1

Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради

Відділ освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради

Криворізька загальноосвітня школа № 21

Міський конкурс на кращу екскурсійну мандрівку

«Кривий Ріг – промислова перлина Україна»

Номінація: «Екскурсійні маршрути»

Кар’єри Кривбасу

Виконавець:

Городецька Анна,

учениця 8-А класу

Керівник:

Кот Тетяна Юріївна,

вчитель хімії

тел.+38097-291-87-23

м. Кривий Ріг

2015

2

Карто-схема маршруту

1. Жовтневий гранітний кар’єр.

2. Сланцеві скелі.

3. Кар’єр шахти Артем-1.

4. Пастуховський кар’єр.

5. Гранітний кар’єр КДЗ

3

Вид екскурсії: транспортно-пішохідна (транспорт – автобус).

Опис маршруту:

Пункт відправлення – КЗШ №21 (вул.. Спаська, 8-а) → пр. 200-річчя

Кривого Рога → вул. Тухачевського → вул. Кремлівська → вул.

Рзянкіна → вул. Шурупова → вул. Гранітна, 69 (зупинка) →

1. Жовтневий гранітний кар’єр (час огляду 30-40 хв.) → вул. Гранітна

→ вул. Шурупова → вул. Рзянкіна → вул. Кремлівська → вул.

Тухачевського → вул. Курчатова → вул. Каспійська → вул.

Світлогорська → вул. Кільцева → вул. Упіта, 1 (зупинка) →

2. Сланцеві скелі (час огляду 30-40 хв.) → перехід через залізничні колії

3. Кар’єр ш. Артем – 1 (час огляду 15-20 хв.) → (автобус чекає біля

кар’єру) проїзд по території рудоуправління → вул. Кільцева → вул.

Волгоградська → пр. Миру → вул. Лермонтова → пр. К. Маркса →

вул. Леніна → вул. Першотравнева → міст до Човнової Станції

(зупинка) → перехід через міст, по парку ім. газети Правда уздовж

русла Інгульця →

4. Пастуховський кар’єр (час огляду 20-30 хв.) → парк → міст → вул.

Першотравнева → вул. Леніна → вул. Модрівська до перехрестя з вул.

Ушакова (зупинка) → далі пішки через залізничний міст → за течією

уздовж Інгульця →

5. Гранітний кар’єр КДЗ (час огляду 30-40 хв.) → підвісний міст →

автобус чекає на вул. Весела дача, 36 → Миколаївське шоссе → вул.

Гете → вул. Ньютона → вул. Модрівська → вул. Українська → вул.

Харитонова → вул. Лермонтова → пр. Миру → вул. Волгоградська →

вул. Кільцева → вул. Світлогорська → вул. Каспійська → вул. Спаська.

4

Мета екскурсії:

навчальна: екскурсія дає хороший матеріал для формування

матеріалістичного світогляду, екологічних зв'язків, єдності і цілісності

природних комплексів, розкриває історію свого краю, міста, дає уявлення

про розвиток економіки і культури, про місця трудової слави, школярі

можуть глибше познайомитися з природними умовами і ресурсами рідного

краю, природоохоронною діяльністю, виявити під керівництвом педагога

сукцесійні зміни посттехногенних об’єктів, вивчити їх закономірності,

з'ясувати ступінь можливої участі в охороні природи і правильному

використанні природних ресурсів, знайомить краєзнавців з природними та

соціально-економічними умовами промислового виробництва, з питаннями

їх технології, способами організації і планування, з перспективою розвитку

господарства в місті, з розвитком даної галузі в масштабі області та країни в

цілому.

розвиваюча: екскурсія сприяє адаптації школярів до дійсності свого

міста, професійному самовизначенню (що передбачає організацію

педагогами різнопланового вивчення сучасної території міста, формування

умінь практично використовувати отримані знання в різних сферах

повсякденного життя), сприяє становленню, розвитку і зміцненню

навчально-виховних колективів, сприяє розвитку особистісних якостей учнів

засобами краєзнавства.

виховна: екскурсія виховує культуру поведінки в природі, естетичні

почуття, пробуджує і зміцнює почуття прекрасного, розвиває в школярів

прагнення знати свій край, сприяє формуванню особистісного ставлення

учнів до нього, сприяє розвитку громадянських якостей учнів, патріотичного

ставлення до малої батьківщини, створює умови для вивчення проблем

розвитку міста, формування у школярів бачення свого місця у вирішенні цих

проблем, розвитку установки на необхідність внести особистий внесок у

вдосконалення його життя, вчить дітей бачити красу рідний природи,

вдивлятися неї, придбати навички спілкування із нею.

5

Короткі вступні відомості по темі екскурсії:

Місто Кривий Ріг – потужний промисловий центр, де є як гірничо-

промислові, так і фабрично-заводські об’єкти, які мають розгалужені

полівидову структуру. Тут зосереджено: 45 працюючих шахт з видобутку

залізної руди, з яких 8 є основними; 23 допоміжні і 14 законсервованих шахт;

41 кар’єр, з яких 11 є працюючими; 89 відвалів; 26 провальних зон і зон

зсування в полях шахт; 15 шламосховищ; 27 спелеологічних об’єктів

(розкриті стволи покинутих шахт, розкриті старі штольні, штреки, шахти,

провальні колодязі тощо).

Антропогенні водойми в межах Криворізького регіону за походженням

представлені техногенними водоймами (утворилися в результаті загачування

греблями річкових долин або балок) та природно-техногенними (утворилися

внаслідок затоплення відпрацьованих кар'єрів природним шляхом). Останні

водойми нами визначаються як озера, тому що виникли самостійно, без

втручання з боку людини. Процеси, які зумовлюються утворення озер в

кар'єрах на території Кривбасу наступні: 1)стікання у западини дощових і

талих снігових вод; 2)інфільтрація підземних вод; 3)у деякі кар'єри також

інфільтрація води йде з поруч розташованих рік (Інгулець і Саксагань), тому

що кар'єри розташовані нижче врізу води у руслах і вода просочується з них

в сусідні западини за принципом поєднаних посудин.

Число відпрацьованих кар'єрів, що існували на території Кривбасу, за

різними оцінками, коливається в межах 70-100 шт. На сьогодні в межах міста

та приміської зони існує 55 кар'єрів різного літологічного типу (залізні,

гранітні, піщані, глинисті, вапнякові). Частина відпрацьованих кар'єрів були

поглинені нині діючими кар'єрами в процесі розширення останніх. Деякі

зазнали рекультивації та були засипані (в основному в межах міста). Частина

заповнилась водою та перетворилась на природно-техногенні озера.

На цій екскурсії ми побачимо унікальні антропогенні ландшафти, які

сформувалися під дією видобувної промисловості – кар’єрів, в яких у різні

часи історії Кривбасу; на цей час видобутку в них не ведеться. З часом сама

6

природа займається рекультивацією цих порушених земель, поступово

перетворюючи їх на території з рекреаційними можливостями. Тут ми

можемо побачити штучні водойми, різноманіття рельєфних утворень,

різнокольорові композиції гірських порід і рослин, буяння природи при

заростанні цих просторів травами, чагарниками і деревними породами.

Новітнім явищам в гідроструктурі Кривбасу в результаті техногенезу немає

аналогів в нашій державі.

Природно-техногенні озера виникли к западинах кар’єрів: у Жовтневому

гранітному, гранітному кар’єрі КДЗ і Пастуховському.

В районі шахти Артем-1 (уздовж Сланцевих скель – Деконська петля) ріка

Саксагань була відрізана залізорудним кар’єром та засипана його відвалами.

Для сучасної р. Саксагань проритий дериваційний канал протяжністю 5,1 км,

з якого води ріки впадають в Інгулець за 2 км нижче від колишнього

природного гирла. Це феноменальний випадок, коли поверхневий водотік

стає підземним техногенним водотоком і у такому вигляді і закінчується.

Сланцеві скелі в окремих місцях представляють собою невеликі

однобортні кар’єри з видобутку аспідного сланцю за часів Поля і Кочубея

(ще до розробки покладів залізної руди).

«Портфель екскурсовода»:

1. Озеро в Жовтневому гранітному кар'єрі (місцева назва - озеро

«Кратер»).

Час утворення - 2001 р. Продовжує заповнюватись водою. Водойма

безстічного типу. Має яйцеподібну форму. Довжина - 300 м, найбільша

ширина - 140 м, глибина в 2009 р. становила 27,5 м, площа водного дзеркала -

0,029 км2. Прозорість води за диском Секкі 3,5 м. Використовується

місцевим населенням як місце відпочинку. Безстічне.

2. Сланцеві скелі

Історико-геологічна пам'ятка розташована у м. Кривий Ріг на правому

березі р. Саксагань і являє собою скельні виходи аспідних сланців

7

криворізької серії, які мають не тільки геологічну але й історичну цінність,

бо саме в цих сланцях знайдено найдавніші гірські виробки Криворіжжя. У

1873 році саксонський інженер Леон Штриппельман, запрошений

Олександром Полем для геологічних досліджень на Криворіжжі, писав про

цей район так: „Речка Саксагань, как естественный путеводитель, приводит

нас сперва на Покровскую аспидную ломку. Образуя огромную дугу,

прорывает речка глинистый сланец и извивается, на довольно значительном

протяжении, в этой породе. Здесь мы находим больших размеров аспидную

ломку, эксплуатируемую князем С.В. Кочубеем и А.Н. Поль. Дома, лежащие

непосредственно вблизи залежи, покрыты аспидом, кровельщиком из

Лейпцига, который живет здесь, в чисто малороссийской обстановке…

Произведения Покровской ломки выставлены были товариществом князя

С.В. Кочубея и А.Н. Поль на Московской политехнической выставке; мы

встречаем аспид этот у подножия памятника Адмиралу Грейгу, открытого в

Николаеве 21 мая 1873 г.; плиты аспида этого находили различное

употребление в городе Николаеве, что мы видим во многих казѐнных

зданиях этого города.

Находящиеся ныне в Московском политехническом музее произведения

художника В.И.Шкляревича (Троица, Брюллова) вырезана на плите

Покровского аспида и при своѐм художественном достоинстве служит

доказательством нежности и добротности этого материала…”.

Сланцеві скелі тягнуться вздовж річки на 250 метрів і займають територію

площею чотири гектари. Скелі мають різну висоту і сягають 20 метрів. В

геологічному відношенні вони являють собою різновиди амфіболітів і

сланців, які сильно вивітрені і розшаровані. Якщо стати близько біля такої

скелі і пильно придивитися, то здається що вона складена з цеглин різного

розміру і кольору. А ця „цегляна кладка” виходить із землі під кутом близько

45-30 градусів. Інші породи нагадують величезний „листковий пиріг”, в

якому пластини відколюються одна від одної і нагадують листи фанери

8

чорного кольору. За цей синьо-чорний колір сланці й назвали аспідними.

“Аспід” в перекладі з грецької означає „змія”, тобто породи чорного кольору

– як змії. Такі пластини раніше використовувалися як грифельні дошки та як

покрівельний матеріал. А звідси і назва селища – Покровське.

Це, колись дуже мальовниче місце, у народі називалась Деконська петля,

бо русло р. Саксагань робило тут вигин, а на скелястому його березі любила

відпочивати російська поміщиця пані Деконська. Саме тут вона милувалася

колись повноводною рікою і незайманою природою.

Десь на початку ХІХ ст. пані Деконська придбала на Криворіжжі досить

великий маєток. Його західні межі стикувались з землею Галковських та

землею Шмакових (зараз це район селища Артема), а на схід - доходили до

сучасної станції Довгинцеве. Це добра родюча земля. На території цього

маєтку росли також ліси і протікала річка Саксагань (в наш час русло річки

змінено, воно частково сховано під землею.

Що заселити землі людьми і мати собі покірливі робочі руки пані

Деконська привезла з Пензенської губернії 30 селянських родин, які і

заснували село Катеринівку. Садиба самої Деконської, її дім, а також оселі

панської челяді називались в народі Деканкою. Дім Деконської знаходився на

тому самому місці, де зараз знаходиться робітнича їдальня ВРП РУ ім.

Кірова.

За панським дворищем починався чудовий ліс, він вдавався в землі

Галковських. Пани мали між собою домовленість: слідкувати за станом лісу,

рубати сухі дерева, не забруднювати річку, береги якої в давні часи поросли

дубовими гаями. Річка Саксагань довгий час була чистою, з неї брали воду

для пиття десь до 1935 року.

Пані Деконська уславила себе дивачкою і навіженою. В економії завжди

було повно собак. Полюбляла пані цих істот навіть більше ніж людей. Ще за

часів кріпацтва пані міняла собак на людей і навпаки. Коли котрий песик

9

здохне, пані наказувала відспівувати його і справляла йому похорони, навіть

наймала для цього плакальниць.

В особистому житті, як кажуть люди, пані Деконській не поталанило.

Вона була дружиною генерала Довгинцева. А він, хоч і її чоловік, а вважався

начебто "в приймах". Такі чутки ходили мабуть тому, що Деконській

приходилось сплачувати його картярські борги. Довгинцев полюбляв азартні

ігри і оковиту. Подружжя сварилось, не жило в злагоді, а згодом вони

розлучилися.

Пані Деконська особливою благодійністю не відзначалась, тому не

поспішала відкрвати лікарню або школу для селянських дітей, але, кажуть,

школа в Катеринівці була. Та от на які кошти був збудований той

маленький одноповерховий будиночок чи на панські чина громадські

встановити не вдалося. У всякому разі існувала та школа не довго. Пізніше

навчатись дітей відправляли до Покровської школи, а в будиночку жили

сезонні робочі аж до революційних часів. Будинок цей не зберігся.

Як знаємо, землі пані Деконської межували з землею панів Шмакових та

землями, що належали селянам Покровки. Тихе життя Покровки відійшло в

минуле, коли стало відомо, що землі панів Шмакових мають в собі рудну

сировину. Це сталося в другій половині ХІХ ст. Акціонерні товариства і

компанії почали видобуток руди на Саксаганському, червоному,

новоросійському та інших рудниках. Видобуток залізної руди значно

підвищився з відкриттям Єкатерининської залізниці у 1884 р.

Підприємці наполегливо шукали нові рудоносні ділянки. З цією метою

вони купували або брали в оренду землю, де передбачалося вести

розвідувальні роботи. Так з’явився Шмаковський рудник з чотирнадцятьма

будинками сімейних казармами для одинаків їдальнями та душами,

будинками для службовців, готелем, лікарнею на 22 місця, клубом і

читальнею.

10

Серед робітників Шмаковсього рудника було багато селян з Покровки.

Пані Шмакова вважала себе зобов’язаною допомагати робітникам свого

рудника та їх сім’ям. З її ініціативи в Покровці була відкрита школа для

селянських та робітничих дітей. Будиночок, де був розміщений цей

навчальний заклад зберігся і досі. Він знаходиться на зупинці "Техбаза",

зараз там розташований комбінат водіїв міського електротранспорту.

Будинок Шмакових був оточений великим садом, що тягнувся до річки.

На березі Саксагані для панів збудували купальню, східці якої спускались до

самої води. А навколо росли славнозвісні дуби. Вони дійсно були

незвичайними, бо охопити їхні стовбури могли лише чотири чоловіки

взявшись за руки. Десь у кінці 90-х років ХІХ ст. пан Шмаков помер і його

поховали на старому кладовищі. На ньому ж були родинні склепи

Галковських, тому ж і прозвали його Галковським. Після подій 1917 року на

кладовищі робилося щось жахливе - грабували могили, розбивали надгробні

плити і пам’ятники. У пошуках золота розрили могилу Шмакова,

перевернули навіть зотлілий одяг померлого.

Але повернемось до часів "рудної лихоманки", коли рудопромисловцями

ставали не тільки акціонерні товариства, компанії а й місцеві землевласники.

Пані Шмакова була приятелькою пані Деконської і, виходячи з власного

досвіду, радила і Деконській розпочати розробку і видобуток руди. З цією

метою Деконська, ймовірно, вирішила купити рудоносну землю в районі, де

зараз знаходиться шахта "Північна" або помінятися землею з селянами, що

було і зроблено. Для проведення розвідувальних робіт Деконська запросила

інженера, найняла грабарів, почали будувати кар’єр. Пан Галковський

дізнавшись про цю справу став чинити перешкоди новоявленій

підприємниці, яка могла стати конкуренткою. Галковський запросив до себе

інженера найнятого сусідкою і подарував йому 500 карбованців аби той

підтвердив пані Деконській, що всякі дослідницькі роботи ні до чого не

приведуть, бо на тій землі, що вона придбала ніякої руди немає і справу треба

11

припинити. Інженер погодився, забрав гроші і поїхав собі з Криворіжжя.

Отак пані Деконську піддурили. А вже за часів радянської влади на цьому

самому місці знайшли багаті поклади руди. Цей кар’єр існує і зараз

(Кіровський кар’єр).

Села Покровка і Катеринівка (Шмакове і Деконка) відійшли в минуле.

Після 1917 рокуна землі виникали нові селища і люди давали їм нові назви

згідно з часом наприклад: Чапаєвка, Риковка, селище РУ ім. Артема, селище

РУ ім. К.Лікбенкта але це вже зовсім інша історія.

Розташований на території РУ ім. С.М.Кірова на правому березі р.

Саксагань. У межах заповідника на денну поверхню виходять філітові

сланці, тальк - карбонатні породи залізисто - кременистої товщі Кривбасу.

Тальк - карбонатні породи утворилися в результаті лавових покривів

ультрабазитів. Це свідчить про те, що після накопичення глинистих і

глинисто - алевролітових осадів, які при метаморфізмі були перетворені в

філітові сланці. На території Криворіжжя відбулася друга фаза вулканізму.

При цьому вулканічні виверження відбувалися на дні пале протерозойського

моря приблизно 2300 млн. років тому. Підтвердженням природних

вивержень є присутність у складі тальк - карбонатних порід мигдалин. Гази,

які звільнялися при виливанні лави на морське дно, під тиском товщі під

тиском товщі води утворювали в лаві бульбашки (порожнини), які з часом

заповнювались кварц-карбонатним матеріалом.

Покрови лав зумовили прогинання морського дна і палеопротерозойське

криворізьке море після формування товщі тальк - карбонатних порід суттєво

поглибилося, що спричинило накопичення мулистих відкладів. періодично ці

відклади збагачувались залізом, яке в газоподібній формі проникало з надр

землі по зоні Криворізько-Кременчуцького розлому. Так починали

формуватись залізисто-кременисті товщі Кривбасу, які містять унікальні

запаси залізної руди. У межах території Кіровського історико-геологічного

12

пам’ятника залізисто-кременисті породи продуктивної товщі утворюють

скельні виходи протяжністю до 250 м і висотою до 20 м на правому березі р.

Саксагань на південь від ш. "Північна".

Сланцеві скелі загальною площею 40 га за рішенням облвиконкому від

22.06.1972 р. № 391 належить до об’єктів природно-заповідного фонду

м.Кривого Рогу місцевого значення.

Існує думка, що видобуток корисних копалин на Криворіжжі у

промислових масштабах розпочався наприкінці 19 століття, коли 1881 року

виник Саксаганський рудник. Однак насправді все було дещо по-іншому. Ще

за 10 років до цього у 1871-му тут був налагоджений видобуток сланцю.

Видобуток був організований О.М.Полем. Олександр Поль та Сергій

Кочубей вирішили створити спільне підприємство з видобутку сланцю.

Землю купили у селян Покровського, які в свою чергу отримали її після

реформи 1861 року. Земля вважалась незручною, тому що її не можна було

віддати під оранку. Аспід видобувати було дуже важко, бо це не твердий

матеріал і потрібні були знання. Із Саксонії були привезені 3 спеціаліста: 2

робітника і 1 спеціаліста для організації робіт. Сланець добували шляхом

розшарування, не так, як руду, ламали його. Тому місце видобутку

називалося «ломка». Залишки цих ломок залишились і донині. Добре помітні

залишки двох бортових кар’єрів (розроблявся борт річкової долини),

штучний насип, що захищав від розливів річки Саксагань. У 1874 році

підприємство було покинуте, незважаючи на перспективність: через хворобу

Кочубей відходить від справ, Поль вже захопився рудними розробками і на

все у нього просто не вистачало коштів. Аспідні ломки були здані в аренду

єкатеринославському підприємцю Герке, людині, далекій від виробництва.

На той час вже будувалася залізниця, попит на сланець зберігався, прибутки

в орендаторів були величезні, незважаючи на те, що використати можна було

тільки 25% з кожної тони породи, решта – відходи.

13

Видобуток вівся не тільки відкритим способом. У сланцевих скелях були

пройдені горизонтальні штольні. Внизу біля русла річки знаходиться так

звана „печера” – стара штольня, в якій колись видобували сланець. довжина

її 28,5 м, ширина 3,2-3,4 м, висота проходу коливається від приблизно

півметра при вході до 1,9 м в середині штольні. Важко сказати, як виглядав

вхід раніше, однак нині в штольню можна лише заповзти через невеликий

лаз, далі розмір штольні дозволяє стояти у повний зріст. Точно невідомо коли

вона була закладена, але можна припустити, що ця штольня відноситься до

70-х років 19 століття. Це одна з перших гірських виробок на Криворіжжі.

Старожили розповідали, що таких штолень тут було декілька, інші були

засипані. Коли ще тут протікала річка, у період весняного розливу, вода

затоплювала штольню і місцеві хлопці запливали до неї під водою.

Від 80-х років 19 століття і до радянського часу видобутку тут не було.

Після революції дуже потребували місцевого дешевого матеріалу, стали

відновлювати ломки: і Покровські, і в районі Дубової балки (там була

створена сланцева шахта). Але були знайдені нові матеріали, виробництво

стало нерентабельним і шахту закрили.

За спогадами місцевих мешканців до цієї „печери” ще за радянських

часів приїздили дослідники-геологи з Московського державного

університету, з Інституту дружби народів ім. Патриса Лумумби (нині

відомого як РУДН) та інших вузів. Скелі тоді були пам’яткою природи

всесоюзного значення.

Аспідним сланцем були вкриті будівлі на станціях Катерининської

залізниці, з нього виготовляли підвіконня, дошки для столів в їдальнях та

шкільних класах тощо. У ті часи швидко будувався Миколаїв і багато

покрівель було виготовлено з Криворізького сланцю, крім того у 1873 році зі

сланцю там було виготовлено пам’ятник адміралу Грейгу. В 1930-х роках з

нього вперше в Радянському Союзі було отримано пемзоподібний легкий

матеріал типу сучасного керамзиту. Невеликий кар’єр, розташований над

14

річкою поруч з білою двоповерховою будівлею колишнього БУ-2, вочевидь –

найстаріша гірська виробка у Кривбасі, що є свідком використання цих порід

ще в давні часи. В районі селища Довгинцево знайдено поховальну камеру

2000-3000 річного віку, її стіни були заставлені величезними плитами

аспідного сланцю. У часи Київської Русі, при князях Володимирі та Ярославі

київські храми покривалися аспідним сланцем, ймовірно з цих місць. За

розповідями старожилів Катеринівки в 1932-1934 роках, коли будували

Соцмісто, сланець йшов на закладання фундаменту шести будинків, що

стоять вздовж ринку Соцміста. Жителі селища Покровського здавна

використовували сланець в господарчих цілях – вимощували ним виямки на

городах, які потім засипали землею; будували зі сланцю огорожі та сараї,

покривали ним дахи тощо.

Тваринний світ характерний для міста: горобці - польовий та хатній,

горлиця, ящірка прудка, вуж звичайний. Серед рідкісних видів рослин на

скелях та в їх розщелинах зустрічаються: аспленій північний, аурінія скельна,

ефедра двоколоскова, молодило руське; на степових ділянках: ломиніс

цілолистий, валеріана бульбиста, тюльпан Біберштейна, таволга

звіробоєлиста, ковила волосиста і лесинга, астрагал шерстистоквітковий.

Ясеред поширених рослин ми знайшли: айстра солончакова, будяк

гачкуватий, в’язіль барвистий, волошка скабіозовидна, еспарцет піщаний,

жостер проносний, звіробій звичайний, залізниця гірська, залізняк колючий,

кірказон звичайний, кизильник чорноплідний, ломиніс цілолистий, льонок

дроколистий, люцерна маленька, мигдаль степовий, миколайчики сині,

молокан татарський, ожина звичайна, оман високий, перестач протертий,

підмаренник верболистий, полин гіркий, розхідник звичайний, рутвиця мала,

синяк звичайний, скабіоза, смілка широколиста, сокирки, сон український,

суниці польові, таволга звіробоєлиста, талабан польовий, тонконіг степовий,

фіалка триколірна, цибуля жовтувата, цикорій дикий, чабрець двовидний,

чорнушка польова, очиток звичайний, шавлія сухостепова.

15

3. Кар’єр рудоуправління імені С. М. Кірова (рудник Галковського) -

підприємство з видобутку та переробки залізних руд у Кривому Розі

Дніпропетровської області. Входило до складу ВО «Кривбасруда», ДАК

«Укррудпром», комбінату «Криворіжсталь». Рудник заснований в 1887 році

Південно-Дніпровським металургійним суспільством на землях, орендованих

у поміщиці Ю.А. Галковської. У 1900 році він видавав 600 тисяч тонн руди

на рік. Відразу після революції рудник Галковского першим в Кривому Розі

почав проводити видобуток залізної руди. Незважаючи на відсутність

механізації, на кінець 1918 року тут було видобуто 5 млн. 556 тис. т залізної

руд. На початку розробки руду добували відкритим способом, а з 20-х рр. 20

століття - шахтами. Рудник перейменований в Артемівський, в 1939 році

йому присвоєно ім'я С. М. Кірова. Рудоуправління включало 4 шахти: шахта

«Північна», шахта «Артем-1», шахта «Артем-2», шахта імені С.М.Кірова,

кар'єр, дробильно-сортувальну фабрику, ремонтно-механічний, енергетичний

та інші цехи. Рудоуправління розробляло багаті руди Криворізького

родовища. Руди мартитові, гетит-гематит-мартитові і гетит-гематитові.

Родовище розкрите до глибини 900 м двома похилими рудопідйомними

стволами, до глибини 1100 м - трьома вертикальними рудопідйомними і

п'ятьма вентиляційними стволами. Виробнича потужність з видобутку сирої

руди 9,3 млн т / рік (1986). У грудні 2000 року рудоуправління вийшло зі

складу ДАК «Укррудпром» і отримало статус самостійного

держпідприємства у сфері управління Держпромполітики. З квітня 2001 року

окремі виробничі потужності РУ ім. Кірова приєднані до «Криворіжсталі».

Після приватизації «Криворіжсталі» в кінці 2005 року не займалося

виробничою діяльністю. У 2010 році рудоуправління визнано банкрутом та

відкрито його ліквідаційну процедуру.

Під час видобутку залізних руд в умовах Криворіжжя формуються кар’єри

з терасованими бортами. На терасах, як на найстабільніших елементах

мезорельєфу, формуються трав’яна й деревна рослинність. Угруповання, що

16

сформувалися на дні кар’єру, характеризуються найменшою кількістю родин,

родів і видів, що пояснюється наймолодшим віком заростання та

затінененістю. Як відомо, основу флористичного спектру формують 10-15

провідних родин: айстрові, злакові, розові, бобові, ранникові, хрестоцвіті,

зонтичні, гвоздичні, онагрові, вербові, молочайні, жостерові, шорстколисті.

У біоморфічному спектрі, що базується на лінійній системі життєвих

форм, на всіх ділянках домінантною групою є трав’яні полікарпіки, які є

стійкішими до несприятливих умов, що формуються в досліджених еко-

топах. Менша чисельність характерна для трав’яних монокарпіків, котрі

представлені переважно видами-малорічниками. Деревна рослинність, яка

сформувалася в результаті самозаростання на дні та останній бермі борту

представлена тополею італійською та дельтовидною; на верхніх бермах

цього ж борту – маслинкою вузьколистою, кленом американським, ясенем

ланцетолистим. Серед чагарників на всіх позиціях ростуть види роду розові,

бирючина звичайна та свидина. За ознакою структури надземних пагонів і

розміщення листків на всіх ділянках переважають напіврозеткові види.

Домінування видів зі стрижневою кореневою системою свідчить про досить

посушливі умови: одним з провідних факторів, який впливає на формування

видового складу угруповань та їхню структуру є режим зволоження.

4. Озеро в Карачунівському гранітному кар'єрі.

Подорожуючи за течією уздовж Інгульця, ми потрапляємо до покинутого

затопленого гранітного кар’єру. Час утворення - початок 1990-х рр. Глибина

найбільша серед усіх кар'єрних озер регіону - 35 м. Продовжує

заповнюватись водою. Водойма безстічного типу. Форма видовжена.

Довжина - 310 м, найбільша ширина - 25 м, площа водного дзеркала - 0,007

км2. Прозорість води - 5,0 м. Рослинність піонерна. Живиться озеро

джерелами підземними водами кристалічного фундаменту та водами з р.

Інгулець. Рівень води з кожним роком у ньому стає вище. Борти поросли

травою, чагарниками та деревами. Вода в кар’єрі дуже чиста і прохолодна:

17

можна побачити затоплені високі дерева. Це свідчить про те, що рівень води

був колись нижче, і кар’єр буде наповнюватись водою, поки не зрівняється з

рівнем річки. На бортах кар’єру можна побачити округлі отвори: це місця

закладки вибухівки.

Під час екскурсій ми намагались виявити антропогенний вплив на

сукцессійні процеси рослинності та використати знайдені закономірності для

розробки рекреаційного та туристичного використання об’єкту. Нами

досліджений рослинний покрив кар’єру. На жаль, рекультивація в Кривому

Розі на гранітних кар’єрах не здійснюється, відбуваються лише природні

процеси утворення рослинного покриву. Гранітний кар’єр КДЗ знаходиться

на правому боці річки Інгулець, на відстані близько 500 м від

Карачунівського водосховища. Внаслідок вибухових робіт тут утворився

складний рельєф у вигляді системи паралельних уступів з перепадом

відміток 10-15 м. Загалом фітоценоз представлений рослинами 25 родин, на

усіх уступах переважають рослини родини Айстрові. Значна видова та

родинна різноманітність і мозаїчність розміщення рослин в угрупованнях

пояснюється нерівномірністю зволоження субстрату та віком даного

фітоценозу: молодші ценози – біднішими видами, ніж ті, що заселилися

раніше. Домінантами майже на усіх уступах виступають безсмертки

однорічні та очитки відхилені, серед деревних культур: в’яз шорсткий та

тополя чорна, зустрічається ковила волосиста(!).

Криворізька світа кристалічних сланців та залізистих кварцитів зажата

між архейських гранітів, гнейсів та зеленокам’яних порід, що на них

залягають (змінені эфузіви). Граніти, які є своєрідною рамою для Криворізкої

структури, за декоративними, технічними та санітарними властивостями

відповідають вимогам до сировини для виготовлення облицювальної плитки.

Мінеральний склад Криворізьких гранітів: польові шпати (кислий

плагіоклаз) - 60-65%;кварц - 25-30%; темнокольорові мінерали (біотит,

рогова обманка) - 5-10%.

18

Граніти відіграють величезну роль в будові кори континентів Землі. Але

на відміну від магматичних порід основного складу (габро, базальт,

анортозит, норит, троктоліт), аналоги яких поширені на Місяці і планетах

земної групи, про існування гранітів на інших планетах сонячної системи є

лише непрямі свідоцтва. Так є непрямі ознаки існування гранітів на Венері.

Серед геологів існує вираз «Граніт - візитна картка Землі». З гранітами

пов'язані родовища Sn, W, Mo, Li, Be, B, Rb, Bi, Ta, Au. Ці елементи

концентруються в пізніх порціях гранітного розплаву і в постмагматичному

флюіді.

Протягом останніх 50 років гранітні родовища міста були об'єднані в одне

підприємство - Криворізький гранітний кар'єр. Його виробничими

підрозділами були Коломоевскій та Жовтневий кар'єри, а також

Карачунівський каменедробильний завод. Однак, у міру виснаження запасів

каменю на Жовтневому кар'єрі і Карачунівському каменедробильному заводі,

містити всі об'єднання за рахунок тільки лише Коломоевского кар'єра стало

важко. Місцеві спостерігачі говорять, що саме це стало причиною

банкрутства ВАТ «Криворізький гранітний кар'єр», яке спочатку безуспішно

намагалися санувати, а в 2004 р. ліквідували. Видобуток граніту в Кривому

Розі припинилася ще раніше - в 2000 р., і з того часу камінь для

будівельників і шляховиків завозять з Нікополя та Миколаєва. Тим часом

останній з місцевих кар'єрів - Коломоевскій - ще має 16870000 куб. м

розвіданих запасів (порядку 50 років експлуатації).

5. Озеро в низці з'єднаних між собою 5-ти дореволюційних залізорудних

кар'єрах в районі парку ім. газети «Правда» (поширена назва озеро в

Пастуховських кар'єрах).

Утворилося в 1908 р. в результаті прориву дамби на р. Саксагань. Перше в

історії регіону кар'єрне озеро. Озеро проточне, стік йде в р. Інгулець. Має

видовжену форму. Довжина - 890 м, найбільша ширина - 60 м, площа

19

водного дзеркала - 0,037 км2. Прозорість води - 0,6 м. Береги озера включені

до пам'ятки природи «Скелі МОДРу».

Північний кінець затопленого Пастуховського рудника виник у результаті

непередбаченої випадковості. Пастуховський рудник існував до 1908 р.,

являв собою 4–5 окремих рудників, розділених смугами «целіку»

(неушкоджених гірничих порід). Рудники належали різним господарям, увесь

час знаходилися під загрозою затоплення водами р. Саксагані. Господарі

рудників спільно підтримували дамбу на річці, але під час рудничної гарячки

1908 р. вирішили позбутися конкурента Диканського, кар’єр якого був

найближчим до водяної артерії, й не дали грошей на здійснення уже

розробленого гідротехніками проекту. Через неспроможність Диканським

профінансувати проект повінь прорвала греблю (як і розраховували його

сусідиконкуренти), але затопило не лише його рудник, але й їх відділки.

Таким чином виникло штучне водоймище – така собі «пам’ятка людській

жадібності».

Список використаної літератури при підготовці маршруту:

1. Баннова І. Жива ріка часу: стаття. "Червоний гірник", 2005 № 24.

2. Білявський Г.О. Основи екології: [підручник для студентів] /

Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю. Костіков. - К.: Либідь, 2004 - 4080 с.

3. Географічні дослідження Кривбасу: Матеріали кафедральних науково-

дослідних тем. Випуск 2. Кривий Ріг: «Видавничий дім», 2007 – 131-

138 с.

4. Гетьман В. Заповідники України. К.: Шкільний світ, 2009.

5. Гусейнов Г. Господні зерна: худ - док. життєпис - Кривий Ріг:

Видавничий дім, 2000.

6. Даревський І.С., Орлов Н.Л. Редкие и исчезающие животные. - М.:

Высшая школа, 1988.

20

7. Доброчаєва Д.М. По заповідних місцях України / Д.М.Доброчаєва,

С.Д.Лялицька, В.В.Пархоменко, І.Т.Сокур, Г.О.Успенський. - К.:

Молодь, 1960. - 211 с.

8. Енциклопедія Криворіжжя. Том І.- Кривий Ріг: Видавництво «ЯВВА»,

2004 – 231 с. 3.

9. «Звезда-4»: Рудник Галковского: история становления». Май 2000 – №

21. 4. 4.

10. Історія Криворіжжя: Матеріали конференції КДПУ та Криворізького

жовтневого ліцею. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2001.

11. Казаков В.Л. та ін. Природнича Географія Кривбасу / В.І.Казаков,

І.С.Паранько, М.Г.Сметана, В.О.Шипунова, В.В.Коцюруба,

О.О.Калініченко. - Кривий Ріг: КДПУ, 2005. - 156 с.

12. По Екатерининской железной дороге. Выпуск 1. – Екатеринослав:

Товарищество «Печатня С.П. Яковлева», 1903 – 87-88 с. 2.

13. Праці науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень.

Вип.6 – Вінниця: ДП « Державна картографічна фабрика», 2011. – 576с.

14. Приймачук В.В. Навчальне краєзнавство в роботі вчителя: [навчально -

методичний посібник]. - Кривий Ріг: ПП "Видавничий дім", 2007, -

112с.

15. П’ятницькій С.С. Курс дендрології: Навчальний посібник. - Харьков:

вид. ХГУ. 1960.

16. Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної

географії та геології : матеріали Третьої міжнародної наукової

конференції. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2011. - С.95-102.

17. Червоний список рослин і тварин Дніпропетровської області: Свята

справа. Вип.. 1-6 (укладач Ломакін П.І.). : Гамалія, 2003.

Адреса за якою звертатись з питань організації екскурсії за даним

маршрутом:

м. Кривий Ріг, вул.. Спаська, 8-А, 50049

21

ДОДАТКИ

22

1. Жовтневий гранітний кар’єр

Фото 1. На початку: видобуток граніту

23

Фото 2. 2003 рік

Фото 2. Майбутній Жовтневий гранітний кар’єр на карті 1914 року

24

Фото 3. Поступове затоплення кар’єру

25

2. Сланцеві скелі

Фото 4. Сланцеві скелі (мапа Google earth)

26

Фото 5. Поль і Кочубей видобували аспідний сланець

Фото 6. Старовинне село Покровське, нині частина Саксаганського району

(забор з аспідного сланцю)

27

3. Кар’єр рудоуправління імені С. М. Кірова (рудник Галковського)

Фото 7. Поміщики міста Кривого Рогу

Фото 8. Контора Галковського рудника

28

Фото 9. Комора Галковських

29

Фото 10. Склеп Д.Г. Галковського - колишнього царського офіцера, власника

навколишніх земель.

Фото 11. Сукцесія північної частини кар’єру РУ ім. Кірова

30

4. Озеро в Карачунівському гранітному кар'єрі.

Фото 13. Останки приміщень каменедробильного заводу

31

Фото 14. Вузол електропостачання заводу КДЗ

https://youtu.be/bdy6A88bBA0

https://www.youtube.com/watch?v=bdy6A88bBA0