МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Циклова комісія професійної та практичної підготовки відділення

«Сестринська справа»

ЛЕКЦІЯ 10

з навчальної дисципліни «Медсестринство в гінекології»

ТЕМА № 9

«Невідкладна допомога в гінекології».

(2 години)

Для студентів відділення

«Сестринська справа»

1

Науково-методичне обґрунтування теми

Враховуючи, що невідкладні стани - це патологічні зміни в організмі

людини, які спричиняють різке погіршення здоров’я та навіть загрожують

життю, тому необхідно знати основні види гінекологічних захворювань, які

потребують невідкладної допомоги.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Навчальна:

- довести важливість та необхідність знань стосовно основних

видів гінекологічних захворювань, які потребують невідкладної допомоги.

- сформувати чітке уявлення про основні напрямки роботи медичних сестер в

гінекологічному відділенні при роботі з пацієнтками в ургентних сітуаціях

Виховна (мета розвитку особистості майбутнього фахівця):

- розвивати науковий світогляд, виховувати інтерес до отримання нових знань

- удосконалювати професійні навички щодо оказання невідкладної допомоги.

Міждисциплінарна інтеграція

Дисципліна Знати Вміти

Попередні

1.«Анатомія

людини»

Анатомо-фізіологічні

особливості та будова

статевих органів.

Описувати особливості будови

жіночих статевих органів.

2.Медсестринство у

внутрішній медицині

Правила техніки безпеки,

охорони праці,

протиепідемічного режиму,

професійної безпеки в

лікувально-профілактичному

закладі.

Дотримуватись правил техніки

безпеки, охорони праці в галузі,

протиепідемічного режиму,

професійної безпеки в лікувально-

профілактичних закладів.

3.Медсестринство в

акушерстві

Анатомо-фізіологічні

особливості жіночої статевої

сфери Особливості будови

зовнішніх та внутрішніх

статевих органів.

Вміти використовувати основні

нормативно-правові акти щодо

охорони здоров’я жінки

Внутрішньо

предметна

інтеграція

Невідкладні стани при

генікологічних захворюваннях.

Роботу медичної сестри в

гінекологічному відділенні

Підготувати пацієнтку,

інструментарій до обстеження.

Приймати участь у лікуванні

пацієнток з невідкладними станами

при генікологічній патології.

2

План

1.Основні види гінекологічних захворювань, які потребують невідкладної

допомоги.

2.Позаматкова вагітність: причини, класифікація, діагностика, клініка,

долікарська невідкладна допомога.

3.Апоплексія яєчника: причини, клінічні форми, діагностика, долікарська

невідкладна допомога.

4.Перекручування ніжки кістоми яєчника: причини, клініка, діагностика,

невідкладна долікарська допомога.

5.Травми зовнішніх статевих органів, перша медична допомога при

ушкодженні зовнішніх статевих органів, піхви, матки. Показання та

протипоказання до транспортування хворих, які потребують невідкладної

допомоги.

ЛІТЕРАТУРА

Навчальна:

1. Гінекологія: підручник (ВНЗ І–ІІІ р. а.) / О.В. Степанківська, М.О.

Щербина. — 2-е вид., випр. — К.: Медицина. — 2017. — 260-292 с.

2. Хміль С.В. Медсестринство в гінекології. — Тернопіль: Підручники і

посібники, 2015 – 252-268 с.

Додаткова: 1.Догляд за хворими і медична маніпуляційна техніка (ВНЗ І–ІІІ р. а.) /

Л.С. Савка, Л.І, Разінкова, О.І. Коцар - 3-є вид., випр. — К.: Медицина. —

2017. — 600 с.

1.Основні види гінекологічних захворювань, які потребують невідкладної

допомоги.

Невідкладні стани — патологічні зміни в організмі людини, що спри­

чинюють різке погіршення здоров’я, можуть загрожувати життю і тому

потребують екстрених лікувальних заходів. У гінекологічній практиці

невідкладні стани можуть бути зумовлені захворюваннями, що

супроводжуються кровотечею або клінічною картиною гострого живота.

КРОВОТЕЧІ Розрізняють кровотечу зовнішню (порушення

менструального циклу, доброякісні і злоякісні пухлини тіла й шийки матки,

фонові й передракові стани шийки і тіла матки, травми зовнішніх статевих

органів, піхви, шийки матки), внутрішню (позаматкова вагітність, апоплексія

яєчника, перфорація матки, розрив капсули і судин міоматозного вузла) і

змішану (позаматкова вагітність). Крім ознак кровотечі внутрішня кровотеча

може супроводжуватися клінічною картиною гострого живота.

Маткові кровотечі. Причини таких кровотеч різноманітні: вони можуть

бути проявом загальних патологічних процесів в організмі й змінами в самій

матці. У період статевого дозрівання найбільш частою причиною кровотеч є

дисфункція яєчників (ювенільні кровотечі). Нерідко кровотеча пов’язана із

захворюваннями крові, що супроводжуються порушенням її згортання.

3

У репродуктивному віці причиною маткових кровотеч є викидні,

порушення функції яєчників, патологічні стани шийки (ерозії, поліпи, рак) та

тіла матки (доброякісні та злоякісні пухлини).

Під час пременопаузи можливі дисфунціональні маткові кровотечі,

джерелом яких є патологічно змінений ендометрій (гіперплазія, поліпоз).

Причиною також можуть бути доброякісні і злоякісні пухлини шийки і тіла

матки. Під час постменопаузи маткові кровотечі частіше за все є проявом

злоякісних пухлин матки.

Нерідко хворі з матковими кровотечами потребують невідкладної

долікарської допомоги: холод на низ живота (міхур з льодом), препарати для

скорочення м’язів матки (окситоцин, мамофізин тощо) та кровоспинні засоби

(вікасол, глюконат або хлорид кальцію, є-амінокапронова кислота тощо).

Слід пам’ятати: якщо є підозра на субмукозну міому матки, засоби для

скорочення м’язів матки протипоказані у зв’зку із загрозою народження вузла і

посиленням кровотечі. При профузній матковій кровотечі, ознаках анемії

показане внутрішньовенне введення кровозамінників. При раку шийки матки

необхідна туга тампонада піхви. Надаючи долікарську допомогу, слід

одночасно викликати лікаря або транспортувати хвору у стаціонар.

ГЕМОРАГІЧНИЙ ШОК

Терміном «геморагічний шок» позначають стан, пов'язаний із гострою

крововтратою, який полягає у різкому зниженні об'єму циркулюючої крові

(ОЦК. У гінекології геморагічний шок найчастіше може виникати в результаті

внутрішньої кровотечі при порушенні позаматкової вагітності, розриві яєчника

чи зовнішньої — при аборті, завмерлій вагітності, дисфункціональних

маткових кровотечах, травмах.

Клініка геморагічного шоку Розрізняють три стадії геморагічного шоку:

І стадія — компенсований шок;

II стадія — декомпенсований зворотний шок;

III стадія — необоротний шок.

Шок І стадії (компенсований шок). Розвивається при зниженні ОЦК на

20 % (крововтраті, що складає 1 % маси тіла). Систолічний AT при цьому

знижується до 100 мм рт.ст., помірна тахікардія, пульс не більше 100 уд/хв.

Спостерігаються блідість шкірних покривів, зниження температури тіла,

спадання підшкірних вен на руках, помірна олігурія, венозна гіпотонія.

Свідомість збережена.

Шок II стадії (декомпенсований оборотний шок). Розвивається при

крововтраті, що складає 25-30 % ОЦК (1,5% маси тіла). Спостерігаються

виражена блідість шкірних покривів, похолодіння кінцівок, акроціаноз.

Тахікардія до 120 уд./хв, глухість серцевих тонів, задишка. Систолічний

артеріальний тиск падає до 100-80 мм рт.ст. Порушується кровопостачання

життєво важливих органів — серця, легень, мозку, органів черевної порожнини,

але ці зміни ще оборотні. Розвивається олігурія.

4

Шок ПІ стадії. Виникає при крововтраті, що складає понад 35 % ОЦК

(більше 2 % маси тіла). Клінічно він проявляється різкою блідістю і

похолодінням шкірних покривів, частим поверхневим диханням, ступором,

розширенням зіниць. Систолічний тиск нижчий 70 мм рт.ст. (діастолічний не

визначається). Пульс прискорений до 140 уц./хв.

Якщо крововтрата сягає більше 50 % об'єму циркулюючої крові,

розвивається глибока кома. Пульс стає ниткоподібним, понад 140 уд./хв, AT не

визначається. Про необоротність процесу свідчать некерована гіпотензія та

анурія.

Діагностика геморагічного шоку в більшості випадків не є важкою,

проте нерідко недооцінюють ступінь шоку, що має значення для своєчасного й

адекватного лікування.

Для контролю за станом хворої медична сестра повинна вміти

оцінювати наступні показники:

- колір і температура шкірних покривів — це показники периферичного

кровоплину. Тепла, рожева шкіра навіть при низькому AT свідчить про

нормальне кровопостачання периферичних тканин, і навпаки — бліда, холодна

шкіра при нормальних чи навіть дещо підвищених показниках AT свідчить про

централізацію і порушення периферичного кровообігу. «Мармурове»

забарвлення шкіри, акроціаноз свідчать про загрозу необоротних змін.

- частота пульсу

- годинний діурез. Зниження виділення сечі до 30 мл/год свідчить про виражену

недостатність периферичного кровообігу, до 15 мл/год — про наближення

необоротної фази шоку.

- рівень центрального венозного тиску (ЦВТ). У здорових людей ЦВТ

відповідає 50-120 мм вод. ст. Зменшення ЦВТ нижче 50 мм вод. ст. свідчить

про гіповолемію, яка вимагає негайного поновлення ОЦК.

- гематокрит. Нормальний показник його у жінок — 43 %. Зниження

гематокритного числа нижче від ЗО % є загрозливим симптомом, нижче 25 %

— свідчить про важкий ступінь крововтрати. Ознакою термінальної стадії шоку

є підвищення гематокритного числа.

Лікування геморагічного шоку повинно проводитись акушером-гінекологом

разом із анестезіологом-реаніматологом. Воно має бути комплексним,

своєчасним і включати такі заходи:

• операції з метою зупинки кровотечі;

• адекватну анестезіологічну допомогу;

• безпосередні заходи, спрямовані на виведення хворої з шокового стану.

ГОСТРИЙ ЖИВІТ Гострий живіт— це клінічна ситуація, зумовлена

впливом певних чинників, усунення яких потребує невідкладного і переважно

оперативного втручання. Гострі захворювання органів черевної порожнини

здебільшого виникають раптово на тлі повного благополуччя, тому від

своєчасного проведення оперативного втручання залежить не лише здоров’я, а

й життя хворої. Труднощі діагностики симптомів гострого живота переважно

полягають у визначенні причин виникнення.

5

Патологічні стани, які проявляються симптоматикою гострого живота,

поділяють на такі основні групи:

- раптові порушення кровообігу в органах черевної порожнини внаслідок

тромбозу, стиснення та перекручення (тромбоз брижі або заворот кишок,

перекручення ніжки пухлини яєчника, порушення живлення міоматозного

вузла);

- перфорація органів черевної порожнини (перфорація виразки шлунка,

дванадцятипалої кишки, червоподібного відростка, маткової труби, матки при

оперативних втручаннях, розрив кісти або кістоми яєчника);

- захворювання, пов’язані із внутрішньочеревною кровотечею (крово­

течі з варикозно-розширених вен кишки, при порушеній позаматковій

вагітності, апоплексії яєчника тощо);

- запальні захворювання органів черевної порожнини.

Існують патологічні стани, клінічна картина яких може імітувати картину

гострого живота, однак оперативне втручання в таких випадках є

необгрунтовани а іноді і небезпечним для життя (абдомінальна форма інфаркту

міокарда, пневмонія, захворювання нирок, неврологічні і психічні розлади).

Виникнення псевдогострого живота пояснюється спільністю іннервації

органів грудної і черевної порожнини і залежить від індивідуальної

вираженості процесів порушення. Тому часом надзвичайно складно поставити

правильний діагноз і нерідко виникає потреба у консультації фахівців іншого

профілю.

Клінічну картину гострого живота формують декілька

симптомокомплексів, серед яких превалює больовий синдром — гострий,

кинджальний, переймоподібний або ниючий біль. Гострий кинджальний біль

супроводжує перфорацію органів, переймоподібний характерний для кишкової

непрохідності або трубного аборту, ниючий — для гострого холециститу,

панкреатиту або запальних захворювань жіночих статевих органів.

До клінічного симптомокомплексу гострого живота належать зміни

травного тракту, такі, як нудота, блювання, гикавка, порушення відход-

ження газів та акту дефекації, сухість язика, відсутність перистальтики.

Пальпаторно визначають м’язовий дефанс, виражені ознаки подразнення

очеревини. Крім того, симптоми гострого живота часто поєднуються із

симптомами геморагічного і травматичного або больового шоку, що

проявляються зниженням гемодинаміки, порушенням мікроциркуляції,

розвитком тромбогеморагічного і больового шоку і формуванням поліорганної

недостатності або «шокових органів».

Висновок до першого питання:

Необхідність знань стосовно основних проявів невідкладних станів.

2.Позаматкова вагітність: причини, класифікація, діагностика, клініка,

долікарська невідкладна допомога.

6

ПОЗАМАТКОВА ВАГІТНІСТЬ Позаматкова, або ектопічна, вагітність — стан, при якому запліднена

яйцеклітина імплантується і розвивається не в порожнині матки, а поза нею.

Залежно від локалізації імплантованого плодового яйця позаматкову вагітність

поділяють на трубну, яєчникову, черевну, розміщену в рудиментарному розі

матки і шийці матки.

Класифікація позаматкової вагітності

За локалізацією плодного яйця:

• абдомінальна (черевна вагітність);

• трубна вагітність;

• яєчникова вагітність;

• інші форми позаматкової вагітності: — шийкова; — комбінована; — у

розі матки; — внутрішньозв’язкова (інтралігаментарна);

• позаматкова вагітність неуточненої етіології.

2. За перебігом:

• прогресуюча (що розвивається);

• порушена (трубний аборт, розрив маткової труби); завмерла вагітність.

Найчастішою є трубна вагітність, яєчникова вагітність — одна з рідкісних

форм позаматкової вагітності, її частота становить лише 0,1—0,7%.

Розрізняють два варіанти яєчникової вагітності: 1) вагітність, що розвивається

на поверхні яєчника (епіоваріальна); 2) вагітність, що розвивається всередині

фолікула (інтрафолікулярна). Серед вагітностей рідкісної форми є також

черевна (0,3—0,4 %), яку поділяють на первинну (імплантація відразу на

парієтальній очеревині, сальнику або будь-яких органах черевної порожнини) і

вторинну (плодове яйце прикріплюється в черевній порожнині після екскурсії

його з маткової труби внаслідок трубного аборту). Частота вагітністі в

рудиментарному розі матки становить 0,1—0,9 % випадків.

Етіологія і патогенез. Плодове яйце імплантується поза порожниною

матки внаслідок порушення транспортування заплідненої яйцеклітини або у

зв’язку зі змінами його властивостей. За звичайних умов запліднення

відбувається в ампулярному відділі маткової труби, після чого запліднена

яйцеклітина просувається по ній до матки завдяки перистальтичним рухам

труби і епітелію ендосальпінкса.

До чинників ризику виникнення позаматкової вагітності належать:

- запальні захворювання матки та придатків матки в анамнезі;

- рубцево-спайкові зміни органів малого таза внаслідок перенесених раніше

операцій на внутрішніх статевих органах, пельвіоперитоніту, абортів;

- порушення гормональної функції яєчників;

- генітальний інфантилізм;

- ендометріоз;

- довготривале використання внутрішньоматкових протизаплідних засобів;

- допоміжні репродуктивні технології;

- пухлини матки і придатків.

7

Клінічна картина і діагностика. За клінічним перебігом розрізняють

прогресуючу позаматкову вагітність і таку, що перервалася. Переривання

трубної вагітності може відбуватися за типом розриву труби або трубного

викидня (аборту). Прогресуючу позаматкову вагітність у ранні терміни

діагностувати надзвичайно важко, так як в організмі жінки виникають такі самі

зміни, що і при матковій вагітністі: затримка менструації, набрякання грудних

залоз, нудота, зміни апетиту тощо. Також спостерігають ціаноз слизових

оболонок піхви і шийки матки. Тест на вагітність позитивний. Бімануально

пальпується збільшена матка, але така, що не відповідає передбачуваному

терміну вагітності. Збільшення відбувається через гіпертрофію м’язових

елементів під дією гормонів яєчника. В проекції придатків матки з одного боку

пальпується пухлиноподібне утворення.

У диференціальній діагностиці ектопічної і маткової вагітності

найважливішу роль відіграють ультразвукове дослідження і лапароскопія.

Важливе значення має гістологічне дослідження слизової оболонки матки

(ендометрія). Відсутність ворсинок хоріона за наявності децидуальних змін

слизової оболонки свідчить про ектопічну вагітність.

Клінічна картина трубної вагітності, що перервалася, зумовлена

характером її переривання (розрив труби або трубний аборт (викидень),

кількістю крові, яка потрапила в черевну порожнину, швидкістю крововтрати.

Розрив маткової труби і гостра внутрішня кровотеча можуть настати

раптово. Кровотеча іноді буває такою надмірною, що хірургічна допомога може

бути запізнілою. Захворювання починається з появи різкого болю, іррадіює у

пряму кишку, крижі. Цей біль супроводжується короткочасною непритомністю,

після цього жінка лишається млявою, адинамічною. При спробі встати вона

може знову знепритомніти. Біль наростає в усьому животі, у разі надмірної

внутрішньої кровотечі поширюється вгору — у ділянку ключиці, плеча,

лопатки (симптом діафрагмального нерва/френікус-симптом). У хворої

наявні всі ознаки внутрішньої кровотечі: різка блідість, холодний піт,

похолодання нижніх кінцівок; частий, слабкого наповнення, іноді

ниткоподібний пульс. Живіт помірно здутий, його участь в акті дихання різко

обмежена. Під час пальпації живіт різко болючий, наявний симптом Щоткіна—

Блюмберга.

Розвиток вагітності в ампулярній частині маткової труби

переривається у більшості випадків за типом трубного аборту. Головним

симптомом трубного аборту є біль, переважно переймоподібний, з

локалізацією в нижніх відділах живота. Інтенсивність його більше виражена

на боці ураженої труби. Він може не мати іррадіації або іррадіювати у стегно,

пряму кишку, крижі, підребер’я, плече, лопатку, ключицю. Якщо плодове яйце

виганяється із труби одразу, то іноді виникає досить значна крововтрата. Якщо

відшарування плодового яйця на деякий час припиняється, біль перестає

турбувати, проте невдовзі відновлюється. Це може повторюватися кілька разів,

і трубний аборт може тривати довго. Напади болю можуть супроводжувати

загальна слабкість, запаморочення, потемніння в очах, поява холодного поту,

8

нудота, рідше блювання, інколи проноси. Температура тіла при цьому

здебільшого не підвищується, однак у деяких жінок можуть спостерігати

субфебрильну температуру, що пояснюється всмоктуванням крові. Періодично

з’являються незначні темно-кров’янисті виділення. Головною ознакою

кров’янистих виділень є - стійкий характер, що не піддається

медикаментозному гемостазу. Кровотеча не спиняється навіть після

вишкрібання матки. Спостерігають блідість шкіри і видимих слизових

оболонок, помірну тахікардію. Живіт м’який, не роздутий, болючий при

пальпації в нижніх відділах. Там само визначають більш-менш виражені

симптоми подразнення очеревини на тлі відсутності напруження м’язів

передньої черевної стінки.

Діагностика переривання трубної вагітності ґрунтується на даних:

— анамнезу: ознаки вагітності — затримка менструації (не завжди),

нудота, блювання та ін.;

— клінічних симптомів: біль, ознаки внутрішньої кровотечі тощо;

— гінекологічного обстеження: під час огляду за допомогою дзеркал

— ціаноз слизової оболонки піхви і шийки матки, можливі кров’янисті

виділення з каналу шийки матки; при бімануальному обстеженні — матка

збільшена, але не відповідає терміну затримки менструації, зміщення шийки

матки болюче, у ділянці придатків з одного боку можна пропальпувати болюче

утворення ковбасоподібної форми з чіткими контурами (у разі формування

гематосальпінксу) або без чітких контурів і невизначеної форми (у разі

утворення перитубарної гематоми), іноді утворення пальпується в єдиному

конгломераті з маткою (через різку болючість гінекологічного обстеження

матку та придатки часом пальпувати не вдається), заднє склепіння згладжене

або нависає, різко болюче («крик Дугласа»);

— визначення хоріонічного гонадотропіну;

— ультразвукового дослідження;

— пункції черевної порожнини крізь заднє склепіння — кульдоцентез (у

разі клінічних ознак внутрішньочеревної кровотечі не проводять — затримує

початок проведення лапаротомії): отримують кров темного кольору, яка не

згортається;

— лапароскопії.

Діагностика переривання позаматкової вагітності може бути або дуже

простою, або надзвичайно складною, зокрема при трубному аборті

Діагностичні ознаки різноманітних форм трубної вагітності

Клінічна

ознака

Прогресуюча

позаматкова

вагітність

Трубний аборт Розрив маткової

труби

Ознаки

вагітності

Позитивні Позитивні Позитивні

Загальний Задовільний Періодично Колаптоїдний

9

стан хворої погіршується,

короткочасні втрати

свідомості, тривалі

періоди задовільного

стану

стан, клінічна

картина масивної

крововтрати,

прогресивне

погіршення стану

Біль Відсутній Напади, що періодично

повторюються

У вигляді

гострого нападу

Виділення Відсутні Кров’янисті, темного

кольору, з’являються

після нападу болю

Відсутні або

незначні

Бімануальне

піхвове

обстеження

Матка не відповідає

терміну затримки

менструації, біля

матки визначають

утворення

ретордоподібної

форми, безболісне,

склепіння вільні

Матка не відповідає

терміну затримки

менструції. Болю­ чість

при зміщенні шийки

матки, утворення біля

матки без чітких

контурів, заднє

склепіння згладжене

Матка не

відповідає

терміну затримки

менструації.

Симптом

плаваючої матки,

болючість матки і

придатків з

ураженого боку,

нависання

заднього

склепіння

Додатковий

метод

дослідження

Ультразвукове

дослідження,

визначення рівня

хоріонічного

гонадотропіну,

лапароскопія

Кульдоцентез,

лапароскопія

Не проводять

Тактика. Жінок із підозрою на позаматкову вагітність слід

госпіталізувати в стаціонар (динамічне спостереження до встановлення

остаточного діагнозу) Лікування. Діагностована позаматкова вагітність

(прогресуюча або така, що перервалася) підлягає оперативному лікуванню —

видалення патологічно зміненої маткової труби. Нині все більшого поширення

набувають мікрохірургічні операції, що виконують лапароскопічним доступом.

Вони дають змогу атравматично видалити плодове яйце з маткової труби і

зберегти її генеративну функцію. З моменту встановленого діагнозу

розпочинають переливання крові або кровозамінників. Термінове переливання

пов’язане із загрозою розвитку гіповолемічного шоку, зумовленого значною

крововтратою. Після операції крім звичайної терапії, яку проводять у ранній

післяопераційний період, хворим варто призначати комплекс лікувальних

заходів, спрямованих на запобігання утворенню спайок і зрощень у ділянці

операції та відновлення функціональної активності маткових труб. Курси

гідротубацій комбінують із фізіотерапевтичними процедурами — ультразвук,

електрофорез, індуктотермія, магнітотерапія, грязелікування тощо, після уточ­

нення етіології запального процесу призначають відповідне лікування. Подібна

10

терапія протягом 6 міс. дає змогу відновити репродуктивну функцію в

більшості жінок.

Висновок до другого питання:

Визначення знань стосовно позаматкової вагітності. Причини. Клінічні прояви,

діагностика, лікування.

3.Апоплексія яєчника: причини, клінічні форми, діагностика, долікарська

невідкладна допомога.

АПОПЛЕКСІЯ ЯЄЧНИКА Апоплексія яєчника — це крововилив у паренхіму яєчника, який

супроводжується кровотечею у черевну порожнину Причини апоплексії чітко

не встановлені. Провокуючими чинниками апоплексії яєчника є травма,

фізичне напруження, статеві зносини. У багатьох хворих кровотеча з яєчника

можлива за відсутності цих чинників.

Клінічна картина захворювання зумовлена характером внутрішньої

кровотечі і супутніх захворювань. Якщо кровотеча пов’язана з розривом

фолікула, симптоми захворювання з’являються переважно між 12-м і 16-м днем

менструального циклу, у період овуляції, що і є безпосередньою причиною

виникнення кровотечі. У разі розриву жовтого тіла симптоми виникають в

останній тиждень менструального циклу або навіть під час менструації.

Найхарактернішими для апоплексії яєчників є біль та ознаки внутрішньої

кровотечі. У зв’язку з переважанням того чи іншого симптому умовно

розрізняють больову, анемічну, змішану форму яєчникової апоплексії.

Захворювання часто розпочинається раптово, на тлі повного здоров’я.

З’являється гострий біль внизу живота з іррадіацією в нижню кінцівку або

пряму кишку. Не характерна затримка менструації, відсутні ознаки вагітності,

що дає змогу диференціювати апоплексію яєчника від позаматкової вагітності.

Якщо кровотеча в черевну порожнину масивна, то розвиваються симптоми

анемії, колапсу, шоку. Шкіра і слизові оболонки стають блідими, пульс частим,

артеріальний тиск зниженим. Живіт пальпаторно болючий, іноді визначається

напруження передньої черевної стінки на боці ураження і симптоми

подразнення очеревини.

Під час гінекологічного обстеження ознаки вагітності відсутні (слизові

оболонки піхви і шийки матки рожеві, нормальні розміри матки), придатки

матки на боці ураження пальпаторно різко болючі. При вираженій картині

внутрішньої кровотечі або шоку диференціальна діагностика між яєчниковою

кровотечею і позаматковою вагітністю не має практичного значення, оскільки в

обох випадках показана термінова лапаротомія.

За умови менше виражених симптомів апоплексії яєчника обов’язково

проводять диференціальну діагностику у зв’язку з тим, що позаматкова

вагітність є абсолютним показанням до лапаротомії, а при больовій формі

апоплексії, за відсутості симптомів кровотечі, спочатку застосовують

консервативну терапію, спостерігаючи за станом хворої в умовах стаціонару.

11

Уточненню діагнозу сприяє встановлення реакції на вагітність: позитивна

реакція свідчить про позаматкову вагітність.

Апоплексія правого яєчника клінічно може нагадувати напад гострого

апендициту. При апендициті біль частіше починається з епігастральної ділянки,

виражені нудота, блювання, відсутні ознаки внутрішньої кровотечі. При

дослідженні живота спостерігають напруження передньої черевної стінки та

позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга. Іноді, щоб установити діагноз,

вдаються до лапароскопії. Досить важливе значення має дослідження крові в

динаміці — збільшення кількості лейкоцитів і ШОЕ характерніше для

апендициту. Підозрюючи апоплексію яєчника, виконують пункцію черевної

порожнини крізь заднє склепіння піхви. За наявності крові у вільній черевній

порожнині проводять оперативне лікування.

Лікування. При больовій формі і задовільному стані хворої можлива

консервативна терапія (спокій, холод на низ живота, призначення крово­

спинних та антибактеріальних препаратів). Ретельне спостереження здій­

снюють в умовах стаціонару. Хворим із анемічною формою проводять резекцію

або ушивання яєчника лапароскопічним чи лапаротомічним доступом.

При госпіталізації у стаціонар жінки з підозрою на апоплексію яєчника

слід негайно визначити групу крові, резус-фактор, виміряти артеріальний тиск,

зробити клінічний аналіз крові. У тому випадку, коли проводять консервативне

лікування, жінка повинна бути під постійним ретельним наглядом медичного

персоналу і при найменшому погіршанні стану здоров'я медсестра чи акушерка

повинні повідомити про це лікаря.

Висновок до третього питання:

Визначення знань стосовно апоплексії яєчника. Причини. Клінічні прояви,

діагностика, методи лікування.

4.Перекручування ніжки кістоми яєчника: причини, клініка, діагностика,

невідкладна долікарська допомога.

ПЕРЕКРУЧЕННЯ НІЖКИ ПУХЛИНИ ЯЄЧНИКА Найчастіше трапляється перекрут ніжки кістоми, хоча іноді може

перекручуватись також ніжка субсерозного фіброматозного вузла. Перекруту

сприяють різкі рухи, вагітність, пологи, фізичні навантаження.

Клінічна картина і діагностика. При перекрученні ніжки пухлини

порушується живлення тканин пухлини, виникають дегенеративні зміни,

некроз із розривом стінки, що призводить до розвитку характерної клінічної

картини. Діагностика гострого перекручення ніжки пухлини яєчника зазвичай

не утруднена, якщо в анамнезі у таких хворих — кісти або пухлини яєчника.

Захворювання починається з різкого переймоподібного болю, що виникає

раптово з іррадіацією у нижні кінцівки і поперек. Незабаром долучаються

нудота, блювання, затримка випорожнення і газів. Пульс прискорений,

температура тіла нормальна або субфебрильна. Живіт роздутий, пальпаторно

12

відзначають ригідність м’язів передньої черевної стінки і симптоми

подразнення очеревини (клінічна картина гострого живота).

Під час гінекологічного обстеження в ділянці придатків матки

визначають пухлиноподібне утворення овальної форми, туго- або

щільноеластичної консистенції, обмежено рухоме і різко болюче. Матка і

придатки з протилежного боку не змінені. Часто у зв’язку з напруженням і

болючістю передньої черевної стінки важко визначити пухлиноподібне

утворення.

Диференціальну діагностику перекручення ніжки пухлини яєчника

проводять переважно з порушеною позаматковою вагітністю і гострим

апендицитом. Ретельно зібраний анамнез, ознаки вагітності, картина

внутрішньої кровотечі, кров’янисті виділення зі статевих шляхів, позитивна

реакція на хоріонічний гонадотропін, виявлення крові під час пункції крізь

заднє склепіння піхви допомагають правильно встановити діагноз

позаматкової вагітності.

Під час диференціювання перекручення і гострого апендициту особливі

труднощі виникають при тазовому розміщенні червоподібного відростка.

Важливе значення мають результати гінекологічного обстеження, а саме

виявлення однобічного утворення, розміщеного в ділянці придатків матки, та

біль у надлобковій ділянці, характерний для перекручення ніжки пухлини

яєчника.

Лікування оперативне. Одразу після видалення пухлини її необхідно

розітнути. Гладенька внутрішня поверхня свідчить про доброякісний характер

новоутворення. За наявності ущільнень, сосочків, мозкоподібного вмісту

показане термінове гістологічне дослідження препарату для вирішення питання

про обсяг оперативного втручання.

ЕКСТРЕНІ СТАНИ ПРИ МІОМІ МАТКИ До станів, що потребують

термінового хірургічного втручання, належать порушення кровопостачання і

дистрофічні зміни в міоматозному вузлі, перекручення ніжки підочеревинного

міоматозного вузла. Іноді вузол міоми некротизується внаслідок різкого

порушення кровообігу. Вузол набуває сірувато-чорного забарвлення, тканина

пухлини — ламкості, легко рветься. Некроз вузла супроводжують підвищення

температури тіла, збільшення ШОЕ і кількості лейкоцитів. Показанням до

надання невідкладної допомоги є поява болю в ділянці розміщення

міоматозного вузла, що є наслідком порушення його живлення. Зазвичай

спочатку вдаються до консервативного лікування (спазмолітичні засоби,

антибактеріальна й інфузійна терапія). Якщо біль, незважаючи на лікування,

наростає, підвищується температура тіла, з’являються ознаки подразнення

очеревини і зміни в крові, призначають оперативне втручання. Перекручення

ніжки підочеревинного міоматозного вузла супроводжує клінічна картина

гострого живота. У таких хворих під час гінекологічного обстеження

виявляють болюче щільне утворення, пов’язане з маткою. Пальпація ніжки

такого вузла зазвичай ускладнена у зв’язку з болючістю і напруженням

передньої черевної стінки. Лікування — консервативна міомектомія або

видалення матки за наявності інших вузлів. Хворим із незміненою шийкою

13

матки виконують надпіхвову ампутацію, з патологією шийки матки —

екстирпацію матки.

ПІОСАЛЬПІНКС І ПІОВАР Гнійні утворення придатків матки нерідко

є показанням до невідкладного хірургічного втручання.

Клінічна картина і діагностика. За наявності піосальпінксу і піовару до

запального процесу нерідко залучаються очеревина, сальник, петлі кишки з

утворенням єдиного запального конгломерату. Розвивається клінічна картина

гострого живота з високою температурою тіла, ознобом, нудотою, блюванням,

збільшенням кількості лейкоцитів і ШОЕ, зсувом лейкоцитарної формули

вліво.

Під час гінекологічного обстеження визначають пухлиноподібне болюче

утворення зі щільною капсулою і нечіткими контурами за рахунок зрощення з

прилеглими органами. У разі наростання симптомів гострого живота виникає

загроза розриву піосальпінксу (піовару) з виливом гною в черевну порожнину і

розвитком розлитого гнійного перитоніту. Гній може також вилитися у сечовий

міхур, пряму кишку і піхву, спричинивши запальний процес у цих органах.

Прорив гноя в пряму кишку супроводжують тенезми, виділення слизу і нерідко

проноси, прорив у сечовий міхур — часті і болісні позиви до сечовипускання.

При гнійних процесах у придатках матки після спорожнення їх через піхву

часто залишаються тривало існуючі нориці.

Діагноз установлюють на підставі:

1) даних анамнезу щодо тривалого перебігу запалення придатків матки з

частими загостреннями;

2) раптового гострого початку, що іноді супроводжують симптоми ін­

фекційно-токсичного або больового шоку;

3) типової клінічної картини;

4) результатів гінекологічного обстеження, під час якого визначають

пухлиноподібне болюче утворення з нечіткими контурами.

Лікування. Метод оперативного втручання при піосальпінксі й піоварі

підбирають індивідуально для кожної жінки. Молодим пацієнткам з одн бічним

процесом видаляють лише змінені внаслідок запалення придатки матки

(аднексектомія). Пацієнткам літнього віку показана надпіхвова ампутація або

екстирпація матки разом із придатками. Слід зазначити, що внаслідок

запальних процесів із тривалим перебігом утворюються великі зрощення

уражених придатків матки з кишками, сальником, сечовим міхуром, тому

оперативне втручання в технічному аспекті становить значні труднощі.

Висновок до четвертого питання:

Визначення знань стосовно невідкладних станах при перекруті ніжки кістоми,

міомі матки, піосальпінксу. Причини. Клінічні прояви, діагностика, методи

лікування.

5.Травми зовнішніх статевих органів, перша медична допомога при

ушкодженні зовнішніх статевих органів, піхви, матки. Показання та

протипоказання до транспортування хворих, які потребують невідкладної

допомоги.

14

Травми жіночих статевих органів трапляються досить рідко. їх класи­

фікація залежить від характеру ушкоджувального чинника: тупа травма; колоті,

різані, вогнепальні рани; травма від падіння на гострий предмет; унаслідок

проникнення в статеві органи сторонніх предметів; під час статевого акту,

пологів, здійснення лікарських маніпуляцій (ятрогенні).

Залежно від локалізації розрізняють травми зовнішніх статевих

органів і піхви, ушкодження шийки і тіла матки, кишково-статеві і сечостатеві

нориці (фістули).

ТРАВМИ ЗОВНІШНІХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ І ПІХВИ виникають

під час пологів, грубих статевих зносин, особливо в стані алкогольного

сп’яніння. Ушкодження медичного характеру можливе внаслідок проведення

променевої терапії при злоякісних новоутвореннях, необережного огляду за

допомогою дзеркал, уведення песаріїв жінкам літнього віку.

Основними скаргами є біль і кровотеча. Через значну васкуляризацію

ділянки вульви закриті ушкодження зазвичай супроводжують набряк і розви­

ток гематоми, відкриті травми— кровотеча, іноді масивна.

Виникнення гематоми у вигляді синювато-червоного утворення

супроводжується відчуттям напруження в ділянці статевих органів, болем,

тенезмами, нерідко анемізацією.

Під час масивного ушкодження піхви (особливо при зґвалтуваннях)

нерідко порушується цілість сечівника, сечового міхура, прямої кишки і

прилеглої клітковини, унаслідок чого надалі можуть виникнути прямокиш-

ково-піхвові і сечостатеві нориці. При травмах сечового міхура, прямої кишки і

їхніх м’язів спостерігають нетримання сечі, газів і калу.

Діагностика загалом не становить труднощів і ґрунтується на даних

анамнезу, результатах гінекологічного огляду (бімануального піхвового

обстеження та за допомогою дзеркал) і ректального обстеження. За підозри

ушкодження черевної порожнини та сечового міхура виконують цистоскопію,

лапароскопію, діагностичну лапаротомію. При неускладнених травмах

лікування обмежують місцевим застосуванням антисептичних розчинів, при

тяжких — вдаються до оперативних втручань. Якщо кровотеча масивна, слід

терміново забезпечити гемостаз і компенсувати крововтрату (іноді вжити

протишокових заходів). Для запобігання можливому інфікуванню, вводять

протиправцеву сироватку. Призначають антибіотики широкого спектра дії.

Первинну обробку рани здійснюють відповідно до загальних хірургічних

принципів. За наявності чистих свіжих ран у ділянці промежини та піхви на

слизову оболонку останньої накладають кетгутові шви, на шкіру — шовкові

шви.

У разі незначної паренхіматозної кровотечі обмежуються тугою

тампонадою ділянки, що кровоточить, і накладанням пов’язки.

При гематомі накладають пов’язку, холод. Якщо після травми виявлені

ознаки інфікування, порожнину гематоми потрібно дренувати. Протягом

кількох днів порожнину промивають дезінфекційними розчинами

Якщо розрив промежини супроводжують травма прямої кишки і

забруднення рани каловими масами (особливо якщо після травмування минуло

15

12 год і більше), то і рану, і пряму кишку промивають 5 % розчином калію

перманганату, розчином фурациліну або риванолу, а потім нетуго тампонують

із застосуванням антисептиків. Призначають відповідне харчування (рідкі

страви), антибіотики, сульфаніламідні препарати, дезінтоксикаційні засоби.

Поступово тампони із фурациліном замінюють на тампони з маззю

Вишневського, на 6—7-у добу дають проносні засоби, на 10—11-у дозволяють

рухатися (ходити), а через 2—3 міс. виконують операцію, характер якої

визначають за особливістю травми.

Під час травмування зовнішніх статевих органів унаслідок падіння на

гострий предмет виконують первинну обробку рани і ушивають її.

Найтяжчими є травми на тлі аномалій розвитку піхви. У таких хворих

можливі одночасні ушкодження сечівника і прямої кишки, що також суп­

роводжуються рясною кровотечею. Нерідко відновити цілість травмованих

органів надзвичайно складно.

УШКОДЖЕННЯ ШИЙКИ І ТІЛА МАТКИ переважно трапляються

під час пологів, виконання акушерських операцій, штучного аборту, уведення

внутрішньоматкового протизаплідного засобу, діагностичних вишкрібань

слизової оболонки матки, гістероскопи. Перфорація (прорив) може бути

зумовлена неправильним положенням матки (гіперантефлексія, ретрофлексія),

а також патологічними змінами в її стінці. Перфорація матки найчастіше

відбувається під час проведення аборту і може статися на будь-якому етапі

операції— зондування матки, розширення шийкового каналу, вишкрібання

порожнини. Ступінь травматизації матки при її перфорації може бути різним

залежно від виду інструментарію.

Найнебезпечнішими травмами вважаються ушкодження під час

проведення маніпуляцій кюреткою і абортцангом.

Розрізняють неускладнені перфорації (без ушкодження прилеглих

органів) і ускладнені (травмування кишки, великого сальника, сечового міхура.

Клінічну картину перфорації матки визначають локалізація, ступінь

ушкодження і порушення цілості прилеглих органів. Так, перфорація матки

матковим зондом без травмування очеревини і за відсутності кровотечі може

перебігати безсимптомно. Перфорація з ушкодженням очеревини

супроводжується гострим болем аж до розвитку шоку. Для перфорації матки в

ділянці судинного пучка характерна клінічна картина масивної внутрішньої або

зовнішньої кровотечі. Важливими симптомами перфорації матки є проникнення

інструмента (зонд, розширювач, кюретка) на глибину, значно більшу за

довжину порожнини матки, витягнення через перфораційний отвір сальника,

петель кишок; різка зміна стану хворої (гострий біль, шок і внутрішня

кровотеча).

При перфорації матки або за підозри на неї тактика полягає в негайному

припиненні всіх подальших маніпуляцій. У разі перфорації матки зондом або

невеликим розширювачем хворій призначають ліжковий режим, холод на низ

живота і уважно стежать за появою кровотечі зі статевих шляхів, систематич­

но вимірюють артеріальний тиск, частоту пульсу, температуру тіла. У дина­

міці проводять пальпацію живота, щоб виявити симптоми подразнення

очеревини, досліджують клінічнии аналіз крові, спостерігають за діурезом.

16

Введення наркотичних та анальгетичних засобів протипоказано, оскільки

при цьому маскується картина перитоніту. За відсутності симптомів запалення

очеревини і внутрішньої кровотечі продовжують консервативне лікування, що

включає дезінтоксикаційну терапію, антибактеріальну терапію, введення

засобів, що скорочують матку (окситоцин, пітуїтрин та ін.).

У разі появи тахікардії, підвищення температури тіла, появи навіть

незначних симптомів пельвіоперитоніту - показана пункція заднього склепіння.

За умови отримання крові виконують термінову лапаротомію. Посилення

симптомів подразнення очеревини та внутрішньої кровотечі є показанням до

лапаротомії навіть за негативного результату пункції.

Ушкодження шийки матки найчастіше є наслідком грубого зондування і

форсованого розширення її каналу без визначення положення матки. При

перфорації шийки матки можливі проникні поранення у черевну порожнину.

Іноді перфорації шийки матки мають вигляд ходів у широких маткових зв’язках

з утворенням гематоми.

За умови підтвердження діагнозу всі подальші маніпуляції варто

припинити і продовжити лікування, як при перфорації тіла матки. Гематому

між листками широких зв’язок нерідко виявляють під час пальпації живота і,

особливо чітко, під час бімануального піхвового обстеження (болюче

утворення еластичної консистенції з нечіткими контурами). Для уточнення

діагнозу виконують лапароскопію, кульдоскопію (у черевній порожнині

виявляють кров.

Якщо до перфорації матки або шийки матки призвели маніпуляції із

застосуванням розширювача чи кюретки або якщо через перфораційний отвір

було витягнуто внутрішні органи (петлі кишок, сальник), показана термінова

лапаротомія, особливо якщо травмування матки сталося поза лікувальним

закладом (кримінальний аборт). Під час такої операції проводять ретельний

огляд усіх відділів матки, кишки і прилеглих органів малого таза.

Питання про обсяг операції (ушивання ушкодження, видалення частини

або всієї матки) залежить від локалізації травми, віку хворої, розвитку інфекції.

Перфорація матки може статися під час діагностичного вишкрібання, яке

проводять, підозрюючи злоякісний процес. Через глибоке ураження м’язового

шару раковим процесом матка перфорується надзвичайно легко, тому перед

діагностичним вишкрібанням бажано виконати гістероскопію, що дасть змогу

взяти зскрібок тканини прицільно, з максимальною обережністю.

Висновок до п’ятого питання:

Визначення знань стосовно невідкладних станах при травмах зовнішніх

статевих органів, ушкодженнях шийки матки та матки. Причини. Клінічні

прояви, діагностика, методи лікування.

Загальний висновок:

Знання щодо невідкладних станів при гінекологічних захворюваннях

вкрай важливі, так як патологічні прояви можуть загрожувати не тільки

погіршенню здоров’я жінки, але і її життю.

17

Контрольні питання

1. Як проявляються ушкодження зовнішніх статевих органів?.

2. Травма якої ділянки спричинює найбільшу кровотечу?

3. Під час проведення якої операції може виникнути перфорація матки?

4. Яку тактику найчастіше використовують при перфорації матки?

6. Назвіть найпоширенішу причину позаматкової вагітності

7. Назвіть найінформативніший метод діагностики трубної вагітності

8. Назвіть основні клінічні симптоми позаматкової вагітності

9. Назвіть клінічні критерії оцінки тяжкості стану хворої при гострій

масивній крововтраті

10. Назвіть сучасні методи лікування прогресуючої трубної вагітності

11. Назвіть основні клінічні прояви гострого живота

МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ЗАПОРІЗЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Циклова комісія професійної та практичної підготовки відділення

«Сестринська справа»

ЛЕКЦІЯ 11

з навчальної дисципліни «Медсестринство в гінекології»

ТЕМА № 10

«Консервативні методи лікування гінекологічних хворих. Передопераційна

підготовка та післяопераційний догляд за гінекологічними хворими».

(2 години)

Для студентів відділення

«Сестринська справа»

1

Науково-методичне обґрунтування теми

Визначення знань стосовно видів допомоги при гінекологічних

захворюваннях, методів консервативного та оперативного лікування, питань

догляду за хворими в післяопераційному періоді дуже важливі для майбутніх

медичних працівників.

МЕТА ЛЕКЦІЇ:

Навчальна:

- довести важливість та необхідність знань стосовно основних

видів допомоги при гінекологічних захворюваннях.

- сформувати чітке уявлення про основні методи консервативного та

оперативного лікування в роботі медичних сестер в гінекологічному відділенні

- оволодіти організацією післяопераційного догляду за гінекологічними

хворими.

Виховна (мета розвитку особистості майбутнього фахівця):

- розвивати науковий світогляд, виховувати інтерес до отримання нових знань

- удосконалювати професійні навички щодо оказання допомоги при

гінекологічних захворюваннях.

Міждисциплінарна інтеграція

Дисципліна Знати Вміти

Попередні

1.«Анатомія

людини»

Анатомо-фізіологічні

особливості та будова

статевих органів.

Описувати особливості будови

жіночих статевих органів.

2.Медсестринство у

внутрішній медицині

Правила техніки безпеки,

охорони праці,

протиепідемічного режиму,

професійної безпеки в

лікувально-профілактичному

закладі.

Дотримуватись правил техніки

безпеки, охорони праці в галузі,

протиепідемічного режиму,

професійної безпеки в лікувально-

профілактичних закладів.

3.Медсестринство в

акушерстві

Анатомо-фізіологічні

особливості жіночої статевої

сфери Особливості будови

зовнішніх та внутрішніх

статевих органів.

Вміти використовувати основні

нормативно-правові акти щодо

охорони здоров’я жінки

Внутрішньо

предметна

інтеграція

Роботу медичної сестри в

гінекологічному відділенні

щодо метоів лікування

гінекологічних хворих

Підготувати пацієнтку,

інструментарій до обстеження,

оперативних втручань та

консервативного лікування.

Здійснювати нагляд за хворою у

післяопераційному періоді

2

План

1. Види допомоги хворим із гінекологічною патологією (амбулаторна,

стаціонарна, санаторно-курортна); характер лікування (консервативне та

хірургічне). Консервативне лікування: загальне та місцеве (ванночки,

спринцювання, тампони), показання, протипоказання, техніка виконання.

2. Загальні принципи медикаментозного лікування в гінекології. Основні види

фізіотерапевтичних процедур. Санаторно-курортне лікування хворих із

гінекологічною патологією.

3. Оперативне лікування гінекологічних хворих. Передопераційна підготовка.

Підготовка операційної, інструментів, перев’язувального матеріалу.

Післяопераційний догляд за гінекологічними хворими.

ЛІТЕРАТУРА

Навчальна:

1. Гінекологія: підручник (ВНЗ І–ІІІ р. а.) / О.В. Степанківська, М.О.

Щербина. — 2-е вид., випр. — К.: Медицина. — 2017. — 359-394 с.

2. Хміль С.В. Медсестринство в гінекології. — Тернопіль: Підручники і

посібники, 2013 – 270-326с.

Додаткова:

1.Догляд за хворими і медична маніпуляційна техніка (ВНЗ І–ІІІ р. а.) /

Л.С. Савка, Л.І, Разінкова, О.І. Коцар - 3-є вид., випр. — К.: Медицина. —

2017. — 600 с.

1. Види допомоги хворим із гінекологічною патологією (амбулаторна,

стаціонарна, санаторно-курортна); характер лікування (консервативне та

хірургічне). Консервативне лікування: загальне та місцеве (ванночки,

спринцювання, тампони), показання, протипоказання, техніка виконання.

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ

Лікувальну допомогу гінекологічним хворим можна поділити на три

види: амбулаторну, стаціонарну і санаторно-курортну.

Розрізняють консервативні й оперативні методи лікування, а також

етіотропну (дія на причину), патогенетичну (вплив на ланки розвитку

патологічного процесу), симптоматичну (усунення певних симптомів)

терапію. Лікування призначає лікар. Медична сестра або акушерка виконує всі

призначення (роздає ліки, проводить ін’єкції, лікувальні процедури), наглядає

за хворою і повідомляє лікарю про зміни в її стані.

КОНСЕРВАТИВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ

ЛІКУВАЛЬНО-ОХОРОННИЙ РЕЖИМ Лікувально-охоронний режим

у кожному лікувальному закладі забезпечує медичний персонал.

Психотерапевтичний вплив на хвору має здійснюватися з моменту її появи в

закладі. Одним із елементів такого режиму є забезпечення необхідного

3

комфорту для хворої: охайність і чистота приміщення, свіже повітря, м’яке,

але достатньо яскраве освітлення, зручне ліжко, чиста білизна, добра

звукоізоляція, сигналізація для виклику персоналу. Медичний персонал має

бути уважним, ввічливим, толерантним, не може підвищувати тон та

сперечатися з пацієнткою, надавати їй жодної інформації, що може викликати

думку про погіршення або безнадійність її стану.

Для досягнення ефекту від лікування, хворі повинні дотримувати режиму

(особливості якого визначає лікар для кожної хворої індивідуально, а

реалізацію забезпечує середній медичний персонал). Хворі з гострими

запальними процесами статевих органів та загостреннями хронічних процесів

повинні дотримувати ліжкового режиму. Після ліквідації гострих явищ їх

переводять на загальний режим.

ДІЄТА Дієта залежить від характеру гінекологічного і супутнього

захворювання, виду лікування. Під час гострої стадії захворювання,

загострення хронічного запального процесу внутрішніх статевих органів,

особливо за наявності перитонеальних явищ, їжа повинна бути рідкою,

відвареною. Виключають грубу клітковину (моркву, буряк, капусту), жирні,

гострі, солені, консервовані продукти, прянощі. Рекомендують продукти з

високим вмістом вітамінів групи В, С, Р і А (м’ясо, риба, дріжджі), мінеральних

солей (цвітна капуста, шипшина, вівсяна та гречана каші, молоко і молочні

продукти). Корисними є фрукти і соки. При хронічному запальному процесі

особливої дієти хворі не потребують.

ЛІКУВАННЯ ХОЛОДОМ ТА ТЕПЛОМ Лікування холодом

застосовують за потреби створення локальної гіпотермії тканин. Дія холоду

зумовлює звуження судин і забезпечує протизапальний, болезаспокійливий

та гемостатичний ефект. Найчастіше холод застосовують для рефлекторного

скорочення матки при маткових кровотечах, після вишкрібання порожнини

матки. Міхур із льодом обгортають рушником і прикладають до нижньої

частини живота на 10—15 хв, за потреби повторюють через 40—60 хв. Інколи

вводять лід у піхву. Для цього наповнюють водою новий презерватив,

зав’язують і в стерильній пелюшці кладуть у морозильну камеру. Як тільки

вода в презервативі замерзне, його вводять у піхву на 10—15 хв. Такий спосіб

кріотерапії сповільнює циркуляцію крові в ділянці охолодження, дає місцевий

гемостатичний ефект, зупиняє розвиток гематом при травмах, зменшує

післяопераційний набряк. При захворюваннях нирок, сечового міхура та

кишок використання холоду протипоказане.

У гінекологічній практиці також застосовують лікування теплом. Дія

тепла знижує тонус непосмугованих м’язів матки, маткових труб і таким

чином пригнічує відчуття болю. За допомогою грілок зігрівають хворих при

ознобі, після значної крововтрати, після операцій. їх також використовують для

місцевого впливу (при ниркових кольках). Грілку наповнюють водою (40-50 °С;

у жодному разі не окропом), обгортають рушником і прикладають до тіла

хворої. Протипоказані теплові процедури при гострих запальних процесах,

кровотечах зі статевих шляхів, що тривають, пухлинах статевих органів.

4

Для місцевої розсмоктувальної та болезаспокійливої дії застосовують

зігріваючі компреси. Для лікування вульвіту, бартолініту призначають сидячі

лікарські ванночки (настій ромашки, розчин калію перманганату тощо).

Температура розчину не повинна перевищувати 38—40 °С.

СПРИНЦЮВАННЯ Спринцювання— метод місцевої дії на слизову

оболонку піхви, піхвової частини шийки матки та рефлекторної дії на матку.

Лікувальний ефект полягає у механічній, хімічній та термічній дії води чи

лікувального розчину. Мета — розчинення та механічне вимивання із піхви

патологічного вмісту, місцевий вплив лікарських речовин на стінки піхви та

шийку матки сприяє поліпшенню стану піхви. А теплова дія розчину зумовлює

розсмоктування запальних інфільтратів у малому тазі. Показаннями до

проведення процедури є кольпіт, ендоцервіцит, ерозія шийки матки, хронічні

запальні процеси матки та придатків, хронічний пельвіоперитоніт із наявністю

спайок, параметрит у стадії розсмоктування, субінволюція матки після аборту.

Протипоказане - при маткових кровотечах, гострих запальних процесах,

вагітності, менструації.

Залежно від дії лікарських речовин спринцювання може бути

антисептичним (з розчином фурациліну, ромашки тощо), лужним (з

розчином натрію гідрокарбонату), в’язким (з розчином таніну тощо).

Розрізняють гаряче спринцювання (температура розчину – 40 - 45 °С),

якщо необхідна дія на внутрішні статеві органи, та тепле (37- 39 °С), якщо

необхідна дія на стінки піхви та шийку матки. Перед проведенням гарячого

спринцювання потрібно змастити промежину вазеліном. Розчину для

спринцювань використовують 1—2 л. Виконують його не більше двох разів

на добу (уранці та ввечері). Цей метод може бути як окремим видом лікування,

так і може передувати іншим видам лікування (лікування за допомогою

тампонів, уведення у піхву порошкоподібних речовин тощо). Курс лікування —

10—12 спринцювань. Слід пам’ятати, що спринцювання — лікувальна, а не

гігієнічна процедура, її проводять лише за певними показаннями.

Піхвові зрошення та душі за часом виконання процедури триваліші,

ніж спринцювання, і потребують більшої кількості розчину, який доливають

2—3 рази. Тривалість піхвового душу 10—25 хв. При гарячих зрошеннях

температуру розчину доводять поступово до 42—45 °С, за першої процедури

слід використовувати розчин температурою 38 °С. Після піхвового душу хвора

має залишатися в ліжку не менше 30 хв.

ПІХВОВІ ВАННОЧКИ Піхвові ванночки— місцевий вид лікування, що

ґрунтується на тривалому впливі невеликої кількості лікувального розчину

(фурацилін, калію перманганат, відвар ромашки тощо) на слизову оболонку

піхви та шийки матки. Показані при кольпіті, ендоцервіциті, ерозії шийки

матки. Протипоказання: маткові кровотечі, менструація. Як і при

спринцюванні, беруть до уваги хімічну та термічну дію розчину. На відміну від

спринцювання цей метод механічної дії не має, тому обов’язковим є попереднє

очищення стінок піхви і шийки матки. Піхвові ванночки можуть бути

5

окремим видом місцевого лікування або можуть передувати лікуванню за

допомогою тампонів, уведенню у піхву порошкоподібних речовин.

ЛІКУВАННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ТАМПОНІВ Лікування за

допомогою тампонів використовують для тривалої дії на слизову оболонку

піхви та шийки матки лікарських речовин, переважно на жировій основі.

Основними засобами, що застосовують для такого лікування, є емульсія

синтоміцину, шипшинова олія, мазь Вишневського, риб’ячий жир тощо. В

умовах санаторно-курортного лікування використовують тампони з

лікувальними грязями.

Показання до лікування за допомогою тампонів: кольпіт, цервіцит, ерозія

шийки матки, трофічні виразки у разі випадіння матки, хронічні параметрит,

аднексит. Тампони виготовляють із вати, перев’язують марлевою смужкою

завдовжки 10—15 см, щоб можна було без складнощів витягти тампон за

вільний кінець. До застосування придатні тільки стерильні тампони. Тампон

залишається в піхві на 6—12—24 год, після чого хвора сама виймає його,

потягнувши за марлеву смужку. Таке лікування виконують щодня або через

день.

УВЕДЕННЯ У ПІХВУ ПОРОШКОПОДІБНИХ РЕЧОВИН Уведення

у піхву порошкоподібних речовин застосовують для місцевого лікування за

наявності кольпіту, цервіциту, ерозії шийки матки. Якщо це таблетована форма

препарату, його слід подрібнити (для більшої площі контакту із поверхнею

слизової оболонки та більшого лікувального ефекту) шляхом розтирання. Щоб

досягнути лікувального ефекту від дії лікарського засобу, потрібно попередньо

очистити стінку піхви і шийку матки від слизу та патологічного секрету за

допомогою або спринцювання, або піхвової ванночки, або механічної обробки

ватною кулькою. Для розпилення лікарського засобу на стінки піхви

застосовують пульверизатор або гумову грушу.

ТАМПОНАДА ПІХВИ І МАТКИ Тампонада піхви (туга тампонада) —

метод невідкладної долікарської допомоги для спиннення кровотечі із шийки

матки (при злоякісній пухлині, ерозії, шийковій вагітності, після

діатермокоагуляції). Тампон готують із широкого стерильного бинта,

складеного втроє або вчетверо по довжині та скрученого в клубок. Після

введення у піхву ложкоподібного дзеркала за допомогою пінцета або корнцанга

беруть кінець тампона (бажано змочити розчином є-амінокапронової кислоти

або пероксидом водню тощо) і туго тампонують спочатку склепіння піхви, а

потім усю піхву. Підтримуючи тампон пінцетом або корнцангом, виводять

ложкоподібне дзеркало. Тампон видаляють через 12 год.

Тампонада матки— метод невідкладної допомоги для спинення

кровотечі із порожнини матки. Дія маткової тампонади: тиснення на судини,

що кровоточать; як стороннє тіло призводить до скорочення матки. Цей метод

небезпечний і тому його слід проводити з дотриманням правил асептики і

антисептики. Після оголення шийки матки за допомогою ложкоподібного

дзеркала її фіксують кульовими щипцями. Якщо канал шийки матки закритий,

6

його розширюють за допомогою розширювачів Гегара. Потім довгим

анатомічним пінцетом або корнцангом беруть кінець стерильного тампона і

вводять у порожнину матки до її дна. Інструмент виводять назовні, знову

захоплюють тампон дещо нижче і знову вводять у порожнину матки доти, доки

вся порожнина не буде заповнена тампоном. Щоб тампон добре тримався, піхву

також тампонують. Залишають його зазвичай на 24 год, після чого видаляють

обережним потягуванням за кінець. Маніпуляцію треба проводити на

гінекологічному кріслі, щоб у разі появи повторної кровотечі тампон можна

було замінити іншим.

Висновок по першому питанню:

Визначення знань щодо основних видів допомоги та характеру лікування.

Консервативні методи лікування в гінекології.

2.Загальні принципи медикаментозного лікування в гінекології. Основні види

фізіотерапевтичних процедур. Санаторно-курортне лікування хворих із

гінекологічною патологією.

ПРИНЦИПИ МЕДИКАМЕНТОЗНОЇ ТЕРАПІЇ Медикаментозну

терапію широко застосовують при лікуванні гінекологічних захворювань.

Лікарські препарати можна вводити внутрішньовенно, внутрішньом’язово,

всередину (per os); місцево— у порожнину матки, черевну порожнину, піхву,

сечівник, пряму кишку, на слизову оболонку шийки матки, промежину.

Кровоспинні засоби (вікасол, препарати кальцію, є -амінокапронова

кислота, дицинон, настій листя кропиви, настойка водяного перцю тощо)

покращують згортання крові. Показання: кровотечі (порушення

менструального циклу, доброякісні і злоякісні пухлини, фонові та передракові

стани статевих органів, травми).

Засоби, що скорочують матку (окситоцин, пітуїтрин, мамофізин,

ерготал, метилергометрин, відвар грициків (листя) тощо), застосовують для

спинення маткової кровотечі (порушення менструального циклу, фонові та

передракові стани ендометрія, злоякісні пухлини тіла матки, перфорація матки,

кровотечі після аборту), при гострому ендометриті.

Знеболювальні засоби застосовують для усунення болю після операції,

як премедикацію (перед наркозом), при захворюваннях з вираженим больовим

симптомом (злоякісні новоутворення, альгоменорея, ендометріоз, запальні

процеси тощо). Для анальгезії використовують наркотичні (морфін, промедол

тощо), ненаркотичні анальгетики (анальгін, аспірин, парацетамол тощо),

спазмолітики (папаверин, но-шпа тощо), місцеві анестетики (лідокаїн,

анестезин тощо) та їх поєднання. Препарати із заспокійливим ефектом

(валеріана, собача кропива, діазепам, седуксен тощо) посилюють дію

анальгетиків. Своєчасне знеболення є профілактикою больового шоку,

дихальної та серцево-судинної недостатності.

Антибактеріальне лікування може мати профілактичне (після

операції, травми) або лікувальне (при запальних процесах у жіночих статевих

органах, інфікованому аборті). Проводять за загальними принципами:

7

визначають вид збудника та його чутливість до антибіотиків, оптимальну дозу

препарату і тривалість курсу лікування, виконують пробу на індивідуальну

чутливість організму хворої до певного антибіотика, проводять профілактику

кандидозу.

В гінекологічній практиці використовують антибіотики всіх груп:

пеніцилінового ряду (пеніцилін, ампіцилін, оксацилін тощо), цефалоспорини

(кефзол, цефазолін, цепорин, цефметазол, цифепім та ін.), тетрацикліни

(тетрациклін, доксициклін та ін.), аміноглікозиди (гентаміцин, канаміцин та

ін.), макроліди (еритроміцин та ін.), фторхінолони (офлоксацин та ін.) тощо.

Сульфаніламідні препарати (сульфадиметоксин, етазол та ін.)

застосовують, якщо є непереносимість антибіотиків або в поєднанні з ними для

посилення ефекту.

Протипаразитарні препарати (метронідазол, тинідазол, тержинан та ін.)

призначають для лікування трихомоніазу та запальних захворювань жіночих

статевих органів, що зумовлені змішаною або анаеробною інфекцією.

Протигрибкові препарати (ністатин, леворин, флюконазол, пімафуцин та

ін.) застосовують для лікування кандидозу та його профілактики при вживанні

антибіотиків. Деякі препарати (поліжинакс) мають протипаразитарну та

протигрибкову дію.

Для відновлення нормальної мікрофлори піхви та запобігання

дисбактеріозу застосовують лактобактерин, біфікол, ацилакт, вагілак та ін.

Пріоритет у профілактиці інфікування належить антисептикам, які

застосовують і для лікування інфекції. В гінекологічній практиці надають

перевагу антисептичним розчинам хлоргексидину, димексиду, борної

кислоти, протарголу, відварам ромашки, шавлії, мати-й-мачухи (для

спринцювань, зрошень, піхвових та сидячих ванночок, оброблення

сечостатевих шляхів), порошкам для присипок, піхвовим тампонам і свічам.

Біостимулятори - препарати тваринного (плазмол, актовегін) або

рослинного (алое, ФіБС, гумізоль) походження, які активують обмін речовин.

Використовують під час лікування хронічних запальних процесів.

Ферментні препарати (трипсин, хімотрипсин, лідаза) призначають для

лікування запальних захворювань жіночих статевих органів. Вони сприяють

розріджуванню ексудату, мають протеолітичні властивості. Застосовують

внутрішньом’язово (при хронічному запаленні придатків матки, спайковому

процесі в малому тазі), місцево - для гідротубацій, електрофорезу, на рану - при

нагноєнні, розходженні післяопераційних швів.

Інфузійну терапію проводять для дезінтоксикації організму при

запальних захворюваннях, у післяопераційний період; при кровотечах - для

поповнення об’єму циркулюючої крові (ОЦК), покращення реологічних

властивостей крові та мікроциркуляції (до, під час і після операції, при

пухлинах); для парентерального живлення - при тяжкому стані хворої та

відсутності можливості споживати їжу. Уводять кристалоїдні та колоїдні

розчини, альбумін, амінокислоти.

Вітаміни - B1 (тіамін), В6 (піридоксин), В12 (ціанокобаламін), С

(кислота аскорбінова), Е (альфа-токоферол) - призначають як

8

загальнозміцнювальні засоби при запальних захворюваннях, порушенні

менструального циклу, затримці статевого розвитку.

Антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, діазолін тощо)

призначають під час премедикації, у післяопераційний період, при лікуванні

запальних процесів жіночих статевих органів.

Мета імунотерапії — усунення вторинного імунодефіциту, який

розвивається в багатьох хворих із запальними процесами. Засоби для

імунокорекції поділяють на препарати для корекції Т-клітинного (левамізол,

тималін, метилурацил) та В-клітинного (кислота аскорбінова/вітамін С;

ретинол/вітамін А; спленін, імуноглобулін, інтерферон, нативна плазма,

антистафілококова плазма) імунодефіцитного стану. Розрізняють специфічну

та неспецифічну імунотерапію. Для специфічної імунотерапії застосовують

сироватки та вакцини. За допомогою вакцин утворюється активний імунітет

проти інфекції (гоновакцина, солкотриховак, церватекс™).

Серотерапію (пасивна імунізація) проводять шляхом уведення сиро­ ватки, що

отримана від тварин після імунізації їх інфекційним збудником. У гінекології з

профілактичною метою використовують протиправцеву та протигангренозну

сироватки, протиправцевий анатоксин — при травмах статевих органів,

кримінальних абортах, анаеробній інфекції. Також з лікувальною метою

вводять антистафілококову плазму й імуноглобулін при гострих процесах

(сепсис, перитоніт та ін.), що спричинені стафілококом.

Неспецифічна імунотерапія (продигіозан, пірогенал, аутогемотерапія)

підвищує загальну опірність й неспецифічну реактивність організму;

застосовують при хронічних запальних процесах у малому тазі.

Гормонотерапію призначають для лікування розладів менструального

циклу, ендометріозу, передракових та злоякісних захворювань статевих

органів, порушень статевого розвитку. Використовують природні гормони, їх

синтетичні аналоги та речовини з гормоноподібною дією. Серед гормонів і

гормоноподібних речовин розрізняють агоністи (зв’язують, активують

рецептори і дають необхідний біологічний ефект), часткові агоністи

(зв’язують рецептор, але активують його не повністю і тому дають частковий

ефект) та антагоністи (зв’язують рецептор, але не активують його і не дають

ефекту).

Естрогенні препарати— фолікулін, синестрол, естрадіол, мікрофолін,

прогінова та ін. Показання: первинна та вторинна аменорея, інфантилізм,

безплідність, післякастраційний синдром, дисфункціональні маткові кровотечі.

Гестагенні препарати — прогестерон, оксипрогестерону капронат, норколут,

прегнін, дуфастон та ін. Показання: захворювання, пов’язанні з недостатньою

функцією або відсутністю функції жовтого тіла яєчника (ановуляція, аменорея,

безплідність, інфантилізм, полікістоз яєчників, ендометріоз, дисфункціональні

маткові кровотечі тощо).

Комбіновані естроген-гестагенні препарати — бісекурин, нон-овлон, овідон,

антеовін, триквілар, діане-35, силест, марвелон, логест та ін. Показання:

порушення менструального циклу, післякастраційний синдром, ендометріоз,

полікістоз яєчників, затримка статевого розвитку тощо.

9

Андрогенні препарати — тестостерону пропіонат, метиландростендіол,

метилтестостерон, сустанон-250 та ін. Показання: дисфункціональні маткові

кровотечі в пременопаузі, гіперпластичні процеси ендометрія. Жінкам до 50

років призначення андрогенів не бажане у зв’язку з можливістю появи ознак

вірилізації.

За потреби застосовують гормони гіпофіза (ФСГ, метродин, менопур, пурегон,

ЛГ), гіпоталамуса (РГЛГ), антиестрогенні препарати (клостилбегіт,

томаксифен), стимулятори овуляції (кломіфен), глюкокортикоїдні препарати

(преднізолон, дексаметазон — при вродженому адреногенітально- му

синдромі). Лікування гормонами має право призначати тільки лікар. Великі

дози гормонів пригнічують функцію ендокринних залоз, малі, навпаки,

стимулюють. Дозу препаратів обирають залежно від мети призначення

гормонів.

Розрізняють такі види гормонотерапії:

1) замісна— для поповнення кількості гормонів при їх недостатності в

організмі (наприклад, уведення статевих стероїдних гормонів при

післякастраційному синдромі). При цьому гормональна недостатність

компенсується, але захворювання не виліковується. Замісну терапію

найчастіше проводять упродовж усього життя;

2) стимулювальна — для посилення функції власних ендокринних залоз

організму (наприклад, застосування невеликих доз статевих гормонів при

гіпофункції яєчників);

3) гальмівна — для пригнічення виділення того чи іншого гормону (на­

приклад, уведення андрогенів для пригнічення функції яєчників при

передракових станах ендометрія).

(Терапія після дії (rebound-effect) ґрунтується на ефекті активації

нейроендокринних механізмів регуляції репродуктивної функції після

попереднього її пригнічення введенням певних гормонів (наприклад, уведення

синтетичних прогестинів у контрацептивному режимі впродовж 2—З міс. при

гормональній безплідності з оптимізацією репродуктивної функції в наступні

2—3 міс.).

Парафармакодинамічна терапія — на використанні впливу гормонів на

метаболічні і запальні процеси, імунний гомеостаз, кровопостачання та ін.

Зазвичай цих ефектів досягають при введенні гормонів короткими курсами й у

великих дозах (наприклад, уведення глюкокортикоїдів для імунодепресії або

гальмування запальних процесів).

Хіміотерапію застосовують для лікування злоякісних пухлин жіночих

статевих органів. Хіміопрепарати включаються в обмінні процеси ракових

клітин, змінюють їх і спричинюють їхню загибель (цитостатична дія). В

онкогінекології найчастіше віддають перевагу циклофосфану, фторурацилу,

метотрексату, меркаптопурину, актиноміцину та ін. Хіміотерапевтичні засоби

застосовують за типом моно- або поліхіміотерапіїї. Лікування проводять

курсами. Інтервали між ними мають бути достатніми, щоб усунути токсичні

явища від попереднього курсу, але не тривалими, аби уникнути резистентності

до них. Показання до хіміотерапії: захворювання, вилікування або стан ремісії

10

яких можна досягти тільки цим шляхом; профілактика метастазування;

переведення неоперабельної пухлини в операбельну; паліативна терапія.

ФІЗІОТЕРАПІЯ Фізіотерапія— застосування фізичних методів впливу

на організм для лікувальних, профілактичних та реабілітаційних заходів

при гінекологічних захворюваннях.

Залежно від етіологічних, патогенетичних, клінічних особливостей

основного та супутнього патологічного процесу, а також індивідуальних

відповідних реакцій організму фізичні чинники можуть бути основним,

додатковим або допоміжним компонентом загального комплексу

лікувальних заходів. При гострих захворюваннях фізіотерапевтичні процедури

через гуморальні механізми і ЦНС у комплексі з іншими заходами сприяють

підвищенню захисних сил організму, зменшують алергійні реакції і ліквідують

патологічні процеси за більш короткий час. При хронічних процесах

фізіотерапевтичні заходи призначають інтенсивніше, вони спрямовані на

ліквідацію залишкових патологічних явищ і нормалізацію порушених функцій

органів і систем. Обов’язковим є чіткий контроль за протипоказаннями до

фізіотерапії з урахуванням онкологічної настороженості, систематичний

лікарський контроль за реакцією організму хворої і вчасна корекція

фізіотерапевтичного лікування.

Різноманітні фізичні чинники, що застосовують у гінекології, поділяють

на природні — кліматотерапія, гідротерапія, бальнеотерапія, лікування

грязями і грязеподібними речовинами та штучні — масаж, лікування за

допомогою спеціальних апаратів.

Природні фізичні чинники. Природні фізичні чинники переважно

використовують при санаторно-курортному лікуванні.

Кліматотерапія. Клімат — це метеорологічні умови, властиві певній

місцевості. До поняття «кліматотерапія» входить лікувально-профілактичний

вплив на організм повітря, морських купань, сонячних променів.

Аеротерапія. Лікування повітрям використовують у вигляді прогулянок,

загальних повітряних ванн. Лікувальними чинниками є підвищення оксигенації

організму, стимуляція функції дихальної, серцево-судинної, центральної

нервової систем, опорно-рухового апарату, що важливо для жінок, умови праці

яких пов’язані з гіподинамією, яка призводить до застійних явищ в органах

малого таза.

Купання в морі (таласотерапія) визиває загальнозміцнювальний та

тонізуючий вплив на організм завдяки дії трьох основних чинників морської

води: термічного, механічного (гідромасаж), хімічного (у морській воді

містяться іони калію, натрію, магнію, кальцію, фтору, брому, йоду).

Позитивний вплив також має фізичне навантаження під час плавання.

Геліотерапія (дія прямих сонячних променів) підвищує захисну функцію

організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища, чинить

знеболювальний та фібролітичний вплив, позитивно діє на менструальну та

секреторну функції жінки. Основна біологічна роль у дії на організм належить

ультрафіолетовому випромінюванню, яке зумовлює фотохімічні реакції, що

11

мають як місцевий (еритема з подальшою пігментацією ділянки), так і

загальний вплив.

Лікування кліматичними чинниками показане жінкам із хронічними

запальними захворюваннями статевих органів поза стадією загострення, при

безплідності, генітальному інфантилізмі, аменореї та гіпоменструальному

синдромі, виснаженні та анемії, після перенесених операцій на статевих

органах як останній етап реабілітації. Протипоказана кліматотерапія (зокрема,

сонячні ванни) хворим із пухлинами статевих органів, схильним до маткових

кровотеч, із порушенням функції кіркової речовини надниркових залоз та

щитоподібної залози, при органічних захворюваннях серця та нервової системи.

Гідротерапія — застосування з лікувальної метою звичайної прісної

води. Найпоширенішими видами гідротерапії є душ і ванни, які чинять на

організм термічний, механічний вплив, а при додаванні у воду різноманітних

речовин (сіль, гірчиця, хвойний екстракт) — і хімічну дію.

Душ використовують загальний (струминний, дощовий, циркулярний) та

місцевий (наприклад, для промежини). Ванни також можуть бути загальними і

місцевими (у гінекологічній практиці - тазові). Залежно від температури води

всі процедури поділяють на холодні (нижче 20 °С), прохолодні (20—33 °С),

індиферентні (34—36 °С), теплі (37—39 °С) та гарячі (40 °С і вище). Ванну

можна поєднувати з масажем струменем води (підводний масаж). Теплі і гарячі

сидячі ванни, ножні ванни збільшують кровонаповнення органів малого таза,

гарячі ручні ванни — зменшують. Із загальних ванн найчастіше застосовують

теплі. Вони, крім гігієнічного впливу, покращують функцію шкіри,

зумовлюють розслаблення м’язів, дають знеболювальний ефект. Гаряча ванна

має розсмоктувальну властивість (наприклад, при інфільтратах). Показання:

хронічні запальні захворювання статевих органів (серед симптомів яких є біль),

запальні інфільтрати, вегетативні неврози (клімактеричний синдром), ожиріння

та інші порушення обміну речовин. Протипоказання: злоякісні пухлини,

схильність до маткових кровотеч, захворювання серця з декомпенсацією

кровообігу.

Бальнеотерапія — використання із лікувальною метою мінеральних та

радонових вод, як природного, так і штучного походження. На відміну від

гідротерапії бальнеотерапія чинить потужний хімічний вплив на організм,

унаслідок чого дає десенсибілізувальний, знеболювальний, протизапальний і

розсмоктувальний ефект, покращує стан нервової, ендокринної, серцево-

судинної систем. Для лікування гінекологічного захворювання найчастіше

призначають хлоридно-натрієві, йодобромні, вуглекислі, сірководневі та

радонові води, які застосовують для піхвових зрошень і загальних ванн.

Показання: хронічні запальні процеси статевих органів, інфантилізм,

порушення функції яєчників, безплідність. Протипоказання: гострі та

підгострі процеси статевих органів, туберкульоз статевих органів, ендометріоз,

пухлини статевих органів.

В Україні бальнеотерапію пропонують на курортах Немирів, Синяк,

Хмільник, Миронівка, Знам’янка, Біла Церква.

12

Грязелікування (пелоїдотерапія) муловими та органічними грязями

проводять як у санаторно-курортних (Бердянськ, Євпаторія, Саки, Куяльник,

Слав’янськ, Сергіївка), так і амбулаторних умовах (привізна грязь). Хімічні та

фізичні властивості лікувальних грязей мають десенсибілізувальну,

розсмокгувальну та протизапальну дію, покращують функцію яєчників,

реологічні властивості крові та енергетичне забезпечення організму.

Показання: хронічні запальні процеси жіночих статевих органів, трубна

безплідність, гіпофункція яєчників, інфантилізм, післяопераційні інфільтрати та

рубці. Протипоказання: гострі запальні процеси статевих органів, доброякісні

і злоякісні новоутворення статевих органів, ендометріоз, порушення

менструальної функції з гіперестрогенією, передракові та фонові захворювання

статевих органів. Грязі використовують у вигляді тампонів, компресів,

аплікацій, загальних і місцевих грязевих та гряземінеральних ванн.

Грязеподібні речовини (парафін, озокерит, нафталан, глина). Основа

фізіологічного впливу на організм — теплова дія. Дають знеболювальний,

протизапальний, розсмоктувальний, антиспастичний ефект, і за своїм впливом

на функцію яєчників подібні до грязей. При гінекологічних захворюваннях

лікування парафіном, озокеритом і глиною проводять зазвичай у вигляді

аплікацій («труси»), рідше — піхвових тампонів. До теплоносіїв належить

також пісок. Лікувальне застосування нагрітого піску (псамотерапія)

ґрунтується на його тепловій дії та механічному подразненні шкірних

рецепторів гострими пісковими крупинками. Псамотерапію проводять у вигляді

ванн — загальних або місцевих (вплив на нижню половину тулуба хворої) та

пісочних грілок. Лікування піском хвора може провести самостійно в домашніх

умовах під контролем лікаря. Показання і протипоказання до використання

грязеподібних речовин такі самі, що і до грязей.

Штучні фізичні чинники Світлотерапія — використання видимих і невидимих (інфрачервоних,

ультрафіолетових) променів. Видиме та інфрачервоне випромінювання

застосовують для теплової дії у поверхневих шарах тканин, що опромінюють.

Це дає кооткочасний антиспастичний та знеболювальний ефект, сприяє

розсмоктуванню запальних інфільтратів. Показання: підгострі та хронічні

запальні захворювання жіночих статевих органів без підвищення температури

тіла.

У гінекологічній практиці використовують як загальне ультрафіолетове

опромінювання всього тіла, так і місцеве (ділянка зовнішніх статевих органів,

промежини, післяопераційної рани, піхва). Опромінювання в еритемній дозі дає

знеболювальний, десенсибілізувальний, протизапальний ефект. Суберитемні

дози, що не зумовлюють почервоніння шкіри, сприяють епітелізації тканин,

підвищують опірність організму. Показання до загального ультрафіолетового

опромінювання: хронічні запальні захворювання, зниження опірності

організму, гіпофункція яєчників. Місцеве ультрафіолетове опромінювання

призначають для лікування справжніх ерозій, вульвовагініту, при повільному

загоєнні післяопераційної рани, швів на промежині.

13

Лазерне випромінювання видимого та інфрачервоного діапазонів,

проникаючи в тканини, поглинається, сприяючи певним біологічним ефектам,

які залежать від довжини хвилі випромінювання, його інтенсивності та

експозиції. Таке випромінювання покращує мікроциркуляцію тканин, є

потужним імуномодулюючим, мембраностабілізувальним та

біостимулювальним засобом, справляє протизапальну (регенераторну) дію, при

місцевому впливі прискорюється зміна фаз запального процесу, краще

відновлюється органоспецифічність тканини. Тому застосування лазера є

високоефективним при лікуванні ран промежини, ерозій шийки матки,

післяопераційних ран.

Електротерапія включає методи лікування електромагнітним полем

та його складовими. В основі цих чинників лежить поглинання енергії

тканинами з подальшим розвитком фізіко-хімічних процесів, що дають

кінцевий терапевтичний ефект. Методи електролікування поділяють на

контактні та дистанційні.

До методів лікування за допомогою постійного електричного струму

належать:

1. Дія безперервного електричного струму:

а)гальванізація- спазмолітичний, міорелаксуючий, протизапальний, седативний

та трофічний ефекти;

б) лікарський електрофорез - його дію визначають властивості речовин, які

вводять.

2.Дія імпульсного струму:

а) електростимуляція - міонейростимулювальний ефект;

б) електросон - седативний, знеболювальний, спазмолітичний, трофічний

ефектив);

в)діадинамотерапія - міонейростимулювальний, знеболювальний,

судинорозширювальний ефекти.

3. Дія змінного струму:

а) ампліпульстерапія - міонейростимулювальний, трофічний, знеболю

вальний, судинорозширювальний ефекти;

б) дарсонвалізація - місцевий вазореактивний, протизапальний, трофічний

ефекти.

Вплив електромагнітних полів:

1)мікрохвильова (НВЧ-) терапія - міорелаксуючий, протизапальний,

імунокоригуючий ефекти;

2) міліметровохвильова (КВЧ-) терапія - нейростимулювальний, секреторний

ефекти;

3) ультрависокочастотна терапія - міорелаксуючий, протизапальний,

судинорозширювальний ефекти;

4) магнітотерапія - гіпокоагуляційний, седативний, імунокоригуючий ефекти.

Показання: хронічні і підгострі запальні захворювання статевих органів,

ендометріоз, порушення менструальної функції, субінволюція матки після

аборту.

Ультразвукова терапія - лікувальним чинником є ультразвукові

коливання, які здійснюють своєрідний механічний мікромасаж клітин і тканин,

14

що супроводжується відчуттям тепла і дає знеболювальний ефект. Сприяє

розсмоктуванню спайок та рубців, покращує трофіку тканин та їх

кровопостачання, стимулює гормональну активність яєчників. У гінекологічній

практиці ультразвук застосовують під час лікування підгострих і хронічних

запальних процесів статевих органів, спайкових процесів органів малого таза,

порушень менструального циклу.

Баротерапія — використання атмосферного тиску з лікувальною ме­

тою. Можна використовувати гіпербаричний режим (підвищення тиску) та

гіпобаричний режим (зниження тиску). Підвищення атмосферного тиску

зумовлює розширення артеріол, посилення кровообігу, сприяє покращан­ ню

оксигенації тканин та нормалізує їх трофіку. Гіпербарична оксигенація

стимулює активність дихального центру та органів кровотворення, підвищує

інтенсивність тканинного дихання.

Голкорефлексотерапія (акупунктура)— лікувальний метод, що

ґрунтується на подразненні спеціальними голками нервових закінчень на шкірі.

Використовують, зокрема, для усунення болю. Таку терапію може проводити

лікар, що отримав спеціальну підготовку.

Лікувальна гімнастика і масаж. Лікувальну гімнастику (лікувальна

фізкультура) у гінекологічній практиці призначають як загальнозміцнювальний

засіб для тих, хто одужує, у післяопераційний період, а також для укріплення

деяких груп м’язів (наприклад, передньої черевної стінки, промежини). У

післяопераційний період, а також при тривалому ліжковому режимі внаслідок

тяжких гінекологічних захворювань гімнастичні вправи покращують дихання і

кровообіг, запобігають атрофії м’язів. При опущенні статевих органів

рекомендують гімнастику, що укріплює м’язи черевного пресу і тазового дна.

Вправи підбирають індивідуально відповідно до віку і загального стану

пацієнтки. Крім активних рухів можна застосовувати пасивну лікувальну

гімнастику, тобто рухи за допомогою сторонніх, для хворих, що дуже ослабли.

Масаж - метод дозованої механічної дії на тіло людини та її внутрішні

органи за допомогою спеціальних прийомів, що виконують руками (робить той,

хто володіє цим методом). Масаж можна робити також і за допомогою

спеціальних апаратів, що генерують механічні коливання. Під час масажу

виникає подразнення механорецепторів, що призводить до формування

відповіді організму у вигляді місцевих та загальних реакцій. У зоні дії

відбувається покращення кровопостачання тканин, видалення продуктів

аутолізу клітин, посилення кровообігу та циркуляції лімфи. Прискорюється

процес розсмоктування інфільтратів, стимулюються трофічні процеси у

внутрішніх органах, які перебувають у зоні масажу. Посилюються реакції

неспецифічного імунітету.

ПРОМЕНЕВА ТЕРАПІЯ Променеву терапію застосовують при

лікуванні злоякісних пухлин. Може бути як самостійним методом лікування,

так і в комплексі з хірургічним втручанням, хіміо- і гормонотерапією. Основне

завдання променевого лікування - знищити пухлинне вогнище з відновленням

на його місці тканин, які мають нормальні властивості обміну і росту.

Променева терапія - застосування з лікувальною метою іонізаційного

15

випромінювання. Джерелом цього випромінювання є обладнання, що

генерують його, і радіоактивні препарати. До іонізаційних випромінювань

належать альфа-, бета-, гамма-промені, рентгенівські промені. Джерело

рентгенівських променів - рентгенівська трубка, що є електровакуумним

пристроєм. Випромінює промені жорсткі, які здатні проникати вглиб тканин, і

більш м’ягкі, які поглинаються поверхневими тканинами. Джерелом альфа-,

бета- і гамма-променів, що здатні проникати в тканини на різну глибину, є

радій та його радіоактивні ізотопи. Найбільше проникають у тканини гамма-

промені, які найчастіше використовують із терапевтичною метою. Для захисту

тканин від впливу альфа- і бета- променів застосовують спеціальні фільтри, до

яких вміщують препарати радію. Крім радію застосовують радіоактивні ізотопи

- кобальт, цезій, радіоактивне золото тощо.

Опромінення пухлини може бути зовнішнім, коли джерело випромі­

нювання поза організмом, і внутрішнім - джерело розміщується всередині тіла.

Зовнішнє (черезшкірне) опромінення поділяють на дальнодистанційне,

близькодистанційне і контактне. Зазвичай при дистанційному опроміненні

опромінюють не стільки саму пухлину, як шляхи її регіонарного

метастазування. Зовнішнє опромінення здійснюють за допомогою

рентгенотерапевтичних, телегамма-установок. Проводять щоденно. Дозу

поглинання розраховують для кожної хворої індивідуально. Внутрішнє

опромінення буває внутрішньотканинним, коли джерело випромінювання

розміщене в пухлині або рані після її видалення, і внутрішньопорожнинним,

коли джерело випромінювання — в одній із порожнин (піхві, каналі шийки

матки, матці). Внутрішньопорожнинне опромінення застосовують при

лікуванні раку шийки матки, ендометрія, піхви. Для підведення препарату

безпосередньо до пухлини використовують спеціальні пристрої — ендостати

(це система порожнистих трубок, що мають вигини). Ендостати вводять у піхву

або порожнину матки. Час опромінення хворої впродовж 1 сеансу

вираховується хвилинами, а при використанні джерел низької активності

випромінювання — годинами (24—72 год). Курс лікування складається із

кількох (3—5) сеансів опромінення з перервою в 5—6 днів.

Одночасне використання внутрішньопорожнинного і дистанційного

опромінення називають методом поєднаної променевої терапії. Вибір методу

опромінення залежить від локалізації пухлини, глибини її залягання,

особливостей гістологічної будови і характеру пухлинного росту. Променеву

терапію проводять у спеціалізованих закладах.

Ускладнення променевої терапії. Найчастіші — ускладнення з боку

кишок, сечової системи, шкіри і підшкірної жирової клітковини. їх частота

підвищується в разі перенесених хворою операцій на органах черевної

порожнини і супутніх захворювань серцево-судинної, ендокринної систем

тощо. Ускладнення з боку кишок трапляється у вигляді ентероколіту, ви­

разкового ректосигмоїдиту. Проктит найчастіше виникає в процесі опроінення,

але іноді і в більш пізні терміни (через 1—1,5 року після закінчення лікування).

Клінічними ознаками ускладнень є нудота, метеоризм, біль, почастішання

випорожнення, домішка крові у калі. Іноді виникають ректально-вагінальні

нориці.

16

Ускладненнями з боку сечової системи найчастіше є променеві

цистити (виникають загалом після внутрішньопорожнинної терапії).

Найтяжче ускладнення — міхурово-піхвові нориці, а також рубцеве звуження

сечоводів. Променеві ушкодження шкіри і підшкірної жирової клітковини

характерні для дистанційної терапії. Клінічні ознаки: помірні гіперемія і

гіпертермія, лущення, пігментація, поява мокнучих ділянок. У більш тяжких

випадках спостерігають атрофію шкіри, зменшення рухомості й еластичності

тканин, їх ущільнення, виразки.

Загальна реакція організму на опромінення проявляється зниженням

апетиту, швидкою стомлюваністю, розладом сну, запамороченням, нудотою,

головним болем. Можливе порушення функцій системи кровотворення (лейко­

пенія, лімфопенія, анемія, тромбоцитопенія).

Догляд за хворими. При проведенні багатогодинних сеансів опромінення

хвора повинна дотримуватись ліжкового режиму. їжа у період лікування має

бути такою, що легко засвоюється, високої енергетичної цінності. Дуже

важливо підтримувати у пацієнтки віру в успіх лікування. Потрібно стежити за

загальним станом хворої, температурою тіла. Так, субфебрильна температура

може бути зумовлена всмоктуванням продуктів розпаду пух­ лини. А поява

високої температури, сильного болю, перитонеальних явищ іноді є показанням

до припинення лікування. Під час проведення променевої терапії слід

контролювати масу тіла хворої. Підвищення її у процесі лікування і після його

закінчення є сприятливою прогностичною ознакою. Для успіху лікування дуже

важливий психічний стан хворої, тому медичний персонал повинен виявляти до

неї увагу і турботу.

Висновок до другого питання:

Визначення знань щодо медікаментозного лікування в гінекології, фізіотерапії.

Показання та протипоказання.

3.Оперативне лікування гінекологічних хворих. Передопераційна підготовка.

Підготовка операційної, інструментів, перев’язувального матеріалу.

Післяопераційний догляд за гінекологічними хворими.

ОПЕРАТИВНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ До оперативних втручань у

гінекологічній практиці вдаються лише за умови, що консервативні методи

лікування випробувані, і єдиним шляхом до видужання хворої, а часом і для

врятування її життя, є операція. Показання, протипоказання до операції, її

обсяг, метод знеболювання визначає лікар, проте величезна роль середнього

медичного персоналу полягає в підготовці хворої до операції,

післяопераційному догляді за нею, забезпеченні технічного боку операції —

підготовки інструментарію, білизни, операційного блоку з повним

дотриманням правил асептики та антисептики. Гінекологія належить до

хірургічної галузі медицини, тому в гінекологічному відділенні вимоги до

устрою операційного блоку, стерилізації інструментарію, дезінфекції різних

об’єктів, підготовки медперсоналу та інструментального столу до операції теж

самі, що і для хірургічного відділення.

17

Розрізняють такі гінекологічні операції:

1. Залежно від часу проведення: — планові, коли заздалегідь визначають

дату і час проведення операції. Планову операцію краще проводити в першу

половину менструального циклу. Не можна призначати операцію за 2—3 дні до

менструації (крім діагностичного вишкрібання) і під час неї у зв’язку з

фізіологічним посиленням кровоточивості тканин органів малого таза; —

екстрені (ургентні), коли операцію проводять у будь-який час, якщо є загроза

життю хворої.

2. Залежно від обсягу проведення операції: — великі (надпіхвова

ампутація матки, екстирпація матки, видалення придатків матки тощо); — малі

(діагностичне вишкрібання, біопсія, поліпектомія тощо).

3. Залежно від шляху проведення операції:

— черевностінкові (лапаротомія — розтин передньої черевної стінки:

поздовжній або поперечний за Пфанненштилем, — лапароскопія) —

надпіхвова ампутація матки, екстирпація матки, операції на придатках матки

тощо;

— вагінальні (піхвові) — пластика стінок піхви, створення штучної піхви,

екстирпація матки, біопсія шийки матки, видалення міоматозного вузла, що

«народжується», тощо.

ПІДГОТОВКА ХВОРОЇ ДО ОПЕРАТИВНОГО ВТРУЧАННЯ Готуючи хвору до планової операції, проводять її ретельне клініко-

лабораторне дослідження: загальний аналіз крові, група крові та резус-

фактор, дослідження крові на сифіліс, ВІЛ-інфекцію, HBsAg (австралійський

антиген), біохімічні аналізи крові (загальний білок, креатинін, сечовина,

білірубін, печінкові проби, електроліти, коагулограма), глюкози в крові,

загальний аналіз сечі, бактеріоскопічне (за потреби і бактеріологічне)

дослідження виділень із піхви, каналу шийки матки, сечівника;

онкоцитологічне дослідження; електрокардіографія; рентгенографія органів

грудної клітки. Хвору оглядають стоматолог, терапевт, анестезіолог, а за

показаннями — інші спеціалісти (невропатолог, окуліст, хірург тощо).

Напередодні операції жінка не вечеряє, можна випити лише склянку

солодкого чаю, зранку не снідає. Увечері і зранку перед операцією їй ставлять

очисні клізми, вона приймає гігієнічний душ; за потреби — зголюють волосся з

лобкового підвищення, зовнішніх статевих органів, передньої черевної стінки.

Безпосередньо перед операцією жінка спорожнює сечовий міхур, за потреби їй

уводять постійний катетер на весь час операції.

При підготовці хворої до піхвової операції проводять санацію піхви до

досягнення І—II ступеня чистоти піхви. У день операції піхву обробляють

антисептичним засобом і вводять стерильний тампон. Відсутність інфекції в

піхві значно зменшує ризик розвитку післяопераційних септичних ускладнень.

Перед операцією проводять медикаментозну підготовку, щоб усунути

психічне напруження і нормалізувати сон. Увечері напередодні операції хворій

призначають снодійні, транквілізатори. За ЗО—40 хв до операції виконують

премедикацію: внутрішньом’язово вводять атропін, наркотичні анальгетики

(промедол), антигістамінні препарати (димедрол).

18

Підготовка хворої до екстреної операції в більшості випадків дуже

обмежена за часом (інколи — до кількох хвилин) і тому зводиться до мінімуму:

визначають групу крові і резус-фактор; якщо дозволяють обставини, ставлять

очисну клізму (при кровотечі клізма протипоказана); за потреби проводять

аспірацію шлункового вмісту та промивання шлунка, зголюють волосся на

лобковому підвищенні; обов’язково спорожнюють сечовий міхур і вводять

постійний катетер; премедикацію можуть виконувати безпосередньо в

операційній внутрішньовенним уведенням препаратів.

ПІДГОТОВКА ПЕРСОНАЛУ ДО ОПЕРАЦІЇ

Підготовка рук персоналу Жоден із способів обробки рук не гарантує їх абсолютної стерильності, тому всі

операції виконуються у стерильних хірургічних рукавичках.

Одягання стерильного халата Після обробки рук операційна медична сестра першою заходить в

опеаційну і з допомогою санітарки або іншої сестри приступає до одягання

стерильного халата. Санітарка відкриває бікс із простерилізованими халатами.

Операційна медична сестра за індикатором стерильності перевіряє придатність

халатів до використання, виймає халат, складений у вигляді рулона, розгортає

його і одягає. Санітарка чи інша сестра зав'язують ззаду зав'язки халата і пояс.

Хірурги одягаються самостійно. Халат їм у розгорнутому вигляді подає

сестра, санітарка зав'язує пояс. Якщо є потреба, операційна сестра може

допомогти хірургам зав'язати поворозки на рукавах.

Одягання стерильних рукавичок Санітарка відкриває бікс з рукавичками, за індикатором перевіряє їх

стерильність. Операційна сестра одягає рукавички сама, а хірургу подає таким

чином, щоб він одним швидким рухом ввів руку в рукавичку якомога глибше.

Одягнуті рукавички протирають 96% спиртом, щоб видалити залишки тальку.

На зовнішній поверхні рукавичок тальку бути не повинно, оскільки,

потрапляючи на очеревину, він викликає асептичне запалення, що призводить

до формування спайок у черевній порожнині. Якщо під час операції випадково

стався прокол рукавички, її слід негайно замінити.

ОПЕРАЦІЙНИЙ БЛОК

Операційний блок гінекологічної клініки складається з таких приміщень:

передопераційної, кімнати для підготовки хворої, матеріальної, операційної.

Передопераційна кімната. У цій кімнаті хірург та його помічники миють

руки, одягають операційний одяг, фартухи, маски. В операційну операційна

бригада заходить уже готовою до одягання стерильних халатів та початку

операції.

Кімната для підготовки хворої до операції. Готувати хвору до операції

доцільно у кімнаті, що знаходиться поруч з операційною. Це позбавляє її

негативних емоцій від споглядання обстановки операційної, крім того, в

операційній не порушується чистота і порядок.

19

Матеріальна кімната призначена для зберігання операційної білизни, марлі,

вати, інструментів. Ця кімната повинна бути ізольована від інших приміщень.

Матеріали в операційну подають через спеціальне вікно.

Операційна кімната. Операційних у відділенні оперативної гінекології

повинно бути щонайменше дві: «чиста» і «гнійна», оскільки на практиці

доводиться надавати допомогу як неінфікованим, так й інфікованим хворим.

«Чиста» операційна повинна бути більшою, у ній може знаходитись 1-2

операційні столи. У «гнійній» операційній оперують не лише хворих із

заздалегідь встановленим діагнозом гнійного процесу у статевих органах, але й

тих, що підлягають оперативному втручанню за невідкладними показаннями,

так як наявність гною може бути діагностована у недостатньо обстежених

хворих уже під час операції. Тоді операційну слід ретельно прибрати і

продезінфікувати.

Операційна, передопераційна та матеріальна знаходяться у зоні стерильного

санітарно-гігієнічного режиму. Зона стерильного режиму потребує дотримання

особливих вимог щодо прибирання:

• попереднє прибирання — видалення пилу на меблях, приладах та підлозі

перед початком кожного робочого дня;

• поточне прибирання (дотримання чистоти і порядку в операційній) — під час

операцій прибираються марлеві кульки, серветки, інструменти, що випадково

впали на підлогу; якщо на підлогу потрапляє рідина, її негайно треба витерти;

• післяопераційне прибирання — у проміжках між операціями;

• завершальне прибирання — наприкінці робочого дня: миття підлоги, вологе

протирання стін, підвіконь, меблів з використанням дезінфектантів.

Прибирання проводиться незалежно від того, були у цей день операції чи не

було;

• генеральне прибирання (дезінфекція операційного блоку) — 1 раз на тиждень.

Після прибирання операційну знезаражують за допомогою кварцевої лампи

протягом години.

Дуже важливе достатнє освітлення. Слід зважити на те, що

черевностінкові операції на внутрішніх статевих органах проводяться глибоко у

порожнині таза, тому високоефективним буде освітлення за допомогою без-

тіньової лампи. При вагінальних операціях краще користуватись так званими

гінекологічними світильниками, що додатково до денного освітлення

дозволяють сфокусувати світло у горизонтальному напрямі і добре освітити

операційне поле.

Температура в операційній повинна підтримуватись у межах 20-2 5 °С.

Необхідна достатня вентиляція або кондиціонування повітря.

СТЕРИЛІЗАЦІЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ

Основним видом стерилізації є термічне знезаражування. Переважна

більшість мікроорганізмів може існувати лише у певних температурних умовах,

причому верхня межа температури для більшості вегетуючих мікробів

становить 50°С. Спори, захищені термостійкою оболонкою, можуть переносити

і вищу температуру.

20

Стерилізація сухим жаром. Апарати для сухожаровоі стерилізації

використовують для знезараження лабораторного посуду — чашок Петрі,

колб, пробірок, інструментів з металу—дзеркал, шпателів, кюреток, корнцангів,

металевих катетерів тощо. Стерилізація проходить при температурі 180-200°С.

Процес стерилізації триває біля 2 годин, з яких близько години потрібно на

прогрівання шафи до 180°С, 40 хвилин — на власне стерилізацію, 20 хвилин на

охолодження до температури 80-90°С. Недоліком методу є велика тривалість

робочого циклу, придатність тільки для знезараження термостійких матеріалів.

Стерилізація парою під тиском. Метод підвищеного тиску пари дозволяє

досягти більш високої температури, при якій гинуть спори мікроорганізмів.

У парових стерилізаторах — автоклавах — стерилізують перев'язувальний

матеріал, операційну білизну, серветки, інструменти. Стерилізацію проводять у

біксах, в які закладають матеріал, а потім вміщують у стерилізаційну камеру. У

бікс кладуть індикатор стерильності, який дозволяє перевірити, чи була

досягнута під час обробки температура, необхідна для знищення мікрофлори.

Отвори у біксах повинні бути відкриті. Під час процесу стерилізації

контролюють за приладами тиск та температуру в камері. Після закінчення часу

стерилізації автоклав вимикають, коли тиск впаде до атмосферного, бікси

виймають з камери і одразу закривають отвори, щоб при охолодженні

параконденсат не осів на білизні, і вона не стала вологою.

Стерилізація в автоклавах потребує складної апаратури, тому її проводять

централізовано у спеціальних приміщеннях. Цей спосіб за сучасних умов є

ефективним і основним у хірургічних стаціонарах.

Контроль стерилізації проводять бактеріологічними, технічними та

термічними методами.

ЗНЕБОЛЮВАННЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ОПЕРАТИВНИХ

ВТРУЧАНЬ У гінекологічній практиці застосовують усі види знеболювання.

При невеликих за обсягом та короткочасних гінекологічних втручаннях

використовують внутрішньовенне введення анестетиків (натрію тіопентал,

кетамін та ін.). Місцеву анестезію застосовують лише за наявності

протипоказань до загальної — гострі запальні процеси у верхніх дихальних

шляхах, повний шлунок, а також відмови хворої від загального знебо­ лювання

або за відсутності умов для проведення наркозу. Основним методом місцевого

знеболювання є парацервікальна анестезія, якої досягають, уводячи анестетик у

приматкову (параметральну) клітковину.

Для знеболювання великих гінекологічних операцій застосовують

комбінований ендотрахеальний наркоз у поєднанні з міорелаксантами та

штучною вентиляцією легень або епідуральну анестезію.

Обов’язками середнього медичного персоналу є підготовка

інструментарію до проведення знеболювання, постійне спостерігання за станом

хворої під час анестезії, вчасне виконання розпоряджень лікаря, ведення

наркозної карти.

ОСНОВНІ ГІНЕКОЛОГІЧНІ ОПЕРАТИВНІ ВТРУЧАННЯ

ЧЕРЕВНОСТІНКОВІ ГІНЕКОЛОГІЧНІ ОПЕРАТИВНІ ВТРУЧАННЯ

21

Оперативні втручання на придатках матки. Видалення маткової труби

(тубектомію) виконують при позаматковій вагітності, гідропіосальпінксі. Якщо

потрібно зберегти маткову трубу для ймовірної вагітності і якщо труба

перебуває в стані, який дає змогу її зберегти, видаляють плодове яйце (при

позаматковій вагітності) і рану труби закривають кетгутовими швами або

проводять резекцію маткової труби з подальшою реабілітаційною терапією.

Операцію резекції яєчника виконують за наявності різних видів

кістозних утворень (фолікулярна кіста, кіста жовтого тіла), склерокістозних

яєчників, при апоплексії яєчника. Клиноподібно вирізають частину тканини, що

підлягає видаленню, після цього яєчник ушивають декількома окремими

кетгутовими швами. Видалення яєчника (оваріоектомія) здебільшого показано

при пухлинах яєчника.

Оперативні втручання на матці. Видалення міоматозного вузла (енук­

леація (вилущення) міоматозного вузла, консервативна міомектомія). Операція

міомектомії: запроводять за наявності поодиноких невеликих субсерозних або

інтерстиціальних вузлів. Надпіхвову ампутацію матки без придатків

виконують при лейоміомі матки, якщо шийка матки та придатки не змінена.

Під час операції видаляють лише тіло матки. Екстирпацію матки без придатків

виконують при міомі матки в поєднанні з патологією шийки матки. Під час

операції видаляють матку разом із шийкою. Надпіхвову ампутацію матки з

придатками переважно проводять при поєднанні патології тіла матки та її

придатків на тлі незміненої шийки матки, при злоякісних пухлинах яєчників.

Екстирпація матки з придатками показана при поєднанні патології тіла, шийки

матки та її придатків, а також при злоякісних пухлинах тіла або шийки матки.

ВАГІНАЛЬНІ ОПЕРАТИВНІ ВТРУЧАННЯ Втручання на піхвовій

частині шийки матки. Пластику шийки матки виконують для усунення

старих бічних деформованих розривів шийки матки за відсутності її

гіпертрофії. Ампутацію шийки матки за Штурмдорфом виконують у разі

гіпертрофії і подовження шийки матки, а також при раку шийки матки 0 стадії в

жінок у віці до 50 років. Клиноподібну ампутацію шийки матки за Шредером

здійснюють переважно при ектропіоні шийки матки. Пластику передньої

стінки піхви (передня колъпорафія) виконують при опущенні передньої стінки

піхви. Пластику задньої стінки піхви і м ’язів тазового дна (кольпоперинео-

рафія з леваторопластикою) виконують при опущенні задньої стінки піхви.

МАЛІ ЗА ОБСЯГОМ ГІНЕКОЛОГІЧНІ ВТРУЧАННЯ Пункцію черевної порожнини крізь заднє склепіння піхви виконують як

із діагностичною (підозра на переривання позаматкової вагітності, апоплексія

яєчника, пельвіоперитоніт), так і з лікувальною метою (уведення антибіотиків).

Біопсію шийки матки призначають за підозри на злоякісну пухлину

шийки матки і виконують після кольпоскопічного дослідження. Видалений

шматочок тканини направляють на гістологічне дослідження.

Зондування порожнини матки виконують перед медичним абортом та

діагностичним вишкрібанням для визначення довжини порожнини матки.

22

Діагностичне вишкрібання порожнини матки застосовують як із

діагностичною метою для визначення стану слизової оболонки матки, так і з

лікувальною — для спинення кровотечі. Видалену слизову оболонку

направляють на гістологічне дослідження.

Інструментарій, який застосовують при гінекологічних втручаннях

ВЕДЕННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ Усі заходи після

операції мають бути спрямовані на профілактику і своєчасне виявлення

можливих ускладнень. Одразу після операції хвору переводять у спеціальну

палату, де має постійно перебувати медична сестра, яка володіє навичками

виконання необхідних реанімаційних маніпуляцій. Палата має бути оснащена

систе­ мою підведення кисню, дихальними апаратами і набором лікарських за­

собів для надання екстреної допомоги. Особливу увагу хворій приділяють у

перші 6 год після операції, погодинно вимірюючи артеріальний тиск,

визначаючи частоту пульсу й дихання. У разі зниження артеріального тиску,

зміни частоти і наповнення пульсу, розладів дихання, виникнення кровотечі та

розвитку інших ускладнень терміново викликають чергового лікаря.

При черевностінкових втручаннях одразу після операції на ділянку

післяопераційної рани на 3—4 год накладають вантаж для гемостазу й

запобігання розходженню швів передньої черевної стінки під час блювання або

кашлю. Також для зменшення болю в операційній рані призначають холод на

ЗО хв (через 1,5—2 год), який відміняють через 2 доби.

Одним із патологічних чинників, що негативно впливає на перебіг

післяопераційного періоду, є біль, для усунення якого через 4—6 год після

операції хворій призначають анальгетики (промедол, анальгін та ін.). Ін’єкції за

потреби повторюють кожні 4—6 год, а через 2—3 доби — 1 раз на добу (на

ніч).

У післяопераційний період найголовнішим є оцінювання загального

стану хворої (температура, пульс, артеріальний тиск, дихання), стану

післяопераційної рани, нагляд за своєчасним спорожненням сечового міхура і

кишок, установлення наявності чи відсутності ознак подразнення очеревини,

визначення стану кишок. У більшості хворих уже наприкінці першої доби після

операції починають відходити гази, відновлюється перистальтика кишок. Для

стимуляції перистальтики з першої доби післяопераційного періоду

призначають прозерин, церукал. Якщо перистальтика відсутня, на другу добу

роблять гіпертонічну клізму, а на третю, за потреби, — очисну. Через 8—10 год

після операції сечовий міхур має бути спорожнений, незважаючи на те що

відразу після операції сечу було виведено через катетер. Якщо самостійне

сечовипускання унеможливлене, затримку сечі усувають лікарськими

(пітуїтрин) і рефлекторними засобами (тепле судно, струмінь води) або шляхом

катетеризації сечового міхура. У більшості хворих функція сечового міхура

відновлюється, як тільки їм дозволяють вставати.

У перші 6—8 год після операції пацієнтці не дозволяють пити, тільки

змочують їй губи та слизову оболонку ротової порожнини вологою серветкою.

Згодом дають пити невеликими порціями переварену воду, настій шипшини без

23

цукру, мінеральну негазовану воду. Із другої доби рідину дозволяють пити в

кількості 1—1,5 л, а також бульйон, кефір. На третю добу можна вживати

протерті супи, надалі поступово переходячи на загальне харчування.

З огляду на втрати рідини під час операції у післяопераційний період

показана інфузійна терапія для коригування водно-електролітного і білкового

обмінів, кислотно-основного стану та реологічних властивостей крові.

Характер і об’єм інфузійної терапії зумовлені основним захворюванням,

особливостями оперативного втручання і віком хворої. Інфузійну терапію

проводять протягом декількох днів після операції.

Антибіотики доцільно призначати лише за наявності запальних про­

цесів у малому тазі, після травматичних операцій, при повторних операціях або

якщо виникла небезпека інфікування.

Поведінка хворої в ліжку до кінця першої доби має бути активною

(глибокі вдихи, згинання ніг, зміна положення тіла) для профілактики

пневмонії. Призначають дихальну гімнастику.

При неускладненому перебігу післяопераційного періоду хворі можуть

вставати і ходити вже на другу добу (лапароскопії — через декілька годин)

після операції.

Особливо пильної уваги потребує післяопераційна пов’язка. Першу

перев’язку роблять на другу добу. Далі, якщо післяопераційний період

перебігає без ускладнень, перев’язки роблять за потребою. Шви знімають на

6—8 добу після операції.

Двічі на день хворим проводять туалет зовнішніх статевих органів,

обмиваючи їх дезінфекційними розчинами. На 7—8 добу (за лапароскопії — на

3 добу) після операції за умови неускладненого перебігу післяопераційного

періоду жінку виписують зі стаціонару під нагляд дільничного гінеколога.

Після піхвових операцій у післяопераційний період показані ліжковий

режим, анальгетики й антибіотики (за показаннями), дихальна гімнастика,

регуляція функцій кишок і сечового міхура. При операціях на м’язах тазового

дна акт дефекації затримується на 5 діб, що забезпечують ретельним

спорожненням кишок перед операцією і споживанням рідкої їжі протягом 5 діб

після операції. Із 6-ї доби харчовий раціон поступово розширюють, однак без

включення клітковини.

Догляд за післяопераційною раною на промежині ведуть відкритим

способом, на 5-у добу призначають клізму, шви знімають на 6-у добу. Вставати

і ходити хворим після піхвових операцій дозволяють на 7-у добу, а виписують

на 12-у. Протягом 3 міс. рекомендують обмежувати підняття важкого (не

більше 3 кг). Пацієнток звільняють від важкої фізичної праці на термін до 6 міс.

Після гінекологічних операцій малих за обсягом наглядають за з гальним

станом хворої (артеріальний тиск, пульс, колір шкіри та слизових оболонок,

температура) та виділеннями зі статевих шляхів.

УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ У

післяопераційному періоді можуть виникати ранні (у перші години) та пізні (на

2—6-у добу) ускладнення. Одразу після операції, під час виходу з наркозу,

24

можуть виникнути нудота і блювання. Голову хворої слід повернути набік і не

залишати без нагляду, бо можливі аспірація блювотних мас й асфіксія.

Достатньо часто у хворих спостерігають у тій чи іншій мірі дихальну

недостатність, що зумовлена залишковою дією м’язових релаксантів,

анестетиків та наркотичних анальгетиків, що проявляється гіпоксією та

метаболічним ацидозом. Для лікування цих явищ застосовують кисневу

терапію, перкусійний та вібраційний масаж грудної клітки, бронхолітики

(бронхолітин, еуфілін тощо), інгаляційну терапію. Для лікування застійних

явищ у легенях та профілактики пневмонії застосовують дихальну гімнастику.

Серед заходів щодо профілактики тромбоемболічних ускладнень

провідне місце нарівні з достатньою гідратацією посідають активне ведення

післяопераційного періоду (активна і пасивна гімнастика, раннє вставання з

ліжка), еластичне бинтування кінцівки з варикозно-розширеними венами,

застосування (за показаннями) прямих і непрямих антикоагулянтів.

Післяопераційні кровотечі насамперед проявляються зниженням

артеріального тиску, прискоренням пульсу, блідістю шкіри і слизових оболонок

появою крові із дренажних трубок або з піхви, зниженням рівня гемоглобіну.

Про появу таких ознак медична сестра негайно повідомляє чергового лікаря.

До гнійно-запальних ускладнень належать нагноєння післяопераційної

рани та післяопераційний перитоніт. Початкові симптоми медична сестра може

виявити при ретельному спостереженні за хворою: підвищення температури

тіла, прискорення пульсу, пульсівний біль, гіперемія, набряк у ділянці рубця,

гнійні виділення з рани; при перитоніті, крім того, зниження артеріального

тиску, поверхневе дихання, нудота, блювання, сповільнення перистальтики

кишок, невідходження газів, позитивні симптоми подразнення очеревини. Про

появу перших таких ознак медсестра повідомляє лікаря і надалі виконує його

призначення.

Висновок до третього питання:

Основні етапи підготовки до оперативного втручання хворої, медичного

персоналу, операційної, інструментарію.

Визначення знань стосовно ведення хворої в післяопераційному періоді.

Ускладнення післяопераційного періода.

.

Загальний висновок:

Знання щодо вибору методу лікування (консервативного або оперативного)

Визначення показань та протипоказань. Знання основних етапів підготовки до

оперативного втручання, ведення хворої в післяопераційному періоді.

Ускладнення післяопераційного періода – все це необхідно для майбутніх

медичних працівників.

Контрольні питання

1. Яку кількість розчину слід підготувати для проведення спринцювання?.

2. Яку кількість розчину слід підготувати для проведення піхвової

ванночки?

25

3. Скільки розчину потрібно ввести в піхву при проведенні піхвової

ванночки?

4. На який час уводять тампон у піхву?

6. Що видаляють при оваріоектомії?

12. Під час якої операції видаляють тіло і шийку матки?

13. Назвіть природні фізичні чинники, які використовують при санаторно-

курортному лікуванні.

14. Назвіть види оперативних втручань залежно від часу, обсягу, шляхів

проведення

15. Назвіть ускладнення післяопераційного періоду.

16. Назвіть основні заходи в післяопераційному періоді