Станіслав Буряченко

СУПРОТИ ВІТРУ

І НЕГОДИ(на громадянські теми)

Із збірника «ЗЕМНІ ДОЛОНІ»

ЧеркасиВертикаль

2015

УДК 821.161.2�1ББК 84(4 УКР)6–5

Б�49

Укладач: Бєляєва Світлана Станіславівна

Буряченко C. Я.Б�49 Супроти вітру і негоди. – Черкаси: «Вертикаль»,

видавець С. Г. Кандич, 2015. – 100 с.ISBN 978�966�2783�69�8

УДК 821.161.2�1ББК 84(4 УКР)6–5

SBN 978�966�2783�69�8

© Буряченко С. Я., 2015© Бєляєва С. С., 2015

Нехай серця

не знають супокою.

Василь Симоненко

ПРО БАТЬКА

…У передмові до однієї зі своїх книжок мійбатько, Станіслав Якимович Буряченко, пише:

Народився, як і всі,І живу ще й досі:Вмитий травами в росі,Хрещений колоссям;На Тарасовій землі,На вкраїнськім лоні.Колисали журавліУ земних долонях.

Пережив сімох вождів, підростав і вихову)вався в комуністичному дусі при «великомубатькові, вчителеві й другові дітей». Післязакінчення Чигиринської середньої школи № 1вчився на факультеті журналістики Київськогодержавного університету імені Тараса Шевчен)ка у 1952–1957 роках, згодом працював уредакціях обласних газет «Черкаська правда» і«Молодь Черкащини», а також у редакції чер)каської районної газети «Прапор комунізму».Відтоді – новий етап у житті: робота впартійних, автотранспортних, профспілковихорганах області, на заводі телеграфноїапаратури, у виробничому об’єднанні «Азот».

Мабуть, однією з визначних подій у життібатька став вихід у 1980 році з лав КПРС.Передивляючись батькові записники, щоден)

4

ники тощо, я побачила і клаптик паперу, наякому батько складав заяву про вихід із партії.Він так пише про цей факт його життя: «Саметоді і мене хотіли подалі сховати від людей, якце робилося протягом усіх років більшовиць)кого панування».

Як у творчої людини, було у мого батькачимало цікавих зустрічей. Так, в автобіографіївін пише: «Запала у пам’ять ще одна знаменна утворчому плані подія: знайомство з нині відо)мою всьому світові Раїсою Кириченко, котратоді ще тільки починала торувати свій шлях увелике мистецтво». Сталося це в середині 70)хроків, коли співачка кілька разів брала участь увиступах агіткультбригади Черкаського заводутелеграфної апаратури, а батько був конфе)рансьє та виконавцем своїх байок і гуморесокПавла Глазового.

Батько любив фантастику, я ж любиласлухати його розповіді про всесвіт – про тваринта різні явища природи. Він так багато читав ізнав, що я, сприймаючи це, зазвичай дивуваласяіншим людям, які не знали навіть дещиці того.Звичайно, весь час вважала і вважаю, що цяпланка освіченості була ним поставлена ще здитинства, а тим паче після знайомства з Симо)ненком, який залишився для нього назавждивзірцем людського прагнення правди і без)компромісних чоловічих стосунків. Батько аж

5

ніяк не боготворив Василя, а завжди ставивсядо нього просто як до звичайної людини,обдарованої талантом.

… У своїх творах мій батько висвітлював те)ми добра і зла, гідності і незламності: громадян)ська лірика збірки «Супроти вітру і негоди»,поетична збірка «Клен мого кохання», дума про«отчий край» у «Чигиринських наспівах»,збірка «Війни громовиці». Батько жартував доостаннього. Сатира і гумор представлені у ньогозбіркою «Сатира – не троянда».

… Через свою принципову позицію щодо ви)ходу з лав Комуністичної партії в ті часи, коли(будьмо відверті!) це було небезпечно, бо васмогли звільнити з роботи, відмовити у публіка)ціях, батько майже не мав можливості публіку)вати свої твори.

Лише за часів становлення України, якнезалежної держави, у деяких виданнях, зокре)ма у місцевих черкаських газетах «Тарасовіджерела», «Молодь Черкащини», «Акцент»,«Факти», побачили світ деякі твори могобатька. У газеті «Факти» на початку 1998 року вкількох номерах були опубліковані розділи зйого книги спогадів «Крізь болотну тишу – довесняного грому».

Батько ніколи не бажав, щоб його особисте,може, занадто прискіпливе ставлення до себе ісвоєї творчості було зневажене навіть у власних

6

очах. І в жодному разі він не хотів, щоб хтось мігйому дорікнути, що він завдяки дружбі зВасилем Симоненком використовує його ім’язадля особистої користі.

Я й тепер вважаю, що на тих, хто знав будь)яку яскраву особистість, покладається доситьважка і відповідальна місія – не дати згаснутипам’яті, оживити спогади, надати «другогодихання» людині в нашому земному бутті. Провсе це – у книжці «Крізь болотну тишу – довесняного грому», яка побачила світ у 2001 році.Цю книжку батько за життя не встиг видати.Після його смерті у січні 2000 року я впорядку)вала його рукописи і маю можливість запропо)нувати їх читачеві.

Маю мрію в подальшому видати збірник«ЗЕМНІ ДОЛОНІ» у повному обсязі, якийбатько упорядковував за життя (рубрикиЧИГИРИНСЬКІ НАСПІВИ; ВІЙНИ ГРО)МОВИЦІ; КЛЕН МОГО КОХАННЯ (лірика);СУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ (на громадян)ські теми); САТИРА – НЕ ТРОЯНДА (сатира ігумор); ШРАПНЕЛЛЮ – ПО МІШЕНЯХ; УСВІТІ ТВАРИН, ПТАХІВ І ПЛАЗУНІВ; СУ)ЦВІТТЯ ДО ПОЕТОВОГО ВІНКА; МАРИН)ЧИНІ ОПОВІДКИ (вірші, казки, загадки);ГЕРБАРІЙ РОКУ; ІЗ СПОГАДІВ ПРОДИТИНСТВО; ПИСАНКИ (ескізи минув)шини) (проза) тощо), а на сьогодні сподіваюся,

7

що окремі рубрики з цієї збірки зацікавлять нетільки літературознавців, любителів поезії, а йшироке коло читачів, особливо студентську таучнівську молодь; у першу чергу тих, хто шануєПРАВДИВЕ СЛОВО.

Пропоную вашій увазі один із структурнихтематичних розділів «СУПРОТИ ВІТРУ ІНЕГОДИ», який входить до збірника «ЗЕМНІДОЛОНІ» та присвячений громадянськійтематиці. Книжка видана за власний рахунок іза сприяння громадської організації екологіч)ного спрямування «КолоОбіг».

Шановні читачі! Буду дуже вдячна за вашівідгуки про твори мого батька, СтаніславаЯкимовича Буряченка, який усе життя бувскромною та вимогливою до своєї творчостілюдиною.

На жаль, вже неможливо від імені авторавнести правки у його твори, але мені вінзаповідав у разі необхідності обговорюватиможливі варіанти для друку його творів і,впевнена, з повагою й розумінням ставився б доваших критичних зауважень і просто радів бисприйняттю його поетичного слова івисловлених думок.

Донька автора Світлана Станіславівна Бєляєва

2015 р.

8

Людина складається з двохчастин – з фізичної оболонки,котра зникне, і з її справи –вона може існувати вічно.

В. Дудінцев,«Не хлібом єдиним».

Мало вірші писати,Мало в праці згорати.Зумій, як Данко відважний,Серце людям віддати.

С. Буряченко

МИ В СВІТ ПРИХОДИМО…

Ми в світ приходимо,не відаючи горя.Усе в житті вражаєзмалку нас:і запах квітів,і іскристі зорі,і шелест листяу вечірній час.

Усе живеми раді обійняти,

9

усіх готовіщедро полюбить,за рідний дімхотіли б Землю матиі в щастізупинити мить.

О, мила, чарівнапора дитинства!Безгрішність снівІ вчинків чистота.Наївна, ти не відаєшпро свинство,не знаєш, що є підлість,глупота.

Та в кому серцез часом не зів’яло,хто ладенсвіт відстоюватьв борні,і кому житьсьогоднішнімзамало,той не чадить –палає у вогні.

1974 р.

10

* * *Супроти вітру і негоди,супроти підлоти і зрадіду з тобою, мій народе,не відступаючи назад.

* * *Я – егоїст.

За себе – не боюсь.Хай впаде скеля –

з місця я не зрушу.А для людей

за правду піднімусь:душею – мушу.

Де є ті терези,що врівноважить можутьплин часуі нестримністьнаших прагнень?

1973–74 рр.

11

Д У М К И

Сніги, сніги заполонили землю,Покрили пухом чистим і сріблястим.Неначе десь прорвало сніжну греблюЙ посунуло… на щастя чи нещастя.

Хіба хто знає, що кого чекає.Цього не вичитать і не вгадать по зорях.Скоріш за все той щастя відшукає,Хто напрямки йде полем неозорим.

Нехай біду зустріне десь за небокраєм,Нехай погасне світло серед ночі,

та все ж той вірну стежку відшукає,Хто має серце щире й добрі очі.

…………………………………………………............

Себе ж питаю: – А чи я щасливий?Не знаю… Ні, не можу відповісти.Дружину маю вірну, не зрадливу,Дітей і тещу, в хаті є що їсти.

Робота теж неначе непогана:Трудись сумлінно та одержуй дяку.Чому ж тоді думки сумні, незвані,Обсіли, наче блохи, вигнану собаку?

Чому так бридко на душі буває?Чому собі не можу дати ради?

12

Хто щось порадить, хто думки розрає?Де той, хто вислуха, повірить і не зрадить?

Я оповім йому, всім поділюся з ним:Про ті нещастя, що колись спіткалиІ досі ятрять душу, наче небо грім…Про сумніви й надії, про лихі печалі.

……………………………………………………….....

Зневірився чомусь в собі і в друзях.Їх не виню. Чи маю на це право?Хіба хто винний, що у нього в грудяхНе серце, а машинка для грошей чи слави.

Хіба хто винний, що живе для себе,Що дума про своє благополуччяЙ плює на інших, а також на тебе,Що ладен йти на все,

аби лиш йому зручно

Було б здиратись по драбині вгору,Угору по спіралі висхідній кар’єри.Йому чужі печалі не до двору, –Йому дорожчі власні інтер’єри.

І все ж мене цікавить лиш одне:Невже їх назавжди облишило сумління?Невже життя так побудовано земне,Що найсильніш за все грошей тяжіння?

13

Для чого будувать тоді майбутнє,Вимріювать прийдешній час ясний,Коли «оті» із нас сміються на всі кутні?Для них, бач, вже настав вік золотий.……………………………………………………………

У чому ж щастя? В честі чи в грошах?У чому смисл життя на світі цьому?Чи, може, все – облуда? Ув очахМоїх відчай і в серці зла утома…

1973 р.

Є ЛЮДИ, Є…

Є люди, є. Та ще й достоту.Шкода, людці теж поряд є.Існує серед нас сволота,Що нам життя лише псує.

1973 р.

14

ТИ – ЛЮДИНА

Себе за незначущого вважаєш:От не з’явився в світ –Яка з того біда?Хіба від цього щось Земля втрачає?Так! Саме так! Бо ти – Людина,Ти – той пагінець,З якого дерево життя зростає.Шкода мені завжди, і жалість ятрить душуЩораз, як дізнаюсь, що хтось з жінок зірвавЗачатий плід минулого кохання.… У безвість зник, розтанув назавждиУ ту хвилину чоловік великий –Людина всесвіту, поет і трудівник,Не встигши навіть день новий побачить.Не буде з нами й після нас він будуватиЗемні оселі, хліб в полях ростити.Не буде вже людиною у нашому він світі,Бо щез він, не з’явившись.Одного не стало…Яка з того біда?Ніщо у світі не минає без сліда!Без нього, без одного ніколиНе з’являться дерева, ним посаджені,Не буде ним забитий ще один гвіздокУ дошки всім потрібної споруди.Не буде ним збудований місток десь у селі.

15

Не бігтиме до школи весела дітвора його.Не бути його віршам,Пісням новим вже не співатись тим,Які б він сам створив, –Їм не народитись.І відкриттів його ми не пізнаєм,Бо він не жив, бо просто він не встигДо нас прийти, у дім наш завітати,Щоб бути з нами й серед нас.… Яка з того біда?Ніщо у світі не минає без сліда!У ньому втратили не тільки ПаганініЧи Моцарта прийдешніх днів,Толстого, Пушкіна, Шевченка чи Єсеніна,А, може, – Ціолковського чи ЦіцеронаНашого століття.У ньому втратили ми, перш за все, – Людину!Людину нам уже не повернуть.У цьому вся біда.Людина в світі цім не зникне без сліда,Бо кожним з нас, живих,Земля і сильна і багата,Бо ми потрібні їй, ми всесвіту потрібні!Щоб все пізнати, новий світ творить,Щоб навіть смерть саму, кістляву, – подолати,Людині щоб без страху перед нею житьІ безкінечність часу й простору долатиЙ довічно у безсмертя людству йти.

16

… Отож, ти не мурашка, не дрібниця.Ти – Людина, ти – ТворецьСвоєї і людської долі.З одного зерня виростає сто,А з них вже згодом тисячі й мільйони.Одна людина – частка поколінь.Із одиниць шикуються колони.Цінуй життя, бо в нас воно єдине.Його матерія на світ цей породила,Щоб ти, Людина, у собі відчулаНадвелетенську силу і саму матеріюПізнала і в душі своїй розкрила.

……………………………………………………….

Ти не піщинка й не уламок брили.Ти є Людина,

Ти – сама Земля,Що все тримає на собі і оживля.

Ти є Людина!1971 – 99 рр.

17

МЕРЕЖИВО ІЗ МРІЙ

Не переспівати всіх пісень,Не переробити всю роботу.Та ледь)ледь постука в шибку день,Ми вже знову за свої турботи.

Оживляємо теплом шорстких долоньЗахололі у цехах верстати,До життя пробуджуєм вогоньВ кузнях – інвентар ремонтувати.

І нема дрібних турбот, подій,Як байдужості в українських піснях.Сплітаємо мереживо із мрій –Розмаїття трудового дня.

Як із струмків джерельних замалихДніпро – Славутич набирає силу,Із праці кожного – старих і молодих –Міць Батьківщини куємо

мільйонносилу.

Хтось не встиг сьогодні все зробити,Бо розтанув у нічній імлі.Нам почату справу завершитиЙ залишити слід свій на землі.

18

На землі, яка нас породила,Що дала нам радощі життя,Цінувати кожну мить навчила,Щастя віднайти в очах коханих, милих,В леті ластівок швидких і легкокрилих,В найдрібніших проявах буття.

Будь благословенне ти, життя!

1971 р.

ВЕЧІРНЯ РОЗМОВА(не жарт)

Зірки на небі, неначе драже,Куснув би, та не дістанеш.Дід, бач, Іван їх стереже.Пальне – ще заїкою станеш.

А що як до діда отак – по)сусідськи:– Запалимо наших чи, може,Вшануємо вашим, отим, зарічським?… Ну й кріпкий! Не дай ти, боже!

Під куриво добре розмова пливе:Про все, що було, що буде;

19

Про тих, що померли, і хто ще живе, –Про все, про що думають люди.

– А що як, діду, зірок зірвемоТа низку бусів нанижем?– Тьху, з глузду з’їхав ти, достеменно,Чи з тютюну навіжний?

– Та ні, дідусю. Усе в порядку.Гарячки ні в серці, ні в п’ятах.… А все ж хотів би зірок дістатиІ посадити їх в грядку.

Нехай би зоріли отут, біля хати,Як соняхи, теплі, сумирні,Щоб можна було руками торкатиЙ пускати пташками у вирій.

– Смієшся ти з діда, а це не гоже.Бери кавуна та йди спати.Мене тільки зайве отак розтривожив.Бач, зірок захтів дістати…

– Дістанемо, діду, і зірок й сузір’я.Усе зможуть люди з часом,Якщо між людьми запанує довір’яІ щезнуть пани й невігласи.

1974–75 рр.

20

Не зовіте преподобнимЛютого Нерона.…………………………….Це той первий, що розпинавНашу Україну,А вторая доканалаВдову сиротину.Кати! Кати! Людоїди!

Т. Г. Шевченко

БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА ПЕТРУ І У САНКТ�ПЕТЕРБУРЗІ

Ось височить він. Він – Петро Великий.Йому до фені наша суєта.Не чує ані стогону, ні крику.Його величність, бач, божественна, свята.

Його, отого ката, знову славлять,Неначе Богу, моляться ізнов.Та наші українська доля й пам’ятьНіколи не простять козацьку кров.

О люде український, мій народе,Побережись не вершника – царя:Його нащадків клятої породи, –Вони на тебе пазурі гострять.

Вони ізнов полощуться у мріях:

21

Імперію їм хутко подавай!З жаги до влади, бач, як шаленіють.Їм мариться новий всесвітній «рай».

Та зась, панове (проби – «господа»)!Минулося! Не ті часи настали.Скоріш з Дніпра спливе уся водаІ Сонце вільно сяять перестане.

21.12.1993 р.,в день народження Йосипа Сталіна,

мо’ – останнього.

ХОХЛАЦЬКА ДОЛЯ(триптих)

Куди б нас доля не носила –Хай морять голодом,

періщать батогом, –Ми терпимо, мов та кобила,Що снить конюшнею й вівсом.

* * *Заради «раю» гнули спини.І руки й ноги в мозолях.Товкмачили згори нам

безупинно:

22

«Трудись на совість,не за страх».

А катували в тюрмах, таборах…І де, до біса,Бог той чи Аллах?

* * *Держава, кажуть, –

ваша мати:Корися,

слухайсяі вір…

Та годіправду плюндрувати.

До біса намцей поговір, –

Коли, залишившисвій двір,

Пішли ми в світжебракувати.

18(22.07.1997 р.

23

«ДО ТОГО!»(з міфологічних сюжетів)

Чи, може, недотепний я нівроку?Чомусь не докумекаю ніяк:За сімдесят із лишком роківХто сотворив оцей бардак?

Одні все звалюють на КобуІ на поплічників його.А я, клянучись ім’ям Бога,Кажу: «Задовго» «до того»Бог породив не геніїв – людей…То люди сотворили вже молитви.… Попереджав провидець Прометей,Жорстоко олімпійцями убитий».О)о, люди, люди, шкода мені вас:Повірили у манну піднебесну,Гадали: «От настав наш час».… А олімпійці знищували чесних.У олімпійців лиш один закон:Служи і вір,Та бий щодня поклони.Чи винний, а чи ні – тобі прокльон.Для непокірних – звісні перегони.А люди – що? Вони – все тая ж глина.Ліпи й любуйся витвором своїм.Та в мороці простору й часоплину

24

Таки торохнув людський грім.А далі – що?Продовження ще буде.Згадали люди –Вчив їх Прометей:– О, люди! Станьте справді – люди.Бог – то Людина!Звісно, між людей.

1990 р.

НА МОЇЙ РУСІ

Я живу так,як живетьсяна моїй Русі.Україноюзоветьсяна святій Русі.

Болі, гореі страждання –все переживу.Я одномулиш радію:на Русі живу.

25

Дзвони, дзвонив перелогах.У душі теж дзвін.

Йти вперед,доки є змога,закликає він.

Уперед! За тих,що «винні»,і за тих, що – ні.Думи, думибезупинні,тихі і сумні.

Серце,наче жайвірв клітці,б’ється,тріпотить.На неправдує умільці.Як же з нимижить?

Жити як,Щоб серце

26

в грудяхкров’юне зійшло,і щоб людям,лихим людямдобреприпекло?

Серце, серце,що ти можеш?ПлакатьІ мовчать…Та коритисяНе гоже, –ліпше разповстать.

Хай полинешраз у небосоколом)крилом,ніж квилітимеш,що требабути вікослом.

1974 р.

27

ДЖЕРЕЛЬНЕ СЛОВО(триптих)

І де взялася ота пошесть?В розмовах їхніх, наче воші,Вистрибують чужі слова.… Ні, не болить в них головаЗа чистоту святої мови,Якою пісню колисковуСпівала мати їм колись,В яку, мов у Дніпро, влилисьЧарівні співи солов’їні,«Курли, курли», – в небесній сині,І грім грозовий, шум лісів,І шепіт в полі колосків,Дзюрчання тихеє ключів,Тривожний заклик сурмачів.

* * *Вся розмаїть красот природи –У рідній мові українській.І поступає той по)свинськи,Хто не шанує її вроду,Паплюжить і ганьбить святеДжерельне слово золоте.

28

* * *Затямте ви, слабкі на розум,І не ставайте в смішну позу:Кебети як не вистача,Той у сусіда позича.……………………………………......................Що хтів – сказав. Чи не замало?..А, може, – їм позакладало???Тоді лікуються нехай!«Шурли – мурли», «адью»,«гуд бай».

1997–98 рр.

ГРА У ШАХИ

Над нами – королі,А ми – лиш пішаки,Лихої долі байстрюки.Жирують королі,А у колони – нас …Та, бач, іде, грядеІ зоряний наш час:Падуть ниць королі.Крізь шал боїв,Крізь біль утратПоставим королямЖаданий мат.

29.12.1997 р.

29

ІМ’ЯМ НАРОДУ

О)о, скільки перемолото людей…А скільки сліз удовиних пролито…Страждав колись за всіх і Прометей,Та був він лиш Один за всіх убитий.

А тут мільйони полягли снопами.За що? Навіщо? За отих іуд?За слово правди і за хліба грами?Хай своє слово скаже Божий суд!

Ім’ям народу – совістю країни,Сукрицею землі –

стражданням поколінь,Ім’ям майбутнього незламної

Вкраїни –Прокляття вам, іуди! Згинь, мара!

Амінь.

1997 рр.

30

Я СПІТКНУВСЬ…

Я спіткнувсь на твоєму порозі.Я спіткнувсь. Не шукай в тім вини.Я не ангел, й допоки не в змозіРозвінчать машкару сатани*.

Я не вірив ні в Бога, ні в біса.Вірю в неньку – Вкраїну мою.Вже набридло усе достобіса.Лиш її я, стражденну, люблю.

Не прохаю прощення й освяти.Боже наш, я тобі помолюсь:Хай минуть наш народ супостати,Отоді я повірю: він є – Іісус.

1997 р.

* Оригінал уточнюється – редактор С.С. Бєляєва.

31

В ПУТЬ!

Щемить душа, так болісно щемить,Неначе раб, закутий у кайдани.Не щезне біль той, не розвіється й на мить,Допоки воля справжня не настане.

Одурені, зацьковані раби,Привчені мовчки зносити знущання,Ми й досі все лаштуємо торбиНа про всяк випадок: до тюрем чи вигнання.

Брати мої, сини степів орлиних,Допоки будемо в ярмі довіку скніти?Допоки гнутимем в покорі спини?Невже не доведем оцьому світу,Що не холопи ми, не вурки й не бандити,А України вільної

Є горді й вірні діти!*

Нехай тремтять оті, що ще жирують.Їх кара наша й помста не минуть.В серцях у нас козача кров нуртує.Шевченко з нами: – Нумо ж, браття, в путь!

1997 р.

* Оригінал уточнюється – редактор С. С. Бєляєва.

32

ВІДЧАЙ

Пливуть хмарки у синю далечінь.Пливуть, неначе срібні каравели.Душа моя, не рвись в політ, спочинь:Не розірвати пут вербової омели.Прикуті міцно до галерних весел,Ми гребемо, не знаючи – куди.Приречені на біль духовний і тілесний,Пірнем у безвість, щезнем назавжди.І не чекає нас ніхто на небі.Не віруєм ні в Бога, ні в чортів.І не спасуть нас каяття й молебні.Заплутались ми в павутинні слів.Свобода, щастя, рай земний – омана.Нас споконвіку ловлять на гачок.Свобода? Он вона – за рогом, п’яна,Чатує, щоб ударити в висок.А там он, бачиш? Аж тріщать лоби:Ніяк пиріг не можуть поділити.А ти, народ, мовчи, терпи, роби.Тобі, гей ) гей, нічого ще не світить.……………………………………………....................І сумно я дивлюсь у синю далечінь.Пливуть хмарки, неначе каравели.Душа моя, не рвись в політ, спочинь:Не розірвати пут вербової омели.

1996–97 рр.

33

«… Я пришел для того, чтобимели жизнь и имели с избытком».

Иоанн 10510«Если исповедуем грехи наши,то Он, будучи верен и праведен,простит нам грехи (наши) и очистит от всякой неправды».

Иоанн 1:9«Блаженны, чьи беззакония прощеныи чьи грехи покрыты…»

Римлянам 4:7«…И увидел Бог, что Это хорошо».

Бытие, гл. 1.10.Библия

НЕЗВІДАНІ ПУТІ ГОСПОДНІ

Така вже випала нам доля,Нелегка доля перекотиполя:Шпурля донизу і мчить угору;Нема на світі ні в чім опори.

Помреш узавтра, а чи – сьогодні, –Незвідані путі господні.Якщо ти можеш, не знай утоми.І все, що зайве, тягни додому.А при нагоді – подай хабар,Натомість знімеш крутий навар.

Помреш узавтра, а чи – сьогодні, –Незвідані путі господні.

34

Цікава нині у нас пора:Озонова наскрізь діра.Хапай хутчіше все гуртове:Воно на шару до рук пливе.Помреш узавтра, а чи – сьогодні, –Незвідані путі господні.

На дім сирітський гріш відрахуй,Старцям, калікам харч не шкодуй.Про Боженьку не забувайІ, помолившись, гріхи збувай.

Помреш узавтра, а чи – сьогодні, –Незвідані путі господні.

Дотримуйсь кредо: береш – давай! –І забезпечиш родині рай.А коли кулі у тебе влучать,Спочинь у бозі. «Той» теж – «получить»!

Помреш узавтра, а чи – сьогодні, –Незвідані путі господні.………………………………………………..

Така вже випала нам доля –Нелегка доля перекотиполя.Помреш узавтра, а чи – сьогодні, –Незвідані путі господні.

19.01.1998 р.

35

НА ГОРОДИ, НА БАЗАРИ…

На городи, на базарипрямують щоднини

«Кучмарики» з «кравчучками»*лихої години.

Любі мої українці,гірка ваша доля:

Століттями бідували,та й тепер – на волі.

Скрізь «пани» позасідали,згори і донизу,

Гребуть чорно, а нам, сірим,дулю лиш облизуй.

Зарплатня у них – нівроку,дачі і «тойоти».

А нам, грішним і нужденним,не ліпше й на йоту.

…………………………………………Ой, розбудимо Максима,

Його ж, – Залізняку,Та від серця подаруєм

добрячу ломаку.І, до речі, не завадить

батога у руки,Щоби швидше порозгонив

хитрожопих круків.1997 р., м. Черкаси – с. Медведівка

* Так у Москві прозвали українських заробітчан з ручнимитачками.

36

НА ПЕРЕХРЕСТІ

Уперлись у нові воротаНа перехресті трьох доріг:Наліво, прямо чи направо –Де наш оберіг?За що сказати «ЗА»,

за віщо – «ПРОТИ»?Кому дістанеться

принадний той пиріг,що владою зовуть?

На жаль, давно вже так ведеться:Смачненьке сильним дістається,А решті – прісна каламуть.

Тож обираймо вірну путь.У виборі ніхто не допоможе,

єй же право.За нас не зроблять це

ні Бог, ані Аллах.Отож, розважливо і ревно

оберемсвій

шлях.Допоки

маємправо,

інакшебуде

справі –швах.

29.12.1997 р.

37

У Росії, особливо у Москві,діють групи фашистської партії…

З газет

СВОБОДУ ТРИМАЙТЕ!

Що? Знову фашистська хвиля,Чи гірший за те більшовизм?Росіє, одумайсь на хвилькуЙ забудь про максималізм.

Знов свастики, знову портретиОтих сатанинських «світил».За ними підуть кулеметиЙ мільйони людей на розпил.

О, люди, згадайте Тараса.Хіба ви на розум слабкі?Погляньте: оті лоботрясиЗнов давлять на ваші мізки.

Тож ви схаменіться хоч нині.Чи вам не замало тих бід?Якщо заважає Вкраїна,То вас прокляне увесь світ.

А ви, мої любі вкраїнці,Згадайте про біль поколінь.Бід, горя було в нас по вінця.Свободу тримайте. Амінь.

01.01.1995 р.

38

ДІЛОВІ ЛЮДИ

Гребуть по)чорному.Майстри – чуже хапати.Невже оцьому їхНавчала мати?

Хіба з собою всеВ могилу заберуть?Огидно і шкода:Ганебна їхня путь.

1997 р.

БУЛИ КОЛИСЬ…

Були колись ми молоді і браві –Чубаті парубки й дівчаточка лукаві.А нині тільки: «кхи» та «кхя)а»,Зосталася одна лиш порохня.

Не дай ти, Боже!А жити хочеться хоч сяк, хоч так.Цікаво ж – чим скінчиться цей бардак.І все ж я вірю: Україні – бути!Ніхто й ніколи не пов’яже її в пута.

О, дай нам, Боже!1998 р.

39

ЇМ НЕ ЗУПИНИТИ МИТЬ(п’ятивірш)

До стайні – комунізму гнали.А що від того усі грішні мали?Хіба що табори та тюрми,

голод, здирство.Невже повірим, браття,

в нове свинство?Невже ізнов

на шию хомути?Освячені їх Леніним «святим»?

* * *Їм сипляться і гроші, й нагороди.Такої вже вдались вони породи,Що ладні рідну матір задушить,Аби розкішну зупинити мить.

………………………………………….................

Та тішаться недолуги дарма,Бо врешті – решт

діждеться їх тюрмаі Божий суд!

40

* * *Не вір, мій друже,

новим хитрим лисам.Вони лиш обіцяють

земний рай.У кожного із них

у пір’ї писок.Довірься лиш –

все загребуть.Гай, гай!

* * *Майстри

лапшунавішувать

на вуха.А люд простий,

розп’явши рота,слуха.

Та годі, браття,схаменіться, любі,

Сліпа довіразовсім нас погубить.

Пора, пора за розум братись,братці,

і всім «розумникам»добряче дать по сраці.

41

* * *Вони ізнову мавзоліють.Мару одну в душі леліють:Новий червоний листопад(Хай буде тричі він проклят!)Їм видяться червоносяйніЗнамена з Леніним на тлі.

Мов баранів, нас – у вівчарні.Самі ж були б, як королі.

Та дзуськи вам, Петрове сім’я,Хоч віз історії скрипитьІ б’ють нас іноді по тім’ю, –Сам Бог безсилий зупинити мить!

……………………………………………

І вам,недотепам,

не вдасться!

27.12.1997 р.

42

ФАНТАСМАГОРІЯ

Мовчу, мовчу, а в думці маю.Хоч серцем не кричу, але питаю:– Ромашки квітнуть для кого?– Сонце світить для кого?– Серце б’ється для кого?– Весь світ для кого й нащо?

Хіба для мене?

* * *Щирість серця –Це щирість страждання.Його не обманеш нічим.Надія – це віра й чекання,І біль, незрівнянний ні з чим,І знов невідступні страждання,І мисль, не розділена з кимсь.

* * *О)о! Скільки слів

безплідних і порожніхМи за життя

випліскуєм у світ.І падають вони

у пил дорожнійІ гинуть мовчки

в плині літ.

43

* * *Землею заколисанийпливу

у безмірзоряних

світів.1972–98 рр.

ЗВЕРНЕННЯдо демократів і всіх прочих

у зв’язку з припиненням друкування12�томного зібрання творів Т. Г. Шевченка

Невже ви здатні лиш патякать і хвалитись(Воно ж бо звісно, що язик без милиць)?Все за Вкраїну кричитеЙ Шевченка згадуєте всує.А хто завершить діло це святеЙ Тараса твори вповні додрукує?

24.03.98 р.

44

ХИМЕРНИМ, ВИЧУРНИМ…

Химерним, вичурним хитросплетінням –Хіба повірить серце щире, чисте?У землю висіває хлібороб насіння –Звичайні зерна,

щоб буялаземна пісня:

широка нива колосиста.

Він звик до хлібай відсіва полову

І різне непотрібне шелушиння.В поезії він також цінить

вірне слово,Щоб проросло в душі

злотисто – колосковим,безкраїм полем

з доброго насіння.

1972 р.

45

У Черкассах, поза в/о «Азот»,як їхати на с. Вергуни, – на стовпілелечине гніздо, у якому протягомбагатьох літ виводило лелеченятдвійко лелек. Цього, 1997(го року,вони прилетіли з вирію дещо ззапізненням, побули кілька днів, всекружляючи над ним. І раптомщезли.

Стас Буряченко

ЛЕЛЕЧИНЕ ГНІЗДО*(соціально�екологічне)

Спорожніле гніздо лелече,Лиш бур'ян на ньому проріс. Щастя їхнього лопнув глечик,А уламки вітер розніс.

Ой, ти, доля, лелечина доля…Треба ж так: пролетіти крізь світ,Щоб загинути вдома, на волі.Дай нам, доленько, щирий одвіт.

Отруїлись, чи вбив хтось лихий їх?Раптом чую я тихо здаля:

46

* Оригінал уточнюється – редактор С.С. Бєляєва.

– Так, на вас, люди, цей жахкий гріх, –То із смутком зітхнула земля.

Що ж, і далі запитувать будемо?Чи одвіту вже досить цього?Ми природу й себе з нею губимоМарнославством життя свойого.

ПіслямоваНа превелике диво чи на підтвердження

життєстійкості всього живущого, навесні 1998 рокуприлетіли)таки до цього гнізда двійко лелек, котрівиростили аж трійко діток і всі благополучно відлетіли увирій. Щасти їм!

СЛУГА

Слугою вірним був, допіруНе втратив остаточно віруВ облудність гучних слів,Оманливість ідей.Тепер поміж людей(не між поважних тих ослів)Відчув себе людиною нарешті.Людиною!Слугою правди,

совістіі честі.

1994 р.

47

48

КАЛЮЖА(соціально�екологічне)

Дім збудувалирозкішний,новий,п’ятиповерховий.А посеред двору(не сталомо’сили?)яму чомусьзалишили.

Минавнепомітно час.Жили у будинкулюди.В квартирахне свічкай не гас –електрикаусюди.

У кожногоповно турбот:з ранку й до вечора –школа,завод,будовачи установа.

Після роботи –утома.Вдома:газета чи телевізор,сон.А з ранку спочатку все,знову повно турбот:школа,завод,будовачи установа.

В щоденній гарячці,в турботах,у праціне бідкавсьніхто,що в дворі ота ямабула, як більмо,як на сонціпляма.

Та якосьполив з небадощнебувалий,умивземлю й зелень,а в ямі…калюжа стала.

49

Спочаткукалюжа тадобре блищала,в собі, наче дзеркало,все зображала:і стіни будинку,і вікна, й людей,і навіть зіркиу темряві ночей.

І знову обходило всіх,що в дворі,в калюжі поживузнайшли комаріі різні дрібніі шкідливі комахи,що вже і повітрячимсь дивнимзапахло.

Лиш зрідкахтосьз мешканцівдому отого,кленучикогось,поминавім’я Бога.

50

Калюжаспокійнов дворі існувала;як дощик проходив,щоразузростала.Настала пора:розлилась вонавшир;

уже затопилай сусіднійпустир,де хтосьпід будівлінарив котловани,а згодом облишив –не склалосяз планом.

Чудові часиУ калюжі настали:ніхто не тривожить;вже простору мало;вже тішиться думкою,як потіснитьсусідні будинки,щоб морерозлить.

51

А поки що нишкомосвоїлась смілой на всеньку околицювраз засмерділа.Велика халепатепер у людей:повітряотруюєсморід оцей.

До світлих будинківвсе ближче і ближчещодня підступаєзловісне багнище.Чимало вже требаі коштів, і сили,щоб зовсім засипатькалюжузбісілу.……………………………………Здорового глуздуу кого немає,той завждив бідуотакупотрапляє.

1973–74 рр.

52

СРІБНОРОСІ РАНКИ

Ранки срібноросі,Ранки срібнодзвонні.Сонце ген з)за степуВершником червоним.

Стріпує кінь гривою,Й сипляться на травиСріблисто)рожевіПерли золотаві.

Металеві струниБринять між стовпами.Ранок то видзвонюєПо них копитами.

Зачепився шлеєюЗа антенну вишку,Зупинивсь над містомВідпочити трішки.

Та довго не втримавсь –В ніздрі чадним димом.Геть майнув подаліНад Дніпром грайливим.

Ранку, зупинися,Зачекай хвилину!Із тобою разомВ далечінь полину,

Де бринять світанкиУ чистому полі,

53

Вибива морзянкуЖайвір на роздоллі.

Хочу відпочитиВід міського гаму,Від чадного димуІ нервових зламів.

Та хіба далекоУтечеш від цього?Така вже в нас доляІ спільна дорога.

Разом будували –Разом толк давати,Бо інакше ранківРосяних не знати.

Бо загубим свіжістьЧуттів і повітря,Якщо не нагостримНеспокою вістря

Проти чвар і зради,Проти чаду й бруду.Отоді і ранкиВеселіші будуть.

Отоді і сонцеВранішнє, червонеПорадує містоДощем срібнодзвонним.

1973 р.

54

Схаменіться! Будьте люди,Бо лихо вам буде.

Т. Г. Шевченко

ІМЕНЕМ ВОЛІТА ІМЕНЕМ ПРАВДИ

(триптих)

1. ПАРАД БРОНЗОВИХ УБИВЦЬ

Вилиті з бронзи, різьблені з граніту,Вибиті з мармуру ідоли ці.Їх, ще живих, прославляли піїти.Згадують досі «великих» мерців.

Наче сторожа, застигли на чатах.Пильно до них придивись.Їх недарма залишили стоятиСкрізь по містах і на площах столиць.

Мов Командори, мовчазно, похмуроЗирять довкола, чекають пори.Яблука мертвих очей – амбразури.Хижий вогонь в них горить.

Ладні підряд нас усіх спопелити,Все – повернути назад.Що ж ви, писаки?

Що ж ви, піїти?Вам до вподоби

цих статуй парад?

55

Їх – легіони в містах і містечках,В запасниках при музеях – вони!Мертві, і досі ще й як небезпечні –Янголи чорні з печер Сатани.

Їх у наш дім хижо тягнуться клешні.Їх не пожерли земні хробаки,Доки під Сонцем на світі тутешнімСлавлять їх гучно сліпі тупаки.

……………………………………………………………………А на моє, остаточно, назавждиВидати варто один лиш Указ:

– Іменем Волі та іменем ПравдиЗнищить всіх бонз в день один і – враз!

2. ДОЛЯ ТИРАНІВ

Жалюгідная доля тиранів.Їм і мертвим спокою нема.Дехто всує славить жаданих.

Та леліють надію дарма.Інший бронзові їхні статуїВ переплавку, як брухт, здає.Отакеньки зла доля жартує:

За гроші бомж вождів проп’є.Що –

Зевесийому?

56

Що – Аттіли?Копійчини не варті. Егеж.Треба ж чимось

Прикрить голе тілоТа й поїсти щось треба теж.…………………………………………………СУЄТА – ВСЕ.Воїстино правду Прорікав в давнину мудрець.

То ж, панове, подумайте, – вартоРади влади іти на герць?Що? Не згодні?То хай вам грець!

3. СКІЛЬКИ ЗВІДАНО…

Скільки звідано, скільки бачено,Скільки втрачено. Гай, гай!Сотню літ все в мізки втокмачуютьПро земний комунізму рай.

Скільки зорано, переорано,Скільки тіл і душ сплюндровано,

згадай.Та народ усе ж не подолано.Він і досі не впав у відчай.

57

Наче Фенікс, і з попелу й брудуВідродився і знову – в путь.Розірвавши пута облуди,Люди й справді людьми стають.

Хоч до біса ще піняви й гною,Профільтруєм – настав наш час.УКРАЇНО,

Єдна нас з тобоюВоля й Правда –

завжди й повсякчас.

28(30.1998 р.

ЧТО ЕСТЬ ЗАКОН?

Что есть закон? Он, словно, дышло,Куда воткнул, туда и вышло.А совесть… Совесть – все равно, что мать:И не купить ее и не забрать.

Мы в совесть верим испокон веков.Она сопровождает наши души.Она жива всегда среди оков.Ее никто и не убьет и не задушит.

58

БЕЗСМЕРТНИКИ

Безсмертники –невибагливі,неповторні квіти.Щось дивне,незбагненнеі тривожне водночас –в застиглійі холодній їх красі.Якась незнана,невблаганна силапритягує й відштовхуєпоспіль.І манить і страшитьживе наше єство.Яка ж таїнапричаїлась в суті їх?Чому їх різнобарвністьпоєдналась з жорсткоюі колючою,немов жало меча,загостреністюкриці пелюстків?Чому? Чому? Чому?Питання це б’є в мозок,наче дзвони калатал.В сум’ятті збились

59

в полохливу чередудумки –не знають й не знаходятьвитоків з стрімкоїкруговертізасмоктуючої пащі смерчу,з якої вороття немає.Смерч, смерть, безсмертя…І раптом ось це:безсмертники.В цім слові, в цім поняттівбачали наші предкивіковічні,мабуть, всю сутністьіснування в сукупностіі на Землі й у Космосіживого, трепетногосяючого Світлаі поряд морок застиглої,немов у мармурових брилах,могутньої, притягуючої силиТемряви.Мінлива їхня сутьі невідпорно вічна.Переливаютьсявони одне в одноіз сосуду – у сосуд,з чаші в чашу,

60

із насолоди – у відразу,з кохання, із любові –в зневагу й ненависть,із згоди – в суперечку,із віри – в розпач,із життя – у смерть,з початку – у кінець,від старту і до фінішу.А де ж отой початок,де кінецьусьому сутньому?Ні, незбагненне цеі не підвладнерозуму людськомуу круговерті просторуі часу.Допоки мина часі ще не в змозіцю таємничу силурозгадать й осмислить.Немає ще та й не булона світі цімпророка, мудреця,хто б розумом своїм,знанням обмеженимміг проявитий освітлити цютаїну поєднання,

61

спільнотидвох нерозлучнихпротиріч, а, може,і не протиріч,а двох невід’ємнихполовин єдиного,у чому й євесь сенс буття:існують порядй проникаютьодин в одногожагучий пломіньсвітла нестримногоі морок темрявихолодний, незворушний.І все оце сплелося,причаїлось в неординарних,неповторних квітах,ім’я яким – безсмертники.Адже й вони теж не тривкі,не вічні.Вони теж з часом,як усе живе,розсипляться у порохй, змішані в одне,увіллються у плинністьчасу й простору,

62

у безкінечне лоноодвічного і невід’ємного,незбагненногоі нездоланного,мов дихання життяі тиша небуття, – Всесвіту.Незнищенного,незнаного й незвіданого,мабуть, нікому і ніколи.І це на добре…Щоб не знав спокою,а вічно бунтуваві рвався у політдуховний шалЛюдини –свідомогочи несвідомогопородженнятого ж такиВсесвіту.

1997–98 рр.

63

І. Гарбузу, головному агроно=му Верхнячського елітно=нассінницького радгоспу.

ЯК ТІЛЬКИ ДЕНЬ…

Як тільки день зав’яжеться новий,Зорею й півнями пробуджений до праці,Він уже в полі – радить ланковій,Як краще з висадками впоратися ланці.Його зустрінеш в тракторній бригаді,В майстерні, у радгоспному саду.І скрізь його чекають, йому раді.З ним легше будь)яку долать біду.

Усе життя його у них, як на долонях,І путь одна – у поле, де врожайПлекають хлопці на сталевих конях,Щоб квітнув і зростав коханий край.

Його бажання й помисли завждиПрозоро чисті й серцю зрозумілі:Щоб землю більше змусити родить,Не шкодуй сил у хліборобськім ділі.

Про себе він не звиклий гомоніти,Бо хлібороб, не кабінетний туз.Живе й працює агроном на світі –Іван Васильович, на прізвище Гарбуз.

Дубинка, радгосп, 1974 р.

64

КОСМІЧНИЙ МАРАФОН

Які трагікомедії під сонцемМи граємо – сліпі маріонетки.Нам не дано побачитьВласні етикетки.Нема нам в справжній світНайменшого віконця.

Мовчи, корись і грай означене –Тобі прописану назавжди роль.Тобі призначено, лише (так, так!)Призначено відбуть свою гастроль.

Сьогодні ти – Шекспір,А завтра – Еврипід,Чи Пушкін, чи Гомер.Наліплять знов новіші етикетки.Ми – всього)навсього лише маріонеткиЩопонадвищих надкосмічних сфер.

Мовчи, корись і грай означене –Тобі прописану назавжди роль.Тобі призначено, лише (так, так!)Призначено відбуть свою гастроль.

Співаємо, танцюємо, –неначе живемо,

А все це вже колисьбуло, було, було.

Вкарбовано, штампованона наших етикетках.

65

Чи ви забули?Ми – маріонетки.

А нашу долю направлялише одне кермо.

Мовчи, корись і грай означене –Тобі прописану назавжди роль.Тобі призначено, лише (так, так!)Призначено відбуть свою гастроль.

Все людство – запис, а Земля – платівка,Галактика – серійний патефон.Щось запустило нас, піддослідних,В мандрівку.Цікаво: чим скінчитьсяТривалий цей випробний марафон?

1998 р.

ХМАРКИ ПО НЕБУ ПЛИВУТЬ…

Хмарки по небу пливуть.Качка у лозах кряче.А на душі – каламуть:Настало життя собаче.

1997 р.

66

РОЗМОВА З ПОРТРЕТОМ СЕРГІЯ ЄСЕНІНА

Задумливо з портрета дивиться Єсенін.Сум причаївся десь в очах і на губах в кутку.Зійдіть і розкажіть про юність кленівІ про собаку, цуценят, що …у ріку.

Я слухатиму мовчки, тихо)тихоТужливу пісню про осінній сум,І про любов, накоїла що лиха,І про людину чорну у сум’ятті дум.

Разом із вами підем до берізки,Що вибігла стрічати за селомКогось, хто заблукав на звивистих доріжкахЙ сумує в розпачі кленком)одинаком.

Йому ми руки подамо в вітанні щирім,Додому приведем і сядемо за стіл.Вина не будем пить. Посидимо сумирноІ поговоримо про юнь сучасних сіл.

Ще в пору ту неясно відчувалиВи, з серцем чулим, бідкались колись,Що з часом милого села вже не впізнали б,Що змінить його інша, незнайома «жисть».

67

Так сталось. І ніхто не має втрати:Ні ліс, ні поле, яке вшир зросло.Селяни зводять нові світлі хати,Лунають з клубу співи над селом.

І замість коней трактори у полі,А в них дівчата й дужі парубки,Яким і цих машин вже не доволі,Вони до зірок у ракетах – залюбки.

Змінилося село, змінились люди.Та не сумуйте ви від цих обнов.Серед звичайних трудівничих буденьВони не втратили ні мрійність, ні любов.

Кохати вміють палко, до нестями,І сумувати, бідкатися теж.Так само здалеку синів чекають мами.У праці й почуттях ніхто не має меж.

Шкода, шкода мені, Сергій Єсенін,Що Ви не можете побачити наш день…Та чуєте? Ген)ген посеред кленівПливе мелодія єсенінських пісень.

1972 р.

68

ЄСЕНІН І ДО МЕНЕ…(триптих)

Писав він про тварин і про дерева,Про підлоту людців і про красу людей.Що ж, я його нащадок кревний,Не Геркулес й, шкода, не Прометей.

Себе в цім не корю.Йому лиш вірить можу,Його нестримності у щедрості людській.О, Музо, хто, крім тебе, допоможеСебе в собі знайти,Відчути голос свій?

)«)Видзвонює на травах вранішня роса.І перша пісня жайворонка лине.Єсенін і до мене все це описав.Він теж був зачарований нестримноКрасою нив, закутаних в туман,І сонця сплеском хвиль зарожевілих.Його теж чарував беріз дівочий стан.Та він про це писав за мене більш уміло.

)«)Ми всі приходимо в цей світ по Божій волі,Де кожному накреслено свій путь.А, зрештою, чекає спільна доля:Прийти на мить й піти – у цьому і вся суть.…………………………………………………………………………Що ж, будь благословенна ця життєва мить.Шкода, лише – її не можна зупинить.

1997–98 рр.

69

По телеку співався шлягер«ти розбила моє серце, Кароліна».

ВИБРИКИ ГІМЕНЕЯ(пародія)

Ти розбила моє серце, Кароліна,Ти розбила, ти розбила, ти розбила.Хто ж тепер мені почуха спину, Кароліна?Все розбила, потрощила,

навіть посуд весь побила,Кароліна.

З чого ж мені суп сьорбати, Кароліна?Серце ти моє розбила,

ой, розбила, ой, розбила.Та хоча б на згадку ковдру залишила,

залишила.Як тепер я буду спати сам – один,

як буду жити, Кароліна.Ще й без ковдри й подушок, о, Кароліна.Ой, як сумно йдуть години, Кароліна.Хоч би телек ти не брала, Кароліна.Щоби згадував тебе я, Кароліна.Ой, життя моє собаче, Кароліна.Соплі з носа не спинити,

це я плачу, це я плачу, Кароліна.Серце моє геть на цурки розтрощила,

геть розбила.Ой, ой, ой та ой, ой, ой… і т. д. і т. п.

О)о, Кароліна. 29.12.1997 р.

70

Піснею незручно назвати.Такий собі шлягер, якийвиспівують по телеку.

ДАВАЙ!..(пародія)

На сцену, братці, гуртом ми лізем.Тягни нас краном – все’дно не злізем.Надворі зимно, а в серці – май.Печи, жми, чухай,

давай, давай.Ах, ох, ох, ах…

Хоч сил хватає, тями немає,А живчик в кожного добряче грає.Крутись, мов дзиґа, стрибай, кружляй,Печи, жми, чухай,

давай, давай.Ах, ох, ох, ах…

Усе забуто, усе – «ніщак».На видригайки усяк мастак.Крути ногами, жопою грай,Печи, жми, чухай,

давай, давай.Ах, ох, ох, ах…

Кайфуйте, братці, трощи, ламай –Все’дно не світить ніякий рай.Тож не сумуй ніколи і не скучай,

71

А жми на наше: – Давай, давай………………………………………………………Ламати легше, ніж будувать.Задарма кожен хотів би матьІ хліб й до хліба, всього – доволі,Та, бач, любенькі, така вже доля:Без праці й поту годі чекатиДостатку й щастя у власних хатах.

31.12.1997 р.

КРЕДО ОБЫВАТЕЛЯ

Запор души – опора в жизни.Молча дыши и не спеши…Сегодня в мире – душ дешевизна.

Я МОЛЧУ…

Я молчу, ты молчишь, он молчит.Воспеваем мы всем дифирамбы.А где правда? Она еще спит.Пусть поспит. Мы станцуем)ка самбо.

72

КОЛЬ В ЖИЗНИ ТУГО…

Коль в жизни туго привелосьИ ты упал, споткнувшись на дороге,Сам на себя почувствуй злость,Вновь подымись, потверже стань на ноги

И свой продолжи путь.Разочарован в чем)то нынче,Считаешь: тлен все, суета.Но присмотрись к вещам обычным –Откроешь новые цвета.

Продолжи дальше путь.Среди кладбищенской тишиОценку дай годам минувшим,Сравни, чем лучше ты уснувших,И вновь к живущим поспеши,

Продолжи с ними путь.Увидел: кто)то терпит беды, –Остановись и помоги.Сам не познаешь вкус победы.Смысл жизни – в жизни для других.

Для них верши свой путь.И пусть недолгим путь твой будет,Хоть и немногое свершишь, –Никто твоих дел не забудет,Не канешь вечно в мрак и тишь:

Полезен был твой путь.1973 р.

73

ПЕССИМИСТУ

И чего ты ноешь?Что ты стонешь?

Сердца этимты не успокоишь.

После нас пойдутсовсем другие –

Молодые, крепкие, лихие!В них – вся правда!

Как всегда, от века:Человек сменяет человека.

МЫ – МУШКЕТЕРЫ

Я тех, кто дышит, а не живет,Кто лишь печется за свой живот, –Нет, не жалею и не кляну.Им не учуять жизни волну.

Мы – мушкетеры детской поры.Не манит нас прелесть норы.Эй, Дон Кихоты, Гамлеты, эй!С нами – на мельницы, в бой поскорей!

Мы их разрушим. Придет наш час.В наших сердцах огонь, не квас.Где вы, друзья детской поры?В шпаги – на крепость мещанской норы!

74

ВЕРУЮ…

И снова верю, и опять надеюсь:Воспрянет и грядет,Вся – гордостью дыша,Не в штатах, не в каких)то мериях,А на Руси, все подлое круша,В лучах свободы,Светом правды греясь,Вновь воссияет, в мир придетЖивая простолюдина душа!

ДОБР Я СПРАВЕДЛИВОСТЬЮ…

Добр я справедливостью людскойИ жесток я тоже, право, ею.Может, в жизни много не сумею,Пусть в беде не обойден судьбой,Все же горд, что был самим собой.

1974–75 гг.

75

СРОДСТВО ДУШ

А все же есть, есть душ сродствоВ чужих и незнакомых людях.Его почувствуешь остроНе часто средь обычных буден.

Но вдруг в какое)то мгновеньеСреди житейской суетыПриходит в сердце откровенье,Что рядышком такой, как ты.

И жизни наши чем)то схожи,И беды, радости – точь)в)точь,И те же мысли ум тревожат,И так же хочешь всем помочь.

И ненавидим так же страстно,И любим так же – навсегда.Для нас – спокойствие опасно.К борьбе готовы мы всегда.

Нам в тине мелочишек бытаНе захлебнуться, нет, – вовек!Пусть вьюга бьет – лицо открыто!Средь бурь крепчает человек.

г. Черкассы – пос. Драбово.

76

СОВРЕМЕННЫЙ КРОМАНЬОНЕЦ

Штиблеты – блеск и шик – магнитофон,Отцова «Волга», у чувихи люкс)шиньон,Мощнейший выпивон. Ах, кроманьон!..

О, юноша! Зачем ты был рожден?

1964–75 гг.

ВОСПОМИНАНИЕ О БУДУЩЕМ…(экологическое)

Антропоген* вчерашним удивился,Вчерашним, бывшим где)то там столетиям.Он вывод сделал: было где)то свинство.Жизнь прожигали предки…Нам стирать отметины.

1990–91 гг.

* Антропоген – человек будущего.

77

Памяти чилийского поэта и певцаВиктора Хара, зверски убитого вовремя пиночетовского военногопереворота.

ДЛЯ СЧАСТЬЯ И ПЕСЕН

Это не ново – расстреливать песню.Но все же стреляют, стреляют в нее.Чтоб мир наш не стал еще чудесней,Вонзают в него фашизма копье.

Стреляли и в Конго, стреляли в Египте,А во Вьетнаме сжигали живьем.Стреляют в Ливане, стреляют на Кипре.А мы все же боремся и живем!

Живем. Да, живем мы – для счастья и песен,Живем, чтоб звенело капелью весен,Чтобы зерно превратилось в колосИ громогласно звучал голосСвободных и честных людей Земли.Для этого мы родились и росли!

Сентябрь 1976 г.

78

ТЕРПИ, НАРОД*

Прошла пора энтузиастов,Ура – плакаты не нужны.Настал черед копить пиастрыТем, у кого казна страны.

Туманом лжи покрыта правда.Спит Ленин тихим, вечным сном.Кому)то сыплются награды,Кому)то тюрьмы иль дурдом.

1974 г.

К ЮБИЛЕЮ…*

Я с удивлением гляжу на этот мир.Так ничему все ж он не научился.Вчера был свергнут в прах один кумир,Сегодня, глядь, – другой уж появился!

Бьют в грудь себя, что честны и скромны,И не нуждаются в кумирах,А на виду у всей страныИ на виду у всего мираВновь восхваляют Одного,Как будто Бога своего.

Октябрь 1974 г.

* Оригінал уточнюється – редактор С. С. Бєляєва.

79

УПАВШЕЕ ЯБЛОКО

Ночь. Тишина. Вот яблоко упало.С ветвей обвисших. Словно кто)то вдругСтруну затронул: гулко зазвучала,Но сразу лопнула. Протяжно тает звук.

Как будто чей)то стон в тиши раздался:Скорбяще грустный, тихий и глухой.В моей душе навеки он остался,Чтоб истекать тоскливою строфой.

Я в звуке этом слышу боль сомнений,Надежд несбывшихся, исканий тщетных боль.Так тяжко на душе от мрачных размышлений.Скажите мне, в чем этой жизни соль?

Вот так же я, на миг лишь посетивЗемную, светлую, желанную обитель,Уйду навеки, счастья не слепив,Земли случайный и ненужный житель.

16.2.1956 г.

80

ЗАБВЕНЬЯ – НЕТ*

С чем счастье в жизни соизмерить?И счастье – в чем оно?В том, чтобы жизнь любить и верить,Ведь много нам дано:И сладость горьковатая травы,Ромашек свежесть нежная под утро,И в детстве вязкость на зубах халвы,Щенок домашний, ласковый и шустрый,И облака, как яблони в саду,И соловья задумчивое пенье,И ширь земли, которою идуВ жизнь, что не знает страха и забвенья.

………………………………………………………………….

Забвенья – нет. Оно с моим рожденьемСамо в забвенье кануло навек.Ведь сквозь веков любых нагроможденьяВновь я в потомках в мир приду –

Я – ЧЕЛОВЕК!

1972–74 гг.

* Оригінал уточнюється – редактор С. С. Бєляєва.

81

І раптом думка=блискавицямене осяяла в той час:«А що, якби могли зустріться…Зустріться Ленін і Тарас?»

* * *А на Шевченковім бульваріСтоїть у Києві Ілліч.

Микола Сом, зб. «Стежка доокеану», стор. 9, вірш «Ленін іШевченко», 1973 р.

З ПРИВОДУ ОДНОГО ВІРШИКА

Таке хіба вві сні присниться –Мара огидна і жахна:Зустрілись раптом у столиціПророк Вкраїни й сатана.

Перехрестись, мерщій, Миколо,Гріха на душу не бери.Хто Україну, босу, голу,Вганяв у тюрми, табори?

Хто, як не він – оте чортило,Мамона темряви і зла –Союзну каторгу створило?Все вкрила більшовицька мла.

82

А він, злий геній і заброда,Улитий в бронзу і граніт,Вилупча сучої породи, –Вже мертвий, а все дурить світ.

А ще ж Тарас прокляв навікиУсіх царів і царенят.Навіщо ж нам новітні пики?Нехай у пеклі погорять!

Нема прощення і не будеОтим триклятим палачам.Хай будуть люде!

Так – хай будуть!І щезнуть

слуги Ілліча. 1974–80 рр.

83

ПЕСЕНКИ СТУДЕНТОВ�ЖУРНАЛИСТОВ

Киевского госуниверситета им. Т. Г. Шевченко*

СТУЧАТ ВАГОНЧИКИ…

Стучат вагончики на перегончиках –За перегоном перегон.И с песней движется и весь колышетсяОт нашей песенки вагон.

Девчата нежатся,А хлопцы режутсяНа чемоданах в «дурака».И сквозь Днепра туманС крестом, от счастья пьян,Владимир пляшет гопака.

Прощайте, лекции,И факультетская,Прощай, веселая семья.Дороги дальние,Гудки прощальныеЗовут нас в новые края.

84

Юность счастливуюВезем из Киева.Ты на прощанье не грусти.Остались в КиевеДеньки ленивые.Теперь всю жизнь нам колесить.

Стучат вагончики на перегончиках –За перегоном перегон.И с песней движется и весь колышетсяОт нашей песенки вагон.

БЭ�СА�МЭ

Бэ)са)мэ! Сидим и учим.Трудный экзамен нас ждет впереди.Бэ)са)мэ! Что ж мы получим?Сердце тревожно и часто

забилось в груди.

Припев:Бэ)са)мэ! Промчатся тучи.Станет на нашемСтуденческом небе светлей.Бэ)са)мэ! Бэ)са)мэ, мучо!Можно и «мучу» пропеть веселей.

85

Раньше давалиСтипендии с тройками.Были деканы добры.Были студентыВеселыми, бойкими.Эх! Не забыть эти дни.

Припев.

* Примітка від автора. Обидві пісеньки ство(рювались і доповнювались новими куплетамиколективно на ходу в 1953–56 рр. під час виїздів уколгоспи – на кукурудзу і т. п. масові заходи. Шкода,але чимало строф не залишилось ні в записах, ні впам’яті. Проте, настрій тодішній ще живий. Хай буде!

86

Пам’яті колеги по перу,журналіста газети «Факти»Миколи Ракшанова

ВІДЛІТАЮТЬ ЖУРАВЛІ…

Відлітають журавлі у вирій,Але й знов вертають повесні.Лиш людину не вернуть, не вимріятьЗ потойбіччя – знову в наші дні.

Гніт печалі ятрить мою душу:Ще один із нас залишив стрій.Наче груші з груші,

журналістів струшуютьЗ дерева життя. Чи не розбій?

В наш жорстокий час, у пеклі буденьСлово правди бісить і жалить.Як і ти, Миколо, вівцями не будемо.Будем й далі вістря пер сталить.

Світло правди осяйне й живлючеВозсіяє.

І настане час:

87

Звалимо усе сміття до кучіЙ спалимо.Бо сила – в нас!

Відлітають журавлі у вирій,Але й знов вертають повесні.Лиш людину не вернуть, не вимріятьЗ потойбіччя – знову в наші дні.

07.09.1998 р.

88

ПЕРЕКЛАДИ

З Марини Цвєтаєвої

Я знаю правду!Всі попередні правди – пріч!

Не требалюдям з людьми боротись!

Погляньте:вечір,

погляньте:вже скоро ніч.

Про що –поети,

коханціі полководці?

Вже вечір стелиться,вже земля в росі,

Вже скорозоряна неба

застигне хуга,І під землею

скоро заснем ми всі,Хто на землі

не давав заснутьсобі і другим.

3.10.1995 р.*

89

З Сергія Єсеніна

Люблю віршів російських жар,Є Маяковський і більш скромні.Та він, їх перший штабс)маляр,Співа про пробки в «Моссельпроме»

(без дати – автор перекладу)

З Івана Буніна

Оградка, хрест, зеленая могила,Роса, просторінь мовчазних полів.Що ж, пахкоти, дзвінке кадило,Подихом смарагдових вуглів.

Сьогодні рік. Останні вже наспіви,Останні і зітхання й фіміам…– Квітуйте, зрійте, новії засіви,Для нових жнив!

Настане черга й вам.

1996 р.*

* Дата перекладу уточнюється – редактор С. С. Бєляєва.

90

З Володимира Фірсова

Ми падаєм обличчям до обличчяУ височенную траву.І мамі й татові подяка вічнаЗа те, що я живу.За те, що можу я любити,Що можуть і мене любить,Орати можу і косити,І можу ще й чарчину пить!Спасибі їм за висоту,За неба синяву,За прямоту, за правоту,За все, чим я живу.Спасибі, що умію, як вони,СпіватиУ материнській хаті і теплі,За щастя це єдине життя матиЙ померти на своїй,А не чужій землі!*

* Дата перекладу уточнюється – редактор С. С. Бєляєва.

91

ОБ ОТЦЕ

В предисловии к одной из своих книг мойотец, Станислав Акимович Буряченко, пишет:

Народився, як і всі,І живу ще й досі:Вмитий травами в росі,Хрещений колоссям;На Тарасовій землі,На вкраїнськім лоні.Колисали журавліУ земних долонях.

Пережил семерых вождей, подрастал ивоспитывался в коммунистическом духе при«великом отце, учителе и друге детей». Послеокончания Чигиринской средней школы № 1учился на факультете журналистики Киевскогогосударственного университета имени ТарасаШевченко в 1952)1957 годах, позже работал вредакциях областных газет «Черкаська правда»и «Молодь Черкащини», а также в редакциичеркасской районной газеты «Прапоркомунізму». С тех пор – новый этап в жизни:работа в партийных, автотранспортных,профсоюзных органах области, на заводетелеграфной аппаратуры, на производственномобъединении «Азот».

92

Наверное, одним из значительных событий вжизни отца стал выход в 1980 году из рядовКПСС. Просматривая записные книжки отца,дневники и т. п., я увидела и листок бумаги, накотором отец составлял заявление о выходе изпартии. Он так пишет об этом факте в егожизни: «Именно тогда и меня хотели подальшеспрятать от людей, как это делалось напротяжении всех лет большевистской власти».

Как у творческого человека, было у моегоотца немало интересных встреч. Так, вавтобиографии он пишет: «Осталось в памятиеще одно знаменательное в творческом планесобытие: знакомство с ныне известной всемумиру Раисой Кириченко, которая тогда ещетолько начинала свою дорогу в большое искус)ство». Произошло это в середине 70)х годов,когда певица несколько раз участвовала ввыступлениях агиткультбригады Черкасскогозавода телеграфной аппаратуры, а отец был кон)ферансье и исполнителем своих басен и юмо)ристических произведений Павла Глазового.

Отец любил фантастику, я же любила слу)шать его рассказы о вселенной – о животных иразных явлениях природы. Он так много читали знал, что я, воспринимая это, обычно удив)лялась другим людям, которые не знали дажечастицы этого. Само собой разумеется, все

93

время считала и считаю, что эта планка образо)ванности была им поставлена еще с детства, атем более после знакомства с Симоненко, кото)рый остался для него навсегда образцомчеловеческого стремления правды и безкомпро)мисных человеческих отношений. Отец никоимобразом не боготворил Василия, а всегда отно)сился к нему просто как к обычному человеку,одаренному талантом.

… В своих произведениях мой отец освещалтемы добра и зла, гордости и непоколебимости:гражданская лирика сборника «Супроти вітру інегоди» (рус. – «Наперекор ветру и невзгодам»,поэтический сборник «Клен мого кохання»(рус. – «Клен моей любви»), мысли об отчемдоме в «Чигиринських наспівах» (рус. – «Чиги)ринские напевы»), сборник «Війни громовиці»(рус. – «Войны громовицы»). Отец шутил допоследнего. Сатира и юмор представлены егосборником «Сатира – не троянда» (рус. – «Са)тира – не роза».

… Из)за своей принципиальной позицииотносительно выхода из рядов Коммунисти)ческой партии в те часы, когда (будем от)кровенны!) это было небезопасно, ибо вас моглиуволить с работы, отказать в публикациях, отецпочти не имел возможности публиковать своипроизведения.

94

Только в годы становления Украины, какнезависимого государства, в некоторых изда)ниях, в том числе в местных черкасских газетах«Тарасові джерела», «Молодь Черкащини»,«Акцент», «Факти», были опубликованынекоторые произведения моего отца. В газете«Факти» в начале 1998 года в несколькихномерах были опубликованы разделы из егокниги воспоминаний «Крізь болотну тишу – довесняного грому».

Отец никогда не желал, чтобы его личное,может, чрезмерно требовательное отношение ксебе и своему творчеству было унижено даже всобственных глазах. И ни в коей мере он нехотел, чтобы кто)то мог его упрекнуть, что онблагодаря дружбе с Василием Симоненкоиспользует его имя для собственной пользы.

Я же и сейчас считаю, что на тех, кто зналяркую личность, возлагается достаточно тяже)лая и ответственная миссия – не дать погаснутьпамяти, оживить воспоминания, придать«второе дыхание» человеку в нашей земнойжизни. Обо все этом – в книге «Крізь болотнутишу – до весняного грому», опубликованной в2001 году. Эту книжку отец при жизни не успелиздать. После его смерти в январе 2000 года яупорядочила его рукописи и имею возможностьпредложить их читателю.

95

Мечтаю в дальнейшем издать сборник«ЗЕМНІ ДОЛОНІ» (рус. – «ЗЕМНЫЕ ЛАДО)НИ») в полном объеме, который отец структу)рировал при жизни, (рубрики ЧИГИРИНСЬКІНАСПІВИ (рус. – ЧИГИРИНСКИЕ НА)ПЕВЫ), ВІЙНИ ГРОМОВИЦІ (ВОЙНЫГРОМОВИЦЫ), КЛЕН МОГО КОХАННЯ(лірика) (рус. – КЛЕН МОЕЙ ЛЮБВИ (ли)рика)), СУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ (нагромадянські теми) (рус. – НАПЕРЕКОР ВЕТ)РУ И НЕПОГОДЕ (на гражданскуютематику)), САТИРА – НЕ ТРОЯНДА (сатираі гумор) (рус. – САТИРА – НЕ РОЗА (сатира июмор)), ШРАПНЕЛЛЮ – ПО МІШЕНЯХ(рус. – ШРАПНЕЛЬЮ – ПО МИШЕНЯМ), УСВІТІ ТВАРИН, ПТАХІВ І ПЛАЗУНІВ (рус.– В МИРЕ ЖИВОТНЫХ, ПТИЦ И ПРЕС)МЫКАЮЩИХСЯ), СУЦВІТТЯ ДО ПОЕТО)ВОГО ВІНКА (рус. – СОЦВЕТИЕ ДЛЯВЕНКА ПОЭТУ), МАРИНЧИНІ ОПОВІДКИ(вірші, казки, загадки) (рус. – МАРИНКИНЫРАССКАЗЫ (стихи, сказки, загадки)), ГЕР)БАРІЙ РОКУ (рус. – ГЕРБАРИЙ ГОДА), ІЗСПОГАДІВ ПРО ДИТИНСТВО (рус. – ИЗВОСПОМИНАНИЙ О ДЕТСТВЕ), ПИСАН)КИ (ескізи минувшини) (проза) (рус. – ПИ)САНКИ (эскизы прошлого)).

96

Предлагаю вашему вниманию один изструктурных тематических разделов сборника«ЗЕМНІ ДОЛОНІ» («ЗЕМНЫЕ ЛАДОНИ»),посвященный гражданской тематике, –«СУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ» (рус. –«НАПЕРЕКОР ВЕТРУ И НЕПОГОДЕ»).

Книжка издана за собственный счет редак)тора и при содействии общественной органи)зации экологического направления «КолоОбіг»(рус. – «КругоВорот»).

* * *Уважаемые читатели! Буду очень благодарна

за ваши отзывы о творчестве моего отца,Станислава Акимовича Буряченко, которыйвсю жизнь был скромным и требовательным ксвоему творчеству человеком.

К сожалению, уже невозможно от имениавтора внести правки в его произведения, номне он завещал при необходимости обсуждатьвозможные варианты для печати его произве)дений и, уверена, с уважением и пониманиемотносился бы к вашим критическим заме)чаниям и просто радовался бы восприятию егопоэтического слова и выссказаных мыслей.

Дочь автораСветлана Станиславовна Беляева

2015 г.

97

ЗМІСТ

С. С. БєляєваПро батька (укр.) ............................................................................. 4

Ми в світ приходимо… .................................................................. 9Думки ................................................................................................... 12Є люди, є… .......................................................................................... 14Ти – людина ...................................................................................... 15Мереживо із мрій ............................................................................ 18Вечірня розмова ............................................................................... 19Біля пам’ятника Петру І у Санкт)Петербурзі ..................... 21Хохлацька доля ................................................................................ 22«До того!” ............................................................................................ 24На моїй Русі ...................................................................................... 25Джерельне слово ............................................................................. 28Гра у шахи .......................................................................................... 29Ім’ям народу ...................................................................................... 30Я спіткнувсь… ................................................................................... 31В путь! .................................................................................................. 32Відчай ................................................................................................. 33Незвідані путі Господні ................................................................. 34На городи, на базари… ................................................................... 36На перехресті .................................................................................... 37Свободу тримайте! ......................................................................... 38Ділові люди ...................................................................................... 39Були колись… .................................................................................... 39Їм не зупинити мить ...................................................................... 40Фантасмагорія ................................................................................. 43«Щирість серця...» .......................................................................... 43«О)о! Скільки слів …» ................................................................... 43«Землею заколисаний...» .............................................................. 44Звернення ........................................................................................... 44Химерним, вичурним… ................................................................. 45Лелечине гніздо ............................................................................... 46Слуга ..................................................................................................... 47Калюжа ................................................................................................ 48Срібноросі ранки ............................................................................. 53

98

Іменем волі та іменем правди .................................................... 55Что есть закон? ................................................................................ 58Безсмертники ................................................................................... 59Як тільки день… ............................................................................... 64Космічний марафон ....................................................................... 65Хмарки по небу пливуть… ........................................................... 66Розмова з портретом Сергія Єсеніна ...................................... 67Єсенін і до мене... ............................................................................ 69Вибрики Гіменея ............................................................................. 70Давай!.. ................................................................................................. 71Кредо обывателя ............................................................................. 72Я молчу… ............................................................................................. 72Коль в жизни туго… ...................................................................... 73Пессимисту ........................................................................................ 74Мы – мушкетеры ............................................................................ 74Верую… ................................................................................................ 75Добр я справедливостью… ........................................................... 75Сродство душ ................................................................................... 76Современный кроманьонец ........................................................ 77Воспоминание о будущем ........................................................... 77Для счастья и песен ........................................................................ 78Терпи, народ ...................................................................................... 79К юбилею… ......................................................................................... 79Упавшее яблоко ............................................................................... 80Забвенья – нет .................................................................................. 81З приводу одного віршика .......................................................... 82ПЕСЕНКИ СТУДЕНТОВ)ЖУРНАЛИСТОВ:Стучат вагончики… ......................................................................... 84БЭ)СА)МЭ ........................................................................................ 85Відлітають журавлі… ..................................................................... 87ПЕРЕКЛАДИ: З Марини Цвєтаєвої ...................................................................... 89З Сергія Єсеніна .............................................................................. 90З Івана Буніна .................................................................................. 90З Володимира Фірсова.................................................................. 91

С. С. БеляеваОб отце (русск.) ............................................................................... 92

99

Літературно)художнє видання

Укладач: Бєляєва Світлана Станіславівна

Станіслав Якимович БУРЯЧЕНКО

СУПРОТИ ВІТРУ І НЕГОДИ

(на громадянські теми)

Літературний редактор Світлана БєляєваТехнічний редактор,дизайнер Сергій КандичКомп'ютерний набір, фото автора Світлана БєляєваОригінал(макет Світлана Кандич

Фото Станіслава Буряченка, що на обкладинці, надане донькою Світланою Станіславівною Бєляєвою

Здано до набору 10.06.2015. Підписано до друку 30.09.2015Формат 60х84/16. Друк офс. Папір офс.

Гарнітура PetersburgC.Обл. вид. арк. 3,10. Умов. друк. арк. 2,91. Вид. №270

Наклад 200 прим.

«Вертикаль»Видавець та виготівник ПП Кандич С. Г.

Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів

видавничої продукції ДК №1335 від 23.04.2003 р.18000, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 2

тел. (0472) 50)07)63, 067)292)21)83e)mail: vertical2003@ukr.net

101

102

103

104

105