УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

ДЕПАРТАМЕНТУ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

(Київської міської державної адміністрації)

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ ПТО М. КИЄВА

ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ПОЛІГРАФІЇ ТА ДИЗАЙНУ М. КИЄВА»

«Великі українці» (збірник методичних розробок та сценаріїв

виховних заходів класних керівників )

Випуск – 8

Київ – 2016

2

Рецензент:

Кравченко С.Ю. – заступник директора з навчально-виховної роботи.

Авторський колектив:

Шуміло Тамара Григорівна – викладач хімії, біології, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист;

Черниш Наталія Миколаївна– викладач світової літератури, викладач вищої категорії, викладач-методист;

Клібанська Олеся Сергіївна – викладач англійської мови, спеціаліст;

Корецька Антоніна Миколаївна – бібліотекар, спеціаліст другої категорії, керівник гуртка «Пошук»;

Благодрна Тетяна Іллівна – викладач англійської мови, спеціаліст другої категорії;

Сікорська Валентина Романівна –викладач вищої категорії;

Стогній Оксана Вячеславівна – викладач суспільльних дисциплін, спеціаліст другої категорії;

Куклич Лариса Іванівна – викладач професійно-теоретичної підготовки, спеціаліст вищої категорії, старший

викладач, кл. керівник групи операторів комп‘ютерної верстки, коректорів;

Ніколаєва Анна Станіславівна – викладач професійно-теоретичної підготовки, спеціаліст І категорії;

Блажко Галина Євгенівна – викладач вищої категорії

Кравченко Софія Юхимівна – викладач вищої категорії, педагогічне звання «старший викладач», заступник

директора з навчально-виховної роботи;

Стеценко Оксана Григорівна – викладач вищої категорії;

Миронова Олена Юріївна – викладач другої категорії;

Юденко Надія Іванівна – викладач англійської мови, спеціаліст ІІ категорії;

Сєрович Наталія Леонідівна – викладач спец дисциплін;

Літош Анна Віталіївна – викладач другої категорії.

Збірник методичних розробок, сценаріїв усних журналів, виховних та позаурочних заходів класних керівників [Шуміло Тамари Григорівни; Черниш Наталії Миколаївни; Клібанської Олесі Сергіївни; Корецької Антоніни Миколаївни ;

Благодарної Тетяни Іллівни; Сікорської Валентини Романівни; Стогній Оксани Вячеславівни; Куклич Лариси Іванівни; Ніколаєвої Анни Станіславівни; Блажко

Галини Євгенівни; Кравченко Софії Юхимівни; Стеценко Оксани Григорівни; Миронової Олени Юріївни; Юденко Надії Іванівни; Сєрович Наталії Леонідівни; Літош Анни Віталіївни] – К.: ДНЗ «ЦПОІТПД м Києва», 2016.–130с.

Посібник може бути використаний майстрами виробничого навчання, класними керівниками, викладачами, керівниками гуртків ПТНЗ та загальноосвітніх шкіл під

час проведення виховних годин та позаурочних заходів.

ДНЗ «ЦПОІТПД м. КИЄВА»

Шуміло Т.Г.; Черниш Н.М.; Клібанська О.С.;

Корецька А.М.; Благодарна Т.І.; Сікорська В.Р.; Стогній О.В.;Куклич Л.І.; Ніколаєва А.С.;

Блажко Г.Є.; Кравченко С.Ю.; Стеценко О.Г.;

Миронова О.Ю.; Юденко Н.І.; Сєрович Н.Л.;

Літош А.В.

3

Кравченко С.Ю. – заступник директора з навчально – виховної роботи

«Хто не належить вітчизні своїй, той не належить і людству».

В. Бєлінський.

Україна має давню і величну культуру та історію, які виступають потужним джерелом й міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загально-виховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх

переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери. Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. У цьому афоризмі

прихований глибокий підтекст. Без тісного зв‘язку поколінь, без спадкоємності національних традицій не тільки не розквітла б, а й не вижила б жодна нація.

Існує в нашому народі давня легенда.

«Як тільки Господь Бог створив на Землі народи, вони відразу почали просити в нього найкращі землі для поселення. Не поспішали тільки українці. Вони були

козаками, мандрували по землі, милувалися красою світу і нікому не заважали. Якось роззирнулись і побачили, що повсюдно снують люди, обживають займані місцини. Тоді пішли й вони до Господа. Побачив Сотворитель чубатих вояків і здивувався:

– А чого вам треба, хлопці? – запитав. – Та землі-матері хочемо, Боже.

– Буде вам земля. Ідіть і осідайте он на тому клаптику між морями, - показав пальцем униз.

– Та там уже іспанці, Боже!

– Ага, то біля них селіться. – Не можемо, Господи, там французи, а далі німці і ще якихось людей повно.

Подивився Бог згори і переконався, що все вже роздано. А козаки йому дуже сподобались – і не хотів Творець залишати їх без землі.

– Гаразд, – сказав Господь. – Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що

залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок – раїна. Земля там пахне медом, вода – як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть

зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати та боронити. Якщо будете завжди такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, а як ні – то рабами нечестивців.

– Дякуємо, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу! Поблагословив їх Сотворитель і провів до райських воріт. Відтоді господарюють

козаки в райській країні і захищають її від усякої нечисті. З того часу називають цей райський куточок Україною, а народ – українцями»

Тяжка доля випала нашому народові у його прагненні бути вільним і незалежним,

мати своє обличчя, свою мову і культуру, свою самостійну державу. Наша Батьківщина мала славні періоди історії, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася.

Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе. Кожен народ має свої символи: народні і державні. Але головним символом і

здобуттям нашого народу є, безперечно, славні українці, ті, без яких важко уявити

нашу країну. Україна багата на імена талановитих ентузіастів, українців та українок, що жили не

для себе, а для людей, творили з нічого, лише через бажання і натхнення звеличити рідну землю, державу, народ. Варто пригадати імена наших земляків, які вирішили сприяти своїми діями свободі і розвитку України. Вони різняться віком, професіями,

життєвим досвідом, проте їх об‘єднує одне: всі вони українці, патріоти своєї справи і держави.

4

Важкі часи приходилося переживати країні за всі роки свого існування. І зараз немає спокою в Україні. Але ми впевнені, що незабаром наступить довгоочікуваний мир, бо боронить державу український народ – самобутній, мужній, талановитій.

Свого часу на українському телебаченні стартував проект «Великі українці» Перше місце за голосами глядачів отримав великий князь Ярослав Мудрий, друге – лікар,

академік Микола Амосов.

Сьогодні, коли інтерес до нашої країни не вщухає з боку інших держав, мета нашого збірника – ще раз згадати славні імена тих, хто створював Україну, боровся за її майбутнє, а іноді просто любив, сумував і молився за неї.

В збірнику представлені методичні розробки та сценарії виховних та позаурочних заходів, об‘єднаних загальною ідеєю – донести до учнів імена та біографії тих, хто

віддавав рідному краю і перший, і останній подих.

Викладачі, працюючі над

створенням збірника, прагнули згадати українців – винахідників та

великих хіміків, істориків та акторів, математиків, які внесли значний вклад в розвиток світової науки,

письменників і поетів, чиї долі так чи інакше переплітаються з ненькою

Україною. Великий український

просвітитель Григорій Сковорода

сказав: «З усіх скарбів знання-найкращий, його не можна ні вкрасти, ні згубити, ні знецінити». Роботи класних

керівників, представлених в збірнику, дають можливість учням пізнавати нове. В усі часи освічена людина користувалася повагою. Навчання – це прихований скарб, який стане запорукою визначних успіхів наших учнів у дорослому житті. Маю надію, що

улюблена професія,знання, вміння, отримані в Центрі, в майбутньому наші випускники направлять на справу розбудови України, зміцнення її економічної могутності та

стабільності.

5

ЗМІСТ

1. Шуміло Тамара Григорівна

ВИДАТНІ ВЧЕНІ – БІОЛОГИ УКРАЇНИ

(театралізований захід) ...............................................................................................................6

2. Черниш Наталія Миколаївна

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(методична розробка теми).........................................................................................................21

3. Клібанська Олеся Сергіївна

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ «ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО»

(виховний захід) ..........................................................................................................................28

4. Корецька Антоніна Миколаївна

БОЙОВИЙ ТА ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ДВІЧІ ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ С.Ф.

ШУТОВА (тематична екскурсія)...............................................................................................35

5. Благодарна Татьяна Іллівна

СЛАВЕТНІ УКРАЇНЦІ (сценарій усного журналу) ................................................................38

6. Сікорська Валентина Романівна

ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ У РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

(позаурочний захід) .....................................................................................................................42

7. Стогній Оксана Вячеславівна

І. СОШЕНКО – ДОБРИЙ АНГЕЛ Т. ШЕВЧЕНКА

(методична розробка теми).........................................................................................................47

8. Куклич Лариса Іванівна

ВИЗНАЧНІ ВЧЕНІ УКРАЇНИ В ОБЛАСТІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

(виховна година)..........................................................................................................................56

9. Ніколаєва Анна Станіславівна

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ НАШОГО ЧАСУ (виховний захід) ........................................................63

10. Блажко Галина Євгенівна

Я УКРАЇНЕЦЬ! І ЦИМ Я ПИШАЮСЬ (виховна година) ......................................................70

11. Кравченко Софія Юхимівна

УКРАЇНА В ТВОРЧІЙ ДОЛІ ПИСЬМЕННИКІВ СВІТУ

(сценарій усного журналу) .........................................................................................................83

12. Стеценко Оксана Григорівна

УКРАЇНА КРАЇНА ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ

(методична розробка теми).........................................................................................................96

13. Миронова Олена Юріївна

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ-ВИНАХІДНИКИ

(методична розробка позаурочного заходу) .............................................................................105

14. Юденко Надія Іванівна

УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА (сценарій виховного заходу)..................................................113

15. Сєрович Наталія Леонідівна

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ. ДРУКАРСЬКА СПРАВА В УКРАЇНІ У СЕРЕДИНІ

XV – XVI СТ. (методична розробка теми) ...............................................................................125

16. Літош Анна Віталіївна

ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ. ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ — КЛАСИК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРИ (методична розробка теми) ...............................................................................132

6

ВИДАТНІ ВЧЕНІ-БІОЛОГИ УКРАЇНИ (театралізований захід)

Автор: Шуміло Тамара Григорівна

викладач хімії, біології, спеціаліст вищої категорії,

викладач-методист.

Вступ

Навчально-патріотичне виховання на уроках біології, хімії та екології тісно пов‘язані

з пізнавальною діяльністю учнів, зміст і методи якої безпосередньо впливають на реалізацію виховних завдань. Природа є потужнім

чинником виховання поваги й любові до своєї Батьківщини, могутнім засобом формування в

учнів ціннісних ставлень, моральних якостей, насамперед національної свідомості.

На уроці викладач має створити умови для

формування в учнів почуття гордості за свою Батьківщину. Патріотичне виховання передбачає формування в учнів знань та уявлень про

досягнення нашої країни в галузі науки, адже багато видатних вчених прославили Україну.

Відкриття, знахідки, гіпотези в біології є

результатом діяльності вчених усього світу. Свій внесок у розвиток цієї науки зробили й українські

вчені-біологи. Проте не всі вони відомі як у рідній країні, так і за її межами. І тому сьогодні нашій державі за словами академіка Івана Дзюби, «…конче

потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених «привласнених»… бо серед них є

чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ». «Привласнених», або з різних причин замовчуваних.

Тема заходу: видатні вчені-біологи України

Мета: ознайомити учнів з видатними вченими біологами України;виховувати почуття патріотизму;з‘ясувати внесок вчених у розвиток біології.

Обладнання: портрети вчених-біологів, виставка літератури, презентація «Видатні вчені – біологи України», виставка літератури, музичний супровід пісні «Україна» Т. Петриненка.

Дійові особи: Хірурги, ембріологи, імунологи, анатоми, природознавці, мікробіологи.

От де, люди,наша слава, слава України! Т.Г. Шевченко

7

Хід заняття.

(Звучить пісня Т. Петриненка «Україна», слайд презентації №1) Класний керівник 25 групи відкриває даний захід:

Доброго дня, шановна громадо! Сьогодні ми будемо подорожувати по історичним сторінкам вчених, які зробили внесок у розвиток біології та суміжних галузей наук.

Наша земля славиться видатними вченими – біологами, їх багато, тому ми вас ознайомимо з найвидатнішими!

(Слайди презентації №2-6)

Хірург 1. Ми сьогодні хочемо ознайомити вас з видатними вченими, одним з яких Микола Михайлович

Амосов (народився 6.12.1913 р. в с. Ольхово, сучасна Вологодська область, затоплено Рибіцькою ГЕС – помер 12.12.2002 р. у Києві) – радянський та український лікар,

учений в галузі медицини, кібернетики, громадський діяч, академік НАН України та Академії медичних наук України,

лауреат Ленінської премії, Державної премії УРСР і Державної премії України в галузі науки і техніки. Директор Інституту серцево-судинної хірургії. Доктор медичних наук.

Хірург 2. М.М. Амосов – автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США,Японії, Німеччині та Болгарії. Микола

Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ – 2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися у

нас в країні та за кордоном. М.М. Амосов обирався депутатом Верховної Ради

СРСР п‘яти скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України

присвоєно ім‘я академіка Миколи Михайловича Амосова. Хірург 1.У 2008 році він був визнаний другим після

Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці».

Його ім‘я перебуває поряд із Гіппократом, Пироговим,

Кохом, Фрейдом, Бехтєрєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства.

26 листопада 2013 року – Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової

науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Нац іональної академії наук та

Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії – Миколі Михайловичу

Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них,

почуттю відповідальності за їх життя». Хірург 2. 2013 рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова.

12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту М.М. Амосов. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка №52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам‘ятник. Автори – скульптори Олександр Дяченко, Костянтин

Чудовський. (Слайди презентації №7-12)

8

Анатом 1. Микола Іванович Пирогов (народився 13 (25) листопада1810р., Москва– помер 23 листопада (5 грудня) 1881р., Вінниця) –

російський хірург, анатом і педагог. Засновник атласу топографічної анатомії людини, засновник

військово-польової хірургії, започаткував використання анастезії при оперативних втручаннях. Член-кореспондентПетербурзької академії наук.

Народився у Москві в сім'ї військового чиновника, був тринадцятою дитиною у сім'ї.

Початкову освіту здобув удома. З 1822р. по 1824р. навчався у приватному пансіоні.

14-річним юнаком вступив на медичний факультет Московського університету.

Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном. До професорської діяльності Пирогов готувався в Дерптському університеті (зараз

університет міста Тарту(Естонія). На той час цей університет вважався найкращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогов пропрацював 5 років, блискуче захистив докторську дисертацію. У віці 26 років його обрали професором Дерптського

(Тартуського) університету. Анатом 2. Через кілька років Пирогова запросили до Петербурга, де він очолив

кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії. Одночасно Пирогов керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи

хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені. Крім того, Пирогов розробив

ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один із таких прийомів досі

називається «операцією Пирогова». В пошуках дієвого методу навчання вирішив

застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогов це називав «льодяною анатомією». Так народилася нова медична

дисципліна – топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогов видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія,

ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», який став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і

запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.

Анатом 1. 1847року виїхав на Кавказ, де російська армія вела війну проти місцевих горян. Тут він хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем.

Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того.

Тут таки, в аулі Салти, вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Загалом провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом.

9

1855року, під час Кримської війни, був головним хірургом обложеного англо-французькими військами

Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогов вперше в історії світової

медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато

солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок. Під час облоги

Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогов скористався

допомогою сестер милосердя, частина яких приїхала на фронт зПетербургу. Це теж було нововведення на той час.

Анатом 2. Найважливішою заслугою Пирогова є запровадження в Севастополіцілком нового методу догляду за пораненими. Він наполягав на тому, щоб поранені підлягали

ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них

підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому Пирогов

справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.

Повернувшись до Петербурга, Пирогов на прийомі в Олександра II доповів царю про негаразди в армії. Цар не став прислухатися до нього, і з цієї миті Пирогов упав у немилість

і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського навчальних округів. Пирогов спробував

реформувати систему шкільної освіти, що тоді склалася, ці його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свою посаду. Через 10 років, коли після замаху на

Олександра II в Росії посилилася реакція, Пирогова взагалі звільнили з державної служби навіть без права на пенсію.

В розквіті творчих сил Пирогов усамітнився в своєму невеликому маєтку «Вишня» неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення

Петербурзького університету для читання лекцій (на цей час Пирогов вже був членом кількох іноземних академій).

Анатом 1. Відносно надовго Пирогов лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877–1878 рр. – вже в досить літньому віці

– кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни. Основне значення діяльності Пирогова полягає у тому, що своєю самовідданою і

здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.

14 жовтня 1977р. в Болгарії випустили поштову марку «100 років з дня прибуття до

Болгарії академіка Миколи Пирогова». На честь 200-річчя з дня народження Національний банк України відкарбував срібну

ювілейну монету «Микола Пирогов» номіналом 5 гривень.(Слайди презентації №13-16)

10

Мікробіолог 1. Данило Кирилович Заболотний–(народився 16 (28) грудня1866р., с. Чоботарка Ольгопільського повіту Подільскої губернії (нині – Заболотне Крижопільського району Вінницької області) – помер1929) – український мікробіолог,

епідеміолог, Президент ВУАН(1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміологіїв Києві. У1893р.– разом із проректором Іваном Савченком зробив на собі

небезпечний дослід: випив живу холерну культуру, після попередньої пробної імунізації впродовж 28 днів, щоб довести ефективність імунізації через рот (цим досвідом покладено було початок методам ентеровакцинації).

Із щоденникового запису: «…Першого травня об 11- ій годині 30 хвилин натщесерце, нейтралізувавши свій

шлунковий сік прийомом 100 см³ одновідсоткового розчину солі, ми в присутності професорів Підвисоцького та Леша, а також працівників лабораторії прийняли у воді 0,1 см³ 24-годинної бульйонної

розводки холерних вібріонів, вирощених при температурі 37°С. Водночас з тієї ж пробірки було впорснуто двом

дорослим кроликам у черевну порожнину: одному 0,5 см³ розводки, другому – 1 см³. Один з кроликів загинув надвечір, другий – вночі того ж дня, тобто не доживши доби. Дієта

весь час після досліду залишалися нормальною. Самопочуття весь час після досліду було

цілком задовільним. Жодних хворобливих явищ не помічалося з самого

початку досліду і до останнього часу (9 травня) Д. Заболотний,

І. Савченко». Мікробіолог 2. На основі аналізу накопичених на

холерних епідеміях матеріалів Заболотний зробив

відкриття у медицині ‒ реальність пероральної

імунізації людини проти холери, а також відкрив приховане бактеріоносійство.

Заболотний сформував профілактичну доктрину,

яка стала провідною в боротьбі з холерою ‒ це дія на джерело інфекції. Таким чином, Заболотний обґрунтував і експериментально довів можливість пероральної вакцинації

людей проти холери (можливість імунізації проти холери при введенні мікроба через рот). Понад 10 років (1900–1911) вчений боровся з холерою в Шотландії,

Португалії, на Поволжі, в Одесі, Маньчжурії. У1918році в Петрограді лютувала епідемія холери: з 1 по18 червня1918року в

лікарні міста надійшло 5444 хворих на холеру, з них померло 1611. Захворювали в день

до 700 осіб. "Особливо важко було застосування масових

запобіжних щеплень,– згадував Заболотний. – Головною перешкодою була недостача лабораторного посуду та поживних середовищ для

приготування вакцин. Доводилося розшукувати і реквізувати агар в кондитерських, користуватися

одеколонами флаконами як посудом, придумувати пристосування для обігрівання термостатів, замість ампул і пробірок застосовувати пляшки, але все-таки

готувати необхідну кількість вакцини і пускати її в діло".

11

Мікробіолог 1. Напочатку1897року Заболотний з групою вчених виїхав на три місяці до Індії для вивчення страшної на той час хвороби– чуми. За результатами цієї експедиції були виявлені шляхи проникнення інфекції до організму, захисна дія

протичумної сироватки, ефективність сіркової терапії залежно від часу введення сироватки після зараження та ін.

Протягом1897–1899років Заболотний брав участь в експедиціях з боротьби з чумою в Індії, Внутрішній Монголії, Персії, Аравії, Месопотамії, Китаї.

Проте, треба було довести, що гризуни є джерелом інфекції чуми в природі, що

люди заражаються чумою від гризунів. Без прямих доказів всі праці і пошуки залишалися безплідними. Заболотний натхненно продовжував шукати факти і тільки

через 12 років докази були одержані. Об‘їжджаючи степи, один з помічників Заболотного, студент Ісаєв, помітив

тарбагана. Звичайно ляклива тварина швидко втікає і ховається в норі, а ця ледве

пересувалась, зовсім не лякалась людини, яка приближалась. "Це хворий тарбаган,– виникнула думка у вченого.Так ведуть себе звичайно ж лише хворі чумою"

Мікробіолог 2. Ісаєву були добре відомі всі ознаки, і справді, хворі чумою миші виходять з нір, не лякаються людей, ходять як п'яні. У людей таке спостереження

завжди було грізним передвісником чуми. Ісаєв зловив

хворого тарбагана і приніс його Заболотному. Із організму тварини була виділена чиста культура чумних мікробів.

Важливий ланцюг доказів був замкнутий. Думка Заболотного блискуче підтвердилась при подальших спостереженнях над степовими гризунами– ховрахами,

мишами. Була доказана і роль бліх як переносників збудника чуми від хворих гризунів до людей.

Завдяки Заболотному було встановлено принцип географічного поширення чуми на земній кулі. Вчений довів, що носіями її в природі є дикі гризуни–

епідеміологічне обстеження бактеріологічно підтвердженого спалаху чуми дало можливість

заперечувати зв'язок чуми в Монголії з цією ж хворобою в інших регіонах. Також учений сформулював оригінальну гіпотезу щодо причин ендемічності хвороби і зв'язку захворювання людей зепізоотіямисеред гризунів, яку

детально виклав у праці «Ендемічні вогнища чуми на земній кулі і причини її поширення» (1899р.).

Мікробіолог 1. Одного разу, зробивши розтин тарбагатів, у яких Заболотний з Ісаєвим встановив чуму, Данило Кирилович заразився, вколовшись голкою шприца, яким він брав гній із чумного бубона. Знаючи про смертельну небезпеку, Заболотний

почав писати прощальні листи своїм рідним і близьким. Але на щастя, завдяки введеню йому протичумної сироватки, Данило Кирилович переніс чуму, спостерігаючи на собі її

перебіг як лікар і вчений. Ім'я Данила Заболотного носить Інститут мікробіології і вірусології НАН України,

який він заснував1929року, та вулицяна південній околиціГолосіївського районуКиєва,

на якій розташовані цей та декілька інших інститутів НАН Українибіологічного профілю, а такожВінницький медичний коледж ім. акад. Д.К. Заболотного, вулиця в

Одесі(Слайди презентації №17-20)

12

Ембріолог 1. Сергій Гаврилович Навашин

(народився2(14) грудня1857р., с. Царевщина, нині Балтайського районуСаратовської області —помер 10

грудня1930р., Дитяче Село (кол. Царське Село), нині м.ПушкінЛенінградської області) — радянський

ботанік,цитологта ембріолог рослин. Відкривподвійне заплідненняупокритонасіннихрослин (1898р.). Заклав основи морфології хромосомної каріосистематики.

Довгий час жив і працював уКиєві, створив вітчизняну школу цитології та ембріології рослин. Народився у родині лікаря. Початкову освіту отримав вдома, навчався у

Саратівській гімназії. 1874року– вступив до Медико-хірургічної академії, де переважно займався хімією

у лабораторіїО.П.Бородіна.

Ембріолог 2.1878року– переводиться до Московського університету, який закінчує кандидатом у1881році, захистивши роботу з хімії. Саме тут під впливом

лекційК.А.ТімірязєватаВ.Я.Цингерарозпочав вивчати ботаніку після курсу хімії, посів місце лаборанта на кафедрі фізіології рослин, та невдовзі (1885р.) таку ж посаду уПетровській сільськогосподарській академії.

1894року запрошений працювати на кафедру систематики та морфології рослинКиївського університету.

Читав курс анатомії, морфології та систематики рослин. Брав участь у будівництві школи у районі Святошино під Києвом, багато часу проводив з дітьми, опікувався справами

Київського товариства натуралістів. У1894–1896роках працював над дослідженням берези звичайної. Робота «Про

звичайну березу і морфологічне значення халазогамії» стала наслідком підготовки дисертації на здобуття ступеня доктора наук. Захист самої дисертації проходив у Одеському університеті1896року.1894 –

1914роки – працює директоромботанічного саду Київського університету.1898рік— доповідь про дослідження подвійного запліднення уLilium martagonL. на засіданні

Х з'їзду натуралістів та лікарів. Працює на о.Ява. Ембріолог 1. Дослідив у берези механізм проникнення пилкової трубки в насінну

бруньку через її підставу – халазу; проходження трубки у вільхи, в'яза, волоського

горіха та згодом довів наявність халазогамії і у інших однопокривних рослин. Фундаментальне значення мало відкриття ним у покритонасінних рослин подвійного

запліднення, що пояснило природу їх триплоїдного ендосперма, а також природу ксеній. Заклав основи вчення про морфологію хромосом та її таксономічне значення.

(Слайди презентації №21-28)

Імуннолог 1. Ілля Ілліч Мечников(03(15).05.1845–02(15).07.1916) – російський біолог і патолог, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної

ембріології і вітчизняної мікробіології, імунології, творець вчення про фагоцитоз і теорію імунітету. Творець наукової школи, член-кореспондент (1883), почесний член (1902) Петербурзької АН. З 1888 в Пастерівському інституті (Париж). Спільно з Н. Ф.

Гамалеей заснував (1886) першу в Росії бактеріологічну станцію. Відкрив (1882) явище фагоцитозу. У працях "несприйнятність в інфекційних хворобах" (1901) виклав

фагоцитарну теорію імунітету. Створив теорію походження багатоклітинних організмів. Труди з проблеми старіння. Нобелівська премія (1908р., спільно з П. Эрлихом).Народився в селi Іванівка Харківської губернії. Закінчив Харківський

університет (1864 р.).

13

Основні наукові праці присвячено еволюційній ембріології, мікробіології, імунології та геронтології. Починав з праць із зоології безхребетних та порівняльної

ембріології. Детально вивчив питання про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів. Засновник теорії

зародкових листків (1871 р.). Створив теорію походження багатоклітинних організмів (1886 р.).

Один з основоположників еволюційної порівняльної

ембріології (1865—1876 рр.). Ці дослідження стали значним внеском в еволюційне вчення. Відкрив явище

фагоцитозу (1882 р.). Розробив на його основі фагоцитарну теорію імунітету (1883 р.) та теорію порівняльної патології. Один з основоположників

мікробіології. У дослідах на собі та співробітниках довів роль холерного вібріона як збудника азіатської холери.

Виконав класичні дослідження щодо вивчення експериментального сифілісу, черевного тифу та туберкульозу. Провів новаторські роботи зі з‘ясування

ролі мікробних асоціацій та антагонізму мікробів в інфекційному процесі. Створив учення про цитотоксини. Широко відомими стали праці І.І.Мечникова про тривалість

життя та причини старіння. Свої філософські погляди природодослідника виклав у книзі «Сорок років пошуку раціонального світогляду» (1913 р.). За вiдкриття явища фагоцитозу (1882 р.) присуджено Нобелiвську премiю (1908 р. спільно з П. Эрлихом)

Працював І.І. Мечников у багатьох галузях біологічної науки і практично вусіх зробив видатні відкриття.

Імунолог 2. Проводячи дослідження в середземноморських експедицiях на безхребетних морських організмах, І.І. Мечников звернув увагу на існування в них рухливих клітин. Зацікавившись

ними, він намагався зрозуміти їх фізіологічне значення. Припускаючи, що мігруючі клітини не лише забезпечують

захоплення поживних речовин, а й відіграють захисну роль, він увів у тіло личинки шпильку троянди і спостерігав, як численні блукаючі клітини оточували введений шпильку.

Цим дослідом підтверджувалася думка про захисну роль блукаючих клітин. Подальші роздуми привели його до

допущення про існування в організмі людини і тварин клітин, які боряться з мікроорганізмами. І.І.Мечников вважав, що рухливі клітини крові – лейкоцити – є

захисними клітинами, здатними знищувати бактерії та інші ксенобіотики. Коли було одержано переконливий

експериментальний матеріал, що підтвердив захисну роль лейкоцитів у боротьбі з мікроорганізмами, І.І.Мечников опублікував так звану фагоцитарну теорію імунітету,

назвавши лейкоцити фагоцитами. Цю теорію, проти якої спочатку виступили такі відомі мікробіологи, як Р.Кох,

підтримав авторитетний науковець Л.Пастер. Надалі І.І. Мечников встановив, що деякі нерухомі клітини також беруть участь в імунітеті, і поклав початок вченню про роль ретикулярної системи в імунітеті, яке

згодом розвинув О.О.Богомолець. Початі в Одесі дослідження щодо запалення та імунітету І.І. Мечников продовжив

і закінчив у Парижі, в знаменитому Інституті Пастера. Тут він зацікавився питаннями

14

епідеміології, вивчав холеру, широко ставив досліди з сифілісу, досліджував антагонізм бактерій, закладаючи основи вчення про антибіотики. Сердечно прийнятий Л. Пастером, він почав керувати однією з лабораторій, згодом став заступником

директора інституту. Визнаний і оцінений своїми новими колегами, І.І.Мечников пропрацював тут 28 років – до самої смерті. Про його роль в цьому інституті

найближчий сподвижник Л.Пастера професор Е.Ру писав: «...Ви стали на чолі школи і створили в цьому інституті науковий осередок... Інститут Пастера багато за що

завдячує Вам. Ви принесли йому престиж Вашого імені, і працями

своїми та своїх учнів Ви значною мірою сприяли його славі. В ньому Ви показали приклад безкорисливості, відмовившись від

будь-якої оплати в роки, коли насилу зводили кінці з кінцями...» Імунолог 1.Наукова школа І.І.Мечникова відрізнялася від

французької та німецької мікробіологічних шкіл тим, що була

біологічною (фагоцитарною, клітинною). Вона відкидала уявлення про організм як про пасивне місце перебування інфекції,

звертала увагу на наявність спеціалізованої фізіологічної системи, яка виконує захисні функції. Як біолог у найширшому розумінні слова І.І.Мечников цікавився явищами паразитизму в тваринному

царстві, і результатом його робіт у цій галузі стало теоретичне обгрунтування заходів боротьби, яких слід вжити, щоб допомогти організмові

перемогти інфекцію. Фагоцитарна теорія І.І. Мечникова сприяла розвиткові імунології, яка дала змогу охопити патологічний процес у цілому.

Наприкінці 1890-х років з‘явилися перші свідчення розпочатих І.І. Мечниковим

експериментальних праць у галузі геронтології. Він прагнув розробляти клітинні механізми старіння. Дослідницькі напрямки, ініційовані ним, виявилися надзвичайно

перспективними, і це дає підстави вважати його одним з основоположників сучасної геронтології. Спираючись на розроблені ним принципи про роль фагоцитозу в атрофічних процесах, І.І.Мечников поширив їх на старечу атрофію. У своїх уявленнях

про механізми старіння він відводив провідну роль порушенням міжклітинних взаємовідносин та гетерохронності старіння різних тканинних елементів. У цьому

виявилося його вміння побачити крізь призму відкритого ним феномена фагоцитозу сутність такого спільно-біологічного процесу, як старіння.

Імкнолог 2.Геній І.І. Мечникова виявився здатним поєднувати інтелектуальну

напругу, спрямовану на створення фундаментальних біологічних концепцій, з тяжкою і часто невдячною діяльністю в галузі практичної медицини. Ця діяльність іноді мала

героїчний, жертовний характер. Так, працюючи в Одесі, І.І. Мечников провів дослід самозараження поворотним тифом, а в 1892р., під час епідемії холери у Франції, вивчаючи властивості холерних вібріонів і розробляючи способи боротьби з ними, він

випив культуру збудника смертельної хвороби. І.І.Мечников завжди дотримувався позиції активного гуманізму. Він мав стійку

прихильність до активної діяльності, спрямованої на моральне удосконалення, добродійність, перетворення навколишнього світу для поліпшення його на гуманістичній основі. Тут доречно навести враження від спілкування з І.І. Мечниковим

Льва Толстого: «Ілля Ілліч справив на мене найприємніше враження. Я не зустрічав у ньому звичайної риси вузькості фахівців, учених людей. Навпаки, широкий інтерес до

всього, і насамперед до естетичних сторін життя. З другого боку, складні спеціальні питання та відкриття в галузі науки він так просто викладав, що вони мимоволі захоплювали своїм інтересом. Я був вражений його енергією: незважаючи на ніч,

проведену у вагоні, він був такий жвавий і бадьорий, що являв собою чудовий доказ правильності його гігієнічного, почасти навіть морально-гігієнічного режиму».

15

Імунолог 1.Для І.І.Мечникова надзвичайно характерним був постійний пошук світоглядних та моральних основ діяльності. Його книга «Сорок років

пошуку раціонального світогляду» (1913р.) підбила підсумок цим пошукам і стала світоглядним

фундаментом для багатьох поколінь людей науки. В останні роки наукової

діяльності Мечників

намагався з позицій біолога і патолога створити "теорію ортобіоза, тобто правильному

життю, засновану на вивченні людської природи і на встановленні засобів до виправлення її дисгармоній". Вважаючи, що старість і смерть настають у людини

передчасно, Мечников особливу роль відводив мікробам кишкової флори, що отруюють організм своїми токсинами.

Режимом харчування, гігієнічними засобами старість, як вважав Мечників, можна лікувати, як і всяку хворобу. Мечников

вірив, що за допомогою науки і культури людина взмозі здолати

протиріччя людської природи (у тому числі і між раннім статевим дозріванням і віком того, що одружується),

підготувати собі щасливе існування і, при природному переході "інстинкту життя" в "інстинкт смерті", - безстрашний кінець. Ці погляди викладені в книгах "Етюди про природу людини"

(1903р.) і "Етюди оптимізму" (1907р.). Імунолог 2. Вірячи в безмежні можливості науки, "яка одна

може вивести людство на істинну дорогу", Ілля Мечников свій світогляд називав "раціоналізмом" ("Сорок років шукання раціонального світогляду", 1913). Релігійний, ідеалістичний лад думок і почуттів був йому чужий. Недивно, що

Мечников і Лев Толстой при їх зустрічі в Ясній Поляні (1909), російською пресою, що широко освітлювалася, по суті, не порозумілися. По політичних переконаннях

Мечників був лібералом, супротивником всякого насильства; він був знайомий з А. І. Герценом, М. А. Бакуніним, П. Л. Лавровим, але не розділяв їх поглядів.

Видатний фізіолог, ембріолог, лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини, почесний доктор Імператорського

Харківського університету. (Слайди презентації №29-36) Природознавець 1. Володимир Іванович Вернадський

був видатним вченим кінця ХІХ початку ХХ століття, знанням якого було затісно в рамках виділених тоді наук. Дослідження

науковця випередили свій час, а його ідеї багато в чому були пророчими. Яким же було життя академіка Вернадського?

Народився Володимир Іванович Вернадський 12 березня 1863р. Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1917-1921 рр. працював в

Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій.

Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних

елементів в її еволюції.

16

Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова

комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського. Помер 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок.

Природознавець 2. Рід Вернадських має глибокі українські корені. Його предок Верна під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Дворянство вислужив дід Василь, який

відтоді став писатися Вернадським. Батько Володимира, Іван Васильович, народився у Києві, очолював кафедру в Київському університеті, з переїздом до Москви очолював

кафедру в Московському університеті. Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали в Харків. Сім‘я

відвідувала родичів на Полтавщині. Провів одне літо Володимир і в садибі

українського письменника Квітки-Основ‘яненка. Читання творів українських письменників, знайомство з побутом українців,

мабуть, і дали привід відгукнутися про циркуляр, який забороняв у Росії друкування українською мовою, такими словами: "Що це значить? Як це і для чого?" З наукових джерел

відомо, що молодий Вернадський був небайдужий до історії України. Зокрема, читав і

польські книги про історію України, написав навіть статтю "Угорська Русь з 1848 р.". Під впливом батька Володимир віддав перевагу все

ж природознавству (що й стало приводом для вступу на фізико-математичний факультет).

Природознавець 1. У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання. Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну,

брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. "Упрямый украинец, себе на уме", – так висловилася якось про Вернадського одна з

учасниць гуртка. На час першої російської революції Вернадський – вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію.

Не до душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського урядовим

органам, які збирали агентурні повідомлення про вчених. На знак протесту проти урядової політики Вернадський залишає Московський університет і переїжджає до

Петербурга, продовжуючи політичну і наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукає його до праці в Тимчасовому уряді. Після

жовтневого перевороту Вернадський не здає позицій, підписує звернення, в якому були

і такі слова: "…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників". За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення.

Вернадський переїжджає в Полтаву. У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної

бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. Природознавець 2.З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених.

"Декілька днів не писав, – читаємо в щоденнику, – а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв‘язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую

можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки".

17

Цікаве листування з приводу створення Академії між Грушевським і Вернадським. Вернадський був прихильником створення Академії на зразок Петербурзької Академії наук. Грушевський писав з цього приводу: "Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої

кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з‘являться". Позиція Вернадського

була такою: "Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України.

Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському

масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть

зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили". 13 вересня 1918 року на засіданні комісії за

доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін.

Природознавейь 1. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського

обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського –

почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.

З приходом більшовиків становище УАН погіршилося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919-1920 року лікувався. Подальший життєвий шлях

Вернадського складається так: 1920 рік — обирається ректором Таврійського університету, 1921р. – повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922- 1926рр. – відрядження до Франції на запрошення

Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії "Біосфера", "Нариси з геохімії",

організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній. У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових

комісій, працює над проблемою "життя в космосі". Природознавець 1. У роки війни був евакуйований у Борове

Кокчетавської області. У 1944 р. видав останню працю "Декілька слів про ноосферу". Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. Важливе місце в його

діяльності займали, зокрема, мінералогія і кристалографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський ставить питання генезису мінералів: "Мінералогія являє

собою хімію земної кори. Вона ставить завдання вивчення як продуктів природних хімічних процесів, так

званих мінералів, так і самих процесів. Вона вивчає зміни продуктів і процесів у часі в

різних природних умовах земної кори. Вона досліджує взаємні природні асоціації мінералів (їх парагенезис) і

закономірності в їх утворенні". Вернадський розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів. "Геохімія – наука двадцятого століття, – писав

В. І. Вернадський. – Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, але корені її сягають глибоко в минуле науки…

Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки

18

можливо – всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл і рух у просторі – часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення".

Природознавець 2. Все життя працював В. Вернадський над проблемами

радіогеології. "Зараз можна і потрібно говорити про новостворену науку – радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про те, що відбувається в ній, про їй

властиві, особливо радіоактивні явища. Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна зараз бути освоєна і продумана і теоретично і практично.

Бо вона не тільки має для нас глибоке значення, оскільки зв‘язує з новою фізикою і

новою хімією – в конкретній земній ситуації – науці про життя і про нас самих, але й тому, що вона дає в руки людини нові шляхи і нові форми оволодіння природою, нову

силу". Вернадський – також творець нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку – біохімію: "Я впевнений в тім, що в основі геології лежить хімічний елемент – атом і що в навколишній природі – в біосфері – живі організми

відіграють першочергову, можливо головну роль. Виходячи з цих ідей виникли в нас і геохімія і біогеохімія". Перу В. Вернадського,

крім наукових, належать і філософські твори. З часом джерело їх думки могутнішає, віддячує людству добром.

(Слайди презентації №37-42)

Селекціонер 1. Василь Миколайович Ремесло – народився 28 січня (10 лютого)1907року в селі ТепловомуПирятинського повітуПолтавської

губернії(теперТеплівкаПирятинського району,Полтавської області). Здобувпочаткову освітув семирічній трудовій школі, відкритій за сприяння Пирятинського повітового відділу народної освіти в його рідному селі. У1922році вступив до Лубенської

сільськогосподарсьої профшколи. Після її закінчення в1924році був направлений на навчання в Масловський

інститут селекції та насінництва імені К. Тімірязєва. Після закінчення в 1928році Масловського інституту

його направляють в Укррадгосп об'єднання Харкова,

пізніше – врадгосп «Відродження» Мелітопольської округи, де він працював на посаді агронома-насіннєвода. У лютому

1929 року перейшов до Кременчуцького союзу на посаду агронома-апробатора, був членом його правління. В цей же рік був призваний до лав Червоної армії рядовим

артилерійського полку Ленінградського військового округу. Після демобілізації в1930році поїхав в містоДербент.

Влаштувався науковим співробітником на Дагестанській дослідно-селекційній станції імені Ахундова. В 1931–1933роках у Москві, працюючи агрономом-насіння водом в Насіння водсоюзі при Наркомземі СРСР, займався

введенням у виробництво нових культур. Селекціонер 2. У 1933–1938 роках – науковий співробітник Ново-Урицької

дослідної станції. В1938 – 1941 роках і1947 – 1948роках – заступник директора з наукової частини, а в 1941 – 1942роках – директор Північно-Донецької госселекстанціі. У1942 – 1945роках брав участь унімецько-радянській війні, і до 1947 року проходив

службу в лавах Червоної Армії. В1948 – 1964роках – заступник директора з наукової частини, а в1964 -1968роках –

директор Миронівської селекційно-дослідної станції, в 1968 – 1983 роках – директор Миронівського НДІ селекції та насінництва пшениці.

Помер 4 вересня 1983 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі

(ділянка №7). Селекціонер 1. На початку осені 1983 року газета «Правда» писала: «Радянська

наука понесла тяжку втрату. 4 вересня 1983 року після тривалої та важкої хвороби

19

помер видатний радянський вчений-селекціонер, член ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради Української PCP, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державної премій СРСР й УРСР, професор, доктор сільськогосподарських наук,

дійсний член Академії наук СРСР і Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна, директор Миронівського науково-дослідного інституту селекції й

насінництва пшениці Василь Миколайович Ремесло». За роки своєї діяльності цей видатний учений розробив теоретичні основи та

оригінальні методи селекції, створив високоврожайні сорти озимої та ярої пшениці,

ячменю. Всесвітньо відомі пшениці Миронівська 264, Миронівська 808, Миронівська ювілейна, Іллічовка та інші, автором яких він є, займали в свій час 45 % сортових

посівів цієї культури в СРСР та більше 1,5 млн. га в країнах-членах РЕВ. Під його керівництвом виконані фундаментальні дослідження з генетики, селекції та насінництва зернових культур. Василь Миколайович Ремесло та ще один радянський

селекціонер Павло Пантелеймонович Лук'яненко здійснили по суті «пшеничну революцію» в країні. Створені ними сорти озимої пшениці підняли врожаї цієї

культури на 10-15 ц/га, таким чином дали державі додатково мільйони тонн високоякісного зерна.

Селекціонер 2. Свою наукову діяльність В.Ремесло розпочав на посаді наукового

робітника на Дербентській селекційно-дослідницькій станції (1931р.), потім працював на Ново-Урецькій селекційній станції та Північно-Донській Держселектстанції.

Самостійну селекційну роботу В.М.Ремесло почав у 1938-1941р. на Сєверодонецькій селекційній станції. Однак творчі пошуки вченого перервала Друга світова війна. Після демобілізації (в серпні 1947р.) він повернувся на Сєверодонецьку держселекстанцію на

посаду заступника директора по науковій праці. Уже з 1 березня 1948 року його призначають заступником директора по науковій праці Миронівської селекційно-

досвідченої станції ім. В.Ф.Старченка. На той час в Україні висівалися сорти озимої пшениці урожайністю 25-30 ц/га, що вже не давало задовільних результатів, а селекційна робота була призупинена в умовах війни. В результаті наполегливої праці,

1953 р. вченому вдалось створити сорт пшениці за номером 264, а через чотири роки його передали на державні сортовипробування під назвою Миронівська-264. Дуже

швидко цей сорт став популярним, його висівали на площі у 2 млн. га. Може, посіви й надалі зростали б, але несподівано, навіть для самого вченого, наступний сорт Миронівська-808

перевищив його за всіма показниками. «808-ма» перевищувала місцеві районовані сорти на 10-15 ц/га, і

заміняли їх всюди: в Білорусі, Прибалтиці, Поволжі, Дагестані. Більш розповсюдженого сорту пшениці не було на світі: вона займала до 9 млн. га посівних площ. А незабаром

з'явилися й інші сорти – Миронівська Ювілейна і Миронівська Покращена. Перша з них дала в Союзі намолот

зерна 100,3 ц/га. А восени 1976 р. прийшла телеграма із Чехословаччини про намолоти у 100,6 та 109 ц/га. Заслуга Василя Миколайовича Ремесла полягала в тому, що він

уперше в історії селекції запровадив плановість у створення нових сортів озимих пшениць.

Селекціонер 1. Наслідком наукової діяльності В.М.Ремесла стали високопродуктивні сорти, серед них озимі: Миронівська 10, Миронівська 808 поліпшена,

Миронівська 11, Миронівська 25, Миронівська 26, Миронівська низькоросла, Мрія 1, Мрія 2; ярові:

Миронівська ярова, Миронівська рання.

20

35 років працював В.М.Ремесло у Миронівському науково-дослідному інституті селекції і насінництва пшениці, з 1964 р. – на посаді директора. Миронівка стала визнаним центром вітчизняної науки із селекції пшениці. Наслідок кропіткої, багаторічної праці вченого –

створення 40 сортів зернових колоскових культур, у тому числі 19 районованих, із них – 15 сортів озимої пшениці, два сорти ярої пшениці, сорт озимого ячменю і сорт озимого

тритікале. Професор, доктор сільськогосподарських наук, член Академії наук СРСР і Всесоюзної академії сільськогосподарських наук, автор 230 наукових праць, Василь Миколайович Ремесло за наукові досягнення ставав двічі Героєм Соціалістичної Праці,

лауреатом Державних премій. Його життєвий шлях закінчився 4 вересня 1983 року. Та справу видатного українського вченого продовжують його учні. «Миронівку» і тепер сіють

на українських ланах та за кордоном. Селекціоновані ним сорти й понині є донорами для сортів пшениць як вітчизняної, так і зарубіжної селекції. З 1984 р. Миронівський інститут пшениці носить ім'я В.М. Ремесла.

(Слайди презентації №43-44) Класний керівник 25 групи: Я вважаю, що сьогоднішнє свято було досить

насиченим. Багатьом з вас інформація була новою, але дуже корисною. Бажаю вам теж бути гідними синами і доньками нашої держави!

Слава Україні!

Висновок

У роботі з дітьми треба завжди пам‘ятати, що поганих дітей немає, треба знайти ключик

до їхнього внутрішнього світу. Питання про мету виховання - питання про те, якою повинна бути людина майбутнього. Головні риси громадянин сучасної України - її всебічний розвиток, що охоплює всі істотні та

нерозривно пов'язані між собою людські властивості: інтелектуальні, моральні, трудові, фізичні, естетичні (в їх

найвищому вираженні). Держава передбачає забезпечення повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства через вільний розвиток кожного громадянина

Батьківщини: розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і

обдаровань, для всебічного розвитку особи. Сучасні діти України прагнуть бути освіченими, кваліфікованими, дисциплінованими,

політично розвиненими та відданими Батьківщині. Тому завдання педагогів : виховати у

майбутніх громадян України почуття обов'язку і поняття честі, уміння підкоритися товаришеві й наказати йому, бути ввічливим, суворим, добрим і стійким - залежно від

умов життя. Успішне виконання цього завдання можливе лише тоді, коли педагогічний процес

у всіх своїх ланках і елементах підпорядковується загальній меті суспільного

виховання.

Джерела інформації:

http://uk.wikipedia.org/

http://images.yandex.ua/

http://biology.ru

21

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ НА УРОКАХ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ (методична розробка теми)

Автор: Черниш Наталія Миколаївна

викладач світової літератури, викладач вищої категорії,

викладач-методист.

Мета: Поглибити знання учнів про життя і творчість зарубіжних письменників,

народжених в Україні,пов’язаних з її історією та культурою; сприяти творчо-асоціативній діяльності, розвивати дослідницькі та комунікативні навички.

Хід заходу:

Слово вчителя. Українська тема була помітним і значним явищем у розвитку

зарубіжної літератури впродовж ХІХ – ХХ ст., образ України, її природа, героїчне минуле були предметом розгляду і творчих пошуків для багатьох письменників:

Миколи Гоголя М. Булгакова. Представляємо вашій увазі дослідницький проект «Зарубіжні письменники і Україна», над яким працювали учні 32 гр.

Презентація міні проекту

«Великі українці на уроках зарубіжної літератури»

Сторінка 1. (Слайд 1)

1 учень. Михайло Опанасович (Пана

народився 3 (15) травня 1891 р у Києві і був першою дитиною у сім'ї. Перше оповідання «Пригоди

Світлана» було написане, коли автору виповнилося сім років. Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна, Волоська,

Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші. 2 учень «Особливе значення для мене має образ

лампи з абажуром зеленого кольору. Це для мене дуже важливий образ. Виник він із дитячих вражень — образ мого батька, який пише за столом»: - казав Михайло

Булгаков своєму другові. 1 учень. «Моя любов — зелена лампа і книжки в

моєму кабінеті»- так він напише в «Незвичайних пригодах лікаря». (слайд 2)

2 учень (слайд 3) Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника.

Про це він сказав у ліричному нарисі "Київ-місто". Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія "Білої гвардії" та "Днів

Турбіних", перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий в Європі.

22

Учень 3. (слайд 4/5) Час все розставив по своїх місцях, підтвердив

слова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки

тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою

любов до міста, пронесену через все життя.

«Ах, які зірки в Україні. От майже

сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро…

Немає красивішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко згадати автора (українське «я ж він»).

Сторінка 2. Микола Гоголь (Слайд 6)

1 учень. Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці

(зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве)

в маєтку батьків. 2 учень. Навчався в Полтавському повітовому

училищі, а потім у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.

3 учень. У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Все своє життя Гоголь захоплюється історією, культурою України, що знаходить свій відбиток у його творах:

«Вечори на хуторі біля Диканьки», (Слайд 7)

«Миргород», «Басаврюк, або Вечір

проти Івана Купала», «Тарас Бульба». (Слайд 8 )

23

1 учень. (Слайд 9). «…поет і тоді

залишається національним, коли він пише про

чужі події і чужі історії… Бо не мова визначає

(хто ти за національністю), а погляд…» – так писав Микола Гоголь – людина, яка стала великим

російським письменником, але з таким глибоким українським корінням.

2 учень. Україна щиро шанує свого видатного

земляка. Пам‘ятники у містах і селах. Меморіальні музеї у Сорочинцах, Миргороді, Ніжині, Києві.

3 учень. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські

записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!». Багато встиг Микола Гоголь за своє коротке 43 – річне життя. Та скільки ще

залишилося недописаним. Нам, сьогоднішнім, треба зберегти цей неоціненний скарб.

Сторінка 3. Анна Ахматова.

«Из города Киева, из логова змиева

я взял не жену, а колдунью…» так писав Гумільов про Анну Ахматову.

Анна Ахматова серцем відчувала найсвятіші місця Києва. Вірші київської тематики завжди ліричні, урочисті,

сповнені пророцтва. Адже Ахматова справді повернулася на свою

прабатьківщину збірками поезій, статтями науковців, названою на її честь вулицею.

Сторінка 4. Пауль Целан (Слайд 10)

1 учень. Пауль Целан (справжнє прізвище - Анчель) – австрійський поет і перекладач -

народився 23 листопада 1920 року в Чернівцях (Буковина) німецькомовним євреєм румунського

підданства. Його батько був небагатим комерсантом.

2учень. У 1941 році Чернівці окуповують

німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час

батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на

примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим. Події цих років

стали трагедійною основою всієї подальшої творчості поета. (Слайд 11)

3 учень. (Слайд 12) Саме в роки війни Целан

вдруге народжується як поет, як творча людина, яка має і хоче сказати щось дуже важливе, донести до

24

людства ту істину, яку він збагнув у тяжкі часи воєнних випробувань. У 1952 році з'являється перший збірник поезій Целана, виданий у Франції "Мак і пам'ять" - елегійний цикл, присвячений пам'яті загиблих. Найбільш відомий вірш Целана - "Фуга

смерті" - вражає моторошною реальністю. Вірші Целана стали "знаменням XX століття. А трагедія Голокосту і досі відбивається тяжким передзвоном у пам‘яті

мільйонів людей.

Сторінка 5. Шолом – Алейхем (Слайд 13)

1 учень. Шолом-Алейхем – справжнє прізвище, ім'я та по батькові — Рабинович

Шолом Нохумович;— український єврейський письменник. Писав переважно мовою їдиш.

2 учень. Народився у місті Переяславі

(тепер Переяслав-ХмельницькийКиївської області) у родині дрібного крамаря. Дитячі роки

минули у невеличкому містечку Воронкові Полтавської губернії. Навчався в хедері — єврейській початковій релігійній школі. Згодом

під впливом єврейської просвітницької літератури займався і загальною освітою,

навчався у повітовій школі. 3 учень. Більшість подій, про які пише Шолом-

Алейхем, відбуваються в Україні. Втім, українські міста та їх

населення у творах Шолома-Алейхема відіграють хіба що роль декорацій, ні тлі яких розгортається драма єврейської громади. Часом він надавав містам і містечкам умовних назв:

Київ – Єгупець, Боярка – Бойберик, Одеса – Чорноморськ, а Росія – тітка Рейзя. Однак, навіть окремі штрихи, якими він

змальовував оточення єврейської громади, є цінними для нас, бо нанесені рукою очевидця. До того ж вони, переважно, надзвичайно влучні.

1 учень. Герої дитячих оповідань Шолом-Алейхема, незважаючи на безрадісні умови життя, все ж посміхаються та жартують. Життя дітей відображено в повісті

«ХлопчикМотл» (1907-16), збірках «Оповідання для дітей» (1886—1916), «Пісня пісень» (1909-11).

2 учень. „Львів, бачте, вже зовсім не те, що Броди. По-перше, само по собі місто –

чистота, ширина, краса! Не намилуєшся. Посеред міста розкинувся парк, у якому дозволено гуляти всім, навіть козам. Вільна країна! По суботах євреї спацерують всіма

вулицями, і ніхто їм на те навіть не зауважить. А які люди! Чисте золото! Мама каже, що Бродам до Львова – як землі до неба. Мій брат Еля жалкує, що після кордону спочатку йдуть Броди, а за ними Львів. Шкода, що не навпаки. Але Піня йому

втовкмачує, що Львів через те й кращий, ніж Броди, що розташований далі від кордону, зате ближчий до Америки ‖

3 учень. У Переяславі знаходиться садиба-музей Шолом-Алейхема на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, відкритий в 1978 році на честь 120-річчя із дня народження письменника. У 1997 році у Києві було

відкрито пам'ятник письменнику.

25

Сторінка 6.

1 учень. Микола Миколайович Носов. Автор знаменитої трилогії «Незнайко».

Народився в Києві в сім'ї актора-естрадника Миколи Петровича Носова та Варвари Петрівни

Носової, окрім нього, у родині ще були брати Петро (старший) та Борис (молодший) і молодша сестра Лариса. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина

мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та на Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського),

86. З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-а гімназія, трудова школа). З 1923 року родина знову мешкала у Ірпені. Навчався у вечірній робітничій

школі. У 1927 – 1929 вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут

кінематографії (закінчив у 1932). У 1932 – 1951 – режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів.

2 учень. Почав публікувати оповідання у 1938 («Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові брюки»,

«Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» і ін., надруковані головним чином у «малюковому» журналі «Мурзілка» і що склали основу першої збірки Носова «Тук-тук-тук», 1945).

Носов ввів в дитячу літературу нового героя – наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду,

одержимого жаданням діяльності і що постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.

3 учень. Особливо широку популярність завоювали його

повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Миколки Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв в школі і удома» (1951).

Довготривалу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайку. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтік і пилосос». Надалі герой з'явився в знаменитій трилогії, що включає романи-казки «Пригоди Незнайки і його друзів»(1953—1954),

«Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964–1965).

Сторінка 7. Євген Петрович Петров

1 учень. Письменник, співавтор (разоміз І. Ільфом) у написанні сатиричних романів «Дванадцять стільців» та «Золоте теля» – класики російської літератури

радянської епохи. Євген Петрович Петров (справжнє прізвище

Катаєв) народився в Одесі в родині вчителя історії. В Одесі Катаєви жили на Канатній вулиці. Брат письменника Валентин Катаєв. У 1920 році закінчив

5-ту одеську класичну гімназію. Протягом трьох років служив інспектором одеського карного розшуку (у автобіографії Ільфа і Петрова (1929 рік) про цей період життя

сказано: «Першим його літературним твором був протокол огляду трупа невідомого чоловіка»).

26

2 учень. У 1923 році Петров приїхав до Москви, де став співробітником журналу

«Червоний перець». У 1926 році прийшов працювати в газету «Гудок». У 1927 році

спільною роботою над романом «Дванадцять стільців» почалася творча співдружність Євгена Петрова та Іллі Ільфа (який також працював у газеті «Гудок»)

У 1935–1936 роках разом з І. Ільфом Є. Петров здійснив подорож до США, про що вони розповіли в пропагандистській книзі «Одноповерхова Америка». Після раптової смерті І. Ільфа Є. Петров у співавторстві з Г. Мунблатом написав кілька кіносценаріїв,

зокрема «Антон Іванович сердиться» (1941). 3 учень. Під час Другої світової війни Петров став фронтовим кореспондентом.

Загинув 2 липня 1942 — літак, на якому він повертався до Москви з Севастополя, був збитий німецьким винищувачем над територією Ростовської області, біля села Маньково. На місці падіння літака встановлено пам'ятник.

Сторінка 8. Світлана Алексієвич

«Моя мама, баба – українки, я люблю Україну. Це теж моя земля»

С. Алексієвич

1 учень. С. Алексієвич народилася в Україні, в

Івано- Франківську в 1948 році, згодом її родина переїхала до Білорусі. Її мати українка, батько білорус. Все своє

дитинство провела в українському селі, на Винничинні. У 1965 році закінчила середню школу у Копаткевичах Петриковского району Гомельської області.

2 учень. Працювала вихователем, учителем історії і німецької мови в школах Мозирського району, журналістом газети «Прыпяцкая праўда» («Припятская правда») в Наровлє. В 1972 році закінчила факультет журналістики БДУ, почала роботу в «Маяці

коммунизма» — районній газеті в Березі Брестської області. В 1973–1976 роках працювала в білоруській «Сільській газеті», 1976–1984 роках – керувала відділом

очерка і публіцистики журнала «Неман». 1 учень. З початку 2000-х років жила в Італии, Франції, Германії. З 2013 року

знову живе в Білорусії. Світлана Алексієвич працює в художньо –документальному

жанрі. Перша опублікована книга Алексієвич «У війни не жіноче обличчя» була написана в 1983 році. Ця документальна повість, заснована на оповідях жінок, які були

учасниками Великої Вітчизняної Війни. Книги Світлани Алексієвич перекладені на англійську, французьку, німецьку, швецьку, польську, китайську, норвезьку та інші мови. Загальний тираж іноземних видань «Чорнобильськойї молитви» склав більше 4

мілліонів примірників. У 2015 році Алексієвич стала лауреатом Нобелівської премії з літератури. «Цинкові хлопчики » — документальна книга про Афганську війну, в якій

зібрані спогади подруг, матерів і жінок радянських солдат, загиблих під час конфликту.

27

2 учень. Одразу після нагородження Нобелівською премією на прес-конференції в

Мінську Світлана Алексієвич звинуватила Росію у вторгненні в Україну. «Це – окупація, це – іноземне вторгнення». Вона зізналася, що плакала, коли бачила

фотографії убитих під час подій у центрі Києва в лютому 2014 року. «Я люблю добрий російський світ, гуманітарний російський світ, але я не люблю російський світ Берії, Сталіна і Шойгу», – сказала літератор. Також вона захоплюється Надією Савченко, в

одному з інтерв'ю на Радіо Свобода назвала її «українською Жанною д'Арк». Слово вчителя. Нажаль, ми не змогли розповісти про всіх талановитих

письменників, українського походження, їх набагато більше. Але нас переповнює гордість за наших співвітчизників, за їхній могутній талант, який цінується у багатьох країнах. Ці письменники прославляють нашу батьківщину на чужині.

Використані джерела:

Жирмунский В.М. Творчество Анны Ахматовой. — Ленинград, 1973; Зарубіжна драма XX ст.. Укладач Є. Волощук. – К.: Навчальна книга, 2007. Ніколаєнко. Зарубіжна література. 11 кл. Посібник. Київ. – 1998.

Столич. Проф. тех.. освіти. Інформаційно-методичний збірник. Київ. 2007 Черных А.В. Летописьжизни и творчества Анны Ахматовой: В 3 ч. – Москва, 1996-2001;

Наливайченко Д. С., Шахова К.О. Зарубіжна література. Підручник для 10 кл., 2004. Понкевич В. О., Зарубіжна література для 10 кл.,1997 Мультимедійний підручник. Світова література для 10 кл.,2011.

За ред. проф. О.С.Чиркова,Зарубіжна література для 11кл.,1999. Ю. І. Ковбасенко. Світова література для 11 кл., 2011 Упорядник Скрипник В.М., Зарубіжна література. Хрестоматія для 11 кл./ 2000р.

О. Глазова. Зарубіжна література, 1994р. Пушкарская В.М Изучение зарубежной литературы в школе, 1983

З. Я. Рез, Изучение лирических произведений в школе, 1968 С. В. Тураев, Изучение зарубежной литературы в школе, 1982 О.М.Ніколаенко, Зарубіжна література XIXст., 1990р

Щавурский Б.Б., Зарубіжна література. 10 кл. Посібник – хрестоматія 2001р. Чередник Л. А. Майстер-клас Світова література. 10 кл, 2011,

Штейнбук Ф. М. Майстер-клас Вивчення зарубіжної літератури. 11 кл, 2008р Мухін В. О.Майстер – клас Вивчення зарубіжної літератури, 10 кл.

28

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ

«ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО»

(виховний захід)

Сценарій свята до дня народження Т.Г. Шевченка

Клібанська Олеся Сергіївна

Викладач англійської мови, спеціаліст другоїкатегорії

Т.Г. Шевченко – великий син українського народу

Мета. Ознайомити учнів з життєписом великого сина українського народу

Т.Г. Шевченка; працювати над розвитком їх активного мовлення – навчити учнів зв‘язно висловлювати свої думки;розвивати їх акторські здібності в декламуванні віршів;продемонструвати красу і чарівність шевченкового слова; Виховувати любов і

повагу до спадщини, яку залишив поет. Оформлення: Святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники

серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації. Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках і блузках.

Викладач. Шевченкове слово в віках не старіє… Ми Шевченка славить будемо і ніколи не забудемо.

Розпочинаємо виховний захід присвячений Т.Г. Шевченку. 1 сторінка «Життя і творчість Т.Г. Шевченка».

Викладач. Т.Г. Шевченко — великий український народний поет. Життя нашого

генія таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це якась легенда, коли б усе те не було правдою.

1. Ведучий. 9 березня 1814 року в селі Моринцях,що на Київщині, в сім‘ї

селянина-кріпака народився Тарас Григорович Шевченко. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур‘янах, за що в

сім‘ї його прозвали малим приблудою. 2. Ведучий. Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона

в науку, п‘яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину

карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

1. Учень. Ти взяла мене маленького за руку І хлопця в школу привела До п‘яного дяка в науку…

- Учися, серденько, колись, З нас будуть люди, - ти сказала.

29

2.Учень. Не називаю її раєм. Тії хатиночки у гаї Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила І повиваючи, співала.

Свою нудьгу переливала В свою дитину...В тім гаю, У тій хатині, у раю

Я бачив пекло...Там неволя, Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають. 3.Ведучий. Та не довго тривала Тарасова наука. Несподівано горе випало на долю

маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати...

3.Учень. Там матір добрую мою, Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила. 4.Ведучий. Батько оженився вдруге – на Оксані Терещенчисі з Моренців. Вона

привела своїх троє дітей. Тарас і мачуха не любили одне одного. Доводилося Тарасові у

бур‘янах сусіда Желеха шукати захисту від її стусанів або прямо втікати до сестри. Т.Г. Шевченко згадує:

4.Учень

«Тяжко, важко в світі жити Сироті без роду,

Нема куди прихилиться — Хоч з гори та в воду.

Утопився б молоденький, Щоб не нудить світом, Утопився б — тяжко жити,

А нема де дітись. 1.Ведучий. Та ще, поки жив батько, то якось Тарас терпів. Батько брав його з

собою, як їхав чумакувати, посилав до дяка в науку, жалував. Але коли Тарасов і було 12 років, не стало й доброго батька. Він застудився і помер. Вмираючи, казав він, що Тарасові маєтку не оставляє, бо він і буде або дуже славний чоловік, або велике

ледащо.Дуже сумував Тарас за батьком. Він писав згодом: 5.Учень. Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі), Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам. 2.Ведучий. Тарас став круглим сиротою. Ані родичів, ані маєтку — нічого; навіть

опікун його, дядько Павло, не дуже-то брав його в опіку; це був, за словами самого

Тараса, великий катюга. 3.Ведучий. Годі було Тарасові вдержатися в хаті. Пішов до дяка Богорського на

дальшу науку. Богорський був нестямний п‘яниця. Тараса держав він у себе не як учня, а як наймита-послуга, який мусив носити йому воду, рубати дрова тощо. А коли хлопець вивчився добре читати, посилав його по покійниках з Псалтирем.

4.Ведучий. Дуже важко було Тарасу. Він втік від Богорського до маляра-диякона. Але потім повернувся додому. Працював пастухом. Своє дитинство з болем в серці він

згадує через 20 років у вірші «Мені тринадцятий минало».

30

6.Учень. Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало, Неначе в бога. Уже прокликали до паю,

А я собі у бур'яні Молюся богу... І не знаю,

Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було?

Господнє небо і село, Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло! Та недовго сонце гріло, Недовго молилось...

Запекло, почервоніло І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся: Село почорніло, Боже небо голубеє -

І те помарніло. Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята! Обернувся я на хати - Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!.. І хлинули сльози…

3.Ведучий. А зараз ми пропонуємо усім присутнім взяти участь у вікторині, присвяченні й життю та творчості Т.Г. Шевченка.

Літературна вікторина

1. Звідки пішло прізвище Шевченко? (Заселення Кирилівки почалося дуже давно. Це село було запорізьким, де стояв

отаман Кирило. З архівних джерел відомо, що в 1600-х роках в селі проживав Іван Швець. У Івана була одна донька Єфросинія. Січовик Андрій (прадід поета) пристав до Єфросинії і став прозиватися Шевченком – бо в ті роки приймак брав жіноче

прізвище.) 2. Де і коли народився Т.Г.Шевченко?

(25 березня/9 березня 1814 р. в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині( Черкаська область).

3. Де поневірявся Т.Шевченко, осиротівши?

(Був попихачем у дяка П. Богорського, наймитував у попа, потім пас громадську отару).

4. Яким твором, якого письменника захоплювався малий Тарас?

(І.Котляревський «Енеїдою», творами Сковороди). 5. Хто був вчителем малювання Тарасика?

(Диякон Єфрем, дяк-маляр с. Стеблів, с. Тарасівка).

31

6. Який талант проявився в Шевченка раніше – художника чи поета?

(Ще в дитинстві у Тараса з‘явилися здібності до малювання). 7. У якому році викуплено Тараса Шевченка з кріпацької неволі?

(1838 р.) 8. Як називалася перша збірка творів Тараса Шевченка?

(«Кобзар») 9. Що було причиною заслання Шевченка?

(Революційні вірші, альбом поезій «Три літа», які жандарми знайшли при арешті,

сатирична поема «Сон»). 10. Якою широковідомою народною піснею розпочинається поема

«Причина»?

(«Реве та стогне Дніпр широкий»). 11. Чому Т.Шевченко написав «Заповіт» у 1845 р.?

(Хвороба). 12.За участь у якому таємному товаристві засуджено Т.Г.Шевченка?

(Кирило-Мефодіївське товариство). 13. За які мистецькі твори Т.Г.Шевченко одержав звання Академіка?

(За гравюри у 1861 р.)

14. На якому році життя помер Шевченко і де його поховано?

(Прожив 47 років; помер в Петербурзі в Будинку художників на Смоленському

кладовищі 28 лютого 1861 р.; поховали10 травня в Каневі на Чернечій горі). 15. У яких країнах є пам’ятники Т.Г.Шевченку?

(Канада, Америка, Австралія, Франція та ін.).

1.Ведучий. Працював Тарас у Кирилівського попа Копійці, потім у пекарні

Дмитренка. Дуже важко жилося. Про це важке життя, про панів і батраків написав Тарас багато віршів, які ввійшли в збірку «Кобзар».

2. Ведучий. В 1840 році вийшла збірка (перша) «Кобзаря». В цю збірку ввійшли

вісім віршів: «Думи мої, думи», «Перебедня», «Катерина», «Тополя», «Думка», «Іван Підкова», «К. Основ‘яненко», «Тарасова ніч».

3. Ведучий. Відкриваємо наступну сторінку: «Т.Г.Шевченко – великий художник». 4. Ведучий. У вільний від роботи час Тарас читає, малює, однак думка знайти

людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до

хлипківеького маляра, який погоджується навчити хлопчика малювати. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга, і Тарас стає

козачком у свого пана. 7. Учень. Хоче малювати, прагне він до знань, Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду, Вночі пише вірші про людську біду.

1. Ведучий. Енгельгардт хотів зробити з хлопця портретиста — Тарас вчився у Вільні, у Варшаві, в славного маляра Лампі, у маляра Ширяєва. Але одночасно був лакеєм. В Літньому саду Тарас змальовував усякі статуї.Тут, в саду, зустрів Тарас свого

земляка Івана Сошенка з Богуслава Київської губернії. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшого життя поета.

2. Ведучий. Сошенко познайомив Тараса з відомим українським поетом Гребінкою, з російським поетом В.А. Жуковським, з кумиром тодішнього російського художнього світу К.П. Брюловим. Ці люди викупили Тараса з неволі.

3. Ведучий. Брюлов намалював портрет Жуковського. Портрет було розіграно в лотерею. І за ці гроші пан Енгельгардт зробив «відпускну» Тарасу. Це сталося 22 квітня

32

1838 року. Шевченкові було тоді 24 роки. Цей день — найясніший день у житті великого поета.

4. Ведучий. Тарас учився у Сошенка, потім у Брюлова. Він, малюючи, співав. Він

дуже любив Україну, свій рідний край, і всі свої малюнки присвячував природі рідного краю, бідним людям.Багато писав він портретів.

1. Ведучий. Т.Г. Шевченко в 1845р. закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «Вільного художника». Його картини – дуже гарні, прості і одночасно величні. Є у Шевченка немало творів про художників, про їх життя.

Серед них повість – «Художники», яка розповідає про вчителів Т.Г.Шевченка – І.Сошенка, К.Брюлова та інших – та про самого автора.

2. Ведучий. Відкриваємо третю сторінку: «Т.Г.Шевченко і музика». 3. Ведучий. Т.Г. Шевченко був дуже талановитим. Великий поет, письменник,

художник, драматург, скульптор, відомий портретист, пейзажист. Він добре знав

давньогрецьку та давньоримську літературу. З цікавістю читав Гомера, Овідія, Данте. Цікавився драмами Шекспіра, творчістю Пушкіна. Він був навіть актором, відмінно

грав на сцені. Із прожитих 47 років, 24 - був у рабстві;10 — в казематі і на висланні. 4. Ведучий. Шевченко дуже любив музику,мав гарний голос, чудову пам‘ять і

відмінний музичний слух. Будучи маленьким хлопчиком, він багато співав, пам‘ятав

багато пісень, він не міг жити без пісні. З раннього дитинства слухав він сумні пісні ма-тері, а після її смерті їх співала сестра Катерина. Тарас і сам співав про сирітство, про

важке дитинство, про село, про свою першу любов. 1. Ведучий. Дуже подобалися Тарасу пісні і думи про український народ, історію

його життя. Він любив кобзарів, які ходили по світу і співали. І Шевченко сам

записував багато пісень. Після 1847р.,коли Тарас служив в Казахських степах, він багато співав пісні в степах.

2. Ведучий. Поет дуже любив природу. В вірші «Зоре моя вечірня» він зумів передати всю красу української природи.

(Звучить пісня «Зоре моя вечірня» ).

3. Ведучий. Поет слухав не тільки українські пісні, але і пісні інших народів. Цікавився негритянськими піснями, любив ритм польських мазурок.

4. Ведучий. Багато мандрував Т.Г. Шевченко по селах Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Волині, збирав та записував пісні. Народ часто убирався, щоб послухати спів Тараса. На весіллі української письменниці Ганна Барвінок Шевченко дуже гарно

заспівав улюблену свою пісню «Ой, зійди, зійди ти, зіронько вечірня» . 1. Ведучий. Коли в 1847 р. Шевченка заарештували і везли етапом до Петербурга,

а потім до Оренбурга, він також співав. І жандарми заслухалися його співом. А співав Тарас і сумні пісні, і веселі, особливо для дітей. Любив він слухати і Керну музику, концерти Баха, симфонії Моцарта., Бетховена, мазурки Шопена.

3. Ведучий. На вірші Т.Г. Шевченка написано багато пісень. І багато з них написав Микола Васильович Лисенко. І музику до «Кобзаря» написав також він. Всі знають

пісні на слова віршів поета: «Зоре моя вечірня», «Закувала зозуленька», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої»,«Заповіт», «Сонце заходить», «Садок вишневийколо хати» та інші.

4. Ведучий. Відкриваємо четверту сторінку: «Т.Г.Шевченко – борець за волю народу». 1. Ведучий. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і

пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх., але Шевченко продовжує писати вірші і в солдатах:

«Та малює й пише

Він таємно там… Гнівні його вірші

Страх несли панам».

33

2. Ведучий. Не звертаючи уваги на заборону, Г.Г. Шевченко писав вірші і ховав їх у чоботях.

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!..

3. Ведучий. Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.

8. Учень. Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сем'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих.

4.Ведучий. Сум за рідною природою, за рідним краєм звучить і в віршах Тараса.

Він призиває український народ на боротьбу за волю та краще життя. Доля України завжди непокоїла Кобзаря. Шевченко вірив в краще майбутнє свого краю.

9. Учень .І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі. 1. Ведучий. Відкриваємо п‘яту сторінку: «Ми тебе не забудемо, Тарасе!».

2. Ведучий. 9 березня 1861 р. Т.Г. Шевченко виповнилося 47 років. Прийшло багато святкових телеграм, поздоровлень. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли і друзі. А 10 березня водяна пухлина підступила під серце, дійшла до легенів.

Поета не стало. Всього 17 місяців після останньої мандрівки до України прожив Шевченко в Петербурзі. Важка хвороба прикувала його до ліжка, в маленькій кімнаті

при Академії мистецтв, де він жив. 3. Ведучий. Шевченко все сподівався, що переїзд до рідної країни з гарним

кліматом поверне йому здоров‘я. Але хвороба ускладнилася. Перед смертю Тарас

Григорович написав вірш «Что ж, не пора ли понемногу». Це був останній його вірш.Поховали поета на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але друзі пам‘ятали

заповіт поета. 10. Учень.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі, Серед степу широкого,

На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, Як реве ревучий.

Як понесе з України

34

У синєє море Кров ворожу отоді я І лани і гори —

Все покину і полину До самого Бога

Молитися... а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю

Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути Не злим тихим словом.

4. Ведучий. У травні 1861 р. труну з тілом Кобзаря було перевезено з Україну. 8 травня його привезли в Канів і похоронили на високій Чернечий горі, поблизу того міста, де Тарас Григорович хотів побудувати собі дім.

11. Учень. Уклін тобі, Тарасе, Великий наш пророче,

Для тебе вірно б'ється - Те серденько дитяче. За тебе вічно б'ється,

За твої заповіти, Чого батьки не зможуть,

Те сповнять їхні діти. Викладач. Ось і перегорнули ми останню сторінку життя і творчості

Т.Г.Шевченка.

Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною,

виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте, В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

35

БОЙОВИЙ ТА ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ

ДВІЧІ ГЕРОЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ С. Ф. ШУТОВА

(тематична екскурсія)

Автор: Корецька Антоніна Миколаївна

бібліотекар, спеціаліст ІІ категорії, керівник музейного гуртка ―Пошук‖

Тема: ―Бойовий та життєвий шлях Двічі Героя Радянського Союзу С. Ф. Шутова‖ Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за людей своєї країни;

розкрити перед учнями невідомі сторінки Великої Вітчизняної війни, показати, як важливо сьогодні пам‘ятати уроки історії і подвиги наших предків.

Організаційний момент: оформлення виставки: ―Події Другої світової війни‖. Матеріали: фронтові газети; фото часів Великої Вітчизняної війни; рештки

воєнної зброї; літопис та фотоальбоми; особисті речі С. Ф. Шутова; презентації та

відеофільми.

Вступне слово екскурсовода:

(розповідь про створення та освітньо-виховну роботу музею)

Музей ―Історії поліграфічного училища та Двічі Героя Радянського Союзу С.Ф.Шутова‖, був створений 20.03. 2001

року до 100-річного ювілею навчального закладу, а меморіальний куточок Степану Федоровичу Шутову існує з 1982

року. Музею у 2004 році видано свідоцтво про реєстрацію. Екскурсії проводяться для всіх бажаючих. Протягом року музей відвідує понад 800 чол. Це переважно наші учні, а також школи

Солом‗янського та інших районів м. Києва. Постійними

відвідувачами музею, є школи: №239, №309, №229, №13, №196, №151 та школа-інтернат №5. При музеї працює гурток ―Пошук‖, до складу якого входять 12 учнів, які займаються

пошуковою, екскурсійною та дослідницькою роботою. Члени гуртка беруть участь у різноманітних міських та

районних заходах. Пошуковцями музею була проведена така освітньо-

виховна та пошуково-дослідницька робота:

18.10.2006 р. – в музеї відбулася міська секція бібліотекарів. В рамках секції було проведено військово-патріотичний захід, присвячений визволенню Києва та України

від німецько - фашистських загарбників. 13.02.2007 р. в музеї відбувся захід до 105- ї річниці з дня народження С.Ф. Шутова,

з виїздом до Лютежського плацдарму разом з родичами

Шутова та іншими гостями. 2009-2011 рр. учні музейного гуртка ―Пошук‖ приймали

участь у конкурсі―юний екскурсовод‖ при КПНЗ ―Київському центрі дитячо-юнацького туризму, краєзнавства та військово-патріотичного виховання‖.

36

23 жовтня 2014 р. – члени гуртка ―Пошук‖ на чолі з керівником – Корецькою Антоніною Миколаївною та ученицею групи № 32, за професією «Оператор комп‘ютерного

набору;операторкомп‘ютерної верстки –Холявчук Світланою, взяли участь у науково-практичній конференції пошукових

загонів і краєзнавців ―Наступність поколінь‖, присвяченої 70-річчю визволення України від нацистських загарбників. Конференція була організована співробітниками

«Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс»,КПНЗ «Київським центром дитячо-

юнацького туризму, краєзнавства та військово-патріотичного виховання»,Конференція була розпочата з покладання квітів до пам‘ятників. У кінолекційному залі музею пройшла святкова програма з виступами учасників, де

Світлана представила презентацію на тему: Біографія Двічі Героя Радянського Союзу С. Ф. Шутова.

28-29 квітня 2015 р. - був організований позаурочний виховний захід «Книга – золота копальня знань», присвячений історії книгодрукування та 440-річчю

виходу в світ перших друкованих видань «Апостол» і «Буквар» в друкарні Івана Федорова. В музеї була

організована виставка про Івана Федорова. 9 травня 2015 р. - покладання квітів до меморіальної

дошки Двічі Героя Радянського Союзу полковника С. Ф. Шутова з нагоди відзначення

70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни.

13 травня 2015 р.- відбулася лінійка, на якій учні читали вірші та співали пісні з нагоди відзначення 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни.

13 жовтня 2015 р. - захід з урочистої передачі бойового прапору 14-ої окремої механізованої бригади, яка брала участь в антитерористичній операції в районах Донецької

та Луганської областей, а також з нагоди відзначення Дня захисника України.

Екскурсовод:

(Біографія Двічі Героя Радянського Союзу Степана Федоровича Шутова). Народився 17 (30 січня) 1902року в селищі Глуші

(тепер Бобруйського районуМогильовської областіБілорусі)

у селянській родині. У Червоній Арміїз 1918 року. У роки Громадянської війни воював на Західному фронтіпроти польської армії. Демобілізувався в 1921 році. Член ВКП(б)

з 1924 року. З 1924 року вдруге в лавах Червоної Армії. У 1927 році

закінчив Об'єднану військову школу імені ВЦВК, в 1930 році — Військово-політичні курси, в 1932році — Ленінградські бронетанкові курси удосконалення, в

1937 році — академічні курси вдосконалення при Військовій академії механізації і моторизації і в

1943 році — академічні курси удосконалення командного складу. До війни командував танковоюротою, батальйоном. З перших днів Великої Вітчизняної війни С. Ф. Шутов захищав підступи до Москви.

Воював на Волховському, Воронезькому, 1-му Українському і 2-му Українськомуфронтах. Командував танковим батальйоном, танковою бригадою, потім

був заступником командира 9-го гвардійського танкового корпусу.

37

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня1944року за вміле управління частинами бригади при форсуванні Дніпра і в боях на плацдармі на північ від Києваі проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії полковникуСтепану Федоровичу

Шутову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»(№ 2158). Указом Президії Верховної Ради СРСР

від 13 вересня 1944 року за вміле командування бригадою в ході Яссько-Кишинівської операціїта проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії полковнику Степану Федоровичу Шутову вдруге присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням

ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». З вересня 1945 року, після важкого поранення і ампутації руки, С. Ф. Шутов

перебував у відставці. Працював заступником міністра соціального забезпечення Білоруської РСР. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання, Верховної Ради БРСР3-го скликання. Останні роки свого життя

провів у Києві. 17 квітня 1963 р. після важкої хвороби Степан Федорович помер. Похований

Шутов С.Ф. на Байковому кладовищі. Його ім‘ям названі вулиці в Москві, Києві, школа в Білорусії, а також теплохід, який пливучи по Дніпру на

«підводних крилах» несе горду назву «Степан Шутов».

Заключне слово:

Ми пошуковці завжди в русі. Нам багато, чого ще потрібно дослідити!

38

«СЛ АВ ЕТНІ УК РАЇНЦІ»

(сценарій усного журналу)

Автор: БЛАГОДАРНА Тетяна Іллівна

викладач вищої категорії

Мета: Формування громадянина- патріота України; виховання в учнів повагу до

українського народу, свідоме ставлення до обов'язків людини і громадянина, пізнання себе, свій народ, землю, бажання своєю працею розбудовувати державу.

Тип виховного заняття: бесіда. Форма проведення: усний журнал (повідомлення, вікторина, відео). Оформлення дошки: світлини видатних людей, вислови.

Хід заняття

І. Відео «Лише у нас на Україні»

ІІ. Вікторина

1. Населена степова смуга України у проміжку між кочів‘ями татарських орд і землями Київщини, яка часто ставала ареною дрібних сутичок і великих битв між

мусульманами та християнами, отримала назву… 2.Потомок знатного князівського роду, черкаський і канівський староста,

засновник Запорізької Січі, відомий у народі під ім‘ям Байди. Хто він? Вишневецький 3. Хто є автором «Опису України», що містить цінні дані з історії, географії та

культури України поч. ХVІІ ст. ? Гійом Боплан

4. За якого гетьмана козацтво здобуло найбільше успіхів та слави. Окремі козацькі ватажки перетворилися на регулярне військо з суворою дисципліною? Петро

Сагайдачний 5. Які події отримали назву «Тарасова ніч» (вони лягли в основу однойменного

вірша Тараса Шевченка).

Вступне слово викладача:

Розпочнемо нашу розмову із дослідження, яке було проведено телеканалом «Інтер»

і було названо імена 100 видатних українців, які незважаючи ні на що своїм життям карбували слова: «Народ мій є.»

У першу десятку за алфавітним принципом увійшли Микола Амосов, Степан

Бандера, Валерій Лобановський, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Богдан Хмельницький, В‘ячеслав Чорновіл, Тарас Шевченко і Ярослав Мудрий.

Видатними діячами театру, кіно та музики в ефірі Інтеру були названі Софія Ротару, Анатолій Солов‘яненко, Микола Гринько, Ніна Матвієнко, Святослав Вакарчук, Марія Заньковецька, Іван Миколайчук, Раїса Кириченко, Назарій Яремчук,

Руслана Лижичко, Лесь Курбас, Олег Скрипка, Соломія Крушельницька, Володимир Івасюк, Леонід Биков, Олександр Довженко.

Видатними спортсменами стали Олег Блохін, Лілія Подкопаєва, Василь Вірастюк, Яна Ква, Ілочкован Піддубний, Сергій Бубка, Андрій Шевченко, Віталій і Володимир Кличко.Видатними художниками названі Ілля Рєпін, а також Катерина Білокур.

Серед видатних учених і педагогів названі Ігор Сікорський, Іван Полюй, Микола Пирогов, Василь Сухомлинський, Антон Макаренко, Ілля Мечников, Віктор Глушков,

Євгеній Патон, Борис Патон, Олег Антонов, Володимир Вернадський, Володимир Даль, Сергій Корольов

39

Видатні письменники-українці - Олесь Гончар, Василь Симоненко, Михайло Коцюбинський, Олена Теліга, Михайло Булгаков, Ліна Костенко, Микола Гоголь, Василь Стус.

З громадських діячів, політиків, а також державних лідерів названі - Леонід Кравчук, Петро Могила, Іван Сірко, Володимир Мономах, Роксолана, Павло

Скоропадський, Іван Богун, Петро Калнишевський, Микола Ватутін, Микита Хрущов, Дмитро Байда Вишневецький, Князь Святослав, Йосип Сліпий, Володимир Щербицький, Княгиня Ольга, Левко Лук‘яненко, Пилип Орлик, Данило Галицький,

Андрій Шептицький, Володимир Великий, Михайло Грушевський, Іван Мазепа. Військові діячі – Олег Кошовий, Микола Ватутін, Сидір Ковпак, Євгеній

Коновалець, Іван Кожедуб, Симон Петлюра, Роман Шухевич. Окрім цього, серед видатних українців названий Олексій Стаханов. Останній у списку 100 видатних українців – невідомий солдат.

Викладач: Прослідкуємо долі деяких із уже названих славних представників українського народу в історичному ракурсі.

Учень 1. Монголо-татарські набіги XIII-XIV ст. Як було сказано, немало страждань випало на долю українців. Одним із

найбільших лих були монголо-татарські набіги XIII-XIV ст. Більшість міст Русі була

погано укріплена, фортифікації навіть головних з них: Києва, Чернігова, Владимира на Клязьмі застаріли і не витримали ударів облогової техніки загарбників. Під час

штурмів, заволодівши селами безжальні кочовики винищували тисячі людей, залишаючи часом серед живих лише ремісників і міцних молодих людей, яких перетворювали на рабів.

Дослідники, які вважають, що Монголо-татарська навала завдала мало шкоди Русі, натомість стимулювала боротьбу руського народу за незалежність і створення держави.

Витримали це українці і змогли довести всьому світу свою могутність. Яскравим прикладом є доля Роксолани.

Роксолана (1505 - 1561) – дружина турецького султана

Сулеймана І. Мала надзвичайно великий вплив на свого чоловіка та турецьку політику. Справжнє ім'я – Лісовська Анастасія

Гаврилівна. Місце народження – м. Рогатин (Галичина). Батько – священик. 1520 року була полонена під час нападу на Рогатин кримськими татарами, потрапила до султанського гарему. Як

дружина Сулеймана, мала великий вплив на турецьку політику. Посадила на турецький престол свого сина Селіма II, відігравала

при ньому велику роль як султанша-мати. Про Роксолану написані твір Павла Загребельного, опера Д.Січинського «Роксоляна» (1908 — 09), повісті О. Назарука (1930), С. Плачинди і

Ю. Колісниченка («Неопалима купина; 1968), драма Г. Якимовича (1869) та роман М.Лазорського «Степова Квітка» (1965), студія І. Книш «Імператорська кар'єра

Анастасії Лісовської» у «Відгуки часу» (1972). Учень 2. Гетьманщина. З XV століття, з часів козацтва, почалася національно-визвольна боротьба за

визволення від поневолювачів та за побудову незалежної самостійної держави. Але шлях до незалежності був важкий і тернистий. Велику роль у формуванні козацтва

відіграв Дмитро Вишневецький. Вишневецький Дмитро (1516 – 1563) – перший відомий в

історії козацький отаман. З кінця 30-х років 16 століття Дмитро

приєднується до козацьких загонів і бере активну участь у боротьбі з татарами. У 1552 році об'єднує запорожців, для відкритої і

збройної відсічі татар і захисту України з півдня. 1553

40

Вишневецький залишає Хортицю і з усім своїм військом відправляється на столицю ворога — до Стамбула. Незабаром Вишневецький нападає на Аслам-город. Зруйнувавши місто, козаки відправилися громити та палити татарські улуси в степах.

За наказом султана Вишневецького було страчено в Константинополі (Царгороді). За переказами, його скинули з башти на гак, вмурований у стіні біля морської затоки по

дорозі з Константинополя в Галату. Мужній воїн, зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру. Також є такі видатні українські гетьмани як Іван Сірко, Іван Мазепа, Пилип Орлик,

Петро Могила. Учень 3. Національно-визвольні перегони. Про цю поетесу Роман Віктюк –

Театральний режисер, сказав так: "Якщо у трьох словах – я б сказав, що вона геній, свята й герой. А якщо вже геть серйозно, вона – боголюдина". Хто це?

Леся Українка (1871 – 1913) – видатна письменниця, поетеса,

фольклористка, активістка українського національного руху. Справжнє ім'я - Лариса Косач-Квітка. Навчалася в приватних

вчителів. Вивчила майже всі європейські мови, також грецьку, латинську та слов‘янські (російську, польську, болгарську) та інші мови. У 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник

«Стародавня історія східних народів». Багато перекладала - М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюго, Гомера та ін. Незважаючи

на свою хворобу, писала полум‘яні вірші, поеми, драми українською мовою. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

Учень4: Буремні роки революції. Грушевський Михайло (1866 - 1934) - історик, академік,

політичний діяч, голова Центральної ради. Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стало написання загальної історії України. В основу цієї праці була покладена розроблена автором

історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів, що аргументовано спростовувала прийняту

російською історіографією концепцію про єдину загальноросійську народність-колиску. 4 березня 1917 в Грушевський був заочно обраний головою Української Центральної Ради. Він став головою

першого уряду незалежної України і перебував на цій посаді понад рік. Після падіння Центральної Ради у квітні 1918 року Грушевський перебував деякий

час у Кам‘янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше – у Празі, Відні, Женеві. 1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім‘єю переїжджає в СРСР, до Києва. За шість років його обирають дійсним членом Академії

наук СРСР. У 1924-1931 року очолював історичні установи ВУАН. Наприкінці 1934 Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на

карбункул і невдовзі після операції помер. Вернадський Володимир (1863 - 1945) - Засновник геохімії,

біогеохімії, радіогеології, космізму. Творець науки біогеохімії,

засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Голова

комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського.

41

Учень 5: Україна у складі СРСР. Крушельницька Соломія (1872 - 1952) - відома українська оперна

співачка, педагог.

Мала тріумфальні виступи на сценах театрів світу в Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі. В

післявоєнний період С. Крушельницька стала професором Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка. У 1951 році їй присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

Учень 6: Дисиденти. Стус Василь (1938 - 1985) - один із найактивніших представників

українського культурного руху 1960-х. Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Герой України. Переклав близько сотні віршів Гете і Рільке. Брав участь в акції протесту проти арештів

серед української інтелігенції, за що був звільнений з інституту. Працював на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Був

учасником гельсинської групи захисту прав людини. За переконання в необхідності української культурної автономії був заборонений радянською владою і половину життя – 23 роки – був позбавлений волі. 1985 Стуса було висунуто на

здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпня 1985 його відправили в карцер. В ніч 3 на 4 вересня він помер. 26 листопада 2005 Стусу посмертно надано звання Героя

України. 1991 його посмертно відзначили Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990).

Учень 7. Незалежність.

Костенко Ліна (нар. 1930) - талановита письменниця, лауреат Шевченківської премії. Ліна Костенко була однією з перших і самих

примітних у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50-60-х років. За роман у віршах «Маруся Чурай» Костенко отримала Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Кличко Віталій (нар. 1971) та Володимир (1976) - видатні боксери і чемпіони світу. Віталій шість разів ставав чемпіоном світу

з кікбоксингу (чотири рази серед професіоналів і два рази серед любителів).

Заключне слово викладача:

У духовному і політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових

цивілізаційних процесах. Тепер маємо і в нашій історії події й імена, перед усім світом показали велич України і прагнення українського народу до вільного, щасливого, демократичного життя.

42

«ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ У РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ»

(позаурочний захід)

Автор: Сікорська Валентина Романівна,

викладач вищої категорії

Мета: Поглибити знання учнів про творчість вчених економістів українців. Формувати громадянина - патріота України, виховувати в учнів повагу до українського народу, почуття гордості за свою країну.

Обладнання: мультимедійний проектор, екран.

Вступне слово викладача:

Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток економічної науки. Однак цей внесок українців є, на жаль, ще маловідомий. Професор С. Злупко - знаний дослідник історії економічної думки України - пояснює це низкою обставин. По-перше,

український народ тривалий час був позбавлений своєї держави, й усіх українських економістів зачислювали до російських. По-друге, у країнах Західної Європи, де

формується світова думка, нерідко стверджують (і це вже традиція) про певну нездатність слов'ян до економічного мислення. По-третє, праці багатьох українських економістів не були доступні навіть фахівцям. У вищих навчальних закладах

економічну думку України не вивчали. За радянських часів зацікавленість спадщиною українських економістів тлумачили як буржуазний націоналізм, що був оголошений

найбільшим ворогом більшовизму. Незважаючи на це, економічна думка України розвивалася в загально

європейському й світовому контекстах.

Сьогодні студенти незалежної України мають змогу ознайомитися з усією різноманітністю концепцій економічної теорії (українських і зарубіжних) і за

оригінальними працями їхніх авторів, і за перекладними виданнями. Глибоке ознайомлення з цими концепціями збагатить читача: воно є неодмінною умовою розвитку економічного професіоналізму.

Всесвітньо відомі історики, філософи, економісти, письменники, представники інших професій вважали політичну економію однією з провідних наук. Так,

давньогрецький філософ Цицерон стверджував, що політична економія є величезним досягненням людського розуму. Дж. Байрон зазначав: «Якби я міг повернутись і прожити заново нерозумно розтрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив

би не римуванню, а есе на теми політичної економії». М. Твен вважав, що «знання політекономії — першооснова вмілого керівництва державою. Наймудріші люди всіх

часівприсвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». У цьому плані заслуговує на увагу ще не здійснене пророцтво Ж. Сіменона: «Я давно передбачав, що настане день, коли політична економія стане на чолі всіх наук». М.

Гоголь порівнював господарювання з розмовою з Богом, а Г. Сковорода говорив про божественну економіку. А зараз учні

познайомлять вас з відомими вченими-економістами українцями. Учень 1.

Десницький Семен Юхимович(1740- 1789р)— юрист, політичний

мислитель; вважається першим професором в Московському університеті, «патріархом» (засновником) російської юриспруденції.

Походив з ніжинських міщан. Освіту здобув всемінаріїТроїце-

43

Сергієвої Лаври, Московському університеті та в Університеті при Російській академії наук в Санкт-Петербурзі. Стажувався вуніверситеті м. Глазго(Шотландія), де вивчаврізні науки, слухав лекції з економічної теоріїАдама Сміта.

Учень 2.

Прихильником і послідовником С.Ю. Десницького був

М.А. Балудянський (1769-1847р), якого можна вважати першим Українським професійним економістом,хоча працював він в основному в Петербурзі.

Він зробив чимало для утвердження демократичних економічних поглядів на просторах Російської та Австралійської

монархії, створив ―Економічну систему,‖ що досі не втратила свого значення, особливо для країн, які стають на шлях економічного суверенітету.

У цій системі обґрунтовуються принципи і основи національної економіки з позиції вільних ринкових відносин.

Учень 3.

Розвитку економічної науки сприяв також і І.В. Вернадський (1821-1887р), батько знаменитого

природознавця. Був професором Київського університету, також захистив дисертацію, присвячену аналізу італійської

економічної літератури до початку ХІХ ст. Він критично оцінював утопічні теорії ―Общинного

соціалізму‖, видав журнал ―Економічний покажчик‖, що для

того часу, як стверджують дослідники, було унікальним виданням.

В ньому він критикував кріпосницькі та до-ринкові форми виробництва. І.Вернадський був противником втручання держави в економіку, а був прихильником

економіки вільної конкуренції. Учень 4.

Важливе місце в українській і європейській економічній науці належить доценту Київського університету - М.І. Зіберу(1844-1888р), який досліджував первісну культуру, захистив дисертацію,

присвячену вивченню еволюції трудової теорії від Д.Рікардо до К.Маркса. Він першим у світі здійснив науковий

аналіз ―Капіталу‖.

Учень 5.

С.А. Подолинський (1850-1891р) –

основоположник екологічної парадигми сучасної економічної науки. Його обґрунтоване дослідження

надруковано в роботі: ―Праця людини, її відношення до розподілу енергії‖. Суть відкриття полягає у тому, що за допомогою організованої людської праці можна

гармонізувати взаємини суспільства і природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не тільки

постачати а й зберігати і нагромаджувати сонячну енергію. Відкриття С.А. Подолинського справила політичний

вплив на світову економічну та екологічну науку.

44

Учень 6.

У розвитку економічної науки велика заслуга належить видатному вченому М.І. Туган – Барановському, який обґрунтував можливості синтезу трудової концепції

та концепції граничної корисності. Вчений одержав світове визнання за дослідження теорії ринку і економічних криз, розробку концепції економічної

кон'юнктури. Його праця з питань криз в Англії на початку ХІХ ст. за яку

він одержав магістерське звання у Московському університеті,

згодом була надрукована майже на всіх європейських мовах і навіть японською. М.І. Туган - Барановський є першим

східноєвропейським вченим, якого визнала світова економічна думка.

Учень 7.

Міжнародне значення мають дослідження М.В. Птухи (1889-1961р), який

розробив демостатичні таблиці, висунув демостатичні ідеї, які високо оцінила світова статистична наука.

Учень 8.

Видатним економістом-математиком,

який мав величезний вплив на розвиток сучасної економічної науки, був представник Київської школи Євген Слуцький (1880-1948р).

Він зробив вагомий внесок у розвиток економіко-математичних методів в економічній науці. Було опубліковано

його статтю ―До теорії збалансованого бюджету споживача‖ (1963р) у італійському журналі. Уперше в світовій літературі цей вчений наголосив на потребі створення нової науки, яка б

розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов, -праксеології.

Учень 9.

Досить глибоким економістом для свого часу був І. Франко (1856-1916) - великий український письменник,

визнаний історик і філософ. Життя й творчість І. Франка проходили у Східній Галичині.

І. Франко серйозно вивчав громадську діяльність і літературну спадщину Т. Шевченка, російських революційних демократів О. Герцена та М. Чернишевського. Великий вплив

на Франка мали вчення соціалістів-утопістів, Лассаля, а також передових політекономів Заходу. З середини 70-х років

XIX ст., ще в студентські роки, І. Франко захоплюється марксизмом, вивчає твори К. Маркса та Ф. Енгельса й навіть

вперше на українську мову перекладає окремі глави "Капіталу" та "Анти-

Дюрінга".Надзвичайно важливого значення І. Франко надавав, політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що

вона "безперечно найважливіша з усіх наук". Деякий час він сам викладав політичну економію в гуртках самоосвіти львівських

робітників. Пізніше навіть планував написати підручник із політичної економії для

широких верств трудящих з метою популяризації марксистського економічного вчення.

45

Учень 10.

Михайло Петрович Драгоманов (1841—1895) – видатний український мислитель, історик, публіцист, етнограф, літературний критик. Значне місце у науково-

публіцистичній діяльності М. Драгоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р.

М. Драгоманов розглядав як позитивний акт, вельми корисний для суспільства. Але водночас він підкреслював її антинародну спрямованість, зазначав, що

реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни

одержали лише особисту волю без землі. Причину тяжкого економічного становища селянства М. Драгоманов вбачав у суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав

проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Учень 11.

Народився В.Н. 1773 р. в селі Кручик на Слобожанщині

(тепер Харківська область). Світогляд В.Н. Каразіна формувався під впливом творів Г.С. Сковороди та кращих

європейських культурних традицій, що панували у приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років.

У 1801 році трон посів Олександр І. В.Н. Каразін подає новому імператору свій проект політичної та економічної

перебудови імперії. Цар робить Каразіна радником і дає йому високу посаду. Саме в цей недовгий період Каразіну і вдалося заснувати і Міністерство просвіти, і як крок

практичної просвіти – заснувати університет у місті Харкові у 1805 році. Каразін займався народними школами, жіночою освітою, державними архівами,

науковими дослідженнями. У 1820 – 1821 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку. Помер Василь Назарович 4 (16) листопада 1842 року в Миколаєві.

Учень 12.

Михайло Іванович Павлик (1853-1915 Львів).

М. Павлик разом з І. Франком видавали «Дзвін» і «Молот», де 1878 р. опублікували першу частину повісті Павлика «Пропащий чоловік». Співпрацював Павлик у

багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті «Praca», де видрукував гостропубліцистичні статті та

огляди з питань політики, економіки, селянського життя тощо.

Учень 13.

О. Терлецький (1850 — 1902) – відомий учений і громадський діяч. Його наукова і громадська діяльність була досить активною і багатогранною. У формуванні його економічних поглядів велику

роль відіграв В. Навроцький. Він, так само як і Навроцький, основну увагу у своїй науковій діяльності приділяє аграрному питанню.

Розв'язати його Терлецький уважав за можливе революційним шляхом, а поки що пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

Терлецький наголошував на необхідності глибокого дослідження соціально-економічних проблем і сам розглядав їх з

демократичних позицій. Друковані праці Терлецького, сповнені гострої критики тогочасних суспільно-економічних відносин і уряду, що «обтяжував народ різними здирствами», часто вилучались із продажу.

46

Учень 14.

Журавський Дмитро Петрович (1810 - 1856) – український економіст, статистик, вважав необхідними

ліквідацію кріпацтва і надання йому землі без викупу у власність. Як статистик він переконливо довів, що вільна

наймана праця більше ніж утричі продуктивніша від праці кріпаків.

Його висновки про відсталість промисловості через

недостатню розвиненість внутрішнього ринку внаслідок зубожіння населення і донині актуальна в Україні.

Водночас він був прихильником збереження великого поміщицького господарства та його поступового перетворення на капіталістичне. Хибною була його

думка про пріоритетність малих господарств, а отже, дрібнотоварної трудової власності порівняно з великими

господарствами.

Висновок викладача.

Навіть ці фрагментні відомості про внесок українських учених в розвиток світової

економічної думки засвідчують, що українські вчені були не тільки популяризаторами ідей західних економістів, а й створювали теорії, які збагатили світову

економічну думку. Хоч тут не згадано прізвищ багатьох інших учених, які прямо або побіжно

займалися економічними проблемами: А. Скальський, В. Навроцький та багато інших.

Отже, економічна наука України на всіх історичних етапах розвивалась у загально - цивілізаційному руслі, а український народ дав світових оригінальних

економістів -мислителів.

47

«І. СОШЕНКО – «ДОБРИЙ АНГЕЛ Т. ШЕВЧЕНКА» (методична розробка теми)

Автор: Стогній Оксана Вячеславівна

викладач суспільних дисциплін, спеціаліст першої категорії

Мета: – показати багатогранність творчої особистості художника І.М. Сошенка; – розвивати естетичні смаки учнів, спостережливість, вміння застосовувати знання;

– виховувати любов до рідної культури, історії свого народу, літератури, видатних українських митців, зокрема І.М. Сошенка.

Обладнання : портрет І.М. Сошенка, картини І.М. Сошенка

Іван Сошенко в перші роки життя в петербурзі.Малюнок 1834 р.

«Знайомство... перевело через той Рубікон, який межував людей із кріпаками,

темряву зі світлом, волю з неволею. Не можна вгадати, що сталося б з генієм нашого народу, коли б він не познайомився з Сошенком. Чи поталанило б йому вибитися з

темного льоху неволі на світ і «вийти в люди», чи може б під густою корою Ширяєвських красок, кріпацького безправ’я та панського самовольства навіки зав’яли б і засохли ті величезні духовні дари, якими природа наділила Тараса. Як знати!»

О. Кониський

Серед розкішної лісової природи, де стрімка Рось тече між крутими скелястими

берегами, розкинулось місто Богуслав. Високі три гори спускаються обривисто над Россю рівними, як стіни, кам‘яними скелями та проваллям. Прудка Рось, перекочуючись по камінню, яке вкрило її дно, з шумом падає з греблі, тече далі і

вливається в Дніпро. Тут, серед цієї чарівної природи, «у богуславского мещанина Максима Сошенко и

жены его Елены рожденного младенца Иоанна молитвил и крестил…». Священик богуславської Покровської церкви, роблячи 2 червня 1807 року цей запис, не відав, звичайно, що ім‘я Івана Максимовича Сошенка, якого тільки-но хрестив,

пам‘ятатимуть люди і через століття. Рід Сошенків не походить далі діда його, кожум‘яки Кіндрата Сохи, міщанина

міста Богуслава. Час, який прожив дід Кіндрат (з 1745 по 1815 роки), ознаменувався в історії України дуже важливими подіями. Він був свідком Коліївщини, безчинств конфедератів, примирення їх російськими військами, після чого був остаточний поділ

48

Польщі у 1794 році. Це не пройшло безслідно і для жителів Богуслава, оскільки він на той час був важливим містом з укріпленим замком і великою кількістю населення. Ще в 1620 році Сигизмунд ІІІ дарував Богуславу Магдебурзьке право, але з переходом

богуславського староства у власне володіння міщани втратили не тільки свої магдебурзькі права, а позбулися навіть дарованих природою кожній людині прав

на існування. Повинності, які сплачували міщани до 1773 року коронному старості, з переходом

староства у власне володіння стали з кожним роком зростати, одночасно скорочується

торгівля, за яку також платили податки. Після смерті графа Ксаверія Браницького, Богуслав перейшов у володіння його дружини Олександри.

Тоді богуславці чекали якогось полегшення, але стало, навпаки, ще важче жити в Богуславі. Міщани працювали з ранку до ночі, збільшуючи їй капітал, крім якого і так дісталося Браницькій велике багатство після смерті рідного дядька князя Потьомкіна.

Графиня Браницька, знищивши документи (їх було взято з дозволу царського уряду нібито для наведення якихось довідок) про те, що богуславські міщани належать

до вільного стану, звеліла їм працювати нарівні з кріпаками, а хто цього не побажає, то може йти куди завгодно. У зв‘язку з цим багато міщан продали за безцінь свої будинки і переселились в Таращу, Канів, Звенигородку, Лисянку, Корсунь та інші міста.

Дід Івана, Кіндрат Соха, мав свій будинок на Лобунській горі, серед розкішної лісової природи, і землю, яка розташовувалась біля села Туники в урочищі Круляк.

Перед смертю Кіндрат Соха передав своєму сину Максиму у спадщину майже всю землю і майно, але з умовою, щоб він сплатив усі борги, які мав батько, богуславським міщанам. А було тих боргів чимало, і нелегко жилося в сім‘ї, в якій прибавлялися діти.

Максим Сошенко, заплативши протягом короткого часу свого господарювання більше п‘ятисот карбованців різних боргів і не бажаючи закріпачити себе і сім‘ю,

відцурався від землі і всього майна, яке наживалося потом і кров‘ю дідів та прадідів, і виїхав з дітьми у Звенигородку. Будинок і садибу Сошенка на Лобунській горі забрала Троїцька церква під своє користування. Пізніше на цій садибі було збудовано спочатку

дерев‘яний будинок під міністерську школу, а будинок Сошенка передано попові. Встановити, що той будинок на Лобунській горі належав Максиму Сошенку —

батьку Івана Максимовича, вдалося випадково. 3 серпня 1947 року автор цієї статті проживав у цьому будинку по вулиці Училищній, 15 (це колишній куток «Богуславка»), і коли весною 1954 року проводився капітальний ремонт цього будинку

(перекидка всередині цегляних стін), то в одній із середніх стін в закладеній цеглою ніші було знайдено чорну старовинну папку, зав‘язану навхрест шнурком, в якій були

різні папери. Серед них були документи, які стверджували, що цей будинок належав Максиму Кіндратовичу Сошенко і проданий Богуславській церкві, а землю за Лобунською горою в урочищі « Кругляк» забрала графиня Браницька. Іван

Максимович був найстарішим у сім‘ї. У Богуславі пройшли перші роки його дитинства, які він провів над красунею Россю, на яку ще змалку дивився з гори кожного ранку,

коли над нею при сході сонця ще довго стояв легенький, немов шовкова намітка, – туман.

На восьмому році бабуся почала учити його грамоти, а пізніше хлопчика віддали

до дяка Покровської церкви в науку. Дяк посадив цього за псалтир і учив писати крейдою на чорній дошці польською і латинською мовою, у вільній від навчання час

змушував читати в церкві псалтир або красти гусей у сусідів. Дякова наука до того врізалась у пам'ять Івана Максимовича, що він навіть у 60 років міг розповісти від початку до кінця будь-який псалом царя Давида.

Іван Максимович провів у Богуславі 13 дитячих років. В своїх спогадах про ці роки він писав:

49

Как в панораме вижу я Красу украинской природы, Те незабвенные края,

Где лучшие провел я годы». На 13 році життя Івана відвезли у місто Вільшану до відомого в той час маляра

Степана Степановича Превлоцького. Через п‘ять років Іван Максимович став одержувати від учителя невелику оплату,

яку він віддав батькові у Звенигородку, щоб той розплачувався за подушне. У 1828

році, залишивши Превлоцького, Сошенко став працювати самостійно. На той час йшов уже двадцятий рік, і він вдало виконав перше своє замовлення, намалював картину

«Горное место» у Мліївську церкву, яка принесла йому велику славу на всю округу. У той час він заробив багато грошей, але віддав все старому батькові, щоб той

купив собі землі в Звенигородці, бо він переїхав із Богуслава бездомним пролетарем і

ледве животів. Більше півтора року Іван Максимович проживав у селі Матусові у брата свого учителя Олександра Степановича Превлоцького який займав посаду домашнього

секретаря у генерала Орлова. Через деякий час Іван Максимович переїжджає в чоловічий Лебединський монастир, де він довгий час працював над розписом іконостаса для головного престола. Монахи дуже полюбили молодого живописця і

жили з ним у великій дружбі. Деякі з них при відсутності настоятеля монастиря збиралися у його кімнаті і розпочинали «мирські розваги». Сюди приносили їжу і

випивку. Іван Максимович грав на скрипці, а молодий монах – у ріжок. І час проходив дуже весело. Але до настоятеля дійшли чутки «что паства его не блюдет данных пред Богом обетов, а служит сатне и аггесам его». Ігумен не повірив своїм власним агентам,

а забажав сам переконатися в справедливості почутого і для цього пішов на хитрість. Одного разу він зібрався в дорогу – відвідати якийсь монастир і надвечір поїхав.

Монахи тільки цього і чекали. Зібравшись у Сошенка, вони розпочали свої розваги, як тут, у самому розпалі гуляння під звуки скрипки і сопілок, почувся добре знайомий стук настоятельського жезла у віконницю, а через декілька хвилин у кімнату зайшов і

сам настоятель. Всі гості Івана Максимовича, почувши стук, розбіглися і поховалися, як миші від кота: хто за грубку, хто на горище, а дехто навіть під ліжко. Відповідати за

все залишився один господар квартири. Прийнявши зовсім не заслужені нарікання із вуст старого настоятеля, Іван Максимович не видав нікого із своїх гостей. Цей випадок не змінив добрих стосунків благодушного ігумена до молодого живописця. І життя

його потекло по-старому, мирно і безтурботно. Але з молодим живописцем сталося лихо. Сім‘я Сошенків підлягала рекрутському

набору, його взяли у Лебедині, закували в кайдани і відвезли у Звенигородку. Один із його братів побажав виручити свого брата, який був єдиним годувальником своїх стареньких батьків. Але міщанство в‘їлося на Івана Максимовича за те, що він нібито

хоче вилізти в пани. Зрештою, йому вибрили потилицю і випустили на волю. У той час йому було 24 роки. Він думав купити собі будинок і одружитися, але одна випадкова

зустріч зробила рішучий перелом в його житті. У Київську губернію із Петербурга приїхав якийсь чиновник. Роз‘їжджаючи по

селах, зустрівся з Сошенком. Запримітивши, що в нього є талант до живопису,

балакучий петербуржець став розповідати про Академію, про знаменитих живописців, скульпторів, над чим Іван Максимович задумався.

До цього часу він думав, що досягнув у живописі найвищого рівня. Відчуваючи в собі покликання до мистецтва і не бажаючи на все життя залишатись богомазом, він вирішив добратися до Петербурга і присвятити себе мистецтву. Всі свої збереження

віддав за оформлення паспорта, залишивши лише декілька карбованців на дорогу. У кінці листопада 1831 року Іван Максимович приїхав у Київ, а 1 грудня виїхав у

Петербург. У дорозі пробув весь грудень. По приїзді в Петербург зупинився у своїх

50

земляків з України, які відрекомендували його секретарю Академії художеств В.І. Григоровичу, який допоміг Івану Максимовичу дістати дозвіл відвідувати зали Ермітажу і копіювати картини.

Пізніше Сошенко почав відвідувати академічні класи і переселився на Васильківський острів, де прожив вісім років.

Найкращим часом перебування Сошенка в Петербурзі, як вважає сам, — з 1835 по 1839 роки, коли він зустрівся з Т.Г. Шевченком.Іван Максимович про першу зустріч розповідає так: «Коли я був в «гіпсових головах», чи кажеться вже у «фігурах», разом зі

мною малював брат дружини Ширяєва. Від нього я взнав, що у швагера служить козачком мій земляк Шевченко, про якого дещо чув ще у Вільшані, будучи у свого

першого вчителя Превлоцького. Я дуже просив родича Ширяєва, щоб він прислав до мене Тараса на квартиру. Дізнавшись про моє бажання, що я хочу познайомитись із земляком, Шевченко на другий же день, в неділю, відшукав мою квартиру на четвертій

лінії Василівського острова і з‘явився до мене в такому вигляді: на ньому був засалений полотняний халат, сорочка і штани із товстого домашнього полотна, які були замазані у

фарбу, без шапки, босий і розхристаний.З першого дня нашого знайомства я помітив, що він має велике бажання вчитися живопису. Він став часто бувати у мене дома по святах, тому що в будні господар не відпускав його нікуди. Мене до глибини душі

зворушила його доля, але допомогти йому я не мав змоги. Та і чим міг допомогти йому, як я сам бідняк трудівник-маляр, що працює в ранку до пізньої ночі, щоб заробити на

шматок хліба, та ще і без зв‘язків, без грошей і без протекцій. А врятувати обдарованого юнака потрібно було обов‘язково. У той час я був добре

знайомий з відомим нашим українським письменником Гребінкою, з яким я перш за

все порадився, як допомогти Тарасу вийти з кріпацтва. Гребінка прийняв до серця мою пропозицію, став часто запрошувати Тараса до себе додому, давати йому читати

книжки, повідомляв різні новини. Пізніше я рекомендував Тараса конференц-секретарю академії В. І. Григоровичу з великим проханням — звільнити його від тяжкої долі кріпака».

Григорович разом з придворним живописцем Венеціановим познайомили Шевченка з Жуковським, який гаряче взявся за розв‘язання питання про звільнення

Тараса від влади поміщика. Приписувати ще комусь іншому ініціативу про звільнення Шевченка з кріпацтва

буде зовсім неправильно тому, що перше визнання таланту Шевченка і задум про його

визволення з кріпацтва належить тільки Івану Сошенку. Адже він таки перший відкрив світові талант Шевченка, допоміг йому в скрутний час. Тому сміло можна сказати так:

«Не було б Сошенка, то не було б і Шевченка». На початку 1836 року з-за кордону повернувся К. П. Брюллов — уславлений

художник-вільнодумець. Через кілька днів Сошенко познайомив Тараса з Брюлловим.

Зустрівши у Брюллова доброту і ласку, молодий художник-кріпак плакав від вдячності. З того часу Сошенко разом із Шевченком часто відвідували квартиру Брюллова. З

допомогою петербурзьких друзів Шевченка було викуплено з кріпацтва 22 квітня 1838 року. Після визволення з неволі Шевченко прийняв пропозицію І. М. Сошенка і перейшов жити на його квартиру. Проте два приятелі недовго жили під одним дахом.

51

Пристрасний, темпераментний, експансивний Шевченко і спокійний, тихий, урівноважений Сошенко – мали протилежні характери. Розходились вони і в поглядах

на життя. Ліберально настроєний Сошенко мріяв після закінчення Академії про скромне місце вчителя, Шевченко ж вступав на шлях боротьби за щастя поневоленого народу. Приводом для суперечок було також негативне ставлення Сошенка до

захоплення його товариша поетичною творчістю. Користуючись становищем старшого і людини, яка відіграла значну роль в долі Шевченка, Сошенко, не знаходячи у свого

вихованця великого поетичного таланту, радив кинути віршування і всю свою увагу приділити живопису, бо тільки він, на його думку, забезпечить кусень хліба. Навіть значно пізніше Сошенко говорив: «А хто ж його знав, що з Шевченка зробиться такий

великий поет…» Шевченко, який ніколи не терпів зверхнього начальницького тону, не міг довго

терпіти докучливих порад свого товариша. Прожив Шевченко у Івана Максимовича всього чотири місяці, – з осені 1838 по

січень 1839 року. Між двома приятелями назрів неминучий розрив.

Остаточним поштовхом до нього став роман. У квартирі господарки, де жив Сошенко, жила племінниця, сирота, дочка виборзького бургомістра, Амалія Клоберг,

або просто Маша, як звичайно звали її. Це була молода і приваблива дівчина. В неї був

52

закоханий Сошенко і навіть думав з нею одружитися. Коли на квартиру перебрався Шевченко, він не знаючи, очевидно, інтимних намірів свого товариша, закохався в Машу, яка відповідала молодому поетові взаємністю. Сошенко нарешті не стерпів і

посварився з Шевченком. Проте горю своєму нічого не допоміг. Маша після цього почала ходити на нову Шевченкову квартиру. Про це кохання Шевченка твердять, що

воно було найтривалішим з усіх часів, пережитих поетом. Шістнадцятирічною входить в його академічну мансарду та, яку він «відбив» у свого приятеля і друга Сошенка. І тридцятилітньою вона відвідує ту ж майстерню Шевченка в 1859 році.

Ще в 1839 році Шевченко малює портрет в натури молоденької дівчини, яка лежить в постелі з розпущеною косою, з напівдитячим ротом і очима. На паспарту у

цього портрета вказано, що оригінал — колишня кохана Сошенка, та сама Маша. І на цій акварелі, праворуч Шевченко поставив незвичайний підпис, один тільки раз все своє життя підписався не Шевченко, а «Чевченко». Це, мабуть тому, що його кохана не

могла вимовити його слов‘янського імені чисто. У 1838 році, у листопаді Сошенко був

удостоєний Академією атестата на звання вільного некласного художника з правом користування вічною волею і поступати на службу, куди сам художник

побажає. Прагнучи всіма силами досягнути вищого ступеня досконалості в живопису, Сошенко від

наполегливої праці захворів на очі і легені. Лікарі порекомендували виїхати із Петербурга на Україну, де сприятливий клімат.

Івану Максимовичу було запропоновано місце учителя чистописання і малювання в Ніжинському повітовому училищі з платою чотири карбованці на місяць. Хоч плата

була мала, але волею-неволею він змушений був погодитись. Тарас Григорович, дізнавшись про призначення Сошенка і відчуваючи себе винним перед ним, прийшов попрощатися. І вони розсталися як добрі приятелі, ніби між ними нічого не було. Коли

Сошенко виїхав на Україну, Тарас Григорович листувався з ним. Невесело було Івану Максимовичу залишати столицю, де хоч часто і їсти було нічого, зате жити весело.

В Петербурзі він прожив вісім років в оточенні людей, які йому співчували, цінили його працю і підтримували в тяжку хвилину. У Ніжині Сошенко прослужив п‘ять з половино років.Директор Немирівської гімназії добре знав Івана Максимовича і

запросив його на посаду вчителя малювання. Крім занять у гімназії, Сошенко ще давав приватні уроки малювання. Однією з

його учениць була гувернантка Марцеся, дуже солідна і гарна дівчина, в неї закохався він і мав намір одружитися.Свій намір Сошенко здійснив у 1847 році. Батько її,Виргінський,за

професією вчитель музики, недолюблював Сошенка, дорікав дочці за те, що вона одружилася

з чоловіком-схизматиком. Пізніше батьки змирилися з долею своєї дочки і стали ставитись до зятя приязно.

Влітку 1852 року Іван Максимович задумав здійснити свою давню мрію — побувати в

Богуславі, але необхідність побачитись з рідними змінила план його подорожі, і він поїхав у Звенигородку. Подорожуючи Сошенко відвідав

знаменитий уманський сад Софіївку, оспіваний у піснях.

53

Із Умані Іван Максимович поїхав у Звенигородку, де зупинився на декілька днів у сестри. Користуючись нагодою і часом, він задумав намалювати портрети своїх стареньких батьків. Залишивши Звенигородку, Сошенко помандрував у Вільшану, де

жив ще в той час старий учитель Івана Максимовича, Степан Степанович Превлоцъкий, який славився у молодості своїми портретами та іконами. Пообідавши та згадавши

старину, Іван Максимович так захопився спогадами, що Степан Степанович змушений був вийняти із скрині дві запилені скрипки, щоб заграти разом з своїм улюбленим учнем ті веселі пісні, які вони колись грали на вечорах після важкої денної роботи.

Після Вільшани Іван Максимович ще побував у Матусові в свого товариша по Академії Мірошниченка і повернувся додому в Немирів.

Майже вісім років Іван Максимович, перебуваючи у відставці, прожив у Немирові. Виконував добросовісно незначні замовлення за мізерну платню, траплялися і дорожчі.

У 1856 році в житті Івана Максимовича трапилась зміна. Сошенкові запропонували

місце вчителя в Другій київській гімназії Хоч, правда, починати службу на 50-му році життя Івану Максимовичу не хотілось, але ж набридло йому мати справу з іконами і

годити примхливим сільським попам. Тому, подумавши, він вирішив згодитись і переїхав працювати, у Київську гімназію.Залишивши свою сім‘ю в Немирові, в червніпереїхав в Київ один і перший рік жив у свого приятеля на всьому готовому, а

зарплату всю відправляв сім‘ї. У 1859 році Шевченко приїжджає на Україну і в Києві зустрічається з Сошенком.

Зустріч дуже схвилювала обох, адже не бачилися вони двадцять років. Шевченко ще потім декілька разів бував у Сошенка вдома.

Прогулюючись по Михайлівській горі, вони згадували свої роки, були веселі і

задоволені. Це була остання зустріч Сoшенка з Тарасом Григоровичем. У травні 1861 року із дружиною Марією (Марцеліною) супроводжував труну

Т.Шевченка з Києва на Чернечу гору до Канева, по цьому навідував Тарасову могилу. У 1847 році Сошенко написав аквареллю невелику картину «Бандурист», яку

подарував на згадку своєму землякові із Богуслава бандуристу Матвію Волошину. В

спадщину від Сошенка залишились такі картини, як «Рекрути», «Хлопчики -рибалки», «Успення», декілька пейзажів з української природи, історичні портрети Богдана

Хмельницького, Мазепи, Гонти, Гонтихи — це в основному і все, що осталось з його праць. Що стосується портретів взагалі, то хоч Іван Максимович одержав академічний ступінь за портрети, але він мало займався цим.

В 1840 роках він виконав багато замовлень на портрети

імператора Миколи І, а пізніше портрети імператора Олександра ІІ

для різних урядових установ та

навчальних закладів. Проживши 20 років без виїзду з Києва іне

даючи собі відпочинку ні в свята, ні в канікули, Іван Максимович вирішив, нарешті побувати у

своєму рідному Богуславі. Стан здоров‘я його останнім часом

погіршав, тому друзі не радили їхати. Але наполегливого Сошенка переконати було

нелегко. На початку липня 1876 року він поїхав з двома своїми

внучками на пароплаві в Черкаси,

54

залишив їх у батьків, а сам, найнявши візника, поїхав у Богуслав. Дорогою він відчув, що йому стало погано, і з великими труднощами доїхав до Корсуня: Там він попросив господаря

заїжджого двору повідомити В. Г. Шевченка, який жив у той час в селі Шендерівці, про його хворобу і попросити приїхати до нього.

Коли приїхав Варфоломей Григорович, то застав Івана Максимовича в дуже тяжкому стані і прислав до нього свою наймолодшу дочку, яка з великою старанністю доглядала хворого

до самої смерті. Два місяці лікарі безкоштовно лікували Сошенка. Але незважаючи на всі старання

цих добрих людей, Іван Максимович не переніс своєї останньої хвороби. Інспектор Онисим Іванович Пясецький, який заміняв директора гімназії, одержав

лист про хворобу художника, добився йому грошової допомоги і вирішив перевезти

йогов Київ. Але коли він приїхав у Корсунь, Сошенка вже не стало. Не на Грецькому цвинтарі в Ніжині, не на Байковому кладовищі в Києві, не на

Лобунській горі в Богуславі, куди спішив Іван Максимович, передчуваючи свою смерть, судилось спочити йому вічним сном. Поховали художника в Корсуні на березі рідної Росі.

У Богуславі зберігся будинок батьків Івана Максимовича Сошенка. Меморіальна дошка на ньому, яку було встановлено в 1961 році на будинку № 15 по вулиці

Училищній, нагадує трудівникам Богуславщини про їх видатного земляка. А 15 грудня 1973 року в цьому будинку відбулося урочисте відкриття музею-

садиби І. М. Сошенка. Експозиція в ньому розміщена у трьох кімнатах. У першій

експонуються матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки Івана Сошенка.

Пам'ятник І. М. Сошенку у Корсунь-Шевченківському (1984 р.)

Відвідувачі знайомляться із записом богуславської Покровської церкви від 2 червня 1807 року про народження І. Сошенка, титульною сторінкою метричної книги

Богуславського повіту за 1807 рік, фоторепродукціями, які розповідають про життя в період дитячих років майбутнього художника.

Експозиція наступної кімнати висвітлює перебування І. Сошенка в Петербурзі та

навчання в Академії художеств (1832-1838 pp.).У третій кімнаті розповідається про зустріч І. Сошенка з Т. Г. Шевченком, про роботу художника вчителем малювання

Ніжинської, Немирівської та Другої київської гімназії.

55

В музеї представлені фоторепродукції численних ескізів і малюнків художника, зокрема «Портрет в Кумі» (Італія), «Форум Юлія в стародавньому Римі», «Битва Олександра Македонського з Дарієм», а також фоторепродукції, які розповідають про

діяльність Івана Максимовича як педагога, про останні роки його життя. 12 червня 1982 року у Богуславі в садибі-музеї Івана Максимовича відкрито

пам'ятник, скульптор пам'ятника Копайгоренко Іда Миколаївна, архітектор БогдановськийВальдемар Станіславович.

Сяйво білої ночі вихопило з безвісти цю тиху постать. Благородна душа, приречена

на поразку немилосердністю життя? Ні, вічний переможець! Доказ тому – наша історія, неможлива без Кобзаря, доказ тому – факт, що світ, попри всі його страждання й

помилки, веде свій поступ, прагнучи добра і справедливості. У 1962 році прізвищем Сошенка названо одну з київських вулиць, у 1984 році

йому відкрито пам‘ятник у Корсуні-Шевченківському.

Із залишеної ним спадщини — альбоми начерків, колекція графіки (у т.ч. аркуші на теми античності та Біблії, зарисовки української природи та архітектурних об‘єктів) —

низка полотен у фондах Національного художнього музею України. Там, зокрема, широко експоновані «Продаж сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибалки», «Портрет бабусі М.Чалого», «Жіночий портрет». Його пейзаж олією «Краєвид» і ескіз олівцем

«Натурник», а також прижиттєвий портрет Сошенка пензля П.Заболоцького (Заболотського; 1834) збережено в Національному музеї Т.Шевченка.

Використана література

1. М.Ч. [Чалый М.К.] Иван Максимович Сошенко. К., 1876; 2. Т.Г. Шевченко в воспоминаниях современников. М., 1962;

3. Жур П.В. Шевченківський Петербург. К., 1972; 4. Матійко Г.П. На полюсах Шевченкової біографії. К., 1973;

5. Дневник художника А.Н. Мокрицкого. М., 1975; 6. Марахов Г.І. Т.Г. Шевченко в колі сучасників. К., 1976; 7. Селівачов М.Р. Виставка творів І.М. Сошенка. «Народна творчість і етнографія»,

1977, № 1; 8.Музиченко С. «Тобі, мій іскренний друже...». «Вітчизна», 1987, № 7;

9. Околітенко Н. «Мій іскрений друже...». «Дніпро», 1989, № 3; 10. Жур П.В. Шевченківський Київ. К., 1991; 11. Кониський О. Я.Тарас Шевченко-Грушівський:Хронікайогожиття. К., 1991.

Інтернет-ресурси: 1. Www.dt.ua/ viche-boruslava.org.ua.

2.Www.personal-plus.net 3. Енциклопедія життя і творчості Т.Шевченка,

-

4.YouTubeвідео « Геній доброти. І. Сошенко».

56

ВИЗНАЧНІ ВЧЕНІ УКРАЇНИ В ОБЛАСТІ

ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

(виховна година)

Автор: Куклич Лариса Іванівна

викладач професійно-теоретичної підготовки, спеціаліст вищої категорії,

старший викладач

Мета: Більш детально ознайомитися з біографіями визначних людей та розповісти

учням про цікаві маловідомі факти з їх життя. Метод проведення: Розповідь з елементами бесіди, дискусія. Використані засоби: Відеоматеріали, показ матеріалів через

мультимедійний проектор Викладач:

Відомо, що патріотизм – явище суспільно-історичне й одне з основних у будь-якій системі моралі. Він виявляється в любові до своєї Вітчизни, відданості їй, прагненні служитиїї інтересам. Справжніми патріотами протягом усієї історії людства були і

залишаються люди праці. Саме вони створюють усі багатства Батьківщини, борються за її свободу і

бережуть найкращі риси національної культури. Виховання в учнів почуття патріотизму поєднує в свої завдання пізнавального і

виховного змісту. Для формування у дітей почуттів необхідно передусім

збагатитиїхній кругозір певними знаннями, сформувати в них правильні уявлення про суспільне явища і події. Але засвоєння дітьми лише певних завдань, одного впливу

наїхню свідомість ще недостатньо. Потрібно впливати на їхніпочуття, формувати в них емоційно-позитивне ставленнядо суспільних явищ, фактів, подій. Знання про рідний край,Батьківщину, її чудових людей, про минуле і сучасністьвпливають не лише на

розум і свідомість дітей, а на їхні емоції. Початкові почуття патріотизму розвиваються в тісному зв’язку з їхньою пізнавальною діяльністю, з оволодінням

необхідними уявленнями і знаннями, які потрібно формувати. Саме тому, вважаю за потрібне ознайомити молодь з відомими вченими в галузі

інфомаційних технологій, які працювали і жили в Україні, а своїми досягненнями

прославили Україну, а галузь інформаційних технологій підняли на відповідний науковий рівень.

Учениця 1: Основоположником інформаційних технологій в Україні, одним з творців кібернетики був Глушков Віктор Михайлович. Пропонуємо відеоматеріал і

біографію Віктора Михайловича.

ГЛУШКОВ Віктор Михайлович

Віктор Михайлович Глушков (24 серпня 1923 - 30 січня 1982) був основоположником інформаційних технологій в Радянському Союзі (особливо в Україні ), один з творців

кібернетики. Він народився в Ростові-на-Дону, російський РРФСР,в сім'ї гірничого інженера. Закінчив Ростовський

державний університет в 1948 році, а в 1952 році пропоновані рішення п'ятої проблеми Гільберта і захистив кандидатську дисертацію в Московському державному університеті.

57

У 1956 році він почав працювати в комп'ютерних наук і працював в Києві в якості директора обчислювального центру Академії наук України. У 1958 році він став членом Комуністичної партії. Він вніс свій внесок в теорію автоматів.

Він і його послідовники (Капітонова, Letichevskiy та інших) успішно застосовується ця теорія підвищення будівництва комп'ютерів. Його книги на цю тему

"Синтез цифрових автоматів» стала добре відома. Для цієї роботи він був удостоєний Ленінської премії в 1964 році і обраний членом Академії наук СРСР.

Він значно вплинув на багатьох інших галузях теоретичної інформатики (у тому

числі теорії програмування та штучного інтелекту), а також її застосування в СРСР. Він опублікував близько 800 друкованих праць.Одна з його великих практичних цілей було

створення національної автоматизованої системи управління економіки. Це дуже амбітний і, можливо, занадто рано, проект розпочався в 1962 році і

отримав велику опозицію від багатьох комуністичних лідерів. Він боровся за свої ідеї

протягом багатьох років, але система перемогла, і проект зупинився. Глушков - заснованик київської кафедри теоретичної кібернетики та методів

оптимального управління. Інститут кібернетики Національної Академії наук України, який він створив, названий на його честь.

Досягнення та нагороди:

Член Національної академії наук України з 1961 року. Член Академії наук СРСР з 1964 року.

Ленінська премія, 1964 Орден Леніна, 1967, 1975 Державна премія СРСР , 1968, 1977

Герой Соціалістичної Праці, 1969 Українська державна премія, 1970, 1981

Орден Жовтневої революції 1973 Комп'ютер Pioneer Award (IEEE), для цифрової автоматизації комп'ютерної архітектури, 1996.

Учениця 2. Творцем першого в континентальній Європі комп'ютера в 1950 році був вчений, академік

Сергій Олексiйович Лeбедєв.

ЛЕБЕДЄВ Сергій Олексійович

Сергій Олексiйович Лeбедєв

(2 листопада 1902, Нижній Новгород – 3 липня 1974, Москва) – вчений, академік, творець першого в

континентальній Європі комп'ютера. Навчався в Московському Вищому Технічному

училищі. Академік АН УРСР з 1945 року. Керував (1947)

розробкою у Києві (у передмісті Феофанія) першої в СРСР і на європейському континенті обчислювальної

машини МЕЛМ (малої електронної лічильної (обчислювальної) машини) (1950). 1953 року була

створена ВЕЛМ (велика електронна лічильна машина). На її базі пізніше створені всі

радянські ЕОМ («Стріла», «Мінськ», «Урал», «Дніпро», «Мир», М-20, М-220...). Доповідь С. Лєбєдєва 1956 року в Дармштадті про успіхи київських вчених

виявила, що українські ЕОМ відповідають рівневі американських і є найбільш швидкодіючими в Європі.

1960 року у Києві під керівництвом В. Глушкова сконструйовано

напівпровідникову ЕОМ "Дніпро".

58

Створені на основі київських ЕОМ обчислювальні машини забезпечили досягнення паритету між США та СРСР в період ядерного протистояння.Учень С.Лєбєдєва В.Бурцев створив ЕОМ "Діана-1" та "Діана-2", що забезпечили автоматичне стеження

за цілями. Київські ЕОМ були використані для створення першої системи протиракетної оборони СРСР (генеральний конструктор Г. Кисунько. Детальніше – в

розділі 4 «Військова справа». Основний доробок – під керівництвом Лебедєва в Україні був створений перший

на континенті Європи комп'ютер — Мала електронна лічильна машина («МЭСМ»).

Наукова школа Лебедєва, що стала головною в колишньому СРСР, за своїми результатами успішно суперничала з американською фірмою IBM. Під керівництвом

академіка були створені і передані для серійного випуску 15 типів високопродуктивних, найбільш складних ЕОМ, кожна — продуктивніша, надійніша і зручніша в експлуатації.

В короткому листі, направленому до Ради з координації Академії наук СРСР, С. О. Лебедєв написав: «Цифровими обчислювальними машинами почав займатися

наприкінці 1948 року. Самостійно в 1948 — 1949 роках розробив основні принципи побудови таких машин. Враховуючи їх виняткове значення для нашого народного господарства, а також відсутність в Союзі будь-якого досвіду їх побудови і

експлуатації, я прийняв рішення якомога швидше створити малу електронну лічильну машину МЭСМ, за допомогою якої можна було б досліджувати основні принципи

побудови, перевірити методику розв'язання окремих задач і накопичити експлуатаційний досвід. В зв'язку з цим було намічено створити діючий макет машини з подальшим його перетворенням в малу електронну лічильну машину.

Щоб не затримувати розробку, були вимушені виконати запам'ятовуючий пристрій на тригерних комірках, що зменшило його об'єм. Розробка основних елементів була

проведена в 1948 р. До кінця 1949 р. були розроблені загальна компоновка машини та принципові схеми її блоків. В першій половині 1950 р. були виготовлені окремі блоки та було розпочато їх налагодження у взаємодії, до кінця 1950 р. налагодження

створеного макету було закінчено. Діючий макет успішно демонструвався комісії.»

Учениця 3: видатним українським вченим у галузі кібернетики та інформатики, чиї результати отримані у галузі теорії автоматів та алгоритмів, комп‘ютерної алгебри, штучного інтелекту та теорії проектування обчислювальних систем, широко відомі

світові й науковій спільноті є Олександр Летичевський.

ЛЕТИЧЕВСЬКИЙ Олександр Адольфович

Олександр Летичевський — видатний український вчений у галузі кібернетики та

інформатики. Результати, отримані ним у галузі теорії автоматів та алгоритмів, комп‘ютерної

алгебри, штучного інтелекту та теорії проектування обчислювальних систем, широко відомі світовій науковій спільноті. Народився Олександр

Адольфович 3 травня 1935 року в м. Києві. 1957 року закінчив механіко-математичний факультет

Київського державного університету імені Тараса Шевченка і відтоді працює в Інституті кібернетики НАН України. З 1963 року у Московському

державному університеті захистив кандидатську дисертацію, яка була однією з перших робіт з

алгебраїчної теорії автоматів.

59

У ній вперше було вирішено проблему композиційної повноти автоматів Мура і побудовані основи структурної теорії подібної теорії Крона-Родоса, яка з‘явилась значно пізніше. 1971 року в Інституті кібернетики захистив докторську дисертацію,

присвячену теорії дискретних перетворювачів інформації. У цій роботі Олександр Летичевський обґрунтував новий підхід до вивчення

проблеми еквівалентності алгоритмів. З 1980 року керує відділом рекурсивних обчислювальних машин, а з 2009 — відділом теорії цифрових автоматів. 1990 року його обрано членом-кореспондентом, а 2009 року — академіком НАН України за

спеціальністю «інформатика». Олександр Летичевський — один з найяскравіших представників наукової школи академіка В.М. Глушкова, заснував свою наукову школу

з прикладної теорії алгоритмів, результати якої широко використовуються у практиці. У 1980-1990 роках досліджував проблеми знаходження алгебраїчних інваріантів

програм, їх використання для розробки ефективних алгоритмів і програм, проблему

розподілених паралельних обчислювань і проблеми створення програмного забезпечення багатопроцесорних обчислювальних систем з розподіленою пам‘яттю.

Останнім часом розвиває нову оригінальну математичну теорію взаємодії математичних агентів і середовищ, що складають теоретичну базу інсерціонного моделювання. Олександр Летичевський брав участь у багатьох практичних і

промислових розробках. Зокрема, у 1960–1970 роках він був одним з основних розробників математичного забезпечення машин серії МИР для інженерних

розрахунків та систем автоматизації проектування обчислювальних машин ПРОЕКТ. У 1980-і роки керував створенням математичного забезпечення багатопроцесорних обчислювальних комплексів. Система алгебраїчного програмування АПС, створена

Олександром Летичевським та його учнями в Інституті кібернетики, базується на досвіді побудови цих систем. Нині вчений керує використанням своїх теоретичних

результатів для побудови програмного забезпечення у зарубіжних фірмах Motorola та UniSoft. Від 1964 року Олександр Летичевський викладає у Національному університеті імені Тараса Шевченка, керує міжнародними проектами за програмами

INTAS, NATO і CRDF, є членом редколегій журналів «Кибернетика и системный анализ», «Theoretical Computer Science», багато спілкується з міжнародними науковими

організаціями та зарубіжними вченими. Його працю вшановано Державною премією СРСР, державними преміями України, премією імені В.М. Глушкова. У науковому доробку вченого понад 200 робіт і монографій, серед його учнів понад 40 кандидатів та

9 докторів наук.

Учениця 3:Познайомимось іще з одним відомим вченим, Лауреатом премії НАН

України імені С. О. Лєбєдева у галузі обчислювальної техніки , заслуженим професором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Анатолій Васильович Анісімовим.

АНІСІМОВ Анатолій Васильович

Анатолій Васильович Анісімов (15 червня 1948) —

український кібернетик, доктор фізико-математичних наук, професор, декан факультет кібернетики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, член-

кореспондент НАН України (2009), дійсний член Академії наук вищої школи України. Закінчив механіко-

математичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка (1965—1970). Захистив дисертацію за темою «Групи та контекстно-вільні граматики» (1972). У 1994 році

захистив докторську дисертацію за темою «Рекурсивні перетворювачі інформації».

60

Асистент (1970—1972), старший викладач (1972—1974), доцент (1974—1977) факультету кібернетики КНУ ім. Т. Шевченка. Завідувач кафедри теоретичної кібернетики (1977—1980), завідувача кафедри математичної лінгвістики (1980—1984).

З 1984 року — професор, завідувач кафедри математичної інформатики. З 2004 року — декан факультету кібернетики. З 1992 року завідувач відділу інтелектуалізації

інформаційних технологій Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України. Член бюро відділення інформатики НАН України.

Під час стажування у Стенфордському університеті в 1976—1977, Анатолій Анісімов був слухачем курсу «Мистецтво програмування» Дональда Кнута. Він же є

автором передмови до третього видання першого тому впливового багатотомника «Мистецтво програмування» згадуваного вченого російською мовою.

Під його керівництвом захищено 2 докторські та 35 кандидатських дисертацій.

Лауреат премії Національної академії наук України імені Глушкова у галузі кібернетики (1994). Соросівський професорський ґрант (1995—1996). Лауреат

Державної премії України (1998). Заслужений діяч науки і техніки України (2005). Нагорода Ярослава Мудрого АН ВШ України (2006). Лауреат премії НАН України

імені С. О. Лєбєдева у галузі обчислювальної техніки (2007). Заслужений професор

Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (2008). Відзнака президії НАН України «За підготовку наукової зміни» (2008). Орден «За заслуги» III ступеня

(2009). Учениця 3: Не менш цікавою людиною єІван Васильович Бейко– український

учений у галузі інформатики, доктор технічних наук, професор, Академік АН ВШ

України. Пропонується біографія вченого.

БЕЙКО Іван Васильович

Іван Васильович Бейко (нар. 11 квітня 1937, Брідок, Заставнівський район Чернівецька область) — український учений у галузі інформатики. Доктор

технічних наук, професор. Академік АН ВШ України з 2002 р.

Наукова діяльність: Створив наукову школу оптимального моделювання, прогнозування і керування. Вперше розв'язав проблему повної керованості

неавтономних систем і побудував числові алгоритми для екстремального керування в диференційних іграх та

ієрархічно-керованих системах. Керував спільними українсько-німецькими дослідженнями у розробках новітніх інформаційних технологій, читав лекції в

університетах Німеччини, Канади, Бельгії, Австрії. Опублікував понад 200 наукових праць. Отримав 3 авторських свідоцтва на

винаходи, має запатентовані винаходи. Підготував 20 кандидатів та 2-х докторів наук (6 — у зарубіжних наукових

центрах). Обраний членом Міжнародної асоціації радіоекологів.

Нагороджений премією Міносвіти УРСР за кращу наукову працю (1986). Лауреат Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України (2005). З 2004 р. — член Президії АН

ВШ України. З 2010 р. — Головний учений секретар АН ВШ України. Учениця 4: український учений у галузі теоретичної інформатики , доктор фізико-

математичних наук, професор, академік АН ВШ України з 2005 р., Володимир

Йосипович Донськой розширює коло українських вчених.

61

ДОНСЬКОЙ Володимир Йосипович

Володимир Йосипович Донськой (7 травня 1948) — український учений у галузі теоретичної інформатики.

Доктор фізико-математичних наук, професор. Академік АН ВШ України з 2005 р.

Сфера наукових інтересів — теоретична інформатика, штучний інтелект, розпізнавання образів, дискретна математика, дослідження операцій.

Автор понад 100 наукових робіт, серед яких — 4 книги: монографія «Дискретні моделі прийняття рішень

при неповній інформації» (1992), навчальні посібники «Мови персональних комп'ютерів» (1989), «Комп'ютерні мережі та мережеві технології» (1999), «Дискретна

математика» (2000). Підготував 3-х кандидатів фізико-математичних наук. Організатор і вчений секретар постійно діючої наукової конференції

«Інтелектуалізація обробки інформації». Головний редактор наукового журналу «Таврійський вісник інформатики і математики», який внесено в перелік ВАК України з спеціальностей розділу 01.05 «інформатика та кібернетика». Заслужений діяч науки і

техніки України (2004). Нагороджений почесною грамотою Української федерації вчених за вагомий внесок у розвиток науки в Україні (2004).

Учениця 4: наступний відомий вчений – заслужений діяч науки та техніки України, академікакадемії наук вищої школи України,доктор технічних наук,професор, деканфакультету інформатики та обчислювальної техніки, завідувач кафедри

автоматизованих систем обробки інформації та управління Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Павлов Олександр

Анатолійович.

Павлов Олександр Анатолійович

Павлов Олександр Анатолійович — заслужений діяч

науки та техніки України, академік академії наук вищої школи України, Доктор технічних наук, професор, декан

факультету інформатики та обчислювальної техніки, завідувач кафедрою автоматизованих систем обробки інформації та управління Національного технічного

університету України «Київський політехнічний інститут», лауреатпремії ім. В. М. Глушкова НАН України в галузі

інформатики, директор Науково-дослідного інституту інформаційних процесів, голова комісії з комп'ютерних наук науково-методичної Ради Міністерства освіти і науки

України, голова експертної ради державної акредитаційної комісії Міністерства освіти і науки України.

Автор більше 200 наукових праць, у тому числі 10монографійта 2 навчальних посібників. Основні із них: «Алгоритмическое обеспечение сложных систем управления» (1989); «Линейные модели в нелинейных системах управления» (1982);

«Конструктивные полиномиальные алгоритмы решения индивидуальных задач из класса NP» (1993, у співавторстві), «Информационные технологии и автоматизация в

управлении» (2002, у співавторстві), «ПДС-алгоритми для важкорозв'язуваних комбінаторних задач. Теорія та методологія розробки» (1998, у співавторстві), «Принятие решений в сетевых системах с ограниченными ресурсами»

(2010, у співавторстві).

62

Учениця 5: до вашої уваги автор наукових праць з математичного забезпеченняЕОМ, автоматизованої обробки даних, розробник машини для інженерних розрахунків «МИР-1» (1965), учасник розробкитехнічного проектуЕОМ «Україна»–

Анатолій Олександрович Стогній. СТОГНІЙ Анатолій Олександрович

Анатолій Олександрович Стогній (нар. 1 червня 1932 — 2 лютого 2007) — український вчений, доктор фізико-математичних наук, професор.

А. О. Стогній — автор наукових праць з математичного забезпечення ЕОМ, автоматизованої

обробки даних. Брав участь у розробці машини для інженерних розрахунків «МИР-1» (1965), в розробцітехнічного проекту ЕОМ «Україна» (1965).

Член-кореспондент Національної академії наук України(з 1976 року),АН СРСР(з 1984 року),Російської

академії наук(з 1991 року). Почесний член Малої Академії наукКриму. Член

Експертної Ради загальноукраїнського конкурсу

іноваційних технологій «Ідеї — в життя!». Президент Фонду Глушкова.

63

ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ НАШОГО ЧАСУ

(виховний захід)

Автор: Ніколаєва Анна Станіславівна

Викладач професійно-теоретичної підготовки, спеціаліст І категорії

План-конспект заходу

Тема: великі українці нашого часу. Мета:

- познайомити учнів їз найкращими сучасними представниками України, які стаютьгордістю, славою та духовним надбанням нації,навіть у важкі для країни часи;

- формувати в учнів почуття особистої відповідальності та гордості за долю

держави та суспільства; -розвивати критичне мислення, повагу до мови, сім‘ї, самого себе.

Тип заходу: бесіда з елементами дослідження Комплексно-методичне забезпечення уроку:презентація, відеоматеріал.

Передмова

Тарас Шевченко! Досить було

однієї людини, щоб урятувати цілу націю!

Остап Вишня

Ще півстоліття тому українці славились революційними винаходами, які

перевернули уявлення про світ та значно полегшили життя людству. Саме в Україні придумали перший гелікоптер, трамвай, штучний супутник Землі,

рентгенівський знімок, гіпсову пов‘язку та багато інших корисних речей, без яких зараз

не може обійтися ціла планета. Багато хто впевнений, що сучасної української науки просто не існує. Що від

колишнього потенціалу не залишилося й сліду. Що всі більш-менш талановиті молоді вчені при першій же можливості відправляються за кордон. Що на науку зараз Україна витрачає 0,2% ВВП, тоді як у Європі кожна країна виділяє на потреби вчених не менше

3% ВВП. Як не прикро, але це правда. За часів незалежної України список революційних винаходів наших співвітчизників стрімко поповнюється з кожним роком.

Та, на жаль, ці відкриття чомусь часто не відомі або не цінуються на Батьківщині у той час, коли на них є величезний попит за кордоном.

Попри хронічне недофінансування науки, українські вчені не припиняють

винахідництво, і дарма, що їхніми розробками ані бізнес, ані держава не цікавляться. Щороку Державна служба інтелектуальної власності патентує близько п‘яти тисяч

винаходів, а станом на перше квітня 2013 року, згідно з даними служби, зареєстровано 106 тисяч винаходів.

Скільки ж розробок за останні 20 років таки втілено у "життя" держслужба не

відслідковує. Експерти вважають, що ця цифра не перевищує п‘яти відсотків від усієї кількості запатентованих винаходів, у тому числі за підтримки іноземних корпорац ій.

Але всупереч усьому українська наука тільки за останні роки створила унікальну технологію «електрозварювання» м'яких тканин і мамограф, моментально

64

диагностирующий рак молочної залози. У портфелі українських винахідників є пристрій, здатний передбачати інфаркт, і апарат «Тренер», що дозволяє розробляти пошкоджені або паралізовані м'язи. Вони придумали біокерамічні імпланти, що

відновлюють пошкоджені кістки без металевих протезів, унікальний засіб, що зупиняє кровотечу при важких пораненнях, і багато іншого.

Про ці та багато інших дивовижних винаходах більшість українських громадян нічого не чули. Наші вчені не звикли рекламувати себе, не вміють - в хорошому сенсі - продавати себе, не розуміючи ролі громадської думки.

«Обиватель хвалить західну науку і критикує нашу, тому що нічого не знає про неї», - сумно констатує Антон Сененко, вчений з Інституту фізики і один з самих ярих

популяризаторів сучасної української науки. Його пости в Facebook деколи стають приводами для газетних публікацій і телевізійних сюжетів.

Так, тисячі молодих вчених виїжджають з України, але багато залишаються і

роблять свою справу, незважаючи на ні що. «Всі ми генії. Але якщо ви будете судити рибу по її здатності підійматися на

дерево, вона проживе все життя, вважаючи себе дурепою»

Альберт Ейнштейн

У сучасної української науки є чотири основні проблеми: відсутність мотивації

вчених до самореклами, відсутність бажання у звичайного українця цікавитися науковими відкриттями, той факт, що в самій Україні мало які інновації знаходять

шлях до споживача і, нарешті, мізерне фінансування. Остання обставина особливо пригнічує, враховуючи той факт, що в науку повинні

приходити ті, кому належить будувати життя, обзаводитися сім'єю, думати про

майбутнє. І хоч останнім залишається майже нездійсненною мрією, все ж українська наука

щороку породжує десятки дивовижних інновацій. І в цьому описі відібрано лише деякі з них.

Радіація в допомогу

У країні, де йде війна, увага завжди прикута до відкриттів, які можуть використовуватися на фронті. І це не обов'язково зброя.

Розробка Володимира Неймаш, доктора фізико-математичних наук Інституту фізики НАН України, викликала справжній фурор.

Неймаш створив протиопікові пов'язки на основі гідрогелів, «зшитих» за

допомогою радіаційного випромінювання. Цей матеріал являє собою еластичну плівку товщиною 3-5 мм з желеподібним стерильного і біологічно сумісного з тканинами

матеріалу, на 80-90% складається з рідини. «По суті, це полімерна губка з розміром осередків менш 1 мкм, - пояснює Неймаш. - Вона утримує воду, але не пропускає бактерії».

Пов'язка герметизує, дезінфікує і загоює рану, підтримуючи навколо неї вологе

середовище. Вона не прилипає до рани, завдяки прозорості матеріалу дозволяє лікарям оглядати хворе місце, не розкриваючи його, і

може містити знеболююче, антисептики та інші медичні препарати.

65

Ключовим моментом технології виробництва пов'язок є радіаційне «зшивання» полімерів: за словами Неймаш, суть методу полягає у створенні тривимірної сітки з

молекул полімерів у водному розчині - під дією електронів, розігнаних до швидкості світла.

Вперше технологія була випробувана понад 20 років тому, але масове виробництво

матеріалів з її використанням почалося лише в останні роки. Подібні пов'язки вже рекомендовані для застосування у військах НАТО, але в

Україні досі не відбувались. Тим часом в зоні АТО і прифронтових госпіталях саме такі перев'язувальні матеріали входять у число найбільш затребуваних і займають не останнє місце в списках волонтерів, але тільки зроблені вони за кордоном. Ці пов'язки

українського виробництва, ні в чому не поступаються імпортним аналогам, коштують в 2-3 рази дешевше, ніж продукція Kik-Gel і Paul Hartman, домінуюча сьогодні на

українському ринку.

Апарат для електростимуляції з біокеруванням «тренар»

Апарат для електростимуляції з біокеруванням ТРЕНАРпройшов технічні та

клінічні випробування, внесений до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення України і дозволений для застосування в медичній практиці.

Майя Вовк з Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України.

Генеруючи електроімпульси, «Тренар» змушує пошкоджені кінцівки копіювати руху здорових. Майже 7000 пацієнтів на все життя

запам'ятають забавну назву «Тренар». Саме так називається дивовижний апарат, здатний

докорінно змінити життя пацієнтів, які пережили інсульт, які страждають від патології центральної або периферичної нервової

системи, церебрального паралічу і багатьох інших захворювань, які так чи інакше

впливають на м'язи і руховий апарат. «Тренар» і справді працює майже як

особистий тренер, представляючи собою самостійний лікувальний інструмент, який

вміє робити те, чого не вміють і значно більш дорогі зарубіжні аналоги. Справа в тому, що «Тренар» за допомогою електроімпульсів навчає пошкоджені м'язи заданих рухам

не тільки за заздалегідь заготовленим програмам, але й імітуючи дії людини під час тренування. Наприклад, пацієнт, у якого з якоїсь причини знижена функціональність правої руки, може за допомогою «тренар» навчати її, рухаючи лівою рукою. «Пристрій

незамінне і не має аналогів при відновленні рухових функцій після травм і важких захворювань нервової системи», - каже

Серійне виробництво «Тренар-01» розпочато ще в 2010 році - з тих пір він встановлений в 13 клініках і курортах по всій Україні. Апарат має компактні розміри і

66

автономну підзарядку, а встановлені програми дозволяють використовувати його на початкових етапах реабілітації хворих. Більш складний «Тренар-02», виробництво якого почалося в 2012 році, працює у двох київських клініках. Обидва випереджають за

функціональністю аналогічні апарати іноземного виробництва, в першу чергу через здатність навчати м'язи за прикладом працюючих. І коштують в 5-7 разів

дешевше імпортних.

Порятунок крові

У медичних препаратів рідко бувають розмовляючі назви. А дарма: взяти хоча б одне з найяскравіших творінь української науки - «Кровоспас». Це комплекс хімічних

засобів для швидкої зупинки кровотечі, вкрай затребуваний в бойовій обстановці, коли чи не кожен другий випадок смертельного результату пов'язаний із втратою крові.

«Кровоспас» являє собою засіб, що дозволяє швидко зупинити крововтрату без необхідності перетягувати рану джгутом. У його основі - носій, просочений композицією гемостатических агентів, кожний з яких має свою функцію. Їх сумарний

вплив дозволяє майже моментально зупинити кровотечу, давши організму сигнал про пошкодження судин і викликавши ефект гемостазу - зупинки крові. За словами Петра

Манорика, доктора хімічних наук київського Інституту фізичної хімії, «Кровоспас» за багатьма характеристиками перевершує знаменитий британський CELOX, а також набагато ефективніше польового бинта QuikClot Combat, який знаходиться на

озброєнні армії США. Ну і, крім того, «Кровоспас» в кілька разів дешевше наведених вище аналогів. Він

пройшов всі клінічні випробування і повністю готовий до реєстрації. «Залишилося

знайти завод-виготовлювач і підписати договір на виробництво», - констатує Манорик. Додаючи, що на цій стадії не завадила б допомога держави.

Окремо хочеться розповісти про НАН України.

67

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Національна академія наук України (НАНУ) заснована 27 листопада 1918 р. Першим президентом академії було обрано видатного вченого-геолога і геохіміка зі

світовим ім‘ям В. І. Вернадського. Протягом багаторічної історії президентами академ ії були М. П. Василенко (1921–1922), О. І. Левицький (1922), В. І. Липський (1922–1928),

Д. К. Заболотний (1928–1929), О. О. Богомолець (1930–1946), О. В. Палладін (1946–1962). З 1962 р. її очолює Б. Є. Патон. Назва академії зазнавала змін чотири рази. У 1918–1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. —

Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936–1991 рр. — Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. — Академія наук України, а з 1994 р. — Національна академія

наук (НАН) України.Сьогодні НАН України — потужний науково-дослідний комплекс, що охоплює практично весь діапазон фундаментальних досліджень, необхідних для забезпечення національних інтересів України.

В академії сформувалося чимало наукових шкіл. Їх засновниками були видатні вчені-математики Д. О. Граве, М. М. Крилов, М. М. Боголюбов, Ю. О. Митропольський, механіки

С. П. Тимошенко, О. М. Динник, М. О. Лаврентьєв, Г. С. Писаренко, фізики К. Д. Синельников, Л. В. Шубников, О. І. Лейпунський, В. Є. Лашкарьов, О. І. Ахієзер, І. М. Ліфшиць, О. С. Давидов, С. І. Пекар, А. Ф. Прихотько, О. Я. Усиков, астрономи О. Я. Орлов,

М. П. Барабашов, Є. П. Федоров, С. Я. Брауде, геолог П. А. Тутковський, матеріалознавці І. М. Францевич, В. І. Трефілов, хіміки Л. В. Писаржевський, О. І. Бродський, А. В.

Думанський, біологи і медики М. Г. Холодний, Д. К. Заболотний, О. О. Богомолець, О. В. Палладін, В. П. Філатов, І. І. Шмальгаузен, М. М. Амосов, М. Д. Стражеско. В усьому світі відомі українські школи електрозварювання Є. О. Патона й кібернетики В. М. Глушкова.

Набули широкого визнання економічні й гуманітарні школи, які очолювали економісти М. В. Птуха і К. Г. Воблий, історики М. С. Грушевський, Д. І. Яворницький, І. П. Крип‘якевич,

правознавець М. В. Корецький, філософ В. І. Шинкарук, сходознавець А. Ю. Кримський, мовознавці Л. А. Булаховський, О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, літературознавці С. О. Єфремов, М. С. Возняк, О. І. Білецький. Національна академія наук України є вищою

державною науковою організацією України, що здійснює дослідження в різних галузях знань, створює наукові основи технологічного, соціально-економічного та культурного

розвитку країни. Академія користується правами самоврядності у вирішенні питань внутрішнього життя відповідно до свого Статуту.

Академія має дослідно-виробничу і конструкторську базу, до якої належать

дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації, інженерні центри, спрямовані на практичне використання результатів наукових досліджень. При

установах НАН України функціонують також малі та спільні підприємства, які сприяють комерціалізації розробок учених. Інститути академії виступили засновниками перших в Україні технологічних парків.

Учені НАН України принесли на вівтар науково-технічного прогресу чимало результатів фундаментальних і прикладних досліджень світового рівня. На їх рахунку

понад 90 % відкриттів, зроблених в Україні, та багато інших досягнень, що знайшли широке використання у промисловості, сільському господарстві й культурі.

Зусиллями вчених академії було запропоновано прогресивні технології

нероз‘ємного з‘єднання металів і неметалів у різних умовах і середовищах, електрошлакового переплаву, закладено основу для створення нової галузі

металургії — спеціальної електрометалургії, започатковано виробництво надтвердих матеріалів, синтетичних алмазів, металокерамічних контактних сплавів та багато інших новацій, що дозволило НАН України стати всесвітньо визнаним матеріалознавчим

центром. До новітніх досягнень у галузі електрозварювання і матеріалознавства слід віднести унікальний метод з‘єднання (зварювання) м‘яких живих тканин, що нині

почав широко використовуватися в хірургічній практиці.

68

Одна з актуальних розробок: лазерні монокристали ZnSe:Cr2+

Великий внесок зробили фізики й астрономи академії в теоретичну фізику, фізику

твердого тіла, низьких температур, напівпровідників, фізичну електроніку, радіофізику, астрономію та радіоастрономію. Саме тут було відкрито низку фізичних явищ, які

суттєво розширили уявлення про властивості речовини в різних умовах, фізичні процеси у Всесвіті. Вони покладені в основу нових технологій в електроніці, голографії, радіотехніці. Здійснюються фундаментальні дослідження і виконуються

цільові комплексні програми з наноструктурних систем, наноматеріалів і нанотехнологій, а також у галузі сенсорних систем і технологій.

Широке визнання вітчизняних і зарубіжних учених здобули ґрунтовні дослідження у галузі біологічних наук — із мембранної біології, фізіології людини і тварин, нейрофізіології, біосенсорики, геноміки.

Триває цілеспрямована пошукова робота з теоретичної та експериментальної онкології, радіаційної медицини, кріобіології та кріомедицини, молекулярної і

клітинної біології, генної інженерії, мікробіології та вірусології. Всебічно досліджується тваринний і рослинний світ України з метою опрацювання

дійових методів відновлення біорізноманіття та його захисту від техногенних впливів

на континентальні й морські екосистеми. Особлива увага приділяється сучасним проблемам селекції, інтродукції та акліматизації нових сортів і видів.

Б. Є. Патон біля нового апарата АШ115М для електрошлакового зварювання. 2006 р.

Прагнучи до інтеграції науки й освіти, академія підтримує постійні зв‘язки з

Міністерством освіти і науки, провідними вищими навчальними закладами України. Ця співпраця втілюється у роботі спільних наукових установ, науково-навчальних центрів,

кафедр, лабораторій тощо. Національна академія наук України докладає багато зусиль для розвитку міжнародних наукових зв‘язків, інтеграції у світове наукове співтовариство. Установи академії беруть активну участь у виконанні спільних

дослідницьких робіт за прямими двосторонніми угодами з науковими організаціями зарубіжжя, а також за грантами багатьох міжнародних наукових фондів і програм.

69

Підтримуються творчі контакти за укладеними угодами з академіями наук та науковими центрами понад 50 країн Європи, Азії, Америки, серед яких Німецьке дослідне товариство (DFG), Національний центр наукових досліджень (CRNS,

Франція), Національне бюро досліджень Італії (CNR), Національна рада з досліджень Туреччини (TUBITAK), а також численні університети. Суттєвий внесок НАН України

зробила у багатосторонню співпрацю академій наук країн Чорноморського регіону. П‘ятнадцять років тому НАН України виступила ініціатором заснування

Міжнародної асоціації академій наук, яка нині об‘єднує національні академії наук,

провідні наукові центри, університети та наукові фонди 15 країн.

Список використаних сайтів:

https://www.facebook.com/senenkoanton https://focus.ua/long/340819/ https://www.facebook.com/Популярна-наука

http://www.logos.biz.ua/proj/vynahid/online/74.htm

70

«Я – УКРАЇНЕЦЬ! І Я ЦИМ ПИШАЮСЬ!»

(виховна година)

Автор: Блажко Галина Євгенівна

викладач вищої категорії

Тема: Я – українець! І я цим пишаюсь!

Мета: розширювати духовний світ учнів; прищеплювати любов до своєї Батьківщини; виховувати гордість за українську націю та надбання видатних українців; формувати почуття обов‘язку перед своєю державою; акцентувати увагу учнів на своїй

особистості з метою самопізнання та подальшого саморозвитку.

Обладнання : портрети видатних українських хіміків, фотографії українських

винахідників та їх винаходів

"Витри піт солоний із чола,

І трудись, забувши про утому, Бо людина ціниться по тому,

Що вона зробила, що змогла…» Вступне слово викладача.

Будь-яка держава має свій предмет гордості: розвинену економіку, демократичний устрій, високий рівень життя людей, історичні та культурні пам'ятки, але найбільшим

багатством кожної держави є люди. Розумні і здорові. Стати справжньою людиною, особистістю - ось ваша головна мета, до неї Ви йдете

не один рік, і на кожній вищій сходинці все більше усвідомлюєте в чому суть справді

людського. І що цікаво: чим більше людина знає і розуміє, тим більше питань ставить перед нею життя, тим вищий ідеал особистості, тим вимогливіша вона до себе.

Сьогодні ми з вами поговоримо про винаходи українців, які стали відомими на весь світ. Ви дізнаєтесь також про відомих українських хіміків та їх досягнення в науці. Я, сподіваюсь, що в кінці нашого спілкування кожен з вас поставить собі запитання: «

А що конкретно я зможу корисного зробити для своєї держави?» Я впевнена, що сьогодні ви відчуєте справжню гордість за свою країну та її людей.

РУБРИКА «Українські винаходи та винахідники»

Учень 1:

Завдяки українським вченим з‘явилися винаходи, які зараз відомі у всьому світі.

Пропонуємо вам топ-23 кращих винаходів, які належать українцям.

Вертоліт

Винахідником вертольоту є київський авіаконструктор, який емігрував до США, Ігор Сікорський. У 1931 році він запатентував проект машини з двома пропелерами - горизонтальним на даху і вертикальним на хвості. Перший вертоліт VS-300 піднявся в

небо в 1939 році. Пізніше на його основі VS-300 був створений перший у світі вертоліт-амфібія на поплавковому шасі, який міг злітати з води і сідати на суші.

71

Рукавичка EnableTalk для людей з обмеженими можливостями

Рукавичка призначена для перекладу мови жестів в слова. Пристрій для людей з обмеженими можливостями слуху та мовлення розробили українські студенти. Він

виглядає, як дві рукавички, оснащені датчиками, які відстежують положення рук і передають дані на мобільний пристрій.

Гасова лампа

Лампа на основі згоряння гасу була створена львівськими аптекарями Ігнатієм Лукасевичем і Яном Зехом у 1853 році в аптеці «Під золотою зіркою». Одночасно з

лампою був винайдений і новий спосіб отримання гасу шляхом дистиляції і очищення нафти.

Учень 2:

Безкровний аналіз крові Харківський вчений Анатолій Малихін придумав, як зробити аналіз крові

безкровним. Він створив прилад, п'ять датчиків якого прикріплюються на певні ділянки тіла людини, після чого на екран комп'ютера виводиться 131 показник здоров'я. Прилад

активно використовується медиками в Китаї, Саудівській Аравії, Німеччини, Єгипті та Мексиці.

Поштовий індекс

У 1932 році в Харкові була створена унікальна система маркування листів.

Спочатку в ній використовувалися цифри від 1 до 10, а пізніше формат змінився на число-буква-число. З початком Другої

світової війни цю систему індексації скасували, однак пізніше продовжили

використовувати в багатьох країнах світу.

Ракетний двигун Уродженець Житомира Сергій

Корольов є конструктором радянської ракетно-космічної техніки і засновником космонавтики. У 1931 році він разом з колегою Фрідріхом Цандером домоглися

створення громадської організації з вивчення реактивного руху, яка згодом стала державною науково-конструкторської лабораторією з розробки ракетних літальних апаратів. У 1957 році Корольов запустив на навколоземну орбіту перший в історії

штучний супутник Землі.

Антибіотик батумін

Вчені з Інституту мікробіології і вірусології НАН України створили новий антибіотик, що володіє високою активністю до всіх видів стафілококу. За сво їм хімічним складом цей препарат не має аналогів.

Учень 3:

Гнучкий суперконденсатор

Фахівці з Львівської політехніки придумали гнучкий тканинний суперконденсатор, який працює на сонячній батареї і може зарядити навіть мобільний телефон. Пристрій являє собою компактну систему енергозбереження, котра гнеться і кріпиться до будь-

якої поверхні. Це український винахід увійшло в топ-100 кращих досліджень і розробок світу 2011 року за версією впливового американського журналу R&D Magazine.

72

Рідкий струменевий скальпель Наукові співробітники Аерокосмічного інституту та Національного авіаційного

університету створили рідкий струменевий скальпель, який не пошкоджує судинну

систему при проведенні операцій на внутрішніх ораганах людини. Високий тиск при роботі апарату дозволяє видаляти нем'язові тканини з мінімальною крововтратою.

Скальпель не має аналогів на Заході і є інструментом багаторазового використання.

Перший підводний човен-чайка Безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків, чайка, був створений в XVI-

XVII століттях. Зовні бортів кріпився очеретяний пояс, який дозволяв спускати човен під воду і утримувати його на плаву в такому стані. Швидкість чайки становила

приблизно 15 км/год, що дозволяло козакам без труднощів втекти від турецьких галер.

Годинник-глюкометр для діабетиків Вчений із Закарпаття Петро Бобонич винайшов глюкометр у вигляді наручного

годинника. З його допомогою діабетики можуть дізнаватися рівень цукру в крові в будь-який момент. Для цього не потрібно здавати кров.

Екологічно чисте паливо Інженер зі Славутича Володимир Мельников сконструював машину, яка

перетворює відходи деревини в паливні брикети. Піч під надвисоким тиском розігріває

тирсу до 300 градусів, внаслідок чого утворюється рослинний клей. Далі працює прес, який стискає масу з силою 200 тонн на квадратний сантиметр. В результаті виходить

паливний брикет, схожий на антрацит.

Учень 4:

Опріснення морської води

Технологію опріснення морської води для пиття розробив професор Одеської державної академії холоду Леонард Смирнов. Заморожена особливим чином морська

вода перетворюється в кристали, з поверхні яких можна видалити солі, шкідливі речовини, а також важкі ізотопи водню, які негативно впливають на гени і нервову систему людини.

Профілактор Євмінова До створення тренажера і відомої зараз у всьому світі методики профілактики і

лікування захворювань хребта В'ячеслава Євмінова підштовхнула власна серйозна травма. В ході експериментів з дозуванням навантажень і виконання вправ під різними кутами, які активізували обмінні процеси і зміцнювали м'язи хребта, був винайдений

тренажер, який отримав назву профілактор Євмінова.

Пристрій для боротьби з ураганами

Унікальну конструкцію для захисту узбережжя від ураганів розробив доцент фізико-технологічного факультету Рівненського державного університету Віктор Бернацький. Пристрій вловлює потоки сильного вітру і зменшує його силу шляхом

протидії зустрічного потоку повітря. За свій винахід українець отримав нагороду Європейської науково-промислової палати.

73

Найшвидший в світі автомобіль

У найшвидшому радянському автомобілі, проект якого в 1966 році

розробив харків'янин Володимир Нікітін, був встановлений вертолітний

газотурбінний двигун ГТД-350 потужністю 400 кінських сил. Розрахункова швидкість машини

становила 400 км/год, але вона не була досягнута через відсутність відповідної

траси. Однак під час заїзду на Чугуївської трасі ХАДІ-7, стартувавши з місця, зміг розвинути швидкість 320 км/год на дистанції 1 км.

Кінескоп Йосип Тимченко - людина, яка за два роки до відкриття братів Люм'єр, спільно з

фізиком Миколою Любимовим розробив скачковий механізм «равлик». Його принцип дії був покладений в основу створення кінескопа. У 1893 році в Одесі були показані два фільми, знятих за допомогою першого кінескопа. Тимченко випередив західних

винахідників кінематографу, однак його пристрій не був запатентований .

Учень 5:

Вугільний комбайн У 1932 році українець, уродженець нинішньої Луганської області, Олексій

Бахмутський створив дослідний зразок першого в світі вугільного комбайну. Після

деякого вдосконалення у 1939 році Горлівський завод ім. Кірова почав серійне виробництво вугільних комбайнів, які успішно працювали на шахтах Донбасу до

початку війни.

Зварювання живих тканин Ідея зварювання живих тканин з'явилася серед вчених інституту

електрозварювання ім. Євгена Патона. Ще в 1993 році під керівництвом Бориса Патона - сина винахідника різних методів електрозварювання, були проведені

експерименти, які довели можливість отримання зварного з'єднання різних м'яких тканин тварин способом біполярної коагуляції.

Пізніше почалися експерименти зі зварювання тканин видалених органів людини.

Рентген Українець Іван Пулюй за 14 років до німця Вільгельма Рентгена сконструював

трубку, яка згодом стала прообразом сучасних рентгенівських апаратів.Він набагато глибше, ніж Рентген проаналізував природу і механізми виникнення променів, а також

на прикладах продемонстрував їх суть.

Саме Іван Пулюй першим у світі зробив рентеновскій знімок людського скелета.

Компакт-диск Мало хто знає, що прообраз компакт-

диска в кінці 1960-х винайшов аспірант

Київського інституту кібернетики В'ячеслав Петров. Тоді розробка носила

науковий характер і не мала нічого спільного з музикою. Оптичний диск був створений для супер ЕОМ.

74

Електричний трамвай На початку 1870-х полтавчанин Федір Піроцький розробив технологію передачі

електроенергії через залізний дріт. У 1880 році Піроцький представив проект

застосування електрики "для руху залізничних потягів з подачею струму". Через рік в Берліні поїхав перший трамвай, вироблений компанією Siemens за схемою українця.

Екоавтомобіль, що працює на повітрі Житель Харкова, 48-річний Олег Збарський, створив автомобіль, що працює на

стисненому повітрі. Така пневмомашин, хоч і їздить зі швидкістю 40 км / год, не

виробляє шкідливих викидів. І хоча екоавтомобіль дуже громіздкий, при відповідному доопрацюванні технологія може отримати широке застосування.

Рубрика «ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ХІМІКИ»

От де, люде,наша слава, Слава України!

Тарас Шевченко Викладач:

На території сучасної України хімічні виробництва, якщо так можна сказати,

існували споконвіку. Одним з найдавніших було чинбарство – чинення та дублення шкір. Для їхньої обробки тоді використовували попіл, відвари дубової кори та інших

рослин. Три-чотири тисячоліття тому кіммерійці, які мешкали в Північному Причорномор‘ї, уже вміли виплавляти із болотної руди залізо. У скіфських похованнях (VI-IV ст. до н.е.) було виявлено бронзові, срібні та золоті вироби. Тут, у стародавній

Скіфії (сучасна Запорізька область), археологи знайшли визначний центр металургії та металообробки. Знахідки біля Бахмута (нині Артемівськ) свідчили про виробництво

міді ще 4000 років тому. Внаслідок ретельних досліджень та порівнянь учені припускають, що давня мідна індустрія на теренах сучасного Донбасу існувала значно раніше копалень на острові Кіпр, від якого й походить латинська назва елемента

№ 29 – «купрум». У добу середньовіччя в Україні високого рівня досягли технології фарбування

тканин, виготовлення ліків, барвників, винокур іння, скловаріння, а особливо – виробництва поташу, селітри та курного пороху. Так, запорізькі козаки у бою з ворогом у 1516 р. застосували дивовижний винахід – шестиступінчасті порохові ракети, що

падаючи вибухали, летіли далі, знову падаючи вибухали, і т ак шість разів.Іноземців, які за різних часів побували в Україні, приводило в захват селітроваріння і порохове

ремесло.

У другій половині ХІХ ст. в Україні почала бурхливо розвиватися нова галузь

хіміко-харчової технології – цукроваріння. А на рубежі ХІХ і ХХ ст. вівся інтенсивний

видобуток кам‘яного вугілля й залізної руди, набирала сили коксохімія.

Сьогодні потужна хімічна індустрія в нашій країні

розвивається, спираючись на хімічні ремесла минулих

епох, здобутки світової науки, а також на досягнення

наших українських учених-хіміків.

Учень 6:

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945)

Народився Володимир Іванович Вернадський 12 березня 1863 р. Закінчив фізико-математичний факультет

Петербурзького університету. У 1917-1921 рр. працював в Україні, організатор і перший президент Української

75

Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець

науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст.

Рід Вернадських походив від литовського шляхтича Верни, який воював разом з

Богданом Хмельницьким за визволення України. І вже нащадки його були

українськими козаками. Прадід Володимира Івановича, запорожець Іван Никифорович,

закінчив Києво-Могилянську академію, а після розгрому Січі Катериною ІІ став

священиком на Чернігівщині. Дід, Василь Іванович, служив військовим лікарем.

Батько, Іван Васильович, був професором політекономії та статистики Київського

університету Св. Володимира, пізніше – працював у Москві та Петербурзі, де в 1863 р. і

народився майбутній учений. Мати, Ганна Петрівна Константинович, теж походила з

українського козацького роду. Через чотири роки після народження Володимира батьки

переїхали в Харків. Тут пройшли його дитячі роки. Майже щороку на літо родина

приїздила у село Великі Шашаки на Полтавщині, де Вернадські мали садибу. У 1873 р.

Володимир пішов у перший клас Харківської гімназії, але провчився лише рік, бо сім‘я

на кілька років поїхала за кордон, а звідти повернулася в Петербург. Тут

тринадцятирічний Володя продовжив навчання в гімназії. З наукових джерел відомо,

що молодий В. Вернадський був небайдужий до історії України, читав книги, навіть

написав статтю. І все ж, під впливом батька, він віддав перевагу природознавству і по

закінченні гімназії вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького

університету. Ще студентом Володимир став членом одного з народницьких гуртків, де

познайомився з Наталією Єгорівною Старицькою – своєю майбутньою дружиною.

Вони прожили «душа в душу і думка в думку» майже 56 щасливих років, виховали

сина Георгія і дочку Ніну.

Закінчивши університет у 1885 р. В. Вернадський працює в Мінералогічному музеї

цього закладу і веде активну пошуково-дослідницьку роботу в галузі мінералогії,

кристалографії та інших наук. Для вдосконалення знань через деякий час його

відряджають в Італію, Німеччину, Францію. До тем, що його цікавили, додалась

органічна і неорганічна хімія. Після повернення В. І. Вернадський очолив кафедру

мінералогії фізико-математичного факультету Московського університету. Згодом він

захистив докторську дисертацію і став професором. До цього періоду відносяться його

перші роботи з нової науки – геохімії, а також геологічні дослідження на Лівобережній

Україні, у Польщі, Криму, на Уралі.

На час першої російської революції В. І. Вернадський – відомий професор, а також

борець за вільнодумство і демократію. На знак протесту проти урядової політики учений залишає Московський університет і переїжджає до Петербурга, продовжуючи

наукову і політичну діяльність.

Жовтневу революцію Володимир Іванович рішуче не сприйняв. Після приходу до

влади більшовиків залишатися в Росії стало небезпечно і він переїхав в Україну. Згодом

уряд гетьмана Скоропадського запросив ученого до Києва, де В. І. Вернадський очолив

Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також

комісію з питань вищої школи. 27 листопада 1918 р. Володимира Івановича обирають

першим президентом УАН. За його ініціативи почалося створення біогеохімічної

лабораторії. Досліджуючи геохімію рослин, учений висунув гіпотезу про те, що в землі

є вже відомі на той час 87 хімічних елементів.

Невдовзі Україною пронеслися катаклізми політичних потрясінь: гетьман зрікся

влади і виїхав за кордон, почалася громадянська війна та довгий ланцюг зміни влад. У

76

цьому вирі подій В. І. Вернадському все ж таки вдалося зберегти УАН як чинну

установу. Подальший життєвий шлях ученого був складним, багатим на переїзди і пильну увагу влади. 1920 р. – обрання ректором Таврійського університету, 1921 р. –

повернення в Петроград, призначення директором Радієвського інституту, 1922-1926

рр. – відрядження до Франції на запрошення Сорбонни для читання лекцій з геохімії. З

поверненням уже в Ленінград Володимир Іванович видає монографії «Біосфера»,

«Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, створює під своїм

головуванням Комісію з вивчення важкої води. У 1935 р. він переїжджає в Москву, де

працює над проблемою «життя в космосі». У 1940 р. учений ініціює створення Комісії з

проблем урану при Президії АН СРСР, фактично поклавши початок ядерному проекту

в СРСР.

На початку другої світової війни В. І. Вернадський з дружиною евакуюється з

Академією наук у Казахстан. Тут він працює над своєю найбільшою роботою «Химическое строение биосферы Земли и ее окружения», задум якої вражає своїм

розмахом і сьогодні.

У 1943 р. Володимир Іванович повернувся до Москви. Через рік він видав свою останню працю «Декілька слів про ноосферу». 6 січня 1945 р. видатного ученого

не стало.

У повному обсязі роботи В. І. Вернадського не публікувалися аж до 1990-х років. Але його праці та ідеї не втратили актуальності та практичного значення і в наші дні,

тому що характерною рисою досліджень є фундаментальність. Із більш ніж 700

опублікованих праць 100 присвячено мінералогії, 70 – біогеохімії, 50 – геохімії, 43 – історії наук, 37 – організаційним питанням, 29 – кристалографії, 21 – радіогеології,

інші – різним проблемам науки.

Ім‘ям видатного ученого і патріота України Володимира Івановича Вернадського названо кратер на зворотньому боці Місяця, підльодові гори в Східній Антарктиді,

підводний вулкан в Атлантичному океані, мінерал вернадит, діатомову водорість,

рудник у районі озера Байкал, науково-дослідне судно НАН України, Національну бібліотеку України, українську наукову станцію в Антарктиді. За видатні наукові

роботи в області мінералогії, геохімії і космохімії АН Росії і НАН України

присуджують премії ім. В. Вернадського. У 2000 р. на Всеукраїнському шоу «Людина року» ученого назвали «Людиною століття»!

Учень 7:

Горбачевський Іван Якович (1854-1942)

Серед дійсних членів НТШ був геніальний український учений-хімік і біохімік Іван Горбачевський (1854-1942)... І. Горбачевський синтезував і дослідив сечову кислоту, добув

її штучно і встановив роль сечової кислоти у живих організмах. Ці дослідження мали велике значення для

вивчення біохімічних процесів уремії та вагомий вплив на розвиток клінічної медицини. І. Горбачевський висловив думку про амінокислотний склад білків. Праці

І. Горбачевського присвячені також гігієні, епідеміології та судовій медицині. Великі заслуги його в опрацюванні української хімічної та медичної

термінології. Він видав українською та чеською мовами підручники з хімії. 2004 рік ЮНЕСКО визнало роком академіка Івана Яковича Горбачевського. Ім‘я

цього видатного українця в радянські часи було мало відоме навіть у Галичині – його батьківщині. Понад 60 років І. Горбачевський жив і працював за межами України, але

залишився вірним їй. Тепер його ім‘я повертається на рідну землю.

77

Ім‘я великого ученого і патріота носить Тернопільська державна медична академія, а студенти, які мають великі успіхи у навчанні, отримують стипендію ім. Івана

Горбачевського. В Україні відзначалося 150-річчя від дня його народження.

Народився майбутній учений 1854 року в селі Зарубинці (нині Збаразький район Тернопільської області) у сім‘ї священика. Закінчивши 1872 р. Тернопільську гімназію,

Іван поїхав здобувати медичну освіту до Відня. У 1875 р. він закінчив медичний

факультет Віденського університету і в цьому ж закладі почав свою викладацьку діяльність. Згодом місцем його праці стає Інститут лікарської хімії. Тут Іван Якович

розпочав цілеспрямовані дослідження над синтезом сечової кислоти, які привели його

до відкриття світового значення. Відкриття Івана Горбачевського дозволило встановити джерела і шляхи утворення сечової кислоти в живому організмі, виявляючи її

складники. Згодом це дозволить зробити дійовий метод діагностування захворювань.

Після такого наукового успіху 29-річного асистента запросили на посаду професора медичного факультету Празького університету. Тут І. Я. Горбачевський продовжує досліди, розпочаті у Відні. Йому належить ідея гідролізного розщеплення

нуклеїнових кислот, відокремлення сечової кислоти від ксантину та гуаніну. Значення цих досліджень Івана Яковича можна повною мірою оцінити лише під сучасну пору,

коли пильне та всебічне вивчення подвійної спіралі життя наближає нас до розкриття таємниць механізму відтворення і втілення генетичної інформації на молекулярному рівні. Вчений одним із перших виділив у чистому вигляді амінокислоти і показав, що

вони є «будівельними цеглинками» білків. І. Горбачевський був не тільки відомим ученим, дослідником, але й державним

діячем – довічним членом палати австрійського парламенту. Йому судилося стати

першим міністром охорони здоров‘я в Європі. Таке відомство було спочатку організоване в Австро-Угорській імперії.

1921 р. І. Горбачевський став професором кафедри хімії щойно створеного у Відні

Українського вільного університету, а через два роки – ректором такого ж закладу у Празі. Одночасно учений був одним із засновників і професорів Української

господарської академії в Подебрадах.

Учений ніколи не забував про свою Батьківщину. У 1924 р. він підготував кілька підручників з хімії: «Неорганічна хімія», «Органічна хімія», «Фізіологічна хімія», які

були написані чеською та українською мовами.

Ще навчаючись у Віденському університеті, Іван Горбачевський познайомився зі своїм земляком Іваном Пулюєм. Вони стали побратимами і однодумцями на все життя.

Професори-тернопільці заснували у Празі студентське земляцтво – Українську

академічну громаду, де читали студентам лекції, фінансово підтримували бідних студентів.

6 квітня 1925 р. І. Горбачевського було обрано академіком ВУАН за спеціальністю

«біохімія». Він був також дійсним і почесним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, доклав великих зусиль для створення і становлення Українського

лікарського товариства при ньому, був його першим почесним головою.

І. Горбачевський є автором майже п‘ятдесяти наукових праць, значна частина яких не втратила свого наукового значення донині.

У травні 1942 р. І. Горбачевський знайшов вічний спочинок. Його поховано

у Празі.

78

Учень 8:

Зелінський Микола Дмитрович(1861-1953)

Народився майбутній хімік-органік 6 лютого 1861 року в

м. Тирасполі Херсонської губернії. Батьки хлопчика рано

померли і він залишився на вихованні бабусі Марії Петрівни Васильєвої. Вона уважно стежила за його фізичним і духовним

розвитком, турбувалася про освіту.

Початкові знання Микола Зелінський отримав удома. Потім три роки він навчався в Тираспольському повітовому

училищі, а після – в Одеській гімназії. Саме там хлопець

зацікавився природничими науками. Важливу роль у виборі його життєвого шляху відіграли й лекції відомого фізіолога І. Сєченова. Через два десятиліття, уже в стінах

Московського університету, двох видатних учених зв‘язала міцна дружба.

У 1880 р. Микола Зелінський закінчив гімназію і поступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Цей навчальний заклад славився

своїми демократичними традиціями. У ньому працювали відомі учені: І. Сєченов, І. Мечников, М. Соколов, П. Меликішвілі та ін. З усіх предметів, які викладалися в університеті, М. Зелінського найбільше цікавила хімія. У 1884 р. він отримав диплом

про закінчення університету і залишився працювати в ньому на кафедрі хімії. Згодом його направили для стажування в Німеччину. У 1888 р. молодий учений повернувся в

Одесу і став приват-доцентом Новоросійського університету, а вже через три роки захистив докторську дисертацію, яка стала першим в Росії значним дослідженням зі стереохімії.

У 1893 р. М.Д. Зелінського запросили професором на кафедру органічної й аналітичної хіміїМосковського університету. Тут повною мірою виявилися видатні

педагогічні здібності Миколи Дмитровича. На основі вже існуючих підручників і власного багатого досвіду він створив оригінальний курс органічної хімії.

Діяльність професора М. Зелінського не обмежувалася університетом. Він також

організував кафедру органічної хімії на Московських вищих жіночих курсах під своїм керівництвом. На початку 90-х років за пропозицією Міністерства фінансів Микола

Дмитрович обладнав у Москві Центральну лабораторію, яка згодом перетворилася в Інститут хімічних реактивів і особливо чистих хімічних речовин. У 1908 р. він брав активну участь в створенні міжнародного університету ім. А.Л. Шанявського. Учений

був членом Російського фізико-хімічного товариства і зробив на його зборах близько 150 доповідей.

Займаючись суспільною діяльністю, професор М. Зелінський продовжував активну

експериментальну і теоретичну роботу в області органічної хімії, виявляв нові шляхи

синтезу і нові закономірності. У його розпорядженні була маленька лабораторія. У 1904-1905 рр. Микола Дмитрович відкрито підтримав революційний рух

студентської молоді. У 1911 р. царський уряд знову спробував втрутитись у життя

Московського університету. На знак протесту М.Д. Зелінський разом з групою прогресивних професорів покинув університет, де він створив одну із найкращих

лабораторій, і переїхав у Петербург. Майже рік він не міг знайти роботу. У 1912 р. М.Д. Зелінський очолив Центральну лабораторію Мін істерства фінансів у Петербурзі.

Одночасно він викладав у Політехнічному інституті. Під час першої світової війни, коли застосовувались хімічні бойові речовини, професор М. Зелінський розробив

протигаз, який допоміг зберегти життя тисячам солдатів. У 1917 р. М.Д. Зелінський повернувся в Московський університет. У 1924 р. він

став членом-кореспондентом Академії наук, у 1929 – академіком. Учений був одним із засновників Інституту органічної хімії Академії наук. Пізніше він організовував і

очолив хімічний сектор Всесоюзного інституту експериментальної медицини.

79

Восени 1952 р. здоров‘я М.Д. Зелінського значно погіршилось, а влітку 1953 р. його не стало. Пішов із життя один із найвидатніших учених. Роботи М.Д. Зелінського

– то ціла епоха в історії органічної хімії. Великою заслугою Миколи Дмитровича перед наукою є створення всесвітньо відомої школи хіміків-органіків, куди ввійшли

Верещагін, Баландій, Кочетков, Казанський, Несміянов, Лавровський та ін. Учений неодноразово нагороджувався орденами та іншими державними нагородами. Його

ім‘ям названо Інститут органічної хімії, одна з московських вулиць, а в будинку, де він мешкав, створено меморіальний музей.

Учень 9:

Пилипенко Анатолій Терентійович(1914-1993)

Усе своє життя присвятив науці Анатолій Терентійович Пилипенко – академік НАН України, доктор хімічних наук,

професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат

Державної премії України, відомий учений у галузі аналітичної хімії та хімії комплексних сполук.

Роботи А. Пилипенка та очолюваної ним школи хіміків-аналітиків сприяли тому, що Україна посіла одне з провідних місць

у галузі спектрофотометричних, люмінесцентних та інших методів аналізу. У колі постійних інтересів Анатолія Терентійовича знаходилися проблеми захисту

водного басейну України від забруднення техногенними відходами... Учений займався такими важливими проблемами, як створення замкнутих циклів водопостачання в промисловості, розробка технології комплексної переробки шахтних вод.

Анатолій Терентійович Пилипенко народився 3 травня 1914 р. в с. Шевченкове

(колишня Кирилівка) Звенигородського району Черкаської області в селянській родині.

Після навчання у школі 1931 р. вступив на хімічний факультет Київського

політехнічного інституту, успішно закінчив його і 1936 р. почав навчатися в

аспірантурі на кафедрі аналітичної хімії. І вже через три роки йому було присуджено

учений ступінь кандидата хімічних наук.

З 1939 року вчений працював у Київському технологічному інституті силікатів.

Його наукова діяльність перервалася через хворобу, а в 1944 р. він добровольцем пішов

на фронт.

Свою наукову діяльність у післявоєнні роки Анатолій Терентійович продовжив на

кафедрі аналітичної хімії Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка,

керівником якої був академік А. Бабко – талановитий учений, який створив в Україні

велику школу хіміків аналітиків. Захистивши у 1960 р. докторську дисертацію,

А. Т. Пилипенко став професором цієї кафедри.

У 1968 р. учений очолив відділ теоретичної хімії в Інституті загальної та

неорганічної хімії АН УРСР, а в наступному році його було обрано членом-

кореспондентом АН УРСР.

З 1976 р. А. Пилипенко – директор Інституту колоїдної хімії та хімії води

ім. А. Уманського АН УРСР та завідувач відділу аналітичної хімії інституту. У цьому ж

році він став академіком АН УРСР.

А.Т. Пилипенко віддав багато сил та енергії науковій та науково-організаційній

роботі в галузі охорони та раціонального використання водних ресурсів. До кінця

життя він керував виконанням аналітичної частини державних програм «Чиста вода» та

«Питна вода», брав активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії,

багато разів бував у Прип‘яті, вирішував нагальні питання, пов‘язані з очисткою води.

У творчому доробку А.Т. Пилипенка – більше 1000 робіт. Він автор та співавтор 19

монографій, підручників, довідників. Під керівництвом ученого були успішно захищені

80

69 кандидатських та 5 докторських дисертацій. Його учні працюють у багатьох

установах нашої країни та за її межами. Завдяки зусиллям професора А. Пилипенка у

1979 р. створено журнал «Хімія та технологія води». Також він був членом редколегій

інших наукових журналів, за його підручниками навчалося і продовжує навчатися не

одне покоління студентів хімічного та біохімічного факультетів. Професор А. Пилипенко був людиною суворою і вимогливою, недосяжним

прикладом працелюбності і працездатності: помер учений, працюючи над

монографією.

Учень 10:

Яцимирський Костянтин Борисович

Народився в 1916 р.

Костянтин Борисович Яцимирський – видатний вітчизняний учений у галузі фізико-неорганічної, аналітичної і

біонеорганічної хімії, академік НАН України, лауреат Державної премії України, премії АН СРСР ім. Л.О. Чугаєва та премії НАН України ім. Л.В. Писаржевського, нагороджений

Золотою медаллю ім. Я. Гейровського Чехословацької АН... Він є автором понад 1000 наукових праць, у тому числі 24

монографій і підручників. К.Б. Яцимирський – засновник і голова вітчизняної школи з фізико-неорганічної хімії, серед його учнів 16 докторів і 55 кандидатів наук .

Костянтин Яцимирський народився 4 квітня 1916 року в с. Пологи Тепликського

району Вінницької області в родині вчителя. У 1931 р., закінчивши семирічну школу в м. Черкаси, він вступив до Черкаського лісового технікуму, а потім перевівся до

Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму. Після закінчення навчання К. Яцимирського призначили помічником лісничого в Малинівське лісництво під Чугуєвим. Він любив займатися лісовими справами, але не адміністративними та фінансовими. А згодом

Костянтин Яцимирський зрозумів, що йому треба обирати іншу стежку, пов‘язану з викладацькою або науково-дослідницькою роботою. Після листування зі своїми

колегами в Ташкенті – вихідцями з України, К. Яцимирський переїхав до Узбекистану займатись гірським лісоводством. Він потрапив у дружний колектив, але робота не зовсім відповідала його нетерплячому характеру. Костянтин знову згадав про хімію,

якою він так захоплювався ще в школі. У 1936 р. К.Б. Яцимирський вступив до Середньоазіатського державного університету (м. Ташкент) на хімічний факультет. Навчався він на «відмінно». Уже на другому курсі займався науково-дослідницькою

роботою на кафедрі органічної хімії, а на третьому – захопився оригінальною теорією кислот відомого хіміка М. Усановича. Одержані дані він узагальнив у своїй дипломній

роботі, а пізніше – використав у кандидатській дисертації, яку захистив у 1941 р. У роки війни К. Яцимирський служив викладачем військово-хімічної справи в

Подольському піхотному училищі в м. Іванові. Навіть у цей важкий час учений

продовжував наукову роботу. Ним були здійснені теоретичні дослідження в галузі термодинаміки гідратації іонів та енергії ґратки комплексних солей, які стали в

майбутньому фундаментом для введення в хімію поняття про тер-мохімічні радіуси, розраховані К.Б. Яцимирським.

З 1945 по 1961 рр. наукова і педагогічна діяльність К.Б. Яцимирського була

пов‘язана з Іванівським хіміко-технологічним інститутом, де він пройшов шлях від

асистента до заступника директора. ...К.Б. Яцимирський виконував піонерські дослідження в перспективній, але практично не вивченій на той час галузі фізико-

неорганічної хімії – термохімії комплексних сполук. Результати цього циклу робіт

узагальнені К.Б. Яцимирським у монографії «Термохимия комплексних соединений»,

81

яка була першою у світі фундаментальною працею у цій галузі. Одержані термохімічні характеристики процесів комплексоутворення, їх аналіз і узагальнення стали основою

дисертації на здобуття вченого ступеня доктора хімічних наук, яку К.Б. Яцимирський

захистив у 1948 р. У 1951 р. учений побував на всесоюзній конференції у Києві і відчув непереможне

бажання повернутися на рідну землю. У 1961 р. К.Б. Яцимирського було обрано членом-кореспондентом АН УРСР, а через рік він переїхав до Києва, де працював завідувачем відділу хімії комплексних сполук Інституту загальної та неорганічної хімії

АН УРСР. З 1964 р. Костянтина Борисовича було обрано академіком АН УРСР. З 1969 по 1982 рр. професор К. Яцимирський очолював Інститут фізичної хімії

ім. Л.В. Писаржевського АН УРСР, продовжував наукову роботу. Він сформулював основні положення, завдання фізико-неорганічної хімії, проводив фундаментальні дослідження. У 70-х роках учений розпочав дослідження в галузі біонеорганічної хімії

– науки про біологічні функції металів, будову та функції активних центрів металовмісних природних молекул. Наразі академік К. Яцимирський вивчає вияви

релятивістського ефекту в хімії і пояснює з позицій цього феномену багато властивостей важких атомів.

Наукові праці К. Б. Яцимирського відомі далеко за межами України. Він є

засновником і визначним лідером вітчизняної школи фізико-неорганічної хімії.

Викладач: Безкінечно можна розповідати про видатних українців. Я пишаюсь тим,

що я українка, адже мій народ - це талановиті люди, це велика нація! У царя Соломона була така каблучка, на якій було вирізьблено "Все минає". Так,

все минає , але кожна людина після себе на Землі залишає слід. І від того, який слід це

буде, залежить як довго тебе пам'ятатимуть. Тому сьогодні я хочу побажати вам: Пильнуйте за своїми думками, вони стануть словами.

Пильнуйте за своїми словами, вони стануть вчинками. Пильнуйте за своїми вчинками, вони стануть звичками. Пильнуйте за своїми звичками, вони стануть характером.

Стежте за своїм характером, бо він визначає Вашу долю! Найкоротша відстань між людьми - усмішка. Тож частіше усміхайтесь і

пам‘ятайте, що навіть маленькими добрими справами можна змінити світ навколо себе! Бажаю вам успіхів у цьому!

Використана література:

1. Андрусев М. М. Н. Д. Зелинский: Кн. для учащихся / М. М. Андрусев, А. М. Табер.– М.: Просвещение, 1984.– 79 с.– (Люди науки).

2. Баландин Р. К. В. И. Вернадский: Кн. для учащихся 9–10 кл.– М.: Просвещение, 1987.– 128 с.: ил.– (Люди науки).

3. Баландин Р. К. Вернадский (1863-1945) // Р. К. Баландин. Сто великих гениев.– М., 2004.– С. 314–320.

4. Бушак С. З Україною у серці: 140 р. тому народився академік

В. І. Вернадський // Київ.– 2003.– № 7–8.– С. 145–149. 5. Вадзюк О. Видатні природодослідники – члени Наукового товариства

ім. Т. Шевченка // Біологія і хімія в шк.– 1998.– № 3.– С. 54. 6. Василега-Дерибас М. Іван Горбачевський / М. Василега-Дерибас,

М. Береславський // Біологія і хімія в шк.– 1999.– № 4.– С. 34–39.

7. Волков В. А. Зелинский Николай Дмитриевич / В. А. Волков, Е. В. Вонский, Г. И. Кузнецова // Химики.– К., 1984.– С. 198–199.

8. Дяченко Н. Життєвий і творчий шлях А. Пилипенка / Н. Дяченко, О. Каретникова // Хімія. Біологія.– 1999.– № 17.– С. 2.

82

9. Ємченко О. Біоколиска Вернадського // Біографи голубої планети.– К., 1988.– Кн. 2: Етюди про великих мандрівників.– С. 136–145.

10. Зуй О. Анатолій Терентійович Пилипенко (1914-1993) / О. Зуй,

О. Каретникова // Хімія. Біологія.– 2004.– № 27.– С. 1. 11. Корсунская В. М. В.И. Вернадский: Науч.-худож. кн. / В. М. Корсунская,

Н. М. Верзилин; Оформ. В. Цикоты.– Л.: Дет. лит., 1982.– 95 с.: ил. 12. Каретникова О. Життєвий і творчий шлях К. Б. Яцимирського // Хімія.

Біологія.– 2003. № 7.– С. 1–3.

13. Мусский И. А. Владимир Иванович Вернадский // И.А. Мус-ский. Сто великих мыслителей.– М., 2000.– С. 530–539.

14. Николай Дмитриевич Зелинский // Биографии великих химиков / Г. Фукс, К. Хайниг, Г. Кертшер и др.; Пер. с нем. В. А. Криц-мана.– М., 1981.– С. 212–219.

15. Степанов Б. Крупнейший химик нашего времени: (К 90-летию академика

Н. Д. Зелинского) // Знание – сила.– 2001.– № 2.– С. 7. 16. Ситник К. Пророк, народжений Україною / К. Ситник, В. Багнюк // Уряд.

кур‘єр.– 2003.– 22 лют.– С. 6. 17. Стежки життя: Дослідження в галузі біонеорганічної хімії / Підгот.

О. Каретникова // Хімія. Біологія.– 2003. № 29.– С. 9–10.

18. Стежки життя: Дослідження К. Б. Яцимирського в галузі хімії координаційних сполук / Підгот. О. Каретникова // Хімія. Біологія.– 2003. № 27.– С. 5.

19. Харченко Т. Н. Вернадский Владимир Иванович / Т. Н. Хар-ченко, О.Ю. Очкурова, И.А. Рудычева // 100 знаменитых людей Украины.– Х., 2004.– С. 68.

20. Шаров І. Вернадський Володимир Іванович // І. Шаров. 100 видатних імен

України.– К., 1999.– С. 73–76. 21. Шот М. Міжнародний рік академіка Горбачевського // Уряд. кур‘єр.– 2004.– 12

трав.– С. 13. 22. Щербак М. П. Володимир Іванович Вернадський / Оформ. В. З. Куниці.– К.:

Наук. думка, 1979.– 91 с.: ілюстр.

23. Яцимирський К. Стежки життя: Спогади і роздуми / Підгот. О. Каретникова // Хімія. Біологія.– 2003. № 17.– С. 4–5; № 21.– С. 2–3; № 25.– С.

83

УКРАЇНА В ТВОРЧІЙ ДОЛІ ПИСЬМЕННИКІВ СВІТУ.

(сценарій усного журналу)

Автор: Кравченко Софія Юхимівна

викладач вищої категорії, педагогічне звання «старший викладач»,

заступник директора з навчально-виховної роботи

Тобі, Україно моя,

і перший мій подих,.

і подих останній тобі

В. Еллан

Сценарій усного журналу:

Мета:ознайомлення учнів зі зв‘язками відомих зарубіжних письменників з Україною та зацікавлення творчістю авторів, чия творчість та життя були пов‘язані з

Україною, виховання почуття гордості за свою країну. Обладнання:мультимедійна презентація, музичний супровід.

Вступ. Концепція національно - патріотичного виховання наголошує на тому, що

інтеграційні процеси, які відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і

комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються

на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму

як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які

виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для

освітньої сфери. При вивченні літератури, а також в позаурочній роботі необхідно дотримуватися

системного підходу за хронологічним і мистецько-стильовим принципами. Повноцінно і якісно виконати це завдання можна лише розглядаючи наші

мистецькі явища в міжнаціональному й світовому контекстах. Саме національна

ідентифікація й усвідомлення себе українцем – представником одного з давніх і культурних народів світу – відбувається під час вивчення літератури. Осягнення

світової літературної спадщини буде повноцінним лише за активного навчання, яке можна зреалізувати через застосування особистісно орієнтованого підходу в навчанні, проблемно-пошукового методу, використання проектної технології тощо. Словесник

має приділяти велику увагу мистецькому контексту (живопис, архітектура, скульптура, музика) й між предметним зв‘язкам з метою успішної реалізації завдань національного

та патріотичного виховання на уроках зарубіжної літератури). Вивчення художніх творів у тісних зв‘язках зі світовим мистецтвом і історією сприятиме усвідомленню українця як повноцінної особистості з багатим духовним світом і

неповторним колоритом.

84

Слово викладача. Українська тема була помітним і значним явищем у розвиткусвітової літератури впродовж ХІХ – ХХ ст. Образ України, її природа, героїчне минуле були предметом розгляду і творчих пошуків для багатьох

письменників: Миколи Гоголя, ОлександраПушкіна, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, Райнера Марії Рільке та багатьох інших.

Вони були вихідцями з різних куточків світу, представниками різних країн та епох, мали різний світогляд, але об‘єднує їх одне – вони були геніями свого часу, геніями, на яких у тій чи іншій мірі вплинула Україна, назавжди залишивши свій слід у житті та

творчій долі.

Сторінка 1

Повідомлення учнів:

Починаючи з 20-х років XIX ст., твори Міцкевича широко відомі в Україні. Ними захоплювалися Тарас Шевченко і Леся Українка, М. Коцюбинський та І. Франко.

Українською мовою його твори перекладали П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, пізніше П. Тичина, М. Бажан і найбільше — М. Рильський.

Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для Міцкевича мандрівки українською землею. Спомин про це залишився на сторінках поеми «Пан Тадеуш».

За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим. У результаті цієї подорожі з'явилася збірка «Кримські

сонети», куди увійшло 18 поезій. Міцкевича причарувала й волинська природа,

яку він оспівував у своїй творчості. Балада

«Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета, побудований на матеріалі слов'янської історії.

Народна пісня — духовне обличчя нації, писав відомий польський письменник, великий друг українського народу А. Міцкевич. Адам Міцкевич –

видатний польський поет. Його значення в польській літературі можна порівняти з роллю Р.Бернса в

шотландській, Т.Шевченка – в українській, О.Пушкіна – у російській. Він був родоначальником нової польської літератури, засновником польського

романтизму. Провідною темою творчості поета стало оспівування батьківщини, її славного минулого, а

також біль за неї, розподілену між Росією, Австрією і Пруссією. Був діячем визвольного руху, за що вигнаний з батьківщини і загнаний аж до

Чорного моря. (Учні читають напам’ять улюблені поезії А.

Міцкевича).

Сторінка 2.

«Я дуже люблю <...>народну українську мову, звучну, барвисту й таку м'яку.»

Л. Толстой.

Повідомлення учнів.

Лев Миколайович Толстой із особливою симпатією ставився до українського народу. Він не раз бував в Україні. В 1879 р. відвідав Києво-Печерську лавру, Софійський і Михайлівський собори, духовну академію, ознайомився з археологічним

музеєм. Ті київські враження відображені в його праці "Дослідження догматичного

85

богослов'я". В 1884 p. Толстой відвідав стародавній Чернігів, гостював у художника Миколи Гена хуторі Іванівському (тепер с. Шевченко).

У листах до Олександра ІІІ та Миколи ІІ й

публіцистичних творах з обуренням писав про жорстокі репресії проти учасників селянських заворушень у

Харківській і Полтавській губерніях. Толстой знав поезіюТараса Шевченка, особливо високо цінував його "Наймичку". Близьким йому було вчення українського

філософаГригорія Сковороди, якого він називав мудрецем. Письменник листувався зМарком

Вовчком,ДмитромЯворницьким, зустрічався з Марією Заньковецькою,Марком Кропивницьким.

Образи українців змальовані ним в оповіданнях

"Рубання лісу", "Севастополь у серпні 1855р." В основу одного з його народних оповідань "Старий у церкві»

покладено українську легенду "Святий і чорт". На зустрічі з группою українських студентів автор «Війни і миру» говорив: "Щасливі ви, що народилися серед народу з

такою багатою душею, народу, що вміє почувати свої радості й так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої

почуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нема чого боятися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірте чи ні, жодного народу простих пісень я не люблю так, як

вашого. Під їхню музику я відпочиваю. Стільки в них краси й грації, стільки здорового й молодого почуття

й сили!".

Сторінка 3. Кохання знайшов в Україні.

Своє кохання знайшов в Україні і відомий

французький письменник Оноре де Бальзак. Розповідь учня:

Письменник двічі відвідав Україн у (у 1847-1848 і 1848-1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві (де вінчався у 1849році з Евеліною Ганською) , Києві та інших містах. Перебування в Україні дало

йому Письменник двічі відвідав Україну (у 1847-1848 і 1848-1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві (де вінчався у

1849році з Евеліною Ганською) , Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес.

У листах на батьківщину відзначав багатства цього краю.

Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де

Сталь, А. Міцкевич та ін.можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес.

У листах на батьківщину відзначав багатства цього краю.

Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де

Сталь, А. Міцкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то

Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її

маєтку, він цікавився життям українських селян.

86

У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої

подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальовничі

села, родючі ниви і веселі селяни. "Всюди, - зазначає він, - я бачив групи селян і селянок, які йшли на

роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою

і майже завжди з піснями". Українські враження знайшли відображення у романі "Селяни"

(1848)- одному із підсумкових у творчості письменника.

Викладач:

У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається "музейна" кімната, а біля головного входу табличка з написом: "У цьому будинку в 1847- 1850 рр.

жив великий письменник Оноре де Бальзак". Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її

території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам, які почали з'являтися майже одночасно з французькими виданнями. З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І.

Франко охарактеризував творця "Людської комедії" як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі.

Творчістю Бальзака захоплювалися українські письменники другої половини XIX - початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського. Переклади його творів українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов

роман "Батько Горіо" як літературний додаток до журналу "Діло". Широке входження письменника в українську культуру починається у 20--30-х роках XX ст., коли

з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язко, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін. З 1989 р.

здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін.

Сторінка 4. «Усвідомити вічність»

Викладач: Кожен поет, усвідомлюючи своє призначення на землі, повинен бути людиною.

Такою, що повна любові, здатна подолати природні почуття ненависті, звільнитися від нього, як від скверни. Поет — це людина.

А людина —це, насамперед, добродій, сповнений великої любові до світу, до всього живого на землі. Саме таким добродієм, чия поезія сповнена любові до людей і світу, є австрійський поет Райнер Марія Рільке, який «легким дотиком торкався душі

людини, допомагаючи їй усвідомити вічність».

87

Учень: Рільке був вражений красою української

природи, народними піснями. Україна пробудила

реальне відчуття масштабності природи, її величі й безмежності: «Згадую оце полтавські степи,

надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає». На цій землі поет знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, землі та Бога.

Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим,

багатою історією. Поет любив мандрувати. Він побував у

Африці, Німеччині, Росії, на Близькому Сході. У

1907 р. Рільке познайомився з Лу Андре-Саломе, дочкою генерала російської армії французького

походження, яка народилась у Петербурзі. Вона стала одним із найближчих друзів поета

на все життя. Розумна, із сильним характером,

дівчина запалила Рільке своїми розповідями про Вітчизну. Разом з нею він у 1899—1900 рр. подорожував Росією та Україною. Поет зацікавлено знайомився з Києвом,

Дніпром доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова.

Читання поезій Рільке під музичний фон (Мелодія М. Скорика):

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні Й незмірна неба височінь,

Пливуть тобі назустріч села І знов зникають в далині, Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела. Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато

вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Назавжди зачарували поета пасхальні ночі в соборах, прочани Києво-Печерської лаври, які проходили пішки сотні кілометрів, щоб зустрітися зі святим місцем. Враження

вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога». Учениця: Із листа Рільке: «Мамо! Я вже два тижні у Києві. Поляні, родовому

маєтку Л. Безперечно, Київ — то є найсильніші враження. Це «місто близьке до Бога». Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася «одвічна руська сутність», насамперед пам'ятки культури давнини. А які тут церкви і собори, в них багато старих

картин і дорогоцінних реліквій. Думаю колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». А велична лавра, її колії, печери...

Це не передати словами...» А ще поет любив українське малярство. Були у нього величезні враження від ікон

київських монастирів. Рільке милувався картинами Левицького, Боровиковського,

Ярошенка, Рєпіна. Зберігав українські сувеніри: шовкову хустку та срібний візантійський хрест.

Подорож розбудила у поетові інтерес до історії Київської Русі, козацької пісні.

Викладач: Пошук духовного проводиря приводить Рільке до Канева, на могилу Тараса Григоровича Шевченка. Знавець української літератури, професорМ.

Стороженко пробудив його інтерес до поезій Тараса Григоровича. Австрійський поет зачитується творами Великого Кобзаря.

88

Рільке чув розповіді про кобзарів, особливо його вразила історія життя Остапа Миколайовича Вересая, відомого українського кобзаря.

У чотирнадцятирічному віці той осліп, навчився грати на кобзі, став ходити із села

до села, виконуючи пісні та думи. І саме кобзар Остап з рільківської «Пісні про Правду» своїм співом зрушує душі людей, примушує боротись за правду.

У цілому ж подорожі 1899 та 1900 років стали для Рільке важливим кроком у пізнанні слов'янського світу, в освоєнні його духовних і культурних цінностей. Саме зустріч з Росією і Україною стала для Рільке тим поштовхом, який пробудив у ньому

нове відчуття природи, реального світу. Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Це та сама «жадоба

реального», яка знайшла вираження в подальшій творчості поета. Насиченість і глибина духовного життя, прагнення поетичного пізнання реальних

речей і світу – ці визначальні риси поезії видатного австрійського поета стали

невід‘ємною частиною кращих традицій світової лірики. Саме зустріч з Україною стала для поета тим поштовхом, який пробудив у ньому новее відчуття природи, реального

світу. Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Це та сама;жадоба реального, яка знайшла вираження в подальшій творчості поета. Один з улюблених його образів – образ Орфея як символу

мистецтва, його вічності.

Сторінка 5: Знамениті земляки:

Викладач: Життя Шолом – Алейхема (Рабинович, Шолом Нохумович) було тісно пов'язане з Україною та її культурою. Його твори перекладено на багато європейських мов. Критики порівнюють Шолома -Алейхема з Марком Твеном за схожість стилів

письменників та любов до літератури для дітей. Пізніше, при зустрічі, Марк Твен зауважив, що вважає себе американським Шолом -Алейхемом.

Він – автор веселих та водночас сумних книг про Тев'є-молочника, Менахем-Мендла, хлопчика Мотла, жителів Єгупця та Касрилівки — безперечно, є найвідомішим з усіх єврейських письменників, які писали мовою їдиш.

1908 року, з нагоди 25-річчя літературної діяльності, Шолом-Алейхемові надіслали вітальну телеграму з Києва. Ювіляр відповів: «Адреса зворушила мене до сліз. Адже це

Київ, а Київ — це ж моє місто. Бути всюди на моєму святі немислимо, але те, що я не можу бути в Києві, навіває на мене журбу!»

Повідомлення учнів:Письменник в різний час – (1887—1890, 1893—1905) роках

жив у Києві (він називав його у своїх творах Єгупцем), де займався торгівельними справами.

Рання біографія письменника докладно описана в незакінченому автобіографічному романі «З ярмарку». Майбутній письменник народився. 2 березня 1859 року в

небагатій патріархальній єврейській родині у місті Переяславі (тепер Переяслав -Хмельницький Київської

області) у родині дрібного крамаря. Дитячі роки минули у невеличкому містечку Воронькові Полтавської губернії.

Мати померла, коли хлопчикові виповнилося 13. У

віці 15 років, натхненний Робінзоном Крузо, він написав власну, єврейську версію повісті і вирішив стати

письменником. Взяв псевдонім Шолом-Алейхем

(мир вам - традиційне єврейське вітання). З 1883 пише,

майже виключно, на їдиш (за винятком кількох оповідань і публікацій російською та івритом). Своєю метою

89

ставить просвітництво простого народу. Він видає альманах «Die Yiddi she Folks bibliotek» (Єврейська народна бібліотека) на їдиш, допомагає молодим авторам, виплачуючи їм великі гонорари.

Шолом-Алейхем любив Україну, «де українці та євреї здавна жили й працювали поряд». В оповіданні «Пасха на селі» він любовно змалював дружбу українського та

єврейського хлопчиків — Хведька та Файтла. В ліричній повісті «Пісня пісень» єврейський юнак Шимек зворушливо говорить про українську природу, як про рідну: «Я бачу небо, відчуваю теплий вітерець, чую, як пташки щебечуть, цвірінькають,

літають над нашими головами. Це — наше небо, наш вітерець, наші пташки, все наше, наше, наше!»

Слово викладача:Брат письменника у своїх спогадах пише, як високо цінував Шолом-Алейхем Тараса Шевченка, як зберігав у своїй бібліотеці «Кобзаря», любив, знав напам'ять українські пісні, Шевченкові «Думи мої, думи», «Як умру, то

поховайте», «Реве та стогне Дніпр Широкий».Письменник спілкувався з видатними діячами української культури — його сучасниками, зокрема, з Михайлом

Коцюбинським, композитором Миколою Лисенком. В багатьох творах Шолом-Алейхема його героями є євреї та українці. Діють вони і одному з його найвідоміших творів «Тев'є-молочник».

Він був одним із найулюбленіших героїв і самого автора. В образі Тев'є уособлено образ єврейського народу, який, незважаючи на всі злигодні, що випали на його долю,

не пригнічений почуттям приреченості, а сповнений оптимізму та життєвої сили. Письменник особливо підкреслює почуття людської гідності у Тев'є, зумовлене його чесною працею, а також втіленням народної мудрості. Наводить він і чимало

єврейських та українських прислів'їв та приказок. Він дає поради донькам, але й доньки вчать його. Він розмірковує над їхніми долями і приходить до думки: «А що таке єврей

і не єврей?» та «Чому вони мусять бути такі роз'єднані?..» В фіналі він проголошує: «Поки душа в тілі — вперед Тев'є.

Україна шанує пам'ять свого великого земляка, його іменем названа одна з вулиць

Києва. В Переяслав-Хмельницькому вже чимало років працює музей Шолом -Алейхема, який відвідали десятки тисяч екскурсантів.

У 1997 в Києві було відкрито пам'ятник письменникові.. На честь Шолом –Алейхема названо кратер на Меркурії У Дніпропетровську на честь Ш-А названо одну з центральних вулиць міста, на якій знаходиться дві синагоги, на одній з площ

Біробіджана встановлено пам'ятник письменнику. У Львові, Гродно та Чернівцях на честь Шолом-Алейхема названо вулиці в центральних частинах міст. До 150-річчя

письменника, 2-го березня 2009-го року в Києві на вулиці Б. Васильківскій (Червоноармійській), 5 був відкритий Музей Шолом -Алейхема. Онука ШоломАлейхема - американська письменниця та педагог Бел Кауфман назвала

народного артиста України Богдана Ступку, виконавця ролі Тев‘є – молочника(вистава

90

Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка «Тев‘є – Тевель» (1989 – 2012) «кращим Тев‘є всіх часів).

Шолом -Алейхема не можна уявити без України, як не можна уявити й Україну без

цього письменника. Це є знаком нерозривності життя двох народів — українського та єврейського,— їхньої спільної долі й спільної боротьби за добробут та щастя.

«Шолом -Алейхем» у перекладі означає «мир вам», що так актуально звучить нині на всіх мовах як заклик до миру, єдності та злагоди.

Невідома Анна Ахматова.

В Одесі поетесу вважають стовідсотково «своєю», оскільки народилася вона в дачному

будиночку на Великому Фонтані, біля моря. І хрещена була в Преображенському соборі. Її батько був морським інженером — красенем і ловеласом,

чиї численні романи «на стороні», зрештою, й зруйнували родине життя Андрія Антоновича та

його дружини Інни Еразмівни, яка на той час встигла народити шестеро дітей. Анна мала двохбратів і трьох сестер.

Мати великої Анни Ахматової похована на Хмельниччині, в селі Слобідка-Шелехівська

Деражнянського району? І що там є дуже затишний, багатий на меморіальні речі музей поетеси, розміщений у колишньому маєтку її тітки?

Повідомлення учнів: Будинкові «тітки Вакар», як називала Анна свою родичку, понад

двісті років, проте він добре зберігся. Його оточує парк, точніше — те, що вціліло з далеких часів, коли тут було «дворянське гніздо». Ахматова приїздила сюди не раз. Уперше — семирічною дівчинкою. А потім іще принаймні двічі — 1906 року і 1912-го.

Влітку 1906 року Аня Горенко поселилася в Києві.У травні 1907 року Анна закінчила Фундуклеївську гімназію і наступної осені тут же, в Києві, вступила на

юридичне відділення Вищих жіночих курсів при університеті Святого Володимира. Важко уявити, чим сааме був зумовлений такий вибір. Ахматова згодом писала, що їй подобалисяісторія права й латинь, — і не більше.

25 квітня 1910 року Анна Горенко й Микола Гумільов повінчалися в церкві Микільської слобідки за Києвом, на лівому березі Дніпра. Тоді це був Остерський повіт

Чернігівської губернії. Церква була дерев‘яна — невеличка, по-домашньому затишна, з вишитими рушниками над іконами (зруйнували її в 1960-ті, коли будувалася станція метро «Лівобережна»).

Нікого з родичів на вінчанні не було — вони вважали цей шлюб приреченим. Та й недарма ж самі молодята подалися вінчатися подалі від зайвих очей!

Щасливий Гумільов в одному з віршів назвав Анну «чаклункою»: Из логова змиева, Из города Киева,

Я взял не жену, а колдунью. Передчував, що спільне життя з «чаклункою» буде сповнене несподіванок і

випробувань? Творчість цієї поетеси, яка увібрала в себе майже всі постулати акмеїзму, відома

багатьом читачам. Новаторство і художня своєрідність її поезій виявилися передусім у

вічній темі кохання. Її лірична героїня – своєрідна маска, що представляє певну грань жіночої душі. Завдяки своєму особливому дару поетеса втілила у віршах усі іпостасі

91

російської жінки. Пізніше її героїня постає в незвичайному для жіночої поезії ракурсі – поета і громадянина.Завдяки навчанню в Києві, її поезія була вколисана на українських чистих джерелах народної музики, фольклору і класики. Поетеса булла знайома із

кращими зразками українського слова поетів-сучасників.

Учні читають поезії Ахматової. Музика (романс)

В автобіографічних нотатках А.Ахматової, навіяних спогадами про юність записано: «всі вважають мене українкою». По батькові вона й була українкою, хоча й стала російською поетесою з татарським літературним псевдо: «Ахматова». Цілком

можливо, що «голос крові» таки озивався в ній — принаймні, тут, в українській стихії Літок чи Слобідки-Шелехівської. Хіба без цього «голосу» вона змогла б так тонко

відчути і перекласти «Зів‘яле листя».

Сторінка 6:Зірка на ім’я Пауль.

«Люблю, Вкраїно, я тебе,

Ти вічно в пам’яті моїй. В житті моїм нестимеш

пісні чарівної весноплини» Пауль Целан.

Викладач: Спробуємо засвітити зірку, що належить чудовому поетові, який

повернувся до нас із забуття, — Паулю Целану(справжнє ім‘я Пауль Анчель). Пауль Целан народився у Чернівцях — столиці буковинського краю. Він дали світові таких

видатних людей, як Федькович, Кобилянська, Емінеску, інших відомих майстрів культури і мистецтва.

Повідомлення учнів :

«Упродовж тривалого часу Пауль Целан був загадкою для своїх читачів, загадкою, яка, можливо, не розгадана ще й до

сьогодні. Загадкою було його життя. Загадкою було те, що він став німецькомовним поетом, хоча ріс і навчався в краї, який був заселений переважно українцями, але офіційно належав на

той час до Румунії», — так пише про поета дослідник його творчості Петро Рихло. Народився Целану Чернівцях, 23

Виріс у єврейській родині, де розмовляли переважно на івриті та німецькою, але добре володіли українською, румунською, французькою. Відвідував дитсадок, потім

навчався в школі, згодом у ліцеї. Ще в дитячому віці Пауль Целан знав напам‘ять чимало казок братів Гримм і

буковинських легенд. А в 15 років настільною книгою поета став «Фауст» Гете. Надзвичайно важко пережив Пауль Целан звістку про смерть батьків, які

наприкінці 1942 року були депортовані в Задніпров‘я і замордовані в одному з

концтаборів. Ці трагічні події стали однією з провідних тем його творчості. Головними образами у поезіях П.Целана є мати й Україна, які нероздільні для

поета і за якими він болісно сумує. Кривавила, мамо, та осінь мене, Палив мене сніг;

Я серце шукав, щоб заплакати ним. Знаходив я подих, ах, того літа...

Учні читають уривки з поеми «Фуга смерті». Музичний супровід

(Adagio Albioni).

Поет дивом вцілів серед кривавого хаосу Другої світової війни. По закінченні

гімназії вивчав медицину у французькому місті Тур, романістику та англістику у Чернівецькому університеті. В 1948 році опинився в Парижі, там і завершив свою

92

освіту. Став доцентом германістики в Еколь-нормаль (вища педагогічна школа), випускав свої поетичні книжечки.

Поет, який так мріяв про свою домівку, повернувся до нас із забуття. До

недавнього часу ми мало що знали про Пауля Целана — тільки з початку 90-х він прийшов у нашу літературу. Поет повернувся додому, але вже у бронзі,

задумливий, сумний, з ледь помітною посмішкою на губах. Цей пам'ятник на розі вулиць Головної і провулка Гребінки створив у 1992 році скульптор Іван Салевич. На будинку № 5 по вулиці Василька (нині Саксаганського) встановлено

меморіальну дошку. Пауль Целан повернувся до нас у збірці «Меридіан серця», яку випустило

видавництво «Прут». Його життєвий і творчий шлях відображено в альбомі «Чернівці. 1408 — 1998». У ньому можна знайти яскраві сторінки біографії поета, його фотографії, рукописи поезій.

Викладач: Досягнувши вершин слави, Пауль Целан став самогубцем, перехилившись у квітні 1970 року через ажурне поруччя мосту над Сеною. Свій

останній притулок поет знайшов на цвинтарі одного з паризьких передмість, неподалік від міжнародного аеропорту Орлі. Гул реактивних літаків, що доноситься з аеропорту, не стихає ні вдень, ні вночі. Парадоксальне сусідство, коли взяти до уваги, що Пауль

Целан за характером своєї творчості був дуже тихим, зосередженим у-собі поетом. Але, мабуть, навіть найпотужнішим двигунам ніколи не вдасться заглушити цього щирого,

довірливого поетичного голосу, меридіан якого пройшов через мільйони людських сердець. Цей голос торкнувся і нас.

Сторінка 7. Нобелівський лауреат.

8 жовтня 2015 року лауреатом Нобелівської премії в літературі стала

білоруська письменниця Світлана Алексієвич, чиє коріння йде з України. Народилася в Станіславі (нині Івано-Франківськ в сім'ї

сільських вчителів. Батько — білорус, мати — українка. Дитинство провела в українському

селі, у Вінницькій області. З батьком – офіцером переїхала до

Білорусії Алексієвич називають «блискучим

майстром художньо-документальної прози» Твори «У війни не жіноче обличчя»Ї, , «Цинкові хлопчики», «Чорнобильська

Молитва», «Час секонд – хенду…» Світлану Алексієвич було відзначено Нобелівською премією з літератури «за її

багатоголосу творчість — пам'ятник стражданню і мужності у наш час».

Світлана Алексієвич — перший нобелівський лауреат в історії незалежної Білорусії; вона стала першим з 1987 року російськомовним письменником, що

удостоєний Нобелівської премії з літератури. Вперше за півстоліття премія була присуджена

письменникові, який переважно працює в жанрі документальної літератури; при цьому

вперше Нобелівська премія з літератури присуджена професійному журналісту. Одразу після нагородження Нобелівською премією на прес-конференції в Мінську

Світлана Алексієвич звинуватила Росію у вторгненні в Україну. «Це – окупація, це — іноземне вторгнення». Вона зізналася, що плакала, коли бачила фотографії убитих під час подій у центрі Києва в лютому 2014 року. «Я люблю добрий російський світ,

гуманітарний російський світ, але я не люблю російський світ Берії, Сталіна і Шойгу», — сказала літератор. Також вона захоплюється Надією Савченко, в одному з

інтерв'ю на Радіо Свобода назвала її «українською Жанною д'Арк»

93

Заключне слово викладача.

Ми розглянули тільки декілька відомих імен. З Україною також пов‘язані імена Шіллера, Гете, О.С.Пушкіна, М.В. Гоголя, М. Булгакова, Б.Пастернака,

П. Меріме та інших. Ось і закінчилася зустріч з літераторами, які всім серцем полюбили Україну –

державу, яка захищає справжні людські цінності, виборює право свого європейського майбутнього, країну, де хочеться жити й працювати заради її майбутнього.

Використані джерела:

1. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді (Додаток до наказу Міністерстваосвіти і науки Українивід 16.06.2015 р. № 641)

2. Програма Світова література. Рівень стандарту. Київ, 2010. 3. Пронкевич О. М. Зарубіжна література: Підр. для 10 класу. – К. ЗодіакЕко,

2003. – 527 с.

4. Зарубіжна література. Шкільний світ, №6, 2007 5. Від авангарду до постмодернізму: Посібник-хрестоматія із зарубіжної

6. літератури для 11 класу середніх навчальних закладів з українською 7. мовою навчання (2-ге видання, виправлене і доповнене) Упор. 8. Ковбасенко Ю. І. та ін. – К.: Грамота, 2006. – 876 с.

9. Мультимедійна бібліотека зарубіжної літератури. 10. Ресурси інтернету.

94

СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДО УСНОГО ЖУРНАЛУ

95

96

«УКРАЇНА - КРАЇНА ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ»

(методична розробка теми)

Автор: Стеценко Оксана Григорівна

викладач вищої категорії.

Вступ

У системі морального виховання чільне місце посідаює патріотичне виховання. Патріотизм (від гр. patriotes – батьківщина) – любов до своєї батьківщини,

відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання,

продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить

особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання

патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів,

вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне — це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Національно-патріотичне виховання учня - процес вироблення в особистості чіткого уявлення про закономірності розвитку патріотичних ідей, розуміння ролі

історичних знань про свою країну, про свій народ, його традиції та звичаї, вироблення стійких патріотичних переконань та уміння відстоювати їх в умовах реальної дійсності.

Головна мета національного виховання:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу;

забезпечення духовної єдності поколінь;

формування високої мовної культури;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх

народів України;

виховання духовної культури особистості;

фізичний розвиток дітей і молоді;

виховання поваги до Конституції, законодавства, державної символіки України;

усвідомлення взаємозв'язку між ідеєю свободи, правами та громадянською

відповідальністю;

художньо-естетична освіченість і вихованість особистості;

формування екологічної культури людини;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів;

навички міжособистісного спілкування та підготовка молоді до життя в умовах ринкових відносин;

основу національного виховання мають становити принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь.

97

Оповідання про українську мову

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році.

У купе першого класу швидкого поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець, італієць.

Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови - чия краща,

чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою

мову. Першим заговорив англієць: Англія - це країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови

рознесли по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона. Діккенса та інших

великих літераторів та вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє. - Ні в якім разі. - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих

імперій Великонімеччини і Австрії, які займають пів Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Регеля. Канта, Вегнера, Гейне. 1 тому безперечно, німецька мова має світове значення. Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове,' ви обидва неправі. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі

твори епохи відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер. Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі. Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я не вірю в світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж ваших народів. Я

також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченкової поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих

поетес світу - Лесі Українки, мова нашого філософа мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі нахваленими тут. проте рідною, а отже,

найбільш дорогою, вважав-українську. На нашій мові звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас всіх

разом узятих ... Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте по вашому

шляху я непіду. Ви ж по суті нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, на своїх мовах написати невелике оповідання, в якому б усі

слова починалися з однакової буки? Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли англієць, німець, італієць. Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву,

звернувся він до німця. Хай буде буква "П", сказав той.

Добре. Оповідання буде називатись

Перший поцілунок

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло

поштою приємне повідомлення:"Приїздіть Павле Петровичу, писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте,

повеселитесь". Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїзджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни

Полікарпівни.

98

Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора -попросили

пообідати. Поставили повні підноси пляшок: Портвейну, Плиски. Пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники,

пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки підпечеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну

повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині

переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю придавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший

поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати. В купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити

вічно поміж інших мов світу.

Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу. - Н а коли б я назвав іншу букву? - заявив він - Ну. наприклад, букву "С". Я на своїй мові можу створити не

лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на "С", до того ж будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового, вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.

САМОТНІЙ САД.

Сипле, стелить сад самотній.

Сірий смуток, срібний сніг. Сумно стогне сонний струмінь

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє. Сад солодкий спокій снить.

Сонно сипляться сніжинки. Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, Срібно стеляться сніжинки -

Спить самотній сад.

Геніально! Незрівнянно! - вигукнули англієць та італієць. Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Шістдесяті роки ХХ століття – час бунту поколінь в Україні. Ці роки були бурхливими на Заході також, але український феномен шістдесятництва істотно

відрізнявся від руху хіпі, так і рок-н-ролу. Молоде покоління української інтелігенції тоді спалахнуло відродженням української культури, яка катастрофічно занепадала ще з 1930-х років. Шістдесятники – це покоління сміливих українських інтелектуалів, які

прагнули передусім свободи слова, обстоювали національну ідею

99

А в 1956 р. на XX з’їзді партії Микита Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та

його прислужників і цим розпочавши період так званоїхрущовської відлиги.

Є. Сверстюк, один із найяскравіших представників цього покоління, його філософ і літописець, так характеризував головний,

світоглядно-психологічний, переворот, що настав: «…люди раптом прокинулись від падіння

страшного ідола і кинулись до пробоїна в стіні, де він упав. Цілі ідеологічні загони було кинуто на заліплення пробоїни. Однак одиниці кинулись її

розширювати. З цього почалися шістдесятник – ті, яким засвітилась істина і які вже не

захотіли зректися чи відступитися від украденого світла». З‘явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на торжество справжньої демократії і права. Люди

позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати і говорити. Першими відчули й усвідомили цю свободу – інтелігенти.

Василь Симоненко почав писати замолоду, ще під час навчання у Київському університеті. Постать В. Симоненка тоді була менш помітною, ніж того заслуговувала. На це існувало багато причин. Поет був досить скромною людиною з великими

сумнівами щодо своїх можливостей. Не раз він називав себе «маленьким чорноробом поезії». Після появи у світ збірки поезій «Тиша і грім» 1962 р. та після

Поширення чуток, що існує справжній Симоненко, який у цензуровані збірки не входить, літературні критики звернули увагу на молодого поета. Степан Крижанівський, зокрема, написав: «Як грім народжується з тиші, так з глибини нашої

землі, з надр нашого народу вибруньковується нова поетична індивідуальність…» Треба констатувати той факт, що українські літературознавці не поспішали

вивчати літературно-критичну творчість В. Симоненка, хоча він був інтегральною частиною літературного руху «шістдесятників». Його вірші безперервно й безжалісно спотворювалися та заборонялися радянською цензурою. У своєму щоденнику поет

зізнався: «Друковані органи стають ще бездарнішими і зухвалішими. «ЛітературнаУкраїна» каструє мою статтю. «Україна» знущається над віршами. Кожен

лакей робить як йому заманеться…» Все частіше читаємо заклики шістдесятників до пересічених громадян – піднімати

голову, не схибити зі шляху, вчитися відстоювати власну думку тощо. Але, на жаль,

«переробити», «перевиховати» залякану роками людину - надто складна справа. У творчості Ліни Костенко звучить сила, воля і загроза: «Жити хочеш – в землю

дивися. Очей зухвалих не піднімай» (Василіск з поеми «Мандрівками серця»). «Ми ще в материнському лоні – недовірки… Ми – нова порода, прискореним

темпом, усього за 70 із гаком років, виведена – без віри, совісті, честі, без серця. Та й,

мабуть, без належної для людини кількості сірої речовини у мізках. Ми – мутанти: навіть гени контужені псевдо інтернаціоналізмом.

Душа здригнеться і в австралі Де ж те як писанка село? В майбутнє підуть магістралі,

А України наче й не було (Л.Костенко)

100

Нам усім ще довго треба виливати переляк. Хоча – тепер усі сміливі. Чи надовго? А що, коли?.. Не приведи, господи…» (Людмила Таран про Л.Костенко та шістдесятників).

Виділяється нова хвиля в українській літературі на початку 60-х років це явище виникнення Шістдесятництва. Шістдесятництво подія культурологічна і соціальна.

Вражає його зв'язок із дисидентським рухом. Тематична і формотворча новизна творів, ідейно-стильове розмаїття.

Яскраві постаті дисидентського руху 60-х років:

Композитори Л. Грабовський, В. Губа, В. Сильвестров; художники А.Горська, І. Марчук, О. Заливаха, Г. Севрук, Л. Семикiна, В. Зарецький, актори І. Миколайчук, Б. Ступка, Л.

Кадирова; режисери Ю. Іллєнко, Л. Танюк, С. Параджанов, К. Муратова, Л. Осика.

Горська Алла Олександрівна

(Нар. 18.09.1929, м. Ялта — п. 28.11.1970, м. Київ)

Видатна художниця, відомий діяч правозахисного руху 60-х років вУкраїні. Автор численних художніх творів: ―Автопортрет з сином‖ (1960),―Портрет батька‖ (1960),

―Абетка‖ (1960), ―Біля річки‖ (1962-63),―Портрет В.Симоненка‖ (1963) та ін. Українська культура багата на видатні особистості. Друга справа, щобільшу їх

частину замовчували у радянські часи, багато з них потерпіливід рук радянського

тоталітаризму, демагогії, партійної брехні тапресингу. Серед видатних імен 60-их років є і ім'я Алли Горської – митця іпоборника за

правду і честь, за Україну і за людську незалежність. Хто жбула така Горська і який шлях вона пройшла по тернистим дорогамукраїнської історії?

Горська народилася в Ялті в радянізованій номенклатурній родині.1941—1943

пережила в Ленінграді зі своєю матір‘ю дві блокадні зими.Навчалась в художньому інституті в Києві. Закінчила художній інститут зафахом живопис.

Горська була одним із організаторів Клубу творчої молоді ―Сучасник‖(1959-1964). Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовціщорічних

Шевченківських свят та ін. Плідно займалась мистецькоюдіяльністю, створила ряд

монументально-художніх робіт. Разом із В.Симоненком і Л.Танюком відкрила місця поховання розстрілянихв

НКВС на Лук‘янівському і Васильківському кладовищах, у Биківні (1962 —1963), про що вони заявили в Київську міськраду (―Меморандум №2‖). Після цього В.Симоненко був жорстоко побитий, унаслідок чого помер відшвидкоплинної хвороби нирок у 1963.

1964 Горська в співавторстві з П.Заливахою, Л.Семикіною, Г.Севрук таГ.Зубченко створила в Київському університеті вітраж ―Шевченко. Мати‖.Вітраж був знищений

адміністрацією університету. Скликана після цьогокомісія кваліфікувала його як ідейно ворожий. Горську і Л.Семикінувиключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.

Музичний авангард: серед київських композиторів-шістдесятників Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Губа...

Авангард у будь-якому виді мистецтва — це сміливе, різке протистояння традиціям. Тому це явище часто супроводжується скандалом. На початку шістдесятих у таку ситуацію потрапили композитори Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський,

Віталій Годзяцький, Володимир Губа, Святослав Крути ков, Юрій Іщенко. Та саме те несприйняття їх тоді стало передумовою успіху й визнання тепер.

На Заході в той час засновників музичного авангарду вже зарахували до ―класиків‖. Нам же долучатися до буржуазної культури було негоже. Ось і творили в музиці нав‘язані ідеологами образи безхмарного майбуття. Творче затишшя

сколихнулося стихійно. У великих містах колишнього Союзу – Москві, Ленінграді, Тбілісі, Харкові – заявили про себе групи молодих композиторів, які шукали форми

101

інакомислення у звуках. Світові їхні імена сьогодні відомі – Софія Губайдуліна, Арнольд Шнітке, Арво Пярт...

Київські композитори-шістдесятники були об‘єднані ще й особистою дружбою. І

майже всі – випускники консерваторського класу Бориса Лятошинського. Свого часу класик української музики також зазнав неабияких ідеологічних утисків. Учні

перейняли долю вчителя. Як згадує Святослав Крутиков, Лятошинський допомагав їм пережити оті негаразди.

Лідером гуртка шістдесятники одностайно визнали Ігоря Блажкова. Диригент

Київського камерного оркестру був головним ретранслятором музичної інформації. Доправляючи із закордонних фестивалів магнітофонні плівки із записами недоступних,

а то і заборонених творів, він після смерті Лятошинського став для авангардистів другим наставником.

Творчість ―єретицького‖ гуртка пропагувала в пресі музикознавець Галина

Мокрієва, дружина Ігоря Блажкова. Щоб говорити про те, що суперечило установкам режиму, треба мати неабияку сміливість. І ті, в кого щеміло серце за сучасне

мистецтво, свідомо прирікали себе на нелегку долю. Так склалося, що Галина Мокрієва пішла з життя в ті шістдесяті...

Одну з публікацій, в якій жінка відстоювала затавровану творчу молодь, в Україні

друкувати відмовилися. І тільки згодом вона вийшла в польському журналі ―Рух музичний‖.

Очевидці згадують, що владні структури вважали бунтівне покоління колективним ворогом, диверсантом. Як кажуть, коли в Москві стрижуть нігті, то в Києві відрізають пальці. Отож в Україні процеси відбувалися значно драматичніше. Та шістдесятники

вистояли, і хоча згодом кожен пішов своїм шляхом, залишилися собою, не зрадили основу. Шістдесяті роки – важливий етап в українській музиці. І якби композитори не

―заразилися‖ авангардизмом, не мали б ми яскравих індивідуальностей.

Валентин Сильвестров спонукав зазирнути в себе

Його музика космічна, невагома, прозора. Символічна й медитативна. Її феномен –

особлива організація звукового простору, де важливу роль відіграють змістовні паузи, приглушене звучання, розлите в невловимому просторі.

Відома історія, як на початку шістдесятих Сильвестров, якого сьогодні ставлять в один ряд з Лятошинським, не був допущений до випускних консерваторських іспитів. Причина – його Перша симфонія, яка аж ніяк не влаштовувала законсервовану

екзаменаційну комісію. А диплом композитора отримав тільки тоді, коли, причесавши своє мислення, створив ―Класичну увертюру‖. Мовляв, ―не приймаєте сучасну

технологію – отримайте традиційну!‖ Негаразди тривали й тоді, як Сильвестрова нарешті прийняли до Спілки композиторів. Не змирившись із політичними звинуваченнями на адресу молодих музикантів, Сильвестров забезпечив себе тавром

―хулігана‖. Тому його виключили зі спілки. Хоч як прикро, але перше визнання його музики відбулося на Заході.

Музика ―тиші‖ – це сильвестровська творчість, яка продовжує

традиції романтиків.

Композитор відкрив нову якість музики. Він сприймає твір як своєрідну післямову,

постлюдію. Авторський текст вписується у світ, який звучить. Тому в нього немає текстів, що починаються, образно кажучи, з початку.

Звідси проростає філософська ідея сильвестровської метамузики – невичерпної, спокійної, глибоко духовної. Вона протистоїть стресам та пристрастям, спонукає людину зазирнути в себе. Це повернення до першоджерел. Музика, мов гармонія сфер, модель

всесвіту. Його космос – не супутники, не машини, не техніка – а вмістилище Духу.

102

Віталій Годзяцький залучив до оркестру предмети побуту

У гуртку шістдесятників, який називали ―консерваторією в консерваторії‖, Віталій Годзяцький зайняв особливе місце. Вже в ті роки його ім‘я було знаним на Заході. Його

прийняли до європейської асоціації експериментальної музики. Врешті-решт, творчі експерименти — витівки Годзяцького виявилися першими в українській професійній

практиці. Зберігаючи класичну форму, він шукає незвичних тембрів, залучаючи в оркестр предмети побуту. Як пише Олена Зінкевич, одна з дослідниць українського авангарду, для Годзяцького спосіб видобування звуків, динамічні ефекти і весь

розвиток форми так природно випливають з можливостей предметів, що йому здається, ніби вони самі видають музично організовані звуки. Досить невеличкого зусилля,

щоб речі заграли. Епатажними для шістдесятих років стали ―Емансипована валіза‖, ―Чотири етюди

для магнітофона‖ або ―Реалізація 29/1‖ Годзяцького. В них зазвучало кухонне начиння,

цвяхи, валізка, бак для прання білизни... Саме тут помітне надзвичайне гумористичне мислення композитора.

Леонід Грабовський використав техніку випадкових чисел

У радіопередачі Альбіни Бутук, присвяченій творчості композитора, зазначалося, що Грабовський уже в 25 років зажив слави апостола українського авангарду. Його

перші твори були настільки неординарними, що вразили та привернули увагу Дмитра Шостаковича.

У Грабовського техніка музичного компонування базується на випадкових числах. Кажуть, що віднайдену систему він тримає за власну таємницю.

Та своєрідне раціоналістичне мислення не заважає композитору створювати

одухотворені поетичні переклади Гейне, Гете, Рільке, які, до речі, дуже цінував Максим Рильський. Знавець багатьох мов, Леонід Грабовський перекладав і ―затавровану‖

музикознавчу літературу. Здається, що Грабовський, з одного боку, людина, так би мовити, ―застебнута на

всі гудзики‖. Та з другого – надзвичайно артистична. На студентських вечорах, які

згадують консерваторські товариші, він природно почувався, наприклад, в костюмі... Буратіно.―Візерунки‖ демонструють особливості композиторського стилю

Грабовського. Твір, створений для гобоя, арфи та альта, не має чітко регламентованого часу звучання. На будь-якій ноті можна поставити крапку. У ―Візерунках‖ маестро мов вишиває звуками. Тут є і тема-орнамент, і паузи – ―мов біла просторінь на полотні‖.

Символічність характерна й для його музики до кінофільму ―Фрески Софії Київської‖. На думку Сильвестрова, вона ―ледь проявлена, як сама фреска. І дуже

виразна‖.Власне, озвучування кіно для авангардистів стало чи не єдиною можливістю оприлюднити свої твори. Так, завдяки співпраці з Юрієм Іллєнком, Сергієм Параджановим та іншими режисерами в численних фільмах прозвучала їхня музика.

Володимир Губа писав знамениті кіноопуси

У молоді роки він був капітаном футбольної команди, яку складали

―авангардисти‖. У творчості ж визнає найбільшу спорідненість із Леонідом Грабовським.Композитор Губа став знаменитим саме після написання кіноопусів. Він вважає, що до такого виду творчості необхідна особлива увага. Адже, окрім

традиційної академічної аудиторії, кіномузика потрапляє в поле зору широкого загалу. Та й взагалі творчість Губи дослідники часто трактують як ―проповідницьку‖.

Значна частина його музики — духовна. Відомо, що композитор пише ще й вірші, орієнтуючись на кращі зразки дидактичної лірики. До того ж часто його твори отримують присвяту так званим ―володарям дум‖. У доробку Володимира Губи —

кантата ―Слово Бояна‖, твори, що вшановують імена Федора Достоєвського, Осипа Мандельштама, Дмитра Лихачова...

103

СЛАЙДИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ДО ВИХОВОГО ЗАХОДУ:

104

105

ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ-ВИНАХІДНИКИ

(методична розробка позаурочного заходу)

Автор: Миронова Олена Юріївна

викладач другої категорії

Вступ.

Проект впроваджений з метою популяризації української науки, поглиблення

знання учнів про діяльність людей, які вплинули на хід культурного, економічного, наукового розвитку України та Світу.Під часвиконання проекту учні з професії «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення» використовують свої

знання з теоретичних предметів професійної підготовки і застосовують для виконання проекту з предмету загальноосвітнього напрямку – технології, тема уроку:

«Винахідництво». Навчальні предмети:Технології (тема: «Методи творчого та критичного мислення

в проектній технології» тема уроку: «Винахідництво», основи комп‘ютерної графіки та

web-дизайну (тема: «Web – дизайн»), комп‘ютерні мережі (тема: «Глобальна комп‘ютерна мережа Іnternet»), технології комп‘ютерної обробки інформації.

Навчальні та очікувані результати:

Навчальні:

Закріпити навички роботи в пошукових системах Інтернет, зібрати,

опрацювати та узагальнити отримані дані, що розкривають суть змістовних питань

Закріпити знання та навички роботи в додатках MS Office,

Навчитися розміщувати, редагувати текстову та графічну інформацію на своїй Web-сторінці.

Сформувати систему знань, умінь і навиків на основі між предметних зв‘язків із загально-освітніх предметів (технології) та спецпредметів (основи комп‘ютерної

графіки та веб-дизайну, комп‘ютерні мережі, технології комп‘ютерної обробки інформації);

Навчити шукати й використовувати ін формацію за проектом;

Навчити представляти свою роботу.

Розвиваючі:

Розвивати творчий підхід до роботи, як засіб виховання стійкого професійного

інтересу за обраною професією;

Розвивати естетичний смак до художнього оформлення своєї роботи;

Розвивати уміння узагальнювати і систематизувати отримані знання;

Розвивати пізнавальні навики в роботі на основі новинок науки та ІТ

технологій;

Стимулювати активну пізнавальну діяльність для подальшого професійного та

особистісного розвитку; Виховні:

виховання в учнях національної свідомості, почуття національної гідності та

патріотизму;

вихованняпошани до національно-культурних, наукових досягнень

української нації; Виховувати любовдо обраної професії;

106

Діяльність учнів:

Учні створюють презентації або публікації, присвячені видатному українському вченому-винахіднику. Для створення презентації учні виконують пошукову

інформаційну роботу за допомогою мережі Інтернет. На створеній, на попередньому уроці з предмету «Комп‘ютерна графіка та Web-дизайн», персональномуWeb-

сайтірозміщують презентацію, або повідомлення у блозі. В ході роботи учасники проекту повинні дати відповіді на тематичні питання.

Результати навчання:

Веб-сторінки

http://egorovaolena.simplesite.com/424519877

107

http://iraaleksandrenko.wix.com/liaril2#!blank/coguu

108

http://megavery.wix.com/v9cheslav#!blank/ckiy

109

http://maxp19970.wix.com/1-pager-bio-r#!blank/l4zf8

110

Публікація

http://vadimuch2.wix.com/boutique-events-ru#!blog/f831g

111

Веб-сайт

http://daniilarkhipov1998.wix.com/scientists-site-ru

(сайт присвячений Івану Пулію, виконав Саприкін Даніїл)

112

Приладдя та матеріали: комп‘ютери, проектор.

Матеріали та ресурси:

Друковані матеріали

Бездробний Ю., Козирський В., Шендеровський В. Видатні українські вчені у світовій науці: Стислий довідник. – К.: ТОВ "Праймдрук", 2012. – 107 с.

Ресурси Інтернет:

http://uk.wikipedia.org http://www.rambler.ru

http://www.google.com.ua http://www.osnova.com.ua

http://www.rambler.ru http://meta.ua

https://uk.wikipedia.org/wiki

http://obozrevatel.com/politics/65314-10-vidatnih-ukraintsiv.htm http://www.spadshina.com/programs/vidatni-ukrayintsi/

http://www.uamodna.com

https://uk.wikipedia.org/wiki

113

«УКРАЇНА – ЄДИНА КРАЇНА» (сценарій виховного заходу)

Автор: Юденко Надія Іванівна

викладач другої категорії

Слова викладача:

Доброго дня! Шановні колеги та учні! Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі виховний захід «Україна – єдина країна»,

присвячений соборності України. День Соборності України – це свято, яке відзначається 22 січня, день проголошення Акту воз‘єднання Української Народної

Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято

Соборності України. Це був один з найпрекрасніших моментів нашої історії. Високий

принцип соборності своїх земель – найблагородніший у світі, до якого прагне кожна нація.

Мета нашого виховного заходу: виховання у підростаючого покоління патріотичного ставлення до Батьківщини, виховання громадянської гідності, відповідальності за майбутнє своєї країни.

Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дії та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно і духовно багатої, вільної і демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

Розпочинаємо наш виховний захід.

Ведуча:

Звучить гімн України. Тема нашого виховного заходу: «Україна – єдина країна». Ми спробуємо у вами на

поїзді єднання віртуально проїхати із заходу на схід, з півночі на південь, зануритись з

глибини давньої історії і повернутись у сучасність. Ведуча: Україна – це наша земля, рідний край з багатовіковою історією і саме ми

маємо гордитися, що живемо у цій державі: У всіх людей одна святиня, Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня, Аніж зелений в чужині край,

Нема без кореня рослини, А нас, людей, без Батьківщини. Є багато країн на землі,

В них – озера, річки і долини. Та найкраща завжди – Батьківщина

У всьому світі, кожен знає, Є Батьківщина ними одна. І в нас вона одна – єдина.

Це наша славна Україна. Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місце, де родилися, завжди святі. Хто рідну оселю свою забуває.

114

Той долі не знайде ніколи в житті. Чи можна забути малому ту пісню, Що мати співала, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати, Що босим колись протоптав?

Ведуча: Донедавна нам не вірилося, що серед нашого покоління є такі, як наші

волелюбні предки, готові заради рідної землі, рідного народу покласти своє життя.

А зараз ми всі стали свідками подвигу Небесної Сотні і українських воїнів, які загинули від ворожих куль за Україну у наш час.

Вшануймо пам'ять загиблих героїв хвилиною мовчання! Ведуча: І всіх нас переповнює гордість та рідну землю, яка породила справжніх

патріотів! Тож м впевнено стверджуємо, що наша молодь – гідне майбутнє нашої

держави. Нам є чим гордитися і ким пишатися, бо народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!

Пісня Ведуча: 24 серпня 1991 року наша країна офіційно отримала назву – Україна, що

відповідає історичній. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, будь

яким не існує суверенна держава. 4 вересня 1991 року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 року

він отримав статус державного. Ведуча 2: 15 січня 1992 року державним гімном України стала музика

композитора Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла

України ні слава, ні воля…» 19 лютого 1992 року Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

Національна символіка перетворилась на державну. Ведуча 1: Однак саме тоді це незалежність, на диво, далася нам легко. Україна

стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом, начебто сам Господь

послав нам її як подарунок. Ведуча 2: Однак ми цим дарунком долі не зуміли скористатися – час розставив усе

на свої місця і довів, що за незалежність слід боротися, за неї треба віддавати життя, молитися, її треба цінувати. Лише зараз кожен із нас зрозумів, якою є справжня ціна свободи, бо ми стали свідками її народження.

Наш український древній рід Такі державні заложив основи,

Що скільки буде існувати світ Нас здолають у житті ніколи. Ми різні з материнської колиски,

Та всі ми діти щирої землі. В родині вільній всі ми – українці,

Ми України доньки і сини. Благословенна у віках земля З хлібами щедрими під небом синім.

Велично й впевнено зійшла зоря Нової України!

Вона добро несе в новітній світ, Довічну віру й пісню солов‘їну, Тож пам‘ятаймо пращурів завіт –

Любити Україну!

115

Пісня

Ведуча: До незалежності й державності Україна йшла довгим, важким і жертовним шляхом і дорого за неї заплатила. Це і драматична боротьба УНР і все народне

протистояння гітлерівському нашестю і героїчна боротьба УПА і багатостороннє зусилля української еміграції у вільному світі задля утримання політичного ідеалу

самостійності. Ведуча: Незалежність – заслуга всього народу і багатьох його поколінь. Адже

народ, який пройшов через тернистий шлях випробувань, виборов право на

утвердження себе у світі як нації, такий народ має право на самостійний цивілізований розвиток.

Пісня

Ведуча: Кожна людина найбільше любить той край де народилася і живе. Кожен пишається своєю рідною країною. Наша держава Україна – єдина, суверенна і

незалежна. Ведуча: Важкі часи настали для нашої держави. Нас хочуть розділити, топчуть

нашу гідність. Але ми – українці – сильна нація і Україна – єдина країна. Ведуча: Кожен з нас має любити свій народ, його культуру і традиції так, як це

робили ті, хто загинули за нашу незалежність на Майдані та на полі бою.

Ось небо блакитне і сонце в зеніті! Моя Україна найкраща у світі.

Моя Україна – ліси і озера. Красиві пейзажі і гори високі, Маленькі струмочки і річки глибокі.

Сади чарівні, безмежні степи, Моя Україна – це пісня весела.

Це щедра, багата, як світ її мова, Крилата така, мелодійна й чудова. Її обереги: верба і калина,

Найкраща у світі – моя Україна Моя Україна – козацькая слава!

Така волелюбна і мирна держава. Вона дорога нам, і рідна, і мила, Бо світ перед нами вона відкрива.

Вітчизна свята, дорога Україно, Для кожного з нас ти у світі – єдина.

Ведуча: Молоде покоління – це майбутнє нашої держави. Тож своїми знаннями, працею, здобутками ми повинні збагачувати її:

Україно моя, для мене ти єдина,

Як рідна мати, що дала життя. І щастя дні і в лиховісні днини

До тебе повертаю звіддаля. Вклонюся рідним вербам і тополям, І припаду до рідної землі,

Що маю я таку щасливу долю, Великий Боже, дякую тобі.

Пісня

Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю… Україна – країна смутку і краси,

країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю, в результаті

116

якої – велетенське кладовище: високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня.

Ведуча:

Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, тямлю, що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси, Усе так гарно, чисто, незрадливо, Усе, як є – дорога, явори.

Тут мамина пісня лунає і нині, Її підхопили поле і гаї,

Її вечорами по всій Україні Співають, співають в садах солов‘ї. І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води. Без рідної мови, без пісні, без мати

Збідніє, збідніє земля назавжди. Пісня

Ведуча: Говорити про Україна і нічого не сказати про українську мову – це все

одно, що будувати хату і забути про її фундамент. Наша мова – не лише засіб спілкування, а й знаряддя, інструмент духовної діяльності людини. Мова – духовний

скарб нації. Українська мова – дар Божий. Вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива. Ми низько вклоняємося нашим пращурам за воістину солов‘їну мову! І нам, тим, хто живе нині на прадавній матінці –

землі, треба багато зробити, щоб усі українці зрозуміли велич та красу своєю мови. О рідне слово, хто без тебе я?

Ніжний жебрак, старцюючий бродяга, Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, Прах, купа жалюгідного рапія.

Моя ти – пісня, сила і відвага, Моє вселюдське й матинеіпія.

Тобою палахтить дума моя, Втішається тобою серця спрага. Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі, Що гинули за тебе на вогні!

Так не засни в запиленому толі, Дзвени в моїм і правнуковім домі!

Ведуча: Всі ми віримо в те, що Україна буде сильною, могутньою і квітучою країною

Моя Україно! Ти сильна і багата, У тебе мільйони найкращих синів,

І мова твоя, солов‘їна й крилата, Ще світу покаже величний мотив. Я вірю, Вітчизно, ти станеш на ноги,

махнуть золотистим крилом рушники. І щастя затмить всі печалі й тривоги

На вічні роки і прийдешні віки! Ведуча:

Моя Україно – Волинь і Поділля, Донбас, Придніпров`я, Карпати і Крим,

Тебе не здолало фашистське свавілля Не з`їли поляки не вбив «Третій Рим»!

хай Весни твої гомонять калиново,

117

Летить крізь туман до майбутнього шлях, Хай вітром бринить від Луганська до Львова, Від Ялти до Луцька блакитний твій стяг.

Ведуча: Єднайтеся, браття! Хай чиста іскрення

запалить любов`ю гарячі серця, Й піснями наповниться вся Україна Від щастя, якому не буде кінця!

Пісня

Ведуча:

Скажу, брати, вам на останнє о сила наша лише в єднанні, Єднайтесь, браття українці,

Щоб не загинуть на одинці. Ведуча:

Єднайтесь люди, в кого ще живе В душі любов до рідної країни. Бо у дитини мати лише одна,

Одна у нас єдина Україна! Ведуча:

Нехай ніхто не половинить Твоя земель не ростина, Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна. Ведуча:

Одна від заходу й до Сходу, Володарка земель і вод - Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ. Ведуча:

Нехай ніхто не половинить, Твоя земель не ростина, Бо ті єдина, Україно!

Бо ти на світі в нас одна. Звучить пісня

Слово викладача:

Одна з найбільших за територією країн Європи – Україна, відбулася. Нині є одна соборна українська держава. І цим святкуванням ми хочемо

підкреслити, що Україна не розділена, що немає окремої Східної і Західної України, а що є у нас єдина країна і ми – єдиний народ!

Плекаємо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам‘ятаючи про незліченні жертви, принесені на вівтар незалежності і соборності.

Щастя вам, добра, миру і глибокої віри у гідне майбутнє рідної України!

118

―ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ.

ДРУКАРСЬКА СПРАВА В УКРАЇНІ У СЕРЕДИНІ XV – XVI СТ.‖

(методична розробка теми)

Автор: Сєрович Наталія Леонідівна

викладач спецдисциплін

Історія розуму представляє дві головні

епохи – винахід букв та типографії…

Микола Карамзін

У роботі здійснено комплексний аналіз зародження та розвитку друкарської справи

в українськихземлях у середині XV – XVI ст. Досліджено друкування у дофедорівський період, проаналізованіперші видання І. Федорова, встановлені особливості оформлення перших друкованих видань вукраїнських землях.

Ключові слова: друкарська справа, поліграфія, книгодрукування. Постановка проблеми: Розвиток інформаційних технологій і поліграфічного

мистецтва сучасності викликає все більший інтерес науковців і суспільства в ціломудо історії друкарської справи. Найбільш актуальним сьогодні є питання зародженнядрукарської справи, створення перших постійно діючих друкарень в

українськихземлях, а також формування української поліграфічної традиції. Дослідженню друкарської справи в українських землях присвячені наукові праці

І. Огієнко, О. Мацюка, Я. Запаско, Я. Ісаєвича, Є. Немировського. Вченими проаналізовані документи, які проливають світло на друкарство в Україні удофедорівський період (друкарні С. Дропана, С. Сеньковича, С. Корунки тощо).

Ними докладно вивчено друковані праці І.Федорова. Мета: У роботі за мету було поставлене здійснення комплексного аналізу

зародження та розвитку друкарської справи в українських землях у середині XV – XVI ст.

В рамках мети виділені наступні завдання дослідження:

1) дослідити і надати оцінки дискусіям навколо питання зародження друкарської справи в українських землях;

119

2) здійснити дослідження історичних джерел, що свідчать про існування друкарень у дофедорівський період;

3) проаналізувати перші видання І. Федорова, надруковані в українських земляхта

встановити роль цих видань у формуванні української поліграфічної традиції.

Виклад основного матеріалу.

СТЕПАН ДРОПАН

Дропан Степан (ХV ст.) – перший

український друкар, який у 1460 р. подарував свою друкарню Львівському Свято-Онуфріївському монастирю.

За дослідженнями українських та зарубіжних учених, у середині ХV ст. у Львові

працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю

друкарню Свято-Онуфрієвському монастирю. (Свого часу друкарня потрапила до Степана Дропана завдяки його тестю – Яну Зоммерштайну, пам'ять про котрого

залишилася у львів‘ян дещо трансформованими назвами – передмістя Замарстинів і Замарстинівської вулиці).

Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїде Іван Федорович

(відомий як Федоров-першодрукар), щоб не започаткувати, а продовжити іти «стопами

Богоізбраного мужа» та «друкарство занедбане обновити». Ці слова з післямови до

«Апостола» (1574) та уривок з напису на надмогильній плиті Івана Федоровича

свідчать, безперечно, що друкарство в Україні розпочалося задовго до Івана Федорова

(Федоровича), перша друкована книга якого датована 1564 р.

Окрім того, вченим Орестом Мацюком у Центральному державному історичному архіві Львова

виявлено унікальний документ – інвентарний список книг Словітського монастиря (Львівщина) за 1826 р. Цей список складено польською та німецькою мовами. У

переліку книг подано такі видання: Новий тестамент із мідними замочками, виданий у Почаєві у 1511 р.; Тріодь у

шкіряній оправі, надрукована в Києві у 1527 р.; Тріодь у шкірі, видана в Києві у 1540 р.; Анфологіон, оправлений у шкіру, Львівського видання 1542 р.; Служебник, також

надрукований у Львові (1546) та ін. Отже, маємо ще один незаперечний доказ існування в Україні друкарень задовго

до Івана Федорова, географія поширення яких досить широка.

Книжок, виданих друкарнею Степана Дропана, на жаль, не збереглося. Але

існують чотири видання, надруковані у Кракові в 1491 р. ШвайпольтомФіолем:«Осмогласник», «Часослов» та «Тріодь квітна» і «Тріодь пісна»

(недатовані). Деякі дослідники, вивчаючи тексти цих видань, аналізуючи особливості і деталі поліграфічного оформлення, припускають навіть, що вони друкувалися в друкарні Грушівського монастиря на Закарпатті, а завершалася робота у столиці

Польського королівства Кракові. Суттєвим підтвердженням такої думки є практично

120

повне співпадіння текстів друкованих видань з рукописними аналогами, поширеними тільки в Закарпатті. Отже, можна стверджувати, що віднайдено деякі рукописні оригінали, з яких здійснювався набір уперше виготовленим кириличним шрифтом за

зразками рукописних літер давньоукраїнської та церковно-слов‘янської мов. Католицька інквізиція, яка займалася цензуруванням релігійної

літератури, переслідувала Ш. Фіоля. Він навіть потрапив до в‘язниці і змушений був переховуватися, зокрема і в Грушевському монастирі.

Цікаво також, що першим відомим друкованим твором українського автора є

"Прогностичне судження про поточний 1483 рік‖ доктора медицини й філософії Юрія Дрогобича (Котермака), родом з міста Дрогобича. Ця книга вийшла ще й латинською

мовою 7 лютого 1483 р. у Римі. В російській історіографії традиційнопершодрукарем вважають Івана Федорова та

висловлюють точку зору про те, що вукраїнські землі друкарство прийшло з Московської

держави. Однак українські дослідники з цим не погоджуються, наводячи свідчення прозародження книгодрукування в українських землях удофедорівський період.

У Центральному державному історичному архіві м. Львова збереглись

двадокументи, які вказують на існування у цьому місті друкарні ще в 1460 р.Документи

написані латинською мовою і датуються 23 липня 1791 р. та 20 жовтня1792 р. Перший документ – це звернення монахів до фіскальної колегії з проханнямвжити

заходів щодо повернення їхньому монастиреві провізорами ставропігійськогобратства рухомого і нерухомого майна, а також друкарні, яка належала монастирювід 1460 р. Далі в документі пояснюється, що друкарню монастиреві подарував у1460 р.

львівський громадянин Степан Дропан для матеріальної підтримкисвящеників. У документі монастир вимагав, серед іншого, повернути друкарню абосплатити 40 000

флоринів як відшкодування за прибуток друкарні. У пояснювальній записці провізорів ставропігійського братства доводиться,

щодрукарня, заснована львівським міщанином українцем С. Дропаном, цілком

назаконних підставах є тепер власністю братства, а не монастиря. Нажаль книжки, видані друкарнею С. Дропана, дослідникам сьогодні не в ідомі,

однак збереглись архівні дані про існування інших дофедорівських видань

121

вукраїнських землях. У Центральному державному історичному архіві м. Львова О.Мацюком був виявлений інвентарний список книг Словінського монастиря,розташованого поблизу Львова, який був складений польською та

німецькоюмовами у 1826 р. Інвентар включав такі видання: 1) Новий тестамент із мідними замочками, в доброму стані, виданий в

Почаєві1511 р.; 2) Тріодь у шкіряній оправі і доброму стані, видана в Києві 1527 р.; 3) Тріодь у шкірі, видана в Києві 1540 р.;

4) Анфологіон, оправлений в шкіру, в доброму стані виданий у Львові 1542 р.; 5) Служебник, виданий у Львові 1546 р.;

6) Епістоляріон, або Апостол, оправлений у шкіру, виданий у Львові 1566 р. Важливим аргументом раннього походження друкарства в українських землях

єтакож використання у друкарській справі термінології, яка прийшла з країни,

депочиналось книгодрукування – Німеччини. В Московському Царствівикористовувалась не німецька, а більш пізня – італійська термінологія.

Неюкористувався і І. Федоров до прибуття у Велике князівство Литовське. Винайдені у Львівському архіві письмові джерела дозволяють

сучаснимдослідникам тлумачити зміст напису на надмогильній плиті І. Федорова –

«занедбане друкарство обновив» – як свідчення існування друкарства в українськихземлях (зокрема у Львові) задовго до приїзду І. Федорова.

Отже, перші друкарні в українських землях стали з‘являтись у середині XV ст.Технологія множення текстової інформації була запозичена в німецьких друкарів,про що свідчить термінологія, яка традиційно використовувалась в

українськихдрукарнях. Сьогодні є підстави вважати першим (відомим сучасним науковцям)друкарем в українських землях С. Дропана.

«Іоан Федорович, друкар москвитин, котрий своїм тщанієм друкованіє занедбалоє

обновил. Воскресєніє із мертвих чаю. Друкар книг перед тим не виданих».

122

Федоров розпочав свою друкарську діяльність в українських землях набагатопізніше, але він створив першу постійно діючу друкарню. Друкар розпочав своюдіяльність у Львові на початку 1573 р. Він заснував друкарню, яка

залишаласьважливим центром книгодрукування з кінця XVI до кінця XVIIІ ст.Першою книгою, виданою у львівській друкарні, став «Апостол» 1574 р. Він бувнайдавнішим

точно датованим виданням на українських землях. Залишилисьсвідчення, що готувати видання І.Федоров розпочав 25 лютого 1573 р., а 15 лютого1574 р. книга вийшла в світ.

«Апостол» був надрукований у форматі infolio (в лист, шляхом фальцювання водин

згин). Книга свідчила про високий рівень поліграфічної техніки. Набірний текст поєднувався з гравірованими на дереві заставками, ініціалами, рядками в'язі,

кінцівками, ілюстраціями – дереворитами. Львівський «Апостол» був надрукований тим же шрифтом, містив ті ж заставки

іініціали, що і московське видання «Апостола» 1564 р. Книга відрізнялась лишевступом

на початку книги, післямовою і деякими іншими особливостями. Упіслямові під назвою «Сияповесть, откуданачася и какосвершися друкарня сия»розповідалось чому і

як друкарська справа була перенесена з Московської держави уЛитву.

Апостол Львів, 1574

На початку книги на звороті першого аркуша замість заголовка І.

Федороврозмістив герб. Він був взятий з заблудівської «Псалтирі з Часословцем»,

адекоративна рамка фронтисписа – з московського «Апостола». Далі йшов вступ, а за ним гравюра апостола Луки. Вона була

виготовленаспеціально для львівського «Апостола», а обрамлення для неї було взято змосковського видання. За гравюрою починався основний текст.

Книга мала регулярну фоліацію у 262 аркуша. Завершувало видання

зображеннядвох гербових щитів: між стилізованими гілками і листям, квітами і плодамивставлений герб міста Львова і сигнет І. Федорова. У нижній частині сигнета

стоялоім'я типографа «Иоанн Федорович – ДрукарьМосквитин». Орнамент львівського Апостола був представлений заставками,

кінцівками,орнаментальними рамками–розетками, в'яззю, великими візерунковими

ініціалами.Одинадцять заставок були вирізані з українських або західноєвропейських зразків,стилістично пристосованих до інших заставок. Особливо треба

123

відзначитипрагнення І. Федорова полегшити користування книгою: розділи відкриваютьсявеликою заставкою, заголовком, в'яззю і ініціалом, зміст кожного розділупочинається з нового рядка, на полях використаний довідковий матеріал,

покажчикиі примітки. Зберіглося 118 примірників книги.

«Буквар», 1574 р.

У 1574 р. І. Федоров видав «Буквар» для навчання грамоті у школі і поза

нею.Видання містило інформацію про місце і час друку книги. Однак булозазначено тільки рік видання (в «Апостолі» ж вказувалась точна дата). Через це внауковому світі розгорілась дискусія щодо питання першості. Для доказу власнихтеорій дослідники

використали текст післямови «Букваря», в якому І. Федоровобіцяє продовжувати друкарську діяльність. Одні вчені трактують слова друкаря якобіцянку випустити у

найближчому майбутньому ще одну книгу, якою і став«Апостол». Інші стверджують, що І. Федоров говорив про продовження друкупідручників. В цьому випадку «Апостол» вийшов раніше, а традиція друкуванняпідручників знайшла своє

продовження пізніше в Острозі. Так чи інакше, «Буквар» був першою друкованою східнослов'янською

книжкоюсвітського призначення. Посібник був спрямований на засвоєння особливостейграматики церковнослов'янської мови у східнослов'янській редакції.

На першій сторінці «Букваря» було подано азбуку, яка пізнішевикористовувалась і

у інших навчальних посібниках. З певними змінами(вилученням окремих літер, введенням нових знаків) вона збереглась в абетках усіхкраїн, які користуються

кирилицею. Далі азбука наводилась також у зворотньомупорядку, а потім – впереміш. Після абетки розміщались вправи для читання складів– були подані дво– і три–літерні сполуки. Наступні три розділи книги булиспрямовані на вивчення систематичної

граматики (відмінкові форми дієслів(однина, двоїна, множина) в теперішньому часі; дієслова у формах 2–ї особи однининаказового і дійсного способів; відмінкові форми

іменників та похідних від нихприкметників; читання слів під титлами тощо). Після граматичних вправ в книзі буврозміщений перший азбучний текст для зв'язаного читання – акровірш.

Другу частину книги І. Федорова складали щоденні молитви, які представлялисобою тексти для читання та заучування напам'ять. Далі йдуть звернення

до дітейпро корисність навчання, морально–етичні настанови з біблійної «Книги притчей Соломоновых» та звернені до батьків уривки про виховання дітей з послань апостола Павла.

Широкій науковій громадськості «Буквар» І. Федорова став відомий у 1954 р.Сьогодні він зберігається у бібліотеці Гарвардського університету США.

124

Отже, прибуття І. Федорова у Львів зіграло важливу роль у розвиткуукраїнського книгодрукування. Починаючи з 70–х рр. XVI ст. друкарська діяльністьстала постійною. І. Федоров видав першу датовану книгу на українських землях –«Апостол». З

Львівського «Букваря» розпочалась друкарська граматична традиція,яка збереглась в східнослов'янських букварях аж до XVIII ст. Львівські видання І.Федорова стали

зразком високого поліграфічного мистецтва XVI ст.

Висновки дослідження. Загалом, дослідження зародження книгодрукування вукраїнських землях

дозволило прийти до наступних висновків:

1) сучасними дослідниками винайдені джерела, які доводять, щокнигодрукування в українських землях зародилось задовго до появи першихдрукованих книг І. Федорова і

припадає на середину XV ст.; 2) оскільки в українському друкуванні традиційно використовувалась

німецькатермінологія, джерелом його зародження є німецька поліграфічна традиція;

3) видання І. Федорова поки є єдиними друкованими виданнями, що збереглисьдо сьогоднішнього дня і мають точне датування;

4) друкарська діяльність І. Федорова залишила слід у поліграфічній традиції всіхсхіднослов‘янських народів, ним були відлиті кириличні друкарські шрифти, якістали зразком для майбутніх друкарів;

5) І. Федоров зіграв важливу роль у формуванні основ оформлення українськихдрукованих книг: в українських виданнях було використано велику

кількість новихелементів – кінцівок, друкарських знаків (сигнетів), титульних сторінок, оздобленихгравійованою рамкою (фортою), виливних складальних прикрас.

Підводячи підсумки варто зазначити, що хоча перші друкарні з‘явились

наукраїнських землях більше ніж за 100 років до прибуття І. Федорова у Львів, однак саме його діяльність зіграла найважливішу роль у розвитку поліграфії на українських

землях, зробивши друкування постійною і невід‘ємною частиною життя українського населення. Книги І. Федорова є цінними джерелами з історії книгодрукування в українських землях, а сам І. Федоров – найвідомішою постаттю серед друкарів.

Список літератури:

1. Огієнко І. Історія українського друкарства. – К.: Либідь, 1994. – 448 с.;

2. Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В. Початки українського друкарства. – Львів: Центр Європи,2000. – 222 с.;

3. Мацюк О. Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова // Архіви

України. – 1968. – № 2. – С. 3–14;

125

4. Мацюк О. Ще про початки книгодрукування на Україні //Архіви України. - 1971. – № 3. – С. 26–32;

5. Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – Львів:

Вища школа, 1975. – 150 с.; 6. Немировский Е. Л. Началокнигопечатания на Украине. Иван Федоров. – М. : Книга,

1974. – 224 с.; 7. История книги на Руси./Сост. Бахтиаров А.А. – Санкт–Петербург: Изд.

Ф. Павленкова, 1890. – 282 с.;

8. Тимошик М.Історія українського друкарства потребує переосмислення // Літературна Україна. – 2002. – 21березня;

9. Тимошик М. Переосмислити історію виникнення українського друкованого слова //Вісник Книжкової палати. – 2002. – №7. – С. 35–37;

10. Андрійчук М. Т. Ґенеза книгодрукуванняна теренах України: інформаційна ситуація

у вітчизняній історіографії ХХ ст. // Книгознавство. –2005. – №2. – С. 134–146; 11. Шустова Ю. Є. Символикальвовскогоставропигийскогобратства // Гербовед. – 2005.

– №2. – С. 94.; 12. Буквар Івана Федорова: 2 вид. / Факсимільне видання – Київ: "Дніпро", 1975. – 15.

126

«ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ. ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ —

КЛАСИК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

(методична розробка уроку)

Автор: Літош Анна віталіївна

викладач другої категорії

ПЛАН

1. Доба постмодернізму. Визначні риси напряму.

2. Юрій Ігорович Андрухович — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст.

3. Творча особистість у поетичних творах Юрія Андруховича.

4. Творчість Юрія Андруховича — найяскравіший прояв постмодернізму в

українській літературі.

5. Андрухович як однин із найяскравіших представників світового

постмодернізму.

Любов – це людське,

Любов – це той щем, без якого нас немає.

Бо якими одиницями виміряти той особливий щем,

Коли все інше втрачає сенс і

All You Need Is Love?

Ю. Андрухович

Постмодернізм

Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на

зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі,

спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

Визначальні риси постмодернізму:

- культ незалежної особистості; - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного

карнавалу; - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності,

несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя ; - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і

сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко

вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо); - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

127

- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й

на образному, мовному рівнях; - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

- іронічність та пародійність. Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю.

Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя,О. Забужко, Любка

Дереша, Ірен Роздобутько та інших. Метою методичної розробки є дослідження творчості Юрія Андруховича.

Юрій Ігорович Андрухович (13 березня 1960, Станіслав) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент

Асоціації українських письменників.1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну

групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-

культурного міту. З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював

також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його номерів.

У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори

письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997 році окремими книгами, есей «Центрально-східна ревізія» («Сучасність», 2000, № 3).

Коли досліджують українську літературу кінця XX ст., наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що знайшов яскраве втілення у творчості Юрія

Андруховича, — це і поєднання тенденцій різних стильових течій, опозиційність до традицій, позачасове й позапросторове зображення подій, зміна функцій автора та героя, поява незалежної особистості, часом іронічність чи пародійність тощо. Ці

особливості ми спостерігаємо в поетичних творах збірок: «Небо і площі», «Передмістя», «Екзотичні птахи і рослини».

Як послідовний митець постмодерністського напряму Андрухович оригінально поєднує патетику з іронією, часом захоплюється стилістичними прийомами або ж ніби замінює ліричного героя якоюсь новою «маскою». Твори поета й прозаїка внесли в

українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, не обтяженого сумнівними умовностями, і найперше, що привертає увагу, — у них постає новий образ вільної

творчої особистості. У творі «Пісня мандрівного спудея» автор навмисно використовує архаїзми

«черленяться», «отець», «соловій» і зокрема слово «спудей», аби надати цьому слову

128

того глибокого значення, що мала назва молодих людей, які вивчали науки. За часів Сковороди й трохи пізніше абихто не міг стати «спудєєм», отже, це були люди високоосвічені, талановиті, творчі.

Власне, таким є ліричний герой — «мандрівний спудей», він не просто собі мандрує, він досліджує життя, поспішає туди, «де кров з любов‘ю черленяться, де

пристрастей і пропастей сувій…», і своїм поетичним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, щоб небо, нахилившись, наслухало, щоб завше був натхненний соловій». Мандрівка спудея — не задля споглядання, він у пошуку свободи

для своєї творчості, хоча, як справжній спудей, муситьдотримуватися правил, усталених канонів, та він протестує проти дього: «З риторик і поетик академій —-

гайда на площу, як на дно‘ ріки! Підслухані у вирі цілоденнім ті рими — вчителям наперекір», і тут же іронічно, граючи словом, зауважує: «У вчителів, здається, перекір».

Поет ніби стверджує думку: справжня поезія може творитися там, де люди, де

вирує життя. По-доброму й іронічно ліричний герой ставиться до моменту творчого виявлення своєї особистості: він творить поезію, Є свої неслухняні римовані рядки

називає «маленькими чортенятами», що допомагають йому. Незвичним використанням епітета «на зелену прощу» автор декларує, що справжній вияв натхнення — у вільному леті думок й образів, коли хочеться «читати вірші травам і вітрам!..».

Неординарна особистість у навколишньому світі — тема поезії «Астролог». Для героя цієї поезії бути астрологом (хоча точніше було б сказати астрономом) — не

просто якась робота чи заняття, а спосіб життя: «У нього палка потреба, у нього бажання слізне: окраєць нічного неба спіймати у фокус лінзи». Мабуть, він дивак для довколишніх, але має внутрішню свободу, хоча земні спокуси йому видно з горища,

«коли в полудневу пору від кухні смаженим віє». Авторський неологізм стосовно землі, яка «собі пілігримить», вказує на час, що

минає, і життя людини в часі – коротка мить, «а в місті вічність минає не так, як він загадає…» Повторений двічі останній рядок – «Забуду святі мороки» – лише підтверджує думку, що бути творчою особистістю – це пережити злети й падіння,

відчай і натхнення, та кожен обирає свій шлях, як це зробив ліричний герой: «…а він живе на горищі (там зимно, там вітер свище), але насправді з горища небесна

ковбаня ближча». У своїх романах він широко використовує інтертекстуальність, так званий "текст у

тексті". Автор "прочитує" традиційні образи та сюжети, твори попередників, своєрідно

переосмислюючи їх. Герої його романів живуть у світі, просякнутому культурними реаліями. Так, персонажі "Рекреацій" порівнюються з письменниками "розстріляного

відродження", а сюжет роману "Перверзія" з постійними блуканнями головного героя навіяно епічними творами, в основі яких лежить мотив подорожі, – "Іліадою" Гомера та "Енеїдою" Вергілія. Характерне також і часте вживання біблійних мотивів та образів,

які поєднуються з античними. Наприклад, герої "Перверзії" співвідносяться або з міфологічними (Ада — німфа, дріада, Янус Марія Різенбокк — дволикий Янус, сатир),

або з біблійними особами (Ада — Саломея, Стах через образ риби асоціюється з Ісусом Христом). Відбувається характерне для постмодернізму змішування дійсності та фантастики, простір міфологізується, що підтверджує і наявна в "Перверзії" фінальна

сцена перетворення героїв на казкових істот. Зривання масок, що приховували справжню суть персонажів, нагадує подібний мотив у романі "Майстер і Маргарита"

М. Булгакова. Завдяки символізації тексту, використанню .численних алюзій, ремінісценцій та

інколи навіть прямих цитат, які є неодмінною рисою постмодерного твору, автором

досягається символічна багатозначність тексту. Юрій Андрухович намагається позбутися будь-якої єдино правильної точки зору. Письменник відмовляється від

претензії створити об'єктивну модель світу, подаючи натомість безліч її версій. Окремі

129

частини (особливо це характерно для "Перверзії") об'єднуються за принципом колажу, не створюючи структурної єдності. Картина світу розпадається на безліч уламків. Митець передає характерне для сучасного світогляду відчуття абсурдності,

нереальності буття. Стираються межі між реальністю та ілюзією. Твори Андруховича перебувають у річищі сучасних філософських та естетичних пошуків. Так, у

"Рекреаціях" іронічно обігрується актуальна зараз проблема духовного воскресіння нації, а в "Перверзії" осмислюється кризове становище усього сучасного світу і можливі шляхи виходу із цього світоглядного кута. Характерною для усіх творів

письменника є проблема пошуку людиною власної самоідентичності, втраченої в абсурдному світі.

Письменник першим в українській літературі дав взірець популярної зараз карнавальної прози, якій притаманне жанрове та стильове багатоманітнтя, рівноправність "високого" та "низького" у творі. Андрухович імітує різні літературні

стилі: бароко, магічний реалізм, український бурлеск і травестію, маньєризм тощо. Так, впливи бароко виявляються у прагненні до карнавалізації, театралізації дійсності,

бурлескно-травестійна поетика — у невідповідності між серйозним значенням викладених подій та їхнім "низьким" оформленням, що викликає комічний ефект.

Іронія стає провідною рисою усіх творів сучасного мистецтва. Юрієм

Андруховичем іронічно переосмислюються актуальні проблеми сучасної філософії: фемінізм, питання відносності будь-яких абсолютів, проблема переосмислення

усталених цінностей, бачення світу як тексту тощо. Прикладом такого пародійного відтворення є доповіді учасників семінару в романі "Перверзія."

Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників

постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені 8

європейськими мовами, у тому числі роман «Перверзія» опублікований у Німеччині,

Італії, Польщі. Книга есе видана в Австрії. Творчість Андруховича має значний вплив на перебіг сьогоднішнього

літературного процесу в Україні, з його іменем пов‘язані перші факти неупередженого

зацікавлення сучасною українською літературою на Заході. Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською,

угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами й есперанто. У російському перекладі видана — невелика збірка віршів (пров. А. Макарова-Кроткова та І.

Кручика, «Дружба народів», поч. 1990-х); роман «Рекреації» (пров. Ю.Ільїн-Король, «Дружба народів», № 5-2000).

Андрухович належить до Асоціації українських письменників (АУП), свого часу він відмовився від Національної премії імені Т. Г. Шевченка, висловивши цим своє незадоволення

колишньою владою і Спілкою письменників, а разом із тим засвідчив свій мистецький розрив не стільки з шевченківськими

традиціями, скільки з застійними явищами літературного процесу, спричиненими довготривалим «соціалістичним реалізмом».

130

Лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках

нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005 р.), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).Юрій Андрухович, 2011.

Отже, Україна має сучасного письменника, творчість якого гідно презентує нашу

країну у світовій спільноті.

131

Великі українці

(Збірник методичних розробок, сценаріїв усних журналів,

виховних та позаурочних заходів)

Шуміло Тамара Григорівна;

Черниш Наталія Миколаївна; Клібанська Олеся Сергіївна;

Корецька Антоніна Миколаївна; Благодарна Тетяна Іллівна; Сікорська Валентина Романівна;

Стогній Оксана Вячеславівна; Куклич Лариса Іванівна;

Ніколаєва Анна Станіславівна; Блажко Галина Євгенівна; Кравченко Софія Юхимівна;

Стеценко Оксана Григорівна; Миронова Олена Юріївна;

Юденко Надія Іванівна; Сєрович Наталія Леонідівна; Літош Анна Віталіївна

Редактор Кравченко С.Ю.

Художнє оформлення Губенко В.С.

Комп‘ютерна верстка Пацера Т.Ю.

Підписано до друку 12.02.2016 р. Папір офсетний. Гарнітура Тип Таймс.

Оригінал-макет виготовлено ДНЗ «ЦПОІТПД м.Києва», 03067 Київ-67, вул. Полковника Шутова, 13.