стор. 2

стор. 3

стор. 4

стор. 5-6

У номері:

[•] слово до кожного серця

українська християнська газета • № 5 (148) • вересень-жовтень 2014

50 ромів хрестилисяНа Мукачівщині пройшло масштабне водне хрещення

Для чого ми живемо?Покликання в житті має кожна людина

Як почути голос Бога?І як зрозуміти, що це говорить справді Бог?

Тарас Дятлик — про Пробудження та про те, як подолати навалу ненависті

Наші кохані Батьки, дякуємо вам за турботу й увагу, якою ви обдаровуєте нас від дитинства! Дякуємо за вашу працю і за кожне зусилля, яким ви вчите нас, виховуєте і спрямову-єте на добру дорогу! Дякуємо Богу за вас, ваше здоров’я, за те, що Він постійно вас охороняє і наснажує Своєю мудрістю! Дякуємо вам за вашу відвагу приймати життєві виклики, за те, що даруєте нам відчуття безпеки і затишку!

Наші найдорожчі Татусі, дякуємо вам за те, що можемо вас любити і приймати такими, як ви є!

Пам’ятайте про нашу любов і повагу завжди, а особливо тоді, коли потребуєте наснаги і натхнення! Пам’ятайте, як ми віримо у вас і довіряємо вам! Нехай наша віра в те, що ви – найкращі і найсильніші, приведе вас до правди про самих себе: кожен Татко є улюбленою Божою дитиною! Ви вчите нас відповідальності та відстоювання найважливіших життєвих принципів, поруч з вами проблеми здаються не страшними, і

З Днем Батька!21 вересня вся країна святкувала День Батька. Ми сьо­

годні усі схиляємо голови перед нашими Татусями – наши­ми найбільшими Героями! Нехай ваші серця будуть сповне­ні віри, нехай ваші душі будуть сповнені миру, а життя буде невичерпною пригодою, котра веде до Неба! Вітаємо вас з Днем Батька!

ми з легкістю їх долаємо! Пам’ятайте, що це ваші батьківська рука та молитва допомагають нам на всіх життєвих етапах почуватися впевненіше і легше здобувати навіть найнедо-сяжніші вершини!

Пам’ятайте про те, які ви цінні, які важливі, які вартісні для нас, хто безмежно вас любить, та для Бога, Який вас ство-рив!

Господи, нехай кожен Татко опирається на Тебе у прийнятті важливих життєвих рішень! Нехай у Тебе черпає силу і му-дрість, віру, надію та любов! Просимо Тебе, Боже, зроби сер-ця наших Татусів чистими і цілеспрямованими, сміливими та ревними у молитві! Нехай батьківські руки мають гідну пра-цю, серця будуть вірними та милосердними, а розум – про-свічений Твоєю мудрістю! Утверди наших Батьків у вірі, Боже! Допоможи у боротьбі за справедливість та чесність! Благо-слови бути витривалими Твоїми воїнами і стояти у правді до кінця! Додай нашим Татам сили духу і терпеливості у пізнанні істини та безмежної довіри до Тебе!

Господи, сповни наших Татусів Твоєю благодаттю, радістю Твого Воскресіння, миром Твого серця на многії і благії літа!

Вітаємо вас, найдорожчі наші Татки, з Днем Батька!Любимо вас сильно-сильно всім нашим серцем!

«Хлопцям нікуди сховатися від дощу, – каже Сергій Балюк, єпископ Об’єднаної Християнської Євангельської Церкви Живого Бога, – вітру, що пронизує до кісток, холодних но­чей, там не можна сховатися під теплою ковдрою або ввім­кнути обігрівач. Але хлопці повинні твердо знати, що люди, яких вони захищають, пам’ятають і цінують кожного з них. Вони повинні знати, що простим громадянам України не все одно, у що одягнені їхні захисники і чи нагодовані.

«У поєдинку ніхто не завдає удару розчепіреними пальцями»

Під час визвольної війни не може і не повинно бути такого, щоб одні воювали, а інші, за-ради яких ризикують життям, вели звичайний спосіб життя, наче нічого не трапилося. У по-

єдинку ніхто не завдає удару розчепіреними пальцями, а тільки міцно стиснутий кулак може зупинити і збити воро-га. І зараз якраз той час, коли вся країна повинна зібратися

в єдиний кулак. Потрібно забу-ти фрази «у них все є», «зараз перемир’я» і т.д. Поки останній чобіт окупанта не буде вигна-ний з нашої землі, поки остан-ній загиблий воїн не буде по-хований, поки над останньою прикордонною сіль радою в Луганській і Донецькій обла-сті, АР Крим не підніметься прапор України – нічого не за-кінчилося. А значить у всіх нас ще багато роботи. З нами Бог і Його сила.

У хлопців завдання – очис-

тити нашу землю від ворога, а наша – цілком підтримати нашу армію.

Зараз дуже потрібна термо-білизна, дощовики, зимові спальники, светри. На поста-чання по лінії МО ніхто не спо-дівається. Віримо, що з Божою допомогою у нас вийде зігріти наших захисників.

Звертаюся до тих, у кого є бажання допомагати воїнам не словом, а ділом. Знаю, що багато хто вже не один місяць робить те, що по силам. За-раз, як ніколи, актуальний за-клик часів Великої Вітчизняної – ВСЕ ДЛЯ ФРОНТУ, ВСЕ ДЛЯ ПЕРЕМОГИ!

Наприклад, якби кияни на

один день відмовилися від по-рції еспрессо, то на зеконом-лені гроші можна було би заку-пити близько 8500 комплектів білизни.

Тільки всі разом і тільки ра-зом з Богом ми пройдемо і ці випробування.»

Благодійна Місія «Твоє Призначення»

Від редакції: Розмову з єпископом Се-

р гієм Балюком про найго-ст ріші події – повалення па ­

м’ятників Леніну, про само /

суд над депутатами та про вояків-добровольців – чи­тайте на ст. 6

«СХОДИ» • українська християнська газета № 5 (148) вересень-жовтень 20142[•] улк-2014

[•] вітаємо![•] вітаємо!

[•] новини цжб

Осінь багата іменинниками в Християнській Євангель-ській Церкві Живого Бога.

У вересні свої дні народження святкували Горват Мико-ла, пастор Церкви Живого Бога с.В.Лучки (01 вересня), Лю-бов Дем’янович, пастор Церкви Живого Бога м.Флоренція, Італія (10 вересня), Олександр Ізай, пастор Церкви Живого Бога м.Іршава (14 вересня), Тібор Нейметі, пастор Церкви Живого Бога м. Мукачево (21 вересня), одразу за ним іме-нинниками були Іван Мішкулинець, пастор Церви Живого Бога м.Мукачево (22 вересня) та Олександр Муржа, пре-світер ромської Церкви Живого Бога м.Чоп (теж 22 верес-ня). Іван Давід, пастор ромської ЦЖБ с Чомонин святкував день народження 23 вересня.

5 жовтня день народження матиме єпископ Християнської Євангельської Церкви Живого Бога, пастор ЦЖБ м.Київ Сергій Балюк. Пастор Церкви Живого Бога м.Берегово Ярослав Кондрич святкуватиме день народження 22 жов-тня, а Михайло Данканич, пастор церкви смт Королево — 27 жовтня.

Усіх іменинників вітаємо і зичимо рясних Божих благо-словінь, миру та радості в серцях, міцного здоров’я та му-дрості.

З Днем народження!

[•] обітниця

В передмісті Червонограду з 18 по 20 вересня пройшла щорічна молитовно-пророча лідерська конференція на тему «Церква в часи суспільних потрясінь». Проведення за-ходу цьогоріч було під питанням через ситуацію в країні. Та конференція все ж відбулася, аби пастори та служителі євангельських церков могли обговорити і помолитися ра-зом про те, що відбувається в нашій країні. Разом відчути істинні причини нинішніх перемін та зрозуміти свою місію в світлі останніх подій.

Церква в часи перемінБлизько сотні учасників Української Лідерської конференції обговорювали питання місії Церкви в умовах суспільних потрясінь

Тема патріотизму, прощен-ня, молитви, християнських цінностей в умовах війни, місії Церкви та місії Бога в сучасному суспільстві були «топовими» в ці дні.

Гостем конференції став доктор філософських наук, громадський та релігійний діяч Михайло Черенков. Його аналітика нинішньої України показала, що, як і чому відбу-вається сьогодні в нашій кра-їні. Історію України (останньо-го року) він розглянув у трьох етапах: трансформація (етап Майдану, який приніс транс-формацію мислення та усві-домлення себе нацією), вихід (відмова від комуністично-радянських цінностей як па-ралель із виходом ізраїльтян з Єгипетського полону) та мі-сія (сьогодні від Церкви зале-жить, чи зможемо ми розпо-вісти нашу історію так, щоб народ звернувся до Бога).

Пастори та служителі в мо-литві просили в Бога проба-чення за поклоніння комуніс-тичним фетишам та ідолам у

минулому, зрікалися імпер-ського духовного багажу та проголосили Господнє пану-вання в житті нашого народу. Згодом усі присутні вголос читали уривок з Біблії, про-голошуючи його на адресу України:

Україно! «Будеш міцно по-ставлена правдою, стань да леко від утиску, бо не боя-тимешся, і від страху, бо до тебе не зблизиться він. Коли хто чіплятися буде до тебе, то це не від Мене, хто чіплятися буде до тебе, той перед то-бою впаде.

Україно! Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінько-го язика, який стане з тобою до суду, осудиш. Це спадщи-на Господніх рабів, а їхнє оправдання від Мене, гово-рить Господь!» (Ісаї 54:14-15, 17)

«В ці дні ми говорили про актуальні, болючі питання, які сьогодні є в Україні, про-сто з трибуни. — підсумував єпископ Об’єднаної Христи-

янської Євангельської Церк-ви Живого Бога Сергій Ба-люк. – Нічого не приховуючи, висловлювали і оговорювали біль нашого суспільства. Го-ворили про Ураїнську єван-гельську Національну Церкву, про те, що протестанти пере-живають сьогодні непростий період, стаючи народною церквою. Тому що Україна зробила досить різкий по-ворот у своїй історії і якщо

Церква не зробить такий же поворот, то стане маргіналь-ною.

Ця конференція є свого роду переосмисленням того, що відбулося і що ми сьогод-ні переживаємо. Це є певний вихід із «єгипту», в даному ви-падку єгипет – це Радянська імперія, яка, виявляється, дуже глибоко засіла в нашій свідомості. Я вдячний за слу-жіння Михайла Черенкова,

Сергія Остапчука, Миколи Гайдучика, Миколи Омельчу-ка. Кожен з цих пасторів вніс своє розуміння в ті процеси, які сьогодні відбуваються в нашому суспільстві.

Бог діє в історії України і ми повинні пам’ятати Божий шлях в історії України. Украї-на потребує написання своєї історії в котрій буде показано роль Бога в становленні нації та її призначення.»

• Спільне читання вголос уривку з Біблії (Ісаї 54:14-17)

Доба молитви та хвали «Хвала-24» пройде з 24 по 25 жовтня в Івано-Франківській Церкві Живого Бога. Добу хри-стияни присвятять безперерв-ній хвалі і поклонінню Богу та молитві. За попередньою ін-формацією участь у Хвалі ві-зьмуть 15 груп прославлення з різних міст (Рівне, Калуш, Ли-сець, Івано-Франківськ).

Перше служіння «Хвала-24» відбулося 5 квітня 2000 року. І з тих пір щомісяця безперерв-но йде поклоніння і прослав-лення Гос пода по всьому світу.

* * *4-5 жовтня Виноградівська

Церква Живого Бога святкува-ла своє 20-річчя. «Евен-Езер. ...Аж доти допоміг нам Гос-подь...» (1 Самуїла 7:12) – це місце стало фоном для святко-вої конференції.

Гостями-промовцями на ній стали єпископ ХЄ ЦЖБ С. Ба-люк, пастор церкви «Благода ть» М.Гайдучик (Червоноград), старший пастор ОХЄ ЦЖБ М. Балко, старший пастор ЦЖБ Виноградівщини І.Татач та пас-тор ЦЖБ В. Ахременко (Тячів).

День Батька, який зазви-чай святкують у третю не-ділю вересня – цьогоріч 21 вересня – у Мукачеві від-значили вперше.

Дні сім’ї в МукачевіЗавершилися святкуванням Дня Батька в центрі міста

Йому передував цілий тиж-день «Днів сім’ї», який про-водила ГО «Сім’я та життя» за підтримки міської влади. З 15 по 21 вересня, в мука-чівських школах проходили лекції на тему сімейних цін-ностей. У святкуванні взяли участь християни греко-ка-то лицької та католицької це-ркви, православної церкви київського патріархату, хри-с тиянської євангельської це р кви Живого Бога, церкви християн віри євангельської, християнської реформатської церкви. Спільні міжденоміна-ційні молитві в місті стали ре-гулярним заходом.

В неділю на центральній площі відбулася спільна мо-литва, після якої діти малюва-ли малюнки на сімейну тема-тику, розмальовувати плакат до Дня миру під керівництвом викладачів Мукачівської ху-дожньої школи. Всі малюнки, створені найменшими учас-никами свята, були переда-

ні координаторам Мукачів-ського крила Руху підтримки закарпатських військових у зоні АТО, для подальшої від-правки їх на Схід.

«СХОДИ» • українська християнська газета№ 5 (148) вересень-жовтень 2014 3[•] слово до кожного серця

clg.in.ua

новини з життя церкви • проповіді аудіо • відео • інтерв’ю • Біблія

Cьогодні cкрізь і в різних деномінаціях люди моляться. Я це знаю. Але маю переконання, що Україні потрібна мо-литовна варта на національному рівні. Щоб усі конфесії в різних регіонах України постили та моилися, тому що це єдиний вихд із кризової ситуації!.. Бог допускає, щоб ми не знаходили справжньої підтримки ні з боку Америки, ані з Євросоюзу! І зрозуміли, що справді підтримку нам може дати тільки Він! Я свято вірю в це.

Уроки війниГріх не вчитися з тих обставин, через які ми сьогодні проходимо

Урок першийПерший урок, який я отри-

мав, це те, що ми повинні сьо-годні вчитися з усіх обставин нашого життя. Дуже важливо зрозуміти одну річ: якщо щось дається нам дорогою ціною, то гріх не навчитися з цього. Не зробити з цього уроків. Гріх не вчитися з тих обставин, через які ми сьогодні проходимо.

Ще ніхто до цього часу так не з’єднав наш народ, як наш нинішній агресор. Ще ніхто до цього часу не змушував націю так молитися, як ми молимося сьогодні! Ніхто не зміг би по-ставити так високо молитву за Україну, як вона поставлена зараз. Масові загибелі завжди спонукали людей до масових молитов.

Урок дрУгийДругий урок, який я отримав

– важливість розуміти, що Бог усе недобре оберне на добре. Сьогодні безліч людей розча-рованих, які потребують пси-хологічної реабілітації чи хоча б консультації. Люди почали втрачати надію!.. Але необхід-но покладати надію на Госпо-да і знати, що Бог усе обертає на добро! У Нього все під ко н т ро лем!

Ви спитаєте: як же війну мо­жна використати на добре? Я впевнений на 100 %, що те, що відбувається в Україні, від-бувається для того, щоб ми всі покаялись.

«Того часу прийшли були дех-то, та й розповіли Йому про галілеян, що їхню кров Пилат змішав був із їхніми жертвами. Ісус же сказав їм у відповідь: Чи ви думаєте, що оці галілея-ни, що так постраждали, гріш-ніші були від усіх галілеян? Ні, кажу вам; та коли не покаєте-ся, то загинете всі так!» (Луки 13:1-3)

Я думаю, що якщо ми не покаємося, то можуть бути страшніші події в нашій країні. Бог спонукає цим до покаян-ня, спонукає до певних змін, які Він запланував.

Урок третійЯ помітив дуже багато край-

нощів та «перекосів», якщо можна так сказати. Навіть у спілкуванні декого з християн можна помітити ці крайнощі, грубощі, звинувачення, інші недопустимі речі... Крайнощі виникають, як правило, тоді, коли національні питання ста-ють вищими за християнські цінності. Я українець, я патрі-от, я «бандерівець», у хорошо-му розумінні цього слова, але в першу чергу я – християнин.

З самого початку воєнних дій в Україні я багато спілкував-ся зі своїми друзями з Росії і звернув увагу на їхнє трепетне ставлення до свого президен-та... На всі мої аргументи щодо його неправомірних дій, вони одразу ж кидалися на мене, мовляв «ти хочеш, щоб я теж став бандерівцем? Щоб до-віряв вашій владі більше, ніж своїй?» А я кажу: «Я хочу, щоб ти став християнином, який визнає Біблію вище за все те, що йому дала держава!»

Ти повинен бути патріотом, але в першу чергу маєш бути християнином. Тримай пріори­тет! А якщо ти християнин, то повинен говорити правду. Як би не було боляче, як би не було страшно. І це надзвичай-но важливо: тримати баланс між небесним і земним.

Урок четвертийНаступний урок, який я за-

своїв, це точність і конкрет-ність наших молитов.

Нам потрібно точно і кон-кретно називати ті речі, за які

ми молимося, тому що дуже часто я чую молитви на зра-зок «Боже, зроби так, щоб усім було добре! Щоб і вовки ситі, і вівці цілі!»...

Ми повинні знати, що прав-да є на стороні Слова Божого. Сьогодні Церква стає занадто ліберальною і не може заяви-ти конкретно: це – гріх! А на це – анафема! Нині ж багато хто думає, що Церква має благо-словляти... Кого?! Потрібно ви-значитись!

Урок п’ятийНаступний урок – знати, за

що ти воюєш. Це стосується всіх сфер нашого життя!

Я зрозумів це під час розмо-ви з одним хлопцем, який во-ював у зоні АТО. Він казав: «Я пішов добровольцем, я знав, на що йшов і готовий був по-мерти. Але коли побачив, що там таке робиться, коли почи-нають «підставляти», коли гово-рять неправильні речі, я розгу-бився і зрозумів: я не знаю, за що воюю!..»

Це серйозний урок. Коли ми знаємо, за що воюємо, то стає легше; коли в нас є стержень – тоді краще.

Урок шостийЧерговий урок, який я засво-

їв, має «коріння» ще з Майдану. Ми всі вийшли проти політики нашого немудрого президен-та. Минув час і він втік! Але за короткий час нова проблема – Путін! Диявол має схильність перевтілюватися...

І я зрозумів, що наша про-блема – не люди!

«Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів зло-би.» (До ефесян 6:12)

Ми, як христяини, повинні дивитися глибше, ніж фізич-ний світ. Ми повинні бачити не лише людську сторону, а зна-чно далі.

Урок сьомийНаступний урок я почну з

прикладу. Якось я чистив килими (це

моя робота, якою я заробляю гроші) та м’які меблі в одно-му домі. Працюю в поті чола, години три, весь мокрий. А по-ряд весь цей час господар, чо-ловік, трохи старший за мене, грався з дівчинкою. Я так зро-зумів, що то була його донька. Грався весь час, поки я працю-вав! Так самовіддано та гарно, вона сміялася. І я подумав, що такого я в своєму житті ще не бачив, щоб батько три години (!) (а може він грався з нею ще до мого приходу) грався зі своєю донькою! Щоб він так вкладав душу в гру зі своєю дитиною! На якісь дрібні мої питання по чистці меблів він махав рукою: «Це неважливо! Я не маю зараз часу!»

А коли я закінчив свою робо-ту і трохи з ним розговорився, то дізнався, що він отримав повістку і наступного дня мав іти до війська... Він сказав: «Я так жалкую, що так мало часу проводив зі своєю донькою!..»

І я зрозумів, що ми часто не цінуємо те, що ми маємо! Ми мало проводимо часу зі со-їми сім’ями, зі своїми дітьми. Сьогодні відбувається певна переоцінка цінностей. Завтра може не бути тих можливос-тей, які ми маємо сьогодні. То му цінуймо те, що в нас є, цінуймо наших рідних та близьких.

Через такі речі Бог чомусь вчить нас. Щоб щось змінюва-лося в нас самих. Щоб ми ро-били уроки і не повторювали помилок.

Урок восьмийІ ще один урок, я би назвав

його інформаційним вампіриз-мом. Англійці з 70 років життя сидят за телевізором 18 років. У США середньостатистичний американець 6 годин 20 хви-лин на добу сидить перед те-левізором. Це дуже багато. І в цій нашій нинішній проблемі немалу роль відіграло телеба-чення, тому що постійне си-діння перед випусками новин надзвичайно «загружає» пси-хологічно!

Дуже важливо протистояти цьому інформаційному вам-

піризму. Важливо розібрати-ся і не піддаватися масовим психозам, не стати заручни-ками обставин. І для християн також!

Я ріс у п’ятидесятницькій це ркві і в дитинстві нам забо-роняли дивитися телевізор. Я довго не міг второпати, чому? Що ж тут поганого? Це ж ціка-во! І тільки згодом зрозумів, що якби не ця заборона, якби старі п’ятидесятницькі, бап-тистські церкви дозволяли так масово дивитися телевізор, як зараз, то вони би не змогли втримати свою молодь.

Це не питання розваг. Це питання ідеології! Особливо в дитячому та підлітковому віці. Діти, які сьогодні стали дорос-лими, не були загружені ате-їстичною пропагандою через телебачення.

Урок дев’ятийЩе один урок, який я отри-

мав – не пропустити, не втра тити ті можливості, які дає нам Бог. На Майдані в молитовних наметах найбільш яскравими і активними були греко­католики. Наші пастори там теж були, але їх могло би бути там значно більше і вони могли би послужити краще. Але можливість упущена.

Сьогодні війна і Бог відкри-ває нові двері і нові можливо­сті, які ми не повинні втратити. Наприклад, ми можемо послу-жити тим людям, які переїхали з інших міст. Хтось потребує житла, чи одягу чи іншої до-помоги і ми повинні на це відреагувати. Ми повинні ви-користати кожну можливість допомогти і послужити тим, хто цього потребує.

Це наша реальність. Це ре-альність нашої України. Не упускаймо ні однієї можли-вості вчитися, брати уроки, робити правильні висновки, не упускати можливості допо-могти, послужити людям, які потребують допомоги.

Ніколи не знаємо, що чекає на нас завтра. Хоча Він знає

Сергій Остапчук,па стор ЦЖБ

м.Сокаль-Львів

[•] гримаси світу[•] трохи news

Дочка відомого проповідника Біллі Грема брала участь у ток-шоу, присвяченому подіям 11 вересня 2001 року. На запитання ведучої Джейн Клэйсон: «Як Бог міг дозволити та-кому статися?» Анна Грем дала дуже глибоку і проникливу відповідь.

Як Бог міг дозволити такому статися?Виганяючи Бога з наших шкіл, нашого уряду та життя, ми отримуємо цілком закономірну ситуацію

Вона сказала: «Я вірю, що Бог так само, як і ми, глибоко сумує через те, що сталося. Але ж ми роками виганяли Бога з наших шкіл, з нашого уряду, з нашого життя. І я ду-маю, що Бог, будучи джентль-меном, просто відступив.

Чи можемо ми очікувати від Бога благословення і захисту, якщо ми при цьому вимагає-мо, щоб Він нас покинув?

Давайте згадаємо... Здає­ться, все почалося, коли Мед-лін Мюррей о’Хара (вона була вбита, її тіло було знайдено не-давно) заявила, що в школі не місце для молитви, і ми сказа-ли: «Добре».

Потім хтось сказав, що кра-ще б у школі не читати Біблію (Біблію, де сказано: «Не вби-вай», «Не кради» і «Люби ближ-нього твого, як самого себе»!).

І ми сказали: «Гаразд».Потім доктор Бенжамін Спок

сказав, що нам не слід засто-совувати тілесні покарання до наших дітей, коли во ни погано себе ведуть, то му що цим ми завдамо шкоди їх особистості – ми можемо травмувати їхнє почуття гідності (син доктора Спока покінчив життя само-губством).

І ми сказали: «Він – спеціа-ліст і знає, про що говорить». І так ми сказали: «Добре».

Потім хтось сказав, що вчи-телям і директорам не можна карати наших дітей. А адміні-страції шкіл суворо заборони-ли своїм викладачам навіть торкатися учнів, що завинили, тому що їм не потрібна погана реклама і вже тим більше вони не хочуть відповідати за це пе-ред судом (є велика різниця між покаранням і дотиком, прочуханкою, приниженням, би т тям тощо).

І ми сказали: «Добре».Потім хтось сказав: «Давайте

дозволимо нашим дочкам ро-бити аборти, якщо вони цього хочуть. Їм навіть не доведеть-ся розповідати батькам». І ми сказали: «Добре».

Тоді якийсь мудрий член шкільної ради сказав: «Хлопці завжди будуть хлопцями і за-вжди будуть цим займатися. Тож давайте дамо нашим си-нам стільки презервативів, скільки вони хочуть, щоб вони могли розважатися, як їм за-вгодно. А нам не доведеться розповідати їх батькам, що вони отримали їх у школі». І ми сказали: «Добре».

Потім хтось із нами ж обра-ної верховної влади сказав, що неважливо, що у нас в при-ватному житті, якщо ми добре робимо свою роботу.

І, погоджуючись з цим, ми сказали, що нам неважливо, хто (включаючи президента) чим у приватному житті займа-ється, якщо у нас є робота і з економікою все гаразд.

Тоді хтось сказав: «Давайте друкувати журнали із зобра-женням оголених жінок і бу-демо називати це здоровою практичною високою оцінкою краси жіночого тіла». І ми ска-зали: «Добре».

Тоді деякі пішли з цією висо-кою оцінкою ще далі і почали публікувати фотографії ого-лених дітей, а потім і ще далі, помістивши їх в Інтернет. І ми сказали: «Добре, у них є свобо-да слова».

Потім індустрія розваг сказа-ла: «Давайте робити фільми та телепрограми, що пропагують насильство, богохульство і за-боронений секс. І давайте за-писувати музику, що заохочує вживання наркотиків, зґвалту-вання, вбивства, самогубства та сатанізм».

І ми сказали: «Це всього лише розвага, негативного ефек-

ту ця музика не несе, її ніхто всерйоз не сприймає, тож про-довжуйте в тому ж дусі».

І тепер ми запитуємо себе, чому у наших дітей немає со-вісті, чому вони не можуть від-різнити погане від хорошого, чому вони, не замислюючись, вбивають незнайомців, своїх однокласників і самих себе. Можливо, якщо ми всерйоз і надовго замислимося, то ми зможемо в цьому розібратися. Я думаю, що тут справа в тому, що «що посієш, те й пожнеш».

Один молодий чоловік напи-сав: «Дорогий Господь, чому Ти не врятував маленьку дівчин-ку, вбиту прямо у себе в класі? Щиро Твій студент». Ось відпо-відь: «Дорогий студенте, Мене не пускають до школи. Щиро твій, Бог».

Смішно, як люди легко по-збавилися від Бога, а потім ди-вуються, чому світ перетворю-ється на пекло. Смішно, коли ми віримо тому, що говорять газети, і сумніваємося у тому, що говорить Біблія. Смішно, коли всі хочуть потрапити на небеса, при цьому не вірячи, не думаючи, не кажучи і не роблячи нічого з того, про що говорить Біблія.

Смішно, коли хтось каже «Я вірю в Бога», але сам слідує за сатаною, який теж, між іншим, «вірить» в Бога.

Смішно, коли нам так легко судити і так важко бути судими-ми іншими.

Смішно, коли дурні жарти по-ширюються зі швидкістю світ-ла, але люди двічі подумають, поділитися з друзями статусом або заміткою, в якій йдеться про Бога.

Смішно, коли все непристой-не, грубе, хтиве і вульгарне спокійно знаходиться у Інтер-неті, а в школі чи на роботі відкрита дискусія про Бога не-можлива.

Смішно, коли можна бути «усіма руками за» Христа у неділю, але бути непомітним християнином весь тиждень. Ви ще не смієтеся?..

Ірак: християнські назви шкіл зникнутьТаку умову в Мосулі та Ніневіївисунули бойовики-ісламісти

Школи Мосула та Ніневії скоро змінять свої християн-ські назви. Також припинять вивчати сирійську мову, культуру та елементи християнської релігії.

Скасування вивчення сирійської культури та елементів християнського віровчення — частина умов, які висували бойовики Ісламської держави, щоб стерти ознаки релігій-ного різноманіття на цій території Близького Сходу та пере-творити школи на інструменти пропаганди ідеології джиха-ду задля виховання нових поколінь.

Деякі навчальні заклади в цих місцевостях, наприклад як школа Св.Томи, носять імена святих, ще починаючи з XVIII століття. Минулого року Міністерство освіти Іраку видало розпорядження про те, щоб сирійська мова та вивчення елементів християнської релігії були запроваджені в 152­х державних школах у провінціях Багдада, Ніневії та Кікру-ка. Але через тотальну примусову ісламізацію доля цих на-вчальних закладів наразі залишається під загрозою.

Чи буде ООР?Шимон Перес запропонував створити Організацію Об’єднаних Релігій

Екс-президент Ізраїлю Ши мон Перес запропону-вав Папі Франциску створи-ти Організацію Об’єднаних Релігій. На його думку, так можна було б ефективніше протистояти терористам, які вби вають через релігій-ні переконання.

«ООН вичерпала свої мож-ливості. Те, що зараз дійсно необхідно – це ООР: Орга-нізація Об’єднаних Релігій. Вона би проголошувала від імені всіх людей різних ві-росповідань, що насильство і масові вбивства не мають нічого спільного з релігією. Сьогодні ми зіткнулися з со-

тнями, а може навіть тися-чами терористичних рухів, які стверджують, що вони вбивають в ім’я Бога», – на-голосив Шимон Перес.

Очолити таку організацію, за словами пана Переса, повинен саме Папа, який уже зіграв таку об’єднавчу роль, запросивши до Вати-кану його і палестинського лідера Махмуда Аббаса на спільну молитву про мир на Близькому Сході.

Папа Франциск уважно вислухав пропозиції Пере-са, не приймаючи, проте, на себе ніяких особливих і особистих обов’язків.

Стіна плачу під загрозою обвалуПам’ятку руйнує дощова вода

Недавнє дослідження показало, що одне з найсвятіших місць на землі – Стіна плачу, також відома як Західна Стіна Храмової гори Єрусалиму, – знаходиться під загрозою об-валення.

Дослідження виявило, що певні частини стіни, яка зали-шається єдиною збереженою частиною Храмового комп-лексу в Старому місті Єрусалиму, руйнуються швидше, ніж вважалося раніше. На деяких ділянках це відбувається в 100 разів швидше, ніж на інших, і це означає, що стійкість втрачає вся стіна.

Дослідники доктор Саймон Еммануель і аспірант Яель Левінсон, що виявили цей процес, відзначили, що необхід-но вжити термінових заходів, щоб зберегти всю структуру.

«Дощова вода потрапляє в камені і сприяє їх розчинен-ню. Це схоже на те, що відбувається з шматочком цукру, коли його опускають в каві», – сказав доктор Еммануель.

Приблизно сім рівнів таких каменів, різних за віком, складають всю стіну. Чим вище рівень, тим новіше камінь, і це означає, що стіна слабшає знизу.

• «Виставити» Бога за двері свого життя неважко...

«СХОДИ» • українська християнська газета № 5 (148) вересень-жовтень 20144

[•] сила господа могутня [•] вилилося з серцяВітаємо вас, дорогі наші брати та сестри, шанувальни-

ки лірики, натхненної Богом! Сьогодні у нас одразу кіль-ка авторів. «В это время, кажется, многие поняли, что без Бога им просто не выжить... Пусть все ваши мысли будут о Боге, о Небесном, о вышнем, а не о земном... Тогда и цен-ности у вас будут другие и жизнь ярче... Тогда мир в вашем сердце будет зависеть ТОЛЬКО от Иисуса а не от того, что происходит вокруг!», – пише наша сьогоднішня авторка, відома співачка, християнка RealIvanna.

Ще один автор сьогодні – Валентина Завальна, сестра з Церкви Живого Бога м.Київ.

Ми ще тільки нагадаємо, що ви теж можете надсилати свої вірші чи поетичні твори своїх рідних на електронну скриньку газети — sxody99@gmail.com з поміткою «По-етична скринька».

Це була не перша його спроба самогубства. У листопаді 1997 року Юра був сильно п’яний. Жити не хотілося, незва-жаючи на те, що напередодні святкував з товаришами день народження друга.

Самогубцю врятував... БогРівненський хлопець, який викинувся з 10 поверху, вижив і зараз має чотир ьох дітей

Герой урочистостей запро-понував компанії із 15 друзів вийти на дах багатоповерхів-ки, щоб подивитися на нічне місто. Тоді Юрій і вирішив скочити з даху цього будинку. Аби не було страшно, добря-че розбігся і… стрибнув. Ще встиг подумати: «Ну, от і все». Майнули вікна, засвистіло у вухах, потім глухий удар. Юра впав на клумбу, загородже-ну саморобним парканом із дроту — штир від нього розі-рвав штани. До хлопця збі-глися люди. Кожен намагався допомогти, як міг. Викликали швидку. В лікарні Юрія до-велося прив’язати, бо він по-ривався звідти піти. Вражені лікарі діагностували незначні пошкодження у пацієнта — не було жодного перелому, лише конфузія легень та забій груд-ної клітини. За 7-10 днів його виписали.

Що ж призвело до такої драматичної події? Що було перед тим стрибком і після нього? Ми поговорили з ге-роєм, Юрієм Туровцем.

— Як минуло дитинство, Юрію?

— Родом я із смт Гоща Рів-ненської області. Ми жили в напівпідвальному приміщен-ні. Мама написала в редак-цію військової газети «Крас-ная звезда», щоб допомогли із житлом, тим більше, що мій вітчим був чорнобильцем та афганцем. І нам виділили квартиру в Рівному.

В мене були дитячі хворо-би (типу енурезу), і мені «до-поміг» Кашпіровський: мама садила мене перед екраном, аби я слухав «найвідомішого радянського психотерапев-та». Хвороби минули, зате потім почалися проблеми із психікою. Моя мрія бути космонавтом раптом транс-формувалася у мрію стати бандитом. Виникла депресія, втікав із дому.

Захопився «дорослим жит-тям» по-іншому. Уже в 12 років потрапив у реанімацію через алкогольне отруєння. Випили з друзями три літри кагору... Пообіцяв батькам і собі, що більш пити не буду. Але коли вийшов із лікарні — стало ще гірше. Виникла пустота, яку не було чим за-повнити.

— І як ви це долали?— Тоді ще не було Інтернету

та енергетичних напоїв. Тому я робив, як у пісні: «Нам все равно что — лишь бы с ног ко-сило». Нюхав бензин та клей, це викликало галюцинації — до речі, хлопець, який зі мною обнюхувався, став ін-валідом. Пробував коноплю та каліпсол (сучасний «айс»). У 16 років вже зовсім не хо-

тілося жити. Я не міг віднайти сенсу життя. Хотілося «краси-во» померти, думав — після смерті все зрозумію. До того стрибка 1997 року в мене були маленькі спроби само-губства — то трошки різав вени, то стрибав з невеликої висоти.

— І що сталося після 1997 року, коли ви дивом вижи-ли?

— Мама сказала: постав у церкві свічку за те, що Бог врятував тебе. Але я і вірив, і не вірив. Мене підлікува-ли певний час у психлікарні, проте це не дуже допомогло. Не було твердого переконан-ня, що Бог існує та любить мене. Знову взявся за нар-котики. Далі почався суціль-ний жах — у стосунках з рід-ними, оточуючими. Я знову вирішив звести рахунки із життям — тепер розумію, що це була слабкість, бо сильна людина вирішує проблеми, а слабка втікає від них. Цього разу я вирішив перерізати вени у гарячій ванні, думав — буде не боляче. Але коли тиск впав, почали страшно боліти всі органи, дихання стало важким. Страх нахли-нув… Втрачаючи свідомість і опускаючись під воду, я по-чав молитися — «Отче наш». Рідні вибили двері, мене зно-ву врятували лікарі.

Був нерадий зустрітися із різними проблемами та кло-потами після цієї суїцидаль-ної спроби. Одна моя зна-йома «штунда» (абсолютно нормально ставлюся до цьо-го терміну) сказала: «Якщо хочеш змінити життя — зайди до мене».

Я побачив радість в її очах — і сам напросився на зі-брання до євангельських ві-руючих — п’ятидесятників. Відчув, що Бог мене любить і що я грішний чоловік, який потребує його любові. Пока-явся на третьому зібранні.

На кілька місяців я знайшов спокій — а потім перестав ві-рити й почав «випробовувати Бога»... Гріх поглинув мене — почав курити, знову вживати наркотики. Через це виникли страждання ще гірші від тих, які були до спроб самогуб-ства. Це відчуття розлуки з Господом — страждання сові-сті та серця. Увечері й вночі каявся, а вдень… коловся. Тоді ще не знав Біблії і думав, що мені немає прощення. Гріхи перестали приносити задоволення.

У такому стані я свідомо хотів потрапити у тюрму. При-ходив у міліцію і казав, що сьогодні вбив людину, що зараз поб’ю їм вікна, якщо вони мене не заарештують... Міліціонери лише сміялися.

І я здійснив серйозний зло-чин — пограбував магазин. Мене спіймали й засудили на три роки позбавлення волі. Психіатри обстежили мене й визнали здоровим — сказа-ли тільки, що мені не можна пити.

Я відсидів у в’язниці Рафа-лівки Володимирецького ра-йону два роки й два місяці — це було умовно-дострокове звільнення, бо я «став на шлях виправлення». Вірую-чі принесли у тюрму Біблію, вірш із якої змінив моє жит-тя: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони забували, то Я не забуду про тебе!» (Ісаї 49:15). У 2003 році я прийняв хрещення. Зараз у Рафалівській тюрмі є Дім Молитви. Звільнятися було страшно через спокуси на волі...

— Як склалося ваше життя після звільнення з місць по-збавлення волі?

— Я навчився працювати власними руками — став пли-точником. Знайшлася дівчи-на, Олена, яка повірила в те, що Бог змінює таких, як я. Ми одружилися. Зараз маємо з нею четверо дітей: дівчинку та трьох хлопчиків. Найстар-шій Ані — 7 років, наймолод-шому, Павлику, 2 роки та 10 місяців. Мене зняли з обліку в наркологічному диспансері. Хвороба, яку в мене раніше діагностували — гепатит С — не прогресує. Лікарі кажуть, що у 15% він виліковується cам по собі.

— Чи бувають у вас зараз хоч іноді суїцидальні думки, чи потяг до наркотиків?

— Ні. Радію життю, і немає думок про самогубство. Хоча життя часто нелегке, але з Бо-гом вирішую всі проблеми.

Окрім професійних та сі-мейних справ Юрій Туровець виконує обов’язки проповід-ника в місії «Пробудження», розповідає людям про свій досвід звільнення від нарко-тиків та схильності до само-губства. Півтора роки тому його запрошували на ТРК «Сфера». Юра також свідчив у наркодиспансері, центрі соціальних служб молоді, де мені про нього й розпові-ли — і навіть у католицькому костьолі. Одні наркозалежні та проблемні люди зневажа-ють Юру та сміються із нього, інші — прислухаються.

А ще в 32-річного чоловіка є незвичне хобі — він виго-товляє мальовничі будиночки з бамбукових та виноградних гілочок. «Мальовничі буди-ночки — це не головне, — пе-реконаний Юра. — Основне — що Господь врятував мене, і з Ним мені не страшні ніякі проблеми!»

Олесь Поліщук, м. Рівне

Дышите Небом! Пусть каждый вдох пьянит сознанье...Пусть никакое в мире оправдание вас не отлучит от Небесных дней... Пусть исцеляет вас Его елей... Любите Духом! Исцеляйте сердцем! Разрушив стены, что настроил мир, вам никуда не скрыться от Небесных истин......ЖИВИТЕ НЕБОМ!

Живите Небом!

RealIvanna

Бог всемогущийВ святой своей любви.На землю к нам сошел,Чтоб всех спасти.Он над вселенной Царь и БогИ каждого зоветНа царский пирГде царствует любовь,Где лишь покой и мир.Приди к нему, мой брат, приди.И от такой любви не уходи.Быть может ты искалЗдесь на Земле любовь,Но Земле такой любвиТы не найдешь.Тебя зовут, так неужели не пойдешь?Ведь для Небесного ОтцаТы очень дорог.Остановись, подумай,Прими решение придти к Нему теперьВедь если Бог перед тобойЗакроет дверьГде в вечности ты будешь?Ведь впереди неотвратимый судИ вечность.Я повторю, что б помнил, не забылВедь впереди неотвратимый судИ вечность.Уходишь, что ж, перед тобой Ещё есть две дороги.Тебе решать, какой пойдешь.Одна – дорога правды.Там вечного блаженства свет.Туда тебя зовут, Тебя там ждут, там любят, Там не предадут.Вторая же дорога – тьма.Там предадут, Завидуют там, лгут.За каждым соблазном – погибель.Там столько уж людей погиблоТак неужели ли же Так дешево ты ценишь жизнь?Молю тебя остановись.Тебе во след Глаза с любовью смотрят.Не уходи, вернись.Ведь лишь у Божьего порогамир, радость, жизнь.Молю, мой брат, вернись.

Валентина Завальна

* * *

«СХОДИ» • українська християнська газета№ 5 (148) вересень-жовтень 2014 5

«СХОДИ» • українська християнська газета № 5 (148) вересень-жовтень 20146[•] тема номера

«ленінопад»– Так званий «ленінопад»

поступово охоплює ук раїн­сь кі міста. Молодь та люди середнього віку відзнача­ють, що в містах, де немає пам’ятників Іллічу, усе спо­кійно. Там же, де стоїть брон­зовий вождь, постійно вини­кають заворушення. Тому статуї почали масово вали­ти чи демонтувати. Люди ж старшо го ві ку обурені цим, не можуть зрозуміти і вва­жають скинення пам’ятників Леніну блюзнірством.

– Гадаю, тут потрібно за-мислитися над тим, ким є Ле нін для народу України? Це людина, яка принесла Ук­раїні громадянську війну а потім окупацію. Радянська Україна зазнала геноциду під час голодомору, як наслідок більшовицької революції, де-портацію українців із Західної України до Сибіру та переслі-дування після другої світової війни. Фактично для України це чужа людина, або навіть можна сказати ворог. Сміло можна сказати, що Ленін – це ворог українського наро-ду. Це стосовно історичного аспекту.

Якщо подивитися на духо-вне підґрунтя, то Ленін – сим-вол комунізму в Радянсько-му Союзі. В Росії на Красній площі в Мавзолеї лежить його тіло, не поховане. Ми бачимо, як комунізм, який переслі-дував християнство, заміняє його своєю атрибутикою та символами. Тобто фактично Леніну відвели місце Бога або Христа. Та Христос воскрес, а Ленін лежить мертвий у Мав-золеї.

І це парадокс, що система, як переслідувала та гнобила людей, сьогодні захоплює ба-гатьох. Це наслідки імперіа-лістичного минулого України, яких треба позбутися. Це на-гадує історію ізраїльтян, які вийшовши з єгипетського по-лону, хотіли повернутися на-зад. Вони забули про рабство та гніт, а пам’ятали тільки про дармову рибу, цибулю та час-ник.

З іншого боку, хтось може заперечити, що це наша куль-турна спадщина – епоха Ле-ніна. Та візьмімо до прикладу Німеччину. Третій рейх, Гіт-лер, Геббельс. Чому в Німеч-чині сьогодні немає жодного пам’ятника Гітлеру? Чому не-має вулиці чи площі Геббель-са? Тому що це історія, але

Десовєтизація та чи можна бити депутатівЄпископ Сергій Балюк про повалення пам’ятників Леніну, про самосуд над депутатами та про вояків-добровольців

Неспокійні часи тривають. Мало тішить факт, що живемо в історичний час, що колись діти вивчатимуть у шкільному курсі історії про події сьогодення. Більше тішить усвідом­лення того, що сьогодні історію України вершить Бог. Про­водить нас через горнило очищення, аби країна змогла виконати призначення від Бога. Сьогодні ми говоримо з пастором Сергієм Балюком (єпископом Об’єднаної Христи­янської Євангельської Церкви Живого Бога, пастора ЦЖБ м.Київ) про найбільш вражаючі події останнього місяця.

ніяк не культурна спадщина. Ніколи не можна вважати Леніна, Орджонікідзе, Сталі-на, Ворошилова чи іншого вожака­комунста культурною спадщиною України.

Це ідоли, які постали з ме-тою замінити Бога і за ними стоять духовні сили. І коли в центрі міста стоїть пам’ятник вождю тоталітарного режиму, то місто так чи інакше ото-тожнює себе з цією особою. Вони підсвідомо схвально ставляться до вчинків тієї людини. Коли пам’ятник де-монтують чи скидують, то це вказує на те, що люди від-мовляються від ганебної, неправильної діяльності тієї особи. Або системи, яку ця людина уособлює.

Тому, я вважаю, в Україні по-трібно знести всі пам’ятники Леніну. Це простіше було б зробити, якби на законодав-чому рівні був би прийня-тий закон про демонтаж цих пам’ятників­символів тоталі-тарного режиму Радянської імперії. Просто деякі політич-ні сили грають на ностальгіч-них струнах народу, заробля-ючи собі певні рейтинги. Та цей час уже минув.

– А як бути зі старшим по­клінням, яке сприймає по­валення пам’ятників паплю­женням історичної пам’яті?

– Аби цього не було, мали би проводитися роз’яснювальні бесіди з людьми. І якби ця лінія була би продумана на державному рівні, то ці пам’ятники можна було б перенести в якийсь парк чи облаштувати так, як це зро-блено, приміром, у Будапе-шті. Там вожді комуністичної епохи зібрані на одній тери-торії в музей. Люди до цього ставляться нормально і жод-них суперечок довкола себе це не викликає.

ефект натовпу– Повалення пам’ятників

– це хороша платформа для того, аби трохи пригасити напруження серед народу. Напруження і невдоволен­ня тим, що старий уряд не поспішає залишати влалні коридори. Депутатам непе­реливки, однак методи, як­и ми діє натовп, далеко не завжди цивілізовані... Як вва жаєте, це прийнятно – би ти депутатів?

– Я думаю, що Україна сьо-годні входить у другу фазу Революції Гідності. На жаль,

треба констатувати факт, що нинішня влада відстає, як відставали лідери під час Майдану. Побиття депутатів, кидання їх у смітники, і це буде продовжуватися. При-чина цьому є: прокуратура продовжує ганебну практику диктатури Януковича, покри-ваючи один одного. Якщо це буде тривати, то прокурори будуть просто зметені наро-дом. Я б не хотів, щоб друга фаза революції мала такі форми. Та якщо президент не схаменеться, то йому потріб-но буде піти у відставку дуже скоро. Тому що нова Рада, яка буде обрана – уже за-старіла. Нова Верховна Рада або буде продовжувати про-водити реформи і люстрацію, або буде зметена народом. Третього не дано. Бути депу-татом сьогодні небезпечно і дуже відповідально.

Сьогодні триває десовєти­зація України: комуністи, уз­у рпувавши владу, забрали всі повноваження в народу. Зараз відбувається демон-таж совєцької більшовицької системи, коли народ повер-тає ті в них колись забрала держава. Фактично ці яви-ще викидування депутатів у смітники і є спробою народу впливати на органи держав-ної влади. Але з огляду на те, що держава не забезпечила правильного механізму цих дій, механізму впливу наро­ду на владу, то народ оби-рає ось такі нетрадиційні, сти хійні, жорстокі, бунтівні способи. Держава не ство-рила цивілізованих способів впливу на самі ж органи вла-ди. Ось чому сьогодні усе це відбувається. Народ шукає ці способи сам. Їх не можна оправдати, це насильство. А кого судити? І якщо держава не знайде цивілізованих спо-

собів впливу, очищення своїх органів, то буде зметена.

Зараз створюється нова революційна ситуація. І вона буде ще стрімкішою, аніж Майдан, який збирався дуже довго. Наступний може відбу-тися блискавично.

у військо своїм коштом?

– Чому Церква сьогодні допомагає виключно добро­вольцям?

– Якщо подивитися в іс-торію України, зокрема на її військову історію, то по-бачимо, що в нас ніколи не було регулярної армії. Доба козаччини також показує, що козаки збиралися тоді, коли існувала загроза їхнім селам та містечкам.

Армія України повинна фі-нансуватися і забезпечувати­ся з бюджету країни, тому що всі законослухняні громадя-ни країни платять податки, з яких, с.еред іншого, має за безпечуватися й армія. Бі-блія говорить «хіба служить хто у війську своїм коштом?» (1 До коринт. 9:7). Сьогодні ми бачимо, що землю ефек-тивно захищають доброволь-ці. Я вважаю, що люди, які пішли добровільно захищати Україну, потребують підтрим-ки всього народу. І ми просто не маємо права стояти осто-ронь. Як я вже говорив, коли людина завдає удару, то не б’є розчепіреними пальцями, а міцно стискає кулак і тільки так може зупинити ворога. Ось так і ми сьогодні: зараз якраз той час, коли вся країна повинна зібратися в єдиний кулак.

Добровольці зараз потре-бують найрізноманітніших ре чей: термобілизна, светри, теплі шкарпетки, термоноски (250 пар), препарати, які очи-щують воду, Целокс (засіб для

миттєвої зупиники кровотечі) та інші. Ось цими речами ми, наскільки можемо, допома-гаємо добровольчим баталь-йонам, які, по ідеї, мали би бути в тилу, а попереду регу-лярні війська. Але чомусь усе навпаки – регулярні війська в тилу, а добровольці на пере-довій...

– Допомагаєте якомусь кон кретному загону?

– Наш вантаж поїде для воїнів Добровольчого укра-їнського корпусу. Зараз вони стоять у Пісках, частина з них захищає Донецький аеро-порт. Передаємо речі через зв’язкових, однак плануємо й самі доправляти речі хлоп-цям на схід. Час нашої поїзд-ки покладаємо на Бога.

Якщо хочете допомогти до-бровольцям зони АТО, кошти можна перерахувати на ра-хунок:

• Благодійна Місія «Твоє Призначення». Реквізити ПриватБанку ЄДРПОУ/ДРФО 34563586, МФО 320649, р/р 26006052623517 в гривнях. Призначення платежу: благо-дійна допомога добровольцям АТО.

• Або через термінали самообслуговування на раху-нок Благодійної Місії: Приват-Банк: 26006052623517 Ба-люк Сергій.

• Або через термінали самообслуговування Приват-Банка ввівши назву «Твоє При-значення».

• Або через терміна-ли самообслуговування При-ватБанка по коду ЄДРПОУ 34563586. Комісія 1 грн, не-залежно від суми.

• Також через При-ват24, ввівши рахунок 26006052623517.

Розмовляла З.Попович

• «Сучасна Україна і одному кадрі»

«СХОДИ» • українська християнська газета№ 5 (148) вересень-жовтень 2014 7

[•] тет-а-тет

В сучасному світі, повному різноманітних загроз та про-блем є одна, проти якої ніхто не стане сперечатися. Це кри-за батьківства. І ця проблема нагадує замкнене коло, яке часто з кожним новим витком генерації стискається дедалі щільніше. І страждають тут у першу чергу наші хлопці, які виростаючи, стають татами.

Який Батько?Чи той, хто колись був поранений батьком, має шанс відчути справжню батьківську любов?

І тут стикаються з тією про­блемою, про яку ми й говори­мо: ставши татом, кожен чо­ловік хоче дати своїй дитині найкраще і стати для малюка найкращим. Прагне дати ди­тині все необхідне для пра­вильного розвитку. Але... не знає, ЯК ЦЕ РОБИТИ...

Здорові відносини з бать­ком необхідні для правильно­го розвитку будь-якої дитини. А якщо їх бракує, то дитина, стаючи дорослою, рано чи пізно зіткнеться з цілим комп­лексом проблем: від заниже­ного почуття власної вартості і аж до конфліктів із законом.

Трапляється й так, що бать­ко присутній замало або вза­галі не бере участі у житті ро дини. Такі ситуації також можуть породжувати різні па тології в розвитку малюка. Особливо небезпечно, коли батько свідомо кривдить сво їх дітей. А рани завдані найближчими – найбільш бо­лючі, навіть якщо це не було навмисно. Сліди після таких ран залишаються на ціле життя. І хоча такі ситуації — рідкість, але варто придиви­тися до себе.

Кожен з нас носить у собі якісь рани з дитинства. І не

дивно. Якщо спробувати ро-зі братися в собі, може вия-витися, що насправді ми не настільки всередині впоряд­ковані, якими здаємося, або якими хотіли б здаватися. Чи можна якось впоратись із важким досвідом минулого? Чи той, хто колись був пора­нений батьком, має шанс ще колись відчути справжню батьківську любов?

Багатьом дуже важко від-крити в Бозі батька. Часто причина в деформованому і викривленому образі земно­го батька, який сформувався під впливом багатьох прикрих життєвих ситуацій. І навіть якщо комусь вдасться поба­чити в Бозі сліди Його бать­ківської любові, то зазвичай Він все одно залишається хо­лодним, суворим і позбавле­ним очікуваного тепла.

Як можна мати гарні від­носини з таким Батьком? Як радісно і з ентузіазмом жити, якщо нас супроводжує свідо­мість постійної присутності спостереження справедливо­

го і суворого Бога?На допомогу нам приходить

Ісус Христос. Це саме завдя­ки Йому можемо наважитись називати Бога Отцем. Отцем, Котрий у своїй незмірній лю­бові до світу, вирішив вси­новити всіх його мешкан­ців, щоб кожна людина, аж до сьогодні могла називати Бога Татом. Це жертва Ісуса Христа і любов до Отця нада­ли значення батьківському ставленню Бога до людей. Як би не Ісус, Бог був би тим суворим Отцем Старого Заві­ту. Тим часом Він, передбача­ючи хід історії і бачачи май­бутню деградацію людини, вирішив стати її Батьком. І це ще складаючи себе в жертву! Чи можна уявити більшу лю­бов?

Спробуймо собі уявити іде-ального батька. Якщо хтось не мав добрих відносин зі своїм земним батьком, має включити свою уяву. Тепер закриймо очі і подумаймо

хвилинку, як ми проводили би час із своїм ідеальним батьком. Прогулянки гора-ми, катання на лижах, рибал-ка, майстрування, спільна розмова, взаємне слухання, а може просто перебування разом, без зайвих слів і жес-тів, із глибоким поглядом в повні любові і розуміння очі Батька...

І тепер це все, цей ідеаль-ний образ Батька помножмо на найбільшу величину, яку можна тільки придумати. І навіть у цей момент образ Бога, який ми змогли хоча б трохи створити буде дуже обмеженим. Бо Бог набага­то прекрасніший і доскона-ліший. Добре мати такого Татка?

І залишається тільки усвідо­мити, що ми — найбільші щас­ливці в світі. Виявляється, що наш Батько — директор всіх директорів, якому ніхто не може стати рівним. Він силь­ніший, ніж всі хресні батьки і президенти найвпливовіших корпорацій. І це все правда, бо у цьому переконує нас сам Ісус.

За матеріалами ел. ЗМІ

Мами, без сумніву, – найщасливіші люди на землі. Але не буду приховувати, бути мамою часом дуже і дуже нелег-ко. Щоб частіше бути ощасливленою материнством, а не змученою ним, дуже важливо вміти зберігати правильний і позитивний настрІй.

Правильні думки для мами

Мамам–оптимісткам наба-га то легше впоратися з що­денними труднощами, а ось мамам–песимісткам навіть невеликі проблеми можуть істотно зіпсувати життя.

І не варто забувати, що наш життєвий настрій вбирають в се бе діти: вони переймають наш спосіб мислення, вчать­ся реакції на різні обставини, засвоюють те, як ми справля­ємося (або не справляємося) з проблемами, переймають наше світосприйняття.

Тому піклуватися про «лад уголові» для мами дуже важ­ливий.

НастрІй – це Наше все!

Те, як ми сприймаємо се-бе і навколишні обставини, впливає на все, що ми роби­мо. Наші думки – це початок вчинків, тому нам важливо зрозуміти, що ми повинні і, головне, можемо контролю­вати те, про що думаємо з дня у день.

Часто ми не в змозі контр­олювати свої емоції, але ось вибирати, про що думати і як поступати, можемо завжди! І ні для кого не секрет, що час­то почуття і емоції слідують за думкою і дією.

Тому, змінивши своє внут-рі шнє налаштування, ми мо­жемо змінити для себе бук­вально все. І ось тут потрібно дещо прояснити...

Думайте не просто про

хороше, а думайте про пра-вильне

Сьогодні стало дуже попу­лярним таке поняття як «по­зитивне мислення». Основні його тези такі:

Думайте про хороше, праг­ніть до нього в думках, і воно прийде до вас.

Думка матеріальна – про що подумаєш, то тобі й буде.

Думаючи позитивно, ти мо­жеш досягти в житті чогось завгодно.

Так от, я кажу зовсім не про це! Зараз ми не будемо ви­трачати час на обговорення «позитивного мислення». Я просто хочу звернути вашу увагу на те, що «правильне налаштування» – це для мене зовсім не просто «думай про хороше».

Щоб у вас був порядок в голові і спокій у серці, дуже важливо навчитися думати і пам’ятати про те, що прямо зараз для вас: правильно, важливо і є непорушною правдою.

Ключові слова тут: пра-вильно, важливо, правдиво, зараз.

Незалежно від емоцій, ми можемо пам’ятати про прав­ду. До прикладу, незважаю­чи на сварку з чоловіком, ви пам’ятаєте про правду – те, що ви любите один одного.

«Маяки» Нашого життя

У житті кожної з нас є кіль­

ка дуже важливих і правди­вих речей, які чомусь дуже легко випустити з уваги, хоча насправді вони повинні бути основою нашого життя і на­шими маяками, нашими жи т-тєвими джерелами. Для при-кладу я розповім вам про свої «маяки».

• Мій чоловік – це мій су-путник, друг і коханий на все життя. Один на все життя. Це так сьогодні, і я буду робити все, що від мене залежить, щоб так залишалося завжди.

• Мої діти – це подарунок від Бога. Вони – дарунок, свято, радість (а не жертви, причини напруження, само-відречення). І це правда!

• Я незамінна для своєї сім’ї. Я не геній домашнього господарства, не ідеал мами і не супер–дружина. Але моїм близьким потрібна тільки я, не хтось інший. Мало того, мої діти і чоловік потребують мене! Їм потрібні саме мої руки, моя посмішка, мої очі, моє серце. Кожен день я даю їм дуже багато (навіть якщо все, що я роблю, «не дуже ге-ніально»).

•Мені не потрібно встигати все. Мій день зовсім не «гу-мовий» (як і моє життя), тому мені не потрібно прагнути запхнути в нього як можна більше «всього». Те, що мені потрібно, – це встигнути за цей день найголовніше. Знайти це головне і зробити його. От і все.

• Світ потребує мене. Те, що я можу дати цьому світу, не зможе більше дати ніхто. Ніхто, крім мене. Тому я з усіх сил шукаю своє покликання і

використовую будь–яку мож-ливість розвивати свої талан-ти і пробувати свої сили (щоб якось зробити те, що дано зробити тільки мені і нікому іншому).

Ось ці кілька головних ду­мок (є ще й інші) – це те, що допомагає особисто мені правильно настроїти свій ро­зум і серце кожен день. Ваше головне, можливо, буде ін­шим, але напевно його корін­ня все одно будуть йти у вічні цінності. Бо якщо це не так, то вся ця затія не спрацює. Так що дуже уважно вибирайте істини, на які рівнятися.

Бути щасливиМи сьогодНІ

Якщо ми зможемо дати своїм думкам і почуттям правильний фундамент, тоді ми нарешті зможемо бути щасливими і вільними. Тоді ми станемо щасливими сьо­годні. Не коли–небудь потім, і не в минулому, а сьогодні. Ми зможемо побачити і відчути те, як багато ми маємо пря­мо зараз і сьогодні, і що у нас є так багато того, заради чого варто жити, рости і боротися.

як саМе це ваМ допоМоже?

Саме чудове в правильно-му настрої те, що він буде нам допомагати не тільки у великих звершеннях, але і в тому малому і звичайному, що наповнює кожен мамин день.

Адже ми не просто миємо попи і витираємо носи – ми ростимо нових людей (і, до речі, своїх майбутніх друзів).

Ми не просто не висипає­мося ночами – ми вчимо лю­бові і турботі наших малюків (коли задовольняємо їхні по­треби).

Ми не відмовляємося від кар’єри, залишаючись вдома з дітьми, – ми просто робимо зупинку для того, щоб глиб­ше зрозуміти себе та знайти своє покликання.

Ми не просто миємо, пере­мо, готуємо і прибираємо – ми дбаємо про нашу родину і благословляємо тим самим наших найближчих людей.

Так, у нас є труднощі, але доброго і радісного все одно більше (тому ми і не будемо фіксувати свою увагу на по­ганому).

Ми не чекаємо, коли ж ди­тина, нарешті, виросте, – ми радіємо їй такій, якою вона є зараз.

Ми не чекаємо особливого (або зручного нам) випадку висловити любов дитині або чоловікові – ми робимо це з усіх сил прямо сьогодні, за­раз (навіть якщо це всього лише обійми, добрий погляд або чисті шкарпетки).

Якщо у мами правильне налаштування на її материн-ство, вона може проживати кожен свій день, насолоджу-ючись дитиною і домашніми турботами. Вірите? Ви може­те влаштувати своє життя так, що будете насолоджуватися всім цим. Ви можете. Це так і повинно бути. І все почина­ється з вашої голови і вашого серця.

Тут ви можете собі допо­могти. Виберіть для себе ду мати про правильне, прав­диве і важливе. Перестаньте бути жертвою і страдницею – і вам стане легше. Вам стане радісніше, ваше життя засяє новими фарбами. А разом з вами засяють ваші діти, ваші чоловіки і ваші оселі!

Світлана Гончарова

Зберегти спокій і знаходити радість у щоденних клопотах цілком можливо

[•] спокій душі

«СХОДИ» • українська християнська газета № 5 (148) вересень-жовтень 2014 8

Українська християнська газета «СХОДИ» • Засновник: Управління Закарпатської Об’єднаної Християнської Євангельської Церкви Жи-вого Бога • Свідоцтво про реєстрацію: № 178 серія 3Т від 21.05.99 • Шеф-редактор: Сергій Балюк; Головний редактор: Зоряна Попо-вич; • Адреса редакції: 88000, Україна, Закарпатська область, м. Ужгород, а/с 173; e-mail: sxody99@gmail.com • www.clg.in.ua та www.livegod.org • Номер видрукувано у друкарні ПП «Борнео» 88000, м. Ужгород, вул. Лєрмонтова, 25 а. Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 2 Підписано до друку 30.09.2014 • Замовлення: № 02010 •

Тираж: 2 915 примірників • Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій. Ре-дакція може не поділяти точки зору авторів. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Редакція залишає за собою право редагувати мате-ріали. • У газеті використано публікації друкованих та електронних ЗМІ. Ваші відгуки та побажання, а також матеріали, оповідання, свідчення, вірші, повідомлення, ідеї, малюнки, фото надсилайте на адресу редакції з поміткою «Сходи». • Газета «Сходи» видається й розповсюджується за пожертви. • Ми потребуємо Вашої молитовної та фінансової підтримки.

[•] місце для чуда

[•] усміхнись

ХРИСТИЯНСТВО — це не система обрядів і традицій. Християнство — це навіть не добрі діла чи виконання заповідей. Християнство — це ОСОБИСТІ стосунки людини з Богом, Який створив кожного з нас. Він любить тебе. Він кличе тебе. Твоє життя може бути змінене через спасіння Іменем Ісуса Христа. Звернися до Нього у цій молитві: Дорогий Ісусе! Я знаю, що Ти є, і вірю, що Ти помер за мої гріхи. Прошу Тебе, увійди в моє серце, зміни моє життя. Стань соїм Господом і Спасителем. Дякую Тобі, Боже, за те, що Ти почув і простив мене! Амінь.

І ЩЕ... ТОБІ ПОТРІБНА ЦЕРКВА. ЖИВА І СВЯТА. ЗАВІТАЙ ДО НАС!

зібрання церкви:[•] для чого ти живеш?

– Ось, збираємося при-їхати. Чи можна у вас зупи-нитися?

– Звичайно! Приїжджай-те і живіть стільки, скільки захочете, хочете день, хо-чете два!

* * *Застілля, господар ста-

вить у центрі столу невелич-ку вазочку із чорною ікрою для прикраси.

Гість, що запізнився, сі-дає за стіл, підсуває до себе вазочку і починає їсти ікру ложкою. Господар підходить до нього і, нахилившись, тихо шепоче:

– Шановний! Це ж вам не каша...

– Однозначно не каша, ні в яке порівняння!

* * *Якщо ви хочете зробити

товаришам по службі при-ємне, зайдіть до них у кабі-нет, коли вони ділять торт, і відразу ж втікайте, відмо-вившись від частування.

* * *Суддя злочинцеві:─ Я раджу вам задумати-

ся над своїм життям і спро-бувати стати іншою люди-ною.

─ Я вже намагався, мене відразу посадили за підроб-ку документів.

* * *Розмова афроамерикан-

ця з європейцем:─ От я не розумію, пояс-

ни мені, якщо зможеш... Коли я народився, я був чорним, виріс теж чорним, коли я засмагаю, я чор-ний, і коли холодно ─ теж чорний, коли я хворію, я чорний, і коли помру, теж буду чорним.

Ось ви ─ білі... Ось ти, коли народився, був роже-вим, ко ли ти засмагаєш ─ ти коричневий, коли тобі жарко ─ ти червоний, а коли холодно ─ синій, коли ти хворієш, ти зелений, а коли помреш, ти будеш сі-рим... і після всього цього ви маєте нахабство нази-вати нас кольоровими?!

* * *У магазині одягу чоловік

просить сорочку сорок дру-гого і піжаму тридцять сьо-мого розміру.

Продавець дивується, як це може бути, щоб піжама була менше розміром, ніж сорочка? Чоловік пояснює:

– Ви просто не знаєте, який я вдома маленький...

* * *Дружина купила собі

штани, одягла їх і гордо де-монструє чоловікові:

– Милий, ця модель на-зивається «капрі». Ну, як я тобі?

– Кицю, штанам ця на-зва явно не підходить. Ка-прі – острів, а не материк.

* * *– Басю, вставай! Тобі до

роботи півгодини залиши-лося!

– Петю, не міг раніше роз-будити?! Мені тільки фарбу-ватися цілу годину треба!

– Не кричи! Поки ти спала, я тебе вже нафарбував...

«Ви не знайдете в світі навколо себе нічого того, чого не-має у вашій душі. Не буває людей, в яких немає нічого хоро-шого, як і не буває абсолютно поганих людей. У кожній душі є і хороше, і погане. Чим більше любові, мудрості, краси, доброти ви відкриєте в самому собі, тим більше ви помітите їх у навколишньому світі.

Вам здається, що якщо ви чогось не бачите, цього не іс-нує. Ні, просто ви не помічаєте в світі того, чого немає все-

редині вас. Зла людина не бачить добра. Жадібному всі зда-ються жадібними, для люблячого світ здається наповненим любов’ю, а для неприятеля — ненавистю.

Тому не помиляйтеся: ви ніколи не досягнете багатства, спокою і щастя поза вами, якщо ви не зробили зусиль, щоб знайти їх у самому собі.»

- Мати Тереза

[•] важливі слова

«Бог – наша єдина втіха, і ніщо не викликає в нас більшого жаху ніж Він: Його ми більше за все потребуємо і від Нього ж найбільше хочемо сховатися. Він – наш єдиний союзник, а ми зробили себе Його ворогами», Клайв Стейплз Льюїс.

Що не кажіть, а для багатьох людей – це фахова містерія, зрозуміти Бога...

Про крайнощі розуміння Бога

Ми майже переконані, що «якось впораємось самі». На те вона і дана – трудність, щоб її розрішити. Людині до-статньо її власних зусиль та амбіцій. Так само сподівання оправдовуються, коли розра-ховуєш тільки і виключно на себе… Хибні думки, які зво-дять нанівець прихильність людини до Бога…

Такі вільні теорії, скоріш за все, закріплені за людським перестрахом поговорити з Бо гом. Ми приходимо до Нього і просимо про допомо-гу, але… Але часто ці відвід-ини якісь примусові. І це ви-кликає в людей жах, бо вони несвідомі до Кого йдуть і за чим. Натомість, щоб дослу-хатись до своїх же ж переко-нань – люди, бува, втікають від голосу власного сумління, стороняться відповідальності і тягарів своєї справи. Та річ у тім, що саме таким чином люди і не стають союзника-ми Бога. «Я довірю Тобі щось, та не все. Я розповім Тобі все, та не зараз. Я слухатиму Тебе, але частково. Я належу Тобі, але не повністю».

Про індивідуальність таких протиборств не належить ка зати гарантовано, бо свід-чення людей доводять, що реально жити духовно і бути щасливим! Але й реально жити релігійно і бути анесте-зійним. Людина, котра не на-важується втаємничити себе у глибший зв’язок з Богом – живе занадто занепокоєно. Вона просто не відповідає

собі чесно, що за всім є лише Бог, нічого тут не приховаєш. Це людині прибрешеш, та не Богу. І тому, коли ми Його по-требуємо, ми від Нього втіка-ємо, бо Його ж не обдуриш. Люди не настільки неуцькі, як видають себе. Ми свідомі, що коли обрати альтернати-ву: «Господи, розсуди мою справу» – значить без ва-гань віддатись Його волі. А це жертва! Це відповідальність! Це коли вже «не моя воля», «не за моїм вподобанням». Тут не Бога тяжко збагнути, а себе… Але приходить час, коли варто застановитись і розібратись в собі.

Так чомусь відбувається, що сьогодні для прояву себе, нам потрібні неабиякі стиму-люючі. Жаль, що є така непри-ємність, як крайнощі. Цілий маскарад! Ми не розуміємо і не знаємо себе. Тому, коли до нас звертається Бог, пере-лякані, ми шукаємо у цьому каверзу. «Чого від мене хоче Бог? Чому я, хіба немає іншої людини, більш надійної або відважнішої? Однозначно, Бог хоче від мене забагато!» І це «багато» не робить нам честі. Натомість, якби «бага-то» нам запропонував світ – ми, мабуть, були би спокій-ніші.

Але коли пропонує світ, ми все одно йдемо з цією про-позицією до Бога, бо Він – всемогутній. Він мудрий, Він точно щось порадить.

Бачите, ми повільно і ліниво виховуємо себе… Ми визна-

ємо Бога за свого союзника, але ми сховаємось, коли з часом виявиться, що справа, яка була нам доручена, – ви-магає відповідальності і від-дачі її у Божі руки. На щастя, ми зрозуміємо, що не всемо-гутні, у нас нема достатньо сили і знання. І можливо тоді, коли щось втратиться, ми звернемось раз і назавжди до Бога, як до Засновника всього, що маємо в житті.

Щасливо живе той, хто живе без підозр і поза край-

нощами, у повній довірі до Бога, і хто впевнений в собі. Бо людина впевнена в собі тоді, коли дійсно вірить у що-денну присутність Бога, у свою неповторність, у пере-могу над власним «я». І це дає наснаги. Напевно, що ці фактори обіцяють правильне «трактування» Бога. І ці фак-тори практично застосову-ються в житті, коли працюєш над собою.

Анастасія КолосовськаДивенСвіт

Ми визнаємо Бога за свого союзника, але сховаємося, коли виявиться, що справа, нам доручена, – вимагає відповідальності і віддачі її у Божі руки

Боже, дай нам благодать ходити з Тобою близько і шанувати Тебе понад усе! І за всіма дарами, які Ти нам даєш – бачити Тебе! Любити Тебе! Цінувати Тебе! Жадати Тебе! Не втратити стосунків з Тобою особисто!

Якщо і є щось цінне і стабільне в цьому світі – то це тільки Ісус Христос! Все інше – хистке і нестабільне. Всі дари і та-ланти, гроші, слава і влада – все приходить і уходить...

Прошу, не втрачай відносин з Ним! Молися не тільки мо-литвами прохання! Проводь із Ним час! Пізнавай Його! Він важливіше всього!