МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ

УКРАЇНИ

На правах рукопису

КАЧУРОВСЬКИЙ ДМИТРО ОЛЕГОВИЧ

УДК: 797.2 :: 304.2 :: 37

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО

СПОРТИВНОГО ПЛАВАННЯ

24.00.01 – олімпійський і професійний спорт

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного

виховання і спорту

Науковий керівник

доктор наук з фізичного

виховання і спорту,

професор

Мічуда Юрій Петрович

Київ – 2014

2

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП……………………………………………………………………….. 5

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ СПОРТИВНОГО

ПЛАВАННЯ ЯК КОМПОНЕНТА СПОРТУ ВИЩИХ

ДОСЯГНЕНЬ..............................................................................

13

1.1. Соціальна сутність сучасного спорту вищих досягнень……………... 13

1.1.1. Проблема методології аналізу спорту як соціально-

культурного явища……………………………………………………...

15

1.1.2. До питання про базову дефініцію феномена «спорт»………..... 18

1.1.3. Соціально-культурний потенціал сучасного спорту…………... 21

1.1.4. Проблема впливу спорту на особистість спортсмена…………. 23

1.2. Соціально-культурний сенс спортивного плавання…………………..

28

1.2.1. Соціальна сутність плавання як виду змагальної діяльності…. 28

1.2.2. Соціально-культурний потенціал рухової дії спортсмена у

плаванні………………………………………………………………….

34

Висновки до розділу 1……………………………………………………….. 36

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ…………….

39

2.1. Методи дослідження……………………………………………………. 39

2.1.1. Метод аналізу наукової літератури……………………………... 39

2.1.2. Метод системного аналізу………………………………………. 40

2.1.3. Метод порівняння і зіставлення………………………………… 45

2.1.4. Метод соціологічного дослідження…………………………….. 46

2.1.5. Метод описової статистики……………………………………... 47

2.2. Організація дослідження……………………………………………….. 47

3

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

СПОРТИВНОГО ПЛАВАНННЯ………………………........

51

3.1. Сучасні дослідження психологічних особливостей людини, що

займається спортивним плаванням……………………………

51

3.2. Спортивне плавання та особистість як проблема наукового

аналізу...........................................................................................

58

3.2.1. Конфлікт як основний тип взаємин спортсменів у змаганні….. 58

3.2.2. Моральний образ спортсмена…………………………………… 61

3.2.3. Спортивне плавання як єдність співробітництва та

суперництва осіб, що змагаються……………………………………...

67

3.2.4. Особливості спортивного плавання у світлі ідей та принципів

сучасної системи класифікації видів спорту…………………………..

70

Висновки до розділу 3……………………………………………………….. 80

РОЗДІЛ 4. СПОРТИВНЕ ПЛАВАННЯ: СОЦІАЛЬНО-

КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ І СИСТЕМА ВИХОВНОЇ

РОБОТИ………………………………………………………...

82

4.1. Спорт і його соціально-культурний потенціал в уявленні плавців

вищої кваліфікації України ……………………………………

82

4.1.1. Олімпійська ідея та її реалізація на практиці………………….. 82

4.1.2. Залежність спортивного результату від настанови на

дотримання моральних норм…………………………………………...

88

4.1.3. Спорт і суспільство………………………………………………. 94

4.1.4. Оцінка мотивів занять спортом…………………………………. 101

4.1.5. Змагальна взаємодія та її виховний потенціал………………… 104

4.1.6. Оцінка ставлення спортсмена до суперника…………………… 107

4.1.7. Оцінка характеру взаємодії спортсмена із середовищем……... 110

4.2. Про світоглядну і професійну компетентність плавців (підсумки

аналізу)…………………………………………………………..

114

4

4.3. Система виховної роботи та шляхи її вдосконалення у спортивному

плаванні…………………………………………………………

118

4.3.1. Традиції виховної роботи в спорті у радянський та

пострадянський час………………………………………………..........

119

4.3.2. Принципи олімпізму як ідеолого-світоглядна основа

виховання особистості у спорті вищих досягнень……………………

126

4.4. Система виховної роботи у спортивному плаванні в нових умовах… 133

4.4.1. Світоглядна підготовка як центральне завдання виховної

роботи в спорті………………………………………………………......

133

4.4.2. Морально-вольова підготовка спортсмена…………………….. 142

4.5. Виховна робота зі спортсменом як вид спортивної послуги………… 150

Висновки до розділу 4……………………………………………………….. 154

РОЗДІЛ 5. АНАЛІЗ І УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………

156

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ …………………………………………. 170

ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ………….. 177

ДОДАТКИ…………………………………………………………………… 203

5

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-педагогічні проблеми

сучасного спорту вищих досягнень в системі наук про спорт є найбільш

актуальними, що обумовлено декількома обставинами. По-перше, очевидно, що

ці проблеми є основними в цільовому плані: увесь комплекс наук про спорт

орієнтований на концептуальне обґрунтування тих загальних уявлень і тієї

системи методичних засобів, які є базовими в справі розв’язання соціально-

культурних і педагогічних завдань, що стоять перед спортом.

По-друге, саме соціально-педагогічна сфера знань сьогодні має найбільш

гостру потребу в оновленні й удосконаленні. Сьогодні не вщухає суперечка

навколо олімпійських ідеалів. Явна розбіжність між змістом принципів, які

офіційно декларуються, з одного боку, і реальною практикою спорту вищих

досягнень – з іншого, викликає занепокоєння, як у широких колах світової

громадськості, так і серед спортивних керівників, тренерів і самих спортсменів.

Украй неоднозначно трактуються відповідні питання на рівні наукових

публікацій, наприклад, таких авторів як: М. Візитей і В. Манолакі,

А. Ісаєв, В. Столяров, І. Булонь [13; 59; 174].

По-третє, істотні трансформації змісту і сенсу сучасної культури, свідками

й, одночасно, учасниками яких є ми всі, вимагають розробки й реалізації чітких

і гнучких моделей, що відображають функціонування спорту вищих досягнень

в нових умовах. Це особливо актуально для країн пострадянського культурно-

політичного простору, де процеси демократизації життя й розвитку ринкової

економіки, що бурхливо протікають в останні роки, гостро порушили питання

про необхідність модернізації світоглядних і морально-етичних установок,

відповідно до яких здійснюється соціальна життєдіяльність людини. Слід

констатувати, що бракує досліджень, у рамках яких розглядалося б питання

трансформації спорту у зв’язку із соціальними змінами, що відбуваються в

6

сучасному суспільстві, зокрема, питання історичних перспектив даного

соціального інституту практично повністю не висвітлене у вітчизняній

літературі.

Сказане повною мірою стосується й соціально-педагогічних проблем

сучасного плавання, які є головним предметом аналізу в даній дисертаційній

роботі. Рівень розробленості викликає тут особливе занепокоєння. Плавання є в

наші дні одним з найбільше широко представлених видів спортивних

дисциплін у сучасному спорті вищих досягнень. За кількістю медалей, що

розігруються на великих міжнародних змаганнях, плавання поступається тільки

легкій атлетиці. Суттєво й інше: плавання як форма проведення вільного часу й

оздоровлення приваблює сьогодні мільйони людей. У той же час ступінь

вивчення соціально-педагогічних питань плавання залишається вкрай

незадовільним. Зокрема, постійно скорочується обсяг досліджень, присвячених

зазначеним питанням, самі матеріали досліджень здебільшого набувають

винятково формального характеру. У ряді випадків розділи, де викладаються

питання виховання спортсмена як особистості, у підручниках і навчальних

посібниках з плавання взагалі відсутні [22; 111].

Відзначимо, що єдина тема, яка зазвичай перебуває в центрі уваги авторів і

яка стосується проблеми впливу спорту на особистість, – це тема мотивів

занять спортивним плаванням та їх цілеспрямованого розвитку. Однак і в цьому

випадку інтерес до предмету має вузький, переважно інструментально-

маніпулятивний характер: зміст відповідних мотивів цікавить дослідників

найчастіше у зв’язку із занепокоєністю з приводу високого спортивного

результату спортсмена, але не більше [110; 125; 141; 143].

Відносно психологічних особливостей особистості спортсмена ситуація в

цілому є подібною. Визначаючи ініціативність, самостійність,

дисциплінованість, високу здатність до вольових зусиль і таке інше як якості,

що притаманні плавцю, автори схильні трактувати вже самі по собі такого роду

характеристики як показники особистісного розвитку спортсмена, що в цілому

неправомірно [31; 37; 106; 144; 168]. Що ж стосується суто особистісних,

7

морально-етичних проявів, то вони в розглянутому випадку виявляються

фактично недослідженими, і ця обставина позбавляє, як очевидно, необхідного

базису теорію й практику соціально-педагогічних дій у сфері даного виду

спорту.

Нехтування моральними проблемами (або деяка розгубленість щодо цих

проблем у зв’язку зі складністю, яку вони отримали в нових умовах розвитку

суспільства) і виступає, ймовірно, фактором того, що морально-вольовий

компонент виховання, а також питання психологічної підготовки спортсмена в

плаванні оцінюються взагалі як щось малоістотне [41].

Слід зазначити, що можливість продуктивного аналізу соціально-

педагогічних проблем спортивного плавання суттєво ускладнюється у зв’язку з

тим, що загальнотеоретичний фундамент, на який можна було б спиратися в

процесі відповідних міркувань, не є в цей час міцним. У публікаціях

філософського й соціологічного характеру майже повністю відсутній розгляд

окремих видів спорту як соціально-культурних феноменів. Передумовою

такого стану, у свою чергу, є та обставина, що багато принципово важливих для

розуміння соціального феномена «спорт» проблем залишаються в сучасній

науці недостатньо розробленими і суперечливими. Це проблеми методології

аналізу спорту вищих досягнень, його соціально-культурного й морального

потенціалу, впливу спорту на особистість та інші; недостатньо розробленою є

також проблема сутності змагальних відносин, що становлять основу

спортивної діяльності.

У силу сказаного дослідження соціально-педагогічних проблем плавання

неминуче вимагає розгляду широкого кола концептуально важливих питань і

повинно будуватися як системний, поступовий розгляд, при цьому в основі

аналізу в цьому випадку має бути уточнення питання про соціальну природу

спорту як такого.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційна робота

виконана згідно зі «Зведеним планом НДР у сфері фізичної культури і спорту

на 2006-2010 рр.» Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, в

8

межах теми 1.1.4 «Історичні та організаційні напрями розвитку професійного

спорту в Україні», номер державної реєстрації 0106U010760, а також

«Зведеним планом науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури й

спорту на 2011-2015 рр.» Міністерства України у справах сім'ї, молоді та

спорту в межах теми 1.7 «Теоретико-методологічні та прикладні аспекти

застосування інноваційних технологій у спортивному менеджменті», номер

державної реєстрації 0111U001719. Внесок автора полягає у виявленні

соціально-педагогічного потенціалу спортивного плавання, визначенні шляхів

удосконалення виховної роботи зі спортсменами у спортивному плаванні, у

поданні рекомендацій щодо засобів світоглядної підготовки плавця в Україні.

Мета дослідження – науково обґрунтувати основні напрямки

використання соціально-педагогічного потенціалу спорту вищих досягнень у

виховній роботі серед спортсменів-плавців високої кваліфікації в умовах

системної трансформації сучасного суспільства.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз спеціальної літератури з питань методологічних

підходів до розгляду спорту вищих досягнень як соціального феномена, на цій

основі визначити принципи розгляду соціально-культурного та виховного

потенціалу окремого виду спорту на прикладі плавання.

2. Конкретизувати існуючі в науці уявлення про сутність сучасного спорту

та про вплив спорту на особистість. Виявити соціально-культурний та

виховний потенціал спортивного плавання.

3. Провести соціологічний аналіз уявлень плавців вищої кваліфікації

України щодо соціально-культурного змісту олімпізму та олімпійського спорту

і визначити основні компоненти їх світоглядної й професійної компетенції.

4. Визначити головні напрямки та засоби виховної роботи зі спортсменами-

плавцями високої кваліфікації в нових умовах розвитку сучасного українського

суспільства.

5. Розробити практичні рекомендації з організації виховної роботи зі

спортсменами-плавцями високої кваліфікації.

9

Об’єкт дослідження – спортивне плавання як один з видів спорту вищих

досягнень.

Предмет дослідження – соціально-педагогічний потенціал спортивного

плавання й шляхи його використання в процесі виховної роботи зі

спортсменами високої кваліфікації.

Методи дослідження. У процесі розв’язання поставлених завдань були

використані наступні методи:

- аналіз наукової літератури, що дав можливість уточнити уявлення про

ступінь розробленості питань, які розглядалися в дисертації, сформулювати

мету дослідження й визначити завдання, які необхідно розв’язати для її

досягнення;

- системний аналіз, який виступив головним аналітичним інструментом,

що використовувався для розгляду спортивного плавання як цілісного й

одночасно багатокомпонентного соціально-культурного феномена та для

визначення його соціально-педагогічного потенціалу;

- метод порівняння і зіставлення – використання даного методу дозволило

уточнити й конкретизувати методологічну позицію, яку було реалізовано в

дослідженні, а також виявити специфіку спортивного плавання як виду спорту

вищих досягнень;

- метод соціологічного дослідження був застосований у дисертаційній

роботі для вивчення змісту тих уявлень, які плавці, котрі є членами

національної збірної команди України, й ті, що складають резерв цієї команди,

мають про суть олімпійської ідеї, про соціально-культурний зміст спорту

вищих досягнень, про вплив спорту на особистість та про інше, що виявилося

необхідною основою для вдосконалювання системи виховної роботи зі

спортсменами;

- метод описової статистики використовувався для обробки емпіричних

даних, їх систематизації, представлення у вигляді діаграм і таблиць, а також їх

кількісного опису, що дозволило визначити і проаналізувати уявлення, оцінки,

10

настрої, які мають плавці вищої кваліфікації України стосовно спорту вищих

досягнень, питань спортивної етики і власної поведінки в спорті.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у роботі:

- вперше питання про сутність окремого виду спорту (плавання)

розглянуто в розширеному науково-пізнавальному контексті: розглянуто

специфіку і взаємообумовленість відносин спортсмена у сфері спортивного

плавання (із суперником і середовищем), встановлено, що соціально-

культурний і виховний потенціал спортивного плавання безпосередньо

пов’язаний з характером згаданих взаємодій, а також зі змістом і ступенем

їхньої узгодженості;

- вперше за підсумками соціологічного дослідження, проведеного серед

членів національної збірної команди України з плавання та її резерву,

визначено особливості уявлень спортсменів про сутність олімпізму та

соціально-культурний потенціал олімпійського спорту, про вплив спорту на

особистість. Встановлено, що хоча відповідні уявлення в більшості випадків

адекватно усвідомлюються спортсменами, однак, за своїм характером вони є

поверхневими і нестійкими, у зв’язку з чим не можуть виступати дієвим

чинником регуляції реальної поведінки спортсмена у змагальній ситуації та

поза її межами;

- вперше встановлено, що соціально-педагогічний потенціал спортивного

плавання значною мірою визначається морально-етичним змістом двох

взаємообумовлених видів змагальної взаємодії: 1) «спортсмен – суперник» та

2) «спортсмен – середовище»; оптимальною є ситуація, коли кожна із цих

взаємодій будується гармонійно, тобто коли відносини індивідуалізації,

подолання, з одного боку, і співучасті, єднання – з іншого, урівноважуються;

- уточнено теоретичні підходи, що застосовуються при аналізі спорту

вищих досягнень і спортивного плавання як його виду. Встановлено, що

найбільш перспективним є підхід, у рамках якого спортивна діяльність

розглядається як процес, у ході якого спортсмен залучений у взаємодії трьох

видів: із суперником, із середовищем, у якому здійснюється рухова дія

11

спортсмена, та із співтовариством, у соціальному просторі якого здійснюються

змагальні дії;

- доповнено наукові уявлення про напрямок удосконалення системи

виховної роботи з плавцями високої кваліфікації, який полягає у здійсненні

світоглядної підготовки спортсмена і тренера, що передбачає створення умов

для засвоєння ними знань у галузі сучасної філософії, соціології та психології

спорту про соціально-культурний зміст спорту, про сутність людської

самореалізації й спроможність спорту, зокрема спортивного плавання,

виступити процесом, де така самореалізація здійснюється у повному обсязі та у

своїх дійсних формах.

Практична значущість отриманих результатів. Результати дослідження

можуть бути використані для розв’язання низки практичних, методичних і

загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з функціонуванням спортивного

плавання в сучасному суспільстві, зокрема в Україні. Це насамперед проблеми

організації та здійснення виховної роботи. Отримані дані є також внеском у

розв’язання украй важливої в сучасних умовах проблеми – удосконалення

виховної роботи в спорті вищих досягнень, основні напрямки якої визначені

автором. На підставі аналізу, здійсненого в роботі, визначено підходи до

розгляду спортивного плавання як соціально-культурного явища. Основні

положення дисертації можуть бути використані у загальноосвітній практиці,

зокрема в процесі підготовки фахівців у сфері спортивної педагогіки, у тому

числі – тренерів зі спортивного плавання.

Отримані результати впроваджено у навчальний процес

Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту, в

практику національної збірної команди України з плавання та Федерації

плавання України, а також у навчально-виховний процес спеціалізованої

дитячо-юнацької школи Олімпійського резерву з плавання спортивного клубу

«Метеор» (м. Дніпропетровськ), що підтверджено відповідними актами.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень знайшли своє

відображення в доповідях на таких наукових конференціях: міжнародна

12

науково-практична конференція «Актуальні проблеми фізичного виховання,

спорту і туризму» (Запоріжжя, 2009), XIV міжнародний науковий Конгрес

«Олімпійський спорт і спорт для всіх», (Київ, 2010), ІІ міжнародна науково-

практична конференція «Актуальні проблеми фізичного виховання,

реабілітації, спорту та туризму» (Запоріжжя, 2010), ІІ міжнародна науково-

практична конференція «Здоров’я і освіта: проблеми та перспективи» (Донецьк,

2010), XV наукова конференція «Молода спортивна наука» (Львів, 2011), XV

Міжнародний науковий конгрес «Олімпійський спорт і спорт для всіх»

(Кишинів, 2011), ІІІ міжнародна науково-практична конференція «Актуальні

проблеми фізичного виховання, реабілітації, спорту і туризму» (Запоріжжя,

2011).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 11 наукових праць,

серед яких 5 статей у наукових фахових виданнях (з них у фахових виданнях

України – 5, з яких 4 статті, які включені до міжнародних наукометричних баз),

1 публікація, що додатково відображає наукові результати дисертації, 5 робіт

апробаційного характеру. Всі публікації були виконані автором особисто без

співавторів.

13

РОЗДІЛ 1

СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ЗМІСТ СПОРТИВНОГО ПЛАВАННЯ ЯК

КОМПОНЕНТА СПОРТУ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ

1.1. Соціальна сутність сучасного спорту вищих досягнень

Спорт як важливий соціальний феномен присутній на всіх рівнях життя

сучасного суспільства. У багатьох країнах спорт вже давно став невід’ємною

частиною способу життя більшості людей. Він є галуззю людської діяльності,

котра має певні, притаманні їй ознаки: структуру, суб’єктно-об’єктні відносини,

мету і завдання, історію та перспективи розвитку, і, звісно, свої проблеми. В

цьому контексті важливо вивчати специфіку конкретних видів спорту, щоби

розуміти, як саме вони розвиваються, який мають потенціал для розвитку

суспільства в цілому. Високі результати української команди з плавання на

Олімпійських іграх, чемпіонатах Світу та Європи свідчать про високий рівень

майстерності спортсменів, тренерів, а також про значний потенціал України як

спортивної країни. Ці досягнення необхідно не тільки зберігати, але й

розвивати. Спортивне і масове плавання, як й інші сучасні види спорту в

Україні, має ряд проблем, що стоять на шляху його розвитку. Однією з

ключових є проблема розуміння соціально-культурного змісту сучасного

плавання вищих досягнень.

Питання про соціальний зміст спортивного плавання є аспектом іншого,

більш масштабного питання – про соціально-культурний зміст сучасного

спорту вищих досягнень. Цьому питанню присвячена велика кількість

публікацій як у рамках колишнього Радянського Союзу та на пострадянському

просторі, так і закордоном. В основному це філософська і соціологічна

література, представлена такими авторами як М. Візитей,

Л. Лубишева, М. Пономарьов, В. Пономарчук, В. Столяров,

Г. Люшен [18; 90; 120; 122; 150; 226]. В Україні цій проблемі також приділяють

певну увагу такі автори як: О. Вацеба, В. Лукащук, Ю. Олійник [12; 92; 108].

14

Необхідно відзначити, що відповідних досліджень, присвячених конкретно

проблемам плавання і водних видів спорту в Україні поки що немає.

Тут також варто зазначити, що спорт давно вже став предметом

дослідження різних галузей науки. Вивчення плавання має міждисциплінарний

характер і робиться з точки зору медицини, фізики, хімії, педагогіки,

психології, економіки, соціології, філософії, антропології, культурології.

Світова наука зробила крок далеко вперед у цьому напрямку – вивчення спорту

і його видів давно вже набуло міжнародного характеру і є повноцінною

частиною соціальних і культурологічних досліджень. Серед найбільш цікавих

новітніх іноземних досліджень, що присвячені соціально-культурним і

філософським аспектам спорту вищих досягнень, варто відзначити роботи

Т. Багурста і А. Періша, Р. Батчера і А. Шнайдер, Т. Кессіді, Е. Кашмор,

К. Кліфорда і Р. Фізелля, Дж. Коаклі, Д. Коллєра, С. Кречмера, І. Мартінкової і

Дж. Перрі, Г. МакФі, М. МакНамі, Е. Міа і Б. Гарсіа, В. Моргана і С. Росса,

Д. Шилдса і Б. Бреденмейер, Р. Спайя, Р. Вудса та інших [171; 182; 183; 184;

185; 186; 216; 218; 228; 229; 231; 233; 237; 258; 264; 266; 283].

У СРСР, СНД та Україні зокрема плавання традиційно вивчалося з

медичної точки зору або під кутом підвищення ефективності підготовки

спортсменів-плавців. Аналіз тем, захищених в Україні дисертаційних робіт у

галузі фізичної культури і спорту протягом останніх десяти років, дозволяє

зробити висновок, що досліджень, присвячених питанням соціології і філософії

спорту, зокрема плавання, в Україні було зроблено дуже мало. А між тим, як ми

вже зазначали вище, спорт є глобальним явищем, і вивчати його необхідно в

контексті загального розвитку людської цивілізації. Однак треба зазначити, що

великий внесок у вивчення соціально-культурних питань спорту вищих

досягнень, зокрема олімпійського руху, внесли видатні представники сучасної

спортивної педагогіки. В Україні – це, насамперед, В.М. Платонов і

М.М. Булатова [113; 114; 6-9]. Також варто відзначити роботу Л.М. Шульги,

яка комплексно розглядає підготовку плавців олімпійського резерву України

[166].

15

За кордоном досить багато авторів, які займаються вивченням

спортивного плавання не тільки з позиції удосконалення техніки, але й

моральної, етичної та світоглядної підготовки плавців і тренерів. Серед таких

варто згадати А. Абрахамсона, В. Бумера, С. Колвіна, Д. Ханнулу, Т. Лафліна,

Дж. Монтгомері, Дж. Леонарда, Б. Світенхама, [169; 173; 187; 205-207; 220;

221; 235; 259; 268].

Авторами досягнуто значних результатів, проте, низка питань, пов’язаних з

функціонуванням спорту в сучасному світі, залишається недостатньо

розробленою. В умовах тих соціальних, культурних, політичних і економічних

трансформацій, які відбуваються в сучасному суспільстві, зокрема в умовах

формування ринкових відносин і широкої демократизації соціального життя у

пострадянських країнах, в тому числі в Україні, ця обставина має негативні

наслідки, що йдуть досить далеко. Вкрай ускладненим за даних умов є

продуктивний розгляд питання про соціально-культурний зміст окремих видів

спортивної діяльності, у тому числі плавання, що, у свою чергу, є серйозною

перешкодою на шляху вирішення найважливішої у сучасних обставинах справи

– удосконалення системи виховної роботи зі спортсменами. Також варто

виокремити таку проблему як недостатнє фінансування наукових досліджень, а

також недостатнє освітлення в сучасній українській спортивній науці

актуальних аспектів розвитку спорту і плавання зокрема.

Ситуація, що склалася, в цілому є такою, що, аналізуючи соціально-

культурний зміст тієї або іншої спортивної дисципліни, зокрема плавання, ми

не можемо обмежитися простим перенесенням уже існуючих загальних уявлень

і підходів на відповідну конкретну ситуацію. Цим зумовлена актуальність

даного дослідження. Перед нами стоїть завдання конкретизації даних уявлень

та їх доопрацювання. Це насамперед стосується питань як методології аналізу

соціального феномена «спорт», базової дефініції спорту, соціально-культурного

змісту спортивної діяльності, а також питання про вплив спорту на особистість.

Усе це робить необхідним почати аналіз проблеми соціально-культурного

потенціалу спортивного плавання з уточненням окреслених проблем.

16

1.1.1. Проблема методології аналізу спорту як соціально-культурного

явища

Насамперед відзначимо, що, незважаючи на безперечну важливість даного

аспекту розробки філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних і

економічних проблем спорту, його систематичний розгорнутий аналіз

здійснюється досить рідко. Виключення становлять хіба що роботи двох

авторів – В. Столярова і М. Візитея. Перший у своїх роботах неодноразово

звертається до питання про «логіко-методологічні принципи введення, оцінки й

уніфікації понять», при цьому автором «... у якості обов’язкових приймаються

три принципи аналізу: облік ефективності визначень; чітке розмежування їх

змістовного й термінологічного аспектів; прийняття до уваги тієї системи

понять, яка необхідна для відображення всього різноманіття досліджуваної

області» [153, с. 100-101]. Далі В. Столяров дає роз'яснення з приводу кожного

із названих принципів: «Ефективними у логіці й методології прийнято називати

такі визначення, які забезпечують точність і однозначність понять, що

використовуються, тобто дозволяють досить чітко виявити значення вживаних

термінів і розпізнати ті об’єкти, які позначаються цими термінами» [153, с. 100-

101]. Тут важко про щось сперечатися, однак основним залишається питання:

якими саме шляхами аналізу можна забезпечити ефективність визначення?

В. Столяров говорить про це так: «Для цього необхідно перелічити у

стверджувальній формі специфічні та істотні для нього (для предмету аналізу,

зокрема для спорту – Д. К.) ознаки» [153, с. 101]. Далі В. Столяров справедливо

застерігає дослідників від неприпустимості «хибного кола» у визначеннях і

наводить приклади ряду дефініцій, у яких мають місце такого роду помилки

[153]. Однак відкритим залишається головне питання: на підставі якого роду

логіки ми повинні віддавати перевагу одним характеристикам із числа

«емпірично очевидних», а не іншим, інакше кажучи, як у методологічному

плані має виявлятися базова характеристика спорту?

Не проясняє ситуації й звернення до другого принципу, згідно з яким, на

думку В. Столярова, повинне будуватися визначення, що відповідає критеріям

17

наукового аналізу. Змістовність визначення трактується ним як ефективність,

зміст якої знову не розшифровується: «При розв’язанні змістовних питань, що

виникають у ході аналізу якого-небудь із понять, у першу чергу, необхідно

з’ясувати, наскільки визначення дозволяє чітко й однозначно виділити об’єкт,

який фіксується у понятті» [153, с. 113].

Що стосується «термінологічного аспекту» поняття, що використовується,

та необхідності «обліку системи понять», про які говорить В. Столяров, то тут

справа теж не краща, ніж у попередньому випадку. Пропонована методологія

формулювання вихідної дефініції спорту виявляється малопродуктивною.

Спираючись на неї, ми не можемо отримати таке визначення, яке мало б

необхідну силу, що диференціює, та необхідну ефективність, тобто все те, про

необхідність чого наполегливо говорить автор. Суттєво, що сам В. Столяров не

дає у кінцевому підсумку дефініції спорту, яка суттєво відрізнялася б від

дефініцій, які він критикує.

Методологічний підхід, запропонований М. Візитеєм, більш продуктивний.

Ми вважаємо, що його можна взяти за основу при вирішенні тих проблем, які

стоять перед нами. М. Візитей звертає увагу на ті труднощі, з якими неминуче

зустрічається дослідник, що прагне виявити основу будь-якого соціального

явища, зокрема, спорту. Він посилається на В. Дільтея, який відзначав, що при

аналізі будь-якого соціального феномена, насамперед людини, ми

зустрічаємося із необхідністю подолання різноплановості тих знань, які нам від

початку надані про людину [46].

М. Візитей використовує методологічний підхід, який застосовується для

аналізу психічних явищ, насамперед людської свідомості. Він солідарний iз

В. Зінченко й М. Мамардашвілі, які відзначають: «... можливість об’єктивного

підходу до світу психіки й свідомості реальна, якщо ми тільки не будемо

ставитися до нього як до вже готового й заданого, а будемо тримати в голові,

що це завжди світ, що встановлюється, у свідомості будь-якої конкретної

людини» [54, с. 115]. М. Візитей конкретизує й допрацьовує цей підхід. Лінія

його міркувань виглядає у такий спосіб: свідомість людини, її внутрішній

18

психічний світ виникають під вирішальним впливом зовнішньої ситуації, є

результатом певної події світу, відкритого нам у якості об’єктивного; за певних

обставин процеси цього світу, у які залучена людина, можуть створити

передумови для появи у людини рефлексивної, свідомої здатності.

Таким чином, аналіз соціального феномена «людина», а також феномена

«людина спорту», слід починати з реалізації принципу об’єктивізму. Виявивши

специфічні особливості спорту, як зовнішнім чином представленої реальності,

ми можемо, використовуючи вищевказаний методологічний підхід, поставити й

розглянути питання про те, як у межах спортивної діяльності відтворюється

людська свідомість, або суб’єкт даної діяльності. Зазначимо, що такого роду

підхід успішно апробований у філософському аналізі науки, релігії, мистецтва,

а також в аналізі феномена людської гри. Тобто ми отримаємо можливість

послідовно, не порушуючи вимоги логічної однорідності міркувань, перейти

від розгляду об’єктивних характеристик спорту до розгляду його суб’єктивних

характеристик. Підсумком відповідного аналізу є представлення спорту як

явища, об’єктивні й суб’єктивні компоненти якого сполучені, що відповідає

ситуації його феноменологічної представленості. Методологічний підхід,

запропонований М. Візитеєм, є найбільш перспективним з тих, які

використовуються у цей час при аналізі спорту як соціального феномена. Разом

з тим, ми маємо власні міркування з приводу засобів, пов’язаних із

застосуванням даної методології, про що йтиметься сказано нижче.

1.1.2. До питання про базову дефініцію феномена «спорт»

Наявність правильних уявлень про методологію аналізу соціальних явищ,

зокрема спорту, дає нам тверду підставу для критичного розгляду дефініцій

поняття «спорт», запропонованих різними авторами. Основним недоліком

переважної більшості спроб дати змістовну вихідну дефініцію, є нехтування

тією обставиною, що дана дефініція повинна використовувати тільки ті

характеристики явища, які відображають його об’єктивно представлені

компоненти. Зокрема, дуже часто в рамках початкових визначень

19

використовується вказівка на внутрішні, суб’єктивно відкриті дослідникові

параметри спортивної діяльності. Наприклад, часто спорт визначають через гру

(В. Видрін, Т. Донжина, В. Столяров) [29; 47; 153]. Якщо під грою розуміти

один із трьох основних видів людської діяльності (у психології це – гра,

навчання й праця [116]), а в соціології спорту найчастіше гра саме так і

розуміється, тоді не залишається сумнівів, що при визначенні спорту як гри у

якості специфічної характеристики використовується вказівка на суб’єктивний

бік діяльності, що, заборонено правилами наукової методології.

Інший недолік вихідних визначень феномена «спорт» пов’язаний з тим, що

серед характеристик, що включаються у дане визначення, використовують такі,

які в цілому характерні для спорту, але, однак, не є для нього стовідсотково

обов’язковими. Часто стверджують, що спорт – це фізична активність (або

фізичні вправи). Цілком очевидно, що спорт у багатьох, навіть у більшості

своїх випадків, – це рухова активність, до того ж більшого обсягу та більшої

інтенсивності. Однак у цей час існує велика кількість видів спорту, де індивіди

змагаються не у фізичному плані, і тому визначення, у яких наполягають, що

спорт обов’язково припускає фізичну активність, не є точними. Також

невдалим є включення до базового визначення спорту вказівки на те, що спорт

– це виховна діяльність. М. Візитей в цілому критикує такий підхід [18].

Ще один недолік вихідних дефініцій, безпосередньо пов’язаний зі

слабкістю методологічних підстав соціально-філософської концепції спорту,

полягає у тому, що пропоновані визначення у більшості випадків є

еклектичними. Ось кілька прикладів: Б. Лісіцин: «Спорт характеризується

наступними основними рисами: 1) прагненням до досягнення максимально

можливих практичних результатів в окремих видах фізичних вправ; 2)

наявністю змагань; 3) громадським визнанням результатів, показаних у

змаганнях» [87]; М. Пономарьов: «Спорт – соціальний інститут виховання, що

має характер ігрової фізичної діяльності, пов’язаної із співставленням рівня

розвитку фізичних і духовних здібностей» [121, с. 6]. У даних визначеннях

безсистемно представлені різнорідні характеристики спорту (до того ж багато з

20

них є другорядними). Дійсно, у визначенні М. Пономарьова вказівка на ігровий

характер – це вказівка на суб’єктивну характеристику спорту, тоді як вказівка

на змагальність – свідчення об’єктивного її початку, фізична ж активність – це,

як очевидно, лише форма спортивної діяльності, до того ж форма, що не є

абсолютно обов’язковою для спорту. Що стосується твердження, що спорт – це

«соціальний інститут виховання», то слід зазначити, що людина приходить у

спорт не для підготовки до того життя, яке почнеться у неї після закінчення

спортивної кар’єри. Тим часом саме така логіка розвитку подій простежується у

випадку, коли мова йде про будь-який виховний інститут.

Ґрунтуючись на правильній методології аналізу, при поданні вихідного

визначення ми повинні насамперед указати, на об’єктивну, абсолютно

необхідну для спорту характеристику. Такою є змагальність. В літературі існує

небагато початкових дефініцій спорту, у яких стверджується, що «спорт – це

змагальна діяльність», і при цьому не додається до даного судження інше – із

вказівкою на ще які-небудь характеристики. Це, наприклад, визначення

Л. Матвєєва: «... у власному сенсі спорт являє собою змагальну діяльність» [98,

с. 26]; аналогічну позицію займають А. Власов і Ю. Чернецький які, зокрема,

відзначають: «Спорт – ... процес систематичного тренування, підготовки й

участі у спортивних змаганнях» [25, с. 47]. Однак найбільш послідовно й повно

розглядає спорт як в своїй основі змагальну діяльність М. Візитей. Приймаючи

в якості вихідної дефініцію «спорт – змагальна діяльність», автор систематично

і всебічно аналізує змагальність, зіставляючи спорт з іншими видами

соціальних діяльностей, які теж за своїм змістом виступають як змагальна

активність – з азартною грою, із рухливою грою, з виробничим змаганням,

художнім конкурсом, військовим суперництвом, конкурсами краси та інше [18].

У роботах М. Візитея здійснене послідовне порівняння спорту з усіма

зазначеними випадками змагальної діяльності й прийняте визначення, суть

якого є такою: спорт – це офіційна, така, що регулярно повторюється,

організовується відповідно до принципу чесного суперництва, змагальна (і

самодостатня) діяльність [18]. Можна також погодитися з М. Візитеєм у тому,

21

що спорт – це «суто змагальна діяльність», маючи на увазі те, що вже було

сказано вище: спорт у якості змагальної діяльності є діяльністю

самодостатньою. Дане визначення може бути прийняте за основу.

1.1.3. Соціально-культурний потенціал сучасного спорту

Недосконалість методологічних підходів до аналізу спорту виливається в

недостатню чіткість картини присутності спорту в житті суспільства.

Неcфокусованість вихідних визначень поняття «спорт» неминуче призводить

до розмитості уявлень про соціальні функції спорту. Головним прорахунком

тут є та обставина, що спорт не аналізується й не осмислюється як діяльність,

яка, будучи насамперед змагальною активністю, є самодостатньою діяльністю.

Тому в багатьох випадках судження про соціальні функції спорту є, по суті

справи, лише поверхневою констатацією очевидного. Так, багато авторів

розглядають спорт як виховну діяльність, як діяльність, що виступає в якості

ефективного засобу вдосконалення особистості, зокрема вдосконалення

фізичного. С. Гуревич і В. Морозов вважають так: «Спорт слід розглядати як

спеціалізоване фізичне виховання, спрямоване на оволодіння майстерністю в

окремих видах рухової діяльності» [44, с. 14].

У інших випадках говорять про видовищну функцію спорту вищих

досягнень (В. Пономарчук) [122]; розглядають можливі естетичні функції даної

діяльності (В. Столяров) [152]. Широко розглядається спорт і як фактор

зміцнення миру й співробітництва між країнами [209; 279]. У цілому

досліджень, присвячених аналізу соціальних функцій спорту, є досить багато.

Однак привертає увагу той факт, що предметом широких дискусій залишаються

головні питання – про право на життя спорту вищих досягнень, про те, чим

саме він є в своїй основі – «лихом» чи «добром».

Неоднозначність оцінок сучасного спорту супроводжує фактично всю

історію його існування. Уже П. де Кубертен відзначав подвійність і внутрішню

суперечливість спорту: «Спорт може збуджувати як шляхетні, так і ниці

почуття. Він може бути лицарським і продажним, гуманним і жорстоким» [81,

22

с. 24]. Про подвійність сучасного спорту у відношенні його соціально-

культурного потенціалу говорить багато відомих філософів, зокрема,

Т. Адорно, М. Хоркхаймер, Г. Маркузе. Аналогічну позицію займають і

закордонні фахівці в області філософії й соціології спорту. Наприклад,

Р. Вайринен говорить про дві моделі, що відображають можливу роль

олімпійського спорту в сучасному суспільстві, – «інтегративну» і

«конфліктну»: «Інтегративна модель відображає ідеальну концепцію

олімпійського руху, у якій переважає інтернаціоналізм [279]. Головна

характеристика цієї ідеології – чесне змагання індивідів або команд незалежно

від їхньої національної, расової або лінгвістичної приналежності.

С. Гульденпфеннінг вважає, що «відносини між спортом і світом не є

однозначними й простими, а є багатобічними. Немає прямого і однозначного

зв’язку позитивного й конструктивного виду – спорт як фактор сприяння миру,

або негативного й деструктивного – спорт як засіб немирної конфронтації.

Якість цього зв’язку відносна, а, отже, формується й потребує формування.

Спорт принципово відкритий і вільний, містить диспозиції як до миру, так і до

«немиру»... Історія показує, що миролюбна цінність спорту не є автоматичною,

не досягається й не реалізується сама по собі» [203]. Ми навмисно не

розглядаємо тут точку зору дослідників щодо спорту і його соціально-

культурної ролі у сучасному світі, у рамках яких спорт або звеличується, або

безрефлексивно зазнає повного заперечення. Зазначимо, що різнобій думок

характерний і для оцінок впливу спорту на особистість спортсмена.

Звернемо увагу на той факт, що питання про функції сучасного спорту

широко обговорюється, однак, за умови невизначеності загальної оцінки

соціально-культурного змісту спорту, зокрема спорту олімпійського,

(невизначеність пов’язана з недостатньою продуктивністю й неточністю

методологічних підходів) результативність даних зусиль є невисокою.

23

1.1.4. Проблема впливу спорту на особистість спортсмена

Деякою мірою ми вже розкрили дане питання вище, спираючись на

відповідні літературні джерела, коли мова йшла про соціально-культурний

потенціал спорту й ті функції, які він реально виконує у сучасному суспільстві.

Ми хотіли доповнити картину, яка склалася, за рахунок розгляду тих

результатів, які були отримані в межах конкретних соціологічних досліджень.

Результати досліджень можна поділити на два блоки. До першого

відносяться дані, що характеризують думку тих, хто безпосередньо не

пов’язаний зі спортом. До другого – дані, що відображають точку зору тих, хто

залучений у сферу спорту як суб’єкт даної діяльності. У рамках даного випадку

доцільно розрізняти результати двох варіантів: ті, які характеризують позицію

спортсмена щодо культурних і моральних цінностей спорту, виражену на

декларативному рівні; і ті, які малюють картину реальної поведінки

спортсмена, насамперед – ставлення до принципу чесного суперництва («fair

play» – англ.), сприйняття (або несприйняття) його значимого чинника в

процесі реальної змагальної взаємодії суперників.

Загальна ситуація, що має місце у цьому випадку, багато в чому повторює

ситуацію, пов’язану з аналізом спорту, як соціально-культурного феномена: ми

виявляємо широкий спектр думок із найбільш кардинальних питань і, у першу

чергу, з питання про те, позитивний або негативний вплив на особистість

чинить спорт. Наведемо кілька прикладів. Де Вахтер вважає, що оскільки в

основі спорту лежить принцип чесної гри, то спорт впливає на особистість.

Спорт, на його думку, сприяє засвоєнню людиною принципів демократичного

співіснування. Спорт вчить поважати «закон і порядок», умінню підкоритися

рішенню арбітра незалежно від своєї особистої згоди або незгоди; він вчить

також людину адекватній поведінці в ситуації, де існує відмінність у думках і

оцінках. Людина вчиться, крім цього, реалістично оцінювати себе, приймати

точку зору, відповідно до якої соціальний статус людини визначається

результатом його професійної діяльності [281]. З іншого боку, К. Хейніла

показав, що принципи чесної гри (шляхетність, чесне ведення боротьби)

24

відіграють незначну роль у спорті, і чим вище професійний рівень атлета, тим з

більшою виразністю це виявляється [209].

З приводу оцінок спорту оточенням можна сказати наступне: оцінки в

цілому вкрай негативні. Результати соціологічних опитувань, здійснених рядом

дослідників, зокрема результати міжнародного дослідження «Олімпійське й

спортивно-гуманістичне виховання дітей і молоді: стан і шляхи активізації»,

виконаного під керівництвом В. Столярова, свідчать про девальвацію

моральних та цінностей у спорті, особливо в спорті вищих досягнень [152].

Відповідно до даних опитувань для різних груп населення, особливо для

інтелігенції, характерно скептичне й навіть негативне ставлення до духовно-

моральних і естетичних цінностей сучасного спорту. Таке ставлення властиве

також частині молоді. Суттєво, що значимість самих по собі цінностей, які

відповідають принципу олімпізму, зазвичай не заперечується. Зокрема,

відповідаючи на запитання, «як спортсмени Вашої країни повинні ставитися до

спортсменів інших країн, з якими вони зустрічаються у відповідальних

змаганнях (на Олімпійських іграх, чемпіонатах Світу і т.д.)?», більше 60%

респондентів вибрали позицію: «як до суперників, яких треба обов’язково

перемогти, але в чесній, справедливій боротьбі» або – «як до друзів, у змаганні

з якими головне завдання – не перемога, а спілкування, взаєморозуміння,

співробітництво»; тільки 4% опитаних віддали перевагу варіанту: «як до

супротивників (лютих ворогів), яких треба перемогти будь-що-будь» [152].

Загальний висновок, на підставі таких даних може бути зроблений такий:

спорт вищих досягнень, у тому числі олімпійський спорт, оцінюється значною

мірою позитивно, якщо зосереджувати увагу на тих цінностях, які він у собі

несе. Однак реальна ситуація така, що спортсмени схильні діяти й часто

реально діють всупереч моральним нормам, більш того, багато респондентів

вважають таку ситуацію природною, і вони схильні вибачати спортсменам

багато порушень правил. Лише 23% опитаних виходять із того, що обов’язок

кожного гравця чітко дотримуватися правил, бути чесним і справедливим

навіть якщо він (його команда) програє [152].

25

Досить цікаво, що й опитування самих спортсменів дають аналогічну

картину, тобто спортсмен, приймаючи принцип чесного суперництва як

найважливіший у спорті, припускає можливість у змаганні діяти всупереч

правилам. Відповідно до даних О. Самусенкова, що проводив соціологічне

дослідження ціннісних орієнтацій юних футболістів, більшість із них,

відповідаючи на запитання, як повинен поводитися гравець на футбольному

полі: «відповідно до вимог судді», «відповідно до духу чесної й справедливої

боротьби», «так, щоб отримати якомога більше переваг для своєї команди», –

на перше місце поставили другий варіант відповіді. Разом з тим дані того ж

опитування свідчать, що 80% респондентів в ім'я перемоги неодноразово

порушували правила чесної гри, причому лише 8% з них шкодували про це;

37% заявили, що в аналогічній ситуації вони готові вчинити так само [132].

Закордонні дослідження демонструють подібну картину. Наприклад,

дослідження спортивної поведінки М. Джозефсона, яке було проведене серед

спортсменів-учнів старшої школи у США, показує, що більшість опитаних

вважає негативну поведінку неприйнятною, але разом з тим від чверті до

половини респондентів не бачать нічого поганого у неспортивній поведінці.

Вочевидь такі відповіді є просто відображенням моральних цінностей юних

спортсменів, які, можливо, підсилюються через спортивну діяльність. Так, 20%

респондентів вважають цілком нормальною ситуацію, коли тренер знає про

травми кращого гравця в іншій команді і просить свого гравця атакувати

суперника; 31% вважає прийнятним, коли в футболі тренер просить гравців

імітувати травми, щоби затягти час і отримати додаткові тайм-аути; 67%

схвалюють ситуацію, коли в хокеї тренер відсилає гравця залякати суперника,

щоби таким чином захистити свою команду; 48% нічого не мають проти

ситуації, коли в волейболі гравець торкається м'яча до того, як той вилетить,

суддя не помічає торкання, а гравець не каже про це [283, с. 178].

Американські дослідники з декількох університетів провели опитування

серед 800 спортсменів у віці від 9 до 15, 189 батьків і 61 тренера на тему

спортивної поведінки. Дослідження показало, що близько 10% опитаних

26

схвалюють порушення під час гри, 13% опитаних намагались вдарити

суперника у грі, 31% сперечалися із суддями, 27% можуть назвати свою

поведінку в спорті брудною, 7% тренерів заохочували порушення серед своїх

гравців [283, с. 173].

Одним з найбільш докладних соціологічних досліджень є робота

К. Хейніли на тему «Спорт і міжнародне взаєморозуміння» [209]. Автор

визначає, у якому співвідношенні перебувають тенденції «конфлікту» та

«асоціації» у спорті вищих досягнень, він констатує, що в більшості випадків

дані опитування відповідають прогнозованим результатам. Зокрема, одним з

факторів, що ускладнюють реалізацію спортом можливостей виступити

засобом зміцнення міжнародного співробітництва, є «закритість»

тренувального процесу. З цією обставиною пов’язана нерівність умов

підготовки спортсменів високого класу. Великої шкоди спорту також наносить

допінг. Відзначається також значення настроїв і дій, пов’язаних з

егоцентризмом, а також негативний вплив на його «соціально-культурний

вигляд» не завжди цивілізованої у своїх формах комерціалізації [209].

Коментуючи дані соціологічних опитувань, проведених з метою вивчення

впливу спорту на особистість спортсмена, слід констатувати, що найбільш

змістовними з них є ті, у рамках яких спорт спочатку розглядається як

діяльність, що органічно сполучає в собі протилежні тенденції.

Крім цього, варто брати до уваги кілька обставин, без яких картина місця

особистості в спорті, а також тієї фактичної ролі, яку спорт відіграє у житті

сучасного суспільства, виявляється недостатньо точною.

По-перше, проблема ослаблення механізмів моральної регуляції особистої

поведінки є в сучасній культурі (насамперед – у західній) широко поширеною.

У зв’язку із цим ситуацію релятивного ставлення до моральних цінностей

можна виявити в рамках будь-якої соціальної діяльності, а не тільки в спорті.

По-друге, у спорті чітко проявляється тенденція до того, що як спортсмен,

так і глядач у цілому ухвалюють принцип чесного суперництва у якості одного

з найважливіших принципів у рамках соціальних відносин. Щоправда, це

27

прийняття здійснюється на декларативному рівні, і спортсмен у ряді випадків

готовий поступитися обставинам і діяти заради досягнення успіху всупереч

зазначеному принципу. Однак тут варто прийняти до уваги той факт, що в

спорті, уже в силу самої специфіки його організації, людина змушена частіше

звертатися до питання про значимість цього принципу в межах власної

поведінки, ніж в інших випадках, зокрема в інших професійних діяльностей.

По-третє, в спорті система виявлення відхилень поведінки людини від

прийнятих норм є суттєво більшою мірою дієвою й чіткою, ніж в якійсь іншій

ситуації. Одним з учасників змагань завжди є особа, прямим обов’язком якої є

контроль за дотриманням норм учасниками змагань. До того ж здійснення

контролю тут має публічний характер.

По-четверте, слід враховувати, що особистість і професійність тренера

багато в чому визначають поведінку спортсмена, тобто здійснюють

безпосередній вплив на особистість спортсмена (тим більше, що плавання як

вид спорту передбачає не командний, а більш індивідуальній контакт тренера і

плавця). До речі, на велике значення відносин «тренер-плавець» вказують

видатні такі сучасні тренери і плавці, як Г. Турецький, В. Шевєлєв, Дж.

Каунсілмен, О. Красіков, І. Проскура, Д. Телбот, Г. Трой і його плавець Р.

Лохте, Б. Боумен і його учень М. Фелпс, П. Лофонтен, М. Шуберт, П. Деланд,

[26; 27; 63; 103; 123; 162; 192; 194; 219; 224; 260]. Крім того вивченню впливу

тренера на успіх плавця присвячено багато сучасних праць, наприклад це

роботи М. Брукса, Д. Ханнули, Дж. Леонарда [176; 177; 205-207; 259]. Ось як

говорить про взаємодію плавця і тренера трьохразовий Олімпійський чемпіон,

чотириразовий чемпіон Європи Євген Садовий: ―Спортсмен без тренера

закінчується. Дуже важливо чути критику на свою адресу. відчувати, що ви

разом прагнете досягти спільної мети. Спортсмену важливо, щоби зауваження

йому робила не стороння людина з сусідньої доріжки, а свій тренер‖ [131, c.

37].

Як вже говорилося вище, Україна має глибокі проблеми в спортивній

галузі, і проблема сучасної підготовки тренерів є тут однією з ключових. Якщо,

28

оцінюючи спорт, не брати до уваги вищесказане, то судження про спорт як про

соціальний феномен можуть виявитися недостатньо коректними.

1.2. Соціально-культурний сенс спортивного плавання

В цілому це дуже непроста тема. В існуючій літературі нами не виявлено

робіт, у яких ставилося і розгорнуто аналізувалося би питання про соціально-

культурний зміст якого-небудь окремого виду спорту, зокрема плавання. У

традиціях філософії та соціології спорту говориться про спорт вищих досягнень

у цілому, спроби ж конкретизувати отримані при цьому уявлення щодо тієї або

іншої окремої спортивної дисципліни фактично не здійснюються. Тим часом

очевидно, що соціально-культурний зміст кожного виду спорту багато в чому

специфічний. Про це говорить уже та обставина, що різні види спорту

неоднаково популярні як види активних занять.

1.2.1. Соціальна сутність спортивного плавання як виду змагальної

діяльності

В різні історичні епохи в якості видів спортивної діяльності, які були

найбільше соціально значимими, виступали не одні й ті самі спортивні

дисципліни. Наприклад, відомо, що у Прадавній Греції, культивувалися

індивідуальні види спорту, тоді як у наші дні найбільший глядацький інтерес

викликають командні види спорту. Більшість зазначених відмінностей має

істотний соціально-культурний зміст, який і повинен бути виявлений. На нашу

думку, можна вказати в загальному вигляді певну послідовність питань, на які в

ході розв’язання проблеми соціально-культурного змісту будь-якого виду

спорту, у нашому випадку – плавання, слід шукати відповідь. І почати слід з

питання про те, яким специфічним чином забарвлений у спортивному плаванні

той соціально-культурний зміст, який має спорт вищих досягнень у цілому, як

діяльність, сутнісною особливістю якої є змагальність.

Ми обґрунтували вище положення про те, що спорт – це, насамперед,

змагальна взаємодія індивідів. У цілому, слід зазначити, що дана точка зору

29

широко поширена в соціологічній і педагогічній спортивній літературі [17;

100]. У той же час коло робіт, у яких представники спортивних наук

звертаються до питання про природу самого змагального відношення, доволі

обмежене [21; 29]. Суперечливі й думки авторів щодо реальної масштабності

змагальності як типу соціальної взаємодії. Так, М. Візитей вважає змагальність

одним із універсальних суспільних відношень. На його думку, дане відношення

стоїть поруч з такими фундаментальними відношеннями людини до світу, як

відношення теоретико-пізнавальні, естетичні, пов’язані із проявом здатності

людини до віри [14]. Польський дослідник Б. Брожанов вважає, що змагальне

відношення повинно бути визнано в якості одного з тих архетипів, властивих

людині, на які вказував Карл Густав Юнг [5]. З іншого боку, В. Столяров

заперечує універсальний характер змагальної міжособистісної взаємодії [152].

Аналогічної думки дотримуються В. Пономарчук і В. Козлова [122].

Ми схильні погодитися з першою з названих вище точок зору, тобто

прийняти, що змагальна взаємодія є універсальною і притаманною практично

будь-яким життєвим ситуаціям, у яких людина проявляє себе цілісно. Слід

підкреслити, що такого роду позиція широко представлена у філософській і

соціологічній літературі в рамках досліджень, у яких автори в тому або іншому

контексті розглядають проблему міжособистісних взаємодій [46; 62].

У чому сутність змагальності, з чим пов’язана і як реально проявляється її

універсальність? Існує думка, підкріплена посиланнями на ряд авторів [3; 75],

що змагання, або суперництво лежить в основі такого універсального акту

людського існування, як акт самосвідомості [18]. Саме ця концепція, на нашу

думку, є найбільш перспективною. Приймається те, що вже сам по собі акт

самосвідомості, припускає співвіднесеність даного індивіда в тому або іншому

його прояві з іншим індивідом. Підкреслюється, що дане співвіднесення у

процесі свого здійснення, і в підсумку завжди зацікавлено сприймається й

співпереживається суб’єктом. «Самовизначення, – відзначає Ю. Хабермас, – не

констатація, воно є зацікавленою самопрезентацією» [165, c. 204]. Таким

30

чином, в основі акту самовизначення лежить співставлення «я – інший», а

також оцінка цього співставлення, а значить, лежить також і змагальність.

Отже, самореалізація людини є процес, який здійснюється за формулою

змагальності. Спортивне змагання відтворює цю формулу гранично

артикульованому вигляді. Глядацьке сприйняття спортивного суперництва

дозволяє людині пропустити себе на емоційному рівні через цю формулу,

пройти через переживання, які розгортаються відповідно до цієї формули і які

глибинно притаманні кожній людині як свідомому, рефлексивному суб’єкту,

але у звичайній життєвій ситуації далеко не завжди виявляються

актуалізованими, такими, що мають виразність і сфокусованість.

У чому сутність цих переживань? Загальна логіка людського

самоствердження відповідно до уявлень сучасної філософії й психології така: я

співвіднесений з певним співтовариством індивідів, до якого ми обидва (я й

інший) належимо. Як члени даного співтовариства, ми об’єднані певними

загальними принципами, відповідно до яких існує саме дане співтовариство. У

сфері спортивної діяльності це принцип чесного суперництва. Відповідно до

нього я та інший представлені в змагальному співставленні як споконвічно

рівнодостойні суб’єкти і як суб’єкти, яким надані однакові можливості для

самореалізації й самоствердження. Спорт дозволяє людині не просто

виокремитися, але виокремитися серед рівнодостойних, і сам факт

виокремленості зберігає тут мою рівнодостойність з іншими індивідами.

Суттєво, однак, те, що даний процес на рівні самопереживання спортсмена

внутрішньо суперечливий. З одного боку, він припускає прагнення спортсмена

до індивідуалізації, до особистого успіху, до перемоги великого масштабу. З

іншого боку, виступаючи в якості суб’єкта, який повинен діяти чітко за

встановленими правилами і який визнає значимість цих правил, а значить не

просто формально їх дотримується, а відстоює їх і дотримується принципу

чесного суперництва, спортсмен урівнює, ототожнює себе з іншими.

Збалансованість одного й іншого прагнення в спортивній діяльності – це

завжди ознака культурно й морально повноцінного її варіанту. Це завжди

31

випадок повномасштабної реалізації спортивної діяльності як соціального

феномена, і це також випадок оптимального варіанту соціальної взаємодії

людських індивідів. Спорт в основі своїй є діяльністю, яка організована

відповідно до принципу зазначеного балансу.

Соціально-культурний зміст спорту вищих досягнень, не є константою. У

цілому цей зміст може суттєво змінюватися. Він може бути актуалізований і

реалізований в одних ситуаціях більшою, в інших – меншою мірою. Даний факт

має як суб’єктивні, так і об’єктивні передумови. У першому випадку слід

прийняти, зокрема, до уваги ту істотну відмінність ситуацій, котра має місце в

командних та індивідуальних видах спорту, а також у випадку, коли ми маємо

справу з видами спорту, де є безпосередній фізичний контакт суперників, і

видами спорту, де такого контакту немає. Це принципово важливі обставини,

що мають значні наслідки. Дійсно, у такому командному й контактному виді

спорту, як, наприклад, футбол або хокей, реальною є ситуація, коли спортсмен

може обирати ту внутрішню настанову, відповідно до якої він реалізує принцип

чесного суперництва. А саме: він може діяти чітко за правилами (1-а

настанова), може дотримуватись цих правил «суто формально» (2-а настанова),

а може діяти, принаймні, в окремих епізодах, на «межі фолу» і навіть – за

межами припустимого (3-я настанова). Зазначимо, що в соціології спорту

справедливо відзначається, що даний бік справи є важливим чинником того, що

саме командні види спорту є сьогодні найбільш популярними [18].

В індивідуальних видах спорту й, насамперед, там, де немає прямого

фізичного контакту між суперниками, ситуація інша: тут практично неможливо

перемогти за рахунок несумлінного дотримання змагальних правил. Тут такого

роду факти неодмінно будуть помічені. Плавання відноситься саме до таких

видів спорту. Його соціально-культурний зміст пов’язаний з тим, що він є

випадком, у якому радість перемоги безпосередньо сполучена з радістю з

приводу того, що ця перемога досягнута в межах соціального простору, де чітко

й послідовно проведений у життя принцип справедливого змагання. У

соціальних просторах, не побудованих відповідно до даного принципу, або в

32

умовах, коли даний принцип реалізується менш послідовно й повно, перемога

не настільки певна, однозначна й не настільки надихає людину. Крім того, ще

одна особливість дарує щиру радість від змаганні у плаванні – якщо плавець

змагається, він змагається, як правило, або з рівними або з кращими

спортсменами (інакше втрачається сенс перемоги в індивідуальному виді

спорту). В цьому разі плавець може радіти як у випадку фактичної перемоги

(відповідно до місця, яке він посів), так і у випадку поразки (якщо він програв

дистанцію, але виграв сам у себе або у своїх суперників кращій час; в плаванні,

як відомо високо цінується поліпшений власний час, і особливо це стосується

пострадянських країн, де за виконані нормативи присвоюються певні спортивні

розряди) [261, c. 219]. Д. Бертон і Т. Редеке вважають, що справжній учасник

змагання той, у кого в пріоритеті не перемога, а самовдосконалення, хто

концентрується на процесі, а не на результаті. Справжні «конкурсанти»

приймають виклики і розуміють, що зможуть вдосконалитись тільки коли їх

підштовхнуть до цього їхні сильніші суперники [181, c. 13].

Соціально-культурний зміст плавання пов'язаний саме із зазначеними

особливостями. Спортивна перемога – це фактор зміцнення у свідомості людей

принципів справедливості й честі як найважливіших передумов

повномасштабного людського самоствердження. Тут індивідуальний успіх

цінується особливо високо, але високо цінується й принцип, відповідно до

якого цей успіх досягається, – чесне суперництво. Видатний американський

тренер Марк Шуберт створив своєрідну «філософію змагального плавання»,

яка складається з двох десятків принципів, серед яких є наступний: «всі ми є

людьми, які плавають, а не плавцями». Це означає, що спортсмени повинні

перед усім у змаганні і поза ним поводить як люди у стосунках з іншими

людьми. Гарні моральні якості напевно, на думку М. Шуберта, допоможуть

стати відмінним плавцем [261, c. 233].

Крім того сучасні спортивні психологи і тренери з плавання теж

виокремлюють особливості спортивного плавання, які впливають на характер

спортсмена (вірніше – формують його). Наприклад, Едді Різ, який протягом

33

довго часу був тренером в університеті Техасу, говорить таке: «Ніхто при

своєму розумі не обере цей спорт. Хіба це цікаво по дві-чотири години на день

слідкувати за чорною лінією на дні басейну без будь-якої інформації зовні або

стимулу? Крім того, єдиний шлях проплисти швидше – це працювати більше»

[169].

Спортивний психолог і консультант олімпійської збірної США з плавання

Алан Гольдберг вважає, що подолати «одноманітність» такого виду спорту як

плавання можна лише за допомогою щирої любові до цього спорту, тобто

тільки задоволення від самого процесу рухової дії у воді допоможе плисти

швидше і краще, інакше спортсмену просто треба йти з плавання. Гольдберг

вважає, що секрет швидкого плавання дуже простий – чим більш плавець

розслаблений, чим позитив ніше він мислить, тим швидше він пливе. Надмірна

концентрація і відчуття важливості змагання не підходять для цього виду

спорту. Жодна фізична підготовка і досконала техніка не допоможуть плавцю

перемогти якщо він повністю не відданий руховій дії у воді [199; 200].

Заслужений тренер України Ю.М. Зєвін теж знаходить у плаванні певні

особливості, які вирізняють цей вид спорту з-проміж інших: «В моєму уявлення

плавання – дуже нудний вид спорту… Весь час від одного бортика до іншого,

за один день тренувань плавці намотують більше десяти кілометрів. Це

накладає певний відбиток і на їх характер, і на все їхнє життя. Але плавання має

багато гарних речей. Цей вид спорту виховує терпіння, витримку, я сподіваюсь,

стійкість до ударів долі. Навіть просто загартовує характер, що у нашому

непростому дорослому житті дуже важливо» [83].

Соціально-сенсовну наповненість плавання отримує, однак, не тільки через

те, що плавання – це вид соціальної активності, в основі якого лежить чітко

регламентована, така, що реалізує принцип чесного суперництва, змагальна

діяльність. Справа також у тому, що спорт – це вид активності, у якому суб’єкт

перебуває в тісному контакті з навколишнім середовищем, і що його

майстерність, а значить і успіх виступу в змаганні, визначений характером

зазначеного контакту. Очевидно, що ця взаємодія неоднакова в різних видах

34

спорту. Для плавання характерним є те, що контакт тіла із середовищем є

всеосяжним, це контакт тіла в цілому.

1.2.2. Соціально-культурний потенціал рухової дії спортсмена у

плаванні

Соціально-культурний зміст рухових дій, традиційно представлених у тому

або іншому виді спорту вищих досягнень, практично ніколи не ставав

предметом значної уваги дослідників на філософському, соціологічному або

педагогічному рівні. Однак саме в такому аспекті розглядається рухова дія

людини в східній культурі. Зокрема, питання про світоглядний зміст рухової дії

є центральним при розгляді східних єдиноборств, інтерес до яких протягом

останніх декількох десятків років є у західній культурі дуже високим. Такого

роду питання є цілком правомірним. Дійсно, високотехнічна рухова дія дає нам

зразки гармонійної взаємодії суб’єкту із середовищем. Такого роду гармонія є

ситуацією, дуже багатою на соціально-культурні, світоглядні й морально-

психологічні змісти.

Випадок плавання за даних обставин є особливо цікавим. Саме тут

середовище, у якому діє суб’єкт і до гармонії з яким він інтуїтивно прагне,

надане йому у всеосяжному варіанті. Контакт тіла спортсмена із середовищем,

у порівнянні з іншими випадками моторної, зокрема спортивно-рухової

поведінки людини, є особливо повним. Це не випадок легкоатлетичного бігу,

або підняття штанги, або рухових дій під час спортивної гри.

У зв’язку зі сказаним цікаво звернути увагу на особливу роль взаємодії

людини з водним середовищем в процесі антропогенезу. У роботах Б. Вуда,

К. Хаїта й Ф. Табіоси, висловлене припущення, що людина еволюціонувала в

ситуації, коли головним її завданням було пристосування до земноводного

існування. Життя поблизу водойм і використання їх як джерел їжі вимагало

здатності плавати й пірнати, що відрізняло людину від інших мавп. Можна

поставити під сумнів такого роду думку, вважаючи її недостатньо

обґрунтованою у контексті суджень про основні фактори еволюції людини.

35

Однак, безсумнівним є те (на це звертають увагу зазначені автори), що

анатомічні особливості людини дійсно вказують на її можливості гармонійно

бути присутньою у водній стихії: розвинутий шар підшкірного жиру, низьке

положення гортані щодо носоглотки (характерно для морських ссавців),

високий ніс, що запобігає потраплянню води до носоглотки, еластична шкіра з

достатньою кількістю сальних залоз. Усе це сприяє плаванню й пірнанню.

Зі сказаного вище випливає, що плавання – це той випадок гармонії

людини із середовищем, до якого вона особливо схильна. Розглянемо

докладніше деякі сторони цієї гармонії. Відомо, що технічно досконале

володіння руховою дією в плаванні передбачає, що спортсменові доступні

специфічні стани, у рамках яких те, що відбувається, може бути концентровано

представлене йому у відчутті води, на яке він орієнтується в русі, та на якому

він зосереджує свою свідомість на дистанції. Багато видатних тренерів прямо

говорять про наявність такого відчуття, як про найважливіший показник, за

яким видатний плавець відрізняється від звичайного. Д. Телбот, відомий

австрійський тренер із плавання, стверджує, що незалежно від рівня розвитку

фізичних якостей майбутній плавець-чемпіон повинен мати відчуття води [162].

Американський тренер Дж. Каунсилмен, відзначає, що до однієї з рис, які

відрізняють гарного плавця від середнього й поганого, можна віднести

чутливість рук до зміни тиску води під час виконання гребків руками [63].

«Відчуття води», як показує аналіз, – це переживання, у якому тісно

сполучені два інших відчуття – «відчуття середовища» і «відчуття тіла». По

суті це особливий різновид медитаційного стану, і питання про його

світоглядний і соціально-культурний сенс є природнім і коректним. Який зміст

цих сенсів? Медитаційні стани в спорті, на кшталт «відчуття води» у плавця,

відкривають спортсмену досвід тих світоглядних інтуїцій і морально-

психологічних переживань, навколо яких будується східна культура.

Якщо вести мову про загальну ситуацію, яка тут має місце, то слід із жалем

констатувати, що спортсмен мало підготовлений до того, щоби

використовувати соціально-культурний і світоглядний досвід зазначеного

36

характеру для свого особистісного розвитку, а також для росту спортивного

результату. Відчуття води для нього – це винятково технічний,

інструментальний момент у розв’язанні завдання оптимізації плавальної дії як

такої. Втім, треба зазначати, що сучасні закордонні автори, серед яких і відомі

тренери з плавання (С. Колвін, Е. Хайнс, Т. Лафлін, Дж. Монгомері, Дж. Ямбор,

М. Шуберт) впевнені, що «відчуття води» є однією з визначальних навичок для

плавця [187; 208; 220; 221; 235; 259; 261].

У той же час необхідно підкреслити, що загальна ситуація, в якій у цей час

(межа ХХ-ХХI ст.) будь-яка людина, зокрема спортсмен, перебуває, сприяє

тому, що соціально-культурні сенси, пов’язані із самою по собі Дією, що здатна

забезпечувати медитаційні стани, стали предметом більш пильної уваги, ніж в

минулі роки, – і з боку спортсмена, і з боку глядача. Втім представники

більшості видів спорту, зокрема плавання, усе ще не знаходять належною

мірою в східних протиборствах тих «зразків для наслідування», які могли б

бути корисними в розв’язанні завдань досягнення високого змагального

результату й особистісного зростання спортсмена.

Принципово важливим є питання про можливе сполучення векторів двох

сенсів, і які можна виявити в ситуації активного виконання людиною будь-якої

рухової дії, у тому числі – у спортивному плаванні: сенсу, відбитого в східній

світоглядній традиції, і сенсу, характерного для традиції західної. Ми

звернемося до даного питання пізніше, коли мова йтиме про вплив спорту на

особистість і про вибір стратегії тих педагогічних впливів на спортсмена, які

слід використовувати в реальних обставинах, характерних для сучасного

спорту (див. розділ 3 дисертаційної роботи).

Висновки до розділу 1

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

1. Проблема соціально-культурного змісту окремого виду спорту, зокрема

плавання, у методологічному відношенні практично цілком не розроблена.

Труднощі, що виникають під час здійснення відповідних спроб, пов’язані перш

37

за все з дискусійним характером питання про соціальну природу спорту вищих

досягнень, а також із браком концептуально перспективного гуманітарного

підходу до аналізу рухової активності, що складає основу окремого виду

спорту, в тому числі плавання.

2. Розгляд методологічних підходів, прийнятих у сучасній філософії і

соціології спорту, показує, що у більшості випадків ці підходи є недостатньо

ефективними. Найбільш прийнятними є підхід, запропонований М. Візитеєм,

який визначає спорт як офіційно організовану, таку, що регулярно

повторюється, побудовану відповідно до принципу чесного суперництва,

змагальну, самодостатню в якості змагальної діяльність [20].

3. Плавання, як різновид змагальної спортивної діяльності, несе у собі ті

самі внутрішні протиріччя, що й спорт в цілому. З одного боку, тут реалізується

прагнення до особистого успіху, до індивідуалізації, однак, з іншого – дане

прагнення може бути повністю реалізовано лише у тому випадку, коли воно

корелює з прагненням до співучасті, тобто до зміцнення основ існування

співтовариства, членом якого є людина, і в якому вона хоче виокремитись.

Зазначений баланс прагнень у спорті може бути реалізований в тому випадку,

коли спортсмен приймає як високу цінність принцип чесного суперництва, і

коли він активно відстоює цей принцип.

4. Спортсмен у плаванні залучений у відносини декількох типів, зокрема, із

суперником і з середовищем. Характер взаємовпливу цих відносин може бути

різним: збалансованість, гармонія, що має місце в одному випадку, не

обов’язково супроводжується гармонією і збалансованістю в іншому. Ми

сформулювали гіпотезу, що гармонія із середовищем сприяє встановленню

гармонійних відносин спортсмена з суперником, а останнє в свою чергу, сприяє

тому, щоби перше отримало особливо повний розвиток. Дана гіпотеза була

перевірена автором в межах соціологічного дослідження, шляхом анкетного

опитування українських плавців вищої кваліфікації. Результати цього

дослідження обговорюватимуться у розділі 4).

38

Результати досліджень, що містяться у даному розділі дисертаційної

роботи, представлені у трьох авторських публікаціях [64; 65; 70].

39

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Методи дослідження

У дисертаційній роботі було використано ряд загальнонаукових методів

дослідження, а саме:

1. Метод аналізу наукової літератури.

2. Метод системного аналізу.

3. Метод порівняння і зіставлення.

4. Метод соціологічного дослідження.

5. Метод описової статистики.

Розглянемо, як конкретно в дисертаційній роботі використовувався кожен

із зазначених методів дослідження.

2.1.1. Метод аналізу наукової літератури

Досягнення загальної мети дослідження, а також розв’язання поставлених

завдань вимагало отримання чітких уявлень про ступінь наукової розробленості

ряду проблем у сфері філософії, соціології, психології, а також педагогіки

спорту вищих досягнень, насамперед – спортивного плавання.

Аналіз монографічної та періодичної літератури дозволив, по-перше,

виявити певні недоробки в методології аналізу спорту вищих досягнень як

соціального явища, та показав практично повну відсутність науково

апробованих підходів, які можна було б використовувати при аналізі окремих

видів спорту як соціально-культурних феноменів, у тому числі при аналізі

спортивного плавання.

По-друге, дозволив показати, що непродуктивність розробки соціально-

педагогічних проблем плавання багато в чому обумовлена слабкістю

концептуальних основ, на яких будується розгляд відповідних проблем.

40

По-третє, надав можливість отримати картину, що відображає загальну

тенденцію ослаблення уваги дослідників протягом останніх десятиліть до

питань виховної роботи й морально-вольової підготовки спортсменів, яка існує

на рівні відповідних наукових публікацій.

По-четверте, надав можливість показати певні недоліки у розв’язанні

питання про вплив спорту, зокрема, спортивного плавання, на особистість, що

проявляються в недооцінці значення моральної складової зазначеного впливу.

По-п’яте, дозволив конкретизувати питання про зміст досліджень,

спрямованих на визначення головного напрямку, у якому слід вести роботу з

удосконалення системи виховної роботи зі спортсменами, зокрема у випадку

спортивного плавання.

2.1.2. Метод системного аналізу

Системний аналіз має важливе значення для вирішення поставлених у

роботі задач. Цей метод формувався протягом багатьох століть. Його

використання можна знайти ще у роботах давньогрецьких учених (Аристотель,

Платон, Анаксагор та інші). Серед інших відомих авторів, які багато уваги

приділяли розробці даного методу, слід назвати в першу чергу (Р. Декарт,

Е. Кант, О.М. Авер’янов, І. Пригожин, О.О. Богданов, Л. Берталанфі,

В.М. Глушков, В.Г. Афанасьєв). Сьогодні під системним аналізом ми зазвичай

розуміємо підхід, коли будь-який складний об’єкт розглядається в якості

відносно самостійної системи зі своїми особливостями функціонування і

розвитку. Системний підхід передбачає уявлення предмету, що досліджується

як певної системи, яка має такі характерні ознаки: елементарний склад,

структура як форма взаємозв’язку елементів, функції елементів і цілого, єдність

внутрішнього і зовнішнього середовища системи, закони розвитку системи та її

складових [154].

Використання даного методу дало нам можливість розглянути спорт

вищих досягнень, у тому числі плавання, як цілісний соціально-культурний

феномен, що має складну внутрішню структуру, яка представляє собою

41

сукупність різнорідних елементів, об'єднаних у цілісну систему, що функціонує

узгоджено. Насамперед спорт з’являється як соціальний феномен, що має

об’єктивні, суб’єктивні й трансцендентальні складові. Відповідно аналіз

припускає послідовну реалізацію декількох підходів, у кожному з яких

проводиться розгляд переважно однієї із зазначених складових феномена

«спорт».

Відзначимо, що в процесі здійснення системного аналізу ми керувалися

тими настановами, які прийняті в рамках сучасного наукового дослідження в

якості основних. Це зокрема настанови, відповідно до яких рекомендується

діяти при формулюванні визначень феноменів, що аналізуються в роботі

(насамперед це стосується вихідних дефініцій, тобто дефініцій, з яких

починається аналіз). Мова йде про такі настанови як:

- всеосяжність – прагнення виявити загальні закономірності, виявити

інваріантність, незадоволеність тільки лише описом однократних і одиничних

випадків поведінки розглянутих предметів, процесів і явищ. Відповідність

пізнавальній установці, відповідно до якої, чим більш всеосяжним є пояснення

якого-небудь явища, тим більш імовірним є прогнозування його прояву;

- точність у визначенні ознак, а також у використанні й визначенні понять;

- вимога простоти, тобто економічності наукового дослідження. Прагнення

досягнення цілей з якомога меншою кількістю основних понять і зв’язків.

Результати дослідження повинні бути чіткими й визначеними;

- об’єктивність – детальний і точний виклад питання, що дає можливість

перевіряти й контролювати дослідження;

- публічність – публікація результатів дослідження, можливість відкритої

критики [3].

Оскільки дисертаційне дослідження присвячене аналізу спорту як

соціального явища, а також визначенню соціально-педагогічного потенціалу

одного з його видів (спортивного плавання), у роботі використовувалися ті

методологічні підходи, які прийняті в сучасній соціально-філософській і

соціологічній літературі. Дані підходи припускають наступне:

42

1. Першим кроком аналізу є спроба максимально однозначно й повно

охарактеризувати соціальне явище, що цікавить автора, відносно його

об’єктивної складової, або виявлення об’єктивного змісту цього явища. Слід

зазначити, що дана методологічна вимога при дослідженні соціальних явищ, і

особливо дослідженні спорту, нерідко порушується, що знаходить своє

вираження в тій обставині, що на рівні вихідних дефініцій у якості характерних

для спорту особливостей, поряд з об’єктивно властивими йому

характеристиками, подається вказівка на його суб’єктивні характеристики, які

він приблизно має (слід підкреслити, що саме приблизно, оскільки в процесі

формулювання первісних визначень соціального феномена ми можемо

будувати винятково лише гіпотези про його суб’єктивні характеристики).

Такого роду прорахунок називають «психологізмом» у методології. Ось деякі

висловлення відомих авторів із цього приводу. Е. Дюркгейм писав: «Щоразу,

коли соціальне явище пояснюється безпосередньо як психічне явище, ми

можемо бути впевнені, що це пояснення невірне» [48, c. 421].

М. Мамардашвілі: «Пояснення соціальних подій так, щоб ці події не

пояснювалися ані в термінах бажань, ані в термінах мотивацій, ані в термінах

ідеалів, а в якихось інших термінах, є пояснення, що повертає нас до того, що

можна назвати фактичними залежностями, або соціальною фізикою. Соціальне

явище повинно бути розглянуте як природничо-історичне» [95, c. 46].

В. Зінченко і М. Мамардашвілі вважають, що при аналізі соціальних явищ не

слід допускати аргументації від здогадів про внутрішній стан суб’єкта [54].

2. Наступним кроком аналізу повинен бути розгляд соціального явища, що

фіксується у початковій дефініції з позиції об’єктивізму, як феномена, на базі

якого можливе виробництво людської суб’єктивності, в кінцевому підсумку –

рефлексивної здатності людини. Цей підхід відомий у філософії й

культурології, він продуктивно використовується при аналізі соціальних явищ.

Відповідна ідея часто формулюється в судженні «соціальна діяльність робить

свій власний суб’єкт». От, що говорить Х.-Г. Гадамер про феномен людської

гри: «Суб’єкт гри – це не гравець; у найкращому разі гра досягає через граючих

43

свого втілення. <...> Спосіб буття гри не такий, щоб мати на увазі наявність

суб’єкта з ігровою поведінкою. <...> Усяка гра – це становлення стану гри... У

грі реалізується, відповідно, її спосіб буття – це самопрезентація, яка, однак, є

універсальним аспектом буття Природи» [32, c. 148-150]; М. Мамардашвілі про

науку: «Ціль науки – отримання об’єктивного знання – є досяжною тільки тому,

що наука сама робить суб’єкта цього знання, який жодним чином не відданий її

справі й ніколи не відливається ні в який остаточний образ» [95, c. 51];

М. Візитей говорить у свою чергу про людинотворчий потенціал спорту [20].

Слід підкреслити: та обставина, відповідно до якої ми робимо аналіз

спорту, дозволяє уникнути еклектичності, безсистемності, банального

перелічення вихідних визначень феномена «спорт», що є одним з

найпоширеніших недоліків при аналізі даної діяльності. Розглянутий підхід

виступає також як істотна гарантія того, що визначення спорту не буде мати

тавтологічного характеру.

Необхідно додати, що дана методологія дозволяє подолати роз’єднаність

об’єктивістського й суб’єктивістського підходів до аналізу соціального

феномена, що відкриває хід у феноменологічний розгляд спорту.

М. Мерло-Понті вважає: «Найважливіше завоювання феноменології полягає

безсумнівно в тому, що їй вдалося у своєму понятті світу й раціональності

поєднати крайній суб’єктивізм із крайнім об’єктивізмом» [99, c. 20].

3. Феноменологічний розгляд соціального явища відповідає повною мірою

тій стадії розгортання процесу аналізу, на якій дослідник у повному обсязі

відкриває для себе сутність предмету, коли він доходить до його розуміння.

Таким чином, стратегія аналізу соціального явища полягає в цілому в тому, що

в процесі її реалізації дослідник, використовує точки зору об’єктивізму,

суб’єктивізму й феноменологізму (трансценденталізму), послідовно переходячи

від однієї до іншої.

Слід зазначити, що при аналізі спорту як змагальної діяльності такого роду

підхід використовує М. Візитей, який визначає його як «метод зміни

методологічних парадигм» [18, c. 64]. Відзначимо також, що методологічний

44

підхід, який приймається в дисертаційній роботі, дає можливість забезпечити ті

вимоги у визначенні наукових і філософських понять, які формулюються

авторами, і які в цілому є слушними, але шлях до яких часто у відповідних

публікаціях не вказується. «Визначення понять, – відзначає, зокрема,

М. Башеєва, – це один з важливих і розповсюджених засобів передачі

інформації в концентрованому вигляді. Воно повинно бути не тільки істинним

за змістом, але й вірним за своєю будовою, за формою. Якщо істинність

визначення обумовлюється відповідністю зазначених у ньому ознак дійсним

властивостям певного предмету, то його слушність залежить від його

структури, яка регулюється відповідними правилами. Таких правил чотири:

1. Визначення повинно бути домірним, тобто обсяг визначального поняття

повинен бути рівним обсягу поняття, що визначається.

2. Визначення не повинно створювати коло, бути тавтологією.

3. Визначення повинно бути чітким і ясним.

4. Визначення не повинно бути негативним» [4].

Слід підкреслити, що дані судження, по суті, не є, однак, методологією,

оскільки не позначають шляху, на якому можна отримати визначення, що

відповідають тим вимогам, які названі вище.

Варто зазначити також, що сам по собі факт відповідності зазначеним

критеріям не забезпечує напевно істинності, тобто наукової значимості. Підхід,

про який тут йдеться, намагаються використовувати також і в науках про спорт.

Це робить, зокрема В. І. Столяров. Автор справедливо вказує, що формовані

дефініції повинні відповідати певним вимогам:

1. Бути ефективними, тобто мати необхідну силу, що диференціює.

2. У них повинен бути реалізований принцип розрізнення змістовного й

термінологічного аспектів процесу визначення понять.

3. Повинна бути прийнята до уваги необхідність обліку всієї сукупності

понять, що використовуються [148].

Підкреслимо, що зазначені підходи успішно працюють, однак, лише в тому

випадку, коли вони реалізуються в межах повномасштабного системного

45

аналізу, у якому соціальний феномен споконвічно розглядається як потрійне за

своїм складом утворення.

2.1.3. Метод порівняння і зіставлення

Метод порівняння і зіставлення є одним з найдавніших у науці. Він

використовується усіма галузями науки. Порівняння у науці використовується

як метод, що спрямований на засіб пізнання окремого, особливого и загального;

розкриває причини певних явищ, є засобом класифікації і систематизації

предметів і явищ, необхідною складовою будь-якого умовиводу, одним із

засобів доказу [95]. Ми не можемо назвати конкретного автора цього методу,

але серед найвідоміших його розробників слід згадати Л. Харві, Г. Алмонда,

С. Вербу, К. Плюммера, Л. Уільямс і О. Дунсмур.

Зіставлення як метод наукового аналізу активно використовувалося в

роботі для: розгляду існуючих у літературі методологічних підходів до аналізу

спорту як соціального явища; аналізу спроб, що мають місце в наукових

публікаціях, дати вихідне визначення феномена «спорт»; вивчення уявлень

різних авторів про соціально-культурний потенціал спорту, зокрема, про їхнє

розуміння суті принципу олімпізму.

Однак особливо активно даний метод застосовувався у зв’язку з тією

обставиною, що досягнення цілей, які ставилися в дослідженні, вимагало

постійного зіставлення спортивного плавання як соціально-культурного

феномена з іншими видами спорту, а також зі спортом вищих досягнень у

цілому. Насамперед це стосується питання про вплив спортивних занять того

або іншого типу на особистість. Був проведений аналіз психологічних

особливостей людини, що займається різними видами спорту, у тому числі

плаванням. Аналогічним чином ми послідовно використовували порівняльний

метод у випадку, коли плавання розглядалося у світлі ідей і принципів, що

становлять основу сучасної системи класифікації видів спорту.

46

2.1.4. Метод соціологічного дослідження

Методи соціологічного дослідження теж належать до найбільш

широковживаних у сучасній науці і практиці. З розвитком інформаційних і

комп’ютерних технологій ці методи почали широко використовуватись у світі.

Серед авторів, які зробили великий внесок у розробку і опис цих методів, слід

назвати Дж. Б. Манхейма і Р. Річа, Е. Гідденса, В. Ядова, Ф. Знанецького та

інших. Ми використовували анонімне анкетне опитування – метод вивчення

думки вибірки респондентів на відкриті і закриті питання, що дає можливість

досліднику отримати дані для вирішення поставленого завдання [96].

Необхідність використання даних методів у дисертаційній роботі

пов’язана в першу чергу з тим, що для здійснення однієї з головних цілей

дослідження – визначення напрямку, у якому слід вести удосконалення системи

виховної роботи в сучасному спортивному плаванні, необхідно було мати чіткі,

відповідні до реального положення справ, уявлення про думку спортсменів з

низки визначальних у професійному та світоглядному плані питань.

Соціологічне дослідження мало на меті оцінити рівень і характер

компетенції спортсменів із зазначених питань і тим самим закласти основи для

визначення змісту відповідної підготовки, яку слід проводити в спортивному

плаванні з метою повномасштабного забезпечення спортсменові можливості

самореалізації в спорті – в особистісному і в професійному плані. Соціологічне

дослідження проводилося за допомогою анонімного анкетного опитування.

Питання в анкеті були об'єднані в наступні блоки, що відповідають

завданням дослідження:

- про сутність олімпійської ідеї та ступені її реалізації на практиці;

- про залежність спортивного результату від настанови спортсмена на

обов’язкове дотримання в рамках спортивного суперництва моральних норм;

- про допінг і ставлення спортсмена до фактів його використання;

- про функції спорту в сучасному суспільстві;

- про мотиви занять спортсмена плаванням;

- про зміст змагальної взаємодії спортсменів і її виховний потенціал;

47

- про ставлення спортсмена до суперника й вплив цього ставлення на

змагальний результат;

- про характер взаємин спортсмена із середовищем.

Загалом анкета містить 41 питання. Повна версія анкети представлена у

додатку А.

2.1.5. Метод описової статистики

В роботі використовувався метод описової (дескриптивної) статистики для

обробки емпіричних даних, їх систематизації, представлення у вигляді діаграм і

таблиць, а також кількісного опису, для перетворення кількісних даних у

форму, зручну для сприйняття і обговорення [50]. Цей метод відноситься до

математичних методів обробки даних. Серед авторів, які приділи увагу

розробці його інструментарію, слід назвати Г. Боля, І. Єлісєєву і М. Юзбашева,

С. Васнєва. Використання даного методу дозволило проаналізувати уявлення,

оцінки, настрої, які мають плавці вищої кваліфікації України стосовно спорту

вищих досягнень.

2.2. Організація дослідження

Дослідження виконане в рамках системи підготовки аспірантів і здобувачів

у Національному університеті фізичного виховання і спорту України протягом

2009-2011 років. У процесі його проведення можна виокремити чотири етапи.

На першому етапі (2009 рік) був здійснений інформаційний пошук і

аналіз літературних джерел. Були розглянуті публікації з проблем філософії,

соціології, психології та педагогіки спорту, а також виховної роботи зі

спортсменами у плаванні, виконані в Україні і за її межами.

На цій основі був визначений ступінь наукової розробленості

досліджуваної проблеми, сформульовані методологічні підходи до аналізу

ситуації, що склалася в сфері соціально-педагогічної підготовки українських

плавців. Це дозволило визначити об’єкт і предмет, поставити мету й завдання

48

дослідження, визначити сукупність наукових методів, використання яких

забезпечувало б високий ступінь ефективності досліджень.

На другому етапі (2009-2010 роки) було здійснено аналітичне

опрацювання проблем методології аналізу спорту вищих досягнень, його

соціально-культурного змісту, особливостей його функціонування в

суспільстві, впливу занять спортом, зокрема спортивним плаванням, на

особистість. Досліджені питання щодо соціально-педагогічного потенціалу

плавання. Особливу увагу й широку теоретичну розробку отримало питання

про сутність змагальних відносин спортсменів, у тому числі в плаванні.

На третьому етапі (2010 рік) підготовки дисертаційної роботи був

проведений соціологічний аналіз уявлень, які були характерні для спортсменів-

плавців вищої кваліфікації України, – про соціально-культурний потенціал

спорту, про сутність ідеї олімпізму, про мотивацію занять спортом, а також про

ті настанови й принципи, відповідно до яких будується реальна поведінка

спортсменів у процесі змагання та за його межами; також була проведена

обробка отриманих у ході опитування результатів. Опитування проводилося

протягом липня-серпня 2010 р. у спортивному комплексі «Метеор»

(м. Дніпропетровськ), який є базою національної олімпійської і паралімпійської

підготовки з плавання, а також у Національному центрі паралімпійської і

дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів (м. Євпаторія).

У проведеному опитуванні взяв участь 201 спортсмен вищої кваліфікації

(це спортсмени, які входять до основного складу національної збірної команди

України з плавання, спортсмени, які є кандидатами в збірну та її резервом

станом на період липень-серпень 2010 року, а також плавці, котрі мають

кваліфікацію КМСУ й вище, але тільки ті, які не мають безпосереднього

відношення до національної збірної на момент проведення дослідження). Склад

респондентів був визначений з урахуванням завдань дослідження. Він

представлений на рисунках 2.1-2.3.

49

Рис. 2.1. Ґендерний склад респондентів, %:

− жінки;

− чоловіки

Для опитування були обрані наступні три категорії респондентів: члени

основного складу національної збірної України з плавання − 80 осіб, кандидати

до складу національної команди й резерв − 63 особи, інші (плавці з розрядом

КМСУ і вище, ті, що не мають безпосереднього відношення до національної

збірної на момент проведення дослідження) − 58 осіб.

Варіанти відповідей

Рис. 2.2. Склад респондентів за категоріями:

1 − члени національної збірної команди з плавання;

2 − кандидати, резерв національної збірної;

3 − інші

Розподіл респондентів відповідно до рівня їх спортивної майстерності

представлений на рисунку 2.3:

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

50

Рис. 2.3. Склад респондентів за рівнем спортивної майстерності, %:

– КМСУ;

– МСУ;

– ЗМСУ;

– МСМК

Генеральна сукупність членів національної збірної України з плавання на

момент проведення дослідження становила – 90 осіб, генеральна сукупність

кандидатів у збірну й резерву становила – 107 осіб. Було опитано 89% і 60%

відповідно до генеральної сукупності основного складу національної збірної й

кандидатів у збірну й резерву відповідно. Вибір респондентів був випадковий.

Таким чином, вибірка є репрезентативною. Результати опитування повністю

наведені у таблиці, яка міститься додатку Б.

На четвертому етапі (2011 рік) на підставі даних теоретичного аналізу а

також результатів соціологічного опитування плавців було розглянуто питання

виховної роботи в спорті в нових умовах, визначено шляхи удосконалення

світоглядної підготовки спортсмена. Розроблені практичні рекомендації з

удосконалення виховної роботи в спортивному плаванні, впроваджено

результати дослідження у практику, сформульовано висновки дослідження,

здійснено оформлення дисертаційної роботи.

51

РОЗДІЛ 3

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

СПОРТИВНОГО ПЛАВАННЯ

Питання про вплив на особистість занять спортивним плаванням у

переважній більшості випадків досліджується на психологічному рівні.

Публікації, де б ці питання розглядалися відповідно до філософських або

соціологічних підходів, фактично повністю відсутні. У зв’язку з цим доцільно

розглядати проблему впливу спорту на особистість людини, що спеціалізується

в тому або іншому виді плавання, у два етапи: спочатку на психологічному

рівні, а потім – на філософсько-соціологічному. Відзначимо, що це значною

мірою різні методологічні підходи до аналізу особистості. Це гостро ставить

завдання їх узгодження у зв’язку з необхідністю розв’язання тих або інших

виховних завдань у спорті (про це мова йтиме в заключній частині даного

розділу дисертаційної роботи).

3.1. Сучасні дослідження психологічних особливостей людини, що

займається спортивним плаванням

Сьогодні існує значна кількість досліджень, у яких автори ставлять перед

собою завдання виявити психологічні та індивідуально-типологічні особливості

спортсменів, що спеціалізуються у різних спортивних дисциплінах, у тому

числі в плаванні.

Е. Герон проводила порівняльне вивчення представників декількох видів

спорту (плавців також), використовуючи метод шкали оцінок [37]. Дев’яносто

вісім авторитетних і компетентних фахівців (тренери та спортсмени) оцінювали

за семибальною шкалою психічні якості, які були їм надані у вигляді списку.

Усього пропонувалося оцінити 125 якостей, серед яких 50 кваліфікувалися як

пізнавально-інтелектуальні, 50 – як емоційно-вольові та 25 – як моральні. При

цьому крайні позиції оціночної шкали були такими: 1 бал – якості, що є, на

52

думку опитуваних, шкідливими для даного виду спорту; 7 балів – якості, які

для даного виду спорту є абсолютно необхідними. У випадку плавання картина

виглядає у такий спосіб: максимальні бали отримали – упевненість (6,29),

прагнення до успіху (6,0) і завзятість (6,0) (оцінка 6 відповідає позиції – «якість

має дуже велике значення для даного виду спорту»); мінімальні оцінки

отримали – здатність до напруги (2,86, приблизно 3,0 бала), що відповідає

твердженню: «якість має невелике значення для даного виду спорту». Далі:

близькі до 6,0 оцінки отримали у плаванні такі якості як: готовність до успіху

(5,81), амбіційність (5,76), рішучість (5,95), самостійність (5,57) [37, с. 46-47].

Слід підкреслити, що більшість якостей, названих для випадку плавання

«дуже важливими», отримали практично настільки ж високі оцінки й у випадку

представників інших видів спорту, які аналізувалися автором – спортивна

гімнастика, волейбол, важка атлетика. Тому слід визнати, що завдання

виявлення специфіки спортивного плавання в рамках проведеного порівняння,

якщо й можна вважати вирішеним, то лише в дуже малому ступені.

Роботи Е. Герон були виконані в 60-ті роки минулого сторіччя. Пізніше

визначне дослідження особливостей характеру плавця високого класу зробив

Ф. Кондратьєв (1969). Використовуючи один із найбільш надійних і

випробуваних у психології особистісних опитувачів Р. Кеттелла, він прагнув

виявити найбільш типові для спортсменів особистісні характеристики.

Вивчалися 18 кандидатів у збірну команди СРСР з плавання. Було визначено,

що спортсмени чітко перевершували середні стандарти тесту «сила характеру»,

який оцінював такі якості як: свідомість, сумлінність, чесність, наявність

твердих внутрішніх норм, самодисциплінованість, завзятість, стійкість. Також

високі оцінки отримали такі якості як: практичність і самостійність, здатність

управляти собою та проявляти велику силу волі. Заслужений тренер України

Віктор Турчин так говорить про якості плавця, необхідні для досягнення

високого результату: «Зовсім не працездатність визначає досягнення

спортсменом максимально високого результату. Особисто я вважаю, що

тренуючи тільки тіло, ніколи не досягнеш вершин, для цього потрібно ще

53

безліч факторів – само організованість, характер, певні психологічні і навіть

генетичні риси. Переконаний, досягнути максимально високих результатів

може тільки ідеально відлагоджений організм – досконалий фізично,

психологічно…» [60].

Коментуючи дані результати, варто, однак, тут відзначити, що більшість

зазначених особливостей, характерні для представників також інших видів

спорту вищих досягнень, крім, можливо, лише такої, як самостійність, яка

відповідає певним особливостям спортивного плавання, де, зокрема, відсутня

можливість якої-небудь зовнішньої підтримки спортсмена з того моменту,

відколи він безпосередньо вступив у змагальні відносини, тобто від початку

руху на дистанції.

У наші дні одне з найбільш докладних досліджень психологічних

особливостей осіб, що займаються спортивним плаванням, здійснив І.О. Юров.

Він поставив завдання: вивчити за тією ж методикою Р. Кеттеллa риси

особистості 70 спортсменів (хлопців і дівчат) у віці 17-20 років, що займаються

плаванням не менш 6-8 років та спеціалізуються на дистанціях 100-200 м усіма

способами плавання (кроль, брас, дельфін, на спині). Проводилося порівняння

тих плавців, які мають звання майстра спорту і тих, хто такого звання не має.

Дослідження показали, що висококваліфіковані спортсмени мали більш високі

показники у порівнянні з менш кваліфікованими з таких позицій як:

«стриманий – товариський», «емоційно нестійкий – стійкий», «поступливий –

наполегливий», «боязкий – ризикований»; і менш високі показники – з позицій:

«твердий – м'який», «практичний – з багатою уявою», «спокійний –

неспокійний». Однак відмінності у всіх даних випадках, як показують оцінки

автора, були статистично недостовірними. Достовірними ж були лише

відмінності у показниках «залежний – самостійний» і «спокійний –

напружений» (спортсмени високої кваліфікації більш самостійні та спокійні –

дана характеристика ще раз підкреслюється як особливо характерна для

плавців). Загальний висновок автора наступний: «Чоловіки-майстри спорту

54

більш стійкі, наполегливі, ризиковані, тверді, спокійні, самостійні, менш

напружені, ніж чоловіки-плавці, які не мають звання майстра спорту» [168].

Значне місце в психологічних дослідженнях плавців займає питання про

їхню стійкість до стресу. Одним з напрямків аналізу тут є оцінка ступеня

фрустрованості спортсмена, а також його реакцій в умовах переживання стресу.

Використовуючи тест С. Розенцвейга з малюнками, які допомагають оцінити

рівень фрустрації, І.О. Юров вивчав особливості протікання фрустраційних

процесів у спортсменів-плавців в умовах змагань. Автор відзначає: «Майстри

(спорту – пояснення Д. К.) в порівнянні з «не майстрами» рідше підкреслюють

наявність перешкод, частіше намагаються захистити себе, більш акцентовані на

досягненні результату або на виході зі скрутного становища. У майстрів більше

реакцій, пов’язаних із звинувачуванням зовнішніх обставин, а також самого

себе, але менше реакцій без звинувачень чогось або когось. Суттєво й інше: у

майстрів більшою мірою, ніж у «не майстрів», сформовані активні форми

захисних механізмів на впливи факторів стресу або перешкод» [168, c. 56-57].

Істотний інтерес, на наш погляд, представляють також результати

порівняння фрустраційних реакцій плавців з реакціями осіб, які є

представниками інших (неспортивних) професійних і непрофесійних

соціальних груп (інженери, студенти-фізики, льотчики цивільної авіації). У них

усіх менше перешкодно-домінантних і самозахисних, але більше дозвільних

реакцій, а за спрямованістю – більше реакцій, пов’язаних із звинувачуванням

зовнішніх обставин, а також самого себе, але менше реакцій без звинувачень

чогось або когось. Останні дані, як ми вважаємо, свідчать на користь висновку,

що у спортсменів високого класу, зокрема у плавців, актуалізовані механізми,

що забезпечують високу толерантність до стресу. Спортсмени переважно здатні

продуктивно реагувати на стрес. Саме реакції без звинувачень, очевидно,

сприяють тому, щоби такого роду продуктивність мала місце [168].

У цілому ж, підбиваючи підсумок досліджень фрустрації, які ми коротко

розглянули, слід сказати, що виявлені якості лише в незначному ступені

можуть бути співвіднесені з особливостями спортивного плавання, і це,

55

безсумнівно, послабляє можливість використання відповідних знань у рамках

педагогічної роботи зі спортсменами-плавцями, а також у рамках психологічної

підготовки цих спортсменів до змагань і тренувань.

Істотний інтерес для виявлення співвіднесеності психофізіологічних

характеристик спортсмена з особливостями спортивної діяльності, у якій він

спеціалізується, зокрема спортивного плавання, представляють дані досліджень

рівня ектравертності-інтровертності та нейротизму спортсмена. І.О. Юров, на

дослідження якого ми вже посилалися, вивчав плавців високої кваліфікації

відповідно до зазначених критеріїв за допомогою класичного в такого роду

дослідженнях опитувача Г. Айзенка (використовувався модифікований –

скорочений варіант опитувача). Показано, що для спортсменів із високим

рівнем нейротизму необхідна ретельно продумана й постійно здійснювана

психологічна підготовка до змагань. Усі дії осіб, які оточують спортсмена,

повинні бути спрямовані на заспокоєння, оптимізацію його стану і

можливостей. Проблема підготовки збільшується, якщо нейротизм збігається з

високими показниками по шкалі екстравертності. У той же час для інтровертів

у більшості випадків характерна більша емоційна стабільність і в

тренувальному, і в змагальному процесах [168]. Це підтверджує й практика

сучасного спортивного плавання. Відомий тренер сучасності Г. Турецький

згадує досвід одного американського тренера, який помітив, що серед гарних

спортсменів найбільш емоційні погано пливуть другу половину дистанції. На

думку Г. Турецького, це не випадково, оскільки спортсмен повинне бути

тренованим не тільки фізично, але й емоційно, він має отримувати всю

необхідну інформацію, яка відповідає його діяльності. За це має відповідати

команда плавця – його тренер, психологи, біохіміки, біомеханіки,

консультанти. Саме вони мають створювати потрібну інформаційну і емоційну

атмосферу навколо плавця для того, аби він досяг свого кращого результату

[26].

Звернемо увагу на ще один напрямок досліджень, у яких здійснюється

спроба встановити взаємозв’язок між психологічними особливостями

56

спортсмена та результативністю його дій у випадку спортивного плавання.

Мова йде про вивчення мотиваційної сфери спортсменів. Дослідженню

мотивації в спорті присвячена велика кількість робіт: А. Пуні (1973);

Ю. Палайма (1973); Т. Джамгаров (1979); Р. Мортенс (1979); Б. Вяткін (1982);

Р. Пілоян (1989); Дж. Леонард (1992); С. Джексон (1994); Дж. Томпсон (1995,

2003); А. Попов (1998); Р. Уэйнберг і Д. Гоулд (2001); М. Шуберт (1992);

Д. Бертон (2008); Д. Ханнула (2001, 2012); Р. Мартенс (2012), та інші. Також

слід згадати видатні праці у напрямку теорії мотивації Ф. Херцберга (1987) і

К. Двек (1999).

Дослідження, проведені І. О. Юровим, приводять його до висновку, що

модель вибору Дж. Аткінсона, обумовлена двома тенденціями – домагатися

успіху й уникати поразок, що особливо часто використовується в психології

спорту, не вичерпує всіх варіантів мотивів, характерних для спортсмена

високого класу, зокрема для спортсмена-плавця. Ці тенденції в ряді випадків

розглядаються окремо. Так, дослідження В. Гошека й М. Ванека присвячене

успіху як мотиваційному фактору спортивної діяльності [43].

Підкреслюється, що мотиви занять спортом можуть суттєво змінюватись

залежно від етапів спортивної кар’єри. Зокрема, на завершальних її стадіях,

нерідко відбувається зсув інтересів спортсмена убік матеріальних результатів

його професійної діяльності, що, загалом кажучи, значною мірою очікувано.

Загальним недоліком вищезгаданих і аналогічних досліджень є та

обставина, що серед мотивів, які вивчаються, фактично повністю відсутні

морально-психологічні мотиви. Тим часом очевидно, що саме вони в кінцевому

підсумку становлять фундамент мотиваційної сфери особистості.

Нейродинамічні характеристики плавців та їх вплив на спортивний

результат також традиційно є предметом пильної уваги психологів. Пошлемося

на дослідження Б. Вяткіна [30-31]. Один з його загальних висновків говорить,

що успіх результату діяльності в умовах змагань обумовлений насамперед

силою нервової системи. Б. Вяткін приводить результат лонгітюдного

дослідження діяльності плавців. Він стверджує, що спортсмени із сильною й

57

слабкою нервовою системою свої кращі результати показують при різних

рівнях стресу: спортсмени слабкого типу нервової системи домагаються

найбільш високих результатів при відносно низькому рівні стресу, а

спортсмени сильного типу – при середньому й високому.

Дослідження психологічних особливостей спортсменів-плавців дає певні

уявлення про вплив занять плаванням на особистість. Однак очевидно, що

уявлення ці залишаються в значній мірі неконкретними, незважаючи на те, що

вони опираються на досить апробовані в сучасній психології концептуальні

моделі й експериментальні методи. Обмеженість отриманих результатів, як у

кожному конкретному випадку, так і в цілому, полягає, по-перше, у тому, що в

остаточному підсумку характеристики психічних процесів, станів і якостей

спортсменів, що спеціалізуються в плаванні, а також динаміка відповідних

показників залежно від збільшення тривалості занять даним видом спорту й

підвищення рівня спортивної майстерності, малюють картину, що характерна

для спорту вищих досягнень у цілому або, у найкращому разі, характерна для

певної групи видів спорту. Дослідження, де проводився порівняльний аналіз

плавання з іншими видами спорту, багато в чому підтверджує сказане. По-

друге, кардинальним недоліком вивчення проблеми «спорт і особистість», як

(підкреслимо дану обставину) у цілому, так і у окремих видах спорту, є те, що у

такому вивченні розгляду особистісних особливостей як таких, власне кажучи,

немає. Дійсно, практично всі характеристики, які позначаються авторами як

особистісні, такими при ближчому розгляді не є. Наприклад, чи є особистісним

такий прояв людиною себе, коли у своїй активності вона демонструє «твердість

характеру», або дисциплінованість, або впевненість у собі? Якщо мати на увазі

те сенсовне виконання, яке ці характеристики мають в опитувачах і тестових

матеріалах, що використовуються для їхньої діагностики, то слід зазначити –

немає. Тому й спиратися на дані характеристики в педагогічному процесі

можна лише в дуже малому ступені. Це можна було б зробити очевидно лише в

тому випадку, коли дані характеристики отримують повноцінне морально-

психологічне наповнення. На рівні ж тих психологічних досліджень, які

58

проводяться в спорті, це наповнення, по суті справи, відсутнє. Дана обставина,

поза іншим, прирікає педагогічний процес, який має завдання розвитку

особистісних якостей і здібностей, на виродження в систему винятково

маніпуляційних дій стосовно об’єкту виховного процесу. Практично вся

психологічна підготовка спортсмена – це маніпуляція спортсменом, так само як

аутогенне тренування в його теперішньому вигляді – це не більш ніж

самоманіпуляція. Однак це не означає, що від послуг того та іншого слід

відмовитися.

3.2. Спортивне плавання та особистість як проблема наукового аналізу

Сказане вище вказує на недостатню опрацьованість описаного підходу й

зачіпає питання про розробку педагогічних підходів, що відповідають тим

завданням, які стоять сьогодні перед спортивною практикою. Ми розглянемо,

як спортивне плавання і особистість спортсмена аналізуються в науковій

літературі.

3.2.1. Конфлікт як основний тип взаємин спортсменів у змаганні

Спортивне змагання – це ситуація конфлікту, який треба розуміти в

особливий спосіб. Увійшовши до сфери спорту, ставши спортсменом, людина

насамперед ухвалює настанову на перемогу над суперником. Спорт,

підкреслимо це ще раз, – єдина соціальна діяльність (залишимо випадок

воєнних дій поза увагою), у якій перед людиною в якості офіційного, у вигляді

чітко сформульованого професійного завдання, ставиться мета перемогти іншу

людину. Не випадково відповідно до результатів численних соціологічних і

психологічних досліджень у спортсмена виявляються особливо вираженими

такі особистісні якості як «висока мотивація досягнення» або «активне

прагнення до успіху».

Суттєво, що в багатьох випадках ця якість асоціюється з іншим – з

агресивністю. «Дані досліджень свідчать про те, – відзначає відомий

американський фахівець із проблем психології спорту Б.Дж. Кретті, – що

59

спортсмени високого класу не тільки більш агресивні, але й схильні більш

вільно виражати свої агресивні тенденції, ніж представники так званої

нормальної вибірки» [79, с. 66].

Згідно з результатами досліджень, уже в коледжі студенти-спортсмени

мають більш негативні особистісні якості, ніж студенти-неспортсмени. Існують

відмінності й у середовищі самих спортсменів: «середні» спортсмени мають

більш бажані психологічні якості, ніж «спортсмени-чемпіони», указують

Е. Снайдер і Е. Спрейтзер [265].

На нашу думку, однак, зведення суті того, що на морально-психологічному

рівні має місце в спортивному змаганні, до агресивного взаємного

протистояння суперників є суттєвим спрощенням. Не можна погодитися,

зокрема, з тим, що висока мотивація досягнення, у цілому характерна для

спортсмена, може бути в змістовному плані ототожнена з агресивністю, також

як не можна ототожнювати з агресивною ситуацією саму по собі конфліктну

взаємодію.

Спорт націлює людину на успіх, причому на успіх дуже великого

соціального масштабу, але спорт також найретельнішим чином регламентує ті

способи поведінки, які можуть бути реалізовані людиною, що прагне досягти

перемоги. Базисним елементом системи даної регламентації є принцип чесного

суперництва, який у спорті реалізується більш послідовно й повно, ніж у

більшості інших видів діяльності, зокрема в політиці або в економічній сфері. У

спорті вживають спеціальні заходи для того, щоб безпосередньо змагалися рівні

за своїми вихідними можливостями спортсмени (однієї вікової групи, однієї

вагової категорії, а також статевої приналежності та спортивної кваліфікації);

суттєво й інше: правила змагання для всіх учасників тут однакові, і ці правила

однозначно трактуються й привселюдно контролюються. У силу даних

обставин спортивна перемога сприймається в тенденції завжди як справедлива

перемога та у якості такої цінується в суспільстві особливо високо. Ідею

переможця й сьогодні (не тільки в Прадавній Греції) найбільш повно втілює,

безсумнівно, переможець у спорті.

60

Ідеєю рівності, об’єктивності й чесної боротьби пронизане все спортивне

змагання, так само, звичайно ж, як воно пронизане ідеєю індивідуального

самоствердження. У силу цього те, що відбувається в спортивному змаганні,

неможливо звести до самої по собі конфліктної ситуації. Спортивне змагання,

безсумнівно, має даний аспект, воно, відтворює конфліктну взаємодію, однак,

суть справи не вичерпується тут цією обставиною, оскільки дане змагання в

принципі є тим, що переростає конфліктну ситуацію. Розглянемо дане питання

більш розгорнуто.

Істотно, що в межах цілісного людського акту міжособистісної взаємодії

конфліктне відношення є лише одним, зазвичай досить виразно зовнішнім

чином представленим, боком справи, тоді як внутрішня сутність того, що

відбувається, також полягає в тому, що на глибинному рівні системи відносин,

що складаються в процесі змагальної взаємодії, має місце ситуація єднання й

співробітництва індивідів, які протистоять один одному. Сказане повною мірою

відноситься й до спортивного змагання.

Спорт у своєму справжньому, сутнісному варіанті – це й суперництво, і

співробітництво. І одне тут у цілому неможна уявити одне без іншого. У

літературі широко відзначена вказана подвійність спортивного змагання.

Сприймаючи думку, що спорт за внутрішньою своєю сутністю є єдністю

співробітництва й суперництва, ми одночасно вважаємо за необхідне, однак,

відзначити, що у багатьох випадках у своїй даності в якості суперництва й

протистояння спорт більш очевидний, ніж у своїй даності в якості змагальної

діяльності, внутрішня сутність якої безпосередньо пов’язана також зі

співробітництвом і єднанням. Дійсно, для спортсмена очевидна необхідність

особистої перемоги, індивідуального самоствердження, і для нього очевидна

насамперед цінність одного й іншого. Що стосується необхідності суворо

дотримуватися принципу чесного суперництва, тим більше необхідності

відстоювати його в процесі реальної боротьби за успіх, то цей бік справи для

спортсмена нерідко залишається поза полем зору. Відзначимо, що сама по собі

дана обставина не є наслідком якого-небудь недоліку у виховній роботі. Істотно

61

високий рівень девальвації принципів етичної регуляції та пов’язана із цим

аномія – це характерна риса тієї соціально-культурної ситуації, у якій

суспільство перебуває в цей час. Звідси тенденція до викривлення свідомості (і

самосвідомості) спортсмена, неадекватного сприйняття ним внутрішнього

змісту того, що пов’язано зі спортивним змаганням і спортивною перемогою.

Сумарним проявом даної тенденції є істотна розбіжність між моральними та

світоглядними цінностями, що декларуються в якості істотно характерних для

спортивної діяльності, з одного боку, і реально прийнятими в ході змагання

ціннісними орієнтаціями з іншого.

3.2.2. Моральний образ спортсмена

Отже, спортивне змагання – це ситуація конфлікту. Конфлікт сам по собі –

це постійний аспект людського самоствердження в просторі соціальності, у

сфері міжособистісних відносин. Нагадаємо, що його незмінна присутність у

процесі самоствердження пов’язана з тією обставиною, що навіть у випадку

ідеально реалізованої міжособистісної взаємодії, тобто, навіть у випадку, коли

взаємодіючі сторони діють з настановою на безкорисливу підтримку іншої

сторони як персоніфікації загального, тобто діють фактично відповідно до

почуття любові, залишається проблема поєднання, взаємного узгодження

індивідуальних проявів зазначених прагнень однієї сторони з відповідними

індивідуальними проявами іншої. Тут і виникає ситуація, коли умовою

підтримки мною однієї із взаємодіючих сторін, іншої сторони, умовою єднання

нас як носіїв загального (божественного), є протистояння нас як суб’єктів

частки, протистояння, яке дозволяє кожній частці такого роду повною мірою

актуалізувати себе як специфічного представництва загального. Конфлікт,

таким чином, потрібний для єднання, втім також як єднання необхідне для того,

щоби був можливий людський повноцінний конфлікт.

Спорт відтворює в специфічній формі базові параметри даної ситуації. Тут

за кожною індивідуальною відмінністю, яку має учасник змагання,

висвітлюється спільність цих учасників, їх однаковість, споконвічна

62

рівнодостойність у якості суб’єктів, що володіють даними індивідуальними

якостями. Що ж захищають, що відстоюють індивіди у спортивному

суперництві? Безумовно, кожний з них відстоює тут свою індивідуальність. Але

очевидно й інше: тут кожний учасник цінує також свою спільність з іншими,

свою співучасть в існуванні інших. «Я такий самий як і всі серед тих, хто

прагне бути індивідуальним, і я індивідуальний серед тих, хто прагне

реалізувати й затвердити життя співтовариства, у якому усі рівнодостойні» –

така формула самосвідомості спортсмена, якщо ця самосвідомість адекватна

морально-психологічної ситуації, яку задає спортивне змагання.

У силу сказаного, відносини сторін, що суперничають у спорті, потенційно

ніколи не вичерпуються, підкреслимо це ще раз, самим по собі протистоянням,

або конфліктом. В окремих ситуаціях це, звичайно, може мати місце – і тоді

спортивне змагання перетворюється на агресивну взаємодію, тобто у

взаємодію, в якій одна частка, що протистоїть іншій частці, не потенційована

загальним. Зіткнення частки із часткам, забуття й заперечення при цьому

загального, сутнісного – це і є агресивне протистояння. Для сучасного спорту в

силу обставин, на які ми вказали вище, такого роду метаморфоза цілком

можлива.

Моральний потенціал спортивного змагання визначений ситуацією

конфлікту й тим моральним вибором, який здійснює спортсмен, що перебуває в

цій ситуації. Цей вибір може бути багато в чому визначений правильним

розумінням спортсменом природи людського самоствердження й того

специфічного способу, у який вона реалізується в умовах спорту. Нагадаємо,

що дійсне самоствердження людини може відбутися тут лише тоді, коли

прагнення до індивідуалізації існує й реалізується як актуально доповнене

настановою на збереження й твердження єдності, коли індивідуальний

самовияв є одночасно проявом прагнення до співучасті та виступає як реальна

його форма. При ближчому розгляді це, звичайно, формула будь-якого

людського успіху. Специфіка спорту полягає, однак, у тому, що домогтися

необхідної рівноваги тут особливо важко.

63

У спорті не легко перемогти, але тут не менш складно бути (або

залишатися) людиною, яка гідна перемоги. Відзначимо, що саме ця обставина

наповнює реальним змістом твердження, що гідністю для людини є вже сама по

собі участь у спортивному змаганні, а не тільки лише перемога у ньому.

П. де Кубертен писав: «Головне в житті не тріумф, а битва, важливіше хоробро

боротися, ніж перемогти. Поширювати ці завіти – означає, виховувати більш

мужнє, більш сильне у всіх відносинах, більш сумлінне й більш великодушне

людство» [188, с. 10]. І саме з цієї причини спорт дає взірець дійсної перемоги,

знову підкреслимо, об’єктивної, чесної в суттєво більшому ступені, ніж

перемога, якої людина домагається в рамках практично будь-якої іншої

професійної діяльності. Ситуація однак різко змінюється, якщо спортсмен

робить (навмисно або під тиском обставин) інший вибір, якщо для нього

принцип чесного суперництва припиняє бути цінністю, яку він реально

відстоює й затверджує, якщо прагнення до індивідуального успіху

здійснюється відповідно до формули «перемога за будь-яку ціну». Такого роду

внутрішня позиція неминуче перетворює спортсмена на агресора з усіма

можливими втратами у справі його особистісного розвитку.

Оскільки спортивна діяльність – це, по суті справи реальне змагання, що не

припиняється, остільки наслідки того або іншого вибору в справі формування

психологічного образу спортсмена в цьому випадку дуже значні. Спорт може

виступати найбільш ефективним засобом морального виховання людини, а

може настільки ж неминуче сприяти деградації особистості. Спорт випробовує

людину насамперед не відносно її фізичних можливостей, а відносно її

можливостей моральних.

Слід звернути увагу на те, що результат і сам процес такого випробування

багато в чому залежить від особливостей того соціального середовища, у якому

реалізує себе спортсмен. І тут можна умовно говорити про макросередовище й

про мікросередовище. У першому випадку мова йде про особливості життя

суспільства в цілому, у рамках якого існує спортивна діяльність. Очевидно,

якщо морально-психологічний тонус соціального життя низький, то дана

64

обставина створює передумову для того, щоби і в спорті моральний клімат був

несприятливим. Теперішня ситуація, слід зауважити, є саме такою. Відзначимо,

що брак необхідної уваги до даного боку питання сприяє тому, щоби оцінки

морального стану сфери спортивної діяльності, які здійснюються на рівні

широкої суспільної думки, засобів масової інформації, а також наукових

досліджень, виявилися не цілком реалістичними.

Що стосується мікросередовища, то тут слід указати на те, що в спорті

гіпертрофовано виражена настанова на перемогу, яка, за свідченням багатьох

авторів, характерна для спортсмена. Невгамовне прагнення спортивної

перемоги типове й для інших осіб, які в більшому або меншому ступені

причетні до того, що відбувається в спорті, – для тренерів і організаторів

спорту, для спонсорів, які спорт підтримують фінансово, для спортивних

організацій і суспільств, які спортсмен у змаганні представляє, нарешті, для

держав, під прапором яких спортсмен виступає. Уся ця ієрархія інстанцій, що

надбудовуються у відомому сенсі над спортсменом, є потужним чинником,

який підштовхує його до прийняття настанови на перемогу за будь-яку ціну.

Істотна несправедливість у засудженні спортсмена, який поводиться

неспортивно (агресивна поведінка, допінг, використання будь-яких

можливостей, які надає конкретна змагальна ситуація для перемоги за рахунок

дій, спрямованих в обхід правил змагання), полягає в тому, що переважно лише

тільки спортсмена й притягують до відповідальності за некоректну поведінку,

за порушення принципу чесного суперництва. Завдання «перемогти будь-що-

будь» не повинно ставитися перед спортсменом. Більш коректною є настанова

на досягнення спортсменом вищого індивідуального результату.

У сучасній літературі неодноразово висловлювалася думка, що існує прірва

між принципами олімпізму як глибокої філософії життя, що заснована на

ідеалах, і реаліями сучасного спорту, і що, враховуючи реальну ситуацію в

сучасному олімпійському русі, концепцію Кубертена слід розглядати як утопію

[189]. Досить цікаво, що зазначену невідповідність у багатьох випадках

намагаються узгодити дуже дивним чином: пропонується уже на

65

декларативному рівні послабити гуманістичну орієнтацію олімпійської

філософії, відмовитися від раніше проголошених у її рамках цінностей [189;

217; 222].

Зрозуміло, що між формально декларованими моральними цінностями та

реальною морально-психологічною ситуацією, яка характерна для сучасного

спорту вищих досягнень, у тому числі олімпійського спорту, є розбіжності. На

наш погляд, однак, вони не настільки радикальні як зазвичай вважають, і

звісно, намагатися подолати реально існуючий розрив за рахунок «зменшення

вимог» до спорту щодо його морального змісту, зовсім неприйнятно. За даною

тезою стоїть не просто бажання не сприяти погіршенню реальної ситуації в

спорті, але також і незгода із зазначеними рекомендаціями у зв’язку з тим, що в

загально концептуальному плані вони фактично повністю необґрунтовані.

Їхньому формулюванню не передує необхідний аналіз спорту як соціально-

культурного феномена, а також розгляд змагальності, що становить основу

спортивної діяльності, як одного з базових відношень людини до дійсності.

Якщо, однак, такий аналіз здійснити, то стає очевидним, що невідповідність

між ідеалами та реальністю у випадку спорту виглядає суттєво менш

радикально, ніж це часто представляється.

Дійсно, спорт, як ми показали вище, опираючись на роботи ряду авторів,

тим і цікавий, тим і великий, що здатний створювати й створює ситуації, де

виявляються діалектично сполученими такого роду людські прагнення, кожне з

яких саме по собі виглядає повною (до взаємного заперечення) протилежністю

іншого. Спорт відтворює ситуацію людської взаємодії в дуже широкому

діапазоні реальних проявів, характерних для людини як такої. Спорт, можна

сказати, широко й багатосторонньо відкриває, демонструє людину, показує

наскільки велика здатність людини відстояти свою цілісність всупереч

обставинам. У зв’язку із цим спорт, безсумнівно, вселяє віру в людину як

істоту, здатну зберегти спрямованість на моральні ідеали, вірність гармонії

власної природи перед подіями, що перешкоджають цій гармонії.

66

Такого роду точка зору про спорт, на перший погляд, видається занадто

романтичною. Однак це не так. Оскільки змагальність, що лежить в основі

спорту, становить неодмінний момент настільки фундаментального акту

людського існування як самоідентифікація, а в остаточному підсумку як

самореалізація та самоствердження, то мова у розмірковуваннях про морально-

психологічний зміст спорту йде, по суті справи, саме про зміст такого роду

актів людського прояву. Якщо це пам’ятати, то судження про спорт як про

діяльність, яка має великий гуманістичний потенціал, не повинні сприйматися

як нереалістичні.

Зазначимо, що інтуїтивне сприйняття спорту як діяльності, що має великий

соціально-культурний потенціал, характерно для ряду авторів. Точка зору

П. де Кубертена – це саме такий випадок. Характерно, що автор при цьому

повною мірою усвідомлює невідповідність власної точки зору повсякденним

уявленням про спорт, що характерні для більшості людей. «Моя концепція

спорту завжди відрізнялася, – зазначає родоначальник сучасного олімпійського

руху, – від концепції дуже багатьох, можливо, навіть більшості спортсменів.

Для мене спорт був релігією зі своєю церквою, своїми догмами, своєю

службою... але, насамперед, – релігійною свідомістю» [81, с. 91-92]. Звісно, слід

правильно трактувати дане висловлювання. Ми тут, зокрема, звертаємо увагу

на дане висловлювання для того, щоби відзначити схильність П. де Кубертена

будувати розуміння спорту з опорою на ситуацію глибинних феноменів

людського існування, які реально лежать в основі спорту. Свого часу його

підтримали Н. Ніссіотіс (1979), Ф. Ландрі (1986).

У зв’язку зі сказаним вище слід критично оцінювати думку про

неминучість і навіть природність агресивної поведінки спортсмена в ході

змагальної ситуації. Афективні стани в спорті дійсно природні, але їх морально-

психологічне наповнення може бути суттєво різним, причому відповідним до

суті спорту, незмінно залишається той стан, у якому знаходить висвітлення

різко негативна реакція спортсмена на спробу суперника діяти не за правилами,

та в основі якого, отже, лежить ставлення спортсмена до принципу чесного

67

суперництва як до високої цінності. Суттєво, що такого роду емоційне

переживання супроводжується також актуалізацією у спортсмена прагнення до

вищого результату, до подолання суперників, при цьому з підкреслено уважним

ставленням до зазначеного принципу, з акцентуацією його значимості, що

знаходить своє вираження в особливостях реальних дій, які спортсмен робить у

розглянутій ситуації стосовно іншого спортсмена [18].

3.2.3. Спортивне плавання як єдність співробітництва та суперництва

осіб, що змагаються

Особливого виду конфліктна взаємодія є, як ми відзначили вище,

загальним випадком взаємодії суперників у спорті вищих досягнень. Такою

вона є й у спортивному плаванні. Однак тут існує певна специфіка, яка

визначається декількома особливостями даного виду спорту. По-перше, у

рамках плавання відсутній безпосередній контакт суперників. По-друге,

плавання – це циклічний вид спорту. По-третє, у цьому випадку контакт із

фізичним середовищем, у якому розгортається рухова дія спортсмена, має, як

ми також уже підкреслювали, найбільш масштабний, фактично всеосяжний,

тотальний характер. Тут у більш виразному вигляді, ніж це має місце в інших

видах спорту, виявляється двоїстий характер протистояння, яке властиве для

спорту як такого. Тут мають місце протистояння «спортсмен – середовище» і

протистояння «спортсмен – інший спортсмен, суперник».

Із найбільш загальних міркувань слід визнати, що між першим і другим

випадком відносин існує певне поєднання. Базовий тип відносин суперників у

спорті – це конфлікт, в якому актуалізується протистояння. А який характер

відносин спортсмена із середовищем, зокрема має плавець? У найбільш

оптимальному випадку – це, як зрозуміло, конфлікт, у якому актуалізується

співробітництво. Процес спортивної підготовки у плаванні спрямований

насамперед на те, щоб розвинути вміння спортсмена співробітничати із

середовищем. Такі ж справи, загалом кажучи, у всіх інших видах спорту.

Одним з вирішальних моментів, пов’язаних із набуттям зазначеного вміння є,

68

як очевидно, розвиток у спортсмена здатності сприймати та переживати те, що

відбувається в його русі на дистанції, інтегрально, концентровано – як відчуття

води. У цьому переживанні, як показує аналіз, з’єднані воєдино два відчуття,

які добре відомі кожній людині, а тим більше спортсменові, – «відчуття

середовища» і «відчуття тіла». По суті своїй – це особливого роду динамічні

медитаційні стани, на кшталт тих, які лежать в основі багатьох варіантів йоги

(психотехніки) і які в традиціях східної культури виступають у ряді випадків як

щось самоцінне, оскільки є випадками набуття суб’єктом дії гармонії зі світом і

одночасно із ситуацією його (суб’єкту) повномасштабної екзістенційно-

сенсовної самореалізації.

Отже, вміння перебувати в гармонії з середовищем є природною метою,

досягнення якої спортсмен-плавець прагне в процесі вдосконалювання своєї

спортивної майстерності. Тут природно бувають і випадки негармонійної та

навіть агресивної взаємодії із середовищем. За одних обставин – це результат

неправильної вихідної настанови, за інших – наслідок втрати з тих або інших

причин «відчуття води» у плавальному русі. Серед причин того, що

відбувається, можна назвати такі, наприклад, як нестійкість техніки дії,

відчуття втоми й болю та інші. Але найцікавішим для нас випадком в контексті

розгляду проблеми соціально-педагогічного потенціалу спортивного плавання є

той, коли втрата гармонії є наслідком специфічного переносу агресивної

настанови спортсмена стосовно суперника на його відносини із середовищем.

Це можливо в будь-якому виді спорту, у тому числі й у плаванні.

Аналізуючи даний бік проблеми, відзначимо, насамперед, що споконвічна

й природна, тобто така, що безпосередньо випливає із загальної логіки подій і

процесів, що відбуваються, точка зору із приводу того характеру взаємодії

спортсмена із суперником, який слід уважати оптимальним, є в цілому суттєво

менш однозначною, ніж у випадку, коли мова йде про взаємини спортсмена із

середовищем. Зокрема, думка про важливість будь-якого співробітництва із

суперником виглядає тут украй екзотично. Спортсмен схильний ставитися до

суперника з настановою на його пригнічення і часто – пригнічення жорстке,

69

що, як зрозуміло, можливо навіть тоді, коли безпосереднього фізичного

контакту спортсмена із суперником немає відповідно до специфіки його виду

спорту.

Які ж можливі наслідки для взаємодії спортсмена із середовищем буде

мати та обставина, що його відносини із суперником у тій або іншій ситуації

набудуть агресивного характеру? На наш погляд, можна цілком обґрунтовано

припустити, що настанова на гармонію із середовищем тут може відповідним

чином трансформуватися. Очевидно, що у процесі здійснення плавальних

рухових дій важко агресивно протиставляти себе суперникові й одночасно

гармонійно взаємодіяти із середовищем. Принаймні, можливість такої

комбінації сполучена з певними проблемами. Швидше за все, тут можлива

ситуація «перенесення настанов». А саме йдеться про наступне:

співробітництво із середовищем буде послабляти агресивне протистояння

суперникові й навпаки – останнє буде спотворювати (у тенденції) характер

специфічного співробітництва спортсмена й середовища у змагальній ситуації,

якщо, звичайно, рівень спортивної майстерності плавця настільки високий, що

таке співробітництво стало взагалі можливим.

Спортивні психологи Д. Бертон і Т. Радеке слушно зазначають, що

змагання для суперників – це не добре й не погано, це просто процес, і краще

для спортсменів бути налаштованим не на перемогу суперника, а на досягнення

власної досконалості. Це позбавляє змагання негативних моментів. Крім того,

тренерові варто навчити спортсмена співробітництву під час змагання (із

тренером, середовищем, суперником – Д.К.), оскільки вміння співробітничати є

частиною невід’ємною частиною змагальності [181, c. 245].

Ми черговий раз переконуємося, що рухова дія – це вид активності

людини, що реалізується в просторі суб’єкт-суб’єктних (а не суб’єкт-об’єктних,

і, звісно, не об’єкт-об’єктних), в остаточному підсумку – морально-етичних

відносин, і що вона завжди має певний загальнокультурний, світоглядний і

соціально-педагогічний потенціал.

70

Плавання – це вид спорту, де можливість реалізації принципу гармонії

людини зі світом є особливо важливою, що пов’язано, як ми вже відзначили, з

тією обставиною, що контакт із середовищем тут має, по суті справи, тотальний

характер. Звісно, людина у всіх атлетичних видах спорту представлена

підкреслено тілесно, а у взаємодії із середовищем – в остаточному підсумку,

цілісно. Можна, лише дозволивши собі серйозну неточність, стверджувати,

наприклад, що людина біжить ногами або штовхає ядро рукою й так далі.

Можна безапеляційно стверджувати, що у спорті частіше, ніж в інших випадках

рухової активності, людина здійснює дію всім своїм тілом. Саме у випадку

плавання дане твердження є найбільш точним. Ця обставина перетворює

проблему співвіднесеності двох можливих стратегій ставлення – до середовища

й до суперника – на особливо актуальну. Супротивник реально включений у

сприйняття, яке реалізується для спортсмена в його ставленні до зовнішнього

середовища, і тоді відчуття води – це одночасно й відчуття суперника. Це один

випадок. Сприйняття середовища поєднується зі сприйняттям суперника, як

зовнішньої, протиставленої мені реальності. Це інший випадок. Саме в даній

ситуації виникає тенденція як до зниження змагального результату, так і до

істотних втрат у можливому особистісному зростанні спортсмена. Ми

уточнимо судження, висловлені в даній частині, в наступному підрозділі

дисертаційної роботи.

3.2.4. Особливості спортивного плавання у світлі ідей та принципів

сучасної системи класифікації видів спорту

Прагнучи визначити соціально-культурний потенціал окремого виду

спорту, зокрема плавання, доцільно звернутися також до тих ідей і принципів,

які закладені в класифікаційних системах спортивних дисциплін. Дійсно, у

такого роду класифікаціях завжди присутні вказівки на ті критерії, відповідно

до яких дані системи будуються, тобто здійснюється вибір підходу, у рамках

якого слід проводити оцінку специфіки конкретного виду спорту.

71

Як відомо, спорт вивчають багато наук. Відповідно неоднаковими за

характером виявляються ті критерії, котрі використовуються при побудові

класифікацій видів спорту спеціалістами різного профілю. Зокрема існують

педагогічні, фізіологічні, біомеханічні класифікації [97; 142; 157; 158]. Однак

треба зазначити, що практично повністю відсутні класифікаційні системи, в

основу яких були б покладені критерії, що розглядають спорт і окремі його

дисципліни з філософської і соціологічної позицій. Тому питання про

специфіку окремих видів спортивної діяльності як соціально-культурних

феноменів є найменш опрацьованим на цей день. Ця обставина має багато

негативних наслідків. Зокрема вона значно ускладнює розуміння сутності того,

що реально відбувається зі спортсменом на світоглядному, морально-

психологічному та, здебільшого, на психосоматичному рівні в тому чи іншому

виді спортивної діяльності. Це обмежує можливість продуктивно будувати

процес підготовки спортсменів, забезпечувати необхідну морально-вольову

підготовку, проводити виховну роботу в цілому.

Серед підходів, метою яких є укладання існуючих зараз видів спортивних

дисциплін у певну систему, популярним є підхід, що реалізується у працях

Л.П. Матвєєва [97]. Автор виокремлює:

1) види спорту, де вимагається рухова активність «із крайнім проявом

фізичних і вольових якостей»;

2) види спорту, де змагаються «у мистецтві управління технічними

засобами пересування»;

3) види, де вирішується завдання «враження цілі»;

4) модельно-конструкторські види спорту;

5) види спорту, де метою спортсмена є «абстрактно-логічне обігравання

суперника» [96, с. 7].

В межах даної класифікації плавання відноситься до спортивних дисциплін

першої групи і ставиться в один шерег із більшістю видів спорту, котрі сьогодні

мають назву «атлетичних» – гімнастика, бокс, боротьба, легка атлетика, багато

спортивних ігор та інше. Підставою для виокремлення всіх зазначених видів

72

спорту в одну групу є та обставина, що у них, за словами

Л. Матвєєва, «спортивне досягнення … безпосередньо залежить від рухових

можливостей спортсмена» [97, с. 7]. Специфіка плавання тут визначена, хоча й

у досить загальному вигляді.

У відомій праці «Теорія спорту», під редакцією В.М. Платонова, в цілому

приймається класифікаційна система Л. Матвєєва (існує лише розходження в

одному пункті: тут упроваджується блок «види спорту, пов’язані із

пересуванням місцевістю»). У зазначеній книзі прийнята також інша система, а

саме та, котра зазвичай використовується у класифікації видів спорту, «що

складають зміст програм Літніх і Зимових Олімпійських ігор» [157]:

1) циклічні види; 2) швидкісно-силові; 3) види, основу яких складають складно-

координаційні рухові дії; 4) спортивне одноборство; 5) спортивні ігри;

6) двоборство, багатоборство [142, с. 40].

Тут плавання визначається як циклічний вид спорту, що стоїть в одному

ряду з греблею, велосипедним спортом, біговими дисциплінами у легкій

атлетиці та інше, що, звісно, має певні об’єктивні підстави, але разом з тим не

прояснює ситуації достатньою мірою.

А. Тер-Аванесян вважає, що види спорту варто класифікувати за двома

основними ознаками: «Перша – переважне значення виду спортивної

підготовки, друга – спосіб (система) визначення переможців» [158, с. 194].

Поділ за першою ознакою в цілому ідентичний тому, що приймає Л. Матвєєв,

за другою ознакою, яку використовує автор, усі види спорту поділяються на

три класи: 1) види спорту, де результати вимірюються інструментально;

2) види, де таке вимірювання не використовується; 3) види, що складаються із

спортивних вправ, ефективність кожної з яких можна інструментально

виміряти [158]. А. Тер-Аванесян робить спробу подальшої деталізації системи,

на якій ми тут зупинятись не будемо.

Плавання відповідно до вище зазначеного відноситься до атлетичного

виду спорту, де результати визначаються інструментально, а саме – за часом

проходження спортсменом дистанції.

73

У спортивній фізіології проводиться класифікація спортивних вправ за

таким критерієм як наявність або брак «дуже великих (а на змаганнях –

граничних) фізичних навантажень» [142]. До першої групи відносяться

атлетичні види спорту, спортивні ігри, одноборство та інше; до другої –

авіаспорт, парашутний і санний спорт. Фізіологічна класифікація об`єднує у

групи фізичні вправи і види спорту, основу яких ці вправи складають, у

відповідності до загалу фізіологічних параметрів, котрі оцінюються на підставі

виокремлення «трьох основних характеристик активності м’язів, що беруть

участь у відповідній вправі: 1) обсяг активної маси м’язів, 2) тип м’язових

скорочень (статичний чи динамічний), 3) сила або потужність скорочень» [142,

с. 5].

За першим критерієм спортивне плавання відноситься до видів спорту, де

мають місце «глобальні вправи», тобто ті, виконання яких вимагає активності

більш ніж половини всієї маси м’язів тіла спортсмена (два інших випадки – це

вправи «локальні» і «регіональні»). Далі можна стверджувати, що плавання – це

вид спорту, котрий будується на вправах, що виконуються у динамічному

режимі.

Друга класифікація, що прийнята у спортивній фізіології, здійснюється

відповідно до «загальної кінематичної характеристики вправ» [142, с. 11-12]. За

цією ознакою вправи (відповідно – види спорту) першої із вказаних вище групи

поділяються на циклічні і ациклічні. Плавання є циклічним видом спорту.

Зазвичай у межах фізіологічної класифікації проводиться подальша

деталізація, зокрема циклічні вправи поділяються на анаеробні та аеробні, котрі

у свою чергу розрізняються за величиною потужності, котру повинен розвивати

організм спортсмена при вирішенні тих рухових завдань, котрі складають

основу даного виду спортивної діяльності. Плавання – спортивна дисципліна, у

реалізації якої використовуються циклічні вправи анаеробно-аеробного

характеру. Додаткова класифікація ациклічних вправ будується з урахуванням

кінематичних і динамічних характеристик рухових дій [142].

74

У світлі тих ідей і принципів, котрі покладені в основу класифікаційних

систем, що були розглянуті нами вище, спортивне плавання постає перед нами

як вид спорту, основу якого складає рухова активність, котра потребує від

спортсмена надзвичайних виявів фізичних і вольових якостей (тобто це

атлетичний вид спорту), це циклічна спортивна дисципліна, ефективність дій у

якій оцінюється інструментально (за часом проходження спортсменом

дистанції), а також діяльність, якій притаманні характерні «глобальні вправи»

анаеробно-аеробного характеру, що виконуються у динамічному режимі.

Коментуючи принципи побудови систем класифікації видів спорту, про які

йшлося вище, варто перш за все відзначити, що кожна з них має переваги,

оскільки ті критерії, що покладені в її основу, відображають певну специфіку,

реально притаманну відповідним видам спорту. В той самий час очевидно, що

практично в усіх випадках вказаних класифікацій ми маємо справу із

ситуаціями, коли увага авторів прикута до аспектів спортивної діяльності, що

відкриті переважно природничо-науковому, об’єктивістському пізнавальному

підходу. Зокрема тут приділено багато уваги режимам роботи організму (частіш

за все це режими енергозабезпечення), котрі мають місце у ситуації вирішення

рухових завдань в атлетичних видах спорту, а також кінематичним і

динамічним особливостям рухових дій, однак, поза полем зору дослідників

лишається те, що складає основу спортивної діяльності – змагальна взаємодія, її

специфіка у випадку того чи іншого виду спорту. Цілком очевидно, що

зазначений момент у розумінні сутності тої чи іншої спортивної дисципліни є

вирішальним.

Можна, без сумніву, класифікувати рухову активність за природничо-

науковими критеріями (кінематика і динаміка дій, їх енергетична потужність,

наявність або відсутність крайніх фізичних навантажень, особливості появи

фізичних якостей – сила, швидкість, витривалість, координаційні здібності та

інше), як це має місце у переважній більшості існуючих класифікаційних

систем, але все це буде мати відносне значення, оскільки всі перераховані вище

(та аналогічні) оцінки відносяться, як цілком зрозуміло, до певних (не

75

обов’язково пов’язаних зі спортом) випадків фізичної активності людини. При

цьому в усіх розглянутих вище ситуаціях не береться до уваги та

фундаментальна обставина, що спортивна дія – це завжди процес взаємодії

суб’єкта із «зовнішнім світом», взаємодія, у якій мають місце і реалізуються у

поєднанні об’єктивні і суб’єктивні компоненти.

У зв’язку із сказаним вище особливий інтерес викликають спроби

побудови класифікаційних систем на основі психологічних характеристик.

Певним кроком у даному напрямку є система, яку пропонує А. Пуні. Взявши за

основу фізіологічну класифікаційну систему, прийняту В. Фарфелєм (автор

групує всі види спорту, виокремлюючи наступні чотири блоки: циклічні,

ациклічні, складно координовані, ситуативні види), А. Пуні вказує що у

циклічних видах спорту основну роль відіграє така властивість як стабільність

м’язово-рухових корегувань (1); в ациклічних – концентрація уваги (2); у

складно-координаційних видах спорту – точне м’язове рухове

диференціювання і точне просторово-часове диференціювання (3); нарешті, у

ситуаційних видах спорту у якості головних виступають перцептивно-

інтелектуальні та емоційні-вольові процеси, що дозволяють у короткі проміжки

часу приймати адекватні рішення, відповідні змагальній ситуації, яка

складається (4) [124, с. 135].

У світлі принципу, що використаний у класифікації, запропонованій

А. Пуні, варто сказати, що плавання – це вид спорту, котрий передбачає

наявність у спортсмена високої здатності до стабільних м’язово-рухових

корегувань.

Істотним кроком уперед у розробці класифікаційних систем видів спорту

згідно з психологічними критеріями є праці Т. Джамгарова, який за обставину,

що значною мірою визначає специфіку виду спорту, приймає «взаємодію

спортсменів, що змагаються». При цьому автор звертає увагу, що дана

взаємодія проявляється у «двох основних нормах: стосовно суперника – у

формі протиборства (суперництва); стосовно партнерів у формі взаємоспівдії

(співробітництва)» [124, с. 36]. Істотно, що пропонуючи свою класифікацію,

76

автор обмежується виключно тими видами спорту, котрі «характеризуються

активною руховою діяльністю із крайнім проявом фізичних і вольових якостей

спортсменів» [124, с. 35]; не аналізуються, таким чином, види спорту, пов’язані

з управлінням засобами пересування, з модельно-конструкторською діяльністю,

з пересуванням місцевістю, з абстрактно-логічним обіграванням суперника, а

також усі види стрільби та багатоборства).

У зв’язку із ставленням до суперника Т. Джамгаров виокремлює два

самостійних випадки: контакт із суперником опосередкований у фізичному

плані або умовний контакт (1) і контакт безпосередній фізичний (2), у межах

котрого автор виокремлює випадок звичайного фізичного контакту (а),

жорсткого фізичного контакту (б) і умовного фізичного контакту (в).

У зв’язку із взаємодією із партнерами по команді, котру Т. Джамгаров

трактує як виключно дружню, як взаємоспівдію, виокремлюються випадки

сумісно-взаємопов’язаних дій («одночасна дія на «одному полі») (а) і дій

сумісно-синкретичних (б) [124, с. 35-36].

Плавання у класифікації Т. Джамгарова визначається як вид спорту, для

якого характерно: безпосереднє протиборство суперників у ситуації умовного

фізичного контакту (1) і дій з партнерами по команді, що визначаються як

сумісно-індивідуальні (2).

Існують також інші спроби побудови класифікацій видів спорту, що

ґрунтуються на психологічних характеристиках відповідних ситуацій. Ці

спроби, однак, не завжди, на нашу думку, вдалі. Так, Л. Сєрова поділяє всі види

спорту на три великі групи. До першої групи відносяться контактні види

спорту, де психологічний зміст того, що відбувається, визначається

«безпосереднім протиборством суперників» [138]; другу групу складають види

спорту, де стоїть завдання випередити суперників «за рахунок складності і

краси рухів» [138]; третю – де підсумок змагання спортсмена оцінюється

кількісно, «може проявлятись у секундах, кілограмах, метрах» [138, с. 19-20].

Безперечна перевага підходу Т. Джамгарова полягає, як ми вже відзначили,

у тому, що він акцентує підчас розгляду спортивних дисциплін значення

77

аспектів того, що відбувається, пов’язаних із процесом взаємодії суб’єктів, які є

учасниками змагальної ситуації. Іншими словами,

Т. Джамгаров замінює традиційну ситуацію в усіх випадках класифікації видів

спорту, коли предметом першочергової уваги дослідників є ситуація взаємодії

спортсмена із середовищем, що розуміється при цьому як фізичний контакт тіла

і оточуючого середовища (або тіла одного спортсмена з тілом іншого),

ситуацією, де має місце взаємодія суб’єктів. Такого типу «переведення»

процесу здійснення дій спортсмена у інший – соціальний – простір є кроком до

принципово нового у побудові класифікаційних систем розгляду самого

процесу спортивної діяльності, і цей крок, поза сумнівами, є позитивним.

Підхід Л. Сєрової це фактично рух назад стосовно тенденції, що пов’язана

з точкою зору Т. Джамгарова. Разом з тим необхідно підкреслити, що підхід

Т. Джамгарова, про який ми тут говоримо, так само потребує певного

доопрацювання, оскільки тут сам автор не використовує повною мірою

можливості розвитку аналізу в тому напрямку, який він сам запропонував.

Взаємодія – ось центральний феномен змагальної ситуації як такої, зокрема

у спорті. Про взаємодію кого з ким можливо й необхідно тут говорити? Із

суперником? Без сумніву, із суперником, і Т. Джамгаров саме цю обставину

справедливо бере тут за основу. Недолік його точки зору полягає у даному

випадку в тому, що він не бере до уваги складний, внутрішньо суперечливий

зазначений характер даної взаємодії. Для Т. Джамгарова – це безапеляційне

співробітництво. Однак, як показано у роботах М. Візитея, дане відношення

реально являє собою певну єдність співробітництва і суперництва. Прагнення

до особистого досягнення, до індивідуалізації, яке характерно для людини в

цілому і яке так акцентоване у спорті, має завжди іншу сторону – це прагнення

до об`єднання з тією соціальною групою, з тим співтовариством, в якості члена

якого індивід себе сприймає і в якому він прагне індивідуалізуватись,

вирізнитись [20]. Саме дана обставина глибинно визначає психологічний (або

навіть точніше – морально-етичний і загально світоглядний) сенс того, що

відбувається з людиною у спорті.

78

Ведемо мову далі про стосунки (про взаємодію спортсмена) з «товаришами

по команді». Це дуже важливий бік подій, котрі відбуваються у змагальній

ситуації. Т. Джамгаров, однак, і тут фіксує лише окремий бік того, що у даному

випадку має місце. Ситуація взагалі виглядає таким чином: «товариші по

команді» – це для мене, спортсмена що змагається, не просто особи, котрі

номінально є членами моєї спортивної команди, це потенційно (дуже часто

навіть реально) істотно більша сукупність осіб. Це, наприклад, члени мого

спортивного клубу, це все ті, хто «вболіває» за результат мого виступу у

змаганні; подекуди, коли мова йде про міжнародні змагання, – це, можливо,

громадяни моєї країни, честь якої я відстоюю у спорті. Між мною і членами

даного співтовариства реально існує морально-психологічний контакт, який

значною мірою визначає сенс, зміст та енергетику моїх змагальних дій.

Важливо, однак, що й серед членів цього співтовариства є не тільки особи, що

бажають мені успіху, але й ті, кого результат мого виступу не хвилює, і,

нарешті, ті, хто бажає мені поразки. Тут також, відповідно, існують два

аспекти, що перехрещуються і складно сполучаються: співробітництва

(підтримки) і суперництва (протистояння).

Такою є реальна ситуація. Сутність справи не вичерпується наведеним

вище. Є ще одна взаємодія, у яку я, як спортсмен, залучений особисто – це моя

взаємодія із середовищем. Принципово важливо подолати в ході аналізу цієї

взаємодії погляд на неї як на ситуацію виключно суб’єкт-об’єктного (або навіть

об’єкт-об’єктного як у класифікаціях, котрі ми розглядали вище) відношення.

М. Візитей у своїх працях цілком справедливо звертає увагу на необхідність

розгляду і розуміння взаємодії спортсмена із середовищем як випадку не

простого фізичного (у звичному розумінні) контакту. Філософсько-

антропологічна традиція аналізу рухової дії людини відкриває нам суб’єкт-

суб’єктний характер взаємодії, котра має тут місце [1; 20; 25]. Важливою є у

даному випадку та обставина, що взаємодія, про яку йде мова, може бути за

своїм характером як жорстким протистоянням, так і дружнім поєднанням, що

означає знову таки, суперництво із середовищем і співробітництво з ним.

79

Що ми отримуємо в результаті аналізу? Спортсмен реально залучений до

змагальної ситуації у взаємодіях трьох видів: 1) із суперниками; 2) із членами

того співтовариства, до якого він реально, на рівні переживання відповідної

обставини, належить; 3) із середовищем, у якому цим спортсменом

здійснюються змагальні дії. Такого типу замученість, варто підкреслити, має

місце у випадку будь-якого виду спорту.

Простір, у якому здійснюється рухова дія спортсмена у процесі змагання, –

це завжди морально-етичний простір [4; 105]. І це завжди простір троїстий за

своєю структурою: у ньому присутні – я, інший, всезагальне (Абсолют).

Відмінності одного випадку спортивної діяльності від іншого визначаються

тим, у якій пропорції і у якому співвідношенні зазначені взаємодії опиняться у

реально представленому випадку. Виявлення даної пропорції – це і є те

завдання, котре варто вирішувати фахівцю, що намагається побудувати

класифікаційну систему видів спорту. Звернемо увагу, що це буде вже не

біомеханічна, не фізіологічна чи психологічна, а філософсько-соціологічна

класифікація, у межах якої кожен вид спорту представлений як специфічний

соціально-культурний феномен.

Які ж особливості плавання у світлі сказаного вище? Поміж трьох

взаємодій, у які залучений спортсмен у плаванні, головним, з певною долею

умовності, можна вважати взаємодію спортсмена із середовищем. Дійсно, саме

вона має характер прямого фізичного поєднання тіла спортсмена і водного

середовища, до того ж гармонічне поєднання двох її компонентів – подолання

середовища (можна вважати суперництво) та поступливість (відповідно –

співпраця) стосовно нього – має першочергове значення для отримання

високого спортивного результату, котрий варто розуміти і як зовнішньо-

практичний результат (швидке проходження дистанції), і як результат

соціально-культурний, екзистенційно-сенсовний.

Поєднання, про яке тут йдеться, реально дане спортсмену у «відчутті

води», котре стає для нього доступним після досягнення високого рівня

спортивної майстерності і в якому «відчуття середовища» і «відчуття тіла» –

80

базові для людини переживання у випадку будь-якої рухової дії [14] –

виявляються у злиті в єдине переживання медитаційного характеру.

Що стосується двох інших взаємодій, у яку залучений плавець, то вони не

мають характеру безпосереднього, прямого фізичного контакту, однак, активно

проявляють себе на психологічному рівні і здатні справляти істотний вплив на

характер взаємодії спортсмена із середовищем [20]. Із загальних міркувань

зрозуміло, що якщо вказані типи взаємодії також виявляться гармонічно

врівноваженими (а це припускає, що врівноваженими будуть також відносини

«суперництва» і «співробітництва»), вони стануть такими, що легко

сполучаються із взаємодією першого типу і можуть виступити чинником їх

зміцнення і підтримки. У протилежному випадку вони будуть послаблювати

потенціал цієї взаємодії (зокрема, послаблювати «відчуття води»).

Висновки до розділу 3

Отже, розглянуті питання дозволяють зробити наступні висновки:

1. Результати досліджень психологічних особливостей спортсменів-

плавців, що викладені у літературі, дають певне уявлення про вплив занять

плаванням на особистість. Однак зазвичай в умовах дефіциту знань про

соціально-культурний сенс даного виду спорту ці уявлення залишаються

недостатньо конкретними – за ними не стоїть розуміння особистісних, тобто

морально-психологічних особливостей спортсмена.

2. Основним типом відносин спортсменів у змаганні, в тому числі у

плаванні, є змагальний конфлікт, дослідження якого і відкриває шлях до

розуміння морального змісту поведінки спортсмена. При цьому конфлікт не

варто ототожнювати у загальному випадку з агресією. У спорті конфлікт

виразно проявляє свою сутність, виступає як явище двоїсте: як єдність

співробітництва індивідів та їх суперництва, як особливого роду синтез

прагнень спортсмена до індивідуалізації і до співучасті.

3. Спортивне плавання у процесуально-змістовному плані є діалектичною

єдністю співробітництва і суперництва, у які залучений спортсмен. Істотно, що

81

тенденція до такої єдності має місце як у випадку, коли мова йде про взаємодію

спортсмена із суперником, так і в тому, коли мова йде про взаємодію

спортсмена із середовищем. Плавання – це вид спорту, де можливості реалізації

гармонії людини з середовищем є особливо значними.

4. Аналіз особливостей спортивного плавання у світлі ідей і принципів, на

які спирається сучасна система кваліфікації видів спорту, показує, що плавання

представлено тут здебільшого однобоко: його специфіка не визначається у

зв’язку з реальними особливостями всієї сукупності взаємовідносин, у які

реально залучений спортсмен: відносини із середовищем (1); відносини із

суперником (2); відносини з тим суспільством, членом якого є спортсмен – від

спортивної команди до країни, яку спортсмен представляє у змаганні (3).

5. У плаванні в силу загальних особливостей даного виду спорту існує

тенденція до того, щоби значна роль належала тут відносинам спортсмена із

середовищем, в межах яких у плавця актуалізується «відчуття води», що

виступає (в оптимальному випадку) як основне переживання спортсменом

змагальної ситуації при проходженні дистанції.

7. У випадку, коли зазначені відносини виявляються внутрішньо

врівноваженими, тобто, коли тенденції до єднання і протистояння виявляються

в їхніх межах збалансованими, виникає можливість інтеграції взаємовідносин

усіх трьох типів у єдиний світоглядний комплекс, що створює передумову для

повномасштабної самореалізації спортсмена як в особистісному плані, так і в

плані професійному.

Результати досліджень, що містяться у даному розділі дисертаційної

роботи, представлені у двох авторських публікаціях [68; 71].

82

РОЗДІЛ 4

СПОРТИВНЕ ПЛАВАННЯ: СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

І СИСТЕМА ВИХОВНОЇ РОБОТИ

4.1. Спорт і його соціально-культурний потенціал в уявленні плавців

вищої кваліфікації України

Метою нашого соціологічного дослідження було уточнення уявлень щодо

декількох проблем. Насамперед, нас цікавило, наскільки плавці, члени збірної

команди України з плавання, а також реальні й потенційні кандидати до

збірної, адекватно розуміють сутність спортивної діяльності, тобто сутність

соціально-культурних процесів, у які вони залучені, а також розуміють

досягнуті результати у цій діяльності, що є предметом їх головних професійних

прагнень. Оскільки ідея олімпізму офіційно визнана сьогодні визначальною для

спорту вищих досягнень, нас цікавив ступінь поінформованості спортсменів

щодо змісту цієї ідеї, їх думка стосовно того, наскільки в дійсності сучасний

спорт їй відповідає, а також якою мірою кожний з них фактично орієнтований

на втілення даної ідеї в життя у власній практиці тренувальної та змагальної

діяльності.

4.1.1. Олімпійська ідея та її реалізація на практиці

На питання до спортсмена про те, наскільки йому зрозумілий зміст

судження, відповідно до якого олімпізм «являє собою філософію життя, що

звеличує і об’єднує у гармонійне ціле якості тіла, волі, розуму» (так говориться

в Олімпійській хартії) [109, с. 7], 68% із числа всіх опитаних відповіли «так,

повною мірою», при цьому на рівні членів збірної команди показник був

найвищим – 73,75% (для кандидатів у збірну й спортсменів, що не мають

відношення до збірної (група «інші») – 63,5% і 65,52%, відповідно).

Докладніше ці дані наведені у таблиці 4.1.

83

Таблиця 4.1

Розуміння плавцями сенсу поняття «олімпізм»

Відповіді на питання анкети: «У

Олімпійській хартії зазначено, що

олімпізм являє собою філософію

життя, що звеличує і об’єднує у

гармонійне ціле якості тіла, волі,

розуму. Чи зрозумілий Вам сенс

даної тези?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Так, цілком 68 73,75 63,5 65,52

Частково 25 22,5 27 25,64

В цілому ні 7 3,75 9,5 8,84

Чи можна, однак, на підставі зазначених даних вважати ситуацію в цілому

такою, що не викликає занепокоєння? На нашу думку, – ні, неможна.

Насамперед, слід звернути увагу на те, що в цей час не існує достатньою мірою

розгорнутого й чіткого тлумачення зазначеного принципу навіть у літературі з

проблем філософії та соціології, присвяченій даному питанню, на що ми

неодноразово звертали увагу в попередніх розділах дисертаційної роботи.

Гармонія душі й тіла, збалансованість гідних якостей тіла, волі й розуму, про

які говорить визначення олімпізму, – це складні метафізичні проблеми, і

очікувати скільки-небудь високої компетенції з цих питань серед широкого

кола осіб, тим більше осіб дуже молодого віку, було б невиправдано. Разом з

тим зрозуміло, що певне уявлення з приводу зазначених гармонії й

збалансованості має будь-яка людина, оскільки й те, й інше людині в цілому

властиве та, більше того, і те, й інше для неї завжди бажано. Слід також додати,

що специфіка спортивної діяльності в цілому є такою, що можливість

отримання реального досвіду гармонічних станів, про які йде мова, тут

особливо важлива.

Як у світлі вищесказаного ми повинні трактувати великий відсоток

позитивних відповідей, які дають спортсмени на запитання про сутність

принципу олімпізму? Швидше за все, за цим стоїть інтуїтивне відчуття сутності

даного принципу (про сутність гармонії й збалансованості, які передбачені

84

даним принципом). Це з одного боку, а з іншого – слабке фактичне розуміння

змісту даного принципу як такого. У ситуації, що склалася, принцип олімпізму

сприймається як щось знайоме, але в той самий час у цілому малозрозуміле. У

таких обставинах він не може бути міцною основою для побудови ефективної

системи виховної роботи в спорті. Він, загалом кажучи, такою основою

фактично сьогодні і не є. Більш того, цілком очевидно, що він не був такою

основою на рівні сучасного спорту фактично ніколи. Не випадково

П. де Кубертен уже в пізній період своєї творчої діяльності, пов’язаної з

осмисленням сутності олімпійського спорту, писав, що його концепція спорту

завжди відрізнялася від концепції дуже багатьох, можливо навіть більшості

спортсменів [81]. Якщо проаналізувати зміст тих мотивів, які спонукали

спортсменів протягом усіх сучасних Олімпійських ігор прагнути високих

результатів, то при всій їхній різноманітності навряд чи мотиви, пов’язані з

прагненням установити принципи олімпізму, про які ми ведемо мову, були

важливими, тим більше – пріоритетними.

Що стосується представників еліти спортивного плавання України, то тут

ситуація фактично така сама: розгорнутих, скільки-небудь систематичних

зусиль із роз’яснення спортсменам принципів олімпізму в їхній глибинній

сутності тут не здійснюється. Дійсно, на питання: «Чи Ваш тренер під час

тренувань або змагань робить спроби пояснити Вам сенс «філософії життя»,

про яку йдеться в Олімпійській хартії?», ствердно відповіла приблизно лише

третина респондентів. На запитання: «Чи обговорюєте Ви з товаришами по

команді або з одноліткам зміст Олімпійської хартії, а також проблеми

спортивної етики?» відповіли «так, досить часто» тільки 20% опитаних. У

зв’язку з цим можна було б, як може здатися, зробити висновок, що морально-

етичний бік спортивної діяльності взагалі-то мало цікавить спортсмена. Однак

імовірно, більш вірною буде думка, що при наявності такого інтересу

спортсмен не знаходить умов, у яких цей інтерес може бути достатньою мірою

вдоволений.

85

Особливої уваги в контексті обговорення розглянутої нами проблеми

заслуговують відповіді спортсменів на запитання: «Чи говорите Ви на подібні

теми (Олімпійська хартія, спортивна етика) з батьками?». Тут картина така:

часто такі розмови мають місце приблизно лише у випадку 15% опитаних

(члени збірної – 17,5%, кандидати – 15,9%, інші – 12%). Практично ніколи

такого роду бесіди не мали місця у 61,3% членів збірної, 60,3% кандидатів у

збірну, 48,3% усіх інших (див. табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Обговорення плавцями питань спортивної етики з батьками

Відповіді на питання анкети: «Чи

обговорюєте Ви з батьками зміст

Олімпійської хартії, а також проблеми

спортивної етики?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Дуже рідко 27,4 21,2 23,8 39,7

Часто 15,4 17,5 15,9 12

Практично ніколи 57,2 61,3 60,3 48,3

Аналізуючи ці дані, необхідно прийняти до уваги ту обставину, що

залежно від зростання рівня спортивної майстерності можливість довгочасних

контактів з батьками у спортсмена зменшується у зв’язку зі збільшенням

навантаження у тренувальній та змагальній діяльності. Це, швидше за все, одна

з причин, з яких спортсмени інших груп дають більше позитивних відповідей

на розглянуте питання, ніж члени збірної країни. Однак навіть із такими

поправками ситуація не виглядає дуже оптимістично. Доводиться зробити

висновок, що в цілому вплив батьків на моральне виховання дітей, що стали

висококласними спортсменами, є невеликим, що є ще одним доказом на

користь висновку, що проблеми етичних цінностей спорту не мають для

спортсмена великого значення.

До розглянутої проблеми мають також відношення результати відповідей

на питання: «Чи могли б Ви провести бесіду з однолітками про сутність

сучасного олімпізму?». Ствердно відповіли в цілому близько 40% опитаних.

Звертає на себе увагу те, що члени збірної і кандидати в цілому менш

86

позитивно оцінюють свою готовність (37,5% і, відповідно, 38,2%), ніж

спортсмени більш високої кваліфікації (48,3%). Це в цілому викликає

здивування. Однак тут не виключено, що більш кваліфіковані (і, звісно, більш

старші за віком) спортсмени просто більш реалістично оцінюють свої

можливості, які відповідно до вищесказаного у спортсменів загалом невеликі.

Близьким стосовно розглянутих вище є також питання про реальну

відповідність сучасного спорту вищих досягнень олімпійським ідеалам. Це

питання розглядалося нами у двох аспектах: спортсмен оцінював спорт вищих

досягнень як такий (а) і він оцінював також характер власних дій у спорті (б).

На питання: «Чи вважаєте Ви, що спорт вищих досягнень, зокрема

олімпійський спорт, реально базується на такій філософії?» ствердну позитивну

відповідь дала лише одна третина опитаних (див. рис. 4.1).

Варіанти відповідей

Рис. 4.1. Відповіді плавців на питання, чи є філософія, про яку йдеться в

Олімпійській хартії, основою для спорту вищих досягнень, зокрема для

олімпійського спорту:

1 – усі опитані;

2 – члени національної збірної з плавання;

3 – кандидати і резерв збірної;

4 – інші;

– так;

– швидше так, ніж ні;

– швидше ні, ніж так;

– ні;

– важко відповісти

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

87

Ще одна третина респондентів дала також позитивну відповідь, але в

цілому менш певну (позиція «скоріше так, ніж ні»). Суттєво, що у відповідях

опитаних чітко проявляється наступна тенденція: залежно від зростання рівня

спортивної майстерності позитивна відповідь більш чітко виражена – 45%

членів збірної відповіли ствердно, тоді як кандидати в збірну дали таку

відповідь лише у 27% випадків, всі інші спортсмени – у випадку 17,2%. Однак

одночасно спостерігається, зростання числа опитаних, які прийняли позицію

«скоріше так, ніж ні». Число таких є значним серед членів збірної – 28,7%,

особливо багато таких відповідей серед спортсменів з групи «інші» – 32,8%.

Такого роду результати свідчать, найімовірніше, про те, що спортсмени високої

кваліфікації, що мають більш високі спортивні результати й, звісно, більший

стаж занять плаванням, мали можливість краще внутрішньо відчути сутність

спортивної діяльності, зокрема, можливість і вимогу гармонії, які

передбачаються змагальною ситуацією, що націлена на максимально високий

результат рухової діяльності. У той же час насторожує, що навіть серед

спортсменів вищого ешелону значний відсоток осіб, яким важко відповісти на

обговорюване нами питання, причому кількість такого роду відповідей різко

збільшується якщо рухатись від членів збірної (10%) до двох інших груп (17,5%

– кандидати в збірну, 17,2% – усі інші).

Особливий інтерес представляє для нас питання щодо тих етичних

установок, відповідно до яких спортсмени діють у спорті. На запитання: «Чи є

така філософія (філософія олімпізму) основою, на якій ґрунтується Ваша

реальна поведінка у спорті?» позитивна відповідь отримана лише в 22,8%

випадків. Суттєво, що ряду «члени збірної», «кандидати в збірну», «інші», –

чітко відповідає ряд, у якому число позитивних відповідей зростає: 17,5%,

22,2%, 31% – відповідно. Загалом близько 25% усіх опитаних не погоджуються,

що їх поведінка у спорті ґрунтується на філософії олімпізму (див. табл. 4.3).

88

Таблиця 4.3

Уявлення плавців щодо власних етичних настанов у спорті

Відповіді на питання анкети: «Чи є

філософія олімпізму основою, на

якій ґрунтується Ваша реальна

поведінка у спорті?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Так, ґрунтується 22,8 17,5 22,2 31

Швидше так, ніж ні 46,8 51,3 52,5 34,4

Швидше ні, ніж так 10,4 10 12,5 8,6

Ні 14,4 16,2 8 19

Важко відповісти 5,6 5 4,8 7

Разом з тим ситуація в цілому не є гнітючою, оскільки відповідність

принципам олімпізму власної реальної поведінки в спорті підтвердила, хоча й у

менш категоричній формі, ніж у попередньому випадку (відповідь «скоріше

так, ніж ні», замість попереднього – «так, будується»), приблизно половина

опитаних (члени збірної – 51,3%, кандидати в збірну – 52,5%, інші – 34,4%).

Таким чином, приблизно дві третини опитаних вважають, що їх реальна

поведінка в спорті відповідає вимогам Олімпійської хартії.

4.1.2. Залежність спортивного результату від настанови на

дотримання моральних норм

Додаткову інформацію з розглянутої проблеми дають результати

відповідей на деякі інші питання анкети. Зокрема, відповіді на питання: «Якщо

спортсмен цінує моральні принципи поведінки та відповідно до них діє у межах

спортивного суперництва, чи сприяє це досягненню високих спортивних

результатів?» виглядають у такий спосіб: більшість спортсменів дає в цьому

випадку позитивну відповідь, причому в категоричній формі («сприяє») –

37,4% (члени збірної – 37,5%, кандидати – 43%, інші – 31%), а у формі менш

категоричній («скоріше так, ніж ні») – 30,4% (відповідно, у групах: 31,3%, 38%,

20,7%). Непокоїть, однак, високий відсоток вибору позиції «важко відповісти»:

11,4% від загального числа спортсменів (члени збірної – 8,8%, кандидати в

89

збірну – 6,4%, інші – 20,7%). Значний також відсоток осіб, які вважають, що

наявність або відсутність орієнтації на принципи моральної поведінки не

впливає суттєво на змагальний результат спортсмена (11,4% – від загальної

кількості, 12,5% – члени збірної, 7,8% – кандидати в збірну, 13,8% – інші).

Докладніше дані представлені у таблиці 4.4.

Таблиця 4.4

Залежність спортивного результату плавця від настанови на дотримання

моральних норм

Відповіді на питання анкети: «Якщо

спортсмен цінує моральні принципи

поведінки та діє відповідно до них у

межах спортивного суперництва, чи

сприяє це досягненню високих

спортивних результатів?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Сприяє 37,4 37,5 43 31

Швидше так, ніж ні 30,4 31,3 38 20,7

Швидше ні, ніж так 8,4 8,7 3,2 13,8

Одне не стосується іншого 11,4 12,5 7,8 13,8

Не сприяє, а навпаки заважає 1 1,2 1,6 0

Важко відповісти 11,4 8,8 6,4 20,7

Певне уточнення намальованої картини дають результати відповідей на

питання 14, 15 і 16. Відповіді на запитання 14: «Чи були у Вашому житті

випадки, коли Ви порушували принцип чесного суперництва, намагаючись

досягти високого результату?» демонструють наступну картину. Більшість

спортсменів не порушували зазначений принцип (зазначимо, що плавання

відноситься до видів спорту, де такі порушення в цілому неможливі, залишимо

поки що осторонь питання про можливість використовувати допінг): 71,1%

опитаних відповіли «не порушував» (члени збірної – 76,3%, кандидати в збірну

– 82,6%, інші – 51,7%). Докладніше ці дані представлені у таблиці 4.5.

У той же час навряд чи варто вважати ситуацію безпроблемною, коли

одна третина опитаних стверджує, що порушення мали місце, при цьому

ситуація «так, досить часто» коливається від 8,7% до 17,3% залежно від групи.

90

Таблиця 4.5

Факти порушення плавцями принципу чесного суперництва

Відповіді на питання анкети: «Чи

були у Вашому житті випадки, коли

Ви порушували принцип чесного

суперництва, намагаючись досягти

високого результату?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Так, доволі часто 10,5 8,7 6,3 17,3

Інколи порушував 18,4 15 11,1 31

Не порушував 71,1 76,3 82,6 51,7

Питання 15 продовжує тему порушень, тут мова йде про реакцію

спортсмена на власне порушення правил: «Якщо порушували, чи відчували Ви

при цьому каяття?» (див. рис. 4.2).

Варіанти відповідей

Рис. 4.2. Відповіді плавців на питання, чи відчували вони каяття у разі

порушення принципу чесного суперництва:

1 – усі опитані;

2 – члени національної збірної з плавання;

3 – кандидати і резерв збірної;

4 – інші;

– ні, не відчував;

– деякою мірою;

– дуже недовго;

– відчував сильне

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

91

Відсотки рахувались не від загальної кількості респондентів, а від

кількості тих, хто дав ствердну відповідь на попереднє питання. Найбільш

типові відповіді тут – «деякою мірою» (51,7% – від загальної кількості

опитаних; серед членів збірної – 58%) і «дуже не надовго» (29,3% – від

загальної кількості опитаних, 26,3% – серед членів збірної).

Питання 16: «Чи готові Ви (знову) порушити зазначений принцип заради

перемоги на суперниками?», на яке близько половини опитаних відповіли

однозначно «ні» («так», однак, відповіли теж досить багато: 19% – від вибірки в

цілому, 19,5% – члени збірної команди). Суттєво, що третина і більше

спортсменів не може відповістити на дане питання однозначно (30,2% – від

вибірки, 24% – члени збірної команди, 28,3% кандидати в збірну, 41,2% – інші).

Докладніше ці дані представлені у таблиці 4.6.

Таблиця 4.6

Готовність плавців порушити принцип чесного суперництва

Відповіді на питання анкети: «Чи

готові Ви (знову) порушити

принцип чесного суперництва

заради перемоги на суперниками?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Так 19 19,5 15,2 23,5

Ні 50,8 56,5 56,5 35,3

Не можу відповісти однозначно 30,2 24 28,3 41,2

Деякі респонденти відповідали на питання, навіть якщо вище зазначили, що

принцип чесного суперництва раніш не порушували. Таким чином, вони

моделювали можливу у майбутньому ситуацію. Відсотки рахувались не від

загальної кількості респондентів, а від кількості тих, хто відповів конкретно на

це питання. Розглянута ситуація в цілому свідчить: при наявності переконань

про те, що в спорті слід діяти відповідно до принципу чесного суперництва,

твердість даних переконань не є достатньою: спортсмени схильні відійти від

абсолютної необхідності дотримуватися етичних норм у ситуації, коли їхнє

порушення сприяє досягненню практичного результату, і спортсмени в цілому

не схильні рефлексувати з приводу того, що норми виявилися порушеними.

92

Безпосереднє відношення до обговорюваної теми мають результати

відповідей на запитання 19 і 20. Перше з них формулюється так: «Чи знаєте Ви

про випадки вживання спортсменами з Вашого оточення заборонених

(допінгових) препаратів і засобів?». Відповідь «так» дали 65,7% опитаних, при

цьому суттєво, що відсоток таких відповідей послідовно зростає залежно від

наближення до групи спортсменів, включених до складу збірної (53,4% –

спортсмени групи «інші», 60,3% – кандидати в збірну, 78,8% – члени збірної).

Докладніше ці дані ілюструє рисунок 4.3.

Варіанти відповідей

Рис. 4.3. Обізнаність спортсменів щодо фактів уживання їхніми колегами

допінгових препаратів:

1 – усі опитані;

2 – члени національної збірної з плавання;

3 – кандидати і резерв збірної;

4 – інші;

– так;

– ні

На запитання 20: «Як Ви ставитеся до фактів такого використання?»

отримані наступні відповіді: більшість опитаних вважає, що «це особиста

справа кожного спортсмена» (50,2% відповідей від вибірки в цілому). Динаміка

ж показників вибору даної позиції серед представників різних груп у принципі

та ж, що й у випадку відповідей на попереднє питання: 36,3% – серед

спортсменів групи «інші», 52,4% – серед кандидатів у збірну, 58,7% – серед

членів збірної. Цікаві й інші відповіді на розглянуте питання. Неприпустимим

використання допінгу вважають 28% опитаних (28,8% – члени збірної, 27% –

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

93

кандидати в збірну, 31% – інші). Як неминуче зло (відповідь «в цілому це

небажано, але враховуючи ту ситуацію, яка зараз склалася у спорті, без цього

обійтись неможливо») допінг сприймають 16% спортсменів. Цікава динаміка

відповідей: спортсмени екстра-класу меншою мірою вважають, що вживання

допінгу необхідно, ніж спортсмени нижчої кваліфікації (див. табл. 4.7).

Таблиця 4.7

Ставлення плавців до вживання заборонених препаратів

Відповіді на питання анкети: «Як Ви

ставитеся до фактів вживання

допінгових препаратів?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Вважаю подібні дії неприпустимими 28,8 28,8 27 31

В цілому це небажано, але

враховуючи ту ситуацію, що зараз є у

спорті, без цього обійтись неможливо

16 10 15,8 24,1

Це особиста справа кожного

спортсмена 50,2 58,7 52,4 36,3

Поки що я не маю чіткої думки з

цього приводу 5 2,5 4,8 8,6

Наступне питання «Чи готові Ви ризикувати своїм здоров’ям заради

високого спортивного результату?». Питання близьке до попередніх, оскільки

вживати допінг означає ставити під загрозу своє здоров’я (див. табл. 4.8).

Таблиця 4.8

Готовність плавців ризикувати власним здоров’ям результату

Відповіді на питання анкети: «Чи

готові Ви ризикувати своїм здоров’ям

заради високого спортивного

результату?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Готовий за наявності відповідного

медико-біологічного контролю 41,8 50 46 25,8

Вагаюсь: швидше так, ніж ні 16,4 16,3 17,5 15,6

Вагаюсь: швидше ні, ніж так 16 11,3 9,5 29,3

Я ніколи не зроблю цього зі своєї волі 25,8 22,4 27 29,3

Картина тут така: залежно від рівня зростання спортивної майстерності

зміцнюється уявлення, що ризик необхідний і виправданий «за наявності

94

відповідного медико-біологічного контролю». Серед вибірки в цілому дану

відповідь схвалюють 41,8% учасників опитування. Показова й динаміка

результату від групи до групи: 25,8% – серед інших, 46% – серед резерву, 50% –

серед членів збірної. Імовірно, даний аспект спортивної діяльності спортсмени

екстра-класу бачать краще, ніж кваліфіковані й досвідчені плавці. Звертає на

себе увагу те, що значне число спортсменів вважає повністю для себе

неприйнятним («я ніколи добровільно це не зроблю») ризикувати своїм

здоров'ям заради спортивного результату: 25,8% – від вибірки в цілому, 22,4% –

серед членів збірної, 27% – серед кандидатів у збірну, 29,3% – серед інших

спортсменів. Тенденція до зниження числа спортсменів, що займають різко

негативну позицію з розглянутого питання, на рівні членів збірної має під

собою, можливо, ту підставу, що компетентність із зазначеної проблеми у них

вище, як вище й реальний рівень медико-біологічного забезпечення

тренувального й змагального процесу. Що стосується позиції стосовно допінгу,

то виявлена картина говорить про те, що ставлення це в багатьох випадках не

носить характеру позиції, що принципово відстоюється з моральних міркувань,

відповідно до якої вживання заборонених засобів розглядається як абсолютно

неприпустиме. Одночасно це є свідченням релятивного ставлення до принципу

чесного суперництва, що лежить в основі спортивної змагальної діяльності.

4.1.3. Спорт і суспільство

Оцінка спорту й тих принципів, відповідно до яких він організований (на

декларативному рівні та реально), багато в чому обумовлена оцінками

суспільства, у якому існує спорт, а також оцінками певних діяльностей, які

разом зі спортом є окремими самостійними сферами соціальної

життєдіяльності. Питання 40: «Чи вважаєте Ви, що спорт вищих досягнень

може бути прирівняний за своїм соціально-культурним значенням до таких

видів людської діяльності як мистецтво, наука, політика, релігія?» Позитивну

відповідь дали приблизно 60% спортсменів (57,6% – від вибірки, 58,8% – члени

збірної 52,3% – кандидати в збірну, 62% – інші). Великий відсоток тут також і

95

тих осіб, які вагаються з відповіддю – до 20%. Коментуючи ці результати,

відзначимо, що вони свідчать про розмитість відповідних уявлень спортсменів,

що пов’язане, у свою чергу, з обмеженістю відповідного життєвого досвіду

більшості спортсменів, також, можна припустити, що тут має місце

недостатньо високий рівень їх загальної гуманітарної підготовки.

Певним свідченням правомірності сказаного є також відповіді на інші,

запропоновані спортсменам питання. Питання 8: «Як, на Вашу думку,

співвідносяться олімпійські ідеали, що визначають принципи поведінки

людини у спорті, з тими принципами, відповідно до яких будується поведінка

людини у звичайному житті?». Те, що вони відповідають один одному вважає

приблизно одна п’ята опитаних. Що саме стоїть за такого роду відповідями?

Оскільки, як свідчить аналіз відповідей на питання про принципи, що лежать в

основі соціального функціонування спорту, у цілому ці принципи оцінюються

спортсменами позитивно, думка про зазначену відповідність є думкою про

певний добробут сьогоднішнього соціального життя (див. табл. 4.9).

Таблиця 4.9

Уявлення спортсменів про співвідношення олімпійських ідеалів з

принципами реального життя

Відповіді на питання анкети: «Як, на

Вашу думку, співвідносяться

олімпійські ідеали, що визначають

принципи поведінки людини у спорті,

з тими принципами, відповідно до

яких будується поведінка людини у

звичайному житті?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Вони відповідають одне одному 22 20 19 27,6

Вони співпадають частково 39,3 37,5 35 46,6

Це дуже різні принципи 25,3 28,8 32 13,8

Важко відповісти 13,4 13,7 14 12

Характерно, що число осіб, що дотримуються даної точки зору, невелике:

воно менше, ніж число відповідей, у яких стверджується, що принципи, на яких

будується спорт, з одного боку, і реальне життя – з іншого, «це дуже різні

96

принципи» (25,3% – від вибірки в цілому, 28,8% – серед членів збірної

команди, 32% – серед кандидатів у збірну, 13,8% – серед інших). Слід додати,

що число тих, кому важко визначитись з відповіддю на дане питання теж доволі

значне (13,4% – від вибірки, 13,7 % – серед членів збірної).

Враження про те, яка зі сфер більш сприятлива, дають відповіді на

питання 10, 11, і 12. Питання 10: «Де, на Вашу думку, морально-етичні

принципи людської поведінки реалізуються більш послідовно і у повному

обсязі: у спорті вищих досягнень чи у звичайному житті?». Тут думки

схиляються на користь спорту: відповідь «у спорті» схвалюють 38,4%

спортсменів, у тому числі: членів збірної – 38,8%, кандидатів у збірну – 46%,

інших – 29,3%; відповідь «у звичайному житті» – відповідно: 21,8%, 21,8%,

21,3%, 20,7%. Значна кількість осіб, які вважають, що дані принципи

«реалізуються так само й у звичайному житті, і в спорті» – 26,6% загалом

Таким чином, ситуація така: спорту віддається перевага над «буденним

життям», або він урівнюється з ним в моральному потенціалі (див. табл. 4.10).

Таблиця 4.10

Уявлення спортсменів щодо реалізації морально-етичних принципів

людської поведінки у спорті вищих досягнень і у звичайному житті

Відповіді на питання анкети: «Де, на

Вашу думку, морально-етичні

принципи людської поведінки

реалізуються більш послідовно і у

повному обсязі: у спорті вищих

досягнень чи у звичайному житті?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

У спорті 38,4 38,8 46 29,3

У звичайному житті 21,8 21,3 23,8 20,7

Реалізуються переважно і в

повсякденному житті, і в спорті 26,6 26,2 22,2 31,1

Не реалізуються ні у житті, ні у спорті 2 1,2 1,6 3,4

Важко відповісти 11,2 12,5 6,4 15,5

Питання 11: «У якій сфері принцип чесного суперництва реалізується

більше: у спорті чи у підприємництві?» є фактично уточненням того, про що

мова йшла в попередньому питанні. Відповідь «у спорті» дають 58,7%

опитаних (члени збірної – 60%, кандидати – 55,6%, інші – 60,3%); позиція «не

97

реалізується ні тут, ні там» відбиває думку приблизно 14% опитаних; близько

17% – урівнюють розглянуті сфери. На користь спортивної діяльності

висловлюються респонденти й тоді, коли спорт зіставляється з політикою.

Зокрема, відповіді на користь політики повністю відсутні. Однозначно визнає

пріоритет спорту 47,3% спортсменів (52,5% – члени збірної, 54% – кандидати в

збірну). Далеко не всі з опитаних урівнюють вартості соціальних діяльностей,

що зіставляються (9,5% – вибірка в цілому, 6,2% – члени збірної). Суттєво, що

близько третини опитаних вважає, що чесне суперництво відсутнє як у

політиці, так і в спорті (28,8% – вибірки в цілому, 28,8% – члени збірної, 19% –

у випадку кандидатів у збірну, 39,6% – інші).

Певну додаткову інформацію з обговорюваного питання можна отримати,

аналізуючи відповіді респондентів на питання 13, у якому спортсменові

пропонується визначити соціальну значимість сучасного спорту вищих

досягнень, оцінюючи в балах (від 1 – максимально до 5 – мінімально) зміст

спортивної діяльності, який відображений у тезах: спорт визначається як сфера,

де реалізуються й стверджуються принципи справедливості й честі (а); як

особливий випадок підприємницької діяльності, де люди в першу чергу

заробляють гроші (б); це сфера, котра найбільш концентровано відображає

досягнення суспільства у розвитку фізичної культури (в); спорт – це перш за все

видовище, що дає можливість мільйонам людей отримати у процесі

спостереження за подіями спортивного суперництва радість відчуття «чесної

боротьби» і «великого успіху», чого так бракує у їхньому повсякденному житті,

(г); як сфера боротьби держав за високий міжнародний престиж (д);

спортсменові пропонувалося також при бажанні вказати на яку-небудь ще

соціально значиму функцію, яку спорт виконує в суспільстві (е).

Щодо тези (а), то більшість опитаних оцінила спорт низько – «не згоден»

(31%) і «категорично не згоден» (20,3%) позиції. Приблизно четверта частина

респондентів обрала варіант «згоден» (24,3% – у цілому, 26,2% – члени

збірної). Докладніше дані представлені на рис. 4.4.

98

Варіанти відповідей

Рис. 4.4. Уявлення плавців щодо справедливості тези «Спорт – це сфера, де

реалізуються й стверджуються принципи справедливості й честі»:

1 – усі опитані;

2 – члени національної збірної з плавання;

3 – кандидати і резерв збірної;

4 – інші;

– згоден;

– швидше так, ніж ні;

– ні, ніж так;

– не згоден;

– категорично не згоден

Украй полярними є оцінки спорту відповідно до тези (б): більшість

вважає, що дане судження найменш відповідає дійсності («категорично не

згоден») (43,7% – від вибірки в цілому, 50% – серед членів збірної команди),

хоча майже 40% опитаних обрали варіанти відповідей «згоден» і «швидше так,

ніж ні».

Думку про те, що спорт вищих досягнень виражає насамперед досягнення

суспільства у розвитку фізичної культури (позиція «в»), як найбільш

реалістичну загалом підтримує більше 50% респондентів («згоден» – 29,8%,

«швидше так, ніж ні» – 22,4%, «швидше ні, ніж так» – 22,4%). Докладніше дані

представлені на рис. 4.5.

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

99

Варіанти відповідей

Рис. 4.5. Уявлення спортсменів-плавців щодо справедливості тези «Спорт – це

сфера, котра найбільш концентровано відображає досягнення суспільства у

розвитку фізичної культури»:

1 – усі опитані;

2 – члени національної збірної з

плавання;

3 – кандидати і резерв збірної;

4 – інші;

– згоден;

– швидше так, ніж ні;

– швидше ні, ніж так;

– не згоден;

– категорично не згоден

–

Істинність наступної тези «спорт – це перш за все видовище…»,

найбільше відповідає позиціям «швидше так, ніж ні» (26,9% усіх опитаних) і

«швидше ні, ніж так» (25,8% усіх опитаних). Цікаво, що кількість респондентів,

які в цілому позитивно висловлюються щодо даної тези, є найбільшою у групі

«інші» (близько 52% загалом) і «члени збірної» (46,3% в цілому). Це говорить

про те, що спортсмени, які мають досвід реальних великих змагань, добре

розуміють видовищну функцію великого спорту (для порівняння: респонденти

групи «кандидати і резерв» дали загалом 36,6% відповідей «згоден» і «швидше

так, ніж ні»). Докладніше дані представлені на рис. 4.6.

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

100

Варіанти відповідей

Рис. 4.6. Уявлення плавців щодо справедливості тези «Спорт – це видовище, що

дає можливість мільйонам людей отримати у процесі спостереження за подіями

спортивного суперництва радість відчуття «чесної боротьби» і «великого

успіху», чого бракує у повсякденному житті»:

1 – усі опитані;

2 – члени національної збірної з плавання;

3 – кандидати і резерв збірної;

4 – інші;

– згоден;

– швидше так, ніж ні;

– швидше ні, ніж так;

– не згоден;

– категорично не згоден

Нарешті, щодо тези «спорт – це сфера боротьби держав за високий

міжнародний престиж» – більшість відповідей серед усіх опитаних була

«швидше ні, ніж так» (33,8%) і «не згоден» (27,8%). Якщо підсумувати всі

негативно забарвлені відповіді, то ми отримаємо 61,6% від кількості усіх

опитаних спортсменів. У кожній окремій групі ми маємо приблизно таку саму

картину: 75% загальних негативних відповідей серед членів збірної, 79,3% -

серед кандидатів і резерву, 74,2% серед інших плавців.

Отримані дані говорять про те, що спортсмени у спорті бачать

насамперед сферу, у якій найбільш концентровано відбиті успіхи суспільства у

розвитку фізичної культури. Істинність інших тез у розумінні спортсменів у

цілому є меншою. Звернемо увагу, що ми тут черговий раз виходимо в

Кіл

ькіс

ть в

ідп

овід

ей, %

101

опитуванні на оцінку спорту з боку його морального потенціалу, і тут ситуація

виглядає суперечливою, зокрема, на рівні членів збірної команди число

випадків, коли спорт визначається як діяльність, де принципи справедливості й

честі утверджуються, приблизно відповідає числу протилежних випадків, коли

дана теза розглядається як найменш реалістична.

4.1.4. Оцінка мотивів занять спортом

Тепер звернемо увагу на питання про мотиви, відповідно до яких

спортсмен займається спортом. Це питання, яке в спортивній педагогіці та

психології традиційно відноситься до найбільш важливих на тій підставі, що

саме знання мотивів занять спортом відкриває, як вважається, у першу чергу

можливість для ефективної виховної роботи зі спортсменами.

Питання 35: «Чим приваблюють Вас заняття спортом?» (відповіді треба

було пронумерувати залежно від їхнього значення, де «1» відповідає найбільш

важливому варіанту, а «5», відповідно, найменш важливому). Найбільш

значимою тут виявилася теза (а) «тут можна отримати суспільне визнання»;

дане судження поставили на перше й друге місце (з п'яти запропонованих),

відповідно, 37,3% і 31,7% опитаних у цілому (38,8% і 33,8% – члени збірної,

28,6% і 31,7% – кандидати в збірну, 44,9% і 29,3% – інші). Докладніше ці дані

представлені у таблиці 4.11.

Таблиця 4.11

Мотиви плавців щодо занять спортом (А)

Відповіді на питання анкети: «Чим

приваблюють Вас заняття спортом (А

– в спорті можна отримати суспільне

визнання)?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

1 – згоден 37,3 38,8 28,6 44,9

2 – швидше так, ніж ні 31,7 33,8 31,7 29,3

3 – швидше ні, ніж так 12 10 14,5 12

4 – не згоден 11 11,1 12,6 8,6

5 – категорично не згоден 8 6,3 12,6 5,2

102

«Можливістю вирішити свої матеріальні проблеми» спорт приваблює

спортсменів вже менше: тільки серед 19,9% опитаних цей мотив посів перше

місце (21,2% – серед членів збірної), серед 25,9% – друге (25% – члени збірної),

при цьому 25,4% опитаних ставлять його тільки на четверту позицію

(спортсмени третьої групи – 31%). Докладніше ці дані представлені у таблиці

4.12.

Таблиця 4.12

Мотиви плавців щодо занять спортом (Б)

Відповіді на питання анкети: «Чим

приваблюють Вас заняття спортом (Б

– в спорті можна вирішити свої

матеріальні проблеми)?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

1 – згоден 19,9 21,2 25,4 12,2

2 – швидше так, ніж ні 25,9 25 27 25,8

3 – швидше ні, ніж так 14,9 17,5 8 19

4 – не згоден 25,4 21,3 25,3 31

5 – категорично не згоден 13,9 15 14,3 12

Мотив зміцнення здоров'я й підвищення фізичної підготовленості також

високий, але не в усіх. Тут приблизно третина опитаних ставить даний мотив на

перше місце, але не менша кількість – тільки на четверте. Докладніше ці дані

представлені у таблиці 4.13.

Таблиця 4.13

Мотиви плавців щодо занять спортом (В)

Відповіді на питання анкети: «Чим

приваблюють Вас заняття спортом (В

– у спорті можна підвищити свою

фізичну підготовленість і зміцнити

здоров’я)?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

1 – згоден 28,9 31,2 20,6 34,5

2 – швидше так, ніж ні 12,4 8,8 17,6 12

3 – швидше ні, ніж так 18,4 20 19 15,5

4 – не згоден 29,3 30 27 31

5 – категорично не згоден 11 10 15,8 7

103

Несподівано низькі оцінки отримав такий мотив як «прославити спорт

України». На рівні загальної вибірки більшість (близько 75%) респондентів

поставила даний мотив на третє й четверте місце (члени збірної: третє місце –

45%, четверте – 30%; перше і друге – 3,8% і 13,8%, відповідно). Докладніше ці

дані представлені у таблиці 4.14.

Таблиця 4.14

Мотиви плавців щодо занять спортом (Г)

Відповіді на питання анкети: «Чим

приваблюють Вас заняття спортом

(Г – можна прославити спорт

України)?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

1 – згоден 6 3,8 9,5 5,3

2 – швидше так, ніж ні 12,5 13,8 8 15,5

3 – швидше ні, ніж так 44,2 45 47,6 39,6

4 – не згоден 27,8 30 28,5 24,1

5 – категорично не згоден 9,5 7,4 6,4 15,5

У цілому низькі оцінки отримав і такий мотив, як «жити відповідно до

«філософії життя», про яку йдеться у Олімпійській хартії: у загальній вибірці

абсолютна більшість опитаних поставила цей мотив на останнє за значенням,

п'яте місце (57,6%). Звернемо увагу, що число осіб зі складу збірної, які також

ставлять даний мотив за його значенням на останнє місце, ще більше (61,1%).

Питання 36 за своєю спрямованістю близьке до питання, розглянутого

вище: «Якому удосконаленню сприяють, на Вашу думку, заняття спортивним

плаванням?». Пропонується оцінити в балах плавання як фактор фізичного (а),

інтелектуального (б) і морального (в) удосконалення. Результати виглядають

наступним чином: вищі оцінки отримав варіант а) як засіб фізичного

удосконалення, середні – як засіб удосконалення інтелектуального і

морального.

104

4.1.5. Змагальна взаємодія та її виховний потенціал

Важливим аспектом тієї життєвої ситуації, у якій опиняється людина, що

професійно займається спортом, є її думка з приводу того, який вплив справляє

на людину сама по собі змагальна взаємодія з іншою людиною, із суперником,

тобто взаємодія, що лежить в основі спорту. Питання 39: «Зміцнюють чи

послаблюють в цілому, на Вашу думку, моральні якості людини постійне

змагання, суперництво з іншими людьми?». Відповідь «послаблюють» тут дуже

нечаста (8,9% – від загальної кількості опитаних, 5% – серед членів збірної

команди, 9,5% – серед кандидатів у збірну, 13,8% – серед інших). Основні

відповіді розподілилися між двома позиціями: «зміцнюють» (65,1% – від усіх

опитаних, 73,8% – серед членів збірної, 60,4% – серед кандидатів, 58,6% – серед

інших) і « важко відповісти» (26% – від вибірки в цілому, з них 21,2% – члени

збірної, 30,1% – кандидати в збірну, 27,6% – інші). Помітні відмінності між

членами збірної та іншими спортсменами можуть бути пояснені тим, що

спортсмени найвищої кваліфікації – це ті особи, які глибше, ніж інші,

відчувають внутрішній зміст і моральну продуктивність змагальних відносин,

що будуються відповідно до принципу чесного суперництва. Менш

кваліфіковані спортсмени мають непевне уявлення з приводу того, що

відбувається (за даними опитування, вони складають невелике число тих, хто

вважає, що суперництво зміцнює моральні якості людини, і тих, хто вважає, що

тут має місце ослаблення цих якостей).

В анкеті є ще одне питання, яке має широкий світоглядний зміст, – це

питання, у якому спортсменові пропонується із двох суджень вибрати

найбільш, на його думку, правдиве, і мова при цьому йде про те, ким є за своєю

природою людина: індивідуалістом або навпаки тим, хто «по-справжньому

реалізує себе лише тоді, коли присвячує себе іншому»? Більше половини

опитаних уважає, що людина за своєю природою є індивідуалістом (56,2% – від

вибірки в цілому, 58,8% – із числа членів збірної, 63,5% – серед кандидатів у

збірну, 44,8% – серед усіх інших). Слід прийняти до уваги й наступне: відповідь

105

«важко відповісти» обрали 20% опитаних (22,4% – із числа членів збірної).

Докладніше дані з цього питання представлені у табл. 4.15.

Картина відповідей, яка постає тут перед нами, викликає серйозне

занепокоєння. Справа в тому, що якщо спортсмен (або будь-яка людина) бачить

у людині насамперед егоїстичну істоту, то він неминуче схвалює як природні

такі випадки поведінки (власної також), для яких характерні егоцентризм і

навіть агресивність. Якщо в основі світогляду індивіда лежить зазначене

розуміння сутності людини, то навряд чи від такого індивіда слід очікувати, що

в суперництві він не буде діяти згідно з настановою на «перемогу за будь-яку

ціну», і якщо це не відбудеться в тому або іншому конкретному випадку, то

причину цього слід шукати в деякій непослідовності в його поведінці (нерідкий

випадок у житті будь-якої людини), а не в чомусь іншому.

Таблиця 4.15

Уявлення плавців про себе як особистість у суспільстві

Відповіді на питання анкети: «Яка

із наведених нижче тез найбільш

правдива?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Людина за своєю природою є

індивідуалістом і живе виключно

заради себе

56,2 58,8 63,5 44,8

Людина за своєю природою є

колективістом, вона по-

справжньому реалізується лише

тоді, коли присвячує себе іншим

23,8 18,8 15,8 39,6

Важко відповісти 20 22,4 20,7 15,6

Анкета пропонує спортсменові низку питань, відповіді на які покликані

прояснити характер відносин спортсмена з людьми, які його оточують, – із

тренером, з товаришами по команді, а також із суперниками. На питання 28:

«Які Ваші відносини з тренером?» отримані відповіді, що відкривають нам

наступну картину: більше половини опитаних (45,7% – від вибірки в цілому,

52,5% – серед членів збірної, 52,4% – серед кандидатів у збірну) вибирають

позицію «утримаюся від відповіді», що можна трактувати в принципі по-

106

різному: або такого роду «закритість» сама по собі є ознакою проблем у

відносинах, що мають настільки серйозний у розумінні спортсмена характер,

що він побоюється висловлюватися з цього питання взагалі, навіть у ситуації

закритого анкетування, як це має місце в нашому випадку, або спортсмен з

етичних міркувань вважає (і це певною мірою обґрунтовано), що

висловлюватися з даного питання некоректно (див. табл. 4.16).

Таблиця 4.16

Уявлення плавців про відносини з тренером

Відповіді на питання анкети: «Які у

Вас відносини з тренером?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Ми однодумці 29,4 22,4 22,2 46,5

Ми глибоко симпатизуємо один

одному 14,4 17,6 19 5,2

У нас виключно ділові відносини 3,5 2,5 1,6 6,7

Наші стосунки напружені і далеко

не завжди базуються на

взаєморозумінні

7 5 4,8 12,2

Утримаюсь від відповіді 45,7 52,5 52,4 29,4

Якщо при спробі вибрати одну із цих версій у якості найбільш

реалістичної звернутися до результатів відповіді спортсмена на наступне

питання анкети (питання 29: «Чи довіряєте Ви тренерові як професіоналу?»), де

позиція більшості – «повністю довіряю» (58,7% – від вибірки в цілому, 66,2% –

члени збірної, 57,1% – кандидати в збірну, 50% – інші), то можна припустити,

що відносини тренера й спортсмена в цілому позитивні (оскільки не зовсім

логічним було б одноголосно й повно довіряти тренеру як професіоналу, при

недовірі до нього, як до людини). Дане питання, ймовірно, потребує

додаткового вивчення.

До проблеми компетенції тренера відноситься й питання щодо

оптимального кількості відповідальних змагань протягом року, участь у яких

була б оптимальною у світлі розв’язання завдання забезпечення планомірного

підвищення кваліфікації спортсмена (питання 30 – див. додаток Б). Переважна

107

більшість спортсменів указує на позитивний ефект участі у відповідальних

змагання й у якості оптимальної їхньої кількості називає 3-5 змагань (25,8% –

усі спортсмени, 28,8% – члени збірної) або 6-8 (15,4% і 17,5% – вибірка й члени

збірної, відповідно). Разом з тим, трактуючи дані результати, слід враховувати,

що близько 40% спортсменів (35% – члени збірної) не можуть обрати варіант

відповіді на дане питання. Таку ситуацію в цілому слід трактувати, швидше за

все, як свідчення певного професійного недоліку, що характерний для

спортсменів всупереч їхній здатності досягати високих спортивних результатів.

Що стосується відносин між членами команди, до складу якої входять

спортсмени, то на відповідне питання найчастіше отримуємо відповідь: це

«дружні відносини» (48,2% – від опитаних у цілому, 51,3% – члени збірної).

Докладніше ці дані демонструє таблиця 4.17.

Таблиця 4.17

Уявлення спортсменів про стосунки в команді

Відповіді на питання анкети: «Які

зараз стосунки між членами Вашої

команди?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Дружні 48,2 51,3 44,4 48,3

Напружені 6,5 5 3,2 12,2

Кожен живе сам по собі 31,3 28,7 30,2 36,1

Важко дати однозначну відповідь 14 15 22,2 3,4

Однак майже стільки ж спортсменів зазначають, що в команді «кожний

живе сам по собі». Остання обставина могла б викликати занепокоєння, якби

мова не йшла про вид спорту, де кожний змагається індивідуально, без

безпосереднього контакту з іншими плавцями.

4.1.6. Оцінка ставлення спортсмена до суперника

У цілому непростим є питання про ставлення плавця до суперника.

Зазвичай це питання залишається поза полем зору дослідників, оскільки

плавання, як ми звернули увагу вище, відноситься до тих видів спорту, де

108

фізичного контакту між суперниками немає. Проте, слід зазначити, що

ставлення до суперника – це один з найважливіших морально-психологічних

факторів, який визначає загальний характер переживання спортсменом

змагальної ситуації, у якій він перебуває. У зв’язку з інтересом до даного

аспекту спортивного плавання ми досліджували відповіді спортсменів на кілька

питань. Питання 24: «Яке саме ставлення до суперника найбільше сприяє

Вашому успіхові у змаганні?» (Див. табл. 4.18).

Таблиця 4.18

Уявлення плавців про взаємозв’язок між ставленням до суперника і

успіхом у змаганнях

Відповіді на питання анкети: «Яке

ставлення до суперника найбільше

сприяє Вашому успіху в змаганні?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Агресивне 14 15 15,8 10,4

Дружнє 25 21,2 23,8 31

Нейтральне 61 63,8 60,4 58,6

Із трьох пропонованих варіантів відповідей – «агресивне», «дружнє»,

«нейтральне» – найбільш часто обирався третій варіант (61% – від усіх

опитаних, 63,8% – члени збірної). На дружнє ставлення, як на оптимальний

випадок, указали 25% спортсменів (21,2% – члени збірної). Агресивність, як

найбільш перспективну настанову з погляду змагального результату, прийняли

14% опитаних (15% – члени збірної).

Важливими у зв’язку з темою нашого аналізу представляються також

відповіді на запитання 37 і 38. Питання 37: «Відповідно до Вашого досвіду, чи

існує зв’язок між характером Вашого ставлення під час змагань до суперника і

характером Вашого ставлення до нього у звичайних обставинах?». Приблизно

20% спортсменів вважають, що такого зв’язку немає. Однак більшість

зазначають, що такий зв’язок існує «в окремих випадках» – так думають 55,2%

опитаних (63,7% – членів збірної). Про те, що зв’язок, про який ми ведемо

мову, існує «практично завжди» говорять 23,8% осіб із усіх, хто брав участь в

109

опитуванні, 18,8% членів збірної (у кандидатів у збірну показник – 27%, у

інших – 27,6%). Докладніше дані з цього питання представлені у табл. 4.19.

Таблиця 4.19

Уявлення плавців про взаємозв’язок між ставленням до суперника під час

змагань і ставленням до нього у звичайному житті

Відповіді на питання анкети:

«Відповідно до Вашого досвіду, чи

існує зв’язок між характером

Вашого ставлення під час змагань до

суперника і характером Вашого

ставлення до нього у звичайних

обставинах?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Так, практично завжди 23,8 18,8 27 27,6

В окремих випадках 55,2 63,7 47,6 51,7

Ні, не існує 21 17,5 25,4 20,7

Питання 38 – це продовження тієї ж теми. Тут спортсмена питають: «Які

почуття частіш за все викликають у Вас зустріч і спілкування з суперником,

коли це відбувається поза межами спортивного змагання?» (Див. рис. 4.7).

Рис. 4.7. Відповіді спортсменів на питання про почуття, які викликає у них

спілкування з суперником поза межами змагання, %:

– недовіра;

– напруженість;

– цікавість;

– приязнь;

– зневага;

– байдужість;

– тільки негативні почуття

110

У відповідях чітко виділяються дві позиції: «цікавість» (30,3% – від

загальної вибірки, 23,8%, 28,6%, 41,4% – відповідно серед членів збірної,

кандидатів і всіх інших) і «приязнь», яка переважає (45,2% – від загальної

вибірки, 50%, 50,7%, і 32,8% – серед членів збірної, кандидатів у збірну й усіх

інших, відповідно). Приязнь і цікавість, що проявляється до суперників у

випадку контакту з ними поза змаганнями, найбільше відповідають дружньому

і нейтральному ставленню до суперника під час змагання – позиція, яка, на

думку спортсменів (з ними в цьому випадку слід повністю погодитися)

найбільшою мірою сприяє високому результату в плаванні.

4.1.7. Оцінка характеру взаємодії спортсмена із середовищем

Нам залишилося розглянути результати опитування ще з декількох

проблем. Насамперед, нас цікавило у прагненні зрозуміти загальну ситуацію й

внутрішній зміст подій, що відбуваються зі спортсменом у плаванні, питання

про характер його взаємодії із середовищем і про можливі впливи даної

взаємодії й взаємодії з іншим – спортсмена із суперником. Тут, у першу чергу,

нас цікавили відповіді спортсменів на питання 25: «Чи існує зв’язок між

характером Вашого ставлення до суперника і характером взаємодії із

середовищем в умовах змагання?». Насамперед звертає на себе увагу те, що

значна кількість опитаних не може відповістити на дане запитання (21,3% від

загальної кількості, 21,2% – члени збірної, 19% – резерв, 24,1% – усі інші), що

свідчить про те, що обмірковування плавальної ситуації у такій площині для

спортсменів у цілому не дуже характерно. З усіх спортсменів, хто дав чітку

відповідь на розглянуте нами питання, більша частина вибрали позицію «не

існує (52,7% – від вибірки в цілому, 53,8% – серед членів збірної). Все ж таки

близько однієї чверті респондентів вважає, що такий зв’язок «існує» (26% – від

вибірки в цілому, 25% – серед членів збірної, 25,5% – серед кандидатів, 27,6% –

серед інших). Із загальних міркувань, які ми висловлювали неодноразово в ході

аналізу ситуації плавальної дії спортсмена, ми обґрунтували в попередніх

розділах роботи точку зору, що такого роду зв’язок існує. Дійсно, важко, на

111

наш погляд, ставитися до суперника, знаходячись на змагальній дистанції,

приміром, агресивно й одночасно гармонійно взаємодіяти із середовищем.

Прагнучи уточнити характер даного взаємовпливу, ми включили в анкету

декілька питань, про які зараз і піде мова.

У межах питання 22 ми намагалися з'ясувати, на чому спортсмени

переважно концентрують увагу на змаганнях, коли проходять дистанцію.

Найчастіше, як показують результати, відповідь є такою: «на техніці

плавальних дій» і «на своєму фізичному стані» (27% і 32% – від загальної

вибірки, відповідно – по 32,5% серед членів збірної; 20,6% і 35% серед

кандидатів у збірну; по 27,6% серед інших). У той самий час ми маємо дуже

близькі до цих показники у відповіді – «на відчутті води» (21,5%, 17,5%, 19%,

29,4% – відповідно у групах). Докладніше ці дані представлені у таблиці 4.20.

Таблиця 4.20

Об’єкти концентрації уваги плавців під час виконання плавальної дії на

змаганнях

Відповіді на питання анкети: «На

чому Ви переважно концентруєте

увагу на змаганнях, коли проходите

дистанцію?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

На техніці плавальних дій 27 32,5 20,6 27,6

На своєму фізичному стані 32 32,5 35 27,6

На «відчутті води» 21,5 17,5 19 29,4

На можливих наслідках вдалого або

невдалого виступу 8,5 8,6 12,7 3,4

На поведінці суперників 9,5 6,4 12,7 10,3

Ще на чомусь (допишіть за

необхідності):

- на своєму психологічному настрої

- на досягненні поставленої мети

- на тактиці дій

1,5

1,25

1,25

0

1,7

Існує досить великий емпіричний матеріал і аргументовані теоретичні

судження, спираючись на які можна вважати, що оптимальною точкою

прикладення свідомості індивіда у плавальних діях, націлених на високий

результат, є саме «відчуття води» (Дж. Каунсилмен, Д. Телбот та інші) [63;

162]. Як ми вже зазначали, «відчуття води» (як і багато інших аналогічних

112

переживань, наприклад «відчуття ходу човна», «відчуття ребра ковзана»,

«відчуття бігу» та інші) не проаналізовано належною мірою, що перешкоджає

адекватному осмисленню спортсменом того, що відбувається з ним на

дистанції. Відповіді спортсменів про концентрацію свідомості на техніці

рухової дії та на фізичному стані є, швидше за все, результатом даної ситуації.

В цьому випадку ми маємо теоретичні і практичні втрати.

Цікавими були в ході дослідження плавальної дії спортсмена ті випадки,

коли у фокусі уваги плавця в реальному змаганні перебувало саме «відчуття

води». Це ілюструє питання «Відповідно до якої настанови Ви дієте стосовно

навколишнього середовища в процесі змагання?», яке ставилося з метою

уточнення ситуації з попереднього питання. Чотири позиції, які були

передбачені, припускали: подолання опору середовища, агресивне

протистояння середовищу, співробітництво, гармонію із середовищем,

неможливість відповіді. Остання позиція була найбільш популярною: 33,8% від

загальної вибірки та 46,3% – серед членів збірної (це значно більше, ніж у

представників інших груп, де ми маємо 28,6% – серед кандидатів, 22,4% – серед

інших). Докладніше ці дані представлені у таблиці 4.21.

Таблиця 4.21

Ставлення плавців до водного середовища у ході змагання

Відповіді на питання анкети:

«Відповідно до якої настанови

відносно оточуючого (водного)

середовища Ви дієте у процесі

змагання?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Подолання протидії середовища 25 18,8 23,8 34,5

Агресивне протистояння

середовищу 11 11,1 12,6 8,6

Співробітництво, гармонія із

середовищем 30,2 23,8 35 34,5

Важко відповісти 33,8 46,3 28,6 22,4

Отримані дані мають дещо парадоксальний характер. У якості пояснення

можна прийняти наступне судження: загальним недоліком підготовки плавців

збірної є та обставина, що «відчуття води», як основна точка фокусування уваги

плавця на дистанції, залишається на рівні свідомості спортсмена концептуально

113

не представленою, а на психологічному рівні не зафіксованою як значимий

орієнтир, за яким спортсмен оцінює ефективність виконання рухових дій. Усе

це сприяє заниженню числа подібних відповідей у плавців високої кваліфікації,

тобто тих спортсменів, у яких відчуття дії, що виконується, вище, ніж в інших.

Варто припустити, що більш тонке відчуття фізичного стану й особливостей

техніки рухів, ніж у випадку плавців нижчої кваліфікації, відкриває

висококваліфікованому спортсменові «техніку» і «фізичний стан» як реалії, у

яких тісно сполучаються об’єктивні й суб’єктивні компоненти, тобто як реалії

того ж класу, що й «відчуття води».

Для спортсменів, які згодні з тим, що існує зв’язок між ставленням до

суперника і характером взаємодії із середовищем в умовах змагального

суперництва, було додаткове питання про те, яким є зміст і наслідки такого

зв’язку (див. табл. 4.22).

Таблиця 4.22

Уявлення плавців про зв’язок між характером їх ставлення до суперника і

характером взаємодії із середовищем

Відповіді на питання анкети: «Якщо

існує зв’язок між характером

Вашого ставлення до суперника і

характером взаємодії із середовищем

в умовах змагання, тоді який

характер і можливі наслідки цього

зв’язку?»

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

кандидати,

резерв

збірної

інші

Агресивне ставлення до суперника

сприяє діям щодо середовища з

настановою на жорстку протидію

йому

14,5 11,5 22,2 6,2

Дружнє ставлення до суперника

сприяє гармонії із середовищем 23,2 19,3 14,8 43,8

Жорстке ставлення до середовища

сприяє агресивному ставленню до

суперника

0 0 0 0

Гармонія із середовищем сприяє

доброзичливому ставленню до

суперника

20,3 15,4 22,2 25

Нейтральне ставлення до суперника

найбільше сприяє зосередженості на

«відчутті води»

42 53,8 40,8 25

114

Спортсмену треба було вибрати судження, що найбільш відповідає, на

його думку, дійсному стану речей. Звертає на себе увагу те, що на думку

більшості опитаних (42% – від вибірки в цілому, 53,8% – члени збірної)

найбільш реалістичним є твердження, що нейтральне ставлення до суперника

переважно сприяє тому, щоби спортсмен на дистанції був зосереджений саме

на «відчутті води».

На це питання відповідали не тільки ті, хто ствердно відповіли на

попереднє, але й деякі з тих, кому важко було обрати відповідь. Відсотки

вираховувались не від загальної кількості респондентів, а від кількості тих, хто

конкретно відповів на це питання. Нагадаємо, що за результатами відповіді на

питання 24 саме таке (нейтральне) ставлення, як вважає багато хто, у

максимальному ступені сприяє високому спортивному результату. Це дуже

важливий, на наш погляд, результат. Дійсно, відповідно до нього саме

«відчуття води», як головна точка прикладення свідомості та вольових зусиль

спортсмена, визнається тут найбільш значимою реальністю, з опорою на яку

повинна в ідеальному випадку будуватись рухова дія плавця при проходженні

дистанції, а саме це ми й прагнули насамперед довести в рамках наших

міркувань.

4.2. Про світоглядну і професійну компетентність плавців (підсумки

аналізу)

Результати опитування спортсменів, які ми виклали вище, дозволяють

зробити певні висновки узагальнюючого характеру щодо світоглядної та

частково професійної компетентності плавців, про їхні уявлення з приводу

соціальних і культурних процесів, а також про морально-етичні ситуації, у які

вони реально залучені в ході своєї змагальної і тренувальної діяльності.

Проведене дослідження дозволяє поряд із цим установити мотиви, відповідно

до яких спортсмени займаються плаванням, характер їхнього ставлення до

суперників, а також певною мірою особливості взаємодії із середовищем, у

якому відбуваються плавальні дії.

115

Уявлення спортсменів про сутність спортивної діяльності в цілому є

адекватними. Однак у більшості випадків ці уявлення ґрунтуються скоріше на

вірній інтуїції із приводу того, що відбувається в спорті й чим є спорт як

соціальний феномен, ніж на відповідних знаннях концептуального характеру.

Це неминуче призводить до заниження тих результатів, яких спортсмен досягає

в ході занять плаванням, і це має місце як у справі особистісного росту

спортсмена, так і в справі його спортивних досягнень.

Безсумнівно, позитивною є та обставина, що спортсмени високого класу

сприймають спорт вищих досягнень як у цілому значимий у соціально-

культурному відношенні феномен. Їхня думка протистоїть тим оцінкам, у яких

спорт з'являється як переважно негативне у психологічно-моральному плані

соціальне явище, яких нерідко дотримуються «не спортсмени» (дослідники,

представники громадськості). Джерелом такої думки серед спортсменів є, на

наш погляд, насамперед та обставина, що спортсмени-плавці, будучи реально,

діяльно-практично, залученими у сферу спортивної діяльності, мають необхідні

свідчення тієї гармонії, того «балансу якостей тіла, волі й розуму», про який

говорить Олімпійська хартія, визначаючи зміст принципу олімпізму. Дійсно,

уже сама по собі плавальна дія, виконана на високому технічному рівні, дає

спортсменові досвід такого роду гармонії й сприяє формуванню відповідних

уявлень про спорт.

Разом з тим наше дослідження показало, що уявлення спортсменів про

олімпійську ідею та про спорт, який бере цю ідею за основу (принаймні, на

декларативному рівні) значною мірою неконкретні, розпливчасті, що вони не

визначені та не закріплені на концептуальному рівні. Звідси низька оцінка

спортсменами своїх можливостей провести бесіду про олімпізм зі своїми

однолітками, тобто, по суті справи, виступити реально пропагандистами

олімпійських ідеалів.

У зв’язку з відсутністю відповідної концептуальної основи певною мірою

нестійкими виявляються й форми реальної поведінки спортсмена у змагальній

ситуації. Спортсмен у процесі спортивної практики часто легко відступає від

116

принципу чесного суперництва, який становить основу професійної етики в

спорті.

Дуже показова у цьому питанні позиція спортсменів щодо допінгу

(близько 80% членів збірної країни свідчать, що їм відомі випадки вживання

допінгу в їхньому найближчому оточенні). Суттєво й інше: допінг як такий не

отримав однозначно негативних оцінок серед опитаних: більшість спортсменів

уважають, що це насамперед «особиста справа кожного». І лише близько

третини респондентів уважають його використання неприпустимим з моральної

точки зору.

Значною мірою різними є оцінки соціально-культурної значимості спорту

в житті суспільства. На декларативному рівні спорту найчастіше віддається

перевага. Спортсмени вважають зокрема, що етичні норми олімпізму, які, як

відомо, мають загальнолюдський характер, у спорті реалізовані більш

послідовно й повно, ніж у звичайному житті. Спорту, наприклад, віддається

безумовна перевага в справі реалізації принципу чесного суперництва, у

порівнянні з підприємництвом і політикою. Слід зазначити, однак, що при

цьому приблизно одна третина усіх опитаних вважає, що даний принцип

однаково реалізується в спорті і в житті. Суттєво й інше: судження про те, що

спорт – це сфера, де затверджуються принципи справедливості й честі,

оцінюється як реалістичне лише чвертю опитаних.

Традиційно високий інтерес проявляють дослідники до питання про

мотиви людини у заняттях спортом. Особливу занепокоєність у цьому випадку

викликає та, виявлена в ході проведеного нами опитування, обставина, що

питома вага патріотичних мотивів («прославити спорт України») виявляється

мінімальною. Відзначимо, що нечисленними є й ті випадки, коли спорт

приваблює людину як сфера діяльності, у якій можна будувати свою поведінку

відповідно до «філософії життя», про яку говорить Олімпійська хартія.

Оскільки любов до Батьківщини – це одне з найбільш високих моральних

почуттів людини, відсутність цього почуття у випадку, коли мова йде про

професійну діяльність, результати якої мають надзвичайно високий суспільний

117

резонанс на світовому рівні, говорить багато про що. Коментуючи зазначений

факт, слід підкреслити, що відсутність значного інтересу з боку спортсмена до

розглянутої сторони справи не повинна послужити підставою для яких-небудь

докорів на адресу спортсмена. Спортсмен, що не має зазначеного мотиву, – це,

у першу чергу, страждальна, неблагополучна (і при цьому неблагополучна

незаслужено) сторона у відповідній життєвій ситуації, яка є, насамперед,

наслідком кардинальних прорахунків у виховній роботі зі спортсменами.

Що стосується низьких оцінок спорту як сфери реалізації принципів

олімпізму, то ці відповіді, як легко помітити, суперечать іншим, про які мова

йшла вище, у рамках яких визнається, що спорт є носієм олімпійських ідеалів.

Це черговий раз говорить про недостатню визначеність і загальну нестійкість

відповідних уявлень спортсменів, а також про їх низьку гуманітарну

підготовленість. Про останнє свідчать також відповіді на запитання про те, у

якій ситуації людина більш повноцінно реалізує себе. Половина опитаних

уважає, що це має місце у випадку, коли людина проявляє себе як

індивідуаліст. Звертає на себе увагу також те, що багато спортсменів не можуть

дати чітку відповідь на дане питання (20% опитаних).

Опитування дозволило отримати певне уявлення й про ставлення

спортсмена до суперника. Плавання як відомо, відноситься до тих видів спорту,

де індивіди, що змагаються, не перебувають у прямому контакті один з одним,

що певною мірою пом’якшує ситуацію суперництва в тому розумінні, що не

провокує відверто агресивних проявів з боку спортсменів. У цілому плавці

справедливо вважають, що нейтральне ставлення до суперника більш

продуктивне, ніж агресивне або щиро дружнє. Одночасно у випадку контактів у

незмагальних обставинах суперник викликає в спортсмена найчастіше саме

дружні почуття.

До певних міркувань щодо професійної й світоглядної компетентності

плавців підштовхує та обставина, що спортсмени, як часто показує опитування,

не помічають специфічного характеру взаємних впливів тих двох типів

відносин, у які вони реально включені у змагальній (а, загалом, також і в

118

тренувальній) ситуації: ставлення до навколишнього середовища й ставлення

до суперника, хоча наявність такого роду взаємовпливів не можна не визнати,

виходячи із загальних міркувань. Про це побічно свідчить і той факт, що, за

даними опитування, при виконанні плавальної дії, як стверджує більшість

спортсменів, вони концентрують свою увагу «на техніці плавальних дій» і «на

своєму фізичному стані», у той час як, на думку найбільш авторитетних

фахівців зі спортивного плавання, точкою такої концентрації повинне бути

перш за все «відчуття води».

Суть справи, однак, в даному випадку не вичерпується сказаним.

Спортсмени визнають, як ми вже відзначили, що нейтральне ставлення до

суперника у змагальній ситуації є найбільш продуктивним. Разом із цим,

спортсмени відзначають також, що саме таке ставлення сприяє в

максимальному ступені концентрації уваги на «відчутті води» (результати

відповіді на спеціально поставлене питання), тобто такій концентрації, яка, на

думку фахівців, є найбільш вірною, а значить фактично спортсмени визнають

першорядну значимість відповідної настанови свідомості при виконанні

плавальної дії та, у підсумку, визнають внутрішнє поєднання практично-

рухових і морально-психологічних моментів у руховій дії, а значить

підтверджують правильність судження про необхідність кореляцій цих

моментів для найбільш ефективного розв’язання рухового завдання. Однак

одночасно тут у черговий раз виявляється й інше: слабке розуміння плавцем

тих процесів, у які він залучений, насамперед брак у полі його зору морально-

психологічного компонента власної рухової активності як компонента

найважливішого для виховного і для утилітарно-практичного результату.

4.3. Система виховної роботи та шляхи її вдосконалення у

спортивному плаванні

Дані, які ми одержали в ході опитування, а також ті висновки, до яких нас

привів аналіз цих даних, дозволяють нам розраховувати на продуктивність у

розгляді питань виховної роботи в спорті, які ми й розглянемо в даному

119

підрозділі дисертаційної роботи. Питання виховної роботи, я ми вже відзначали

вище, є дуже важливим у підготовці спортсменів високого класу. Ми

порівняємо, як ця робота проводилась декілька десятиліть тому, і як вона

проводиться зараз. Також ми визначимо шляхи удосконаленні виховної роботи

в сучасному спорті.

4.3.1. Традиції виховної роботи в спорті у радянський і

пострадянський час

Основним завданням виховної роботи в спорті у радянський час було

формування комуністичної моралі. У певних випадках приймалося те її

формулювання, яке містилося в Програмі КПРС. Тоді ціль фізичного

виховання, у тому числі виховання в спорті, визначалася як формування «нової

людини, що гармонійно поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту й

фізичну досконалість» [156, с. 22]. Розв’язання зазначеного завдання й

досягнення названої мети розглядалися, у свою чергу, в якості передумови

морально-вольової та психологічної підготовки, а також оптимального вибору

стратегії змагальної поведінки спортсмена.

Слід зазначити, що в цілому підхід такого роду можна вважати

продуктивним, оскільки в ньому моральний компонент виховання

розглядається в якості базового й орієнтація на нього декларується як

обов’язкова для тренера та спортсмена в процесі тренувальної та змагальної

діяльності. «Стрижневою лінією власне виховного процесу в радянській школі

спорту, – зазначає Л.П. Матвєєв, – є формування свідомості й поведінки

спортсмена в дусі вимог комуністичної моралі. На цій основі вирішуються

проблеми мотивації спортивної діяльності, спортивно-етичного виховання,

«спортивного» характеру та інші виховні проблеми в області спорту» [97, с. 86].

Л.П. Матвєєв також указує на тісний зв’язок виховної роботи «зі змістом

тактичної, спеціальної психологічної підготовки спортсмена та з

тренувальними формами змагальної практики» [97, с. 91].

120

Підкреслимо ще раз, що такого роду підхід у стратегічному плані сам по

собі є перспективним. Однак очевидно, що його фактична ефективність

залежить у вирішальному ступені від того, якою мірою загальні особливості

життя соціуму сприяють тому, щоб ідеали комуністичної моральності й

всебічно гармонійно розвиненої особистості дійсно були надбанням свідомості

громадян.

У світлі подій, що відбулися за останні кілька десятків років, очевидно, що

«моральний тонус» життя радянського суспільства неухильно падав з 60-70-х

років ХХ століття, фіналом чого були події доби «перебудови» і наступного за

нею розпаду СРСР. Дана обставина в сукупності всіх подій і процесів, які її

супроводжували, сприяла тому, щоби комуністичний ідеал моральності з часом

почав сприйматися людьми усе більш і більш формально, що неминуче мало

наслідком догматизацію виховної роботи як у суспільстві в цілому, так і в сфері

фізичного виховання й спорту зокрема. Це відбилося, слід помітити, уже в

роботах 80-х років, про що мова йшла вище. Орієнтація на принципи

комуністичної моралі на рівні навчальної й методичної літератури носила тут

переважно декларативний характер. Про необхідність даної орієнтації зазвичай

говориться у перших розділах відповідних публікацій, але принципи, про які

при цьому мова йде, не мають необхідної конкретизації ні тут, ні далі, у

наступних розділах, – при розгляді завдань тренувальної й змагальної

діяльності. Оскільки ж спорт за своїм характером є діяльністю, яка від

спортсмена і від тренера вимагає в максимальному ступені реалізму, тобто

відмови від усього того, що є винятково формальним, що не має життєво-

практичного сенсу, то виховна робота за даних обставин із часом усе більше

витісняється на периферію інтересів тренерів і спортсменів. Відповідно виникає

тенденція до того, щоби на рівні наукової й методичної спортивної літератури

питанням виховання (насамперед морального) приділялося усе менше й менше

уваги. Дійсно, у більшості підручників і навчальних посібників з фізичного

виховання й спорту відповідний матеріал чим далі, тим більше носить характер

«відписки», або відсутній.

121

Показовими щодо цього є зміни у відповідних публікаціях Л.П. Матвєєва.

Про комуністичну моральність у них мова, певна річ, уже не йде. Однак і про

моральне виховання, як базовий компонент виховного процесу в цілому, мова

фактично також не йде. Цей компонент виховання просто згадується поряд з

іншими, при цьому не серед перших. «Цільові настанови, специфічне для сфери

фізичного виховання, полягають у тому, – пише, зокрема, Л.П. Матвєєв, –

щоби: оптимізувати фізичний розвиток людини, забезпечити можливо

всебічний розвиток властивих кожному фізичних якостей, сполучених з ними

рухових спроможностей і зміцнення здоров'я, гарантувати кожному загальну

фізкультурну освіту й необхідну прикладну фізичну підготовку до життєвої

практики, сприяти на цій основі формуванню й розвитку інтелектуальних,

моральних і естетичних якостей особистості» [98, с. 132].

Треба сказати, що надалі Л.П. Матвєєв ще раз звертається в даній

публікації до розглянутого питання. Конкретизуючи загально педагогічні

завдання, які вирішуються в сфері фізичного виховання, він указує на

«завдання з виховання свідомості й поведінки… вихованців у дусі історично

вироблених гуманних моральних ідей і відповідних їм етичних норм, і разом з

тим і відповідно до насущних інтересів своєї Батьківщини» [98, с. 138]. Тут

акцент на моральний зміст у вихованні ставиться більш виразно, а сам автор

підкреслює: «Якими б значимими не представлялися результати навчання

рухам і виховання фізичних якостей індивіда, вони можуть бути як мінімум

марними в суспільному відношенні, якщо стають надбанням суб’єкта, у якого

не вироблені тверді принципи суспільної моральності й відсутнє активне

прагнення прикласти свої сили на благо суспільства» [98, с. 138]. Разом з тим

очевидно, що завдання морального виховання формулюється й тут

максимально узагальнено, по суті справи абстрактно, що воно потребує

розкриття змісту названих моральних принципів, їх конкретизації. Однак автор

цього не робить, і в цілому, треба сказати, з цілком зрозумілих причин.

Відмовившись від догматизації й формалізму виховної роботи, яку

намагалися будувати на основі принципу комуністичної моралі, фахівці

122

потрапили в ситуацію, де основи морального виховання в спорті були

представлені ще більш формально і цілком беззмістовно. А тому природною є

реакція як теоретиків, так і практиків сфери фізичного виховання й спорту на

обставину, про яку ми вже говорили: питання виховної роботи усе менше й

менше стає предметом зацікавленої уваги фахівців. Відмовившись від

догматизованого варіанту принципу комуністичної моралі як основного в

справі виховної роботи в сфері спорту, теоретики й практики все частіше

відмовляються від педагогічних зусиль, спрямованих на здійснення морального

виховання як такого. Такого роду ситуація призводить, як очевидно, до

серйозних втрат, зокрема морально-вольова і психологічна підготовка

спортсмена в цілому, залишившись без необхідної підґрунтя, у тенденції

трансформуються в систему маніпуляційних дій, ефективність яких є

недостатньою.

Стан розробленості проблеми виховної роботи в сфері спорту й фізичного

виховання в цілому, який ми охарактеризували вище, типовий також для

випадку спортивного плавання. Перше, що звертає на себе увагу при

знайомстві із сучасною літературою, яка присвячена плаванню, – це вкрай мала

увага до питань виховної, а також морально-вольової підготовки спортсмена.

Цьому питанню й раніше найчастіше не приділялося, слід помітити, достатньої

уваги; у роботах 80-х років відповідний розділ нерідко взагалі відсутній (Н.

Булгакова, 1986; Б. Нікітський, 1981). І це стало типовим явищем у випадку

робіт, виконаних протягом наступних років [22; 39].

У більшості інших публікацій проблеми виховної роботи розглянуті, але

розгляд має переважно формальний характер. При цьому й тут виявляється вже

відзначена тенденція: чим далі від часу існування Радянського Союзу і

радянського спорту, тим більше фактична увага до даної проблеми послідовно

падає. Так, у роботі «Сучасна підготовка плавця» (1986) [140] ще приділяється

певна увага моральній підготовці, хоча в цілому вона носить уже досить

умовний характер. Автор указує, зокрема, на моральний кодекс будівельника

комунізму як на основу, спираючись на яку слід вести виховну роботу в спорті.

123

Однак цією вказівкою справа й обмежується. Надалі, у період перебудови і

після неї ситуація ще більше погіршується. І сьогодні, коли мова йде про

виховну роботу в спортивному плаванні, зазвичай говорять лише про розвиток

мотивації до занять, при цьому справа найчастіше обмежується простим

перерахуванням тих мотивів, які були б, на думку авторів, корисні

спортсменові. Докладніше розглядаються питання психологічної підготовки,

однак і тут запропонований матеріал за винятком декількох авторів

(В.І. Воронова, Г.Б. Горська, В.М. Платонов, А.В. Родіонов, В. Сопов,

Н. Стамбулова [28; 42; 114; 116; 126; 141; 143; 144]) має переважно формальний

характер. Зокрема, Р.Т. Раєвський і В.Ф. Петелкакі, «спираючись на власний

багаторічний досвід», вважають за можливе назвати наступні завдання,

пов’язані з формуванням мотивів занять спортивним плаванням:

1) розвиток інтересу до плавання; 2) бажання досягати спортивних успіхів;

3) установлення особистих рекордів, удосконалення своїх плавальних

здібностей; 4) прагнення служити своїми досягненнями колективу, сприяти

розвитку плавання у вищих навчальних закладах в країні, передавати свій

досвід молоді [125, с. 175].

Суттєво, що серед перерахованих практично немає мотивів, які мали б

скільки-небудь певне морально-етичне або світоглядне забарвлення. При

такому підході до справи виявляється цілком природнім те, що дослідники

впливу занять спортом на особистість, указують на численні особливості, які

характерні для спортсмена, але не говорять про моральні особливості, на що ми

вже звертали увагу вище. Так, В. Норакідзе констатує: «Спортивне тренування

й змагання розбудовують у спортсмена силу волі, цілеспрямованість,

активність, ініціативність, мужність, сміливість, дисциплінованість, опанування

себе» [106, с. 62]. Тут перед нами з’являється дуже значна в особистісному

плані людина, так можна було б сказати. Однак бентежить одна обставина:

залишається не проясненим головне – яким є моральний образ даної людини?

По суті справи, це головне питання, але саме на нього відповіді у дослідників у

124

кожному конкретному випадку частіш за все немає. І це, зрозуміло, не

випадково.

Повною мірою ситуацію, що склалася, висвітлює відома робота

Т.Д. Горбунова «Психопедагогіка спорту». У цілому це одна з найкращих робіт

із числа тих, що присвячені питанням психологічної підготовки в спорті вищих

досягнень і насамперед – у плаванні. Друге видання (2007) починається з

передмови, у якій містяться твердження такого характеру: «Спортсмен і тренер,

головні персонажі спорту, діють у цьому світі зовні для інших, але по суті все-

таки для себе. Людська мораль і етикет спрямовані значною мірою на те, щоб

якнайменше показати це навколишнім. Моральність – це гальма на інстинктах,

на біологічній основі особистості, без неї людина не виокремилася б із

тваринного світу. І в той же час мораль – це в чомусь лукавство, оскільки вона

нерідко, нехай обґрунтоване й усіма прийняте, але все-таки облудне прикриття

дійсних існуючих природних передумов поведінки…»; «спочатку добре

прихована егоцентрична основа діяльності в спорті залежно від досягнення усе

більше й більше високих результатів починає втрачати й свої моральні гальма»

[41, с. 8].

Залишимо осторонь питання про природу людини та про сутність

феномена моралі, про які говорить Г.Д. Горбунов і з якими важко, загалом

кажучи, погодитися. Звернемо увагу насамперед на сам факт оцінки морального

боку людського життя як чогось малозначимого, несуттєвого. Мораль – це ніби

лише варіант лукавства. Звідси природний висновок, що займатися моральним

вихованням у скільки-небудь серйозному сенсі взагалі не варто.

Відзначимо, що якби Г. Горбунов, формулюючи такого роду судження, мав

на увазі ту ситуацію моралі, яка мала місце в останній третині існування

радянського періоду й класифікував би як лукавство саме її, то з ним у цілому

варто було б погодитися. Лихо (і курйоз) полягає, однак, у тому, що, як це

очевидно з тексту, він заперечує мораль як таку, що в цілому, і сьогодні

особливо, виглядає неадекватно. Необхідність концептуально обґрунтованої й

педагогічно вивіреної моральної і світоглядної підготовки спортсмена,

125

призведеної у відповідність із реаліями сьогодення, – це, безсумнівно, питання

пріоритетної важливості, і одне із завдань нашого дослідження саме й полягало

в тому, щоби це показати, а також закласти загально концептуальні підвалини

відповідних виховно-технологічних дій. Успіх спортсменів на міжнародній

арені прямо залежить від продуктивності такого роду роботи, хоча справа,

зрозуміло, не тільки в цьому.

Треба сказати, що в цілому зазначена обставина, як показує знайомство із

книгою, очевидна й Г. Горбунову. Зокрема, у заключній частині публікації він

звертається до питання про феномен людської віри та її можливої ролі у

визначенні стану готовності спортсмена до змагальної діяльності. «Поняття

«віра», – відзначає автор, – дуже широке. Це віра в себе, в свій успіх, у тренера,

у долю та інше – від глобальних світоглядних вірувань до дріб’язкових

забобонів. І особливе місце займає віра в Бога (курсив мій –

Д. К.). Багато хто зі спортсменів не надає цьому значення як одному з факторів

успішності. Але для деяких віра в Бога є основним шляхом самовдосконалення

й найміцнішою опорою у важкі моменти настільки непередбачуваного

спортивного життя» [41]. Що тут можна сказати? Слід зазначити, що не тільки

«багато спортсменів» не надають значення зазначеній вірі, у якій людина

виявляється глибинно поєднаною з так званим первинним, але так чинять

практично всі психологи спорту, у тому числі й сам Г. Горбунов (який,

згадавши про «користь віри», надалі не робить яких-небудь спроб більш

ретельно проаналізувати даний феномен і, головне, – указати шляхи його

використання у виховній роботі зі спортсменами, зокрема в рамках

психологічної підготовки спортсмена). Зрозуміло, при цьому аж ніяк не

обов’язково вести мову саме про віру в Бога. Зрозуміло, що це може бути й

інша віра, актуалізована у зв’язку з іншими моральними й світоглядними

цінностями й зовсім не обов’язково релігійними. Не звернувши увагу на дану

обставину, Г. Горбунов проходить повз найголовніше у справі психологічної

підготовки спортсмена в сьогоднішньому спорті вищих досягнень. Слід

зазначити, що Г. Горбунов фактично сам визнає це. «Цілком особливе місце, –

126

пише він, – займає духовне самовдосконалення, яке в цій книзі детально (по

суті ж справи, ніяк! – Д. К.) не розглядається, хоча в багатьох випадках воно

має першорядне значення» [41, с. 209].

4.3.2. Принципи олімпізму як ідеолого-світоглядна основа виховання

особистості в спорті вищих досягнень

Олімпійська хартія, створена П. де Кубертеном більш ніж сто років тому,

формулює принципи, відповідно до яких повинен будуватися олімпійський рух.

У ній говориться: «Олімпізм – це філософія життя, що звеличує і об’єднує у

гармонійне ціле якості тіла, волі, розуму» [109, с. 9]. На офіційному рівні саме

даний принцип визначає культурно-сенсовний зміст спортивної діяльності.

Радянський Союз, як відомо, став членом олімпійського руху 1951 року,

при цьому олімпійська збірна команда країни відразу ж увійшла й міцно

ствердилася серед числа світових спортивних лідерів. Певний парадокс

ситуації, однак, полягав і сьогодні полягає на рівні національних команд у

пострадянських державах, зокрема в Україні, у тому, що ідея олімпізму

фактично не була й сьогодні не є тем світоглядним і моральним ядром, навколо

якого реально будувалася б виховна робота зі спортсменами. Олімпізм не

визнається також у навчальній і методичній літературі, що присвячена

підготовці спортсменів високого класу, у якості цінності, на яку як на базову

варто було б орієнтуватися при здійсненні виховної роботи зі спортсменами.

Дана ситуація в цілому виглядає парадоксально. Разом з тим очевидно, що для

цього є певні передумови.

Насамперед необхідно відзначити ще раз, що ідея олімпізму в змістовному

плані дуже непроста. Проблема гармонії душі й тіла, збалансованості «якостей

тіла, волі й розуму» є однією з центральних і найскладніших у філософії.

Освоїти цю проблему на концептуальному рівні, безсумнівно, важко, тим

більше, коли мова йде про ту вікову групу, до якої найчастіше належать

спортсмени, в тому числі високого класу, зокрема в плаванні. Інші труднощі

пов’язані з тим, що, як ми вже підкреслили (див. підрозділ 4.1), концептуально

127

ця проблема дуже мало розроблена. На інтуїтивному рівні будь-якій людині

знайомий (і будь-яка людина цінує) стан гармонії, а у випадку спортсмена тим

більше, адже вже саме по собі високотехнічне виконання рухової дії в спорті

вимагає зазначеної гармонії. Однак лише такого роду поінформованості явно

недостатньо, оскільки питання стоїть ширше: про можливу гармонію і

збалансованість у межах взаємодії суперників. Дана ситуація на

загальнотеоретичному рівні залишається не проясненою, а на рівні зовнішніх,

не відрефлексованих належною мірою вражень часто виглядає як така, що не

відповідає принципу олімпізму: у спортивному двобої кожна сторона прагне

виключно, як вважають, до індивідуального успіху, і тому взаємна агресивність

сторін представляється тут цілком природною.

До якої ж ситуації ми в результаті аналізу приходимо? Ідея олімпізму,

якщо й прийнята в спорті, у тому числі в олімпійському, то винятково

формально, тому ми й отримуємо в цьому випадку ту ситуацію, яка реально в

наш час має місце: олімпійська ідея виявляється фактично повністю

витиснутою з теорії й практики діяльності, що пов’язана з підготовкою

спортсмена для досягнення високого результату. Спорт відносно своєї

світоглядної й моральної основи знову залишається ні із чим. Точніше в сфері

спорту ми відтворюємо знайому нам у більш широкому масштабі ситуацію

«подвійної свідомості». Олімпізм як гуманістичний принцип постійно

декларується на офіційному рівні (тут особливо стараються керівники

спортивних організацій, включно з членами МОК і його структурами). Однак

фактично він не відстоюється, не проводиться активно в життя в рамках

практичної діяльності. Це в цілому дуже нагадує знайому ситуацію радянського

життя, коли навколо постійно звучать вихваляння комуністичної моральності,

однак фактично відповідні ідеали людей уже мало надихають і в реальному

житті не відстоюються. Всі ми сьогодні знаємо, наскільки руйнівною є така

ситуація для моралі й суспільства. Чи варто дивуватися в такому випадку, що

сучасний спорт має так багато невирішених проблем морального характеру.

128

Звернемо увагу, що в якості безпосередньої реакції на таку ситуацію в

літературі знову й знову висловлюється думка про необхідність приведення

ідеалів олімпізму у відповідність із реальною ситуацією сьогодення. С. Ердем,

зокрема, стверджує: «Потребує переосмислення… сама концепція олімпізму, та

й сама роль спорту в сучасному суспільстві» [167, с. 16]. К. Шадед говорить про

зростаючу потребу «в оновленні олімпійської філософії, у новому

формулюванні філософської основи олімпійського руху» [262, с. 49].

Як, однак, слід трактувати завдання зазначеного оновлення? Нерідко тут

звучать пропозиції щодо ослаблення стандартів тих норм, які передбачаються

Олімпійською хартією. Так, К. Фольквайн вважає, що оскільки «умови й

структура спорту сильно змінилися за останнє сторіччя», безглуздо вимагати

від спортсменів дотримання вже застарілих, на думку автора, моральних норм і

принципів на кшталт «fair play». Треба змінювати не спорт, який не відповідає

офіційним нормам, а, навпаки, змінити самі етичні принципи, «потрібна нова

етика», вважає він, яка більшою мірою, ніж сьогоднішня, ґрунтувалася б на

«утилітарних цінностях» [280]. «На початку XXI століття зміниться, – пророкує

автор – сприйняття спорту. Він усе більшою мірою буде сприйматися не як

феномен культури, а як звичайна послуга, «товар», тобто як бізнес. Спорт у

першій половині ХХI століття – це симбіоз спорту й бізнесу в глобальному

масштабі» [280, с. 319]. Суттєво, що дослідники, що виступають із

пропозиціями «нової етики», не пропонують яких-небудь конкретних її

варіантів; справа обмежується лише побажаннями загального характеру.

Втім, треба зазначити, що іноземні автори спеціальної літератури, що

присвячена питанням підготовки спортсменів (в тому числі плавців), а також

літератури, у якій розглядаються питання соціології, філософії та психології

сучасного спорту, зазвичай приділяють увагу питанням моральних норм у

спорті, спортивної етики, дотримання принципу «fair play», олімпійської освіти

тощо. Йдеться, наприклад, про роботи Т. Багурста, К. Кліффорда; С. Колвіна,

С. Гіббонса, А. Хотца, Д. Коллєра, Г. МакФі, М. Месінга, А. Міа, Г. Міллєра,

В. Моргана, Н. Мюллєра, Р. Наула, Дж. Перрі, В. Вілсона, P. Вудса,

129

З. Жуковської та інших [171; 185;187; 196; 211; 216; 229; 232; 233; 234; 237; 239,

243; 251; 282; 273; 286].

У світі приділяється багато уваги олімпійській освіті юних спортсменів і

прищепленню принципів спортивної поведінки дорослим атлетам. Міжнародна

федерація «Panathlon International» видала у 2003-2004 роках чотирьохтомник

«Sport. Ethics. Cultures» за редакцією професора Антоніо Даіно (Італія), де

розглядаються проблеми сутності сучасного спорту, олімпійської освіти,

ставлення до принципу олміпізму у спорті і поза його межами, вживання

допінгу і принципу чесної гри, комерціалізації сучасного спорту та інші. Серед

цікавих публікацій цього видання варто відзначити статтю німецького

соціолога Роланда Наула «Сприйняття принципу чесної гри молоддю» [243].

Автор провів дослідження серед 12-15-річних європейських підлітків з п’ятьох

країн, метою якого було з’ясувати, як вони ставляться до олімпійських ідеалів,

задекларованих в Олімпійській хартії. Респонденти відповідали на такі питання,

як, наприклад: «Чи вірите ви, що принцип чесної гри застосовується на

Олімпійських іграх?», «Чи можна виграти змагання якщо грати чесно?», «Якщо

ваш суперник грає нечесно, чи прийнятно для вас відповісти йому у такий

самий спосіб?». Результати опитування свідчать, що в цілому молодь

позитивно сприймає принцип чесної гри (50-90%), але більшість має великі

сумніви щодо реалістичності даного принципу в Олімпійському русі (63%).

Майже 80% усіх опитаних виступили проти порушення або викривлення

правил змагань, хоча все ж таки 20% не проти, це досить великий показник і

привід для занепокоєння. Цікаво, що хлопці-респонденти більш, ніж дівчати,

переконані у прийнятності силових методів перемоги і впливу на суперника.

Варто відзначити, що дана публікація перегукується з авторським опитуванням

українських спортсменів-плавців, результати якого були описані вище. Автор

дійшов подібних висновків, як і Р. Наул, хоча й опитані були дорослими і

досвідченими спортсменами.

Джим Перрі, дослідник з Карлового університету в Празі, приділяє в своїх

роботах останніх років досить багато уваги питанням етики у спорті вищих

130

досягнень, зокрема у молодіжному Олімпійському русі. Він впевнений, що

МОК має приділяти увагу таким питанням проблемам молодіжного

спортивного руху як насильство, чесне суперництво, перемога і поразка, участь

і досконалість, політична, гендерна, расова дискримінація, рівні можливості для

усіх спортсменів (наприклад, на Юнацьких Олімпійських іграх 2010 року в

Сінгапурі вперше була запроваджена змішана естафета у плаванні, де в

запливах брали участь одночасно дівчата з хлопцями), оскільки ці питання

стають дедалі більш актуальні в сучасному світі, тому важливо давати молодим

спортсменам вірні орієнтири [251].

Зусилля науковців підсилюються практикою. Наприклад, сучасний

італійський тренер Андреа ді Ніно, який успішно працює з такими плавцями як

Є. Коротишкін, С. Фесіков, М. Чавич, каже, що ставить перед своїми

спортсменами головну умову – ніколи і ні за яких обставин не вживати допінг,

тобто його професійна школа «A.D.N. Swimming» навіть не розглядає

можливість порушення принципу «fair play» у спорті вищих досягнень [57, с.

57]. Даррел Дж. Бернетт, спортивний психолог і тренер із США, використовує у

своїй роботі з майбутніми спортсменами власний так званий «лист

самоперевірки спортивної поведінки для дітей», який містить десять пунктів.

Серед них є такі як, наприклад: «Я завжди дотримуюсь принципу чесної гри»,

«Я приймаю правила гри», «Я приймаю рішення суддів», «Я дотримуюсь

вказівок тренера», «Я завершую гру без сварок і скандалів», «Я пропоную

товаришам по команді свою підтримку» [179]. Ці поради досить популярні у

підготовці юних спортсменів у США. Це своєрідний кодекс честі для майбутніх

великих спортсменів.

Українські і російські науковці протягом останніх років теж намагаються

виправити ситуацію за допомогою робіт у напрямку олімпійської освіти різних

груп населення [41; 115; 127; 136; 149]. Варто особливо відзначити

систематичну діяльність, що провадить Олімпійська академія України та її

очільниця М.М. Булатова, НОК України, Українська академія спорту [6-9; 38;

53]. Відкриті олімпійські уроки, олімпійські дні та інші публічні заходи за

131

участю провідних спортсменів країни безумовно позитивно впливають на

сприйняття концепції олімпізму серед громадськості. Роботи інших дослідників

присвячені питанням олімпійської освіти школярів, студентів (О. Вацеба,

В. Юхимук, В. Єрмолова, Л. Кулікова, Л. Лубишева, А. Мутьєв, Ю. Олійник,

В. Савченко, В. Сергєєв, В. Столяров, О. Томенко та інші), що в цілому є

доброю ініціативою, однак проблеми концептуального застосування на

практиці принципу олімпізму поки що, на жаль, не вирішує [11; 24; 51; 84; 89;

102; 107; 108; 129; 136; 147, 160; 161]. Більш переконливими тут виглядають

спроби науковців розібратися, як саме треба готувати фахівців, які

безпосередньо відповідають за реалізацію принципу олімпізму і спортивної

етики серед спортсменів вищої кваліфікації (К. Георгіадіс, О. Контаністов,

Т. Круцевич, Ю. Москвічев, В. Родіченко) [36; 77; 80; 101; 127].

Враховуючи викладене вище, вважаємо, що ідея олімпізму дійсно потребує

модернізації. Однак основний напрямок, у якому при цьому слід діяти, повинен

визначатися зусиллями, спрямованими не стільки на перегляд цієї ідеї, що

нібито втратила в цілому свою актуальність, а на її конкретизацію. Варто

підтримати в цьому випадку точку зору М. Візитея й В. Манолакі, а також М.

Месінга і Н. Мюллєра [13; 232; 239].

Проведений у дисертаційній роботі аналіз методології аналізу спорту та

його соціально-культурного потенціалу, створює певну базу

загальнотеоретичного характеру, спираючись на яку ми можемо певною мірою

здійснити конкретизацію ідеї олімпізму, що буде сприяти вдосконаленню

виховної роботи зі спортсменами. Можливість конкретизації олімпійської ідеї

пов’язана насамперед з послідовним розглядом спорту як діяльності, в основі

якої лежить змагальне відношення. Спроба такого аналізу в цілому проведена в

роботах М. Візитея [18]. Автор показує, що аналіз змагальності веде нас в бік

однієї з фундаментальних проблем філософії та психології – проблеми

самосвідомості людини, її самореалізації. Ми зверталися вже до цієї проблеми в

тому розділі нашої роботи, де мова йшла про природу людської змагальності як

такої, а також про соціально-культурний потенціал спорту як змагальної

132

діяльності (див. Розділ 1). Нагадаємо, що самосвідомість є процесом, у якому

людина співвідносить себе з іншою людиною як з носієм загального, в

кінцевому підсумку як із членом співтовариства, у яке дана людина включена

разом з тим, хто прагне здійснити акт самосвідомості, само ідентифікації, і хто

співставляючи себе з іншим, прагне не просто перевершити його, але

одночасно затвердити себе в даному співтоваристві в якості значимого для

існування цього співтовариства фактора. «Вибираючи себе, – підкреслює

Ж.-П. Сартр, – я творю Загальне» [134, с. 337]. «Індивідуалізація й співучасть, –

говорить П. Тілліх, – корелятивні» [159, с. 84].

Специфіка акту самореалізації, який має місце в ситуації спорту, полягає в

тому, що він ставить людину в обставини, за яких з одного боку прагнення до

індивідуалізації доведене до межі, а з іншого – умови, у яких відбувається

реалізація цього прагнення, вимагають від людини беззастережного

підпорядкування певним нормам і принципам. Таким чином, у спорті

конфліктність і внутрішня напруженість, які притаманні процесу людської

самосвідомості, доведені до крайніх форм. Спорт – це дуже напружена

моральна ситуація. Спорт відтворює дану ситуацію й постійно ставить

спортсмена перед необхідністю її розв’язання, що становить глибинну основу

незмінно високого інтересу людини, що спостерігає спортивне змагання й

переживає події, які в його рамках мають при цьому місце.

Це, а не сама по собі перемога, є причиною привабливості спорту для

спортсмена. Суттєво, однак, що він далеко не завжди усвідомлює дану

обставину повною мірою й на рівні особистісної самоідентифікації як суб’єкта

спортивної діяльності сприймає себе неадекватно. М. Візитей це підкреслює:

«Спорт за споконвічно вкладеною у нього сутністю є не тільки чесним

атлетичним змаганням, він рівною мірою є й атлетичним (таким, що потребує

максимальної напруги духовних і фізичних сил) змаганням у чесності» [19, c.

590].

133

4.4. Система виховної роботи у спортивному плаванні в нових умовах

У світлі сказаного в попередній частині даного розділу, а також значною

мірою того, про що говорилося в інших розділах дисертаційної роботи, коли

мова заходила про проблему впливу спорту на особистість, можна

стверджувати, що кардинальний недолік виховної роботи зі спортсменами,

зокрема плавцями, полягає в тому, що в процесі здійснення даної роботи

спортсмени виявляються мало підготовленими в загально світоглядному плані.

Спортсмени недостатньо розуміють соціальний зміст тієї діяльності, у яку вони

залучені, у якій вони реалізують себе і якій вони повинні віддавати всі свої

фізичні й духовні сили. Зазначимо, що на перший погляд необхідність такої

відданості має місце для людини у випадку будь-якої професійної діяльності.

Однак випадок спорту особливий. Справа в тому, що націленість на вищий

результат безпосередньо передбачається спортом, виступає в його межах як

найважливіша складова того професійного завдання, яке вирішується людиною.

І ця обставина вже сама по собі вимагає глибокого розуміння спортсменом

того, що відбувається, при цьому в першу чергу, на етичному та соціально-

культурному рівні. Без такого розуміння завдання повної мобілізації

спортсменом своїх особистісних ресурсів не може бути успішно вирішено.

4.4.1. Світоглядна підготовка як центральне завдання виховної роботи

в спорті

Спорт, як ми могли неодноразово переконатися в ході аналізу, має великий

соціально-культурний і моральний потенціал, що в принципі є передумовою

того, щоби завдання повної особистісної мобілізації тут було вирішено

успішно. У той же час реальна ситуація, яка в цей час має місце, не може бути

визнана задовільною. Рівень розуміння соціально-культурного змісту спорту

сьогодні не дозволяє спортсменові розкрити себе в спорті повною мірою ні у

відношенні свого особистісного розвитку, ні відносно спортивного результату.

Усе це говорить на користь того, що в систему навчально-тренувальної,

змагальної і виховної роботи, що здійснюється у спорті, необхідно включити

134

особливий тип підготовки, яку можна назвати світоглядною підготовкою

спортсмена.

У чому полягає її головне завдання? Насамперед у тому, щоби спортсмени

отримали фундаментальні соціально-філософські знання про сутність спорту як

соціального феномена та про його можливу соціально-культурну й моральну

місію в сучасному світі. Це вимагає освоєння спортсменом широкого кола

знань не тільки про спорт як такий, але й про особливості сучасної культури,

про ті проблеми, з якими вона зустрічається, і про ті протиріччя, які характерні

для її сьогоднішнього стану.

У не меншому ступені спортсменові необхідний якісно інший рівень

антропологічних знань, насамперед знань зі сфери філософської антропології.

Саме ці знання створюють передумову для більш глибокого розуміння

спортсменом суті того, що відбувається з людиною на психосоматичному й

морально-психологічному рівні у випадку реалізації прагнень до високих

результатів у сфері тілесно-рухової активності. Слід прикладати зусилля також

для того, щоби відкрити спортсмену можливість освоювати той світоглядний

потенціал, який має ситуація, у якій спортсмен, прагнучи досконалого

виконання рухової дії, знаходить для себе можливість особливого характеру

відносин із середовищем, по суті співробітництва, гармонійної взаємодії з ним.

Питання про природу феномена «людина» ставиться практикою спорту дуже

гостро, уже сам принцип олімпізму серйозно вказує нам на нього. Спорт, як ми

відзначали вище, випробовує людину в моральному плані не меншою мірою,

ніж у фізичному. Тому висока компетентність спортсмена в питаннях

спортивної етики також абсолютно необхідна. Це вимагає значної

переорієнтації роботи тренера, переорієнтації, в межах якої спортивний

результат як такий вже цінністю, яка абсолютно домінує (сьогодні ми маємо

саме таку ситуацію).

Про необхідність освіченості спортсменів і зокрема плавців говорять

закордонні спортивні психологи, видатні тренери, науковці і чиновники FINA

як, наприклад, Г. Турецький, Д. Сало, А. Ді Ніно, О.Ф. Красіков, Д. Бертон,

135

М. Діоп і Дж. Міллєр, А. Голдберг, П. Лафонтен, М. Шуберт, Р. Джонс,

Ш. Мерфі, Р. Вудс [26; 56; 57; 103; 181; 190; 198; 219; 260; 271; 273; 283, с. 170-

184;]. Проте всі вони в цілому відзначають, що найважливішу роль у

світоглядній підготовці (частіше все ж таки вживається просто поняття

«освіта») спортсмена відіграють його батьки, його тренери і соціальне оточення

(зокрема засоби масової інформації). Саме через це виникає ще один аспект у

підготовці спортсменів, а саме необхідність світоглядної підготовки тренера.

Різнобічній підготовці тренерів, удосконаленню їх майстерності

приділяється велика увага в сучасній літературі. Американські дослідники

Д. Бертон і Т. Редек у свої праці «Спортивна психологія для тренерів» (2008)

зазначають надзвичайну важливість так званої «тренерської філософії», яка є,

на їхню думку, своєрідним дороговказом для кожного тренера. Зрозуміло, що

кожен тренер формує свою власну філософію, але спільним елементом для всіх

філософій є набір певних цінностей, зразків поведінки зі спортсменами,

настанов і цілей, яких тренер хоче досягти. Без цього набору, на думку авторів,

тренер не зможе прогресувати як професіонал, а його спортсмени не

робитимуть успіхи, оскільки тренерська філософія допомагає зорієнтуватись

тренерові і спортсмену в світі сучасного спорту, поставити правильні цілі і

досягти їх правильними методами [181]. Террі Орліч у своїй праці «Прагнучи

досконалості» (2008) подає основні характеристики гарного тренера:

майстерність у комунікації і побудові відносин зі спортсменами, що засновані

на повазі та довірі; вміння дати спортсменові віру в себе і свої можливості;

здатність до співробітництва у команді; вміння контролювати середовище і

обставини навколо себе і спортсмена. Також Т. Орліч аналізує найтиповіші

тренерські помилки: підвищена занепокоєність у фінальній стадії підготовки до

змагань, тиск і залякування спортсменів перед стартами, завеликі навантаження

для спортсменів, брак впевненості у членах своєї команди, відсутність

позитивної віддачі у процесі комунікації зі спортсменами, невміння слухати і

приймати рішення та інші [250].

136

Австралійські дослідники Кріс Зентнер і Дженіфер МакМахон

стверджують, що успіх плавця залежить від тонкощів вибудуваних стосунків

між спортсменом і його особистим тренером. На їхню думку, у плаванні

особливе значення має особистість тренера, його вплив та індивідуальний

підхід [285]. Дж. Набер відзначає велике значення особистості тренера і його

вміння мотивувати і надихати плавця. Саме ці якості, на його думку, можуть

допомогти тренеру привести плавця до рівня участі в Олімпійських іграх. Він

наводить приклад своєї співпраці з одним з видатних тренерів сучасності з

плавання Петером Деландом (США), який дуже вдало міг мотивувати і

запалювати своїх спортсменів [241].

Ця тема також добре висвітлена на рівні публікацій у спеціалізованих

виданнях, наприклад, таких як «Aquatics world magazine», який видається

міжнародною федерацією плавання FINA, і «Плавание», що виходить за

сприяння Всеросійської федерації плавання. Протягом останніх років ці

видання на регулярній основі подають інтерв’ю з видатними тренерами

сучасності, а також публікують матеріали щодо принципів їх роботи зі

спортсменами, іншими тренерами, особливостей світогляду і поглядів на

розвиток сучасного спорту і плавання. Наприклад, варто відзначити публікацію

Марка Шуберта, колишнього головного тренера і генерального менеджера

національної збірної команди США з плавання, головного тренера

американської збірної на Олімпіадах 1980-2004 років, який проаналізував

діяльність усіх видатних тренерів з плавання у США у ХХ-му столітті, як то:

Петер Деланд, Дік Шульберг, Джонті Скіннер, Боб Боумен, Вальт Шлуетер,

Петер Бенкс, Майк Боттом, Дейв Сало і, звісно, Джеймс Каунсілмен [260].

Наступна публікація, яка вочевидь заслуговує на увагу, це роздуми

П’єра Лафонтена, головного тренера національної збірної команди Канади з

плавання, щодо стилю поведінки тренера зі спортсменами і колегами по

команді, стосунки всередині збірної команди з плавання, сучасні цінності у

спорті, тренерську місію тощо. Від того, як тренер побудує стосунки з

навколишнім світом, залежить успіх його спортсмена [219]. Тренер

137

Майкла Фелпса, Боб Боумен ділиться своїм досвідом щодо впливу взаємин

тренер-спортсмен на кінцевий результат їхнього співробітництва. На його

думку, якщо тренер і плавець працюють як партнери, вони є однодумцями, це є

головною запорукою їхнього спільного успіху, який може тривати не один рік

[194]. Італійський тренер Андреа ді Ніньо, який готував російських плавців до

Олімпіади у Лондоні, переконаний, що фахівці з плавання сьогодні мусять

вбирати в себе все найкраще, що є в інших видах спорту, оскільки плавання все

ще лишається закритим світом, що дуже його ослаблює в сучасному

глобалізованому світі. Найголовнішим для тренера з плавання є професійність,

можливість думати протягом двадцяти чотирьох годин на добу, як плавці

можуть краще готуватись, яких фахівців треба залучити до роботи [57].

Англійські дослідники розглянули питання підготовки тренерів шляхом

опитування досвідчених тренерів з восьми видів спорту, в тому числі з

плавання. Тренерам було запропоновано самостійно оцінити необхідність і

важливість тренерської освіти, дати свої пропозиції і рекомендації з цього

приводу. Результати дослідження засвідчили, що самі тренери зазначають

необхідність і недостатність використання педагогічних підходів у роботі зі

спортсменами, а також прагнення підвищувати власну кваліфікацію у виховній

роботі шляхом додаткових курсів [245]. Цю ж тему піднімає дослідник Девід

Піггот, який теж провів опитування шляхом інтерв’ю з дванадцятьма тренерами

з різних видів спорту (в тому числі з плавання), метою якого було з’ясувати

співвідношення формальної тренерської освіти і тренерського досвіду. У

підсумку тренери засвідчили, що формальні знання вони гірше засвоюють і

менше використовують на практиці, натомість інформація, отримана у ході

дискусій, обговорення реальних ситуацій з тренерської практики, є більш

цінною для їх роботи зі спортсменами [252].

Варті уваги також публікації щодо досвіду російський сучасних тренерів.

Наприклад, Геннадій Турецький вважає, що сенс діяльності будь-якого тренера

полягає у ступені його впливу на спортсмена, міри, до якої він може

проникнути у внутрішній світ свого плавця і скерувати його у потрібному

138

напрямку. Також, на його думку, тренеру і спортсмену важливо рухатись в

одному напрямку у спорті, тобто обрати єдиний напрямок руху і дотримуватись

його. Також важливим є вміння тренера створити «правильну» атмосферу для

спортсмена в емоційному, психологічному та інформаційному плані. Від такого

своєрідного «налаштування» залежить компетентність плавця і його морально-

вольова підготовка [26]. Російський тренер Валерій Шевелєв розмірковує

перевагами і недоліками демократичної та авторитарної педагогічних моделей

у процесі підготовки плавців. Він вважає, що до кожного спортсмена треба

застосовувати окремий підхід, це дасть йому можливість самореалізуватись і

створить атмосферу довіри до тренера, а це дуже важливий елемент взаємин

між плавцем і особистим тренером [27]. О.Ф. Красіков, заслужений тренер

СРСР і Росії, надає великого значення освіті, знанням з багатьох галузей науки

у процесі підготовки спортсмена. Він вважає, що не треба примушувати плавця

до тренувань і навантажень, він сам має зрозуміти, що є йому потрібно.

Завдання тренера полягає у створенні атмосфери, в якій могли б вирости

чемпіони, тобто сюди входить відбір, вивчення природних даних і характеру

спортсмена, створення бажання тренуватись і домагатись успіху, навчання

спортсмена мислити самостійно, аналізувати і накопичувати потрібну

інформацію [103].

Про значення освіти і знань щодо здоров’я і вживання допінгу для

спортсмена-плавця говорять члени Комітету спортивної медицини FINA

Мохамед Діоп і Джим Міллєр: «Краща освіта плавців і тренерів – це ключ.

Надбання знань не тільки послужить плавцям, але також буде корисним для

їхнього оточення і спільноти. Гарне здоров’я і освіта можуть дути додатковою

цінністю у кар’єри спортсмена-плавця» [190, с. 100]. Спортивний психолог

Алан Голдберг, який вже багато років консультує американських плавців-

олімпійців, вважає, що саме з освіти і світоглядної підготовки варто починати

роботу зі спортсменами, оскільки зараз ми маємо цілком невірну шкалу

вимірювання успіху і поразки у спорті. Успіх – це перемога, поразка – це

програш. На думку Голдберга, така однозначність негативно впливає на

139

спортсменів, їх треба навчати незалежно від наявності спортивного таланту як

використовувати спорт для підвищення самооцінки, набуття життєвого досвіду,

самовиховання тощо. Саме такий підхід дозволить спортсменові управляти

власними поразками і перемогами [198].

Як фактично можна досягти збільшення світоглядної компетентності

спортсмена? У принципі тут можна йти стандартним шляхом, зокрема,

запропонувати спортсменам збірних команд прослухати лекції й взяти участь у

спеціально організованих бесідах і диспутах з перерахованих вище проблем, які

будуть проводитися із залученням фахівців. Однак очевидно, що однієї такої

роботи недостатньо. Необхідно, щоб у рамках тренувальної роботи, в процесі

підготовки спортсменів до змагань, а також у процесі самих змагань усе, що

відбувається, осмислювалося, оцінювалося й коментувалося в контексті

постановки й вирішення світоглядних проблем, навколо яких реально

будується спортивне суперництво. Американський тренер і науковець Р. Вудс

вважає, що тренер має величезний вплив на моральні рішення, поведінку,

світогляд спортсмена, одна ступінь цього впливу залежить від тренерської

філософії і типу діяльності тренера, яка може бути або сконцентрованою на

спортсменові, або зосередженою на тренерові [283, c. 176].

Зрозуміло, все це можливо лише тоді, коли самі тренери будуть готові до

такого роду роботи, коли вони самі будуть мати відповідні знання й

переконання, тобто будуть належною мірою світоглядно компетентними. У

перспективі це вимагає значної модернізації всієї системи підготовки

тренерських кадрів, насамперед тієї, яка існує на рівні вищих навчальних

закладів. Однак ця справа важка й потребує значного часу. Тому в найближчій

перспективі доцільно було б організувати роботу курсів гуманітарної

підготовки для тренерів, а також організувати проведення науково-практичних

конференцій з проблем виховної роботи зі спортсменами, де розглядалися б

питання світоглядної підготовки.

Ці заходи слід неодмінно доповнити широкими дискусіями, семінарами,

роботою «круглих столів», на яких обговорювалися б зазначені питання.

140

Необхідно також організувати роботу з підготовки та видання наукових і

методичних матеріалів з питань світоглядної підготовки, які за формою

викладення відповідали б завданню їх оперативного засвоєння спортсменами й

тренерами.

Важливим аспектом світоглядної підготовки, а також виховної роботи в

цілому, є приділення уваги віковим особливостям того контингенту, з яким у

спорті вищих досягнень (зокрема у плаванні) доводиться вести роботу.

Олімпійська ідея, соціально-культурний сенс спорту − це дуже непрості

проблеми за своїм змістом, і розраховувати на можливість серйозного їх

опанування юними спортсменами ми не можемо. Тому починати відповідну

роботу слід з активних дій, спрямованих на формування і корекцію системи

мотивації, відповідно до якої спортсмен діє в навчально-тренувальних і

змагальних ситуаціях, а також поза їх межами. Необхідність таких дій є

очевидною, оскільки на стихійному рівні соціальні процеси, у які залучений

спортсмен, наприклад підліток, у ході соціалізації, їх особистісне формування

не є повноцінним. Захопленість зовнішньою стороною подій, що відбуваються

у спорті (і звідси − гіпертрофованість мотивації досягнення особистого успіху,

настанова на перемогу за будь-яку ціну і таке інше) − все це значною мірою

притаманно молодій людині, яка приходить у великий спорт. Саме тому фахівці

намагаються розробити спеціальні програми зі спортивного просвітництва, які

б могли залучити якомога більшу кількість юних атлетів. Наприклад, у США в

штаті Колорадо шкільна програма загальних шкіл передбачає знайомство з

видатними спортсменами, поведінка яких у спорті може вважатись взірцевою, і

бути корисним прикладом для гравців, тренерів і батьків [283, с. 182]. Більшість

спортивних організацій і ліг у США наприкінці кожного сезону відзначають

спортсменів, які вирізнились найкращою спортивною поведінкою з точки зору

принципу чесної гри і спортивної етики. Навіть у найбільш жорстоких

командних видах спорту завжди знаходяться спортсмени, які заслуговують на

цю відзнаку [283, с. 183].

141

На даному етапі виховної роботи доцільно приділити особливу увагу появі

у юних спортсменів «радості руху», що є необхідною передумовою подальшої

роботи з розвитку у спортсмена «відчуття води». Психологи і тренери кажуть

про те, що успішне спортивне плавання без задоволення просто неможливе –

або спортсмен любить плавати і робить все для самовдосконалення, або це

просто не його вид спорту [169; 199; 200]. Тобто без відчуття задоволення

неможливі спортивні успіхи, принаймні в плаванні. Коли Майкла Фелпса

запитують, в чому секрет його приголомшуючих перемог він відповідає: «Я

просто люблю плавати. Все інше робить мій тренер» [223]. Втім американські

фахівці зі спортивного плавання пишуть, що «відчуття води» можливо

розвинути у плавця за допомогою різних технік, наприклад уявлення образів

[259, с. 34].

Варто також акцентувати увагу спортсмена на тій обставині, що відверто

негативні емоції щодо суперника негативно впливають на можливість появи

вказаної якості, і навпаки – «позитивна агресивність» плавця щодо суперників і

змагання, на думку шановного російського тренера О. Красікова, допомагають

спортсмену проходити дистанції [103].

Формування і підтримка сприятливого морального клімату в спортивній

групі − ще один важливий момент виховної діяльності тренера на даному етапі.

Істотно, що успіх даної роботи визначається рівнем світоглядної підготовки

самого тренера, оскільки завдання, яке реально можна виконати, для тренера

тут в першу чергу полягає у тому, щоби розрізнити бажані та небажані

тенденції формування особистості в конкретному акті поведінки спортсмена і

дієво-практично корегувати його дії, перш за все − його ставлення до людей,

які його оточують.

До наступного етапу виховної роботи, коли мова йде про спортсменів

юнацького віку, які вже мають в професійному плані достатню підготовку і

значний досвід перебування у великому спорті, до описаної вище роботи слід

додати роботу з формування у спортсменів глибоких знань про соціально-

культурну місію спорту в сучасному суспільстві. Тут удосконалення

142

мотиваційної структури особистості і корегування поведінки будується на

більш концептуально обґрунтованій стратегії, ніж у попередньому випадку.

Роз’яснення, коментарі, повчання і бесіди повинні будуватись на серйозній

аналітичній основі (ця тенденція повинна постійно посилюватись відповідно до

віку спортсмена). Будь-який вчинок, що потребує корекції, має розглядатись у

світлі ідей і принципів людської поведінки в цілому. Така стратегія буде

сприяти тому, аби світоглядна компетентність спортсмена отримала необхідний

розвиток. Так само вважають американські експерти зі спортивної психології,

етики та соціології [283, c. 181-184].

Наступний етап, а саме − робота з дорослими спортсменами, має бути

присвяченій виховній роботі, яка повинна будуватись перш за все у формі

активного діалогу спортсмена з тренером. В межах даного діалогу сторони

виступають як рівні за своїм статусом і при цьому проявляють високу

морально-етичну компетентність в процесі оптимальної стратегії поведінки.

Такий характер діалогу є одночасно необхідною основою для встановлення

відносин продуктивного (в моральному і професійному плані) співробітництва

сторін, що взаємодіють. Спортсмен і тренер стають, по суті, однодумцями і

соратниками. Це припущення підтверджує успішна практика таких тандемів

«тренер – плавець» як, наприклад, Геннадій Турецький – Олександр Попов,

Грег Трой - Райан Лохте, Дон Телбот – Ян Торп, Боб Боумен – Майкл Фелпс, та

інші, про що вони самі неодноразово кажуть у свої інтерв’ю та книгах [26; 175;

176; 192; 193; 194; 223; 254].

4.4.2. Морально-вольова підготовка спортсмена

Найважливішим аспектом світоглядної підготовки є морально-вольова

підготовка. Вона визначає та задає вектор духовно-практичної спрямованості

тих світоглядних установок, відповідно до яких діє спортсмен, виступає як

діяльна сторона цієї настанови.

Ми відзначали вище (див. розділ 3), що більшість індивідуальних якостей,

на розвиток яких націлені в спорті педагогічні зусилля, до морально-вольових

143

якостей можуть бути віднесені лише дуже умовно. Вони не є, якщо поглянути

ближче, проявами особистості, які мають місце в тому випадку міжособистісної

взаємодії, коли людина визначає себе стосовно цінностей вищого порядку,

стосовно принципів людського існування як такого (принципів чесності,

справедливості та інше). Наприклад, говорять про цілеспрямованість

особистості, про її наполегливість, дисциплінованість і таке інше. Зрозуміло,

однак, що без конкретизації ситуацій міжособистісних відносин, у яких

зазначені якості проявляють себе, судити про їхній моральний зміст практично

неможливо, у той же час така конкретизація зазвичай не здійснюється.

При здійсненні вольової підготовки часто приймається в якості класичної

система, запропонована Л.П. Матвєєвим. «Практичною основою методики

вольової підготовки, – пише автор, – у спортивному тренуванні є:

- регулярне звикання до обов’язкової реалізації тренувальної програми й

змагальних установок,

- системне введення додаткових труднощів,

- використання змагальних початків і відносин,

- послідовне посилення функцій самовиховання» [97, с. 93-94].

Суттєво, однак, що, пропонуючи дану методику, Л.П. Матвєєв у якості

обов’язкової передумови її успішності розглядає, знов-таки, моральне

виховання особистості, чим часто повністю зневажають фахівці, які в

розглянутому питанні наслідують Л.П. Матвєєва, і це особливо проявляється,

як ми вже відзначили, на рівні публікацій пострадянського періоду. Тут

важливо згадати працю Л. Кольберга і Д. Конді, які докладно проаналізували

питання морального вибору, яке часто постає перед людиною (і спортсменом

зокрема) [215].

Завдання морально-вольової підготовки в спорті полягає насамперед у

тому, щоби надихнути спортсмена відповідними принципами, при цьому не

просто як такими, а як принципами, реалізованими в спорті, що виражають

його глибинну сутність, принципами, відповідно до яких будується діяльність

спортсмена і які даною діяльністю затверджуються. Це принцип сутнісної

144

самореалізації людини, самореалізації, у якій максимально актуалізовані й

одночасно збалансовані прагнення людини до індивідуалізації, її прагнення до

співучасті, і яка можлива в повномасштабному своєму варіанті лише тоді, коли

сама дана збалансованість, її актуальне переживання виступають як висока

морально-світоглядна цінність. Людина, таким чином, почуває себе

відповідальною за збереження того соціального простору, у якому можливе

сутнісне (приватне й справедливе) самоствердження, людина також пишається

цією відповідальністю. М.М. Визитей і В.Г. Манолакі справедливо

підкреслюють, що «спорт виступає як сфера діяльності, у якій людина

повертається до правди свого існування, яка полягає в тому, що людині

необхідно в кожному акті самоствердження знову й знову відтворювати,

відроджувати первинну стихію морального життя, тобто здійснювати те,

ослаблення чого в житті людини в умовах культури теперішнього дня викликає

все більшу й більшу занепокоєність» [13, с. 8]. Збереження й підтримка цієї

правди – такою є місія спорту в сучасному світі, а спортсмен і може, і повинен

сприймати себе як активного борця за цю правду.

Високий рівень морально-вольової готовності забезпечує міцну основу для

психологічної підготовки спортсмена в цілому. Насамперед така готовність

створює у спортсмена в якості домінантного таке світовідчуття, при якому його

перебування в сфері спортивної (тренувальної і змагальної) діяльності

характеризується екзістенційно-смисловою повнотою, виявляється поєднаною з

почуттям гармонії. Це виступає фактором переживання стресових станів, які в

спорті постійні й, як правило, інтенсивні, коли це переживання має оптимальні

форми: як евстрес, а не дистрес [135], як стрес операційний, а не емоційний.

Сучасні фахівці зі спортивного плавання застосовують різні техніки і

дають різноманітні поради щодо удосконалення морально-вольової підготовки

спортсменів. Наприклад, Джоді Ямбор (США) у відомій праці «Наука

тренування у плаванні» (1992) пише, що морально-вольова підготовка плавця

не менш важлива за технічну і фізичну, і повинна практикуватись спортсменом

і його тренером регулярно, так само як інші види підготовки. Не варто

145

очікувати від плавців, що заходи з морально-вольової підготовки одразу дадуть

якісь результати. Це поступовий процес. Навички, які розів’ються у ході

морально-вольової підготовки, плавець завжди зможе використати у

подальшому житті поза межами спорту – в кар’єрі, навчанні, приватному житті.

І насправді це дуже важливо для плавця, оскільки його вид спорту передбачає

певні обмеження в комунікативному плані. Найважливіше для плавця

розвинути достатню мотивацію, оскільки саме це дозволить йому уникнути

вигоряння, що є дуже небезпечним у спорті. Тут важлива саме внутрішня

мотивація спортсмена, оскільки краще за нього самого, ніхто не зможе йому

пояснити, що для нього насправді важливо. Так само важливі комунікативні

якості – вміння правильно слухати і говорити, що дозволить уникнути

непорозумінь у процесі обміну інформацією між тренером та спортсменом.

Важлива постановка цілей – у плаванні приблизно 95% часу припадає на

тренування і тільки 5% на змагання, більшість людей ставлять собі цілі тільки

на змагальний період, однак важливо ставити цілі на весь сезон включно з

тренуваннями. Такі техніки морально-вольової підготовки як уявлення образів,

візуалізація, розмова плавця із самим собою теж приносять гарні результати.

Проте найважливіше у морально-вольовій підготовці – це позитивна рольова

модель як для спортсмена, так і для його тренера, а також усієї команди, яка

працює із спортсменом [259, c. 24-44]. До речі, видатний плавець сучасності

Майкл Фелпс теж вважає внутрішню мотивацію важливим чинником

досягнення успіху: «Особисто для мені після Пекіну (на Олімпійських іграх

2008 року Фелпс виборов 8 золотих медалей – Д.К.) важливим було не

громадське визнання, а внутрішня самооцінка. Я реалізував свою мрію. Ось

чим треба пишатись» [93, с. 35]. Фелпса називають «мотиваційною машиною».

Його тренер Боб Боумен каже, що Майкл може мотивувати сам себе за

допомогою будь-чого: гарний настрій, поганий настрій, успіх, гроші,

громадська думка – все це перетворювалось на мотиви для поліпшення

тренувань [223].

146

Щодо важливості позитивної атмосфери у підготовці плавця високого

класу висловлюються також відомий тренер Геннадій Турецький і спортивний

психолог Алан Гольдберг. Г. Турецький каже про те, що на Заході в команді за

допомогою правильного менеджменту строюється така атмосфера, за якої

негативний результат стає просто неможливим. Така ситуація має на увазі чітке

виконання своїх функцій усіма членами команди обслуговування спортсменів:

залучаються найкращі фахівці, лікарі, психологи, біохіміки, біомеханіки та

інші. Важлива також так звана ідеологічна складова: робота на іміджем плавця,

зібрання команди, спільне дозвілля, лозунги, настанови та інше [26]. А.

Гольдберг зазначає, що у плаванні більшість запливів виграються або

програються ще перед стартом. Виграш або програш плавця, його швидкість

майже завжди результат його мислення перед змаганнями. Всі фізичні і

технічні тренування не мають значення, якщо плавець не підготовлений

ментально, занадто нервує, переживає через можливий програш, невпевнений у

собі, переймається наслідками запливу і не вміє отримувати задоволення від

плавання і від спорту як виду діяльності і таке інше. Психологічна підготовка –

дуже важлива і тонка річ, щоб нехтувати нею, або згадувати про неї за декілька

місяців до змагань. [199; 200].

Тут теорія, так би мовити, узгоджується з практикою. Згадаємо досвід М.

Фелпса, який впевнений, що для плавця дуже важлива впевненість у тому, що

він робить. Також він вважає, що успіх у плаванні – це необов’язково праця по

100 км на тиждень. Інколи це радість і посмішки. Треба отримувати

задоволення від того, чим займаєшся [58].

Відомий американський тренер Марк Шуберт у своїй праці «Змагальне

плавання. Техніки для чемпіонів» (1990) говорить про те, що моральна

підготовка має істотне значення і для тренувального і для змагального періоду

плавця. На відміну від фізичних тренувань плавець може займатись морально-

вольовою підготовку постійно. Існують три основні техніки моральної

підготовки спортсмена: релаксація, концентрація і візуалізація [261, c. 191-211].

Також, на його думку, важливе значення мають чинники підбадьорення

147

(особлива музика, дружня розмова) і стресового напруження (фактор

суперництва, концентрація на техніці плавальних рухів). Особливу увагу

Марк Шуберт приділяє роз’ясненню сенсу змагань у плаванні, пояснюючи, з

ким і чим саме змагається плавці, для чого вони це роблять, де вони

змагаються, що відбувається після змагань. Змагання у плаванні мають

особливе значення, оскільки плавання є таким видом спорту, де більшість часу

відводиться тренувальному процесу, який майже не припиняється, на змагання

припадає приблизно 10% спортивної активності плавця. Саме тому важлива

особлива і ретельна підготовка плавця до нечастих змагань.

Італійський тренер Адреа ді Ніно, який готував російських плавців до

Олімпійських ігор у Лондоні, вважає, що спортивний психолог – дуже важлива

людина у команді. Якщо тренер є фахівцем зі спортивної психології – це добре,

але якщо ні, йому краще цим не займатись без спеціальних навичок. Не варто

налаштовувати плавця за допомогою автотренінгу перед стартом, якщо тренер

на цьому не дуже розуміється [57]. Втім багато теоретиків і практиків

вважають, що значна роль у морально-вольовій підготовці належить саме

тренеру [26; 219; 224; 259; 260; 261; 268]. Головний тренер збірної Канади з

плавання П’єр Лафонтен вважає, наприклад, що тренер відповідальний за

створення впевненості спортсмена у собі, у тренерові, у своїй команді. Якщо

тренер може поставити своєчасні і відповідні цілі перед спортсменом,

надихнути його, вчасно підбадьорити, надати необхідну інформацію, бути

чесним і відвертим, у цьому випадку народжується впевненість і віра в успіх

[219]. З канадійцем погоджується український чемпіон і тренер Сергій Фесенко,

який говорить про таке: «Як колишній спортсмен я знаю, наскільки важливо

бути впевненим у своїх силах. Знати свою мету і обсяг роботи, який потрібно

виконати для її досягнення. Не відхилятись від плану, дотримуватись

дисципліни. Тоді буде впевненість, яка дасть змогу реалізувати себе, втілити

підготовленість у результат» [164].

Питання мотивації є одним із ключових у спортивній діяльності, тим

більше у спорті вищих досягнень, тож Джон Еліот, один з авторів книги

148

«Довідник зі спортивної психології» (2005) за редакцією Шейна Мерфі,

приділяє особливу увагу довготерміновим мотиваційним стратегіям

спортсменів. Він радить міняти мислення, тобто довше пам’ятати про свої

успіхи і недовго про свої помилки, перекриваючи їх досягненнями. Ще одна

стратегія полягає у пошуку мотивованих однолітків. Йдеться про те, щоби

спілкуватись з людьми, які досягли високих результатів у спорті, не проти

поділитися своїм досвідом. Таке спілкування, на думку автора, надихає на нові

досягнення. Серед інших порад є такі, як наприклад, мислити позитивно,

пам’ятати про свою мету, цінувати інших, варіювати типи тренувань тощо [273,

c. 16-17].

Про мотивацію плавця, її види і особливості йдеться також у книзі за

редакцією Джона Леонарда «Наука тренування з плавання» [259]. Автор

зазначає, що мотивація може бути двох видів – внутрішня і зовнішня.

Внутрішня йде з середини спортсмена і так само внутрішньо контролюється.

Зовнішня мотивація – відповідно навпаки. До внутрішньої мотивації належить

прагнення самооцінки, самовизначення, прагнення компетентності. Внутрішньо

мотивовані плавці плавають, тому що їм це подобається, вона приносить їм

задоволення. Зовнішня мотивація йде від інших людей або обставин.

Наприклад, нагороди або гроші можуть бути джерелом зовнішньої мотивації.

Спортсменам бажано мати обидва види мотивації, але внутрішня є все ж таки

пріоритетною, оскільки вона більш дієва. Також треба пам’ятати, що кожен

плавець – індивідуальність, тому те, що є сильним мотиваційним чинником для

одного, може не мати жодного значення для іншого.

Д. Бертон і Т. Редек поділяють спортсменів залежно від того, що їх

мотивує найбільше і що вони хочуть отримати у підсумку змагальної

діяльності, а саме: спортсмени, які орієнтовані на підвищення рівня своєї

спортивної майстерності, спортсмені-шукачі успіху, спортсмени, які прагнуть

уникати поразок і помилок. На думку авторів, перший тип мотивації є найбільш

продуктивним, оскільки ,як у випадку перемоги, так і у випадку поразки, у

змаганнях спортсмен у будь-якому разі виходить переможцем і уникає

149

розчарування, бо отримує заплановане самовдосконалення [181, c. 136-137].

Дослідники Р. Тренц і А. Зушо дійшли того самого висновку, опитавши 119

плавців-юніорів і підтвердивши, що мотивація на підвищення рівня спортивної

майстерності, а не на бездоганне виконання, є найсильнішою і найбільш дієвою

підчас підготовки до змагань і у ході змагань [277].

Б. Янг і Дж. Старкс провели ще одне дослідження серед плавців і

з’ясували, що спортсмени, які є менш відповідальними і дисциплінованими,

постійно запізнюються, пропускають тренування, не викладаються повністю в

ході підготовки, є менш ініціативними і не в стані максимально

використовувати свої можливості на тренуваннях [284]. Тобто плавці не

повинні пасивно чекати, доки їх навчать правильно плавати або дадуть потрібні

моральні настанови, такі якості як самоорганізація, дисциплінованість теж є

важливими для результату спортсмена.

Террі Орліч вважає, що самопідготовка до змагань складається з трьох

етапів: підготовка, яка передує змаганням, поведінка і підготовка протягом

змагання і підготовка після завершення змагання. Кожен з цих етапів має свої

особливості, які по-різному впливають на ставлення спортсмена до себе, до

суперників, до середовища, де відбуваються змагання. Цікавими видаються

рекомендації щодо налаштування спортсмена напередодні змагань, наприклад

ознайомитися до найменших дрібниць з умовами та інфраструктурою, де

відбуватимуться старти; поговорити з іншими атлетами і тренерами, які вже

мають досвід участі у змаганнях подібного рівня; якщо є можливість

потренуватись саме в умовах, де будуватимуться змагання, це має допомогти

почуватись спортсменові більш впевнено і бути готовим до несподіванок і

контролювати свій фізичний і психологічний стан [250].

З якісною морально-вольовою підготовкою сполучене також, як неважко

помітити, успішне вирішення проблеми розвитку мотиваційної сфери

спортсмена. Дійсно, орієнтація на моральні мотиви, пов’язані з

повномасштабним здійсненням спортом своєї соціально-культурної місії,

виступає природною основою розвитку й реалізації патріотичних почуттів,

150

відповідно до яких спортсмен діє в спорті. Нарешті, відзначимо також, що

актуалізація й підтримка моральної орієнтації спортсмена щодо своєї діяльності

суттєво змінює те психосоматичне тло, на якому відбувається розвиток

спортсменом власних фізичних якостей, освоєння ним техніки рухових дій,

навчання стратегії змагальної боротьби. У всіх зазначених випадках здібності,

яких набуває спортсмен, виявляються здебільшого особистісними здібностями,

ніж це має місце (у тенденції, звісно) в наш час в умовах ослаблення моральних

орієнтацій спортсмена.

4.5. Виховна робота зі спортсменом як вид спортивної послуги

Концепція фізкультурно-спортивної послуги як основного компонента

сукупності уявлень про функціонування системи фізкультурних і спортивних

інститутів в умовах ринку розроблена в Україні Ю.П. Мічудою. Автор успішно

здійснив новий підхід до класифікації фізкультурно-спортивних послуг,

заснований на «полікритеріальному принципі» [100, с. 5]. Автором

обґрунтовується доцільність застосування п'яти взаємодоповнюючих критеріїв

розглянутої послуги: 1) зміст потреби, яка задовольняється послугою;

2) соціальна значимість потреби; 3) регулярність користування послугою;

4) форма надання послуги; 5) спосіб розрахунків за споживану послугу [100, с.

5]. У кінцевому підсумку автор пропонує наступну класифікацію фізкультурно-

спортивних послуг: фізкультурно-виховна, фізкультурно-оздоровча, спортивно-

оздоровча, спортивно-видовищна, спортивно-тренувальна, фізкультурно-

реабілітаційна [100, с. 12]. Близькою є точка зору П. Галкіна: «Послуга

професійного спорту – це діяльність організацій професійного спорту, яка

заснована на економічних ресурсах і спрямована на задоволення потреб людей

засобами того або іншого виду спорту» [35, с. 24].

Предметом нашого інтересу є спортивна послуга. Беручи до уваги

класифікацію, запропоновану Ю.П. Мічудою, ми можемо сказати, що категорія

«спортивна послуга» є узагальнюючою: вона містить у собі спортивно-

оздоровчу, спортивно-видовищну й спортивно-тренувальні послуги, які

151

виокремлюються як самостійні, однак, насамперед відповідає суті спортивно-

тренувальної послуги, що прийнята в класифікації згаданого автора.

У світлі тих завдань, які ми ставимо у дисертаційній роботі, нам необхідно,

як очевидно, конкретизувати окремі аспекти зазначеної концепції. У першу

чергу звернемо увагу на те, що реально спортивна (насамперед спортивно-

тренувальна) послуга може розглядатися не тільки як надання деякому

індивіду, який має відповідну потребу, можливості знайти саму по собі

готовність до успішного виступу в спортивному змаганні, але і як забезпечення

екзистенційно-смисловими складовими життєдіяльності даного індивіда

(спортсмена), причому як у процесі навчально-тренувальної й змагальної

діяльності в сфері спорту, так і відносно життєвої ситуації, у якій індивід

перебуває. Тобто дану послугу має сенс розглядати більш широко, ніж це

прийнято, а саме розуміти її не тільки як те, що відповідає на рівні особистості

її потребам та інтересам приватного характеру (головним чином забезпеченню

високого рівня тренованості), але і як екзістенційно-смислову послугу. Таким

чином, це, як цілком очевидно, два боки того самого. Дійсно, результативність

у спортивній боротьбі, успішність у справі досягнення високого результату,

багато в чому обумовлені тим, наскільки спортсмен опанував соціально-

культурний, світоглядний і морально-смисловий потенціал спорту. Відзначимо,

що Ю.П. Мічуда фактично саме так і трактує початкову фізкультурно-

спортивну послугу: він розуміє її як «діяльність фахівців з фізичного виховання

й спорту, пов’язану з використанням специфічних економічних ресурсів і

спрямовану на досягнення бажаного психофізіологічного або емоційного стану

людини засобами фізичної культури й спорту» [100, с. 11].

Таким чином, загальна ситуація тут є такою: чим більша екзістенційно-

смислова повнота спортивної послуги, тим більший особистісний потенціал

буде мати людина у боротьбі за спортивну перемогу. З іншого боку, у своєму

прагненні актуалізувати сенсові константи свого існування (а це, як ми

неодноразово підкреслювали вище, природне прагнення людини як істоти

соціальної й моральної) індивід знаходить у спорті значною мірою сприятливе

152

середовище для виходу на важливі світоглядні завдання, для актуалізації

потреби в їхньому розв’язанні, а також істотною мірою – для знаходження

засобів, придатних для такого розв’язання.

Оскільки Олімпійська хартія, що вирішальним чином визначає –

принаймні на декларативному рівні – ідеологію сучасного спорту вищих

досягнень у цілому, формулюючи основні принципи олімпізму, говорить, що

«олімпізм являє собою філософію життя», то заняття спортом вищих досягнень

(насамперед його олімпійськими видами) прямо передбачають освоєння

людиною даної філософії, тобто прийняття її принципів у якості важливої

життєвої цінності, а також слідування цим принципам і активне відстоювання

їх у спорті та у звичайному житті. За таких обставин, розглядаючи спорт у

ринковій ситуації як сферу пропозиції людині специфічних послуг, визначати

цю послугу як надання даній людині можливості досягати просто високих

спортивних результатів явно недостатньо.

Отже, повна спортивна послуга потенційно дає людині не тільки те, що

традиційно називають високою спортивною підготовленістю, але й забезпечує

їй можливість освоїти певну «філософію життя», відкриває їй широкий обрій

моральних і світоглядних проблем і при цьому стимулює зусилля людини,

пов’язані з їхнім вирішенням. Спортсмен, підкреслимо дану обставину ще раз,

– це не тільки людина, яка володіє високою психофізіологічною,

функціональною підготовленістю, що відповідає завданням спортивної

боротьби, але й людина, яка стоїть перед необхідністю розв’язання

найважливіших світоглядних завдань, а ще має можливість знайти ефективні

засоби для їхнього розв’язання. Спортивна послуга у загальному випадку

передбачає й перше, і друге. Разом з тим ринок є ринок, і оцінка ефективності

тих або інших дій, вчинених у його умовах, безпосередньо пов’язана тут з

можливістю калькулятивного прорахунку результатів відповідних процесів.

Звідси й виникає природне тяжіння до акцентуації значимості тієї сторони

«послуги», яка безпосередньо й зовні очевидно пов’язана з можливістю

досягнення високого спортивного (такого, що піддається у більшості випадків

153

чіткій калькулятивній оцінці) результату. Прагнення максимально повно

визначити спортивну послугу саме з цієї сторони цілком природно, і тому його

не варто недооцінювати й обмежувати, і спорт – підкреслимо цю обставину

черговий раз – представляє істотні можливості для реалізації зазначеного

прагнення. Однак екзистенційно-смислові компоненти послуги не повинні

випадати при цьому з поля нашої уваги. Суттєво, що в підприємництві дана

обставина давно вже усвідомлена.

Звернемо увагу також, що саме в єдності зазначені компоненти властиві

повномасштабному людському вчинку, який завжди за глибинній основою

своєю є вчинком, пов’язаним з тим або іншим моральним вибором, учинком, у

якому з’єднані, перехрещені, взаємно обумовлюють один одного деонтологічні

та аксіологічні моменти. Тому й дія, що надає, забезпечує ту або іншу послугу,

– це одночасно й дія відповідно до калькулятивно визначеної норми, і дія,

орієнтована на чесноту як таку, тобто дія слова, що не підлягає в чіткому

розумінні нормуванню й калькуляції.

Отже, чим є спортивна послуга в широкому сенсі слова? Після проведеного

аналізу можна сказати – це діяльність, що відбувається за активної участі

суб’єкта (клієнта) і спрямована на задоволення його потреби у високому

спортивному результаті (потреба, яку він, звісно, усвідомлює) і неодмінно

іншої (звичайно менш усвідомлюваної, але незмінно притаманної будь-якій

людині) потреби – у знаходженні, підтримці та зміцненні екзістенційно-

смислового тонусу його власної життєдіяльності, підтримки й розвитку

світоглядної компетентності.

У зв’язку з останньою обставиною виникає можливість використовувати

особливим чином організовані заняття в тому чи іншому виді спорту для

цілеспрямованого формування певних особистісних рис людини, зокрема для

підсилення бажаних і послаблення небажаних особливостей такого роду, а

також для збільшення цілісності характеру особистості за рахунок актуалізації

екзистенційно-смислових моментів життєдіяльності людини в цілому, про що

йшла мова вище. Оцінка відповідних можливостей кожного окремого виду

154

спорту і визначення форм занять, в яких послуга того чи іншого типу буде

задовольнятись, − це справа спеціального дослідження, яке ми в даній

дисертаційній роботі проводити не будемо.

Слід зазначити, що деонтологічний і аксіологічний моменти, про які мова

йшла вище, постійно присутні в людській поведінці. Однак саме в умовах

ринкової економіки ці два компоненти стають особливо чітко

віддеференційованими й помітними в якості самостійних, а завдання

збереження зв’язку та особливого їх балансу стає особливо актуальним. На

дану обставину у свій час звернув увагу ще Е. Дюркгейм. Він цитує

М. Секретана: «Удосконалюватися – це значить вивчати свою роботу, а це

значить стати здатним виконувати свою функцію. Ступінь нашої досконалості

полягає не в задоволенні самим собою, не в оплесках юрби або в схвальній

посмішці манірного дилетантизму, але в сумі наданих послуг і в здатності

виявляти їх». Е. Дюркгейм далі додає: «Однією зі своїх сторін категоричний

імператив моральної свідомості тепер приймає наступну форму: зроби себе

здатним з користю здійснювати певну функцію» [49, с. 46-47].

Висновки до розділу 4

На підставі проаналізованого матеріалу можна зробити такі висновки:

1. Теоретичний аналіз, а також дані соціологічного опитування плавців −

членів національної збірної команди України з плавання − показав, що зміст і

форма виховної роботи зі спортсменом в цілому не відповідає вимогам

сьогодення, що негативно позначається як на особистісному розвитку

спортсмена, так і на його професійних досягненнях. Основною передумовою

такої ситуації є слабкість тих світоглядних і морально-етичних підстав, на яких

будується вказана робота в теперішній час. Дані, отримані в результаті

анкетування, дозволяють зробити висновок, що, незважаючи на позитивне й

адекватне сприйняття сучасного олімпійського спорту, у спортсменів у ряді

випадків відсутні змістовна мотивація й тверді етичні переконання, які могли б

послужити надійною основою морально-вольової підготовки спортсмена,

155

сприяти його високим спортивним результатам, а також особистісному

вдосконаленню шляхом занять спортом.

2. Центральним завданням виховної роботи в спорті в теперішніх умовах є

світоглядна підготовка спортсмена, що передбачає в першу чергу поглиблення

розуміння спортсменами і тренерами соціально-культурного сенсу спорту як

особливого виду змагальної діяльності, а також конкретизацію їх уявлень про

історичну місію даної соціальної діяльності, і на цій основі − істотну

перебудову системи мотивації, відповідно до якої спортсмен і тренер

здійснюють свою професійну діяльність, в кінцевому підсумку – надання цій

діяльності більш справжнього і продуктивного характеру, ніж це має місце

сьогодні.

3. Аналіз показує, що спортивне змагання відтворює в загостреній і

емоційно яскравій формі ідею людського самоствердження, котра внутрішньо

поєднує єдність прагнень людини до співучасті і до індивідуалізації. Прийняття

даної ідеї в якості основної і захопленість нею відкриває спортсменові

можливість найбільш повно і продуктивно як в морально-етичному, так і в

професійно-практичному плані реалізовувати себе.

4. Спортивна діяльність, яка актуалізує глибинні потенції людини як

моральної істоти, є ефективним засобом формування особистості. Ця обставина

повинна братися до уваги при розгляді питання про сутність «спортивної

послуги», яке постає в умовах переходу України до ринкової економіки.

Спортивну послугу доцільно розуміти як феномен, що маю дві складові:

екзистенційно-смислову і діяльно-практичну.

Результати досліджень, що описані у даному розділі дисертаційної роботи,

представлені у п’яти авторських публікаціях [66; 67; 69; 72; 73; 74].

156

РОЗДІЛ 5

АНАЛІЗ І УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

Оцінка ступеня концептуальної й методичної розробки соціально-

педагогічних проблем сучасного спортивного плавання, здійснена на підставі

аналізу наукової літератури, показала, що недостатньо високий рівень цієї

розробки зумовлений загальним станом досліджень спорту як соціально-

культурного феномена. На сьогодні значною мірою дискусійними залишаються

питання, принципово важливі для теорії й практики спорту: про методологічні

підходи, які доцільно використовувати для аналізу спорту як соціального

феномена, про соціально-культурний зміст спорту вищих досягнень, про його

вплив на особистість та інші.

В процесі проведенного дослідження знайшли підтвердження отримані

іншими авторами наукові результати та сформульовані ними наукові

положення. У результаті проведеного аналізу літератури ми зупинилися на

методологічних настановах, які були успішно апробовані при вивченні таких

видів соціальної діяльності, як наука, мистецтво, релігія та інші, і які на рівні

соціально-філософської літератури про спорт представлені насамперед

роботами М. Візитея (2005, 2008, 2011). В основі даного підходу лежить

принцип, який даний автор визначає як «зміна методологічних парадигм»:

«феноменологізм», «об’єктивізм», «суб’єктивізм», «феноменологізм більш

високого порядку». Вдалося підтвердити, що використання такої стратегії

дозволяє значно впорядкувати характер і послідовність пізнавальних дій, які в

межах продуктивного аналізу завжди використовуються, а також, як наслідок,

отримати можливість дійсно системно розглянути соціальний феномен спорту,

описати його як цілісне утворення, у якому представлені в щільному

сполученні та у взаємній обумовленості зовнішньо-об’єктивний, внутрішньо-

157

суб’єктивний і трасцедентально-сутнісний плани буття спорту в якості

окремого випадку людського, рефлексивного існування.

Використання зазначеного методологічного підходу дозволяє, насамперед,

успішно вирішити питання про базову дефініцію феномена «спорт», із приводу

чого в науковій літературі донині не припиняються дискусії. Критично

розглянувши існуючі визначення, ми взяли за основу те з них, яке дано

М. Візитеєм (2005): спорт – це змагальна, офіційна, така, що регулярно

повторюється, заснована на принципі чесного суперництва, змагальна й

самодостатня як така, діяльність. Ми вважаємо, що дане визначення можна

конкретизувати, додавши наступне судження: спорт – це змагальна діяльність,

що орієнтує людину на досягнення максимального результату.

Аналіз спорту як самодостатньої змагальної діяльності повертає нас до

кардинальних процесів існування людини в соціумі як рефлексивної (здатної до

самоусвідомлення) і моральної істоти. Вважаємо, що слід прийняти точку зору

ряду авторів (М. Бахтін, 1979; В. Дільтей, 1987; Е. Кант, 1969;

Ж.-П. Сартр, 1989), із праць яких випливає, що змагальність є обов’язковим

моментом акту людської самосвідомості й людського самоствердження. В ході

проведеного дослідження була підтверджена думка, що саме аналіз

змагальності відкриває дослідженню необхідні перспективи для продуктивного

вивчення спорту (М. Візитей, 1988, 2005; Л. Матвєєв, 2008;), зокрема для

виявлення особливостей внутрішнього світу суб’єкту спортивної діяльності і

соціально-культурного потенціалу спорту (М. Візитей, 2005), у тому числі

плавання. Ми відзначили, що без просування аналізу в даному напрямку

найважливіші питання, пов’язані із соціальним функціонуванням спорту, не

можуть бути вирішені успішно, і насамперед це питання про вплив спорту (і

спортивного плавання) на особистість.

Ми розглянули наукову літературу, у якій досліджується питання про

вплив на особистість занять спортивним плаванням (Е. Герон, 1973; І. Юров,

2006; Л. Сєрова, 2007; В. Гошек, М. Ванек, Б. Свобода, 2008, М. Брукс, 2011,

Д. Ханнула, 2012, Дж. Леонард, 1992, А. Абрахамсон, 2012, А. Гольдберг,

158

2008). Ми звернули увагу, що відповідно до отриманих даних, зокрема даних

психологічного тестування, ті якості, які виявляють у спортсменів дослідники,

особистісними в переважній більшості випадків, не є, а значить питання про

вплив спорту на особистість, зокрема вплив на особистість занять спортивним

плаванням, залишається відкритим. Наприклад, говорять про розвиток у

спортсмена прагнення до успіху, про його цілеспрямованість,

дисциплінованість, здатність до вольових зусиль, спрямованих на подолання

перешкод на шляху руху до поставленої мети й таке інше. Однак поза полем

зору авторів лишається найважливіше питання – про морально-етичний аспект

зазначених якостей, ширше – про зміни особистості, що відбуваються у зв’язку

з активними заняттями спортом, у тому числі спортивним плаванням.

В дисертації дістали подальшого розвитку ряд положень, які

викладені в працях інших авторів. Уточнено теоретичні підходи, що

застосовуються при аналізі спорту вищих досягнень і спортивного плавання як

його виду (Л. Матвєєв, 1977; А. Тер-Аванесян, 1978; А. Пуні, Т. Джамгаров,

1979; В. Платонов, 1987; Л. Сєрова, 2007). Встановлено, що найбільш

перспективним є підхід, у рамках якого спортивна діяльність розглядається як

процес, у ході якого спортсмен залучений у взаємодії трьох видів: із

суперником, із середовищем, у якому здійснюється рухова дія спортсмена, та із

співтовариством, у соціальному просторі якого здійснюються змагальні дії.

Соціально-педагогічний потенціал, який має плавання і про який мова

йшла вище, – це, як зрозуміло із наведених міркувань, той потенціал, який

плавання вже має, оскільки воно є одним із видів спорту вищих досягнень.

Однак цілком очевидно, що в кожному виді спорту, зокрема в плаванні, цей

потенціал представлений специфічно відповідно до особливостей тієї реальної

ситуації, у якій спортсмен перебуває. Дане питання на рівні вивченої нами

літератури є практично повністю неопрацьованим. Дослідники до нього

звертаються лише коли мова йде про ідеї та принципи, відповідно до яких

здійснюється класифікація видів спорту.

159

Критерії, які використовуються при побудові зазначених вище

класифікаційних систем, в цілому є ефективними, однак, автори в переважній

більшості випадків не беруть до уваги той соціально-культурний сенс, який має

сама по собі рухова дія спортсмена, або, більш широко – характер взаємодії

спортсмена із середовищем, яка, при ближчому розгляді має не менше

значення, ніж відносини спортсмена із суперником, і фактично становить із ним

єдине ціле. Інакше кажучи, плавання у літературі представлено неповно: його

специфіка не визначається у зв’язку з реальними особливостями всієї

сукупності взаємовідносин, у які залучений спортсмен, − це відносини із

середовищем, відносини із суперником і відносини з суспільством.

Наступною науковою позицією, яка дістала подальшого розвитку в ході

аналізу, була проблема вдосконалення виховної роботи в спортивному плаванні

та, відповідно, підвищення її ефективності. Аналіз публікацій показав, що в

пострадянському просторі питання виховної роботи в спорті вищих досягнень,

у тому числі в спортивному плаванні, є одними з найменш розроблених (станом

на сьогоднішній день), увага, яка їм приділяється в останні роки, неухильно

падає. Головною передумовою прорахунків при визначенні завдань виховної

роботи й здійсненні діяльності, спрямованої на їхнє розв’язання, тут є

відсутність чіткості в уявленнях про соціально-педагогічний потенціал

плавання та про його етичний сенс.

Доповнено наукові уявлення про напрямок вдосконалення системи

виховної роботи з плавцями високої кваліфікації, який полягає у здійсненні

світоглядної підготовки спортсмена і тренера, що передбачає створення умов

для засвоєння ними знань у галузі сучасної філософії, соціології та психології

спорту про соціально-культурний зміст спорту, про сутність людської

самореалізації й спроможність спорту, зокрема спортивного плавання,

виступити процесом, де така самореалізація здійснюється у повному обсязі й у

своїх дійсних формах.

Теоретичний розгляд питання про соціально-педагогічний зміст

спортивного плавання, а також результати соціологічного дослідження,

160

проведеного нами, показали, що виховна робота зі спортсменами потребує

істотної перебудови. Проведений аналіз дозволяє визначити конкретні

напрямки, у яких слід насамперед проводити відповідну діяльність.

Спираючись на ті уявлення про спортивне плавання як про соціально-

культурний феномен, які ми отримали в дисертаційній роботі, слід насамперед

розгорнути широкомасштабну освітню і просвітницьку роботу, результатом

якої буде принципово новий рівень розуміння спортсменом і тренером тих

процесів, у які вони реально залучені як суб’єкти особливих видів професійної

діяльності в сфері спортивного плавання. Дане розуміння є, на нашу думку,

дієвим фактором перебудови мотиваційних основ дій зазначених суб’єктів і, в

кінцевому підсумку, відкриває нові можливості для значущого в морально-

етичного самоствердження людини в спорті у професійному і в особистісному

плані.

Запропоновано включити до програм навчально-тренувальних занять

новий вид підготовки, а саме світоглядну. За рахунок цілеспрямованих дій

такого роду можна отримати можливість більш якісно, ніж це має місце в наш

час, вирішувати важливі питання, зокрема, питання морально-вольової

підготовки спортсменів. У підсумку можна сформувати стійкі патріотичні

мотиви занять спортом, ослаблення яких у цей час цілком очевидно (про це

говорять зокрема результати нашого соціологічного дослідження), що найбільш

концентровано виражає кризовий стан у сфері виховної роботи зі

спортсменами.

В дисертаційній роботі отримано нові наукові результати.

Вперше питання про сутність окремого виду спорту (плавання) розглянуто

в розширеному науково-пізнавальному контексті: розглянуто специфіку і

взаємообумовленість відносин спортсмена у сфері спортивного плавання (із

суперником і середовищем). Встановлено, що соціально-культурний і виховний

потенціал спортивного плавання безпосередньо пов’язаний з характером

згаданих взаємодій, а також зі змістом і ступенем їхньої узгодженості.

161

Важливим фактором високого спортивного результату в плаванні є

здатність спортсмена до особливого роду «співробітництва із середовищем»,

що передбачає здатність спортсмена актуалізувати в ході тренувального і

змагального процесу особливого роду відчуття, яке пов’язане із здійсненням

плавальної дії в ситуації, коли ця дія мотивована прагненням до максимально

високого результату, – «відчуття води». Тим самим ми пояснили відчуття,

наявність якого, на думку компетентних авторів, (Дж. Каунсилмен, 1979;

Д. Телбот, 1978; М. Шуберт, 1990; Дж. Ямбор, 1992; С. Колвін, 2002; Т. Лафлін,

2004, 2006; Дж. Монгомері, 2009), є важливою передумовою високої

майстерності плавця. Ми показали, що загальний характер взаємодії із

середовищем у цьому випадку – це відношення активного співробітництва, що

вже саме по собі визначає великий соціально-педагогічний потенціал даного

виду спорту.

Суттєво, що взаємодія із середовищем особливим чином корелює з іншою

взаємодією, у яку залучений спортсмен, – із суперником. Останнє як ми вже

відзначали, у загальному випадку не є процесом, у якому спортсмен реалізує

свої винятково індивідуалістичні прагнення, як вважають автори, які

аналізують відповідну ситуацію в спорті в цілому (К. Фольквайн, 1995). Ми

показали, що дійсна ситуація є більш складною, а, головне, багатшою по своїм

змістом і сенсом. Разом з тим, очевидно, що індивідуалістичні прагнення тут

можуть домінувати, навіть подекуди доходити до агресивних дій. У такому

випадку настанови, що реалізуються в одній та в іншій взаємодії, можуть не

відповідати одна одній, що, виступає чинником зниження спортивного

результату.

Із загальних міркувань варто припустити також, що за різноплановості

зазначених взаємодій динаміка їх трансформацій буде такою, що дана

різноплановість виявиться подоланою. Зокрема, гармонійна взаємодія із

середовищем буде сприяти такій взаємодії із суперником, у якій прагнення до

індивідуалізації та співучасть будуть збалансовані. Можливі, звичайно, інші,

протилежні ситуації, які є менш бажаними. Соціально-педагогічний потенціал

162

спортивного плавання, у випадку, коли має місце й реалізується ситуація, у якій

взаємодія спортсмена із суперником та із середовищем будується гармонійно,

найбільш значний. Сформульована теза дозволяє більш продуктивно

розглянути процеси впливу спорту, зокрема спортивного плавання, на

особистість.

Прагнучи виявити особливості ситуації, що склалася в спортивному

плаванні в сфері виховної роботи, і тим самим забезпечити необхідну основу

для визначення основних напрямків удосконалення цієї сфери, було проведено

соціологічне дослідження, завданням якого було визначити зміст уявлень про

соціально-культурний потенціал спорту і його фактичну реалізацію у плавців,

які є членами національної збірної команди України, складають безпосередній

резерв цієї команди, а також плавців високого класу, які не мали відношення до

національної збірної на момент проведення дослідження.

Вперше за підсумками соціологічного дослідження, проведеного серед

членів національної збірної команди України з плавання та її резерву,

визначено особливості уявлень спортсменів про сутність олімпізму та

соціально-культурний потенціал олімпійського спорту, про вплив спорту на

особистість. Встановлено, що хоча відповідні уявлення в більшості випадків

адекватно усвідомлюються спортсменами, однак, за своїм характером вони є

поверхневими і нестійкими, у зв’язку з чим не можуть виступати дієвим

чинником регуляції реальної поведінки спортсмена у змагальній ситуації та

поза її межами.

Опитування плавців виявило, що в процесі змагальної, навчально-

тренувальної й виховної діяльності цілеспрямована робота зі світоглядної

спортсмена фактично не ведеться. Зокрема, не ведеться освітня і просвітницька

робота, спрямована на поглиблення розуміння спортсменом суті олімпізму,

який фактично є в сучасному спорті центральною (принаймні на

декларативному рівні) ідеєю, у зв’язку з якою спорт вищих досягнень реалізує

себе в суспільстві. Лише третина спортсменів на запитання: «Чи застосовує

Ваш тренер у ході тренувальних занять і в процесі змагань які-небудь дії щодо

163

роз'яснення Вам змісту тієї «філософії життя», про яку говорить Олімпійська

хартія?» відповіла ствердно. Суттєво й інше: лише одна п’ята спортсменів

відзначає, що питання змісту Олімпійської Хартії й, ширше – питання

спортивної етики, є предметом обговорення у ході спілкуванні з однолітками (у

тому числі – з товаришами в команді). З батьками ці проблеми, як виявилося,

спортсмени обговорюють ще рідше. Ці дані не свідчать, однак, про те, що

питання морального характеру для спортсменів не цікаві й не актуальні в

їхньому власному розумінні. Результати анкетування говорять у цілому про

інше: відповідні інтереси не отримують з боку осіб, що оточують спортсмена,

необхідної підтримки. І стоїть за цим насамперед та обставина, що дані питання

усе ще не мають необхідного концептуального опрацювання на рівні філософії

й соціології спорту. Знайомство з розділами підручників і навчальних

посібників зі спортивного плавання, у яких розглядаються відповідні проблеми,

повною мірою свідчить про це.

Відзначимо, що із ситуацією такого роду (за зовнішніми ознаками) суттєво

дисонує та обставина, що спортсмени здебільшого ствердно відповідають на

запитання про те, чи зрозумілий їм «повною мірою» зміст судження з

Олімпійської Хартії, відповідно до якого олімпізм визначається як «філософія

життя, що звеличує й об’єднує у гармонійне ціле якості тіла, волі й розуму» (на

рівні членів збірної команди позитивна відповідь складає 73,75% від кількості

опитаних). Міркуючи формально, можна було б зробити висновок, що при

настільки високому відсотку осіб, що підтверджують свою повну

поінформованості про суть олімпійської ідеї, незначна увага, яку тренери

приділяють справі роз'яснення спортсменам принципу олімпізму, є цілком

виправданою. Однак дійсний стан справ значно складніший. Проведене

опитування в цілому свідчить, що розуміння соціально-культурного змісту

спорту, а також суті ідеї олімпізму залишається серед спортсменів украй

абстрактним і в цілому недостатнім.

Спорт як соціальний феномен найчастіше оцінюється спортсменами

позитивно. Принаймні, саме йому віддається перевага в морально-етичному

164

плані при порівнянні з іншими соціальними діяльностями, зокрема такими

«змагальними», як підприємництво й політика. Більше того, спорт за своїм

значенням ставиться в один ряд з такими визнаними за своїм соціально-

культурним потенціалом діяльностями, як мистецтво і релігія. І ж все-таки,

незважаючи на це, лише одна третина спортсменів твердо вважає, що спорт

вищих досягнень реально ґрунтується на цінностях олімпізму, а дослідження

мотивів, з яких спортсмени займаються плаванням, показало, що практично

ніхто з них не керується прагненням «жити відповідно до «філософії життя»,

про яку говорить Олімпійська Хартія».

Особливої уваги заслуговує думка спортсменів про вживання допінгу в

спорті. Тут, по-перше, переважній більшості спортсменів відомі випадки такого

вживання (78,8% членів збірної дають позитивну відповідь). По-друге,

неприйняття допінгу з морально-етичних міркувань фактично немає;

найчастіше спортсмени вважають, що «це особиста справа кожного». Однак

допінг, як очевидно, – це потужний фактор руйнування основ спортивної

змагальності, у якій принцип чесного суперництва є базовим. Оцінюючи допінг

як щось повсякденне або, принаймні, як щось неминуче в сучасному спорті,

спортсмени фактично погоджуються з девальвацією зазначеного принципу, яка

при цьому відбувається.

Таким чином, загальна ситуація, пов’язана з оцінкою морального й

соціально-культурного потенціалу спорту, є суперечливою. З одного боку,

олімпійська ідея, й сам спорт як носії цієї ідеї, оцінюються високо. З іншого

боку, відповіді на багато питань анкети свідчать про те, що стан справ у спорті

в розглянутому відношенні є гнітючим. Така ситуація може бути пов’язана з

тим, що в першому випадку спортсмен виражає свою думку щодо деякого

модельного варіанту спорту як соціальної діяльності, яка підкріплена

особистим світовідчуттям, що виникає у спортсмена в процесі його активних

занять і в ряді випадків має яскравий і позитивний характер. Однак такого роду

уявлення в більшості випадків залишаються концептуально не підкріпленими у

виховному плані. За таких обставин вони не можуть бути міцною основою для

165

регуляції поведінки спортсмена в змагальній і навчально-тренувальній ситуації,

а також за їхніми межами, і в цьому випадку природно, що напруженість

спортивного суперництва штовхає спортсмена до вчинків, в основі яких лежать

винятково індивідуалістичні прагнення. Про останнє свідчать відповіді на

запитання про те, чи відчували спортсмени каяття у випадку, коли зважаючи на

обставини життя принцип чесного суперництва виявлявся ними порушений.

Найбільш типові відповіді тут «деякою мірою» і «дуже недовго». Суттєво й

інше: більшість опитаних мають однобічне враження про те, ким є за своєю

природою людина: індивідуалістом або, навпаки, тим, хто «по-справжньому

реалізує себе лише тоді, коли присвячує себе іншому?» Більшість спортсменів

уважає, що людина за своєю природою є індивідуалістом, але тоді неминуче

доводиться визнавати, що такою вона є й у спорті. Однак чи можна,

перебуваючи на суто індивідуалістичних позиціях, реалізувати в спорті

олімпійську ідею (нагадаємо, що більшість опитаних уважає, що така реалізація

має місце)?

Описана картина, що відображає уявлення плавців вищої кваліфікації

України щодо сутності олімпійської ідеї, соціально-культурного змісту спорту

вищих досягнень, впливу спорту на особистість, а також організації виховної

роботи в спорті, характерна для представників сучасного спорту в цілому,

принаймні для пострадянського простору. На користь даної думки можна

навести наступні висновки: по-перше, недостатня світоглядна і частково

професійна компетентність спортсмена одним із своїх джерел має низький

рівень концептуальної розробки філософських, соціологічних, психологічних і

соціально-педагогічних проблем спорту як такого, що є вочевидь фактором,

який визначає ситуацію не в якомусь певному виді спорту, а у спорті взагалі.

По-друге, отримані результати є в цілому очікуваними, оскільки загальна

ситуація, що склалася зараз у великому спорті, на рівні емпірично очевидних

фактів підтверджує, що морально-психологічна ситуація тут багато в чому не

дуже добра.

166

По-третє, питання, що мали на меті виявити думки спортсменів про

сутність олімпізму, про вплив спорту на особистість, про вживання допінгу та

інше, були сформульовані навмисно без спроби взяти до уваги положення

спортсмена саме у плаванні (специфіка плавання бралася до уваги при

формулюванні питань, що мають відношення до вирішення інших завдань).

Вперше встановлено, що соціально-педагогічний потенціал спортивного

плавання значною мірою визначається змістом двох взаємообумовлених видів

змагальної взаємодії: 1) «спортсмен – суперник» та 2) «спортсмен –

середовище»; оптимальною є ситуація, коли кожна із цих взаємодій будується

гармонійно, тобто коли відносини індивідуалізації, подолання, з одного боку, і

співучасті, єднання – з іншого, урівноважуються.

Аналіз літературних джерел, а також уточнення наших власних уявлень

про спорт, допомагають змалювати картину, яка відображає сутність подій і

процесів, які відбуваються в спорті та складають його основу. Специфіка

спорту полягає в тому, що, будучи насамперед змагальною діяльністю, він

споконвічно ставить людину в загострену морально-етичну ситуацію. Спорт

актуалізує й у певному сенсі зіштовхує два людські прагнення, які є для

людини базовими, які реалізуються в кожному акті людської самореалізації й

самоствердження. Це прагнення до індивідуалізації, виокремленості в

соціальному середовищі, і одночасно прагнення до ототожнення, до

актуалізації відчуття приналежності до даного співтовариства (співтовариства,

в якому спортсмен прагне індивідуалізуватися), почуття специфічного

розчинення в стихії його (співтовариства) життя (Ж.-П. Сартр, 1989; Е. Фром,

1989; П. Тілліх, 1995).

У зазначених обставинах акт індивідуалізації є актом, у якому людина має

загострене відчуття значимості й унікальності себе як фактору підтримки життя

співтовариства. Внутрішня суперечливість даної ситуації в спорті набуває

особливо радикальних форм. Спорт, з одного боку, доводить до крайніх меж

прагнення людини до індивідуального успіху, до особистої перемоги, а з

іншого – настільки ж непохитно ставить людині за обов’язок дотримуватись

167

правил змагання, в основі яких лежить принцип чесного суперництва, який є

базовим принципом життя того співтовариства, у соціальному просторі якого

відбувається акт індивідуалізації, що відповідає точці зору ряду авторів

(М. Візитей, 2005, 2008; С. Гіббонс, 1995; Р. Наул, 2004, 2008; М. Мессінг,

2004; В. Морган, 2007; К. Кліффорд, 2010; Р. Вудс, 2011).

Уточнивши соціально-культурну й морально-етичну ситуації, у які спорт

ставить людину, ми отримали необхідні підстави для розгляду питання про

соціально-культурний зміст окремого виду спорту, зокрема плавання.

Спортивне плавання, як і будь-який вид спорту вищих досягнень, – це

особливого роду конфліктна ситуація, це ситуація, обумовлена протистоянням і

одночасно взаємним тяжінням двох зазначених вище людських прагнень, що

лежать в основі акту самореалізації людини. Ми підтвердили точку зору, що

виховний потенціал даної ситуації є надзвичайно великий (Ф. Лондрі, 1986; М.

Візитей, 2005). Слід підкреслити, що він не реалізується автоматично, сам по

собі. Виховний ефект спортивної змагальності, у тому числі в плаванні,

залежить від тієї внутрішньої настанови, відповідно до якої спортсмен у

змагальній ситуації діє. Він може акцентовано звернути свою увагу насамперед

(навіть винятково) на прагнення до індивідуального успіху, тоді як прагнення

до співучасті виявляється на периферії його свідомості. У такому випадку спорт

впливає на особистість руйнівним чином (Х. Ніксон, 1980;

З. Кравчик, 1988; В. Столяров, 1998, 2002; Дж. Коаклі, 2009; Р. Вудс, 2011), що

неодноразово має місце на практиці. Однак за обставин, коли спортсмен

адекватно усвідомлює, що відбувається в спорті, й розглядає прагнення до

співучасті як найважливіший момент особистісної самореалізації, виховний

ефект спорту є досить значним.

Суттєво, що реальним проявом інтересу до вказаного прагнення й

свідченням його високої значимості для спортсмена, виступає його ставлення

до принципу чесного суперництва – основного у спортивному змаганні.

Сприйняття цього принципу як високої цінності, прагнення дотримуватись і

відстоювати його є одночасно реальними діями з відтворення і підтримки того

168

соціального простору, який встановлюється феноменом «спорт», – простору

чесного й рівноправного суперництва, де переможець виявляється об’єктивно,

де він саме в якості переможця постає як найбільш реальний і справжній. У

цьому випадку, коли спортсмен приймає принцип чесного суперництва як

найвищий етичний принцип, відповідно до якого будується його поведінка в

спорті, спортсмен реалізує себе по-справжньому, а виховний ефект того, що

відбувається, є дуже високим, до того ж, особливо підкреслимо цю обставину,

високим у головному – у справі морального виховання спортсмена.

Це питання було предметом особливого інтересу в ході вивчення уявлень

плавців про спорт. Ми прагнули перевірити й уточнити точку зору щодо

складного характеру внутрішньої настанови, відповідно до якої спортсмен діє в

ході змагальної ситуації. Малося на увазі, що ця настанова містить ставлення

спортсмена до суперника, з одного боку, і до навколишнього середовища, у

якому відбувається дія, – з іншого. У результаті опитування було встановлено,

що по-перше, спортсмен визнає залежність спортивного результату від такої

настанови. По-друге, що найбільш оптимальним для спортсмена випадком є

його нейтральне ставлення до суперника (інші випадки – агресивна й дружня

настанови). По-третє, що спортсмен найчастіше підчас проходження дистанції

концентрує увагу «на техніці плавальних дій» і «на своєму фізичному стані», а

також «на відчутті води».

Істотні труднощі викликало у спортсменів питання: «Відповідно до якої

настанови Ви дієте стосовно навколишнього середовища в процесі змагання?»

(важко було дати відповідь 46,3% опитаних членів збірної). Дана ситуація в

цілому виглядає парадоксально, оскільки наявність «відчуття води» за

загальноприйнятими мірками є показником високої спортивної майстерності. У

силу цього отримані результати свідчать не стільки про відсутність зазначеного

відчуття у спортсменів високого класу, скільки про те, що спортсмени просто

не поінформовані про зміст цього відчуття, а тому, фактично, маючи необхідні

відповідні відчуття, переживання, осмислюють їх іншими категоріями, зокрема

169

вважають, що предметом контролю на дистанції є для них власний фізичний

стан або особливості техніки плавальної дії.

Особливий інтерес представляли відповіді спортсменів, які в процесі

плавальних дій орієнтувалися на інтегральне «відчуття води» (у цьому відчутті,

як показують літературні дані, медитативно поєднані у спортсмена «відчуття

середовища» і «відчуття тіла»). На запитання про те, яке зі ставлень до

суперника здебільшого сприяє тому, щоби відчуття води було найбільш

виражене, спортсмени вважають, що це має місце в тому випадку, коли

ставлення до суперника є нейтральним. Таким чином, ми фактично отримали

підтвердження нашої точки зору про наявність зв’язку між характером двох

взаємодій, у які залучений спортсмен: із суперником та із середовищем. Зі

сказаного випливає також, що оптимальною тут є ситуація, коли настанови, які

реалізує спортсмен у зазначених взаємодіях, є в цілому одноякісними,

відповідають за своєю сутністю одна одній, і насамперед коли в настановах

відсутнє прагнення до жорсткого подолання (суперника і середовища).

170

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Підсумовуючи викладені положення у дисертаційній роботі, можна

запропонувати практичні рекомендації.

1) З метою покращення спортивних результатів, формування

ефективної системи виховної роботи, підвищення рівня світоглядної підготовки

плавців, перебудови системи мотивації у професійній діяльності тренера й

спортсмена рекомендується тренерам з плавання: приділяти більше часу

просвітницькій роботі зі спортсменами, проводити бесіди про сутність

сучасного спорту вищих досягнень і принципу олімпізму, про соціально-

культурний потенціал олімпійського спорту і його місію у сучасному світі,

роз’яснювати положення Олімпійської хартії тощо; рекомендується формувати

у спортсменів чітке уявлення про спортивне плавання як про взаємодію трьох

типів відносин: із суперником, середовищем та спільнотою, в межах якої

відбуваються змагальні дії, готувати спортсмена до правильної взаємодії в

межах кожного типу.

2) З метою модернізації методик підготовки майбутніх викладачів і

тренерів, підвищення рівня їх світоглядної підготовки рекомендується

науковим і педагогічним працівникам кафедр соціально-гуманітарних

дисциплін, психології та педагогіки, олімпійського та професійного спорту,

плавання (водних видів спорту) вищих навчальних закладів фізичного

виховання і спорту України:

- внести зміни до навчальних програм з дисциплін «Філософія»,

«Соціологія», «Психологія спорту», «Олімпійський спорт», «Теорія та методика

обраного виду спорту», що передбачатимуть засвоєння студентами знань у

галузі сучасної соціології, філософії і психології спорту про соціально-

культурний зміст спорту як особливого виду змагальної діяльності, про місце і

171

можливість самореалізації сучасної людини в спорті вищих досягнень (зокрема

у плаванні);

- організувати спеціальні курси підвищення кваліфікації для тренерів з

плавання, де б додатково висвітлювалися питання світоглядної підготовки;

- організовувати проведення науково-практичних конференцій, семінарів,

круглих столів з питань виховної роботи зі спортсменами;

- організувати роботу з підготовки і видання наукових і методичних

матеріалів для студентів і тренерів з питань світоглядної підготовки.

3) З метою підвищення кваліфікації тренерського складу, модернізації

форм навчально-виховної роботи з юними плавцями, конкретизації їх уявлень

про соціально-культурний сенс спорту керівництву спортивних клубів,

ДЮСШ, КДЮСШ і СДЮШОР з плавання рекомендується:

- звернути особливу увагу на підвищення рівня світоглядної підготовки

вихованців, приділяти більше часу просвітницькій роботі тренерів з батьками, а

також підвищенню освітнього і кваліфікаційного рівня тренерського складу;

- запропонувати тренерам, спортсменам і їхнім батькам слухати лекції,

брати участь у спеціально організованих диспутах, присвячених актуальним

проблемам у спорті вищих досягнень. Ці заходи повинні проводитись із

залученням фахівців.

4) З метою покращення виховної роботи з клієнтами, що займаються

спортивним плаванням, керівництву водноспортивних закладів

рекомендується впроваджувати нову спортивну послугу, метою якої має бути

підвищення виховного ефекту від занять, підвищення рівня світоглядної

підготовки, що в свою чергу позитивно позначиться на формуванні особистості

майбутнього спортсмена.

5) З метою підвищення ефективності навчально-тренувальної роботи,

підвищення рівня світоглядної підготовки спортсменів колективним членам

Федерації плавання України (осередкам, регіональним і обласним

громадським організаціям) рекомендується:

172

- організувати проведення дослідження уявлень плавців у регіонах

України щодо соціально-культурного змісту сучасного олімпійського спорту

шляхом анкетного опитування (слід використовувати анкету, яка розроблена

автором і міститься у Додатку А дисертаційної роботи);

- організовувати на регулярній основі семінари для тренерів і спортсменів

із залученням провідних фахівців у сучасному спортивному плаванні.

173

ВИСНОВКИ

1. Аналіз спеціальної літератури з питань методологічних підходів до

розгляду спорту вищих досягнень дозволив встановити, що соціально-

педагогічні проблеми сучасного спорту вищих досягнень в системі наук про

спорт є найбільш актуальними. Можливість продуктивного аналізу соціально-

педагогічних проблем спортивного плавання ускладнюється у зв’язку з тим, що

загальнотеоретичний фундамент, на який можна було б спиратися в процесі

досліджень, не є міцним. У публікаціях філософського й соціологічного

характеру майже відсутній розгляд окремих видів спорту як соціально-

культурних феноменів. За таких умов найбільш перспективним є підхід, у

рамках якого спорт досліджується як цілісний феномен, що представлений як

єдність об’єктивних і суб’єктивних компонентів. Даний підхід реалізовано в

процесі дисертаційного дослідження на прикладі аналізу сучасного

спортивного плавання.

2. В межах розгляду соціально-культурного змісту певного виду спорту

встановлено, що змагальність, яка є основою спортивної діяльності, слід

розглядати як феномен з багатьма складовими, розуміти її не лише як

взаємодію спортсмена із суперником, але і як взаємодію із середовищем, у

якому розвертається рухова дія спортсмена. Соціально-культурний потенціал

окремого виду спорту зумовлений характером кожного виду із зазначених

взаємодій, а також особливостями їх поєднання. Взаємодію спортсмена із

суперником можна охарактеризувати як конфліктну взаємодію, яка має значний

соціально-педагогічний потенціал у випадку, коли спортсмен виявляє

необхідну професійну компетентність та сприймає принцип чесного

суперництва як необхідний принцип для самореалізації, коли він ставиться до

даного принципу як до високої етичної цінності й усвідомлено дотримується

його у своїх діях. У протилежному випадку, коли прагнення спортсмена до

174

особистого успіху проявляється у примітивний спосіб, змагання навпаки сприяє

деградації особистості.

3. Соціально-культурний та виховний потенціал спортивного плавання

реалізується через взаємодії із суперником і водним середовищем, які здатні

впливати одна на одну, що може мати як позитивні так і негативні наслідки для

спортивного результату й виховного ефекту. Оптимальною є ситуація, коли в

рамках кожної із взаємодій тенденція до співробітництва і тенденція до

суперництва врівноважені. У цьому випадку виникає передумова того, щоб

«відчуття суперника» і «відчуття води» поєднались в одне інтегральне

переживання, на яке спортсмен у змагальній ситуації орієнтується під час

проходження дистанції.

4. Соціологічний аналіз уявлень плавців вищої кваліфікації України щодо

соціально-культурного змісту спорту вищих досягнень, у тому числі плавання,

показав, що спортсмени дають високу оцінку олімпійській ідеї, яка виступає в

сучасному спорті в якості провідного принципу (серед членів збірної команди –

73,75% опитаних), а також відзначають важливу роль спорту вищих досягнень

у житті сучасного суспільства. Це відповідає дійсному стану речей. Однак

розгляд даної ситуації в більш широкому контексті відповідей спортсменів на

питання анкети показав, що тут має місце лише декларативна оцінка, тоді як у

дійсності уявлення спортсменів про спорт є зовсім іншими (зокрема на питання

про те, чи можна вважати, що спорт вищих досягнень, в тому числі

олімпійський, дійсно заснований на філософії олімпізму, позитивну відповідь

дала лише третина опитаних).

Точка зору спортсменів з питання про сутність спорту найчастіше не має

концептуальної основи. Спортсменам бракує світоглядної і подекуди

професійної компетентності. Проблеми олімпізму (у широкому розумінні –

проблеми спортивної етики) не є предметом обговорення ані з колегами по

команді, ані з однолітками, ані з батьками (75-80% опитаних). Як результат,

норми спортивної поведінки, що схвалені на декларативному рівні, не

175

виступають на практиці дійсними регуляторами поведінки людини в спорті та

поза його межами.

5. Плавці в якості оптимального ставлення до суперника у змагальній

ситуації обирають «нейтральне ставлення». Таке ставлення сприяє концентрації

уваги на «відчутті води» під час проходження дистанції. Це в цілому

підтверджує припущення щодо взаємної співвіднесеності зазначених відчуттів і

присутність у свідомості спортсмена, що прагне досягти високого результату,

настанови на об’єднання «відчуття суперника» і «відчуття води» у єдине

комплексне переживання, відповідно до якого спортсмен будує свою рухову

активність.

6. Виховна робота у спортивному плаванні позбавлена (на теоретичному і

практичному рівні) адекватної теоретико-методичної основи і як свідчать

результати опитування, ведеться в Україні безсистемно. Ця обставина має

негативні наслідки як для професійних результатів спортсмена, так і для його

особистісної самореалізації. Головним напрямком удосконалення виховної

роботи має стати розробка заходів і рекомендацій із забезпечення необхідної

світоглядної й професійної компетентності (як спортсменів, так і тренерів). При

цьому світоглядна підготовка має бути центральною ланкою виховної роботи.

Вона дасть змогу забезпечити поглиблене розуміння спортсменами і тренерами

соціально-культурного сенсу плавання, а також конкретизацію їх уявлень про

місію спортивної діяльності.

7. Практична реалізація положень дисертаційної роботи сприяла зростанню

ефективності процесу підвищення кваліфікації тренерів з плавання СДЮШОР

спортивного клубу «Метеор» (м. Дніпропетровськ), а також підвищення

кваліфікації викладачів кафедри водних видів спорту Дніпропетровського

державного інституту фізичної культури. Досягнуто якісних змін у системі

виховної роботи з плавцями високої кваліфікації – членами національної

збірної команди України за рахунок підвищення рівня їхньої світоглядної

підготовки.

176

Перспективою для подальших досліджень є поглиблене вивчення впливу

внутрішніх і зовнішніх чинників на формування ціннісних і етичних орієнтацій

спортсменів (не тільки плавців, але й спортсменів, що займаються іншими

видами спорту), а також розробка нових методик світоглядної підготовки

спортсмена.

177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Асп Э. Введение в социологию / Э. Асп. – СПб. : Алетейя, 2000. – 248 с.

2. Бахтин М. К философии поступка / М. Бахтин // Философия и социология

науки и техники. Ежегодник 1984-1985 гг. – М. : Наука, 1986. – С.80-160.

3. Бахтин М. Из записей 1970-1976 годов // Эстетика словесного творчества

/ М. Бахтин. – М. : Искусство, 1979. – 424 с.

4. Башеева М. М. Философия науки : методические материалы для аспирантов.

– Ч. 3 : Философия науки с точки зрения формы и концептуального содержания

научного анализа / М. М. Башеева, Ю. А. Передельский. – М. : ФиС, 2010. – 84

с.

5. Брожанов Б. Древнегреческие агоны // Спорт, духовные ценности, культура.

Теоретические концепции и прикладные программы. Вып. 3. – Перспективы и

пути повышения гуманистической ценности современного спорта и

олимпийского движения / Б. Брожанов. – М. : РГАФК, 1997. – С. 319-328.

6. Булатова М. М. Олимпийская академия Украины: приоритетные направления

деятельности / М. М. Булатова // Наука в олимпийском спорте. – 2007. – № 2. –

С. 5-12.

7. Булатова М. М. Олімпійська освіта : метод. рек. / М. М. Булатова – К., 2002. –

37 с.

8. Булатова М. М. Олімпійська освіта у системі навчально-виховної роботи

загальноосвітніх навчальних закладів України / М. М. Булатова,

В. М. Єрмолова. – К. : Олімпійська література, 2007. – 44 с.

9. Булатова М. М. Система олімпійської освіти в Україні / М. М. Булатова

// ХІV Міжнародний науковий конгрес «Олімпійський спорт і спорт для всіх». –

К., 2010. – С. 6.

10. Булгакова Н. Ж. Отбор и подготовка юных пловцов / Н. Ж. Булгакова. –

М. : ФиС, 1986. – 168 с.

178

11. Вацеба О. М. Актуальные вопросы олимпийского образования в учебно-

воспитательном процессе учеников общеобразовательных школ (на примере

г. Львова) / О. Вацеба, В. Юхимук // Наука в олимпийском спорте. – 2007. – №

2. – С. 87-92.

12. Вацеба О. М. Сучасна парадигма понять «фізична культура» і «спорт»

/ О. М. Вацеба // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2002. –

№ 1. – С. 84-85.

13. Визитей Н. Н. Идея олимпийзма : необходимость и возможность

конкретизации / Н. Визитей, В. Манолаки // Теория и практика физической

культуры. – Москва, 2011. – № 1. – С. 5-9.

14. Визитей Н. Н. Образ жизни. Спорт. Личность / Н. Н. Визитей. – Кишинев :

Штиинца, 1980. – 158 с.

15. Визитей Н. Н. О концептуальных основах спортивной кинезиологии

/ Н. Н. Визитей // Спортивный психолог. – Москва. – 2010. – № 1. – С. 18-124.

16. Визитей Н. Н. Основные тенденции влияния спорта на личность

/ Н. Н. Визитей // Нравственный потенциал спорта : материалы IV Всесоюзного

методологического семинара. – 10-12 февр. 1988 г., Суздаль. –

М. : Советский спорт, 1989. – С. 112-113.

17. Визитей Н. Н. Cоциальная природа современного спорта / Н. Н. Визитей. –

Кишинев : Штиинца, 1979. – 83 с.

18. Визитей Н. Н. Социология спорта. Курс лекций / Н. Н. Визитей. – Киев :

Олимпийская литература, 2005. – 248 с.

19. Визитей Н. Н. Спортивная деятельность : морально-этический аспект

реализации / Н. Н. Визитей // Международный научный конгресс «Стратегия

развития спорта для всех и законодательных основ физической культуры и

спорта в странах СНГ» : сб. научных материалов. – 24-25 сентября 2008 г.,

Кишинэу. – Кишинеу : USEFS, 2008. – С. 589-594.

20. Визитей Н. Н. Теория физической культуры : к корректировке базовых

представлений. Философские очерки / Н. Н. Визитей. – М. : Советский спорт,

2009. – 187 с.

179

21. Визитей Н. Н. Физическая культура и спорт как социальное явление.

Философские очерки / Н. Н. Визитей. – Кишинев : Штиинца, 1986. – 198 с.

22. Викулов А. Д. Плавание : учебное пособие для вузов / А. Д. Викулов. – М. :

Владос-Пресс, 2004. – 367 с.

23. Виноградов П. Социология физической культуры и спорта : Учебное

пособие / П. Виноградов, В. Жолдак, В. Чеботкевич. – Пенза : ПГПУ, 1995. –

347 с.

24. Виховання школярів на основі цінностей олімпізму : метод. рекоменд. для

педагогів-організаторів і вчителів / [укл. О. А. Томенко]. — Суми : Вид-во

СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2009. — 36 с.

25. Власов А. А. Спорт // Физическая культура и спорт : краткий

терминологический словарь / А. А. Власов. – М. : Советский спорт, 2005. – 60 с.

26. Волков В. Геннадий не Passion / В. Волков // Плавание. Издание

Всероссийской Федерации плавания. – 2010, № 1. – с. 52-55.

27. Волков В. Предвидеть результат / В. Волков // Плавание. Издание

Всероссийской Федерации плавания. – 2011, № 2. – с. 52-55.

28. Воронова В.І. Психологія спорту: навч. посібник [для студ., аспір., тренер.

ВНЗ галузі фізичної культури та спорту] / В.І. Воронова. – К. : Олімп. л-ра,

2007. – 298 c.

29. Выдрин В. Введение в специальность : учебное пособие для институтов

физической культуры / В. Выдрин. – М. : Физкультура и спорт, 1980. – 119 с.

30. Вяткин Б. Роль темперамента в спортивной деятельности / Б. Вяткин. – М. :

Физкультура и спорт, 1981. – 112 с.

31. Вяткин Б. Темперамент, стресс и успешность деятельности спортсмена в

соревнованиях / Б. Вяткин // Стресс и тревога в спорте. – М. : Физкультура и

спорт, 1983. – С. 56-64.

32. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики

/ Х.-Г. Гадамер. – М. : Прогресс, 1988. – 704 с.

33. Галкин В. Экономика спорта и спортивный бизнес. Учебное пособие

/ В. Галкин. – М. : КНОРУС, 2006. – 318 с.

180

34. Галкин В. Экономика физической культуры и спорта. Учебное пособие для

высших и средних учебных заведений физической культуры и спорта

/ В. Галкин, В. Сысоев. – Воронеж, 2003. – 252 с.

35. Галкин П. Экономика спорта / П. Галкин. – М. : Экономика, 1998. – 245 с.

36. Георгиадис К. Теоретические основы олимпийского образования

/ К. Георгиадис // Наука в олимп. спорте. — 2007. — № 2. — С. 13—16.

37. Герон Э. Психоспортограмма / Э. Герон // Психология и современный

спорт. Сборник научных работ психологов спорта социалистических стран

/ [сост. : П. А. Рудик и другие]. – М. : Физкультура и спорт, 1973. – С. 40-61.

38. Голуб Анна. «Спорт – це модно!» / А. Голуб // Олімпійська арена. – 2011, №

9. – С. 14-17.

39. Гончар И. Л. Методика преподавания плавания : технология обучения и

совершенствования / И. Л. Гончар. – Часть II. – Одесса : «Друк», 2006. – 696 с.

40. Горбунов Г. Д. Три волшебных «В» / Г. Д. Горбунов // Плавание. Издание

Всероссийской Федерации плавания. – 2011, № 2. – с. 56-57.

41. Горбунов Г. Д. Психопедагогика спорта : учебное пособие для вузов

/ Г. Д. Горбунов. – М. : Советский спорт, 2007. – 296 с.

42. Горская Г. Б. Психологические факторы самореализации профессионалов

высокого класса (На материале спортивной деятельности) : дисс. …доктора

психол. наук : 19.00.01 / Г. Б. Горская. – Краснодар, 1999. – 332 с.

43. Гошек В. Успех как мотивационный фактор спортивной деятельности

/ В. Гошек, М. Ванек, Б. Свобода // Спортивный психолог. – Москва, 2008. –

№ 2. – С. 83-92.

44. Гуревич С. Методологические основы социологии физической культуры и

спорта // Социальные основы физической культуры и спорта / С. Гуревич,

В. Морозов. – Киев : КГИФК, 1973. – С. 8-24.

45. Гуськов С. И. Спорт и маркетинг / С. И. Гуськов. – М. : Вагрус, 1995. – 303

с.

181

46. Дильтей В. Введение в науки о духе / В. Дильтей // Зарубежная эстетика и

теория литературы. XIX-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе / [ред. Косиков Г. К.]. –

М. : МГУ, 1987. – 512 с.

47. Донжина Т. Эстетический аспект спорта / Т. Донжина, С. Руденко

// Социальные функции физической культуры : тематич. сб. науч. тр. – Киев :

Киевский ин-т физической культуры. – 1979. – С. 55-62.

48. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии

/ Э. Дюркгейм. – М. : Наука, 1990. – 575 с.

49. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда // О разделении

общественного труда. Метод социологии / Э. Дюркгейм ; пер. с фр. и

послесловие А. Б. Гофмана. – М. : Наука, 1991 – 432 c.

50. Елисеева И. И. Общая теория статистики : Учебник / Под ред. И. И.

Елисеевой / И. И. Елисеева, М. М. Юзбашев. — 5-е изд., перераб. и доп. — М. :

Финансы и статистика, 2004. — 656 с.

51. Єрмолова В. М. Олімпійська освіта в загальноосвітніх навчальних закладах

України / В. М. Єрмолова // Фіз. виховання в школі. — 2008. — № 2. — С. 46 —

49.

52. Жолдак В. Социология физической культуры и спорта : Учебное пособие

/ В. Жолдак, Н. Коротаева. – Малаховка : МОГИФК, 1994. – 296 с.

53. Заходи з пропаганди олімпізму. Звіт про діяльність НОК України //

Олімпійська арена. – 2008, Спеціальний випуск. – С. 37, 40.

54. Зинченко В. П. Проблема объективного метода в психологии

/ В. П. Зинченко, М. К. Мамардашвили // Вопросы философии. – 1977. – № 7. –

С. 109-125.

55. Золотов М. И. Менеджмент и экономика физической культуры и спорта :

учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений

/ М. И. Золотов, В. В. Кузин, М. Е. Кутепов. – М. : Издательский центр

«Академия», 2001. – 432 с.

182

56. Иванов П. Анкета тренеров «золотая медаль Олимпиады – это жизнь» / П.

Иванов // Плавание. Издание Всероссийской Федерации плавания. – 2012, № 3.

– с. 60-63.

57. Иванов П. «Зачем мне Майкл если есть Женя?» / П. Иванов // Плавание.

Издание Всероссийской Федерации плавания. – 2012, № 3. – с. 56-59.

58. Иванов П. «Это было крутое время!» / Иванов П. // Плавание. Издание

Всероссийской Федерации плавания. – 2012, № 3. – с. 42-43.

59. Исаев А. А. Anti-Somaranch’99. Юношеское олимпийское движение

/ А. А. Исаев. – М. : Международная академия совершенствования, 1999. – 144

с.

60. Іванченко В. Великий тріумф і маленькі трагедії / В. Іванченко //

Олімпійська арена. – 2001, № 3. – С. 34-37.

61. Iмас Є., Мічуда Ю. Економичнi проблеми розвитку сфери фiзичної культури

і спорту в переходних суспiльних системах / Є. Імас, Ю. Мічуда

// Економiкa держави. – 2006. – № 7. – С. 40-43.

62. Кант И. Об изначально злом в человеческой природе : Собр. соч. в 6 т.

/ И. Кант. – М. : Мысль, 1969. – Т. 4. – Ч. 2. – 478 с.

63. Каунсилмен Дж. Наука о плавании / Дж. Каунсилмен. – М. : ФИС, 1979. –

240 с.

64. Качуровский Д. О. Актуальные проблемы плавания в Украине

/ Д. О. Качуровский // Физическое воспитание студентов. – 2009. – № 3. – С. 41-

45.

65. Качуровський Д. О. Визначення поняття «спорт» : критичний аналіз

існуючих підходів / Д. О. Качуровський // Теорія і практика фізичного

виховання. Спеціальний випуск за матеріалами ІІ міжнародної науково-

практичної конференції «Здоров’я і освіта : проблеми та перспективи. – 2010. –

№ 2. – С. 543-553.

66. Качуровский Д. О. Олимпийская идея и ее место в представлениях о спорте

спортсменов-пловцов высшей квалификации Украины (по данным конкретно-

социологического исследования) / Д. О. Качуровский // Молода спортивна

183

наука України : зб. наук. праць з галузі фізичного виховання, спорту і здоров’я

людини. Вип. 15 : у 4-х т. – Львів : ЛДУФК, 2011. – Т. 1. – С. 114-120.

67. Качуровский Д. О. О модернизации воспитательной работы в современном

олимпийском спорте / Д. О. Качуровский // Materiale congresului stiintific

international «Sportul olimpic si sportul pentru toti». – Editia a XV-a. – Vol. I

/ USEFS. – Chisinau, Republica Moldova, 2011 – P. 88-91.

68. Качуровський Д. О. Особливості спортивного плавання у світлі ідей і

принципів сучасної системи класифікації видів спорту / Д. О. Качуровський

// Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми у фізичному вихованні і

спорті – 2010. – № 9. – С. 33-37.

69. Качуровський Д. О. Питання підготовки спортсмена-плавця в сучасній

закордонній літературі з проблем спорту вищих досягнень / Д. Качуровський //

Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і

спорту. – 2013, № 12. – С. 19-26.

70. Качуровский Д. О. Проблемы плавания в Украине / Д. О. Качуровский

// Актуальні проблеми фізичного виховання, спорту і туризму матеріали

міжнародної науково-практичної конференції, Класичний приватний

університет. – Запоріжжя, 2009. – С. 77-79.

71. Качуровський Д. О. Про соціально-педагогічні проблеми сучасного спорту

вищих досягнень / Д. О. Качуровський // Актуальні проблеми фізичного

виховання, спорту та туризму : матеріали другої міжнародної науково-

практичної конференції, Класичний приватний університет. – Запоріжжя, 2010.

– С. 48-49.

72. Качуровський Д. О. Світоглядна підготовка як центральне завдання

виховної роботи в спорті вищих досягнень / Д. О. Качуровський // Актуальні

проблеми фізичного виховання, реабілітації, спорту і туризму : матеріали

третьої міжнародної науково-практичної конференції, Класичний приватний

університет. – Запоріжжя, 2011. – C. 79-80.

73. Качуровський Д. О. Світоглядна і морально-вольова підготовка як завдання

виховної роботи у сучасному спортивному плаванні / Д. О. Качуровський

184

// Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми у фізичному вихованні і

спорті. – 2012. – №2. – С. 51-55.

74. Качуровский Д. О. Спорт высших достижений : о некоторых резервах

совершенствования воспитательной работы / Д. О. Качуровский // Матеріали

XIV Міжнародного Конгресу «Олімпійський спорт і спорт для всіх»,

Національний Університет фізичного виховання і спорту України. – Київ, 2010.

– C. 72.

75. Ким В. В. Любительский спорт как придаток международных

производственных монополий / В. Ким // Теория и практика физической

культуры. – 1999. – № 7. – С. 43-45.

76. Кондратьев Ф. О возможности использования 16-ти факторного теста

Кеттелла // Научные Труды за 1969 г. / Ф. Кондратьев. – М. : ВНИИФК, 1970. –

Т. 1. – С. 109-112.

77. Контанистов А. Т. О формировании организационно-педагогических основ

олимпийского образования в России / А. Т. Контанистов // Теория и практика

физ. культуры. – 2003. – № 3. – С. 44–47.

78. Костенко С. Экономические аспекты методического обеспечения

спортсменов и лиц, занимающихся физической культурой и спортом

/ С. Костенко // Теория и практика физической культуры. – 1999. – № 4. – С. 34-

38.

79. Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте / Б. Дж. Кретти ; пер. c

англ. Ю. Л. Ханин. – М. : Физкультура и спорт, 1978. – 224 с.

80. Круцевич Т. Інноваційні процеси у сфері підготовки та перепідготовки

кадрів з фізичної культури / Т. Круцевич, М. Зайцева // Теорія і методика

фізичного виховання і спорту. – 2005. – № 4. – С. 41–44.

81. Кубертен П. Олимпийские мемуары / Пьер де Кубертен. – Киев :

Олимпийская литература, 1997. – 180 с.

82. Кузин В. Предпринимательство в зарубежном спорте / В. Кузин. – М. :

ГЦОЛИФК, 1993. – 123 с.

185

83. Кузнецова Д. Молодым – «дорожку!» / Д. Кузнецова // Олімпійська арена. –

2010, № 8. – С. 18-19.

84. Куликова Л. М. Олимпийское образование школьников в период

педагогической практики / Л. М. Куликова // Физическая культура :

воспитание, образование, тренировка. – 2003. – № 4. – С. 15–16.

85. Кутепов М. Е. Менеджмент в зарубежном спорте : Курс лекций

/ М. Е. Кутепов. – М. : Российский фонд поддержки малых предприятий в науке

и научном обслуживании, Школа спортивного бизнеса : ГЦОЛИФК, 1993. – 144

с.

86. Ленк Г. Отчуждение и манипулирование личностью спортсмена / Г. Ленк

// Спорт и образ жизни. – М. : Физкультура и спорт, 1975. – С. 112-125.

87. Лисицын Б. К вопросу о понятии «спорт» / Б. Лисицын // Теория и практика

физической культуры. – 1974. – № 2. – С. 62.

88. Локан К. Современная западная философия : словарь / К. Локан. – М. :

Академия, 1999.

89. Лубышева Л. И. Интеграция спортивного и олимпийского воспитания в

образовательном пространстве школы / Л. И. Лубышева // Наука в

олимпийском спорте. – 2007. – № 2. – С. 36-40.

90. Лубышева Л. Социология физической культуры и спорта : учебное пособие

/ Л. Лубышева. – М. : Академия, 2001. – 240 с.

91. Лукащук В. І. Тенденції розвитку спорту в умовах ринкових перетворень :

автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. соціол. наук : 22.00.04

«Спеціальні та галузеві соціології» / В. І. Лукащук. – Харківський національний

ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х., 2006. – 21 с.

92. Лукащук В. И. Функции спорта как социального института / В. И. Лукащук

// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного

суспільства. – Харків : Видавничий центр Харківського Національного ун-ту ім.

В. Н. Каразіна. – 2004. – С. 431-440.

186

93. Лысенков П. Черно-белое кино. Интервью с Майклом Фелпсом / П.

Лысенков // Плавание. Издание Всероссийской Федерации плавания. – 2010, №

2. – с. 32-35.

94. Макинтош П. Мотивация спортсменов-олимпийцев / П. Макинтош

// Спорт, духовные ценности, культура : теоретические концепции и

прикладные программы. – Вып. Второй : Гуманистические идеалы, идеи

олимпийзма и мир современного спорта. – М. : РГАФК, 1997. – С. 62-70.

95. Мамардашвили М. К. Наука и культура / М. К. Мамардашвили

// Методологические проблемы историко-научных исследований. – М. : Наука,

1982. – С. 38-57.

96. Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования : пер. с англ.

Т. Л. Ветошкина, Н. И. Лауфер / Дж. Б. Мангейм, Р. К. Рич. – М. : Изд-во Весь

мир, 1997. – 544 с.

97. Матвеев Л. П. Основы спортивной тренировки / Л. П. Матвеев. – М. : ФиС,

1977. – 271 с.

98. Матвеев Л. Теория и методика физической культуры / Л. Матвеев. – М. :

ФиС, 2008. – 544 с.

99. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия / М. Мерло-Понти. –

Санкт-Петербург : «Ювента» «Наука», 1999. – 606 с.

100. Мічуда Ю. П. Функціонування та розвиток сфери фізичної культури і

спорту в умовах ринку : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра наук з фіз.

виховання і спорту : 24.00.02 «Фізична культура, фізичне виховання різних

груп населення» / Ю. П. Мічуда; Національний ун-т фізичного виховання і

спорту України. – К., 2008. – 39 с.

101. Москвичев Ю. Подготовка специалиста по олимпийскому образованию :

проблемы и пути решения / Ю. Москвичев, В. Сергеев, Е. Стекольщиков

// Теория и практика физ. культуры. – 2001. – № 7. – С. 50–51.

102. Мутьєв А. В. Рівень знань про олімпійський рух школярів та юних

спортсменів в Автономній республіці Крим / А. В. Мутьєв // Педагогіка,

187

психологiя та медико-бiологiчнi проблеми фізичного виховання і спорту. –

2011. – № 2. – С. 85-87.

103. Набоков В. Метры в секундах / В. Набоков // Плавание. Издание

Всероссийской Федерации плавания. – 2010, № 2. – с. 70-73.

104. Никитский Б. Ю. Плавание : Учебник для вузов / Б. Ю. Никитсткий. – М. :

Просвещение, 1981. – 304 с.

105. Ницше Ф. Веселая наука. Злая мудрость / Ф. Ницше. – М. : ЭКСМО, 2007.

– 526 с.

106. Норакидзе В. Г. Влияние спортивной деятельности на формирование

характера личности спортсмена / В. Г. Норакидзе // Психология и современный

спорт : [сб. научных работ психологов спорта социалистических стран]. – М. :

Физкультура и спорт, 1973. – С. 62-72.

107. Олійник Ю. Стан олімпійської освіти серед студентів України та Польщі

/ Ю. Олійник // Вісник Прикарпатського університету. Серія : Фізична

культура. – Івано-Франківськ, 2010. – С. 84–93.

108. Олійник Ю. О. Сучасні проблеми спорту в Україні та олімпійське

майбутнє держави / Ю. О. Олійник, В. С. Яцків // Збірник наук. праць. – Вип.

VI. – Ч. ІІ / Міжнар. екон.-гуманіт. ун-т ім. акад. Степана Дем’янчука. – Рівне,

2009. – С. 41–50.

109. Олімпійська Хартія. Міжнародний Олімпійський комітет. [Електронний

ресурс] : Набула сили з 7 липня 2007 р. – 72 с. – Режим доступу :

http://www.noc-ukr.org/ua/officialdocuments/olimpic_charter.html.

110. Пилипко О.А. Особенности технико-тактического мастерства

высококвалифицированных спортсменов, специализирующихся в плавании

способом брасс на дистанции 100 метров / О.А. Пилипко // Физическое

воспитание студентов. – 2012. – № 3. – С. 98-102.

111. Плавание : [учебник для вузов / под ред. Булгаковой Н. Ж.]. – М. : ФиС,

2001. – 400 с.

112. Платонов В. Н. Подготовка квалифицированных пловцов

/ В. Н. Платонов. – М. : ФиС, 1986. – 286 с.

188

113. Платонов В. Н. Общая теория олимпийского спорта (включая систему

подготовки спортсменов) : структура научной и учебной дисциплины

/ В. Н. Платонов // Человек в мире спорта : новые идеи, технологи, перспективы

: тез. докл. междунар. конгр. – М. : 1998. – Т.1. – С.10-12.

114. Платонов В. Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском

спорте / В. Н. Платонов. – Киев : Олимпийская литература, 1998. – 584 с.

115. Платонов В. Н. Олимпийский спорт / [В. Н. Платонов, М. М. Булатова,

С. Н. Бубка и др.] – Т. 1. – К. : Олимпийская литература, 2009. –– 736 с.; Т. 2. –

2009. – 695 с.

116. Платонов В. Н. Подготовка юного спортсмена / В. Н. Платонов,

К. П. Сахновский. – Киев : Радянська Школа, 1988. – 288 с.

117. Платонов В. М. Професiоналiзация олiмпiйського спорту / В. М. Платонов

// Теорiя i методика фізичного виховання i спорту. – Киев. – 2005. – № 1. –

С. 3-8.

118. Платонов В. Н. Специальная физическая подготовка пловцов высших

разрядов / В. Н. Платонов. – Киев : Здоров’я, 1974. – 234 с.

119. Поликарпова Г. М. Олимпийское образование и воспитание как предмет

педагогического исследования : дис. ... доктора пед. наук: 13.00.01

/ Г. М. Поликарпова. – Новгород, 2003. – 414 c.

120. Пономарев Н. И. Социальные функции физической культуры и спорта

/ Н. И. Пономарев. – М. : Физкультура и спорт, 1974. – 310 с.

121. Пономарев Н. И. Феномен игры и спорт / Н. И. Пономарев // Теория и

практика физической культуры. – 1972. – № 8. – С. 5-8.

122. Пономарчук В. Институт спорта. История и реалии / В. Пономарчук,

В. Козлова. – Минск : БГАФК, 2002. – 266 с.

123. Проскура Иван. «Массовость занятий спортом в руках тренера,

спортсменов и родителей» / И. Проскура // SWIM. – 2011, № 3. – С. 24-27.

124. Психология физического воспитания и спорта / [под ред.

Т. Т. Джамгарова и А. Ц. Пуни]. – М. : ФиС, 1979. – 143 с.

189

125. Раевский Р. Т. Плавание : учеб. пособие / Р. Т. Раевский, В. Ф. Петелкаки ;

Одес. нац. политехн. ун-т. – О. : Наука и техника, 2005. – 321 с.

126. Родионов А. В. Психолого-педагогические методы повышения

эффективности решения оперативных задач в спорте : автореф. дисс.... докт.

пед. наук : 13.00.08 / А.В. Родионов. – М., 1990. – 43 с.

127. Родиченко В. С. Российская система олимпийского образования

(авторский анализ выполнения организационно-методической концепции)

/ В. С. Родиченко // Наука в олимпийском спорте. – 2007. – № 2. – С. 17-21.

128. Рубинштейн С. Основы общей психологии / С. Рубинштейн. –

Санкт-Петербург : Питер, 1999. – 720 с.

129. Савченко В. Олимпийское образование детей младшего школьного

возраста / В. Савченко, Н. Москаленко // Наука в олимп. спорт. – К. :

Олімпійська літ., 2007. – № 2. – С. 96–100.

130. Садовник О. Формула тренера / О. Садовник // Олімпійська арена. – 2011,

№ 9. – С. 42-45.

131. Садовый Е. Ледокол «Садовый» / Е. Садовый // Плавание. Издание

Всероссийской Федерации плавания. – 2010, № 1. – с. 36-37.

132. Самусенков О. Знания учащихся и тренеров ДЮСШ об олимпийском

движении / О. Самусенков // Олимпийское движение и социальные процессы :

Матер. IV Всероссийской научно-практ. конф. – 22-23 сент. 1993 г., Волгоград.

– Волгоград : Перемена, 1993. – С. 74-77.

133. Сараф М. Спорт и культура (исторический анализ) / М. Сараф // Спорт,

духовные ценности, культура : теоретические концепции и прикладные

программы. – Выпуск первый : Исторические и теоретико-методологические

обоснования. – М. : РГАФК, 1997. – С. 52-83.

134. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм / Ж.-П. Сартр ; пер. с фр.

А. А. Санина // Ницше Ф., Фрейд З., Фромм Э., Камю А., Сартр Ж.-П. Сумерки

богов. – (Серия : Библиотека атеистической литературы). – М. : Политиздат,

1989. – С. 336-339.

190

135. Селье Г. Стресс без дистресса / [oбщ. ред. Е. М. Крепса; предисл.

Ю. М. Саарма ; пер. с англ.] / Г. Селье. – М. : Прогресс, 1982. – 124 с. : ил. –

(Обществ. науки за рубежом. Философия).

136. Сергеев В. Н. Олимпийское образование: определение сущности и

перспективные направления научных исследований / В. Н. Сергеев // Теория и

практика физ. культуры. – 2001. – № 7. – С. 48–49.

137. Сергеев М. И. Отчет о НИР «Состояние и факторы развития физической

культуры и здорового образа жизни учащихся общеобразовательной школы»

(итоговый) / М. И. Сергеев. – Красноярск : Красноярский гос. пед. ин-т, 1990. –

210 с.

138. Серова Л. К. Психология личности спортсмена / Л. К. Серова. – М. :

Советский спорт, 2007. – 116 с.

139. Скоробогатов А. Б. Социально-педагогические аспекты формирования

здорового образа жизни и физической культуры учащихся ПТУ (на примере

БССР) : автореф. дисс... канд. пед. наук : 13.00.08 «Теория и методика

профессионального образования» / А. Б. Скоробогатов. – БГОИФК. – Минск,

1991. – 23 с.

140. Современная подготовка пловца. – М. : ФиС, 1986. – 210 с.

141. Сопов В. Ф. Психологическая подготовка к максимальному спортивному

результату / В. Ф. Сопов. — Самара : СгПу, 1999. — 70 с.

142. Спортивная физиология / [под ред. Я. Коца]. – М. : ФиС, 1986. – 240 с.

143. Стамбулова Н. Б. Психология спортивной карьеры : [Учеб. пособие]

/ Н. Б. Стамбулова. – СПб. : «Центр карьеры», 1999. – 368 с.

144. Стамбулова Н. Б. Психологическая структура спортивной деятельности

/ Н. Б. Стамбулова // Спортивная психология в трудах отечественных

психологов / [cост. И. П. Волков]. – СПб. : Питер, 2002. – С. 32-37.

145. Степанов О. Н. Маркетинг в сфере физической культы и спорта

/ О. Н. Степанов. – М. : Советский спорт, 2007. – 256 с.

146. Степовой П. С. «Спорт-политика-идеология» / П. С. Степовой. – М. : ФиС,

1984. – 128 с.

191

147. Столяров В. И. Актуальные проблемы теории и практики олимпийского

образования детей и молодежи // Физ. культура: воспитание, образование,

тренировка.— 1998. — № 4. — С. 13 —20.

148. Столяров В. И. Методологические принципы определения понятий в

процессе научного исследования физической культуры и спорта

/ В. И. Столяров. – М. : ГЦОЛИФК, 1989. – 100 с.

149. Столяров В. И. Олимпийское образование и спартианская система

воспитания / В. И. Столяров. – М. : Гуманитарный Центр «СпАрт» РГАФК,

1998. – С. 71-233.

150. Столяров В. И. Проблема и статус олимпийской педагогики в теории

олимпийской культуре / В. И. Столяров // Международное Олимпийское

спортивное движение : история, теория, практика : Межвузовский сборник

научных материалов. – Воронеж, 1999. – С. 33-42.

151. Столяров В. И. Проблема «новой философии» современного олимпийского

движения на пороге XXI столетия / В. И. Столяров // Молодежь – Наука –

Олимпийзм : материалы международного форума. – М., 1998. – С. 231-233.

152. Столяров В. И. Социология физической культуры и спорта. (Введение в

проблематику и новая концепция.) / В. И. Столяров. – М. : Гуманитарный

Центр «СпАрт», РГАФК, 2002. – 346 с.

153. Столяров В. И. Спорт и культура : методологические и теоретические

аспекты проблемы / В. И. Столяров // Спорт, духовные ценности, культура :

теоретические концепции и прикладные программы. – Вып. Первый. – М. :

РГАФК, 1997. – С. 84-113.

154. Сурмин Ю. П. Теория систем и системный анализ / Ю. П. Сурмин. – К :

МАУП, 2003. – 364 с.

155. Тарасюк Н. Я. Організаційно-методичні основи пропагандистської та

рекламної діяльності в сфері фізичної культури і спорту : автореф. дис. на

здобуття наук. ступеня канд. наук з фіз. культури та спорту : 24.00.02 «Фізична

культура, фізичне виховання різних груп населення» / Н. Я. Тарасюк ;

Львівський держ. ін-т фізичної культури. – Л., 2003. – 22 с.

192

156. Теория и методика физического воспитания : учебник для педагогических

институтов / [под ред. Б. А. Ашмарина]. – М. : Просвещение, 1979. – 360 с.

157. Теория спорта / [под ред. В. Н. Платонова]. – Киев : Вища школа, 1987. –

424 с.

158. Тер-Аванесян А. А. Педагогические основы физического воспитания

/ А. А. Тер-Аванесян. – М. : ФиС, 1978. – 206 с.

159. Тиллих П. Избранное : Теология культуры / [Сост. : С. Я. Левит,

С. В. Лезов, oтв. ред. С. В. Лезов; пер. с англ. Е. Г. Балагушкин и др.]

/ П. Тиллих. – М. : Юристъ, 1995. – С. 7-131.

160. Томенко О. А. Гуманістичні цінності сучасного олімпізму як аксіологічна

основа неспеціальної фізкультурної освіти школярів / О. А. Томенко

// Слобожан. науково-спорт. вісник. — X. : ХДАФК.— 2009.— № 4.— С. 138 —

141.

161. Томенко О. А. Елементи олімпійської освіти у процесі фізичного

виховання студентів вищих навчальних закладів [Електронний ресурс]

/ О. А. Томенко. – Суми, 2008. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_

Gum/PPMB/texts/ 2008-08/08taahei.pdf.

162. Тэлбот Д. Как плыть быстрее : [пер. с англ.] / Д. Тэлбот. – М. : ФиС, 1978. –

154 с.

163. Уэйнберг, Р. С. Основы психологии спорта и физической культуры

/ Р. С. Уэйнберг, Д. Гоулд. – Киев : Олимпийская литература, 2001. – С. 131-

201.

164. Фесенко С. Плани дій : екстрений і довготривалий / С. Фесенко //

Олімпійська арена. – 2011, № 4. – С. 30-33.

165. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // О человеческом в человеке

/ [Ред. И. Т. Фролов]. – М. : Политиздат, 1991. – С. 195-206.

166. Шульга Л. М. Анализ технической подготовки пловцов олимпийского

резерва Украины / Л. М. Шульга // Плавание V. Исследования, тренировка,

гидрореабилитация. Сб. науч. трудов [под общей ред. А. В. Петряева]. –

СПБ : Издательство «Петроград», 2009. – С. 148-154.

193

167. Эрдем С. Олимпийские игры и новый мировой порядок / С. Эрдем

// Международный спорт и олимпийское движение. – Вып. 5. – М. : ЦООНТИ-

ФиС, 1992. – С. 14-23.

168. Юров И. А. Психологическое тестирование и психологическая регуляция в

спорте / И. А. Юров. – М. : Советский спорт, 2006. – 163 с.

169. Abrahamson Alan. Swimming : culture matters / Alan Abrahamson. – 29 June,

2012. Access : http://3wiresports.com/2012/06/29/swimming-culture-matters/

170. Abrams M. Anger Management in Sport. Understanding and Controlling

Violence in Athletes / Mitch Abrams. – Human Kinetics, 2010. – 296 p.

171. Baghurst T. Case Studies in Coaching. Dilemmas and Ethics in Competitive

School Sports / Editors : Timothy M. Baghurst, Anthony Parish. – Holcomb

Hathaway Publishers, 2010. – 120 p.

172. Baltzell A. Living in the Sweet Spot : Preparing for Performance in Sport and

Life /Amy Baltzell. – FIS, 2011. – 326 p.

173. Boomer W. L. Competitive Swimming / W. L. Boomer. Lecture presented at the

University of Texas. – Austin, 1996.

174. Boulongne Yves P. Coubertin’s Multicultural Olympism / Yves P. Boulongne

// IOA Report of the 33rd

Session. – IOC, 1994. – P. 87-94.

175. Bowman B. Training Michael Phelps : American Flyer / B. Bowman //

Swimming Technique. – January-March, 2003.

176. Brooks M. Bowman on Swimming… and Phelps / M. Brooks // Swimming

Technique. – January-March, 2005.

177. Brooks M. Developing swimmers / M. Brooks. – Human Kinetics, 2011. – 240

p.

178. Building the elite athletes / Ed. By American Scientific Magazine. – Cuilford.

The Loyons Press, 2007. – 1992 p.

179. Burnett, D. Sportsmanship checklist for kids/ D. Burnett. – 2005. Access :

www.printablechecklists.com/checklist38.shtml

180. Brunt S. The changing face of sport : from hometown heroes to supermen and

superwomen / S. Brunt // The Sport we want. Essays on current issues in community

194

sport in Canada. – Canadian Centre for Ethics in Sport, July 2003. Access :

http://www.cces.ca/files/pdfs/CCES-PAPER-TheSportWeWant-E.pdf

181. Burton D. Sport Psychology for Coaches / Damon Burton, Thomas Raedeke. –

Human Kinetics, 2008. – 304 p.

182. Butcher R. Community Sport, Community Choice : the ethical challenges of

community sport / R. Butcher, A. Schneider // The Sport we want. Essays on current

issues in community sport in Canada. – Canadian Centre for Ethics in Sport, July

2003. Access : http://www.cces.ca/files/pdfs/CCES-PAPER-TheSportWeWant-E.pdf

183. Cassidy T. Understanding Sports Coaching. The Social, Cultural and

Pedagogical Foundations of Coaching Practice, 2nd Edition / Tania G. Cassidy,

Robyn L. Jones, Paul Potrac. – Routledge, 2008. – 220 p.

184. Cashmore E. Making Sense of Sports. 5th Edition / Ellis Cashmore. –

Routledge, 2010. – 586 p.

185. Clifford C. Sport and Character. Reclaiming the Principles of Sportsmanship /

Craig Clifford, Randolph Feezell. – Human Kinetics, 2010. – 144 p.

186. Coakley J. Sports in society. 10th edition / J. Coakley. – McGraw Hill Higher

Education, 2009. – 688 p.

187. Colwin C. Breakthrough Swimming / Cecil Colwin. – Human Kinetics, 2002. –

262 p.

188. Coubertin Pierre de. From L’Esprit Olympique / Pierre de Coubertin // Revue

Olympique. – Jullet, 1908. – P. 19-27.

189. Czula R. Sport and Olympic Idealism / R. Czula // Int. Review of Sport

Sociology. – 1988. – Vol. 2, № 13. – P. 67-75.

190. Diop Mohamed, Miller Jim. Sports medicine in our national federations : The

case of developing countries / M. Diop, J. Miller // Aquatics world. FINA magazine.

– 2011, № 2. – P. 100-103.

191. Dweck C. S. Self-theories : Their role in motivation, personality and

development / С. S. Dweck. – Philadelphia : Psychology Press, 1999. – 206 р.

192. Eggert Greg. «I still consider myself the underdog» / G. Eggert // Aquatics

world. FINA magazine. – 2011, № 2. – P. 10-14.

195

193. Eggert Greg. «Ryan makes me a better coach» / G. Eggert // Aquatics world.

FINA magazine. – 2011, № 2. – P. 15.

194. Eggert Greg. What’s next? Coach on his story with Michael Phelps / G. Eggert //

Aquatics world. FINA magazine. – 2012, № 5. – P. 74-78.

195. Ehrmann J. InSideOut Coaching : How Sports Can Transform Lives / Joe

Ehrmann, Gregory Jordan, Paula Ehrmann. – Simon & Schuster, 2011. – 272 p.

196. Gibbons, S. Fair play for kids : Effect on the moral development of children in

physical education / S. Gibbons, V. Ebbeck, M. Weiss // Research Quarterly for

Exercise and Sport, 1995. – P. 247-255.

197. Goldberg Alan. Getting Parents to Work With You, Not Against You. – No date.

Access : https://www.competitivedge.com/parentscoaches-guides-getting-parents-work-you-

not-against-you

198. Goldberg Alan. Changing the youth sport paradigm - it's about education, not

performance! – 25 October, 2012. Access :

https://www.competitivedge.com/changing-youth-sport-paradigm-its-about-

education-not-performance

199. Goldberg Alan. Swimmers and Peak Performances. How sport psychology and

mental toughness training can make you a champion in the pool. – No date. Access :

https://www.competitivedge.com/catalog/swimming

200. Goldberg Alan. Swim-Series : It's your sport, love it or leave it. – No date. Access :

https://www.competitivedge.com/swim-series-its-your-sport-love-it-or-leave-it

201. Goldberg Alan. Parents : what does your child-athlete most need from you. – 14

October, 2008. Access : https://www.competitivedge.com/parents-what-does-your-child-

athlete-most-need-you

202. Goulet C. Best practices in sport : a vehicle for positive values and ethical

conduct / C. Goulet // The Sport we want. Essays on current issues in community

sport in Canada. – Canadian Centre for Ethics in Sport, July 2003. Access :

http://www.cces.ca/files/pdfs/CCES-PAPER-TheSportWeWant-E.pdf

196

203. Guldenpfennig, Sven. Philosophy of the relations between sport and peace

/ S. Guldenpfennig // Dialectics and Humanism. The Polish Philosophical Quarterly.

– 1984. – Vol. XI, № 1. – P. 43-57.

204. Grupe Ommo. Sport als Kultur / О. Grupe. – Zürich : Edition Interform, 1987. –

229 S.

205. Hannula D. Coaching swimming successfully. – 2nd

ed. / Dick Hannula. –

Human Kinetics, 2003. – 192 p.

206. Hannula D. The Swim coaching Bible. Vol. I / Dick Hannula, N. Thornton. –

Human Kinetics, 2001. – 376 p.

207. Hannula D. The Swim coaching Bible. Vol. II / Dick Hannula, N. Thornton. –

Human Kinetics, 2012. – 368 p.

208. Hines E. Fitness Swimming. 2nd Edition / Emmett Hines. – Human Kinetics,

2008. – 232 p.

209. Heinila K. Sport and International Understanding / K. Heinila // Sport and

Humanism : Proceedings of the International Workshop of Sport Sociology in Japan.

– Gotenba, 1988. – P. 256-264.

210. Herzberg F. I. One more time: How do you motivate employees?

/ F. I. Herzberg // Harvard Business Review. – № 9-10 1987, Vol. 65, Issue 5. –

P.109-120.

211. Hotz A. Modern Values in and of sport / Arturo Hotz. Sport. Ethics. Cultures.

Vol. I : Human Rights, Society, Olympic movement / Ed. Antonio Daino. –

Panathlon International, 2003-2004. – p. 83-95.

212. Hung Tsung-Min. Psychology of Sport Excellence / Tsung-Min Hung, Ronnie

Lidor, Dieter Hackfort. – FIS, 2008. –152 p.

213. Josephson M. Character counts : Sportsmanship survey / M. Josephson.

Josephson Institute of Ethics. – Los Angeles, 2004. Access :

http://josephsoninstitute.org/sports/programs/survey/2004/index.html

214. Jowett S. Social Psychology in Sport / Sophia Jowett, David Lavallee. – Human

Kinetics, 2007. – 368 p.

197

215. Kohlberg L. The Relationship of Moral Judgment to Moral Action

/ L. Kohlberg, D. Condee. – N. Y. : Appleton-Century-Crofts, 2004. – 162 p.

216. Koller D. L. From Medals to Morality : Sportive Nationalism and the Problem

of Doping in Sports / D. L. Koller // Marquette Sports Law rev. – 2008. – Vol. 19, №

1. – P. 92-123.

217. Krawczyk Z. New Faces of the Olympism : Ideology and Utopic / Z. Krawczyk

// Sport and Humanism : Proceedings of the International WorkShop of Sport

Sociology in Japan. – Gotenba, 1988. – P. 238-255.

218. Kretchmar S. R. Practical Philosophy of Sport and Physical Activity. 2nd

Edition / R. Scott Kretchmar. – Human Kinetics, 2005. – 320 p.

219. Lafontaine Pierre. Value driven organization / Pierre. Lafontaine // Aquatics

world. FINA magazine. – 2010, № 1. – Р. 110-111.

220. Laughlin T. Extraordinary Swimming For Every Body – a Total Immersion

instructional book. 1st edition / Terry Laughlin. – Total Immersion Swimming, 2006.

– 169 p.

221. Laughlin. T. Total Immersion : The Revolutionary Way To Swim Better, Faster,

and Easier / Terry Laughlin. – ouchstone ; Rev Upd Su edition, 2004. – 320 p.

222. Londry F. Olympic Education and International Understanding. Educational

Challenge or Cultural Hegemon / F. Londry // IOA Report of the 25th Session. –

Lausanne, 1986. – P. 139 -155.

223. Lord Craig. «I just swim» / C. Lord // Aquatics world. FINA magazine. – 2010,

№ 1. – P. 14-23.

224. Lord Craig. The Magnificent seven / C. Lord // Aquatics world. FINA magazine.

– 2011, № 6. – P. 28-31.

225. Lüschen G. Cheating in Sport / G. Lüschen. – In : Social Problems in Athletics :

Essays in the Sociology of Sport. – Urbana Chicago – London : Univ. of Illinois

Press, 1976. – P.71-73.

226. Lüschen G. Sport and the Sociology of Sport in the 21 st Centrury : Paper

presented on the XIII th World Congress of Sociology / G. Lüschen. – Bielefeld,

1994.

198

227. Lynch J. Creative Coaching / J. Lynch. – Human Kinetics, 2001. – 217 p.

Martens R. Successful Coaching. 4th Edition / Rainer Martens. – Human Kinetics,

2012. – 456 p.

228. Martínková I. Phenomenological Approaches to Sport / Edited by Irena

Martínková, Jim Parry. – Routledge, 2012. – 191 p.

229. McFee G. Sport, Rules and Values. Philosophical Investigations into the Nature

of Sport / Graham McFee. – Routledge, 2003. – 224 p.

230. McMorris T. Coaching Science : Theory into Practice / Terry McMorris, Tudor

Hale. – Wiley, 2006. – 348 p.

231. McNamee M. The Ethics of Sports. A Reader / Edited by Mike McNamee. –

Routledge, 2010. – 506 p.

232. Messing M. Fairness and unfairness / Manfred Messing. Sport. Ethics. Cultures.

Vol. III : Fair Play, Sponsors, Doping / Ed. Giorgio Gandolfi. – Panathlon

International, 2003-2004. – p. 229-248.

233. Miah A. The Olympics: The Basics / Andy Miah, Beatriz Garcia. – Routledge,

2012. – 192 p.

234. Miller G. Behind the Olympic Ring / G. Miller. – Lynn, Massachusetts : H.O.

Zimman, 2004. – P. 97-107.

235. Montgomery J. Mastering Swimming / Jim Montgomery, Mo Chambers. –

Human Kinetics, 2009. – 224 p.

236. Moran A. Sport and Exercise Psychology. A Critical Introduction, 2nd Edition /

Aidan Moran. – Routledge, 2012. – 464 p.

237. Morgan W. Ethics in Sport-2nd Edition / William Morgan. – Human Kinetics,

2007. – 512 p.

238. Morris T. The New Sport and Exercise Psychology Companion / Tony Morris,

Peter Terry. – FIS, 2011. – 650 p.

239. Müller N. Olympic Education / Norbert Müller. Sport. Ethics. Cultures. Vol. I :

Human Rights, Society, Olympic movement / Ed. Antonio Daino. – Panathlon

International, 2003-2004. – p. 67-81.

199

240. Mylik M. Filozoficzne podstawy sportu / M. Mylik. – Warszawa : WRP, 1997. –

236 s.

241. Naber John. From High School to the Olympic Games: Learning from a Variety

of Swimming Coaches / John Naber // International Journal of Sports Science and

Coaching. – 2006, Volume 1, number 2, p. 125-126.

242. Nater S. You Haven't Taught Until They Have Learned / Swen Nater, Ronald

Gallimore. – FIS, 2010. – 176 p.

243. Naul R. Fair play as perceived by youngsters / Roland Naul. Sport. Ethics.

Cultures. Vol. III : Fair Play, Sponsors, Doping / Ed. Giorgio Gandolfi. – Panathlon

International, 2003-2004. – p. 249-259.

244. Naul Roland. Olympic Education / Roland Naul. – Meyer & Meyer Verlag,

2008. – 189 p.

245. Nelson Lee. Enhancing the provision of coach education: the recommendations

of UK coaching practitioners / Lee Nelson, Christopher Cushion, Paul Potrac //

Physical Education and Sport Pedagogy. – 2013, Volume 18, Issue 2, р. 204-218.

246. Nesti M. Existential Psychology and Sport. Theory and Application / Mark

Nesti. – Routledge, 2006. – 160 p.

247. Nicholls A. Psychology in Sports Coaching. Theory and Practice / Adam

Nicholls, Leigh Jones. – Routledge, 2012 – 232 p.

248. Nissiotis N. Philosophy of Olympism / N. Nissiotis // Report of the 18th

Session

of the IOA. – Athens, 1979. – P. 170-178.

249. Olbrecht J. The science of winning : Planning, Periodizing and Optimizing

Swim Training / J. Olbrecht. – Luton : Swim Shop, 2000.

250. Orlich Terry. In pursuit of excellence. 4th ed. / Terry Orlich. – Human Kinetics,

2008, 312 p.

251. Parry J. The Olympic Games Explained. A Student Guide to the Evolution of the

Modern Olympic Games / Jim Parry, Vassil Girginov. Series Editor : Frank Galligan,

Professor J. A. Mangan. – Routledge, 2005. – 288 p.

200

252. Piggott David. Coaches' experiences of formal coach education: a critical

sociological investigation / David Piggott // Sport, Education and Society. – 2012,

Volume 17, Issue 4. – P. 535-55.

253. Phelps, M. Beneath the Surface / Michael Phelps. – Sports Publishing LLC ; 2nd

edition, 2008. – 282 p.

254. Phelps, M. No Limits : The Will to Succeed / M. Phelps, Alan Abrahamson. –

Free Press ; First Edition edition, 2008. – 240 p.

255. Puisilne E. Olympic Culture Aspects of Future Physical Education Special list /

E. Puisilne // Sport science. – Vilnius. – 1998. – № 4. – P. 34-37.

256. Pursley Dennis. The issue of winning / Dennis Pursley // Aquatics world. FINA

magazine. – 2010, № 4. – P. 98.

257. Rethinking the Olmypics. Cultural Histories of the Modern Games, Sport in

History / Robert K. Barney (ed.). – FIS, 2010. – 504 p.

258. Ross S. Higher, Further, Faster : Is Technology Improving Sport? / Stewart

Ross. – Wiley, 2008. – 384 p.

259. Science of Coaching swimming / Ed. John Leonard. – Human Kinetics, 1992. –

168 p.

260. Schubert Mark. Coaching excellence / M. Schubert // Aquatics world. FINA

magazine. – 2010, № 3. – P. 96-99.

261. Schubert Mark. Competitive Swimm. Techniques for Champions / M. Schubert.

– Sports Illustrated, 1990. – 238 p.

262. Shaddad Kamal Hamid. Values, Aims and Reality of Today’s Modern Olympic

Games «A Call for the Return of the Term Amateur and the Rejection of the Olympic

Motto» / Kamal Hamid Shaddad // IOA Report of the 35th Session. – IOC, 1997. – P.

48-50.

263. Shields D. Bad behavior cited in youth sports study / D. Shields // USA Today,

Novemver 29, 2005.

264. Shields D. L. True Competition. A Guide to Pursuing Excellence in Sport and

Society / David Light Shields, Brenda Light Bredemeier. – Human Kinetics, 2009. –

248 p.

201

265. Snyder E., Spreitzer E. Social Aspects of Sport / E. Snyder, E. Spreitzer. –

Englewood Cliffs, N.J. : Prentice-Hall, 1978. – 214 P.

266. Spaaij R. The Social Impact of Sport. Cross-Cultural Perspectives / Edited by

Ramón Spaaij. – Routledge, 2010. – 170 p.

267. Sport and Values. Theoretical Foundations / Ed. By Jerzy Kosiewicz. – Warsaw,

2006. – 264 p.

268. Sweetenham B. Championship Swim training / B. Sweetenham, J. Atkinson. –

Human Kinetics. – 2003. – 312 p.

269. Tamburrini C. Values in Sport: Elitism, Nationalism, Gender Equality and the

Scientific Manufacturing of Winners (Ethics and Sport) / Claudio Tamburrini

(Editor), Torbjörn Tännsjö. – Taylor & Francis, 2000. – 256 p.

270. Tenenbaum T. The Practice of Sport Psychology / Gershon Tenenbaum. – FIS,

2001. – 300 p.

271. The Sports Coach as Educator. Re-conceptualising Sports Coaching / Edited by

Robyn L. Jones. – Routledge, 2006. – 208 p.

272. The Olympics. A Critical Reader / Edited by Vassil Girginov. – Routledge,

2010. – 464 p.

273. The Sport Psych Handbook / Ed. Shane Murphy. – Human Kinetics, 2005. – 352

p.

274. Thompson J. The Double-Goal Coach : Positive Coaching Tools for Honoring

the Game and Developing Winners in Sports and Life / Jim Thompson. – William

Morrow Paperbacks, 2003. – 368 p.

275. Thompson J. Positive Coaching : Building Character and Self-esteem Through

Sports / Jim Thompson. – Warde Publishers, 1995. – 400 p.

276. Tinning R. Pedagogy and Human Movement. Theory, Practice, Research /

Richard Tinning, Series Editor : Richard Bailey. – Routledge, 2011 – 254 p.

277. Trenz Rebecca C. Competitive Swimmers' Perception of Motivational Climate

and Their Personal Achievement Goals / Rebecca C. Trenz, Akane Zusho //

International Journal of Sports Science and Coaching. – 2011, Volume 6, number 3. –

P. 433-444.

202

278. Vayrynen R. Nationalism and Internationalism / R. Vayrynen // Sport and

International Understanding: Proceedings of the Congress held in Helsinki, Finland.

July 7-10, 1982. – Berlin etc. : Springel-Verlag, 1989. – P. 64-71.

279. Vealey R. Coaching for the Inner Edge / Robin S. Vealey. – FIS, 2005. – 407 p.

280. Volkwein Korin A. Ethics and Top-Level Sport-e Paradox / Korin A. Volkwein

// Ethics and Sport. Special Issue Int. Review for the Sociology of Sport. – 1995. –

Vol. 30, № ¾. – P. 317-318.

281. Wachter De Frans. Education for peace in sports education : Essays about Sport

and Values ed. John W. Molloy, Jr., and Richard C. Adams / Frans De Wachter. –

Bristol : Wyndham Hall Press, 1987. – P. 17-31.

282. Wilson W. Doping in Elite Sport. The Politics of Drugs in the Olympic

Movement / Wayne Wilson, Edward Derse. – Human Kinetics, 2001. – 312 p.

283. Woods R. Social Issues in Sport-2nd Edition / Ron Woods. – Human Kinetics,

2011. – 424 p.

284. Young Bradley W. Coaches' Perceptions of Non-regulated Training Behaviors

in Competitive Swimmers / Bradley Young W., Janet L. Starkes // International

Journal of Sports Science and Coaching. – 2006, Volume 1, number 1. – P. 53-68.

285. Zehntner Chris. Mentoring in coaching: the means of correct training? An

autoethnographic exploration of one Australian swimming coach’s experiences /

Chris Zehntner, Jennifer Ann McMahon // Qualitative Research in Sport, Exercise

and Health. – 2013, 16 July. Published online.

286. Żukowska Z. Pedagogical and didactic aspects of Olympic education / Zofia

Żukowska. Sport. Ethics. Cultures. Vol. I : Human Rights, Society, Olympic

movement / Ed. Antonio Daino. – Panathlon International, 2003-2004. – p. 117-121.

203

Д О Д А Т К И

204

Додаток А

Анкета опитування плавців вищої кваліфікації України

Метою даного анкетування є дослідження соціально-педагогічних проблем

спортивного плавання, визначення підґрунтя, на якому повинна будуватися в сучасних

умовах виховна робота зі спортсменами.. Звертаємося до Вас з проханням допомогти у

проведенні даного дослідження. Намагайтесь, будь ласка, відповідати на запропоновані

нижче питання по черзі. Виберіть, будь ласка, один із запропонованих варіантів відповіді –

а, б, в і так далі (в окремих випадках Ви маєте можливість дати свій варіант відповіді).

Анкетування є виключно анонімним, ми гарантуємо збереження конфіденційності при

обробці і обговоренні результатів.

1. У Олімпійській хартії говориться, що олімпізм «являє собою філософію життя, що

звеличує і об’єднує у гармонійне ціле якості тіла, волі, розуму». Чи зрозумілий Вам сенс

даної тези?

А) Так, цілком

Б) Частково

В) В цілому ні

2. Чи вважаєте Ви, що спорт вищих досягнень, зокрема олімпійський спорт, реально

базується на такій філософії?

А) Так, вважаю

Б) Швидше так, ніж ні

В) Швидше ні, ніж так

Г) Ні

Д) Важко відповісти

3. Чи є така філософія основою, на якій ґрунтується Ваша реальна поведінка у спорті?

А) Так, ґрунтується

Б) Швидше так, ніж ні

В) Швидше ні, ніж так

Г) Ні

Д) Важко відповісти

4. Чи Ваш тренер під час тренувань або змагань робить спроби пояснити Вам сенс

«філософії життя», про яку йдеться в Олімпійській хартії?

А) Так, регулярно

Б) Час від часу

В) Не можу згадати

5. Чи обговорюєте Ви з товаришами по команді чи однолітками зміст Олімпійської

хартії, а також проблеми спортивної етики?

А) Так, доволі часто

Б) Час від часу

В) Практично ніколи

6. Чи говорите Ви на подібні теми з батьками?

А) Дуже рідко

205

Б) Часто

В) Практично ніколи

7. Чи могли б Ви провести бесіду з однолітками про сутність сучасного олімпізму?

А) Так, зміг би

Б) Швидше за все ні

В) Ні

8. Як, на Вашу думку, співвідносяться олімпійські ідеали, що визначають принципи

поведінки людини у спорті, з тими принципами, відповідно до яких будується

поведінка людини у звичайному житті?

А) Вони відповідають одне одному

Б) Вони співпадають частково

В) Це дуже різні принципи

Г) Важко відповісти

9. Якщо спортсмен високо цінує моральні принципи поведінки та відповідно до них діє

у межах спортивного суперництва, чи це сприяє досягненню високих спортивних

результатів?

А) Сприяє

Б) Швидше так, ніж ні

В) Швидше ні, ніж так

Г) Одне не стосується іншого

Д) Не сприяє, навпаки заважає

Е) Важко відповісти

10. Де, на Вашу думку, морально-етичні принципи людської поведінки реалізуються

більш послідовно і у повному обсязі: у спорті вищих досягнень чи у звичайному житті?

А) У спорті

Б) У звичайному житті

В) Реалізуються переважно і у звичайному житті, і у спорті

Г) Не реалізуються ні у житті, ні у спорті

Д) Важко відповісти

11. У якій сфері принцип чесного суперництва реалізується більше: у спорті чи у

підприємництві?

А) У спорті

Б) У підприємництві

В) Приблизно однаково

Г) Ні в спорті, ні в підприємництві

Д) Важко відповісти

12. Якщо співставити спорт і політику, де принцип чесного суперництва здійснюється

найбільш повно?

А) У політиці

Б) У спорті

В) Приблизно однаково

Г) Не здійснюється в обох випадках

Д) Важко відповісти

13. Які із запропонованих нижче тез, на Вашу думку, найбільш точно визначають

сутність сучасного спорту вищих досягнень?

206

(Пронумеруйте, будь ласка, тези за шкалою «1-5», позначивши цифрою 1 найбільш правдиву,

а цифрою 5 – ту, що найменше, на Вашу думку, відповідає істині)

А) Спорт – це галузь, де реалізуються і затверджуються принципи справедливості і честі:

1….2….3…..4….5

Б) Це особливий випадок підприємницької діяльності, тут люди в першу чергу заробляють

гроші: 1….2….3…..4….5

В) Це сфера, котра найбільш концентровано відображає досягнення суспільства у розвитку

фізичної культури: 1….2….3…..4….5

Г) Спорт – це перш за все видовище, що дає можливість мільйонам людей отримати у

процесі спостереження за подіями спортивного суперництва радість «чесної боротьби» і

«великого успіху», чого так бракує у їхньому повсякденному житті: 1….2….3…..4….5

Д) Великий спорт – це сфера боротьби держав за високий міжнародний престиж:

1….2….3…..4….5

Е) допишіть щось своє за необхідності

14. Чи були у Вашому житті випадки, коли Ви порушували принцип чесного

суперництва, намагаючись досягти високого результату?

А) Так, доволі часто

Б) Інколи порушував

В) Не порушував

15. Якщо порушували, чи відчували при цьому каяття?

А) Ні, не відчував

Б) Деякою мірою

В) Дуже недовго

Г) Відчував сильне

16. Чи Ви готові (знову) порушити зазначений принцип заради перемоги на

суперниками? А) Так

Б) Ні

В) Не можу відповісти однозначно

17. Чи є у Вас серйозний інтерес до питання про сенс життя в цілому?

А) Так

Б) Ні

В) Швидше так, ніж ні

Г) Швидше ні, ніж так

Д) Важко відповісти

18. Чи допомагають Вам заняття спортом з’ясувати для себе це питання?

А) Так

Б) Ні

В) Деякою мірою

Г) Важко відповісти

19. Чи знаєте Ви випадки вживання спортсменами з Вашого оточення заборонених

(допінгових) препаратів і засобів?

207

А) Так

Б) Ні

20. Як Ви ставитеся до вживання заборонених (допінгових) препаратів і засобів?

А) Вважаю подібні дії неприпустимими

Б) В цілому це небажано, але враховуючи ту ситуацію, що зараз є у спорті, без цього

обійтись неможливо

В) Це особиста справа кожного спортсмена

Г) Поки що я не маю чіткої думки з цього приводу

21. Чи готові Ви ризикувати своїм здоров’ям заради високого спортивного результату?

А) Готовий за наявності відповідного медико-біологічного контролю

Б) Вагаюсь: швидше так, ніж ні

В) Вагаюсь: швидше ні, ніж так

Г) Я ніколи не зроблю такого зі своєї волі

22. Чи може відповісти: на чому Ви переважно концентруєте увагу на змаганнях, коли

проходите дистанцію?

А) На техніці плавальних дій

Б) На своєму фізичному стані

В) На «відчутті води»

Г) На можливих наслідках вдалого або невдалого виступу

Д) На поведінці суперників

Е) Ще на чомусь (допишіть за необхідності)

23. Відповідно до якої настанови Ви дієте відносно оточуючого (водного) середовища у

процесі змагання?

А) Подолання протидії середовища

Б) Агресивне протистояння середовищу

В) Співробітництво, гармонія із середовищем

Г) Важко відповісти

24. Яке саме ставлення до суперника найбільше сприяє Вашому успіху у змаганні?

А) Агресивне

Б) Дружнє

В) Нейтральне

25. Чи існує зв’язок між характером Вашого ставлення до суперника і характером

взаємодії із середовищем в умовах змагання?

А) Існує

Б) Не існує

В) Важко відповісти

26. Якщо «існує», тоді який характер і можливі наслідки цього зв’язку?

А) Агресивне ставлення до суперника сприяє діям щодо середовища із настановою на

жорстку протидію йому

Б) Дружнє ставлення до суперника сприяє гармонії із середовищем

В) Жорстке ставлення до середовища сприяє агресивному ставленню до суперника

Г) Гармонія із середовищем сприяє доброзичливому ставленню до суперника

Д) Нейтральне ставлення до суперника найбільше сприяє зосередженості на «відчутті води»

208

27. Яка із наведених нижче тез найбільш правдива?

А) Людина за своєю природою є індивідуалістом і живе виключно заради себе

Б) Людина за своєю природою є колективістом, вона по-справжньому реалізується лише

тоді, коли присвячує себе іншим

В) Важко відповісти

28. Які у Вас стосунки з тренером?

А) Ми однодумці

Б) Ми глибоко симпатизуємо один одному

В) У нас виключно ділові відносини

Г) Наші стосунки напружені і далеко не завжди базуються на взаєморозумінні

Д) Утримаюсь від відповіді

29. Чи довіряєте Ви тренеру як професіоналу?

А) Цілком довіряю

Б) В цілому довіряю

В) Швидше так, ніж ні

Г) Дуже малою мірою

30. На Вашу думку, чи сприяє часте проведення відповідальних змагань зростанню

майстерності спортсмена?

А) Так, сприяє

Б) Ні, не сприяє

В) Важко відповісти

31. Скільки, на Вашу думку, повинно бути таких змагань протягом року? (зазначте

число)

А) ______________

Б) Важко відповісти

32. Які зараз стосунки між членами Вашої команди?

А) Дружні

Б) Напружені

В) Кожен живе сам по собі

Г) Важко дати однозначну відповідь

33. Чи уявляєте Ви, як складеться Ваше життя після того як Ви залишите спорт?

А) Так, досить чітко

Б) Дуже непевно

34. Чи непокоїть Вас те, як складеться Ваше життя після завершення спортивної

кар’єри?

А) Так, дуже сильно

Б) Деякою мірою

В) В цілому ні

Г) Абсолютно ні: я з упевненістю дивлюся у майбутнє

35. Чим Вас приваблюють зайняття спортом? (Пронумеруйте, будь ласка, відповіді

залежно від їхнього значення, де 1 відповідає найбільш важливому варіанту)

А) Тут можна отримати суспільне визнання: 1….2….3…..4….5

Б) Успішно вирішити свої матеріальні проблеми: 1….2….3…..4….5

В) Підвищити свою фізичну підготовленість і зміцнити здоров’я: 1….2….3…..4….5

209

Г) Прославити спорт України: 1….2….3…..4….5

Д) Жити у відповідності до тієї філософії життя, про яку йдеться у Олімпійській хартії:

1….2….3…..4….5

Е) Допишіть щось своє за необхідності

36. Якому удосконаленню сприяють, на Вашу думку, заняття спортивним плаванням?

(оцініть у балах, 5 − найвищий бал)

А) Фізичному: 1….2….3…..4….5

Б) Інтелектуальному: 1….2….3…..4….5

В) Моральному: 1….2….3…..4….5

37. Відповідно до Вашого досвіду, чи існує зв’язок між характером Вашого ставлення

під час змагань до суперника і характером Вашого ставлення до нього у звичайних

обставинах?

А) Так, практично завжди

Б) В окремих випадках

В) Ні, не існує

38. Які почуття частіш за все викликають у Вас зустріч і спілкування з суперником,

коли це відбувається за межами спортивного змагання?

А) Недовіра

Б) Напруженість

В) Цікавість

Г) Приязнь

Д) Зневага

Е) Байдужість

Ж) Тільки негативні почуття

39. Зміцнюють чи послаблюють в цілому, на Вашу думку, моральні якості людини

постійне змагання, суперництво з іншими людьми?

А) Зміцнюють

Б) Послаблюють

В) Важко відповісти

40. Чи вважаєте Ви, що спорт вищих досягнень може бути прирівняний за своїм

соціально-культурним значенням до таких видів людської діяльності як мистецтво,

наука, політика, релігія?

А) Так

Б) Ні

В) Важко відповісти

41. Вкажіть, будь ласка, також:

А) Вашу стать

Ч Ж

Б) Стаж Ваших активних занять плаванням ______ років

В) Вашу спортивну кваліфікацію

КМСУ

МСУ

ЗМСУ

МСМК

Вдячні Вам за співпрацю!

210

Додаток Б

Таблиця Б.1

Результати анкетного опитування плавців вищої кваліфікації України

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

1. У Олімпійській хартії говориться, що олімпізм «являє собою філософію життя, що

звеличує і об’єднує у гармонійне ціле якості тіла, волі, розуму». Чи зрозумілий Вам

сенс даної тези?

А) Так, цілком 68 73,75 63,5 65,52

Б) Частково 25 22,5 27 25,64

В) В цілому ні 7 3,75 9,5 8,84

2. Чи вважаєте Ви, що спорт вищих досягнень, зокрема олімпійський спорт, реально

базується на такій філософії?

А) Так, вважаю 31,3 45 27 17,2

Б) Швидше так, ніж ні 28,8 28,7 25,5 32,8

В) Швидше ні, ніж так 15 11,3 17,5 17,3

Г) Ні 10,4 5 12,5 15,5

Д) Важко відповісти 14,5 10 17,5 17,2

3. Чи є така філософія основою, на якій ґрунтується Ваша реальна поведінка у

спорті?

А) Так, ґрунтується 22,8 17,5 22,2 31

Б) Швидше так, ніж ні 46,8 51,3 52,5 34,4

В) Швидше ні, ніж так 10,4 10 12,5 8,6

Г) Ні 14,4 16,2 8 19

Д) Важко відповісти 5,6 5 4,8 7

211

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

4. Чи Ваш тренер під час тренувань або змагань робить спроби пояснити Вам сенс

філософії життя, про яку йдеться в Олімпійській хартії?

А) Так, регулярно 30,9 28,8 28,5 36,2

Б) Час від часу 52,7 57,5 54 44,8

В) Не можу згадати 16,4 13,7 17,5 19

5. Чи обговорюєте Ви з товаришами по команді чи однолітками зміст Олімпійської

хартії, а також проблеми спортивної етики?

А) Так, доволі часто 19 17,5 22,2 17,3

Б) Час від часу 51,7 52,5 50,8 51,7

В) Практично ніколи 29,3 30 27 31

6. Чи говорите Ви на подібні теми з батьками?

А) Дуже рідко 27,4 21,2 23,8 39,7

Б) Часто 15,4 17,5 15,9 12

В) Практично ніколи 57,2 61,3 60,3 48,3

7. Чи могли б Ви провести бесіду з однолітками про сутність сучасного олімпізму?

А) Так, зміг би 40,8 37,5 38,2 48,3

Б) Швидше за все ні 44,2 46,2 49,2 36,2

В) Ні 15 16,3 12,6 15,5

8. Як, на Вашу думку, співвідносяться олімпійські ідеали, що визначають принципи

поведінки людини у спорті, з тими принципами, відповідно до яких будується

поведінка людини у звичайному житті?

А) Вони відповідають одне одному 22 20 19 27,6

Б) Вони співпадають частково 39,3 37,5 35 46,6

В) Це дуже різні принципи 25,3 28,8 32 13,8

Г) Важко відповісти 13,4 13,7 14 12

9. Якщо спортсмен високо цінує моральні принципи поведінки та відповідно до них

діє у межах спортивного суперництва, чи сприяє це досягненню високих спортивних

212

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

результатів?

А) Сприяє 37,4 37,5 43 31

Б) Швидше так, ніж ні 30,4 31,3 38 20,7

В) Швидше ні, ніж так 8,4 8,7 3,2 13,8

Г) Одне не стосується іншого 11,4 12,5 7,8 13,8

Д) Не сприяє, а навпаки заважає 1 1,2 1,6 0

Е) Важко відповісти 11,4 8,8 6,4 20,7

10. Де, на Вашу думку, морально-етичні принципи людської поведінки реалізуються

більш послідовно і у повному обсязі: у спорті вищих досягнень чи у звичайному

житті?

А) У спорті 38,4 38,8 46 29,3

Б) У звичайному житті 21,8 21,3 23,8 20,7

В) Реалізуються переважно і в звичайному житті, і у спорті 26,6 26,2 22,2 31,1

Г) Не реалізуються ні у житті, ні у спорті 2 1,2 1,6 3,4

Д) Важко відповісти 11,2 12,5 6,4 15,5

11. У якій сфері принцип чесного суперництва реалізується більше: у спорті чи у

підприємництві?

А) У спорті 58,7 60 55,6 60,3

Б) У підприємництві 7,3 7,5 6,4 8,6

В) Приблизно однаково 17 18,8 15,8 15,5

Г) Ні в спорті, ні в підприємництві 15 12,5 19 13,8

Д) Важко відповісти 2 1,2 3,2 1,8

12. Якщо співставити спорт і політику, де принцип чесного суперництва

здійснюється найбільш повно?

А) У політиці 0 0 0 0

Б) У спорті 47,3 52,5 54 32,8

213

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

В) Приблизно однаково 9,5 6,2 14,3 8,6

Г) Не здійснюється в обох випадках 28,8 28,8 19 39,6

Д) Важко відповісти 14,4 12,5 12,7 19

13. Які із запропонованих нижче тез, на Вашу думку, найбільш точно визначають

сутність сучасного спорту вищих досягнень? (Пронумеруйте, будь ласка, тези за

шкалою «1-5», позначивши цифрою 1 найбільш правдиву, а цифрою 5 – ту, що найменше,

на Вашу думку, відповідає істині)

А) Спорт – це галузь, де реалізуються і затверджуються принципи справедливості і честі -

1. 24,3 26,2 23,8 22,4

2. 17 17,5 14,3 19

3. 7,4 7,5 9,5 5,1

4. 31 31,3 28,6 32,8

5. 20,3 17,5 23,8 20,7

Б) Це особливий випадок підприємницької діяльності, тут люди в першу чергу заробляють

гроші 1. 18,4 17,5 22,2 15,5

2. 19,4 15 27 17,4

3. 10 10 9,5 10,4

4. 8,5 7,5 4,7 13,7

5. 43,7 50 36,6 43

В) Це сфера, котра найбільш концентровано відображає досягнення суспільства у розвитку

фізичної культури – 1. 29,8 28,7 35 25,8

2. 22,4 23,8 20,6 22,4

3. 22,4 25 20,6 20,8

4. 14,4 16,3 11,1 15,5

5. 11 6,2 12,7 15,5

214

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

Г) Спорт – це перш за все видовище, що дає можливість мільйонам людей отримати у

процесі спостереження за подіями спортивного суперництва радість «чесної боротьби» і

«великого успіху», чого так бракує у їхньому повсякденному житті -1. 18 16,3 11,2 27,6

2. 26,9 30 25,4 24,1

3. 25,8 26,3 25,4 26

4. 18,4 16,2 28,5 10,3

5. 10,9 11,2 9,5 12

Д) Великий спорт – це сфера боротьби держав за високий міжнародний престиж -1. 10 11,2 8 10,3

2. 14 13,8 12,7 15,5

3. 33,8 31,2 35 36,2

4. 27,8 28,8 27 27,7

5. 14,4 15 17,3 10,3

Е) Допишіть щось своє за необхідності 0 0 0 0

14. Чи були у Вашому житті випадки, коли Ви порушували принцип чесного

суперництва, намагаючись досягти високого результату?

А) Так, доволі часто 10,5 8,7 6,3 17,3

Б) Інколи порушував 18,4 15 11,1 31

В) Не порушував 71,1 76,3 82,6 51,7

15. Якщо порушували, чи відчували при цьому каяття? (*)

А) Ні, не відчував 12 10,5 18,2 17,9

Б) Деякою мірою 51,7 58 54,5 42,9

В) Дуже недовго 29,3 26,3 18,2 32,1

Г) Відчував сильне 7 5,2 9,1 7,1

16. Чи Ви готові (знову) порушити зазначений принцип заради перемоги? (**)

А) Так 19 19,5 15,2 23,5

Б) Ні 50,8 56,5 56,5 35,3

215

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

В) Не можу відповісти однозначно 30,2 24 28,3 41,2

17. Чи є у Вас серйозний інтерес до питання про сенс життя в цілому?

А) Так 51,7 58,7 52,4 41,5

Б) Ні 21 17,5 19 27,6

В) Швидше так, ніж ні 19 16,3 19 22,4

Г) Швидше ні, ніж так 2 1,2 3,2 1,7

Д) Важко відповісти 6,3 6,3 6,4 6,8

18. Чи допомагають Вам заняття спортом з’ясувати для себе це питання?

А) Так 42,2 38,7 44,4 44,8

Б) Ні 13 16,3 12,7 8,6

В) Деякою мірою 35,8 36,2 36,5 34,4

Г) Важко відповісти 9 8,8 6,4 12,2

19. Чи знаєте Ви випадки вживання спортсменами з Вашого оточення заборонених

(допінгових) препаратів і засобів?

А) Так 65,7 78,8 60,3 53,4

Б) Ні 34,3 21,2 39,7 46,6

20. Як Ви ставитеся до вживання заборонених (допінгових) препаратів і засобів?

А) Вважаю подібні дії неприпустимими 28,8 28,8 27 31

Б) В цілому це небажано, але враховуючи ту ситуацію, що зараз є у спорті, без цього

обійтись неможливо 16 10 15,8 24,1

В) Це особиста справа кожного спортсмена 50,2 58,7 52,4 36,3

Г) Поки що я не маю чіткої думки з цього приводу 5 2,5 4,8 8,6

21. Чи готові Ви ризикувати своїм здоров’ям заради високого спортивного

результату?

А) Готовий за наявності відповідного медико-біологічного контролю 41,8 50 46 25,8

Б) Вагаюсь: швидше так, ніж ні 16,4 16,3 17,5 15,6

В) Вагаюсь: швидше ні, ніж так 16 11,3 9,5 29,3

216

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

Г) Я ніколи не зроблю такого зі своєї волі 25,8 22,4 27 29,3

22. Чи може відповісти: на чому Ви переважно концентруєте увагу на змаганнях,

коли проходите дистанцію?

А) На техніці плавальних дій 27 32,5 20,6 27,6

Б) На своєму фізичному стані 32 32,5 35 27,6

В) На «відчутті води» 21,5 17,5 19 29,4

Г) На можливих наслідках вдалого або невдалого виступу 8,5 8,6 12,7 3,4

Д) На поведінці суперників 9,5 6,4 12,7 10,3

Е) Ще на чомусь (допишіть за необхідності): 1,5 0

- на своєму психологічному настрої 1,25

- на досягненні поставленої мети 1,25

- на тактиці дій 1,7

23. Відповідно до якої настанови Ви дієте відносно оточуючого (водного) середовища

у процесі змагання?

А) Подолання протидії середовища 25 18,8 23,8 34,5

Б) Агресивне протистояння середовищу 11 11,1 12,6 8,6

В) Співробітництво, гармонія із середовищем 30,2 23,8 35 34,5

Г) Важко відповісти 33,8 46,3 28,6 22,4

24. Яке саме ставлення до суперника найбільше сприяє Вашому успіху в змаганні?

А) Агресивне 14 15 15,8 10,4

Б) Дружнє 25 21,2 23,8 31

В) Нейтральне 61 63,8 60,4 58,6

25. Чи існує зв’язок між характером Вашого ставлення до суперника і характером

взаємодії із середовищем в умовах змагання?

А) Існує 26 25 25,5 27,6

Б) Не існує 52,7 53,8 55,5 48,3

В) Важко відповісти 21,3 21,2 19 24,1

217

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

26. Якщо «існує», тоді який характер і можливі наслідки цього зв’язку? (***)

А) Агресивне ставлення до суперника сприяє діям щодо середовища із настановою на

жорстку протидію йому 14,5 11,5 22,2 6,2

Б) Дружнє ставлення до суперника сприяє діям гармонії із середовищем 23,2 19,3 14,8 43,8

В) Жорстке ставлення до середовища сприяє агресивному ставленню до суперника 0 0 0 0

Г) Гармонія із середовищем сприяє доброзичливому ставленню до суперника 20,3 15,4 22,2 25

Д) Нейтральне ставлення до суперника найбільше сприяє зосередженості на «відчутті

води» 42 53,8 40,8 25

27. Яка із наведених нижче тез найбільш правдива?

А) Людина за своєю природою є індивідуалістом і живе виключно заради себе 56,2 58,8 63,5 44,8

Б) Людина за своєю природою є колективістом, вона по-справжньому реалізується лише

тоді, коли присвячує себе іншим 23,8 18,8 15,8 39,6

В) Важко відповісти 20 22,4 20,7 15,6

28. Які у Вас відносини з тренером?

А) Ми однодумці 29,4 22,4 22,2 46,5

Б) Ми глибоко симпатизуємо один одному 14,4 17,6 19 5,2

В) У нас виключно ділові відносини 3,5 2,5 1,6 6,7

Г) Наші стосунки напружені і далеко не завжди базуються на взаєморозумінні 7 5 4,8 12,2

Д) Утримаюсь від відповіді 45,7 52,5 52,4 29,4

29. Чи довіряєте Ви тренеру як професіоналу?

А) Цілком довіряю 58,7 66,2 57,1 50

Б) В цілому довіряю 22 18,8 20,6 27,6

В) Швидше так, ніж ні 12,3 8,6 15,8 13,8

Г) Дуже малою мірою 7 6,4 6,5 8,6

30. На Вашу думку, чи сприяє часте проведення відповідальних змагань зростанню

майстерності спортсмена?

А) Так, сприяє 78,1 80 79,4 74,2

218

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

Б) Ні, не сприяє 12 16,3 14,3 3,4

В) Важко відповісти 9,9 3,7 6,3 22,4

31. Скільки, на Вашу думку, повинно бути таких змагань протягом року? (Зазначте

число)

А) 2-3 2,5 2,5 4,8 0

3-5 25,8 28,8 22,2 25,8

6-8 15,4 17,5 14,3 14

7-12 4 7,5 0 3,4

10-12 7,5 5 6,3 12

13-15 3 1,2 3,2 5,2

15 2,5 2,5 0 5,2

20 0,5 0 0 1,7

30 0,5 0 0 1,7

Б) важко відповісти 38,3 35 49,2 31

32. Які зараз стосунки між членами Вашої команди?

А) Дружні 48,2 51,3 44,4 48,3

Б) Напружені 6,5 5 3,2 12,2

В) Кожен живе сам по собі 31,3 28,7 30,2 36,1

Г) Важко дати однозначну відповідь 14 15 22,2 3,4

33. Чи уявляєте Ви, як складеться Ваше життя після того як Ви залишите спорт?

А) Так, досить чітко 56,7 57,5 57,1 55

Б) Дуже непевно 43,3 42,5 42,9 45

34. Чи непокоїть Вас те, як складеться Ваше життя після завершення спортивної

кар’єри?

А) Так, дуже сильно 15 11,2 22,2 12,2

Б) Деякою мірою 54,2 63,8 47,7 48,4

В) В цілому ні 22,8 18,8 19 32,7

219

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

Г) Абсолютно ні: я з упевненістю дивлюся у майбутнє 8 6,2 1,1 6,7

35. Чим Вас приваблюють зайняття спортом? (Пронумеруйте, будь ласка, відповіді

залежно від їхнього значення, 1 відповідає найбільш важливому варіанту)

А) Тут можна отримати суспільне визнання – 1. 37,3 38,8 28,6 44,9

2. 31,7 33,8 31,7 29,3

3. 12 10 14,5 12

4. 11 11,1 12,6 8,6

5. 8 6,3 12,6 5,2

Б) Успішно вирішити свої матеріальні проблеми – 1. 19,9 21,2 25,4 12,2

2. 25,9 25 27 25,8

3. 14,9 17,5 8 19

4. 25,4 21,3 25,3 31

5. 13,9 15 14,3 12

В) Підвищити свою фізичну підготовленість і зміцнити здоров’я – 1. 28,9 31,2 20,6 34,5

2. 12,4 8,8 17,6 12

3. 18,4 20 19 15,5

4. 29,3 30 27 31

5. 11 10 15,8 7

Г) Прославити спорт України – 1. 6 3,8 9,5 5,3

2. 12,5 13,8 8 15,5

3. 44,2 45 47,6 39,6

4. 27,8 30 28,5 24,1

5. 9,5 7,4 6,4 15,5

220

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

Д) Жити у відповідності до тієї «філософії життя», про яку йдеться в Олімпійській хартії -

1. 8 5 15,9 3,4

2. 17 18,7 15,9 15,5

3. 10,4 7,6 11,1 13,9

4. 7 7,6 6,4 6,8

5. 57,6 61,1 50,7 60,4

Е) Допишіть щось своє за необхідності: досягти своєї мети 0,5 1,3 0 0

36. Якому удосконаленню сприяють, на Вашу думку, заняття спортивним

плаванням? (оцініть у балах за 5-ти бальною шкалою)

А) Фізичному – 1. 5 3,7 6,4 5,3

2. 5 3,7 6,4 5,3

3. 9,5 3,7 11,1 15,4

4. 20 17,5 19 24

5. 60,5 71,4 57,1 50

Б) Інтелектуальному – 1. 9 7,4 11,1 8,6

2. 10 7,4 11,1 12,1

3. 57,2 62,6 63,5 43,1

4. 16,4 16,3 9,5 24,1

5. 7,4 6,3 4,8 12,1

В) Моральному – 1. 5,5 5 4,8 6,8

2. 6,4 6,2 8 5,3

3. 21,4 16,3 22,2 27,5

4. 51,7 60 50,8 41,4

5. 15 12,5 14,2 19

221

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

37. Відповідно до Вашого досвіду, чи існує зв’язок між характером Вашого ставлення

під час змагань до суперника і характером Вашого ставлення до нього у звичайних

обставинах?

А) Так, практично завжди 23,8 18,8 27 27,6

Б) В окремих випадках 55,2 63,7 47,6 51,7

В) Ні, не існує 21 17,5 25,4 20,7

38. Які почуття частіш за все викликають у Вас зустріч і спілкування з суперником,

коли це відбувається за межами спортивного змагання?

А) Недовіра 2 1,3 4,8 3,4

Б) Напруженість 10 8,6 4,8 13,8

В) Цікавість 30,3 23,8 28,6 41,4

Г) Приязнь 45,2 50 50,7 32,8

Д) Зневага 0,5 1,3 0 0

Е) Байдужість 12 15 11,1 8,6

Ж) Тільки негативні почуття 0 0 0 0

39. Зміцнюють чи послаблюють в цілому, на Вашу думку, моральні якості людини

постійне змагання, суперництво з іншими людьми?

А) Зміцнюють 65,1 73,8 60,4 58,6

Б) Послаблюють 8,9 5 9,5 13,8

В) Важко відповісти 26 21,2 30,1 27,6

40. Чи вважаєте Ви, що спорт вищих досягнень можна прирівняти за соціально-

культурним значенням до таких видів людської діяльності як мистецтво, наука,

політика, релігія?

А) Так 57,6 58,8 52,3 62

Б) Ні 24 26,2 27 17,3

В) Важко відповісти 18,4 15 20,7 20,7

41. Вкажіть, будь ласка, також:

222

Питання

Кількість відповідей, %

усі

опитані

члени

збірної

канд., резерв

збірної інші

А) Вашу стать – Чоловік

100

51,3 63,5 70,7

Жінка 48,7 36,5 29,3

Б) стаж Ваших активних занять плаванням

4-7 років 13,9 33,7 1,6 0

8-10 років 26,4 12,5 44,4 25,8

11-12 років 33,8 30 31,8 41,4

13-15 років 24,4 22,5 22,2 29,4

18 років 1 0 0 3,4

20 років 0,5 1,3 0 0

В) Вашу спортивну кваліфікацію

КМСУ 21,8 26 22,8 18

МСУ 63,1 75 65,8 52

ЗМСУ 4,5 6 3,8 3

МСМК 10,6 15 7,6 6

(*) – Відсотки рахувались не від загальної кількості респондентів, а від кількості тих, хто дав ствердну відповідь на попереднє.

(**) – Деякі респонденти відповідали на питання, навіть якщо вище зазначили, що принцип чесного суперництва раніш не порушували. Таким

чином, вони моделювали ситуацію, що можлива у майбутньому. Відсотки рахувались не від загальної кількості респондентів, а від кількості

тих, хто відповів конкретно на це питання.

(***) – На це питання відповідали не тільки ті, хто ствердно відповіли на попереднє, але й деякі з тих, кому важко було обрати відповідь на

попереднє питання. Відсотки вираховувались не від загальної кількості респондентів, а від кількості тих, хто конкретно відповів на це

питання.

223

ДОДАТОК В

224

225

226

227

228

229

230

231