НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА

БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Організації пошукових робіт

Ужгород - 2019

2

Упорядники:

Начальник навчально-методичного центру

цивільного захисту та безпеки життєдіяльності

Закарпатської області полковник служби цивільного

захисту Богдан Р.І.

завідувач обласного методичного кабінету

навчально-методичного центру ЦЗ та БЖД Закарпатської

області Федор О.Т.

Методичні рекомендації керівникам та фахівцям служб

цивільного захисту та слухачам навчально-методичного центру.

3

Як шукати громадянина, який поїхав на риболовлю і не

повернувся? Як врятувати дитину, що заблукала? Як визначити

місцезнаходження групи туристів, яка не вийшла з маршруту до

контрольного терміну?

Небагато фахівців готові впевнено підняти вгору обидві

руки і заявити, що повністю готові до подібної місії. І якщо

виїхати на пошуково-рятувальні роботи (ПРР) в якості

учасника можуть всі кваліфіковані рятувальники і більшість

фізично здорових громадян, що хоча б зрідка покидають місто,

то організувати пошуково-рятувальні роботи на природі і

керувати ними ефективно, здатні далеко не всі. Ця найважча,

нервова і невдячна робота, часто не тільки не призводить до

позитивного результату, але не призводить до результату

взагалі.

Пошуково-рятувальна операція полягає, як це видно з

її назви, із заходів з пошуку та заходів з порятунку. Пошук

передує порятунку. Іноді, коли місце розташування потерпілого

або іншого об'єкта пошуків відомо досить точно, пошуки

4

спрощуються до візуального визначення місця розташування

об'єкта по прибуттю в зазначену точку. Іноді пошуки тривають

тижнями і займають 99% загальних трудовитрат операції. Іноді

рятувальна фаза так і не починається, оскільки пошуки,

незважаючи на докладені зусилля, ні до чого не приводять.

Більше того. Керівник пошуково-рятувальної операції в

природному середовищі з самого її початку має справу з

нестачею значимої інформації і вкрай рідко картина ясна, як на

блюдечку, а зазвичай - збір відомостей, що, загалом-то, і є

пошуковими роботами, займає певний час.

Рятувальна частина операції зазвичай зводиться до

отримання доступу до потерпілого, стабілізації його стану та

евакуації на «велику землю». Ці технології досить повно

відображені в літературі. Тому саме організації та проведення

пошуків присвячений основний обсяг цього матеріалу.

Пошукових операцій, що розвиваються за однією і тією

ж схемою, не існує, розробити всеосяжні правила не

представляється можливим. Ці обставини характеризують

труднощі, що виникають при побудові жорстких алгоритмів

ведення ПРР. Операція може починатися, розвиватися,

припинятися, перериватися, завершуватися і знову починатися,

поки не буде досягнутий результат або поки не буде досягнуто

жодного результату. Тому схему, викладену нижче, слід

вважати досить умовною.

Пошуково-рятувальна операція складається з трьох блоків:

Проміжок часу від моменту початку НС до початку

активної фази пошуків (висування в район пошуків

пошуково-рятувальних груп);

5

Польова фаза пошуків, оперативні заходи, рятувальні

роботи;

Згортання пошуків.

Найглибше переконання фахівців полягає в тому, що

процедури, що проводяться протягом першого блоку, мають

вирішальне значення. Активна фаза - це наслідок першого

етапу.

Стадії аварійності

Крім етапів пошукової операції при проведенні

пошуково-рятувальних робіт визначають ще й стадії

аварійності, виділяючи їх три:

Стадія невизначеності,

Стадія тривоги,

Стадія лиха.

Стадія невизначеності

характеризується відсутністю

мінімально необхідної для

залучення сил інформації.

Об'єкт пошуку встановлено,

проте невідомо, чи знаходиться

він в стані лиха. Також

можливо, що не визначений

район пошуку. Зокрема, може бути зовсім невідома не лише

місцевість, куди попрямував зниклий чоловік, але навіть напрям

(гілка залізниці, автомагістраль), за яким він поїхав.

6

Для зниклих людей можна припустити, що стадія

невизначеності встановлюється при «надходженні повідомлення

про неприбуття розшукуваного в розрахунковий або

встановлений час в заданий пункт призначення, або коли він не

передав очікуване донесення про свою безпеку і

місцезнаходження». Тобто, стадія невизначеності починається з

моменту, коли повинна була надійти інформація про

перебування зниклого в безпеці і вона не надійшла.

Стадія тривоги настає в розвиток стадії

невизначеності, коли незважаючи на пошуки з використанням

засобів зв'язку, не вдається встановити місце розташування та

стан об'єкта. Прямої загрози для людей немає, або вона не

виявлена. На стадії тривоги можливо оповіщення аварійно-

рятувальних служб для приведення в готовність сил і засобів.

Стадія лиха оголошується, коли є достовірна

інформація про те, що люди знаходяться в небезпеці, і потрібно

негайна допомога.

Двозначність стадії невизначеності і частково стадії

тривоги полягає в тому, що у керівника пошуково-рятувальних

робіт немає впевненості, що об'єкт пошуків знаходиться в стані

лиха, в той час як зацікавлені, але некомпетентні особи зазвичай

вимагають швидких і активних дій, що виражається, в їхньому

уявленні, в напрямку в район пошуків техніки і груп

рятувальників. За відсутності точної інформації утворюється

вилка, в межах якої слід прийняти рішення. З одного боку, всі

повідомлення, що стосуються події, отримані до, або в ході

операцій порятунку, повинні ретельно оцінюватись для

визначення їх достовірності, терміновості вживання заходів і

масштабу операції. Оцінка повинна бути всебічною, рішення та

заходи повинні прийматися в найкоротші терміни. З іншого -

7

напрям сил і засобів у район пошуків відбувається на стадії

лиха.

У той же час на стадії тривоги можуть бути направлені

рятувальні групи для надання допомоги, якщо передбачається,

що умови можуть погіршитися або що засоби порятунку не

знаходяться в стані готовності або не зможуть надати допомогу

в разі погіршення умов в наступний період.

Щоб не опинитися під обвинуваченням у ненаданні

допомоги, якщо ситуація дійсно виявиться серйозною, слід в

хронологічному порядку фіксувати інформацію, що надходить.

Підставою для початку польової фази пошуків буде отримання

обґрунтованих відомостей, що об’єкт пошуку (ОП) може

перебувати в небезпеці або стані лиха, оскільки до цього

моменту ознаки надзвичайної ситуації відсутні і формально

аварійно-рятувальні роботи починатися не можуть. Рішення про

початок пошукових робіт повинно бути обґрунтованим,

прозорим і його слід довести до всіх зацікавлених осіб. Але

набагато більш обґрунтованим і прозорим, як не безглуздо це

звучить, має бути відсутність рішення про проведення робіт.

8

Етапи пошуково-рятувальної операції

1) Надходження перших відомостей;

2) Початкові дії;

3) Планування;

4) Оперативні заходи;

5) Завершення.

1. Надходження перших відомостей

Шляхи надходження первинної інформації (сигналу)

можуть бути як строго регламентованими, так і по випадкових

каналам зв'язку. Процес проходження сигналу до складу

пошукової операції можна, звичайно, не включати. Однак

неправильно вважати, що проміжок часу між початком розвитку

небезпечної ситуації і моментом, коли про це стає відомо

державній системі пошуку і порятунку, не має ніякого значення.

Інформація про зникнення ОП проходить у двох

варіантах. Або об'єкт, що загубився, має канал зв'язку з

«Великою землею» і може повідомити про свій стан і

становище, або такого каналу немає, і підозра про те, що щось

трапилося, з'являється у зацікавлених осіб тільки після

передбачуваного строку повернення плюс ще деякий час.

Наявність каналу зв'язку набуло широкого поширення

останнім часом серед приватних осіб через розвиток

стільникового зв'язку. Перекриття стільниковими операторами

все більших просторів країни надзвичайно полегшує роботу

рятувальних служб. Але і в цьому випадку проблема не

вирішиться повністю. Досить посадити батарейку або зламати

телефон, щоб втратити зв'язок зі світом.

9

Затримка сигналу про зникнення окремої людини

становить від декількох годин до декількох діб. Однак, іноді

цей час розтягується на тиждень і більше. Здебільшого це

пов'язано з поведінкою самого зниклого - якщо він регулярно і

без попередження зникає з дому і кочує по всіх усюдах тижнями

і місяцями, ніхто їм не цікавиться.

Пенсіонер 57 років, дуже бадьорий для свого віку,

з'являвся вдома на кілька днів кожен місяць, а весь інший час

проводив у лісі, займаючись риболовлею і пересуваючись від

однієї лісової хатинки до іншої. Свою появу в місті прив'язував

до дня видачі пенсії. Родичі звернулися по допомогу в

рятувальну службу після того, як він до цього терміну не

з'явився вдома. Був знайдений в лісі в поганому стані - збив ноги,

йти самостійно не міг. Евакуйовано вертольотом. Заблукав у

перший же день в районі розміром приблизно 20 на 20 км, до

якого ходив багато років. Провів у лісі 19 днів. Компаса з собою

не мав, оскільки був упевнений, що район знає і не загубиться.

Випадок цей не є унікальним, характеризує

нераціональну поведінку і в той же час демонструє можливості

виживання в лісі влітку.

Канал проходження інформації

про лихо має значення для швидкості

реагування. Якщо це офіційний канал -

в дію, як правило, вступають плани

ліквідації НС та процес пошуково-

рятувальної операції йде без затримок.

Якщо канал випадковий - витрачається

час на перевірку достовірності

10

інформації, доведення її до осіб, що приймають рішення.

Можливі затримки з причини небажання посадових осіб та

громадян реагувати на ситуацію. Особливо цим славляться

органи внутрішніх справ, які традиційно відмовляють у

проведенні оперативно-розшукових заходів протягом перших

трьох діб з моменту зникнення людини. Окрема тема - анонімні

звернення, при яких, по-перше, інформація найчастіше буває

вкрай неповною, і, по-друге, надзвичайно утруднена перевірка її

достовірності.

При надходженні перших відомостей першочергове і

обов'язкова обов'язок співробітника, що приймає повідомлення -

встановити надійний канал зворотного зв'язку з інформатором.

Недотримання цієї вимоги приводило і приводить до втрат часу

і цінної інформації.

2. Початкові дії

Початкові дії - «попередні дії, що вживаються з метою

оповіщення підрозділів ДСНС та отримання додаткової

інформації. Цей етап може включати в себе оцінку і

класифікацію інформації. Початок «початкових дій» має

визначатися призначенням керівника ПРР.

Процедура первинного збору інформації вимагає

дотримання ключової умови, виконання якої кардинальним

чином впливає на кінцевий результат. Проводити її повинен

фахівець, який надалі буде керівником ПРР, що має достатній

досвід і уявляє собі картину майбутньої роботи. Це виключає

втрати та спотворення інформації при передачі її іншій особі.

Малозначні на перший погляд факти, які втрачаються при

передачі, можуть вплинути на весь хід пошукової операції. Всі

11

відомості повинні бути зосереджені в одній голові. Заміна

керівника при проведенні робіт настійно не рекомендується.

На жаль, вимога «зберігати інформацію в одній голові»

дуже часто не дотримується. Здебільшого це відбувається через

змінного характеру роботи диспетчерів та керівників чергових

змін.

Для дотримання цієї умови кращий наступний алгоритм дій:

1. Диспетчер системи при надходженні сигналу з'ясовує основні

відомості про НС:

відомості про заявника;

канал зворотного зв'язку;

очікувана місце, дату, час початку лиха (зникнення);

дату, час, до закінчення якого ОП повинен був прибути в

певне місце (вийти на зв'язок);

технічний стан зниклого транспортного засобу, стан

здоров'я зниклого (якщо пропав чоловік).

2. Передає відомості відповідному керівникові, який призначає

керівника ПРР.

3. КПРР приступає до подальшого збору інформації.

Збір інформації включає:

1. Складання списку інформаторів, який може надалі

поповнюватися.

2. Опитування (бажано незалежне) кожного інформатора.

Допускається проведення опитування по телефону.

3. Збір інформації з додаткових джерел, які можуть бути

найрізноманітнішими.

Оповіщення та підвищення ступеня готовності, так само

як і висунення сил і засобів у район пошуків можливо на етапі

12

первісних дій, якщо є впевненість у необхідності їх

застосування та попередній план, хоча б в голові КПРР.

3. Планування

Планування пошукових робіт має на меті створення

переліку заходів по встановленню місцезнаходження об'єкта

пошуків. При первинному плануванні має бути сформований

план першого пошукового періоду.

Процес планування при проведенні пошуків

безперервний. План пошуків коригується при надходженні

будь-якої значимої інформації та по закінченню кожного

пошукового періоду.

Після того, як зібрані відомості, КП повинен виробити

одну або декілька версій поведінки ОП та розвитку ситуації, і

відповідно до цих версій визначити район пошуків. Основні

найбільш значущі дані при

плануванні - маршрут ОП,

останнє відоме місце

розташування, можливі

небезпеки на шляху

прямування, фізичний стан і

можливості, його можливу

поведінку, умови зовнішнього

середовища на місці події.

Враховуючи:

- Розмір, форму і віддаленість

району пошуків;

- Наявні в розпорядженні РП

ресурси, керівник пошуків визначає:

13

1) порядок висування в район пошуків ПРГ;

2) місце розташування базового польового табору (при

необхідності);

3) завдання для кожної із задіяних на пошуках груп на перший

операційний період.

Питання про необхідну кількість ресурсів (людей,

техніки тощо) є вельми складним при плануванні. Зі

збільшенням кількості залучених людей зростає складність

управління та витрати, але підвищується ефективність пошуків.

Застосування авіації високоефективне порівняно з наземними

способами, але вельми затратна. Тому завдання про потреби

кількості ресурсів не має єдиного рішення, і кожен раз рішення

приймається, виходячи з поточного моменту. При проведенні

масштабних пошуків може залучатися велика кількість

добровольців. Залученням ресурсів повинен займатися

координатор пошуків (КПРР).

4. Оперативні заходи

До їх складу входить: вхідний інструктаж, підготовка

до виїзду, висування пошуково-рятувальних груп у район

пошуку, обладнання (при необхідності) базового табору,

проведення пошукових дій у районі пошуку, порятунок

потерпілих, а також інші невідкладні роботи. Пошукові дії

можуть припинятися на темний час доби, у зв'язку з поганими

метеоумовами, що обмежують видимість і можливість

використання авіації.

Перед початком оперативних заходів КП повинен

визначити місце своєї дислокації. При цьому кращим може

14

виявитися місце базування в тимчасовому польовому таборі. Це

дозволяє КПРР особисто опитувати інформаторів і керівників

ПРГ, оцінювати поточну обстановку та тримати руку на пульсі

подій.

Інструктаж керівників груп слід проводити до виходу

групи в район ПРР. Можливо це зробити по телефону або

факсом.

Після вхідного інструктажу керівники груп повинні

чітко представляти обставини НС, ситуацію в районі пошуків і

завдання, що стоїть перед групою. До членів групи повинна

бути доведена точна інформація про НС, обстановка на місці,

погодні умови, завдання, що стоїть перед кожним, заходи

безпеки, плановані терміни операції, необхідний обсяг

індивідуального і групового спорядження.

Підготовка до виїзду пошуково-рятувальної групи має

велике значення, оскільки роботи на природі проводяться на

видаленні від бази в автономному режимі, і потрібно заздалегідь

передбачити всілякі повороти майбутньої операції. Якщо виїзди

на НС в межах міста і найближчих передмістях носять зазвичай

екстрений характер і вимагають швидкого виїзду на заздалегідь

укомплектованих аварійно-рятувальних автомобілях, то

реагування на природні НС на великому видаленні не так

чутливо до часу, відведеного на підготовку. Часто вона

проводиться під час збору інформації, прийняття рішення,

всіляких переговорів і погоджень і може складати малу частину

тривалості перекидання групи в район НС.

В першу чергу керівник групи, якщо він і КПРР не одна

особа, повинен чітко усвідомити завдання, що стоїть перед

групою. Підготовка повинна спиратися на принцип найгіршого

15

варіанту розвитку подій. Зокрема, потрібно передбачити зміну

погоди, поломки спорядження і транспорту, зміна обстановки в

районі пошуків, версій зникнення зниклого (наприклад, замість

пошуків в лісі може знадобитися робота на акваторії).

Керівник групи повинен розподілити усередині групи

обов'язки (якщо це не було зроблено заздалегідь, що буває в

групах постійного складу), призначити відповідальних за те чи

інше групове спорядження. Як правило, призначається учасник,

який відповідає за кошти життєзабезпечення, за ті чи інші

комплекти обладнання і т.п. Сам керівник невеликої групи

зазвичай бере на себе картографічний матеріал, засоби зв'язку та

навігації. Велику користь приносять заздалегідь заготовлені

списки спорядження і обладнання для виконання того чи іншого

завдання. В ідеалі, аварійно-рятувальне формування має

володіти не списками, а готовими модульними комплектами

обладнання, упакованими в стандартну тару і готовими до

негайного завантаження в транспортні засоби, або ж повністю

укомплектованими машинами і вертольотами, проте такий

метод передбачає багаторазове дублювання комплектів

спорядження, що досить затратне. Якщо група оснащується на

виїзд зі складу, керівник повинен зосередитися на перевірці

майна і переконатися, що взято все необхідне в повному обсязі.

Розумніше витратити на 10 хвилин більше і нічого не забути,

ніж вигадувати посередині лісу заміну якомусь переходнику або

викрутку.

Індивідуальне спорядження рятувальників має бути

індивідуальним на ділі. Отримання спорядження зі складу в

останній момент загрожує неприємними наслідками.

Одночасно з планом закидання ПРГ в зону НС повинен

бути готовий план її повернення.

16

Перекидання ПРГ і робота в зоні НС повинна

ґрунтуватися на принципі максимальної автономності. У першу

чергу це стосується незалежності від різних взаємодіючих

відомств - стороннього транспорту, послуг з проживання та

харчування, постачання на місці витратними матеріалами,

обладнанням і т.п. Відсутність автономності призводить до

затримок і простоїв і навіть можуть повністю зірвати виконання

поставленого завдання. Група в ідеалі повинна мати у своєму

розпорядженні запас палива, продовольства, елементів

живлення, витратних матеріалів на весь час виконання

поставленого завдання плюс 10-30% на непередбачений

випадок.

5. Завершення операції

Пошуково-рятувальна операція завершується вихідним

інструктажем, згортанням сил і засобів, поверненням ПРГ в

місця постійної дислокації, приведенням сил і засобів в стан

готовності до виходу на наступне завдання. Найважливіше

значення має оформлення документації по проведеним роботам.

Звіт про ПРР, що складається КПРР або під його керівництвом,

повинен містити:

журнал КПРР із записами в хронологічному порядку

надходять відомостей і вироблених дій;

відомості про об'єкт пошуків відповідно до анкети;

карту району пошуків з нанесеною на неї схемою

проведених робіт, відмітками виявлених відомостей і

знайдених об'єктів пошуку (при наявності);

розрахунки (за наявності) проміжних і акумульованої

ймовірності виявлення;

17

плани операційних періодів;

списки учасників і табелі робочого часу;

списки задіяної техніки та обладнання, витрати витратних

матеріалів, що вийшло з ладу майно;

аналіз проведених робіт.

Особливості проведення АРР в горах

В гірській місцевості, як правило, пошуково-рятувальні

роботи на природних об’єктах проводяться силами малого за

чисельністю рятувального підрозділу. Це може бути

обумовлено достатньо великим переліком факторів, починаючи

з можливої відсутності транспортних шляхів і закінчуючи

технічною неможливість проведення рятувальних робіт

чисельною групою рятувальників (наприклад, у вертикальних

печерах).

Саме чисельність рятувального підрозділу являється

одним з факторів оперативного проведення робіт. Чисельний

підрозділ, з одного боку, може виконувати одночасно більше

задач, комплектуватись більшою кількістю рятувального

оснащення. Малий рятувальний підрозділ більш мобільний,

може виконувати суто спеціалізовані завдання, що в свою чергу

дає свої переваги.

Умови гірської місцевості накладають відбиток на

техніку та тактику проведення ПРР та АРР.

Гори – місце підвищеного ризику. Люди, що

перебувають в гірській місцевості, знаходяться під впливом

об’єктивних та суб’єктивних небезпечних факторів. Проведення

рятувальних робіт в горах, крім небезпеки проведення самих

18

робіт, покладає на рятувальників ще і комплекс цих

небезпечних факторів.

Об’єктивні небезпечні фактори в горах.

Об’єктивні небезпечні фактори в горах можна поділити

на дві групи: 1) пов’язані з характерними умовами гірського

рельєфу; 2) пов’язані з кліматичними умовами гірської

місцевості. Об’єктивні небезпечні фактори в горах, пов’язані з

характерними умовами гірського рельєфу.

Падіння каміння – може привести до травмування

рятувальників. Відомо багато випадків, коли при проведення

рятувальних робіт в гірській місцевості, саме рятувальники

отримували травму від падаючого каміння.

Льодові обвали – також небезпечне явище. Ймовірність

таких обвалів зростає вдень та ввечері, коли сонце прогріває

сніговий то льодовий покрив, він стає важким внаслідок

накопичування вологи та під дією сили тяжіння обвалюється.

Сельові потоки – рідка маса каміння, ґрунту, уламків,

що утворюється при прориві гірських озер або випадінні

великої кількості рідких опадів. Мають велику руйнівну силу,

можуть переміщувати великі уламки гірських порід, дерев,

технічних споруд.

Лавини – переміщення снігового покриву під впливом

сили тяжіння. Мають велику руйнівну силу, найпоширеніше

небезпечне явище. Утворюються внаслідок великої кількості

твердих опадів, перепаду температур, вітру та інших метеоумов.

Паводки – швидкий підйом рівня води внаслідок

великої кількості опадів. Дуже небезпечний при проведенні АРР

в печерах, тому що може зробити підйом на поверхню

неможливим.

19

Об’єктивні небезпечні фактори в горах, пов’язані із

кліматичними умовами гірської місцевості. Такі небезпечні

фактори як туман, дощ, гроза, вітер та темрява впливають на

проведення АРР та ПРР не тільки в гірській місцевості, тому в

даному виданні не розглядаються.

Висота над рівнем моря впливає на фізіологічні

властивості організму внаслідок зменшення парціального тиску,

що в свою чергу сприяє гіпоксії (кисневій недостатності). На

висоті зменшуються функціональні та захисні можливості

організму, зростає ризик швидкого розвитку хвороб серця та

легенів. Зменшення впливу кисневої недостатності досягається

шляхом здійснення акліматизаційних заходів. Ультрафіолетове

випромінення підвищується зі збільшенням висоти над рівнем

моря. Цей фактор викликає опіки незахищених ділянок тіла та

очей, особливо на снігу, тому що великий відсоток сонячних

променів відбивається від світлої поверхні. Для захисту від

опіків очей необхідно застосовувати темні окуляри, для

відкритих ділянок тіла (обличчя та ін.) – спеціальні

сонцезахисні креми.

Суб’єктивні небезпечні фактори в горах – це фактори,

пов’язані із людською діяльністю у горах. В рятувальному

підрозділі під час АРР та ПРР суб’єктивними небезпечними

факторами являються:

1. Невдало підібраний склад рятувального підрозділу –

з осіб, що мають фізичну та технічну підготовку різного рівня;

2. Недостатній авторитет та досвід керівника

підрозділу, особливо під час екстремальних психологічних та

фізичних навантажень;

3. Відсутність чіткого розподілу обов’язків у підрозділі;

20

4. Незнання маршруту руху та особливостей

проведення рятувальних робіт в гірській місцевості;

5. Переоцінка своїх сил та можливостей;

6. Нехтування страховкою та невиконання технічних

правил рятувальних робіт в горах;

7. Недооцінювання труднощів і небезпеки рятувальних

робіт в гірській місцевості;

8. Послаблення уваги після робіт на складних ділянках,

але до повного завершення рятувальних робіт;

9. Використання неякісного оснащення;

10. Недостатня акліматизація рятувальників, що

приводе до проявів гірської хвороби.

Всі вищезазначені фактори пливають на результат

проведення рятувальних робіт в гірській місцевості. Нехтування

хоча б одним з них може привести до негативних наслідків, як

для потерпілих, так і для самих рятувальників. Тому, при

проведенні будь-яких рятувальних робіт в горах, необхідне

чітке уявлення кожного рятувальника не тільки про техніку

проведення цих робіт, а й про описані небезпечні фактори.

Техніка пошуку зниклого в сніговій лавині

Особа, що потрапила в лавину, може загинути від травм

під час переміщення лавинного потоку при ударах об каміння,

дерева та ін. Але в більшості випадків причиною смерті стає

відсутність повітря – задуха. Сніг потрапляє до дихальних

шляхів жертви та стискує грудну клітину. Після зупинки лавини

снігова маса стає настільки щільною, що людина не може

рухатись. Єдина можливість врятувати людину, що зникла в

сніговій лавині – це швидкі та чітко організовані рятувальні

роботи.

21

За статистикою, при відкопуванні зі снігу через 10

хвилин живими залишаються 70% потерпілих, через 1 годину –

30%, через 2 години – менше 20%. Але відомі випадки, коли

живими залишались в лавині більше 3 діб, однак це виключні

випадки. Після зупинки лавинного потоку сніг спресовується,

але в ньому завдяки пористій структурі залишається кисень для

дихання. З часом навколо обличчя потерпілого від дихання

створюється крижана маска, що затримує надходження повітря.

В силу того, що потерпілий може опинитись в

особливих умовах, наприклад, в так званому повітряному

мішку, рятувальні роботи з пошуку мають продовжуватись не

менше 24 годин. До складу оснащення рятувального підрозділу

крім стандартного рятувального оснащення мають бути

включені: лавинні біпери (приймач/передавач радіосигналу),

лавинні зонди, лопати, електричні налобні ліхтарі, розбірні

ноші, теплі речі, гарячий чай в термосах. Рекомендується мати

гірські лижі, хімічні грілки тощо. Якщо потерпілий має

лавинний біпер, то це спрощує його пошук. За статистикою,

рятувальник встановлює місцезнаходження в лавині

потерпілого з біпером за 2-15 хвилин в залежності від площі

викату лавини. Ще деякий час необхідний на викопування

потерпілого. Але необхідно враховувати, що у виключних

випадках біпер може зірвати з потерпілого.

Всі сучасні лавинні біпери працюють на частоті 457

kHz, яка являється найкращою для проходження сигналу через

щільні шари снігу. Існують біпери передавачі сигналу та

приймачі-передавачі сигналу. Для пошуку зниклого в лавині

використовують біпери з функцією приймача. Розрізняють

аналогові та цифрові біпери. В останніх моделях аналогових

біперів використовується спеціальних тридіодний індикатор –

22

зеленого, жовтого та червоного кольорів, які почергово

вмикаються при наближенні до потерпілого. Цифрові біпери

оснащений спеціальним екраном, на якому зображується

напрямок і відстань до потерпілого. Якщо потерпілих декілька,

то зображується інформація про місцезнаходження

найближчого біпера. Але в найновіших моделях біперів на

великому екрані відображаються декілька напрямків до

потерпілих з точними відстанями до них. При відсутності біпера

у потерпілого, під час пошуку зниклого в лавині необхідно

приймати такі рішення, які збільшують можливість знайти його

живим. Якщо організувати ретельний пошук, який дає гарантію

знаходження потерпілого, він займе більше часу, але це

зменшує шанси знайти потерпілого живим.

Тому, спочатку проводять поверхневі пошукові роботи.

Зі словами свідків встановлюють, де потерпілий потрапив в

лавину і де його в останній раз бачили в лавині. Маючи ці дві

точки розташування зниклого, теоретично розраховують

траєкторію руху потерпілого в лавині. Перешкоди на шляху

лавини (скелі, дерева) можуть затримати рух тіла (рис. 1). Після

виявлення найбільш ймовірних місць розташування

потерпілого, проводять поверхневий огляд місцевості –

шукають речі потерпілого, частину тіла, що може бути на

поверхні. При відсутності зовнішніх ознак, починають

зондування лавинними зондами. В залежності від чисельності

рятувальників та площі пошуку, зондування проводять

декількома способами (рис. 2).

23

Рис. 1 – Організація пошуку зниклого в сніговій лавині:

Х – місце зникнення потерпілого, а – місця першочергового

пошуку; б – вісь сходу лавини; перешкоди на шляху лавини: в –

скелі, г – дерева.

При знаходженні потерпілого, в першу чергу необхідно

звільнити від снігу його голову, прочистити дихальні шляхи та

очі. Інші рятувальники обережно повинні відкопувати тіло

потерпілого. Якщо потерпілий не дихає, то першочергово

необхідно вжити заходів щодо відновлення дихання,

застосовуючи прийоми штучного дихання. Штучна вентиляція

24

легенів проводиться або до відновлення дихання, або до

констатування смерті.

Рис. 2 – Способи зондування схилу

Якщо потерпілий дихає, то необхідно встановити

ступінь переохолодження. При ознаках переохолодження (білі

кінцівки та інші частини тіла, слабкий пульс) необхідно одразу

прийняти заходи для зігрівання. Для цього обережно переносять

потерпілого до теплого приміщення (намету), де при

можливості переодягають його та укладають в теплий спальний

мішок із хімічними грілками. Після цього потерпілого

транспортують до найближчої лікарні. Але при цьому необхідно

враховувати пошкодження опорнорухливого апарату (переломи

та ін.).

25

Дива трапляються.

Як доказ – порятунок у Карпатах київського

гірськолижника Ігоря Грищенка. За долю цього чоловіка

переживала вся країна. Протягом чотирьох діб його шукали

рятувальники в горах. 35-річний киянин Ігор Грищенко вижив.

6 січня Ігор із товаришем вирішили покататися на лижах

на схилах гори Гимба Свалявського району. Обидва – професійні

спортсмени. Ввечері чоловіки заблукали. Потім загубили і один

одного. Друга Ігоря рятувальники знайшли вже наступного дня.

Із Ігорем зв'язок був утрачений.

Майже півсотні досвідчених рятувальників, лісівників та

волонтерів крок за кроком по 2-метровому снігу, при 15-

градусному морозі, сильних поривах вітру і хуртовинах чотири

доби прочісували місцевість.

На зв'язок Ігор вийшов 9 січня. Під час короткої розмови

повідомив рятувальникам, що він поруч із річкою. Пошукова

операція тривала у трьох напрямках.

Координати телефону зниклого туриста нічого не дали.

Усю ніч при мінус 17 за Цельсієм рятувальники по пояс у снігу

прочісували місцевість у радіусі 5-ти кілометрів від точки

координат. Знайшли лише свої сліди, що означає, що раніше тут

вони вже шукали зниклого лижника. Рятувальники запевнили,

що знайшли всі колиби, де міг би сховатись у мороз Ігор

Грищенко, та вони були порожні. А шанси, що турист виживе,

щогодини зменшувалися. Не допоміг навіть огляд місцевості з

гелікоптера.

26

Вдруге Грищенку вдалося вийти на зв'язок надвечір 10

січня і повідомити, що він у будиночку лісівника. За три години

рятувальники були біля Грищенка і оперативно доставили його

до медичного закладу.

Вижити в таких умовах практично нереально, кажуть

рятувальники. Але Ігорю це вдалося. Далася взнаки спортивна

підготовка та вміння виживати в екстремальних умовах.

27

Обговорено і затверджено на засідання методичної комісії

навчально-методичного Центру цивільного захисту та

безпеки життєдіяльності Закарпатської області

Протокол № 2 від __ лютого 2019 року