ÍÀÓÊÎÂÈÉ ÆÓÐÍÀË 9 Åêîíîìiêà i 2017 Ôiíàíñèecofin.at.ua/maket_ehkonomika_i_finansy_9_2017.pdf · 2017-12-27 · 2 ISSN 2311-3413 Економiка і Фiнанси

ISSN 2311-3413

Дніпропетровськ 2017

ÍÀÓÊÎÂÈÉ ÆÓÐÍÀË

№ 9

Åêîíîìiêài

2017 Ôiíàíñè

ЖУРНАЛ ВКЛЮЧЕНО ДО МІЖНАРОДНИХ НАУКОМЕТРИЧНИХ БАЗ: РОСІЙСЬКОГО ІНДЕКСУ НАУКОВОГО ЦИТУВАННЯ (РИНЦ)

INDEX COPERNICUS INTERNATIONAL ULRICH'S PERIODICALS DIRECTORY

SCIENTIFIC JOURNAL

Economics and Finance

ISSN 2311-3413 ▪ Економiка і Фiнанси ▪ Economics and Finance ▪ 2017 ▪ № 9 2

Редакційна колегія: Атамас П.Й., кандидат економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна); Andris Denins, Dr.oec., Professor, Faculty of Economy and Management, University of Latvia (Rīga, Latvia); Andrej Udovč, Doctor of Economic Sciences, Professor of Economics, Head of the cheir for agrometheorology, agricultural land management, economics and rural development Biotechnical faculty, Univerza v Ljubljani (Slovenia); Бабич В.П., д.э.н., профессор, председатель Всемирного ноосферно-онтологического общества им. В.И. Вернадского (Бостон-Харьков-Санкт-Петербург), действительный член РАННО, член Ассоциации русскоязычных ученых штата Массачусетс (Бостон, США); Brezina Ivan, prof. Ing., CSc., Faculty of Economic Informatics, Department of Operations Research and Econometrics, The University of Economics in Bratislava (Bratislava, Slovakia); Czempas Jan, Doctor Hab. in Economics, Professor, University of Economics in Katowice (Poland); Довбня С.Б., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна); Dimitar Kanev, Doctor of Economic Sciences, Professor of Economics (Varna, Bulgaria); Dr. Jerald L. Feinstein, DeVry University - Engineering Dean (Denver, Colorado, USA); Kondrashihin Andrei Borisovich, Doctor Hab. in Economics, Professor, Institute of Economics and Law (branch) "Academy of Labour and Social Relations", Sevastopol; Константин Савов Калинков, доктор экономики, профессор (Варна, Болгария); Крамаренко Г.О., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна); Маюров Н.П., д.ю.н., профессор, заслуженный юрист РФ, почетный сотрудник МВД России, зав. кафедрой государственного и административного права Межрегионального института экономики и права при МПА ЕврАзЭС (г. Санкт-Петербург, Россия); Мних М.В., доктор економічних наук, професор (Київ, Україна); Окулич-Казарин В.П., доктор педагогических наук, профессор Академии Яна Длугоша в Ченстохове (Польша), МВА (NY), эксперт в мотивации персонала: Павлов К.В., доктор економічних наук, професор (Іжевськ, Російська Федерація); Dr. Parikshat Singh Manhas, Ph.D, Professor (Jammu & Kashmir, India); Паршина О.А., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна); Пелих С.О., доктор економічних наук, професор (Мінськ, Республіка Беларусь); Pet’ko Lyudmila Vasylivna, Ph.D. in Pedagogy, Associate Professor, Dragomanov National Pedagogical University (Kyiv, Ukraine); Плаксиєнко В.Я., доктор економічних наук, професор (Полтава, Україна); Пліскановський С.Т., доктор технічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна); Пунько Б.М., доктор економічних наук, професор (Львів, Україна); Ruta Šneidere, PhD., Docent (Rīga, Latvia); Nada Vignjević-Djordjević, Doctor of Economic Sciences, As. Professor (Novi Pazar, Serbia); Jarosław Jerzy Turłukowski, PhD in Law, Assistant professor Institute of Civil Law University of Warsaw (Poland); Yoshii Masahiko, Doctor of Economic Sciences, Professor of Economics, Graduate School of Economics, Kobe University (Japan); Хайдаров Н. Х., доктор економічних наук, професор (Республика Узбекистан); Шаталова Н.І., доктор соціологічних наук, професор (Єкатеринбург, Російська Федерація); Дробязко С.І., кандидат екон. наук, доцент, професор РАЕ (Дніпропетровськ, Україна); Карпенко Л.М., кандидат економічних наук, доцент (Одеса, Україна); Лисенко Д.В., кандидат економічних наук, доцент (Москва, Російська Федерація); Шевченко В.М., кандидат наук з державного управління (Дніпропетровськ, Україна)

Матеріали публікуються українською, російською та англійською мовами. Статті проходять відбір, зовнішнє та внутрішнє рецензування.

Відповідальність за зміст статей та якість перекладу інформації на англійську мову несуть автори публікацій. Всі права захищені.

Повний або частковий передрук і переклад дозволено лише за згодою автора і редакції. При передрукуванні посилання на «Економіка і Фінанси» обов’язкове.

© «Економіка і фінанси», 2017


ЗМІСТ CONTENTS

Андреева Т.А., Андреев В.В. ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ И ОЦЕНКИ ЭФФЕКТИВНОСТИ КЛАСТЕР-НОГО ПРОЕКТА……………………………..4

Andreeva Т.A., Andreev V.V. PECULIARITIES OF FORMING, IMPLEMENTATION AND EVALUATION OF EFFICIENCY OF THE CLUSTER PROJECT...4

Бабарицький О. В. ОЦІНКА ЯКОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПЕРСОНАЛ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ……20

Babarytskyi O. V. ASSESSMENT OF THE QUALITY OF PERSONNEL COSTS MANAGEMENT ON INDUSTRIAL ENTERPRISES……………….20

Бєляєва Л.А., Сафонова Ю.В. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ КРЕДИТУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ……………………...28

Belyaeva L. A., Safonova J.V. ADVANTAGES AND DISADVANTAGES OF CREDITS IN THE CURRENT ECONOMIC CONDITIONS…………………………………28

Швиданенко Г. О., Бесараб С. О. СТРАТЕГІЧНО-ОРІЄНТОВАНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ……………37

Shvidanenko G. О., Besarab S. О. STRATEGICALLY-ORIENTED MODEL OF MANAGEMENT OF INVESTMENT ACTIVITIES OF ENTERPRISES ……………37

Bilyk O. I., Khymych O. V., Blynda Yu. O. THEORETICAL ESSENCE OF THE CONCEPT "SOCIAL SECURITY OF THE STATE"……………………………………….46

Bilyk O. I., Khymych O. V., Blynda Yu. O. THEORETICAL ESSENCE OF THE CONCEPT "SOCIAL SECURITY OF THE STATE"……………………………………….46

Близнюк Т.П. ОЦЕНКА ПОКОЛЕНЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ УКРАИНСКИХ БЕБИ-БУМЕРОВ ………...58

Blyznyuk T.P. EVALUATION OF GENERATIONAL CULTURE OF UKRAINIAN BABY-BOOMERS…………………………………….58

Ведернікова С.В. КЛАСТЕРІЗАЦІЯ ЯК СУЧАСНА ФОРМА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇЇ………………………………...67

Vedernіkova S. V. CLUSTERING AS A MODERN FORM OF DEVELOPMENT OF ECONOMIC INTEGRATION……………………………….67

Гаваагийн Батхуу. МЕТОДИКА ОПРЕДЕЛЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОГО СТИЛЯ ЛИДЕРСТВА ПРЕДПРИЯТИЙ МОНГОЛИИ…………….75

Gavaa Batkhuu. METHODOLOGY OF DETERMINATION EFFECTIVE STYLE OF LEADERSHIP OF ENTERPRISES OF MONGOLIA…………….75

Горлов С.Н. ТЕОРЕТИКО-МАТЕМАТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ОПРЕДЕЛЕНИЯ УРОВНЯ ЦЕН В ЭКОНОМИКЕ…………………………….85

Serhiy Horlov. THEORETIC AND MATHEMATICAL ASPECTS OF PRICE FORMATION IN THE ECONOMY…………………………………....85

Забашта Є.Ю. ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА..96

Zabashta E.Y. FACTORS INFLUENCE ON DEVELOPMENT OF INNOVATIVE BUSINESS……………….96

Стоян В. І., Карпишин Н. І. СУЧАСНІ ЛІДЕРИ СВІТОВОЇ ІНДУСТРІЇ КОНСАЛТИНГУ…………………………..108

Stoian V. I., Karpyshyn N. I. MODERN LEADERS OF WORLD CONSULTING……………………………….108

Ковпак О.В. ЗАГРОЗИ БЮДЖЕТНІЙ БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВИ………………………………….119

Kovpak O.V. THREATS TO THE BUDGET SECURITY OF THE STATE……………………………….....119

Лесик В. О. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕ-ЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ………………..130

Lesyk Vitalii. THEORETICAL PROVISIONS OF THE FORMATION OF THE SYSTEM OF PROVIDING FINANCIAL STABILITY OF THE BANKING SYSTEM…………………..130


ЗМІСТ CONTENTS Малаховський Ю. В., Лізунков О.В., Кансо Алі Ахмед, МЕЗОЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БУДІВЕЛЬНОГО КЛАСТЕРУ: МІЖНАРОД-НИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ……………142

Malakhovskyi Y.V., Lizunkov O.V., Kanso Ali Ahmed. CONSTRUCTION CLUSTER’ MESO-ECONOMIC REGULATION: INTERNA-TIONAL EXPERIENCES FOR UKRAINE…142

Нєчева Н. В., Коваленко А. В. МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА………………………….156

Niecheva N. V., Kovalenko A. V. METHODS OF INCREASE OF MANAGEMENT EFFICIENCY BY THE PERSONNEL OF THE ENTERPRISES OF THE HOTEL INDUSTRY…………………………156

Пунько Б.М. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ВАРТІСНИХ ОБСЯГІВ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ПОСЛУГ ПО ОКРЕМИХ КРАЇНАХ У ДИНАМІЦІ ЗА ПЕРІОД 2001-2015 рр…...165

Punko B.M. ANALYTICAL ESTIMATION OF VALUE OF EXPORTS AND IMPORTS OF SERVICES UKRAINE IN THE DYNAMICS FOR THE PERIOD 2001-2015 YEARS………………...165

Рукіна С. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ SPA-ПОСЛУГ………………...177

Rukina S. THEORETICAL BASES OF THE ORGANIZATION OF SPA SERVICES…….177

Сакун Г.А., Калугина Н.А., Павленко А.А. ВЛИЯНИЕ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИ-АЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ НА УПРАВЛЕНЧЕСКУЮ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ БАНКОВ........................................................184

Sakun A. A., Kalugina N.A., Pavlenko A.A. THE INFLUENCE OF CORPORATE SOCIAL RESPONSIBILITY FOR THE MANAGEMENT OF BANKS…………………………………..184

Кочешкова І.М., Трушкіна Н.В. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ПОВОДЖЕННЯ ІЗ ПРОМИСЛОВИМИ ВІДХОДАМИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕК.190

Kocheshkova I.M., Trushkina N.V. COMPARATIVE ANALYSIS OF INDICATORS OF THE INDUSTRIAL WASTE MANAGEMENT: REGIONAL ASPECT…...190

Умурзаков У.П., Ибрагимов А.Г., Дурманов А. Ш. ФАКТОРЫ УСТОЙЧИВОСТИ РАЗВИТИЯ РЕГИОНАЛЬНОГО АГРАРНО-РИСОВОГО ПРОИЗВОДСТВА В УСЛОВИЯХ ПРОДОВОЛЬСТВЕННОЙ БЕЗОПАС-НОСТИ……………………………………...201

Umurzakov U. P., Ibragimov A. G.Ю., Durmanov A. S. FACTORS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF REGIONAL AGRICULTURE - RICE PRODUCTION IN THE CONDITION OF FOOD SECURITY….201

Cлюсар С. Т., Пономаренко Я. А. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ТА АУДИТУ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ…………………………..208

Sliusar S. T., Ponomarenko Y. A. CURRENT PROBLEMS OF THE THEORY AND PRACTICE OF THE ORGANIZATION OF ACCOUNT AND AUDIT OF COMPENSATION AT THE ENTERPRISE..208

Striy L.A., Golubev A.K., Zaharchenko L. A., Tolkachova G.V., Sydorenko K.Yu. MARKETING MANAGEMENT OF PRICING IN THE FIELD OF INFOCOMMUNICA-TIONS……………………………………….218

Striy L.A., Golubev A.K., Zaharchenko L. A., Tolkachova G.V., Sydorenko K.Yu. MARKETING MANAGEMENT OF PRICING IN THE FIELD OF INFOCOMMUNICA-TIONS………………………………………..218


УДК 332.1 JEL Classification O22

Андреева Т.А., кандидат экономических наук, доцент

Институт экономики и организации промышленного производства Сибирского Отделения Российской Академии наук, Новосибирск, Россия

Андреев В.В. аналитик ООО «РКФСИ», Москва, Россия

Andreeva Т.A., candidate of economics, associate professor

Institute of Economics and Industrial Engineering of the Siberian Branch of the Russian Academy of Sciences, Novosibirsk, Russia

Andreev V.V. analyst

RCFSI Ltd, Moscow, Russia

ОСОБЕННОСТИ ФОРМИРОВАНИЯ И ОЦЕНКИ ЭФФЕКТИВНОСТИ КЛАСТЕРНОГО ПРОЕКТА

PECULIARITIES OF FORMING, IMPLEMENTATION AND EVALUATION

OF EFFICIENCY OF THE CLUSTER PROJECT

Аннотация. Рассмотрены особенности формирования и оценки эффективности кластерного проекта. Актуальность выбранной темы объясняется необходимостью использования комплексного подхода к финансированию научных исследований и кластерных проектов, реализация которых позволила бы эффективно решать сложные междисциплинарные проблемы в российской экономике. Целью исследования является проведение анализа особенностей формирования, реализации и оценки эффективности кластерного проекта. Авторами рассмотрено понятие кластерного проекта, выделены отличительные признаки кластерных проектов, основанные на различных видах кластеров. Обоснована важность использования проектного подхода при решении вопросов содействия развитию кластеров и предупреждения рисков неэффективности реализации кластерной политики. Рассмотрены виды и особенности кластерных проектов на различных стадиях существования кластеров. Показано, что в современной высоко конкурентной среде единственным способом получения экономической прибыли является планомерная инновационная политика, выражающаяся в первую очередь в формировании и реализации кластерных инновационных проектов, реализация которых приводит к увеличению добавленной стоимости и повышает уровень развития кластера в целом. Обоснована целесообразность применения показателя добавленной стоимости для оценки эффективности инновационного кластерного проекта.

Ключевые слова: кластерный проект, кластерная политика, формирование, реализация, добавленная стоимость, эффективность.

Abstract. In the article peculiarities of forming, and evaluation of efficiency of the cluster project The relevance of the chosen topic is explained by the need to use an integrated approach to the financing of scientific research and cluster projects, the implementation of which would effectively solve complex interdisciplinary problems in the Russian economy. The purpose of the study is to analyze the features of the formation, implementation and evaluation of the effectiveness of the cluster project. The authors considered the concept of a cluster project, outlined the


distinctive features of cluster projects based on different types of clusters. The importance of the use of the project approach in resolving the issues of promoting the development of clusters and preventing the risks of inefficient implementation of cluster policy is substantiated. The types and features of cluster projects at different stages of the existence of clusters are considered.It is shown that in modern highly competitive environment the only way to obtain economic profit is planned innovative policy, expressed primarily in the formation and implementation of cluster innovative projects, the implementation of which leads to an increase in value added and increases the level of development of the cluster as a whole. The expediency of applying the value-added indicator to evaluate the effectiveness of an innovative cluster project is substantiated.

Key words: cluster project, cluster policy, formation, implementation, value added, efficiency

Постановка проблемы. Актуальность выбранной темы объясняется необходимостью использования комплексного подхода к финансированию научных исследований и кластерных проектов, реализация которых позволила бы эффективно решать сложные междисциплинарные проблемы в российской экономике.

Выбор темы статьи связан с тем фактом, что в ходе формирования и реализации кластерных программ и проектов большинство владельцев кластерных программ ощущают, что в области формирования, контроля и оценки программ, проектов и кластерных инициатив существует постоянная возможность для улучшения.

Целью исследования является проведение анализа особенностей формирования и оценки эффективности кластерного проекта.

Результаты исследования. В центре определения кластерного проекта лежит в первую очередь концепция кластеров. Портер определяет кластер как «географически близкую группу взаимосвязанных компаний, поставщиков, поставщиков услуг и связанных с ними учреждений в конкретной области, связанных внешними факторами различных типов» [1,с.258].

Кластеры важны для фирм и связанных с ними организаций, таких как университеты и местные органы власти, по ряду причин. В кластерах эти организации могут работать более эффективно и могут совместно использовать общие технологии, инфраструктуру, пулы знаний и спрос.

Кластерный проект – комплекс взаимосвязанных мероприятий, временно объединяющий ресурсы участников кластеров, определяющий порядок действий, сроки и ресурсы, необходимые для формирования и развития конкретного кластера; это документ, который разрабатывается с целью осуществлять деятельность по повышению эффективности деятельности региональных сообществ (кластеров).

Особенности кластерного проекта связаны с особенностью объекта, которого он обслуживает. Кластеры имеют определенные общие и особенные отличительные признаки от других объединений.

К общим отличительным признакам кластера относятся: географическая концентрация (в кластер включаются лишь те организации, которые располагаются в непосредственной близости друг от друга.) и общая сфера деятельности (принадлежность к одному кластеру предполагает близость входящих в него предприятий по виду деятельности)


Особенными признаками кластера являются: наличие «критической массы» участников; высокий уровень внутренней и внешней связанности участников кластера (кооперация); внутренняя конкуренция, инновационная активность участников кластера. Причем отношения конкуренции, проявляются, прежде всего, «по горизонтали» с предприятиями на одном рынке, а отношения кооперации – «по вертикали» в соответствии с цепочкой создания стоимости.

Важной отличительной чертой кластера является его инновационная ориентированность. Наиболее успешные кластеры формируются там, где осуществляется или ожидается «прорыв» в области техники и технологии производства с последующим выходом на новые «рыночные ниши».

Государственная кластерная политика напрямую связана с формированием кластерных проектов и основывается на следующих принципах: системная интеграция кластерной модели развития в существующий механизм хозяйствования и управления; содействие в разработке кластерных инициатив и проектов; государственная поддержка кластерных проектов [2].

Выделены основные направления кластерной политики, связанные с разработкой и реализацией кластерных проектов, направленные на предупреждение рисков неэффективности реализации кластерной политики [2].

Основными направлениями действий, направленными на предупреждение рисков неэффективности реализации кластерной политики будут являться:

1. Разработка четких критериев для оценки эффективности и результативности кластерных проектов, мероприятий и кластерной политики в целом.

2. Использование проектного подхода и ориентация на результат при предоставлении финансирования.

3. Использование конкурсных и конкурентных механизмов поддержки кластерных проектов.

4. Использование механизмов частно-государственного партнерства в качестве необходимого условия финансирования кластерных проектов.

5. Использование условий софинансирования кластерных проектов, реализуемых органами исполнительной власти субъектов Российской Федерации, со стороны муниципальных образований и бизнеса.

6. Организация специальных образовательных программ для сотрудников государственных организаций по вопросам кластерной политики.

7. Эффективное использование лучшего зарубежного опыта. 8. Гибкость используемых механизмов поддержки кластерных проектов. Кластерные проекты могут создаваться по инициативе либо

предприятий, входящих в кластер, либо по инициативе государства. Структура у этого документа, имеет особенности формирования и оценки.

Формирование проекта. Цели и задачи


Формирование кластерного проекта связано, прежде всего, с необходимостью решения какой-то экономической, финансовой, маркетинговой или социальной проблемы, которая становиться целью кластерного проекта.

В первую очередь она зависит от вида кластера, который квалифицируется по следующим признакам [3,4]:

1. По характеру структурообразующей организации кластера: а) Предприятие крупного масштаба; б) Объединение вокруг торгово-промышленной палаты, или организации, определяющей экономическое развитие (ассоциации, региональные агентства)

2. По ядру кластера: а) Базирующиеся на сложной технологической основе, часто новой для территории; б) Основанные на традиционных для данной территории видах деятельности; в) Связанные подрядными отношениями. г) Боковые (межотраслевые) кластеры - охватывающие сразу несколько отраслей, например, мультимедийный кластер. д) Мега-кластеры - образованные сетью кластеров, т.е. большим количеством фирм, относящихся к различным секторам экономики и характеризующихся высокой степенью агрегации (химический, автомобильный кластеры).

3. по пространственным и функциональным признакам: а) Промышленный кластер - фокусируется на конкуренции внутри сектора. Он состоит из всевозможных действующих лиц, ресурсов и видов деятельности, которые объединяются вместе для развития, производства и продажи разнообразных типов товаров и услуг. Промышленный кластер, как правило, пространственно не привязан к какой-либо урбанизированной области. Он обладает тенденцией иметь более широкие границы, возможно охватывая весь регион или страну. б) Региональный кластер – это пространственная агломерация подобной и связанной экономической деятельности, формирующая основу местной среды, способствующая переливам знания и стимулирующая различные формы обучения и адаптации. Такие кластеры, обычно, состоят из малых и средних предприятий, и центральный элемент их успеха сосредоточен в силах социального капитала и географической близости. Другая их особенность состоит в том, что фирмы менее взаимосвязаны, чем в промышленных кластерах.

Таким образом: - если это региональный кластер, то целью кластерного проекта является

синергетический эффект от совместных усилий участников кластера и кластерных организаций, который достигается за счет возникающей региональной связи - все участники проекта должны взаимодействовать ради достижения общей цели – развитие региона в целом как кластера. При этом участники проекта находятся в практически равных инфраструктурных условиях для осуществления своей деятельности: одна территория, одно законодательство.

- если это отраслевой кластер, то целью кластерного проекта является синергетический эффект, который достигается от совместных кластерных проектов в основном только за счет отрасли – именно она здесь выступает в


качестве объединяющего фактора. Это объединение, как правило, крупных предприятий с четко выраженным центром, сильной кооперацией и практически отсутствующей конкуренцией внутри структуры. Это проекты, объединяющие предприятия тяжелой промышленности в старо промышленных районах

- если это промышленный кластер, то число участников может состоять из всевозможных действующих лиц, ресурсов и видов деятельности, которые объединяются и тогда целью кластерного проекта является получение синергетического эффекта благодаря совместным действиям по развитию производства и продажам разнообразных типов товаров и услуг. Участники такого проекта, как правило, не привязаны к какой - либо области, и могут принадлежать к различным регионам или даже в целом к стране

Основными задачами кластерных проектов являются[4]: - повышение качества управления на предприятиях кластера, повышение

конкурентоспособности и качества продукции у предприятий-поставщиков и развитие механизмов субконтрактации. Применение механизма субконтрактации (субконтрактинга) позволяет головному предприятию - контрактору избавиться от непроизводительных издержек на содержание не до загруженных производств и сконцентрировать усилия на важнейших задачах - технологическом перевооружении, модернизации, обновлении модельного ряда выпускаемой продукции. Субконтракторы (как правило, малые и средние предприятия), выполняя работы по субконтрактам, достигают высокого уровня загрузки оборудования и высокой производительности. Применение механизма субконтрактации позволяет оптимизировать процесс производства и существенно повысить конкурентоспособность, как на уровне предприятия, так и на уровне региона.

- стимулирование инноваций и развитие механизмов коммерциализации технологий, поддержка сотрудничества между исследовательскими коллективами и предприятиями;

- содействие маркетингу продукции (товаров, услуг), выпускаемой предприятиями - участниками кластера и привлечению прямых инвестиций

Общие аспекты формирования кластерных проектов Для эффективного решения сложных междисциплинарных проблем

необходим комплексный подход к финансированию научных исследований и проектов. Кластеры отражают этот подход к решению проблем. Действительно, в кластере проекты объединяются, потому что они дополняют друг друга при решении основных задач в контексте ключевого действия или общей деятельности (иногда даже в рамках различных ключевых действий или конкретных программ).

Ожидается, что кластеры оптимизируют научные сети, управление, координирование, мониторинг, обмен информацией и, на добровольной основе, эксплуатацию и распространение. А кластерные проекты может стать естественным процессом для создания добавленной стоимости. [5,6]


Все типы проектов могут быть собраны и объединены в рамках кластера, включая те, которые финансируются за счет различных мероприятий (ключевые действия, общая деятельность, инфраструктура).

Механизмы кластеризации могут варьироваться в зависимости от соглашений между участниками, особенно в отношении их готовности сотрудничать и сбора полученной информации, а также времени, когда кластер подготовлен и завершен. Таким образом, участники кластерного предложения должны знать, что основное конкурентное привлечение такого предложения будет вызвано добавленной стоимостью, достигаемой путем объединения компонентов и компетенций.

Кластеры сами по себе не являются объективными; Они должны служить целям. Кластеры следует рассматривать только как вариант для разработки и сборки предложений, как только можно будет продемонстрировать, что цели, изложенные в ключевом действии, будут более легко достигаемы этим методом конкретной интеграции.

Значение должно быть доказано в связи с применением трех критериев оценки релевантности (добавленная стоимость, социальные цели, экономическое или конкурентное преимущество S & T). Структура кластерного предложения: все формы, относящиеся к такому кластерному предложению, должны быть представленные вместе в одном пакете.

Представленный проект представляет собой набор административных форм, использующих стандартные формы, предназначенные для проектов с совместным финансированием. Индивидуальные данные каждого из вовлеченных партнеров будут представлены в этом разделе, как это было бы сделано для каждого индивидуально представленного проекта. Исключение составляет только форма координатора, соответствующая общему кластерному сотрудничеству.

Чтобы указать, какой бюджет выделяется для каждого компонента проекта, используется одна форма – лист затрат, где присутствует расшифровка затрат для каждого компонента проекта. Уровень финансирования в рамках каждого компонента проекта должен соответствовать правилам финансирования, установленным для каждого конкретного метода (исследования и разработка технологий, демонстрация, комбинированный проект).

Дополнительная форма к затратному листу может суммировать разбивку затрат по всему предложению кластера. Общий бюджет будет представлять собой простую сумму каждого компонента бюджета проекта.

В части специальных разделах проекта подробно описывается содержание каждого компонента проекта. Каждый компонент должен быть представлен так же, как любой отдельный проект. Это означает, что кластерный консорциум должен составлять столько отдельных описаний частей проекта, сколько есть компонентных проектов.

Это также означает, что он должен соответствовать правилам анонимности, конкретным функциям, подробно описанным в условиях осуществления, и должен быть подготовлен с учетом критериев оценки,


представленных в руководстве для кандидатов. Кроме того, там, где это указано, должно присутствовать упоминание проекта, являющегося частью кластера, и каждый раздел должен включать краткое описание кластера, его целей и того, где компонентный проект вписывается в общую картину кластера.

В дополнение к стандартным частям затрат для проектов с совместным финансированием, в дополнительном конкретном разделе должны быть подробно представлены цели, синергизм, выгоды и ожидаемые воздействия кластера. В рамках этого дополнительного набора каждый компонентный проект следует описывать как конкретный пакет работ, а также конкретные задачи координации кластера.

Необходимо также четко представлять взаимосвязь между различными проектными компонентами. Этот дополнительный набор форм будет представлять собой тематическую сеть или компоненты согласованных действий внутри кластера

Кластерные проекты на стадии предложения. Этот первая стадия заключается в том, чтобы участники представляют

одно предложение, объединив несколько проектов на стадии разработки. Предложения по кластерному проекту осуществляются по собственной инициативе консорциума, и должны только группировать согласованные проекты (совместные затраты на исследования и разработки, демонстрационные и комбинированные проекты), ориентированные на общую цель.

Таким образом, участники кластерного предложения должны знать, что основное конкурентное привлечение такого предложения будет вызвано добавленной стоимостью, достигаемой путем объединения компонентов и компетенций.

Общая цель. Содержание каждого компонента проекта должно быть представлено таким же образом, как и любой отдельно взятый проект. Это, в частности, означает, что он должен соответствовать правилам анонимности, конкретным функциям, подробно изложенным в условиях реализации, и должен быть подготовлен с учетом критериев оценки

Оценка кластерного проекта. Будучи единым предложением, проект будет оцениваться нормально, как и все другие предложения, в соответствии с теми же критериями отбора, которые указаны в соответствующем конкурсе предложений.

Структура кластерного предложения. Все формы, относящиеся к такому кластерному предложению, должны быть представлены вместе в одном пакете. Для каждого компонента проекта набор форм должен присутствовать и детализировать набор компонентов проекта таким же образом, как и любой отдельно.

• Кластерные проекты на стадии переговоров. Второй вариант - это соединение независимо представленных и отобранных предложений на этапе заключения контракта. Это будет осуществляться по инициативе Комиссии, на основе мнений экспертов и в полном согласии с участниками.


Такая ситуация может привести в зависимости от желания участников интегрировать свои проекты в три различные договорные формы:

1.Составляется один контракт на выполнение кластерного проекта, когда заявители хотят полностью интегрировать свои проекты и провести полный обмен с точки зрения прав на интеллектуальную собственность.

2. Договоренности о взаимодополняемости между отдельными контрактами, когда интеграция и обмен прав на интеллектуальную собственность являются частичными. Это будет полностью согласовано между подрядчиками.

3.Дополнительный договор координации (тематическая сеть), когда требуется только координация между контрактами.

Кластеры на этапе выполнения. Третий вариант касается уже существующих индивидуальных контрактов, оцененных в разных конкурсах предложений в одной и той же области деятельности или в другой области деятельности.

Эта кластеризация принимает две возможные договорные формы: 1. Условие взаимодополняемости между отдельными контрактами, когда

участники хотят интегрировать свои исследования, но обмен прав на интеллектуальную собственность является частичным. Это будет обсуждаться между подрядчиками.

2. Дополнительный договор координации (тематическая сеть), когда требуется только координация между контрактами.

Кластеры сами по себе не являются объективными. Они должны служить целям. Кластеры следует рассматривать только как вариант для разработки и сборки предложений, как только можно будет продемонстрировать, что цели, изложенные в ключевом действии, будут более легко достигаемы этим методом конкретной интеграции.

Значение должно быть доказано в связи с применением трех критериев оценки релевантности (добавленная стоимость, социальные цели, экономическое или конкурентное преимущество S & T).

Формирование проекта кластера включает подготовительную стадию, этап собственно создания кластерного проекта и заключительный этап и может быть представлен для кластерного регионального проекта в виде схемы на рис. 1.

При формировании кластерных проектов должны быть использованы преимущества, которые характерны только для кластерных образований в частности [7]:

1. Для государства: рост налоговых поступлений в бюджет; удобство при взаимодействии с производителями; диверсификация экономического развития; устойчивый экономический рост; высокий уровень экспорта; высокий международный статус государства.

2. Для потребителей: возможность приобретать инновации; снижение цен на продукцию; возможность приобретать отечественные товары (отечественного производства).


Рис. 1. Этапы формирования кластерного проекта

3. Для производителей: снижение издержек производства;

государственное инвестирование; эффективное взаимодействие малого,


среднего и крупного бизнеса; рост рыночной доли; увеличение инноваций в производстве и др.

Оценки кластерных проектов. Концепция оценки кластерных проектов должна следовать концепции оценки кластеров до и после выполнения кластерного проекта. С точки зрения держателя программы и политиков ключевая проблема кластерной оценки заключается в том, улучшилась ли конкурентоспособность и инновационный потенциал кластера за последние годы, и каков фактический вклад кластерной политики, управления кластерами и кластерами.

Чтобы ответить на эти вопросы, Институт Инноваций и Технологий (IIT Berlin) разработал концепцию эффективности и оценки для кластеров и сетей в тесном сотрудничестве с разработчиками кластерной политики, владельцами программ и менеджерами кластеров.

Концепция рассматривает три различных измерения кластера – рамочные условия, участников кластера и организации управления кластерами – в качестве трех разных предметов оценки. Согласно этой концепции, как expost, так и formative оценки являются ключевыми элементами комплексного подхода к мониторингу и оценке кластеров.

Мониторинг и оценка кластеров, кластерных программ и проектов, кластерной политики, важны, но методы, ключевые показатели эффективности и сбор данных в разных странах разный. Единого набора согласованных методов оценки и оценки воздействия и ключевых показателей не существует. Потребности и масштабы анализов также различны, что затрудняет сравнение кластерных программ и проектов, кластерных политик и воздействий между регионами и странами.

В ходе реализации кластерных программ и проектов большинство владельцев кластерных программ ощущают, что в области контроля, оценки и оценки воздействия программ, проектов и кластерных инициатив существует постоянная возможность для улучшения.

Поэтому законотворцы и владельцы кластерных программ и проектов ищут систему, которая уравновешивает интерес к получению информации о государственном управлении программы или проекта и заинтересованности в том, чтобы избавиться от этого бремени для бенефициариев, которое вытекает из участия в мониторинге и оценке. На рис. 2 представлен обзор основных областей внимания для идеальной концепции оценки проекта.

Основное внимание уделяется типам ключевых показателей эффективности, которые либо оказывают влияние на кластерные организации, участников или общество.

Концепция оценки кластерных проектов основана на 8 принципах: 1.Применимость и действительность для оценки любого кластера Концепция оценки должна быть применима к любому кластеру, учитывая

при этом их индивидуальную неоднородность в отношении таких критериев, как сектор промышленности, размер, возраст, структуру и т.д. Система оценки должна определять баланс между индивидуальными показателями кластеров и общими. Общие показатели, применимые к любому кластеру.


Рис. 2.Основные типы ключевых показателей результативности кластерных проектов

2.Соответствующее смешение методологий –сочетание количественных и

качественных методов оценки. Для выявления успеха и потенциала кластера необходимо оценить как количественные, так и качественные показатели.

Результаты также могут инициировать обучение, в результате чего улучшаются процессы между отдельными группами заинтересованных сторон.

3. Прозрачность и расширение процесса мониторинга и оценки –широкое признание процесса оценки

Процесс оценки должен быть открытым и прозрачным с самого начала, чтобы достичь желаемой достоверности результатов и широкого признания участников кластера и непосредственных участников в процессе. Таким образом, соответствующие группы должны быть включены в такие процессы, как концепция вопросников и руководство по проведению собеседований.

4.Курс обучения с ориентированными практикой и выполненными рекомендациями

Система оценки должна предусматривать учебный цикл для вовлечения сторон, который также ведет к результатам, ориентированным на практическую

Входящие параметры

Что про инвестировано: люди, деньги, время, материалы, инфраструктура.

Уровень стратегии

Выходящие результаты кластерной организации кластерного проекта

Что сделано и как сделано? Проведение воркшопов, встреч (число участников и их участие в процессе) Предложение услуг (консалтинг, тренинги, наставничество, диалоги) Связи с общественностью (кооперации с медиа, публикации, интернет)

Операционные цели: обеспечение стабильной площадки, PR мероприятия, высококвалифицированный персонал от тренингов

Результаты участников кластерного проекта

Какие краткосрочные и среднесрочные результаты? Краткосрочные: доступ к ноу-хау, новые НИОКР продукты, улучшение знаний, навыков. Среднесрочные: капиталовложения, патенты, увеличение продаж, новые улучшенные продукты/процессы, новая или более интенсивная кооперация, улучшение имиджа компаний, доступ до персонала.

Параметры: усилить кооперацию между наукой и индустрией, поддержать передачу технологий, построить инфраструктуру, достичь конкурентных преимуществ, обеспечить получение добавленной стоимости заключение сделок между индустрией и НИОКР организациями, интернациональность процессов

Долгосрочные результаты / влияния

Какие долгосрочные результаты / влияния кластерного проекта? В области экономики, общества, природы.

Результаты и влияния находятся за пределами выбранной группы


деятельность, и содержит практические рекомендации для руководителей кластеров и лиц, определяющих политику.

5. Совместимость уже существующих систем мониторинга или оценки по кластерам и кластерным проектам

Система оценки должна быть совместимой с уже существующими системами бенчмаркинга, мониторинга и оценки или другими концепциями мониторинга. Преимуществом совместимости будет уменьшение административного бремени организаций кластера и участников кластера, а также упрощение сравнения результатов различных систем мониторинга и оценки в кластерных организациях, а также в региональных или национальных кластерных программах.

6.Утилизация данных и доступные усилия – время и ресурсы, переработка данных.

Оценка должна использовать данные, которые уже имеются, и избегать избыточных вопросов. Усилия для участников должны быть сведены к минимуму. Необходимо найти баланс между интересами в выявлении полной картины и усилий, которые связаны с углубленными обследованиями. Преимущества данных по рециркуляции также будут включать в себя согласованность данных и административную эффективность.

7. Система взаимного обучения должна быть частью процесса оценки и мониторинга

Процесс оценки и мониторинга может быть частью системы взаимного обучения. Чтобы способствовать взаимному обучению, результаты оценки должны обсуждаться между владельцами программы, менеджерами кластеров и участниками кластера. Однако желаемый обмен не должен ограничиваться одной программой. Процесс обучения может быть более открытым и включать национальные и транснациональные перспективы (например, семинары для обсуждения извлеченных уроков).

8. Интервал оценки. Сравнительный анализ или оценку следует , по крайней мере, повторять

каждые два года. Особое значение при формировании и оценке кластерных проектов

должно уделяться тому, что кластеры и кластерные проекты должны разрабатываться с помощью комплексной стратегии развития кластера, совместно разработанной и поддерживаемой соответствующими государственными ведомствами. Стратегия интегрированной поддержки кластерного развития и кластерных проектов должна состоять из 4 уровней, которые опираются друг на друга (рис. 3).

Уровень 1 «Интегрированная кластерная программа»: Такая программа должна состоять из двух элементов:

Во-первых, финансовая и/или техническая помощь для развития потенциала организации по управлению кластерами, а также

Во-вторых, умные тематические и сетевые программы (сконцентрированные НИОКР, развитие бизнеса и обучение), которые учитывают специфические потребности развития участников кластера


развивать свои возможности и содействовать совместным проектам, способствующих развитию кластера.

Рис. 3. Стратегия интегрированной поддержки кластерного развития и кластерных проектов

Таким образом, как организация управления кластерами, так и участники

кластера поддерживаются через единственную программу – интегрированную кластерную программу.

Примеры интеграции программ для организации управления кластерами и тематические и сетевые программы для участников кластера (например, в дополнение к финансовой и технической поддержке организаций по управлению группами баварская программа «Cluster O ensive Bayern»

Уровень 4 Макроэкономические условия. Макро и фискальная политика

Уровень 3 Структурные условия. Инвестиции в инфраструктуру и регламентация

Уровень 2

Общественная поддержка участников

кластера через тематические программы и

неформальные общения.

Общественная поддержка кластерных

организаций (финансовая и техническая поддержка)

Общественная поддержка кластерных организаций

(финансовая и техническая поддержка)

Общественная поддержка кластерных организаций

(финансовая и техническая поддержка)

Уровень 1

Кластерный проект

«неразвитые кластеры»

Кластерный проект

Развитые кластеры.

Кластеры мирового уровня

Тематические программы для финансирования в областях: НИОКР, реновации, передачи технологий, развитие предпринимательства и бизнеса, продвижение экспорта, интернациональные связи, образование.

Общественная поддержка участников

кластера через тематические программы и

неформальные общения.

Общественная поддержка кластерных

организаций (финансовая и техническая поддержка)

Кластерный проект Кластеры в переходном периоде. Кластеры, испытывающие возрождение. Кластеры, развивающие индустрии на стадии становления


включала бюджетную линию для научно-исследовательских проектов участников кластера)

В идеале должны существовать различные интегрированные кластерные программы для решения специфических потребностей в поддержке незрелых кластеров, зрелых кластеров (кластер для национальных чемпионов и кластеров мирового уровня) и кластеров в переходе (для кластеров, переживающих ренессанс и кластеры развивающихся новых отраслей). Таким образом, могут быть учтены «индивидуальные потребности» кластеров.

Уровень 2 «Некластерные специальные тематические программы для финансирования проектов и политики в области НИОКР / инноваций, передачи технологий, развития предпринимательства и бизнеса, содействия экспорту, международного сотрудничества, образования и обучения». В дополнение к интегрированным кластерным программам участники кластеров и организации по управлению кластерами также должны получать выгоду от других программ и политик финансирования, которые напрямую не нацелены на кластеры, но которые могут стать стимулом для развития кластеров. Это относится, в частности, к инновационной политике и программам, таким как НИОКР / инновационные программы, коммерциализация передач исследований, технологий, поддержка научно-технических организаций/технологической инфраструктуры (например, VTT в Финляндии, Fraunhofer Society в Германии, GTSв Дании, TNO в Нидерландах и т.д.), исследовательская политика (например, университеты, исследовательские программ), программы развития предпринимательства и бизнеса, политика интернационализации (содействие экспорту, международное сотрудничество и т.д.) и политика/программы в области образования и профессиональной подготовки.

Уровень 3 «Развитие структурных рамочных условий» Инвестиции в инфраструктуру и регулирование, которые создают рынки,

представляют собой важное поле деятельности в отношении этого уровня кластерной политики. Какую инфраструктуру необходимо разработать и какое регулирование требуется для создания рынка для продуктов и услуг, зависит от кластера. Кластеры в логистической отрасли имеют разные потребности, чем кластеры биотехнологий или кластеры возобновляемых источников энергии. Поэтому политика и программы на этом уровне должны учитывать специфические потребности отрасли, а также конкретные потребности в поддержке незрелых кластеров, зрелых кластеров и кластеров в переходной период.

Уровень 4 «Макроэкономические условия» Макроэкономические и масштабируемые политики на этом уровне

обычно являются не кластерными политиками, но они важны, поскольку создают общую бизнес – среду страны.

Выводы. Анализ особенностей формирования и оценки кластерных проектов показал, что кластерный проект – это комплекс взаимосвязанных мероприятий, временно объединяющий ресурсы участников кластеров, определяющий порядок действий, сроки и ресурсы, необходимые для формирования и развития конкретного кластера.


Особенными признаками кластерного проекта являются: наличие нескольких участников; высокий уровень внутренней и внешней связанности участников кластера (кооперация); внутренняя конкуренция, инновационная активность участников кластера.

Направления кластерной политики, связанные с разработкой и реализацией кластерных проектов, направлены на предупреждение рисков неэффективности реализации кластерной политики.

Формирование кластерного проекта связано, прежде всего, с необходимостью решения какой-то экономической, финансовой, маркетинговой или социальной проблемы, которая становиться целью кластерного проекта.

Основными задачами кластерных проектов являются: повышение качества управления на предприятиях кластера, повышение конкурентоспособности и качества продукции у предприятий-поставщиков, развитие механизмов субконтрактации, стимулирование инноваций и развитие механизмов коммерциализации технологий, поддержка сотрудничества между исследовательскими коллективами и предприятиями; содействие маркетингу продукции (товаров, услуг), выпускаемой предприятиями - участниками кластера и привлечение прямых инвестиций

Формирование проекта кластера включает подготовительную стадию, этап собственно создания кластерного проекта и заключительный этап.

Концепция оценки кластерных проектов должна следовать оценки кластеров до и после выполнения кластерного проекта.

Для оценки результативности кластерных проектов необходима система основных типов показателей результативности, соблюдение необходимых принципов концепции формирования этих показателей.

Для эффективного формирования и выполнения кластерных проектов необходима интегрированная система поддержка кластерных проектов на разных уровнях.

Предметом дальнейших исследований предполагается разработка более детализированной системы показателей оценки и мониторинга кластерных проектов.

Библиографические ссылки: 1. Портер М. Конкуренция [Текст] / М. Портер; пер. с англ. – М.: Издательский дом

«Вильямс», 2002. – С.168. 2. Методические рекомендации по реализации кластерной политики ...

kpfu.ru/docs/F2078437249/metod_po_claster.doc 3. Самострокова Е.С. Классификация кластеров предприятий// Молодой ученый. – 2012

- № 1. - Т.1. 4. Методические рекомендации по реализации кластерной политики в субъектах

Российской Федерации. 26 декабря 2008 г. N 20615-ак/д19 5. Yook K. Estimating EVA using Compustat PC Plus // Financial Practice and Education.

1999. Fall — Winter. Р. 33-37. 6. Биткулова З.С. Особенности добавленной стоимости в оценке инновационного

развития предприятий /Вестник Челябинского государственного университета. 2013. № 15 (306).Экономика. Вып. 41. С. 116-120.


7. Кластеризация как перспективное направление развития экономики региона / Бойко М.В., Быкова К.В., Черненко А.А. // Вестник Краснодарского университета МВД России №1// Издательство: Федеральное государственное казенное образовательное учреждение высшего профессионального образования "Краснодарский университет Министерства внутренних дел Российской Федерации" (Краснодар) - 2014.

List of references: 1. Porter M. Competition [Text] / M. Porter. - M.: Williams Publishing House, 2002. - P.168. 2. Methodological recommendations for the implementation of cluster policy ...

kpfu.ru/docs/F2078437249/metod_po_claster.doc 3. Samostrokova E.S. Classification of clusters of enterprises // Young Scientist. - 2012 - №1.

Т.1. 4. Methodological recommendations on the implementation of cluster policy in the subjects of

the Russian Federation. December 26, 2008 N 20615-ак / д19 5. Yook K. Estimating EVA using Compustat PC Plus // Financial Practice and Education.

1999. Fall - Winter. R. 33-37. 6. Bitkulova Z.S. Features of value added in the assessment of innovative development of

enterprises / Bulletin of Chelyabinsk State University. 2013. № 15 (306). Economy. Issue. 41.- P. 116-120.

7. Clustering as a promising direction for the development of the region's economy / Boyko M.V., Bykova K.V., Chernenko A.A. // Vestnik of the Krasnodar University of the Ministry of Internal Affairs of Russia No. 1 // Publishing house: Federal State Educational Institution of Higher Professional Education "Krasnodar University of the Ministry of Internal Affairs of the Russian Federation" (Krasnodar) -2014.


УДК 005.93:005.95 JEL Classification: М5

Бабарицький О. В. старший помічник начальника навчальної частини військово-юридичного

факультету Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Бабарицкий А. В. старший помощник начальника учебной части военно-юридического

факультета Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого

Babarytskyi O. V. Senior Assistant Chief of the Department of Military Law Faculty

Yaroslav Mudryi National Law University

ОЦІНКА ЯКОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПЕРСОНАЛ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

ОЦЕНКА КАЧЕСТВА УПРАВЛЕНИЯ ЗАТРАТАМИ НА ПЕРСОНАЛ НА

ПРОМЫШЛЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ

ASSESSMENT OF THE QUALITY OF PERSONNEL COSTS MANAGEMENT ON INDUSTRIAL ENTERPRISES

Анотація. Запропоновано методичний підхід щодо оцінки якості управління

витратами на персонал у контексті аналізу стадій менеджменту персоналу. Застосування даного підходу реалізовано у вигляді послідовності наступних етапів: узагальнюючий аналіз можливості застосування методів для оцінки якості управління витратами на персонал; визначення показників аналізу управління витратами на персонал, обґрунтування вибору сукупності показників, що відповідають певній стадії менеджменту персоналу; розрахунок обраних показників та виявлення їх відповідності нормативним значенням; визначення рівня ефективності кожної стадії менеджменту персоналу; оцінка якості управління витратами на персонал.

Ключові слова: витрати на персонал, управління витратами на персонал, оцінка якості, стадії менеджменту персоналу, метод нечітких множин.

Аннотация. Предложен методический подход к оценке качества управления

затратами на персонал в контексте анализа стадий менеджмента персонала. Применение данного подхода реализовано в виде последовательности следующих этапов: обобщающий анализ возможности применения методов для оценки качества управления затратами на персонал; определение показателей анализа управления затратами на персонал, обоснование выбора совокупности показателей, соответствующих определенной стадии менеджмента персонала; расчет избранных показателей и выявление их соответствия нормативным значением; определение уровня эффективности каждой стадии менеджмента персонала; оценка качества управления затратами на персонал.

Ключевые слова: затраты на персонал, управление затратами на персонал, оценка качества, стадии менеджмента персонала, метод нечетких множеств.

Abstract. The methodical approach to assessing the quality of personnel costs management in the context of personnel management stages analysis is proposed. The application of this


approach is implemented in the form of a sequence of the following steps: a general analysis of the possibility of applying methods for assessing the quality of personnel costs management; definition of indicators of analysis of personnel costs management, justification of the choice of a set of indicators corresponding to a certain stage of personnel management; calculation of selected indicators and their conformity to normative values; determination of the level of efficiency of each stage of personnel management; assessment of the quality of personnel costs management.

Key words: personnel costs, personnel costs management, quality assessment, personnel management stage, fuzzy sets method.

Постановка проблеми. Кожному промисловому підприємству сьогодні доводиться орієнтуватися як на стійке і стабільне функціонування, так і на розвиток в умовах сучасної інноваційно-інвестиційної економіки. Успіх діяльності будь-якого промислового виробника, так чи інакше, пов'язаний з тим, наскільки підприємство може оцінити важливість цього балансу, і вміє управляти ним. Однією з основних складових успішної інноваційно-інвестиційної діяльності будь-якого підприємства є формування ефективної системи управління витратами на персонал. Тому з метою її обґрунтування, а також виявлення стратегічних напрямів оптимізації витрат на персонал, важливим завданням перед керівництвом підприємств постає визначення ключових критеріїв та показників досягнення бажаного стану системи та відповідно оцінка якості управління витратами на персонал.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем управління витратами на персонал присвячено напрацювання відомих вітчизняних та закордонних науковців, а саме Л. Балабанової [1], Н. Гавкалової [2], А. Кібанова [3], А. Колота [4], Т. Костишиної [5] А. Криворучко [2], Дж. Мілковича [7], Дж. Ньюмана [7], Я. Фитц-енца [6] тощо. Однак, незважаючи на те, що проблемам ефективності менеджменту персоналу приділяється достатньо уваги багатьма вченими, для системи управління витратами на персонал довгий час не існувало достатньо об'єктивних критеріїв та показників ефективності та якості. Наявні на сьогодні нормативні рекомендації і методики стосовно оцінки ефективності функціонування системи управління витратами на персонал не дозволяють комплексно врахувати багато факторів. Тому питання пошуку вирішення проблеми обґрунтування підходу і розробки конкретної прикладної методики оцінки якості системи управління витратами на персонал є актуальним. Враховуючи це, метою статті є розробка методичного підходу до оцінки якості системи управління витратами на персонал на промислових підприємствах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ґрунтовний аналіз сучасних наукових підходів щодо оцінки ефективності менеджменту персоналу дозволили класифікувати їх і виявити фактори впливу на результативне функціонування системи управління витратами на персонал. У результаті комплексного дослідження відомих у науково-практичній літературі методів, що застосовуються на підприємствах для оцінки ефективності функціонування системи управління витратами на персонал, виявлено відсутність використання одного єдиного алгоритму чи методу (табл. 1).


Таблиця 1 Аналіз можливості застосування методів для оцінки якості управління

витратами на персонал підприємства (складено автором)

Продовження табл. 1

Важливо зазначити, що єдиного та однозначно правильного методу

здійснення оцінки якості управління витратами на персонал не має, всі вищезазначені методи мають відчутні слабкі сторони, особливо з позиції проектного управління. Вони всі є або дуже ресурсоємними і різноспрямованими, або неточними та обмеженими, що ускладнює їх застосування для забезпечення ефективного менеджменту персоналу. Таким чином, зроблено акцент на розробці методичного підходу щодо оцінки якості управління витратами на персонал з позиції, по-перше, управління проектами, по-друге, з позиції класифікації витрат на персонал за стадіями менеджменту персоналу. Це дозволить здійснювати процес оцінки якості вже на етапі формування та вдосконалення системи управління витратами на персонал, що


забезпечить безперервність, повноту і достовірність оцінки ефективності витрат на персонал для підприємства, дозволить стандартизувати і формалізувати систему оцінки, виявити її вразливі місця, сформувати єдиний підхід до розуміння ефективності, якості і результату для всіх сторін.

Рис. 1. Схема методичного підходу щодо оцінки якості управління

витратами на персонал на промисловому підприємстві (авторська розробка)

Необхідно зазначити, що переважна більшість підприємств усвідомлюють важливість управління проектами та переваги, які може дати грамотно побудована система управління витратами на персонал з урахуванням принципів проектного менеджменту. Визначаючи під проектом унікальний комплекс взаємопов'язаних заходів для досягнення заздалегідь поставлених цілей при певних вимогах до бюджету та термінів, акцентуємо увагу, що проектна діяльність передбачає як створення гнучкої проектно-орієнтованої організаційної структури, яка відповідає стратегічним пріоритетам підприємства, так і врахування інтересів усіх учасників та необхідний рівень інформаційної відкритості.

Етапи

1. Узагальнюючий аналіз можливості застосування методів для оцінки якості

управління витратами на персонал

Методичне забезпечення

Аналіз, синтез, логічне узагальнення

та систематизація

Результат етапу

Визначення методу та інструменту

оцінки

2. Визначення показників аналізу управління витратами на персонал, обґрунтування вибору сукупності

показників, що відповідають певній стадії менеджменту персоналу

Сукупність показників аналізу

управління витратами на

персонал

3. Розрахунок обраних показників та виявлення їх відповідності нормативним

значенням

Теоретико-логічний аналіз, експертна

оцінка

Визначення параметрів

моделі

Статистичний аналіз

5. Оцінка якості управління витратами на персонал

Метод нечітких множин

Кількісна оцінка якості та формулю-

вання висновку стосовно її рівня

4. Визначення рівня ефективності кожної стадії менеджменту персоналу

Метод зведення до узагальненого

критерію

Високий, середній, низький рівень


Застосування проектного підходу щодо управління витратами на персонал дозволить забезпечити: підвищення ефективності даного процесу, поліпшення внутрішніх комунікацій і зниження трудовитрат.

Отже, запропоновано методичний підхід щодо оцінки якості управління витратами на персонал, схема якого представлена на рис. 1.

Отже, з метою забезпечення комплексного характеру оцінки якості управління витратами на персонал запропоновано використовувати методи: теоретико-логічний аналіз та експертна оцінка для систематизації сукупності показників аналізу системи управління витратами на персонал; статистичний аналіз для розрахунку обраних показників та порівняння з нормативними значеннями; метод зведення до узагальненого критерію для визначення рівня ефективності кожної стадії менеджменту персоналу; нечітку логіку для обґрунтування кількісної оцінки якості управління витратами на персонал.

Важливий етап запропонованого методичного підходу полягає у визначенні відповідності показників оцінки управління витратами на персонал в контексті стадій менеджменту персоналу нормативним значенням за допомогою статистичного аналізу. Результатом даного процесу є визначення рівня функціонування системи управління витратами на персонал в контексті забезпечення ефективного менеджменту персоналу на підприємстві та формування відповідного висновку.

Враховуючи необхідність врахування умов забезпечення ефективного менеджменту персоналу на підприємстві з одного боку, та детальний аналіз системи управління витратами на персонал з іншого, автором запропоновано застосувати у програмі MS Excel функцію «ЕСЛИ», що дозволить за допомогою запису конкретних формул визначити відповідність показників аналізу витрат на персонал в контексті стадій менеджменту персоналу їх нормативним значенням. Зазначимо, що формат функції «ЕСЛИ» має наступний вигляд:

ЕСЛИ (лог_выражение; [значение_если_истина]; [значеие_если_ложь]) (1) де лог_выражение – це вираз, яке при обчисленні дає значення

«ИСТИНА» або «ЛОЖЬ».

Використання зазначеного підходу дозволяє перевірити, чи виконується задана умова, відповідно отримуємо одне значення, якщо виконується, й інше значення, якщо ні. Отже, сформована сукупність показників аналізу управління витратами на персонал в контексті стадій менеджменту персоналу (другий етап підходу) та формули, що необхідні для застосування в MS Excel, представлено в табл. 2.

Акцентуємо увагу, що початкові показники оцінки рівня функціонування системи управління витратами на персонал було обґрунтовано з урахуванням доступності статистичної інформації на досліджуваних промислових підприємствах.


Таблиця 2 Сукупність показників для аналізу управління витратами на персонал за

стадіями менеджменту персоналу

Окрім цього, для коректного застосування формул було зазначено наступне:

для показників, які враховують динаміку та представлені у вигляді темпу зростання, умовою забезпечення ефективного менеджменту персоналу буде його зростання (більше 1, якщо позитивно впливає на забезпечення ефективного менеджменту персоналу) або зниження (менше 1 – відповідно негативно), так як нормативного значення для них не передбачено.

для таких показників, як темп зростання витрат на планування та маркетинг персоналу, темп зростання витрат на соціальне забезпечення працівників, темп зростання частки працівників, яких навчено новим професіям на підприємстві у формулі використовується 2 умови. Пояснюється це тим фактом, що випереджальні темпи зростання цих витрат порівняно з темпами зростання частки незакритих вакансій, продуктивності праці та частки працівників, яких навчено новим професіям на підприємстві відповідно негативно характеризують економічну складову ефективності менеджменту персоналу підприємства. А темп зростання витрат на оплату праці є позитивним у випадку зростання обсягів виробництва;

що стосується показника рентабельності витрат на персонал, яка показує, наскільки ефективно інвестуються кошти у персонал підприємства, то зазначимо наступне: нормативного значення для коефіцієнтів рентабельності не існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Тобто підприємство зацікавлене в високих значеннях цього показника, особливо його зростання у динаміці. Тому враховуючи завдання дослідження, його нормативним значенням буде максимізація показника, більшого 10%.


Зазначимо, що для визначення рівня ефективності кожної стадії менеджменту персоналу запропоновано використати метод зведення до узагальненого критерію.

Останній етап методичного підходу полягає в оцінці якості управління витратами на персонал. Враховуючи певну обмеженість традиційних математичних методів щодо аналізу такого роду даних, обґрунтовано використання теорії нечітких множин.

Зазначимо, що теорія нечітких множин оперує «лінгвістичними» змінними, значення яких виражаються словами формальної мови. Вона дозволяє розрахувати ступінь приналежності елемента певній підмножині. Окрім цього, застосування теорії нечітких множин дозволяє зберегти складність досліджуваного об'єкта, і при цьому до лінгвістичних змінних може бути застосована значна частина математичного апарату. Терм-множини значень лінгвістичних змінних якості управління витратами на персонал подано в табл. 3.

Отже, вхідними параметрами системи нечіткого висновку є 4 нечітких лінгвістичних змінних: «рівень формування персоналу», «рівень використання персоналу», «рівень розвитку персоналу», «рівень вивільнення персоналу», вихідним параметром – нечітка лінгвістична змінна «якість».

Таблиця 3 Терм-множини значень лінгвістичних змінних якості управління

витратами на персонал Лінгвістична змінна Терми

оцінювання Універсальна

множина Рівень формування персоналу (Ф) низький, середній, високий [0-1]

Рівень використання персоналу (В)

низький, середній, високий [0-1]

Рівень розвитку персоналу (Р) низький, середній, високий [0-1] Рівень вивільнення персоналу (З) низький, середній, високий [0-1]

Акцентуємо увагу, що для розробки системи нечіткого логічного

висновку обрано програмне середовище MatLab, пакет Fuzzy Logic Toolbox, де за допомогою сформованих компетентними експертами евристичних правил стає можливою кількісна оцінка рівня якості управління витратами на персонал.

Висновки. Отже, реалізація методичного підходу щодо оцінки якості управління витратами на персонал має наступну послідовність: узагальнюючий аналіз можливості застосування методів для оцінки якості управління витратами на персонал; визначення показників аналізу управління витратами на персонал, обґрунтування вибору сукупності показників, що відповідають певній стадії менеджменту персоналу; розрахунок обраних показників та виявлення їх відповідності нормативним значенням; визначення рівня ефективності кожної стадії менеджменту персоналу; оцінка якості управління витратами на персонал. Застосування запропонованого підходу щодо оцінки якості управління витратами на персонал дозволить отримати можливість


формувати набори готових управлінських рішень, які будуть результативні в рамках.

Бібліографічні посилання: 1. Балабанова Л. В. Управління персоналом / Л. В. Балабанова, О. В. Сардак. – К. : ЦУЛ,

2011. – 468 с. 2. Гавкалова Н. Л. Управління витратами на персонал – основа ефективності

менеджменту персоналу : монографія / Н. Л. Гавкалова, А. С. Криворучко. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2012. – 230 c.

3. Кибанов А. Я. Управление персоналом организации / А.Я. Кибанова. – 4-е изд., доп. и перераб. – М. : ИНФРА-М, 2010. – 695 с.

4. Колот А.М. Соціалізація відносин у сфері праці в контексті стійкого розвитку: монографія / А. М. Колот . – К.:КНЕУ, 2010. – 348 с.

5. Управління персоналом у ХХІ столітті: кадрова політика, мотивація, оплата праці: монографія / Т.А. Костишина, О.О. Нестуля, С.І. Нестуля та ін. – Полтава: Полтавський Літератор, 2010. – 498 с.

6. Фитц-енц Я. Рентабельность инвестиций в персонал.- М.: Вершина, 2006. – 320 с. 7. Milkovich Dzh. Remuneration system and methods of Stimulating Personnel / Dzh.

Milkovich, Dzh. Niyuman. – M.: Top, 2003. – 52 p.

References: 1. Balabanova, L. V. and Sardak, O. V. (2011), Upravlinnia personalom [Personnel

Management], TsUL, Kyiv, Ukraine. 2. Gavkalova, N. L. and Kryvoruchko, A. S. (2012), Upravlinnia vytratamy na personal –

osnova efektyvnosti menedzhmentu personalu [Management of personnel costs – the basis of the effectiveness of personnel management], KhNEU, Kharkiv, Ukraine.

3. Kibanov, A. (2010), Upravleniye personalom organizatsii [Management of the personnel of the organization], INFRA-M, Moscow, Russia.

4. Kolot, A. M. (2010), Socializaciya vidnosynu sferi praci v konteksti stijkogo rozvytku: monografiya [Socialization of labor relations in the context of sustainable development], KNEU, Kyiv, Ukraine.

5. Kostyshyna, T.A., Nestulia, O.O. and Nestulia, S.I. (2010), Upravlinnia personalom u KhKhI stolitti: kadrova polityka, motyvatsiia, oplata pratsi [Personnel Management in the 21st Century: Personnel Policy, Motivation, Remuneration], Poltavskyi Literator, Poltava, Ukraine.

6. Fitts-ents, Ya. (2006), Rentabelnost investitsiy v personal [Profitability of investments in personnel], Vershina, Moscow, Russia.

7. Milkovich, Dzh. and Niyuman, Dzh. (2003), Remuneration system and methods of Stimulating Personnel, Top, USA.


УДК: 336.71 JEL Classification:42

Бєляєва Л.А., кандидат економічних наук, доцент

ХННІ ДВНЗ «Університет банківської справи» Сафонова Ю.В.

ПАТ «Сан ІнБевУкраїна», фахівець з підтримки продаж

Беляева Л.А., кандидат экономических наук, доцент

ХУНИ ГВУЗ «Университет банковского дела» Сафонова Ю.В.

ПАО «Сан ИнБевУкраина», специалист по поддержке продаж

Belyaeva L. A., Ph.D., Associate Professor

Kharkіv Educational-Scientific institute of the Banking University, Kharkіv Safonova J.V.

PJSC "SUN INBEV UKRAINE", Sales Support Specialist

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ КРЕДИТУВАННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ПРЕИМУЩЕСТВА И НЕДОСТАТКИ КРЕДИТОВАНИЯ В

СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ

ADVANTAGES AND DISADVANTAGES OF CREDITS IN THE CURRENT ECONOMIC CONDITIONS

Анотація. У статті досліджені обсяги та види наданих кредитів та

проаналізовано їх динаміку за останні роки. Виявлено основні переваги та недоліки кредитування в сучасних економічних умовах для підприємств, населення та країни в цілому.

Ключові слова: кредит, зобов’язання, державний борг, домашнє господарство, підприємство.

Аннотация. В статье исследованы объемы и виды предоставленных кредитов и проанализирована их динамика за последние годы. Выявлены основные преимущества и недостатки кредитования в современных экономических условиях для предприятий, населения и страны в целом.

Ключевые слова: кредит, обязательства, государственный долг, домашнее хозяйство, предприятие.

Abstract. The article investigates the volume of loans granted and analyzes their dynamics. Revealed the main advantages and disadvantages of lending for enterprises, population and the country as a whole are revealed.

Key words: credit, liabilities, public debt, household, enterprise.


Постановка проблеми. В сучасних умовах, ефективна фінансова діяльність підприємства та його розвиток забезпечується за допомогою періодичного залучення позикових коштів. Позичковий капітал дозволяє суттєво розширити обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити реалізацію додаткових проектів, підтримувати платоспроможність і, як наслідок, – підвищити ринкову вартість підприємств. Споживче кредитування населення є також важливе соціально-економічне значення, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та більш повного задоволення потреб. Не менш розповсюдженим явищем на сьогоднішній день є позики надані державам. При політичній та фінансовій нестабільності в Україні, актуальною є необхідність у кредитуванні і визначення та оцінка переваг і недоліків різних видів кредитів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичні аспекти висвітлення даної проблеми знайшли своє відображення в розробках таких вчених: Бланк І.О., Бобров Є.А, Владичин У.В., Дорошенко Т.В., Захарін С.В., Перзекс М.Б., Терещенко О.О. та інші. Незважаючи на достатність досліджень з даного питання сучасний рівень мінливості фінансового ринку та кризових явищ зумовлюють потребу у подальших дослідженнях.

Мета статті. Обґрунтування основних переваг та недоліків кредитування на сучасному етапі економічного розвитку в Україні в умовах кризи.

Виклад основного матеріалу. Кредит - це економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики у грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотків.

Рис. 1. Класифікація кредитів


Кредит є зобов’язанням згідно з П(С)БО 11, зобов’язання характеризують заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди [1].

З метою більш об’єктивного аналізу можливості використання кредитів їх доцільно класифікувати за певними ознаками, що показано на рис. 1.

Банківський кредит в Україні можна вважати найбільш розповсюдженим джерелом зовнішнього фінансування, як суб’єктів господарювання, так і фізичних осіб. Проте залучення коштів із зовнішніх джерел, зокрема, банківське кредитування має як свої переваги, так і недоліки.

На сьогоднішній день немає майже жодного підприємства, яке не брало кошти у кредит. Потреба у залученні кредитних коштів зумовлена тим, що в процесі кругообігу власних капіталів одні суб’єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші - потребують цих коштів. За останні роки обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання за останні 15 років стабільно зростає, що видно на рис. 2.

Рис. 2. Динаміка обсягу наданих кредитів не фінансовим установам

(розробка автора на основі статистичних даних НБУ [ 3]) Як бачимо, обсяг кредитів наданих суб’єктам господарювання з кожним

роком зростає. Залучений капітал допомагає підприємству подолати обмеженість власного капіталу, він є додатковим джерелом фінансування та можливості розширення меж господарської діяльності. Однак, перед залученням додаткових коштів, необхідно здійснити ґрунтовний аналіз та визначити чи принесуть вони економічну вигоду для підприємства, оскільки можливі ризики і недоліки використання кредитних ресурсів для суб’єктів підприємницької діяльності пов’язані з можливістю завищених процентів та посилення боргового навантаження на підприємство [6].

Позитивним явищем кредитування є те, що у позичальника, формується стимул для самодисципліни, оскільки банк здійснює постійний і всебічний


моніторинг його господарської поведінки. В результаті формування кредитної історії, регулярного надання фінансової звітності, проведення двосторонніх перемовин та регулярних зустрічей керівництва створюється інформаційна база для встановлення довгострокових партнерських відносин, які, в свою чергу, дозволяють отримати: захист від «кредитного голоду», низькі накладні витрати при наступному кредитуванні, встановлення «договірної» (альтернативної) процентної ставки чи страхування кредитного ризику. Тісна співпраця банку з позичальником інколи рівнозначна тому, що банк опосередковано стає учасником компанії, підтримуючи її при фінансових ускладненнях.

Банківський кредит також дозволяє набути позичальнику доброї репутації – отримати своєрідний «сертифікат якості», що в подальшому може бути використано для забезпечення доступу до альтернативних і менш обмежених форм фінансування, в тому числі, через вихід на нові (міжнародні) ринки.

З іншого боку, своєрідна банківська монополізація кредитного ринку України створює передумови і для прояву ряду негативних моментів.

По-перше, банки стають одноосібними власниками найбільш повної фінансової та управлінської інформації про своїх клієнтів-позичальників, і це дозволяє їм маніпулювати умовами подальших взаємовідносин. При цьому банк – «старий» кредитор може навіть завищувати рівень відсоткових ставок (чи ускладнювати інші умови кредиту), оскільки банк – «новий» кредитор не володіючи необхідним обсягом інформації вимушений буде витрати багато сил (засобів) та часу для оцінки компанії, а потім вимагати за це фінансової компенсації.

Рис. 3. Обсяг наданих кредитів домашнім господарствам

(розроблено автором на основі статистичних даних НБУ [5])

По-друге, заміна банка-кредитора може стати негативним сигналом на ринку про фірму-позичальника. Інші банки до певного час не зможуть точно визначити які причини такої заміни – власне рішення суб’єкта господарювання чи відмова самого банку (і на яких підставах) [2].


Кредитами користуються не тільки господарюючі суб’єкти, а й населення. Динаміка обсягу наданих кредитів домашнім господарствам подана на рис. 3.

Як бачимо, за останні роки обсяг наданих домашнім господарствам кредитів поступово зменшується, однак все ж таки залишається на високому рівні. Так на кінець 2016 року загальний обсяг наданих кредитів фізичним особам становив 163 333 млн. грн, а за перше півріччя 2017 року - 159 938 млн. грн.

Найчастіше розрізняють кредити, надані фізичним особам за такими видами: споживчий, кредити на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості, іпотечні кредити та інші.

Майже 70% усіх кредитів наданих домашнім господарствам займає споживчий кредит (рис. 4).

Споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг у тимчасове користування, під процент, на умовах строковості та платності, який, зазвичай, надається для придбання товарів тривалого користування (автомобілі, меблі, складна побутова техніка), на споживчі цілі, на навчання, лікування тощо [4].

Рис. 4. Частка кредитів наданих домашнім господарствам за перше півріччя 2017 року (розроблено автором на основі даних НБУ [5])

Переваги споживчого кредиту для споживача полягають у наступному: - придбання товарів провадиться у зручний час, навіть тоді, коли в

споживача відсутня необхідна сума готівки (або кошти взагалі); - він дозволяє здійснювати непередбачені термінові виплати (аварійний

ремонт квартири, автомобіля, тощо).


Водночас, існують також і недоліки, які споживачу необхідно враховувати:

- кредитні рахунки можуть створити уяву наявності "легких грошей", що призводить до надмірних витрат, які по мірі накопичення боргів, призводять до небажаних ускладнень відносно щомісячних платежів;

- придбання в кредит обходиться споживачеві дорожче ніж при оплаті готівкою, кредитна ціна на товар встановлюється вищою, а також сплачується відсоток за користування кредитом [7].

Для України важливим питанням на сьогодні є державний борг, обсяги якого з кожним роком зростають. Валовий зовнішній борг України на кінець І кварталу 2017 року становив 113.6 млрд. дол. США. Динаміка валового зовнішнього боргу України подана на рис. 5.

Рис. 5. Валовий зовнішній борг України (розроблено автором на основі

даних НБУ [5])

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню країни; з іншого – борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням і внутрішніми та зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни їх обслуговувати та ефективно використовувати. Науково обґрунтовано, що внутрішній борг, як правило, є більш вигідним і менш небезпечним, ніж зовнішній. Оскільки сплата відсотків за внутрішнім боргом залишається в межах своєї країни, то, в умовах помірних відсоткових ставок, він не є тягарем для майбутніх поколінь. Можна вважати, що населення різних вікових груп позичає один в одного грошові ресурси. У результаті рівень споживання в країні не зменшується, а відбувається лише перерозподіл доходу.

Дещо іншої оцінки заслуговують зовнішні позики, які в поточному періоді хоча й збільшують фінансовий потенціал країни-позичальника, в


довгостроковій перспективі призводять до прямого зменшення національного доходу боржника та фінансової залежності від інших держав. Варто також зауважити, що, як правило, зовнішні позики надаються за умови виконання певних вимог, які негативно позначаються на національній безпеці країни. [3]. В табл. 1 представлені дані по валовому зовнішньому боргу на душу населення України.

Таблиця 1 Валовий зовнішній борг на душу населення

Рік Населення,

тис. чол. Валовий зовнішній

борг, млрд.дол Валовий зовнішній борг на душу населення, млрд.дол

2012 45453,3 126 236,0 2,8 2013 45372,7 134 625,0 3,0 2014 45245,9 142 079,0 3,1

2015 42759,7 126 308,0 3,0

2016 42590,9 118 729,0 2,8

2017 42414,9 113 518,0 2,7 Складено і розраховано автором за даними [5] Як видно, валовий зовнішній борг на душу населення у 2017 році

становить 2,7 млрд. дол. Так, Україна стає повністю залежною від держав-позикодавців, і необхідний не один десяток років, щоб розрахуватись за зовнішніми зобов’язаннями

Висновки. На сучасному етапі економічного розвитку в Україні одним з важливих шляхів виходу з кризового стану є удосконалення та подальший розвиток банківського кредитування. Банківські установи дещо уповільнили свою діяльність на ринку кредитування, але для подолання наслідків кризи необхідне відновлення кредитування важливих галузей економіки.

Кредит це важлива економічна категорія, яка охоплює майже усі сфери нашого життя. Оцінюючи переваги та недоліки кредитування дійшли висновку, що кредит розширює можливості для кожної групи користувачів, чи це населення, суб’єкти господарювання чи країна в цілому. Однак, існують свої недоліки. Для підприємств це те, що банки стають одноосібними власниками найбільш повної фінансової та управлінської інформації про своїх клієнтів-позичальників, і це дозволяє їм маніпулювати умовами подальших взаємовідносин; заміна банка-кредитора може стати негативним сигналом на ринку про фірму-позичальника. Інші банки до певного час не зможуть точно визначити які причини такої заміни – власне рішення суб’єкта господарювання чи відмова самого банку. Для населення негативним проявом кредитування, є те що створюється уявлення «легких грошей», що призводить до надмірних витрат, кредитна ціна є вищою за звичайну, плюс боржник виплачує відсотки. Важливим для позичальників – фізичних осіб є наявність закону про споживчі кредити, який би відповідав європейським стандартам про захист споживача.


Якщо говорити про державний борг, то він збільшує навантаження на державний бюджет та лягає тягарем на майбутні покоління. Найкращим варіантом державних позик є внутрішні позики, оскільки сплата відсотків залишається у межах країни та грошові ресурси не виходять за її межі.

Враховуючи наведене, слід зазначити необхідність враховувати усі недоліки кредитування та здійснити ґрунтовний аналіз оцінки ефективності залучених у кредит коштів.

Бібліографічні посилання: 1. 35 положень (стандартів) бухгалтерського обліку : станом на 22 лютого 2013 року /

сост. Ю. І. Руснак. - Київ : Центр учбової літератури, 2013. - 300с. 2. Башлай, С. В. Переваги та недоліки банківського кредитування суб’єктів реального

сектору економіки України [Текст] / С. В. Башлай, О. В. Шумкова // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. тез доповідей ХV Всеукраїнської науково-практичної конференції (8-9 листопада 2012 р.) / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2012. – С. 22-23.]

3. Державний борг України: сутність, соціально-економічні наслідки, перспективи оптимізації / В. Л. Терещенко // Економіка і регіон. - 2011. - № 4. - С. 59-62.

4. Крамченко Р. А. Споживчі кредити як джерело формування фінансових ресурсів домогосподарств / Р. А. Крамченко, Г. В. Миськів // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2014. - № 4(1). - С. 114-118. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vchnu_ekon_2014_4(1)__22.

5. Національний банк України: Офіційне інтернет представництво [Електронний ресурс] // Грошово-кредитна та фінансова статистика – Режим доступу до ресурсу: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=27843415&cat_id=44578#2.

6. Унинець О. М. Роль банківського кредитування підприємницької діяльності в процесі взаємодії фінансового та реального секторів економіки / О. М. Унинець // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. - 2013. - № 1. - С. 230-245. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnudps_2013_1_23.

7. Шевчук О. Споживче кредитування, сучасний стан та перспективи розвитку / О. Шевчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. - 2008. - Вип. 101. - С. 58-59. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_Ekon_2008_101_20.

List of references: 1. 35 polozhen' (standartiv) buhgalters'kogo obliku : stanom na 22 ljutogo 2013 roku / sost. Ju.

I. Rusnak. - Kyi'v : Centr uchbovoi' literatury, 2013. - 300s. 2. Bashlaj, S. V. Perevagy ta nedoliky bankivs'kogo kredytuvannja sub’jektiv real'nogo sektoru

ekonomiky Ukrai'ny [Tekst] / S. V. Bashlaj, O. V. Shumkova // Problemy i perspektyvy rozvytku bankivs'koi' systemy Ukrai'ny : zb. tez dopovidej HV Vseukrai'ns'koi' naukovo-praktychnoi' konferencii' (8-9 lystopada 2012 r.) / Derzhavnyj vyshhyj navchal'nyj zaklad «Ukrai'ns'ka akademija bankivs'koi' spravy Nacional'nogo banku Ukrai'ny». – Sumy : DVNZ «UABS NBU», 2012. – S. 22-23.]

3. Derzhavnyj borg Ukrai'ny: sutnist', social'no-ekonomichni naslidky, perspektyvy optymizacii' / V. L. Tereshhenko // Ekonomika i region. - 2011. - № 4. - S. 59-62.

4. Kramchenko R. A. Spozhyvchi kredyty jak dzherelo formuvannja finansovyh resursiv domogospodarstv / R. A. Kramchenko, G. V. Mys'kiv // Visnyk Hmel'nyc'kogo nacional'nogo universytetu. Ekonomichni nauky. - 2014. - № 4(1). - S. 114-118. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vchnu_ekon_2014_4(1)__22.


5. Nacional'nyj bank Ukrai'ny: Oficijne internet predstavnyctvo [Elektronnyj resurs] // Groshovo-kredytna ta finansova statystyka – Rezhym dostupu do resursu: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=27843415&cat_id=44578#2.

6. Unynec' O. M. Rol' bankivs'kogo kredytuvannja pidpryjemnyc'koi' dijal'nosti v procesi vzajemodii' finansovogo ta real'nogo sektoriv ekonomiky / O. M. Unynec' // Zbirnyk naukovyh prac' Nacional'nogo universytetu derzhavnoi' podatkovoi' sluzhby Ukrai'ny. - 2013. - № 1. - S. 230-245. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnudps_2013_1_23.

7. Shevchuk O. Spozhyvche kredytuvannja, suchasnyj stan ta perspektyvy rozvytku / O. Shevchuk // Visnyk Kyi'vs'kogo nacional'nogo universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Ekonomika. - 2008. - Vyp. 101. - S. 58-59. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKNU_Ekon_2008_101_20.


УДК 330.341 JEL Classification: 012

Швиданенко Г. О., к. е. н., професор, завідувач кафедри економіки підприємств,

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, Бесараб С. О.

здобувач кафедри економіки підприємств Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана,

Швыданенко Г. А.,

к. э. н., профессор, заведующая кафедрой экономики предприятий, Киевский национальный экономический университет им. В. Гетьмана,

Бесараб С. А. соискатель кафедры экономики предприятий,

Киевский национальный экономический университет им. В. Гетьмана,

Shvidanenko G. О., KSE, Professor, Head of the Department of Economics of Enterprises

Kyiv National Economic University Besarab S. О.

Competitor of the Department of Economics of Enterprise, Kyiv National Economic University, Ukraine

СТРАТЕГІЧНО-ОРІЄНТОВАНА МОДЕЛЬ УПРАВЛІННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

СТРАТЕГИЧЕСКИ-ОРИЕНТИРОВАННАЯ МОДЕЛЬ УПРАВЛЕНИЯ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ ПРЕДПРИЯТИЙ

STRATEGICALLY-ORIENTED MODEL OF MANAGEMENT OF

INVESTMENT ACTIVITIES OF ENTERPRISES

Анотація. В статті розглянуті сучасні підходи до управління інвестиційною діяльністю підприємств за принципами стратегічного менеджменту. Запропоновано застосування стратегічно-орієнтованої моделі управління інвестиційною діяльністю підприємств, розглянуто складові даної моделі та наведено авторські підходи до визначення ряду дефініцій, зокрема стратегічного інвестиційного менеджменту, стратегічного плануванню, стратегічного контролінгу. Наведено авторське бачення класифікації інвестиційних ресурсів із урахуванням концепції динамічних здатностей.

Ключові слова: управління діяльністю підприємств, стратегічний менеджмент, інвестиційна діяльність, інвестиційна стратегія, стратегічно-орієнтована модель, інвестиційні ресурси, концепція динамічних здатностей.

Аннотация. В статье рассмотрены современные подходы к управлению инвестиционной деятельностью предприятий с использованием принципов стратегического менеджмента. Предложено применение стратегически - ориентированной модели управления инвестиционной деятельностью предприятий, рассмотрены составляющие данной модели и приведены авторские подходы к определению ряда дефиниций, в частности


стратегического инвестиционного менеджмента, стратегического планирования, стратегического контроллинга. Приведено авторское видение классификации инвестиционных ресурсов с учетом концепции динамических способностей.

Ключевые слова: управление деятельностью предприятий, стратегический менеджмент, инвестиционная деятельность, инвестиционная стратегия, стратегически - ориентированная модель, инвестиционные ресурсы, концепция динамических способностей.

Abstract. The article deals with modern approaches to the management of investment activity of enterprises on the principles of strategic management. The application of strategic - oriented model of management of investment activity of enterprises is proposed, the components of this model are considered and authors' approaches to the definition of a number of definitions, in particular strategic investment management, strategic planning, strategic control, are presented. The author's vision of the classification of investment resources based on the concept of dynamic abilities is given.

Keywords: business management, strategic management, investment activity, investment strategy, strategically oriented model, investment resources, concept of dynamic abilities.

Постановка проблеми. У сучасних умовах перманентного наростання

складності та невизначеності зовнішнього середовища, коли ринкові механізми не забезпечують належним чином координацію інвестиційної діяльності, особливого значення набувають механізми перспективного сучасного управління, які засновані на принципах стратегічного менеджменту. Стратегічне управління інвестиційною діяльністю є складовою загальної системи управління суб’єкта господарювання, використання якої зумовлено об’єктивною потребою вітчизняних підприємств у забезпеченні свого довготривалого інвестиційного розвитку в умовах постійних технологічних змін і посилення глобальної конкуренції.

Аналіз останніх наукових досліджень. У сучасній економічні літературі стратегічний менеджмент розглядається як засіб ефективного управління діяльністю підприємств у мінливому середовищі. Саме тому проблеми стратегічного управління перебувають у центрі сучасних дискусій, привертаючи увагу провідної економічної спільноти. Наразі найбільш обговорюваними темами наукової полеміки є нові течії (школи) стратегічного менеджменту, зокрема школа границь, висвітлена Х. Вольбердом і Т. Ельфрінгом [1], концепція організації, що орієнтована на стратегію, розроблена Нортоном Д. і Капланом Р.[2], концепція стратегічного мислення , запропонована Т. О’Шеннессі [3], концепція динамічних здатностей, основи якої були розглянуті в роботах Д.Тіса, Г.Пізани і А.Шуена [4]. Питаннями управління інвестиційною діяльністю займалися вітчизняні науковці, серед яких, в першу чергу, слід виділити А.А.Пересаду[5], В.Г.Федоренка [6], Т.В. Майорову [7], Н.А. Хрущ [8] тощо.

Мета дослідження. Разом з тим, слід відмітити, що питання щодо управління інвестиційною діяльністю підприємств, з огляду на сучасні підходи до теорії менеджменту в науковій літературі розглянуті не повною мірою, а тому потребують більш детального розгляду. Метою даної статті є дослідження процесу управління інвестиційною діяльністю підприємств за принципами стратегічного менеджменту.


Викладення основного матеріалу дослідження. Базовим елементом стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємств є інвестиційна стратегія, яка розглядається сучасною економічною літературою переважно як «генеральний план дій у сфері інвестиційної діяльності підприємства, що визначає пріоритети її напрямів і форм, характер формування інвестиційних ресурсів і послідовність етапів реалізації довгострокових інвестиційних цілей, що забезпечують передбачений загальний розвиток підприємства» [9, с. 98-108] або «процес формування інвестором системи довгострокових цілей інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення» [7, с,38].

Дані визначення не суперечать одне одному, а розкривають поняття інвестиційної стратегії переважно з точки зору системного і процесного підходів до управління. В той же час ускладнення сучасних умов діяльності підприємств потребує більш сучасного - цільового підходу до процесу формування інвестиційної стратегії, коли остання розглядається не як класичний «план дій на довгострокову перспективу», а як набір ключових рішень стратегічних питаннь інвестиційного розвитку. При такому підході змінюється послідовність розробки стратегії, коли замість класичного «місія – бачення – цілі – SWOT-аналіз» на перший план виходить отримання обґрунтованих відповідей на головні питання (стратегічні «роздоріжжя»), від яких залежить траєкторія інвестиційного розвитку підприємствах [10].

Отже, ефективне формування інвестиційної стратегії передбачає спочатку обґрунтування стратегічного бачення інвестиційного розвитку суб’єкта господарювання, наступним є стратегічне діагностування зовнішнього середовища і визначення можливостей підприємства у майбутньому, і на цій основі наповнення інвестиційної стратегії всіма необхідними елементами з урахуванням ключових напрямів, ефективних механізмів і стратегічних ресурсів інвестиційного розвитку суб’єкта господарювання.

Головними атрибутами якісно сформованої інвестиційної стратегії є: визначені стратегічні цілі інвестиційного розвитку суб’єкта господарювання

(сформульовані стратегічні питання і визначені стратегічні роздоріжжя); сформовані шляхи їх досягнення у поєднанні з ключовими показниками

діяльності підприємства (відповіді на стратегічні питання); обґрунтовані види та обсяги інвестиційні ресурсів, що мають забезпечити

досягнення цих цілей у довгостроковій перспективі. Відсутність одного з цих атрибутів не забезпечує формування якісної

інвестиційної стратегії, а призводить до формального ставлення відносно процесів стратегічного управління. В той же час, розробка ефективної інвестиційної стратегії є творчим процесом і не сприймає формального підходу до свого сутнісного наповнення, а передбачає взаємодію власників і керівництва підприємств із ключовими спеціалістами у сфері інвестиційного менеджменту.

Іншим безумовним елементом стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємств є інвестиційні ресурси, які відповідно до концепції динамічних здатностей у разі своєї унікальності і неповторності для


конкурентів створюють джерело потенційних можливостей підприємства. З позицій даної теорії інвестиційні ресурси можуть бути розподілені на маркетингові, когнітивні і інформаційні, що залежить від напряму їх використання. До маркетингових інвестиційних ресурсів, в першу чергу, слід віднести міжнародний кредитний рейтинг та інвестиційну привабливість суб’єкта господарювання, що впливають на лояльність потенційних інвесторів та інших зовнішніх стейкхолдерів, а значить на здатність підприємства генерувати відповідні грошові потоки у свою інвестиційну діяльність. До когнітивних ресурсів – організаційні здібності, знання і професіоналізм керівництва підприємства, а також фахівців з інвестиційних питань, їх корпоративну культуру і володіння інструментами стратегічного менеджменту тощо. До інформаційних ресурсів - наявність інформаційних баз щодо стану зовнішнього оточення підприємства.

Узагальнюючи підходи щодо формування інвестиційної стратегії, та визначення інвестиційних ресурсів, стратегічне управління інвестиційною діяльністю слід розглядати як процес втілення концепції інвестиційного розвитку підприємства, яка базується на узгодженні стратегічних цілей і динамічних здатностей суб’єкта господарювання, шляхом формування і реалізації інвестиційної стратегії, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі. Таке формулювання стратегічного управління інвестиційною діяльністю підприємства, на нашу думку, не суперечить логіці сучасного інвестиційного менеджменту, особливо з позицій концепції динамічних здатностей.

При цьому реалізація концепції стратегічного управління інвестиційною діяльністю можлива лише за умови стратегічної орієнтації суб’єкта господарювання, що передбачає переважання стратегічного мислення у власника, менеджерів і всього персоналу підприємства, підпорядкування повсякденної діяльності підприємства стратегічним цілям його перспективного розвитку, а також впровадження механізмів і здійснення функцій стратегічного управління, зокрема стратегічного прогнозування і планування, стратегічного аналізу, стратегічного контролінгу тощо.

Стратегічно-орієнтована модель управління інвестиційною діяльністю суб’єкта господарювання наведена на рис.1.

Першою складовою стратегічно-орієнтованої моделі управління інвестиційною діяльністю підприємств є стратегічне бачення інвестиційного розвитку суб’єкта господарювання. Джерелом стратегічного бачення є стратегічна інформація, яка містить відомості щодо наявних конкурентних переваг підприємств і неявних ринкових тенденцій. Правильне поєднання цих складових забезпечує умови для реалізації майбутніх можливостей суб’єктів господарювання.

В той же час формування стратегічного бачення є творчим процесом, в якому мають приймати участь і власники бізнесу і працівники підприємства задля створення єдиного бачення майбутнього образу суб’єкта господарювання. Важливість єдиного стратегічного бачення зумовлена тим, що воно або стане мотиваційним та об’єднуючим механізмом, що забезпечить корпоративну


лояльність та стане запорукою добровільного ефективного співробітництва керівників і підлеглих, або буде свідомо гальмуватися співробітниками підприємства у разі розбіжностей у їх поглядах щодо майбутнього образу суб’єкта господарювання.

Рис. 1. Стратегічно-орієнтована модель управління інвестиційною діяльністю суб’єкта господарювання [Розроблено автором]

Для стратегічного бачення характерною є перспективна мотивація, яка як система спонукань до ефективної діяльності суб’єктів господарювання переплітається з довгостроковим сенсом професійної діяльності робітників, налаштовує поведінкові аспекти співробітників на досягнення стратегічних цілей даного суб’єкта [11]. Результатом формалізації інвестиційного стратегічного бачення підприємства мають стати стратегічні цілі і пріоритети його інвестиційного розвитку.

Другою складовою стратегічно-орієнтованої моделі управління інвестиційною діяльністю підприємства є стратегічна діагностика, яка об’єднує аналіз і прогнозування зовнішнього оточення, зокрема інвестиційних ринків, а також оцінювання внутрішнього стану інвестиційної діяльності суб’єкта господарювання. Зважаючи на переважне ототожнення понять «стратегічний аналіз» і «стратегічна діагностика», останній використано нами задля повного розкриття сутності даної складової стратегічного управління, яка, на думку провідних вітчизняних науковців, передбачає системне дослідження діяльності організації, виявлення комплексу взаємопов'язаних питань щодо її об'єктивного стану системи управління. В той же час стратегічний аналіз є формальним описом об'єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку [12, с.199-200].

1.Стратегічне бачення інвестиційного розвитку

2.Стратегічна діагностика зовнішнього оточення і стану

інвестиційного розвитку

3.Стратегічний вибір ключових напрямків і механізмів

інвестиційного розвитку

4.Стратегічне планування інвестиційної діяльності

6.Стратегічний контролінг

Механізми реалізації інвестиційної стратегії

5.Визначення інвестиційної політики та інвестиційної програми

Стратегічна інформація

Стр

атег

ічні

ін

стру

мен

ти

Здатності суб’єкта

господарювання

Стратегічний контур


Враховуючи теорію динамічних здатностей, головними завданнями стратегічної діагностики інвестиційного розвитку суб’єкта господарювання є визначення стратегічних інвестиційних ресурсів (активів) підприємства, через вплив на які може бути забезпечені його конкурентні переваги; виявлення слабких і сильних сторін підприємства у розрізі кожного з цих ресурсів, визначення стратегічних можливостей суб’єкта господарювання з урахуванням потенціалу його зовнішнього середовища тощо. В даному контексті особливої уваги потребують інтелектуальні (нематеріальні) активи, які є порівняно складнішими для вартісної оцінки, проте мають бути відповідними стратегічним пріоритетам суб’єкта господарювання. Так, у разі відповідності нематеріальних активів стратегічним цілям підприємства, їх цінність суттєво зростає, і, навпаки, невідповідність стратегічним пріоритетам суб’єкта господарювання зменшує вартість нематеріальних активів до мінімального рівня.

Результатом стратегічного діагностування інвестиційної діяльності має стати перелік можливих проблем і стратегічних питань щодо інвестиційного розвитку суб’єкта господарювання, відповіді на які і сформують траєкторію його подальшого розвитку.

Наступним структурним елементом стратегічно-орієнтованої моделі управління інвестиційною діяльністю суб’єкта господарювання є стратегічний вибір ключових напрямів і механізмів його інвестиційного розвитку, який за значущістю займає центральне місце у системі стратегічного управління, оскільки усі попередні етапи створювали фундамент для визначення оптимальної інвестиційної стратегії, а усі наступні забезпечують її ефективну реалізацію. Визначення інвестиційної стратегії суб’єкта господарювання здійснюється шляхом стратегічного вибору оптимального варіанту з різноманіття інвестиційних альтернатив, які за своєю суттю уособлюють напрями інвестиційного розвитку. В основі такого вибору мають лежати динамічні здатності суб’єктів господарювання.

Наступним ключовим елементом стратегічно-орієнтованої моделі управління інвестиційною діяльністю є стратегічне планування, яке, на думку сучасних науковців, є центральною ланкою стратегічного управління. Через обґрунтування концепції стратегічного менеджменту як наступного етапу розвитку теорії управління, роль стратегічного планування було суттєво занижено, що призвело до його ототожнення (поєднання) з процесом розробки стратегії підприємства. На сучасному етапі стратегічне планування визначається повноцінною функцією стратегічного управління, яка конкретизує стратегію підприємства. Тому, в нашому розуміння, стратегічне планування інвестиційної діяльності є процесом розробки і конкретизації інвестиційної стратегії у формі стратегічного плану на період ідентичний інвестиційній стратегії підприємства.

Підсумковим блоком стратегічного інвестиційного менеджменту є стратегічний контролінг, який розглядається нами як функціональна підсистема стратегічного управління, що координує виконання усіх функцій інвестиційного менеджменту. Головними цілями стратегічного контролінгу


інвестиційної діяльності є попередження можливих відхилення між реальними і запланованими показниками інвестиційної діяльності, контроль на відповідність інвестиційної політики та інвестиційних програм стратегічним цілям інвестиційного розвитку, а також контроль своєчасного забезпечення усіх зацікавлених сторін інформацією про тенденцій змін зовнішнього і внутрішнього середовища.

Сучасні підходи до стратегічного контролінгу не містять суттєвих розбіжностей щодо суті останнього, проте виокремлюються за поглядами щодо комплексності системи контролінгу, яка може функціонувати як на рівні стратегічного контролю, так і зрости до стратегічного менеджменту. Головними завданнями стратегічного контролінгу інвестиційної діяльності підприємства є визначення критичних зовнішніх і внутрішніх стратегічних позицій інвестиційної діяльності; контроль головних індикаторів (показників) інвестиційної діяльності, а також виконання стратегічних інвестиційних рішень, участь у розробці стратегічних цілей інвестиційного розвитку та формуванні альтернативних інвестиційних стратегій, аналіз стратегічної ефективності інвестиційної діяльності. Відповідно до завдань головною функцією стратегічного контролінгу є координування всіх етапів стратегічного інвестиційного менеджменту як процесу управління, а також його структурних елементів як системи управління.

Висновки. Таким чином, запропонована стратегічно-орієнтована модель управління інвестиційною діяльністю підприємств, на нашу думку, є органічним поєднанням сучасних підходів до стратегічного менеджменту з виявленими особливостями інвестиційної діяльності суб’єктів ринкових відносин в умовах динамічного середовища. Проте, слід зазначити, що впровадження даної моделі неможливе без стратегічних змін організаційної складової підприємства, оскільки саме економічно-організаційна форма підприємства є провідником його стратегічних цілей, механізмом забезпечення його конкурентних переваг у довгостроковій перспективі. А зважаючи на те, що сучасні концепції стратегічного управління розглядають організаційні процеси на підприємстві (організаційна структура, корпоративна культура, стиль управління тощо) як організаційні здатності, що забезпечують формування нових конкурентних переваг, слід зазначити, що роль організаційних перетворень на сучасних підприємствах зростає.

Бібліографічні посилання: 1. Rethinking Strategy/ Edited by Henk W. Volberda and Tom Elfring. Guildford: BiddlesLtd.

– 2001. – 322 s 2. Каплан Р. Организация, ориентированная на стратегию. Как в новой бизнес - среде

преуспевают организации, применяющие сбалансированную систему показателей / Р. Каплан, Д. Нортон, пер. с англ. – М.: ЗАО “Олимп-Бизнес”, 2004. – 416 с.

3. T. O’Shannassy. Lessons from the Evolution of the Strategy Paradigm / Tim O’Shannassy // Working Paper Series. – 1999. – № 20. – С. 1–25.

4. Тис Д. Дж. Динамические способности фирмы и стратегическое управление / Д. Дж. Тис, Г. Пизано, Э. Шуен //Вестник Санкт- Петербургского университета. Серия 8. – СПб., 2003. – Вып. 4 (32). – С. 133-171.


5. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом: монографія / А. А. Пересада. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

6. Федоренко В. Г. Інвестування : підруч. . / В.Г. Федоренко. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Алерта, 2008. – 448 с.

7. Майорова Т.В. - Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник / Т. В. Майорова. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 376 с.

8. Хрущ Н. А. Формирование инвестиционной стратегии в системе перспективного управления инвестиционной деятельностью предприятия / Н. А. Хрущ, Н. В. Шевчишина // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: сб. науч. трудов. – Донецк : ДонНУ, 2006. – С. 574–580.

9. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента: в 2 т. / И.А. Бланк. – К.: Ника-Центр, 2004.

10. Шамгунов Р.Н Стратегическое планирование или управление – что выбрать? / Р.Н. Шамгунов // Корпоративный менеджмент. - Режим доступу: http://www.cfin.ru/management/strategy/competit/department.shtml.

11. Мищенко Е. Стратегическое видение как мощный ресурс компании [Электронный ресурс] / Е. Мищенко // INNOVA PROJECT. - Режим доступа: http://innova-project.ru/strategicheskoe videnie.

12. Гребешкова О., Федорцова І. Стратегічна діагностика активів підприємства: постановка проблеми / О. Грбешкова // Сіверянський литопис. – 2007. № 5. – С.196 – 203.

References: 1. Volberda, Henk W. and Elfring, T. (2001), Rethinking Strategy, Guildford: Biddles Ltd.,

London, UK. 2. Kaplan, R. and Norton, D. (2004), Orhanyzatsyia, oryentyrovannaia na stratehyiu. Kak v

novoj byznes - srede preuspevaiut orhanyzatsyy, prymeniaiuschye sbalansyrovannuiu systemu pokazatelej [Organization focused on strategy. As in the new business environment, organizations that employ a balanced system of indicators are doing well], Moscow: Olimp-Business CJSC, Moscow, Russia.

3. O'Shannassy, T. (1999), “Lessons from the Evolution of the Strategy Paradigm” , Working Paper Series, vol. 20, pp. 1-25.

4. Tis, D.J. (2003) , “Dynamic abilities of the firm and strategic management”, Bulletin of St. Petersburg University. Series 8, vol. 4 (32), Sankt - Petersburg, Russia.

5. Peresada A. A. (2002), Upravlinnia investytsijnym protsesom: monohrafiia [Management of the educational process: monograph], Libra,Kyiv, Ukraine

6. Fedorenko V. G. (2008), Investuvannia : pidruchnyk , [Investing: Textbook], Alerta, Kyiv, Ukraine.

7. Mayorova, Т.V. Investytsijna diial'nist': Navchal'nyj posibnyk [Investment activity: Training aid], Tsentr navchal'noi literatury, Kyiv, Ukraine.

8. Khrushch N. A.(2006), “Formation of investment strategy in the system of perspective management of investment activity of the enterprise”, Problemy razvytyia vneshneekonomycheskykh sviazej y pryvlechenyia ynostrannykh ynvestytsyj: rehyonal'nyj aspekt, DonNU, Donetsk, Ukraine, pp. 574 – 580.

9. Blank, I.A. (2004), Osnovy ynvestytsyonnoho menedzhmenta: v 2 t. [Fundamentals of investment management: 2 t.] , Nika-Tsentr, Moscow, Russia.

10. Shamhunov, R.N. (2014), “ Strategic planning or management - what to choose?” Korporatyvnyj menedzhment, [Online], available at: http://www.cfin.ru/management/strategy/competit/department.shtml (Accessed 9 Nov 2014).

11. Myschenko E. (),“Strategic vision as a powerful resource of the company” Innova-project, [Online], available at: http://innova-project.ru/strategicheskoe videnie (Accessed 2009).


12. Hrebeshkova O. and Fedortsova I. (2007), “Strategic diagnostics of company assets: problem statement”, Siverians'kyj lytopys,vol. 5, pp.196 – 203.


УДК 316.421 (477) JEL D63, F52, H53

Bilyk O. I., Associate Professor, Ph.D., Associate Professor of

the Department of administrative and financial management Lviv Polytechnic National University

Khymych O. V. Associate Professor, Ph.D., Associate Professor of

the Department of administrative and financial management Lviv Polytechnic National University

Blynda Yu. O. Assistant of the Department of administrative and financial management

Lviv Polytechnic National University

THEORETICAL ESSENCE OF THE CONCEPT "SOCIAL SECURITY OF THE STATE"

Abstract. The article is considered of the research of theoretical essence of the concept

“social security of the state”, the structure of social risk, the structure of social risk management, the determination of the concepts of "social function", "social state", "social security" in accordance with the needs of the A. Maslow pyramid.

Key words: social security, social security of the state, social function, social state, structure of social risk.

Introduction. The basis of the functioning of a modern developed state is the construction of an effective strategy aimed at minimizing national problems that affect the level and quality of life of citizens. Despite the tendencies of market globalization and scientific and technological progress, the dominant is and will be the citizen, which determines the influence on strengthening the social function of the states and requires the achievement of the highest results of sublimation of market, economic, political, scientific, cultural, spiritual, technical, production spheres, which provide continuous implementation of the metamorphosis of generally accepted human values. It is obvious that the state, as a social phenomenon, combines many elements that give it the qualitative certainty of a universal control system the bases of which is a person. The social purpose of the state is that it should represent the common interests of the population. State activity is directed at solving general social problems. Managing the affairs of society, the state strives for stability and harmonious development of society, to ensure social compromise and law and order through the realization of human potential.

Social security as a basis of social policy is not so much a prevention of the danger of society as a whole, so much such a state that allows every person, family, various social groups to fully realize and build their creative potential, provide themselves and their families, present and future generations a high level and quality of life.

Analysis of recent researches. General questions of the theory and methodology of risk studies were developed mainly by German and English


scientists, whose works reflected the notion of the nature of risk as a phenomenon affecting various spheres of human life, as well as hypotheses about the evolution of risk in the process of sogiogenesis. First of all, such authors as B. Beck, E. Giddens, K. Jlay, N. Louman, J. Habermas and others. In domestic sociology, the study of these issues involved in IA Afanasyev, SR Akhmerov, VI Zubkov, Yu.A. Tooth, to R. Kh. Ibragimova, S.A. Krasikov, A. B. Mozgova, V. B. Motorin, S.I. Yakovlev, O.N. Yanitsky and others.

Unsolved part of the general problem. The current stage of socio-economic development of the country is characterized by political and institutional stability, strengthening of the new social structure of society, impressive achievements in the financial security of the state, raising the quality and standard of living of the population, improving the business climate, the formation of a civilized market and the rule of law. Social security of the state determines the social function of the country. But there are few unresolved issues related with the qualitative growth of human potential as a key factor in the sustainable economic and social development of the country.

Objectives of the research. To research the theoretical essence of the concept “social security of the state”.

Resalts of the research. Social technologies should be built on the basis of the tasks of ensuring the social security of citizens and the state, preventing the need for large-scale elimination of threats to social and economic stability and social trouble.

Modern scientists are discussing the essence and importance of a social state, the prospects for development, and the improvement of it in domestic conditions. This controversy requires the study of the essence of the social function of the state, a thorough study of existing realities, the separation of laws and randomness.

Most researchers understand the social state as a social institution, which "undertakes to help the disabled, as well as those who, due to various circumstances, are not able to provide themselves with a subsistence (satisfactory, decent) minimum".[3, с. 15] However, it should be noted that in a social state the highest priority is occupied by a person and provision of it in case of different needs[16]. Exactly social states have a high level of economic and political development. In other cases, it will only deal with the fulfillment of the social function of the state, and the transformation of the state into a social one is typical only for "mature", civilized countries.

With the implementation of the social function of the state happens reformatting and leveling intraclassical contradictions through the use of redistributive financial mechanisms, as well as the implementation of the basic requirements of the Constitution of the country to ensure a person's decent living conditions by guaranteeing a certain amount of benefits at the expense of the state [11, с. 43]. But since the number of recipients of social function has a tendency to increase, and the financial capabilities of any state are exhaustive, it is necessary to identify the patterns and the main determinants of the development of the social function of the modern state. Moreover, the economic component is extremely important: "Many states characterize themselves as social, having in mind under this task to take care of their population. However, the true sociality of the state is based


on the condition of its economy, it depends on the economic well-being of the country. And this is indicative the extremely slow development of social function in a country that does not meet the real needs of citizens. "[12, с. 110]

Taking into account the importance of economic determinants, attention should be paid to other components that ensure the fulfillment of the social function - law and politics. Therefore, because of its multicriterial nature, the proposed topic involves the analysis of three aspects of social life: law, economics and politics in the context of the social function of the state. These three basic, system-building macro-institutes of society - law, economics and politics - are the most problematic spheres of the life of modern society. Reducing social imbalances and tensions, taking into account the interests of different social stratums and groups, is intended to fulfill the social function of the state, which is, in essence an expression of social compromise. Effective implementation of the specified function depends directly on the effective budget management of the country, that is, rational implementation of the redistributive function of finance, as well as the ability of all components of the financial system to work in a coordinated and productive manner. The problem of the social function of the state is investigated through the prism of the mutual rights and obligations of the citizen and the state. However, it is important to define and analyze such basic concepts as "the function of the state", "social security", "social state", "social risk", "social risk management", " strategies of social risk management ", etc.

The direction of state policy towards socialization will ensure high quality living conditions of citizens, promote the development and realization of their intellectual and professional potential, as well as economic, political, spiritual and cultural progress. This requires raising the standard of living of the population, reducing social polarization that can be achieved through ensuring equal opportunities for social mobility of active representatives of all stratums of society, the implementation of social policies aimed at supporting vulnerable groups of the population. This suggests creating favorable conditions for the development of every person's abilities, improving the living conditions of Ukrainian citizens and the quality of the social environment, as well as increasing the competitiveness of human capital and ensuring the development of social sectors of the economy.

In general, It should be taken into account that the development of human capital will depend directly on the sense of satisfaction of needs in accordance with Maslow's pyramid: physiological needs, needs for security, in satisfaction of the needs of socialization (belonging), satiafaction the needs of self-affirmation (respect) and opportunities of self-realization[9]. However, the fundamental options for the development of society and the state, in accordance with Maslow's theory, is to provide physiological needs and security needs. Exactly the satisfaction of these two groups of needs are decisive for building a social state. It should be noted that they are the needs of the first level. Of course, the following needs are a reflection of a higher level of human development and, as a result, will encourage the reorientation of the state to meet the higher needs of citizens of the second level, creating and providing appropriate conditions (moral, spiritual, material, legislative, cultural, educational). And the full or partial satisfaction of the needs of the society of the first level outlines the social function, and the comprehensive orientation of the state


policy to the full satisfaction of the needs of the second level determines the state as a social one. According to Manfred Spiker, in a social state is providintg execution not only minimum guarantees for society, but also the creation of opportunities for social justice, personality development, etc. [8].

Actually, the social state is characterized by the concept of social security. Thuereby, it should be taken into account that the existence of social risks condition necessitates to develop a system of measures for their avoidance or minimization. Social security and social action characterize the state as a social one. It provides the welfare of a society in which everyone can participate in social and political events and is aimed for supporting and developing a human resource. Struggle with poverty and social exclusion are the most priority of the social state.

The system of social security is aimed at solving the problems of protection. Consequently, state and social security institutions play a significant role.In addition to the macroeconomic level of social security support, social security at the meso- and micro levels, ie at the level of companies and citizens is becoming increasingly popular. In international practice, social services provided by social security firms, as well as private companies, act as suppliers of social security products.

Currently, it should be noted that access to social security is differentiated, and the level of social security for employees is different depending on the labor input, personnel policies of individual companies. In this way, it can contribute to the accumulation of social risks.

Social risks are a cornerstone of the country's social security. From how the list of risks that are recognized at the legislative level by the state has changed, one can trace the development from the social function of the state to the social state. Social risks existed at all stages of human development. As the ascending development of society increased their number and the degree of dangers. With the development of market relations, social risk has become an integral feature of society, which gives grounds for some sociologists to call the modern developed society "society of risk". Social risk in developed countries has both positive and negative significance. In connection with the development of globalization, social risk has become an element of transnational and interstate cooperation. The transformation of society, which causes significant changes in the economic, social, political, legal spheres and in cultural, spiritual foundations in civil society, in social institutions, social communities, has had a significant impact on the social behavior of members of modern society and the social life of people as a whole.

The process of transformation laid the foundation for a series of destructive processes that exacerbated the negative situation in society. With the acceleration of social changes, the growth of social tension and the propensity to social risk to an increasing number of people, a social problem arose in increasing the intensity of the manifestation of risks in the social sphere of modern society. There was a need to optimize the implementation of prevention and regulation of social risk, the need to study precisely this type of risk, as well as its specificity in order to develop a methodology, method and mechanisms for its prevention and overcoming.

In fact, B. Beck substantiates the stage of the "society of risk" following the industrial and post-industrial stages of the development of civilization. The German


philosopher and sociologist calls the modern society catastrophic and at the same time insists that the exclusion of modern social risks threatens the stability of any modern society [13,1,7,2,15]. In turn, the English sociologist E. Giddens considers the social risk of one of the four attributive features of "high modernity", differentiating itself from the theory of modernization and postmodernism. He argues that the attribution of risk today is determined by the principle of unmanageability of a number of situations and processes that threaten not individual social communities, but humanity as a whole [5, с. 234].

According to the theory of G. Mazeanda and A. Tunca, a large number of various risks are included [10]. According to the concepts of the statements of these scholars, material provision is the determining factor as a result of harm. Accordingly, the authors avoid the determination of specific circumstances, as a result of which the damage was caused and the perpetrator is responsible. However, the feature of social risk is that the transition from individual risk to mass is rather blurred.

It should be noted that social risk arises in every society. Thus, in the content plan, the concept of "social risk" is a combination of conditions and factors that cause uncertainty in the development of situations, and put society and / or the leader in front of the need for an alternative solution, that is, the probability of occurrence of troubles, both at the level of the individual or group of individuals ( Families) and in society as a whole, as a result of which an individual or a group of individuals experiences personal losses (material or physical) or negative social changes occur. Thereby, it should be noted that, like any other risks, they can be classified according to the scale of the consequences. As the basis of protection against social risks is the construction of an appropriate system of social security, the grounds for their minimization, or avoiding the provision of appropriate economic and legal mechanisms. It is important that the basis of the development of social security of the state should be the maximum employment of its citizens, which in the process of redistributive relations will provide a material component. Actually, the realization of social security measures takes place through the construction of a system of social security of individuals in the context of building a pension system, protection and support of health, accident insurance, unemployment, protection of self-employed persons, support for motherhood and childhood, development of education, science and culture, etc.

In 2000, the World Bank introduced a new conceptual approach to social security policy, which involves the analysis of human risks, including general risk management methods, such as those used in the banking or insurance business.

If the risk is defined as the result of the variation of the future event (as opposed to the situation of complete uncertainty), the value of experience is decisive. Although, in principle, the concept of social risk is complementary, because the individual risks of a person exclusively, which may have threatening material and / or intangible consequences, are determined by the causes, nature and features of a particular risk.


Among the causes of an individual's actual risk, initially include the threat of natural disasters such as earthquakes and tsunamis, droughts, floods and cyclones, as well as the risks of pollution, soil devastation, and excessive use of soils.

The second reason is related to a group of risks that affect the health of a person and his life cycle: health risks, such as illness or accidents, as well as those that may occur as a result of a harmful lifestyle, hereditary diseases, or malnutrition, other risks such as maternity and birth, divorce, age, mortality associated with a person's life cycle. The central issue is that a person at the moment of its inactive phase (childhood, youth) depends on the care of others who provide it.

The third group of social risks is indirect, such as climate change (environmental risks), or directly as a result of economic, social or political human activities. Risks are often the result of low levels of employment, financial or trade crises and recessions, external shocks. In addition (in fact, the most difficult one) is the risk of poverty, which is usually associated with economic risks.

Negative side is that social risks include the phenomenon of marginalization (social isolation), as well as violence, crime and terrorism. Finally, there are political risks that create economic and social instability, corruption.

Personal risks can be differentiated into three types: whether all members of society are at risk (universal risks (at birth and death), or certain groups of people are exposed in open form, for example, depending on employment or occupational diseases. Finally, the risks are arise when damage occurs from the onset of a certain event, for example, it is an accident or the infection is traced, but the consequences after their onset disappear.

In the characteristics of risk it is necessary to note the quantitative component, which allows to determine its probability and predictability, the degree of its materialization. Such a feature allows you to control it. In general, the probability of a risk is determined by the frequency of occurrence, but events are often also occurring, such as road accidents, which are not always sufficiently predictable. On the other hand, viral or bacterial infections with high probability, and often even periodic risks, may be unforeseen during normal life. For example, the higher probability that a cold wave will occur in the autumn or spring, and more precise timelines can be foreseen, the more effective and possible are preventive measures. In incidents with low probability of occurrence and in the event of unforeseen risks, the correlation between the cost of possible reserves for possible losses is so unfavorable that it can lead to accumulation of losses. However, social risks have a high frequency of manifestation and can have a large scale, so the basis for building a social state must be clearly defined directions for ensuring social security.

Related to this is the correlation between risk events. As a rule, the uncorrelated (peculiar) events that affect the individual risk of a particular person is the interconnection between the associated events that lead to collective risk and vice versa, the collective social risk can lead to individual social risk. In connection with this event, a group of people at the time of the emergence of certain risks are related (for example, as a result of a natural disaster, a flu epidemic or a shipwreck).

From the economic point of view, the worst case of social risk is the scale of losses. The negative effect from the onset of social risk is the degree of influence and


degree of coverage of the event: an individual case, or pandemic; And level of risk: economic, medical, social.

The degree of damage (degree of loss) from the materialization of risk can be determined by the consequences of the risk as a whole, depending on the severity and the consequences (intensity). Such effects may be limited in time but can lead to a change in structure as a whole. Therefore, social security of the state should be considered from the side of the individual / group of individuals, and from the side of the society as a whole, depending on the magnitude of the risks and the frequency of their education. Thus we can depict the structure of social risks (Figure 1).

Figure 1. The structure of social risk *

* Structure by the authors Means and methods of influencing the expected personal risks or dealing with

the consequences and determine the basis of social risk management (SRM). The strategy of the SRM describes in what way at the company level, the social protection of their employees from unforeseen consequences will be implemented. Here, security procedures are applied, structurally, for example, by social security institutions, as well as procedurally effective ways of defining policy options to deal with certain risks. The content and functional design of the strategies of the SRM is that the combination of the causes, the nature and the peculiarities of the appropriate human risk is taken into account in the first place.

Preventive (active) SRM requires (management of the avoidance of incoming social risks) that a number of measures be taken to avoid the risk of mass losses(f.e., vaccination). Because of the complementarity of social risks, such a strategy for preventing the expected effects of entry is generally not feasible because these risks are related to the life cycle. Therefore, reduction strategies can be used to reduce the probability of a risk (decrease) by developing a system for providing tangible or intangible assistance. This can reduce the risk of fire caused by lightning strikes, the use of fire-resistant building materials for limiting the effects of a fire. Therefore, in the construction of the social security system, the use of the insurance mechanisms,

The structure of social risk

Prerequisites for social risk

• Natural risks • Environmental risks • Health risks • Risks of livelihoods • Economic risks • Political risks

Types of social risk

• universal; • categorical; • incidents

Features of risk

• chance; • predictability; • quantitative measurement; • loss-making; • correlation


both at the national level and at the level of the enterprise and the individual, is of crucial importance.

Another direction is the use of a diversification strategy, that is, the distribution of losses between several carriers of risk: between the state, individual associations, enterprises and citizens.

By combining strategies using voluntary forms of insurance, it should be taken into account that they will cover losses only for certain harmful effects of a specific risk. The overall benefit of exchange strategies is that they do not identify the beneficiaries: therefore, it provides a general protection against the effects of the risk. Their disadvantage is that the services of the exchange are not defined in terms of number and duration, and that in most cases there are no or only very limited possibilities of legal regulation.

And, finally, there are strategies to ensure their own sustainability and capacity building, with a view to constructing and creating a reserve for the financing of the aftermath of the risk. For example, as in the financial plan. By adopting precautionary measures for retirement or even certain health risks, preventing a healthy lifestyle or applying medical screening measures for people with a genetic predisposition to specific illness.

Unlike the preventive, precautionary SRM, the reactive SRM involves taking the moment in their decisions, since the threat of risk (predisposition to risk) was not widely known or recognized (examples of tsunami, financial crisis).

Thus, the reactive SRM includes spontaneous response strategies to struggle unexpected risks. This strategy can take the form of overcoming the difficulties. Preservation of contrast relates to the general ability to cope with the consequences of an unexpected materialization of risk, which always has economic consequences.

The basis of the system of social risk distribution is the redistribution of income from working citizens to those in which events occurred as a result of social risk. High level of education or professional training in the country leads not only to greater resistance to the risk of job losses, but also strengthens in general all the social sphere of the state. That is, the main preventive strategy of the state to minimize social risks should be to ensure conditions for the development of the educational and professional level of the population, as well as its employment.

Another important issue is the application of an institutional approach to social risk management. Even the institutions in modern realities operate on the basis of certain rules in accordance with the legal framework and developed financing mechanisms [10, c. 28]. In fact, according to the postulates of this theory, particular attention should be paid to the economic sphere, which is decisive in the development of the social sphere, as well as the ascending factor for the development of cultural and educational spheres. Important for the followers of this theory is to ensure a balance between the economy, law, and politics. The instability of the economic system leads to destabilization of the social sphere and the maximization of social risks. Thus, social institutions are called to form a stable nature of the political interaction of actions and political practices, to reduce the degree of political uncertainty and risk-taking due to the usual pattern of behavior, norms, rules and values. From the relations in one or another sphere of political life of the society,


which serves as the basis for institutional reproduction and security of society, which are based on the stability of institutional norms, the growth or minimization of threats to the safety of society depends on society. Therefore, the construction of a system of social risk management should become a decisive factor in state policy. Structure of Social Risk Management is presented in Figure 2.

Figure 2. Structure of Social Risk Management *

* Structure by the authors But, the social function is self-sufficient, dynamic, and capable of self-

development at the expense of its own inherently inherent contradictions. The process of self-organization can be qualified as the search for the most stable state of social function in the conditions of the existing natural and social environment. Defines the direction of this search, the control parameters of the system "social function of the state", which in turn determine the direction of its development. [14] At the same time, inherent in the social function of the state, as in any system, the instability involves its modification under the influence of some random deviations from the main evolutionary path of development. The increase in instability in the system occurs inside or near the points of finding the most stable state in the conditions of the existing natural and social environment, which need to be investigated in particular, because they determine the direction of development of the social function for a certain period of time. At the moment, the social function of the state is at the point of the state's search for its optimal state. The vector of development of the system "social function of the state" changes in the direction in which its control parameters change (Figure 3).

Consequently, the dynamic nature of the social function of the state can reorient the state. This condition is due to the development of scientific and innovational and technology activities. Despite the bias nature of scientific and technological progress through the search for ways of automation and

Management of Social Risk

Proactive strategies

Avoidance Reduction Contraction Resistance

Analysis

Identification Evaluation Development of a plan of events Evaluating the results

Reactive strategies

Urgent steps Containment

Area of act

Macro level - authorized state authorities Mezo level - enterprise Micro level - individuals

Precautions

Procedural Structural


computerization of labor, the significance of the human factor increases in parallel with the growth of social responsibility of the state, turning it into a social one.

Levels Needs according to Maslow's pyramid

Determination of concepts

Needs for development and self-realization

Need for self-assertion

Requirements for the second level

Need for socialization

Presence of social risks of the individual / groups of individuals and public social risks

Security Needs: Social security of the state; Social security of the enterprise; Social security at the level of the individual

Requirements for the first level

Physiological needs

SOCIAL FUNCTION

SOCIAL STATE

Figure 3 *. Determination of the concepts of "social function", "social state", "social security" in accordance with the needs of the A. Maslow pyramid

* Structure by the authors Important in the implementation of social function is the construction and

implementation of social standards. Social standards are the values of a society about decent quality and standard of living: the level of minimum state social guarantees and indicators of achieving average and high standards of living. This is a system of interconnected criterion standards for improving the quality of life from acceptable to good, from good to better and even higher.

Social standards of quality and standard of living must be developed and established in accordance with international principles, the conditions of economic and political development of the state, and characterized by approaches to end the process of growing poverty and marginalization of society, ensuring constitutional guarantees of access of the population to social services, creation of conditions for the development of human potential. Actually balancing the above-mentioned postulates and embodies the concept of social security, the instrument of which is the system of social risk management.

Development and implementation of a single system of state social standards; low, medium and high quality and standard of living involves a break in the rooted stereotype of thinking that the state should focus only on the minimum level of state social guarantees. This determines the social function of the state. The social state is intended to approve not the minimum, but the optimal social standards of quality and standard of living, and in every way contribute to their development and legislative

Lev

el o

f ec

onom

ic a

nd

lega

l dev

elop

men

t of

the

stat

e


designation, by priority social guidelines. Social standards of quality and standard of living should provide representatives of different social groups with equal social opportunities, perspectives of social horizontal and vertical mobility, opportunities for self-development. Without this, an enhanced reproduction of human potential can not be ensured.

However, the market environment dictates its rules. In a market economy, even in a social market economy, the market is the first-tier coordination instrument. Subjects of the market should coordinate their actions, and only if such coordination leads to undesirable results, the state should intervene "as much market, as possible, as much as the state as necessary" [17, c.165]

Conclusion. In defining the social function of the state, it should be noted that its implementation is outlined in the construction of the system of social security of the country, since social security is a condition of society, in which the nominal level of social conditions and provided social benefits that determine the quality of life of a person and society as a whole, and guaranteed minimum risk for life, physical and mental health of people. In order to ensure social function, the state must act as the guarantor of the social security of its citizens. Since the state is the main subject of responsibility for the condition of the society, the coordination of joint activities of state structures, scientific organizations and civil society institutions in developing and implementing the system of social standards of quality and standard of living must be significantly enhanced. However, it is also necessary to intensify the system of minimizing social risks and at other levels - enterprises and citizens.

In general, the benefits of a new vision in the social risk management system in terms of providing social security in comparison with the traditional social security policy is that it emphasizes the importance of risk prevention. Thus, in the long run, the main task of securing social security departs from traditional backup, and emphasizes the prevention of risk, that is, its minimization at the entrance and the policy of early detection of the possibility of activating the minimization of social risk at the meso and micro levels. Obviously, this is the case when it is necessary to distinguish between different levels of risk and its effects by dividing it into different levels (planes) of action, but within the legal framework of the state. This functional distribution of functions is supported by analyzing the risks for their early detection and for assessing potential harmful effects, as well as for developing of control measures. And, finally, the results of the SRM should be improved.

Thus, based on the research carried out it should be noted that the basis of the development of social security of the state is the provision of maximum employment of the population, which in turn will ensure the prerequisites for the state to perform its functions, including social. The next step to minimize social risks is to promote the level of education of the population, as well as its professionalism in order to find new directions for the development of society and the country as a whole. It should be noted that for the development of social security, it is important to create conditions for the differentiation of social risks and their prevention through the participation of enterprises and institutions as well as individual citizens in the system of risk prevention and / or overcoming the consequences of their occurrence. In this case, the state should create preconditions for promoting the interest in additional


protection from social risks by enterprises and citizens. It is transformation of the function into a state that will ensure the maximization of social security: that is, political transformation, elimination of internal risks such as corruption, opacity, providing a high level of information support in relation to economic, political and social events in the country, the need to reorient citizens towards a healthy lifestyle, promoting birth and support of motherhood. In such conditions, the level of social security will be improved and brought to a higher level.

References: 1. Bek U. Obschestvo ryska. Na puty k druhomu modernu/ U Bek [ Per s nem. – O.

Podpryhyna]. - M.: Prohress-Tradytsyia, 2000. 307s. 2. Halushko K. Yu. Informatsijne suspil'stvo // Entsyklopediia istorii Ukrainy : u 10 t. /

redkol.: V. A. Smolij (holova) ta in. ; Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. — K. : Nauk. dumka, 2005. — T. 3 : E — J. — S. 525.

3. Hlukhareva L.Y. Sovremennye problemy teoryy prav cheloveka / L.Y. Hlukhareva. - M: 2004. - s. 168. http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1247941 - _ftnref1

4. Holzmann, R.; Sherburne-Benz, L.; Tesliuc, E. (2003): Social Risk Management. The World Bank’s Approach to Social Protection in a Globalizing World. Social Protection Department. The World Bank, Washington, D.C., USA.

5. Hyddens E. Ustroenye obschestva: Ocherk teoryy strukturatsyy.— 2-e yzd. — M.: Akademycheskyj Proekt, 2005. — 528 s.

6. Khodzhson D. Chto takoe ynstytuty? / Dzh. Khodzhson. // Voprosy ekonomyky. – 2007. – №8. – S. 26 – 42.

7. Luhmann N. Soziologie des Risikos. Berlin; N.Y. 1991, Р. 37-38. 8. Manfred Shpiker. Sotsial'na derzhava: pryntsypy — mezhi — mozhlyvosti [Elektronnyj

resurs] – Rezhym dostupu: http://sd.net.ua/2010/02/19/neuhauz_socialna_derzhava.html 9. Maslow, A. H. Conflict, frustration, and the theory of threat. J. abnorm. (soc.) Psychol.,

1943, 38, 81-86. 10. Mazeaud H., Mazeaud L. and Tunc A. Traité théorique et pratique de la responsabilité civile

délictuelle et contractuelle,* tomes I et II, 5e éd. [note bibliographique] Revue internationale de droit comparé Année 1959 Volume 11 Numéro 4 pp. 822-824

11. Morozova L.A. Teoryia hosudarstva y prava / Morozova L.A. - M., 2002. - s.105. http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1247941 - _ftnref2

12. Oksamytnyj V.V. Teoryia hosudarstva y prava / Oksamytnyj V.V. - . M., 2004 -. s. 288. http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1247941 - _ftnref3

13. Rodyonova O.V. Ystoryko-stadyal'naia typolohyia sotsyal'noho hosudarstva na prymere Velykobrytanyy / O.V. Rodyonova // Ystoryia hosudarstva y prava. - 2007. - №8 – S.52-53.

14. Rösner, H. J. (2008): Risikomanagement für arme ländliche Bevölkerungsgruppen, in: Ders. (Hrsg.): Risikomanagement durch genossenschaftliche Selbsthilfe in Entwicklungsländern, ZfgG-Sonderheft, S. 17-41.

15. Savinova N.A., Yaroshenko A.O., Lytva L.A. Pravove zabezpechennia sotsial'noi polityky Ukrainy v umovakh rozvytku informatsijnoho suspil'stva [Tekst] : monohrafiia / Nataliia Andriivna Savinova, Alla Oleksandrivna Yaroshenko, Liudmyla Andriivna Lytva. - K. : Vyd-vo NPU im. M. P. Drahomanova, 2012. - 269 s. - Bibliohr.: s. 245-266 ta v kintsi rozd.

16. Shemshuchenko Yu. S. Sotsial'na derzhava: Yurydychna entsyklopediia : [v 6-ty t.] [Elektronnyj resurs]/ [red. kol. Yu. S. Shemshuchenko (vidp. red.) [ta in.]. — K. : Ukrains'ka entsyklopediia, 1998. – Rezhym dostupu: http://leksika.com.ua/legal/

17. Vlasov S. N. Evropejskaia bezopasnost' v kontekste hermanskykh ynteresov / S.N. Vlasov. — K.: Naukova dumka, 1991. — 200 s.


УДК 316.44 JEL Classification: Z100

Близнюк Т.П. к.э.н., доцент

Харьковский национальный экономический университет им. Семена Кузнеца

Blyznyuk T.P. Doctor of Philosophy, Associate professor

Simon Kuznets Kharkiv National University of Economics

ОЦЕНКА ПОКОЛЕНЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ УКРАИНСКИХ БЕБИ-БУМЕРОВ

EVALUATION OF GENERATIONAL CULTURE OF UKRAINIAN BABY-BOOMERS

Аннотация. Целью данного исследования является оценка поколенческой культуры украинского поколения беби-бумеров на основе оценки и анализа их базовых ценностей (ценностный подход). Для этого было проведено анкетирование представителей поколения беби-бумеров (преподаватели ХНЭУ им. С. Кузнеця и ХНУРЭ). Исследование было проведено на основе методики М. Рокича. На основе результатов анкетирования были определены и проанализированы терминальные и инструментальные ценности респондентов. Было установлено, что доминирующими в жизни поколения беби-бумеров в Украине являются ценности социального взаимодействия и индивидуальной взаимодействия, которые достигаются с помощью использования в жизни общечеловеческих ценностей.

Ключевые слова: беби-бумеры, поколенческая культура, ценностный поход, методика М. Рокича, терминальные ценности, инструментальные ценности, поколенческие ценности.

Abstract. The purpose of this study is to evaluate the generational culture of Ukrainian baby boomer generation based on the basis of assessment and analysis of their basic values (value-oriented approach). For this, the questionnaire of the representatives of the baby boomer generation (teachers of Simon Kuznets KhNUE and KNURE) was conducted. The study was conducted on the basis of M. Rokich's approach. Based on the results of the survey, the terminal and instrumental values of the respondents were identified and analyzed. It was found that the dominant in the life of the baby boomer generation in Ukraine are the values of social interaction and individual interaction, which are achieved through the use of universal values in life.

Key words: baby boomers, generation culture, value-oriented approach, M. Rokich's approach, terminal values, instrumental values, generational values.

Постановка проблемы. На современном этапе развития кросс-культурного менеджмента ценностный подход является одним из самых популярных концептуальных направлений кросс-культурных исследований. Его сущность заключается в том, что культура рассматривается как сложная и многоуровневая структура, а наиболее глубинную часть (ядро) культуры составляют культурные ценности. Это рассмотрено в работах Г. Хофстеде (модель «луковицы») [11], Э. Холла (модель «айсберга») [10] и Ф. Тромпенаарса (трехслойная модель) [17]. Как отмечает Г. Хофстеде [11] культура имеет следующие уровни: национальный, региональный, гендерный, поколенческий, профессиональный (социально-классовый) и организационный. Поэтому при исследовании культуры в целом и ее уровней необходимо определять и оценивать культурные ценности носителей культуры. Ценности


не существуют отдельно, они всегда создают целостную систему, а каждое общество (или группа людей) определяет свою структуру ценностей, которая присуща большей части этого общества (группы). В рамках ценностного подхода, исследования ценностей и их структуры на уровне как отдельного индивидуума и группы людей позволяют оценить особенности культуры в целом (и его уровней), представителем и носителем которой является индивид или группа людей.

Анализ последних исследований и публикаций. Первыми учеными, которые оценили культурные ценности в рамках ценностного подхода, были Дж. Олпорт, Ф. Вернон и К. Линзи [8], которые разработали тест ценностных ориентаций. На основе проведенных исследований Дж. Олпорт, Ф. Вернон и К. Линзи [8] разработали теорию внутреннего содержания личности, основным положением которой является то, что на основе ценностей различаются индивидуумы, как носители ценностей, а не культуры, поскольку именно эти особые культурные ценности, присущие носителям, определяют их главные характеристики и поведение. Однако, как отмечают Д. Дебатс и Б. Бартелдс [9], основным недостатком данной теории является статичность, поскольку определяются фиксированные значения ценностей. Именно поэтому, М. Рокичем в противовес теста ценностных ориентаций Дж. Оллпорта, Ф. Вернона и К. Линзи, была разработана другая методика исследования ценностей, которая направлена на исследование индивидуальных (или групповых) представлений о системе значимых ценностей , определяющих основные жизненные ориентиры индивидуума (группы). Согласно предложенной М. Рокичем методики культурные ценности разделяются на две категории [15]:

1) терминальные ценности убеждения в том, что какая-то конечная цель индивидуального существования стоит того, чтобы ее стремиться с личной и общественной точек зрения;

2) инструментальные ценности убеждения в том, что какой-то образ действий является лучшим в любых ситуациях с личной и общественной точек зрения.

Как отмечено в работе М. Рокича [16] основные терминальные ценности закладываются в период социализации индивида (до 12-14 лет) и их почти невозможно изменить во взрослом возрасте. В то время как изменение инструментальных ценностей происходит, когда индивидуум чувствует несоответствие (противоречивость) ценностей. Терминальные ценности являются основными целями индивидуума, которые отражают долговременную жизненную перспективу, определяют основную жизненную позицию и достигаются с помощью инструментальных ценностей, которые определены на данном этапе осмысления индивидом жизненной ситуации и себя самого. Именно поэтому инструментальные ценности определяют модель поведения индивидуума, а терминальные цели определяют цель этого поведения.

Согласно точке зрения М. Рокича [16], принадлежность к той или иной культуры обусловливает распределение ценностей на терминальные и инструментальные и предопределяет те или иные поведенческие установки, то


есть ценности являются критерием оценки выбора поведения индивидуума или группы индивидуумов и оценки других людей в обществе.

Как отмечают Д. Дебатс и Б. Бартелдс [9], популярность методики М. Рокича основана на том, что определение системы и структуры ценностей индивидуума или группы людей позволяет определить их базовые (доминирующие) ценности и диагностировать наличие или отсутствие противоречивости ценностей. Также, как отмечает Д. Леонтев [4], методика М. Рокича достаточно универсальна, удобна для использования и проведения опроса. В течение последних сорока лет методика М. Рокича была использована для определения основных культурных ценностей различных уровней культуры групп индивидуумов (как носителей ценностей). Так, Г. Хофстеде в своей работе [12], провел сравнительный анализ результатов двух различных кросс-культурных методических подходов к оценке национальной культуры: собственной методики культурных измерений и методики М. Рокича, определил наличие корреляции результатов обоих методик для оценки национальной культуры при их разноплановости.

Исследователи М. Горбатова и М. Ляхова [2], Л. Сафиуллина, и Н. Зоткин [5], Н. Скринько и К. Лозна [6], Г. Галкина и Е. Грибкова [1] использовали методику М. Рокича для оценки поколенческой культуры студентов. Также на основе данной методики Э. Дунаевская [3] и Ю. Сошина [7] исследовали особенности поколенческой культуры школьников.

Выделение нерешенных ранее частей общей проблемы. Однако большинство исследований не уделяли должного вниманию оценке поколенческой культуры современных поколений, выделенных в рамках теории поколений Н. Хоува й У. Штрауса. Именно поэтому это направление исследований требует более детального рассмотрения.

Цель статьи. Целью данной исследования является оценка и анализ поколенческой культуры поколения беби-бумеров на основе оценки и анализа систем ценностей преподавателей Харьковского национального экономического университета и Харьковского национального университета радиоэлектроники с использованием методики М. Рокича.

Результаты исследования. Современная теория поколений была сформирована в 1990-х годах Н. Хоувом и В. Штраусом. Согласно данной теории [13] представители каждого из поколений имеют свою систему ценностей, сформированную в специфических условиях в соответствующий период времени. Каждое поколение проходило процесс социализации в разное время, поэтому системы ценностей этих поколений не совпадают, а также имеют некоторые противоречия [14]. Быстрые и радикальные изменения в обществе только усиливают эту разницу в ценностях. Поколенческие (базовые) ценности поколения формируются в возрасте до 12-14 лет под влиянием общественных событий (политических, культурных, экономических и социальных определяющие характеристики технического прогресса), а также семейного воспитания [13].

Одним из современных поколений украинцев являются беби-бумеры, рожденные в 1946-1964 годах.


В опросе, который был проведен в декабре 2016 на базе Харьковского национального экономического университета имени Семена Кузнеца и Харьковского национального университета радиоэлектроники, принимали участие две категории респондентов (представителей украинского поколения беби-бумеров), которые являются носителями одной поколенческой культуры: 1) преподаватели ХНЭУ им. С. Кузнеца; 2) преподаватели ХНУРЭ.

Выборочная совокупность 52 преподаватели (в возрасте 61,05 ± 8,95 года), из которых 44,23% мужчин и 55,77% женщин. Возрастная и гендерная структура респондентов приведена в табл. 1.

Таблица 1 Возрастная и гендерная структура респондентов

Пол, % Пол, % Возраст, годы мужчины женщины

Возраст, годы мужчины женщины

52 - 9,62 62 3,85 - 53 3,85 5,77 63 1,92 - 54 3,85 5,77 64 - - 55 1,92 5,77 65 5,77 5,77 56 - 1,92 66 - 1,92 57 1,92 - 67 1,92 - 58 - 5,77 68 1,92 1,92 59 1,92 1,92 69 - 3,85 60 1,92 1,92 70 13,46 1,92 61 - 1,92 - - -

Таблица 2

Перечень ценностей (методика М. Рокича) № Терминальные ценности Инструментальные ценности 1 активная (интересная) и деятельная жизнь аккуратность (чистоплотность) 2 внутренняя гармония высокие запросы 3 жизненная мудрость воспитанность и вежливость 4 здоровье жизнерадостность 5 интересная работа интеллект и образованность 6 любовь исполнительность

7 материально обеспеченная и комфортная жизнь

независимость

8 настоящая дружба непримиримость к недостаткам в себе и

других 9 общественное признание ответственность 10 познание рационализм 11 продуктивная жизнь самоконтроль

12 развитие смелость в отстаивании своего мнения,

взглядов 13 свобода твердая воля 14 творчество терпимость 15 стремление к красоте честность 16 счастливая семейная жизнь чуткость 17 счастье других широта взглядов 18 удовольствие эффективность в делах


Методика М. Рокича базируется на прямом ранжировании двух групп ценностей (терминальные и инструментальные). Респондентам был предложен следующий перечень терминальных и инструментальных ценностей [4], который приведен в табл. 2.

Респонденты определяли для каждой из предложенных ценностей ее место в своей жизни: от 1 до 18 (1 наиболее значимая ценность, 18 наименее значимая ценность). Сначала оценивались терминальные ценности, а затем инструментальные ценности. Для получения совокупных результатов по группам респондентов для каждой из ценностей было рассчитано среднее арифметическое значение места каждой ценности по данным всей группы, а затем полученные усредненные места всех ценностей были проранжированы: ценность с наименьшим усредненным местом получила ранг 1, следующая ранг 2 и т. п.

Подтверждение связи между оценками респондентов терминальных и инструментальных ценностей по каждому из групп было проведено на основе расчетов коэффициентов Пирсона (r). Коэффициенты Пирсона были в пределах r = 0,686÷,901, что свидетельствует о достаточно высокой степенью согласованности точек зрения респондентов по каждой из категорий ценностей.

В результате ранжирования ценностей были получены групповые иерархии терминальных и инструментальных ценностей (рис. 1, рис. 2).

Рис. 1. Иерархия терминальных ценностей украинского поколения

беби-бумеров

Ведущие ранги (1-6 ранги) в общей системе терминальных ценностей представителей украинского поколения беби-бумеров занимают как индивидуальные ценности (подход Д. Леонтьева [4]) («здоровье», «активную и


деятельную жизнь» и «интересную работу») так и социальные ценности («стремление к красоте», «внутреннюю гармонию» и «любовь»). Среди терминальных ценностей, которые не важны (16-18 ранги), респонденты выделили «счастливую семейную жизнь», «творчество» и «удовольствие».

Ведущие ранги (1-6 ранги) в иерархии инструментальных ценностей создают два блока ценностей (подход Д. Леонтьева [4]): ценности общения («воспитанность и вежливость», «жизнерадостность», «честность») и ценности дела («ответственность», «интеллект и образованность», «исполнительность»).

Рис. 2. Иерархия инструментальных ценностей украинского поколения

беби-бумеров Среди инструментальных ценностей, которые не важны или абсолютно

отвергаются (16-18 ранги), респонденты выделили «твердую волю», «высокие запросы» и «непримиримость к недостаткам в себе и других».

Сравнительный анализ наиболее значимых ценностей по типам ценностных ориентаций (подход М. Рокича [15]) приведен в табл. 3.

Анализ структуры наиболее значимых терминальных ценностей свидетельствует о том, что представители украинского поколения беби-бумеров одинаково ориентированы на ценности социального взаимодействия и индивидуальной взаимодействия, что достигается с помощью использования, прежде всего общечеловеческих ценностей.

Выводы. Поскольку все респонденты прошли процесс социализации в условиях украинской национальной культуры, поэтому они имеют общую национальную культуру. Именно поэтому, на основе результатов сравнения


систем ценностей респондентов, можно определить особенности их поколенческой культуры, представителями которой являются все респонденты.

Таблица 3 Структура ценностных ориентаций украинского поколения беби-бумеров

Ценности Типы ценностных ориентаций Терминальные ценности

любовь внутренняя гармония стремление к красоте

Ценности социального взаимодействия

здоровье активная и деятельная жизнь интересная работа

Ценности индивидуального взаимодействия

Инструментальные ценности

ответственность воспитанность и вежливость честность исполнительность жизнерадостность

Общечеловеческие ценности

интеллект и образованность Ценности социальной успешности По результатам анализа иерархий терминальных ценностей можно

утверждать, что в ведущих рангах терминальных ценностей определены три ценности индивидуального взаимодействия: «здоровье» (как стандартная, распространенная ценность, передается из поколения в поколение), «активная и деятельная жизнь» и «интересная работа», и три ценности социального взаимодействия («любовь», «внутренняя гармония» и «стремление к красоте»). Наименее значимой термальной ценностью для поколения беби-бумеров является ценность индивидуального взаимодействия «удовольствие».

В иерархии инструментальных ценностей наиболее значимыми ценностями являются пять общечеловеческих ценностей («ответственность», «воспитанность и вежливость», «честность», «исполнительность» и «жизнерадостность») и одна ценность социальной успешности («интеллект и образованность»). Низкий ранг получили такие неважные для респондентов ценности самоутверждения («высокие запросы» и «непримиримость к недостаткам в себе и других»).

Библиографические ссылки: 1. Галкина Г.А. Анализ ценностных ориентаций студентов высшего учебного заведения.

/ Г.А. Галкина, Е.И. Грибкова. // Современные проблемы науки и образования [Электронный ресурс]. – 2013. – № 2. Режим доступа: https://www.science-education.ru/ru/article/view?id=8779.

2. Горбатова М.М. Исследование структуры ценностей студентов как особой стратификационной группы / М.М. Горбатова, М.А. Ляхова. // Вестник Кемеровского Государственного Университета [Электронный ресурс]. – 2005. – №2 (22). Режим доступа: http://hpsy.ru/public/x2462.htm.

3. Дунаевская Е. Б. Особенности ценностных ориентаций старших школьников общеобразовательных и коррекционных школ / Е.Б. Дунаевская. // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена [Электронный ресурс]. 2008. С. 201-205. Режим доступа:


https://lib.herzen.spb.ru/media/magazines/contents/1/21(51)/dunayevskaya_21_51_201_205.pdf.

4. Леонтьев Д. А. Методика изучения ценностных ориентации / Д. А. Лентьев. М.: «СМЫСЛ», 1992. 17 с.

5. Сафиуллина Л.З. Проявление ценностных ориентаций личности на осознаваемом и неосознаваемом уровнях / Л.З. Сафиуллина, Н.В. Зоткин. // Психологические исследования. 2007. Вып. 4. С. 155-162.

6. Скринько Н.В. Ціннісний портрет студентської молоді / Н. В. Скринько, К. О. Лозна // Экономика Крыма [Електронний ресурс]. 2013. № 1. С. 151-155. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econkr_2013_1_32.

7. Сошина Ю. М. Цінності та ціннісні орієнтації в системі ціннісно-смислової сфери підлітка / Ю. М. Сошина // Проблеми сучасної психології [Електронний ресурс]. 2013. Вип. 22. С. 530-539. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pspl_2013_22_46.

8. Allport G. W. Study of values. / G. W.Allport, P. E. Vernon, G. Lindzey. Study of values. Boston : Houghton Mifflin, 1970. 28 p.

9. Debats D.L. The structure of human values: a principal components analysis of the Roheach Value Survey (RVS). [Electronic resource]. / D.L. Debats, B.F. Bartelds. Mode of access: https://numerons.files.wordpress.com/2012/04/02-analysis-of-the-rokeach-value-survey.pdf.

10. Hall E. Т. A system for the notation of proxemic behavior / E. Т. Hall // American Anthropologist. 1963. Vol.65. P.1003-1026.

11. Hofstede G. Cultures and organizations: Software of the mind, revised and expanded / G. Hofstede, G. J. Hofstede. New York : McGraw-Hill. 2005. 550 p.

12. Hofstede G. Hofstede's culture dimensions: An independent validation using Rokeach's value survey / G. Hofstede, M. H.Bond // Journal of Cross-Cultural Psychology. 1984. № 15. P. 417-433.

13. Howe N.The Next 20 years: how customer and workforce attitudes will evolve / N. Howe, W.Strauss // Harvard Business Review. 2007. vol. July-August. P.41-52.

14. Lepeyko T. Generational theory: value-oriented approach / T. Lepeyko, T. Blyznyuk // Business inform. 2016. №11. P. 24-31.

15. Rokeach M. The nature of human values / M. Rokeach. New York: Free Press. – 1973. – 438 p.

16. Rokeach M. Understanding human values: Individual and societal. / M. Rokeach. New York: Free Press. – 1979. – 322 p.

17. Trompenaars F. Riding the Waves of Culture: Understanding Cultural Diversity in Business / F. Trompenaars, Ch. Hampden-Turner. – NY : McGraw-Hill Trade, 1997. – 265 р.

List of references: 1. Galkina G.A. Analiz cennostnyh orientacij studentov vysshego uchebnogo zavedenija. /

G.A. Galkina, E.I. Gribkova. // Sovremennye problemy nauki i obrazovanija [Jelektronnyj resurs] – 2013. – № 2. Rezhim dostupa: https://www.science-education.ru/ru/article/view?id=8779.

2. Gorbatova M.M. Issledovanie struktury cennostej studentov kak osoboj stratifikacionnoj gruppy / M.M. Gorbatova, M.A. Ljahova. // Vestnik Kemerovskogo Gosudarstvennogo Universiteta [Jelektronnyj resurs]. – 2005. – №2 (22). Rezhim dostupa: http://hpsy.ru/public/x2462.htm.

3. Dunaevskaja E. B. Osobennosti cennostnyh orientacij starshih shkol'nikov obshheobrazovatel'nyh i korrekcionnyh shkol / E.B. Dunaevskaja. // Izvestija Rossijskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta im. A.I. Gercena [Jelektronnyj resurs]. 2008. С. 201-205. Rezhim dostupa: https://lib.herzen.spb.ru/media/magazines/contents/1/21(51)/dunayevskaya_21_51_201_205.pdf.


4. Leont'ev D. A. Metodika izuchenija cennostnyh orientacii / D. A. Lent'ev. M. : «SMYSL», 1992. 17 s.

5. Safiullina L.Z. Projavlenie cennostnyh orientacij lichnosti na osoznavaemom i neosoznavaemom urovnjah / L.Z. Safiullina, N.V. Zotkin. // Psihologicheskie issledovanija. 2007. Vyp. 4. S. 155-162.

6. Skrynko N.V. Tsinnisnyi portret studentskoi molodi / N. V. Skrynko, K. O. Lozna // Jekonomika Kryma [Elektronnyi resurs]. 2013. № 1. S. 151-155. Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econkr_2013_1_32.

7. Soshyna Iu. M. Tsinnosti ta tsinnisni oriientatsii v systemi tsinnisno-smyslovoi sfery pidlitka / Iu. M. Soshyna // Problemy suchasnoi psykholohii [Elektronnyi resurs]. 2013. Vyp. 22. S. 530-539. Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pspl_2013_22_46.

8. Allport G. W. Study of values. / G. W. Allport, P. E. Vernon, G. Lindzey. Study of values. Boston : Houghton Mifflin, 1970. 28 p.

9. Debats D.L. The structure of human values: a principal components analysis of the Roheach Value Survey (RVS). [Electronic resource]. / D.L. Debats, B.F. Bartelds. Mode of access: https://numerons.files.wordpress.com/2012/04/02-analysis-of-the-rokeach-value-survey.pdf.

10. Hall E. Т. A system for the notation of proxemic behavior / E. Т. Hall // American Anthropologist. 1963. Vol.65. P.1003-1026.

11. Hofstede G. Cultures and organizations: Software of the mind, revised and expanded / G. Hofstede, G. J. Hofstede. New York : McGraw-Hill. 2005. 550 p.

12. Hofstede G. Hofstede's culture dimensions: An independent validation using Rokeach's value survey / G. Hofstede, M. H. Bond // Journal of Cross-Cultural Psychology. 1984. № 15. P. 417-433.

13. Howe N.The Next 20 years: how customer and workforce attitudes will evolve / N. Howe, W.Strauss // Harvard Business Review. 2007. vol. July-August. P.41-52.

14. Lepeyko T. Generational theory: value-oriented approach / T. Lepeyko, T. Blyznyuk // Business inform. 2016. №11. P. 24-31.

15. Rokeach M. The nature of human values / M. Rokeach. New York: Free Press. – 1973. – 438 p.

16. Rokeach M. Understanding human values: Individual and societal. / M. Rokeach. New York: Free Press. – 1979. – 322 p.

17. Trompenaars F. Riding the Waves of Culture: Understanding Cultural Diversity in Business / F. Trompenaars, Ch. Hampden-Turner. – NY : McGraw-Hill Trade, 1997. – 265 р.


УДК 339.94 EL Classification: F15. F290

Ведернікова С.В. к.е.н., доц.,

Одеський інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом

Ведерникова С.В. к.э.н., доц.

Одесский институт Межрегиональной академии управления персоналом

Vedernіkova S. V. Ph.D., Associate Professor,

Institute in Odessa of the Interregional Academy of Personnel Management

КЛАСТЕРІЗАЦІЯ ЯК СУЧАСНА ФОРМА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇЇ

КЛАСТЕРИЗАЦИЯ КАК СОВРЕМЕННАЯ ФОРМА РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ИНТЕГРАЦИИ

CLUSTERING AS A MODERN FORM OF DEVELOPMENT OF ECONOMIC INTEGRATION

Анотація. В статті розглянуто перспективні напрямки розвитку таких сучасних форм інтеграційних об’єднань, як кластери. Розгляд економічної сутності сучасних угрупувань дозволяє сформувати нову інтеграційну модель взаємодії та розвитку СХД в умовах глобалізації. Сформовано поняття – міжнародного кластера, та визначенні основні його характеристики. Результатами досліджень є класифікація кластерів за територіальним розподілом та масштабністю охвату. Дослідженні етапи кластерізації на європейському просторі та визначено основні галузі в яких найбільш ефективно функціонують кластерні угрупування.

Ключові слова: кластер, кластерна модель, міжнародний кластер, класифікація кластерів, етапи розвитку, галузі функціонування, кластерна економіка.

Аннотация. В статье рассмотрены перспективные направления развития таких современных форм объединений, как кластеры. Рассмотрение экономической сущности современных группировок позволяет сформировать новую интеграционную модель взаимодействия и развития СХД в условиях глобализации. Сформировано понятие - международного кластера, и определены основные его характеристики. Результатами исследования является классификация кластеров по территориальному признаку и масштабностью охвата. Исследованы этапы кластеризации на европейском пространстве и определены основные отрасли, в которых наиболее эффективно функционируют кластерные формирования.

Ключевые слова: кластер, кластерная модель, международный кластер, классификация кластеров, этапы развития, области функционирования, кластерная экономика.

Abstract. The article considers perspective directions of development of such modern forms of associations as clusters. Consideration of the economic essence of modern formations makes it possible to form a new integration model of the interaction and development of SCS in the conditions of globalization. The notion of an international cluster is formed. Its main characteristics are determined. The results of the study are classification of clusters by their territorial characteristics and scope of coverage. The stages of clusterization on the European space are studied and the main branches in which cluster forms function most effectively.


Keywords: cluster, cluster model, international cluster, classification of clusters, stages of development, areas of functioning, cluster economy.

Постановка проблеми. В останні десятиліття ідея кластерів як сучасного формату забезпечення конкурентоспроможності економічного розвитку регіонів отримала широкий резонанс у світі. Кластерні моделі економіки існують майже в усіх країнах світу, кластери ефективно функціонують у багатьох галузях економіки. Позитивний вплив кластерів на економічний розвиток країн і регіонів світу обумовив актуальність дослідження їх розвитку та осучаснення. Тому дослідження кластерної моделі економіки має важливе наукове і практичне значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблемою. У зв’язку із поширенням кластерів у світовій економіці багато вчених досліджують їх сутнісні характеристики та ознаки, їх діяльність, та їх розвиток: Н.В. Бондарчук досліджував функціонування кластерів в економіках різних країн світу. Т.В. Пушкар і В.Г. Федорова вивчали розвиток мережевих і кластер них об’єднань. Н. Комар аналізувала концепцію державної підтримки діяльності кластерів в Європі. А.В. Ямчук [7], З.О. Адаманова [1], А. Швецов [6], розглядали функціонування інноваційних кластерів. Отже, як правило, у наукових працях досліджувалися окремі конкретні проблеми функціонування кластерів у різних галузях економіки. У той же час, питання комплексного впливу кластерної системи на розвиток глобальної економіки, розкрито недостатньо.

Вітчизняні дослідники В. Омельяненко, Н. Вернидуб, І. Пелещак у своїх працях приділяють увагу міжнародним кластерним структурам та здійснюють спробу їх систематизації. Наукові роботи зарубіжних авторів – В. Ємельянова, Е. Ісланкіної, М.Назарова, Е. Фіяксель, К. Коскера [10], Мюлера [10], С. Рекорд [11], Д. Рутко, Г. Яшевої, присвячені дослідженню функціонування міжнародних кластерів в умовах глобальної економіки.

Метою статті є визначення впливу кластерних форм на розвиток національних і регіональних економік (наприкладі, економіки ЄС), які є складовими сучасного глобального економічного простору.

Результати дослідження. Етимологічно «кластер» походить від англ. cluster – гроно, купа, рій, скупчення. Теоретичні основи кластерів були закладені наприкінці ХІХ ст. А. Маршаллом, а термін «кластер» вперше було застосовано професором Гарвардської школи (США) М. Портером у 1980-ті роки. За його визначенням, кластер є організаційною формою консолідації зусиль зацікавлених сторін, спрямованих на досягнення конкурентних переваг, за умов становлення постіндустріальної економіки. М. Портер вважав, що в сучасній економіці традиційний галузевий поділ втрачає свою актуальність і на перше місце виходять кластери як системи соціально-економічних взаємозв’язків [7, с. 10]. Вченні США, першими почали досліджувати принципи розвитку регіональних економік, М. Портер був піонером-розробником кластерної моделі, і, промислові кластери стали досить популярними. Сьогодні в США діють понад 380 найбільших кластерів у сферах високих технологій, виробництва побутових товарів, індустрії сервісу, видобутку природних ресурсів. Частка ВВП США, що вироблено у кластерах, складає майже 61%, в


них зайнято близько 57% всього трудового потенціалу країни [9]. Яскравим прикладом ефективного кластерного угрупування є «Силіконова долина», середня заробітна плата фахівців становить 125 тис. дол. на рік, зайнято майже 2,5 млн. чоловік, венчурні вкладення складають майже 70 млрд. дол. Всередині організаційних структур формуються комісії із створення кластерів, підготовчу аналітичну роботу здійснюють наукові центри та університети. Комісія розподіляє частки учасників, допомагає усувати труднощі. Первісний капітал виділяється штатом, а потім залучаються кошти приватних spin-off компаній. Особливістю кластерів є їх участь у глобальній конкуренції [2, с. 108].

Останніми роками інтерес фахівців до сутності економічних кластерів викликала нова інтерпретація кластерної концепції М. Портера. Вважається, що М. Портеру вдалося поєднати теорію міжнародної конкуренції і стратегічні дослідження, пов’язані з пошуком кластерів, диференційована економічна діяльність яких викликає інтерес і прагнення до співпраці у фірм з інших країн. Цей зв’язок дозволяє розширити поняття класичного кластера далеко за межі територіально локалізованого промислового комплексу [11].

Сучасний кластерний підхід ґрунтується на усвідомленні того, що промислові комплекси двох або декількох країн можуть отримати важливу конкурентну перевагу в умовах глобальної економіки шляхом створення міжнародної кластерної структури. Розширення поняття класичного економічного кластера до міжнародних масштабів викликане розвитком постіндустріальної економіки, глобалізацією та інформатизацією суспільного життя, появою цілого ряду міжнародних економічних організацій, які регулюють правила міжнародної торгівлі, тощо [5; 4]. Аналіз низки наукових робіт [1-11] дозволяє сформулювати авторське визначення поняття міжнародного кластера.

Міжнародний кластер – це форма міжнародного економічного співробітництва, групи незалежних господарюючих суб’єктів (різної форми власності та інституційного характеру), зосереджених на території двох або більше країн, які діють з метою створення спільного конкурентоспроможного продукту шляхом, спільного використання ресурсів, обміну знаннями та досвідом, передачі технологій та інформації в межах кластеру, що сприятиме підвищенню рівня міжнародної конкурентоспроможності країн-учасниць та соціально-економічному розвитку кожного СГД.

Визначимо основні характеристики міжнародного кластера (МК) [6,10]: 1) Географічна близькість учасників міжнародного кластеру не

розглядається як джерело конкурентних переваг. Особлива увага приділена взаємодії на основі спільності технологічних і організаційних характеристик, а не територіальної приналежності та регіонального потенціалу.

2) Суб’єкти кластера є резидентами різних держав. Вони пов’язані в технологічні ланцюги і взаємодоповнюють один одного, а також співпрацюють і конкурують одночасно. Вибір розташування учасників міжнародного кластеру пов’язаний із наявністю вузлів інформаційних потоків і налагоджених каналів зв’язку.


3) Міжнародний кластер заснований на використанні переважно міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва.

4) Мережева природа міжнародного кластеру виражається у відкритості кордонів системи з можливістю зміни складу учасників, збереженні динамізму внутрішньої структури і високого ступеня зв’язаності членів кластера, швидкій адаптації до постійно мінливих умов зовнішнього середовища, наявності емерджентних властивостей системи і здатності до самоорганізації.

5) Міжнародний кластер відрізняється наявністю розвинутої інфраструктури, що забезпечує трансфер знань і технологій. У рамках міжнародної економічної інтеграції формуються ланки ланцюжка створення вартості, яких бракувало, загальні стандарти виробництва, управління поставками, активно розвиваються міжнародні кластерні бренди.

6) Відносини між учасниками міжнародного кластеру, можуть як регламентуватися міжнародними двосторонніми та багатосторонніми договорами, так залишитися нерегламентованими.

7) Міжнародний кластер, функціонує на основі корпоративних і міжнаціональних суспільних цінностей, які формують клімат взаємної довіри. Він має колективну стратегію, яка об’єднує усі підприємства-учасники кластера.

Рис. 1. Класифікація кластерів за масштабами розподілу (складено автором на основі [1-11])

Аналізуючи кластерні структури за ознакою територіального поділу, відзначимо, що міжнародні кластери об’єднують підгрупи транскордонних, транснаціональних і глобальних кластерів (див. рис.1).

КЛАСТЕР

ЛОКАЛЬНИЙ (утворюється незалежними

СГД)

РЕГІОНАЛЬНИЙ (утворюється в межах

одного регіону) НАЦІОНАЛЬНИЙ

(утворюється в країні для формування ринку експорту)

МІЖНАРОДНИЙ (охоплює території

декількох країн, базується на використанні

конкурентних переваг учасників)

ТРАНСКОРДОННИЙ – визначає співпрацю суміжних територій та смужних держав

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИЙ – визначає співпрацю в рамках територіально-адміністративних одиниць, які належать різним країнам

ГЛОБАЛЬНИЙ (віртуальний)– визначає розподіл праці, обмін знаннями та технологіями у планетарному масштабі

КЛАСТЕР


Як ми бачимо з рис. 1, міжнародні кластери – най масштабніші бізнесові структури і об’єднують підприємства кількох країн. Це можуть бути економічно розвинені країни світу, а також країни, що розвиваються. Слід акцентувати увагу на тому, що в глобалізованому світі досить складно ідентифікувати ринкових суб’єктів за національною приналежністю. В сучасній світовій економіці неможливо однозначно визначити національність бренду, адже суб’єкти міжнародного бізнесу (ТНК, холдинги, концерни) зосереджують капітал в різних країнах (від двох до двадцяти країн). Очевидно, що міжнародні кластери у найближчому майбутньому можуть стати конкурентами транснаціональних та багатонаціональних корпорацій, які до цього часу вважалися ключовими структурами на світовій арені. На сьогоднішній день міжнародні кластери активно співпрацюють з ТНК та БНК, та у найближчій перспективі мають на меті поглинути такі структури.

Одним із центрів найбільшого розвитку кластерної моделі економіки є Європейський Союз. Процес кластеризації європейської економіки здійснювався за такими етапами :[3].

– у 1968 р. у рамках Європейського Союзу було створено Генеральний Директорат з регіональної політики;

– у 1975 р. був сформований Європейський фонд регіонального розвитку; – у 1988 р. Європарламентом була прийнята Хартія регіоналізму і почала

діяти Рада регіональних та місцевих об’єднань; – у 2000 р. відбувся саміт у Лісабоні, який проголосив обов’язковість

формування країнами ЄС національних програм кластеризації. На цьому ж саміті було створено ERA (European Research Area), «Європейський дослідницький простір» і затверджена Програма розвитку регіональних інноваційних систем (RIS);

– у лютому 2007 р. на саміті у Брюселі був схвалений Маніфест кластеризації Європи;

– 21 січня 2008 р. на саміті у Стокгольмі був прийнятий Європейський кластерний меморандум – план дій Європи щодо забезпечення зростання конкурентоспроможності [ 7 с. 10-11].

Принципи кластеризації ефективно використовуються в Європейському Союзі: економіка Нідерландів поділена на 20 кластерів; у Данії 40% підприємств, що забезпечують 60% експорту, функціонують у складі кластерів; а в Австрії діють трансграничні кластери з Угорщиною, Італією, Швейцарією та Німеччиною [5, с. 70]. Кластери забезпечують майже 30% загального рівня зайнятості в Італії [2, с. 108].

Найбільша кількість промислово-виробничих кластерів європейських країн функціонують у таких базових галузях [1, 3]:

– електронні технології та зв’язок, інформатика – Швейцарія, Фінляндія; – фінансовий сектор – Східний Лондон, Великобританія; – біотехнології та біоресурси – Нідерланди, Франція, Німеччина, Велика

Британія, Норвегія; – фармацевтика і косметика – Данія, Швеція, Франція, Італія, Німеччина;


– агро– та харчове виробництво – Фінляндія, Бельгія, Франція, Італія, Нідерланди;

– нафтогазовий комплекс і хімія – Швейцарія, Німеччина, Бельгія; – машинобудування і ремонт, електроніка – Нідерланди, Італія,

Німеччина, Норвегія, Ірландія, Швейцарія; – охорона здоров’я – Швеція, Данія, Швейцарія, Нідерланди; – комунікації і транспорт – Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Данія,

Фінляндія, Бельгія; – енергетика – Норвегія, Фінляндія; – авіаційна і космічна галузі – Франція; – будівництво – Фінляндія, Бельгія, Нідерланди; – освіта, технопарки – Німеччина, Франція, Фінляндія, Австрія; – легка промисловість – Швейцарія, Австрія, Італія, Швеція, Данія,

Фінляндія; – деревно-паперовий комплекс – Фінляндія [8,11]. З огляду на викладене теорія віртуальних міжнародних кластерів повинна

синтезувати цілий комплекс сучасних методологій: інституціональну, інформаційну та інноваційну, віртуальну та мережеву економіки, а також економіку знань, системний підхід, соціальний капітал та ряд інших [1-11].

Автор наполягає, що саме концепція розвитку міжнародних економічних відносин за принципом формування мережевої економіки сприяє становленню нового бачення механізмів ефективності кластерних утворень. Мережева економіка розмиває традиційні кластери, що склалися в попередні десятиліття, і веде до утворення нових, віртуальних, кластерів, територіально не локалізованих. У такі кластери з метою виробництва традиційних і високотехнологічних товарів та/або послуг об’єднуються незалежні господарюючі суб’єкти з різних країн світу. Разом з тим мережевий спосіб взаємодії учасників ринкових відносин відповідає новим параметрам середовища комунікацій (динамізм, невизначеність, тотальна взаємо- залежність), і інноваційному типу зростання, заснованого на безперервних оновленнях.

Висновки. Сучасна економіка все більше набирає глобального характеру, всі суб’єкти якої (країни, регіони, транснаціональні корпорації та ін.) тісно взаємодіють між собою. Отже, міжнародний досвід свідчить:

– кластери за своєю сутністю – це група близьких, географічно взаємозалежних компаній і пов’язаних з ними організацій, які спільно діють у певному виді бізнесу, характеризуються спільністю напрямів діяльності та взаємодоповнюють один одного [4, с. 54];

– класифікація кластерів (за спрямованістю переважних інтеграційних зв’язків, за галузями економіки та видами діяльності) демонструє багатосторонній характер їх функціонування. Завдяки цьому кластери можна вважати універсальними інструментами розвитку економіки;

– кластери доцільно використовувати як у національних, так і регіональних економіках. Одним із показових прикладів кластерної регіональної економіки є економіка Європейського Союзу;


– кластерна політика країн Європи і ЄС у цілому демонструє доцільність державної (і міждержавної) підтримки кластерів і як її результат – ефективний розвиток національної та регіональної економік, а через них –позитивний вплив на розвиток глобальної економіки.

В умовах глобалізації можна запропонувати такі заходи щодо розвитку кластерної економіки:

– організація науково-дослідних інститутів і лабораторій для вивчення потенціалу кластерної економіки;

– формування на основі проведених наукових досліджень кластерної політики країн і регіонів світу;

– створення законодавчо-нормативної бази започаткування і функціонування кластерів;

– обов’язкова державна підтримка діяльності кластерів; – створення національних, регіональних та міжнародних організацій для

регулювання розвитку кластерів. Таким чином, кластери демонструють значний потенціал у сфері

ефективного розвитку сучасної глобальної економіки. Тому можна вважати доцільним вивчення світового досвіду діяльності кластерів і впровадження його в економіці України, враховуючи особливості її розвитку.

Бібліографічні посилання: 1. Адаманова З.О. Інноваційні кластери в національних економічних системах (НЕС):

світовий досвід і можливості його адаптації в умовах України / З.О. Адаманова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2015. – № 5/1. – С. 162 – 163.

2. Бондарчук Н.В. Функціонування кластерів: світовий і вітчизняний досвід / Н.В. Бондарчук // Економіка та держава. – 2010. – № 9. – С. 107 – 109.

3. Європейська кластерна обсерваторія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.klasterobservatory.eu

4. Комар Н. Концепція формування та державної підтримки кластерних структур в Європі / Н. Комар // Вісник Тернопільського національного технічного економічного університету. – 2014. – № 2. – С. 53 – 64.

5. Пушкар Т.А. Світовий досвід формування й розвитку мережевих і кластерних об’єднань / Т.А. Пушкар, В.Г. Федорова // Економічний часопис-ХХІ. – 2011. – № 11-12. – С. 68 – 71.

6. Швецов А. Пространственный кластер как инструмент активизации инновационного развития / А. Швецов // Проблемы теории и практики управления.– 2014. – № 4. – С. 51 – 61.

7. Ямчук А.В. Деякі питання побудови інноваційно-інформаційних кластерів / А.В. Ямчук // Проблеми науки. – 2012. – № 4. – С. 10 – 15.

8. Gluster Observatory in the EU. EU website [Electronic resource]. – Access mode:www.clusterobservatory.eu. Date of access: 10. 01. 2014.

9. Identifying the Main Objectives and Activities of Cluster Programmes, CEE – Clusternet-work – European Cluster Alliance Consortium Of Partners, June 2010.

10. Meier zu Köcker G., Müller L., Zombori Z. European Clusters Go International. Networks and clusters as instruments for the initiation of international business cooperation, Institute for Innovation and Technology. – 2012. [Electronic resource]. – Аvailable from: http://www.tci-network.org/media/asset_publics/ resources /000/004/068/ original/ Euro-pean_Clusters_go_International.pdf.

11. TACTICS Reflection group. Cluster internationalization handbook. Manchester: Manches-ter Metropolitan University, 2012. – 73 p.


References: 1. Adamanova, Z.O. (2012), “Innovative clusters in national economic systems (NES): global

experience and opportunities its adaptation to Ukraine”, Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini, vol. 5-1, рр. 162–163.

2. Bondarchuk, N.V. (2010), “The functioning of clusters: international and domestic experience”, Ekonomika ta derzhava, vol. 9, рр. 107–109.

3. European Cluster Observatory, availabl at: http://www.klasterobservatory.eu 4. N. Komar , N. (2014), “Conception of development and state support of cluster structures in

Europe”, Visnyk Ternopil's'koho natsional'noho tekhnichnoho ekonomichnoho universytetu, vol. 2, рр. 53–64.

5. Pushkar , T.A. and Fedorova, V.H. (2011), “International experience of formation and development of networking and cluster associations”, Ekonomichnyj chasopys-XXI, vol. 11-12, рр. 68–71.

6. Shvetsov, A. (2014), “The spatial cluster as activization`s tool of the innovation development”, Problemy teorii i praktiki upravlenija, vol. 4, рр. 51–61.

7. Yamchuk, A.V. (2012), “Some issues of building innovative and information clusters”, Problemy nauky, vol. 4, рр. 10–15.

8. Gluster Observatory (2014), In the EU. EU website, [Electronic resource]. – Access mode:www.clusterobservatory.eu. Date of access: 10. 01. 2014.

9. Identifying the Main Objectives and Activities of Cluster Programmes, CEE – Clusternet-work – European Cluster Alliance Consortium Of Partners, June 2010.

10. Meier zu Köcker G., Müller L., Zombori Z. (2012). European Clusters Go International. Networks and clusters as instruments for the initiation of international business cooperation, Institute for Innovation and Technology. – 2012. [Electronic resource]. – Аvailable from: http://www.tci-network.org/media/asset_publics/ resources /000/004/068/ original/ Euro-pean_Clusters_go_International.pdf.

11. TACTICS Reflection group. Cluster internationalization handbook (2012). Manchester: Manches-ter Metropolitan University, 2012. – 73 p.


УДК 316.46.058 JEL Classification: M19

Гаваагийн Батхуу аспирант


Gavaa Batkhuu phD student


МЕТОДИКА ОПРЕДЕЛЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОГО СТИЛЯ ЛИДЕРСТВА ПРЕДПРИЯТИЙ МОНГОЛИИ

METHODOLOGY OF DETERMINATION EFFECTIVE STYLE OF LEADERSHIP OF ENTERPRISES OF MONGOLIA

Аннотация. Проанализированы экономические показатели развития, показатели легкости ведения бизнеса и экономической свободы Монголии. С учетом выявленных тенденций ведения бизнеса выделены особенности национальной модели лидерства Монголии. Обоснована необходимость определения эффективного, действенного стиля лидерства предприятий Монголии. На основе рассмотренных критериев и стилей лидерства разработана матрица определения эффективного стиля лидерства компании, которая учитывает уровень ее развития и уровень развития персонала.

Ключевые слова: лидерство, теории лидерства, модели лидерства, стили лидерства, жизненный цикл компании, уровень развития персонала.

Abstract. Economic indicators of development, indicators of doing business and economic freedom of Mongolia are analyzed. Taking into account the revealed tendencies of doing business, the peculiarities of Mongolia's national leadership model are highlighted. The necessity of determination effective leadership style of Mongolian enterprises is substantiated. Based on the criteria and leadership styles considered, a matrix for determining effective leadership style of company has been developed, which takes into account the level of its development and the level of staff development.

Key words: leadership, leadership theory, leadership models, leadership styles, company life cycle, personnel development level.

Постановка проблемы. Активность и успех деятельности любого предприятия и организации, состояние экономики страны, прежде всего, зависят от работы руководителя на разных уровнях – его лидерских способностей и стиля лидерства. Именно от выбранного стиля лидерства будут зависеть мотивация подчинённых, их отношение к труду, уровень и качество производительности, дисциплина, взаимоотношения в коллективе и многое другое. Неверно выбранный стиль лидерства демотивирует подчинённых, снижает эффективность их труда и не дает возможности достичь поставленных целей.

Анализ последних исследований и публикаций. Анализ состояния разработки определенной проблемы свидетельствует, что отдельные ее аспекты нашли отражение в научной литературе. В частности, вопрос лидерства, его значимости для обеспечения эффективной деятельности субъектов хозяйствования раскрыт в работах Вергилес Э.В., Виханского О.С., Грищенко И.М., Колоскова И.А., Крыловой Т.А., Филоновича С.Р., Грудзинской Е.Ю., Рязанова В.А., Семикова В.Л. и многих других.


Выделение нерешенных ранее частей общей проблемы. Несмотря на значительный интерес к проблемам лидерства, недостаточно исследованными на сегодняшний день остаются вопросы определения действенного стиля лидерства с учетом национальных особенностей ведения бизнеса и современных тенденций экономического развития предприятий Монголии.

Цель статьи является обоснование методики определения эффективного стиля лидерства компаний Монголии, на основе выявленных особенностей национальной модели лидерства.

Изложение основного материала исследования. По темпам экономического развития современная Монголия претендует на лидерство в Центрально-Азиатском регионе. По аналогии с динамично развивающимися «азиатскими тиграми» Монголию в среде западных экспертов называют центрально-азиатским волком. Еще в 2004 году в монгольской экономике зарегистрированы характерные для «азиатских тигров» темпы роста – 10,6%.

Наблюдалася положительная динамика увеличения стоимости ВВП и на протяжении последующих 2005-2016 гг. (табл. 1).

Таблица 1 Динамика экономических показателей развития Монголии на протяжении

2005-2016 гг. [21] ВВП ВВП на душу населения

Дата Значение, млн. долл. США

Изменение, % Значение, долл.

США Изменение, %

2016 11,03 -5,89% 3660 -7,25% 2015 11,72 -3,93% 3946 -5,35% 2014 12,2 -3,02% 4169 -4,49% 2013 12,58 2,36% 4365 0,83% 2012 12,29 18,06% 4329 15,87% 2011 10,41 44,78% 3736 43,25% 2010 7,19 20,23% 2608 18,22% 2009 5,98 -25,99% 2206 -27,43% 2008 8,08 50,47% 3040 48,00% 2007 5,37 31,62% 2054 29,67% 2006 4,08 39,25% 1584 37,74% 2005 2,93 1150

Наивысшие темпы прироста ВВП и ВВП на душу населения наблюдались

в 2006-2008 гг.: в среднем 40,44% и 38,47% соответственно. Такой стремительный рост экономики обусловлен увеличением объема добычи цветных металлов благодаря успешной деятельности монголо-российских совместных предприятий, расширению рынков сбыта, увеличению объемов экспорта продукции и повышению ее рентабельности вследствие отмены ввозной таможенной пошлины на монгольские товары на территории ЕС.

В 2009 году причиной резкого снижения показателей развития страны (на 25,99% ВВП и на 27,43% ВВП на душу населения) стал мировой


экономический кризис и его влияние на реальный сектор и финансово-кредитную систему.

Борьбу с влиянием глобального кризиса правительство Монголии начало с выделения 362 млн. долл. США для поддержки проблемных банков, очутившихся в кризисе ликвидности из-за массового изъятия со счетов сбережений физическими лицами. К началу 2009 г. обанкротились 29 сберегательно-кредитных кооперативов.

На фоне сокращения производства и доходов резко вырос уровень инфляции за первую половину 2008 г. на 32%, что было вызвано удорожанием внутренних цен на импортируемое продовольствие (пшеницы, риса, фруктов и овощей). Инфляцию подстегнул рост в 2007 г. на 62% зарплаты работникам бюджетной сферы и частного сектора.

Последующие 2010-2013 гг. Монголия переживала бум в горнодобывающей промышленности, что отразилось на увеличении значений анализируемых стоимостных показателей. Обратная динамика объемов добычи и экспорта продукции горнодобывающей промышленности на протяжении 2014-2016 гг. и стала причиной снижения ВВП и ВВП в расчете на душу населения в последние года.

Особенностью менталитета ведения бизнеса в Монголии является свобода, независимость, возможность творить [6]. Поэтому важнейшими показателями, которые характеризуют эффективность бизнеса и определяют потенциал развития страны, являются индекс легкости ведения бизнеса и индекс экономической свободы (табл. 2).

На фоне экономического роста Монголии, динамика показателей, которые характеризуют легкость ведения бизнеса и уровень экономической свободы, является менее обнадеживающей.

Таблица 2 Значение показателей легкости ведения бизнеса и экономической свободы

в Монголии [21] Индекс легкости ведения бизнеса Индекс экономической свободы

Период Значение Рейтинг Значение Рейтинг

2010 58,7 94 60 88 2011 58,8 96 59,5 94 2012 60 96 61,5 81 2013 61,8 93 61,7 75 2014 63,2 85 58,9 97 2015 66,6 61 59,2 96 2016 67,3 61 59,4 99 2017 68,2 62 54,8 128

Динамика значения индекса Значение индекса легкости ведения бизнеса за период 2010-2017 гг. имеет

динамику к увеличению (значение индекса возросло на 9,5 пункта; в мировом


рейтинге Монголия поднялась на 32 позиции), что свидетельствует о благоприятности условий ведения бизнеса. Залогом улучшений условий ведения бизнеса выступило упрощение процедуры налогообложения, повышение ее эффективности и прозрачности. По этому критерию Монголия в рейтинге стран занимает 35 место в мире, опережая США, Германию, Францию, Японию.

Значение индекса экономической свободы, который характеризует свободу бизнеса, торговли, свободу от правительства, налоговую, денежную, финансовую свободу, свободу инвестиций, защиту прав собственности, свободу от коррупции, свобода трудовых отношений, за 2010-2017 гг. снизилось на 5,2 пункта, в следствии чего, Монголия опустилась на 40 позиций – на 128-е место в мире. В 2017 году значение индекса составило 54,8, что идентифицирует Монголию как «в основном несвободную страну» [21].

Р. Левис [20] выделил следующие национальные модели лидерства: 1) Британская модель (лидерство по обстоятельствам). Британские

менеджеры дипломатичны, тактичны, спокойны, неофициальны, рациональны, готовы помочь и найти компромисс с партнером.

2) Американская модель (структурированный индивидуализм). Этот стиль лидерства характеризуется структурированным индивидуализмом, скоростью и энергией.

3) Немецкая модель (иерархия и консенсус). Немцы считают, что миром управляет порядок, и этот порядок можно достичь, если строго придерживаться соответствующих правил, инструкций и процедур.

4) Французская модель (автократическая). Статус лидера определяется его происхождением, возрастом, образованием и профессиональной квалификацией, при этом особое внимание уделяется умению выступать публично.

5) Шведская модель (первый среди равных). Децентрализованный и демократический характер шведского менеджмента поддерживается горизонтальной структурой типичной шведской компании и низкой дистанцией власти.

6) Романская и арабская модели (кумовство). Статус лидера основан на возрасте, репутации и богатстве, культура управления является автократической, задачи определяются наверху; стратегия и успех очень зависят от социальных и правительственных связей, взаимовыгодного сотрудничества среди правящих семейств.

7) Азиатская модель (консенсус, модель семьи). Семья является прототипом организации общества. Общество и бизнес должны руководствоваться людьми, которые стоят выше по уровню образования и нравам, а не только на основе благородного происхождения.

Основными личностными качествами народа Монголии является свободолюбие, гибкость, адаптивность, душевность, деликатность, тактичность, а основными ценностями – семья и родители [8, 9]. В связи с этим можно констатировать, что для Монголии присущая азиатская национальная


модель лидерства и ее особенности, которые отражаются через личностные характеристики лидера и особенности его управления (рис. 1).

Рис. 1. Особенности национальной модели лидерства Монголии Поскольку для каждой компании присущая своя специфика ведение

бизнеса, целесообразным является определение стиля лидерства на микроуровне с учетом концептуальных положений теорий лидерства.

В процессе анализа генезиса теорий лидерства выделяют три ключевых этапа развития этих теорий [10]:

1) донаучные теории лидерства (теория «великого человека»), которые основываются на том утверждении, что человек, который обладает определенным набором личностных черт, будет хорошим лидером независимо от характера ситуации, в которой он находится [2, 10];

2) классические теории лидерства, согласно которым эффективность управления определяется не личными качествами руководителя, а его манерой поведения по отношению к подчиненным и умением проявлять различное лидерское поведение в зависимости от ситуации [3, 5, 9, 10, 11, 12, 119];

3) современные теории лидерства – теории, которые учитывают личностные характеристики лидера, его манеру поведения и характер ситуации [4, 5, 9, 10, 11, 12, 119].

С другой стороны, изучение сущности понятия лидерства [119] позволило выделить два ключевых аспекта этого понятия:

1) статический – лидерство как «ведущее положение отдельной личности, социальной группы … обусловленное более эффективными результатами деятельности…»


2) процессный – лидерство как «процессы внутренней самоорганизации и самоуправления группы, коллектива, обусловленные индивидуальной инициативой их членов».

С учетом анализа ключевых аспектов понятия лидерства и его теорий можно сделать вывод, что наиболее полно и точно дуализм понятия «лидерство» отражают современные теории. Поэтому они и будут положены в основу разработки методики определения стилей лидерства на микроуровне.

Одним из критериев выбора наиболее эффективного стиля лидерства на микроуровне являются личностные характеристики лидера (статический аспект). Для компаний Монголии, как было определено в результате выделения особенностей национальной модели лидерства, личностными характеристиками лидерства являются харизматичность, образованность, компетентность, высокий уровень интеллекта, уравновешенность, тактичность, деликатность, коммуникабельность. Именно этими чертами и должен обладать руководитель в независимости от выбранного стиля лидерства.

Процессный подход к пониманию лидерства при определении стиля поведения требует учитывать конкретную ситуацию, в которой принимаются управленческие решения. Поведение руководства, его предписания в первую очередь зависят от целей компании, стадии ее жизненного цикла. За основу для построения матрицы определения эффективного стиля лидерства взята классическая модель жизненного цикла компании, которая состоит с этапов становления, роста, зрелости и упадка.

Анализ природы лидерства показывает, что оно происходит из определенных потребностей людей и их объединений, которые и призваны удовлетворять лидеры [2], поэтому в рамках процессного подхода необходимо учитывать развитие персонала, которое Д. Мартыновым [13] определяется через уровень компетентностей и мотивации.

Д. Мартынов определяет 4 стадии развития персонала (рис. 2).

Рис. 2. Стадии развития персонала [13]


Уровень D1 характеризуется высоким настроем и низкой компетентностью. Этот уровень присущий новым работникам.

Уровень D2 – средняя компетентность. В процессе обучения новых работников их компетентность повышается, но осознание своей низкой квалификации снижает уровень их уверенности и мотивации.

Уровень D3 – средняя-высокая компетентность. Если сотрудник продолжает развиваться, а руководитель помогает ему в этом, то сотрудник становится более осведомленным, но уровень мотивации остается изменчивым.

Уровень D4 характеризуется высокой компетентностью и победным настроем, но удержатся на этом уровне без последующего развития невозможно.

Выбор критериев для определения эффективного стиля лидерства (уровня развития компании и развития персонала) подтверждается типологией стилей лидерства Блейка-Моутон и Херси-Бланшара [6, 7].

Из выше указанного следует, что модель определения наиболее эффективного стиля лидерства на микроуровне имеет вид 3-х мерной матрицы, где оси Х, Y, Z отвечают критериям выбора: стадии жизненного цикла компании, стадии развития персонала и личностным характеристикам лидера соответственно. Поскольку для компаний Монголии определены универсальные личностные характеристики лидера, присущие для всех стилей лидерства, то в матрице определения эффективного стиля лидерства градация по оси личностных характеристик лидера (Z) отсутствует.

Для определения уровня развития персонала и этапа жизненного цикла компании предлагается использовать метод анкетирования – психологический вербально-коммуникативный метод, в котором в качестве средства для сбора сведений от респондента используется специально оформленный список вопросов – анкета.

Наиболее распространённой теорией лидерства является теория К. Левина, согласно которой выделяется три стиля лидерства: авторитарный (А), демократический (Д) и либеральный (Л) [20]. Такая же типологизация стилей лидерства встречается в источниках [1, 15, 17, 18]. Но, для более подробного и точного определения эффективного стиля лидерства для построения матрицы, кроме этих базовых стилей (А, Д, Л) использованы и смежные: авторитарно-демократический (А-Д) и либерально-демократический (Л-Д) [22].

При авторитарном стиле лидер обладает властью в достаточном объеме, чтобы навязывать свою волю подчиненным и беспрепятственно воплощать в жизнь принятые решения, используя административные методы воздействия на подчиненных.

Демократический характеризуется высокой степенью делегирования полномочий. Подчиненные принимают активное участие в принятии решений и пользуются широкой свободой в выполнении заданий. Как правило, решение принимается только после выявления мнения подчиненных. Лидер охотно делится с ними властью, предоставляет возможность проявить инициативу, развивать свои способности. Руководитель делает все для того, чтобы подчиненные понимали, что им предстоит решать большую часть проблем, не


ища его одобрения или помощи. Параллельно с этим он создает атмосферу открытости и доверия, при которой подчиненный всегда может обратиться к лидеру за помощью и советом, рассказать о проблемах, которые есть или назревают, посоветоваться.

При либеральном стиле лидерства подчиненным предоставляется большая самостоятельность в работе, в принятии решений; руководитель дает лишь общие установки и время от времени контролирует деятельность исполнителей. Еще этот стиль лидерства называют стилем невмешательства.

Авторитарно-демократический и либерально-демократический стили лидерства занимают промежуточные позиции между соответствующими стилями.

На основе рассмотренных критериев и стилей лидерства разработана матрица определения эффективного стиля лидерства компании, приведена на рис. 3.

Рис. 3. Матрица определения эффективного стиля лидерства компании Из представленной матрицы видно, что на этапах становления и упадка

предпочтительным стилем лидерства является авторитарный, поскольку на этих этапах необходимо наличие программы реализации мероприятий и четкого руководства, направленного на создание стратегии развития (для этапа становления) или антикризисного управления (для этапа упадка). На этих стадиях жизненного цикла руководство должно контролировать выполнение всех функций, особенно на этапах развития персонала D1 и D2, для которых характерный низкий уровень квалификации работников. Для работников с высоким уровнем компетентностей возможно применение демократического стиля управления с целью поиска оптимальных путей реализации бизнеса и выхода с кризиса.

На этапе роста, когда увеличиваются объемы продаж компании, расширяется клиентская база, набирается новый персонал, работники с опытом


работы (уровень D2 – D4) имеют больше возможности для проявления инициативы и творчества. Для них применим стиль лидерства авторитарно-демократический (для работников со средним уровнем компетентностей и низкой мотивацией), демократический (для работников со средним уровнем компетентностей и изменчивой мотивацией), либерально-демократический (для работников с высоким уровнем компетентностей и высокой мотивацией). Для новичков с низким уровнем компетентностей наиболее эффективным является авторитарный стиль, который предусматривает жесткий контроль за выполнением их функций.

Наибольшую либеральность в действиях персонал имеет на этапе зрелости, когда приветствуется инициативность, креативность, новые идеи по поводу развития компании. На этом этапе жизненного цикла компании целесообразно использовать авторитарно-демократический стиль лидерства для низкоквалифицированных работников, демократический – для среднеквалифицированных и либеральный – для высококвалифицированных.

Реализация представленных в матрице (рис. 3) стилей лидерства в сочетании с образованностью, тактичностью, уравновешенностью лидера позволить достичь максимальной эффективности деятельности компании и развития персонала.

Предложенная матрица позволяет определить эффективные стили лидерства в Монголии в зависимости от уровня развития компании и персонала.

В случае выявления диссонанса между фактическим и эффективным стилями лидерства разрабатывается комплекс мероприятий по переходу с фактического состояния в желаемое.

Выводы и предложения. Проведенный анализ свидетельствует о наличии положительных экономических тенденций и перспектив развития Монголии, но низкий уровень экономической свободы, вызванный неэффективным менеджментом, сдерживает развитие страны в целом и отдельных компаний и организаций в частности. Первоочередным заданием менеджмента компаний является определение эффективного, наиболее действенного стиля лидерства с учетом национальных особенностей и разработка мероприятий по его внедрению. На основе рассмотренных критериев и стилей лидерства разработана матрица определения эффективного стиля лидерства компаний Монголии, которая учитывает уровень их развития и уровень развития персонала.

Библиографические ссылки: 1. Базарова Т.Ю. Управление персоналом / Т.Ю. Базарова, Б.Л. Еремина. – 2-е изд.,

перераб. и доп. – М.: Изд-во. «Юнити», 2002. – 560 с. 2. Вергилес Э.В. Теория лидерства / Вергилес Э.В. М.: Моск. гос. ун-т экономики,

статистики и информатики, 2001. 42 с. 3. Виханский О.С. Менеджмент: учебник / О.С. Виханский, А.И. Наумов. М.:

Гардарики, 2001. 528 с. 4. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект. Почему он может значить больше, чем IQ /

Дэниел Гоулман; пер. с англ. А.П. Исаевой.М.: Манн, Иванов и Фербер, 2013.560 с.


5. Грищенко І.М. Теоретико-методологічні засади лідерства / І. М. Грищенко // Наукові розвідки з державного та муніципального управління. 2015. № 1. С. 111122.

6. Грудзинская Е.Ю. Эффективное лидерство в управлении человеческими ресурсами с использованием информационных технологий: Учебно-методический материал по программе повышения квалификации «Информационные технологии в управлении учебным и научным процессом». Нижний Новгород, 2006. 78 с.

7. Дудин М.Н. Менеджмент малого бизнеса (Управление малым предприятием): учебное пособие / Дудин М.Н., Лясников Н.В., Сенин А.С. М.: Издательство «Элит», 2016. 397 с.

8. Жизненный мир Монголии [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://ecodelo.org/10756-45_zhiznennyi_mir_mongolii-evraziiskii_mir.

9. Колосков И.А. Современные подходы к теории лидерства / И.А. Колосков // Вестник РМАТ. 2015. № 3. С. 5157.

10. Крылова Т.А. Развитие теорий лидерства в экономической науке управления / Т.А. Крылова // Экономический журнал. 2015. № 1(37). С. 5370.

11. Логунова М.М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності / М.М. Логунова. К., 2006. 256 с.

12. Лугова В.М. Напрями розвитку лідерської компетентності керівників українських підприємств / В.М. Лугова, О.А. Ермоленко // Проблеми економіки. 2012. № 1. С. 6467.

13. Мартынов Д. Создай свой бизнес: советы для эффективного бизнеса и счастливой жизни / Д. Мартынов [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://books.google.com.ua/.

14. Монголия сейчас [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.mongolnov.com/bussines.html.

15. Науменко Е.С. Стили руководства и их факторы / Е.С. Науменко, В.П. Медведев [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.scienceforum.ru/2013/pdf/3695.pdf

16. Пол Клейнман: Психология. Люди, концепции, эксперименты / Пол Клейнман [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://psixologiya.org/ socialnaya/liderstvo/2277-kurt-levin-stili-liderstva.html.

17. Рязанов В.А. Основы теории управления: курс лекций / В.А. Рязанов. – М.: Академия ГПС МЧС России, 2009. – 240 с.

18. Семиков В.Л. Организационное поведение руководителя: учебное пособие для вузов / В.Л. Семиков. – М.: Академический проект: Гаудеамус, 2004. – 224 с.

19. Филонович С.Р. Теории лидерства в менеджменте: история и перспективы / С.Р. Филонович // Российский журнал менеджмента. 2003. № 2. С. 3–24.

20. Lewis R.D. When cultures collide: leading across cultures / Richard D. Lewis. Boston, London: Nicholas Brealey International, 2006. – 625 p.

21. Электронный ресурс. – Режим доступа: https://knoema.ru/. 22. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://www.fineplogic.ru/fplos-445-2.html.

List of references: 1. Bazarova T.Yu. Upravlenie personalom / T.Yu. Bazarova, B.L. Eremina. – 2-e izd., pererab.

i dop. – M.: Izd-vo. «Yuniti», 2002. – 560 s. 2. Vergiles E.V. Teoriya liderstva / Vergiles E.V. – M.: Mosk. gos. un-t ekonomiki. statistiki i

informatiki, 2001. – 42 s. 3. Vikhanskiy O.S. Menedzhment: uchebnik / O.S. Vikhanskiy, A.I. Naumov. – M.: Gardariki,

2001. – 528 s. 4. Goulman D. Emotsionalnyy intellekt. Pochemu on mozhet znachit bolshe. chem IQ /

Deniyel Goulman; per. s angl. A. P. Isayevoy. – M.: Mann. Ivanov i Ferber, 2013. – 560 s.


5. Grishchenko І.M. Teoretiko-metodologіchnі zasadi lіderstva / І. M. Grishchenko // Naukovі rozvіdki z derzhavnogo ta munіtsipalnogo upravlіnnya. – 2015. – № 1. – S. 111–122.

6. Grudzinskaya E.Yu. Effektivnoye liderstvo v upravlenii chelovecheskimi resursami s ispolzovaniyem informatsionnykh tekhnologiy : Uchebno-metodicheskiy material po programme povysheniya kvalifikatsii «Informatsionnyye tekhnologii v upravlenii uchebnym i nauchnym protsessom». Nizhniy Novgorod, 2006. – 78 s.

7. Dudin M.N. Menedzhment malogo biznesa (Upravleniye malym predpriyatiyem): uchebnoye posobiye / Dudin M.N., Lyasnikov N.V., Senin A.S. – M.: Izdatelstvo «Elit», 2016. – 397 s.

8. Zhiznennyy mir Mongolii [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa: https://ecodelo.org/10756-45_zhiznennyi_mir_mongolii-evraziiskii_mir.

9. Koloskov I.A. Sovremennyye podkhody k teorii liderstva / I.A. Koloskov // Vestnik RMAT. – 2015. – № 3. – S. 51–57.

10. Krylova T.A. Razvitiye teoriy liderstva v ekonomicheskoy nauke upravleniya / T.A. Krylova // Ekonomicheskiy zhurnal. – 2015. – № 1(37). –S. 53–70.

11. Logunova M.M. Sotsіalno-psikhologіchnі aspekti upravlіnskoї dіyalnostі / M.M. Logunova. – K., 2006. – 256 s.

12. Lugova V.M. Napryami rozvitku lіderskoї kompetentnostі kerіvnikіv ukraїnskikh pіdpriєmstv / V.M. Lugova, O.A. Ermolenko // Problemi ekonomіki. – 2012. – № 1. – S. 64–67.

13. Martynov D. Sozday svoy biznes: sovety dlya effektivnogo biznesa i schastlivoy zhizni / D. Martynov [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa : https://books.google.com.ua/.

14. Mongoliya seychas [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa: http://www.mongolnov.com/bussines.html.

15. Naumenko E.S. Stili rukovodstva i ikh faktory / E.S. Naumenko, V.P. Medvedev [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa: https://www.scienceforum.ru/ 2013/pdf/3695.pdf.

16. Pol Kleynman: Psikhologiya. Lyudi. kontseptsii. eksperimenty / Pol Kleynman [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa: http://psixologiya.org/ socialnaya/liderstvo/2277-kurt-levin-stili-liderstva.html.

17. Ryazanov V. A. Osnovy teorii upravleniya: kurs lektsiy / V.A. Ryazanov. – M.: Akademiya GPS MChS Rossii. 2009. – 240 s.

18. Semikov V.L. Organizatsionnoye povedeniye rukovoditelya: uchebnoye posobiye dlya vuzov / V.L. Semikov. – M.: Akademicheskiy proyekt: Gaudeamus. 2004. – 224 s.

19. Filonovich S.R. Teorii liderstva v menedzhmente : istoriya i perspektivy / S.R. Filonovich // Rossiyskiy zhurnal menedzhmenta. – 2003. – № 2. – S. 3–24.

20. Lewis R. D. When cultures collide: leading across cultures / Richard D. Lewis. Boston, London: Nicholas Brealey International, 2006. – 625 p.

21. [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa: https://knoema.ru/. 22. [Elektronnyy resurs]. – Rezhim dostupa: http://www.fineplogic.ru/fplos-445-2.html.


УДК 336.018 JEL Classification: C68, Е10, Е31

Горлов С.Н.

доктор наук в области экономики, профессор МКА, Кировоградский институт МАУП

Serhiy Horlov DOCTOR OF SCIENCE in the field of ECONOMICS,

Professor of International Personnel Academy, Kirovograd Institute of Interregional Academy of Personnel Management

ТЕОРЕТИКО-МАТЕМАТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ОПРЕДЕЛЕНИЯ УРОВНЯ ЦЕН В ЭКОНОМИКЕ

THEORETIC AND MATHEMATICAL ASPECTS OF PRICE FORMATION IN THE ECONOMY

Аннотация. В статье исследуются проблемы определения уровня цен в экономике

при взаимодействии валового внутреннего продукта и денежного оборота с использованием математических формул и графических моделей, объединяющих в единую экономическую систему валовой внутренний продукт, денежную массу и скорость оборота денежной единицы. Сформулированы общетеоретические подходы к построению механизма определения уровня цен в экономике при нарушении макроэкономического равновесия “объем производства валового внутреннего продукта – денежный оборот”. Предложенные математические формулы и модели определения стоимости единицы произведенного продукта не противоречат принципам рыночной экономики и позволяют определить текущий уровень цен и спрогнозировать его изменение при изменении ситуации в экономике.

Ключевые слова: валовой внутренний продукт, национальное производство, денежный оборот, уровень цен, денежная масса, инфляция.

Abstract. В Problems of formation of the level of prices in the economics in the interaction

of gross domestic product and monetary circulation are being investigated in this article using mathematical formulas and graphic models that combine in a single economic system the gross domestic product, the money supply and the turnover rate of the monetary unit. General theoretical approaches to the construction of a mechanism for determining the level of prices in the economics, when the macroeconomic equilibrium is disturbed, "the volume of production of the gross domestic product is the money turnover" are formulated. The suggested mathematical formulas and models for determining the unit value of the produced product do not contradict to the principles of the market economics and allow us to determine the current level of prices and predict its change when the situation in economics changes.

Keywords: gross domestic product, national production, monetary circulation, price level, money supply, inflation.

Постановка проблемы. Основной проблемой экономики является проблема обеспечения стабильности в ее развитии. Экономическая стабильность в значительной мере обеспечивается взаимодействием объема национального производства (GDP) и денежным оборотом (M·V). Изменение этих показателей может привести как к росту, так и к возникновению кризисных ситуаций в экономике. Объем национального производства является одним из основных показателей уровня благосостояния общества, а денежный


оборот обеспечивает национальное производство стоимостью. Результатом взаимодействия национального производства и денежного оборота является цена единицы произведенного продукта, определяющая уровень цен в экономике.

Уровень цен в экономике является одним из основных показателей, изменение которого оказывает влияние на благосостояние общества, доходы субъектов хозяйствования, стоимость национальной денежной единицы и уровень занятости населения.

Поэтому одной из важных проблем в экономике и является обеспечение стабильного уровня цен за счет взаимодействия национального производства, денежной массы и скорости оборота денежной единицы.

Анализ исследований и публикаций по теме статьи. Вопросами национального производства, денежных отношений и определением уровня цен в экономике занимались экономисты с мировым именем: Дж.М. Кейнс, М. Фридман, Ф. Хайек, П. Кругман, М. Обстфельд и др.

Дж.М. Кейнс в книге «Общая теория занятости процента и денег» рассматривает теорию стоимости и теорию денег. В теории денег он увязал цены и уровень занятости факторов производства от количества денег в обращении: “Пока имеется неполная занятость факторов производства, степень их использования будет изменяться в той же пропорции, что и количество денег; если же налицо полная их занятость, то цены будут изменяться в той же пропорции, что и количество денег” [2].

Из изложенного следует, что: 1) уровень цен в экономике не изменится при неполной занятости

факторов производства и пропорциональным им изменением количества денег; 2) уровень цен в экономике изменится при изменении количества денег

при полной занятости факторов производства. В реальной экономике при неполной занятости факторов производства их

изменение далеко не всегда будет сопровождаться пропорциональным изменением количества денег, но практически всегда это оказывает влияние на уровень цен.

Монетаристы во главе своего лидера М. Фридмана значительное внимание уделяли достижению денежной стабильности [6]. Основным и единственным фактором влияния на уровень производства, занятости и цен в экономике они определили денежное предложение, игнорируя влияние уровня производства на цены. Количественная теория денег по М. Фридману “это прежде всего теория спроса на деньги. Это не теория производства, или денежного дохода, или уровня цен” [7]. Поэтому основной задачей Фридман считал поиск обеспечения стабильного спроса на деньги при постоянной скорости их оборота, не уделяя должного внимания влиянию национального производства на уровень цен.

По мнению австрийского экономиста и философа Ф. Хайека стабильный уровень цен и общий уровень занятости “не требуют, чтобы общее количество денег оставалось постоянным или изменялось в постоянном темпе. Требуется…, чтобы количество денег… удерживалось бы на таком уровне,


чтобы люди не стремились сокращать или увеличивать свои расходы с целью приспособления размеров остатков наличности к изменившимся предпочтениям ликвидности” [8]. То есть, он увязал зависимость уровня цен от ликвидности (стоимости) денег в экономике, которая должна обеспечить стабильный уровень расходов людей без сокращения расходов (увеличения сбережений) или увеличения расходов (уменьшения сбережений).

Известные американские экономисты П. Кругман и М. Обстфельд рассматривают зависимость уровня цен от совокупного спроса на деньги. Для определения совокупного спроса на деньги они предложили следующую формулу [3, C.417]:

MD=P·L(R,Y), где MD – совокупный спрос на деньги; P – уровень цен в экономике; R – процентная ставка; Y – реальный ВНП.

Функция L(R,Y) называется совокупным спросом на реальные деньги. Определение совокупного спроса на деньги представляется в следующей

эквивалентной форме: MD/P=L(R,Y). MD/P – это желательное количество имеющихся в распоряжении денег, измеренное в единицах стоимости типичной потребительской корзины и равняется количеству покупательной способности в ликвидной форме, которое хотело бы иметь население.

Американские экономисты увязали совокупный спрос на деньги (MD) с размером стоимости потребительской корзины (Р). Выражение MD/P определяет количество типичных потребительских корзин в совокупном спросе на деньги. С математической точки зрения, при увеличении спроса на деньги и для сохранения количества покупательной способности в ликвидной форме необходимо пропорционально увеличить уровень цен для сохранения равенства MD/P=L(R,Y). В данном случае американские экономисты рассматривают уровень цен в привязке к денежной массе, а не к денежному обороту.

Многоаспектность исследования влияния денег и национального производства на уровень цен, говорит о важности данного аспекта в достижении стабильности цен в экономике и увеличения благосостояния общества.

Постановка задачи. Предметом исследования являются процессы и явления в экономике по определению уровня цен, в аспекте стоимости единицы произведенного национального продукта.

Цель статьи − сформулировать общетеоретические подходы к определению уровня цен при изменении национального производства и денежного оборота. Теоретической и методологической базой научного исследования стали фундаментальные положения количественной теории денег и труды И. Фишера и М. Фридмана.

Задача данной публикации – обосновать с помощью математических моделей зависимость определения уровня цен в экономике от изменения объема национального производства и объема денежного оборота. Для решения поставленной задачи автор использовал теоретико-математические и логические методы исследования, которые соответствуют основным принципам рыночной экономики.

В работе использовались следующие определения:


– обобщающим показателем национального производства является валовой внутренний продукт (GDP);

– денежный оборот определяет активная денежная масса с учетом скорости оборота денежной единицы (M·V);

– уровень цен в экономике определяется стоимостью единицы произведенного валового внутреннего продукта, или стоимостью единицы произведенных благ (M·V/GDP).

Изложение основного материала. Экономическая категория “уровень цен” представляет собой среднюю цену совокупности цен в экономике страны. Уровень цен, по мнению Дж.М.Кейнса, “элемент нечеткости, заведомо содержащийся в понятии общего уровня цен, делает самый этот термин совершенно неудовлетворительным с точки зрения анализа причинно-следственных связей – анализа, который должен быть точным” [2]. Но уровень цен – это средняя цена единицы произведенного в стране продукта. Мы знаем, что в реальной экономике цены на одни товары и услуги увеличиваются, на другие – снижаются. Этот процесс постоянный, поэтому именно средний уровень цен характеризует уровень инфляции или дефляции в экономике. Несмотря на “элемент нечеткости” данный показатель тесно увязан с национальным производством и денежным оборотом, а также является важным макроэкономическим показателем, который “в процессе анализа помогает сформировать представление об изменении состояния экономики с течением времени, а также получить четкое представление об инфляции, уровни жизни населения, состоянии отдельных отраслей хозяйства” [1].

М. Фридман увязывает реальный доход с общим уровнем цен. Он утверждал, “что деньги приносят доход исключительно в виде удобства, надежности, гарантий и т. д. Величина этого дохода в реальном выражении от одной номинальной денежной единицы определяется массой благ, которым эта единица соответствует, или общим уровнем цен (Р)” [7]. В данном случае американский экономист увязывает реальный доход с массой благ, которые можно приобрести на денежную единицу, но стоимость денежной единицы определяется уровнем цен на блага и зависит от уровня производства и денежного обращения.

В экономических исследованиях математические модели являются необходимым элементом для описания экономических процессов и явлений. Их использовали такие знаменитые экономисты, как И. Фишер, А. Маршалл, Дж.М. Кейнс, П. Самуэльсон, С. Кузнец, А. Филлипс, А. Лаффер, Р. Солоу, Р. Лукас, П. Кругман, М. Обстфельд и др.

Теоретико-математические основы взаимодействия денег, скорости их обращения, цены и объема производства товаров и услуг заложил известный американский экономист-математик И. Фишер, который в начале ХХв. сформулировал алгебраическое уравнение обмена, ставшее новой основой количественной теории денег [5]:

M·V=Σp·Q, где М − среднее количество денег, находящихся в обращении в данном обществе в течение года; V − скорость оборота денег (число оборотов


одноименной денежной единицы в течение года); p·Q − цена умноженная на приобретенное количество каждого товара или услуги.

Используя уравнения обмена И. Фишера, монетаристы сформулировали уравнение обмена количественной теории денег в эквивалентной форме, ставшее основным уравнением монетарной экономической теории [4, C.322]:

M·V=P·Q, где Р – уровень цен в экономике; Q – годовой реальный продукт.

Выражение M·V представляет произведение денежной массы на скорость оборота денежной единицы, образуя экономическую категорию – денежный оборот.

Из основного монетарного уравнения можно вычислить уровень цен по формуле: P=M·V/Q. Но возможно ли определить годовой реальный продукт в натуральном выражении, если единицы измерения различных товаров и услуг несоизмеримы: м, м3, т, шт.? То есть, мы утверждаем, что определить средний уровень цен в экономике по данной формуле предполагает тяжело решаемую задачу с применением условных единиц. Поэтому предлагается другой подход к определению уровня цен, который учитывает годовой реальный продукт в денежном выражении и денежный оборот.

Выражение Р·Q представляет совокупную стоимость приобретенных в течение выбранного периода товаров и услуг, что является по определению валовым внутренним продуктом.

Обозначим валовой внутренний продукт как GDP (Gross Domestic Product, является основным макроэкономическим показателем [9], в дальнейшем используется в данном исследовании) и на основании уравнения монетарной экономической теории определим стоимость единицы произведенного продукта в экономике:

P=M·V/GDP (1) Из формулы следует, что стоимость единицы произведенных в стране

товаров и услуг прямо пропорциональна объему денег в обращении с учетом скорости оборота денежной единицы и обратно пропорциональна объему производства валового внутреннего продукта.

С математической точки зрения показатель стоимости единицы произведенного продукта (Р) говорит о том, что на приобретение единицы стоимости блага необходимо n-е количество денежных единиц с учетом скорости их оборота ((n·V)D/1D.O.), или количество “денежного оборота” (M·V) на единицу произведенного валового внутреннего продукта (GDP).

В исследовании мы исходим из того, что результатом деления является число, которое показывает количество единиц знаменателя в числе числителя и утверждаем, что стоимость единицы блага определяется вместимостью стоимости количества произведенных благ в денежном обороте.

Используя равенство P=M·V/GDP, построим и рассмотрим графические модели определения стоимости единицы произведенного продукта в экономике при взаимодействии национального денежного обращения и производства валового внутреннего продукта (см. рис.1).


Рис. 1. Модели определения уровня цен в экономике при взаимодействии

денежного оборота и валового внутреннего продукта На рис. 1а показано изменение уровня цен при неизменном денежном обороте и изменяющемся GDP.

На рис. 1b – изменение уровня цен при неизменном объеме GDP и изменяющемся денежном обороте. MV – денежный оборот национальной валюты; Р – уровень цен или стоимость единицы произведенного валового внутреннего продукта. Источник: выкладки автора

Начальным фактором формирования уровня цен в экономике является

объем денежного оборота, что определяется начальной денежной эмиссией центрального банка (например, при денежной реформе) и ожидаемым уровнем производства национального продукта. В условиях достигнутого экономического равновесия валового внутреннего продукта и денежного оборота имеем следующую ситуацию: P0=M0·V0/GDP0=1. В данном случае начальный уровень цен, равный единице, говорит о том, что единицу произведенного блага обслуживает денежный оборот, равный единице. Любые изменения в числителе и знаменателе приводят к изменению стоимости единицы произведенных в стране благ (уровня цен). В общем случае имеем:

– увеличение денежного оборота приводит к росту цен, а уменьшение – к их снижению;

– увеличение производства валового внутреннего продукта приводит к снижению цен, а уменьшение GDP – к росту цен.

На рис.1 (а) и (b) равновесие денежного оборота и валового внутреннего продукта демонстрирует равновесная прямая, которая является биссектрисой прямого угла и делит угол на два равные между собой углы по 45°. В любой точке на равновесной прямой соблюдается равенство M·V=GDP. На рис. 1 (а) и (b) GDP0 – начальный валовой внутренний продукт, M0·V0 – начальный денежный оборот.

На графике на рис.1а представлена ситуация изменения единицы стоимости произведенного продукта (блага) при изменении производства валового внутреннего продукта и неизменном денежном обороте (M0·V0=const), что можно сформулировать в виде математической формулы:

P=M0·V0/(GDP0±ΔGDP), (2)


где ΔGDP – величина изменения валового внутреннего продукта. Увеличение знаменателя на “+ΔGDP” приводит к удешевлению

стоимости единицы продукта, а уменьшение знаменателя на “–ΔGDP” – к удорожанию стоимости единицы продукта. При росте валового внутреннего продукта на рис.1а с GDP0 до GDP2 стоимость единицы продукта уменьшается с Р0 до Р2, а при падении валового внутреннего продукта с GDP0 до GDP1 стоимость единицы продукта увеличивается с Р0 до Р1.

Определение величины изменения стоимости единицы продукта, при изменении объема национального производства и при постоянном объеме денежного оборота, представляется в следующей эквивалентной форме:

ΔP(%)=(M0·V0/(GDP0±ΔGDP))·100–100 (3) На графике на рис.1b, при неизменном объеме производства валового

внутреннего продукта любое изменение в денежном обороте приводит к изменению стоимости единицы произведенного продукта, что можно сформулировать в виде математической формулы:

P=(M0·V0±ΔM·V)/GDP0, (4) где ΔM·V – изменение величины денежного оборота. Увеличение числителя на «+ΔM·V» приводит к росту стоимости единицы

продукта, а уменьшение числителя на «–ΔM·V» – к удешевлению его стоимости. На рис.1b при росте денежного оборота с M0·V0 до M1·V1 стоимость единицы продукта растет с Р0 до Р1, а при уменьшении денежного оборота с M0·V0 до M2·V2, его стоимость снижается с Р0 до Р2.

Определение величины изменения стоимости единицы произведенного продукта, при изменении денежного оборота и при неизменном объеме национального производства, представляется в следующей эквивалентной форме:

ΔP(%)=(M0·V0±ΔM·V)/GDP0)·100–100 (5) При одновременном изменении валового внутреннего продукта и

денежного оборота стоимость единицы продукта изменится и определяется по формуле:

P=(M0·V0±ΔM·V)/(GDP0±GDP) (6) Важным вопросом в данном аспекте является методика расчета валового

внутреннего продукта. Как известно валовой внутренний продукт рассчитывается по совокупным доходам (Y) и совокупным расходам (R), которые должны быть равны, т.е.: Y=R. Но в реальной экономике это частный случай из трех вариантов: Y≥R≥Y. Фактором неравенства совокупных доходов и совокупных расходов являются неиспользуемые в экономике сбережения S (это деньги, которые не принимают участие в денежном обороте за рассматриваемый период и находятся на «руках» у населения, кассах предприятий, неиспользуемые денежные средства финансовых институтов).

Исходя из этого, мы имеем следующие варианты: 1) Y>R и соответственно Y=R+ΔS·V; 2) Y<R и соответственно Y=R–ΔS·V.


Любое изъятие или вливание в экономический оборот денежной массы должно учитывать скорость оборота денежной единицы, поэтому в данных формулах используем выражение ΔS·V (при V=1 получим ΔS·1=ΔS).

При первоначальной денежной эмиссии всегда имеем первый вариант, т.е. какая-то часть денежной массы будет накапливаться в виде неиспользуемых в денежном обороте средств (сбережений). При планировании денежной эмиссии всегда необходимо учитывать фактор сбережений. Второй вариант возможен при наличии значительного количества сбережений, которые, при определенных экономических условиях, вбрасываются в экономический денежный оборот.

В стабильно функционирующей экономике при увеличении совокупных доходов растут и сбережения субъектов хозяйствования, но реальный уровень цен рассчитывается исходя из реальных совокупных расходов без учета фактора неиспользованных сбережений. Если валовой внутренний продукт по совокупным доходам обозначить как GDPY, по совокупным расходам как GDPR, а изменение сбережений – ΔGDPS, тогда имеем:

1) GDPY = GDPR+ΔGDPS, следует из Y=R+ΔS·V; 2) GDPY = GDPR–ΔGDPS, следует из Y=R–ΔS·V. В первом варианте ΔGDPS – это валовой внутренний продукт, не

потребленный в отчетном периоде. Во втором варианте – это потребление GDP, который произведен до отчетного периода. При расчете стоимости единицы продукта (уровня цен) учитывается только валовой внутренний продукт по совокупным расходам (GDPR).

Если изменение денежной массы в экономике обозначить как ΔM, а активную денежную массу как МА, тогда формула 6 будет иметь вид:

P=(MА·V0±ΔM·V)/(GDPR±ΔGDPR) (7) Формула 7 является универсальной для определения стоимости единицы

произведенного в экономике продукта и позволяет определить влияние изменения денежной массы и национального производства на уровень цен.

Уровень цен в экономике зависит от различных факторов, но именно активная денежная масса в экономическом обороте и совокупные расходы являются критерием определением реальных цен в экономике за отчетный период.

Показатель изменения стоимости единицы произведенного продукта характеризует инфляционные и дефляционные процессы в экономике общества.

Коэффициент инфляции рассчитывается по формуле: i=GDPN/GDPB·100, (8)

где GDPN – номинальный валовой внутренний продукт отчетного периода; GDPB– валовой внутренний продукт базового периода. Данная формула (8) является общим подходом к определению инфляции (дефляции) и не позволяет анализировать такие факторы влияния на инфляцию (дефляцию), как изменение денежной массы и изменение объема производства в стране. Сформулированные в статье формулы позволяют учесть влияние на инфляционно-дефляционные процессы в экономике изменение валового


внутреннего продукта и денежной массы с учетом скорости оборота денежной единицы.

В исследовании рассмотрено определение цены единицы произведенного продукта в экономике страны под влиянием изменений двух основных факторов: объемов денежного оборота и национального производства. Использование формул и моделей для анализа реальной экономики дает возможность определять влияние на уровень цен изменений в денежном обороте и производстве валового внутреннего продукта.

Необходимо отметить, что стоимость единицы блага одновременно влияет на стоимость национальной денежной единицы и ощущает ее влияние. Зависимость между ними обратно пропорциональная: при росте уровня цен, покупательная способность денежной единицы уменьшается и, наоборот, при снижении уровня цен, покупательная способность денег увеличивается.

Выводы. Мы исследовали влияние на уровень цен в экономике (на стоимость единицы произведенного продукта) изменения денежного оборота и производства валового внутреннего продукта страны на основе теоретико-математических подходов. В основу исследования положено математическую формулу по определению уровня цен: P=M·V/GDP, где P – уровень цен или стоимость единицы произведенного продукта (блага); M·V – денежный оборот; GDP – валовой внутренний продукт.

Формулы и модели не противоречат основным принципам рыночной экономики и объединяют в единую экономическую систему уровень цен, валовой внутренний продукт, денежную массу и скорость оборота денежной единицы.

Результаты исследования могут быть сформулированы следующим образом:

– исследовано влияние денежного оборота и производства валового внутреннего продукта на уровень цен в экономике;

– предложено общую формулу для определения стоимости единицы произведенного в экономике продукта, или единицы блага: P=M·V/GDP;

– предложено формулу определения стоимости единицы продукта при изменении валового внутреннего продукта и денежного обращения: P=(MА·V0±ΔM·V)/(GDPR±ΔGDPR);

– на основе графиков построены модели взаимодействия “валовой внутренний продукт – денежное обращение – уровень цен”, которые позволяют производить анализ влияния изменений валового внутреннего продукта и денежного обращения на стоимость единицы произведенного продукта.

Результаты научной работы обогатили экономическую теорию в аспекте взаимодействия уровня цен, национального производства и денежного обращения. Применение предложенных моделей на практике позволяет экономистам анализировать, оценивать и предлагать решения по регулированию экономическими процессами в стране за счет инвестиционной, бюджетной и денежно-кредитной политик с целью стабильного развития экономики.


Как перспективу дальнейших исследований можно рассматривать изучение влияние структуры производственных отраслей национального хозяйства на формирование цен в экономике.

Библиографические ссылки: 1. Антонова У. (2016) Общие уровни цен в экономике. [Электронный ресурс] Режим

доступа: http://fb.ru/article/279625/obschie-urovni-tsen-v-ekonomike (дата обращения: март 2017).

2. Кейнс Дж.М. (1936) Общая теория занятости, процента и денег. [Электронный ресурс] Режим доступа: http://fanread.ru/book/2622613/ (дата обращения: февраль 2017).

3. Кругман Пол Р., Обстфельд М. (2003) Международная экономика. СПб.: Питер. 4. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. (1993) Экономикс: принципы, проблемы и политика. К.:

Хагар-Демос. 5. Фишер И. (2001) Покупательная сила денег. М.: Дело. [Электронный ресурс] Режим

доступа: http://www.klex.ru/8zv (дата обращения: февраль 2017). 6. Фридмен М. (2002) Основы монетаризма. М.: ТЕИС. [Электронный ресурс] Режим

доступа: http://library.fa.ru/files/Friedmen8.pdf (дата обращения: март 2017). 7. Фридман М. (1996) Количественная теория денег. М.: Дело. [Электронный ресурс]

Режим доступа: http://mexalib.com/view/24211 (дата обращения: март 2017). 8. Хайек Ф. (1996) Частные деньги М.; Баком. [Электронный ресурс] Режим доступа:

http://www.klex.ru/6q (дата обращения: февраль 2017). 9. Экономические науки. Национальное производство. [Электронный ресурс] Режим

доступа: http://www.natecon.com/nacionalnoe-proizvodstvo (дата обращения: сентябрь 2016).

List of references: 1. Antonova U. (2016) General price levels in the economy. [Electronic resource] Available at:

http://fb.ru/article/279625/obschie-urovni-tsen-v-ekonomike (accessed: March 2017). 2. Keynes J.M. (1936) The general theory of employment, interest and money. [Electronic

resource] Available at: http://fanread.ru/book/2622613/ (accessed: February 2017). 3. Krugman Paul R., Obstfeld M. (2003) International Economics. St. Petersburg: Peter. 4. McConnell K.R., Bru S.L. (1993) Economics: principles, problems and politics. K .: Hagar

Demos. 5. Fisher I. (2001) The purchasing power of money. M .: Case. [Electronic resource] Available

at: http://www.klex.ru/8zv (accessed: February 2017). 6. Friedman M. (2002) Fundamentals of Monetarism. М.: ТЕIS. [Electronic resource]

Available at: http://library.fa.ru/files/Friedmen8.pdf (accessed: March 2017). 7. Friedman M. (1996) Quantitative theory of money. M .: Case. [Electronic resource]

Available at: http://mexalib.com/view/24211 (accessed: March 2017). 8. Hayek F. (1996) Private Money. M.; Bakom. [Electronic resource] Available at:

http://www.klex.ru/6q (accessed: February 2017). 9. Economic sciences. National production. [Electronic resource] Available at:

http://www.natecon.com/nacionalnoe-proizvodstvo (accessed: September 2016).


УДК 335 JEL Classification: О31

Забашта Є.Ю. аспірант,

Київський національний університет технологій і дизайну

Забашта Е.Ю. аспирант,

Киевский национальный университет технологий и дизайна

Zabashta E.Y. Graduate student,

Kiev National University of Technology and Design

ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

ФАКТОРЫ ВЛИЯНИЯ НА РАЗВИТИЕ ИННОВАЦИОННОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА

FACTORS INFLUENCE ON DEVELOPMENT OF INNOVATIVE BUSINESS

У статті досліджено чинники впливу на розвиток інноваційного підприємництва. Інноваційний розвиток за сучасних умов функціонування є одним з найбільш перспективних напрямів розвитку кожного підприємства незалежно від виду діяльності. Для забезпечення інноваційного розвитку підприємств виникає об’єктивна необхідність виділити та оцінити чинники його розвитку.

Ключові слова: інноваційний розвиток, інноваційна діяльність підприємництва, чинники інноваційного розвитку, інновації.

В статье исследованы факторы влияния на развитие инновационного предпринимательства. Инновационное развитие в современных условиях функционирования является одним из наиболее перспективных направлений развития каждого предприятия независимо от вида деятельности. Для обеспечения инновационного развития предприятий возникает объективная необходимость выделить и оценить факторы его развития.

Ключевые слова: инновационное развитие, инновационная деятельность предпринимательства, факторы инновационного развития, инновации.

In the article factors of influence on development of innovative entrepreneurship are investigated. Innovative development in modern conditions of functioning is one of the most promising directions for the development of each enterprises, regardless of the type of activity. To ensure innovative development of enterprises there is an objective need to identify and evaluate the factors of its development.

Key words: innovative development, innovative activity of entrepreneurship, factors of innovative development, innovations.

Постановка проблеми. Розвиток економіки України характеризується значним сповільненням інноваційної діяльності підприємництва, що спричинено різноманітними чинниками, а саме від недостатнього розміру фінансових ресурсів та низького рівня інноваційних можливостей. Саме в умовах кризових явищ, що охопили економіку України, стає необхідним виявити та проаналізувати чинники, які позитивно або негативно впливають на інноваційний розвиток економіки. Питанням дослідження чинників впливу на


інноваційну діяльність підприємництва має бути приділено більше уваги, оскільки від цього залежатиме стан економіки країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням питань, пов’язаних з класифікацією чинників впливу на інноваційну діяльність підприємництва на різних економічних рівнях присвячено чимало праць українських і зарубіжних вчених, серед яких: В. Александрова, О. Амоша, Ю. Бажал, Л. Беновська, Н. Бондаренко, Б. Буркинський, А. Власова, Л. Водачек, О. Водачкова, В. Геєць, Н. Гончарова, А. Гречан, І. Грузнов, С. Ілляшенко, С. Ільєнкова, О. Князь, М. Кондратьєв, С. Коваленко, О. Кузьмін, О. Лапко, А. Полянська, Б. Санто, В. Семиноженко, Б. Твісс, М. Туган-Барановський, А. Тріфілова, Л. Федулова, А. Шпітгофф, Й. Шумпетер, А. Яковлєв та інші.

Однак багато питань, пов’язаних з дослідженням чинників впливу на інноваційний розвиток підприємництва в Україні, залишаються недослідженими і потребують поглибленого вивчення.

Мета дослідження. Метою роботи є дослідження чинників, які впливають на розвиток інноваційного підприємництва.

Основні результати дослідження. Розвиток інноваційної діяльності підприємництва є головним завданням, яке висувається перед економікою України, а тому виникає потреба у проведенні ґрунтовного розгляду чинників впливу на розвиток інноваційної діяльності підприємництва. Українська економіка поступово відновлюється після тривалого занепаду, але й цей процес під впливом багатьох чинників сьогодні відбувається надто повільно та складно, що спричиняє загрозу відставання інноваційного розвитку країни у порівнянні з її зарубіжними конкурентами.

Розвиток глобалізації підвищує конкуренцію між учасниками ринку. Для економіки України постає питання, чи зможе вона виправити невідповідність для ефективного розвитку якої наявні усі необхідні ресурси (кваліфікаційні, фінансові, інтелектуальні тощо). Спочатку підприємства конкурували тільки у межах країни, то зараз таких обмежень немає. Конкурентна боротьба проходить на всіх ринках світу, так і всередині країни оскільки для споживачів немає значення місце виробництва товару, що купується. Висуваються вимоги споживачів до виробництва продукції: дилерська мережа по обслуговуванню продукції, оптимальне співвідношення ціни та якості; гарантійна якість і безпечність продукції; популярність продукції [11].

Серед науковців [10,12] набула поширення класифікація чинників, які впливають на інноваційний розвиток підприємництва, яка включає наступні групи (рис. 1): техніко-економічні; організаційно-управлінські, політико-правові та соціально-психологічні (суспільні). Техніко-економічні чинники інноваційного підприємництва включають систему фінансового забезпечення підприємства на основі інвестування інноваційної діяльності та розробки інновацій; банківське кредитування; страхування інноваційних ризиків; проведення бюджетної політики. Організаційно-управлінські чинники впливають на розвиток інноваційної інфраструктури, кадрову політику та систему управління підприємств. На рис.1 представлено групи чинників, що


негативно та позитивно впливають на інноваційний розвиток підприємництва (ІРП).

Групи чинників, що негативно впливають на ІРП*

Групи чинників, що позитивно впливають на ІРП

« - » Техніко - економічні чинники « + »

Відсутність (недостатній обсяг) джерел фінансування інноваційних проектів; слабкість

наукової та недостатність матеріально – технічної бази; високий економічний ризик;

домінування інтересів домінуючого виробництва; брак інформації про ринки;

відсутність попиту на інноваційну продукцію; подоражчання і ускладнення науково – технічних розробок; низький науково –

технічний потенціал регіонів та держави у цілому.

Навність достатнього резерву фінансових та матеріально – технічних заходів; наявність господарської та науково –

технічної інфраструктури; скорочення тривалості життєвого циклу наукоємних товарів; розвиток конкурентної боротьби;

збереження науково – технічного потенціалу; державне та регіональне стимулювання інноваційної діяльності.

« - » Організаційно – управлінські чинники « + » Неефективні оргструктури, надмірна консервативність стилю управління,

централізація ієрархічних принципів побудови організації, перевага вертикальних потоків

інформації, труднощі в міжгалузевих взаємодіях, установча закритість; орієнтація на

сталі ринки, на короткострокову окупність; низький рівень міжнародного науково – технічного співробітництва; відсутність науково – інноваційних організаційних

структур.

Демократичний стиль управління підприємством, гнучкість оргструктур. Перевага горизонтальних потоків інформації;

можливість коригувань, індикативінсть планування, автономія, децентралізація, формування проблемних сфер;

міжнародна науково – технічна кооперація (співпрація); створення інноваційної інфраструктури (технопарків,

науково – технічних центрів, бізнес – інкубаторів, венчурних фірм, інноваційних кластерів, центрів трансферу

технологій).

« - » Політико – правові чинники « + » Недосконалість вітчизняної законодавчо –

правової баз из питань інноваційної діяльності, охорони інтлектуальної власності тощо.

Законодавчі заходи (особливі пільги, закони), що сприяють та заохочують інноваційну діяльність, забезпечують

інлектуальну діяльність.

« - » Соціально – психологічні (суспільні) чинники « + »

Опір стратегічним змінам, які можуть викликати такі наслідки, як необхідність нової

діяльності, зміна стереотипів поведінки, наявних традиції; острах невизначеності,

відповідальності за помилку, спротив усьому новому, що з’являється (« синдром чужого винаходу»); низький професійний статус

інноватора ( менеджера інноваційних процесів), відсутність матеріальних стимулів, умов творчої праці, відплив наукових кадрів.

Сприятливість до інноваційних змін; моральна винагорода; мумпільне визнання; розвиток умов творчої праці,

можливість самореалізації, матеріальні стимули; нормальний психологічний клімат у трудовому колективі.

« - » Природно – ресурсні чинники « + »

Відсутність ресурсо- та енергозберігаючих технологій; великі екологічні витрати при виробництві продукції; використання не

відтворюваних природних ресурсів темпами, які перевищують час їх створення за рахунок

відтворюваних.

Розвиток та впровадження технологій, хо підвищують обсяги виробництва продукції на одницю споживчого

ресусу; розбудова еколдогічної інфраструктури.

Рис. 1. Негативний та позитивний вплив чинників на інноваційний розвиток підприємництва

*Джерело: складено автором на основі [18,19]


Соціально-психологічні чинники впливають на систему соціальної підтримки кадрового потенціалу підприємства. Мають вплив на розвиток ресурсо- та енергозберігаючих технологій, розбудову екологічної інфраструктури. Однак представлена класифікація є не досить повною для врахування чинників при формуванні ефективного інноваційного плану розвитку підприємства. Крім того вони стримують інноваційний розвиток та виокремлюють чинники, що стимулюють його результативність.

Так, Т. Городиський виділяє такі чинники, які позитивно впливають на розвиток інноваційного підприємства: нормативно-правові (нормативно-правове забезпечення інноваційного розвитку), фінансово-економічні (механізм фінансування інноваційної діяльності; механізм формування сприятливого економічного середовища в інноваційній сфері) та організаційні (процес здійснення інноваційної діяльності; організація та реалізація інноваційної політики) [16]. Інформаційне забезпечення щодо інноваційного розвитку та інноваційної діяльності є однією із головних умов ефективного інноваційного розвитку підприємництва. У сучасному конкурентному середовищі інформація відіграє одну із ключових ролей у процесах управління, тому А. Шевченко у своїй праці зазначає про необхідність врахування групи інформаційно-комунікативних чинників[29].

До групи інформаційних чинників які сприяють високому рівню інноваційного розвитку підприємництва Л. Лисенко та О. Коюда включає [23]: високу якість, правдивість маркетингової інформації; створення потужної інформаційної бази для проведення дослідно-конструкторських та науково-дослідних робіт (НДДКР); налагоджені канали обміну між інноваційними підприємствами. На відміну від них, недостовірна та застаріла інформація, відсутність необхідного рівня захисту прав на інформаційні ресурси, відсутність ефективних каналів обміну інформацією здатні загальмувати інноваційний розвиток. Відмітимо, що інновації часто залежать від зовнішніх інформаційних потоків: створення загальних лабораторій, венчурних підприємств, дослідницьких центрів, залучення науково-дослідних організацій до освоєння інновацій, інформації про ринок, участі у професійних співтовариствах, споживачів, постачальників, конкурентів, інформаційного обміну між підприємствами, тощо.

На практиці, інформація, що надходить ззовні, обробляється, та доповняється внутрішньо-фірмовою інформацією, яка перетворюється у нові чинники активізації інноваційної діяльності підприємства. Для дослідження зовнішнього середовища інноваційних бізнес-процесів колективом науковців було запропоновано використання методу п’ять на п’ять, який полягає у групуванні чинників за критерієм стимулювання розвитку бізнес-процесу і типом[28]. Класифікація чинників за типом згрупована у п’ять груп: макроекономічні; інноваційно-технічні; фінансово-інноваційні; ринково-кількісні; платоспроможні. Цей масив впливу чинників зовнішнього середовища, у свою чергу, групується за критерієм стимулювання розвитку у три групи: чинники розвитку – чинники, які формують економічні основи для поширення інновацій; чинники стагнації – не впливають на інноваційну


складову бізнес-процесів; чинники занепаду – чинники, які мають негативні тенденції у цілому.

Таблиця 1 Класифікація чинників впливу на інноваційний розвиток

підприємництва*

*Джерело: сформовано автором на основі [21] Ґрунтуючись на дослідженні представлених підходів щодо чинників

впливу на впровадження інновацій (табл.1), представлено власне бачення класифікації та характеристики основних груп чинників впливу на інноваційний розвиток підприємництва. До них відносяться:

- чинники внутрішнього характеру, що визначають потенціал підприємництва до інноваційного розвитку (обмеження інноваційного розвитку), визначають його рівень та впливають на формування і реалізацію заходів стратегічного характеру (матеріально-технічні чинники, виробничо-

Автор Класифікація чинників впливу на інноваційний розвиток

підприємництва

О. Кузьмін, Т. Кужда Законодавчі; організаційно-управлінські; інституційно-організаційні; фінансово-економічні; техніко-технологічні; соціальні; екологічні; гуманітарні; інформаційні.

П. Гаврилко Законодавчі; організаційно-управлінські; інституційно-організаційні; фінансово-економічні; техніко-технологічні; соціальні; екологічні; гуманітарні; інформаційні, політичні,інвестиційні.

Д. Пантелейчук

Низька інвестиційна активність вітчизняних і зарубіжних інвесторів; низький рівень фінансування державою інноваційного розвитку й нестача власних коштів підприємств; послаблення зв’язків науки та виробництва; недосконалість вітчизняного податкового законодавства.

О. Ящук, Н. Миськова та О. Ігнатенко

Організаційно-управлінські; фінансово-економічні; техніко-технологічні; соціальні; екологічні; гуманітарні; інформаційні, виробничі; правові; інвестиційні.

Ю. Грачова, Л. Соляник

Необхідний розмір інвестицій в інновації; рівень значущості в інновації; рівень ризику інноваційної діяльності; масштаб ефекту від інноваційної діяльності.

Т. Городиський нормативно-правові; фінансово-економічні; організаційні.

І. Підкамінний, В. Ціпуринда

Узгодження цілей інноваційного розвитку підприємства та цілей розвитку зовнішнього середовища; узгодження ресурсних потреб і інноваційних можливостей підприємства; узгодження стратегії й тактики розподілу ресурсів впродовж конкретної фази життєвого циклу підприємства; узгодження всіх видів господарсько-технологічних процесів підприємства в єдиному алгоритмі; узгодження функціональної діяльності усіх підрозділів підприємства; узгодження всіх комунікацій між підрозділами підприємства

А. Тельнов, С. Попель Внутрішні та зовнішні; позитивні та негативні; прямі та непрямі; постійно діючі й тимчасово діючі; ті, що регулюються та ті, які регулюванню не піддаються.

Н. Чорна Макроекономічні; структурні; правові; управлінські; працересурсні; технологічні; регіональні; геолокаційні; соціальні.

В. Стадник, М. Йохна макрооточення: економічні, науково-технологічні, політичні, правові, соціально-культурні; макрооточення: постачальники, споживачі, конкуренти; внутрішнє середовище: інноваційний потенціал.


збутові чинники, організаційно-управлінські чинники, фінансово-економічні чинники, науково-дослідні чинники, інтелектуальні чинники);

- чинники зовнішнього характеру, що визначають сукупність об’єктів і умов, з якими сучасне підприємництво взаємодіє безпосередньо або опосередковано, і які повинні враховувати при формуванні інструментів забезпечення результативності інноваційного розвитку (чинники галузевого середовища, чинники політико-правового середовища, чинники економічного середовища, чинники маркетингового середовища, чинники інфраструктурного забезпечення та тенденції світових ринків до глобалізації). Оскільки вони мають єдиний об’єкт впливу (прямого чи опосередкованого) підприємництва, то розглядатися повинні у загальній сукупності.

Матеріально-технічні чинники характеризують стан технічної, технологічної, матеріально-ресурсної бази, які впливають на масштаби і темпи інноваційних змін. Важливу роль серед матеріально-технічних чинників відіграє науково-технічний прогрес, котрий є фундаментом суспільного виробництва та є головним із основних елементів системи ринку. Технологічний рівень підприємства-виробника впливають на темп освоєння інноваційної продукції в умовах інфляції, які загальмовують інноваційний процес, мають вагоме значення для економіки, а темп опанування в умовах ринкової конкуренції стимулює виробництво й пропозицію нової продукції. Технічний рівень підприємства забезпечується переходом його до сучасного якісного рівня виробництва, який дає змогу прискорити пропозицію ринку принципово новою продукцією технічного призначення та стимулювати виникнення попиту на нього. Походження чинників впливу на підприємництво представлено на рис. 2.

Від наявної матеріально-технічної бази залежать технологічні чинники. У деяких випадках перепрофілювання та переобладнання виробничих потужностей підприємництва може потребувати більше затрат часу й коштів, ніж обладнання нових виробництв із «нуля» [22]. Перераховані внутрішні і зовнішні чинники не охоплюють усі аспекти інноваційного середовища, в якому реалізуються способи інноваційного розвитку підприємництва, а лише визначають їх основні складові, що впливають на механізм інноваційного розвитку підприємництва.

Виробничо-збутові чинники передбачають створення, ефективність освоєння та реалізацію підприємством продукції високих технологій та об’єктів права інтелектуальної власності. Ці чинники регулюють інноваційний розвиток підприємництва. Товаровиробникам необхідно створити план інноваційного розвитку підприємництва, удосконалити діючу виробничо-збутову діяльність, яка б дала можливість: знизити собівартість виробництва, розширити асортимент продукції для нових споживачів, підвищити якість виготовленої продукції.

Організаційно-управлінські чинники впливають на ефективну побудову організаційної структури з метою реалізації новацій, налагодження зв’язків між підрозділами вітчизняного підприємництва, контроль управлінської підсистеми підприємства.


Рис. 2. Структура чинників впливу на підприємництво

*Джерело: сформовано автором на основі [4,5]

Фінансово-економічні чинники визначають наявність фінансових ресурсів підприємництва. Відсутність джерел фінансування інноваційної діяльності стримує інноваційний розвиток підприємництва. У разі якщо головним чинником інноваційного розвитку є капітал організації, тоді підприємництво має усі можливості формування такої матеріально-виробничої бази, яка робить можливим випуск якісно нової продукції, а також впровадження інноваційних розробок. Якщо ж трудові та інтелектуальні


ресурси не в повній мірі відповідають якісним та інноваційним властивостям виробничої бази, то для таких організацій доцільна купівля інноваційних продуктів та проектів, комерціалізація готових наукових розробок і впровадження їх у власний виробничий процес. Це й буде фундаментом інноваційного розвитку для учасників інноваційного процесу [18].

Якщо ж рушійними чинниками є інтелектуальна база, то трудовий та інтелектуальний потенціал є основою інноваційного зростання. Таке інноваційне підприємництво, маючи недостатні можливості для реалізації власних інновацій на власній виробничій базі, повинні виробляти їх та реалізовувати програми інноваційного розвитку підприємництва за рахунок трансферту створених ними інноваційних проектів, продуктів, а також інноваційних розробок.

Інтелектуальні чинники показують наявність висококваліфікованих кадрів, які здатні розробляти, виробляти та реалізовувати новації, керувати ними. Ці чинники мають змогу активізувати інноваційний розвиток за наявності високого кадрового потенціалу підприємства й наявності діючої системи з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Власне ефективність впливу інтелектуальних чинників на інноваційний розвиток сфери будь-якого виробництва залежить від особливостей застосування низки інноваційних технологій (у широкому розумінні – засобів і методів впровадження інновацій) – консалтингу, коучингу, інжинірингу, тренінгів тощо [15].

Науково-дослідні чинники оцінюють наявність заділу результатів науково-дослідних робіт, забезпеченість підрозділів науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) підприємствами вільним доступом до джерел науково-технічної інформації з метою забезпечення їх нормативно-технічною, конструкторською документацією, патентними описами, власними інноваційними розробками та ноу-хау, які впроваджує підприємство. Зазначимо, що правильне співвідношення та використання внутрішніх чинників, їх зв'язок через систему управління сприятиме підвищенню рівня результативності інноваційного розвитку підприємництва.

Чинники маркетингового середовища дають можливість оцінити здатність підприємництва задовольнити потреби споживачів і використовувати потенційні ринки збуту. Розроблення та впровадження інновацій буде доцільним при умові, що вони внесуть у продукцію те, що вигідно відрізнятиме її від аналогічної продукції конкурентів, створюючи цим конкурентні переваги.

Висновки. На інноваційний розвиток підприємництва України впливає багато чинників, як позитивні — сприяють розвитку інновацій, так і негативні — перешкоджають їх впровадженню. Виділимо чинники, які сприяють розвитку інноваційної діяльності: інтелектуальні чинники (наявність висококваліфікованих кадрів, які здатні розробляти, виробляти та реалізовувати новації), організаційно-управлінські чинники (децентралізація, міжнародна науково-технічна співпраця), інформаційні чинники (правдивість і своєчасність маркетингової інформації). Чинники, які стримують розвиток інноваційної діяльності: економічні чинники (впровадження нових технологій та


непривабливість для залучення інвестицій), виробничо-збутові чинники (собівартість виробництва, розширення асортименту продукції для нових споживачів), фінансово-економічні чинники (недостатність фінансових ресурсів).

Отже, за умов нестабільної економічної ситуації необхідно приділяти увагу саме тим чинникам, які можуть впливати на залучення інвестицій та додаткових джерел фінансування для розвитку інноваційного підприємництва.

Бібліографічні посилання: 1. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне

забезпечення : [моногр.] / О. І. Амоша, В. П. Антонюк, А. І. Землянкін та ін. ; [НАН України, Ін-т економіки промисловості]. — Донецьк, 2007. — 328 с.

2. Александрова В. П. Прогнозування впливу інноваційних факторів на розвиток економіки України : [Текст] / В. П. Александрова, М. І. Скрипниченко, Л. І. Федулова // Економіка і прогнозування. — 2007. — № 1. — С. 9–26.

3. Бочаров В. В. Инвестиции : [учебн. для вузов] / В. В. Бочаров. — СПб. : Питер, 2000. — С. 98.

4. Будкін В. Інноваційна модель розвитку національних економік : [Текст] / В. Будкін // Економіка України. — 2010. — № 6. — С. 67–78.

5. Гальчинський А. Україна: наука та інноваційний розвиток : [Текст] / А. Гальчинський, В. Геєць, В. Семиноженко. — К. : Наукова думка, 1997. — 66 с.

6. Гамидов Г. С. Концепция головного, координирующего регионального центра инноватики : [Текст] / Г. С. Гамидов, В. Г. Давыдов // Инновации. — 2004. — № 4.

7. Ганущак-Єфіменко Л. М. Аналіз інтеграційного розвитку підприємств машинобудівної галузі за показниками інвестиційної активності на вітчизняному ринку : [Текст] / Л. М. Ганущак-Єфіменко // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 10— С. 95–103.

8. Ганущак-Єфіменко Л. М. Економіка та управління інноваційною діяльністю підприємств : [навч посібн.] / Л. М. Ганущак-Єфіменко, М. М. Єрмошенко. — К. : Національна академія управління, 2011. — 526 c.

9. Геєць В. М. Інновативно-інноваційний шлях розвитку – модернізаційний проект розвитку української економіки і суспільства початку ХХІ століття : [Текст] / В. М. Геєць // Банківська справа. — 2003. — № 4. — С. 3–32.

10. Герасимов А. Е. Проблемы повышения эффективности инновационной деятельности : [Текст] / А. Е. Герасимов // Инновации. — 2001. — № 9–10.

11. Гончарова Н. П. Управління підприємствами: сучасні тенденції розвитку : [моногр.] / Н. П. Гончарова, Г. О. Швиданенко, І. А. Павленко ; [ред. О. С. Федонін. — К. : КНЕУ, 2006. — 284 с.

12. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV (зі змінами та доп.) : [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

13. Государственное регулирование экономики : [Текст] / [под ред. А. Н. Петрова, М. И. Кныша]. — СПб. : Любавич, 1999. — 264 с.

14. Гриньов А. В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління : [моногр.] / А. В. Гриньов. — Харків : ІНЖЕК, 2003. — 308 с.

15. Гриньова В. М. Аналітичне забезпечення управління інвестиційною діяльністю підприємства : [Текст] / В. М. Гриньова, Л. В. Гриневич. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 256 с.

16. Городиський Т.І. Інноваційний потенціал: чинники впливу / Національний лісотехнічний університет України // Науковий вісник НЛТУ України: зб. наук.-техн. праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2007. – Вип. 17.2. – С. 276 – 284.

17. Державна служба статистики України : [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.


18. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку : [моногр.] / В. В. Зянько. — Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2008. — 397 с.

19. Инновации: теория, механизм, государственное регулирование : [учебн. посіб.] / [под ред. Ю. В. Яковца]. — М. : РАГС, 2000. — 328 с.

20. Инновационный менеджмент : [справ. пособ.] / [под ред. П. Н. Завлина, А. К. Казанцева, Л. Э. Миндели]. — [2-е изд., перераб. и доп.]. — М. : ЦИСН, 1998. — 568 с.

21. І. М. Діагностика впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на процес інноваційно-інвестиційного забезпечення стійкого розвитку промислових підприємств [Електронний ресурс] / І. М. Крейдич, О. С. Наконечна, К. М. Швець Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи : [навч. посіб.] / С. М. Ілляшенко. — Суми : Університетська книга, 2003. — 278 с.

22. Інноваційний розвиток України: наукове, економічне та правове забезпечення : [тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф., 27–28 жовтня 2006 р.] /; Інститут економіки та прогнозування НАН України. — Х. : Інжек, 2007. — 560 с.

23. Коюда В. О. Інноваційна діяльність підприємства та оцінка її ефективності : монографія / В. О. Коюда, Л. А. Лисенко – Х. : ФОП Павленко О. Г. : ВД «ІНЖЕК», 2010. – 224 с.

24. Князь С. В. Регулювання інвестиційної діяльності в системі управління економікою : [автореф. Дис. канд. екон. наук: спец. 08.02.03 – Організація управління, планування і регулювання економікою] / С. В. Князь. — Львів, 2001. — 21 с.

25. Ковалевський Л. Г. Інноваційний розвиток України в сучасних умовах : [Текст] / Л. Г. Ковалевський // Зовнішня торгівля: право та економіка. — 2005. — № 5–6. — С. 99–104.

26. Лукінов І. Інвестиційна активність в економічному оновленні та зростанні : [Текст] / І. Лукінов // Економіка України. — 1997. — № 8. — С. 4–8.

27. Лукінов І. І. Економічні трансформації : [Текст] / І. І. Лукінов. — К. : АТ Книга, 1997. — 456 с.

28. Нижник В. М. Оцінювання зовнішнього середовища інноваційних бізнес-процесів промислових підприємств України методом «5х5» / В. М. Нижник, О. М. Полінкевич, А. М. Ніколаєва // Актуальні проблеми економіки. – 2013. – № 8. – С. 69–74.

29. Шевченко А. В. Формування організаційно-економічного механізму управління інноваційною діяльністю підприємств : монографія / А. В. Шевченко. – К.: НАУ, 2007. –144 с.

References: 1. Aktyvizatsiia innovatsiinoi diialnosti: orhanizatsiino-pravove ta sotsialno-ekonomichne

zabezpechennia : [monohr.] / O. I. Amosha, V. P. Antoniuk, A. I. Zemliankin ta in. ; [NAN Ukrainy, In-t ekonomiky promyslovosti]. — Donetsk, 2007. — 328 s.

2. Aleksandrova V. P. Prohnozuvannia vplyvu innovatsiinykh faktoriv na rozvytok ekonomiky Ukrainy : [Tekst] / V. P. Aleksandrova, M. I. Skrypnychenko, L. I. Fedulova // Ekonomika i prohnozuvannia. — 2007. — № 1. — S. 9–26.

3. Bocharov V. V. Ynvestytsyy : [uchebn. dlia vuzov] / V. V. Bocharov. — SPb. : Pyter, 2000. — S. 98.

4. Budkin V. Innovatsiina model rozvytku natsionalnykh ekonomik : [Tekst] / V. Budkin // Ekonomika Ukrainy. — 2010. — № 6. — S. 67–78.

5. Halchynskyi A. Ukraina: nauka ta innovatsiinyi rozvytok : [Tekst] / A. Halchynskyi, V. Heiets, V. Semynozhenko. — K. : Naukova dumka, 1997. — 66 s.

6. Hamydov H. S. Kontseptsyia holovnoho, koordynyruiushcheho rehyonalnoho tsentra ynnovatyky : [Tekst] / H. S. Hamydov, V. H. Davыdov // Ynnovatsyy. — 2004. — № 4.

7. Hanushchak-Yefimenko L. M. Analiz intehratsiinoho rozvytku pidpryiemstv mashynobudivnoi haluzi za pokaznykamy investytsiinoi aktyvnosti na vitchyznianomu


rynku : [Tekst] / L. M. Hanushchak-Yefimenko // Aktualni problemy ekonomiky. — 2012. — № 10— S. 95–103.

8. Hanushchak-Yefimenko L. M. Ekonomika ta upravlinnia innovatsiinoiu diialnistiu pidpryiemstv : [navch posibn.] / L. M. Hanushchak-Yefimenko, M. M. Yermoshenko. — K. : Natsionalna akademiia upravlinnia, 2011. — 526 c.

9. Heiets V. M. Innovatyvno-innovatsiinyi shliakh rozvytku – modernizatsiinyi proekt rozvytku ukrainskoi ekonomiky i suspilstva pochatku KhKhI stolittia : [Tekst] / V. M. Heiets // Bankivska sprava. — 2003. — № 4. — S. 3–32.

10. Herasymov A. E. Problemы povыshenyia эffektyvnosty ynnovatsyonnoi deiatelnosty : [Tekst] / A. E. Herasymov // Ynnovatsyy. — 2001. — № 9–10.

11. Honcharova N. P. Upravlinnia pidpryiemstvamy: suchasni tendentsii rozvytku : [monohr.] / N. P. Honcharova, H. O. Shvydanenko, I. A. Pavlenko ; [red. O. S. Fedonin. — K. : KNEU, 2006. — 284 s.

12. Hospodarskyi kodeks Ukrainy vid 16.01.2003 № 436-IV (zi zminamy ta dop.) : [Elektronyi resurs]. — Rezhym dostupu : http://zakon.rada.gov.ua.

13. Hosudarstvennoe rehulyrovanye эkonomyky : [Tekst] / [pod red. A. N. Petrova, M. Y. Knыsha]. — SPb. : Liubavych, 1999. — 264 s.

14. Hrynov A. V. Innovatsiinyi rozvytok promyslovykh pidpryiemstv: kontseptsiia, metodolohiia, stratehichne upravlinnia : [monohr.] / A. V. Hrynov. — Kharkiv : INZhEK, 2003. — 308 s.

15. Hrynova V. M. Analitychne zabezpechennia upravlinnia investytsiinoiu diialnistiu pidpryiemstva : [Tekst] / V. M. Hrynova, L. V. Hrynevych. — Kh. : KhNEU, 2007. - 256 s.

16. Horodyskyi T.I. Innovatsiinyi potentsial: chynnyky vplyvu / Natsionalnyi lisotekhnichnyi universytet Ukrainy // Naukovyi visnyk NLTU Ukrainy: zb. nauk.-tekhn. prats. – Lviv: RVV NLTU Ukrainy. – 2007. – Vyp. 17.2. – S. 276 – 284.

17. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy : [Elektronyi resurs]. — Rezhym dostupu : http://www.ukrstat.gov.ua.

18. Zianko V. V. Innovatsiine pidpryiemnytstvo: sutnist, mekhanizmy i formy rozvytku : [monohr.] / V. V. Zianko. — Vinnytsia : UNIVERSUM-Vinnytsia, 2008. — 397 s.

19. Ynnovatsyy: teoryia, mekhanyzm, hosudarstvennoe rehulyrovanye : [uchebn. posib.] / [pod red. Yu. V. Yakovtsa]. — M. : RAHS, 2000. — 328 s.

20. Ynnovatsyonnыi menedzhment : [sprav. posob.] / [pod red. P. N. Zavlyna, A. K. Kazantseva, L. Э. Myndely]. — [2-e yzd., pererab. y dop.]. — M. : TsYSN, 1998. — 568 s.

21. I. M. Diahnostyka vplyvu zovnishnikh ta vnutrishnikh chynnykiv na protses innovatsiino-investytsiinoho zabezpechennia stiikoho rozvytku promyslovykh pidpryiemstv [Elektronnyi resurs] / I. M. Kreidych, O. S. Nakonechna, K. M. Shvets Illiashenko S. M. Upravlinnia innovatsiinym rozvytkom: problemy, kontseptsii, metody : [navch. posib.] / S. M. Illiashenko. — Sumy : Universytetska knyha, 2003. — 278 s.

22. Innovatsiinyi rozvytok Ukrainy: naukove, ekonomichne ta pravove zabezpechennia : [tezy dop. Vseukr. nauk.-prakt. konf., 27–28 zhovtnia 2006 r.] /; Instytut ekonomiky ta prohnozuvannia NAN Ukrainy. — Kh. : Inzhek, 2007. — 560 s.

23. Koiuda V. O. Innovatsiina diialnist pidpryiemstva ta otsinka yii efektyvnosti : monohrafiia / V. O. Koiuda, L. A. Lysenko – Kh. : FOP Pavlenko O. H. : VD «INZhEK», 2010. – 224 s.

24. Kniaz S. V. Rehuliuvannia investytsiinoi diialnosti v systemi upravlinnia ekonomikoiu : [avtoref. Dys. kand. ekon. nauk: spets. 08.02.03 – Orhanizatsiia upravlinnia, planuvannia i rehuliuvannia ekonomikoiu] / S. V. Kniaz. — Lviv, 2001. — 21 s.

25. Kovalevskyi L. H. Innovatsiinyi rozvytok Ukrainy v suchasnykh umovakh : [Tekst] / L. H. Kovalevskyi // Zovnishnia torhivlia: pravo ta ekonomika. — 2005. — № 5–6. — S. 99–104.

26. Lukinov I. Investytsiina aktyvnist v ekonomichnomu onovlenni ta zrostanni : [Tekst] / I. Lukinov // Ekonomika Ukrainy. — 1997. — № 8. — S. 4–8.

27. Lukinov I. I. Ekonomichni transformatsii : [Tekst] / I. I. Lukinov. — K. : AT Knyha, 1997. — 456 s.


28. Nyzhnyk V. M. Otsiniuvannia zovnishnoho seredovyshcha innovatsiinykh biznes-protsesiv promyslovykh pidpryiemstv Ukrainy metodom «5kh5» / V. M. Nyzhnyk, O. M. Polinkevych, A. M. Nikolaieva // Aktualni problemy ekonomiky. – 2013. – № 8. – S. 69–74.

29. Shevchenko A. V. Formuvannia orhanizatsiino-ekonomichnoho mekhanizmu upravlinnia innovatsiinoiu diialnistiu pidpryiemstv : monohrafiia / A. V. Shevchenko. – K.: NAU, 2007. –144 s.


УДК 005.572 JEL Classification: G 20

Стоян В. І., кандидат економічних наук,

доцент кафедри фінансів суб’єктів господарювання і страхування Карпишин Н. І.

кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів ім. С.І. Юрія Тернопільський національний економічний університет

Стоян В. И., кандидат экономических наук,

доцент кафедры финансов субъектов хозяйствования и страхования Карпишин Н. И.

кандидат экономических наук, доцент кафедры финансов им. С.И. Юрия Тернопольский национальный экономический университет

Stoian V. I., PhD, Associate Professor,

Karpyshyn N. I. PhD, Associate Professor,

Ternopil National Economic University

СУЧАСНІ ЛІДЕРИ СВІТОВОЇ ІНДУСТРІЇ КОНСАЛТИНГУ

СОВРЕМЕННЫЕ ЛИДЕРЫ МИРОВОЙ ИНДУСТРИИ КОНСАЛТИНГА

MODERN LEADERS OF WORLD CONSULTING

Анотація. Розглянуто особливості функціонування та розвитку ринку консалтингових послуг в умовах посилення глобалізації світового економічного простору. Доведено, що наслідком глобалізаційних процесів є посилення конкуренції на ринку аудиторсько-консалтингових послуг і домінування великих транснаціональних консалтингових компаній. Проаналізовано показники фінансової діяльності консалтингових компаній Великої Четвірки, які об’єднують практично весь спектр консультаційних, аудиторських та консалтингових послуг і визначають політику світової консалтингової індустрії.

Ключові слова: ринок консалтингових послуг, управлінське консультування, аудит, консалтинг, глобалізація, інституціоналізація, консалтингові транснаціональні компанії.

Аннотация. Рассмотрены особенности функционирования и развития рынка консалтинговых услуг в условиях усиления глобализации мирового экономического пространства. Доказано, что следствием глобализационных процессов является усиление конкуренции на рынке аудиторско-консалтинговых услуг и доминирование крупных транснациональных консалтинговых компаний. Проанализированы показатели финансовой деятельности консалтинговых компаний Большой Четверки, которые объединяют практически весь спектр консультационных, аудиторских и консалтинговых услуг и определяют политику мировой консалтинговой индустрии.

Ключевые слова: рынок консалтинговых услуг, управленческое консультирование, аудит, консалтинг, глобализация, институционализация, консалтинговые транснациональные компании.

Abstract. In the article peculiarities of functioning and development of the consulting services market in the conditions of strengthening the globalization of the world economic space are considered. The consequence of globalization processes is increasing of competition in the


market of audit and consulting services and the domination of large transnational consulting companies. The indicators of financial activity of consulting companies of the Great Four, which unite almost the whole spectrum of consulting, audit and consulting services and define the policy of the world consulting industry, are analyzed.

Key words: market of consulting services, management consulting, audit, consulting, globalization, institutionalization, consulting multinational companies.

Постановка проблеми. Вкладення коштів в інтелектуальний капітал у формі консультаційних послуг у сучасному глобалізаційному світі вважають не менш ефективним, ніж інвестування у нове обладнання або передову технологію. Жодне вагоме економічне й управлінське рішення не тільки у промислово розвинених країнах з ринковою економікою, але й у країнах, що розвиваються, не приймається без використання послуг професійних консультантів. Керівники, які вчасно звернулися за допомогою до консультантів, відчули вигоду й економічний ефект фінансово-господарського аналізу, активного маркетингу, розробки програм оздоровлення, інвестиційної й фінансової політики тощо.

Проблема трансформації потреб в управлінському консультуванні у тривалий попит на нього є особливо актуальною як для ринку в цілому, так і для кожної конкретної консультаційної фірми.

Інтеграція національних господарств у світове економічне товариство, інтернаціоналізація вимог та стандартів сприяє зростанню попиту на консультаційні послуги. Важливими чинниками залучення консультантів в організацію є:

- необхідність постійного підвищення ефективності виробництва та бізнесу в умовах жорсткої конкуренції та ускладнення управлінських проблем;

- відсутність чіткої та ефективної системи інформаційного забезпечення в галузі правового та економічного регулювання;

- необхідність ініціювання змін в організації, подолання стереотипів у вирішенні наявних проблем, формування іміджу компанії тощо.

Мета статті. Потреба у допомозі консультантів обумовлена не тільки їх новими знаннями, аналітичними вміннями, заходами та методологічними підходами, які може привнести консультант в клієнтську організацію, а й тим, що сторонні консультанти покликані допомагати менеджерам орієнтуватися в складних умовах прискорення технологічних змін, швидкого зростання ділової активності, що надзвичайно впливає на майбутнє організації. Адже недостатність необхідних вмінь через поточну завантаженість менеджерів фірм та появу нових управлінських технологій перешкоджає їм самостійно вирішувати глобальні проблеми розвитку та оцінювати кризові проблеми компанії на сучасному рівні знань [3]. Тому метою даної статті є виявлення основних тенденцій розвитку та аналіз результатів фінансової діяльності найпотужніших компаній-лідерів на світовому ринку консалтингу.

Результати дослідження. Прикладом результативності використання послуг професійних консультантів може слугувати історія діяльності відомої німецької автомобільної фірми “Порше” (Porsche AG), яку економічна криза на початку 1990 років застала у стані занепаду. Тоді обсяги виробництва


знизились, компанія несла збитки. Керівництво підприємства звернулося за допомогою до японської консалтингової фірми “Сін гидзюцу”, що означає «нова технологія». Вивчивши економічну та фінансову ситуацію на підприємстві, місцеві особливості та традиції, врахувавши всі ризики й небезпеки японські фахівці запровадили на знаменитому “Порше” систему потокового виробництва.

Завдяки японським рекомендацій складальний конвеєр став значно коротшим, зникли безліч підсобних приміщень і навіть цілі дільниці, в результаті чого площа території заводу зменшилась на 30%. Нововведення дозволили суттєво скоротити виробничий цикл, підвищити темпи збірки автомобілів. При цьому виробництво здійснювалось на колишньому обладнанні, з наявним штатом робітників й інженерів, які, пізнавши принадність раціоналізації, подають керівництву підприємства цінні пропозиції щодо подальшого вдосконалення виробництва [5].

Через три роки японська перебудова на Porsche почала давати реальні результати: компанія стала випускати більше автомобілів з меншими затратами. Нині Porsche являється одним з найбільших прибуткових автомобільних брендів вищого класу у світі (в перерахунку на прибуток від кожної проданої машини). Так, у 2015 році обсяг чистого прибутку, отриманого з кожного долара продаж Porche, склав 16,2%, що лише на 0,3% менше від показника Ferrari, валова маржа якої склала 16,5%. Прибуток сягнув 21,5 млрд. дол., а обсяг продаж перевищив 0,22 млн. шт. [12]. У 2010 році за рейтингом організації J.D. Power and Associates, яка опитала 52 тисячі власників машин 2007 року випуску, автомобілі Porsche були визнані найнадійнішими в світі [1].

Консультування з економіки й управління, як діяльність з надання професійних послуг, почало розвиватись на початку XX століття у США. Першими консультантами були: Фредерік Тейлор, Гаррінгтон Емерсон і Артур Д. Літтл. У 1914 році Едвіном Бузом була організована Служба ділових досліджень, що стала однією з перших консалтингових компаній в світі – “Booz Allen Hamilton”, а в 20-х роках такі фірми з'явилися в Європі, зокрема в Англії та Німеччині. Важливою віхою у розвитку ринку консалтингових послуг стало заснування у 1926 році Джеймсом МакКінсі і Ендрю Томасом Карні фірми, яка дала початок двом найбільшим консалтинговим компаніям світу – “McKinsey & Company” і “AT Kearney”.

Завершення становлення світової господарської системи і постійний попит на кваліфіковану професійну допомогу в управлінні великими міжнародними компаніями привели до формування у ХХ ст. світового ринку консалтингу, який являє собою систему міжнародних відносин з надання, обміну і впровадження консалтингових послуг, які надаються незалежними та професійно підготовленими спеціалістами з метою допомоги керівнику організації у діагностиці, аналізі та практичному розв’язанні управлінських і виробничих проблем [6, с. 125].

Як професійна сфера діяльності консультування визначилося лише на початку 60-х років, коли зі становленням американських консалтингових фірм зріс інтерес до методів управління США. Наявність великої кількості


загальновизнаних університетів та фірм сприяла розвитку ринку консалтингових послуг і в Західній Європі. У цей час найбільші аудиторські компанії поступово розширили сферу своєї діяльності. Нарівні з аудиторськими послугами вони стали пропонувати своїм клієнтам також послуги в сфері консалтингу, тобто управлінського консультування.

За останні роки консалтинг став чи не найважливішим елементом інфраструктури ринкової економіки, нормою ділового життя та був виділений офіційною статистикою в окрему галузь. Головними причинами інтенсивного розвитку цієї сфери діяльності є наявність незначних матеріальних та фінансових ресурсів при входженні в бізнес, відсутність обмежень для започаткування консалтингового бізнесу.

Однією з основних сучасних тенденцій на світовому ринку консалтингових послуг є інституціоналізація. Це пов'язано з підвищенням комплексності та інтернаціоналізації бізнесу, посиленням міжнародного співробітництва (зокрема, створення спільних підприємств), що вимагає узгодження дій. Тому виникла об'єктивна необхідність в інститутах, які б організовували, регулювали та сприяли ефективності діяльності численних міжнародних консалтингових фірм. Найбільшими світовими консалтинговими об'єднаннями є Міжнародна рада інститутів управлінського консультування (ICMCI), Асоціація менеджмент-консалтингових фірм (АМКФ), Європейська федерація асоціацій управлінського консультування (FEACO).

Інституціоналізація цього ринку сприяє систематизації підходів та методів консалтингу, стимулює його прозорість, інформованість консультантів та замовників, підвищує рівень компетентності та авторитет професійного консультанта. При цьому зростає відповідальність консультантів за результати своєї діяльності, рівень їх освіти та вимоги до них з боку роботодавця – власника або керівника консультаційної компанії [2, с. 200].

Продуцентами консультаційного продукту, що визначають пропозицію на ринку, є консультаційні фірми. Вони надають консультаційні послуги клієнтам за допомогою спеціально навчених осіб відповідної кваліфікації, здатних визначити, проаналізувати та розробити модель вирішення будь-якої управлінської проблеми.

Свої послуги на ринку управлінського консультування пропонують різні фірми та організації. Найбільшими й найперспективнішими є консалтингові транснаціональні корпорації, що мають розгалужену мережу регіональних представництв, об'єднаних єдиною корпоративною стратегією та культурою. Серед лідерів світового консалтингового ринку за обсягом наданих послуг та дохідністю можна виділити так звану Велику четвірку: Deloitte & Touch Tohmatsu (Deloitte), PriceWaterhouse Coopers (PwC), Ernst & Young (E&Y), Klynveld Peat Marwick Mitchell Main Goerdeler (KPMG).

Великa четвірка (Big 4) - ім'я групи фірм, що спеціалізуються на професійних послугах. Постають питання: чому вони називаються «Big?»; чому їх є тільки чотири і що робить їх такими особливими?

Насамперед їхні масштаби, обсяг укладених угод та наданих послуг, репутація на ринку консалтингових послуг – все це дозволяє їм домінувати в


галузі. Є багато інших фірм, які надають подібні послуги, але вони є крихітними порівняно з тими, які об'єднали практично весь спектр консультаційних, аудиторських та консалтингових послуг і позиціонують себе як мультифункціональні консультанти, і фактично визначають політику світової консалтингової індустрії [4].

Якщо заглянути в історію, то ще у 1910 було вісім великих бухгалтерських фірм у світі. Вони були відомі як Велика Вісімка. До її складу входили: Arthur Andersen, Coopers and Lybrand, Ernst & Whinney, Deloitte Haskins & Sells, Peat Marwick Mitchell, Price Waterhouse, Touche Ross, Arthur Young. Упродовж ХІХ століття до складу Великої Вісімки входили тисячі невеликих аудиторських фірм, розкиданих по всьому світу. І ця модель історично працювала дуже добре. Це був повільний процес, коли кожна з більших фірм у партнерстві з комп'ютерною об’єднала багато невеликих національних аудиторських фірм. У кінцевому підсумку була сформована Велика Вісімка. Після придбання безлічі дрібних фірм Великі Вісім компаній зрозуміли потенційні вигоди від взаємодії, які могли б бути отримані шляхом злиття між собою.

Активізація бізнесу наприкінці 20-го століття, подальше розширення і конкуренція між великими компаніями призвели до створення Великих Шість бухгалтерських фірм. Влітку 1989 Ernst & Whinney об'єдналася з Arthur Young для формування Ernst & Young. У цьому ж році Deloitte, Haskins & Sells об'єдналася з Touche Ross для того, щоб сформувати Deloitte & Touche. Відбулося також одне з найбільших злиттів на сьогоднішній день, коли Peat Marwick Mitchell об'єднався з Топ 20 фірмами Klynveld Main Goerdeler для того, щоб сформувати KPMG ( Klynveld Peat Marwick Mitchell Main Goerdeler).

Таблиця 1 Показники діяльності найбільших консалтингових фірм світу (Big 4)*

Компанія

Дохід за 2016 рік, млрд. дол

США

Дохід за 2017 рік,

млрд. дол.США

Кількість співробітників,

осіб

Темп приросту доходів,

% (2017/2016)

Deloitte &Touche Tohmatsu (фінансовий рік - 31 травня)

$36.8

$38.8

244 400 (2016) 263 900 (2017) у 150 країнах

5.4

PriceWaterhouse Coopers

(фінансовий рік – 30 червня)

$35.9

$37,7

223 468 (2016) 236 235 (2017) у 157 країнах

5.0

Ernst & Young (фінансовий рік – 30 червня)

$29.6

$31.4

231 000 (2016) 250 000 (2017) у 150 країнах

6.1

KPMG (фінансовий рік – 30 вересня)

$25.42

… 189 000 (2016) ………(2017) у 152 країнах

…

Разом 127.72

*Складено за даними джерел [8; 9; 10; 11]


Велика Шістка продовжувала успішно функціонувати на ринку послуг упродовж наступного десятиліття до наступного злиття та створення Великої П'ятірки. Цього разу Price Waterhouse об'єдналася з Coopers & Lybrand, щоб сформувати Pricewaterhouse Coopers, краще відому як PwC.

Створення сучасної Великої Четвірки, було завершено з розпадом Arthur Andersen у 2002. Більшість співробітників і клієнтів Arthur Andersen приєдналися до компаній Великої Четвірки. То ж чим займається кожна з консультаційних фірм Великої Четвірки і які види послуг надає? Щоб зрозуміти, чому саме ці компанії роблять погоду на ринку консалтингових послуг, варто подивитись на наведені у таблиці 1 цифри, що характеризують їх діяльність і вигідно виділяють серед інших продавців послуг.

Як видно з таблиці, найбільшою консалтинговою фірмою в світі є Deloitte. Вона очолює список провідних консультаційних фірм США і має розгалужену мережу своїх офісів більш як у 150 країнах світу. За підсумками 2017 фінансового року, який закінчився 31 травня, її сукупний валовий дохід склав 38,8 млрд. дол. США. Частка цієї компанії в структурі доходів Великої Четвірки була найбільшою і становила 29% (рис. 1).

Рис. 1. Частка доходів компанії у «Великій Четвірці», % (2016 рік)* *Складено за даними джерел [8; 9; 10; 11] Як зазначив головний виконавчий директор Deloitte Пуніт Ренжен,

зростання доходів компанії пояснюється двома чинниками: «По-перше, це наша багатопрофільна бізнес-модель, яка залишається джерелом конкурентних переваг. По-друге, це наші клієнти, які, незважаючи на великий вибір пропозицій на ринку, дедалі частіше обирають «Делойт», коли потребують


допомоги зорієнтуватися в умовах сьогодення, що швидко змінюється, задля переходу на новий рівень у глобальному бізнес-середовищі» [8].

До числа клієнтів «Делойт» входить близько чотирьохсот з п'ятиста найбільших компаній світу за щорічним рейтингом журналу «Fortune». Наявність глобальної мережі фірм-учасників у понад 150 країнах світу, дозволяє «Делойт» надавати клієнтам можливості світового класу та високоякісні послуги, пропонуючи необхідні рішення найскладніших бізнес-завдань.

Загалом усі компанії «Великої Четвірки» демонструють стабільну позитивну динаміку за всіма напрямами діяльності, галузями та регіонами, а сумарна кількість їх співробітників наближається до позначки у 1,0 млн. осіб. Спостерігається позитивна тенденція до зростання кількості працівників у всіх регіонах та компаніях. Так, у 2017 фінансовому році до компанії Делойт приєдналося майже 70 тисяч фахівців, що на 8% більше порівняно з показником 2016 року. Це означає, що в середньому кожні 8 хвилин до організації приєднувалась 1 людина [8].

Таблиця 2 Доходи Великої четвірки за видами діяльності*

Компанія

Deloitte &Touche Tohmatsu

PricewaterhouseCoopers

Ernst & Young

KPMG

Послуги у сфері

мдрд.$ % мдрд.$ % мдрд.$ % мдрд.$ %

Доходи (2017 р.) 38,8 100,0 $37,7 100,0 $31, 4 100,0

Доходи (2016 р.) 36,8 100,0 $35,9 100,0 $29.6 100,0 $25,4 100,0

aудиту $9.4(16) $9.5 (17)

(>1%) 24%

$15, 97 (2017)

42% $11,63 (2017)

37% $10,12 (2016)

40%

оподаткування

$6.9(16) $7.4 (17) (>6.6%)

19% $9,46 (2017)

25% $8,18 (2017)

26% $5,56 (2016)

22%

консалтингу $13.1 (16) $14.4 (17) (>10.2%)

36.5% $12,25 (2017)

33% $8,53 (2017)

27% $9,74 (2016)

38%

консультування із супроводу транзакцій

- - - - $3,067 (2017)

10% - -

управління ризиками

$4.1(16) $4.6(17) (>12.9%)

11.5% - - - - - -

фінансового консультування

$3.3 (16) $3.5 (17) (>5.8%)

9% - - - - - -

* Складено за даними джерел [8; 9; 10; 11]

Створення екосистем та альянсів з провідними компаніями у сфері новітніх цифрових технологій, зокрема Amazon Web Services, Facebook, HP, Orecle, SAP, дозволяє пропонувати клієнтам комплексні рішення для управління найскладнішими процесами трансформації бізнесу та вирішення технологічних проблем. Це допомагає виявляти потенційні ризики, розробляти


стратегії з реалізації радикальних змін та вживати заходів щодо трансформації їхнього бізнесу, зокрема розробляти нові послуги та продукти, створювати нові бізнес-моделі та сприяти виходу на нові ринки.

У 2017 році суттєвому зростанню доходів Великої четвірки посприяли проекти у таких секторах економіки, як інформаційні технології, засоби масової інформації та телекомунікації, а також виробництво споживчих і промислових товарів. Створюючи додану вартість для своїх клієнтів, кожна із компаній Великої четвірки досягла зростання за певними напрямками своєї діяльності у різних галузях економіки (табл. 2).

У сумарних доходах більшості фірм найбільшу частку складають надходження від аудиторської діяльності, податково-юридичних послуг, консультування з питань обліку та фінансової звітності, підвищення ефективності бізнесу.

Слід зазначити, що аудиторська діяльність забезпечує близько половини доходу аудиторсько-консалтингового ринку та є важливим фактором у розвитку цього сегменту ринку. Разом з тим, останнім часом неймовірну актуальність і популярність здобуває консалтинг. У консалтинговому секторі лідером виступає Deloitte, питома вага від консалтингу в сукупних доходах у 2017 році склала 36,5% з темпами росту 10,2% порівняно з попереднім роком. Подальший розвиток консалтингу зберігає стійкі темпи, з кожним роком нарощуючи обсяги.

Але найвищі темпи росту (12,9%) продемонстрував напрям консультаційних послуг з управління ризиками, що пояснюється більшою увагою до стратегічного впливу ризиків на ефективність; цільовими інвестиціями у сфери, що швидко розвиваються (наприклад, у кібербезпеку); та впровадженням інноваційних рішень у сферах автоматизації та роботизації робочих процесів, блокчейн-технологій та дизайн-мислення; виявлення потенційних ризиків та штучного інтелекту. На вимоги викликів часу зростають масштаби консультацій у таких галузях, як стратегія і розвиток фірм, відслідковується зростання обсягів послуг з питань створення на підприємстві бажаної соціальної атмосфери.

Останнім часом типовим проявом нової ринкової орієнтації великих консалтингових компаній стала тенденція до універсалізації консалтингових послуг, спрямованої на розширення їх асортименту. Процесу універсалізації світових лідерів консалтингу сприяє політика злиття та поглинань традиційних консалтингових компаній, які не мають можливостей значно диверсифікувати продуктовий портфель та підтримувати високу якість всіх видів послуг,

На ринку консалтингових послуг функціонують також великі багатофункціональні фірми, котрі спеціалізуються на обслуговуванні великих компаній та пропонують увесь спектр управлінських послуг і вирішення найскладніших проблем. Як правило, послуги крупної консультаційної фірми охоплюють досить широкий діапазон галузей та функцій підприємства: загальне керівництво, управління виробництвом й фінансами, працею та кадровим потенціалом, маркетинг, корпоративну стратегію тощо. Такі фірми


займаються також дослідницькою діяльністю, що дозволяє їм постійно удосконалювати пропонований продукт.

Консультаційні послуги дрібним і середнім фірмам надають вузькоспеціалізовані фірми. Вони зазвичай пропонують свої послуги в обмеженому секторі управлінського консультування, що дозволяє їм досягти високої якості обслуговування. Однак, з настанням епохи інформаційних технологій та посиленням тенденцій до динамічних змін поколінь консалтингових продуктів подібний підхід може призвести до різкого погіршення конкурентних позицій [13, c. 23].

Тому малі та середні фірми об’єднуються з великими компаніями, тобто відбувається так звана концентрація бізнесу. Разом з тим дедалі більше лідери малих компаній схиляються до індивідуальної практики, мінімізуючи у такий спосіб загальні витрати [4]. Це, зокрема, характерно для Західної Європи, де американська «індустріальна» модель поєднується з консультаціями окремих фахівців, здатних висловлювати ґрунтовні судження за своїми проблемами.

Характерним для дрібних фірм є те, що у деяких випадках маркетингові консультанти беруть на себе функції посередників. Так, японська фірма «Конусай Буже» уклала з низкою консультаційних фірм Західної Європи, Австралії, Нової Зеландії та США угоди про співробітництво у просуванні на японський ринок їхніх товарів [7].

Слід зазначити, що японський ринок послуг дещо відрізняється від американського та європейського. Він децентралізований і представлений трьома видами фірм: фірмами, що займаються насамперед персоналом і виробництвом; фірмами, які надають допомогу в розробці стратегії підприємств (близько 75% усіх послуг); і так званими «мозковими центрами».

Висновки. Загалом, ринок консультаційних послуг є чітко сегментованим, і конкуренція між продавцями консалтингових продуктів, в основному, ведеться усередині свого сегмента. Так, невеликі консультаційні фірми не конкурують з провідними компаніями, які наділені широким спектром діяльності, даючи їм тим самим можливість мати переваги у боротьбі за клієнта. Воднораз, незважаючи на бездоганну репутація транснаціональних корпорацій безперечний і надзвичайно високий рівень їх консультаційного обслуговування, клієнт дуже часто надає переваги невеликим консультаційним фірмам. Висококваліфіковані незалежні консультанти можуть виступати як у ролі експертів з будь-яких питань бізнесу, так і бути постійними консультантами невеликих фірм.

Бібліографічні посилання: 1. Автомобили Porsche оказались надежнее Toyota. URL: https://motor.ru/news/jdpower-

18-03-2010.htm. (дата звернення 20.10.2017). 2. Верба В. А. Управлінське консультування: концепція, організація, розвиток :

монографія. К.: КНЕУ, 2001. 327 с. 3. Верба В. А., Решетняк Т. І. Організація консалтингової діяльності. Київ, 2000. 241 с.

URL: http://library.if.ua/book/107/7149.html. 4. Вергуненко Н. Трансформація ринку консалтингових послуг. ВІСНИК КНТЕУ. 2013.

№ 4. С. 15-24. URL: http://visnik.knteu.kiev.ua/files/2013/04/2.pdf.


5. Курс предпринимательства: учебник Под редакцией проф. В. Я. Горфинкеля, проф. В.А. Швандара. М.: ЮНИТИ. 1997 URL: http://www.bibliotekar.ru/biznes-39/10.htm

6. Матиас К., Ларе Э. Управленческое консультирование. Индустрия знаний, символический капитал или новая мода; пер. с англ. X: Гуманитарный Центр, 2008. 416 с.

7. Міжнародні економічні відносини / за ред. О. Ф. Жукова. ТОВ “Видавництво ЮНИТИ-ДАНА”, 1999. URL: http://bibliograph.com.ua/mezhdunarodnye-otnosheniya-1/85.htm

8. Офіційний інтернет-ресурс Deloitte 2016-2017. Global Report. URL: https://www2.deloitte.com/global/en/pages/about-deloitte/articles/global-revenue-announcement.html (дата звернення 27.09.2017).

9. Офіційний інтернет-ресурс Ernst&Young Integrated Annual Report 2016-2017 URL: http://www.ey.com/gl/en/newsroom/news-releases/news-ey-reports-strong-global-revenue-growth-in-2017 (дата звернення 27.09.2017).

10. Офіційний інтернет-ресурс KPMG International Annual Reviw 2016-2017 URL: https://home.kpmg.com/xx/en/home/about/performance.html (дата звернення 27.09.2017).

11. Офіційний інтернет-ресурс PriceWaterhouseCoopers 2016-2017 Annual Report URL: https://www.pwc.com/gx/en/about/global-annual-review-2016/how-we-are-doing/our-revenues.html (дата звернення 27.09.2017).

12. Сайт федерації роботодавців автомобільної галузі URL: http://fra.org.ua/uk/an/publikatsii/analitika/skil-ki-otrimali-pributku-providni-avtobriendi-svitu-za-piershie-pivrichchia-2016-roku (дата звернення 27.09.2017).

13. Kipping M. The evolution of management consultancy: its origins and global development. In: Curnow B., Reuvid J.: The international guide to management consultancy. The evolution, practice and structure of management consultancy worldwide. London: Kogan page publishers, 2003. P. 21-33.

List of references: 1. Avtomobyly Porsche okazalys nadezhnee Toyota. URL: https://motor.ru/news/jdpower-18-

03-2010.htm. (data zvernennja 20.10.2017) [in Ukrainian]. 2. Verba V. A. Upravlinske konsultuvannia: kontseptsiia, orhanizatsiia, rozvytok :

monohrafiia. K.: KNEU, 2001. 327 s. [in Ukrainian]. 3. Verba V. A., Reshetniak T. I. Orhanizatsiia konsaltynhovoi diialnosti Kyiv, 2000. 241 s.

URL: http://library.if.ua/book/107/7149.html. [in Ukrainian]. 4. Verhunenko N. Transformatsiia rynku konsaltynhovykh posluh. Visnyk KNTEU. 2013. №

4. S. 15-24. URL: http://visnik.knteu.kiev.ua/files/2013/04/2.pdf. [in Ukrainian]. 5. Kurs predprynymatelstva: uchebnyk Pod redaktsyei prof. V. Ya. Horfynkelia, prof. V.A.

Shvandara. M.: JUNITI. 1997 URL: http://www.bibliotekar.ru/biznes-39/10.htm [in Russian].

6. Matias K., Lare E. Upravlencheskoje konsultirovanije. Industrija znanij, simvolicheskij capital ili novaja moda; per. s angl. Kh: Gumanitarnyj Tcentr, 2008. 416 s. [in Ukrainian].

7. Mizhnarodni ekonomichni vidnosyny / za red. O. F. Zhukova. TOV “Vydavnytstvo YuNYTY-DANA”, 1999. URL: http://bibliograph.com.ua/mezhdunarodnye-otnosheniya-1/85.htm.

8. Ofitcijnyj internet-resurs Deloitte 2016-2017. Global Report. URL: https://www2.deloitte.com/global/en/pages/about-deloitte/articles/global-revenue-announcement.html (data zwernennja 27.09.2017).

9. Ofitcijnyj internet-resurs Ernst&Young Integrated Annual Report 2016-2017 URL: http://www.ey.com/gl/en/newsroom/news-releases/news-ey-reports-strong-global-revenue-growth-in-2017 (data zwernennja 27.09.2017).

10. Ofitcijnyj internet-resurs KPMG International Annual Reviw 2016-2017 URL: https://home.kpmg.com/xx/en/home/about/performance.html (data zwernennja 27.09.2017).


11. Ofitcijnyj internet-resurs PriceWaterhouse Coopers 2016-2017 Annual Report URL: https://www.pwc.com/gx/en/about/global-annual-review-2016/how-we-are-doing/our-revenues.html (data zwernennja 27.09.2017).

12. Sajt federatciji robotodavtciw avtomobilnoji haluzi URL: http://fra.org.ua/uk/an/publikatsii/analitika/skil-ki-otrimali-pributku-providni-avtobriendi-svitu-za-piershie-pivrichchia-2016-roku (data zwernennja 27.09.2017) [in Ukrainian].

13. Kipping M. (2003) The evolution of management consultancy: its origins and global development. In: Curnow B., Reuvid J.: The international guide to management consultancy. The evolution, practice and structure of management consultancy worldwide. London: Kogan page publishers.


УДК 336.14 JEL Classification: Е60, F52

Ковпак О.В. аспірант,

Львівський державний університет внутрішніх справ

Ковпак Е.В. аспирант,

Львовский государственный университет внутренних дел

Kovpak O.V. Postgraduate

Lviv State University of Internal Affairs

ЗАГРОЗИ БЮДЖЕТНІЙ БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВИ

УГРОЗЫ БЮДЖЕТНОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ГОСУДАРСТВА

THREATS TO THE BUDGET SECURITY OF THE STATE

Анотація. Дано визначення загроз бюджетній безпеці держави через призму впливу на економічну та національну безпеку держави. Виділено і охарактеризовано ризики, загрози, виклики та небезпеки. Розглянуто основні загрози бюджетній безпеці держави, а також виділено у їх складі внутрішні та зовнішні загрози і детально охарактеризовано їх джерела. Відображено весь цикл ескалації загрози і, відповідно, весь цикл захисту від неї. Зазначено, що виконання показників державного бюджету потребує постійного моніторингу з метою зменшення потенційних ризиків впливу на економіку країни.

Ключові слова: ризики, загрози, виклики, небезпеки, загрози бюджетній безпеці держави, внутрішні та зовнішні загрози, захист.

Аннотация. Дано определение угроз бюджетной безопасности государства посредством влияния на экономическую и национальную безопасность государства. Выделены и охарактеризованы риски, угрозы, вызовы и опасности. Рассмотрены основные угрозы бюджетной безопасности государства, а также выделены в их составе внутренние и внешние угрозы и дана подробная характеристика их источников. Отражен весь цикл эскалации угрозы и, соответственно, весь цикл защиты от нее. Отмечено, что выполнение показателей государственного бюджета требует постоянного мониторинга с целью уменьшения потенциальных рисков влияния на экономику страны.

Ключевые слова: риски, угрозы, вызовы, опасности, угрозы бюджетной безопасности государства, внутренние и внешние угрозы, защита.

Abstract. The definition of threats to the budget security of the state is given through the prism of the impact on the state's economic and national security. Risks, threats, challenges and dangers are identified and described. The main threats to the budget security of the state are considered, as well as internal and external threats, identified in their composition, and their sources are described in detail. The entire threat escalation cycle is displayed and, accordingly, the whole cycle of protection against it. It is noted that fulfillment of the indicators of the state budget requires constant monitoring in order to reduce potential risks of impact on the country's economy.

Key words: risks, threats, challenges, dangers, threats to the budget security of the state, internal and external threats, protection.

Постановка проблеми. Бюджетна безпека є передумовою реалізації ефективної державної фінансово-економічної політики як основи досягнення національних інтересів. Раціональне використання бюджету як фінансової бази державного регулювання ринкової економіки повинно забезпечувати


регулювання економічних і соціальних процесів в інтересах суспільства, створювати передумови для економічного розвитку країни. Тому важливим напрямом економічної політики є досягнення економічної рівноваги в фінансовій сфері держави як необхідної умови стійкого зростання економіки та реалізації національних інтересів.

Істотні зміни соціального та економічного характеру, що нині відбуваються в Україні, генеруються чинниками зовнішнього та внутрішнього напрямів, які за умови певного поєднання можуть мати не тільки позитивні ефекти, але й негативні, та становити реальну загрозу. Ефективно протидіяти загрозам має бюджетний механізм, який, використовуючи відповідні важелі, повинен забезпечити фінансову, зокрема бюджетну, безпеку держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед українських і російських дослідників значний внесок у розвиток сучасної теорії бюджетної безпеки як складової національної, економічної та фінансової безпеки зробили: О. Барановський, О. Білорус, В. Геєць, В. Горбулін, Г. Дарнопих, І. Бінько, М. Єрмошенко, Я. Жаліло, Г. Іващенко, Л. Кістерський, Г. Козаченко, О. Лісовська, В. Мартинюк, В. Мунтіян, Є. Олейніков, Г. Пастернак-Таранушенко, С. Пирожков, В. Предборський, А. Сухоруков, В. Шлемко та ін. Важливу роль у розкритті сутності бюджетної безпеки відіграють наукові праці зарубіжних вчених: Ж. Абена, Ш. Бланкарта, Дж. Бренана, Дж. Б'юкенена, Ж. Голдена, К. Ерроу, Р. Келлі, Л. Коженьовскі, Л. Олвея, А. Ротфельда, В. Парето, Р. Дорнбуша, Дж. Стігліца, С. Фішера та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на широке висвітлення у науковій літературі проблем, пов’язаних із забезпеченням бюджетної безпеки держави, не всі аспекти цієї складної і багатогранної проблеми досліджено та належно обґрунтовано.

Зокрема, потребує детальнішого вивчення групування загроз бюджетній безпеці країни та виділення напрямів їх попередження та зниження впливу.

Мета статті. Розмежування поняття ризиків, загроз, викликів та небезпек; з’ясування суті загроз бюджетній безпеці держави;виділення у їх складі внутрішніх та зовнішніх загроз та їх деталізація; пропозиція способів захисту від загроз.

Результати дослідження. Стан національної безпеки у фінансовій сфері залежить від явищ і чинників як внутрішньої, так і зовнішньої фінансово-кредитної політики держави, політичної ситуації, що склалася у державі, досконалості законодавчого забезпечення функціонування фінансової системи, а також міжнародних зобов’язань держави [1]. Зазначені чинники істотною мірою визначають і стан бюджетної безпеки.

Для прогнозування та вибору безпечних шляхів розвитку національної економіки необхідно виявляти причини виникнення дестабілізуючих факторів та інтенсивність їхньої дії. Врахування особливостей дестабілізуючих факторів є важливим для одержання коректних результатів діагностики впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на рівень бюджетної безпеки та адекватного реагування на ситуацію.


Залежно від ступеня ймовірності виникнення і впливу А.І. Сухоруков поділяє дестабілізуючі фактори наступним чином: ризик → загроза → виклик → небезпека [2, с. 371]. При цьому зазначені категорії мають такий зміст:

1) ризик – це ймовірність виникнення передумов, що заважатимуть реалізації інтересів та цілей забезпечення економічної безпеки держави;

2) загроза – це обставина або подія, що може бути причиною порушення умов реалізації інтересів та цілей забезпечення економічної безпеки держави;

3) виклик – це дії, що безпосередньо заважають реалізації інтересів та цілей забезпечення економічної безпеки держави;

4) небезпека – це заподіяння шкоди важливим економічним інтересам і безпеці держави [3, с. 40].

Таким чином, ситуація, за якої існує певний ризик в бюджетній сфері, може характеризуватися створенням передумов для реальної загрози бюджетній безпеці, що призведе до порушення стійкості, стабільності та здатності до розвитку не лише в бюджетній сфері, а й в інших сферах життєдіяльності, залежних від бюджетного фінансування.

Базуючись на визначенні сутності бюджетної безпеки та її основних елементів, визначимо загрози бюджетній безпеці держави як виникнення обставин або подій в бюджетній та інших взаємозалежних сферах економіки, які призводять до порушення збалансованості державного бюджету, зниження стабільності державного фінансування соціально-економічних програм та проектів розвитку різних сфер життєдіяльності.

Тобто, вплив загроз, у випадку відсутності ефективного захисту від них та недієвості заходів протидії, може призвести до істотної небезпеки, що проявляється в ускладненні процесу реалізації національних інтересів.

Зважаючи на те, що бюджет є складним суспільним інститутом із чітко вираженою здатністю істотно впливати на соціально-економічний розвиток держави, О. Горалько наголошує на тому, що «прямий інтерес держави, суб'єктів ринкового сектору та громадян у бажанні отримати частину ресурсів бюджету спричиняє їх не тільки взаємодію, а часто – протиставлення» [4, с. 234]. Таким чином, у бюджетній сфері виникає низка суперечностей, які є прямим джерелом загроз.

Погодимося з О. Колісником, що ключовим і первинним протиріччям, яке зумовлює виникнення загроз бюджетній безпеці є суперечність постійно зростаючих суспільних потреб і обмеженості ресурсів: чим більше потреб у суспільстві залишаються незадоволеними внаслідок обмеженості ресурсів, тим нижчим є рівень реалізації інтересів, масштабнішими стають конфлікти і негативні впливи [5, с. 7].

До суперечностей, які породжують загрози бюджетній безпеці можна також віднести: невідповідність між формуванням ринкових відносин на основі економічних механізмів регулювання господарсько-фінансової діяльності та існуючим рівнем адміністрування; суперечності між існуючими економічними відносинами щодо утворення і використання грошових коштів і постійним відставанням правової бази з їх регулювання; суперечності між фінансовими


інтересами держави та регіонів; суперечності між проголошеними цілями соціально-економічного реформування і фінансовою неспроможністю держави реалізувати їх повною мірою; суперечності між необхідністю збереження наявного потенціалу фінансово-кредитної сфери держави і завданням інтеграції цієї сфери життєдіяльності України до світової фінансової системи [6].

Колісник О. доповнює зазначений перелік такими невідповідностями: - нееквівалентність між розмірами акумульованих у бюджеті

грошових коштів і необмеженими потребами та інтересами їх одержувачів; - суперечності з приводу природного небажання платників

розлучатися з частиною власних ресурсів, що акумулюються до бюджету у вигляді податків і зборів, та обсягами отриманих ними суспільних благ;

- суперечності між обсягами і засадами формування Державного бюджету України та бюджетів її адміністративно-територіальних одиниць;

- невідповідність між величиною акумульованих до місцевих бюджетів грошових коштів та обсягом регламентованих повноважень органів місцевого самоврядування [7, с. 74].

Концепція забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері серед явищ і чинників, що можуть призвести до створення зовнішніх загроз національній безпеці у фінансовій сфері, виділяє: обмеженість доступу до міжнародних фінансових ринків; погіршення стану зовнішньої торгівлі, зростання дефіциту платіжного балансу; залежність від зовнішніх кредиторів [1]. До явищ і чинників, що можуть призвести до створення внутрішніх загроз національній безпеці у фінансовій сфері, які зазначені у вказаному документі і впливають на рівень бюджетної безпеки, слід віднести: нерівномірний розподіл податкового навантаження на суб’єктів господарювання, що зумовлює ухилення від сплати податків та відплив капіталу за кордон; відплив капіталу за кордон внаслідок погіршення інвестиційного клімату; низький рівень бюджетної дисципліни і незбалансованість бюджетної системи; тінізація економіки.

На думку О. Колісника загрози бюджетній безпеці визначаються змістом відтворювальних процесів суб’єктів бюджетних правовідносин, ступенем узгодженості їх інтересів, а відтак – функціональною детермінованістю бюджетної політики, засадами формування бюджету й еквівалентністю розподілу його коштів. При цьому науковець наголошує, що загрози бюджетній безпеці держави, виражаючи потенційну можливість негативного впливу, набувають суб’єктивного характеру, оскільки переважно залежать від параметрів бюджетної політики та узгодження в її рамках різнорівневих суспільних інтересів [5, с. 6-7].

Серед основних проблем бюджетної безпеки виділяється необхідність чіткого розмежування функцій державного та місцевих бюджетів, впорядкування системи взаємозаліків, встановлення процедури обґрунтування пріоритетів бюджетних витрат та їх норм, запобігання випадкам нецільового використання фінансових ресурсів та ін.

Значний вплив на ефективність бюджетної політики спричиняє податкова система держави. Податкова політика має бути спрямована в руслі


стимулювання ділової активності підприємницького сектору економіки, забезпечення сталого її зростання. Так, Податковий кодекс України, що вступив в силу з квітня 2011 р., передбачає регулювання податкового навантаження – податкові канікули та стимули для залучення інвестицій в науково-технічний та інноваційний розвиток виробничих процесів, формування нових робочих місць та нарощення обсягів виробництва для перспективних підприємницьких структур тощо.

Важливою умовою забезпечення оптимального стану бюджетної безпеки є рівень виконання бюджетів. Відповідно, до істотних загроз бюджетній безпеці необхідно віднести щорічні значні відхилення фактичних доходів від запланованих, що спричиняє невиконання видаткової частини. Важливим фактором забезпечення бюджетної безпеки також є раціональне управління державним боргом, тому необхідно здійснювати моніторинг показника відношення державного боргу до ВВП, зменшення якого свідчитиме про ефективність бюджетної політики.

Водночас, внаслідок впливу фінансово-економічної кризи зростання обсягу державного боргу та його відношення до ВВП в останні роки мають тенденцію до зростання [8], що є вагомою загрозою бюджетній безпеці нашої країни. Вплив цієї загрози може посилюватися внаслідок незбалансованості боргової та грошово-кредитної політики держави, несвоєчасним виконанням зобов’язань за державним боргом, відсутності сприятливих умов для належного функціонування внутрішнього фінансового ринку.

Незважаючи на позитивні зрушення останніх років, для України актуалізувалися додаткові загрози для стабільності державних фінансів, які пов'язані насамперед із:

- загрозою зростання видатків соціального спрямування через парламентські вибори чи продовження неконтрольованої практики встановлення через суди права на додаткові соціальні виплати окремим категоріям громадян України;

- зростанням податкових витрат бюджету, обумовлених зниженням ставки податку на прибуток, продовженням дії податкових канікул для новостворених і малих підприємств, галузевих пільг для підприємств легкої, суднобудівної та літакобудівної промисловості, підприємств із надання готельних послуг, підприємств машинобудування для агропромислового комплексу тощо;

- можливим скасуванням дискусійної норми Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування операцій із постачання зерна, що відчутно збільшить декларування ПДВ до відшкодування;

- необхідністю погашення бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ і сплачених наперед податків, сукупні втрати бюджету від чого складуть понад 25 млрд. грн.;

- зростанням видатків на погашення та обслуговування державного боргу; - формування «піків» погашення зовнішніх зобов'язань, що здійснить

тиск на бюджет і внутрішній валютний ринок [9].


Накопичення системних проблем у бюджетній сфері, ігнорування викликів світової фінансово-економічної кризи призвели до розбалансування системи державних фінансів і, як наслідок, до виникнення загрози стабільності та стійкості всієї фінансової системи. Нагромадження протягом попередніх років структурних деформацій економіки призвело до обтяження бюджету та спричинило відволікання значних ресурсів на фінансування таких невластивих для бюджетного процесу завдань, як надання дотацій Національній акціонерній компанії “Нафтогаз України”, підтримку банківської системи та Пенсійного фонду України тощо. Зазначене призвело до створення умов для стрімкого зростання рівня дефіциту в секторі загальнодержавного управління [1].

Істотною загрозою бюджетній безпеці держави є зростання бюджетного дефіциту. При цьому дефіцит виступає чи ненайважливішим чинником в системі загроз не лише бюджетній, а й фінансовій безпеці держави загалом. Найчастіше бюджетний дефіцит є явищем негативним, який тягне за собою не лише зниження рівня бюджетної і фінансової безпеки, а й низку інших наслідків для економіки держави. Проте, рівень безпеки держави буде змінюватись у залежності від того, яким чином держава управляє цим дефіцитом, тобто, які сценарії обираються для збалансування бюджету і його покриття.

На існуванні загроз розвиткові бюджетної сфери, які виникають внаслідок недосконалого інформаційного забезпечення учасників бюджетного процесу, наголошує О. Василик: неузгодженість інтересів угруповань, неналежний вплив громадськості на ухвалення рішень з питань доходів бюджету спричинені недостатнім рівнем поінформованості, як на рівні виборців, так і політиків [10, с. 12-17].

Одним з найактуальніших питань, що стосується бюджету та бюджетних відносин, є розподіл бюджетних коштів між загальнодержавними та місцевими рівнями. Як зазначає А. Ганіч, в Україні традиційно зберігається порівняно високий рівень централізації бюджетних ресурсів, тоді як місцеві бюджети не отримують кошти в повному обсязі [11, с. 183], що становить загрозу бюджетній безпеці.

Разом з тим, якщо під бюджетною безпекою розуміти забезпечення платоспроможності держави з урахуванням стану як державного, так і місцевих бюджетів, то істотною загрозою є «нецільове витрачання бюджетних коштів, особливо регіональних бюджетів, порушення в яких неодноразово виявлялися в ході спеціально організованих перевірок» [12, с. 96].

Бюджетне законодавство має власну специфіку, яка визначається необхідністю щорічного затвердження закону про державний бюджет, який діє протягом одного фінансового року і встановлює параметри бюджетних надходжень і видатків, регламентує фінансові правила взаємовідносин держави із громадянами, бізнесом, міжнародними організаціями та іншими державами.

Із позиції бюджетної безпеки дотримання нормативних термінів прийняття щорічних законів про державний бюджет має вагоме значення, адже нехтування ними розглядається фахівцями як пряма загроза, наслідками якої є: дестабілізація бюджетної системи; дезорганізація в соціально-економічній


сфері; зниження інвестиційної активності та погіршення інвестиційного клімату тощо. Разом із тим, незважаючи на прогнозованість негативних наслідків, несвоєчасне прийняття бюджету в Україні перетворилось на щорічну практику [13, с. 40].

Бюджетотворення в Україні в останні чверть століття перебуває під впливом факторів, які пов’язані з процесами державотворення, зумовлених розпадом СРСР, формуванням демократичної форми правління з відповідним розподілом владних функцій, переходом від командно-адміністративної до ринкової економіки. Масштабні трансформації в доволі короткий період часу зумовлюють особливості організації бюджетного процесу, структуру бюджетної системи та принципи її побудови, пріоритети бюджетної політики тощо. Проблеми, що виникають у бюджетній системі України, не є чимось привнесеним ззовні, вони характерні саме для України з її особливою ментальністю. Цим пояснюється хронічне несприйняття будь-яких шаблонів або теорій [14, с. 448-451].

У цьому контексті зазначимо, що виконання вимог міжнародних фінансових організацій щодо низького рівня дефіциту бюджету, яке здійснюється в основному за рахунок невиконання бюджетних зобов’язань (головним чином хронічних затримок з виплатою заробітної плати та інших соціальних виплат) також становить істотну загрозу бюджетній безпеці. Зниження рівня інфляції або утримання її на певному сталому рівні досягається засобами жорсткої монетарної політики, що також не сприяє зміцненню фінансової безпеки загалом.

Криза платежів, яка поглиблюється бюджетною заборгованістю, обмеженістю кредитних ресурсів, перебуванням значної частини грошей у позабанківському обігу не лише знижує рівень фінансової безпеки, а й посилює соціальну напруженість у суспільстві. До того ж криза платежів призводить до формування «боргової економіки», в якій головним боржником є держава. При цьому, існуюча податкова система є непомірним тягарем для товаровиробників, пригнічує виробництво, спричинює несплату податків у бюджет держави і створює серйозну загрозу бюджетній безпеці [3, с. 29].

Таким чином, основними негативними тенденціями, що становлять істотні загрози бюджетній безпеці України, є: невиконання запланованих показників доходів і видатків бюджету; різке збільшення державного та гарантованого боргу України; неякісне планування, що характеризується закладенням у бюджет нереалістичних параметрів, а також недотриманням установлених законодавством термінів проходження стадій бюджетного процесу.

Аналіз існуючих внутрішніх та зовнішніх загроз бюджетній безпеці дає підстави виділити серед них ряд складових (рис. 1).

При цьому зазначимо, що реалізація зазначених загроз у бюджетній сфері, своєю чергою, загрожують реалізації національних економічних інтересів першого рівня, а саме: неможливість задоволення в належному обсязі матеріальних і духовних потреб громадян внаслідок нестачі фінансових ресурсів; недостатнє забезпечення потреб економіки в різного роду ресурсах,


необхідних для її ефективного функціонування; незбалансованість національних і регіональних інтересів в економічній сфері; нездатність забезпечити відповідні потреби економічної системи за рахунок ефективного структури державного управління та регулювання; суперечності між національними економічними інтересами та економічними інтересами первинних ланок народного господарства.

Рис. 1. Джерела загроз бюджетній безпеці України Перехід від одного етапу наростання загрози до наступного здійснюється

за правилом «якщо ні, то…». Наприклад, якщо не вдалося попередити появу протиріч, то необхідно попередити переростання їх в загрозу, а якщо не вдалося уникнути конфлікту, то необхідно ліквідувати його наслідки. Таким чином розглядається весь цикл ескалації загрози і, відповідно, весь цикл захисту від неї. Для спрощення формування захисних функцій може бути сформована їх загальна структура, яка відповідає етапам ескалації загроз (рис. 2).

ЗАГРОЗИ БЮДЖЕТНІЙ БЕЗПЕЦІ ДЕРЖАВИ

Внутрішні загрози Зовнішні загрози

недосконала нормативно-правова база; бюджетна розбалансованість; політико-бюрократичні процедури бюджетного

процесу; обмеженість і недієвість суспільного контролю

над бюджетом; недоліки в системі обліку і касового виконання

бюджету; нерозвиненість фінансово-грошового сектору; відсутність дієвої стратегії соціально-економіч-

ного розвитку та довгострокової бюджетної політики;

суперечності між фінансовими інтересами держави та регіонів;

недосконалість податкової політики/надмірний податковий тиск на суб’єктів господарювання;

погіршення інвестиційного клімату та відплив через це капіталу за кордон;

тінізація економіки; відсутність чіткого розмежування функцій

державного та місцевих бюджетів; обмеженість та нецільове використання

фінансових ресурсів; нераціональне управління державним боргом; зростання видатків на соціальні потреби у

зв’язку із виборами; порушення нормативних термінів прийняття

щорічних законів про державний бюджет.

дії інших держав та міжнародних організацій;

світові економічні кризи; формування «піків»

погашення зовнішніх зобов’язань;

обмеженість доступу до міжнародних фінансових ринків;

залежність від зовнішніх кредиторів;

погіршення стану зовнішньої торгівлі, зростання дефіциту платіжного балансу.


Рис. 2. Структура функцій захисту від загроз

Джерело: [15] Реалізація загроз відбувається в системі координат «інтерес-загроза-

функції захисту-результат впливу». На кожному етапі ескалації загрози для відповідних пар «інтерес-загроза» визначаються функції захисту. Результатом цієї взаємодії є відповідний ступінь захисту національного інтересу від конкретної загрози [15].

Відповідно, виявлення загроз та запобігання їх прояву має бути пріоритетним напрямом бюджетної та національної політики держави.

Висновки. Загрози бюджетній безпеці держави слід визначати як виникнення обставин або подій в бюджетній та інших взаємозалежних сферах економіки, які призводять до порушення збалансованості державного бюджету, зниження стабільності державного фінансування соціально-економічних програм та проектів розвитку різних сфер життєдіяльності.

Аналіз існуючих загроз бюджетній безпеці держави дає підстави розділити їх на дві основні групи: внутрішні та зовнішні загрози, а також виділити їх основні джерела.

Виявлення загроз, розробка способів запобігання їх прояву, усунення їх негативних наслідків – пріоритетний напрям бюджетної та національної політики держави.

ЕТАПИ ЕСКАЛАЦІЇ ЗАГРОЗ

Етап 1 Зародження

суперечностей

ФУНКЦІЇ ЗАХИСТУ ВІД ЗАГРОЗ

1.1. Виявлення і попередження причин, умов виникнення суперечностей

1.2. Попередження переростання суперечностей у загрози

Етап 2 Поява загрози

2.1. Виявлення появи загрози

2.2. Усунення впливу загрози

Етап 3 Загострення

напруги

3.1. Виявлення виникнення конфліктної ситуації

3.2. Локалізація конфліктної ситуації

Етап 4 Ескалація конфлікту

4.1. Стримування ескалації конфлікту

4.2. Мобілізація сил і засобів для реалізації власних інтересів в умовах конфлікту

4.3. Активна протидія загрозі

Етап 5 Завершення конфлікту

5.1. Ліквідація наслідків впливу дес-табілізуючих чинників


Бібліографічні посилання: 1. Про схвалення Концепції забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері

[Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.08.2012 № 569-р] // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-р.

2. Система економічної безпеки держави / за заг. ред. Сухорукова А. І. / Нац. інст. проблем міжнар. безпеки при РНБО України. – К. : Стилос, 2009. ‒ 685 с.

3. Економічна безпека держави : міждисциплінарний підхід : монографія / за ред. Хлобистова Є. В. – Черкаси : видавець Чабаненко Ю. А., 2013. – 642 с.

4. Горалько О. В. Бюджетна складова системи забезпечення фінансової безпеки / О. В. Горалько, О. В. Горайська // Науковий вісник НЛТУ України : зб. науково-технічних праць. – 2013. – Вип. 23.1. – С. 230-237.

5. Колісник О. Я. Бюджетна безпека у забезпеченні стратегії соціально-економічного розвитку держави : автореф. дис. ... канд. екон. наук / О. Я. Колісник. ‒ Тернопіль : Тернопільський національний економічний університет, 2009. – 20 с.

6. Барановський О. І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення) : монографія / О. І. Барановський. – К. : Вид-во КНТЕУ, 2004. – 759 с.

7. Колісник О. Конфлікт інтересів як джерело загроз бюджетній безпеці держави / О. Колісник // Проблеми фінансової теорії та практики в постстабілізаційний період : матер. наук. конф. (м. Тернопіль, 13 квітня 2006 р.) / гол. ред. кол. Юрій С. І. – Тернопіль : ТДЕУ, 2006. – С. 72-76.

8. Богомолова Н. І. Ефективність бюджетної політики в системі фінансової безпеки держави / Н. І. Богомолова // Ефективна економіка // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=759.

9. Пальчевич Г. Т. Формування та реалізація бюджетної політики в умовах розвитку інноваційної економіки / Г. Т. Пальчевич, А. О. Могилей // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.kntu.kr.ua/doc/zb_22(2)...20.../08.pdf.

10. Василик О. Д. Бюджетна система України : підручник / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К. : Центр навч. літ-ри, 2004. – 544 с.

11. Ганіч А. Є. Суть державного бюджету та його вплив на соціально-економічний розвиток України / А. Є. Ганіч // Науковий вісник НЛТУ України : зб. науково-технічних праць. – 2010. − Вип. 20.6. – С. 180-185.

12. Система економічної безпеки : держава, регіон, підприємство : Монографія : в 3-х т. Т. 1 / О. М. Ляшенко, Ю. С. Погорєлов, В. Л. Безбожний та ін.; за заг. ред. Г. В. Козаченко. – Луганськ : Елтон – 2, 2010. – 282 с.

13. Колісник О. Інтерференція бюджетних циклів як джерело загроз бюджетній безпеці держави / О. Колісник // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону : зб. наук. праць. – 2008. – Вип. IV. – Т. 2. – С. 39-44.

14. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн : навч. посібн. – 2-ге вид., [перероб. і доп.] / Ю. В. Пасічник. – К. : Вид-во «Знання-Прес», 2003. – 523 с.

15. Сунгуровський М. Методологічний підхід до формування системи національної безпеки України / М. Сунгуровський // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=111.

List of references: 1. Pro skhvalennia Kontseptsii zabezpechennia natsionalnoi bezpeky u finansovii sferi

[Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 15.08.2012 № 569-r] // [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/569-2012-r.

2. Systema ekonomichnoi bezpeky derzhavy / za zah. red. Sukhorukova A. I. / Nats. inst. problem mizhnar. bezpeky pry RNBO Ukrainy. – K. : Stylos, 2009. ‒ 685.

3. Ekonomichna bezpeka derzhavy : mizhdystsyplinarnyi pidkhid : monohrafiia / za red. Khlobystova Ye. V. – Cherkasy : vydavets Chabanenko Yu. A., 2013. – 642 s.


4. Horalko O. V. Biudzhetna skladova systemy zabezpechennia finansovoi bezpeky / O. V. Horalko, O. V. Horaiska // Naukovyi visnyk NLTU Ukrainy : zb. naukovo-tekhnichnykh prats. – 2013. – Vyp. 23.1. – S. 230-237.

5. Kolisnyk O. Ya. Biudzhetna bezpeka u zabezpechenni stratehii sotsialno-ekonomichnoho rozvytku derzhavy : avtoref. dys. ... kand. ekon. nauk / O. Ya. Kolisnyk. ‒ Ternopil : Ternopilskyi natsionalnyi ekonomichnyi universytet, 2009. – 20 s.

6. Baranovskyi O. I. Finansova bezpeka v Ukraini (metodolohiia otsinky ta mekhanizmy zabezpechennia) : monohrafiia / O. I. Baranovskyi. – K. : Vyd-vo KNTEU, 2004. – 759 s.

7. Kolisnyk O. Konflikt interesiv yak dzherelo zahroz biudzhetnii bezpetsi derzhavy / O. Kolisnyk // Problemy finansovoi teorii ta praktyky v poststabilizatsiinyi period : mater. nauk. konf. (m. Ternopil, 13 kvitnia 2006 r.) / hol. red. kol. Yurii S. I. – Ternopil : TDEU, 2006. – S. 72-76.

8. Bohomolova N. I. Efektyvnist biudzhetnoi polityky v systemi finansovoi bezpeky derzhavy / N. I. Bohomolova // Efektyvna ekonomika // [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=759.

9. Palchevych H. T. Formuvannia ta realizatsiia biudzhetnoi polityky v umovakh rozvytku innovatsiinoi ekonomiky / H. T. Palchevych, A. O. Mohylei // [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu : www.kntu.kr.ua/doc/zb_22(2)...20.../08.pdf.

10. Vasylyk O. D. Biudzhetna systema Ukrainy : pidruchnyk / O. D. Vasylyk, K. V. Pavliuk. – K. : Tsentr navch. lit-ry, 2004. – 544 s.

11. Hanich A. Ye. Sut derzhavnoho biudzhetu ta yoho vplyv na sotsialno-ekonomichnyi rozvytok Ukrainy / A. Ye. Hanich // Naukovyi visnyk NLTU Ukrainy : zb. naukovo-tekhnichnykh prats. – 2010. − Vyp. 20.6. – S. 180-185.

12. Systema ekonomichnoi bezpeky : derzhava, rehion, pidpryiemstvo : Monohrafiia : v 3-kh t. T. 1 / O. M. Liashenko, Yu. S. Pohorielov, V. L. Bezbozhnyi ta in.; za zah. red. H. V. Kozachenko. – Luhansk : Elton – 2, 2010. – 282 s.

13. Kolisnyk O. Interferentsiia biudzhetnykh tsykliv yak dzherelo zahroz biudzhetnii bezpetsi derzhavy / O. Kolisnyk // Aktualni problemy rozvytku ekonomiky rehionu : zb. nauk. prats. – 2008. – Vyp. IV. – T. 2. – S. 39-44.

14. Pasichnyk Yu. V. Biudzhetna systema Ukrainy ta zarubizhnykh krain : navch. posibn. – 2-he vyd., [pererob. i dop.] / Yu. V. Pasichnyk. – K. : Vyd-vo «Znannia-Pres», 2003. – 523 s.

15. Sunhurovskyi M. Metodolohichnyi pidkhid do formuvannia systemy natsionalnoi bezpeky Ukrainy / M. Sunhurovskyi // [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.razumkov.org.ua/ukr/article.php?news_id=111.


УДК 336.71 JEL Classification: G21

Лесик В. О., аспірант кафедри банківської справи

Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця

Лесик В. А., аспирант кафедры банковского дела


Lesyk Vitalii, post-graduate student of the Department of Banking


ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ

СИСТЕМИ

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ПОЛОЖЕНИЯ ФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ФИНАНСОВОЙ СТАБИЛЬНОСТИ БАНКОВСКОЙ

СИСТЕМЫ

THEORETICAL PROVISIONS OF THE FORMATION OF THE SYSTEM OF PROVIDING FINANCIAL STABILITY OF THE BANKING SYSTEM

Анотація. Досліджено теоретичні аспекти забезпечення фінансової стабільності банківської системи країни. Обґрунтовано склад основних елементів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи: мету, завдання, функції, об’єкти, суб’єкти, інструменти, принципи. Упорядковано взаємозв’язки між елементами системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи, представлено її структуру.

Ключові слова: фінансова стабільність, банківська система, система забезпечення фінансової стабільності, інструменти банківського регулювання.

Аннотация. Исследованы теоретические аспекты обеспечения финансовой стабильности банковской системы страны. Обосновано состав основных элементов системы обеспечения финансовой стабильности банковской системы: цели, задачи, функции, объекты, субъекты, инструменты, принципы. Упорядочены взаимосвязи между элементами системы обеспечения финансовой стабильности банковской системы, представлено ее структуру.

Ключевые слова: финансовая стабильность, банковская система, система обеспечения финансовой стабильности, инструменты банковского регулирования.

Abstract. The theoretical aspects of providing financial stability of the banking system of the country are investigated. The structure of the main elements of the system for ensuring the financial stability of the banking system such as goals, tasks, functions, objects, subjects, tools, principles, the nature of interconnections between them and the construction of their information structure is substantiated were substantiated.

Key words: financial stability, banking system, financial stability system, banking regulation instruments.

Постановка проблеми. Трансформація Національного банку України, яка обумовлена зміною геополітичного і економічного простору України, світова фінансова криза 2008-2009 років сприяла зміні векторної спрямованості дій регуляторів фінансової сфери економіки, в тому числі


центральних банків, на забезпечення та підтримку фінансової стабільності. Суттєві втрати глобальної економіки, зростання державного боргу, високий статичний рівень безробіття та перевищення цільового показника інфляції, впродовж тривалого періоду часу, знизили вагомість твердження про те, що забезпечення фінансової стабільності ґрунтується виключно на досягненні стабільності цін у країні, за рахунок використання інструментів монетарної та стабілізаційної політики. А банкоцентричність національної економіки обумовила значущість релевантності між забезпеченням фінансової стабільності банківської системи, зокрема, та економіки, в цілому. Дані тенденції актуалізували дослідження особливостей формування системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розвиток теоретичних аспектів, методичних положень щодо опису та побудови системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи, зробили такі провідні науковці: Гудхарт С. А. І., Суніранд П., Тсомокос Д. П. [1], Крокет А. [2], Мишкіна Ф. С. [3], Свамі В. [4], Халдане А. [9] та інші. Однак, у ґрунтовних напрацюваннях вчених відсутній єдиний підхід до визначення компонентного складу та структуризації системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Окрім того, перехідні положення законодавчої бази, широта та дисонансність застосування інструментів банківського регулювання Національним банком України у контексті забезпечення фінансової стабільності банківської системи, відсутність єдиного бачення структури і компонент системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи країни, обґрунтували необхідність побудови означеної системи.

Метою статті є визначення основних елементів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи та характеру взаємозв’язків між ними.

Результати дослідження. Наявність значної кількості визначень сутності поняття «система», нівелюють універсальність компонентного складу будь-якої системи. У межах сучасного підходу, який найбільш релевантний з умовами дослідження, під системою запропоновано розуміти цілісність, яка складається з частин, поєднання взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, які спроможні створювати та підтримувати єдність.

Базуючись на результатах дослідження [6, 7, 8, 9], основними складовими системи забезпечення фінансової стабільності є: мета (цілі), функції, принципи, об’єкти, суб’єкти, інструменти, завдання.

Першочерговим етапом процесу побудови системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи є визначення мети даної системи. Згідно Закону України «Про Національний банк України» [10], під фінансовою стабільністю розуміють стан фінансової системи, в якому вона здатна належним чином забезпечити можливість ефективно виконувати свої ключові функції (фінансове посередництво, забезпечення здійснення платежів), і таким чином сприяти стійкому економічному зростанню, а також протистояти


негативному впливу кризових явищ на економіку. Окрім того, фінансова стабільність банківської системи країни

характеризується не лише реалізацією основних функцій банківської системи – перерозподіл ресурсів від власників заощаджень до інвесторів, протистояння впливу негативних факторів [11], а й здатністю системи обмежувати, утримувати і вирішувати такі ситуації. Фінансова стабільність більш деталізовано розглянута у роботі Мишкіна Ф. С. [3], який означує виникнення фінансової нестабільності як перешкоди інформаційним потокам внаслідок потрясінь фінансової системи, що обумовить припинення фінансування потенційних інвесторів. Крокет А. [2] акцентує увагу на стабільності ключових інститутів та ринків, які є складовими фінансової системи. Халдане А. [9], Гудхарт С. А. І., Суніранд П., Тсомокос Д. П. [1], пов’язують фінансову нестабільність з відхиленнями від оптимального економічно-інвестиційного плану економіки, що пов'язано з фінансовими недоліками в у фінансовому секторі. Свамі В. [4] узагальнивши різні погляди на дослідження фінансової стабільності, у контексті їх адаптації до банківського сектору економіки країни, розглядає її як: стан, якого може досягти фінансова система; досягнення ефективного розподілу ресурсів; спроможність оцінювання та управління фінансовими ризиками; здатність нівелювати негативні впливи; забезпечення здійснення безперебійних платежів та грошових переказів; посилення рівноваги шляхом управління активами та ціновою мінливістю; керування системою з метою зростання економічного добробуту. Дослідження провідних зарубіжних науковці підтверджують змістовне наповнення мети системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи, яке полягає у забезпеченні стабільного й безпечного функціонування банківської системи (банків), запобігання дестабілізуючим процесам та тенденціям у банківському секторі, шляхом можливого обмеження банківської активності, що сприятиме стабільному розвитку економіки країни.

Ґрунтовною передумовою досягнення означеної мети є виконання завдань, що покладені в основу банківського регулювання у процесі забезпечення фінансової стабільності банківської системи. Узагальнивши бачення провідних науковців [8, 12, 13, 14,15] та враховуючи властивість банківської системи – емерджентність, варто виділити дві групи завдань: 1) формування прозорої політики НБУ щодо забезпечення фінансової стабільності банківської системи, в цілому, і кожного банку окремо; створення конкурентного середовища у банківському секторі; підтримка необхідного рівня стандартів і професіоналізму в банківському секторі; запобігання поширенню системних ризиків у банківській системі та вирівнювання фінансових диспропорцій, що для неї характерні та ін.; 2) підвищення рівня капіталізації банків; забезпечення ліквідності банківських установ; збалансування якості активів та ін.

Реалізація завдань та досягнення мети у системі забезпечення фінансової стабільності банківської системи базується на дотриманні відповідних принципів та виконанні необхідних функцій.

Система забезпечення фінансової стабільності банківської системи


ґрунтуєте на загальних і специфічних принципах. Основуючись на результатах дослідження принципів банківського

регулювання [5, 16, 17, 18, 19] та синтезі основних положень у процесі досягнення фінансової стабільності, до загальних принципів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи віднесено: адекватність; відкритість; відповідальність; достатність; ефективність; законність; незалежність; підзвітність; послідовність; прозорість і ринкова дисципліни; системність; справедливість; тривалість та передбачуваність; узгодженість інтересів і пріоритетів; цілеспрямованість.

Застосування та дотримання специфічних принципів у системі забезпечення фінансової стабільності банківської системи обумовлене змінами світових тенденцій банківського регулювання, які відображені в основних положеннях Базельського комітету, та впливом кризових явищ на розвиток банківської системи. Світова фінансова криза виявила недоліки в існуючих системах фінансового регулювання, що спричинило необхідність вдосконалення принципів регулювання діяльності банків [18], а також, посилила потребу в розробці та впровадженні нових підходів і методів оцінки системних ризиків, створенні контрциклічних норм достатності капіталу та формуванні резервів на покриття можливих збитків за позиками на періоди економічних піднесень і спадів [20]. Рекомендаційний характер документів Базельського комітету [21, 22], з одного боку, повинен нівелювати нормативний характер основних положень та формування специфічних принципів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи, а з іншого, векторна спрямованість на європейські стандарти розвитку фінансової і банківської системи, та необхідність миттєвої реакції в результаті впливу зовнішніх і внутрішніх негативних шоків, зумовлюють необхідність впровадження та трансформації рекомендованих положень у законодавчо обґрунтовані норми та нормативи. Посилення положень Базельських угод нововведеннями [22], які релевантні з застосуванням принципів регулювання ліквідності, формують групу специфічних принципів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи країни, а саме [23]: безперервність; гнучкість (поєднання стандартів та інструментів моніторингу); всебічність (урахування мікро- і макроекономічних чинників).

Основуючись на загальних і специфічних принципах, суб’єкти системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи, до яких віднесено –уповноважені державні органи, інші державні органи влади, центральний банк (регулятивно-наглядовий орган), банки, міжнародні організації, Асоціації українських банків, виконують відповідні функції, сутність яких адаптовано згідно системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи:

організаційну, яка означає, що для досягнення фінансової стабільності необхідно створити ряд певних правил, якими банківські інститути будуть керуватися, реалізуючи свою політику [20, 24];

захисну, що виводиться з організаційної і означає, що правила, які встановлюються у банківській діяльності, повинні забезпечувати захист вкладників [20, 24], нівелювати вплив зовнішніх негативних факторів, та


систематичних ризиків; стабілізаційну – функція, яка пов’язана, перш за все, з визначною роллю,

яку банківський сектор відіграє у сучасній економіці [20, 24] та у процесі забезпечення фінансової стабільності. Це, насамперед, використання різноманітних запобіжних засобів для усунення дестабілізаційних елементів у діяльності банківських установ [20, 24];

координаційну, що забезпечує узгодження дій у просторі і часі між відповідними органами державної влади, міжнародними та саморегулівними організаціями, що здійснюють регулювання діяльності банків, банківською системою в цілому та зовнішнім середовищем для найбільш швидшого та ефективного досягнення фінансової стабільності банківської системи [20, 24];

аналітичну, яка передбачає збір інформації, аналіз та оцінку результатів діяльності банківських установ, макроекономічних показників країни, які мають безпосередній вплив на банківський сектор [20, 24], та показників, які характеризують рівень фінансової стабільності країни. Це дає можливість вчасно реагувати на дестабілізуючі фактори розвитку банківської системи та вживати відповідних запобіжних заходів;

методологічну, яка полягає у розробленні системи понять, методів, принципів, норм, методик, способів і засобів організації діяльності, необхідних при здійсненні банківського регулювання [20, 24] у процесі досягнення фінансової стабільності банківської системи;

інформаційну, що передбачає отримання та надання офіційних відомостей про стан банківської системи для потреб внутрішнього та зовнішнього користування [20, 24];

контрольну, яка виявляє порушення чинної законодавчої та нормативно-правової бази та забезпечує адекватне реагування наглядових структур щодо застосування заходів впливу до порушників [25].

Впровадження системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи можливе шляхом застосування дієвого інструментарію банківського регулювання. Інструментарій забезпечення фінансової стабільності банківської системи має широкий спектр представлення, який змінюється від особливостей побудови та принципів функціонування банківської системи країни. На даному етапі розвиту, інструменти забезпечення фінансової стабільності банківської системи України, представлено наступним чином: встановлення обов'язкових економічних нормативів (мінімальний розмір регулятивного капіталу банку, норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу, норматив достатності основного капіталу, норматив миттєвої ліквідність, норматив поточної ліквідність, норматив короткострокової ліквідність, норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента, норматив великих кредитних ризиків, норматив максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами, норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою, норматив загальної суми інвестування, буфер запасу (консервації) капітал (потенційний для впровадження з 01 січня 2020 року до 2023 року), буфер системної важливості (з 01 січня 2020 року), коефіцієнт покриття ліквідності (LCR), стрес-тестування,


співвідношення суми кредитів до вартості активів, співвідношення суми кредиту до доходу (запроваджено з 30 червня 2016)); норми обов'язкових резервів для банків; норма відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; процентна політика; рефінансування банків; кореспондентські відносини; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; операцій з цінними паперами на відкритому ринку; управління імпортом та експортом.

Впровадження інструментів банківського регулювання певної дії релевантне з об’єктами системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи. Так наприклад, Белінська Я. В. [5] до об’єктів регулювання, у контексті забезпечення фінансової стабільності банківської відносить фінансову систему, реальний сектор економіки, макрофінансові зв’язки і потоки фінансових ресурсів. Мордаль Є. Ю. [8] – виділяє мікрорівень (банківська система в розрізі елементів, що її формують) та макрорівень (банківська система як система з притаманними їй системними властивостями та ефектами). Відповідно до інструментів макропруденційного (мікропруденційного) регулювання, які рекомендовані Комітетом з глобальної стабільності [14, 26] об’єктами системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи є банк (його структура балансу та кредитні вимоги), і Групою Тридцяти [27] – леверидж, ліквідність, кредитна експансія, Базилем І, ІІ, ІІІ [21, 22] – капітал, ліквідність, ризики, інформація, ринкова дисципліна. Згідно офіційної позиції НБУ, відповідно до векторної спрямованості застосування обов’язкових економічних нормативів об’єктами регулювання є капітал, ліквідність, кредитний ризик, якість активів та інвестицій [28]. Таким чином, окрім означених об’єктів регулювання у контексті досягнення фінансової стабільності банківської системи, з урахування її властивості емерджентності, до об’єктів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи віднесено: параметри діяльності системних банків; структурні зміни та фінансові диспропорції у банківській системі; результативність реалізації функцій банківської системи; фінансові відносити між суб'єктами МБК.

Для означення характеру взаємозв’язків побудовано схему взаємозалежності між метою, завданнями, суб’єктами, об’єктами, функціями, принципами та інструментами банківського регулювання у контексті досягнення фінансової стабільності банківської системи. З метою побудови інформаційної структури множину елементів, які входять до системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи, що наведена на рис. 1, з розподілом елементів за рівнями з більшим або меншим домінуванням застосована методика структурування елементів системи [27].

Висновки. Таким чином, побудова системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи є необхідною умовою трансформації та реформації банківської системи країни відносно світових тенденцій та європейсько-орієнтованого підходу до забезпечення фінансової стабільності банківського сектору економіки.


Рис. 1. Схема взаємодії елементів системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи


Впровадження системи забезпечення фінансової стабільності банківської системи набуває особливої актуальності для українських банків, як елементів банківської системи, які на сучасному етапі розвитку потребують інтенсивного впровадження дієвих інструментів банківського регулювання. Окрім того, побудована система забезпечення фінансової стабільності банківської системи сприятиме універсалізації поглядів щодо мети, функцій, об’єктів, суб’єктів, принципів, інструментів та завдань, що створює змістовне підґрунтя для оцінювання зміни стану фінансової стабільності банківської системи в результаті взаємодії означених елементів.

Бібліографічні посилання: 1. Goodhart C. A. E. A Time Series Analysis of Financial Fragility in the UK Banking System

/ C. A. E. Goodhart, P. Sunirand, D.P. Tsomocos // Annals of Finance. – 2006. – № 2. – Р. 1–21.

2. Crockett A. Maintaining financial stability in a global economy / A. Crockett // Federal Reserve Bank of Kansas City’s Symposium, Jackson Hole, Wyoming, 1997. – Р. 28–30.

3. Miskin F. S. Global financial instability: framework, events, issues / F. S. Miskin // Journal of economic Perspectives. – 1994. – № 13. – P. 3 – 25.

4. Swamy V. Banking System Resilience and Financial Stability / Vighneswara Swamy // Journal of International Business and Economy. – 2013. – Vol. 14. – №. 1. – pp. 87–117.

5. Белінська Я. В. Механізм забезпечення фінансової стабільності: структура, інструменти, напрями розвитку / Я. В.Белінська, В. П.Биховченко // Стратегічні пріоритети. – 2012. – № 1 (22). – С. 72–84.

6. Коваленко В. Теоретичні та методичні підходи до оцінювання фінансової стабільності банківської системи / В. Коваленко, Ю. Гаркуша // Вісник НБУ. – 2013. – № 9. – С. 126–31.

7. Лазня А. В. Теоретико-методологічні підходи до визначення сутності і складових організаційно-економічного механізму забезпечення фінансової стабільності банківської системи / А. В. Лазня // Вісник Університету банківської справи України. – 2014. – № 1 (19). – С. 194 – 199.

8. Мордань Є. Ю. Державне регулювання банківської системи : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / Є. Ю. Мордань. – Суми, 2015. – 21 с.

9. Haldane A. Financial stability and Macroeconomic models / A. Haldane, S. Hall, V. Saporta, M. Tanaka // Bank of England Financial Stability Review, June 2004. – Р. 80 - 88.

10. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/679-14

11. Garry J. Schinasi., 2004. Defining Financial Stability. IMF Working Paper, International Capital Markets Department, International Monetary Fund, WP/04/187.

12. Мізіна І. В. Банківське регулювання та нагляд в умовах фінансової кризи в Україні / І. В. Мізіна // Прикарпатський юридичний вісник. – 2016. –Випуск 1(10). – С. 165 – 168.

13. Мохова Ю. Л. Особливості розвитку державного регулювання банківської діяльності в Україні / Ю. Л. Мохова // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2017. – № 1 (57). – С. 69 – 73.

14. Коваленко В. В. Концептуальні засади макропруденційного нагляду та регулювання банківської діяльності / В. В. Коваленко, Б. А. Дадашев // Електронне видання «Ефективна економіка». – 2012. – № 4. – Режим доступу: http://www.m.nayka.com.ua/?op=1&j=efektyvna-ekonomika&s=ua&z=1074


15. Д'яконова І.І. Особливості сучасного стану державного регулювання банківської діяльності / І.І. Д'яконова, Є. Ю. Мордань // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». – Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. – Вип. 31. – С. 45–54.

16. Версаль Н.І. Банківська система України: проблеми становлення та перспективи розвитку. Збірник тез доповідей міжнародної науково – практичної конференції. – Тернопіль: Економічна думка, 1998. – С. 50.

17. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). – Тернопіль, Збруч, 1995. – 180 с.

18. Д’яконова І.І. До питання визначення понять «банківське регулювання» та «банківський нагляд» / І.І. Д’яконова // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 8(86). – С. 183–193.

19. The PRA’s approach to banking supervision April 2013. – 42 р. 20. Міщенко В. Базель ІІІ: нові підходи до регулювання банківського сектору / В.

Міщенко, А. Незнамова // Вісник Національного банку України. - 2011. - № 1. - С. 4–9. 21. Core Principles for Effective Banking Supervision. Bank forernational Settlements. 2012.

[on-line]: http://www.bis.org/publ/bcbs230.pdf. 22. Basel III: A Global Regulatory Framework for More Resilient Banks and Banking Systems.

December 2010 (rev June 2011): Basel Committee on Banking Supervision, 2010. [on-line]: http://www.bis.org/publ/bcbs189.pdf

23. Науменкова С. Базель І, ІІ, III: Розвиток підходів для зміцнення регуляторної основи / С. Науменкова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2015. – № 12 (177). – С. 39 – 48.

24. Методологічні роз’яснення до Основних принципів ефективного банківського нагляду / Базельський комітет з питань банківського нагляду, 2006 р. – 66 с. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=45064

25. Дудка І.М. Державне регулювання банківських відносин як ключовий компонент державної політики в цій сфері / І.М. Дудка // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 4. – С. 162-168.

26. Шевченко Н. В. Удосконалення інструментарію макропруденційного регулювання банківської інвестиційної діяльності [Електронний ресурс] / Н. В. Шевченко // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка». – 2014. – № 7. – Режим доступу: http://www.m.nayka.com.ua/?op=1&j=efektyvna-ekonomika&s=ua&z=3191

27. Enhancing Financial Stability and Resilience: Macroprudential Policy, Tools, and Systems for the Future. - Group of Thirty, october, 2010. – 77р.

28. Instruments of macroprudential policy / A Discussion Paper Prepared by Bank of England and Financial Services Authority staff Bank of England, 2011. – 42 р.

List of references: 1. Goodhart C. A. E., Sunirand P., Tsomocos D.P. (2006) Time Series Analysis of Financial

Fragility in the UK Banking System. Published in: Annals of Finance, No. 2 (2006): pp. 1–21.

2. Crockett A. (1997) Maintaining financial stability in a global economy Federal Reserve Bank of Kansas City’s Symposium, Jackson Hole, Wyoming (1997): pp. 28–30.

3. Miskin F. S. (1994) Global financial instability: framework, events, issues. Published in: Journal of economic Perspectives, No. 13 (1994): pp. 3 – 25.

4. Swamy, Vighneswara (2013): Banking System Resilience and Financial Stability - An Evidence from Indian Banking. Published in: Journal of International Business and Economy , Vol. 14, No. 1 (2013): pp. 87–117


5. Belins'ka Ya. V., Bykhovchenko V. P. (2012) Mekhanizm zabezpechennya finansovoyi stabil'nosti: struktura, instrumenty, napryamy rozvytku. Published in: Stratehichni priorytety, No. 1 (22) (2012): pp. 72–84.

6. Kovalenko V., Harkusha Yu. (2013) Teoretychni ta metodychni pidkhody do otsinyuvannya finansovoyi stabil'nosti bankivs'koyi systemy. Published in: Visnyk NBU, No. 9 (2013): pp. 126 – 131.

7. Laznya A. V. (2014) Teoretyko-metodolohichni pidkhody do vyznachennya sutnosti i skladovykh orhanizatsiyno-ekonomichnoho mekhanizmu zabezpechennya finansovoyi stabil'nosti bankivs'koyi systemy. Published in: Visnyk Universytetu bankivs'koyi spravy Ukrayiny, No. 1(19) (2014): pp. 194 – 199.

8. Mordan' Ye. Yu. (2015) Derzhavne rehulyuvannya bankivs'koyi systemy. Avtoreferat dysertatsiyi na zdobuttya naukovoho stupenya kandydata ekonomichnykh nauk za spets: 08.00.08 – Hroshi, finansy i kredyt. Sumy, 2015. – 21 p.

9. Haldane A., Hall S., Saporta V., Tanaka M. (2004) Financial stability and Macroeconomic models. Bank of England Financial Stability Review, June 2004: pp. 80 – 88.

10. Zakon Ukrayiny «Pro Natsional'nyy bank Ukrayiny» vid 20.05.1999 # 679-XIV [Elektronnyy resurs] // Ofitsiynyy sayt Verkhovnoyi Rady Ukrayiny

11. Garry J. Schinasi., 2004. Defining Financial Stability. IMF Working Paper, International Capital Markets Department, International Monetary Fund, WP/04/187.

12. Mizina I. V. (2016) Bankivs'ke rehulyuvannya ta nahlyad v umovakh finansovoyi kryzy v Ukrayini. Published in: Prykarpat·s'kyy yurydychnyy visnyk. No. 1(10) (2016): pp. 165 – 168.

13. Mokhova Yu. L. (2017) Osoblyvosti rozvytku derzhavnoho rehulyuvannya bankivs'koyi diyal'nosti v Ukrayini. Published in: Derzhava ta rehiony. Seriya: Derzhavne upravlinnya. No. 1 (57) (2017): pp. 69 – 73.

14. Kovalenko V. V., Dadashev B. A. (2012) Kontseptual'ni zasady makroprudentsiynoho nahlyadu ta rehulyuvannya bankivs'koyi diyal'nosti. Published in: Elektronne vydannya «Efektyvna ekonomika» No. 4 (2012).

15. D"yakonova I.I., Mordan' Ye. Yu. (2011) Osoblyvosti suchasnoho stanu derzhavnoho rehulyuvannya bankivs'koyi diyal'nosti. Problemy i perspektyvy rozvytku bankivs'koyi systemy Ukrayiny : zb. nauk. prats' / Derzhavnyy vyshchyy navchal'nyy zaklad «Ukrayins'ka akademiya bankivs'koyi spravy Natsional'noho banku Ukrayiny». Sumy : DVNZ «UABS NBU» No. 31(2011): pp. 45–54.

16. Versal' N.I. (1998) Bankivs'ka systema Ukrayiny: problemy stanovlennya ta perspektyvy rozvytku. Published in: Zbirnyk tez dopovidey mizhnarodnoyi naukovo – praktychnoyi konferentsiyi. Ternopil', Ekonomichna dumka. 1998, 50 p.

17. Mel'nyk A.F. (1995) Derzhavne rehulyuvannya ekonomiky perekhidnoho periodu (svitovyy dosvid i problemy Ukrayiny), Ternopil', Zbruch, 1995, 180 p.

18. D"yakonova I.I. (2008) Do pytannya vyznachennya ponyat' «bankivs'ke rehulyuvannya» ta «bankivs'kyy nahlyad». Published in: Aktual'ni problemy ekonomiky. No. 8(86) (2008): pp. 183–193.

19. The PRA’s approach to banking supervision April 2013. – 42 р. 20. Mishchenko V., Neznamova A. (2011) Bazel' III: novi pidkhody do rehulyuvannya

bankivs'koho sektoru. Published in: Visnyk NBU. No 1 (2011): pp. 4–9. 21. Core Principles for Effective Banking Supervision. Bank forernational Settlements. 2012.

[on-line]: http://www.bis.org/publ/bcbs230.pdf. 22. Basel III: A Global Regulatory Framework for More Resilient Banks and Banking Systems.

December 2010 (rev June 2011): Basel Committee on Banking Supervision, 2010. [on-line]: http://www.bis.org/publ/bcbs189.pdf

23. Naumenkova S. (2015) Bazel' I, II, III: Rozvytok pidkhodiv dlya zmitsnennya rehulyatornoyi osnovy. Published in: Visnyk Kyyivs'koho natsional'noho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. No 12 (177), (2015):pp. 39 – 48.


24. Metodolohichni roz"yasnennya do Osnovnykh pryntsypiv efektyvnoho bankivs'koho nahlyadu / Bazel's'kyy komitet z pytan' bankivs'koho nahlyadu, 2006, 66 p.

25. Dudka I.M. (2009) Derzhavne rehulyuvannya bankivs'kykh vidnosyn yak klyuchovyy komponent derzhavnoyi polityky v tsiy sferi. Published in: Chasopys Kyyivs'koho universytetu prava, No 4 (2009): pp. 162-168.

26. Shevchenko N. V. (2014) Udoskonalennya instrumentariyu makroprudentsiynoho rehulyuvannya bankivs'koyi investytsiynoyi diyal'nosti. Published in: Elektronne naukove fakhove vydannya «Efektyvna ekonomika», No 7 (2014).

27. Enhancing Financial Stability and Resilience: Macroprudential Policy, Tools, and Systems for the Future. – Group of Thirty, october, 2010. – 77 р.

28. Instruments of macroprudential policy. A Discussion Paper Prepared by Bank of England and Financial Services Authority staff Bank of England, 2011. – 42 р.


УДК 338.262.7 JEL E170; E290; L740; O 180

Малаховський Ю. В., к.е.н., доцент

Лізунков О.В., к.т.н. , доцент

Кансо Алі Ахмед, аспірант

Центральноукраїнський національний технічний університет, м. Кропивницький

Малаховский Ю. В., к.э.н., доцент

Лизунков А.В., к.т.н., доцент

Кансо Али Ахмед, аспирант

Центральноукраинский национальный технический университет, г. Кропивницкий

Malakhovskyi Y.V., PhD, associate professor

Lizunkov O.V., PhD, associate professor

Kanso Ali Ahmed, PhD student

Central Ukrainian National Technical University, Kropyvnytskyi

МЕЗОЕКОНОМІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БУДІВЕЛЬНОГО КЛАСТЕРУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

МЕЗОЭКОНОМИЧЕСКОЕ РЕГУЛЮВАНИЕ СТРОИТЕЛЬНОГО КЛАСТЕРА: МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОПЫТ ДЛЯ УКРАИНЫ

CONSTRUCTION CLUSTER’ MESOECONOMIC REGULATION: INTERNATIONAL EXPERIENCES FOR UKRAINE

Анотація. У статті узагальнюється міжнародний досвід модернізації методологічних підходів до аналізу та регулювання мезоекономічних систем, що займають проміжне становище між мікро- та макрорівнями національної економіки, та покликані виконувати посередницькі функції заощадження суспільних витрат у ході управління процесами адаптації суб’єктів первинного рівня господарювання до вимог і умов функціонування національної моделі соціально орієнтованої ринкової економіки. Досліджуються можливі варіанти використання спеціалізованих аналітично-управлінських процедур на рівні мезоекономічних систем національної економіки. Особливу увагу приділено характерним особливостям функціонування будівельних галузевих кластерів у Німеччині, Данії та Швеції, можливостям використання цього досвіду в Україні. Наводиться характеристика основних етапів життєвого циклу обігу коштів у масштабах мезоструктур будівельного профілю. Обґрунтовується визначальний вплив процесів заощадження трансакційних витрат на рівень внеску мезоекономічних структур до споживання ВВП


Ключові слова: мезоекономічні структури, системний аналіз мезоекономічних структур, галузевий мезоекономічний аналіз у будівництві, управління трансакційними витратами.

Аннотация. В статье обобщается международный опыт модернизации методологических подходов к анализу и регулированию мезоэкономических систем, занимающих промежуточное положение между микро- и макроуровнями национальной экономики, предназначение которых заключается в выполнении посреднических функций экономии общественных расходов в ходе управления процессами адаптации субъектов первичного уровня хозяйствования к требованиям и условиям функционирования на национальном уровне институтов социально ориентированной рыночной экономики. Исследуются возможные варианты использования специализированных аналитически-управленческих процедур на уровне мезоэкономических систем национальной экономики. Особое внимание уделено характерным особенностям функционирования строительных отраслевых кластеров в Германии: Дании и Швеции: возможностям использования этого опыта в Украине. Характеризуются основные этапы жизненного цикла обращения средств в масштабах мезоэкономических структур строительного профиля. Обосновывается определяющее влияние процессов экономии трансакционных издержек на уровень вклада мезоэкономических структур в потребление ВВП

Ключевые слова: мезоэкономические структуры, системный анализ мезоэкономических структур, отраслевой мезоэкономический анализ в строительстве, трансакционные издержки.

Abstract. The article summarizes international experience upgrading methodological approaches to the analysis mesoeconomical systems that occupy an intermediate position between the micro and macro levels of the national economy, and are designed to perform mediation savings of public spending during the adaptation process management entities of economic conditions and the requirements of a national model of a social market economy. Investigate options for the introduction of specialized analytical procedures at mesoeconomic of the national economy.

Attention is paid to the theme of branch (in construction) and regional systems. The description of the main stages of the life cycle of turnover across mesostructured sectoral and regional profile. Grounded determining the impact of transaction costs savings to the level of fee structures to mesoeconomical consumption GDP.

Strategic development programming suitable for practical use seems to define the essence of mesoeconomical five-stratification system structure of the national economy. Subsequently, since the purpose mesoeconomical system is the goal of the system of higher level – and the baseline of its formation serving system lower level, meaning its operation is to implement effective development of specific tools in the use of the economic potential institutional units within mesoeconomical association.

Key words: mesoeconomic structures, mesoeconomic structures’ system analysis, sectoral mesoeconomic analysis in building industry, transaction costs’ regulation

Постановка проблеми. Характерною особливістю національної економіки (НЕ), як складно організованої в умовах сучасного розвитку продуктивних сил системи виробництва, розподілу, перерозподілу, обміну і споживання продуктів праці між учасниками її суспільного поділу, є інтегративна цілісність. Ця системна особливість втілюється у ході розгортання специфічних рис НЕ як органічного цілого, що проявляється через появу нових якостей у процесі розвитку, формування нових типів цілісності, виникнення нових структурних рівнів та їх ієрархічної супідрядності, розділення на складові елементи [1, с. 736-737].


Реалізація структурно-функціонального підходу до системного дослідження НЕ передбачає дослідження явищ та процесів, що відбуваються в ній, як структурно розчленованої цілісності, в якій кожен елемент має конкретно визначене функціональне призначення. З цієї точки зору, теоретичний аналіз мезоекономічних систем, ролі, яку вони відіграють у становленні та розвитку неоінституціональної економіки, є актуальним елементом стратегічного підходу до управління її національним комплексом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні підходи до розуміння сутності мезорівня національної економіки, починаючи з підходів до цієї проблеми Й. Шумпетера, детально проаналізовано в різних джерелах [15; 43]. Загальним місцем у них є те, що характерною особливістю мезоекономіки є її бімодальність, за якої єдина ідея (генеральне правило) реалізовується цілою сукупністю агентів (акторів).

Сучасні підходи до аналізу галузевих мезоструктур в системі національної економіки було започатковано Стюартом Холландом, який вбачав їх призначення у реалізації олігополістичного посередництва між підприємствами, що врегульовуються за мікроекономічними моделями, та макроагрегатами національної економіки [2]. Концепцію було сформульовано на противагу т. з. гарвардській “старій школі” аналізу індустріальної організації НЕ, що була тісно пов’язаною з кейнсіанською традицією. Остання полягала у обґрунтуванні необхідності інтервенційного втручання уряду у процес формування ринкового середовища на відповідному рівні [3]. У основу дій покладалась модель цілеспрямованої використання об’єктивного взаємозв’язку між базовими умовами (попитом та пропозицією), структурою (чисельність продавців та покупців, диференціація продукції, структура витрат, вертикальна інтеграція, рівень конгломерації), поведінкою (ціновою, продуктовими стратегіями, дослідженнями та інноваціями, рекламною діяльністю, легальними методами діяльності), а також ефективністю (виробництво, розвиток, зайнятість) в кризових умовах діяльності [4].

Чиказьку традицію аналізу індустріальної організації, т. з. “нову школу”, детально представлено у роботах [5-8]. Головним аргументом на користь оновлення підходів до індустріального аналізу, що частково заперечував доцільність масштабної державної інтервенції, було проголошено здатність працівників/підприємств швидко адаптуватись до централізовано запроваджуваних змін та діяти в рамках виробничих “раціональних очікувань”. Особливо виразно оновлені підходи було відображено у роботах М. Портера, що присвячувались пріоритетним питанням застосування здобутків економічної теорії в царині стратегічного аналізу промислової діяльності (концепція “п’яти складових” конкурентоспроможності, аналіз ланцюжків вартості, “діамант” Портера) [9-11].

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Загальним зауваженнями до здійснюваних представниками “старої” та “нової” шкіл підходів до індустріального/мезоекономічного аналізу, а на його основі, регулювання, є недостатня увага, що приділяється питанням ендогенного (на


відміну від екзогенного) характеру інституційних змін у діяльності підприємств будівельного кластеру реального сектору економіки.

Окремим перспективним напрямом досліджень є обґрунтування основних положень стратегії територіального менеджменту, деталізація на основі його аналізу конкретних напрямів реалізації концепції управління регіональною сукупністю інституційних акторів кластеру як квазікорпоративним утворенням [44; 45].

Завдання дослідження полягає в узагальненні міжнародного досвіду реалізації теоретичних та практичних підходів до аналізу та регулювання мезоекономічного будівельного кластеру в структурі національної економіки з метою формулювання принципів державного управління їхнім розвитком в Україні.

Виклад основного матеріалу. Самостійними рівнями господарських систем, що функціонують в глобальному економічному просторі, окремі автори [13; 14; 15] пропонують вважати: мегаекономічний; субекономічний; макроекономічний; мезоекономічний; мікроекономічний; номоекономічний; наноекономічний. Як зазначається в [16, p. 263; 46], застосування терміну “мезоекономіка” пов’язується з необхідністю розробки аналітичної бази дослідження динамічних перетворень базових елементів економіки, що еволюціонує. На думку авторів, з еволюційної точки зору, нездійсненним є просте агрегування, поступове перетікання, механістичне перетворення мікроекономічних процесів у макроекономічні. Введення до обігу поняття “мезоекономіка” пояснюється не лише потребою класифікувати окремі економічні феномени, що не підпадають під визначення мікроекономічних або макроекономічних [24], необхідністю аналізувати нерівноважні ринкові структури, але й онтологічним підходом до ідентифікації, таксономії та концептуалізації динамічних будівельних блоків національного економічного універсуму (табл. 1).

Таблиця 1 Рівні, елементи та інструменти аналізу ринкової економіки [12]

Рівні аналізу Елементи аналізу Інструменти аналізу

Мікроекономіка Домашні господарства Фірми Ринки

Теорія попиту Теорія вартості та теорія виробництва Теорія ринку та цінова теорія Теорія конкуренції Теорія розподілу доходів

Мезоекономіка Галузі Регіони Об’єднання

Теорія економічної структури та змін Регіональна економік Економіка середовища Теорія груп та об’єднань Економічна теорія та політика

Макроекономіка Макроагрегати Національна економіка

Система національних рахунків Економіка стабільності та зростання Монетарна теорія Міжнародна торгівля Теорія макроекономічного розподілу


Проведення традиційного аналізу засобами складання таблиць “витрати-випуск” (input-output table, IOT) дозволяє наочно ілюструвати наявність, міць та розмір мезоекономічних зв’язків між галузями виробництва/секторами національної економіки, причому із застосуванням статистичних методів встановлення т. з. “мезофірм”, обмежена сукупність яких контролює/займає панівні позиції на ринку конкретного продукту галузі/сектору економіки [33]. Використання IOT забезпечує осіб, що визначають напрями економічної політики, інформацією про: (a) поточний стан внутрішньої динаміки галузевої структури національної економіки; (b) попередніми даними про стан технічного прогресу, що є необхідними для прогнозування майбутнього стану макроекономіки; (c) показниками для розробки середньострокових планів щодо макроекономічних показників продуктивності, обсягу виробництва, зайнятості, торгівлі, інвестицій, споживання тощо [34].

Розвинута Й. Шумпетером [17] та його послідовниками [18; 19] ідея еволюційних макрогенерацій концентрується у сформульованому ними визначенні економіки, яка постає у вигляді комплексу правил поведінки щодо поділу праці, формування організаційної структури управління в умовах домінування приватної власності, вільної конкуренції, системи обміну результатами діяльності, що розвивається протягом тривалого періоду часу, як унікального способу мережного комбінування елементів продуктивних сил, що сприяє створенню споживчого продукту.

В цілому, такий підхід до визначення сутності поняття мезоекономіки склався за інтенсивного розвитку нових тенденцій сучасної економічної теорії, а саме неоінституціональної та нової інституціональної економічної теорії [15]. Наслідком здійснення такого підходу стала можливість синтезувати максимально продуктивний, з точки зору можливості проведення описових та пояснювальних досліджень, підхід до здійснення мезоаналізу.

Його сучасний напрям, у витоків якого стояли Карассус (Carassus) [35] та Деваланс (de Valance) [36], базувався на альтернативних підходах, що пов’язувались з дослідженням діяльності кластерів. Кластер, на переконання Деваланса, являє собою об’єднання декількох незалежних спеціалізованих фірм, що утворюють мережу виробництва. Порівнюючи кластерну зі вже згадуваною моделлю “структура – поведінка – продуктивність”, він стверджував, що обидві моделі лише відображають різні аспекти промислової діяльності. При цьому, кластерна модель (на відміну від IOT) з більшою детальністю описує процеси зміни характеру промислової діяльності за рахунок включення до аналітичного процесу впливу факторів потоків послуг, зв’язків між фірмами, діяльності інституційних акторів тощо. Принципово схожа на кластерну, модель [35] передбачає здійснення аналітичних процедур у відношенні організованого комплексу міжвиробничих зв’язків, комерційної та неприбуткової діяльності, взаємодії учасників протягом життєвого циклу галузевої продукції (послуг) (таблиця 2).

Сучасний мезоекономічний підхід також відрізняється від школи галузевого аналізу тим, що включає до кола дослідження не лише “мезофірми”, але весь перелік інституційних акторів.


Таблиця 2 Синтез мезоекономічного та галузевого аналізу

Ступінь втручання Мета Рівень

укрупнення Модель/Теорія/

Джерело

стар

а

Сприяння державному втручанню у

ринкову ситуацію

Формування підстав для розробки

політики. Соціальна орієнтація

цілей

Аналіз галузей, конгломератів

Кейнсіанська теорія. Модель “структура-

умови-продуктивність” [3; 4; 5; 6; 25]

Шко

ла г

алуз

евог

о ан

аліз

у

нова

Сприяння “невидимій руці ринку”, політика

невтручання

Вивчення ринку (зі сторони пропозиції)

Аналіз галузей

Неокласична теорія. Раціональні очікування.

Модель “п’яти сил” [5; 6; 9-11; 26; 27]

суча

сна

Нейтральна позиція. Аспекти співпраці

погоджується

Описовий та пояснювальний

аналіз галузевих/ секторальних характеристик

Цілісний підхід до галузей/секторів Кластери/системи

Класична мезоекономіка. Модель

кластерів/систем. Системний аналіз

[2; 34; 35; 41]

Мез

оеко

ном

іка

клас

ична

Спостерігаються окремі аспекти

втручання

Цілісний підхід до галузі. Ідентифікація

розбалансування як базису майбутніх

інвестицій та формування

політики розвитку

Полііндустріальні об’єднання Мезофірми

Класичний аналіз “витрати-випуск”. Таблиця “витрати-

випуск”. Виробничий ланцюг

[2; 20; 28-33]

Таким чином, можна стверджувати, що сучасний мезоекономічний підхід

задовольняє потребам всебічного урівноваження процесу аналізу за осями координат “інтервенціонізм – “невидима рука” ринку”, а також рівня агрегування показників “мікроекономіка – макроекономіка”.

Пілотний системний аналіз галузевої мезоструктури (ГМС), що передбачає відображення реальної секторальної ситуації у середовищі теоретичної моделі, здійснено нами на матеріалах європейської будівельної галузі (рис. 1).

Доказом системності здійснених досліджень є: (a) проектування мезоекономічної системи як “організованого комплексу комерційних та некомерційних відносин взаємодії між виробничими та інституційними акторами, які приймають участь у економічній діяльності зі створення кінцевого продукту/послуги та управлінні процесом його використання протягом життєвого циклу об’єкту, що постійно еволюціонує під зовнішнім впливом середовища мезоструктури”; (b) визначення елементів структури системи та її оточення; (c) встановлення рівня компетенції та ідентифікації окремих компонентів економічної діяльності та фаз життєвого рівня; (d) опису витрат (сировина та матеріали), процесів перетворень та результатів (управління існуючими виробничими структурами) системи (рис. 1) [41].


Елементи структури галузевої мезоекономічної моделі

Нове будівництво

Управління послугами Знесення

Відновлення пр

оект

уван

ня

диза

йн

реал

ізац

ія

заку

півл

і, пр

одаж

і

мен

едж

мен

т

опер

атив

не

упра

влін

ня

пост

ачан

ня

капі

таль

ний

рем

онт

прое

ктув

ання

диза

йн

реал

ізац

ія

прое

ктув

ання

диза

йн

реал

ізац

ія

Упр

авлі

ння

акти

вам

и

Дія

льні

сть

(у т

. ч. д

изай

н)

Еко

ном

ічна

дія

льні

сть,

лан

цюг

варт

ості

Вир

обни

цтво

(р

озпо

діл)

Органи управління

Європейський

Союз центрального місцевого

Клієнтські, виробничі, професійні організації

та об’єднання

Професійні спілки

Асоціації користувачів,

орендарів

Інституційне середовище

Рис. 1. Модель функціонування ГМС (в галузі будівництва) [34; 41] Ґрунтуючись на моделі мезосистеми, виявляється можливим визначити

чотири елементи його аналізу, які пов’язані із зовнішніми та внутрішніми аспектами функціонування галузевої конструкції (рис. 2).

У практичній площині це означає, що одночасно з формуванням результатів діяльності на рівні реального сектору виробництва життєвих благ, суттєвість впливу мезоекономічної структури на рівень кінцевого споживання ВВП забезпечується шляхом сприяння взаємодії економічних суб’єктів, що здійснюється у середовищі функціонування трансакційного сектору галузі.

Об’єктом аналізу в цьому випадку стає процес заощадження коштів, внаслідок реалізації системи засобів регулювання мезоконструкції, за рахунок специфікації прав власності, створення організаційних структур, що забезпечують їх ефективний обмін, порівняння та економію витрат, що виникають у ході процесу. Він охоплює діяльність двох принципових груп


інституцій (наднаціональних, державних органів управління та торговельних асоціацій) з оптимізації фінансових, торговельних та інформаційних трансакцій у процесі подолання “сил тертя в економіці”, що об’єктивно виражається у заощадженні коштів на подолання перешкод на шляху переходу життєвих благ від їх виробників до споживачів [38-40].

Елементи аналізу Мета проведення / показники

Ринкове середовище

Вимірювання пропорцій та внеску мезосистеми у пов’язані мезосистеми, до національної економіки та міжнародної торгівлі тощо: внесок ВДВ галузі до ВВП НЕ, питома вага зайнятих у галузі у їх загальній чисельності в НЕ

зовн

ішні

Інституційне оточення

Ідентифікація зовнішніх сил впливу, у т. ч. законодавства, субсидій, НДДКР, внутрішніх галузевих домовленостей, конкурентів, партнерів, постачальників, соціокультурного, природно-ресурсного, політичного середовища, що впливають на галузеву мезосистему

Компоненти мезосистеми

Ідентифікація та опис компонентів мезосистеми, їхніх зв’язків, характеристик, “балансу сил” тощо: кількість будівельних фірм; кількість зайнятих; чисельність професіоналів; замовники послуг; виробники матеріалів, компонентів; виробники устаткування та обладнання; кількість компаній з управління об’єктами та правами власності; обсяги будівельного виробництва; чисельність фірм різного розміру; чисельність зайнятих на них; обсяги їх виробництва вн

утрі

шні

Економічна активність

Опис характерних особливостей принципових напрямів економічної діяльності мезосистеми та їхніх зв’язків з різними компонентами: оцінна вартість об’єктів житлового, нежитлового та цивільного будівництва; питома вага будівельних робіт, технічного обслуговування, капремонту; питома вага вартості замовлень домашніх господарств, корпорацій, ОДУ у загальному обсязі галузевого виробництва

Рис. 2. Складові елементи мезоекономічного аналізу [34] Вагомим аргументом на користь запровадження мезоекономічного

підходу до аналізу еволюційної економіки на регіональному рівні НЕ (регіональної мезоекономічної системи, РМС) є те, що за умови використання лише базових мікроекономічних підходів, або універсальних положень макроекономічних теорій, неможливо пояснити динаміку та послідовність фактичних змін, які логічно пояснюються у випадку залучення поняття “мезотраєкторії економічної еволюції” на регіональному рівні. Остання постає у вигляді управління трифазним процесом зародження, дифузії, підтримання оновлених стандартів поведінки акторів мікроекономічної діяльності з “правильного розпізнавання обставин діяльності” [21, c. 73] у середовищі макроекономічної системи, що еволюціонує.

Дотримуючись логіки аналізу ГМС, вважатимемо різновидами економічної активності на рівні регіону всі види діяльності фінансових та нефінансових корпорацій, завдання яких полягає у перенесенні існуючої на вартість продукції/послуг, а також інституційних акторів, що формують валову додану вартість (валовий регіональний продукт, ВРП): найманих працівників, що отримують компенсації; роботодавців та підприємців, що формують валовий прибуток, змішаний доход; органи оподаткування, що здійснюють нарахування чистих податків на продукти, інших податків на виробництво та імпорт (без субсидій) у складі ВРП (рис. 3).


Рис. 3. Модель функціонування РМС [40; 44; 45]

Компонентами РМС виступатимуть інституційні актори двох основних

споживчих типів: фізичні особи або їх групи, що функціонують у вигляді домашніх господарств; юридичні особи або громадські організації, що функціонують у вигляді корпорацій (фінансових та нефінансових), некомерційних організацій та органів державного управління.

За їх участі відбуваються процеси формування ресурсів споживання РМС (у процесі виробництва продукції та послуг, імпортної діяльності), їх використання (проміжне та кінцеве споживання, валове нагромадження, експортна діяльність). Статистичні спостереження за діяльністю акторів здійснюються на основі формування зведеного балансу фінансових ресурсів регіону[47].

Висновки. Виходячи з потреб аналізу, стратегічного програмування розвитку, придатним для практичного використання видається визначення сутності мезоекономічної системи за п’ятирівневої стратифікації структури НЕ.

У подальшому, виходячи з того, що призначенням мезоекономічної системи є досягнення мети функціонування системи вищого рівня – НЕ, а базовим рівнем її формування виступає система нижчого рівня (інституційні одиниці), зміст її функціонування полягає у реалізації специфічних засобів ефективного розвитку НЕ у процесі використання економічного потенціалу інституційних одиниць в межах мезоекономічного об’єднання (ГМС, РМС).

При цьому на рівні ГМС відбувається об’єднання мікроекономічних потенціалів, що регулюються переважно засобами централізованого екстериторіального впливу, а РМС передбачає включення до свого складу як вертикально інтегрованих корпоративних формувань, так і ринкових


територіальних корпорацій. Виділення ГМС та РМС, а також кластерних систем, вимагає усунення негативних наслідків демонтажу інститутів централізованого управління нею. Варіант вирішення проблеми – формування стабільних за складом учасників, внутрішніх факторів та характером траєкторії розвитку мезосистем в структурі НЕ, що підлягають можливості стратегічного програмування, а також передбачають широкий різновид відносин до регулювання між ними.

Бібліографічні посилання: 1. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-оглы,

Л.Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – 815 с. 2. Holland, S. (1987) The Market economy – From Micro to Mesoeconomics, Weidenfeld and

Nicolson, London. 3. Bain J. S. (1968) Industrial Organisation, Second edition, John Wiley & Sons. 4. Scherer, F.M. (1970) Industrial Market Structure and Economic Performance, Rand

McNally & Company, Chicago. 5. Tirole, J. (1988) The Theory of Industrial Organisation, 10th edition, The MIT Press,

London. 6. Foss, N. (1996) Research in Strategy, economics, and Michael Porter, Journal of

Management Studies, January 7. Stigler, G. J. (1968) The Organization of Industry, The University of Chicago Press,

Chicago and London. 8. Nelson, R. and Winter S. G. (1982) An Evolutionary Theory of Economic Change, Harvard

University Press, Harvard. 9. Porter, M.E. (1980) Competitive strategy: Techniques for Analyzing Industry and

Competitors, Free press, New York. 10. Porter, M.E. (1985) Competitive Advantage, New York, Free Press. 11. Porter, M. E. (1990) The competitive advantage of nations, MacMillan, London. 12. Peters, H-R. (1971) Grundzüge sektoraler Wirtschaftspolitik, Verlag Rombach, Freiburg (in

German). 13. Иншаков О.В. Структурное уточнение содержания экономической теории: потенциал

многоуровневого подхода / О.В. Иншаков // Российский экономический журнал. – 2003. – № 3. – С. 84-87.

14. Мезоэкономика переходного периода: рынки, отрасли, предприятия / под ред. чл.-корр. РАН Г.Б. Клейнера. – ЦЭМИ РАН. – М.: Наука, 2001. – 516 с.

15. Малаховський Ю.В. Методологічні підходи до стратегічного управління розвитком мезосистем в структурі національної економіки [Текст] / Л.М. Фільштейн, Ю.В. Малаховський, А.А. Кансо // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. Збірник наукових праці. – 2016. – Випуск 30. – С. 266-274.

16. Dopfer Kurt. Micro-meso-macro [Електронний ресурс] / Kurt Dopfer, John Foster, Jason Potts // Journal of Evolutionary Economics. – 2004. – №14. – Режим доступу: file:///D:/%23%D0%AE%D1%80%D0%B0/%23Downloads/ SSRN-id721599%20(1).pdf.

17. Schumpeter J.A. (1934), The theory of economic development: An Inquiry into Profits, Capital, Credit, Interest and the Business Cycle (1912/1934). Transaction Publishers, 1934. – 255 p.

18. Foster J. A micro-meso-macro perspective on the methodology of evolutionary economics: Integrating history, simulation and econometrics [Електронний ресурс] / John Foster, Jason Potts // Schumpeterian perspectives on innovation, competition and growth / Editors: Cantner, Uwe, Gaffard, Jean-Luc and Nesta, Lionel. – Режим доступу: http://www.uq.edu.au/ economics/abstract/343.pdf.


19. Potts J. Toward an evolutionary theory of homo oeconomicus: The concept of Universal Nomadism [Електронний ресурс] / Jason Potts // Evolutionary economics and human nature / edited by John Laurent; with a preface by Geoffrey M. Hodgson. – Режим доступу: http://trove.nla.gov.au/version/ 46649470.

20. Preston, L.E. (1984) A Perspective on Meso-economics, Discussion Papers University of Maryland.

21. Heilbroner R. L. 21 Century Capitalism / Robert L. Heilbroner. – New York: W. W. Norton & Company, 1993. – 175 p.

22. Chamberlin E. H. The theory of Monopolistic Competition: A Re-orientation of the Theory of Value (Eighth Edition) / Edward Hastings Chamberlin. – Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1965. – 410 p.

23. Robinson J.V. The Economics of Imperfect Competition. 2nd ed. [Електронний ресурс] / Joan Violet Robinson. – Режим доступу: http://www.palgrave.com/la/book/9780333102893

24. Parklin, M. et al. (2000) Economics, Addison Wesley Longmann, Harlow. 25. Williamsson, O.E. (1975) Markets and Hierarchies: Analysis and Antitrust Implications – A

Study in the Economics of Internal Organization, The Free Press, New York. 26. Stigler, G. J. (1968) The Organization of Industry, The University of Chicago Press,

Chicago and London. 27. Nelson, R. and Winter S. G. (1982) An Evolutionary Theory of Economic Change, Harvard

University Press, Harvard 28. Barrère, A. (1978) Propositions sur la constitution d'une méso-analyse, (in French) In

Hommage à François Perroux, Presses Universitaires de Grenoble, Grenoble. 29. Aréna, R. (1983) Méso-analyse et théorie de l'économie industrielle. In Economie

industrielle, Problématique et méthodologie, (in French) Association pour le développement des Etudes sur la Firme et l'Industrie (ADEFI), Economica, Paris.

30. Marchesnay, M. (1983) Où en est la méso-analyse?, (in French) In Economie Industrielle. Association pour le développement des Etudes sur la Firme et l'Industrie (ADEFI), Economica, Paris, pp. 11-20.

31. Gilly, J. P. (1997) Dynamiques méso-économiques et régulation macro- économique: Quelques pistes de réflexion, (in French) In Firmes et économie industrielle. (edited by Christian Palloix and Yorgos Rizopoulos), L'Harmattan, Paris.

32. de Bandt, J. (1991) La filière comme méso-système, (in French) In Traité d'Economie Industrielle Economica, Paris, 2nd edition.

33. Ng, Y-K. (1986) Mesoeconomics – A Micro-Macro Analysis, St. Martens Press, New York. 34. Andersson N. (2003) A mesoeconomic analysis of the construction sector [Електронний

ресурс] / Niclas Andersson. – Режим доступу: http://www.bekon. lth.se/fileadmin/byggnadsekonomi/research/doctoral_thesis/Andersson_Niclas.pdf.

35. Carassus, J. (2000) A Mesoeconomic Analysis of the Construction Sector Applied to the French Construction Industry, CIB W 55 - 65 and TG 23 - 31 -35 Reading Meeting, Reading, England.

36. de Valance, G. (2000) Comparison of Traditional and Cluster Models of Construction Industry Structure, University of Technology of Sydney.

37. Zysman, J. (1983) Governments, Markets, and Growth -Financial Systems and Politics of Industrial Change, Cornell University Press, Ithaca and London.

38. Schumpeter J.A. (2011). The theory of economic development: An Inquiry into Profits, Capital, Credit, Interest and the Business Cycle (1912/1934). With a New Introduction by John E. Elliot) (Redvers Opie, Trans.) Transaction Publishers: London. [In English].

39. Stiglitz J.E., & Rothschild M. (1976). Equilibrium in Competitive Insurance Markets: An Essay on the Economics of Imperfect Information. Quarterly Journal of Economics, 90, 4, 629-649 [In English].


40. Malakhovskyi Y. (2015). Theoretical approaches to the measurement of public-private partnership results. – Theoretical and practical aspects of the economy and intellectual property, 2 (12), 2, 137-142.

41. Bruzelius L.H. and Skärvad, P.H. (2000) Integrerad organisationslära, (in Swedish) Studentlitteratur, Lund.

42. Matkovskyy R. (2013) A meso-level representation of economic systems: a theoretical approach [Електронний ресурс] / Roman Matkovskyy. – Режим доступу: https://mpra.ub.uni-muenchen.de/id/eprint/44093.

43. Dopfer, K. (2012), “The origins of meso economic”, J. Evol. Econ, vol. 22, pp. 133-160. 44. Малаховський Ю.В. Вартісноорієнтоване управління діяльністю квазікорпоративної

сукупності конкуруючих підприємств регіону / Ю.В. Малаховський, Р.І. Жовновач, С.А. Шевченко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету: Економічні науки. – 2013. – № 23. – С.96-110.

45. Малаховський Ю.В. Управління ефективністю діяльності суб’єктів господарювання регіону за моделлю максимізації його вартості / Ю.В. Малаховський // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету: Економічні науки. – 2011. – № 22, ч. І. – С.196-208.

46. Dopfer K. (2013) Evolutionary Economics [Електронний ресурс] / Kurt Dopfer // The papers on Economics and Evolution. – Режим доступу: https://papers.econ.mpg.de/evo/discussionpapers/2013-08.pdf.

47. Малаховський Ю.В. Побудова балансу фінансових ресурсів регіону / Ю.В. Малаховський // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – №5. – С. 64-68.

References: 1. Filosofskiy entsiklopedicheskiy slovar' [Philosophical Encyclopedic Dictionary] (1989), 2nd

ed., Sovetskaya entsiklopediya, Moscow, Russia. 2. Holland, S. (1987), The Market economy – From Micro to Mesoeconomics, Weidenfeld and

Nicolson, London, UK. 3. Bain J. S. (1968), Industrial Organisation, 2nd edition, John Wiley & Sons, Hoboken, USA. 4. Scherer, F.M. (1970), Industrial Market Structure and Economic Performance, Rand

McNally & Company, Chicago, USA. 5. Tirole, J. (1988), The Theory of Industrial Organisation, 10th edition, The MIT Press,

London, UK. 6. Foss, N. (1996), Research in Strategy, economics, and Michael Porter, Journal of

Management Studies, January. 7. Stigler, G. J. (1968), The Organization of Industry, The University of Chicago Press,

Chicago and London, USA and UK. 8. Nelson, R. and Winter S. G. (1982), An Evolutionary Theory of Economic Change, Harvard

University Press, Harvard, USA. 9. Porter, M.E. (1980), Competitive strategy: Techniques for Analyzing Industry and

Competitors, Free press, New York, USA. 10. Porter, M.E. (1985), Competitive Advantage, New York, Free Press, USA. 11. Porter, M. E. (1990), The competitive advantage of nations, MacMillan, London, UK. 12. Peters, H-R. (1971), Grundzüge sektoraler Wirtschaftspolitik, Verlag Rombach, Freiburg,

Germany. 13. Inshakov O.V. (2003), “Structural refinement of the content of economic theory: the

potential of a multilevel approach”, Rossiyskiy ekonomicheskiy zhurnal, vol. 3. – pp. 84-87. 14. Ed. Kleiner G.B. (2001), Mezoekonomika perekhodnogo perioda: rynki, otrasli,

predpriyatiya [Mesoeconomics of the transition period: markets, industries, enterprises], Nauka, Moscow, Russia.

15. Filshtein L.M., Malakhovskyi Y.V., Kanso A.A. (2016), “Methodological Approaches to Strategic Management of the Development of Mesosystems in the Framework of the


National Economy”, Naukovi pratsi Kirovohradsʹkoho natsionalʹnoho tekhnichnoho universytetu. Ekonomichni nauky. Zbirnyk naukovykh prats’, vol. 30, pp. 266-274.

16. Dopfer, K., Foster, J. and Potts J. (2004), “Micro-meso-macro”, Journal of Evolutionary Economics. vol. 14. available at: file:///D:/%23%D0%AE%D1%80%D0%B0/%23Downloads/ SSRN-id721599%20(1).pdf.

17. Schumpeter J.A. (1934), The theory of economic development: An Inquiry into Profits, Capital, Credit, Interest and the Business Cycle (1912/1934). Transaction Publishers, 1934. – 255 p.

18. Foster, J. and Potts, J. (2004), “A micro-meso-macro perspective on the methodology of evolutionary economics: Integrating history, simulation and econometrics”, Schumpeterian perspectives on innovation, competition and growth, vol. 14, available at: http://www.uq.edu.au/ economics/abstract/343.pdf.

19. Potts, J. (2003), Toward an evolutionary theory of homo oeconomicus: The concept of Universal Nomadism, in: Evolutionary economics and human nature / edited by John Laurent; with a preface by Geoffrey M. Hodgson, available at: http://trove.nla.gov.au/version/ 46649470.

20. Preston, L.E. (1984), A Perspective on Meso-economics, Discussion Papers University of Maryland, USA.

21. Heilbroner, R. L. (1993), 21 Century Capitalism, New York, USA. 22. Chamberlin, E. H. (1965), The theory of Monopolistic Competition: A Re-orientation of the

Theory of Value, 8th edition, Cambridge, Massachusetts, USA. 23. Robinson, J.V. (1969), The Economics of Imperfect Competition. 2nd ed., Palgrave

Macmillan, London, UK. 24. Parklin, M. (2000), Economics, Addison Wesley Longmann, Harlow, UK. 25. Williamsson, O.E. (1975) “Markets and Hierarchies: Analysis and Antitrust Implications”,

A Study in the Economics of Internal Organization, The Free Press, New York. 26. Stigler, G. J. (1968), The Organization of Industry, The University of Chicago Press,

Chicago and London, USA and UK. 27. Nelson, R. and Winter, S. G. (1982), An Evolutionary Theory of Economic Change,

Harvard University Press, Harvard, USA. 28. Barrère, A. (1978), Propositions sur la constitution d'une méso-analyse, In Hommage à

François Perroux, Presses Universitaires de Grenoble, Grenoble, France. 29. Aréna, R. (1983), “Méso-analyse et théorie de l'économie industrielle. In Economie

industrielle, Problématique et méthodologie”, Association pour le développement des Etudes sur la Firme et l'Industrie (ADEFI), Economica, Paris, France.

30. Marchesnay, M. (1983), “Où en est la méso-analyse?”, Economie Industrielle. Association pour le développement des Etudes sur la Firme et l'Industrie (ADEFI), Economica, Paris, France.

31. Gilly, J. P. (1997), “Dynamiques méso-économiques et régulation macro- économique: Quelques pistes de réflexion”, Firmes et économie industrielle, L'Harmattan, Paris, France.

32. de Bandt, J. (1991), “La filière comme méso-système”, Traité d'Economie Industrielle Economica, Paris, France.

33. Ng, Y-K. (1986), Mesoeconomics – A Micro-Macro Analysis, St. Martens Press, New York, USA.

34. Andersson, N. (2003), A mesoeconomic analysis of the construction sector, available at: http://www.bekon.lth.se/fileadmin/byggnadsekonomi/research/ doctoral_thesis/Andersson_Niclas.pdf.

35. Carassus, J. (2000), A Mesoeconomic Analysis of the Construction Sector Applied to the French Construction Industry, Reading Meeting, Reading, England, UK.

36. de Valance, G. (2000), Comparison of Traditional and Cluster Models of Construction Industry Structure, University of Technology of Sydney, Australia.


37. Zysman, J. (1983), Governments, Markets, and Growth – Financial Systems and Politics of Industrial Change, Cornell University Press, Ithaca, USA and London, UK.

38. Schumpeter, J.A. (2011). The theory of economic development: An Inquiry into Profits, Capital, Credit, Interest and the Business Cycle (1912/1934), Transaction Publishers, London, UK.

39. Stiglitz, J.E., and Rothschild, M. (1976), “Equilibrium in Competitive Insurance Markets”, An Essay on the Economics of Imperfect Information. Quarterly Journal of Economics, vol. 90, part 4, pp. 629-649.

40. Malakhovskyi, Y. (2015), Theoretical approaches to the measurement of public-private partnership results, Theoretical and practical aspects of the economy and intellectual property, vol. 2 (12), part 2, pp. 137-142.

41. Bruzelius L.H. and Skärvad, P.H. (2000), Integrerad organisationslära, Studentlitteratur, Lund, Sweden.

42. Matkovskyi, R. (2013), A meso-level representation of economic systems: a theoretical approach, available at: https://mpra.ub.uni-muenchen.de/id/eprint/44093.

43. Dopfer, K. (2012), “The origins of meso economic”, J. Evol. Econ, vol. 22, pp. 133-160. 44. Malakhovskyi Y.V., Zhovnovach R.I. and Shevchenko S.A. (2013), “Cost-oriented

management of the quasi-corporate complex of competing enterprises in the region”, Naukovi pratsi Kirovohradsʹkoho natsionalʹnoho tekhnichnoho universytetu: Ekonomichni nauky, vol. 23., pp. 96-110.

45. Malakhovskyi Y.V. (2011), “Management of the efficiency of activity of economic entities of the region on the model of maximizing its value”, Naukovi pratsi Kirovohradsʹkoho natsionalʹnoho tekhnichnoho universytetu: Ekonomichni nauky, vol. 22, part 1, pp. 196-208.

46. Dopfer, K. (2013), Evolutionary Economics, The papers on Economics and Evolution, available: https://papers.econ.mpg.de/evo/discussionpapers/2013-08.pdf.

47. Malakhovskyi Y.V. (2007), “Construction of the balance of financial resources of the region”, Derzhava ta rehiony. Seriya: Ekonomika ta pidpryyemnytstvo, vol. 5, pp. 64-68.


УДК: 338.48-53:331.101.262 JEL Classification: J00, J53

Нєчева Н. В. к.е.н., викладач кафедри туристичного та готельно-ресторанного бізнесу,

Коваленко А. В. студентка,

Одеський національний економічний університет

Нечева Н. В. к.э.н., преподаватель кафедры туристического и гостинично-ресторанного

бизнеса, Коваленко А. В.

студентка, Одесский национальный экономический университет

Niecheva N. V.

PhD, lecturer of Department of tourism, hotel and restaurant business Kovalenko A. V.

student, Odessa State economic university

МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

МЕТОДЫ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ УПРВЛЕНИЯ ПЕРСОНАЛОМ ПРЕДПРИЯТИЙ ГОСТИНИЧНОГО ХОЗЯЙСТВА

METHODS OF INCREASE OF MANAGEMENT EFFICIENCY BY THE PERSONNEL OF THE ENTERPRISES OF THE HOTEL INDUSTRY

Анотація. У статті розглянуті та проаналізовані проблеми ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства. Проаналізовані принципи управління персоналом та досліджені методи їх реалізації. З’ясовано, що ефективне управління персоналом підприємств готельного господарства повинне ґрунтуватися на застосуванні новітніх методів, аналізі й постійному прогнозуванні.

Ключові слова: готельне господарство, персонал, управління персоналом, ефективність управління.

Аннотация. В статье рассмотрены и проанализированы проблемы эффективного управления персоналом предприятий гостиничного хозяйства. Проанализированы принципы управления персоналом и исследованы методы их реализации. Выяснено, что эффективное управление персоналом предприятий гостиничного хозяйства должно основываться на применении новейших методов, анализе и постоянном прогнозировании.

Ключевые слова: гостиничное хозяйство, персонал, управление персоналом, эффективность управления.

Abstract. the article describes and analyzes the problems of effective personnel management of enterprises of hotel economy. Analyzes the principles of personnel management and methods of their implementation. Found that effective personnel management of enterprises of hotel economy should be based on the application of the latest methods, analysis, and continuous forecasting.

Key words: hotel industry, personnel, personnel management, management efficiency.


Постановка проблеми у загальному вигляді. Ефективність діяльності будь-якого підприємства готельного господарства безпосередньо залежить від якості управління різними видами ресурсів, серед яких одним з найважливіших є персонал. Успіх і процвітання готельних підприємств багато в чому визначаються його інтелектуальним потенціалом, якісним складом працівників, що, як правило, пов'язано не тільки з їх кваліфікацією, але і тим ентузіазмом, самовіддачею, творчим підходом, з яким вони виконують свої обов'язки. Надання послуг персоналом підприємств готельного господарства має супроводжуватись високим рівнем обслуговування, професіоналізмом персоналу, наявністю стимулюючих факторів [1, c.45]. В умовах переходу економіки України до ринкових форм господарювання все більшу значимість здобувають проблеми організації управління персоналом і залучення його в процес підвищення якості надання послуг. Показник якості надання послуг є також одним з показників ефективності використання персоналу.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. У своїх роботах питання управління персоналом підприємств готельного господарства розглядали такі вчені як Ветитнева А.М. , Л. П.Дядечко, В. А. Квартального, Н. І. Кабушкіна, А. М. Колота, Ю. В. Прушинського, Семенова В. Ф., Гродзинської І. О. та ін. У своїх роботах автори досліджують та пропонують різноманітні методичні підходи до оцінки ефективності використання персоналу. При цьому питання, пов'язані з розробкою методів ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства, вимагають більш детального й глибокого дослідження.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. В умовах ринкової економіки зростає необхідність наукових розробок окремих аспектів ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства, адже конкуренцію на ринку витримують тільки ті готелі, які надають якісні послуги. Якість послуги, у свою чергу, залежить від рівня професійності персоналу. Саме тому необхідно приділяти увагу таким проблемам, як: відбір і набір персоналу, мотивація персоналу до надання якісних готельних послуг, компетенції персоналу та ін. Потрібні також методологічні основи підвищення ефективності управління персоналом підприємств курортно-рекреаційної сфери.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз методів ефективного управління персоналом на підприємствах готельного господарства, обґрунтування методологічних основ управління персоналом підприємств готельного господарства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Дослідження трудових ресурсів найчастіше базуються на обліково-статистичних та соціально-економічних засадах. Разом з тим недостатньо вивченими є трудові ресурси як організаційно-управлінська категорія. Тому наукові розвідки необхідно активніше спрямовувати на дослідження структури управління трудовими ресурсами [5].

Управління персоналом (англ. human resources management, HRM, HR менеджмент) – область знань і практичної діяльності, яка направлена на


забезпечення організації якісним персоналом, здатним виконувати покладені на нього трудові функції і оптимальне його використання. Управління персоналом є невід’ємною частиною якісних систем управління. У закордонній літературі терміну «трудові ресурси» відповідають «людські ресурси», або „людький капітал”. [6]

На рівні підприємства варто говорити не про трудові ресурси, а про людський потенціал,представлений персоналом працівників, що потребує ефективного використання і управління за допомогою відповідного механізму,насамперед, мотивації, стимулювання й оплати праці.” У межах підприємства персонал можливо розглядати як людський капітал, який є основним елементом трудового потенціалу, тому може мати вартісне вимірювання. Тобто людський капітал і персонал одночасно можуть виступати як вартісна субстанція трудового потенціалу й визначати рівень, який вимірюється витратами на персонал”. [ 7]

В економічній літературі персонал підприємства визначається, з одного боку, як об’єкт управління, з іншого боку, як об’єкт мотивації ефективного використання. Та правильному розумінню економічної сутності персоналу заважає однобічний підхід до його визначення.

Зокрема, відомі такі погляди на сутність персоналу: персонал - це кадри підприємства, які отримали професійну підготовку, або - основний штат, що має намір до праці, або - трудовий колектив. Для здійснення туристичної діяльності необхідний, насамперед, людський потенціал, що формує відповідний ринок праці і персонал підприємств готельного господарства.

Управління персоналом підприємств готельного господарства є процесом ефективного використання і розвитку людського потенціалу для досягнення організаційних соціально-психологічних методів, врахування таких якісних його ознак, як здоров’я, розумові здібності, знання та досвід, мобільність, здатність забезпечувати дохід, витрати на відтворення робочої сили. Тому, в нашому розумінні, ці якісні ознаки, як здоров’я, розумові здібності, знання, професійна підготовка, вміння та досвід виконання трудових функцій, мобільність слід включати у визначення персоналу підприємств готельного господарства. [6]

Процес управління підприємствами готельного господарства складається з пошуку і адаптації персоналу, оперативної і стратегічної роботи з ним. Головними напрямами процесу управління персоналом підприємств готельного господарства є оперативна оцінка персоналу і організація праці, навчання і розвиток персоналу, управління діловими комунікаціями, мотивація та оплата праці, стратегічна робота з персоналом. Управління персоналом слід вважати однією з найважливіших складових функціонування підприємств готельного господарства, здатної багаторазово підвищити ефективність економічної діяльності підприємства.

В даний час закордонні вчені, які займаються проблемами управління, все більше уваги приділяють спробам пов'язання проблем планування фінансів та комерційної діяльності з проблемами управління персоналом. Останнє включає


в себе: підбір працівників, їх підготовку та перепідготовку, відносини між ними і, нарешті, їх винагороду.

Люди в трудомісткою індустрії гостинності є найважливішим активом компанії і, отже, управління персоналом виконує роль координатора цих потужних активів і є значним внеском у справі поширення і розвитку стилю та системи менеджменту компанії.

У сфері обслуговування дуже важливо проводити правильний підбір працівників, які відповідають вимогам клієнтів. Багато співробітники знаходяться в безпосередньому контакті з клієнтами і автоматично залучені в процес досягнення основних цілей організації, а якість обслуговування залежить не тільки від їх майстерності, але і від їх свідомості. Задоволення клієнтів у сфері обслуговування досягається також ввічливістю персоналу, його чуйністю. А ефективне управління людьми перетворюється у найважливішу функцію управління персоналом [8, с. 68].

В даний час більшість компаній в індустрії гостинності не приділяють належної уваги управлінню персоналом, вважаючи персонал допоміжним компонентом. Однак це невірно, так як люди в індустрії є, щонайменше, частиною підприємства і все більше частиною кінцевого продукту, за що організація отримує гроші від клієнта. Наприклад, гість у готелі платить не тільки за проживання, за безпеку, за чистоту, але і за увагу службовців готелю.

Останнім часом у науковій літературі все більше застосовується термін «людські ресурси» замість терміна «персонал». Однак не існує чіткого відмінності між терміном «менеджмент персоналу» і терміном «менеджмент людських ресурсів». Як стверджують зарубіжні вчені, серед фахівців є хибна думка, що термін «менеджмент персоналу» відсунувся на іншу історичну фазу, а управління людськими ресурсами - це новий термін, яким повинні оперувати більшість хороших менеджерів по персоналу [19, с. 35].

У сучасному бізнесі збільшення акценту на якості вимагає від служби управління людськими ресурсами забезпечення підприємств індустрії гостинності висококваліфікованими працівниками. Одночасно ця служба повинна бути реструктурована і укомплектована таким чином, щоб оперувати у все більш ускладнюється правовому середовищі. Паралельно цьому потрібно забезпечити відповідну компенсацію для висококласного персоналу. Тому служба управління людськими ресурсами повинна бути організована, професійно підготовлена так, щоб керувати процесами, які дозволили б підприємствам індустрії гостинності знайти себе в мінливому середовищі бізнесу [10, с. 69].

В зарубіжній літературі, присвяченій індустрії гостинності, за останні десятиліття було багато написано про процесах, що стосуються людських ресурсів, проблеми, що стоять перед людськими ресурсами, їх діяльності, їх права і майбутньому, але дійсно мало було сказано про людей, які управляють цими процесами.

Перш за все, слід акцентувати увагу на цільові орієнтири управління персоналом підприємств готельного господарства.


У сучасних складних кризових умовах найпершим питанням є питання про те, якими повинні ставитися цілі ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства.

Слід зауважити, що мета ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства повинна бути соціально орієнтованою, тобто повністю та реально задовольняти конкретні потреби у відпочинку споживачів, а досягнення цього повинно бути ресурсне забезпечено, особливо людським фактором, тобто трудовими ресурсами цих підприємств.

Головною метою ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства зокрема, та самих організацій цієї сфери, у цілому, є обґрунтування та визначення пріоритетних напрямів функціонування та розвитку на підставі створення оптимальних умов управління, які б забезпечували стійку, ефективну діяльність персоналу усіх рангів з урахуванням антикризових підходів сучасних умов та стану України.

Для втілення в життя поставленої мети треба вирішити наступні завдання ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства:

- систематичне підвищення кваліфікації персоналу для забезпечення зростання якості обслуговування населення;

- підвищення можливостей адаптації в умовах кризи до потреб ринку на підставі цілеспрямованого, активного впливу на вимоги туристів;

- підвищення доходів персоналу, оптимізація розходів; - обґрунтування критеріїв та мотивації оцінки роботи персоналу; - планування видів діяльності персоналу; - розробка організаційної структури та розробка організаційної структури

управління ними; - прогнозування необхідної кількості працівників; - розробка інформаційної підсистеми управління трудовими ресурсами

для реалізації поставлених завдань. Вважаємо, що сформульовані мета та завдання ефективного управління

персоналом підприємств готельного господарства можуть бути досягнені в умовах професійного впливу суб’єкта управління на відповідні складові на підставі втілення відповідних функцій управлення у їх взаємозв’язку та взаємодії.

Розглянемо, які же функції мають бути притаманні механізму ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства з урахуванням кризових явищ в Україні та її регіонах.

Крім того, слід сказати, що механізм ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства повинен діяти на підставі принципів комплексності, ефективності управління персоналом, системності у розробці методів управління, адаптації зовнішніх явищ, безперечно гнучкості, та оперативності, орієнтації на цінності та пріоритет інтересів і попиту туристів, урахування фактору часу, підвищення мобільності персоналу усіх видів, а саме – часової, внутрішньої (стосовно самого підприємства) та зовнішньої, як між підприємствами регіону, так і у міжрегіональному масштабі.


Управління персоналом, з точки зору, комплексності підходу передбачає розгляд діяльності персоналу підприємств готельного господарства у комплексі із розвитком усіх складових цього закладу (надання послуг, розміщення та проживання, блоку харчування та інше).

Системний підхід у створенні механізму управління персоналом підприємств готельного господарства повинен ураховувати усі передбачення та обмеження у підвищенні ефективності управління персоналом закладів туристичної сфери.

Механізм ефективного управління з точки зору адаптації та гнучкості передбачає урахування елемента невизначеності, що діє на зовнішнє та внутрішнє середовище при управлінні персоналом підприємств готельного господарства та може бути втіленим у практику управління впровадженням важелів, які дають змогу передбачення та прогнозування можливостей змін стану зовнішньої середи та обґрунтування і впровадження реальних, практичних ним адекватних рішень.

Підвищення мобільності персоналу підприємств готельного господарства, принципове положення управління треба розглядати в усіх напрямах, а саме: територіальне, часове, професійне.

Тобто, територіальна можливість мобільності передбачає переїзд персоналу у інші міста, регіони. Цей вид мобільності можна відносити до зовнішнього типу. Крім того, мобільність може бути при переході персоналу внутрі готелів на інше місце роботи з цієї спеціальності, або змінити спеціальність сумісно, тобто працювати по двом спеціальностям. Такий вид мобільності можна відносити до професійної. А прискорення терміну перекваліфікації, зміни місця роботи, міста проживання можна відносити до часової мобільності персоналу підприємств готельного господарства.

Принцип ефективності, перш за все, передбачає визначення сукупності розходів на персонал, а реальна вигода при управлінні персоналом визначається прибутковістю, яка реалізується при функціонуванні якісного механізму управління персоналом та конкурентоспроможності наданих персоналом готельних послуг населенню.

Розробка механізму ефективного управління пероналом підприємств готельного господарства повинна базуватися на концепції методологічної основи і повинен бути системний підхід. Доцільність ви користування системного підходу визначається тим, що реалізація та вирішення окремих завдань управління персоналом не дає змоги змін у підвищенні економічної ефективності механізму управління персоналом підприємств готельного господарства.

З нашої точки зору, сутність ефективного управління персоналом підприємств готельного господарства розкривається через системний підхід, який дозволяє розглянути об’єкт дослідження як систему, що об’єднує певну множину взаємодіючих підсистем. Ефективність процесу управління персоналом підприємств готельного підприємства можлива лише тоді, коли його управлінці будуть здатні передбачати та прогнозувати складні економічні явища. Досягти поставлених цілей можна при гнучкому підході, дотриманні


головних принципів управління персоналом підприємств готельного підприємства, розробці відповідних методів.

Одним з головних принципів управління персоналом підприємств готельного господарства є задоволення потреби у кваліфікованих і досвідчених працівниках. Для дотримання цього принципу управління персоналом необхідно запропонувати наступні заходи, які сформують фахівців у готельному бізнесі:[4]

- розробка та реалізація спеціальних освітніх програм (проектів); - впровадження інновацій у сфері наукової організації праці; - мотивація професійно-кваліфікаційного просування працівників і

планування їх трудової кар’єри; - організація системи цілеспрямованого інтенсивного заохочення до

підвищення професійно-кваліфікаційного та освітнього рівня персоналу; - встановлення заробітної плати за рівнем вищим, ніж середньо галузевий

та відповідна її організація; - планування; набір персоналу й створення резерву кадрів; відбір і оцінка

кандидатів на кожне робоче місце; визначення заробітної плати й пільг; профорієнтація працівника;

- впровадження сучасних технологій комплексної оцінки та атестації персоналу тощо.

Принцип підвищення якості життя працівників є також дуже важливим і сприяє підвищенню ефективності праці персоналу підприємств готельного господарства. Заходи підтримки працівників підприємств готельного господарства повинні включати наступні складові:[4]

- організація та впровадження системи соціальної підтримки персоналу - організація та реалізація на підприємстві програм з охорони праці і

здоров'я працівників; - формування та впровадження на підприємстві корпоративної культури,

яка орієнтована на соціальну відповідальність - сприяння заходам з удосконалення вітчизняного законодавства

(податкового, трудового, соціального), які спрямовані на забезпечення якості життя працівників;

- організація та впровадження системи підвищення якості трудового життя персоналу підприємства.

Принцип застосування сучасних методів відбору і набору персоналу залежить майбутній склад працівників підприємств готельного господарства. Цей принцип включає в себе методи підтримки якісного відбору персоналу, що включають в себе: [4]

- визначення потреб у персоналі і головних кадрових проблем; - забезпечення переходу до формування працівника, який є не лише

активним споживачем нових знань, але й їх генератором; - використання комплексного та багатофакторного підходу, який

передбачає розробку узгодженої процедури кадрового планування;


- організація та побудова сумлінних взаємовигідних партнерських відносин з усіма зацікавленими сторонами (інвестор, партнери, споживачі, постачальники, держава, суспільство, персонал та ін.);

- суспільного та економічного розвитку держави; - моніторинг процесу управління формуванням персоналу. Висновки. Реалізація процесу ефективного управління персоналом

підприємств готельного господарства має здійснюватися за наведеними принципами і методами. Наведені вище методи управління персоналом підприємств готельного господарства можуть бути сформовані на різних рівнях, починаючи від інтуїтивного концептуально-логічного подання про управління готельними підприємствами на основі знань і досвіду відповідної діяльності, до більше точних і погоджених з релевантною інформацією постановок. Ефективне управління персоналом підприємств готельного господарства повинне ґрунтуватися на застосуванні новітніх методів, аналізі й постійному прогнозуванні.

Бібліографічні посилання: 1. Ветитнев А. М., Журавлева Л. Б. Курортное дело/ 2006 – М.: КНОРУС, с.45. 2. Бухалков, М.И. Управление персоналом: развитие трудового потенциала: Учебное

пособие / М.И. Бухалков. - М.: НИЦ ИНФРА-М, 2013. - 192 c. 3. Данюк, В. Формування мотиваційної політики на підприємствах / В. Данюк, О.

Чернушкіна // Україна: аспекти праці. - 2006. - № 3. - С. 36-40. 4. Семенов В. Ф. Нєчева Н. В. Методи та моделі відбору персоналу підприємств

курортно-рекреаційної сфери. / В. Ф. Семенов, Н. В. Нєчева // Економічний аналіз: зб.наук.праць. – 2015. –– Том 21. №2. – Тернопіль : Видавничо-поліграфічний центр ТНЕУ «Економічна думка» – С. 206-212.

5. Петрос О. Трудові ресурси як наукова проблема та об’єкт управління / О. Петрос // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 2. - С. 394 – 400., с. 399

6. Нєчева Н. В. Забезпечення ефективного управління персоналом підприємств курортно-рекреаційної сфери : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04 / Наталія Валеріївна Нєчева ; Одеський нац. екон. ун-т. - Одеса, 2016. - 21 с.

7. Фролов В.О.Наукові підходи до до мотивації та управління персоналм 8. Гличев А.В., Панов В.П, Азгальдов Г.Г. Что такое качество? – М.: Экономика, 1999г.

с.68 9. Войл П. Искусство менеджмента. Новые идеи для мира хаотических перемен. Пер. С

англ. – М.: Новости, 1993. с.35 10. Адамчук В.В. и др. Экономика труда: учебник \ В.В. Адамчук, Ю.П.Кокин, Р.А.

Яковлев, Под ред. В.В. Адамчука. – М.: ЗАО «ФИНСТАТИНФОРМ»,1999.

References: 1. Vetitnev A. M., Zhuravleva L. B. Kurortnoe delo/ 2006 – M.: KNORUS, s.45. 2. Buhalkov, M.I. Upravlenie personalom: razvitie trudovogo potentsiala: Uchebnoe posobie /

M.I. Buhalkov. - M.: NITs INFRA-M, 2013. - 192 c. 3. Danyuk, V. Formuvannya motivatsIynoYi polItiki na pIdpriEmstvah / V. Danyuk, O.

ChernushkIna // UkraYina: aspekti pratsI. - 2006. - № 3. - S. 36-40. 4. Semenov V. F. NEcheva N. V. Metodi ta modelI vIdboru personalu pIdpriEmstv kurortno-

rekreatsIynoYi sferi. / V. F. Semenov, N. V. NEcheva // EkonomIchniy analIz: zb.nauk.prats. – 2015. –– Tom 21. № 2. – TernopIl : Vidavnicho-polIgrafIchniy tsentr TNEU «EkonomIchna dumka» – S. 206-212.


5. Petros O. TrudovI resursi yak naukova problema ta ob’Ekt upravlInnya / O. Petros // VIsnik NatsIonalnoYi akademIYi derzhavnogo upravlInnya pri PrezidentovI UkraYini. - 2005. - № 2. - S. 394 – 400., s. 399

6. Niecheva N. V. Zabezpechennya efektivnogo upravlInnya personalom pIdpriEmstv kurortno-rekreatsIynoYi sferi : avtoref. dis. ... kand. ekon. nauk : 08.00.04 / NatalIya ValerIYivna Niecheva ; Odeskiy nats. ekon. un-t. - Odesa, 2016. - 21 s.

7. Frolov V.O.NaukovI pIdhodi do do motivatsIYi ta upravlInnya personalm 8. Glichev A.V., Panov V.P, Azgaldov G.G. Chto takoe kachestvo? – M.: Ekonomika, 1999g.

s.68 9. Voyl P. Iskusstvo menedzhmenta. Novyie idei dlya mira haoticheskih peremen. Per. S angl.

– M.: Novosti, 1993. s.35 10. Adamchuk V.V. i dr. Ekonomika truda: uchebnik \ V.V. Adamchuk, Yu.P.Kokin, R.A.

Yakovlev, Pod red. V.V. Adamchuka. – M.: ZAO «FINSTATINFORM»,1999.


УДК 339.1: 339.7: 658:339.9 JEL Classification F 10

Пунько Б.М. доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності, м. Львів, Україна

Пунько Б.М. доктор экономических наук, профессор кафедры менеджмента

внешнеэкономической деятельности, г. Львов, Украина

Punko B.M. Doctor of Economics, Professor Cathedra foreign economic activity, Lviv, Ukraine

АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ВАРТІСНИХ ОБСЯГІВ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ПОСЛУГ ПО ОКРЕМИХ КРАЇНАХ У ДИНАМІЦІ

ЗА ПЕРІОД 2001-2015 РОКІВ

АНАЛИТИЧЕСКАЯ ОЦЕНКА СТОИМОСТНЫХ ОБЪЕМОВ ЭКСПОРТА И ИМПОРТА УСЛУГ УКРАИНЫ В ДИНАМИКЕ ЗА ПЕРИОД 2001-2015

ГОДОВ

ANALYTICAL ESTIMATION OF VALUE OF EXPORTS AND IMPORTS OF SERVICESUKRAINE IN THE DYNAMICS FOR

THE PERIOD 2001-2015 YEARS

Анотація. Розраховано зовнішньо-торгівельний баланс (сальдо) з країнами; зовнішньо-торгівельний оборот зовнішньої торгівлі по країнах; відносну частку країн у експорті, імпорті послуг та у зовнішньо-торгівельному балансі України. Зроблено аналіз сальдо і встановлено з якими країнами додатне сальдо, а з якими від’ємне. Визначено пріоритет імпорту над експортом, сформульовано пропозиції стосовно досягнення додатного сальдо балансу з тими країнами, з якими на даний час сальдо від’ємне. Подана всебічна економічна аналітична оцінка отриманих показників.

Ключові слова: експорт послуг, імпорт послуг, зовнішньо-торгівельний баланс (сальдо), зовнішньо-торгівельний оборот, пріоритет імпорту над експортом.

Аннотация. Рассчитано внешнеторговый баланс (сальдо) со странами; внешнеторговый оборот внешней торговли по странам; относительную долю стран в экспорте, импорте услуг во внешнеторговом балансе Украины. Сделан анализ сальдо и установлено, с какими странами положительное сальдо, а с какими отрицательное. Определен приоритет импорта над экспортом, сформулированы предложения по достижению положительного сальдо баланса с теми странами, с которыми в настоящее время сальдо отрицательное. Представлена всесторонняя экономическая аналитическая оценка полученных показателей.

Ключевые слова: экспорт услуг, импорт услуг, внешнеторговый баланс (сальдо), внешнеторговый оборот, приоритет импорта над экспортом.

Abstract. Оf Calculated trade balance (surplus) with countries, the foreign trade turnover of the countries, the relative share of the export , import services in the foreign trade balance of Ukraine. The analysis of the balance and found countries with which the surplus, and with which it is negative. Defined priority of imports over exports, makes proposals to achieve surpluses with countries with which the balance is now negative. Provides a comprehensive economic analytical evaluation.

Keywords: services exports and imports of services trade balance (surplus), the foreign trade turnover, the priority of imports over exports.


Вступ. Постановка проблеми та її зв’язок з теоретичними та практичними завданнями. Здійснення статистичних розрахунків показників зовнішньої торгівлі послугами України з іншими країнами має прикладне значення для економіки. Зроблений детальний аналіз цих показників дозволяє визначити пріоритет імпорту над експортом, а це у свою чергу, дозволяє сформулювати економічні пропозиції, на національному рівні економіки, стосовно досягнення додатного сальдо балансу. Таким чином забезпечення додатного платіжного балансу, який лежить в основі зростання національного валютного курсу та зростання національної економіки у цілому.

Невирішені раніше частини загальної проблеми – проведення відповідних розрахунків абсолютних показників зовнішньої торгівлі України послугами по окремих країнах у динаміці за 2001-2015 роки. Порівняння показників 2013-2014-2015 років з показниками 2001, 2005 та 2012 років. Здійснення економічних аналітичних узагальнень і висновків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням стану і проблем торгівлі України; геоекономіки і зовнішньоекономічної стратегії України; особливостей світогосподаоської інтеграції України на основі вільних економічних зон, міжнародних економічних взаємозв’язків і взаємозалежностей; показниково-статистичної оцінки та економіко-математичного моделювання розвитку національної економіки у глобальному економічному середовищі, методології моделювання процесів зростання відкритості та прагматичності національної економіки у світових інтеграційних процесах, висвітлення теоретико-методологічних та прикладних основ маркетингової політики у зовнішньоекономічній діяльності присв’ячені праці таких вчених, як Омелянович О.Н., Кочетов Е.А., Дергачов В.В., Біляцький С.А., Пунько Б.М. та ін. [1-5]. Автором приділяється значна увага дослідженню практичних питань, які стосуються мікроекономічних та макроекономічних аспектів зовнішньоекономічної діяльності України [6-18]. Дана стаття є логічним продовженням зазначених наукових досліджень.

Мета дослідження. Розрахувати абсолютні показники зовнішньоекономічної діяльності: зовнішньо-торгівельний баланс (сальдо) з країнами; зовнішньо-торгівельний оборот (ЗТО) зовнішньої торгівлі по країнах; відносну частку країн у експорті, імпорті послуг та у зовнішньо-торгівельному балансі України. Зробити аналіз сальдо (балансу) і встановити з якими країнами додатнє сальдо, а з якими від’ємне. Встановити, чи є пріоритет імпорту над експортом? Сформулювати пропозиції стосовно досягнення додатного сальдо балансу з тими країнами, з якими на даний час сальдо від’ємне. Порівняти показники 2013-2014-2015 років з показниками 2001, 2005 й 2012 років, дати всебічну економічну аналітичну оцінку отриманих показників.

Виклад основного матеріалу. Пояснення термінів і показників: зовнішньо-торгівельний баланс (сальдо) з країнами – різниця

вартісних обсягів експорту та імпорту; зовнішньо-торгівельний оборот по країнах – сума вартісних обсягів

експорту та імпорту;


додатне сальдо – переважання експорту над імпортом, і навпаки, від’ємне сальдо – переважання імпорту над експортом;

частка експорту, імпорту, зовнішньо-торгівельного обороту (Е %, І %, ЗТО %) – частка у % експорту, імпорту і зовнішньо-торгівельного обороту зовнішньої торгівлі у структурі відповідних показників по країнах.

Дані показників експорту та імпорту послуг у 2001, 2005 та 2012 рр. заносимо у табл. 1. Дані показників експорту та імпорту послуг у 2013, 2014 та 2015 рр. заносимо у табл. 1.1. Для прикладу взяті показники вартісних обсягів експорту та імпорту послуг України з такими країнами: Російська Федерація, Велика Британія, Німеччина, США, Латвія, Литва, Естонія, Польща. Підібрані країни Російська Федерація, Велика Британія, Німеччина, США, як традиційно найбільші партнери за обсягами експорту-імпорту, а Латвія, Литва, Естонія, Польща, як найближчі країни-сусіди, з традиційним найбільш дружнім ставленням до України. Розрахунки передбачених показників приводяться у табл. 2-6 та 2.1-6.1.

Таблиця 1 Показники вартісних обсягів експорту та імпорту послуг України

по країнах за 2001, 2005 та 2012 рр., у млн. $ США Дж. статистичні щорічники

Експорт Імпорт Країна

2001 2005 2012 2001 2005 2012 Російська Федерація 2061,5 2574,5 5376,5 196,6 436,7 995,9

Велика Британія 138,0 300,2 742,4 88,9 271,3 705,2 Німеччина 106,2 185,8 463,9 63,1 171,3 525,9

США 124,0 281,4 738,4 278,5 306,8 345,0 Латвія 11,7 39,8 57,0 20,2 13,0 41,2 Литва 11,5 12,6 31,5 2,3 6,7 31,7

Естонія 3,9 12,9 19,6 3,7 8,5 47,1 Польща 28,3 62,2 141,8 34,1 77,0 17,6 Разом 2485,1 3469,4 7571,1 687,4 1291,3 2709,6

Таблиця 1.1 Показники вартісних обсягів експорту та імпорту послуг України

по країнах за 2013, 2014 та 2015 рр., у млн. $ США Дж. статистичні щорічники

Експорт Імпорт Країна

2013 2014 2015 2013 2014 2015

Російська Федерація 5475,7 3537,8 3039,8 1254,8 885,8 653,9 Велика Британія 784,3 660,1 553,3 1062,6 705,8 717,1

Німеччина 691,6 672,8 452,0 625,7 591,3 538,5 США 733,6 687,4 666,4 363,1 511,6 487,2 Латвія 68,4 152,6 75,7 61,6 85,9 36,0 Литва 37,4 46,0 33,7 33,2 27,1 14,5

Естонія 51,8 101,4 114,6 36,3 33,4 30,0 Польща 219,6 202,8 181,9 168,9 148,4 98,7 Разом 8062,4 6060,9 5117,4 3606,2 2989,3 2575,9


Таблиця 2 Розрахунок показників експорту та імпорту послуг України по країнах

за 2001р., у млн. $ США та % Дж. розраховано автором

Країна БС ЗТО Е% І % ЗТО % Російська Федерація 1864,9 2258,1 83,0 28,6 71,2

Велика Британія 49,1 226,9 5,6 12,9 7,2 Німеччина 43,1 169,3 4,3 9,2 5,3

США -154,5 402,5 5,0 40,5 12,7 Латвія -8,5 31,9 0,5 2,9 1,0 Литва 9,2 13,8 0,5 0,3 0,4

Естонія 0,2 7,6 0,2 0,5 0,2 Польща -5,8 62,4 1,1 5,0 2,0 Разом 1797,7 3172,5 100 100 100

Таблиця 2.1

Розрахунок показників експорту та імпорту послуг України по країнах за 2013 р., у млн. $ США та %

Дж. розраховано автором Країна БС ЗТО Е% І % ЗТО %

Російська Федерація 4220,9 6730,5 67,9 34,8 57,7 Велика Британія -278,3 1846,9 9,7 29,5 15,8

Німеччина 65,9 1317,3 8,6 17,4 11,3 США 370,5 1096,7 9,1 10,1 9,4 Латвія 6,8 130,0 0,8 1,7 1,1 Литва 4,2 70,6 0,6 0,9 0,6

Естонія 15,5 88,1 0,6 0,9 0,8 Польща 50,7 388,5 2,7 4,7 3,3 Разом 4456,2 11668,6 100 100 100

Таблиця 3

Розрахунок показників експорту та імпорту послуг України по країнах за 2005 р., у млн. $ США та %

Дж. розраховано автором Країна БС ЗТО Е% І % ЗТО %

Російська Федерація 2137,8 3011,2 74,2 33,8 63,3 Велика Британія 28,9 571,5 8,7 21,0 12,0

Німеччина 14,5 357,1 5,4 13,3 7,5 США -25,4 588,2 8,1 23,8 12,4 Латвія 26,8 52,8 1,1 1,0 1,1 Литва 5,9 19,3 0,4 0,5 0,4

Естонія 4,4 21,4 0,4 0,7 0,4 Польща -14,8 139,2 1,8 6,0 2,9 Разом 2178,1 4760,7 100 100 100


Таблиця 3.1 Розрахунок показників експорту та імпорту послуг України по країнах

за 2014 р., у млн. $ США та %

Дж. розраховано автором

Таблиця 4 Розрахунок показників експорту та імпорту послуг України по країнах

за 2012 р., у млн. $ США та % Дж. розраховано автором


Велика Британія 37,2 1447,6 9,8 26,0 14,1 Німеччина -62,0 989,8 6,1 19,4 9,6

США 393,4 1083,4 9,8 12,7 10,5 Латвія 15,8 98,2 0,8 1,5 1,0 Литва -0,2 63,2 0,4 1,2 0,6

Естонія -27,5 66,7 0,3 1,7 0,6 Польща 124,2 159,4 1,9 0,6 1,6 Разом 4861,5 10280,7 100 100 100

Таблиця 4.1 Розрахунок показників експорту та імпорту послуг України по країнах

за 2015 р., у млн. $ США та %



Велика Британія -45,7 1365,9 10,9 23,6 15,1 Німеччина 81,5 1264,1 11,1 19,8 14,0

США 175,8 1199,0 11,3 17,1 13,2 Латвія 66,7 238,5 2,5 2,9 2,6 Литва 18,9 73,1 0,8 0,9 0,8



Велика Британія -163,8 1270,4 10,8 27,8 16,5 Німеччина -86,5 990,5 8,8 20,9 12,9

США 179,2 1153,6 13,0 18,9 15,0 Латвія 39,7 111,7 1,5 1,4 1,5 Литва 19,2 48,2 0,7 0,6 0,6



Таблиця 5 Динаміка БС та ЗТО у 2001, 2005, 2012 рр., у млн. $ США та % Дж. розраховано автором

2001 2005 2012 (%)

2005/2001 (%)

2012/2005 Країна БС ЗТО БС ЗТО БС ЗТО БС ЗТО БС ЗТО

РФ 1864,9 2258,1 2137,8 3011,2 4380,6 6372,4 114,6 133,4 204,9 211,6

ВБ 49,1 226,9 28,9 571,5 37,2 1447,6 58,9 251,9 128,7 253,3

Н 43,1 169,3 14,5 357,1 -62,0 989,8 33,6 210,9 -427,6 277,2

США -154,5 402,5 -25,4 588,2 393,4 1083,4 16,4 146,1 1548,8 184,2

Разом: 1802,6 3056,8 2155,8 4528,0 4749,2 9893,2 119,6 148,1 220,3 218,5

Примітка: РФ – Російська Федерація, ВБ – Велика Британія, Н – Німеччина, США.

Таблиця 5.1 Динаміка БС та ЗТО у 2013, 2014, 2015 рр., у млн. $ США та % Дж. розраховано автором

2013 2014 2015 (%)

2014/2013 (%)

2015/2014 Країна БС ЗТО БС ЗТО БС ЗТО БС ЗТО БС ЗТО

РФ 4220,9 6730,5 2652,0 4423,6 2385,9 3693,7 62,8 65,7 90,0 83,5

ВБ -278,3 1846,9 -45,7 1365,9 -163,8 1270,4 16,4 74,0 358,4 93,0

Н 65,9 1317,3 81,5 1264,1 -86,5 990,5 123,7 96,0 106,1 78,4

США 370,5 1096,7 175,8 1199,0 179,2 1153,6 47,4 109,3 101,9 96,2

Разом: 4379,0 10991,4 2863,6 8252,6 2314,8 7108,2 65,4 75,1 80,8 86,1


Таблиця 6 Динаміка відносної частки країн у Е %, І %, ЗТО % у 2001, 2005, 2012 рр.


2001 2005 2012 ± (%)

2005/2001 ± (%)

2012/2005

Кр

аїн

а

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

РФ 83,0 28,6 71,2 74,2 33,8 63,3 71,0 36,8 62,0 - 8,8 - 5,2 - 7,9 - 3,2 3,0 -1,3 ВБ 5,6 12,9 7,2 8,7 21,0 12,0 9,8 26,0 14,1 3,1 8,1 4,8 1,1 5,0 2,1

Н 4,3 9,2 5,3 5,4 13,3 7,5 6,1 19,4 9,6 1,1 4,1 2,2 0,7 6,1 2,1

США 5,0 40,5 12,7 8,1 23,8 12,4 9,8 12,7 10,5 3,1 -16,7 -0,3 1,7 -11,1 -1,9


Таблиця 6.1 Динаміка відносної частки країн у Е %, І %, ЗТО % у 2013, 2014, 2015 рр.


2013 2014 2015 ± (%)

2014/2013 ± (%)

2015/2014

Кр

аїн

а

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

Е% І % ЗТО %

РФ 67,9 34,8 57,7 58,4 29,6 48,9 59,3 25,4 48,0 -9,5 -5,2 -8,8 0,9 -4,2 -0,9

ВБ 9,7 29,5 15,8 10,9 23,6 15,1 10,8 27,8 16,5 1,2 -5,9 -0,7 -0,1 4,2 1,4 Н 8,6 17,4 11,3 11,1 19,8 14,0 8,8 20,9 12,9 2,5 2,4 2,7 -2,3 1,1 -1,1

США 9,1 10,1 9,4 11,3 17,1 13,2 13,0 18,9 15,0 1,2 7,0 3,8 1,7 1,8 1,8 Примітка: РФ – Російська Федерація, ВБ – Велика Британія, Н – Німеччина, США.


Аналітична оцінка показників. Як показують розрахунки з такими країнами як Росія, Великобританія, Німеччина сальдо є додатнім, що означає про переважання з цими країнами експорту над імпортом (2001 р.). Переважання імпорту над експортом є характерним з такими країнами як США, так як сальдо з цими країнами є від’ємним (2001 р.). Однак в останні роки можна побачити зміну сальдо з США з негативного на позитивне, і навпаки, з позитивного на негативне з Німеччиною (2012 р.).

За 2013-2014 роки сальдо негативне з Великою Британією, у 2015 – негативне з Великою Британією та Німеччиною. При суттєво зростаючих обсягах експорту-імпорту з цими країнами. Порівняно з 2001, 2005 та 2012 роками, обсяги експорту-імпорту послуг України зі США дещо зросли: по експорту досягли значення: 733,6 - 2013 р., 687,4 – 2014 р., 666,4 – 2015 р.; по імпорту: 363,1- 2013 р., 511,6 – 2014 р., 487,2 – 2015 р. У 2013-2015 роках значно активізувалась експортно-імпортна торгівля послугами України з країнами-учасниками ЄС – Латвією, Литвою, Естонією та сусідською Польщею.

Значних змін у 2013-2015 роках зазнали показники експорту та імпорту послуг України з Російською Федерацією: експорт (млн. $ США) - 5475,7 – 2013 р., 3537,8 – 2014 р., 3039,8 – 2015 р.; імпорт (млн. $ США) - 1254,8 - 2013 р., 885,8 - 2014 р., 653,9 - 2015 р. На фоні постійного зростання цих показників у 2001, 2005, 2012 роках, це просто «потрясні цифри» для національної економіки, зі значними негативними впливами. Одним з пояснень цієї ситуації є анексія Криму і війна Росії в Донецькій і Луганській областях, а також негативні політичні і цінові тенденції з боку колись найважливішого партнера у зовнішньоекономічних операціях.

Розрахувавши динаміку відносної частки країн у Е %, І %, ЗТО % у 2001, 2005, 2012 рр. можна побачити, що найбільш тісні експортні зв’язки у 2001 році Україна мала із Російською Федерацією. Однак цей показник знижується у зв’язку із зростанням експортних зв’язків із країнами Заходу. Показники імпорту свідчать про протилежну ситуацію. Зростають імпортні зв’язки із Російською Федерацією, і навпаки, імпорт із США спадає.

Динаміка відносної частки країн у Е %, І %, ЗТО % у 2013, 2014, 2015 рр. показує, що показник ЗТО % з Російською Федерацією знизився до 57,7% - 2013 рік, до 48,9% - 2014 рік, до 48,0% у 2015 році, що свідчить про значне зниження ролі експортно-імпортних відносин з Росією. Відповідно знижувалися показники експорту та імпорту. На противагу Російсько-Українській торгівлі послугами, незначними темпами у 2013, 2014, 2015 рр. зростають обсяги у Е %, І %, ЗТО % з Великобританією, Німеччиною, США, Латвією, Литвою, Естонією та Польщею.

Загальний баланс (сальдо) у 2005 році відносно 2001 р. зріс на 19,6 % (2155,8 до 1802,6), у 2012 р. відносно 2005 р. БС зріс на 120,3 % (4749,2 до 2155,8). ЗТО у 2005 р. порівняно з 2001 р. зріс на 48,1 % (4528,0 до 3056,8), у 2012 р. порівняно з 2005 р. ЗТО зріс на 120,7 % (9893,2 проти 4528,0). Відносна частка експорту у РФ в період з 2001 по 2005 рр. знизилася на 8,8 %, у країни Заходу (Велика Британія, Німеччина, США) зросла приблизно на 7,3 %. У


період з 2005 по 2012 рр. експорт послуг у РФ знизився на 3,2 %, у країни Заходу зріс приблизно на 3,5 %.

ЗТО із зазначеними країнами становив: 11668,6 - у 2013 році; 9050,2 – у 2014 році; 7693,3 млн. $ США - у 2015 році. Показники балансу-сальдо із зазначеними країнами у 2013 році дорівнювали - 4456,2 млн. $ США; у 2014 році - 3071,6, а у 2015 році - 2541,5 млн. $ США. Тенденційне суттєве зниження обсягів даних абсолютних показників експорту-імпорту послуг засвідчує постійний спад ділової активності, що негативно відображається на поточних результатах національної економіки. Це становище буде мати негативні наслідки і на найближчу перспективу – 10-15 років.

Відносна частка імпорту із РФ у період з 2001 по 2005 рр. – 5,2 %, Великої Британії і Німеччини зросла на 8,1 % й 4,1 % відповідно, із США знизилася на 16,7 %. У період з 2005 по 2012 рр. імпорт послуг із РФ зріс на 3,0 %, Великої Британії 5,0 і Німеччини 6,1 %, а із США знизився на 11,1% %. Відносна частка ЗТО у період з 2001 по 2005 рр. із РФ та США знизилася – 7,9 % та - 0,3 % відповідно, з Німеччиною й Великою Британією зросла на 2,2 і 4,8 % відповідно. У період з 2005 по 2012 рр. ЗТО із РФ, США знизився на – 1,3 та – 1,9 %. Із Великою Британією і Німеччиною зріс за цей же період на 2,1 % відповідно.

Загальна динаміка БС та ЗТО (%): 2005 до 2001 року відповідно становила 119,6 та 148,1; 2014 до 2013 року - 65,4 і 75,1; 2012 до 2005 року - 220,3 та 218,5, 2015 до 2014 року -80,8 й 86,1 процентів. Тобто у динаміці х 2001 по 2015 роки ми бачимо значне зниження показників. Динаміка відносної частки країн у Е %, І %, ЗТО % у 2013, 2014, 2015 рр. засвідчує про постійну тенденцію зниження відносної частки Російської Федерації. З іншими розглядуваними тут країнами - відносна частка у Е %, І %, ЗТО % є більш стабільною і набуває ознак тенденційного зростання, що є позитивним явищем для національної економіки України.

Щодо пріоритету експорту-імпорту у 2013-2015 роках слід акцентувати: з Російською Федерацією – переважання експорту; з Великою Британією – переважання імпорту; з Німеччиною – у 2013-2014 рр. – переважання експорту, у 2015 – переважання імпорту; із США, Латвією, Литвою, Естонією, Польщею – переважання експорту. Слід акцентувати, що переважання експорту над імпортом вважається позитивним явищем для внутрішньої економічної системи, сприяє забезпеченню позитивного платіжного балансу, підвищенню курсу національної валюти, розвитку національної економіки.

Основні узагальнення і висновки. Здійснення статистичних розрахунків зовнішньо-торгівельного балансу (сальдо) з країнами; зовнішньо-торгівельного обороту зовнішньої торгівлі по країнах; відносної частки країн у експорті, імпорті послуг та у зовнішньо-торгівельному балансі України має прикладне значення для економіки. Яке проявляється у надходженні доларової валюти до країни, у забезпеченні врівноваженого платіжного балансу країни, у стабілізації курсу національної валюти, у розвитку виробництва і сфери надання послуг та інших аспектах розвитку національної економіки. Аналітична оцінка


абсолютних і відносних показників зовнішньоекономічної діяльності дозволяє виявити економічні інструменти її активізації і оптимізації.

Визначення пріоритету імпорт-експорт (експорт-імпорт) дозволяє сформулювати економічні пропозиції, на національному рівні економіки, стосовно досягнення додатного сальдо балансу з тими країнами, з якими на даний час сальдо від’ємне. З точки зору моделі суспільних витрат або суспільної економіки від’ємне сальдо торгівлі негативно впливає на економіку і суспільний добробут громадян. Для покращення балансу з цими країнами потрібно здійснити ряд економічних заходів: покращувати конкурентоспроможність послуг; розширювати асортимент послуг; залучати іноземні інвестиції в розвиток сфери послуг; розвивати і запроваджувати інноваційні технології у сферу послуг; здійснювати маркетингові дослідження ринків, які характерні для спеціалізації економіки України у плані надання послуг; вести пошук нових ефективних партнерів ЗЕД у згаданих країнах (Велика Британія, США, Німеччина, Польща); здійснювати відповідні протекціоністські і диверсифікативні заходи у цих країнах.

Хоча у 2013-2015 роках спостерігається значний спад інтенсивності торгівлі послугами України та Російської Федерації, ця країна залишається ключовим партнером у зовнішньоекономічній діяльності. Тому українська зовнішньоекономічна стратегія має формуватися з урахуванням цього об’єктивного економічного фактору. Необхідно шукати політичний та економічний баланс інтересів з цією країною, окремі особистості не повинні руйнувати економіку і бізнес, або саме життя людини у цій чи іншій країні.

Подальші наукові дослідження слід скерувати на порівняння отриманих результатів аналітичної оцінки вартісних обсягів експорту та імпорту послуг України у динаміці, з урахуванням приведеного тут ряду економічних заходів.

Бібліографічні посилання: 1. Омельянович О.Н. Состояние и проблемы торговли Украины / О.Н. Омельянович. -

Экономика Украины, 1999. - №7. – С. 48-57. 2. Кочетов Э.А. Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия Украины / Э.А.

Кочетов // Мировая экономика и международные отношения, 1999. - № 11. - С. 12-15. 3. Дергачев В.В. Особенности мирохозяйственной интеграции Украины на основе

свободных экономических зон / В.В. Дергачев. - Экономика Украины, 1994. - № 12. - С. 67-70.

4. Беляцкий С.А. Международная экономичская взаимосвязь и взаимозависимость: проблемы, тенденции / С.А. Беляцкий // Экономика Украины. - 2002. - № 9. - С. 17-20.

5. Пунько Б.М. Методологія моделювання процесів зростання відкритості та прагматичності національної економіки у світових інтеграційних процесах / Б.М. Пунько // Наук. вісник ЛНУВМ та БТ ім. С.З. Гжицького. Серія «Економічні науки». - Львів, 2012. – Т. 14, №2 (52). – Ч. 4. – С. 100 – 116. Наук. журнал «Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право)». - К.: НАУ, 2012. – №1. – С. 199-210.

6. Пунько Б.М. Стратегический анализ Ивано-Франковской области в контексте активизации конкурентоспособности и внешнеэкономической деятельности / Б.М. Пунько, И.Б. Смолинец // Доклад XI международной научно-практической конференции «Научная дискуссия: вопросы экономики и управления», Москва, 2013. - 11 с.


7. Пунько Б.М. Теоретико-методологічні та прикладні основи маркетингової політики у зовнішньоекономічній діяльності // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): наук. журн. / Б.М. Пунько. – К.: НАУ, 2012. – №2. - С. 185 - 191.

8. Пунько Б.М. Показниково-статистична оцінка та економіко-математичне моделювання розвитку національної економіки у глобальному економічному середовищі // Наук. журнал Інституту суспільної трансформації «Економічний часопис – XXI» / Б.М. Пунько. - К., 2012. - № 3-4. – С. 12-15.

9. Пунько Б.М. Об’єктивні критерії зростання відкритості та прагматичності національної економіки у глобальному економічному середовищі // Матеріали VI міжнар. наук.-практ. конф.: Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи / Б.М. Пунько. - КІБІТ, Житомирська філія. – Житомир, ЖДУ ім. І. Франка, 2012. – С. 6-20.

10. Пунько Б.М. Паритетно-порівняльний статистичний аналіз рівнів доходу і купівельної спроможності в столицях світу // Матеріали XII-ої всеукр. наук. - практ. конф.: Статистична оцінка соціально-економічного розвитку / Б.М. Пунько, Ю.С. Христук. – Хмельницький, 2012. – С. 29-37.

11. Пунько Б.М. Емпіричні дослідження причинно-наслідкових зв’язків на глобальному рівні економіки. Науковий журнал Інституту суспільної трансформації «Економічний часопис – XXI» / Б.М. Пунько. - К., 2012. - № 1-2. - С. 5-8.

12. Пунько Б.М. Алгоритм пошуку ефективних торгівельних форм і методів активізації й оптимізації зовнішньоекономічної діяльності України // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): наук. журн. / Б.М. Пунько. – К.: НАУ, 2011. – №4. - С. 118-125.

13. Пунько Б.М. Регулювання світової економіки на засадах ефективного посткризового реформування та український контекст // Вісник Тернопільського національного університету. Вип. 5-2 / Б.М. Пунько – Тернопіль, 2011. – С. 235 – 249.

14. Пунько Б.М. Емпірична оцінка макроекономічних наслідків від «сотівської» участі економіки України за 2008–2009 роки // Збірник наукових праць ЛНУ імені Івана Франка. Вип. 24 / Б.М. Пунько – Львів, 2011. – С. 342 – 347.

15. Пунько Б.М. Базис видової різноманітності зовнішньоекономічної діяльності та орієнтири експортної спеціалізації економіки України // Вісник Львівського університету. Серія «Економічна». Вип. 45 / Б.М. Пунько – Львів, 2011. – С. 49 – 62.

16. Пунько Б.М. Стратегічні орієнтири розвитку національної економіки в глобальному середовищі // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): наук. журн. / Б.М. Пунько. – К.: НАУ, 2011. – №3. – С. 47-55.

17. Пунько Б.М. Аналітична оцінка наслідків зовнішньоекономічної діяльності у макроекономічних результатах економіки України // Конкурентоспроможність в умовах глобалізації: реалії, проблеми та перспективи: Матеріали п’ятої міжнародної науково-практичної конференції / Б.М. Пунько / За ред. Саух І.В. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – С. 14-24.

18. Пунько Б.М. Порівняльна статистична оцінка взаємозв’язку чинників та результативних показників економічної участі України у СОТ // Статистична оцінка соціально-економічного розвитку: Збірник текстів доповідей за матеріалами 11-ої Всеукраїнської наук. - практ. конф., 20 травня 2011 р. / Б.М. Пунько. – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2011. – С. 26-31.

List of references: 1. Omelyanovich E.N. Status and problems of trade of Ukraine / A.N. Omelyanovich. - The

Economy Of Ukraine, 1999. - No. 7. - P. 48-57. 2. Kochetov E.A. Geo-Economics and foreign economic strategy of Ukraine / E.A. Kochetov //

World economy and international relations, 1999. - No. 11. - S. 12-15. 3. Dergachev V.V. features of economic integration of Ukraine through free economic zones /

Vladimir Dergachev. - Ukraine’s Economy, 1994. - No. 12. - P. 67-70.


4. Bialiatski S.A. international economic interconnectedness and interdependence: issues, trends / S. A. Bialiatski // Economy of Ukraine. - 2002. No. 9. - S. 17-20.

5. Punko B.M. Methodology the simulation of the growth of openness and pragmatism of the national economy in the global integration processes / B.M. Punko // Scientific Bulletin of Lviv national University of veterinary medicine and biotechnologies named after S. Of. Gigicogo. Series «Economic science». - Lviv, 2012. - Vol. 14, No. 2 (52). - Part 4. - P. 100 - 116. Sciences. magazine «Strategy of development of Ukraine (economy, sociology, law)». - K.: NAU, 2012. - No. 1. - S. 199-210.

6. Punko B. M. Strategic analysis of the Ivano-Frankivsk region in the context of enhancing competitiveness and foreign trade activities / B.M. Punko, I.B. Smolynec // report of the XI international scientific-practical conference «Scientific discussion: questions of Economics and management», Moscow, 2013. - 11 S.

7. Punko B.M. Theoretical-methodological and applied basics of marketing policy in foreign trade activities // the Strategy of development of Ukraine (economy, sociology, law): of Sciences. Sib. / B.M. Punko. - K.: NAU, 2012. - No. 2. - P. 185-191.

8. Punko B.M. Pokaznikiv statistical evaluation and mathematical modeling of national economy development in the global economic environment // Science. journal of the Institute of social transformation «Economic journal - XXI» / B.M. Punko. - K., 2012. - № 3-4. - S. 12-15.

9. Punko B.M. Objective criteria of growth in the openness and pragmatism of the national economy in the global economic environment // proceedings of the VI Intern. Sciences.-pract. Conf.: The competitiveness in conditions of globalization: realities, problems and prospects / B.M. Punko. - KIBIT, Zhytomyr branch. - Zhitomir, Zhitomir state Ivan Franko University, 2012. – S. 6-20.

10. Punko B.M. Parity-comparative statistical analysis of levels of income and purchasing power in the capitals of the world // materials of the XII-th seakr. Sciences. scient. Conf.: Statistical evaluation of socio-economic development / B.M. Punko, Yu. S. Christuk. - Khmelnitsky, 2012. - S. 29-37.

11. Punko B.M. Empirical studies of causality at the global level of the economy. The scientific journal of the Institute of social transformation, «Economic journal - XXI» / B.M. Punko.- K., 2012. - № 1-2. - S. 5-8.

12. Punko B.M. The search algorithm is efficient trading forms and methods of intensification and optimization of foreign economic activity of Ukraine // Strategy of development of Ukraine (economy, sociology, law): of Sciences. Sib. / B.M. Punko. - K.: NAU, 2011. - No. 4. - S. 118-125.

13. Punko B.M. Regulation of the global economy through effective post-crisis reforms and the Ukrainian context // Bulletin of the Ternopil national University. Vol. 5-2 / B.M. Punko. - Ternopil, 2011. - S. 235-249.

14. Punko B.M. Empirical evaluation of the macroeconomic consequences from the «WOT-« participation of Ukraine’s economy in 2008-2009 // Collection of scientific works of LNU named after Ivan Franko. Vol. 24 / B.M. Punko. - Lviv, 2011. - S. 342-347.

15. Punko B.M. The basis of the species diversity of foreign economic activities and benchmarks of the export specialization of economy of Ukraine // Bulletin of Lviv University. A Series of «Economic». Vol. 45 / B.M. Punko. - Lviv, 2011. - P. 49-62.

16. Punko B.M. Strategic guidelines development of the national economy in a global environment // development Strategy of Ukraine (Economics, sociology, law): of Sciences. Sib. / B.M. Punko. - K.: NAU, 2011. - No. 3. - P. 47-55.

17. Punko B.M. Analytical assessment of the impact of external economic activities in the macroeconomic results of the Ukrainian economy // Competitiveness in conditions of globalization: realities, problems and prospects: Materials of the fifth international scientific-practical conference / B.M. Punko / For editing I.V. Saukh - Zhitomir: Publisher of Zhytomyr state University named after I. Franko, 2011. - S. 14-24.


18. Punko B.M. Comparative statistical evaluation of the relationship factors and effective indicators of the economic participation of Ukraine in WTO // Statistical evaluation of socio-economic development: a Collection of papers on materials of the 11th all-Ukrainian Sciences. scient. Conf. May 20, 2011 / B.M. Punko. - Khmelnitsky: Khmelnitsky University of management and law, 2011. - P. 26-31.


УДК 338.48 JEL Classification I00, I11

Рукіна С., студентка

Одеський національний економічний університет

Рукина С., студентка

Одесский национальный экономический университет

Rukina S., student

Odessa State economic university

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ SPA-ПОСЛУГ

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ОРГАНИЗАЦИИ SPA-УСЛУГ

THEORETICAL BASES OF THE ORGANIZATION OF SPA SERVICES

Анотація. Оскільки популярність СПА-послуг росте, розширюється коло споживачів даного виду послуг не тільки за рахунок клієнтів з високим достатком, а й за рахунок осіб з середнім достатком. Зростає кількість підприємств, які надають різноманітні послуги і товари. Данна тема наукової статті є актуальною, оскільки розкриває правильну технологію надання СПА-послуг і сприяє вирішенню багатьох питань пов'язаних з якістю їх надання.

Ключові слова: СПА-туризм, СПА-індустрія, оздоровчий туризм, інновації, нові технології, стандартизація.

Аннотация. Поскольку популярность СПА-услуг растет, расширяется круг потребителей данного вида услуг не только за счет клиентов с высоким достатком, но и за счет лиц со средним достатком. Растет количество предприятий, которые предоставляют различные услуги и товары. Данная тема научной статьи является актуальной, так как раскрывает правильную технологию предоставления СПА-услуг и способствует решению многих вопросов связанных с качеством их предоставления.

Ключевые слова: СПА-туризм, СПА-индустрия, оздоровительный туризм, инновации, новые технологии, стандартизация.

Abstract. As the popularity of spa services is growing, the circle of consumers of this type of services is expanding not only at the expense of clients with high incomes, but also at the expense of individuals with moderate incomes. The number of enterprises that provide all kinds of services and goods is growing. This topic of the scientific article is relevant because it reveals the right technology for providing SPA services and helps to solve many issues related to the quality of their provision.

Key words: SPA tourism, SPA industry, health tourism, innovations, new technologies, standardization.

Постановка проблеми. Стаття присвячена питанням розвитку СПА-послуг як одного з найважливіших сегментів економіки туристичного бізнесу в Україні. У статті йдеться про те, що дієвим інструментом щодо забезпечення якості та безпеки СПА-послуг, а також способом розвитку добросовісної конкуренції між учасниками ринку, є стандартизація.

Об'єкт дослідження - СПА індустрія. Предмет дослідження - механізм надання послуг підприємствами СПА.


Аналіз досліджень та публікацій останніх років. Зворикіна Тетяна Іванівна, доктор економічних наук, професор, керівник Центру наукових досліджень і технічного регулювання в сфері послуг Інституту регіональних економічних досліджень, у своїй роботі відмітила: «Одним з сегментів економіки бізнесу в індустрії краси та туризму, які інтенсивно розвиваються в даний час, є СПА-індустрія. Більшість фахівців, що працюють в сфері індустрії гостинності, відзначають новий обов'язковий компонент в «портфелі потреб» туристів, а саме оздоровчі та СПА процедури в період подорожі» [4].

У своїх наукових статтях надання СПА послуг розглядав кандидат медичних наук Шарабчіев Ю.Т. Він вважав, що «Напрямок СПА-терапії важливий в медицині, оскільки впливає в цілому на спосіб життя людей, змінює їх менталітет, орієнтує на активну життєву позицію, спрямовану на підтримку і збереження свого здоров'я. СПА-терапія та велнес певною мірою можна розглядати в якості нового напряму профілактичної медицини на черговому витку її розвитку. У всьому світі СПА і велнес активно розвиваються» [1].

Необхідність комплексного підходу до впорядкування СПА-послуг була висловлена також представниками професійних об'єднань підприємців індустрії краси та бізнес-співтовариств і підтримана науковими центрами [1].

Мета дослідження. Метою написання даної статті є розгляд СПА індустрії і аналіз наявних проблем, а також їх вирішення для успішної роботи даної галузі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасна людина постійно відчуває великі навантаження через інтенсивний ритм і неправильний спосіб життя, нездорову екологію, стрес, надлишкову інформацію.

Це призводить до ослаблення захисних функцій організму і в результаті – до різних захворювань: збільшення ваги тіла, погіршення стану шкіри, волосся, підвищеної збудливості, дратівливості, порушень сну.

Для ефективного відпочинку і відновлення життєвих сил сучасної людини і була створена система СПА (spa). SPA – абревіатура від латинського Sanus per Aquam або S а nitas pro Aqua, що перекладається як «здоров'я за допомогою води» або «здоров'я через воду». Ще в Давньому Римі для зцілення недуг широко використовували термальні джерела і термальні ванни. Деякі вважають, що походження терміна СПА пов'язано з містечком Spa в Бельгії, з незапам'ятних часів відомого своїми цілющими джерелами. [5]

СПА - центри при готелях - окремий великий сегмент ринку, який має тенденцію до стрімкого зростання - 76% існуючих СПА такого типу в Європі з'явилися за останні чотири роки. Популярність СПА послуг в проживаючих в готельному підприємстві зростає з кожним днем. Сьогодні новоспоруджувані готелі рівня 4 * і 5 *, як правило, обов'язково створюють цю бізнес-одиницю, і наявність СПА центру при готелі часто свідчить про високий рівень готельного комплексу і сервісу. Експерти прогнозують, що незабаром СПА при готелях стане такою ж звичайною складовою як ресторан або бар. [3]

СПА сьогодні – це оздоровчий комплекс процедур з використанням будь-якої води: мінеральної, морської, прісної, а також морських водоростей і солей, лікувальних грязей і цілющих рослин. Дія СПА-процедури направлена


на оздоровлення та релаксацію організму в цілому. Впливаючи через шкірний покрив, СПА-компоненти активізують процеси обміну речовин, поліпшують кровообіг, виводять токсини і шлаки з організму, покращують загальне самопочуття і життєвий тонус.

СПА вигідно відрізняється від всіх інших медичних установ, включаючи лікарні, госпіталі, санаторії, профілакторії та інші лікувальні заклади. СПА-центр може бути найсучаснішою клінікою, але головне – це першокласний природний курорт з максимальними можливостями оздоровлення і відновлення. Він призначений як для людей які відчувають нездужання, так і для абсолютно здорових людей, в якості профілактики. Тут застосовуються різноманітні процедури, засновані на цілющих властивостях мінеральних вод, термальних джерел, морської води, витяжок з рослин або тварин. У СПА можна привести в порядок не тільки тіло, а й душу. Основна мета будь-якого СПА – боротьба з втомою та стресами

У світі існує широке розмаїття спеціалізованих СПА-об'єктів, в залежності від цілей і організації діяльності. Все СПА-об'єкти пропонують СПА-послуги комплексно, у вигляді СПА-пакетів або СПА-програм. Кожен СПА-пакет формується на основі підготовчих, базових і додаткових процедур [10].

На сьогоднішній момент СПА – це складний комплекс процедур, пов'язаний логікою досягнення певного результату, що розробляється індивідуально для кожного клієнта і включає в себе різні методики оздоровлення. Водоростеві обгортання поєднуються з душем Шарко, апаратний масаж – з рефлексотерапією, китайським масажем шиацу або стоун-терапією, лікування світлом - з розслаблюючими ваннами і т.п. Все це досягається використанням спеціального СПА обладнання. Підсилюють ефект і новітні наукові розробки, і перевірені часом технології. Причому часто потрібен максимально ефективний результат в найкоротші терміни [8].

Основна перевага СПА – вплив не на якийсь один орган, а на організм в цілому. Оздоровлення тіла досягається шляхом впливу на всі органи чуття, що призводить до позбавлення від стресів, перевтоми, безсоння, і депресій, причому вплив має супроводжується максимальним задоволенням для клієнта. Відмінність СПА від лікувальних установ санаторного типу полягає в тому, що результатом СПА впливу є підвищення рівня здоров'я, а в другому випадку зниження рівня хвороби і поліпшення якості життя хронічного хворого. Ці основні принципи організації СПА зони в повній мірі поширюється на відділення обгортань і аплікацій [7].

На чолі будь-якого управлінського рішення про оснащення підприємства СПА обладнанням в цілому і кожної його частини окремо лежить розуміння того, за що саме буде платити кінцевий споживач. Тому варто дати визначення СПА технологій, які будуть домінувати в організованому відділенні СПА центру [6].

В останні роки цей сегмент економіки України перетворився в самостійну галузь, що має об'єкти, які надають СПА-послуги для різних категорій


громадян і власну інфраструктуру: навчальні центри, маркетингові та консалтингові служби, сертифікаційні органи і систему поставок і складування.

Підприємства СПА-індустрії взаємодіють як з вітчизняними постачальниками технологій, матеріалів і устаткування, так і з закордонними партнерами. Зазначений вид бізнесу розвивається в ринкових умовах і для нього характерні також всі форми і методи регулювання. Регулювання здійснюється з боку держави, а також шляхом застосування регулюючих впливів з боку професійних об'єднань підприємців та саморегулюючих організацій. СПА-галузь повинна стати однією із системоутворюючих і відповідно бути затребуваною як відпочиваючими, так і відвідувачами санаторно-курортних комплексів. Одним з найважливіших умов розвитку цього бізнесу є конкуренція. Завданням держави і бізнесу стає створення об'єктивних прозорих умов для входу на ринок підприємців і формування сумлінних чесних умов ведення бізнесу.

Цей вид послуг популярний як серед молоді, так і серед дорослого населення. В процесі розвитку СПА-послуг, наповнення їх різними формами і методами надання, пов'язаними з використанням інноваційних технологій все наполегливіше виникає питання про формалізацію критеріїв оцінки їх якості та безпеки і формуванням умов для розвитку добросовісної конкуренції.

Існує величезна кількість проблем пов'язаних з наданням СПА-послуг. Для їх вирішення потрібно прийняття ряду заходів. Що б поліпшити якість надання СП А- послуг слід ввести спеціальні стандарти і нормативи та постійно контролювати діяльність підприємств [8].

Метою розробки стандартів стало сприяння вирішенню ряду проблем СПА- бізнесу, характерних для ринкової економіки, таких як:

• підвищення рівня безпеки життя і здоров'я клієнтів; • забезпечення конкурентоспроможності СПА-послуг на вітчизняному та

зарубіжному ринках; • попередження дій, що вводять в оману, підтвердження відповідності

послуг при сертифікації та класифікації організацій за категоріями якості; • розвиток інноваційної діяльності в СПА бізнесі; • раціональне використання препаратів і різних матеріалів; • забезпечення сумісності і взаємозамінності при застосуванні

інструментів і технічних засобів; • прийняття об'єктивних рішень в конфліктних ситуаціях і під час

виникнення суперечок. Розробка стандартів передбачає дотримання базових принципів

національної системи стандартизації, основними з яких є: • досягнення при розробці і прийнятті стандарту консенсусу всіх

зацікавлених сторін: виконавців, споживачів послуг, наукових організацій, салонів краси, готелів та ін .;

• використання міжнародного досвіду нормативного регулювання послуг краси;

• чіткість і ясність у викладі положень стандартів.


Для ефективної роботи СПА підприємства потрібно зовсім небагато. Розглянемо чинники які впливають на успішність підприємства.

Сьогодні при створенні СПА-об'єкту інвестори вибирають більш дешеві архітектурні, дизайнерські рішення, вважаючи за краще розкоші початку 2000-х функціональність, екологічність і простоту. Luxury тепер не в моді, тим більше що і коштує все це дуже дорого. Набагато важливіше, щоб СПА-об'єкт відповідав потребам цільової аудиторії. В архітектурі будівлі найбільш важливу роль грає функціональність. На перше місце ставиться концептуальна відповідність архітектурного стилю типу СПА-підприємства, оригінальність виконання, відміну від інших, але не розкіш. З іншого боку, клієнт, прийшовши в СПА, сподівається потрапити саме в СПА –атмосферу, а не в економічний санаторний варіант відпочинку. Головне завдання СПА-дизайну – створити затишну обстановку, що сприяє розслабленню і гарному настрою [9].

Устаткування. Час простого стандартного устаткування безповоротно йде. В апаратах нового покоління повинні бути присутні опції, які активізують всі п'ять відчуттів клієнта. Основна мета – створення особливих фізичних і психоемоційних відчуттів, профілактика хвороб. Дизайн обладнання повинен гармоніювати з дизайном всього СПА-центру.

Сучасний клієнт скептично ставиться до програм з вигадливими назвами, які обіцяють створити диво. Він хоче бачити результат, який був заявлений перед процедурою, і готовий платити гроші саме за це, а не за красиву мрію, яка після сеансу так і залишиться мрією. Тому з СПА-меню повинні зникнути «маркетингові» процедури, що обіцяють лише ніжну турботу (pampering від дієслова to pamper – «балувати»), відчуття розкішного відпочинку, розслаблення і т.д. [9]

Свого часу Міжнародна асоціація СПА ISPA провела дослідження клієнтських мотивацій, результати якого показали, що 45% клієнтів приходять в СПА, щоб зняти стрес. Після цього СПА-центри, бажаючи задовольнити відповідні потреби клієнтів, почали включати в меню релаксуючи процедури, головною метою яких було розслаблення, зняття стресу, тобто вони прагнули побалувати клієнта, хоча очевидної користі від цього він не отримував. Тепер настали інші часи; клієнт СПА ретельно рахує свої гроші і готовий вкладати їх в наявний результат, тому акцент перемістився на профілактику хвороб, зміцнення організму, поліпшення самопочуття [2].

Багато СПА-підприємств за час свого існування створили справжні меню-шедеври, в яких міститься величезна кількість процедур, пакетів, програм. Деякі з них дійсно цікаві та ефективні, інші привабливі тільки своїми назвами, треті і зовсім відлякують через якийсь містичний склад. Є й такі, які входять лише до СПА-меню і жодного разу не були затребувані клієнтами або стали «одноразовими»: ніхто не зважився одержати цю процедуру повторно. Скорочення числа СПА-послуг – дуже актуальна тенденція, яка відображає сьогоднішню економічну ситуацію: чим більше процедур в СПА-меню, тим більше косметичних продуктів буде потрібно для їх виконання і тим більше часу потрібно відвести на навчання персоналу. А сьогодні необхідно пропонувати клієнтам те, що дійсно дає ефект. Крім того, вони хочуть бачити


більше комплексних, індивідуалізованих програм. У число найбільш популярних атрибутів СПА-устаткування входять:

- ванни медичні, - ванни гальванічні, - ванни парафінові, - ванни вихрові, - ванни радонові, - душі Шарко, - душі тропічні, - Spa-капсули і т. ін. Кожен з перерахованих вище приладів має своє індивідуальне

призначення, вони не є взаємозамінними, отже, будь-який СПА-салон повинен володіти повним переліком СПА-устаткування, в якому може виникнути потреба при його роботі [4].

Висновки и перспективи подальших розробок. На підставі цих відомостей можна зробити висновок, що приречені на явний успіх тільки ті СПА-центри, які пропонують всі види СПА-послуг в комплексі, а не окремо. Важливий і сервіс, рівень обслуговування, інтер'єр салону, а так само кваліфікація його співробітників та інші фактори, впливають на репутацію spa-центру, а отже, і на його популярність і рентабельність.

Так як СПА індустрія активно розвивається в Україні, вона вимагає значного контролю і регулювання. Ця галузь приносить великі доходи власникам фірм і салонів, і за рахунок податку – прибуток державі. Це величезний плацдарм для розвитку на території України. Велика кількість мінеральних ресурсів, природних і синтетичних засобів дозволяють активно розвивати цю галузь на території України.

Створення спеціальних стандартів та їх дотримання мають забезпечити належний рівень якості послуг, що надаються. Завдання держави – контроль і всіляка підтримка даної галузі.

Стандарти містять, крім вимог до термінології, класифікацію та характеристики СПА-послуг, вимоги до безпеки, екологічності, функціональності при їх наданні, вимоги до персоналу, устаткування, приміщень і матеріалу і т.д. Впровадження стандартів на підприємствах пов'язано з певними витратами, які господарюючі суб'єкти повинні передбачити в своїх планах для виконання положень документа. У той же час зазначені стандарти, як і будь-які інші, дозволять реалізувати ресурси стандартизації, а саме впорядкувати цю діяльність, ввести в СПА-індустрії єдину понятійну мову і встановити критерії конкурентоспроможності.

Впровадження національних стандартів на СПА-послуги забезпечить створення єдиного економічного поля для виконавців послуг, підвищить якість і безпеку надання послуг для споживачів і створить умови для розвитку добросовісної конкуренції серед всіх учасників ринку СПА бізнесу.

Стандарти поширюються на організації та підприємства, незалежно від їх організаційно-правової форми, а також на індивідуальних підприємців, що


надають послуги. Стандарт є основоположним при розробці нормативних документів на СПА-послуги конкретних видів.

Бібліографічні посилання: 1. Іхмальян М. Як створити СПА- зону / Іхмальян М .// Журнал "Готель" №6 (12) 2008 р.

- с.35-38. 2. Кучуркіна М. Менеджмент СПА - З. - Гільдія фахівців СПА-індустрії. Оформл. серії -

З. ц. "Редакція" - М.В. Кучуркіна 2007 - с.12-13. 3. Либанева Н. СПА - розкіш чи необхідність/ Либанева Н. // Журнал SPA & Salon №2

2009р. - С.50-52. 4. Чайкіна Е. Майбутнє в стилі СПА / Чайкіна Е. // Журнал " Spa resort " №1'2007г. с. 6-8. 5. Чорновіл Е. Маркетинг - насолода в подарунок / Чорновіл Е .// Журнал " Spa resort "

№1'2006г. 30-31. 6. http://www.frontdesk.ru 7. http://www.frondesk.ru/vetka/cgi?vetkaid=8987 Сегмент SPA набирає обертів.

02.11.2010 р 8. http://supwoman.ru/health_beauty//1109-spa-vse-o-spa.html Краса і здоров'я: SPA. Все

про SPA. 2.11.2010 р 9. http://www.SPA-life.ru

References: 1. Ihmalyan M. Yak stvoriti SPA- zonu / Ihmalyan M .// Zhurnal "Gotel" № 6 (12) 2008 r. -

s.35-38. 2. KuchurkIna M. Menedzhment SPA - Z. - GIldIya fahIvtsIv SPA-IndustrIYi. Oforml. serIYi

- Z. ts. "RedaktsIya" - M.V. KuchurkIna 2007 - s.12-13. 3. Libaneva N. SPA - rozkIsh chi neobhIdnIst/ Libaneva N. // Zhurnal SPA & Salon №2

2009r. - S.50-52. 4. ChaykIna E. MaybutnE v stilI SPA / ChaykIna E. // Zhurnal "Spa resort" № 1'2007g. s. 6 -8. 5. ChornovIl E. Marketing - nasoloda v podarunok / ChornovIl E .// Zhurnal " Spa resort " №

1'2006g. 30-31. 6. http://www.frontdesk.ru 7. http://www.frondesk.ru/vetka/cgi?vetkaid=8987 Segment SPA nabiraE obertIv. 2.11.2010 r. 8. http://supwoman.ru/health_beauty//1109-spa-vse-o-spa.html Krasa I zdorov'ya: SPA. Vse

pro SPA. 2.11.2010 r. 9. http://www.SPA-life.ru


УДК 005.52 JEL Classification: 210

Сакун Г.А., кандидат философских наук, доцент,

Калугина Н.А., кандидат экономических наук

Павленко А.А. студентка

Одесская национальная академия связи им. А.С.Попова

Sakun A. A., Candidate of philosophical Sciences, associate Professor,

Kalugina N.A., Candidate of economic Sciences

Pavlenko A.A. student

Odessa national Academy of telecommunications n. a. A. S. Popov ВЛИЯНИЕ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ

НА УПРАВЛЕНЧЕСКУЮ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ БАНКОВ

THE INFLUENCE OF CORPORATE SOCIAL RESPONSIBILITY FOR THE MANAGEMENT OF BANKS

Аннотация. В статье обоснована необходимость постоянного совершенствования банком системы управления КСО с целью получения в конечном итоге положительного экономического эффекта. Доказано, что управление КСО в банке представляет собой систему, с помощью которой принимаются и реализуются решения, а система управления КСО ориентирована на достижение целей организационной эффективности.

Ключевые слова: корпоративная социальная ответственность, управленческая деятельность, банк, организационная эффективность.

Abstract. The article substantiates that the bank should continuously improve the CSR management system in order to obtain a positive economic effect in the end. It is proved that CSR management in a bank is a system by which decisions are made and implemented, and the CSR management system is oriented towards the achievement of organizational efficiency goals.

Key words: corporate social responsibility, management activity, bank, organizational efficiency.

Постановка проблемы. Вопрос о соотношении КСО и процесса управления банками находится в самом начале разработки в силу относительной новизны и недавней актуализации обоих понятий. На сегодняшний день в Украине и за пределами не существует системной работы на эту тему. Исключение составляет несколько исследований, которые, однако, не полностью объективными. Возникает необходимость систематизации уже имеющихся данных по этой проблематике.

В контексте данной проблемы особое внимание следует уделить взаимосвязи корпоративной социальной ответственности и КУ, то есть самой высокой, стратегического звена управления организацией. Ученые разных


стран, и неправительственные организации абсолютно логично аргументируют то, что КСО является частью КУ и наоборот.

Анализ последних исследований и публикаций. Теоретические основы и практические аспекты организации финансовых отношений банков со стейкхолдерами отражены в работах таких отечественных ученых, как Д. Баюра, Н. Ботвина, Т. Васильева, А. Гирик, Л. Гуляева, А. Денис, И. Ивасив, В . Костюк, А. Кузнецова, Ф. Хмель, И. Чмутова и др.

Выделение нерешенных ранее частей общей проблемы. Обобщение наработок по данной проблематике, результаты анализа по организации финансовых отношений банков со стейкхолдерами на основе КСО позволяют сделать вывод о наличии определенных проблем в этом направлении. Поверхностное понимание и выборочное внедрение КСО банками, отсутствие единого подхода к указанного понятия у государственных органов, экспертных организаций приводит к неэффективному функционированию данной концепции как с точки зрения достижения целей банка, его внедряет, так и с точки зрения его основных стейкхолдеров. Это негативно отражается на финансовых результатах и долгосрочных условиях деятельности банков и препятствует устойчивому развитию банковской системы в целом.

Цель статьи. Целью исследования является определение организационно-экономических основ и совершенствование методического обеспечения и практических рекомендаций по организации финансовых отношений банков со стейкхолдерами на основе корпоративной социальной ответственности.

Результаты исследования. Ведущие банки в области КСО демонстрируют высокий уровень компетентности в реагировании на глобальные и отраслевые вызовы в разрезе следующих вопросов:

- стратегия: интегрирование длительных экономических, социальных и экологических аспектов в стратегию своей деятельности, достигая конкурентных преимуществ и увеличивая репутацию бренда;

- финансы: выполнение требований акционеров по доходам, долгосрочного роста, доступной и прозрачной отчетности;

- клиенты и продукты: укрепление лояльности, путем инвестирования в управление отношениями с клиентами и совершенствование сервиса, фокусируется на эффективном использовании ресурсов в долгосрочной перспективе;

- управление и заинтересованные стороны: установление высоких стандартов корпоративного управления и взаимоотношений со стейкхолдерами, включая корпоративные коды поведения и подотчетность обществу;

- человеческие факторы: управление человеческими ресурсами для поддержания высокой производительности труда и удовлетворенности работников, из-за введения высоких стандартов обучения и управления знаниями, а также системами вознаграждения труда и тому подобное.

Так как менеджмент имеет достаточно власти, чтобы действовать по своему усмотрению, ему приходится выбирать в рамках существующего законодательства между увеличением благосостояния акционеров или его


уменьшением в краткосрочном периоде. В результате разделение владения от контроля является не просто признаком корпорации, но и проблемой эффективности корпоративного управления.

Использование концепции стейкхолдеров в современное время считается важным, так как улучшает корпоративное управление и социальную ответственность банка. Лицо имеет заинтересованность в чем-либо, если материально зависит от результата или обеспокоена результатом. Стейкхолдеров можно определить как группы или индивидуумы, которые могут влиять или на которых влияет достижение организационных целей по Фриману. Это определение смещает акцент, и стейкхолдерами становятся уже не только те лица, у которых организация заинтересованность, но и те лица, кто заинтересован в результате деятельности организации. Такое понимание стейкхолдеров делает в эпоху глобализации стейкхолдерами практически всех.

Что касается непосредственного управления КСО в банках, то как подтверждает накопленный опыт, полномочия и функции сторон корпоративного управления по интеграции принципов и технологий КСО, как правило, распадаются следующим образом:

- владельцы (акционеры) принимают принципиальные решения о развитии социально ответственного бизнеса, четко осознавая все его плюсы и минусы (в основном затратные). Периодически, по мере необходимости, участвуют в пиар-мероприятиях на эту тему, поддерживая и укрепляя социально ответственный имидж своего банка;

- наблюдательный совет утверждает стратегию банка, включая цели, приоритеты, показатели и крупнейшие мероприятия в области КСО. Она контролирует деятельность менеджмента в этой области, а также утверждает формат и используемый стандарт социальной отчетности. Как правило, в крупных банках создается комитет совета директоров по КСО или по устойчивому развитию во главе с одним из директоров банка. Председатель наблюдательного совета регулярно участвует в престижных национальных и международных мероприятиях по КСО и устойчивого развития;

- менеджмент (часто совместно с Правлением) выполняет стратегии и тактики КСО, обеспечивает достижение и реализацию поставленных социально-экологических и этических целей и показателей КСО (устойчивого развития), внедряет технологии КСО и управления нефинансовыми рисками, разрабатывает и готовит социальную (по устойчивому развитию) отчетность, организует PR-комуникации в этой области.

Структура управления КСО в банке систематизирована в таблице 1. Процесс управления КСО зависит от структуры, которая может

принимать различные формы (формальные, неформальные) и построения самого процесса управления. В формальных структурах управления КСО банка процессы принятия решений четко регламентированы и формализованы. В неформальных структурах отсутствует четкое разделение и определение полномочий ответственных лиц, принимающих решения от имени банка в данной сфере. Система управления КСО строится на основе принципов управления, прозрачности, соответствия законодательству, этическом и


корпоративном кодексам (внутренне корпоративным документам), коллективному договору с учетом стейкхолдеров.

Таблица 1 Структура управления КСО в банке

Субъект управления

Управленческие мероприятия

Собственники (акционеры)

- принимают принципиальные решения о развитии социально ответственного бизнеса, четко осознавая все его плюсы и минусы (в основном расходные) - периодически, по мере необходимости, участвуют в пиар-мероприятие на эту тему, поддерживая и укрепляя социально ответственный имидж своего банка.

Наблюдательный совет

- утверждает стратегию банка, включая цели, приоритеты, показатели и крупнейшие мероприятия в области КСО; - контролирует деятельность менеджмента в этой области, а также утверждает формат и используемый стандарт социальной отчетности; - в крупных банках создает комитет наблюдательного совета по КСО или по устойчивому развитию во главе с одним из директоров банка; - председатель совета директоров регулярно принимает участие в престижных национальных и международных мероприятиях по КСО и устойчивого развития.

Менеджмент

- выполняет стратегии и тактики КСО, обеспечивает достижение и реализацию поставленных социально-экологических и этических целей и показателей КСО; - внедряет технологии КСО и управления нефинансовыми рисками, разрабатывает и готовит социальную отчетность; - организует PR коммуникации в этой области.

Процесс управления КСО должен учитывать риски, связанные с

ожиданиями общества и стейкхолдеров. Процесс принятия решений и его структура должны быть гибкими с целью повышения эффективности в сфере социальной ответственности, а именно: учитывать интересы стейкхолдеров, эффективно использовать финансовые и человеческие ресурсы, делегирование полномочий пропорционально объему КСО банка.

Мониторинг решений в сфере КСО позволяет сбалансировать уровне КСО и учитывать результаты деятельности, как положительные так и отрицательные. За счет использования эффективного социального диалога с заинтересованными лицами возникает синергизм, что позволяет повысить результативность в сфере КСО.

При формировании системы управления КСО учитывается два аспекта: структурный и функциональный, которые позволяют сбалансировать результат и эффективность управления КСО. Структурный аспект заключается в том, что банк должен сформировать приоритетные направления деятельности в сфере КСО, выделить отдельные сферы. Функциональный аспект заключается в выборе функций, механизмов взаимодействия банка со стейкхолдерами и привлечения ресурсов, которые позволяют реализовать цели КСО.

Процесс управления КСО включает в себя такие элементы, как принятие решений, утверждение соответствующих стратегий, планов и бюджетов,


разработка и утверждение соответствующих процедур, составляющих содержание управления. В ходе построения производительных процессов управления КСО формируются миссия, видение, цели и задачи в области КСО. К управлению привлекается персонал. К ключевых инструментов управления которым включаются лидерство, мотивация, вознаграждения, управление конфликтами. Процедуры принятия решений в сфере КСО предусматривают принятие решений, согласования, привлечения персонала, оценка и формирование компетенции. Этическая оценка управления предполагает учет моральных принципов, которые позволяют отличать правильное поведение от неправильного.

Политика управления КСО включает в себя реализацию несколько этапов:

- разработку общих положений (миссии, видений, целей и задач) в сфере КСО;

- интеграция корпоративной социальной ответственности в функции структурных подразделений банка;

- повышение доверия персонала к корпоративной социальной ответственности;

- анализ и совершенствование деятельности и практики организации КСО;

- инициирование проектов социального инвестирования; - контроллинг реализации социальных программ; - обучение персонала в сфере КСО. Важно также четко понять роль КСО в управлении деятельностью

банков. Для управленцев КСО может выступать действенным инструментом выполнения задач.

В частности: - через корпоративные кодексы менеджеры банка могут эффективно

регламентировать поведение персонала, приоритеты во взаимодействии с клиентами, акционерами, партнерами, конкурентами, внешней средой; определяют порядок принятия решения и неприемлемые формы поведения, в свою очередь будет прямо отражаться на финансовых показателях деятельности банка;

- через КСО может осуществляться управление репутационными и финансовыми рисками банка. Ведь применение КСО стимулирует рост репутации банка, увеличивает доверие клиентов и партнеров, местных органов власти. Кроме того, в рамках КСО предполагается постоянное повышение качества корпоративного управления, в том числе и рисками;

- положительное корпоративную среду, которое формируется в банке с помощью КСО уменьшит текучесть кадров, позволит удержать талантливых сотрудников в банке, уменьшит затраты на подготовку новых работников и тому подобное.

- многочисленные исследования в области КСО утверждают, что она может влиять на стоимость привлечения капитала; во многих кредитных договорах предусматривается наличие высокого уровня КСО, таким образом


банковские управленцы могут сделать процесс привлечения средств доступным и т.д.;

- управленцы, которые активно используют инструменты КСО в деятельности банка, положительно влияют и на собственную репутацию прямым образом отражается на росте их репутации и ценности на рынке труда.

Выводы. Управление КСО осуществляется путем анализа, планирования и контроля выполнения социальных программ, направленных на повышение корпоративной социальной ответственности. Управление можно представить в виде бизнес-процесса: создание, поддержка и расширение социального диалога с целевыми заинтересованными лицами. Эффективное функционирование бизнес-процесса обеспечивается наличием ресурсов и соответствующей информационной системы.

В исследовании обоснованно то, что сегодня результаты анализа по организации финансовых отношений банков со стейкхолдерами на основе КСО позволяют сделать вывод о наличии определенных проблем в этом направлении. Управление корпоративной социальной ответственностью банка реализуется во всех трех сферах деятельности банка (инвестиционной, операционной, финансовой) и трех уровнях (корпоративном, функциональном, инструментальном). Кроме того, можно выделить внутренний уровень управления - реализация банком своей корпоративной социальной ответственности перед персоналом (условия труда, социальное развитие, повышение квалификации, благоприятный психологический климат). Внешний уровень предполагает реализация корпоративной социальной ответственности перед другими заинтересованными лицами путем участия в решении приоритетных социальных проблем общества.

Библиографические ссылки: 1. Зантарая Т. Социальные программы социальной ответственности бизнеса / Т.

Зантарая // Управление персоналом. – 2007. – № 11. – С.63–64. 2. Кужелев М. А. Корпоративное управление: сущность и элементы / М. А. Кужелев //

Економіка і організація управління. - 2008. - Вип. 3. - С. 51-58. 3. Чмутова І. М. Обґрунтування складу збалансованої системи показників для оцінки

діяльності банку / І. М. Чмутова, О. С. Безродна // Вісник економіки транспорту і промисловості. Збірник науково-практичних статей. – Х. : Видавництво УкрДАЗТу, 2012. – № 38. – С. 137-143.

4. Швець Л. І. Витрати соціально відповідальної діяльності бізнесу [Текст] / Л. І. Швець // Вісник ЖДТУ. - № 2 (56), 2011. - С. 163-168.

List of references: 1. Zantaraya T. Social programs of social responsibility of business / T. Zantaraya // Human

Resources Management. - 2007. - No. 11. - P. 64-64. 2. Kuzhel'ev MA Corporate Governance: Essence and Elements / MA Kuzhelev // Economics

and Organization of Management. - 2008. - Vip. 3. - P. 51-58. 3. Chmutova I. M. Justification of the composition of the balanced system of indicators for

assessing the bank's activity / I. M. Chmutova, O. S. Bezrodna // Bulletin of the Economy of Transport and Industry. Collection of scientific and practical articles. - Kh.: UkrDaz State Publishing House, 2012. - No. 38. - P. 137-143.

4. Shvets L.I. Costs of Socially Responsible Business Activity [Text] / L. I. Shvets // Bulletin of the ZhDTU. - No. 2 (56), 2011. - P. 163-168.


УДК 332.05 JEL Classification: K 32, N 50, O 13, Q 20

Кочешкова І.М., головний економіст,

Трушкіна Н.В. науковий співробітник

Інститут економіки промисловості НАН України (м. Київ)

Кочешкова И.Н., главный экономист,

Трушкина Н.В. научный сотрудник

Институт экономики промышленности НАН Украины (г. Киев)

Kocheshkova I.M., Head economist, Trushkina N.V.

Researcher The Institute of Industrial Economics of NAS Ukraine (Kyiv)

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ПОВОДЖЕННЯ З ПРОМИСЛОВИМИ ВІДХОДАМИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ1

СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ПОКАЗАТЕЛЕЙ ОБРАЩЕНИЯ С ПРОМЫШЛЕННЫМИ ОТХОДАМИ: РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ

COMPARATIVE ANALYSIS OF INDICATORS OF THE INDUSTRIAL WASTE MANAGEMENT: REGIONAL ASPECT

Анотація. Проаналізовано динаміку показників поводження з промисловими відходами з урахуванням регіональних аспектів України. На основі розрахунку коефіцієнтів кореляції Пірсона, Спірмена і Фехнера визначено тісноту кореляційного зв’язку між обсягами: капітальних інвестицій і поточних витрат на поводження з відходами, утворених відходів і валового регіонального продукту, утилізованих відходів і поточних витрат на поводження з відходами на прикладі Дніпропетровської області. Проведено порівняльний аналіз регіональних програм поводження з відходами. Визначено напрями вдосконалення системи управління промисловими відходами в регіонах України.

Ключові слова: промислові відходи, поводження, показники, оцінка, регіональний аспект, напрями вдосконалення.

Аннотация. Проанализировано динамику показателей обращения с промышленными отходами с учетом региональных аспектов Украины. На основе расчета коэффициентов корреляции Пирсона, Спирмена и Фехнера определена теснота корреляционной связи между объемами: капитальных инвестиций и текущих затрат на обращение с отходами, образованных отходов и валового регионального продукта, утилизированных отходов и текущих затрат на обращение с отходами на примере Днепропетровской области. Проведен сравнительный анализ региональных программ обращения с отходами.

1 Дослідження виконано в рамках науково-дослідної роботи ІЕП НАН України «Циркулярна smart-спеціалізація старопромислових шахтарських регіонів України (№ держреєстрації 0117U001820).


Определены направления совершенствования системы управления промышленными отходами в регионах Украины.

Ключевые слова: промышленные отходы, обращение, показатели, оценка, региональный аспект, направления совершенствования.

Abstract. The dynamics of indicators of industrial waste management is analyzed out taking into account the regional aspects of Ukraine. Based on the calculation of the correlation coefficients of Pearson, Spearman and Fechner the tightness of the correlation relationship is determined between the volumes: capital investments and current costs of waste management, waste generated and gross regional product, recycled waste and current waste management costs in the Dnipropetrovsk region. A comparative analysis of regional waste management programs has been carried out. The directions of improvement of the industrial waste management system in the regions of Ukraine are defined.

Key words: industrial waste, circulation, indicators, valuation, regional aspect, directions of the improvement.

Постановка проблеми. Ключовими завданнями ефективної реалізації національної екологічної політики в регіонах України визнано впровадження екологічно збалансованої системи природокористування й збереження природних екосистем, розробку галузевих стратегій управління промисловими відходами в рамках Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, запровадження новітніх технологій утилізації відходів, застосування публічно-приватного партнерства як дієвого механізму мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище тощо.

Разом з тим, у сучасних умовах розвитку регіонів України недостатньо ефективним є управління промисловими відходами. Про це свідчить недосконалість інституціонального забезпечення реалізації механізму управління відходами (процеси збирання, перевезення, зберігання, обробки, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення), що призводить до збільшення обсягів їх накопичення; відсутність засобів поводження з відходами; низький рівень впровадження маловідходних технологій та створення інфраструктури з управління відходами; недостатній обсяг залучених інвестицій у сферу переробки промислових відходів. Все це негативно впливає на сучасний стан навколишнього природного середовища та призводить до зростання екологічного навантаження, можливих екологічних ризиків і тим самим зменшує рівень екологічної безпеки в регіонах України.

Аналіз останніх публікацій і досліджень. Пошук шляхів вирішення проблеми управління промисловими відходами актуалізується з кожним роком.

Як показує аналіз наукових джерел, обґрунтуванню науково-методичних підходів до поводження з відходами та удосконаленню інституціонального, організаційно-методичного та інформаційного забезпечення управління промисловими відходами приділяють увагу багато дослідників [1-8].

Незважаючи на широке коло наукових розробок з обраної теми, подальше проведення наукових досліджень щодо управління промисловими відходами з урахуванням регіональних особливостей України є своєчасним та актуальним. Для якісного моніторингу навколишнього середовищ, пошуку шляхів вирішення проблеми підвищення рівня екологічної безпеки доцільно оцінити


динаміку показників поводження з промисловими відходами в регіонах, в першу чергу в промислових, що й обумовило вибір даного дослідження.

Постановка завдання. Мета даного дослідження полягає в порівняльному аналізі показників поводження з промисловими відходами з урахуванням регіонального аспекту.

Виклад основного матеріалу. В Україні за 2010-2015 рр. обсяг утилізованих відходів скоротився на 36,5%. Питома вага обсягу утилізованих відходів у загальному обсязі утворених відходів знизилася за аналізований період на 4,6% – з 34,2 до 29,6%. В той же час спостерігається тенденція зниження обсягу капітальних інвестицій у сферу управління відходами. Так, значення цього показника скоротилося за цей період на 37,7%, або з 1183,9 до 737,5 млн. грн. При цьому частка капітальних інвестицій у сферу управління відходами скоротилася у 2015 р. порівняно з 2010 р. на 8,8% – з 18,4 до 9,6% загального обсягу капітальних інвестицій на охорону й раціональне використання природних ресурсів [9, с. 96, 194; 10].

В основних промислових регіонах країні за 2010-2016 рр. обсяг утворених відходів скоротився у: Дніпропетровській області – на 27%, Донецькій – на 64,2%, Запорізькій – на 9%, Луганській – на 84,4%, Харківській – на 26,1%. У Львівській області, навпаки, цей показник зріс на 11,2%. В той же час частка обсягу утворених відходів у Дніпропетровській області у загальноукраїнському обсязі утворених відходів збільшилася на 2,3% (з 67,3 до 69,6%); у Запорізькій області – на 0,4% (з 1,3 до 1,7%); у Львівській області – на 0,3% (з 0,6 до 0,9%); у Харківській області – на 0,1% (з 0,6 до 0,7%). Питома вага Донецької області знизилася на 6,6%, або з 13,4 до 6,8%, а Луганської – на 3%, або з 3,8 до 0,8% (табл. 1), але відбулося це не за рахунок ефективного управління відходами, а внаслідок подій на сході України.

Таблиця 1 Динаміка обсягу утворених відходів

(млн. т) Роки

Області 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Дніпропетровська 282,13 277,80 291,19 300,58 259,35 227,08 205,85Донецька 56,38 61,76 56,65 53,30 17,68 16,88 20,21Запорізька 5,54 6,39 6,12 4,59 5,16 5,46 5,04Луганська 15,72 18,49 16,71 17,84 3,64 2,55 2,46Львівська 2,49 3,46 3,35 2,65 3,32 2,95 2,77Харківська 2,64 2,29 2,42 2,18 2,17 1,71 1,95

Складено за даними: [11, с. 97; 12, с. 131; 13].

Аналіз статистичних даних свідчить про скорочення в деяких промислових регіонах обсягу утворених відходів у розрахунку на 1 км2

території та на одну особу. Так, у Луганській області ці показники знизилися за 2010-2016 рр. відповідно на 84,4 і 83,6%; у Донецькій – на 64,2 і 62,4%; у Дніпропетровській – на 27 і 24,4%; у Харківській – на 26,2 і 24,5%; у Запорізькій – на 8,9 і 5,5%. У Львівській області спостерігається протилежна


тенденція: обсяг утворених відходів у розрахунку на 1 км2 території зріс на 11,5%, а на одну особу – на 12,2% (табл. 2 і 3).

Обсяг утворених відходів від економічної діяльності в промислових регіонах скоротився за 2011-2015 рр. у: Луганській області – на 86,4%, Донецькій – на 72,7%, Харківській – на 52,1%, Львівській – на 18,7%, Дніпропетровській – на 18,2%, Запорізькій області – на 14,9% (табл. 4).

Таблиця 2 Динаміка обсягу утворених відходів у розрахунку на 1 км2 території

(т) Роки

Області 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016



Таблиця 3 Динаміка обсягу утворених відходів у розрахунку на одну особу

(кг) Роки

Області 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016


Складено за даними: [11, с. 99; 12, с. 135; 13]. Таблиця 4

Утворення відходів від економічної діяльності підприємств та установ

2011 рік 2015 рік

Регіони Обсяг утворення

відходів від економічної діяльності,

тис. т

Частка в загальному

обсязі утворених відходів, %

Обсяг утворення відходів від економічної діяльності,

тис. т

Частка в загальному

обсязі утворених відходів, %

Дніпропетровська 277062,0 61,9 226672,9 72,6Донецька 61163,4 13,7 16698,1 5,3Запорізька 6106,5 1,4 5192,2 1,7Луганська 18120,3 4,0 2460,8 0,8Львівська 3320,9 0,7 2701,1 0,9Харківська 2014,6 0,4 964,9 0,3

Складено за даними: [11, с. 107; 12, с. 137].

У результаті аналізу виявлено, що обсяг утилізованих відходів збільшився лише у Львівській області в 9,6 раза і у Запорізькій області в


1,7 раза. У Луганській області цей показник знизився на 85,1%, у Донецькій – на 78%, у Дніпропетровській – на 29,2%, у Харківській області – на 20,8% (табл. 5).

Таблиця 5 Динаміка обсягу утилізованих відходів (млн. т)

Роки Області

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Дніпропетровська 94,27 93,60 94,76 102,20 83,94 71,50 66,75Донецька 17,10 19,86 13,19 10,99 2,98 2,72 3,76Запорізька 1,67 1,70 1,69 1,34 1,62 2,62 2,89Луганська 3,77 6,33 4,99 5,31 2,08 0,27 0,56Львівська 0,05 0,19 0,17 0,16 0,53 0,33 0,48Харківська 0,53 0,29 0,32 0,28 0,20 0,28 0,42


Частка обсягу утилізованих відходів у загальному обсязі утворених відходів у промислових регіонах України незначна (табл. 6).

Таблиця 6 Питома вага обсягу утилізованих відходів по областях у загальному обсязі

утворених відходів (%)



Складено за даними: [11, с. 97, 101; 12, с. 131, 138].

За даними Державної служби статистики України, обсяг накопичених відходів у місцях видалення скоротився за 2010-2016 рр. у Луганській області на 76,3%, у Донецькій – на 65,9%. У Львівській області цей показник зріс на 32,8%, у Дніпропетровській – на 11,8%, у Харківській області – на 6,5% (табл. 7).

Таблиця 7 Динаміка загального обсягу відходів, накопичених протягом експлуатації,

у місцях видалення відходів (млн т)





Аналогічна ситуація спостерігається й з обсягами відходів, накопичених протягом експлуатації, у місцях видалення відходів у розрахунку на 1 км2 території та на одну особу. Так, у Луганській області ці показники зменшилися за 2010-2016 рр. відповідно на 76,3 і 75,1%, у Донецькій – на 65,9 і 64,2%. Обсяг накопичених відходів у розрахунку на 1 км2 території Львівської області збільшився на 32,8%, а на одну особу – на 33,7%; у Дніпропетровській області, відповідно, на 11,8 і 15,8%; у Запорізькій – на 9,7 і 13,9%; у Харківській – на 6,5 і 9,1% (табл. 8 і 9).

Таблиця 8 Динаміка загального обсягу відходів, накопичених протягом експлуатації,

у місцях видалення відходів у розрахунку на 1 км2 території (т)



Складено за даними: [11, с. 130; 12, с. 149]. Таблиця 9

Динаміка загального обсягу відходів, накопичених протягом експлуатації, у місцях видалення відходів у розрахунку на одну особу

(т) Роки

Області 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016


Складено за даними: [11, с. 132; 12, с. 151].

На основі фактичних даних обсягів утворених, утилізованих і накопичених відходів в промислових регіонах України розраховано коефіцієнти варіації цих показників як відношення середньоквадратичного відхилення до середньої величини показника. Чим більше значення коефіцієнта варіації, тим більша мінливість показника. Якщо коефіцієнт варіації менше 33%, то така сукупність вважається однорідною. За розрахунками, коефіцієнти варіації обсягів утворених, утилізованих і накопичених відходів у Донецькій і Луганській областях є неоднорідними сукупностями, оскільки значення коефіцієнтів варіації цих показників значно перевищує нормативне значення 33%. Обсяг утилізованих відходів у Львівській області є також неоднорідною сукупністю (табл. 10).

Характерною ознакою цих показників є великий рівень мінливості та


суттєві коливання, тобто спостерігається тенденція постійних змін у сфері поводження з відходами в регіонах.

Таблиця 10 Коефіцієнти варіації обсягів утворених, утилізованих і накопичених

відходів

Розрахункові показники, % Області Обсяг утворених

відходів Обсяг утилізованих

відходів Обсяг накопичених

відходів Дніпропетровська 12,3 14,1 4,0 Запорізька 10,5 27,8 2,9 Харківська 12,8 30,5 3,9 Львівська 11,8 60,7 10,3 Донецька 47,8 64,9 45,5 Луганська 64,5 66,6 76,6

Авторські розрахунки.

Все це свідчить про погіршення екологічної ситуації та зниження рівня екологічної безпеки в Донецькій, Луганській та Львівській областях.

Як показує аналіз, за 2010-2015 рр. питома вага капітальних інвестицій на поводження з відходами в загальноукраїнському обсязі таких інвестицій зросла в Запорізькій області на 6,8%, у Львівській – на 1,4%, у Харківській – на 0,3%. У Донецькій області значення даного показника знизилося на 10,1%, у Дніпропетровській – на 5,9%, у Луганській – на 2,1%. Інша ситуація спостерігається з часткою поточних витрат на поводження з відходами в загальноукраїнському обсязі таких витрат. Так, у Дніпропетровській області цей показник збільшився на 10,3%, у Львівській – лише на 0,1%, а у Донецькій області, навпаки, зменшився на 10%, у Луганській – на 8,4%, у Запорізькій і Харківській областях – на 1,2% (табл. 11).

Таблиця 11 Обсяг капітальних інвестицій і поточних витрат

на поводження з відходами (млн. грн)

Області Показники / роки Україна

Дніпро-петровська

Донецька Запорізька Луганська Львівська Харківська

Загальний обсяг витрат на поводження з відходами 2010 3075,21 1319,07 523,34 132,28 272,39 28,96 138,20 2015 7539,43 3780,92 548,82 298,39 114,39 86,21 279,19

У тому числі капітальні інвестиції 2010 475,58 309,10 62,43 12,53 11,25 1,77 1,17 2015 737,50 435,80 21,90 69,10 1,96 13,18 3,49

Поточні витрати 2010 2599,63 1009,97 460,91 119,75 261,15 27,19 137,03 2015 6801,93 3345,12 526,93 229,29 112,43 73,03 275,71 Складено за даними: [11, с. 185; 12, с. 204, 219].

Частка обсягу капітальних інвестицій на поводження з відходами у загальному обсязі капітальних інвестицій на охорону та раціональне використання природних ресурсів знизилася за 2010-2015 рр. у: Луганській


області на 7,2% (з 11 до 3,8%), Дніпропетровській – на 1,8% (з 32,5 до 30,7%), Донецькій – на 1,4% (з 10,9 до 9,4%). У Львівській області, навпаки, цей показник зріс на 19,8% (з 2 до 21,8%), у Харківській – на 4,4% (з 1,2 до 5,5%), у Запорізькій – на 3,8% (з 7,9 до 11,7%).

Питома вага поточних витрат на поводження з відходами в загальному обсязі поточних витрат на охорону та раціональне використання природних ресурсів збільшилася за цей період у: Дніпропетровській області на 19,4% (з 41,5 до 60,9%), Харківській – на 9% (з 26 до 35%), Донецькій – на 8,4% (з 28,4 до 36,8%), у Львівській – на 3,6% (з 17,8 до 21,4%), у Луганській – на 1,5% (з 20 до 21,5%). У Запорізькій області цей показник знизився на 1,2%, або з 15,6 до 14,4%.

Тісноту зв’язку між двома показниками (у даному випадку – між обсягом капітальних інвестицій і поточних витрат на поводження з відходами на прикладі Дніпропетровської області за 2010-2015 рр.) визначено за допомогою лінійного коефіцієнту кореляції Пірсона. Розрахунки показали, що між цими показниками існує зворотній кореляційний зв’язок, оскільки значення лінійного коефіцієнта кореляції становить -0,02. Встановлено, що між обсягом утворених відходів і валовим регіональним продуктом на прикладі Дніпропетровської області існує наявна помірна тіснота зв’язку (значення коефіцієнта кореляції Спірмена становить -0,5, тобто знаходиться в межах 0,2≤r≤0,5). При цьому знак «–» означає, що між показниками існує зворотній кореляційний зв’язок, тобто меншому значенню валового регіонального продукту відповідає більше значення обсягу утворених відходів.

Таблиця 12 Завдання з управління відходами в стратегічних документах

Назва стратегічного документа Завдання з управління відходами Стратегія розвитку Дніпропетровської

області на період до 2020 року Операційна ціль – поліпшення управління відходами

Стратегія розвитку Донецької області на період до 2020 року

Завдання економічного розвитку – заохочення інвестицій у переробку вторинних ресурсів, відходів виробництва та побутового сміття через механізми державно-приватного партнерства

Стратегія розвитку Луганської області до 2020 року

Завдання покращення стану навколишнього природного середовища – розробка й упровадження ефективної системи поводження з побутовими та промисловими відходами

Стратегія регіонального розвитку Запорізької області на період до 2020

року

Завдання – мінімізація негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я населення

Стратегія розвитку Львівської області на період до 2020 року

Завдання – запровадження європейських стандартів у поводженні з відходами, будівництво підприємств з переробки відходів

Стратегія розвитку Львівської області на період до 2027 року

Завдання – поліпшення управління побутовими, промисловими і небезпечними відходами

Стратегія розвитку Харківської області на період до 2020 року

Відсутні

Складено авторами.


На основі розрахунку коефіцієнта Фехнера (застосовується для оцінки тісноти зв’язку шляхом порівняння знаків відхилень значень результативного і факторного ознак від їх середнього значення) визначено наявність кореляційного зв’язку між обсягом утилізованих відходів та поточних витрат на поводження з відходами на прикладі Дніпропетровської області. Значення даного коефіцієнта становить -0,7. Це означає, що між даними показниками існує значний зворотній кореляційний зв’язок. Як показав порівняльний аналіз стратегічних документів, у промислових регіонах України, як правило, розроблено стратегії розвитку, де визначено завдання з управління відходами. Лише у Харківській області ці завдання не розкрито (табл. 12). Але програму поводження з відходами на 2016-2020 рр. розроблено лише в Донецькій області. Наразі в промислових регіонах діють програми охорони навколишнього природного середовища, в яких визначено заходи з управління промисловими відходами. У Луганській області сформовано та затверджено Програму поводження з твердими побутовими відходами, а відходам виробництва не приділено належної уваги. У Запорізькій області зовсім не розроблено програм поводження з промисловими відходами (табл. 13).

Таблиця 13 Заходи з управління відходами, які визначено в регіональних програмах

Назва регіональної програми Заходи Дніпропетровська обласна комплексна програма (стратегія) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016-2025 роки

Заходи з підвищення ефективності у сфері поводження та утилізації промислових відходів

Програма поводження з відходами в Донецькій області на 2016-2020 роки

Розробка та реалізація єдиної комплексної системи управління на території області у сфері поводження з відходами виробництва та споживання

Програма охорони навколишнього природного середовища Львівської області на 2016-2020 роки

Реалізація заходів щодо мінімізації, утилізації та переробки промислових і побутових відходів. Більше уваги приділено саме поводженню з побутовими відходами

Комплексна Програма охорони навколишнього природного середовища Харківської області на 2009-2013 роки та на перспективу до 2020 року

Заходи з раціонального використання та зберігання відходів виробництва і побутових відходів

Луганська область – програма відсутня Не розроблено Запорізька область – програма відсутня Не розроблено

Складено авторами. Висновки. На даний час регіональним органам влади необхідно

приділяти увагу розробці обласних комплексних програм поводження з відходами із залученням фахівців у сфері науки, освіти і публічного сектору.

З метою вдосконалення управління промисловими відходами для поліпшення екології в регіонах України доцільним є:

впровадження новітніх технологій і устаткування зі збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів з урахуванням передового зарубіжного досвіду;


сприяння використанню рециклінгу відходів як вторинної сировини на засадах публічно-приватного партнерства із застосуванням краудфандингу;

розробка та реалізація програм утилізації накопичених хімікатів; формування об’єктів логістичної інфраструктури з управління

відходами; розробка і впровадження інструментів економічного стимулювання

утилізації промислових відходів; реалізація концепції реверсивної логістики в контексті циркулярної

економіки; вторинне використання відходів, яке повинне бути закріплено на

правовому рівні як обов’язок кожного підприємства.

Бібліографічні посилання: 1. Вергун О.М. Проблема державного регулювання у сфері поводження з відходами та

шляхи їх вирішення: аналіт. записка / О.М. Вергун, С.П. Іванюта; Нац. ін-т стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nass.gov.ua/articles/1386.

2. Коблянська І.І. Управління промисловими відходами в регіоні на засадах логістики / І.І. Коблянська // Економічний простір: зб. наук. праць. – 2011. – № 46. – С. 316-327.

3. Управління та поводження з відходами / Т.П. Шаніна, О.Р. Губанова, М.О. Клименко, Т.А. Сафранов та ін.; за ред. Т.А. Сафранова, М.О. Клименка. – Одеса: Одеський держ. екологічний ун-т, 2012. – 272 с.

4. Міщенко В.С. Удосконалення системи управління відходами в Україні в контексті європейського досвіду / В.С. Міщенко, Г.П. Виговська, Ю.М. Маковецька, Т.Л. Омельяненко. – К.: Лазурит-Поліграф, 2012. – 120 с.

5. Шубна О. Удосконалення системи управління екологічним станом східних регіонів України / О. Шубна // Галицький економічний вісник. – 2013. – № 1 (40). – С. 45-51.

6. Коробченко Н.М. Оцінка управління відходами електричного та електронного устаткування в регіонах [Електронний ресурс] / Н.М. Коробченко // Ефективна економіка. – 2014. – № 5. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3001.

7. Школа В.Ю. Перспективы инновационного развития национальной экономики на основе вторичной переработки отходов / В.Ю. Школа, О.В. Прокопенко, М.Д. Домашенко // Устойчивое развитие предприятия, региона, общества: инновационные подходы к обеспечению: монография / Под общ. ред. О.В. Прокопенко. – Польша: Drukarnia a Studio Graficzne Omnidium, 2014. – 474 с.

8. Brauweiler H.-C. Economic and legal mechanisms of waste management in Ukraine / H.-C. Brauweiler, V. Shkola, O. Markova // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2017. – № 2. – С. 359-368.

9. Довкілля України за 2014 рік: стат. збірник. – К.: Держ. служба статистики України, 2015. – 224 с.

10. Утворення та поводження з відходами (1994–2015 рр.) / Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.



13. Утворення та поводження з відходами по регіонах у 2016 році / Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.


List of references: 1. Verhun О.M. Problema derzhavnoho rehuliuvannia u sferi povodzhennia z vidkhodamy ta

shliakhy yikh vyrishennia: analit. zapyska / О.М. Verhun, S.P. Ivaniuta; Nats. in-t stratehichnykh doslidzhen. URL: http://www.nass.gov.ua/articles/1386.

2. Koblianska І.І. Upravlinnia promyslovymy vidkhodamy v rehioni na zasadakh lohistyky / І.І. Koblianska // Ekonomichnyi prostir: zb. nauk. prats. – 2011. – No 46. – P. 316-327.

3. Upravlinnia ta povodzhennia z vidkhodamy / Т.P. Shanina, О.R. Hubanova, М.О. Klymenko, Т.А. Safronov ta in.; za red. Т.А. Safronova, М.О. Klymenka. – Odesa: Odeskyi dersh. ekolohichnyi un-t, 2012. – 272 p.

4. Mishchenko V.S. Udoskonaliannia systemy upravlinnia vidkhodamy v Ukraini v konreksti yevropeiskoho dosvidu / V.S. Mishchenko, H.P. Vyhovska, YU.М. Makovetska, Т.L. Omelianenko. – K.: Lazuryt-Polihraf, 2012. – 120 p.

5. Shubna О. Udoskonaliannia systemy upravlinnia ekolohichnym stanom skhidnykh rehioniv Ukrainy / О. Shubna // Halytskyi ekonomichnyi visnyk. – 2013. – No 1 (40). – P. 45-51.

6. Korobchenko N.M. Othinka upravlinnia vidkhodamy elektrychnoho ta elektronnoho ustatkuvannia v rehionakh / N.M. Korobchenko // Efektyvna ekonomika. – 2014. – No 5. – URL: http://www.economy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=3001.

7. Shkola V.Yu. Perspektivy innovathionnogo razvitiya nathionalnoy ekonomiki na osnove vtorichnoy pererabotki otkhodov / V.Yu. Shkola, O.V. Prokopenko, M.D. Domashenko // Ustoychivoe razvitie predpriyatiya, regiona, obshchestva: innovathionnye podkhody k obespecheniyu: monografiya / Pod obshch. red. O.V. Prokopenko. – Polsha: Drukarnia a Studio Graficzne Omnidium, 2014. – 474 p.

8. Brauweiler H.-C. Economic and legal mechanisms of waste management in Ukraine / H.-C. Brauweiler, V. Shkola, O. Markova // Marketinh i menedzhment innovathii. – 2017. – No 2. – P. 359-368.

9. Dovkillia Ukrainy za 2014 rik: stat. zbirnyk. – K.: Derzh. sluzhba statystyky Ukrainy, 2015. – 224 p.

10. Utvorennia ta povodzhennia z vidkhodamy (1994-2015 rr.) / Ofithiinyi sait Derzhavnoi sluzhby statystyky Ukrainy. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.



13. Utvorennia ta povodzhennia z vidkhodamy po rehionakh u 2016 rotsi / Ofithiinyi sait Derzhavnoi sluzhby statystyky Ukrainy. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.


УДК 339.187.44 JEL Classification: Q13

Умурзаков У. П., доктор экономических наук, профессор кафедры «Экономика»,

Ибрагимов А. Г., кандидат экономических наук, доцент кафедры «Бухгалтерский учет и аудит»

Дурманов А. Ш., старший преподаватель кафедры «Менеджмент»

Ташкентский институт инженеров ирригации и механизации сельского хозяйства, г. Ташкент, Узбекистан

Umurzakov U. P.,

doctor of economic Sciences, Professor of Department "Economics" Ibragimov A. G.Ю.,

Ph.D in economic Sciences, Docent of Department of Accounting and audit Durmanov A. S.

senior teacher of chair "Management" of Tashkent institute of irrigation and agricultural mechanization engineers,

Tashkent, Uzbekistan

ФАКТОРЫ УСТОЙЧИВОСТИ РАЗВИТИЯ РЕГИОНАЛЬНОГО АГРАРНО-РИСОВОГО ПРОИЗВОДСТВА В УСЛОВИЯХ

ПРОДОВОЛЬСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

FACTORS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF REGIONAL AGRICULTURE-RICE PRODUCTION IN THE CONDITION OF FOOD

SECURITY

Аннотация. Региональный рынок зерна является организационной основой всего зернового рынка страны. Неурегулированность экономических отношении именно в этом территориальном сегменте приводит к снижению обеспеченности экономики стратегически важной продукцией, а населения — продуктами питания, и в итоге — продовольственной безопасности страны.

Ключевые слова: рынок риса, развитие, производство, спрос, регулирование, ресурсное обеспечение, продовольственной безопасности страны.

Abstract. The regional grain market is the organizational basis of the total grain market in the country. The unsettled economic terms it is on this territorial segment leads to a decrease in security of the economy strategically important products, and the population — food, and ultimately food security of the country.

Key words: rice market, development, production, demand, regulation, resources, food security.

Постановка проблемы. Следующий этап реализации экономических реформ в сельском хозяйстве, определяются, как процесс либерализации выращивания риса осуществляется последовательно.

В настоящее время есть возможность работать на рисовых фермах. Однако, это не решение в отношении финансово-хозяйственной деятельности, в том числе финансовых и технических ресурсов для льготного кредитования,


производства, переработки и хранения готовой продукции, наиболее важных проблем (учитывая отсутствие каналов продаж, реализацию продукции, задержка в оплате и высокие затраты и т.д.) являются серьезным препятствием для развития риса.

Монографические наблюдения, сделанные в ряде рисовых фермеров, гарантированных государственных лидеров и экспертов высоко оценили роль производства риса для нужд внедрения системы государственных закупок должны быть подтверждены.

Анализ исследований по теме публикации. На самом деле, спрос на рис, необходимость обеспечения устойчивости снабжения продовольствием, местное население с точки зрения финансовой поддержки производителей продукции риса для нужд системы государственных закупок может повторное введение положительного результата [1]. Однако для нужд системы государственных закупок по-прежнему значительно отличается от цели покупки в виде квот. Производители квот, чтобы иметь возможность конкурировать на основе принципов здоровой конкуренции. Внедрение системы квот, в первую очередь, финансовая поддержка для выращивания риса в качестве инструмента для поддержки и защиты населения с низким уровнем доходов, а во-вторых, социальная защита и устойчивость продуктов питания является ключом, чтобы служить в качестве инструмента, и в-третьих, площадь обрабатываемой земли с рисом учет и в-четвёртых, а самое главное, будет предоставляться тем самым позволяя более эффективное использование ограниченного запаса воды при водных ресурсах.

Результаты. Отмена системы государственных закупок для нужд площади под производство риса в основных производственных показателей, и вызвало резкое снижение количества брутто [2]. Райс такая ситуация, ряд объективных и субъективных факторов: отсутствие гарантированного покупателя, на рынке риса, гарантированный материал и отсутствие адекватной технической и финансовой поддержки, несовершенство отраслевых экономических отношений, производства продукции, переработки и сбыта, в тесной координации объясняется спросом, и другие.

Эти факторы, в последний фактор является ключевым фактором негативного влияния на развитие риса. Таким образом, время выплаты финансового состояния домохозяйств приводит к дальнейшему ослаблению.

Кооперативы, распространенные в развитых странах, в том числе в Японии, одной и кооперативов многоцелевой длиной 200-летняя история [3]. Национальное производство риса в этой стране, типа культур, среднегодовое потребление на душу риса составляет около 300 кг. Рисовые фермеры и сельское хозяйство в целом, чтобы иметь эффективную защиту ручки. В частности, кооперативы субсидий и грантов, для создания различных налоговых и кредитных льгот, введение мер по стимулированию участия молодежи в сельском хозяйстве, строительство мельниц, приобретение машин и оборудования, а также поддержка государства также [4]. Кроме того, риса или рисовой продукции, уровень импортных пошлин на 500 процентов защиты риса фермеров и экономической поддержки безопасных и эффективных рычагов.


Сегодня, практика показала, что различные формы в различных областях сельского хозяйства кооперативов организованы и они эффективно работают. В частности, производственные кооперативы в виде овощей и фруктов сектора фирм, общая оборудования кооперативов и кредитных кооперативов.

В связи с этим, исследовательская организация многоцелевых риса кооперативов в процессе организационно-экономического механизма был разработан.

Специализируется на организации рисовых фермеров и сельскохозяйственных кооперативов, а также полевой службы и предприятий питания, работающих в направлении основателя [5].

Кооперативы добровольного членства, в частности риса выращивается в одной из целей объединения хозяйствующих субъектов. Также служит для предотвращения помех, своего рода времени и денег, чтобы предотвратить цели. Создание кооперативов, желающих стать членом каждого из своих акций. А также право увеличить эту долю. В качестве доли в денежной форме, ценные бумаги и недвижимое имущество, а также денежные средства могут быть признаны. Имеется в виду формирование уставного фонда денежных средств для того, чтобы избежать возможных конфликтов в оценке принимают только наличную часть текущей практики положительных результатов.

Общее собрание учредителей высшего органа управления кооператива, в котором все члены кооперативов к участию в общем собрании обычно созывается один раз в год, или около 2/3 из основоположников спроса можно назвать экстраординарным.

Создание целого ряда задач для кооператива и при условии, высококвалифицированными специалистами из необходимости обеспечения эффективной работы. Это производство, подготовка и хранение, обработка продукта и упаковки, реклама и продажи, а также финансы и бухгалтерию.

Обычно, по крайней мере 2-х лет в трудовом договоре по плате нанятого на основе производства, переработки и реализации отдельных видов продукции должны быть скоординированы опытным генеральным менеджером.

Совместные экономические отношения основаны на следующем механизме, производители продукции экспортировать свою продукцию в кооперативах, созданных на основе требований качества и количества. После продажи продукта сортируются, обрабатываются и передаются доходы от корпоративных финансов и бухгалтерии магазина. Производство продукта, пока он не будет продан кооператива за вычетом стоимости услуг по членам каждого продукта, в зависимости от размера и качества средств, перечисляемых на счет производителей продукта.

Кроме того, рабочие кооперативного материал для того, чтобы стимулировать определенный процент средств (эта сумма может быть изменена в соответствии с решением общего собрания) номер счета в кооператив. Как вы знаете, кооператив будет организован для того, чтобы воспользоваться преимуществами контента, который не только потребителей, но и не-членов (в сторону) услуг в интересах кооператива и, в свою очередь, формируется из различных фондов. В нашем случае эти средства могут быть следующим


образом: вознаграждение и стимул для расширения производства, а также резервные фонды, дивиденды (6.3).

Этот фонд будет создан для определенных целей, в том числе: вознаграждения и стимулирования фонд - совместно производственные

предприятия занимаются специалисты мудрыми платить и цели стимулирования;

расширение производства - укрепление материально-технической базы кооперативного фонда, приобретение нового оборудования и технологий, модернизации производственного процесса и других аналогичных целей;

дивиденды - члены кооператива пропорционально их доле в уставном капитале фонда для целей выплаты дивидендов;

резервный фонд - внедрение совместных мероприятий, не связанных с другими видами (стихийных бедствий) с целью покрытия расходов.

Эта часть средств, выделенных на общем собрании кооператива и кооператива, они могут быть в разных пропорциях.

Рис. 1. Кооперативный механизм распределения прибыли

В настоящее время уровня развития отраслевых диспропорций между высокой частью исследовательского процесса, принимая только производитель предложил механизм для развития кооперативных отношений. В то же время благодаря сочетанию финансовой и материально-технической базы многокамерного создания кооперативов. Сегодня, однако, слабость финансового положения риса фермеров и сельскохозяйственных кооперативных отношений на основе правового несовершенства риса многоцелевых кооперативы планирует осуществить следующие мероприятия:

сельскохозяйственные кооперативные отношения на основе специального законотворческого процесса создания правовой основы для

ПРИБЫЛЬ

Вознаграждение и стимулирующие

фонды

Фонд для расширения

производства

дивиденды фонда

Наемные профессионалы с целью выплаты заработной платы и стимулирования

Кооперативное укрепление материально-технической базы, приобретение нового оборудования и технологий, модернизация производственного процесса, а также для других целей

Члены кооператива выплатить дивиденды пропорционально их доле в уставном капитале

Внедрение совместных мероприятий, связанное с другими видами расходов

резервный фонд


сотрудничества в секторе и укрепление правовой основы деятельности кооперативов;

отношения сотрудничества в секторе, предоставление налоговых стимулов для развития кооперативов;

рис в качестве стратегических производителей продукции, финансовой поддержки, строительства крупных перерабатывающих предприятий (объектов), а также выделение субсидий и субсидий на приобретение оборудования;

производители риса в качестве стратегической поддержки продукта, включая финансовую поддержку, формирование оборота средств, материально-технических ресурсов, льготных кредитов на приобретение основных средств, а также для обновления среднесрочных и долгосрочных кредитов;

стимулировать внедрение новых технологий риса и высоких технологий экономического развития и реализации комплекса мер.

Конкуренция между различными формами собственности в сельском хозяйстве на основе качества и имеет тенденцию производить дешевое производство риса [6,7]. Это именно тот тип продукта, который является природно-климатическими условиями в финансовых, технических и людских ресурсах, необходимых для получения максимальной экономии [8].

В будущем, рисовая специализация в высокорентабельную сеть с помощью следующих мер, в соответствии с целью разработки и реализации:

рис материала, производящее и техническая поддержку для улучшения системы для лизинга мелкосерийного оборудования и целенаправленного механизма долгосрочного кредита;

почва влажная, скалистые, соя, искусственные и природные зоны, близкие к берегу озера и реки, специализирующегося на выращивании риса;

риса сети, внедрение новых технологий и современного оборудования для рисовых ферм экономически эффективный механизм стимулирования;

развитие сети семеноводства риса, нового оборудования, современных технологий и других научно-технического развития продуктов и финансовой поддержки;

создатель системы риса семян различных авторов, академических и научно-исследовательских институтов путем предоставления стимулов для сортовой чистоты и качества семян.

Выводы. Организационно-экономический механизм регионального рынка зерна — это совокупность субъектов, имеющих единую цель-обеспечение населения территории хлебопродуктами, а промышленности — зерном, зерно и хлебопродуктами необходимого качества, и регулирующих их поведение механизмов саморегулирования и целенаправленного воздействия органов федерального и регионального управления и местного самоуправления.

Задача организационно-экономического механизма функционирования регионального рынка зерна — обеспечение оптимальных условий для получения наивысшей эффективности их деятельности за счет создания осуществления гарантированного сбыта зерна, организации доступной и


эффективной инфраструктуры рынка, стимулирования спроса па зерно, зерно и хлебопродукты, осуществления региональной ценовой, ассортиментной и сбытовой политики.

Ориентация рынка на саморегулирование в условиях наличия ограниченного объема переходящих запасов зерна в стране при разрыве хозяйственных связей зернопроизводящими и потребляющими регионами усилила тенденцию на региональную самодостаточность зерном, привела к сокращению объемов межрегиональных поставок. Для восстановления утраченных рынков сбыта необходима единая региональная сбытовая политика, основными направлениями которой являются создание отраслевых ассоциаций, равная роль в которых должна принадлежать государству, кредитно-финансовым институтам и зернопроизводителям, совершенствование механизма формирования и использования регионального продовольственного фонда, переход от системы товарного кредитования закупок зерна к денежным расчетам за них через биржевую торговлю и др.

Библиографические ссылки: 1. Буробкин И. Н. Проблемы зернового подкомплекса Северо-Кавказского региона / И.

Н. Буробкин, А. В. Толмачев, О. А. Митрофанова // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. 1999. КНИГИ.

2. Толмачев А. В. Проблемы регулирования развития малых форм хозяйствования в АПК. Экономика регионов: тенденции развития / Под ред. проф. А. В. Толмачева // КНИГА 21. – Москва-Воронеж: ВГПУ, 2013. – С. 172-188.

3. Урусов, В. Ф. Организационно-экономический механизм регулирования регионального АПК / В. Ф. Урусов // Монография. М.: ГУЭП «ЭФЭС», 1998. -192 с.

4. Быкова Е. А. Развитие отраслевого регионального бизнеса в условиях глобализации зернового рынка / А. В. Толмачев, А. И. Трубилин, Е. А. Быкова // Международный сельскохозяйственный ЖУРНАЛ. – 2012. – № 3. – С. 3-11.

5. Ушачев, И. Основные направления социально-экономического развития АПК / И. Ушачев // Экономист. № 6. - 2003. - С. 4-6.

6. Шипповская, С. Н. Развитие системы сбыта сельскохозяйственной продукции. / С. Н. Филипповская // Вестник Алтайского государственного аграрного университета, № 4. 2001. - Барнаул. - С. 25-26.

7. Аграрная Экономика развития [Электронный ресурс] // Fao.org. — URL-адрес: http://www.fao.org/es/esa/.

8. Глава 2. Продовольственная безопасность: концепции и измерения // Торговые реформы и продовольственная безопасность [Электронный ресурс] //Fao.org.-2003 год.-URL-адрес:http://www.fao.org/docrep/005/Y4671E/y4671 e06.htm.

References: 1. Burobkin I. N. The problems of the grain subcomplex of the North Caucasus region / I. N.

Burobkin, A.V. Tolmachev, O. A. Mitrofanova // Economics of agricultural and processing enterprises. 1999.

2. Tolmachev, A.V., problems of regulation of development of small forms of managing in agriculture. The regional economy: development trends / edited by Professor A.V. Tolmachev // book 21. – Moscow-Voronezh: vgpu, 2013. – S. 172-188.

3. Urusov, V. F. Organizational and economic mechanism of regulation of regional agriculture / F. V. Urusov // Monograph. M: GUEP ", EFES", 1998. -192 C.

4. Bykova E. A. the Development of sectoral regional business in the context of globalization of the grain market / the A.V. Tolmachev, A. I. Trubilin, A. Bykov, E. // international agricultural journal. – 2012. – No. 3. – P. 3-11.


5. Ushachev, I. the Main directions of socio-economic development of agriculture / I. Ushachev // the Economist. No. 6. - 2003. - P. 4-6.

6. Shipovskaya, S. N. Development of system of marketing of agricultural products. / S. N. Filippovskaya // Bulletin of Altai state agrarian University, № 4. 2001. - Barnaul. - Pp. 25-26.

7. Agricultural development Economics [Electronic resource] // Fao.org. — URL: http://www.fao.org/es/esa/.

8. Chapter 2. Food security: concepts and measurement // Trade reforms and food security [Electronic resource] //Fao.org.-2003 year.-URL:http://www.fao.org/docrep/005/Y4671E/y4671 e06.htm.


УДК 331.2:657.6 JEL Classification: Е24, J01, J3

Cлюсар С. Т., кандидат економічних наук, доцент

Пономаренко Я. А. студент

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Слюсар С. Т.,

кандидат экономических наук, доцент Пономаренко Я. А.

студент ГВУЗ «Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет

имени Григория Сковороды»

Sliusar S. T., kandidat of economics, associate professor

Ponomarenko Y. A. student

SHEE «Pereyaslav-Khmelnіtsky state pedagogical university named Gregory Skovorody

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ

ТА АУДИТУ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ТЕОРИИ И ПРАКТИКИ ОРГАНИЗАЦИИ УЧЕТА И АУДИТА ОПЛАТЫ ТРУДА НА ПРЕДПРИЯТИИ

CURRENT PROBLEMS OF THE THEORY AND PRACTICE OF THE

ORGANIZATION OF ACCOUNT AND AUDIT OF COMPENSATION AT THE ENTERPRISE

Анотація. Cтаття присвячена актуальним проблемам теорії та практики

організації обліку та аудиту оплати праці на підприємстві, а саме: дослідженням теоретичних та практичних аспектів обліку і аудиту розрахунків з оплати праці на підприємстві; визначено сутність категорії оплати праці, порядок її формування та законодавчого регулювання; охарактеризовано специфіку ведення розрахунків з персоналом по оплаті праці і іншим операціям; проаналізовано особливості бухгалтерського обліку та організації оплати праці на підприємстві.

Ключові слова: заробітна плата, оплата праці, ринкова економіка, соціальні виплати, бухгалтерський облік, сфера обслуговування, підприємницька діяльність.

Аннотация. Cтатья посвящена актуальным проблемам теории и практики организации учета оплаты труда на предприятии, а именно: исследованием теоретических и практических аспектов учета и аудита расчетов по оплате труда на предприятии; определена сущность категории оплаты труда, порядок ее формирования и


законодательного регулирования; охарактеризованo специфику ведения расчетов с персоналом по оплате труда и другим операциям; проанализированы особенности бухгалтерского учета и организации оплаты труда на предприятии.

Ключевые слова: заработная плата, оплата труда, рыночная экономика, социальные выплаты, бухгалтерский учет, сфера обслуживания, предпринимательская деятельность.

Abstract. Article is devoted to current problems of the theory and practice of the organization of accounting of compensation at the enterprise, namely: a research of theoretical and practical aspects of account and audit of calculations for compensation at the enterprise; the essence of category of compensation, an order of its formation and legislative regulation is defined; are characterized specifics of conducting settlings with personnel on compensation and other operations; features of accounting and the organization of compensation at the enterprise are analysed.

Key words: salary, compensation, market economy, social payments, accounting, services industry, entrepreneurial activity.

Постановка проблеми. В Україні заробітна плата зазнала значних деформацій та диспропорцій, а для більшості населення вона втратила свою відтворювальну, стимулюючу функції та фактично перетворилася у різновид соціальних виплат, не пов'язаних із кількістю, якістю та кінцевими трудовими результатами. Більш того, вона стала грати непритаманну їй роль технічного нормативу при визначенні розмірів стипендій, пенсій, соціальних виплат. Праця та її оплата як ціннісні орієнтири втрачають своє соціально-економічне призначення, що руйнує основи економічного й соціального розвитку суспільства. Цим і визначається актуальність обраної теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значна кількість вчених ставила собі за мету організувати облік праці та оплати таким чином, щоб сприяти підвищенню продуктивності праці, зміцненню трудової дисципліни, підвищенню якості виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Вагомий внесок в розробку теоретико-методологічних аспектів проблем обліку та аудиту оплати праці зробили такі українські вчені, як А. Батура, Д. Богиня, М. Калина, В. Карпенко, М. Кім, Т. Кірян, А. Колот, Г. Куліков, В. Лагутін, В. Липов, Л. Лисогір, В. Нижник, В. Новіков, О. Новікова, Н. Павловська, І. Петрова, М. Семикіна, С. Тютюнникова, М. Шаповал, Л. Шевченко та інші, а також російські дослідники Л. Абалкін, Н. Вишневська, Г. Дублянська, В. Куліков, Д. Львов, Р. Капелюшников, А. Соболевська.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Удосконалення системи оплати праці на підприємстві має бути спрямоване на: використання нетрадиційних напрямів організації оплати праці: безтарифної (пайової) системи оплати праці; єдиної тарифної сітки; непрямих методів мотивації (стратегія залучення і партнерства); гнучкого тарифу (дає змогу вирішити суперечність між погодинною формою оплати праці та потребою зростання продуктивності праці); забезпечення функціонування механізмів додання гнучкості заробітної плати (які дозволяють їй падати в «погані часи» і не гальмувати її зростання у відносно «хороші»); покращення нормування праці шляхом застосування методів мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів, автоматизації проектування технології норм витрат праці; здійснення


політики індивідуалізації заробітної плати; підвищення значення кваліфікації, знань персоналу.

Цілі статті. Метою статті є дослідження теоретичних та практичних аспектів обліку і аудиту розрахунків оплати праці на підприємстві.

Результати дослідження. На сьогодні оплата праці є одним з найважливіших соціально-економічних явищ. Вона є основним джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а для роботодавців – є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників з метою досягнення цілей підприємства. Відповідно, питання організації оплати праці і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості займають основне місце у формуванні соціально-трудових відносин у суспільстві, адже вони включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.

Основним законодавчим актом в Україні є Конституція України. На ній ґрунтується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю. У статтях 43-46 Конституції України сказано, що кожен має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму [1]. Питання державного і договірного регулювання оплати праці визначається Кзпп, Законом України від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами [7]. Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати й інших державних норм і гарантій, установлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, які фінансуються або дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. На всіх інших підприємствах форми та розміри заробітної плати установлює власник або уповноважений ним орган. Вони погоджуються з трудовим колективом шляхом укладання колективного договору (ст. 97КЗпП) [2].

Відповідно, заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу (ст. 94 Кзпп) [2]. Розмір заробітної плати залежить від складності й умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується [2].

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства та інших факторів. Для того щоб процес праці був раціонально організованим, треба знати, яку кількість праці і якої якості необхідно витратити на виконання окремих елементів виробничого процесу. А це означає, що одним із напрямків науково обґрунтованої організації праці є впровадження у виробництво технічного нормування. Зміна


та перегляд норм витрат праці зумовлюють відповідно зміну розміру оплати праці робітників[13, с. 4-6].

Оплата праці має ґрунтуватися на основі обліку не тільки якісної, а й кількісної оцінки міри праці. Остання здійснюється за допомогою нормування праці, яке є важливим засобом організації заробітної плати і підвищення продуктивності праці.

Існують певні неточності у визначенні сутності та складу таких понять як «заробітна плата» і «оплата праці». Зокрема, згідно Інструкції № 5, відповідно до вимог якої перелік виплат, що належать до фонду оплати праці, містить у собі три категорії виплат:

– фонд основної заробітної плати; – фонд додаткової заробітної плати; – інші заохочувальні та компенсаційні виплати [12, с. 22]. У даному визначенні не згадуються інші виплати, крім винагород «...за

виконану роботу». Але в той же час у ст. 2 Закону України «Про оплату праці» згадується поділ всіх виплат, здійснюваних працівникам, на три категорії за аналогією з Інструкцією № 5. При цьому відповідно до ЗУ «Про оплату праці»:

– основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

– додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

– інші заохочувальні та компенсаційні виплати – виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми [12, с. 22].

З наведеного переліку тільки основну заробітну плату можемо віднести до виплат за конкретно виконану роботу. У підсумку маємо деяку непогодженість у визначеннях і закладеному в них Законом «Про оплату праці» та Інструкцією № 5 змісті. На наш погляд, заробітна плата, тобто зароблена працівником оплата, – це більш широке поняття, ніж оплата за працю. Заробити додатково до оплати безпосередньо за працю можна доплати, заохочення й компенсації, а от визнати оплатою за працю доплати, заохочення та компенсації буде некоректно.

Системи та форми оплати праці встановлюються роботодавцем, виходячи з їх доцільності й ефективності в конкретних умовах використання найманих працівників. Проте світовий досвід з організації праці свідчить про доцільність розширення сфери застосування погодинних форм оплати. Законодавством передбачено при погодинній оплаті встановлення працівникам нормованих завдань, що означає визначення обсягу робіт за годину праці. Це вимагає обґрунтування норм часу на всі операції з виготовлення продукції, норм


обслуговування устаткування, норм на прибирання приміщень тощо [15, с. 28-32].

Застосування погодинної форми оплати праці передбачає тривалість робочого тижня не більше 40 годин. Обов’язковою умовою при цьому є організація обліку відпрацьованих годин кожного дня і контроль за виконанням понаднормових завдань.

Для відображення операцій із перерахування заробітної плати та утримань з неї призначено рахунок 66 «Розрахунки з оплати праці», який має субрахунки:

– 661 «Розрахунки за заробітною платою»; – 662 «Розрахунки з депонентами» [11, с. 122]. На субрахунку 661 «Розрахунки за заробітною платою» у кредиті

показується нарахування заробітної плати. Для визначення рахунків, що дебетуються, необхідно знати категорію працюючих та місце (функцію) їх роботи. Нарахування заробітної плати робітникам відображено у табл. 1.

Для визначення кореспонденції рахунків з нарахуванням заробітної плати необхідна деталізація складу робітників за місцями роботи та конкретними функціями у загальному циклі виробництва. Це ж стосується інших категорій – керівників та спеціалістів, коли треба не тільки визначити рахунки, а й субрахунки і статті загальновиробничих, адміністративних та збутових витрат.

Таблиця 1 Відображення в обліку нарахування заробітної плати працівникам

Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку Групи робітників Дебет Кредит

Робітникам основних цехів 23 661 Робітникам допоміжних виробництв 23 661 Робітникам наладчикам 91 661 Робітникам, що обслуговують цехи основного виробництва 91 661 Робітникам, що обслуговують цехи допоміжного виробництва

91 661

Робітникам, що обслуговують відділ збуту (пакувальники, вантажники

93 661

Робітникам, що обслуговують управління 92 661 Робітникам невиробничого персоналу 94 661 Робітникам нараховано матеріальну допомогу 94 661 Робітникам, зайнятим на виготовлені необоротних активів 15 661 Робітникам зайнятим виправленням браку 24 661 Робітникам зайнятим усуненням наслідків стихійних лих 99 661 Допомога працівникам за рахунок соціального страхування 652 661 Робітникам за рахунок коштів цільового фінансування 48 661 Робітникам за рахунок резерву відпусток 47 661

Джерело: [11, с. 122-125]

Якщо спеціалісти і керівники зайняті в цехах, то їх заробітна плата відноситься в Д-т 91 «Загальновиробничі витрати», але на різні статті (табл. 2).


Таблиця 2 Відображення в обліку нарахування заробітної плати керівникам і

спеціалістам Кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку Групи працівників дебет кредит

Спеціалісти цеху (управлінський персонал) 911 661 Спеціалісти з ремонту 914 661 Спеціалісти з охорони праці 918 661 Спеціалісти-технологи, конструктори 915 661

Джерело:[11, с. 122-125]

Якщо спеціалісти і керівники зайняті в управлінні, то заробітна плата відноситься в Д-т 92 «Адміністративні витрати» на певні статті, залежно від посад і виконуваних функцій. При цьому дебетуються рахунки 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», а кредитується рахунок 661 «Розрахунки за заробітною платою». Утримання із заробітної плати відображається так, як це показано у табл. 3.

Підставою для складання проводок з нарахування та утримання з заробітної плати служить підсумкові дані розрахункових відомостей в розрізі цехів відділів тощо. Які необхідно згрупувати в цілому по підприємству.

Таблиця 3 Відображення в обліку різних видів нарахувань та утримань із заробітної

плати працівників Кореспонденція рахунків №

п\п Зміст операції

Дебет Кредит 1 Утриманий податок з доходу фізичних осіб 661 641 2 Нараховано єдиний соціальний внесок 661 651 3 Утримано по виконавчих листах, аліменти 661 685 4 Утримано за брак з вини працівника 661 24

5 Утримано в погашення несвоєчасно повернутих підзвітних коштів

661 372

6 Утримано з МВО в погашення нестач та завданих збитків

661 375

7 Утримано із зарплати на погашення позики працівників

661 377

Джерело: [11, с. 122-125]

Підставою для складання проводок з нарахування та утримання з заробітної плати служить підсумкові дані розрахункових відомостей в розрізі цехів відділів тощо. Які необхідно згрупувати в цілому по підприємству.

Для нарахування резерву на відпустки необхідно визначити норматив у процентах до фонду оплати праці. Способом складання відношення людино-днів відпустки до планового фонду робочого часу всього персоналу знаходиться процент відрахувань у резерв оплати відпусток. Резерв створюється не лише на заробітну плату за час відпустки, а й на передбачені законодавством відрахування.

Способом множення середньоденної заробітної плати на число календарних днів відпустки визначається заробітна плата за час відпустки. На


суму заробітної плати, нарахованої за рахунок резерву на оплату відпусток, складається запис:

– Д-т 471 «Забезпечення виплат відпусток»; – К-т 661 «Розрахунки за заробітною платою» [11, с. 125]. Зазначимо, що для обліку використання робочого часу на багатьох

підприємствах України для всіх категорій працюючих, для отримання даних про відпрацьований час, для складання статистичної звітності використовують «Табель обліку використання робочого часу». До табеля заносяться прізвища всіх працюючих. Ведеться табель окремо по кожному цеху і відділу табельниками або бригадирами. У табелі позначається кількість відпрацьованих годин кожним працівником, неявки на роботу (за допомогою умовних позначок – шифрів). Табель ведеться на протязі місяця керівником або обліковцем конкретного підрозділу, а вкінці місяця із підписами вказаних осіб передається до бухгалтерії [9, с. 98-100].

Для працівників з погодинною оплатою праці дані табеля є основою для нарахування їм заробітної плати. Поряд з тим, для працівників як із погодинною, так і відрядною оплатою праці дані табеля є основою для здійснення аналізу використання робочого часу працівниками.

Первинним документом доплат робітнику-відряднику також є табель – для зазначення фактичних годин нормованої, понаднормової роботи кожного робітника і роботи в нічний час. Щоб правильно нарахувати заробітну плату, необхідно точно обліковувати виробіток продукції або обсяг робіт, виконаних кожним працівником підприємства. Облік виробітку робітниками-відрядниками на підприємстві здійснюють за такою первинною формою, як наряд. Послідовне використання обсягу робіт на даному підприємстві фіксується в індивідуальних нарядах, які здаються до бухгалтерії для нарахування заробітної плати.

При відрядній оплаті праці та індивідуальному виконанні робіт заробіток працюючого визначається множенням кількості виготовлених виробів (обсягу виконаних робіт, послуг), вказаних у належних первинних документах, на встановлену розцінку за одиницю праці [9, с. 98-100].

Тому для обліку обсягів виконаних робіт, затрат робочого часу і нарахованої заробітної плати працівників-відрядників на підприємствах України використовується «Наряд на відрядну роботу (індивідуальний)», який відкривається на кожного працівника у розрахунку на календарний місяць. Для робітників із погодинною формою оплати праці використовується «Відомість на виплату премій».

Для того, щоб нарахувати заробітну плату, яка належить кожному працівникові, розраховують заробіток за місяць, і від цієї суми здійснюють необхідні відрахування. Розрахунок здійснюють у «Розрахунково-платіжній відомості», яка складається в одному екземплярі. Ця відомість – основний обліковий документ, який використовується для оформлення розрахунків із робітниками і службовцями по заробітній платі. Для виплати заробітної плати використовуються платіжні відомості.


Також, на даний момент можна запропонувати такі нетрадиційні напрямки організації оплати праці, що дозволять значно наростити кадровий потенціал організації, що відобразиться безпосередньо у підвищенні продуктивності праці на підприємствах України:

– безтарифна (пайова) система оплати праці – суть полягає в паюванні колективного заробітку заздалегідь установленими коефіцієнтами співвідношень в оцінюванні праці різної складності. Суть цієї моделі полягає в тому, що всі працівники підприємства залежно від їх кваліфікації, посади, професії, значущості виконуваних виробничих функцій діляться на групи. Для кожної з них співвідношення в оплаті праці різної якості встановлюється у вигляді «вилки» з досить широким діапазоном. Мінімальні значення «вилки» відповідають вихідній кваліфікаційній групі, у яку входять працівники найнижчої для даного підприємства кваліфікації, а всередині неї співвідношення може бути, наприклад, 1,0-1,8 при середньому значенні діапазону 1,4 й амплітуді «вилки» + 0,4 [16];

– єдина тарифна сітка для оплати всіх категорій персоналу підприємства – запроваджується єдиний уніфікований підхід щодо оцінки складності робіт і диференціації тарифних умов оплати праці всіх категорій персоналу на підприємстві. Єдина тарифна сітка спрощує формування тарифної сітки, сприяючи відмові від відокремленої розробки тарифних умов праці для працівників і службовців;

– непрямі методи мотивації – стратегія залучення та партнерства (враховуючи внесок працівника у розвиток підприємства та кінцеві результати його діяльності), програми надання акцій співробітникам на пільгових умовах, відкриття особистих ощадних рахунків у формі участі в капіталі;

– гнучкий тариф – дає змогу вирішити суперечність між погодинною формою оплати праці та потребою зростання продуктивності праці [8]. Удосконалення системи оплати праці на підприємстві має бути спрямоване на:

– використання нетрадиційних напрямків організації оплати праці: безтарифної (пайової) системи оплати праці; єдиної тарифної сітки; непрямих методів мотивації (стратегія залучення і партнерства); гнучкого тарифу (дає змогу вирішити суперечність між погодинною формою оплати праці та потребою зростання продуктивності праці);

– забезпечення функціонування механізмів додання гнучкості заробітної плати (які дозволяють їй падати в «погані часи» і не гальмувати її зростання у відносно «хороші»);

– покращення нормування праці шляхом застосування методів мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів, автоматизації проектування технології норм витрат праці;

– здійснення політики індивідуалізації заробітної плати; – підвищення значення кваліфікації, знань персоналу.

Побудова ефективної системи стимулювання персоналу повинна спиратись на поділ працівників на такі категорії:


– залежно від зайнятого положення в організації (студенти та молоді спеціалісти, які тільки закінчили навчальний заклад; молоді спеціалісти з досвідом роботи до 3-х років; висококваліфіковані спеціалісти; молоді матері);

– залежно від типу референції (зовнішній тип; внутрішній тип; змішаний);

– залежно від особистих причин працівника (гроші; особиста вигода; інтерес; почуття обов’язку) [16].

Висновки і пропозиції. Виходячи із вищенаведеного, можна зробити висновок, що оплата праці на підприємстві є одним з найважливіших соціально-економічних явищ. Вона з одного боку є основним джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників з метою досягнення цілей підприємства. Саме тому питання організації оплати праці і формування її рівня разом з питаннями забезпечення зайнятості складають основу соціально-трудових відносин у суспільстві, адже вони включають нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу.

Бібліографічні посилання: 1. Конституція України / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. Вид-во,

2007. – 64 с. 2. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради

України (ВВР), № 322-VIII від 01.05.2016. – Режим доступу: http: //www.rada.gov.ua. 3. Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД). - 2016 [Електронний ресурс] –

Режим доступу: http: //www.rada.gov.ua. 4. Податковий Кодекс України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради

України (ВВР), № 1084-19 від 01.06.2016. – Режим доступу: http: //www.rada.gov.ua. 5. Закон України «Про державну статистику» від 19.04.2014 № 43. [Електронний ресурс]

– Режим доступу: http: //www.rada.gov.ua. 6. Закон України «Про зайнятість населення» від 01.01.2016 № 5067-17. [Електронний

ресурс] – Режим доступу: http: //www.rada.gov.ua. 7. Закон України «Про оплату праці» від 16.01.2016 № 848-19. [Електронний ресурс] –

Режим доступу: http: //www.rada.gov.ua. 8. Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»,

затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88. 9. Абрамов В. М. Нормирование труда: Учебник. / К. : ИСИО, 2005. – 204 с. 10. Бабицький А. Моделі економічного зростання і проблема підвищення суспільної

продуктивності праці / А. Бабицький // Персонал. - 2008. - № 1. - С. 23-27. 11. Бутинець Ф. Ф., Мних Є. В., Олійник О. В. Економічний аналіз. Практикум:

Навчальний посібник для студентів вузів. – Житомир: ЖІТІ, 2000. - 416 с. 12. Калина А. В. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К. : МАУП,

2004. – 272 с. 13. Куликов Г. Т. Шляхи регулювання оплати праці в Україні / Г. Т. Куликов // Праця і

зарплата. – 2008. – № 29. – С. 4-6. 14. Чернівська Л. П. Економіка праці: навчальний посібник – К. : «Центр учбової

літератури». – 2010. 15. Шегда А. В., Литвиненко Т. М., Нахаба М. П. Економіка підприємства : - Київ,

«Знання-Прес». – 2003 р. 16. Єгоркіна Т. О. Удосконалення системи мотивації праці робітників підприємства

[Електронний ресурс] / Т. О. Єгоркіна // Теоретичні і практичні аспекти економіки та


інтелектуальної власності: збірник наукових праць ПДТУ. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tpaeiv /2009/69.pdf

17. Алєксєєнко В. І. Вплив продуктивності праці персоналу на ефективність роботи підприємства [Електронний ресурс] / В. І. Алєксєєнко. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evu/2011_17_1 /Alekseenko.pdf

List of references: 1. Constitution of Ukraine / Verkhovna Rada of Ukraine. - Ofits. prod. - M.: PARL. Publishing

house, 2007. - 64th page 2. Labor code of Ukraine [Electronic resource]//Sheets of the Verkhovna Rada of Ukraine

(VVR), №322-VIII of 01.05.2016. - Access mode: http://www.rada.gov.ua. 3. Uniform Tariff and Qualification Reference Book (UTQRB). - 2016 [Electronic resource] -

the access mode: http://www.rada.gov.ua. 4. Tax code of Ukraine [Еlectronic resource]//Sheets of the Verkhovna Rada of Ukraine

(VVR), № 1084-19 of 01.06.2016. - Access mode: http://www.rada.gov.ua. 5. The law of Ukraine «About the state statistics» of 19.04.2014 № 43. [Еlectronic resource] -

the access mode: http://www.rada.gov.ua. 6. The law of Ukraine «About employment of the population» of 01.01.2016 № 5067-17.

[Еlectronic resource] - the access mode: http://www.rada.gov.ua. 7. The law of Ukraine «About compensation» of 16.01.2016 № 848-19. [Еlectronic resource] -

the access mode: http://www.rada.gov.ua. 8. The provision «About Documentary Ensuring Records in Accounting» approved by the

order of the Ministry of Finance of Ukraine of 24.05.95. № 88. 9. Abramov V. N. Work rationing: Textbook. / К: ISIO, 2005. - 204th p. 10. Babitsky A. Models of economic growth and problem of increase in public labor

productivity / A. Babitsky//Personnel. - 2008. - № 1. – р. 23-27. 11. Yefimova F. F., Mnykh E. V., Oleynik A. V. Economic analysis. Practical work: The

education guidance for students of higher education institutions. - Zhytomyr: ZhITI, 2000. - 416th p.

12. Kalina A. V. Labor economics: Studies. grant. for student. high. educ. institut. - M.: MAUP, 2004. - 272nd p.

13. G. T. Kulikov Ways of regulation of compensation in Ukraine / G. T. Kulikov // Work and salary. - 2008. - № 29. – р. 4-6.

14. Chernivska L. P. Labor economics: the education guidance - M.: «Center of educational literature». - 2010.

15. Shegda A. V., Litvinenko TM, Impudent person M.P. Ekonomika of the enterprise: - Kiev, «Znaniye-Press». – 2003.

16. Egorkina T. A. Improvement of system of motivation of work of employees of the enterprise [Еlectronic resource] / Т. A. Egorkina // Theoretical and practical aspects of economy and intellectual property: collection of scientific works of PGTU. - Access mode: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Tpaeiv/2009/69.pdf

18. Alekseenko V. I. Influence of labor productivity of personnel on overall performance of the enterprise [Еlectronic resource] / V. I. Alekseenko. - Access mode: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evu/2011_17_1 /Alekseenko.pdf


UDK 339.138 JEL Classification: C50, D40, M31

Striy L.A., Doctor of Economic Sciences, Professor

Golubev A.K., Candidate of Technical Sciences, Professor

Zaharchenko L. A., Candidate of Economics Sciences, Professor,

Tolkachova G.V., Candidate of Economic Sciences, Associate professor

Sydorenko K.Yu., Undergraduate

Odessa A.S. Popov national academy of telecommunication, Ukraine

MARKETING MANAGEMENT OF PRICING IN THE FIELD OF INFOCOMMUNICATIONS

Abstract. The results of scientific research on the use of marketing management tools for

solving the pricing problem in the field of infocommunications are presented. An analysis of the essence of modern marketing management is carried out. The content of the problem of pricing of infocommunication enterprises is specified. The peculiarities of modern markets of infocommunication services that affect the pricing process are revealed. The model of the process of marketing management of pricing in the field of infocommunications is proposed, the use of which will make it possible to implement flexible pricing in the conditions of global competitive markets.

Key words: competitive market, infocommunications enterprises, infocommunication services, marketing management, model of pricing, pricing.

Introduction Enterprises in the field of infocommunications (telecom operators, Internet

providers, Internet companies and others) operate in a highly competitive environment. Therefore, they can provide a competitive advantage of infocommunication services mainly by setting the optimal price for infocommunication services. Other characteristics of services (affecting the demand in the market) for all infocommunication enterprises are almost the same. In this case, the definition and implementation of an optimal price for services, which can ensure the receipt of a profit amount sufficient for the stable development of the enterprise, can provide tools for marketing management. However, scientific research on the process of marketing management of pricing in competitive markets is not enough. Therefore, this problem and, accordingly, the topic of the article are relevant.

Investigation of existing solutions to the problem The monograph [1] systematizes the main trends of modern market

development and marketing, explored a wide range of marketing activities of communication enterprises and information technologies. A detailed description of modern marketing management is set forth in the fundamental book of F. Kotler and K. Keller [2]. The essence of modern marketing pricing was studied in the


monograph "Marketing of infocommunication enterprises" [3]. Features of marketing in telecommunications are considered in [4-5], in the field of infocommunications in [6]. However, the real situation in the modern markets of infocommunication services is changing rapidly. Some aspects of the problem, in particular, the use of marketing management tools to solve pricing problems in the field of infocommunications, have not yet been reflected in existing publications.

The aim and objectives of research The aim of this article is to publish some research results using the tools of

marketing management of pricing in the field of infocommunications. To achieve this aim, the following tasks are set and solved: 1. Analysis of the essence of modern marketing management. 2. Specification of the content of the problem of pricing of infocommunication

enterprises in the conditions of global markets. 3. Identified features of modern infocommunication services markets that

affect the pricing process. 4. The model of the process of marketing management of pricing in the field of

infocommunications, developed by the authors. Methods of research The methodological basis of the research is of a set of methods, methods and

principles of scientific research, scientific works of domestic and foreign scientists on the problems of marketing managements development [1-7], and on problems of pricings [1, 6-9]. To solve the problems of this research, methods of modeling and review are used. The information base of the research was, in addition to the above works [1-9], materials published on the websites of telecommunications operators, as well as other available Internet resources.

Research results Analysis of the essence of modern marketing management Marketing management as a management system based on the practical use of

marketing principles and practices began to develop in the last decades of the twentieth century. The founder of marketing management as a science is Professor of Northwestern University Philip Kotler – one of the leading experts in marketing in the world [1, c. 185-186]. His book "Marketing management" has withstood several editions. In 2014 the Russian language published the 14th edition, which was significantly changed and supplemented [2]. Tools of marketing management in the global markets are aimed at coordinating the work of all parts of the enterprise to establish, implement and expand beneficial relationships with target consumers, meet their requirements in more effective ways than competitors can do, which can provide the company with the solution of existing market tasks. In the monograph [1] the following definition of the concept of "marketing management" is formulated. Marketing management is a complete set of organizational, economic, informational and production activities (programs) aimed at achieving the company's tasks by applying marketing principles in all parts of the enterprise in order to provide its customers with the maximum consumer satisfaction, preservation and improvement of their well-being in the long term from taking into account the interests of the whole society in ways that are more effective than competitors can do. Marketing


management allows you to coordinate the implementation of all marketing activities with the overall system of enterprise management, which makes possible an organic merger of marketing and management [1, p. 188-189] .

The tasks of marketing management of pricing of infocommunication enterprises

The process of pricing telecommunications enterprises (and infocommunications) was studied in [3, p. 174-188; 4, c. 144-199; 5, c. 190-225; 6, c. 101-110]. The generalization of these works, as well as some other publications, allowed the authors to formulate certain pricing features in the field of infocommunications.

Marketing management of pricing of infocommunication enterprises should consider the following:

• the need to ensure a satisfactory level of profit, which should be sufficient to finance investment programs;

• Customer needs: solvency, acceptance or non-acceptance of services and predictability of their behavior;

• allowable costs (with all problems of precise definition and separation between services);

• flexibility to respond to changing market situations; • high quality of services and services; • consideration of requirements of the current legislation. The current trend in the development of pricing in the markets of

infocommunication services (to which the price is set by the enterprise itself) is almost complete rejection of a constant price and continuous (several times a day) of its adjustment. The most experienced managers try to determine and implement the upper limit of the price, which should be slightly below the price of competitors at a given time, and the lower allowable range of the adjustment range. At the same time, the price changes not only in the direction of lowering. When a profitable proposal is implemented, and demand is still there, managers can raise prices, no longer fearing the actions of competitors [3, c. 176].

Features of modern markets of infocommunication services, affecting the solution of pricing problems

Investigation of the formation, development and features of these markets is fulfilled in the monograph [7]. Infocommunication services markets are new rapidly developing markets, where producers offer, and consumers ask for fundamentally new products - infocommunication services, in which information products and communication services are integrated into a single whole.

These markets have several significant features compared to most traditional markets, namely:

- consumers of infocommunication services are all Internet users (all organizations, the state, culture, education, the army, the entire population), which ensures the mass character of the needs for these services, steadily growing market demand and higher requirements for the quality and presentation of services;


- personalized orientation to the consumer, attracting the consumer to the formation of parameters and the price of the service at all stages of its production, distribution and consumption;

- provision of equitable access to services for any user; - alternativeness of producer (possibility of choice of service provider). The main market instrument for regulating pricing in the markets of

infocommunication services is the mechanism of interaction between supply and demand. This mechanism allows us to establish an equilibrium price for information products and services, in which the requirements and capabilities of producers are consistent with similar requirements and capabilities of consumers. The interaction of supply and demand in the markets of infocommunication services is more dynamic than in traditional markets. In addition, the distinctive feature of economic activity in these markets is the organization of work on the principle of network structure, which is characterized by a high degree of self-organization. All network entities, offering the consumer their goods, act on behalf of the network, each of them, owning only a certain segment of it, offers the consumer access to the whole set of network resources. As a rule, one enterprise is not able to provide a full range of infocommunication services. Therefore, it establishes permanent contact with similar enterprises, which also serve consumers. On the basis of the totality of these contacts, a single market space is created. These markets are rapidly developing due to the growing number of Internet users seeking to use the Internet in their economic activities, as well as the intensive improvement of information and communication technologies and their further convergence. The general trend in the development of the sphere of infocommunications is a stable growth of the revenue base with a reduction in costs. This allows commodity producers to pursue a sufficiently flexible price policy, which has a favorable effect on market conditions [7, p. 94-101].

Model of the process of marketing management of pricing in the field of infocommunications

A variant of the model of the process of marketing pricing management in the field of infocommunications developed by the authors, and taking into account these factors, is presented in Fig. 1.

The process of marketing management of pricing of infocommunication enterprises, as many researchers assert (in particular [2, 3, 6, 7, 8, 9]), is complex and contradictory. It is necessary to use different approaches, take into account a variety of different factors (market research results, possible actions of competitors, aims and tasks of the enterprise, production possibilities, financial capabilities of the enterprise, current legislation), as well as their interaction and search for optimal trade-offs that can provide the required level profit, ensuring the stable operation of the enterprise and the achievement of long-term goals, as well as the competitiveness of services offered to the market.

The complexity and internal inconsistency of the pricing process on the scheme is reflected by a multitude of feedbacks.

In the process of pricing, four stages are identified.


At the first stage, there is an awareness of the existing (or arisen) problem in the field of pricing, setting management objectives and criteria for assessing the level of their achievement.

Fig.1. Variant of the model of the process of marketing management of pricing in the field of infocommunications

Source: author's own development Factors influencing the level of the market price are investigated. The

formulation of the pricing task includes calculating the minimum cost-effective price using the "cost plus profit" method, comparing it with the prices of analogical products of competitors, and estimating possible demand. The most difficult at this stage is the work to assess the possible demand. It should be borne in mind that demand is, on the one hand, a criterion for assessing consumer preferences, but, on the other hand, it is demand that often determines consumer preferences and the price of services (some buyers prefer to purchase services for which there is already an increased demand and a higher price ).

At the second stage, the initial price is calculated and simultaneously (which is especially important) a market strategy is developed that can facilitate the implementation of this price level. The experience of pricing companies, the most

Awareness of the problem Research of factors of pricing Setting the pricing problem

Set the initial price Development of market strategy

Marketing price adjustment

Market

Consumers

Supply price

Demand price

Marketing research

Disturbances

Monitoring and evaluation of results

Supply of services Strategy


successfully working in the markets in the field of infocommunications, shows that the initial price should be established, relying on the experience and intuition of the most successful managers.

The third stage is the most important and effective. In modern dynamically developing market conditions, market price adjustment is not only necessary, but also mandatory. At the same time, it is important that the market price adjustment was accompanied by the implementation of the developed market strategy and its obligatory clarification in case of changes in the market situation. This makes possible a comprehensive solution of all situational problems, as well as achieving success with a greater probability. This is justified, since modern marketing management considers pricing as one of the most important elements of work in the market, while also taking into account that the price tool is not an isolated one. Real success in the market is possible only if it is used in combination with other methods, as well as managing consumer characteristics of services offered to the market.

The service enters the market with the price of supply set by the enterprise. Consumers push the price of demand. Marketing research allows us to determine not only the difference in these prices, but also the causes, factors that affect the magnitude of the difference. Most often it turns out that when setting the price, the enterprise underestimated or overestimated the consumer value of its products. Possible low efficiency of developed market strategies, as well as changing market conditions.

The market and consumers are affected by various disturbances, having both short-term and long-term character. The enterprise needs not only to set the price in accordance with the demand for the goods, but to influence the demand in order to increase it. Practice shows that the price impact is a very sensitive and flexible tool. Therefore, the results of marketing research of real perception by consumers, established in the process of pricing the prices for services of the enterprise, require adjusting the work of previous stages, as shown in Fig. 1.

The fourth stage includes monitoring and evaluation of the results of implementation of decisions in accordance with the established criteria for achieving the objectives, determining deviations and introducing corrective control actions. Practical implementation of the developed solutions allows for a deeper understanding of the problem being solved, which may require a new formulation of the aim, a shift in priorities, additional research, and a different formulation of the pricing problem. Therefore, inverse connections are introduced in the model.

Marketing management in the field of pricing is a continuous process with constantly acting feedbacks. This is its distinctive feature and essential dignity.

Conclusions The conducted researches allowed to draw the following conclusions. 1. Marketing tools in marketing management in pricing are flexible tools,

therefore pricing should be carried out not only taking into account the whole complex of both external and internal factors (market research results, competitors' actions, enterprise aims and objectives, financial capabilities, production condition,


reserves cost reduction, buyer psychology, current legislation), but also their interaction.

2. Modern marketing management considers the price, pricing, pricing policy of the enterprise as one of the most important elements of activity in the market. However, real success is possible only if the price tool is applied not in isolation, but in combination with other methods and means both of work in the market and in the management of consumer characteristics of the services. Active flexible pricing contributes to a significant expansion of the market for the sale of enterprise services and significantly increases their competitiveness.

3. A perspective trend in the development of pricing in the markets of infocommunication services is the almost complete rejection of a constant price and the continuous adjustment of the market price in the process of selling services. At the same time, the price changes not only in the direction of lowering, but also in the presence of stable demand upward.

4. The model of the process of marketing management of pricing in the field of infocommunications, which is developed by the authors, has feedbacks. This allows you to quickly to execute adjustment of the process when changes correlations the market supply and demand. This is an undoubted advantage of this model.

References: 1. Striy L. A. Marketing predpriyatiy: osnovnyye tendentsii sovremennogo razvitiya:

monografiya [Text] / L. A. Striy, M. A. Mamedov, O. M. Rustamov, A. K. Golubev. – Baku: Izd-vo «M.P. №9», 2013. – 352 p.

2. Kotler F. Marketing menedzhment 14-ye izd. [Text] / F. Kotler, K. Kapler. – SPb.: Piter, 2014. – 800 p.

3. Striy L. A. Marketing predpriyatiy infokommunikatsiy: sovremennyye vidy marketingovoy deyatel'nosti: monografiya [Text] / L. A. Striy, M.A. Mamedov, O. M. Rustamov // Pod nauchn. red. professora, d.e.n. V. N. Orlova. – Saarbrucken: LAP LAMBERT Academic Publishing, 2015. – 244 p.

4. Golubitskaya Ye. A. Osnovy marketinga v telekommunikatsiyakh [Text] / Ye. A. Golubitskaya, Ye. G. Kukharenko. – M.: Radio i svyaz', 2005. – 320 p.

5. Reznikova N. P. Marketing v telekommunikatsiyakh [Text] / N. P. Reznikova. – M.: Eko-Trendz, 2002. – 336 p.

6. Reznikova N.P. Marketing v otrasli infokommunikatsiy [Text] / N. P. Reznikova, Ye.G. Kukharenko. – M.: Goryachaya liniya-Telekom, 2013. – 152 p.

7. Golubev A. K. Ekonomika i upravleniye na predpriyatii: osnovnyye tendentsii i problemy razvitiya: monografiya [Text] / A. K. Golubev, L. A. Striy, L. A. Zakharchenko // Pod nauchn. red. professora, d.t.n. P. P. Vorobiyenko. – Saarbrucken: LAP Lambert Academic Publishing, 2015. – 292 p.

8. Magomedov M. D. Tsenoobrazovaniye [Text] / M. D. Magomedov, Ye. YU. Kulomzina, I. I. Chaykina. – M.: Izdatel'sko-torgovaya korporatsiya «Dashkov i K°», 2017. – 248 p.

9. Shakhovskaya L. S. Tsenoobrazovaniye [Text] / L. S. Shakhovskaya, N. V. Chigirinskaya, YU. L. Chigirinskiy. – M.: KnoRus, 2014. – 258 p.


Наукове видання

НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

Економіка і Фінанси

SCIENTIFIC JOURNAL

Economics and Finance

№ 9 2017

Журнал включено до Російського індексу наукового цитування (РИНЦ)

Index Copernicus International Ulrich's Periodicals Directory

Матеріали публікуються українською, російською й англійською мовами

Засновник і видавець: Дробязко Світлана Ігорівна E-mail: [email protected]

Сайт: http://ecofin.at.ua Поштова адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, а/с 5720

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 20225-1025-Р

Віддруковано: ФОП Дробязко С. І. 49000, м. Дніпропетровськ, а/с 5720.

Свідоцтво про внесення до державного реєстру Серія ДП № 166-р від 19.11.2013 р.

Формат 60/84/8 Підписано до друку: 19.11.17 р. Наклад 150 прим.


График публикации коллективных научных монографий на 2017 год

Название конференции, исходные данные издательства Срок предоставления

материалов Срок выхода эл.

версии

ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы и перспективы развития финансовой системы. «East West» Association for Advanced Studies and Higher Education. Vienna

28 Октября 2017 Ноябрь 2017

Управление экономическими системами. Verlag SWG imex GmbH Nürnberg, Deutschland 28 Октября 2017 Ноябрь 2017

Налоговая система: социально-экономический аспект. FIDELITE EDITIONS, Namur, Belgique 28 Ноября 2017 Декабрь 2017

Модели управления в рыночной экономике. AMEET Sp. z o.o., Lodz, Poland 28 Ноября 2017 Декабрь 2017

Социально-экономическое развитие регионов. Academic Publishing House of the Agricultural University Plovdiv, Bulgaria

28 Декабря 2017 Январь 2018

Экономика природопользования. Editorial Arane, S.A. de C.V., Mexico City, Mexico


ПЕДАГОГИКА И ПСИХОЛОГИЯ Проблемы и тенденции развития школьного образования. Editorial Arane, S.A. de C.V., Mexico City, Mexico

28 Ноября 2017 Декабрь 2017

Вопросы педагогической и коррекционной психологии. Thorpe Bowker. Melbourne. Australia


ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ Уголовное право, криминалистика и криминология: теоретические и практические аспекты. FIDELITE EDITIONS, Namur, Belgique

28 Октября 2017 Ноябрь 2017

Нотариальное право: теория и практика. Henan Science and Technology Press, Zhengzhou, China 28 Ноября 2017 Декабрь 2017

Полиция как институт общества. Editorial Arane, S.A. de C.V., Mexico City, Mexico 28 Декабря 2017 Январь 2018

Авторам выдаются справки об участии в разработке научных хозрасчетных тем: 1) Формирование механизма эффективного регулирования и управления экономической деятельностью предприятий (№ государственной регистрации 0113U007514). 2) Теория и практика управленческого и бухгалтерского учета, анализа и аудита деятельности субъектов хозяйствования (№ государственной регистрации 0113U007515). 3) Разработка концепции обеспечения экономической безопасности в условиях глобализации мировой экономики (№ государственной регистрации 0113U007516). 4) Проблемы социально-экономического развития предпринимательства (№ государственной регистрации 0114U006191). 5) Формирование и совершенствование механизма устойчивого развития экономических систем (№ государственной регистрации 0114U006192). 6) Повышение эффективности управления предприятиями различных организационно-правовых форм в условиях финансово-экономической нестабильности» (№ гос. регистрации 0114U006193). 7) Социально-экономические проблемы менеджмента (№ гос. регистрации 0114U006189). 8) Проблемы занятости и регулирования трудовых отношений в отраслях экономики (№ гос. регистрации 0114U006190). 9) Методологические и практические основы экономики природопользования» (№ гос. регистрации 0114U006194).


Научный журнал «ЭКОНОМИКА И ФИНАНСЫ» (Украина)

приглашает принять участие в Международном еминаре-стажировке:

«Наука и образование: европейский опыт» European academy of sciences (Coventry, United Kingdom)

Целевая группа: профессорско-преподавательский состав, руководители высших учебных заведений, аспиранты, докторанты, магистранты, представители органов государственного и местного самоуправления, общественных организаций, предприятий, финансовых и других учреждений, все заинтересованные лица.

Форма участия - заочная (дистанционная).

Программа Международного семинара-стажировки:

Публикация статьи в сборнике статей или научном журнале

36 ч 72 ч 108 ч

Стоимость, ЕВРО * 100 150 200

* Эквивалент в гривне или российских рублях по коммерческому курсу на дату оплаты. Платежные реквизиты для оплаты организационного взноса высылаются участникам дополнительно. В стоимость участия входят следующие расходы: публикация статьи в сборнике

научных статей или научном журнале, получение сертификата международного образца о прохождении программы повышения квалификации, стоимость рассылки сборника статей (научного журнала) и сертификата международного образца о прохождении программы повышения квалификации заказным письмом.

Рабочие языки публикации статей: английский, русский, польский, немецкий, французский, украинский и др.

Контактная информация: кандидат экон. наук, доцент Дробязко Светлана Игоревна моб. тел. +38 (068) 851-75-52 (Viber) Skype: svetlana16471 E-mail: [email protected] Сайт: http://conf.at.ua


Редакция научного журнала "ЭКОНОМИКА И ФИНАНСЫ" приглашает к сотрудничеству в рамках опубликования научных статей докторов и кандидатов наук, молодых ученых, докторантов, аспирантов, соискателей, адъюнктов, магистрантов, студентов, молодых специалистов, преподавателей, научных работников, практиков.

ISSN 2311-3413 Журнал включен в международные наукометрические базы: Российский индекс научного цитирования (РИНЦ) Index Copernicus International (импакт-фактор ICV 5,35 из 9) Ulrich's Periodicals Directory Полные тексты статей представлены в Научной электронной библиотеке eLIBRARY.RU Периодичность - 1 раз в месяц Язык издания: украинский, русский, английский. Прием статей – до 28 числа каждого месяца. К публикации принимаются статьи, оформленные в соответствии со следующими требованиями: 1. Объем статьи – 10-25 страниц, включая иллюстрации, таблицы, графики, список литературы. поля верхнее и нижнее, левое и правое – 2,0 см. межстрочный интервал – 1,5 шрифт «Times New Roman» – 14 абзацный отступ – 1,25 см (не допускается создание отступа с помощью клавиши Tab и знаков

пропуска); текст выравнивается по ширине; ориентация – книжная, без переносов, без постраничных сносок. 2. Ссылки на источники необходимо делать по тексту в квадратных скобках с указанием номеров

страниц в соответствии источником. Например: [2] или [5, с. 131]. 3. Список литературы приводится в конце статьи в алфавитном порядке. 4. Рисунки, таблицы и графики должны иметь названия, а в случае если их в статье несколько, то и

нумерацию. СТРУКТУРА СТАТЬИ

. Общие требования: основной текст статьи должен содержать такие обязательные элементы: - постановка проблемы; - анализ последних исследований и публикаций; - выделение нерешенных ранее частей общей проблемы; - цель статьи (постановка задачи); - изложение основного материала исследования; - выводы. 2. Рисунки и таблицы необходимо подавать в статье непосредственно после текста, где они

упоминаются впервые, или на следующей странице. Все элементы рисунка должны быть сгруппированы. 3. Формулы в статьях должны быть набраны с помощью редактора формул (внутренний редактор

формул в редакторе Microsoft Word for Windows). 4. Статья должна содержать названия статьи, аннотации и ключевые слова на украинском, русском и

английском языках, объем аннотации от 50 до 120 слов, количество ключевых слов - минимум 5 слов. Статья должна содержать следующие структурные элементы: - индекс УДК (в верхнем левом углу страницы); - индекс JEL Classification (Journal of Economic Literature); - фамилия и инициалы автора (-ов), ученая степень, ученое звание и название статьи на трех языках -

украинском, русском, английском (не более 3-х авторов), для зарубежных авторов - только на русском и английском языках;

- аннотация на трех языках - украинском, русском, английском, для зарубежных авторов - только на русском и английском языках;

- ключевые слова на трех языках - украинском, русском, английском, для зарубежных авторов - только на русском и английском языках;

- текст статьи; - список литературы; - список литературы на английском языке (транслитерация). Контактная информация: кандидат экон. наук, доцент Дробязко Светлана Игоревна моб. тел. +38 (068) 851-75-52 (Viber) Skype: svetlana16471 E-mail: [email protected] Сайт: http://ecofin.at.ua Надеемся на дальнейшее сотрудничество.

Documents

ÍÀÓÊÎÂÈÉ ÆÓÐÍÀË 9 Åêîíîìiêà i 2017 Ôiíàíñèecofin.at.ua/maket_ehkonomika_i_finansy_9_2017.pdf · 2017-12-27 · 2 ISSN 2311-3413 Економiка і Фiнанси