1

НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА СУДДІВ УКРАЇНИ

ЗАХИСТ ПРАВ ДІТЕЙ У ЦИВІЛЬНОМУ

СУДОЧИНСТВІ. СУДОВІ РІШЕННЯ

ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК

КИЇВ - 2012

2

НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА СУДДІВ УКРАЇНИ

ЗАХИСТ ПРАВ ДІТЕЙ У ЦИВІЛЬНОМУ

СУДОЧИНСТВІ. СУДОВІ РІШЕННЯ

ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК

За загальною редакцією

Ректора Національної школи суддів України

доктора юридичних наук, професора,

члена-кореспондента Національної академії правових наук України

В.Т.Маляренка

КИЇВ - 2012

3

Укладачі :

Н.В.Шепелєва - начальник відділу науково-методичного

забезпечення діяльності судів загальної

юрисдикції, кандидат юридичних наук, доцент

Л.А.Романовська - головний науковий співробітник відділу

науково-методичного забезпечення судів

загальної юрисдикції

В.А.Капустинський - керівник апарату Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ, заслужений юрист України

Захист прав дітей у цивільному судочинстві. Судові рішення. /За

редакцією В.Т.Маляренка. – К.:

Це перше у вітчизняній практиці видання судових рішень, спеціально

присвячене питанням захисту прав дітей у цивільному судочинстві. Витяги із

судових рішень систематизовані за розділами.

Видання включає в себе правові позиції щодо застосування судами

сімейного, цивільного та цивільно-процесуального законодавства, деяких

інших нормативно-правових актів, які характеризують у цілому кожне судове

рішення.

Адресоване суддям, прокурорам, працівникам інших правоохоронних

органів, викладачам, аспірантам і студентам вищих юридичних навчальних

закладів, а також для широкого кола осіб, які цікавляться даною проблемою.

4

Від укладачів

Відповідно до Конституції України основним способом захисту прав і свобод

людини та громадянина є звернення до суду, а рівень їх судового захисту не в

останню чергу залежить від створення належних умов для діяльності судів, в тому

числі забезпечення їх правовою інформацією та відповідною методичною

допомогою. Це завдання вирішується, зокрема, шляхом підготовки Верховним

Судом України, Вищими спеціалізованими судами, апеляційними судами і

доведення до відома судів нижчих рівнів правових позицій щодо застосування

законодавства з різних галузей права. Вони формуються як результат вирішення

конкретних справ або ж аналізу чи узагальнення судової практики, вивчення

принципових питань застосування законодавства, що виникають при здійсненні

правосуддя. Адже відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

на зазначені суди загальної юрисдикції покладається вивчення та узагальнення

судової практики і надання методичної допомоги судам нижчого рівня з питань

застосування законодавства при розгляді справ різних категорій.

Правові позиції не є нормативно - правовими актами і не мають

обов’язкового характеру. В них міститься інформація про думку судів першої,

апеляційної або касаційної інстанції з тих чи інших правових питань, яка може

допомогти у правильному визначенні відповідних норм права в подібних

правових ситуаціях, але цих норм не замінює.

Всі суди України, входячи в єдину судову систему, в процесі здійснення

правосуддя приймають судові акти. Сукупність судових актів, тобто результатів

розгляду конкретних справ, називають судовою практикою.

Значення судової практики важко переоцінити. Не дивлячись на те, що в

юридичній літературі немає єдиної думки відносно того, є чи ні джерелом права

судова практика, слід відмітити, що остання відіграє важливу роль в розумінні і

тлумаченні правових норм.

Предметом вивчення і систематизації при підготовці даного збірника стала

практика судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, судової

палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ, судової палати у цивільних справах апеляційних

судів України, окремих районних судів з питань застосування норм цивільного,

сімейного та цивільного процесуального законодавства України з метою захисту

прав дитини.

Щодо осіб, на яких містилося посилання в судових рішеннях, у збірнику

використано умовні позначення.

5

Додатки включають витяги із нормативно-правових актів, якими керувалися і

мають керуватися суди при розгляді справ даної категорії.

При користуванні виданням необхідно враховувати, що деякі із включених

до нього правових позицій стосуються норм законодавства, які вже є не чинними,

але можуть застосовуватись при вирішенні судом спорів у правовідносинах, що

виникли до зміни законодавства, або становлять певний інтерес для правознавців.

Видання буде корисним суддям, адвокатам, працівникам правоохоронних

органів, науковцям, викладачам, аспірантам і студентам вищих юридичних

навчальних закладів, іншим читачам, які цікавляться проблемами захисту прав

дитини у цивільному судочинстві.

6

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………………………

РОЗДІЛ I. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ЩОДО УСИНОВЛЕННЯ ТА СКАСУВАННЯ

УСИНОВЛЕННЯ ДИТИНИ

РОЗДІЛ II. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ БАТЬКІВСТВА

РОЗДІЛ III. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО УСУНЕННЯ ПЕРЕШКОД У СПІЛКУВАННІ З

ДИТИНОЮ ТА У ЇЇ ВИХОВАННІ, ПРО ВИЗНАЧЕННЯ СПОСОБІВ УЧАСТІ №У

ВИХОВАННІ ДИТИНИ

РОЗДІЛ IV. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

ДИТИНИ

РОЗДІЛ V. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ ЩОДО

ДИТИНИ

РОЗДІЛ VI. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ВІДІБРАННЯ ДИТИНИ

РОЗДІЛ VII. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ПРАВО ДІТЕЙ НА КОРИСТУВАННЯ

ЖИТЛОМ

РОЗДІЛ VIII. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО СТЯГНЕННЯ КОШТІВ НА УТРИМАННЯ

ДИТИНИ

РОЗДІЛ IX. РІШЕННЯ У СПРАВАХ ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ТИМЧАСОВИЙ

ВИЇЗД ДИТИНИ ЗА КОРДОН

7

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АР Крим Автономна Республіка Крим

КК Кримінальний кодекс України

КпШС Кодекс про шлюб та сім’ю України

СК Сімейний кодекс України

ЦК Цивільний кодекс України

ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України

США Сполучені Штати Америки

МВС Міністерство внутрішніх справ України

8

РОЗДІЛ I

РІШЕННЯ У СПРАВАХ ЩОДО УСИНОВЛЕННЯ ТА СКАСУВАННЯ УСИНОВЛЕННЯ ДИТИНИ

Правові підстави для скасування усиновлення встановлені ч.1 ст.238 СК України.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду скасувала рішення суду першої інстанції про скасування усиновлення у зв’язку з недоведеністю позивачкою доказів неналежного виконання усиновлювачем своїх обов’язків та існування між усиновлювачем і дитиною стосунків, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

Cправа за позовом А. до В.

про скасування усиновлення та внесення відповідних змін

до актового запису про народження дитини

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Черкаської області

від 01 липня 2011 р.

(витяг)

22 серпня 2008р. А. звернулася з позовом до В. про скасування усиновлення М. та внесення

відповідних змін до актового запису про його народження.

В позовній заяві позивачка зазначала, що під час перебування з В. в зареєстрованому шлюбі

ними на підставі рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 22 червня

2006р. було усиновлено неповнолітнього М. Відповідні зміни були внесені до актового запису

про народження дитини та видано свідоцтво про народження усиновленої дитини. Однак,

спільне життя з відповідачем не склалося, шлюбні відносини припинені, спільне господарство

не ведеться, разом не проживають, в суді розглядається справа про розірвання шлюбу.

Відповідач не провідує усиновлену дитину, не проявляє до неї батьківського піклування та не

бажає підтримувати відносини в майбутньому. Дані обставини, на думку позивачки, свідчать

про те, що усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейне виховання.

Просить скасувати рішення суду як таке, що суперечить положенням ст. 238 СК України.

Під час слухання справи позивачка уточнила підстави скасування усиновлення, вказавши,

що між В. і М. незалежно від волі усиновлювача склалися стосунки, які роблять неможливим

виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків. Неповнолітня дитина не сприймає

відповідача як батька, між ними не виникло родинних стосунків, син не слухається його, не

бажає з ним спілкуватися, бо знає, що у нього є біологічний батько, який живе в одному з ним

9

місті. В той же час позивачка зазначає, що дитина не спілкується з біологічним батьком,

пам’ятає про нього з розповідей.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 28 березня 2011р. позов

А. задоволено.

Справа неодноразово розглядалася як судом першої інстанції, так і апеляційним судом

Черкаської області.

В апеляційній скарзі В. просить скасувати рішення Городищенського районного суду

Черкаської області від 28 березня 2011р. як незаконне та постановити нове рішення, яким

визнати скасування усиновлення неповнолітнього М. необґрунтованим.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга

підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями ст.238 СК України усиновлення може бути скасоване за рішенням

суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що

усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які

роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських

обов’язків.

Задовольняючи позовні вимоги А., суд виходив з того, що відповідач не бажає брати участь

у вихованні усиновленої дитини, не надає матеріальну допомогу, проживає окремо від дитини,

не підтримує родинних стосунків, у зв’язку з чим усиновлення втратило сенс і зводиться лише

до обов’язку утримання. Дані обставини суд визнав підставою для скасування усиновлення М.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Оскаржуване рішення суду вимогам ст.213 ЦПК України не відповідає. Відповідно до вимог ст.

60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачка не надала суду доказів неналежного виконання усиновлювачем своїх обов’язків,

не довела існування стосунків, які роблять неможливим спільне проживання і виконання

усиновлювачем своїх батьківських обов’язків. В той же час суд необґрунтовано не взяв до

уваги показання осіб, що виступали на стороні відповідача, та висновок органу опіки та

піклування Городищенської райдержадміністрації про недоцільність скасування усиновлення.

Колегія суддів вважає встановленим, що на момент усиновлення малолітнього М.

відповідач майже два роки з ним спілкувався, між ними встановилися дружні відносини. П.

піклується про дитину, любить її як рідну і дитина відповідає йому взаємністю. Біологічний

батько Т. з дитиною не спілкується і не піклується про неї.

Враховуючи те, що сам усиновлювач не є ініціатором скасування усиновлення, позитивно

характеризується як за місцем проживання, так і за місцем роботи, має постійний заробіток, а

також висновок комісії з питань захисту прав дитини Городищенської районної державної

адміністрації та органу опіки та піклування Городищенської райдержадміністрації щодо

недоцільності скасування усиновлення, колегія суддів вважає рішення суду про скасування

усиновлення відповідачем неповнолітнього М. помилковим.

На підставі викладеного колегія суддів скасувала рішення Городищенського районного

суду Черкаської області від 28 березня 2011р., постановила нове рішення, яким відмовила А. в

задоволенні позову.

10

У відповідності з ч.1 ст.217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.

Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Справа за заявою П

про усиновлення

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Херсонської області

від 04 березня 2010р.

(витяг)

В листопаді 2006р. П. звернувся до суду з заявою про усиновлення неповнолітнього Р. В

зааяві зазначено, зокрема, що неповнолітній Р. є сином К., з якою він перебував з жовтня 2003

р. по травень 2007р. у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу і після його розірвання

неповнолітній Р. постійно проживає з ним та вважає його своїм батьком. Він також має до Р.

батьківські почуття, піклується про нього, займається його вихованням та надає необхідну

матеріальну допомогу. Мати неповнолітнього К. та його біологічний батько С. не виконують

своїх батьківських обов’язків щодо дитини. Просить суд прийняти рішення про усиновлення

ним малолітнього Р. та про внесення відповідних змін до актового запису про народження

дитини.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 грудня 2009р. заяву

задоволено. П. визнано усиновлювачем неповнолітнього Р., змінено відомості про прізвище та

по батькові усиновленого Р., зобов’язано орган реєстрації актів цивільного стану м.Херсона

внести відповідні зміни в актовий запис про народження Р.

На вказане рішення К.–мати неповнолітнього Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить

його скасувати, постановити нове рішення та відмовити П. в усиновленні її неповнолітнього

сина.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення у визначених законом межах, колегія

суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, батьками неповнолітнього Р. є К. і С. В період з 25 жовтня 2003р.

по 15.05.2007р. заявник перебував у шлюбі з К. Під час шлюбу 14 листопада 2006р. К. як мати

неповнолітнього Р. дала згоду на усиновлення його своїм чоловіком. Однак після розірвання

шлюбу К. 3 листопада 2009р. відкликала свою згоду на усиновлення заявником свого

малолітнього сина Р.

За таких обставин, постановляючи рішення про усиновлення Р. заявником, суд порушив

вимоги ст.217 СК України про те, що усиновлення допускається за обов’язкової згоди батьків

дитини. А, у відповідності з ч.6 ст.217 СК України, мати має право відкликати свою згоду на

усиновлення навіть до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Обгрунтовуючи рішення про усиновлення Р., суд послався на те, що відзив згоди матір’ю

дитини обумовлений неприязними взаємовідносинами між нею та заявником у зв’язку із

розірванням шлюбу між ними. Але судом не враховано, що відповідно до чинного

законодавства мотиви, якими керується мати чи батько при відкликанні своєї згоди на

усиновлення дитини, юридичного значення не мають.

11

Враховуючи викладене, колегія суддів скасувала рішення Комсомольського районного

суду м. Херсона від 16 грудня 2009р. про усиновлення неповнолітнього Р., ухвалила нове

рішення, яким відмовила П. в усиновленні ним неповнолітнього Р.

12

Згідно з ч.1 ст.224 СК України, при вирішенні питання про усиновлення дитини мають враховуватися, крім умов проживання особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан, ставлення до виховання дитиниґ, мотиви, якими керується ця особа, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити, та інші істотні обставини.

Відмова суду першої інстанції в усиновленні дитини визнана колегією суддів апеляційної інстанції необгрунтованою.

Справа за заявою С. і Т.

про усиновлення

Рішення колегіЇ суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Харківської області

від 10 червня 2010р.

(витяг)

В лютому 2010 р. С. і Т. звернулись до суду із заявою про усиновлення неповнолітньої О..

В своїй заяві зазначали, що перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з серпня 1989р., біологічних

дітей не мають, перебували на обліку у службі у справах дітей Лозівської міської ради як

кандидати в усиновлювачі. Відвідали обласний спеціалізований будинок дитини «Зелений

Гай», де познайомилися із малолітньою О., мають бажання її усиновити. Про стан здоров’я

дитини вони обізнані. Вважають, що згідно зі ст.211 СК України перешкод для усиновлення

дівчинки немає. Просили суд зобов’язати державний орган реєстрації актів цивільного стану

внести відповідні зміни в актовий запис про народження дитини.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 24 березня 2010р. в

задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційних скаргах С. і Т. просять рішення суду скасувати, посилаючись на те, що суд

необгрунтовано визнав незадовільний матеріальний стан їх родини та неналежні житлові умови

перешкодою для усиновлення дитини, та не врахував інші обставини, які мають істотне

значення, зокрема, що до рішення про усиновлення вони прийшли свідомо, спілкувалися з

дівчинкою, полюбили її і бажають бути їй батьками. Вони не зловживають спиртними напоями,

працюють, характеризуються позитивно як за місцем роботи, так і за місцем проживання.

Вважають, що мають право на усиновлення і на право бути батьками дівчинки.

В апеляційній скарзі представник Служби у справах дітей Лозівської міської ради просить

рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити заяву, посилаючись на

порушення судом вимог ст.224 СК України про необхідність врахування всіх обставин, що

мають істотне значення в сукупності.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають

задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи питання про усиновлення дитини, суд у відповідності зі ст..224 СК України

враховує обставини, що мають істотне значення. До них відносяться:стан здоров’я та

матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови

проживання, ставлення до виховання дитини.

По справі встановлено, що С. і Т. проживають в шлюбі однією сім’єю з серпня 1989р.

Дітей не мають, а тому до рішення взяти на виховання дитину прийшли свідомо. Ними були

виконані всі необхідні умови, передбачені чинним законодавством України, встановлені для

осіб, які бажають усиновити дитину. З першої зустрічі 26 листопада 2009р. вони полюбили

дівчинку, підтримують з нею відносини.

13

За висновком служби у справах дітей Лозівської міської ради заявники в усиновленні

вбачають як задоволення своїх потреб мати дитину, так і забезпечення права дитини на

батьківську любов та виховання у повноцінній сім’ї.

Підставою для відмови в усиновленні дитини за висновком суду є незадовільний

матеріальний стан подружжя та незадовільні житлові умови.

Але колегія суддів з таким висновком погодитися не може, вважає, що він не відповідає

обставинам справи.

Як встановлено по справі, крім однокімнатної квартири в гуртожитку подружжя має дачну

ділянку, вирощує на ній овочі та фрукти, надлишок реалізує на ринку, що є додатковим

доходом сім’ї. Під час обстеження житлових умов родини встановлено, що в квартирі створені

належні умови для проживання. Заявники багато років працюють на одному підприємстві,

мають стабільну заробітну плату.

Суд не взяв до уваги інші істотні обставини, необхідні для прийняття рішення про

усиновлення, а саме: ставлення усиновлювачів до виховання дитини, мотиви, на підставі яких

вони бажають усиновити дівчинку. Щире бажання усиновити дівчинку, любов до неї, бажання

піклуватися за неї заявники довели як у службі у справах дітей, так і в суді. Заявники

опікуються малолітньою дівчинкою протягом шести місяців, за місцем роботи і проживання

характеризуються позитивно.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд формально оцінив докази у справі і

дійшов помилкового висновку про відсутність умов, передбачених ст.224 СК України для

усиновлення заявниками неповнолітньої О.

Колегія суддів скасувала рішення Харківського районного суду Харківської області від 24

березня 2010р., постановила нове рішення, яким визнала С. і Т. усиновлювачами

неповнолітньої О., внесла відповідні зміни до актового запису про народження усиновленої

дитини.

14

Згідно з ч.3 ст.238 СК України, усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Суд відмовив усиновлювачу у скасуванні усиновлення щодо особи, яка досягла повноліття, оскільки останній проти цього заперечує, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що сімейні відносини між ними не склалися.

Справа за позовом Ф. до М.

про скасування усиновлення

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Одеської області

від 06 квітня 2011р.

(витяг)

У червні 2010р. Ф. звернувся до суду з позовом до М про скасування усиновлення

останнього. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з

С., в 1996р. він усиновив її сина від першого шлюбу – відповідача М. Однак стосунки не

склалися, М. ставиться до нього неприязно, грубо з ним поводиться, ображає його, ухиляється

від спілкування, зустрічей не бажає. Просить суд скасувати усиновлення ним М, внести

відповідні зміни до актового запису про народження М.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 6 жовтня 2010р. позов Ф.

задоволено, скасовано усиновлення ним М., внесено відповідні зміни до актового запису про

народження М.

В апеляційній скарзі М. просить зазначене рішення скасувати та постановити ухвалу про

закриття провадження по справі.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Ф. підлягає

частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі розпорядження Болградської

райдержадміністрації № 212 від 26.03.1996р. позивачем усиновлено М., у зв’язку з чим відділом

РАЦС Болградського району Одеської області було видано свідоцтво про народження

останнього, Ф. записаний в ньому батьком М.

Встановлено, що спір виник з приводу скасування усиновлення М., який на час звернення

Ф. до суду досяг повноліття.

Задовольняючи позовні вимоги Ф. суд виходив з того, що сімейні відносини між

позивачем та відповідачем не склалися, про що свідчить розірвання шлюбу між позивачем та

матір’ю відповідача, а також стягнення з усиновлювача на користь відповідача аліментів

відповідно до рішення суду від 25.07.2008р.

Однак з такими висновками колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

За змістом ч.2 ст.238 СК України скасування усиновлення після досягнення дитиною

повноліття допускається в судовому порядку за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого

або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

М. пояснив суду, що вважає позивача своїм рідним батьком і заперечує проти скасування

усиновлення.

15

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що відносини між ним як

усиновлювачем і М. як усиновленим не склалися.

У зв’язку з неправильним застосуванням норми матеріального права колегія суддів

скасувала рішення Болградського районного суду Одеської області від 6 жовтня 2010р. і

ухвалила нове, яким відмовила Ф. в позові про скасування усиновлення М.

16

Згідно з п.1 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Ухвалюючи рішення про скасування усиновлення неповнолітньої дитини, суд першої інстанції послався на обставини, які не були доведеними у справі. Тому судова колегія апеляційного суду, визнавши обґрунтованим рішення про скасування усиновлення, внесла зміни в мотивувальну частину рішення, виключивши посилання на обставини, які характеризують поведінку відповідача відносно усиновленої ним дитини.

Справа за позовом Т. до В.

про скасування усиновлення

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Кіровоградської області

від 15 лютого 2011р.

(витяг)

У березні 2010р. Т. звернулась з позовом до В. про скасування усиновлення ним

неповнолітньої дочки С. В позовній заяві зазначила, що під час перебування у

зареєстрованому шлюбі з відповідачем останній усиновив її дочку С. Після припинення з 15

жовтня 2010р. шлюбних відносин за ініціативою відповідача, В. проживає окремо від сім’ї,

участі у вихованні усиновленої дочки не бере, матеріальної допомоги не надає, у зв’язку з чим

усиновлення не забезпечує сімейне виховання та суперечить інтересам дитини.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23 квітня 2010р. позов

задоволено. Скасовано усиновлення відповідачем неповнолітньої С. та внесено відповідні

зміни до актового запису про народження дитини.

В апеляційній скарзі В., не оскаржуючи рішення суду щодо обґрунтованості скасування

усиновлення ним неповнолітньої С., просить змінити мотивувальну частину, виключивши з

неї посилання на факти образ та погроз на адресу дочки С., настання негативних наслідків,

звернень до правоохоронних органів.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає

частковому задоволенню.

Із матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні при ухваленні рішення сторони

не були присутні, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності. Відповідач,

зокрема, визнаючи позов, заперечував факт звернення дочки зі скаргами на нього до

правоохоронних органів.

У відповідності з п.1 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи

мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони

підтверджуються.

Ухвалюючи рішення про наявність фактів щодо образ, погроз на адресу дочки та

настання негативних наслідків, звернень до правоохоронних органів, суд цих обставин у

судовому засіданні не з’ясовував, ці питання предметом судового розгляду не були, відповідні

докази у матеріалах справи відсутні.

17

За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині не може вважатися

законним і обґрунтованим.

Колегія суддів постановила рішення, яким внесла зміни в рішення Кіровського

районного суду м. Кіровограда від 23 квітня 2010р., виключивши з абзацу одинадцятого

мотивувальної частини третє, четверте та п’яте речення.

18

Згідно зі ст. 239 СК України, у разі скасування припиняються на

майбутнє права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами. При цьому відновлюються права та обов’язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням.

Відмова суду першої інстанції в поновленні актового запису про народження дитини при скасуванні усиновлення визнана колегією суддів апеляційної інстанції необґрунтованою.

Справа за позовом Б.О.і Б.Л. до Ради опіки та піклування Малобілозерської сільської ради,

Комунального закладу «Бердянська загальноосвітня школа-

інтернат І-ІІІ ступенів» про скасування усиновлення

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2010 р.

(витяг)

У листопаді 2009р. Б.О.і Б.Л. звернулися до суду із позовом до Ради опіки та піклування

Малобілозерської сільської ради, Комунального закладу «Бердянська загальноосвітня школа-

інтернат І-ІІІ ступенів», про скасування усиновлення неповнолітнього І.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 01 березня 2010р. позов

задоволено частково. Скасовано усиновлення Б.О. і Б.Л. неповнолітнього І., 2002р. народження,

дитину передано на опікування органу опіки та піклування Василівської районної державної

адміністрації в Запорізькій області. В частині поновлення актового запису про народження

дитини позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивачі посилаються на порушення судом норм матеріального і

процесуального права при вирішенні питання про поновлення актового запису про народження

дитини у зв’язку із скасуванням усиновлення.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає

задоволенню з наступних підстав.

Рішення суду щодо скасування усиновлення неповнолітнього І. є обґрунтованим і не

оскаржується позивачами.

Що стосується вирішення питання про поновлення актового запису про народження

дитини у зв’язку із скасуванням її усиновлення, рішення суду є необґрунтованим. Відмовляючи

у задоволенні позову, в мотивувальній частині рішення суд взагалі не виклав мотивів відмови,

тому неможливо зрозуміти, чим керувався суд при вирішенні цього питання.

Судом не враховані вимоги ч.2 ст.239 СК України, відповідно до якої у разі скасування

усиновлення відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами

за походженням.

Відмовляючи у позові про зміну анкетних даних дитини на ті, що вона мала до

усиновлення, суд фактично позбавив дитину можливості використати надані їй законом права,

які вона має відносно своїх батьків та інших родичів за походженням, зокрема, право знати про

своє походження, право на спілкування з батьками та родичами, право на утримання, право на

спадкування тощо.

19

Згідно з ч.5 ст.239 СК України, у разі скасування усиновлення дитина має право на

збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За

бажанням дитини їй присвоюється прізвище, їм 'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

За змістом цієї норми суд мав з'ясувати у дитини, чи бажає вона повернути собі прізвище,

ім'я, по батькові, які мала до усиновлення, та відомості про батьків. Збереження отриманих після

усиновлення прізвища, ім’я та по батькові дитини не є обов’язковим.

Суд не мав можливості опитати дитину у судовому засіданні про ці обставини з

об'єктивних причин, зважаючи на вік дитини, яка є малолітньою, страждає на психічний розлад,

знаходиться на лікуванні у психіатричній лікарні.

У цьому випадку право захищати інтереси дитини та висловлювати свої міркування

надано органу опіки та піклування.

Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні представник органу опіки та

піклування Малобілозерської сільської ради Василівського району Запорізької області, висловив

думку про доцільність змінити прізвище, по батькові, дату та місце народження дитини, та

відомостей про батьків, які вона мала до усиновлення. Але суд висновок органу опіки та

піклування не врахував і не висловив будь-яких міркувань з цього питання.

За таких обставин колегія суддів, визнавши за необхідне внести зміни до актового запису

про народження І., скасувала рішення Василівського районного суду Запорізької області від 1

березня 2010р. у частині відмови у задоволенні позову Б.О. і Б.Л., постановивши нове рішення,

позов задовольнила.

20

У відповідності з п.74 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №905 від 8 жовтня 2008р.,роз’єднання братів і сестер, що перебувають на обліку дітей, які можуть бути усиновлені, не допускається, за винятком, виявлення обставин, що унеможливлюють влаштування дітей на виховання в одну сім’ю.

Суд першої інстанції та колегія суддів апеляційної інстанції усиновлення неповнолітньої дитини окремо від її рідного брата визнали обґрунтованим.

Справа за заявою Т. і У.

про усиновлення

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Донецької області

від 15 квітня 2010р.

(витяг)

Т. і У., громадяни Італії, звернулися із заявою до суду про усиновлення неповнолітньої С.

Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 3 березня 2010р. заяву

задоволено, Т. і У. визнано усиновлювачами неповнолітньої С., внесено відповідні зміни до

актового запису про народження дитини. Зобов’язано заявників протягом одного місяця після

прибуття до Італії зареєструвати дитину у консульському відділі Посольства України в Італії.

Помічник прокурора м. Сніжне Донецької області подав на зазначене рішення апеляційну

скаргу, в якій просить його скасувати і направити справу на новий розгляд, посилаючись на

порушення судом норм матеріального та процесуального права. Обгрунтовуючи свої вимоги,

посилається на порушення судом положень ч.1 ст.210 СК України про недопущення

роз’єднання рідних братів та сестер при їх усиновленні. Вказує на відсутність у даній справі

виняткових обставин для усиновлення С. окремо від її рідного брата Р.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає

частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, з квітня 2004р. малолітня С. була вилучена із сім’ї та

на підставі рішенням виконкому Краматорської міської ради № 248 від 2 червня 2004р.

влаштована на повне державне забезпечення до дитячого будинку «Гайок» в м. Краматорську..

Її мати – П. рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 28 серпня

2006р. позбавлена батьківських прав щодо неї та її неповнолітнього брата Р.

Відомості про батька обох дітей в свідоцтві про народження записані згідно з ч.1 ст. 135

СК України, що підтверджується довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану

Краматорського міського управління юстиції.

С. знаходилась в дитячому будинку «Гайок», а з 1 вересня 2008р. по теперішній час

перебуває в загальноосвітній школі-інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, із затримкою психічного розвитку в м. Сніжне. Направлення до

вказаної школи-інтернат обумовлено наявністю у дівчинки психічного захворювання у вигляді

21

змішаного розладу розвитку шкільних навичок (шифр діагнозу F 81.3). Крім тогож вона

страждає на міопію сл. ступеню (шифр Н 52,1).

З жовтня 2006 року С. перебуває на обліку в службі у справах дітей Краматорської

міської ради Донецької області як дитина, що підлягає усиновленню, а з 17 листопада 2006р. -

дівчинка на централізованому обліку дітей, які підлягають усиновленню, в Державниму

департаменті з усиновлення та захисту прав дитини.

За час перебування С. на обліку громадяни України не виявили бажання усиновити чи

взяти її під опіку. Не бажала бути опікуном дитини і її рідна бабуся К., яка за час перебування

онуки в Сніжнянській школі-інтернаті лише двічі відвідала її.

Заявники Т. і У., громадяни Італії, є особами, які можуть бути усиновлювачами, у

відповідності з п.п.33, 36, 37 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення

нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету України

№ 905 від 8 жовтня 2008р. знаходяться на обліку осіб - кандидатів на усиновлення в

Держдепартаменті з усиновлення та захисту прав дитини при Міністерстві України у справах

сім’ї, молоді і спорту з 1 вересня 2009р. Департаментом надано згоду на усиновлення ними С.

Про стан здоров’я дитини заявники обізнані, мають для виховання та утримання дитини

усі належні матеріальні та житлові умови. Також усиновителі мають відповідний дозвіл з

країни свого проживання на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території

Італії. Вони надали зобов’язання про надання представникам дипломатичної установи України

за кордоном інформації про усиновлену дитину, встановили контакт з дитиною, яка згодна на

усиновлення.

Згоду на усиновлення надала адміністрація Сніжнянської загальноосвітньої школи-

інтернату, а виконком Сніжнянської міської ради надав висновок, що усиновлення дитини

відповідає її інтересам.

Комісія з міжнародного усиновлення, враховуючи положення ст. 9 Гаазької конвенції від

29.05.1993р., ратифікованої Італією законом № 476 від 31 грудня 1998р., засвідчила, що

подружжя Т. і У. відповідають вимогам, передбаченим для міжнародного усиновлення діючими

нормами закону, визнані придатними та виявили готовність усиновити одну дитину або двох

дітей віком від шести до восьми років, у тому числі з легкими патологіями або патологіями, які

піддаються лікуванню (протокол комісії № 27301/2009/EURO/А).

Як пояснили в судовому засіданні заявники, вони звернулись до Держдепартаменту з

усиновлення з метою пошуку дитини або дітей віком до 8 років для подальшого усиновлення. Із

запропонованих дітей такого віку вони обрали С., яка їм одразу сподобалась. Після цього вони

були направлені для знайомства і встановлення контакту з дівчинкою до Сніжнянської

загальноосвітньої школи-інтернату, де познайомились, встановили контакт з С. і висловили

бажання удочерити її, проти чого не заперечувала і дівчинка.

Одночасно дізналися, що в С. є рідний брат Р., який знаходився в Маріупольській школі-

інтернаті для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Враховуючи, що йому

майже 16 років і через невеликий проміжок часу він досягне повноліття, заявники не мали

наміру та дозволу відповідних органів Італії на усиновлення майже дорослої людини. Проте

вони зустрілись з Р., він не заперечував проти усиновлення сестри С., надав свою письмову

згоду.

Заявники не заперечували проти продовження, у разі усиновлення, телефонного контакту

між братом та сестрою, придбали обом мобільні телефони для цього, та запропонували Р. після

досягнення повноліття відвідувати С. в Італії за їх рахунок. Наміру розривати родинні стосунки

між дітьми не мали і не мають.

Зазначені обставини підтверджуються повідомленням Сніжнянської школи-інтернату №

114 від 16.02.2010р. про встановлення Т. і У. контакту з дитиною, актом про знайомство від 1

лютого 2010р., письмовою згодою дитячого закладу на усиновлення С. письмовою згодою С. на

усиновлення, письмовою згодою Р. на усиновлення С.

22

В процесі вирішення питання про усиновлення С. її брат Р., якого до 10 років виховувала

бабуся, категорично неодноразово відмовлявся від усиновлення і висловлював бажання після

досягнення повноліття проживати з бабусею і доглядати її.

По справі встановлено, що. тісний зв’язок між дітьми був втрачений з 2004р., коли

дівчинці було 3 роки, через поміщення їх в різні соціальні заклади, а також через різницю у віці

в 7 років. За півтора роки перебування С. в Сніжнянській школі-інтернаті Р. лише один раз

приїздив з бабусею відвідати сестру.

Орган опіки та піклування Краматорської міської ради 15 лютого 2010р. дав згоду на

роз’єднання С. з її братом Р., виходячи із значної різниці у віці та фактичного їх роз’єднання

задовго до вирішення питання про усиновлення С.

Допитана судом малолітня С. не заперечувала проти усиновлення, дала згоду на зміну

свого прізвища на прізвище заявників у разі вирішення питання про її усиновлення.

Таким чином, судом першої інстанції не встановлено перешкод для усиновлення

заявниками неповнолітньої С.

Посилання в апеляційній скарзі помічника прокурора м. Сніжне на порушення судом п.74

Порядку впровадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав

усиновлених дітей не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні встановлені істотні

обставини, що унеможливлюють влаштування брата та сестри на виховання в одну сім’ю.

На підставі викладеного колегія суддів відмовила у задоволенні апеляційної скарги

помічника прокурора м.Сніжне Донецької області, а рішення Сніжнянського міського суду

Донецької області від 3 березня 2010р. в частині усиновлення неповнолітньої С. без змін.

23

У відповідності з ч.2 ст.211 СК України, усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років. Різниця у віці між усиновлювачем та дитиною не може бути більшою, ніж сорок п’ять років.

Колегія суддів апеляційної інстанції скасувала рішення суду першої інстанції у частині визнання усиновлювачем особи, яка є старшою за дитину більше, ніж на сорок п’ять років.

Справа за заявою Б.і К.

про усиновлення

Рішення колегіЇ суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Волинської області,

від 18 лютого 2011р.

(витяг)

В жовтні 2010 року Б. і К. звернулись в суд із заявою про усиновлення сестер: С., 2006 р.

народження, і А., 2007р. народження.

Вказували на те, що перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2000 р., власних дітей не

мають, знаходяться на обліку у службі у справах дітей Луцької міської ради як кандидати на

усиновлення дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування з 25 серпня 2010р. за

№24. Під час підбору та встановлення контакту з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими

батьківського піклування, у вересні 2010р. у комунальному закладі «Криворізький

спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської області вирішили усиновити малолітніх

дітей С. і А., які перебувають на первинному обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування у службі у справах дітей виконкому Тернівської районної ради м.

Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Крім того зазначали, що у дівчаток є двоє братів, щодо роз’єднання з якими виконком

Тернівської районної ради м. Кривий Ріг не має жодних заперечень та надав згоду на

усиновлення ними дівчаток. Просили суд при прийнятті рішення про усиновлення зобов’язати

державний орган реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актових записів

про народження дітей.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2010р. заяву задоволено, Б. і К.

визнано усиновлювачами неповнолітніх С. і А. Зобов’язано Тернівський відділ РАЦС

Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області внести відповідні зміни

до актових записів про народження дітей, а саме: записати їх батьками заявників.

В апеляційній скарзі представник прокуратури м. Луцька просить скасувати зазначене

рішення як постановлене з порушенням матеріального та процесуального права та ухвалити

нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна

скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Задовольняючи заяву Б. і К. про усиновлення ними С. і А., суд першої інстанції виходив з

того, що діти є суб’єктами усиновлення, усиновлювачі відповідають встановленим законом

вимогам до них, усиновлення заявниками малолітніх дітей С. і А. є доцільним та таким, що

відповідає їх інтересам. Ці обставини підтверджуються висновком органу опіки та піклування і

дозволом на роз’єднання дівчаток від їхлопчиків з метою їх усиновлення.

Встановлено, що заявники Б. і К. зареєстрували шлюб 20 липня 2000р. і проживають

спільно у квартирі дружини в м. Луцьку. Б.. є громадянином Сполучених Штатів Америки і має

24

тимчасову посвідку на постійне проживання в Україні. Подружжя з 25 серпня 2010р. перебуває

на обліку в службі у справах дітей Луцької міськради як кандидати в усиновлювачі. Згідно

висновку виконкому Луцької міськради від 15 жовтня 2010р. визнані такими, що можуть бути

усиновлювачами малолітніх дітей С. і А.

Мати дітей рішенням Тернівського районного суду м. Кривий Ріг від 10.12.2008р.

позбавлена батьківських прав, а запис про батька у Книзі реєстрації народжень внесено за її

вказівкою.

При вирішенні питання про усиновлення заявником Б. неповнолітніх дітей С. і А., суд

правильно керувався вимогами ст.ст.208, 210, 224, 229-231 СК України та Порядку

провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених

дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №905 від 8 жовтня 2008р.

Суд при вирішенні питання про усиновлення дітей вікове відхилення Б. від встановленого

ч.2 ст.211 СК України граничного віку для усиновлювачів, не визнав перешкодою для

усиновлення.

В той же час суд не врахував положення ч.2 ст.211 СК України про те, що усиновлювачем

не може бути особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, більше, ніж на сорок п’ять

років.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 лютого 2009р. №3-рп/2009 положення

другого речення абзацу першого частини другої статті 211 Сімейного кодексу України щодо

різниці у віці між усиновлювачем та дитиною визнано таким, що відповідає Конституції

України (є конституційним).

Сестри С. і А. мають двох старших братів, що проживають окремо від них в школі –

інтернат. З повідомлення голови районної у місті ради слідує, що виконком Тернівської

районної у місті Кривий Ріг ради не заперечує щодо роз’єднання зазначених сестер з братами.

Як видно з матеріалів справи, заявник Б. народився 8 липня 1959 року, а отже різниця у

віці між ним як усиновлювачем та дітьми, яких він бажає усиновити, є більшою ніж сорок п’ять

років. За таких обставин заява про усиновлення ним дітей. та зміну запису про батька у їх

свідоцтвах про народження задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного колегія суддів скасувала рішення Луцького міськрайонного суду

Волинської області від 14 грудня 2010р. в частині визнання Б. усиновлювачем неповнолітніх С.

і А. та внесення змін до актового запису про народження дітей, постановила нове рішення, яким

відмовила Б. в усиновленні С. і А.

25

Законодавець, передбачаючи згоду батьків на усиновлення їх дитини, мав на увазі згоду біологічного батька, який відмовляється від батьківства, на усиновлення дитини фактичним батьком та згоду біологічної матері, яка відмовляється від материнства, на усиновлення дитини фактичною матір'ю (ст.105 КпШС), а також згоду другого з подружжя, який не бажає усиновлювати дитину, на усиновлення дитини одним з подружжя (ст.107 КпШС).

Колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для визнання усиновлення недійсним, оскільки усиновитель перебувала в зареєстрованому шлюбі з біологічним батьком дитини, а біологічної матері дитини на момент усиновлення не було в живих; письмова згода біологічного батька не була необхідною і законом не була передбачена, оскільки вона наперед приймалась законодавцем як фактична вільна згода у відсутності заперечень зі сторони останнього.

Справа за позовом П. до О.

про визнання усиновлення недійсним

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Житомирської області від

15 січняґ 2007р.

(витяг)

В квітні 2006р. П. звернулася в суд з позовом до О. про стягнення аліментів та додаткових

витрат на лікування в сумі 200грн. щомісячно. Посилаєиться на те, що в 1988р. вона усиновила

відповідача у віці трьох років, виховала його, а в даний час сама потребує матеріальної

допомоги, оскільки є непрацездатною, отримує незначну пенсію по інвалідності. Але О.

відмовляє їй в наданні матеріальної допомоги.

В травні 2006р. О. звернувся до П. і до виконкому Коростишівської районної ради з

зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво про його усиновлення,

видане на підставі рішення виконавчого комітету Коростишівської районної ради від 27 грудня

1988р., посилаючись на те, що його усиновлення відповідачкою було проведене без згоди його

батька Т.

Ухвалою судді Коростишівського районного суду від 1 8 т р авн я 2 0 0 6р . вказані позови

об'єднані в одне провадження.

Рішенням Коростишівського районного суду від 11 липня2006р. відмовлено П. в

стягненні аліментів у зв'язку з непрацездатністю та додаткових витрат на лікування з О. за

безпідставністю позовних вимог.

Визнано недійсним усиновлення О. відповідачкою П. на підставі рішення виконавчого

комітету Коростишівької районної ради від 27 грудня 1988р. , актовий запис №2 від 20 січня

1989р.

В апеляційній скарзі П. просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий

розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального права. Вважає, що суд першої

інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і

безпідставно дійшов висновку, що між усиновителем і усиновленою дитиною склалися

неприязні стосунки з вини усиновителя.

26

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга

підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи зустрічний позов О до П. та до виконкому Коростишівської районної ради

про визнання усиновлення недійсним,суд виходив з того, що при дачі до�