WWW.PEDPRESA.COM.UA ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: 40123

О ф І ц І й н е В и Д а н н я М І н І Ст е Р Ст В а О С В І т и І н аУ к и У к Ра ї н и

# 22 (1341) 3 червня 2013 року 

О ф І ц І й н е В и Д а н н я М І н І Ст е Р Ст В а О С В І т и І н аУ к и У к Ра ї н и

# 41 (1409)   3 листопада 2014 року 

АЛЬТЕРНАТИВНА  ОСВІТА «ТЕКСТ  МАЄ  БРИНІТИ,  МОВ  ДЗВІН»НА  ДОПОМОГУ  ІНКЛЮЗІЇяке майбутнє має вальдорфська педагогічна система в Україні й наскільки актуальним є її впровадження в наш освітній простір? які методи та прийоми цієї педагогіки доцільно використовувати у звичайних школах? Про це розмірковували «вальдорфівці»-практики

як пишуться твори, що для багатьох юних читачів стають одними з найяскравіших спогадів про дитинство, «ОУ» розповів легендарний дитячий письменник Володимир Рутківський

МОн разом з «Українськими центрами психологічної допомоги» підготували програму семінарів, на яких учителі молодших інклюзивних класів і вихователі інклюзивних груп дитсадків можуть навчитися нових результативних методів роботи із проблемними дітьми

11

712

«шЛЮб» ЗА РОЗРАХУНКОМ

Які зарубіжні й вітчизняні практики партнерства бізнесу і університетів є найуспішнішими? Які можливості для цього пропонує новий Закон «Про вищу освіту»? Як не пересваритися і не звинуватити у «пробуксовці» тих чи інших кроків одне одного? Все це стало предметом дискусії під час Національного форуму «бізнес і університети: трансформація освіти»

ПРЯМА МОВА

Коли проводиш реформи, не можеш не зачіпати чиїсь інтереси. Тож потрібно роз’яснювати, що робиться і чому саме так. Суспільство має розуміти користь від тих чи інших змін, навіть непопулярних. Ми сьогодні працюємо над концепцією стратегії реформування освіти, щоб було чітко зрозуміло, куди ми йдемо

перший заступник міністра освіти і науки України

Інна СОВСУН:

СТОР.

8w

ww

.cdn

.com

luv.

com

Коли проводиш реформи, не можеш не зачіпати чиїсь інтереси. Тож потрібно роз’яснювати, що робиться і чому саме так. Суспільство має

непопулярних. Ми сьогодні працюємо над концепцією

перший заступник міністра

СТОР.

5

2 «Освіта України»ГоловНеза тижДень

За матеріалами прес-служб МОН, вНЗ, урядового порталу, власних кореспондентів

ЗАПРОшЕННЯ ДО РЕєСТРАЦІЇ

3 листопада починається новий навчальний рік у Донецькому національному університеті –

виш відчиняє свої двері у Вінниці. Як зазначив на офіційній сторінці університе-

ту його очільник Роман Гринюк, це стало можли-вим завдяки активній громадянській позиції ко-лективу, продуктивній співпраці з Міністерством освіти і науки, центральними та місцевими орга-нами державної влади Вінниччини, допомозі простих людей і спільному бажанню залишатися українським університетом.

Ініціативна група пройшла складний етап підготовки, і тепер двері Донецько-го національного відчиняються для тих, хто залишився вірним alma-mater, і но-вим студентам, викладачам і співробітникам.

«Ми вже отримали печатку, на якій зазначено: «Донецький національ-ний університет – Вінниця». Важливо, що в наших руках залишилась уся інформаційна база навчального закладу (системи управління кадрами, май-ном, фінансами). Користуватися нею можемо тільки ми», – наголосив Ро-ман Гринюк.

Студентів і співробітників Донбаської національної академії будівництва та

архітектури, які бажають продовжити навчання або роботу в системі осві-ти та науки України, запрошують за-реєструватися, заповнивши анкету за формою, що розміщена на офіційному сайтах МОН і ДонНАБА. Анкету по-трібно надіслати на електронну адресу akademiya.donnaba@gmail.com. Кон-фіденційність гарантовано.

Кінцевий строк реєстрації студен-тів, викладачів і співробітників уні-верситету – 15 листопада 2014 року. Повідомити керівництво закладу про своє бажання працювати (навчати-ся) у ДонНАБА можна також у будь-який інший спосіб. Додаткову ін-формацію також можна отримати за тел.: +38 (095) 084-17-86.

У зверненні на сайті вишу йдеться, що до завершення збройного конфлік-ту в Макіївці ДонНАБА проводитиме свою освітню діяльність поза терито-рією міста. Майбутню дислокацію на-вчального закладу визначать найближ-чим часом.

Україна – киТаЙ

КОМПЛЕКСНА СПІВПРАЦЯ

ПО ШКОЛІ – З ВАЖКОї АРТИЛЕРІї

Міністр освіти і науки Сергій Квіт і Надзвичайний та Повноважний

Посол КНР в Україні Чжан Сіюнь високо оцінили співробітництво двох держав в освітній галузі й обміняли-ся думками щодо поточної ситуації у країні.

Міністр подякував за допомогу, яку Китай надає Україні, й зазначив, що

МОН було би вдячне за більш комплек-сний характер технічної допомоги, яка охоплювала б не тільки комп’ютери, а й додаткове обладнання.

Водночас Чжан Сіюнь запевнив, що уряд КНР і далі продовжуватиме до-помагати Україні та врахує пропозиції Міністерства освіти і науки. Посол та-кож подякував МОН за увагу до сту-дентів із КНР і повідомив, що жоден китайський студент, який навчався в зоні антитерористичної операції, не по-страждав. За словами Чжан Сіюня, всі вони забезпечені місцями у вищих на-вчальних закладах і переведені з Дон-басу до інших міст України.

бойовики так званої «ЛНР» обстріля-ли смт Тошківка Попаснянського ра-

йону Луганщини, один снаряд потрапив у загальноосвітню школу. Про це пові-домила прес-служба ОДА.

На момент обстрілу уроки вже закін-чились, і діти встигли піти додому. У за-кладі залишалися директор і завуч, які не постраждали. Шкільна будівля част-ково зруйнована. В облдержадміністра-ції наголошують, що продовжувати на-

вчання там неможливо. Нині тривають ремонтні роботи.За словами голови Луганської ОДА Геннадія Москаля, в цьому населеному

пункті українські військові не дислокувалися, тому обстріл саме школи був здійснений зумисно. Також губернатор заявив, що про інцидент уже поінфор-мовано місію ОБСЄ.

ГромаДСьке оБГовореннЯ

КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИНа розгляд громадськості подається проект

Концепції розвитку освіти України на пері-од 2015–2025 років. Документ підготувала екс-пертна група, створена при МОН у липні 2014 року. Досвід попередніх обговорень таких про-ектів свідчить, що їх зазвичай сприймають як директиву. Автори наголошують, що проект – це відкритий документ, призначений для вільної дискусії за участі всіх зацікавлених осіб та інституцій. Це – не директива, а запрошення до обговорення.

Автори звертаються до учасників обговорення із пропозицією дотримуватися двох основних правил: по-перше, висловлювати максимально конкретні пропо-зиції, утримуючись від узагальнень; по-друге, формулювати пропозиції за прин-ципом «як і що треба зробити» замість «як не треба робити».

Після громадського обговорення й доопрацювання проекту експертною гру-пою Концепція має стати основою для Дорожньої карти освітньої реформи з чіт-ко визначеними індикаторами, описом очікуваних результатів, аналізом ризиків, підрахунками часових і фінансових витрат. Із проектом документа можна озна-йомитися на офіційному веб-сайті МОН у рубриці «Громадське обговорення».

План ЗаХоДів

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯМОН затвердило план заходів

щодо посилення національ-но-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Відповідний наказ

№231 від 27 жовтня розміщено на офі-ційному сайті міністерства.

Зокрема, серед заходів МОН перед-бачено: розробити методичні рекомен-дації щодо національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді з урахуванням сучасних вимог, доопра-цювати навчальну програму з предмета «Захист Вітчизни» з метою розширен-ня змісту й забезпечення практичної спрямованості розділів з основ цивіль-ного захисту і початкової військової підготовки, запровадити Всеукраїнську військово-спортивну патріотичну гру «Захисник України» тощо.

крУГлиЙ СТіл

ЮРИДИЧНИЙ СТАНДАРТза круглим столом, організованим

МОН і Координатором проек-тів ОБСЄ в Україні, обговорюва-ли питання розробки національ-ного стандарту юридичної освіти. Перший заступник міністра Інна Совсун зауважила, що нові стан-дарти мають визначати рівень знань і навичок, якими зобов’язаний володіти кожен студент по закінченні ВНЗ.

Національний менеджер проектів Координатора проектів ОБСЄ в Україні На-талія Ступницька повідомила, що організація підтримуватиме формування стан-дартів відповідно до Національної рамки кваліфікацій, яким буде займатися Мініс-терство освіти і науки України за погодженням Національного агентства з якості вищої освіти. В цьому процесі важливу роль відіграє самоврядування вищих на-вчальних закладів, зокрема, створення Асоціації ради деканів юридичних ВНЗ.

Експерт Координатора проектів ОБСЄ в Україні Оксана Сироїд зазначила, що в державі є невиправдана кількість юридичних факультетів, що випуска-ють людей з однаковими дипломами, та не всі з них отримують роботу за фа-хом. За її словами, попитом у роботодавців користуються лише декілька прав-ничих шкіл, тобто критерієм успіху вищого навчального закладу залишається кількість працевлаштованих за фахом випускників.

міЖнароДні ПроекТи

ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА Й ЕКОНОМІКИ

Новому проекту Світового банку, який тільки формується в Україні, була

присвячена зустріч у Міністерстві освіти і науки. За словами міністра Сергія Кві-та, брейнсторм-сесії в МОН передувала розмова, що відбулася два місяці тому у Вашингтоні, де разом із представниками

Світового банку було окреслено конту-ри проекту технічної допомоги Україні. Одна з його важливих особливостей – це участь університетів як платформи для розвитку суспільства і конкуренто-здатності національної економіки.

Міністр зазначив, що під час обго-ворення перспектив проекту важливо вказати критерії успішності його впро-вадження. В.о. директора представни-цтва Світового банку в Україні Тама-ра Сулухія наголосила на позитивному досвіді реалізації проектів банку в низ-ці країн та їхньому впливі на зростан-ня економіки.

освіти і науки, центральними та місцевими орга-нами державної влади Вінниччини, допомозі простих

Хроніки ДонБаСУ

НАРЕШТІ СТАРТУВАЛИ!

3№ 41, 3 листопада 2014 року

Хмельниччина

ДЖЕРЕЛО ДОСВІДУ

Харківщина

ФОРУМ ІДЕЙ

Усеукраїнська школа педагогічного досвіду з військово-патріотичного

виховання учнівської молоді зібрала керівників гуртків туристсько-крає-знавчого напряму. Захід у Кам’янці-Подільському організували Україн-ський державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді спіль-но з міським управлінням освіти і на-уки й обласним центром туризму і краєзнавства.

Учасники вивчали кращий досвід колег, ознайомилися зі здобутками Наталії Галецької – переможниці Всеукраїнського конкурсу позашкіль-ників «Джерело творчості» з напряму «Військово-патріотичне виховання», керівника гуртків «Юні миротворці» Кам'янець-Подільської міської станції юних туристів.

В організаційно-методичній час-тині школи взяли участь керівники міста, навчальних закладів, представ-ники громадських організацій Хмель-

ниччини. Практична частина занять відбувалася в замку «Руська бра-ма» і містила презентації, майстер-класи, мистецький вишкіл «Ватра», «Козацькі забави» тощо. Підтрима-ти своїх однолітків і позмагатися з ними приїхали учні з інших облас-тей України.

За підсумками роботи учасники школи прийняли спільне рішення продовжувати вивчення досвіду ро-боти переможців Усеукраїнського конкурсу «Джерело творчості» з різ-них напрямів позашкільної освіти.

Харківський національний економіч-ний університет імені Семена Куз-

неця, міжуніверситетський Start-up центр FirSt capital, команда Enactus Simon Kuznets KhNUE, проект tEMpUS SUcSiD уже вдруге організували у Хар-кові форум ідей FirSt capital EU. У ньому взяли участь представники єв-ропейських ділових кіл і підприємці.

Формат заходу передбачав презентацію стартап-проектів українських сту-дентів. Для цього із 47 зареєстрованих розробок відібрали дев’ять найкра-щих. Серед них – розробка програмного забезпечення з розвивальними іграми для дітей-аутистів, бізнес-план із реконструкції Савчиного яру в Хар-кові, де жив український філософ Григорій Сковорода, сайт з розпродажу дизайнерських меблів FaQ in Decor тощо. Експерти Форуму ідей не тіль-ки виступили з доповідями про успішні стартап-проекти, інноваційні техно-логії, новації у маркетингу і підприємництві, а й провели тестування (crash test) студентських ноу-хау.

Відвідали захід понад 300 студентів і фахівців, які цікавляться стартап- рухом і підприємництвом.

львівщина

ДОПОМОГА ШПИТАЛЮрівненщина

ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА У ЗНЗНаціональний університет «Львівська

політехніка» передасть окружному військовому шпиталю апарат штучної вентиляції легенів. Про це повідоми-ла прес-служба навчального закладу.

Частину грошей на такий апарат загальною вартістю 245 тисяч гривень вдалося зібрати завдяки розпочатому ще у січні колективному збору коштів. Частину – під час благочинного кон-церту, організованого товариством «Просвіта» за участю художніх колекти-вів університету. До збору коштів на потреби українського війська долучи-лися майже всі працівники вишу.

Цьогоріч удвічі більше шкіл області запровадили вивчення предметів духовно-морального спря-

мування. Як повідомив начальник Управління осві-ти і науки Рівненської ОДА Григорій Таргонський, якщо у минулому навчальному році ці курси були лише у 158 школах краю, то нині учні вже 346 закладів опановують основи християнської етики.

Серед предметів школярі вивчають такі: «Ети-ка – духовні засади», «Основи християнської ети-ки», «Історія релігії та культур», «Християнська ети-ка», «Християнська етика в українській культурі». Навчають цих дисциплін майже чотириста вчите-

лів, які закінчили спеціальні курси в Рівненському обласному інституті піс-лядипломної та педагогічної освіти.

Така зацікавленість НЗ у вивченні цих предметів, на думку Григорія Тар-гонського, свідчить про важливість предмета і необхідність його подальшої інтеграції в навчальний процес у закладах освіти області. Нагадаємо, впро-довж березня – квітня цього року відбулось опитування на порталі «Освіта Рівненщини» стосовно запровадження християнської етики. За його результа-тами, майже 20 тисяч респондентів (86%) із понад 23 тисяч висловили пози-тивне ставлення до введення такого додаткового курсу для школярів області.

НовиНиз областей

За матеріалами департаментів освіти і науки облдержадміністрацій, ІА «Укрінформ», МАН

київ

КРАПЛЯ НАДІЇДо загальноміської акції «Подаруйте краплю

надії – станьте донором», що тривала впро-довж чотирьох днів у санітарно-гігієнічному корпусі Національного медичного університе-

ту ім. О.О. Богомольця, активно долучилась адміністрація вишу, представни-ки Студентської ради Києва, молодь, яка навчається у столичних ВНЗ.

Уся кров, зібрана за ці дні, доставлена до Київського міського центру кро-ві й буде передана постраждалим бійцям АТО, дітям в онкологічні центри, особам, які потребують переливання крові.

«МРІЯ» ДОШКІЛЬНЯТУ Києві гостинно відкрив двері новий

ДНЗ №736 «Мрія». Приміщення цього садочка не використовували за призначенням майже 20 років. Узяти-ся за відновлення дошкільного закла-ду вирішило керівництво ДП «Анто-нов». Розуміючи потреби величезного колективу флагмана вітчизняного лі-такобудування, підприємство власним коштом відновило ДНЗ, удосконалив-ши його за сучасними стандартами.

Загалом новий садочок може при-йняти 260 дошкільнят від трьох до шести (семи) років – дітей праців-ників заводу, а за наявності вільних місць – малят, які зареєстровані в черзі до дошкільних установ Свято-шинського району. Виховуватимуть тут і дітей з особливими потребами.

У дитсадку «Мрія» створені всі не-обхідні умови для розвитку малюків: світлі кімнати, спальні, сучасно об-ладнані пральня та харчоблок, музич-на і спортивна зали, кабінети логопе-да, психолога, соціального педагога. На території облаштовано майданчи-ки для прогулянок, занять спортом і навіть для вивчення правил дорож-нього руху.

ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬПоети з 17 країн світу декламували

вірші у Національному універси-теті «Острозька академія» в рамках Міжнародного поетичного фестивалю terra poetica.

Як розповів його організатор – ре-жисер Сергій Архипчук, завдяки тому, що торік найвищу нагороду на фес-тивалі здобула українка Леся Мудрак, наша країна змогли провести цей захід. Цього року він відбувся у трьох містах: Києві, Житомирі й Рівному, але побу-вати в Рівному й не заїхати до Ост-рога – було б величезною помилкою.

terra poetica – фестиваль у форма-ті Євробачення під егідою Президента, МОН і МЗС України. Організатори на-магалися презентувати сучасні тенден-ції європейської поезії та представити світові Україну як державу з вагомими культурними цінностями і здобутками.

В Острозькій академії поети з Укра-їни, Македонії, Туркменістану, Великої Британії, Болгарії та інших країн мали можливість зачитати по одному віршу. Більшість із учасників декламували сво-єю рідною мовою. Поетичний марафон тривав близько години. Твори були до-сить різноманітними. Наприклад, бол-гарин Дімітр Хрістоф зачитав вірш про Майдан, а ось українські автори озна-йомили аудиторію з інтимною лірикою.

миколаївщина

З ГАЗУ – НА ЕЛЕКТРИКУНа Миколаївщині всі НЗ готові до

роботи в осінньо-зимовий період. Заклади освіти отримали акти про го-товність до зимового періоду й опалю-вального сезону. Про це повідомили в обласному управлінні освіти і науки.

З 22 жовтня розпочато подачу тепла у загальноосвітні й дошкільні навчаль-ні заклади регіону. Також, відповідно до урядової постанови про зменшення використання газу під час осінньо-зи-

мового періоду, в області реалізуєть-ся програма з децентралізації систе-ми опалення.

Стартував перший пілотний інвес-тиційний проект, який є екологіч-ним та економічним, – перехід га-зових котелень на електроопалення. 22 жовт ня у ДНЗ №№31 і 32 Перво-майська відбулося відкриття котелень альтернативного (електричного) опа-лення, що не лише забезпечить еконо-мічну ефективність, а й допоможе ви-рішити проблему теплового режиму.

4 «Освіта України»тема

АктуАльНА

головного спеціаліста відділу документального забезпечення де-партаменту управління справами (1 вакансія);головного спеціаліста відділу контролю департаменту управління справами (1 вакансія);головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення департаменту управління справами (1 вакансія);головного спеціаліста відділу до-шкільної освіти департаменту загаль-ної середньої та дошкільної освіти (1 вакансія);головного спеціаліста відділу осві-ти дітей з особливими потребами де-партаменту загальної середньої та до-

шкільної освіти на період відпустки по догляду за дитиною основного праців-ника (1 вакансія);головного спеціаліста відділу між-народного співробітництва і зовніш-ніх інвестицій управління міжнарод-ного співробітництва та європейської інтеграції (4 вакансії);головного спеціаліста відді-лу міжнародних договорів управ-ління міжнародного співробітни-цтва та європейської інтеграції (1 вакансія);головного спеціаліста секто-ра бухгалтерського обліку та звіт-ності наукової діяльності управління бухгалтерського обліку та звітності (2 вакансії).

У конкурсі можуть брати участь громадя-ни України, які мають повну вищу освіту відповідного професійного спрямування, стаж роботи за фахом у державній служ-бі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років (для посади головного спеціаліс-та департаменту загальної середньої та дошкільної освіти стаж роботи за фа-хом – не менше 5 років), вільно воло-діють державною мовою (для посади головного спеціаліста управління міжна-родного співробітництва та європейської інтеграції – вільно володіють іноземни-ми мовами), відповідають вимогам, ви-значеним статтями 12, 23 Закону Укра-їни «Про державну службу».

Особи, які бажають узяти участь у конкурсі, подають до конкурс-ної комісії такі документи: заяву про участь у конкурсі на ім’я голови конкурсної комісії Міністерства освіти і науки України, заповнену особову картку (форма П-2 ДС) з відповідни-ми додатками, 2 фотокартки розміром 4 х 6 см, копії документів про осві-ту, підвищення кваліфікації, присвоєн-ня вченого звання, присудження науко-вого ступеня, декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фі-нансового характеру за минулий рік за формою, передбаченою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», копію документа, який посвідчує особу, копію військо-

вого квитка (для військовослужбов-ців або військовозобов'язаних), довід-ку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).Додаткова інформація про основні функціональні обов’язки, розмір та умови оплати праці надається відді-лом кадрів державної служби управ-ління роботи з персоналом та керів-ними кадрами за тел.: 481-47-88.Документи приймаються про-тягом 30 календарних днів з дня оголошення про проведен-ня конкурсу за адресою: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, кім. 137. Міністерство освіти і науки України.Міністерство житлом не забезпечує.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА зАМІщЕННя ВАКАНТНИХ ПОСАД ДЕРжАВНИХ СЛУжбОВЦІВ:

Ціл

ком

оф

іцій

но

Тест із математики матиме два рівні складності: базовий і поглиблений. Кожен випускник, який бажає

отримати вищу освіту, має визначити той рівень складності, виконання яко-го дозволить йому подати документи в обраний ним вищий навчальний за-клад. Про своє бажання виконувати завдання сертифікаційної роботи того чи іншого рівня складності абітурієнт повинен вказати під час реєстрації для участі у ЗНО.

ДВА РІВНІ СКЛАДНОСТІУчасник тестування, який обрав тест базового рівня, отримує зошит обся-гом 16 сторінок, що містить 30 завдань трьох форм: завдання з вибором однієї правильної відповіді з п’яти запропоно-ваних (№№1–20), на встановлення від-повідності (№№21–24), завдання з ко-роткою відповіддю (25–30), два з яких (25, 26) є структурованими. Таким чи-ном, структура сертифікаційної робо-ти базового рівня подібна до структу-ри тесту ЗНО з математики 2014 року. Відповіді учасник тестування зазначає на бланку А. На виконання сертифі-каційної роботи базового рівня відво-диться 130 хвилин.

Складність завдань тесту базового рівня відповідає програмі з математи-ки для 5–9 класів і програмі з мате-матики для 10–11 класів академічно-го рівня.

Учасник тестування, який обрав тест поглибленого рівня, отримує зо-шит (20 сторінок), що містить 36 за-вдань чотирьох форм: завдання з вибо-ром однієї правильної відповіді з п’яти запропонованих (1–20), на встанов-лення відповідності (21–24), завдан-ня з короткою відповіддю (25–34), два з яких (25, 26) є структуровани-ми, завдання з розгорнутою відпо-віддю (35, 36). Таким чином, серти-фікаційна робота поглибленого рівня містить 30 завдань сертифікаційної ро-боти базового рівня і відрізняється від неї лише останніми шістьма завдання-ми. Ці завдання перевіряють матема-тичну культуру учасника та знання й навички, які йому потрібні для подаль-шого вивчення математики у вищих навчальних закладах, де вона є про-фільним предметом. Складність таких завдань відповідає програмі з мате-матики профільного рівня для 10–11 класів.

Правильні відповіді учасник те-стування позначає у бланках А і Б. На бланку Б записує короткі відповіді до завдань №№31–34 та розв’язання завдань №№35–36 і відповіді до них. Кожен етап розв’язання завдань з розгорнутою відповіддю має бути об-ґрунтованим із зазначенням необхід-

них теорем, аксіом тощо. Якщо процес розв’язання потребує рисунка, учасник має навести його.

Відповіді, зазначені на бланку Б, пе-ревіряються екзаменаторами. На вико-нання сертифікаційної роботи поглиб-леного рівня відводиться 210 хвилин.

Сертифікаційна робота з української мови і літератури також матиме два рівні складності: базовий і поглибле-ний. Абітурієнт, який обрав базовий рівень, під час реєстрації на зовнішнє незалежне оцінювання в пункті тесту-вання отримає зошит обсягом 16 сто-рінок із 58 завданнями та два бланки відповідей – А і Б.

Завдання №№1–33 і 58 передба-чають перевірку знань, умінь і нави-чок з української мови. Це завдання з вибором однієї правильної відпові-ді з чотирьох запропонованих (1–10, 29–33), з вибором однієї правильної відповіді з п’яти запропонованих (11–23), завдання на встановлення відпо-відності (24–28) і з розгорнутою від-повіддю (58).

Завдання №№34–57 перевіряти-муть знання, уміння й навички з укра-їнської літератури. Серед них також є завдання з вибором однієї правиль-ної відповіді з п’яти запропонованих (34–53) і завдання на встановлен-ня відповідності (54–57). Виконавши сертифікаційну роботу базового рів-ня, учасник тестування має позначи-

ти відповіді на бланку А (його переві-рятиме комп’ютер) і написати власне висловлення в бланку Б (його переві-рятимуть екзаменатори). На виконан-ня всіх завдань базового рівня відво-диться 150 хвилин.

Якщо під час реєстрації учасник тес-тування обрав тест поглибленого рівня, то він отримає зошит на 20 сторінок і виконуватиме 74 завдання. Результа-ти роботи заносяться до бланків А, Б, А+ і Б+.

Сертифікаційна робота поглиблено-го рівня охоплює всі завдання базо-вого рівня, описані вище, і додаткові складніші завдання (63–74). Виконую-чи їх, абітурієнт продемонструє знан-ня, вміння й навички, необхідні для навчання на профільних факульте-тах. Завдання з української літератури вимагатимуть установлення послідов-ності (63–66) і вибір однієї правиль-ної відповіді з п’яти запропонованих (59–62). Завдання з української мови №№67–74 передбачатимуть відкриту коротку відповідь у вигляді одного – двох речень.

Виконавши сертифікаційну роботу поглибленого рівня, учасник тестуван-ня має зробити все те, що передбаче-но базовим рівнем (тобто заповнити бланки А і Б), і, окрім того, виконати додаткові складніші завдання (заповни-ти бланки А+ і Б+). На все це буде відведено 210 хвилин.

ПОРОГОВИй бАЛ

Важливим нововведенням у системі ЗНО є запровадження відмінної від попередніх років системи визначення результатів зовнішнього незалежного оцінювання.

Замість відносного критерію вста-новлення порогового бала (124) буде за-стосовано абсолютний критерій, коли його значення визначатиметься екс-пертним шляхом – «пороговий бал» («склав»/«не склав»).

«Пороговий бал» – це межа (міні-мальна кількість тестових балів), яка розподіляє учасників тестування на тих, які мають певні знання з навчального предмета і можуть брати участь у кон-курсі на право навчатися у вищих на-вчальних закладах України, і тих, які вгадували правильні відповіді або не змогли продемонструвати знання, необ-хідні для навчання у ВНЗ. Якщо зверну-тися до відомої багатьом «п’ятибальної» системи вступних іспитів, то це «двій-ка», яка позбавляла абітурієнта права на вступ до вищого навчального закла-ду в поточному році.

«Пороговий бал» визначає група екс-пертів, до складу якої залучаються пе-дагогічні працівники, що мають досвід викладання в навчальних закладах різ-ного типу; викладачі вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації, нау-ковці з усіх регіонів України.

Експерти мають визначити ті за-вдання, сумарна кількість балів за ви-конання яких свідчить про недостат-ній рівень підготовленості абітурієнта до навчання у ВНЗ. Кількість балів, які можна отримати, виконавши ці за-вдання, і буде тією межею «склав»/«не склав».

ЧИННИй ЛИШЕ У РІК ПРОВЕДЕННяТермін дії сертифіката ЗНО – один рік. Це зумовлено кількома причина-ми. Результати ЗНО абітурієнтів різ-них років некоректно порівнювати, адже оцінка за шкалою 100–200 ба-лів є рейтинговою, що вказує на міс-це результату вступника серед резуль-татів інших абітурієнтів, які складали тест із певного предмета. Крім того, як уже зазначалося, в 2015 році буде за-проваджено нову систему визначення результатів ЗНО – застосування аб-солютного критерію встановлення «по-рогового бала».

Також обмеження терміну дії сер-тифікатів ЗНО унеможливлює їх ба-гаторазове використання недобросо-вісними вступниками. Таким чином, абітурієнтам буде гарантовано рівні умови доступу до вищої освіти.

За інформацією УЦОЯО

АСПЕКТИ ЗНО-2015Серед новацій зовнішнього незалежного оцінювання-2015 передбачено, що тести з української мови і літератури, математики матимуть два рівні складності, результати ЗНО визначатимуться за новою методикою, а сертифікат буде чинним лише в рік його проведення. У зв’язку з цим Український центр оцінювання якості освіти в своєму листі надає додаткові роз’яснення, що стосуються цих нововведень.

5№ 41, 3 листопада 2014 рокумова

ПрЯМА

«ПЕРЕД ВИбОРАМИ ОСВІТНІ ПИТАННя ПОВИННІ бУЛИ ДИСКУТУВАТИСя ШИРШЕ»– Щойно відбулися вибори до Вер-ховної Ради України. Ми пам’ятаємо, яким тернистим був шлях Закону «Про вищу освіту». Для подальшого реформування освітньої галузі вкрай важливою є підтримка представників законодавчої влади. Як Ви вважаєте, з новим складом парламенту буде лег-ше працювати?

– Вважаю, що серед майбутніх де-путатів занадто мало освітян; на почат-ку дев’яностих їхня частка у парламенті була значно більшою. Якщо пригадати роботу Комітету Верховної Ради Укра-їни з питань науки і освіти, то, поза сумнівом, багато позитивних змін ста-ли можливими завдяки енергії і прин-циповій позиції його голови, Лілії Гри-невич. Для неї питання розвитку освіти є пріоритетними. Але цього не можна сказати навіть про всіх членів коміте-ту, не кажучи вже про інших народних депутатів. Мала кількість освітян – це велика проблема...

По-друге, вочевидь, є проблеми у сприйнятті загальної ролі освіти в су-спільстві. Звісно, нині триває антите-рористична операція, економічна си-туація є складною. Але, на мою думку, перед виборами освітні питання по-винні були дискутуватися ширше, їм мали приділяти більшу увагу у про-грамних документах партій. В Євро-пі чи США, наприклад, такі питан-ня є ключовими для кожної партії. Адже освіта – це один із найбіль-ших рядків видатків у бюджеті прак-тично кожної країни. І Україна – не виняток: у нас більш як 20 відсотків усіх видатків держави спрямовують на освіту, і саме ця галузь є найбіль-шим працедавцем.

Я переконана, що, зважаючи на важ-ливість цієї сфери, ступінь уваги до неї мав би бути зовсім іншим. Адже єди-ний спосіб перемогти у війні – пока-зати людям, що краще не десь за кор-доном, а у нас, в Україні, і зробити так, аби це зрозуміли громадяни, які нині мають сепаратистські настрої. Будемо відвертими, це ж не просто «накру-

чені» або «проплачені» люди. Є вели-ка частина осіб, які переконані, що з Росією їм житиметься краще. От їм і треба буде показати, що краще жити в Україні. А для цього потрібно прово-дити результативні зміни в освіті, ме-дицині, працювати над системою соці-ального забезпечення тощо.

Однак стосовно освіти є ще одна проблема: там, де дискусія відбуваєть-ся, вона часто профанується, зводить-ся до примітивних лозунгів. На жаль, в експертному середовищі – теж. Час-то замість конкретних, виважених про-позицій ми чуємо загальні слова про якийсь абстрактний західний досвід. Але ж, скажімо, досвід Фінляндії, Іта-лії чи Великобританії є абсолютно ін-шим! Це – різні моделі з різним сту-пенем організації, ефективності тощо. А під час дискусії, навіть у професійній сфері, часто послуговуються міфами.

Людям, які дбають про освіту, буде необхідно переконувати народних де-путатів, що освітянські питання – кри-тично важливі. Тим більше, що сьо-годні справді є цілий ряд законів, без яких подальше реформування галузі буде майже неможливим. Це – за-кон «Про освіту», який розробляєть-ся. Нам треба дуже швидко реагувати на проблеми, з якими стикаються нині ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації, зважаючи на новий Закон «Про вищу освіту» – цим закладам необхідне нове законо-давче нормування.

– Говорячи про проблеми цих закла-дів: нещодавно під стінами міністер-ства було стільки людей, скільки не було із часу Революції гідності. Про-тестували студенти ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації проти деяких положень проекту Умов прийому до ВНЗ у 2015 році...

– Протести – це здорова форма самовираження для тих чи інших со-ціальних груп. Конкретно їх можна вважати одним зі способів донесен-ня думок у рамках громадського об-говорення – адже виступали проти проекту документа. Це – нормально, особливо для молоді, студентів. Інша справа – коли протести кимось інспі-ровані. Я не можу такого сказати про цей захід, бо не проводила якогось до-слідження, але, зважаючи на особис-тий досвід організації різних протестів, можливо відрізнити протест низовий і кимось замовлений. У цьому випадку, думаю, була певна комбінація. Зі сту-дентами ми сіли за стіл переговорів, вислухали їх, виробили спільну пози-цію – і конфлікт було вирішено.

КЛюЧОВИй ЕЛЕМЕНТ РОбОТИ – РОз’яСНЕННяУзагалі, коли проводиш реформи, не можеш не зачіпати чиїсь інтереси. Тож ключовим елементом роботи має бути роз’яснення, що робиться, і чому саме так. Суспільство має розуміти ко-ристь від тих чи інших змін, навіть непопулярних. Ми сьогодні працюємо

над концепцією стратегії реформуван-ня освіти, щоб було чітко зрозуміло, куди ми йдемо.

Характер протестів в Україні є пе-реважно реакційним, спрямованим на заперечення чогось. Тож сподіватися, що люди масово виступатимуть не про-ти, а на підтримку якоїсь позитивної чи альтернативної програми дій, дещо наївно. Але у будь-якому разі з про-тестувальниками треба сідати за стіл перемовин, домовлятися, пояснювати. Важливо ніколи не забувати про лю-дей, на благо яких ти працюєш.

– Тобто, щоб уникнути непорозумінь і неконструктивних протестів, потріб-но проводити потужну інформаційну кампанію?

– Безумовно. За час роботи на поса-ді першого заступника міністра я зро-зуміла, що дуже важливим елементом роботи є інформування, роз’яснення. Треба постійно пояснювати людям, що ти робиш і для чого. Я намагаюся це здійснювати, зокрема, за допомо-гою соціальної мережі Фейсбук. Дуже

показовим можна вважати приклад зі скасуванням наказу міністерства, який зобов’язував усі університети впрова-дити кредитно-модульну систему орга-нізації навчального процесу. Для мене особисто було очевидним, що ця систе-ма не має жодного відношення до Бо-лонського процесу; вона є такою, що зарегульовує навчальний процес і по-рушує ідею автономії ВНЗ стосовно ор-ганізації навчального процесу, закладе-ну в новому Законі «Про вищу освіту». Для мене це було настільки очевидним, що коли я підписувала наказ про ска-сування, навіть уявити не могла, якою буде перша реакція академічної спіль-ноти! Довелося терміново пояснюва-ти, що нічого кардинально негативно-го не сталося.

Зауважу, що інерційність управлін-ня і вкрай тривалий процес прийнят-тя рішень у нашій країні приводять до того, що радикальні помилки допусти-ти дуже складно, звісно, якщо діяти без злого умислу. Адже між погоджен-ням концепції і прийняттям кінцевого рішення проходить дуже багато часу, тож у цей період неодмінно знаходить-ся час для дискусії з багатьма людь-ми, які мають абсолютно різні позиції.

Але ця сама інерційність управлін-ня відіграє і негативну роль, бо галь-

мує прийняття навіть елементарних рішень. Наприклад, процедура скасу-вання грифування підручників для ви-щої школи тривала більш як чотири мі-сяці! Попри те, що Міністерство освіти і науки є ключовою установою, яка приймає рішення у сфері освітньої по-літики, їх треба погоджувати з вели-кою кількістю інших інституцій, і до-сить часто кінцевий документ суттєво відрізняється від того, що пропонува-ло міністерство.

бРАКУЄ Об’ЄКТИВНОЇ СТАТИСТИЧНОЇ ІНфОРМАЦІЇ– Освіта завжди вважалася однією з найбільш забюрократизованих си-стем...

– Так. Більшість освітян – від пра-цівників дитячих садків до фахівців на-укових установ – скаржаться на те, що змушені здавати величезну кіль-кість «папірців». І це при тому, що у кінцевому рахунку ми маємо вкрай мало об'єктивної інформації про ситу-ацію в освіті.

Я вважаю надзвичайно важливим завданням налагодження нормальної системи збору даних про стан справ у освіті. Без такої інформації ми діє-мо наосліп. Наприклад, стосовно вищої освіти: яким є реальний рівень праце-влаштування випускників за спеціаль-ностями чи випускників конкретних закладів? Скільки викладачів з різних галузей знань працює у сфері вищої освіти? Зараз, вочевидь, треба буде дуже радикально змінювати стандар-ти вищої освіти, наприклад – вилу-чаючи суспільно-гуманітарний блок як обов’язковий. Я розумію, що це впли-не на долю великої кількості людей, які працюють в університетах, їм буде потрібно перекваліфіковуватися. Тож треба знати, про яку кількість фахівців ідеться. Але таких даних у нас немає, а отже – нема ефективних інструмен-тів для прийняття виважених рішень.

– Чи змінюється ситуація сьогодні?– Нині ми знаходимося на стадії

прийняття постанови уряду про реор-ганізацію Інституту інноваційних техно-логій і змісту освіти з виокремленням із нього двох установ – Інституту мо-дернізації змісту освіти, який буде опі-куватися середньою і професійно-тех-нічною освітою, й Інституту освітньої аналітики, котрий збиратиме необхідні статистичні дані й розроблятиме запит на нову статистику. На основі отри-маних об’єктивних даних будуть при-йматися рішення у сфері освітньої по-літики. Зауважу, що реорганізація не призведе до роздування штату праців-ників – сумарно кількість ставок у но-вих закладах буде меншою, ніж в ІІТЗО.

І нам нарешті треба перестати зби-рати непотрібну інформацію і налаго-дити систему збору даних в електрон-ному вигляді.

спілкувався Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України»Фото Андрія шматова

Інна СОВСУН: ТРЕбА НАЛАГОДИТИ СУЧАСНУ СИСТЕМУ ЗбОРУ ДАНИХ

ПРО СТАН СПРАВ У ОСВІТІ

ІннаСУЧАСНУ СИСТЕМУ ЗбОРУ ДАНИХ

«Освіта України» поспілкувалася з першим заступником міністра Інною СОВСУН у перший день після виборів – у понеділок 27 жовтня. Йшлося про особливості нового Закону «Про вищу освіту», співпрацю із громадськістю, механізми прийняття важливих освітянських рішень. Але розпочали розмову, звичайно, з найнагальнішого – парламентських виборів.

людЯМ, ЯкІ дбАють прО ОсвІтУ, НЕОбХІДНО ПЕРЕКОНУВАТИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ, щО ОСВІТяНСьКІ ПИТАННя – КРИТИЧНО ВАжЛИВІ

6 «Освіта України»обГовореннЯ

До

захід, організований Інститутом пе-дагогіки Національної академії пе-дагогічних наук України, традиційно

зібрав авторів українських підручників, представників видавництв, науковців, працівників міністерства. І вперше до наукової дискусії долучилася небайду-жа до освіти громадськість.

ВІД ПОШУКУ ПОМИЛОК – ДО СТВОРЕННя ПІДРУЧНИКАГромадське об’єднання «Батьківський контроль» – організація молода, їй лише рік. Створена у 2013 році для боротьби з помилками у підручниках. Нині «Батьківський контроль» прагне не тільки фіксувати наявні помилки, а й впливати на процеси підручнико-творення. Узагальнили українські бать-ки й підручникові проблеми. Доводять: книжки перевантажені змістовно.

– Діти приходять зі школи та про-сять батьків допомогти, бо не можуть самі справитися з тим шаленим на-вчальним навантаженням. Ідеться на-самперед про новий державний стан-дарт, значно ускладнений порівняно з попереднім. Ми бачимо, як наші діти втрачають цікавість до навчання, – звертається до присутніх голова Гро-мадського об’єднання «Батьківський контроль» Оксана Макаренко.

Не всі діти мають схильність до ака-демічного навчання, переконана пані Оксана. Таких «розумників» – лише п’ять відсотків. При цьому засвоїти та вивчити напам’ять велику кількість правил пропонують усім першачкам. Серед них – доволі складні для них, наприклад «Нуль – це відсутність еле-ментів у множині». Діти втомлюються і втрачають цікавість до навчання. Вони не можуть засвоїти такий обсяг мате-ріалу в школі. Приходять додому – і продовжують заняття.

– День сучасного учня розписаний по хвилинах. А діти мають гуляти на-

дворі, дихати свіжим повітрям, від-відувати різні секції. У них майже не-має дитинства, – каже представниця батьківської громади. – Мабуть, тре-ба прибрати «зайві» предмети та зро-бити навчання більш цікавим.

ГЕТь ВОСьМИКІЛОГРАМОВИй ПОРТфЕЛь!Дискусії із творцями підручників за-вжди емоційні. Основні зауваження до головної книжки школяра пов’язані зі збереженням здоров’я.

– Сучасний підручник – уже не єдине джерело знань. Тепер він конку-рує з інтернетом, медіапродуктом, зо-крема навчальними іграми. Натомість у книжці ми бачимо багато тексту й об-маль ілюстрацій. Що, до речі, змінити неможливо, оскільки норми регламен-товані застарілими «СанПіНами», які нині ще діють, – каже Оксана Ма-каренко.

Майбутнє, на її думку, – за елек-тронними підручниками. Адже це но-вовведення вимагає менших коштів на оновлення й дає більше можливос-тей пристосуватися до індивідуально-го сприйняття людини: працювати не лише з текстами, а і з візуальними й аудіоматеріалами. До того ж воно нині ускладнюється чинними санітар-ними нормами: чітко визначено кіль-

кість часу, який дитина може витра-чати на електронні засоби навчання, зокрема комп’ютер.

– Сучасна техніка – якісна, і це дозволяє дітям проводити більше часу біля комп’ютера. Та вони все одно його використовуватимуть: або гратимуть в якісь ігри, або матимуть можливість ви-вчити щось цікаве та корисне, – за-певняє Оксана Макаренко.

Представниця «Батьківського конт-ролю» також звернула увагу на пробле-му ваги навчальної книжки. Паперові підручники дуже важкі – восьмикі-лограмовий портфель учня початкової школи загрожує дитині, наприклад, сколіозом. Батьки впевнені: цих про-блем можна уникнути, видаючи хоча б книжки для читання у декількох час-тинах.

НА ПЕРЕШКОДІ – НОРМИ– Саме питання санітарно-гігієніч-них норм сьогодні на часі, – впев-нена доктор педагогічних наук Олена Пометун, автор шкільних підручників

з історії. – Ми дивимося на зарубіжні підручники – вони нам дуже подоба-ються. Видання схожі на великі цікаві журнали. Проте жодні пропозиції авто-рів удосконалити, скажімо, шрифт не можуть бути враховані, бо діють сані-тарно-гігієнічні норми, більшість з яких затверджені ще у 80-х роках минулого століття. Хотілося б об’єднати зусилля саме навколо цієї проблеми.

Питання санітарних норм підняла й Ольга Хорошковська, доктор педаго-гічних наук, автор підручників з укра-їнської мови і літератури для шкіл на-ціональних меншин. Вона наголосила: якщо до застосування цих норм підхо-дити бездумно – а саме так роблять чи-новники, – то втрачатиметься сутність сучасних вимог до змісту підручника.

– Видавництва у гонитві за при-бутками не залучають до видання під-ручників фахівців, – каже вона. – Наприклад, ми отримали завдання: проаналізувати всі книжки, які були видані у результаті конкурсу. Мало того, що багато видань – не фахові, це – вчорашній день. А коли я прочи-тала правила, викладені у деяких під-ручниках початкової школи, я за голову схопилася: редактори просто не знають української мови! Що ж робити дітям в основній і старшій школі, засвоївши ці знання? Шкільну літературу мають створювати фахові редактори. І вони обов’язково повинні відвідувати шко-ли – аби бачити, як «ідуть» ці книжки.

ПІДРУЧНИК МАйбУТНьОГО– Заради реальної справи нам потріб-ні зміни в підручникотворенні. Їх очі-кують батьки, які вже сьогодні хочуть бачити підручник європейської якості. Важливо, щоб наукові дискусії мали практичні результати, прикладний ха-

рактер, – сказала, виступаючи перед учасниками конференції, кандидат педагогічних наук, народний депутат України Лілія Гриневич. – У нашої країни сьогодні є унікальний шанс. І ми зобов’язані використати його на справ-жні реформи, сутність яких – поліп-шити якість освіти сотень тисяч дітей і студентів.

За її словами, на часі – Закон «Про освіту», до якого мають увійти деякі положення щодо підручникотворення в Україні. Лілія Гриневич звернулася до учасників конференції з проханням на-дати свої пропозиції до цих положень і запевнила, що їхня активність матиме реальний результат, який одразу буде закладений у законодавство.

– Є різні аспекти, пов’язані зі зміс-том та якістю самого підручника як на-вчальної книжки, – сказала вона. – Але є питання самої системи, яка працює на якість підручника. Напри-клад, я переконана, що фінансування підручника ми маємо «віддати» на міс-ця. І це складне фінансово-економіч-не завдання, адже видавцям доведеться працювати в межах певної визначе-ної державою ціни. А відповідальність і можливість вибору підручника покла-датиметься на школи. В сучасному де-мократичному суспільстві не може пра-цювати ідея єдиного підручника – має бути палітра. Видавці повинні отрима-ти гриф на підручники, які вони випус-катимуть. А місцеве самоврядування і школа після ознайомлення в інтернеті з макетами таких видань робитимуть замовлення.

Дарина МАТАТ, «Освіта України»

У ПОшУКАХ ІДЕАЛЬНОГО ПІДРУЧНИКА

«Освіта України» пропонує всім фа-хівцям, які не брали участі у конфе-ренції, але мають цікаві думки, долу-читися до обговорення, яким має бути сучасний шкільний підручник. Над-силайте свої матеріали на електронну адресу: osvita@pedpresa.com.ua

Яким має бути сучасний підручник? Це питання актуальне завжди, адже головні книжки школяра повинні бути змістовними, якісними, відповідати викликам часу. Воно постало у центрі обговорення учасників Усеукраїнської науково-практичної конференції «Проблеми сучасного підручника», що відбулася 23-24 жовтня.

Оксана Макаренко

У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які вільно володіють українською мо-вою, мають учене звання та науковий ступінь і стаж науково-педагогічної діяльності не менш як десять років.

Термін подання заяв – два місяці від дня опублікування оголошення.Особи, які бажають брати участь у конкурсі, подають такі документи: заяву, особовий листок з обліку кадрів з фотографією, автобіографію, копії документів про вищу осві-ту, наукові ступені і вчені звання, список друкованих праць і винаходів, завірених у встановленому порядку.

Документи подавати до відділу кадрів КГА за адресою:01030, м. Київ, вул. Рейтарська, 19-а,

ПрАТ ВНЗ «Київська гуманітарна академія».Телефон для довідок: 278-24-73.

ПРАТ «ВИщИй НАВЧАЛьНИй зАКЛАД «КИЇВСьКА ГУМАНІТАРНА АКАДЕМІя»

ВІДПОВІДНО ДО зАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВИщУ ОСВІТУ» ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА зАМІщЕННя ПОСАДИ РЕКТОРА

Рекл

ама

Олена Пометун

Лілія Гриневич

Ольга Хорошковська

7№ 41, 3 листопада 2014 рокуосвіта

АльтерНАтивНА

Окрім зазначених поважних структур, у заході взяли участь учителі вальдорф-

ських загальноосвітніх і до-шкільних навчальних закла-дів, батьки учнів. І, звичайно, науковці, які супроводжували науково-методичний експери-мент «Розвиток вальдорфської педагогіки в Україні», що про-водився в кількох українських ДНЗ із 2001 року. Тож одним із завдань конференції було підбиття підсумків цього екс-перименту через презентацію його результатів. Чому це від-булося саме тепер? 2014 рік є особливим для фахівців із різ-них країн світу, адже виповню-ється 95 років із часу відкрит-тя першої вальдорфської школи у Штутгарті. А в Україні за 13 років молоді педагогічні ініціа-тиви перетворилися на потуж-ні навчальні заклади, унікальні експериментальні майданчики.

Зазначимо, що метою експе-рименту, зокрема, було вироб-лення рекомендацій щодо ви-користання певних елементів та методик вальдорфської пе-дагогічної системи у загально-освітніх закладах України. Як на наш погляд, це – найці-кавіше питання впроваджен-ня цього досвіду. Але отрима-ти відповіді на нього ми воліли не від представників поважної академічної спільноти, а від пе-дагогів-практиків.

ЧОМУ б І НЕ ВПРОВАДИТИ?Отже, які методи та прийоми системи, з точки зору вчителів-«вальдорфівців», котрі є практи-ками, доцільно було б ввести у традиційну освіту? Думки з цьо-го приводу різнилися. Одні ка-зали, що така педагогіка є ціліс-ною системою і виривати щось із контексту – справа марна і безперспективна. Адже її треба розглядати і приймати в ком-плексі, починаючи з викладання одним учителем усіх предметів аж до 8 класу і закінчуючи різ-ними смачними освітніми «де-лікатесами». Інші вважали: чом би й ні? – якщо методи пра-цюють і дають результати, чому не впровадити хоч якісь із них якнайширше?.. З аргументами тих та інших ми й пропонуємо ознайомитися читачеві. І само-му зробити висновки.

Зокрема, директор Криво-різького навчально-виховного комплексу Валентина Шульц вважає, що звичайній школі можна «взяти» дуже багато: це і малювання форм, і ме-тодика ведення уроку, і став-лення вчителя до учнів як до особистостей – власне, те, із чого сама починала в загально-освітній школі ще у 1992 році.

Запитую, чи правда, що у вальдорфських школах не ко-ристуються комп’ютерами (бо у це не так просто повірити).

– Так, – відповідає вчи-телька. – До 9 класу не ви-користовуємо. Аби не звужу-вався світогляд. Адже дитина повинна сама знаходити мате-ріал із різних джерел. У нас із 4 класу учні починають самі го-тувати реферати, захищати їх. Скажімо, є така тема – «Лю-дина і тварина». Діти їдуть або в Асканію-Нову, або в Мико-лаївський зоопарк, обирають кожний «свою» тваринку, ма-люють її, ліплять із глини, шиють або валяють. І пишуть реферат про неї, шукаючи ін-формацію у різних посібни-ках. Самостійно. Тобто, вони самі це побачили і знайшли, а не просто завантажили з ін-тернету.

ВІДЧУТИ НА СОбІНа думку Валентини Шульц, одне з найважливіших надбань вальдорфської педагогіки, яке варто застосовувати в загаль-ноосвітніх НЗ, – найтісніша співпраця з батьками.

– Ми сьогодні дуже ба-гато говоримо про держав-но-громадське управління школою, – каже пані Вален-тина. – Вальдорфська педаго-гіка – це колегіальне управ-ління, де без батьків цього не може бути. І коли ми проводи-мо підготовчі заняття для пер-шокласників, обов’язково чи-таємо лекції і для дорослих. І неодмінно проводимо прак-тичну роботу. Батьки роблять те, що здійснюватимуть діти: працюють із глиною, дере-вом, малюють тощо. Дорослі досить часто не можуть вико-нати добре те чи інше завдан-ня самі, тож краще розуміють власну дитину і не сварять її за невдачі.

Про важливість співпраці з батьками говорить і Наталія Лук’янченко, директор одесь-кої школи «Ступені»:

– Будь-яке навчання – це трикутник «дитина – вчи-тель – батьки». І якщо дорослі приймають погляди вчителя та використовують їх у вихован-ні дитини у сім’ї – тоді немає подвійності, коли в школі го-ворять одне, а вдома – інше. Ми вважаємо таку педагогіку здоровою. Тож усе навчання і виховання дітей спрямовані на природний розвиток.

МЕТОД ПРИРОДНИЧОСТІТакож Наталія Миколаївна вважає, що з вальдорфської школи до загальноосвітньої варто було б перенести «ме-тод природничості». Причому не лише в малюванні, ліплен-ні або іншому рукоділлі. А на-віть… у математиці. «Коли учні починають рахувати чи ви-вчати числа, – говорить учи-телька, – вони використову-ють каміння, каштани, бобові. Тобто математика не відірва-на від життя, і діти легше її сприймають».

А ось вихователь київсько-го вальдорфського дитячого са-дочка «Софія» Наталія Орлова має дещо іншу думку:

– Мені дуже складно відпо-відати на запитання, що саме з нашої педагогіки варто впрова-дити у звичайних закладах, – каже вона. – Не можна вирва-ти із системи якийсь елемент і сподіватися, що він добре впли-ватиме на розвиток дитини. Треба повністю «брати» весь метод. Але передусім найваж-ливіше – це ставлення до дити-ни – без оцінок і порівнювань. Тільки доброзичливим має бути супроводження дитини у будь-якій її справі. Саме так вар-то діяти кожному вихователю. Звичайно, сторонньому спо-стерігачу відразу кидається в очі одна приваблива картинка: використання природних мате-ріалів, оточення, нові види ді-яльності, рукоділля – це дуже добре, але якщо дивитися на ці-лісний підхід до розвитку дити-ни – цього замало. Корисним є комплексне поєднання.

НЕ зАГАНяйМО ДІТЕй У КЛІТИНКИ!Власне, про цілісний підхід до навчання та індивідуальний –

до дитини говорили практич-но всі опитані нами педагоги. Бо це – «фішка» вальдорф-ської школи.

– Усі предмети в нас пов’язані один з одним, – каже Ірина Савицька, класний керів-ник київської середньої шко-ли №195. – Якщо, наприклад, ми на географії щойно вивчали Південну або Північну Амери-ку, то тепер – «пливемо» у гео-графічні відкриття, дивимось, які історичні події там відбува-лися. Я вважаю, що це доціль-но було б перенести у звичайну загальноосвітню школу. Також обов’язково – індивідуальний

підхід до дітей. Я завжди чіт-ко знаю, що сьогодні відбува-ється з моїми учнями, коли віта-юся вранці за руку і спілкуюсь «очі в очі». І перше, що я бачу: в якому стані прийшла дитина до школи і що мені треба зроби-ти, аби «ввімкнути» її у процес.

Корисним досвідом Ірина Валеріївна вважає і відсутність оцінок. «Мені, – каже, – треба так збудувати навчаль-ний простір у власному кла-сі, щоб учні хотіли дізнатися щось нове, а не отримати оцін-ку. Тоді дитина не боїться, що її сваритимуть батьки».

Учителька також розповіла ці-каву деталь: виявляється, зошити у вальдорфській школі не розлі-новані. «Ми дітей не «зганяємо» до клітинок, не обмежуємо, – каже вона. – Дитина сама опа-новує простір свого зошита. Що-правда, не знаю, як можна це перенести до звичайної школи. Бо це – цілісна система. При-міром, над почерком ми працю-ємо вже у третьому класі, коли з’являються ручки. У першому пишемо крейдами, потім олів-цями – і лише згодом вводимо чорнильні пір’яні ручки. Адже саме з ними можна сформува-ти правильний почерк».

НЕ ВИКИДАйТЕ РОбОТУ У СМІТНИК!

А заступник директора тієї самої 195-ї київської шко-ли, співголова Асоціації валь-дорфських шкіл України Ірина Шастал радила б узяти з валь-дорфської педагогічної систе-ми багато практицизму. Бо все, що робиться учнями цих шкіл, має практичне застосування. Діти в’яжуть собі шкарпетки, шапки, вишивають торбинки.

«Все має бути використано в подальшому житті, – вва-жає пані Ірина. – Докладені зусилля для чогось потрібні. У звичайній школі дитина деся-тиліттями зростає впевненою, що все, що вона зробить, ніко-му не потрібно, важливо лише отримати оцінку. Це руйнує особистість. А у вальдорфській школі, наприклад, навіть арку-ші-чернетки можуть слугувати для виготовлення папок, кон-вертів, оголошень – ніщо не викидається у смітник».

Загалом після спілкування з вальдорфськими педагогами склалася думка: найкраще, що можна імплементувати з такої школи до традиційної, – це сама особистість учителя. Бо, виходячи зі специфіки цієї пе-дагогічної системи, фахівець має весь час удосконалювати себе, набувати нових навичок і вмінь. «Кожен учитель валь-дорфської школи співає, грає на музичних інструментах, ма-лює, ліпить, – розповідає Іри-на Шастал. – Все, що він хоче, щоб робили діти, має вміти сам. Аби розуміти, що пере-живають його учні. Без цього не буде повноцінного контак-ту і супроводу».

До речі, найлаконічніше на наше запитання, що треба за-позичити традиційному ДНЗ від вальдорфського, відповіла вихо-ватель кременчуцького дитса-дочка «Долоньки» Леся Новар-чук: «Позитивно ставитися до себе й усвідомити свою місію в житті. Знайти, що ти можеш робити, і робити це з радістю». Це, напевно, найважливіше. Все інше, як правило, додається.

Наталія КУЛИК, «Освіта України»

ВАЛЬДОРФСЬКА шКОЛА ВІДПОВІДАє НА ВИКЛИКИЧи інтегруватимуться ці відповіді в український освітній простір?

Яке майбутнє має вальдорфська педагогічна система в Україні й наскільки актуальним є наразі її впровадження в наш освітній простір? На це питання намагалися дати відповіді учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Вальдорфська педагогіка в контексті сучасних освітніх викликів», що відбулася на базі Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова в Києві. Організатори заходу – Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН, Міжнародна асоціація вальдорфської педагогіки у Центральній і Східній європі й Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні.

НЕ МОжНА ВИРВАТИ Із СИСТЕМИ яКИйСь ЕЛЕМЕНТ І спОдІвАтисЯ, щО вІН чАрІвНиМ чиНОМ УплиНе НА рОЗвитОк дитиНи

8 «Освіта України»і університети

БізНес

Експерти, які зібралися на панельній дискусії, пред-ставляли три зацікавлені

сторони – державу, робото-давців і виші. Всі вони розу-міють: саме від успіху імпле-ментації закону та співпраці усіх учасників залежить ре-форма системи вищої освіти. А від якості освіти – інвес-тиційна привабливість еконо-міки країни. Дискусія вийшла «гарячою».

НЕ ТІЛьКИ КАДРИ, А й ДОСЛІДжЕННяПерший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун на-голосила: прямі норми зако-ну дають можливість компані-ям і професійним асоціаціям упливати на підготовку фахів-ців. Зокрема, представники біз-несу братимуть участь у роботі Націо нального агентства з за-безпечення якості вищої освіти.

Між тим, «у тіні» обговорен-ня залишається чи не найголов-ніше: принципово нова модель університету. Вищі навчальні за-клади передусім повинні займа-тися наукою.

– Сьогодні підприємці ка-жуть: від ВНЗ їм потрібні тільки фахівці, – констатує Інна Ро-манівна. – Але насправді у біз-несу має бути запит на якісні розробки, що допомагатимуть компаніям розвиватися. Силь-ному бізнесові потрібні силь-ні дослідження! У новому зако-ні є передумови для того, щоб якість наукової і дослідницької роботи університетів підвищу-валася. Формування вимог до якості розробок залежить і від бізнесу також.

МІСТОК НАД «ПРІРВОю»Про те, що нині бізнес живе власним життям, а освіта – своїм, – говорила і голова Ко-мітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілія Гриневич. Забезпечити їх взаємодію – за-вдання держави.

– Аби ця прірва була подо-лана, мають бути збудовані ме-ханізми взаємодії між бізнесом і освітою, – вважає Лілія Михай-лівна. – Це повинно бути зро-блено на законодавчому рівні. Нині ми працюємо над новим законом «Про освіту». Окремий розділ документа буде присвя-чено професійним кваліфікаці-ям. Саме інститут професійних кваліфікацій і є «містком» для взаємодії ВНЗ і бізнесу.

Новий Закон «Про вищу освіту» якраз і створює умо-ви для перетворення наукових досліджень університетів у ін-новації. Заклади освіти отри-мують право на інтелектуаль-ну власність, яка створюється за рахунок коштів держави. Не тільки автори досліджень, а й університети будуть співвлас-никами інтелектуальних ноу-хау. А отже – зможуть їх ре-алізовувати і продавати. Вищі навчальні заклади інших кра-їн мають спеціальні підрозділи, які відповідають за співпрацю з бізнесом – представляють ре-зультати досліджень, забезпе-чують їх впровадження. Цього потрібно буде навчитися всім університетам України.

СКЛАСТИ ІСПИТИ… РОбОТОДАВЦяМ

Лише початком співпраці вва-жають ухвалення Закону «Про вищу освіту» і представники бізнесу. Зокрема, директор де-партаменту розвитку трудового потенціалу Федерації робото-давців України Родіон Колиш-ко зауважує: прірву між якістю підготовки випускника вишу і потребами ринку праці одним законом не подолаєш.

– Закон дає можливість бра-ти участь у визначенні зміс-ту освіти на рівні організацій, що розробляють стандарти, чи агентства з оцінки якості вищої освіти. Але цього – недостат-ньо! – говорить він. – Запи-таймо звичайного роботодавця: як він залучений до співпраці з конкретним університетом? Практично – ніяк! Ми не ба-чимо в законі норм, які залу-чали б роботодавця до систе-ми внутрішньої оцінки якості освіти, котра має бути створе-на у виші.

Окрім того, на думку Родіо-на Колишка, не вистачає норм, які стимулювали б створення підприємств малого і середньо-го бізнесу навколо університе-тів. Але, щоб роботодавці були зацікавлені створювати спільні підприємства, потрібно змінити систему оподаткування.

ШУКАТИ МОжЛИВОСТІ, А НЕ ВІДМОВКИПерший проректор Дніпропе-тровського національного уні-верситету імені Олеся Гончара Олександр Кочубей з визна-ченням «прірва між якістю під-готовки і потребами бізнесу» не згоден.

– Ніякої прірви немає, – каже Олександр Олексійо-вич. – Є небажання бізне-су йти назустріч вищій освіті

й «законсервований» стан уні-верситетів, які часто вважають себе самодостатніми. Представ-ники вишів усе ще впевнені, що можуть самі вирішувати, як го-тувати фахівців. Цю ситуацію потрібно змінювати, і закон такі можливості надає.

Олександр Кочубей нагадав: у законі передбачено право ВНЗ утворювати разом із ко-мерційними структурами спіль-ні інноваційні підприємства, організації, кафедри, філії.

Але справа не тільки в за-коні! Хто хоче працювати – знаходить і можливості. Дні-пропетровський національний університет багато років спів-працює із КБ «Південне», яке випускає ракетно-космічну тех-ніку. Ще десять років тому у КБ створені і працюють філії фізи-ко-технічного факультету. Фа-хівці «Південного» беруть най-активнішу участь у формуванні варіативної частини навчальних планів, у лабораторіях КБ про-ходять заняття студентів.

– Так, вони не можуть пе-ренести до нас станки чи ракети, – сміється Олек-сандр. – Але співпраця є! Наступного тижня, наприклад, до нас прийдуть представники philip Morris, аби розповісти про свою діяльність і відібра-ти найкращих. Переконаний, що жодної прірви між виша-ми і бізнесом немає. Є недо-статнє бажання співпрацювати.

НЕ йТИ «НА ПОВІДКУ» Щодо того, хто кому має йти назустріч, учасники дискусії мали різне бачення. Але були згодні з одним: не варто плека-ти ілюзії, що сам факт ухвален-ня закону автоматично змінить систему. Як зазначила Лілія Гриневич, попереду – надзви-чайно багато роботи. Але важ-ливо, що вже зрозуміло – якої

саме. Тому про кроки, котрі по-винні зробити і держава, і виші, і бізнес, щоб закон запрацював, і про «підводні камені», яких потрібно уникнути, експерти говорили особливо детально.

Інна Совсун застерегла від ідеалізації західної практики створення невеликих компа-ній довкола університетів. Як свідчить американський досвід, ці організації часто втручають-ся в роботу ВНЗ.

– Суспільна місія універси-тетів має залишатися першо-черговою, – переконана Інна Романівна. – Виші повин ні продукувати інновації, а не слі-по виконувати волю замовни-ка. Є кричущі випадки, коли великі фармацевтичні компа-нії замовляють університету оцінку того чи іншого препа-рату. І коли ВНЗ попереджає про небезпеку, йому забороня-ють друкувати результати до-сліджень. Ми не повинні ідеалі-зувати жодну зі сторін і маємо пам’ятати, що інтереси бізнесу далеко не завжди благі й чесні.

зРОбИТИ ТЕРМІНОВО!Окрім того, на думку Інни Сов-сун, українські експерти ма-ють дуже спрощене уявлення про співпрацю бізнесу і ВНЗ за кордоном. Наприклад, час-то кажуть, що працедавці по-винні брати участь у розроб-ках навчальних програм. Але які саме роботодавці? В Євро-пі з освітою співпрацюють про-фесійні асоціації.

– Візьмемо, наприклад, архі-тектуру, – пояснює свою дум-ку Інна Совсун. – Працедавці у цій галузі – компанії-забу-довники, які часто мають лише один інтерес – швидко і як-найбільше заробити. Але асоці-ація архітекторів – це зовсім інше. Вона зможе запропонува-ти й ідеологію змін, і новації.

Дуже важливо, щоб в Украї-ні розвивалися саме професій-ні асоціації.

Інна Совсун нагадала, що проект положення про Націо-нальне агентство забезпечення якості вищої освіти нині прохо-дить громадське обговорення. І сьогодні необхідно разом тер-міново вирішувати – як саме працедавці обиратимуть своїх представників до агентства.

«РОДИЧАМ» – ВІДМОВИТИДля імплементації нового за-кону дуже важливо, щоб ВНЗ були готові до змін. Лілія Гри-невич наголосила: потрібно по-пуляризувати Закон «Про вищу освіту» і знімати страх перед цим документом у вищих на-вчальних закладах.

– Нині університети бояться свободи, – констатує Лілія Ми-хайлівна. – Коли все життя ко-ристуєшся стандартами і про-грамами, які розробив хтось інший, то взяти на себе відпо-відальність за розробку влас-ної академічної програми над-звичайно складно. Академічна свобода й автономія – це зав-жди підвищення відповідаль-ності. Дуже добре, що багато вишів усе-таки радіють свободі, оскільки вона знімає бар’єри у взаємодії із зарубіжними парт-нерами.

Окрім того, закон створює конкуренцію між викладачами. 25 відсотків навчального часу студенти матимуть право оби-рати самостійно. Отже викла-дачі будуть змушені конкурува-ти, пропонувати більш цікаву і корисну навчальну інформацію.

– Університетам доведеть-ся брати на роботу лише ви-кладачів високого рівня, а не чиїхось родичів, – перекона-на Лілія Гриневич. – Адже від рівня викладання залежатиме престижність вишу. Результа-ти роботи ВНЗ позначаться й на самому держзамовленні.

СТАНДАРТИ РОбОТОДАВЦя Про свої кроки у реалізації ре-форми системи вищої освіти розповіли й представники біз-несу. Фахівці Федерації робо-тодавців, наприклад, працюють нині над професійними стан-дартами.

– Роботодавці створили спе-ціалізовану громадську органі-зацію – Інститут професійних кваліфікацій, – пояснює Роді-он Колишко. – Ця організа-ція бере на себе координацію бізнесу щодо розробки профе-сійних стандартів, координа-цію галузевих «майданчиків», де бізнес, освіта і профспіл-ки зустрічаються, щоб роз-робити ці професійні вимоги. Ми пояснюємо підприємцям, що професійні стандарти – це квінтесенція вимог робото-давця до компетенції, кваліфі-кації працівника. Дуже добре, що в законі передбачено, що навчальна програма вишу має враховувати положення профе-сійного стандарту за його наяв-ності. Поки що таких докумен-тів небагато. Але ми над цим працюємо.

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України»

ДОЛАТИ СТРАХ СВОбОДИЩо дає новий Закон «Про вищу освіту» для розвитку партнерства бізнесу й університетів? Які нові можливості відкриває? Що саме потрібно зробити фахівцям Міністерства освіти і науки, представникам ВНЗ і провідних компаній, аби реформа вищої освіти відбулася? А ще – як не пересваритися і не звинуватити у «пробуксовці» тих чи інших кроків одне одного? Все це і стало предметом дискусії під час Національного форуму «бізнес і університети: трансформація освіти».

9№ 41, 3 листопада 2014 рокуі університети

БізНес

Так, у Франції вже кіль-ка років представники певної професійної галу-

зі, зокрема бізнес-структур, повинні входити до складу ради кожного вишу. Профе-сор Університету Ліон-2 Жан-Юг Шоша розповідає, що така практика на початку XXІ сто-ліття набула поширення в по-літехнічних університетах, а також у бізнес-школах. Окрім того, більшість французьких бізнес-шкіл були засновані

комерційними структурами, і торговельні палати здійсню-ють управління ними як не-комерційними організаціями.

бюДжЕТ – ВІД КОМПАНІй– 3–6 місяців стажування передбачені в кожній магіс-терській, а також у багатьох бакалаврських програмах під-готовки, – зазначає профе-сор. – Це один з найкращих способів контакту між бізне-сом і академічною спільнотою.

Під час стажування студент працює в компанії повний ро-бочий день як молодий спеці-аліст і отримує відшкодування (мінімум 430 євро на місяць). Мінімальна зарплата у Фран-ції, до слова, становить 1200 євро. Зазвичай один зі співро-бітників факультету відвідує місце стажування і спілкуєть-ся зі студентом і керівником його команди. До складу ек-заменаційної комісії входять двоє викладачів університету та представник компанії – за-звичай начальник відділу, де працював студент.

Стажування корисне і для студентів, і для співробітни-ків ВНЗ, які контактують із реальним бізнесом за межа-ми навчального закладу. Жан-Юг Шоша зазначає, що так створюється «мережа співро-бітництва» між університетом і бізнесом задля подальших стажувань, науково-дослідних

проектів, досліджень аспіран-тів тощо.

У Франції діє практика укладання угод між чотирма сторонами: студентом, універ-ситетом, компанією і урядом. Як ми вже зазначали, студент отримує певне відшкодування, а компанія при цьому звільня-ється від деяких податків.

Така сама практика поши-рена і при підготовці докторів філософії. Так, аспірант отри-мує контракт на три роки в

компанії. При цьому держава зменшує податки на полови-ну загальних витрат на цього співробітника.

Жан-Юг Шоша також роз-повів, що значна частина бю-джету університетських науко-во-дослідних команд надходить від спільних проектів із ком-паніями. Наприклад, сам про-фесор – член команди, що надає енергогенеруючим ком-паніям методологію розрахун-ку необхідних обсягів вироб-ництва електроенергії.

НАУКОю зАйМАТИСя ВИГІДНОСтарший науковий співробіт-ник компанії ІВM (Канада) і за сумісництвом – профе-сор Університету Торонто – Олександр Романко пере-конаний, що в усьому світі університетам вигідно комер-ціалізувати результати своїх досліджень, доводити до тієї стадії, коли їх можна прода-вати і заробляти гроші.

У Північній Америці це можна зробити кількома шля-хами. Наприклад, університе-ти створюють бізнес-інкуба-тори або інноваційні парки, які працюють над створенням стартапів. ВНЗ, в якого є роз-робка, може частково ввійти у стартап, підписавши договір про комерціалізацію результа-тів наукових досліджень.

– Можна також спробува-ти знайти компанію, що візь ме

результати досліджень і пра-цюватиме над втіленням їх у життя, – розповідає Олек-сандр Романко. – Чимало компаній «вийшло» з універ-ситетів. Це той самий Google, який свого часу був старт-апом, а сьогодні є однією з найбільших ІТ-компаній світу.

Різними шляхами долуча-ється до фінансування нау-кових досліджень і канадська влада. Експерт наводить при-клад, коли уряд адмініструє кілька програм зі співробіт-ництва між індустрією й уні-верситетами. У цьому випадку йдеться про стажування сту-дентів і аспірантів. Половина грошей на стипендію надхо-дить від уряду, половина – від компанії. Студент стажується 4–8 місяців, працюючи над конкретним науковим проек-том із конкретними резуль-татами втілення саме в цій компанії. Як результат – при-ватний сектор може працюва-ти над інноваційними науко-вими проектами, витрачаючи менше ресурсів.

– Наслідком співробітни-цтва між урядом, бізнесом і університетами є те, що при-близно третина зарплатні нау-кового співробітника компанії може бути списана з подат-ків, – розповів Олександр Ро-манко. – Тому науковими роз-робками займатися вигідно.

КОНКУРСИ І ВОРКШОПИУ Північній Америці співпра-ця між університетами і ком-паніями також відбувається шляхом проведення різних конкурсів.

– Наприклад, компанія бере під опіку якийсь проект, моделює case study (навчаль-ні ситуації), дає свої програм-ні продукти, студенти по чоти-ри особи працюють у команді, скажімо, моделюючи систему енергопостачання, – пояснює Олександр Романко. – За три місяці вони отримують певний результат, потім обираються фіналісти, які презентують результати комісії, наприклад, на одній із конференцій, і пе-реможці отримують приз. Це можуть бути і гроші, і стажу-вання в компанії, що організує конкурс. Нині ІВМ проводить таке змагання спільно з одним із університетів Торонто.

Ще один формат співпраці між бізнесом і університета-ми, який поширений в усьому світі і набуває популярності в Україні, – літні школи. Ак-тивно долучаються компанії і до проведення індустріаль-но-академічних конференцій у форматі воркшопів (дослів-но – робочі майстерні).

Чимало північноамерикан-ських компаній виступають і з власними ініціативами. Олександр Романко розпові-дає, що ІВМ надає можливість університетам використовува-ти власні програмні продукти для навчання і наукових до-сліджень безкоштовно.

Особливу підтримку ця, а також інші компанії, надають магістерським програмам. На-приклад, якщо ВНЗ вирішує створити програму з бізнес-аналітики, то зазвичай залу-чає до цього процесу компанії, які допоможуть із програмни-ми продуктами, матеріалами для викладання курсів, мож-ливо, зі стажуванням студен-тів. Як результат – студенти після навчання мають більше можливостей вдало працевла-штуватися.

ПОЛІТИКА ВІДКРИТИХ ДВЕРЕйЩо ж заважає кращим світо-вим практикам ефективно за-працювати на українському ґрунті вже сьогодні? Дирек-тор компанії «Мелексіс-Укра-їна» Анна Потапова розпові-дає, що нині бізнесу важко знайти у вишах викладачів, з якими можна було би спів-працювати.

– Нас цікавлять молоді люди зі знанням англійської, щоб вони могли пройти стажу-вання у нашій компанії або у її відділеннях за кордоном, – зазначає експерт. – Також за-важає бюрократія. Так, інколи студенти, яким ми надаємо до-даткову стипендію, не можуть отримати її після того, як гро-ші надійшли в університет.

Резюмуючи, Анна Потапова закликала університети шир-ше відчинити двері й дати можливість зустрітися викла-дачеві й бізнесу, адже пред-ставникам ВНЗ це дасть мож-ливість опанувати необхідні технології і потім запровади-ти їх у навчальний процес.

АКТИВНІСТь ПРОфЕСІйНИХ АСОЦІАЦІй Представник Національно-го Темпус-офісу в Україні Жанна Таланова констатує, що сьогодні роботодавці за-цікавлені у розробці спільних проектів, а також у впливі на зміст підготовки фахівців. Не-дарма це прагнення знайшло відображення в новому Зако-ні України «Про вищу осві-ту». Сьогодні велику актив-ність виявляють професійні асоціації, об’єднання робото-давців.

Експерт розповідає, що чет-вертий етап програми tempus дав змогу створювати і фінан-

сувати проекти із залученням неуніверситетського середо-вища, а саме – представників бізнесу і неурядових органі-зацій. Серед них – проек-ти, спрямовані на створення нових магістерських і phD-програм.

У рамках реалізації проектів tempus разом з університета-ми працюють кілька профе-сійних асоціацій, наприклад, у сфері it. Вони, зокрема, реалі-зують проект стартап-центрів студентських інновацій.

Під час дискусії пролунала думка: сьогодні потрібно, щоб до університету приходив не представник Hr-відділу ком-панії, який шукає фахівців, а людина, яка могла б справді «запалити» студентів. До речі, Олександр Романко зазначає, що саме після відкритої лекції представника ІBM він вирішив працювати у цій компанії.

Професор Харківського на-ціонального економічного уні-верситету імені Семена Куз-неця Ірина Золотарьова розповідає, що вже на пер-шому курсі студентам дають змогу побачити можливості подальшої кар’єри, запрошу-ють на зустрічі представників бізнесу. В рамках програми спів праці ІТ-ком па нії Харко-ва залучають до навчального процесу. Цього року у виші започатковано ще одну фор-му взаємодії: бакалаврські ро-боти виконуватимуться на за-мовлення і під керівництвом компаній, представники яких будуть присутніми і на проміж-них презентаціях результатів.

РЕзюМЕЗагальний висновок, якого дійшли учасники дискусії, – саме сьогодні час скористати-ся вікном можливостей. Має-мо новий Закон «Про вищу освіту», який потрібно впрова-джувати, і тут свою роль по-винні відіграти роботодавці.

– Сьогодні Україна на слу-ху в усього світу, – резюмує Олександр Романко. – На хвилі того, що відбувається, можна започатковувати чи-мало програм стажувань сту-дентів і викладачів у компа-ніях, створювати нові робочі місця, допомагати стартапам.

Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України»

«ШЛЮб» ЗА РОЗРАХУНКОМЯкі ж зарубіжні й вітчизняні практики партнерства бізнесу і університетів є найуспішнішими, яку роль у цьому процесі відіграють держава і студенти? Під час форуму відповіді на ці питання намагалися знайти представники як вишів, так і індустрії. Узагалі, тут не потрібно винаходити велосипед: точок дотику і моделей, що успішно працюють в усьому світі, чимало. Це і підготовка студентів, і робота над спільними проектами, які вигідні всім сторонам.

10 «Освіта України»зв'Язок

зворотНиЙ

Навколишній світ наповне-ний творіннями рук люд-ських. Переважна біль-

шість цих творінь: будинки, мости, машини, комп'ютери, телефони тощо – створені людьми технічних спеціаль-ностей – інженерами. Так, їм у цьому допомагали математи-ки, фізики, хіміки, але кінце-вий результат – продукт ін-женерної праці. Однак при цьому – парадокс! – про-фесія інженера все ще зали-шається катастрофічно недо-оціненою. Ні матеріально, ні з точки зору іміджу, прести-жу в суспільстві.

За даними української ста-тистики, в десятці найбільш високооплачуваних сфер ді-яльності присутня тільки одна інженерна професія, яка пов'язана з ІТ-технологіями. Зарплата в будівництві посі-дає 21-ше, у транспорті – 25-те місце. У західному світі, куди ми так прагнемо, най-вищі зарплати, як відомо, в юристів і лікарів. Отже, і там інженери – далеко не в по-шані.

ПРО ПРЕСТИж І МЕДАЛІСТІВ Нині у молодого покоління встановилися чіткі уявлен-ня про ступінь престижно сті спеціальностей, що будуть актуальними в період їхньої активної трудової діяльнос-ті. Простий аналіз вступних кампаній українських ВНЗ останнього десятиліття пока-зує, що найменш престижни-ми молодь вважає саме тех-нічні спеціальності, тобто такі, що багато в чому за-безпечують науково-техніч-ний прогрес і є ключовими у забезпеченні стратегічного розвитку держави. Вивчивши дані системи «Конкурс», мо-жемо переконатися, що абі-турієнти, які вступають на основні машинобудівні спе-ціальності, мають невисоку суму балів атестата та ЗНО, набагато нижчу, ніж абітурі-єнти, наприклад, економіч-них спеціальностей. Ми вже забули часи, коли на окремі інженерні напрями вступали медалісти!

Ці факти не можуть не ви-кликати занепокоєння і вима-гають глибокого осмислення. Очевидно, головною причи-ною різкого зниження прести-жу інженерної професії став плачевний стан наших про-мислових підприємств у кри-зові 1990-ті роки. На наших очах зникали колись потужні

заводи, фабрики. Та що заво-ди – цілі галузі економіки! На їхньому місці, як гриби піс-ля дощу, з'явилася безліч ма-леньких фірм, що існували за принципом «купи-продай». Та-ким фірмам творча інженерна праця не потрібна, тому вели-чезна кількість фахівців зали-шилася за бортом.

Поле інженерної діяльнос-ті згорнулося, як шагрене-ва шкіра. Результатом тако-го стану виробництва стало зниження інтересу випускни-

ків шкіл до технічних спеці-альностей вищих навчальних закладів: навчатися істот-но важче, ніж у гуманітар-них закладах освіти, а знайти роботу за фахом – непро-сто. І навіть якщо знайдеш, то початкова зарплата буде меншою, ніж у двірника або продавця в магазині. Част-ка вищої технічної освіти в Україні зменшилася з 48% у 1985 році до 30% у 2010-му. Зауважимо, що падіння пре-стижу інженерної професії відбувається не тільки на по-страдянському просторі, а й у європейських країнах.

ПОЛюВАННя НА СТУДЕНТАЯ побував у багатьох універси-тетах Західної Європи і скрізь спостерігав таку картину: вес-тибюлі навчальних закладів рясніють оголошеннями від різних фірм про запрошення на роботу, стажування, прак-тику студентів саме техніч-них спеціальностей! Гуманіта-ріїв у такій кількості ніхто не запрошує. Тобто це свідчить про те, що економіці Європи необхідні насамперед фахів-ці-технарі. На моє запитання «Чи користуються інженер-ні спеціальності популярністю у молоді?» європейські коле-ги відповідали: «Аж ніяк – не заповнюємо ліцензію навіть на половину». Свого часу я був у відомому Оксфордському уні-верситеті. Спеціально поціка-вився питанням працевлашту-вання випускників Оксфорду різного профілю. Виявилося,

що найбільше роботодавці ці-кавляться студентами якраз технічних спеціальностей. В Оксфорді небагато молоді, яка навчається за інженерни-ми напрямами. Але кожним без винятку студентом-техна-рем уже з другого курсу ак-тивно опікуються представни-ки фірм-роботодавців: платять їм стипендію, забезпечують за рахунок організації поїзд-ки на конференції і семінари, навіть організовують дозвілля студентів, тобто активно «за-

манюють» молодих фахівців до себе на роботу!

За нинішніх проблем у сфе-рі підготовки кадрів ключова все-таки полягає в тому, що вища школа розвивається сама по собі, як і високотехноло-гічні галузі, й ці два процеси відбуваються паралельно. За-лишається лише констатувати критичні невідповідності, що склалися на ринку праці між його учасниками.

З боку випускників універ-ситетів – молодих фахівців – це переоцінка своєї значу-щості й завищені очікування, невисокий рівень спеціальної підготовки та інтелектуально-го потенціалу.

З боку освіти – відсутність стратегічного бачення розвит-ку ринку праці; консерватизм вищої школи щодо зміни но-менклатури інженерних спе-ціальностей, стандартів освіти, навчальних планів в умовах ди-намічного розвитку виробни-цтва; застосування застарілих методик навчання.

З боку роботодавців – низь-кий рівень мотивації праці у сфері виробництва, високі ви-моги до кваліфікації працівни-

ків. Серед представників біз-несу і промисловості донині існують погляди на проблему кадрів, що склалися ще за со-ціалізму: ВНЗ повинні підготу-вати і направити на роботу по-трібних їм фахівців. Але коли університети водночас став-лять питання про цільову під-готовку кадрів, і отже – про оплату підприємством такої підготовки (йдеться про інвес-тиції бізнесу у власних співро-бітників), то всі процеси одра-зу гальмуються.

СПІЛьНИМИ зУСИЛЛяМИ

Навчальні заклади не оспорю-ють справедливість багатьох претензій до якості підготовки своїх випускників, але для ді-євого розв’язання цієї пробле-ми недостатньо односторонніх зусиль освітніх установ, яким складно ефективно відпрацьо-вувати актуальні запити кон-кретних підприємств у рамках типових, уніфікованих освітніх

програм. І водночас підприєм-ства ще до кінця не навчилися зрозумілою для закладів освіти мовою формувати вимоги до компетенції випускників.

На мій погляд, проблему підвищення якості підготов-ки інженерних кадрів можна вирішити тільки спільними зу-силлями держави, вищої шко-ли і споживачів кадрів. В історії такі приклади вже є. У 1980-ті роки, коли у США зіткнулися з проблемою занепаду інженер-ної професії, вони ввели у ви-шах серію спеціальних програм, що фінансувалися як за рахунок держави, так і американського і транснаціонального бізнесу.

Сьогодні в деяких країнах ді-ють спеціальні програми підго-

товки інженерних кадрів. Вони укладені за принципом парт-нерства приватного бізнесу і держави, хоча основні видатки припадають на роботодавця. У таких програмах беруть участь тандеми з технічних універси-тетів і виробничих компаній. Підготовка кадрів вибудова-на на принципах інтегровано-го навчання, в якому задіяні й вищі навчальні заклади, і під-приємства.

Що конкретно пропонуєть-ся зробити в Україні для під-вищення якості підготовки ін-женерів? На державному рівні насамперед необхідно збільши-ти рівень фінансового забезпе-чення вищої технічної школи за рахунок диференціації нор-мативів бюджетного фінансу-вання для навчання фахівців різних напрямів. Усім зрозу-міло, що собівартість підготов-ки інженера є вищою, ніж гу-манітарія – юриста, вчителя, психолога тощо. Давно вже об-говорюється пропозиція щодо закріплення на законодавчому рівні першого робочого місця для випускників вишів. Мож-ливо, почати потрібно саме з представників дефіцитних тех-нічних спеціальностей.

Необхідно підвищити сти-пендію для студентів пріори-тетних інженерних спеціаль-ностей, розробити спеціальні стипендіальні програми. Я чу-дово пам'ятаю, як у 1970-ті роки, коли молодь перестала вступати до вищих навчальних закладів на гірничі й металургійні спе-ціальності, для студентів цих напрямів підвищили (лише на чверть) рівень стипендій – і си-туація різко покращилася.

Зі свого боку держава по-винна на законодавчому рівні створити умови для стимулю-вання участі роботодавців у про-цесі підготовки кадрів. Це мож-на зробити за рахунок введення до Податкового кодексу префе-ренцій таким підприємствам. Та-кож необхідно законодавчо за-кріпити можливість студентів безкоштовно проходити практи-ку на підприємствах різної фор-ми власності. Не повинно бути ситуацій, що часто виникають сьогодні, коли бізнес поводиться за принципом «захочу – візь му студентів на практику, не захо-чу – не візьму».

Не менш гострою пробле-мою є відповідність освітніх програм університетів потре-бам роботодавців. Останні теж мають брати участь у суспіль-но-професійній акредитації стандартів освіти й навчальних програм. Як підприємствам, так і вишам необхідно прагнути до моделі цільової інтенсивної підготовки випускників за на-вчальною програмою, створе-ною їхніми спільними зусил-лями, що дозволить готувати студентів безпосередньо для конкретного виробництва.

Упевнений: усі без винятку технічні університети Украї-ни будуть зацікавлені в пер-спективах створення спільних із підприємствами майданчи-ків для підготовки інженерних кад рів за принципами інтегро-ваного навчання.

Це можна зробити, якщо об’єднати зусилля держави, університетів і бізнесу

«Освіта України» продовжує публікувати листи наших читачів про реалії та перспективи розвитку системи освіти України. У цьому номері газети своїми міркуваннями про майбутнє вітчизняної інженерії ділиться Михайло ЧЕРНОВОЛ, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України, ректор Кіровоградського національного технічного університету.

ВІДРОДИТИ ПРЕСТИЖ

ІНжЕНЕРНИХ ПРОФЕСІЙ

пІдприєМствАМ І вишАМ НеОбхІдНО прАгНУти СТВОРИТИ МОДЕЛь ІНТЕНСИВНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИПУСКНИКІВ зА ПРОГРАМОю, СТВОРЕНОю СПІЛьНИМИ зУСИЛЛяМИ

11№ 41, 3 листопада 2014 рокуосвіта

іНклюзивНА

Раніше таким дітям помилко-во «інкримінували» педагогічну занедбаність, часто намагалися

впливати на них виключно автори-тарно. Іноді якийсь самопроголоше-ний діагност кидав вирок – «хвора дитина». А дипломовані лікарі, до чиїх рук потрапив маленький «живчик», тривалий час діагностували хворобу як мінімальну мозкову дисфункцію, потім – як психоорганічне ураження центральної нервової системи, згодом (з появою інтернету і вояжами вітчиз-няних фахівців на стажування за кор-дон) з’ясовувалося, що йдеться про дефіцит уваги або розлади аутистич-ного спектра. Нещодавно з’явилося ще одне, найоб’єктивніше визначен-ня: діти із синдромом відхиленого розвитку. Однак назвати можна як завгодно, питання в іншому: що із цим робити? Як з такими дітьми по-водитися і чим допомогти? Саме цим проблемам був присвячений перший із семінарів-практикумів, що відбувся наприкінці жовтня в київському Цен-трі підтримки сім’ї та дітей.

Окрім практикуючих педагогів, психологів і дефектологів, які пра-цюють із дітьми з особливими по-требами, захід відвідали представ-ники Міністерства освіти і науки, Київської міської психолого-медико-педагогічної консультації та Інсти-туту спеціальної педагогіки НАПН України – люди, які не лише зна-ються на «історії питання», а й пев-ною мірою її творять. Відповідно про це звітуючи. Зокрема, головний спе-ціаліст відділу дошкільної освіти Де-партаменту загальної середньої та до-шкільної освіти МОН Анна Грищенко повідомила присутнім про динаміку розвит ку інклюзивної освіти у вітчиз-няних ДНЗ і визначила її перспекти-ви. Вона поінформувала, що з 2015 року офіційно існуватимуть інклю-зивні групи в дошкільних навчаль-них закладах. І окреслила проблеми впровадження інклюзивної освіти і шляхи їх вирішення: «Потребує вдо-сконалення законодавство, принципи

фінансування. Необхідно створюва-ти у навчальних закладах сприятли-ве середовище і формувати належ-ну матеріально-технічну базу. Увагу потрібно приділяти також методич-ному і кадровому забезпеченню на-вчальних закладів. І подоланню соці-альних і професійних стереотипів».

Науковий співробітник Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України Інна Луценко повідомила, що 2013

року в закладі створили 51 навчальну програму для дітей дошкільного віку. А завідувач Київської міської психо-лого-медико-педагогічної консульта-ції Світлана Шейко зазначила: що раніше дитина отримає педагогічну й соціологічну допомогу, то краще вона буде розвиватися. Водночас ін-клюзія в Україні має перед собою ба-гато завдань, які треба вирішувати. І передусім – створення команди пе-дагогів, які можуть надавати якісну корекційну допомогу.

Після офіційної частини розпочав-ся семінар-практикум, який проводи-ла директор Центру лікувальної пе-дагогіки «Свідомість», нейропсихолог Олена Яковенко. Вона порушила пи-тання відхиленого розвитку в дітей, інклюзивної освіти загалом, психо-соціального і когнітивного аспектів; розповіла, чому сьогодні ми конста-туємо таку велику кількість фактів нейрофізіологічної незрілості у дітей: неконтактність, затримку або недо-розвинення мовлення, затримку пси-хічного розвитку, емоційну незрі-лість, важку соціалізацію, дислексію і дисграфію. А також провела майстер-класи з нейрокорекції та нейростиму-

ляції, які мали б показати учасникам, як правильно працювати із проблем-ними дітьми, аби досягти максималь-ного результату. (Відео із семінару можна подивитися на сайті http://pedpresa.com.ua/).

Найближчим часом подібні заходи відбудуться у різних районах столи-ці. Головні теми, що будуть представ-лені слухачам – нинішнім і майбут-нім педагогам та асистентам учителя й вихователя, це: причини нейрофізич-ної незрілості чи недорозвитку моз-ку і ЦНС, категорії дітей зі збереже-ним інтелектом, які можуть навчатися у масових школах, діагностика пси-хічного стану дитини, план корекцій-них заходів, оцінка когнітивного роз-витку, побудова програми навчання та інтелектуального розвитку тощо. А тема «Корекція поведінки й організа-ція навчальної діяльності дошкільника і молодшого школяра» може стати у пригоді кожному педагогу, який пра-цює в інклюзивному класі чи групі. Фахівцям будуть цікавими майстер-класи з нейрокорекції та нейрости-муляції – це одні з основних складо-вих корекційної роботи з особливими дітьми.

– Найголовніша мета, якої мені хо-тілося досягти, – сказала після закін-чення семінару Олена Степанівна, – це мотивувати професіоналів до тієї творчої роботи. Якщо ми говоримо про інклюзивну освіту – однозначно потрібен особливий підхід до тих ді-тей, які з різних причин не повністю можуть засвоїти програму. Що мені хотілося донести протягом цього се-мінару – є дуже багато методів. Вико-ристовуючи їх, можна зробити життя дитини у програмі інклюзії дуже ці-кавим. Самий підхід нейростимуляції та нейрокорекції передбачає тактичне, обережне просування з дитиною впе-ред, не перевантажуючи її. Дорослому іноді треба зробити крок назад, аби до-помогти дитині спокійно, з комфорт-ним фізичним станом пройти запропо-новане навантаження. Ну і, звичайно, розширити її можливості – інтелекту-альні та психосоціальні.

Залишається тільки додати, що як мама гіперактивної дитини з особли-вими потребами і майже всім влас-тивим їм букетом (щоправда, дити-на вже доросла і навіть навчається в одному зі столичних ВНЗ) можу по-хорошому позаздрити батькам, у яких підростають подібні діти. Років 10–15 тому про таку увагу до їхніх особли-вих потреб можна було тільки мрія-ти! Адже тоді не було ні корекційних занять, ні інклюзивних груп. Лише спеціальна (у кращому випадку – са-наторна) школа або домашнє навчан-ня. Платний психолог і безплатний психіатр, дорогезні нейролептики, які так-сяк гасять збудженість, але не-гативно впливають на стан організ-му, – ось і все «меню». Тож ниніш-ня інклюзія, попри те, що вона тільки набирає обертів, уже надає неоцінен-ну допомогу батькам, не кажучи про дітей, які завдяки їй не відчувати-муть себе «вигнанцями». У всякому разі ні батьки, ні діти більше не за-лишаться наодинці зі своїми пробле-мами. Головне – вчасно скористатися можливостями. Яких, сподіваємося, ставатиме все більше з кожним се-мінаром, конференцією, майстер-кла-сом, із кожним навченим асистентом учителя або вихователя водночас із підвищенням вітчизняної інклюзивної освіти до рівня, властивого розвину-тій європейській країні.

Наталія КУЛИК, «Освіта України»

ЦиТаТа

«Якщо Ви почнете виховувати дитину з тяжкими порушеннями, то, не надаючи батькам багато на-дії, не втрачайте її самі і підтримуйте себе в тяжкій праці, яку Ви виконуєте… Якщо вона лінива, нездібна, неохайна, неуважна, одним словом, у неї немає жодної позитивної якості, яку б Ви хоті-ли побачити, – не падайте духом. Якщо вона постійно лежить – посадіть її; якщо вона сидить – поставте її; якщо вона не їсть самостійно – тримайте її пальці, але не ложку, під час обіду; якщо вона взагалі не діє – стимулюйте її м’язи до дії; якщо вона не дивиться і не розмовляє – гово-ріть їй самі і дивіться за неї. Годуйте її як людину, котра працює, і примусьте її працювати, пра-цюючи разом з нею; будьте її волею, розумом, дією. І якщо Ви не були в змозі протягом трьох-чотирьох років дати їй розум, здатність до мовлення і довільність рухів, то в будь-якому разі ні турбота Ваша, ні енергія, яку Ви витратили на неї, не були даремними; якщо вона не досягнула тих успіхів, яких Ви хотіли досягти, то вона, у будь-якому випадку, стала здоровішою і сильнішою, стала слухнянішою і моральнішою. А хіба цього мало? Той, хто зробив хоч щось, – зробив усе».

Едуард СЕГЕН, лікар, педагог, гуманіст

щО рАНІше дитиНА ОтриМАє НеОбхІдНУ педАгОгІчНУ й сОЦІОлОгІчНУ дОпОМОгУ, ТО КРАщЕ ВОНА бУДЕ РОзВИВАТИСя

ДОПОМОжЕ МАйСТЕР-КЛАС

Кількість дітей з особливими потребами різних нозологій невпинно збільшується. Передусім ідеться про так званих гіперактивних дітей, які створюють проблеми у будь-якому колективі – від ясельної групи дитячого садка до старших класів школи. У рамках проекту «У поміч інклюзії» Міністерство освіти і науки разом з «Українськими центрами психологічної допомоги» підготували програму семінарів, на яких учителі молодших інклюзивних класів і вихователі інклюзивних груп у дитячих садках можуть навчитися нових результативних методів роботи із проблемними дітьми.

12 «Освіта України»із письменником

зустріч

Кореспондентові «Освіти України» пощастило зу-стрітися з неймовірним ав-

тором. Його ім’я для багатьох із нас – синонім щасливих, без-турботних років, захопливих подорожей із героями улюбле-них книжок у світ, який іще вабить і чарує. Рутківський – унікальний: пише – цікаво, оповідає – напрочуд «сокови-то», працює – старанно, шлі-фуючи твір доти, доки той не «забринить». До того ж він – надзвичайно світла і хороша людина, такий… справжній ди-тячий письменник – трохи схо-жий на доброго чарівника з хи-тро примруженим оком, який подекуди дає волю непосидючо-му хлопчині в собі… Саме жит-тя його – вже і пригодницька повість, і водночас літопис доби «чорних списків» і полювання на «буржуазних націоналістів». Вибране із цієї повісті – в екс-клюзивному інтерв’ю.

– Володимире Григоровичу, не-щодавно вийшли друком «По-терчата», книга Ваших спогадів про дитинство – роки окупації, коли довелося зазнати стільки, що й вигадувати нічого не тре-ба: просто сідай і пиши…

– Не злічити, скільки разів я подумки «програвав» події тих днів. Мені хотілося не тільки розповісти про бачене і пере-жите, а й подивитися на себе, малого (а заодно і на мільйони таких самих дітей війни), очи-ма дорослої людини. Але я з тих авторів, котрі не сідають за стіл, доки не зайдеться заголо-вок, до якого б прикипіло серце. Але сім років тому мені врешті пощастило. Був спечний день, я блукав над річкою і втелющив-ся у стовп мошкари. Вона бри-ніла так розпачливо, що мені здалося, ніби плачуть загублені немовлята: «Ййо-ойй… Холодно, страшно… Людоньки, порятуй-те нас…» Тоді наче щось тум-кнуло в голові: «Та це ж голо-си потерчат – тих, що померли нехрещеними, тих, що загинули від мін або під час Голодомору!» І все стало на свої місця. Книж-ка, до якої я примірявся десяти-літтями, була написана за кіль-ка місяців.

– Батьки були педагогами – чи позначилося це на тому, як Вас виховували?

– Мав би рости такою собі «вчительською» дитиною – проте, на щастя, вони дозволя-ли мені жити так, як живуть звичайні, «не вчительські» діти: донесхочу ганяти м’яча, купа-тися в річці, водити корову до череди… От тільки батько ста-вився до мене суворіше, ніж до решти. Варто було десь заграти-ся з м’ячем (а я був воротарем шкільної футбольної команди) і

не підготуватися до уроків, як він наступного дня обов’язково викликав мене до дошки… При-кладом батьки були в іншому: я бачив, як вони після всіх учи-тельських і суто буденних кло-потів усідалися за стіл, аби підготуватися до завтрашніх уроків. І ми з братом теж бра-лися до підручників.

– Один з яскравих і приємних спогадів про ті роки – книж-кова шафа, що стала своєрід-ним «вікном» у літературу, чи не так?

– То був сорок п’ятий рік, ми з мамою жили при школі. В кінці коридору стояла гру-безна шафа, вщерть наповнена книжками. Після детального об-стеження ми з братом виявили, що в задній стіні відійшов шмат дикту і через шпарину можна витягувати книжки. Після цьо-го ми стали неабиякими люби-телями читання. Я завчасу дові-дався, що є такі письменники, як Трублаїні й Копиленко, Ти-чина і Рильський. А ще мені до рук потрапила тоненька кни-

жечка «Как делать стихи» Мая-ковського: вразило те, що вірші «починаються з гулу в голові». Тож як пишуться вірші, я знав задовго до того, як узявся за це діло.

– У Вашому дитинстві було те, про що мріє чи не кожен у та-кому віці, – археологічна зна-хідка, та ще й неабияка. Із чого все почалося?

– З того, що нашу футболь-ну команду відсторонили від навчання. Це була кара за те, що замість готуватися до ви-пускних екзаменів ми трену-валися до змагань на першість області. Одному з наших мати загадала накопати піску з-під присульського урвища, а він ра-зом із піском привіз кілька ве-личезних костомах невідомого походження. Керівництво шко-ли негайно зв’язалося з акаде-мією наук, і за день до села прибув академік Іван Шовко-пляс. Йому на поміч була пе-редана вся футбольна команда, і за кілька днів ми розкопали сліди чи не найстарішого по-селення в Україні.

– Але вступити на археологіч-не відділення Київського уні-верситету, куди Вас запрошу-вав академік, не вдалося. І Ви вчинили, як годиться справж-ньому романтику – подалися

до Одеси, бо «до цього не ба-чили моря».

– Я приїхав в останній день подачі документів, та ще й по обіді. Інститут харчової і холо-дильної промисловості був пер-шим вишем, що трапився мені на очі. Я поспіхом подав доку-менти туди і, лише вийшовши на вулицю, побачив по той бік будинок із табличкою «Одесь-кий державний університет». Але було вже пізно….

– Тривалий час Ви працюва-ли на Одеському суперфосфат-ному заводі. Як потрапили на радіо?

– Там працювали кілька моїх колег із літоб’єднання при Спіл-ці письменників. Вони й загіту-вали мене стати позаштатним радіокореспондентом. Незаба-ром мені запропонували штат-ну посаду. Але я не поспішав: у ті голодні роки за шкідливі умови праці на заводі видавали молоко, талони на обід, та ще й білу булочку, яку тоді в хлібних магазинах годі було й побачи-ти. Закінчилося тим, що голова облтелерадіокомітету викликав мене до себе і поставив ульти-матум: або я негайно напишу заяву на роботу, або ноги моєї більше не буде на радіо. Тому мені нічого не залишалося…

– У ті часи найстрашнішим зви-нуваченням була підозра в бур-жуазному націоналізмі. І Вас це не оминуло...

– Якось я пожбурив на стіл примітивні вірші поважного одеського поета, що писав ро-сійською. Стіл був гладкий, і вірші зіслизнули на підлогу. «Що, не хочеш подавати ро-сійських віршів?» – ущипливо поцікавилася моя колега. «Та-ких російських віршів в ефір не дам», – відказав я. А за якийсь тиждень мене викли-кали до Спілки письменників –,до них, а також до обкому партії і КДБ надійшла скар-га цього поета: «На одесском областном радио засела груп-па украинских буржуазных на-ционалистов во главе с самым оголтелым из них, Владимиром Рутковским. С криком «Рус-ских стихов в эфир не дам!» он позволяет себе швырять на пол стихи уважаемых поэтов…» Урятувало мене те, що коле-га виявилася чесною і підтвер-дила наявність у моїй відповіді слова «таких», себто недолугих. Відбувся суворою доганою з останнім попередженням.

– Серед Ваших творів є чудові реконструкції української істо-рії. Писали їх на загал чи для того, щоб самому собі відпові-сти на певні питання? Розка-

жіть, будь ласка, як працює-те над відтворенням історичної події?

– Моєю, так би мовити, стра-тегією було пробудити гордість за нашу історію. А книжки про Іллю Муромця, про битву на Си-ніх Водах, Джур стали тактич-ним вирішенням. Писати я по-чинаю, спираючись на те, що відомо середньостатистичному читачеві. А коли те, що написав, починає мені подобатися – за-сідаю в архівах і вношу в текст відповідні правки. Вважаю, що автор повинен спочатку пропус-тити текст крізь уяву, душу і серце – а вже потім шліфу-вати його відповідно до архів-них даних.

– Які прийоми використовує-те, щоби твір читався на од-ному подиху, а інтрига «три-мала» до останнього?

– Як на мене, передусім по-трібен стрімкий, карколомний сюжет, затим – простота ви-кладу, аби очі не спотикалися об усілякі зарозумілості й ви-крутаси. І герої – виписані так, аби в них можна було закохати-ся. Та, звичайно ж, гумор, який «витягує» навіть найтрагічнішу ситуацію. І є ще десятки інших «прийомів», що їх автор накопи-чує у процесі своєї діяльності.

– У радянські часи письмен-ницька вдача була не дуже прихильною до Вас – отриму-вали відмови то на збірки пое-зій, то на твори для дітей. Коли настала «біла смуга»?

– Це був 2003 рік, коли на мої «Сині Води» звернули ува-гу брати Капранови. Завдяки їм я «зачепився» за столичні ви-давництва. Та особливо вдяч-ний видавництву «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Івана Малковича, який у 2007-му видав мої «Джури ко-зака Швайки». І не тільки ви-дав, а і створив таку рекламу, що роман почали розкуповува-ти, наче пиріжки.

– Чи доводилося панові Івану переконувати Вас писати про-довження?

– Ще й як доводилося! І дру-га, і третя, а тепер уже й чет-верта частина написані саме з його наполягання. Признаюся, я пручався з усіх сил, бо вважав, що виклався повністю і на жод-не продовження вже не здатен. Якщо між нами, то я підозрюю, що Іван Антонович мріє, аби в Україні вийшло щось гідне Гар-рі Поттера – не лише за ху-дожніми якостями, а й за обся-гом. Але нехай це вже зробить хтось інший.

– Правда, що свої твори Ви довго «шліфуєте», переписує-те не раз?

– А хіба можна інакше? Як на мене, переписувати текст п’ять або шість разів – це ще замало. Він повинен бриніти, як дзвін. Проте будь-яка тріщинка змушує його не бриніти, а лише глухо й набридливо бамкати.

– Розкажіть, будь ласка, взага-лі – як пишете? Чи користує-теся записниками?

– Колись пробував, та по-тім полишив цю справу. Як правило, те, що я туди зано-сив, було несумісним із ткани-ною твору – то занадто під-несене, то дуже заземлене, то взагалі руки не в той бік рос-туть. Я прихильник того, що в пам’ять, як у сорочаче гніздо, вкладається все, що бачать очі, сприймає ніс, спадає на думку. А в потрібну мить пам’ять від-дає назад. А коли щось і забу-ває – то, мабуть, те «щось» не варте уваги. Зазвичай перший варіант я пишу п’яте через де-сяте, аби встигнути за думками. Це для мене як скелет. Пото-му починаю нарощувати м'ясо, зміцнювати кістки, формувати хребет. Після цього беруся за віника і починаю вимітати всяке сміття… На мій погляд, худож-ній твір повинен скидатися на світлицю у гарної господині – все охайне, чепурне і все на сво-єму місці. А коли, наприклад, на столі стоїть нічний горщик – то яка ж вона господиня? На жаль, нинішні автори такі «дрібниці» обходять увагою.

– Чула, молодим авторам Ви радили використовувати ко-роткі фрази, уникати описово-сті, зокрема зворотів, що «впо-вільнюють дію».

– Намагаюся радити якомога менше: у кожного є своя голова на плечах. Я лише казав, що за довгі роки виховав у собі потяг до короткої, як наказ, фрази. Я вважав, і зараз вважаю, що ді-тям ніколи чимось просто ми-луватися, їм хочеться щось об-мацати, взяти на зуб і негайно використати у своїх цілях – як, приміром, лозину в якості коня. А де ви бачили дорослого, який би скакав на ній, та ще при цьому іржав? Ні, він про при-значення лозини має іншу дум-ку... На зустрічах зі школярами я намагаюся виступати так, аби в них були широко розплющені оченята і лунав такий регіт, що на нього збігалися б інші класи. Попри технічний прогрес, діти залишаються все тими ж – вони хочуть вірити в добро і дружбу не тільки між собою, а і з іншими створіннями – лісо-виками, бабами-ягами, зоряни-ми прибульцями. Адже, згодьте-ся, самому жити на світі дуже нудно. Навіть коли перед тобою комп’ютер.

Валентина СОРОКА, «Освіта України»

ТЕКСТ МАє бРИНІТИ, МОВ ДЗВІНЧудовий дитячий письменник Володимир РУТКІВСЬКИЙ: «соковиті» спогади про дитинство і «рецепти» книжок, що розходяться, як гарячі пиріжки.

пОпри техНІчНий прОгрес, дІти ЗАлишАютьсЯ все тиМи ж – вОНи ХОЧУТь ВІРИТИ В ДОбРО І ДРУжбУ

13№ 41, 3 листопада 2014 рокурепортаж

фото

Десь так і почувалися дорослі й малі гості Музею книги та друкарства України впродовж днів, коли там проводився V щорічний Фестиваль україн-

ської дитячої книги «Азбукове королівство магів і ян-голів». Співробітники музею влаштували відвідувачам справжній «розрив шаблону»: там, де зазвичай має бути «Тихо!» і належить «Руками не чіпати!», малюва-ли, хоч і просто сидячи на підлозі, створювали власні книжки, пробували робити папір і винаходити шриф-ти, зустрічалися з чудовими авторами й талановити-ми ілюстраторами, брали участь в інтерактивних чи-таннях і воркшопах (приміром, зі створення планет). В осяяних осіннім сонцем залах музею було яскраво, гамірно і водночас напрочуд затишно. Сяючі очі дітей і щасливі посмішки батьків – ознака справжнього Ко-ролівства магів і янголів.

МІЖ МАГІВ І ЯНГОЛІВ

Іван Малкович і Сашко Дерманський презентують «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько»

Володимир Рутківський – письменник, якого неможливо не любити

Олександр Гаврош також презентував свою книжку – «У пошуках Івана Сили»

14 «Освіта України»вЧителЮ

слово

–я люблю українську мову. На-родилася в селі, виросла у пе-дагогічній сім’ї (село Волошів-

ка Баришівського району Київської області). Мама була вчителькою по-чаткових класів, 50 років віддала ро-боті з маленькими дітьми. Батько за фахом – учитель історії, після війни був директором школи. Пізніше пра-цював у радгоспі. Маму односельчани поважали, цінували як фахівця сво-єї справи. Тому любов до української мови, до традицій народу прищеплю-валася ще від сім`ї, зі школи. Згадую своє дитинство як Рай. Красиве село, красиві люди…

Моя мама була мудрою жінкою і ве-ликим для мене авторитетом. Вона ба-гато працювала, до своєї роботи ста-вилася творчо, відповідально. Тому я з дитинства мріяла бути вчителькою початкових класів. Хоча була й інша мрія – стати диктором українського радіо (у школі я була диктором шкіль-ного радіо). Одного разу навіть побу-вала на екскурсії на Хрещатику, 26. Найзнаменитіша диктор Нонна Фіалко взяла мене за руку и повела до студії звукозапису. Я прочитала текст, і мені порадили стати диктором.

Одного разу мама тихенько на стіл поклала мені книжку Івана Цюпи «Ва-силь Сухомлинський». Я із задоволен-ням її прочитала і мамі сказала: «Буду вчителькою!» Закінчивши школу, скла-ла іспити і вступила в інститут на фа-культет педагогіки і методики початко-вого навчання. Після закінчення вишу була направлена на роботу до Вишнів-ської ЗОШ i–iii ступенів №3. Де і працюю вже 36 років. Цю школу за-кінчили і дві мої доньки – Марина і Настя. Люблю своє місто, свою рідну школу. Люблю дітей, люблю творити, люблю навчати.

– Ваші учні показали чудові знання. В чому є секрет викладання? Хто краще опановує мову: той, хто зубрить гра-матику, чи хто більше читає?

– Ніякого секрету немає, ніколи не змушую дітей зубрити правило. Вони у процесі різних форм роботи на уро-ці самі виводять це правило. Доводять свої судження, пояснюють. Згадую свої перші кроки в роботі із шестирічними дітьми. Було дуже важко. Вікові особ-ливості учнів змушували мене повніс-тю перебудувати свою роботу і змі-нитися самій. Адже це особливий вік дітей. Вони цікаві, допитливі, правди-ві, але увага нестійка, самооцінка зави-щена, та й за дисципліною треба було стежити. Мені допомогло те, що я за-кінчила курси розвивального навчан-ня в Харкові. І ще дуже – методика Шалви Амонашвілі, який на той час читав лекції в педінституті. Я побува-ла на його лекціях, відвідала майстер-класи, прочитала багато літератури. Ця методика мені дуже сподобалась, адже

вона базується на особистісно-орієн-тованому підході до учнів, це гуман-на педагогіка. Я ціную цього великого Вчителя і завжди відвідую його семі-нари в Києві.

Робота в парах, групові форми пра-ці, проектна діяльність навчають дітей мислити, доводити свою думку, пізна-вати нове – вчать творити. І якщо це вдається – дитина засвоює програм-ний матеріал. А головне – вміє свої знання застосувати в подальшій роботі. Це і є успіх. Дітям завжди раджу до-водити свою думку на підґрунті знань, а не пустих суперечок.

Велику увагу з першого класу приді-ляю розвиткові мовлення дитини. Ціка-во проходять уроки «Серцезнавство», «Мудромовлення», «Радість життя», чи-тання поезії при свічках – на зимову тематику, під класичну музику. Такі уроки показую колегам, батькам ді-тей. А учні мої – хороші, таланови-ті. З ними я проводжу диспути, твор-чі вечори, родинні свята, де звучить українська мова, українська пісня. Мої діти – активні учасники олімпіад, усеу-країнських конкурсів «Колосок», «Кен-гуру», «Соняшник». Є золоті і сріб-ні призери.

– Колись ректор одного педагогічного вишу казав мені, що 40% людей мають схильність до природничих наук, ре-шта 60 – гуманітарії. А за яким прин-ципом у вас розподіляють на профіль-ні класи?

– У нашій школі вже кілька ро-ків діє програма допрофільного навчан-ня. Учні четвертих класів на кінець навчального року пишуть контрольні роботи, які складають фахівці з укра-їнської мови та математики. Таким чи-ном створюються математичні, літера-турні і звичайні класи. За бажанням батьків і кількістю набраних балів діти мають змогу навчатися в цих класах. Одним – підсилені уроки математи-ки. Гуманітаріям – більше мови і лі-тератури.

– Чи цікавляться сьогодні діти укра-їнською літературою, зокрема – су-часною? Що впливає на формування бажання дитини читати?

– Учні літературою цікавляться. Я взагалі російську літературу люблю. Ми іноді читали і порівнювали укра-їнську і російську літератури. Щоро-ку такі уроки давала. А цьогоріч – не змогла. Бо так боляче було…

Я кажу батькам: якщо ви самі не чи-таєте, навіть газети до рук не берете, то і діти ваші читати не будуть. Хоча б електронні книжки… Та краще для дитини – справжня книга.

Мої діти дуже люблять Всеволода Нестайка. Коли він був уже дуже хво-рий, ми написали йому листа. І його дружина надіслала нам бібліотечку з його книжок. Це було просто свято, і ми прочитали все, що він написав. Книжки – підписані письменником власноруч, у дітей була така гордість із цього приводу… Мої діти взагалі ба-гато читають, ведуть читацькі щоден-ники, навіть призи придумували для тих, хто більше прочитав. І у цих що-денниках пишуть і враження, й анота-ції. Що сподобалося, героїв малюють, навіть сюжети фільмів придумують.

– Перша вчителька – це як друга мама… Діти Вас часто згадують?

– Нещодавно проводили зустріч ви-пускників. А був колись у мене такий дуже інтелігентний клас, ще російський, а всі на зустріч у вишиванках прийшли: дрес-код такий собі придумали.

Вчу, що головне – це бути Людьми з великої літери. Так от. Один мій колиш-ній учень ріс у бідній сім’ї… Мама не приготувала йому костюм на випуск-ний. У розпал свята він вбіг у клас про-сто з вулиці, де грав у футбол. Одна штанина закачана, замурзаний… А я його не сварила, сказала: «Тебе нам дуже не вистачало». Він став до клас-ного хору і співав. На запитання «Що ти пообіцяєш своїй учительці?» відвів: «Я стану Людиною з великої літери». Став… Він загинув... Якось сталася не-подалік авіакатастрофа, впав на поле приватний літак... (пауза, у Надії Іва-нівни сльози на очах). Він неподалік гуляв із сім’єю. Побіг рятувати людей… І тут – вибух. Був уже дорослим, мав власних дітей…

спілкувалася Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

Видаєтьсяз 1920 року.Виходить тричіна місяць.

У нашому журналі: рішення колегій, накази, типові навчальні плани, рекомендації та коментарі з питань вищої, професійної, середньої, початкової, дошкільної та позашкільної освіти.

Ціна46,35 грнна місяць

Передплатнийіндекс: 68832

ВИ ЩАСЛИВІ, ЩО ЦЕ – ВАшА МОВА…

Якось за наказом районного управління освіти було проведено контрольні роботи з української мови у третіх-четвертих класах шкіл району. У декількох закладах отримали такий результат: 88 відсотків учнів виконали роботу на відмінному рівні, а негативних оцінок узагалі не було. До таких рекордсменів потрапив і клас Надії Фармагей зі школи №3 міста Вишневе. Вона працює тут уже 36 років.бесіду з нею, роздуми вчителя пропонуємо вашій увазі.

15№ 41, 3 листопада 2014 рокупреміЯ

НоБелівськА

журналісти дотепно по-жартували, що, власне, цього року нагорода –

оцінка не так дослідження в царині хімії, як технології. Адже ця розробка є флуорес-центною мікроскопією, що дає можливість вивчати живі клі-тини і процеси всередині них у реальному часі.

Тут варто навести малень-ку довідку. Флуоресцентні мікроскопи – це наступне покоління мікроскопів піс-ля оптичних. У попередни-ків збільшення досягалося за допомогою конструкцій із лінз і електронних пристро-їв, де використовуються світ-ловий потік пучка електронів і спеціальні магнітні лінзи. А у новому поколінні застосо-вується засіб збільшеного зо-браження з люмінесценцією збуджених атомів і молекул зразка.

«Спочатку було доведе-но, що теоретичний ліміт мі-кроскопа становить полови-ну дов жини хвилі видимого світла, це кількасот наноме-трів. Візьмемо людську воло-сину, товщина якої – кіль-ка мікрон, і її можна вивчати з допомогою традиційних мі-кроскопів. Та в хімії і біохімії об’єкти значно менші. Стан-дартна бактерія – 100 на-нометрів, вона підпадає під названий ліміт, – пояснив журналістам представник Но-белівського комітету. – Якщо вивчати бактерії за допомо-гою світлового мікроскопа, їх складно розглядати. Лауреати ж заклали основу спектроско-пії. В електронних мікроско-пів можливості істотно вищі, можна розгледіти структури до атома. Та вони не дозво-ляють вивчати живі клітини або процеси всередині живих клітин. Робота, проведена ла-уреатами, дає можливість ви-вчити молекулярні процеси в реальному часі. За допомо-гою цього можна досліджува-ти динамічні процеси, протеї-ни, читати ДНК. Це відкриття, зокрема, допомогло зрозумі-ти, як протеїни відповідають різним хворобам, наприклад, Альцгеймера або Паркінсона».

ХІМІя: ПЕРЕМОГА ТЕХНОЛОГІЇ, АбО МОВОю НАУКИ

Хто ж такі нинішні Нобелів-ські лауреати?

Ерік Бетціг народився у США 1960 року, а доктор-ський ступінь захистив у Кор-нельському університеті вже у 1980-му. Сьогодні він очолює дослідницьку групу в Медич-ному інституті Говарда Х’юза.

Штефан Хелль народився у Румунії в 1962 році, але нині є громадянином Німеччини. Свій докторський ступінь він отримав в Університеті Гей-дельберга в 1990-му. Сьогодні обіймає посаду директора Ін-ституту Макса Планка з біофі-зичної хімії і є головою відділу в Німецькому центрі з вивчен-ня раку.

Вільям Мернер народив-ся в 1953 році у США, док-торський ступінь захистив 1982-го у Корнельському уні-верситеті. Є професором хімії і прикладної хімії у знамени-тому Стенфордському універ-ситеті.

Цікаво, що нагородою від-значені два методи. Пер-ший – мікроскопія на основі (вибачте за спеціальну термі-нологію) пригнічення спон-танного випускання, розроб-лена Штефаном Хеллем. Що це таке? Один лазерний пучок змушує флуоресціюючі моле-кули світитися, другий – при-гнічує все випромінення нав-коло певної ділянки розміром у нанометри. Інший метод, розроблений Еріком Бетцігом і Вільямом Мернером, – мі-кроскопія одиничних молекул. Він полягає у можливості вми-кати і вимикати флуоресцент-не випромінення окремих мо-лекул. Фотографуючи певну ділянку багато разів і накла-даючи потім отримані знімки, вчені можуть досягати просто-рового розділення у наноме-три. Бетціг уперше застосував цей метод ще 2006 року.

Що являє собою метод флу-оресцентної мікроскопії і яке значення він має для біологіч-них досліджень?

Оптична мікроскопія ді-йшла свого часу дифракцій-

ного бар’єру, який дорівнює половині довжини світлової хвилі – це близько 200–250 нанометрів. Флуоресцентна мікроскопія долає цю межу, сягаючи роздільної сили 20–25 нанометрів, тобто відріз-няється вдесятеро. Причому це має вигляд дуже красивої флуоресціюючої картинки, що наближається за розділен-ням до електронної мікроско-пії. Дослідник вносить флу-оресцентну мітку в клітину, помітивши якусь певну струк-туру або білок чи подію в клітині. Барвник збуджуєть-ся світлом і випускає світло іншої довжини хвилі. Напри-клад, ви освітлюєте синім, а флуоресценція – зелена. Мі-кроскоп має джерело збуджу-ючого світла, систему філь-трів і детектор.

Більшість процесів, які рані-ше неможливо було побачити, тепер стали видимими. Цим методом, наприклад, мож-на вивчати організацію цито-скелета – клітинного скелета. Він складається з мікротру-бочок і мікрофіламентів, які утворюють тоненьку сітку, і можна побачити будову цієї сітки майже на молекуляр-ному рівні. Науковці вивча-ють деталі проходження нер-вового імпульсу! Наприклад, з’явилася можливість поба-чити, як відбувається переда-вання нервового сигналу в си-напсах – викид синаптичних пухирців (везикул) з нейроме-діаторами – й ендоцитоз (за-хоплення їх мембраною). Як це стається, було незрозумі-лим до появи флуоресцентної мікроскопії.

Отже Шведська королів-ська академія наук невипад-ково присудила престижну премію і Золоту медаль Но-беля за цей винахід. Адже творці суперфлуоресцентної мікроскопії подарували вче-ним можливість спостерігати за дуже малими об’єктами з високим ступенем розділен-ня. Мабуть, за такий пода-рунок будуть вдячні не лише хіміки, а й медики, біологи, фізіологи, фармацевти та ще цілий ряд науковців, від

яких залежать наша з вами якість життя і доля подаль-ших наукових досліджень і відкриттів. За допомогою цієї методики можна, зокре-ма, вивчати структуру біоло-гічних молекул, що важливо з точки зору створення но-вих ліків.

…ТО ХІМІя ЧИ фІзИКА?Варто згадати, що минуло-го року Нобелівський комі-тет присудив премію з хімії Марку Карплусу, Майклу Ле-вітту і Арі Уошеру за «ство-рення багаторівневих моделей сладних хімічних систем». І саме їхні дослідження закла-ли основу для створення по-тужних комп’ютерних про-грам, які застосовують для розуміння і передбачення хі-мічних процесів. У прес-релізі Нобелівського комітету зазна-чалося, що роботи лауреатів, які використовують підходи квантової хімії, важливі для розуміння структури і функ-ції молекул у живих клітинах, а також для створення нових ліків. Тож нинішні лауреати із цієї номінації, можна ска-зати, вдало продовжили тему досліджень своїх колег і дали змогу для подальшого їх удо-сконалення.

За всю історію Нобелів-ської премії нагороду за до-сягнення у галузі хімії отри-мав лише один представник Радянського Союзу. Це було у 1956 році, а лауреатом і во-лодарем Золотої медалі став академік Микола Семенов за «дослідження в галузі хіміч-них реакцій».

Цьогорічну премію з хімії отримали вчені, які змогли не лише розширити можли-вості мікроскопа, а і створи-ти тривимірні моделі наномо-лекул. І вже сьогодні лікарі розвинутих країн можуть ба-чити, як між клітинами фор-мується нейронний зв'язок або як білки починають взає-модіяти між собою. Ще 25 ро-ків тому це було неможливим. Навіть із винаходом електрон-ного мікроскопа – бо цей прилад не був придатний для роботи із живими клітинами,

а його препарати мають зна-ходитися у вакуумі, щоб мо-лекули атмосфери не розсію-вали електрони, які випускає мікроскоп.

Лише наприкінці ХХ сто-ліття троє вищезгаданих уче-них незалежно один від од-ного створили революцію в оптичній мікроскопії.

А якщо розглядати питання детальніше, дехто вважає, що їхні дослідження більше сто-суються фізичних наук. Не ви-падково Штефан Хелль очо-лює Інститут біофізичної хімії імені Макса Планка – це пе-редовий центр із досліджень в оптиці і приладобудуван-ні. Мернер і Бетціг – також дослідники оптичних засо-бів проникнення вглиб мате-рії. Тому й оголошення лау-реатів, як сказано на початку публікації, тривало довше, ніж звичайно. У Нобелівському комітеті заявили: це сталося тому, що цьогорічні перемож-ці дуже незвичайні, і знадо-билося більше часу, щоб під-готувати роз’яснення їхніх досягнень.

Якщо вдатися до історії пи-тання – перший оптичний мікроскоп був створений ще 1590 року оптиком Захарією Янсеном. Його збільшуваль-на здатність не перевищува-ла можливості сучасної лупи. Але система безперервно вдо-сконалювалася. Вже до середи-ни минулого століття мікроско-пи могли розрізняти предмети розміром 400–500 наноме-трів. І це межа, яку, здавало-ся, перетнути було неможли-во. Бо в підсвічуванні молекул чи об’єктів меншого діаме-тра світлові хвилі починають процес дифракції, і розгледі-ти будь-що немає можливості. Науковці підрахували, що обі-йти цю світлову межу немож-ливо. Й оптики сконцентрува-лися на електронних засобах досліджень мікросвіту. До того ж електронні мікроскопи дава-ли роздільну здатність у 10000 разів більшу, ніж традиційний світловий пристрій. Та в меди-цині використання цих прила-дів неможливе.

А винахід, за який нинішні лауреати отримали престижну нагороду, Штефан Хелль за-пропонував ще у 2000 році. І Вільям Мернер з Еріком Бейт-цігом разом з їхнім німецьким колегою створили новий роз-діл оптики і вперше довели, що роздільна здатність світло-вого мікроскопа не залежить від довжини світлової хвилі.

Це дозволяє здійснити крок до формування тривимірних моделей живих тканин. І ро-бить можливим прорив у до-слідженні захворювань на мікрорівні. Тож європейські компанії вже готові інвесту-вати у ці розробки до 140 міль-йонів євро на найближчі де-сять років.

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

Щоб вирішити, кому присуджувати цьогорічну Нобелівську премію за досягнення в галузі хімії, Нобелівський комітет витратив на десять хвилин більше від визначеного протоколом часу. Остаточне рішення було озвучено на користь Еріка бетціга, Штефана Хелля і Вільяма Мернера за розробку флуоресцентної мікроскопії високої чіткості.

ЗАЗИРНУТИ В ДУшУ… МОЛЕКУЛІ?

Ерік  Бетціг Штефан  Хелль Вільям  Мернер

16 «Освіта України»

КОМПЛЕКТИ

ПЕРЕДПЛАТА–2015

98966 ІНФОРМАЦІЙНИЙГазета «Освіта України», журнал «Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки України» 89,35 178,70 268,05 536,10 1072,20

89381 ВСЯ ПЕДАГОГІЧНА ПРЕСАВсі видання — — — 3468,58 6937,16

08353

ВИЩА ШКОЛАГазети: «Освіта України», «Педагогічна газета»; журнали: «Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки України», «Педагогіка і психологія. Вісник Національної академії педагогічних наук України», «Вища освіта України», «Cпецвипуск газети «Освіта України»

— — — 1649,29 3284,58

98964

ШКІЛЬНИЙГазета «Освіта України»; журнали: «Інформаційний збірник та коментарі Міністерства освіти і науки України», «Біологія і хімія в рідній школі», «Географія та економіка в рідній школі», «Історія в рідній школі», «Іноземні мови в школах України», «Математика в рідній школі», «Фізика і астрономія в рідній школі», «Українська мова і література в школах України», «Всесвітня література в школах України», «Фізичне виховання в школах України», «Трудова підготовка в рідній школі», «Русская словесность в школах Украины», «Особлива дитина: навчання і виховання»

— — — 2230,19 4460,38

КККОООМММПППЛЛЛЕЕЕКККТТТИИИ

Індекс Назва видання Періодичність виходу на рік 1 міс. 2 міс. 3 міс. 6 міс. 12 міс.

Вартість передплати, грн

40123 газета «ОСВIТА УКРАЇНИ» щотижнево 52,00 104,00 156,00 312,00 624,00

68832 ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЗБІРНИК ТА КОМЕНТАРІ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 12 46,35 92,70 139,05 278,10 556,20

68836 СПЕЦВИПУСК ГАЗЕТИ «ОСВІТА УКРАЇНИ» 12 151,47 302,94 454,41 908,82 1817,14

68829 ВСЕСВІТНЯ ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 12 30,60 61,20 91,80 183,60 367,20

68830 ГЕОГРАФІЯ ТА ЕКОНОМІКА В РІДНІЙ ШКОЛІ 12 30,35 60,70 91,05 182,10 364,20

68833 ІСТОРІЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 12 30,35 60,70 91,05 182,10 364,20

68834 МАТЕМАТИКА В РІДНІЙ ШКОЛІ 12 30,35 60,70 91,05 182,10 364,20

68838 УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 12 30,85 61,70 92,55 185,10 370,20

30670 ПЕДАГОГІЧНА ГАЗЕТА 6 — 11,34 — 34,02 68,04

40428 РУССКАЯ СЛОВЕСНОСТЬ В ШКОЛАХ УКРАИНЫ 6 — 45,60 — 136,80 273,60

68828 БІОЛОГІЯ І ХІМІЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05 272,10

68831 ІНОЗЕМНІ МОВИ В ШКОЛАХ УКРАЇНИ 6 — 45,85 — 137,55 275,10

68837 ТРУДОВА ПІДГОТОВКА В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05 272,10

68839 ФІЗИКА ТА АСТРОНОМІЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05 272,10

68840 ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ В РІДНІЙ ШКОЛІ 6 — 45,35 — 136,05 272,10

23823 ВИЩА ОСВIТА УКРАЇНИ 4 — — 71,85 143,70 287,40

68835 ОСОБЛИВА ДИТИНА: НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ 4 — — 71,85 143,70 287,40

74105 ПЕДАГОГIКА I ПСИХОЛОГIЯ. ВIСНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМIЇ ПЕДАГОГIЧНИХ НАУК УКРАЇНИ 4 — — 71,85 143,70 287,40

48764 ПРОФЕСIЙНО-ТЕХНIЧНА ОСВIТА 4 — — 71,60 143,20 286,40

03680, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 3,тел.: (044) 456-37-02, факс: (044) 456-37-43, e-mail: info@pedpresa.ua

ДОКЛАДНІШЕ НА САЙТІ PEDPRESA.UA

Оглядач – Дарина МАТАТ

журналісти – Світлана ГАЛАТА, Валентина СОРОКА

Спеціальний кореспондент – Наталія КУЛИК

Літературні редактори – Оксана ЖОВАНИК, Олена ЄСІПОВА

Верстальники – Віталій СІГНАТУЛІН, Віктор ДЯЧЕНКО

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

Рукописи не повертаємо.

Листування з читачами – тільки на сторінках газети.

При використанні наших публікаційпосилання на газету «Освіта України» обов’язкове.

Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори та рекламодавці.

Адреса редакції: 03680, м. Київ, вул. Довженка, 3.Тел.: (044) 456-3739, 456-3702 (приймальня), факс: (044) 456-3743.e-mail: osvita@pedpresa.com.uawww.pedpresa.com.ua

Газету надруковано в друкарні ТОВ «Фірма «Антологія»м. Київ, вул. Маршала Гречка, 13, тел./факс: (044) 443-08-08.Друк офсетний. Зам. № 615-10-14 від 31 жовтня 2014 року.

Реєстраційне свідоцтво: КВ № 2770 від 27.08.1997 р.

Директор видавництва

«Педагогічна преса» –

Олексій ОСЬКІН

Головний редактор –

Максим КОРОДЕНКО

Відповідальний секретар –

Світлана КУШПІЙ

Завідуючі відділами –

Дмитро ШУЛІКІН, Ольга КОВАЛЕНКО

Газета

Передплатний індекс: 40123

виходить щопонеділка

Наклад у листопаді: 20 212 примірників

Засновники:Міністерство освіти і науки України, Національна академія педагогічних наук України,

Профспілка працівників освіти і науки, ДІВП Видавництво «Педагогічна преса».

Видавець:

Рекламний відділ: тел.: (044) 456-3702.

О ф І ц І й н е В и Д а н н я М І н І Ст е Р Ст В а О С В І т и І н аУ к и У к Ра ї н и

# 22 (1341) 3 червня 2013 року 

О ф І ц І й н е В и Д а н н я М І н І Ст е Р Ст В а О С В І т и І н аУ к и У к Ра ї н и

# 41 (1409)   3 листопада 2014 року 

знативАрто

фоТофакТ

«Вірний завжди!» – це напис на прапорі мор-ської піхоти України, яка своє гасло підтвер-

джує вчинками. Про свою службу мужні морпіхи розповіли учням миколаївської школи №51, яким показали і військове спорядження, що має баталь-йон. Та не лише показали, а й допомогли приміря-ти каску, бронежилет тощо. На зустріч прийшли і волонтери – про їхні поїздки в зону АТО школярі також слухали, затамувавши подих. На згадку про знайомство хлопці у камуфляжі сфотографувалися з юнаками і дівчатами, подякували їм за передачі та зворушливі слова, завдяки яким воїни в зоні АТО відчувають неабияку підтримку.

ЗАВжДИ ВІРНІ УКРАїНІ

ww

w.m

il.go

v.ua