Міністерство освіти і науки України Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

ФІЛІНЮК Вадим Анатолійович

УДК 94:323.3(477.4) «1917/1918» (043.3)

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СЕЛЯНСТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

В ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Кам’янець-Подільський - 2016

Дисертацією є рукопис.Роботу виконано на кафедрі історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лозовий Віталій Станіславович,головний науковий співробітник відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Реєнт Олександр Петрович,член-кореспондент НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України НАН України;

кандидат історичних наук, доцент Паращевіна Ольга Степанівна,доцент кафедри філософії і соціології Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. А. Лазаряна.

Захист відбудеться 8 квітня 2016 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 71.053.01 у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (32300, м. Кам’янець-Подільський, вул. Татарська 14, ауд. 23)

З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі наукової бібліотеки історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (32300, м. Кам’янець-Подільський, вул. Татарська 14)

Автореферат розісланий “5 ” березня 2016 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент І. А. Опря

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИАктуальність теми. В умовах глибоких змін і реформ, які переживає нині

наша держава, винятково важливим є розуміння не лише суті, змісту і ролі очікуваних перетворень для її суспільного поступу, а й механізмів зацікавлення якомога більшого кола громадян України до їх реалізації. В свою чергу, це зумовлює необхідність осмислення подібного історичного досвіду в нашому минулому як на загальноукраїнському рівні, так і на рівні повсякденності - специфічної сфери людської реальності. Остання має першорядне значення для розуміння механізмів діяльності на користь суспільства та держави. Адже в повсякденному житті відбувається соціалізація особистості, проходить складний процес утвердження і функціонування її ключових світоглядних координат, глибинної системи морально-етичних цінностей. Повсякдення справляє багатоплановий вплив на політичні уподобання, життєві переконання, духовно- моральні цінності громадян і загалом на сутність їх етносоціальної психології. Водночас, соціально-економічні та масштабні політичні зміни позначаються на повсякденні пересічних громадян, задаючи йому нового змісту і тональності.

Революція гідності, боротьба за суверенітет у нинішній російсько- українській війні, соціально-економічні антагонізми зумовлюють значний інтерес до означених подій сторічної давнини. Справді рубіжною в українській історії стала Національно-демократична революція 1917-1921 рр., зокрема на етапі Центральної Ради. Різко увірвавшись у суспільне і повсякденне життя, революційні події рішуче змінювали традиційні уявлення, світоглядні координати українських селян і спосіб життя, формуючи нові алгоритми та моделі поведінки, що виходили за рамки традиційних взаємин і не вписувалися в їх звичайний стиль і ритм життя. Революційні події надзвичайно радикалізували не тільки суспільні відносини, а й весь спектр повсякдення хліборобів, стимулювали дедалі більше їх зацікавлення в суспільно-політичних, соціально-економічних і духовно-культурних перетвореннях.

Саме детальний розгляд і порівняння змін у повсякденному житті селянства періоду Центральної Ради та сучасних процесів в Україні може сприяти уникненню попередніх помилок, вчасному попередженню негативних наслідків соціально-економічних і політичних криз, виправленню соціо- культурних аномалій у розвитку українського суспільства. Важливість проблеми обумовлена і тим, що вона й досі не стала предметом окремого дослідження й не знайшла всебічного відображення у формі синтетичної наукової праці.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана відповідно до комплексної науково-дослідної теми кафедри історії України Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка «Проблеми історії суспільних змін і трансформацій в Україні від найдавніших часів до сьогодення» (номер державної реєстрації 0110U004634).

Метою роботи є висвітлення повсякденного життя селянства Правобережної України в умовах революційних подій 1917-1918 рр., з ’ясування впливу суспільно-політичних змін на свідомість та мораль, поведінку і побут селян.

2

На реалізацію мети поставлені такі дослідницькі завдання:- з’ясувати стан висвітлення теми в науковій літературі,

репрезентативність джерельної бази та окреслити теоретико-методологічні засади роботи;

- дослідити сутність і місце суспільно-політичних цінностей у житті селян Правобережної України напередодні революції;

- охарактеризувати фактори суспільної дестабілізації в повсякденному житті українського селянства;

- розкрити прояви девіації як наслідок суспільно-політичної кризи в регіоні;

- простежити зміни у ставленні хліборобів Правобережжя до освіти та шкільної справи;

- розкрити суть політизації дозвілля і відпочинку селян.Об’єктом дослідження визначено українське селянство в добу

Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.Предметом вивчення обрано трансформації повсякденного життя

селянства Правобережної України у період функціонування Центральної Ради.Хронологічні рамки дослідження окресленні періодом від 4 березня

1917 до 29 квітня 1918 р. Нижню хронологічну межу означено початком створення Української Центральної Ради, а верхню - її усуненням від влади та встановленням влади гетьмана П. Скоропадського. Саме в цей час у Правобережжі, як і на всій території України, відбувалися значні зміни в повсякденному житті селянства під впливом революційних подій.

Географічні межі охоплюють територію Правобережної України, тобто Волинської, Київської, Подільської губерній.

Методологічну основу дисертації становить поєднання фундаментальних принципів діалектики і детермінізму, загальнонаукових принципів історизму, науковості, об’єктивності, системності, логіки. Для досягнення поставленої мети використані спеціально-історичні методи дослідження: проблемно-хронологічний, історико-типологічний, історико- порівняльний, історико-генетичний, історико-психологічний, історико- системний, аналітико-синтетичний. Зважаючи на міждисциплінарний характер дослідження, використано низку загальнонаукових методів, зокрема термінологічного, мікроісторичного та факторного аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, історичної психології тощо. Це дозволило визначити предмет аналізу, сукупність поставлених завдань і шляхи їх розв’язання.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням перетворень у повсякденному житті селянства Правобережжя в добу Центральної Ради. Зокрема, вперше:

- виділено особливості трансформації настроїв і поведінки селянства в умовах наростання суспільно-політичної кризи у регіоні;

- з ’ясовано, що повсякденне життя селян вирізнялося значною нестабільністю, зростанням злочинності та деструктивності, а девіантна

3

поведінка щодо «класових ворогів» або злочинців сприймалася ними як цілком закономірне і соціально виправдане явище повсякденності;

- відтворено взаємозв’язок між революційними процесами й змінами в шкільництві і становлення нових форм у побутово-дозвільній сфері та їх місце в повсякденному житті хліборобів на першому етапі революції;

удосконалено та поглиблено:- візію взаємозв’язку повсякденних життєвих практик селян з їх

ментальністю, психологічними стереотипами поведінки в процесі трансформації останніх і формування революційної свідомості і основаному на ньому способі дії;

- розуміння падіння авторитету владних структур у свідомості українського селянства, що відбувалося на фоні подальшого розвалу базових державних інститутів та всеохоплюючої кризи правоохоронної системи на селі;

набуло подальшого _розвитку:- вивчення проблеми освітньо-культурної діяльності державних і

громадських організацій в період Центральної Ради.Практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні

положення, фактологічний матеріал і теоретичні висновки та узагальнення можуть бути використані під час проведення лекцій, семінарських занять з історії України як у вищих, так і в загальноосвітніх навчальних закладах й закладах системи позашкільної освіти України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки роботи обговорені на засіданнях кафедри історії України Кам’янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка, а також оприлюднені у доповідях на 1 міжнародній, 2 всеукраїнських із міжнародною участю, 2 всеукраїнських і 3 регіональних конференціях, у тому числі: «ІХ Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 95-й річниці Буковинського народного віча» (Чернівці, 2013); всеукраїнських наукових конференціях з міжнародною участю «Схід-Захід» (Кам’янець- Подільський, 2013, 2014); Всеукраїнській науковій конференції «Національна пам’ять: соціокультурний та духовний вимір» (Київ, 2012); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні засоби збереження документів та нові методологічні підходи до наукових досліджень і застосування документів Національного архівного фонду України» (Кам’янець-Подільський, 2012); наукових конференціях викладачів, докторантів і аспірантів за підсумками НДР у 2012-2014 рр. (Кам’янець-Подільський, 2012, 2013, 2014) та ін.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 12 наукових працях, в тому числі 6 статтях у фахових наукових виданнях України і 1 публікації у закордонному виданні (5,8 др. арк.).

Структура і обсяг дисертації визначаються її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, розділених на 8 підрозділів, висновків (186 сторінок основного тексту), списку використаних джерел і літератури (714 позицій) й додатків. Загальний обсяг дисертації становить 291 сторінку.

4

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇУ вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими

програмами, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет вивчення, окреслено хронологічні та територіальні межі, методологічну основу, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологічні основи дослідження» проаналізовано та визначено етапи наукового осмислення теми, стан її розробки. У контексті сучасної методології охарактеризовано історіографічну та джерельну базу дослідження.

В підрозділі 1.1. «Історіографічний огляд теми» зазначено, що в умовах становлення державної незалежності України селянська тематика посіла чільне місце у вітчизняній історіографії. Науковий інтерес до неї пояснюється передусім тим, що селянство було основою нашого народу, а без дослідження явищ культури, освіти, релігійного життя, повсякденності на різних етапах минулого, зокрема в переломні роки Української національно-демократичної революції 1917-1921 р., неможливо відтворити його цілісний портрет.

Вивчення проблеми повсякденного життя селян Правобережної України в період Центральної Ради відбувалося в три етапи. Першими дослідниками селянського повсякдення були учасники Української національно- демократичної революції 1917-1921 р. та керівники Української Народної Республіки. Лідер Української Центральної Ради і видатний вітчизняний історик М. Грушевський спеціальних досліджень проблемі повсякденності українських хліборобів в роки революції не присвячував. Разом з тим, у низці праць приділив особливу увагу традиціям і культурі селян як підґрунтю українського народу, котрі акумулюють в собі його основні вартості. Водночас серед основних завдань національного руху вчений виділяв формування національної свідомості, яке не можливо реалізувати без створення національної школи, поширення шкільництва, розвитку літератури та видавничої справи. Відомий діяч революції І. Мазепа влучно підмітив різноголосся міста із селом і вказав, що на хід революції в Україні вирішальний вплив справило селянське середовище, яке своєю енергією і самоорганізацією розбудило національні сили, але, скалічене двохсотлітньою неволею і низьким освітнім рівнем попадало під вплив демагогії більшовиків та анархістів. М. Шаповал вказував, що в міру свого культурного розвитку селянство вже на першому етапі революції заявило про непримиренність щодо визиску та експлуатації, яка яскраво проявилося у його повсякденні. Аналізуючи настрої народних мас і еволюцію органів влади з проголошенням УНР, П. Христюк визнав переоцінку Центральною Радою значення демократичних структур місцевого самоврядування та недооцінку суспільної ваги рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, демагогія котрих була значно ближчою селянському світогляду. С. Сірополко зазначав, що низький освітній рівень й опора на традиційні знання та уявлення селянства регіону гальмували розвиток його національної свідомості та української справи загалом. За висновком дослідника, перебуваючи в ослабленому стані, українська інтелігенція та

5

незначна частина патріотично налаштованих кіл українства не могли забезпечити відповідні культурно-освітні запити селянства. І. Витанович, М. Стахів і О. Терлецький обґрунтували своє бачення аграрної політики УЦР, її заходи щодо врегулювання криміногенної та суспільної ситуації на місцях, земельного голоду селян, який спровокував їх аграрний рух, його особливості.О. Кульчицький, П. Мірчук, Є. Онацький, В. Храмова і В. Янів першими дослідили елементи світогляду, менталітету, засади та етнічні особливості психічної структури українських селян і їх формуючі чинники.

Дослідники радянського часу, що керувались марксистсько-ленінською методологією і настановами правлячої комуністичної партії, ігнорували специфіку революції 1917-1921 рр. в Україні або в кращому випадку акцентували увагу на її контрреволюційному, буржуазно-націоналістичному спрямуванні. За таких підходів праці І. Хміля, П. Кабитова, В. Козлова, Б. Литвака цінні лише своїм фактичним матеріалом. Виняток складають хіба що дослідження В. Тюкавкіна та Е. Щагіна про руйнівний вплив Великої війни на селянсько-солдатську психологію і діяльність селянських комітетів.

Якісно нові зрушення в українській історіографії в питанні вивчення повсякденного життя селян Правобережжя розпочалися з проголошенням державної незалежності України. Для теоретичного осмислення сутності подій і процесів Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр., зокрема суспільно-політичного та економічного становища в регіоні, зумовлених політикою самодержавства й наслідками Великої війни, важливе значення мають праці О. Реєнта. Наукову цінність представляє низка працьB. Верстюка, О. Лисенка, О. Михайлюка, присвячена проблемі Української революції, аналізу факторів соціальної напруги, що стали визначальними у повсякденному житті суспільства та обґрунтуванню тези, що селянство передусім переймалося вирішенням аграрного питання, а не національно - державним будівництвом, внаслідок чого виник дисонанс у баченні подальших цілей революції між владними верхами і низами. Доволі системне висвітлення окремих аспектів повсякденного життя селянства характерне для робітC. Кульчицького. Приміром, цілком умотивованими є його положення про причини глибокої кризи та вузла суспільних протиріч, з якими зустрілось селянство, а також про привабливість, простоту та зрозумілість для нього більшовицької доктрини. Значну увагу темі селянства в рамках революційних подій присвятили П. Гай-Нижник, Г. Єфіменко, О. Коляструк і В. Лозовий, Ю. Присяжнюк, переважна більшість робіт яких стосується взаємовідносин між селянами та владою на повсякденному рівні, їх правосвідомості і політичної культури в період революції.

В роботах В. Солдатенка звертається увага на рушійні сили революції і важливість земельного питання для українського села. Г. Кривоший зауважує, що революція наблизила досягнення ідеалу українського селянства, яке сподівалося, що революція забезпечить радикальну аграрну реформу, ліквідує безземелля, закінчить кровопролитну війну та гарантує їм заможне життя.

6

О. Завальнюк, проаналізував перші кроки вищої школи на українській території й вказав, що українські вчені та педагоги розгорнули активну роботу з реформування старих і заснування нових університетів. При цьому, науковець не обходить увагою проблеми повсякденного життя студентів українських вишів. У розвідках А. Боровика, О. Зубалія, О. Примак, В. Прудько, Д. Розовика, М. Собчинської, О. Шляхова розкрито освітню політику Центральної Ради та проблеми її реалізації, всенародний характер руху з українізації шкільництва і перешкоди у здобутті освіти селянськими дітьми.

Предметом висвітлення в працях О. Балухтіної, Т. Євсеєвої, Б. Зальмон, Б. Опрі та І. Опрі, І. Петренка, Ю. Селевич стали релігійна тематика, складні міжконфесійні взаємини на селі та питання поступового віддалення селян від церкви і навіть відкритих конфліктів із кліром. До прикладу, Ю. Селевич вказує, що церква намагалася зберегти свій домінуючий вплив на населення, а О. Балухтіна аналізує монастирське землеволодіння в українських губерніях як фактор посилення соціальної напруженості серед малоземельних селян.

Окремі аспекти культурно-просвітньої роботи на селі та її взаємозв’язок із селянським повсякденням в означений період знайшли своє відображення в роботах Д. Буравченка, А. Нітченко, О. Комарніцького, І. Кочергіна та ін.

Низка робіт присвячена окремим питанням повсякденного життя українського народу. Зокрема, повсякденне життя мешканців українського села кінця ХІХ - початку ХХ ст. стало предметом розгляду В. Боднара, В. Борисенка, Г. Єфіменка, С. Жукова, М. Кагальної, О. Короткової, Ю. Котляр,0. Крижановської, О. Кудлай, О. Лукашевич, І. Петрової, Т. Портнової, Ю. Присяжнюка, І. Рибака, С. Швидкого. Питанням про повсякденне життя суспільства у новітній час присвячені праці О. Вільшанської, Т. Горбань,1. Коляди, О. Міхеєвої, В. Молчанова, Т. Нагайко, Н. Хоменко.

Вагомим здобутком сучасної вітчизняної історичної науки стала низка колективних узагальнюючих праць вчених Інституту історії НАН України. Зокрема, неабияку вагу для дослідження має серійне видання «З історії повсякденного життя в Україні». Значний фактичний і теоретичний матеріал вміщений у виданнях: «Історія державної служби в Україні» у 5 т., «Історія українського селянства»: нариси в 2-х т., «Історії української культури» у 5 т. 9 кн., «Нариси з історії Української революції 1917-1921 рр.» у 2-х кн.

До дисертації залучено низку іноземних публікацій, що доповнюють та уточнюють існуючі відомості. Вони передусім пов’язані із дослідженням історії повсякденності, національно-культурної, духовної сторони життя українського народу, його ментальності.

Підкреслено, що за останні десятиліття серйозний доробок з історії радянської повсякденності фактографічного, теоретичного і концептуального рівня створили російські науковці. Однією із перших проблематикою повсякденного життя солдатів в період Першої світової війни зайняласяО. Сенявська. Чимало науковців активно стали проводити паралелі між Першою світовою війною і революційними подіями 1917 р. А. Асташов розвинув думку про особливу ментальність селян і специфіку сприйняття ними

7

війни і пов’язаних з нею подій. У багатьох дослідженнях наголошується, що, не розуміючи подальшої необхідності у продовженні війни, одягнені в шинелі хлібороби покидали фронт та переносили набутий досвід у тил, на свою місцевість. Розвал царської армії став одним із каталізаторів революційних подій 1917 р. Наслідки появи в країні великої кількості людей зі зброєю та порушеною психікою були катастрофічними. Дані моменти прослідковуються у дослідженнях С. Базанова, М. Оськіна та С. Ямщикова. Значний внесок у загальне розуміння проблеми селянського повсякдення початку ХХ ст. зробили В. Безгин, В. Бердінских і О. Сухова. Нові методологічні підходи до вивчення історії революції запропонував В. Булдаков, котрий закликав розглядати події 1917-1921 рр. через людський вимір і психосоціальні чинники.

Чималих успіхів у теоретичному осмисленні проблем революційних подій на теренах колишньої Російської імперії та повсякденного життя її мешканців досягли західні дослідники. Справжній рух спрямований на дослідження «щоденного життя» розпочався в Німеччині у 80-х рр. Одним із провідних дослідників напряму став А. Людтке. Культурно-антропологічний підхід до вивчення суспільства запропонувала відома на Заході славістка Ш. Фіцпатрік. Т. Шанін, детально проаналізувавши події 1905-1907 рр. стверджує, що вони для селянства стали «генеральною репетицією» революції 1917 р. На думку А. Граціозі, український рух був у XX ст. прототипом великих національно-визвольних рухів, основу яких складало селянство.

Зроблено висновок, що історіографія селянської проблематики надзвичайно широка, різнобарвна і вже сама по собі може стати предметом спеціального дослідження. Окремі відомості про селянство початку XX ст., періоду революції та громадянської війни можна знайти чи не в кожній публікації, присвяченій цій історичній добі. При цьому історикам, як правило, притаманна вузька спеціалізація, тому історія селянства найчастіше досліджувалась за окремими періодами та проблемами. Однак, повсякденне життя українського селянства в добу Центральної Ради висвітлено недостатньо. Зафіксовані спостережливими аматорами, випадковими любителями, етнографічні сюжети мають вибірковий, фрагментарний характер. Лише останнім часом в українській історичній науці стали з’являтися дослідження, що репрезентують повсякдення тієї чи іншої епохи, стану чи особистості.

В підрозділі 1.2. «Джерельний комплекс дослідження» підкреслено, що в роботі використано великий комплекс архівних і опублікованих джерел, серед них документи і матеріали 148 справ із Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, державних архівів Одеської, Хмельницької областей та Інституту рукопису Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського; 38 опублікованих документальних збірників; 237 кореспонденцій із періодичних видань й 18 мемуарів і спогадів. Всі залучені джерела можна умовно поділити на дві групи: архівні документи та опубліковані матеріали (статистичні й довідкові видання, законодавчі і нормативно-правові документи, матеріали періодичної преси та публіцистика).

8

Інформаційна наповненість центральних історичних архівів України матеріалами про повсякденне життя українських селян, у тому числі і в добу Центральної Ради, досить вагома. Саме архівні документи та матеріали посідають головне місце в комплексі джерел досліджуваної проблеми.

Вагомий фактичний матеріал зосереджений у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ф. 524, 628, 799, 811, 1060, 1115, 1116, 1390, 1598, 1620, 1792 та ін.)

Документи Центрального державного історичного архіву у Києві, верхні хронологічні рамки яких обмежені 1917 р., містить невелику кількість джерел з історії Української революції. В основному це фонди прокурорів судових палат (ф. 317, 419).

Загалом, центральні архівні установи України репрезентують різні аспекти з історії повсякденного життя селянства. В переважній більшості - вони вказують на погіршення криміногенної ситуації на місцях, вияви девіантної поведінки та загальні перешкоди на шляху впровадження урядових постанов та наказів на селі.

Слід підкреслити, що документальні матеріали місцевих органів влади - губернських та повітових комісарів, Тимчасового уряду, Центральної Ради не мають централізованого архівного зберігання, їх дислокація носить дисперсний характер, вони базуються переважно в державних архівах областей. Саме тому в роботі використані документи і матеріали із сховищ державних архівів Одеської (ф. 42, 58, 60, 64, 634) та Хмельницької (ф. 71, 78, р. 261, р. 264, р. 2353, р. 2960, р. 3345) областей.

Другу групу складають опубліковані видання документів і матеріалів. В основному вони представленні законодавчими та нормативно-правовими актами революційних органів влади, періодичною пресою 1917-1918 рр., збірниками документів із означеної проблеми та спогадами учасників подій.

Вміщені у «Повному зібранні законів Російської імперії» законодавчі і нормативно-правові акти дали змогу простежити чимало світоглядних уявлень селянства, що сформувалися під дією царського законодавства. «Перший Всезагальний перепис населення Російської імперії 1897 р.», що вийшов друком на початку ХХ ст. окреслює рівень освіти титульних мешканців Правобережної України. Як свідчить джерело, українське населення краю значно відставало в освітньому рівні від інших мешканців регіону: поляків, росіян та євреїв.

Документи і матеріали із «Журналів засідань Тимчасового уряду», дали можливість проаналізувати якість і відповідність нового законодавства до вимог часу та світоглядних орієнтирів селянства.

Періодична преса є надзвичайно важливим джерелом для дослідника української революції 1917-1921 рр. Дані видання є досить інформативним джерелом для вивчення громадсько-політичного, повсякденного життя населення українських губерній, реалізації заходів Тимчасового уряду, діяльності органів місцевого самоврядування, їх партійно-політичного складу тощо. У роботі використано матеріали низки періодичних видань 1917-1918 рр.

9

До найважливіших автор відносить газети «Народна воля», «Нова Рада», «Селянська думка», «Вільне слово». Важливість даних видань полягає у тому, що в них простежується динаміка суспільно-політичних подій на території Правобережної України. Широке відображення на шпальтах газет знайшло земельне та продовольче питання, акцентується увага на освітньо-культурному русі українського народу. Окремі газети («Народна воля», «Нова Рада») дали детальну інформацію про криміногенну ситуацію на місцях, висвітлили найбільш жахливі вияви девіації.

Істотний сегмент опублікованих джерел складають спогади. У роботі використано мемуари В. Винниченка, Д. Дорошенка, В. Андрієвського, П. Скоропадського, Є. Чикаленка та ін.

Таким чином, джерельна база дослідження представлена різноманітними видами джерел. Їх основу складають неопубліковані документи та матеріали центральних і регіональних архівних установ України. Значну інформаційну насиченість мають законодавчі та нормативно-правові акти, матеріали періодичних видань доби Центральної Ради. Актуальними є також опубліковані вітчизняні та зарубіжні збірники документів і мемуари, що характеризують державотворчі та соціокультурні процеси доби Української національно- демократичної революції 1917-1921 рр. Залучений масив джерел є цілком репрезентативним для досягнення сформульованої мети і розв’язання поставлених завдань.

У підрозділі 1.3. «Теоретико-методологічні засади роботи» підкреслено, що її методологічною основою є принципи діалектики, детермінізму, історизму, науковості, об’єктивності, логіки та системності. Для досягнення поставленої мети використані спеціально-історичні методи, зокрема проблемно-хронологічний, історико-типологічний, історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-психологічний, історико-системний, аналітико- синтетичний та інші. Застосування проблемно-хронологічного, історико- типологічного та історико-системного методів дозволило виокремити в темі дослідження окремі елементи проблеми, виділити внутрішню періодизацію етапів, визначити революційний процес як сукупність подій і явищ у їх цілісності та взаємозв’язку. Історико-порівняльний метод застосовано в якості засобу співставлення політики різних органів влади щодо селянства з метою виявлення її загальних рис та особливостей і з ’ясування реакції на неї селянства. Історико-генетичний метод дозволив відтворити процес походження й формування базових для українського села суспільних ідеалів, цінностей і норм. Аналітико-синтетичний та історико-психологічний методи дали можливість сконцентрувати увагу на осмислені соціально-психологічних особливостей селянства регіону, виділення основних ментальних характеристик українських хліборобів.

Важливе теоретико-методологічне підґрунтя дослідження складають і методи аналізу та синтезу, індукції й дедукції, аналогії, термінологічного аналізу. Істотним є також застосування методів історичної психології (психоаналіз, контент-аналіз), що дозволило розглядати революційні події і

10

суспільні відносини 1917-1918 рр. крізь призму поведінки людей, що брали в них участь, визначити мотивацію їх діяльності, реконструювати психологічний стан і настрої. В роботі апробовано метод експертної оцінки, який дозволив на основі історичного минулого виявити і пояснити певні риси ментальності українського селянства.

У дослідженні ми виходимо з того, що повсякденність як окремий напрямок історичних досліджень належить до проблемних аспектів науки, який передбачає всебічне дослідження саме щоденного, звичного стилю та ритму життя. Нині в літературі немає чіткого визначення поняття «повсякденність», яке б розділяла більшість дослідників. У широкому розумінні - це життя в цілому, усі життєві реалії, це буденне, природне середовище, актуальне буття людини, що включає в себе весь спектр її особистісних виборів. Автор віддає перевагу аксіологічному підходу до трактування історії повсякденності, предметом якого є передусім зацікавлення колективними та індивідуальними цінностями, звичками свідомості, стереотипами поведінки в різних сферах щоденного життя, їх символікою, ритуалами і т. п. З-поміж багатьох аспектів повсякденності звертається увага на такі з них, як: бажання, надії, ідеали, цінності і неписані правила, що лежать в основі поведінки людей та їх індивідуальної і колективної практики. Таке тлумачення дозволяє відтворити не лише об’єктивні, матеріальні, структурні (інституційні) фактори і суб’єктивні, культурні, символічні, емоційні (суспільні) чинники, а й саму суть, характер і особливості повсякденної поведінки хліборобів, що змінювалися під впливом революційних перетворень періоду Української Центральної Ради.

В * • г т і 1 • •• • __ •другому розділі «Трансформація настроїв і поведінки селянства Правобережної України в умовах наростання суспільно-політичної кризи»простежено зміни в широкому спектрі життєвих позицій, побутування, міжособистісних взаємин, виробничій діяльності, світоглядних засадах, свідомості, ідеологічних установках і політичних орієнтаціях українських селян Правобережжя, зумовлені подіями Першої світової війни, загостренням соціальних суперечностей, які вилилися в революційну хвилю в регіоні. Визначено основні наслідки падіння самодержавної влади та вплив трьох років Першої світової війни на суспільну свідомість його мешканців, абсолютну більшість яких складали селяни.

У підрозділі 2.1. «Світоглядні засади мешканців сіл регіону напередодні революції» проаналізовано найважливіші детермінанти, які зумовлювали і забезпечували функціонування суспільної свідомості і тим самим формували специфічні ментальні риси селян. Зокрема, обґрунтовано, що під впливом таких формуючих чинників, як географічний, природно- кліматичний, історичний, соціопсихічний та інші, в більшості хліборобів регіону сформувалися специфічні світоглядні та ментальні характеристики, психологічні особливості, емоційні реакції, а головне ключові риси національного характеру, вдача і стереотипи поведінки, абсолютне домінування в яких посідали аграрні цінності. «Влада землі» повністю задавала ритм селянського життя. Опора на «старовину», довіра «старовині», слідування

11

«старовині» створювали феномен психологічної стійкості селянського світу. Більше того, малоземелля, традиційні вірування та імперативи виживання, що перейшли до селян у спадок від давніх часів, визначили таке ставлення до землі, що межувало з її обожнюванням Це доповнювалося складними історичними умовами, довготривалим бездержавним існуванням й жорстоким гнітом з боку самодержавства та його союзників - магнатів і шляхти. Свій відбиток наклала й війна, оскільки всі три правобережні губернії весь час перебували в епіцентрі бойових дій або у прифронтовій зоні.

Підкреслено, що багатомільйонне селянське населення регіону, як і всієї України, з розмитою, часто з подвійною, невиразною, ще не повністю сформованою ідентичністю представляло собою поле запеклої битви, на якому, в кінцевому рахунку, вирішувалася доля країни. А оскільки від «доброти» самодержця, зазвичай, залежало очікуване благополуччя, то зневага, а тим більше виступ проти його особи, вважався злочином не лише в очах представників державних органів влади, а й абсолютної більшості самих хліборобів. Разом з тим, в очах українських селян імперська влада завжди розглядалася як чужа і деспотична, несла насильство і неволю, а тому цілком природними для них були недовір’я та ворожість до влади.

Відчуженість селянських мас Правобережжя від офіційної влади і держави становила суттєву рису світогляду селян й головним чином визначала спосіб їх суспільно-політичної поведінки. Ще більше напруження між ними зросло під впливом військових подій Першої світової війни з її жертвами, поворотами і катаклізмами, що стала для селянства психосоціальним дисбалансом, культурним шоком такої потужності, прикладів якого мало знала історія. Війна призвела до переосмислення селянством системи цінностей, способу мислення та дії, своєї ролі в суспільстві, ставлення до релігії, держави та влади. В його середовищі стало переважати агресивне ставлення до держави та влади, а в поєднанні з падінням релігійної культури підштовхувало до розвитку десоціальних проявів, дедалі більше загрожуючи існуючому суспільному ладу. Відтак, на момент початку революційних подій у березні1917 р. корінне населення України мало специфічне бачення держави, влади, права та освіти. Саме такі погляди визначали норми поведінки та стали основою селянського повсякдення у 1917-1918 рр.

У підрозділі 2.2. «Фактори суспільної дестабілізації в повсякденному житті селян Правобережжя» з’ясовано, що з початком революції в Києві була створена Українська Центральна Рада, котру уособлювали передові національно налаштовані сили, а на місцях, зокрема в сільській місцевості, - створені в березні - квітні 1917 р. волосні та сільські виконавчі комітети й комітети громадського порятунку, що діяли як легальні органи влади Тимчасового уряду під контролем губернських і повітових комісарів. Насправді, реальна влада розчинилася серед новоутворених громадських організацій, а селяни були залишені сам на сам із своїми соціально- економічними проблемами. Земельними питаннями стали опікуватися земельні комітети, що перебували під значним впливом есерів і проесерівськи

12

налаштованої сільської інтелігенції, сільського духовенства та дрібних чиновників, трохи згодом - селянських спілок й інших представницьких органів селян. Оскільки селянські комітети проводили на селі неурядову політику, їх діяльність викликала занепокоєння серед чиновників, підпорядкованих Тимчасовому уряду.

Падіння існуючої владної системи та її ключових інститутів самодержавства, деморалізація і фактичний розвал армії, невиконання Українською Центральною Радою взятих на себе зобов’язань призвели до поглиблення суспільної кризи. Повсякденне життя в регіоні загалом і в сільській місцевості зокрема, наповнилося боротьбою за власне майно і життя. Разом з тим, розуміючи безсилля влади, селянство власними силами приступило до «реалізації» земельної реформи. Новими реаліями селянського повсякдення стали захоплення земель та угідь, потрави полів і пасовиськ, погроми поміщицьких маєтків. До того ж, понівечені мораллю війни та умовами казарменого життя селяни-солдати приносили в революційний рух величезний руйнівний потенціал, вкладали у розв’язання аграрного питання притаманну їм рішучість і нетерпіння, ініціювали аграрні хвилювання і здебільшого на початковому етапі революції очолювали селянські виступи. Проте УЦР не зуміла сформувати дієвої правоохоронної системи для підтримання порядку і боротьби зі злочинністю й дезертирством, покладаючись лише на військові формування та непрофесійні громадські утворення.

У підрозділі 2.3. «Зростання злочинності та прояви девіації у селянському середовищі» вказано, що тривале беззаконня й посилення анархічних проявів впливали на суспільну свідомість та сприяли подальшій дестабілізації села. Цей процес дисертант кваліфікує як архаїзацію суспільно- правових відносин та деградацію соціального життя. В умовах війни, революції, смерті, нівеляції цінності людського життя, градус психологічної напруги й агресивності надзвичайно підвищився. Повсякденне життя селянства стало наповнюватися низкою проявів девіантної поведінки (пияцтво, крадіжки, розбої, вбивства, самосуди), що не були характерними для українського суспільства у більш стабільні періоди історії.

Селянству, яке не міркувало державно-правовими категоріями, було незрозумілим зволікання державної влади з проведенням соціально- економічних реформ, передусім вирішенням аграрної проблеми. Тому вістря його боротьби за землю часто спрямовувалося саме проти органів влади, вважаючи їх захисниками панського землеволодіння. Особливого розмаху вона набувала, коли селяни попадали під більшовицький вплив з їх популістськими гаслами й безперешкодно проводили експропріацію поміщицьких земель, привласнювали чуже майно, влаштовували безпорядки і погроми. Через накопичення великої кількості зброї поширення набули злочини, що здійснювалися на побутовому рівні, навіть щодо близьких родичів. Вони вчинялися переважно на ґрунті надмірного вживання спиртного, виробництво і поширення якого набуло значних розмірів. У повсякденне життя селянства все більшою мірою проникали революційні безчинства, що стали накладалися на

13

морально-правову деградацію села, а тенденції правового нігілізму домінували у свідомості та поведінці народних мас.

У третьому розділі «Освітньо-культурні перетворення та побутова сфера селянського повсякдення в правобережному регіоні» визначено низку трансформаційних процесів, що торкнулися освітньо-культурної сфери українського суспільства. З’ясовано низку позитивних перетворень в освітній галузі (зняття станових заборон в отриманні освіти, відкриття нових навчальних закладів, українізація освітнього процесу, тощо) та проаналізовані нові явища у дозвіллі та відпочинку селянства.

В підрозділі 3.1. «Зміни у ставленні хліборобів до освіти та шкільної справи» з’ясовано, що на початку ХХ ст., за часів Російської імперії, освітня система в Україні цілком і повністю була спрямована на нівеляцію етнонаціональних відмінностей, що існували в регіоні. Українці повинні були відчувати себе людьми другого сорту, малоросами, що не здатні розвиватися без спрямовуючої руки імперського начала.

З’ясовано, що із початком революції та утвердженням Центральної Ради, в галузі освіти були зроблені позитивні зрушення. Основним із них було декларування рівних прав та можливостей у здобутті освіти для дітей різних соціальних верств, національностей, віросповідань і статей. Суспільна емансипація та революційні процеси призвели до того, що українське селянство, поміж інших вимог, висунуло вимогу українізації школи. Освітній рух в Україні отримав національний і загальнонародний характер, а його серцевиною стали перші кроки в сфері національного виховання. Однак, існуючі соціально-економічні та політичні негаразди стояли на заваді освітнього шляху для переважної більшості селянських дітей. Катастрофічно бракувало кваліфікованих педагогів та україномовної літератури. Серйозною перешкодою на шляху українізації освітньої системи був спротив з боку колишніх учителів та службовців, чорносотенних правих кіл. Не сприймала освітні новації чимала частина зросійщеного українського громадянства. Неприпустимо важкою для селян була плата за навчання на вищих сходинках освітньої системи. Матеріальні злидні дошкуляли як селянам так і вчителям, та не сприяли поширенню освіти, загалом.

Досліджено, що на заваді усвідомленню хліборобами в нових історичних умовах, глибини і значення освіти у їх житті та перспективі стояв консерватизм поглядів та переконань. Значна частина українського селянства до здобутків освіти та науки ставилися здебільшого скептично, що зумовило й відповідні вектори та рамки повсякденних практик. Тільки незначна частина орієнтованих на місто селян бачила в освіті спосіб поліпшити своє життя.

У підрозділі 3.2. «Політизація дозвілля і відпочинку селян» виявлено, що традиціоналізм українського селянства, який в основних рисах зберігся до початку ХХ ст. продовжував диктувати вибір форм і методів проведення їх дозвілля та відпочинку. Водночас, суспільно-економічні і політичні процеси та перетворення вносили свої корективи в усталені традиції й позначилися на організації селянського дозвілля. Певним чином змінилися його форми й

14

атрибути. Це було пов’язано, передусім, із появою нових революційних свят і нової символіки. Втім, на тлі зростання злочинності, економічної та політичної кризи, вони не давали бажаного ефекту, а лише обтяжували життя обивателів, породжуючи нові приводи для депресії та соціальної апатії.

Наголошено, що в селянське дозвілля у регіоні все більшою мірою стали проникати заходи, що були породжені революцією і спрямовувалися на політизацію та радикалізацію суспільства. Державна влада сприяла їм, щоб домогтися поставлених цілей. Однак, за умов низького освітнього рівня селянства, існуючих катаклізмів і протиріч, революційні мітинги, віча та свята з їх атрибутикою й символами, ще більшою мірою поглиблювали соціальну напругу в суспільстві.

Вказано, що ядром національно-культурного відродження в регіоні стала «Просвіта», осередки якої відігравали важливу роль в організації сільського дозвілля й мали у своїй структурі театральні трупи, хорові колективи, оркестри, видавництва, бібліотеки, читальні, народні будинки тощо. З’ясовано, що за умов освітнього і культурного голоду на селі відкриття закладів культури, а саме хат-читалень, клубів чи товариств «Просвіта» ставало знаковими подіями у повсякденному житті селян.

В результаті проведеного дослідження нами винесені на захист такі висновки і положення:

1. Різні аспекти історичного минулого періоду Центральної Ради вже не одне десятиліття посідають одну із головних тем в українській історичній науці. Багато питань піднято, низка з них успішно обговорена на наукових конференціях та зібраннях, опублікована в історичних студіях. Однак проблема повсякденного життя українського суспільства в даний період історії ще не знайшла належного висвітлення та аналізу на сторінках наукової літератури. Як самостійний напрямок сучасної історичної науки, історія повсякденності опирається на цілий комплекс відповідних історичних джерел, що дозволяють цілісно реконструювати щоденні практики та адекватно тлумачити події історичного минулого. Це, передусім, архівні документи та матеріали, періодичні видання та матеріали особового походження.

Оскільки, історія повсякденності розглядає цілий комплекс проблем пов’язаних із життям в цілому: світ буденного, ставлення людини до побутових проблем, до влади, держави і суспільства через призму особистісного сприйняття умов життя, її теоретико-методологічна основа має певні особливості. Вона потребує застосування як спеціально історичних методів дослідження так і методів суміжних гуманітарних наук, а методологія історії споріднена з потенціалом культурної антропології, історії ментальностей, мікроісторії, локальної соціальної історії, усної історії тощо.

2. На початок ХХ ст. великий вплив на повсякденне життя селянства Правобережної України справляла ментальність. Землеробський характер занять та його складові зумовили абсолютне домінування аграрних цінностей, а фізична праця та інстинкт самозбереження утвердили переконання

1S

пріоритетності фізичної роботи для задоволення потреб родини. Натомість, інтелектуальна діяльність та її вияви недооцінювалися або відкидалися як непотрібні. Світоглядні орієнтації селянства базувалися на основі емпіричних знань та поширювалися на державу та суспільство. Звідси виходять патріархальні погляди на «велику сім’ю», «батька царя», негативний образ бюрократії, службовців та поліції. Селянська свідомість виробила власну систему правових відносин, що базувалася на звичаєвому праві та світоглядних позиціях хліборобів. У свою чергу, державна влада легітимізувала її, надавши значних повноважень селянській громаді та общині.

Негативний вплив на свідомість селянства справила Перша світова війна, яка зняла низку обмежень та заборон мирного часу, багато в чому зруйнувала існуючу систему традиційних поглядів та настанов. Агресія та насилля військових буднів деформували психіку селян-солдатів, сприяли поверненню з глибин свідомості архаїчних моделей поведінки.

3. Повалення самодержавства та прихід до влади демократичних владних структур призвели до переорієнтації політичного курсу Російської держави. На теренах України, завдяки всенародній підтримці, провідну роль стала відігравати Українська Центральна Рада, яка взяла курс на широку автономію у складі Росії.

У рамках демократичних перетворень та ліквідації пережитків старої імперської владної структури, Тимчасовий уряд надав широкі повноваження всестановим органам місцевого самоврядування, що мали стати низовими ланками владної вертикалі. На практиці, селянські виконавчі комітети слугували інтересам селянства та його потребам. Відтак, у країні на місцях виникло багатовладдя, де кожна із сторін переслідувала свої цілі.

Зволікання Центральної Ради із вирішення земельного питання, призвело до того, що селяни самостійно приступили до його реалізації. Селянське повсякдення стало проходити, з одного боку, у рамках постійної боротьби за збереження своєї власності, з іншого - у прагненні задовольнити аграрні запити. На основі постанов селянських владних структур, хлібороби змінювали умови оренди з поміщиками, відчужували у них землю, нав’язували умови трудових відносин.

Провальна реформа правоохоронної системи та фактичний розвал армії на літо 1917 р. призвели до неможливості контролювати ситуацію у сфері правопорядку. Поступово стала простежуватися тенденція до відверто протиправних дій стосовно землевласників. Розуміючи безсилля та бездіяльність влади, селянство приступає до потрав полів та вирубки поміщицьких лісів, захоплення земель та угідь, пограбування помість, економій, заводів і фабрик. Разом з тим, Україною стала ширитися погромна хвиля. Все це стало прямою відповіддю на зволікання та безініціативність влади у вирішенні низки актуальних соціально-економічних проблем.

4. Не маючи можливості контролювати ситуацію на місцях, Українська Центральна Рада втратила засоби впливу на суспільство. Цілком виправдано можна стверджувати, що на території Правобережжя у 1917 - на

16

початку 1918 р. розгорнувся один із найбільших суспільних антагонізмів. Революція принесла не тільки омріяне звільнення та, здавалося, «свою» владу, а й анархію, розгул криміналу та деградацію моральних норм та принципів. Повалення влади сприймалося не тільки як відміна адміністративних повноважень, а й норм поведінки. Селянське повсякдення, під тиском несприятливих факторів, наповнилося низкою проявів девіантної поведінки: пияцтвом, крадіжками, розбійництвом і вбивствами. Огидними та аморальними стали випадки насилля над близькими та рідними, священиками, одинокими і беззахисними людьми. Одночасно, щоб уберегтися від революційного безчинства, селяни вдавалися до крайніх заходів. Нормою повсякдення на селі стали жорстокі самосуди та покарання злочинців.

5. Поряд зі значним погіршенням соціально-економічного становища селян Правобережжя, викликаним суспільно-політичною кризою, стала фіксуватися й інша тенденція в їх повсякденному житті. Вона виявилася у тому, що століття національно-культурної асиміляції з боку Російської імперії стали наслідком культурно-освітнього голоду українського суспільства. Селяни відчували брак українських просвітніх та культурних установ, незадоволення рівнем своєї освіти. Завдяки революційному та національному піднесенню, в повсякденні реалії їх життя дедалі більше проникала освіта та школа. Водночас, загальнонаціональний характер суспільних вимог щодо українізації школи ставав все відчутнішим. Разом з тим, держава ініціювала низку демократичних перетворень в освітній галузі. Завдяки цьому, селянство уперше за багато років отримало можливість вільно навчатися в національній школі рідною мовою. Між тим, реалії революції вносили свої негативні корективи. Брак матеріальних і кадрових ресурсів, чорносотенний спротив, військові дії та пережитки патріархальних поглядів селян регіону гальмували успішну реалізацію освітньо-культурної політики Української Центральної Ради. Саме тому для більшості селянських дітей освіта продовжувала залишатися малодоступною.

6. Реалії світової війни і революційні потрясіння 1917 - початку1918 рр. багато в чому змінили звичний селянам ритм життя та діяльності. Революція значною мірою вплинула й на селянське дозвілля, трансформувавши його старі та утворивши нові «революційні» форми. Святково-дозвільні заходи, зумовлені аграрним циклом або релігійними святами, продовжували існувати у повсякденні хліборобів. Їх дозвілля дедалі більше наповнювали породжені революцією заходи, спрямовуючи його на політизацію та радикалізацію суспільства. Революційні мітинги, процесії, маніфестації і свята з їх атрибутикою стали частиною селянського життя. Отримуючи певний заряд енергії (позитивний чи негативний) від побаченого, селянство ще більшою мірою втягувалося у події революції.

Важливою частиною селянського дозвілля були заходи, організовані товариствами «Просвіта», осередки якого стали центрами національно- культурного відродження в регіоні.

17

Основні результати дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях автора:

Статті у наукових фахових та закордонних виданнях:1. Філінюк В. А. Самосуд селян у Наддніпрянській Україні в період

Центральної Ради / В. А. Філінюк // Вісник Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : В. С. Степанков (відп. ред.) та ін.]. - Кам’янець-Подільський : Кам’янець- Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2012. - Вип. 5 : На пошану професора М. Б. Петрова. - С. 341-349.

2. Філінюк В. А. Наростання криміногенної ситуації у селах Поділля в добу Центральної Ради / В. А. Філінюк // Наукові праці Кам’янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка : Історичні науки.- Кам’янець-Подільський : ПП «Медобори-2006», 2012. - Т. 22 : На пошану професора П. Ф. Лаптіна. - С. 369-378.

3. Філінюк В. А. Традиційна система суспільно-політичних цінностей селян Наддніпрянщини на початку ХХ ст. / В. А. Філінюк // Вісник Кам’янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки / [редкол. : В. С. Степанков (відп. ред.) та ін.]. - Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2013. - Вип. 6 : На пошану професора А. Г. Філінюка. - С. 250-259.

4. Філінюк В. А. Зміни у сфері освіти в період Центральної Ради та їх вплив на селянство Наддніпрянської України / В. А. Філінюк // Освіта, наука і культура на Поділлі. зб. наук. праць. - Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2013. - Т. 20 : 95-річчю заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету присвячується. - С. 412-418.

5. Філінюк В. А. Український «Антеїзм» та революційні події в добу Центральної Ради / В. А. Філінюк // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини.- Чернівці : Чернівецький університет, 2014. - Вип. 684-685. - С. 57-61.

6. Філінюк В. А. Освіта і школа у повсякденному житті українського села в період Центральної Ради / В. А. Філінюк // Гілея : науковий вісник : зб. наук. праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К. : ПП «Видавництво «Гілея», 2014. - Вип. 86 (7). - С. 39-44.

7. Filiniuk V. Govemance crisis and deviant behavior in daily life of Ukrainian village during the revolution (1917-1918) / Vadym Filiniuk // Spheres of culture : Journal of Philology, History, Social and Media Communication, Political Science, 8nd Cultural Studies. - Lublin : Maria Curie-Sklodovska University in Lublin, 2014.- Volume УІІІ. - S. 292-300.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:8. Філінюк В. А. До питання про діяльність органів громадського

правопорядку і криміногенна ситуація у селах Наддніпрянської України в добу Центральної Ради / В. А. Філінюк // Наукові праці Кам’янець-Подільського

18

національного університету імені Івана Огієнка : зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів, докторантів і аспірантів : у 3-х т. - Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2012. - Вип. 11. - Т. 1. - С. 92-93.

9. Філінюк В. А. Роль освіти у повсякденному житті селян Наддніпрянської України в період Центральної Ради / В. А. Філінюк // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів, докторантів і аспірантів : У 3-х т. - Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. 2013. - Вип. 12. - Т. 1. - С. 68-69.

10. Філінюк В. А. Проблема повсякдення у фокусі історії / В. А. Філінюк // Науковий діалог «Схід-Захід» : Матеріали всеукраїнської наукової конференції з міжн. участю (м. Кам’янець-Подільський, 10 липня 2013 р.) : У 4-х ч. - Дніпропетровськ : ТОВ «Інновація», 2013. - Ч. 3. - С. 78-82.

11. Філінюк В. А. Українська ментальність у рамках концепції пограниччя / В. А. Філінюк // Науковий діалог «Схід-Захід»: Матеріали третьої всеукраїнської наукової конференції з міжн. участю (м. Кам’янець- Подільський, 7 червня 2014 р.) : У 4-х ч. - Дніпропетровськ : Вид-во «Інновація», 2014. - Ч. 3. - С. 65-68.

12. Філінюк В. А. Історія повсякденності в російській історіографії (теоретико-методологічні аспекти) / В. А. Філінюк // Наукові праці Кам’янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка. : зб. за підсумками звіт. наук. конф. викладачів, докторантів і аспірантів : У 3-х т. - Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка. 2014. - Вип. 13. - Т. 1. - С. 64-65.

АНОТАЦІЯФілінюк В. А. Повсякденне життя селянства Правобережної України

в період Центральної Ради. - Рукопис.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі

спеціальності 07.00.01 - історія України. - Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. - Кам’янець-Подільський, 2016.

У дисертації викладено результати дослідження окремих аспектів повсякденного життя селянства Правобережної України в період Центральної Ради. Проаналізовано світоглядні орієнтації мешканців сіл Правобережжя напередодні революційних подій та визначено їх вплив на повсякденні життєві практики і формування революційної свідомості. Окреслено наслідки падіння існуючої владної системи та її ключових інститутів для трансформації настроїв і поведінки селян. Реконструйовано низку проявів девіантної поведінки селянства як наслідок загострення суспільно-політичної кризи та вияв нетипових повсякденних практик.

З’ясовано місце і роль освіти та школи у повсякденному житті хліборобів. Відтворено взаємозв’язок між революційними процесами й змінами в побутово- дозвільній сфері селянства на першому етапі революції.

19

Ключові слова: повсякденне життя, селянство, Правобережна Україна, Центральна Рада, Українська національно-демократична революція 1917— 1921 рр., менталітет, девіантна поведінка, освіта, школа, дозвілля.

АННОТАЦИЯФилинюк В. А. Повседневная жизнь крестьянства Правобережной

Украины в период Центральной Рады. - Рукопись.Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук

по специальности 07.00.01 - история Украины. - Каменец-Подольский национальный университет имени Ивана Огиенко. - Каменец-Подольский, 2016.

В диссертации изложены результаты исследования отдельных аспектов повседневной жизни крестьянства Правобережной Украины в период Центральной Рады. Проанализированы мировоззренческие ориентации жителей сел Правобережья накануне революционных событий и определено их влияние на повседневные жизненные практики и формирование революционного сознания. Определены последствия падения существующей системы власти и ее ключевых институтов для трансформации настроений и поведения крестьян. Реконструировано ряд проявлений девиантного поведения крестьянства как следствие обострения общественно-политического кризиса и проявление нетипичных повседневных практик.

Выяснено место и роль образования и школы в повседневной жизни земледельцев. Воспроизведена взаимосвязь между революционными процессами и изменениями в досуговой сфере крестьянства на первом этапе революции.

Ключевые слова: повседневная жизнь, крестьянство, Правобережная Украина, Центральная Рада, Украинская национально-демократическая революция 1917-1921 гг., менталитет, девиантное поведение, образование, школа, досуг.

ANNOTATIONFilinyuk V. A. Daily Life of the Right-Bank Ukraine Village in the Period

of the Central Council. - Manuscript.Thesis for the Candidate Degree in History in speciality 07.00.01 - History of

Ukraine. - Kamianets-Podilsky Ivan Ohienko National University. - Kamianets- Podilsky, 2016.

This thesis presents the results of studying important aspects of daily life of the Right-Bank Ukraine village based on the Ukrainian and foreign historiography, and a wide range of authentic sources. The work determines its theoretical and methodological basis which involves the use of both fundamental, general scientific methods and special historical methods and procedures of investigation.

The author has analyzed world-views of the Right-Bank Ukraine peasantry on the eve of the national-democratic revolution and determined their influence on the everyday life practice and development of revolutionary consciousness. We have

20

singled out and characterized the processes and phenomena which largely influenced social, political and economic life of Ukrainian provinces at the early stage of the revolution and favored the society tension.

The consequences of downfall of the existing political system and its basic institutions, the army demoralization and disintegration which transformed peasants’ mood and behavior have been envisaged in this thesis. The influence of the Ukrainian Central Council policy on the peasantry of the region in the agrarian and social spheres have been covered. A number of cases with peasantry deviation behavior as a result of aggravation of social-political crisis and the displaying of peasants’ atypical everyday practice have been reconstructed.

In our work we considered the place and role of education and school in peasants’ daily routine which were determined by the system of value orientation of Ukrainian grain growers (farmers). The key aspects of educational-cultural policy of the Central Council and main hurdles for peasantry to receive education have been pointed out.

We have treated some problems of leisure activities of the Ukrainian peasantry within this period and leisure practice of the Right-Bank Ukraine village, which were evoked by the revolution and directed at the politicization of the society.

Key words: daily life, peasantry, Right-Bank Ukraine, the Central Council, the Ukrainian national-democratic revolution (1917-1921), mentality, deviation behavior, education, school, leisure activities.

П ідписано до друку 02 .03 .2016.Ф ормат 6 0 x 9 0 /1 6 . Гарнітура Times.П апір офсетний. Обл.-вид. арк . 0,9 .

Ум. друк .арк . 0 ,9 Т ираж 100 прим. Зам . № 16-03-01. В іддруковано з оригіналів.

Д рук П .П . Зволейко Д.Г.32300, Х м ельницька обл., м. К ам ’янець-П одільський,

вул. Кн. К оріатовичів, 96; тел. (03849) 30620 Свідоцтво про внесення до Д ерж авного реєстру

від 31 .08 .2005 р. серія Д № 2276