МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИДНІПРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

Науковий збірник

Випуск 1

2018

ISSN 2408-9257

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:Головний редактор:

Соколенко Ольга Леонідівна – доктор юридичних наук, професорЗаступник головного редактора:

Корнякова Тетяна Всеволодівна – доктор юридичних наук, доцентВідповідальний секретар:

Сачко Олександр Васильович – кандидат юридичних наукЧлени редакційної колегії:Алєксєєнко Ігор Григорович – доктор політичних наук, кандидат юридичних наук, доцентБиргеу Михайло Михайлович – доктор юридичних наук, професор (Республіка Молдова)Богатирьов Іван Григорович – доктор юридичних наук, професорБогатирьова Ольга Іванівна – доктор юридичних наук, професорБондаренко Наталія Леонідівна – доктор юридичних наук, професор (Республіка Білорусь)Вишня Володимир Борисович – доктор технічних наук, професорГошовський Володимир Сергійович – доктор юридичних наукГрабильніков Анатолій Васильович – кандидат юридичних наук, доцентЄмельянов Володимир Павлович – доктор юридичних наук, професорКалашников Віктор Михайлович – доктор історичних наук, кандидат юридичних наук, професорКулієв Ібрагим Орудж огли – доктор юридичних наук, професор (Азербайджанська Республіка)Марков Карло Анатолійович – доктор історичних наук, професорМінченко Сергій Іванович – доктор юридичних наук, старший науковий співробітникМудриєвська Людмила Михайлівна – кандидат юридичних наук, кандидат філософських наук, доцентНегодченко Олександр Володимирович – доктор юридичних наук, професорПатерило Ірина Володимирівна – доктор юридичних наук, доцентПриймаченко Дмитро Володимирович – доктор юридичних наук, професорПушкіна Олена Вікторівна – доктор юридичних наук, професорТертишник Володимир Митрофанович – доктор юридичних наук, професорУваров Володимир Генадійович – доктор юридичних наук, доцентХалімон Сергій Іванович – доктор юридичних наук, професорЧабаненко Микола Миколайович – доктор юридичних наук, доцентЧукаєва Вероніка Олександрівна – кандидат історичних наук, доцентШуба Борис Володимирович – доктор юридичних наукЮзікова Наталія Семенівна – доктор юридичних наук, доцент

Науковий збірник містить статті, що висвітлюють питання з різних галузей права.Видання розраховане на викладачів юридичних факультетів вищих навчальних закладів,

а також осіб, які цікавляться питаннями розвитку юридичної науки в Україні.

Зміст наукових праць не завжди збігаєтьсяз точкою зору редакційної колегії.

Рекомендовано до друку та поширення через мережу Internet рішенням вченої ради Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

(Протокол № 10 від 29.03.2018 р.)

Офіційний сайт: apnl.dnu.in.ua

Засновник: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Науковий збірник «Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції» є фаховим виданням на підставіНаказу МОН України від 21 грудня 2015 року № 1328 (додаток № 8)

Журнал включено до міжнародної наукометричної бази Index Copernicus International (Республіка Польща)

Свідоцтво про державну реєстраціюдрукованого засобу масової інформації – серія КВ № 23163-13003ПР

від 05.01.2018 р. видане Міністерством юстиції України© Дніпровський національний

університет імені Олеся Гончара, 2018

3

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

УДК 340.1

Атаманова Н. В.,кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри теорії та історії держави і права Міжнародного гуманітарного університету

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАНОВЛЕННЯ «НОВОГО КУРСУ» ПРЕЗИДЕНТА США Ф. РУЗВЕЛЬТА

FEATURES OF THE LEGAL BECOMING OF THE “NEW COURSE”

OF PRESIDENT OF THE USA FRANKLIN ROOSEVELT

У статті розглядається великомасштабна програма «Нового курсу», розроблена Ф.Д. Рузвельтом, її особливості та струк-тура, адже вона є прикладом однієї із найвідоміших і найефективніших реформ у світовій історії і залишається актуальною донині. Показано, як завдяки Рузвельту і його системі Америка вийшла з економічної прірви, відновила функціонування і змогла повернути колишнє лідерство.

Ключові слова: США, «Новий курс» Рузвельта, «Велика Депресія», ліберально-демократична орієнтація, державне цен-тралізоване планування і стимулювання економіки, антимонопольне законодавство, надвиробництво.

В статье рассматривается крупномасштабная программа «Нового курса», разработанная Ф.Д. Рузвельтом, ее особенности и структура, ведь она является примером одной из самых известных и эффективных реформ в мировой истории и остается актуальной доныне. Показано, как благодаря Рузвельту и его системе Америка вышла из экономической ямы, возобновила функционирование и смогла повернуть бывшее лидерство.

Ключевые слова: США, «Новый курс» Рузвельта, «Великая Депрессия», либерально-демократическая ориентация, госу-дарственное централизованное планирование и стимулирование экономики, антимонопольное законодательство, перепро-изводство.

The large-scale program “The New course”, worked out by Franklin Roosevelt, is examined in the article, its features and structure, no doubt, it is the example of one of the known and effective reforms in world history and it remains actual to this day. It is shown, as due Franklin Roosevelt and his system America went out from economic pit, renewed functioning and able to turn former leadership.

Key words: USA, “New Deal” reforms of President Franklin Roosevelt, “Great Depression”, liberal-democratic orientation, centralized state planning and U.S. economy stimulus, antitrust laws, overproduction.

Постановка проблеми. Початок ХХ століття ознаменувався для Сполучених Штатів Америки економічним зростанням зі стабільною економічною ситуацією. США були серед найбільш економічно благополучних країн, без особливих зусиль змогли виграти у Європи її титул світового економічного центру. Світові держави буквально розступалися перед економічним потенціалом цієї країни, тому що вона розвивалася швидше за всіх і більше всіх. Однією з причин такого вибухового успіху можна назвати її роль у Першій світовій війні. Як союзник країн Антанти вона поставляла їм своє озброєння і боєприпаси, тим самим отримуючи величезний прибуток. Також потрібно врахувати факт, що війна тільки побічно торкнулося берегів Америки – адже поки Євразія «перебувала у вогні», Америка розви-валася далі, поки Євразія намагалася відновитися після війни, Америка була вже на голову вище за всіх. Теорія «процвітання» (країни, що вічно процві-тає) лягла в основу розвитку США в ті роки. Екс-порт, високе зростання промислового виробництва, великий запас виробленого капіталу, високоспеціа-лізована праця – все це вміщала в себе успішна еко-номічна ситуація країни, а її перспективи були ще більш небесними, в яких не знаходилося місця дум-

кам про крах. Але історія повернулася таким чином, що у 1929 році вдарила світова економічна криза, яка не залишила без уваги і нашого світового лідера. Дефіцитний попит споживачів на товари і послуги призвів до порушення громадського відтворення, просто кажучи, вироблена маса товару залишалася нереалізованою, не знайшовши свого покупця. Це стало причиною банкрутства багатьох торгових підприємств, транспортних компаній, а також нега-тивно позначилося на банках, промисловості та сіль-ському господарстві. Падіння курсу змусило людей в найкоротші терміни переводити свої заощадження в більш стійкі активи – золото, щоб зменшити свої втрати. Безробіття росло в геометричній прогресії, заробітна плата впала більш ніж на 50%, населення голодувало, ситуація в країні погіршувалася все більше і більше. Мітинги, страйки вразили країну, люди обурювалися і нарікали, чому держава не вжи-ває рішучих заходів щодо виходу із згубної для нації кризи. А ця статичність державних органів щодо дій з порятунку країни від повного краху пояснюва-лася тим, що вони припускали здатність економіки до автоматичного врегулювання. Глава країни Гер-берт Гувер, який вступив у 1929 році на пост прези-дента, вважав, що країна може впоратися з кризою,

© Н. В. Атаманова, 2018

4

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 їй потрібно на це всього лише 60 днів, і обмежився лише введенням торгового протекціонізму. Але, на жаль, недалекоглядність тодішнього президента посилила становище держави, його обіцянка про швидке подолання кризи не була здійснена, і Аме-рика ще більше впала в глибоку економічну депре-сію. У 1933 році на пост глави держави був обраний Франклін Делано Рузвельт, який на додачу до свого титулу отримав «важку спадщину». Бідність міль-йонів людей загрожувала громадським вибухом. Створювалися фашистські й анархістські партії, активізувалася злочинність, мафія, що розбагатіла на чорному ринку спиртних напоїв в умовах «сухого закону», підгинала під себе цілі міста і підкуповувала державних мужів. Рузвельт бачить гостру потребу в радикальних заходах і робить широку програму, яку він називає «New Deal», або «Новий курс».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ана-ліз наукових досліджень і публікацій свідчить, що великомасштабній програмі «Нового курсу», роз-робленій Ф.Д. Рузвельтом, приділяли увагу чис-ленні вітчизняні та закордонні науковці. До них можна віднести праці О. Ригіної [6], Б. Фолсома [8], В. Графського [3], М. Аксенова [2], тощо. Але в кожного з них своє бачення на зміни, що були прове-дені Ф. Рузвельтом. Так, історик Бертон Фолсом [8] розвінчує ідилічну легенду про Новий курс Фран-кліна Рузвельта – економічну політику, яка нібито врятувала капіталізм в умовах безпрецедентної всесвітньої економічної кризи. Згідно з Фолсомом, програми «Нового курсу» гальмували відновлення економіки, відрізняючись хаотичним плануванням і марнотратними державними витратами на тлі без-прецедентного підвищення податків. Автор аналізує реалізацію декількох найбільш масштабних і шкід-ливих програм: діяльність адміністрації відновлення національної промисловості, адміністрації регулю-вання сільського господарства, корпорації фінансу-вання реконструкції і двох управлінь громадських робіт. Хоча інші вчені загалом підкреслюють пере-ваги і заслуги Рузвельта на шляху перемін у США.

Мета статті полягає в тому, щоб висвітлити осо-бливості правового становлення «Нового курсу» президента США Ф. Рузвельта.

Виклад основного матеріалу. Починаючи виклад нового курсу Ф.Д. Рузвельта, варто розділити його на кілька етапів.

1) перший етап «Нова угода» – «Новий курс» Критикуючи перед виборами політику республі-

канців, Ф.Д. Рузвельт балотується від Демократич-ної партії і пропонує своїм виборцям багатогранну програму «нового курсу». Суть цієї угоди полягає в тому, що, якщо населення погоджується підтриму-вати державну владу, то вона, своєю чергою, обіцяє чинити тиск на великих капіталістів, щоб ті поді-лилися часткою своїх доходів з бідними людьми, які страждають від наслідків жорстокої кризи [1]. На противагу попередньому президенту США Гер-берту Гуверу Рузвельт підтримав державне регу-лювання економіки. Як він сам казав: «Для мене є безсумнівним те, що країна має серйозно змінитися

протягом життя одного покоління. Історія вчить, що нації, у яких це час від часу відбувається, позбавлені революції».

Основне завдання президента, як він сам вважав, уникнути громадського розриву, і з цим погодилися 23 млн співгромадян (з 40 млн), тих, хто проголосу-вав за нього. Він вирішив втілити у реальність про-граму «ста днів», після якої нація заживе новим жит-тям, кращим життям, без голоду і бідності.

Банківська і фінансова сфери Першим етапом «Нового курсу» стали заходи,

пов’язані з банківською і фінансовою сферами. По-перше, була введена заборона на вивезення золота за кордон, таким чином держава передбачала збільшити золоті резерви країни. Також був зупине-ний обмін банкнот на золото. Більше того, всі банки США були закриті, незважаючи на невдоволення багатьох політиків, які вимагали їх націоналізації. Але президент не схилився і незабаром вийшов «Надзвичайний закон про банки», що відродив отри-мання урядових кредитів з федеральної резервної системи, попри те, що це дозволялося тільки найбіль-шим банкам. Реконструктивна корпорація, заснована ще за президента Гувера, збільшила свої операції: сума позик досягла позначки в 6 млрд дол., що при-звело до зміцнення банківської системи [2, c. 137]. Що стосується фінансових ресурсів, то держава від-мовилася від золотого стандарту, вилучила золото з обігу і провела девальвацію долара, щоб збільшити їх приплив. Результатом цих перетворень стало збільшення промислового, а не позичкового капі-талу через розподіл доходу в його бік. Ці зміни також сприятливо позначилися на кредитній сфері – змен-шили заборгованість монополій уряду, збільшили експорт країни, зупинили численні банкрутства [8]. Держава також узаконює заходи захисту вкладів від ризику через біржові спекуляції і створює компанію, відповідальну за страхування банківських вкладів молодих акціонерів і вкладників.

Промислова сфераОдним із найважливіших законів нової програми

став «Закон про відновлення національної промисло-вості» 1933 року. Перший його розділ містив статті, пов’язані із заходами відновлення економіки країни і виведення її з тривалого спаду. Задля цієї мети дер-жава передбачала йти шляхом встановлення правил конкуренції, зайнятості та найму.

Друга частина закону встановлювала структуру оподаткування та фонд громадських робіт. «Закон про відновлення національної промисловості» регла-ментував граничний рівень зростання цін, величину заробітної плати, тривалість робочого дня, а також встановлював товарні квоти, щоб уникнути зна-чного зниження цін. Більше того, закон санкціону-вав об’єднання в профспілки робітників і дозволяв службовцям укладати колективний договір з підпри-ємцями.

БезробіттяОскільки одним із факторів, що спричиняв депре-

сію, було безробіття, були придумані спеціальні тру-дові табори для молодих людей від 18 до 25 років.

5

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 Вони припускали деякі робочі місця, які були виді-лені для молоді, з метою збільшення робочої сили і трудового потенціалу країни. Такі табори стали дуже популярними, чисельність молодих людей, які пере-бували у них, могла сягати 250 тисяч осіб. Тут під-опічні отримували безкоштовне харчування, житло, формений одяг та гроші у вигляді 1 долара на день [3]. Молодь очищала ліси, займалася лісонасаджен-ням, ремонтувала дороги, тощо.

У 1933 році також прийнято закон про створення Управління долини Теннесі (ТВА). Для будівництва гребель і гідроелектростанції були необхідні тисячі робочих рук, але оскільки безробітних людей було дуже багато і навіть у надлишку, питання, хто займе ці робочі місця, не виникало. Також набрав чинності закон про Федеральну адміністрацію екстреної допо-моги (ФЕРА), за яким 500 млн дол. були спрямовані на організацію громадських робіт влади і допомогу продовольством, одягом самотнім людям похилого віку, хворим, інвалідам та сиротам.

Сільське господарствоУ 1933 році Конгрес приймає «Закон про регу-

лювання сільського господарства» і створює Адміні-страцію регулювання сільського господарства, мета якої – виконання запропонованих правил усіма фер-мерами. Держава домоглася підвищення цін на сіль-ськогосподарську продукцію декількома способами. По-перше, вимагало скорочення числа посівних площ і поголів’я худоби. По-друге, за кожен незасі-яний гектар фермеру надавалися компенсація і пре-мія, які залучалися за рахунок податку на компанії, податку на борошно та податку на бавовняну пряжу.

«Сухий закон»Ще одним заходом, хоча і менш важливим, але

все ж дуже впливовим, є відміна «сухого закону» 1920 року. Цим кроком Рузвельт примножив свою популярність серед населення [4]. Ще будучи кан-дидатом на пост президента США він обіцяв дозво-лити вільний продаж спиртного і, дотримавши свого слова, домігся абсолютного результату. Крім того, скасування «сухого закону» позбавило мафію зна-чної частки доходів, тим самим стримуючи її дії.

Сукупність заходів, вжитих Рузвельтом, оживила економіку, дозволила країні зупинити економічний спад у виробництві і домоглася його зростання. Однак при цьому рівень безробіття залишався ста-більно високим, інфляція навіть зросла, а феде-ральна скарбниця виявилася фактично порожньою через реформи, пов’язані із фінансуванням і мате-ріальною допомогою. Американське суспільство було досі розділене, а службовці, які отримали право на об’єднання в профспілки, виступали на страй-ках. Все це стало стимулом почати нові заходи, які б зменшили вплив лівих сил у робітничому русі, а також вдосконалювали і перетворювали вже існу-ючі реформи. У 1935 році починається другий етап «Нового курсу» Ф.Д. Рузвельта [7].

2) другий етап «Нового курсу» «Національний закон про регулювання трудових відносин»

У ситуації, що склалася, уряд США мав повною мірою приділити увагу інтересам робітничого класу.

Організації робочих і службовців – Ліга об’єднаних фермерів, що виникли раніше, лякали своєю чис-ленністю, і Рузвельт розумів, що, якщо він не зможе задовольнити бажання бунтуючого робітничого класу, його реформістська система може закінчитися крахом [5]. Так, одним із нововведень був «Націо-нальний закон про регулювання трудових відносин», що остаточно закріпив право на страйки і будь-які інші способи боротьби за свої права, здійснювані мирним шляхом. Також цей закон передбачав допо-могу, що надається державою, людям похилого віку та недієздатним людям, удовам і сиротам.

«Закон про соціальне забезпечення» Цей закон систематизував пенсійні виплати та

допомогу з безробіття. Пенсії встановлювалися з 65 років, а коло одержувачів, розміри і терміни виплат детерміновані законодавчим апаратом. Норми пенсійного забезпечення були єдині на всій території країни.

«Закон про справедливі умови праці» Цей закон врегулював заробітну плату і робочі

години. Встановлено мінімальну заробітну плату – 25 центів за годину, з підвищенням її до 40 центів у наступні 7 років. Максимальний робочий тиждень був встановлений в 44 години із подальшим скоро-ченням протягом 3 років до 40 годин. Також була введена заборона на дитячу працю.

Житлове питання Не залишено поза увагою і житлове будівни-

цтво. Уряд створює два нових органи – Федеральна будинкова адміністрація і Корпорація домовласни-ків-позичальників. Важливість першої полягала в затвердженні державних стандартів якості житло-вого будівництва, другий же відповідав за підтримку і стимулювання іпотечного кредитування. За два пер-ших роки після початку функціонування цих органів позики з іпотеки збільшилися з 10 до 30 років, а кіль-кість громадян, що мали власне житло збільшилася з 40% до 66% населення [6].

Висновки. «По всій країні чоловіки і жінки, забуті в політичній філософії уряду, дивляться на нас, чекаючи вказівок, що їм робити, і справедли-вішого розподілу національних багатств. Я обіцяю новий курс для американського народу. Це не просто політична кампанія, це заклик до зброї», – з такими словами Ф.Д. Рузвельт вступає на пост президента США і починає програму «Новий курс», головна мета якої поставити країну на ноги після світової економічної кризи. Оцінюючи цю кампанію, необ-хідно підкреслити, що вона відповідала історичній епосі затвердження державно-монополістичного капіталізму і відображала тенденцію переходу США на стадію ГМК. Завдяки втручанню держави в еко-номіку країна змогла вибратися з кризи. За прове-дення політики «Нового курсу» Рузвельт залишився толерантний до всіх верств суспільства, врахував інтереси і зробив поступки робітникам і фермерам. Однак не можна сказати, що ця програма є перехо-дом до соціалістичного планування, а саме приватна власність залишилася незмінною, не було націоналі-зовано жодного підприємства і банку.

6

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018

Ще одним наслідком проведення цієї політики було зростання значущості великої буржуазії, вона мала вплив у всій економічній сфері, зачіпала про-мисловість, аграрний сектор і банківську систему. Концентрація виробництва і банків збільшилася, найбільш сприятливою програма була для груп монополістичного капіталу США.

Водночас не можна не зазначити, що програма «Новий курс» не була прийнята всіма громадянами країни. Так, похитнули вірність її постулатам при-хильники старих методів антиробочого законодав-ства. Опозиція посилилася із послабленням еко-номічної кризи, а це, своєю чергою, призвело до анулювання або порушення деяких законів. Амери-

канська Ліга свободи, наприклад, вимагала держав-ного невтручання, зниження податків на великий капітал і перехід до жорсткого курсу стосовно тру-дящих.

В основному політика Рузвельта містить риси ліберально-реформістського варіанту розвитку дер-жавно-монополістичного капіталізму. Найважли-вішим інструментом став державний бюджет, який фінансував численні соціальні і політичні проекти. З плином часу «Новий курс» зайняв гідне місце серед ліберально-демократичних сил, завдяки чому в наступному переобранні Ф.Д. Рузвельт знову здо-був перемогу і був обраний на пост президента на другий термін.

ЛІТЕРАТУРА:1. Александров В.В. Новейшая история стран Европы и Америки 1918–1945 гг. 3-е изд. М., 2010. 374 с.2. Аксенова М. История XX века. Зарубежные страны. Новая сделка. № 1. 2012. С. 136–139.3. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. М.: Норма, 2014. 712 с.4. Маркова А.Н. История мировой экономики. Хозяйственные реформы 1920–1990 гг. М.: ЮНИТИ, 2011. 687 с.5. Макконнелл К.Р. Экономикс / К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю. – М.:Республика, 2012. 815 с.6. Ригіна О.М. Історія держави і права Сполучених Штатів Америки: Новітній час (1914–2008 рр.): Курс лекцій. Дрогобич:

Видавництво «Коло», 2011. 326 с.7. Рузвельт Ф. Беседы у камина / пер. с анг. А.А. Шаракшанэ. URL: http://sharakshane.narod.ru.8. Фолсом Б. Новый курс или кривая дорожка? Как экономическая политика Ф. Рузвельта продлила Великую депрессию;

пер. с англ. А. Плисецкой под науч. ред. А. Куряева. М.: Мысль, 2012. 352 с.9. Фураев В.К. Новейшая история зарубежных стран: Европа и Америка, 1917–1945 гг. 3-е изд. М., 2011. 512 с.

7

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 УДК 34.05

Каткова Т. Г., кандидат юридичних наук,

доцент, доцент кафедри праваНаціонального аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

ПРИНЦИП НЕВТРУЧАННЯ ЯК БАЗОВИЙ ПРИНЦИП СХІДНОАЗІЙСЬКОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ

THE PRINCIPLE OF NON-INTERFERENCE AS THE BASIC PRINCIPLE OF THE EAST ASIAN LEGAL UNDERSTANDING

Стаття присвячена дослідженню даоського принципу невтручання в природний хід подій «у-вей» як базового принципу східноазійського праворозуміння. Аналізується різниця між підходом до Дао даосів і конфуціанців. Охарактеризовано став-лення даосів до правління та законодавства відповідно до принципу «у-вей». Відзначено, як принцип невтручання впливає на сучасні правові системи країн Східної Азії.

Ключові слова: принцип невтручання, праворозуміння, право КНР, Східна Азія, даосизм, порівняльне правознавство.

Статья посвящена исследованию даосского принципа невмешательства в естественный ход событий «у-вэй» как базово-го принципа восточноазиатского правопонимания. Анализируется разница между подходом к Дао даосов и конфуцианцев. Охарактеризовано отношение даосов к правлению и законодательству в соответствии с принципом «у-вэй». Отмечено, как принцип невмешательства влияет на современные правовые системы стран Восточной Азии.

Ключевые слова: принцип невмешательства, правопонимание, право КНР, Восточная Азия, даосизм, сравнительное пра-воведение.

The article is devoted to the study of the Taoist principle of non-interference in the natural course of events “u-wei” as a basic principle of East Asian legal understanding. The difference between the approach to Tao Taoists and Confucians is analyzed. The attitude of Taoists to government and legislation is described in accordance with the “u-wei” principle. It is noted that the principle of non-interference affects modern legal systems of East Asian countries.

Key words: principle of non-intervention, legal understanding, law of the PRC, East Asia, Taoism, comparative law.

В умовах реформування вітчизняної правової системи перед юридичною наукою загалом і порів-няльним правознавством зокрема стоїть завдання використання потенціалу різних правових сімей. Вивчення традиційних правових систем Східної Азії є новим для порівняльно-правової науки України, але необхідним через те, що кожного року збільшується кількість міжнародних договорів про співробітни-цтво між КНР та Україною. Особливої актуальності за таких умов набувають питання праворозуміння як фундаментального елемента будь-якої правової системи.

Метою статті є дослідження принципу невтру-чання в природний хід подій «у-вей» як принципу, який є характерним для правових систем КНР, Япо-нії, КНДР і Республіки Корея.

Однією з характерних рис традиційних правових систем Східної Азії, а також узагалі східної тради-цій права є даоський принцип «у-вей» – принцип невтручання в природний хід подій. Цей принцип, який є складником східноазійського праворозуміння, сформований під впливом філософської концепції даосизму.

Даосизм як релігійно-філософська система сфор-мувався на рубежі VI ст. до н. е. Його засновником уважається Лао-Цзи (604 р. до н. е.). Учення Лао-Цзи викладено в трактаті «Дао де цзін» – у різних варіантах перекладу «Книга про дао та де», «Книга про шлях і благу силу», «Книга про благий закон», «Канон шляху та благодаті», «Три вози».

Даосизм – один із трьох основних найвпливові-ших напрямів політично-правової думки стародав-ньої китайської цивілізації (нарівні з конфуціанством і легізмом), яка до наших днів дивує вражаючою спадковістю своїх культурних форм, зокрема управ-ління та філософствування. Китайська традиція не опрацьовувала подібне до європейського поняття права, однак наявність у ній правових звичаїв і зако-нів тут не підлягає сумніву, як і в інших місцях світу, де на зміну первісним соціальним інститутам прихо-дить державно-владна організація [1, c. 394].

Саме слово «Дао» зовсім не є винятковим надбан-ням даосизму. Воно належить усій китайській думці, і кожен філософ стародавнього Китаю бачив у ньому позначення істини або, точніше, правди і праведного шляху життя. Усі китайські мудреці – прихильники Дао. І хоча це поняття дало назву даосизму, нічого власне даоського в ньому немає. Це одна з найваж-ливіших категорій усієї китайської культури. Специ-фічне лише її осмислення даосизмом. Якщо в кон-фуціанстві Дао – шлях морального вдосконалення і правління на основі етичних норм, то в даосизмі Дао набуває значення вищого першопринципу світової субстанції, джерела буття всього сущого. Дао – це те, що дається людині перш, ніж вона пізнає сам себе, і Дао є те, що перейде від нас до майбутніх поко-лінь після того, як ми підемо. Що ж це таке? Класики даоської традиції дають туманну, але, по суті, дуже точну відповідь: усе те, що існує саме по собі, що не породжене людським розсудом і стурбованістю,

© Т. Г. Каткова, 2018

8

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 що не несе на собі друку натуги, напруги, насильства [2, c. 78].

У самому каноні «Дао де цзин» зазначено, що «Дао, яке може бути виражено словами, не є постійне Дао. Ім’я, яке може бути названо, не є постійне ім’я. Безіменне є початок неба і землі, те, що є безімен-ним, – мати всіх речей. Тому той, хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таємницю [Дао], а хто має пристрасті, бачить його тільки в кінцевій формі. Обидва вони (безіменне й те, що має ім’я) одного й того самого походження, але з різними назвами. Разом вони називаються найглибшими. [Перехід] від одного найглибшого до іншого – двері до всього чудесного» [3].

Якщо ж поняття Дао притаманне всій китайській думці, чим же відрізняються конфуціанство та дао-сизм?

М. Вебер щодо конфуціанства зазначає: «Китай-ський офіційний державний культ слугував інтер-есам усього суспільства, культ предків – інтересам роду, проте саме індивідуальні інтереси не врахо-вувалися ані в першому, ані в другому випадку. Усе більша деперсоналізація головних природних духів, перетворення їх культу в офіційний ритуал, вихоло-щування із цього ритуалу всіх емоційних елементів і наприкінці прирівнювання його до звичайних гро-мадських конвенцій – усе це було результатом зусиль шляхетного прошарку освічених інтелектуалів, які цілком ігнорували типові релігійні потреби мас» [4, с. 304]. Отже, виникала потреба в ученні, яке було формою індивідуального містичного та аскетичного пошуку порятунку, безсмертя. Для таких ідей у раці-оналізмі китайського чиновництва не було місця, оскільки вони не відповідали бюрократичному спо-собу ведення життя.

Відомий сходознавець В.П. Васильєв із цього при-воду указував, що загальний зв’язок усіх різнорідних систем даосизму (вчення Лао-цзи про чистоту й без-діяльність, проповіді Чисунь-цзи та Вей-бояня про довголіття і безсмертя, вчення Лу-шена про зілля, Чжан-дао-ліня – про талісмани, а з часів Ду-гуан-тіна наступні вчителі – виключно про релігійні обряди) містився в їх протесті проти конфуціанства, в прийнятті того, що не відповідає цьому вченню, в поєднанні під один прапор усіх незадовільних [5, с. 72–73].

На виокремлення двох філософських течій також вплинув ще один цікавий факт. Відлюдники в Китаї існували зі стародавніх часів. Вихід зі «світу» нада-вав час для роздумів і посилював містичне почуття. Так, Конфуцій і його суперник Лао-цзи жили у від-людності, не займаючи ані яких посад. Різниця лише в тому, що містики – Лао-цзи та Чжуан-цзи – від-кинули посаду заради свого порятунку, а Конфуція посади позбавили. «Мета порятунку» стародавніх відлюдників була: 1) виключно макробіотичною та 2) орієнтованою на магію: мета вчителів і невели-кої кількості учнів, що їх обслуговували, було довге життя й магічна сила. На цій основі виникли «міс-тичне» ставлення до світу та філософія, що на ньому базувалася.

Як зазначає М. Вебер, як у будь-якої містики, абсолютна байдужість до світу була самоочевид-ною та важливою макробіотичною метою. Як уже зазначалося, відлюдність була спрямована на про-довження життя. Для цього вимагалося жити відпо-відно до примітивної «метафізики», що включала передусім економне й раціональне поводження з безпосереднім джерелом життя – диханням. Те, що регулювання дихання може призводити до специфіч-ного стану мозку, підтверджується даними фізіоло-гії. Це призвело до наступного кроку: святий пови-нен бути «ні мертвим, ані живим» і поводити себе так, начебто й не жив [4, с. 309–310].

Система даосизму втілена в космогонічному дис-курсі, який зображує процес створення світу Богом (Дао) і розкриває мету людського життя – розвиток своєї свідомості задля досягнення Божественного вдосконалення і злиття з Дао. Практично ця система досягалася в тому числі за допомогою багатостадій-ної системи психофізичної підготовки [6, с. 139].

Своєю головною метою даоси вважали єднання зі світом, гармонію з природою, злиття з Дао, що має надавати людській поведінці природність, позбав-ляти її штучних і помилкових пристрастей. Злиття з Дао приводить до просвітлення, тобто до усвідом-лення природних законів життя, і формує здатність розуміння природного руху речей, для якого прита-манна «незмінна змінність». Вони переконані, що в житті немає нічого більш постійного, ніж зміни, і тому людина має жити тільки теперішнім момен-том, тобто тут і зараз. Злиття з Дао допомагає знайти довголіття, надприродні можливості й навіть без-смертя [7, c. 188].

Так, за тисячоліття свого існування даосизм напрацював різні практики досягнення просвіт-лення: 1) учення про правильне харчування та різні дієти; 2) дихальну гімнастику для оволодіння вну-трішньою енергією «ці»; 3) медитації для розвитку здатності й готовності до змін; 4) численні комплекси фізичних вправ. Такі практики здоров’я, як Цигун, Тай цзи цюань, У-син, Сан Дао, відомі всьому сві-тові та з кожним роком стають усе більш популяр-ними в країнах заходу й пострадянському просторі.

Центром даосизму є дбайливе ставлення та любов до всіх видів життя. Даоська філософія орі-єнтована на людей, а не на людей з людською жадіб-ністю. «Загальні справи» виступають в гармонії між людиною і природою [8].

Важливим складником учення даосизму є прин-цип бездіяльності «у-вей» – утримання від активних дій у вирішенні не тільки життєвих та етичних, а й політичних питань. Це не проповідь пасивності, а вчення про «діяння через недіяння». Іншими сло-вами, це дія відповідно до двох принципів: 1) жодне зусилля не має бути потрачене задарма; 2) не варто діяти проти законів природи. У цій формулі вони висловили своє розуміння того, що для досягнення своєї цілі найчастіше взагалі не потрібно нічого робити. Наприклад, не завдавати людям зла, болі, не сваритися та за допомогою цієї відмови від дій досягати багато. Водночас вони надавали перевагу

9

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 не імпульсивним і спонтанним поступки, а продума-ним і спланованим [7, с. 188].

Слово «вей», крім «діяння», має також значення: «звершення», «здійснення», «управління» тощо [9, с. 55] Саме на принципі «недіяння», на думку даосів, має ґрунтуватися вчинене правління. Мудрий правитель слідує Дао, спираючись на природні влас-тивості речей, і не намагається «упорядкувати Під-небесну» за допомогою штучних способів. Так від-новлюється початкове «таємне єднання» (сюань тун) і рівність усього сущого, тоді як відступ від Дао і принципу «недіяння» призводить до передчасної загибелі людей, порушення космічної гармонії та смути. З учення про управління на основі «природ-ності» й «недіяння» деякі даоські мислителі, напри-клад Бао Цзіньянь (IV ст.), робили радикальні висно-вки, стверджуючи несумісність з Дао станового поділу і навіть наявність государя, хоча ортодоксаль-ний даосизм ніколи не ставив під сумнів сакральний характер імператорської влади [10, с. 97].

Будь-яка особа будь-якої епохи, яка перебуває при владі, зобов’язана в силу своєї місії й повноважень здійснювати найактивніші дії, щоб «виправдати довіру» Неба, Бога, правлячої еліти, свого народу, виборців тощо, а також щоб цю владу не втратити в результаті невдоволення всіма перерахованими вище «особами» або в результаті завоювання її кра-їни іншою державою, яка не забуде скористатися будь-який її слабкістю, що стала наслідком недоско-налого правління. Тобто не дуже, здавалося б, актив-ної дії на вищій державній посаді.

Оскільки, «недіяння» – це якісно вищий етап діяння, щоб його досягти, потрібно бути освіченою, досконалою та непересічною людиною, необхідно багато й наполегливо працювати (займатися діян-ням). Простим смертним цей рівень незрозумілий і незбагненний, але їм дано інтуїтивно відчувати тих, хто досяг у їхньому середовищі, в суспільстві, дер-жаві такого рівня. Крім того, у низів є об’єктивний критерій істини оцінювання особистості й дій пра-вителя та еліти – це практика. За їхньої практичної діяльності, результат якої вони буквально відчувають «на власній шкурі», можна дуже добре судити, дося-гло правляче угруповання або уряд рівня «недіяння», «отримало» воно «мандат Неба», згодилися з його правлінням вищі сили тощо. Отже, «недіяння» – це вищий рівень найактивнішої, результативної і про-дуктивної діяльності правління (діяння) монарха й усякого будь-якого уряду, так само як у бойових мис-тецтвах принцип «знищення форми» є вищим ета-пом її досягнення, а досягнення «м’якості» є вищим етапом досягнення «жорсткості» [11, с. 60–61].

У відносинах правителів з підвладними прин-цип «у-вей» тлумачився як вимога утримуватись від утисків народу, як засудження корисливої активності правителів і багатіїв стосовно народу: «Якщо палац розкішний, то поля вкриті бур’янами і хлібосхо-вища пусті… [Знать] одягається в розкішні тканини, носить гострі мечі, не задовольняється [звичайною] їжею й накопичує надлишкові багатства. Усе це нази-вається розбоєм і хвастощами. Воно виявляється

порушенням Дао… Народ голодує, тому що власті беруть занадто багато податків… Тяжко управляти народом через те, що власті занадто діяльні». Отже, відповідно до вчення даосів, щастя і спокій людям приносить не активність, а, навпаки, бездіяльність. З одного боку, філософський заклик до бездіяльності стосувався владних структур, правителів і багатіїв як запобігання утискам народу. З другого ж боку, про-повідь пасивності означала заклики народу до від-мови від будь-яких протестів проти гноблення та утисків з боку можновладців. Саме в цьому полягали принципи політичного правління та його консерва-тизм [1, с. 396].

Керуючись принципом «у-вей» даоси нега-тивно ставилися до законодавства, оцінюючи його як насилля над людською природою, що породжує зворотне насилля. Лао-цзи стверджував: «Країна керується справедливістю, війна ведеться хитрістю. Піднебесну отримують у володіння за допомогою недіяння. Звідки я знаю все це? Ось звідки: коли в країні багато заборонних законів, народ стає бідним. Коли в народу багато гострої зброї, в країні збіль-шуються смути. Коли багато майстрів, множаться рідкісні предмети. Коли ростуть закони й накази, збільшується кількість злодіїв і розбійників» [3].

Так склалася китайська концепція управління як мистецтво м’яко та ненав’язливо, але своєчасно й доречно реагувати на природну зміну стану будь-якого процесу діяльності. На цій концепції виховува-лася ціла плеяда блискучих китайських керівників, які були принциповими дилетантами та відкидали про-фесійність. Вони управляли вільно, наче граючись, і досягали при цьому значних результатів [7, с. 188].

Варто зазначити, що принцип «у-вей», ґрунту-ючись на даоському філософському фундаменті, включив у себе елементи конфуціанської та дзен-буддійської традицій. Так, здійснювати правління, спираючись на доброчесність, згідно з Конфуцієм, означає бути подібним Північній полярній зірці – вона перебуває на своєму місці, всі інші з повагою її оточують [12, с. 11].

Принцип невтручання можна побачити також у таких висловах Конфуція. «Не поспішай і не женися за малими вигодами. Будеш поспішати, не зрозумієш справи; гнатимешся за малими вигодами, великої справи не зробиш» [12, с. 139]. «Не займай відомого місця, не заважай справі (не лізь не у свою справу)» [12, с. 155]. «Я не нарікаю на Небо, не зви-нувачую людей і, вивчаючи нижче, досягаю розу-міння вищого» [12, с. 158].

Саме таким має бути конфуціанське досконале правління. Воно не суперечить даоському уявленню про правління, якщо правитель здійснює своє прав-ління згідно з даоськими принципами – він поді-бний до Дао і є його провідником. Як же бути, якщо правитель є засновником держави або узурпатором, тобто йому мимоволі доводиться (часом дуже жор-стко) вторгатися в природний хід подій, займаючись державним будівництвом і питаннями зовнішньої та внутрішньої безпеки держави? Відповідь на це питання полягає в тому, що Дао притаманне взагалі

10

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 всім речам, відповідно до Чжуан-цзи. Усі наступні за даоським Дао є своєрідною еманацією, відображен-ням, зліпком Великого Дао. У них також є в наявності всі (або майже всі) його властивості, діють його ж закони. Важливо їх зрозуміти, тому захоплення дао-сизмом мало для давньокитайських правителів не тільки дозвільний інтерес, а й практичний, оскільки державі, нехай навіть збудованій протиприродним шляхом, також властиво Дао [13].

Упровадження принципу невтручання до право-вого поля сучасних держав Східної Азії відобра-жається, наприклад, у правотворчості, де спосте-рігається значний вплив звичаїв і традицій. Так, у правовій системі сучасного Китаю прийнята й діє відносна невелика кількість, порівняно з Україною, законів (на 2018 рік приблизно 300). За відносно неве-ликої кількості законів у китайській державі широко розвинена підзаконна правотворчість. Китайський законодавець воліє йти шляхом інтенсивного при-йняття окремих локальних актів правотворчості для більш оперативного реагування на зміни в країні соціально-економічного й (або) державно-політич-ного характеру. Центральна влада надає широкі пра-вотворчі повноваження органам влади на містах для оперативного прийняття відповідних правових доку-ментів щодо усунення наявних пробілів у регулю-ванні суспільних відносин. У КНР прийняття закону пов’язане з дотриманням довгих і складних проце-дур, що, на думку китайських учених, може при-звести до уповільнення соціально-економічного роз-витку держави. Місцева правотворчість настільки розвинена, що для успішної роботи в правовому полі КНР потрібно передусім вивчати чинне в тому чи іншому регіоні законодавство [14, с. 97–98].

Варто відмітити, що в конституційному та адміні-стративному праві, де принцип невтручання прояв-ляється особливо яскраво, абстрагування більшості населення від виборчих процесів та участі в політиці не сприймається самим населенням як обмеження його політичних прав.

Громадяни КНР голосують тільки на муніципаль-них виборах. Так, у ст. 2 Закону КНР «Про вибори в Загальнокитайські збори народних представників і до місцевих зборів народних представників різних ступенів» від 1 липня 1979 р. (зі змінами та доповне-ннями) зазначено: «Депутати Загальнокитайського зібрання народних представників, депутати зібрань народних представників провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування, міст з районним поділом, автономних округів обираються зборами народних представників нижчої ступені.

Депутати зборів народних представників міст без районного поділу, міських районів, повітів, авто-номних повітів, волостей, національних волостей, селищ обираються безпосередньо виборцями» [15].

Як справедливо зауважує Ю. Цвєткова, держави Східної Азії історично склалися як централізовані монархії з вертикально підпорядкованим чиновниць-ким апаратом і відсутністю участі й втручання насе-лення в державно-управлінські процеси [16, с. 164].

Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджу-вати, що в основі східноазійського праворозуміння лежить принцип невтручання в природний хід подій, який, ґрунтуючись на даоській філософії, не суперечить конфуціанському вченню та буддизму й об’єднує правові системи таких країн, як КРН, Япо-нія, КНДР, Республіка Корея, в традиційну правову сім’ю Східної Азії.

ЛІТЕРАТУРА:1. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 2: Філософія права / редкол.: С.І. Максимов (голова) та ін.;

Нац. Акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. – 1128 с.

2. Ван Цзянь. Даосизм как образ жизни. Вестник Бурятского государственного университета. 2011. № 6. С. 77–81. 3. Дао дэ цзин. URL: http://psylib.org.ua/books/_laotz01.htm.4. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий: опыты сравнительной социологии религии. Конфуцианство и даосизм

/ пер. с нем. и предисл. О.В. Кильдюшова. Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2017. 446 с.5. Васильев В.П. Религии Востока: Конфуцианство, буддизм и даосизм. 4-е изд. Москва: ЛЕНАНД, 2015. 192 с.6. Мозговий Л.І. Виникнення та розвиток філософії даосизму в контексті китайської культури. Вісник Дніпропетровського

університету. Серія «Філософія. Соціологія. Політологія». 2011. Т. 19. № 21(1). С. 137–142.7. Кузнецова Е.В. Источники формирования китайского менталитета. Вестник Кемеровского государственного универси-

тета. 2014. № 1(5–7). Т. 1. С. 187–190.8. Хоу Линь. Стремитская А.А. Даосизм как фактор гармонизации современного китайского общества. Ученые записки

Забайкальского государственного университета. 2013. С. 148–152. 9. Кобзев А.И. Вэй. Китайская философия. Энциклопедический словарь. Москва: Мысль, 1994. С. 55–56.10. Торчинов Е.А. Даосизм. Китайская философия. Энциклопедический словарь. Москва: Мысль, 1994. С. 96–97.11. Зиганьшин Р.М. Духовно-религиозные основы боевых искусств традиционного Китая: дисс. … канд. филос. наук.

Москва, 2006. 149 с.12. Конфуций. Суждения и беседы. Москва: Астрель: АСТ, 2010. 224 с.13. Зиганьшин Р.М. К вопросу о принципе «недеяния» в деле управления государством. Общество и государство в

Китае: XLI научная конференция / Ин-т востоковедения РАН. Москва: Вост. лит., 2011. 440 с. Ученые записки Отдела Китая ИВ РАН / редкол. А.А. Бокщанин (пред.) и др. Вып. 3. С. 325–327.

14. Трощинский П.В. Влияние традиции на право современного Китая. Журнал российского права. 2014. № 8. С. 94–105.15. О выборах во Всекитайское собрание народных представителей и в местные собрания народных представителей

различных ступеней: Закон КНР от 01.07.1979 (с изменениями и дополнениями). URL: http://chinalawinfo.ru/constitutional_law/law_npc_elections-2.

16. Цвєткова Ю. До питання про деякі характерні риси правових сімей східної традиції права. Порівняльне правознавство. 2012. № 3–4. С. 163–168.

11

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018 УДК 340.15:347.9(477)«4/15»

Ковальова С. Г., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри історії і теорії держави і права Чорноморського національного університету імені Петра Могили

СУСПІЛЬНИЙ МИР ЯК ЦІННІСТЬ У СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СВІДОМОСТІ (V–ХVI СТ.): ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПТУ

SOCIAL PEACE AS A VALUE IN MEDIEVAL EUROPEAN LEGAL CONSCIENCE (V–XVI СENTURIES): EVOLUTION OF THE CONCEPT

У статті встановлено етапи еволюції концепту суспільного миру та відповідної термінології в середньовічній європей-ській правосвідомості. Показано, що для позначення суспільного миру протягом V–ХV ст. уживалися терміни «королівський мир», «Божий мир», «земський мир», «мир». Гарантами суспільного миру на різних етапах були королі, церква, імператори, влада міст-комун. Мир сприймався суспільною правосвідомістю як одна з базових цінностей і запорука існування й функці-онування соціуму.

Ключові слова: суспільний мир, Божий мир, земський мир, середньовічне право, правосвідомість.

В статье определены этапы эволюции концепта общественного мира и соответствующей терминологии в средневековом европейском правосознании. Показано, что для обозначения общественного мира на протяжении V–ХV вв. употреблялись термины «королевский мир», «Божий мир», «земский мир», «мир». Гарантами общественного мира на разных этапах высту-пали короли, церковь, императоры, городские власти коммун. Мир воспринимался общественным правосознанием в качестве одной из базовых ценностей и залога существования и функционирования общества.

Ключевые слова: общественный мир, Божий мир, земский мир, средневековое право, правосознание.

The stages of public peace concept and the terms which were used are established. It is shown that the terms “Royal Peace”, “Divine Peace”, “Land Peace” and “Peace” were used. Social peace during different periods was guaranteed by some kind of authority – kings, Church, emperors, municipal power. Peace has a great social value for legal conscience of medieval society.

Key words: social peace, Divine Peace, Land Peace, medieval law, legal conscience.

Сучасна правова, політична, соціальна реаль-ність в Україні позначається бурхливими реформа-торськими процесами. Є закономірним, що на тлі таких перетворень певних змін зазнає правосвідо-мість українців, яка розвивається в напрямі засво-єння європейських цінностей, насамперед правових. У цьому контексті становить науковий і пізнаваль-ний інтерес реконструкція витоків і ранніх етапів еволюції європейської правової свідомості. Уста-новлення основних її рис і визначення векторів її еволюції протягом доби становлення європейської правової традиції дає змогу глибше осмислити місце українського суспільства на карті європейської пра-вової ментальності. Тому звернення до вивчення процесів становлення й розвитку європейської пра-вової психології і правової ідеології є важливим та актуальним.

У такому аспекті доцільним є звернення уваги науковців на ті поняття, ідеї та концепції, які були базовими для формування правового менталітету середньовічного соціуму. Одним із понять, виробле-них середньовічним європейським правом, був кон-цепт суспільного миру, що сприймався як важлива соціальна цінність й окремими суспільними стра-тами/станами, і суспільством загалом.

Концепт суспільного миру як один із базових складників середньовічного європейського права до сьогодні достатньо не вивчений у науці історії права. Побіжний аналіз питання можна зустріти в деяких історичних і культурологічних наукових працях,

присвячених дотичним проблемам медієвістики. Серед них варто виділити класичну роботу Г. Ейкена [1], у якій розглядається ментальність середньовіч-ного західноєвропейського соціуму. З-поміж сучас-них праць можемо назвати розвідку російського історика П. Уварова, присвячену проблемам соці-ального контролю й соціальної єдності в середньо-вічному західноєвропейському місті [2]. Зауважимо, що практично відсутні дослідження концепту сус-пільного миру в правовій традиції Центральної та Східної Європи. Однак відмітимо, що, попри брак наукових розвідок з указаної теми, тексти норматив-них правових і правозастосовних актів досліджу-ваної доби дають можливість зробити висновки як щодо сутності та змісту поняття суспільного миру, так і щодо його сприйняття середньовічною право-вою психологією й правовою ідеологією. Розвідка має на меті встановлення ролі та місця в середньо-вічній правосвідомості суспільного миру як однієї з важливих правових цінностей, що мислилась як передумова існування й функціонування соціуму.

Поняття суспільного миру відомо європейському соціуму ще з варварської доби. Протягом середньо-віччя (V–ХV ст.) цей концепт пройшов декілька еволюційних етапів. Водночас змінювалася термі-нологія, вживана для позначення вказаного поняття. Разом із формуванням і затвердженням нових термі-нів саме поняття зазнавало певних змін, які, втім, не зачіпали глибинних, сутнісних характеристик кон-цепту.

© С. Г. Ковальова, 2018

12

Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції № 1/2018

Раннє середньовіччя знало термін «королівський мир». Визначення цього терміна тодішнє право з його примітивною юридичною технікою не виро-било, але з текстів Варварських Правд ясно, що пору-шенням королівського миру вважалось застосування насильства, не легалізованого державою (по суті, королівською волею). Тож ранні варварські королів-ства намагалися зберігати суспільний мир і порядок уже на етапі формування державності. У Салічній Правді (V ст.), створеній під час правління першого короля франків Хлодвіга, порушення «королівськ�