Embed Size (px)
Citation preview
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
ФАКУЛЬТЕТ ЛІНГВІСТИКИ
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, ЛІТЕРАТУРИ ТА КУЛЬТУРИ
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ І МАТЕРІАЛИ ДЛЯ
ПРОВЕДЕННЯ ЗАСІДАНЬ НАУКОВОГО ГУРТКА
Київ - 2013
2
Сучасна українська література. Методичні вказівки і матеріали
для проведення наукового гуртка / Укладач: к. філол. н., доц.,
Кривенко С.М. – К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 26 с.
Укладач: канд. філол. н., доц. Кривенко С.М.
Рецензенти: кан. філол. н., доц. Ожоган Л.О.
канд. філол. н., доц. Денисюк С.П.
Затверджено на засіданні кафедри української мови, літератури та культури
(назва кафедри)
протокол №___ від „___” ___________ 2013 р.
© С.М. Кривенко, 2013
© НТУУ «КПІ», 2013
3
Засідання № 1
Тема: Творчість „Бу-ба-бу” в контексті української авангардної
поезії 80-х – 90-х років („ЛуГоСад”, „Пропала грамота” „Нова Дегенерація”)
План
1. Традиції попередників і новаторство української поезії 90-х років.
а/. „перший” літературний авангард – 10–20-ті рр.; діяльність
футуристів М.Семенка, Г.Шкурупія, Е.Стріхи, конструктивних
динамістів В.Поліщука та ін.;
б/. „другий” – 60 – 70-ті рр.; творчість письменників „Нью-йоркської
групи” – Е.Андієвської, Б.Бойчука, В.Вовк, Б.Рубчака, Ю.Тарнавського
та ін.;
в/. поетів „київської школи” – В.Голобородька, М.Воробйова,
В.Кордуна та ін.
2. Зміна характеру розвитку літературного процесу в кінці ХХ – початку
ХХІ ст. Пошук нових естетичних способів моделювання й зображення
дійсності. Виникнення постмодернізму. Національна своєрідність
творів мистецтва, її вияв у постмодерністському творі. Особливості
українського постмодернізму, його спрямування проти негативних
явищ в українській культурі та політиці.
Юрій Андрухович
1. Шлях Ю.Андруховича у літературу. Літературне угрупування „Бу-ба-
бу”, його засновники. Новий різновид поезії – поетичне шоу. Архетип
ліричного героя у творчості бубабістів. Поетичний дебют
Ю.Андруховича. Збірка „Небо і площі”. Елегійно-класицистичний
характер збірки „Середмістя”.
2. Збірка „Екзотичні птахи і рослини”. „Пісня мандрівного спудея” –
ключ до розуміння творчого кредо автора. Діалог епох: українське
бароко постмодерне і необароко в поезіях Ю. Андруховича. Цикл „Три
балади”. Балада „Нашіптування з віків” — осягнення майбутнього
через досвід минулого. Роль риторичного запитання.
3. Ідея карнавального „світу навиворіт” у сполученні культурних кодів
різних епох, реальних осіб і вигаданих героїв — вірші „Ієронім Бош
ХХ”, ліричний цикл „Цирк Ваґабундо”, „Ярмаркові патрати”, „Павло
Мацапура, злочинець”, „Ваня Каїн”, „Самійло Немирич, авантурник...”;
поетичний текст „Нарбутове „А”1917.”
4. Ліричний цикл „Цирк Ваґабундо” — зразок зіткнень „високого й
низького”. Алегоричні образи, їх роль, засоби творення (метафора,
гротескне порівняння, повторення). Рекламно-зазивальний стиль
поезій.
4
5. Цикл „Кримінальні сонети”. Погляд на повсякденну дійсність як театр
абсурду, епатажність; уживання жаргонної лексики, евфемізмів у
сонетах „Ніжність”, „Азарт”, „Життєпис”, „Мафія”. Поєднання
патетики з іронією, нахил до стилізаторства, заміна „ліричного героя”
щоразу новою маскою.
6. Збірка „Пісні для мертвого півня”. Таємниця назви збірки і назв віршів.
Образ півня. Вірш „Without You” („Без тебе”). Проблема самотності
(інтимної і соціальної) людини у світі, заповненому інформаційними
випусками („Радіо, телебачення, преса”). Душевний стан ліричного
героя.
7. Картини дійсності, зображені в інших текстах збірки. Бартова модель
читання тексту (автор-текст-читач). Оцінка критикою збірки „Мертвий
півень” (збірка „продовження стилю фундаторів європейського
авангарду на початку ХХ століття”(Ярослав Голобородько).
8. Ю.Андрухович — перекладач американської поезії 50-60-х років ХХ
століття та німецької літератури.
9. Силабо-тонічна система віршування, верлібр, вірші-сонети у поетичних
текстах Ю.Андруховича.
Збірки „Небо і площі”, „Передмістя”, „Екзотичні птахи і рослини”, „Пісні для мертвого півня”. Цикли „Листи в Україну”, „Індія”.
Олександр Ірванець
1. О.Ірванець – поет, прозаїк, драматург, перекладач. Особливості
компонування збірки „Любіть!..” . Ранні вірші про девальвацію мрій
(„Пейзаж з вікна казарми”, „О-ля-ля!” – сказав Рембо...”).
2. Метафізичні тексти „Мій хрест”, „Переночуй мене, вишневий саде”,
„Короткий вірш про кінець світу”.
3. Еротичні вірші, присвячені жінкам. Актуальність поезії „Лоліта”.
4. Політична іронія О.Ірванця. Вірш „Любіть!..” і поезія В.Сосюри
„Любіть Україну”;”Інфінітив”, ”Еіnе kleine Nachmusik”, ”Вірш до
рідної мови”.
5. О.Ірванець – „поет абсолютного слуху”. Гра слів, звуків і співзвуч.
Приналежність поезії до карнавально-провокаційної течії
постмодерністського дискурсу.
Поетична збірка „Любіть!..”
Віктор Неборак
1. В.Неборак – „прокуратора” „Бу-ба-бу”. Творче кредо письменника. Два
есеї. „Мова і поетичне покоління (міркування дилетанта)”, „Поезія
фіксує слово”.
5
2. Мотиви тексту „Бубон (сонет, виголошений літаючою Головою)”...
губами дивиться доБА... росте поезія з горБА в горбі з грошима
боротьБА), „Монолог з псячого приводу”, ”Пісенька про пана базя”.
3. Феномен нового героя-маски в тексті „Лист”. Позиція очікування у
вірші „Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива”. Метафора
блазня у текстах Неборака „Роздум бігу”, „Love Story” (мелодрама з
п’яти сонетів).
4. Своєрідність текстів „В очікуванні Орисі”, „Три елегії” (Ув’язнений
Дон Жуан). Актуальність тексту „Ще один лист” (в Україну – з півдня).
Філософська проблема „Бог – Всесвіт – Людина”. Екзистенціалізм
творчості В.Неборака.
Збірки поезій „Бурштиновий час”, ”Літаюча голова”, ”Аlter Ego”.
Література
1. Гундорова Т. Прощання з класикою; Постмодернізм як іронічна
поведінка; Бу-ба-бу post mortem; Карнавальний постмодерн //
Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека: Український
літературний постмодерн. – К.: Видавництво «Часопис „Критика”»
2005.
2. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з
постколоніальним знаком питання // Сучасність. – 1993. – № 9.
3. Гундорова Т. „Бу-ба-бу”, Карнавал і Кіч // Критика. – 2000. – Р. ІV. – Ч.
7 – 8 (33 – 34).
4. Моринець В. Поетичний авангард: його природа й сучасні вияви //
Стильові тенденції української літератури ХХ століття. – К., 2004.
5. Зборовська Н. Постмодернізм Юрія Андруховича у дзеркалі футуризму
Михайля Семенка // Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих
поцілунків. Львів, 1999.
6. Бондар-Терещенко І. Текст 90-х: герої та персонажі. – Тернопіль:
Джура, 2003.
7. Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень: Есе про дев’ятдесятників. – К.,
1996.
8. Голобородько Я. Інавгурація антиестетики (Нова поетика Юрія
Андруховича у „Піснях для мертвого півня”) // Голобородько Я. New
Ukrainian Alternative (Знакові тексти помежів’я ХХ – ХХІ століть). –
Харків: Вид. група „Основа”, 2005.
9. Білоцерківець Н. Бу-ба-бу та ін. Український поетичний авангард:
портрет одного року // Слово і час. – 1991. – № 1.
10. „Бубабістський хронопис Віктора Неборака: ще одна інтрига з приводу
сучасної української літератури” // Література плюс. – 2001. – № 9 – 10
(34 – 35) (www. aup.iatp.org.ua/litplus/lit34-35.php).
11. Бу-ба-бу: Тимчасово виконуючі обов’язки Магістрів Гри в особах
Патріарха Бу-ба-бу Юрія Андруховича (нар. 13.03.1960), Підскарбія
6
Бу-ба-бу Олександра Іранця (нар. 24.01.1961), Прокуратора Бу-ба-бу
Віктора Неборака (нар. 09.05.1961), зібрані з нагоди сторіччя
(34+33+33) їхніх уродин... – Львів, 1995.
12. Черниш Г. „А рима дверима гуп...” // Слово і час. – 1990. – № 3.
13. Поезія: Група „Бу-ба-бу”, група „ЛуГоСад”, група „Пропала грамота” //
Прапор. – 1990. – № 7.
14. Таран Л. З висоти „літаючої голови” / Інтерв’ю з В.Небораком //
Сучасність. – 1994. – № 5.
15. Хомеча Н. Діалог епох: українське бароко і постмодернізм („Екзотичні
птахи і рослини” Ю.Андруховича) // Слово і час. – 2003. – № 11.
16. Астаф’єв О. Кілька слів про «техне» і мистецтво // Слово і час. – 2002.
– № 4.
17. Інший формат. Юрій Андрухович. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ,
2003.
18. Андрухович Ю. Екзотичні птахи і рослини з додатком „Індія”.
Колекція віршів. – Івано-Франківськ, 1997.
19. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. – Івано-Франківськ, 1999.
20. Андрухович Ю. Бу-ба-бу і все інше // Літературна Україна. – 1991.
28 берез.
21. Черниш Г. „...Семенко брате я теж кудлатий наробив дива у світа хаті”
/ Післяслово до поетичних добірок / Прапор. – 1990. – № 7.
22. Зборовська Н. Постмодернізм Юрія Андруховича у дзеркалі футуризму
Михайля Семенка // Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих
поцілунків. Львів, 1999.
23. Антологія альтернативної української поезії зміни епох: друга
половина 80-х – початок 90-х років. – Харків, 2001.
24. Позаяк Ю. [Вступне слово до антології] // Антологія альтернативної
української поезії зміни епох: друга половина 80-х – початок 90-х
років. – Харків, 2001.
25. Позаяк Ю. Шедеври. – Вид. 2-ге, доп. і перероб. – Львів, 2004.
26. Лучук Іван. Шедеври Юрка Позаяка // Позаяк Ю. Шедеври. – Вид. 2-ге,
доп. і перероб. – Львів, 2004.
27. Лучук Т. Літературний ар’єргард. Поетична концепція ЛуГоСаду //
Сучасність. – 1993. – № 12.
28. Неборак В. Літаюча голова. – К., 1990.
29. Неборак В. Літостротон. Книга зібраного. Львів: Видавництво-ЛП,
2001.
30. Неборак В. Введення у Бу-ба-бу (хронопис кінця тисячоліття). – Львів,
2003.
31. Ірванець О. Любіть!..: Вірші з трьох книг і з-поза них. – К.: Критика,
2003.
32. Задура Б. Любіть Іранця // Ірванець О. Любіть!..: Вірші з трьох книг і з-
поза них. – К.: Критика, 2003.
33. Бондар А. Хлопчик із абсолютним слухом [Післямова] // Ірванець О.
Любіть!..: Вірші з трьох книг і з-поза них. – К.: Критика, 2003.
7
34. Пропала грамота. – К., 1991.
35. Лучук Т. Літературний ар’єргард. Поетична концепція ЛуГоСаду //
Сучасність. – 1993. – № 12.
Засідання № 2
Тема: Жанрово-стильові різновиди української
новели 80–90-х років ХХ ст.
План
1. Крах тоталітарної системи і його вплив на формування новели нового
типу. Хвиля прозових творів авангардного спрямування, що остаточно
зруйнували стереотипи згаслої системи соцреалізму.
2. Класифікація сучасної новелістики:
а/. аналітично-реалістична течія в прозі 80-90 рр. (В.Мастєрова, О.Лишега,
К.Москалець, О.Жовна, В.Тарнавський);
б/. лірико-романтична (В.Габор, Л.Пономаренко, В.Даниленко, О.Гавда);
в/. комічна новела (Б.Жолдак, О.Ірванець, Ю.Винничук, Ю.Андрухович).
3. Нові жанри „малої” прози: сповідальна новела, урбаністична новела,
магічна новела, химерна новела. Збірка В.Тарнавського „Міські
мотиви”. Новели „Швонц” В.Габора, „Туга”, „Холодний нокпорн”
Г.Цимбалюка, ”Свято гарбузової княгині” В.Даниленка. Особливості
новелістики Братів Капранових.
4. Антиутопічна новела кінця другого тисячоліття.
5. Традиції і новаторство молодої української прози.
Література
1. Мельник Н. Українська антиутопічна новела // Art line. – 1998 – № 9.
2. Мельник Н. Українська комічна новела 80–90-х років ХХ ст. //
Наукові читання – 1998. Праці молодих учених України. Зб. статей. –
К., 1999.
3. Зборовська Н. Сміхові елементи в сучасній українській прозі //
Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Чернівці, 1994.
4. Зборовська Н. Чиї опудала на літ городі? // Слово і час. – 1998. – № 6.
5. Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела. – К.: Генеза, 1997.
6. Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80 – 90-х років
двадцятого століття. – К.: Генеза, 1997.
7. Кравченко Є. Художня умовність в українській прозі. – К.: Наукова
думка, 1988.
8. Кравченко Є. Молода українська проза. – К., 1990.
9. Майдаченко П. Комічне в сучасній українській прозі: Літературно-
критичний нарис. – К., 1991.
8
Засідання № 3
Тема: Зображення постколоніальної дійсності в повісті
Юрія Андруховича “Рекреації”
План
1. Особливості постмодерністської поетики прозових творів
Ю.Андруховича (загальна характеристика).
2. “Рекреації” Ю.Андруховича – перший постмодерний твір сучасної
української літератури. Багатоплановість твору, в якому моделюються
зміни в українській культурі, пов'язані з процесом виходу країни з
колоніальної залежності. Скандальний характер повісті.
3. Осмислення в “Рекреаціях” кінця парадигми національної культури як
засобу боротьби за виживання нації і початку парадигми національної
культури як нормального відображення багатоманітності сучасного
життя.
а/. створення нового в культурі не у формі нового міфу, а простору, в
якому можна вільно комбінувати спадщину української культури з
елементами сьогодення (чортопільська Площа Ринок та карнавальне
дійство під назвою „Свято Воскресаючого Духа”, яке там
відбувається);
б/. характер і функції побудови карнавального в „Рекреаціях”.
Карнавальність як стрижневий елемент, що визначає зміст і тон повісті;
джерела карнавальності; всеохоплюючий іронізм; орієнтованість
водночас на елітарного й масового читача; гра з текстом і читачем;
в/. критика колоніалізму у його радянському вигляді, і водночас показ
неможливості усамостійнення від колоніальних практик та звичок;
г/. “Рекреації” – твір, що переймає, переоцінює, перевикористовує і
змінює знайомі антиколоніальні загальні місця української культурної
традиції;
4. Майстерність письменника у змалюванні персонажів твору. Розкриття
в образах Ростислава Мартофляка й Марти карнавального ко-
ронуванню й декоронуванню Великого Поета; в образах Гриця
Штундери й Юрка Немирича проблеми історичної пам’яті народу (їх
нічні походи в минуле); в образі Ореста Хомського – найчіткішої
демонстрації перетворювальної сили карнавалу.
5. Назва повісті “Рекреації” як ключовий образ для розуміння його
ідейно-художнього змісту.
6. Міжтекстуальність твору, його багато вимірність (посилання на масову
культуру Заходу, зв’язок з російськими текстами, цитування
І.Котляревського і складний діалог з травестованою „Енеїдою”)
7. Морально-етична проблематика, філософське осмислення дійсності в
9
повісті.
Література
1. Інший формат. Юрій Андрухович. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ,
2003.
2. Андрухович Ю. Рекреації // Сучасність. – 1992. – N 1.
3. Андрухович Ю. Рекреації. Романи. – К., 1996.
4. Андрухович Ю. Автобіографія // Андрухович Ю. Рекреації. Романи. –
К., 1996.
5. Гундорова Т. Карнавальний постмодерн; Карнавал як доконаний факт;
Юрій Андрухович: мутації Карнавалу // Гундорова Т.
Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн.
– К.: Видавництво «Часопис „Критика”» 2005.
6. Медвідь В. Збагнувши, що належите до великої культури, не захочете
дивувати світ „карнавалами” (інтерв'ю) // Літературна Україна. – 1993.
– 6 трав.
7. Клочек Г. Чортиця: еротизм у сучасній прозі і що за ним вбачається //
Літературна Україна. – 1993. – 1 лип.
8. Рябчук М. Замість післямови до „Рекреацій” (Інтерв'ю з Юрієм
Андруховичем) // Сучасність. – 1992. – N 2.
9. Рябчук М. „Я не люблю її з надмірної любові” (замість ще однієї
післямови до „Рекреацій”) // Сучасність. – 1992. – N 5; Див. також лист
Світлани Ковалевської в тому ж номері "Сучасності".
10. Павлишин М. Що перетворюється в „Рекреаціях” Юрія Андруховича //
Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. – К.,
1997.
11. Бондар-Терещенко І. Чао, Андрухович ? (Сучасний роман в лабетах
постмодерністського мейн стриму) // Бондар-Терещенко І. Текст 90-х:
герої та персонажі. – Тернопіль: Джура, 2003.
12. Бондар-Терещенко І. Археологія бачення (Про „переможену трудність”
Ю. Андруховича // Бондар-Терещенко І. Текст 90-х: герої та персонажі.
– Тернопіль: Джура, 2003.
13. Зборовська Н. Театралізація як колоніальний нейротизм; Чоловічий
внутрішній театр особистості // Зборовська Н. Код української
літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури:
Монографія. – К.: Академвидав, 2006.
Засідання № 4
Тема: Образ «нової» жінки в творчості Оксани Забужко
План
1. Постать О.Забужко в сучасній українській літературі. Проза, поезія,
10
дослідницькі студії та есеїстка. Ознаки творчої манери письменниці.
2. Особливості жіночого письма на порубіжжі віків (Леся Українка і
О. Забужко).
а/. характерні риси екзистенційної жіночості минулого і сучасного
порубіжжя.
б/. контрастна психологічна відмінність двох творчих особистостей в
контексті розмови про любов і сексуальність у жіночій екзистенції та
про дискурс любові й дискурс сексуальності в жіночій і творчості
загалом.
3. „Польові дослідження з українського сексу” – перший постмодерний,
феміністичний роман, що став „візитною карткою” сучасної
української літератури. Образ нової жінки в романі
а/. популярність роману, її причини;
б/. широкий філософський масштаб роману;
в/. сповідальна манера викладу; гострослівне мовлення автора;
г/. героїня роману як виразник авторської позиції;
д/. підпорядкованість автора (героїні) національній ідеї, що межує з
манією, ідеєю-фікс, пафосом, стає предметом найглибших,
найщиріших її вболівань.
4. Проблема самотності в романі О.Забужко. Сексуальність як вияв
самотності.
а/. роман як своєрідний виклик чоловічій традиційній демонстрації
комплексу Дон Жуана;
б/. поруйнування в романі існуючого стереотипу жіночої сексуальності,
який базується на принциповій маргінованості жіночого інтелекту;
в/. поетологічне втілення фемінних ознак природи на рівні соціуму та
нації. Сексуальна парадигма як вимір українства в цілому;
г/. інтерпретація образу Вітчизни у сексуальному плані (вбивці дітей,
вбивчої материнської любові). Іпостась Вітчизни — національна
виокремленість;
д/. аналіз у романі національної своєрідності українців. Розтин ілюзій
пострадянського „вивільнення”, марень постколоніального розквіту.
Злиття теми божевілля нації із власним депресивним, пригніченим станом
героїні;
е/. проблема фригідності в романі, її поліморфне бачення (фригідність
жінки, чоловіча „фригідність”, вмотивованість фригідності соціальною
приниженістю жінки, й чоловіка). Фригідність як наслідок соціальної
скутості та страху.
5. Автобіографічний характер роману О.Забужко. Автобіографізм як
принцип нарації та характеротворення в романі.
а/. визначне місце автобіографічних компонентів у творі;
б/. автобіографічний аспект творчості О.Забужко, його реалізація на рівні
стильових рис, характерної побудови поетичних структур тексту,
психологічних особливостей художнього світу жінки, що стають
основою мислення і позиції авторка;
11
в/. показ автобіографічного компоненту в психологічно-аналітичній
інтерпретації пережитого, зумовлені процесом повернення й
переосмислення минулого, провокованих національною свободою і
демократизмом. Зростання О.Забужко в середовищі, що зберігало
пам'ять про національну історію;
г/. характер Оксани з „Польових досліджень ...” – своєрідна інтеграція
життєвого принципу "жінки-лідера" самої О.Забужко та генеалогічна
ідентифікація „сильних й владних жіночих характерів”, які
вирізняються з „маминої сторони” родоводу;
д/. застосування в романі характерних стильових засобів автобіографізму,
використаних письменницею (самопізнання і самовираження,
самокритика і самоіронія, що підтверджує домінування одного з типів
автобіографічного принципу (за критерій поділу взято основну
комунікативну схему), означеного функцією самовираження;
е/. реалізація наративних прозових тенденцій у творчості О.Забужко в
особистісних манерах розповіді-сповіді, спогаду, виповідання
(відкриття власного „Я”, як і відкриття жіночої психології, – особлива
форма персональної нарації, а оповідь, здійснювана від першої особи,
виявляє гендерну самоідентифікацію оповідача).
Література
1. Інший формат. Оксана Забужко. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 2003.
2. Зборовська Н. Жіночий внутрішній театр особистості // Зборовська Н.
Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української
літератури: Монографія. – К.: Академвидав, 2006.
3. Зборовська Н. Фемінізм як сестро вбивство // Зборовська Н. Код
української літератури: Проект психоісторії новітньої української
літератури: Монографія. – К.: Академвидав, 2006.
4. Зборовська Н. Дискурс сексуальності в романі О. Забужко „Польові
дослідження з українського сексу” // Теоретические и прикладные
проблемы русской филологии: Научно-методический сборник. – Вып.
ХІ. – Ч. 2. – Славянск, 2003.
5. Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми на карнавалі
мертвих поцілунків. – Львів,1999.
6. Зборовська Н. Реальність суб'єктивності та абсолют тексту // Світо-
Вид, – 1996. – Ч. III (24). – Лип.-верес.
7. Моклиця М. Оксана Забужко // Моклиця М. Модернізм як структура:
Філософія. Психологія. Поетика. – Луцьк, 2002.
8. Таран Л. Сад Артеміди // Таран Л. Жінка як текст: Емма Андієвська,
Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчості і контексти /
Упоряд. Л. Таран. – К.: Факт, 2002.
9. Таран Л. „Мені пощастило на старті...”: Розмова з Оксаною Забужко //
Таран Л. Жінка як текст: Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана
Забужко: фрагменти творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. – К.:
Факт, 2002.
12
10. Агєєва В. Жінка-авторка як інопланетянка // Таран Л. Жінка як текст:
Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти
творчості і контексти / Упоряд. Л. Таран. – К.: Факт, 2002.
11. Агєєва В. Казка про нежіночий простір // Агєєва В. Жіночий простір:
Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. – К.,
2003.
12. Гундорова Т. Феміністичний постмодерн // Гундорова Т.
Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн.
– К.: Видавництво «Часопис „Критика”» 2005.
13. Павличко С. Фемінізм / Передм. В.Агеєвої. – К., 2002.
14. Бондар-Терещенко І. Забужко Деві Христос: З кабінетних досліджень
української свічки // Бондар-Терещенко І. Текст 90-х: герої та
персонажі. – Тернопіль: Джура, 2003.
15. Голобородько Я. Сентиментальна харизма прози Оксани Забужко
(„Сестро, сестро” у контексті „Польових досліджень з українського
сексу”) // Голобородько Я. New Ukrainian Alternative (Знакові тексти
помежів’я ХХ – ХХІ століть). – Харків: Вид. група „Основа”, 2005.
16. Карабльва О. Сексуальність як вияв самотності у прозі Оксани Забужко
// Слово і час. – 2003. – № 7
17. Зборовська Н. Жіноче письмо на порубіжні віків (Леся Українка,
Оксана Забужко) // Слово і час. – 2004. – № 2.
18. Тебешевська-Качак Т. Автобіографізм як принцип нарації та
характеротворення у прозі Оксани Забужко // Слово і час. – 2004. – №
2.
Засідання № 5
Тема: Творчість Юрія Іздрика
План
1. Ю.Іздрик – прозаїк, поет, культуролог, один із креаторів
„станіславського феномену”. Особливості творчої манери
письменника: торжество нюансованих доторків до буття, текстових
тіней, побудова простору-задля-уяви, тяжіння до ремінісцентної гри з
читачем, схильність до візуально-текстового синтезу (атракціойованої
наративності), зображення героя-протагоніста, за яким ховається
постать автора та ін.
2. Творчість Ю.Іздрика і подальший розвиток постмодернізму в
українській літературі, розширення його специфіки: „карнавальний”
постмодернізм („Бу-Ба-бу”, Ю.Андрухович), феміністичний
постмодернізм (О.Забужко), „київська іронічна школа” (В.Діброва,
Б.Жолдак) та „риторичний апокаліпсис” (Ю.Іздрик).
3. Роман „Воццек” (1997 – 1997) Ю.Іздрика – „глибоко постмодерний
твір”, один з найпомітніших явищ української прози 90-х років.
Неоднозначність сприйняття тексту.
13
4. Яскраво виражена інтертекстуальність і схильність до еклектизму
(“палімсестність”, пастишевість) роману (феномен діалогу тексту з
текстами та жанрами, що передували йому; пряме і непряме цитування;
текст як програмно еклектична конструкція семантично, жанрово-
стилістично та аксіологічно розрізнених фрагментів).
5. Специфіка текстової організації роману (текст-ризома, презумпція
руйнації традиційних уявлень про структуру як семантично центровану
категорію). Потенційна безкінечність, абсолютна нелінійність у творі
на противагу лінійному розгортанню процесуальності (заглибленню) та
смислу (заглибленню в проблему), що призводить до багатьох
реальностей.
6. Зосередження інтересу автора на героєві маргінальному та його
існуванні на грані реального й ірреального, психічної нормальності й
хвороби, цілості персони та її деперсоналізації; особливість образу
головного героя роману (герой-симулякр, як точна копія, оригінал якої
ніколи не існував). Проблема ідентичності Воццека. Розщеплення
суб’єкта свідомості, множинність його власного “я” в процесі
сприйняття реальності.
7. Пародійність як стрижневий елемент роману, його всеохоплюючий
іронізм. Багатство мовних жартів та кумедних співставлень.
Парадоксальність мови твору („роман з мовою”).
8. Екзистенційність героя. Кохання і самотність Воццека, їх
взаємообумовленість. Кохання як занурення в самотність, бачення
сенсу кохання в самотності, цінності кохання в самотності; подолання
самотності, її гніту в творі. Пошуки сенсу буття та безвиході героєм.
Література
1. Інший формат. Іздрик. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 2003.
2. Гундорова Т. Віртуальний апокаліпсис // Гундорова Т.
Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн.
– К.: Видавництво «Часопис „Критика”» 2005.
3. Зборовська Н. Жіночий внутрішній театр особистості // Зборовська
Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої
української літератури: Монографія. – К.: Академвидав, 2006.
4. Павлишина М. Передмова [до роману „Воццек” ] // Іздрик Ю.
Воццек & воццекургія. – Львів: Кальварія, 2002.
5. Єшкілєв В. Воццекургія бет. Коментарі до „внутрішньої
енциклопедії” роману Іздрика „Воццек” // Іздрик Ю. Воццек &
воццекургія. – Львів: Кальварія, 2002.
6. Стефанівська Л. Післямова [до роману „Воццек” ] // Іздрик Ю.
Воццек & воццекургія. – Львів: Кальварія, 2002.
7. Андрухович Ю. Передмова та інші дурниці // Іздрик. Острів КРК
та інші історії: повість, новели, автокоментар / Передм. Юрія
Андруховича. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
14
8. Іздрик. Автокоментар [до повісті ] // Іздрик. Острів КРК та інші
історії: повість, новели, автокоментар / Передм. Юрія Андруховича. –
Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998.
9. Бондар-Терещенко І. Double trouble [Передмова до роману ] //
Іздрик. Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби. – Івано-Франківськ: Лілея-
НВ, 2000.
10. Косович Л. Постскрипт. Коментар. Примітки [до роману ] //
Іздрик. Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби. – Івано-Франківськ: Лілея-
НВ, 2000.
11. Бондар-Терещенко І. Подвійний nie on: Юрій Іздрик: ресентимент
ідеологічного прочитання // Бондар-Терещенко І. Текст 90-х: герої та
персонажі. – Тернопіль: Джура, 2003.
12. Семків Р. Іронія непокірної структури // Критика. – 2001. – Ч. 5.
Засідання № 6
Тема: Творчість Василя Герасим’юка
План
1. Життєвий шлях. Дитинство в Карпатах. Початок творчості.
2. Дебютна збірка „Смереки” (1982) В.Герасим’юка як свідчення
зародження самобутнього внутрішнього світу поета.
а/. новаторський характер пейзажної тематики; образ Карпат як світ
особливого співжиття природи і людини; одухотвореність картин природи
(„Вінок тобі плетуть. І ти підходиш тричі...”, „Злетів Капак, над гори, як
топір!” (Із поеми „Дерев’яний літак”), „В бутинах робили, в лісах жили...”,
„Зранку отаву скосила...”, „Перед тобою, над горою – ліс темний...”,
„Дихають так уві сні...”, „Знаю полонинські обличчя” та інші);
б/. ліс, смерека, бук як наскрізні образи збірки; їх еволюція та розмаїття
виявів – як величина міфотворча, як аналог світового дерева, як дерево
життя і роду та ін. („Дидактичний етюд (І)”, „Малим я Сокільського лісу
боявся, смерекового...”, та ін.);
в/. своєрідність часопросторової організації збірки (позачасовість,
надпросторовість та ін.).
3. Збірка „Потоки” (1986) В.Герасим’юка. Нове бачення карпатської
тематики.
а/. піднесення образу гірського потоку (та інших стихій Карпат) до
символічних узагальнень („Потік”, „І збудуться слова...”, „За вікном
водоспад...”, „Гроза у Брустурах” ;
б/. подальше розростання карпатської тематики (на рівні діалогу з
історією), її нові грані;
в/. означення мотивів морального переживання, провини, мук совісті при
осмислення історичного минулого карпатського краю, шляхів його
розвитку (присутність тіней далеких і близьких предків, забутих
опришків, голосів правічності).
15
4. Збірка „Космацький узір” (1989) В.Герасим’юка. Зображення
драматичних епізодів історії (боротьба оунівського підпілля та ін.), їх
розгортання у наступних збірках. Вихід того, що нагромаджувалося,
тамувалося, визрівало.
а/. вияв у поезіях збірки зв’язку з минулим у вигляді мучення духу,
міфілогізованих споминів, привиджених жертв, болісного самокартання і
самоочищення („Зброя не довела до порога...”, „Балада”, „Фантастичний
етюд”);
б/. народнобаладна поетика творів збірки; особливості авторського
бачення жанру балади;
в/. мотив покинутої хати у збірці („Оглядаючись”);
г/. відлуння негараздів особистих, ровесників, нації у збірці („Ми на
камінь поклали мечі...”, „Ми все залишили в могилах предків...”, „Ми
будемо довго криваві роки розгрібати”);
5. Збірка „Діти трепети” (1991) як найдраматичніша у творчій спадщині
В.Герасим’юка. Громадянський пафос збірки.
а/. твори періоду піднесення національно-демократичного піднесення
(пов’язаних із здобуттям державної незалежності України);
невизначеність суспільно-політичної атмосфери, в якій писалися вірші, її
вплив на настрої поета; вираження цих настроїв у творах;
б/. характер авторського сприйняття історичного зламу ;
в/. біблійний мотив гріховності як основний загальноемоційний тон
збірки;
г/. трагічне переживання колізій історії;
д/. поглиблення громадянської проблематики, філософське осмислення
дійсності (вираження сум’яття, мук самовизначення, тривожних відчуттів
(„Кроки на смерековім помості”);
е/. роздуми про історичні шляхи українського народу; присутність
трагічного мотивів „останнього вояка” та вічного боржника („Восени,
наприкінці 40-х”, „Коса”, ін.).
6. Збірка „Поет у повітрі” (2002) – вершина творчого самовираження
автора. Висока поетична майстерність. Відзначення збірки Національною
премією імені Тараса Шевченка 2003 року.
а/. тяжіння до „епічного” розгортання візій, його особливості;
б/. „Поет у повітрі” – поема, що дала назву збірці; не випадковість назви;
символічний образ повітря; багатогранність образу;
в/. загострення драматичного світовідчуття автора в сприйнятті
сучасності, уроків історії, нерадісного світу людства початку третього
тисячоліття;
г/. поет – головний образ і поеми, і всієї збірки; своєрідність розгортання і
розуміння своїх переживань стосовно місії поета в суспільстві;
особливості композиції поеми; високий стиль твору;
д/. оригінальність подання художнього матеріалу (у формі ущільненого
життєпису, подійного, духовного, авторського; сповідальна манера
16
викладу, її характерні ознаки; та використання в інших творах збірки
(„Київська повість”);
е/. „Київська повість” – поема, що присвячена пам’яті загиблого
товариша; трагічне звучання твору; сюжетно-фабульні кореляції твору;
символіка образів;
є/. поема-містерія „Єзавель”: специфіка жанру; біблійна образність, її
різноаспектність вираження; гуцульські реалії в творі; особливість
завершення; утвердження високої моральності.
7. Значення творчості В.Герасим’юка. Його роль у процесі розвитку
сучасної української поезії.
Література
1. Дзюба І. ...І є такий поет // Герасим’юк В. Була така земля: Вибране. –
К., 2003. – С. 7 – 20.
2. Москалець К. Про містерію „Єзавель” // Герасим’юк В. Була така
земля: Вибране. – К., 2003. – С. 368 – 375.
3. Москалець К. Чому поет у повітрі? // Березіль. – 2003. – Ч. 3-4.
4. Кремінь Т. Історіософський концепт лірики В.Герасим’юка // Слово і
час. – 2003. – № 10.
5. Маленький І. Основний міф світотворення в українських поетичних
книжках / Розділ 4: Злами схлеснутих міфологем на землі й у повітрі
Василя Герасим’юка// Слово і час. – 2004. – № 9.
6. Копиця В. „Узвишшя радості” поетичного світу В.Герасим’юка //
Слово і час. – 2004. – № 11.
7. Виноградов В. Про поезію 90-х // Кур’єр Кривбасу. – 1999. – № 115.
8. Ковалів Ю. Поетичний космос Василя Герасим’юка // Літературна
Україна. – 2002. – 6 лютого.
9. Дністровий А. Василь Герасим’юк. „Блажен Господь, бо геєнну
сотворив...” // Література плюс. – 2001. – № 2 (27).
10. Голобородько Я. „Поет у повітрі”: парадигматика концептів і
концепцій (Образна сенсорика Василя Герасим’юка) // Голобородько Я.
Поетична меритократія: Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Тарас Федюк.
– К.: Факт, 2005.
Засідання № 7
Тема: Творчість Євгенії Кононенко
План
1. Постать Є. Кононенко в літературному процесі останнього
десятиліття. Початок творчості. Поетична збірка „Вальс першого
снігу”, книга оповідань „Колосальний сюжет”. Участь у найпомітніших
сучасних українських часописах (журнали „Березіль” „Сучасність”
„Кур’єр Кривбасу”, газети „Критика”, „Літературна Україна”) та
17
антологіях („Тексти: Антологія”, „Квіти у темній кімнаті”).
Особливості творчої манери (феміністична проблематика; тема жіночої
долі як наскрізна тема творчості).
2. Оригінальність стилю Є. Кононенко. Легкість і розкутість письма,
динаміка та внутрішній аристократизм (навіть коли йдеться про
житейську дріб’язковість), добре володіння діалогом, вдала побудова
сюжету, що допомагає динамізувати оповідь. Схильність до іронії й до
точної психологічної деталі. Ознаки впливу французьких майстрів
(насамперед, Гі де Мопассана) на творчість письменниці.
3. Важливість і складність жіночої проблематики, питань людського
буття в творах Є. Кононенко. Зображення сучасної жінки та її проблем
без зайвих прикрас. Правдивість і життєподібність порушених
конфліктів.
4. Романи Є. Кононенко „Імітація” (2001) та „Зрада” (2002), що принесли
письменниці справжню літературну славу; їх приналежність до якісних
творів популярної літератури. Використання в романах відомого вже у
світовій літературі прийому „нібито-детективу”. Майстерність
детективного викладу, напруженість інтриги. Скандальна слава творів,
що спричинила пошуки прототипів героїв серед відомих постатей
нашої інтелектуальної еліти.
5. Роман „Зрада” Є.Кононенко як детективно-белетристичне,
гостросюжетне „дослідження” екзистенційних проблем. Всебічне
осмислення у романі зради – подружньої, національної, синівської.
Демаскування сфери приватного життя, опрацювання гендерного
конфлікту. Образ Вероніки Стебелько.
а/. розкриття психологічної мотивації персонажів в рамках детективної
фабули роману;
б/. екзистенційна сутність епіграфу роману, що сприяє розумінню всієї
множини сюжетних кроків і вчинків персонажів як вияву розриву з
попередніми визначеннями її буття (філософське поширення образу зради
на буття в цілому: зрадою є втеча Вероніки з батьківського дому,
Дмитрове зречення наукової кар’єри, романні злочини як зрада етичних
норм та кревних зв’язків та ін.);
в/. драматизм образу Дмитра Стебелька; його еволюція в традиційній
патріархальній версії родинних стосунків у контексті соціально-
історичних і психологічних реалій радянської і пострадянської доби;
г/. образ Дмитра як втілення моделі індивідуальної самопожертви в ім’я
підтримки повноцінного існування сім’ї ціною не зреалізованого
інтелектуального потенціалу; забезпечення нормального буття інших
(дружини й дочки);
д/. екзистенційна трагедія Дмитра. Загроза розчинення в соціальній ролі,
нівелювання етичної свідомості під впливом звички; амбівалентна
природа подружніх зраз Стебелька;
18
е/. Тетяна Машкіна як втілення типово детективного стереотипу
вимушеного „злочинного матріархату”, в основі якого – ставлення матері
до сина виключно як до об’єкта впливу й ненастанної турботи;
6. Проблемно-тематична суголосність та стильова спорідненість „Зради”
з „Імітацією” (та ж детективна інтрига, присутність тієї ж головної
героїні, слідчого-аматора Лариси Лавріненко, наявність напруженого і
захопливого сюжету); та зміна, на відміну від „Імітації”, підґрунтя
вбивства, його особистісний, а не соціальний характер (як в
попередньому романі), заснований, як виявляється на останніх
сторінках, на бажанні бальзаківського віку матусі захистити свого сина
від небажаного, на її думку, кохання.
7. Повернення письменниці у книзі „Повії теж виходять заміж” (2004) до
жанру оповідання, який приніс їй популярність у середині 90-х рр. (а
саме, новели в жанрі „маленьких трагедій”). Відверта провокативність
назви книжки. Особливість композиції збірки (14 новел розбито на два
тематичні розділи: „Там” і „Тут”).
8. Збірка оповідань „Повії теж виходять заміж” – широка картина
сучасного життя України. Трагічна доля українських дівчат, що
змушені стати повіями чи коханками. Утвердження сексуального та
соціального розкріпачення української жінки, необтяженість їх
моральними умовностями.
а/. зображення в першому розділі долі українських олен, руслан, нель, які
з волі ситуації опинилися не лише „там”, а й у ліжках із тамтешніми
чоловіками (назагал уважними, тактовними, хоча й трохи дивакуватими,
за винятком підтоптаного спокусника-афериста Антоніуса ван Ремера з
„Нема раю на всій землі”);
б/. відтворення зустрічі акцентуйованого патріота-киянина й
незакомплексованої киянки на квартирі знайомих під час стажування в
Москві в новелі „Земляки на чужині”;
в/. романтична історія українки Олени Драган й амстердамця Ремка в
новелі „Повії теж виходить заміж”; несподіваний спалах кохання Ремка,
що рятує Олену із борделю, в який та потрапила за сценарієм, спільним
для багатьох випускниць середніх шкіл, котрі опинились без роботи й
перспектив у себе на батьківщині.
г/. природа справжніх інтимних почуттів Руслани і Ларса у новелі
„Діалоги та непорозуміння”, пошуки героями шляху до діалогу та
подолання непорозумінь;
д/. новела „Special woman”; пошуки щастя Нелею Тимченко і Юреном
Кристенсеном, що знайомляться за шлюбним оголошенням; образ милого,
але абсолютно прямолінійного у своїй непрагматичній прагматичності
Юрена; парадоксальність буття інтелігентної української жінки другої
половини 1990-х на прикладі Руслани і Нелі.
9. Страх самотності як найбільший страх, що переслідує жінку, –
наскрізний мотив збірки „Повії теж виходить заміж” Є. Кононенко.
Відсутність однозначної розв'язки (на зразок – зло подолане, герої
19
щасливі) для багатьох новел. Пошуки героями конкретних відповідей
на вічні питання буття. Вишуканість текстів Є. Кононенко.
10. Нове бачення феміністичної проблематики (еволюція сексуальної
культури й статевої поведінки в національному світі) у книжці
Є. Кононенко „Без мужика” (2005). Модерна реалістичність письма.
Ностальгійний настрій збірки (туга за молодістю, за любов’ю, за
повнокровним життям).
11. Есей „Без мужика” із жанровим самовизначенням „фрагменти
„творчої” біографії” як продовження жіночого дискурсу такого
осучаснення національної свідомості.
а/. імпульсивний та гострослів ний характер автобіографічного есею;
розкриття наболілого в житті творчої жінки;
б/. протиставлення у творі двох світів – статичного чоловічого як
тоталітарного й колоніального, пов’язаного із соціумом та одержавленням
людини, й динамічного жіночого як приватного, сексуального, бунтівного;
розпад тоталітарного світу з жіночої позиції;
в/. формування в жіночому світі „без мужика” людської свідомості героїні
з „матріархальної” родини, з якої постійно зникають чоловіки;
г/. наділеність героїні непересічною волею до життя, подолання нею світу
пригніченості, який унеможливлює цілісну (сексуально-духовну)
реалізацію.
12. Розгортання детективної любовної історії в повісті „Ностальгія”. Увага
до таємничих деталей.
а/. втілення образу бажаного (самодостатнього в праці, „авторитарного і
ніжного” в сексуальності) чоловіка, що втік за кордон та образу
втраченого чоловічого покоління в особі спокійного і мирного Миколи
Андрійовича; образ Таїсії Іванівни.
13. Реконструкція спогаду про друзів молодості у новелі „Втрачені стіни”.
Символічність сюжету про зруйнування будинку одного з друзів
юності. Настроєвий характер твору.
а/. образ Романа, який ніяк не може перебудуватися у новому життя і
кінчає життя самогубством; мотив приреченості традиційного чоловіка,
що не здатен прийняти нову форму життя.
Література
1. Дусова Ж. Література селяві (Євгенія Кононенко. „Оповідання”
// Сучасність. – 1994. – Ч. 4) // Слово і час. – 1994. – № 11/12.
2. Стріха М. Портрет покоління на тлі втрачених стін (Євгенія
Кононенко. „Колосальний сюжет”. – К., 1998) // Критика. – 1998. – Ч. 6.
3. Стріха М. Дзеркало доби Імітації (Євгенія Кононенко. „Імітація”. –
Львів, 2001) // Книжник review. – 2001. – Ч. 21.
4. Матвієнко С. Твір звичайний (Євгеній Кононенко. „Імітація”. – Львів,
2001) // Книжник review. – 2001. – Ч. 21.
20
5. Грабовський С. Країна неполоханої Імітації (Євгенія Кононенко.
Імітація – Львів, 2001) // Книжник review. – 2001. – Ч. 23.
6. Квітка В Неімітована „локшина на ваших вухах” (Євгенія Кононенко.
„Імітація”. – Львів, 2001) // Книжник review. – 2002. – Ч. 3.
7. Тарасюк Г. Проза без імітацій (Євгенія Кононенко. „Повії теж виходить
заміж”. – Львів, 2004) // Кур’єр Кривбасу. – 2005. – № 184 (берез.).
8. Кононенко Є. Повії теж виходить заміж / Післямова А.Куркова. –
Львів, 2004.
9. Зборовська Н. Феміністичний триптих Євгенія Кононенко в контексті
загальноукраїнської проблематики [про книжку „Без мужика”] // Слово
і час. – 2005. – № 6.
10. Брайко О. Екзистенцій ні проблеми крізь призму детективного жанру
(романи Євгенії Кононенко) // Слово і час. – 2003. – № 2.
11. Соловей О. Романи Євгенії Кононенко: бестселери для „елітаріїв”? //
Слово і час. – 2003. – № 2.
Засідання № 8
Тема: Творчість Сергія Жадана
План
1. Сергій Жадан – поет, прозаїк, перекладач, есеїст, організатор
літературно-мистецького життя, представник творчого угрупування
„Червона Фіра”, один з найцікавіших і найталановитіших
представників постмодернізму кінця ХХ – початку ХХІ ст.
2. Пошуки художнього самовираження письменника: безжальність та
радикальність поетичного вислову щодо змавпованого суспільства,
епатажність та пародійність текстів, маска ліричного героя, текст-
маска, травестія, гротеск, гра зі словом та ін.
3. Творчість С.Жадана як втілення панківської культури (гротескна
пародійність популярної культури та некритичне сприйняття масово
продукованого стилю) та молодіжної незахищеності; елементи цієї
культури, що поєднуються з богемізмом і авангардом; проростання з
богемного протесту ситуації безбатьківщини й бездомності –
провідного мотиву творчості автора (поезія – збірка „Цитатник”,
„Балади про війну і відбудову”, проза – роман „Депеш мод”).
4. „Цитатник” (1995) та „Генерал Юда” (1995) – дебютні поетичні збірки
С.Жадана. Поезія „Цитатник” – вірш-рефлексія, роздум над змістом
власного „я” в контексті історії, культури, загалом часопростору
України, культовий словесний потік. Особливості проблематики:
комплекс Батьківщини, концепт марного несіння хреста, приреченості
країни і народу. Політичний характер поезії, трагічно-іронічна
тональність, прихована дидактична функція.
5. Переосмислення, переломлення крізь світло екзотизмів простору
України у віршах-травестіях. Химерність простору України в поезії
21
„Будда сидів на високій могилі...”, хисткість і непевність її обширів
(спорожнені тихою катівнею). Пейзажно-рефлексійний вірш „Диск
вечірнього сонця блазнювато завис...” як усвідомлення трагічного
зламу, наскрізь абсурдного світу, що криється за рожевим світом
українських просторів. Закоріненість віршів у традиції української
бурлескно-травестійної поезії та використання прийомів авангарду
(екзотизми й епатаж) та постмодернізму (наскрізні ремінісценції,
колажність, інтертекстуальність).
6. Подальше розгортання „травестування” в поезії „Переваги
окупаційного режиму”. Цитації як питомо постмодерний спосіб
маскування авторського „я”. Бурлескні інтонації твору, поєднання
високого стилю й вульгаризмів. Еволюція художнього розвитку поета
до колажної постмодерної лірики та авангардної орієнтації.
7. Алегоричний характер вірша „Генерал Юда”. Творче переосмислення
пейзажного компоненту. Своєрідність інтерпретації автором образу
Міста, зрощення його з концептом Юди (факт прив’язаності ліричного
героя до Міста, спорідненість із нерозмаїтим міським побутом,
відчуття наступальності Міста). Оригінальність поета у змалюванні
алегоричного урбаністичного малюнку.
8. Зображення пейзажів, картин природи в поєднанні з роздумами про
людське існування в поезіях „За хвилину до того, як випаде дощ” та
„Це просто день, що врубується в простір”. Присутність образів снігу,
дощу, води, моря й денного світла як предметно-пластичного
компоненту, сприйняття його як дару, джерела життя, руху в просторі і
часі.
9. Схильність до циклізації у збірках „Цитатник” „Генерал Юда” та її
особливості (спрямованість на внутрішній динамічний діалог – поезії
не обов’язково об’єднані спільною емоцією, темою, проте укладені у
цикл). „Атеїзм” як найколоритніший приклад складної циклізованої
єдності. Осмислення площини стосунків „Петро – Христос”, „Іуда –
Христос”. Шляхи зневіри у циклі: шлях до Бога, зумовлений
стражданням близьких, і шлях до Бога як наслідок неможливості
кінцевого пізнання. Драматична тональність циклу.
10. Звернення до теми смерті у циклі „Самогубці”. Загострення в ньому
теми декадансу. Різні версії самогубства безіменних „героїв свого
часу”. Оригінальність розгортання „процесу” самогубства:
самохарактеристики загиблих, оцінка самогубства сторонніми
свідками. Глибокий буттєвісний зміст циклу. Смерть обумовлені
атакою, запливом, апофеозом творчості і звільнення. Співіснування
мотиву творчості і смерті (цикл „Сім днів, котрі нікого не вразили”).
Література
1. Гундорова Т. Постмодерна бездомність: [Про творчість Сергія Жадана]
// Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека: Український
22
літературний постмодерн. – К.: Видавництво «Часопис „Критика”»
2005.
2. Гундорова Т. Зустріч з „іншим” // Гундорова Т. Післячорнобильська
бібліотека: Український літературний постмодерн. – К.: Видавництво
«Часопис „Критика”» 2005.
3. Бондар-Терещенко І. Недоромантик і антигерой: До творчого портрету
С.Жадана // Бондар-Терещенко І. Текст 90-х: герої та персонажі. –
Тернопіль: Джура, 2003.
4. Бондар-Терещенко І. Post coitum („Червона Фіра: крайовий дискурс) //
Аrt Line. 1997. № 3.
5. Голобородько Я. Леґітимація українського андеґраунду („Депеш Мод”
як „Modern Talking” Сергія Жадана) // Голобородько Я. New Ukrainian
Alternative (Знакові тексти помежів’я ХХ – ХХІ століть). – Харків: Вид.
група „Основа”, 2005.
6. Березовчук Л. Поруйнування Єрусалима // Критика. – 2000. – Ч. 3.
(Березень).
7. Біла Анна. Від ломки до ломки: лірика Сергія Жадана // Слово і час. –
2002. – № 1.
8. Сулима М. Дао Жадана, або свободою користуються по-різному //
Література плюс. – 1998. – Ч. 3. (Жовтень).
9. Різниченко О. Післямова // Жадан С. Цитатник. (Вірші для коханок і
коханців). – К., 1995.
10. Загребельний П. Весела безпритульність? // Жадан С. Капітал. –
Харків: Фоліо, 2006.
11. Андрухович Ю. Станси для Сергія // Жадан С. Капітал. – Харків:
Фоліо, 2006, або в кн.: Жадан С. Цитатник. – Харків: Фоліо, 2005.
12. Бондар А. Небесний кінематограф Сергія Жадана. Післямова //
Жадан С. Історія культури початку століття. – К.: Критика, 2003.
13. Бондар А. Равлик відповзає на захід // Жадан С. Капітал. – Харків:
Фоліо, 2006.
14. Шуба Б. Анархія пам’яти: Есей майже з приводу // Жадан С. Капітал. –
Харків: Фоліо, 2006.
15. Матіяш Б. Його приватна територія // Жадан С. Капітал. – Харків:
Фоліо, 2006.
16. Матіяш Б.Проза поета, або Майже нотатки на полях // Жадан С.
Капітал. – Харків: Фоліо, 2006.
17. Кушнір А. Бути Жаданом // Жадан С. Капітал. – Харків: Фоліо, 2006.
18. Ганжа Леся. „Тому що насправді...” // Жадан С. Капітал. – Харків:
Фоліо, 2006.
19. Матіяш Б.Проза поета, або Майже нотатки на полях // Жадан С.
Капітал. – Харків: Фоліо, 2006.
20. Матвієнко С. Анархітектура: нотатки на берегах поезії та прози //
Жадан С. Капітал. – Харків: Фоліо, 2006.
23
ХУДОЖНІ ТЕКСТИ
1. Андрухович Ю. Поетичні збірки “Середмістя”, “Екзотичні птахи і
рослини”. Повість “Рекреації”, роман „Московіада”.
2. Забужко О. „Польові дослідження з українського сексу”.
3. Винничук Ю. Новели „Роза Кнукельбаум”, „Граната на двох”, „Ги-ги-
и”. Книги „Місце для дракона”, або „Мальва Ланда” (одну на вибір).
4. Даниленко В. Оповідання „Дзеньки-бреньки”.
5. Ірванець О. Новела „Наш вожатий Фреді Крюгер”. Поетична книжка
“Любіть!”.
6. Жолдак Б. Новели „На небі”, „Шшє колє бульо красте гріх”,
„Розповідь прораба”, „Анатолій Марчук”, „Немає”, „Свинопас”. Книга
„Топінамбур, сину: Extra drive stories” (або інші книги автора).
7. Іллєнко М. Новели „Біном”, „Остання вечеря”.
8. Кокотюха А. Новела „Весілля”, книга „Шукача скарбів”.
9. Діброва В. Повість „Бурдик”. Книга „Збіговисько”.
10. Цюриць С. Новела „Конфіденційна зустріч”.
11. Рябчук М. Новела „До Чаплі на уродини”. Книга „Деінде, тільки не тут:
Оповідання” (2-3 оповідання на вибір).
12. Сорока Ю. Новела „Самогубство”.
13. Габор В. Новели „Любаска”, „Ніч, що ховає всі дороги”, „Швонц”.
14. Косенко В. Новела „Карма”.
15. Пономаренко Л. Новели „Помри зі мною”, „Синє яблуко для Ілонки”.
16. Даниленко В. Оповідання „Свято гарбузової княгині”, „Дзеньки-
бреньки”.
17. Мастєрова В. Новела „Сиродій”.
18. Лишега О. Новели „Квіти в темній кімнаті”, „Міняйлів день”, „Четверо
за столом”. Збірка поезій „Снігові і вогню”.
19. Жовна О. Оповідання „Бабка” та ін.
20. Тарнавський В. Оповідання „Дерево життя”.
21. Кравченко С. Новела „Стара вусата пані посміхається”.
22. Підпалий А. Новела „Веселий Фредман”.
23. Іздрик Ю. Книги „Воццек”, „Острів КРК”, „Подвійний Леон”, „АМТМ
”.
24. Герасим’юк В. Збірка поезій „Поет у повітрі: Вірші і поеми”, книга
вибраних поезій „Була така земля”.
25. Слапчук В. Книги „Дикі квіти”, „Сліпий дощ”.
26. Кононенко Є. Романи „Імітація”, „Зрада” або ін.
27. Ульяненко О. Книги „Сталіна; Дофін Сатани: Романи” та „Вогнене
око”, або ж „Знак Саваофа” („Кур’єр Кривбасу”, 2003, Ч. 158 – 160).
28. Шкляр В. Роман „Кров кажана” або романи „Ключ” чи „Елементал”.
29. Процюк С. Роман „Інфекція” або книга „Шибениця для ніжності”.
30. Прохасько Т. Книга „Лексикон таємних знань”.
31. Коваленко В. Книги „Трунок сварожого рога”, „Перелесниця”.
32. Малярчук Т. Книга „Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи”.
33. Єшкілєв В. Роман „Імператор повені” або книги „Пафос”.
24
34. Жадан С. Книжки поезій „Пепсі”, „The very very best poems, psychedelic
stories of fighting and other bullshit”, „Балади про війну і відбудову”,
„Історія культури початку століття”, прози – „Депеш Мод”, „Біґ Мак”.
35. Пагутяк Г. Книги „Потрапити в сад”, „Писар Східних Воріт Притулку”
або ж „Записки білого пташка”.
36. Савка М. Книжка поезій „Камінь болю”.
37. Савка М., Кіяновська М. Книжка поезій „Кохання і війна”.
38. Позаяк Ю. Книжка поезій „Шедеври”.
39. Пашковський Є. Книга „Щоденний жезл”.
40. Андрусяк І. Книжки поезій „Повернення в Ґалапаґос”, „Дерева і води”.
41. Павлюк І. Книжки поезій „Стихія: Любовна лірика”, „Чоловіче
ворожіння”.
42. Маленький І. Книжка поезій „Великий гріх”.
43. Махно В. Книжка поезій „Плавник риби”.
44. Мельникова М. Книга „Крутая плюс”.
45. Роздобудько І. Книги „Ґудзик”, „Експрес у смерть”, можливо ін.
46. Волков О. Книга „Амністія для хакера”.
47. Дашвар Люко. Роман «Рай. Центр».
48. Матіос М. Роман «Солодка Даруся».
49. Кожелянко В. Роман «Срібний павук».
50. Лис В. Роман «Століття Якова».
P.S. Пункти 3 – 20 та твори ін. суч. авторів див.: Книги „Квіти в темній
кімнаті” (К., 1997), „Опудало” (К., 1997).
Пункти 21, 22 та твори ін. суч. авторів див.: Книга „Тексти: Антологія
прози. – К., 1995.
25
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Процюк С. Лицарі стилосу та кав’ярень: Есе про дев’ятдесятників. – К.,
1996.
2. Бондар-Терещенко І. Текст 90-х: герої та персонажі. – Тернопіль: Джура,
2003.
3. Постмодернизм. Энциклопедия. – Минск: Интерпрессервис; Книжный
Дом, 2001
4. Мала Українська енциклопедія Актуальної літератури. – Івано-
Франківськ, 1998.
5. Агєєва В. Жінка-авторка як інопланетянка //Таран Л. Жінка як текст. – К.:
Факт, 2002.
6. Бігун Б. Нариси про літературу постмодернізму // Зарубіжна література. –
К., 1999–2000.
7. Бойченко О. Архетип “самості” в постмодерній літературі // Наук. вісник
кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. -
Вип. 3. – К., 2000.
8. Вайнштейн О.Б. Постмодернизм: история или язык // Вопросы
философии. – 1993. – №3.
9. Веретюк О.Три моделі постмодернізму: Анжела Картер, Мануеля
Гретковська, Юрій Андрухович // Наук. вісник кафедри ЮНЕСКО
Київського державного лінгвістичного університету. – Вип.3. – К., 2000.
10. Гундорова Т. “Бу-Ба-Бу”, Карнавал і Кіч // Критика. – 2000. – Ч.7-8
11. Поліщук Я. Між модернізмом і постмодернізмом: українська література як
стратегія творення. // Філологічні читання №5. – К.: Київський
національний університет ім. Т.Шевченка, 2002.
12. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма.– М., 1985.
13. Задонський Д. Постмодернизм и модернизм.– К., 1998.
14. Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов.– М., 2001.
15. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия. – М., 1996.
16. Курицын В. Русский постмодернизм. – М., 1999.
17. Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. – СПб., 2000.
18. Мережинська Г. “Східноєвропейська” модифікація постмодернізму. //
Філологічні читання №5. – К.: Київський національний університет ім.
Т.Шевченка, 2002.
19. Розумний М. Телеологія сну // Тексти. Антологія прози. – К.:
Смолоскип,1995.
20. Скоропанова И.С..Русская постмодернистская литература.– М.: Флинта,
Наука,1999.
21. Современное зарубежное литературоведение (Страны Западной Европы и
США). Концепции. Школы. Термины: Энциклопедический справочник.-
М., 1996.
22. Яровий О. Проза 90-х: проблеми стилю і безсилля. // Філологічні читання
№5. – К.: Київський національний університет ім. Т.Шевченка, 2002.
26
23. Моринець В. Поетичний авангард: його природа й сучасні вияви //
Стильові тенденції української літератури ХХ століття. – К., 2004.
24. Копиця В. „Узвишшя радості” поетичного світу В.Герасим’юка // Слово і
час. – 2004. – № 11.
25. Антологія альтернативної української поезії зміни епох: друга половина
80-х – початок 90-х років. – Харків, 2001.
27
28
