Upload
others
View
8
Download
0
Embed Size (px)
Citation preview
# 49-50 (1220) 4 липня 2011 року
ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
WWW.PEDPRESA.COM.UA ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: 40123
Фот
о Те
тяни
Вор
ошил
овсь
кої
стОР.
5
ПРяМа моВАдиректор департаменту професійно-технічної освіти міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
в’ячЕсЛав сУПРУН:«за кілька років буде введено 300 державних стандартів з професій нового покоління. це підвищить рівень працевлаштування випускників училищ, їх професійну відповідність потребам сучасного ринку праці. Але навіть нині не знаходять роботи лише вісім відсотків випускників пТНз»
стОР.
5
ПРяМа моВАдиректор департаменту професійно-технічної освіти міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
в’ячЕсЛав сУПРУН:«за кілька років буде введено 300 державних стандартів з професій нового покоління. це підвищить рівень працевлаштування випускників училищ, їх професійну відповідність потребам сучасного ринку праці. Але навіть нині не знаходять роботи лише вісім відсотків випускників пТНз»
ПОЧаЛОся!стартував «Вступ-2011»
У НОМЕРІ:
ЗА КОМП’ЮТЕР – З ПЕЛЮШОК
«ПОВІТРЯНІ» УНІВЕРСИТЕТИ
ДОВЕДИ МАТЕМАТИЧКУ ДО СКАЗУ
12
14
10
8
Поки педагоги психічно «вигорають», учні… обмінюються рецептами, як довести вчителя до нервового зриву
З якого віку дошкільняткові можна сідати перед монітором?
Шахраї люблять попастися на освітній ниві – і не лише в Україні, а й у всьому світі
Виявляється, хоч сучасні діти і віддають перевагу фентезі, але старі добрі пригоди теж користуються попитом
ГАРРІ ПОТТЕР – ПРОТИ ТОРЕАДОРІВ З ВАСЮКІВКИ
У перший день вступної кампанії навіть у приймальних комісіях знаних столичних ВНЗ – тиша і благодать. Ніщо не нагадує минулоріч
ного жахіття, коли абітурієнти лізли один одному на голову, штовхалися і непритомніли від задухи, а стіни храму науки мало не тріскалися від неможли
вості вмістити всю схвильовану людську масу. Навести лад допомогли два фактори – подовження терміну подачі документів до 31 липня і введення електронного вступу.
Про наші враження від початку вступної кампанії – 2011 читайте на
1 липня кореспонденти «Освіти України» вирішили відвідати приймальні комісії двох популярних столичних вищих навчальних закладів
стОР.
6
2 «Освіта України»ГОЛОВНЕЗА ТИЖДЕНЬ
Народився Анатолій Ісайович Акмаєв 26 берез
ня 1953 року в Стаханові Луганської області. Закінчив Комунарський гірничометалургійний інститут.
Трудову діяльність Анатолій Ісайович розпочав як
молодший науковий співробітника цього ж інституту в 1978 році, після закінчення аспірантури. У 1980 році захистив кандидатську дисертацію, в 1992 – докторську, у 1996 році йому присвоєно вчене звання професора. До останніх днів життя працював у Донбаському державному технічному університеті (раніше – Комунарський гірничометалургійний інститут), пройшовши шлях від молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника, завідувача кафедри, декана факультету, першого про
ректора – до ректора університету.
Наукова діяльність Анатолія Ісайовича окреслюється більш як 150 публікаціями, з поміж яких – наукові статті, навчальнометодичні посібники, монографії.
Досягнення Анатолія Іса йовича відзначені чисельними нагородами: в 2001 році йому присвоєне почесне звання «Заслужений працівник освіти України», він нагороджений нагрудним знаком «За наукові досягнення», у 2008 році став лауреатом державної премії України в
галузі науки і техніки. Анатолій Ісайович вирізнявся міцним характером, творчою ініціативою, сучасним мисленням, умінням спрямовувати зусилля колективу університету на подальший розвиток освіти і науки в Україні.
Висловлюємо щирі співчуття дружині, доньці, близьким покійного, колективу університету.
Світла пам'ять про Анатолія Ісайовича Акмаєва назавжди збережеться в серцях освітян.
Колектив Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту України Єв
ген Суліма і директор офісу програм ім. Фулбрайта в Україні Мирон Стахів підписали протокол про співпрацю. В документі передбачено розширення академічної мобільності та інтернаціоналізації освіти через обміни студентів і викладачів, виховання громадян світу і розвитку лідерів в обох країнах; створення сприятливих умов для розвитку відносин між вищими навчальними закладами України і США; підтримка спільних
заходів і програм для стимулювання і заохочення інновацій в управлінні освітою та навчанні і проведенні досліджень у різних галузях соціальних, гуманітарних, природничих і прикладних/технічних наук тощо. Також, відповідно до протоколу, сторони спільно оголошують щорічні конкурси для забезпечення якнайбільшого поширення інформації про програми ім. Фулбрайта серед українських вищих навчальних закладів, студентів і науковців. Протокол діятиме протягом п’яти років.
1 липня розпочалася активна фаза вступної кампанії. Також цього дня запрацю
вала система «Електронний вступ». Напередодні міністр освіти і науки,
молоді та спорту Дмитро Табачник провів селекторну нараду з питань підготовки до початку вступної кампанії – 2011.
Дмитро Володимирович звернувся до керівників приймальних комісій вищих навчальних закладів із проханням забезпечити максимально прозорий прийом документів, а також комфортні умови для роботи громадських спостерігачів.
– Хотів би попросити всіх керівників приймальних комісій не влаштовувати кориди, як минулого року це зробили деякі навчальні заклади, – зазначив міністр. – Якщо приймальні комісії ВНЗ намагаються некоректно поставитись до
абітурієнта, не віддаючи оригіналів документів, щоб він не перейшов до іншого університету – це абсолютно неприпустимі речі.
Нагадаємо, що для інформування абітурієнтів і приймальних комісій щодо особливостей вступної кампанії міністерство розробило перелік відповідей на найбільш поширені запитання вступників. З ними можна ознайомитись в газеті «Освіта України» у №№ 41 – 42, 47 – 48.
АБІТУРІЄНТ-2011
ДУховНІсТьМІжНАРоДНА спІвпРАця
СТАРТУВАВ ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ
ОсВІТа І цЕРКВа пРАцюВАТимУТь РАзом
пЕРСпЕКТиВи ФУЛБРаЙТІВсЬКИХ ПРОГРаМ
До РечІ
З 1 липня почнуть працювати консультативні телефони оперативного шта-бу МОНмолодьспорту з питань вступу: до вищих навчальних закладів – тел. 486-78-48, до професійно-технічних навчальних закладів – тел. 279-16-56.
НововвеДеННя
НоВА шКільНА доКУмЕНТАція ВжЕ ДРУКУєТЬсяПопри закінчення навчального року,
в Інституті інноваційних технологій і змісту освіти кипить робота. А відділення забезпечення новітніх технологій в освіті отримало нового керівника – ним став Олександр Маєвський.
– Перед цим відділом стоять непрості, але дуже важливі завдання, – говорить перший заступник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Святослав Серебрянський. – Це – розробка й впровадження системи галузевих і державних стандартів на засоби навчання та обладнання для закладів освіти. Також тут проводяться експериментальні дослідження і випробовування зразків продукції шкільного асортименту, засобів навчання та обладнання навчального, спеціального і загального призначення.
Сьогодні Україні як ніколи потрібні сучасні засоби навчання й обладнання як навчального, так і спеціального призначення. Святослав Миколайович також розповів, що нині проводиться робота щодо визначення відповідності нових зразків шкільної документації педагогічним вимогам. Оновлена документація стала якіснішою. Зокрема, збільшився обсяг сторінок у класних журналах, на яких ведеться облік уроків, спростилися вимоги до його ведення. Нові документи друкуватимуть на більш щільному папері, тому на ньому буде легше писати. Враховуючи прохання вчителів, розміри журналів зменшили, тож тепер ними буде зручніше користуватися і переносити.
Уже шість виробників отримали необхідні свідоцтва і розпочали виготовлення цієї документації. Перелік виробників, які мають свідоцтва, буде розміщено на сайті інституту. Із виданням нових свідоцтв ця інформація оновлюватиметься.
ВСТУпНА КАмпАНія В цИФРаХ
195,8 тисячі осіб стали випускниками загальноосвітніх шкіл у
2011 році. Це майже на 40 відсотків менше, ніж торік.
257,1 тисяч осіб зареєструвались на зовнішнє незалежне оці
нювання, яке було проведене з 2 по 24 червня 2011 року (в 2010 році – 433,5 тисячі осіб).
250,7 тисячі осіб були зареєстровані на тестування з україн
ської мови і літератури. 11 відсотків не з’явились, а близько 9 відсотків не набрали 124 балів. Отже, кількість тих, хто може вступати на основі сертифікатів цього року – близько 203 тисяч осіб.
106,5 тисячі осіб на бакалаврів і 76 тисяч на молодших спеціаліс
тів. Таке держзамовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах затвердив Кабмін.
У Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України під голо
вуванням заступника міністра Бориса Жебровського відбулася зустріч із представниками різних релігійних конфесій. Зокрема Української православної церкви Київського патріархату, Української православної церкви Московського патріархату, Української Автокефальної православної церкви, Української грекокатолицької церкви, Римокатолицької церкви і інших релігійних об’єднань та товариств.
Борис Михайлович зазначив, що основною метою зустрічі є можливість почути позицію представників кожної конфесії. Під час зустрічі йшлося про суспільне визнання духовної освіти в Україні, державне ліцензування та акредитація таких закладів духовної освіти, визнання Україною дипломів зарубіжних закладів духовної освіти, відкриття закладів освіти під патронатом релігійних організацій.
Заступник міністра зазначив, що у вересні в Києві відбудеться Форум міністрів освіти Європи в рамках головування України в Раді Європи. І під час заходу обов’язково обговорюватимуться питання релігійної толерантності.
Результат зустрічі – створення спільної робочої групи представників релігійних конфесій і міністерства.
Шпальту підготували Дмитро ШУЛІКІН і Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України». Фото авторів
25 чЕРвНя 2011 РОКУ ОбІРваЛОся життя РЕКтОРа ДОНбасьКОгО ДЕРжавНОгО тЕхНІчНОгО УНІвЕРситЕтУ аКМаЄва аНатОЛІя ІсайОвича
3№ 49-50, 4 липня 2011 рокуТЕМА
ГОстра
трудова міграція дає українцеві можливість отримати громадянство, напри
клад, однієї з країн Євросоюзу. Проте шанси тут мізерні. Крім того, цей шлях майже не дає змоги піднятися нагору із соціальних низів. Високий статус і добробут в ЄС пов'язані з отриманням вищої освіти (а потім престижної роботи), тому «кандидати в європейці» намагаються вступити до зарубіжних ВНЗ. З тією самою метою деякі далекоглядні батьки влаштовують діточок у початкові та середні школи за кордоном.
Навчальні заклади чи не всіх розвинутих країн приймають дітейіноземців від трьох до сімнадцяти років. Вони пропонують повноцінне навчання терміном від одного року. Такі послуги надають здебільшого приватні школи. Дітям дають предмети на вибір: математику, фізику, біологію тощо, а також мистецтво,
музику, спорт, кілька іноземних мов. Школяр навчається розуміти іншу культуру, ширше мислити і бути відкритим до нового.
Приватні школи добре готують учнів для вступу до вишу в країні навчання. Фактично, навіть за незадовільного знання
іноземної мови учень може стати студентом – атестат приватної школи дає високі шанси вступити до закордонного ВНЗ.
Приватні школи вирізняються кваліфікованими викладачами й сучасною матеріальнотехнічною базою. Зрештою, батьки можуть зорієнтуватися, спираючись на рейтинги, а вони точно відображають рівень закладів.
Проте школи діють через офіційних представників у країнах, де вони набирають учнів. За словами директора агентства Domar Travel Education Лесі Шахраюк, лише в Києві в цьому сегменті послуг працює п’ять великих агентств і близько десяти дрібних фірм. Їхнє завдання – протестувати дитину (як правило, для вступу треба скласти тести з іно
земної мови і математики), а в подальшому вести її до вступу в школу.
Крім того, батьки мають підготуватися до істотних витрат. Навчання в середній школі може бути від 20 тисяч євро на рік. Так, у школі Schloss Neubeuern (Німеччина) воно коштуватиме від 23880 євро. Інший приклад – школапансіон для дівчат Rathdown School (графство Дублін, Ірландія). Вона набирає учениць 3 – 18 років. Рік перебування там обійдеться 26 800 євро. І це не найвища ціна – вона охоплює навчання, проживання, медичне обслуговування, харчування та деяке дозвілля. Батьки додатково платять за переліт дитини до країни, де вона навчатиметься – це типова ситуація.
За словами Шахраюк, усі, хто навчався в закордонних школах, вступили до місцевих вишів; на батьківщину вони не повернулися. Це схоже на відтік дитячих мізків з України. Однак це не зовсім так. Масштаби тут мізерні – ціна за навчання для більшості українців недосяжна. На рік агентство Шахраюк улаштовує в середньому 25 учнів. По Україні ця цифра близько 50, хоча вона потроху зростає.
Насправді втеча української молоді починається на стадії вступу до іноземних ВНЗ; різні мовні курси і навчання в закордонних школах – лише підготовчий процес. Здобуття освіти, наприклад, у вишах Польщі коштує приблизно 1100 євро на рік. Також у деяких інших країнах ЄС є безплатне навчання, зокрема для іноземних студентів – і ніякої корупції. Такі умови кращі, ніж у вітчизняних ВНЗ. Одне лише «але»: треба володіти іноземною мовою, а ліпше – двома.
Тож для приватних шкіл Заходу прийом дітей з України, загалом із СНД, країн Азії тощо – не спосіб «викрасти» мізки. Це просто прибутковий бізнес. Не більше.
власне, у Донецькій області в 2011 році планується закриття 26 загальноосвіт
ніх шкіл. За інформацією пресслужби облдержадміністрації, закриття навчальних закладів відбуватиметься згідно із розробленою «Регіональною дорожньою картою з оптимізації мережі бюджетних установ і витрат місцевих бюджетів на їх утримання».
Щойно вщухла буча довкола закриття кількох шкіл у Донецьку, як історія повторилася в сусідній Макіївці. Учнів та їхніх батьків змусила вийти на вулиці оптимізація шкілдев’ятирічок № 3 (українська), № 27 і № 100. Остання акція відбулася 28 червня. Кілька десятків людей ще раз висловили незгоду щодо ліквідації навчальних закладів.
Учасники акції наголошували, що «Конституція України хороша, але її, на жаль, не всі ви
конують». Вони пригадали, що на Донеччині, за даними податківців, кількість мільйонерів за рік зросла на 59 – до 164 осіб, а школи в регіоні закривають через брак грошей у бюджеті.
За словами активістки групи батьків Ганни Назіпової, суть їхніх вимог полягає в тому, щоб залишити все, як є. Вона погодилася, що в її школі (№ 3) мало учнів – 101, хоча за нормами має бути більш як 300. Проте умови, які їм пропонують за «переїзд», неприйнятні. «Спочатку нам обіцяли, що переведуть дітей зі школи № 3 до сусіднього закладу № 19, – розповіла вона «Освіті України. – Але ми не хочемо, бо там для дітей небезпечно: житлових будинків поряд немає, зате стоїть непрацююча шахта з відкритими шурфами, навколо чагарі».
Насправді учням школи № 3 ближче було б їздити до школи № 16 – це приблизно три
кілометри. Та навіть тут є серйозні незручності. Якщо до цього учні діставалися до закладу пішки, то до школи № 16 треба їхати маршруткою, а проїзд коштує 2,5 гривні. За місяць для, м’яко кажучи, незаможних сімей з Макіївки виходить кругла сума – діти в цьому місті платять повну вартість проїзду, бо інакше ніхто їх не повезе.
«Навіщо нам переходити до іншої школи, якщо тут у нас хороші приміщення, фахові вчителі, – скаржиться Назіпова. – Ми вже бачили в Макіївці гіркий досвід оптимізації дитсадків, коли з чотирьох закладів зробили один. А тепер там перенаселеність і дітей туди записують, коли вони ще в утробі матері».
Батьки кажуть, що комусь потрібна будівля школи № 3. Їй 75 років, але вона міцна, в чудовому стані. Це зручне місце, школа має велику територію зі стадіоном, спортмайданчиком, сквером – на ній міг би розташуватися завод. Батькам сказали, що в будівлі розмістять пошту, якусь організацію і кабінет дільничного міліціонера. Що буде з територією школи – невідомо.
Не ліпша ситуація зі школами № 27 і № 100, які формально теж підлягають ліквідації через недоукомплектованість. Перша стоїть у віддаленому районі міста. Школа, до якої планують перевести учнів, надто далеко. Дороги нормальної там немає, поряд пустища – тож перебиратися туди нема бажання. Поблизу другої – чотири селища, дітям яких ходити більше немає куди. Школа № 100 – за сім кілометрів від іншої, до якої можна перевести дітей.
Ініціативній групі обіцяли підвозити дітей до нових шкіл. 25 березня сесія міськради ухвалила рішення щодо цього. Та відтоді інформації немає.
Батьки скаржаться на відверто байдуже ставлення представ
ників влади. З батьками школи № 3 зустрічався заступник міського голови. Послухавпослухав, а потім сказав, що добре провів час. І це все.
Як переконалася «Освіта України», не краще поводяться й чиновники управління освіти Макіївської міськради. На наше прохання прокоментувати закриття шкіл вони відмовилися це зробити. А потім і взагалі поклали слухавку. Можливо, таке ставлення доводить, що чиновникам сказати просто нічого, а батьки оптимізованих шкіл мають рацію?
Шпальту підготував Юрий ЗУщиК, «Освіта України»
КУДИ «ТІКає» диТячий іНТЕлЕКТза дослідженням центру «Софія», емігрувати з України хочуть 34,1 % опитаних. либонь, ще більше громадян воліє, щоб їхні діти жили в країнах заходу. шлях юних українців до гідного майбутнього лежить через отримання освіти за кордоном.
Бажаючи віддати дитинУ дО заКОрдОннОї ШКОли, БатьКи Мають підгОтУватися дО істОтних витрат. НавчаННя в сЕРЕДНІй ШКОЛІ МОжЕ КОШтУвати вІД 20 тисяч ЄвРО На РІК
Україна втрачає дітей: усе більше батьків віддає їх на навчання до зарубіжних шкіл
ШаНсИ для «бідНих»Світлана К., українська школярка 13 років, із сім’ї службовців. дівчинці по-щастило: її вчителька німецької не лише добре знає предмет, а й має зв’язки з освітніми фондами Німеччини. Тож Світлана отримала змогу добре вивчити мову в німецькій родині. Вона мріє вступити до ВНз у Німеччині та разом з батьками виїхати туди назавжди… ця історія досить типова. У дітей з неза-можних українських родин теж є шанс отримати освіту за кордоном, хоча він незначний. приймають їх переважно державні школи за програмами обміну, які дають змогу знизити ціну за навчання (до 4,5 тисячі – 10 тисяч дола-рів за рік). Крім того, при посольствах більшості країн у Києві діють культур-ні центри, спонсоровані фондами. Вони пропонують здібним дітям стипендії – батькам треба лише звернутися до організації, яка цим займається. Найвищі шанси дає IREX, що опікується програмами обміну в СшА. проте дитина має довести, що володіє англійською мовою, склавши тест. Разом з тим, щоб до-бре вивчити мову, теж потрібні гроші.
ОПТИМІЗацІя по-мАКіїВСьКиУ місті макіївка, що на донеччині – знову батьківські бунти. причина вже звична: місцева влада закриває три школи, серед яких одна з українською мовою викладання. Розгнівані батьки судяться з місцевою владою. Вони кажуть, що їхніх прохань не чують, тож обіцяють дійти до Європейського суду з прав людини.
глоБАлІзАцІя
НАшА пІсНя гАРНА, НовА...
4 «Освіта України»ПоНяТЬ
ПІдМІНа
Ми припУсКаєМО, ЩО член КОМітетУ верхОвнОї ради з питань наУКи і Освіти леся ОрОБець відвертО «плаває» У прОФільнОМУ заКОнОдавстві І тОМУ виДаЄ бажаНЕ За ДІйсНЕ
сьогодні ситуація, пов’язана з працевлаштуванням випускників ВНЗ, набула суспільного характеру і викликала невдоволення серед випускників та гро
мадськості. Призвели до цього планові перевірки вищих навчальних закладів Державною фінансовою інспекцією, в результаті яких нараховуються мільйонні штрафи за неефективне використання бюджетних коштів, оскільки не забезпечується стовідсоткове працевлаштування випускників, які навчались за бюджетні кошти, та їх відпрацювання протягом трьох років.
Міністерство висловлює позицію, що ґрунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією України та законами України і керується у своїй діяльності тільки принципом верховенства права. А тому вкотре доводить цю свою позицію до відома випускників, ректорів та усіх інших, охочих виступати арбітрами в складній ситуації, що складається навколо працевлаштування тих студентів, які здобували освіту за бюджетні кошти.
Згідно з Законом України «Про вищу освіту» основним завданням, що стоїть перед вищими навчальними закладами, є здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньокваліфікаційних рівнів. Цей закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установле
ному порядку до державного бюджету вартості навчання. Не зазначено в законі й те, що вищий навчальний заклад зобов’язаний гарантувати випускникові його працевлаштування. До обов’язків вищого навчального закладу входить лише сприяння працевлаштуванню своїх випускників.
Враховуючи сучасні умови розвитку економіки України, зокрема і значне зменшення державного сектору (від 0 % до 30 % залежно від галузі економіки), керівництво вищих навчальних закладів, за умови відсутності запитів від державних підприємств, установ та організацій, може сприяти працевлаштуванню випускників на підприємства, установи та організації інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і роблять внесок у розвиток економіки країни.
Через відсутність механізму, який зобов’язав би випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати за договором, будьякі матеріальні претензії до нього є неправомірними. Ця теза підтверджується і інформаційним листом Міністерства юстиції щодо надання роз’яснення з питань працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням від 19.10.2010 № 12566041021.
оФІцІйНо
Роз’яСНЕННя моНмолодьСпоРТУ ЩОДО ПРацЕВЛаШТУВаННя ВИПУсКНИКІВ
ГВаЛТУВаННя мізКіВЗМІ знову тиражують махрову брехню
деяким журналістам іноді хочеться щось повідбивати – за непрофесіоналізм і поширення неправдивої інформації. Те ж саме (і за те саме) хочеться зробити і з деякими політиками, зокрема – депутатами Верховної Ради, які задля вдоволення передусім власних хворобливих амбіцій не гребують брудними методами. Але, по-перше, вони, бачте, недоторканні, а по-друге, вигадування побрехеньок про політичних опонентів – їхня робота (це не виправдовування мандатоносних брехунців, лише констатування сумних фактів і згубних традицій). Натомість журналістська робота полягає в тому, щоб об’єктивно і неупереджено висвітлювати події і ретельно перевіряти інформацію перед тим, як випустити її в світ. А якщо це не робиться – гріш ціна в базарний день деяким не надто шановним колегам.
НовиНи пРоФТехосвІТи
СТАНдАРТи пТо МОДЕРНІЗУЮТЬвідбулася Всеукраїнська науковопрактична кон
ференція «Інформаційні технології. Вимоги сучасності у підготовці кваліфікованих робітничих кадрів». У столичному Міжрегіональному вищому професійному училищі зв’язку обговорювалися питання стратегії розвитку освіти в інформаційному суспільстві, впровадження сучасних інформаційних технологій, використання в навчальному процесі засобів інформації. На заході презентували робітничі професії нового покоління, що задовольнятимуть вимоги сучасного ринку праці й новітні інформаційні методики викладання в умовах інформатизації суспільства. За словами Дмитра Табачника, інформаційні технології дають можливість професійнотехнічним навчальним закладам проводити профорієнтаційну роботу серед учнівської молоді на ранніх етапах та відбирати слухачів, зацікавлених у отриманні робітничої професії. Міністр також звернув увагу на необхідність оновлення стандартів професійнотехнічної освіти.
– Більшість із нині діючих професійних характеристик робочих професій затверджувалися ще за часів Радянського Союзу. А це, як мінімум, двадцятирічне відставання. Тому необхідно модернізувати та впровадити профстандарти відповідно до вимог європейського ринку праці і оновити класифікатор професій, – сказав він.
У 66му номері «Газети покиївськи» в рубриці «В центрі уваги» була роз
міщена стаття «Держава дала мені грошей на дитину і відразу хоче їх забрати». Коротенька фабула «твору»: студенткабюджетниця після закінчення Житомирського університету, не влаштувавшись на роботу, народила дитину. Тим часом КРУ наклало на університет штраф за «розтрату державних грошей» – нібито за те, що бюджетниця не з’явилась на розподіл». ВНЗ, разом з тим, подав на неї до суду, а суд виніс рішення (яке автор чомусь настійливо називає грізним словом «вирок», що юридично неправильно): стягнути з учорашньої студентки майже 20 тисяч гривень за безплатне навчання. Справа в тому, пише газета, що в Україні з 1996 року діє постанова Кабміну №92, згідно з якою студенти, які навчалися на бюджеті, мусять три роки «відішачити» на держпідприємстві за розподілом ВНЗ. В іншому разі з них у судовому порядку стягується вартість навчання за всі роки. При цьому в конкретному випадку ані керівництво ВНЗ, ані суддів не цікавило, що людина перебуває «в декреті», а тому фізично не може працювати.
цЕНтР ваги У «цЕНтРІ Уваги»Випадок, звичайно, безпрецедентний. І цілком тягне на те, щоб бути «в центрі уваги». Але не в тому річ. Річ у формі подачі матеріалу та в його меті. У виносі великими літерами – скандальне звинувачення: «Тема подачі в суд на випускників сьогодні серйозно педалюється МОНмолодьспорту». В кінці матеріалу – підзаголовок: «Випускників почали судити при Табачникові». Там же – персональні п’ять копійок
від свіжоспеченого експерта з освітньої тематики Лесі Оробець: «З юридичної точки зору така вимога МОНмолодьспорту по суті є примусовою працею».
Ми припускаємо, що член Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Леся Оробець відверто «плаває» у профільному законодавстві і тому
видає бажане за дійсне. Але що заважало журналістам підняти насиджене місце і звернутися до міністерства за коментарями до такого (досить серйозного) звинувачення?.. Вислухати протилежну сторону – це ж неписані закони професії. Тим більше – у таких принципових питаннях.
Якби авторам скандального матеріалу таки вистачило професійності звернулися до МОНмолодьспорту, вони дізналися б багато цікавого. Зокрема, те, що міністер
ство – протягом року(!) – усім керівникам ВНЗ, народним депутатам і працівникам генпрокуратури розсилало роз’ясню вальні листи, в яких, уявіть собі, немає ані слова про вимогу «примусової праці». Все з точністю до навпаки. Офіційна позиція МОНмолодьспорту полягає в тому, що в питаннях
п р а ц е в л а ш т у вання випускниківбюджетників треба дотримуватися Конституції України, а саме – статті 53, де зазначено, що держава забезпечує доступність та безоплатність вищої освіти, і статті 43, згідно з якою кожен має право на працю і має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому використання примусової праці категорично забороняється.
ДЛя КОгО ПисаНий ЗаКОН?..Також в офіційному ро з’ясненні міністерства є посилання на Закон про Вищу освіту, згідно з яким основним завданням ВНЗ є здійснення освітньої діяльності. І головне –
ви не повірите, але в цьому законі немає норми ані про обов’язкове трирічне відпрацювання випускниківбюджетників, ані про відшкодування тими самими бюджетниками вартості навчання. Крім того, до обов’язків ВНЗ не входить гарантія працевлаштування випускників, а лише сприяння
йому. Відчуваєте різницю? А якщо цього працевлаштування з якихось причин не відбулося, будьякі матеріальні претензії до випускника є неправомірними.
Цікаво, де тут «педалювання» міністерством судових позовів до випускників? Будьякий адекватний журналіст обов’яз ково – хоча б
для себе – задумувався б над цим питанням. І розставив би у статті зовсім інші акценти. Наприклад, що головніше з погляду дотримання законодавства – Конституція України і закон про Вищу освіту чи постанова Кабміну блаженної пам’яті 1996 року? Чому КРУ наклало на ВНЗ необґрунтований штраф? Чому ВНЗ проігнорував роз’яснення М ОНмолодьспорту, де є пряме посилання на закони (зокрема – на Основний закон України)? Чому суд виніс незаконне рішення? І як, врешті, з усім цим боротися?
Але, мабуть, все це для авторів статті (як, вочевидь, і її замовників) не є головним. Історія з нещасною випускницею була витягнута на світ Божий не для того, аби їй допомогти і справді порушити проблему, а лише з однією метою: зай вий раз штиркнути міністра. Нехай
доводить потім, що він не верблюд. Головне – Леся і К задоволені. А честь мундира – ну що ж… Її на хліб не намастиш. Імідж, як то кажуть, ніщо. «Бабки» – все.
Хоча... Навіть за гроші не можна так відверто непрофесійно гвалтувати мізки читачів.
аліса КРЕчЕт, журналіст
5№ 49-50, 4 липня 2011 рокуМоВА
ПряМа
– В’ячеславе Васильовичу, які результати показав нинішній навчальний рік?
– Із 991 закладу, підпорядкованому МОНмолодьспорту, на ринок праці вийшли більш як 185 тисяч кваліфікованих робітників. Найбільше для будівельної галузі – понад 27 тисяч випускників; громадського харчування – більш як 28 тисяч; промисловості – понад 60 тисяч; сільського господарства – 15 тисяч осіб. Працевлаштування наших вихованців становить 84 відсотки за професією, згідно з договорами та замовленнями на підготовку робітничих кадрів. А інші випускники вступають до ВНЗ, призиваються до Збройних сил України, працюють за фахом у формі самозайнятості.
ДЕв’ятиКЛасНиКи – «НаШІ ЛЮДи»– Цьогоріч вища освіта відчує брак абітурієнтів. А як демо-графічна ситуація вплине на ПТО?
– Ми плануємо прийняти близько 200 тисяч учнів. Це на 10 тисяч менше, ніж торік. Одинадцятикласників набрати буде складно, тож заклади комплектуватимуться здебільшого дев’ятикласниками. Думаю, їх буде відсотків 70. А раніше випускників 11 та 9 класів було приблизно порівну.
– Чи можна сьогодні планува-ти кількість і напрям підготов-ки робітників, скажімо, на де-сятиліття вперед?
– Наше міністерство разом із Мінісоцполітики і Державним центром зайнятості вивчає стан поточних потреб у робітничих кадрах. Проте нині складно визначитися з довгостроковою перспективою підготовки, адже прогнозування на загальнодержавному і галузевому рівнях майже немає. Міністерства і відомства не можуть упевнено спрогнозувати, скільки та якої кваліфікації працівників треба підготувати для нашої економіки, скажімо, через десять років. Та й підприємства не можуть дати такої інформації, адже ринкові фактори постійно змінюються. Хто міг уявити ще десять років тому, що найактуальнішими спеціальностями у світі будуть ІТфахівець, PRменеджер, девелопер? Також поступово зникають професії, що ґрунтуються на ручній праці. Зрозуміло, й міністерство не стоїть на місці – за останні роки було організоване навчання за
новими, потрібними професіями: монтажник гіпсокартонних конструкцій, візажист, авторемонтник, зварник, мерчендайзер, сомельє та інші.
ШЛях ДО РОбОчОгО МІсця– Чи має молодь проблеми з працевлаштуванням? Що впливає на це?
– Протягом 2010 – 2011 років ми проводили анкетування випускників і роботодавців. Не знаходять роботи лише близько восьми відсотків наших вихованців. Основними причинами є невисока оплата праці, обмежені можливості підвищення кваліфікації та кар’єрного зростання, відсутність соціального пакета, а інколи – розчарування в здобутій професії. Через півроку кількість працюючих за направленнями зменшується до 75 відсотків, а протягом трьох років цей показник уже становить 30 – 40 відсотків. Тобто на першому робочому місці лишається близько третини робітників. Бо вони не мають трудового досвіду, і це дає можли
вість роботодавцям диктувати свої вимоги, встановлювати низьку плату.
Також значно впливають процеси, пов’язані з проблемами в економіці нашої держави – скорочення штатів, припинення роботи підприємств, перехід на неповний робочий тиждень.
Для поліпшення ситуації міністерство розробило і Кабінет Міністрів України Постановою № 784 від 27 серпня 2010 року затвердив Порядок працевлаштування випускників ПТНЗ, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням. І в 2011 – 2012 навчальному році цей порядок передбачає вже впровадження договірних засад, тобто укладання договорів між навчальними закладами і роботодавцями з участю регіо нальних органів Міністерства соціальної політики та укладання на їх основі угод між роботодавцем, випускником і ПТНЗ щодо надання якісної освіти. Так роботодавці брати
муть участь у навчальному процесі, а учні проходитимуть виробничу практику там, де вони згодом працюватимуть.
Також ця угода передбачає можливість цільової адресної допомоги – доплати до стипендій учням і до заробітних плат викладачам за якісні показники підготовки кадрів.
сОцІаЛьНЕ ПаРтНЕРствО в ДІї– Нещодавно міністерство і Об’єднана рада роботодавців, головою якої є один з най-заможніших людей України, власник багатьох хімічних за-водів Дмитро Фірташ підписа-ли меморандум. Як це вплине на профтехосвіту?
– Разом будемо створювати матеріальнотехнічну базу в училищах. Ми вже визначили навчальні заклади. Відбулися зустрічі, де було обговорено питання підготовки робітничих кадрів для хімічної промисловості, зокрема формування державного замовлення, співпраця конкретних училища і підприємства компанії Group DF. Обговорили ми також і перелік професій, які сьогодні потрібні хімічному виробництву. Ця інноваційна галузь потребує сучасних підходів до професійної підготовки персоналу, тож необхідно оновлення і кваліфікаційних характеристик. Взагалі, завдяки спільним домовленостям робочі місця на підприємствах можуть посісти вже цьогорічні випускники.
– Раніше для профтехучилищ основними замовниками ро-бітничої сили були базові під-приємства. Яка модель працю-ватиме в Україні завтра?
– Ми хочемо, щоб з’явився спільний інтерес роботодавців до підготовки кадрів. Працюємо над тим, щоб навчання кваліфікованих робітників було більш технологічним, орієнтувалося на конкретне виробництво, робоче місце, яке має бути належним чином оснащено.
З ініціативи міністра Дмитра Табачника та об’єднань роботодавців нині до навчального процесу залучаються конкретні замовники робітничих кадрів. Тож нещодавно підписано меморандум між МОНмолодьспорту і групою роботодавців в особі ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» і Конфедерацією роботодавців. Мета проекту – впровадження в навчальноосвітні програми нових професійних стандартів, зокрема в галузі енергетики, металургії, видобувної промисловості.
А крім матеріальнотехнічного забезпечення, потрібен і викладацький склад, який знає інноваційні технології виробництва і навчання, конкретні технологічні процеси того чи іншого підприємства. Тому ми передбачаємо і підготовку викладачів, майстрів виробничого навчання, які донесли б ці вимоги виробництва до робітників, засвоїли необхідні технології.
– Ідеться, зокрема, про со-ціальне партнерство, актив-не залучення бізнесу до всіх складових діяльності профте-хучилищ… Як відомо, в Укра-їні вже впроваджено чима-ло спільних із роботодавцями проектів.
– Сьогодні майже в кожній області створено навчальні центри з підготовки персоналу, де впроваджуються інноваційні технології. Доречно згадати співпрацю будівельних ПТНЗ з компаніями Henkel Bautechnik – Україна і Knauf. Посилюється така робота і з компаніями Bosch, Будмайстер. Аналогічна співпраця з концерном «Мотор Січ», «Кременчуцьким колісним заводом» з навчальними закладами машинобудівної галузі. І цей перелік можна продовжити.
МЕРЕжа І ПОтРЕби ЕКОНОМІКи– Нещодавно Кабінет Міні-стрів України ухвалив Дер-жавну цільову програму розвитку профтехосвіти на 2011 – 2015 роки. Її фінансу-вання з усіх джерел передба-чається обсягом майже 3,5 мі-льярда гривень.
– Так, ми плануємо оновити матеріальнотехнічну базу 200 профтехучилищ, організувати там центри з упровадження інноваційних технологій. Також передбачається створення 327 електронних бібліотек у державних ПТНЗ. Причому частину витрат бере на себе держава, частину – роботодавці.
За кілька років буде введено 300 державних стандартів з конкретних професій нового покоління. Це підвищить рівень працевлаштування випускників училищ, їх професійну відповідність потребам сучасного ринку праці. Змінимо і підходи до формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів – підсилимо роль місцевих органів влади і роботодавців.
– Питання реформування ме-режі всіх навчальних закла-дів (і не лише ПТНЗ) у нашій країні сьогодні надзвичай-но актуальне. Чого очікува-ти профтехосвіті?
– Ми плануємо впорядкування мережі з урахуванням загальнодержавних і регіональних потреб. Оптимізація навчальних закладів відбуватиметься через зміни профілю та спеціалізації і відкриття підготовки за новими професіями в діючих навчальних закладах. Наприклад, у Краматорську два професійнотехнічних навчальних заклади – Вище професійне машинобудівне училище і Професійний машинобудівний ліцей об’єднали в один: Краматорське вище професійне металургійне училище, враховуючи потребу конкретного замовника – ВАТ «Енергомашспецсталь».
розмовляли Максим КОРОДЕНКО і Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України»
В’яЧЕсЛаВ сУПРУН: ВипУСКНиКи пРоФТЕхУчилиЩ КоРиСТУюТьСя попиТом НА РиНКУ пРАці
5МоВА
ПряМа
новими, потрібними професіями: монтажник гіпсокартонних конструкцій, візажист, авторемонтник, зварник, мерчендай
ШЛях ДО РОбОчОгО МІсця– Чи має молодь проблеми з працевлаштуванням? Що
В’яЧЕсЛаВ сУПРУН: ВипУСКНиКи пРоФТЕхУчилиЩ КоРиСТУюТьСя попиТом
ця розмова відбулася 30 червня – останнього дня навчального року для закладів профтехосвіти. про те, з якими результатами фінішувала галузь, про відродження взаємодії з роботодавцями і як дмитро Фірташ і Рінат Ахметов співпрацюватимуть із моНмолодьспорту читайте в інтерв’ю з В’ячеславом Супруном – директором департаменту професійно-технічної освіти міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.
через рОзвитОК нОвих технОлОгій пОстУпОвО ЗНиКаЮть ПРОфЕсІї, щО ҐРУНтУЮться На РУчНІй ПРацІ
6 «Освіта України»ВІСТрІ
На
–а що говорити? – запитує одна з мам. – Ми щойно прийшли, не чекали і п’яти хвилин, доньку з
документами відразу завели до університету. Батьків туди не пускають. Стою тепер, чекаю на неї.
У ПРийМаЛьНих КОМІсІях ЗІтхНУЛи З ПОЛЕгШЕННяМНа першому поверсі заходимо до аудиторії, де приймають документи до інституту іноземної філології. За столиком біля дверей – троє абітурієнтів з папками очікують своєї черги (пригадую, що тут коїлося торік – небо і земля, як то кажуть).
Олена: –Я тут не вперше. В минулі роки теж намагалася поступити, але не вийшло. Сподіваюсь, що цього року поталанить більше. Приємно вражають зміни в організації вступної кампанії. Порівняно з тим, що було раніше, цього року все відбувається організовано, цивілізовано і спокійно. І я думаю, що все буде добре.
Ольга: –Я тільки прийшла, нічого ще сказати не можу. Єдине, що мені не подобається – це те, що кабінети тут розташовані якось не так, як треба. Дуже важко щось знайти.
Олександр:–У цілому організацією вступної кампанії задоволений. Набагато легше, ніж минулого року. Тут було разів у десять більше народу. Думаю, це пов’язано з тим, що мало випускників, плюс електронний вступ. Я, правда, ним не користувався, але знаю, що дуже багато абітурієнтів (моїх знайомих, зокрема) віддало перевагу саме цьому способу подання документів. Очевидно, тому біля приймальної комісії немає натовпів, які спостерігалися минулої вступної кампанії.
– Звичайно, цього року вступна кампанія розпочалася набагато спокійніше і конструктивніше завдяки тому, що на нашому сайті з’явилося онлайнреєстрування, – говорить черговий по приймальній комісії, студент фізмату Сергій Горда. Крім того, цього року значно менша кількість абітурієнтів. І, нарешті, організація має набагато вищий рівень. Щодня у нас відбуваються збори – робимо все, щоб ніхто не стояв у чергах, і щоб було так, як має бути в одному з найкращих ВНЗ країни, яким є НПУ ім. Драгоманова.
в КПІ – ПО тРи вОЛОНтЕРи На абІтУРІЄНтаПерший день прийому документів до вишів приймальні комісії провели майже без роботи. Хоча найбільші навчальні
заклади країни підготувалися до навали випускників шкіл. Ще на підступах до приймальної комісії КПІ, який минулого року став рекордсменом з кількості абітурієнтів, уздовж алеї розташувалися представники найменш популярних і відомих серед вступників факультетів з рекламними буклетами. Таким чином тут намагаються заманити тих, хто ще не визначився зі спеціальністю або вагається.
– Сьогодні абітурієнтів справді малувато. Напевне, через погану погоду. Завтра вихідний, тож можливо випускників шкіл, яких зазвичай супроводжують батьки, буде більше, – говорить четвертокурсниця Олеся Кубай, яка агітує майбутніх студентів вступати на кафедру фізикохімічних основ металів.
У приймальних комісіях тиша і спокій. Кожного абітурієнта тут зустрічають як рідного, бо бажаючих подати документи на вступ у перший день майже немає. Зате студентівволонтерів виявилося більш ніж достатньо – мінімум троє на кожного абітурієнта.
Володимир Степасюк приїхав подавати документи з батьками з Рівненської області.
– Виїхали до Києва вночі, щоб устигнути за день подати документи у два
виші – КПІ і НАУ. На факультеті радіоелектроніки я був одним з перших абітурієнтів, – розповідає випускник. – Чесно кажучи, електронна реєстрація мене не дуже приваблює. Адже це щось нове, невідомо, як воно діятиме. Тому для мене простіше було самому пересвідчитися, що всі мої документи прийняли. Крім того, я срібний медаліст і маю досить високі бали ЗНО, тому є великі шанси на вступ.
Поки абітурієнти пишуть заяви у приймальних комісіях, їх батьки діляться інформацією. Навколо найбільш обізнаних збираються цілі групи слухачів. Найгарячіші теми обговорення – прохідний бал і рейтинг вступників.
– Син мого колеги вступав до ВНЗ минулого року. Тож скористався з його досвіду і трохи розумію, що тут і до чого. Подача копій документів – це тільки перший крок. Основне – не впустити свій шанс на фінішній прямій, коли оголосять списки рекомендованих до зарахування. Тут треба встигнути подати оригінали, поки хтось не зайняв твоє місце, – ділиться спостереженнями батько абітурієнта Юрій Проценко.
Сподіваємося, місяць вступної кампанії пройде так само спокійно, як і її перший день.
Наталія КУЛиК, анна цяцьКО, «Освіта України»
31 травня цього року Сергій Миколайович уже склав присягу народного депутата Укра
їни. Згідно із законом, йому довелося піти з посади директора департаменту персоналу та керівних кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Проте в його особі освітяни отримали в парламенті ще одного свого представника. Недаремно в Раді БарановМохорт увійшов до складу Комітету з питань науки і освіти.
І ось другий крок. Нещодавно, відповідно до закону про місцеве самоврядування та закону про статус депутатів місцевих рад, Сергій БарановМохорт достроково припинив повноваження депутата Київської міськради. Поза тим, Київрада висунула його кандидатуру як представника міської ради в парламенті.
З пропозицією мати свого уповноваженого у Верховній Раді виступив депутат Київради Володимир Дейнега. На сесії міськради він закликав колег підтримати кандидатуру БарановаМохорта, наголосивши, що це поліпшить комунікацію депутатів зі «старшими» товаришами в Раді, а також пришвидшить розгляд парламентарями звернень Київради.
Без перебільшення, рішення столичної ради мати свого «посла» у парламенті – серйозний крок у зміцненні позицій Києва у великій політиці. Добре відомо, що свого часу народні обранці нехтували інтересами громади міста при прийнятті закону про столицю. А що казати про спроби регіо нальних лобі утиснути інтереси Києва під час щорічних дебатів про держбюджет? Бо звикли, що столиця – один з найсерйозніших фінансових донорів у країні.
З часу обрання депутатом Київради в травні 2008 року і донедавна Сергій БарановМохорт обіймав посаду заступника голови постійної комісії з питань бюджету і соціальноекономічного розвитку. В своєму прощальному слові в статусі депутата міськради новий парламентар пообіцяв киянам і колегам і надалі виправдовувати їхню довіру.
Також передбачається, що в представника Київради будуть серйозні можливості для виконання своїх обов’язків, зокрема: він матиме повноцінне право виступати в парламенті від імені громади міста Києва. Кожний народний обранець, не важливо – з опозиції чи правлячої коаліції, має право, щоб його почула вся країна.
І хоча сьогодні повноваження представника Київради в парламенті поки що не виписані, Сергій Миколайович уже може спиратися на свій досвід та на можливості народного депутата. Депутати столичної ради звернулися до «старших» колег, щоб вирішити це питання. Тож лишається трохи почекати, поки Верховна Рада затвердить положення про представника.
Юрій ЗУщиК, «Освіта України»
«ПОсОЛ» КИєВа В РАдіцІлкоМ оФІцІйНо
Народний депутат Сергій баранов-мохорт став представником Київради в парламенті. це відкриває для киян нові можливості у відстоюванні їх інтересів, зокрема в сфері освіти.
ДовІДкА
інститут повноважних представників у незалежній Україні існує, і досить давно. Так, представники президента є у Верховній Раді, в Конституційному суді, в Кабінеті міністрів. Крім того, в Автоном-ній республіці Крим є також постійний представ-ник президента України. На рівні міста Києва, а саме в Київській міській державній адміністрації, є представник Кабінету міністрів України.
ВСТУп-2011: ВсЕ БУДЕ ДОБРЕ!1 липня кореспонденти «Освіти України» вирішили відвідати приймальні комісії двох популярних столичних вищих навчальних закладів
біля входу до головного корпусу НпУ ім. драгоманова (той, що навпроти метро «Університет» і в якому традиційно засідає приймальна комісія) студенти тримають таблички з назвами інститутів і, здається, навіть трохи нудьгують. Жодного натяку на чергу, давку чи неконтрольований натовп. На парапеті під бюстом михайла петровича – чоловік двадцять-тридцять знервованих батьків, здебільшого – мами. Сидять, переживають. це нормально. Робота в них така. Коментувати початок вступної кампанії відмовляються. мабуть, бояться наврочити.
коМпеТеНТНо
Микола Євгенович чумак, заступник секретаря прийомної комісії:
Ніяких натовпів, які були то-рік, у цьому році немає і бути не може. це пов’язано з експериментом під на-звою «Електронний вступ», який запровадило моНмолодьспорту. Всі свої дані абітурієнт може сам ввести в систему, не відходя-чи від комп’ютера. Але це стосується лише вступ-ників на перший курс денної форми навчання, які здавали зНо. проте випускник школи, який має право на пільги і не здавав зНо з певних причин, не може зареєструватися, скориставшись електронним вступом – він має особисто прийти до комісії зі своїми пільговими документами. Точ-ну кількість абітурієнтів, які зареєструвалися он-лайн, назвати ще не можу, але приблизно вона становить тисячу осіб на перший курс, і близько 800 – на п’ятий. до речі, ми почали роботу на-шого сервера вже давно, десь 26 – 27 березня. і ось за два з половиною місяці маємо такий результат. якщо система працюватиме без збо-їв і надалі, то вже буде навіть не один, а два кроки вперед. Але, звичайно, за умови, що все буде відлагоджено і всі чітко розумітимуть, що їм треба робити.
НА влАсНІ очІ
Це фото рекомендуємо роздивитись усім критикам «електронного вступу». Бо саме завдяки цій новації та подовженню терміну прийому документів такі минулорічні картини стали неможливими у нинішній вступній кампанії
НА згАДкУ
7№ 49-50, 4 липня 2011 року ЗОНарИЗИкУ
Шістнадцятирічна Захра та вісімнадцятирічний Осман із Сомалі позна
йомились під час подорожі до Європи. Вони покохали одне одного і називають себе чоловіком і жінкою. Захра нещодавно народила дитину. Але в Україні їх шляхи розійшлися. Осман тимчасово позбавлений свободи пересування, оскільки був затриманий за нелегальний перехід кордону і перебуває в пункті тимчасового затримання. Вони не бачаться, тільки телефонують одне одному. Молода жінка живе в дуже складних умовах і прагне бути із батьком своєї дитини. Їх шлюб не оформлений, а Осман отримає лише документ про те, що через два тижні після звільнення добровільно повернеться до Сомалі. Про те, яка доля очікує молоде подружжя, навіть важко уявити.
У ПОШУКах бЕЗПЕКиДіти, яких батьки відправляють з небезпечних для життя і розвитку країн – не нове явище для Європи. А от Україна зіткнулася з такою категорією біженців приблизно п’ять років тому.
За державною статистикою, у 2009 році 44 підлітки без супроводу звернулись до міграційної служби в різних регіонах України, а у 2010 – вже 51. Водночас Представництво Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, Молдові та Білорусі спільно з міжнародними та місцевими недержавними організаціями щорічно мають справу майже з 200 підлітками.
– Діти, які прибувають до України без супроводу, – одна з найвразливіших категорій населення, – говорить Максим Буткевич, регіональний Радник з питань громадської інформації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. – Здебільшого вони не можуть про себе подбати так, як це можуть дорослі. Щоправда, діти більш адаптивні, ніж дорослі.
Зазвичай вони губляться під час далекої і складної дороги. Але трапляється, що дітей від самого початку відправляють самих, оскільки це єдиний шанс на виживання. Звичайно, кінцевою точкою їх маршруту є якась країна Західної Європи. Опинившись у нашій країні, вони навіть не мають уявлення, де знаходяться: чи то Радянський Союз, чи то маленька Росія. Найчастіше ці діти походять з Афганістану, Сомалі, Киргизстану, Узбекистану, демократичної Республіки Конго. Іноді
їх перевозять у вантажних контейнерах і вони не можуть навіть розповісти, як потрапили на нашу територію.
ДЕ ШУКати ПРитУЛОК?Найчастіше таких дітей приймають члени громади вихідців з їх країн. «Якщо дітибіженці, які приїхали до України з батьками, проходять процес адаптації і соціалізації і володіють різними мовами (рідною, російською, англійською), – продовжує розповідь Максим Буткевич, – то з дітьми без супроводу складніше».
Його висновки підтримує Діна Гуд, експерт з питань захисту прав дитини та притулку при Данській Раді у справах біженців. Діна відвідує школи та притулки для біженців в Україні та Молдові і знає цю проблему на прикладі долі конкретних підлітків.
За тричним досвідом роботи Данської Ради у справах біженців, діти без супроводу до 13 років майже не зустрічаються. Навіть 12 – 13 років – поодинокі випадки. Як правило, це підлітки 14 – 15 років і, найчастіше, – молодь 16 – 17 років. Але, згідно з Конвенцією,«дитина – це людська істота, яка не досягла 18річного віку». До того ж діти з країн Сходу мають часто доросліший вигляд. Якщо хлопець, приміром, 12ти років не голитиметься кілька днів, то у нього буде щетина, як у дорослого. Методики дають похибку 3 – 5 років.
За Законами України «Про біженців» та «Охорону дитинства» звернутися до імміграційної служби з проханням про отримання притулку може лише законний представник дитини, яка стверджує, що їй немає 18ти років. Законним представником може бути призначений відповідальний службовець, який є членом опікунської ради при районних адміністраціях або міськадміністраціях. Опікунська Рада називається Комісією із захисту прав дитини.
Все було б просто, якби хтонебудь знав про проблеми дітейіноземців. «Іноді це звичайне незнання, а іноді – небажання мати справу з дітьмиіноземцями. І навіть, коли є бажання, виникає безліч проблем, – каже Діна Гуд. – Якось ми розмістили у притулку афганських дітей. У них був піст і вони до захо
ду сонця не торкалися до їжі. Персонал притулку почав обурюватись, мовляв, для вередливих прибульців вони окремо не готуватимуть».
таЛаНти У ПРитУЛКахАле, на щастя, не все так погано.
Діти відвідують заняття як слухачі і дуже швидко схоплюють мову, – каже Діна Гуд. – Всі викладачі в один голос кажуть, що вони дуже розумні і талановиті, чудово малюють, прагнуть отримати професію. І, можливо, варто ввести якісь гранти для обдарова
них дітейбіженців. Наприклад, в одному з пунктів проживання біженців на Закарпатті є хлопець, який навіть здав тест українською мовою і мріє вступити до медичного вишу. Деякі приїздять з чудовим знанням англійської мови, закінчували якісь класи. Адже не всі вони з глухих сіл і полишають рідну країну з різних причин.
Усі хлопці люблять грати в футбол, але лише з деяких виростають зірки. Ось такий зірковий футболіст живе у пункті проживання біженців у закарпатському містечку. Шістнадцятирічний Ахмет не пам’ятає своїх батьків. Маленькою дитиною він опинився з рідними за межами Афганістану, після чого загубився під час тривалої подорожі. Він чудово грає і про це говорять тренери місцевої команди. Але можливості щодо його інтеграції в Україні вельми обмежені, оскільки у нього немає рішення про надання йому статусу біженця, яке урівняло б його в правах з українськими ровесниками.
Дуже рідко без батьків опиняються дівчата з Афганістану. Але такий випадок стався минулого року, коли на столичному базарі знайшли двох сестер з Афганістану, одна з них – неповнолітня. Оскільки в Києві немає пункту тимчасового проживання для тих, хто просить притулку в Україні, дівчат взяла до себе афганська сім`я – подружжя з маленькою дитиною. Сестри живуть на кухні, готують їжу, наглядають за дитиною. Вони дуже полохливі, через Червоний Хрест намагаються знайти матір, яку загубили в дорозі. Молодша – дуже здібна, чудово володіє англійською мовою. Дівчата хочуть здобути освіту і стати лікарями або вчительками. Але в Україні їх можливості щодо освіти дуже обмежені.
ДЕРжсЛУжбОвцІ – Расисти?На жаль, Діна Гуд визнає: не тільки в пересічних громадян, а й у провладних службовців немає правильного розуміння ситуації. «Якщо почитати стенограми обговорення Закону, то волосся дибки стає, – каже пані Гуд. – Таке враження, що там іде повне нерозуміння на рівні пересічного громадянина. Вони не беруть до голови, який шлях подолала ця дитина, що у нас немає посольства того ж Сомалі, що матері там виштовхують дітей, аби вони мали якийсь шанс на виживання, навіть не розраховуючи колись іще їх побачити.
Не треба робити особливих змін у Законі – треба його просто імплементувати. Справа в тому, що Україна приймала перший Закон про біженців у 2002 – 2005 роках, коли цих категорій ще не було. А тепер постали конкретні питання, які необхідно вирішувати».
Олена НастЮК, журналіст
Ніхто не може сказати достеменно, звідки вони з‘являються на нашій території, бо про їх існування стає відомо лише тоді, коли вони потрапляють на очі. цих дітей затримують правоохоронні органи, або виявляється, що у притулку є дитина, якої ніхто не розуміє. Вони не можуть пояснити, як дісталися до нашої країни: літаком, пішки, потягом... Нерідко подорожуючи як вантаж, підлітки навіть не мають уявлення, як вони опинилися так далеко від батьківщини, загубивши дорогою батьків і рідних. Але найжахливіше те, що діти-біженці не можуть повернутися додому.
ЗаЗвичай вОНи гУбЛяться ПІД час ДаЛЕКОї І сКЛаДНОї ДОРОги, але трапляється, ЩО дітей від саМОгО пОчатКУ відправляють саМих, ОсКільКи це єдиний Шанс на виживання
ЗаГУБЛЕНІ На ЧУжИНІУкраїна не готова
до розв’язання проблем дітей-біженців без супроводу
ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ ГоВоРиТи пРо мАйбУТНЄ…оксана малюга, психолог при благодійному фонді «Рокада» (програма соці-альної підтримки біженців в Україні) погоджується з думкою експертів: «Жод-ного разу я не зіткнулася з небажанням дитини вчити мову – чи то україн-ську, чи то російську. Вони дуже цікавляться нашими традиціями, культурою. їм подобається малювати свій настрій. добираючи фарби, вони розповіда-ють що відчувають, переживають. їх дуже вразила екскурсія містом, відвіду-вання музеїв». Водночас психолог відзначає підвищену тривожність. підлітки, особливо ті, які без супроводу, не впевнені у своєму майбутньому, оскільки не знають, що їх чекає. Живучи ізольовано в сім‘ях, які надали їм притулок, вони не бачать своєї перспективи і навіть не хочуть говорити про майбутнє.На початку липня триватимуть другі слухання закону про біженців у парла-менті. це дуже гуманний закон і всі наші підлітки потребують саме такого за-хисту. Адже є різні форми переслідування дітей. Наприклад, бути забраним у солдати до 18 років, ризик насильницького заміжжя, жіноче обрізання (в африканських країнах) – це ті фактори, за якими Україна може визнати лю-дину такою, що потребує статусу. зважаючи на те, що на державному рів-ні вже творчо підійшли до цього питання, то, мабуть і міністерство освіти і науки має творчо підійти до розв’язання проблеми і захисту права на освіту.
8 «Освіта України»ТЕМА
БОЛЮЧа
За даними Національного комітету психічного здоров’я США (є там і такий комітет, є!), до 2020 року де
пресія буде на другому місці в світі після серцевосудинних захворювань як причина втрати працездатності. Тобто вчитель справді виснажує себе, якщо всім, навіть хворим, серцем поважає і цінує власну роботу. І про те, що «ці діти вже всі нерви виїли» – теж не дарма дехто каже.
Депресивні і тривожні розлади – серед основних епідеміологічних тенденцій психологічних порушень сьогодення. Зверніть увагу на термін «епідеміологічних». Епідемія – це не лише кишкова паличка або холерна напасть. Для порушень емоційної сфери теж характерні епідемії. Причому в цьому випадку хвороба взагалі не має зовнішніх ознак: за даними ВООЗ, 45 % хворих, які відвідують лікувальні установи – здорові люди, але потребують корекції емоційного стану – позбавлення негативних емоцій, що переповнюють їх.
ЕМОцІйНа гНУчКІсть чи байДУжІсть?То що таке – «емоційне вигорання»? При дослідженні цієї проблеми виходить назовні цілий комплекс і причин, і наслідків, оскільки справа стосується найбільш тонкої сфери життєдіяльності людини – емоційної, яка є буквально аватаром, матеріальною копією психічного стану організму. Якщо кажуть у народі, що «всі хвороби – від нервів», то це майже прописна істина для фахівців у галузі психології. Тим паче сьогодні, коли емоційну сферу вчені вважають найбільш патогенною у сучасній циві
лізації, характерною ознакою якої є культ успіху і позамежних досягнень, демонстрація сили і конкурентоспроможності. У такій ситуації на перший план для вчителя, зокрема, виходить проблема емоційної гнучкості, стійкості. Але чи «емоційна стійкість» учителя має означати його абсолютну байдужість до справи, яку він робить, до успіхів чи неуспіхів підопічних, до власних зусиль, врештірешт?
Людство живе у близькому контакті у системі «людина – людина», але вчитель – це особлива професія. Навіть актори, які за ролями мають щовечора помирати на сцені, не відчувають на собі таких навантажень, хоча – здавалося б… А справа, вочевидь, у тому, що такі емоції – гра, умовність, на сцені постраждав, а за 5 хвилин анекдоти у гримерній розповідає. У педагога немає права на несправжність емоцій. Навіть, якщо він узагалі за своїми психічними характеристиками малоемоційний. За дослідженнями, для вчителів зі стажем 15 – 20 років характерні педагогічні кризи, ознаки психічного виснаження. Оскільки їхня пра
НЕ ДРаТУЙТЕ ПЕДаГОГа чЕРВоНою СпідНицЕюЗа словами психолога Валентини Паробій, кож
на людина симпатизує схожим на неї або на приємних їй людей особистостям. Це – природний процес, якого неможливо уникнути й у педагогічній практиці. Як правило, вчителі віддають перевагу спокійним і вдумливим дітям, бо з ними менше клопоту. Активні учні з такими самими інтелектуальними здібностями частіше потрапляють у «немилість». Як це не дивно звучить, але неабияку роль відіграє й зовнішність. У молодших класах менше сварять і більше пробачають гарненьким діткам, натомість у старших – усе навпаки. На тлі особистої невдоволеності у викладачок можуть виникати ревнощі до симпатичних
дівчат. Саме тому шкільна форма й обмеження в макіяжі для привабливих учениць – справжній порятунок. Усі ці взаємини можуть відбиватися на ставленні вчителів до учнів та оцінюванні їхніх знань. Якщо батьки помічають, що дитині занижують оцінки, треба пояснити їй, що люди не завжди справедливі, й упереджене ставлення вчителя – ще один життєвий урок. Не варто скандалити з викладачем – це не найкращий приклад для чада. Краще з’ясувати причину спокійно і поділовому. Якщо така тактика не спрацьовує й дитина надто болісно сприймає ситуацію, краще перевести її до іншого класу або школи (! – авт.).
зА кРок До зРивУ
НЕ ВИГОРаЙ, УЧИТЕЛЮ!З розмови двох літніх людей: «Такий жахливий фільм! я так рознервувалася! а вам, я бачу, байдуже?» – «я вчителька. За 30 років роботи в мене вже ніяких нервів не лишилося. спалила…»
чи є необхідність зайвий раз доводити, що професія педагога, вчителя є важкою, що вона потребує величезних душевних сил, а іноді висмоктує з людини все, до останку? А скільки написано книжок, поем, пісень про «серце вчителя, віддане дітям», скільки добрих слів сказано про «безсонні ночі над зошитами», про «ранню сивину на скронях»… А між тим, уже з початку 70-х років у наукових колах є термін «емоційне вигорання». і давно визнано, що саме праця педагога належить до найбільш емоційно напружених видів професійної діяльності людини.
ця пов’язана з постійним спілкуванням, насичена такими стресагентами, як соціальна оцінка, невизначеність, щоденна рутина. Не вщухають і дискусії довкола чіткого визначення, що таке «емоційне вигорання». Загалом вітчизняні і зарубіжні вчені зазначають, що синдром емоційного вигорання – це реакція на хронічний стрес, що сягнув певної межі. Інші вважають його професійним захворюванням, дехто – професійною кризою.
Є й таке визначення: «Вигорання – це екологічна дисфункція, що викликається інтегральною взаємодією особистісних факторів і факторів навколишнього середовища». А простими словами, якщо скрізь, вибачте – дурдом, то й сам ставай таким, як усі… Є й інші, ще більш «закарлючені» визначення, але ми не будемо розшифровувати всіляку там «дефіцитарну вітальну симптоматику в соматичному і психічному аспектах» й інші не менш невимовні специфічні штуки.
ПЕРЕгОРаЄ виМиКач?Серед дослідників психологічного здо ров’я людини поширена думка, що синдром емоційного вигорання – своєрідний механізм психологічного захисту людини – вимкнення емоцій. Психіка, перевантажуючись, реагує: «нікого не чую, нічого не бачу, ні з ким не спілкуюсь». При цьому, наприклад, психологи Є. Ільїн та Л. Куликов вважають, що вигорання – це професійний стрес, що набуває затяжного перебігу, форма професійної деформації особистості.
Кажучи простіше, це справді хвороба, властива майже всім педагогам і представникам професій, пов’язаних з частими контактами з іншими людьми – працівникам соціальних служб, лікарям, адвокатам та іншим. Це приблизно те саме, що силікоз у шахтарів чи рак легенів у колишніх металургів. Лише симптоми мають іншу етимологію і складніше піддаються виявленню.
Багато дослідників висуває теорії побудови та класифікації симптоматики вигорання. Але, якщо абсолютно все усереднити, то вимальовується приблизно така картина.
1. «Медовий місяць» – професійна діяльність дає все менше задоволення.
2. Починає відчуватися брак «палива» – з’являється втомлюваність, апатія, продукується бажання «кинути цю кляту роботу».
3. Виявляються хронічні симптоми: виснаженість, зростає схильність до захворювань, з’являються психологічні переживання.
4. Криза – починається розвиток хронічних захворювань, людина може втратити працездатність.
5. «Прорив греблі» – захворювання загострюються, зменшується професійний
МОже, треБа переглянУти ШКалУ навантаження вчителя залежнО від стажУ? адже в деяКих єврОпейсьКих Країнах пОгОдинне навантаження вчителя сКОРОчУЄться вІДПОвІДНО ДО ПЕвНОгО вІКУ та стажУ РОбОти. ЗвІсНО, ЗІ ЗбЕРЕжЕННяМ ЗаРОбІтНОї ПЛати
ДРес-коД
9№ 49-50, 4 липня 2011 рокуТЕМА
БОЛЮЧа
реклама
Звичайно, дітки – ніжні створіння, яких ми повинні любити, цілувати і пестити. Але ці янголятка так
швидко ростуть! І, буває, перетворюються… на справжніх чортів!
«а ПІШЛи ви всІ!»Зазвичай у більшості дітей це прикре перетворення збігається з так званою «кризою підліткового віку». Але останнім часом (дякувати телевізору, інтернету і, звісно ж, батькам) трапляються і дітки «раннього визрівання». Наприклад, знайома вчителька розповідала, як у другому (!!!) класі хлопець піднявся з парти посеред уроку і вголос заявив: «Мені ця вся наука на … не треба! А пішли ви всі … !!!» І вийшов. Учителька (досвідчений професіонал) знала, що в сім’ї дитини складна ситуація, тому він, поперше, неврівноважений, подруге, міг набратися всіх цих «цікавих» слів від батька. Тому вона не накричала на хлопця, а заспокоїла його та провела ґрунтовну роботу з батьками. І ситуація згодом виправилася.
Але буває й поіншому. Деякі старші школярі перетворюють науку ображання і виведення з себе вчителів на справжню розвагу. І навіть обмінюються в мережі інтернет цікавими рецептами.
Наприклад, аби довести до нервового зриву вчителя математики, «янголята» радять писати приклади… прописними літерами, періодично ввічливо запитуючи педагога: «Скажіть будь ласка, «дві тисячі триста вісімдесят п’ять» пишеться разом чи окремо? А як правильно – «адин» чи «один»?
«ПаННОчКа ПОМЕРЛа!»Наставнику з рідної мови милі створіння радять дошкуляти кількома способами. Наприклад, писати в зошиті не синьою ручкою, а червоним чи зеленим олівцем. Ліпше – латинськими літерами. Але коронний номер – на уроці літератури почати вголос ридати над до
лею якогось персонажа, що неймовірно страждає чи помер. Бо можна не лише лити сльози, а й пронизливо кричати: «Ні, він не помер, він не має помирати! О горе, горе!!!»
У вчителя біології маленькі шибеники радять поцікавитися, звідки беруться діти і чим хлопчики відрізняються від дівчат. Викликати серцевий напад у фізкультурника ще простіше – варто лише вдати з себе покійника…
З’їсти КРЕйДУ – КЛасиКаЄ, так би мовити, і загальні рекомендації. Наприклад, неповнолітні «дотепники» вважають дуже веселим пукати на уроці, голосно вмикати мобільні телефони, замість рук тягнути… ноги. Про можливість підкладати кнопки на стілець і презервативи – до класного журналу чи демонстративно з’їсти крейду біля дошки я взагалі промовчу. Класика жанру…
А ось рецепт, запропонований ще одним малим стервом, видається мені витонченосадистським: «Оголоси вчилці бойкот. Сиди за партою один, тіло повернуте у бік ненависного препода, руки на парті розслаблені (адже кулаки – це вияв агресії). Дивись їй в очі і мовчи. Так, щоб їй стало ніяково. А ще ліпше підмовити так зробити цілий клас. Якщо ніхто з однокласників не спасує, результат буде приголомшуючим!»
…Кажуть, учителям потрібно за шкідливі умови праці видавати безплатне молоко. Та ні, здається, тут ікри й ананасів у шампанському замало буде!
Людмила ЗагЛаДа, «Освіта України»
Можна зробити висновок щодо того, чого вартий робочий день учителя, ознайомив
шись з правилами етикету, які пропонують для шкільного педагога деякі діячі від освіти. Так мають поводитися викладачі, аби завжди бути на висоті.
Ось витримки з правил (з нашими невеличкими коментарями).
– Усі свої негативні емоції та проблеми вчитель зобов’язаний залишати за дверима школи, адже головне в роботі з дітьми – позитив.
Основи педагогічної тактики вимагають дотримання кодексу честі та справедливості. Не можна розмовляти з учнями грубим тоном.
Оскільки учні 9 – 12 класів – сформовані особистості з почуттям власної індивідуальності, до них бажано звертатися на «ви».
Звичайно, з цим не посперечаєшся. А ось далі починаються цікаві рекомендації.
Так, за правилами етикету, викладачам не можна приходити до дітей у прозорих блузках і джинсах. Жінки можуть носити спідниці, не коротші ніж до середини коліна, чоловікам не варто відпускати бороду або ходити
з учорашньою щетиною на обличчі. Найоптимальніша форма одягу – діловий костюм. З цим також можна частково погодитися… Хоча, що поганого у джинсах? Вони давно перетворилися на звичайний повсякденний одяг. Добре, читаємо далі:
– Щоб не відволікати уваги учнів, не треба вбирати одяг яскравих кольорів. Не можна носити червоного вбрання – воно подразнюватиме нервову систему та викликатиме агресію учнів. Найкраще зупинити свій вибір на сірих, синіх, темнокоричневих і чорних відтінках. Краще уникати жовтого та рожевого вбрання. Не варто вдягати до школи ультрамодне вбрання. Представницям чарівної статі не рекомендують ходити по школі з довгим розпущеним волоссям.
Як ви гадаєте, чи комфортно почуватиметься молода (чи не дуже молода) вчителька, якщо її вбрати в сірокоричневі лантухи, зробити сакраментальну зачіску типу «дулька» і відрядити до нинішніх старшокласників, одягнених не у форму, а в яскраву сучасну одежу? Тут і до нервового зриву недалеко.
ДІТки в клІТцІ
розвиток, можливий і остаточний крах кар’єри або серйозне загострення хронічних хвороб, причому не обов’язково пов’язаних з діяльністю психіки.
Можна, звичайно, навести іншу «шкалу», інший алгоритм появи вигорання, але логіка буде однаковою: спочатку все добре, аж доки людина не досягає межі. І обов’язково перші етапи захворювання визначаються підвищеною втомлюваністю, негативним ставленням до роботи, відчуттям занепокоєння. Виникає відраза до людейсуб’єктів професійної діяльності, у нашому випадку – до дітей, до учнів, що врештірешт призводить до професійної деформації особистості вчителя.
щО З циМ РОбити?Усе було би нічого – адже абсолютно здорових людей не буває. Але в учителя особлива місія – він сам має справу з ще не сформованими психічно особистостями, які легко піддаються сторонньому впливу. І коли діти щоденно бачать роздратованого, крикливого, а тому й несправедливого вчителя, то мало що доброго з того може бути. Не менш погано, коли синдром вигорання призводить до повної вчительської апатії, збайдужіння до всього, що відбувається в класі: «Та! Робіть, що хочете, хоч на головах стійте!». Без уваги це залишати не можна, бо від роботи вчителя насправді залежить майбутнє країни, ефективність державного устрою. І це – зовсім не пафос.
Як це лікувати? Відтоді, як «вигорання» вирахували психологи, написано контейнери книжок, рекомендацій і досліджень. Сьогодні, в епоху інтернету, всі вони доступні. Але, може, всетаки краще не лікувати, а запобігати? Можливо, переглянути для початку шкалу навантаження вчителя? Відкалібрувати її – скажімо, за віком, як у Німеччині, Португалії, Ізраїлі, скандинавських країнах, де погодинне навантаження вчителя скорочується відповідно до певного віку та стажу роботи? Звісно, зі збереженням заробітної плати. Мало того, в деяких країнах беруть до уваги ще й категорію навчальних предметів. Скажімо, викладачі гуманітарних і загальнотеоретичних дисциплін мають менше навантаження, ніж учителі предметів практичного циклу (праці, фізкультури, малювання).
Є ще й маса інших засобів запобігти, або, бодай, відкласти в часі симптоматичні вияви «синдрому емоційного вигорання». Повноцінна відпустка, наприклад. Це коли вчитель під час літніх канікул – не на городі з сапкою, і не на дачі з лопатою, а – у цікавій туристичній подорожі, де справді забуває про все… Та це, мабуть, поки що – мрія. Оскільки цей самий «синдром» можна підчепити без усіляких там «фаз формування» – досить лише зазирнути у відомість із нарахованими «відпускними»…
Ольга КОваЛЕНКО, «Освіта України»
пиТАННя еТикеТУ
ІНсТИТУТ ШЛяХЕТНИХ… УчиТЕльоК
психологІчНий лІкНеп
За КРОК Від НЕРВоВоГо зРиВУТреба сказати, що в наш шалений час «від нервів» страждають не лише вчителі, а й люди будь-яких професій. якщо розглядати «важку дитину» як фактор ризику, то майже всі з нас – як не батьки, то принаймні дядьки й тітки. отже «янголятка» можуть для кожного бути причиною за-йвого головного болю. Тому, гадаю, ознаки нервового зриву, що наближається, корисно буде зна-ти кожному. до речі, медики вважають, що основна група ризику – це люди від 30 до 40 років (зверніть увагу, цей вік часто припадає на підліткову кризу їхніх дітей!). психологічні ознаки:– прохання іншої людини про допомогу – дратує.– Виникає бажання звинувачувати себе, що пливеш за течією та стаєш жертвою обставин.– Надмірна, невмотивована дратівливість через дрібниці.– безневинні слова і вчинки оточуючих сприймаються, наче спрямовані проти тебе. підозра, що ти оточений ворогами, перетворюється майже на манію переслідування.Фізичні ознаки:– хронічна втома, слабкість.– періодичний гострий головний біль. – безсоння.– Розлади травлення, через які часто перед нервовим зривом змінюється вага.
ДОВЕДИ МаТЕМаТИЧКУ до СКАзУ!«Милі дітки» обмінюються в інтернеті… рецептами виведення з рівноваги «улюблених учителів»
ІНОДІ ШКОЛяРІ ПЕРЕтвОРЮЮть НаУКУ ОбРажаННя І вивЕДЕННя ІЗ сЕбЕ вчитЕЛІв На сПРавжНЮ РОЗвагУ. і навіть ОБМінюються в інтернеті ціКавиМи рецептаМи – яК «дОвести дО рУчКи» УлюБленця-педагОга
10 «Освіта України»ПолИЦя
КНиЖКОВа
що читають сучасні діти? Як сформувати читацький інтерес
у наймолодших? Щоб дізнатися відповіді на ці запитання, ми завітали до Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва. Виявляється, на книжкових полицях українських школярів – поряд і Джоан Роулінг, і Всеволод Нестайко.
читацьКІ ДиНастІїСучасні діти інколи поділяють літературу на шкільний предмет і для душі. Хоча в кожного покоління свої взаємини з читанням. Трохи більше уваги нинішня юнь віддає фентезі і пригодам – романам про Гаррі Поттера, «Хронікам Нарнії». Але є й такі, які прислуховуються до батьків і читають те саме, що й старше покоління в дитинстві. Аргументи дорослих – це добре і справжнє, а в нашому житті цього дедалі менше.
– Є в нас батько, який ходить до бібліотеки з сином. Вони прочитали всього Максима Горького, Аркадія Гайдара, Костянтина Паустовського, – розповідає завідувачка відділом обслуговування учнів 5 – 9 класів Саломея Енгибарян. – Або інший приклад читацької спадковості. Приходить батько: «Я свого часу читав «Книгу майбутніх адміралів» Анатолія Митяєва, хочу щоб і мій син читав».
Проте не лише родина впливає на формування читацького
інтересу. Впевнений, що чимало учнів скористалося порадами вчителів літератури. Інколи на вибір впливає світова кіноіндустрія. З’явився фільм – і діти одразу шукають у бібліотеці книжкупершоджерело.
гаРРІ ПОттЕР вІДПОчиваЄКласика дитячої літератури і сьогодні в ціні, переконують бібліотекарі. Наприклад, «Академія пана Ляпки» Яна Бжехви серед школярів – дуже популярна книжка. Ось як прокоментував цей твір користувач електронної бібліотеки: «Це одна з найліпших книжок мого дитинства. Тепер її читає і мій син. Гаррі Поттер – відпочиває».
Є що запропонувати для дітей і вітчизняним авторам. «І діти, батьки і навіть дідусі і бабусі одностайні: серед українських дитячих письменників лідерство тримає Всеволод Нестайко, – розповідають фахівці бібліотеки. В його творах є
дружба, взаємодопомога, а це завжди поціновується. Та й пригоди веселі і цікаві».
фОРМУЄМО читацьКІ ІНтЕРЕси– Переконана, що книгозбірні надзвичайно потрібні, – вважає директор бібліотеки Вікторія Копанєва. – Сьогодні – це не тільки інформаційний, а й центр сімейного дозвілля. До нас приходять і діти, і батьки. Ми організовуємо різноманітні гуртки, виховуємо за допомогою книжки. Діти беруть літературу, потім передають свої враження у малюнках, виробах, вишивках тощо. У дитячій бібліотеці формується смак, прищеплюється любов до читання і навчання. Тут дружать інтернет і книжка. Адже сучасна бібліотека постійно трансформується і змінюється на краще.
НайКРащІ З КРащихЦього року Громадська організація «Форум видавців» разом з діячами культури дала оцінку ринку сучасної української дитячої книжки. Звернулися до експертів – літературознавців, критиків, журналістів, науковців, бібліотекарів і навіть до видавців, авторів і художників. На прохання визначити найкращих українських сучасних дитячих авторів, голоси розподілилися так: Всеволод Нестайко – 17; Іван Андрусяк і Сашко Дерманський – по 12; Леся Воронина і Володимир Рутківський – по 10; Зірка Мензатюк – 8; Олександр Гаврош, Марина і Сергій Дяченки, Галина Малик, Іван Малкович – по 7; Олесь Ільченко – 6; Марина Павленко і Мар’яна Савка – по 4; Юрій Винничук, Олекса Росич і Ганна Чубач – по 3. Усього в рейтинговій таблиці 60 авторів.
Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України»
Для кНиголЮБІв
бібліоТЕКА з пиВНих яЩиКіВ І ДИВНІ НаЗВИ КНИжОК Дослідження останніх десятиліть доводять: у світі читають дедалі
менше і менше. Книжку та інші друковані засоби замінює телебачення, радіо, інтернет. Аби привернути увагу до паперових джерел знань, небайдужа громадськість до яких тільки засобів не вдається. Книжки прикрашають 3D зображеннями, пробивають кулями (так зробили з останньою книгою про Джеймса Бонда), прикрашають золотими орнаментами… Щоб зацікавити людей проектують і змінюють зовнішній вигляд цілих книгозбірень. Наприклад, у КанзасСіті (США) будівля міської бібліотеки має форму… книжкової полиці. Якщо роздивитися, то на найпомітнішому місті стоїть «Володар перснів» Джона Р. Р. Толкіна. А бібліотека колумбійського міста Меделлін, розміщена в джунглях на скелі і скидається на якусь древню цивілізацію. В НьюЙоркському метро для підземних книголюбів на станції 50th street також є бібліотека, де можна знайти щось почитати дорогою на роботу і додому. А в одному з районів Магдебурга звели публічну вуличну бібліотеку зі старих пивних ящиків.
Утім, деякі автори книжок намагаються дивувати не видом чи змістом, а назвою творіння. Дивні назви навіть почали колекціонувати форумчани. Серед найдивніших і незрозумілих є такі: «Запізнілі роздуми мисливця на черв’яків», «Діду Морозу треба піпі», «Я перестав смоктати великий палець…Чому б і вам не кинути пити?», «Льодяник для продавщиці кондитерських виробів», «Нова дружина мого тата Роберт».
ПолИЦяПолИЦя
сучасні діти віддають перевагу фентезі, але старі добрі пригоди теж користуються попитом
Недавно прочитав статтю академіка Андрія Сахарова, датовану 1973 роком. цікаво, що в ній передречено створення всесвітньої мережі – прототипу інтернету, безмежного доступу до джерел інформації, електронних бібліотек тощо. проте книжки у сучасному вигляді зовсім не загинуть на звалищі історії, йдеться у статті. Акт читання паперової книжки порівнюється з відвіданням театру. отже, людство не зможе відмовити собі в такому задоволенні. і сьогодні, незважаючи на конкуренцію з телебаченням і інтернетом, книжки знаходять свого читача. Не останню роль у цьому відіграють і бібліотеки.
поРАДи БАТькАМ
ЩОДНя І З РаДІсТЮбібліотекарі пропонують прості правила, які перетворять читання на корисну й захоплюючу справу для дітей
– читайте малятам щодня (перед денним чи нічним сном, у транспорті, скве-рі тощо). Книжка має стати органічною частиною вашого з дитиною співбут-тя, її особистого часу.Тривалість і «дозу» читання визначайте залежно від віку, індивідуальних осо-бливостей, емоційного настрою дитини в певний момент, від складності зміс-ту книжки й ваших здібностей до виразного читання.– читайте завжди із задоволенням. Ваш негативний настрій, примусовість чи-тання швидко передаються малюкові, що закріплює супротив самій книжці. чи-тання має стати і для вас, і для дитини не випадковою розвагою, не звичною формою здобуття знань, а справжнім святом, великою радістю.– пояснюйте незрозумілі слова, висловлювання, події, явища. ліпше роби-ти це заздалегідь, щоб не уривати читання. А якщо не вдалося, пояснюй-те дитині в ході читання обережно, лаконічно, щоб не порушувалася ціліс-ність сприйняття твору.– час від часу перечитуйте книжки. іноді малюк сам просить ще раз про-читати йому улюблену книжку, твір чи окремий фрагмент із нього. подекуди така потреба виникає через важкість книжки, її серйозний зміст. проте тут треба знати міру, аби якась одна книжка не заступила собою інші не менш цікаві й корисні.– Не уникайте читання книжок, великих за обсягом, хоч таке читання й роз-тягується на тривалий час. просто читайте невеличкими уривками, щоб одна певна пригода, подія закінчувалася й мало розпочатися щось нове. Тоді сю-жетна інтрига підтримуватиме в дитині цікавість.– дозволяйте малюкові (особливо до трьох років) самому гортати сторінки. це ніби долучає його до таємниці перетворення німих знаків на живі слова, посилює інтерес до оволодіння читанням.– показуйте дитині, навіть наймолодшій, надруковані слова під час читання. поєднуйте зображення і текст з реальними предметами, періодично повторно вказуйте на них і пропонуйте шукати коротенькі знайомі слова у прочитано-му. Так мимохідь, ніби граючись, дитина за-своює літери і образ слова загалом, що полегшить їй набуття навичок читання.– дайте малому змогу й самому за-питувати щодо прослуханого ним. Не варто відкладати відповіді до кін-ця читання, а краще одразу задо-вольнити природну цікавість лаконіч-но і чітко.яК частО ви
вІДвІДУЄтЕ бІбЛІОтЕКУ? (Опитування на сайті Центральної бі-бліотеки ім. Т. Г. Шевченка для ді-тей м. Києва)Раз на місяць – 22 %;раз на тиждень – 23 %;щодня – 20 %;я не читаю – 12 %;я купую книжки в книгарні – 23 %.
дожників. На прохання визначити найкращих українських сучасних дитячих авторів, голоси розподілилися так: Всеволод Нестайко – 17; Іван Андрусяк і Сашко Дерманський – по 12; Леся Воронина і Володимир Рутківський – по 10; Зірка Мензатюк – 8; Олександр Гаврош, Марина і Сергій Дяченки, Галина Малик, Іван Малкович – по 7; Олесь Ільченко – 6; Марина Павленко і Мар’яна Савка – по 4; Юрій Винничук, Олекса Росич і Ганна Чубач – по 3. Усього в рейтинговій таблиці 60 авторів.
Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України»
вказуйте на них і пропонуйте шукати коротенькі знайомі слова у прочитано-му. Так мимохідь, ніби граючись, дитина за-своює літери і образ слова загалом, що полегшить їй набуття навичок читання.– дайте малому змогу й самому за-питувати щодо прослуханого ним. Не варто відкладати відповіді до кін-ця читання, а краще одразу задо-вольнити природну цікавість лаконіч-но і чітко.
ГаРРІ ПОТТЕР пРоТи ТОРЕаДОРІВ З ВасЮКІВКИ
11№ 49-50, 4 липня 2011 рокуСВІТУ
НаВКОЛО
ДЕРжавНЕ ПІДПРиЄМствО ПО тОРгІвЛІ МІНІстЕРства ОсвІти І НаУКи, МОЛОДІ та сПОРтУ
УКРаїНи РЕаЛІЗУЄ ОбОв`яЗКОвУ ДІЛОвУ ДОКУМЕНтацІЮ (НОвОгО ЗРаЗКа) ДЛя ЗагаЛьНООсвІтНІх НавчаЛьНих
ЗаКЛаДІв УсІх тиПІв І фОРМ вЛасНОстІКонтактні телефони:аР Крим – (065) 258-32-31;Волинська область – (03322) 46-368;Закарпатська область – (0312) 66-95-66;Івано-Франківська область – (0342) 580-514;Київська область –(044) 456-24-31, (067) 794-79-34;Луганська область – (0642) 553-421;Львівська область – (0322) 76-45-80;Одеська область – (048) 728-98-30;Рівненська область – (0362) 63-80-30;Тернопільська область – (0352) 531-152;Хмельницька область – (0382) 63-13-32;Чернівецька область – (0372) 24-06-19;м. Київ – (044) 456-24-31, (067) 794-79-34.
www.dpotp.com.ua
Найменування Роздрібна ціна, грн. з НДс
Класний журнал I-IV 20,00
Класний журнал V-XI 25,00
Табель навчальних досягнень учнів I-IV 0,35
Табель навчальних досягнень учнів V-XI 0,35
особова справа 1,70
Алфавітна книга запису учнів 20,00
Книга наказів з основної діяльності 14,00
Книга наказів з кадрових питань 14,00
Книга обліку і видачі свідоцтв та додатків до свідоцтв
21,00
Книга обліку і видачі атестатів та додатків до атестатів
14,00
Книга записів наслідків внутрішнього контролю
14,00
Журнал обліку пропущених і замінених уроків
8,00
Журнали групи продовженого дня 13,50
Книга протоколів засідання педагогічної ради 14,00
реклама
ЄвРОПа
НІМЕччиНаУ Німеччині немовлят, наприклад, не прийнято сповивати – на них одягають тільки сорочечки й повзунки. Вкладають спати діток о 20.00, тому ввечері ніякого галасу в дворах не буває. В німецьких дитсадках не переймаються, якщо дитина прийде з температурою 38. Приватне життя німцями цінується понад усе, тому ніхто й слова не скаже матусі, яка курить при дитині.
фРаНцІяВиховання – звичайне, європейське. Але є цікава деталь: якщо ви француженка і не працюєте, ваша дитина не допускається до загальної дитсадківської їдальні. Вона повинна харчуватися вдома. Отакі суворі правила в державних дошкільних закладах Франції.
аНгЛІя Середній вік мамианглійки – 40 років. Доглядати малят бабусі й дідусі не бажають, тому жителі Великої Британії наймають у бебісіттери студентів, які приїздять до країни за обміном. Няня для звичайної англійської сім’ї – дороге задоволення. І ще одна особливість англійського виховання: британські батьки не мають права робити зауваження чужій дитині. Тільки її батькам.
аЗІя
ПІвДЕННа КОРЕяЗа статистикою, 56 відсотків сімейного бюджету корейці витрачають на дітей. До семи років дитина вважається божественним створінням, і карати її заборонено. Малюк може виробляти що завгодно. В Південній Кореї з дітьми сидить лише мама, тому що майже всі жінки цієї держави працюють неповний робочий день або взагалі не працюють. Дитину змалку вчать поважати старших – маленький кореєць зобов’язаний брати будьщо з рук дорослого тільки обома руками. А якщо цей самий дорослий ще й старший за статусом – йому треба вклонятися до землі і поводитися при ньому максимально тихо й непомітно. В перших класах південнокорейських шкіл навчається по 50 – 60 дітей. Малята такі поштиві й слухняні, що навіть із цією кількістю учнів педагог може справитись.
Цікаво, що до дівчат ставляться в корейських сім’ях гірше, ніж до хлопців. Їх називають «любі злодії» як тільки дочка вийде заміж. Вважається, що гроші, витрачені на дівчинку, подарунки, вручені їй, речі, придбані за час дівування – все це йде намарно. Бо дівчинка належатиме чужій сім’ї, а доглядати стареньких батьків зобов’язаний син. Тому кореянкам навіть нормальної освіти не дають. Нехай цим займається свекруха. Якщо зважити на те, що дівчатка Південної Кореї виходять заміж у 12 років – вони майже нічого не втрачають.
гОНКОНгТут не прийнято наймати нянь. Матусі цього фінансового центру дуже цінують свою професію, але більше всетаки
вони цінують своїх дітей. Тому жодна гонконгівська мати не віддасть дитину навіть найкращій няні у світі.
тайваНьТайванські батьки, наприклад, дуже ревно стежать за тим, як розвиваються їхні і чужі діти. За словами Гарольда Чена, професора педіатрії Луїзіанського університету, сучасні тайванські батьки вкрай стурбовані тим, за який строк подолають їх новонароджені черговий бар’єр. Раніше вважалося, що чим немовля вгодованіше, тим краще його здоров’я, і тому постійно змагалися з огрядності. Тепер, на щастя, поняття змінились.
яПОНІяВихованням чада займається тільки мама. Шматочок пуповини після пологів японки зберігають у спеціальній коробочці. Це символ близькості матері і дитини. До п’яти років у цій країні малятам дозволяють абсолютно все. І якщо дитина обпеклася, вкололася, впала – звинувачують мами тільки себе. Японці ніколи не підвищують на дітей голос, не читають моралі, не б’ють. Найжорстокіша кара для малят – відлучення від дому або ж фраза: «Так не прийнято, якщо ти дозволиш собі таке – тебе засміють». Це пов’язано з культивацією японцями життя в групі. Бути як усі – основне завдання малюка. Так, хоровий спів – обов’язковий предмет у японських школах, покликаний виховувати відчуття єдності з колективом (виділяти соліста, за японськими уявленнями, непедагогічно), а будьякі ігри обов’язково мають бути груповими. Садочки в Японії є, але вони не такі поширені. Мама має піклуватися про своє чадо постійно, якщо вона віддає перевагу роботі –одразу для знайомих стає білою вороною. Щоправда, є елітні ясла. Та якщо на малюка чекає екскурсія або прогулянка, його мати зобов’язана приготувати дитині їжу, щоб та її взяла із собою. Такий обід має складатися із… 24 різновидів продуктів: рис – обов’язково липкий, буряк – теж життєво необхідний. І зовнішній вигляд страви неодмінно має давати дитині естетичне задоволення.
КитайКитайці не визнають ніяких засобів полегшення болю для своїх немовлят, коли у тих ріжуться зубки. І якщо звичайні європейські батьки перепробують всі медичні і народні засоби, то матусякитаянка терпляче чекатиме, коли цей процес у чада завершиться сам собою. Є також традиційна практика, що склалася у глухих селах Китаю, коли немовля туго сповивають і залишають на тривалий час, незважаючи на його крик. А ще маленьким китайцям батьки випрямляють ноги і фіксують в такому положенні. Китайські психологи Чен Хуай і Чен Ю вважають, що «ця традиція затримує рухливий розвиток» і пропонують комплекс вправ для того, щоб діти раніше починали повзати.
ІНДІяВиховувати малят батьки тут починають буквально з перших днів життя. Основне, що прагнуть прищепити дітям в Індії, – це доброта. Причому доброта не лише до людей, а й до тварин, комах, квітів. «Не роздуши мураху, не вдар собаку, козу, теля, не наступи на ящірку, не кидай каміння у птахів, не розорюй гнізд, не завдавай нікому шкоди» – ці заповіді міцно закріплюють у свідомості маленьких індусів. Навчатися індійські діти починають у дуже ранньому віці. У дватри роки маля іде до дитячого садка або до підготовчої групи, а незабаром і до школи. Розкриття особистості, становлення вдачі – ось мета школи. Не просто дати знання, а навчити вчитися. Навчити думати, розмірковувати. Проводяться уроки медитації, уроки пам’яті.
Одну годину на день радять проводити в мовчанні, говорячи лиш найнеобхідніше. Поради вчителів іноді бувають несподіваними, наприклад: не хочеться вчитися за підручником – візьми суто наукову книжку на ту саму тему і примусь себе прочитати хоча б половину. Після цього підручник читатиметься легко і з цікавістю. Нарівні із загальноосвітніми предметами вивчають йогу, вчать терпіння і терпимості, навіть посміхатися. Вчителі не соромляться виявляти свою любов до дітей, обнімають їх, гладять, жартують – при цьому немає зверхності до дітей, немає ні вибірковості, ні любимчиків.
Старші діти вивчають такі незвичні для нас тексти, як «Дисципліна», «Ставлення до їжі», «Як навчатися?», «Як розвивати своє тіло?». – А поряд із ними і зовсім серйозні теми: «Ідеал», «Смерть» тощо. Вчитель не витрачає час уроку на викладання теми. Його справа – зав’язати й спрямувати дискусію, втягнути в неї всіх – і хіба не вчиться при цьому педагог у власних учнів? Дискусії й суперечки закінчуються жорсткими екзаменами двічі на рік. Крім того, наприкінці місяця проводяться тести. Щомісяця на загальних зборах видають сертифікат найкращим учням і особливі «картки успіхів» тим, хто поліпшив за цей місяць свої оцінки.
І ось тут необхідно зупинитися на одному моменті, який має принципове значення. «Картка успіхів» видається (під оплески всієї школи) не тому, хто обійшов інших, а тому, хто перевершив власні результати. Не тому, хто «найкращий», а тому, хто став кращим за самого себе. Кожна дитина змагається не із зубрилом – сусідом по парті, а з самим собою. І нехай інший учень отримав дві «картки успіху», а ваша дитина лише одну, але вона піднялася над самим собою вчорашнім!
Ольга КОваЛЕНКО, «Освіта України»
ми продовжуємо наш короткий огляд виховних традицій різних народів світу. Сьогодні проїдемося «галопом по Європах», а потім зазирнемо в азійські країни. може, для вас цікавим відкриттям буде те, що найбільше відповідають сучасній педагогічній науці і дитячій психології не системи, що склалися у заможних європейських державах, а педагогіка порівняно бідної індії. може, тому, що там іще пам’ятають просту істину – не хлібом єдиним жива людина.
«КаРТКИ УсПІХУ» і «любі злодії»які особливості виховання дітей у різних народів Західної європи та азії?
12 «Освіта України»І шкоДА
КОристь
А як У Них?
ПО НОУТБУКУ НА НЕмоВляУ багатьох країнах Європи та Азії комп’ютери постійно вико
ристовують для навчання дітей у садочках. Особливо активно комп’ютеризацію дошкільної освіти сьогодні впроваджують у Кореї. У Росії, як і в нас, тільки починають застосовувати розвивальні дитячі ігри та програми для дошкільнят. А ось Португалія п’ять років тому вирішила комп’ютеризувати всі щаблі навчального процесу, аби кожна дитина мала ноутбук і доступ до всесвітньої павутини. Небагатим сім’ям, в яких підростають школярі, роблять великі знижки для придбання ноутбука та під’єднання до інтернету. Влада Португалії планує, що незабаром принаймі 9 з 10 учнів молодшої школи навчатимуться за допомогою ноутів.
Стареньке бабусине брязкальце швидко набридло вашому малюкові, не захоплюють його новенький м’яч і навіть сучасний конструктор. звісно, ви розумієте, чому так сталося. дерев’яна іграшка не виграє веселу мелодію, м’яч не блимає різнокольоровим підсвічуванням, а ловити рибку в комп’ютерній грі набагато цікавіше, ніж складати пірамідку з кубиків. Ви не вважаєте, що це нормальний процес дорослішання? і це цілком зрозуміло, адже вашому малюкові лише три рочки. То чи корисна для його здоров’я і розвитку інформатизація, яка почалася вже в такому юному віці?
Поблукавши всесвітньою мережею, можна знайти безліч програм, які да
ють можливість найменшеньким оволодіти комп’ютером. Програми переважно іноземні. В європейських й американських дитячих садочках вихованці навчаються працювати за комп’ютером і полюбляють гратися за допомогою інтерактивної дошки. Щоправда, завдання підібрані найелементарніші: з’єднай крапочки, пересунь картинку – якраз для дошкільнят.
ваРтО чи НІ?А у нас аналогічні програмки здебільшого розраховані на старших діток. І це, незважаючи на те, що більшість комп’ютерних програм й ігор у світі розробляють фахівці з України. Чому б їм не попрацювати з педагогами та психологами, аби зробити програмне забезпечення більш розвивальним? Мабуть, так не робиться, бо й педагоги використовувати їх не поспішають. А можливо, питання «Варто чи ні?» вже не стоїть?
– Комп’ютери і взагалі технічні пристрої вилучити з нашого життя неможливо, – абсолютно підтримує цю тезу директор Інституту обдарованої дитини НАПН України Володимир Камишин. – Більшість сфер людської діяльності потребує сьогодні вузької спеціалізації. Отже, і підготовку таких спеціалістів треба починати якомога раніше. Навіть з дитячого садочка! Навчати на комп’ютері варто з того віку, коли дитина вже може ним маніпулювати: в шість місяців – тиснути пальчиком на кубик, у три роки – орудувати мишкою, а коли вивчить літери – то й клавіатурою. І помиляються ті педагоги, які проти «раннього комп’ютерного розвитку». Школярі сьогодні можуть «по
садити в калюжу» будьякого досвідченого педагога, просто зайшовши в інтернет і відшукавши там якусь цікавинку на наступний урок.
вОНи «живУть» І ПІД ЛІжКОМНавіть, якщо ви не бажаєте саджати малюка перед монітором, не думайте, що своєрідних комп’ютерів немає в його кімнаті. Вони «живуть» і на столі, й під ліжком. Починаючи з перших місяців малюка, ми купуємо йому брязкальця з веселими мелодіями, блимаючими лампочками, килимки, що світяться, коли наступаєш, іграшки, які розмовляють. А чи знаєте ви, що в кожному з цих приладів усередині є комп’ютер, потужність якого в кілька разів більша від того, що посадив американців на Місяць? І всі ці прилади визнані корисними для розумового й фізичного розвитку дітей. Однак чи не забагато ми дозволяємо користуватися електронним приладдям нащадкам, замість того, щоб почитати книжку або вийти на прогулянку?
– Малюк все одно не сидітиме довго перед монітором, – запевняє Володимир Камишин. – Якщо ви переймаєтеся тим, скільки часу йому мож
на гратися за комп’ютером, то для кожного віку є свої психологічні особливості. Коли дитина зовсім маленька, вона не може зосередитися на чомусь більше, ніж на 5 – 10 хвилин. Комп’ютер нічого не змінив. Просто, якщо 30 – 40 років тому ми запитували себе,
чи корисно дитині багато читати, бо через це виникне короткозорість, то сьогодні ті самі переживання ми перенесли на комп’ютер.
цьОгО НЕ бУДЕ!То що заважає встановити комп’ютери в дитячих садочках? Як і завжди, в питаннях розвитку дітей проблема має і медичний, і педагогічний аспекти. Може, дехто з педаго
гів і вважає, що від прогресу не втекти, але медики переважно проти такого навантаження на зір і психіку в ранньому віці. В попередніх номерах газети ми вже писали про те, що чинним державним санітарним нормам і правилам для шкіл та дошкільних закладів років більше, ніж
нашій державі. І там, звісно, немає жодного слова про використання комп’ютерів у садочках.
– У нових цього також не буде, – стверджує заступник директора Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України Надія Полька, яка працює над розробкою таких правил. – Буде прописано час і режим роботи за комп’ютером тільки для середньої та старшої школи. Ми рекомендуємо
систематично використовувати комп’ютер для навчання лише з десяти років. Згубний вплив комп’ютера на зір, порівняно з книжкою, набагато більший. Школярам молодшого шкільного віку ми радили б всього кілька занять – уроки для ознайомлення з комп’ютером.
ЗасЛІПЛЮЮчий фаКтОРЯкщо дошкільнику за ком п’ютер так категорично не можна, отже, і шкідливий вплив на зір через сидіння за монітором наші науковці не досліджують. Але, враховуючи те, що в деяких школах замість звичайних апробують електронні підручники, офтальмологи вивчали вплив PocketBooK на органи зору. За попередніми дослідженнями, особливих відмінностей від паперових не знайшли. Тому вважають їх використання оптимальним. Однак команди «Даєш комп’ютер найменшеньким!» ми від них не дочекались…
– За останні п’ять років на 6 відсотків побільшало патологій органів зору, особливо зріс відсоток дітей з короткозорістю, – песимістично почала розмову Наталія Малачкова, лікарофтальмолог, викладач Він ницького національного мед університету. – Всі хвороби помолодшали: якщо раніше ми знаходили так звану шкільну короткозорість, починаючи з 13 років, то сьогодні виявляємо її уже в 9. І справа не в тому, щоб заборонити доступ до комп’ютера, а в тому, як його обмежити. Навіть маленькі діти сьогодні сидять за комп’ютером годину – три. Батьки не можуть, а деякі й не вважають за потрібне їх контролювати.
Щоб зберегти зір малюків, учитель чи вихователь також повинен правильно організувати робоче місце. Наприклад, якщо ввімкнув інтерактивну дошку – треба зачинити вікна, щоб можна було дивитись на екран. Але при цьому не можна виконувати письмові роботи й читати, бо знижується освітлення.
– Зображення на моніторі складається з пікселів – маленьких частинок, кожна з яких світиться сама по собі, – пояснює Наталія Валентинівна. – Яскравість зображення на комп’ютері змінюється – а це згубно для ока: весь час звужується й розширюється зіниця. Як результат – очі втомлюються. Сьогодні більшість моніторів – з пласким екраном, і нам здається, що це зменшить їх згубний вплив на очі. Але всі пласкі монітори дають відблиск, який подразнює рецептори органу зору. Тільки антивідблискове покриття окулярів для роботи з комп’ютером частково може зняти втому з очей. Однак всетаки найкращий захист для малюків – не сидіти перед монітором.
Олена сОЛОДОвНІК, «Освіта України»
чиННиМ саНІтаРНиМ НОРМаМ та ПРавиЛаМ ДЛя ШКІЛ І ДОШКІЛьНих ЗаКЛаДІв РОКІв бІЛьШЕ, НІж НаШІй ДЕРжавІ. в них – жОднОгО слОва прО виКОристання КОМп’ютерів У садОчКах
диТячий Комп’юТЕР ДОсТаВИТЬ На МІсяцЬ
свої НоРМи
поКи іНші ГОВОРяТЬ…...у Києві вже з’являються дитсадочки, де за комп’ютером працюють дошкільнята. про програму для діток старшої групи розповідає її автор – методист-вихователька садоч-ка «ольвія» оксана левицька:– У нас лише перші кілька уроків ознайомлювальні. А далі вже дітки потроху навчаються. завдання спрямовані на роз-виток моторики, логічного мислення. це і розмальовки, і вправи на кшталт «з’єднай за крапочками та розмалюй», прописи на комп’ютері спеціальною «ручкою», вправи з ру-ховими елементами. діти працюють раз на тиждень по 12 хвилин. оскільки для дошкільнят санітарні норми не затвер-джено – орієнтуємося на норми для першого класу. Кожен урок у нас проводять фізкультхвилинку і гімнастику для очей.
З якого віку дошкільняткові можна сідати перед монітором?
13№ 49-50, 4 липня 2011 року дитяЧа
так звані малоінвазивні методики оперативного втручання не нові в Україні. Ендоскоп (апарат, яким
можна подивитися всередині і прооперувати без великих розрізів, використовуючи невеликий отвір), уже виправдав себе: операції за його допомогою малотравматичні, пацієнти після них очухуються і виписуються швидше. Хоча, поклавши руку на серце, треба визнати: ендоскопічний метод проведення операцій, якщо порівняти із закордоном, у нашій країні успішно застосовують не так давно.
ЛІКУЮть чЕРЕЗ... ДІРКУ– Займаємося ендоскопічною хірургією років вісім, – розповідає завідуючий кафедрою оториноларингології та хірургії голови і шиї ІваноФранківського медуніверситету, професор Василь Попович. – Потихеньку впроваджували цей метод і в дитячій практиці – оперували малюків уже з трьох років. Але, оскільки дитяча лікарня відокремлена від основної бази кафедри, ми просто за потреби брали свій ендоскоп і їхали в клініку. Тягали тудисюди обладнання. Кілька серйозних випадків, з яких з честю вийшли завдяки ендоскопії, підтвердили: метод вартий, щоб його розвивати.
Так виникла ідея створення Центру дитячої ендоскопічної хірургії. Пізніше доукомплектували ендоскопічний комплекс елементами, які допомагатимуть обстежувати і оперувати дітей хірургам і урологам.
По голосу професора чути, як він захопився новим методом:
– І до ендоскопії ми оперували дітей. Але уявіть собі цей маленький носик і співрозмірність його з 1,5сантиметровим розрізом, щоб добратися до потрібного місця. А нова технологія дає змогу робити точковий розріз – навіть не розріз, а прокол, через який ми вводимо ендоскоп у порожнину і вже тоді оперуємо. До речі, ви колинебудь бачили видалення аденоїдів у дітей?
Професор потрапив у точку – як медик за освітою, я на таких дітей на студентських заняттях у медуніверситеті надивилась. Уявіть, сидить бідна прив’язана дитина, під місцевим знеболенням їй вишкрябують аденоїди, малюк кашляє, харкає, плюється, реве і брикається. Психологічна травма – ще та! І нічого не вдієш, бо дітей під загальним наркозом оперують рідко.
– Якось спеціально запросимо вас подивитись, як усе інтелігентно проходить і без зайвого стресу, – з гордістю продовжує Василь Попович. – Дитині в палаті роблять укол, забирають на операцію, і прокидається вона теж у палаті. Так позбавляємо малюка усвідомлення, що сталося щось страшне –
дорослі дяді і тьоті копирсались у його носі.
НЕвиДиМІ ЗаКаПЕЛКи НОсаЛише через психологічний чинник варто оперувати дітей із застосуванням ендоскопа. Не кажучи про технічні переваги: в носоглотку заглянути неозброєним оком неможливо. Раніше видаляти аденоїди доводилось наосліп, обдираючи не тільки хворі, а й здорові тканини.
– Під час традиційних операцій робимо все буквально наосліп, травмуючи тканини і викликаючи кровотечу, – пояснення лікаря дає змогу уявити процес. – А за допомогою ендоскопа, який має мінікамеру, не тільки уникаємо травматичних і психічних пошкоджень, а й дістаємося до малодоступних місць. Завдяки зведеному до мінімуму втручанню дитина виписується після операції наступного дня. Звідси і назва – «хірургія одного дня».
До недавнього часу існувала хибна думка: оскільки в 30 % випадків аденоїди рецидивують, то навіщо їх взагалі оперувати? Але з допомогою так званого прицільного огляду ЛОРхірурги можуть відрізняти набрякові тканини від істинних розростань. Саме у таких пацієнтів був високий відсоток повернення хвороби.
У Центрі за допомогою ендоскопа лікують не тільки аденоїди, а загалом…
–…усі захворювання, які заважають вільному носовому диханню: риніти, гнійні гайморити, поліпи, папіломи, – продовжує професор. – Окрема розмова – про викривлення носової перегородки. Діти – істоти неспокійні, активні: біг, упав, змістив перегородку. Раніше до 16 – 17 років операції з її корекції були протипоказані: великий розріз, багато тканин видалялось. Тепер перегородку не видаляють, а повертають їй нор
мальну форму. Без ендоскопа це було би неможливо. Оперували і дітей з інших регіонів України – на жаль, такі технології використовують не у всіх дитячих лікарнях. Загалом більше половини наших маленьких пацієнтів – іногородні.
Завдяки ендоскопії виграє… освіта. Василь Іванович пояснює: ротове дихання на 30 % менш ефективне, ніж носове. При порушенні останнього у дитини постійне кисневе голодування, а це призводить до гіпоксичної енцефалопатії (кисневого голодування мозку). Як наслідок – школяр втрачає успішність. Ендоскопічний метод повертає відмінні оцінки у щоденники!
УНІвЕРсаЛьНа ЗбРОя хІРУРгІвВасиль Іванович розповів історію. В одній із сімей Херсонської області 12річна дитина майже не дихала носом через викривлення носової перегородки та аденоїди. За місцем проживання її відмовились оперувати – в цьому віці такі операції не роблять. Хлопчик захоплювався спортом, але цьому перешкоджали проблеми з диханням. Іванофранківські лікарі прооперували школяра – і він розквітнув на очах. А спробуйте квітнути, коли неможливо дихати!
А ще був випадок, коли малюк народився з перекриваючою дихання доброякісною пухлиною носової порожнини. Маленькі діти не вміють дихати ротом, тому що у них великий язик, тож можете уявити драматизм ситуації! Хлопчика після народження вимушені були під’єднати до апарата штучного дихання, він не вилазив із пневмоній. А коли в Центрі немовляті ендоскопічно видалили пухлину, він почав дихати, а через десять днів після операції поїхав із щасливою мамою додому.
За допомогою ендоскопа в Центрі вже роблять і деякі хірургічні та урологічні маніпуляції. Певні напрацювання вже є.
Саме ендоскопом виявили гнійник навколо апендикса в школяра, який поступив з незрозумілим діагнозом. Після його встановлення одразу розкрили черевну порожнину – проривний апендицит. Хлопчика врятували. В іншому випадку ендоскопія допомогла виявити у дитини кишкову непрохідність через пухлину.
ЛаЗЕР РІжЕ І ЗваРЮЄДовівши, що ендоскопічна хірургія у дітей – це метод вибору, прикарпатські медики не зупинились на досягнутому. Буквально кілька місяців тому вони впровадили в Центрі ще більш сучасний її варіант – лазерну хірургію, замість скальпеля тепер використовуючи лазер. Як розповів Василь Попович, методика дуже перспективна – лазер не тільки «ріже», й «зварює» тканини. За цей період прооперовано близько двох десятків маленьких пацієнтів – результати відмінні. А найосновніше, що дитина може йти додому після операції через… кілька годин.
Оксана КОвтОНЮК, «Освіта України»
сВОБОДУ НоСоВомУ дихАННю!В Івано-Франківську відкрито перший в Україні центр дитячої ендоскопічної хірургії
пам’ятаєте догму? церква відокремлена від держави. А мені постійно чогось спадає на думку: медицина відокремлена від держави. А як ще можна пояснити занедбаність медичної галузі в Україні? Але ми сьогодні про позитивне. приємно чути про якийсь прорив у медицині, особливо – в часи кризи. мої співвітчизники з івано-Франківська не побоялись у нелегкий економічний період створити центр малоінвазивної (з найменшою травматизацією тканин) ендоскопічної хірургії. А що стосується хвороб вуха – взагалі першими в країні почали оперувати маленьких пацієнтів з лоР-патологією, використовуючи ендоскопи.
У ТеМУ
ЛІКаРНя – НЕ ТільКи СТіНи і дАхвиявляється, ІваноФранківська дитя
ча клінічна лікарня з гордістю носить назву «Лікарні доброзичливого ставлення до дітей» – його присвоїла Ю НІСЕФ. Медичний заклад заслужив почесний титул не тому, що дітям можуть тут усміхнутися чи взяти на руки. Насамперед, маленьким пацієнтам у лікарні забезпечений душевний комфорт, діти лікуються – і не відчувають, що вони в якихось застінках. А малоінвазивна хірургія зробила свій внесок у благородну справу: вирушаючи на операцію, дитина вже не реве, не чіпляється за спідницю матері, яка теж чимало налякана.
– Якось раніше на це не зважали, – нарікає Василь Попович. – Мовляв, основне – грамотність операції, а решту дитина переживе. Але уявіть, який стрес переживає малюк, коли йому лізуть скальпелем у ніс, і зрозумієте помилковість цього твердження.
І поки в Києві ломаються списи довкола дитячої лікарні майбутнього, про яку клопочеться ледь не весь бомонд, – у ІваноФранківську, здається, вже знають, як її побудувати. І справа навіть не в стінах і дахові...
РаНІШЕ НЕ ЗважаЛи На ДУШЕвНий КОМфОРт ДІтЕй, яКих ОПЕРУваЛи. але Уявіть, яКий стрес переживає МалюК, КОли йОМУ лізУть сКальпелеМ У ніс! ендОсКОпія виправила цей стан речей
НАш лІкНеп
Що ТАКЕ аДЕНОїДИ?У нормальному стані аденоїди в дітей – невеликі лім-фоїдні утвори в носоглотці. це імунна тканина, здатна виробляти імуноглобуліни, необхідні для життєдіяльнос-ті дитячого організму. Але через багатократні простуд-ні захворювання чи алергію вони можуть збільшуватися і запалюватися. як наслідок – слизові виділення з носа, утруднене дихання. А в кінцевому результаті – деформа-ція обличчя, також настає відставання в розумовому і фі-зичному розвитку дитини.
Професор Василь Попович під час ендоскопічної операції
(фото з архіву клініки)
лІкАрНя
14 «Освіта України»ЗАкоНоМ
ПОЗа
Ось, наприклад, найсвіжіший випадок. При перевірці Християнського
гуманітарноекономічного відкритого університету інспектори Управління освіти і науки Одеської облдержадміністрації встановили, що насправді ВНЗ є громадською організацією… і не має встановлених законом ліцензій та сертифікатів. Документ про освіту, що видається цим закладом, не відповідає державному зразку, і зважаючи на це, у випускників можуть виникнути проблемні ситуації при влаштуванні на роботу з обраного фаху. Однак, це ще квіточки – ягідки смаковитіші.
а УНІвЕРситЕт – НЕсПРавжНІй!Шахрайська схема, жертвами якої ставали іноземці, котрі хотіли отримати вищу освіту в Лондоні, була розкрита в січні 2008 року. Так званий Ірландський міжнародний університет «розсекретили» журналісти БіБіСі. Заклад сім років видавав нічого не варті дипломи, що не відповідають стандартам, і працював майже без нагляду влади на території Великобританії. Хоч університет і не був акредитований, його учні отримували студентські візи та здавали екзамени в кількох приватних коледжах Лондона. По всьому світу ІМУ має тисячі випускників.
Заманювали студентів до себе на навчання за допомогою надуманого «іміджу». Університет зробив собі достойний і красивий вебсайт, який припадав до смаку користувачам і «допомагав» їм упевнитись, в якому чудовому закладі вони навчатимуться. Остаточно майбутні студенти вирішували вступати, побачивши на сайті фотографії, де церемонії вручення дипломів випускникам проводяться в оксфордських та кембриджських
залах. Насправді Ірландський міжнародний університет орендував зали в Оксфорді, але компенсував витрати тим, що брав чималі гроші… з бажаючих бути на урочистостях.
Навчання в університеті зводилось до написання ніким не контрольованих курсових робіт. Журналісти не полінувалися відвезти одну з таких робіт не зацікавленому в цьому проекті професору, який після ознайомлення заявив, що студенти платять за зовсім нікчемну та фальшиву кваліфікацію, і їх дипломи серйозно сприйматися не будуть.
Та й банальніші речі в університеті виявились «липовими». Так, журналісти БіБіСі приїхали за адресою університетського кампусу в Дубліні, що була вказана на сайті, але побачили у місті замість комплексу лише одиноку поштову скриньку.
А відвідавши офіс організації QACUK Ltd тобто Комісії контролю якості, яка нібито наглядає за освітніми програмами ІМУ, журналіст замість солідного списку співробітників (зновутаки, прописаних на сайті), побачив тільки чотирьох телефоністів, які постійно переводили дзвінки від безмежної кількості компаній на якусь іншу невідому адресу.
Одразу після розслідування БіБіСі, Ірландський міжнародний університет більше не міг проводити свої заходи в приміщеннях Оксфорду та Кембриджу, керівництво яких не захотіло здавати їх в оренду. Сайт закладу значно «поскром
нішав», а британська влада, яка століттями пишається своєю системою освіти, була в такому шоці від цинізму та масштабів шахрайства, що ініціювала масову перевірку коледжів й університетів Об’єднанного Королівства.
ДиПЛОМ «саМ сКЛЕПав»У багатьох джерелах стверджується, що кожен третій диплом у нашому світі – фальшивка. Ті, хто не вчилися, також можуть «здобути» освіту, не докладаючи до цього жодних зу
силь. Просто знайти потрібну людину і прикупити собі і звання магістра й потрібну професію. Випадки, коли таких псевдодипломованих працівників розсекречують, стають все частішими. До речі, перевірити «щирість» українського диплома можна і на сайті w ww.osvita.com за допомогою спеціальної програми. Хоча проблема фальшивого освітньо
го документа б’є швидше по роботодавцеві, який здобуває собі не спеціаліста, а «чортзна що» (не плутати з випадками, коли в людини до конкретної роботи талант). Проте трапляється, фальшиві дипломи мають навіть… самі освітяни!
Наприклад, у Татарстані прокуратура виявила, що підробний диплом має директор середньої школи в Нурлаті. З`ясувалося, що документ про вищу педагогічну освіту він придбав у 1987 році, а в 2002 – пред’явив його при вла
штуванні на посаду директора школи. А один з найбільш курйозних випадків стався в Росії. Там звання «Кращого вчителя року» від Ростовської області в 2007 році здобула педагог з фальшивим дипломом. Шум та скандал був неймовірний, педагог звільнилась з гімназії наступного ж дня. Але виявилось, що тут усе не так просто. Вчителька справді здобула звання
кращої за власні надбання та заслуги, а не завдяки тому, що чиясь подруга чи підлегла. Про те, що у жінки несправжній диплом, накапали заздрісники. Педагог купила «корку» після тяжкої хвороби свого сина, через яку була змушена покинути навчання. Люди розділились на дві групи: одна стверджувала, що її можна зрозуміти, оскільки вона довела свою профпридатність якісною роботою та здобула любов і повагу учнів. Інша – що порушений закон, це порушений закон. І якими не були б виправдання, спільнота має поважати і дотримуватися певних рамок.
ШахРаї-КОНсУЛьтаНтиОкрім цілих університетів, займаються шахрайством і поодинокі особистості. Причини у них різні: від бажання банальної наживи до спроб виділитися, перехитрити когось чи просто порозважатись.
Два співробітники Гарвардського університету потрапили до суду. Професорекономіст Андрій Шлейфер і юрист Джонатан Хей примудрилися заробити під час російської приватизації. Вони надавали консультаційну допомогу правлінню РФ, у 1990–х роках обіймаючи посади економічних радників. Завдяки своєму статусу Хей мав доступ до конфіденційної інформації про плани приватизації найбільших російських компаній, а також брав участь у підготовці ключових законодавчих актів, які регулюють фондовий ринок. Таке положення давало йому значну перевагу при грі на ринку цінних паперів. Особисто та через своїх родичів вони вкладали гроші в російські компанії, зокрема нафтові. Про те, що співробітники порушували контракт з Агентством із міжнародного розвитку США, Американська адміністрація і рідний університет «ні слухом ні духом» не відали. Кажуть, що сума, яку змогли накрутити на Росії співробітники (тепер уже колишні) Гарварду, була дуже солідною.
П.С. Володієш інформацією – володієш ситуацією. Тому краще знати, чого чекати. І перевіряти навіть «достовірні» університети та «правдиву» інформацію, щоб потім не почуватися жертвою.
Наталія чОМКО, «Освіта України»
Аферисти – справні хлопці. можуть продати вам каміння замість мобільного телефона чи за допомогою красивих і правильних слів змусити купити Ейфелеву Вежу чи Статую Свободи. Вони створюють фінансові піраміди, які обертаються великим крахом, а власники «безкопійкових» акцій потім можуть тільки розводити руками і думати, як вони могли так попастися. Не оминули «світлі голови» шахраїв і світової освіти. Вберегтися від них важко, іноді ці «професіонали» обводять навколо пальця навіть наймудріших. однак і вони попадаються…
У БагатьОх джерелах стверджУється, ЩО КОжен третій диплОМ У наШОМУ світі – ФальШивКа. перевірити «Щирість» УКраїнсьКОгО диплОМа МОжна і на сайті WWW.OSVITA.COM За ДОПОМОгОЮ сПЕцІаЛьНОї ПРОгРаМи
писАв писАкА…
яК ПІДсТаВИЛИ НобЕліВСьКоГо лАУРЕАТАі блогери бувають аферистами. На основі «писань» 40-річного студента деякі правозахисні організації робили висновки про ситуацію в Сирії та вимагали від ооН «втручання в ситуацію в Сирії» – записки блогера «з дамаска» цитували світові змі. як виявилося, під іменем Аміни Абдалла Арраф (від цього імені з’являлися звинувачення в жорстокості сирійської влади) приховувався студент – громадянин СшА Том макмастер. В Сирію він не їздив, а всі свої повідо-млення публікував, будучи в університеті міста Единбург. А інформацію черпав від своєї дружини, яка писала доктор-ську дисертацію про сирійську економіку. Але «чемпіоном з брехні» став італійський учитель, який опублікував у соціальній мережі фальшиві інтерв’ю з провід-ними світовими письменниками. 41-літній Томмазо дебенедетті представився в Facebook перуанським письменником та лауреатом Нобелівської премії з літератури маріо Варгасом льйосою. Від імені льйоси вчитель опублікував «реакційні коментарі» про президента Аргентини Крістіну Кіршнер. за це аргентинські літературні кола почали висміювати ні в чому не винного нобелівського лауреата. Справжній Варгас льйоса «авторство» спростував і тільки після цього спливла наго-ру правда. дебенедетті розсекретили і він був змушений виправдовуватися. за останнє десятиріччя вчитель опублікував багацько фальшивих інтерв’ю з письменниками та політиками – ці матеріали друкувалися в місцевих італійських змі, а потім розходились по світу. Серед «співбесідників» авантюриста були папа Римський та михайло Горбачов. дебенедетті з гордістю називає себе «чемпіоном з брехні» та обіцяє, що «експеримент буде продовжений з іншими персонажами».
Шахраї люблять попастися на освітній ниві – і не лише в Україні, а й в усьому світі
ілюзоРНі ВНЗ
15№ 49-50, 4 липня 2011 року
РОбЕРт ЕНсОН хайНЛайН
Роберт Енсон Хайнлайн народився 7 липня 1907 року в маленькому містечку Батлер, розташованому на заході штату Міссурі, за півтора десятка миль від кордону з Канзасом.
У КанзасСіті він закінчив школу і вступив до університету Міссурі, а по закінченні курсу здав вступні іспити до Військовоморської академії США в Аннаполісі.
Він зібрав безліч рекомендацій і послав їх сенатору Джеймсу Ріду. Розповідали, що Рід отримав сто листів із проханнями призначення в Annapolis ... П'ятдесят – по одному на кожного кандидата, і п'ятдесят – від Роберта Хайнлайна. Роберт вступив до академії в 1925 році.
Але і рекомендація – зовсім не перепустка в академію, а лише право бути допущеним до вступних іспитів, які він склав блискуче. І почалися роки життя в гуртожитку гардемаринів.
Хайнлайн був зразковим кадетом – хоча з 1902 року курсантів академії іменували гардемаринами. Але в побуті старе слівце, освячене більш як піввіковою традицією, ще жило. Більше того, через два десятиліття воно відродиться в романі Хайнлайна «Космічний кадет» (1948), пройнятому трохи ностальгічними спогадами сорокарічного письменника про курсантські часи в Аннаполісі ... Успішно вивчати обов'язкові дисципліни Хайнлайну було замало. Він став ще й чемпіоном академії з фехтування, боротьби та стрільби. З гордістю носив на грудях значок, а на пальці – золоту з синім каблучку випускника Аннаполіса.
Флотська кар'єра Хайнлайна, на жаль, виявилася недовгою. Всього п'ять років прослужив він – спочатку на есмінцях, а потім на борту найсучаснішого на ті часи авіаносця «Лексінгтон» – у чині офіцераартилериста. За станом здоров'я довелося піти у відставку. У нього знайшли туберкульоз.
Підлікувавшись, він вивчав фізику в університеті Каліфорнії в ЛосАнджелесі, працював на срібних копальнях, був агентом з продажу нерухомості, подався в політику... Невдача на останньому терені – він не пройшов у Законодавчі збори Каліфорнії – змусила його в пошуках заробітку звернутися до літератури.
І перша розповідь – «Лінія життя» – була опублікована в серпневому номері за 1939 рік журналу «Вражаюча наукова фантастика». Кемпбелл заплатив Хайнлайну за «Лінію життя» сімдесят доларів, що здалося початківцюфантасту цілком пристойним заробітком за ті шість днів, які він працював над розповіддю. Втім, на ті часи так воно і було. В Аннаполісі Хайнлайн отримував, наприклад, п'ятсот доларів на рік ... Відтоді він, за власними словами, «ніколи більше не шукав чесного заробітку».
І, як запевняють любителі критики, саме тоді було покладено початок золотого віку американської НФ. Творцями цього Золотого століття були фантасти, які згрупувалися навколо Кемпбелла та його журналу, – Альфред Ван Вогт, Ла
йон Спрег де Камп, Теодор Старджон, Пол Андерсон, Лестер дель Рей, Айзек Азімов. І, звісно, Роберт Енсон Хайнлайн. Уже після публікації кількох перших оповідань (за «Лінією життя» з’явився «Реквієм», «Вибух завжди можливий», «Дороги повинні котитися», «Логіка Імперії») він став визнаним лідером і законодавцем мод.
Але 12го грудня сорок першого року японська авіація здійснила нищівний наліт на ПерлХарбор, втягнувши США в другу світову війну. Природно, Хайнлайн з його почуттям обов’язку спробував повернутися на флот. Йому було відмовлено. І тоді... В стінах Експериментальної станції морської авіації у Філадельфії зібралися три письменники: офіцер ВПС Спрег де Камп і цивільні фахівці Роберт Хайнлайн і Айзек Азімов. Вони займалися боротьбою зі зледенінням літаків на великих висотах, розробкою апаратури сліпої посадки і компенсуючих гермокостюмів, прообразів і прототипів майбутніх космічних скафандрів.
Зрозуміло, література у воєнні роки відступила на другий план.
Післявоєнні роки життя Хайнлайна не були щедрими на події. Він багато писав, підтверджуючи своєю практикою слова Жуля Ренара: «Талант – питання кількості. Талант полягає не в тому, щоб написати геніальну сторінку, а в тому, щоб написати їх триста». Результати промовисті: за сорок два роки літературної діяльності Хайнлайн написав п'ятдесятчотири книжки – романи і збірник повістей і оповідань. Причому виявився першим американським фантастом, кому літературний успіх дав можливість стати професійним письменником, тобто жити на доходи тільки від книжок.
Чотири рази він удостоювався премії «Гюго», заснованої аматорами НФ в 1953 році: за романи «Подвійна зірка» (1956), «Міжзоряні ландскнехти» (1959; прем. 1960), «Чужинець у країні чужій» (1961; прем. 1962) та «Місяць – пан із норовом» (1966; прем. 1967). Про визнання його Великим Майстром «Небюла» я вже говорив.
Сам Хайнлайн вважав своїм зоряним часом 20 липня 1969, коли його запросили на СіБіЕсНьюс коментувати першу в історії людства висадку на іншу планету – на Місяць і перші кроки Нейла Армстронга по поверхні нічного світила.
Втім, незважаючи на хвороби, життя Хайнлайна виявилося довгим. Він помер уві сні ясного недільного ранку 8 травня 1988 року на вісімдесят першому році життя від набряку легенів.
Про ставлення читачів до творчості Хайнлайна свідчить такий факт: на момент смерті з п'ятдесяти чотирьох його книжок сорок чотири були на різних стадіях чергового перевидання. У країні, де не видається те, що не купується, це більш ніж показово. А за даними опитувань читацької думки на зразок тих, що були проведені газетою НФ «Локус» у 1973 і 77 роках, Хайнлайна неодноразово проголошували «найкращим автором усіх часів». Ось вам і ще один титул!
Хоча у відставку він вийшов всьогонавсього лейтенантом, друзі все життя називали Хайнлайна адміралом. І в цьому була лише частка жарту. Причому частка, яка з роками тільки зменшувалася. Тому що він став адміралом від фантастики. Якщо Колумб домігся від Фердинанда і Ізабелли титулу Адмірала МоряОкеану, то Хайнлайн цілком міг би претендувати на титул Адмірала Зоряних морів. І шкода, що ніхто не встиг назвати його так за життя.
Його герої співали, пили, писали вірші. Наприклад, такі:Так поступил один маркер,
Винченцо Черник,Об чью спину сломали кий
в кафе «Коперник»Или:
Ах, в Луна-Сити Сухой закон:Не приносите –Вышибут вон!
Нічого не нагадує?
А ось одна з пісень його улюбленого космічного барда Райслинга:
Пісня РАЙСЛИНГА,ракетного машиніста
і космічного барда(З книги «Зелені пагорби Землі»).
Пер. В.БетакиРАКЕТНЫЕ МАШИНИСТЫ
ЗНАЮТ ГЛАВНОЕМашинистов быть помягче не просите,Грубоваты мы, но в этом ли беда?Ведь из тех, кто ходит дальше Луна-Сити,Половина не вернётся никогда…И когда до взлётаОстаётся двадцать…Лучше хоть под дюзу,Только не сюда:Машинистов перед стартом улыбатьсяНу прошу вас, не просите никогда.Пассажиры могут верить в капитана,Ну, а мы – в одну удачу, но уда-Ча-ча-ча, часто прячется в туманы,И, однако, нас вывозит иногда.И когда до взлётаОстаётся двадцать…Лучше хоть под дюзу,Только не сюда:Машинистов перед стартом улыбатьсяНу прошу вас, не просите никогда.Даже штурман ошибиться очень может,Только мы непогрешимы, да-да-да:Нас последствия ошибок не тревожат –Дважды мы не ошибёмся никогда!И когда до взлётаОстаётся двадцать…Лучше хоть под дюзу,Только не сюда:Машинистов перед стартом улыбатьсяНу прошу вас, не просите никогда.
вІтаЛІй КОРОтич Насамперед, привітаймо Майстра, якому 26 травня виповнилось 75 років, і побажаймо йому здоров’я й наснаги.
Віталій Коротич народився в Києві, в родині лікарів у 1936 році. Школу закінчив із золотою медаллю. Медінститут (а куди ще?) із червоним дипломом. Шість років працював лікарем і писав вірші.
Обирався в правління Спілки письменників СРСР та секретарем СП України. Був головним редактором журналу «Ранок» та «Всесвіт». Закінчив Київський інститут іноземних мов.
У 1969 р був виведений зі складу правління СП СРСР «за те, що сказав та написав щось не те…»
З 1981 по 1991 знову обраний секретарем СП СРСР. У 1986 році «за клопотанням» Михайла Горбачова і Олександра Яковлєва головним редактором журналу «Огонёк» стає Віталій Коротич. Упродовж двох років наклад журналу виріс з 1,5 до 4,5 мільйона примірників. Замість партійного офіціозу з'явився журнал для масового читача.
З його приходом журнал повернув на 180 градусів. Важко у світовій історії згадати видання, яке так впливало б на політичне життя країни, як «Огонёк» часів перебудови.
За цю редакторську діяльність американський журнал «World Press Review» присвоїв Коротичу в 1989 році зван
ня «Зарубіжний редактор року» (англ. International Editor of the Year) за 1988 рік – титул, який щорічно присуджується редакторам, котрі живуть за межами США, за сміливість у справі поглиблення свободи і відповідальності преси в затвердженні прав людини і за відмінну і правдиву журналістику».
Проте, незважаючи на почесний статус головного редактора «культового» видання, після путчу 1991 року Коротич від'їжджає до США, давши прощальне концептуальне інтерв'ю газеті «Московський комсомолець» («Година жлоба»), яке було помічене колегами і громадськістю. У біографічних довідках зазначається: «19.08.1991, будучи в США, здав авіаквиток до Москви, побоюючись репресій ГКЧП. 26.08.1991 за рішенням журналістських зборів «Огонька» звільнений за проявлене боягузтво від обов'язків головного редактора».
З 1991 по 1998 роки Віталій Коротич – професор університету Бостона. За власним визначенням письменника, це була семирічка самоти: «Розумієте, це чудова штука, самота. Є самотність – цей трагічний стан, є самота».
Окрім США, викладав в Австралії, Мексиці і Канаді.
На початку XXI століття Коротич керує київським російськомовним виданням (очолює редакційну раду київського журналу «Бульвар»), при цьому прописаний у Москві.
– Отримав премію Вейнталя (1987, Вашингтон, округ Колумбія, університет Джорджтауна), – звання «Зарубіжний редактор року» (International Editor of the Year) за 1988 рік (присвоєно американським журналом «World Press Review»). Він – заслужений діяч культури Польщі, член Пенклубу.
У різні роки Віталій Коротич був: співголовою письменницького руху «Квітень», віцепрезидентом міжнародного руху «Діячі мистецтва за ядерне роззброєння» (з 1986), членом редколегій газети «Російський кур'єр», журналу «Оглядач», народним депутатом СРСР (1989 – 1991), головою комісії з літературної спадщини К. І. Чуковского, членом ради редакції журналу «Вогник» (з 1991), головою редакційної ради київської газети «Бульвар» (з 1999).
Вірш Віталія Коротича «Останнє прохання старого лірника» в перекладі з української Юни Моріц стало відомою піснею подружжя Нікітіних «Переведи мене через майдан», яку виконувало багато співаків (зокрема, Олександр Малінін).
Мені особисто дуже подобається остання строфа.
«Останнє прохання старого лірника»Віталій Коротич
Переведіть мене через майдан, Туди, де бджоли в гречці стогнуть глухо, Де тиша набивається у вуха.Переведіть мене через майдан.Переведіть мене через майдан, Де все святкують, б’ються і воюють, Де часом і себе й мене не чують.Переведіть мене через майдан.Переведіть мене через майдан, Де я співав усіх пісень, що знаю.Я в тишу увійду і там сконаю.Переведіть мене через майдан.Переведіть мене через майдан, Де жінка плаче, та, що був я з нею.Мину її і навіть не пізнаю.Переведіть мене через майдан.Переведіть мене через майдан, З жалями й незабутою любов’ю.Там дужим був і там нікчемним був я.Переведіть мене через майдан.Переведіть мене через майдан, Де на тополях виснуть хмари п’яні.Мій син тепер співає на майдані.Переведіть мене через майдан.Переведіть...Майдану тлумне тлоВзяло його у себе і вело ще,Коли він впав у центрі тої площі,А поля за майданом не було.
1971
з повагою борис ОЛьШаНЕцьКий
ЧАСУВираЗНиКи
ПОЗа шКільНою пРоГРАмою
«Освіта України»16
завідуючі відділами:Оксана КОВТОНЮК, Юрій ЗУЩИК,Ольга КОВАЛЕНКО, Максим КОРОДЕНКО оглядач –Дмитро ШУЛІКІНЖурналісти –Наталія КУЛИК, Олена СОЛОДОВНІК, Наталія ЧОМКОлітературний редактор –Людмила СКОРУКхудожній редактор –Тетяна ВОРОШИЛОВСЬКАВерстальник –Віталій СІГНАТУЛІНоператор комп’ютерного набору –Роман ПЛОДЕНКО
Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
Рукописи не повертаємо.
листування з читачами – тільки на сторінках газети.
при використанні наших публікаційпосилання на газету «освіта України» обов’язкове.
Відповідальність за достовірність опублікованої інформації несуть автори та рекламодавці.
Адреса редакції: 01054, м. Київ, вул. дмитрівська, 18/24.Тел.: (044) 486-7960, факс: (044) 486-8237e-mail: [email protected], www.pedpresa.com.ua
Газету надруковано в друкарні ВАТ «Видавництво «Київська правда»м. Київ, вул. маршала Гречка, 13, тел. (044) 422-57-85друк офсетний. зам. № 664 від 2 липня 2011 року
Реєстраційне свідоцтво: КВ № 2770 від 27.08.1997 р.
директор видавництва «педагогічна преса» – Олександр ОВЧАРГоловний редактор –Ігор ЮРЧЕНКО перший заступник головного редактора –Марія КОРЮНЕНКОзаступник головного редактора –Людмила ЗАГЛАДАВідповідальний секретар –Світлана КУШПІЙзаступник відповідального секретаря –Оксана ЖОВАНИКСтарші літературні редактори –Ірина ЗАЛЕСЬКА, Тетяна КАРПОВА
Газета
Передплатний індекс: 40123
виходить щопонеділка
Наклад у липні: 60900 примірників
Засновники:міністерство освіти і науки, молоді та спорту України,Національна Академія педагогічних наук України,профспілка працівників освіти і науки,Вища атестаційна комісія України,діВп Видавництво «педагогічна преса»
Видавець:
# 49-50 (1220) 4 липня 2011 року
ОФІЦІЙНЕ ВИДАННЯ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЗНАТИ?БаЖаЄтЕ
читайте у наступному номері розповідь про вольфґанґа амадея Моцарта
борис Ольшанецкий
О ПитаНииЕсли дети уже большие,То манку лучше готовить на пиве!
аНШЛаг На встУПитЕЛьНЫхК чему нам пробы судеб?Трепещущие органы?Экзамена не будет:Все билеты проданы.
ЭКЗаМЕНС иголочки – на экзамен одет.Но, словно бы терминатору: «Проваливай!» – тихо буркнул студентЭкзаменатору.
На ЛЕКцииНе смеялись одни только стены,Когда, под визг и ругательство,У профессора из теоремыВытекало доказательство.
О ПРиЗваНии К чему нам всуе вопрошать судьбу?Он прет, как танк: упрямо и настойчиво.Призванье у него написано на лбу,Но неразборчиво.
гОстЕПРииМствОСпрошу, предваряя дорогу,Едва не толкая ладонью в бок: – Вы уходите, слава Богу,Или остаетесь, не дай Бог?..
НОвая НаУКаНе до футбола. Ужался. Затих.Но ругань – как из динамика.Наука о свойствах жен плохих –Стерводинамика.
хАРизМи
стівен Уїльям Хокінг – один з найвпливовіших учених у світі. Народився він у 1942 році в Оксфорді, а в
1962му вже закінчив Оксфордський університет. Йому судилося чимало випробувань, а сам він любить казати, що будучи професором математики, ніколи не здобував математичної освіти, крім середньої школи. До речі, в перший рік свого викладання в Оксфорді Хокінг читав підручник, випереджаючи студентів на два тижні.
Батьки намагалися виховувати Стівена поновому. Вони не вірили у загальноприйнятий тоді спосіб вдовбування знань, а намагалися навчати сина мимохіть, щоб він не розумів, що його чогось учать. «Читати я таки навчився – аж у восьмирічному віці. Мою сестру навчали більш традиційними методами і вона вміла читати вже до чотирьох років» – згадує він. Батьки Стівена були «інтелектуалами» і хлопець соромився їх перед товаришами. «Як більшість хлопців, я відчував потребу бути, як усі, і соромився батьків» – говорить Хокінг.
Стівена віддали до школи для дівчат, де чомусь навчалися і хлопчики. В школі всіх учнів ділили на три потоки: А, В, С («розумні», «нерозумні» і «дурні»). Аби отримати безплатне місце в школі, Стівен пройшов тестування розумових здібностей і був зарахований до класу А. По закінченні навчального року всіх, хто не потрапив до першої двадцятки, мали перевести до класу В. Стівен півроку був двадцять третім або двадцять четвертим, але у другому півріччі виявився вісімнадцятим.
Будучи студентом Оксфорду, Стівен найбільше остерігався ославитися зубрилом і тому навчанню присвячував не більш як годину на день. Разом з однокурсниками віддавав перевагу пиву, а заняття були на задньому плані. Викладачі швидко помітили, що Хокінг – недбалий студент, тому й до аспірантури потрапив не одразу. Навіть теорію ймовірності осягнув з труднощами. Тож, коли з’явилася можливість вступити до аспірантури Кембриджу, йому призначили додаткові іспити і він їх склав на «відмінно».
Замолоду в нього почали виявлятися ознаки страшної хвороби – бокового амфіотрофічного склерозу, який призвів до паралічу. Лікарі, встановивши такий діагноз, виголосили вирок, що йому залишилось жити два роки. Однак цей термін
дещо затягнувся. Вважається, що генії народжуються в пропорції 1:100 000, та лише одному із 100 потенційних геніїв вдається реалізуватися. Сотням тисяч людей, які народилися одночасно з Хокінгом, пощастило: їхній геній реалізувався. Ним виявився Стівен.
Як жити далі, якщо в 21 рік ти дізнаєшся, що тобі залишилося два – два з половиною роки? Що робити? Почати серйозно працювати, закінчити і захистити нікому не потрібну дисертацію, щоб батьки змогли встановити пам’ятника з написом: «Спи спокійно, любий сину, кандидате фізикоматематичних наук»? Чи зовсім закинути науку, слухати Вагнера і пити так, щоб не думати, як збігає час? Стівен Хокінг зізнається, що був схильний до другого варіанту, але далі Вагнера діло не пішло. І вже у 32 роки він був обраний, як і його попередник Ісаак Ньютон, членом Королівського наукового товариства.
Хокінг став одним з найвпливовіших фізиківтеоретиків нашого часу, є професором математики Кембриджського університету, на тій самій посаді, яку за 300 років до нього обіймав Ньютон. Його найвагоміші досягнення – дослідження природи чорних дірок, а основна галузь досліджень – космологія і квантова гравітація.
Стівен Хокінг також є автором багатьох науковопопулярних книжок, які стали бестселерами і вийшли багатомільйонними тиражами. А також він озвучував себе у мультсеріалах «Сімпсони» і «Футурама», науковофантастичний серіал, знявся у відеокліпі каналу «Discovery», здійснив політ у невагомості. А ще – він двічі одружений і має троє дітей.
Цифровий голос Хокінга є й в альбомі групи «Pink Floyd» «The Division Bell» (1994) у композиції «Keep Talking».
Та доля готувала йому ще один удар – після операції на горлі він утратив можливість говорити. Друзі подарували йому синтезатор мови, який установили на крісліколясці, керованій електронікою.
– Моя мета – добитися повного розуміння Всесвіту, чому він такий, який він є, і чому він взагалі існує, – пише він.
Відомий фізик Деніс Сіама, керівник дипломної роботи Хокінга, якось зауважив, що «навколо виявилось не так уже й багато проблем, гідних людини з такими здібностями».
– Усе життя я намагався осягнути Всесвіт – здебільшого силою уяви. Я
зміг багато чого досягти, пізнав успіх. Вивчав витоки часу і простору разом з найбільшими мислителями сучасності. Та завжди шкодував, що я не поет.
Жити і творити його спонукало кохання: «Ми збиралися одружитись. Я мав отримати посаду, а для цього треба було захистити дисертацію. Тому вперше в житті я взявся до роботи. На моє здивування, мені це сподобалось».
Якось один американський турист побачив Хокінга на вулиці в Кембриджі. «О! Та це ж Стівен Хокінг!» – радісно вигукнув він. «Так, мене часто плутають з цією людиною», – відповів комп’ютер Хокінга. Та його важко з кимось сплутати. Із 300 000 людей, хворих боковим аміотрофічним склерозом, Стівен Хокінг – найвідоміший, завдяки невичерпній силі духу, яка понад 40 років дає йому змогу переборювати страшну хворобу.
«…Перспектива рано померти змусила мене зрозуміти, що життя варте того, щоб жити».
Ольга КОваЛЕНКО, «Освіта України»
виДАТНІ «НезДАРи» НовиНи
ПРОФЕсОР ЧОРНИХ ДІР
як сказав джонсон, якщо ви знаєте, що завтра вранці вас повісять, це
допомагає добре зосередитись. і він (Стівен хокінг) справді зосередився на
своїй роботі… Ні-ні, я не можу назвати таку хворобу удачею. Та для нього це було б меншою бідою, ніж для
багатьох інших людей. Ізобель Хокінг, мати Стівена
У РоСійСьКомУ Виші ВИКЛаДаТИМУТЬ…КОМІКсИУ Московській фінансовопромисло
вій академії з’явиться кафедра манги (японські комікси – авт.) і коміксів. Очолить її художник Павло Сухих, який випадково посприяв її створенню. Якось він прийшов до директора МФПА поговорити про співпрацю ВНЗ з фестивалем коміксів «КомМісія», творцем якого він є. Під час цієї розмови і народилась ідея створити кафедру коміксів. Художник планує запрошувати до викладання не тільки авторів коміксів, а й режисерів і літераторів. Методом навчання стануть західні стандарти, засновані на майстеркласах. Якщо ідея викладання на кафедрі вже є, то зі вступними іспитами до неї художник ще не визначився.
НАСВАРили За «ВОЙНУШКУ»Керівництво школи в графстві Йорк
шир (Великобританія) винесло догану семирічним хлопчикам за те, що вони грали у «войнушку». Вчителі помітили в руках «малолітніх солдатів» іграшкові пістолети, втрутились у гру і викликали до школи батьків. Педагоги пояснили, що гра провокує агресію в дітей, на що батьки школярів заявили, нібито вчителі повели себе неприпустимо, оскільки захищати дітей від труднощів – не найкращий метод виховання. Загалом, заборона певних дитячих ігор у Великій Британії – ідея не нова. Наприклад, довгу лозу заборонено в 10 % британських шкіл.