ІСКОРОСТЕНСЬКА Т.М. klas.pdf · 2 Іскоростенська Т.М. Українознавство: Посібник для учнів 6 класу (ІІ курсу

ІСКОРОСТЕНСЬКА Т.М.

Посібник для учнів 6 класу

2

Іскоростенська Т.М. Українознавство: Посібник для

учнів 6 класу (ІІ курсу гімназії українсько-

філологічного профілю). – Тетіїв, 2019.

Рекомендовано методичною радою

Комунального закладу

«Тетіївський навчально-виховний комплекс

«Гімназія – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Тетіївської міської ради Київської області

(протокол № 1 від 30.08.2018 )

У посібнику подано матеріали про матеріальну й духовну

культуру українців. Тут розповідається про старовинні й сучасні

звичаї нашого народу, їх походження, а також йдеться про його

вірування, світогляд, знання та народну мудність. Зі сторінок книги ви

дізнаєтеся про найважливіші свята українців, їх побут та життя.

Посібник рекомендовано учителям курсу «Українознавство», а

також учням, які вивчають даний предмет.

3

№ уроку Тема уроку Сторінки

Передмова

5

ВСТУП. Я - УКРАЇНЕЦЬ 6

Українознавство як цілісна системна наука.

Українська людина, Україна та українство як

цілісні органічні частини вселюдства.

7

Я - дитина природи. Природовідповідність.

Українська людина у світі природи. 11

Краса життя, календарно-обрядовий цикл як її

відображення. 15

Вплив природи на людину. Вплив людини на

«здоров'я» природи. 20

Особистість, її складники. Становлення

особистості, її розвиток. 25

Українська мова - головний чинник існування

української національної особистості 28

Аналіз та оцінка себе як особистості. Плекання

власної особистості. Покликання людини. До

чого я покликаний.

31

Узагальнення та систематизація вивченого

впродовж теми 35

МОЯ РОДИНА, МІЙ РІД 37

Відображення ідеї роду в давній українській

міфології. 38

Я, моя родина, мій рід. Дерево мого роду як

дерево життя 42

Вічні цінності моєї родини та роду. Я

спадкоємець та продовжувач родових

традицій.

46

Народна мудрість про родинні та родові

цінності, єдність, цінність родини. 51

Моя родина у творенні української держави

Якою я бачу свою родину в майбутньому 55

Узагальнення та систематизація вивченого з

теми «Моя родина, мій рід» 56

4

МІЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД 57

Почуття та відтворення краси моїм народом 58

Традиційні ремесла українців як творчість та

господарська діяльність 62

Традиційні ремесла українців як творчість та

господарська діяльність. Гончарство. 66

Календарно-обрядове коло українців як

святотворення. Свято як явище об’єднання

українського світу

70

Краса рідного слова, пісні 74


теми «Мій український народ»

МОЯ ДЕРЖАВА - УКРАЇНА 80

Цінності української держави. 81

Українська мова – державна мова України,

державотворчий об’єднуючий чинник. 85

Звитяжність українського народу-

переможця. Українське лицарство від

найдавніших часів до сьогодення.

89

УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ У СВІТІ 95

Міжнародне співробітництво України у

світі. Діяльність Ярослава Мудрого та

Володимира Мономаха.

96

Військово-дипломатична діяльність

запорізького січового козацтва. Григорій

Орлик – маршал Франції.

100

Києво-Могилянська академія – міжнародний

освітній центр. 105

Зарубіжні історики, географи, мандрівники про

Україну. 110


теми «Україна та українці у світі» 114

5

Шановний шестикласнику! Ти вже знайомий з поняттям

«українознавство», знаєш, що вивчає ця наука, тобі відомі цікаві

факти з історії українців, їх звичаї і традиції. Цьогоріч ти значно

поглибиш свої знання з українознавства, вдосконалюватимеш

уміня й навички з предмета, виконуватимеш цікаві завдання,

готуватимеш креативні проєкти.

Мандруючи темами «Я-українець», «Моя родина, мій рід»,

«Мій український народ», «Моя держава – Україна», «Україна та

українці у світі», дізнаєшся про відображення ідеї роду в давній

українській міфології, традиційні ремесла українців як творчість та

господарська діяльність, календарно-обрядове коло українців як свято

творення і свято як явище об’єднання українського світу, про

українське лицарство від найдавніших часів до сьогодення,

міжнародне співробітництво України у світі та багато іншого.

Я книга допоможе тобі знайти відповідь на багато

запитань щодо походження, існування та розвитку

українського народу, його історію, побут, звичаї, традиції,

характер та ін. Цікавої тобі мандрівки! Бажаємо успіхів!

6

Твої головні завдання:

усвідомити значущість українознавства

як науки, що вивчає українську людину,

Україну та світове українство;

усвідомити себе дитиною природи;

розумти та пояснювати, що таке

природовідповідність, краса життя,

помічає її вияви;

усвідомити, що календарно-обрядовий

цикл є відображенням краси та бачить і

відчуває її;

розповідати про взаємовплив людини та

природи;

розуміти поняття «особистість»; знати її

складники;

усвідомити вплив мови на особистість;

що українська мова є головним чинником

існування української національної

особистості;

аналізувати та оцінювати себе як

особистість;

усвідомити необхідність плекання

власної особистості та здійснює це;

розуміти, що таке покликання людини;

звернти увагу на свій внутрішній світ;

запитати себе про своє покликання.

7

ПОМІРКУЙ

Що тобі відомо про Україну? Які складники України як держави? Що тобі відомо про територію нашої держави? Розкажи про історію виникнення України.

ПОПРАЦЮЙ

Намалюй національні та народні символи України

ПРОДОВЖ РЕЧЕННЯ

Етнос – це_________________________________________

Менталітет – це __________________________________

___________________________________________________

Українознавство – це _______________________________

___________________________________________________________

Культура – це ______________________________________________

___________________________________________________________

Культура поділяється на ___________________________________

8

Тобі відомо, що вивченням історії народу, його культури

займається спеціальна наука – етнографія. Назва ця походить від

грецьких слів «етнос» – народ і «графос» – пишу, що означає

народоопис. Термін «етнографія» можна замінити поняттям

народознавство. Якщо ми на уроках вивчаємо країнський народ, то

поняття «етнографія» можна замінити словом «українознавство».

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Етнографія вивчає походження народу, його суспільний

розвиток, культуру, мову, традиції.

Наука, яка вивчає Україну, називається українознавством.

Щоб вивчати наш народ, його історію, мову, культуру, побут,

звичаї і традиції українознавство тісно співпрацює з різними науками,

використовує їх досягнення та матеріали.

МОЯ ВЕРСІЯ

Пригадай, з якими науками співпрацює українознавство і склади кластер про це.

УКРАЇНОЗНАВСТВО

Наш народ – особливий, своєрідний, створений тільки йому

притаманними фарбами, і лише зберігаючи його неповторність, можна

довести, що ми гідні мати своє державу, займати почесне місце серед

найрозвиненіших країн світу. Щоби по-справжньому пізнати свій

народ, необхідно вивчати його історію, мову, культуру, яка творилася

співпрацює з такими науками:

використовує такі відомості цих наук, як:

9

і плекалася впродовж багатьох століть нашим народом, передавалася з

покоління в покоління, безперервно розвивалася і водночас зберігала

свої риси, які утверджувалися, поширювалися і ставали традиційними.

Об’єктом дослідження українознавства є народ, а, говорячи про

український народ, ми обов’язково повинні пам’ятати, що це,

насамперед, люди, українці. Але кого ж можна вважати українцями?

МОЯ ВЕРСІЯ

Склади асоціативний кущ до слова «українець».

УКРАЇНЕЦЬ

Українець – це людина, яка народилася чи виросла в Україні.

Незалежно від того, якою мовою вона спілкується, така людина

увібрала в себе енергетику етносу, тобто корінного народу,

особливості його світогляду, цінності й забобони.


Нація – це стійка людська спільнота, сформована на

підставі спільної історичної долі, культури, мови,

території, економічного життя.

Україна – найбільша європеська держава. Її територія становить

603,7 тис. км² і проживає більш 40 млн. осіб. Саме в Україні

знаходиться центр Європи. Наша держава має багату природу, родючі

землі, працьовитих і гостинних людей. Земля, на якій нині

розташована Україна, має багатовікову історію. Безліч народів

оселялося на ній, але ще більше прагнули завоювати наші землі,

зробити людей своїми рабами, проте патріотизм, волелюбність,

нескоримість українців не дозволили цього зробити навіть тоді, коли

ми залежали від інших держав.

ПРИГАДАЙ

З якими країнами межує наша держава? Які з них відіграли значну роль в історії України і

чому? Як ви вважаєте, чи можна Україну поставити в ряд

з айрозвиненішими європейськими державами і чому?

10

Україна відома у світі завдяки традиціям та культурній

спадщині. Зокрема, унікальним явищем в українській та світовій

культурі є петриківський розпис. Наприклад, українська вишивка –

феноменальне явище в художній творчості українського народу, вона

визнана світом як найкрасивіша, її нині використовують у своїх

роботах дизайнери та модельєри одягу зі світовим ім’ям. Крім того,

гопак – наш традиційний танець, який започаткували запорізькі

козаки, захоплює світ. Цей перелік можна продовжувати безкінечно. А

які українські досягнення відомі тобі?

ПРОЄКТ

Підготуй проект про традиції або культурну спадщину українців, завдяки яким Україна відома у світі.

УЗАГАЛЬНЮЄМО

1. Що таке етнос?

2. Як називається наука, яка вивчає історію

народу, його культуру?

3. Яким поняттям можна замінити термін етнографія?

4. Що таке культура і чим відрізняються між собою

матеріальна і духовна культура?

5. Дайте визначення поняття «українознавство»?

6. Чому варто вивчати українознавство?

7. Кого можна назвати українцем?

8. Чому Україна є європейською державою?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте матеріал уроку 1.

2. Вивчіть поняття «українознавство», «етнос».

3. Дайте усні відповіді на запитання з розділу

«Узагальнюємо».

4. Підготуйте проєкт, зазначений у змісті уроку 1.

11

Природа має велике значення для українського народу. Ми

здавна називаємо її «матінкою», тобто такою, яка дала життя, є

годувальницею, виховала, виростила нас, зробила справжніми

людьми. Природа присутня в історії нашого народу, її традиціях,

звичаях, обрядах, віруваннях, господарстві, творчості, культурі тощо.

Наприклад, пригадаймо назви племен, які багато віків тому проживали

на наших територіях: древляни (назва походить від слова «дерево», бо

жили вони в лісах), поляни (від «поле») тощо. Отже, як бачимо, роль

природи – величезна. І це не дивно, адже містить у собі майже все, що

є на планеті Земля: моря, озера, ріки, степи і ліси, рівнини і гори.

Клімат України сприятливий для здоров’я людей, хліборобства,

тваринництва, садівництва, розведення тварин, птахів, риби і грибів,

унікальних сортів лікувальних трав.

ЦЕ ЦІКАВО

Безмежно багата й родюча земля, тихі води, ясні зорі та

чисте, високе й глибоке блакитне небо України

відображені у гербі, прапорі народу. Зокрема, тризуб

порівнюється і соколом на полюванні, і з тризубом бога

морів та річок; прапор – із золотим пшеничним полем і

блакиттю неба.

Навіть будову світу наші пращури уявляли у вигляді дерева, яке

називали Світовим Деревом, Деревом Життя, Райським деревом,

Деревом пізнання. Світовим Деревом найчастіше зображали дуба,

рідше – сосна, верба, яблуня, береза, калина, липа тощо.

ЗВЕРНИ УВАГУ!

Вважалося, що Світове Дерево складається з трьох

частин – царств: 1) небо, де живуть Боги (на верхів’ї

дерева); 2) земля – люди (крона дерева); 3) підземний світ –

предки (коріння дерева). Кожне з трьох царств

зображалося у вигляді тварин, птахів чи небесних світил.

Так, верхній небесний світ представляють сонце, місяць, зорі та різні

птахи (соколи, голуби, орли, соловей, зозуля). Середній світ – бджоли,

куниці, домашні тварини. Нижній світ – бобри, риби, змії.

12

Окрім того, у вигляді дерева також зображали і родину, яка була

надзвичайно важливою для українців. Наприклад, відомий

український звичай складати родовідне дерево. Коли народжувалася

дитина, то обов’язково саджали дерева: якщо хлопчик – дуба, якщо

дівчинка – калину чи березу. Вважалося, якщо дерево буде добре

рости, то дитина також буде гарно розвиватися.

ЦЕ ЦІКАВО

Дерева використовували і як окрасу хати, і як оберіг.

Так, весільні рушники оздоблювали вишитими деревами,

які символізували створення сім’ї та захищали її від

негараздів. Зокрема, перед Великоднем святили вербу як

символ перемоги життя над смертю, на свято Івана

Купала дім прикрашали зіллям, а гілочки окремих дерев

увесь рік прикрашали покуть, відганяючи злі сили. До речі, дерева були

ритуальними елементами на весіллях – це гільце чи вільце, яке вбирали

стрічками, квітками та різноманітними ласощами. Навіть ялинка,

яку прикрашають на Новий рік, теж має магічне значення.

У народі кажуть: «Без верби і калини нема України». Це справді

так, адже дуб, верба і калина були наділені українцями магічними

властивостями.

З’ЯСОВУЄМО І ВИВЧАЄМО

Священним деревом українців є дуб. Його вважали «царем

дерев», у кроні якого живе «цар птахів» - орел або сокіл. У

давнину дуб слугував храмом, під ним здійснювалися

релігійні обряди, жертвопринесення. Дуб є деревом

слов’янського бога грому та блискавки Перуна і

вважається символом мужності. «Міцний, як дуб», - кажуть у народі

про сильного чоловіка, адже дуб уособлює в Україні чоловіка.

Жіночим символом була верба, яку вважали прадеревом життя, а

Чумацький Шлях – її відображенням на зоряному небі. Недаремно

верби завжди саджали обабіч шляхів. Крім того, вербу широко

використовували під час різних свят, наприклад, Вербної неділі перед

Великоднем, та на Купайла.

ЦЕ ЦІКАВО

Українці вірили, що від верби походять люди. У найдавніші

часи це дерево символізувало Богиню чародійства, яка

дарувала людям дітей. Відрізана гілочка верби навіть без

коріння приживається в будь-якому ґрунті. З вербового гілля

повитухи готували перш купівлю для новонароджених, промовляючи:

«Я верба швидко росте, щоб і дитина так швидко росла».

13

Широко використовували вербу й у різних магічних обрядах та

побуті: вербовою лозиною розганяли грозові хмари, вперше навесні

виганяли худобу на пасовище, зупиняли пожежу, шукали воду для

копання криниці, про це й приказка: «Де верба, там вода». Зі свяченою

вербовою гілкою обходили все господарство, щоб уберегти його від

недоброго ока та злих сил, із цією ж метою обсаджували вербою

криниці. Сухими вербовими гілочками розпалювали піч для випікання

великодніх пасок, а освяченими вербовими «котиками» лікували

горло. Вербовим віником обмітали стіни хати, щоб все недобре

виміталося з неї. Також свячену вербу клали в домовину покійному.

Жінки використовували вербове листя як добрий косметичний засіб

(ним натирали щоки, щоб були рум’яні), а козаки вербою «склеювали»

рани та лікували різні хвороби.


Калина – одна зі священних рослин, що символізує жінку

та її здатність народжувати дітей. До цієї рослини

ставилися великою повагою, її не можна рубати,

топтати ягоди. Наруга над нею вкривала людину ганьбою,

так само, як убивство лелеки. Ще давні слов’яни помітили, що

кісточка калини схожа на серце, тому ця рослина стала символом

любові, краси, жіночої вірності.

Важлива роль належить калині в різних обрядах, особливо на

весіллі – нею оздоблювали весільне гільце, прикрашали коровай,

вплітали нареченій у весільний вінок.

Калина символізує свято Коляди, Різдва світу. Нею

прикрашають дідуха та різдвяні короваї. Біля хати завжди садили

калину, взимку її ягоди клали між шибками. Калиновий чай, квіти,

ягоди та кора – найкращі ліки від застуди, кашлю, при кровотечах і

хворобах шлунку.


Світ звірів тісно взаємодіє зі світом рослин. Як Світове

Дерево пов’язує три світи, так і тварини пов’язані з

кожним із них: риби, змії – з нижнім, земноводним; звірі,

свійські тварини – з середнім, власне землею; птахи – з

верхнім, небом.

Змія – хранителька підземного світу, древній символ родючості,

вона також є охоронцем входу в підземне царство мертвих, Вирію. За

легендами, змія навчила людей пізнавати цілющі рослини.

14

ЦЕ ЦІКАВО

Цар зміїв навесні своїм шипінням пробуджує зміїний рід

(Благовіщення, 26 березня), на Купайла збирає своїх

підданих, дає накази, призначає кожній змії жертву (кому

кого жалити, а кого не кусати), а перед Здвиженням (14

вересня) – заслуховує звіт усіх гадів про те, як вони провели

літо. Зокрема, трипільці вважали змію (вужа)

покровителькою домашнього вогнища.

У слов’ян царем звірів вважався ведмідь. Він – господар лісу,

покровитель полювання. Однак найпопулярнішою була ведмедиця. У

її честь навіть названо два сузір’я: Велика і Мала Ведмедиці. Здатність

ведмедя впадати у сплячку взимку і пробуджуватися навесні породила

уявлення про смерть і воскресіння богів.


Ведмідь і людина у повір’ях слов’ян вважалися родичами, бо

ведмідь, як і людина, може ходити на двох ногах, лазити по

деревах, а також він має ступні й пальці. Крім того,

мисливці кажуть, що собака на ведмедя гавкає так само, як і

на людину, а не так, як на інших звірів. До того ж, ведмідь

ніколи не їсть людину.

Ведмідь користувався великою пошаною у власників худоби, бо

вважався охоронцем домашніх тварин. Його кігті, лапи, голова часто

служили оберегами, які чіпляли на стайнях чи хлівах для забезпечення

здоров’я худоби. Шерстю ведмедя обкурювали курники, хліви.


Соловей. Назва цієї маленької пташки, спів якої часто

порівнюється з українською мовою, походить від

давньоруського «славій» - той, що співає пісню богам.

Недарма його вважають віщим птахом. Він провісник

Богині Весни: його спів завжди сприймається як щасливий Божий

знак, а його відсутність – як передчуття біди. Солов’я називали

співцем любові й щастя, тому весняними вечорами виходили на вулиці,

щоб послухати спів свого улюбленця.


1. Чому українці називають природу «матінкою»?

2. Яка роль природи в історії та символіці нашої

держави?

15

3. Яке значення дерев у житті нашого народу? Що вам відомо

про Світове Дерево?

4. Які дерева є священними для українців і чому?

5. Розкажіть про уявлення народу про дуба, вербу й калину.

6. Як світ звірів пов’язаний зі світом рослин?

7. Розкажіть про ставлення давніх людей до змії, ведмедя та

солов’я. Чому вони були священними?



2. Дайте усні відповіді на запитання з розділу


Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, що виробилися

протягом багатьох століть. Але звичаї не відокремлені від буття

народу. Вони живуть у рухах, діях, баченні світу, у взаєминах між

людьми, формують духовну культуру народу і, звичайно ж, впливають

на процес створення народної творчості.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного

і суспільного життя.


Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в

найменших щоденних і найбільших всенаціональних

справах. Звичай а також мова — це ті найміцніші

елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в

одну націю.

В усіх народів світу існує повір’я, що той хто забув звичаї своїх

батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний

син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він

загублений для свого народу.

16

Новорічний дідух

Різдвяний «павук»

Купальський обряд


Звичаї – це повсякденні загальноприйняті правила

поведінки, що склалися історично, на основі людських

стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних

і тих же дій та усвідомлення їх значення.

Обряди – це символічні дійства, які виконували під час найбільших

свят чи важливих подій у житті родини чи народу.

ВАЖЛИВО

Обрядовість українців поділяється на: родинну, або

сімейну і календарно-обрядову, якої дотримувалися під час

святкування початку чи закінчення певних сезонів,

природніх циклів – зими, весни, літа, осені.

Одним із найдавніших видів усної поезії народу є календарно-

обрядові пісні, які відображали

кожен цикл хліборобської праці в

різні пори року. У цих піснях дуже

часто відтворюється трудовий

процес: зображали рухи, які

символізують оранку, сівбу, жнива

тощо. Всі календарно-обрядові пісні

відзначаються ліризмом. Це ніби

художнє відображення самого життя

в піснях, хороводах, іграх, танках.

Всі образи для своїх виробів, для пісень і

обрядів українці брали з природи, спираючись

на естетичний смак і красу.

Кожен обряд, який здійснювали наші

предки був сповнений магії, використання

певних предметів, трав, і зазвичай поетичний

чи музичний супровід. Наприклад, під час

виконання веснянок

виконували пісні, водили

хороводи, оспівуючи красу весняної природи, її

багатство. Свято Купала, день літнього

сонцестояння, супроводжувалося плетінням вінків

із лугових і лісових квітів, а Коляда – іграми,

жартами, віншуванням, рядженням.

Кожен обряд був окрасою буденного життя,

адже на великі свята прибирали дім, вбиралися у

святковий одяг, готували багаті страви,

запрошували гостей тощо. Ось, зокрема, на Зелені

17

Обрядове печиво «жайворонки»

свята дім прикрашали зеленню, квітами, травами, на Новий рік

ставили дідух, оздоблювали його сухими квітами, травами, яблуками,

горіхами та іншими ласощами – свою обрядову роль він виконував

протягом усіх різдвяних свят. На Різдво відвідували рідних,

запрошували до себе на гостини, а до Великодня дім і подвір’я

повинні були вже бути прибрані й підготовлені до літнього робочого

сезону. До речі, мало відомо, що традиційною окрасою різдвяних свят

були «голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з яйця, з

обох боків проколювали два отвори і просовували через них

кольоровий папір або сухі трави. Такі вироби підвішували до сволока,

що ототожнювалося із сонцем. Такими прикрасами на Прикарпатті

були «павуки» із стебел соломи, які утворювали геометричну

прикрасу.

ЦЕ ЦІКАВО

Краса і добро – невід’ємні в народних звичаях і обрядах.

Люди завжди допомагали один одному, рятували від голоду

і холоду, всілякої біди. Ось в першу чергу навесні починали

оранку в сиріт та вдів, бо їм нікому було допомогти.

Пам’ятали і про померлих родичів, яких традиційно

відвідували двічі на рік: після Великодня і на Зелені свята, приносили

на цвинтар їжу, солодощі, але перед цим прибирали могилки, садили

світи, кущі.

Навіть страви, які подавалися під час

певних обрядів, теж обов’язково повинні були

бути привабливими. Згадаймо хоча б писанки й

крашанки, які готували на Великдень або ж сам

обрядовий хліб – пасочку, чи обрядове печиво

«жайворонків», «голубів», яких матері випікали

для дітей, щоб вони, ходячи вулицями,

закликали птахів з вирію.


У календарних обрядах мала значення не лише зовнішня

краса людей, предметів побуту, обрядової їжі тощо, але й

естетика мови, її культура. За народними уявленнями,

кожна пора року мала свого покровителя. Скажімо, Юрій

правив весною, Петро – літом, Микола – зимою, Дмитро – осінню.

Люди переказують слова, якими вони користувалися. «Святі

Петро з Павлом тримають ключі од світу. Вони передають їх

Дмитрові, а той замикає тепло, і коли утворюється на землі груда,

погукує Миколаю: «Брате, пусти зиму!». Микола, перебравши ключі,

18

Зустріч весни

починає сипати снігом, а коли вже немає чим трусити, передає

відмикачку весняному Юрію: «Брате, трать зиму!». Або, наприклад,

коли дівчата вперше йдуть співати веснянок, то звертаються гуртом до

старших: «Благослови, мати, весну закликати! Весну закликати, зиму

проводжати!».

До речі, в колядках, щедрівках теж бажали господарю,

господині, всьому дому лише достатку, врожаю, здоров’я тощо: «Роди,

Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю, на Новий рік, на щастя, на

здоров’ячко!». За звичаєм, засівальників, щедрувальників приймали

залюбки, запрошували до хати, пригощали. Зустрічаємо не лише красу

людських взаємин, алей любов і

повагу до тварин. Пригадайте, хто

на Святвечір першими куштують

кутю та інші страви? Так, саме

домашні тварини: собака, як

охоронець господи, корова, як

годувальниця сім’ї та інші. Навіть

деревам у саду господар розносив

ритуальні поїдки. Повагу до птахів

бачимо, зокрема, в діях, які

виконували, коли вперше побачили ластівку: брали грудочку землі й

жбурляли їй услід, примовляючи: «На тобі, ластівко, на гніздечко, а

людям на добро!».

Однією з умов довгого життя і зовнішньої краси людини є її

здоров’я, про яке турбувалися під час багатьох календарних свят.

Наприклад, у день Сорока святих, 22 березня, існував обряд «топтати

ряст»: усі, навіть літні й кволі, виходили в поле і, притупцюючи

ногами на зелених сходах, казали: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже,

потоптати і того году діждати!». На Юрія (6 травня) до сходу сонця

йшли в поле і ходили по росі, а також збирали її в спеціальні

пляшечки, якою потім змащували рани, бо вважали її зцілюючою.

Ознакою краси була і працелюбність людини, адже більшість

звичаїв, традицій та обрядів передбачають виконання певних робіт або

ретельну підготовку до них.

Все, що виконувалося під час календарно-обрядового циклу

передбачало щасливе майбутнє, а також красу в побуті, здоров’я,

стосунки між людьми, ставлення до природи та інші.

19


1. Яке значення мають звичаї в житті українців?

2. Як у народі ставилися до тих, хто забував

звичаї?

3. Дайте визначення понять «звичаї», «обряди».

4. Назвіть різновиди, на які поділяється обрядовість українців?

5. Яке значення пісні під час виконання народних обрядів?

6. Розкажіть про обряди, які виконувалися під час календарних

свят.

7. Як українці прикрашали оселю на календарно-обрядові свята?

8. Які обрядові страви готували на календарні свята?

9. Чому для людей було так важливо творити добро під час

календарних свят? Наведіть приклади.

10. Розкажіть про естетику мовлення і мови під час свят

календаря.

11. Які обряди дотримання здорового способу життя виконували

під час календарних свят?



2. Вивчіть поняття «звичаї», «обряди». 3. Дайте усні відповіді на запитання з розділу


20

Людина — частина природи. Життя людини, як і життя інших

організмів, залежить від умов природи — достатньої кількості їжі,

повітря, води. Людина мешкає в оточенні тіл природи. Отже, природа

відігравала і відіграє велике значення у житті людини, адже це: спосіб

життя і виживання, господарська діяльність, побут, вірування і

світогляд людей, народні знання, духовна і матеріальна культура

тощо. Адже, щоб існувати на цій Землі людині потрібно їсти, а

рослини і тварини забезпечують її продуктами харчування. Аби

здобути їжу, потрібно працювати і мати для цього знаряддя праці, які

виготовляли з природних матеріалів.

Без житла теж вижити людині

неможливо, а для цього в давні часи

використовували печери, а пізніше із

природніх матеріалів навчилися будувати

житло, а корисні копалини, природні ресурси

(вугілля, торф, дрова, а в наш час – природній газ) зігрівали у холодну

пору року.

Здавна наш народ використовував багатства природи і для

виготовлення предметів побуту (зокрема, посуду, який навчилися

випалювати із глини), одягу (як відомо, його теж виготовляли із

природніх матеріалів: льону, коноплі, шкіри тварин та ін.). Саме

природа подарувала українцям багату господарську діяльність:

хліборобство (вирощування злаків), тваринництво (розведення різних

видів домашніх тварин), птахівництво, мисливство, рибальство,

бджільництво, городництво, садівництво тощо.

До речі, природа відіграла вирішальну роль і у формуванні

духовності українців, а це уявлення та вірування (боги, демони, духи,

які опікувалися природою і людиною), звичаї, традиції, обряди,

народні знання (календар, астрономія, метрологія, метеорологія,

медицина та ін.). Навіть сім’я пов’язана з природою, наприклад,

історія родини зображується у вигляді дерева.

ПОДУМАЙ!

Подумайте, які риси характеру притаманні здавна

українцям, складіть з ними асоціативний кущ «Українська

21

людина». Як природа вплинула на формування характеру нашого

народу? Зробіть висновки за допомогою сенкана.

1 іменник

2 прикметники

3 дієслова

Речення з 4 слів

1 слово-синонім до першого слова

Зупинимося на окремих аспектах впливу природи на людину. На

формування української душі впливає клімат, ландшафт, рельєф,

географічне положення, флора, фауна місцевості. З давніх-давен люди

наділяли природу надзвичайними властивостями: народ славив світлі

небесні сили, годив темним силам, щоб пригорнути до себе ласку

неба, щоб примусити все навколо служити на користь його життєвим

потребам.

Так, велике значення в житті й діяльності українців мали

астрономічні знання. Спостерігаючи за небом, сонцем, місяцем,

зорями, людина уявляла себе

невід’ємною частинкою

всесвіту, хотіла зрозуміти своє

місце у ньому, а відтак

узгоджувала свою діяльність з

природним плином небесних

світил. Уже за часів трипілля,

розрізняючи на небосхилі

рухомі й нерухомі планети,

люди вміли визначати на основі

місцезнаходження сонця і

22

місяця весняне та осіннє рівнодення.

Тоді ж з’являється перший календар, одним із найдавніших

символів якого вважають восьмипроменеву зірку: по вертикалі вгорі

та внизу – Різдвяний та Купальський цикли, а по вертикалі –

Великодній та осінній цикл збирання врожаю.

За сонцем орієнтувалися в сторонах світу

(схід, захід, північ, південь), а також визначали час

доби, який у народі мав свої значення: «рано»,

«вполудне», «увечері», «ніч». Рух місяця був

покладений в основу народного річного

календаря, що ділився на 12 частин, які й

отримали свою назву від цього ж небесного

світила. Окрім фази календарного місяця також

мали свої традиційні назви – «молодик», «підповня», «повин»,

«остання квартира». Після заходу сонця час визначали за

розташуванням сузір’їв: «Уже Віз (тобто Велика Ведмедиця)

перевернувся – скоро світатиме». Народні уявлення бачимо і в назвах

сузір’їв зодіаку: Плеяди «Квочка», «Курочка», «Молочний Шлях»

(Чумацький Шлях), «Вечорниця», «Зірниця», «Денниця» (Венера).


Величезне значення несуть і назви місяців і днів тижня, що

відображають зміни в природі:

Березень – пов’язаний із витіканням березового

соку.

Квітень («цвітень», «краснець», «водолій») – знаменує

пробудження природи та розквітання дерев, яким поклонялися.

Травень («май», «травник») – засвідчує ріст трав тощо.

З магнітними полями планет та організмом людини пов’язується

і семиденний тиждень («сідмиця»), який у давніх уявленнях постає у

вигляді семипроменевої зірки.

ВАЖЛИВО

Вважалося, що кожен день мав свою планету-

покровителя і колір, а отже наділявся певними

властивостями, що й досьогодні збереглися в народній

пам’яті:

Понеділок – присвячений місяцеві; це чоловічий, важкий день, коли

не слід починати нову справу, вирушати в дорогу.

Вівторок – другий («вторий») день тижня, покровительствує

Марс, покровитель воїнів; легкий і щасливий день.

Середа – «середній» день тижня, яким опікується Меркурій

(Єремис). Цей жіночий день присвячувався богині Дані.

23

Четвер – «четвертий» день тижня, який слов’яни присвячували

Перунові і Дажбогові, приносили жертви біля священних дубів. Це

активний для роботи день, але несприятливий для мандрівок.

П’ятниця – «п’ятий» день тижня, пов’язаний із Святою

П’ятницею, що уявлялася в образі літньої жінки та була

покровителькою шлюбу. Це поминальний день, коли згадували

померлих родичів і намагалися не працювати голкою чи веретеном,

щоб не «проколоти» їхньої душі.

Субота – «спокій», у цей найкраще було вирушати до святих місць,

а також спілкуватися з богами та іншими людьми.

Неділя – день відпочинку («неділання») – уявлялася в образі молодої

красуні з довгим золотим волоссям.

Звичайно ж, метеорологічні знання, а саме народні прикмети

виникли теж на основі спостережень за небесними світилами, станом

рослин, поведінкою тварин та інших явищ природи (див. урок 6

портфоліо за 5 клас).


1. Чому здавна людина надзвичайно залежала від

природи?

2. Як у давні часи українці використовували багатства

природи?

3. Продовжте речення: З давніх-давен люди наділяли природу

надзвичайними властивостями…

4. Розкажіть про астрономічні уявлення нашого народу.

5. Як природа відзначилася у назвах місяців року?

6. Що вам відомо про походження назв днів тижня?


1. Опрацюйте матеріал даного уроку. Перекажіть його зміст. 2. Дайте відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо». 3. Знайдіть у додатковій літературі та запишіть у розділ «Мій словничок» пояснення назв літніх, осінніх та зимових

українських місяців.

24

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

25

У житті й світогляді українців важливе місце посідали уявлення,

вірування та повір’я.


Уявлення – це образ предмета чи явища, створений

уявою людини.

Вірування — думки про світ, зароджені не стільки

розумом, як почуванням.

Повір’я – своєрідні народні уявлення про залежність людини та її долі

від явищ навколишнього світу.

Українці вважали, що людина складається з тіла і душі. У давні

часи наш народ не мав єдиного уявлення про душу людини.

Припускали, що їх існує декілька, але з прийняттям християнства

вірили в одну душу, яка після смерті людини продовжувала існувати й

залежно від способу земного життя людини здобувала інший вигляд.

Вважалося, що душа після покидання тіла, як і людина, могла їсти,

пити, розмовляти. Душам тих людей, які жили праведним життям, у

потойбічному світі ведеться дуже добре, а душі грішників –

караються: голодують, змушені їсти золу, блукати між світами тощо.

Люди вважали, аби потрапити в рай, потрібно

заробити це добрими справами.

Інколи душа ототожнювалася з долею: доля

– душа предків, доля – ангел, доля – душа

людини, або її двійник. Люди вважали, що доля

вмирає разом з людиною. Деякі стверджували, що

вона лежить в могилі разом з людиною, тому

варто перескочити через могилу, щоб пробудити

її. В окремих випадках вірили, що долі – це живі

люди, які вночі навідують живих родичів.

Уважали, що вони навідують рідних на великі

свята, тому існував звичай після святкувань на ніч залишати

частування для померлих.

Українці вірили, що долею обдаровує людей Бог, а також батьки

дитини. Вважали, що долі неможливо оминути, її не можна ні продати,

26

ні купити, ні обміняти – вона завжди знайде людину, якій належить.

Від неї не сховаєшся і не втечеш. Доля завжди залишала дітей, яких

прокляли батько або мати. Доля вимагає пошани від людини, тобто

вона повинна в житті займатися саме тим, що їй суджено.

Доля часто попереджає свого власника про небезпеку чи

нещастя. Тоді людина сумує, нудиться, відчуває втрату сил. Доля

може плакати, кликати людину туди, де повинно статись призначене

їй. За повір’я Доля, як і Недоля, з’являється людині протягом року.

Проте лише на Різдво, Великдень, Щедрий вечір можна побачити її у

вигляді двійника. Якщо на Різдво людина вийде у двір з ложкою, якою

вечеряла, то побачить свою долю. Вона з’явиться на вулиці і покличе

її по імені.

За народними повір’ями

існували люди з двома душами – це

упирі, які завдавали всім великої

шкоди: пошесті, повені, посухи,

вампіризм. Упирями ставали недобрі

люди, які жили лише злим і запродали

душу нечистому.

Як і інші народи, українці

надавали великого значення сновидінням. Вважалося, що Сон – це

добрий і нестрашний кудлатий чоловік з чотирма очима, який мав

добру помічницю Дрімоту. Вони мали дивовижну силу.

ЧИТАЙЛИК

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота — коло плота.

Питається сон дрімоти:

— А де будем ночувати?

— Де хатонька теплесенька,

Де дитина малесенька,—

Там ми будем ночувати,

Дитиночку колихати.

Ой на кота та воркота,

На дитину та й дрімота,

Котик буде воркотати,

Дитинонька буде спати.

Кожна людина бачить сни: кольорові чи картинки чорно-білі.

Без снів нема життя. А часом сни не дають жити...То ж чи вірити

снам? Хто як бажає. Але не можна дивитися на сни, як на те, що не

27

має для тюдини ніякого значення. Із давніх-давен люди намагалися

розгадати таємниці снів. Упродовж тисячоліть, століть із уст в уста

передавалися спостереження над снами і дійсністю. За уявленнями

предків, сни дають багато підстав задуматися над тим, що було, що є і

що буде. Уважним до народних традицій, сон неодмінно вкаже на

багато знань, набутих колективним розумом і серцем народу.

ЦЕ ЦІКАВО

Ось, зокрема, деякі тлумачення снів предками:

Ангела бачити уві сні - добрі новини або пересторога

перед нерозсудливим вчинком; чути голос ангела - недобра

ворожба; бути ангелом - для здорового - успіх, для хворого

- терпіння; розмовляти з ангелом - близька смерть когось

із родичів; ангел вві сні - щастя, радість, душевна рівновага.

Присниться баба - плітки; кілька баб уві сн і- зрада коханої

людини; бабуся - одержите менше грошей, ніж сподівалися.

Бачити березу - будеш покараний;вилазити на березу -

переживеш щось приємне; зелена береза - щастя і здоров'я; суха -

невдача; неприємність, горе.


1. Поясніть різницю між уявленням, повір’ям,

віруванням.

2. З чого, за уявленнями предків, складалася людина?

3. Що потрібно було робити і як жити, щоб потрапити у рай?

4. Розкажіть про уявлення наших предків про долю.

5. Що вам відомо про людей, які мали дві душі?

6. Якого значення українці здавна надавали сновидінням?

7. Розкажіть про тлумачення снів українцями.


1. Опрацюйте матеріал уроку 5. 2. Дайте відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо». 3. Знайдіть і підготуйте розповідь про тлумачення українцями снів.

28

Нашою національною мовою є українська. Вона належить до

слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Українською мовою

розмовляють близько 45 млн. осіб, більшість із яких живе в Україні.

Українська мова є державною мовою в Україні, офіційною – в

Придністров’ї, а також поширена в Білорусі, Молдові, Польщі, Росії,

Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій

Британії, Канаді, США та інших країнах, де ивуть українці.

ЦЕ ЦІКАВО

Давні слов’яни вже в самоназві, яка походить від

поняття «слово», підкреслювали зрозумілість своєї мови на

противагу незрозумілим мовам сусідів, яких промовисто

нарікали німцями, тобто «німими».

Українською з ХVІ ст. називали мову жителів українських

земель Речі Посполитої, однак до середини ХІХ ст.. про мову, яку ми

зараз так називаємо, переважно говорили «руська мова».

ВАЖЛИВО

Українська мова належить до давньописемних мов,

тобто нашому письму понад тисячу років. Нині

українська посідає 21 місце в переліку найпоширеніших

мов світу.

У Великому князівстві Литовському українська була державною

мовою, спільною для українців та білорусів. Нею писали законодавчі

акти в Молдовському князівстві. За деякими відомостями, навіть

бахчисарайські хани листувалися українською з турецькими

султанами.

Українська мова є однією з найбагатших і найбільш розвинутих

мов світу. Багатство її визначається передсім щедрістю лексики й

фразеології. А ще в неї унікальна милозвучність – виразно

29

вимовляються майже всі звуки та не існує різкої відмінності між

вимовою наголошених і ненаголошених складів.


Українська мова є другою чи третьою з-поміж

слов’янських мов за кількістю мовців.

1928 року в Парижі відбувся Міжнародний конкурс мов, під час

якого фахівці визнали українську однією з наймилозвучніших у світі.

Вона посіла третє місце, поступившись лише французькій та

італійській.


Попрацюй з матеріалами мережі Інтернет: знайди і

випиши в розділ «Мій довідничок» цікаві факти про

українську мову.

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

30

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………


1. Яка мова є національною в нашій державі і

чому?

2. Пригадайте, що вам відомо з історії походження української

мови з 5 класу?

3. Які цікаві факти з історії української мови ви знаєте?

4. Чому українська мова визнана однією з наймилозвучніших?

5. Які цікаві факти про нашу мову вам відомі?


1. Опрацюйте матеріал уроку 6. 2. Дайте відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо».

31

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є

найважливішим складником національної культури. Передача всіх

культурно-історичних традицій батьків, дідів і прадідів завжди

гарантувала вічність життя нації.


Слово «виховання» походить від «ховати»,

«переховувати», тобто оберігати, опікуватися дитиною,

а отже, навчати пристойно поводитися, здобувати

освіту, розширювати світогляд, моральні норми.

Виховання повинно готувати дитину до самостійного життя.

Бачення світу мирного хлібороба, закоханого в землю, ліс, річку,

дерева і квіти з роду в рід передавалася наступним поколінням. Проте

потреба захищати цю землю від чужоземних загарбників виробляла

стійкість і мужність, вимушену войовничість і патріотизм. Не

піддаватися чужим культурним впливам, чужій вірі — риси,

притаманні здавна нашому народу.

ВАЖЛИВО

Кожен українець мав знати свій рід до сьомого коліна.

Отже, й шанування своїх Предків — глибинна риса

української ментальності, успадкована від культури

української землі. Так, саме в родині дитина отримувала перші уроки

любові до свого роду, землі, звичаїв. У давній книзі, Велесовій Книзі,

міститься спеціальна молитва пошанування «родителів» (дослівно

«тих, хто народив», тобто мати-батько, а не просто «батьки»):

«Слава отцям нашим і матерям, що вчили мас про Богів наших і вели

нас за руку по стежці Права!».

Протягом віків в Україні сформувався педагогічний досвід

народу, втілений у його мудрості, вміннях і навичках виховання

наступних поколінь. Цей досвід відображений у фольклорі, іграх,

танцях, мистецьких творах, обрядах і традиціях. Про виховання

складено безліч приказок та прислів'їв: «Учи сина, як годуєш, бо тоді

не навчиш, як тебе годуватиме», «Як не навчиш дитину в пелюшках,

32

то не навчиш і в подушках», «Не навчив батько, то не навчить і

дядько».


Змалечку допомагали виховувати дітей: колискова пісня,

казка, скоромовка, народні ігри, які будять розум,

спонукають дитину замислитися над невідомими

явищами, почуттями людей.

У давній дохристиянській Русі існували конкретні форми

виховання. Найголовнішим із них було традиційне домашнє

виховання молодших старшими. А коли дитина виявляла значні

здібності до навчання, її віддавали на виховання до волхвів та

кудесників. Однак вихідці з різних станів переважно успадковували

заняття (професію) своїх батьків. Князівських дітей також виховували

волхви і військові наставники.


Волхви - це чарівники, віщуни, чаклуни й мудреці (а

стародавні слов'яни так називали жерців).

Кудесники – інша назва волхвів.

Оскільки Рід — основа нації, то діти ще з

раннього дитинства отримували знання про свій

Рід і родовід. Ці знання були обов’язковими і при

вступі у шлюб, адже кожен народ оновлюється

завдяки родині. Народ уявляли як єдиний потік

крові (генів), що витікає з вічності і спрямований у

вічність. Тому русичі з давніх-давен навчалися

зберігати чистоту роду. Цьому навчали волхви і

старійшини роду, це передавалося з уст в уста.

Нині сучасні громади рідновірів сформулювали ці заповіти в таких

словах: «Не цурайся Роду свого, його Звичаю та мови: бо рідна мова і

Звичай зберігає енергію нації. Не руйнуй природу серед якої живеш,

бо цим ти відбираєш майбутнє у своїх нащадків,

зрубуєш гілку Роду свого»

Цінні відомості про навчання і виховання в

дохристиянській Русі подають нам українські

казки про Оха. Зміни у вихованні почалися з 988

року, коли князь Володимир силоміць забирав

дітей до новостворених шкіл, щоб навчати їх

християнству. За Ярослава Мудрого вже існували

початкові школи, школи та училища при

монастирях (всього налічувалося близько

33

чотирьохсот). До перших педагогічних праць християнського часу

можна віднести «Поученіє» Володимира Мономаха, яке він склав для

своїх синів: «Якщо ви при силі, хоч раз поклонітесь до землі, а коли

вам стане немічно — то тричі», «Убогих не забувайте, але,

наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю

вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого,

ні винного не вбивайте», «Додержуйте клятви, щоб переступивши її,

не погубити душі своєї», «Старих шануй, як отця, а молодих, як

братів». «У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться», «Лжі

бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло»,

«Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо.

І чоловіка не миніть, не привітавши».

Традиції українського виховання

розвивали й козацькі січові школи. Хлопчики з дев’яти років приймалися у

науку, де проходили не тільки навчання

грамоти, але й військової виправи,

музики, співу, поводження у

громадському середовищі. В учнівському

колективі було самоврядування за зразком

козацького: самі учні обирали собі отамана.

Після шкільних занять відбувалися ігри та забави, спрямовані

на фізичне за гартування молодих козаків, а для старших — військові

вправи та змагання. Значна увага приділялася національним звичаям

та обрядам. Козацька педагогіка ґрунтувалася на ідеях національної

свободи, людської гідності, почутті господаря своєї землі.

У народі завжди хвалять матір, яка

постійно розмовляє із немовлям, співає

пісень, адже це з раннього віку розвиває

розумові здібності дитини. Схильність дітей

до наслідування старших дуже рано починає

виявлятися в їхніх іграх та іграшках. У

давнину іграшки виготовляли з дерева, глини,

парафіну, полотна тощо. Робили їх батьки, рідні чи купували на

ярмарках. Іграшки, виготовлені народними умільцями, дуже часто є

довершеними мистецькими творами. Такі іграшки сприяють

формуванню естетичних смаків.

ЦЕ ЦІКАВО

Виховуючи культуру поведінки, в Україні здавна

застосовували методи, що свого часу були засуджені як

забобони, проте в народі вони випробувані протягом

34

століть: «Не сідай за вугол стола, бо не одружишся», «Коли їси, то не

співай, бо матимеш дурного чоловіка (дурну жінку)», «Не об’їдайся

за обідом, бо пупцем потече», «Не їж у шапці, бо твоя жінка буде

мати дурного чоловіка», «Коли сидиш, то не дригай ногами, бо чорта

колишеш», «Не облизуй макогін, бо швидко полисієш», «Не сьорбай і

не клацай ложкою по зубах, бо будеш мати заїди», «Не об’їдайся

сира, бо скоро буде твоя голова сива», «їж окрайці з хліба, будуть

тебе хлопці (дівчата) любити».

У народі користувалися делікатними методами заохочення і

покарання. Для того, щоб дитина зрозуміла, що вчинила недобре,

застосовувалися жартівливі примовки, наприклад: «Чим ви, хлопці,

дома втираєтесь?» — «Батько рукавом, мати подолом, а я на печі

так сохну!» Або: «Ой піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні,

славний з мене був би козак», «Як подивитися, то всі люди брешуть,

одні тільки ми правди не кажемо».

Як міра покарання застосовувалося і биття дітей, проте погляди

на це явище були різними: «Добрі діти доброго слова послухають, а

лихі йдрючка не побояться», «Рідна мати високо замахує, а помалу

б’є».


Батькові й матері в сім’ї відведена найвища роль —

авторитарна. До батьків діти звертаються із пошаною,

на «Ви». Давнім українським звичаєм вважаюся

кумівство, яке й досі є традиційним у багатьох

українських сім’ях. Це цікаве явище — своєрідний громадський

обов’язок допомагати батькам у вихованні дітей. Досить часто

батьки новонародженої дитини обирані по кілька пар кумів.

Вважається, що, чим більше кумів, тим багатше крижмо (подарунки

дитині), або більша вірогідність, що дитина житиме.


1. Що означає слово «виховання»?

2. Яке завдання виховання?

3. Розкажіть про виховання поваги до батьків, ставлення до родини.

4. Що і як саме допомагало змалечку виховувати дітей?

5. Розкажіть про виховання у давній Русі.

6. Хто такі волхви і чудесники, яка їх роль у вихованні?

7. Яким було виховання у часи князя Володимира?

8. Коли з’явилися перші школи?

35

9. Якою була перша педагогічна праця у Київській Русі? Хто її

автор? Чого вона навчала?

10. Розкажіть про особливості козацького виховання.

11. Хто вважався головним у вихованні дітей і чому?

12. Розкажіть про дитячі іграшки і яка їх роль у вихованні дітей?

13. Що таке народні забобони і їх роль у вихованні дітей?

14. Які методи покарання і заохочення дітей ви знаєте?

15. Якою є роль батьків у вихованні дітей? Хто допомагав їм у цьому?


1. Опрацюйте матеріал уроку . 2. Дайте усні відповіді на запитання з розділу

«Узагальнюємо». 3. Прочитайте в додаткових джерелах казку про Оха, розкажіть

як у ній виховували дітей?

ВИКОНАЙТЕ ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ. ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ПОСТАВЛЕНІ ЗАПИТАННЯ

1. Етнос – це: А. Держава. Б. Народ.

В. Закон. Г. Влада.

2. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, які людина виробила протягом всієї її історії і сам процес творчості – це:

А. Культура. Б. Мистецтво.

В. Звичаї. Г. Традиції.

3. Ця наука вивчає походження народу, його суспільний розвиток, культуру, мову, традиції:

А. Мистецтво. Б. Географія.

В. Етнографія. Г. Українознавство.

4. Українознавство – це: А. Сукупність знань про народ, його історію, побут, матеріальну й духовну

культуру, виховання та освіту, здобутки народних ремесел і промислів,

36

різних галузей мистецтва, досягнення в сфері родинного, громадського, виробничого і державного життя.

Б. Сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх розподіл та споживання чи використання.

В. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, які людина виробила протягом всієї її історії і сам процес творчості.

5. Поясніть різницю між духовною і матеріальною культурою. 6. Склад думок, сукупність розумових навичок і духовних цінностей,

релігійних, естетичних особливостей притаманних окремій людині, групі чи народу, що проявляються в культурі, мові, поведінці, звичаях тощо. Йдеться про:

А. Націю. Б. Народ.

В. Менталітет. Г. Етнічність.

7. Повсякденні загальноприйняті правила поведінки, що склалися історично,на

основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих

же дій та усвідомлення їх значення.

А. Обряди.

Б. Традиції.

В. Звичаї.

8. Обрядовість українців поділяється на:

А. Родинну, календарно-обрядову.

Б. Соціальну, трудову.

В. Пісенну, танцювальну.

9. Вирішальну роль у формуванні українських уявлень та вірувань українців у

богів, демонів, духів, у формуванні звичаїв, традицій, обрядів, народних знань

відіграла:

А. Усна народна творчість.

Б. Природа.

В. Сім`я.

Г. Релігія.

10. Це добрий і нестрашний кудлатий чоловік з чотирма очима, який мав добру

помічницю Дрімоту:

А. Доля.

Б. Душа.

В. Сон.

Г. Недоля.

11. Українці вважали, що людина складається з:

А. Тіла і душі.

Б. Духу і душі.

В. Тіла, духу і душі.

Г. Частин тіла.

12. Розкажіть, що вам відомо про походження назв днів тижня, місяців,

наведіть приклади.

37

Твої головні завдання: усвідомити дерево свого роду як дерево життя;

розповідати про ідеї роду, родинності в давній українській міфології;

усвідомлити себе спадкоємцем та продовжувачем родових традицій;

шанувати цінності своєї родини та роду;

наводити приклади української народної мудрості взагалі та свого роду

зокрема;

усвідомити родину як цілісність;

розуміти, що кожна родина і його власна творить українську державу

38

Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів

під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя

всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував

людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих

нащадків і майбутні покоління.

Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була

покровителькою плодючості і мала таємний зв'язок з зірками.

ЦЕ ЦІКАВО

Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі,

яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли

людина помирає. Їх зображення збереглися на вишитих

рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів

дерева життя. У деяких селах зустрічалося зображення

родовідного дерева на дверях хат. Чоловіків зображували у

формі листків цього дерева, а жінок — у формі квіточок. У випадку

смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась

дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками.

У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у

вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі

(куті) на Різдво глава сім'ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як

жертву богам.

Згодом бог Род перетворився в хатнього домовика, який за

народними повір'ями проживає біля домашнього вогнища і є його

охоронцем. Рожаниця ж перейшла в образи Лади та її доньки Лелі. Їх

нерідко зображували у вигляді близнюків, які в народі і до наших днів

вважаються священною ознакою високої.

ВАЖЛИВО

У суспільній свідомості наших пращурів образи Лади та

Лелі ототожнювалися з сузір'ями Великої та Малої

Ведмедиці. Лада, богиня любові, шлюбу, сімейного

вогнища і дітей, і її дочка Леля, яка захищала молодим

незаміжнім дівчатам.

http://poradi.ru/osobistist/26748-slov-janska-boginja-lada-pokrovitelka-ljubovi-i.html

39

Берегиня — заступниця, хранителька роду людського, Богиня

дому, захисниця родини, сільського народу, що жив на берегах річок,

від усіх бід.


Берегиня відома під багатьма іменами. У слов'янському

шануванні найчастіше використовується ім'я — Лада.

Лада-Берегиня — покровителька сімейного щастя,

матерів, дітей, вдів і сиріт. Ім'ям Лада давні слов'яни називали не

лише первинну Богиню любові, а й увесь уклад життя — лад, де усе

повинно бути гаразд, тобто, добре. Незаміжні дівчата просили у

Лади доброго чоловіка і щасливого життя в шлюбі. Заміжні — сімейного благополуччя і заступництва. Звертаються до Лади і по допомогу перед початком літніх польових робіт, з проханнями про дощ, з турботою про перші сходи і про врожай хліба. Берегиня — як дух-покровитель, оберігає гідних синів і дочок роду. Гідних — значить тих, хто живе за законами Предків (Покон Роду). Життя відповідно до канонів честі, гідності, життя в згоді з власною совістю — це доля гідних. Таких людей Берегиня захищає від зла і горя.

Однак наймогутнішою серед Рожаниць вважалася богиня

Мокоша - пряха людських доль, що дорівнює за силою самому

Перуну.

ВАЖЛИВО

Матінка Мокоша все те стереже, про все піклується,

щоби життя орія, що постало з первовіку, ніколи не

згасало. Велику Богиню, як і заступницю

роду — Берегиню, орій- хлібороб

зображував на рушниках із зведеними

вгору руками. Мокоша — покровителька пологів і

заступниця породіль, покровителька родини,

материнства, здоров'я дітей, плодючості, добробуту,

домашнього статку. Благословенна сонцем Дажбога

породільниця-мати — то велика берегиня святого

духа Предків, домашнього вогнища, яка є матір'ю

живучої сили природи.

40

Наші Предки вважали, що у кожної

людини є свій дух-охоронець. Багато людей

вірять в це і зараз. Віра в духів-покровителів

набагато старіша християнства — вона

була частиною слов'янської традиції з

глибокої давнини.

Діди — старовинна слов'янська

назва духів (душі) Предків, що полетіли в

Ірій. Діди виступають у ролі охоронців Роду і в першу чергу,

звичайно, своїх дітей та онуків. Дідом є домашнє Родове

Божество, яке охороняє сім'ю і сімейне вогнище, звичаї та

стійкість моральних принципів.

Ведогонь — дух сплячої людини або

звіра. Частіше всього ведогонь з'являється

восени, коли літає павутиння. Вважалось, що

ведогоні під час сну допомагають людям

творити, складати, але вони забіякуваті, якщо

зачеплять один одного, влаштують

колотнечу. Ведогоні дружні з дрімотою, яка

насилає на людину сон. Ведогоні — душі, що

мешкають в тілах людей і тварин, і в той же

час хатні божки, оберігають родове майно і

житло. Кожен чоловік має свого ведогоня; коли він спить, ведогонь

виходить з тіла і охороняє належне йому майно від злодіїв, а його

самого від нападів інших Відогонів і від магічних чар. Якщо ведогонь

буде убитий в бійці, то людина або тварина, якому він належав,

негайно вмирає уві сні. Тому якщо трапиться воїну померти уві сні, то

розповідають, ніби ведогонь його боровся з ведогонями ворогів і був

убитий ними.

Чур — один з найдавніших і найпопулярніших у давніх

українців «домашніх» Богів; охоронець домашнього вогнища, тепла,

затишку. Бог Чур освячує право власності та зберігає родовий спадок.

Суворий Небесний Бог, охороняє початкові рубежі і межі, що

розділяють володіння слов'янських Родів і володінь нащадків Роду

Небесного. Крім того, Чур охороняє людину і все її добро, а також

знахідки або скарби від темних (нечистих) сил і лихих людей

(розбійників), необхідно було тільки сказати: "Чур, моє!".

Історія появи в будинку духа- охоронця дуже давня. Наш

слов'янський домовик був тісно пов'язаний з силою вогню. У хаті він

41

мешкав біля печі (малий Перунів вогонь), міг перетворитися

на мерехтливий вогник або вуглинку.

ЦЕ ЦІКАВО

Домовик міцно прив'язаний до своєї хати. Навіть якщо

вона занепала, покинута на завивання хуртовин та

холодних осінніх дощів, домовик залишиться жити в

холодній старій печі в повній самоті. Плаче, стогне він на

руїнах. Родині аж ніяк не можна без домового-охоронця.

Хто ж буде її ночами від усякої нечисті та нежиті

оберігати? Тому здавна зберігся звичай: при зміні житла беруть зі

старого будинку горня з вугіллям і переносять у нову хату. Ставлять

горщик у піч, примовляють: «Іди, хазяїн, з

нами жити». Також при переїзді в новий

будинок домового можна перевозити з

собою на вінику. А в старовину перевозили

на хлібній лопатці. При цьому слід казати:

«Ось тобі сани, поїдь із нами». Домових

пов'язують з духами Предків — Дідами.


1. Хто такий Рід, або Род? Що вам про нього

відомо?

2. Яке жіноче божество відповідало богу Роду?

Покровителькою чого вона була?

3. У яких богів чи духів згодом перейшли Рід і Рожаниця?

4. Що вам відомо про Берегиню?

5. Хто така Мокоша і чому її зображали на вишитих рушниках?

6. Розкажіть про старовинних слов 'янських духів-охоронців сім ’ї.

7. Розкажіть, що вам відомо про домовика.

8. Зробіть висновок, навіщо українці вигадували богів та духів-

охоронців роини?


1. Опрацюйте матеріал уроку 10. 2. Дайте усні відповіді на запитання з розділу «Узагальнюємо».

42


СІМ’Я (родина) — засноване на шлюбі чи кревній

спорідненості об’єднання людей, пов’язаних спільністю

побуту та взаємною відповідальністю.

Українці вбачали в сім’ї

найважливішу й неодмінну умову життя

кожної людини, господарську та моральну

основу правильного способу життя (за

народними уявленнями, зокрема, без

дружини не можна було з’являтися на той

світ).

ЦЕ ЦІКАВО

В українців існувало звичаєве право (система народних

правил), згідно з яким чоловіка вважали за самостійну

людину тільки після одруження, а неодружений чоловік

вважався парубком. До тих, хто не хотів одружуватися

ставилися дуже негативно та зневажливо. Українці

здавна вірили, що неодружені будуть прокляті Богом і не увійдуть до

Раю. Тому нежонатих не було, всі намагалися одружитися і завести

сім’ю. Велике значення для сім’ї – мати дітей. Якщо подружжя не

мало власних дітей, то брало на виховання чужих, осиротілих.

Вважалося, хто не мав дітей, то позбавлявся Божого благословення.

Шлюб укладався на основі договору

між батьками молодих, який визначав

розмір приданого нареченої (скриня та

худоба) та внеску молодого (земля).

Наречена мала свій посаг, або «скриню» -

постіль, одяг, білизну. Інколи існувала

материзна – земля, яка передавалась у

спадщину дочці.

43


Звичаєвим правом було заборонено укладання нерівних

шлюбів – багатих з бідними, але інколи батьки силоміць

видавали дітей у заможну сім’ю, щоб поліпшити своє

матеріальне становище. Так виникало приймацтво –

поселення зятя у господарстві тестя (батька дружини), але за

правилами, син, одружившись, залишався жити зі своїми батьками, а

донька йшла жити в дім чоловіка, або «у невістки».

Для українського народу притаманна панівна роль голови двору

— батька, старшого сина (брата) або ж матері (вдови). Сімейні

порядки мали патріархальний характер.

Становище голови сім’ї зумовлювалося передусім важливістю

виконуваних ним функцій — розподілу

робіт, передбачення потреб

господарства. Крім того, він сам брав

участь у виконанні всіх основних

польових і господарських робіт. Голова

сім’ї стежив за дотриманням звичаїв,

що впорядковували сімейні порядки і забезпечували належну

репутацію родини і кожного її члена в громаді. Воля батька була

незаперечною — він за власним бажанням передавав спадок, виділяв

синів на окреме господарство, давав дозвіл на одруження дітей тощо.

Від непрацездатного батька головування переходило до старшого

сина. Незважаючи на залежне від чоловіка становище, жінки також

відігравали чималу роль у сімейному господарстві та вирішенні

сімейних справ, але слово батька було законом для всього роду.

ЦЕ ЦІКАВО

Коли помирав батько, нащадки оберігали його могилу, яка

була святим місцем для сім’ї. Ще давні слов’яни шанували

своїх померлих родичів, поклонялися їм, приносили жертви

в спеціальні поминальні дні. Могили предків були

найсвятішими. Коли древні воїни ішли в бій за Батьківщину, то брали

грудочку землі з могили предків, бо вона мала оберігати воїна від

ворожого меча.

Величезне значення в родині мали налагодженість сімейного

устрою, ефективність сімейних взаємин у процесі повсякденної

роботи. Існував традиційний розподіл виробничо-господарських

44

обов’язків між усіма членами сім’ї, при цьому робота в основному

ділилась на "чоловічу" та "жіночу". Проте були і спільні роботи. Як

правило, втручання чоловіка й жінки у справи одне одного

громадською думкою не схвалювалося. У хатньому господарстві

порядкувала жінка, залучаючи до цього дітей, а присадибною

ділянкою займався чоловік.

ВАЖЛИВО

Існувало 2 типи сім’ї: проста (мала, індивідуальна), що

складалася з однієї шлюбної пари з дітьми, та складна

(розширена, нерозділена, братська).

Громада суворо доглядала за укладом родини, за

моральною поведінкою подружжя, а за провини суворо

карала. Розлучення засуджувалися і не дозволялися. Це було

можливим лише в тому разі, коли через одного із членів подружжя не

міг мати дітей.

З давніх-давен українці розглядали сім’ю та рід як святиню, а

виховання дітей – як святий обов’язок батьків. Тому в наших пращурів

були божества Рід і Рожаниця як уособлення роду, єдності нащадків

одного предка. Свій рід кожна сім’я мала знати до сьомого коліна.


Древо життя — це й дерево роду.

Дерево життя – символізує три частини світу. Яв – світ

видимий, явний, дійсний. Стовбур Дерева життя – земне

існування людей у просторі з Сонцем. Нав – світ

невидимий, духовний, потойбічний, світ предків, коріння Дерева

життя. Прав – світ законів, правил, освячених звичаями, досвідом,

обрядами. В кроні Дерева життя живуть боги. Світове дерево

уособлює єдність усього світу. Це своєрідна модель всесвіту і людини,

де для кожної істоти, предмету чи явища є своє

місце.

Світове дерево було втіленням Великої Богині,

Матері Всесвіту, володарки неба і всієї природи.

Найчастіше священними були дерева, у яких в плодах

чи стовбурі знаходили молочний сік, що асоціювався з

молоком Великої матері світу. Дерев’яний хрест –

найпростіша первісна подоба Дерева життя, що

символізує модель людини з розставленими руками,

поділ доби на ранок, день, вечір, ніч, року – на весну,

літо, осінь, зиму, простору – на північ, південь, захід,

45

схід. Тризуб також символізує Світове дерево.

Існував звичай садити дерево, коли народжувалася дитина. Наші

предки вважали, що у серцевині Дерева Життя заховані саме Життя і

найвища його мета – безсмертя.


1. Дайте визначення поняття «сім’я».

2. Як українці здавна ставилися до сім’ї, а також

тих, хто її не мав?

3. Що вам відомо про звичаї укладання шлюбів?

4. Як наші предки ставилися до нерівних шлюбів і чому?

5. Пригадайте, що таке патріархат і матріархат? Хто був

головою української сім’ї?

6. Якими були обов’язки голови сім’ї?

7. Як українці ставилися до померлих родичів?

8. Пригадайте і розкажіть про розподіл обов’язків між членами

родини.

9. Назвіть типи української сім’ї.

10. Чи дозволялися розлучення і в яких випадках?

11. Розкажіть про дерево роду. До якого коліна україці зобов’язані

були знати свій рід?



3. Підготуйте презентацію на тему «Я, моя родина, мій рід».

46

ПОМІРКУЙ

Що вам уже відомо про українську родину з попередніх уроків?

Хто здавна був головою роду і чому? Які прислів’я та приказки про сім’ю ви знаєте?

Родина — це не тільки люди, що проживають під одним дахом.

Це єдність рідних людей, які представляють покоління — від

старшого до наймолодшого члена сім’ї.

ЗАПАМ’ЯТАЙ Родина — соціальна група, яка складається з чоловіка та

жінки, їхніх дітей та інших осіб, поєднаних родинними

зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою

життєдіяльність на основі спільного економічного,

побутового, морально-психологічного укладу, взаємної

відповідальності, виховання дітей.

Родинна злагода і любов — це основа міцної сім’ї. Яка ж вона,

українська родина? На чому вона трималася і продовжує триматися?

Українцям з давніх-давен був

властивий культ домашнього вогнища,

культ Роду. Людина не мислила власного

щастя без сім'ї, без домашнього вогнища:

"Без сім'ї - нема щастя на землі", "З родини

йде життя людини". Культ роду був

відлунням того, що ми сьогодні називаємо

генетичним кодом, покликом крові.

ЦЕ ЦІКАВО

Людина без пам’яті своїх предків самотня, їй немає звідки

черпати сили для життя. Людина без роду — як листок,

відірваний від дерева, якого вітер може занести дуже

далеко. У родоводі — не лише історія родини, а й історія

47

народу. Кожний має свій рід. Сім'я дає щастя: самотню, яка не має

сім'ї, людину називають "перекотиполем". Життя її нецікаве й

безперспективне. Воно нерідко порівнюється з безплідним деревом,

щербатим горщиком:

Ой горе тому нежонатому,

Як тому горщикові щербатому,

Що ще не кипить, та вже ізбігає,

Куди не повернеться — щастя немає.

Людина, яка з поважних причин

залишилась без сім'ї, заслуговує глибокого

співчуття. Якщо ж вона навмисне уникає

обов'язків сім'янина, то її осудять. Недаремно

вважають, що прожив на світі тільки той, хто

побудував нову хату, викопав криницю, посадив

дерево, створив міцну сім'ю і виховав гарних

дітей. Жити, за народними поглядами, означає

продовжувати себе в своїх дітях.

Сім’я — продовження роду, але водночас це і оселя, і двір, і

господарство. Недаремно в давнину великі родини називалися

«дворищами». Головна турбота про все лежала на плечах чоловіка.

Голову сім’ї відзначали самостійність, відповідальність, твердість.

Сором для нього — бути боржником, ледарем. Були такі правила:

люльки та жінки не позичай, коня не бий, вчи жінку без дітей, а дітей

— без людей.

ЦЕ ЦІКАВО

Кожний член української родини мав свої обов’язки.

Чоловік у домі — голова, а жінка — душа. Без хазяїна двір

плаче, а без господині — хата. У справжньої господині в

домі повинно бути, як у віночку: хліб випечений, як сонце,

сама сидить, як квіточка. Вона стежила за порядком,

дбала про дітей. Жінка була повноправною господинею у своїй оселі.

Старі люди приносили чималу користь

у господарстві. Дід потихеньку порався у

дворі, виганяв на пасовисько худобу. Навіть

якщо не злазив з печі, від нього можна було

почути: «Слухай старих людей, то чужого

розуму наберешся й свого не загубиш».

Бабусею теж дорожили. І в городі

сапала, і за худобою доглядала, і заготівлею на зиму займалася, а в

48

гарячу пору взагалі все домашнє господарство лягало на її плечі.

Бабуся була охоронцем сімейних традицій, вихователькою для онуків,

передавала досвід.

ЗАПАМ’ЯТАЙ Рід — це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка:

рід по маминій лінії, рід по батьковій лінії.

Рід — група осіб, кровно пов’язаних між собою, що

виводять своє походження від одного предка.

ПРИГАДАЙ

Наші предки уявляли життя людей на землі, як

велетенське дерево Роду. Коріння — це прадіди і

прабабусі. Стовбур — це дідусі й бабусі, гілки — тато й

мама, діти — зелені листочки. У корінні дерева — сік

землі, в корінні родового дерева — пам’ять роду.

Українська родина будувала своє життя в

тісній єдності зі своїм народом. Батько був

оборонцем землі, на яку часто зазіхали неситі

сусіди. Любов до Батьківщини, до рідної землі,

до віри пронизувала родинне життя.

Ненав'язливе, через колискову пісню, народну

думу, через дитячу молитву за Україну, а

найперше з розповідями про героїчні вчинки тих, хто боровся за нашу

незалежність, входило в душу дитини і дорослого юнака почуття

патріотизму, любові до рідного краю. Це також об'єднувало батьків,

увесь рід.

ЦЕ ЦІКАВО

Родині завжди був властивий демократизм стосунків - як

вияв певної природної доброти. Нашим предкам здавна

була властива відсутність вродженої агресивності. Вони

виявляли схильність до розуміння інших людей, сприймали

світ добрим серцем, уміли ставити себе на місце інших,

виявляли гостинність до чужинців.

В українській родині з давніх-давен діяв закон опіки. Він також

випливав з природної доброти українця і поширювався на старших у

родині, безпомічних, інвалідів, сиріт тощо. У родині культ опіки

виявлявся великою повагою до старших, а також готовністю членів

сім'ї допомагати хворим і немічним.

49

Наші предки високо ставили в

родині чесноту працьовитості. Вони

душею відчували істину в тому, що

неробство породжує найгірші вади

характеру людини і що людина може

бути щасливою лише в праці, а тому

від самого народження повинна

готувати себе до цього щастя. В родині ніколи не було ситуації, коли

дитина нудьгує і не знає, куди себе подіти.

ВАРТО ЗНАТИ

В давній українській родині схильних до лінивства не любили,

висміювали і змушували до праці: вже в ранньому дитинстві

хлопчик чи дівчинка повинні були доглядати домашніх

тварин, допомагати батькові чи матері в домашній роботі.

Фізична праця була також важливим чинником розвитку

сили та збереження здоров'я дитини. Хлопчиків рано

готували до оборони рідної землі: вони змалку їздили на конях, вчилися

володіти зброєю. Все це давала праця, яка, таким чином, виконувала і

важливу функцію охорони здоров'я.

Людина природно прагнула сімейного щастя, а тому молоді

завжди намагалися створити сім'ю здорову і дружну: "Де згода в

сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона...".

Звідси і культ подружньої вірності. В практиці родинного життя

втілювалася природна тенденція до багатодітності, здорового способу

життя тощо.

За важкою щоденною працею батькам

ніколи було спеціально займатися "вихованням":

діти виховувалися самим життям. Поєднуючись з

духовністю і релігійністю, праця змалку привчала

людину пізнавати світ не тільки розумом, але й

серцем. Дитина, вихована в нормальних родинних

умовах, не уявляла собі майбутнього життя поза

сім'єю, формувала в собі духовну потребу в ній.

Шляхом виховання таких чеснот, як любов до

батьків, родинна злагода, почуття кровного

зв'язку, згуртованості всіх членів родини, духовний потяг до рідного

дому, до рідної культури і мови, вона виробляла прагнення і природну

потребу творити свою майбутню сім'ю за зразком тієї, з якої вийшла

сама.

50


1. Дайте визначення понять «рід», «родина».

2. Яке значення родини в житті українців?

3. Як ставилися до тих, хто не мав сім’ї?

4. Розкажіть про обов’язки членів родини.

5. Що вам відомо про родовідне дерево?

6. Які чесноти української родини вам відомі?

7. Які цінності вашої родини?


1. Опрацюйте матеріал уроку 12. 2. Дайте усні відповіді на запитання з розділу

«Узагальнюємо». 3. Підготуйте розповідь про те, якою ви уявляєте

свою майбутню сім’ю, яких українських родинних традицій ви дотримуватиметесь у ній.

Родовідна пам’ять – явище в

українському побуті досить унікальне.

Його оспівували у піснях, промовляли у

віршах, переказах, а особливо увіковічнили

– у прислів’ях та приказках.

Українські прислів’я і приказки є

значною складовою частиною культури

народу, його скарбом, яким він володіє з

давніх часів і яким збагачує нові покоління. От і родинні зв’язки,

взаємовідносини в українській сім’ї завжди супроводжувались

51

«перлами» усної народної творчості, що передавались з покоління у

покоління:

«Міцна сім’я – міцна держава»

«Родичі хоч і сваряться, та одне одного не цураються»

«Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько»

«Без сім’ї і свого роду – немає нації, народу»

У прислів’ї: «Свойого доправляйся,

від роду не відчужай», – говориться про

основне, що стосується твого коріння –

яких вершин ти не досяг – завжди пам’ятай

звідки, і з якого роду ти походиш, та не

цурайся свого минулого, що є твоєю

історією.

У народному мовленні є й такі вислови, що говорять про

невідоме походження людини, самотність – «Без роду й племені», –

говорили про людину, що була без родини.

«Земля без води мертва, людина без сім’ї – пустоцвіт»

«Людина без братів і сестер – самотнє дерево»

«Людина без сім’ї, що дерево без плодів»

«Без роду, хоч з мосту та в воду»

Часто ми зустрічаємо народні вислови про цінність виховання,

повагу до батьків, що тебе зростили, «на ноги поставили», дарма, що

не біологічних, адже сім’я – це спорідненість не тільки по крові:

«Батько не той, що породив, а той, що спорядив»

«Не та мати, що родила, а та, що вигодувала (зростила)»

«Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів»

В Україні здавна шанувались родини, що мали багато діток:

«Багато дітей у сім’ї – Божа

благодать». Це прислів’я говорить про велику,

дружню і працьовиту родину, що є і добробутом, і

взаємоповагою, і взаємодопомогою – найвищими

цінностями у родині. А про тих, хто мав одну-дві

дитини – говорили:

«Де одинець – сімейству кінець, де сім – щастя всім»

«Один син – не син, два сина – пів сина, три сини – ото тільки

син!»

Велика родина – велика цінність. Життя вирує у таких сім’ях,

традиції процвітають, шанують старших, поважають.

52

«Дерево тримається корінням, а людина сім’єю» - мало хто

знає, що в давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід від

п’ятого чи навіть сьомого коліна. Пам’ять про своїх предків була

природньою потребою. Триматися свого роду, оберігати сімейні

реліквії, традиції, передавати їх у спадок наступним поколінням – було

обов’язком. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю,

зневажливо називали «людьми без роду-племені».

Кожна людина і кожний народ мають свої

святині. Портрет на стіні дідуся і бабусі – це не

просто данина традиції, це пам’ять про тих, хто

творив історію, з кого варто брати приклад.

Сьогодні майже усі фото зберігаються на

електронних носіях, колись – зайдеш до хатини

бабусі – а там уся історія родини на світлинах, що розвішені на стінах,

стоять на шафах та у трельяжах. Дідусі і бабусі – це жива мудрість,

неписана історія нашого роду, досвід, отриманий від них у спадок,

залишається золотим набутком на усе життя. Часто наші бабусі і дідусі

є саме тими творцями легенд, казок, прислів’їв та приказок.

«Годуй діда на печі, бо й сам там будеш»

«Шануй батька та Бога – буде тобі всюди дорога»

«Для онука дідусь – розум, а бабуся – душа»

«Розумна дитина в батьковій свитині»

«Як батьки ставлять до своїх батьків, так і діти

ставитимуться до них»

«Молодь багата мудрістю батьків»

Як дерево тримається на корені, так і кожен рід тримається на

найстарших його членах, бо саме вони мають великий досвід життя і

допомагають молодим.

Про дужу, міцну родину, у якій підтримують один одного,

родинне вогнище, гніздо, до якого завжди хочеться повертатись

складено багато народних прислів’їв та приказок:

«У нашому роду нема переводу»

«Сім’я міцна – горе плаче!»

«На печі завжди червоне літо» – вдома завжди тепло й затишно.

«Рідні пенати» – застарілий вислів, що означає рідний дім,

домашнє вогнище.

«До свого роду хоч через воду»

«Як мати рідненька, то й сорочка біленька»

«Всяка пташка своє гніздо знає»

53

«Своя хата – своя стріха; свій батечко – своя втіха!»

«Своя хата не ворог, коли прийдеш, то прийме»

Ще змалку нас учили наші батьки, а їх – наші бабусі і дідусі:

«Оцей пальчик – мій дідусь,

Оцей – моя бабуся,

Оцей пальчик – мій татусь,

Оцей – моя матуся,

А цей пальчик – оце я!

А це вся моя рідня!»

Уже тоді, на прикладі маленької ручки маляти, формували образ

родини і її цілісності.

Дуже багато у народному фольклорі є висловів про схожість

батьків і дітей, подібність дітей до батьків вчинками, характером,

здібностями. Адже саме сім’я є осередком любові й тепла для дитини,

дає їй уявлення про доброту, моральність, культуру поведінки. Тому в

народі кажуть:

«Який дуб, такий клин, який батько, такий син»

«Яке дерево, такі його квіти; які батьки, такі й діти»

«Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина»

«Які мамка й татко, таке й дитятко»

«З кривого дерева – крива й тінь»

«Яка гребля, такий млин; який батько, такий син»

«Яке зіллячко, таке й сім’ячко»

«Батьки працьовиті – і діти не ледачі»

«Який рід – такий і плід»

Про відносини батьків і дітей, що не шанують своє коріння,

досить часто ми зустрічаємо у народних приказках та прислів’ях:

«Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець»

«Від малих дітей голова болить, а від великих – серце»

«Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не

бояться»

«Добрі діти на ноги поставлять, а лихі і з ніг звалять»

«Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько»

Сім’я – маленька держава, яка має свої закони, права і обов’язки,

традиції , що передаються від роду до роду, цінності. Про добрі

стосунки у родині в народі говорять:

«Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться»

54

«Нащо й клад, коли в сім’ї лад»

«У дружній родині і в холод тепло»

«У своїй родині всяк сам великий»

«В сім’ї і каша густіша»

«Де мир та лад, там і Божа благодать»

«За загальним столом їжа смачніша»

«Сім’я міцна ладом»

«Є рід – буде й обід»

«Як не стане – то батько достане, як не буде

– то мати добуде»

«Син в сім’ї – опора, а дочка – окраса»

Якого б віку і статусу не була людина, де б

вона не жила і яких поглядів би не дотримувалася, вона потребує

родини. Спочатку тієї, де народжується і росте, потім – тієї, яку

створює сама і де ростить своїх дітей. Довіра, турбота, підтримка – ось

з чим асоціюється це слово.

УЗАГАЛЬНЮЄМО 1. Що говорить народна мудрість про родину? 2. Які прислів’я та приказки про родину ви знаєте? 3. Як народна мудрість говорить про людину, яка не має сім’ї?

4. Назвіть народні вислови про цінність виховання, повагу до батьків, що тебе зростили.

5. Скільки діток за народним баченням повинна мати сім’я? Як про це говориться в прислів’ях та приказках?

6. Чи повинна людина знати свій рід і чому? 7. Що вам відомо про ставлення до дідусів та бабусь? Наведіть

приклади з народної мудрості. 8. Як українці здавна ставилися до своєї родини? Які прислів’я

доводять вашу думку? 9. Назвіть прислів’я та приказки, які говорять про схожість батьків

і дітей та їх відносини.

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ 1. Опрацюйте матеріал уроку 13. 2. Дайте усні відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо».

Вивчіть напам’ять 5 прислів’їв про сім’ю.3.

55

ПОМІРКУЙ

Що тобі відомо про українську родину? Розкажіть про богів та духів-охоронців родини. Які родинні звичаї і традиції здавна пановували в

українській сім’ї? Назви цінності української родини.

Що таке дерево роду і навіщо його створювали?


Попрацюйте в групах, з’ясуйте, які розділи і матеріали повинен містити проєкт «Моя родина у творенні української держави. Якою я бачу свою родину в майбутньому». Поділіться однокласниками своїми ідеями

щодо створення проєкту, яким ви його уявляєте. Занотуй важливе до проєкту. …………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

…………………………………………………………………………………………………………………

ПРОЄКТ

Підготуй проєкт «Моя родина у творенні української держави. Якою я бачу свою родину в майбутньому».

56

57

Твої головні завдання:

розпізнавати вияви краси у

витворах українського народу,

розуміти, що вони є проявом

почуття краси українців;

виявляти та називати символи,

що містять сутнісні уявлення

українців про Всесвіт;

називати традиційні ремесла

українців, усвідомлювати, що вони

є як творчістю, так і господарською

діяльністю; спостерігати та

описуввати прояви традиційних

ремесел у сучасних технологіях;

усвідомлювати календарно-

обрядове коло як творення свята;

розуміти свято як явище

об’єднання українського світу;

описувати процес святкування

улюбленого свята з календарно-

обрядового кола;

відчувати красу рідного слова,

пісні; розуміти влучність,

образність української мови;

розрізняти відтінки у значеннях

слів, висловів, послуговується цим.

Наші предки здавна прагнули своє життя і побут зробити

красивими. Мабуть, це пов’язано було з тим, що вони проживали на

території з мальовничою природою. Їх оточувала неймовірна краса і

багатство тваринного і рослинного світу, який людина пргнла

наслідувати у своєму житті: в одязі, прикрасах, оформленні житла,

культурі тощо. Уже з появою перших людей на території, яка нині

належить сучасній Україні, з’являються неперевершені зразки

первісного мистецтва. Розглянемо окремі з них.

Мізинська стоянка – одна з найвизначніших археологічих

пам’яток в історії не лише України та Європи, а й усього світу.

Стоянка розташована поблизу села

Мізин Чернігівської області.

Датується віком близько 18 тисяч

років до нашої ери. Однією з

найхарактерніших особливостей

діяльності людей того часу є

талановиті вироби з кісток мамонта

та перші відомі у світі орнаменти і

символи, нанесені на ці вироби.

ВАЖЛИВО

Тут знайдено перший у світі ансамбль музичних

інструментів, браслети з кісток мамонта, на яких, на думку

дослідників, вирізаий перший зафіксований календар та

ще низка неймовірних знахідок.

Крім житлових і господарських споруд на цій території

віднайшли чимало виробів з бивян мамота: скульптури-ідоли,

стилізовані жіночі статуетки, фігурки тварин, пташок, браслети,

прикрашені ораментами.

ВАРТО ЗНАТИ

Один із браслетів вкритий першим

відомим зображенням меандру, інший –

першим відомим спастичним

зображенням. Геометричні орнаменти

виконані червоною фарбою-вохрою і

глибоким різьбленням на кістках мамонта.

59

Вважається, що браслети були виготовлені із прямих пластин ікла

мамонта, зігнутих у невідомий науці спосіб.


Відскануйте QR-код і дізнайтеся більше про

мізиський браслет. Підготуйте розповідь за даною інтернетстатею .

Золота пектораль із Тоствої могили скіфського царя ІV

століття до нашої ери.

ЦЕ ЦІКАВО Вага пекторалі – 1150 г, діаметр – 30,6

см., виконана із золота. На думку вчених,

пектораль була виготовлена грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті

як дипломатичний дар у другій чверті ІV

століття до н.е. в ювелірних майстернях Афін або

Пантікапея. Пектораль виявлено Б. М. Мозолевським 21

червня 1971 року під час археологічних досліджень

поховання у кургані скіфського періоду Товста

могила поблизу міста Орджонікідзе

Дніпропетровської області.

ВАЖЛИВО

Пектораль місяцеподібної форми складається з чотирьох

витончено завитого порожнистих трубок, вони складають

каркас виробу. На кінцях - крихітні литі голівки левів. Леви

тримають в пащах

кільця для шнурка, за

допомогою якого цар вішав

прикрасу на шию.

Деякі дослідники

припускають, що Скіфська

пектораль — це календар.

Щоправда, щоб вирахувати

природні цикли за нею, потрібнi

неабиякі здібності провидця, адже

видимих календарних ознак

пектораль не має. Натомість

певна циклічність на ній

60

представлена. Виріб складається з трьох ярусів: на нижньому

зображені звірі, на середньому — квіти, на верхньому — люди.

Трактується це наступним чином: тваринний світ — світ смерті,

людський — світ життя, а між ними — дерево життя, що сполучає й

пов’язує два світи. Словом, пектораль

представляє уявлення скіфів про

світобудову. Кожна деталь тут — символ.

Так, у куточках верхнього ярусу зображені

птахи у польоті: Мозолевський це розглядав

як втілення безмежності простору. А от по

боках нижнього ярусу знаходяться коники–

стрибунці: «це символи одвічної тиші

степу», тобто смерті, писав Мозолевський.

У стародавньому світі пектораль була досить поширеним

атрибутом і виконувала різні функції: від захисних («пектус» — з

латинської перекладається як груди, тому її носили воїни) i до

ритуальних (була символом влади). Зважаючи на матеріальну та

художню цінність Скіфської пекторалі, вона виконувала останню

функцію.

Скіфська Золота пектораль вважається найбільшою

археологічною знахідкою 20 століття, шедевром світового мистецтва.

Її приблизна вартість 2 млн. доларів, хоча були й пропозиції на

порядок вищі.

Існує чимало теорій щодо походження і значення державного

герба України – тризуба. Мало хто знає, що він з’явився дуже давно і

вважався симолом божественного світу. Недаремно ж його брали князі

за ознаку влади як намісники Бога на землі.

ВАЖЛИВО

Тризуб наші предки слов’яни уявляли як Всесвіт. Триглав є

образом Всесвіту, Роду і має наступне розташування:

Посередині - Перун (Права - закон Божий, згідно якого

відбувається як народження,

так і смерть), праворуч від

нього - Дажбог (Ява, чоловічий початок),

ліворуч - Макош (Нава, жіночий початок).

Чоловічий і жіночі початки сходяться у

нижній частині Триглаву в зародку яйці.

Згідно Закону Божого відбувається

народження дитини: у верхній частині на

середній главі іноді позначається прямим

хрестом - символом Сонця.

61

Трисуття - герб України три суття, часто називають тризубом,

що невірно. Трисуття є унікальним знаменитим Українським знаком-

символом, якого не має жодна нація світу і який несе глибокий

закодований зміст — три сутності, тому і зветься «Трисуття». Це є

Дерево Життя, в якому об'єднані Три Суті — Яв, Нав і Прав —

міфологічні архетипи слов'янської мудрості.

ВАЖЛИВО

Трисуття має горизонтальну лінію, яка символізує

розділення світу на Явний (над Землею) і Навний

(підземний, або захований) світи. Явний світ є життям

людини на землі, а Навний є світом пращурів, померлих

родичів, мудрістю віків. Життя народжується із «зерна»,

яке ніби посаджене у «землю» —

змістовно ділить світ між живими і

мертвими. Підземна частина зерна Нав

— дух предків, із якого виходить,

родиться явне життя Яв — централь-

ний росток у Трисутності. Це явне

життя направляється з двох сторін

складною структурою Прав — законів,

правди життя. Прав є направляючою

сутністю, яка ніби виростає із досвіду

і мудрості пращурів Нав і яка є

непохитна, як два ножі, що

направляють Яв-не життя.

Слово Свастика (Свастя, Сварга), за

однією версією, походить від санскритського

слова Суасті. Мовляв, «су» - прекрасний, добро і

«асти» - бути, тобто "Бути добру!", або по-

нашому "На все добре!". Якщо ж копнути

глибше, то це не що інше як давньоукраїнське

«Сва з тя», тобто «Святість з тобою!» («Хай

перебуває з тобою святість!»).

ЦЕ ЦІКАВО

Свастика - це знак сонця і вогню, символ добра, удачі і

процвітання, символ величі Бога. Це один із найдавніших

широкорозповсюджених графічних символів, який бере по-

чаток з часів Трипільської культури, а пізніше стає складо-

вою культури, релігії і побуту практично в усіх народів сві-

ту.

62


1. Що тобі відомо про мізинську стоянку?

2. Які ексклюзивні стародавні речі знайдені на цій

стоянці?

3. Розкажіть про мізинчький браслет.

4. Пригадайте і скажіть, що таке меандр, свастика.

5. Де знайдено скіфську пектораль і хто її знайшов?

6. Які припущення вчених щодо будови пекторалі та її символіки.

7. Що вам відомо про значення тризуба? Чим він відрізняється від

трисуття?

8. Проаналізуйте значення трисуття.

9. Розшифруйте значення слова «сватика».

10. Що символізує свастика?


1. Опрацюйте матеріал уроку 16-17. 2. Дайте усні відповіді на запитання з розділу


ПОМІРКУЙ Якими ремеслами та промислами займалися

здавна українці? Розкажіть, що вам відомо про них. Що таке гончарство?

Перша культура, яка відома ремеслами – це трипільська. В 11-13

столітті в Україні відомо 100 промислів та ремесел, а в 15 столітті –

270. У давній Україні значного розвитку досягли художні ремесла в

Києві, Чернігові, Львові, Галичі та інших містах. У 19 столітті в

Україні створювали ремісничі цехи, які з часом переросли в майстерні

та мануфактури.

63

ЗАПАМ’ЯТАЙ Ремесло – дрібне виробництво ужиткових та мистецьких

товарів, основою якого є переважно ручна техніка без

виробничого поділу праці.

Цех – об’єднання ремісників, які працювали над

виготовленням певних видів виробів конкретного ремесла.

Мануфактура – велике промислове виробництво, яке передбачає

розподіл праці між найманими працівниками і ручне виробництво.

Вона передувала заводам і фабрикам.

Таким чином, промисли та ремесла

розвивалися у двох напрямках: домашні –

для потреб своєї родини, організовані –

створення товарів для продажу. Проте з

науково-технічним розвитком ремесла та

промисли занепадають, оскільки виникає

фабричне виробництво.

ВАЖЛИВО

За ступенем художньо-творчої праці промисли

поділяють на такі групи:

1. Ремесла, в яких переважає виробничо-реміснича

майстерність. Це нерозписаний гончарний посуд та інші речі

вжиткового призначення.

2. Ремесла, в яких творчий і виробничий процеси займають

приблизно однакове місце: розписний та фігурний посуд, дитячі

іграшки, ткацькі вироби, вишивка.

3. Промисли, в яких творчий процес відіграє головну,

вирішальну роль: декоративний посуд, сувенірні вироби,

настінні розписи тощо.

ЗАПАМ’ЯТАЙ ГОНЧАРСТВО – один із найдавніших видів народного

ремесла з виробництва різноманітних виробів з глини.

Воно з’являється в епоху неоліту (7 тисяч років до

нашої ери), а розквітає в часи трипільської культури. Особливого

розквіту гончарство на Україні досягло в епоху трипільської культури.

Спочатку глиняні вироби ліпили вручну і обпалювали на відкритому

вогні або в звичайних печах. Все кардинально змінилося після

винаходу гончарного кола (2 століття до нашої ери). Люди навчилися

робити багато виробів з глини, це не тільки посуд, але і різні сувеніри,

прикраси, іграшки, кахель.

64

ВАЖЛИВО

Розвитку гончарства сприяють великі поклади глини на

всій території України. Проте кожен регіон нашої країни

має свої особливості гончарних виробів:

Волинь (Волинська та Рівненська області

сучасної України): вироби з глини чорного,

сірого, синьо-чорного кольорів з лісовим та

геометричним орнаментом (сосонки,

квадратики).

Поділля (охоплює територію сучасних

Вінницької, Хмельницької, південь

Тернопільської, північні райони Одеської, а

також прилеглі території Житомирської,

Черкаської, Кіровоградської та Київської

областей): вироби з глини вогнево-червоного

кольору з оригінальним орнаментом (квіти,

гілки з плодами, виноград тощо).

Чернігівщина (Чернігівська область): у 17

столітті для виробів цього краю були

характерні прикраси у вигляді геометричних

орнаментів, у 18 столітті місцеві гончарі

прославилися білим глазурованим посудом,

який нагадував фаянсовий. На білу глазур

наносився розпис. А деякі майстри використовували для

прикрашання специфічну техніку бризок і патьоків.

Гуцульщина (територія українських

Карпат): найвідомішим гончарським

центром на Гуцульщині був і залишається

Косів. Тутешні майстри створили

високохудожню техніку гравірованого

розпису, кахлі оригінальної форми для

обробки печей, світильники, розписні миски і багато інших

оригінальних виробів. Вражає різноманітність малюнків: від

стилізованих рослинних орнаментів до зображень тварин, людей і

цілих побутових сценок.

ЦЕ ЦІКАВО

Є у керамістів і особливі секрети. Починаються вони із

заготівлі глини. Ще здавна, добувши її на глинищі,

залишали «дозрівати», перемішуючи лопатою та

поливаючи водою, щоб вона стала пластичною.

65

Вважається, що деякі види глини потрібно тримати на відкритому

повітрі рік-два перед використанням, так поліпшуються

властивості. А глину для порцеляни витримували в

спеціальних ямах десятки років.

Як наносили малюнок. Гончарні вироби можуть

бути натурального кольору, а для прикрашання перед

випалом наноситься ангоб – покриття з рідкої глини.

Ангоби бувають у природі різних кольорів. Також у

глину могли додаватися барвники. По ангобу можна

наносити рельєфний малюнок. Характерними

прикрасами є смужки, джгути різної форми.

ВАЖЛИВО

Крім того, застосовувалися різні техніки:

- глянцювання (лощення) – по

сухому черепку;

- рожкування – нанесення

ангобу цівкою на готовий виріб за

допомогою спеціального ріжка, потім

майстри замінили його на гумову грушу;

- рихтування – продряпування візерунків;

- фляндрування (фляндрівка) – за допомогою

гострого предмета з'єднувалися три або

чотири різнокольорові стрічки ангобу, в

готовому виробі вони були схожі на зірки.

Інша технологія нанесення візерунка – глазур. Її наносять на вже

висушений виріб.


1. Дайте визначення поняття «ремесло».

2. Яка культура першою відома ремеслами?

3. Скільки видів ремесел існувало в Україні здавна?

4. Що таке цехи? Коли виникли і чим вони займалися?

5. У яких напрямках розвивалися промисли і ремесла? Поясніть

різницю між ними.

6. На які групи поділяють ремесла та промисли за ступенем

художньо-творчої праці? Розкажіть про них.

7. Що таке гончарство? Коли воно з’явилося? Як розвивалося?

8. Розкажіть про регіональні особливості гончарства.

9. Що вам відомо про процес заготівлі глини для гончарства?

66

10. Як наносили малюнок на гончарні вироби і які техніки

використовували?



У традиційно-побутовій культурі, зокрема

одному з її суттєвих компонентів – сфері

харчування, посуд кожного народу посідає

важливе місце, уособлюючи народні

особливості, естетичні смаки, відображаючи

рівень культурного розвитку. Глиняний посуд

від найдавніших часів до наших днів не виходить з повсякденного

користування українців.

ЗАПАМ’ЯТАЙ Го рщик, горщо к — один із найдавніших і найчисленніших

різновидів глиняного посуду, що став навіть символічним

уособленням гончарства. Цей універсальний посуд,

місткість якого, залежно від призначення, варіюється від

200—300 мілілітрів до кількох десятків літрів.

ЦЕ ЦІКАВО

Своєю формою глиняний горщик зобов'язаний печі. Нагрівання в ньому відбувається з боків, а не знизу, як на відкритому

вогні, при цьому нижня частина посуду

практично не прогрівається. Саме тому

горщик має опуклу, округлу форму і дуже

вузьке дно. Опуклі боки горщика

називалися опуки, верхня крайка — вінцями, збоку до нього могли кріпити ручку — вухо. Для виймання з печі

горщиків існував цілий набір рогачів (кожному

67

горщикові відповідав «свій» рогач).

Основна функція горщика — це

приготування страв у печі. У горщиках меншого

розміру варили борщі, супи і кашу, тушкували

рибу, м'ясо, овочі, робили

різноманітні запіканки і напої.

Горщиками в господарстві послуговувалися також для

зберігання продуктів і рідин, готових страв і напоїв, подачі їх до столу;

нагрівання води, кип'ятіння-зоління білизни, купання дітей,

відправлення природних потреб (нічні горщики), виконання

лікувальних дій, а також в обрядово-ритуальній практиці. У більш

великих і містких горщиках зберігали борошно, крупи, сіль,

топлений жир або масло.

Розмір горщика залежав від страв, які готувалися в ньому.

Наприклад, середні за розмірами посудини (3-10 л, "борщівники",

"кілаші") використовували для щоденного приготування перших

страв. Дещо менші (1-3 л) - "кашники", "кулешінники" - для

приготування каші. І найменші ("махітка", "горща", "горщечок",

"кашненя"), до 1 л, - для приготування їжі малим дітям. У найбільших

("золільниках") (до 40 л), страви готувалися на "оказію". Тобто тоді,

коли потрібно було нагодувати першою стравою ("борщем",

"капусняком", "киселем") значну кількість людей (на весілля,

поминання).


Отже, горщики від меншого до найбільшого називали:

махітка, горща (місткістю 1л);

кашник (3 л);

плоскун (10 л);

стовбун (15 л);

підворотень, підворотник (20 л);

золінник, золільник (30 і більше л).

Горщики називали за їх основним призначенням:

борщівник (для борщу),

кашник (для каші),

молошник (для молочних страв (переважно каш),

золільник (для зоління білизни).

Окрім того, горщики

використовували для зберігання запасів

борошна, крупи, зерна і сушених фруктів;

відправлення природних потреб, виконання

лікувальних дій, а також в обрядово-

https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%97%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1

68

ритуальній практиці. У них зберігали готові страви і напої, подавали їх

до столу; нагрівали воду. А в найбільших кип’ятили білизну. Іноді

купали малих дітей. Одночасно господині мали в своєму

розпорядженні до десятка різновеликих горщиків. Щодня, як правило,

використовуючи два – на рідку й густу страву. Два, в яких готували

їжу попереднього дня, випарювали.

ЦЕ ЦІКАВО

Купуючи горщика, господиня уважно роздивлялася обрану

посудину, щоб не було тріщин. Аби пересвідчитися, що

горщик не "драний", гарно випалений, стукали по ньому

нігтем чи зігнутим пальцем, іноді горщиком об горщик,

прислухаючись: якщо горщик озивався глухо, це означало,

що наявна тріщина, нехай і невидима; якщо звук був дзвінким, це

свідчило про якісне випалення посудини – такий посуд не

пропускатиме вологи. Побутувало повір’я, що глухо озивається

горщик, а дзвінко – горщиця, в якій страви будуть вдаватися

смачними. Звертали увагу і на зовнішній вигляд: перепалений посуд

господині вважали міцнішим. Незважаючи на доступність, відносну

дешевизну глиняного посуду, господині намагалися різними способами

продовжити термін його використання. Використовували доти, доки

посудина могла служити, навіть пошкоджена. Горщик із

надщербленими вінцями, без вінець чи з тріщиною називали гирявим

(гирун, горюнчик).

69

В українській хаті крім печі, що,

власне, завжди була осередком родинного

побуту, в якій і готували їжу у глиняному

посуді, на побілених стінах хати

кольоровою плямою виділявся мисник із

гончарним посудом, оздобленим вишитими

рушником чи рушником для витирання

посуду (стирач). Саме тут зберігався посуд.

За давнім повір'ям, горщики добра господиня не лишає

відкритими, особливо на ніч: у них може впасти щось нечисте.

ЦЕ ЦІКАВО

Про посуд, а саме горщики, у народі складено чимало

прислів’їв та приказок, народних повір’їв:

Ліпше старий горнець, як новий череп — наречений

хоч старий, та надійний.

Горнець котлові докоряє, а оба засмальцьовані —

обидва однаково погані.

Щербатого горшка ніколи не наповниш.

Є в горшку молоко, та голова не влізе.

Хоч малий горщик, та м'ясо варить.

Порожній горнець дзвенить, а повний мовчить.

Єсть молоко — буде й горнятко.

Немає ні в горшку, ні в мішку.

Осадила, мов горщик від жару одставила

Дірявий горщик — марнотратник.

Щербатий горщик — нещаслива, невдатна людина.

А тепер найголовніше – правила користування посудом у

побутті. Є кілька нюансів, котрі має знати кожна господиня:

- перед першим використанням посуду слід вимочувати його у

воді;

- глиняний посуд довго розігрівається і довго охолоджуєтьс .

При готуванні це відіграє велике значення, адже їжа тушкується у

власному соці.

- для тривалого збереження продуктів глиняний посуд є

найекологічнішим, він не окислюється, коли їжа зберігається в ньому

деякий час. Найкраще це підходить для збереження сипучих

продуктів.

- Забороняється використовувати на прямому вогні, бо це

презведе до пошкодження посуду.

70


1. Що таке горщик? Для чого використовували

горщики?

2. Від чого залежав розмір горщика?

3. Звідки походять різні назви горщиків? Назвіть види горщиків за

розміром; призначенням.

4. Як господиня обирала горщика?

5. Де зберігався глиняний посуд?

6. Які прислів’я та приказки про глечики вам відомі?

7. Які правила користування глиняним посудом?

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ Опрацюйте матеріал уроку 19. Дайте усні відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо».


Українські народні звичаї походять здебільшого з

дохристиянських (язичницьких) часів. Упродовж віків вони

злилися з пізнішими християнськими звичаями та обрядами

в одне гармонійне ціле. Вони переважно

віддзеркалюють життя хліборобів, що було

дуже тісно пов’язане з природою.

Стикаючись із силами природи, погодними

умовами, від яких залежав урожай, а від того і добробут

кожного, люди за довгі століття виробили цілу систему

свят, обрядів, звичаїв прикмет, пов’язаних із кожною

порою року, кожним місяцем і, навіть, багатьма

окремими днями.

Ця система відтворює зміст і характер явищ у природі, праці й

71

побуті людей і втілює його духовність, характер та світогляд.

Особливість цього світогляду була велика пошана до праці, потреба

ладу й порядку в усьому й привітність до людей.

ЦЕ ЦІКАВО

Сили природи, на які людина не мала впливу, викликали в

наших предків почуття подиву й набожності. Вони

одухотворювали й поважали сили природи: сонце, вітер,

дощ, і навіть ставши пізніше християнами все-таки

намагалися дотримуватися не лише законів Бога, але й

природи.

Усі календарні свята, обряди і звичаї здебільшого є

дохристиянськими, язичницькими, але з прийняттям християнства

вони тісно переплелися з елементами нової віри. Деякі з них навіть

зберегли імена древніх богів та подвійні назви свят старої та нової

віри. Проте в основі і тих, і других лежить намагання людей пізнати

істину, ідеал, бога та виявити любов до них.

ПРИГАДУЄМО

Так, в українців існувало знання про Праву, Яву і Наву. Знаючи

ці закони, вони не чинили зла людині й рідній землі,

намагалися підтримати один одного в добрих справах,

заохочували до творення блага для всіх.

Права — Божественний Закон, який править

Всесвітом; Ява — проявлене життя людей і всіх

земних істот; Нава — духовний світ померлих

пращурів. Коли людина закінчить свій земний

(явний) шлях, її тіло вмирає та переходить до

Нави, а її душа піднімається до божественного

світу Прави на Луки Сварожі (в Рай), і там, з волі

Сзарога, отримує нове тіло, щоб знову повернутися до життя (в Яву).

Таким чином відбувається кругообіг душ через три світи: Прави,

Яви й Нави. Ява текуща означає «рухома», «скороминуща»,

«тимчасова»; Права і Нава — «вічність». Цим підтримується

безкінечна спадкоємність Світу і Роду, його вічність і незнишенність.

У давні часи, коли люди займалися скотарством і

землеробством, від плідності стада та урожаю залежав не тільки

добробут, але і їх життя та життя їх родин, всього племені. Люди не

просто спостерігали за змінами погоди – з часом вони стали розрізняти

цілі природні цикли, що поділялися на холодні і теплі періоди,

залежали від фаз місяця та сонячної активності. Минули сотні тисяч

72

років, поки усі знання були систематизовані і знайшли своє вираження

у перших спробах літочислення – календарях.


У наших предків літочислення велося за народним

хліборобським календарем, а лише потім – за церковними

святами і постами. Український хліборобський календар

поділяв рік на дві пори року – зиму і літо.

Так, наприклад, на Стрітення (15.01) Зима зустрічається з Літом,

а від Введення (04.12) до Благовіщення (07.04) земля спить, від Юрія

(06.06) до Дмитра (08.11) земля плодоносила, тобто давала врожай.

Чотири пори року – це пізніше надбання, що випливало з потреб

господарства, насамперед землеробства, і прийшло до нас з

прийняттям християнства.

З розвитком землеробства рік спонукав до народження нових

святково-обрядових дійств, які не просто вдосконалювалися, а ставали

змістовними і красивими. Неймовірна кількість обрядів, які залежали

від періоду обертання Землі навколо сонця, обростала легендами,

переказами, повір’ями.


Календарні свята - це найдавніша обрядовість, яка

корінням сягає первісних, язичницьких вірувань, та поєднує

у собі раціональний досвід і релігійно-магічні вірування

наших предків.

Лиш значно пізніше церква визнала існуючу систему

землеробських свят та надала їй християнського забарвлення:

календарні звичаї узгоджувалися з річним циклом православної

церкви, проте дійсною основою мали трудовий сільськогосподарський

календар.

До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні,

літні та осінні свята, обряди і звичаї. Кожен цикл свят ніс своє

смислове навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет,

які зв'язували між собою пори року.

ЗАПАМ’ЯТАЙ Обов'язковими компонентами календарних свят українців були: обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків,

передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування.

73

Головна мета та завдання свят і обрядів відповідали

корінним прагненням хлібороба:

- забезпечити добробут і щастя родини,

- щасливий шлюб для молоді,

- високий урожай та плодючість худоби,

- відвести всіляке зло,

- передбачити майбутнє і вплинути на нього.

Свята і обряди календарного циклу регулювали всі сфери життя

українського селянина — виробничу, суспільну, сімейну.

1.

2.


1. Розкажіть про походження українських народних

свят. 2. Українські люди за довгі століття виробили цілу

систему свят, обрядів, звичаїв прикмет. Що стало основою цього і

чому? 3. Яку роль відіграло знання про Праву, Яву і Наву.у календарно-

обрядовому циклі?

4. Розкажіть про літочислення наших предків та його зв’язок з календарними святами.

5. Дайте визначення календарного свята, які з них належали до річного аграрного кола?

6. Назвіть обов’язкові компоненти календарних свят українців.

7. Якою була головна мета і завдання календарних обрядів?


1. Прочитайте матеріал уроку 20-21. 2. Дайте відповіді на запитання з розділу «Узагальнюємо». Підготуйте розповідь про те, чому свято об’єднує український світ.

ПРОЄКТ

Підготуй проєкт «Моє улюблене народне свято», працюючи групах: І група – свята весняного циклу.

ІІ група – свята літнього циклу. ІІІ група – свята осіннього циклу. ІV група – свята зимового циклу. Обов’язково вкажіть неодмінні компоненти свята, його мету і задання, значення у житті українців.

74

ПРИГАДАЙ!

Що тобі відомо про походження української мови?

Як зароджувалася писемна мова України? Які абетки існували? Ким були їх творці?

Українська мова - це невичерпне джерело, скарбниця народного

духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Виганяючи корову в

череду, ідучи до криниці по воду, уздрівши сусіда на досвітковому

подвір'ї або в міському ліфті, ми неодмінно виявляємо один з

обов'язкових елементів ввічливості, побажавши своєму знайомому

«доброго ранку», «доброго здоров'я» чи «здоровенькі будьте». Од цих

простих і звичних слів, що стали традиційно-неодмінними в нашому

повсякденні, підсвідомо легшає на душі, підноситься настрій, і,

навпаки, варто комусь «посунути вовкулакою», не відповісти на

привітання або кинути силуване чи відбувайлівське «здрастє», як ледь

не на цілий день матимете сумотливий і нав'язливий накип на душі, не

даватиме спокою, гнітитиме думка: чим завинив перед людиною, що

зробив лихого їй, що вона так нечемно повелася. І хай нема нашої з

вами жодної провини — чоловік просто-напросто встав, як кажуть, не

на ту ногу, зіткнувся з непередбаченою життєвою неуладкою — але

від того не легше, і, механічно заразившись цим ґанджем, ми теж

скупішаємо на усмішку й теплоту слова...

Психологи стверджують: настрій людини значною мірою

залежить од повсякденного вітання. Варто котромусь з родини чи

співробітнику з'явитися з «кислицею на вустах», як неодмінно вона —

хочемо того чи ні — відіб'ється і на ближніх. Отак у щоденних

клопотах ми звикаємося, не надаємо цьому факторові особливого

значення, хоч і самі ж потерпаємо чи, сказати точніше, страждаємо.

Коли і навіщо запровадили люди повсякденну форму вітань, для

чого вона знадобилася? Що це — звичайна забаганка, випадкова

умовність? Далебі, ні. У етичних формах закладено значно глибші

нюанси. Скажімо, вирушає людина в далеку дорогу, і їй неодмінно

бажають щасливих мандрів та вдалого повернення, чи приступає до

виконання якоїсь відповідальної роботи — за доброю народною звич-

кою приповідкують: «Щоб легко почалося та вдало скінчилося!» І хоч

75

кожен знає, що такі побажання — лише «словесний етикет», проте він

допомагає людині відповідно настроїтися, одухотворитись ще не

повністю вивченою нами магічністю, яка зберігається в «енергії

слова».

З глибини віків людське слово таїло в собі незвідані загадки

магічності. Йому вірили, перед ним благоговіли, од нього ніяковіли.

Прокльони, котрі вважалися найганебнішим виявом чаклунства,

могли, на думку наших предків, принести «лихослівні чари», від яких

неодмінно накликалися злі «гаспидні сили»; тих, хто вживав

проклинання, називали лихословами, нечистими, пекельниками,

арідниками, анциболотниками чи анцихристами. Іноді тих, кого

проклинали, могла спіткати невдача, і громада в таких випадках

влаштовувала «пекельнику» громадський присуд — його позбавляли

права жити серед общини, іноді виганяли із села, а почасти піддавали

тортурам. Відьмакам, тобто людям, що лихословили, виявляли

загальну і привселюдну анафему.


Анафема – відлучення від церкви з оголошенням довічного

прокляття.

ВАЖЛИВО

Ось що нам каже про слово народна мудрість: «Бережи

хліб на обід, а слово на відповідь», «Краще недомовити, аніж торити», «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Умій

вчасно сказати і вчасно замовкнути», «Коли сам не знаєш,

то краще змовч», «Не хочеш почути дурних слів, не кажи їх сам», «Умієш говорити, навчись і слухати», «Говори мало, слухай

багато, а думай ще більше»...

У багатому народному мовному арсеналі виробилась і

закріпилась ціла система словесних вітань: «Доброго ранку»,

«Доброго здоров’я», «Добридень», «Доброго вечора у вашій хаті»,

«Бувайте здорові» тощо. Зранку, в обід ви ввечері уживали лише ті

словесні вітання, що відповідали певному часові. Це ж стосується й

кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної приналежності.

Скажімо, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав

множинну форму: «Здоровенькі будьте» чи «Доброго вам здоров’я»

тощо.

ЦЕ ЦІКАВО

В усіх селах був і певною мірою залишився звичай вітатися

не лише з односельцями, але й незнайомими. Ще з дитячого

віку батьки привчали дітей першими виявляти словесний

76

етикет. Крім того, існували й такі правила народного етикету:

1) зайшов до хати – зніми головний убір і привітайся;

2) не чекай, доки тобі скажуть «Здраствуйте», а сам відкажи

«Добридень»;

3) якщо повз вас проходить старший, устаньте, привітайтеся,

чемно поклонившись.

В арсеналі української мови багато щирих, сповнених коханням

слів. Українцям властиво говорити один одному компліменти,

люб’язні слова, тому недарма вони завжди вдаються до світлих

побажань, душевних, тим самим підкреслюючи свою шану до іншого.

Наприклад, люб’язно прошу Вас, будьте люб’язні. Саме слово

«люб’язний» походить від любий, тобто порівнюється з такою вічною

цінністю як любов.

Ще однією рисою українців є емоційність, що, зокрема,

виявляється у використанні пестливих суфіксів (доброго здоров’ячка,

яка ви гарненька), а також у формах звертання (дорога кумонько,

милий сватуню, люба подруженько).

ДОСЛІДЖУЄМО

З ними часто зустрічаємося в казках, прислів’ях, піснях,

часто їх використовували українські письменники,

наприклад, І.Нечуй-Левицький у «Кайдашевій сім’ї».

Гостинність українців сприяла утворенню найрізноманітніших

етикетних одиниць: ласкаво просимо, частуйтеся, будьте як вдома

тощо.

На окрему розмову заслуговують і родинні звертання.

Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на «Ви». Така

форма диктувалася високою повагою до найближчих людей. Нею

користувалися навіть тоді, коли старші були відсутні, позаочі: «Мені

тато казали, щоб я вчасно прийшов додому» чи «Моя покійна мама

любили квіти вздовж призьби висаджувати». Це був вияв високої

77

поваги. Про це свідчить і той факт, що люди, скріплюючи кумівство,

механічно переходили на «ви», хоч би й були рідними сестрами чи

братами. Якщо ж між ними виникала ворожнеча, то найбільшою

образою вважалося перейти на «ти».


Неабияке значення має тон розмови: вміння вислухати

іншого, вчасно і доречно підтримати тему. Ввічливість,

уважність і чемність — основна вимога мовного

етикету. Від чемного вітання, шляхетного потиску руки,

невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний.

Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати, навпаки,

лише нервує, псує настрій. Недарма кажуть про таких: намолов сім

мішків гречаної вовни; меле, як порожній млин; ляпає язиком, як

постолами; заторохтіла сорока, наче діжка з горохом; він набалакає,

що на вербі груші ростуть; ти йому про діло — а він тобі про білу

козу; говорить, наче три дні не їв.

Здавалося б, звичайне собі «дякую», «уклінно прошу» чи

«повторіть, будьте ласкаві, ще раз», а як ними можна розчулити,

виявити у співрозмовника повагу й доброзичливість. Варто згадати і

про таку традиційну форму вітання, як шапкування. Люди старшого

віку, проходячи один повз одного, трохи піднімали головний убір,

чемно нахиляли голову, а коли це статечна і в літах особа, - навіть

придолонювали до грудей руку.

Традиційно вважалося за велику нечемність зайти до хати в

шапці чи кашкеті, вже не кажучи про перебування в оселі або за

столом.

Культура мовної поведінки – своєрідне дзеркало людини, її

зовнішнє, а відтак і внутрішнє інтелектуальне обличчя. Це наш

повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою, наше

здоров’я, наш спосіб життя. 3.

4.


1. Розкажіть про роль ввічливих слів у житті

людини.

2. Що вам відомо про прокльони, їх вплив на

оточуючих? Як громада чинила з тими, хто вживав проклинання?

3. Яким був звичай вітання українців? Якому словесному етикету

навчали батьки дітей змалку?

4. Які прислів’я та приказки про слово ви дізналися з уроку?

5. В арсеналі української мови багато щирих, сповнених коханням

слів. Розкажіть про це.

78

6. Чому мова українців вважається дуже емоційною? Що є

свідченням цього?

7. Розкажіть про родинні звертання.

8. Якого значення українці надавали тонові розмови і чому?

9. Що вам відомо про традицію шапкування?


Прочитайте матеріал уроку 22, дайте відповіді на запитання з

розділу «Узагальнюємо».

1. Українські народні звичаї, календарно-обрядовий цикл зокрема, походять з часів:

А) язичництва; Б) християнства;

В) первісно-общинного ладу.

2. Виникнення та існування календарно-обрядового циклу пов’язане з:

А) релігією та віруваннями народу; Б) знаряддями праці, яким поклонялися; В) сімейними традиціями та обрядами; Г) явищами природи та природніми умовами. 3. Духовний світ померлих пращурів – це: А) Права. Б) Ява.

В) Нава. Г) Сварожич.

4. У наших предків літочислення велося за: А) церковними святами. Б) хліборобським календарем.

В) постами.

5. Із переліку виберіть кілька правильних варіантів відповіді, які називають обов’язкові компоненти календарних свят українців: А) обрядовий стіл. Б) господарська і сімейна магія. В) вшанування предків. Г) передбачення майбутнього.

79

6. Язичницьким символом сонця є: А) свастика; Б) трисуття;

В) Права, Ява, Нава.

7. Обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки – це: А) гутництво; Б) ковальство;

В) гончарство; Г) теслярство.

8. Об’єднання ремісників, які працювали над виготовленням певних видів виробів конкретного ремесла – це: А) ремесло. Б) цех.

В) мануфактура. Г) заводи і фабрики.

9. Із переліку виберіть кілька правильних варіантів відповіді, які називають напрямки розвитку народних промислів та ремесел: А) домашні; Б) організовані;

Б) заводські; В) фабричні.

10. Вироби з глини вогнево-червоного кольору з оригінальним орнаментом (квіти, гілки з плодами, виноград тощо) – це особливості гончарних виробів: А) Волині. Б) Поділля.

В) Чернігівщини. Г) Гуцульщини.

11. Із переліку виберіть кілька правильних варіантів відповіді, які називають техніки нанесення малюнку на гончарні вироби: А) ангоб; Б) глянцювання;

В) рожкування; Г) глазур.

12. Найвизначнішою стародавньою прикрасою України скіфських часів, знайденою Б.Мозолевським на кургані Товста Могила, є: А) мізинський браслет; Б) скіфська пектораль;

В) трисуття.

13. Перша культура, яка відома ремеслами – це: А) скіфська; Б) сарматська; В) трипільська;

Г) грецьких міст Північного Причорномор’я.

14. Із поданих варіантів оберіть кілька правильних, які називають етапи роботи при заготівлі глини для гончарства: А) добування у глинищі; Б) «дозрівання» глини; В) поливання глини водою для її пластичності; Г) поливання глини сироваткою для міцності.

80

Твої головні завдання: розуміти цінності української держави; знати та усвідомлювати, що

українська мова є державною мовою України, державотворчим

об’єднуючим чинником

розуміти, що таке перемога, державотворення; усвідомлюєвати, що держава

твориться перемогами.

характеризувати події, явища, постаті в українському державотворенні,

висловлювати ставлення до них;

усвідомлювати свою причетність до державотворення.

81

Цінність завжди є чимось позитивним з точки зору задоволення

позитивних, перш за все духовних, потреб людини і суспільства в

цілому.


Цінності - це те, що особливо важливо для людини. Їх

усвідомлення та втілення в життя дають їй можливість

сформуватись як особистість, відчути задоволення від

існування.

Головною цінністю української держави є її народ, люди, які

здавна берегли, захищали й відстоювали свободу своєї батьківщини.

ПОДУМАЙ

Як ти вважаєш, які цінності української держави?

Які з них залишилися цінними у наш час і чому?

Які цінності українського народу нині втратили своє значення? Доведіть свою думку.

Які з них є важливими для тебе і чому?


Отож, детальніше про цінності українського народу, до

яких належать: родина, релігія, батьківщина та її

територія, природа, праця, житло, мова, традиції, звичаї,

обряди, краса, любов, дружба, добро, свобода,

справедливість тощо.

Для кожного українця найріднішою картинкою є своя земля,

знайомий з дитинства ланшафт, поля із пшеницею і

чепурна хатинка. Саме тому українські емігранти оселялись у тих

країнах, де ландшафт їм нагадував батьківщину.

ЦЕ ЦІКАВО

Туга за рідною землею (чи ностальгія) дуже сильна у

кожного українця і може тривати навіть протягом

кількох поколінь. А до цієї туги додається ґенетична

пам'ять. Так, українці Бразилії добре спілкуються

українською в 4-му і навіть 5-му поколінні. Щоправда,

послуговуються вони мовою початку ХХ ст., яку привезли

на американський континент їхні пра-прадіди.

82

Українці за своєю природою - індивідуалісти. Саме тому їм так

важливо мати власну територію, садок вишневий коло хати і місце, де

добре родині. Це помітно і у великих містах.

Отже, хата - місце, де живе і

продовжується родина, де живе і процвітає рід.

Традиція спілкування між поколіннями дуже

міцна. Такого давно немає, приміром, у США і

багато де не спостерігається у Європі.

Традиційне суспільство на перше місце ставить

повагу до старших і продовження себе у дітях, звідси - і

освячення материнства.

Дитина для кожного українця - найбільша цінність. Звідси ще

одна важливість - багатство українських колискових пісень, у які

закладено любов до дитини, тобто до майбутнього.

ЦЕ ЦІКАВО

Відтак, дуже важливим чинником

є мова, пісня і молитва. Українська пісня рятувала

патріотів по далеких Сибірах і допомагала їм вижити у

нелюдських умовах. Дух, який живе у кожній пісні, додавав

українським в'язням сил і об'єднував їх у засланні.

Якби мова не була таким важливим чинником, не знайшлось би

і армії посіпак, які цю мову нищать, засмічують, збіднюють або

намагаються переміщати зі схожою. Мова - це не тільки зброя, а й

спосіб мислення, модель поведінки, зрештою вібрації, на яких працює

мозок. Доведено, що постійне слухання чужої мови призводить до

дисонансу, конфлікту навіть на клітинному рівні.


А ще українці - великі романтики. Тому в українському

фольклорі так багато згадано

про зорі, човен, мрії. Приказка "На ясні зорі на тихі води"

не лише показує жовто-блакитну символіку, а й нагадує

про вертикаль української душі - від найбільших глибин до

найвищих (космічних) вершин. Саме завдяки своїй романтичній

душівона й мають найбільше пісень у світі та одну із

наймилозвучніших мов.

Вишиванка - не просто одяг. Радше сказати б,

зовсім не одяг, а символ і виразник українця у світі.

Полотно, кольорова гама, орнаментика - усе це є

паспортом певної людини і оберегом від зла. Це - код

нації. От у розвинених країнах традиція носити

національний одяг майже втрачена.

83

Стародавні слов'яни, зокрема наші далекі пращури - українці, як

показують дослідження, мали високу на свій час духовність, віра

наших предків, яка була серцевиною духовності, свідчила про їхній

гуманізм, готовність героїчно боротися з ворогами, оптимістичне

ставлення до життя, прагнення виховувати підростаючі покоління на

високоморальних традиціях рідного народу.


Віра наших предків концентрувала в собі ідеї, цінності, які сприяли поліпшенню і духовного, і матеріального стану, добробуту народу. Міфи наших предків свідчать, що боги ідуть до людей, живуть разом із ними

одними радощами і болями, вчать їх добрим справам, захищають від ворогів, допомагають боротися із злими силами. Наприклад, Сварог - найдавніший бог сонця, передає світло своєму сину Дажбогу і навчає людей користуватися вогнем, займатися ковальською справою, Дажбог вірно служить людям, дає їм світло і тепло, захищає їхній домашній затишок, примножує добро, навчає корисних справ, успішно боротися із труднощами життя, перемагати ворогів. Дуже важливим і цікавим був той історичний факт, що стародавні українці вважали себе сонцепоклонниками і в прямому, і в переносному значенні. Знаменно, що найбільшою мірою вони вшановували сонце як єдине вічне джерело життя.

Міфи наших предків розповідають про створення світу, таємничий вирій, головного бога добра - Білобога і його вічну боротьбу з Чорнобогом - богом зла і темряви, ворогом світла і людей. У міфах йдеться також про найстародавніших наших пращурів оріїв - першоорачів світу і оповитих серпанком легендарності укрів. Можливо, саме від назви "укри" походять святі для нас сучасні назви "українці", "Україна".

Українському народу завжди було властиве шанобливе

ставлення до минулого. У нас, українців, споконвіку існує сформована

система морально-етичних цінностей, які й визначають націю як

окреме неповторне утворення. Ці цінності народжувалися разом з

народом, формувалися та кристалізувалися у щоденній праці та

запеклій боротьбі за свободу та незалежність. Вони передавалися від

покоління до покоління у традиціях, звичаях, обрядах, системі

вірувань, світогляді, мові, способі мислення. Ці ознаки існували

здавна, але є актуальними і в наш час. Усі разом ці ознаки визначають

сучасне, самобутнє і виразне обличчя українського народу, його

національне ДНК.

84

Українська традиційна культура тісно пов’язана з природою та

землею. Український народ має особливо шанобливе ставлення до

своєї землі, яку він споконвіку обробляв, плекав, захищав, був і є її

корінним жителем та господарем. Українці люблять свою природу,

яку оспівують, з якої черпають сили і натхнення.

ЦЕ ЦІКАВО

Землю українці вважають своїм найбільшим багатством,

бо саме вона з давніх-давен була на наших теренах

основною годувальницею, запорукою благополуччя та

способом буття українця. Споконвіку на нашій землі жили

люди, вирощували хліб, виховували дітей, передаючи їм у

спадок набутий матеріальний і духовний скарб.

Українці завжди з великою відповідальністю підходили до

виховання дітей. Натомість пошана до старшого покоління, повага до

дітей та батьків, культ предків, глибока закоріненість багатьох

поколінь в традицію завжди були основою монолітності та духовної

єдності української громади. Усім відома гостинність українців тісно

пов’язана з поняттям сім’ї: прийняти гостя в хаті - святий обов’язок.

Відкритість українців - це готовність повсякчас відчинити двері свого

дому для друзів та родичів.

Отже, світогляд предків, духовність, сім’я, земля, життя,

традиція – головні цінності українського народу, які і є одним із

важливих факторів розуміння нашої історії. 5.

6.


1. Що таке цінність?

2. Які головна цінність української держави і чому?

3. Назвіть цінності українського народу.

4. Розкажіть про землю як основну цінність українців.

5. Однією з найважливіших цінностей нашого народу є сім’я.

Розкажіть про цінності, пов’язані з родиною українця.

6. Чому мова є надзвичайно важливою для народу?

7. Що вам відомо про вірування українців та її значення в житті

народу?

8. Які морально-етичні цінності нашого народу?

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ

Опрацюйте матеріал уроку 24. Дайте усні відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо».

85

Відомий український письменник Панас Мирний писав:

«Найбільше й найдорожче добро кожного народу – це його мова». Без

української мови не буде ні української держави, ні українського

люду, адже мова – це код, паспорт, голос народу.

Так вже історично склалося, що багато століть наш народ мусив

боротися за право розмовляти рідною мовою, молитися нею в церкві,

вивчати у школі, друкувати різноманітні видання.


Ще «Велесова книга» та «Літопис Аскольда»: у першій (а

це про події VІ-VІІ ст. н.е.) автор говорить про рішучу

протидію грекам, які хотіли нав’язати нашим прапредкам

«свою мову, щоб ті забули рідну віру». У другому творі

повідомляється, як ще 860 року великі мужі Кирило і

Мефодій, відвідавши слов’ян від Моравії до Русі, радили

візантійському імператору задля перекладу священних книг на

моравську та інші слов’янські мови покласти в основу

«найпрекраснішу руську мову», доповнивши її елементами

моравського, чеського, болгарського, польського алфавітів.

У часи свого правління Ярослав Мудрий видав укази про

встановлення найважливіших всенародних свят – Дня Держави і Дня

Мови.

Могутня Київська Русь-Україна ще за княжої доби вражала світ

словесними творами найвищого рівня в галузях права («Руська

правда»), історико-філософської, педагогічної і художньої літератури

(билини, «Слово о полку Ігоревім», «Слово про закон і благодать»,

«Слово о погибелі Руської землі», «Поучення дітям», літописи…), до

того ж як оригінальними, так і перекладними. Уже в ХІ ст. українська

мова була структурована як цілком розвинена і самодостатня, а в ХVІІ

ст. Україну було визнано найосвіченішою державою Європи. На цих

підставах Україні пророкували величне майбутнє.

ЦЕ ЦІКАВО

Володимир Великий запровадив освіту для всіх, у тому числі

й для боярських дітей. Ярослав Мудрий підтримував мовну

культуру як світського, так і церковного змісту; сам любив

86

читати книги вдень і вночі, вважаючи їх джерелами мудрості та

благочестя. А в Гетьманській державі дбали про освіту батьків і

дітей (до того ж – як багатих, так і бідних, сиріт). Більшість

гетьманів, митрополитів, полковників вчилися і в своїй – Київській

Могилянсько академії, і в зарубіжних університетах. Богдан

Хмельницький та Іван Мазепа володіли 6-ма мовами кожен, а Пилип

Орлик – 12-ма… Мова вважалася найвищою ознакою освіченості,

мудрості, честі, культури; носієм гідності людини й держави.

Понад усе ставив мову Т. Шевченко,

вважаючи, що вона має головне значення в житті

людини:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

Бо саме Слово є найціннішим скарбом кожного народу, ознакою

його життя і безсмертя, оскільки втілює в собі всю його історію,

природу, культуру, ментальність, історичну місію. Тож навіть нову

державу може відновити народ, але вимре мова в устах народу – вимре

і сам народ. Воскресити мову неможливо.


Закономірно, що доля мови завжди була такою ж як і

доля народу. Яскравий приклад: українську мови

століттями підносили, але паралельно століттями й

забороняли – щонайменше 174 рази! 1934 р. на

Міжнародному Конгресі вчених у Парижі на питання

анкети, які з мов вважаються особливо багатими, гармонійними і

перспективними, більшість відповіла: французька, перська,

українська; а при повторному опитуванні 1936 р. – грузинська,

італійська, українська. Як бачимо, в обох випадках була названа

українська мова.

Мова не тільки виокремлює людей, а й єднає їх, формуючи

світогляд, думку, душу, духовність і творчість. З мови починається

формування свідомості, пізнання світу, самопізнання й самотворення

людини. Перш ніж стати людиною, вона мала навчитися спілкуватися

з природою і з собі подібними та відповідно, витворити мову власного

самоутвердження. У мові одухотворяється весь народ і вся його

батьківщина, – в ній втілюється в картинку і звук небо вітчизни, її

повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, ліси й ріки,

87

її бурі і грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос

рідної природи, який лунає так гучно в любові до людини до її іноді

суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в

рідних мелодіях, в устах народних поетів… Всі люди, які належать до

одного етносу, як правило, говорять однією мовою, яка є для них

рідною, тобто засвоюється з дитинства в сім’ї, родині та

навколишньому середовищі. Мова – найважливіший, найбагатший і

найміцніший зв'язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні

покоління народу в одне велике, історичне живе ціле… Мова – це і

стиль, і характер мислення, це й спосіб життєдіяльності людей.

Саме тому, що в мові закодована нація, її історія, культура,

звичаї, традиції, мистецтво народу, Росія, яка намагалася покорити

Україну робила все, аби знищити українську мову.

ВАЖЛИВО

1627 р. указом царя Михайла наказано було книги

українського друку зiбрати й спалити. Уже 1693

року заборонено будь-які книги українською мовою.

Петро І розпочав мововбивче XVIII століття примусовим

скороченням кількості студентiв Києво-Могилянської академiї з 2000

до 161, а кращим науковцям і викладачам звелiв перебратися з Києва

до Москви. Після цього один за одним зв’являлися все нові й нові

накази:

- у 1720 році заборонив книгодрукування українською мовою і

наказав вилучити українські тексти з церковних книг.

- у 1721 році видав наказ цензурування українських книжок.

- у 1729 році - наказ переписати з української мови на російську всі

державні постанови і розпорядження.

У 1740 р. до царського мовознищення додалася росiйська

iмператриця Анна Іванiвна, яка запровадила росiйську мову в

дiловодствi на територiї України, а кількома роками раніше наказала

вилучити книги старого українського друку, а "науки вводить на

собственном российском языке".

Катерина ІІ "добила" мовне питання XVIII століття,

заборонивши у 1763 році викладати українською мовою в Києво-

Могилянській академії і всіляко приклавшись у 1775 році до

зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при

полкових козацьких канцеляріях.

У XIX столітті винищували мову в школах, забороняли не лише

українські твори, а навіть кирилицю. 1863 рік приніс сумно відомий

циркуляр Валуєва про заборону видання підручників, літератури та

88

книг релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть

не может".

1876 року Емський указ остаточно забороняв усе українське. Він

діяв фактично майже 100 років. Що вже казати про ХХ століття!

Сободу українська мова здобула лише з приходом незалежністю

України. А тим часом українська мова є однією з найпоширеніших

мов у світі, оскільки за кількістю носіїв посідає 26-те місце. Також

вона є другою за поширеністю серед мов слов’янського походження.

Усвідомлюючи значення української мови для розвитку світової

культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті.

ЦЕ ЦІКАВО

Відомий український письменник Борис Антоненко-

Давидович, який провів багато років у сталінських

концтаборах за свої українські національні переконання,

писав у своїй книзі «Як ми говоримо»: «Людина може

володіти кількома мовами, залежно від її здібностей,

нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина володіє

звичайно своєю рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою,

засвоївши її змалку, вона користується повсякденно, а й тому, що

рідна мова – це невід’ємна частка батьківщини, голос свого народу й

чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й

найніжніші струни людської душі». 7.

8.


1. Розкажіть про переслідування руської мови у часи

Руси України.

2. Як руські князі та гетьмани захищали рідну мову?

3. Що вам відомо про визнання української мови у світі?

4. Яка роль мови в житті народу?

5. Розкажіть про заборону української мови в часи російського

панування на наших землях.

6. Чому Росія більше 100 рокі переслідувала й нищила мову України?

7. Як ви вважаєте, вивчення іноземних мов є свідченням зради рідної

мови? Чому?

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ

Опрацюйте матеріал уроку 25. Дайте усні відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо».

89

Українське лицарство як суспільне явище і як

особливий людський характер, в Україні має найглибше і

найдревніше в світі коріння. Як найдревніша землеробська нація,

українці завжди самовіддано захищали свою землю, вперше в світі

зорану плугом і щедро политу потом і кров’ю наших предків. Саме

тому захист рідної землі і власної важкої

землеробської праці завжди був пріоритетним і високо

почесним для наших величних предків,

а українське лицарство завжди існувало

як природний шляхетний спосіб життя і смерті заради життя.

Про славних і непереможних українських лицарів, що завжди

захищали свою землю і свій народ, ми знаємо з багатьох легенд,

оповідей і пісень, які передавалися з покоління в покоління. В піснях і

легендах українці оспівували надзвичайну хоробрість,

неперевершену стійкість і мужність своїх лицарів-богатирів, які

вросли корінням в свою рідну землю і

відомі як воїни зі «Слова о полку

Ігоревім», як лицарі-козаки Мамай і

Байда, як воїни з всесвітньо відомого

війська Святослава Хороброго з його

високо шляхетним попередженням:

«Іду на ви!»

Мабуть, ніхто не сперечатиметься, що козаки — досить цікаве

«явище» в українській (і навіть світовій) історії. Скільки є

різноманітних згадок про них, і не тільки українських. Однак поряд із

їхньою мужністю, силою, хитрістю та розумом частенько

зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж

просто вояками.

ВАЖЛИВО

Козацтво виникло в Україні більше 500 років тому, в час

розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали.

Українські міста намагалися постати з руїн, але володарями

колись могутньої держави стали литовські князі. Спочатку українці

90

під новою владою почувалися вільно, литовці не утискали їх ані віри,

ані мови, ані прав чи звичаїв. Та вже у XV-XVI ст. посилився вплив

поляків, починається відбирання прав і процес закріпачення селян.

Українці встратили власну землю, свободу та

гордість. Свободолюбний народ, українці шукають виходу, йдуть у

степи, за дніпровські пороги — на

Запоріжжя. Там, у вільних, але дуже

небезпечних місцях і виникає український

різновид європейського лицарства,

особливий воєнний стан — козацтво, який

ширився, поповнювався енергійними та

завзятими, сміливими й талановитими вояками.

Козаки стали провідною силою, що сприяла формуванню

сучасного українського народу. По всій Україні утвердився

найдемократичніший на той час устрій козацького

народовладдя. Козак і українець означало одне й те саме, а українців у

світі називали «козацьким народом». Прилучатись до козацтва

вважали за честь не тільки українці, а й багато чужинців, захоплених

доблестю і моральними чеснотами козаків.

Крім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну

значну перевагу — кмітливість і хитрість. Практично завжди їм

вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька.

Звісно, це додавало шансів здобути перемогу.

ЦЕ ЦІКАВО

Згадаймо і про оригінальний човен,

який козаки використовували для

військових походів. Як би дивно це

не звучало, але його можна назвати

«прабатьком» сучасних підводних

човнів. Він складався з двох днищ,

між якими розміщували вантаж аби занурити

судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед

початком наступу вантаж викидався, а судно раптово підіймалося на

поверхню. Певна річ, це ставало несподіванкою для противника, адже

ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитися з морських

глибин. Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки —

славнозвісні човни козаків, які не боялися ні штормів, ні ворожих

військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно

підкрастися до ворога.

Запорізьку Січ справедливо називають першим демократичним

об’єднанням світі. Якщо взяти до уваги, що багато людей прийшли

91

сюди через соціальну несправедливість, то це й не дивно. Всі питання

стосовно життя та діяльності козаків вирішувалися голосуванням на

радах.

ЦЕ ЦІКАВО

Запорожці також полюбляли і культурний відпочинок:

грали на музичних інструментах, співали пісень,

танцювали та влаштовували показові бої на втіху собі й

іншим. Також було у них багато справ по господарству,

адже на Січі жінок не було, то ж доводилося поратися

самотужки. А от у пиячити було суворо заборонено. Порушення

цього правила прирівнювалося до зради і могло каратися смертю.

Звісно, сімейне життя козака було складним, якщо воно взагалі

було. Але лицарі знаходили побратимів на Січі, за котрих усе ладні

були віддати. Подейкують, що був у них навіть особливий ритуал, під

час якого воїни обмінювалися власними натільними хрестами. Це

означало вірність один одному.

Закони на Січі були досить

жорстокими. За крадіжку чи вбивство

одного з побратимів, козак не те що платив

життям, а робив це в доволі жорстокій

формі: його могли поховати живцем разом

із небіжчиком, або бити киями, що часто

закінчувалось фатально. Так, можна

сказати, що це не гуманно, зате дисципліна була відмінна.


Були серед козаків особливі хлопці, котрих звали

характерниками. Вважалося, що походять вони від

стародавніх язичницьких волхвів, котрі володіли

таємними знаннями, вміли пророкувати майбутнє.

Декотрі історики дотримуються теорії, що після прийняття на Русі

християнства їх переслідували князі та греки. Тому волхви-язичники

створювали невеликі об’єднання далеко від великих міст — січі. Там

вони навчали майбутніх воїнів бойовим мистецтвам, обрядам і

звичаям. Про характерників казали, що їх ні вогонь, ні вода, ні шабля,

ні звичайна куля, крім срібної, не брали і що вони

могли відкривати без ключів замки, плавати на

човнах по підлозі, як по морських хвилях,

переходити через річку по сукняній повсті чи

циновках з лози, брати в голі руки розпечені ядра,

бачити за кілька верств довкола себе, перебувати

на дні ріки, влазити та вилазити з туго зав’язаних

92

і навіть зашитих мішків, «перекидатись» у котів, перетворювати

людей у кущі, вершників — на птахів, залазити у звичайне відро і

плисти в ньому під водою сотні, тисячі верств.

Козаки користувалися не тільки власними знаннями, а й

запозичували бойові прийоми в інших народів. Подейкують, що на

Січі жили не лише українці, а й представники близько 20 різних

національностей: росіяни, поляки, молдавани, білоруси. Крім цього

самі козаки та гетьмани часто подорожували світом, знайомились із

культурою та звичаями інших країн.

ВАЖЛИВО

Запорізьку Січ можна вважати першим політичним

формуванням на території України, позаяк у неї були всі

ознаки республіки, вона була незалежною й усі європейські

країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини. Одного

прапора для козаків не існувало, однак зі XVII ст. зайшла мова про

головний стяг запорізької держави. На ньому було зображено

Архангела Михаїла на червоному тлі з одного боку, і білий хрест,

золоте сонце, півмісяць і зорі — на іншому. А

своєрідним гербом став козак із мушкетом. Цікаво,

що на прапорах козаків часто зображали

шестикутну зірку. Однак юдеїв це ніяк не

стосувалося. В давнину це був символ магії або

емблема окремих родів. Тоді це був досить

популярний знак, який означав гармонію.

Що стосується характерної зачіски та

вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки

успадкували їх від язичницьких предків.

Традиція голити голову й обличчя передавалася

від місцевих племен до Київської Русі і так із

часом дійшла і до козаків. Історики кажуть, що

у давніх слов’ян немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а

отже такий образ вважався здавна божественним. Хоча існує ще одна

легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли

вони потраплять у пекло, Бог може змилуватися над ними і витягнути

за чуба. Загалом, така легенда, як і зачіска,

була притаманна не тільки козакам. В старі

часи оселедця вистригали єгипетським

фараонам, індіанцям із деяких племен,

татарам, індусам, персам, японським

самураям. Чи згадайте бодай турецького

Джина. Для багатьох народів оселедець

93

символізував «промінь сонця». Різниця між ними та козаками полягала

лиш у тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, у той час як

інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще

козаки казали: «Як на війні загину — мене янгол понесе в небо за

чуприну».

ЦЕ ЦІКАВО

Існував у запорожців цікавий звичай. Їхні курені були

завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти

туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це

навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало

суворе правило: з куреня нічого не виносити, а інакше —

покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого

стовпа. Якщо за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у

володіння того, хто її знайшов.

Розповідають, що на Хортиці досі

росте величезний дуб, оспіваний у

козацьких піснях і легендах. У деяких із

них розповідається, що запоріжці

проводили під ним свої обряди, йдучи на

бій. Подейкують, що цьому дереву уже

700 років.

Щодо походження слова «козак» також існує багато теорій.

Зокрема, його трактують як «вільна людина». Декотрі польські

дослідники вважали, що воно пішло від ім’я відомого ватажка, котрого

звали Козак і котрий майстерно боровся з татарами. Або що наймення

походить від слова «коза», бо козаки були дуже хитрими і могли

пролізти будь-куди. Турецькою «козак» означало «волоцюга» чи

«розбійник». Логічно, що турки дали козакам саме таке прізвисько.

Вочевидь, воно прижилось на Україні і з часом зовсім втратило

негативне забарвлення.

Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони,

воювали, захищаючи не лише власні інтереси, а й інтереси інших

країн: козацькі загони були бажаною

підмогою і у польському, і у

французькому війську. Воювали на

суші і на морі. Про славетні бої і

походи козаків, про їх сміливість,

відвагу й винахідливість ходять

легенди. Козаки були

неперевершеними майстрами

військової справи свого часу.

94

9.

10.


Чому козаків називають українськими 1.лицарями?

Як виникло козацтво? 2.

Хто ставав козаками і чому? 3.

Чому українців називали «козацьким народом»? 4.

Що вам відомо про козацьку чайку? 5.

Розкажіть про Запорізьку Січ. 6.

Яким було життя козаків? 7.

Хто такі характерники і чим вони відрізнялися від інших козаків? 8.

Чи можна назвати Запорізьку Січ державою і чому? 9.

Якою була зовнішність козаків та їх одяг? 10.

Розкажіть цікаві факти про козаків та Січ. 11.

Що означає слово «козак»? 12.

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ Опрацюйте матеріал уроку 26-27. 1. Дайте усні відповіді на запитання розділу 2.

«Узагальнюємо». Підсумуйте вивчене в розділі «Моя держава – 3.

Україна», даючи відповіді на запитання з розділів «Узагальнюємо» уроків 24-27.

95

Твої головні завдання: знати про міжнародне

співробітництво України у

світі, наводити приклади,

порівнювати факти і події;

знати про інтерес зарубіжних

істориків, географів,

мандрівників до України,

наводити ти приклади; називати українців –

дослідників інших країв та

розповідати про їхню

діяльність.

96

ЯРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ (роки правління 1015-1054)

– видатний державний діяч, Великий

князь Київської Русі та відомий

воєначальник. Завдяки багатьом

реформам та досягненням, які мали

колосальний вплив на розвиток Русі,

отримав прізвисько Ярослав Мудрий.

Перший політичний досвід Ярослав

почав отримувати дуже рано. У десятирічному віці Володимир

Великий, батько Ярослава, призначив його керівником Суздальської

землі. У 1010 році батько поставив його правити Новгородом –

основним торговим і військовим центром північної частини

Київської Русі. Такий крок свідчив про те, що Володимир побачив у

молодого сина риси жорсткого, але справедливого правителя. На

Новгородському престолі Ярослав втримувався спокійно,

незважаючи на войовничий та волелюбний характер жителів міста і

сусідніх племен.

ДОСЛІДЖУЄМО

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО Ставши на чолі Київської Русі, після смерті Володимира

Великого, Ярослав зменшив вплив варягів на справи Русі.

Він почав брати людей на керівні посади з полян та інших племен,

що населяли державу. Основна заслуга Ярослава у внутрішній

політиці – написання «Правди Ярослава» – першого збірника

законів, який діяв на території Київської Русі. Цей документ мав

всього 18 статей. За більшість провинностей у ньому передбачалося

грошове стягнення. Тільки за кілька тяжких злочинів зберігалося

право родичів постраждалого на кровну помсту.


ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО Зовнішня політика Ярослава Мудрого була досить

гнучкою. Князь відвоював у Польщі червенські міста,

97

ходив у походи на племена Прибалтики. Неподалік від берега

Чудського озера заснував град Юр’їв (зараз Тарту). Правитель

остаточно ліквідував загрозу, яку становило для Києва плем’я

печенігів.

ЦЕ ЦІКАВО

Сповнений прагнення зміцнити положення Київської Русі

у Європі, Ярослав сприяв одруженню своїх дітей з

королівськими династіями Старого Світу. Сам він у 1019

році узяв шлюб з дочкою норвезького конунга Олава

Ейріксона – Інгігердою. Усі його діти одружилися з

членами правлячих сімей континенту:

Старший син Ілля – з дочкою датського та англійського

короля Кнута;

Другий син Ізяслав – з донькою правителя Польщі Казимира

Гертрудою;

Святослав – з онукою німецького цісаря Генріха II;

Всеволод – з візантійською принцесою Марією;

П’ятий – Ігор – з принцесою з Німеччини Кунігундою.

Чотири доньки Ярослава (Єлизавета, Анастасія, Анна і

Агата) стали королевами чотирьох країн: Норвегії,

Словаччини, Франції та Англії. За широкі родинні зв’язки

князя стали називати «Тестем Європи». Князь Ярослав Мудрий дбав про

розвиток культури народів Київської Русі.

За його правління у великих містах держави

відкривалися школи, створювалися місця, де

переписувалися книги. Храм Святої Софії

став своєрідним вищим навчальним

закладом. У його школі отримували освіту

діти з кращих боярських родів. У соборі, в спеціальному

приміщенні, ченці перекладали твори європейських авторів на

давньоруську мову.

Після перемоги над печенігами у 1034

році, Ярослав Мудрий наказав

будувати собор Святої Софії – майбутню

найвеличнішу релігійну споруду Київської

держави. Цей храм був розкішно

оздоблений. У оформленні його фресками

та мозаїками брали участь найкращі

майстри з Греції.

98

Також при Ярославові значно розширився Київ. За

свідченнями тогочасних істориків, місто стало за красою

суперником Константинополя. Площа території міста збільшилася у

7 разів. За наказом князя були зведені Золоті Ворота – парадний

в’їзд до Києва, оздоблений дорогоцінними металами та камінням.

Дружина правителя – Інгігерда на свої кошти збудувала та

утримувала храм Святої Ірини.

Ярослав Мудрий зробив для Київської Русі багато доброго й

важливого. Він став лідером нації та могутнім володарем однієї з

найбільш розвинених країн Європи того часу. Більша частина діянь

князя пережили свій час. Його спадком стали літописи і закони,

добре налагоджені зв’язки з країнами Європи.

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (роки правління 1113 – 1125) -

політик, законодавець, воїн, мислитель-

гуманіст, будівничий. Він грав важливу

роль у європейській політиці свого часу,

перебуваючи в центрі зіткнень провідних

протидіючих сил Європи (Візантії,

Германської імперії і папського

престолу). Це призвело зрештою до

утворення європейського об’єднання держав — Європейського Союзу.


Цей великий князь, вольовий і сміливий, де силою, а де

непересічним дипломатичним хистом, під постійною

загрозою половецьких нападів, зумів на деякий час

згуртувати довкола себе якщо не всіх, то більшість

удільних князів. Володимир Мономах об'єднав переважну частину

держави Ярослава Мудрого. Під його руку стали Київ, Волинь,

Переяслав, Смоленськ, Новгород, верхньоволзькі землі. Володимир

Мономах, подібно до Ярослава, підтримував широкі династичні

зв'язки з низкою зарубіжних країн: Візантією, Англією, Швецією,

Норвегією, Німеччиною, Угорщиною.

Енергійною боротьбою з половцями Мономахові вдалося

встановити на цілих п'ятдесят років безпеку степового кордону. Низка

половецьких орд піддалася під його руку. Володимир колонізував

ними південні околиці Русі, змусивши їх нести сторожову службу. Він

дозволив вихідцям з Білої Вежі, столиці Хазарського каганату, яких

тіснили половці, заснувати місто з тою ж назвою у верхів'ях ріки

Остра за сто двадцять верст від Чернігова. І там була за короткий час

збудована міцна фортеця.

99

ЦЕ ЦІКАВО

Успіхи руської зброї так прославили Мономаха на Сході й

на Заході, що, за висловами літописців, його ймення гриміло

у світі. Сусідні державці шанували й боялися його.

Мономах наводив жах і на Візантійську імперію. Він послав

Мстислава з великим військом під Адріанополь і завоював

Фракію. Наляканий Олександр Комнин надіслав до Києва дарунки:

хрест животворного дерева, сердолікову чашу Авг'уста Кесаря, вінок,

золотий ланцюг і барми Константина Мономаха, Володимирового

діда. Вручивши ці дари, митрополит ефеський Неофіт схилив

київського князя до миру, увінчав його в київському соборному храмі

імператорським вінком і проголосив руським царем. У московській

Оружейній палаті й досі зберігаються так звана шапка Мономаха,

себто корона, а також ланцюг, держава, скіпетр і старовинні барми,

якими прикрашалися згодом усі російські царі в день свого сходження

на престол (інаугурації). Ці безцінні речі, за деякими даними, могли

бути дарунком імператора Олексія Комнина.

Прожив Мономах як для своєї епохи дуже довге життя — аж

сімдесят три роки, останніх тринадцять будучи великим київським

князем. Він залишив про себе добру славу не лише своїми справами, а

й спеціально написаним для своїх дітей «Повчанням».


Особливою гордістю князя були його воєнні справи.

Мономах згадує про вісімдесят три свої походи, а інших

менш важливих просто й не пам'ятає. Він уклав з

половцями дев'ятнадцять мирних договорів, узяв у полон

понад сто їхніх кращих вождів і випустив їх згодом з неволі, а понад

двісті половецьких ханів стратив і потопив у річках. За словами

літописців, Мономах творив добро своїм ворогам і любив відпускати

їх з дарами, особливо на схилі віку.


1. Ким був Ярослав Мудрий? Назвіть роки його

правління.

2. Чому князя Ярослава називали Мудрим?

3. Розкажіть про перший політичний досвід Ярослава

Мудрого.

4. Що вам відомо про внутрішню політику Ярослава Мудрого?

5. Якими були досягнення Ярослава Мудрого в зовнішній політиці?

6. Чому князя Ярослава називали «Тестем Європи»?

100

7. Якими є досягнення Ярослава в будівництві, науці, культурі,

освіті?

8. Що ви знаєте про князя Володимира Мономаха?

9. Як Мономах підтримував міжнародні зв’язки?

10. Чому Володимир Мономах наводив жах на Візантійську

імперію?

11. Розкажіть про шапку Мономаха. Де нині знаходяться ці

історичні цінності?

12. Які письмові документи і твори залишили по собі Ярослав

Мудрий і Володимир Мономах? У чому полягає їх цінність?

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ Опрацюйте матеріал уроку 28. 1. Дайте усні відповіді на запитання розділу 2.


Запорізька Січ із самого початку

свого існування вела самостійну зовнішню

політику. Чим більше козацька вольниця

заявляла про себе у всіляких бойових

справах, тим більший інтерес вона

викликала у близьких і далеких сусідів. Із

Запоріжжям намагалися встановити

дипломатичні стосунки й Польща, і

Московія, і Крим, і Туреччина, і папа

Римський, і німецький імператор. Січ поступово, але впевнено стала

суб'єктом і об'єктом міжнародних відносин.


Дипломатія – це здійснення міжнародних відносин шляхом

переговорів.

101

Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і

функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним

представником Січі був кошовий отаман, а пізніше — гетьман. Він

входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому

вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери.

Обов'язки міністра закордонних справ,

канцлера покладалися на військового, а пізніше

генерального писаря. Він вів листування, деколи

радячись з ченцями, з різними монархами й

вельможами, але завжди від імені всього

запорізького війська. Писар приймав на зберігання

усі універсали, укази, листи, ордери, цидули після

ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім

Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював невеликий

штат різного звання канцелярських службовців.

Про широкі контакти Січі з

іноземцями свідчить наявність на

Запоріжжі посади військового товмача.

Це перекладач, який був зобов'язаний

знати мови сусідніх держав, і не лише

сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну

мову з поляками, турками, татарами,

греками, вірменами, молдованами, які

проїжджали запорізькими землями або до

яких треба було надсилати листи. Подорожнім він візував їхні

пашпорти, роз'яснював вимоги та правила поведінки на Запоріжжі,

перекладав під час переговорів, читав надіслані на Січ грамоти

закордонних володарів. Як знавець іноземних мов, товмач частенько

вирушав з розвідувальною метою на кордони запорізьких земель або ж

навіть у стан ворога.


Починаючи з 60—70-х років XVI століття козаччина,

маючи свій осередок — Запорізьку Січ, поводиться як

незалежна, самостійна держава. Визнаючи й величаючи

себе «королівським» військом, козаки жили досить

незалежно, здійснюють походи, втручаються до справ сусідніх держав,

підтримують дипломатичні зносини з чужими урядами, беруть

субсидії від чужих монархів, тобто ведуть себе як суб'єкти

міжнародного права.

Зважаючи на запорізьке козацтво, як велику військову і

політичну силу, уряди Росії, Туреччини, Венеції, Австрії, Кримського

102

ханства, Франції налагоджували із Січчю дипломатичні

відносини. Козаки вступали в зносини з багатьма європейськими

країнами та Ватиканом.

Отже, можемо зробити висновок, що українське козацтво у XVI

ст. вийшло на міжнародну арену і з ним рахувалися інші, на той час

могутні держави.

Петро-Григорій Орлик (1702 — 1759) — син

Пилипа Орлика, довірена особа Станіслава

Лещинського, військовий діяч і агент дипломатичної

служби на службі в короля Франції Людовіка XV.

5 листопада 1702 р. у столичному місті

Батурин у сім'ї генерального писаря Пилипа Орлика

народився син, якого назвали Григором і невдовзі

охрестили в місцевому соборі. Хрещеним батьком

новонародженого був не хто інший, як сам

ясновельможний пан гетьман «обох сторін Дніпра» Іван Мазепа, а

хрещеною матір'ю — дружина впливового генерального судді Василя

Кочубея. У ті святкові дні ніхто не міг передбачити ні долі цих

поважних українських урядовців, ні долі самого Григора. А вона

видалася не такою вже й прихильною до всіх, хто брав участь у тих

урочистостях. Через деякий час за підозрою в зраді було страчено

Кочубея, гетьман Мазепа програв вирішальну битву свого життя і

разом із своїм писарем опинився поза межами України.

У1709 р. старий гетьман вмирає, а його булава потрапляє до рук

вірного побратима Пилипа Орлика. Він був українським гетьманом

понад тридцять років, але, на жаль, більша частина його урядування

відбувалася в еміграції. Далеко поза межами Батьківщини пройшло й

життя його старшого сина Григора Орлика, який, незважаючи на різні

біографічні колізії, став визначним державним і військовим діячем

Франції, генерал-поручником і довіреною особою французького

короля Людовіка XV та отримав від свого зверхника високий

графський титул.

ЦЕ ЦІКАВО

Про життя й діяльність Григора можна було б зняти

захоплюючий пригодницький художній фільм. Уже в 14-

річному віці хрещеник Мазепи бере участь в одній з битв на

боці шведського короля Карла XII Густава під фортецею

Штральзунд. Після цього вступає до Люндського

університету у Швеції і з відзнакою його закінчує. Протягом 1719—

1720 рр. проходить службу у шведській, через деякий час у

саксонській королівських гвардіях, а згодом виконує обов'язки осавула

103

при польському коронному гетьмані Речі Посполитої. Від початку 30-

х років XVIII ст. гвардійський офіцер Григорій Орлик розпочинає

військово-політичну кар'єру при французькому королівському дворі.

Він виконує важливі дипломатичні доручення короля Людовіка XV і

зустрічається з найвищими урядовцями Османської та Австрійської

імперій, Кримського ханства, Речі Посполитої. Одночасно не забуває

й про важливі і секретні завдання свого батька — українського

гетьмана в еміграції Пилипа Орлика. У 1733 р. гетьманський син

отримує звання офіцера королівської гвардії. На чолі кінного полку

французької армії Г. Орлик бере участь у війні з Австрією 1744—1747

рр. і Семилітній війні європейських країн 1756—1763 рр., у ході якої

отримує генеральське звання. За свої бойові заслуги він був

нагороджений відзнакою шведського короля «Великий хрест ордена

Меча» та французьким орденом «Хрест Святого Луї».

Хаг, капітан з Сасесу, Ля Мот, Ернест Брамляк, Конорієр - ось

неповний перелік тих імен і прізвищ, під якими Григор Орлик

подорожував європейськими та азіатськими країнами. Це потрібно

було йому не лише для виконання таємних дипломатичних доручень

французького двору, а й задля введення в оману російських шпигунів,

які полювали за всіма «мазепинцями», котрі після 1709 р. опинилися

за кордоном.

ЦЕ ЦІКАВО

Мало хто знає, що саме Г. Орлик відіграв важливу роль у

проголошенні польським королем Станіслава

Лещинського. За це Людовік XV вручив Орлику надзвичайно

коштовний діамант, а французька королева подарувала

йому свій портрет.

Бездоганно виконуючи накази і доручення

французького короля, Г. Орлик водночас намагається

якось вплинути на свого патрона в справі вирішення

долі своєї батьківщини. З грудня 1731 р. він подає до

рук Людовіка XV меморіал, в якому зазначає, що

«інтерес Франції та її слава покликають її дати захист

пригніченим націям, а чи можна знайти більш

пригнічену націю, як Козацьку?... Немає вже на

Україні жодних вольностей, існує лише фантом

свободи...» Григор просить звернути увагу на те, що Росія згідно з

Прутським трактатом відмовилася від козацтва, а після цього

підступно окупувала Україну. Це певною мірою вплинуло на короля,

який наказав своїм посланцям до Туреччини і Криму просити султана і

хана допомагати гетьману-емігранту Пилипу Орлику.

104

Коли Григорію виповнилося 45 років, у пишному Версалі, при

наявності короля і двора він узяв шлюб із своячницею короля Луїзою-

Оленою Лє Брюн де Дентевіль.

У результаті отриманих ран 14 листопада 1759 р. Г. Орлик помер

в одному з похідних госпіталів французької армії.

ЦЕ ЦІКАВО

Замок родини Дентевілів знаходився неподалік від Парижа і

перейшов у спадок дружині Орлика. Вже у середині XX ст.

на території, що у XVIII—XIX ст. належала Орликам-

Дентевілям і, очевидно, тому називалася «Орлі», було

збудовано один із найбільших аеропортів Франції, який

успадкував цю милозвучну історичну назву. І тепер кожен українець,

якому доводиться відвідати паризький

аеропорт, може з гордістю сказати: ця

сучасна європейська споруда названа на

честь одного з найпалкіших українських

патріотів свого часу, довіреної особи

короля Людовіка XV, генерала і графа

Франції, козацького сина Григора Орлика.

УЗАГАЛЬНЮЄМО 1. Що таке дипломатія? 2. Хто намагався встановити дипломатичні стосунки із козаками і чому?

3. Що є свідченням широкої дипломатичної діяльності Запорізької Січі?

4. Хто такий гетьман і які обов’язки він мав? 5. Хто на Запорізькій Січі виконував обов'язки міністра закордонних

справ? Розкажіть про нього. 6. Розкажіть про посаду козацького товмача. 7. Що вам відомо про життя королівського козацького війська? 8. Хто такий Григорій Орлик? Чому його називають маршалом

Франції? 9. Що вам відомо про життя Григорія Орлика?

ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ Опрацюйте матеріал уроку 29. Дайте усні відповіді на запитання розділу «Узагальнюємо». Знайдіть і запишіть в зошит про міжнародні відносини відомих козацьких гетьманів.

105

Ки єво-Могиля нська акаде мія — стародавній навчальний

заклад в Києві, який під такою назвою існував від 1632 до 1817 року.

Засновником Академії є Петро Могила.


Колегія - назва деяких закритих середніх і вищих

навчальних закладів.

Початок XVII ст. в Україні вирізняється активним

розвитком освіти. По всій території відкривалися

різні школи. Особливу роль у становленні вищої

освіти відіграла Києво-Могилянська академія,

створена у 1632 р. в результаті об´єднання лаврської

школи, заснованої напередодні митрополитом

Петром Могилою, з братською школою, заснованою

1615 р. Іваном Борецьким на Подолі в садибі,

подарованій братству Гальшкою Гулевичівною.


Спочатку новоутворений навчальний заклад мав статус ко-

легії, її засновник Петро Могила (1597—1647) був однією

з найпомітніших постатей в історії української культури.

Він здобував освіту в Львівській братській школі та

єзуїтському колегіумі, потім у західноєвропейських університетах. Як

просвітитель і релігійний діяч Петро Могила без перебільшення

відіграв чи не вирішальну роль у розвитку освіти в Україні

напередодні Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у

1648— 1654 pp. Дбаючи про своє улюблене дітище, київський

митрополит завзято добивався, щоб колегія дістала право називатися

академією. Причин цього декілька. По-перше, академія мала вищий за

колегію ранг, що прирівнювався до університету. По-друге, тільки в

академії існували богословські класи; тільки академія мала право

самоврядування. По-третє, академія мала стати вогнищем культури,

освітньо-науковим, літературним центром, який боровся проти

полонізації (ополячення) в усіх сферах життя, зокрема духовній.

106

У більшості наукових праць, довідників, монографій офіційною

датою надання Києво-Могилянській колегії статусу академії

вважається 26 вересня 1701 p., коли Петро І своєю грамотою ствердив

право викладати богослов´я,

здобуте самоврядування. Проте

історичні факти, останні

дослідження свідчать, що Києво-

Могилянська колегія юридично

дістала право називатися

академією у 1670 р., а фактично

стала нею у 1676 р.

Педагогічну діяльність в академії на початку її становлення

провадили відомі тогочасні діячі культури та церкви. Це — відомий

філософ, поет, професор богослов´я Стефан Яворський (1658—1722) і

Феофан Прокопович (1677—1736) — видатний український

письменник, культурно-громадський діяч. Деякий період він був

ректором академії.

Непересічну роль у навчальному процесі й узагалі в історії

Києво-Могилянської академії першої половини XVIII ст. відіграв

колишній її студент, а потім довголітній проректор, освітній і

релігійний діяч Рафаїл Заборовський (1677—1746). Помітне місце у

розвитку академії займав також її вихованець, а згодом визначний

письменник, професор, префект і ректор Георгій Кониський (1717—

1795).

ЦЕ ЦІКАВО!

Студентами Києво-Могилянської академії були

представники різних верств населення України, хоча й

переважали діти заможних громадян. Навчалися в

академії й іноземці. На початок XVIII ст. тут здобували

вищу освіту понад 2 тис. студентів. Курс навчання

тривав 12 років. Студіювали поетику, риторику, філософію,

богослов´я, граматику, арифметику, геометрію, нотний спів, грецьку

та польську, старослов´янську та українську мови. Навчання велося

переважно латинською мовою. Але, що характерно, поступово вона

витіснялася українською, яка була щоденною мовою спілкування

студентів і професорів.


За структурою, організацією, стилем академія була

демократичним навчальним закладом. До неї приймали й

зараховували студентами протягом усього навчального року.

Не було й вікових чи станових обмежень.

107

ВАЖЛИВО

Києво-Могилянська академія стала елітною вищою

школою, центром науки і культури козацької України. У

ній навчався і працював цвіт українського народу. Тисячі

громадян пишалися тим, що вони є вихованцями академії.

Серед них — видатні вчені, політичні й релігійні діячі,

вчителі, композитори. Багато хто з вихованців займав високі державні

посади в Москві та Петербурзі.


Освіту в Києво-Могилянській академії здобули шість

гетьманів України: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип

Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій

Хмельницький. А гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

(1614—1622) був причетний до заснування академії. Учнями академії

були знані в Україні та на теренах Російської імперії такі

подвижники науки й культури, як Григорій Сковорода, Дмитро

Туптало, Григорій Полетика, Олександр Безбородько, Іван

Величковський, Петро Гулак-Артемовський.

Історичні факти свідчать, що в першій половині XVIII ст. Києво-

Могилянська академія переживала період піднесення, готувала

висококваліфіковані кадри не лише для України, а й для всієї Росії, у

тому числі, для Російської академії наук, московської Слов´яно-греко-

латинської академії, Московського й Петербурзького університетів.

Вихованці академії брали

активну участь у державному

та духовному управлінні

Російською імперією. Слава

про українську еліту

підносилася над освітніми

просторами імперії. Можна

лише шкодувати, що ці сили

розпорошувалися поза межами

України, примножували культуру інших народів.

У другій половині XVIII ст. становище Києво-Могилянської

академії погіршується. Російські царі вбачали в академії, в її

прогресивних просвітницьких ідеалах, у плеканні національної

самосвідомості небезпеку. На долі академії позначилась особиста

ворожість Катерини II (1729—1796). Дедалі більше Києво-

Могилянська академія зазнавала різноманітних утисків. Закінчилося

все це царським указом, яким Академію у 1817 р. було ліквідовано, а

на її багатющій навчально-матеріальній базі створено духовну

108

семінарію. У 1819 р. цей заклад реорганізовано в Духовну академію,

підпорядковану Синоду.

Після жовтневого перевороту 1917 р., в останній рік визвольних

змагань в Україні, більшовицька влада передала приміщення Духовної

академії штабові Дніпровської військової флотилії, а колишній

академічний корпус академії — філії Центральної наукової бібліотеки

АН України. У 1967 р. на території Києво-Могилянської академії

відкрито Вище військово-морське політичне училище.


Лише з утвердженням незалежності України 16 жовтня

1991 р. розпочалася нова сторінка історії Києво-

Могилянської академії. Указом Президента України було

започатковано Незалежний міжнародний університет

"Києво-Могилянська академія". Але цією датою не завершується літопис становлення та

відродження Києво-Могилянської академії. 24 серпня 1992 р. було

офіційно відкрито Університет "Києво-Могилянська академія",

відбулася посвята в студенти перших вступників. 23-24 травня 1993 р.

проходила міжнародна нарада експертів ЮНЕСКО, присвячена

аналізу діяльності УКМА. 19 травня 1994 р. видано Указ Президента

України про надання УКМА нового статусу — Національний

університет "Києво-Могилянська академія" (НаУКМА). 30 червня

1994 р. прийнято рішення Міжгалузевої республіканської

акредитаційної комісії про ліцензування НаУКМА за IV рівнем

акредитації.

Отже, розвиток освіти

України в XVII—XVIII ст., поява

мережі різних видів навчальних

закладів і зокрема Києво-

Могилянської академії як центру

освіти та культури мали великий

вплив на піднесення освіченості

серед населення, формування

інтелектуальної еліти в країні. Загальна письменність громадян

України тих часів упадала в очі навіть іноземним мандрівникам, які

мали змогу порівнювати це з іншими країнами. Сирійця архідиякона

Павла Алеппського, що супроводжував свого батька — антіохійського

патріарха Макарія до Росії й України в 1657 p., приємно вразило те,

що в країні навіть під час тривалої національно-визвольної боротьби

(1648—1657 pp.) проти шляхетської Польщі, султанської Туреччини,

Кримського ханства, населення вміло читати й писати, знало порядок

109

церковних служб, чудово співало церковні вокальні відправи. "По всій

землі руській, — писав П. Алеппський, — ми помітили чудову рису,

яка викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох,

навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знати порядок

церковних служб... У землі козаків усі діти уміють читати, навіть

сироти".

ЦЕ ЦІКАВО!

У цьому ж плані цікавим є такий історичний факт: у

процесі укладання у 1654 р. Переяславської угоди між

Україною і Росією про військову взаємодопомогу

з´ясувалося, що гетьман Богдан Хмельницький володів

шістьма мовами, а московський цар Олексій Михайлович

був неписьменним.

УЗАГАЛЬНЮЄМО Дайте визначення колегії. 1. Що таке Києво-Могилянська академія? 2. Як утворилася Києво-Могилянська академія? 3.

Чому вона мас таку назву? Хто такий Петро Могила і яку роль він відіграв у створенні та 4.

становленні Києво-Могилянської академії? Чому Петро Могила домагався того, що колегія стала 5.

академією? Педагогічну діяльність в академії на початку її становлення 6.

провадили відомі тогочасні діячі культури та церкви. Назвіть їх. Що вам відомо про них?

Хто мав право навчатися в академії? Скільки років тривав процес 7.навчання? Які предмети вивчали студенти?

Назвіть видатних випускників академії. 8. Чому Києво-Могилянська академія зазнала занепаду? Коли 9.

академія відновила свою роботу"? Яка роль Києво-Могилянської академії в житті українського 10.

народу?


110

Завдяки спогадам, особистому листуванню та описам іноземців,

які подорожували нашими краями, ми можемо уявити якою була

Україна в минулому.

Арабський історик з X ст. А. Масуді, згадуючи про великий

народ в Україні, пише, що руси володіли великою територією аж по

Каспійське море. Візантійський історик Прокопій Кесарійський (V ст.)

пише, що наші прапредки були дуже волелюбні і ніколи не давалися

запрягти себе в чуже ярмо. Пише, що були великим народом,

витривалим, пристойним, до чужинців–гостей ставилися приязно і не

дозволяли їх кривдити. Полонених не обертали на рабів, як це робили

всі інші народи, а пропонували їм або викупитися, або лишитися жити

в них як вільні люди. Пише, що їхні жінки були чесні аж понад міру.

Особливо цікавий денник подорожі Михайла Литвина, що в

1550 р. був на Україні, подав цінні відомості про Київ та особливо

багато — про грунт і природні багацтва Києва, Київщини і цілого

Придніпров’я. Про Київ пише: «… В Києві збереглися старовинні

церкви, прекрасно побудовані з шліфованого мармору та іншого

чужоземного матеріалу і покриті циною і міддю, інші і з

позолоченими банями…».

Та найбільше дивує М. Литвина родючість та багацтво землі:

«Грунт Київщини до такої міри

родючий і зручний для обробу, що

лан (земля) виораний тільки раз

парою биків, дає великий урожай:

навіть необроблене поле дає

рослини, які годують людей своїм

корінням і стеблом. Тут ростуть

дерева, що дають різноманітні

ніжні овочі: плекається виноград,

що дає великі грона винограду, а місцями на схилах зустрічається

дикий виноград. В старих дубах і буках, в котрих зробилися дупла,

водяться рої бджіл з щільниками меду, який відзначається чудовим

кольором і смаком. Диких звірів і зубрів, диких коней і оленів така сила

по лісах і полях… Птиць така дивовижна сила, що весною хлопчаки

назбирують цілі човни яєць диких качок, гусей, журавлів і лебедів, а

111

пізніше їх виводками наповнюють курники… Бористен [Дніпро]

найбільша і найбагатша ріка цієї країни, по ній спроваджують до

Києва безмірну кількість риби та іншого краму». По всіх допливах

Дніпра — пише М. Литвин — «спроваджують до Києва рибу, мясо,

футра, мед, а також сіль з таврійських лиманів...». Далі подорожник

говорить про Дніпрові пороги і переправи Дніпра. «Цю ріку

називають текучою медом і молоком тому, що вона у своїх верхівях

тече лісами з багацтвом бджіл, а нижче по степах з випасами — а

тому доставляє силу меду і молока для свого населення».

Один з перших чужинців, що побував на Запорожській Січі та

залишив нам цікаві спогади про свою подорож, був посол німецького

цісаря Рудольфа II до козаків — Еріх Лясота, що був на Запорожжі

цілий місяць у літі 1594 р. Лясота називає Запорожців «хоробрими і

підприємчивими людьми, котрі з ранніх років вправляються у

військовому ділі і прекрасно вивчили ворога — турків і татар... Вони

мають власні гармати і багато з

них вміє поводитися з цією зброєю

(гарматами), так що при них

зайвим наймати і утримувати

окремих гарматчиків» (як це

водиться в іншому війську), «їх

старшина задовольняється

загальними пайками, не вимагаючи

більшої платні».

Цікаві відомости про козацький побут подає також поляк

Папроцький у своїй книжці, виданій в 1599 р. Про військову науку на

Запорожжі він пише: «Багато бездоганних, але небагатих молодиків з

панят на Руси, Поділлі й Польщі, їздять туди, щоби привчитися до

лицарського діла, бо між ними можна добре вишколитися в

лицарському (військовому) порядку й чуйности».

Англієць Д. Маршал у 1772 році писав про Україну:

―Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як

у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з

Туреччиною… Сучасне українське покоління – це моральний і добре

вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій

Московії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша

провінція Росії―.

Жан Бенуа Шерер, автор ―Анналів Малої Росії‖, у 1778 році так

у своїй книзі оцінював наші землі: ―Україна стане колись новою

Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його

музичний хист, родюча земля колись прокинуться…, постане велика

112

культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля

ген у далекий світ―.

«Українці є розумні, щирі, щедрі і понад усе цінять свою

свободу. Вони вважають смерть кращою за рабство і тому завзято

борються з поляками за свою незалежність. Будовою тіла міцні,

стрункі, гарні, а на війні зухвало хоробрі і витривалі», – писав

французький інженер Боплан у 1650 році.

Антіохійський патріярх Макарій III із своїм секретарем Павлом

Алепським їздили до Московщини (через Україну) в 1654 році.

Повернувшись додому, П. Алепський написав свій «Денник

подорожі», де про Україну він пише:

«По всій Козацькій землі ми помітили

прегарну властивість: у цій країні всі

люди, навіть жінки, вміють читати,

знають молитви і службу Божу

напам’ять. їхні священики збирають

сироти і вчать їх, не дозволяючи їм

тинятися по вулицях. У Козацькій

країні в кожному місті і в кожному селі

є сиротинці та притулки для старих і бідних; кожний, хто зайде до

них, дістане допомогу. Скрізь є гарні будинки, лазні (купелі), годинники

на дзвіницях та вежах, а на площах — водограї. Київські жінки гарно

одягнені, і ніхто не кидає на них нахабний погляд. У Києві при

кожному найменшому домі ростуть овочеві дерева і велика кількість

найрізноманітніших квітів, наче при великопанській палаті. Не

вистачить людського розуму ані сили описати красу, велич їхньої

катедри св. Софії: гармонійний план будови, казкові барви і фрески,

безліч мармурових колон, простір і височина бані і, нарешті,

незрівнянної, неперевершеної, божественної краси іконостас. Усе це є

таке величне, таке божественно красне, що мимоволі падаєте на

коліна. Гарні, з мистецьким смаком церкви побудовані всюди, навіть в

малих селах. Який же то благословенний народ! І яка ж благословенна

земля ця козача!.. Яка ж там глибока релігійність — ця прикмета

шляхетної душі і чистого серця!

Щасливі наші очі, що бачили це,

наші вуха, що чули виявлену нам

тими людьми щиру радість і

пошану. Козаки визволилися тепер

з неволі, живуть радісно і вільно,

побудували храми один від одного

кращий, іконостаси і престоли

113

великої краси навіть у сільських церквах. Ці люди, направду, щирі

християни, захоплюються наукою, читанням і церковним співом.

Великий християнський нарід!»

«Вони мають необмежену волю

займатися, яким самі хочуть,

промислом… Населення України відоме

поза її межами своєю ввічливістю і

надзвичайною чистотою. Вони гарно

одягнуті і свої хати тримають

скрупульозно чисто. В місті Немирів

найбідніша хатина о небо чистіша за

найбагатший палац в Москві”, – данський посол Ю. Юст, який їздив

у 1711 році в Україну.

Таких спогадів про Україну, де йдеться про гостинний і

миролюбний, працьовитий український народ, його мудрих і

благородних керівників, багату і мальовничу природу сказано дуже

багато. Часто зустрічаються розповіді про важку долю нашого народу,

про його залежність від Росії чи Польщі. Проте всі висловлюють щиру

надію на щасливе майбуття України. Так, славний норвезький

письменник Б. Б’єрнсон писав: «Гідний пошани український народ

стане незабаром постійною темою кожного часопису в

цивілізованому світі. Бо тепер всі ми вже знаємо, що його домагання

можна відхилити, можна відкласти, можна навіть перекрутити і

викривити, але ніяк не можна відкинути. Чи не дивне це явище?

Народ, що був засуджений на смерть, дає людству нову ідею

справедливости і міжнародного щастя. Ця їхня ідея своїми

початками сягає до їхнього старого громадського ладу. Душа така

жива і життєздатна не може, ясна річ, ніколи загинути».

УЗАГАЛЬНЮЄМО Які висновки ви можете зробити, ознайомившись 1.

з матеріалами уроку 31? Як ви вважаєте, чому чужоземці так приязно 2.

відгукувалися про Україну? Спогади якого мандрівника вам запам’яталися найбільше і чому? 3. Що таке Києво-Могилянська академія? 4.


114

1. Найбільшим і найактивнішим міжнародне співробітництво було під час правління князя:

А) Святослава; Б) Ярослава Мудрого;

В) Ігоря.

2. Доньки якого київського князя були дружинами королів найбільших і наймогутніших європейських країн? А) Святослава; Б) Ярослава Мудрого;

В) Ігоря.

3. Зростання міжнародних відносин Запорізької Січі зумовило: А) появу нових козацьких посад і функціональних обов’язків; Б) виникнення нової столиці України; В) знищення гетьмана на Січі, обрання козацького парламенту. 4. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Це: А) писар; Б) гетьман;

В) товмач.

5. Українець, військовий діяч і агент дипломатичної служби на службі в короля Франції Людовіка XV – це: А) Пилип Орлик; Б) Марко Орлик;

В) Григорій Орлик.

6. Це слово означає «вільна людина»: А) князь; Б) козак;

В) воїн.

7. Прабатьками сучасних підводних човнів вважається: А) козацька чайка; Б) княжий човен;

В) візантійська лодка.

8. Розкажіть чим займалися козаки на Запорізькій Січі. 9. Що ви знаєте про князя Володимира Мономаха? 10. Назвіть цінності українського народу. 11. Розкажіть про заснування Києво-Могилянської академії. 12. Хто такі характерники і чим вони відрізнялися від інших козаків? 13. Назвіть цінності українського народу. 14. Якими були спогади іноземців про Україну?

Documents

ІСКОРОСТЕНСЬКА Т.М. klas.pdf · 2 Іскоростенська Т.М. Українознавство: Посібник для учнів 6 класу (ІІ курсу