УПРАВЛІННЯ У СПРАВАХ СІМ'Ї ТА МОЛОДІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

ПІДПРИЄМСТВО “НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР” ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ СПІЛКИ ЖІНОК УКРАЇНИ

Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання

ЧЕРНІГІВ 2009

2

3

Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи

їх подолання

Матеріали обласної науково-практичної конференції

4 лютого 2009 року, м. Чернігів

4

Редакційна колегія

І.В. Дорожкіна – директор підприємства “Навчально-методичний центр” Федерації профспілкових організацій Чернігівської області, голова обласної організації Спілки жінок України (голова редакційної колегії); Л.А. Юда – доцент кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи, кандидат педагогічних наук, заступник декана історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету ім.Т.Г.Шевченка, голова міської організації “Центр гендерних ініціатив” (заступник голови редакційної комісії); О.Л.Дженджеро – старший викладач кафедри мов та методики їх викладання у початковій школі Чернігівського державного педагогічного університету ім.Т.Г.Шевченка. Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання. Матеріали обласної науково-практичної конференції/ Голова редколегії І.В.Дорожкіна./

У збірнику вміщено матеріали обласної науково-практичної конференції, проведеної 4 лютого 2009 року в м. Чернігові з ініціативи обласної організації Спілки жінок України, управління у справах сім'ї та молоді Чернігівської облдержадміністрації, Чернігівськиго державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, підприємства “Навчально-методичний центр” за підтримки облдержадміністрації. У роботі конференції взяли участь представники державних структур, місцевого самоврядування, профспілок, науковці, студенти, керівники підприємств, представники політичних партій і громадських організацій.

Інститут сім’ ї є одним із найстабільніших інститутів соціального життя. Але радикальні зміни, які відчуло українське суспільство в останні десятиліття, відбилися на становищі сім’ ї. Виникли такі проблеми: старіння населення, недостатня народжуваність, погіршення репродуктивного здоров’я, „фемінізація бідності”, домашнього насильства, правової незахищеності членів сім’ ї, захисту дітей.

На обласній науково-практичній конференції „Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання” був проведений глибокий і всебічний аналіз гендерних проблем сучасної сім’ ї та механізмів їх вирішення через реалізацію Законів України „Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”, “Про попередження насильства в сім’ ї”, Державної та обласної Програм “Підтримка сімей на період до 2010 року”.

Для працівників державних органів влади та місцевого самоврядування, профспілкових організацій, активістів жіночих громадських об’єднань, науковців, студентів, працівників бібліотек, широкого кола читачів.

Обласна організація Спілки жінок України, 2009

5

Атрощенко Б.Ф., начальник управління у справах сім’ ї та

молоді облдержадміністрації

Шановні учасники конференції!

Сім’я як спільність людей, пов’язаних подружніми стосунками, взаєминами батьків і дітей, веденням домогосподарства, існує як первинний осередок суспільства з важливими соціальними функціями й посідає особливе місце в житті кожної людини. Сім’я є унікальним соціальним інститутом, посередником між особистістю і суспільством, через неї з покоління в покоління передаються головні цінності, у першу чергу моральні.

Родина є могутнім джерелом культурного, морального та духовного оновлення як суспільства в цілому, так і конкретної особистості.

Реалізація державної сімейної політики в Чернігівській області є одним із пріоритетних напрямків у роботі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Державна сімейна політика в області реалізується за такими основними напрямками:

- реалізація спільного проекту влади та бізнесу „Зігрій любов’ю дитину”; - підтримка сімей, які народили та виховують трійні; - формування та ведення реєстру багатодітних сімей, які проживають в області;

- соціальна підтримка сімей, які опинились в складних життєвих обставинах, забезпечення їх соціального супроводу;

- підготовка матеріалів на нагородження почесним званням України „Мати-героїня”;

- удосконалення системи запобігання насильству в сім’ ї; - формування сприятливого соціально-психологічного клімату з метою позитивної налаштованості громадян на створення сім’ ї та збереження її кращих традицій;

- розвиток альтернативних форм сімейного виховання. Головною метою сімейної політики є благополуччя сім’ ї. Подолання

сімейного неблагополуччя – стратегічне завдання всіх структурних підрозділів облдержадміністрації, райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, адже саме це соціальне явище сприяє поширенню соціального сирітства, безпритульності тощо.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 №244 „Про затвердження державної програми підтримки сім’ ї на період до 2010 року” та з метою створення правових, соціальних і економічних умов для належного функціонування та розвитку сім’ ї, прийнято обласну програму „Підтримка сімей Чернігівської області на період до 2010 року”, яку затверджено розпорядженням голови облдержадміністрації від 14.05.2007 №189.

Робота з покращання становища багатодітних родин є також складовою частиною обласної Програми «Реалізація Стратегії демографічного розвитку

6

Чернігівської області на період до 2015 року», яка прийнята 25 грудня 2007 року 15 сесією 5 скликання Чернігівської обласної ради.

В обласному бюджеті на 2008 рік уперше було передбачено кошти в сумі 838,6 тисяч гривень для надання допомоги та покращання житлових умов сім'ям, де виховується 10 і більше неповнолітніх дітей, та соціально-побутових умов родинам, які мають 5 і більше.

З метою обліку багатодітних сімей, які проживають в Чернігівській області, та надання адресної підтримки управлінням було проведено паспортизацію багатодітних сімей.

У Чернігівській області налічується 473,7 тис. домогосподарств, з них станом на 01.01.2009 р

- 4514 багатодітних сімей, у яких виховується 15294 дітей віком до 18 років. - повних сімей – 3314; - сімей, у яких діти виховуються батьком – 29; - сімей, у яких діти виховуються матір’ю – 1160; - молодих сімей – 972. Члени сімей з функціональними обмеженнями: - батьки – 123; - діти – 120. Працевлаштування батьків: - працюють (хоч один з батьків) – 2988; - не працюють обоє – 1303. Відомості про житло: - потребують поліпшення житлових умов – 747 сімей; - перебувають на квартирному обліку – 110 сімей. Перебувають на обліку в банку даних сімей, що опинилися в складних життєвих обставинах – 411 сімей. Сім’я, особливо зараз, в умовах кризи стає ледь не єдиною ланкою, котра

здатна виконувати функцію “психологічного сховища”, надаючи етико-психологічну підтримку людині, акумулює й захищає сімейні цінності, формує суспільну й національну самосвідомість людини.

Водночас ми мусимо визнати, що сучасна сім’я не завжди виступає гарантом не тільки підтримки своїх домочадців, а й навпаки, стає небезпечним місцем для здоров’я і навіть життя.

З-поміж деформацій шлюбно-сімейних процесів передусім є: - зростання напруженості у формуванні матеріальної бази сімей як передумови для народження і належного виховання дітей;

- поширення асоціальних проявів у життєдіяльності сімей, що провокує розлучення та знижує їх виховний потенціал;

- різке зниження показників шлюбності та підвищення розлученості і овдовіння; - поширення офіційно не оформлених статевих стосунків та шлюбно-сімейних відносин, так званих концесуальних шлюбів, тобто шлюбів на віру, без реєстрації;

- стереотип українських сімей щодо розподілу сімейних обов’язків;

7

- збільшення кількості дистанційних сімей, тобто таких, у яких члени сім’ ї тривалий час проживають окремо. Актуальними для українського суспільства є сім’ ї трудової міграції, новий педагогічний термін ’’мобільні сім’ ї’’.

- низький рівень педагогічної культури сучасних батьків в Україні і готовності молодих сімей до виховання дитини;

- відсутність системи соціальних служб, які підтримували б родину, що опинилася в кризовій ситуації. Бракує знань та навичок існування у відкритому суспільстві випускникам

інтернатних закладів, порушено старий державний механізм забезпечення їх житлом і роботою. Є над чим замислитися. Є поле для діяльності і державним структурам, і

громадським організаціям. Тому одними із основних завдань в роботі з сім’ями є: - робота в сфері зміни стереотипів поведінки і ставлення жінки до чоловіка і чоловіка до жінки як до повноправних партнерів у сім’ ї;

- зміни стереотипів у розподілі сімейних обов’язків між чоловіком і дружиною.

Проблема гендерної рівності – це проблема всього українського суспільства, у якому порушення прав особистості, фізична недоторканість та моральна гідність мають бути в центрі уваги і громадськості, і держави.

Сучасна українська сім’я поставлена в досить жорсткі й надто складні умови, які змушують її просто виживати. Економічні негаразди впливають на психологічний клімат у родині, вони часто стають причиною конфліктних ситуацій і навіть насильства в сім’ ї. Тому управління працює в напрямку зміни суспільної думки стосовно внутрішньосімейних стосунків.

Так, на виконання Закону України „Про попередження насильства в сім’ ї” від 15.11.2001р. №2789-ІІІ управлінням у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації розроблений та затверджений розпорядженням голови облдержадміністрації від 30.05.2006р. № 236 обласний план заходів з питань попередження насильства в сім’ ї, що визначає сфери діяльності в попередженні цього явища компетентних установ області.

Наказом по управлінню від 28.10.2005р. № 27а створений і активно діє Дорадчий орган з питань попередження насильства в сім’ ї.

Вищезазначений орган сприяє взаємодії органів та установ, державних та неурядових організацій, які проводять діяльність у сфері попередження насильства в сім’ ї. У засіданнях дорадчого органу з питань попередження насильства в сім’ ї постійно беруть участь представники управління у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації, служби у справах дітей облдержадміністрації, обласного центру соціальних служб для сім’ ї, дітей та молоді, служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Чернігівській області, управління праці та соціального захисту населення, представники громадських організацій та благодійних фондів.

8

Діяльність дорадчого органу з питань попередження насильства в сім’ ї відбувається за графіком, що визначає щоквартальну періодичність проведення засідань.

У 2008 році заслухано аналітично-статистичні звіти та проаналізовано роботу 18 районів і міст області, 5 обласних управлінь, служб, організацій та установ.

За результатами звітів і виступів визначені пріоритетні завдання, перспективи їх виконання та застосування Закону України „Про попередження насильства в сім’ ї”.

При міськвиконкомах та райдержадміністраціях створені і працюють постійно діючі робочі комісії з питань координації дій (координаційні ради), з питань попередження насильства в сім’ ї.

Відповідно до Інструкції щодо порядку взаємодії управління у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації з представниками зацікавлених державних структур та громадських організацій налагоджено взаємоінформування про виявлення випадків насильства в сім’ ї створено банк даних про організації, установи та заклади, які працюють над попередженням насильства в сім’ ї. Створено і постійно оновлюється банк даних сімей, де існують випадки вчинення насильства в сім’ ї, кризових та неблагополучних сімей.

Протягом звітного періоду до відділів у справах сім’ ї, молоді та спорту регіону надійшло 92 звернення з питань попередження насильства в сім’ ї, на обліку перебувало 92 особи. З цими сім’ями працювали центри соціальних служб для сім’ ї, дітей та молоді, інші установи.

Протягом звітного періоду згідно з календарним планом управлінням у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації було організовано проведення круглих столів “Сім’я XXI ст.” та “Переваги гендерної рівності” в усіх районах та містах області.

У декількох районах області під час виїзних приймалень облдержадміністрації заступник керівника апарату, радник з гендерних питань голови облдержадміністрації Юрченко Лариса Михайлівна спільно з працівниками управління провела “гарячі телефонні лінії”, під час яких надавались консультації з питань підготовки документів на присвоєння почесного звання України “Мати-героїня” багатодітним матерям, пропонувалися шляхи запобігання випадкам різних форм домашнього насильства, безпечного працевлаштування за кордоном тощо.

Ми ставили за мету налагодити відвертий діалог між владою і людьми, вивчити їхні життєві потреби, допомогти у вирішенні щоденних проблем. Формула, якою можна висловити потреби людей, є дуже простою: людина хоче жити завтра краще, ніж вона живе сьогодні.

Як відомо, Президент України В.А.Ющенко одним із основних пріоритетів своєї діяльності, усіх органів виконавчої влади визначив досягнення гідного рівня життя громадян, створення необхідних умов щодо їхнього соціального захисту.

Тому одним із першочергових завдань на сьогодні також є проведення роботи стосовно вивчення потреб багатодітних сімей щодо забезпечення житлом, його облаштування. Вирішення житлових, земельних та інших проблем багатодітних сімей – у рамках реалізації спільного проекту влади та бізнесу „Зігрій любов’ю дитину”.

9

На сьогодні в рамках реалізації спільного проекту придбано будинки трьом родинам: Овсякових (11 неповнолітніх дітей), Хасенко (11 неповнолітніх дітей) та Бакланських (8 неповнолітніх дітей) на загальну суму 420 тис. грн. Проведено капітальний ремонт будинку на суму 300 тис. грн. та придбано мікроавтобус „Газель” родині Маховик (12 неповнолітніх дітей). Багатодітній родині Куценко з м.Щорса, яка створила цього року дитячий будинок сімейного типу, було подаровано легковий автомобіль.

Забезпечено 100% закріплення за багатодітними родинами шефів з числа керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, депутатів, суб’єктів господарювання.

Усього надано фінансової допомоги багатодітним родинам на суму 1,4 млн.грн.

У м. Ніжині рішенням сесії міської ради виділено 45 тис. грн. на потреби найбільш незахищених категорій сімей. Такі ж завдання поставлені перед всіма головами райдержадміністрацій та міськими головами міст Чернігова і Прилук. Є над чим замислитися. Є поле для діяльності і державним структурам, і

громадським організаціям. Дякую за увагу. Бажаю всім успішної роботи.

Дорожкіна Ірина Василівна, директор підприємства “Навчально-методичний центр”

Федерації профспілкових організацій Чернігівської області, голова обласної організації Спілки жінок України

Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання

Шановні учасниці і учасники

Обласної науково-практичної конференції!

Дозвольте привітати всіх присутніх на сьогоднішній конференції і висловити щиру вдячність за активну участь у підготовці до її проведення. З ініціативи нашої організації спільно з Управлінням у справах сім'ї і молоді облдержадміністрації, підприємством “Навчально-методичний центр” Федерації профспілкових організацій Чернігівської області і Чернігівським державним педагогічним університетом ім. Т.Г.Шевченка ми проводимо VІІ обласну науково-практичну конференцію з питань рівності жінок і чоловіків, починаючи з 1997 року, одну конференцію на 2 роки.

Матеріали кожної конференції були надруковані у збірниках. Ми вважаємо, що проведення таких заходів сприяє впровадженню ідей рівних

можливостей та прав жінок і чоловіків у нашій області. У теперішній час людство переступило поріг не тільки нового століття і не

тільки нового тисячоліття, але й Нової Епохи. Подібна за значимістю подія

10

відбулася дві тисячі років тому, коли з приходом Христа почався відлік нашої ери. Звідси і відповідальність тих, хто переносить багаж із однієї епохи в іншу. Бажано взяти найцінніше із накопиченого попередніми поколіннями і розвивати це вже в новому часі. Однією із таких великих цінностей є сім'я – важливий і необхідний етап в розвитку людини.

Упродовж історії розвитку цивілізації сім'я перетворилась у складний, а іноді й суперечливий соціальний інститут. Тому так багато зараз навколо сім'ї різних пошуків, суперечок, досліджень. Організатори цієї конференції сподіваються на активне обговорення проблем сучасної української сім'ї і внесення пропозицій щодо подальшої спільної діяльності як державних органів влади, місцевого самоврядування, так і вчених і громадських організацій у підтримці і розвитку інституту сім'ї. Необхідно усвідомити особливу роль сім'ї, оскільки сім'я є вищою формою взаємовідносин чоловіка і жінки. Це найскладніша, але і найефективніша система відносин для розкриття людини.

Воістину сім’я – поняття вселенське! Сьогодні можна констатувати той факт, що за останні роки як державні органи

влади і органи місцевого самоврядування, так і більшість громадських організацій, які опікуються проблемами сім'ї, вищі навчальні заклади області значну увагу спрямовують на підтримку сімей і вирішення їх проблем, тому що суспільство почало розуміти: причини багатьох проблем, зокрема демографічних, злочинність, торгівля людьми, насильство в сім'ї тощо - усе це є наслідком не тільки економічних негараздів у країні, а і втрати цінностей сім'ї. У нашій країні органи влади проводять роботу більш з неблагополучними сім'ями і майже не формують ціннісні орієнтації, які об'єднують людей у сім'ю і створюють перспективу для її розвитку.

Тому наша організація вносить пропозицію, по-перше, глибоко проаналізувати виконання програми підтримки сім'ї на період до 2010 року і не тільки в тому, як виконано кожен її пункт, а й наскільки виконання сприяло поліпшенню становища сім'ї і, виходячи з нових умов, разом з громадськістю області створити програму “Щаслива родина”.

Хочу навести деякі цифри, які стосуються проблем сім'ї: по Україні заробітна плата жінок у середньому складає 68,6% від заробітної плати чоловіків (більшість високооплачуваних посад у державі займають чоловіки), близько 40% хлопчиків до 16 років не мають шансів дожити до 60 років. Щороку більше, ніж 1000 жінок помирають через домашнє насильство.

Вдумайтесь ще в декілька цифр по нашій області. На профілактичному обліку в органах міліції перебуває 4334 особи, які вчинили насильство в сім'ї, у 2008 році додатково поставлено на облік за насильство в сім'ях 925 осіб. За минулий рік до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї притягнуто більше, ніж 1800 осіб.

У нашій області співробітниками міліції задокументовано 24 факти торгівлі людьми, за цими показниками ми займаємо 5 місце в Україні після великих областей, таких, як Дніпропетровська та інші.

В Україні постійно скорочується чоловіче населення працездатного віку, за деякими даними за останній рік їх залишилось 38%. Смертність чоловіків працездатного віку в нашій області становить близько 40%, а жінок пенсійного віку – 90%.

11

Обласна організація Спілки жінок України більше, ніж 10 років приділяє велику увагу захисту прав і можливостей самореалізації жінок, поліпшенню їхнього соціального становища, впровадженню гендерної політики та зміні стереотипів.

Проводячи цю роботу, ми дійшли висновку, що досягти розуміння рівності статей, змінити стереотипи можливо тільки завдяки розвитку сім'ї.

Любов, щастя в сім'ї роблять людину творцем своєї долі. Ось чому в 2007 році ми провели пленум обласної організації Спілки жінок

України, на якому розглядали проблеми сьогоднішньої сім'ї і прийняли рішення щодо підтримки сім'ї. Разом з управлінням у справах сім'ї і молоді проводили круглі столи “Родина ХХІ століття”.

З прийняттям у 2005 році Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” була значно активізована робота з формування гендерної політики в Україні.

Наша організація стала ініціатором багатьох заходів щодо впровадження цього закону. Була проведена значна робота разом з державними органами влади і місцевого самоврядування, вченими, але, на превеликий жаль, ми не зайняли активної позиції у створенні обласного гендерного центру, який би і став механізмом у координації діяльності всіх зацікавлених сторін у процесі досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі і в сім'ї.

Ці центри працюють в інших областях. Я маю надію, що криза минеться, а гендерний центр при Управлінні в справах

сім'ї і молоді облдержадміністрації ми разом через рік-два створимо. Наша організація спільно з Управлінням в справах сім'ї і молоді

облдержадміністрації, Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді послідовно проводить роботу щодо запобігання торгівлі людьми, створена і активно працює Дорадча рада з протидії торгівлі людьми.

У 2008-2009 рр. обласною організацією Спілки жінок України було впроваджено проект Міжнародної організації з міграції „Підтримка забезпечення сталого характеру та довгострокових результатів обласної Програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року в Чернігівській області”. За час виконання проекту буде проводитися: моніторинг виконання Державної та обласної програм протидії торгівлі людьми на період до 2010 року у Чернігівській області; дводенний семінар-тренінг в м. Чернігові для начальників міських і районних відділів сім’ ї, молоді і спорту та голів міських і районних організацій Спілки жінок України; 6 одноденних регіональних семінарів-тренінгів. Ще одна проблема - це насильство, особливо в сім'ї; вона набула загрозливого характеру як в Україні, так і в області.

Уже сім років поспіль облорганізацією Спілки жінок України спільно з управлінням у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації та обласним центром соціальних служб для сім’ ї, дітей та молоді проводиться Міжнародна акція “16 днів протидії гендерному насильству”. Мета акції - привернення уваги громадськості до проблем насильства в сім’ ї, торгівлі людьми, формування ненасильницької ідеології в суспільстві, здійснення конкретних заходів щодо запобігання будь-яким формам насильства.

Особливо на сьогоднішній день жінок області хвилюють проблеми алкоголізму як чоловіків, так і жінок, і особливо дітей. Тому наша організація стала ініціатором

12

підготовки і заслуховування питання боротьби з поширенням алкоголізму на громадській колегії при голові облдержадміністрації. Ми сподіваємось, що наша обласна рада за поданням облдержадміністрації прийме вагоме рішення (як в інших областях) щодо боротьби з алкоголізмом та впровадження здорового способу життя кожної людини, кожної родини. Позитивний досвід таких рішень уже напрацьовано в інших регіонах України.

Як показала багаторічна практика діяльності Чернігівської облорганізації Спілки жінок України, більшість соціальних проблем жінок та сімей є наслідком значного звуження економічних можливостей вразливих верств населення через систематичне порушення трудових прав та відсутність етичного, гуманного підходу до ведення бізнесу.

Право на гідну працю є фундаментальним соціальним правом, адже такі складові трудових відносин, як оплата праці, охорона праці, гарантії зайнятості, забезпечення рівних можливостей в трудовій сфері - прямо позначаються на сім’ях, дітях, жінках і чоловіках. Тому, починаючи з 2006 року, наша організація спільно з Головним управлінням праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, Федерацією профспілкових організацій області реалізує регіональні проекти у сфері захисту трудових прав працюючих.

Експертне дослідження, проведене в рамках виконання нового проекту “Колдоговір – інструмент колективного захисту прав працюючих” за програмою Матра КАП Посольства Королівства Нідерландів в Україні, показало, що тільки відносно невеликий відсоток колдоговорів (від 0,6% до 29,9%) повністю враховують вимоги законодавства щодо забезпечення гендерної рівності працюючих, а таку вимогу закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, як обов’язкове покладання на одного з працівників обов'язків уповноваженого з ґендерних питань не враховано у 92,4% опрацьованих колдоговорів.

Для виправлення цієї ситуації нами створений Ресурсний центр соціального партнерства, відкрито інтернет-сайт, працює спеціалізована бібліотека та консультаційна “гаряча лінія”.

За останні роки наша організація видала декілька збірників матеріалів з гендерної проблематики, які представлені на виставці, і ви можете їх отримати в бібліотеці навчально-методичного центру профспілок.

Декілька слів про гендерні ролі в наших сім'ях. Незважаючи на високий освітній рівень українських жінок (56% мають вищу

освіту), наше суспільство зберігає патріархальний за своїм змістом життєвий устрій (“ домашня праця – справа, не варта справжнього чоловіка”, “ гарна мати повинна все віддати дітям, а потім думати про себе”, “ успішність виховання дітей залежить від матері, а не від батька”).

І традиційно сімейні ролі в більшості випадків розподіляються в такий спосіб, що стають зобов’язанням жінки або ж волонтерським внеском чоловіка (у кращому випадку). Такі традиційні сімейні відносини не є недоліком доти, доки не стають формою експлуатації жінки.

За даними як вітчизняних, так і закордонних досліджень, велику частину (70-80%) домашньої роботи, як і раніше, виконують жінки. Підтвердженням такої нерівності може бути той факт, що жінка щодня витрачає на домашню (неоплачувану) працю від 2 до 6 годин, а чоловік – до сорока хвилин.

13

Брак часу працюючої жінки, яка прагне успішно впоратися з професійними обов’язками і з домашніми справами, часто призводить до стресу, оскільки таке поєднання є доволі важким. Вивільненню часу жінок могла б значно допомогти сфера побутових послуг. Однак спад виробництва позначився на підприємствах, які надають такі послуги.

Майже третина дітей в Україні виховується самотніми матерями, не відчуваючи у своєму житті присутності й турботи батька. Руйнуються навіть самі поняття “родина”, “ сім’я”. Розпад сімей, пов'язаний із зростанням чоловічої аморальності, став масовим явищем; 57 % чоловіків на другий день після розпаду сімей перестають піклуватися про своїх дітей.

Поширеним є уявлення про те, що родина є останнім притулком для людини, порятунком від стресів, спричинених навколишнім соціальним світом, що саме в родині людина дістає підтримку і опору в житті. Та, як показують соціологічні дослідження, найбільша кількість конфліктів припадає саме на сім’ю. Можна сказати, що родина в наш час стає місцем, де розряджається невдоволення, вихлюпуються скарги і докори.

Існує комплекс причин, що призводять до руйнування сім’ ї і розлучення. Однією з найвагоміших, за свідченням фахівців, є феномен “подвійної зайнятості”, психофізичне перевантаження жінок у шлюбі, що викликає постійну втому, веде до погіршення, а потім і до розриву подружніх відносин. Прагнучи якось полегшити своє існування, часом не усвідомлюючи цього, жінка звільняється від шлюбу, від чоловіка, якого треба обслуговувати. Зокрема, самотні матері вважають, що розлучення з чоловіком різко скорочує час на домашню працю. Жінки практично ніколи не називають відверто цю причину, оскільки, по-перше, не кожна жінка здатна її усвідомити, а по-друге, через поширений у суспільстві стереотип “гарної дружини”, яка відповідає за всіх у родині і повинна “встигати все”, - мало кого цікавить, чого це коштує самій жінці.

Цей жорстокий рольовий розподіл несе багато негативу для чоловіків. За низької середньої заробітної плати в країні в цілому, високої ймовірності стати безробітним багато чоловіків опиняються в ситуації депресії і, замість того, щоб активізувати свої інші сімейні ролі, вдаються до саморуйнування. Загалом патріархальна ідеологія залишається могутнім бар’єром на шляху кооперації жіночої і чоловічої праці в родині, створення теплих емоційних взаємовідносин, ефективного виховання дітей і, зрештою, зміцнення стабільності родини.

Сучасна (егалітарна) концепція сім’ ї полягає в тому, що і чоловік, і жінка рівні як особистості і тому повинні мати рівні можливості для свого розвитку. Державна політика має ґрунтуватися на таких принципах:

- жінка і чоловік мають однакові права, обов’язки й можливості у всіх сферах життя, зокрема і в сімейній;

- родина має бути суверенною в прийнятті рішень щодо економічного та демографічного відтворення.

Звідси і конкретний механізм: усі пільги в сфері зайнятості, що держава вважає за можливе надати працівникам, які поєднують сімейні та трудові функції, слід адресувати родині, а не окремо батькові чи матері (тут не маються на увазі пільги, пов’язані з вагітністю та пологами). Держава, керівник на виробництві, лікар, що оформляє документи, не повинні вказувати родині, хто з батьків скористається

14

відпусткою по догляду за дитиною, хто працюватиме повний або неповний день, за графіком тощо. Сім’я сама визначить, що їй треба.

Дуже важливо для нас під впливом зовнішніх і внутрішніх проблем відтворити зміст існування сім'ї і збудувати життя з новими розуміннями.

Ми живемо в дуже складний час, коли відбувається переосмислення багатьох догм, коли викривлені ролі чоловіків і жінок в сім'ї, коли назріла криза не тільки фінансова, політична і економічна, але і в наших думках і в нашому серці.

Стан нестійкості чи хаосу, яким характеризується будь-яка криза, впливає на людей. З одного боку людина втрачає можливість задовольняти свої потреби, а з другого - виявляється не зовсім готова до “викликів часу”.

Стан хаосу – це складна, але творча за своєю суттю, фаза вибору шляху подальшого розвитку.

Криза супроводжується крахом звичних уявлень, непередбачуваними наслідками і нестабільністю; вона потребує прийняття нової програми дій. Зміст кризи може бути зрозумілий як переоцінка цінностей та ідеалів.

У загальному вигляді криза є порушенням постійної рівноваги і водночас перехід до нової рівноваги.

Кожна криза ставить перед нами вибір, і я думаю, що недарма саме в цей складний час ми піднімаємо проблеми сім'ї, оскільки від вибору кожної людини, кожної сім'ї залежать зміни ходу історії, доля нашої держави. Сьогодні, я сподіваюсь, ми зможемо закласти фундамент обласної програми “Щаслива родина”, ми зможемо поєднати наші зусилля, направити творчу енергію на розвиток і процвітання сімей Чернігівщини.

Юда Л.А., доцент кафедри етнології та краєзнавчо-

туристичної роботи ЧДПУ імені .Г.Шевченка, кандидат педагогічних наук

Гендерний аналіз українських родинних традицій

Шлюбно-сімейні відносини та родинні традиції – досить складна і своєрідна сфера життя, суспільний інтерес до неї завжди був стійким і масовим. Пояснюється це тією великою роллю, яку сім’я відіграє в соціальному житті, в особистому щасті кожної людини.

Дослідження свідчать, що проблеми шлюбу і сім’ ї та збереження родинних традицій зараз є першочерговими в оздоровленні суспільства. Їх можна вирішити лише на підставі економічного і духовного оздоровлення країни.

Сьогодні в умовах докорінних змін в українському суспільстві при проведенні соціальної політики необхідно враховувати тенденції розвитку сімейно-шлюбних відносин, зміни соціально-рольового статусу чоловіка і жінки в сім’ ї, відсутність гендерного паритету в родині. Серед них можна зазначити такі:

– сім’я продовжує існувати та зберігати певний авторитет у багатьох людей, незважаючи на кризові явища, які в ній відбуваються; – сім’я стає більш демократичною, рівноправною, змінюються ролі

15

подружжя; – спостерігається лібералізація у статевих стосунках; зростає кількість дітей,

які народжені поза шлюбом, які покинуті; – на фоні ломки звичних соціальних цінностей сьогодні непомірно

зростає гедонізм та індивідуалізм, особливо серед молодого покоління, що створює безпосередню загрозу інституту сім’ ї, яка заснована на шлюбі;

– спостерігається укладання шлюбу за шлюбним договором. Можна припустити, що це явище буде набувати поширення у зв’язку зі зростанням соціальної диференціації суспільства;

– знижується шлюбний вік; ті хто бере шлюб, менш підготовлені до сімейного життя в моральному та матеріальному планах;

– скорочується дітонароджуваність; – зростає нетривалість шлюбу і нестабільність соціального інституту

сім’ ї; – держава формально затвердила цивільний шлюб, тим самим поставивши себе на дуже небезпечний шлях, який вже пройшли деякі європейські країни (яскравий приклад – Голландія). Як наслідок – старіння населення, недостатня народжуваність, погіршення репродуктивного здоров’я, „фемінізація бідності”, домашнє насильство, правова незахищеність членів сім’ ї. Організація та впорядкування українського суспільства на демократичних засадах потребують нового змісту всієї системи соціальних норм, що регулюють сучасні суспільні відносини, а також удосконалення тих із них, що історично себе виправдали. А для цього варто звернутися до історичних відомостей про роль і місце чоловіка та жінки в українському суспільстві на різних етапах становлення і розвитку української держави.

Велике значення для розуміння зазаначеної проблеми мають праці дослідників і збирачів народних звичаїв ХІХ— початку ХХ ст., а саме: М. Владимирського-Буданова, М. Грушевського, А. Костяківського, В. Мухіна, І. Оршанського, Н. Полонської-Василенко, П. Чубинського а також сучасних науковців М. Гримич, О. Івановської, Г.С. Лозко, А. Пономарьова та інших. Такі дослідники, як М.Ганенко, В.Гнатюк, К.Грушевська, Н.Заглада, П.Єфименко, М.Костомаров, З.Кузель, В.Охримович, М.Сумцова, І.Франко, розглядали питання правового та майнового становища жінки в сім’ ї, укладення шлюбу та розлучення, особливості статево-вікового розподілу праці, проблеми сімейно-шлюбних відносин та образ жінки в народному світогляді.

Сім’я та шлюб є історично-конкретною системою взаємовідносин, яка формувалась на основі міжособистісних інтересів подружжя, батьків, дітей та родичів, які були пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. З часом сім’я змінюється, пристосовується до змінюваних суспільних відносин, хоч і є одним з найбільш стійких суспільних інститутівi.

Унікальність сімейних стосунків та родинних традицій у тому, що їх основу становлять міжособистісні взаємини, які виникають на ґрунті кохання, любові, кровної спорідненості, тому специфіка сімейно-шлюбних відносин не завжди регулюється юридичним правом.

16

Самобутність і сила українського народу - в його національних традиціях і звичаєвому праві. Система звичаєвого права – історично сформована сукупність правових традицій і звичаїв, якими регулювалися стосунки і поведінка людей у різних сферах їхнього життя, одна з важливих ділянок народної свідомості та народних знаньii.

Звичаєве право відігравало важливу роль і в сімейному житті українців. Незважаючи на загальний вплив церкви, правові традиції протягом століть визначали основи шлюбно-сімейних відносин, функції, особисте і майнове становище членів родини, порядок спілкування і багато іншого. На засадах звичаєвого права ґрунтувалося побутування статево-вікових груп, різного роду трудових асоціацій тощоiii .

Такі закони і правила, які активно діяли і ще діють у звичаях народу, знайшли своє відображення в обрядах, у традиціях роду, спільності, закріплені в характері нації, тісно пов’язані з віруваннями, народною міфологією і народною політикою, реалізувалися в праці і поведінці кожного в колективі.

На сучасні традиції та звичаї укладення шлюбу значно вплинув їх історичний розвиток. Сьогодні нас цікавить соціально-рольовий статус чоловіка і жінки в сім’ ї. Формування родинних і сімейних традицій, звичаїв і обрядів починається ще в дородовому суспільстві. Відповідно протягом тисячоліть змінюється і гендерний паритет у сімейних стосунках і взаєминах.

Так, у первісному суспільстві, провідна роль належала жінці як прародительниці роду людського, яка виконувала дітородну функцію. А шлюбні зв’язки були тимчасовими. Рідство визначалося за материнською лінією, у суспільстві існував матріархат.

Поступовий розвиток соціально-економічних відносин обумовив перехід до патріархату, який утвердився завдяки монополізації чоловіком приватної власності. На цій основі відбулося формування сімейних відносин, які мали патріархальний характер. Провідна роль як у суспільних, так і у родинних стосунках, належала чоловікові.

Виникали різні типи сімей з їх життєвими циклами, ідеологіями, формувався інститут шлюбу.

Шлюбно-сімейні відносини Київської Русі регулювалися як звичаєвим правом, так і чинним княжим законодавством, а після запровадження християнства – ще й церковними уставами.

Шлюбно-сімейне право дохристиянської доби допускало багатожонство, купівлю, викрадення і приведення нареченої. Відомо, що до хрещення князь Володимир мав 5 дружин і близько 800 наложницьiv.

Із запровадженням християнства 988 року і присвоєнням церквою монопольного права утвердження шлюбу почали складатися норми шлюбного права. Процес цей йшов двома шляхами: через трансформацію давніх весільних обрядів у правовий звичай і через узаконення рішень органів церковної влади, що спиралася у своїх діях на візантійське шлюбне право. Їх узаконення належить до середини ХІ століття. Зафіксовані в законодавчому кодексі князя Ярослава Мудрого, а пізніше й в інших зводах, вони своєрідно акумулювали багатовіковий досвід суспільного буття східного слов’янстваv.

17

Саме за нормами звичаєвого права укладанню шлюбу завжди надавали вагомого значення. За звичаєвим правом, в Україні людину вважали за самостійну тільки після одруження. Народно-педагогічні уявлення свідчать, що неодружена людина, якого б віку вона не була, вважалася парубком (дівкою) і користувалася меншим авторитетом у громаді, ніж одружена. Свідченням тому були ритуали, які осуджували молодь, що не виконувала призначених їй за віком функцій і тим самим вносила дисбаланс в установлену структуру соціуму і порушувала соціо-вікову динаміку. Тому серед основних факторів та принципів укладання шлюбу слід відзначити, насамперед, фізіологічні, сутність яких полягала в дотриманні відповідного вікового цензу (для дівчат – 16-17, для хлопців – 18-20 років).

Важливе місце посідали соціальні та релігійні чинники (при виборі шлюбної пари надання переваги представникам одного соціального кола та спільного віросповідання). Провідну роль при укладанні шлюбів відігравали моральні засади (заборона шлюбів між кровними родичами, дотримання цноти, осуд багатошлюбності, розлучень та “життя на віру” тощо).

Слід зазначити, що такі явища, як багатошлюбність, розлучення, “життя на віру” загалом були нехарактерними для традиційного українського суспільства, однак, не сприймалися як абсолютне зло. Наприклад, серед молоді не виправдовували шлюбу “на віру”, але не засуджували його серед дорослих людей у тому разі, коли релігійні канони заважали легалізації стосунків, а економічні умови спонукали до спільного життя (селянин-вдівець, який поховав трьох дружин, для підтримання господарства одружується із вдовою, що поховала трьох чоловіків). Розлучення диктувалось рядом причин (матеріальні нестатки, хвороба, перелюб), які не дозволяли брати активну участь у життєдіяльності сім’ ї та продовженні роду. Звичаєве право захищало, насамперед, таку модель сім’ ї, яка могла б успішно відтворювати себе в потомстві та бути економічно самостійною. Ці факти свідчать про досить високу свободу особи в народній аксіологічній системі.

Фактори, принципи укладання шлюбів, методи та прийоми контролю над їх дотриманням базувались на традиціях та етнічних стереотипах, які певним чином сприяли етнічній консолідації та ідентифікації.

Розпад патріархальних відносин, демократизація сімейної сфери призвели до зникнення тих традиційних норм, які сприяли збереженню усталеного розуміння про стабільність сім’ ї, що, у свою чергу, спричинило певний вплив на динаміку та вектори розвитку етносу.

Вірілокальний тип української родини (перехід дружини в сім’ю чоловіка, основний відлік родоводу за чоловічою лінією), а також здійснення контролю над основними ресурсами сімейного майна, головування у веденні господарства та ряд інших чинників свідчать, що традиційно в системі “чоловік-жінка” домінуючу роль відігравав чоловік. Але побутування юридичних конструкцій в українському звичаєвому праві (посаг, материзна), факти участі жінки в громадському суді, функціонування інституту приймацтва (перехід чоловіка у прийми в сім’ю дружини) говорять, що і для жінки був характерний доволі високий рівень свободи і незалежності.

Ряд структурних елементів звичаєво-обрядової культури, зокрема й гендерні взаємостосунки, також підтверджують факт відносного рівня свободи жінки. Наприклад, серед чоловічих дійових осіб весільного обряду найважливішу

18

ритуальну функцію виконував староста, який дуже часто обирався з-поміж дядьків молодої за материнською лінію, що також є ознакою жіночої філіації (відліку за жіночою лінєю) і пережитками аванкулату (системи спорідненості за лінією рідного брата дружини). Про відносно високий рівень свободи свідчить також побутування обов’язкової словесної формули, якою батько питав згоди доньки на шлюб. Вона була формальністю, однак, сам факт присутності цієї формули в обряді сватання вельми показовий, оскільки в ритуальній поведінці, як правило, немає випадковостей. В Україні існувала форма укладення шлюбу через сватання дівчини до хлопця.

Натомість роль чоловіка в сімейних обрядах (родини, весілля, похорони) доволі обмежена. До багатьох обрядодій чоловіки взагалі не допускалися.

Постає проблема ролі батька та матері у вихованні і соціалізації дітей. У системі “батько-мати”, незважаючи на вагомий авторитет батька, соціальні характеристики материнської ролі окреслені народною педагогікою українського етносу чіткіше, ніж батьківської. Участь матері в соціалізації дитини ставала провідною вже на початкових етапах виховання й полягала, насамперед, у формуванні морально-ціннісних орієнтацій, залученні до традиційно-обрядової культури, до ведення господарства тощо.

Важливим для розуміння гендерних стосунків є аналіз “образу покровителя”, який у різних культурах виникає як цілком природна і закономірна потреба людини в захисті, що реалізується в уявленнях про сакральне, надприродне, божественне. Народні уявлення про батьків, особливо матір, наближають їх до надприродної сили, Бога. На цьому рівні виявляється прерогатива родових цінностей. Особливо важливою вважали ритуально-магічну роль материнського благословення у родинному, весільному обряді, при виряджанні в дорогу тощо. У народно-педагогічних уявленнях, закляття, прокльони матері вважались для дітей найстрашнішою карою. У природі сакрального в українському традиційному світогляді і відповідно надприродного, божественного домінує жіноча стать, що виявляється в культі Матері.

Цей невеличкий аналіз виховної ролі батька і матері у сім’ ї спонукає нас згадати народу мудрість: „Чоловік у домі – голова, а жінка – душа” vi.

Для вступу в сам шлюб від жінок на Русі вимагалося виконання багатьох умов. Однією з них був шлюбний вік: 15—16 років, у ХІV—ХV століттях - від 12 до 18 років. Церква забороняла укладення шлюбів з представниками інших конфесій. Однак ці заборони не поширювалися на великокнязівські родини, члени яких досить часто укладали шлюбні угоди з представниками правлячих династій зарубіжних країн.

Відповідно до існуючих у Київській Русі церковно-правових норм не дозволялося більше, ніж два рази брати шлюб. Третій шлюб був дозволений лише у випадку смерті другого чоловіка. Шлюбні узи церква проголошувала непорушними. Їх розривання допускалося лише у виняткових випадках і тільки після судового розгляду.

Давньоруське право розлучення також виникло з прийняттям християнства і поширенням церковного шлюбу, і, хоча світська влада неодноразово втручалася в цю сферу діяльності церкви, сама церква була монопольним регулятором його розвитку. На початку підставою до визнання шлюбу недійсним вважали лише

19

смерть одного із подружжя. Проте вже в епоху Устава Ярослава церковна практика розширила перелік причин розлучення. Приводом для розлучення подружжя була, звичайно, невірність дружини. Цікаво, що подружня невірність чоловіка не давала підстав для розлучення. Пізніше, з розвитком феодального права, жінки отримали право на розлучення з причини зради чоловіка.

Жінку як об’єкт суспільного життя ХVІ—ХVІІ століть вивчали історики ХІХ століття досить поверхово, через призму чоловічої звитяги і козацького аскетизму.

В Україні ХVІ—ХVІІ століть суспільне становище жінок, на відміну від Західної Європи, залежало не від суспільного статусу чоловіка, а від власного майнового становища. Тому шляхтянки, незалежно від сімейного стану, володіючи величезними земельними латифундіями, отримували суспільну вагу.

Будучи значимою одиницею суспільства, жінки за повнотою своїх прав і свобод не становили у цей період будь-якого винятку. Їх правове становище нормував Литовський Статут, у карних та цивільних постановах якого був закріплений принцип рівного права для чоловіків та жінок. Забезпечивши майнову незалежність жінок та їхні права на успадкування землі, Литовський Статут, таким чином, узаконив рівний з чоловіком правовий статус, що мало для жінки неабияке значення.

Повноліття у Першому Литовському Статуті 1529 року було визначено для чоловіків — 18 років, для жінок — 15 роківvii. У Третьому Статуті 1588 року термін повноліття для жінок знижено до 13 роківviii . З цього часу дівчина ставала не тільки повноправною володаркою спадкового майна у випадку сирітства, але й могла мати окрему власність ще за життя батьків.

Українські шляхтянки у зазначений період користувалися широкою свободою і правовою незалежністю, не поступаючись у повноті своїх громадських прав чоловікам. Жінки-землевласниці не були усунені і від такої державної справи, як сплата податків, які збиралися з них як з повноправних членів суспільства без будь-яких обмежень. Жінки не були усунуті і від державних посад. Як свідчать документи, жінки могли обіймати та наслідувати посаду старости.

Українська сім’я, як правило, базувалась на принципах рівноправності подружжя, і українська церква, визнаючи жінку значимим членом суспільства, цього не заперечувала. Дружина (від слова «друг») була для чоловіка не слугою, рабинею, а товаришкою, на відміну від великоруської жінки — «жены» (від «роженица»)ix.

„Жінка чоловікові подруга, а не прислуга” x, – говорить українська народна мудрість.

Для шлюбності ХVI—XVII століть в Україні було характерне таке унікальне явище, як розлучення, причому воно відбувалось не лише з причин, які допускала церква, а й через незгоду у подружжі і навіть через втрату довіри та любові, або хронічну хворобу одного із членів подружжя. Після всіх формальностей, пов’язаних з розлученням, чоловік та жінка могли брати нові шлюби.

Оповіді іноземних мандрівників та дипломатів того часу свідчать про значну самостійність українських жінок. Вони змальовують їх досить привабливими, відважними та рівноправними учасницями тогочасного життя та побуту. Такої свободи та незалежності не знали ні західноєвропейські, ні московські, ні, тим більше, азіатські жінки.

20

Статус жінки в правових традиціях української держави доби запорізького козацтва також видається досить цікавим. Запорізьким козакам не дозволялося бути жонатими в місці їх проживання (на Січі), а які вже одружені, слід було, щоб їхні жінки жили поблизу від Січі, у зимівниках і слободах, куди козаки навідувались час від часу.

Відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі, очевидно, призводила не стільки до забуття, байдужості або зневаги, скільки до ідеалізації жіночого начала. У системі духовних цінностей запорожців традиції шанування жінки-матері набули й світоглядного значення. Це виражалось не лише в ідеалізації таких понять, як Україна-мати, Січ-мати, козацька шабля-мати, де Січ і шабля уособлювали ідеальну матір - заступницю, але й поклоніння жінці — матері-Богородиці, яку козаки вважали своєю релігійною покровителькою і заступницею. Ікони Божої Матері були серед козаків найшанованішими.

На відміну від України в основі середньовічного законодавства Російської імперії лежали патріархальні погляди та судження щодо призначення жінки. Теоретичною та моральною опорою влади було християнське вчення про стосунки між статями, за яким жінка створена після чоловіка — створена для чоловіка, не тільки помічниця чоловіка, подібна до нього. Створена із ребра чоловіка, вона «зобов’язана йому і світлом, яким вона насолоджується, і ім’ям, яке носить».

У суспільному та науковому середовищі другої половини ХІХ століття були широко популярні ідеї про природну неповноцінність жінки. Прихильники цих поглядів переконували суспільство в тому, що їх кров має більше води, мозок слабший, рівень здібностей нижчий, ніж у чоловіків, а функції материнства серйозно виснажують організм.

Домінування подібних суспільних поглядів на жінку суттєво впливало на законодавство, тим більше, що вони не були рідкисним винятком. Переважна більшість суспільства, не тільки чоловіки, а й самі жінки, дотримувалися погляду, що жінка ні в якому випадку не є істотою, рівноцінною чоловікові, і навіть прихильники жінок не ставили питання про визнання рівноцінності її людської гідності.

Законодавство цілком відповідно до цих поглядів розглядало жінку як слабку, не зовсім розумну, хибну істоту, яка потребує особливого захисту, підпорядкування авторитету і яку слід утримувати у відповідних межах.

Законодавча рівність прав жінок та чоловіків, яку проголосила радянська влада 1917 року, забезпечила участь жінок у соціально-економічних соціалістичних перетвореннях. Жінки отримали право здобувати освіту, працювати на виробництві, незначну частину сімейних обов’язків переклавши на державні побутові установи. Але українські жінки, як і чоловіки, зазнали політичного та економічного терору з боку партії, держави.

З кінця 80-х років в українській науці почалося переосмислення історичного минулого України, зокрема радянського періоду. У цей час з’являється нове бачення реалій жіночого буття за радянських часів. Відзначаючи досягнення радянської влади у законодавчому закріпленні рівності чоловіків та жінок, наданні жінкам можливості набувати освіту і працювати на виробництві нарівні з чоловіками, дослідники відзначають відсутність автономії жінки як особистості на фоні трагедії українців як нації.

21

Сьогодні процес утвердження й забезпечення рівноправності в незалежній Україні має національні та європейські особливості. На початку ХХІ століття процеси рівноправності між жінкою і чоловіком в українському суспільстві чим далі зазнають європейських і світових впливів. Це, насамперед, вплив міжнародного жіночого руху, світової інтеграції людства в усіх сферах життя, його інтелектуалізації і гуманізації.

Але зміни, які відбуваються в сучасній Україні, спонукають нас звернутись до таких категорій інституту сім’ ї, як духовність, психологія, етика, мораль. Тому що непохитна цінність сім’ ї, як і раніше, зберігається в самосвідомості українського суспільстваxi.

Саме українські родинні традиції та звичаєві норми, порівняно з кодифікованим правом, були більш гуманними і спрямовуваними на збереження паритетних стосунків і взаємин між чоловіком і жінкою. Саме звичаєве право було основним засобом регулювання взаємовідносин між людьми, зокрема в родинному побуті, і в основному увійшло згодом у закони державного права. Багато звичаїв і обрядів українці зберегли дотепер. Саме норми звичаєвого права покладені в основу сучасного сімейного права.

Дослідження історико-правових засад національного права, зокрема вивчення звичаїв у сфері шлюбно-сімейних (родинних) відносин, є дуже важливим на сучасному етапі відродження і розвитку української державності, становлення і утвердження України як соціальної, правової, демократичної держави, зміни та вдосконалення законодавства.

Література:

i Грицяк Н.В. Гендерний паритет сучасності // Завуч. – 2000. – № 32. – С. 2. ii Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюр, Т.В. Косміна та ін. – К.: Либідь, 1993. – С. 153. iii Там само. – С. 153. iv Іванов В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2003. – С. 172. v Грицяк Н.В. Вказана праця. – С. 2. vi Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період. – К.: Видавництво художньої літератури, 1963. – с. 642. vii Первый Литовский Статут 1529 г. / подготовлен Лазуткиной С., Гудавичусом Э. – Вильнюс, 1983 – 1985, – Ч. 1. –1 – 2. – С. 35 – 40. viii Іванов В., Озель В. Укладання шлюбу за українським звичаєвим правом: Режим доступу: http://www.personal.in.ua/article.php?ida=500 ix Грицяк Н.В. Вказана праця. – С. 3. x Українські народні прислів’я та приказки. – С. 641. xi Ткачова В.А. Інститут сім’ ї у ретроспективі та сучасності: Режим доступу: http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_64/Multiversum_64.htm

22

Завацька Людмила Іванівна, доцент, кандидат педагогічних наук,

завідуюча кафедрою соціальної педагогіки Чернігівського державного педагогічного

університету ім.Т.Г.Шевченка Формування у батьків відповідального ставлення до захисту прав

дитини

У сучасному суспільстві простежується криза сім’ ї, яка виявляється не лише в соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і соціально-педагогічний рівні підготовки сучасної молоді до сімейного життя. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім’ ї, нерозуміння самоцінності і унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання.

Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправимої шкоди. Тому нині постає питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій батька і матері.

Наразі одним із інститутів, який привертає увагу до формування відповідального батьківства, має певний вплив та займається вихованням дітей та молоді, підвищує психолого-педагогічну компетентність батьків, є психологічна служба системи освіти.

Психологічна служба представлена практичними психологами та соціальними педагогами. Чисельність працівників психологічної служби в області становить 450 спеціалістів: із них 25 методистів, які відповідають за психологічну службу, 345 практичних психологів, 80 соціальних педагогів.

Загальний дефіцит у закладах освіти області складає 172 ставки практичних психологів, 153 – соціальних педагогів та 3,25 – методистів, які відповідають за психологічну службу (Бахмацький район – 0,5; Варвинський – 0,7; м.Чернігів - 2).

У посадових обов’язках працівників психологічної служби зазначено, що вони здійснюють психологічний супровід навчально-виховного процесу та соціально-педагогічний патронаж учнівської молоді, сприяють її адаптації до умов соціального середовища. Саме практичні психологи та соціальні педагоги покликані допомогти розібратися в проблемних ситуаціях, визначити детермінацію батьківських установок і стиль виховання.

Робота з сім’єю – окремий напрямок у просвітницькій діяльності працівників психологічної служби. Психологічні спостереження свідчать, що відсутність достатньої духовної близькості дитини з батьками з перших років життя несприятливо позначається на розвитку її особистості. Вивчаючи сім’ю, ми дійшли висновку, що батькам, зайнятим професійною діяльністю і матеріальним забезпеченням сім’ ї, бракує часу для систематичного спостереження за дитиною для глибокого вивчення її розвитку.

Тому практичні психологи та соціальні педагоги поставили за мету привернути увагу батьків до цих проблем, навчити батьків краще розуміти інтереси,

23

можливості, переживання, вчинки своїх дітей, а отже, ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Працівники психологічних служб постійно проводять заняття, які спрямовані на формування усвідомленого батьківства в учнівської молоді. Тематика даних занять спланована на основі проведеного опитання серед учнів старших класів та студентів. Результати опитування свідчать, що майже вся учнівська молодь згодна, що батьківство має бути усвідомленим, і тому до нього потрібно готуватися. Однак зауважують, що, хоча вони і готові навчатися, готуватися до сімейного життя та виховання власних дітей, але їм не вистачає інформації, де можна отримати відповідні знання, літературу та консультацію. Наразі у загальноосвітніх навчальних закладах області проводяться заняття з елементами тренінгу «Майбутня родина», «Плани на майбутнє», «Вчимося бути відповідальними». Під час проведення тренінгових занять діти мають змогу за допомогою рольових ігор, розгляду реальних проблемних ситуацій, обговорення поданої інформації, зустрічей з фахівцями сформувати власну позицію щодо створення родини.

Для проведення просвітницької роботи серед батьків у школах області практичні психологи разом з соціальними педагогами проводять тематичні батьківські лекторії, тренінги, зокрема «Тренінг батьківської ефективності», «Розмовляти з дитиною. Як?». Мета проведення подібних заходів – формування відповідального ставлення батьків до виховання фізично і психологічно здорової дитини. Під час занять батьки можуть поглибити знання про самих себе, свої психологічні особливості, усвідомити стиль свого виховання, зміцнити позитивні риси особистості, набути навичок адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях; поглибити знання про свою дитину, її вчинки, емоції, думки; знаходити оптимальні шляхи спілкування з дитиною, пошук і використання адекватних методів виховання й розвитку дитини, умов її повного сприйняття; формувати здорове життя родини.

Слід зауважити, що існує упереджене ставлення батьків щодо відвідування подібних занять. Серед аргументів, які наводяться батьками, частіше зустрічаються «бракує часу», «маю власний погляд на виховання дитини», «нічого нового на цих заняття я не дізнаюся».

Проте, слід зазначити, що до переваг відвідування «школи для батьків» відноситься можливість познайомитися з сучасними педагогічними розробками та новітніми методиками виховання дітей, дізнатися про позитивний досвід розв’язання різних проблем, отримати інформацію, щодо батьківсько-дитячих стосунків, якою батьки володіють не повною мірою. Слід брати до уваги, що батьківський досвід кожної окремої людини досить обмежений і потребує постійного поповнення та періодичної переоцінки.

Говорячи про формування засад відповідального та усвідомленого батьківства, неможливо обійти увагою педагогічну спадщину А. Макаренка, який вдало розв’язував проблеми сімейного виховання. Він уперше в Україні не тільки ввів термін “педагогічна технологія”, а й поняття “технологія організації виховного процесу”. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин.

24

Великий педагог підкреслював, що виховання – складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості і справедливості. Це ґрунтовна, систематична відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати і продумати програму її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато легше, ніж потім її перевиховувати.

Вирішальним фактом у вихованні дітей є поведінка батьків. Батьківська вимогливість до себе, повага до своєї сім’ ї, контроль над кожним своїм кроком – це перший і найголовніший метод виховання. Справжнє виховання потребує не часу, як такого, а якісного використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона потребує часу і тим більше – відповідальності. Справжня сутність виховання – не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину – організації сім’ ї, життя дитини. Дитина – це дзеркало батьків.

Соломена Тетяна Валеріївна, кандидат історичних наук, доцент кафедри

всесвітньої історії Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка

Сутність та сприйняття фемінізму: подолання стереотипів

ХХІ століття - час, коли людство головним своїм завданням передбачає

створення кращого світу для всіх, в якому не буде місця хворобам, проблемам, штучним та природним негараздам. Забракне місця в такому гармонійному світі й жодній нерівності: етнічній, расовій, класовій, гендерній. Все більш очевидною стає гендерна складова, що існувала і усвідомлювалася раніше у вигляді вторинного елементу традиційних соціальних вимірів, нині вона претендує на статус найголовнішої й фундаментальної.

Стратегія сучасного соціального розвитку спрямована на утвердження гендерної збалансованості в суспільстві, гендерної рівноваги і гендерної демократії, що передбачає однаковий розвиток особистості як чоловіка, так і жінки. Нинішня проблема прав і соціального статусу жінок полягає не стільки в юридично-правовому забезпеченні, скільки в пануванні гендерних стереотипів, які визначають шляхи розвитку гендерних відносин в суспільстві та їх реальні прояви. Гендерна проблема має міжнародний характер, про це свідчить поява феміністичного руху, емансипація жінок та прийняття низки міжнародних документів, присвячених цьому питанню.

Вже після Другої світової війни 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Хартію прав людини [1], в якій проголошувалась рівність прав всіх людей незалежно від їх соціальних і біологічних характеристик, зокрема й за статевою ознакою. А 18 грудня 1979 р. прийнято документ, який безпосередньо стосувався прав жінок – Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жіноцтва [2].

Останнім часом спостерігається підвищений інтерес науковців до гендерних питань в історії, викликаний зростаючим впливом жіноцтва на всі сфери

25

суспільного життя в різних країнах світу. В літературі виділяють три хвилі фемінізму: перша тривала з кінця ХVІІІ ст. до середини ХІХ ст., друга – з другої половини ХІХ ст. до початку ХХ ст., третя охоплює другу половину ХХ – ХХІ ст.

Відомо, що зародження феміністичних ідей відбулося в епоху Відродження й пов’язано з культом людини. А вже з ХVІІІ ст. жінки стали практично боротися за свої права – економічні та політичні, що отримало назву процесів фемінізації, емансипації суспільства. У Франції жіночий рух набуває нових ознак під час революційних подій 1789 р. В основному документі «Декларації прав людини і громадянина», вже в першому реченні проголошувалася рівність: «Всі люди народжуються вільними і рівними» [3]. Але ця декларація суперечила спеціально виданому декрету, який зменшував права жінок. Відмова визнати жінок Франції рівноправними громадянами суспільства призвела до появи нового явища – руху на захист політичних прав жіноцтва. Перші феміністки, жіночі клуби, перші законодавчі зрушення стосовно соціального та майнового становища жінок з’являються ще у ХVІІІ ст.

Нова доба у Франції значно уповільнила емансипацію, зокрема прийнятий 1804 р. Громадянський кодекс Наполеона, згідно з яким жінка цілком залежала від чоловіка та підкорялася йому, не вважалася громадянином, що відбирало у неї право займати посаду адвоката або бути опікуном [4, с.20]. Проте незаміжня жінка користувалася всіма правами громадянина. Ідеї європейського просвітництва назавжди переорієнтували розвиток тогочасного суспільства на шлях буржуазного розвитку. Демократичні норми політичного життя, хоч і не утвердилися законодавчо, проте надовго стали суспільно-політичними ідеалами. Французька революція не змінивши суспільного становища жіноцтва, породила концепцію емансипації: окреслила мету та наповнила змістом, визначила шлях жінок у боротьбі за власні права.

Слід згадати видатних жінок цієї доби. Це англійка М. Уоллстонкрафт та американка А. Адамс – дружина другого президента Америки. Хоча першій феміністці Англії були притаманні доволі консервативні погляди стосовно соціальної ролі жінки, вона активно захищала її гідність, людські та громадянські права. У своїй роботі «Захист прав жінок» [5] вона проголошує ідею інтелектуальної рівності статей за умови можливості однакового виховання та освіти [6].

Іншим наповненням характеризуються погляди А. Адамс. Через політичну ситуацію в країні – війна за Незалежність – політизувалася не тільки свідомість жінок, а зміст їхнього життя. Формування власного ставлення до процесів, що відбувалися в державі знаходили відображення в публічних дискусіях з політичних питань, в яких активну участь брало жіноцтво. Через постійну відсутність вдома чоловіка, А. Адамс, так само як інші американки, взяли цілком на себе виховання дітей та вирішення господарчих проблем. Зростання відповідальності й усвідомлення власної соціальної значущості, спонукало А. Адамс у листування з чоловіком, звернути його увагу на місце жіноцтва в новому державному законодавстві [7]. Проте реальних зрушень у гендерному питанні не відбулося, і американкам ще довго довелося чекати на юридично оформлені майнові та політичні права.

Більшість спеціалістів витоки феміністичних ідей вбачають у аболіціоністському русі США за громадянські права ХІХ ст., і саме його учасниці

26

заклали фундамент майбутнього суфражистського руху. 1848 р. вважається датою створення суфражизму – боротьбі жінок за політичні права.

Друга хвиля фемінізму набирає сили з другої половини ХІХ ст. Її представники вимагали забезпечення статевої рівності за допомоги соціально-економічних та політичних реформ. Почали говорити не лише про природні, але й про соціальні права жінок: права на волю, освіту, працю. В цей час було відкрито кілька вищих навчальних закладів для жінок. Особливо наполегливими в здобутті вищої освіти були жінки США та Російської імперії.

Про актуальність вимог надання прав жінкам свідчить поява на межі ХІХ – ХХ ст. багатьох феміністичних організацій у різних країнах світу. 1888 р. - створено Міжнародну раду жінок, до якої згодом вступили США, Велика Британія, Австралія, Норвегія, Нідерланди, а вже 1911 р. вона у своєму складі нараховувала 24 національні організації. Країни-учасниці проводили щорічно сотні мітингів, страйків, зустрічей, відверто розповідаючи про реальне становище жінок. 1903 р. в Англії відкрито Жіночий соціально-політичний союз, Асоціацію жінок створено 1904 р. в Берліні.

В перші десятиліття ХХ ст. під впливом загальнодемократичних змін та під тиском вимог жіночого руху в багатьох країнах жінки отримали повноцінні громадянські, зокрема, політичні права. Виборчі права отримали жінки Нової Зеландії – 1893 р., Австралії – 1902 р., Фінляндії 1906 р., Норвегії – 1913 р., Данії – 1915 р., а 1917 р. до них долучилися жінки Росії Канади, Голландії. 1918 р. виборче право надано жінкам Англії, Німеччини, Ірландії, Люксембургу та Польщі, 1920 р. – США, 1944 р. – Франції [8]. Природною стала пауза в жіночому русі на час Першої світової війни. А вже 1925 р. створений Об’єднаний постійний комітет жіночих організацій, з 1934 р. – Комітет зв’язків міжнародних організацій.

Успіх суфражизму на деякий час припинив загальний розвиток жіночого руху, який наступні майже чотири десятиліття знаходився у стані спокою. Проте, не зважаючи на всі юридичні досягнення жіноцтва, в усіх галузях життя продовжувалося панування чоловіків. Виявилося, що рівноправ’я на папері недостатньо, необхідне було змінити ставлення до жінок в свідомості суспільства.

Своєрідне «відродження» жіночого руху пов’язане з шістдесятими роками у США, періоду активізації демократичних процесів, спрямованих на ліквідацію усіх форм дискримінації. Саме в цей час сформувалися три напрями фемінізму: ліберальний, соціалістичний та радикальний. Спільним для них є зосередження уваги на проблемах пригнічення жінки, а відмінним – підхід до пояснення цього соціального явища та пропозиції різних стратегій його подолання.

Ліберальний, або поміркований фемінізм, має найдовшу історію. Концепції ліберального фемінізму виходить з тези, що жінка може раціонально мислити та повинна мати ті ж права та умови для розвитку, що й чоловік. Ліберальна течія викриває дискримінацію жінок й пропонує її усунення за допомогою державних реформ. Головне завдання – розвиток жіночої особистості та динамічна трансформація суспільства з метою найповнішого врахування інтересів та потреб жінок.

Соціалістичний напрям синтезував марксистські та феміністські погляди. Він засновується на суспільноусталених відмінностях між чоловіками та жінками як відмінностях класових, ієрархічних, а головну причину дискримінації жінок вбачає

27

у поділі праці за статевою приналежністю. Тому головна мета – зміна соціально-економічної площини буття, руйнація капіталістичних, патріархальних суспільних відносин, тобто завершення капіталістичної фази та подолання жорсткого чоловічого контролю.

Найяскравішим та найагресивнішим за ідеями став радикальний напрям, що звернувся до пошуків глибинної підстави гноблення жіноцтва. Його головна теза – дискримінація жінки за ознакою статі (сексизм) є наслідком універсальної ідеї патріархату як системи домінування чоловіків над жінками [9]. Відтак, будь-яке особисте приниження жінки є справою політичною, бо є наслідком патріархальної системи влади. Головним завданням жіночого руху радикальні феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь та домінування жінок. Збереження теперішньої фіксує владу та відбиває інтереси чоловіків, тому, на думку радикальних феміністок, доцільним є побудова феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу [10].

На сьогодні ідеї всіх трьох течій не існують у виокремленому вигляді. Так, наприклад, деякі ідеї радикалок знайшли відображення у т.зв. «культурному фемінізмі» і есенціалізмі [11]. Концепт культурного фемінізму полягає у припущенні, що поруч з патріархальною культурою існує зокрема «жіноча культура», яка характеризується позитивними гуманістичними цінностями. Так само теоретики есенціального фемінізму вважають, що сутність жінок відрізняється від суті чоловік, причому в кращий бік – жінки більш «моральні», «гуманніші» [12].

Феміністичному руху 1960-70-х рр. притаманні незвичні гасла, форми протесту, які шокували традиційне суспільство. Феміністками критикувалися ті стереотипи суспільства, які, на їх думку, сприяли нерівноправному становищу жінок: шлюб, материнство, домашня робота тощо.

Як будь-який ідеологічний напрям фемінізм у своєму розвитку не уникнув радикальних настроїв, перекручень та алогічних вимог, що викликало природне нерозуміння та роздратування суспільства.

Остання третина ХХ ст. запропонувала новий дискурс – пошук та реалізація моделі рівних можливостей чоловіків та жінок. Питання гендерної ідентичності містить низку проблем: концепти маскулінності та фемінінності, рівні можливості, представництво у владі, право на освіту, управлінські повноваження, оплата праці та, безумовно, становище в родині чоловіка та жінки, їхні батьківські функції, домашня робота тощо.

Гендерна проблема охоплює як «жіноче» так і «чоловіче» питання. Традиційний чоловічий спосіб життя (орієнтований на незалежність, досягнення, домінування), суто чоловічі чесноти та цінності (мужність, сила, відвага, агресивність, незворушність) та суспільні чоловічі ролі (годувальника, захисника, опікуна, керівника) часто суперечать соціально-економічним та політичним реаліям існування суспільства кінця ХХ – початку ХХІ ст. «Криза маскулінності» спричинена не лише технічним прогресом, завдяки якому праця все менше вимагає грубої фізичної сили. Вагомий чинник виникнення чоловічих рухів стала ідеологія та практика фемінізму, що обстоює економічні, політичні, особисті права жінок у досі суто чоловічому світі. Чоловіки по-різному сприйняли активну політику жіноцтва щодо своїх прав: як загрозу власному пануванню, інтелектуальний виклик та як приклад для наслідування. На наш погляд, можна виділити два основних

28

підходи чоловічого погляду щодо теперішнього становища чоловіків у сучасному суспільстві. Перший полягає у визнанні тих обмежень, що накладає на чоловіків патріархальна система із властивими їй домінуючими стереотипами. Головна мета такого підходу в чоловічому русі – заміна усієї системи чоловічого домінування та усунення соціальної нерівності чоловіків та жінок, надання обом статям широких можливостей та вибору стилю життя. Такий підхід можна назвати ліберальним.

Цілковиту протилежність становить консервативний чоловічий рух за відродження та відновлення істинних чоловічих цінностей та привілеїв. Обстоюючи збереження традиційного розподілу чоловічих і жіночих ролей та засуджуючи соціальні відхилення (пияцтво, наркоманію, гомосексуалізм тощо), прихильники цього напрямку вбачають у відновленні «справжньої маскулінності» необхідну умову існування міцної сім’ ї та суспільної стабільності. Головну загрозу цьому вони вбачають у зростаючій ролі та впливі жіноцтва.

Хоча чоловічі рухи впродовж останніх тридцяти років набули значного поширення, вони не стали реальною та організованою силою. Більшість звичайних соціальноактивних чоловіків лишаються байдужими до проблем маскулінності, знаходячи для себе інші засоби самореалізації.

Сучасні гендерні дослідження головну увагу зосереджують не стільки на проявах гендеру, скільки на механізмах його відтворення. Вважаємо, що гендерну систему слід розглядати не лише як ідеї та інститути, але і як поведінку індивідів, усі види комунікативної взаємодії. Гендерні дослідження дозволили зрозуміти, що проблема нерівності набагато глибша, ніж це уявлялося. Переосмислення усталених типових образів чоловічого й жіночого та їх ролі у створенні перешкод міжособистісної комунікації, вивчення динаміки змін жіночих та чоловічих ролей у суспільстві, розробка перспективної стратегії досягнення фактичної рівності обох статей – мета та задачі сучасних гендерних досліджень.

Щоб вивести проблему рівних можливостей та повної самореалізації обох статей в практичну площину, слід визнати, що головною перешкодою виступають пануючі гендерні стереотипи, тобто уявлення про жіночність та мужність. Стереотипи як необхідні людині інструменти сприйняття та мислення є невід’ємними компонентами індивідуальної та масової свідомості. Певні стереотипи мають тенденцію до змін, інші – мало підлягають трансформації. Таким є й гендерні стереотипи.

Гендерний стереотип – це спрощений, стійкий, емоційно забарвлений образ поведінки і рис характеру чоловіків і жінок або чи чоловіків, чи жінок [13]. Стереотипи проявляються у всіх сферах життя: самоідентифікації, спілкуванні, побуті, праці, громадських та політичних відносинах.

Виділяють кілька груп гендерних стереотипів: 1. Стереотипи маскулінності-фемінінності. Чоловікам приписуються «активно-творчі» характеристики рис особистості: активність, домінантність, впевненість у собі, логічне мислення, здатність до лідерства тощо. Жінкам, навпаки, приписуються пасивні, репродуктивні характеристики як-от: турботливість, емоційність, низька самооцінка, залежність. Характеристики жінок протиставляються чоловічим, розглядаються як протилежні, взаимодоповнюючі. 2. Уявлення про розподіл сімейних та професійних ролей. Для жінки найголовнішою є роль домогосподарки, матері. Вона відповідальна за взаємини в

29

родині – домівка, діти, побут. Чоловікам приписується активність у громадському житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім’ ї. 3. Специфічні особливості змісту праці. Відповідно до традиційних уявлень, жіноча праця має носити виконавський, обслуговуючий характер, стосуватися експресивної сфери діяльності. Традиційні жіночі сфери: торгівля, освіта, охорона здоров’я тощо. Для чоловіків властива творча, управлінська робота. Їх праця визначається інструментальною сферою діяльності. Стереотипи формують моделі поведінки, зразки та стандарти життя. Часто гендерні стереотипи сприймаються як істинні і перетворюються у цінності, відтоді існуюча модель поведінки перетворюється на припис, обов’язкову норму. Домінуючими стереотипами виступають:

• чоловіки розумніші за жінок; • жінки мають особливе жіноче щастя – це родина і дім (аби з дітьми та чоловіком все було гаразд);

• жінка має підлаштовуватись під чоловіка, забезпечуючи йому спокій та комфорт, повинна терпіти, зберігаючи важкі для неї стосунки.

• жінка повинна бути красивою, доглянутою (існує експлуатація жіночого образу в рекламі модного одягу, косметики тощо), щоб добре влаштуватися в житті, тобто вдало одружитися;

• жінці дозволяється відкрита емоційна реакція, капризність. Чоловік же має бути витриманим, врівноваженим.

Панування цих та схожих стереотипів в повсякденному житті нівелюють всі юридичні, правові гарантії на фактичну реалізацію рівних можливостей. Також гендерний стереотип як закріплення соціальних ролей за певною статтю впливає на виникнення гендерних конфліктів. На рівні міжособистісних відносин гендерні конфлікти дуже розповсюджені в професійних, родинних, побутових сферах буття, при цьому вони зумовлені потребою перерозподілу традиційних жіночих та чоловічих ролей. Зазвичай, у чоловіків домінують установки на традиційний тип сімейних відносин у побуті. Жінки частіше схиляються до егалітарного типу розподілу ролей у сім’ ї, за яким сімейні обов’язки поділяються порівну між чоловіком та дружиною, або залежно від ситуації: основну частину домашніх справ бере на себе той, хто має більше вільного часу. Визначимо деякі закономірності гендерно-рольової поведінки. По-перше,

розвиток особистості, процес соціалізації, в основі якого лежить набуття людиною життєвих ролей й стають гармонійним чинником гендерно-рольової соціалізації. Недоліки формування гендерних ролей ведуть до порушення статевої та гендерної ідентичності. По-друге, гендерні ролі тісно пов’язані зі статево ролевими девіаціями, зокрема, трансвестизмом, гомосексуальністю, транссексуалізмом. Традиційні гендерні ролі можуть стримувати розвиток особистості й реалізацію

наявного потенціалу. Ця ідея стала поштовхом для розробки концепції андрогінії, за якою людина, незалежно від своєї біологічної статі, може бути наділена рисами як маскулінності так і фемінінності, поєднуючи в собі як традиційно жіночі, так і традиційно чоловічі якості. Такий підхід дає змогу виділити маскулінну, фемінінну та андрогінну моделі гендерних ролей. Андрогенна модель дозволяє уникнути фіксованого на статевому факторі самовизначення особистості, та пропонує спеціальний тип психологічного функціонування з багатьма перевагами.

30

Чимало дослідників дотримується думки, що цілісну особистість характеризує саме андрогінність, тобто синтез жіночого емоційно-експресивного стилю з чоловічим інструментальним стилем діяльності. Андрогінія сприймається як емансипація обох статей, а не як боротьба жінок за рівність у маскулінноорієнтованому світі. Безумовно, гендерні ролі мають певну специфіку, пов’язану з культурно-

цивілізаційним аспектом, й найбільших перекручень соціальні ролі жінок та чоловіків зазнають у теперішній час. Болісними й трагічними бувають наслідки гендерних стереотипів саме у сімейно-родинних відносинах. Насильство в родинах, неповні сім’ ї, скалічені долі - це розповсюджені реалії буденного життя сучасного суспільства. Живлячись усталеними, глибинними стереотипними установками щодо відповідності жіночності та мужності, гендерні ролі часто виступають відчутним гальмом самореалізації певної особистості та стають стримуючим чинником сучасного суспільного розвитку. Попередній історичний досвід довів, що процес юридичного та правого визнання рівних можливостей обох статей, є недостатнім. Метою теперішніх завдань у здобутті реальних рівних можливостей, створенні умов для партнерської взаємодії між чоловіком та жінкою є спроба змінювати домінуючі стереотипи для гармонійної єдності обох статей.

Література:

1. Загальна декларація прав людини 1948 р.//http://olexa.ua 2. Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» від 18 грудня 1979

р. //http://www.khpg/index.php 3. Декларация прав человека и гражданина 1789 г. // http://www.hro.org/docs/ilex/intcont 4. Гендерна політика ЄС: виклики для України. – К., 2007. 5. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. – К., 2004. - С. 183 6. Феминизм: проза, мемуары, письма, эссе: Пер. с англ. – М, 1992.- С.21 7. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. – К., 2004. - С. 193 8. Кісь О. Дефініції фемінізму // Ї. – Львів, 2000. – Число 17: Гендерні студії. – С. 17 9. Гендерний розвиток у суспільстві / Конспект лекцій/ Відп. ред.. К.М. Лемківський. – 2-е

вид. – К., 2005. - С.18 10. Гендер як соціальна конструкція системи соціостатевих стосунків //http:

//www.gender.net.ua

Грищенко Світлана Владиславівна, кандидат педагогічних наук, старший викладач

кафедри соціальної педагогіки Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шекченка

Вплив гендерних стереотипів на процес самовиховання

Оптимальними умовами для самовиховання особистості є відносини поваги й взаємної вимогливості в житті колективу, постійний його розвиток, зростання вимог до кожного. Спілкування в колективі відіграє вирішальну роль у підготовці особистості до самовиховання.

31

Трансформаційні процеси, що відбуваються у всіх сферах українського суспільства, і в освітній зокрема, носять інноваційний характер. Вплив гендерних стереотипів на сферу освіти в сучасній Україні відбувається в мисленні та поведінці людей [4, с. 179].

Поряд зі стихійним впливом людей один на одного в процесі спілкування особливе значення мають соціальні норми, що регулюють працю й поводження людей у колективі. Норми закріплені у вигляді традицій колективу. Кожний, хто влаштується на роботу в той або інший колектив, рано чи пізно повинен засвоїти сталі соціальні норми й відповідати їм, і для цього необхідно молодим членам колективу дещо в собі усунути, поправити або навіть знову сформувати, тобто зайнятися власним вихованням або перевихованням [1, с. 47].

У кожному колективі керівник висуває офіційні вимоги працівникам, і від цього також залежить активність особистості в самовихованні. Нормою поведінки для керівника є справедливе й об’єктивне ставлення до усіх без винятку. Вимоги керівника варто розглядати як стимулятори самовиховання.

У нашому аспекті гендерний стереотип прийнято визначати як шаблон, схему, на основі якої індивід певної статі здійснює ту чи іншу діяльність. Ці схеми визначають спрямованість та зміст не лише свідомості, але й поведінки індивідів. У результаті досягається висока стійкість у сприйнятті, осягненні реальності та здійсненні практичних дій, що дозволяє людині швидко реагувати на оточуючу дійсність [4, с. 180].

Вимоги до особистостей різних статей впливають на розвиток процесу самовиховання. Видатний радянський педагог і письменник А.С. Макаренко писав: «У радянській етиці повинна бути серйозна система вимог до людини, і тільки це й зможе привести до того, що в нас буде розвиватися в першу чергу вимога до себе» [5, с. 434]. Вимоги повинні бути різними, і не тільки залежно від того, яку роль виконують ті або інші особи, але й від того, які їхні можливості, який їхній психічний склад.

Величезне значення в житті всього колективу й кожної особистості має позитивний морально-психологічний клімат, який формується на основі відносин товариського співробітництва й взаємодопомоги; він створює захищеність кожної особистості, гарний настрій, що активізує діяльність усіх і кожної особистості окремо. Людям у таких умовах хочеться жити й працювати разом. Вимогливість й увага, турботливе ставлення людини до людини формують високу мораль, спонукають до чесного виконання справи, викликають прагнення бути морально чистим і відповідати добротою на доброту. Такі умови сприяють самовихованню особистості [1, с. 8].

Гендерні стереотипи закріплюються і ретранслюються разом з цінностями і нормами в процесі діяльності і освіти. Усучасній управлінській системі освіти гендерні стереотипи закріплюються як у шкільній, так і професійній освіті, через трансляцію ціннісних орієнтацій учителів та в змісті підручників [4, с. 180].

Якщо в колективі має місце напруженість у відносинах один з одним, нескінченні конфлікти, що розхитують нерви і здоров’я, то в цих умовах ні про яке прагнення до самовиховання працівників не може бути й мови. Деякі говорять, що в них немає позитивно-психологічного клімату, а тому й працювати взагалі в такому колективі не хочеться. Такий песимізм виправдати не можна. Кожний зобов’язаний

32

піклуватися про всіх і рішуче боротися за найбільш сприятливі умови життя й праці в колективі [1, с. 21].

З огляду на силу впливу колективу на особистість, дуже важливо організувати в колективі обговорення питань про самоосвіту й самовиховання його членів. Постановка самозвітів на зборах колективу сприяють ефективності роботи над собою. Самокритика у звіті повинна не тільки констатувати недоліки в роботі або поведінці члена колективу, але й містити позитивну програму їхнього усунення, певні зобов’язання по самовихованню [1, с. 14].

Самозвіти й самозобов’язання особистості на зборах колективу ставляться в інтересах самої особистості, тому що те, що привселюдно обіцяно, виконується в більшості випадків неухильно. Особистість відчуває в цьому випадку більшу відповідальність [1, с. 13; 4, с. 19].

Крім того, самозвіти мають значення й для інших членів колективу, тому що вони вчать тому позитивному, що досягнуто в самовихованні того хто звітує, і тому, як уникати негативних сторін, якщо вони розкриваються в повідомленні. Що стосується критики в житті колективу, то вона, виявляючи недоліки в роботі члена організації, повинна підказувати й напрямок і способи роботи з їхнього усунення, повинна переконувати особистість у тім, що вона може виправити помилки й усунути недоліки у своєму розвитку [1, с. 14].

Самовиховання кероване не тільки вимогами колективу, але й діяльністю, що здійснює особистість. Діяльність - це та робота, що визначається соціальною роллю особистості в суспільній групі. Так, роль батька вимагає від людини певних якостей. Скажімо, прояву дбайливості про дітей, уміння й навичок виховувати їх, володіння такими якостями, які б були прикладом для дітей. Звідси роль батька, як й інші ролі, вимагає підготовки й, отже, самовиховання. У книзі О.Г. Ковальова «Психологія сімейного виховання» розкриваються обов’язки батьків і програма педагогічної й психологічної самопідготовки до своєї ролі [3].

У результаті набутої в школі освіти у дівчат формується професійна орієнтація на вузьке коло спеціальностей, переважно гуманітарного профілю, та на невиробничі види побутового обслуговування. Вона закріплюється на рівні професійно-технічних училищ та вузів. Це, по-перше, впливає на рівень стурбованості і впевненості в собі; по-друге, у процесі освіти прищеплюються гендерні стереотипи професійних ролей; по-третє, відсутність жорсткої конкуренції із чоловіками внаслідок низької привабливості цих галузей для чоловіків. Статева дискримінація за професіями збільшується з підвищенням їх престижу. Наслідком чинної системи професійної підготовки є гендерний дисбаланс за такими напрямками: професійною та галузевою структурою; рівнем кваліфікації; розміром заробітної плати; можливостями та перспективами посадового просування; участю в управлінні [4, с. 180].

Цілком зрозуміло, що залежно від складності діяльності людини визначається обсяг пропонованих йому вимог. Розуміння того, що від особистості вимагає соціальна роль, полегшує визначення програми самовиховання.

Людина, що довго працює на одній і тій же посаді й у тому самому колективі, нерідко «сіріє», тобто звикає як до позитивних, так і негативних сторін своєї роботи, у неї виробляється стереотип, а тому вона уже не сприймає нового, перестає працювати над собою. І навпаки, щойно людину підвищують на посаді, то відразу

33

починається переоцінка своєї колишньої діяльності. Людина вільно або мимоволі хоче завоювати повагу нового колективу, а тому починає максимально працювати й удосконалювати себе. Звідси турбота про просування кадрів - не тільки надзвичайно важлива соціальна проблема, але й особиста, тому що просування змушує працювати людину, щоб забезпечити свій ріст як працівника і як особистості. Іноді позитивний вплив робить і переміщення працівника з одного колективу в інший, нехай навіть у попередній посаді. Таке переміщення, як і просування за посадою, активізує людину. Усе це є потребою особистості в повазі колективу, прагненням завоювати авторитет, показати свої можливості і т.д. [1, с. 26].

Отже, наявність і ретрансляція зазначених гендерних стереотипів у сучасному українському суспільстві суттєво гальмує процеси демократизації і гуманізації в суспільстві в цілому. Управлінські рішення щодо встановлення реальної гендерної рівності через систему освіти мають бути зорієнтовані на: - створення і впровадження нових підручників, що стверджують гендерну рівність і пропагують відповідний розподіл гендерних ролей; - зміну свідомості управлінців в напряму подолання гендерних стереотипів; - підготовку і перепідготовку учителів та викладачів щодо освоєння сучасного рівня знань з гендерної проблематики [4, с. 180].

Найбільш сприятливою умовою самовиховання є сполучення різних видів діяльності при одній провідній або основній. Різноманітна діяльність формує різні здібності, уміння й навички. Звідси варто рекомендувати всім, хто прагне всебічно розвивати свої сили, не замикатися в одній роботі. Виховання й самовиховання - дві сторони єдиного процесу формування особистості. Виховання виступає як передумова і спрямовуючий процес самовиховання особистості. «Виховання, що спонукає до самовиховання, - це і є сьогодення виховання» [6, с. 28].

Таким чином, можемо стверджувати, що вплив гендерних стереотипів на процес самовиховання і діяльності особистості трансформується в нових умовах сучасного українського суспільства, забезпечуючи пошук нових педагогічних рішень і форм поведінки.

Література:

1. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. - М.: Высш. шк., 1973. - 168 с. 2. Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства. - М.: Знание,

1978. - 182 с. 3. Ковалев А.Г. Психология семейного воспитания. - Мн.: Выш. шк., 1980. - 232 с. 4. Лукашович М.П., Червона Л.М. Гендерні стереотипи в сучасній українській освіті:

управлінський аспект. // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали 5-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. / Харків, Українська Асоціація „Жінки в науці та освіті“, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Житомирський інститут підприємництва і сучасних технологій, 2004. - 368 с.

5. Макаренко А.С. Соч. В 7-ми т. - М., 1958. - т. 5. - 534 с. 6. Сухомлинський В.А. Мудра влада колективу. - М., 1975. - 327 с.

34

Соломаха Ірина Григорівна, кандидат філософських наук, начальник відділу зв'язків

з громадськістю Чернігівської міської ради

Гендерні аспекти етнотрадицій української родини

Традиція - найголовніша річ у справі досягнення реальної, а не номінальної влади. Традиція - це можливість входження в історію. Тільки через ту чи іншу традицію можна знайти своє місце, а отже, легітимізуватися. Поза традицією історія взагалі зависає у просторі. А тому зрозуміло, що там, де відбувається перегляд культурних основ, культурної легітимності, питання традиції стає ареною політичної боротьби. Позбавивши яку-небудь групу, у даному випадку жінок, права на традицію, у них віднімають саме легітимні можливості на історичне місце, без якого взагалі не можна говорити про співвідношення суб’єкта й об’єкта історичного творення.

Рівень свідомості жінок в Україні ще не досить високий, щоб відрізнити особистісні інтереси від сімейних. Тому надто важливим є подальше розгалуження мережі жіночих організацій, наближення їх до інтересів пересічної жінки, збільшення чисельності організацій. Певна координація зусиль між жіночими організаціями сприяла б поширенню інформації, здійснювала б вплив на громадськість та органи державної влади, змушуючи їх порушувати і рахуватися з тими питання, які мають особливе значення для жінок.

Хоч типи, завдання та структура українських жіночих організацій змінюються, вони є реальною формою залучення жінок до громадсько-політичної діяльності. Розгалужена мережа жіночих організацій сприяє виходу жінок із приватної сфери й включення їх до суспільно-політичного життя. Самоорганізація жіночих структур розвиває у жінок навички керівників та активістів, формує жінку як вільну особистість, як індивіда, без існування якого неможливий розвиток громадянського суспільства та соціальної демократії.

Загальноприйнятим є той факт, що сім’я завжди розглядалася переважно як носій досить інерційного заряду традиціоналізму, стандартів та норм. І як цей носій діятиме у складній ситуації поліетнічності суспільства, багато в чому залежить від співвідношення позитивного та негативного потенціалу, що закладається в сім’ ї, від тих культурно-етнічних цінностей, які будуть домінуючими в родинному середовищі (чи будуть ці цінності притаманні більше культурі, яку представляє мати, чи, навпаки, батько).

Від того, чи будуть члени національно змішаних сімей відчувати себе маргіналами або повноправними членами обох етнокультурних спільнот, залежить людський розвиток у цілому. Такі шлюби можуть визначати становище етносу в суспільстві, рівень його суб’єктивних та об’єктивних зв’язків з іншими народами, рівень етнічної самосвідомості та ту роль, що відводиться цій самосвідомості, а також гендерну структуру суспільства.

Частота гендерної взаємодії різних етнічних груп детермінується і власне етнокультурними особливостями окремих етносів. Перш за все це мова, релігія, традиції, звичаї та їх вплив на особистість. Так, на культурних традиціях відбивається схильність до певного способу життя; крім того, етнічні особливості

35

впливають на стосунки у родині, через що іноді виникають суспільні стереотипи в уявленнях про те, яким буває чоловік чи дружина певної національності. Відтак, через близькість слов’янських культур між представниками слов’янської групи (українцями, росіянами, білорусами) укладається найбільша кількість шлюбів.

Можна стверджувати, що зараз у соціокультурній системі все більше посилюється міжетнічна гендерна взаємодія. І вивчення її специфіки, змін у національному складі населення є дуже важливим для розуміння стану, особливостей і перспектив розвитку сучасного українського суспільства.

Вивчення проблем української сім’ ї передбачає врахування характеру культурної трансмісії в нинішніх умовах, зумовленості цього процесу наявним способом і рівнем життя населення. Широкий спектр родинних традицій як важливого засобу підтримки міжпоколінних зв’язків уже стали предметом зацікавленого розгляду з боку етнографів, педагогів, психологів, що свідчить про міждисциплінарний характер цієї проблеми. Необхідність формулювання більш чітких уявлень про конкретний зміст міжпоколінної трансмісії, її шляхи й механізми призводить до подальшої диференціації та деталізації предмета дослідження. Зокрема, актуальним бачиться вивчення не лише впливу духовної культури й пов’язаних із нею традицій на формування етнічної ідентичності, а й аналіз у цьому плані повсякденного життя та побуту.

Варто зазначити, що в сучасній українській сім’ ї основну відповідальність за організацію цих видів активності зазвичай несуть жінки. Проте жінки, переважно міські, часто недостатньо використовують усі наявні тут ресурси, позаяк мало обізнані з існуючим етнокультурним досвідом у цьому плані. Розуміючи трудність наведеної ситуації та її очевидну тимчасовість, варто оцінити адаптивний потенціал народних традицій харчування як засобів регуляції харчової поведінки особистості в умовах, що склалися. Проте аналіз сучасної психологічної літератури свідчить, що традиції народної кулінарії та пов’язана з ними харчова поведінка в сім’ ї ще не стали предметом спеціальних студій, зокрема етнопсихологічних.

Особливості “харчової” поведінки в українській родині сучасні етнографи пов’язують особливостями розподілу праці й характером статево-вікових ролей. У патріархальній сім’ ї приготуванням їжі займалася переважно мати сімейства, рідше варили їжу невістки й дорослі дочки, і зовсім рідко ця справа доручалася наймичкам. “Подавали на стіл також невістка, якщо вона була, або ж головна хазяйка. У великій сім’ ї ніколи було присісти з усіма до столу, і вона часто була напівголодною. Існувало повір’я, що хазяйка, яка варить їжу, повинна стояти біля печі впроголодь – інакше буцімто вся сім’я залишиться голодною”. Звичайно, організація харчування в сім’ях заможних селян та міщан мала свої відмінності.

Не можна недооцінювати елементів гендерної культури недалекого минулого в житті сучасної української сім’ ї, зокрема часів тоталітарного режиму, яка відображається на сімейному укладі та характері харчової поведінки. Так, головним елементом традиційного культурного ідеалу гендерних стосунків радянських часів була ідея більш високого статусу чоловіків у сім’ ї та суспільстві, як і ідея про основну відповідальність жінки (рівноправної з чоловіком працівниці) за дітей і за роль домогосподарки. Водночас із боку держави гарантувалися певні умови догляду за дітьми. Отже, ідеал гендерних стосунків в сім’ ї того часу можна класифікувати як досить суперечливе поєднання різних моделей.

36

В умовах повної трудової зайнятості жінки, зокрема міської, вплив наведеного гендерного укладу зумовлював такі зрушення у сфері організації харчування: 1) поступове “приміряння” чоловіками ролі організатора харчування в родині, що в основному виявлялося у набутті досвіду приготування нескладних страв: 2) визнання доцільності введення в сімейне меню страв швидкої кухні (напівфабрикати) і доречності відвідування закладів громадського харчування; 3) орієнтація у підготовці меню не лише на смакові уподобання голови сім’ ї, а й інших його членів.

Думається, що сучасні прийоми організації харчування в українській сім’ ї реалізуються на тлі низки моделей гендерних укладів. Вони мають яскраво традиційний характер. Важливим чинником дедалі відчутнішою традиціоналізації гендерного укладу в українській родині є значний відсоток безробітних серед українських жінок. Тож, з одного боку традиційний стиль харчування, який, попри соціально-економічні трансформації останнього століття, виявився достатньо збереженим, сприяє кращій адаптації українських родин в умовах існуючого рівня життя. Проте, з іншого боку, традиційний статево-віковий розподіл праці в організації харчування, яка є однією з пріоритетних сфер життєдіяльності сімей, не завжди підносить статус жінки на належний рівень. Він може навіть гальмувати розвиток структури сучасної української сім’ ї, сприяти відродженню таких аспектів її укладу, які вже стали здобутками далекого минулого.

Література:

1. Кутова Н.А. Гендерні ініціативи в педагогічній освіті // Вісник ЖДПУ "Педагогічні науки", вип. 6. – Житомир, 2000, - с. 54-57 2. Савка В.Є. Соціальний потенціал сучасної сільської сім'ї. – Автореф.дис, канд. соц. н. – Львів: 1995. – 21 с. 3. Современная семья: проблемы, решения, перспективы развития // Материалы международного семинара. – М.: Институт молодежи, 1992.–206 с. 4. Щербань П. Національне виховання в сім'ї. – К.: "Боривітер", - 2000.

Сила Тетяна Іванівна,

кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної роботи Чернігівського державного

інституту права, соціальних технологій та праці

Проблеми міжпоколінних відносин у сім’ ї та суспільстві: системний аналіз

Постановка проблеми. Проблемне поле досліджень феномену

міжпоколінних відносин включає проблеми соціалізації, соціально-психологічні особливості (ціннісні орієнтири, уявлення, проблеми) представників окремо взятих поколінь, питання сімейного виховання, батьківсько-дитячих відносин.

Зокрема, діалогічні дослідження батьківсько-дитячих відносин, що проводилися викладачами і студентами психологічного факультету Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки під

37

керівництвом Г. Дьяконова, були спрямовані на вивчення спілкування вагітної жінки з образом майбутньої дитини, формування материнського ставлення до дітей раннього віку та становлення типу спілкування підлітків залежно від типу внутрішньо-сімейних відносин [3]. У психолого-педагогічному ракурсі розглядає проблему конфлікту батьків і дітей підліткового віку Ю.І. Лановенко [4]. У контексті пошуку якісно нових підходів до проблем виховання і соціалізації в умовах трансформаційних змін суспільства торкається питань міжпоколінних відносин В.В. Москаленко [5,6].

На нашу думку, проблеми взаємодії поколінь потребують глибшого соціально-психологічного аналізу, здійснення якого є можливим на декількох рівнях. Відтак, метою статті є спроба системного аналізу проблем міжпоколінних відносин у сім'ї та суспільстві та їх взаємозв'язку.

Результати теоретичного аналізу проблеми. Покоління (лат. генерація) – поняття, що позначає різні аспекти родинної та вікової структури історичного розвитку суспільства. Семантичний простір поняття «покоління» розкриває широкі можливості для розгляду феномену взаємодії поколінь як соціально-психологічної проблеми. На нашу думку, такий аналіз передбачає розгляд декількох рівнів цієї проблеми.

Мегарівень аналізу проблеми взаємодії поколінь передбачає дослідження впливу історико-культурних, соціально-політичних, соціально-економічних чинників на формування індивідуально-своєрідних портретів поколінь, міжпоколінних відносин.

Макрорівень дозволяє аналізувати взаємодії між поколіннями на рівні великих соціальних груп: «Молодь – люди похилого віку», тріалог «Старше - середнє – молодше покоління» та ін.

На мезорівні аналізуються міжпоколінні відносини на рівні малих груп та рольової взаємодії, зокрема, у сім'ї (проблеми «батьків і дітей», аналіз стосунків у системі «онуки і старше покоління»), у рольових педагогічних відносинах «вчитель-учень», «викладач-студент».

Мікрорівень передбачає аналіз міжпоколінних відносин (їх уявлення, усвідомлення) на рівні особистості.

Системний аналіз проблем міжпоколінних відносин у сім'ї та суспільстві можливий з урахуванням усіх зазначених рівнів. Сім'я є важливим інститутом соціалізації, трансляції досвіду поколінь, посередником міжпоколінних відносин. Порівняно з іншими соціальними інститутами, сім'я має певні особливості, що істотно впливають на процес трансляції досвіду поколінь.

По-перше, сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності та елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. За висловом А. Карлсона, сім'я – це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.

По-друге, сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

По-третє, безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку з різним життєвим досвідом спричинюють інтеріоризацію дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім – людей поза сім'єю [1].

38

Отже, сім'я – це провідний інститут соціалізації, який посередництвом виконання своїх функцій забезпечує трансляцію досвіду поколінь. В умовах українського сьогодення постійні трансформаційні зміни, що мають тенденцію до розгортання за кризовим сценарієм, не обминули і міжпоколінні відносини на усіх рівнях, що найяскравіше виявляється на рівні сімейних стосунків.

Важко не погодитись із В.В. Москаленко, яка, розглядаючи взаємодію представників трьох поколінь у сучасній українській сім'ї, відмічає, що представники старшого покоління не змогли пройти ресоціалізації. Покоління дорослих проходить активний етап ресоціалізації, зазнає переборення радянських, відродження національних та активного впливу західних традицій. Покоління дітей виросло в період становлення ринкової економіки, для них ринкові цінності стали нормою [6, с.9]. У своїй сукупності суперечливі уявлення визначають своєрідність сценарію споконвічного конфлікту «батьків і дітей» на сучасному етапі. Відтак, постає питання пошуку якісно нових способів запобігання та подолання цієї проблеми.

У цьому ракурсі привертають увагу напрацювання американської дослідниці М. Мід, яка зазначає, що тенденція посилення динамізму соціальних процесів сприяє зміні типу відносин між поколіннями, що й визначає культуру суспільства. Дослідниця виокремлює три типи культури, що виникають на основі різних відносин між поколіннями [5].

Постфігуративна культура – історично найбільш ранній тип, що складається в патріархальному суспільстві і всі духовні цінності акумулює в досвіді пращурів, у традиціях. Підростаюче покоління в цих умовах кожен свій життєвий крок, наміри та кожну свою дію обов’язково узгоджує з традиціями. Центром зосередження цінностей стає не сучасне, а минуле. Постфігуративна культура забезпечує спокійне прийняття дітьми і молоддю досвіду старших, новації з’являються повільно, приріст нових культурних досягнень гальмується авторитарністю предків.

На зміну постфігуративній культурі приходить культура кофігуративна. Цій зміні сприяють прискорення темпів інформаційного, технічного та соціально-економічного розвитку суспільства. Центром зосередження цінностей в рамках цієї культури стає сучасність. „Батьки” змушені рахуватися з тим, що „діти” перестають орієнтуватись на їх виховні рішення і все більше рахуються з думкою ровесників у референтній групі. Відносини між „батьками” та „дітьми” розгортаються за конфліктним сценарієм. Чого не було раніше, в постфігуративній культурі.

Третій тип культури, становлення якого спостерігається з другої половини ХХ століття, префігуративна культура, виникає на тлі глобальних інформаційних, технічних, соціальних, політичних, економічних змін, темпи і масштаби яких не можна навіть порівнювати з попередніми історичними епохами. Інформаційні ресурси стають зрозумілими дітям, інколи навіть без спеціального посередництва учителів і батьків. Сучасні діти швидше, ніж дорослі, освоюють технічні досягнення. Економічні, фінансові та політичні інновації молоді в багатьох випадках визначають зараз життя суспільства. Отже, в умовах префігуративної культури центром зосередження культурних цінностей стає майбутнє. Міжпоколінні відносини в префігуративній культурі стають іншими. Практика взаємодії „батьків” і „дітей” потребує нових моделей, що базуються на співробітництві. Потрібен сценарій взаємостосунків на основі партнерства, довіри старших до молодших [5].

39

Співіснування у суспільно-історичній свідомості українського народу репрезентацій усіх трьох типів культур, носіями яких є представники різних поколінь, зумовлює суперечливий характер соціалізаційних процесів та проблеми міжпоколінних відносин всередині сім'ї.

Висновки. Як бачимо, феномен міжпоколінних відносин розкриває цікаві перспективи в контексті його різнорівневого аналізу. Проблема спадкоємності і конфліктів у відносинах між поколіннями розглядається як взаємодія зустрічних потоків інформації і діяльності, як особливості передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Нова культура потребує нового типу міжпоколінних відносин.

Проведення ґрунтовних теоретичних та емпіричних досліджень у цьому напрямі повинно мати своїм результатом психологічні рекомендації щодо оптимізації процесів взаємодії представників різних поколінь. Це сприятиме утвердженню діалогу між поколіннями на основі взаємного розуміння, взаємної довіри, взаємної поваги, партнерських стосунків.

Література:

1. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 96 с. 2. Глотов М.Б. Поколение как категория социологии // Социологические исследования. - 2004. - № 10. - С. 42-48. 3. Дьяконов Г. Діалогічні дослідження батьківсько-дитячих відносин // Соціальна психологія. – 2007. - №6. – с.133-145. 4. Лановенко Ю.І. Батьки і діти. Хто винен? //Практична психологія та соціальна робота. – 2002. - №3. – с. 18-20. 5. Москаленко В. Проблема виховання в контексті соціалізації особистості // Соціальна психологія. – 2005. - №2. – с. 3-17. 6. Москаленко В. Соціально-психологічні засади економічної культури особистості // Соціальна психологія. – 2006. - №3 (17). – С. 3-16.

Олексенко Яна Сергіївна, кандидат психологічних наук

Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Психологічні особливості розвитку готовності до материнства

Психологія материнства – одна з найскладніших та недостатньо розроблених галузей науки. Актуальність її вивчення продиктована протиріччям між гострою демографічною проблемою, пов’язаною з падінням народжуваності, значним числом родин, що розпадаються, стійким зростанням кількості випадків, коли діти залишаються сиротами або батьки жорстоко поводяться з ними, нерозробленістю програм соціальної та психологічної допомоги родині.

На сьогоднішній день, попри великі досягнення в галузі медицини, фізіології, гінекології та акушерства, підвищення науково-технічного рівня пологів і

40

неонатальних практик, психологічні проблеми материнства і раннього дитинства не зменшуються.

У наш час підготовка до материнства включає розвиток емоційної сфери матері, інтуїції, оволодіння способами спілкування з дитиною до народження, а не тільки інформування догляду та годування.

Необхідність вивчення проблеми материнства обумовлена бурхливим розвитком такої галузі психологічної практики, як психологічна допомога матері і дитині, включаючи і немовлячий вік, і пренатальний період.

У сучасній психології особистості материнство вивчається в аспектах задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадія особистісної й статевої ідентифікації. В усіх цих випадках виділяються окремі сторони материнства або окремі його функції. Самостійним напрямком можна вважати перинатальну психологію, що займається проблемами вагітності, пологів, післяпологового періоду в психологічному та фізіологічному аспектах.

У вітчизняній та зарубіжній дитячій психології материнство представлене в руслі вивчення материнсько-дитячої взаємодії, де мати і дитина розглядаються як складові єдиного цілого. Мати представлена як «середовище» для дитини, а дитина, будучи об’єктом для матері як її прояв, в якості цього «середовища».

Материнство як суб’єктивна психологічна реальність постає в онтогенетичній концепції материнства Г.Г.Філіппової. Материнство при цьому розглядається не тільки як умова для розвитку дитини, але і як особлива потребово-мотиваційна складова психології жінки, що формується протягом всього життя.

Народження дитини для матері може бути якістю для недосягнення цілей самореалізації і самоактуалізації, що буде свідчити про заміну самостійної цінності дитини на цінності із інших потребово-мотиваційних сфер жінки.

С.А.Мінюрова, Е.Е.Тетерлеїва підходять до аналізу материнства як до унікальної ситуації розвитку самосвідомості жінки, яка є етапом переосмислення з батьківських позицій власного дитячого досвіду, періодом інтеграції образу матері і дитини.

Увагу дослідників у наш час привертає потреба девіантного материнства, а саме: не лише проблеми, пов’язані з матерями, що відмовляються від своїх дітей та проявляють по відношенню до них відкрите неприйняття й насилля, але й проблеми порушення материнсько-дитячих відносин, які є причинами зниження емоційного благополуччя дитини і відхилень в її оптимальному психічному розвитку в різні вікові періоди. Неблагополучне для майбутнього материнства протікання вагітності, особливості поведінки жінок, що призводять до відмови від дитини, аналізуються в роботах А.Я.Варги, М.С.Радіною, В.І.Брутмана.

Вони описують дослідження Д.Пайнза, К.Бонне. Д.Пайнз вважає, що важливими причинами відмови від дитини чи інші відмови материнської поведінки являють психологічний інфантилізм, який стимулює проявлення в таких жінок садистських рис по відношенню до дитини і різних форм подавлення інфантицидних імпульсів. К.Бонне виявила деякі спільні риси розвитку вагітності в таких жінок. Для них характерним виявилось пізнє звернення уваги на вагітність, а ще пізніше звернення до лікаря. Ці дослідження показують, що становлення материнського ставлення пов’язане не тільки з історією життя жінки і її

41

особистісними якостями, але й особливостями дитини, організацією післяпологової взаємодії з нею.

У свою чергу вивчення проблеми материнства в сучасній психології допоможе вирішити такі проблеми:

- створення оптимальних умов для повноцінного розвитку дитини; - попередження затримки та порушення психічного розвитку дитини, на

виникнення яких впливають особливості матері; - вирішення питань психологічної підготовки жінки до прийняття нею ролі

матері; - виявлення і профілактика девіантного материнства; - вирішення проблем адаптації вагітної жінки до власного стану; - вивчення особливостей психологічного стану вагітної жінки і їх впливу на

розвиток дитини; - розробка психотерапевтичних методів корекції психологічних проблем

вагітності та материнства. У сучасній психології особистості психологічна готовність до материнства

розуміється як частина особистісної сфери жінки. У вивченні материнства як цілісного явища на сьогоднішній день не існує єдиного концептуального підходу. Досліджені лише онтогенетичні фактори розвитку материнської сфери жінки, вплив материнських функій на психологічний розвиток дитини, материнсько-дитячі взаємовідносини.

У своїй роботі ми прагнемо висвітлити та проаналізувати пренатальньний період розвитку, особливу увагу звернути на психологічну готовність до материнства, симбіотичні аспекти стосунків між матір’ю і дитиною, взаємодію з дитиною, а також на материнство як соціально-жіночу роль.

Материнство як психосоціальний феномен розглядається в психології у двох основних позиціях:

1. Материнство як засіб забезпечення умов для розвитку дитини; 2. Материнство як частина особистісної сфери жінки. Отже, материнство – це призначення жінки, і тому можна говорити про

існування духовної потреби, яка є головним джерелом прагнення жінки стати матір’ю.

У ході роботи ми визначили, що з моменту прийняття рішення про народження дитини в жінки змінюється власне бачення себе. Визначення нами переважаючого стилю переживання вагітності та стилю материнства допомагає нам побачити, наскільки сформованою є готовність до материнства у досліджуваних жінок.

Переважання оптимального ставлення до вагітності, а також адекватного стилю материнства серед вагітних жінок дає можливість говорити про вищу готовність жінки до прийняття материнства, краще усвідомлення себе в ролі матері. Також прагнення до оптимального емоційного контакту з дитиною є показником, що свідчить про позитивне ставлення до майбутньої дитини, її бажаність.

Кальницкая Екатерина Алексеевна, кандидат психологических наук, доцент Черниговского государственного института экономики и управления

42

Современная семья как контекст социализации личности

Частое упоминание отечественными и зарубежными учеными семьи при обсуждении личностного развития призвано привлечь внимание к семейной системе. Для многих исследователей семья остается краеугольным камнем в понимании личностного развития и социальных отношений (В.Дружинин, Е.Рогов, Н.Пезешкиан, Э.Эйдимер, Р.Калинина, В.Слепкова, Н.Райт, M.Lamb, R.Zajons, P.Mullaly и др.). Хотя семью составляют отдельные личности, чтобы понять закономерности ее функционирования, необходим уровень анализа выше индивидуального. Мы ограничимся рассмотрением семьи как контекста социализации. Наша цель - предоставить общую систему координат, в рамках которой можно было бы понять семейные процессы в личностном развитии.

Значение семьи выходит далеко за пределы сохранения биологического вида. Семью можно рассматривать как социальный институт, выполняющий функции репродукции общества и обеспечения психосоциального развития на протяжении всей жизни [1, 2, 3]. Осуществление этих функций происходит за счет передачи социальных ценностей и норм, а также за счет обеспечения развития следующего поколения. Таким образом, семья выполняет две функции: социального контроля и содействия индивидуальному развитию. Члены семьи выполняют взаимные обязательства и принимают определенные ограничения ради оказания поддержки друг другу. Семейная поддержка, в свою очередь, способствует развитию индивида и общества.

В определенном отношении каждая семья - это уникальная система, обеспечивающая своим членам неповторимую среду. Некоторые семейные структуры типичны для данного общества, поскольку семья функционирует в конкретных социально-культурных границах. Преобладающая в обществе структура семьи неизбежно определяет способы, какими семья влияет на индивидуальное развитие. Исторические изменения в современном обществе, как правило, связываются с переходом от преобладавшей в прошлом многопоколенной семьи к современной нуклеарной семье, обычно состоящей из отца, матери и одного или нескольких детей.

В последние годы все более частым явлением становятся семьи с одним родителем. К другим значительным изменениям последних десятилетий можно отнести более справедливое распределение власти между мужем и женой; изменение отношения к сексуальности как результат изменения ценностей и распространения средств контрацепции; постановку под вопрос абсолютного авторитета родителей и признание прав ребенка; большее равенство мужчин и женщин в отношении обязанностей, эмоциональной поддержки, а также экономических и образовательных возможностей; более высокий уровень разводов; большую профессиональную занятость матерей и несколько большее участие отцов в воспитании детей.

Социально-исторические изменения не только изменили семью, но и привели к возникновению совершенно новых ее форм. Примером могут служить семьи гомосексуалистов и лесбиянок (Lamb, 1998)[4].

43

Изменения в семейной жизни следует рассматривать совместно с социально-демографическими изменениями, такими, как увеличение средней продолжительности жизни, более зрелый возраст вступления в брак и выхода на пенсию, более длительный период получения образования. Отсрочивание вступления в брак и рождение детей имеет особенно примечательные следствия в социальном и личностном плане. Оно приводит к уменьшению семьи. Это вызывает беспокойство общества, особенно если отмечается низкая частота вступления в брак и тенденция к отказу супругов от деторождения.

Изменения размеров семьи могут изменить динамику семейных отношений. Большие семьи вызывают озабоченность интеллектуальным развитием детей из-за ограниченного взаимодействия с носителями речевых навыков - родителями (Zajonc, 1976) [6]. Сегодня у многих детей нет ни братьев, ни сестер, что вызывает беспокойство по поводу их социального развития. Если же оба родителя работают (ситуация, которая сегодня становится обычным явлением), остается проблематичным интеллектуальное развитие ребенка. Кроме того, при небольших размерах семьи менее обширна система родственных связей, что, в свою очередь, нарушает традиционные системы социальной поддержки.

Исторически сложилось, что большинство психологических работ о семье посвящено влиянию родителей на детей. Однако семья - это интерактивная система. Все детство и всю взрослую жизнь члены семьи влияют друг на друга. В прошедшее десятилетие приобрел популярность системный взгляд на процессы семейной социализации; при этом семья рассматривалась как совокупность взаимоотношений, «как социальная система, объединяющая целый ряд подсистем, в том числе "ребенок-родители", "супруг-супруга", "сиблинги"» [5]. Парке и Бериел утверждают, что семейное взаимодействие влияет на две опосредующие системы: эмоциональную, управляющую интерпретированием и выражением эмоций, и систему психической репрезентации, регулирующую социальное поведение. Во всех подсистемах можно выделить нечто общее, характеризующее их, - это взаимная межличностная поддержка. Родители поддерживают детей, а дети заботятся о престарелых родителях. Все члены семьи поддерживают друг друга в трудных обстоятельствах. Эти поддерживающие отношения основаны не только на эмоциональных связях, но и на ценностях и нормах, передаваемых из поколения в поколение. Связи между поколениями, особенно взаимные обязательства между молодыми и старшими членами семьи, отличают семью от других социальных институтов.

Диада «мать-ребенок» образует систему, развивающуюся по собственным закономерностям. Чем больше времени и сил мать уделяет профессиональной карьере и чем больше ее вклад в экономическое благополучие семьи, тем меньше у нее остается времени и сил на исполнение традиционной функции обеспечения эмоциональной поддержки. Это умножение социальных ролей может порождать неопределенность при поиске равновесия между противоположными требованиями эмоционального и материального обеспечения.

Подсистема «отец-ребенок» традиционно привлекает меньшее внимание психологов, чем система «мать-ребенок». Лишь в последние два десятилетия XX века исследователи начали систематически изучать влияние отца на личностное развитие и адаптацию ребенка. Исследовательские данные говорят о том, что

44

участие отца в воспитании развивает когнитивные способности ребенка и его чувство контроля. Отцы, у которых более выражено эмоциональное принятие по отношению к ребенку, способствуют формированию у ребенка ощущения благополучия и уменьшают риск дезадаптации; это отцовское влияние проявляется вне зависимости от влияния матери. Таким образом, хотя взаимодействие ребенка с матерью и с отцом неодинаково, оба они способствуют его психическому развитию.

В последнее время психологам все более очевидным становится влияние детей на родителей. С момента начала изучения этой проблемы во многих исследовательских традициях стало подчеркиваться взаимное влияние родителей и детей. Особенности ребенка влияют на стиль воспитания, который, в свою очередь, влияет на поведение ребенка, а поведение ребенка сказывается на поведении родителей. Разные дети по-разному реагируют на родителей, предъявляют к ним разные требования, создают разные трудности, а также, принадлежат к определенному полу или обладая определенными талантами, рождают в сознании родителей разные образы будущего. В зависимости от общества половая принадлежность ребенка связана с разными тревогами и разными притязаниями в отношении его будущего. Такие связанные с полом моменты могут влиять на поведение родителей, родственников и друзей. Дети оказывают влияние на родителей также посредством своих социальных и учебных достижений. Успехи ребенка вселяют гордость в родителей, повышают их самооценку, а борьба с физическими или умственными ограничениями становится источником напряжения.

Исследователи признают, что сиблинги играют важную роль в развитии ребенка и их влияние может сохраняться во взрослой жизни и старости. Но эмпирическое отделение влияния сиблингов от влияния других факторов (например, порядка рождения, возраста) затруднительно. Сестры и братья на разных этапах жизненного пути личности играют неодинаковую роль. Они могут быть соперниками, источником поддержки или стресса, образцом для подражания, защитником, заменой родителям и партнером. Уникальная семейная среда воспитания сиблингов - продукт вклада родителей в каждого ребенка, отношения к ним родителей и других родственников, а также специфического опыта (болезнь, разлука с семьей).

Диада «муж-жена» - еще одна система, функционирование которой изменяется со временем. Например, с появлением у супружеской пары ребенка изменяются их социально-когнитивные и мотивационные тенденции.

Структура семейной системы может также влиять на интеллектуальное развитие. Когнитивное развитие детей, имеющих мало сестер/братьев, протекает успешнее, так как они больше общаются со взрослыми, которые представляют собой образец использования богатого словарного запаса и навыков абстрактного мышления. Согласно модели слияния Зайенса, первенцы должны отличаться особенно высоким интеллектом, поскольку они активно взаимодействуют со зрелыми взрослыми. У каждого следующего ребенка IQ должно снижаться, поскольку он сравнительно больше времени проводит с сиблингами, менее когнитивно развитыми, чем родители. Кроме того, развитию первенцев способствует выполнение ими роли родителей при наставлении младших братьев и сестер. При использовании различных тестов в разных странах количество сиблингов негативно коррелирует с показателями тестов интеллектуальных

45

способностей [7]. Этот результат подтверждает обоснованность модели слияния и в целом свидетельствует о том, что IQ — это не просто продукт врожденной биологии: частично интеллектуальные способности развиваются в межличностном взаимодействии.

Существует теоретическая альтернатива модели слияния. В теории истощения Таубмана и Бирмана основное внимание уделяется распределению семейных ресурсов. С увеличением числа детей при распределении ресурсов каждый ребенок получает все меньше и меньше. Поэтому последние дети по сравнению с первыми обделены.

Выявление устойчивых результатов влияния семейной структуры на личность, интеллектуальное развитие и достижения затруднительно, особенно если учитывать разнообразие экономических и социокультурных контекстов. Поскольку результаты социализации частично зависят от родительских ожиданий, можно было бы исследовать изменения родительских ожиданий и поведения в связи с порядком рождения ребенка.

Семейную жизнь можно рассматривать и с точки зрения жизненного цикла, состоящего из последовательности переходов от одного периода развития к другому, причем каждый период характеризуется своими собственными задачами. Образование пары, появление детей, превращение в дедушку или бабушку, угроза неблагоприятных факторов и изменений, развод – вот неполный перечень исследовательских проблем в процессе изучения семьи и социализации личности.

Таким образом, можно резюмировать: семья заслужено является объектом изучения многих академических дисциплин, и чтобы понять влияние семейной системы на отдельного человека, необходимо учитывать множество взаимодействующих факторов, а также опосредующую роль субъективных норм и ожиданий. Подсистемы функционируют, совместно действуют и изменяются в соответствии с жизненными обстоятельствами человека.

Література:

1. Дружинин В. Н., Психология семьи. 3-е изд. - СПб.: Питер, 2005. – 176 с. 2. Калинина Р. Р., Введение в психологию семейных отношений. – М.: Речь, 2008. – 350 с. 3. Эйдимиллер Э. Г., Юстицкий В. В., Психология и психотерапия семьи. 4-е изд.- СПб: Питер, 2008.- 672 с. 4. Lamb M. E. Parenting and Child Development in «nontraditional» families. Mahwah, NJ: Erlbaum, 1998.-195p. 5. Parke R. D., & Buriel R. Sosialization in the family: Ethnic and Ecological perspectives. In W. Damon (Series ed.) & N. Eisenberg (volume Ed.) Handbook of Child development (5 th edition). Vol. 3: Emotional and Personality development. New York: Wiley, 1998. – P. 346 – 552 6. Zajonc R. B. Family configuration and intelligent. Science, 1976 . – P. 192, 227 – 236. 7. Zajonc R. B., & Mullally P. Birth Order: Reconflicting effects. American psychologist, 1997,- P. 52, 685 – 699.

Крючков Анатолій Іванович, кандидат філософських наук, доцент Чернігівського

державного технологічного університету

46

Деякі проблеми сучасної молодої сім' ї Суспільство все більше усвідомлює необхідність значної уваги дослідників до

проблем молодого покоління. Особливої ваги набувають проблеми молодої сім’ ї. Щасливе сімейне життя формується під впливом багатьох чинників, як матеріальних, так і духовного характеру.

У сучасних соціально-економічних умовах українського суспільства проблема матеріального забезпечення молодої сім’ ї набула особливої актуальності. Незадоволеність цією стороною свого життя переважної більшості молодих сімей є гострим сигналом про розрегульованість соціально-економічних відносин у системі „молода сім’я - суспільство”.

Типовими для більшості молодих сімейних пар є відсутність власного житла, низькій рівень прибутків, дуже примарна перспектива і реальне масове безробіття. Результати опитувань студентів Чернігівського державного технологічного університету, отримані у 2008 році, свідчать про те, що 60,9% молодих сімей мешкають у батьків чи інших близьких родичів, 10,5% мають власне житло (окрему квартиру чи будинок), 12% орендують житло чи живуть у гуртожитку.

За даними вищезгаданого опитування студентів ЧДТУ щодо оцінки свого матеріального стану, 45,6% молодих сімей відзначили, що грошей постійно не вистачає, а 30,9% відповіли, що прибутків не завжди вистачає на найнеобхідніше, хоча економлять на всьому. 45,4% молодих сімей регулярно отримують грошову допомогу з боку батьків та інших родичів, 38,5% - допомогу продуктами, одягом, взуттям тощо.

Безперечно, молоді подружжя спираються не тільки на допомогу батьків та інших родичів, а й роблять спробу поліпшити матеріальне становище своєї сім’ ї, включаючись до трудової діяльності після основної роботи (навчання) і мають додатковий прибуток. За даними наших вибіркових досліджень 19,5% чоловіків і 5,6% дружин молодих сімейних пар у 2008 році мали деякий додатковий прибуток.

Звичайно, низькій рівень прибутків більшості молодих сімей змушують їх ставити себе в матеріальну залежність, а відповідно і моральну, від батьків, ніби узаконюючи багаторічну опіку над молодими (а потім інколи вже і не зовсім молодими), що негативно впливає на креативні здібності молоді, її самостійність і відповідальність.

Однією з проблем молодих сімей є дітонародження як основний елемент самоутвердження, існування та розвитку сім’ ї. В Україні за останні роки малодітність стала загальноприйнятої нормою, про що свідчить офіційна статистика. Слід зауважити, що реальні та уявні репродуктивні орієнтації молодих подружніх пар розходяться, оскільки на запитання щодо бажаної кількості дітей 59,3% респондентів ЧДТУ відповіли, що бажали б мати одну дитину, 19,7% - двох і 5% - трьох і більше дітей, а 15% молодих сімей на деякий час (5-6 років) зовсім виключають можливість народження дітей. Причому головними чинниками, які можуть вплинути на народження дітей, є збільшення матеріального доходу та покращення житлових умов. Тобто скрутна соціально-економічна ситуація сьогодні в Україні безпосередньо здійснює вплив на реалізацію репродуктивних функцій молодої сім’ ї .

Незважаючи на те, що загалом переважна більшість молодих сімей оцінюють свій шлюб як вдалий, все ж таки конфлікти не минають і цю категорію сімей.

47

Результати опитування сімейних пар ЧДТУ в цьому напрямку показують: якщо зразу після одруження більшість респондентів вважали своє сімейне життя безконфліктним, то після одного-двох років спільного життя вони чітко відзначили наявність і негативних тенденцій в різних формах сімейного життя.

Наші дослідження фіксують, що серед тих молодих сімей, які відзначили наявність сімейних конфліктів, третина респондентів відповіла, що сварки бувають, передусім, через незадовільні життєві умови, нестачу грошей, втручання батьків у їхні взаємини, сексуальну дисгармонію. Серед інших причин виникнення конфліктних ситуацій респонденти відзначили: різне розуміння розподілу домашньої роботи (20%); зловживання алкоголем з боку чоловіків (15,1%); несерйозне ставлення до виконання обов’язків чоловіка та батька (13,9%); ревнощі (19,5%); відсутність кохання та почуттів одне до одного (1,9%).

З метою поліпшення сімейних стосунків одним з чинників для вирішення проблеми конфліктних ситуацій важливо надавати молодим сім’ям не лише матеріальну та правову, а й психологічну допомогу у формі індивідуальних і сімейних консультацій фахівців. Це може стати додатковою умовою зміцнення молодих сімей, успішного виконання ними своєї соціальної ролі.

Гендерний аналіз особливостей у ставленнях, орієнтаціях, поведінці жінок і чоловіків виявив такі відмінності: жінки більше, ніж чоловіки, зацікавлені у тому, щоб жити у власній сім’ ї; жінки більше за чоловіків схильні до відвертості та щирості в сімейних стосунках; очікування жінок від шлюбу дещо ідеалізовані; чоловіки більше, ніж жінки, і значно легше сприймають проблеми матеріального характеру, орієнтовані на самоствердження у професійній діяльності поза сім’єю; вони виявляють більшу критичність та вимогливість до дружин щодо виконання господарських обов’язків; чоловіки дещо частіше, ніж жінки, обирають раціональну лінію поведінки у конфліктних ситуаціях, а жінки більш схильні до полярності поведінки у конфліктних ситуаціях.

Безперечно, низькій рівень прибутків та інші дестабілізуючі умови життя більшості молодих сімей обмежують не тільки матеріально-споживчі, а й їхні соціально-культурні потреби. Негативні тенденції проявляються значною мірою в сфері вільного часу молодих сімей. Наші вибіркові дослідження якраз свідчать про те, що більшість респондентів віддають перевагу (перше місце) у вільний час пасивному відпочинку; далі – це спілкування з товаришами. Третє місце займають відвідування кафе, вечірок, танців, різних шоу, естрадна музика. Останнє місце займають мотиви, пов’язані з високим мистецтвом (класична музика, театр, образотворче мистецтво тощо). Багато вільного часу поглинається такими соціально-пасивними видами, як перегляд телепередач, прослуховування естрадної музики, гостьовими формами спілкування, прогулянками в колі друзів.

Нерозвиненість індустрії дозвілля сприяє закріпленню негативних явищ, одноманітності й пасивності в сфері дозвілля. У проведенні вільного часу значно зменшилася питома вага таких його соціально-активних видів, як творчі диспути, читання художньої літератури, заняття спортом. Більше половини опитаних студентів відповіли, що не люблять читати художню літературу, особливо класику. А ті респонденти, котрі цікавляться художньою літературою, зазначили, що читають переважно фантастику і детективи, книжні серіали та іншу розважальну літературу. І розбіжності між чоловіками і дружинами у сфері дозвілля складають 1-1,5%.

48

Аналіз результатів вивчення даних інтересів респондентів, особливо на фоні загального неблагополуччя в галузі культури, у багатьох випадках насторожує: популярність чи непопулярність ряду творів мистецтва тепер майже не залежить від їх художніх достоїнств; при визначені кола інтересів панує тематичний принцип; низький відсоток молодих сімей, які читають класику, відвідують театри, захоп-люються класичною музикою, творчими диспутами тощо. Додатково ситуація посилюється засобами масової інформації, які часто формують художні інтереси молоді в бік низькопробної маскультури.

Що стосується проблеми соціального захисту молодої сім’ ї, то такий захист має не тільки забезпечувати необхідний матеріальний статус, а й включати широкий спектр шляхів та заходів сприяння всім сторонам життєдіяльності молодих сімей. Закони "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків", "Про попередження насильства в сім'ї", Державна та обласна програми „Підтримка сімей на період до 2010 року” передбачають перебудову системи соціального захисту молоді, молодих сімей у нових умовах, де головними чинниками концептуального підходу є посилення проблемно-цільової соціальної орієнтації програм і нормативних актів з соціального захисту контингентів молоді, враховуючи проблемну ситуацію, її окремих вікових і соціальних груп, забезпечення правових гарантій щодо надання необхідних умов для вільної активної діяльності молоді, молодих сімей для реалізації трудових, підприємницьких, шлюбно-сімейних і інших намірів, які дозволяють сім’ ї і особі самостійно вирішувати проблеми, успішно виконувати свою соціальну роль, при умові забезпечення державного фінансування і реальній реалізації усіх пільг для молоді, молодих сімей, передбачених законами та нормативними актами.

Таким чином, молода сім’я - один з найменш захищених у соціально-економічному плані осередків суспільства, що негативно позначається на демографічній ситуації в Україні, організації вільного часу, дозвілля тощо. Найболючішими проблемами молодої сім’ ї є житлово-побутова невлаштованість та низький прибуток більшості сімей. Звичайно, що обов'язковими умовами у їх вирішенні є не тільки активна участь молодих сімей у виконанні своєї соціальної ролі, а й допомога держави, молодіжних організацій у реалізації концепції соціальної роботи з молодою сім’єю, надання соціально-психологічної, психолого – педагогічної, медицинської, юридичної та інших видів соціальної допомоги молодій сім'ї, здійснення соціальної профілактики, охорони шлюбу, материнства, батьківства, дитинства.

Тимошко Ганна Миколаївна, кандидат педагогічних наук,

професор кафедри соціальної педагогіки Чернігівського державного педагогічного

університету імені Т. Г. Шевченка

Гендер як чинник професійної кар’єри жінок

49

У статті розкриваються основні чинники гендерно-орієнтованої професійної кар’єри жінок в різних галузях суспільного життя.

Перспективи розвитку країни залежать від того, наскільки вільно жінка може скористатися наданими їй правами та умовами в громадсько-політичному житті, царині освіти, науки і культури, наскільки рівноправною буде її кар’єра на ринку праці, наскільки буде враховано її голос у питаннях планування сім’ ї, як забезпечуватиметься охорона її здоров’я та материнства.

Важливу роль у багатьох життєвотворчих процесах реалізації гендерної політики держав світу відіграє формування гендерної рівності жінок і чоловіків. Запровадження політики гендерної рівності стає в Україні також однією з важливих передумов розбудови громадського суспільства. Невипадково на саміті тисячоліття ООН однією з цілей розвитку тисячоліття, утверджених і Україною, було прийняття гендерної рівності та надання більших повноважень жінкам.

Гендерний підхід ґрунтується на ідеї про те, що важливими є не біологічні або фізичні відмінності між чоловіками і жінками, а те культурне і соціальне значення, яке суспільство надає цим відмінностям.

Слово “гендер” походить з англійського gender – рід, найчастіше граматичний рід. Це поняття було введене до наукового обігу психологом Робертом Столлером у 1968 р. Вивчаючи в Каліфорнійському університеті психологію, він зрозумів, що легше хірургічним шляхом змінити стать людини, аніж психічним – її гендерну ідентичність. Тому цей термін використовується в соціальних науках для відображення важливого соціокультурного аспекту статевої належності людини.

Становище чоловіка і жінки в соціумі залежить від прийняття в даному середовищі стереотипів поведінки, від традиційних для даного суспільства культурних, психологічних і соціальних стандартів. Ще в 1914р. Р. Холлінгворс, співробітниця біхевіориста Е. Торндайка, писала, що головна причина скромних успіхів жінок полягає у їх соціальній ролі і що реальні здібності жінок можуть розкриватись лише за умови, якщо у них будуть рівні з чоловіками можливості для вибору між кар’єрою і сім’єю.

У сфері суспільно-політичного життя України реальним стало зрушення в електоральній поведінці жінок: здебільшого їх не задовольняє попередня пасивна роль. Вони починають активно цікавитись політикою та економікою, зростає жіночий рух. Загострення економічної кризи спричинило зростання інтересу жінок до західних тенденцій, підвищується феміністична свідомість. Виникнення нового ставлення до жінки в суспільстві, зародження нової жіночої свідомості, поява жінок нового типу – усі ці ознаки суспільної емансипації не залишилися непоміченими в Україні. Тому актуальною проблемою сьогодення є проблема розвитку професійної кар’єри жінки-лідера.

Найчастіше першою інституцією формування професійної кар’єри жінки в суспільстві є материнська школа – сім’я. Адже серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім’я, родина. Сім’я – то святий вузол, яким пов’язуються люди в суспільстві, життєвий осередок, що приводить майбутню жінку на світ божий, плекає найвищу цінність людства – дітей.

Сім’я – найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів. Завдяки їй постала і розвинулась народна педагогіка як складова педагогічної науки, теорії і практики родинно-суспільного виховання. Роль сім’ ї у вихованні, становленні

50

жінки-лідера надзвичайно велика. Адже “ родинне виховання” формує в неї риси характеру, відтворює і розвиває генетичний фонд особистості, є джерелом жіночості, самоутвердження, вихованості та шани і поваги до тих, хто дав життя. Коли в повній мірі діятиме українська родинна педагогіка в Україні, зміцніє і думка про створення концепції творення професійної кар’єри жінки в нашій державі.

Представники багатьох наукових напрямків займаються розробкою проблеми професійної кар’єри в цілому. Відповідно до цих напрямків Карамушка Л. М. виділяє три підходи до вивчення кар’єри у вітчизняній психології: соціально-психологічний; управлінсько-менеджерський; соціально-економічний. Існують різноманітні думки щодо вивчення кар’єри, але якщо виділити основні тенденції, то можна сформулювати таке загальне визначення: кар’єра, у тому числі й жінки, – це життєвий показник соціальних та професійних досягнень людини в організаційній структурі.

Наукове вивчення проблеми становлення професійної кар’єри жінок започатковане представниками американської психології ще в 60-90-х роках минулого століття. Дослідження цієї проблеми відбувались як у теоретичному, так і в практичному напрямках.

Теоретико-методологічні основи дослідження професійної кар’єри у вітчизняній психології закладені роботами таких вчених, як О. Молл, В. Г. Почебут, А. Н. Толста, В. О. Тикер.

Кожна людина проходить у своєму житті певні стадії як особистісного, так і професійного розвитку. Виходячи з цього, Д. Сьюпер виділяє три стадії кар’єрного росту: •••• рання стадія – працівник влаштовується в організацію; • середня стадія – працівник спрямований на досягнення та закріплення певного статусу та позиції в організації; • пізня стадія – особистість приділяє більш уваги діяльності за межами організації, характерний відхід від організації.

Улаштувавшись на роботу, молодий працівник проходить певні етапи еволюції індивідуальної кар’єри (за методикою А. Н. Толстої):

1. Міркування з приводу майбутньої роботи, особистість тільки готується до процесу навчання майбутній професії.

2. Освіта та тренування. 3. Входження особистості у світ професії, адаптація. 4. Професійне навчання та подальша спеціалізація в умовах конкретної

організації. 5. Досягнення членства в організації. 6. Якщо професійне зростання в організації неможливе, то прийняття рішення

про перехід до іншої організації (перші 5-10 років кар’єри). 7. Криза. Переоцінка себе, питання щодо правильності вибору професії. 8. Зниження залучення до професії, підготовка до пенсії або прийняття рішення

працювати далі. Серед зарубіжних авторів, які вивчали етапи еволюції професійної кар’єри, слід

назвати К. Крама, Д. Сьюпера, Е. Шейна та Д. Холла. К. Крам запропонував виділяти чотири стадії кар’єрного росту працівників в

організації, які базуються на потребах особистості: влаштування на роботу

51

(потреби: підтримка та спрямованість на роботу); підвищення (потреби: навчання, демонстрація); досягнення (потреби: реалізація себе у професійних досягненнях та передача досвіду іншим працівникам); відхід (потреба: бажання позбавитись професійної ідентичності).

Нині існує декілька підходів до типологізації професійної кар’єри, але необхідно визнати, що загальноприйнятна модель типологізації кар’єри має три основні складові, а саме: двостороння модель (зовнішня та внутрішня); динамічний аспект (рух “вперед-назад”, “ вгору-вниз”); ситуативний феномен (згідно з ситуацією). Є безліч типів і видів класифікацій професійної кар’єри.

Д . Сьюпер виділив чотири типи професійної кар’єри, які залежать від особливостей особистості, способу життя, взаємин та цінностей людини. Критерієм цієї класифікації є стабільність кар’єри.

1. “ Стабільна кар’єра” – просування, навчання, тренування у постійній професійній діяльності.

2. “ Звичайна кар’єра” – найбільш поширена – збігається з нормативними стадіями життєвого шляху людини та його кризами.

3. “ Нестабільна кар’єра” характеризується двома або кількома спробами, причому зміна професійної діяльності відбувається після певного періоду стабільної роботи в попередній професійній сфері.

4. “ Кар’єра з численними спробами” – зміна професійних орієнтацій відбувається протягом усього життя.

Представники управлінсько-менеджерського напрямку розподіляють такі чинники і для творення професійної кар’єри жінки за трьома категоріями, які умовно можна назвати зовнішні, внутрішньо-організаційні та індивідуальні. До зовнішніх відносяться профспілки, державні постанови, економічні умови, конкуренція, склад виробничих сил, розташування підприємства, до внутрішньо-організаційних – цілі, організаційний стиль, професійний характер роботи, робоча група, досвід та стиль керівництва, а до індивідуальних належать можливості, позиції, смаки, інтереси та властивості особистості жінки.

Таким чином, вітчизняні автори, які вивчали чинники, що впливають на процес побудови професійної кар’єри особистості взагалі і жінки зокрема віддають перевагу їх розподілу на індивідуальні, організаційні та соціальні (у тому числі економічні, демографічні та культурні).

У дослідження даної проблеми зробили внесок ряд науковців. Психологічні якості, які впливають на здійснення жінкою професійної кар’єри, вивчали Л. Е. Орбан-Лембрик, Г. В. Осовська, Д. С. Жилка, Н. А. Тугунцева, А. Чернобровкіна, А. А. Чекальна, В. І. Кноррінг. Гендерні особливості змісту кар’єрних установок керівників проаналізували О. Г. Лопухова та Н. В. Рахматулліна. Фактори, які перешкоджають реалізації сучасної жінки в управлінні, виокремили І. О. Грабовська, Г. С. Нікіфоров.

Огляд літератури, яка стосується обраної теми дослідження, свідчить про солідний теоретичний і практичний доробок з гендерних проблем менеджменту, проте ще далеко не всі аспекти проблеми вивчені.

Професійне зростання жінки в суспільстві має свої джерела, ознаки і тенденції. Вони є визначальними в усіх сферах життя та діяльності жінки, а особливо в освіті.

52

Часто джерелом формування особистості майбутньої жінки і її професійного кредо є сім’я та школа.

Гуманізація освіти в сучасних умовах розвитку суспільства, в ідеалі, передбачає повернення школи до дитини, особливо жіночої статі, повагу її особистості, гідності, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів, інтересів. Адже тільки та школа має майбутнє, яка поважає в Дитині Людину! І знову аналіз: чудові господарі класу – це дівчатка, здебільшого найкращими ученицями є також вони, найкращі редактори шкільних газет, кращі організатори колективних справ, вихователі своїх же однокласників. Прояви лідера-жінки, майбутнього професіонала, часто залишаються не поміченими, не підтриманими сім’єю, школою, позашкільним закладом, колом друзів. І тому на зламі століть відбувається переосмислення як проблем виховання молоді в цілому, так і виховання молодої генерації жінок України, що скажуть своє слово в школі й ВНЗ як обдаровані діти, а в житті – як лідери-професіонали національної системи розвитку держави й державності.

Відомо, що в освітніх організаціях серед працівників за гендерним показником переважають жінки, саме тому важливим є аспект жіночої кар’єри.

Результати соціально-психологічних досліджень показують, що жінки не менш, ніж чоловіки, зацікавлені в просуванні по службі та підвищенні свого освітнього рівня, орієнтовані на престиж, заробітну платню, мають не менше почуття відповідальності. Але відомим є й той факт, що жіночій кар’єрі об’єктивно заважає природна, біологічна роль жінки, яка пов’язана з необхідністю поєднання професійних, подружніх та материнських функцій.

Серед соціально-психологічних чинників, що стимулюють кар’єру жінки, виділяють:

1) гендерний розподіл у професійній організації; 2) надмірно високу вмотивованість; 3) підвищену емоційність, загострене відчуття помилок та невдач; 4) страх успіху та невпевненість у собі, які стримують ризик і заважають

творчо вирішувати ділові та управлінські завдання. М. В. Сафонова визначила п’ять типів кар’єрно-успішних жінок: 1) “ кандидати в майстри” (молоді жінки, які починають кар’єру та прагнуть зробити її якомога швидше);

2) “ успішні керівники” (жінки зрілого віку, які піднялися на найвищі сходинки службової драбини);

3) “ вільні художники” (жінки, які тяжіють до творчості); 4) “ сестри милосердя” (жінки з орієнтацією на служіння); 5) “жриці науки” (жінки, які реалізують себе в академічній сфері). Г. В. Турецька, згідно з феноменом “страху успіху” у жінок, поділяє їх на дві

групи: 1) інноваційні жінки (з пріоритетною установкою на кар’єру); 2) традиційні жінки (з домінуючою установкою на родину). Проблема кар’єрного зростання в освітніх організаціях є дуже актуальною тому,

що кількість сходинок кар’єрної цілі в освітніх організаціях значно відрізняється,

53

наприклад, від організацій, пов’язаних з виробництвом. На думку деяких авторів, можливо розрізнити декілька варіантів кар’єри вчителя, викладача, керівника ЗНЗ.

Насамперед, це еволюційна кар’єра. Вибір професійної спрямованості відбувається рано, він, як правило, усвідомлений, посадові підвищення розглядаються як закономірні, утримується чіткий баланс між педагогічною роботою та управлінською практикою.

Стабільна кар’єра характеризується раннім вибором професії та відданістю їй протягом життя. Акцент робиться на професійну спрямованість, підвищення кваліфікації, удосконалення педагогічної майстерності.

Дволінійна кар’єра. З часом зацікавленість у роботі з дітьми зникає, що спричиняє втрату психологічної близькості до педагогічної діяльності, з’являється паралельна сфера зайнятості за для матеріальної стабільності.

Побудова тимчасової кар’єри відбувається, як правило, під тиском обставин або випадково (наприклад, менший конкурс на певні спеціальності). Для такого типу педагогічної кар’єри характерною є зміна її на інші посади та ролі.

На думку авторів, які займаються проблемою педагогічної кар’єри, існують п’ять типів жіночої педагогічної кар’єри.

1. «Типова» (після отримання педагогічної освіти жінка працює до заміжжя). 2. «Стабільна» (після отримання освіти жінка-педагог знаходить роботу за фахом, яка стає справою її життя).

3. «Дволінійна» (поєднання праці домогоспордарки та стабільної педагогічної кар’єри).

4. «Перервана» (тимчасова перерва в кар’єрі настає у зв’язку із народженням дітей та їх вихованням).

5. «Нестабільна» (поєднання тривалих періодів активної педагогічної діяльності з поверненням до кар’єри домогосподарки).

Отже, можна зробити висновок, що професійна кар’єра жінки має свою специфіку і особливості, але це не означає, що кар’єра чоловіка більш вдала. Адже протягом усієї професійної діяльності жінки змушені долати труднощі, обумовлені гендерними стереотипними уявленнями. Технологія становлення жінок-професіоналів набагато складніша, ніж чоловіків, незважаючи на те, що жінки мають усі необхідні для професійної кар'єри якості.

Найбільш повно психологія ділової жінки була вивчена американським доктором Маргарет Хеннінг і Анн Жарден. На їхню думку, жінка має ряд переваг, реалізувавши які, вона може стати успішним керівником. Жінка-лідер має тонкий соціальний інтелект, тонко відчуває особливості стосунків між людьми. Вона вміє оцінювати й аналізувати поведінку інших людей, здатна сформувати колектив ефективно працюючих педагогів, що є одним з головних завдань менеджменту в освіті. Однак вона в більшій мірі, ніж чоловіки, залежна від власних емоцій. Для жінки характерна більша контактність і практичність мислення. Якщо чоловік схильний будувати довгострокові плани, то жінка віддає перевагу конкретно гарантованому результату “тут і зараз”. Жінки краще за чоловіків контролюють свої і чужі помилки; вони, як правило, точніше формулюють свої думки і виражають ідеї. Жінка чітко відрізняє справу від розваг.

Слід зауважити, що для жінок-керівників, також як і для всіх жінок-професіоналів, центральними управлінськими якостями, що визначають успішність

54

управлінської діяльності, є: порядність, гнучкість у стосунках, повага до людини, колегіальність, надання ініціативи підлеглим, вимогливість до себе, урахування індивідуальних особливостей підлеглих, доброзичливість, толерантність. Дані якості, утворюючи комплекс, виражають такі особливості управлінської взаємодії, як уміння відмовитися від стереотипів, здатність до соціальної взаємодії, уміння бути самим собою, пошук індивідуального підходу. Чоловікам-керівникам більш властива об’єктивність, здатність сприймати працівників такими, якими вони є. Ці висновки зроблені українською дослідницею Я. Шкурко на підставі вивчення впливу комунікативних особливостей на ефективність управлінської діяльності керівників середніх загальноосвітніх закладів.

Разом з тим можемо виділити ряд особистісних якостей, які негативно впливають на становлення жінки-менеджера. Жінки, порівняно з чоловіками, хворобливіше переживають помилки і критичні зауваження, гостріше реагують на неповагу до себе вищого керівництва, менш схильні до ризику, більш пасивні. Жінка-лідер часто демонстративно ігнорує і навіть протистоїть можливому співробітництву з чоловіками. Проте проблема найбільш повної реалізації власних здібностей у досягненні життєвих цілей може бути вирішеною лише спільними зусиллями з чоловіком.

Визначення гендерного паритету є вагомим чинником формування професійної кар’єри жінки в суспільстві і дає можливість відкривати не лише нові тенденції для аналізу гендерного підходу до проблеми утвердження жінки в соціумі, але й визначити цю проблему як принципово нову теорію, прийняття якої може означати зміну ціннісних орієнтацій та перегляд багатьох звичних уявлень та істин.

Література:

1. Гендер // Всемирная энциклопедия: Философия. — М.; Минск, 2001. — С. 221-223. 2. Майерс Д. Социальная психология — СПб.: Питер, 2002. — 752 с. 3. Синдром “професійного вигорання” та професійна кар’єра працівників освітніх організацій:

гендерні аспекти: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. зак. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За ред. Максименка С. Д., Карамушки Л. М., Зайчикової Т. В. — К.: Міленіум, 2004. — 264 с.

4. Соблазн // Всемирная энциклопедия: Философия. — М.; Минск. С. 955-956. 5. Чухим Н. Гендер та гендерні дослідження в ХХ ст. // Незалежний культурологічний часопис «Ї».

— Л., 2000. — С. 22-29.

Легецька Людмила Олександрівна, кандидат історичних наук,

доцент кафедри гуманітарних наук Чернігівського державного технологічного університету

Сім'я як соціальний інститут у системі життєвих цінностей

студентської молоді

Традиційно сім'я завжди була головною цінністю в житті людини. Можна визнати, що і сьогодні, незважаючи на суттєві трансформації, вона залишається основним пріоритетом.

55

Аналіз сім'ї як соціального інституту в системі життєвих цінностей студентів здійснено нами на підставі п'яти соціологічних опитувань, проведених у Чернігівському державному технологічному університеті за період з 1997 по 2009 рік. Дослідження проводилися з допомогою анкетування, інтерв'ю, спостереження, тестування. Вибірка охопила студентів усіх факультетів. Усього було опитано 1200 респондентів.

У всіх наших дослідженнях в ієрархії цінностей студентів першу позицію займає здоров'я. Далі - щасливе сімейне життя, свобода, матеріально забезпечене життя, кохання.

Вивчення життєвих планів студентів демонструє, що в більшості з них ставлення до шлюбу вже сформувалося і є позитивним. Лише 7,5% опитаних ставиться до нього негативно. 87,7% респондентів вважає, що вступати до шлюбу в студентські роки нерозумно: спочатку потрібно отримали освіту, оволодіти професією, зробити кар'єру. Особливо категоричні юнаки. Вони відверто визнають, що не можуть вступити до шлюбу ще і внаслідок відсутності матеріальних засобів. Частка сімейних студентів на третіх курсах університету за кілька останніх років скоротилася з 2% до 1%. При цьому набуває все більшої популярності громадянський шлюб як альтернатива офіційного, що потребує детальнішого вивчення.

У ставленні до батьків студенти вважають, що їх потрібно поважати та любити. Але при цьому більшість опитаних (80%) упевнені, що рішення про шлюб треба приймати самостійно. А після одруження 96,8% респондентів хотіли б жити окремо від батьків.

В орієнтаціях на тип сім'ї переважають установки (82,3% респондентів) на егалітарну демократичну сім'ю, де немає чітко вираженого глави родини, обов'язки розподіляються ситуативно, рішення приймаються разом. Більшість студентів за партнерський шлюб, де обоє працюють і займаються однаковою мірою домашніми справами, вихованням дітей. Проте 11,8% опитаних переконані, що саме чоловік повинен матеріально забезпечувати свою сім'ю.

Щасливе сімейне життя, як відомо, визначається багатьма чинниками. Молоді люди визначили насамперед такі цінності: повага (96,7%), розуміння і терпимість (88,9%), секс (86,3%), подружня вірність (84,2%). А вже потім: високі доходи (76,1%), гарні житлові умови (73,1%), наявність дітей (49%).

Малозначимими для щасливого сімейного життя студенти вважають однакове соціальне походження (15,5%), ідентичність релігійних переконань (15%), однакову національність (7,5%). І студентів зовсім не хвилює згода в питаннях політики (3,9%) як фактор щасливого шлюбу.

Однією з найважливіших функцій сім'ї є соціалізація її членів. Студенти досить одностайні в оцінці якостей, які повинні прищепити батьки дитині. В ієрархії цінностей, важливих у вихованні дітей, такі: відповідальність (94,6%), уміння поводитися в суспільстві (93,1%), працьовитість (91,6%), повага до інших (87,2%). Нижче - бережливість (75,5%), уміння ділитися (71,0%). Найменш популярною якістю виявилася релігійність (21,8%).

Студенти високо цінують можливості, які дає сім'я людині. Вищим балом (п'ятіркою) респонденти оцінили можливість жити з коханою людиною, яка забезпечує емоційну і моральну підтримку, дає можливість мати і виховувати дітей,

56

наповнює життя сенсом, дозволяє створити сприятливі умови життя, мати свій дім, упорядковує сексуальні відносини, допомагає

організовувати побут, вирішувати економічні питання, є умовою для самовираження особистості.

Безперечно, одна із складних проблем сім'ї - розлучення. Студенти ставляться до нього на подив реалістично. 88,6% респондентів розлучення не засуджують, вважають, що є причини, які виправдовують його. І лише 5,1% опитаних розлучення засуджує.

Література: 1. Амджанін Л. Трансформаційні зміни інституту сім'ї та шлюбних відносин в українському

суспільстві: тендерний аналіз // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2007. - №3. - С. 60 - 75.

2. Легецька Л.О. Соціологічні дослідження ціннісних орієнтацій студентів // Вісник Чернігівського технологічного інституту. Збірник. -Чернігів: ЧЛ, 1998. - №6. - С. 258 - 260.

3. Легецька Л.О. Шлюбно-сімейні орієнтації студентської молоді // Сіверянський літопис. - 2001. - №6. - С. 72 - 74.

4. Оксамитова С. Динаміка сімейного стану та складу сім'ї // Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / за ред. В. Ворони, М. Шульги. - К., 2004. - С. 73 - 80.

5. Паніна Н. Українське суспільство 1992-1996: соціологічний моніторинг. - К., 2006.

Данильченко Тетяна Вікторівна, доцент, кандидат психологічних наук, завідувач кафедри

соціальної та практичної психології психолого-педагогічного факультету Чернігівського державного педагогічного

університету імені Т.Г.Шевченка

Особливості формування гендерної ідентичності в сучасному суспільстві

У сучасних умовах динамічних трансформацій суспільства підвищилась

зацікавленість гендерними аспектами людського світобуття, оскільки гендерний аналіз дає можливість переосмислити традиційні способи бачення суспільної дійсності в цілому й особистісного світу зокрема. Категорія статі є важливим чинником, який зумовлює особливості життєвого шляху індивіда та його психологічних проявів. Особливої актуальності проблема формування гендерної ідентичності людини набуває в останній час, оскільки в умовах трансформації гендерної політики та ідеології можуть виникати суттєві протиріччя між психологічною статтю та елементами соціальної статі індивіда, що, у свою чергу, може провокувати особистісні та міжособистісні конфлікти. При обговоренні феномену гендерної ідентичності виникає декілька проблем.

По-перше, виникає питання, а що саме позначають даним терміном. Справа в тому, що до цього часу в науці ще не склалося єдиного уявлення про феномен гендерної

57

ідентичності. Так, у вітчизняній психології на сьогоднішній день виділилося кілька підходів до її визначення.

Гендерна ідентичність – це аспект самосвідомості, що описує сприймання людиною себе як представника певної статі; одна з базових характеристик особистості, що формується в результаті психологічної інтеріоризації чоловічих чи жіночих рис, у процесі взаємодії “Я” з іншими в ході соціалізації [10].

Гендерна ідентичність – це особливий вид соціальної ідентичності, що співіснує в самосвідомості людини в єдності з уявленням про професійний, сімейний, етнічний, освітній, інший статус. Це продукт соціального конструювання. Поняття “бути жінкою” або “бути чоловіком” є відмінними для різних етнічних, релігійних, расових груп, для різних соціальних прошарків, для різних поколінь [13].

Гендерна ідентичність – базова структура соціальної ідентичності, що характеризує людину (індивіда) з точки зору її приналежності до чоловічої чи жіночої групи, при цьому найбільш важливе значення має те, як сама людина себе категоризує. Це суттєве, постійне Я, суб'єктивне уявлення про себе, відчуття власної приналежності до чоловічої або жіночої статі [12].

Гендерна ідентичність – гетерогенне утворення, що є складною системою. Найчастіше виділяють три компоненти: психофізіологічна (біологічна стать), психологічна (психологічна стать як компонент особистісної ідентичності) та соціальна (соціальна стать як складова частина соціальної ідентичності) (Бороденко М.В., Колясникова М.В., Петровський В.А., 2001). Гендерна ідентичність означає, що людина сприймає визначення мужності і жіночності, які існують у тій культурі, в умовах якої індивід народився. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст., у рамках теорії соціальної ідентичності Теджфела – Тернера, гендерна ідентичність трактується як одна з підструктур соціальної ідентичності особистості.

У повсякденній свідомості дефініція гендерної ідентичності більш чітка; формування гендерної ідентичності – це становлення повноцінного представника чоловічої або жіночої статі в даній культурі.

Окремим аспектом вивчення в сучасній психологічній науці є дослідження самого процесу формування гендерної ідентичності як складової гендерної соціалізації. У вітчизняній науці загальновизнаним підходом до аналізу процесу формування гендерної ідентичності є теорія статеворольової соціалізації (Ю. Альошина, А. Волович, 1991; В. Каган, 1991; І. Кон, 1982; Т. Репіна, 1987 та ін.). У зарубіжній психології існують різні пояснення формування гендерної ідентичності: психоаналітичні теорії (К. Хорні, К.Г. Юнг), теорії соціального навчання (Д. Перрі, К. Буссі, А. Бандура, В. Мітчел); когнітивно-генетичні теорії (Л. Кольберг, Ф. Додсон, Ф.А. Кац); теорія гендерної схеми (С. Бем); теорія соціальних ролей (Дж. Холл, Е. Іглі); мовна і стадіальна теорії. В останній час дослідники дійшли висновку, що на процес формування гендерної ідентичності впливають різноманітні аспекти соціального буття людини, а для її вивчення запропоновані “багатофакторні” теорії (Р. Костнер, Дж. Спенс, Дж. Байн).

Друга проблема при вивченні формування гендерної ідентичності полягає в тому, що широкому загалу ще не зовсім зрозуміло, чи потрібно цілеспрямовано формувати гендерну ідентичність. Скептик відповість, що ні, і зауважить, що довгий час такого поняття взагалі не існувало, а суспільство не приділяло належної уваги даному процесу, але при цьому чоловіки та жінки якось формувалися і

58

адекватно виконували свої соціальні ролі. Однак такий підхід, що дійсно панував значний час, вже показав свою безперспективність. Виникла ціла низка проблем, пов’язаних з реалізацією гендерних відносин, що вимагає наукового і суспільного втручання. Можемо назвати деякі з них: поширення нетрадиційної сексуальної поведінки, безшлюбність або дуже коротка тривалість шлюбу, проблема усвідомленого батьківства і навіть виробничі проблеми, коли ділові ролі не збігаються з гендерними очікуваннями. Гендерна ідентичність, яка виступає однією з базових структур самосвідомості, відіграє головну роль у процесі адаптації й саморегуляції. Дисбаланс статеворольової структури особистості є фактором формування неврозів, психосоматичних розладів, девіантної материнської поведінки, а також кримінальної поведінки [6].

По-третє, у сучасному суспільстві відбуваються дуже динамічні зміни гендерних стандартів, коли навіть батькам, що усвідомлюють важливість становлення особистості дитини в гендерному ракурсі, не зрозуміло, на що, власне, потрібно звертати увагу в цьому процесі [3, 5, 9]. Що саме виховувати? Сучасний агент соціального впливу – засоби масової комунікації – пропонує надто різноманітні стандарти, які часто є суперечливими.

Відомо, що інформація, звернена до дітей, як правило, подається у вигляді мультфільмів. Сучасна продукція цього типу досить часто не відрізняється якістю в гендерному аспекті. Наприклад, широковідомий мультфільм «Шрек». Головна ідея полягає в тому, що краса – це погано. «Прекрасний принц» – антигерой, а Фіона (принцеса) перетворюється на «справжню», коли стає зеленою. Головний взірець для наслідування – Шрек – не досить розумний, а його гігієнічні звички є предметом особливого медичного дослідження.

Четверта проблема, яка виникає в процесі формування гендерної ідентичності в дітей, полягає в тому, що суспільство не може запропонувати рівноцінних умов для розвитку маскулінних та фемінінних якостей. Відбувається значна фемінізація виховання, але маскулінізація вимог до адаптивної поведінки. Закономірно, що в дітей 3-4 років, особливо хлопчиків, виникає емоційно-когнітивний дисонанс (виявив це явище В.Е.Каган [7]).

Отже, можемо зробити висновок, що в сучасних умовах суспільного існування формування гендерної ідентичності повинно вивчатися, а також враховуватися у виховному процесі. Обов’язковою є цілеспрямована державна політика щодо гендерного рівноправ’я. На нашу думку, необхідно впроваджувати гендерні курси в процес навчання у вузі, не тільки на педагогічних спеціальностях (зрозуміло, що педагоги – це провідна ланка гендерної соціалізації та взірець гендерних стандартів), але і на всіх інших, оскільки всі студенти є потенційними батьками. Необхідно звернути увагу на діяльність засобів масової комунікації: зробити акцент на популяризацію адаптивних форм гендерної поведінки та запропонувати нові адекватні сучасним умовам статево-рольові стандарти.

Література:

1. Алешина Ю.В., Волович А.С. Проблемы усвоения ролей мужчины и женщины// Вопросы

психологии. – 1991. – №4. – С.67-74. 2. Бандура А. Теория социального научения. – СПб.: Евразия, 2000. – 320с. 3. Бендас Т.В. Гендерная психология. – СПб.: Питер, 2005.

59

4. Бороденко М.В., Колясникова М.В., Петровский В.А. Феномен гетерогенности пола// Мир психологии. – 2001. – №4. – С.179-190.

5. Данильченко Т.В. Психологія статі. – Ніжин: Вид-во «Аспект-Поліграф», 2006. – 208 с. 6. Еникопов С.Н., Дворянчиков Н.В. Концепции и перспективы исследования пола в

клинической психологии// Психологический журнал. – 2001. – Т.22. – №3. – С.100-115. 7. Каган В.Е. Когнитивные и эмоциональные аспекты гендерных установок у детей 3-7 лет//

Вопросы психологии. – 2000. – №2. – С.65-69. 8. Кон И.С. Психология половых различий// Психология индивидуальных различий: Тексты/

Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. – М., 1982. – С.78-83. 9. Маркова О.Ю. Психология пола и возраста. – СПб.: ЛЭТИ, 2000. – 128 c. 10. Практикум по гендерной психологии/ Под ред. И.С.Клециной. – СПб.: Питер, 2003. – 480с. 11. Репина Т.А. Анализ теорий полоролевой социализации в современной Западной

психологии// Вопросы психологии. – 1987. – №2. – С.158-165. 12. Синдром “професійного вигорання” та професійна кар'єра працівників освітніх організацій:

гендерні аспекти/ За наук. ред. С.Д.Максименка, Л.М.Карамушки, Т.В.Зайчикової. – К.: Міленіум, 2004.

13. Словарь гендерных терминов/ Под ред. А.А.Денисовой. – М.: Информация ХХІ век, 2002. – 256с.

14. Тайсон Ф., Тайсон Р. Психоаналитические теории развития. – Екатеринбург: Деловая книга, 1998. – 335 с.

15. Хорни К. Женская психология. – СПб., 1993. 16. Юнг К.Г. Структура психики и процесс индивидуации.– М.: Наука, 1996. 17. Mitchel W.A. Social learning view of sex differences in behavior// The development of sex

differences/ Ed. E.Maccoby. – Stanford: Stanford Univ. Press, 1974. 18. Kohlberg L. A cognitive developmental analysis of children’s sex role concepts and attitudes//

The development of sex differences/ Ed. E.Maccoby. – Stanford: Stanford Univ. Press, 1974. 19. Koestner R., Aube J. A multifactorial approach to the study of gender characteristics// J. of

Personal. – 1995. – V.63 (3). – P.681-710. 20. Langevin R., Bain J., Ben-Aron V. et al. Sexual aggression: Construction a predictive equation?

Erotic preference, gender identity and aggression in men/ Ed. R.Langevin. – N.J.: Lowrence Erlbaum, 1985. – P.39-76.

21. Spence J.T. Gender-related traits and gender ideology: evidence for a multifactorial theory// J. Personal Social Psychology. – 1993. – V.64 (4). – P.624-635.

22. Bem S. Gender schema theory and its implications for child development// Signs: Journal of Women in Culture and Society. – 1983. – V.8 (4). – P.598-615.

Короткова-Віхрова Людмила Петрівна, доцент кафедри правових дисциплін,

кандидат юридичних наук Чернігівського державного педагогічного

університету імені Т.Г. Шевченка,

Проблема інтеграції гендерних досліджень у викладання правових дисциплін

Сім'я як мікросоціальний організм, складаючи основу будь-якої нації, виконує

соціально значимі функції (демографічну, економічну, соціально-культурну). У дореволюційній літературі сім'я розглядалася як союз осіб, пов'язаних шлюбом, і осіб, що від них походять (юридичний елемент необхідний у майнових відносинах членів сім'ї). Г.К.Матвеєв розглядав сім'ю як засноване на шлюбі чи родинних

60

зв'язках об'єднання осіб, пов'язаних між собою взаємними особистими і майновими правами й обов'язками, взаємною моральною і матеріальною спільністю і підтримкою, народженням і вихованням потомства, веденням загального господарства. Я.Н.Бранденбурзький вважав, що сім'я - це трудове об'єднання. В.А.Рясенцев виділяв два поняття сім'ї: загальне, чи соціологічне (союз осіб, заснований на шлюбі, родинних зв'язках, прийнятті дітей у сім'ю на виховання, що характеризується спільністю життя, інтересів, взаємної турботи), і спеціальне, чи юридичне (коло осіб, зв'язаних правами й обов'язками, що випливають зі шлюбу, родинних зв'язків, усиновлення чи іншої форми прийняття дітей на виховання). У сучасній юридичній літературі також немає загальновизнаного визначення сім'ї. Так, на думку А.М.Нечаєвої, сім'я – спільність осіб, що разом проживають, об'єднаних правами й обов'язками. П.И.Седугін дає поняття сім'ї як визначеної сукупності (спільності, групи) людей, за загальним правилом, родичів, заснованої на шлюбі, родинних зв'язках, спільному проживанні і веденні спільного господарства.

У Конституції Італії сім'я визначається як природний союз, заснований на шлюбі. Конституція Греції розглядає сім'ю як основу збереження і розвитку нації. У Конституції Ірландії сказано, що держава визнає сім'ю як природне першоджерело й об'єднуючу основу суспільства, а також моральний інститут. Сімейний кодекс України говорить про те, що сім'ю складають особи, що спільно проживають, зв'язані спільним побутом, що мають взаємні права й обов'язки.

Саме чітке й однозначне визначення сім'ї через закон відкриває можливості для формування гендерних відносин відповідно до сучасних міжнародно-правових уявлень.

Однак гендерні відносини, як правило, є предметом дослідження і викладання соціологів, культурологів, філософів, психологів, істориків. Юридична наука (С.В.Поленіна, Л.В.Корбут) стала звертати увагу на питання правового статусу жінок і дівчаток, їхніх прав як прав людини, а також на проблеми дискримінації жінок, відсутності рівних можливостей при декларації рівних прав, насильства у відношенні до жінок і дівчаток. Ці питання стають частиною міжнародного і внутрішнього права, що повинно відбиватися і на викладанні відповідних дисциплін. Потрібна розробка відповідних курсів і навчальних програм для ВНЗ. Є підстави говорити про інтеграцію гендерних досліджень у правову науку. По-перше, право фіксує вже сформовані гендерні відносини і їхню ієрархію, але саме ж право ці відносини і формує. Протягом століть звичайне, канонічне і позитивне право відбивало і закріплювало механізм влади чоловіка над жінкою і "неповноцінну" правосуб'єктність останньої, зводячи тим самим таке відношення в ранг норми, санкціонованої державою, церквою чи звичайною практикою. По-друге, для розвитку юридичної науки вивчення гендерних аспектів права може зіграти досить важливу роль: уже наприкінці 1970-х рр. у ряді країн Європи й Америки фахівці-правознавці заговорили про критичні правові дослідження. Вони високо оцінюють внесок гендерних досліджень в їхній розвиток і у створення "альтернативного" юридичного утворення, вказуючи, що необхідно і що можна зробити для зміни права і правової ситуації у відношенні конкретних груп населення. Для цього необхідне введення спеціального курсу, наприклад, "Гендер і право". Подібний курс повинен окреслювати коло тем, у яких гендерні аспекти права найбільш актуальні. Викладання "традиційних" галузевих і теоретичних юридичних дисциплін, що

61

входять в обов'язкову програму, повинно розглядатися під кутом зору ієрархії гендерних відносин і влади в суспільстві. І в першому, і в другому випадках важлива роль повинна приділятися феміністській юриспруденції (союзу права і гендерних досліджень). Феміністська юриспруденція може сприяти сприйняттю юристами фемінізму, його підходів, ідеології і методології. Право може зіграти свою роль у впливі на існуючі в суспільстві гендерні ролі і стереотипи. Є необхідність використання як міжнародного, так і внутрішнього законодавства (у тому числі Житлового і Цивільного кодексів) у вирішенні проблеми насильства проти жінок. До речі, мова про права жінок у внутрішньому радянському законодавстві не заходила, тому що "жіноче питання" вважалося вирішеним. Проте радянське право приділяло увагу матері - одній з основних сконструйованих політичним і правовим дискурсами "традиційних" і легітимних жіночих ролей.

Література:

1. Бранденбургский Я.Н. Брак и его правовые последствия. - М.: Юрист, 2003.- 183 с. 2. Гендерна експертиза українського законодавства (концептуальні засади). /Відповідальний

редактор Т.М. Мельник. - К.: Логос, 2005.- 120 с. 3. Корбут Л.В. Поленина С.В. Международные конвенции и декларации о правах женщин и

детей -. М.: ИЦ - Гарант, 1997. – 264 с. 4. Матвеев Г.К. Советское семейное право. - М.: ЮЛ, 1985. – 134 с. 5. Нечаева А.М. Семейное право (курс лекций). - М.: Юрист, 2005.- 472 с. 6. Поленина С.В. Права женщин в системе прав человека: международный и национальный

аспект. - М.: Эслан, 2000. – 256. 7. Рясенцев В.А. Советское семейное право. - М.: ЮЛ, 1982.- 256 с. 8. Седугин П.И. Жилищное право. - М.: Юрист, 2001. – 241 с.

Іванцова Ніна Іванівна, кандидат історичних наук, викладач

кафедри історії України Ніжинського державного університету імені М.Гоголя

До питання жіночої освіти в Україні у 20-х рр. ХХ ст.: сільський вимір гендерних досліджень

Процеси демократичної перебудови суспільства актуалізували питання

регулювання гендерного фактора, створення гендерного паритету. Певна гендерна роль та відповідність її гендерним стереотипам реалізується через механізм соціального впливу, складовою часткою якого є освіта. Звичайно, на сучасному етапі проблеми освіти в гендерному спрямуванні майже не існує, однак, до цього «майже» Україна пройшла складний історичний період.

Досить цікавою є ланка історії, що охоплює 20–і роки ХХ ст. Серед дослідників майже ніхто не займався проблемою освіти сільського жіноцтва. Такі автори, як Бекетов В. [1], Петришин Т. [2], Воробйов С.О. [3], Ліберман А. [4] були працівниками і співробітниками Українського головного комітету науково-спеціальної та професійно-технічної освіти (Укрголовпрофос) і, звичайно, у своїх працях дотримувалися ідеологічно–партійних установок. Деякі автори періоду 30–х

62

[5] років після завершення процесу уніфікації освіти піднімали питання надання освіти жіноцтву через заочну форму як найекономнішу та найзручнішу [6]. На жаль, на сучасному етапі науковці приділяють недостатньо уваги цій проблемі.

Необхідно відзначити, що в період до 20–х рр. ХХ ст. проблема освіти жінок в українському селі не поставала на порядку денному з певних причин. По–перше, ані держава, ані будь–які соціально–політичні структури не переймалися освітньою долею сільського жіноцтва. По–друге, соціально–правовий статус жінки–селянки не дозволяв їй отримати ні освіти, ні професії. На той час у країні існували земські освітні установи, церковно–приходські школи, що ставили своїм завданням надання освіти взагалі. В основному це була початкова освіта. Коли мова йшла про професійну освіту, то існувало дві категорії сільськогосподарських училищ: загальні та спеціальні (із садівництва, городництва, бджільництва). Найстарішими з них були: Уманське училище садівництва та землеробства з 1844 року [7], Харківське сільськогосподарське училище з 1858 року, Херсонське з 1874 року [8]. На початку ХХ ст. межові училища були приєднані до сільськогосподарських технікумів на правах окремих факультетів. Лісові училища були реорганізовані в профшколи. За спеціалізацією сільськогосподарські технікуми поділялися на зоотехнічні, насіннєві, садівничі тощо. Разом 30 відділень сільськогосподарських навчальних закладів випускали агрономів, зоотехніків, городників тощо [9]. Однак серед звітів та статистичних документів відомості про навчання в цих навчальних закладах жінок відсутні. Це означає, що жінки у вищезгаданих навчальних закладах не навчалися.

Докорінно ситуація змінилася після 1917 року. Поряд з широко розгорнутою політикою майже примусової ліквідації неписьменності та малописьменності, влада більшовиків намагалася залучити до навчання якомога більше жіноцтва. Більшовицька ідеологія передбачала залучення до промислового виробництва, соціальної активності та партійно–ідеологічної роботи великих мас населення.

У 20–і роки, враховуючи значні людські втрати за часів Першої світової та громадянської воїн, використання жіночої робочої сили носило не лише ідеологічний, а й вимушений характер. Критична ситуація з соціально–економічним становищем жінки на селі спонукала більшовицьку владу до розгортання активної освітньо–пропагандистської роботи. Ураховуючи специфіку сільського життя, було використано певну структуру освітньої вертикалі.

Найнижчим щаблем після лікнепу були школи грамоти та змінні зимові школи сільськогосподарської грамоти. Вони існували на базі хат-читалень, загальних шкіл для дітей та підлітків. Навчальні програми для таких навчальних закладів розроблялися методичним сектором Українського головного комітету науково-спеціальної та професійно-технічної освіти (Укрголовпрофос) та відділом професійної освіти робітників (Опор) при Укрголовпрофосі. Вони ж займалися розробкою і виданням навчального матеріалу та посібників.

Цікавою навчальною структурою були сільськогосподарські курси. Заняття на таких курсах проводилося не тільки за змінами чи взимку. Ураховуючи, що сільська жінка після роботи змушена була займатися своєю сім’єю, було передбачено проведення занять «на виробництві», а саме - у полі підчас перерви на відпочинок. Опор пропонував сільським учителям виїжджати до тих місць, де працювали жінки, і проводити там заняття, або ж роз’яснювально–пропагандистську роботу. На жаль,

63

це був час, коли навчальні заклади такого типу виникали та зникали за «потребою». Тому статистичних відомостей не залишилося.

Викликає зацікавленість самоосвіта та освіта через радіо. Стосовно самоосвіти, то цьому виду приділялась особлива увага і покладалися великі надії. Вважається, що саме самоосвіта була попередницею заочної форми навчання. Відповідними установами складалися та видавалися програми та посібники з самоосвіти. Контроль за якістю знань належав установам, які організовували процес самоосвіти або за профілем спеціальності [10]. Це були сільськогосподарські професійні школи, сільськогосподарські технікуми та сільськогосподарські інститути. Цими навчальними закладами визначалися термін навчання, види контролю та гарантована видача посвідчення про освіту. Освіта через радіо носила пропагандистський характер. Вона набрала розмаху тільки в кінці 20–х – 30–і роки, коли була вирішена проблема з радіофікацією [12].

Велику надію щодо сільськогосподарської освіти жінок більшовицька влада покладала на сільськогосподарські професійні школи. До них приймали учнів тільки за направленнями та відрядженнями. Жінки, що навчалися в таких закладах, були активістками комуністичного руху. Вірогідно, це були молоді жінки, що не мали сім’ ї.

Серед архівних документів існують відомості про кількісний та якісний склад сільськогосподарських професійних шкіл та курсів за період 1920–1926 рр.

Рік Сільгосп.

школи

Кільк. учнів

Кільк. жінок

Сільгосп. зимові школи, курси

Кільк. учнів

Кільк. жінок

1920/21 109 5861 — — — — 1921/22 159 8983 77 150 7500 131 1922/23 227 11735 309 200 10150 336 1923/24 150 12054 397 50 5000 315 1924/25 134 10003 402 50 5000 574 1925/26 219 15969 582 277 11000 607 Таким чином, можна відмітити, що кількість жінок–селянок, що отримували

сільськогосподарську освіту, певною мірою зростала [11]. Щодо сільськогосподарських вищих навчальних закладів, то 1921 року в

УРСР працювало 33 відповідних технікуми. У 1925 році - 22 навчальні заклади. Дев’ять відповідних технікумів були реорганізовані у профшколи і готували фахівців середньої ланки для сільського господарства України. У 1926/27 роках також існувало 22 сільськогосподарських технікуми. Серед учнів цих навчальних закладів у середньому жіноцтво становило тільки 21 відсоток [10]. Однак на кінець 20–х – початок 30–х років почалося форсування процесу надання освіти жінкам та залучення їх до громадсько–політичного життя.

Залучення сільськогосподарського жіноцтва до навчання мало особливе значення, тому що більшість населення України в досліджуваний період була зайнята в аграрному секторі. У перспективних планах керівників правлячої партії сільське господарство УРСР привертало значну увагу, мало стратегічні цілі.

64

Література:

1. Бекетов В. Сельскохозяйственное образование на Украине. //Народное просвещение. –

1923. – № 3. – С.67 – 68. 2. Петришин Т. Організація навчання в виробництві в сільськогосподарській нормальній

школі. //Шлях освіти. – 1924. – № 4–5. – С. 79–90. 3. Воробйов С.О.Агрономическая школа и сел. – хоз. опытные учреждения. //Путь

просвещения. – 1922. – № 7–8. – С.131–138. 4. Ліберман А. Підготовка и самопідготовка работников по ликвидации неграмотности. //

Путь просвещения. – 1922. – № 6. – С.325–328. 5. Кривохатський О. Про радгоспно–колгоспну освіту дорослих. // Комуністична освіта. –

1931. – № 9. – С.90–93. 6. Єгоров О. Підготування кадрів сільського господарства через заочну освіту. //

Комуністична освіта. – 1932. – № 3. – С.82–87. 7. Центральний державний архів органів влади та управління України. Ф.166. оп.2.

спр.1078. арк. 14. 8. Центральний державний архів органів влади та управління України. Ф.166. оп.2.

спр.1112. арк.5. 9. Центральний державний архів органів влади та управління України. Ф.166. оп. 2.

спр.1132. арк. 8. 10. Самоосвіта. – Харків: Держ. вид-во України, 1932. – №19 – №21 11. Центральний державний архів громадських об’єднань України. Ф.1. оп.20. спр.2265.

арк. 24. 12. Кудрявцев И.А. Кино и радио в подготовке промкадров. – М.−Л.: Изд-во НКТП, 1934. –

Ч. 1. – 82 с.

Мірошниченко Оксана Андріївна,

кандидат юридичних наук, завідувач кафедри права України Чернігівського інституту

інформації, бізнесу і права МНТУ

Актуальні проблеми виплати допомоги по догляду за дитиною до трьох років на сучасному етапі

Формування соціальної, правової держави – це складний і тривалий процес. Для того,

щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, - а це забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші - були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформxii.

Закріпивши в статтях 27 та 43 Конституції України соціальну спрямованість розвитку держави, Україна відносить право на життя і здоров’я до категорії основних, невід’ємних прав особи. Чинне законодавство України про соціальне забезпечення жінок-матерів не лише розширює свої межі за кількісним складом норм і правил, але й спрямовує зусилля на суто якісний їх зміст. Актуальним завданням сучасного законодавства є забезпечення всім громадянам України, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, у тому числі і самої дитини, захисту права на належні умови проживання, харчування, лікування та інше.

65

Проблемам правового регулювання виплати допомоги по догляду за дитиною до трьох років присвячені роботи багатьох провідних учених, зокрема, таких, як М.Д. Бойко, Н.Б. Болотіної, І.М. Сироти, Б.І. Сташківа, В.С. Стичинського та інших. Проте особливості такої допомоги потребують подальшого наукового дослідження, а правове регулювання цих особливостей – удосконалення.

Громадяни України, у сім’ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. №2811-ХІІ із змінами і доповненнями.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Слід відмітити, що відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років.

Відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Звертаю увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційним положення абзацу третього частини другої статті 56 Закону України «Про держаний бюджет України на 2007 рік» щодо встановлення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Дана допомога визначається як різниця між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше, ніж 90 гривень для незастрахованих осіб, але не менше, ніж 23 відсотки прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, виплата допомоги в розмірі, який дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше, ніж 90 гривень, для незастрахованих осіб - не є правомірною.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційним Положення пункту 24 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то вона надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше, ніж 130 гривень. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками з 1 січня 2008 року, 75 відсотками з 1 січня 2009 року та 100 відсотками з 1 січня 2010 року прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб та середньомісячним сукупним доходом сім’ ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Отже, виплата допомоги в розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше, ніж 130 гривень, теж не є правомірною.

Таким чином, з вищевикладеного випливає, що кожного місяця особи, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною, не доотримують належні їм до сплати суми соціальної

66

допомоги. Оскільки розмір такої допомоги на кожну дитину коливається від 130 до 150 гривень, ст. 58 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (зі змінами та доповненнями) встановлює наступний прожитковий мінімум для дітей віком до шести років: з 1 січня 2008 року - 526 гривень, з 1 квітня 2008 року - 538 гривень, з 1 липня 2008 року - 540 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 557 гривень.

Ст. 62 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» ( зі змінами та доповненнями) встановлює прожитковий мінімум для дітей віком до шести років з 1 жовтня 2007 року в розмірі 470 гривень.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України і не підлягає оскарженню.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 КАС України справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом.

Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що 1) на сьогодні дане питання врегульовується не на користь людей, соціально незахищених верств населення; 2) при вирішенні справ з питань правильного нарахування допомоги суди не дотримуються в повному обсязі норм чинного законодавства, задовольняючи позови громадян лише за 2007 рік; 3) державні службовці, виконуючи свої трудові функції, подають апеляційне оскарження, що не тільки відстрочує отримання даної допомоги на два-три роки, а й призводить до знецінення задоволеної судом суми за відповідний період.

Ларченко Марина Олександрівна, старший викладач кафедри права та методики

викладання історико-правознавчих дисциплін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Запобігання сексуальному насильству в сім' ї

Організація профілактики насильства в сім΄ї є одним із актуальних завдань для

правоохоронців багатьох держав з різним рівнем економічного розвитку, відмінними етнокультурними традиціями та віросповіданням. Світова практика показує, що ефективність заходів, спрямованих на профілактику та протидію насильству в сім΄ї, залежить, насамперед, від правового забезпечення дій правоохоронців при втручанні у випадку насильства у сім΄ї, рівня їхньої професійної підготовленості до такої діяльності, а також усвідомлення суспільством небезпечності актів насилля у сім΄ї, сформованості у громадян правильної правової та моральної оцінки цих явищ.

Згідно з положеннями Закону України «Про попередження насильства у сім΄ї» від 15 листопада 2001 року [8], це є система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства у сім΄ї, припинення насильства в сім΄ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім΄ї, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім΄ї.

Насильницькі злочини у сфері сімейно-побутових відносин традиційно виокремлюються за ознакою сфери їх скоєння. Назване виокремлення значною мірою відображає й підґрунтя, на якому скоюються злочини цієї групи, а саме –

67

сімейно-побутові відносини. В останні роки, особливо після прийняття названого Закону, поширилася практика виокремлення злочинів згаданої групи за ознакою місця їх скоєння – у сім΄ї.

Держава законодавчо визначила поняття насильства в сім’ ї. Це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім΄ї по відношенню до іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім΄ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров΄ю.

Як видно з наведеного визначення, закон передбачає такі види насильства в сім΄ї, як фізичне, сексуальне, психологічне та економічне.

Сексуальним же насильством в сім΄ї є протиправне посягання одного члена сім΄ї на статеву недоторканість іншого члена сім΄ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім΄ї.

Розділ IV Кримінального кодексу України [4] «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» містить п΄ять статей: 152 «Зґвалтування», 153 «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом», 154 «Примушування до вступу в статевий зв΄язок», 155 «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості», 156 «Розбещення неповнолітніх». Згідно з цими нормами, встановлюється кримінальна відповідальність за вчинення сексуального насильства, у тому числі і в сім΄ї.

25.09.2008 року було прийнято Закон «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» [5], який вступив у дію 15.10.2008. Цим законом розширене коло осіб, злочинні сексуальні дії яких по відношенню до неповнолітніх жертв насильства визначаються як кваліфікуючі обставини. Так, статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості, або вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, якщо вони вчинені батьком, матір΄ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником - особою, на яку покладено обов΄язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, передбачені частиною другою статті 155 та частиною другою статті 156 відповідно. Зазначеним законом істотно збільшена міра покарання за дії, передбачені статтями 155, 156 Кримінального кодексу України та введено покарання, яке раніше не було передбачене за скоєння даних злочинів, а саме: позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Реформування кримінального законодавства в такий спосіб, на нашу думку, є позитивним явищем, на чому наголошували науковці, зокрема Косенко С.С. [3, с.11-12], що досліджувала проблеми, пов΄язані зі статевими злочинами щодо неповнолітніх. Вважаємо, що відповідальність за статеві злочини проти неповнолітніх має бути підвищена і у випадках скоєння зґвалтування (ч.3,4 ст.152 КК) та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ч.2,3 ст.153 КК).

Найголовнішою метою насильства є встановлення домінування, контролю над поведінкою іншої людини. Часто насильство в сім΄ї є не окремим актом, а тривалим процесом, при якому складається специфічна система стосунків між насильником і жертвою насильства. Так відбувається і тоді, коли насильник і жертва є членами однієї родини.

68

Згідно зі статистичними даними МВС України, у 2003 році на побутовому ґрунті скоєно 6 (0,6%) зґвалтувань, в 2004 – 5 (0,5%), у 2005 – 4 (0,4%), у 2006 – 3 (0,3%), у 2007 – 8 (0,9%) із числа злочинів, кримінальні справи за якими закінчені розслідуванням у звітному періоді. Дещо менша кількість злочинів, передбачених ст.153 та ст.156, вчинена на побутовому ґрунті. Жертвами наведених злочинів стала така ж кількість осіб, серед яких порівну жінок і чоловіків, близько половини – неповнолітні [2].

Таким чином, згідно зі статистичними даними, кількість статевих злочинів, вчинених в родині, є невеликою, проте, слід відмітити їх значну суспільну небезпеку. Очевидно також, що рівень латентності цих злочинів набагато перевищує відповідні показники злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством взагалі. [10, с.37-40].

Вбачається, що чинниками криміналізації сімейно-побутових відносин є: 1) вікові та статеві невідповідності подружжя; 2) незадовільні умови його життя та суттєва різниця соціальних ролей і статусів; 3) порушення нормальної структури сім'ї та ведення домогосподарства; 4) стан психічного та фізичного здоров'я; 5) не-доліки соціально-психологічної комунікації подружжя, у тому числі різниця у ціннісних орієнтаціях, рівнях емоційності; 6) зловживання алкоголем або наркотиками тощо.

Запобігання злочинності у сфері сімейно-побутових відносин здійснюється за загальновизначеними напрямками, рівнями, масштабами. Лише адресати, форми і зміст запобіжних заходів у цій сфері мають специфічну спрямованість. Деяку специфіку у цьому відношенні мають також суб'єкти і заходи запобігання тяжких насильницьких злочинів, що скоюються у ній. Суб'єкти діяльності щодо запобігання насильницьких проявів у сімейно-побутових відносинах із певними функціями у ній визначені Законом України «Про попередження насильства в сім'ї». До числа цих суб'єктів віднесені: 1) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань ведення зазначеної діяльності. На сьогодні функції цього органу виконує Міністерство у справах сім'ї, спорту та молоді; 2) служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; 3) органи опіки і піклування; 4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї, у тому числі кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства; 5) органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни.

Слід зазначити, що протягом 1999-2004 pp. вищими органами державної влади України була прийнята низка концептуальних та програмних документів, спрямованих на вдосконалення соціальної політики, соціального забезпечення населення, державної сімейної політики, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, поліпшення становища жінок і сім'ї, охорони материнства і дитинства тощо, виконання яких мало б створити надійне підґрунтя для загальносоціальної профілактики сімейно-побутових конфліктів та загалом сприяти скороченню правопорушень, у тому числі тяжких злочинів, у сфері сімейно-побутових відносин. Проте, як відомо, останнього не сталося. Причиною цього є загальний декларативний характер більшості заходів

69

та дій, передбачених названими документами, та до того — незабезпеченість їх здійснення відповідним фінансуванням.

Характерно, що сучасні дослідники кримінологічних проблем злочинності у сфері сімейно-побутових відносин до заходів загальної профілактики останніх цілком обґрунтовано відносять безпосередньо медичні заходи із забезпечення доступної кваліфікованої медичної, включаючи психіатричну, допомоги, здешевлен-ня вартості та підвищення якості ліків та медичних послуг, розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини тощо. [1, с.10-11].

Таким чином, слід відмітити, що криміногенним сімейно-побутовим конфліктам належить вирішальна роль у генезі тяжких злочинів проти статевої свободи та недоторканості, вчинених у сімейно-побутовій сфері. У такому конфлікті, як якісно новому інтегральному утворенні на різних рівнях суспільної практики, у тій чи іншій мірі проявляються причини і умови наведеної категорії злочинів. Тому криміногенний сімейно-побутовий конфлікт ми розглядаємо не просто як бар΄єр (дефект) міжособистісного спілкування, а значно глибше - як наслідок суперечностей сімейно-побутової сфери суспільних відносин, морально-психологічних деформацій, антисуспільної спрямованості окремих особистостей, що йдуть у розріз із суспільносхвальними нормами співжиття, усталеним побутовим устроєм більшості законослухняних громадян і вимогами правопорядку.

Аналіз літератури показав, що на сьогодні сформувано основні підходи до пояснення причин виникнення сексуального насильства у сім΄ї. У випадках кримінального насильства у сім΄ї існують певні сталі чинники та закономірності, які проявляються в динаміці становлення та розгортання насильницької поведінки, предметі та мотивах кримінального сімейного насильства та в особистісних особливостях сімейних агресорів.

Необхідною є розробка і впровадження програми охорони прав жінок кримінально-правовими засобами. Частиною цієї програми може бути Закон «Про попередження насильства в сім’ ї» та Постанова «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ ї або реальну його загрозу» [7], але необхідний комплексний підхід.

У спеціальній кримінологічній літературі вказується на недосконалість деяких ключових положень згаданого закону, зокрема, слушною є думка, що при визначенні насильства в Законі не вказана ознака його предмета – застосування сили, силового впливу (фізичного або психічного), а також мета його використання, що наразі полягає у примушуванні до певної поведінки, способу взаємовідносин у сім΄ї. Вважаємо, що визначення сексуального насильства теж не є повним, зокрема, вказано лише на протиправне посягання на статеву недоторканність, а також на дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім΄ї, проте, це законодавче визначення повинно включати щодо дорослих будь-який сексуальний акт або сексуальну поведінку, що нав΄язується партнерці (партнеру) проти її (його) волі.

З метою удосконалення діяльності органів виконавчої влади у сфері попередження насильства в сім΄ї, а також виконання рекомендацій парламентських слухань «Сучасний стан та актуальні завдання у сфері попередження ґендерного насильства», схвалених Постановою Верховної Ради України від 22.03.2007 № 817-V [9], пропонується:

70

1) сексуальним насильством в сім΄ї вважати протиправне посягання одного члена сім΄ї на статеву недоторканність або статеву свободу іншого члена сім΄ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім΄ї або сексуальні дії, що порушують статеву свободу іншого члена сім΄ї;

2) забезпечити на умовах державного замовлення виробництво і розміщення соціальної реклами, де б роз΄яснювались моральні та правові аспекти протидії насильству в сім΄ї;

3) посилити контроль за діяльністю відповідних органів, а саме: управлінь (відділів) у справах сім΄ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім΄ї, дітей та молоді, органів внутрішніх справ, які згідно з Інструкцією [6] уповноважені приймати заяви про вчинення насильства в сім΄ї, а також вирішувати питання про ізолювання осіб, які вчинили насильство в сім΄ї від жертв цього насильства;

4) забезпечити раннє виявлення сімей, у яких відбувається сексуальне насильство або існує реальна загроза його вчинення, та організувати соціальний супровід таких сімей, а також якомога більш раннє виявлення дітей, які потерпають від насильства в сім΄ї, шляхом опитування працівників дитячих установ, перевірки отриманих відомостей соціальними службами та працівниками органів внутрішніх справ;

5) ввести до навчальних програм усіх шкільних закладів освіти спецкурс «Соціально-правові основи запобігання насильству в сім΄ї», де висвітлюватимуться питання детермінації внутрішнь-осімейного насильства, заходи щодо розв΄язання побутових конфліктів, запобігання їх виникненню.

Література:

1. Боднар В.Є. Психологічні засади діяльності дільничного інспектора міліції з профілактики насильства у сім’ ї: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.06 «Юридична психологія» / В.Є.Боднар. – К., 2006. – 18 с.

2. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2003р. – К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2004. – 116 с.; Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2004р. – К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. – 118 с.; Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2005р. – К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2006. – 119 с.; Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2006р. – К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2007. – 119 с.; Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2007р. – К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2008. – 120 с.

3. Косенко С.С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / С.С. Косенко. – К., 2004. – 20 с.

4. Кримінальний кодекс України. Верховна Рада України, Кодекс, Закон від 05.04.2001 № 2341-ІІІ. (Відомості Верховної Ради, 2001, № 25-26, ст.131). Редакція від 01.01.2009 [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14

71

5. Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх. Верховна Рада України; Закон від 25.09.2008 року № 600-VI. (Голос України № 196 (4446) від 15.10.2008 р.).

6. Про затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім΄ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім΄ї, дітей та молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім΄ї. Мінсім΄ядітимолодь України, МВС України; Наказ, Інструкція, Форма типового документа від 09.03.2004 № 3/235. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004р. за №399/8998. Редакція від 18.07.2006. [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0399-04 7. Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ ї

або реальну його загрозу. Кабінет Міністрів України; Постанова, Порядок від 26.04.2003 № 616. Редакція від 19.09.2007 [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=616-2003-%EF 8. Про попередження насильства в сім’ ї. Верховна Рада України; Закон від 15.11.2001 року №

2789-ІІІ. (Відомості Верховної Ради, 2002, №10, ст.70). Редакція від 20.03.2007 [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2789-14 9. Про Рекомендації парламентських слухань «Сучасний стан та актуальні завдання у сфері

попередження ґендерного насильства» Верховна Рада України; Постанова, Рекомендації від 22.03.2007 № 817-V. (Відомості Верховної Ради, 2007, №18-19, ст.273). Редакція від 22.03.2007 [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела:

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=817-16 10. Сидоренко О. Правові та психологічні аспекти вирішення конфліктів, пов’язаних з

насильством у сім’ях / О. Сидоренко // Право України. – 2001. - № 6. – С. 37-40.

Сокол М.Ю., викладач кафедри лінгвістики і права Чернігівського інституту інформації,

бізнесу і права МНТУ

Права та обов'язки опікуна та піклувальника

При призначенні опікуна чи піклувальника орган опіки та піклування мають переконатися не лише в наявності умов, які забезпечують виконання мети опіки, але й у відсутності обставин, що перешкоджають можливості встановлення нормальних стосунків між опікуном (піклувальником) та підопічною особою.

Опікуном і піклувальником не можуть бути особи, позбавлені батьківських прав, якщо їх права не були поновлені. Крім цього, не може бути опікуном (піклувальником) особа, яка не має повної цивільної дієздатності. Слід зауважити, що Правила опіки та піклування, крім зазначених вимог, містять ще й вимоги щодо того, що не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено;

72

засуджені за скоєння тяжкого злочину [4]. Закон не допускає до виконання повноважень опікуна (піклувальника) осіб, які не досягли 18 років.

З метою захисту прав та інтересів осіб, які потребують опіки (піклування) до її встановлення, опіку (піклування) над такою особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Таке положення відповідає ст.52 Конституції України, згідно з якою утримання та виховання дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, а також ст.46 Конституції України, згідно з якою громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1]. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установі організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Стаття 67 ЦК України визначає в загальному вигляді права та обов'язки опікунів. Зобов'язання опікуна дбати про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням встановлюються і в нормах Сімейного Кодексу України (ст.247 - 249), окремих законів, міжнародно-правових актах. Так, відповідно до ст.25 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини [5].

Щодо виховання, навчання та розвитку дитини, то відповідно до ст.249 СК опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування. При цьому він повинен виходити з необхідності отримання підопічним повної загальної середньої освіти, яка відповідно до ст.53 Конституції України є обов'язковою. Держава створює умови для отримання дітьми, позбавленими батьківського піклування, дошкільної, загальної середньої, професійно - технічної, вищої освіти, встановлює ряд пільг та допомогу щодо цього та здійснює захист прав вихованців, учнів і слухачів навчальних закладів згідно із законодавством України (закони України «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про вищу освіту», інші нормативно-правові акти).

Щодо медичного забезпечення та лікування, то Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про психіатричну допомогу» надають право опікунам (піклувальникам), як законним представникам, отримувати інформацію щодо підопічного, вимагати надання необхідного медичного обстеження та лікування [6].

Для найбільш повного виконання обов'язків опікунам (піклувальникам) надається ряд пільг, зокрема в сфері оподаткування (Закон «Про податок з доходів фізичних осіб»), праці та відпочинку (КЗпП України, Закон «Про відпустки »), військової служби щодо можливості її відстрочки (ст.17 Закону «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»).

73

Невиконання або зловживання опікунськими правами карається відповідно до КК України. Так, злісне невиконання опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, у разі спричинення тяжких наслідків карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк (ст.166 КК). Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян або виправними роботами на строк до двох років (ст. 167 КК).

Опікуни малолітніх осіб, визнаних недієздатними, вчиняють від їх імені та в їх інтересах всі правочини, які їх підопічні не вправі здійснювати самостійно через відсутність необхідної повної цивільної дієздатності (пп.4.4 Правил опіки та піклування). Обсяг цивільної дієздатності малолітньої особи встановлено в ст.31 ЦК, недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь - якого правочину (ст.41 ЦК).

З метою виключення можливих зловживань з боку опікунів ст.68 ЦК забороняє їм укладати з підопічною особою правочини, у яких вони або їхні близькі родичі можуть бути зацікавлені особисто. Такі правочини є неправомірними (ст.203,215 ЦК). Закон передбачає лише один виняток із цього правила: можливість безоплатних правочинів, які вчиняються на користь підопічної особи (передача майна у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички ).

Діяльність опікунів і піклувальників перебуває під контролем органів опіки та піклування. Опікун не має права без попереднього дозволу органу опіки та піклування чинити такі дії: відмовлятися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному засвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Зазначені обмеження поширюються й на піклувальників при наданні ними згоди на здійснення угод підопічними.

Опікуни мають право управляти майном підопічних на користь останніх. Опікун зобов'язаний здійснювати управління майном підопічного так само турботливо і добросовісно, як він, як господа, має управляти своїми власними справами. Правилами опіки та піклування встановлено, що майно передається опікунам за актом, один примірник якого знаходиться в органах опіки та піклування, а другий передається опікуну. Акт передачі майна складається представниками органів опіки та піклування й не менш, ніж двома понятими. Суперечки, які можуть виникати між опікунами щодо управління майном дитини, мають вирішуватися судом [4].

Право підопічних на забезпечення їм необхідних умов утримання підкріплюється встановленим обов'язком опікунів піклуватися про утримання своїх підопічних. Для виконання цього обов'язку опікун має право без попереднього дозволу органу опіки та піклування самостійно здійснювати витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного, інших належних підопічному доходів. Таким чином, опікун забезпечує підопічному належні умови утримання, розпоряджаючись коштами підопічного.

74

Підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. На сьогодні нормативно - правових актів щодо підстав виникнення права у опікунів та піклувальників на оплату їх послуг, її розміру та порядку виплати Кабінетом Міністрів України не прийнято.

У результаті приватизації державного житлового фонду на Україні та враховуючи те, що з 90-х років в Україні розпочалося формування ринку житла, діти стали співвласниками житлових приміщень. Законодавство України вимагає обов'язкову згоду органів опіки та піклування при вчиненні правочинів щодо майна, яке належить дітям, але численні порушення прав дітей залишаються однією з головних проблем поширення дитячої безпритульності та бродяжництва. Значна кількість дітей, які потрапляють до притулків, залишилися без житла саме через зловживання батьківськими та опікунськими правами, неналежне виконання службових обов'язків посадовими особами органів опіки та піклування. Звісно ж, найбільш незахищені від таких порушень діти-сироти та діти, позбавлені піклування батьків.

Інститут опіки та піклування спрямований на доповнення недостатньої або відсутньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Водночас, його завданням є охорона особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних, турбота про створення їм належних побутових умов, здійснення догляду за ними. Таким чином, органи опіки та піклування здійснюють контрольні функції з метою запобігання порушенню прав неповнолітніх.

Аналіз положень Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства», дає можливість стверджувати, що законодавчі акти вимагають здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей саме на етапі вчинення правочинів з нерухомим майном, право власності на яке або право користування яким мають діти, шляхом надання органами опіки та піклування згоди на вчинення зазначених правочинів.

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996р. №254к/96-ВР 2. Сімейний Кодекс України від 13.01.2002р. №2947 - III 3. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. №435-IV 4. Правила опіки та піклування від 26.05.1999р. №34/166/131/88 5. Конвенція ООН «Про права дитини» від 20.11. 1989 року 6. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 р

№2801

Ходарченко Катерина Олексіївна, старший викладач кафедри соціології та психології

Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці

Соціологія сім' ї: сучасні проблеми досліджень

75

1. У всі часи сім’я була й залишається найважливішим соціальним інститутом

суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно й морально здоровій сім’ ї.

2. Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук – історії, економіки, права, психології, педагогіки, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування й розвитку сім’ ї.

3. Суттєвий внесок у зміцнення соціального інституту сім’ ї вносить соціологія та її галузь – соціологія сім’ ї. Це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ ї, шлюбно-сімейні відносини у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.

4. Соціологія сім’ ї розвивається в двох напрямах. Перший досліджує історію сім’ ї, аналізує соціальні закономірності її походження, подальшу еволюцію вслід за розвитком економічного базису суспільства і зміною соціально-економічних формацій. Другий напрям вивчає стан сучасної сім’ ї як соціального інституту (аналіз взаємодії сім’ ї і суспільства) і як малої групи (дослідження внутрісімейних відносин).

5. Сучасні проблеми досліджень соціології сім’ ї в Україні базуються, в основному, навколо таких питань, як типи, функції і проблеми сімей. Найбільш відомими українськими спеціалістами в галузі соціології сім’ ї є Л.Р. Аза, Н.В. Лавриненко, М.І. Боришевський, С.О. Войтович, І.С. Дьоміна, В.М. Піча, І.О. Ковтун, В.Ф. Рибаченко, Б.О. Татенко, В.І. Зацепін, Л.М. Бучинська, О.Д. Цимбалюк, Ю.М. Якубова та ін.

Зокрема, у сучасних умовах вищеназвані вчені характеризують сім’ю, як: 1) соціально-класовий осередок: сім’я робітника, працівника сільськогоспода-рського виробництва (фермера, кооператора, орендатора), представника інтелектуальної праці та ін.; 2) за типом поселення - як міська, сільська сім’я; 3) за національною ознакою - як однонаціональна, міжнаціональна; 4) за тривалістю - сім’я молодіжна, сім’я, яка чекає дитину, сім’я середнього подружнього віку, літні подружні сім’ ї та ін.; 5) певний тип становлять сім’ ї бездітні, малодітні, багатодітні. Саме на цьому аспекті дослідження українських соціологів мені б хотілось зупинитись.

Бездітні сім’ ї – це сім’ ї, де протягом десяти років спільного життя в подружжя не народилась дитина. Таких сімей на Україні (як стверджують соціологи) близько 30% від загальної кількості сімей! Причому, близько 12% із них залишаються бездітними через медико-біологічні причини, решта – через небажання мати дітей.

Однодітні сім’ ї в Україні становлять у містах – 56%, а в селах – 44%. З таких сімей розпадається приблизно кожна друга. Проте не можна стверджувати, що такі сім’ ї розпадаються через те, що в них тільки одна дитина. Скоріше, подружжя вважає, що жити спільно далі вони не можуть і тому не ризикують обзаводитися другою дитиною. З однодітної сім’ ї нерідко виходять діти, добре розвинуті інтелектуально, але дуже ущербні морально, психологічно, комунікативно й егоїстично.

76

Малодітні сім’ ї (сім’ ї з двома дітьми) – найпоширеніші, і тут менше буває розлучень (якщо серед однодітних сімей розпадається майже кожна друга, то в малодітних – лише кожна сьома сім’я).

Багатодітні сім’ ї мають троє і більше дітей. Серед таких сімей, за даними соціологів, майже не буває розлучень, а якщо і трапляється розпад сім’ ї, то винятково з вини чоловіка. Головна заслуга в міцності й стабільності сім’ ї належить жінці, матері-берегині.

6) За умовами життя виділяють окрему, велику сім’ю і студентську. Окрема сім’я, яка створюється подружжям із дітьми або без них, живе окремо

від батьків та інших рідних. Це самостійні незалежні сім’ ї. Великі сім’ ї, або нуклеарні, об’єднують представників кількох поколінь. За

даними соціологічних досліджень, в Україні приблизно до 60% молодих подружжів живуть у таких сім’ях.

За особливими умовами сімейного життя виділяють ще студентську сім’ю. За даними соціологічних досліджень, такі сім’ ї є стабільними, довготривалими.

7) За критерієм влади виділяють патріархальні сім’ ї, де батько є головою сімейної "держави", і матріархальні сім’ ї, де найбільшим авторитетом і впливом користується мати. Там, де немає чітко визначеної голови сім’ ї і де панує ситуативний розподіл влади між батьком і матір’ю, є сенс говорити про егалітарні сім’ ї. Американський соціолог М. Зелдич виділяє ще так звану партнерську сім’ю зі спільним обговоренням сімейних рішень, до того ж, якщо чоловік має більший вплив, то це буде партнерська сім’я з домінуванням чоловіка, якщо дружина – з домінуванням дружини. Синкратичний тип партнерства має місце у випадках із рівним впливом подружжя.

8) За соціальним станом подружжя або батьків подружжя, сім’ ї можуть бути гомогенними, де подружжя приблизно з одного соціального статусу, і гетерогенними, де члени сім’ ї походять із різних соціальних груп, каст, класів.

9) За просторово-територіальною локалізацією сім’ ї бувають патрилокальні, в яких молодята живуть спільно з батьками чоловіка, і матрилокальні, де донька з чоловіком залишаються жити у батьків дружини. Виділяють іноді еванкюлелокальні сім’ ї, в яких молодята проживають у будинку рідних дядька-тітки, а також неолокальні сім’ ї, що мають можливість жити окремо.

10) Сім’я може бути повною або неповною, що складається з одного з батьків із дітьми. Сім’я стає неповною або в результаті розлучення, вдівства, або в результаті народження дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі. Через усі ці причини абсолютно переважають неповні материнські сім’ ї (приблизно 14 материнських на одну неповну батьківську сім’ю).

Сучасні соціологи виділяють такі основні функції сім’ ї: репродуктивна, економічна, житлово-побутова, духовна, функція соціального контролю, рекреативна, сексуальна і соціально-статусна.

Мені б хотілося зупинитися на найбільш значущих, з моєї точки зору, функціях. Репродуктивна функція полягає у відтворенні людського роду. Мається на увазі

відтворення не тільки кількісне, але й якісне (народження фізично, психічно здорового покоління без біологічних і психологічних аномалій). Відомо, що з початку 90-х років в Україні намітилась тенденція до зменшення населення. Отже, постає необхідність державного стимулювання народжуваності. Це можуть бути, з

77

одного боку, заходи безпосереднього стимулювання народжуваності (надання жінкам більш тривалих післяродових відпусток з оплатою, виплата допомоги на дітей тощо), а з іншого – заходи опосередкованого стимулювання народжуваності (розвиток соціальної сфери, удосконалення охорони здоров’я, продаж помешкання в кредит тощо).

Економічна функція сім’ ї. Традиційно в Україні були сім’ ї, де чоловікові належала уся влада і матеріальний дохід. Нині з’являються сім’ ї, де достаток у сім’ю привносить дружина. Таке положення не можна вважати нормальним, оскільки в сім’ ї порушується психологічна рівновага. Найпрогресивніший принцип – це рівномірна участь подружжя, і до цього необхідно йти кожній сім’ ї.

Духовна функція сім’ ї передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психологічного, емоційного відтворення сил членів сім’ ї. У такій сім’ ї існує бажання разом проводити вільний час, вихідні, відпустку. Вона відкрита і для позасімейного спілкування (із друзями, сусідами, знайомими), створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень.

Велике значення мають приклад батька й матері, традиції сім’ ї. Особливий і дуже важливий компонент – специфіка процесу сімейного виховання. Людина зазнає впливу сім’ ї від дня народження і до кінця свого життя. Отже, сімейному вихованню властиві неперервність і тривалість.

Соціологи підкреслюють, що нині зростає значення емоційної функції в сучасній сім’ ї. Суспільство є нестабільним, складним, тому важливу роль відіграє сім’я як свого роду психологічне "сховище" зі своєю особливою, інтимною атмосферою, яка забезпечує людині і кардинальну зміну психологічної обстановки, і, відповідно, зняття нервової напруги, що нагромадилась за час виробничої діяльності.

Сучасні українські соціологи дуже активно досліджують також проблеми наших сімей. За рейтингом на першому місці в родинах знаходяться проблеми, пов’язані з матеріальними труднощами. Це головна проблема більшості сімей. Держава перебуває в стані економічної кризи, заробітна платня не відповідає потребам елементарного відтворення робочої сили, припинення діяльності підприємств призводить до безробіття, безробіття – до зубожіння широких верств населення, зубожіння – до відчаю, злочинності, алкоголізму і наркоманії.

Другою причиною розладу в українській сім’ ї, на думку соціологів, є алкоголізм, пияцтво одного чи кількох її членів.

Третя причина, що, за визначенням соціологів, зумовлює виникнення проблем у сім’ ї – це безробіття одного з членів сім’ ї. Проблема безробіття найбільш гостро постає перед сільськими жителями, жителями невеликих і середніх міст. Тут справді немає робочих місць, а трудова мобільність в Україні поки що утруднена через недостатній розвиток ринку житла та дію інституту прописки.

Четвертою причиною, через яку виникають проблеми в сім’ ї, соціологи назвали наркоманію. Суть проблеми наркоманії аналогічна алкоголізму. Проте наркотична залежність значно гостріша і може розвинутись у дуже стислі строки. На відміну від алкоголіків, наркомани втрачають людську подобу дуже швидко, а вартість задоволення хворобливої потреби настільки велика й невідкладна, що вони часто стають на злочинний шлях для того, щоб дістати гроші на наркотики.

78

П’ята причина – "труднощі підліткового віку дітей". Оскільки проблеми підліткового віку вивчені меншою мірою, то на них треба звернути дещо більшу увагу. Як показують соціологічні опитування, ані сім’ ї, що мають проблеми з "важкими" підлітками, ані багато хто з фахівців не розглядають проблему підліткового віку в широкому аспекті. Поширена думка, що це проблема швидкоплинна. Для того, щоб ця проблема дійсно не залишала після завершенні підліткового віку негативних соціальних наслідків і життєвих трагедій, необхідно вдосконалювати відповідну орієнтацію як учителів і батьків, так і самої молоді.

Шоста причина сімейних проблем – подружня невірність. Соціологи розглядають декілька ризикових етапів розвитку сім’ ї. Найбільш небезпечним є молоді сім’ ї, що переживають період адаптації партнерів як один до одного, так і до сімейного життя. Ризиковий також стан приблизно через 8-10 років після одруження, коли виникає певний комплекс відчуттів, який можна назвати "подружньою втомою". У цей період можливі захоплення подружжя іншими чоловіками та жінками. Соціологи стверджують, що в багатьох випадках перед фізичним розлученням відбувається соціальне відокремлення, коли один з партнерів знаходить собі якесь нове заняття в житті, ставлячи перед собою нову мету й заводячи собі нових друзів у контекстах, де другий партнер відсутній.

Такі основні аспекти досліджень соціології сім’ ї. Водночас розвиток сім’ ї, зміцнення її і стабілізація – справа не тільки держави й суспільства, а й кожної подружньої пари, оскільки суспільство не може передбачити всі конкретні нюанси обстановки в сім’ ї тієї чи іншої людини.

Петровська Юлія Михайлівна, викладач кафедри правових дисциплін історичного

факультетуЧернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка

Діяльність Чернігівського губернського земства в сфері опіки

дітьми-сиротами (80 – 90-ті рр. ХІХ ст.)

Безпосереднім обов’язком будь-якої демократичної, соціально орієнтованої держави є піклування про своїх громадян, а особливо про тих із них, які знаходяться у «групі ризику», контингент якої складається, в основному, з одиноких матерів, людей похилого віку, інвалідів, осіб, що втратили роботу, дітей, які внаслідок різних обставин були позбавлені батьківського піклування тощо. Кризові явища, що спостерігаються наразі в нашій державі, є каталізатором постійного оновлення контингенту «групи ризику». У цьому контексті стає надзвичайно актуальною проблема захисту соціально занедбаного дитячого населення, вирішення якої потребує мобілізації як державних, так і громадських ресурсів. Захист дітей-сиріт, напівсиріт, дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав, повинен стати основним лейтмотивом соціальної політики нашої держави. Це питання потребує особливої уваги з боку владних структур, має вирішуватися як на державному, так і на місцевому рівні, до того ж, бажано, не стільки в теоретичній, скільки в практичній площині.

79

Відтак, «сьогодні, коли соціальні права громадян виявляються не менш важливими, ніж політичні» [1], корисним, на нашу думку, є вивчення позитивного досвіду діяльності земських органів місцевого самоврядування, що були запроваджені в Російській імперії 1864 р., у сфері опіки дітьми-сиротами, з’ясування їхнього внеску в справу ліквідації багатьох тогочасних антисоціальних явищ. Звичайно, йдеться не про цілковиту рецепцію певних методів та форм діяльності земств у цій галузі, адже, як справедливо зазначив В.Фадєєв, нереально перенести земський досвід на сучасний ґрунт, оскільки діяльність земств була можливою лише в певних суспільно-економічних умовах, відповідала існуючому державному та духовному життю Росії [2], а про врахування деяких елементів тодішньої системи «громадської опіки» в сучасній практиці. Зазначена проблема є актуальною і в науковому плані, адже вивчення соціальної складової земської політики значно розширює наші уявлення про різнопланову діяльність земських органів місцевого самоврядування.

Аналіз історіографічної спадщини свідчить про те, що питання соціального захисту дитячого населення земствами розглядалося дореволюційними дослідниками, серед яких найбільш авторитетними є роботи Б.Веселовського [3], Є.Максимова [4] та ін. Це питання знайшло певне відображення в працях сучасних вітчизняних дослідників [5-6], а також у дослідженнях зарубіжних учених [7]. Проте висновки, яких дійшли їхні автори, мають дещо узагальнювальний, «сумарний» характер, оскільки одержані, як правило, у результаті аналізу діяльності земств у сфері опіки дітьми-сиротами на певній території або в певному регіоні Російської імперії (наприклад, на Лівобережній чи Правобережній Україні), який охоплював одразу декілька губерній. Натомість ми пропонуємо більш детально розглянути особливості діяльності Чернігівського губернського земства в сфері опіки дітьми-сиротами в 80 – 90-ті рр. ХІХ ст., окреслити коло питань, які обговорювалися на засіданнях губернських земських зборів та стосувалися покращення становища дітей-сиріт.

80 – 90-ті рр. ХІХ ст. є другим періодом функціонування земських установ у напрямку надання допомоги дітям-сиротам. Перший період охоплює 60 – 70-ті рр. ХІХ ст. та характеризується тим, що протягом цього часу Чернігівське губернське земство практикувало, переважно, стаціонарну форму опікування дітьми-сиротами, яка виявлялася в розміщенні неповнолітніх у спеціальному навчально-виховному закладі загальногубернського значення – Чернігівському сирітському будинку, вдавалося до спроб покращити його матеріально-технічний стан, провадило профорієнтаційну лінію. Зауважимо, що в цей період на розгляд Чернігівських губернських земських зборів надійшло відносно небагато проектів реорганізації сирітського будинку. Ймовірно, це пояснюється тим, що основна увага земців до кінця 70-х рр. була прикута до вирішення питань, пов’язаних із відокремленням медичної справи від благодійності, з реорганізацією інших, не менш важливих закладів, що колись належали приказу громадської опіки [8]. Крім цього, в 60 – 70-ті рр. були закладені підвалини, керівні «начала» подальшої діяльності Чернігівського губернського земства в сфері опікування дітьми-сиротами, що полягали в збереженні життя та здоров’я дитини, а також у влаштуванні її подальшої долі шляхом надання відповідної освіти та навчання певному ремеслу [9].

80

Зазначимо, що 80 – 90-ті рр., порівняно з попереднім періодом, характеризуються надходженням на розгляд Чернігівських губернських земських зборів значної кількості проектів, пов’язаних із реорганізацією сирітського будинку як стаціонарної форми опікування дітьми. Це було пов’язано з рядом причин, найважливішими з яких були такі: необхідність значних витрат на ремонт сирітського будинку та утримання вихованців (з 1869 р. по 1880 р. видатки на сирітський будинок зросли з 7684 руб. до приблизно 19000 руб. відповідно [10]), відсутність досвіду роботи в цій галузі та ін. До того ж, стаціонарна форма опікування дітьми, тобто розміщення їх у закритому спеціальному навчально-виховному закладі, коли дитина звикає в усьому покладатися на дорослих, не знає, що таке самостійність або ініціативність, а відтак, залишає сирітський будинок після досягнення певного віку абсолютно непристосованою до життя, уже не влаштовувала земців, змушувала їх шукати нові, більш ефективні шляхи розв’язання цього дражливого питання.

18 січня 1881 р. Чернігівські губернські земські збори погодилися з доповіддю кошторисної комісії, яка, зокрема, зазначила, що «при величезних… витратах, губернське земство за 15 років свого існування не досягнуло навіть мінімального успіху в справі утримання та виховання вихованців» [11]. Відтак, члени комісії запропонували «передати справу опікування до компетенції повітів», після чого повітові земства повинні були самостійно вирішувати всі питання, пов’язані з наданням допомоги дітям-сиротам, отримуючи певну субсидію від Чернігівського губернського земства. Щодо сирітського будинку, то його, на думку комісії, необхідно було закрити, але не раніше, ніж 1882 р. Крім цього, члени комісії пропонували протягом року провести всі необхідні для реалізації плану підготовчі заходи: 1) повідомити повітові земства про заплановане розширення їхніх повноважень у справі опікування неповнолітніми; 2) обмежити прийом дітей до сирітського будинку виключними випадками; 3) розпочати розміщення дітей-сиріт, що перебували в сирітському будинку, у сім’ях їхніх родичів або сторонніх осіб, яким земство зобов’язувалося виплачувати певну суму на утримання дітей. Проте Чернігівські губернські земські збори перш, ніж вживати радикальних заходів у цьому напрямку, постановили передати пропозиції комісії на обговорення повітових земств [12]. На засіданні Чернігівських губернських земських зборів від 9 січня 1882 р. було з’ясовано, що переважна більшість повітових земств погоджується з вищезазначеними пропозиціями, однак, незважаючи на це, Чернігівські губернські земські збори все ж таки не наважилися прийняти остаточне рішення щодо долі сирітського будинку [13], не визначилися з тим, що було більш ефективним: ліквідація цього навчально-виховного закладу чи його реорганізація.

17 грудня 1883 р. Чернігівські губернські земські збори були змушені знову повернутися до розгляду цього питання. Після запеклих дискусій гласні вирішили залишити сирітський будинок у якості загальногубернського навчально-виховного закладу [14], а також зобов’язати Чернігівську губернську земську управу розробити до наступного року питання про його докорінну реорганізацію [15]. 15 грудня 1884 р. Чернігівська губернська земська управа запропонувала масштабний план перетворень, здатних, на її думку, «поставити сирітський будинок на належну висоту». Перетворення стосувалися порядку прийому дітей-сиріт, напівсиріт, а також пансіонерів до сирітського будинку, встановлювали вік дитини, після

81

досягнення якого вона могла бути зарахована до цього навчально-виховного закладу, а також термін її перебування в ньому, кількість дітей, що мали право жити та навчатися в сирітському будинку безкоштовно, а також за певну плату, влаштування подальшої долі дітей та багатьох інших аспектів. Чернігівські губернські земські збори підтримали пропозиції Чернігівської губернської земської управи [16], вбачаючи в них ефективний засіб, здатний підняти престиж сирітського будинку та змінити ситуацію на краще.

Узагалі до кінця 90-х рр. Чернігівські губернські земські збори розглянули значну кількість пропозицій як з боку губернської управи, так і з боку окремих гласних, що стосувалися реорганізації сирітського будинку. Зазначимо, що більша частина цих пропозицій торкалася питання поліпшення умов життя його вихованців, проте деякі пропозиції мали на увазі кардинальну зміну його організаційних начал. Так, наприклад, 1897 р. було запропоновано, по-перше, перевести сирітський будинок із міста до сільської місцевості з метою «спрощення утримання вихованців та зменшення видатків на цей предмет», та, по-друге, «розширити по повітам утримання напівсиріт у сім’ях» [17]. 1897 р. розпочалася розробка ідеї переведення дівчат, що проживали в сирітському будинку до маєтку Слободка та відкриття там жіночої школи господарювання. Для хлопців було вирішено створити школу садівництва і сільського господарства у с. Довжик [18]. Однак Чернігівське губернське земство все ж таки дещо переоцінило заходи, до яких вдавалося з метою реорганізації сирітського будинку, покращення побутових умов вихованців, удосконалення навчально-виховного процесу. Так, наприклад, ревізійна комісія на засіданні Чернігівських губернських земських зборів 20 січня 1896 р. зауважила, що під час перевірки сирітського будинку, зокрема, його чоловічого відділення, було помічено, що «порядки чоловічого відділення залишають негативне враження: витрачається земством більше 11 тис. руб. на утримання закладу, вихованці якого одягнені настільки погано, що їх ледве не соромно виводити на прогулянки» [19], а 22 лютого 1897 р. ревізійна комісія підкреслила, що, незважаючи на те, що «сирітський будинок як заклад, повинен переслідувати два завдання: 1) опікування сиротами, тобто забезпечення їх їжею, квартирою, одягом, і 2) виховання, яке б надало їм можливість, після того, як вони залишать сирітський будинок, мати більш чи менш стабільний заробіток», «ані перше, ані друге з цих завдань існуючою організацією сирітського будинку не виконуються» [20]. Зважаючи на це, Чернігівські губернські земські збори 15 листопада 1900 р. схилилися до думки про необхідність припинення діяльності сирітського будинку [21]. Постановою від 3 грудня 1901 р. опіка над дітьми перейшла до компетенції повітових земств, яким Чернігівське губернське земство зобов’язувалося сплачувати 300 руб. на рік [22].

Таким чином, 80 – 90-ті рр. ХІХ ст. були позначені значним підвищенням уваги земців до проблеми опікуваннями дітьми-сиротами. Каталізатором проведення запеклих дискусій, що мали місце на засіданнях Чернігівських губернських земських зборів та точилися між прихильниками збереження стаціонарної форми опікування дітьми та прихильниками її докорінної реорганізації на основі децентралізації існуючої системи громадської опіки, став проект 1881 р., який передбачав закриття сирітського будинку та передачу справи опікування дітьми на повітовий рівень. Протягом тривалого часу цей проект залишався нереалізованим, а земці не полишали спроб реорганізувати сирітський будинок «на

82

нових началах». Проте подальший розвиток подій довів неминучість радикального підходу у вирішенні цього складного питання. Із закриттям сирітського будинку та передачею справи опікування дітьми до компетенції повітових земств розпочався новий період діяльності Чернігівського губернського земства в цьому важливому напрямку.

Література:

1. Коробейников Ю.В. Исторический опыт осуществления общественной помощи

нуждающимся органами местного самоуправления России в 1864-1917 г.г.: Дисс… канд.ист.наук. – Ставрополь, 2003. – C. 4.

2. Фадеев В.И. Земское и городское самоуправление в дореволюционной России. – М., 1996. – С. 20.

3. Веселовский Б. История земства за 40 лет. – С.-Петербург, 1909. – Т. 1. – 724 с. 4. Максимов Е. Очерк земской деятельности в области общественного призрения. – СПб.,

1895. – 105 с. 5. Поляруш С.І. Становлення і діяльність органів державної опіки та громадської

благодійності на Лівобережній Україні (1775-1918 рр.): Дис… канд.іст.наук. – К., 1996. – 209 с. 6. Карпенко О.Г., Янченко Т.В. Соціально-педагогічна підтримка дітей в Україні в

історичному контексті: Монографія. – К., 2006. – 159 с. 7. Коробейников Ю.В. Вказ. праця. - 320 с. 8. Поляруш С.І. Вказ. праця. – С. 48. 9. Там само. – С. 49. 10. Там само. 11. Холмский А.И. Свод постановлений Черниговского губернского земского собрания

1865-1882. – Одесса, 1884. – С. 316. 12. Свод постановлений Черниговского Губернского Земского Собрания (ХІХ-ХХХV

сессий) 1883-1899 годов с кратким сводом постановлений за время с 1865-го по 1882 г. (I-XVIII с.с.). – Чернигов, 1903. – Выпуск ІІ.– С. 852-853.

13. Холмский А.И. Вказ. праця. – С. 319-321. 14. Стенографический отчет заседаний Черниговского губернского земского собрания ХІХ

очередной сессии (7-20 декабря 1883 года) // Земский сборник Черниговской губернии (далі – ЗСЧГ). – 1884. - №6-10 (июнь, июль, август, сентябрь и октябрь). – С. 417.

15. Свод постановлений… – С. 853-854. 16. Там само. – С. 855-860. 17. Там само. – С. 867-868. 18. Поляруш С.І. Вказ. праця. – С. 50. 19. Свод постановлений… – С. 865. 20. Там само. – С. 869. 21. Распределение воспитанников сиротского дома по учебным заведениям // ЗСЧГ. –

1901. – №10 (октябрь). – С. 42. 22. Поляруш С.І. Вказ праця. – С. 50.

Андріїв Валентина Василівна, старший викладач кафедри трудового права та

права соціального забезпечення Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці

83

Соціальний захист неповних сімей: деякі аспекти З давніх – давен в українському, скоріше слов’янському суспільстві,

оберігалася цілісність сім’ ї. Розлучення були рідкісними і не схвалювалися оточуючими. Значні зміни, що відбуваються в останній час у суспільстві, країні та світі, призводять і до зміни структури сім’ ї. Змінюються соціальні ролі чоловіків і жінок. Доволі часто чоловіки втрачають авторитет „годувальника” або не в змозі забезпечити повною мірою сім’ю. Жінки, у свою чергу, більше приділяють уваги своїй кар’єрі (особливо молоді) і за останні роки не бажають займатися тільки вихованням дітей. Тобто складається цікава ситуація, бо переважна частина молодих жінок не бажає виконувати роль „виключно професійної домогосподарки, вихователя в сім’ ї” і ніде не працювати. Особливо категоричну позицію займають ті жінки, що мають вищу освіту. Тобто жінка в більшості випадків прагне бути економічно незалежною. І, звичайно, таких жінок можна зрозуміти, бо в разі розлучення страждають більше жінки, а також діти, які потребують уваги та матеріального забезпечення. З іншого боку, кар’єра в українок займає лише п’яту позицію в шкалі уявлень про щастя [1,с.25].

Оскільки головним обов’язком батьків все ж таки залишається виховання дітей, то в більшості неповних сімей постає проблема виховання дітей за відсутності когось із батьків. А відсутність виховання або неповне виховання доволі часто негативно впливає на формування світогляду дитини. Засвоєні стереотипи діти можуть у майбутньому перенести на свої сім’ ї, що в результаті призведе до ускладнення стосунків у сім’ ї чи до розпаду їхніх сімей. Адже з дитинства у них не було закладено певних чинників до співжиття в сім’ ї. До таких чинників можна віднести: нерозвинутість батьківських почуттів; невміння будувати взаємини у сім’ ї, вирішувати конфлікти в сім’ ї; невміння правильно виконувати обов’язки в сім’ ї; відсутність навичок культури спілкування з іншим членом сім’ ї та ін. Адже дитина, виростаючи в нормальній повній сім’ ї, бачить сімейні відносини батьків, засвоює їх з дитинства на прикладі своєї сім’ ї. Крім соціально – психологічних проблем у неповних сім’ях ( це, зазвичай, жінка, яка одна виховує дітей), постають і соціально – економічні проблеми.

До однієї із основних соціальних проблем неповних сімей відносять, у першу чергу, малозабезпеченість, оскільки сім’я має лише один заробіток або взагалі його немає і живе на допомогу по безробіттю чи на дитячі виплати. І якщо врахувати, що за статистичними даними, заробітки жінок значно нижчі, ніж заробітки чоловіків, то зрозуміло, що матеріальні проблеми виступають на перший план. Жінка при цьому відчуває провину і бере на себе доволі часто непомірне трудове навантаження. У такому випадку вона не може приділити дитині достатньо часу та уваги, що, у свою чергу, рано чи пізно вплине на особистість дитини.

Хоча неповних сімей, де чоловік один виховує дітей, небагато, але проблеми постають майже такі ж самі.

Стала розповсюдженою і нова категорія неповних сімей – неповні розширені сім’ ї, які утворюються, як правило, у результаті певної соціальної катастрофи:

84

загибель батьків, перебування батьків у місцях позбавлення волі, позбавлення їх батьківських прав, пияцтво тощо [2,с.16]. Дітей з таких сімей доволі часто виховують дідусі та бабусі, які теж мають матеріальні труднощі, бо отримують невеликі пенсії.

До неповних сімей відносять і одиноких матерів, які самі виховують дітей. Поняття одинокої матері визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 06.11.92 р. № 9. Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання іншої жінки “одинокою” необхідно дві ознаки: вона і виховує, і утримує сама дитину.

У спілкування з вищезазначеними неповними сім’ями доволі часто виявляється, що багато з них не мають уявлення про існуючі види соціального забезпечення для таких сімей.

Згідно із законодавством, неповна сім’я залежно від соціально - правового статусу та в деяких випадках залежно від сукупного доходу сім’ ї може мати право на такі види соціального забезпечення:

- на пенсію в разі втрати годувальника згідно із Законами України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхуваня” від 9 липня 2003 р. № 1058 – ІV та „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року № 1105 -XIV;

- допомогу як малозабезпечена сім’я згідно із Законом України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 року № 1768-III;

- допомогу одиноким матерям згідно із Законом України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року № 2811-XII;

- державну допомогу на дітей, батьки яких не надають їм регулярну матеріальну підтримку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме” від 22 лютого 2006 р. № 189;

- на субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, що регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.97 № 1050 “Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива”;

- допомогу дітям – інвалідам відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям – інвалідам” від 8 січня 2002 р.;

- інші виплати. Деякі із перелічених видів допомог мають певні недоліки, що, звичайно,

негативно сприймається суспільством. Наприклад, відповідно до наказу „Про

85

затвердження Порядку надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям -інвалідам” від 31 травня 2002 р. № 466/6754 допомога на догляд за дитиною – інвалідом одиноким матерям (одиноким батькам) призначається незалежно від факту роботи. І в той же час надбавка на догляд за дитиною – інвалідом віком до 18 років призначається одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які фактично здійснюють догляд за такою дитиною, тобто, на думку автора, ущемлюються права інших неповних сімей. Бо доволі часто, коли в сім’ ї виховується дитина – інвалід, чоловіки не витримують такого навантаження, залишають сім’ю, а жінка змушена сама займатися вихованням такої дитини. Звичайно, коштів не завжди вистачає на прожитття в такій неповній сім’ ї, а працювати та отримувати надбавку вона не може згідно із законодавством. Чоловіки ще доволі часто ухиляються від сплати аліментів, оскільки не мають роботи, або розмір їх доволі незначний, а страждають та ущемлені в правах розлучені жінки. На наш погляд, треба розширити коло отримувачів такої допомоги і ввести до нього бабусь, дідусів. Адже тоді молода жінка зможе працювати, а хтось із близьких матиме право на зарахування періоду догляду до страхового стажу. На даний час для вирішення такої ситуації можливо лише оформлення опіки (піклування) над дитиною – інвалідом дідом чи бабою, щоб мати могла працювати.

Ще за останній час у нашому суспільстві поширення набули цивільні шлюби. Доволі часто сім’я живе в цивільному шлюбі, але жінка отримує допомгу як одинока мати. Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають і вдова та вдівець з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, і які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника. Згідно із законодавством жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. Але в повсякденному житті хто і яким чином буде з'ясовувати чи документально підтверджувати, з ким неофіційно живе жінка - чи з батьком своїх дітей, чи ні? А раз не має дієвого механізму законодавчого врегулювання такого питання, то і отримують такі жінки допомогу як одинокі матері і при цьому проживають у цивільному шлюбі з батьком своїх дітей. Отже, по – перше, порушується принцип адресності виплати допомоги, а по – друге, дійсно одинокі матері не можуть розраховувати на підвищення розміру такої допомоги (перевитрачаються кошти на „повні” сім’ ї) і залишаються малозабезпеченими. Адже максимальний розмір такої допомоги може бути 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що не дозволить забезпечувати повноцінно дитину.

Тому в більшості випадків соціальна допомога жінкам, які самі виховують дитину, недостатня, виплати на дитину не відповідають мінімальному прожитковому мінімуму. А в результаті непомірний тягар існування в суспільстві таких сімей лягає на плечі жінок. Багато жінок відчувають себе меншовартісними, змушені страждати психологічно, бо не в змозі прогодувати себе і дитину. Таким чином, від цього втрачає і суспільство, оскільки діти - це наше майбутнє, а незабезпечені діти доволі часто змушені красти, тікають

86

жити на вулицю і не розуміють, чому мама, яка працює, не може забезпечити необхідним свою сім’ю.

У зв’язку з тим, що в українському суспільстві стрімко збільшується кількість неповних сімей, то така проблема потребує вирішення та розгляду її на законодавчому рівні, зміни державної політики стосовно соціального захисту сімей. Адже в наш час неповна сім’я – це, зазвичай, малозабезпечена сім’я, яка потребує підтримки як з боку суспільства, так і гідного соціального захисту з боку держави.

Література:

1. Гендерний розвиток у суспільстві: (конспекти лекцій). – 2 – е вид. – К.: ПЦ „Фоліант”, 2005. – 351 с.

2. Рєпнова Т.П. Соціальний патронаж сім’ ї // Практична психологія та соціальна робота. - № 10. – 2008 р. – С.16.

Павленко Ярослава Михайлівна, начальник відділу у справах сім’ ї, молоді

та спорту Корюківської райдержадміністрації

Особливості реалізації державної сімейної політики в умовах сучасного села та малого міста

Сім’я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж

нації, держави, ще за часів первісного суспільства. Саме сім’я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, базовим фундаментом суспільства.

Сучасна сім’я в умовах села та малого міста - явище дуже особливе, яке зазнало суттєвих змін під тиском таких глобальних суспільних процесів, як урбанізація, міграція, емансипація жінки, матеріальні та житлові проблеми. Як результати соціально-педагогічних і психологічних досліджень, так і щоденна життєва практика показують, що майже половина сімей не справляється зі своєю виховною функцією. Це відбувається на фоні погіршення соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, побутових, психологічних умов життя сімей, відсутності високих ціннісних орієнтацій, низького рівня відповідальності батьків щодо виконання своїх обов’язків. Проте одне залишилось незмінним: все, що відбувається в сім’ях, є соціально-значущим, активно обговорюється, схвалюється чи засуджується, зазнає активного втручання з боку рідних, сусідів, односельців. У таких умовах робота з реалізації державної політики стосовно сім’ ї як

соціального інституту, захисту прав та інтересів різних категорій сімей, створення умов для реалізації сім’єю своїх функцій, соціальна робота з сім’ями має свої

87

особливості, хоча й здійснюється, перш за все, в рамках цільових державних програм. На виконання законів України “Про забезпечення рівних прав та можливостей

жінок і чоловіків”, “Про попередження насильства в сім’ ї” Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми підтримки сім’ ї на період до 2010 року” в Корюківському районі розроблені районні програми. Реалізація завдань, які декларують дані документи, можлива лише в комплексі.

Наукові дослідження і практика чітко показують замкнуте коло найактуальніших проблем сучасної сім’ ї: на фоні падіння загального рівня життя суспільства і сімей зокрема гендерні стереотипи суспільства замість їх руйнування отримують своє підтвердження, а в багатьох випадках стають причиною насильства в сім’ ї, яке призводить до її розпаду чи функціональної руйнації, що погіршує рівень життя кожного окремо взятого члена сім’ ї та призводить до ще більшого гендерного дисбалансу. Щоб розірвати це замкнуте коло, були визначені основні завдання та напрямки

роботи: постійний моніторинг проблем сімей району, профілактично-просвітницька робота, надання необхідної допомоги. З метою вивчення проблем сімей району двічі на рік проводиться обстеження

багатодітних та неблагополучних сімей. До обстеження умов проживання багатодітних та неблагополучних сімей залучаються начальники відділів та управлінь райдержадміністрації, керівники підприємств та організацій району, керівники територіальних громад та депутати районної ради. Такий підхід сприяє формуванню єдності органів влади, представників бізнесу та громадськості у ставленні до даних проблем та дає можливість діяти більш ефективно щодо їх вирішення. Здійснюється інспектування сімей, які отримують різні види державної допомоги через управління праці та соціального захисту населення. Напрацьована практика здійснення профілактично-просвітницької роботи, яка досить добре себе зарекомендувала. Для різних категорій населення проводяться тренінги формування активного підходу до вирішення життєвих проблем та психологічної підтримки; семінари на теми “Робота за кордоном: ризики сьогодення” та “Насильство в сім’ ї - реалії життя”. Щорічно проводиться круглий стіл на гендерну тематику. У закладах освіти працює батьківський лекторій, у роботі якого центральне місце посідає гендерна просвіта батьків і дітей та питання формування й підтримки здорового емоційно-психологічного мікроклімату в сім’ ї. Щорічно в районі проводиться довготривала акція “16 днів проти гендерного насильства”, яка є своєрідною кульмінацією роботи щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, проведеної протягом року. Акція проводиться за підтримки районної організації Спілки жінок України. Складним і важливим напрямком профілактичної та реабілітаційної роботи є робота з жінками, які стали жертвами насильства в сім’ ї. У зв’язку з низьким рівнем анонімності в умовах малого міста і села, де всі знають один одного, жертви насильства в більшості випадків не йдуть на контакт з соціальними службами, обмежуючись зверненням до правоохоронних органів. Результатом цього найчастіше є притягнення кривдника до адміністративної відповідальності, що в здебільшого випадків аж ніяк не поліпшує ситуацію в сім’ ї, а лише на певний час примушує насильника вгамуватися. У цьому питанні налагоджена тісна співпраця з

88

районним центром зайнятості. До участі в тренінгах та семінарах залучаються безробітні жінки, які стали жертвами насильства в сім’ ї. Окремо здійснюється робота з дітьми, які проживають в сім’ях, де зареєстровані факти вчинення насильства. Ведеться профілактика порушень виховних функцій у неповних сім’ях. Це 344 сім’ ї, де дітей виховують одинокі матері, та 253 сім’ ї, які стали неповними в результаті розлучень. З цими сім’ями проводять роботу соціальні педагоги та психологи. Вони проводять індивідуальні бесіди та групові заняття, у ході яких спільними зусиллями вирішують психолого-педагогічні та правові проблеми сімей. Велика увага приділяється впровадженню в районі сімейних форм виховання дітей – сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування. Протягом 2006 –2008 років в районі створені 2 прийомні сім’ ї, у яких виховуються 6 дітей, та дитячий будинок сімейного типу, де також 6 вихованців. Ведеться активна роз’яснювальна робота серед населення. Але результати, на жаль, невтішні. Люди остерігаються, мало хто береться ризикувати долями дітей: раптом в системі державних виплат таким сім’ям щось зламається і утримувати дітей не буде за що. Також свою негативну роль тут відіграє й ставлення громади. Бо, незважаючи на просвітницьку роботу, яка проводиться серед населення, більшість вважає, що беруться батьки-вихователі опікуватися чужими дітьми саме заради грошей. Одним з найважливіших завдань служби району вважають підготовку молоді до сімейного життя. Тут використовуються різні форми роботи. Найцікавішими з них є організація шефства старшокласників над вихованцями дитячих садочків та молодшими школярами, залучення волонтерів з числа старшокласників до проведення ігротек для дітей. Така діяльність формує у старшокласників відповідальність, дає можливість побачити себе в ролі старшого друга, вихователя, батька-матері, дозволяє впливати на вироблення високих ціннісних орієнтацій сімейного життя і позитивного ставлення до сім’ ї як соціального інституту. Велике пропагандистське значення має відзначення кращих представниць і представників громади. У Корюківському районі поряд з традиційним конкурсом “Жінка Корюківщини” проводиться районний конкурс “Чоловік року”. При чому при визначенні переможців у різних номінаціях журі бере до уваги не тільки професійну діяльність, але й відповідальне ставлення до виконання батьківських обов’язків. На захід запрошуються родини номінантів та номінанток, що надає святу особливого сімейного значення. Справжнім скарбом родинного досвіду є багатодітні сім’ ї, матері яких є претендентками на присвоєння почесного звання “Мати-героїня”. Ці жінки постійно залучаються до виховної роботи з молоддю. Обговорення кандидатур претенденток на засіданнях виконкомів місцевих рад, комісій з питань нагородження райдержадміністрації завжди мають позитивний резонанс серед населення району, нагадуючи всім, що кожна родина –частина громади. І що громада бачить не тільки негаразди в сім’ях, але й відзначає здобутки кожної з них. Протягом 2006-2008 року в районі звання “Мати-героїня” присвоєно 14 жінкам. Подано на розгляд до облдержадміністрації клопотання про присвоєння почесного звання “Мати – героїня” 58 багатодітним матерям. Створено банк претенденток на присвоєння почесного звання “Мати - героїня” у кількості 28 осіб.

89

Завдяки тісній співпраці органів влади та підприємств різних форм власності району надається значна матеріальна підтримка сім’ям. Протягом 2008 року спільними зусиллями влади та благодійників 208 сімей отримали послуги з оздоровлення (оздоровлено 412 дітей шкільного віку); 115 сімей отримали набори канцелярського приладдя; 84 сім’ ї отримали одяг, що був у вжитку; 65 сімей – продукти харчування; 71 сім’я отримала новорічні подарунки; 20 сімей отримали безкоштовні побутові послуги; 3 сім’ ї отримали побутові прилади; 13 сімей отримали грошову допомогу. Придбано та облаштовано додаткове житло для 2 багатодітних сімей, де народилося 11 дітей та матерям яких присвоєно почесне звання “Мати – героїня”. Всього багатодітним сім’ям надано допомоги на загальну суму 465,0 тис. грн.

Досвід роботи з придбання та облаштування будинку для однієї з багатодітних сімей довів, що громада жива, що людей байдужих до чужого горя практично нема. Більшість жителів міста і навіть району добре знали про чудову багатодітну родину Бакланських. І коли родину спіткало горе – померла від тяжкої хвороби мати родини, усі намагалися хто доброю справою, хто матеріально допомогти родині. Відгукнулася на проблеми сім’ ї й облдержадміністрація, яка виділила 200 тисяч гривень для придбання додаткового житла, а управління у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації виділило більше, ніж 20 тисяч гривень на облаштування житла. На благодійному рахунку завдяки пожертвам пересічних жителів району вдалося зібрати більше 10 тисяч гривень, ще близько 15 тисяч внесли підприємства. Центр соціальних служб для сім’ ї, дітей та молоді взяв родину під соціальний супровід, а благодійний фонд “Слов’янський” - під своє шефство.

Звісно, усе це дітям матері не поверне, але така підтримка вселяє віру в серця дітей і батька, що добра в світі більше, ніж зла та горя, і що оточуючим не байдуже, що відбувається в сім’ ї. Завдяки такому ставленню і батько, який залишився один з сімома неповнолітніми дітьми, почувається впевнено, чудово справляється з великою родиною. І насамкінець про сім’ю та економічну кризу. Мабуть, нема родини в районі, якої б вона не торкнулася. Проте настрої, порівнюючи з жителями великих міст, дуже різняться. Із ЗМІ звідусіль линуть зойки: «Як тяжко! Куди дивиться влада? Холодно! Голодно!» А наш селянин працює, як і працював. Придивляється до погоди, намагаючись визначити за прикметами, якими будуть весна та літо. Готується веснувати. Тільки було б здоров’я та Божа допомога - усе здолаємо, усе переживемо! І не такі часи переживали. Це не вселяє великого оптимізму, але й не дає зневіритися. Живе сім’я в сільськогосподарських районах у щоденній важкій своїй праці. Є населені пункти, де кількість зайнятого населення обмежується парою десятків осіб. Проте люди тримаються обома руками за землю, бо знають, що вона не зрадить, вона виручить у тяжкі часи, вона допоможе “витягнути” студентів, стати дітям на ноги. Не дуже розраховують на державну підтримку, але завжди вдячні за неї. У складні часи говоримо про проблеми родини. Людям не потрібні якісь особливі привілеї - потрібна постійна робота, з достойною заробітною платнею. Щоб відчувати себе повноправним господарем свого життя, щоб не залежати від соціальних подачок. А ще, звісно, потрібна наша увага – представників органів державної влади.

90

І хоч як зараз важко жити - Вміємо ми життя любити, І душевну красу берегти, Працю й пісню в зерно з’єднаєм І розсієм по всьому краї, Щоби щастю повік цвісти. Щоб з колін піднялась Україна, Щоб сміялись і діти, й батьки, Щоб земля і свята і єдина Голубіла на долі й віки! (О.С.Лантух)

Серкин Константин Юрьевич, юрисконсульт, ТОВ «Пожежне

спостереження - Чернігів» Серкин Ю.П.,

научный руководитель, преподаватель Украинско-Российского института

(филиала) МГОУ в г. Чернигове

Гендерное неравенство – условия возникновения насилия в семье

В сложных условиях социально-экономических преобразований, которые

происходят в Украине с момента получения независимости, одной из незащищенных групп населения стали женщины. Усложняет ситуацию прогрессирующая тенденция нарушения структуры семьи, поскольку, по статистическим данным в Украине, каждая вторая семья распадается.

Принципы гендерного равенства являются не только основными требованиями социальной справедливости и подлинной демократии, но также основными условиями для реализации прав человека независимо от пола. После проведения Конференции ООН по правам человека в Вене в 1993 году права женщин были официально признаны как неотъемлемая составляющая часть понятия прав человека. Ратифицировала эти документы и Украина. Однако, несмотря на определенные успехи, задачи, которые ставятся в различных международных документах, и обязательства по их выполнению не нашли последовательного отражения в национальном законодательстве и государственных

91

решениях. В Украине прямая дискриминация женщин на уровне закона занимает исключительное место. К сожалению, при рассмотрении судеб отдельных женщин видим, что они сталкиваются с дискриминацией на рынке труда, недостаточно представлены в руководящих органах, по-прежнему несут основную тяжесть неоплачиваемого домашнего труда.[4] Незаконная торговля женщинами и их органами приобретает угрожающие размеры. Одной из многих проблем остается законодательство в области репродуктивного здоровья. Имеют место серьезные ограничение доступа к услугам, информации и просвещению.

Следует отметить, что украинское законодательство официально учитывает принцип гендерного равенства, равных возможностей участия представителей обоих полов во всех сферах общественной жизни.

Необходимо гарантировать практическую реализацию разработанных положений, которые обозначены в законодательных актах, сделать их частью реальной жизни отдельных мужчин и женщин. А приоритетами в области законодательства должны стать единое определение понятия дискриминации по гендерному признаку, включение его в национальное законодательство; Положения Конституции необходимо конкретизировать в законе о равных возможностях для мужчин и женщин, в котором предусмотреть правовые меры, направленные на увеличение числа женщин в директивных органах; все существующие законодательные акты и последующие законопроекты должны проходить обязательную ревизию с гендерных позиций; разработать и ввести в действие специальный закон о бытовой жестокости и изнасиловании в браке и наказании за подобные преступления; создать специализированные службы для решения проблем, связанных с жестокостью в отношении женщин; сформулировать четкие правовые нормы против сексуальных домогательств на рабочем месте; применение во всех сферах рынка труда специальных мер для обеспечении гарантий равных возможностей для женщин и мужчин; принятие законодательства, которое обяжет осуществлять обязательное постоянное половое обучение в общеобразовательных школах.

Насилие в семье, в его различных формах, приобрело в Украине такие масштабы и глубину, которые угрожают безопасности общества и личности. В каждой шестой семье совершается насилие, а треть всех тяжких преступлений совершается на почве семейно-бытовых конфликтов.[1]

Поскольку не существует закона, эффективно защищающего от бытового насилия в семье, появилась новая беда - самосуды - расправы с семейными тиранами как форма вынужденной самозащиты.

Разумеется, что насилие в семье - явление не специфически украинское, а универсальное, в разных проявлениях оно существует во всех без исключения странах, независимо от их общественного и государственного строя. Насилие - это не только рукоприкладство или поножовщина. Специалисты определяют его как умышленное использование силы одного члена семьи против другого с целью установления над ним власти и контроля.[1] Никто не застрахован от возможности возникновения насилия в семье. Ужасный случай из судебной практики: трехлетняя девочка, оставшись дома без присмотра, порезала ножницами скатерть. Её мать, увидев это, схватила портняжные ножницы и била ими по ручкам до такой степени, что травматологам пришлось ампутировать их.

92

Каковы же корни гендерного неравенства? Большинство особенностей нашего поведения развивается путем подражания. Значительное влияние на формирование агрессивности оказывает детство человека. Так, наблюдаемые даже в младенческом возрасте сцены насилия над матерью могут приводить как к формированию склонности к алкоголизму и наркомании, так и агрессивного поведения во взрослом состоянии. Насилие в семьях часто ведет к насилию в дальнейшей жизни человека.[3] Крайне негативно сказывается на ребенке отсутствие матери (по любой причине) или нежелании матери заботиться о нем. Воспитание в детских учреждениях приводит к тому, что у ребенка возникает, прежде всего, ощущение «отторгнутости» и заброшенности. Усиливается негативное отношение к другим людям и к себе самому, формируется заниженная самооценка. Но даже при отсутствии матери и ее любви из ребенка может выйти полноценный член общества, способный к полноценному развитию и не отличающийся высокой агрессивностью, при условии, что с таким ребенком находится хотя бы один взрослый человек, близкий ему, любящий и безоговорочно принимающий.

Гендерное неравенство оказывает огромное влияние на ребенка. Чтобы дети были не равнодушными к злу и страданиям, родители должны заранее оценивать не только свое поведение, но и содержание телевизионных программ, тем самым пытаться оградить их от просмотра жестоких сцен. Если ребенок все же видит с экрана акты насилия, то родителям следует прокомментировать их, чтобы ребенок понял, что реальная жизнь отличается от режиссерского замысла.

На Всемирной женской конференции в Пекине в 1995 году рекомендовано правительствам всех стран «принять и привести в жизнь законодательство, направленное против лиц, совершающих насилие в отношении женщин и девочек». Наша общественность придерживается иной точки зрения: «Не следует вмешиваться в дела семьи. Сами разберутся». Источников неурядиц, усугубляющих напряженную обстановку в семье, очень много: от ссор по поводу нежелания слушать непонравившуюся песню до скандала из-за маленькой зарплаты мужа и, конечно, страшных сообщений - об измене или потере работы..[5] В последнее время агрессия (от лат. aggressio - нападение) просто захлестывает нас всех. Она возникает в ответ на предшествующую провокацию. Темперамент человека проявляется с раннего детства и не меняется на протяжении жизни. Индивиды с высоким уровнем тревожности проявляют меньший уровень агрессии, чем индивиды с низким уровнем тревожности, так как первые имеют тенденцию ожидать неодобрения со стороны других людей и негативный исход ситуации. Авторитарные люди более агрессивны. Если человек чаще испытывает чувство стыда в процессе взаимодействия с другими людьми, тем выше его склонность к гневу и агрессивному поведению. Мужчины относятся к агрессии как к средству достижения поставленной цели и склонны прибегать к прямой агрессии. Женщины относятся к агрессии как средству выражения гнева и снятия стресса путем высвобождения агрессивной энергии и склонны прибегать не к прямой, а к косвенной агрессии, нанося вред противнику чаще всего окольными путями. В культуре отдельных национальностей считается, будто мужчины во многих ситуациях должны вести себя более агрессивно, чем женщины. Агрессивность людей усиливается физической и душевной болью. Особо сильным возбудителем является атакующее поведение другого человека. Даже просмотр насилия по

93

телевидению изменяет восприятие действительности, делает человека безразличным к чужой боли, воспринимать мир более опасным, что приводит к увеличению страхов и тревоги. Наследственность влияет на чувствительность нервной системы к возбудителям агрессии. Голод, изменяя химический состав крови человека, оказывает раздражающее влияние на нервную систему, активно стимулируя агрессию. Наркотические вещества (алкоголь и др.) усиливают агрессивность, стирают индивидуальность и растормаживают, снижая уровень вменяемости личности и способность человека учитывать последствия совершаемых действий. Следовательно, провоцируют агрессию как социальные, так физико-химические и биологические факторы.[2] Сегодня женщинам, находящимся в кризисных ситуациях, требуется помощь компетентных специалистов - социальных работников, психологов, педагогов, юристов, способных не только разобраться в этих ситуациях, выявить причины их возникновения, но и предотвратить возможные последствия, подобрав наиболее рациональный путь выхода из кризиса.

Для предотвращения самого факта семейного насилия надо изменить менталитет человека, создать условия, при которых любое попирание прав, в том числе и семьи, недопустимо и осуждается обществом. Основную роль здесь должны сыграть средства массовой информации. Необходимы программы, направленные на повышение правовой грамотности, обучению общения в семье, психологии поведения, уходу от конфликта. Проблему гендерного неравенства удастся решить только совместными усилиями.

Литература:

1. Головкін Б. Конфліктні стосунки – передумова вчинення насильницьких злочинів у сімейно-побутовій сфері" // Право України. - 2001. -№ 5.

2. Серкін К.Ю.Ушкодження від біологічного впливу. Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції до Дня науки. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2005. – с.374.

3. Голяка Н.. В. Жіноча злочинність - результат впливу сімейного негативу. Там же. - с.438 . 4. Парментські слухання «Про становище молоді в Україні (у 2001 – 2006 роках) ». – К.. :

Парламентське вид-во, 2008. – 72 с. 5. Сокол М.Ю, Серкін К.Ю. Стратегія студентського життя. – Чернігів: Видавництво

ЧДІПСТП, 2008. – 40 с.

Третиннікова Людмила Андріївна, методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи управління

освіти і науки облдержадміністрації

Роль психологічного супроводу та соціального патронажу в освітньому просторі

У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише в

соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і

94

соціально-педагогічний рівні підготовки сучасної молоді до сімейного життя. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності і унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання.

Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм не поправної шкоди. Тому нині постає питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій батька і матері

Наразі одним із інститутів, який привертає увагу до формування відповідального батьківства, має певний вплив та займається вихованням дітей та молоді, підвищує психолого-педагогічну компетентність батьків, є психологічна служба системи освіти.

Психологічна служба представлена практичними психологами та соціальними педагогами. Чисельність працівників психологічної служби в області становить 450 спеціалістів: із них 25 методистів, які відповідають за психологічну службу, 345 практичних психологів, 80 соціальних педагогів.

Загальний дефіцит по закладах освіти області складає 172 ставки практичних психологів, 153 - соціальних педагогів та 3,25 - методистів, які відповідають за психологічну службу (Бахмацький район - 0,5; Варвинській -0,7; м. Чернігів - 2).

У посадових обов'язках працівників психологічної служби зазначено, що вони здійснюють психологічний супровід навчально-виховного процесу та соціально-педагогічний патронаж учнівської молоді, сприяють її адаптації до умов соціального середовища. Саме практичні психологи та соціальні педагоги покликані допомогти розібратися в проблемних ситуаціях, визначити детермінацію батьківських установок і стиль виховання.

Робота з сім'єю - окремий напрямок у просвітницькій діяльності працівників психологічної служби. Психологічні спостереження свідчать, що відсутність достатньої духовної близькості дитини з батьками з перших років життя несприятливо позначається на розвитку її особистості. Вивчаючи сім'ю, ми дійшли висновку, що батькам, зайнятим професійною діяльністю і матеріальним забезпеченням сім'ї, бракує часу для систематичного спостереження за дитиною для глибокого вивчення її розвитку.

Тому практичні психологи та соціальні педагоги поставили за мету привернути увагу батьків до цих проблем, навчити батьків краще розуміти інтереси, можливості, переживання, вчинки своїх дітей, а отже, ставити до них вимоги, що відповідають їхнім силам і віку.

Працівниками психологічних служб постійно проводяться заняття, які спрямовані на формування усвідомленого батьківства в учнівської молоді. Тематика даних занять спланована на основі проведеного опитування серед учнів старших класів та студентів. Результати опитування свідчать, що майже вся учнівська молодь згодна, що батьківство має бути усвідомленим і тому до нього потрібно готуватися. Однак зауважують, що хоча вони і готові навчатися, готуватися до сімейного життя та виховання власних дітей, але їм не вистачає інформації, де можна отримати відповідні знання, літературу та консультацію. Наразі у загальноосвітніх навчальних закладах області проводяться заняття з елементами тренінгу «Майбутня родина», «Плани на майбутнє», «Вчимося бути

95

відповідальними». Під час проведення тренінгів діти мають змогу за допомогою рольових ігор, розгляду реальних проблемних ситуацій, обговорення поданої інформації, зустрічей з фахівцями сформувати власну позицію щодо створення родини.

Для проведення просвітницької роботи серед батьків у школах області практичні психологи разом з соціальними педагогами проводять тематичні' батьківські лекторії, тренінги, зокрема «Тренінг батьківської ефективності», «Розмовляти з дитиною. Як?». Мета проведення подібних заходів - формування відповідального ставлення батьків до виховання фізично і психологічно здорової дитини. Під час занять батьки можуть поглибити знання про самих себе, свої психологічні особливості, усвідомлення стиля свого виховання, зміцнення позитивних рис особистості, набуття навичок адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях; поглибити знання про свою дитину, її вчинки, емоції, думки; знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошук і використання адекватних методів виховання й розвитку дитини, умов її повного сприйняття; формування здорового життя родини.

Слід зауважити, що існує упереджене ставлення батьків щодо відвідання подібних занять. Серед аргументів, які наводяться батьками, частіше зустрічаються «бракує часу», «маю власний погляд на виховання дитини», «нічого нового на цих заняття я не дізнаюся».

Проте слід зазначити, що до переваг відвідання «школи для батьків» відноситься можливість познайомитися з сучасними педагогічними розробками та новітніми методиками виховання дітей, дізнатися про позитивний досвід розв'язання різних проблем, отримати інформацію, що стосується батьківсько-дитячих стосунків, якою батьки володіють не повною мірою. Слід брати до уваги, що батьківський досвід кожної окремої людини досить обмежений і потребує постійного поповнення та періодичної переоцінки.

Говорячи про формування засад відповідального та усвідомленого батьківства, неможливо обійти увагою педагогічну спадщину А.Макаренка, який вдало розв'язував проблеми сімейного виховання. Він уперше в Україні не тільки ввів термін «педагогічна технологія», а й поняття “технологія організації виховного процесу”. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин.

Великий педагог наголошував, що виховання - складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості і справедливості. Це ґрунтовна, систематична відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати і продумати програму її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато легше, ніж потім її перевиховувати.

Вирішальним фактом у вихованні дітей є поведінка батьків «Батьківська вимогливість до себе, повага до своєї сім'ї, контроль над кожним своїм кроком - це перший і найголовніший метод виховання». Справжнє виховання потребує не часу, як такого, а якісного використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона потребує часу і тим більше - відповідальності.

96

Справжня сутність виховання не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину - організації сім'ї, життя дитини. Дитина - це дзеркало батьків.

Сушня Олександр Олександрович, старший лейтенант міліції,

інспектор ВДІМ УГБ УМВС області

Виконання службою ДІМ МРВ області Закону України „Про попередження насильства в сім' ї”

З метою виконання робочих заходів з попередження насильства в сім'ї, Закону

України "Про попередження насильства в сім'ї" щодо попередження злочинів на ґрунті сімейно-побутових відносин, а також поліпшення індивідуально - профілактичної роботи серед осіб, які схильні до вчинення правопорушень на цьому ґрунті, УМВС України в Чернігівській області проведено ряд організаційних та практичних заходів.

Результати роботи щодо попередження правопорушень у сфері побуту та виконання Закону щомісячно аналізуються та щоквартально розглядаються на підсумкових нарадах за участю заступників начальників - начальників міліції громадської безпеки, начальників секторів ДІМ МРВ УМВС області.

Розроблений план додаткових заходів щодо підвищення ефективності роботи підпорядкованих підрозділів на зазначеній ділянці службової діяльності.

Для своєчасного виявлення та постановки на облік осіб, які допускають насильство в сім'ї, проводиться аналіз заяв та повідомлень про події, в яких вбачаються ознаки насильства в сім'ї, а також матеріалів розгляду цивільних справ з причин конфліктів в сфері сімейно-побутових відносин.

З метою профілактики насильства в сім'ї, підвищення рівня професійної підготовки дільничних інспекторів міліції та правообучу громадян, на базі типографії УМВС області постійно розробляється методична література, у якій висвітлюються актуальні проблеми домашнього насильства та шляхи їх подолання.

За поточний рік працівниками СДІМ МРВ УМВС України в Чернігівській області щодо виконання Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" було зроблено такий обсяг роботи :

до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП України упродовж 2008 року притягнуто 2282 особи, 2007 рік - 2197 (+ 85), з них за вчинення насильства в сім'ї - 2213 протоколів, 2007 рік - 2155 (+ 58) та за невиконання захисного припису 69 протоколів, 2007 рік - 427 (- 358). За даним видом правопорушення прийнято судами рішення по 2282 протоколах, 2007 рік, -2197 (+ 85) з них попереджено 95 - 61 (+ 34), оштрафовано 2030 - 2014 (+ 16), направлено на виправні роботи 45 - 37 (+ 8), піддано адміністративному арешту 40- 36 (+ 4) правопорушників. На даний час на профілактичному обліку перебуває 4737 осіб, які вчинили насильство в сім'ї, 2007 рік - 3850, (+ 887), додатково поставлено на облік за насильство в сім'ях 1641 особу, 2007 рік -1391 (+250): З них :

97

• за фізичне насильство - 1473 особи, 2007 - 1291 (+ 182); • за психологічне насильство - 80 осіб, 2007 - 52 (+ 28); • за економічне насильство - 88 осіб, 2007 - 48 (+ 40). Дільничними інспекторами міліції за 12 місяців поточного року винесено

1641 офіційне попередження про недопустимість вчинення насильства в сім'ї, 2007 - 1391, (+ 250), 128 попереджень про недопустимість віктимної (провокаційної) поведінки, 2007 - 87 (- 41) та 172 захисні приписи, 2007 - 114 (-58).

Кількість злочинів в сфері сімейно-побутових відносин за 2008 рік порівнянно з аналогічним періодом 2007 року збільшилась з 127 до 142 злочинів.

Питома вага побутової злочинності в 2008 році склала - 2,9 %, 2007 рік -2,4 %. ПРОПОЗИЦІЇ :

1. З урахуванням аналізу стану правопорушень у регіонах, регулярно проводити спільні профілактичні заходи щодо попередження насильства в сім'ї, до яких активно залучати працівників служби ДІМ, КМСД ОВС області, органів опіки та піклування, кризових центрів та органи виконавчої влади і місцевого самоврядування.

2. Запровадити практику здійснення у визначені дні та години в приміщеннях ОВС та органів виконавчої влади прийому громадян, які постраждали від насильства в сім'ї, з метою надання їм методичної та практичної допомоги.

3. Вирішити питання щодо забезпечення спільного розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї працівниками ОВС та відділів у справах молоді та спорту райдержадміністрацій. Даний напрямок роботи знаходиться на постійному контролі

керівництваУМВС та УГБ УМВС області.

Коливошко Ірина Петрівна, директор обласного центру соціально-психологічної допомоги

Діяльність ЧОЦСПД. Шляхи вирішення

проблем мешканців центру

З 2006 року в Чернігівській області діє обласний центр соціально-психологічної допомоги, основними завданнями діяльності якого є надання невідкладних чи довготривалих психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, юридичних, соціально-побутових, соціально-медичних та інформаційних послуг, сприяння якнайшвидшому їх поверненню до нормальних умов життєдіяльності.

Центр надає тимчасовий притулок (до 90 діб) особам віком від 18 до 35 років та сім'ям (одному з батьків) з дітьми, які опинилися в складних життєвих

98

обставинах (перенесли психологічні травми, стреси, зазнали насилля, втратили місце проживання, постраждали від соціальних, природних, техногенних катастроф тощо).

Заклад розрахований на 15 осіб. Послуги центру забезпечують психологи, соціальні педагоги, юрист, чергові

адміністратори. Основними принципами діяльності працівників центру є повага до

особистості, спонукання її до дій, сприяння активізації власних зусиль людини на самодопомогу, захист прав людини, конфіденційність.

З кожною людиною, яка тимчасово проживає в центрі, укладаємо угоду про спіпрацю, складаємо план роботи з вирішення її поблем. Проводиться діагностична, корекційно-відновлювальна, профілактична роботи тощо.

Під час тимчасового перебування клієнтів в Центрі спеціалісти сприяли у вирішенні таких питань:

- сприяння в пошуку та отриманні житла, реєстрації місця проживання, взятті на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- допомога в отриманні необхідних документів, відновленні втрачених; - сприяння у працевлаштуванні, навчанні, у т.ч при центрі зайнятості; - реєстрація народження дітей, навіть відновлення пропущеного запису про народження дитини через 4 роки;

- влаштування дітей мешканців центру до дошкільних дитячих закладів, звільнення від плати за їх перебування, сприяння в проходженні дітьми медичного обстеження;

- оформлення різного роду соціальних виплат; - сприяння в наданні медичної допомоги мешканцям центру; - підготовка позовних заяв для вирішення питань в судовому порядку, участь у судових засіданнях у справах клієнтів;

- сприяння в налагодженні взаємовідносин з рідними та близькими. Для більш ефективного вирішення проблем клієнтів налагоджена співпраця

з державними установами (центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді регіону, управлінням та закладами освіти, охорони здоров'я, міліції, службами у справах дітей, центром зайнятості тощо), громадськими організаціями та приватними підприємствами (всього 51 установа та організація).

Не менш актуальною і специфічною є робота з членами сім'ї особи, яка перебуває в центрі. Робота спрямована на відновлення психологічного комфорту сім'ї, сприяння появі чи відновленню порозуміння і взаємо підтримки між її членами. У цьому напрямку ми тісно співпрацюємо з центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді області.

Влаштуватися до центру на тимчасове проживання люди, які потрапили в складну життєву ситуацію, можуть за направлення центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, організацій-партнерів або ж за власною заявою клієнта. При собі необхідно мати паспорт чи будь-який документ, що засвідчує особу, медичні

99

довідки про відсутність інфекційних, шкірно-венеричних захворювань та захворювання на туберкульоз (флюрографія).

І найголовніше - мати бажання вирішити свої проблеми. Крім того, центр надає допомогу в умовах денного стаціонару та в

телефонному режимі.

Руденок Татьяна Викторовна, частный предприниматель

по подбору домашнего персонала «Погода в доме»

Роль женщины в решении социально-экономических проблем

современной украинской семьи

Семья – ячейка общества. Мир и согласие в семье – залог мира и согласия в государстве. И от того, насколько мы сегодня укрепим это понимание, настолько крепкими будут устои нашего общества. Если есть гармония в семье, непременно будет гармония и в обществе. Важно, чтобы между взрослыми установились гармоничные дружеские отношения, которые служили бы их детям примером в создании собственных семей и стали благодатной почвой для осознания своей ответственности перед членами как семьи, так и общества. Родители для своих детей должны быть не только родителями, но и настоящими друзьями. И тут главная роль принадлежит матери, которая с детства должна прививать ребенку чувство священного долга – служить людям. Только тогда жизнь каждого станет наполнена глубоким смыслом и высокой культурой взаимоотношений.

Сегодняшняя жизнь такова, что женщина не может не быть активной. И материальная, и нравственная стороны как семьи, так и общества, требуют самого полного ее отклика и участия. А материальная сторона жизни становиться определяющей в решении судьбы большинства молодых людей.

В течении трех лет, занимаясь подбором домашнего персонала в г. Чернигове, проблемы современной украинской семьи знаю не только снаружи, но и изнутри. По роду своей деятельности сталкиваюсь с различными слоями населения. Это и обеспеченные, которые могут позволить себе нанять домашний персонал, и малообеспеченные, которые ищут либо основную работу, либо дополнительную. За период существования через агентство прошло более 500 женщин, нуждающихся в дополнительном заработке, а также около 250 семей, которым по тем или иным причинам необходим домашний персонал. И как показывает статистика агентства, 60% из вышеперечисленных - это неполные семьи, в которых, как правило, все социально-экономические проблемы ложатся на плечи женщин.

На первом месте у них стоит материальное обеспечение своих детей: накормить, одеть, дать образование. Но независимо от того, насколько обеспечена женщина, вопросы воспитания детей как перед одними, так и перед другими стоят одинаковые (и в первом случае, когда женщина работает на двух работах, и во втором, когда занимается бизнесом, политикой, наукой и т.д.): у них недостаточно времени и сил на воспитание своих детей. Пытаясь компенсировать свое отсутствие,

100

они «забрасывают» их дорогими вещами, игрушками, отправляют в различного рода кружки, центры развития, спортивные секции, не ограничивают их в деньгах «на карманные расходы». Но родители забывают одну простую истину: ребенку необходимо родительское внимание, материнская ласка и тепло ее души. Никакие игрушки, никакие няни (какими бы добросовестными они ни были) не заменят родительской, а в первую очередь материнской любви.

На мой взгляд, в наше время женщине необходимо пересмотреть свои жизненные позиции относительно воспитания своих детей. Я считаю, что в первую очередь необходимо воспитать Человека всесторонне развитого, гармоничного, так как жизнь состоит не только из материальных аспектов, но и творческих, духовных. Каждому необходимо найти свой путь в жизни не только для своего блага, но и всего человечества. И не играет роль, какую профессию изберет человек, главное, что бы она приносила ему удовлетворение, радость. И в этом, в первую очередь, должна помочь ему женщина. Ведь важно увидеть лучшие качества своих детей с раннего возраста. Еще более важно развивать их. Если самой природой в девочке заложена роль будущей матери, то у мальчика необходимо воспитывать мужские качества – уважение к матери, девушке, женщине, умение ценить заботу и доброту, а также терпение и внимание к пожилым членам семьи. С позиции своих лет, своего восприятия жизни нам понятна ее мудрость, ее ценности, и обязанность матерей, сестер, бабушек передать это более молодому поколению. Там, где есть терпение и приятие, непременно есть и любовь, воспитать которые могут отец и мать. Но прежде всего – мать, ведь она является тем звеном, которое обладает тонким чувством в укреплении семьи, создании атмосферы единства и гармонии.

Я считаю, что от каждого человека зависит, каким будет общество завтра. И самой главной обязанностью является воспитание собственных детей. Никакая карьера, никакое материальное благополучие не заменят взаимопонимания между родителями и ребенком. А оно, в свою очередь, поможет уберечь наших детей от многих возможных ошибок и сделать их жизнь счастливее, радостней, здоровее. Ведь не зря говорят: «Если бы молодость знала, а старость могла». Изменить это в наших силах. Просто необходимо смотреть на свое «чадо» не с обожанием, а с разумной любовью.

Драгель С.М., завідувач сектору профілактичної роботи

та закладів соціального захисту дітей служби у справах дітей Чернігівської облдержадміністрації

Проблеми гендерної ідентифікації в процесі соціалізації дітей, які перебувають в складних життєвих обставинах

Відповідні норми формуються з дитинства, і існує дуже багато факторів, які

впливають на цей процес. Найчастіше під гендерними проблемами розуміють:

- насильство і дискримінація за статевою ознакою; - домашнє насильство;

101

- питання укладання і розірвання шлюбу; - рівність оплати праці і заняття керівних посад; - представництво жінок в органах влади. У сфері дитинства проблема має такий вигляд. Однією з функцій виховання на

розвитку є навчання відповідним моделям поведінки в суспільстві, цінностям тощо, тобто соціалізація. При втраті таких навичок та ціннісних орієнтацій треба вести мову про ресоціалізацію.

Нам доводиться працювати з дітьми соціальне незахищених категорій. Такі діти дорослішають переважно під впливом жінки, починаючі від сім'ї і закінчуючи навчальними закладами. Це в свою чергу призводить до викривлення поведінки і деградації як дівчат, так і хлопців.

Сім'ї, які не здатні виконувати свою соціальну функцію, не можуть і забезпечити і повноцінне виховання дитини, яка виходить в соціальне середовище без уявлення про моральні норми, притаманні даному суспільству. Як наслідок - дитина не може прийняти на себе ту необхідну роль, яка відповідатиме становищу чоловіка чи жінки.

Виховання таких дітей в сім'ях або в інтернатних закладах відбувається без урахування особливостей становлення статевої ідентифікації і динаміки її розвитку у дівчат та хлопчиків.

Що ж стосується дітей, то жодна сфера їх життєдіяльності (побут, навчання, праця, суспільна діяльність, дозвілля) не будується з урахуванням статі.

Тому якраз робота, спрямована на профілактику будь-яких негативних проявів в дитячому середовищі, захист прав та інтересів дітей повинні враховувати гендерні особливості. І тільки в умовах сім'ї дитина здатна засвоїти соціальні норми, прийняті в даному суспільстві.

Для забезпечення соціального захисту дітей та профілактики правопорушень серед них, а також інших негативних проявів (вживання алкоголю, тютюну та наркотиків, бродяжництво, жебракування) ССД веде облік дітей, які опинились у складних життєвих обставинах:

1) Які проживають в сім'ї, у якій батьки або особи, що їх замінюють, ухиляються від виконання батьківських обов'язків;

2) Які систематично самовільно залишають місця постійного проживання; 3) Щодо яких скоєно фізичне, психологічне, сексуальне або економічне насилля в сім'ї.

За підсумками 2008 року, на обліку територіальних служб у справах дітей перебувало:

2611 дітей, які проживають у 1436 неблагополучних сім'ях 51 дитина, яка систематично самовільно залишає місце постійного

проживання; 49 дітей, стосовно яких скоєно фізичне, психологічне, сексуальне або

економічне насилля в сім'ї. З метою реалізації завдань, покладених на органи і служби у справах дітей,

ССД організовуються та проводяться спільні профілактичні рейди, у яких беруть участь співробітники органів внутрішніх справ, працівники освіти, охорони здоров'я, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, представники громадськості.

102

Упродовж 2008 року на території області проведено 941 рейд, у результаті яких було виявлено 831 дитина, з числа яких, безпритульних, схильних до бродяжництва та жебракування — 149 осіб, виявлено 85 неповнолітніх, що вживали спиртні напої, повторно — 94 дитини. У результаті проведення заходів 203 дитини вилучено з неблагополучних сімей, 82 було вилучено з комп'ютерних клубів та ігрових залів (у зв'язку з порушенням режиму закладів).

За підсумками проведення рейдів до притулків для дітей влаштовано 236 дітей, повернуто до інтернатних закладів 37 дітей, повернута в біологічну сім'ю 441 дитина, до закладів охорони здоров'я - 103. За порушення прав дітей службами ініційовано притягнення до відповідальності 809 батьків.

Службами у справах дітей спільно з органами внутрішніх справ, освіти, центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді здійснено 18000 перевірок умов утримання і виховання неповнолітніх у неблагополучних сім'ях.

За результатами обстеження неблагополучних сімей, працівниками органів внутрішніх справ складені протоколи стосовно 481 особи щодо притягнення їх до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків, порушено 32 кримінальні справи стосовно дорослих за втягнення дітей у злочинну діяльність. Органами прокуратури порушено 10 кримінальних справ за невиконання батьківських обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки.

За підсумками 2008 року за участю територіальних служб у справах дітей області направлено на розгляд судів 411 позовних заяв про позбавлення батьківських прав та відбирання дітей, за результатами розгляду вступило в законну силу 345 судових рішень стосовно 409 дорослих осіб по відношенню до 512 дітей.

У підпорядкуванні служби у справах дітей облдержадміністрації знаходяться 2 притулки для дітей (Чернігівський та Ніжинський), розраховані на 50 і 40 місць відповідно, та центр соціально-психологічної реабілітації дітей (розташований в с. Хмільниця, Чернігівського району).

У притулках для дітей тимчасово розміщуються діти віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім'ї, бродяжать, жебракують. Діти можуть перебувати в притулку для дітей протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш, ніж 90 діб. Персонал притулків надає дітям кваліфіковану та різнобічну (психологічну, педагогічну, медичну, юридичну) допомогу, сприяє у прийнятті рішення про зміну або створення нових умов проживання дітей у сім'ї, навчально-виховних закладах, вживає заходів щодо повернення дитини в безпечне оточення, порушує клопотання про притягнення до відповідальності батьків або опікунів, які нехтують правами та інтересами дітей, провокують їх асоціальну поведінку, самовільне залишення сім'ї, навчально-виховних закладів, створюють загрозу здоров'ю дітей.

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей призначається для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Строк перебування дитини в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати відповідно 9 і 12 місяців у разі стаціонарного і денного перебування. Строк перебування дитини в

103

центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням із відповідною службою у справах дітей.

Протягом 2008 року до Чернігівського та Ніжинського обласних притулків для дітей влаштовано 370 дітей. Всього станом на 01.01.2009 р. у притулках перебувало 425 дітей. У результаті проведеної роботи 149 дітей повернуто в сім'ю, 14 влаштовано під опіку (піклування), 49 дітей влаштовано у прийомні сім'ї, 6 усиновлено, 31 направлена до обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей.

В обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей упродовж звітного періоду перебувало 119 дітей, які потребували допомоги відповідних фахівців.

Упродовж 2008 року громадянами України усиновлено в області 42 дитини-сироти та дитини, позбавлені батьківського піклування, що на 50 % більше у порівнянні з 2007 роком (за підсумками 2007 року було усиновлено 28 дітей). Іноземцями впродовж звітного періоду усиновлено 36 дітей, що, навпаки, на 40 % менше, ніж у 2007 році (протягом 2007 року усиновлено 59 дітей).

Службою у справах дітей облдержадміністрації та її територіальними підрозділами активізована робота щодо підбору осіб, які бажають усиновити дитину, сформована база потенційних кандидатів в усиновителі, яка налічує 24 подружні пари, з якими на даний час проводиться робота щодо підбору дітей.

Усього протягом 2008 року до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу в області влаштовано 97 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що дозволило перевиконати взяті на область зобов'язання, визначені наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 13.08.2007 року № 2865 „Про затвердження показників створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, влаштування в них дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на 2008-2010 роки".

Станом на 14.01.2009 в області функціонує 103 прийомні сім'ї та 6 дитячих будинків сімейного типу, в яких усього виховується 197 дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Показник влаштування дітей до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу складає в області 6,6 % при загальноукраїнському 5,9 %.

Порівнянно з початком 2008 року число дитячих будинків сімейного типу збільшилось на 5 (з 1 до 6), прийомних сімей на 34 (з 69 до 103), загальна кількість вихованців у них зросла з 108 до 197 осіб.

Вищезазначені форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створені і функціонують у кожній адміністративно-територіальній одиниці області.

Таким чином, в області проводиться робота, спрямована на раннє виявлення дітей та сімей, яке опинились у складних життєвих обставинах, здійснення соціального захисту та забезпечення соціалізації і ресоціалізаці

Головчук Світлана Юріївна, аспірантка Чернігівського державного

педагогічного університету

104

імені Т. Г. Шевченка

Проблема сімейного виховання у творчій спадщині Григорія Ващенка

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її

матеріальної та емоційної підтримки. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, у домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості - сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове виховання. На думку М. Стельмаховича, «тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає педагог, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД». Ось чому на даному етапі розвитку суспільства проблема сімейного виховання є проблемою номер один. Адже саме сім'я закладає основи духовного та морального розвитку особистості. Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності

Проблему сімейного виховання у свій час досліджував великий педагог Григорій Ващенко. І хоча пройшло вже багато років, його ідеї є актуальними на сьогодні. Педагог зазначає, що виховувати перш за все треба пошану до батьків та старших і наголошує, що «виховання пошани до батьків і старших треба починати з раннього дитинства. Першою умовою цього є гідна поведінка самих батьків. Вони мусять бути прикладом для своїх дітей. Коли батьки сваряться між собою, діти перестають їх шанувати». Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків. Виховний вплив сім'ї, стверджує Григорій Ващенко, зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення

105

дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил.

Провідну роль у сімейному вихованні, переконує Г. Ващенко, відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі та замкнені. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. Безумовно, найближчою для дитини є її мати. На думку Григорія Ващенка, любов до матері є початком будь - якої любові, у тому числі і до Батьківщини, тому ставлення її до малої дитини та поведінка є важливою умовою розвитку патріотизму. Велике значення для формування свідомо-патріотичної особистості має мамина колискова. Безперечно, дитина часто не розуміє змісту маминої колискової, але лагідний мамин голос запам'ятовується маленькій дитині на все життя. На особливу увагу у вихованні дитини заслуговує моральна сторона. Добрі відносини між батьками посилюють у дитини любов до батьків, і це, на думку Григорія Ващенка, є дуже важливою умовою розвитку патріотизму, бо «родина – це мала Батьківщина, на грунті якої будується й Батьківщина велика».

На перше місце будь-якого виховання Григорій Ващенко поставив родину. Варто зазначити, що дитина є найбезпораднішою на ранніх етапах життя. Мати є першою вихователькою дитини. Також педагог зазначає, що родинне виховання залежить від двох умов:

1. Батьки мусять усвідомити важливість своєї виховної ролі для дитини. 2. Між батьками має бути повна згода щодо засобів і методів виховання

дитини. Якщо у методах виховання батьків є різниця, то це призведе до формування таких рис, як безпринциповість і безвідповідальність.

Велике значення для родинного виховання молоді мають традиції та звичаї, адже, на думку Григорія Ващенка, «регулярність у харчуванні малих дітей, підтримання чистоти тіла й одежі, пошана до батьків і старших, релігійні звичаї, привчання до молитви, водіння дітей до церкви, – все це, будучи успадкованим від дідів - прадідів, має позитивний вплив на формування волі і характеру дитини». Дошкільний період – це той, в якому закладається основа характеру. Другим чинником виховання молоді, зазначає учений, є школа. У школах, як правило, дають знання, іноді виховують. Отже, маємо сформулювати висновки, що Григорій Ващенко завжди переконував, що організувати національну школу слід так, щоб вона не тільки навчала дітей, але й «виховувала на історичних завданнях, що стоїть перед нашим народом».

Література:

1. Григорій Ващенко. Виховний ідеал – Полтава «Полтавський вісник» . – 1994. – 90 с. 2. Гутник І. Козацька педагогіка як складова система національного виховання молоді

// Початкова школа . – 2003. – №10 . – С. 47 – 49.

106

Деговець Альона Василівна, студентка Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Соціальна реклама як засіб формування ґендерних стереотипів

Людство ввійшло в нове століття не лише з вражаючими досягненнями, а й з

невизначеністю в перспективах щодо вирішення багатьох глобальних проблем. Серед них – проблема рівності чоловіків і жінок. Вирішення її – не лише вимога елементарної соціальної справедливості, не лише необхідна складова демократії, а й реалізація можливості наближення до мети усталеного людського розвитку – організація суспільних відносин на принципах справедливості, рівного доступу до ресурсів, рівноправного розподілу національного багатства; ґендерний фактор розглядається світовим співтовариством як фактор прогресу та одним з потенціалів розвитку людських ресурсів.

Останнім часом в ефірі різних телевізійних каналів під час рекламних блоків можна побачити короткі відеоролики, які привертають уяву громадськості до проблеми гендеру. Такі відеоролики – це приклад соціальної реклами, а саме її способу подачі суспільно-важливого матеріалу за допомогою технологій реклами в інтересах суспільства на всіх його суб’єктів. Соціальна реклама, відповідно до Закону України "Про рекламу", визначається як інформація, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку. Насьогодні різко зросла роль соціальної реклами в засобах масової інформації у трансформаціях суспільства, зокрема у їх ґендерному вимірі. Значення ЗМІ нині невпинно зростає в усіх соціальних інститутах українського суспільства, відповідаючи на запит формування суспільних структур, здатних функціонувати в умовах ринкових відносин, що складаються, та вносити вагому рівновагу в суспільний розвиток, у тому числі і в розвиток ґендерного паритету.

Останнім часом кількість соціальної реклами поступово зростає, урізноманітнюються способи її представлення: плакати, брошури, аудіо-, відеоролики, бігборди, розміщення в транспорті. Соціальна реклама повинна базуватися на принципах, які використовуються при розробці й реалізації інших соціально-інформаційних компаній: позитивному підході, уникненні використання мотиву страху, що в результаті стигматизує носіїв ґендерних стереотипів суспільства. Корисним інструментом такої соціальної реклами є апелювання до емоційної та моральної складових особистостей – гуманних почуттів і мотивів – любові, співпереживання, справедливості. Звернення до цільової аудиторії із зрозумілим посланням, що зважає на особливості стилю спілкування і способу життя, має важливе значення для розробки ефективної соціальної реклами.

Уся система функціонування сучасного суспільства, його розвиток, стабільність і перспективи тісно пов’язані з розвитком особистості взагалі і з урахуванням її ґендерних особливостей зокрема. Стратегія розвитку ХХІ століття спрямована на утвердження статевої збалансованості в суспільстві, ґендерної рівноваги та ґендерної демократії, що передбачає демократичний розвиток

107

особистості як чоловіка, так і жінки. Володіти ґендерним інструментарієм мають усі без винятку сучасні спеціалісти.

Дослідження показали, що ЗМІ дуже важливі в ґендерно-рольовій соціалізації, а аналіз інформації, що надходить до нас з телевізійних каналів, продемонстрував, що телебачення та реклама створюють стереотипні, традиційні образи чоловіків і жінок. Першочерговим завданням соціальної реклами має бути підвищення рівня поінформованості громадськості з проблем формування ґендерної культури та ґендерного паритету в сучасному суспільстві. Для зміни ставлення необхідно розробляти довготермінові інформаційні компанії – один чи два відеоролики не зможуть докорінно змінити ґендерно упереджену громадськість. Слід застосовувати комплексний підхід у просуванні ідей солідарності. При цьому цікава якісна і професійна соціальна реклама може привернути увагу громадськості та спонукати її дізнатися щодо проблеми більше.

Реклама активно реагує на прояви масової культури й масової свідомості. Вона закріплює і навіть нав’язує численні стереотипи "доброго і злого", "красивого і потворного", "доречного і маргінального" тощо. Це певні моделі поведінки, образи, манери, стиль, які можуть набирати нових рис під впливом змін політичної, економічсної та культурної парадигм. Сьогодні утверджується думка про те, що кожна людина, незалежно від статі, має право на розкриття власного таланту і здібностей, використання їх для саморозвитку й загального поступу. Соціальна реклама відіграє важливу роль у соціальних процесах. Як у всьому світі, так і в Україні будь-яка реклама є провідником, медіатором позитивною і негативною, вона виносить назовні, роблячи публічними, думки, погляди, образи і поведінкові моделі.

Засоби соціальної реклами відтворюють ті самі гендерні стереотипи, з якими повинні були б боротися. Життя та соціальні ролі українських жінок та чоловіків є дуже різними, набагато різноманітнішими, ніж запропоновані зразки. Однак соціальна реклама наповнена матрицями й шаблонами і не готова подивитися на світ ширше, допомогти побачити чоловіка й жінку в розвитку їхньої культурної, соціальної, особистісної актуалізації. Це дозволяє зробити висновок про істотну залежність засобів соціальної реклами в Україні від стереотипних уявлень про суспільну, професійну та духовну роль представників різних статей. Девіс висловив думку, що засобами реклами складається портрет молодої, сексуально привабливої жінки, що в багатьох соціально-рекламних проектах служить скоріше прикрасою, ніж діючою особою. Такий телевізійний образ говорить про те, що жінка цінується, доки вона молода й задовольняє прийняті в даній культурі поняття про красу й жіночність.

Аналіз рекламних роликів на телебаченні показав, що їхні творці, зображуючи чоловіків і жінок, також широко використовують статеві стереотипи. У дослідженнях подібного роду виявилося, що владний голос у рекламі завжди належить чоловіку. Практично всі види реклами у нас переважно ґендерно зорієнтовані на чоловіка як споживача реклами, як розпорядника коштів. Саме тому в тих випадках реклами, які дають найбільший прибуток, у відеоряді або в картинці найчастіше зображується жінка. Практично всі дорогі товари й послуги рекламуються з використанням образу жінки, жіночих імен або жіночого тіла.

Беручи до уваги, у яких обсягах аудиторія поглинає продукти телебачення, варто очікувати вплив цих ґендерних стереотипів на неї. Людина піддається впливу

108

засобів масової інформації, наскрізь пронизаних ґендерними стереотипами, і появою в неї стереотипного сприйняття, моделей поведінки. Люди із стереотипним ґендерними антиподами можуть віддавати перевагу рекламам, що пропагандують лиш ґендерні стереотипи.

В експериментах американських дослідників ґендеру Гей і Дженнінгс виявилося, що перегляд рекламних роликів з вираженими ґендерними стереотипами впливає на прагнення учасниць експерименту до кар’єрного росту формує, їхнє ставлення до існуючого порядку речей і впевненість у собі.

Персоналізація ґендеру в соціальній рекламі на телебаченні – це показник орієнтації на особистості чоловічої та жіночої статі або однієї з них, здатних керувати, провести за собою, викликають до себе довіру, передбачити перспективу, комунікувати з соціальним середовищем та його організаційними структурами. Часто вони самі стають змістом компанії, яку розробляють.

Цілий ряд досліджень показує, що чоловіки й жінки зображуються в різних соціальних ролях і зайнятими різною діяльність, але разом з тим існують ще більш мистецькі засоби, за допомогою яких культура підсилює розходження в сприйнятті статей. У зображеннях чоловіків і жінок особа виділяється різною мірою, і назвали це явище фейсизм. Зокрема, дослідники вказали на той факт, що фотографії в пресі пдкреслюють у чоловіка обличчя, а в жінки – тіло, тому що чоловіка зображують на них звичайно від плечей і вище, а жінок – на весь зрост.

На перший погляд може здатися, що цей факт не має великого значення. Однак, як справедливо зауважує Арчер, голова й обличчя є "центром життя – там локалізується інтелект, особистість, ідентичність і характер", і, таким чином, стає ясно, що засоби масової інформації асоціюють ці поняття скоріше з чоловіками, ніж з жінками. Більше того, експерименти показали, що акцентування особи індивіда призводить до того, що випробувані більш високо оцінюють його розум, амбіції й зовнішність. Цей факт реально відбиває всі ті стереотипи, які бажано було б використовувати.

Державні та недержавні організації України дотепер роблять перші кроки щодо впровадження соціальної реклами в загальну практику поширення корисних ідей щодо ґендеру та усунення ґендерних стереотипів. Проте, поки що соціальна реклама, зокрема з гендерної тематики, часто не відповідає загальновизнаним у світі критеріям якості, а також залишається нерегулярною та несистематичною.

Отже, соціальна реклама нашого часу не відповідає тим критеріям і нормам, що здатні сприяти формуванню ґендерної культури та ліквідації ґендерних стереотипів, політика формування соціальної реклами не враховує новітніх досягнень у сфері ґендерного виховання з боку держави. В українському суспільстві сьогодні існує величезний тиск на свідомість населення через засоби масової інформації, саме вони формують певні усталені ґендерні стереотипи масової свідомості, що в свою чергу перетворюються на достатньо ефективні інструменти для маніпуляцій масовою свідомістю. Сучасна реклама в Україні є ґендерно зорієнтована переважно на чоловіків, вона є маскулінною. Жінки, як правило, використовуються для досягнення суто прагматичних цілей: прибутку і влади.

Мірошниченко Юлія,

109

студентка IV курсу соціально-економічного факультету Чернігівського державного інституту

права, соціальних технологій та праці

Гендерна нерівність на ринку праці

Постановка проблеми. Одним із найважливіших показників та основних стандартів демократичного розвитку є утвердження гендерної рівності. Початок нового тисячоліття ознаменувався проголошенням сталого людського розвитку – стратегічною метою для всіх країн світу. У Декларації тисячоліття Організації Об’єднаних Націй, що була затверджена у 2000 році, для України визначені цілі розвитку тисячоліття (для виконання протягом 2001 – 2015 рр.). З-поміж всіх проблем, які існують на даний час в нашій країні, а саме: бідність, збільшення дитячої смертності, поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу, - однією з пріоритетних проблем є гендерна нерівність [1].

У той же час, практика проведення економічних реформ показала, що, за відсутності адекватної системи заходів державного регулювання зайнятості, жіноча частина трудових ресурсів першою витісняється на периферію ринку праці або взагалі за його межі. У результаті посилюється прихована та явна дискримінація жінок, гендерна сегментація ринку праці, знецінення її освітнього і кваліфікаційного потенціалу.

Для українського суспільства, яке на даний час перебуває на стадії невизначеності та формування нових соціальних норм і життєвих стратегій, проблема гендерної нерівності у сфері зайнятості виявилася не повністю усвідомлено обґрунтована [2].

Актуальність даної тематики підтверджується і дослідженнями Міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch [3]. Вона оприлюднила в лютому 2006-го року свій висновок, у якому зазначалося, що жінки в Україні не мають рівного права для влаштування на роботу, що є результатом дискримінаційного ставлення як з боку державних, так і з боку приватних роботодавців. Також, відповідно до змісту доповіді Human Rights Watch, чоловіки займають непропорційну кількість керівних державних та адміністративних постів і одержують більшу заробітну плату, ніж жінки на тих самих посадах. Жінки в Україні змушені погоджуватись на низькооплачувану роботу або залишатися безробітними.

Очевидна нерівність позицій жінок та позицій чоловіків на ринку праці призвела до фемінізації бідності. Жінки складають більшість у найбільш соціально-незахищених категоріях громадян: пенсіонери, безробітні, працюючі у бюджетній сфері. Скрутне матеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство за кордоном, вони їдуть в основному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідко означає звичайну дитячу бездоглядність, а, відтак, нерідко і безпритульність.

У зв'язку з тим, що українське суспільство визначилося з власними ціннісними і геополітичними орієнтирами, спрямованими на розвиток демократичної моделі суспільства європейського зразка, проблема забезпечення гендерної рівності є важливою ланкою в досягненні цієї мети.

110

Наявність гендерної нерівності в країні при відсутності чіткої державної політики щодо її усунення - загрозливий фактор для визнання нашої країни такою, що не відповідає системі сучасних європейських цінностей. Для внутрішньої політики держави гендерна нерівність небезпечна втратою людського капіталу та недореалізацією трудового потенціалу, що матиме негативний вплив на розвиток економіки і сприятиме посиленню соціальної напруги [4].

Численні факти дають вагомі підстави при реалізації гендерної політики в Україні чи не найважливішу увагу приділяти саме питанням становища жінки на ринку праці. Зважаючи на це, ми провели дослідження з метою вивчення гендерних уявлень щодо наявності чи відсутності дискримінації жінок у сфері праці. І, якщо така дискримінація існує, то виявити її причини та розробити рекомендації щодо поліпшення ситуації. Об’єктом дослідження виступили гендерні відносини у сфері праці. Предметом – вплив статевих відмінностей на процес професійної діяльності працівників.

У ході дослідження було опитано 85 осіб віком від 17 до 47 років, з них - 51 жінка і 34 чоловіки, які зайняті в соціальній (36%), юридичній (9%), економічній (8%), політичній (3%), транспортній (3%), медичній (2%), педагогічній (4%), військовій (2%) сфері та в сферах надання побутових послуг (16%), сільського господарства (4%), торгівлі (16%), будівництва (4%), охорони (2%). Дослідження проводилося шляхом анкетування.

Ураховуючи результати наших досліджень, відмітимо деякі важливі тенденції, що звертають на себе увагу. По-перше, це недостатня поінформованість респондентів стосовно даної теми, що ускладнює розуміння населенням України наявності гендерної проблеми. По-друге, значний вплив гендерних стереотипів на уявлення жінок та чоловіків щодо статевих ролей у професійній сфері. Це впливає і на наявність гендерної сегрегації в Україні, і на те, що жінки не мають упевненості у своїх можливостях та здібностях. А також необхідно звернути особливу увагу на той факт, що жінки мають велике бажання працювати, і це твердження спростовує думку, що жінки або не зможуть виконувати певну роботу, або не мають ані бажання до неї, ані потреби в ній.

Стосовно відомої метафори про “скляну стелю” -перепону, яку не можна побачити, але яка є реальною і на яку наштовхуються жінки–лідери, коли намагаються досягнути вершин успіху. Дані нашого опитування говорять про те, що 18% опитаних жінок відчували її на собі.

Існує ще багато факторів, що перешкоджають жінкам мати успіх. Наприклад, поєднання службових і домашніх справ, вразливість жінок - більший вплив на них життєвих моментів, упереджене ставлення оточуючих тощо. Це і скептицизм у ставленні до жінки–керівника, і побоювання жінок втратити жіночі якості при виконанні керівних функцій. Але все ж таки дані нашого дослідження свідчать про те, що неможливість відволіктися від виховання дітей є найбільшою перешкодою для жінки, щоб реалізувати себе в професійній діяльності. При цьому чоловіки вважають, що головною перешкодою є емоційна неврівноваженість, яка, на їхню думку, притаманна жінкам. Звичайно, такий стан речей можна коментувати по-різному: з одного боку, жіноча стать виглядає як більш вразлива і слабка, з іншого боку, так звана “слабкість” та емоційність виступає в ролі позитивного фактора. Усе це змушує жінок обирати захисні варіанти поведінки: виконувати набагато більше

111

функцій на роботі, ніж це можливо, та використовувати специфічні жіночі способи ведення ділових переговорів з чоловіками.

Висновки. Щоб ліквідувати дискримінацію за статевою ознакою, слід розглядати у взаємному зв'язку проблеми гендерної нерівності з іншими проблемами жінок; виявляти і усувати прогалини в знаннях у цій сфері.

По-перше, необхідно змінювати нормативно-правову базу, розробляти дієві механізми її запровадження та забезпечити контроль за дотриманням законодавства щодо захисту прав жінок. Тобто проблема забезпечення гендерної рівності у сфері праці тісно пов’язана з формуванням в Україні правової та соціальної держави.

По-друге, необхідно змінювати стереотипи та уявлення, які й досі розглядають жінок як представниць слабкої статі, у бік гендерної рівності. Виходячи з таких стереотипів, значна частина населення вважає теперішню ситуацію нормальною, що перешкоджає подоланню проблеми.

Ці стереотипи починають нам нав’язувати ще в ранньому дитинстві, зокрема в школі. Тому, необхідно внести деякі зміни в навчальні програми, тобто вилучити з навчальних матеріалів зайві гендерні стереотипи; проводити тренінги в закладах освіти; використовувати можливості, які надає система освіти, для руйнування традиційних гендерних ролей та стереотипів і забезпечити впровадження більш альтернативних егалітарних моделей. Тобто, виходячи з того, що лідером повинна бути більш компетентна у тій чи іншій ситуації або проблемі особа, а не залежно від статі. Розроблення якісно нового гендерного підходу в освіті зараз можна вважати одним з головних завдань формування гендерного паритету та гендерної політики в нашій державі.

По-третє, необхідно дещо змінити рівень гендерної професійної сегрегації. Це стане можливим, якщо Україна буде обмінюватися досвідом і знаннями з іншими країнами Європи, щоб потім розробити стратегії, які будуть спрямовані на запобігання виробничим ризикам і небезпекам для того, щоб деякі галузі виробництва стали більш доступні для жінок.

По-четверте, гендерна політика у сфері праці має стати важливою складовою соціальної політики. Необхідно сприяти розвитку системного підходу до дослідження гендерних проблем, що дасть змогу більш широко охопити цю проблему і впровадити методи її регулювання у всі сфери життя населення.

Отже, для того, щоб зменшити показники гендерної нерівності в нашій державі та наблизити їх до показників більш соціально розвинутих країн, необхідно врахувати поставлені вище факти та розробити стратегії за всіма цим напрямкам.

Література:

1. http://www.ukraine2015.org.ua/goals/gender 2. Болотіна Н. Б. Соціальне законодавство України. Гендерна експертиза. – К.: Логос,

2001. 3. http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor12/03.htm 4. Гусак І. Гендерна рівність і прогрес // Демокр. Україна. – 2003. – 14 лют. 5. Виноградова Т., Семенов В. Сравнительное исследование познавательных процесов

у мужчин и женщин: роль биологических факторов // Вопросы психологии. – 1993. - №2. 6. Кіммел Майкл С. Гендероване суспільство / Пер. з англ.. – К.: Сфера, 2003.

112

Гурський Михайло Юрійович,

cтудент факультету психології та соціальної роботи Ніжинського державного університету

імені Миколи Гоголя

Гендерні особливості мотиваційної сфери студентів-спортсменів Актуальність проблеми.Статистичні дані, зібрані у вищих навчальних

закладах України, свідчать про те, що регулярно займаються спортом не лише на заняттях з фізичної культури у ВНЗ, а й у вільний час 15 - 20% студентів. Це типові представники масового студентського спорту. Цей дуже невтішний показник указує, що проблема мотивації молоді до занять спортом є надзвичайно актуальною. Огляд літератури з проблеми дозволяє стверджувати, що таких досліджень недостатньо, мало вивченою є проблема гендерних особливостей у формуванні зацікавленості фізичною культурою. Така ситуація визначила необхідність більш детального аналізу теоретичних аспектів психологічних особливостей мотивації студентів до занять спортом. Темою нашого дослідження є «Гендерні особливості мотиваційної сфери студентів спортсменів».

Об'єкт - мотиваційна сфера особистості. Предмет - гендерні особливості мотивації особистості до занять спортом. Мета дослідження - визначити гендерні відмінності у мотивації до занять

спортом серед студентської молоді. Гіпотеза дослідження: 1. Юнаки більшою мірою схильні до занять спортом, оскільки такі заняття призводять до формування маскулінних моделей поведінки. 2. У дівчат, що займаються спортом, формуються риси маскулінної поведінки. Відповідно до мети, об'єкту, предмету та гіпотези дослідження визначен такі

завдання: - представити теоретичний аналіз досліджень мотивації до спорту в

міждисциплінарному аспекті; - виявити систему подань про мотивацію в гендерному аспекті; - виявити гендерні відмінності в прояві мотивації до занять спортом. Теоретико-методологічною основою дослідження став аналіз мотиваційної

сфери студентів у контексті різних підходів, що відображають її міждисциплінарний характер; розгляд мотивації як базового принципу існування людини в біологічній парадигмі (А. Уоллес, З.Фрейд і ін.); аналіз гендерних відмінностей як суперництва та конкуренції, фактора культурного й інтелектуального розвитку в соціальному й соціально-психологічному підходах С. Айкена, В. М. Бехтерева, М. Дойча, Ф. Зімбардо, Д. О. Карнишева, М. Шерифа й ін. Психологічний підхід до досліджуваного явища визначив звернення до диспозиційних і мотиваційних концепцій Б.М. Ананьєва, А.Адлера, А.Г. Асмолова, Д. Макклеланда, Р. Кіллмена, Г. Мюррея, А. В. Лібіна, Л.М. Митіної, Р. Мея, Г.Олпорта, 3. Фрейда, К. Хорні, X. Хекхаузена та ін. і ситуативного підходу (Дж. Л. Козер, В.Сатир, Д. Боверса й ін.).

113

Аналіз проблеми в контексті соціально-психологічного підходу ґрунтувався на роботах В. А. Ядова, Г. М. Андрєєвої, К. Томаса, Р. Фішера й ін.

Визначення гендерних аспектів проблеми мотивації засновувались на біоеволюційних концепціях, соціобіологічних підходах В. А. Геодакяна, Л. Гайгера, Р.Фокса та ін.). Соціальні й соціально-психологічні аспекти розглянуті на основі аналізу гендерних досліджень у роботах Ш. Берн, Т.В. Бендас, Д, Е. Маккобі, Л.С.Вороніної, І.С. Клециної, В.І. Успенської та ін. У розумінні гендерних чинників мотивації були використані такі концепції: "модель артефакту" А. Фейнгольда; теорія соціальних очікувань Дж. Стоккарда й М. Джонсона; система включених взаємин Ю. О. Алешиної, Т. А. Волкової; теорія гендерної ідентичності, андрогінна модель С. Бем, Дж. Спенс; концепції жіночої ідентичності, базових конструктів жіночого самостверждения М. Здравомислової, О. О. Тьомкіної і базових конструктів чоловічого самоствердження І.С. Кона.

Серед досліджень вітчизняних учених проаналізовано роботи А.Титович, Р.Стаюка, М.Солончук, А.Заїкіна, Л.Акімова.

Практична значимість дослідження полягає в поглибленні знань з проблеми гендерних особливостей мотивації молоді до занять спортом.

Сучасна наука про спорт досить докладно й серйозно вивчає проблему молодої людини у спорті. Заняття спортом виступають випробувальним стендом, на якому моделюються експериментальні умови екстремальних ситуацій, а сам спортсмен свідомо йде на застосування максимальних фізичних і психічних навантажень для демонстрації найвищих психофізичних можливостей людини. Мотивація такої "самопожертви" може бути різноманітна - від самоствердження, честолюбства й інших високих поривів до звичайної меркантильності. Специфіка різних видів спорту накладає істотне відображення на ступінь формування різних психічних якостей, які необхідні не тільки в спорті, але й у майбутній професійній діяльності студентів.

В опрацьованій нами літературі наводяться приклади формування нових якостей особистості: командні спортивні ігри привчають молоду людину співвідносити свої дії з діями колег по команді, сприяють формуванню таких рис та властивостей особистості, як колективізм, комунікабельність, свідома дисципліна й тощо. Відзначаються також такі психічні якості, риси й властивості особистості, як надійність та мужність. Тобто, в спортивній боротьбі виникає гармонія сили, розуму й почуття.

Статистика вказує на дуже низьку залученість молоді до спорту. Саме тому проблема масового спорту, доступного кожному, є надзвичайно актуальною. Під час навчання у ВНЗ студенти мають можливість залучитися до фізкультурного руху, адже вони отримують широкий доступ до спортивних майданчиків та залів, стадіонів, басейнів тощо. Заняття спортом сприяють, насамперед, фізичному розвитку молодої людини.

Можливості різних видів спорту в зміцненні здоров'я, корекції статури й постави, у підвищенні загальної працездатності, психічної стійкості, нарешті, у самоствердженні дуже великі. При цьому здоров'я виступає як провідний чинник, що визначає не тільки гармонійний розвиток молодої людини, але й успішність освоєння професії, плідність її майбутньої професійної діяльності.

114

Огляд наукової літератури показав, що проблема гендерних особливостей мотиваційної сфери студентів спортсменів на сьогоднішній день досліджена недостатньо. Існують досить протилежні погляди на поняття гендеру чоловіка і жінки: від поляризації до поєднання цих понять. Існує тенденція до подання даних досліджень за статево-рольовою ознакою.

Аналіз літератури виявив, що спорт займає незначне місце в студентському житті. Невміння розпорядитися своїм вільним часом призводить до погіршення фізичного стану молоді. У нашому дослідженні ми не зверталися до проблеми фінансування фізкультурного руху, хоча вона є дуже болючою і впливає на зниження масовості залучення до спорту.

У той же час очевидною є необхідність мотивації до занять молоді спортом. У нашій роботі виявлені такі чинники мотивації:

1. Мотивація відбувається як за рахунок ситуаційних факторів, так і за рахунок рис характеру особистості. 2. Урахування комбінації мотивів: підвищення майстерності, досягнення успіху, відчуття рухливості тощо. 3. Змінення навколишніх умови з метою підвищення мотивації до спорту. 4. Вплив авторитету тренера на мотивацію спортсменів. Таким чином, мотивація до занять спортом студентів розглядає поєднання

внутрішніх та зовнішніх мотивів. До внутрішніх відносять бажання покращити свій фізичний стан, до зовнішніх - суперництво, досягнення результатів.

Особливої уваги заслуговує проблема фізичної культури студентів. Фізкультурно-спортивна активність, обумовлена в першу чергу зовнішнім спонуканням, тими або іншими обставинами, як правило, мало продуктивна, носить тимчасовий характер саме через недоліки у формуванню особистих, культурних потреб. Певна залежність від форми проведення занять спостерігається й відносно віку припинення занять. Визначено тенденцію раннього припинення додаткових занять фізичною культурою дівчат. На нашу думку, необхідним є проведення комплексних досліджень з вивчення проблеми формування здорового способу життя серед молоді у якості альтернативи пияцтву, палінню, вживанню наркотиків та іншим проявам девіантної поведінки.

На сьогоднішній день можна говорити про переорієнтацію теоретичної психології у поглядах на гендерні особливості особистості. Таким чином, нормативні набори соціально-позитивних рис чоловіка й жінки перестають здаватися полярними, взаємовиключними і відкривається можливість найрізноманітніших індивідуальних їхніх сполучень.

Отже, строга нормативність і поляризація діяльності установок поступаються місцем принципу індивідуальної варіабельності, що залежить від статевої приналежності індивіда. В умовах, коли чоловіки й жінки взаємодіють один з одним у небувало широкому спектрі соціальних ролей, така психологічна гнучкість є більше адаптивною, ніж тверда прихильність традиційним статево-рольовим стандартам.

У нашому теоретичному дослідженні підтвердилася перша частина гіпотези: юнаки більшою мірою схильні до занять спортом, оскільки вони призводять до формування в них маскулінних моделей поводження. Окрім цього, юнаки відзначають, що отримують від фізичних навантажень задоволення.

115

Відносно другої частини гіпотези немає однозначного твердження: більшість дослідників схиляються до думки, що у дівчат, які займаються спортом, формуються риси маскулінної поведінки. У той же час, тенденція до відходу від полярності і протиставлення гендерних особливостей свідчать про зростання ролі жінки у сучасному суспільстві, її рівноправних суспільних відношень з чоловіками, тобто риси жінок-спортсменок, які раніше вважалися суто чоловічими, потребують перегляду.

Таким чином, наше дослідження говорить про те, що багато питань означеної проблеми ще є недостатньо дослідженими, не мають однозначної оцінки, потребують подальшого вивчення як з теоретичного, так й емпіричного боку.

Міщенко Тетяна Петрівна, магістрантка історичного факультету

Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка

Соціально-рольовий статус жінки в українській родині у

ХVII- ХVIII c т.

Актуальність даного питання обумовлена тим, що зростає зацікавленість сучасного суспільства проблемами, пов'язаними з жіночим питанням. Жінки все активніше беруть участь у політичних та громадських процесах суспільного життя. Багато зараз говориться про гендерний характер соціальних стосунків, у яких має забезпечуватися рівновага реалізації чоловічих та жіночих можливостей.

Проблема соціально-рольового статусу жінки була притаманна всім періодам історії людства, але дуже часто замовчувалася, подавалася як другорядна або взагалі не вивчалася.

Рівень вивченості з даної проблематики знаходиться саме на такому етапі, коли дедалі більше заявляється праць, присвячених історії жіноцтва.

Перші кроки у вивченні становища української жінки у XVI -XVII ст. зробили відомі українські історики кінця XIX - поч. XX ст. О.Левицький та М. Грушевський.

Переважна більшість праць, розкриває соціально-рольовий статус української жінки, з'являється наприкінці XX - поч. XXI ст., з появою в Україні гендерних студій, науково-дослідницьких центрів, з посиленням інтересу до ролі жінки в історії.

116

Першим ґрунтовним дослідженням історії українського жіноцтва є монографія М.Богачевської - Хом'як «Білим по білому», де вперше наголошується на різних історичних періодах діяльності українського жіноцтва.

Дослідження історії жіночого руху продовжує і розвиває Л.О.Смоляр у праці «Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України II пол. XIX- поч. XX ст. Сторінки історії».

Проблема правового статусу українських жінок знайшла своє відображення в працях таких дослідників, як А.Кравченко, О.Кривошия, Т.М. Мельник, остання на сьогодні є ініціатором розробки і прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Доба Гетьманщини - яскрава сторінка в історії України, яка дає змогу розглянути соціально-рольовий статус українських жінок у XVII - XVIII ст.

Жінка - українка впродовж багатьох віків історії нашого народу поряд із чоловіком виступала учасницею всіх суспільно - політичних процесів, її ініціатива не обмежувалася тільки домашнім господарством і вихованням дітей, як це було, приміром, у тодішній Московській державі та в більшості країн Європи. Шанобливе ставлення до жінки в сім'ї та в побуті зумовило те, що вона не виключалася із системи як цивільних, так і економічних та правових відносин.

Правове становище жінок нормував Литовський статут, у карних та цивільних постановах якого був закріплений принцип рівного права для чоловіків і жінок.

В Україні у XVII - XVIII ст., на відміну від Західної Європи, суспільне становище жінки залежало не від суспільного статусу чоловіка, а від її власного майнового становища.

Володіння маєтностями, повноправність, повага в суспільстві давали українським жінкам вищих суспільних станів права на видачу документів різної ваги — від адміністративно-господарських розпоряджень щодо управління війтівством чи староством до надання права самоврядування окремим містам і розподілу земель та маєтностей.

Документи виразно доводять активну участь жінок-магнаток у справах місцевого самоврядування та їхній вплив на суспільно-політичне життя українських міст і містечок. Як зазначав Й.Ролле, жінки-шляхтянки за Козацької доби ведуть досить активне політичне життя: „беруть участь у конференціях, нарадах, сеймах, у з'їздах сільських господарів, проникають у трибунали, і навіть — у сейм, упадають нерідко коло ватажків союзних армій теж заради користі "застінкової" дипломати, одне слово, верховодять у краї".

Жінки мали право самостійно вирішувати свою особисту долю в шлюбному житті, спираючись на економічні важелі такої самостійності. Йдеться про унікальну юридичну конституцію, яка побутувала тільки в українському звичаєвому праві - материзну. Материзна - це придане жінки у вигляді нерухомості або наділу землі, яке ніколи не входило до загально-сімейного майна, не ділилося між членами сім'ї, а передавалось у спадок лише по материнській лінії і становило, таким чином, окремий жіночий юридично-майновий інститут.

117

Влада чоловіка над жінкою трактувалася церквою як закон, який відповідає ієрархічності побудови станової держави: „Дружинам глава чоловік, чоловікові-князь, а князю - Бог". Однак у реальному житті питання про шлюб та сімейну владу часто вирішувались усупереч церковним догмам. Літописці відзначали випадки, коли в княжій сім'ї дружина „владяще" мужем.

Таким чином, правове становище жінок в Україні за Козацької доби було досить стабільним і регулювалося нормами закріпленими світським і церковним законодавством та звичаєвим правом українського народу.

Особливої уваги заслуговує економічний статус української жінки за доби Гетьманщини.

Цілком закономірним явищем тогочасного українського життя вважалась меценатська діяльність жінок, одним з напрямів якої було заснування православних церков, монастирів та шкіл при них.

У пам'ятнику Києво-Печерського монастиря згадано багато жінок, які вносили офіри, а вдова чернігівського скарбника Катерина Угорницька передала монастирю всі свої маєтки. Олена Горностаєва, уроджена княжна Чарторийська, була фундаторкою Пересопницького монастиря на Волині (1596 р.). Вона склала для нього гуртожитний статут і влаштувала при монастирі шпиталь для убогих та недужих, а також школу для селянських дітей, її сестра Софія відкрила друкарню у своєму маєтку в м. Рахманові, де друкувалися перекладені нею з грецької мови на українську книги Святого Письма — євангельські та апостольські. Прихильниця православної віри та освіти княгиня Чарторийська- підтримувала відомого діяча Львівського братства Кирила Транквіліона-Ставровецького, автора "Євангелія учительного", що вийшло друком в Рахманові 1619р.

Інший напрям меценатської діяльності українських жінок— організація нових православних шкіл та підтримка уже діючих. Так, шляхтянка Раїна Ярмолинська й господарівна Марія Могила активно підтримували у своїх повітах православні школи та монастирі.

Слід сказати, що й високу освіченість жінок привілейованого стану сучасники вважали справою звичайною — багато з них мали домашні бібліотеки, перекладали й видавали церковні книги.

Неписьменність серед жінок вищих і середніх верств українського суспільства була досить рідкісним явищем. Більше того, деякі шляхтянки мали навіть вищу освіту. Серед них княгиня Ганна Корецька, княжна Анастасія Юріївна Гольшанська (в заміжжі Заславська), сестри княжни Олена і Софія Чарторийські та інші.

Розглядаючи соціальне й економічне становище українських жінок у XVII - XVIII ст., слід звернути увагу не тільки на жінок привілейованих станів, але й на жінок нижчих верств суспільства.

Дослідники, звичайно, вважають їх хатньою рабинею, забуваючи про те, що родинне господарство в той час становило основну економічну одиницю. В епоху натурального господарства саме двір був осередком економічного життя суспільства, і участь жінки в організації хатнього господарства була дуже великою.

118

Взагалі українське жіноцтво жило життям вільним і ширшим, ніж жіноцтво в Московії. Там жінку вважали за „бабу глупую" і тримали в рабстві, зачиненою в теремі - на „бабській" половині, що сповнена була лише темряви, невігластва, забобонів та усяких „зачіпних" інтриг. В Україні жінка була другом і порадником чоловіка, який ніколи не нехтував її думкою.

Розгляд соціально-рольового статусу українських жінок в XVII - ХУІП столітті буде неповним без визначення окремих особистостей.

Так, вірним другом , порадником і помічником гетьманові Богдану Хмельницькому була його третя дружина з козацько-старшинської сім'ї Золотаренків. До нашого часу збереглися її універсали - державний, адміністративний, господарчий документ, підписаний „Ганною Хмельницькою".

Славна Паліїха, „мати-полковниця", як звали її козаки, не тільки управляла цілим Правобережжям, але в часи заслання чоловіка не раз провадила війну то з москалями, то з їх союзниками поляками, й оборонила Фастівщину від їх зазіхань.

Мати гетьмана України Івана Мазепи Марія-Магдалена з українського шляхетного роду Мокієвських, була освіченою, сміливою, твердого духу, дуже діяльною жінкою, свідомою патріоткою, відзначалася гарячою прихильністю до православної віри. 1666 року вступила до Луцького православного братства. Після смерті чоловіка Марина прийняла чернецтво в Київському Вознесенському монастирі (це сталося 1674 або 1675 року). Згодом Марина прийняла схиму під ім'ям Магдалена. У 1686 році бачимо її вже ігуменею дівочого Печерського Вознесенського монастиря. Таким чином, і походження, і освіченість, і відданість громадським справам зробили ім'я Марини Мазепиної відомим як у релігійних, так і громадських колах.

Розумиха (Розумовська) - проста козачка з-під Козельця на Чернігівщині - була матір'ю чоловіка російської імператриці Єлизавети, -Олексія Розумовського і його брата - останнього гетьмана України - Кирила Розумовського. Вона виховала із своїх синів добрих, розумних і моральних людей, які багато зробили для своєї батьківщини. Олексій Розумовський зумів викликати в Єлизавети симпатії до України, не допустив жодного смертного вироку в імперії. Потрапивши до імператорського палацу, ця проста українська козачка вміла триматися з гідністю, великим розумом і тактовністю.

Але незважаючи на такі яскраві приклади визначного жіноцтва, існує й інша точка зору, що жінки не завжди відігравали провідну роль у суспільно-політичному житті. І хоча ми згадували жінок, які залишили помітний слід в історії, але більшість прикладів свідчить про те, що жінка найчастіше займала другорядне місце і не завжди користувалася навіть повагою чоловіка, не могла впливати і на соціальні, і на політичні стосунки і взаємини. Причиною тому були усталені стереотипи ставлення як до берегині родинного вогнища, яка повинна була займатися вихованням дітей і задовольняти потреби чоловіка.

Таким чином, в українському козацькому суспільстві жінки мали майже такий самий статус, як і чоловіки, їх роль не зводилася до ролі домогосподарки: у суспільному виробництві участь жінок була такою ж значною, як і чоловіків.

119

Хоча в публічній сфері, політичних структурах вплив жіноцтва був не істотним та малопомітним, українська жінка мала можливість лише опосередковано проявити себе. Звичайно, не можна говорити про повну рівноправність жінки з чоловіком у цей період, але маємо відзначити певну паритетність української культури. Традиційною сферою впливу жінки була родина, де її участь і роль була набагато більшою, ніж чоловіка.

Історія доби Гетьманщини подає нам чимало імен визначного жіноцтва, яке прославило Україну. Кожна з жінок зробила вагомий внесок у громадський, релігійній, суспільно-політичній сферах життя. Серед них є жінки, які займали як провідну, так і другорядну роль, але незважаючи на це, всі вони були причетні до творення історії.

Завірюха Віра, студентка VI курсу юридичного факультету Чернігівського державного

інституту економіки і управління

Роль гендерних стереотипів у процесі соціалізації дитини

Соціалізація особистості починається з раннього дитинства. Гендерна соціалізація починається з моменту народження дитини та встановлення її біологічної статі. Саме біологічна стать дає напрямок у вихованні дитини. Дівчинку виховують так, як “прийнято” виховувати дівчат, і чекають від них відповідної поведінки. Хлопчика виховують так, як “прийнято” виховувати хлопців, і також чекають від них відповідної поведінки. Перше осмислення свого “я” проходить саме на гендерній основі: дитина ідентифікує себе з відповідною біологічною статтю.

Дитина бере на себе виконання відповідних гендерних ролей, які відображають чіткі соціальні очікування та проявляються в поведінці. Ці ролі є соціальними та нормативними. Вони визначають диференціацію діяльності, статусів та обов’язків особистості залежно від її статевої приналежності. Гендерні ролі, у силу своєї соціальності, завжди пов’язані з відповідною нормативною системою, яка засвоюється особистістю. І потім уже засвоєну нормативну систему, гендерну роль особистість переломлює в своїй свідомості та поведінці.

Гендерна “нормативна” система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані всуспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять “чоловіче” і “жіноче”. Гендерні стереотипи справляють великий вплив на процес соціалізації як дитини, так і дорослої людини, визначають напрямок соціалізації.

Цією проблемою займались і займаються багато відомих західних, російських та українських психологів і соціологів, таких як Л.Колберг, Е.Маккобі, К.Джеклін, А.Ерхард, С.Бем, Н.Смелзер, І.Кленіна, М.Арутунян, М.Баскова, Н.Лавриненко, Т.Гурко та інші. Учені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів. Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок - стереотипи “maschile – feminnile”. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується

120

активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне, і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною.

В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні ролi чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні.

До третьої групи гендерних стереотипів учені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки - у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка - у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Усі три групи стереотипів тісно переплетені між собою, мають міцні позиції в суспільстві, а тому суттєво впливають на нього. При цьому вплив є прихованим і тому дуже важко піддається коригуванню. Приваблює той факт, що в Україні нарешті почали звертати увагу на цю проблему не тільки вчені, а й представники державної влади.

Розглянемо, яким чином зазначені вище стереотипи можуть впливати на різноманітні сфери життєдіяльності суспільства.

Як відомо, сім’я – соціальний осередок суспільства. Крім того, сім’я – це ще й перший плацдарм соціалізації особистості. Саме у рамках сім’ ї здійснюється перший етап ідентифікації особистості, у тому числі гендерної. Саме в сім’ ї дитина отримує перші уявлення про себе, про суспільство. Саме в родині дитині починають прищеплювати перші діяльнісні навички, а також і перші стереотипи. Гендерні ж стереотипи як соціальні норми мають надзвичайну стійкість і відтворюються з покоління в покоління. Найстійкіші гендерні стереотипи засвоюються саме в дитинстві: у сімейному колі, у дитячих садках та в школі. Засвоєні стереотипи дитина “бере” з собою у доросле життя, “приносить” їх у свою власну родину. При цьому гендерні стереотипи нерівності між чоловіками та жінками більш притаманні чоловікам, ніж жінкам. Як засвідчує В. Бондаровська, 70% юнаків віком 15-17 років і лише 21% дівчат вважають, що домашнє господарство - справа жінки. Жоден з респондентів, які брали участь у соціологічному дослідженні, не відповів, що в сім’ ї має бути паритет.

Більш загально розглянути вплив гендерних стереотипів на сімейне життя можна крізь аналіз чоловічих та жіночих сімейних ролей. Зміст цих ролей визначається не лише історичним і культурним контекстом, але й значною мірою гендерними стереотипами, які панують в соціальному середовищі тієї чи іншої людини. Саме відповідно до панування гендерних стереотипів у родині можна виділити три типи сімей: традиційна, егалітарна, змішана.

До традиційних слід віднести родини, у яких згідно з їх гендерними установками всі господарські обов’язки строго поділяються на жіночі та чоловічі. При цьому жіночих обов’язків набагато більше, ніж чоловічих. Жінка виконує у такій родині функції обслуговування, а це є одним з найстійкіших гендерних стереотипів. До того ж переважна більшість жінок з таких сімей виконують традиційно чоловічі ролі, котрі пов’язані з відповідальністю за життя та забезпечення родини.

121

Таким чином, змінюється роль жінки в родині. Жінка змушена брати на себе роль лідера в сім’ ї , а це є додатковим навантаженням на неї. Тобто у такій сім’ ї існує лише міф про рівність чоловіка та жінки, оскільки змінилися тільки професійні ролі жінки – вони прирівняні зараз до чоловічих. Але сімейні ролі у такій сім’ ї залишилися незмінними. З’явилася проблема подвійного навантаження жінки: дім та робота.

Природно, що в сім’ях, де основні домогосподарські та матеріальні обов’язки перекладені на плечі жінки, вона змушена виконувати різні соціальні ролі (шлюбну, батьківську, домогосподарську та професійну). Така жінка, як правило, зазнає численних перевантажень. До того ж, виконувані нею ролі часто є несумісними за багатьма параметрами, а це призводить до виникнення рольового конфлікту. Наслідком найчастіше стає “синдром хронічної втоми”, зниження працездатності, дратівливість, пригніченість, депресія.

Необхідно підкреслити і той факт, що лідерство жінки у сім’ ї найчастіше обумовлено не лише пасивністю чоловіків у сім’ ї, але й впливом гендерних стереотипів на рівні сім’ ї.

Сучасні традиційні сім’ ї завдають багато ускладнень і чоловікам. За самим поширеним стереотипом “мускулінности”, а також стереотипами закріплення сімейних та професійних ролей, соціальний успіх чоловіка перш за все пов’язаний з його професійним успіхом. Як правило, чоловік, який не зміг реалізувати себе у професійній сфері, не може цього зробити й у сім’ ї; такий чоловік втрачає позиції лідера та свій авторитет. Щоб заповнити ці прогалини, чоловік ще більше відхиляється від сім’ ї, її проблем, шукає собі нові види самоствердження – хобі, релігія, алкоголь, наркотики тощо.

В егалітарних сім’ях панують гендерні установки, протилежні традиційним. Тут не має традиційного розподілу господарських обов’язків на жіночі та чоловічі. Як правило, такі сім’ ї є двокар’єрними. Сімейні ролі розподіляються взаємно, тому подружжя є взаємозамінним.

У змішаних сім’ях діють як традиційні, так і новітні гендерні установки щодо розподілу сімейних ролей. У сучасних умовах поширення безробіття часто жінка є єдиним годувальником сім’ ї, а чоловіки виконують обов’язки домогосподарок.

Як бачимо, гендерні стереотипи мають великий резонанс і суттєво впливають як на життєдіяльність сім’ ї, так і на особистісну самореалізацію жінки та чоловіка.

Література:

1. Бодалёв А.А. Познание человека человеком. Возрастной, гендерный, этнический и

профессиональный аспекты / Бодалёв А.А., Восина Н.В. - СПб.: Речь, 2005. - 322с. 2. Гендерный подход в дошкольной педагогике: теория и практика: В 2 ч. / Под ред. Л. В.

Штылевой. – Мурманск: Знание, 2001. — 189 с. 3. Говорун Т., Кікінеджі О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навч. посібник. -

Тернопіль: Богдан, 1999. - 384с. 4. Зелінська Т. Амбівалентність батьківської гендерної ролі / Початкова школа. – 2003 - №3 - С.

47-48. 5. Клецина И.С. Гендерная социология: Учебн. пособие. - СПб.: Изд-во РТПУ им. А.И. Герцена,

1998. - 236с.

122

Палькова-Свірчевська Ганна,

студентка II курсу Чернігівського державного інституту права, соціальних технологій та праці

Проблеми відповідального батьківства в сучасній сім’ ї

Постановка проблеми: В Україні розповсюджене явище неповних сімей, де є

лише матір. Така сім’я, незважаючи на допомогу держави, має велике навантаження на психічну, емоційну та економічну сфери. Відсутність батька в дітей у таких сім’ях призводить до проблем статевої ідентифікації, незадоволення базової потреби у захисті, стану фрустрації, що формує негативне ставлення до світу і людей в ньому. Відсутність одного з батьків майже завжди призводить до зниження функції сім’ ї. Коріння цого питання слід шукати в проблемах відповідального батьківства.

Актуальність теми: успішне функціонування сім’ ї формує здорових індивідів, що підвищує культурно-економічний рівень суспільства.

Мета: виявлення причин та способів подолання проблем відповідального батьківства в сучасній українській сім’ ї.

Теоретичний аналіз проблеми. Батьківство — це не лише комплекс соціальних, психологічних, медичних та інших умов, що дозволяють родині виховати певну кількість дітей. Це усвідомлене прийняття на себе суспільно-важливої ролі та глибоке переживання емоційного зв'язку між членами родини [3].

Відповідальність – це категорія етики і права, що відображає особливе соціальне і морально-правове ставлення особистості до суспільства (людства в цілому), яке характеризується виконанням свого морального обов’язку і правових норм; здатність людини свідомо (добровільно) виконувати певні вимоги і здійснювати встановлені перед нею завдання [4].

Відповідальне батьківство передбачає: • забезпечення розумового, фізичного та емоційного розвитку дитини; • формування статевої ідентифікації та ціннісних орієнтацій дитини; • розвиток здібностей та потенційних можливостей індивіда; • забезпечення дитині почуття стабільності та захищеності; • створення умов оволодіння дитиною основними соціальними нормами.

Формування відповідальності відбувається у декілька етапів: спочатку сім’я, суспільство створюють умови, висувають вимоги, які особистість повинна виконувати (при цьому її дії знаходяться під постійним контролем); а згодом, коли людина засвоїла суспільно прийняті обов’язки та вимоги – у неї відбувається перехід від інстанцій зовнішнього контролю до самоконтролю у виконанні батьківських обов’язків. Саме тому з питанням вирішення проблем відповідального батьківства ми звертаємося до інституту сім’ ї [4].

Проаналізуємо розвиток української сім’ ї. Українська сім’я 17-19століття відзначалась демократичними традиціями: жінки мали деякі права на власність, мали право «дати гарбуза», право старшого сина не було жорстко закріплено. Хоч сім’я тих років визначається патріархальною, існував образ матері-Берегині, тобто жінку поважали і до її слів теж прислухались.

123

З 1917 р. більшовики виголосили, що сім’я є останньою фортецею буржуазії, і тому буржуазні сімейні моделі повинні бути зруйнованими. Радянські ідеологи мали за мету залучити жінку до суспільно корисної праці, також широко розповсюджували ідею незареєстрованих шлюбів, а вихованням дітей займалося суспільство.

Проте вже в кінці 30-х років радянська влада зрозуміла, що суспільне виховання дітей неефективне, і почала формувати нову модель пуританської сім’ ї, ізолюючи людей від інформації про секс, про розвиток в інших країнах, лишаючи без індивідуального простору в комунальних кімнатах, де проживає по 2-3 покоління.

Після Великої вітчизняної війни сформувався своєрідний вигляд тоталітарної сім’ ї, головою якої є жінка. Жінка була відповідальна за все і всіх. І найболючіше це вдарило по хлопчиках, які виявилися заручниками жіночого виховання: удома, садочку, школі. Як результат тоталітарного жіночого виховання хлопчиків у цей час, у них пригнічується вольова сфера, ініціативність, з’являється замкнутість, формуються певні поведінкові анти- жіночі моделі (за теорією Адлера).

У 80-90-х роках минулого століття чоловік був практично поза проблемами сім’ ї – вранці на роботу, з роботи прийшов, йому подали їсти, і він вільний. Таким чином, не беручи участі в житті сім’ ї, окрім передачі зароблених коштів на утримання сім’ ї, чоловік проявляв та самовиражав себе чи роблячи кар’єру, чи пропадаючи на рибалці, чи випиваючи з друзями. А жінка тим часом була відповідальна за всіх і в той же час працювала за професією [6].

Отже, можна стверджувати, що ідеологія радянських часів створила модель «пасивного батька». А Велика вітчизняна війна знищила носіїв цінного досвіду батьківства, що накопичувався тисячоліттями.

Зважаючи на вищезазначені факти, можна говорити про об’єктивно існуючі перешкоди відповідальному батьківству. До зазначених додамо і інші.

Застарілі стереотипи, що відбиваються навіть в особливій формі суспільних норм – у праві. Сімейний кодекс закріплює за батьками право на материнство і батьківство. У той час право на материнство юристи-науковці тлумачать як забезпечення законної можливості здійснювати репродуктивну функцію, а саме: народження дітей, утримання, виховання. А право на батьківство - лише як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом в державних органах РАЦСу про народження дитини. Отже, саме суспільство відкидає батьківський обов’язок виховувати і утримувати своїх дітей, а трактує батьківство лише як данність.

Зазначимо, що 24-го травня 2007 року Сімейний кодекс України доповнено нормою, відповідно до якої у разі відмови державним органом реєстрації актів цивільного стану у визнанні особи батьком дитини, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо усиновлення)» (реєстр № 2562). Отже, тільки в 2007 році татусям надали право відстоювати своє батьківське право в суді. [5]

Статус батька-одинака з’явився лише в 2006 році. Статистика даної категорії громадян досі не ведеться, але керівники громадсько-мистецького об’єднання “Нова хвиля” на презентації проекту “Сприяння гендерній рівності на Волині” зазначили, що на Волині проживає 900 татусів-одинаків, що становить приблизно 1% від усього населення області. І якщо одинокими матерями на Волині опікуються 18 неурядових

124

жіночих об’єднань, надають їм психологічну, матеріальну допомогу, захищають їх інтереси, то інтереси батьків-одинаків відстоювати нікому. Хоча чоловіки-одинаки, серед яких проводили соціологічне дослідження, зазначали, що потребують психологічної і юридичної допомоги [1]. Така тенденція розповсюджена по всій території країни.

У цьому також полягає гендерна рівність: чоловіки мають право бути татусями, держава повинна забезпечити їм таку можливість, і батько має обов’язки перед своєю дитиною, який повинен виконувати.

Отже, законодавство повільно вводить та насаджує втрачені здорові тенденції батьківства, тим самим порушуючи гендерну рівність. Також чітко бачимо розуміння соціумом зазначених питань, і це бачення не відповідає сучасним вимогам.

Наступною причиною є низький рівень педагогічної компетентності існуючих батьків, які як мінімум не формують у хлопчиків уявлення про роль батька, а максимум порушують статеву ідентифікацію, призводять до атрофії позитивних почуттів, агресивності дитини до світу в цілому, замкнутості. У сучасних умовах батьки мало спілкуються з дитиною, мало граються, а це саме ті важелі, які допомагають дитині зрозуміти дорослий світ. Незнання вікових особливостей призводить до нервових зривів дітей, конфронтації, формування в них комплексів та зниженої самооцінки, ініціативності, зловживання алкогольними напоями. Коли від чотирьохрічного вимагають як від шестирічного, а від підлітка цілковитої слухняності, це навряд закінчиться чимось добрим. Коли малу дитину карають за те, що вона рухлива і допитлива, а плач немовляти намагаються вгамувати криком, що тут можна говорити про базову педагогічну компетентність батьків?

Слід зазначити, що дівчат більше готують до їх ролі матері як в іграх, так і в розмовах, на відміну від хлопчиків, які ніколи в дитинстві не тримають ляльку в руках. Звичайно, така даність призводить до того, що чоловік в дорослому віці вперше бере вже не ляльку на руки.

Четвертою причиною є мотиви заведення дитини, які прямо впливають на методи та способи виховання. Мотивів є багато: «дитина - плоть від моєї плоті»: батьки неодмінно хочуть вкласти у свою дитину власні життєві цінності; «дитина – моє виправдання перед людьми»: дитина народжується як суспільна необхідність, тому що так прийнято в суспільстві, так нормально; «дитина – моя опора в старості»; «дитина – компенсація за відсутність чоловіка, дружини чи життєву невдачу»; «дитина – професійно-педагогічне доповнення батьків»: дитина для батьків - це те саме, що і помідорний кущ на городі. Спочатку батьки будуть захоплені ідеєю розвитку пам'яті у дитини, іншим разом – ідеєю трудового виховання, тощо; «дитина – спроба укріпити (чи збудувати) сім’ю»; «дитина як цінність»: сприйняття кожної дитини з радістю, як неповторність, як унікальну гарну істоту [8].

Важко не погодитись з висловом Оксани Наумич, голови Асоціації свідомого батьківства: "Родители иногда не понимают, что нужно рожать детей для их самих, а не для себя. И вот фестиваль поднимает как раз таки проблему осознанного подхода, когда родитель будет давать, а ребёнок будет наполняться. Когда ребёнок выростает, и подходит к периоду, когда он сам будет родителем, он будет наполнен и способным дальше отдать своим детям." [2].

125

Відносною причиною проблем безвідповідального батьківства є мода, престиж. ЗМІ та реклама, як його складова, пропагандує образи «чоловіка-мачо», «чоловіка-кар’єриста», «щасливого чоловіка, що має гроші і владу», а не образи «щасливого татуся», «турботливого батька». ЗМІ не зображують, що сімейне життя - це цікаво і весело; що діти - це радість для обох батьків, а не купа нудних обов’язків; що шлюбні відносини - це інтимні гармонійні цінні стосунки, а не ланцюг на шиї. В українському чоловічому товаристві не прийняті теми про проблеми, переживання стосовно дітей. Не престижно бути батьком-вихователем, так само як чоловіком-учителем. Тобто саме суспільство стає собі на заваді. З одного боку суспільству необхідні нормальні батьки і родини, з іншого – воно паплюжить усі намагання чоловіків бути гарними татусями.

Отже, чоловіку, крім того, що самому потрібно виховати в собі якості батька, потрібно ще пройти ряд перешкод, осуду з боку соціуму.

Ще однією передумовою є дисгармонія в сім’ ї, конфлікт бажань і ролей. Сьогодні в молодому жіночому світі модно мало працювати, бути забезпеченою, мати люблячого чоловіка та турботливого татуся. Постає питання: хто ж буде заробляти? Треба розуміти, що успішна сім’я – це, по-перше, система взаємодії без єдиного центру, тобто важливий кожен член родини. Іншою проблемною ситуацією є така, коли жінка жадібна до дитини і не підпускає до неї татуся. Значною мірою на виховання впливає економічна ситуація в країні, задоволення батьківських базових потреб.

Формування відповідального батьківства справа не одного покоління. Починати треба сьогодні. Крізь всі негаразди треба знайти сили, щоб дати наступному поколінню більше. Серед засобів, що можуть покращити ситуацію, є такі:

• ознайомлення школярів з батьківськими листами відомих людей (наприклад „Листи до сина” і „Листи до дочки” В. О. Сухомлинського);

• проводити веселі акції («Діти - це круто!»); • виконання школярами різноманітних самостійних завдань: зібрати

прислів’я, приказки, уривки з віршів про щасливе материнство й батьківство; написати сценарій урочистого запису дитини в органах РАГСу тощо;

• використання виховних можливостей сім’ ї, потенціалу батька і матері у формуванні правильного ставлення до майбутнього батьківства;

• запровадження факультативів в ВНЗ, присвячених проблемам материнства й батьківства («Азбука батьківства»);

• проведення в позаурочний час заходів, орієнтованих на підготовку майбутніх батьків – лекцій, етичних бесід, диспутів, вечорів запитань і відповідей тощо [7]. Висновок. Отже, сучасна сім'я потерпає від моральної кризи та змінює

структуру. Саме зараз потрібно починати створювати повноцінних батька й матір. Суспільство і держава вже усвідомили цю потребу і рухаються в потрібному напрямку, хоча досить повільними темпами. Існує велика прогалина в ідеології, зниження впливу загальнолюдських цінностей, соціального статусу і авторитету батька та матері в суспільстві. Формування повноцінної особистості вимагає затрат, але є необхідним і потрібним суспільству, оскільки вона зможе формувати максимально функціональні сім’ ї. Слід формувати свідомих громадян, які є потенційними батьками. Адже батьки відповідальні за тих, кого створили.

126

Література:

1. Сомова Є. А про одиноких татусів забули, Електронне видання №894.– Дступний з:

http://www.volyn.com.ua/index.php?rub=5&article=0&arch=82 2. За матеріалами 5го каналу, У Києві розпочався фестиваль свідомого батьківства, Вета

Оглядач .– Доступний з: http://testukr.obozrevatel.com/news/2006/12/12/126277.htm 3. Відповідальне батьківство Золота молодь Винник.– Доступний з: http://www.zolota-

molod.altopix.com/vidpovidalne%20batkivstvo.html 4. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. – 6 –е изд., перераб. и доп. – М.:

Политиздат, 1991. – 560 с. 5. Скороход О. Батьківство – за рішенням суду, Юр.газета.– Доступний з: http://www.yur-

gazeta.com/article/1286/ 6. Бондаровська В. Школа для батьків.- К.: Міжнародний гуманітарний центр «Розрада»,

Авторський колектив, 2005. – С.12-17. 7. D@RK CROW Особливості сімейної статевої соціалізації дітей.– Доступний з:

www.cybershara.com/archives/49/4, http://www.nicolasparish.org.ua/vidpovidalne_batkivstvo.pdf 8. Сімейний кодекс України – Харьков: «Право»2008. – С. 30-31.

Даниленко Ірина Миколаївна, студентка Ніжинського державного університету

імені М.В.Гоголя

Гендерні аспекти формування усвідомленого батьківства

На сучасному етапі розбудови української держави соціально-економічні умови життя українського суспільства зробили свій відбиток і на функціонуванні сім'ї як виховного інституту, спричинили виникнення нових проблем, пов'язаних з втратою таких загальних людських вартостей,як родина, рід, батьківство, материнство. Процес трансформації сучасної сім'ї як соціального інституту супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації : збільшення кількості розлучень, сімейно-побутових порушень, зниженням рівня народжуваності,послабленням виховного потенціалу сім'ї, збільшення неповних сімей, розмите уявлення сучасних українців про шлюб, сім'ю, зміст сімейних та батьківських обов'язків,неврози тощо. Це дає підстави стверджувати: стан сучасної сім'ї є кризовим.

Значну роль для створення сім'ї відіграє підготовка до сімейного життя взагалі та до виконання батьківських та материнських ролей зокрема. У сучасному контексті ця проблема звучить як формування усвідомленого батьківства. Енциклопедія дає визначення батьківству як процесу забезпечення батьками (рідними чи прийомними) необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання і навчання дітей. Звертаючи увагу на значимість і важливість цього поняття, науковці визначають його як усвідомлене батьківство. Саме цей термін більш широко і точно розкриває компоненти батьківства: установки, принципи виховання.

127

Усвідомлене батьківство - це взаємодія батьків (чи осіб,які їх замінюють) між собою та іншими членами сім'ї , включаючи дітей, результатом якої є створення найбільш сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини на всіх етапах її життя. Уперше у вітчизняній науковій літературі зміст даного поняття розкриває Т.Ф. Алєксєєнко.

У психолого-педагогічній науці недостатньо висвітлюється проблема ґендеру у формуванні майбутнього батька чи майбутньої матері. Саме тому вивчення гендерної соціалізації було б неповним без аналізу ґендерних особливостей демографічного виховання та підготовки учнівської молоді до виконання материнських і батьківських функцій. А. І. Антонов у монографії „Соціологія народжуваності" відмічає, що „потреба в дітях є соціально-психологічною властивістю соціалізованого індивіда, яка проявлялась у тому, що без наявності дітей і належної їх кількості індивід відчуває ускладнення як особистість". Діти потрібні для задоволення однієї, хоч і дуже важливої потреби, - потреби мати об'єкт альтруїстичної турботи та опіки, потреби у відчутті власної необхідності і корисності для любові і турботи.

Ґендерними особливостями характеризуються аргументи подружніх партнерів щодо небажання мати дітей. У жінок це такі, як страх утратити струнку фігуру; побоювання, що не вдасться поєднати материнство і кар'єру, небажання перетворюватись на домогосподарку, а в чоловіків - побоювання, що дружина втратить привабливість; упевненість, що після народження дитини між подружжям більше не буде пристрасних стосунків; страх, що з появою дитини він виявиться для дружини на другому плані і вона перестане приділяти йому час. Відрізняються і мотиви народження дитини. Дослідники доводять такі жіночі мотиви: прагнення досягти бажаного соціального й вікового статусу; задоволення моделі повноцінного життя; компенсація своїх життєвих проблем; любов до дітей. Щодо мотивації батьківства у чоловіка, то дослідники доводять, що в першу чергу, дитина - його продовження, його друге „Я". До цього додаються й мотиви компенсації та реалізації себе як батька.

Демографічне виховання повинно передбачати формування правильного ставлення до материнства і батьківства. Материнство поглиблює моральні почуття, посилює почуття до чоловіка-батька її дитини. Жінка-матір більше усвідомлює і переживає свою гідність. Факт материнства взагалі дуже корисно впливає на ступінь дозрілості жінки. Ті жінки, які з тих чи інших причин не могли стати матерями, порівнянно з матерями, що народили дитину, мають схильність до концентрування уваги на функціонуванні власного тіла з відчуттям його неповноцінності. Окрім цього, у них настає послаблення енергії і погіршення настрою, їм характерний стан неспокою, лякливості, непевності, приглушення чуттєвості. Чимало дослідників феномену батьківства пишуть про відмінності материнської й батьківської любові. Материнська любов - безумовна, глобальна й постійна. Батько ж любить дитину більш відсторонено. Він любить її тоді, коли, на його думку, її є за що любити, коли вона справджує його сподівання й уявлення. Для виховання дитини необхідна наявність дорослих обох статей. Адже таким чином дитина отримує навички

128

статеворолевої поведінки. На жаль, наше виховання має перекос у „жіночу" сторону. Роль батька в житті і розвитку дитини не менш виняткова й унікальна, ніж роль матері, хоча й на свій лад. Правда," матір входить першою в почуття й свідомість дитини, а батько - дещо пізніше, але він також покликаний здійснити чудо: разом з матір'ю створити особистість. У батькові дитина відчуває потребу. Справжній батько вкрай потрібний як хлопчикам, так і дівчаткам. Якщо для жінки материнство - це швидше біологічне, ніж соціальне начало, то для чоловіка батьківство - в основному соціального походження.

І. С. Кон звертає увагу на відмінності в батьківському та материнському впливі на формування особистості дитини. Батько сприймається і насправді буває жорсткішим і авторитарнішим, ніж мати, особливо щодо хлопчиків і юнаків. Психологічна близькість із батьком спостерігається рідше, ніж з матір'ю. Вплив батька на виховання дітей у більшості сімей нижчий, ніж вплив матері. Дехто вважає, що батько суворіший і вимогливіший до дітей, ніж матір. Насправді ж це залежить від статі дитини. Чоловікам легше вдається досягти дисципліни у хлопчиків, жінкам - у дівчаток, тоді як емоційну підтримку сина, навпаки, частіше знаходять у матері, а доньки - у батька.

Майбутні батьки повинні бути психологічно готовими до того, що виховання дитини - праця нелегка, праця без вихідних, що вимагає постійного напруження розуму, почуттів, готовності приймати негайні рішення, брати на себе повну відповідальність. Можна виділити п'ять умов успіху в здійсненні батьківського і материнського обов'язку: 1) бути високо вимогливим до самого себе, постійно займатись самовихованням, володіти волею, витримкою; 2) знати інтереси своїх дітей, вникати в усе, що їх хвилює, турбує, гнітить чи радує; 3) пам'ятати свої дитинство та юність, співпереживати з дитиною все, що з нею відбувається; 4) обов'язково брати участь в усіх домашніх, господарсько-побутових справах, залучати до них, по можливості, і дітей; 5) завжди бути прикладом для своїх дітей.

129

РЕКОМЕНДАЦІЇ обласної науково - практичної конференції

“Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання”

м. Чернігів 04.02 2009р.

Учасники обласної науково-практичної конференції, обговоривши питання становища сучасної української сім’ ї, відзначили, що у виконанні Державної, обласної, міських і районних програм “Підтримка сімей на період до 2010 року”, намітились певні зрушення в роботі з різними категоріями сімей.

Створюються правові, соціальні, економічні умови для належного функціонування та розвитку сім’ ї, підвищення рівня економічної активності та самостійності сімей.

У Чернігівській області налічується 473,7 тис. домогосподарств, 4514 багатодітних сімей, у яких виховується 15294 дітей віком до 18 років, 746 дітей віком від 18 до 23 років, що продовжують навчання, з них 1079 неповних сімей.

Усього протягом 2008 року фінансової допомоги багатодітним родинам надано на суму 1,4 млн. грн., у тому числі з обласного бюджету на суму 838,6 тис. грн.

Під особливою увагою влади також знаходяться сім’ ї, у яких народились трійні. З метою поліпшення житлових та соціально-побутових умов багатодітних сімей

встановлено 100% закріплення за ними шефів з числа керівників райдержадміністрацій, міськвиконкомів, установ, організацій та приватних осіб. Обласною державною адміністрацією та відповідними структурними підрозділами здійснювався моніторинг ефективності шефської роботи.

Під час проведення виїзних днів–приймалень, робочих поїздок керівниками облдержадміністрації та її структурних підрозділів у районах та містах області обов’язково відвідуються багатодітні сім’ ї

У рамках реалізації спільного проекту влади та бізнесу «Зігрій любов’ю дитину» були проведені благодійні акції, зокрема з нагоди Великодніх свят, Міжнародного дня захисту дітей, Дня Святого Миколая, новорічних та різдвяних свят. Під час акцій керівники обласної державної адміністрації, райдержадміністрацій та міськвиконкомів міст Чернігова, Ніжина, Прилук, керівники організацій та установ, депутатський корпус вітали з врученням подарунків дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-

130

інвалідів, багатодітні сім’ ї, прийомні сім’ ї, дитячі будинки сімейного типу, дітей, які навчаються в школах-інтернатах та матерів-героїнь.

Усього протягом 2008 року фінансової допомоги багатодітним родинам надано на суму 1,4 млн.грн.

У м. Чернігові активно працює Центр матері та дитини “Батьки і дитина разом” та Обласний центр соціально-психологічної допомоги. В області активну роботу із різними категоріями сімей проводять сім громадських організацій.

Соціально-економічні та політичні перетворення, що розпочались у середині 90-х років минулого століття, негативно позначились не лише на матеріальному становищі переважної більшості сімей, а й на реалізації батьками виховної функції як важливого чинника соціального розвитку молодих поколінь. Утрата усталених цінностей без належної заміни їх новими призвели до значного скорочення витрат на задоволення побутових і культурних потреб сімей, що в свою чергу призвело до погіршення емоційного комфорту, послаблення моральних норм, поширення хибних ідеалів.

З'явилися раніше невідомі (або нечисленні й приховані) явища: нетрадиційні шлюби; окреме проживання подружжя при наявності спільних дітей і збереження подружніх стосунків; збільшення кількості бездітних шлюбів, у яких дітонародження приноситься в жертву здійсненню інших ціннісних орієнтацій - матеріальному комфорту, успішній кар'єрі, цікавому дозвіллю тощо; вихід «із підпілля» та легалізація на рівні громадської думки громадянського шлюбу; «сексуальна революція», наслідком якої стало безвідповідальне ставлення молоді до сексуальних стосунків. Відбувається більш жорсткий вплив суспільства на внутрішнє життя сім'ї, зміст і способи реалізації її основних функцій.

За даними як вітчизняних, так і закордонних досліджень, велику частину домашньої роботи (70-80%), як і раніше, виконують жінки, і тривалість її становить від 27 до 42 годин на тиждень. Майже третина дітей в Україні виховується самотніми матерями, не відчуваючи у своєму житті присутності і турботи батька, руйнується навіть саме поняття “родина, сім’я”. Розпад сімей, пов’язаний із зростанням чоловічої аморальності і агресії, став масовим явищем; 57% чоловіків на другий день після розпаду сімей перестають піклуватися про своїх дітей.

У даний час сім'я переживає кризу: зростають несприятливі тенденції сімейних відносин, збільшується кількість розлучень, росте злочинність серед дітей, зменшується народжуваність і тривалість життя. Основними причинами сімейної кризи, на думку учасників конференції, є втрата етичних цінностей, невміння любити, відсутність належних умов для розкриття чоловічого та жіночого потенціалу.

Але незважаючи на такі різкі зміни, переважна більшість сімей продовжує зберігати за собою статус відносно стабільної соціальної групи, яка більшою чи меншою мірою поділяє функцію соціалізації дитини з різними інститутами суспільного виховання. Однак значне згортання їх мережі (особливо тих закладів, до яких діти залучались у позаурочний час - різноманітні гуртки, спортивні секції клуби та тощо), а також значна кількість зовнішніх деструктивних впливів, - усе це ускладнює реалізацію цього завдання.

Учасники науково-практичної конференції наголошують, що гендерні проблеми сучасної української сім’ ї потребують активізації гендерної політики,

131

насамперед з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, управління освіти і науки облдержадміністрації, управління охорони здоров’я та громадських організацій, подальшого поглиблення гендерних перетворень, подолання гендерних стереотипів та рекомендують:

1. Райдержадміністраціям та міськвиконкомам міст Чернігова,

Ніжина, Прилук:

– заслухати на гендерних радах виконання Програми “Підтримка сімей Чернігівської області на період до 2010 року”;

– ініціювати розвиток гендерної статистики, яка буде досліджувати не тільки окремі проблеми жінок, а й чоловіків і родин;

– провести гендерну експертизу соціально-значимих для сучасної сім’ ї планів і проектів районних державних адміністрацій та міських рад;

– запровадити проведення інформаційних акцій і просвітницьких кампаній, спрямованих на підвищення рівня гендерної культури сучасної української сім’ ї;

– координувати зусилля районних і міських центрів зайнятості і соціальних установ для подолання всіх форм і проявів дискримінації за статевою ознакою і створення необхідних соціальних умов для найбільш повної реалізації природних задатків жінок і чоловіків у всіх сферах трудової, громадської діяльності і власного життя;

– створити умови для розповсюдження і розвитку сімейного бізнесу як найбільш перспективного і зміцнюючого інституту сім’ ї;

– вивчити можливості застосування сучасних інформаційних технологій з метою утворення мережі робочих місць „на дому” із вільним графіком роботи, новими формами розподілу праці, створення „віртуальних сімейних фірм”, орієнтованих на солідарність поколінь;

– скоординувати зусилля органів державної влади, місцевого самоврядування і громадських організацій з метою запровадження і посилення гендерного контролю за процесом подолання демографічної кризи, розвитку сім’ ї.

2. Управлінню у справах сім’ ї та молоді облдержадміністрації,

відділам у справах молоді та спорту райдержадміністрацій:

– запровадити спільно з Регіональним фондом підтримки підприємництва в Чернігівській області проведення протягом 2009 року виїзних семінарів в районах області з питань розвитку підприємництва на селі, зокрема сімейного;

– продовжити роботу з проведення моніторингу шефської допомоги найбільш соціальнонезахищеним багатодітним родинам з боку бізнесових структур;

– продовжити практику проведення круглих столів “Родина ХХІ століття” в районах та містах області;

132

– здійснювати інформаційно-просвітницьку роботу за напрямками створення позитивного іміджу сім’ ї, популяризації сімейного способу життя, формування національних сімейних цінностей;

– продовжити практику організації та проведення обласної акції «16 днів проти гендерного насильства»;

– продовжити роботу щодо вирішення комплексу соціально-побутових проблем сімей, уяких народилося 10 і більше дітей;

– організувати роботу за відродження та збереження національних сімейних традицій і цінностей в рамках проведення районних та міських фестивалів сімей “Від роду до народу”;

– здійснювати інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на подолання гендерних стереотипів щодо розподілу соціальних ролей у сім’ ї;

– провести аналіз стану виконання обласного плану заходів з питань попередження насильства в сім’ ї та обласної Програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.

3. Обласним, міським і районним центрам соціальних служб для

сім’ ї, дітей та молоді:

- забезпечити проведення гендерних курсів у Вечірній жіночій гімназії, клубних об’єднаннях із соціального супроводу жіночої молоді;

- сприяти створенню та забезпеченню роботи груп взаємодопомоги жінок, які потерпають від насильства в сім’ ї;

- проводити в навчальних закладах області тематичні зустрічі та тренінги: “Я - жінка! Я – знаю свої права”, “Здорова жінка – здорова дитина – здорова родина”, “Профілактика гендерного насильства”, “Жіноче лідерство”, “Репродуктивне здоров’я молоді”;

- надавати соціальні послуги жертвам насильства в сім’ ї; - проводити тренінгові курси з гендерних питань за системою “рівний -

рівному” для учнівської та студентської молоді області.

4. Управлінню освіти і науки облдержадміністрації, відділам освіти і науки міст і районів:

– ініціювати проведення засідань педагогічних і вчених рад з проблем

гендерного підходу в роботі школи і сім’ ї та розробити шляхи впровадження методики гендерної освіти і виховання та гендерних інноваційних технологій в навчально-виховний процес освітніх установ і сім’ ї;

– запровадити в систему роботи освітньо-виховних закладів усіх рівнів курси з гендерної освіти і педагогіки, з міжстатевих взаємин, дошлюбної підготовки учнівської та студентської молоді;

– на рівні районних і міських навчально-методичних центрів управлінь освіти, на базі Обласного інституту післядипломної педагогічної освіти провести навчально-методичні заняття “Гендерний підхід у підготовці вчителів, викладачів, вихователів”;

– продовжити практику проведення в школах уроків гендерної рівності;

133

– сприяти розвитку в навчальних закладах студентського та учнівського самоврядування з урахуванням гендерного аспекту і з метою розвитку лідерських якостей юнаків та дівчат;

– підтримувати програми з навчання та освіти, починаючи з дитячих садків і початкових шкіл, з метою розвитку і надання підтримки в застосуванні нової методики соціалізації дівчаток і хлопчиків, і перешкоджання укоріненню стереотипів про традиційні ролі жінок і чоловіків;

– підтримувати програми навчання й освіти, призначені для чоловіків та жінок, з метою забезпечення рівного поділу обов’язків у питаннях навчання та виховання дітей;

– актуалізувати на рівні всеобучу батьків проблеми відповідального батьківства та ціннісні орієнтації подружньої пари;

– вищим навчальним закладам організувати роботу з дослідження і вивчення українських родинних традицій, формування, розвитку та функціонуванню сім’ ї як малої соціальної групи.

5. Управлінню охорони здоров’я облдержадміністрації, відділам

охорони здоров’я міст і районів:

– розробити програму інформаційної підтримки здорового способу життя „Здорова родина – здорова країна”;

– створити умови для проведення профілактичної роботи серед учнів та студентів навчальних закладів із запобігання алкогольної і наркотичної залежності, з профілактики СНІДу, формування культури статевих відносин;

– продовжити співпрацю з громадськими організаціями, які займаються пропагандою здорового способу життя.

6. Для органів РАЦС:

- розробити кодекс честі молодої сім’ ї з подальшим врученням при

реєстрації шлюбів; - підтримувати програми та заходи, направлені на підтримку сім’ ї з

метою сприяння гармонії та партнерства між жінками і чоловіками в рамках родини та суспільства, а саме: справедливому розподілу обов’язків і проведенню національної політики, що дозволяє поєднувати їхню професійну діяльність і сімейне життя. Разом з державними та недержавними організаціями-партнерами створювати школи для батьків.

7. Керівникам трудових колективів, профспілковим

організаціям:

- протягом усієї професійної діяльності застосовувати надання відпусток за гнучкою системою за певних родинних обставин, у тому числі по догляду за дитиною, розподіляючи їх порівну між батьками і матерями, враховуючи інтереси як жінок, так і чоловіків;

134

- адаптувати систему соціального захисту населення та податкову систему до розмаїття робочих моделей, зокрема політику, що гарантує адекватний захист у рамках трудового законодавства і соціального захисту, до трудящих (чоловіків і жінок), що працюють неповний день, а також до трудящих (чоловіків і жінок), що виконують погодинну, сезонну роботу і роботу вдома;

- сприяти розвитку професійної кар’єри жінок, включаючи можливості просування по службі, створюючи при цьому умови праці, що дозволяють гармонійно поєднувати професійні і сімейні обов’язки;

- сприяти організації праці, що враховує інтереси родини, надаючи можливість проводити збори й організовувати навчання у встановлені робочі години;

- при розробці колективних договорів гарантувати наявність положення, що враховуватиме питання гармонійного поєднання професійної діяльності і сімейного життя (відпусток для батьків, неповного робочого дня, гнучкої системи організації праці).

8. Засобам масової інформації:

- продовжити проведення обласного конкурсу на краще висвітлення

питань гендерної рівності, стану сучасної української сім’ ї та запобігання торгівлі людьми;

- висвітлювати яскраві приклади еволюції ролі чоловіків і жінок у родинних зв’язках з метою надання всебічної підтримки чоловікам, що беруть на себе виконання нетрадиційних ролей;

- формувати громадську думку на основі пріоритету сімейних цінностей та відповідального, усвідомленого батьківства, виконуючи Державну Програму підтримки сімей;

- забезпечити інформаційну підтримку актуалізації гендерних проблем сучасної української сім’ ї;

9. Громадським організаціям:

– разом із ЗМІ підготувати інформаційні матеріали із зазначенням

гендерних проблем сучасної української сім’ ї та пропагандою гендерної рівності жінок і чоловіків як необхідної умови досягнення стабільного розвитку країни і створення умов для всебічної реалізації людського потенціалу;

– об’єднати зусилля для створення координаційної ради громадських організацій, діяльність якої буде спрямована на надання соціально-правової, консультативної, реабілітаційної допомоги неповним сім’ям, батькам, які мають дітей – інвалідів; сім’ям, які не можуть мати дітей;

– провести гендерний всеобуч з проблем сучасної української сім’ ї для представників місцевих органів виконавчої влади, установ і організацій, які можуть реально впливати на статус сучасної сім’ ї;

- розвивати різноманітні форми діяльності та співпраці органів державної влади та місцевого самоврядування (конференції, акції, кампанії), спрямовані

135

на розвиток щасливої родини та сприяння усвідомлення чоловіками і жінками їхньої нової ролі в сімейному житті;

– разом з державними органами влади сприяти запровадженню й функціонуванню “Школи татусів” з метою подолання гендерної дискримінації у сім’ ї, підготовки юнаків до ролі батька.

136

Зміст

Матеріали обласної науково-практичної конференції “Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання ”....................................................................

3

Доповіді..................................................................................................................................... Атрощенко Б.Ф. ..................................................................................................................... 5 Дорожкіна І.В. Сучасна українська сім’я: гендерні проблеми та шляхи їх подолання...............................

9

Юда Л.А. Гендерний аналіз українських родинних традицій...............................................................

14

Завацька Л.І. Формування у батьків відповідального ставлення до захисту прав дитини.......................

22

Соломена Т.В. Сутність та сприйняття фемінізму: подолання стереотипів.................................................

24

Грищенко С.В. Вплив гендерних стереотипів на процес самовиховання......................................................

30

Соломаха І.Г. Гендерні аспекти етнотрадицій української родини.............................................................

34

Сила Т.І. Проблеми міжпоколінних відносин у сім’ ї та суспільстві: системний аналіз...................

30

Олексенко Я.С. Психологічні особливості розвитку готовності до материнства.........................................

33

Кальницкая Е.А. Современная семья как контекст социализации личности...................................................

35

Крючков А.І. Деякі проблеми сучасної молодої сім'ї...................................................................................

39

Тимошко Г.М. Гендер як чинник професійної кар’єри жінок.......................................................................

42

Легецька Л.О. Сім'я як соціальний інститут в системі життєвих цінностей студентської молоді............

48

Данильченко Т.В. Особливості формування гендерної ідентичності в сучасному суспільстві.......................

50

Короткова-Віхрова Л.П. Проблема інтеграції гендерних досліджень у викладанні правових дисциплін................

53

Іванцова Н.І. До питання жіночої освіти в Україні у 20-х рр. ХХ ст.: сільський вимір гендерних досліджень.................................................................................................................................

55

Мірошниченко О.А. Актуальні проблеми виплати допомоги по догляду за дитиною до трьох років на сучасному етапі.........................................................................................................................

58

Ларченко М.О. Запобігання сексуальному насильству в сім'ї.........................................................................

60

Сокол М.Ю. Права та обов'язки опікуна та піклувальника........................................................................

65

Ходарченко К.О. Соціологія сім'ї: сучасні проблеми досліджень.....................................................................

68

Петровська Ю. М. Діяльність Чернігівського губернського земства в сфері опіки дітьми-сиротами (80 – 90-ті рр. ХІХ ст.)......................................................................................................................

72

Андріїв В.В. Соціальний захист неповних сімей: деякі аспекти..........................................................

76

Павленко Я.М. Особливості реалізації державної сімейної політики в умовах сучасного села та малого міста...........................................................................................................................................

80

137

Серкин К.Ю., Серкин Ю.П. Гендерное неравенство – условия возникновения насилия в семье....................................

84

Третинникова Л.А. Роль психологічного супроводу та соціального патронажу в освітньому просторі..........

87

Сушня О.О. Виконання службою ДІМ МРВ області Закону України „Про попередження насильства в сім'ї”.....................................................................................................................

89

Коливошко І.П. Діяльність ЧОЦСПД. Шляхи вирішення проблем мешканців Центру................................

91

Руденок Т.В. Роль женщины в решении социально-экономических проблем современной украинской семьи......................................................................................................................

92

Драгель С.М. Проблеми гендерної ідентифікації в процесі соціалізації дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах................................................................................................

94

Головчук С. Ю. Проблема сімейного виховання у творчій спадщині Григорія Ващенка............................

97

Деговець А. В. Соціальна реклама як засіб формування ґендерних стереотипів........................................

99

Мірошниченко Ю. Гендерна нерівність на ринку праці........................................................................................

102

Гурський М.Ю. Гендерні особливості мотиваційної сфери студентів-спортсменів......................................

105

Міщенко Т.П. Соціально-рольовий статус жінки в українській родині в ХVII-ХVIII c т...........................

109

Завірюха В. Роль гендерних стереотипів у процесі соціалізації дитини.................................................

113

Палькова-Свірчевська Г. Проблеми відповідального батьківства в сучасній сім’ ї.......................................................

115

Даниленко І. М. Гендерні аспекти формування усвідомленого батьківства...................................................

120

Рекомендації............................................................................................................................. 123 Зміст........................................................................................................................................... 130

138

139