Державне будівництво. – № 1/2018 ISSN 1992-2337концерти «зірок» естради, продуктові набори (не прямий підкуп

Державне будівництво. – № 1/2018 ISSN 1992-2337

© Бобрицький А. Л., 2018 1

УДК 443,3:351 Бобрицький Андрій Леонідович, здобувач кафедри публічного управління та адміністрування Інституту підготовки кадрів Державної служби занятості України, м. Київ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНИМ ПРОЯВАМ

В ОРГАНАХ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ У статті розглянуто питання ефективності протидії корупційним проявам у

органах державної влади і місцевого самоврядування в Україні. Визначено руйнівний вплив корупції на суспільне життя й розвиток української держави. Запропоновано удосконалити спеціальну система органів антикорупційної юстиції, що виконуватимуть функції розслідування саме корупційних злочинів, а також запровадження в Україні механізму належного розвитку усього законодавства: конституційного, цивільного, адміністративного, фінансового, господарського, земельного, муніципального тощо як умови ефективного застосування кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за корупційні злочини.

Ключові слова: корупційні прояви, державна влада, органи місцевого самоврядування, національна безпека, законодавство.

Постановка проблеми. Україна на шляху до утвердження світових

стандартів демократичного громадянського суспільства зазнає суттєвих

перешкод, що спричинені високим рівнем корупції у державі. На тлі загальної

кризи в країні корупція заважає здійсненню політичних, соціальних та

економічних реформ, що, у свою чергу, стоїть на заваді надходження

інвестицій і допомоги від світових організацій, зокрема й Міжнародного

валютного фонду, та руйнує процеси становлення ринкових інститутів

держави. Економічна злочинність, насамперед організована, спираючись на

корупційне підживлення, створює реальну загрозу національній безпеці

України, негативно впливає на соціальні, правові, політичні та міжнародні

відносини.

Суттєву загрозу для національної безпеки України становить й політична

корупція, оскільки вона є наслідком олігархічно-кланової системи, що виникла

у результаті приходу великого бізнесу у велику політику країни. Представники

великого бізнесу розпочали реалізовувати свої прагнення впливати на

State Building. – No. 1/2018 ISSN 1992-2337

© Bobrytsky A. L., 2018 2

суспільно-економічні процеси в Україні «економічним шляхом» через підкуп

політиків та політичних партій. Стало практикою навіть купівля політичних

партій «для власного використання». Вони стали їхніми спонсорами, а взамін

отримували потрібні для них рішення та лобістську політику в парламенті. Ці

моменти добре ілюструють ті виборчі кампанії, на які витрачаються чималі

гроші. Навіть для пересічного громадянина не є таємницею те, що активна

реклама на бігбордах та радіо, у пресі, Інтернеті чи телебаченні, а також

концерти «зірок» естради, продуктові набори (не прямий підкуп виборців) чи

інші подарунки (наприклад, у Полтаві роздавали аптечні набори, канцтовари,

виконували ремонтні роботи в будинках і т. д.), агітаційні намети, розміщені в

центрі міст, є надзвичайно затратними заходами. Виборці вже звикли, що їхні

голоси купляють і реагують відповідним чином: хтось бере запропоноване і діє

за переконаннями, а інший вважає за обов’язок підтримати «благодійника» [1].

Змушені констатувати, що сучасне українське законодавство, яке повинно

ефективно забезпечувати протидію корупційним правопорушенням, є

недосконалим. За роки незалежності Верховною Радою України було ухвалено

низку законів, серед яких закони України (далі – ЗУ) «Про боротьбу з

корупцією» від 05.10.1995 р. № 357/95ВР [2], «Про засади запобігання та

протидії корупції» від 11.06.2009 р. № 1506-VI [3], «Про запобігання корупції»

від 14.10.2014 р. № 1700-VII [4] та ін. Доповнюють ці законодавчі акти й значна

кількість підзаконних актів щодо створення окремих правоохоронних органів

та їх структур, які повинні були покласти край корупційним проявам у державі.

Слід зазначити, що у кожен з цих нормативно-правових документів упродовж

їхньої чинності багаторазово вносились доповнення, поправки, зміни, що само

по собі вже свідчить про недосконалість їх у процесі розробки та застосування.

Водночас така кількість законів з однієї проблеми, прийнятих за відносно

нетривалий історичний період, та відсутність очікуваних позитивних

результатів у сфері протидії корупції також вказують на те, що чинна влада

переймається більше деклараціями щодо боротьби із корупцією, а не реальними

кроками у її подоланні [5].



Отже, проблема ефективної протидії корупції була й залишається

дражливою темою як для керівництва Української держави, так і органів

державної влади, місцевого самоврядування та громадськості, оскільки на всіх

рівнях є чітке усвідомлення руйнівного впливу корупції на суспільне життя та

розвиток української держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід зазначити, що

проблеми протидії корупції у державі в своїх працях досліджували провідні

вітчизняні науковці І. В. Ангелко, М. Ю. Бездольний, Л. В. Бобрицький, П.

В. Ворона, В. М. Гаращук, В. П. Горбулін, Т. О. Давидова, Р. А. Калюжний,

С. О. Кравченко, А. М. Колодій, В. А. Ліпкан, А. М. Михненко, В. Ф.

Опришко та ін. Так, П. Вороною досліджувались особливості боротьби з

політичною корупцією на прикладі Ізраїлю [1], а Л. Бобрицьким – роль Ради

національної безпеки і оборони України як органу координації і контролю у

боротьбі з корупцією [6–7]. Проте проблема організаційно-правового

забезпечення протидії корупційним проявам в органах публічної влади на

сучасному етапі державотворення в Україні потребує більш скрупульозного

аналізу з позицій запровадження ефективних правових механізмів

подолання цього антисоціального явища, що й визначило мету цієї наукової

розвідки.

Метою статті є аналіз дієвості організаційних механізмів забезпечення

реалізації правових норм у протидії корупційним проявам в органах публічної

влади на сучасному етапі державотворення в Україні.

Виклад основного матеріалу. Передусім зазначимо, що одним із

головних напрямів боротьби зі злочинністю, визначених вітчизняним

законодавством, є попередження корупційних діянь на державній службі та в

органах місцевого самоврядування. Головне управління державної служби

України, його територіальні підрозділи здійснюють контроль і системний

аналіз стану виконання ЗУ «Про боротьбу з корупцією» в органах влади та

нормативно-правових актів, що регулюють питання профілактики зловживань у

сфері державного управління. Основними формами корупції в системі



державної, муніципальної та недержавної служби в Україні (за даними

Головдержслужби) є:

– надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час

підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень;

– відмова фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої

передбачено правовими актами, умисне затримування її, надання недостовірної

чи неповної інформації, сприяння, використовуючи службове становище,

фізичним і юридичним особам – учасникам процедур закупівель, у досягненні

перемоги всупереч вимогам ЗУ «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за

державні кошти»;

– незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій

держави, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

– сприяння, використовуючи своє службове становище, фізичним і

юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в

отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного

одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Погоджуємося з науковцями, які вважають надзвичайно важливими для

розв’язання такі проблеми, як неефективність, затягуваність, непрозорість

бюрократичних процедур, не підзвітність та корумпованість кадрів державної

служби, непрозорість прийняття рішень у державних управлінських

структурах, уразливість державної служби до політичних тисків [8]. Слід

вказати, що ст. 3 ЗУ «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII

[4] визначено перелік суб’єктів, на яких поширюється його дія. Серед інших це

особи, що є уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого

самоврядування, а саме:

– посадові особи юридичних осіб публічного права, державного

підприємства або державної організації;

– особи, які не є державними службовцями, посадовими особами

місцевого самоврядування, але надають публічні послуги;

– представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних



закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу

конкурсних комісій, утворених відповідно до ЗУ «Про державну службу» [9],

«Про службу в органах місцевого самоврядування» [10], Громадської ради

доброчесності, утвореної відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»

[11], громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних

органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці,

моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм;

– особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з

виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських

обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у

юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової

форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують

роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством,

установою, організацією, у випадках, передбачених цим Законом;

– кандидати у народні депутати України, зареєстровані у порядку,

встановленому ЗУ «Про вибори народних депутатів України», кандидати на

пост Президента України, зареєстровані у порядку, встановленому ЗУ «Про

вибори Президента України», обласних, районних, міських, районних у містах,

сільських, селищних рад, кандидати на посади сільських, селищних, міських

голів та старост;

– фізичні особи, які: по-перше, отримують кошти, майно в рамках

реалізації в Україні програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі

безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції (як

безпосередньо, так і через третіх осіб або будь-яким іншим способом,

передбаченим відповідною програмою (проектом); по-друге, систематично,

протягом року, виконують роботи, надають послуги щодо імплементації

стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингу антикорупційної

політики в Україні, підготовки пропозицій з питань формування, реалізації

такої політики, якщо фінансування (оплата) таких робіт, послуг здійснюється

безпосередньо або через третіх осіб за рахунок технічної або іншої, в тому



числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції; по-третє,

є керівниками або входять до складу вищого органу управління, інших органів

управління громадських об’єднань, інших непідприємницьких товариств, що

здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням, протидією корупції,

імплементацією стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингом

антикорупційної політики в Україні, підготовкою пропозицій з питань

формування, реалізації такої політики, та/або беруть участь, залучаються до

здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції [4].

Для зазначеної категорії осіб вищевказаним ЗУ визначено низку

обмежень, заходи, щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, та

вимоги до поведінки, а саме: обмеження щодо використання службових

повноважень чи свого становища (ст. 22); обмеження щодо одержання

подарунків (ст. 23); запобігання одержанню неправомірної вигоди або

подарунка та поводження з ними (ст. 24); обмеження щодо сумісництва та

суміщення з іншими видами діяльності (ст. 25); обмеження після припинення

діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого

самоврядування (ст. 26); обмеження спільної роботи близьких осіб (ст. 27);

заходи зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів (ст. 29);

усунення від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в

його прийнятті (ст. 30); обмеження доступу до інформації (ст. 31); перегляд

обсягу службових повноважень (ст. 32); здійснення повноважень під зовнішнім

контролем (ст. 33); переведення, звільнення особи у зв’язку з наявністю

конфлікту інтересів (ст. 34); особливості врегулювання конфлікту інтересів, що

виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання

функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 35); запобігання конфлікту

інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав

(ст. 36); додержання вимог закону та етичних норм поведінки (ст. 38);

пріоритет інтересів (ст. 39); політична нейтральність (ст. 40); неупередженість

(ст. 41); компетентність і ефективність (ст. 42); нерозголошення інформації

(ст. 43); утримання від виконання незаконних рішень чи доручень (ст. 44) [4].



Також на виконання ст. 37 ЗУ «Про запобігання корупції» [4]

Національним агентством України з питань державної служби було видано наказ

«Про затвердження Загальних правил етичної поведінки державних службовців

та посадових осіб місцевого самоврядування» від 05.08.2016 р. № 158,

зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2016 р. за № 1203/29333

[12]. Цим наказом встановлено узагальненні стандарти етичної поведінки

державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, якими вони

зобов’язані керуватися під час виконання своїх посадових обов’язків.

Водночас слід зауважити, що для ефективної протидії корупції наявність

тільки законодавчо нормативної бази не є достатнім. Необхідно ще й

розроблення певних організаційних механізмів за допомогою яких буде

можлива активна боротьба з цим небезпечним антисоціальним явищем. Дієвим,

на наше переконання, були дії Кабінету Міністрів України з метою підвищення

ефективності здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, що були

спрямовані на те, щоб:

1. Затвердити «Типове положення про уповноважений підрозділ (особу) з

питань запобігання та виявлення корупції».

2. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

3. Керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,

головам обласних, Київської міської та районних державних адміністрацій з

урахуванням вимог затвердженого цією постановою Типового положення:

– утворити (визначити) та забезпечити функціонування підрозділів (осіб)

з питань запобігання та виявлення корупції у межах загальної чисельності

працівників апаратів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,

їх територіальних органів, апаратів обласних, Київської міської та районних

державних адміністрацій;

– забезпечити утворення (визначення) та функціонування підрозділів

(осіб) з питань запобігання та виявлення корупції на підприємствах, в установах

та організаціях, які належать до сфери управління міністерств, інших

центральних та місцевих органів виконавчої влади.



4. Рекомендувати органам місцевого самоврядування утворити

(визначити) та забезпечити функціонування підрозділів (осіб) з питань

запобігання та виявлення корупції в органах місцевого самоврядування, а також

на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у комунальній

власності [8].

Слід зазначити, що «Типовим положенням про уповноважений підрозділ

(особу) з питань запобігання та виявлення корупції» передбачено такі права

Уповноваженого підрозділу:

1) отримувати від інших структурних підрозділів органу виконавчої

влади, підприємства, установи та організації інформацію і матеріали, необхідні

для виконання покладених на нього завдань, а також в установленому законом

порядку інформацію з обмеженим доступом або таку, що містить державну

таємницю;

2) отримувати від працівників органу виконавчої влади, підприємства,

установи та організації усні та письмові пояснення з питань, які виникають під

час проведення службових розслідувань (перевірок);

3) ініціювати перед керівником органу виконавчої влади (його апарату),

підприємства, установи та організації питання щодо надсилання запитів до

державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та

організацій незалежно від форми власності з метою отримання від них

відповідної інформації та матеріалів, необхідних для виконання покладених на

уповноважений підрозділ завдань.

Додамо, що працівники уповноваженого підрозділу органу виконавчої

влади проводять або беруть участь у проведенні в установленому порядку

службового розслідування (перевірки) в органі виконавчої влади з метою

виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або

пов’язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог

антикорупційного законодавства. Окрім того, працівники уповноваженого

підрозділу органу виконавчої влади під час проведення службових розслідувань

(перевірок) мають право з урахуванням обмежень, установлених



законодавством, на безперешкодний доступ до приміщень і територій органу

виконавчої влади, документів та матеріалів, що стосуються предмета

службового розслідування (перевірки).

Працівники уповноваженого підрозділу можуть залучатися до проведення:

1) експертизи проектів нормативно-правових актів, організаційно-

розпорядчих документів, що видаються органом виконавчої влади, з метою

виявлення причин, що призводять чи можуть призвести до вчинення

корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;

2) внутрішнього аудиту органу виконавчої влади, підприємства, установи

та організації в частині дотримання вимог антикорупційного законодавства.

Уповноважений підрозділ органу виконавчої влади очолює керівник,

який призначається на посаду та звільняється з посади керівником органу

виконавчої влади за погодженням з посадовою особою Секретаріату Кабінету

Міністрів України, визначеною Міністром Кабінету Міністрів України, якщо

інше не встановлено законом.

Керівник уповноваженого підрозділу територіального органу,

підприємства, установи, організації призначається керівником такого

територіального органу, підприємства, установи, організації за погодженням з

керівником уповноваженого підрозділу органу виконавчої влади.

На посади керівника, його заступника та спеціалістів уповноваженого

підрозділу органу виконавчої влади призначаються особи з відповідним рівнем

кваліфікації згідно з Довідником типових професійно-кваліфікаційних

характеристик посад державних службовців.

Керівник органу виконавчої влади, підприємства, установи та організації,

в якому утворено уповноважений підрозділ, сприяє створенню умов для

виконання на належному рівні підрозділом покладених на нього завдань.

Координація, затвердження планів роботи та методичне забезпечення

діяльності уповноважених підрозділів здійснюється посадовою особою

Секретаріату Кабінету Міністрів України, визначеною Міністром Кабінету

Міністрів України [13].



Висновки. Викладене вище надає змогу дійти низки теоретичних

узагальнень, а саме:

1. Проблема протидії корупції залишається об’єктом глибокого

дослідження вітчизняних науковців й турботою Української влади і

громадськості. Для ефективної протидії корупційним проявам в органах

публічної влади на сучасному етапі, потрібне оперативне, гнучке й дієве

організаційно-правове забезпечення.

2. У зв’язку з особливостями корупційної злочинності в Україні має бути

створена спеціальна система органів антикорупційною юстиції, що

виконуватимуть функції розслідування саме корупційних злочинів.

3. Доцільним є запровадження в Україні механізму належного розвитку

усього законодавства: конституційного, цивільного, адміністративного,

фінансового, господарського, земельного, муніципального тощо як умови

ефективного застосування кримінально-правових норм, що передбачають

кримінальну відповідальність за корупційні злочини.

У подальшому вважаємо за необхідне розширити спектр досліджуваної

проблематики пов’язаної з питаннями протидії корупційним проявам в органах

представницької влади в Україні.

Список використаних джерел: 1. Ворона П. В. Боротьба з політичною корупцією – виборчий піар чи реальність?

Суспільно-політичний та соціокультурний розвиток Південного регіону України: історичні традиції і сучасні тенденції : зб. статей для проведення ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф., 18 трав. 2017 р. Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2017. С. 22–28.

2. Про боротьбу з корупцією : Закон України від 05.10.1995 р. №357/95ВР. Відомості Верховної Ради України. 1995. № 34. Ст. 266.

3. Про засади запобігання та протидії корупції : Закон України від 11.06.2009 р. № 1506-VI. Відомості Верховної Ради України. 2009. № 45. Ст. 691.

4. Про запобігання корупції : Закон України від 14.10.2014 р. № 1700-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 49. Ст. 2056.

5. Бобрицький Л. В. Особливості протидії держави корупційним проявам. Адаптація правової системи України до права Європейського Союзу: теоретичні та практичні аспекти : тези ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. Полтава, 2017. С. 30–32.

6. Бобрицький Л. В. Рада національної безпеки і оборони України як орган координації і контролю у боротьбі з корупцією. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2009. № 20. С. 95–102.

7. Бобрицький Л. В. Роль Ради національної безпеки і оборони України в адміністративно-правовому регулюванні взаємовідносин влади і громадянського суспільства. Восьмі юридичні читання. Правові проблеми взаємодії влади і громадянського суспільства :



зб. матеріалів міжнар. наук. конф., 10–11 жовт. 2012 р. Київ : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. С. 277–230.

8. Запобігання та протидія корупції : навч. посіб. / за ред. проф. А. М. Михненка. Київ : ДННУ «Академія фінансового управління», 2013. 666 с.

9. Про державну службу : Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIІI. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 4. Ст. 43.

10. Про службу в органах місцевого самоврядування : Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-IІI. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 33. Ст. 175.

11. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIІI. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 31. Ст. 545.

12. Про затвердження Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування : наказ Національного агентства України з питань державної служби № 158 від 05.08.2016 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1203-16/paran13#n13 (дата звернення: 17.06.2018).

13. Питання запобігання та виявлення корупції : Постанова Кабінету Міністрів України від 04.09.2013р. № 706. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/706-2013-п (дата звернення: 17.06.2018).

Bobrytsky A. L. Organizational and legal enabling counteraction to corruption in

bodies of state authorities of Ukraine. The article considers the effectiveness of counteraction to corruption manifestations in state

authorities and local self-government bodies in Ukraine. The destructive influence of corruption on public life and development of the Ukrainian state is determined. It is proposed to improve the special system of bodies of anticorruption justice, which will perform the functions of investigation of corruption crimes, as well as the introduction in Ukraine of a mechanism for proper development of all legislation: constitutional, civil, administrative, financial, economic, land, municipal, etc. as conditions for the effective application of criminal law, which provide for criminal liability for corruption crimes.

Key words: corruption manifestations, state power, bodies of local self-government, national security, legislation.

Надійшла до редколегії 15.06.2018 р.

Documents

Державне будівництво. – № 1/2018 ISSN 1992-2337концерти «зірок» естради, продуктові набори (не прямий підкуп