Сергій Плохій. Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій

Козацький міфІсторія та націєтворення в епоху імперій

S e r h i i P lo k h y

The CossaCk MyThHistory and Nationhood in the Age of Empires

C a m b r i d g e U n i v e r S i t y P r e S S2012

С е р г і й П л о х і й

КозацьКий міфІсторія та націєтворення в епоху імперій

Видання друге

Авторизований переклад з англійської Миколи Климчука

К и ї в la U r U S 2015

ББК 63.3(4Укр)П 59

Плохій, Сергій.П 59 Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій / Авто-

риз. пер. з англ. Миколи Климчука. — К.: Laurus, 2015. — 400 с.: 40 іл., 4 карти.

ISBN 978-966-2449-83-9

Гарвардський історик Сергій Плохій розгадує у своїй новій книжці таємницю «Історії русів», одного з найважливіших і найзнамениті-ших текстів модерної української історії. Пошук автора загадкової пам’ятки, пояснення її внутрішньої логіки і мети — головна сюжетна лінія цієї книжки. Два додаткові мотиви — історія українського ко-зацтва з початку ХVІ до початку ХІХ століття та історія відкриття, публікації і досліджень самої «Історії русів» — ілюструють зв’язок між історією, міфом і націєтворенням від наполеонівських часів до наших днів. Завдяки широкому історичному контексту й авторовій ерудиції книжка буде цікавою не лише фахівцям, а й широкому чи-тацькому загалу.

Літературний редактор Світлана Гайдук

Перше видання цієї книжки вийшло у видавництві «Лаурус» 2013 року в серії «Золоті ворота» (випуск 5)

Усі права застережено.Відтворювати будь-яку частину цього видання у будь-якій формі

і в будь-який спосіб без письмової згоди правовласників заборонено.

2015 © Сергій Плохій ISBN 978-966-2449-83-9 2015 © Видавництво «Laurus»

5

Зміст

Список карт та ілюстрацій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Частина перша ЗАГАДКА

Розділ 1. Поклик свободи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29Розділ 2. Козацькі аннали . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41Розділ 3. Народження міфу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .60

Частина другаПо ХоЛоДноМУ СЛІДУ

Розділ 4. Серце дворянина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81Розділ 5. Козацький князь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100Розділ 6. Київський рукопис . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119

Частина третяЧАСтини реБУСА

Розділ 7. Справа часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 141Розділ 8. У пошуках мотиву . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156Розділ 9. Як це було зроблено? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 176Розділ 10. Козацький скарб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 193

6

Частина четвертанеЗВиЧнІ ПІДоЗрюВАнІ

Розділ 11. Люди і місця . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 211Розділ 12. Козацькі аристократи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 228Розділ 13. Звільнене дворянство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 245Розділ 14. Учитель історії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264

Частина п’ятароДинне КоЛо

Розділ 15. Пропущене ім’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 289Розділ 16. Впливовий зять . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .308Розділ 17. Суперники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328

Епілог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 351

Додаток. Козацькі родини Стародубщини . . . . . . . . . . . . . . . 368

Подяки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370

Покажчик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 375

Зміст

7

Список карт та ілюстрацій


КАрти

1. Гетьманат і сусідні території у 1750-х роках. . . . . . . . . . . . . 112. Стародубський полк у 1750-х роках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123. Гетьманат у складі російської імперії (1809) . . . . . . . . . . . . . 134. Україна у ХХ столітті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

ІЛюСтрАцІї

1. Список «Історії русів» (бл. 1818) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43

Першовідкривачі2. олександр фон Бріген . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 563. Михайло Миклашевський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 564. Понурівський маєток Миклашевських . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

Міфотворці5. Кондратій рилєєв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 746. олександр Пушкін . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 747. Микола Гоголь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 748. тарас Шевченко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

Підозрювані9. Георгій Кониський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9310. Григорій Полетика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9311. Василь Полетика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9312. олександр Безбородько . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93

Критики13. Михайло Максимович . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11414. осип Бодянський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11415. Сергій Соловйов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11416. олександр Лазаревський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114

8


Дослідники17. Михайло Драгоманов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11518. Михайло Грушевський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11519. Михайло Возняк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11520. олександр оглоблин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11521. Іван Драч — перекладач «Історії русів» (бл. 1991) . . . . . . . 159

Герої та зрадники 22. Богдан Хмельницький . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18823. Іван Виговський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18824. Іван Мазепа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18825. Павло Полуботок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 26. Василь Волков. «Петро І відвідує Павла Полуботка» . . . . 207

Козацькі аристократи27. Ілля Безбородько . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25828. Ганна Безбородько-Ширай з доньками . . . . . . . . . . . . . . . 25829. Петро Завадовський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25830. Дмитро трощинський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 258

Свідки31. Іван Гудович . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25932. Анастасія Степанівна Полуботок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25933. настасія Лашкевич . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25934. Микола Бороздна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25935. «Летописец о Малой россии» (1813) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 300

Конкуренти 36. В Густині. трапезна церква. Акварель тараса Шевченка 33337. Степан Ширай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33838. Микола рєпнін . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33839. Віктор Кочубей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33840. Дмитро Бантиш-Каменський . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 338

Моїй дружині

. Список карт та ілюстрацій

11

.

12

. Список карт та ілюстрацій

13

.

14

15

Вступ

Вступ

Сонячним ранком 31 березня 1814 року парижани стали свід-ком події, якої місто не бачило добрих чотириста років. Зай-шовши через ворота Пантен, вулиці і площі французької

столиці заполонили озброєні іноземці. Перед очима шокованих, зацікавлених і часом навіть зачарованих видовищем парижан кро-кувала багатонаціональна армія. окремі загони носили екзотич-ні, небачені в Західній Європі однострої. Попереду тисячного за-гону, що складався з російських, німецьких та австрійських вояків, на шарому коні їхав олександр І — всеросійський цар, визволитель Європи і завойовник Франції. За олександром їхала його барвиста козацька охорона — предмет інтересу і захоплення одних парижан, клопотів і тривоги інших*.1

По одну руку від олександра їхав прусський король, по другу — представник австрійського імператора. раптом олександр зупинив-ся і звернувся до здивованого натовпу: «Я приїхав не як ворог; я прийшов, щоб принести вам мир і торгівлю!» Парижани зустріли його слова радісними вигуками. це був момент тріумфу російської зброї і російського духу — ні до, ні після того нічого подібного істо-рія не знала. Коли Йосиф Сталін після війни зустрічався у Потсда-мі з Гарі труменом, то згадав про те, як олександр захопив Париж. У 1945 році, як в 1814-му, здавалося, що настає нова епоха: росія па-дала у прірву, але змогла піднятися, розбила агресора і принесла на-родам Європи визволення, а світові — мир і процвітання. Проблема

* Усі дати до 31 січня 1918 року подано за юліанським календарем, у ХІХ столітті він відста-вав від григоріанського на дванадцять днів. Усі цитати з історичних джерел і літератури, зокрема з «Історії русів», подано сучасним правописом без перекладу. В українській нау-ковій літературі побутують різні конвенції стосовно передачі іншомовних імен; у цьому виданні імена російських персонажів українізовано, згідно з історіографічною традиці-єю: Петро І, Михайло Погодін і т. ін.

16

Вступ

полягала в тому, що в обох випадках росія пропонувала товар, яко-го бракувало їй самій. І в російській імперії, і в радянському Союзі свобода була в дефіциті, а перемога за кордоном сіяла зерна май-бутньої поразки вдома1.

ця книжка розповідає про те, як проростало одне з таких зерен: ідея суверенітету і свободи народів. ця ідея повільно, але невпин-но утверджувалася ціле ХІХ століття і в ході Першої світової війни фактично підірвала російську імперію. З усіх частин армії олексан-дра І саме козаки найбільше долучилися до ослаблення імперії. цих вояків у барвистих одностроях набирали на степовому прикордон-ні російської імперії. Серед російської кінноти і піхоти були й коза-ки з України (тоді край офіційно називався Малоросією), перейняті особливим бажанням воювати і великими сподіваннями на цю ві-йну. Якихось кілька десятиліть тому вони мали автономну державу і власні збройні сили. тепер козаки довели свою лояльність імперії і чекали на винагороду. Вони не сподівалися на відновлення своєї держави, але вірили, що їхні полки буде збережено, а рядових ко-заків, які пішли на імперську службу, буде звільнено від селянських повинностей. Саме це обіцяла їм російська держава 1812 року, коли козаки були потрібні для війни з французами. Після перемоги про ці обіцянки забули.

на 1816 рік козацькі загони в Україні було розформовано, а дво-рянський статус багатьох нащадків козацької старшини знову по-ставлено під сумнів. Козаки — покорителі Парижа стали переможця-ми за кордоном, але вдома зазнавали поразки. Українським козакам такий поворот подій був болісний, але цілком знайомий. їхні попе-редні господарі, польські королі, століттями використовували коза-ків як гарматне м’ясо, залучали на державну службу в часи скрути, а потім забували свої обіцянки. У ХVІ –ХVІІ століттях козаки реагу-вали на це однаково: здіймали бунти і починали криваві повстання, які забирали десятки тисяч життів і били по самих основах польської держави. Повстанням під проводом Богдана Хмельницького 1648 року розпочався тривалий період воєн, який відкрив шлях до поділів речі Посполитої наприкінці ХVІІІ століття. В результаті цих конфліктів суттєва частина українських козаків опинилася під владою росій-

1 Hartley, Janet M. Alexander I. — London and New York, 1994. — P. 124; Troyat, Henri. Alexander of Russia: Napoleon’s Conqueror. — New York, 2003. — P. 187 –206; Kissinger, Henry. Diplomacy. — New York, 1994. — P. 398. Про вторгнення наполеона в російську імперію і єв-ропейську кампанію російської армії в 1813–1814 роках див: Lieven, Dominic. Russia against Napoleon: The True Story of the Campaigns of War and Peace. — New York, 2010.

17

Вступ

ських царів, достатньо далекоглядних, щоб запропонувати козакам автономію, якої ті не мали або не зберегли при польських королях2.

тепер і в російській імперії козацька автономія лишилася в мину-лому. Полки було розформовано, дворянський статус старшинських сімей поставлено під сумнів, влада наступала на традиційні стано-ві привілеї, але ослаблені козаки вже не могли відповідати на це у звичний повстанський спосіб. Вони вдалися натомість до нетради-ційних кроків, які спершу імперія здебільшого проігнорувала. Через кілька років після закінчення наполеонівських воєн у колах неза-доволеної української еліти почав ходити загадковий рукопис — іс-торичний нарис під назвою «Історія русів». Під «русами» малися на увазі українські козаки. З тексту випливало, що козаки — це окре-мий від росіян народ. наративна манера «Історії русів» дуже добре відповідала сподіванням і очікуванням доби романтизму: там були герої і лиходії, захопливі описи битв, перемог і поразок, моторошні свідчення про страшні кари. руси з честю і славою виходили з суво-рих випробувань. Вони скинули польське ярмо і добровільно приєд-налися до російської імперії, адже з московським царем і народом їх об’єднувала спільна релігія і етнічна спорідненість. однак нова вла-да ошукала сміливих, але наївних козаків і прибрала собі їхню ста-родавню назву русь. Автор нарису писав, що його мета — поверну-ти героїчному козацькому народу заслужене визнання. однак при-ніс він набагато більше3.

Майже чверть століття цей текст існував лише у вигляді ру-копису — його активно переписували нащадки козацької старши-ни. Він став одним з найвпливовіших, а з погляду російської ім-перії, мабуть, найбільш деструктивним історичним текстом мо-дерної епохи. Перший російський інтелектуал, який потрапив під чари «Історії русів», — Кондратій рилєєв, ветеран наполеонівських воєн і один з найвизначніших поетів своєї доби. цей рукопис на-снажив його написати одну з найпристрасніших поем визвольного руху ХІХ століття — «исповедь наливайки», про ватажка козаць-кого повстання кінця ХVІ століття. ця поема надихнула тисячі мо-лодих росіян на нерівну боротьбу з урядом. наступний поет, яко-

2 Див. загальні огляди української історії: Субтельний, Орест. Україна: історія. — К.: Либідь, 1993; Маґочій, Павло Роберт. Історія України. — К.: Критика, 2007; Яковенко, Наталя. на-рис історії середньовічної та ранньомодерної України. — К.: Критика, 2009. — 4-те вид. [цю роботу перекладено також польською і російською (М.: нЛо, 2012) мовами. — Тут і далі в квадратних дужках прим. пер.].

3 исторія русовъ или Малой россіи. Сочиненіе Георгія Конискаго, Архіепископа Бѣло рус-каго. — М., 1846.

18

Вступ

го захопила «Історія русів», — олександр Пушкін, одним з перших надрукував уривок з цього твору. Літературну компанію їм склав Микола Гоголь, ще один геній епохи: на «Історії русів» ґрунтують-ся деякі епізоди «тараса Бульби». Попри свій глибокий український патріотизм, Гоголь, як і Пушкін, бачив в «Історії русів» прояв ро-сійського національного духу. Але молодше покоління українських інтелектуалів, духовним лідером яких був тарас Шевченко, сприй-мало цю козацьку хроніку як історію національного визволення. «Історія русів», інтерпретована в такий спосіб, стала біблією укра-їнського національного руху — вона надихала тисячі українських патріотів на боротьбу за свободу своєї батьківщини.

Модерна українська нація, що постала на руїнах російської імпе-рії в ході революції 1917 року, використала козацький міф, утілений в «Історії русів», для легітимізації своєї держави. У 1918 році, взявши собі титул «гетьман», на чолі української держави став Павло Скоро-падський, нащадок одного з гетьманів початку ХVІІІ століття. нова незалежна Україна не встояла під тиском Польщі і росії, які поділили між собою українські землі, але козацька міфологія успішно пережи-ла ці важкі часи. 1991 року Україна знову повернулася на політичну карту Європи — нову державу привели до незалежності активісти, на яких глибоко вплинула «Історія русів». Іван Драч, один з лідерів руху, найпотужнішої самостійницької політичної ініціативи кінця 1980-х — початку 1990-х років, якраз напередодні незалежності взявся пере-кладати «Історію русів» сучасною українською мовою. референдум 1 грудня 1991 року став смертним вироком російській імперії в її но-вітній, радянській інкарнації. Мало який історичний твір долучив-ся до тривалого процесу дезінтеграції імперії так, як «Історія русів»4.

ця книжка розповідає про те, як історія козацтва — суспільної вер-стви і автономної держави — перетворилася на націєтворчий міф, що допоміг розколоти російську імперську ідентичність і ліг в основу мо-дерної української нації. цю тему розкрито через аналіз походження та функціонування у суспільному та політичному контекстах «Історії русів».

Історики й досі не дійшли згоди навіть в основних фактах про «Історію русів», зокрема щодо того, хто її написав. У передмові до «Іс-торії русів» сказано, що її тривалий час писали кілька поколінь пра-вославних ченців. Відтак у 1760-х роках текст зредагував могильов-ський архієпископ Георгій Кониський. нині цю версію всі відкида-ють. Подібно до пісень осіана у Британії, Краледворського рукопису

4 Про вплив «Історії русів» на розвиток української національної ідентичності див. части-ни І –ІІІ цієї книжки.

19

Вступ

в Чехії чи «Слова о полку Ігоревім» у росії, «Історія русів» виникла в епоху підробок, коли підприємливі інтелектуали активно виготовля-ли підробні свідоцтва про народження свого народу — що давніші, то кращі. Шотландці і чехи знають імена своїх міфотворців та шану-ють пам’ять Джеймса Макферсона і Вацлава Ганки. натомість укра-їнці і росіяни все ще сперечаються про своїх інтелектуальних пра-щурів. Думка, що «Слово о полку Ігоревім» — це віртуозна підроб-ка, цілком утвердилася на Заході, але викликає обурення в росії, а подекуди і в Україні. Загадка «Історії русів» має іншу природу. Май-же ніхто з науковців не вірить, що її створили ченці з архієписко-пом Кониським. Але й через двісті років після появи цього загадко-вого твору історикам, літературознавцям і лінгвістам не дають спо-кою питання: де й коли його написано, хто його справжній автор і що саме він хотів сказати своїм твором.

З’ясовуючи походження «Історії русів», я використовую поняття «автор» в якнайширшому сенсі, припускаючи, що, можливо, твір мав кількох авторів і редакторів. За історіографічною традицією я нази-ваю цю людину, або групу людей, займенником «він». це не означає, що я апріорі виключаю жінок з числа можливих авторів. Ідеться лише про те, що на кінець ХVІІІ — початок ХІХ століття ми не маємо істо-ричних творів, написаних жінкою або колективом жінок. Пошук авто-ра «Історії русів» — головна сюжетна лінія цієї книжки. Два додатко-ві мотиви — історія українського козацтва з початку ХVІ до початку ХІХ століття та історія відкриття, публікації і досліджень самої «Істо-рії русів» — ілюструють зв’язок між історією, міфом і націєтворенням від наполеонівських часів до наших днів. Я простежую, як кожне нове покоління дослідників «Історії русів» перетлумачувало текст відповід-но до власних потреб, проблем і моделей своєї мінливої соціальної та національної ідентичності. таким чином, пошук автора «Історії русів» постає як історія становлення модерної української і російської іден-тичностей. У книжці використано раніше невідомі архівні джерела, але головні мої висновки спираються на текстуальний аналіз «Історії ру-сів», її джерел, прототипів і текстів-конкурентів. Я хотів, щоб моє до-слідження було доступне ширшому колу читачів, а не тільки фахів-цям-текстологам, тому представив його у вигляді окремих розвідок про науковців і потенційних авторів «Історії русів».

Головне моє завдання лежить поза сферою пошуку конкретного автора «Історії русів». Я хочу передусім з’ясувати витоки тексту, який гіпнотизував цілі покоління дослідників. Я розглядаю «Історію русів» у її оригінальному політичному, ідеологічному та культурному кон-тексті, що дає змогу окреслити час її створення і коло причетних до

20

Вступ

цього людей. на мою думку, «Історія русів» була не свідомим мані-фестом російсько-української єдності чи раннього українського наці-оналізму (саме такі протилежні інтерпретації висунула модерна істо-рична наука), а спробою нащадків козацької старшини виторгувати для себе найвигідніші умови входження в імперію. Позаяк імперська влада сумнівалася у дворянському статусі козацької старшини і лік-відувала рештки осібної військової організації козаків, українська шляхта прагнула популяризувати свої історичні здобутки і довести, що нащадки козацької старшини дорівнюють російським дворянам. Українська еліта початку ХІХ століття намагалася показати, що ко-заки стоять вище за російських дворян, адже походять від руських племен — родоначальників російської держави і династії. Парадокс, який я підкреслюю у висновках, полягає в тому, що, змагаючись за статус імперської еліти, творці козацького міфу заклали фундамент становлення нової української нації; це вело до розхитування загаль-норосійської ідентичності і врешті-решт закінчилося крахом імперії.

одним із найцікавіших аспектів роботи над цією книжкою стала інтерпретація текстуальних спостережень і детективні пошуки в кон-тексті історії національних міфологій. Як завважив Пол Коен у нова-торській роботі про Боксерське повстання в Китаї та його історичний образ, деконструкція міфологізованого минулого «рідко минає без-болісно: вона завдає втрат, часто безповоротних, подібно до тих, які несе смерть, вона буває дуже жорстокою і тому викликає рішучий опір». однак подібна деконструкція — надзвичайно важливе завдан-ня історії як академічної дисципліни. не менш важливо досліджу-вати процес міфотворення. В цьому плані історія створення, поши-рення і рецепції «Історії русів» — ідеальний об’єкт дослідження, адже вона — ключовий текст у процесі перетворення козацтва з живого досвіду в історичний і національний міф. не має значення, наскіль-ки ідеалізовано, неточно і навіть фантастично виглядає козацька іс-торія в цьому тексті, — для кількох поколінь читачів він став утілен-ням «справжнього» минулого. За словами Коена, «щойно óбрази ми-нулого утверджуються в головах (і серцях) людей, вони набувають власної правди, навіть якщо ця правда не збігається з тим, що на-справді було в минулому. такі óбрази несуть правду як мінімум про те, у що люди вірять, а отже мусять посідати чільне місце у будь-якій історії людської свідомості»5.

5 Cohen, Paul A. History in Three Keys: The Boxers as Event, Experience and Myth. — New York, 1997. — P. 211–212.

21

Вступ

Що стосується терміна «міф», я притримуюсь означення, яке за-пропонував Джордж Шепфлін, дослідник східноєвропейської полі-тики і співредактор збірки статей «Міфи і нація»: «Міф — це один з інструментів, за допомогою яких колектив, зокрема нація, встанов-лює і означує засади власного буття, свою систему моралі і ціннос-тей. У цьому сенсі міф є набором переконань, зазвичай оформлених у наратив, які спільнота сповідує про себе». Згідно з Шепфліном, — а в цьому випадку він іде услід за багатьма іншими вченими, що поді-ляють антропологічний підхід в дослідженні міфу, — «головне значен-ня має зміст міфу, а не його історична достовірність». «Історія русів» відповідає двом з дев’яти видів національних міфологій у Шепфліна — міфу про воєнну звитягу і міфу про етногенез. Зосереджуючись на подвигах козаків, «Історія русів» пропонувала майбутній українській нації версію походження — походження не соціальної верстви чи по-літичного утворення, а етнічної групи «корінних» русів. на мою дум-ку, цим самим «Історія русів» допомогла замінити міф загальноросій-ської єдності на міф української історичної і культурної унікальнос-ті. Вона також зробила козацький міф наріжним каменем модерної української історичної ідентичності6.

Відправною точкою в аналізі «Історії русів» яко втілення і вира-ження козацької міфології стали для мене роботи Джона Армстрон-га про роль козацького міфу в українському націєтворенні. В його означенні міф — це «інтегральний феномен, через який символи на-ціональної ідентичності набувають послідовного смислу». Для мого погляду на роль козацької міфології у формуванні української наці-ональної ідентичності важливе також спостереження ентоні Сміта, що «міфи, спогади, символи і цінності часто можуть бути адаптова-ні до нових обставин через наповнення новими смислами і новими функціями». ці широкі дефініції і загальні припущення про історич-ні міфи добре служили мені в минулому, коли я досліджував еволю-цію домодерних східнослов’янських ідентичностей та писав про вжи-вання козацької історії і надуживання нею в пострадянській ситуації. Вони послужили також добрими теоретичними рамками і для цього дослідження, але в ході роботи я несподівано для себе виявив, що не можу більше покладатися лише на традиційну літературу про нації

6 Schöpflin, George. The Functions of Myth and a Taxonomy of Myths // Myths and Nationhood / Ed. Geoffrey Hosking and George Schöpflin. — London, 1997. — P. 19–35. Про формування української національної міфології див.: Wilson, Andrew. Myths of National History in Belarus and Ukraine // Ibid. — P. 182–197.

22

Вступ

і націоналізм — твори Бенедикта Андерсона, Мирослава Гроха, ер-неста Гелнера і ерика Гобсбаума7.

Починаючи роботу над цією книжкою, я сподівався, що сліди анонімного автора «Історії русів» приведуть мене до групи мрійли-вих, далеких від конкретної політики інтелектуалів, головних дійо-вих осіб стадії «збирання спадщини» у схемі націєтворення Мирос-лава Гроха. Але матеріал повів мене в іншому напрямку. Коло «не-звичних підозрюваних», про яке йдеться у книжці, складалося з дворян, заангажованих у місцеву політику і добре інтегрованих в імперію. Серед людей, які могли бути причетними до створення «Іс-торії русів» і вже точно її читали й поширювали, траплялися висо-кі чиновники, які зробили кар’єру і зажили багатства, зміцнюючи та розширюючи імперію. Вони здобули освіту в імперських столи-цях і відправляли своїх дітей в імперські навчальні заклади, з яких ті виходили російськими літераторами. навіщо таким людям писа-ти, переписувати й поширювати текст, який не просто прославляє козацьке минуле, а й пропагує окрему руську націю і в кінцево-му підсумку, як нам сьогодні зрозуміло, працює на повалення ім-перії? Щоб відповісти на це питання, я мусив враховувати не лише історіо графічний контекст націоналізму і національних ідентичнос-тей, а й контекст розвитку імперій.

В останнє десятиліття виник величезний інтерес до історії імпе-рій і цілий бум літератури про стосунки імперій і націй. особливо корисним мені здалося те, що в нових дослідженнях підкреслюєть-ся той простий факт, що національні ідеології не формуються у ва-куумі, а виростають з політичного й ідеологічного контексту імпе-рій. Першим протагоністам нації ішлося про певні політичні цілі, але вони не конче вважали націю та імперію несумісними політичними категоріями. В недавно виданій всесвітній історії імперій Джейн Бер-

7 Armstrong, John A. Myth and History in the Evolution of Ukrainian Consciousness // Ukraine and Russia in Their Historical Encounter / Ed. Peter J. Potichnyj et al. — Edmonton, 1992. — P. 133; Smith, Anthony D. The Ethnic Origins of Nations. — Oxford and New York, 1986. — P. 3. Пор.: Plokhy, Serhii. Ukraine and Russia: Representations of the Past. — Toronto, 2008. — P. 168; Плохій С. Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, росії та Бі-лорусі / Пер. з англ. М. Климчука і т. цимбала. — К.: Критика, 2015. — С. 3. Панівні «мо-дерністські» підходи в дослідженні націоналізму див. у роботах: Андерсон, Бенедикт. Уяв-лені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Пер. з англ. В. Морозова. — К.: Критика, 2001; Hroch, Miroslav. Social Preconditions of National Revival in Europe. — New York, 2000; Ґелнер, Ернест. нації та націоналізм; націоналізм / Пер. з англ. Г. Касьянова. — К.: таксон, 2003; Hobsbawm E. J. Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth, Reality. — Cambridge, 1992; Винайдення традиції / За ред. ерика Гобсба-ума і теренса рейнджера; пер. з англ. М. Климчука. — К.: ніка-центр, 2010. — 2-ге вид.

23

Вступ

бенк і Фредерик Купер завважили, що батьки Американської рево-люції, як і їхні колеги на Гаїті, «використовували імперські формули і зверталися до імперських інституцій», перш ніж вирішили, що кон-флікт нерозв’язний і треба відділятися. нації не заступають імперії за один день. їх мислять і формують у рамках, заданих імперіями, тому важливо розглядати розвиток національних ідей і міфологій у цьому історичному контексті. «Відмовившись від націєцентричного погляду на історію і засновку, що історія невпинно рухається в на-прямку один “народ” — одна держава, — пишуть Бербенк і Купер, — ми зможемо розв’язати давню дискусію про те, що насправді озна-чали поняття демократія, громадянство і національність, коли, де і кого ці поняття стосувалися — в самих імперіях, у боротьбі між ім-періями, в мобілізації проти імперій»8.

Саме контекст історичного, політичного й інтелектуального про-стору імперій виявився найприроднішим місцем для «розміщення» моїх «підозрюваних» та аналізу їхніх уявлень про історію, політику і націю. Коли йдеться про стосунки між козацькою елітою і правите-лями російської імперії у ХVІІІ–ХІХ століттях, слід враховувати кіль-ка важливих нюансів. на відміну від решти соціальних, релігійних та етнічних груп у російській і багатьох інших імперіях, старшинські нащадки були переконані (і «Історія русів» служила найкращим під-твердженням цьому переконанню), що вони не завойовані підданці, а повноцінні члени домінантної імперської нації, мало того — най-більш давній, справжній і центральний її елемент. Вони вважали себе партнерами в імперській справі і протестували проти дискримінації з боку імперського центру. найближча паралель до української / мало-російської ситуації в російській імперії — це роль шотландців у фор-муванні й експансії Британської імперії. І контекстуалізацією «Істо-рії русів» я чимало завдячую масиву літератури про роль художніх

8 Burbank, Jane; Cooper, Frederick. Empires in World History: Power and the Politics of Difference. — Princeton and Oxford, 2010. — P. 221, 245. новітня література про імперії: Abernethy, David. The Dynamics of Global Dominance: European Overseas Empires, 1415–1980. — New Haven, 2000; Darwin, John. After Tamerlane: The Global History of Empire since 1405. — London, 2008; Ferguson, Niall. Empire: The Rise and Demise of the British World Order and the Lessons for Global Power. — New York, 2003; Lieven, Dominic. Empire: The Russian Empire and its Rivals. — London, 2001; Maier, Charles S. Among Empires: American Ascendancy and its Predecessors. — Cambridge, Mass., 2007; Miller, Alexei. The Romanov Empire and Nationalism. — Budapest and New York, 2006 [рос. вид.: Миллер, Алексей. им-перия романовых и национализм: эссе по методологии исторического исследования. — М.: нЛо, 2006; див. також Миллер А. Украинский вопрос в российской империи. — К.: Laurus, 2013].

24

Вступ

творів у формуванні шотландської міфології та ідентичності на тлі Британської імперії і поняття «британськості»9.

Кенет Макніл, один з недавніх дослідників цієї теми, вказав на «унікальні історичні умови в Шотландії, які створили професійну елі-ту, що претендувала на центральну роль у творенні британських ім-перських позицій і водночас відчувала зростання англійських полі-тичних і культурних впливів». ті, хто знає, яку роль відіграли у фор-муванні російської імперії і російської імперської ідентичності у ХVІІІ столітті уродженці козацької України, від знакових фігур на зра-зок теофана Прокоповича і олександра Безбородька до тисяч укра-їнських інтелектуалів, чиновників і лікарів (у певний момент україн-ці становили понад дві третини лікарів імперії), легко впізнають па-ралелі між українцями і шотландцями. так само цікаво прозвучить для дослідника російсько-українських стосунків в імперському кон-тексті думка Макніла, що «амбівалентність шотландських уявлень про свою відмінність відображає аномальні умови меншинної куль-тури, яка намагається стати культурою імперською». Я доходжу та-кого самого висновку: подібна амбівалентність стоїть за козацьким історичним міфом, сформульованим в «Історії русів»10.

Шотландські і чеські паралелі виявилися дуже продуктивними в інтерпретації результатів цього дослідження, ще й тому, що вони до-помагають поставити «Історію русів» і козацький міф, створенню і поширенню якого вона сприяла, в широкий контекст європейського міфотворення. найвідоміші автори в жанрі національної літератур-ної містифікації, до якого прямо належить «Історія русів», — Джеймс Макферсон і Вацлав Ганка. розлога література про підробки тієї епо-хи виявилася дуже корисною для аналізу походження і рецепції «Іс-

9 Див., напр.: Davis, Leith. Acts of Union: Scotland and the Literary Negotiation of the British Nation, 1707–1830. — Stanford, 1998; Hall, Stefan Thomas. The Role of Medieval Scottish Poetry in Creating Scottish Identity: “Textual Nationalism”. — Lewiston, N. Y., 2006; Trumpener, Katie. Bardic Nationalism: The Romantic Novel and the British Empire. — Princeton, 1997; Yadav, Alok. Before the Empire of English: Literature, Provinciality, and Nationalism in Eighteenth-Century Britain. — New York, 2004.

10 McNeil, Kenneth. Scotland, Britain, Empire: Writing the Highlands, 1760–1860. — Columbus, Ohio, 2007. — P. 14. Про паралелі між українським і шотландським досвідом див.: Velychenko, Stephen. Empire Loyalism and Minority Nationalism in Great Britain and Imperial Russia, 1707–1914: Institutions, Law and Nationality in Scotland and Ukraine // Comparative Studies in Society and History 39 (1997). — P. 413–441. Про паралелі між творами Вальтера Скота та óбразами козаків в російській літературі див.: Kornblatt, Judith Deutsch. The Cossack Hero in Russian Literature: A Study in Cultural Mythology. — Madison, Wisc., 1992; Bojanowska, Edyta M. Nikolai Gogol: Between Ukrainian and Russian Nationalism. — Cambridge, Mass., 2007 [укр. пер.: Бояновська, Едита. Микола Гоголь: між українським і російським націоналіз-мом / Пер. з англ. А. Бондаря. — К.: темпора, 2013].

25

Вступ

торії русів». Потреба в національному епосі після національної ката-строфи або поразки, використання в такому епосі імперської мови, підкреслення історичної і культурної вищості переможеної нації над своїми переможцями, приписування авторства давно померлому ав-торитету з метою автентифікації підробленого наративу і його ідей-ного спрямування, використання підробки для «відновлення» начеб-то втраченої частини національного наративу і, нарешті, політична лояльність авторів подібних національних містифікацій до імперії — все це типові риси загальноєвропейського жанру, до якого належить «Історія русів»11.

Питання про авторство «Історії русів» вплинуло на стратегію і структуру моєї книжки. Вона складається з сімнадцяти розділів, по-ділених на п’ять частин. У частині першій («Загадка») йдеться про вплив «Історії русів» на російську і українську історичну уяву, а та-кож про обставини появи і публікації цього рукопису. У цьому роз-ділі також подано базову інформацію про козаків і козацьку держа-ву. В частині другій («По холодному сліду») я піддаю ревізії попере-дні спроби встановити таємничого автора «Історії русів». там ідеться про дослідження окремих науковців і життєві історії «звичних під-озрюваних», яким приписували авторство. Я також показую, як на пошуки автора «Історії русів» впливала ідентичність самих дослідни-ків: коли на зміну вченим, що трималися народницьких ідеалів, при-ходили дослідники, які понад усе ставили інтереси нації, мінялися й кандидатури авторів «Історії русів» та інтерпретації її головних ідей.

Дві головні частини книжки (третю і четверту) побудовано довко-ла питань, що їх зазвичай ставлять детективи-криміналісти: коли, де і за яких обставин відбувся акт історіографічної підробки; які були його мотиви; сам чи за допомогою спільників діяв підозрюваний; і, нарешті, хто був цей загадковий зловмисник чи зловмисники. В час-тині третій («Частини ребуса») я відкладаю убік інформацію, залише-ну нам попередниками. озброївшись зібраними даними, я повертаю-

11 Про історичні підробки й літературні містифікації див.: Groom, Nick. The Forger’s Shadow: How Forgery Changed the Course of Literature. — Basingstoke and Oxford, 2002; Russett, Margaret. Fictions and Fakes: Forging Romantic Authenticity, 1760–1845. — Cambridge, 2006; Ruthven K. K. Faking Literature. — Cambridge, 2001; Stewart, Susan. Crimes of Writing: Problems in the Containment of Representation. — Durham, N. C., and London, 1994. Про літератур-ні містифікації в росії і Україні див.: Grabowicz, George G. National Poets and National Mystifications // Literární mystifikace, etnické mýty a jejich úloha při formování národního vědomí. Studie Slováckého muzea: Uherské Hradiště 6 (2001). — S. 7–24 [укр. публ.: Грабо-вич, Григорій. Слідами національних містифікацій // Критика 6 (2001). — С. 14–23]; Keenan, Edward L. Josef Dobrovský and the Origins of the Igor’ Tale. — Cambridge, Mass., 2004; Толочко, Алексей. «история российская» Василия татищева: источники и известия. — М.: нЛо, 2005.

26

Вступ

ся ad fontes, до самої «Історії русів», з’ясовую час і місце її написан-ня та мотиви авторів. У частині четвертій («незвичні підозрювані») окреслено соціальне й інтелектуальне коло гіпотетичних авторів «Іс-торії русів». Час і місце історіографічного «злочину» встановлено, мотиви і методи містифікації викрито, отже можна повернутися до питання авторства і запропонувати новий, незвичний «склад» групи підозрюваних. Усі вони не лише були присутні у відповідний час у відповідному місці, а й мали належне походження, освіту, зв’язки й інтелект, потрібні для цього «літературного злочину». У частині п’ятій («родинне коло») представлено корпус додаткових доказів, які дають змогу відповісти на питання, порушені у вступі і перших розділах книжки. Кожен новий розділ підводить нас до відповіді на головне питання — хто стояв за створенням «Історії русів»? У висновках «Іс-торію русів» розглянуто в широкому контексті історії, міфології і на-цієтворення на степовому кордоні Європи.

Частина перша

з а га д К а

Розділ 1. Поклик свободи

29

Розділ 1

Поклик свободи

Стояла біла ніч, знаменита прикмета петербурзького літа. не-величкий натовп, що зібрався удосвіта 13 липня 1826 року на троїцькому мосту і на березі неви під Петропавловською фор-

тецею, спостерігав за тим, як у кронверку розгортається моторош-ний ритуал. Під барабанний бій з фортеці вивели кількадесят моло-дих чоловіків у брудних і заношених офіцерських мундирах. їх по-ділили на групи і поставили перед строєм солдатів, що їх ці люди колись вели у бій. Вони незворушно вислухали вирок — тривала ка-торга і заслання. Після оголошення вироку на в’язнів надягли кайда-ни, над їхніми головами зламали шпаги — це символізувало позбав-лення дворянського статусу, офіцерських звань, нагород і відзнак. еполети і мундири спалили.

Щойно ритуал «громадянської страти» закінчився і каторжників знову загнали у фортецю, охоронці вивели з воріт п’ятьох чолові-ків у важких кайданах. їх підвели до шибениці, поспіхом зведеної у кронверку фортеці. Далі сталася незапланована пауза — шукали лав-ку, щоб поставити в’язнів на шибеницю. нарешті знайшли в сусід-ньому Училищі торгового мореплавання. Подальша сцена вжахнула навіть катів. Під барабанний дріб з-під ніг в’язнів вибили підставки, але тільки двоє крайніх повисли в петлі, троє обірвалися. Мотузка виявилася заслабкою і не витримала ваги тіл і кайданів. Завороже-ний натовп затамував подих. невже їх урятовано?

«Знать, бог не хочет их смерти», — сказав один з солдатів, але петербурзький генерал-губернатор Павло Голеніщев-Кутузов нака-зав ще раз повісити в’язнів. Сценарій страти розписав особисто ім-ператор Микола І, і загартований війнами генерал — він відзначив-ся у Битві народів під Лейпцигом 1813 року і привіз із Парижа в Пе-тербург новину про поразку наполеона — мав намір виконати волю імператора до кінця. Микола хотів, щоб страту провели перед чет-

Частина перша. Загадка

30

вертою годиною ранку. Вже була майже п’ята, сонце швидко розга-няло темряву, а три чоловіки, засуджені за державну зраду, все ще були живі. Голеніщев-Кутузов наказав поквапитися. Шокованих і за-кривавлених в’язнів, один ледве міг стояти на ногах, знову підняли на поспіхом поправлений ешафот. «Проклятая земля, где не умеют ни составить заговора, ни судить, ни вешать!» — нібито сказав один з них. Інший крикнув Голеніщеву-Кутузову: «Подлый опричник ти-рана! Дай же палачу твои аксельбанты, чтоб нам не умирать в тре-тий раз!» Генерал стояв незворушно. До шостої години страта наре-шті закінчилася. тіла п’ятьох в’язнів, які вважали, що віддають своє життя боротьбі за свободу, прибрали. наступного дня їх перевезли на острів Голодай неподалік Петербурга і поховали в таємній могилі.

П’ятеро чоловіків, страчених того літнього ранку 1826 року на бе-резі неви, очолювали змову декабристів, організовану ветеранами війни з наполеоном. Вони хотіли змінити політичний устрій росій-ської імперії. 14 грудня 1825 року, за сім місяців до страти, група мо-лодих офіцерів-ідеалістів вивела свої загони на Сенатську площу в Петербурзі у сподіванні повалити самодержавство, скасувати кріпа-цтво і скликати конституційну асамблею. Вірні царю полки оточили їхні загони і розігнали артилерійським вогнем. Повстання Чернігів-ського полку на Україні теж придушили. Після шести місяців слідства лідерів обох повстань повісили, учасників змови і членів декабрист-ських гуртків вислали в Сибір або відправили в армію на Кавказ. По-встання було придушено, плани радикальної перебудови імперії (зо-крема такі кардинальні кроки, як запровадження військової диктату-ри) зруйновано. Самодержавство перемогло в цьому конфлікті. Але приклад п’ятьох мучеників та мрії про свободу, зароджені лідерами повстання, залишилися і надихали майбутні покоління бунтівників12.

Чоловік, який, згідно з переказами, назвав генерала Голеніщева-Кутузова «опричником тирана», був Кондратій рилєєв, тридцятилітній офіцер у відставці, управитель російсько-американської компанії. Він був душею декабристського гуртка в Петербурзі. Саме в його квар-тирі народився план повстання 14 грудня 1825 року. Друг олексан-дра Пушкіна і сам талановитий поет, рилєєв надихав друзів і колег по змові не лише пристрасними віршами, в яких закликав віддати

12 Казнь декабристов. рассказы современников // русский архив. — 1881. — № 2. — С. 341–346; Котляревский, Нестор. рылеев. — СПб., 1908. — С. 186–191; Декабристы. история вос-стания 14 декабря 1825 года на Сенатской площади в Петербурге (http://www.patiks.ru/txt/3dekab77.shtml). Про повстання декабристів див.: Mazour, Anatole G. The First Russian Revolution, 1825: The Decembrist Movement. — Stanford, Calif., 1966.


31

життя за свободу, а ще й стоїчною витримкою перед смертю. Коли з останньою розрадою в камеру прийшов священик, рилєєв начеб-то узяв його руку, поклав собі на серце і промовив: «Слышишь, отец, оно не бьется сильнее прежнего»13.

Друзі рилєєва вважали, що він передбачив свою загибель в опу-блікованому за кілька місяців до повстання уривку з поеми, над якою тоді працював. Поема називалася «наливайко», її головним ге-роєм був лідер козацького повстання кінця ХVІ століття в Україні. В уривку «исповедь наливайки» рилєєв вклав в уста козацького ва-тажка такі слова:

известно мне: погибель ждеттого, кто первый восстаетна утеснителей народа;Судьба меня уж обрекла.но где, скажи, когда былаБез жертв искуплена свобода?Погибну я за край родной, —Я это чувствую, я знаю,и радостно, отец святой,Свой жребий я благословляю!14

Коли рилєєв уперше прочитав ці вірші своєму другу Михайлу Бесту-жеву — разом зі своїм братом Миколою у грудні 1825 року він виведе перші повстанські полки на Сенатську площу, — той був шокований. За спогадами Миколи Бестужева, Михайло сказав рилєєву: «Знаешь ли [...], какое предсказание написал ты самому себе и нам с тобою». рилєєв був цілком свідомий значення свого твору. «неужели ты ду-маешь, что я сомневался хоть минуту в своем назначении, — відпо-вів поет. — Верь мне, что каждый день убеждает меня в необходимос-ти моих действий, в будущей погибели, которою мы должны купить нашу первую попытку для свободы россии, и вместе с тем в необхо-димости примера для пробуждения спящих россиян»15.

Вірші рилєєва надихали покоління революціонерів і вільнодум-ців у російській імперії. Зокрема, Віру Засулич, революціонерку-те-рористку, одну з перших російських марксисток, і Михайла Драгома-

13 Див.: Декабристы. история восстания 14 декабря 1825 года. Про рилєєва див.: Meara, Patrick. K. F. Ryleev: A Political Biography of the Decembrist Poet. — Princeton, N. J., 1984.

14 Рылеев К. Ф. наливайко (отрывки из поэмы) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. / ред. вступ. ст. и комм. А. Г. цейтлина. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 250.

15 Бестужев, Николай. Воспоминание о рылееве // Воспоминания Бестужевых / ред., статья и комм. М. К. Азадовского. — М.–Л.: изд-во Ан СССр, 1951. — С. 7.


32

нова, політичного емігранта, одного з найвпливовіших українських мислителів ХІХ століття. Драгоманов пізніше згадував: «Ще в 50-ті роки, я пам’ятаю, “Войнаровский” і “исповедь наливайки” перепи-сувались в наших потайних тетрадках поряд з творами Шевченка і читались з однаковим запалом». Сам рилєєв шукав натхнення в істо-ричних творах і останні роки перед повстанням особливо захоплю-вався історією українських козаків16.

Кондратій рилєєв ознайомився з Україною через батька — той служив у Києві і навіть купив там будинок, який заповів сину. З ко-зацьким стилем життя молодий рилєєв уперше зіткнувся, повернув-шись з наполеонівських воєн. У лютому 1814 року, закінчивши ка-детський корпус, він у віці 18 років вступив на армійську службу. Зі своєю артилерійською бригадою юний рилєєв пройшов Польщу, ні-меччину, Швейцарію і Францію. У Дрездені його приймали при дворі російського губернатора Саксонії Миколи рєпніна, майбутнього ма-лоросійського губернатора, одруженого з внучкою останнього укра-їнського гетьмана Кирила розумовського. Певний час рилєєв провів у Парижі. Під арештом він свідчив, що заразився вільнодумством під час французької кампанії 1814–1815 років. Після закордонного походу полк рилєєва повернувся в російську імперію, спершу він квартиру-вав у Литві, потім під острогозьком, маленьким містечком у сучас-ній Воронезькій області російської Федерації. Заснований українськи-ми козаками в середині ХVІІ століття, острогозьк до 1760-х років був полковим містом. на початку ХІХ століття місто недовгий час входи-ло у Слобідсько-Українську губернію. Жителі острогозька зберігали українські звичаї і традиції аж до ХХ століття17.

рилєєв провів майже три роки неподалік острогозька, потовари-шував з місцевими офіцерами й ознайомився з місцевою культурою. там же він зустрів кохання свого життя, доньку місцевого дворянина. наталя тевяшова походила зі старшинської родини, один з її пред-ків на початку ХVІІІ століття був полковником острогозького пол-ку. Подавши у відставку наприкінці 1818 року і переїхавши з дружи-ною у Петербург, рилєєв з друзями не раз повертався сюди на літо і завжди називав цей край «Україною». В грудні 1825 року рилєєв пи-сав Миколі Маркевичу, нащадку знаменитого козацького роду і май-бутньому історику України: «Я русский, но три года жил на Украйне: мало для себя, но довольно для того, чтобы полюбить эту страну и

16 Драгоманів, Михайло. Листи на наддніпрянську Україну. — К.: Криниця, 1917. — С. 13. 17 там само. — С. 8–10; Котляревский Н. рылеев. — С. 21–24. Удодов, Борис. К. Ф. рылеев в

Воронежском крае. — Воронеж, 1971. — С. 5–14.


33

добрых ее жителей. Сверх того, Украйна наделила меня редкою, не-сравненною женою. Уже шесть лет моя добрая украинка счастливит меня; и так к привязанности моей еще присоединяется и благодар-ность душевная, вечная к Малороссии»18.

Перебравшись у Петербург, Кондратій рилєєв не забув своїх укра-їнських друзів і знайомих. У листопаді 1820 року, повернувшись у столицю з літнього відпочинку в острогозьку, рилєєв на друкував в «отечественных записках» листа, де вихваляв свого острогозько-го друга Михайла Бедрагу, відставного офіцера охтирського гусар-ського полку. охтирський полк було створено 1651 року, 1765-го, піс-ля скасування козацької автономії, його перетворили на гусарський полк російської армії. В 1814-му полк увійшов у Париж і відзначив-ся тим, що гусари, колишні козаки, пустили на нові мундири корич-неву матерію, реквізовану в капуцинському монастирі. Імператор олександр І був потішений вибором і наказав, щоб полкові мунди-ри і надалі були коричневі19.

Листу рилєєва передувала нотатка, яку опублікував в «отечест-венных записках» відомий у той час російський поет Денис Давидов, організатор партизанського опору наполеону і колишній команду-вач охтирського полку. Давидов відзначав відвагу свого колишньо-го підлеглого. Михайло Бедрага походив з родини генерал-майора Григорія Бедраги. це був вірний і сміливий офіцер, з юного віку він служив в охтирському полку разом з двома своїми братами. Під час війни з наполеоном він показав виняткові командирські якості. Бе-драга, однак, не дійшов до Парижа: діставши поранення в голову у знаменитій Бородинській битві (1812), він жив у самоті і безвісті в родинному маєтку під острогозьком. І Давидов, і рилєєв намагали-ся віддати шану маловідомому героєві через шпальти популярного на той час журналу.

нема сумніву, що рилєєв вбачав у Бедразі саме українського ко-зака. У присвяченому Бедразі вірші, написаному влітку 1821 року, ри-лєєв згадує розмови з одним своїм острогозьким знайомим, ймовірно це був тесть поета, майор Михайло тевяшов. Вони говорять про по-встання греків проти османської влади, яке розгорталося тоді у Греції, та історію Запорозької Січі, яка була символом боротьби за козацькі

18 К. Ф. рылеев — н. А. Маркевичу (Петербург. 18 октября 1825 г.) // Литературное наслед-ство. — М.: изд-во Ан СССр, 1954. — т. 59: Декабристы-литераторы / ред. А. М. еголин и др. — С. 153. Див. також: Котляревский Н. рылеев. — С. 24–29.

19 Див.: Рылеев К. Ф. еще о храбром М. Г. Бедраге // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 295–297; Михайленко, Александр. и жили дружною семьею сол-дат, корнет и генерал. — М., 2001. — Главы 1–2.


34

вольності. Можна припустити, що рилєєв вів подібні розмови і з Бе-драгою. У вірші, присвяченому другові, він писав:

Майор с себя снимаетПолузаржавый мечи слезы отирает.о прошлой старине,о Сечи своевольной,о мире, о войне20.

В очах рилєєва острогозькі козаки стали поборниками свободи і особистої незалежності, успадкованих від героїчного минуло-го. Жива козацька традиція збереглася тут до початку ХІХ століт-тя. «не за излишнее считаю сказать, что на землях острогожских не видали крепостных крестьян до конца прошедшего столетия. Полковые земли, доставшиеся впоследствии разным чиновникам острогожского полка, были обрабатываемы вольными людьми или козаками»21, — писав він в одному з листів петербурзькій владі, ви-ступаючи за повернення економічних свобод краю, який страждав від важких умов життя. традиція козацьких вольностей справді не померла. Колишній кріпак графів Шереметєвих, майбутній профе-сор російської літератури олександр нікітенко, який своєю свобо-дою завдячував зокрема й рилєєву, пізніше згадував, що його дід, «молчаливый, кроткий, благоразумный в трезвом виде, напившись, он имел обыкновение пускаться в толки об общественных делах, вспоминать о казачине и гетьманщине, судил строго о беспоряд-ках сельского управления»22.

рилєєву здавалося, що острогозьк успадкував не тільки козаць-кий дух, але й предківську традицію свободи. 1823 року він писав про місто, у якому:

...пленённый славы звуком,Поседевший в битвах дедЗавещал кипящим внукамЖажду воли и побед23.

20 Рылеев К. Ф. наливайко (отрывки из поэмы) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. / ред. вступ. ст. и комм. А. Г. цейтлина. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 108.

21 Рылеев К. Ф. об острогожске // там же. — С. 298. 22 Никитенко, Александр. Повесть о самом себе: посмертные записки и дневник // русская

старина. — 1888. — Кн. 8. — С. 308. 23 Рылеев К. Ф. наливайко (отрывки из поэмы) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. / ред. вступ.

ст. и комм. А. Г. цейтлина. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 173.


35

У вірші йшлося про зустріч 1696 року в острогозьку царя Петра І з гетьманом Іваном Мазепою — тоді спільниками, а в майбутньому ворогами24.

рилєєв не уникав політично дражливих і навіть небезпечних тем. навесні 1823 року він почав працювати над поемою «Войнаровский» про повстання Мазепи та його наслідки. Головний герой твору — Ан-дрій Войнаровський, молодий ідеаліст і племінник Мазепи, приєдну-ється до повстання проти царя і їде за гетьманом на чужину. Він був представником Карла ХІІ у Стамбулі. Дорогою з османської імперії у Швецію в жовтні 1716 року його викрали російські агенти і доправили в Петропавловську фортецю. Потім його відправили у Якутськ, де він і помер, провівши на засланні шістнадцять років. «Войнаровский» вия-вився пророчим твором, якщо не для самого рилєєва, то для його това-ришів, яких після поразки декабристського повстання заслали в Сибір25.

найпровокативніша особливість поеми — образ старого ко-зацького гетьмана. У передмові до поеми, яку написав олександр Корнілóвич, Мазепа, цілком у традиції російської імперської історіо-графії, постає своєкорисливим зрадником. Але у самому тексті пое-ми гетьман часто виглядає щирим патріотом своєї батьківщини, го-товим віддати життя боротьбі з тиранією. Саме такий образ гетьма-на постає з епізоду, де Войнаровський згадує свою першу зустріч з дядьком, на якій обговорювали повстання проти царя. рилєєвський Мазепа каже юному племіннику:

Шаг этот дерзок, знаю я;от случая всему решенье,Успех не верен, — и меняиль слава ждет, иль поношенье!но я решился: пусть судьбаГрозит стране родной злосчастьем, —Уж близок час, близка борьба,Борьба свободы с самовластьем!26

24 Про Мазепу і перехід до шведів див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа і його доба. — нью Йорк, Париж і торонто, 1960; On the Eve of Poltava: The Letters of Mazepa to Adam Sieniawski, 1704–1708 / Orest Subtelny, ed. — New York, 1975; Субтельний, Орест. Мазепин-ці: Український сепаратизм на початку ХVIII століття. — К., 1994; Mackiw, Teodor. English Reports on Mazepa, Hetman of Ukraine and Prince of the Holy Roman Empire, 1687–1709. — New York, Munich, and Toronto, 1983.

25 Див.: Винар, Любомир. Андрій Войнаровський: історичний нарис. — Мюнхен–Клівленд, 1962.

26 Рылеев К. Ф. Войнаровский // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 213–214; Корнилович А. Жизнеописание Мазепы // Рылеев К. Ф. Сочинения и перепис-ка. — С. 91–96.


36

Уривки з поеми, а потім і цілий твір (з суттєвими цензурними ку-пюрами) публікувалися 1824 і 1825 року, і публіка зустріла цей твір дуже тепло. До його шанувальників належав олександр Пуш-кін. Але звучали й критичні відгуки. У приватному листі за квітень 1825 року Павло Катенін, ще один вільнодумець, висланий з Петер-бурга задовго до повстання 1825 року, писав знайомому: «Все это копии с разных байроновских вещей, в стихах по новому образцу. Всего чуднее для меня мысль представить подлеца и плута Мазе-пу каким-то Катоном»27.

У зауваженні Катеніна, що новий твір рилєєва наслідує літера-турному стилю і настановам Байрона, був певний резон. Влітку 1819 року Байрон надрукував поему «Мазепа», яка одразу зажила світо-вої популярності — козацький гетьман ХVІІІ століття моментально перетворився на романтичного героя. Втім оригінальність рилєєва проявилася у виборі головного персонажа (Войнаровського у Байро-на ні словом не згадано) і в інтерпретації постаті Мазепи. Через об-раз гетьмана рилєєв транслював свої погляди на свободу і тиранію. Списати на Байрона те, що рилєєв поблажливо ставиться до Мазе-пи чи прославляє козацьких гетьманів у цілому, можна лише частко-во. наступні поезії рилєєва не лишають у цьому жодного сумніву28.

У 1821–1823 роках рилєєв опублікував збірку віршів під назвою «Думи». Джерелом натхнення послужили «Історичні думи» юліана Урсин-немцевича, польського поета й історика, палкого поборника конституції 1791 року і секретаря тадеуша Костюшка, лідера поль-ського повстання проти російської влади в 1794 році. рилєєв з дитин-ства знав польську мову, а декабристські кола, до яких він належав, дуже приязно ставилися до польських патріотів, зокрема до Адама Міцкевича. Втім історичні пісні цього польського автора не єдине і не головне джерело натхнення рилєєва. У вступі до видання «Дум» 1825 року він писав: «Дума, старинное наследие от южных братьев наших, наше руское, родное изобретение. Поляки заняли ее от нас. еще до сих пор украинцы поют думы о героях своих — Дорошенке, нечае, Сагайдашном, Палее, и самому Мазепе приписывается сочи-нение одной из них». рилєєв ймовірно знав перше видання україн-ських народних пісень, яке 1819 року на друкував у Петербурзі Ми-кола цертелєв, і перший твір модерної української літератури «ене-

27 цит. за: Маслов В. И. Литературная деятельность К. Ф. рылеева. — К., 1912. — С. 317; Котля-ревский Н. рылеев. — С. 54–55, 117–121; русская романтическая поэма. — М., 1985. — С. 113.

28 Про Мазепу як романтичного героя див.: Babinski H. F. The Mazeppa Legend in European Romanticism. — New York, 1974.


37

їду» Котляревського, стилізовану під фольклор пародію на Вергілія, вперше опубліковану в Петербурзі в 1798-му29.

Є підстави вважати, що ще 1824 року рилєєв ознайомився з но-вим захопливим джерелом про козацьку історію. цей твір був відо-мий поету і деяким його друзям як «Історія Кониського». Його автор-ство приписували Георгію Кониському, архієпископу могильовсько-му. цілого тексту рукопису рилєєв не мав. Повний список припадав пилом у бібліотеках нащадків козацької старшини десь на Чернігів-щині, далеко на південь від імперської столиці. однак рилєєву тра-пилися уривки загадкового рукопису, і вони розпалили його роман-тичну уяву. Йому відкрився цілий світ козацьких героїв. один з та-ких героїв, Северин наливайко, до 1820-х років майже не фігурував не те що в західних, а й у російських та українських історичних тво-рах. У двотомнику Дмитра Бантиша-Каменського, першій науковій спробі історії України, надрукованій 1822 року, Северину наливай-ку приділено аж два речення. Лише «Історія Кониського» задоволь-нила інтерес читачів до подробиць наливайкового життя. Докладна розповідь про його вчинки супроводжувалася текстами наливайко-вих листів до польських королів. Мало який образ борців (читай — мучеників) за свободу русі промовляв до сердець освіченої публіки початку ХІХ століття так, як наливайків. рилєєв зробить наливайка символом козацької свободи, завзяття і патріотизму30.

Северин (Семерій) наливайко, який став героєм козацьких лі-тописців ХVІІІ століття і зробив приголомшливу кар’єру у роман-тиків ХІХ століття, у свої часи був досить суперечливою постаттю. У 1593 році, перебуваючи на службі у князя Костянтина острозько-го, наливайко брав участь у придушенні повстання ще одного ко-зацького ватажка Кшиштофа Косинського. наступного року за до-мовленістю з острозьким наливайко очолив бунт козаків і селян, намагаючись відвести їх від маєтків свого патрона і спрямувати їхню лють і руйнівну енергію проти ворогів князя. Список ворогів починався з двох православних єпископів, які замислили церковну унію між православною митрополією на території речі Посполитої і римським папою. 1596 року Берестейська унія стала реальністю, що спровокувало серйозний конфлікт, — багато хто вважав це по-рушенням прав православної церкви. традиція зробила наливайка

29 Думы. Сочинение К. рылеева. — М., 1825. — С. vі; Драгоманов, Михайло. Листи на наддні-прянську Україну. — С. 156.

30 Бантыш-Каменский, Дмитрий. история Малой россии. — М., 1822. — т. 1. — С. xxii.


38

першим мучеником за православну віру — 1597 року його схопили і стратили поляки31.

не дивно, що православні ченці і козацькі літописці дуже симпа-тизували наливайку, але реальних історичних відомостей про ньо-го вони майже не мали. натомість в «Історії Кониського» було повно матеріалу, який надавався до творчого вжитку. рилєєв запозичив з цього рукопису деталі, яких не міг знайти деінде, зокрема згадки про наливайкову столицю в Чигирині на річці тясмині і його нібито близькі стосунки з Григорієм Лободою, ватажком запорозь ких коза-ків. однак ці деталі не відзначалися автентичністю. Лобода був су-перником наливайка, козаки стратили його за підозрою у співпраці з поляками. Чигирин справді стояв на річці тясмині, проте став ко-зацькою столицею лише через добрих півстоліття по смерті нали-вайка. Але про те, що рилєєв, зображуючи козацького ватажка, по-кладається на «Історію Кониського», свідчать не тільки деталі поеми, хай там які недостовірні, а й ідеологічний посил, переданий через образ наливайка.

Саме під впливом «Історії Кониського» рилєєв зображує наливай-ка не просто людиною, готовою померти за свободу свого народу, а й поборником рівності і братерства сусідніх народів:

Козак в союзе с ляхом был,Как вольный с вольным, равный с равным.но все исчезло, как призрак.Уже давно узнал козакВ своих союзниках тиранов32.

Уявлення про рівноправний союз козаків і поляків прямо випливає з апокрифічного наливайкового листа королю, поданого в «Історії Ко-ниського». наливайко заявляє, що Королівство Польське чи Велике князівство Литовське ніколи не завойовували руський народ, він «до-бровольно соединился на одинаких и равных с ними правах и преи-муществах». Далі він пише, що поляки ці права постійно порушували, зокрема запровадивши церковну унію. Згідно з «Історією Конисько-го», лише після поразки і страти наливайка поляки почали називати православних «схизматиками» і віддали православні церкви євреям,

31 Див.: Леп’явко, Сергій. Козацькі війни кінця XVI століття в Україні. — Чернігів, 1996. — С. 170–172; Плохій, Сергій. наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Укра-їні. — К.: Критика, 2005. — С. 53–56, 140–143.

32 Рылеев К. Ф. наливайко (отрывки из поэмы) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 250.


39

які радо видобували зиск з цієї ситуації і виставляли православним захмарні ціни за користування своїми ж храмами33.

твердження, що євреї тримали ключі від православних церков, зго-дом стало гаслом записних антисемітів у російській імперії. У неза-вершеній віршованій драмі «Богдан Хмельницкий» (1825) рилєєв ви-користав цю деталь, щоб підкреслити, яких утисків зазнавали козаки від польської влади перед повстанням 1648 року, жертвами якого ста-ли десятки тисяч євреїв. рилєєв виказав знайомство зі ще одним епі-зодом «Історії Кониського» — описом перемоги козаків над польським військом під час так званої «тарасової ночі». цей епізод 1620-х років, так само як повстання наливайка, був відомий літописцям лише в за-гальних рисах, однак «Історія Кониського» пропонувала захопливі де-талі. рилєєв поділяв маніфестовану в «Історії» нелюбов до польської влади на українських землях. Він вважав наливайка і Хмельницько-го патріотами, які не могли змиритися з тим, як чужа тиранічна вла-да гнобить їхній народ. Козаки, яких він називає навзамін «малороса-ми» і «українцями», являють, за рилєєвим, свободолюбну, але пригно-блену частину російського народу34.

найбільш вдячними рилєєву за героїчний образ козацького мину-лого були нащадки старшинських родів в Україні. Микола Маркевич, «как истинный гражданин своего любезного отечества, как добрый малороссиянин», писав рилєєву про «Войнаровского» і «наливайка»: «Примите мою и всех знакомых мне моих соотечественников благо-дарность. Будьте уверены, что благодарность наша искренняя, что мы от души чувствуем цену трудов ваших, которые вас и предков наших прославляют. Мы не потеряли еще из виду деяний великих мужей малороссиян, во многих сердцах не уменьшилась прежняя сила чувств и преданности к отчизне. Вы еще найдете живым у нас дух Полуботка. Примите нашу общую благодарность: вы много сде-лали, очень много! Вы возвышаете целый народ, — горе тому, кто идет на усмирение целых стран, кто покушается покрыть презре-нием целые народы, и они ему платят презрением... но слава тому, кто прославляет величие души человеческой и кому народы целые должны воздавать благодарность. “исповедь наливайки” врезана в сердцах наших и моем также»35.

33 Див.: исторія русовъ. — С. 35–41, тут 36. 34 Рылеев К. Ф. Богдан Хмельницкий // Рылеев К. Ф. Сочинения и переписка. — С. 145–152;

исторія русовъ. — С. 51–52; Когут, Зенон. Повстання Хмельницького, образ євреїв і фор-мування української історичної пам’яти // Когут З. Коріння ідентичности. Студії з ран-ньомодерної та модерної історії України. — К.: Критика, 2004. — С. 244–271.

35 цит. за: Котляревский Н. рылеев. — СПб., 1908. — С. 117–118.


40

натхненням для свободолюбної поезії Кондратія рилєєва служила не тільки козацька історія. Він захоплювався демократичними тра-диціями середньовічної новгородської республіки і тогочасним по-встанням греків проти османської влади. Думки рилєєва підживлюва-лися творами французьких, польських і російських авторів-сучасни-ків, а ідеї формувалися у дискусіях з такими людьми, як Бестужеви, Корнілóвич і Пушкін. однак саме козацька історія надихнула най-більші поетичні твори рилєєва. Він звертався до історії козацьких повстань ХVІ–ХVІІ століть проти польської влади у пошуках перед-вісника повстання проти російського самодержавства. Молодий поет, що вважав боротьбу з урядом патріотичним обов’язком, був готовий йти слідом за козацькими героями і полягти в битві за свободу бать-ківщини. Óбрази, запозичені з «Історії Кониського», не тільки допомо-гли рилєєву висловити мрії про свободу, а й провістили долю поета.

останній лист рилєєва, написаний одразу після арешту, було адре-совано дружині. Подібно до свого найвідомішого персонажа, Севе-рина наливайка, рилєєв не шкодував за життям і благословляв свій жереб. Він писав своїй «доброй украинке»: «Бог и государь решили участь мою: я должен умереть, и умереть смертию позорною. Да бу-дет его святая воля! Мой милый друг, предайся и ты воле всемогу-щего, и он утешит тебя. За душу мою молись Богу. он услышит твои молитвы. не ропщи ни на него, ни на государя: это будет и безрас-судно, и грешно. нам ли постигнуть неисповедимые суды непости-жимого? Я ни разу не возроптал за все время моего заключения, и за то дух святый дивно утешал меня». Він закінчив листа словами: «Прощай! Велят одеваться. Да будет его святая воля»36.

36 Рылеев К. Ф. Письмо жене (13 июля 1826 г.) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. — М.–Л.: Academia, 1934. — С. 518–519.

351

Епілог

Епілог

Десятого травня 2009 року пасажири поїзда Київ–Москва, який зупинився на паспортний контроль у Брянську, стали свідком дивної сцени. російські прикордонники зняли з поїзда непо-

казного чоловіка років п’ятдесяти. Паспорт відібрали. Чоловіка оголо-сили персоною нон ґрата і не пустили в росію, де він прожив майже усе життя. Причини не пояснювали, але незадовго до того на одно-му з провладних сайтів з’явилася стаття зі звинуваченнями в анти-державній діяльності на адресу московського бібліотекаря юрія Ко-ноненка — так звали цього пасажира. Зокрема, йому закидали неле-гальне ввезення підривної літератури і випуск у Москві аудіокнижки на основі «Історії русів»451.

По останньому пункту юрій Кононенко справді був винний. 6 жовтня 2007 року він організував презентацію аудіоверсії «Істо-рії русів» у Бібліотеці української літератури, що поблизу станції «ризька» одразу за кільцевою лінією московського метро. Аудіок-нижку створив Віктор Марченко, професор фізики одного з москов-ських вишів. організатори презентації мали всі підстави для гордос-ті: 1991 року цей твір було перевидано в Києві, в інтернеті викладено оригінальний текст і переклад Драча, а тепер «Історія русів» нарешті зазвучала живим голосом. оголошення про презентацію з’явилося на московському сайті «Кобза», і мало хто з присутніх того вечора міг запідозрити, що в цьому є щось нелегальне або підривне. Вони помилялися452.

451 Українцям забороняють в’їзд у росію (http://upi.org.ua/news/2009–05–15–7037); Марини-чева, Елена. Почему юру Кононенко не пустили в Москву? (http://emarinicheva.livejournal.com/81399.html).

452 «исторія русовъ» (М., 1846), «Історія русів» (пер. І. Драча) // Ізборник. Історія України IX–XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації (http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm); Безпалько,

352

Епілог

Через кілька днів після презентації юрія Кононенка звільнили з посади завідувача відділу бібліотеки. Почалася істерика у пресі, презентацію аудіокнижки наводили як приклад підривної діяльнос-ті Кононенка. Уродженець України роман Манєкін, який після розпа-ду СрСр прийняв російське громадянство і став одним з чільних ро-сійських коментаторів української тематики і російсько-українських стосунків, звинуватив Кононенка в розпалюванні національної во-рожнечі і відзначив його роль у створенні цієї аудіокнижки. цитуючи «Происхождение украинского сепаратизма» Миколи Ульянова (1966), Манєкін заявляв, що «Історія русів» — це маніфест українського на-ціоналізму. «Все, что казачество за сто лет гетманского режима на-говорило, накричало на радах, написало в “листах” и универсалах — не пропало даром, — цитував Манєкін Ульянова. — ...но уже давно выделился среди этих апокрифов один, совершенно исключительный по значению, сыгравший роль Корана в истории сепаратистского движения... речь идет об известной “истории руссов”»453.

незважаючи на протести, юрія Кононенка так і не поновили на посаді і назад у росію до сім’ї не пустили. Чи законно діяли росій-ські правоохоронці? невже він справді загрожував безпеці російської держави? Відповіді на ці питання, принаймні частково, залежать від того, чи вважати автора (або групу авторів) «Історії русів» пропаган-дистом українського націоналізму і ненависті до росії, як це ствер-джували ті, хто вів кампанію проти Кононенка. У поперед ніх розді-лах ми вже продемонстрували, що це не так.

Коротка відповідь на це питання: автор «Історії русів» не був укра-їнським націоналістом і росію не ненавидів. Модерного українського націоналізму ще не існувало. Аналіз тексту «Історії русів» та життєво-го шляху людей шираївського кола показав, що «продюсери» та чи-тачі «Історії русів» намагалися виторгувати козацькій старшині най-кращі умови в рамках російської імперії, а не поза нею. розлога від-повідь набагато складніша, з нюансами. Я спробую її сформулювати, розглянувши «Історію русів» у кількох ширших контекстах. Перший контекстуальний рівень — модерне націєтворення; другий — історія

Богдан. У суботу 15-го жовтня у Бібліотеці української літератури у Москві (http://kobza.com.ua/content/blogcategory/51/86/50/50).

453 Манекин, Роман. Библиотека украинской литературы в Москве — филиал украинских националистов?, 22 октября 2007 г. (www.kreml.org/opinions/163555553? mode=print). Пор.: Ульянов Н. Происхождение украинского сепаратизма. — М., 1996. — С. 104. Кононенко, Юрій. Жанр політичного доносу живий (http://kobza.com.ua/objednannja-ukrajinciv-rosiji/1888-zhanr-politychnogo-donosu-zhyvyj.html).

353

Епілог

імперій та імперського прикордоння; третій — роль історичних міфо-логій у формуванні та функціонуванні національної ідеології.

«Історія русів» має складну будову і кілька смислових шарів, але добре вписується у класичні схеми розвитку модерних націй. цей твір уперше з’являється в часи, коли, за схемою розвитку на-ціональних рухів Мирослава Гроха, український національний про-ект вступив у першу з трьох стадій — стадію збирання спадщини. 1818 рік — рік першого датованого списку «Історії русів» — виявив-ся дуже важливим для українського національного руху. того року олексій Павловський видав першу граматику модерної української мови. наступного року Микола цертелєв надрукував першу збірку українських пісень, а Іван Котляревський, автор «енеїди», написав перші українські п’єси. Протягом якихось двох років з’явилися вели-кі літературні твори місцевим просторіччям, граматика цього про-сторіччя і збірка фольклору — важко уявити вдаліший момент для появи «Історії русів». Вона стала важливим історіографічним допо-вненням до літературного, лінгвістичного та фольклорного компо-нентів українського національного «пробудження»454.

«Історія русів» ідеально вписалася в перший етап українського на-ціонального відродження не тільки часом своєї появи. Вимогам мо-менту прекрасно відповідав жанр цього твору. Автор не приховував наміру написати національну історію, яка звеличить народ-націю та її подвиги. Героєм свого твору він зробив руську, тобто малоро-сійську чи то пак козацьку націю. Множинність назв допомогла пе-ретворити історію козаків, як політичного організму і корпорації, ототожнюваних з Гетьманатом, Україною і Малоросією, на історію окремої нації. За цим процесом стояв не тільки автор «Історії русів»: козацькі літописці ХVІІІ століття вже писали про «козацький мало-російський народ», або й націю. новизна «Історії русів» полягала не просто в наголошуванні національного елементу наративу, а й в ото-тожненні народу-нації з етнічною групою у протиставленні до чис-ленних «інших».

на початку ХІХ століття дворянство північної частини колишньо-го Гетьманату зіткнулося з конкурентами, які мали виразну етнічну фізіономію. Крім старовірів-великоросів, які жили в цьому регіоні з

454 Див.: Павловский, Алексей. Грамматика малороссийского наречия. — СПб., 1818; Цертелев, Николай. опыт собрания старинных малороссийских песней. — СПб., 1819; Энеида. на ма-лороссийский язык перелицованная и. Котляревским. — СПб., 1798; Кирдан, Борис. Соби-ратели народной поэзии. из истории украинской фольклористики XIX в. — M., 1974; Гра-бович, Григорій. До історії української літератури. — K., 1997. — С. 316–332; Субтельний О. Україна: Історія. — К.: Либідь, 1993. — Вид. 3-тє. — С. 279–305.

354

Епілог

початку ХVІІІ століття, колишня козацька еліта після поділів Поль-щі запізналася зі шляхтою сусідньої Могильовської губернії та єв-рейськими торгівцями і підприємцями, які переселялися в Гетьманат на початку ХІХ століття. Автор «Історії русів» писав про «природных» малоросів, великоросів, поляків і євреїв і тим самим активно утвер-джував етнічну осібність свого народу. В результаті він створив кла-сичний національний наратив: національні перемоги приписували-ся героїчним вчинкам природних малоросіян, а поразки — дияволь-ським підступам чужинців.

Але навіть це не робило стародубського автора модерним націо-налістом. З одного боку, розглядаючи велико- і малоросів як окремі народи, що їх розділяють не тільки адміністративно-юридичні кордо-ни російської імперії, а й етнічність, він робив суттєвий крок уперед порівняно з такими попередниками, як Семен Дівович, автор «раз-говора Великороссии с Малороссиею» (1762). З другого боку, шлях від станової до етнічної концепції нації він до кінця не пройшов. У соціальному плані руська нація «Історії русів» — це нація козацької старшини та їхніх нащадків-дворян, народні маси це поняття охо-плювало вряди-годи. Автор «Історії русів» — перший у довгому ше-регу українських інтелектуалів, які мусили якось дати раду релігій-ній та етнічній спорідненості українців і росіян, підкреслюючи водно-час їхню окремішність. Він наголошував відмінності у той самий час, коли зробив спорідненість своєю головною зброєю — стверджував, що козаки мають першість перед великоросами у правах на руську спадщину, і присоромлював останніх за те, що ті не надають рівно-го статусу братам-малоросам.

Феноменальна популярність «Історії русів», якою захоплювали-ся такі літературні титани, як Кондратій рилєєв, олександр Пушкін, Микола Гоголь і тарас Шевченко, пов’язана з двома особливостями твору. По-перше, з пропагованими чеснотами, серед яких були па-тріотизм і боротьба з іноземними гнобителями. По-друге, з історіо-графічним стилем, який підкреслював героїчні вчинки предків і тим самим апелював до чутливої на героїку епохи романтизму. Жодно-му іншому історичному творові епохи не вдалося поєднати ці два чинники, а саме вони принесли «Історії русів» приголомшливий і не-минучий успіх.

на текст працювало й те, що він видавав себе за автентичне і на-дійне джерело — його, мовляв, писали покоління ченців, а відредагу-вали такі знамениті люди, як Кониський і Полетика. Жанр історич-ної містифікації давав авторові фору перед конкурентами — «истори-ей государства российского» Миколи Карамзіна (1818) та «историей

355

Епілог

Малой россии» Дмитра Бантиша-Каменського (1822). їхнім творам бракувало не тільки «вільнолюбних ідей», а й драматизму та дета-лей «Історії русів», автор якої не губився при дефіциті джерел. Збе-рігаючи маску автентичності, він міг додавати інформацію, вводити одних персонажів і підправляти інших. Він вкладає в уста своїх пер-сонажів довгі промови, і ті висловлюють небезпечні політичні ідеї, звільняючи автора від відповідальності.

Взірцем історичного наративу для стародубського автора служать не історичні твори Михайла Ломоносова, Василя татіщева, Михайла Щербатова чи Івана Болтіна — всі вони покладаються на сухі літопи-си, а тому здаються нудними читачам романтичної епохи. Він бере приклад з неросійських зразків. Зокрема, з козацьких літописів по-чатку ХVІІІ століття — їхні автори наслідували гуманістичну історіо-графічну традицію, любили героїчні історії та сцени битв, а мотиви і почуття дійових осіб пояснювали, вкладаючи в їхні уста вигадані промови. на кінець ХVІІ століття у Західній Європі традиції гуманіс-тичної історіографії майже відмерли, але на східній окраїні конти-ненту збереглися і повернулися, якраз коли романтизм відродив ін-терес до героїчних вчинків та пристрасних промов. на автора «Істо-рії русів» вплинула також французька історіографія Просвітництва і раннього романтизму. Він знав твори Вольтера, якого не раз циту-вав, і прекрасно орієнтувався в історії козаків Жана-Бенуа Шерера. російський переклад «Літопису Малоросії» Шерера став предтечею «Історії русів» у плані мови, літературного стилю, трактування окре-мих подій і, не останньою чергою, певних політичних ідей.

Ідеї та літературні прийоми Просвітництва і раннього романтиз-му проточувалися на сторінки «Історії русів» не тільки через твори західних істориків і письменників. Анонімний автор був обізнаний з тогочасним російським політичним і літературним дискурсом, що формувався під сильним впливом французьких філософів, і знав тво-ри перших російських романтиків, наприклад «Громвал» Гавриїла Ка-менєва і «Марьину рощу» Василя Жуковського. Крім західних впливів на «Історії русів» позначилися й місцеві джерела, що підкреслювали чесноти патріотизму та станові права і свободи. Всі ці чинники до-лучилися до того, що «Історія русів» наголошувала боротьбу за наці-ональну свободу, опір тиранії, важливість права, віру в розум як ке-рівний принцип історичного розвитку.

Важлива роль нації в «Історії русів» — добрий приклад симбіозу ідей дореволюційної французької історіографії з місцевою традиці-єю козацького літописання. «Літопис Малоросії» Шерера являв собою радше історію нації, аніж соціального стану чи держави. так само й

356

Епілог

«Краткое описание о козацком малороссийском народе» Петра Симо-новського (1765). те саме давала «Історія русів»: стара нація козаць-кої старшини стала нацією малоросійських дворян, добре ознайом-лених не тільки з останніми західними тенденціями, а й з глибоки-ми інтелектуальними традиціями своєї батьківщини455.

Крім історії модерного націєтворення, користь для розуміння «Істо-рії русів» та її епохи дає імперський контекст. Він допомагає пояс-нити особливості «Історії русів», що їх пропущено, маргіналізовано або хибно витлумачено у працях дослідників пам’ятки, які послуго-вувалися винятково національною парадигмою. Як ми вже переко-налися, «Історію русів» було створено в середовищі спадкової стар-шинської еліти, прекрасно інтегрованої в російську імперію. ця еліта переймалася втратою традиційних прав та привілеїв і хотіла покра-щити умови входження в імперський політичний та соціальний про-стір. Імперія розширювалася, колишнє прикордоння перетворюва-лося на серцевину країни, старі внутрішні кордони зникали, тому просвітницький проект централізації і стандартизації вимагав ска-сування особливих прав і привілеїв, що їх мали окремі стани-корпо-рації і території. опір цьому проекту — суть «Історії русів». обидві сторони дискусії говорили мовою Просвітництва, але використову-вали її по-різному: одні підкреслювали раціональність та імперську централізацію, інші навпаки — права та свободи колишніх підданців, які тепер перетворювалися на громадян.

Політичний, соціальний і культурний дух централізаторської імпе-рії не міг не вплинути на ряд важливих особливостей «Історії русів». наприклад, на мову, якою написано цей твір, тобто російську мову української еліти кінця ХVІІІ — початку ХІХ століття. Вона відрізня-

455 Про гуманістичну традицію в європейській історіографії див.: Grafton, Anthony. What Was History? The Art of History in Early Modern Europe. — Cambridge, 2007. — P. 189–125. Про розвиток ранньомодерної української історіографії див.: Когут З. Питання російсько-української єдности та української окремішности в українській думці і культурі ран-ньомодерного часу // Когут З. Коріння ідентичности. — К.: Критика, 2004. — С. 133–166; Kohut Z. Origins of the Unity Paradigm: Ukraine and the Construction of Russian National History (1620–1860) // Eighteenth-Century Studies 35. — No. 1 (2001). — P. 70–76; Plokhy S. The Origins of the Slavic Nations: Premodern Identities in Russia, Ukraine and Belarus. — Cambridge, 2006. — P. 161–202, 299–353; Plokhy S. Ukraine and Russia: Representations of the Past. — Toronto, 2008. — P. 4–48; Sysyn, Frank. The Cossack Chronicles and the Development of Modern Ukrainian Culture and National Identity // Harvard Ukrainian Studies 14. — Nos. 3–4 (1990). — P. 593–607; Sysyn F. The Image of Russia and Russian-Ukrainian Relations in Ukrainian Historiography of the Late Seventeenth and Early Eighteenth Centuries // Culture, Nation and Identity: The Ukrainian-Russian Encounter, 1600–1945. — Edmonton and Toronto, 2003. — P. 108–143.

357

Епілог

лася від мови столичних літературних салонів і була сильно позна-чена військово-бюрократичною лексикою (ознака імперського досві-ду козацької еліти) та українським просторіччям (притаманним стар-шинському оточенню та козацькій історіографічній традиції). Дедалі більший вплив російської мови, помітний в «Історії русів», свідчив про нову культурну ситуацію в Гетьманаті, де проявлялися всі озна-ки культурно-колоніальної ситуації. російська мова «Історії русів» (на відміну від української мови «енеїди» Котляревського) пов’язувала спадкову козацьку еліту з російським імперським ядром, але відді-ляла її від власного народу. Вона ідеально відповідала політичній та культурній програмі старшини — інтегруватися в імперію. російська мова сприяла фантастичному успіхові «Історії русів» і в малоросій-ського дворянства, і в російського читача, але вони по-різному інтер-претували цей текст. Перші розуміли і засвоювали національну ідею твору, а другі передусім бачили в «Історії русів» важливий історич-ний інструмент у боротьбі за лібералізацію самодержавного режиму.

Важко, а то й неможливо зрозуміти також головні історичні ар-гументи «Історії русів» поза імперським контекстом. Автор заявляв претензії на фундамент історичної ідентичності імперії — саму на-зву і спадщину русі. Він не просто називав козаків руським наро-дом, а й викладав історію своєї батьківщини (у назві твору — Малої росії) яко частину загальноросійської історії. такий підхід було за-явлено в передмові до «Історії русів», відповідна течія домінувала в українській історіографії все ХІХ століття. її представники, від Дми-тра Бантиша-Каменського до Миколи Маркевича і Миколи Костома-рова, намагалися вписати історію України в загальноросійський кон-текст. Відкидаючи назву «Україна» та наголошуючи руське походжен-ня і першість козаків, анонімний автор намагався покінчити з тим, що Малоросію підпорядковують Великоросії. Він озвучував від іме-ні своєї нації заявку на києво-руську історію і підкреслював, що на-зву русь та руську історію у козаків украли — цим він не підривав імперський наратив, а перегравав його з метою поставити свій на-род у центрі імперського міфу.

отже, козацька русь на сторінках «Історії русів» переважає Вели-коросію в історичному плані; мало того, вона більш російська, ніж самі росіяни. ця думка працювала на політичну і соціальну програ-му спадкової старшинської еліти і відповідала домінантному курсу в російській історичній уяві того періоду: Київ і наддніпрянщину уяв-ляли колискою російської держави і нації, а жителів цього регіону вважали єдиним справжнім прикладом російськості, не зіпсованим часом та іноземним впливом. те, що українські козаки в «Історії ру-

358

Епілог

сів» — це справжні руси, або росіяни, спантеличувало наступні по-коління читачів, які жили в епоху ексклюзивістських національних ідентичностей і мусили якось узгоджувати руську термінологію ав-тора зі словами про осібний характер козацької нації.

Через свою амбівалентність «Історія русів» стала стартовою точ-кою багатьох історіографічних екскурсів, які приводили до різних на-ціональних наративів. Вона добре працювала і в імперському (загаль-норосійському та малоросійському), і в українському національному історіографічних дискурсах, залежно від того, як особливості тексту виділяли окремі дослідники. Випади анонімного автора проти поля-ків вважали доказом його російськості, а з того, що він відкидав на-зву «Україна», робили висновок, що він вірив у єдність руської нації. І навпаки: глорифікацію козаків і огуду на адресу царських піддан-ців-великоросів вважали ознакою української ідентичності автора.

Як видно з тексту «Історії русів» та нашої розповіді про стародуб-ську групу «незвичних підозрюваних», автор трактату навряд чи був принциповим противником імперій чи імперського правління як та-кого. Він зберігав лояльність до правлячої династії, але водночас бо-ронив права і привілеї козацької нації. Промовиста ілюстрація — ав-торський вибір героїв і негідників. найпозитивніший персонаж «Іс-торії русів» — гетьман Богдан Хмельницький. Козацька еліта після поразки 1709 року відродила справжній культ Богдана, гетьман став ідеальним символом лояльності до імперії та непорушності прав і привілеїв, наданих козацькій державі російськими царями. Гетьман Іван Виговський, який по смерті Хмельницького повстав проти царя, навпаки, став одним з найбільш негативних персонажів наративу. Ав-тор трактує права і привілеї, отримані Виговським від поляків, осо-бливо під час Гадяцьких статей, з повагою, ба навіть із захопленням, але самого гетьмана засуджує.

Що стосується Івана Мазепи, автор висловлює свою позицію дуже неохоче, Мазепа у нього ні герой, ні зрадник. Мазепинську дилему розв’язує історія Павла Полуботка — він помирає, захищаючи права своєї нації, але не повстає проти царя. незалежницькі заклики Мазе-пи не знайшли розвитку в історіографічній та політичній думці і ли-шилися латентною загрозою імперії. Безпосередня мета автора була інша — виторгувати в імперської влади якнайвигідніші умови. тому його критика адресувалася не Петру І чи Катерині ІІ, а царедворцям на зразок батуринського ката олександра Меншикова456.

456 Про головні тенденції української історіографії ХІХ століття див.: Koznarsky, Taras. Izmail Sreznevsky’s Zaporozhian Antiquity as a Memory Project // Eighteenth-Century Studies 35. —

359

Епілог

Якщо стародубський автор або група співавторів справді були лояльні до імперії і просто хотіли для своєї нації кращих умов, то навіщо їм ховатися за прізвищами двох українських знаменитос-тей минулого століття? традиційна відповідь на це питання — «віль-нолюбний» характер наративу, який конфліктував з панівними іде-ологічними тенденціями в імперії, негативний портрет великоросів, м’яке потрактування «зрадників» на зразок Івана Мазепи і двознач-не ставлення до російських монархів. Усе це схоже на правду, але хо-вати своє ім’я автора спонукали не тільки і не стільки політичні ри-зики. «Історія русів» — продукт містифікації. Автор удавав, ніби твір написано в монастирі, і прикривався особою Кониського не тільки щоб приховати сліди, а й щоб легітимізувати свій твір і надати йому авторитетності, яку навряд чи могло забезпечити його власне ім’я.

це більш-менш поширена практика в епоху раннього романтиз-му, багату на історичні й літературні підробки. У контексті дедалі го-стрішого конфлікту між імперською і національною ідентичностями підробки служили інструментом перерозподілу історичного простору, в якому домінували імперії. Давнє мистецтво містифікації стало од-ним зі способів підкріпити престиж бездержавних націй у конфлікті з набагато потужнішими імперськими конкурентами.

«Історія русів» мала всі ознаки національної містифікації. її спра-ведливо порівнювали з такими класичними взірцями жанру, як ба-лади осіана, написані Джеймсом Макферсоном у 1760-х роках, та історичні підробки Вацлава Ганки, які з’явилися в габсбурзькій Бо-гемії на початку ХІХ століття. рішення автора «Історії русів» написа-ти твір імперською мовою відображало не тільки колоніальний ста-тус української культури в російській імперії, а й загальну європей-ську практику продукування національних містифікацій. Макферсон опублікував осіана англійською і заявляв, що це переклад з ґель-ської. Він зробив зворотний переклад на ґельську тільки після того, як з’явилися сумніви в автентичності його текстів. Ганка надруку-вав свої «знахідки» і мовою «оригіналу», і в німецькому «перекладі».

No. 1 (2001). — P. 92–100; Кравченко В. нариси з української історіографії епохи національ-ного Відродження (друга половина XVIII — середина XIX ст.). — Х., 1996; Плохій С. Великий переділ: незвичайна історія Михайла Грушевського / Пер. з англ. М. Климчука. — К.: Кри-тика, 2011. — С. 35–217; Толочко А. Киевская русь и Малороссия в ХІХ веке. — К.: Laurus, 2012; Velychenko S. National History as Cultural Process: A Survey of the Interpretations of Ukraine’s Past in Polish, Russian and Ukrainian Historical Writing from the Earliest Times to 1914. — Edmonton, 1992. — P. 165–213; Velychenko S. Rival Grand Narratives of National History: Russian/Soviet, Polish and Ukrainian Accounts of Ukraine’s Past (1772–1991) // Österreichische Osthefte 42 (2000). — P. 139–160; Журба О. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції. — Дніпропетровськ, 2003.

360

Епілог

В усіх трьох випадках твори адресувалися домінантним «іншим» ан-гло-, німецько- і російськомовним елітам і читачам у територіально-му ядрі імперії. Спочатку мова збила імперський загал з пантелику. російські читачі захоплювалися «Історією русів» і не зразу поміти-ли антиросійські настанови твору, так само й англійці умлівали від осіана і тільки згодом розшифрували його прошотландську мораль.

Суть усіх цих трьох містифікацій однакова: шотландська, чеська і козацька руська нації не поступалися, а то й перевершували до-мінантні імперські нації в культурному й історичному плані. Але ця вищість обмежувалася винятково сферою культури. Політичного ви-клику цілості імперії тут не було. У своїх історичних творах Макфер-сон підтримував англійсько-шотландську унію (1701). так само й у текстах Вацлава Ганки не було якоїсь антиімперської програми. ці автори боролися не за національну незалежність, а за те, щоб від-повідні національні еліти отримали краще місце в імперській куль-турній ієрархії, і саме для цього перетлумачували історію та пере-гравали культурні стосунки.

Подібно до творів Макферсона і Ганки, «Історія русів» з’явилася в епоху культурного піднесення, жвавого інтересу до колекціонування історичних артефактів і збереження місцевої спадщини. Містифікації тієї епохи були відчайдушною спробою зберегти (неодмінно велич-ну) місцеву традицію, інакше, мовляв, приречену на загибель. Укра-їнські антикварії 1810-х років, як і їхні шотландські колеги 1760-х, на-рікали на брак історичних джерел і сумували за втраченими руко-писними скарбами. Вони сподівалися на диво, на те, що знайдеться національний Гомер, і щось таке справді сталося. Мрії реалізувалися у формі «підробок-реконструкцій» — нових літературних та історич-них текстів, які охоплювали, здавалося, втрачені частини національ-ного наративу. «Підписи» осіана в Шотландії і Кониського в Україні легітимізували ці твори, давали їм потрібний авторитет і приверта-ли увагу. Мало хто ставив під сумнів легітимність цих містифікацій, хіба що критики належали до нації, яка нічого не вигравала від та-ких підробок. Англійські та ірландські автори викрили самозванство Макферсона до того, як його «літературний злочин» визнали шот-ландці. так само «Історію русів» ненадійним історичним джерелом першими оголосили росіяни457.

457 Про історію містифікацій і твори, згадані у вступі до цієї книжки, див.: Baines, Paul. The House of Forgery in Eighteenth-Century Britain. — Burlington, 1999; Russett, Margaret. Fictions and Fakes: Forging Romantic Authenticity, 1760–1845. — Cambridge, 2006. По вплив поезії Макферсона на розвиток романтизму див.: The Reception of Ossian in Europe / Howard

361

Епілог

романтизм зробив появу «підробок-реконструкцій» не тільки мож-ливою, а й бажаною, до певної міри навіть легітимною. означення «підробка» й «підробник» подобаються читачам і часто фігурують на обкладинках книжок, присвячених містифікаціям кінця ХVІІІ — по-чатку ХІХ століття. Але вони потребують уточнень, інакше не дають правильного уявлення про культурну роль цього явища.

Попит на «обман» існував у всій Європі, мало того, виробництво містифікацій активно підтримували. единбурзькі друзі й покровителі фінансували експедицію Макферсона в Хайленд для збирання «шот-ландського» фольклору. Вацлав Ганка, публікатор Краледворського і Зеленогорського рукописів, знайшов тепле місце у Празькому наці-ональному музеї, заснованому чеськими аристократами. Маєтки ба-гатих стародубських поміщиків, причетних до «Історії русів», стали стартовим майданчиком цієї містифікації — саме звідси вона поча-ла свій тріумфальний шлях.

не дивно, що автори містифікацій враховували не тільки культур-ні потреби свого народу, а й історичні інтереси та вподобання своїх меценатів. Макферсон придумував давні (і, зайве казати, фальшиві) родоводи своїм шотландським покровителям. Франтішек Палацький, ще один клієнт щедрих богемських аристократів і батько чеської на-ціональної історіографії, «довів» безсумнівне богемське походження свого покровителя графа Каспара Марії Штернберга. на цьому тлі епізоди «Історії русів» — наприклад, вигадана генеалогія Худорб чи різного роду сімейні перекази стародубської шляхти — не вигляда-ють такою вже екзотикою.

Важко не помітити певних паралелей між стародубськими помі-щиками, які сприяли створенню і поширенню «Історії русів», та бо-гемськими аристократами, які брали участь в культурних справах і створили сприятливі умови для підробок Вацлава Ганки. обидві ці групи стали жертвами імперських реформ, розпочатих «освіченими тиранами» ХVІІІ століття і продовжених їхніми наступниками. У чесь-кому випадку це реформи імператриці Марії терези та її сина Йоси-фа ІІ; в українському — новації Катерини ІІ, Павла І та олександра І. обидві імперії скасовували старі регіональні права і привілеї зем-левласницької еліти та підривали її соціально-економічну базу, на-магаючись покращити долю селян-кріпаків. Мало того, конкуренти

Gaskill, ed. — Cardiff, 2004. Про рецепцію осіана в російській імперії див.: Левин, Юрий. оссиан в русской литературе: конец XVIII — первая треть XIX века. — Л., 1980. Про функ-ції історичних підробок у центрально-Східній Європі див.: Грабович, Григорій. Слідами на-ціональних містифікацій // Критика. — 2001. — № 6. — С. 14–23.

362

Епілог

з часом відтіснили чеську й українську еліти, колись дуже впливові при віденському і петербурзькому дворі. При габсбурзькому дворі у першій половині ХVІІІ століття богемців потіснили італійці. Укра-їнці втратили вплив при російському дворі після смерті князя Без-бородька. невдахи мусили повернутися додому і об’єднатися з міс-цевими патріотами, які завжди опиралися імперській централізації.

Звісно, між цими двома елітами існували суттєві відмінності. Бо-гемські аристократи мали набагато кращі позиції, були куди замож-ніші і почали націєтворчу діяльність раніше за шляхтичів-козаків. Вони створили національні інституції (деякі існують понині) і тим самим заклали академічні й культурні підвалини модерної чеської нації. Козацька аристократія та шляхта була набагато слабшою, а її внесок у націєтворення, принаймні спочатку, набагато скромнішим. Місцеві дворяни не розбудували жодної інституції і не брали бібліо-текарями чи архівістами у свої маєтки людей калібру Палацького — вони чекали цього від імперії. Але їм вдалося скористатися незавер-шеністю централізації в росії. У Габсбурзькій імперії місцеве уряду-вання забрали в аристократії і передали імперським чиновникам, а в російській імперії дворяни й далі контролювали центри місцевої влади, протидіючи через них наступу Петербурга. «Історія русів» по-чала свій тріумфальний похід у широкий літературний світ з благо-словення предводителя місцевого дворянства458.

особливо важливий для нас момент — чеське і українське дво-рянство одностайно захоплювалося місцевою історією: у чеському випадку — Королівством Богемія, в українському — козацьким Геть-манатом. обидві групи великою мірою покладалися на вигадані іс-торії і долучилися до становлення модерних національних ідентич-ностей. В обох випадках перехід до нової ідентичності відбувався на тлі кризи старої станової ідентичності. це було особливо поміт-но в Гетьманаті. Як завважила Лія Ґрінфелд про російську національ-ну ідентичність, «національність вивищила кожного члена нації і да-вала майже абсолютну гарантію від втрати цього статусу [...]. Дво-рянство можна було відібрати, [...] національність — ні. націоналізм забезпечував людині якийсь мінімум безумовної гідності, на який вона завжди могла розраховувати». За цією логікою, колишній ко-

458 Про чеське культурне відродження та роль дворянства див.: Agnew, Hugh LeCaine. Origins of the Czech National Renaissance. — Pittsburgh, Pa., 1993; Krueger, Rita. Czech, German and Noble: Status and National Identity in Habsburg Bohemia. — New York, 2009; Cooper, David L. Creating the Nation: Identity and Aesthetics in Early Nineteenth-Century Russia and Bohemia. — DeKalb, Ill., 2010.

363

Епілог

зацькій старшині, чий дворянський статус імперська влада ставила під сумнів або скасовувала, нічого не лишалося, як озброїтися наці-ональним наративом, утіленим в «Історії русів». на відміну від чесь-кого дворянства, козацька старшина не мусила якось узгоджувати свою станову ідентичність з національною, — обидві були козацьки-ми, обидві закоріненими у величному минулому, яке тільки й чека-ло на те, щоб його відкрили. «Історія русів» вдало поєднала і поста-вила на службу цьому амбітному проекту просвітницький культ ро-зуму і щедру уяву епохи романтизму459.

національні містифікації кінця ХVІІІ — початку ХІХ століття дали сильний поштовх до створення модерних національних ідеологій. Подібно до відпрацьованих ступенів ракети (якщо розвивати образ, вжитий Іваном Драчем стосовно «Історії русів»), містифікації мож-на було відкинути, щойно вони виконали свою функцію. Політ ра-кети тривав, її траєкторія більше не залежала від надій і сподівань тих, хто спроектував перший ступінь. Що б там автори історичних містифікацій не думали про імперії, національні міфології, запуще-ні з їхньою допомогою, в кінцевому підсумку підважували і руйну-вали імперську владу.

Поширення і рецепція «Історії русів» — типовий приклад форму-вання, реконструкції і модифікації національних міфологій. «Істо-рія русів» допомогла націоналізувати козацький міф, коріння якого можна простежити до початку ХVІІ століття, коли православні ієрар-хи речі Посполитої шукали підтримки козаків у боротьбі з пропа-гованою римом і поляками церковною унією. Вони вихваляли коза-ків, яко нащадків київських князів, захисників від турецької напас-ті, вірних синів православної церкви. У ХVІІІ столітті козацький міф набув нових ознак. Літописи тепер писали не православні ченці, а гетьманські канцеляристи, вони на перше місце ставили боротьбу козаків з польською владою і добровільний союз гетьманів з москов-ськими царями. Козацька старшина перетворилася з військової еліти на станову корпорацію і потребувала козацького міфу для захисту прав і свобод, отриманих їхніми козацькими пращу рами від росій-ських монархів. Привілеї надано було козацькому війську, і наскіль-ки нащадки зберігали козацьке ім’я та пам’ять про козацькі заслуги, настільки вони могли розраховувати і на збереження своїх привілеїв.

459 Greenfeld, Liah. Nationalism: Five Roads to Modernity. — Cambridge, Mass., 1992. — P. 220, 253.

364

Епілог

«Історія русів» звела докупи всі нитки козацького міфу. на сторін-ках цього твору козаки поставали нащадками києво-руських князів, мужніми оборонцями батьківщини від польського гноблення, вони заслуговували на особливе ставлення з боку російської держави, бо добровільно пішли під руку царя і воювали за імперію. Як ми вже побачили, за цим стояло бажання виторгувати якнайвигідніші умо-ви інтеграції козацької еліти в російську імперію. Саме для цієї мети трактат розвивав наявну вже в літописах ХVІІІ століття думку, що козаки — це окрема нація; автор намагався реабілітувати дії укра-їнської сторони до і після Полтави та підкреслював етнічну й куль-турну близькість руської нації козаків і великоруської нації царів. У своїй новій формі козацький міф цілком задовольняв вимоги мо-менту: пам’ять про Хмельницького запевняла владу в лояльності, а привид Мазепи нагадував про потенційне повстання проти імперії і ніби спонукав імперську владу визнати дворянський статус нащад-ків козацької еліти.

«Історія русів» зробила козацький міф привабливим для нового покоління українських інтелектуалів, але не могла довго контролю-вати їхню інтерпретацію цього міфу. Члени Кирило-Мефодіївського братства спершу прийняли козацький міф в оригінальній «історієру-сівській» конфігурації, але невдовзі переформулювали його по-своєму. Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і тарас Шевченко підкрес-лювали егалітарність козацтва. Дехто з цих інтелектуалів заперечу-вав елітистські настанови «Історії русів» і вбачав у них поміщицький консерватизм. наступне покоління українських активістів реабіліту-вало «Історію русів» як пам’ятку української політичної думки, але знову модифікувало закладений у ній козацький міф. Михайло Дра-гоманов вважав «Історію русів» першим проявом української лібе-ральної ідеології і доводив, що козацтву були притаманні демокра-тичні інституції і практики, що поєднувало Україну з Європою і від-різняло від самодержавної росії.

російська революція 1917 року надала старому історичному міфу нового значення. Козацтво тріумфально повернулося в українську політику 1918 року — Всеукраїнський з’їзд хліборобів проголосив Пав-ла Скоропадського гетьманом, а козацька символіка і традиції мали легітимізувати його владу. елітистська версія козацького міфу, репре-зентована «Історією русів», на короткий час перемогла егалітарист-ську. однак соціалісти — лідери української революції — не збирали-ся здавати козацький міф класовим ворогам. наприкінці 1918 року стався заколот, і гетьмана Скоропадського усунули від влади. Пере-воротом керував Симон Петлюра, колишній літератор та редактор.

365

Епілог

тепер його називали верховним отаманом — цей титул апелював до козацької військової традиції. До цього міфу вдалися навіть більшо-вики: вони створили загони червоних козаків, але загравали з коза-цтвом недовго.

радянська влада підозріливо ставилася до козаків та козацької історії, вона вбачала тут паралелі із заможним селянством, яке опи-ралося сталінській колективізації, а в українському випадку козаки ще й символізували місцевий націоналізм. наприкінці 1930-х років влада реабілітувала Богдана Хмельницького: спершу його вважали представником ворожих правлячих класів, а потім він зайняв поміт-не місце в радянському пантеоні завдяки своїм антипольським за-слугам та ролі у «возз’єднанні» України з росією. однак решту ко-зацької міфології радянський історичний наратив згодом відкинув. на початку 1970-х років, коли надто самостійного Петра Шелеста, ке-рівника республіканської компартії, усунули з посади за націоналіс-тичний ухил та ідеалізацію козацтва, дослідження козацької історії фактично опинилися під забороною. 1990 року козацький міф трі-умфально повернувся у публічну сферу. Прекрасним приводом для цього стало святкування 500-ліття українського козацтва. Саме тоді повернулася до широкого читача й «Історія русів».

незважаючи на гостру історичну полеміку, яка й далі точиться в українському суспільстві, козацький міф — єдиний компонент істо-ричної пам’яті, який лишається недотóрканим на рівні масової сві-домості. У політичному плані козацький міф у сучасній Україні від-різняється від його репрезентації в «Історії русів». тепер його голо-вна функція — утверджувати історичну унікальність і незалежність України. Відповідно, він підкреслює інші моменти козацького мину-лого, не ті, що підкреслювала «Історія русів». У своїй сучасній інкар-нації козацький міф відкинув антипольські й антиєврейські теми і не підкреслює більше культурну спорідненість із росією. однак ба-гато елементів традиційної міфології лишилося, як-от по пулярність Богдана Хмельницького і глорифікація інших козацьких ватажків, зо-крема Івана Підкови і Северина наливайка. Козацький міф, що його український національний проект запозичив з «Історії русів» на по-чатку ХІХ століття, лишається важливим компонентом української історичної та національної ідентичності460.

460 Про розвиток козацької міфології в Україні і росії див.: Armstrong, John A. Myth and History in the Evolution of Ukrainian Consciousness; Plokhy S. Tsars and Cossacks: A Study in Iconography. — Cambridge, Mass., 2002; Plokhy S. Ukraine and Russia. — P. 165–181, 196–212; Sysyn F. The Reemergence of the Ukrainian Nation and Cossack Mythology // Social

366

Епілог

розвиток і модифікація козацької міфології засвідчує, що не всі національні традиції було «винайдено» будителями ХІХ століття. Як показав ентоні Сміт, історичні міфи можуть бути адаптовані до різ-них обставин і набувати різного смислу в різних контекстах. Вони долають вибудувані дослідниками уявні кордони між модерними та домодерними націями. Козацький міф, уперше створений і пропаго-ваний в інтересах православної церкви і руської нації ХVІІ століття, у ХVІІІ столітті став наріжним міфом малоросійської нації, а звідти успішно перебрався в епоху модерного націоналізму. роль у цьому процесі «Історії русів», перехідного тексту між домодерним і модер-ним націоналізмом, показує, що коли йдеться про історичні нарати-ви, при переході від одного до іншого не відбувається революційних змін. цей перехід потребує часу і відбувається поступово461.

на завершення повернімося до справи юрія Кононенка. Вважати «Іс-торію русів» проявом модерного українського націоналізму чи підо-зрювати, що популяризація цієї книжки загрожує стабільності росій-ської держави, — очевидний анахронізм. Але російським урядовцям здавалося інакше. Восени 2010 року було прийнято рішення ліквіду-вати громадську спілку Федеральна національно-культурна автономія українців у росії, віце-президентом якої був юрій Кононенко. В остан-ні дні грудня того року московська міська влада закрила Бібліотеку української літератури в Москві, хоча українське посольство запевня-ло, що в бібліотеці немає жодної забороненої чи підривної літератури. російську владу очевидно лякав привид Помаранчевої революції 2004 року в Україні. Вона побоювалася, мабуть, що тримільйонна україн-ська діаспора може перейнятися «заразними» ідеями київського май-дану. «Історія русів» знову попала в історію. Впродовж усього ХІХ і ХХ століття ця пам’ятка асоціювалася (справедливо чи ні — інша справа) з ідеями громадянських свобод і утвердженням української ідентич-ності, і от на початку нового тисячоліття ситуація повторювалася462.

Research 58. — No. 4 (Winter 1991). — P. 845–64; Olson, Laura. Performing Russia: Folk Revival and Russian Identity. — London, 2004. — P. 160–175.

461 Smith, Anthony D. The Ethnic Origins of Nations. — Oxford and New York, 1986. — P. 174–208. Про парадигму «винайдення національної традиції» див.: Тревор-Роупер, Г’ю. Винайдення тради-ції: горська традиція Шотландії // Винайдення традиції / За ред. е. Гобсбаума і т. рейнджера; пер. з англ. М. Климчука. — 2-ге вид. — К.: ніка-центр, 2010. — С. 29–58. Про національні істо-ричні наративи у Західній і центральній Європі див.: Berger, Stefan; Donovan, Mark; Passmore, Kevin. Apologias for the Nation-State in Western Europe since 1800 // Berger et al. Writing National Histories: Western Europe since 1800. — London and New York, 1999. — P. 3–14.

462 Goble, Paul. Moscow Seeks to Shut Down Ukrainian Cultural Autonomy Groups in Russia // Kyiv Post. — March 22, 2010 (www.kyivpost.com/blogs/blogger/469/post/5230); Після друго-

367

Епілог

не варто, однак, представляти повними невігласами російських чиновників, які приймали рішення про переслідування юрія Коно-ненка. напередодні перепису населення 2010 року група місцевих патріотів у ростові-на-Дону оприлюднила відеокліп, який агітував населення регіону називатися в анкетах «козаками». У цій реп-пісні йшлося про унікальну роль козаків на південному кордоні росії, їхню величну історію і самобутню мову. І вся ця культурна окремішність опинилася тепер під загрозою, застерігали співаки. «нас уважают на Кавказе и в центральной россии», — співали представники но-вої козацької нації. «В эру красного террора теряли силу. из милли-онов казаков остались сотни тысяч. Возрождаемся из пепла, скри-пят могилы... У нас забрали наше право называться народом. рас-казачивали, жгли, лишали славы. тысячелетнюю историю сменили крестьянами. [...] Заслуги наших мореходов свели на нет. Кто знает, что Дежнёв казак, и с ним ермак и Берингов. [...] В ком бурлит каза-чья кровь — национальность: казак!.. наш национальный язык — ба-лачка и гутор… Культурой нашего народа восхищалась европа...»463.

невже на горизонті завиднілася нова козацька нація? Принай-мні ясно, що ці співаки цілком оволоділи азами творення історич-них міфологій, а інші націєтворчі рухи можуть послужити їм дже-релом натхнення. 2000 року Павло роберт Маґочій, професор кафе-дри україністики торонтського університету й інтелектуальний лідер русинського руху (цей рух вважає населення Закарпаття і суміжних регіонів Польщі і Словаччини не українцями, а окремою русинською національністю), надрукував збірку статей під назвою «Of the Making of Nationalities There Is No End» («творенню нових національностей немає кінця»). Схоже, що тему нових національностей — руської, ру-синської чи козацької — справді не закрито. А отже, ця книжка, мож-ливо, не тільки про минуле464.

го обшуку українську бібліотеку в Москві закрили // Інформаційне агентство УнІАн, 26 грудня 2010 (www.unian.net/ukr/news/news-413409.html).

463 национальность: казак (www.youtube.com/watch?v=I6XSJKUwTpc&feature=player_embedded). 464 Magocsi, Paul Robert. Of the Making of Nationalities There Is No End. — Boulder, Colo., 2000. —

2nd edn.

368

Козацькі родини Стародубщини

Додаток


БеЗБороДьКиКанцлер російської імперії олександр Безбородько (1747–1799) мав широкі родинні зв’язки у колишньому Гетьманаті. Він був дядьком графа Василя Кочубея, міністра внутрішніх справ російської імперії (1819–1825), і настасії Бакуринської, дружини Михайла Миклашев-ського. Його брат Ілля Безбородько одружився з Ганною Ширай. Саме в їхньому маєтку у Гриневі близько 1828 року було знайдено один з перших списків «Історії русів».

БороЗДниПетро Бороздна (1765–1820), майор у відставці, маршалок дворян-ства новозибківського повіту і дописувач «Вестника европы», прав-нук Івана Бороздни і онук Антона Крижановського, двох старшин, які фігурують в «Історії русів». Сини Петра Бороздни Василь та Іван публікували свої літературні твори. Ще один син Микола, майбутній смоленський губернатор, взяв шлюб з дівчиною з роду Миклашев-ських. Донька Петра Бороздни Уляна була дружиною Степана Ширая.

ЛАШКеВиЧІІван Лашкевич (1765–1822), відставний секунд-майор, випускник Мос-ковського університету, перекладав з англійської, був правнуком Гна-та Галагана і онуком Григорія Галагана, прилуцьких полковників, ви-ведених в «Історії русів». Його дружина настасія Милорадович була правнучкою Павла Полуботка, одного з головних персонажів «Історії русів». Лашкевич був сусідом Миклашевських і Шираїв.

369


МиКЛАШеВСьКІМихайло Миклашевський (1757–1847), колишній генерал-губерна-тор і сенатор, правнук стародубського полковника Михайла Микла-шевського, виведеного в «Історії русів» з особливою повагою. Саме в його маєтку олександр фон Бріген восени 1825 року бачив руко-пис «Історії русів» і зібрав відомості про «історію Худорби». Микла-шевські були пошлюблені з Безбородьками, Борозднами і Шираями.

рАДКеВиЧІЯків радкевич (1763–1830), учитель історії у стародубському повіто-вому училищі, був вірогідним власником списку російського перекла-ду «Літопису Малоросії» Жана-Бенуа Шерера, що його використову-вав автор «Історії русів». Він був знайомий з Михайлом Миклашев-ським і Петром Бороздною. Породичався з родиною Занковських, яка мала широкі зв’язки у Стародубському полку. Шурин радкевича Ан-дрій Занковський служив в олександра Безбородька і був пов’язаний шлюбом з Миклашевськими. Брат другої дружини Занковського Ми-хайло Лишень взяв за дружину дівчину з роду Шираїв.

ШирАїСтепан Ширай (1761–1841), генерал у відставці, предводитель черні-гівського дворянства, відомий популяризатор «Історії русів». Ширай був онуком Василя Гудовича, виведеного в «Історії русів» у дуже по-зитивному ключі. Був пов’язаний з Миклашевськими, Галецькими і Скорупами, предки яких фігурують в «Історії русів». Через двоюрід-ну сестру Ганну Ширай-Безбородько був пов’язаний з Безбородька-ми. Зять Петра Бороздни.

370

Подяки

Подяки

ця книжка — результат проекту, який зайняв понад чверть сто-ліття. Моє захоплення «Історією русів» і загадкою, хто ж її написав, почалося після того, як олекса Мишанич 1983 року

опублікував уривки цієї пам’ятки в антології української літерату-ри. Перша моя стаття на цю тему вийшла 1989 року. Чим би я не за-ймався відтоді, десь на задньому тлі завжди лишалася «Історія ру-сів» — вона все не йшла мені з голови. Загадка цього твору постій-но потребувала нової лектури, нових досліджень, допомоги багатьох друзів і колег. їхні поради, підтримка і щирий інтерес до проекту да-вали нові сили, коли я вже був готовий усе покинути. Користаючись цією нагодою, я хочу подякувати усім, хто допомагав мені з цим до-слідженням і книжкою.

Протягом наукової кар’єри мені пощастило зустрітися з кількома непересічними дослідниками «Історії русів» та козацької історіографії, які з’являються і на сторінках цієї книжки. це олена Апанович, Ярос-лав Дзира, Володимир Замлинський, олекса Мишанич, юрій Шеве-льов і Федір Шевченко. Всі вони вже пішли у вічність, але їхня науко-ва спадщина живе, і не тільки на цих сторінках. Я завжди з вдячніс-тю згадуватиму історії і поради, якими вони щедро зі мною ділилися.

Я хотів би також подякувати друзям і колегам, розкиданим сьогод-ні на двох континентах. В Україні особлива подяка належиться отце-ві юрію Мицику, який увів мене у світ козацької історіографії, і Люд-милі Шварц, співавторці моєї першої статті про «Історію русів», з Дні-пропетровського університету. Мені допомагали порадами покійний Анатолій Бойко, Андрій Бовгиря, олег Журба, Володимир Кравченко, Володимир Кривошея, олексій толочко і Максим Яременко. Ярослав Федорук і наталя Яковенко переконали мене у важливості справи і заохочували довести її до кінця. олексій толочко і наталя Яковенко прочитали цілий текст і висловили багато цікавих зауважень.

371

Подяки

на іншому континенті Зенон Когут, олег Ільницький, Френк Сисин та Мирослав юркевич з Альбертського і тарас Кознарський з торонт-ського університетів допомагали вдосконалити статті і доповіді про «Історію русів», які з часом увійшли у цю книжку. особливо цінними були коментарі Френка Сисина, який часто не погоджувався з моїм прочитанням «Історії русів», і Мирослава юркевича, який редагував мої тексти і пропонував способи їх покращити. Я хотів би подякува-ти також Григорію Грабовичу, Джону ЛеДону, тері Мартину, Майклу Флаєру і роману Шпорлюку з Гарвардського університету за їхні по-ради та інтерес до проекту. Я особливо ціную підтримку покійного Ігоря Шевченка — його майстерна інтерпретація текстів та унікаль-ний талант розглядати їх у найширшому культурному контексті по-служили мені прикладом і джерелом натхнення.

Я також у великому боргу перед людьми, які допомагали мені знайти шлях у лабіринтах архівних і бібліотечних фондів з історії Гетьманату. Щиро дякую за підтримку і допомогу Геннадію Боряку, Любові Дубровиній, Володимиру Кулику, Марії Масуковій, Анні Мо-розовій, тетяні опаріній, Ігорю Скочилясу, олегу турію і Катерині Че-плянській. Сергій Єкельчик і Гіроакі Куромія читали частини книжки на видавничій стадії і висловили дуже добрі поради. особлива по-дяка належить моїй аспірантці оксані Михед, яка допомагала шука-ти бібліографічні раритети і розбирати почерки ХІХ століття. Дей-вісівський центр російських і євразійських студій при Гарвардсько-му університеті підтримав мою роботу грантом ім. Джорджа о’ніла. Дослідницький грант люб’язно надав мені і Український науковий інститут. Я хочу подякувати Ліз терлоу і Марії Альтамор з Дейвісів-ського центру, тимошу Головінському і М. Дж. Скот з Українського інституту та Корі Полсон з історичного факультету Гарварда за до-помогу в отриманні фінансування безкінечного, здавалося, проекту.

окрема подяка належить моєму літагенту Стіву Васерману, який допоміг знайти видавця для англійського видання. Кріс Чепел з ви-давництва «Пелґрейв Макмілан» і Майкл Ватсон з видавництва Кемб-риджського університету допомогли переформулювати видавничу за-явку. Я також вдячний за поради анонімним рецензентам, яких вони переконали прочитати окремі частини рукопису. рецензенти не тіль-ки висловили дуже корисні зауваження, а й підтримали книжку, коли я ще писав її найскладніші розділи. Сподіваюсь, кінцевий результат їх не розчарує. Велика подяка належить також редакційній команді видавництва Кембриджського університету. це Анна Заранко, Хлое Говел, Сара робертс і радика Венкатесен — вони, як завжди, працю-вали блискуче.

372

Подяки

Я вдячний також видавництву Кембриджського університету за згоду надати мені права на український переклад книжки, що при-скорило роботу над цим виданням. Микола Климчук (я з великим задоволенням працюю з ним уже над третім нашим спільним видан-ням) зробив взірцевий переклад з англійської та супроводив рукопис на усіх стадіях підготовки до друку. окрема подяка належиться док-тору роману Процику, виконавчому директору Фонду катедр украї-нознавства, за підтримку українського видання книжки. Мені над-звичайно приємно, що видавництво «Лаурус» погодилося включити перше видання цієї книжки у свою серію «Золоті ворота», у якій в останні роки вийшло кілька надзвичайно цікавих видань.

наостанок я хочу подякувати людині, яка найбільше долучилася до появи цієї книжки. Багато друзів і колег заохочували мене відклас-ти всі інші проекти і дописати цю роботу. Але найактивнішим, най-прихильнішим і найкритичнішим читачем була моя дружина. Я при-свячую цю книжку їй.

П о К а ж Ч и К

375

Покажчик

A–Я*

Абалєшев, Павло 303Австрія 56, 110Австро-Угорщина 109, 110Ададуров, Вадим 162Азовське море 45, 48Академія наук (російська імперія)

55, 94, 130Академія наук СрСр 111Академія наук УрСр 134, 141, 157

пожежа в бібліотеці (1964) 143, 159

чистки 1970-х років 136, 141, 178, 194

Алексєєв, Ларіон 272, 284Альбертський університет 290Американська революція 23Анапа, м. 237Анастасевич, Василь 268Англійський банк 194, 195Англія 194Андерсон, Бенедикт 22Андрій, св. 221Андрусівський мир (1667) 150Андрусяк, тарас 82Анісов В. 81Анна Іоаннівна, імператриця 126,

226, 269, 291

Апанович, олена 134, 136, 194, 265, 303, 304пошуки скарбу Полуботка 194

Апостол, Данило 54, 58, 106, 257, 269

Аристотель 207Армстронг, Джон 21Артюшково, с. 270, 272Архангельськ, м. 194Астрахань, м. 83

Бабель, Ісаак«Одесские рассказы» 105

Бабин Яр 122Багазій, Володимир 122Багалій, Дмитро 102Багратіон, Петро 270Бажан, Микола 116Бажан, олег 136Байрон, Джордж Гордон 36

«Мазепа» (1818) 36, 54, 66, 199Баку, м. 237Бакуринська, настасія 233Балтика 160Бантиш-Каменський, Дмитро 37,

75, 91, 205, 237, 329, 332, 333, 338, 339, 340, 357

* Власні назви, що трапляються у книжці і українською, і російською мовами, об’єднано в покажчику на українську літеру; російські виділено курсивом. В інших випадках їх по-дано тією мовою, якою вони фігурують у тексті. До покажчика також заведено авторів книг, згаданих у примітках, і твори, згадані у тексті.

376

Покажчик

«История Малой России» (1822) 66, 75, 84, 204, 337, 340, 345, 347, 355

Бантиш-Каменський, Микола 332Бар, м. 151Барсуков, Николай 318, 319, 321,

324, 339Батурина, Світлана 120, 157Батурин, м. 55, 88, 289, 290, 330

реставрація палацу розумовських 289

Батуринська різанина 1708 р. 54, 202, 203, 255, 289, 290

Бедрага, Григорій 33Бедрага, Михайло 33, 34Безбородьки, брати 69Безбородьки, старшинська родина

107, 257, 259, 296, 317, 319, 343Безбородько, Андрій 103Безбородько, Ганна (сестра о.

Безбородька) 257Безбородько, Ілля 69, 113, 241, 246,

276, 277, 284, 304, 317, 319, 323Безбородько, Клеопатра 317Безбородько, олександр 24, 56, 69,

103, 104, 105, 106, 112, 113, 118, 130, 146, 166, 181, 215, 223, 232, 233, 236, 237, 241, 242, 251, 252, 254, 257, 258, 273, 313, 320, 323, 332, 336, 345, 362біографія 103, 104

Белозерский, Николай 61Бельгія 109Бендери, м. 216Бенкендорф, олександр 66Бербенк, Джейн 23Березівка, с. 58Березовські, родина 219Берестейська унія (1596) 37, 47, 68,

83, 221Берже А. П. 302Берлинський, Максим 150, 151, 152,

154, 155, 168, 281, 282, 283, 285біографія 150«Историческое обозрение

Малороссии» 152

«Краткая российская история для употребления юношеству» 150, 151

«О городе Киеве» 151Берлинський, Матвій 282Берлін, м. 181, 331Бестужеви, дворянська родина 40Бестужев, Микола 31Бестужев, Михайло 31Бестужев-рюмін, Михайло 58, 243Бикташева, Алсу 341битва при Аустерліці (1805) 330битва в Гайман-долині (1738) 256,

260Битва народів під Лейпцигом

(1813) 29битва під Берестечком (1651) 332битва під Конотопом (1659) 52битва під Кульмом (1813) 58битва при Кагулі (1770) 103битва при Ларзі (1770) 103битва при Мачині (1791) 232битва при римніку (1789) 232, 312Бібіков, Ілля 272, 284Бібліотека конгресу США 295Бібліотека української літератури

(Москва) 366Біла русь 161Біленький, Сергій 67Біловезька пуща 228Біловезька угода (1991) 228Білокінь, Сергій 178Білорусь 161Бірон, ернст фон 226біронівщина 226Бовгиря, Андрій 107, 186, 198, 265,

266, 269, 304, 339Богемія 359, 362Богуш, Павло 156Боден, Жан

«Шість книг про державу» (1576) 207

Бодянський, осип 75, 76, 77, 84, 91, 97, 133, 149публікація «Історії русів» (1846)

76, 84, 318Боксерське повстання в Китаї 20Болтін, Іван 355

377

Покажчик

Бонот, елізабет«Прогуливание г. Франкли» 249

Боровичі, с. (маєток А. С. Полуботок) 251

Бородинська битва (1812) 33, 58Бородін, олександр

«Князь Ігор», опера 212Бороздна, Анастасія Яківна 311Бороздна, Варвара Василівна 311Бороздна, Василь Петрович (син

П. І. Бороздни) 295, 300, 301, 302, 303, 304, 305, 308, 310, 344, 346біографія 300, 301«Краткое описание

путешествия Российско-Императорского посольства в Персию в 1817 году» 302, 305

Бороздна, Ганна Петрівна (донька П. І. Бороздни) 295, 302

Бороздна, Іван Владиславович 293Бороздна, Іван Іванович 293, 294,

311Бороздна, Іван Лаврентійович 292,

293, 299Бороздна, Іван Петрович (син П. І.

Бороздни) 295, 302, 305, 308, 309, 310, 311

Бороздна, Катерина (друга дружина П. І. Бороздни) див. також Кулябко-Корецька, Катерина 309

Бороздна, Микола Петрович (син П. І. Бороздни) 295, 308, 309, 310, 311, 337

Бороздна-молодший, Іван Іванович (батько П. І. Бороздни) 293

Бороздна, Петро Іванович 293, 294, 295, 296, 297, 298, 299, 300, 301, 304, 305, 306, 307, 308, 310, 311, 312, 313, 314, 315, 344, 346

Бороздна, Уляна (донька П. І. Бороздни, дружина С. М. Ширая) 295, 312, 313, 314, 315, 316, 344

Бороздни, старшинська родина 292, 293, 298, 299, 309, 310, 311, 312, 313, 314, 316, 326, 344

бібліотека 295, 302боротьба української шляхти за

дворянство 164, 165, 166, 167, 168, 169, 170, 171, 172, 173, 174, 331, 342, 343конфлікт з Герольдією 164«Про права малоросійських

чинів на дворянство» 163Бортко, Володимир 71, 72Борщак, Ілля 131, 162Бояновська, едита 24, 69Брайчевський, Михайло 151Брахлів, с. (маєток І. Лашкевича)

249, 325Британська імперія 24Бріген, олександр фон 41, 42, 44,

58, 59, 75, 125, 215, 216, 217, 222, 232, 234, 244, 311, 317, 318арешт 58біографія 41доля після арешту 58зустріч з трубецьким у Києві

41листування з К. рилєєвим 125,

217, 234плани опублікувати «Історію

русів» 58Брюллов, Карл 60Брянськ, м. 351Будлянські, козацька родина 322Бут, Павло 48

Вагнер, Даніель ернстGeschichte von Polen (1775) 146

Валуєвський циркуляр (1863) 88Варшава, м. 65, 71, 85, 330Василенко, Микола 337Велика топаль, с. (маєток

П. рум’янцева) 246, 296Великдан, поміщик 88Велике князівство Литовське 38, 46,

51, 189Велике князівство руське 51Верба, Ігор 120, 121, 123, 129, 133Вергілій 37, 130

«Георгіки» 130Верховна рада України 157Верховна рада Української рСр 116

378

Покажчик

«Вестник Европы», журнал 83, 87, 97, 147, 148, 296, 297, 298, 346

Виговський, Іван 51, 52, 189, 190, 191, 358біографія 51

Винар, Любомир 35, 121Вишневецький, Дмитро 46, 83Віденський конгрес (1815) 103, 146,

162, 346Відень, м. 95, 101, 110війна 1812 року з наполеоном 33,

247, 261, 270, 294, 302, 331Військо Запорозьке 51Віленський навчальний округ 162Віленський університет 97Вільно, м. 50Вісла, р. 50Вітебськ, м. 97Віттенберг, м. 129Владімірська губернія 310Воєйков, Микола 301Возкрянка, Діомид 274Возняк, Михайло 63, 75, 76, 77, 84,

89, 90, 91, 106, 110, 111, 112, 113, 116, 118, 129, 133, 143, 145, 222, 280, 318, 319біографія 110, 116, 118дискусія з о. оглоблиним 129«Історія української літератури»

110«наша рідна мова» 110«Псевдо-Кониський і псевдо-

Полетика (“исторія русовъ” у літературі й науці)« 109, 111, 113, 118

«Українська державність» 110Войнаровський, Андрій 35Войнов С. 271Волинь 162, 232Волков, Василь (художник) 208Волков, Володимир (науковець)

229Волынь 152Вольтер 54, 162, 180, 185, 192, 200,

201, 298, 355«Історія Карла ХІІ» 180, 199як джерело впливу на «Історію

русів» 180

Ворд, Мері 345Воронезька область рФ 32Воронов А. 281Всеукраїнська академія наук

(ВУАн) 110, 116Всеукраїнський з’їзд хліборобів

(1918) 364

Гадяцька унія (1658) (також Гадяцькі статті, Гадяцький договір) 51, 52, 189, 190, 358

Гадяцький повіт 167Гадяцький полк 256Гадяч, м. 191Гаїті 23Галаган, Гнат 252, 253, 254, 255Галаган, Григорій 252, 253, 254, 260,

262Галагани, старшинська родина 253,

263Галаган, Іван 252Галаган, олена Григорівна 253Галаган, Параскева Григорівна 253,

256Галац, м. 199Галенськ, с. 270Галецький, Іван Петрович 326Галецький, Михайло Іванович 259Галецький, Петро Іванович 259Галецький, Петро Петрович 257,

258Галецький, Петро Семенович 257Галецький, польський поміщик 239Галецький, Семен Якович 256, 257,

326Галецькі, старшинська родина 256,

257, 259, 260, 262, 325, 343Галицька Євангелія 264Галичина 82, 110, 161, 195Гамалія, олександр 317Ганка, Вацлав 19, 24, 359, 360, 361Гданськ, м. 253Гелнер, ернест 22Генеральний військовий суд 103Герасименко Г. о. 261, 323, 325Герольдія (Герольдмейстерська

контора) 163, 164, 165, 166, 167, 168, 169, 170, 171, 279, 343

379

Покажчик

Герцики, старшинська родина 307герцогство Варшавське 162Гетьманат 44, 50, 53, 54, 55, 56, 58,

69, 92, 94, 103, 105, 106, 107, 119, 124, 130, 131, 136, 152, 161, 162, 163, 164, 167, 170, 182, 195, 196, 198, 227, 232, 255, 260, 297, 337, 348, 357, 362інкорпорація в російську

імперію 55ліквідація автономії 56, 296ліквідація гетьманства (1764)

103Гіляровський, Володимир 196, 197,

205Глухів, м. 292Гобсбаум, ерик 22, 366Гоголь, Микола 18, 60, 64, 69, 70, 71,

72, 75, 76, 82, 142, 354«Вечера на хуторе близ

Диканьки» 70«Гетьман» 70та «Історія русів» 69, 72«тарас Бульба» 18, 70, 71, 85

Голеніщев-Кутузов, Павло 29, 30Голіцин, Сергій 317Головін, Михайло 271, 272Голодомор 117Голокост 121, 122Гончарівка, с. (палац І. Мазепи) 290Горбань, Микола 292Горбачова (титаренко), раїса 158Горбачов, Михайло 158Гордіївка, с. 240Горленки, старшинський рід 329Горленко, Василь (історик) 91, 95,

96, 97, 98, 102, 168, 171, 173Горленко, Дмитро (полковник) 255Городня, м. 279Горськ, м. 290, 291, 299Гофман И. М. 199Грабович, Григорій 25, 61, 353, 361Грабянка, Григорій 221Греція повстання проти турків 33Грибоєдов, олександр

«Горе от ума» 242Григорович, Николай 104, 233, 313

Гринів, с. (маєток І. Безбородька) 113, 246, 276, 277, 284, 317, 344, 348

Грох, Мирослав 22, 267, 353Грушевська, Катерина 117Грушевський, Михайло 48, 51, 100,

101, 102, 109, 110, 113, 116, 117, 118, 121, 134, 179, 180, 182«Історія України-руси» 101, 102,

117кампанія боротьби з ним 116,

117, 118повернення в Україну 1924 р.

101фестшрифт до 60-річчя 102,

103, 117, 146ювілей 1926 р. 100, 101, 117

Грушевський, олександр 102, 117Гудович, Андрій Васильович 213,

236, 238, 326, 342Гудович, Василь Андрійович 236,

238, 260, 326, 343Гудович, Василь Васильович 236,

238, 239Гудович, Іван Васильович 236, 237,

238, 241, 312, 326, 342, 349Гудовичі, старшинська родина 235,

238, 241, 247, 259, 262, 326, 343Гудович, Марія Василівна

(дружина М. Ширая) 312, 326Гудович, Петро Васильович 236,

239ГУЛАГ 108Гулак-Артемовський, Петро 283Гур’єв, Дмитро 341Гур’єв, олександр 341Гуржеєв, Іван 298Густинський літопис 329Густинський монастир 328, 329,

334, 349

Ґрінфелд, Лія 362

Давидов, Денис 33Данилюк, юрій 136Дашкевич, Ярослав 118, 247Двадцятий зїзд КПрС (1956) 136Двіна, р. 161

380

Покажчик

дворянство в росії у ХVІІІ–ХІХ ст. 246, 247

дворянські маєткисуспільна роль 242, 246, 247

декабристи 58, 62, 234, 244повстання на Сенатській площі

30повстання Чернігівського

полку 30, 58страта 29, 30

Демосфен 295Депенчук, Лариса 82Дербент, м. 237державницька течія в історіографії

86, 113, 133Десна, р. 211Десницький, Михайло 315, 319Дзира, Іван 161, 178, 179, 182, 304Дзира, Ярослав 136, 178, 179Дибіч, Йоган фон 270Директорія 109Дівович, Семен

«разговор Великороссии с Малороссиею» (1762) 354

Дікенс, Чарльз 345Дмитрієнко М. 178Дніпро, р. 48, 60, 81, 119, 128, 151,

156, 161, 221, 280Довнар-Запольський, Митрофан

121Долинський Г. 213Донець, р. 161Дорошенко, Володимир 116, 118Дорошенко, Дмитро 131, 214Дорошенко, Петро 53Драгоманов, Михайло 32, 37, 82, 83,

86, 87, 89, 90, 91, 98, 127, 168, 214, 364«В защиту неизвестного

покойника автора истории русов, или Малой россии» 89

Драч, Іван 18, 158, 159, 177Дрезден, м. 32Друга світова війна 113, 121, 122,

146Дубоссари, м. 216Дунай, р. 161

Ебергардт, Фридрих 122ейзенхауер, Дуайт 194ескюдьє, полковник 262етнотермінологія ХVІІІ–ХІХ ст. 149,

150, 151, 153, 160

євреїі Хмельниччина 49

Єлизавета Петрівна, імператриця 55, 126, 280

Єлисаветградський повіт 342Єльцин, Борис 228Єнський університет 181Єрмолов, олексій 301Єршов, Анатолій 102, 103, 108, 109,

145, 146, 148

Женева, м. 82, 89, 90Животкевич, колезький асесор 315Жовтнева революція (1917) 119Жуковський, Василь 60, 147, 148,

296, 297«Марьина роща» 147, 297, 355

Журавка, Ірина (перша дружина П. І. Бороздни) 295, 310

Журавки, старшинська родина 219Журба, олег 154, 168, 242, 268, 283,

284, 359

Забєлін, Іван 264, 265Заботін, олександр (Ширай о. С.)

316Завадовський, олександр

Петрович 331Завадовський, Петро 56, 241, 242,

246, 251, 252, 324, 331Завадовські, старшинська родина

239, 262, 296, 324, 343Зайцев, Павло 61Закарпаття 367Замлинський, Володимир 157Замостя, м. 49Занковська, Докія Іванівна

(дружина Я. радкевича) 272Занковський, Андрій Іванович 272,

273Занковський, Іван 272Занковський, Ілля Андрійович 274

381

Покажчик

«Записки наукового товариства ім. Шевченка» 109, 128

«Запорожская старина», альманах 75, 142

Запорозька Січ 33, 47, 48, 56, 105, 151, 255

Заруба В. 109Заруба, Віктор 105Заслав, м. 191Заславський конгрес (1658) 190Засулич, Віра 31Захарія, Фридрих фон 295Зборівський мир (1649) 50, 182, 190,

191Зеленогорський рукопис 361Зіньків, м. 298Значко-Яворський М. 213Золотоніський повіт 170Зорин, Андрей 162, 163

Іваничук, роман 193Іван ІV Грізний 46, 161, 264«Ізборник Святослава» 264Ізмаїл, м. 312Ізмайловський лейб-гвардії полк

232, 248, 330Ізяславське намісництво (1793–

1795) 191Іконніков, Володимир 92, 107, 108,

303, 318Ільїн, олександр 148Імператорське товариство історії

і старожитностей російських 75, 76

Інститут археології Ан УрСр 136Інститут історії Ан УрСр 121, 136Інститут історії нАн України 178Інститут літератури Ан УрСр 143Інститут словянознавства рАн 229Іскра, Іван 340Іскрицькі, родина 238«Історія Кониського» (див. також

«Історія русів») 37, 38, 39, 40, 42, 67, 75, 125, 217

«Історія русів» 66, 73апогей впливу трактату 75аудіокнижка (2007) 351видання 2001 р. 177, 178

в незалежній Україні 157, 177вплив Вольтера 180, 181вплив ідей Просвітництва 179в СрСр 118, 135, 136, 137, 143гіпотеза Горленка про

авторство 96, 97гіпотеза Драгоманова про

походження тексту 91гіпотеза Єршова про дату

створення 102, 103гіпотеза Клепацького про

автора 103, 104гіпотеза про авторство

А. Худорби 215, 217гіпотеза про авторство

Борозден 299, 305, 306гіпотеза про авторство

В. Полетики 97, 98, 99гіпотеза про авторство

В. Ханенка 126гіпотеза про авторство

Г. Полетики 92, 95, 96, 99, 111, 178

гіпотеза про авторство І. Лашкевича 263

гіпотеза про авторство о. Безбородька 105, 107, 108, 111, 112, 113, 131

гіпотеза про авторство о. Лобисевича 129, 130, 131, 132

гіпотеза про авторство Полетик 127, 131

гіпотеза про авторство Ханенків 126, 127, 130

гіпотеза про авторство Я. радкевича 281, 282, 283, 284, 285

гіпотеза Слабченка про автора 105

гіпотези про місце походження 126

горський епізод 291, 292, 293другий відомий список 145етнотермінологія 44, 148, 149,

152, 160, 161, 173, 174, 357знахідка в маєтку І.

Безбородька 317

382

Покажчик

і А. Яковлів 111і боротьба старшини за

дворянство 172, 174і В. Горленко 98і В. Іконніков 92, 111і В. Шевчук 159, 160, 215, 217,

220і Г. Карпов 87, 88і Г. Кониський 43ідентичність анонімного

автора 175ідеологія твору 20, 160, 192,

353, 356, 359і М. Возняк 111, 112, 113і М. Гоголь 69, 72і М. Драгоманов 83, 86, 87, 89,

90, 91, 98і М. Костомаров 77, 88, 89, 98і М. Максимович 86, 91і модерна українська

ідентичність 175і М. Слабченко 105, 107, 108,

109, 111і новгород-Сіверський, м. 218,

219, 220і о. Лазаревський 92, 95, 96, 99і о. оглоблин 120, 122, 123, 124,

125, 126, 127, 129, 130, 131, 132, 133, 217, 218, 219, 220

і П. Куліш 77, 84і рукопис радкевича 265, 266,

267, 270і С. М. Ширай 317, 337, 342, 343,

344, 346і С. Соловйов 83, 84і Стародуб, м. 225історична термінологія 161,

162історіософія твору 353, 354історія Худорби як прототекст

218, 221, 222, 345і український національний

рух 353і Ф. Шевченко 134, 135, 157і ю. Шевельов 146, 147і Я. Дзира 178, 179і Я. радкевич 274, 275, 277, 279,

280

методи датування 145методологія твору 185містифікація 359, 360, 361, 362,

363місце створення 132, 222, 224,

227мова твору 357мовознавчий аналіз ю.

Шевельова 147найраніший список 145на тлі епохи 353, 354, 355, 356,

358наукова критика 83, 84, 85образ євреїв 39паралелі з «Вестником европы»

297паралелі з «Кратким

описанием Малороссии» 303паралелі з «Краткой

летописью» рубана 106, 107, 108, 111, 112, 222, 223

паралелі з «Літописом Малоросії Шерера» 179, 182, 183, 184, 205, 206, 266, 267

переклад 1956 р. 144переклад І. Драча (1991) 18,

158, 159, 177, 215, 230перша писемна згадка 42погляди на неї М.

Грушевського 102поява 17претензії на автентичність 44проблема авторства 22, 82, 83,

103, 145, 146, 185, 224, 281, 305, 345, 346, 347

проблема датування 91, 127, 132, 144, 145, 146, 147, 148, 152, 155, 215, 281, 319, 320

про В. Гудовича 237, 238про Гадяцьку унію 189, 190,

191, 192про Галаганів 252, 254, 255про І. Виговського 54, 191про І. Мазепу 54, 180, 181, 198,

200, 201, 202, 203, 340, 358про М. А. Миклашевського 235про о. Меншикова 180, 202,

226

383

Покажчик

про Петра ІІІ 127про поляків 163про П. Полуботка 197, 198, 203,

204, 206, 207, 208, 252про правління Катерини ІІ 223,

224про родину Худорб 217, 218,

279про С. Галецького 256, 257про Скоруп 260про ю. Хмельницького 186, 187,

188публікація о. Бодянського

(1846) 75, 76, 77, 84публікація перших уривків 75публікація уривків у 1983-му

143, 144релігійні настанови твору 220,

221репринт видання

о. Бодянського 157рукопис радкевича 270стилістичні особливості 185,

192та «история» Бантиша-

Каменського 339та ідеали Просвітництва 185,

192та І. Лашкевич 252, 256, 262,

263та історична методологія

анонімного автора 186, 187, 189

як реакція українських еліт 57Італія 55

Йосиф ІІ Габсбург, імператор 361

Кавказ 30, 65, 237, 301, 349Казанський університет 76Казань, м. 264Казимир ІV, польський король 111Калайдович, Костянтин 339, 340Калинський, тимофій 165, 166, 167,

168, 170, 173, 174, 213, 276Каменєв, Гавриїл 355Канада 290Канів, м. 81, 188

Канівський монастир 187Капніст, Василь 91, 234

«Ода на истребление в России звания раба» 333

прусська місія (1791) 247Карамзін, Микола 58, 66

«История государства Российского» 58, 354

Карл Х Густав, шведський король 50, 51

Карл ХІІ, шведський король 35, 54, 66, 162, 198, 201, 206

Карпов, Геннадій 86, 87, 88, 89, 230«Критический обзор

разработки главных русских источников, до истории Малороссии относящихся» 87

Касьянов, Георгій 136Катенін, Павло 36Катерина ІІ, імператриця 56, 89,

103, 104, 106, 146, 160, 223, 230, 236, 241, 267, 272, 296, 312, 313, 321, 326, 331, 347, 358, 361вінчання на царство 106грамота дворянству (1795) 246,

294«Записки, касательно

российской истории» 248захисниця православя 42комісія з укладання нового

статуту (1767) 44, 57, 68, 94, 293

ліквідація автономії Гетьманату 44, 55

палацовий переворот 127поїздка в Крим (1787) 126, 211,

233просвітницькі ідеали 55, 94сходження на престол 55, 236

Катерина І, імператриця 292Катеринославська губернія 41, 233Катков, Михайло 88Кауфман, юрій 143Кафа, м. 216Каченовський, Михайло 212Кваренґі, Джакомо 234, 317Квітка, Ілля 153, 154, 284

384

Покажчик

дискусія з М. Марковим 154, 155

«О Малой России» 152, 153Кенігсберзький університет 236Кибинці, с. 242Киваї, с. 309, 311«Киевская старина», журнал 61, 91,

96, 164, 168, 169, 220, 253, 303, 331

Києво-Могилянська академія (див. також Київська академія) 42, 43, 44, 53

Київ, м. 32, 41, 58, 60, 61, 63, 76, 81, 108, 110, 120, 124, 128, 151, 158, 177, 193, 195, 214, 280, 281, 282, 290, 351, 357Андріївський узвіз 119Байковий цвинтар 118Братський монастир 280визволення від нацистів 119Дарниця 128німецька окупація 121Поділ 128, 280Софійська площа 289Софійський собор 349церква різдва на Подолі 81

Київська академія (також Києво-Могилянська академія, Могилянська академія) 94, 106, 130, 150, 185, 248, 271, 278, 280, 281, 282, 284

Київська археографічна комісія 60, 84, 324

Київська духовна академія 150, 155Київський полк 104, 278Київський університет 67, 73, 81, 82,

89, 92, 100, 101, 117, 120, 121Київщина 170Кирдан, Борис 353Кирило-Мефодіївське братство 73,

77, 92«Книги буття українського

народу» 73Китай 20Кільський університет 127Клепацький, Павло 102, 103, 104,

108, 112, 118Клинці, с. 299

Клінцов, Василь 299Князівство руське 189Кобринці, с. 244Коваленко, Володимир 290Когут, Зенон 39, 57, 163, 165, 172,

192, 307, 343, 356Кодак, фортеця 48Коен, Пол 20Козак, Стефан 144козацтво 45, 46

і Польща 47святкування 500-ліття 156, 365сподівання у війні 1812 року 16у тридцятилітній війні 48

козацька старшинаматримоніальна мережа 250,

251, 252, 253, 257, 259, 272, 273, 310, 311, 312

козацьке бароко 231козацьке літописання 339козацький міф 69, 78, 141, 156, 157,

363, 364, 365, 366і легітимація держави 18

Козелець, с. 280Колегія закордонних справ 301,

304, 332Колодезек, с. 270Колумбійський університет 146Коль, Йоган 75Комань, с. 125, 126, 215, 216, 218,

219, 220Комітет міністрів 170, 171Конашевич-Сагайдачний, Петро 47,

280і православна церква 47

Кониський, Георгій 18, 19, 37, 42, 43, 44, 56, 64, 67, 68, 77, 83, 84, 85, 86, 88, 91, 95, 96, 97, 103, 106, 107, 130, 144, 145, 186, 215, 216, 298, 346, 347, 354, 360Prawa i wolności 85біографія 42 оборонець православ’я 43ректор Київської академії 94

Кониський, олександр 145Кононенко, юрій 351, 352, 366, 367Копенгаген, м. 181Коржаков, олександр 228

385

Покажчик

Корнілович, олександр 35, 40Коробчевський П. 213Коровин, Валентин 323Коровинці, с. 97Короткий, Віктор 67Корпанюк, Микола 67Косинський, Кшиштоф 37, 46

повстання (1591–1593) 46, 47Костенко, Ліна 141, 142

«Маруся Чурай» 141, 142Костомаров, Микола 73, 78, 86, 87,

88, 89, 90, 98, 280, 357, 364«Из поездки в Батурин

в 1878 году» 88Костюк, Григорій 100, 102Костюшко, тадеуш 36Котляревский, Нестор 30, 32, 33,

36, 39Котляревський, Іван 91, 130, 333,

353, 357«енеїда» 37, 130, 147, 333, 353,

357Коцебу, Август фон 295Кочубеївна, Марія 340Кочубеї, старшинський рід 339Кочубей, Василь 340Кочубей, Віктор 242, 336, 339, 340,

341Кочубей, Демян 336Кочубей, Семен 167Кравченко, Володимир 151, 152,

177, 179, 199, 268, 283, 341, 359, 370

Кравчук, Леонід 157, 228Краледворський рукопис 19, 361«Краткая летопись Малой

России» (1777) В. рубана і о. Безбородька 106, 112, 146, 181, 221, 222, 225, 254, 293, 345порівняння з «Історією русів»

222, 223, 224«Краткое описание Малороссии»

107, 181, 182, 183, 184, 187, 265, 303, 332паралелі з «Історією русів» 303

Кривошея, Володимир 253, 255, 278, 307

Крижановська, оксана 249

Крижановський, Антін 306, 307, 312, 344

Крижановські, старшинська родина 307

Крилов, Іван 148Крим 56, 104, 216Кримська війна (1853–1856) 270Кримське ханство 233Крипякевич, Іван 128Кричевський, Василь 128Кронштадт, м. 195Круглашов, Анатолій 82Кубарева, Анна 316Кубарев, олексій 316, 319, 320, 321,

323Куліш, Пантелеймон 73, 75, 77, 78,

90, 364«Михайло Чарнышенко, или

Малороссия восемьдесят лет назад» 74

«од початку Вкраїни до батька Хмельницького» 74

та «Історія русів» 74Кулябко-Корецька, Катерина (друга

дружина П. І. Бороздни) (див. також Бороздна, Катерина) 295, 300, 309, 310

Кулябко-Корецькі, старшинська родина 310

Купер, Фредерик 23Куракін, олексій 165, 166, 167, 170,

241Курносов, юрій 136Кусково (маєток Шереметєвих) 322,

323Кутузов, Михайло 270, 312Кучма, Леонід 213, 214

«Україна не росія» 213, 214Кушельов, Григорій 317Кюстін, Астольф де 62

Лав, Гарольд 345Лазаревський, олександр 91, 92, 93,

94, 95, 97, 99, 102, 133, 220, 253, 269, 277, 294, 302, 303, 307, 312, 317, 318, 323

386

Покажчик

«Говорил ли Полуботок Петру Великому речь, приводимую Кониским?» 92

«Отрывки из семейного архива Полетики» 92

Лазаревський, старший брат о. Лазаревського 92

Лафонтен, Жан 148Лашкевич, Іван 248, 249, 250, 251,

252, 253, 254, 260, 262, 303, 310, 325, 344, 346та «Історія русів» 256, 262, 263

Лашкевичі, старшинська родина 123, 248

Лашкевич, олександр 303Лашкевич, Петро 249Лашкевич, Степан 248, 253, 317Лебединський район 119Левин, Юрий 361ЛеДон, Джон 341Лежайські, родина 219Лейпциг, м. 181, 302Ленінград, м. 111Леп’явко, Сергій 38«Летописец о Малой России

или сокращенная история о казачьих гетманах и о всем случившевся, примечания достойного в Украине» 303

Лжедмитрій 47, 124, 221Лизогубівський літопис 254Лизогуб, Яків 254Липинський, В’ячеслав 189Лисовські, родина 219Листовский И. С. 322, 331Литва 32Литвин, Володимир 213Литвинова, тетяна 95, 97, 170Литвинов, олександр 308, 309«Литературная газета» 158Литовський статут 168, 250, 251,

337Лихачев Н. П. 145Лишень, Андрій 273Лишень, Марина Андріївна 273Лишень, Михайло Андрійович 273Лівобережжя 44, 52, 53, 255Літопис Величка 92, 191, 339

Літопис Грабянки 135, 149, 178, 191, 221, 339

«Літопис Малоросії» Шерера 181, 182, 224, 265, 267, 304, 355

паралелі з «Історією русів» 182, 183, 184, 205, 206, 266, 267

російський переклад 267, 269, 274, 304

Літопис Самовидця 135, 136, 178, 339

Лобанов-ростовський, Яків 163, 167, 170, 171, 241, 331

Лобисевич, опанас 130, 131, 213«Вергилиевы пастухи... »130

Лобода, Григорій 38Ломиковський, Василь 168, 242, 247,

267, 268, 269«Припаcы для Малороссийской

истории» 268, 269Ломиковський, Іван (ген. обозний)

267Ломоносов, Михайло 271, 355

«Краткий российский летописец с родословием» 248

Лондон, м. 127, 194, 195, 232Лубенський монастир 186, 187Лубенський повіт 242Лубенський полк 94, 256Лубенщина 94Лубни, м. 170, 187, 188Лудлоу, м. 132Луцький, юрій 72Львів, м. 49, 50, 110, 113, 114, 116,

123, 128, 145, 156, 187Львівський університет 110, 135Любеч, м. 197Люблінська унія (1569) 46, 51, 152Любомирський, Василь 337Любченко, Аркадій 128Ляличі, с. (маєток П.

Завадовського) 241, 246, 324, 348

Маґочій, Павло роберт 17, 367Мазепа, Іван 35, 53, 54, 66, 67, 97,

162, 180, 197, 198, 221, 235, 252, 255, 267, 282, 289, 292, 328, 339, 340, 347, 359

387

Покажчик

анафема 54, 198в «Історії русів» 200, 201, 202,

203в романтичній літературі 54,

199конфлікт з Василем Кочубеєм

340перехід на бік шведів 54, 198розкопки палацу 290

Майков, Леонід 102Макаренко, Микола 349Макаренко, орест 349Макніл, Кенет 24Максимович, Іван 232Максимович, Михайло 67, 76, 83,

84, 85, 86, 91, 92, 93, 94, 96, 127, 318 «О поэме Пушкина Полтава

в историческом отношении» 67

Макферсон, Джеймс 19, 24, 359, 360, 361

Маланчук, Валентин 141Малишевський, Ігор 195Малоросійська губернія 41, 272Малоросійська колегія 54, 197, 292,

297Малоросійський гренадерський

полк 312Мальборк, м. 53Мальчичі, родина 219Манєкін, роман 352Манківський, Федір 339Марія тереза, австрійська

імператриця 254, 361Маркевичі (також Марковичі),

старшинський рід 238, 329Маркевич, Микола 32, 39, 63, 75,

329, 349, 357«История Малороссии» 75, 329

Маркевич, Яків 213«Записки о Малороссии, ее

жителях и произведениях» 150, 267

Маркович, Анастасія (дружина І. Скоропадського) 307

Марковичі (також Маркевичі), старшинський рід 307

Маркович, роман 165, 166, 167, 168, 170, 174

Марков, Михайло 153, 154, 270, 271, 275, 276, 277, 282, 283дискусія з І. Квіткою 154, 155«Замечания на статью

о Малороссии» 153Мартос, Іван 268Мартос, олександр 268Мартос, олексій 199, 200Мартынов А. 294Маруся Чурай, легендарний

персонаж 142, 143Марціан 295Марченко, Віктор 351Марченко, Михайло 135Масачусетс, штат 132Маслов В. и. 36, 42, 58, 125масонські ложі 249Мацапура В. І. 70Мглин, с. 239, 261Мглинський повіт 261Медведів, с. (маєток

В. П. Бороздни) 292, 300, 301, 302, 308, 309, 311, 312

Мезенцев, Володимир 290Мельгунов, олексій 342Мельников-Печерський, Павло 291Меншиков, олександр 180, 202, 204,

225, 255, 289, 358Миклашевська, Анастасія (дружина

І. І. Бороздни) 293, 311Миклашевська, Єлизавета

Михайлівна (дружина М. П. Бороздни) 309, 310, 311

Миклашевська, Марія Степанівна (дружина В. Гудовича, онучка М. А. Миклашевського) 238

Миклашевська, Софія (перша дружина о. фон Брігена) 58, 311

Миклашевський, Михайло Андрійович (?–1706, полковник) 232, 235, 238, 256, 326, 343

Миклашевський, Михайло Павлович (1757–1847) 41, 213, 217, 231, 232, 233, 234, 235, 236, 238, 241, 244, 272, 274, 284, 311, 331, 346, 348, 369

388

Покажчик

біографія 233, 234Миклашевський-молодший,

Михайло Андрійович (стародубський полковник) 260

Миклашевський, олександр 234, 244

Миклашевські, старшинська родина 232, 233, 235, 238, 241, 247, 253, 259, 273, 293, 305, 306, 309, 310, 311, 326, 343, 347

Микола І романов 58, 61, 62, 65, 66, 76, 242, 335, 337і декабристи 29

Миллер, Алексей 23Миллер Д. 164, 166, 167, 168, 169,

171, 172, 173Милорадович Г. А. 293, 299Милорадович, Григорій (граф) 195Милорадович, Григорій Петрович

(брат настасії Милорадович) 250, 251, 252

Милорадовичі, старшинська родина 251, 252

Милорадович, Михайло 167, 168Милорадович, настасія Петрівна

(дружина І. Лашкевича) 250, 251, 252, 310, 325

Милорадович, Петро (тесть І. Лашкевича) 250, 251

Миргородський полк 256, 257, 267Михайловське, с. (маєток

о. Пушкіна) 65Михайловський-Данилевський,

олександр 243, 244Мишанич, олекса 143, 179Мишанич, Ярослав 179Мірієво, Федір де (Янковіч

Мірієвський) 281, 285містифікації історичні 19, 25, 359,

360, 361, 362, 363Мітеран, Франсуа 158міф (див. також козацький міф)

363міфологія історична 20, 21міфотворення 24Міцкевич, Адам 36Многогрішний, Дем’ян 283Могила, Петро 53, 280

Могильов, м. 42, 43Могильовська губернія 239, 294Модзалевский, Вадим 198, 248, 249,

251, 252, 253, 256, 258, 260, 263, 273, 292, 293, 294, 295, 299, 302, 310, 313, 316, 325, 326

Модзалевський, Борис 66Молдавія 45, 65, 216, 312Молотова–рібентропа пакт 123Москва, м. 81, 106, 179, 195, 245,

281, 316, 349Державний історичний музей

264, 265Красна площа 264Кремль 176, 264, 321Собор Василія Блаженного 264

Московія 48, 51, 52, 53, 76, 83, 161, 207, 298

«Московские ведомости», газета 311

Московський університет 67, 75, 76, 83, 248, 249, 311, 316, 318, 319

Муравйов-Апостол, Матвій 243Муравйов-Апостол, Сергій 58Муравйов, Микола 301, 302

Наддніпрянщина 48, 75, 149, 160, 290, 357

наддністрянщина 283назар’єв, Іван 274, 275, 276, 277наливайко, Северин 37, 38, 39, 40,

46, 63, 143, 365 в романтичній літературі

й історіографії 37, 38, 39 повстання 47

наполеон Бонапарт, імператор 29, 33, 146, 162, 172, 212, 261, 330, 331

нарбут, Георгій 178народницька течія в історіографії

86настрої українського дворянства

242, 243, 244наукове товариство ім. Шевченка

110, 129, 145націєтворення 22

389

Покажчик

національний фонд історичних і природних памяток (Велика Британія) 245

нева, р. 29, 30немирович-Данченко, Володимир

314немирович-Данченко, Микола 314,

315немирович-Данченко, Петро 302немировичі-Данченки,

старшинська родина 310нестор-літописець 280нехристівка, с. 278нечиталюк М. 110, 116, 118нижнє, с. 233нідерланди 109ніжин, м. 42ніжинський ліцей князя

Безбородька 69, 277нікітенко, олександр 34нікіфорова, надія (дружина

І. П. Бороздни) 309, 310нікополь, м. 156, 157ніксон, ричард 176німеччина 32, 110, 116, 121, 130,

260ніс, Іван 255новгород-Сіверське намісництво

(1787–1789) 131, 213, 272, 282, 294

новгород-Сіверський, м. 124, 125, 126, 127, 130, 131, 182, 211, 212, 214, 215, 216, 218, 219, 220, 221, 224, 225, 271, 272, 279, 280, 281, 282, 284, 326, 337

новгород-сіверський патріотичний гурток 132, 182, 213, 214, 244

новгород-Сіверський повіт 131новгород-Сіверщина 123, 124, 127,

213новіков, Микола 249новозибків, с. 337новозибківський повіт 294новомістівський повіт 294новоросійська губернія 233новосілки, с. 278новосільцев, Микола 275, 276

Оглоблин, Дмитро 129оглоблин, олександр 35, 41, 95, 120,

121, 123, 124, 126, 127, 128, 129, 130, 131, 132, 133, 135, 136, 137, 144, 145, 146, 148, 150, 166, 182, 186, 198, 213, 214, 215, 216, 217, 219, 220, 224, 227, 234, 236, 237, 242, 255, 257, 277, 284, 291, 292, 313, 317, 319, 327, 347біографія 120, 121дискусія з М. Возняком 129еміграція 128, 129, 130, 132київський голова при окупації

121, 122«Люди старої України» 214, 216фестшрифт до 70-ліття 146

одеса, м. 104, 105, 195, 237одеський університет 105олександра Федорівна, дружина

Миколи І 62олександр І романов 15, 16, 33, 62,

91, 97, 98, 127, 130, 146, 162, 163, 164, 170, 171, 233, 234, 236, 241, 242, 324, 330, 361закордонний похід 1814 р. 15і Польща 239негласний комітет 275план декабристського замаху

на нього 42реформи 275

олександр ІІІ романов 265олексій Михайлович, цар 50, 51,

150, 222ольвіопольський повіт 342організація українських

націоналістів (оУн) 121орел, м. 81осіан, легендарний бард 19, 359,

360осман ІІ, турецький султан 45, 47османська імперія 35, 56ост-Індська компанія 193, 194, 195острогозький полк 32острогозьк, м. 32, 33, 34, 41

зустріч Петра І з Мазепою (1696) 35

острогожчина 73острозький, Костянтин 37

390

Покажчик

остряниця, Яків 48, 63, 68, 70, 142, 183, 184

в «Історії русів» 70у Гоголя 70, 71

«Отечественные записки», журнал 33

охтирський гусарський полк 33очаків, м. 232очкиня, с. (маєток о. Судієнка) 323

Павлишин, Марко 177Павловский И. Ф. 169, 334, 337Павловський, олексій 353Павло І романов 104, 164, 233, 236,

237, 239, 241, 272, 313, 320, 321, 361адміністративна реформа 272українська партія в Петербурзі

241Палацький, Франтішек 361, 362Пантусів, с. (маєток С. М. Ширая)

322, 323, 326, 348Париж, м. 15, 16, 29, 32, 33, 232, 238,

328Пашинський, Семен 219Пашинські, родина 219Перекоп, фортеця 216Переяславська рада (1654) 50, 54,

134Переяславські статті (також статті

Б. Хмельницького) (1654) 50, 54, 186

Персія 301, 302, 305Перша світова війна 16, 101, 110,

116, 125Перший Український фронт 119Петербург, м. 29, 30, 32, 33, 36, 42,

55, 57, 58, 61, 63, 69, 81, 92, 94, 105, 107, 126, 130, 150, 163, 193, 195, 198, 232, 237, 241, 245, 247, 251, 252, 256, 268, 271, 281, 282, 284, 294, 301, 317, 336Петропавловська фортеця 29,

35, 58, 63, 256Сенатська площа 30, 58троїцький міст 29

Петербурзька консерваторія 196

Петербурзька учительська семінарія 271, 278, 280

Петербурзький навчальний округ 275

Петербурзький університет 92Петлюра, Симон 364Петров, Борис 234, 293, 299, 309Петро ІІІ романов 55, 126, 127, 236,

238, 306, 326, 342Петро І романов 54, 55, 57, 63, 66,

95, 103, 125, 126, 180, 193, 196, 197, 198, 201, 208, 218, 222, 246, 252, 256, 292, 298, 312, 340, 347, 358

Печерський монастир 278, 296, 349Північна Буковина 134Північна війна (1700–1721) 206, 221Північне Причорномор’я 56Підвисоцькі, шляхетська родина

164Підкова, Іван 187, 365Плачинда, Сергій 195Плохій, Сергій 22, 38, 48, 51, 101,

113, 118, 191, 220, 359Побужжя 283Повість временних літ 181повстання пікінерів (1769–1770)

224, 256, 342Погар, с. 130Погарська сотня 225Погарський повіт 248Погодін, Михайло 15, 84, 318, 319,

320, 321, 324, 325, 326, 335, 339, 340, 344

Погребки, с. 125, 218, 219, 339Поділля 134, 162Подніпровя 283Покас, Григорій 339Поклонский, Дмитрий 41, 234Покорський, стародубський

дворянин 239Полетика, Андрій Григорович 68Полетика, Василь Григорович 95,

96, 97, 103, 168, 170, 171, 173, 174, 247, 268, 298, 306«Записка о малороссийском

дворянстве» (1809) 96

391

Покажчик

Полетика, Григорій Андрійович 43, 44, 57, 85, 92, 93, 94, 95, 96, 99, 103, 105, 144, 145, 173, 186, 213, 247, 298, 306, 347, 354діяльність у законодавчій

комісії 1767 р. 94, 95Полетика, Яків 105Полетики, старшинська родина 94,

97, 102, 109, 215Політбюро цК КПрС 135Полонська-Василенко, наталя 123,

129, 147, 213, 214Полтава, м. 91, 141, 195, 332, 333,

341масонська ложа 91

Полтавська битва (1709) 54, 180, 198, 199, 222, 323

Полтавська губернія 163, 167, 242, 267, 298, 331

Полтавський полк 256Полтавщина 69, 113, 166, 168Полуботки, родина 252Полуботок, Анастасія Степанівна

(дружина С. Я. Полуботка) 250, 251, 252, 262

Полуботок, остап (претендент на скарб) 194

Полуботок, Павло 39, 63, 92, 95, 126, 195, 197, 198, 208, 256, 263, 281, 358в «Історії русів» 203, 204, 206,

207, 208промова гетьмана перед царем

203, 204, 206, 207скарб Полуботка 193, 194, 195,

196, 197Полуботок, Семен Якович (онук

П. Полуботка) 250Полуботок, Софія Семенівна

(дружина П. Милорадовича) 250, 251

польське повстання 1830 р. 65, 66, 69

польське повстання 1861 р. 88Польське царство (див. також

Польща) 162

Польща 32, 38, 43, 45, 46, 48, 51, 52, 56, 66, 67, 77, 83, 110, 162, 163, 189, 275, 367

і ставка на наполеона 162поділи 43, 56, 104, 232, 239, 330початок війни 1939 р. 114

Помаранчева революція 289Понурівка, с. (маєток М. П.

Миклашевського) 41, 58, 231, 232, 233, 234, 244, 246, 311, 317, 348

Понятовський, Станіслав (польський король) 106

«Порядок», газета 89Потоцький, Миколай 71Потоцький, Ян 149Потсдам, м. 15Потьомкін, Григорій 106, 296Почеп, с. 225, 339Правобережжя 52, 53, 162, 255православ’я в речі Посполитій 42Прага, м. 109Пригара А. 213Прижов, Іван 83, 86, 87

«Малороссия (Южная Россия) в истории ее литературы с ХІ по ХVІІІ век» 83

Прилуки, м. 253, 255, 256, 329, 334, 337

Прилуцький повіт 333Прилуцький полк 255, 256, 329Прокопович, теофан 24, 103Просвітництво 44, 249, 355, 356Пруссія 56, 234, 247, 254, 260Псковська губернія 65Пусь В. М. 231Путивльщина 150Путін, Володимир 289Путро о. А. 123, 129, 133Пушкін, олександр 18, 30, 36, 40,

54, 64, 65, 66, 67, 68, 70, 71, 75, 76, 78, 82, 84, 85, 86, 88, 89, 99, 142, 174, 183, 324, 354«Бородинская годовщина» 65еволюція поглядів після

повстання декабристів 65«Клеветникам России» 65«Опровержение на критики» 67

392

Покажчик

«Полтава» 66, 67проект історії України 65, 66«Руслан і Людмила» 65та «Історія русів» 64, 66, 67, 68,

69Пыляев М. 320, 322, 346П’ятовськ, с. 273

Радкевич, Андрій Якович 272, 278радкевич, Варвара Яківна 272, 274радкевич, Докія 274радкевичі, родина 279радкевич, олександр 278радкевич, Федір Петрович 278радкевич, Яків Федорович 265, 266,

269, 270, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 277, 280, 281, 282, 283, 304, 344, 346біографія 273, 274, 278

«Радянська Україна», газета 116радянський Союз 116, 118, 121, 122,

134, 136, 176, 328розпад 176, 228

ракушка-романовський, роман (Самовидець) 339

рандольф, Джон 245рачинський А. 213революційна українська партія

(рУП) 105рєпін, Ілля

«Козаки пишуть листа турецькому султану» 265

рєпніна, Варвара (донька М. Г. рєпніна) 333

рєпнін, Микола Васильович (фельд маршал) 330

рєпнін, Микола Григорович (губернатор) 32, 91, 96, 241, 328, 329, 330, 332, 337, 340, 341, 344, 345, 347, 349, 350біографія 330, 331, 332, 333, 334,

335, 336, 341, 342стосунки з українським

дворянством 334, 335фінансовий скандал 341

рєпнін, Михайло 328рибалко, Павло 119ризький драгунський полк 313, 342

рилєєв, Кондратій 17, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 44, 46, 59, 62, 63, 64, 65, 73, 75, 78, 82, 86, 125, 174, 215, 234, 244, 347, 354біографія 32«Богдан Хмельницький», драма

39«Войнаровский» 32, 35, 36, 39,

66«Думы» 36«Исповедь Наливайки» 17, 31,

32, 39, 42і Україна 34листування з фон Брігеном

41, 42погляди на історію 39, 40та «Історія русів» 69

рігельман, олександр 160річ Посполита (див. також

Польща) 37, 42, 43і Хмельниччина 16

розумовська, Варвара (дружина М. Г. рєпніна) 329, 330, 331, 333, 349

розумовський, Кирило 32, 55, 103, 126, 130, 191, 289, 322, 330

розумовський, олексій 55, 280розумовські, брати 56романов, Борис 348романтизм 354, 355, 359, 363роменський повіт 97ромни, м. 94, 97російська імперія 16, 31, 39, 56, 58,

59, 68, 82, 84, 146, 148, 162, 163, 181, 348, 364експансія 104інкорпорація українських еліт

56російська Федерація 227

пошуки ідентичності 228російсько-американська компанія

30російсько-турецька війна (1768–

1774) 103, 216російсько-турецька війна (1787–

1792) 312

393

Покажчик

російсько-турецька війна (1806–1812) 233

ростов-на-Дону, м. 367рубан, Василь 113, 146, 160, 181,

225, 247, 254, 332«Краткая летопись Малой

россии» (1777) В. рубана і о. Безбородька 106, 107

рубан-Кравченко, Валентина 128рубець, олександр 196рубльов, олександр 135руїна 52, 53рум’янцев-Задунайський, Петро

104, 112, 241, 246, 296, 297, 298, 324, 325, 330

румянцев, Микола 95русинський рух 367русначенко, Анатолій 136рух (народний рух України),

організація 18, 158рязань, м. 311

Саксонія 32, 331Самойлович, Іван 54, 66Саратов, м. 195Сарбей, Віталій 92Свербигуз, Володимир 164, 165, 166,

168, 169, 172, 174, 337, 343«Священна артіль», гурток 301Седова Н. В. 281Семеновський лейб-гвардії полк

232Семилітня війна (1756–1763) 260Середа Є. 81Середня Азія 134Серков, Андрей 249Сефайр, Вільям 176, 177Сибір 30, 58, 292Симоновський, Петро 150, 160, 173

«Краткое описание о козацком малороссийском народе» (1765) 149, 356

Синод 94«Синопсис» (1674) 107, 281Сіверщина 124, 125, 224, 279, 343Сімферополь, м. 311скарб Полуботка 193, 194, 195, 196,

197

Скоропадський, Іван 54, 197, 220, 307

Скоропадський, Павло 18, 109, 364Скорупа, Григорій 325Скорупа, Михайло олександрович

261, 262, 325Скорупа, Павло Григорович 260,

325Скорупи, старшинська родина 260,

262Скот, Вальтер 24Слабченко, Михайло 104, 105, 107,

108, 109, 110, 112, 116, 118, 120, 222арешт 108«Матеріали до економічно-

соціальної історії України XIX століття» (1925) 105

Слабченко, тарас 108Слобідська Україна 152Слобідсько-Українська губернія 32Словаччина 349, 367«Слово о полку Ігоревім» 19, 212,

213, 214дискусії про автентичність 212,

213слов’янофіли 264Сміт, ентоні 21, 366Смоленська медична академія 308,

309Смоленськ, м. 308Смолій, Валерій 123, 129, 133Смута 47, 298Снайдер, тимоті 121, 122«Современник», журнал 67, 71Содоль, Софія 195Сокиринці, с. (маєток Г. Галагана)

253Солова, с. (маєток Шираїв) 312, 313,

314, 315, 316, 320, 322, 325, 348Соловецький табір 108, 109Соловйов, Сергій 83, 84, 86, 264

«История России» 83 «Очерк истории Малороссии

до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» 83

Сондерс, Дэвид 57

394

Покажчик

Союз визволення України, організація 110, 116, 118

Сперанський, Михайло 91, 127Співдружність незалежних Держав

(СнД) 228Спілка визволення України,

судовий процес 108, 109, 110Сполучені Штати Америки 146Срезневський, Ізмаїл 75, 84, 142,

143Сталін, Йосиф 15, 114, 118, 119, 135сталінські репресії 110, 117Стамбул, м. 35, 45Стародуб, м. 41, 58, 113, 124, 195,

196, 224, 225, 226, 227, 230, 241, 257, 259, 270, 271, 272, 273, 276, 280, 282, 284, 290, 296, 312, 313, 314, 315, 317, 320, 322, 323, 348з’їзд нащадків Полуботка

(1908) 195, 196церква св. Симеона 274

Стародубський карабінерний полк 41, 216, 232, 235, 249, 294, 312, 342

Стародубський повіт 294, 300топографічний опис 275, 276,

277Стародубський полк 125, 130, 217,

225, 239, 256, 257, 272, 292Стародубщина 224, 225, 227, 231,

233, 234, 236, 238, 241, 249, 251, 253, 260, 269, 270, 272, 273, 284, 292, 299, 302, 310, 311, 317, 325, 326, 342, 344, 348

старообрядці 226, 227, 299Стеблій, Феодосій 128, 145Степаненко, Михайло 143Стефан Баторій 149, 151, 153Стодола, с. 299Стокгольм, м. 181Стороженко, Андрій 149, 160, 174Стороженко, Михайло 166, 168, 295Страсбург, м. 181Строганов, олександр 341Стромілова, Любов (друга дружина

І. П. Бороздни) 310Субтельний, орест 17, 35, 57, 353

Суворов, олександр 232, 239, 312, 313, 321, 322, 330

Судієнки, старшинська родина 323Судієнко, Михайло осипович 324,

337Судієнко, осип 251, 252, 323Сураж, м. 337Суразький повіт 127, 294

табель про ранги 270, 273, 294, 312таганрог, м. 234таємна канцелярія 298таманський півострів 146«Тарас Бульба», повість М. Гоголя

72, 183екранізації 71, 72

тарасова ніч, епізод повстання т. трясила 39

тарновський, Василь 94, 95татіщев, Василь 161, 355

«История российская» 160тацит 295тверська губернія 310тевяшова, наталя 32тевяшов, Михайло 33теофан, патріарх 47теплов, Григорій 112тетчер, Маргарет 193тимковський, Ілля 275, 283тифліса, м. 301тифліс, м. 302тіто, Йозеф 349тмутороканський камінь 146тобольськ, м. 338толочко, олексій 25, 137, 150, 359толстой, Лев

«Війна і мир» 330томазов, Валерий 307томиловські, родина 219трансильванія 51трахтемирів, м. 153тревор-роупер, Г’ю 366тредіаковський, Василь 94третє відділення власної й. і. в.

канцелярії 61, 66тридцятилітня війна (1618–1648)

48

395

Покажчик

трощинський, Дмитро 166, 241, 242, 243, 244, 252, 268, 335, 336

трубецькой, Сергій 42трумен, Гарі 15тульська губернія 310туманський, Федір 213, 247туптальські (туптали), родина 219туроснь, с. (маєток В. П. Бороздни)

303тюбінгенський університет 181тясмин, р. 38

Уваров, олексій 264Угрюмова, Любов (дружина

В. П. Бороздни) 310Удодов, Борис 32«Украинский вестник», журнал 152,

153, 154, 155, 282, 283, 284Україна

мода на неї в імперських столицях 69

паралелі з чеським відродженням 24

паралелі з Шотландією 24«Україна», журнал (Київ) 134«Україна», журнал (Париж) 130українізація 108Українська вільна академія наук

(нью-Йорк) 145Українська господарська академія

(Подєбради) 109Українська Могилянсько-

Мазепинська академія наук 109Українська народна республіка

(1917–1918) 227українська партія при дворі в

Петербурзі 240, 241, 242Українська соціал-демократична

робітнича партія (УСДрП) 105українська шляхта

роль у формуванні російської імперії 24

Український вільний університет (Мюнхен) 146

Український вільний університет (Прага) 109

Український історичний журнал 134

Український національний музей (Львів) 145

український національний рухпаралелі з чеським рухом 361,

362Ульянов, Микола 352

«Происхождение украинского сепаратизма» 229, 230, 231

Уманський полк 124Урсин-немцевич, юліан

«Історичні думи» 36Устрялов, Микола 76, 152Ушаков, Семен 313

Фаизова, Ирина 246Федеральна національно-культурна

автономія українців у росії, організація 366

Федорович, тарас (тарас трясило)повстання 1630 р. 47, 48тарасова ніч, епізод повстання

т. трясила 39Феофілакт, єп. 348Ференц ІІ ракочі, трансильванський

князь 51Флетчер, Джилс

«О государстве русском» 76Фліз, Домінік де ля 238, 239, 240,

261, 262Франко, Іван 91Франція 32, 181Французька революція 200, 261Фреєр, Ієронім

Краткая всеобщая история (1724) 248

Фридрих Вільгельм ІІ, прусський король 247

Хабаровськ, м. 195Хаджибей, м. 236Хайленд, регіон 361Ханенки, старшинська родина 126,

128, 292Ханенко, Василь 126, 127, 326Ханенко, Микола 126, 127Ханенко, Михайло 126, 190Ханенко, олександр 273

396

Покажчик

Ханенко, олександр Іванович (історик, онук М. Ханенка) 127, 261, 317, 323, 325

Харків, м. 194, 195, 304Харківський навчальний округ 275,

283, 284Харківський університет 73, 152,

275, 282харківські романтики 75, 152, 282Херсон, м. 195Хмелевський, Яків 274Хмелівка, с. 274Хмельницький, Богдан 16, 44, 49, 50,

51, 52, 53, 54, 65, 67, 73, 90, 106, 124, 143, 162, 185, 186, 191, 197, 219, 279, 358, 365життя до повстання 1648 р.

48, 49зовнішня політика 51повернення у Київ 1648 р. 49

Хмельницький, юрій 44, 52, 55, 185, 186, 189, 190зречення 52, 53статті юрія Хмельницького 186страта 53

Хмельниччина 49, 221другий етап повстання (1649)

50і татари 50третій етап повстання (1650-ті)

50Хоменко, Іван 143Хотинська битва (1621) 45, 47Худорба, Архип 125, 213, 215, 216,

218, 235, 294, 306, 339, 342біографія 216

Худорба, Михайло Кіндратович 125Худорба, Павло 125, 218Худорба (Худорбай), Кіндрат 124,

221Худорби, козацька родина 124, 125,

126, 128, 216, 218, 221, 279, 282, 284

Царське Село, м. 112центральна рада 100, 101, 109центральні держави 110цертелєв, Микола 36, 268, 353

цицерон 295

Чалый, Михаил 61Чаплинський, Даніель 67, 219Чарниш, Василь 96, 167, 168, 169,

170, 171, 173Чарторийський, Адам 162Чацький, тадеуш 149Чеботарьов, Харитон 248, 249Чепа, Андріан 96, 155, 168, 170, 171,

173, 174, 242, 247, 268Чеплянская, Екатерина 271, 273,

323, 349Червона Армія 116, 119, 129Червона русь 161Черкаси, м. 151Черне море 152Чернівці, м. 134Чернігів, м. 83, 124, 158, 272, 275,

280, 281, 319, 335Чернігівська губернія 270, 276, 311,

317, 331, 334, 337Чернігівський полк 225Чернігівський університет 290Чернігівщина 37, 73, 112, 154, 272,

328Чехівський, Володимир 100Чехословаччина 109Чигирин, м. 38, 151Чита, м. 195Чорне море 45, 48, 161Чорнобильська аварія 309Чулатів, с. 219Чухно, Володимир 324

Шаліков, Петро 322, 323, 324, 325Шамрай, Сергій 117Шандра, Валентина 334, 337, 341Шаховськой, олександр

«Маруся. Малороссийская Сафо» 143

Шварц, Людмила 220Швейцарія 32Швеція 35, 54Швидко, Ганна 168Шевельов, юрій 146, 147, 148, 256,

297

397

Покажчик

«“история русов” очима мовознавця» 146, 147

Шевченко, тарас 18, 32, 48, 60, 61, 62, 64, 72, 73, 75, 76, 77, 78, 82, 83, 90, 92, 178, 329, 333, 354, 364арешт 1847 р. 61«Близнецы» 77викуп на волю 60«Гайдамаки» 85знайомство з «Історією русів»

63«Кобзар» 60, 90, 158, 214критика на адресу російських

монархів 62похорон 81, 82солдатчина 62«Сон» 62, 63та «Історія русів» 73, 77

Шевченко, Федір 120, 133, 134, 136, 157біографія 134

Шевчук, Валерій 159, 160, 175, 178, 215, 217, 220

Шелест, Петро 135, 136, 141, 365«Україно наша радянська» 136

Шептаки, с. 339Шептаківська сотня 216Шепфлін, Джордж 21Шереметєв А. В. 320Шереметєви, графський рід 34, 322Шерер, Жан-Бенуа 179, 180, 181,

185, 187, 192, 205, 265, 355біографія 181«Літопис Малоросії» 181«цікаві і таємні історії

російського двору» 181Шираї, старшинська родина 240,

273, 305, 310, 312, 313, 315, 316, 319, 324, 325, 347війна за спадщину

С. М. Ширая 316Ширай, Ганна Михайлівна

(дружина І. П. Галецького) 313, 317, 319, 326

Ширай, Михайло (батько С. М. Ширая) 312

Ширай, Михайло Степанович (син С. М. Ширая) 316, 319, 320, 321, 340, 346

Ширай, олександр Степанович (Заботін о.) 315, 316, 346

Ширай, Петро 337Ширай, Степан Михайлович 113,

274, 312, 313, 314, 315, 316, 317, 318, 319, 320, 321, 322, 323, 324, 325, 326, 327, 334, 335, 336, 337, 338, 341, 342, 343, 344, 345, 346, 350коло друзів і родичів 320, 321,

322, 323, 324, 325, 326стосунок до «Історії русів» 317

Ширай, Степан Спиридонович 323Шишацький, Варлаам 213шістдесятники 159, 178Шліхта, наталя 179Шотландія 24, 360Штанко, олексій 177Штернберг, Каспар Марія 361Шушкевич, Станіслав 228

Щербатов, Михайло 355

Юзефович, Михайло 84, 85, 86юстин, Марк юніан 295ющенко, Віктор 289, 330

Яворівський, Володимир 193Яворницький, Дмитро 196Яготин, м. (маєток М. Г. рєпніна)

333, 334, 337, 341Яковенко, наталя 17Яковлева, тетяна 189Яковлів, Андрій 109, 113, 118, 131,

133, 222біографія 109«До питання про автора

“Історії русів”» 109Якубович, Яків 254Якутськ, м. 35Янжул, Клим 292Ясський мир (1791) 313Ятченко, Єфим Іванович 270, 274Ятченко, Федір Петрович 265, 270,

271, 304

398

Покажчик

A–Z

Abernethy, David 23Agnew, Hugh LeCaine 362Armstrong, John 22, 365

Babinski H. F. 36Baines, Paul 360Baran, Alexander 48Basarab, John 87Berger, Stefan 366Binyon T. J. 65Boeck, Brian 45Borschak, Elie (див. також Борщак,

Ілля) 132Brumfitt J. H. 180Burbank, Jane 23

Cohen, Paul (див. також Коен, Пол) 20

Colton, Timothy 228Cooper, David 362Cooper, Frederick 23

Darwin, John 23Davies, Brian 53Davis, Leith 24Donovan, Mark 366Druzhnikov, Yuri 65Dybiec, Julian 149

Franklin, Simon 213Frick, David 53

Gajecky, George 48Gammer, Moshe 302Goble, Paul 366Gordon, Linda 48Grabowicz, George (див. також

Грабович, Григорій) 25Grafton, Anthony 356Greenfeld, Liah (див. також

Ґрінфелд, Лія) 363Groom, Nick 25Gross, Jan 115

Hall, Stefan Thomas 24

Hartley, Janet 16Hobsbawm, Eric (див. також

Гобсбаум, ерик) 22Hroch, Miroslav (див. також Грох,

Мирослав) 22Hurski, Jacob 147

Jones, Robert 246

Kaminski, Andrzej 53Keenan, Edward 25, 213Khiterer, Victoria 122Khodarkovsky, Michael 45Kissinger, Henry 16Kizenko, Nadieszda 198Kohl J. G. 75Kohut, Zenon (див. також Когут,

Зенон) 95, 162, 356Kornblatt, Judith Deutsch 24Kozak, Stefan (див. також Козак,

Стефан) 73, 144Koznarsky, Taras 358Krueger, Rita 362

Ledderey, Ernest 119LeDonne, John (див. також ЛеДон,

Джон) 45Lieven, Dominic 16, 23Lipiński, Wactaw (див. також

Липинський, В’ячеслав) 189Love, Harold (див. також Лав,

Гарольд) 345Luckyj, George (див. також Луцький,

юрій) 75

Mackiw, Teodor 35Magocsi, Paul Robert (див. також

Маґочій, Павло роберт) 367Maier, Charles 23Makuch, Andrij 290Martin, тerry 109, 117Mazour, Anatole 30McNeil, Kenneth (див. також

Макніл, Кенет) 24Meara, Patrick 31

399

Покажчик

Mezentsev, Volodymyr (див. також Мезенцев, Володимир) 290

Ohloblyn, Oleksander (див. також оглоблин, олександр) 132, 219, 296

Olson, Laura 366O’Rourke, Shane 45

Panchenko, Volodymyr 141Passmore, Kevin 366Peace, Richard 69Plokhy, Serhii (див. також Плохій,

Сергій) 22, 53, 57, 150, 157, 161, 356, 365

Poe, Marshall 207Prymak, Thomas 75, 101

Randolph, John (див. також рендольф, Джон) 245, 247

Roosevelt, Priscilla 247, 324Russett, Margaret 25, 360Ruthven K. K. 25

Saunders, David (див. також Сондерс, Дэвид) 57, 107, 151, 167, 242, 258, 326, 334, 337, 341

Schierle, Ingrid 172, 173Schöpflin, George (див. також

Шепфлин, Джордж) 21Smith, Anthony (див. також Сміт,

ентоні) 22, 366Smith, Douglas 249Snyder, Timothy (див. також

Снайдер, тимоті) 122Sommerville, Johann 207Stewart, Susan 25Stieda, Ludwig 181Sysyn, Frank 51, 57, 157, 356Szarycz, Ireneusz 213

Trumpener, Katie 24

Velychenko, Stephen 24, 285, 359

Wandycz, Piotr 162Wanner, Catherine 157Whittaker, Cynthia Hyla 249Wilson, Andrew 21

Yadav, Alok 24Yekelchyk, Serhy 195

Zhukovsky, Arkadii 109

400

Наукове видання

П л о х і й С е р г і й М и К о л а й о в и ч

КозацьКий Міфісторія та націєтворення в епоху імперій

Переклад з англійської

редактор Світлана ГайдукВерстка Денис ПіоркоХудожник Олена СтаранчукВідповідальний за випуск Микола Климчук

Підписано до друку 15.08.2013. Формат 70 × 100 1/16. Гарнітура Aelita (дизайнер наталія Васильєва), PT Sans (дизайнери олександра Королькова, ольга Умпелева, Володимир Єфимов). Папір офсетний. Друк офсетний.

Видавництво «Laurus». Свідоцтво ДК № 4240 від 23.12.2011.телефон: 0 (44) 234-16-30 [email protected] Livejournal: laurus_books Facebook: laurus.Інші книжки видавництва: http://issuu.com/laurus_press

Віддруковано у тоВ «Друкарня “Бізнесполіграф”». ДК № 2715 від 07.12.200602094, Київ, вул. Віскозна, 8. телефон/факс: 0 (44) 503-00-45

Documents

Сергій Плохій. Козацький міф. Історія та націєтворення в епоху імперій