Беззуб Юрій Віленович, викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка

Українознавство в національно-патріотичному

вихованні школярів

Сучасна українська

філософія освіти і виховання,

педагогіка працюють над

побудовою цілісної системи

національного виховання,

спрямованої на формування

ініціативної, відповідальної,

духовно багатої особистості

з почуттям власної гідності,

розвинутою творчою активністю

та критичним мисленням,

проте ми досі не маємо такої

чіткої, дієвої, ефективної

системи

• В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності

як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. • Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях,

кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.

• Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасна молодь добре інформована щодо процесів в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодіває сучасними комунікаційними технологіями.

• Усе це створює сприятливі умови для розвитку національно-патріотичного

виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, підвищення його статусу та розвитку потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, патріотичному, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні підростаючого покоління.

КОНЦЕПЦІЇ

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО

ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

• Національно-патріотичне виховання є складовою

загального виховного процесу підростаючого

покоління, головною метою якого є набуття молодими громадянами

14-35 річного віку соціального досвіду, готовності до виконання

громадянських і конституційних обов’язків, успадкування духовних надбань

українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування

особистісних рис громадянина Української держави, фізичної досконалості,

моральної, художньо-естетичної, інтелектуальної, правової, трудової,

екологічної культури.

• Здійснення системного національно-патріотичного виховання є однією

з головних складових національної безпеки України.

• Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії

становлення Української державності, українського козацтва, героїки

визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і

спорту.

Концепція передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання

молоді шляхом реалізації таких виховних завдань:

• виховання правової культури, поваги до Конституції

України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну

України та історичних святинь;

• сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування

духовних та культурних надбань українського народу;

• формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови

як духовного коду нації;

• формування духовних цінностей українського патріота: почуття

патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу,

його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості

за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу

та кращих зразків культурної спадщини;

Концепція передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного

виховання молоді шляхом реалізації таких виховних завдань:

• відновлення і вшанування національної пам’яті;

• утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського

війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил

у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян

від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української

народної республіки, Січових стрільців, Української повстанської армії

до часів незалежності;

• відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської

сили військово-патріотичного виховання молоді;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків,

людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими

потребами;

• підтримання кращих рис української нації – працелюбності, прагнення

до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини.

Активізація діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та

громадських організацій у сфері національно-патріотичного виховання молодого покоління

• забезпечення наступності та системності

національно-патріотичного виховання;

• забезпечення проведення заходів, спрямованих на утвердження в свідомості

громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій,

спадкоємності розвитку збройних сил в відстоюванні ідеалів свободи та

державності України і її громадян;

• втілення планів дій, спрямованих на реалізацію молоддю інтелектуальних та

творчих проектів на благо України, поліпшення професійної орієнтації,

розвиток мотивації до праці;

• залучення юнаків і дівчат до вивчення культури, історії України, пропагування

кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, підтримка

професійної та самодіяльної художньої творчості, діяльності творчих

об'єднань, клубів за інтересами, фольклорних колективів;

• активне залучення до патріотичного виховання молоді діячів сучасної

культури, мистецтва, науки, спортсменів;

Активізація діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та

громадських організацій у сфері національно-патріотичного виховання

молодого покоління

• Забезпечення активної участі молоді в заходах національно-патріотичного

спрямування, у тому числі, приурочених загальнодержавним святам;

• залучення молоді до участі у державотворчому процесі, громадському русі

задля розвитку політичної культури;

• популяризація молодіжного внутрішнього туризму, популяризація

пам’яток української історії, культури та природи, історичних місць та

подій, етнографії та життєписів відомих діячів;

• забезпечення проведення заходів спортивної підготовки, фізичного

виховання, спрямованих на утвердження здорового способу життя

молодих громадян та створення відповідних умов;

• сприяння розширенню контактів української молоді з закордонними

українцями.

Формування науково-

теоретичних і методичних засад

національно-патріотичного

виховання молоді

• Здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація

розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури,

довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг національно-

патріотичної спрямованості;

• включення проблематики національно-патріотичного виховання молоді

до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів;

• підготовка та видання наукових праць, науково-методичних, навчальних посібників і

рекомендацій з питань національно-патріотичного виховання молоді;

• розроблення та впровадження програм національно-патріотичного виховання молоді

в закладах освіти;

• вивчення потреб молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;

• систематичне проведення наукових конференцій, семінарів з проблем національно-

патріотичного виховання молоді;

• створення на базі навчальних закладів експериментальних майданчиків та лабораторій

в наукових установах з проблем національно-патріотичного виховання;

• підвищення професійної кваліфікації педагогічних, соціальних працівників, інших

фахівців з питань національно-патріотичного виховання, соціального становлення та

розвитку молоді.

Чіткі засади національного виховання надзвичайно важливі в контексті

сьогодення, коли посилюється втягування України в загальносвітовий

глобалізаційний процес і спостерігається тенденція до взаємозближення

культур

Глобалізація – об’єктивна, потужна сила, яка існує і яку не можна не

враховувати

глобалізація провокує конфлікт між апологетами глобального світу і

прихильниками зміцнення національних держав, що означає конфлікт між

мультикультуралізмом та самобутньою ідентичністю, сприяє змішуванню

культур і народів, втраті зв’язків з традиціями свого етносу, землею пращурів

З одного боку, – глобалізація являє собою

широкомасштабну економічну та

політичну гру країн, кожна з яких прагне

реалізувати на міжнародній арені свій

національно-державний інтерес,

а з іншого, – колективна свідомість людства підійшла до розуміння

необхідності зміцнювати систему конструктивних взаємовідносин у всіх

сферах

Україна в контексті глобалізаційних процесів, як і багато інших держав,

стурбована безпекою свого існування

у зв’язку з цим ключовими цінностями, імперативами сучасності має

стати свобода, толерантність і взаємна повага. Саме це дозволить зберегти

різноманітність і багатогранність культур, зупинити уніфікацію масової

культури

В умовах поширення новітніх електронних засобів

масової комунікації та посилення процесу

вестернізації, стандартизації масової культури

зменшується інтерес молоді до національного

мистецтва, української культурної спадщини

доволі часто мешканець сучасного українського

мегаполісу вже не є носієм національної мови та

культури

нова культура стає еклектичною, космополітичною,

інакше кажучи, релятивістською за своїми виявами

гострота соціально-економічних, екологічних,

політичних проблем, нестабільність у суспільстві,

відсутність чіткої суспільної ідеї, збільшення

фатичних форм комунікацій (фатичний від лат. fatuus –

безглуздий, беззмістовний, тобто спілкування на рівні

«передачі інформації», підміна дружби «проведенням

часу», сімейних традицій – стосунками без

зобов'язань, інтенсифікація високого споживацького

рівня, що не може бути забезпеченим) також не

сприяють зацікавленню молодого покоління

українською культурною спадщиною, мистецтвом

Тому дуже важливо утвердити систему патріотичних цінностей –

патріотизму саме до України, а не до абстрактної «вітчизни»

Виховання особистості – організований суспільством вплив на

індивіда, отже не викликає заперечення думка, що воно зацікавлене у формуванні відповідних людських якостей

Водночас будь-який сучасний соціум не може розвиватися

без визначених ідеалів, цінностей, цілей, шляхів і методів їх

реалізації

при цьому важливо, щоб вказані складові теоретичного

осмислення суспільного поступу були зрозумілими громадянам,

вселяли впевненість у їхній об’єктивності та відповідності

власним інтересам

Філософсько-антропологічний

дискурс доводить:

виховання «вписується» в «план» загального

культурного розвитку людини

виховний чинник залучається до головних

механізмів розвитку соціуму

історіографія проблеми виховання засвідчує

існування власної концептуально-виховної

української традиції, яка розвивалась вітчизняними філософами, істориками,

книжниками, братчиками, релігійними діячами, педагогами та ін.

природно, що на кожному етапі становлення української державності система виховання набирала все більш чітко окреслених національних ознак:

– всотувала в себе кращі здобутки філософських спостережень і висновків, національного світовідчуття і світосприймання

– осмислювала свою мету, завдання та історичні перспективи

систему українського національного виховання пронизують провідні ідеї та базові цінності українства, інтегруючи його компоненти в єдину цілісність

Тому в основу сучасного виховання покладений

культурно-історичний досвід української спільноти,

українські виховні традиції, національні надбання,

бо національне «сповіщає людині ідеал і безсмертя

і при цьому подає їх в інтимно-особистісному,

вірогідному вигляді»

особистість поєднується з історичним буттям людського роду саме через

національне буття, бо національне, об'єктивоване в різних культурних явищах і

процесах, входить у свідомість і підсвідомість особистості поза її бажаннями,

виступає для неї соціокультурною даністю

у свою чергу особистість освоює національне та розвиває його у процесі своєї

культуротворчої діяльності

Таким чином, національне постає засобом включення особистості

в суспільне буття і саме такі спрямування виховної системи дають змогу

сформувати риси національного характеру, національний образ світу,

ментальність, світогляд особистості, розуміння нею своєї ролі та місця

у процесах державотворення

Сучасні українські дослідники висвітлюють проблеми

демократичного та національно-патріотичного виховання

з філософсько-антропологічними акцентами

Виховання – це необхідна форма вдосконалення особистості,

яка ґрунтується на основі засвоєння нею матеріальних і духовних

пластів культури

виховання – це потужний чинник формування національної еліти та

цінностей державотворення

у процесі виховання засобами переконання, стимулювання,

спонукання утверджуються та посилюються суспільно значущі

цінності

Найефективніше виховання здійснюється через освіту (в навчально-виховному процесі)

Саме через освіту йде цілеспрямований процес соціалізації індивіда, його

становлення як особистості та громадянина. Система освіти продовжує

залишатися одним із головних соціальних і моральних бастіонів будь-якої

країни, здатним консолідувати націю, найважливішим інструментом

успішного здійснення соціально-економічних реформ

у свою чергу, мета та завдання національного виховання досягаються через

глибоке та всебічне оволодіння особистістю змістом освіти і соціально-

етичними нормами міжособистісного та міжнаціонального спілкування

Основні положення національного виховання

Залучає особистість до фундаментальних національних цінностей,

увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є

в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй світу

базується на традиціях, звичаях, ментальності народу, його етнічній і

національній самосвідомості

Основні положення національного виховання

Головною метою є передача наступним поколінням соціального досвіду і

духовних надбань українства, високої культури міжнаціональних відносин;

формування у молоді особистісних рис громадянина України (національну

свідомість, розвинену духовність, фізичну досконалість, моральну, художньо-

естетичну, правову, трудову та екологічну культуру)

головними складовими є громадянське та патріотичне виховання

(ще на початку ХХ ст. Микола Євшан підкреслював, що «пробудження і

витворення історичної свідомості, усвідомлення та показ історичного буття

нації – це головне завдання національного виховання») і ці постулати

залишаються актуальними й сьогодні

Отже, національне виховання – це виховання особистості на основі

системи ідеалів, традицій, звичаїв, переконань, створених народом і

покликаних формувати ціннісні орієнтації молодих поколінь у дусі

розвитку матеріальної й духовної культури української нації

забезпечує духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь

минулих, сучасних і майбутніх

У процесі національного виховання формується національна самосвідомість,

яка сприяє усвідомленню індивідом самоідентифікації зі своєю нацією,

утвердженню самоцінності історичної пам'яті, вибудові на її засадах

відповідної аксіологічної системи, що, у свою чергу, є життєво необхідною

передумовою повноцінної самореалізації особистості. У цьому випадку

особистість чітко усвідомлює себе представником своєї нації, носієм

національної культури

говорячи про виховання національної самосвідомості особистості, в першу

чергу, потрібно мати на увазі виховання в неї національно-патріотичних

почуттів та усвідомлення себе як представника своєї нації, носія її культури,

репрезентанта її історії

У нормативно-правових актах і наукових концепціях, що стосуються

національного виховання особистості, наголошується на пріоритеті

культуротворчості виховного впливу та на принципі

культуровідповідності

однак, не досить чітко окреслюються шляхи реалізації цього принципу

у виховному процесі

адже, в процесі виховання особистість має не лише засвоювати

національну культуру, а повинна стати її носієм і креатором, бо через

національну культуру людина репрезентує себе світові

Запорукою ефективності виховного процесу

є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного

виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних

результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських

національних цінностей

Принципи національно-патріотичного виховання:

• принцип національної спрямованості виховання, який передбачає

формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого

народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою

національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу,

брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

• принцип культуровідповідності, який передбачає виховання як

культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури

особистості, базуючись на набутому морально-етичному досвіді людства.

• принцип гуманізації та демократизації виховного процесу зосереджує

увагу на особистості як вищій цінності.

• принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного

процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть

до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної,

узгоджують свої позиції.

Принципи національно-патріотичного виховання:

• принцип цілісності означає, що виховання організовується як системний

педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток

особистості, формування в неї цілісної картини світу, передбачає забезпечення

наступності напрямів та етапів виховної роботи.

• акмеологічний принцип вимагає орієнтації виховного процесу на вищі

морально-духовні досягнення і потенційні можливості особистості, створення

умов для досягнення нею життєвого успіху, розвиток індивідуальних

здібностей.

• принцип особистісної орієнтації означає, що загальні закони психологічного

розвитку проявляються у кожної людини своєрідно і неповторно.

• принцип життєвої творчої самодіяльності передбачає становлення

особистості як творця свого життя, який здатен приймати особисті рішення, і

нести за них відповідальність, повноцінно жити і активно діяти, постійно

самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.

• принцип толерантності передбачає інтегрованість української культури в

європейський та світовий простір, формування у вихованців відкритості,

толерантного ставлення до цінностей, відмінних від національних ідей, до

культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатності диференціювати

спільне та відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру, як

невід’ємну частину загальнолюдської.

Культура водночас передбачає і комунікативні функції, бо

за межами культури «спілкування перетворюється на «конфлікт

монологів»

тому культурологічна й мистецька освіченість для людини

перетворюються на умову входження в глобалізовану людську

цивілізацію, запоруку осмисленості власної життєвої позиції і

життєвої місії для повноцінної особистісної самореалізації

Таким чином, культурологічний сегмент

національного виховання має бути виписаний

із врахуванням надбань української культурології,

українознавства та мистецтвознавства

Основою дієвості мистецтва (образотворчого, музичного, декоративно-

прикладного….) є його національно-естетична спрямованість і духовно-

виховний вплив на свідомість і підсвідомість особистості

духовна й виховна спрямованість мистецтва найтісніше пов’язана

з культурним життям нації. З одного боку, вона є відображенням культурного

поступу нації, її традицій, а з іншого – стимулює розвиток національної

культури, активно впливаючи на створення модерних духовних цінностей,

підтримує й посилює інтерес до звичаїв і обрядів, мови та стилістики

національного мистецтва

Мистецтво як дієвий компонент національного

виховання через естетичне та світоглядне

переживання художніх творів сприяє

національному самовизначенню особистості

осягаючи і осмислюючи твори українського

мистецтва особистість потрапляє у світ

«національного духу», вона страждає,

переживає, міркує разом з героями; їхні

страждання, переживання та міркування

скеровують світоглядну активність особистості.

вона стає духовно багатшою настільки,

наскільки художній образ є носієм моральних,

естетичних і національних цінностей.

цим мистецтво утверджує вічну цінність та

унікальність людини

Мистецтво всім своїм художньо-

естетичним змістом доносить

до сучасного суспільства цінності

людського буття різних епох

твори мистецтва набувають здатності

своїм активно-дійовим потенціалом

справляти вплив на розв’язання

соціальних, моральних та естетичних

колізій сучасності, бо в них закладені

філософські, політичні, соціальні,

моральні, естетичні ідеї, які можуть

завдяки художній формі поставати

засобом осягнення та практичного

перетворення світу

мистецтво спроможне одночасно

збагачувати особистість і чуттєвим

досвідом, і пізнавальною інформацією,

здатне забезпечити комплексний вплив

на всі сфери особистості (пізнавальну,

емоційну та вольову), її свідомість і

підсвідомість

Таким чином, в умовах глобалізації та сучасного розвитку знань і технологій національне виховання потребує філософсько-світоглядного осмислення культурної спадщини, культурно-мистецького насичення системи національної виховної системи; розробки концептуальних засад художньо-естетичного виховання особистості та спрямування їх у русло чіткої орієнтації на національні традиції з урахуванням європейського досвіду розвитку фундаментальних демократичних цінностей громадянського суспільства

без збереження національної культури, мови, мистецтва утвердження власної національної ідентичності неможливе

українське мистецтво є активним засобом національного виховання особистості, бо воно, як естетичний феномен культурно-історичного розвитку соціуму, здатне впливати на всі сфери суспільної практики

при цьому культурно-мистецька спадщина як величезний здобуток попередніх поколінь має розглядатися не тільки як згадка про минуле (в контексті етнозбереження), а й як універсальне буттєве значення для спільноти, яка перебуває в стані націєтворення та самоутвердження, що дозволяє їй визначити своє гідне місце серед інших народів світу

важливою умовою оптимізації національного виховання є створення цільової культурно-мистецької програми з урахуванням української культурної спадщини й архетипів національної культури

українознавство, як системоутворюючий духовно-світоглядний чинник, може виконувати функцію фундаментальної основи в системі національного виховання

ВИСНОВКИ