатах – від початків колонізації, що розпочалася в пізньому палеоліті близь-ко 20 тисяч років тому, і до наших днів. Показано унікальність і самобутність традиційних для цього регіо-ну гірського землеробства, лісокористування, полонин-ського господарства, що є невід’ємною частиною куль-турного надбання українсь-ких горян.

Закарпаття. Рахів. Студенти біля входу в Музей екології гір

Музей екології гір. Модель Чорногори

Музей екології гір. Студенти оглядають експозицію

39

Колиба-музей

Музей екології гір. Гуцули сплавляються річкою на дарабі

Селище Ділове. Колиба-музей

40

Село Ділове

Село Ділове – село в Рахівському районі Закар-патській області, розташо-ване за 50 м від українсь-ко-румунського кордону.

Назва Ділове згадуєть-ся в документах з 1901 р., а офіційною стала в 1946 р. До того село носи-ло назву Трибушани (згад-ка від 1615 р.), бо за місце-вою легендою тут жили три брати Бушани. А Діловим почали назвали, бо в селі мешкали “ділові люди”.

Поблизу села Ділове, на правому березі річки Тиса в урочищі Круглий, обабіч дороги розташований гео-дезичний знак та стела ге-ографічного центру конти-нентальної Європи.

Координати географіч-ного центру: 47° 56' 3" північної широти и 24° 11' 30" східної довготи.

У 1887 році був встанов-лений двометровий геоде-

зичний знак, виготовлений з високоякісного бетону. Знак має форму зрізаної чотиригранної піраміди.

Цей знак пережив дві світові війни і дійшов до на-шого часу у своєму первин-ному вигляді, але оскільки він виглядає дуже скром-но, його було вирішено до-повнити ще одним знаком.

Розробку проекту дору-чили архітектору-художни-ку С. С. Козураку. 27 трав-ня 1977 біля старого знака була побудована стела висотою 7,2 м. Паралель-ні лінії стели символізують чотири сторони світу. По-рожнеча між розбіжностя-ми ліній створює враження цілісної єдності і централь-ності. Вісь, яка проходить посередині підсилює центр композиції. На висоті 6 м 60 см встановлена куля, яка символізує планету Земля і несе технічне навантажен-

ня – з'єднує пластини, ро-блячи стелу стійкішою.

Обидва пам'ятних знаки огороджені кам'яним пар-каном зігнутої форми – в цілому монумент являє со-бою оригінальний архітек-турний комплекс в оточен-ні 40-метрових ялиць.

Поблизу пам`ятного зна-ка розміщена композиція із стендів, на яких є інформа-ція про кожну країну Євро-пи, про Закарпаття, цікаві факти про місце географіч-ного центру Європи.

Географічний центр Єв-ропи в Рахові – це місце, в якому варто побувати. Воно відкриває погляду пам'ятки України - вершини легендарних гір Говерли, Петроса, Близниці, перено-сить в автентичний гуцуль-ський світ, дарує незабутні враження.

Закарпаття. Село Ділове. Студенти біля пам'ятної таблички

41

Закарпаття. Село Ділове. Студенти біля пам'ятного знаку

Село Ділове. Студенти біля стендів з описами країн Європи

42

Місто ЧернівціЧернівці — адміністративний,

політичний і релігійний центр Чер-нівецької області, важливий куль-турний та науково-освітній осере-док України. Місто розташоване на південному заході України за 40 км від румунського кордону, на бере-гах річки Прут. Чернівці є історич-ною столицею Буковинського краю.

За археологічними даними Чер-нівці виникли в другій половині XII століття, а перша згадка про місто – в 1407 році. В середині ХХІV ст. місто увійшло до Молдавського князів-ства. В 1744 році було захоплене Австрією, з 1918 року – Румунією. В 1940 році Чернівці в складі Північної Буковини були приєднані до УРСР.

Прут поділяє місто на підвищену правобережну і низовинну лівобе-режну частини.

Площа зелених насаджень міста становить 45, 6 тис. га. У місті знахо-диться ботанічний сад та дендроло-гічний парк Чернівецького універси-тету (республіканського значення), 14 пам'яток садово-паркового мис-тецтва та 706 пам’яток архітектури, 20 із яких – загальнонаціонального значення.

Серед пам’яток архітектури ви-діляються Миколаївський собор (1607 р.), Успенський собор (1783 р.), Кафедральний собор Святого Духа (1864 р.), Ратуша (1843– 1847 рр.), а також Український музично-драма-тичний театр імені Ольги Кобилян-ської (1905 р.), комплекс будівель колишньої резиденції митрополитів Буковини та Далмації (1864–1882 рр.). Зараз це корпуси Чернівець-кого національного університету імені Юрія Федьковича. Споруда музично-драматичного театру є од-нією з найвідоміших пам’яток архі-тектури, яка прикрашає місто уже

Чернівці. Театральна площа

Герб міста Чернівці

Чернівці. Біля пам'ятника Т. Г. Шевченку

43

понад сто років. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера, відомої в Європі спорудженням 43 театрів, серед яких Одеська опера. Він постав за якихось два роки та у своїй красі не поступався перед кращими театрами Європи.

Чернівці є батьківщиною таких ви-датних людей, як Юрій Федькович, Іван Франко, Ольга Кобилянська, Во-лодимир Івасюк, Назарій Яремчук, Со-фія Ротару та ін.

Чернівецький національний універ-ситет імені Юрія Федьковича — один із найстаріших класичних універси-тетів в Україні. Був заснований 4 ли-стопада 1875 року указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа.

Архітектурний шедевр будівель створено за проектом чеського архі-тектора Йозефа Главки, будівництво якого тривало впродовж 1864-1882 рр. Резиденція митрополитів Букови-ни і Далмації є третім власне українсь-ким об’єктом, що входить до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

В університеті серед приміщень го-ловного корпусу своєю красою і ве-личчю вражає Синодальна зала, одна з найгарніших в Європі. Вона була оз-доблена мармуром (звідси її теперіш-ня назва – Мармурова) і обставлена бічними галереями колон, на які спи-ралася декорована орнаментикою де-рев’яна стеля.

Позаду головного корпусу резиден-ції був закладений дендропарк пло-щею близько 5 гектарів. Більша його частина виконана у ландшафтному стилі.

Сьогодні в Університеті функціо-нує 16 факультетів, серед яких і гео-графічний, він знаходиться в IV кор-пусі університету. Підготовка майже 20 тисяч студентів здійснюється за 54 напрямами, 69 спеціальностями. Функціонує 87 кафедр.

Біля головного корпусу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Архітектурний ансамбль Чернівецького університету з даху головного корпусу. Геофак —

ліворуч

44

Місто Львів

Львів – одне з найбагатших міст України за кількістю і значущистю істо-ричних, архітектурних та культурних пам’яток - їх понад 2000. Другого груд-ня 1998 року на засіданні 22 сесії ЮНЕ-СКО в місті Кіото ансамбль історич-ного центру Львова було внесено до списку Світової культурної спадщини.

Львів розташований у централь-ній частині Львівської області між Яворівським, Жовківським та Пусто-митівським районами, в східноєв-ропейському годинному поясі на 24 меридіані. Площа міста становить близько 180 км².

Високий Замок, споруджений на Княжій горі, був справжнім сторожем міста. Замок уперше взяли штурмом запорізькі козаки під проводом пол-ковника Максима Кривоноса в час Визвольної війни українського народу 1648 року. На початку XVIII століття його здобули війська шведського ко-роля Карла XII. У другій половині XVIII століття фортецю почали розбирати, залишився лише фрагмент стіни.

Ансамбль площі Ринок займає осо-бливе місце в архітектурі Львова. Площа майже квадратної форми, з чо-тирьох сторін її оточують 44 різнорідні за часом і стилем (ренесанс, бароко, ампір) будинки. Центр площі увінчує ратуша, яка впродовж віків неодно-разово перебудовувалася. Першу ра-

Львів. Вид на Старе місто з Високого ЗамкуГерб Львова

Львів. Студенти на площі Ринок

Львів. На вході в Собор Святого Юра

45

тушу заклав у XIV столітті князь Воло-дислав Опольський. Кілька разів вона горіла. Над будинком ратуші височіла на 58 метрів стара вежа. Вже від 1404 року на ратушевій вежі був годинник. Той, що відбиває час нині, виготовлений 1851 року у Відні.

Сучасного вигляду ратуша набула в середині XIX століття. Під час революції 1848 року ратуша запалала, баня зі ста-рим годинником упала. Відбудували її за три роки, але залишили без бані. Звідси львів’яни та гості міста мають змогу по-милуватися панорамою старовинного міста.

Видатними пам’ятками архітектури пізнього бароко, що з’явилися у XVIII столітті, є собор Св. Юра та Домінікан-ський собор, які виділяються своєю ве-личчю і красою. У цих двох шедеврах львівська архітектура досягла свого апогею.

Чудовими пам’ятками стилю Рене-санс є будівлі Львівського національно-го державного університету імені Івана Франка. Особливо велично виглядає фасад центрального корпусу, який при-крашений алегоричними постатями: «Галичина», «Дністер», «Вісла», «Освіта» та «Праця».

Оперний театр збудований поряд з руслом ріки Полтви. Цього місця вима-гав архітектурний ансамбль. Це споруда, в якій змішуються різні стилі архітекту-ри європейських країн. Будинок театру є пишним у ренесансно-бароковій об-разності, він насичений скульптурами та живописом. Фасад прикрашений але-горичними фігурами «Комедія», «Тра-гедія». Фронтон увінчують три крилаті мідні скульптури: в центрі – «Слава» з пальмовою гілкою, ліворуч – «Геній дра-ми і комедії», праворуч – «Геній музики». Інтер’єр оздоблений різнокольоровим мармуром, позолотою, декоративними розписами і скульптурою. Окрасою сце-ни є живописна завіса Г. Семирадсько-го, яка має назву «Парнас».

На фоні Львівського національного університету імені Івана Франка

Географічний факультет ЛНУ.Біля пам'ятника наплічнику

На фоні Львівського національного академічного театру опери та балету

імені Соломії Крушельницької

46

Місто Одеса

Герб ОдесиОдеса. Приморський бульвар. Пам'ятник Пушкіну

Одеса. Пам’ятник Катерині II Одеса. Пам’ятник Дюку Рішел'є

Одеса. Пам’ятник Апельсину Одеса. Морський вокзал

47

Одеса – місто на півдні України. Ад-міністративний центр Одеської області і тимчасова головна військово-морська база Військово - Морських Сил України.

Населення – 1,017 млн осіб, третє за величиною місто країни. Розташова-не на березі Одеської затоки Чорного моря. Історичний центр міста внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕ-СКО (Ансамбль Приморського бульва-ру, площі Дюка де Рішельє і Потьомкін-ських сходів). Також є досить багато не таких відомих, але не менш цікавих пам’ятників. Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеської області, між Біляївським, Овідіопольським та Комін-тернівським районами. Більша частина міста знаходиться на висоті 50 м над рів-нем моря.

Пам'ятник «Золоте дитя» скульптора Ернста Неізвєстного – його подарунок

Одесі. Пам'ятник символізує дерево, з плоду якого з'являється дитина. Вста-новлений до 200-річчя Одеси (1995) як символ юного та швидко зростаючого міста.

Одеські купці, дізнавшись про те, що Павло I має намір відкликати виділені кошти на будівництво порту і розвиток міста, відправили цареві кілька возів з апельсинами. На наступний день після отримання щедрого подарунка, оцінив-ши винахідливість одеситів, Павло I виді-лив гроші. З тих пір порт почав активно будуватися, а Одеса – розквітати.

Парк імені Т. Г. Шевченка – парк в Одесі. У парку споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку (з боку вулиці Мараз-ліївської, на її перетині із Сабанським провулком), розташована «Алея Слави» з могилами учасників оборони міста, підпільників і визволителів міста під час Другої світової війни і пам'ятником Не-відомому матросу з вічним вогнем, а та-кож обеліск воїнам-афганцям.

Одеса. Потьомкінські сходи

48

Селище ОпішняНаціональний музей-заповідник україн-

ського гончарства в ОпішніОпішня – один із наймогутніших і най-

славетніших центрів культурної самобут-ності українців, всесвітньо відома столи-ця українського гончарства.

11 березня 1986 року в Опішні засно-вано Музей гончарства -етномистецький науково-дослідний і культурно-освітній заклад національної гончарської скарбни-ці України. Нині музей-заповідник постає Всеукраїнським центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України. Діяльність музею-за-повідника спрямована на збирання по-льових матеріалів, формування колек-цій, наукове вивчення та популяризацію українського гончарства. У його складі функціонують: Центр досліджень україн-ського гончарства, Центр спеціальних методів дослідження кераміки, Центр інформації та джерелознавства українсь-кого гончарства (Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальний фонд україн-ського гончарства, Аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво «Українське Народознавство»), Центр збереження мистецьких традицій, Центр розвитку духовної культури. Планується формування Гончарського етнопарку.

Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів

На околиці старовинного козацького містечка Опішні, по вулиці Заливчого, 63, в яблуневому саду притулилася затишна садиба, де проживали Гаврило Ничипо-рович (1909-1991) та Явдоха Данилівна Пошивайли (1910-1994) – старійшини най-давнішого і одного з найбільш відомих гончарських родів України, знаний на весь світ гончарський дует: Він - Маестро гончарного круга, Вона - Малювальниця від Бога.

Натхненником створення Музею

гончарства в Опішні була саме Явдоха Данилівна Пошивайло. У музеї-садибі зібрано велику колекцію опішненських теракотових кахелів ХІХ - поч. ХХ ст. і таврованої цегли кінця ХІХ - І пол. ХХ ст. Поруч із керамікою, на стінах, багато «кілкових» рушників, народних картин, родинних фотографій. В одній з малень-ких кімнат стоїть ліжко, а навпроти нього – гончарний круг. Ось тут, у цьому напів-мороці серцем і вузлуватими невтомни-ми руками творилися із сірої глини диво-вижні вази, тарелі, горщики.

Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко

Меморіальний музей-садиба славет-ної гончарки Олександри Селюченко почав функціонувати в 1988 році на пра-вах відділу Музею гончарства в Опішні. Основою музею став будинок, в якому проживала майстриня глиняної іграш-ки, член Національної спілки художників України Олександра Федорівна Селючен-ко. Вона не лише зберегла, а й розвинула традицію опішненської іграшки, створи-ла велику кількість як нових, так і тради-ційних образів. Створення музею-садиби було унікальною подією для тогочасного музеєзнавства, адже після смерті народ-ного майстра в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні бу-дівлі, у тому числі горно мисткині, ін-тер’єр житла, предмети побуту та творчі роботи (велика колекція кераміки, де-коративна мальовка, епістолярна спад-щина). У фондах Національного музе-ю-заповідника українського гончарства в Опішні зберігаються 1095 глиняних творів Олександри Селюченко. У фонди Націо-нального архіву українського гончарства передано особистий архів майстрині: ли-сти, щоденники, спогади та фотографії. У приміщенні музею-садиби експонуються предмети повсякденного побуту, якими користувалася Олександра Федорівна. Все це розповідає про життя і творчість славетної майстрині.

49

Герб Опішні Опішня. Національний музей гончарства. Глиняні експонати

Опішня. Садиба сім'ї Пошивайлів

Опішня. Олександра Селюченко Опішня. Вироби Олександри Селюченко

50

Селище ДиканькаТріумфальна арка

Тріумфальна арка – історичний сим-вол Диканьки – побудована в 1820 році за проектом Луїджі Руска як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв у пам'ять про приїзд до Диканьки імператора Олександра I. Арка є частиною садиби Кочубеїв, що збереглася донині. Раніше її композицій-ним центром був красивий парадний па-лац, побудований в кінці XVIII століття за проектом італійського архітектора Джа-комо Кваренгі. Палац Кочубеїв у роки громадянської війни був зруйнований і розібраний. Тріумфальна арка - єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами.

Миколаївська церква Перша дерев'яна церква в ім'я Свя-

того Миколая згадується в описі XVII століття. Разом із дерев'яною ж дзвіни-цею вона була споруджена з благосло-вення Чернігівського архієпископа Ла-заря Барановича, отже ця подія сталася після 1657, але до 1684 року. На 1722 рік церква мала два дзвони вагою 8 пудів та 2,5 пуда.

Нова церква була зведена П. В. Кочу-беєм замість закритої 1751 (або ж 1754) року за рекомендацією київського ми-трополита Тимофія (Щербацького). Вона теж була дерев'яною й існувала до 1794 (можливо, до 1797) року.

Мурована церква в ім'я Св. Миколая зведена у 1794–1797 роках В. П. Кочу-беєм і існує донині.

Зараз на території церкви є кладови-ще й дзвіниця. Церква була відновлена, її куполу виконані у візантійському стилі, стриманий дизайн зовнішнього вигляду нагадує про давність цієї архітектурної пам’ятки.

На даний час у підвалі церкви наявна усипальниця де покояться князі роду Ко-чубеїв.

Троїцька церква Троїцька церква зведена 1780 року

в історичному центрі Диканьки на місці старої дерев'яної Хрестовоздвиженської церкви. Церква мала два таємних входи у підземелля. Один з'єднувався і з систе-мою підземних ходів, виритих під посе-ленням для захисту від спустошливих татарських набігів. Інший вів до збудова-ного під церквою біля правого криласа склепу, в якому у 1786 році був похова-ний П. В. Кочубей разом з дружиною Уля-ною Безбородько. Троїцька церква спо-руджена в стилі пізнього бароко. В плані має форму хреста з округлими формами.

Церква виділялася витонченим деко-ром. Оригінальною особливістю на той час була вимощена чавунними плитами підлога.

До війни напівзруйновану церкву ви-користовували як зерносховище. А по війні в ній довго господарювали торго-вельники – тут розміщалися склади рай-споживспілки. І коли почав валитися ку-пол, руїни храму були віддані на поталу бур'янам та воронам, що звили тут свої гнізда.

Після призначення в Троїцьку церк-ву настоятелем отця Павла 22 вересня 1998 року будівельні та оздоблювальні роботи значно пожвавились. Збудовано церковну різницю, в стадії завершення будівництво хорів у храмі. Сам священик з сином Юрієм, теж священиком, пра-цювали над виготовленням іконостасу. І тепер іконостас прикрашений чудовим різьбленням по дереву. Ікони для іко-ностасу та розпис стін церкви здійснили місцеві художники, якими намальова-но більше 52 ікон. Над розписом церкви працювали також художники з Полтави та Києва.

Хутір Проні Є місця «близ Диканьки», де можна

зануритися в атмосферу гоголівських творів. Одне з них – хутір Проні. Якщо їхати з Полтави, то, не доїжджаючи кило-метрів зо два до Диканьки, є поворот з траси, минути який неможливо.

51

Диканька. Тріумфальна арка

Герб Диканьки

Диканька. Миколаївська церква

Диканька. Троїцька церква Диканька. Двір хутора Проні

Диканька. Усипальниця князів роду Кочубеїв

52

Місто Суми

Історія міста СумиІсторія Сум почалася внаслідок битви

під Берестечком, коли 1651 року україн-ські козаки під проводом Богдана Хмель-ницького зазнали поразки. Після того Богдан Хмельницький дав наказ людям переселятися з правобережжя на Пол-тавщину і на прикордонні землі з Росією (тепер Слобожанщина), які були перед тим практично не заселені.

Перед початком битви під Берестеч-ком було створено новий полк — 27 червня 1651 року, козаки якого, після пе-реселення на Лівобережну Україну, і за-снували Суми 1652 року.

1 липня 1656 року було ухвалено рішен-ня про перетворення Суминої слободи в місто Сумин (надалі місто Суми) і почато будівництвофортеці. Будівництво велося у 1656–1658 роках. Метою будівництва фортеці був захист Слобідської України від набігів татар. Завдяки вигідному тор-говельному шляху, що йшов через Пу-тивль на Москву, Суми швидко зростали.

Здобуття Україною незалежності по-значилося на всіх сферах життя Сум. На межі тисячоліть сумчани згадали про ве-лику історичну спадщину міста. У 1997 р. відновлено зруйнований у 1918 р. пам’ят-ник І. Харитоненку роботи видатного російського скульптора О. Опекушина.

Будинок-музей А. П. Чехова у місті Суми

Музей російського письменника Ан-тона Чехова у Сумах - колишня садиба

родини Линтварьових, де в період 1888-1889 рр. проживав письменник. Автором проекту садиби вважають харківського губернського архітекто-ра П. Ярославського.

Саме тут, на Луці, де нині розташо-ваний музей, Чехов приймав хворих та написав розповідь «Неприємність».

Дім-Музей відкритий до 100-ї річниці від дня народження великого російсь-кого письменника 29 січня 1960 року. Ще в 1950-х рр. була установлена мар-мурова дошка, на якій містився напис: «У цьому будинку в 1888-1889 рр. жив і працював великий російський пись-менник Антон Павлович Чехов».

Воскресенський собор Воскресенський собор розташова-

ний в самому центрі Сум і є найстарі-шою кам'яною спорудою міста. Церк-ва побудована в 1702 році не тільки як духовний центр, але і як фортеця.

Знаменна будова також відвідува-лася Російським імператором Петром Першим - в 1709 році він брав участь у новорічній службі. Церква також слугу-вала усипальницею роду Кондратьєвих - місцевого дворянського роду, відо-мих офіцерів, які після ліквідації пол-кового устрою стали великими земле власниками.

Воскресенська церква - видатна пам'ятка українського будівництва, ви-конанa у стилі бароко. Хоч початковий вигляд церкви не зберігся через чис-ленні пожежі, її нинішній вигляд макси-мально наближений до оригіналь-ного.

Спасо-Преображенский собор Кафедральний Спасо-Преображен-

ський собор - старовинний православ-ний храм у Сумах, справжній шедевр майстрів XVIII століття. Він гармонійно поєднав у собі різні стилі - ренесанс, ба-роко та класицизм.

У сучасному вигляді Спасо-Преоб-раженський собор існує з 1882-1892 рр.

Герб Суми

53

Була побудована нова дзвіниця, на вер-шині якої встановили баштовий годин-ник.

У Преображенському соборі є кілька ікон. Корсунська ікона Божої Матері – найшановніша з них.

Троїцький соборТроїцький собор Сум є пам'яткою

архітектури початку XX століття. Собор був закладений в 1901 році. Будівництво велося з перервами цілих 14 років. Освя-чення собору планувалося провести 26 вересня 1914. Проте освячення культо-вої споруди було відкладено на 80 років. Причинами стали Перша світова війна, Громадянська війна, нетерпимість ра-дянської влади до релігії. За часів СРСР в будівлі розміщувалися спочатку музей, а потім Будинок органної музики. Собор був переданий православним віруючим-лише в 1996 році.

Сумська альтанка

Сумська альтанка збудована без єди-ного цвяха в період 1900—1905 рр. за оригінальним проектом місцевого крес-ляра Матвiя Щавельова на місці сверд-ловини з пошуку нафти. В теперішній час альтанка є символом міста, одним з найпопулярніших місць зустрічі сумчан і гостей міста.

Суми. Будинок-музей А. П. Чехова Суми. Троїцький собор

Суми. Спасо-Преображенський собор

Суми. Свято-Воскресеньський собор

54

Місто Дніпропетровськ

Історія заснування міста Дніпропетровськ

КатеринославОфіційна історія Катеринослава розпо-

чалась у 1776 році, коли було затверджено план будівництва міста на річці Кільчень при її впадінні у ріку Самара.

Наказом Катерини II від 22 січня 1784 р. Катеринослав перенесли на правий берег Дніпра на підвищену місцевість.

Все XIX ст. Катеринослав розвивався дуже повільно. Так, якщо 1804 р. населен-ня міста становило 6,4 тис. осіб, то 1850 — лише 13 тисяч. Розвиток міста розпочався після організації промислового видобу-вання донецького вугілля та криворізької залізної руди, а також відкриття залізниці (1884) між цими промисловими районами. На лівому березі станція Катеринослав з'я-вилась ще 1873 р. (гілка з Синельникова). А відкриття вокзалу відбулося після пуску ве-личезного мосту через Дніпро 1884 року.

Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії.

Після здобуття Україною незалежності на початку 1918 року і проголошення Української Народної Республіки була за-пропонована назва Січеслав, що нагаду-вало про козацький характер цього краю, але офіційно місто залишалося з поперед-ньою назвою — Катеринослав.

ДніпропетровськПід час революційних подій 1917–1919

рр. місто неодноразово переходило з рук в руки і прийшло у занепад. Але протягом перших п'ятирічок було, в основному, від-новлено, а в подальшому стало одним з центрів сталінської індустріалізації.

19 липня 1926 р. Катеринослав було пе-рейменовано на Дніпропетровськ.

Мости ДніпропетровськаМерефо-Херсонський міст. Ще перед

революцією 1917 р. було ухвалене рішен-ня побудувати в межах Катеринослава ще один залізничний міст. Будували міст для Мерефо-Херсонської залізниці (звідси і на-зва). Проект його розробили й розпочали будівництво у 1912 — 1914 рр. Встигли вста-новити 22 опори металевого моста, який спроектував академік Г. П. Передерій. На заваді подальшому будівництву мосту ста-ла Перша світова війна.

Вдруге рішення про будівництво мосту, використовуючи здобутки попередників, ухвалили тільки у 1929 р. Тоді знадобило-ся з'єднати з лівобережжям нещодавно відкриту для руху залізничну ділянку Лоц-манська — Апостолове. Був проведений всесоюзний конкурс на будівництво мосту. Вдруге до будівництва раніше законсер-вованого мосту приступили в 1930 р. та за іншим проектом. Автором нового проекту моста став М. М. Колоколов. Він запропо-нував вперше в історії мостобудування за-стосувати монолітний залізобетон.

Амурський (Старий) міст побудований через Дніпро у Дніпропетровську і скла-дається з двох мостів. Міст № 1 – двоярус-ний, побудований в 1884 р. в Катеринославі (Дніпропетровську) для пропуску потягів по нижній частині та пішоходів і возів по верхній частині мосту. Автор проекту – професор Н.П. Белелюбський. Під час Дру-гої світової війни міст був зруйнований і відновлений повністю у 1955 р. Довжина мосту – 1395 м, з підходами – 2397 м, шири-на – 15,5 м, по мосту прокладено трамвайну

Герб Дніпропетровська

55

та тролейбусну лінії. У 1977 р. для збільшен-ня пропускаючої здатності залізниці поруч зі старим мостом побудований і введений в експлуатацію другий міст – одноярусний міст № 5. Обидва мости обладнані підйом-ними прогонами для пропуску судів.

Центральний (Новий) міст, що сполучає центральну частину міста та лівобережну. Відкриття цього моста відбулося 5 листо-пада 1966р. Офіційна назва - «Міст імені 50-річчя Великого Жовтня». В наші часи його називають Новим, Білим або Цен-тральним мостом.

Цей міст вважається одним із найдов-ших в Україні. Його довжина від берега до берега становить 1478м, ширина 21м.

Аерокосмічний центр ім. О. М. МакароваДніпропетровський національний

центр аерокосмічної освіти молоді імені О. М. Макарова був створений Указом Пре-зидента України Л. Д. Кучми 11 червня 1996. На базі НЦАОМ відкрито єдиний в нашій країні музей ракетно-космічної техніки, де представлена багата експозиція розвитку космонавтики в нашій країні. У музеї де-монструються: справжні космічні станції, супутники, натурні експонати агрегатів, що входять до складу різних ракетних ком-плексів, наочна інформація про Землю в оптичному інфрачервоному і мікрохвильо-вому діапазонах спектра, отримана із су-путників Січ - 1 і Океан - О, бойові ракети.

Спасо-Преображенський соборСпасо-Преображенський кафедраль-

ний собор Дніпропетровська – один з ка-федральних храмів Дніпропетровської єпархії. Будівництво Преображенського собору розпочалося в 1787 році під час подорожі імператриці Катерини II разом із зарубіжними послами по південних во-лодінь, яка сама заклала перший камінь у фундамент 9 травня. Саме цей день увій-шов в історію як момент заснування міста Дніпропетровська.

Дніпропетровськ. Центральний (Новий) міст

Дніпропетровськ. Національний центр аерокосмічної освіти молоді

Дніпропетровськ. Спасо-Преображенський собор

56

НПП "Слобожанський"Національний природний парк «Слобо-

жанський» – природоохоронна територія в Україні. Парк розташований на території Краснокутського району Харківської об-ласті. Площа парку становить 5244 гектар. «Слобожанський» парк підпорядковуєть-ся Міністерству екології та природних ре-сурсів України.

Історія території «Слобожанського» парку сягає віків, тут є скіфські та слов’ян-ські городища, залишки укріплень часів російсько-шведської війни, саме поруч з якими Шведський король Карл ХІІ зазнав поразку 20 лютого 1709 р. на передодні Полтавської битви.

Місце для створення парку визначали С. Попович та М. Стеценко в 1999 р. Після цього територія парку була зарезервова-на для подальшого заповідання і відобра-жена у Законі України “Про Загальнодер-жавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” в додатку № 7. Національний при-родний парк «Слобожанський» був офіцій-но заснований Наказом Президента Украї-ни № 1047/2009 від 11 грудня 2009.

Основною метою створення Парку є збереження цінних природних територій та історико-культурних комплексів і об’єк-тів Лісостепової зони, проведення науко-вих досліджень в галузі охорони довкілля, створення умов для відпочинку, рекреа-ції, оздоровлення населення, екологічної пропаганди та екологічного виховання.

Національний природний парк «Сло-божанський» розташований на лівому та правому берегах річки Мерло та в місці злиття річок Мерло і Мерчик, що перети-нають Краснокутський район Харківської області

Долина річки Мерло є одним з най-важливіших ландшафтних комплексів Лівобережного лісостепу України. Тут гармонійно поєднуються широкі плакор-ні плато на південно-західних відрогах Середньоруської височини, а між ними – низинні елементи річкових долин: запла-

ви, тераси, діючі річища, стариці, болота, суходільні луки, крутосхили долин. За фізико-географічним районуванням те-риторія НПП «Слобожанський» належить до Східнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровського лісостепово-го краю Лісостепової недостатньо зволо-женої теплої зони. За геоботанічним рай-онуванням — до Європейсько-Сибірської лісостепової області Східноєвропейської провінції Середньоруської лісостепової підпровінції Харківського округу.

Візитною карткою Слобожанського парку є наявність на його території релік-тових озер, невеликих боліт і торфовищ, представлених унікальними для Харківсь-кої області біоакваценозами. Це своєрідні мікрозаповідники – рефугіуми бореальної рослинності, яка збереглася тут з часів останнього льодовикового періоду.

Крім природних об’єктів, туристів при-ваблює багата історична спадщина регіо-ну. Це 17 історико-архітектурних пам’яток мистецтва, що знаходяться на території Парку або у безпосередній близькості до нього. Тут можна подивитись на: палацо-во-парковий ансамбль «Наталіївський» кінця 18 – початку 19 ст., Краснокутський дендропарк, закладений І.Н. Каразіним, братом засновника Харківського універ-ситету В.Н. Каразіна, парк-пам’ятку садо-во-паркового мистецтва «Шарівка» із ста-ровинною садибою і величезним садом, єдині у своєму роді Співочі тераси та інше.

На даний час серед основних завдань Слобожанського парку можна вказати такі: збереження цінних природних, ланд-шафтних та історико-культурних ком-плексів і об'єктів; створення та розши-рення мережі оздоровчих і туристичних закладів та створення умов для організо-ваного туризму, відпочинку та інших ви-дів рекреаційної діяльності в природних умовах; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання; проведен-ня екологічної освітньо-виховної роботи

57

тощо; створення та розширення існуючої мережі рекреаційних закладів.

Науковими співробітниками розро-бляється проект функціонального зо-нування національного парку та плану розширення території парку. У заповідне ядро входитимуть унікальні для Північ-но-східної України осоко-сфагнові та гіп-но-сфагнові болота, природні ділянки соснового лісу та нагірні діброви насін-нєвого походження.

У парку «Слобожанський» працює від-діл Екологічної освіти та рекреаційного благоустрою. Цей відділ в основному зай-мається проведенням екоосвітньої діяль-ності, що включає в себе видавництво бу-клетів, інформаційних стендів і плакатів, проведення екоосвітницьких лекцій у на-вчальних закладах та для співробітників парку, екскурсії та показ тематичних еко-логічних фільмів, навчальна, науково-до-слідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю. Також співробітники підтримують зв`я-зок з громадськими еколого-освітніми організаціями, засобами масової інфор-мації.

Розташування НПП "Слобожанський"

НПП "Слобожанський". Болотна рослинність

НПП "Слобожанський". Реліктове болото

НПП "Слобожанський". Студенти описують грунтовий профіль

58

ВисновкиУ ході професійно-орієнтованої географічної практики наша група закріпи-

ла теоретичні знання із фізичної і соціально-економічної географії України та отримала уявлення про природу і господарство територій, якими пролягали маршрути практики.

Під час даної практики ми, студенти групи ГГ-21, подорожуючи Україною, побачили три природні зони у межах Східноєвропейської рівнини, ланд-шафти гірської системи Карпат та безліч неповторних, багатих на історичні й культурні пам’ятки населених пунктів. Мету, поставлену на початку нашої практики, вважаємо цілком досягнутою, адже ми отримали уявлення про різ-номанітні ландшафти України, склали опис найвизначніших об’єктів, що ми їх бачили на своєму шляху. Ці об’єкти, власне, і представлені у даному звіті. Особливо багато нових відомостей ми отримали про природу, населення і господарство Українських Карпат, адже саме на вивчення цього об’єкта була відведена значна частина пішохідних маршрутів нашої практики.

За час цієї практики ми відчутно поглибили свої знання із таких дисциплін, як ландшафтознавство, геоморфологія, гідрологія, біогеографія, фізична гео-графія України, кліматологія та метеорологія. Найбільшу цінність, на наш по-гляд, становить те, що багато об’єктів, які ми вивчали лише теоретично, в ау-диторних умовах, були продемонстровані нам на місцевості, що є безцінним для географа.

Окрім суто географічних знань, ми отримали також знання з геології, біоло-гії, етнографії та історії, тобто розширили свій кругозір.

Студентами нашої групи були набуті практичні навички з орієнтування на місцевості, життя у польових умовах, ведення польових спостережень і що-денників. Результатом нашої практики, який узагальнює усі набуті нами знан-ня і враження, є звіт, фотогазета та індивідуальні щоденники.

Дана практика, без сумніву, допоможе нам у майбутній професії, а для тих студентів, які збираються викладати географію у середніх та вищих навчаль-них закладах, вона є незамінною.

Таким чином, практика пройшла успішно, з великою користю для нас як майбутніх фахівців у галузі географії.

59

Список використаних джерел

1. Бейдик О. О. Географія України / О. О. Бейдик. – К. : Либідь, 1996. – 80 с.2. Воропай А. І. Українські Карпати / А. І. Воропай, І. О. Куниця. – К. : Радянська школа,

1966. – 213 с.3. Габорак М. Назви гір і полонин Івано-Франківщини : словник-довідник / М. Габорак –

Івано-Франківськ : Місто НВ, 2008. – 500 с.4. Денисик Г. І. Лісополе України / Г. І. Денисик. – Вінниця : Тезис, 2001. – 284 с.5. Економічна і соціальна географія світу / за ред. Б. П. Яценка. – К. : АртЕК, 1997. – 288 с.6. Заставний Ф. Д. Географія України / Ф. Д. Заставний. – Львів : Світ, 1994.- 472 с.7. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України / Ф. Д. Заставний. – К. : Форум,

2001. – 239 с.8. Ковтун В. В. Города Украины : экономико-статистический справочник / В. В. Ковтун, А. В. Степаненко — К. : Вища школа, 1990. – 261 с.9. Маринич О. М. Фізична географія України / О. М. Маринич, П. Г. Шищенко. – К. : Знання,

КОО, 2006. – 511 с.10. Мельник А. В. Українські Карпати : еколого-ландшафтознавче дослідження / А. В. Мель-

ник. – Львів, 1999. – 286 с.11. Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова / Б. В. Мельник – Львів: Світ, 2002. – 273 с.12. Моісеєнко В. Суми : теоретично-архітектурний нарис / В. Моісеєнко, Н. Новаківська. –

К. : Радянська школа, 1966. – 132 с.13. Нестерук Ю. Рослинний світ Українських Карпат: Чорногора. Екологічні мандрівки / Ю.

Нестерчук. – Львів : Бак, 2003. – 520 с.14. Сиротенко А. Й. Економічна і соціальна географія України / А. Й. Сиротенко. – К. : Освіта,

2001. – 222 с.15. Соціально-економічна географія України / за ред. О. І. Шаблія. – Львів : Світ, 1994. – 608 с. 16. Чернов Б. О. Фізична географія України / Б. О. Чернов. – К. : Освіта, 2002. – 254 с.17. Шевченко Г. Чернівці. Легенди і перекази старого міста / Г. Шевченко. – Чернівці : Мі-

сто, 2012. – 48 с.18. Яворницкий Д. И. История города Екатеринослава / И. Д. Яворницкий – Днепропе-

тровск : Сич, 1996.19. Атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. – М. : ГУГК, 1978.

– 184 с.20. Украинские Карпаты: атлас туриста – М. : ГУГК, 1987. – 150 с.21. Офіційний сайт природно-заповідного фонду України [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://pzf.menr.gov.ua/

Copyright © ХНУ імені В. Н. Каразіна, Геолого-географічний факультет,

2014