МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

На правах рукопису

КІСЬ СВЯТОСЛАВ ЯРОСЛАВОВИЧ

УДК 005.336.4

НАУКОВІ ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність: 08.00.04. – економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Науковий керівник: Петренко В.П.

доктор економічних наук, професор

Івано-Франківськ – 2016

2

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

СЕС – соціально-економічна система

НГК – нафтогазовий комплекс

ЛРП – людські ресурси підприємства

ІР – інтелектуальні ресурси

ФР – фізичні ресурси

ПІР – персоналізовані інтелектуальні ресурси

СРІР – структурно-ринкові інтелектуальні ресурси

ЛПП – людський потенціал підприємства

ЛКП – людський капіта підприємства

РДП – результати діяльності підприємства

ІДП – інтелектуалізація діяльності підприємства

ІОУТ – інтелектуалізовані управлінські технології

КТІ – комплексна технологія інтелектуалізації

УР – управлінські рішення

ОУР – оптимальні управлінські рішення

НУР – неоптимальні управлінські рішення

ІСУП – інтелектуалізована система управління підприємством

СЗІП – система забезпечення інтелектуалізації персоналу

СУ – суб’єкт управління

ОУ – об’єкт управління

МЕІ – мультиплікатор ефекту інтелектуалізації

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

1.1 Інтелектуалізація в діяльності соціально-економічних систем

1.2 Ідентифікація основних проблем інтелектуалізації розвитку соціально-

економічних систем

1.3 Інтелектуальний розвиток супільства як передумова інтелектуалізації

діяльності підприємств

1.4 Розвиток понятійно-категоріального апарату інтелектуалізації діяльності

підприємств

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 ПЕРЕДУМОВИ ТА ОЧІКУВАНІ НАСЛІДКИ

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Інтелектуальні ресурси підприємства: основні визначення і поняття

2.2 Бізнес-процеси та людські ресурси підприємств як об’єкти

інтелектуалізації

2.3 Інтенсифікація інтелектуальної активності персоналу як результат

інтелектуалізації функцій і процесів управління

2.4 Детермінація залежності між результатами інтелектуалізації та

діяльністю підприємств

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3 ТЕХНОЛОГІЇ, ІНСТРУМЕНТИ ТА МОДЕЛІ

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

3.1 Методи, технології, інструменти та напрями зростання інтелектуальної

складової в діяльності підприємств

3.2 Розробка концептуальної структури інтелектуалізації системи

менеджменту підприємства

3.3 Формування системи забезпечення підвищення рівня інтелектуального

потенціалу персоналу підприємства

5

15

32

48

63

80

83

100

116

131

148

151

169

191

3

4

3.4 Графоаналітичне моделювання процесів інтелектуалізації діяльності

підприємств

Висновки до розділу 3

РОЗДІЛ 4 АНАЛІЗУВАННЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА РІВНЯ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

ДІЯЛЬНОСТІ НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

4.1 Стан, проблеми та перспективи процесів інтелектуалізації в

нафтогазовому комплексі України

4.2 Аналізування пріоритетних показників та передумов формування

результатів діяльності нафтогазових підприємств

4.3 Оцінювання рівня інтелектуалізації діяльності підприємств НГК України

за критеріями графічної просторової моделі

Висновки до розділу 4

РОЗДІЛ 5 ФОРМУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ

РІВНЯ ТА УМОВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ

НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

5.1 Передумови реалізації процесів інтелектуалізації діяльності підприємств

НГК України

5.2 Обгрунтування та розробка заходів забезпечення комплексної

інтелектуалізації діяльності нафтогазової галузі України

5.3 Пропозиції та прогнози зростання рівня інтелектуалізації діяльності

нафтогазових підприємств

Висновки до розділу 5

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

218

238

241

264

287

322

325

345

372

388

390

395

447

5

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Головною тенденцією розвитку

соціально-економічних систем (СЕС) різного ієрархічного рівня, розміру та виду

діяльності в останньому десятилітті ХХ та на початку ХХІ століття стало

домінування людського фактора в реалізації процесів, спрямованих на

задоволення потреб як окремого споживача, так і суспільства загалом. Роль

людини, без участі якої не може відбуватись створення та використання

предметів споживання і засобів виробництва, а також формування техніко-

економічних, організаційних та відносин власності все частіше перестає

зводитись до виконання операцій, пов’язаних із застосуванням фізичної або

рутинної розумової праці. Працівник, який здатний генерувати нові ідеї,

пропозиції, ноу-хау спрямовує свої зусилля на досягнення кращого відносно

попереднього результату власної та колективної діяльності.

Господарюючий суб’єкт як раціонально діючий ринковий агент переслідує

мету – отримати економічну вигоду у вигляді прибутку. Зважаючи на гостроту

проблеми обмеженості ресурсів у сучасних умовах господарювання та

необхідність пошуку дієвих механізмів компенсації їх нестачі з метою

забезпечення прибутковості, пріоритетне місце у господарській діяльності

підприємств повинні займати процеси, спрямовані на зростання частки інтелекту

або інтелектуалізації. Їх роль зростає, коли мова йде про виконання стратегічно

важливих функцій для національної економіки та суспільства, які покладені, в

тому числі, на підприємства нафтогазової галузі.

Відомими зарубіжними дослідниками широких проблем, пов’язаних з

інтелектуалізацією як явищем соціального та економічного характеру є

М. Армстронг, Е. Брукінг, Г. Беккер, П. Вейл, Дж. Голдсміт, Г. Джоунс,

П. Друкер, Л. Едвінсон, В. Іноземцев, В. Кірхлер, Б. Леонтьев, Ф. Махлуп,

Р. Пейтон, Т. Пітерс, Дж. Равен, Т. Стюарт, Д. Ульріх, Р. Уотермен, Г. Хаєт та ін.

Різноманітним аспектам інтелектуалізації суспільства і соціуму, економіки і праці,

6 освіти і науки, менеджменту, виробництва присвячені праці таких вітчизняних

вчених як М. Ажажа, В. Базилевич, Б. Бутнік-Сіверський, С. Вовканич,

Н. Гавкалова, О. Грішнова, Б. Данилишин, М. Долішній, Ю. Драчук, О. Другов,

Д. Дзвінчук, С. Іщук, С. Злупко, Ю. Канигін, В. Кривоший, О. Кендюхов,

В. Петренко, Ж. Поплавська, П. Сем’янчук, Й. Ситник, О. Тарнавська,

Л. Шевченко, А. Чухно та інші.

Враховуючи стратегічно важливу роль нафти та газу в економічному

розвитку держави, окремі суб’єкти господарювання та нафтогазовий комплекс

(НГК) України загалом, все частіше стають об’єктами наукових досліджень, в

тому числі тих, які спрямовані на вирішення економічних та управлінських

проблем. Теоретичні та практичні аспекти функціонування нафтогазових

підприємств та нафтогазової галузі як соціально-економічної системи, яка

протягом тривалого періоду часу нагромадила значний інтелектуальний

потенціал розглядались і опрацьовувались у дослідженнях Я. Витвицького,

Л. Гораль, М. Данилюка, І. Данилюк-Черних, О. Дзьоби, Є. Крижанівського,

І. Мазур, В. Мамонтової, Р. Мацьків, О. Мілашовської, І. Перевозової,

С. Побігуна, А. Полянської, Д. Тимошенка, І. Фадєєвої, І. Чукаєвої, Е. Швидкого

та інших.

Незважаючи на широку проблематику досліджень нафтогазової галузі, на

їх чималу представленість у багатьох наукових працях та публікаціях, питанням,

які пов’язані з вивченням ролі та місця інтелекту як явища, його перманентному

нарощуванню персоналом підприємств НГК України, тобто процесу

інтелектуалізації діяльності не приділяється достатньо уваги. У зв’язку з цим,

дослідження теоретико-методологічних основ, передумов, технологій,

інструментів та наслідків інтелектуалізації діяльності підприємств, а також

оцінка можливостей їх використання з метою ефективного управління

суб’єктами господарювання є актуальними, а їх вирішення формує передумови

підвищення результативності та ефективності функціонування вітчизняної

нафтогазової галузі.

7 Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано згідно з планом наукових досліджень Івано-

Франківського національного технічного університету нафти і газу. За темою

«Теорія та практика управління соціально-економічними процесами в галузевих

та регіональних суспільних системах» (номер державної реєстрації

0109U008787, 2009-2014 рр.) здобувачем обґрунтовано економіко-управлінські

аспекти трансформації суб’єктів НГК України в сучасні організації, що

навчаються, запропоновано підходи до удосконалення управління якістю

діяльності підприємств газотранспортної галузі з використанням зворотних

зв’язків між об’єктами та суб’єктами управління, здійснено пошук якісно нових

підходів до управління підприємствами, які передбачають активізацію

інтелектуально-творчих та розумових здібностей людини. В результаті

досліджень за темою «Наукові та прикладні економіко-управлінські засади

розвитку соціально-економічних систем на основі інноваційних трансформацій

їх складових» (номер державної реєстрації 0114U004855 , 2014-2015 рр.)

ідентифіковано інтелектуалізацію управління як важливу передумову

інтенсифікації інтелектуальної активності персоналу підприємства, встановлено

залежність між результатами інтелектуалізації і результатами господарської

діяльності підприємств. При виконанні теми «Реорганізація ПАТ НАК

«Нафтогаз України» відповідно до Третього енергетичного пакету

Європейського Союзу» (Комплексна цільова програма, ухвалена Вченою радою

ІФНТУНГ 04.11.2015 р., протокол № 10/557) автором проаналізовані та оцінені

аспекти інтелектуалізації господарської діяльності нафтогазового комплексу

України в контексті реалізації цілей і завдань Третього енергетичного пакету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є

розроблення та обґрунтування теоретико-методологічних підходів до організації

діяльності підприємств на засадах інтелектуалізації.

Для досягнення мети дослідження було поставлено такі завдання:

- дослідити сутність та характерні особливості явища інтелектуалізації;

8 - ідентифікувати передумови та ймовірні наслідки інтелектуалізації

розвитку СЕС;

- охарактеризувати інтелектуалізацію діяльності підприємства як

наслідок інтелектуального розвитку суспільства;

- детермінувати понятійно-категоріальний апарат інтелектуалізації

діяльності підприємств;

- дослідити і розширити основні визначення й поняття, які

характеризують ресурси та потенціал підприємства;

- визначити особливості реалізації бізнес-процесів підприємств та

використання людських ресурсів як об’єктів інтелектуалізації;

- встановити залежність інтелектуальної активності персоналу від

інтелектуалізації функцій і процесів управління;

- обґрунтувати залежність економічних результатів від інтелектуалізації

діяльності підприємства;

- запропонувати методи, технології, інструменти та напрями зростання

інтелектуальної складової в діяльності підприємств, спрямовані на ефективне

використання інтелекту особи чи групи осіб;

- розробити підходи до формування та ефективного функціонування

інтелектуалізованої системи управління підприємством;

- запропонувати методичний підхід до розрахунку рівня

інтелектуалізації діяльності підприємства;

- розробити графоаналітичну просторову модель інтелектуалізації

діяльності підприємств з інтерпретацією її простору, визначення рівня та

основних характеристик;

- визначити стан інтелектуалізації та розробити рекомендації щодо

підвищення її рівня на підприємствах нафтогазової галузі.

Об’єктом дослідження виступають процеси інтелектуалізації діяльності

підприємств.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, практичні основи

діяльності підприємств на засадах інтелектуалізації.

9 Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертації

стали положення економічної теорії, менеджменту, соціології, психології та

інших дисциплін, які вивчають поведінку людини та інших суб’єктів ринку.

Емпіричною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених із

проблем формування та використання інтелектуальної складової у процесах

господарської діяльності, дані фінансової звітності та результати діагностики

персоналу нафтогазових підприємств.

В роботі було використано сучасні загальнонаукові та спеціальні методи

дослідження, а саме: індукції і дедукції – у процесі дослідження теоретико-

методологічних основ, передумов та очікуваних наслідків інтелектуалізації;

системного підходу – для удосконалення та розробки технологій, інструментів,

моделей інтелектуалізації діяльності підприємств; аналізу і синтезу – з метою

оцінювання головних аспектів, визначення потреб та засобів реалізації процесів

інтелектуалізації діяльності суб’єктів господарювання НГК України;

факторного аналізу – для виокремлення чинників, які впливають на рівень

інтелектуалізації діяльності; графоаналітичні – для просторового моделювання

інтелектуалізації діяльності з метою прийняття управлінських рішень.

Науковою новизною отриманих результатів є:

вперше:

науково обґрунтовано використання коефіцієнту інтелектуалізації

діяльності підприємства (ІДПК ), яким враховано традиційно-стандартизоване та

нестандартне виконання завдань персоналом суб’єкта господарювання, що дає

змогу пов’язувати результати діяльності і розвитку підприємства з рівнем

інтелектуалізації управлінців та виконавців, ідентифікувати характеристики

інтелектуалізації його діяльності з подальшою можливістю визначення варіантів

та сценаріїв розвитку організаційного утворення для формування необхідних

управлінських впливів;

запропоновано поняття «реальний» та «номінальний» рівень

інтелектуалізації діяльності персоналу підприємства, які базуються на

попередньому поділі управлінських рішень на оптимальні (ОУР) та

10 неоптимальні (НУР) в результаті сформульованого припущення про

необмежену та обмежену ефективність діяльності особи-управлінця і надають

можливість визначення і оцінки реального стану й умов досягнення

підприємством високого, низького або незадовільного рівня розвитку та

формування концептуальної структури інтелектуалізованої системи управління

підприємством;

обґрунтовано науково-методичний підхід для розрахунку рівня

інтелектуалізації діяльності підприємства, яким передбачено отримання

кількісної характеристики рівня інтелектуалізації персоналу та його готовності

використовувати сучасні технології і технічні засоби, що створює можливість

ідентифікації причин відхилення досягнутих результатів від запланованих з

метою формування відповідних управлінських впливів;

удосконалено:

процедури структурування елементів економічного потенціалу

підприємства, які дали змогу продемонструвати, що процес формування

здійснюється з використанням інтелектуального потенціалу наявних людських

ресурсів і, на відміну від існуючих, дозволяють довести, що економічний

потенціал визначається інтелектуальною наповненістю та «потенціалом

інтелектуалізації» усіх його структурних елементів;

дефініцію «інтелектуалізація» шляхом інтерпретації останньої як

неперервного і нескінченного процесу нарощування інтелекту персоналу

підприємства, що, на відміну від відомих, дає змогу розширити її трактування і

розуміння не як зростання частки розумової праці, а процесу, що дає

можливість удосконалювати діяльність суб’єкта господарювання;

інтерпретацію графічної моделі взаємодії основних груп впливу

підприємства в процесі інтелектуалізації, яка, на відміну від відомих,

демонструє їх гармонізовану взаємодію і створює можливості управління цим

процесом аж до повного злиття і формування зони спільних цілей та інтересів

всіх учасників, з набуттям потенціалу взаємозаміни, взаємодоповнення і

визначення напрямів дій щодо нарощування рівня інтелектуалізації;

11 науково-методичний підхід до формування результатів діяльності

підприємства )(Rez на основі трансформації інтелектуальної активності

персоналу, яким, на відміну від відомих, передбачено можливість

безпосереднього, опосередковано-стимулюючого та комбінованого впливу

суб’єкта управління на процеси функціонування об’єкта, що забезпечує

ефективність використання як наявного інтелектуального потенціалу персоналу

об’єкта, так і ефективність діяльності управлінського персоналу суб’єкта за

рахунок зростання рівня інтелектуального розвитку;

класифікацію методів інтелектуалізації за характером дії на об’єкт,

напрямом інтелектуалізації, впливом на інтелектуальну активність та

мотиваційними характеристиками, яка, на відміну від існуючих, дає можливість

формувати і використовувати такі механізми управлінського впливу, які

забезпечують найбільш ефективний результат (результат інтелектуалізації) без

постійного втручання суб’єктів керуючої системи;

набули подальшого розвитку:

теоретичне обґрунтування процесів кругообігу доходів і витрат у ринковій

економіці з позиціонуванням підприємства серед макроекономічних суб’єктів та

врахуванням впливу на його доходи і витрати рівня інтелектуалізації, що, дало

змогу виявити залежність результатів діяльності від поширення процесів

інтелектуалізації на відповідні ринки та діяльність інших учасників кругообігу;

інтерпретація людського капіталу підприємства, в основу якої покладено

поділ його людських ресурсів на фізичні та інтелектуальні з ідентифікацією у

складі останніх персоналістичних та структурно-ринкових складових, які в

процесі використання поводять себе як активні та пасивні інтелектуальні

ресурси, що дає можливість підвищити ефективність впливу на процес

формування людського капіталу підприємства;

процедура інтерпретації бізнес-процесів підприємства з адаптацією

останньої до потреб інтелектуалізації управлінського та виконавчого персоналу,

якою, на відміну від відомих, результат діяльності підприємства демонструється

як наслідок взаємодії інтелектуалізованого суб’єкта та об’єкта, що дає змогу

12 ефективно формувати та реалізовувати цілі і завдання в системі забезпечення

інтелектуалізації персоналу підприємства;

графо-аналітична модель для представлення результатів інтелектуалізації

діяльності підприємства, якою, на відміну від існуючих, демонструється

залежність досягнутих ним результатів від рівня інтелектуалізації персоналу, а

також надається можливість використання коефіцієнта трансформації ресурсів у

результати, що дає змогу позиціонувати підприємство у просторі моделі з

метою формування доцільних управлінських впливів;

підходи до проведення фінансово-економічного аналізу результатів

діяльності підприємства, якими, на відміну від відомих, передбачено

пріоритетне аналізування показників, сформованих з використанням результатів

інтелектуалізації персоналу суб’єкта та об’єкта управління і які дають змогу

порівнювати отримані результати з їх потенційно очікуваними значеннями.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що основні

теоретичні результати і висновки дослідження були доведені до конкретних

рекомендацій, апробовані й прийняті до впровадження.

До результатів, що мають найбільш практичне значення, належать методи

оцінки інтелектуалізації системи менеджменту підприємств та державних

установ; формування та функціонування системи організаційного забезпечення

інтелектуалізації діяльності виконавчого персоналу; концепція комплексної

інтелектуалізації діяльності підприємства; програми перепідготовки та

підвищення кваліфікації персоналу засобами формальної та неформальної

освіти; зростання частки інтелекту у реалізації бізнес-процесів на підприємстві;

організаційні заходи підвищення інтелектуальної активності персоналу.

Практичне використання результатів дисертаційної роботи

підприємствами, державними установами, науковими та навчальними

закладами підтверджене відповідними довідками про впровадження, виданих

автору такими організаціями як: ДП «Науково-дослідний інститут нафтогазової

промисловості» (№ 57-10-188 від 15.03.2016 р.), СП «Бориславська нафтова

компанія» (№ 13/25 від 15.12.2015 р.), ПАТ «Прикарпаттяобленерго» (091/4904

13 від 21.07.2015 р.), ПАТ «Укртрансгаз» (10048/16-004 від 03.08.2015р.), УМГ

«Прикарпаттрансгаз» (№ 3010/07-02 від 21.07.15 р.), ПАТ «Укргазвидобування»

(№ 11/1-382 від 04.11.2015 р.), Верховинська РДА Івано-Франківської області

(№ 71/1-12/06 від 18.02.2016 р.).

Наукові розробки автора використовуються в навчальному процесі Івано-

Франківського національного технічного університету нафти і газу при

викладанні навчальних курсів «Економічна теорія та сучасні економічні

проблеми», «Психологія управління та конфліктологія», «Кадровий

менеджмент», «Інтелектуальна власність» слухачам Інституту післядипломної

освіти, а також під час проведення курсів підвищення кваліфікації за напрямом

«Інтелектуалізація діяльності підприємств і організацій нафтогазової галузі

України» (довідка № 46-12-68 від 15.07.2016 р.)

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в

дослідженні, отримані автором особисто. З опублікованих у співавторстві

наукових праць автором використано тільки ті ідеї і положення, які є

результатом особистої роботи.

Апробація результатів роботи. Основні положення та результати

дослідження були апробовані на міжнародних і всеукраїнських наукових та

науково-практичних конференціях, семінарах, зокрема: ІІІ-й Міжнародній

науково-практичній конференції «Стратегія інноваційного розвитку економіки:

бізнес, наука, освіта» (м. Харків, 6-9 квітня 2011 р.); ІХ-й Міжнародній науково-

технічній конференції «Еколого-економічні проблеми Карпатського Єврорегіону

„ЕЕПКЄ-2012» (м. Івано-Франківськ, 29-31 жовтня 2012 р.); ІV-й Всеукраїнській

науково-практичній конференції: «Теорія та практика стратегічного управління

розвитком галузевих і регіональних суспільних систем» (м. Івано-Франківськ,

15-17 травня 2013 р.); ІХ-й Міжнародній науково-практичній конференції

«Нафта і газ України 2013» (м. Яремче, 4-6 вересня 2013 р.); ІІ-й Міжнародній

науково-практичній конференції «Стратегічні імперативи сучасного

менеджменту» (м. Київ, 22-23 травня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній

конференції «Прогнозування соціально-економічного розвитку національної

14 економіки» (м. Дніпропетровськ, 26-27 грудня 2014 р.); V-й Міжнародній

науково-практичній конференціії «Теорія і практика стратегічного управління

розвитком галузевих і регіональних суспільних систем» (м. Івано-Франківськ,

20-22 травня 2015 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Фактори

сталого розвитку сучасної держави в умовах інноваційної економіки» (м.

Дніпропетровськ, 4-5 грудня 2015 р.); Міжнародній науковій конференції

«Україна-ЄС. Сучасні технології, економіка та право» (Словацька Республіка-

Польща, 19-23 квітня 2016 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 49 наукових праць із

загальним обсягом авторського матеріалу 38,95 друк. арк. (з яких особисто

автору належить 29,35 друк. арк.), зокрема: 1 одноосібна монографія, 2

монографії у співавторстві і 3 колективних, 20 наукових статей у фахових

виданнях, з яких 3 – у виданнях, що входять у наукометричні інформаційні бази;

1 публікація – в інших виданнях, що входять у наукометричні інформаційні бази,

5 наукових праць в інших виданнях та 17 – у матеріалах наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти

розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг

дисертації становить 494 сторінки (у тому числі основного тексту – 394

сторінок). Робота містить 20 таблиць та 33 рисунки, 12 додатків на 48 сторінках.

Список використаних джерел складається із 464 найменувань на 52 сторінках.

15

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

1.1 Інтелектуалізація в діяльності соціально-економічних систем

Сучасні ринкові умови характеризуються необхідністю пошуку їх

учасниками нових підходів до формування та реалізації своєї діяльності, яка б

враховувала виклики, пов’язані з виходом на чільне місце інтелектуального

фактора розвитку. Сьогодні, саме інтелектуальна складова здатна забезпечити

економічне зростання, створити передумови для ефективного розвитку

соціально-економічних систем (СЕС), які у вітчизняних наукових дослідженнях

найчастіше пов’язують з певною територію, регіоном, а науковці, визначаючи їх

суть, ведуть мову про регіональні суспільні системи як „...відкрите суспільне

утворення, цілісність якого забезпечує просторово-часове поєднання діяльності,

суспільних явищ, об’єктів, процесів та довкілля” [1, с.27]. Узагальнюючи

підходи українських вчених до визначення сутності та представлення

різноманітних аспектів діяльності соціально-економічних систем, автор роботи

[2, с.35] дійшов висновку, що будь-яка СЕС – це „…надскладна сукупність

підсистем різного рівня і призначення, які є взаємозалежними і перебувають у

постійній взаємодії, в результаті якої змінюються і оновлюються”. Розглядаючи

в якості „підсистем різного рівня” виробничу, трудову, техніко-технологічну,

освітню, наукову та інші підсистеми, які присутні на мікро-, мезо- та макрорівні,

слід зробити висновок, що поняття „соціально-економічної системи” можна

застосовувати для ідентифікації як держави, так і регіону, галузі, підприємства і,

навіть, домогосподарства. Головною ознакою будь-якої СЕС, на думку автора

роботи [2], слід вважати стан їх економічного, соціального і культурного

розвитку, який залежить від того, якими матеріальними та людськими ресурсами

16 володіє соціально-економічна система. При цьому, в умовах активізації явищ і

процесів, пов’язаних з формуванням нового типу економіки, заснованої на

знаннях, вплив людського фактора, крім соціальної та культурної складової, все

більше поширюється на економічний розвиток.

Відомий український вчений, засновник наукової школи з управління

персоналом та економіки праці професор А. Колот в роботі [3, с. 4] зазначає, що

економіка знань „...створює (у вигляді високотехнологічної продукції,

висококваліфікованих послуг, наукової продукції) поширює і використовує

знання для забезпечення свого зростання і підвищення

конкурентоспроможності”. Розглядаючи економіку знань через призму

реальних механізмів її впливу на соціально-економічний розвиток, науковець

звертає увагу на те, що основою такої економіки є висококваліфіковані,

інноваційно-орієнтовані працівники, прогресивні технології та

високотехнологічна, наукомістка продукція. Такий підхід дає змогу зробити

висновок про необхідність розглядати процеси розвитку знаннєвоорінтованої

економіки з позиції комплексності впливу факторів, які формують ефективність

функціонування соціально-економічної системи.

Серед сучасних наукових досліджень, присвячених проблемам

ефективного функціонування соціально-економічних систем переважають ті,

автори яких акцентують особливу увагу на зростанні ролі людських ресурсів

організаційних утворень, постійному вдосконаленні існуючих та використанні

новітніх технологій і методів організації виробництва та управління,

спрямованих на розвиток та використання інтелектуального фактора. Часто

вживаними в літературі стали такі дефініції як „інтелектуальний капітал”,

„інтелектуальна власність”, „інтелектуальні ресурси”, „інтелектуальний

потенціал”, „інтелектуальна економіка”, „економіка знань”, „управління

знаннями” та інші. Незважаючи на значну кількість наукових праць, які

достатньо різнобічно вирішують питання функціонування соціально-

економічних систем різного рівня в умовах нового типу економіки, заснованої

на знаннях, вважаємо, що більша їх частина спрямована на теоретико-

17 методологічне, понятійне та локально-практичне обгрунтування процесів,

пов’язаних з домінуванням людського чинника в соціально-економічному

розвитку організацій. Зокрема, в ряді публікацій розкрито місце та роль

інтелектуальної праці [4], продемонстровано особливості та характерні риси

розвитку організаційних утворень в нових економічних умовах [5], акцентовано

увагу на пріоритетному використанні їх інтелектуальних ресурсів для

забезпечення економічного зростання [6]. Предметом активних наукових

дискусій серед вітчизняних та зарубіжних науковців є питання, пов’язані з

дослідженням категоріального апарату, який широко застосовується для

характеристики ресурсного забезпечення та потенціалу діяльності соціально-

економічних систем в нових умовах, які, все частіше в наукових джерелах

іменуються умовами „економіки знань” або „економіки, заснованої на знаннях”.

Поширені дефініції „інтелектуальний капітал”, „інтелектуальний потенціал”,

„інтелектуальний ресурс” та інші не завжди однозначно трактуються в

літературі. Досить часто представники наукових шкіл та напрямків по різному

підходять до визначення не тільки їх суті, але й структури, основних ознак та

характерних функцій [7, 8, 9, 10, 11]. Незважаючи на деяку неузгодженість

понятійно-категоріального апарату, який характеризує процеси та явища

знаннєвоорієнтованої економіки, вважаємо, що в основі формування її категорій

знаходиться людина. Саме особливостями поведінки, характеристиками,

наявними та прихованими можливостями індивіда зумовлена, на наш погляд,

різнобічність трактування понять та необхідність розташування людини в центрі

процесів функціонування соціально-економічних систем.

Підтвердження думки про пріоритетність людського фактора знаходимо у

виданні „Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави:

національна доповідь”. У вступі автори зазначають, що „...саме інвестиції в

людину є найефективнішим способом примноження капіталу”, а також

наголошують, що „...формування людського капіталу, і ще більшою мірою, його

ефективна реалізація потребують сучасних знарядь праці, засобів виробництва,

інноваційних технологій та інфраструктури” [12, с.7]. Таку позицію

18 авторитетних вчених можна вважати їх своєрідним звертанням до науковців,

представників влади, громадськості, бізнесу направити всі свої зусилля на

пошук теоретично обґрунтованих та практично втілюваних підходів до

активізації використання інтелектуальної складової у забезпеченні економічного

зростання.

Розглядаючи теоретико-методологічні аспекти еволюції факторів

соціально-економічного розвитку на сучасному етапі, автор [3, с. 4] звертає

увагу на те, що „...ланцюг нового глобального феномена...”, який визначатиме

прогрес СЕС буде мати вигляд: „...людина – нова економіка – конкурентні

переваги – стійкий розвиток”. Розвиваючи думку авторитетного науковця, автор

праці [13] обґрунтовано дійшов висновку про надзвичайно важливу роль

людської складової інтелектуального потенціалу в розвитку національної

економіки.

Не заперечуючи важливості та обгрунтованості згаданих, а також багатьох

інших наукових досліджень, вважаємо за доцільне зауважити, що їх зміст тільки

частково відображає динаміку процесів, які характерні для соціально-

економічних систем будь-якого рівня в умовах економіки знань або

інтелектуальної економіки. На наше переконання, потребують наукового

супроводу з погляду виявлення причин, характеристики особливостей та

прогнозування наслідків ті явища та процеси, які пов’язані з впливом знань,

умінь, навичок, носієм яких є людина, на формування позитивних результатів

діяльності соціально-економічних систем, до переліку яких цілком обгрунтовано

можна віднести побудову ефективної системи матеріального та нематеріального

виробництва, забезпечення сталого економічного розвитку СЕС.

З цього приводу слід звернути увагу на думку відомого власника імперії

Microsoft Б. Гейтса. Акцентуючи увагу на загальній тенденції переходу

менеджменту від контролю традиційних ресурсів до використання могутності

знань, єдиним виробничим активом свого бізнесу він визначив людську уяву.

Всесвітньовідомий управлінець вважає, що прогрес пов’язаний з формуванням

такого суспільства, де головним капіталом є не стільки люди, які багато знають,

19 скільки люди, які здатні приносити нові ідеї, що реально перетворюють світ [14,

с.15]. Наявність людських ресурсів, які здатні генерувати нові ідеї та

максимально ефективно їх використовувати у найрізноманітніших напрямках

діяльності будь-якої соціально-економічної системи є вирішальним для

досягнення останньою економічного зростання та конкурентоздатності.

Враховуючи те, що людина є носієм знань, досвіду та розумових здібностей, які

переважна більшість вітчизняних та зарубіжних науковців схильні вважати

такими, що частково відображають суть дефініції „інтелектуальний капітал”,

слід зазначити її роль як вирішальної продуктивної сили в епоху економіки

знань.

У зв’язку з таким посиленням і усвідомленням ролі людини в розвитку

соціально-економічної системи будь-якого рівня та виду діяльності ряд

українських вчених вважають, що необхідно детально досліджувати процеси,

пов’язані з формуванням, використанням, поширенням інтелектуальної

складової діяльності СЕС, активно долучаючись до цих досліджень власними

науковими розробками [2, 3, 6, 7, 8, 9, 12-26]. На наш погляд, інтелектуальний

ресурс, який притаманний будь-якій соціально-економічній системі необхідно

формувати, нагромаджувати, розвивати. Ефективному функціонуванню цих

процесів в межах діяльності СЕС сприятиме явище інтелектуалізації, яке

останнім часом отримало широку інтерпретацію в наукових джерелах, а також

дана дефініція використовується для обгрунтування напрямків необхідних змін

у різних сферах функціонування соціально-економічних систем. Головним

елементом інтелектуалізації є інтелект. Окремі дослідження вітчизняних вчених

стосуються визначення суті поняття «інтелект», його функцій в економіці, а

також змісту, структури та особливостей нового типу економіки, яка отримала

назву інтелектономіка. Не заперечуючи те, що інтелект – це здатність

накопичувати знання [27] або інтелект – це продукт діяльності мозку людини

[28], вважаємо, що інтелект – це, насамперед, продукт розвитку людини,

стимульованої діяльністю як самої людини, так і її участю в діяльності СЕС.

20 Звертаючись за трактуванням дефініції „інтелектуалізація” до словникової

літератури, знаходимо обмежені за змістом визначення, які пояснюють

інтелектуалізацію або як збільшення, посилення в чому-небудь духовних,

розумових, інтелектуальних засад [29], або як зростання питомої ваги розумових

функцій (управління, контроль, налагодження) в структурі трудових зусиль

працівника на основі науково-технічного прогресу [30]. Частіше за все, термін

„інтелектуалізація” вживається у словосполученні з категорією „праця”.

Виходячи з цього, другий варіант визначення є більш поширеним.

Аналізуючи інтелектуалізацію з позиції зростання розумових функцій,

можна зробити висновок про те, що найнижчим рівнем проникнення процесів

інтелектуалізації є як окрема особистість, так і домогосподарство як один із

найважливіших суб’єктів ринкових відносин та найпростіша соціально-

економічна система. В цьому контексті доцільно звернути увагу на поширені в

науковій літературі механізми психологічного захисту, які нейтралізують

внутрішні конфлікти і, як правило, протікають на несвідомому рівні [31, 32].

Одним з таких механізмів австрійський психоаналітик, засновник его-психології

і дитячого психоаналізу, дочка Зігмунда Фрейда Анна Фрейд вважає

інтелектуалізацію. На її думку, інтелектуалізація проявляється в момент

необхідності подолання людиною психічного стану, який виникає внаслідок

зіткнення з реальною або уявною перешкодою на шляху досягнення мети [33].

Автор роботи [34] вважає, що дія інтелектуалізації проявляється, в основному,

під час подолання особою конфліктної ситуації без зайвих переживань за

допомогою логічних установок і маніпуляцій навіть за наявності переконливих

доказів на користь протилежного. Домогосподарство (окрема особа або сім’я) як

суб’єкт ринкових відносин виконує важливі функції в умовах ринкової

економіки, зокрема, є постачальником ресурсів (землі, праці, капіталу) та

споживачем товарів та послуг. Пов’язуючи ринкові функції особи як

макроекономічного суб’єкта з його здатністю застосовувати захисний механізм

інтелектуалізації в окремих критичних випадках, необхідно зазначити, що явище

інтелектуалізації максимально сприяючи забезпеченню інтересів окремої особи,

21 опосередковано гарантує задоволення економічних інтересів соціально-

економічних систем вищих рівнів. Доказом непопулярності і необхідності

посилення дії механізму інтелектуалізації, навіть в частині виконання ним

захисної функції, можна вважати результати локального соціологічного

дослідження, в якому взяли участь студенти кількох академічних груп одного із

вітчизняних ВНЗ. Автори роботи зазначають, що опитування респондентів на

предмет використання ними різних механізмів психологічного захисту

засвідчили, що механізм інтелектуалізації використовується найрідше,

отримавши менше 5 балів із 10 можливих. Крім того, тільки 13% опитаних

вважають інтелектуалізацію базовим або основним механізмом [35].

Ідентифікуючи важливість та проблемність застосування явища

інтелектуалізації на рівні окремої особи чи домогосподарства, можна

припустити про актуальність розгляду даного питання на рівні функціонування

підприємства, регіону, держави, які є складнішими за структурою та зв’язками

соціально-економічними системами.

Наукові пошуки таких вітчизняних вчених як М. Ажажа, О. Амоша ,

Н. Апшай, О. Бутнік-Сіверський , А. Василик, С. Вовканич, В. Врублевський,

О. Грішнова, В. Геєць, А. Доронін, М. Долішній, Ю. Драчук. О. Кендюхов,

О. Кузьмін, О. Другов, Н. Маркова, В. Петренко, П. Сем’янчук, В. Соловйов,

Й. Ситник, К. Хаврова, А. Чухно та інших спрямовані на достатньо грунтовні

дослідження питань, які пов’язані з теоретико-методологічними та прикладними

засадами формування та використання інтелектуального капіталу, потенціалу,

ресурсу та інтелектуалізації як явища, що притаманне новому типу економічних

відносин. Аналіз наукових досліджень дає змогу сформувати основні сфери, в

яких зосереджені зусилля українських вчених щодо вирішення теоретичних та

прикладних проблем інтелектуалізації соціально-економічних систем: стан і

проблеми інтелектуалізації економіки та суспільства України [36-45],

особливості та основні підходи до інтелектуалізації праці та виробництва [46-55],

інтелектуалізація людського капіталу [56, 57], інтелектуалізація менеджменту

[58-62], інтелектуалізація освіти та науки [63-67]. Вважаємо за необхідне, на їх

22 основі запропонувати сфери інтелектуалізації соціально-економічних систем для

подальшої конкретизації як теоретико-методологічних, так і прикладних

досліджень (рис. 1.1).

Рисунок.1.1 – Сфери інтелектуалізації соціально-економічних систем

Джерело: сформовано автором на основі [32-63]

Одним із перших фундаментальних досліджень вітчизняних авторів, в

яких відображені макроекономічні аспекти процесів інтелектуалізації стала

відома колективна монографія „Україна: інтелект нації на межі століть”, яка

вийшла з друку у 2000 році [36]. У вступному слові до цієї книги Президент

НАН України Б. Патон заззначив, що її автори «… чи не найперше в Україні

розглядають інтелект нації як інтегровану суспільну силу, висуваючи мету —

дослідити його соціальну та інформаційну природу, механізми функціонування,

Інтелектуалізація

Інтелектуалізація

економ

ічної

діяльності

Інтелектуалізація

суспільної

діяльності

Інтелектуалізація

виробництва

Інтелектуалізація

людського капіталу

Інтелектуалізація

праці

Інтелектуалізація

управління

Інтелектуалізація

освіти

та науки

,

23 взаємозв'язок духовності та менталітету народу. … У цьому контексті

заслуговує на увагу спроба авторів визначити нову парадигму соціально-

економічного прогресу України» [36, с. 8 - 9]. Академік НАН України

М. Долішній і проф. С. Злупко в роботі «Стратегія – інтелектуалізація

суспільства» [37] першими звернули увагу на прагнення цієї групи авторів «…

обґрунтувати сучасні форми, методи, засоби інтелектуалізації українського

суспільства, …», а український вчений, доктор філософських наук Валентин

Онопрієнко в інтерв’ю „Дзеркалу тижня” назвав її «Програмою інтелектуалізації

українського суспільства». В колективній праці запропоновано розглядати

інтелектуалізацію як процес, метою якого є розширення і покращення

використання знань, акцентовано увагу на підвищенні творчих можливостей

соціальних систем усіх видів і рівнів, соціальних і технологічних передумов

ефективнішого використання інтелекту кожної особистості і сукупного

інтелекту. Заслуговує особливої уваги в контексті нашого дослідження думка

авторів про те, що процеси інтелектуалізації повинні проникати у всі сфери

суспільного життя, і в першу чергу, в управління, науку, освіту, медицину,

охорону навколишнього середовища. Продовжуючи дослідження процесів

інтелектуалізації в українському суспільстві, один із співавторів вищезазначеної

праці, уточнює і розширює поняття „інтелектуалізації соціуму”[38].

Запропоновані науковцями Інституту соціології НАН України підходи до

визначення дефініції „інтелектуалізація” [37, 38] можна вважати першими в історії

сучасної української науки спробами комплексного трактування даного явища. Не

заперечуючи важливості його розгляду з погляду філософії, соціології та інших

галузей науки, слід заззначити, що найбільший вклад в розвиток теорії та практики

інтелектуалізації внесли й продовжують вносити вчені-економісти, досліджуючи як

загальні засади інтелектуалізації економіки, так і окремі аспекти, що стосуються

функціонування соціально-економічних систем різного рівня та виду діяльності.

Досліджуючи роль та значення інтелектуалізації в економічному зростанні,

автор багатьох наукових публікацій з даної проблематики [19, 39, 40 ] в одній із

праць дійшов висновку, що процес інтелектуалізації економіки впливає на

економічне зростання та конкурентоспроможність у двох напрямах: „прямо –

24 через створення, накопичення, розповсюдження та вміння застосовувати

спеціалізовані знання, що дає можливість виробляти інноваційну продукцію,

тим самим підвищувати конкурентоспроможність виробників та поліпшувати

макроекономічні показники, прискорює економічне зростання та

опосередковано – шляхом створення суспільних знань, що призводить до зміни

суспільних інститутів та зміни структури зайнятості, разом з тим підвищуючи

мотивацію та можливості для особистого навчання, що в подальшому сприяє

створенню спеціалізованих знань, виробництву продукції, прискорюючи

економічне зростання” [40, с.55]. Підтримуючи запропонований автором підхід,

вважаємо, що стосовно будь-якої соціально-економічної системи вплив явища

інтелектуалізації необхідно модифікувати таким чином: прямо –

інтелектуалізоване виробництво дає змогу виробляти конкурентоспроможну

продукцію і отримувати більшу економічну вигоду, опосередковано –

інтелектуалізація всіх сфер, які супроводжують діяльність СЕС (персонал, освіта,

наука, управління) сприяє появі нових знань, результатом використання яких є

виробництво висококонкурентної продукції. Розвиваючи думку про пріорітетні

передумови процесів інтелектуалізації в Україні, автор [40] до їх переліку

відносить розвиток сфери вищої освіти та науки. Вища освіта розглядається як

можливість здійснювати навчання персоналу, керівників адекватно сучасним

реаліям формування стратегії, а також як необхідність формування у персоналу

здатності покращувати отримані знання та здобувати нові. Розвиток наукової

сфери сприяє процесам інтелектуалізації економічної діяльності завдяки

створенню нових знань про управління та стратегії розвитку, нових технологій,

що дають можливість на організаційному та технічному рівнях більш ефективно

здійснювати діяльність СЕС.

Розглядаючи інтелектуалізацію як тенденцію світового економічного

розвитку, С. Іщук дійшла до обґрунтованих висновків про важливу роль освіти і

науки як факторів економічного зростання, опосередкованих збільшенням

частки інтелектуальної складової в діяльності СЕС [43]. На наш погляд, сферу

25 освіти і науки необхідно розглядати в контексті виконання ними не тільки

функцій джерела, а й об’єкта інтелектуалізації.

Задекларувавши мету дослідити теоретичні основи та прикладні проблеми

формування інтелектуалізованої економіки, М. Ажажа зауважує, що

інтелектуалізація економіки прямопропорційно залежить від розвитку

інноваційного та людського потенціалів. При цьому, головними категоріями, які

супроводжують процес інтелектуалізації економіки науковець визначає

інноваційний, людський, інтелектуальний потенціал людини, інтелектуальний

капітал та інноваційне виробництво [45]. Фрагментарний аналіз змісту

запропонованих дефініцій призводить до попереднього висновку про те, що

інтелектуалізована економіка – це інтелектуалізована виробнича сфера СЕС

(інноваційний потенціал та виробництво, а також інтелектуальний капітал) та

інтелектуалізована праця персоналу, яка визначається людським та

інтелектуальним потенціалом людини. Крім того, інтелектуалізацію як явище в

соціально-економічних системах, на наш погляд, необхідно розглядати з позиції

взаємозалежності та взаємообумовленості процесів інтелектуалізації виробничої

сфери та активності персоналу.

Подальший аналіз наукового доробку вітчизняних вчених у сфері

інтелектуалізації та використанні інтелектуальних ресурсів суспільних систем

дає підстави зробити висновок про те, що вагоме місце у згаданих дослідженнях

займають проблеми інтелектуалізації праці як на конкретному підприємстві, так

і в суспільстві загалом. Науковці акцентують увагу на таких аспектах:

- визначення дефініції „інтелектуалізація праці” та дослідження

особливостей процесу інтелектуалізації праці в соціально-економічних системах

різного рівня;

- актуалізація умов та напрямів інтелектуалізації праці;

- взаємозв’язок процесів інтелектуалізації праці із передумовами та

результатами соціально-економічного розвитку суспільних систем;

- трансформація соціальної структури сучасного суспільства через

призму інтелектуалізації праці.

26 Значний теоретико-методологічний доробок з проблем інтелектуалізації

праці належить професору О. Грішновій, яка в одній із своїх наукових праць

зазначає, що „...провідна роль в процесах інтелектуалізації належить

нематеріальним засобам інтелектуальної праці, що належать безпосередньо

виконавцю цієї праці – без взаємодії з ним не може брати участі в цьому процесі

жоден інший фактор [46, с. 25]”. Це дає підстави зробити висновок про те, що

головною передумовою процесів інтелектуалізації СЕС є готовність людини до

їх реалізації.

Одні з перших в українській сучасній економічній літературі досліджень

проблем інтелектуалізації праці, розпочаті проф. О. Грішновою, знайшли своє

продовження в роботах її учнів. З