Редакція Шеф-редактор Ігор Дмитрук

Головний редактор Євген РаспоповДизайн Іванна Близнюк

Коректор Руслан ХаліковРедактор Богдан Стрикалюк

……………………………………………………………………Редакція журналу Апейрон + не завжди поділяє думку авторів статей.

Наші контакти: apeironplus@gmail.comОфіційний сайт журналу http://www.apeironplus.net/

Інформаційний партнер портал Філософія і Релігієзнавствоhttp://tureligious.com.ua/

3

14 20

16

3 3

КОЛОНКА РЕДАКТОРА

Дорогие читатели Апейрон +!Рад от чистого сердца приветствовать Вас с сен-

тябрьским выпуском нашего издания, в котором фи-лософия и религиоведение - это легко и доступно!

В сентябре мы с Вами празднуем го-довщину нашего журнала! С этой целью мы постарались сделать его особенным.

В сложное и непростое, и одновременно уникальнее время становления новой укра-инской государственности, когда происходит ряд сложных для Украины политических про-цессов, мы работали не просто над выпуском издания. Мы изменили несколько его кон-цепцию, все для того, чтобы материалы стано-вились более захватывающими и интересными!

Современная ситуация на востоке Украины заставила не только украинцев, но и весь мир осмыслить происходящее. Многие спрашива-ют: «Почему так случилось?», «Что будет да-лее?», «Каким будет завершение всего этого?» и т.д. Конечно, формы постановки таких вопро-сов являются актуальными, а не только лишь риторическими. Почему в современном мире находятся люди, которые способны делать поку-шение на чужую территорию? Это идеология? Исповедание определенных принципов или бес-

предел? Очевидно, и в этом большинство людей на восточной части Украины убедились, что за-хватчики и сепаратисты провоцируют не толь-ко произвол, но и насилие. В XXI веке, в век то-лерантности и диалога, ничего не произошло.

А «Русский мир», как политизированная, ис-кусственная идеология, как раковая опухоль не-сет свой мир только танками, БМП, БТРами. И нашлись в этом неверном и греховном мире люди, в которых во рту сумел повернуться язык для того, чтобы это назвать словом из трех букв - мир. Мир - хорошее, успокоительное и утеша-ющее слово. Но кто прописал это хорошее сло-во вкладывая в него нехороший смысл, в кото-ром положено писать его только в кавычках?

Дорогие друзья! На вопрос о том, что се-годня заставляет многих нарушать мир и при-бегать к преступлениям, идти «со своим уста-вом» в чужую землю и делать шум, ответ остается один единственный - в настоящее вре-мя засилья информации, лжи и обмана остава-лось и остается всегда одно - дефицит любви.

Кто же ее только не воспевал? И Шевчен-ко, и Пушкин, и Байрон, и Шекспир. Любовь воспевают в своей поэзии и простые люди.

«Как не любовь, то что это быть может? А как любовь, то что же есть она?», - спрашивает в од-ном из своих сонетов Франческо Делла Петрарка.

Любовь, не как простые чувства, которые как пар, как миг возникают, а потом исчезают.

Если утверждать, что любовь вечна, то следу-ет сказать, что такая любовь никуда не исчезает; ей свойственно постоянство. Любовь очень ча-сто мы представляем как признак позитивных и хороших чувств, юношеской влюбленности. В конце концов, в этих признаках действительно присутствует любовь, и это есть необходимая составляющая полноценной человеческой жиз-ни. И каждый представляет любовь по-разному.

Не обойти тему любви и в философской куль-туре и традиции. Весомым значением в ней есть концепт «эротизма», в котором любовь проявля-ется мощно и гармонично. Согласно описанию Платона, Сократ, держа бокал вина, рассказы-вает друзьям историю, связанную со жрицей Диотимой, в которой описывается эротическое восхождение души человека, которая под вла-стью любовного энтузиазма неизбежно должна,

4

КОЛОНКА РЕДАКТОРА

4

по убеждению философа, подниматься все к бо-лее и более высоким и совершенным степеням бытия. Сократ думает, - если «любовь - эрос» находится на правильном пути, то вполне стано-вится возможным прийти к раскрытию красоты души в ее бесплотных и образных проявлениях, после которых человека ждет красота «прекрас-ного ученика». Такого же мнения придерживался и сам Платон, как основы философской интер-претации любви. От такой мысли отталкивался и Плотин - последователь неоплатонизма. Как и у Платона, плотиновское представление о любви имеет ярко выраженный концепт «эротизма», в котором доминирующей все же возникает жен-ская тональность: отличительно от Платона, у Плотина отсутствует патетитизм активного само-совершенствования, идеального формирования, но главное внимание уделяется мистицизму. Лю-бовь «эрос» как фундамент человеческих чувств и любви находим и у Николая Бердяева также.

Обожание того, что мыс-лители назвали духовным по-тенциалом в «любви - эрос» не дает основания считать, что это именно та любовь, через которую можно строить иде-альные отношения. Конечно, она составляющая жизнеде-ятельности человека, однако все же не главная. В «любви - эрос» слишком много не столько отношения к кому-то, сколько «любви - зависимости», «люб-ви - ощущений», которая может быть эгоистиче-ской по отношению к себе. Собственно, на «эро-се» никто не строит исключительно семейных отношений, государственных и управленческих.

В 60-х гг. ХХ в. возникает среди молодежи из-вестное пацифистическое движение хиппи. Оно выступило против любой войны и насилия и при-звало человечеству наконец любить друг друга! Очень хороший лозунг, не так ли? «Don’t war! Make love» - звучало из их уст. Однако под со-держанием понятия «любовь», хиппи понимали и физическую близость, в которой отвергалась тра-диционная мораль. На сегодняшний день такое отвержение произвело проблемы СПИДа, падение моральных устоев общества, искренних и добрых отношений детей и родителей. К сожалению, но стало меньше общения детей со старшим поко-лением, родителями, которые «ничего на шарят в жизни». Так, можно ли такую «любовь», проводя параллель с философским осмыслением «эроса», назвать настоящим проявлением любви? Думаю,

что большинство читателей разделят мое мнение и скажут, что нет. Ведь действительно, нельзя строить отношения исключительно на инстин-ктах, даже если где-то они и естественные и зало-жены в человеке. Но только на их основе не воз-можно построить правильных взаимотношений.

Любовь - это не любить кого-то для своей пользы, чтобы любили тебя. Любовь - это жерт-ва без выгоды для себя. Скорее во имя любви ты готов отдать все, ничего не взяв себе. Только на-стоящая и искренняя любовь побуждает челове-ка к таким шагам, даже если человек, которого ты любишь и не ответит тебе взаимностью. «На-стоящая любовь, - как писал датский философ С. Кьеркегор, - всегда направлена к человеку, кото-рый делает тебя несчастным». И в этом мысли-тель прав. Ради человека образованного, и даже в чем–то хорошего, или ради полезной научной или культурной идеи можно и отдать жизнь. Но ради человека, который не хороший, не искренный

практически никому не вы-годно отдавать даже свое-го драгоценного времени.

Поэтому греческому идеалу «эроса» проти-востоит настоящий хри-стианский идеал «агапе», символизирующий «лю-бовь жертву», которая сама по себе в чем–то ра-

ционально обоснована, и внерациональна од-новременно. Именно таковая любовь описана в евангельских текстах Иисуса Христа Сына Бо-жия к людям. «Ибо так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего ...» пишет св. Евангелист Иоанн. Любовь Иисуса Христа - преданность людям, которые всегда были враждебными про-тив Него. И это самый большой божествен-ный пример любви к человеку во всей истории.

А как же быть среди нас людей?Стоит сказать о том, что любовь, настоящая,

не фальшивая, не сводится просто к тому, что я чувствую, или как я чувствую. Иначе, следует ли считать любовью то, когда, например, когда мама с папой покупают ребенку игрушку, которую чадо горячо и сильно желает получить? Пожалуй, что нет. Более того, проходит время, игрушка надоеда-ет, появляются новые интересы, увлечения, кото-рые заменяют его предыдущую любовь к игрушке.

Но ... любовь вечна! Она не меняется, она не зависима от наших предпочтений и вкусов, на-шего мировоззрения и интересов. Иначе это не любовь. Любовь всегда выше человеческих ин-

5 5

КОЛОНКА РЕДАКТОРАтересов, увлечений и предпочтений. Существу-ет группа людей, которые удивляются семеным парам, которые могут и в пожилом возрасте от-дыхать вместе в парке, держась за руки, которые улыбаются друг другу и чувствуют себя просто счастливыми людьми в этом злополучном мире. Таких, к сожалению, мало. Говорят, что эти браки созданы на небесах, и удивление как раз заклю-чается в том, как так прожить всю жизнь с одной женой, в одном браке, и оставаться счастливыми и верными друг другу? Говорят, «крепкая семья - крепкое государство». И это верное утверждение. Только тогда, когда семья как структурная едини-ца общества способна показать наглядный при-мер верности, порядка, добросовестности и люб-ви. А вот как раз с последним бывает все сложно...

Если любовь не сводится к чувствам, то что такое любовь?

Попробую ответить на этот вопрос. Любовь, прежде всего, это способ правильного, боже-ственного отношения, в котором не только присут-ствует благо, но и неизмен-ность и постоянство такого божественного блага. Это не любовь, если ей прису-щи продолжительность и временный характер. Нель-зя назвать любовью то, что сегодня есть, а завтра нет. В таком случае, это явление, скорее всего, стоит назвать просто увлечением, заинтересованно-стью, чувствительностью и маргинальностью. Сегодня мы горячо заинтересованы футболом, дзюдо или шахматной игрой. Завтра же нас пле-нило другое в такой степени, что теперь не до футбола, не до дзюдо, не до шахмат. Сегодня такое приятное и легкое романтическое знаком-ство, чашечка ароматного кофе, цветы. Но почему быстро проходит увлечение,и уже «не друзья», и уже «не любимые». И все потому, что в этом не было самого главного - настоящей любви.

Объектом настоящей и нелецемерной люб-ви способны стать семья, любимая жена или муж, родина, вкусы и предпочтения и т.д.. Такое отно-шение всегда было вне логики. Его нельзя объяс-нить рациональными и логическими способами.

Слово «любовь» настолько не поддается се-мантическим определениям, что во многих языках используются различные его формы.

В русском языке, один термин «любовь» означает все содержание и объем понятий любви. В украинском языке же обознача-

ется двумя формами «любов» и «кохання». Сложнее греческая типология любви, кото-рая включает в себя целых пять ее видов.

Нехватка или дефицит настоящей любви как правильного отношения к действительности - это тот фактор, который препятствует человечеству сегодня взять друг друга за руки, друг друга про-стить, научиться строить наши взаимоотношения так, чтобы каждый понял, что ни мой сосед вбли-зи, ни чужая семья не являются моими врагами в том смысле, что ни я, ни они не смогут прчи-нить зло и насилие. Ряд политических деятелей считает, что накопление ядерного потенциала во многих государствах - это гарант безопасно-сти. Одновременно позвольте, уважаемые чита-тели, спросить Вас, а не лучше ли во имя мира, безопасности, а прежде всего, любви отказаться всем странам мира от ядерного оружия? А если от оружия вообще? Верно, при отсутствии ору-жия, никто не полезет к соседу воевать, и никто

не сможет просто напросто вести войну и драться. Раз-ве что кулаками, но это уже слишком смешно. Зато в ве-дущих государствах мира, в руках которых экономика и ресурсы, оружие накапли-вается постоянно. Высту-пления политиков мировой арены - очередная болтовня

о «вечном мире», который никогда не может реа-лизоваться. При этом в таких случаях создается ни что иное как видимая иллюзия идеала, кото-рая царит только в головах людей и не более. Без настоящих отношений, в основе которых лежит любовь, мир никогда не построить человечеству!

И все же, что такое настоящая любовь?Любовь - это отдельный субъект, который су-

ществует вне человека, его представлений, чувств и сознания. Она, будто отдельная личность.

Настоящая любовь никогда не ищет своего и не завидует. Ей не свойственно воспевать и пре-возносить себя, и свою искренность. Здесь ско-рее идет речь о скромности. Она не ищет своего и не радуется злому. Она долготерпит, чего нам, людям, так не хватает. Мы говорим, что любим, но где же наше терпение, а тем более долготер-пение? О, как мы часто далеки от этого! Ведь слова, которые приведены мной выше, харак-теризующие любовь, были сказаны еще задол-го до меня апостолом Павлом в тексте тринад-цатой главы первого послания к коринфянам.

Я убежден, если все эти качества, которые ха-

6

КОЛОНКА РЕДАКТОРА

6

рактеризуют настоящую любовь появятся у нас, то только тогда мы можем рассчитывать на то, что люди действительно хотят мира. Именно тогда голубь мира пролетит над головами человечества.

И еще одно – если была б настоящая чело-вечества друг к другу - никто не знал бы ни о ядерном оружии, ни о АКМ, и ни о чем подоб-ном. Это очередной тезис для размышлений!

***Вашему вниманию предлагаем новые ру-

брики, которые впервые появились на страни-цах нашего издания. Новый формат и дизайн, статьи и аналитика делают проблемы филосо-фии и религиоведения интереснее и доступнее!

Если у Вас возникло желание поделиться мыс-лями, идеями или предложениями, пишите нам на наш электронный ящик: apeironplus@gmail.com.

Уважаемые читатели! Мы всегда бу-дем приветствовать любую Вашу актив-ность! Распространяйте наше издание сре-ди Ваших знакомых, близких и родных!

На страницах этого журнала каждый читатель увидит попытку человека дать более адекватный и достойный ответ на извечные вопросы путем философского постижения действительности.

Масса взглядов, убеждений, общих идей двига-ют человечество вперед на очередной шаг к но-вым достижениям и свершению новых подъемов.

Аналитика, осмысления действитель-ности, религия, духовные процессы, инте-ресные путешествия и поэтические стро-ки - все это на страницах одного журнала!

Искренне хочется надеяться, что журнал за-интересует многих читателей. Уверен, что каж-дый найдет себя на этих страницах. Также на-деюсь вместе с авторским коллективом, что сентябрьский выпуск окажется интересным, актуальным, читаемым и достойным внимания.

Читайте «Апейрон +»!Мира, добра и любви!

С искренним уважением и наилучшими пожеланиями,

Евгений Распопов, главный редактор.

консенсусу. Цікаво, що звичайні євреї нколи не ассоціють його з іменем Бога, і здебільшого вважають, що прочитання Jehovah є ближчим до оригінального. В українській літературній мові закріпилось саме ім. я Єгова, а россійсь-кій – Иегова. Варіант «Иегова» використали перекладачі Біблії на россійську Павський та Макарій, збереглась вона і в Синодальному пе-рекладі. До цього в ім’я Бога використовували в літературних творах Жуковський, Пушкін та інші. З українських письменників ім’я Єгова було у текстах Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. З українських перекладачів Біблії ім’я Єгова вживали Огієнко, Бачинський, Деркач, Сарнцький. Куліш, Хоменко, Франко, Дулуман вживали форму «Ягве». Оскільки ім’я Єгова вживалося в художній літературі, за-довго до появи українського перекладу Біблії, завдяки вживанню схожої форми «Иегова» в россійських перекладах ця форма вимови імені Бога стала найбільш поширеною і вжи-ваною в українській мові. Саме тому свідки Єгови і обрали цей варіант вимови імені Бога.Щодо слова Савваот, то воно ніколи не вжи-вається в Біблії самостійно, а завжди у виразах Єгова Саваот, або Єгова, Бог Саваот, тобто Єгова воїнств, або Єгова, Бог воїнств. Цікаво,

Чому в «Перекладі Но-в о го Світу» замість Са-ваот та Ягве всюди вживаеться Єгова?

В оригінальному тексті Єврейських писань на давньоєврейській та армейських мовах ім я Бога вживається коло 6828 раз. Оскіль-ки голосних на письмі в цих мовах немає, то імя Бога передається чотирма приголосними ЙГВГ. Оскільки починаючи десь із 3 ст. до н. е у євреїв виникла заборона вимовляти ім я Бога, його точна вимова була втраченою. Пізніше перекладачі стали заміняти імя Бога, словами «Господь», або «Бог». Отже коли ми бачимо в Старому Завіті слово «Господь» то найбільш ймовірно, що в оригіналі на цьому місці стоїть тетраграма ЙГВГ. Перші пере-кладачі Біблії передавали тетраграму словом Jehovah, керуючись огласівками в грецько-му тексті. Є поширена думка, що ці огласів-ки походять від слова Адонай – Господь, бо євреї амість імені Бога, вживали це слово і огласівки могли поставити для нагадування. Ця точка зору буда поширеною в радянській біблеїстиці (Шифман, Тантлевський), але сьо-годні визнається сумнівною багатьма захід-ними біблеїстами. Імя Ягве зявилось в другій половині XIX століття внаслідок наукового

Інтерв’ю з представником Свідків Єговина тему: «Хто такі Свідки Єгови»?

Сьогодні в кожному селі, місті чи містечку Ви можете зустріти людей, які роздають брошури «Пробу-дись!» й «Вартова башта». Кажуть усім, що імя Бога - Єгова… Хто ж ці люди? Більшість українських і за-рубіжних науковців називають Свідків Єгови «сектантами», а радянська влада взагалі називала Свідків Єгови «мракобісами». То ж хто ж вони насправді? Важко до кінця відповісти, адже в багато чому, я та й більшість людей Свідків Єгови, не розуміють і навіть засуджують за заборону переливання крові. Хоча не мені судити. Бог нас усіх розсудить. Хоча дивлячись на їхню віру й стремління поширювати своє вчення серед різних мас населення, то я думаю потрібно всім християнам вз’яти приклад у Свідків Єгови. Добре, не буду вдаватися до полеміки та критики, чи навіть вихвалання. Чесно та відверто скажу: я просив ін-терв’ю в багатьох Свідків Єгови, починаючи від рядових членів закінчуючи керівниками областей, але всі на відріз відмовлялися відповісти на мої питання. Аргументуючи відмову, тим, що всі їх називають «сектантами». І тут раптом у мережі я знайшов досить поміркованого представника, який відповів на мої питання. Та я думаю на питання багатьох людей. І пан Сергій представник нової генерації Свідків Єгови готовий до конфесійного та суспільних діалогів. Сподіваюся це інтерв’ю допоможе людям зрозуміти суть релігії, оскільки метою інтерв’ю є насамперед розбір польотів учення й історії Свідків Єгови.

Біографічна довідкаАфанасьєв Сергій Валерійович

Народився 2 вересня 1984 року в м. Львові в родині службовців. У 2002 році закінчив Львівський фізико-математичний ліцей. У 2007 закінчив Біологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2013 році охрестився на обласному конгрессі Свідків Єгови в місті Львові. Є звичайним віруючим свідком Єгови і не займає жодних релігійних посад. Сергій Валерійович автор блогу «Свидетели Иеговы. Мифы и факты».

«князем світу цього», Сатани Диявола? (Ів. 12:31). В Даниїла 12:1 встановлюється зв’язок між тим, що ‘Михаїл повстане’ для владних дій, і «часом утиску, якого не було від існу-вання люду аж до цього часу». Це, безумовно, відповідає тому, чого зазна́ють народи, коли Христос як небесний виконавець вироку висту-пить проти них. Отже, докази свідчать, що Божий Син був відомий як Михаїл до свого приходу на землю і є знаний також під цим ім’ям, відколи повернувся до неба, де він пере-буває як прославлений духовний Божий Син.

Я скажу чесно часто спілкуюся зі Свідка-ми Єгови і вони мені сказали, що Диявол є теж Богом? І тут доцільно у вас запита-ти Свідки Єгови монотеїсти чи політеїсти?

Не «Богом», а «богом». Вище я вже по-яснював, кого може стосуватись слово «бог» у Біблії. Апостол Павло в 2 Корин-тян 4:4 називає Диявола «богом цього віку».Свідки Єгови є виключними монотеїстами і тіль-ки Єгову вважають єдиним істинним Богом.

Чому Свідки Єгови не називають себе церк-вою, а називають себе організацією ?

Тлумачний словник Єфремова подає: «Церква - релігійна організація духівництва і віруючих зі складною ієрархічною системою, що здійснює збереження і передачу основ віровчення, бого-служіння, здійснення таїнств; Божий дім.»Отже, в слово «церква» і так входить зна-чення «релігійна організація». Спочатку слово «церква» означало культову будівляю з особли-вою архітектурою та інтер’єром. Оскільки у

що звичного українському читачу виразу «Го-сподь Саваот» - «Адонай Саваот» у Біблії немає.

Також у Свідків Єгови є досить цікаве вчення, про те, що Ісус Христос насправді є архангелом Михаїлом? Де взагалі таке взяли із Біблії Свідки Єгови? Якщо можливо дайте посилання з Біблії ?*** rs с. 170, абз. 2–4 Ісус Христос ***

Ім’я цього Михаїла вживається в Біблії лише п’ять разів. Славна духовна особа, яка носить це ім’я, згадана як «один із перших начальників», «великий той князь, що стоїть при синах тво-го [Даниїлового] народу» і як «Архангол» (Дан. 10:13; 12:1; Юди 9). Ім’я Михаїл означає «хто є, як Бог?». Це ім’я, очевидно, вказує, що Ми-хаїл є той, хто бере провід в обстоюванні су-веренітету Єгови та знищенні Божих ворогів.В 1 Солунян 4:16 (Кул.) наказ Ісуса Христа, щоб почалось воскресіння, названо «голосом архангелським», а в Юди 9 говориться, що ар-хангел — це Михаїл. Чи було б доречно уподіб-нювати Ісусів наказ до наказу когось із меншою владою? Отже, логічно, що архангел Михаїл — це Ісус Христос. (Цікаво, що слово «Архан-гол» ніде в Біблії не вживається у множині, з чого випливає, що є тільки один архангел).В Об’явлення 12:7—12 говориться, що Михаїл та його ангели мають воювати проти Сатани і скинути його та його злих ангелів з неба. Це пов’язується з наданням Христу царської вла-ди. Пізніше описано, як Ісус веде небесні війсь-ка на війну проти народів цього світу (Об’яв. 19:11—16). Чи ж не логічно, що саме Ісус мав би виступити проти того, кого він назвав

тя, тобто це може бути людина, яка вивчає Біблію із свідками Єгови, неохрещені вісники.

Прошу вас спростувати чи підтвердити. У народі ходить думка, що журнали Вар-това Башня та Пробудись прирівнюють-ся Свідками Єгови до Біблії. Тобто без них не можливо зрозуміти правду . Чи правда це ?

Ні, це – неправда! Література, яка ви-дається свідками Єгови є лише допоміж-ними навчальними посібниками. У статті «Користь від щоденного читання Біблії» опублікованній за жураналі «Вартова башта» за 1 травня 1995 року зазначалось: «Свідки Єгови дуже цінують посібники для вивчення Біблії, в тому числі «Варто-ву башту», і регулярно користуються ними. Але вони знають, що ця література не замі-нює саму Біблію. Ще в 1909 році перший пре-зидент Товариства Вартової башти Чарлз Тейз Рассел писав читачам журналу «Вартова башта»: «Не забувайте, що Біблія є нашою основою і що якими б даними Богом не були наші посібники, вони залишаються «посібни-ками» для вивчення Біблії, а не її замінниками».

Де головна штаб-квартира Свідків Єгови у світі? І хто сьогодні керує організацією Свідків Єгови?

До недавнього часу штаб-квартира свідків Єго-ви знаходилась в Брукліні, Нью-Йорк. Минулого року головний адміністративний цент Свід-ків Єгови був перенесений в Уолкілл. Сьогодні свідками Єгови керує Керівний Орган до складу якого входять 10 старійшин. Не зважаючи, на відповідальне становище, вони також викону-ють обов’язки старійшин зборів, примають участь в проповідницькому служінні. Живуть вони також як і усі інші служителі Бетелю.

Як ставляться Свідки Єгови до інших релі-гії і чи ведуть діалоги з якимись релігія-ми чи конфесіями в Україні та світі ?

Свідки Єгови намагаються жити в мирі з

перших християн не було культових будівель, вже тому необхідність в цьому слові вельми сумнівна. По суті цього слова взагалі не іс-нувало на момент написання Нового завіту. У Біблії вжито інше слово – екклесія – збір. Термін «збір» використовується в двох значен-нях – «місцева группа віруючих» і «усі віруючі в світі, як єдине ціле». Проте в деяких кон-текстах потрібно однозначно підкреслити друге значення - міжнародний організований колектив християн, - і як тоді бути? Тут на допомогу часто приходить слово «органі-зація». Його перевага - в граничній однознач-ності. Це сучасне, усталене, всім зрозуміле слово без непотрібних конотацій і приводів для непорозуміння. Саме тому воно, на відміну від «церкви», закріплено навіть у законах, де існує термін «релігійна організація». (Чивча-лов. А. Почему не «церковь»? http://chivchalov.b logspot .ru/2010/08/blog-post_10.html)

Що таке «школа теократичного служіння»? Школа теократичного служіння - це частина щотижневого зібрання свідків Єгови, на якій свідки Єгови набувають та вдосконалюють навички необхідні для їх релігійного служіння. Програма «Школи теократичного служіння» включає себе розвиток ораторських здібно-стей, вміння шукати, розкривати і логічно викладати матеріал. Починається ШТС з об-говорення кількох біблійних розділів - промо-вець дає короткі відомості про уривок (де коли, за яких обставин відбувались описані події), далі присутні можуть висловити, що цікавого, корисного для себе вони взяли із прочитаного. Після цього переходять до учнівських завдань їх як правило три – 1 завдання – читання не-великого уривку з Біблії. Мета цього завдання навчитися читати так, щоб це було природ-но, зрозуміло, плавно, з належним змістовим наголосом, правильною інтонацією і відповід-ними паузами. Крім цього це завдання допом-агає початківцям звикнути виступати перед аудиторією. Друге завдання – діалог на задану тему, це завдання доручаться жінкам. Третє – діалог (якщо завдання доручене жінці), або ко-ротка промова на тему (якщо завдання дору-чене чоловіку). Виконуючи ці завдання, учасник вчиться розкривати тему, допомагати іншим розмірковувати над біблійними віршами, гра-мотно, логічно і цікаво викладати матеріал.Учасником Школи теократичного служін-ня може бути людина, яка регулярно відвідує зібрання і веде християнський спосіб жит-

чіткий наказ стримуватися від крові (Буття 9:4; Левит 17:10; Повторення Закону 12:23; Дії 15:28, 29). До того ж, з погляду Бога, кров символізує життя (Левит 17:14). Саме це є причиною, відмови свідків Єгови від переливан-ня крові. Сааме по собі переливання крові чи її компонентів є досить небезпечною процеду-рою В звязку з ризиком ускладнень, інфкування вірусами ВІЛ, гепатиту С та багатьма інши-ми, в світі спостеігаеться зменшення викори-стання компонентів крові та перегляд показів, щодо їх застосування. Ттак ще 20 років тому була норма переливання «крапля за краплю», також зараз заборонено переливати цільну кров. Сьогодні досить швидко розвиваються методи «безкровної медецини», зявляються нові кровозамінники, препарати для стимуля-ції кровотворення, гемостазу. Ці методи та препарати доступні і в Україні, і не є надто дорогими. У філіалі свідків Єгови сторенний Коммітет звязку з лікарнями, який підтримує звязки з лікарями, які володіють методами безкровної медецини, також у цьому відділі збираються наукоові статті які стосуються теми «безкровної медецини», організовуються навчальні семінари для лікарів і т. д. У Львові в 2008 році вийшов збірник наукових праць «Безкровна медецина. Успіхи і перспективи» під редакцією академіка ЛМНУ Павловсько-го М. П. Так, що в Україні напрямок безкров-ної медецини розвиваєтся доволі успішно, і можливо попит на ці методи буде зростати. Загалом сьогодні свідки Єгови становлять лише кілька відсотків серед усіх пацієнтів, які відмовляються від переливання крові.

усіма людьми. Вони не приймають участь у міжконфесійній діяльності. Хоча тільки свою релігію Свідки Єгови вважають істинною, вони поважають право кожної релігії на сво-боду слова і совісті. Вони ніколи не виступали і не виступають із вимогами обмежити пра-ва якихось релігійних груп. Навпаки, юридичні перемоги які отримали Свідки Єгови в вищих судових інстанціях США, країн Євросоюзу, Россії, Європейському суді з прав людини, не тільки захищали права Свідків Єгови, але й сприяли захисту прав багатьох інших релі-гійних групп. Нажаль в багатьох країнах, зокрема в Росії свідки Єгови зазнають судо-вих переслідувань, і значну роль в цьому віді-грають представники традиційних релігій. Так, в Россії, в якості експертів часто запро-шуються люди, які так чи інакше пов’язані з РПЦ, також є випадки залучення в якості свідків зі сторони обвинувачення священників та пасторів різних релігійних громад. Досить прикро, але рішення Головінського суду Мо-скви в 2004 році про ліквідацію МРО Свідків Єгови в Москві (рішення було визнано таким , що порушує права людини ЄСПЛ в 2010), було підтримано керівниками основних конфесій.

Найбільш наболіле в українському суспільстві і те, що проявляє агресію найбільше до послі-довників організації Свідків Єгови - це відмова від переливання крові. Відомо, також, що в Єв-ропейських країнах є альтернативна медици-на, так звана без крові. Що ж робити? Адже, в нас такий вид медицини в Україні ще не ро-звинений, а якщо розвинений то дуже дорогий?

Як у Старому, так і в Новому Завіті міститься

ють себе християнськими, мають свої осо-бливості віровчення, які часто кардинально різняться від погядів інших. Об’єднання кон-фесій мало б супроводжуватись відмовою від одних поглядів і прийняття інших. Окрім бо-гословських між християнськими релігійними організаціями існують міжетнічні і політичні суперечності, які також не сприяють об’єд-нанню. Не можливо знайти й біблійні аргу-менти на користь екменізму – ні евреї, ні хри-стияни I ст. не прагнули об’єднання з іншими релігіями, більше того зв’язок з ними був забо-ронений. У зв’язку з цим, я не вважаю, що ідея екуменізму буде успішною. Проте різні релігії можуть жити в мирі і повазі один одного, зберігаючи свої погляди, звичаї і традиції. Це не легко, але чим більше ці громади будуть знати один про одних, тим спокійнішою буте міжконфесійна ситуація і в Україні і світі.

Розмовляв: Ігор Дмитрук

Чи може так статися, що у подальшо-му Свідки Єгови дозволять своїм послі-довникам переливати кров, так як вони раніше дозволили вакцинацію, хоча за часів Рутерфорда вона була заборонена?

Я немаю здатності передбачати майбутнє. Стосовно застосування крові є цілком чітка біблійна вказівка – стримуватись від неї(Дії 15:28, 29). У свідків Єгови ніколи не було релі-гійної заборони на вакцинацію. В часи Рутер-форда , в 20-40 роках XX століття вакцинація булла досить небезпечною процедурою і часто приводила до жахливих наслідків. Те що влада примушувала людей до цієї небезпечної проце-дури, викликалдо протестні настрої, які відо-бразились і у виданнях свідків Єгови. Проте офі-ційної релігійної заборони вакцинації не було. Із часом методи вакцинації удосконалились, ста-ло зрозумілим.як функціонує імунна система. Але і зараз щодо вакцинації виникають питан-ня, і тому кожний повинен робити особистий вибір погоджуватись на таку процедуру чи ні.

Як особисто Ви ставитеся до екуменізму ?Екуменізм - ідеологія Всехристиянського єд-ності, екуменічний рух - рух за зближення і об’єднання різних християнських церков (кон-фесій), один з механізмів міжхристиянських відносин. На мій погляд, ця ідея не матиме успіху. Існує більше 35 тис. Групи, які вважа-

12

БІБЛІЇСТИКА ДЛЯ МЕНЕДЖЕРА

12

є лише заробіток і він байдужий (не має любові) до ближнього, то він як людина ніякої заслу-ги не має. Він просто «професіонал», що заро-бляє гроші на чужій біді. У християнстві це гріх.

Крім того, можна мати щирий намір допомогти людям, але не докладати зусиль, щоб навчитися добре і професійно грамотно робити свою справу. І це теж буде гріхом, що свідчить про недбальство.

Небезпечним є, коли людина, здобувши блис-кучу освіту чи працюючи на керівній посаді, забу-ває про належне ставлення до інших людей, котрі цього не мають. Християнин повинен пам’ятати, що кому більше дано, з того більше спитають. Особливо велика відповідальність на тих, хто за-ймається вихованням молоді, бо вони закладають майбутнє життя. Такі люди не мають права на професійні помилки, тому вибір професії вчите-ля, вихователя повинен відбуватися якнайсумлін-ніше. І найкращою допомогою при цьому є Бог.

Знаємо, що Бог створив світ і все, що в ньо-му є. І це було Його твор чою працею. Крім того, сотворивши людину, Бог поставив її до співпраці з собою, щоб людина могла сама себе проявити у цьому світі (Бут. 1, 28; 2, 15).

Бачимо, що сама творча й осмислена пра-ця освячена Богом і є великою пільгою для лю-дини, яка ставала співавтором світу. І щойно після того, як у світ прийшло зло (гріх), праця для людини стала гіркою необхідністю, вис-нажливою і важкою. Гріх зробив те, що пра-ця стала виключним засобом до виживання і перестала бути творчою (у духовному сенсі).

Християнство знову підносить працю до первісного значення, щоб людина мог-ла через неї освячуватися. Праця знову стає вартісною і цінною. Ця вартість праці є та-кою високою, як високо цінується людина.

Можуть бути такі суспільні системи, які намага-ються знецінити людсь ку працю і звести її лише до механічного (фізичного чи розумового) зусилля. Це принижує людську гідність, бо людина не є ме-ханізмом. Такі суспільства завжди недооцінюють людську працю, бо недооцінюють саму людину.

Християнство стоїть на тому, що праця лю-дини повинна обов’язково винагороджуватися. Ця винагорода має відповідати плодам праці. Так, як людина має право (і обов’язок) працю-вати, так само вона має право на винагороду.

Інколи можна почути питання: скільки люди-на повинна заробляти? Стільки, щоб їй виста-чило на повноцінне життя (і членам її сім’ї) та щоб частина заробітку могла залишатись на додаткові витрати (хвороба, подо рож тощо).

ВСТУПСучасне цивілізоване суспільство базується на

здобутках різних форм організації суспільного життя минулого, органічно продовжує і розвиває їх. А це вимагає створення міцного юридичного фун-даменту громадянського суспільства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практич-ного досвіду і теоретичних поглядів різних часів

Яку б професію людина не вибрала собі, голов-не, щоб цей вибір керувався твердим бажанням як найповніше проявити себе у служінні своїм ближ-нім. У християнстві не існує непрестижних про-фесій. Будь-яка праця, що прямує до добра ближ-нім і славить Бога, є благодійною і величною.

Часто батьки вирішують за дітей, яку про-фесію слід обрати, куди піти вчитися тощо. В результаті маємо недобрих фахівців, нещасли-вих людей, які мучаться від того, що вони не на «своєму місці». Вибір професій має здійсню-ватись за покликанням серця і розуму. Певна річ, що треба докладати максимальних зусиль, щоб зреалізувати свій вибір, бо, як каже народ-на мудрість: «Під лежачий камінь вода не тече».

Найкраще, коли людина заздалегідь (з дитин-ства) обдумує свій вибір професії і готується до нього. В цьому плані дуже важливу роль відігра-ють сім’я і школа. Дитина потребує допомоги.

Християнство розцінює діяльність людини не тільки за її зовнішніми наслідками, а, головним чином, за наміром (мотивом) праці. Наприклад, лікар може зробити професійно грамотно опера-цію і хворий одужає. Але якщо мотив його праці

13 13

БІБЛІЇСТИКА ДЛЯ МЕНЕДЖЕРАВін прирівнює вміння правильно управляти фінан-совими благами до вміння керувати духовними.

„Хто вірний в найменшому, - і в вели-кому вірний; і хто несправедливий в най-меншому, - і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, - хто вам правдиве довірить?”.

Занадто довго християни робили вигляд, що в них не існує проблем у фінансовій сфері. На-справді ж фінанси – це одне з найзапекліших „полів битви” віруючих людей та диявола. Ми завжди будемо об’єктом його нападів та спо-кус. А вистояти зможемо лише виявляючи по-кору Слову Божому, визначаючи Господню силу та прагнучи отримати благословення. Але як же отримати Боже благословення, не знаючи Його плану? Це неможливо. Тому давайте зо-середимо свою увагу на тому, щоб спробувати зрозуміти Божі принципи ставлення до грошей.

Пам’ятайте, що ми розглядатимемо Божі принципи, а не закони. Бог не намагається за-лякати чи покарати тих, хто їх порушує. Од-нак такі люди страждають від наслідків своїх вчинків і не отримують Його благословень у сфері фінансів. Більшість нагород, обіцяних у писанні, належать тим, хто дотримується Бо-жих принципів. Але щоб отримати їх, необ-хідно зрозуміти та наслідувати Божий план.

Це християнський погляд на гроші. Під-креслимо, що ставлення до грошей розгля-дається як „Божі принципи”, а не як „Закони”.

Біблія унікальна. У відмінності від інших лі-тературних пам’ятників, що представляють, як правило, чисто історичний інтерес, що утрати-ли свою актуальність, Біблія жива ще і сьогодні. Вона багато в чому й у наші дні визначає погля-ди, моральні принципи і підвалини, спосіб жит-тя і поводження багатьох мільйонів людей. Тому Біблія була протягом тисячоріч і залишається

нині, незалежно від того, чи сприймаємо ми її релігійне вчен-ня чи ні, носієм і провісником вироблених людством вищих духовних цінностей, тих най-простіших загальнолюдських моральних норм, до яких як до ідеалу, людство прагне протягом усієї своєї історії. У цьому і по-лягає не минуче значення Біблії....Продовження в наступному

номері...

Д-р Анатолій Мучник

Праця для людини не має бути виключ-но джерелом нагромадження капіталу. Че-рез працю ми повинні служити і допомагати своїм ближнім, за що маємо право на нагороду.

Слід пам’ятати, що багатство є для того, щоб допомогти іншим, а не для того, щоб ми до нього прив’язували своє життя. Мораль-на вартість багатої людини проявляється тоді, коли вона вміє легко розлучатися з багатством для добра своїх ближніх. Діла милосердя сто-ять поруч з умінням зароб ляти і бути багатим.

Замислімося над впливом Біблії на господар-ську діяльність. Він суперечливий, різнопла-новий. Подібно до всіх вчень Біблія повчає, що праця є земним призначенням людини, що тіль-ки працею вона може здобути собі хліб насущ-ний та власність. Проповідуючи рівність людей перед Богом, Біблія закликає до справедливого розподілу земних благ, до необхідності розді-лити надлишок, який дістався тобі, з бідними.

На жаль, під час відповіді на питання „жити за потребами народу чи влади” Біблія схиляється, до останнього. Біблія несе у собі глибоке мораль-не почуття, але мало сприяє вихованню характе-ру, активного політичного ставлення до життя.

Повна гармонія суспільних та особистих устремлінь уявляється в реальному житті ілю-зорною. Мова може йти у кращому випадку про спроби наблизити шляхом політичних дій загальні, групові і приватні інтереси. До того ж свобода економічного вибору, без якої не-має прогресу, виключала економічну рівність.

„Гроші можуть стати і нещастям, прокляттям. Не втілюючи духовного, вони, як і багатство, за своєю природою непостійні, мінливі, можуть викликати лише клопіт. Скільки б у вас не було грошей, ви ніколи не впевнені в тому, що цього достатньо або що ви не втратите їх тим чи іншим способом.

А от коли ви розпоряджаєтесь грошима пра-вильно й усвідомлюєте, чому вони вам дісталися, ці гроші ста-ють благословенням. Якщо ви використовуєте своє багатство з благодійною метою, що роз-рахована на майбутнє поколін-ня, і не витрачаєте його на за-доволення миттєвих забаганок, ваші гроші стають вічними”.

У Біблії можна налічити по-над 700 прямих згадок про гроші та сотні дотичних. Саме грошам присвячено приблизно дві треті усіх притч, розказаних Ісусом.

14

ПОСТАТЬ

14

перелом у світогляді, який позначився сумнівом у правильності вибраного ним шляху. І якби не вмовляння керівників, вчителів та колег по нав-чанню, то вже тоді він почав би жити радянським світським життям. Під час навчання став при-хильником християнського комунізму. В 1951 році закінчив навчання в МДА теж другим кращим випускником, маючи вже кандидата богослів’я.

Того ж року Дулуман почав роботу в Сара-товській духовній семінарії на посаді заступ-ника інспектора. Там же був викладачем, читав лекції з російської мови та християнської філо-софії. Останні були навіть відзначенні тодіш-нім московським патріархом Алексєєм І (в миру – Сергій Симанський). Одначе Євграф попра-цював в даному закладі не довго – лише рік.

В 1952 році Дулуман повністю розчарувався в релігії. Спочатку він про це повідомив вищестоя-щі церковні круги, а потім – громадськість через ЗМІ та одеський обком КПРС. Так він згадував про цей, переламний в своєму житті, момент: «Бог не выдержал ни моих научных изучений, ни практической проверки. Теоретически и практи-чески испытав религию и Бога, я узнал о религии и о Боге всю правду. А эта правда заключается в том, что Бога – нет, а религия – опиум верующих».

Згодом працював в рідному селі в колго-спі бригадиром. Тоді ж і закінчив місцеву за-гальноосвітню школу. Незважаючи на демон-стративний розрив із релігією, керівництво

Євграф (Ївграп) Каленикович Дулуман – один із найвидатніших атеїстичних діячів новітнього часу. Радянський, а згодом україн-ський релігієзнавець та філософ, став відо-мим завдяки своїй активній діяльності в нау-ковому атеїзмі. До кінця життя вів боротьбу із релігією у формі диспутів, круглих столів та лекцій. Також був переконаним марксистом.

Народився майбутній видатний аполо-гет атеїзму, як не дивно, у святий вечір – 6 січня далекого 1928 року. Євграф Кале-никович був сином простого селянина із села Велика Бокова Любашівського рай-ону, що на Одещині. Починаючи із 1934 року і до початку війни в 1941 році, встиг закінчити лише 7 класів Боковської серед-ньої школи. В 1944 році завершив восьмий клас, але внаслідок тяжкого матеріального ста-новища був змушений закінчити світське нав-чання. Як виявилося згодом, це було тимчасово.

Цікавим фактом є те, що його батьки мали українське прізвище Доломан. І в дитинстві Єв-граф Каленикович теж носив таке прізвище. Але завдяки сільській раді, коли йому виписува-ли паспорт, змінили його прізвище на Дулуман. Не знаючи цього, деякі юдофоби звинувачували Дулумана, що він єврей. На ці абсурдні звину-вачення Євграф Каленикович відповів в одній із своїх інтернет-статей: «Но я чистокровный, по-томственный и коренной украинец по крови».

Восени 1945 року Євграф поступив на Одесь-кі пасторсько-богословські курси, але перші п’ять місяців навчався неофіційно. Причина була в тому, що офіційно приймалися на навчан-ня лише повнолітні. Через рік даний навчальний заклад був реорганізований в Одеську духовну семінарію. Навчався лише два роки, хоча навчан-ня офіційно тривало чотири. Причиною того було його здібне навчання, і він був другим кращим серед всіх випускників. На той час Дулуман був ще глибоко віруючою та релігійною людиною.

Восени 1947 року, по направленню, почав на-вчання в Московській духовній академії. До речі, разом із ним навчався Михайло Денисенко, більш відомий як Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України. 1949 року в Дулумана починається

15 15

ПОСТАТЬВ 1969 – 1982 роках Дулуман – старший науко-

вий співробітник та завідуючий відділенням на-укового атеїзму Інституту філософії АН УРСР. В 1974 році захистив дисертацію та отримав вчене звання професора. З 1982 по 1998 рік працював на кафедрі філософії Української сільськогосподар-ської академії. 1990 – 1998 роки відзначилися його титанічною роботою над перекладами оригіналів із коментарями, а саме Тори, Апокаліпсису, Єван-гелія від Івана, Еклезіаста та частини псалмів.

Розпад СРСР сприйняв негативно, і багато в чому звинувачував тодішніх комуністів. Одначе не був радянським апологетом, а навпаки наголо-шував, що треба зробити висновки із негативно-го досвіду марксизму. Після цього неоднократно заявляв, що він залишився єдиним радянським пропагандистом атеїзму, який залишився вірним своїй праці, тоді, як майже всі інші поповнили ряди церкви. Хоча він і продовжував працюва-

ти в Україні, але став, разом із академіком-фізиком Віталієм Гінзбургом, знаною фігурою в новому російському атеїзмові.

З 2003 року і по останні дні – був професором кафедри філо-софії Київського політехнічно-го інституту. А з 2008 року – ще додатково працював на аналогіч-ній посаді на кафедрі філософії та релігієзнавства донецького Державного університету інфор-матики та штучного інтелекту.

Євграф Дулуман у 2010 році, перейшов з ДУІіШІ до маріупольського Приазовсь-

кого державного технічного університету, на кафедру філософії. Працював там два роки

2013 року, незважаючи на тяжкий стан здоров’я, заснував науково-атеїстичне товариство «Разум». 24 червня того ж року помер від онкологічної хво-роби, таким чином завершивши 85 років активно-го життя. Заслужений робітник культури України, автор понад 8 монографій, 18 брошур, 120 нау-кових статей, співавтор підручника по релігієзна-вству, автор електронного посібника по курсу філософії. Похований на Байковому кладовищі.

П.С. Від себе особисто автор хоче сказати, що завдячує Дулуману, а саме його пропозиції друкува-тися на україномовному філософсько-релігієзнав-чому сайті. Наслідком цього стала плідна спі-впраця із Порталом Філософія та Релігієзнавство.

Андрій Дмитрук

району та села прийняло Дулумана негативно. Наприклад, Євграф Каленикович закінчив шко-лу на відмінно, але через старання райкому, він так і не отримав заслуженої золотої медалі.

Дулуману ще довго згадували його «попівсь-ке» минуле. Незважаючи на відмінні результати екзаменів, він так і не поступив на філософсь-кий факультет Московського гуманітарного Університету. Звісно не без допомоги всесиль-ного КГБ. Але все-таки, 1953 року поступив в Одеський кредитно-економічний інститут. Там же вступив у комсомол. Інститут закінчив 1956 року. Рекомендація ЛКСМ УРСР дозволила Ду-луману поступити на 3-й курс філософського факультету Київського Університету. Тоді ж під час навчання в 1957 році вперше публікує стат-тю «Как я стал атеистом», що була видрукувана в «Комсомольській правді». З 1958 року почи-нається його активна атеїстична публіцистика.

В 1959 році Євграф закінчив університет, але зіштовхнувся з нетиповою для радянських часів ситуацією: його нікуди не напра-вили. Ось його спогади: «А нас-тороженное отношение ко мне осталось. После окончания Ки-евского Университета мне, един-ственному на весь университет, не дали направления на работу. Это было нарушением действую-щего закона. Я просил направить меня на работу хотя бы учителем начальных классов». 30 груд-ня 1959 року Священний Синод РПЦ піддав Дулумана анафемі, що сталося вперше після 1918 року. Одначе того ж року влаштувався методистом в Планетарії. По-тім працював референтом в Київському обласно-му відділенні товариства «Знання» по 1962 рік.

Згодом поступив на аспірантуру кафедри наукового атеїзму Київського гуманітарно-го університету ім. Т. Г. Шевченка. В 1964 році захистив дисертацію, яка надала йому вчений ступінь – кандидата філософських наук. Варто зазначити, що Дулуман був чи не єдиним без-партійним за всі роки радянської влади, який здобув вказаний ступінь. Січень 1964 – жовтень 1969 рр. ознаменували собою роботу в Київсь-кому педагогічному інституті ім. А. М. Горько-го. Працював він на кафедрі наукового атеїзму, де спочатку був старшим викладачем, а завер-шив в.о. завкафедри. В ті часи, ставши доцен-том, вступив у КПРС за власним переконанням.

16

УКРАЇНА РЕЛІГІЙНА

16

Клевань сьогодні - це село міського типу в Рівненській області. Тут найкраще шукати відо-браження Українських реалій 21ст. Все відбудо-вується з руїн… Хоча, дещо так і зникає в руїнах. Незалежність не додала містечку жодних перспек-тив. Розмови про облаштування тут чи то прези-дентських резиденцій, чи то просто туристичних об’єктів поки залишаються розмовами. А замок стоїть майже край дороги геть нікому не потрібний.

Селище розташоване на річці Стубла, що виги-ном протікає біля замку та неподалік від костелу. Хоча і руїни замку то і не назвеш замком, але все ж вони мають свою, мовчазну історії. Датують його 1475 р. Тоді була збудована на місці сучас-них руїн перша фортеця, а саме село вперше зга-дано в 1458 р., як власність князя Чорторийсько-го. Фортецю розташували на узвішші біля річки Стубли. Наприкінці 15 ст. луцький староста князь Федір Чорторийський оновив фортрецю. Тоді ж фортеця отримала три вежі - дві кам’яні та одну дерев’яну. Фортеця перетворилася на замок з не-регулярним розплануванням. Чергове оновлення відбулося у 1561 р. Замок швидко втрачав оборон-ну функцію і у 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст. За на-казом імператора Йосипа у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. На зламі 18-19 століть замок стояв пусткою. У 1817 р. східний мур замку розібрали. В період 1817-1831 рр. використовувався як поль-ська гімназія, яку ліквідували після польського на-

ціонально-визвольного повстання [1,2]. Сьогодні тут збереглося небагато: дві напівзруйновані вежі, краще збереглася східна, віадук (побудований з цегли) над ровом, будівлі колишнього духовного училища 2- та 3-поверхові, прощеної провінцій-ної архітектури. Дахи зруйновані. Будівлі стоять пусткою, руйнуються, ніяк не використовуються.

Зберігся запис про замок:При в’їзді або вході до цих будов влаштовано

кам’яний міст, під яким йде проїжджа дорога, а перед тим, ймовірно, коли замок ще діяв, там був підйомний міст. Вхід утворює величезних розмірів брама, яка збереглася, можна припустити, ще від древнього замку князів Чарторийських, вона з’єднується з одного боку якоюсь будовою, при-значення якої нині важко визначити, на кшталт вежі або бійниці, як то і було зазвичай влашто-вано при замках; подібна ж будова розташована з протилежного боку, але поруйнована і знищена значно більше. І ці вежі єдино й утворюють за-лишок, який уцілів од древнього замку князів Чар-торийських; все інше (три флігелі) – пізнішої за-будови. Стіни, які колись оточували замок, теж розвалились. – З опису замку 1880-х років [5].

За часів єзуїтів у місті збудували костел, в стилі раннього бароко. Це трьохнефна будів-ля базилікального типу, із заокругленою ззовні східною стіною апсиди з нар тексом. В об’єм-но-просторовій структурі виділений центральний неф, він вищий та ширший за бокові. Сьогодні храм можна знайти по вул. Міцкевича. Будував-

17 17

УКРАЇНА РЕЛІГІЙНАся він за гроші Єжи Чорторийського, отримав-ши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віро-сповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спо-чатку дерев’яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці - кам’яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р. Ще у першій третині 20 ст. храм прикрашав чи-малих розмірів вівтарний образ пензля Карла Дольче, майстра болонської школи 18 ст. [4,6].

Трохи південніше костела стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра. Сьогодні храм виглядає ціліс-но. Хоча його і реставрували тричі ( 1747, 1830 і 1901 рр.) гарно збереглась лише будівля. Розписи та все начиння було втрачено, в часи радянського союзу тут була конюшня. Місцеві католики на-магаються його якось реставрувати, але нещастя переслідують їх, не так давно реставратори взяли гроші та зникли залишивши його напризволяще.

У самому центрі Клеваня, поблизу давнього городища, зберігся ще один пам’ятник культо-вої архітектури - уніатська церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна), неподалік від замку. Це храм, збудований з цегли, із класицистичним фаса-

дом, який оформлений глухим пілястровим пор-тиком тосканського ордеру. В цілому об’ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завер-шення. Поруч - скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844) [3]. Сьогодні храм викори-стовує громада православних християн УПЦ.

Як і в усіх містах та містечках Галичини, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929р. Клевань так і називають - «жи-дівське містечко з населенням в 1300 чоловік» [5]. до наших нажаль не збереглася барокова синагога.

Селище розташоване по трасі Рівне-Луцьк, станція на залізничній лінії Рівне-Ківерці. Перено-чувати можна у готельно-ресторанному комплексі «Скольмо». Від’їжджаючи від селища помічаєш, що здалеку все виглядає краще ніж зблизька.

Віталій Щепанський

18

НАУКА І РЕЛІГІЯ

18

В наш час, коли те, що вважалося фантасти-кою, стає повсякденною реальністю, важко чо-мусь дивуватися. Зараз ніхто вже не дивується, що вчені можуть вирощувати органи, друкую-чи їх на 3D принтері , або що електронний при-стрій можна підключати безпосередньо до не-рвових кінцівок і керувати ним з допомогою думки . Створення штучного інтелекту очікуєть-ся в найближчі кілька років, а політ перших ту-ристів в космос відбудеться вже цього року .

Сценарії футурологів про переселення на інші планети і про встановлення контактів з ін-шими мешканцями цього всесвіту вже не зда-ються нереальними, а навпаки, кидають виклик вченим і дослідникам в гонці за першість.

І якщо ще 10 років тому кількість фільмів у жанрі фентезі була незначною , то зараз кожен другий фільм на великому екрані це фантастика.

Але, крім високотехнологічних досягнень , якими опанувала людина у фільмах, через ці сценарії проходить одна і та ж сюжетна лінія - світ, що зазнає аварії, заражений невиліковними хворобами та радіацією, глобальне потепління або похолодання та інші катастрофи. І що б не сталося, причиною цього буде сама людина, з її нестримною жагою наживи або божевільним прагненням до влади. Тільки за останні два роки виникло кілька загроз протистояння з можливим використанням атомної зброї. У 2013 році Північ-на Корея, діючи подібно підлітку, який взяв у тата двостволку, шантажувала світ своїми ядерними випробуваннями. Потім загроза військової агресії в Сирії і конфлікт навколо хімічної зброї, який міг перерости в нову затяжну війну на Близькому Сході. І на сам кінець, події навколо нашої держа-ви, які сколихнули весь світ і наочно продемон-стрували, наскільки крихкий мир між країнами і як мало потрібно, щоб вибухнула нова війна.

Пригадуються слова Альберта Ейнштей-на, який на запитання: «Яким буде зброя в третю світову війну», відповів: «В третю не знаю, а в четверту каміння і сокири».

Світові лідери закликають до загальної відповідальності та до миру, при цьому од-

19 19

НАУКА І РЕЛІГІЯночасно збільшуючи витрати на озброєн-ня і посилюючи безпеку у власних країнах .

Таким чином, можна побачити, що тільки без-умство фанатичних лідерів може призвести до початку ядерного протистояння між країнами і тільки безумство є тією причиною, відповід-но до якої небажані сценарії стануть можливі.

Л.Рон Хаббард, засновник релігії Саєнто-логія, у своїй книзі «Діанетика», яка побачи-ла світ у 1950 році, писав: «Як би людина не прагнула до власної вигоди, це не може дохо-дити до того, щоб заради цієї вигоди потрібно було відправити на бійню все людство. І тіль-ки божевільний не прагне запобігти цьому.

Головний противник людини - це не інша людина; така боротьба - це безумство. Головний противник людини - це ті сили природи, які пе-решкоджають її розвитку як виду і блокують її прагнення до високих цілей. Противники лю-дини - стихії, простір, час і ворожі їй біологічні види. Людина тільки почала свої завоювання. Прямо зараз у неї на озброєнні знаходиться до-статня кількість інструментів і наукових знань, щоб здійснити завоювання всесвіту. У неї зовсім немає часу на те, щоб сваритись і лаятися че-рез паркан із сусідами з приводу атомних бомб.

Дві раціональні людини змагатимуться в тому, чиї досягнення більш значні, хто з них більш цінний, хто більш вагомий, хто більш продук-тивний. Невже ці могутні держави, ці потужні,

страхітливі, що гуркочуть «гіганти» насправді є маленькими, неосвіченими, майже божевільни-ми хлопчиськами, які кричать і обсипають один одного лайкою, сперечаючись через дохлу кіш-ку? А що ж відбувається з арміями? Армії ги-нуть. Якби сильний був завжди правий, то Рим досі б правив світом. А хто тепер боїться цієї археологічної пам’ятки, яка колись була Римом?

Існують більш високі і більш гідні цілі, ніж розоряти міста і знищувати людей радіацією; можливі більш славні перемоги. Існують такі речі, як свобода, щастя і добробут, і є цілий все-світ, який можна завойовувати». Ці рядки, напи-сані ще в 1950 році, дуже яскраво демонстру-ють, до чого необхідно прагнути, щоб не почати боятися майбутнього раніше, ніж воно настане.

Є безліч підстав, в силу яких між двома то-вариствами або двома країнами можуть виник-нути розбіжності. Всі ці підстави в більшій чи меншій мірі нераціональні. В історії багато разів виникала така ситуація, коли одне суспільство було змушене знищувати інше, менш розумне. І жодне з них у цій війні не здобувало повної пе-ремоги. За лаконічним висловом Л. Рона Хаббар-да, «у людства є божевілля під назвою „війна“.

Не існує жодних міжнародних проблем, які не можна було б вирішити мирними засобами. Для цього необов’язково мати єдиний для всіх країн уряд, достатньо звернутися до допомоги розуму.

Олександр Михайлець

20

ТЕАТР І АНІМЕ

20

С новыми значимыми достижениями в любой из областей общественной жизни неизбежно ме-няется не только настоящее, но и наш взгляд на прошлое. Конечно, еще древние говорили: «меня-юся времена, меняемся и мы в них», следователь-но, с трансформацией интерпретатора появляют-ся и новые интерпретации привычных явлений. В данной статье хотелось бы обратить внимание на связь японского театра в его древнейших фор-мах и японского аниме (жанр, к счастью, настоль-ко нов, что древнейшие его формы относятся к концу прошлого века). Автор, правда, не бывал в Японии и не владеет японским языком, однако аналогичная проблема не помешала Рут Бенедикт написать ставший сегодня классическим знаме-нитый труд под названием «Хризантема и Меч».

В середине ХХ века Андре Базен, французский любитель кинематографа, ставший сегодня кори-феем философии кино, предложил оригинальное понимание процесса развития всех видов изо-бразительного искусства (Базен попытался бегло проанализировать действительно всё — от древ-неегипетских саркофагов до кинолент немецких импрессионистов). Суть подхода в борьбе реа-лизма и экспрессионизма как двух основных тен-денций в искусстве: первая выражает тяготение к максимальному приближению изображения к его реальному образцу, а вторая — страсть автора вы-разить свой внутренний мир через собственные работы. В сборнике прекрасных задушевных эссе

Базен показывает как та или иная тенденция берет верх в той или иной эпохе, и что из этого получа-ется. Однако, трудно согласиться с его прослав-ленным взглядом на искусство, ведь такой под-ход совершенно упускает из виду древний театр.

В классических театрах Японии (Но, Кёгэн, Кабуки) актеры исполняли свои роли в масках, скрывавших их лица. Эти маски настолько при-чудливы, что трудно отнести их как к проявле-нию реалистических тенденций, так и списать на буйную фантазию какого-то автора. Театральные маски не являются случайными, а представляют целую традицию изобразительного искусства минувших веков. Если же в некоторых случаях маски не использовались актерами, вместо них применялся толстый слой грима, который все равно полностью скрывал лицо. Кроме того, по-сле государственного указа (XVII век) женщинам было запрещено играть в театре, благодаря чему все роли исполнялись до относительно недавнего времени исключительно мужчинами. Обе детали — и маски, и вытеснение женщин из театральной практики — могут быть обнаружены и в театре Античной Греции, который также не поддается адекватной интерпретации через призму Базена. Все дело в том, что французский исследователь не захотел обратить внимание на третью тенден-цию, которую условно можно назвать символиче-ской. Конечно, сегодня это тоже модное словеч-ко — «символизм», однако в данном контексте

21 21

ТЕАТР І АНІМЕоно используется именно для выражения синтеза двух определяющих тенденций Базена, вывер-нутых наизнанку. Действительно, если реализм в изобразительном искусстве — это запечатле-ние внешних сторон явления, а экспрессионизм — выражение внутреннего мира автора, то через символ показывается внутренний мир изображае-мого. Символ связан со смысловым наполнением явления, с той сущностью, которая может быть утеряна посредством прямого реалистического изображения того или иного предмета. Япон-ский театр (как и Греческий, впрочем) возник на почве религиозных ритуалов, направленных на внутреннее единение с божеством, потому нет причин сомневаться в том, что символическое понимание мира является для него характерным, ведь именно религия открывает человеку тайну о том, что мир многомерен, выражение же этой многомерности нуждается в символизме. Актер именно потому полностью «поглощается» ма-ской, что он представляет на сцене не человека, но символическое выражение некой силы, архе-тип. По этой же причине, не имеет значения и пол актера — в средневековом патриархальном обществе Японии мужчины могли вполне успеш-но выразить и сущность женских персонажей. Актер был настолько «похоронен» под сотворен-ной для него символической личиной, что высту-пал он буквально как «душа», как «действующая сила» изображаемого на сцене героя. Со време-нем (особенно — с проникновением европейских тенденций в Японию), общество становилось все более современным и секулярным, все более отходило от древних традиций, и сегодня в Япо-нии классические театры превратились в экзоти-ческие аттракционы для европейских туристов.

Конечно, все эти мысли не новы, но они долж-ны рассматриваться в связи с современным япон-ским аниме. Казалось бы, театральное искусство растеряло свой сакральный символизм, однако с развитием технических средств появился новый способ восполнить потерю. Аниме является со-временным аналогом японского классического театра, который словно адаптировался к постин-дустриальным реалиям. Если раньше актер скры-вался за одеждой и маской, то теперь он находит-ся «по ту сторону экрана». Существует несколько стилей рисунка, используемого художником для создания как внешности основных персонажей, так и фона, на котором они действуют, что соот-ветствует базовым маскам разных японских те-атров, а также их декорациям. Положа руку на сердце, даже сам Андре Базен не сказал бы, какая

из его двух тенденций преобладает в аниме, по-скольку решение заключается в понимании этого направления изобразительного искусства через призму синтеза оных. Герои аниме в большин-стве своем выражают архетипичные образы, чему во многом способствует их типичная внешность, написанная в рамках сформированных канонов. С другой стороны, автор аниме как мультиплика-ционного фильма обладает значительно большей свободой, чем режиссер кино, которому никогда не повинуются до конца играющие перед каме-рой без нарисованных личин актеры в силу все-го лишь той причины, что они отдельные люди.

Аниме в кинематографе сегодня является пря-мым продолжателем традиций классического японского театра, символически отображая дей-ствительность в ее наиболее типичных и суще-ственных чертах. Вот почему этот жанр изобрази-тельного искусства, который, к сожалению, не успел застать Андре Базен, сегодня играет важнейшую роль в развитии постиндустриальной культуры.

Александр Артамонов

22

КОНФЕСІЇ

22

Умбанда – синкретична афро-бразильска релі-гія, яка сформувалася на основі африкансько-го спіритуалізму та бразильського католицизму.

Сучасні релігієзнавці не можуть дати точ-ну відповідь, чого чи кого носить ім’я Умбан-да, але відомо, що корені даного слова прийш-ли в Бразилію з Анголи і можуть означати “ті, що викликають духів”. Насправді Умбанда – це своєрідне поєднання трансформованого африкан-ського анімізму з бразильським католицизмом.

Історія Умбанди Як і інші релігії, Умбанда теж має свого заснов-

ника та предтечу. Предтечою Умбанди був фран-цузький спіруталіст Ален Кардек, але засновником Умбанди вважають бразильця Зеліо де Мораєша.

Зеліо де Мораєш народився в Бразилії 1897 року в передмісті Манауса. Існує умбандій-ська легенда, яка повязана з чудесним від-криттям релігії Умбанди Зеліо де Мораєшем.

У 1908 році Зеліо де Мораєшу прийшла повістка в армію, але відразу його розбив па-раліч і він став прикутим до ліжка. До того Зеліо де Мораєш вже декілька років був послідовни-ком французького спіратуліста Алена Кардека.

Оскільки він був послідовником Кардека, буду-чи паралізований він продовжував читати його твори, і одного вечора після прочитання книги Кардека (точно не відомо, якої саме книги) він сказав собі, завтра я стану та піду на двір. На-ступного ранку Зеліо де Мораєш прокинувся та пішов, і його параліч пройшов. Відразу після чу-десного зцілення Зеліо де Мораєш вирішує ство-рити нову релігію, яка б поєднувала спіритуалізм Кардека та релігію народу Йоруба (народ Йору-ба проживав на території сучасної Нігерії, але у період колонізації території Бразилії португаль-ці масово завозили рабів з Нігерії у Бразилію), а також місцевий бразильський католицизм.

У 1920 році Зеліо де Мораєш офіційно за-реєстрував Умбанду як самостійну релігію.

Міфологія УмбандиУмбанда є моністичною релігією з елемен-

тами африканського анімізу. Практично всі ум-бандійці вірять в одного бога Оріша. Бог Оріша має 7 видів сутності. Він може бути як богом кохання Ошуном, так і богом війни Огуном. Оріша також може бути вселятися в будь-яку людину, а також Оріша може бути злим духом.

23 23

КОНФЕСІЇУ вченні Умбанди Оріша є трансцендентним

богом, його людина не може ні пізнати, ні зро-зуміти, а якщо хтось буде намагатися наблизи-тися до трансцендентної сутністі Оріша, то він буде покараний богом, адже той не хоче щоб його пізнавали. Оскільки Умбанда поширена най-більше в Бразилії, а також в країнах Латинської Америки, де домінує католицизм, то умбандійці не могли не синкретизувати своє вчення з като-лицизмом. Умбандійці вірять, що Ісус Христос був втіленням бога Оріша. Також умбандійці ча-сто моляться на зображення Ісуса Христа та ста-тую Фатімської Діви Марії, а також використо-вують для молитви католицький розарій. Якщо людина католик і хоче прийняти Умбанду, то їй не потрібно проходити обряд посвяти в релігію, потрібно пройти ритуал конфірмації Умбанди.

Важливим фактом є те, що часто послідов-ники Умбанди можуть називати своїх богів іменами католицьких святих. Також кожен по-слідовник класичної Умбанди може відвідувати ка-толицький храм і водночас практикувати Умбанду.

Течії в Умбанді.Майже за сто років існування Умбанди

у ній відбулося чимало розколів та виник-ли нові течії. Сьогодні в Умбанді існує біль-ше 10 різноманітних умбандійських течій.

Найбільшими течіями Умбанди є: класич-на Умбанда, засновником якої був Зеліо де Мо-раєш, ця течія поклоняється Зеліо де Мораєшу як пророку Умбанди і богу Орішу. Наступна за розміром течія Умбанди – це АУМУмбанда. Представники АУМУмбанди практикують ме-дитацію, а також вірять у реінкарнацію, тобто в перевтілення душ. Також представники АУМУм-банди вважають бога Крішну, Шиву, Будду, Ісу-са, Вішну, аватарами бога Оріша. І третьою за розміром течією Умбанди є Езотерична Умбанда, або інша назва – Єдність божественних законів. Представники цієї течії Умбанди велику увагу приділяють спіритуалістичним сеансам. Також представникам цієї течії дозволяється читати та практикувати інші езотеричні релігійні системи.

Сьогодні Умбанда активно розиваєть-ся на території Бразилії та у країнах Ла-тинської Америки. Число послідов-ників Умбанди сягає від 1 до 3 млн людей.

Ігор Дмитрук