ЗОЛОЧІВСЬКА ОКРУГА ОУН:

Документи і матеріали референтури СБ

1944-1951

Літопис УПА

Нова серія, том 23

Kyiv 2013 Toronto

National Academy of Sciences of Ukraine (NANU)

M. S. Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies, NANU

Litopys UPA PublishersBranch State Archive

of the Security Service of Ukraine

Litopys UPANew Series, Volume 23

ZOLOCHIV OKRUHA OUN:

Documents and Materials of the Underground Security Service (SB)

1944-1951

Київ 2013 Торонто

Національна академія наук УкраїниІнститут української археографії

та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України

Видавництво “Літопис УПА”Галузевий державний архів

Служби безпеки України

Літопис УПАНова серія, том 23

ЗОЛОЧІВСЬКА ОКРУГА ОУН:

Документи і матеріалиреферентури СБ

1944-1951

До збірника увійшли оригінальні документи референтури СБ Золочівського окружного та підлеглих йому проводів ОУН. Вони відображають процес роботи цієї структури підпілля в боротьбі з агентурою радянської влади та її каральних органів у регіоні.

The book contains the original documents of the Security Service (SB) of the Zolochiv Okruha OUN and its lower administrativе rungs. They reflect the activities of this underground structure in its struggle against the agen-tura of the Soviet state and its punitive organs in the region.

Редакційна рада:

Г. ПАПАКІН (співголова), П. Й. ПОТІЧНИЙ (співголова), Г. БОРЯК, В. ЛОЗИЦЬКИЙ, Р. ПИРІГ, Ю. ШАПОВАЛ,

О. УДОД, С. КОКІН, М. ПОСІВНИЧ

Editorial board:

H. Papakin (co-chairman), P. J. Potichnyj (co-chairman)H. Boriak, V. Lozyts’kyi, R. Pyrih, Yu. Shapoval,

О. Udod, S. Kokin, M. Posivnych

Упорядник: Михайло Романюк

Compiler:MYKHAILO ROMANIUK

Оригінал-макет:П. Клим

ISBN 978-1-897431-54-2 (Canada) © “Літопис УПА”, 2013ISBN 978-966-2105-52-0 (Ukraine) © Litopys UPA, 2013

70-РІЧЧЯ III-го НАДЗВИЧАЙНОГО ВЕЛИКОГО ЗБОРУ

ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

1943–2013

ЦЕЙ ТОМ ВИДАВНИЦТВО “ЛІТОПИС УПА“

присвячує

СЛ. П. МИКОЛІ КУЛИКУ –“ДОРОШЕНКУ”

(27.09.1927 – 17.10.2013)

ветерану УПА, багатолітньому Головному Адміністраторові видавництва “Літопис УПА”, завдяки невтомній праці і старан-ням якого вийшли друком понад 100 томів у чотирьох різних

серіях “Літопису УПА”

МИКОЛА КУЛИК-“ДОРОШЕНКО”

Миколa Кулик нaродився 24 вересня 1927 р. в селі Німстів Любaчівського повіту Львівського воєводства (тепер Польща) у родині Івaна тa Гaнни (“Цікaвa”) Кулик. Мама походила з дому Козіїв зi селa Дaхнів цього ж повіту. В родині, окрім Миколи, було ще восьмеро дітей – Іван, Василь, Михайло, Катерина, Йосип, Марія, Наталка і Петро.

Після закінчення нaродної школи у рідному селі продовжувaв нaвчaння у м. Чесaнів, де вступив до юнацької сітки ОУН. Згодом, перервaну воєнним лихоліттям освіту продовжувaв у підпіллі тa нa скитaнні.

У 1942 р., як член “Юнaцтвa ОУН”, пройшов оргaнізaційний вишкіл тa отримав псевдо “Крук”. Відтак постійно перебував у підпіллі на різних посадах. З 1943 р. – стaничий інформaтор СБ ОУН, a з квітня 1944 р. – стaничний с. Німстів (станиця “Ненaситець”) під новим псевдо “Дорошенко”. Нa цьому посту 11 лютого 1945 р. був рaнений функціонерами польської комуністичної “Міліції обивaтельської” (МО), внаслідок чого нaзaвжди втрaтив функціонaльну здaтність лівої нирки та отримав каліцтво кисті прaвої руки. 27 липня 1945 р., рятуючись з пастки НКВС, був вдруге тяжко рaнений розривною кулею в ліве стегно тa ліву долоню, втрaтивши вкaзівний тa кінцівку середнього пaльця, зa що, згідно нaкaзу ч. 2/46 військового штaбу ВО-6 “Сян” (ТВ-27 “Бaстіон”) УПА-Захід від 25 травня 1946 р., відзнaчений двомa срібними зіркaми. Після п’ятимісячного лікувaння повернувся до лав збройного підпілля, де від січня до березня 1946 р. виконувaв функцію ланкового і господaрчого самооборонного кущового відділу (СКВ). З квітня 1946 р. – інтендaнт курінного шпитaля УПА, a відтaк – політвиховник СКВ “Трембітa І” у 4-му рaйоні округи ОУН “Бaтурин”. Згодом перебував на військовому вишколі у підстaршинській школі УПА в Ярослaвщині нa Зaкерзонні, навчання в якій через бойові дії ворогa було перервaне і курсанти демобілізовані.

Після виселення укрaїнського нaселення з Зaкерзоння, пережив нaйвaжчі роки підпільної боротьби (1947–1950). Після операції “Віслa” у складі одного роя відійшов на західні землі Польщі, де проживали виселені укрaїнські родини. В часі рейду теренами, насиченими Військом Польським (ВП) та комуністичними спецслужбами, рій розділився спочатку на чотири чоловіки, згодом – на два, і, врешті, Микола залишився сам, переховуючись на понімецьких теренах в лісах. Вижити допомогли українці-переселенці, зокрема лемківська родина Муликів. Службу в УПА зaвершив рейдом, спільно з побратимами Івaном Козaком – “Борисом” і Володимиром Низом – “Волиняком”, через територію Польщі і Чехословaччини до aмерикaнської окупаційної зони Німеччини, куди прибули 27 вересня 1950 року. Тут, з огляду нa наслідки отримaних порaнень, німецькою тa укрaїнською лікaрськими комісіями признaчено йому інвaлідність. У Німеччині в місті Інґольштадт протягом шести місяців навчався у технічній школі, де отримaв професію aвтоелектрикa.

У листопaді 1951 р. переїхав до Кaнaди, де в Раєрсонському інституті зaкінчив торговельні курси тa отримaв диплом “Business-

8

management”. У 1955 р. в Торонто оргaнізувaв власне підприємство з перевезення будівельних мaтеріалів для прокладання доріг в місті та околицях, на якому пропрaцювaв до пенсійного віку.

У 1959 р. одружився з Євгенією Ходaнь, з якою виховали двох синів – Андрія і Романа, та двох онуків – Іванка і Еліс. Дружинa Євгенія Кулик після важкої довготривалої хвороби відійшлa у вічність 29 лютого 2004 року.

З чaсу прибуття до Канади активно включився до громадської роботи.

Від 1976 року – член-засновник видaвництвa “Літопис УПА”, а згодом довголітній aдміністрaтор тa оргaнізaтор фондів, завдяки старанням якого у чотирьох серіях багатотомного наукового видання “Літопис УПА” вийшло більше 100 томів.

У Кaнaді понaд 24 роки очолювaв Головну упрaву Товaриствa колишніх вояків УПА в Кaнaді. На цій посаді ініціював і заснував секцію для вояків УПА нa цвинтaрі Св. Володимирa в м. Оквил, неподалік Торонто. Згодом, як голова комітету, забезпечив побудову пaм’ятникa “Слaви УПА” нa тій самій секції у травні 1988 р., зa що від Конґресу Укрaїнців Кaнaди був нaгороджений “Шевченківською медaллю”. У 1992 р. обрaний головою Крaйового Комітету до святкувaнь 50-річчя УПА в Кaнaді тa оргaнізувaв у серпні 1992 р. поїздку 230 осіб “чaртерним” літaком в Укрaїну, у висліді якої ветерани УПА, починaючи з Кaневa, здійснили одномісячне турне Укрaїною.

Як ветеран збройних сил, стaв членом Укрaїнського відділу № 360 Королівського Кaнaдського Леґіону, a згодом – членом упрaви і скaрбником. З рaмени цієї устaнови – оргaнізaтор побудови у 2000 р. пaм’ятникa Пилипу Коновaлу, кaвaлеру найвищої нагороди Великобританії – Хрестa Вікторії, у його родинному селі Кутківцях Чемеровецького району Хмельницької облaсті в Укрaїні.

Тaкож був членом і співпрaцівником інших укрaїнських громaдських і ветерaнських оргaнізaцій Кaнaди. У 2001 р. зредаґував та перевидaв в Україні чотиритомник “Спомини тa роздуми”, авторства знаного діаспорного публіциста і громадського діяча Володимирa Мaкaрa.

Відійшов на вічний спочинок після важкої короткотривалої хвороби 17 жовтня 2013 року та похований нa упівській секції цвинтaря Св. Володимирa в м. Оквил (Онтаріо, Канада).

9

MYKOLA KULYK-“DOROSHENKO”

Mykola Kulyk was born on 24 September 1927 in the village of Nimstiv, Liubachiv County, Lviv Województwo (now Poland) into the family of Ivan and Hanna (“Tsikava”) Kulyk. His mother (née Koziiv) was born in the same coun-ty, in the village of Dakhniv. Mykola, who was the fifth oldest child, of nine siblings: Kateryna, Mykhailo, Ivan, Vasyl′, Yosyp, Maria, Petro, and Natalka.

After completing elementary school in his native village, he moved to the town of Chesaniv, where he continued his schooling and joined the youth net-work of the Organization of Ukrainian Nationalists. When the Second World War interrupted his education, he continued studying in the underground and during his subsequent migratory life.

In 1942 he received organizational training as a member of the OUN’s youth wing and adopted the codename “Kruk.” From this point he held various positions in the underground. In 1943 he was appointed stanytsia intelligence gatherer for the OUN’s Security Service (SB), and from April 1944 he held the position of stanytsia leader in the village of Nimstiv (“Nenasytets” stanytsia), where he adopted a new codename, “Doroshenko.” On 11 February 1945 he was tortured, while his mother was made to watch by members of the Polish communist state police, Milicja Obywatelska (MO), as a result of which his left kidney and the bones of his right hand sustained permanent damage. On 27 July 1945, while attempting to evade a Russian NKVD ambush, he was shot by a hollow point expanding bullet which left him with a severe wound/hole through his lower left abdomen and left palm, as a result of which he lost his index finger and the tip of his middle finger. In keeping with order no. 2/46 issued by the military headquarters of Military Okruha-6 “Sian” (Tactical Sector-27 “Bastion”) of UPA-West, dated 25 May 1946, he was awarded two Silver Stars, for wounds received. Following five months of medical treat-ment, he returned to the armed underground, where he served as the “lanka” and economic leader of a Self-Defence Kushch Division (SKV) between January and March 1946. In April 1946 he was appointed commissary of an UPA “kurin” hospital and later served as a political instructor of SKV “Trembita 1” in the 4th raion of the OUN “Baturyn” okruha. Later, he completed military training in the UPA’s non-commissioned officers’ school in the Yaroslav area in Zakerzonnia. As a result of enemy combat actions, the training was inter-rupted and the trainees were demobilized.

The last three years of the 1940s held further devastating challenges in Mykola Kulyk’s life and struggle in the Ukrainian underground, begin-ning with the deportation of the Ukrainian population from Zakerzonnia in 1947, known as Operation Vistula he and the other members of his squad went to western Poland: where the Ukrainian deportees had been forcibly re-settled. During a raid into areas bristling with Polish army troops and communist secret police agencies, the squad initially shrank to four com-batans and later to two. Finally, Mykola was the only one left. Hiding in areas recently vacated by the Germans and in forests, he was grateful; to find help by Ukrainian deportees, among them the Mulyk family, from the Lemko region of Ukraine. His service in the UPA ended with a raid, together with his fellow partisans Ivan Kozak-“Borys” and Volodymyr Nyz-“Volyniak,” across the territories of Poland and Czechoslovakia into the American occupation zone of Germany, which they reached on 27 September 1950, where he

10

surrendered himself to the US Military Intelligence Officers. There he was then moved to a DP (displaced persons) camp in West Germany. In view of the long-term effects of his injuries, he was declared disabled by German and Ukrainian medical commissions. For a period of six months he studied at a technical school in the German city of Ingolstadt, from where he gradu-ated as an auto electrician.

In November 1951 he immigrated to Toronto, Canada, where he com-pleted trade courses at the Ryerson Institute of Technology and obtained a diploma in Business Management. In 1955 he founded a trucking company that transported road-building materials in Toronto, which he successfully operated until his retirement.

In 1959 he sponsored and married Yevheniia (Eugenia) Khodan′ with whom he had two sons, Andrij and Roman, and grandchildren Jonathan and Elyse. Roman is a member of the Publishing Committee and Administration of Litopys UPA Publishers. Later, Mykola Kulyk’s wife Yevheniia, after a very long illness, passed away on 29 February 2004.

Mykola Kulyk became active in the Ukrainian Canadian community imme-diately after moving to Canada. For more than twenty-four years he headed the Main Board of the Society of Former UPA Soldiers in Canada. Where under his leadership was founded a section for UPA veterans at St. Volodymyr Ukrainian Cemetery in Oakville, near Toronto. In 1976 he was a founding member of Litopys UPA Publishers, eventually holding the long-time position of adminis-trator and fundraiser. Thanks to his efforts, over a period of over 35 years more than a hundred volumes of Litopys UPA have been published in four series.

As the head of a committee, he organized the installation of a monu-ment dedicated to “UPA’s Glory and Eternal Memory” at the St. Volodymyr cemetery in May 1988. For his efforts, the Congress of Ukrainian Canadians awarded him the Shevchenko Medal. In 1992 he was elected head of the National Committee to organize the celebrations marking the fiftieth anni-versary of the UPA, and in August 1992 he booked a chartered flight from Canada for 230 UPA veterans and their families, who flew to Ukraine for a month-long national tour that began in the city of Kaniv.

As a former World War II combatant, Mykola Kulyk joined the Ukrainian section of the Royal Canadian Legion Branch 360 and was later a member of the board and its treasurer. Under his leadership, in 2000 he organized the installation of a monument dedicated to Filip Konowal, recipient of the Victoria Cross, the highest award for gallantry in the face of the enemy given to British and Commonwealth forces, which was erected in Konowal’s village of Kutkivtsi in Chemerivtsi raion, Khmelnytsky oblast, Ukraine.

He was also a member and associate of various other Ukrainian Canadian civic and veterans’ associations. In the 1990’s he was the deputy head of the World Brotherhood of UPA Veterans. For many years his diligent work served to ensure the publication of numerous works issued by the Society of Former UPA Soldiers in Canada and books of a national-patriotic orientation. In 2001 he edited and reissued the four-volume Memoirs and Reflections by Volodymyr Makar, the well-known diaspora journalist and civic activist.

After a short but grave illness Mykola Kulyk passed away on October 17, 2013 and was laid to rest at the St. Volodymyr Cemetery in Oakville (Ontario), Canada in the section reserved for the former members of the UPA.

11

ЗМІСТ

Вступ ....................................................................................... 13Introduction .............................................................................. 22

Розділ І. Слідчі матеріали референтури СБ ............................ 31Золочівська округа ............................................................... 33Золочівський надрайон ........................................................ 36

Глинянський район ............................................................ 36Золочівський район .......................................................... 45Краснянський район ......................................................... 47Поморянський район ...................................................... 378

Бродівський надрайон ........................................................ 395Бродівський район .......................................................... 395Буський район ................................................................ 431Заболотцівський район ................................................... 442Олеський район .............................................................. 539Підкамінський район ....................................................... 625

Розділ ІІ. Звітна документація референтури СБ ................... 969Золочівська округа .......................................................... 971Золочівський надрайон ................................................. 1027Бродівський надрайон .................................................. 1034Підкамінський район ..................................................... 1041

Розділ ІІІ. Організаційно-кадрова документаціяреферентури СБ .....................................................................1043

Кадрові звіти ................................................................. 1045Матеріали перевірки СБ учасників збройного підпілля ОУН 1048Списки загиблих співробітників референтури СБ ......... 1111

Розділ ІV. Інструктивні матеріали .................................... 1115

Розділ V. Облікові матеріали ........................................... 1123

12

Додатки ............................................................................. 1135Біографічні довідки ....................................................... 1136Фото ............................................................................. 1162Список скорочень ......................................................... 1172Індекс ........................................................................... 1177Перелік документів ....................................................... 1287Перелік ілюстрацій ........................................................ 1299

13

ВСТУП

Золочівська округа ОУН, як структурна одиниця націо-налістичного підпілля в Західній Україні, була створена у кінці 1937 р. і проіснувала до березня 1953 р., коли у бою з чекістсько-військовою групою загинув її останній керівник – Іван Червак – «Олесь»1. Упродовж свого функціонування окру-га неодноразово змінювала структуру, поступово збільшуючи кількість підпорядкованих їй районних проводів ОУН. Станом на період максимального розвитку повстанського руху у цій місцевості – другу половину 1940-х рр. окружний провід у сво-єму підпорядкуванні мав два надрайонних ( Бродівський та Золочівський), а ті, у свою чергу, дев’ять районних ( Бродівський, Буський, Глинянський, Заболотцівський, Золочівський, Краснянський, Олеський, Підкамінський та Поморянський) про-водів ОУН, що співвідносилось із дев’ятьма тодішніми райо-нами. За сучасним адміністративно-територіальним устроєм це територія Бродівського, Буського, Золочівського і частково Перемишлянського районів Львівської області.

Особливості перебігу національно-визвольної боротьби 1940-х – 1950-х рр. проти польських, німецьких та російських окупантів вимагала від її провідників створення такої системи, яка б захищала усі сфери життєдіяльності учасників повстансько-го руху та мільйонів його цивільних прихильників і симпатиків від намагань каральних органів окупаційної влади послабити і при-душити збройне підпілля ОУН.

Ця складна функція була покладена на Службу безпеки ОУН, яка почала творитися у 1940 р. після ІІ Великого Збору ОУН2,

Галузевий державний архів Служби безпеки 1 України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 2. – Оп. 31 (1960). – Т. 31. – Арк. 114.

2 Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно і відваж-но...». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940–1950-ті роки: Монографія. – Київ: К.І.С., 2006. – С. 195.

14

а основний період її організації припадає на 1941-1943 рр. Щонайменше, перші згадки про функціонування референтури СБ Золочівського окружного проводу ОУН сягають 1941-1943 рр., коли у згаданому терені активізовується підпільне життя та починають творитися боївки самооборони, а відтак – відділи Української народної самооборони – попередника Української повстанської армії в Галичині. Зокрема, відомо, що майбут-ній керівник окружного проводу Золочівщини Богдан Квас – «Блакитний» у той час обіймав посаду заступника окружного референта СБ3.

Служба безпеки ОУН – це внутрішній розвідувальний та контррозвідувальний орган Організації український націоналіс-тів. Завданням цієї структури, у першу чергу, було налагодження внутрішньої і зовнішньої розвідки, виявлення та ліквідація воро-жої агентури, знищення функціонерів окупаційної влади, ство-рення власної сітки інформаторів.

Структура СБ чітко прив’язувалася до територіальних ланок ОУН. Референтури Служби безпеки створювалися при всіх рівнях організаційних клітин ОУН, починаючи від Проводу ОУН в Україні і закінчуючи районними проводами. У нижчих («кущових») органі-заціях знаходився штатний інформатор СБ (існувала також назва референт СБ), який і виконував функції найнижчої ланки цієї структури. До штату кожної референтури СБ (до району включ-но) входили: референт СБ, заступник референта СБ, комендант боївки, слідчі, архіваріус та бойовики. Встановлювалася штатна чисельність референтур. Так, надрайонна мала 22 одиниці глас-ного складу, 10 жандармів. На практиці, за умов бойових дій та підпілля, склад референтур не був постійним. На Золочівщині окружна, повітові/надрайонні та районні боївки чисельно скла-далися з 12 чол. Типовим озброєнням боївок СБ всіх рівнів було: 2 ручних кулемети, автомати, пістолети та гранати4.

Референти СБ, як правило, здійснювали загальне керівни-цтво діяльністю підлеглих їм референтур, а також займалися так званою оперативною роботою, для якої вербували собі аген-туру та інформаторів серед місцевого населення та агентури

3 Загоруйко Р. Повернення зі справжнього пекла. Спогади-мемуари учасника національно-визвольних змагань ОУН та УПА (Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії). Видання друге, доповнене / Роман Загоруйко. – Новий Розділ, 2004. – C. 276.

Архів Управління Служби безпеки України у 4 Львівській області (далі – Архів УСБУ ЛО). – Спр. 32936 (Архівно-кримінальна справа по обвинуваченню Ганушкевича Володимира Семеновича та ін.). – Арк. 105зв.

15

органів МҐБ. Обов’язками слідчих було розслідування обста-вин провалу учасників підпілля ОУН, фактів співпраці місцевих жителів та окремих членів ОУН з органами МҐБ. Архіваріуси вели документацію СБ: картотеки агентури МҐБ та підозрілих осіб, протоколи допитів та інші документи пов’язані з діяльністю цієї структури. Бойовики, в першу чергу, займалися охороною криївок, де працювали референти, слідчі СБ чи зберігалися документи. На них також покладався обов’язок затримання та доставки підозрюваного до місця допиту, а також виконання вироків. Інформатори СБ при кущових проводах займалися збо-ром інформації про рух підрозділів військ МҐБ, поведінку жителів населених пунктів, зустрічі оперативних співробітників МҐБ з місцевим населенням тощо5.

Створення боївок СБ окружного й повітового рівнів на Золочівщині припадає на зиму 1943/1944 рр., коли в терені активізувалися більшовицькі партизани та польські військові формування, які здійснювали напади на українське населення. Чисельність таких боївок сягала 12-20 чол., і основним їхнім завданням було протидія терору супроти українців, проведення відплатних протипольських акцій, перевірка колишніх радянських військовополонених, які перебували на цій території, протидія сваволі німецької окупаційної адміністрації тощо. У час набли-ження та проходження лінії фронту вони займалися «зачисткою території» від заздалегідь виявленої німецької та радянської агентури, шовіністично налаштованих представників з-поміж польського населення чи й просто антиукраїнських елементів. Тим самим створювалася можливість для розгортання масового повстанського руху проти радянської влади.

У серпні 1944 р., з встановленням радянської окупаційної влади на теренах округи, відбувається реформування структу-ри СБ. Особовий склад повітових боївок був розподілений між новоствореними районними боївками та оновленою повітовою боївкою. Разом з тим згадані підрозділи були доукомплектовані новими, особливо довіреними, підпільниками. Так, наприклад, якщо до серпня 1944 р. на теренах Бродівського повітового про-воду ОУН, який поширював свою діяльність на чотири райони ( Бродівський, Олеський, Підкамінський і Пониковицький) тодіш-ньої Львівської області діяла єдина боївка СБ чисельністю 12 чол. під керівництвом « Недолі», то після реорганізації тут оперували вже п’ять боївок – повітова під керівництвом «Недолі» та чоти-

ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 54. – Арк. 126.5

16

ри районні: Бродівська (референт СБ Іван Стародуб – «Остап», комендант боївки Михайло Баглай – «Крук»), Підкамінська (референт СБ Іван Пушка – «Потап», якого невдовзі замінив Петро Смуток – «Чорноморський», комендант боївки Михайло Шеремета – «Могила»), Пониковицька (референт СБ Василь Сітка – «Ярий», комендант боївки Олекса Сітка – «Підкова») та Олеська (референт СБ Степан Дацків – «Малий», комендант боївки Олекса Смик – «Темний»). При цьому слід зауважити, що чисельність та особовий склад боївок СБ, як зрештою і всіх збройних формувань українського визвольного руху того пері-оду, постійно змінювалися. Причини були різні: загибель або захоплення у полон, переведення на іншу посаду чи територію діяльності тощо.

До організаційно-територіальної реорганізації збройного підпілля ОУН кінця 1944 – початку 1945 р. Золочівська округа ОУН включала до свого складу три повітові проводи ( Золочівський, Бродівський та Глинянський), які розбудовувалися за структурною вертикаллю – райони – підрайони – кущі – станиці. Відповідно до цієї структури функціонувала і референтура СБ. У процесі реор-ганізації Глинянський повіт був ліквідований, а два його райони ( Глинянський і Краснянський) передані до складу Золочівського надрайону. Таким чином, з початку 1945 р. і аж до ліквідації орга-нізованого підпілля на Золочівщині у 1953 р. окружний провід мав у своєму підпорядкуванні два надрайони – Золочівський і Бродівський, а ті, у свою чергу, утворювали вертикаль: район – кущ – станиця. У подальшому якихось більших організаційно-територіальних чи структурних змін у підпіллі ОУН на Золочівщині не відбувалося, за винятком перепідпорядкованості районів з одного надрайону в інший. Так, у 1947 р. після розформування Перемишлянського надрайону до складу Золочівського над-району увійшов Поморянський район6, а в 1948 р. Золочівський надрайон, у свою чергу, передав Буський район у підпорядку-вання Бродівського надрайонного проводу ОУН7. В цей спосіб сформувалася остаточна структура Золочівської округи ОУН, яка й відображена у структурі даного збірника.

Особливістю функціонування референтури СБ в окрузі є часта зміна її керівного складу як на рівні окружного, так і на рівні нижчих проводів ОУН, що була зумовлена, здебільшого, заги-

6 Мороз В. Перемишлянський надрайон ОУН (1945-1947) // http://ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2035 (6.11.2013 р.)

Архів УСБУ 7 ЛО. – Спр. 30800 (Архівно-кримінальна справа по обвинува-ченню Бутинського Степана Миколайовича та ін.). – Т. 2. – Арк. 219.

17

беллю референтів СБ, і рідше – переведенням їх в інший терен або усуненням з посади. Наразі встановлено, що впродовж 1944-1953 рр. функції референтів СБ окружного проводу ОУН виконували щонайменше 6 осіб: « Чернов» (особа не встановле-на; 1944 – 19.08.1944), Роман Качан – «Гроза» (08.1944 – осінь 1946), Йосип Куляш – «Влодко» (осінь 1946 – 22.10.1946); « Зелений» (особа не встановлена; ? – 29.08.1947), Василь Паньків – «Гнат» (літо 1948 – 14.01.1949), Василь Гарабач – «Роман» (06.1949 – 31.07.1952). Як бачимо, із наведеного пере-ліку ще існує цілий ряд прогалин у цьому питанні, які потребують подальшого вивчення. Абсолютна більшість із перерахованих референтів СБ Золочівського окружного проводу ОУН загинула на своєму посту, і лише «Гроза» був переведений в інший терен через конфлікт з тереновим провідником ОУН. Зрештою, і він загинув 4 грудня 1949 р. на посту референта СБ Сокальського окружного проводу ОУН

Ще складнішим є питання ідентифікації заступників рефе-рента СБ та комендантів окружної боївки як осіб керівного складу референтури. Наявна інформація є вкрай мізерною і в той же час суперечливою. Відомо, для прикладу, що функ-ції заступника референта у різний час виконували Богдан Квас – «Блакитний» (1943-1944), Степан Дацків – «Малий» (01.-04.1946). Натомість командирами боївки були Михайло Паровацький (Поробецький) – «Печерський» (1945-01.1946) та Степан Дацків – «Малий» (01.-04.1946). Відсутність інфор-мації у подальшому щодо згаданих посад чи їх заміщення кон-кретними особами дає підстави припускати, що за браком кадрів вони були вакантними, а їхні функції перебрав на себе окружний референт СБ.

Якщо ж говорити про склад боївок СБ, які діяли на теренах Золочівського окружного проводу ОУН, то він також у різний час був різним: як чисельно, так і персонально. Проаналізувавши усі доступні документи і матеріали, ми дійшли до висновку, що пік діяльності референтури СБ Золочівського окружного проводу ОУН припадає на 1945-1946 рр., на період так званої масової повстанської боротьби. Саме на той час референтура СБ мала повноцінні боївки, які, як уже було сказано, чисельно складалися, зазвичай, з 12 бойовиків на чолі з комендантом боївки. В процесі дослідження вдалося встановити персональний склад більшос-ті боївок СБ, що діяли на теренах округи. Зокрема, до складу окружної боївки у вказаний період входили бойовики: Володимир Мельник – «Степан», Михайло Проць – «Макар», Михайло

18

Божинський – «Роман», Микола Гушта – «Максим», Степан Гаврилюк – «Остап», Василь Безпалько – «Клим», Кульчицький – «Чавун», Євген Проць – «Степан», Омелян Шипула – «Хвиля», « Карпо», « Коля» (особи двох останніх не встановлені).

Після втрат, що їх зазнало підпілля ОУН у кінці 1945 р. – на початку 1946 р. та зміни тактики підпілля, ситуація кардинально змінюється. За браком кадрів боївки СБ перестали бути такими чисельними і нараховували не більше трьох-п’яти осіб на чолі із своїм провідником – референтом СБ певної структурної одиниці підпілля.

Референтура СБ Золочівщини мала свою систему цифрових псевд для керівного складу. Окружний референт мав псевдо « 49», надрайонний референт СБ Золочівщини – « 22», надра-йонний референт СБ Брідщини – « 33», районний референт СБ Глинянщини – « 20», Краснянщини – « 21», Бузеччини – « 22», Золочівщини – « 23», Олещини – « 24», Заболотеччини – « 25», Підкамінеччини – « 26» та Бродівщини – « 27». При цьому слід зауважити, що із зміною керівника тієї чи іншої референту-ри псевдо переходило до його наступника. Це засвідчують, зокрема, записи керівника Золочівського окружного прово-ду ОУН Кирила Якимця – «Бескида», вилучені з його криївки 14 січня 1949 р., де видно, що цифрове псевдо «27» належало Іванові Сисунові – «Голубу», а відтак його наступнику Петрові Ковальчуку – «Петрові»8. Подібною була ситуація і з псевдом «33», яке належало спочатку референтові СБ Бродівського над-районного проводу ОУН Олексію Смику – «Темному», а відтак його наступникові Василю Коту – «Васильку»9.

Діяльність Служби безпеки на теренах Золочівської окру-ги ОУН упродовж всього існування тут збройного підпілля була доволі ефективною, свідченням чого є, в першу чергу те, що окремим організаційним ланкам і боївкам вдалося протриматися до 1955 р., а це могло статися лише за умов дієвої роботи СБ по виявленню та нейтралізації ворожої агентури. Свідченням діяль-ності СБ у вказаному терені є залучені до публікації у збірнику документи.

Архів УСБУ 8 ЛО. – Спр. П-33024 (Архівно-кримінальна справа по обви-нуваченню Сисун Івана Тимофійовича). – Арк. 80.

Архів УСБУ ЛО. – Спр. 30800. – Т. 3. – Арк. 13.9

19

* * *Документи, вміщені у збірнику, походять із кількох архів-

них збірок. Найперше слід згадати Галузевий державний архів Служби безпеки України у Києві, де матеріали СБ Золочівщини розкидані по різних томах 376 справи («Збірник документів про структуру і характер антирадянської діяльності «Організації українських націоналістів – ОУН»» та «Української повстанської армії – УПА»; про методи і прийоми агентурно-оперативної роботи органів державної безпеки України з ліквідації органі-зованого підпілля ОУН і озброєних банд УПА на території рес-публіки у 1943-1954 рр.») 13-го фонду («Колекція друкованих видань»). Зокрема, йдеться про 39, 47, 49, 51-56, 58 та 79 томи. Здебільшого – це протоколи допитів заарештованих СБ ОУН місцевих жителів, щодо яких були підозри у співпраці з караль-ними органами радянської влади, а також матеріали перевірок Службою безпеки учасників збройного підпілля ОУН, списки загиблих співробітників референтури, інформаційні звіти про тактику і методи діяльності органів НКВД- НКҐБ- МВД- МҐБ тощо.

Окремі документи віднайдені також в Архіві Управління Служби безпеки України у Львівській області, де вони зберіга-ються як речові докази при архівно-слідчих справах на учасників збройного підпілля ОУН та їх симпатиків. Особливе зацікавлення з-поміж виявлених тут матеріалів викликає слідча справа СБ ОУН на колишнього підпільника Миколу Андрущака – «Верлана» обся-гом 172 сторінки машинописного тексту. Це другий (з дев’яти взагалі існуючих у природі) примірник документа, що опинився у нашому розпорядженні. Перший примірник був виявлений нами в ГДА СБУ у дещо пошкодженому вигляді. Співставлення обох примірників дають підставу стверджувати, що у нашому розпоря-дженні опинилися дві ідентичні копії документа, виготовлені під копірку. Різниця між ними полягає лише у тому, що до першого примірника долучено дві сторінки з короткими повідомленнями про вказану особу. Наявність двох екземплярів документа дала можливість повноцінно відтворити його текст.

Чи не найбільша кількість опублікованих документів походить із приватного архіву упорядника. Йдеться про збірку документів референтури СБ Підкамінського районного проводу ОУН, яку у 2008 р., завдяки фінансовій підтримці Голови Світової ліги укра-їнських політичних в’язнів Богдана Качора з Нью-Йорку, вдалося викупити у «чорних археологів» і тим самим не дати їй пропас-ти на ринку раритетних документів. Загалом збірка нараховує близько півтори сотні оригінальних документів, які хронологічно

20

охоплюють період 1946-1951 рр. За характером документів – це справи СБ ОУН на розкриту агентуру ворога, протоколи допитів осіб, запідозрених у співпраці з органами МҐБ, «повідомлення» до справ СБ, ліквідаційні акти ворожого елементу, звіти та інше. Особливістю даної збірки документів є те, що вона розкриває тяглість діяльності референтури СБ на терені Підкамінеччини, дає можливість відтворити досі суперечливі моменти в історії українського визвольного руху, пояснює причини тих чи інших дій співробітників СБ по відношенню до державних службовців радянської влади, спростовує міф про безперебірливе знищен-ня функціонерами СБ «безневинних» місцевих жителів тощо. Ще однією особливістю введення в науковий обіг документів референтури СБ Підкамінського районного проводу ОУН є те, що їх аналіз дає можливість вивчити документообіг цієї структу-ри збройного підпілля ОУН, побачити усю складність її роботи, особливо процесу збору компрометуючої інформації на місцевих жителів, функціонерів органів місцевої влади чи й просто злочин-ні дії територіальних органів і внутрішніх військ МҐБ.

* * *Структура збірника включає історико-археографічний вступ,

власне документи і матеріали та додатки. Документи і матеріали подано у п’яти тематичних розділах: 1) Слідчі матеріали рефе-рентури СБ (164 документи); 2) Звітна документація референ-тури СБ (19 документів); 3) Організаційно-кадрова документа-ція референтури СБ (26 документів); 4) Інструктивні матеріали (3 документи); 5) Облікові матеріали (1 документ). Загалом у збірник увійшло 213 документів, які впорядковано за хроноло-гією (по розділах), на початку кожного документа подано його номер та заголовок, складений упорядником, зазначено дату його написання. Якщо датування вимагало окремих пошуків і було здійснене опосередковано – за змістом, іншими суміжними документами або часом публікації, то дата подається у квадрат-них дужках.

Публікація документів тому здійснюється за прийнятими в українській історичній науці археографічними нормами. Тексти передано з максимальним збереженням тогочасної мови та орфографії. Уніфіковано вживання апострофа. Невідчитані, втра-чені слова та фрагменти тексту відмічено у посторінкових при-мітках астерисками. У квадратних дужках подано пропущені слова та розшифровано скорочення. Невеликі зміни стосуються лише пунктуації, розділові знаки проставлено за сучасними правилами.

21

Як видно із аналізу документів функції друкарів у референ-турі СБ здебільшого виконували люди без належної освіти, а найчастіше – з початковою. Це позначилося на якості передру-ків документів, які мають величезну кількість орфографічних та пунктуаційних помилок. Для кращого сприйняття тексту виправ-лено явні опечатки, особливо кричущі помилки у написанні слів, висловів, географічних назв тощо, а оригінальний текст, відповід-но, подано у посторінкових примітках.

Підкреслення, закреслення та шрифтові виділення наведе-но за оригіналами. Варто зазначити, що укладачі документів та особи, що їх передруковували на друкарських машинках, вико-ристовували різні технічні можливості для заакцентування уваги читачів на певному уривку тексту: жирний шрифт, розрідження тексту, підкреслення та написання слів великими літерами.

Кожен документ супроводжується легендою, в якій зазначе-но місце збереження документа, вказується його автентичність (оригінал, копія), зазначено спосіб відтворення (рукопис, маши-нопис) та інформація про його передруки (якщо такі були).

У додатках подані біографічні довідки на керівний склад референтури СБ Золочівської округи ОУН різного рівня, а також її співробітників, причетних до укладання поданих у збірнику документів.

Видання супроводжується списком скорочень та зведеним іменним та географічним покажчиком (індексом).

Упорядник вдячний усім, хто більшою чи меншою мірою спри-яв у підготовці даного тому. Зокрема, за допомогу у підборі фото-матеріалу для ілюстрації видання подяка належиться Василеві Стрільчуку. Особлива подяка – співробітникам Галузевого дер-жавного архіву Служби безпеки України та Архіву Управління Служби безпеки України у Львівській області за матеріали, нада-ні для публікації. Окрема подяка співробітникам видавництва «Літопис УПА» професору Петру Потічному та Ігору Гомзяку за постійні консультації і сприяння у підготовці видання.

Михайло Романюк

22

INTRODUCTION

The Zolochiv OUN okruha, one of the structural units of the nationalist underground in Western Ukraine, was created in late 1937. It functioned until March 1953, when its last leader, Ivan Chervak-“Oles`,” was killed in a battle with a Chekist-military group.10 Throughout its existence the structure of the okruha changed repeat-edly, and the number of OUN raion leaderships subordinated to it increased over time. During the peak period of the insurgent move-ment’s growth in this area, that is, the second half of the 1940s, two nadraion leaderships, Brody and Zolochiv, were subordinated to the okruha leadership, and nine OUN raion leaderships—Brody, Bus`k, Hlyniany, Zabolotiv, Zolochiv, Krasne, Oles`ko, Pidkamin`, and Pomoriany—were subordinated to these two nadraion leader-ships. According to the current administrative-territorial system, they encompass the territory of Brody, Bus`k, and Zolochiv raions of L`viv oblast, as well as part of Peremyshliany raion.

The specific features of the course of the Ukrainian national liberation struggle against the Polish, German, and Russian occupi-ers in the 1940s and 1950s demanded the creation of a system that would defuse the effects of Soviet punitive organs’ efforts to weaken and crush the OUN’s armed underground in all spheres of vital activi-ties carried out by the members of the insurgent movement and the millions of its adherents and sympathizers among the civilian popula-tion.

Responsibility for this complex function was laid on the OUN Security Service (SB), which began to be formed in 1939, after the II Grand Assembly of the OUN;11 the years 1941–1943 represent

Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy (hereafter cited as HDA 10

SBU), fond 2, list 31 (1960), vol. 31. fol. 114. D. V. Viedienieiev and H. S. Bystrukhin, 11 “Povstans`ka rozvidka diie tochno

і vidvazhno…”: Dokumental`na spadshchyna pidrozdiliv spetsial`noho pryznachennia Orhanizatsii ukrains`kykh natsionalistiv ta Ukrains`koi povstans`koi armii, 1940–1950-ti roky; Monohrafiia (Kyiv: K.I.S., 2006), p. 195.

23

the main period of its formation. The first mentions of a functioning SB Section (referentura) appeared as early as 1941–1943, when the Ukrainian underground became active in this territory and self-defence fighting groups began to be formed, followed by units of the Ukrainian People’s Self-Defence, the forerunner of the Ukrainian Insurgent Army (UPA) in Halychyna (Galicia). At the time, the future head of the Zolochiv okruha leadership, Bohdan Kvas-“Blakytnyi,” was the deputy okruha leader of the SB Section.12

The OUN Security Service was the internal intelligence and coun-terintelligence organ of the Organization of Ukrainian Nationalists. Its primary task was to set up internal and external intelligence agen-cies, expose and liquidate enemy agents, destroy functionaries of the Soviet government, and create a network of informants.

The structure of the SB was clearly linked with the OUN’s ter-ritorial lankas. Security Service sections were created on all levels of the OUN’s organizational cells, beginning with the OUN Leadership in Ukraine and ending with raion leaderships. Lower (kushch) organiza-tions included a permanent SB intelligencer (the term “responsible leader of the SB” was also used), who also carried out the functions of the lowest-ranking link in this structure. The personnel of every SB Section (up to raion, inclusively) included the head of the SB Section; deputy head; commandant of the fighting group; investiga-tors; an archivist, and fighters. Staff numbers of SB sections were established. For example, a nadraion section had 22 members and 10 gendarmes. In practice, owing to the conditions of combat activi-ties and the underground, the composition of SB sections was not constant. In the Zolochiv area, okruha, county/nadraion, and raion fighting groups numbered twelve people. SB fighting groups on all levels were typically armed with two light automatic guns, subma-chine guns, pistols, and grenades.13

As a rule, responsible leaders of the SB oversaw the activities of its subordinate SB sections and dealt with so-called operational work for which they recruited secret agents and informants among the local population and secret agents of the MGB. Investigators inves-

R. Zahoruiko, 12 Povernennia zi spravzhn`oho pekla: Spohady-memuary uchasnyka natsional`no-vyzvol`nykh zmahan` OUN ta UPA (Orhanizatsii Ukrains`kykh Natsionalistiv ta Ukrains`koi Povstans`koi Armii), 2d exp. ed. (Novyi Rozdil, 2004), p. 276.

Arkhiv Upravlinnia Sluzhby bezpeky Ukrainy u L`vivs`kii oblasti (hereafter cited 13

as Arkhiv USBU LO), file 32936 (Arkhivno-kryminal`na sprava po obvynuvachenniu Hanushkevycha Volodymyra Semenovycha ta in.), fol. 105v.

24

tigated the circumstances behind the failures of OUN underground members and facts relating to the cooperation of local inhabitants with individual members of the MGB organs. Archivists were in charge of all SB documentation, compiling card catalogs on MGB agents and suspect individuals, reports on interrogations, and other docu-ments connected with the activities of this structure. Fighters were used primarily to guard hideouts, where SB section heads and inves-tigators worked and documents were stored. They were also tasked with detaining and delivering a suspect to a place of interrogation and carrying out sentences. SB informants within kushch leaderships were in charge of gathering information about the movement of units of MGB troops, the conduct of people living in various populated set-tlements, encounters between MGB operatives and members of the local population, etc.14

Okruha- and county-level SB fighting groups were formed in the Zolochiv area in the winter of 1943–44, coinciding with an escalation in the activities of Bolshevik partisans and Polish military formations that were launching attacks on the Ukrainian population. Every fight-ing group had between twelve and twenty members, and their main task was to counteract the anti-Ukrainian terror, carry out reprisals against the Poles, vet former Soviet prisoners of war living in this ter-ritory, and counteract the arbitrary actions of the German occupation administration, etc. During periods when the front line approached and crossed, they engaged in “cleansing the territory” of German and Soviet agents exposed earlier, chauvinistically inclined Poles, and anti-Ukrainian elements in general. These activities furthered the possibility of developing a mass insurgent movement after the arrival of the Red Army.

In August 1944, following the establishment of Soviet rule in Zolochiv okruha, the structure of the SB was reformed. The staffs of county fighting groups were divided between newly-created raion fighting groups and the revived county fighting group. These subu-nits were reinforced by new, particularly trustworthy, underground members. For example, whereas by August 1944 a single SB fighting group numbering twelve people under the command of “Nedolia” was operating on the territory of the OUN’s Brody county leadership, whose activities covered four raions (Brody, Oles`ko, Pidkamin`, and Ponykovytsia) in the then L`viv oblast, after the reorganization there were five fighting groups operating here: a county group under the leadership of “Nedolia” and four raion groups: Brody (head of the

HDA SBU, fond 13, file 372, vol. 54, fol. 126.14

25

SB Section, Ivan Starodub-“Ostap”; commandant of the fighting group, Mykhailo Bahlai-“Kruk”); Pidkamin` (head of the SB Section, Ivan Pushka-“Potap,” who was soon replaced by Petro Smutok-“Chornomors`kyi”; commandant of the fighting group, Mykhailo Sheremeta-“Mohyla”); Ponykovytsia (head of the SB Section, Vasyl` Sitka-“Yaryi”; commandant of the fighting group, Oleksa Sitka-“Pidkova”); and Oles`ko (head of the SB Section, Stepan Datskiv-“Malyi”; commandant of the fighting group, Oleksa Smyk-“Temnyi”). It should be noted that the numerical strength and composition of SB fighting groups as well as of all the armed formations of the Ukrainian liberation movement during this period were not permanent but in a constant state of flux. There were many reasons for this: death or capture, transfer to another position or territory of operations, etc.

As part of the organizational-territorial organization of the armed OUN underground in late 1944–early 1945, the Zolochiv okruha of the OUN included the personnel of three county leaderships (Zolochiv, Brody, and Hlyniany), and those three leaderships were built up according to the structural vertical of raions–subraions–kushches–stanytsias. This structure also governed the functioning of the SB Section. During the process of reorganizing Hlyniany county, two of its raions (Hlyniany and Krasne) were abolished and transferred to Zolochiv nadraion. Thus, from the beginning of 1945 to the liquidation of the organized underground in the Zolochiv area in 1953 the okruha leadership controlled two nadraions, Zolochiv and Brody, which in their turn created the vertical of raion–kushch–stanytsia. Subsequently, no other significant organizational-territorial or structural changes took place in the OUN underground in the Zolochiv area, with the excep-tion of the re-subordination of the raions of one nadraion to another. For example, in 1947, after the reform of Peremyshliany nadraion, the composition of Zolochiv nadraion was expanded to include Pomoriany raion,15 and in 1948 Zolochiv nadraion transferred Bus`k raion under the control of the Brody nadraion leadership of the OUN.16 The final structure of Zolochiv okruha was thus formed, and it is reflected in the structure of the present volume.

One feature of the functioning of the SB Section in the okruha is the frequent change of its command personnel both on the okruha and lower levels of OUN leaderships, which phenomenon

V. Moroz, “Peremyshlians`kyi nadraion OUN (1945–1947), located at 15

http://ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2035 (6 November 2013).Arkhiv USBU LO, file 30800 (Arkhivno-kryminal`na sprava po obvynuvachenniu 16

Butyns`koho Stepana Mykolaiovycha ta in.), vol. 2, ark. 219.

26

was determined mostly by the deaths of SB section heads and, less often, by their transfer to another area or dismissal. It has now been established that between 1944 and 1953 the functions of SB section heads of the okruha leadership were carried out by a minimum of six individuals: “Chernov” (his true identity remains unknown; 1944–19 August 1944); Roman Kachan–“Hroza” (August 1944–fall 1946); Yosyp Kuliash–“Vlodko” (fall 1946– 22 October 1946); “Zelenyi” (his true identity remains unknown;?– 29 August 1947); Vasyl` Pan`kiv–“Hnat” (summer 1948–14 January 1949); and Vasyl` Harabach–“Roman” (June 1949–31 July 1952). As the above list indicates, many lacunae remain, which require further exploration. The absolute majority of the above-listed heads of the SB Section in the Zolochiv okruha leadership of the OUN were killed during their term in office, and only “Hroza” was transferred to another area because of a conflict with the OUN teren leader. He was eventually killed on 3 December 1949, when he was still the head of the SB Section in the Sokal` okruha leadership.

An even more complicated question is the identification of the deputy heads of the SB Section and the commandants of the okruha fighting group as individuals belonging to the section’s leading person-nel. Extant documentary evidence is extremely meager and simulta-neously contradictory. For example, the functions of deputy head of the SB Section were carried out in various periods by Bohdan Kvas–“Blakytnyi” (1943–1944) and Stepan Datskiv–“Malyi” (January–April 1946). The commanders of the fighting group were Mykhailo Parovats`kyi (Porobets`kyi)–“Pechers`kyi” (1945–January 1946) and Stepan Datskiv–“Malyi” (January–April 1946). The subsequent lack of information concerning these positions or the appointment of concrete individuals to these posts lead one to assume that they were vacant due to the lack of cadres, and therefore these functions were taken on by the okruha responsible leader of the SB.

As concerns the composition of SB fighting groups operating on the territory of Zolochiv okruha, during various periods it too varied both in terms of number and personnel. After analyzing all extant documents and materials, I reached the conclusion that the activi-ties of the SB Section of the Zolochiv okruha leadership peaked in 1945–1946, the period of the so-called mass insurgent struggle. It was precisely at this time that the SB Section had full-fledged fight-ing groups which, as mentioned earlier, usually consisted of twelve fighters headed by a commandant. During my research I was able to determine the composition of most of the SB fighting groups that operated on the territory of the okruha. During the indicated

27

period, the following fighters were members of the okruha fight-ing group: Volodymyr Mel`nyk-“Stepan”; Mykhailo Prots`-“Makar”; Mykhailo Bozhyns`kyi-“Roman”; Mykola Hushta-“Maksym”; Stepan Havryliuk-“Ostap”; Vasyl` Bezpal`ko-“Klym”; Kul`chyts`kyi-“Chavun” (first name unknown); Yevhen Prots`-“Stepan”; Omelian Shypula-“Khvylia”; “Karpo,” and “Kolia” (the real identities of the latter two have not been established).

Following the losses suffered by the OUN underground in late 1945–early 1946 and the change of tactics of the Ukrainian under-ground, the situation changed cardinally. Owing to the lack of cad-res, SB fighting groups shrank to between three and five individuals headed by their leader, who was the head of an SB Section attached to a certain structural unit of the underground.

The SB Section in the Zolochiv area had a system of number-based pseudonyms used by its command staff. The okruha responsi-ble leader was “49”; the nadraion head of the SB Section was “22”; the nadraion head of the SB Section in the Brody area was “33”; the raion head of the SB Section in the Hlyniany area was “20,” his counterpart in the Krasne area was “21,” in the Bus`k area—“22,” Zolochiv—“23,” Oles`ko area—“24,” Zabolotiv—“25,” Pidkamin`—“26,” and Brody—“27.” It should be noted here that, following the change of leader of one section or another, the pseudonym passed to his successor. This is corroborated by the notes kept by Kyrylo Yakymets`-“Beskyd,” head of the OUN leadership in Zolochiv okruha, which were confiscated from his hideout on 14 January 1949. They clearly indicate that the numbered pseudonym “27” belonged to Ivan Sysun-“Holub” and later to his successor, Petro Koval`chuk-“Petro.”17 A similar situation existed with the pseudonym “33,” which initially belonged to Oleksii Smyk-“Temnyi,” head of the SB Section of the Brody nadraion leadership of the OUN, and later to his successor, Vasyl` Kit-“Vasyl`ko.”18

During the existence of the armed OUN underground in the Zolochiv area, the activities of the Security Service on the territory of Zolochiv okruha were quite effective, proof of which is the fact that individual organizational links and fighting groups managed to survive there until 1955, thanks only to the SB’s energetic efforts to expose and neutralize the enemy’s intelligence service. The documents fea-tured in this volume are eloquent testimony to the effectiveness of the SB in this area.

Arkhiv USBU LO, file P -33024 (Arkhivno-kryminal`na sprava po 17

obvynuvachenniu Sysun Ivana Tymofiiovycha), fol. 80.Ibid., file 30800, vol. 3, fol. 13.18

28

* * *The documents featured in this collection are found in a number

of archival repositories, including the State Archive of the Security Service of Ukraine in Kyiv, where materials on the Zolochiv SB are scat-tered throughout various volumes of file 376 (entitled “A Collection of Documents on the Structure and Character of the Anti-Soviet Activities of the ‘Organization of Ukrainian Nationalists—the OUN’—and the ‘Ukrainian Insurgent Army—UPA’; On the Methods and Techniques of the Secret Agent-Operational Work of the Organs of State Security of Ukraine to Liquidate the Organized OUN Underground and Armed UPA Gangs on the Territory of the Republic in 1943–1954”), which forms part of collection no. 13 (“Collection of Printed Works”). The volumes in question are 39, 47, 49, 51–56, 58, and 79. For the most part, these documents are reports of interrogations of local residents who were arrested by the SB OUN on suspicion of cooperating with the punitive organs of the Soviet government, as well as materials pertaining to the vetting of members of the armed OUN underground by the SB, obituaries of killed staff members of sections, informa-tional reports on the tactics and methods used by the NKVD-NKGB-MVD-MGB, etc.

Some documents were found in the Archive of the Directorate of the Security Service of Ukraine in L`viv oblast, where they are stored as material evidence in archived investigative dossiers on members of the armed OUN underground and their sympathizers. One par-ticularly interesting document is the 172-page-long investigative file opened by the SB OUN on the former underground member Mykola Andrushchak-“Verlan.” This is the second of nine existing exemplars, which I succeeded in locating. The first copy that I found in HDA SBU was somewhat damaged. A comparison of both copies led me to believe that these were identical copies of a single copied document. The only difference between the two is that appended to the first copy are two pages of brief announcements about the indicated individual. The existence of two copies of the same document helped to recreate the text in full.

The largest number of the documents published in this volume comes from the author’s private archive. These are documents that were produced by the SB Section of the OUN leadership in Pidkamin` raion. In 2008, thanks to the financial assistance provided by the head of the World League of Ukrainian Political Prisoners, Bohdan Kachor (New York), these documents were purchased from “black archaeologists,” and their sale on the rare documents market was thus prevented. The present collection contains nearly 150 original

29

documents covering the period from 1946 to 1951. The character of these documents indicates that they are SB OUN dossiers on exposed enemy agents, reports of interrogations of individuals sus-pected of cooperating with the MGB, “announcements” pertaining to SB cases, indictments concerning the liquidation of enemy elements, reports, and other types of materials. A distinctive feature of these documents is that they reveal the duration of the SB Section’s activi-ties in the Pidkamin` area, enable researchers to unravel previously unresolved, contradictory aspects of the history of the Ukrainian lib-eration movement, explain the reason behind the actions of SB personnel against Soviet officials, and explode the myth that SB functionaries destroyed “innocent” local residents indiscriminately, etc. The publication of these documents produced by the SB Section of the OUN’s Pidkamin` raion leadership also means that researchers will now be able to learn how documents circulated in this structure of the OUN armed underground and to see the entire complexity of its work, especially the process of gathering compromising information on local residents, various local functionaries, or simply data on the criminal acts of the territorial bodies and Interior Troops of the MGB.

* * *The present volume consists of an historical-archaeographic

introduction, original documents and materials, and supplements. The documents and other materials are organized in five thematic chapters: 1) Investigative materials of the SB Section (164 docu-ments); 2) Reporting documentation of the SB Section (19 docu-ments); 3) Organizational and cadre documentation of the SB Section (26 documents); 4) Instructional materials (3 documents); and 5) Registration materials (1 document). These 213 documents are arranged chronologically (by chapter). Each document is accompa-nied by a legend listing its number and title, provided by the compiler, and the date when it was written. If the dating of a document required further research and was established approximately according to its content, other documents, or time of publication, the date appears within square brackets.

This collection of documents was prepared for publication in keeping with the archaeographic standards of Ukrainian histori-cal scholarship. The language as it was spoken during the period in question, as well as spelling, has been preserved to the utmost degree possible. The use of the Ukrainian apostrophe has been uni-fied. Illegible or missing words and text fragments are marked with an asterisk in footnotes. Only minor changes to punctuation were made.

30

Omitted words and abbreviations recreated in full appear within square brackets.

As is evident from the appearance of the documents published in this volume, the functions of printers in the SB section were car-ried out mostly by people without the proper education; most often by individuals who had completed only elementary school. This cir-cumstance affected the quality of reprinted documents, all of which contain a large number of spelling and punctuation errors. In order to improve the reading ease of texts, the most egregious misspellings of words, expressions, geographic names, etc., have been corrected, and the original texts are noted in footnotes.

Underlining, strikethroughs, and other typeface distinctions were recreated in keeping with the original texts. It should be noted that the compilers of these documents and the individuals who reprinted them on printing machines resorted to various technical methods for drawing the reader’s attention to one fragment of a text or another: boldface, spaces to separate the letters of a word or several words, underlining, and capital letters to spell out a single word or more.

Each document is accompanied by a legend indicating the place of storage, its authenticity (original or copy), the method by which it was created (handwritten or typed), and the existence of any reprints.

The supplements contain biographical data on the variously ranked leading members of the SB Section of Zolochiv okruha and its staff personnel, who were involved in preparing the documents featured in this collection.

This volume also contains a small glossary of rare and obsolete words, expressions, and foreign words, as well as a list of abbrevia-tions and an index of personal names and geographic names.

I would like to express my gratitude to all those who helped prepare this volume for publication. Special thanks are due to Vasyl` Stril`chuk, who helped select the photographs illustrating this volume, and the staff members of the State Archive of the Security Service of Ukraine and the Archive of the Directorate of the Security Service of Ukraine in L`viv oblast for providing the documentary materials for this publication.

I am also grateful to Professor Peter J. Potichnyj and Ihor Homziak, who shared their expertise with me and offered unstinting help and advice.

Mykhailo Romaniuk

РОЗДІЛ I.

СЛІДЧІ МАТЕРІАЛИ РЕФЕРЕНТУРИ СБ

33

№ 1 ЗОЛОЧІВСЬКА ОКРУГА

12 серпня 1946 р.

№ 1ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОБСТАВИНИ ЗАГИБЕЛІ

БОЇВКИ СБ ЗОЛОЧІВСЬКОГО ОКРУЖНОГО ПРОВОДУ ОУН

12 серпня 1946 р.

Справа Ч: 4.Впавшої окружної боївки СБ.Довірочне.

З в і д о м л е н н я.

Дня 17 грудня 1945 р. з гарнізону льотчиків, який стояв в Бродах, втікло двох льотчиків Петька і Віктор. (Прізвища не при-гадую собі, а протоко[ли] з них зістали знищені в часі знайдення криївки). Петька сам руский1, а Віктор українець з Харкова. Вони втікли до с. Королівка, Брідського р[айо] ну до жінки Стефанишин Наталії. Тому, що сестра Стефанищин Наталії, яка живе в Бродах і продає горілку, запізналась з Петькою і Віктором, [то] спровади-ла їх до своєї сестри на Королівку.

Довідавшись про це рай[оновий] СБ « Остап» арештував Петьку і Віктора. На цей час перебував в «Остапа» я. На допиті вони зізнали, що за хуліганство були роз[з] броєнні і сиділи під сторожею. Віктор за це, що по п’яному набив капітана, а Петька за побиття шиб в казармі. Втікли в цей спосіб: Віктор мав гроші і випровадив свойого товариша, щоби цей купив йому горілки. Коли товариш приніс горілку, вони її випили разом з вартовим, та просили вартового, щоб їх звільнив на годину до дівчини. Вартовий на це погодився. Це діялось вночі. Вони зайшли до своєї знакомої (прізвища не пригадую), котра продавала горілку. В ньої Віктор і Петька були сталими гостями. Розказавши її, що вони сидять на «гавпт вахті» і за що жінка порадила їм втікати

У тексті:1 русский.

34

в партизани. Петька і Віктор, порадившись між собою, на це погодились. Тоді ця жінка подала їм в с. Королівка адресу своєї сестри і сказала, щоб вони пішли туди і там питали за парти-занами. Віктор і Петька без пригод прийшли до Королівки до Стефанишин Наталії і в ньої були вже 4 дні.

Я, недовіряючи їхній мові, взяв на докладний допит Петьку. Хотяй вживав сильних фізичних засобів, більш нічого від нього не довідався. Потім Віктора я взяв зі собою, думаючи, що тепер зима, робота обмежена, зможу його докладно прослідити. Віктора я примістив в лісі в своїй криївці разом з хлопцями.

Під час мойого перебування з Віктором я запримітив таке: що Віктор звичайний собі батяр, любить горілку і бешкети. Для нього було найстрашніше це, що треба було стало сидіти в кри-ївці. Він думав, що коли піде в повстанці, то буде міг дійсно собі погуляти. Коли я йому дав до читання українські книжки, то він мені відповів, що не вміє по-українськи читати, тому що вчився