ІСТОРІЯ УКРАЇНИposek.km.ua/biblioteka/І/Історія України...2 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ УДК 94(477)(075.8) ББК 63.3(4укр)я73 Т 18 Рецензенти:

І. Лекційна частина курсу. Розділ 2 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В. Н. КАРАЗІНА

В. І. ТАНЦЮРА С. М. КУЛІШ

О. О. ПЕРЕСАДА

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Навчальний посібник

Харків – 2016

2 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УДК 94(477)(075.8)ББК 63.3(4укр)я73

Т 18

Рецензенти: Д. М. Чорний – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри українознавства Харківського національного універ-ситету імені В. Н. Каразіна;В. І. Семененко – професор кафедри українознавства Хар-ківського національного університету імені В. Н. Каразіна;Р. Г. Руденко – доктор історичних наук, професор Харківського національного економічного університету.

Затверджено до друку рішенням Вченої ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

(протокол № 6 від 26.05.2014 р.)

Т 18Танцюра В. І.

Історія України : навчальний посібник / В. І. Танцюра, С. М. Куліш, О. О. Пересада. – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2016. – 492 с.

ISBN 978-966-285-221-9Навчальний посібник допомагає організувати самостійне

опрацювання обов’язкового курсу «Історія України», розробленого згідно з кредитно-модульною системою навчання. Видання знайомить з історією й особливостями протікання найважливіших соціально-по-літичних процесів в Україні від найдавніших часів до сучасності.

Посібник розраховано на студентів денної, заочної та дистан-ційної форми навчання у вищих навчальних закладах, а також може бути корисним усім тим, хто цікавиться історією України.

УДК 94(477)(075.8)ББК 63.3(4укр)я73

ISBN 978-966-285-221-9 © Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2016© Танцюра В. І., Куліш С. М., Пересада О. О., 2016© Будник О. В.Будник О. В., макет обкладинки, 2016

ЗМІСТ 3

ЗМІСТПЕРЕДМОВА...................................................................................................8І. ЛЕКЦІЙНА ЧАСТИНА КУРСУ..............................................................9Розділ 1. Стародавня та середньовічна історія України (до другої половини XVII ст.)....................................................................9Тема 1. Вступ. Найдавніші цивілізації і стародавні держави на українських землях (XIІI ст. до н. е. – 80-х років ІХ ст. н. е.).............9Лекція № 1. Предмет і завдання курсу «Історія України». Найдавніше населення України...................................................................91. Сучасні концепції вивчення історії та їх застосування

під час вивчення історії України............................................................92. Політична історія України як наука: стан і перспективи

її розвитку................................................................................................133. Українські землі в первісну епоху..........................................................334. Східні слов’яни. Теорії та етапи слов’янського етногенезу...............395. Зародження і поширення етноніму «Русь».........................................42

Тема 2. Київська Русь – середньовічна українська держава..................48Лекція № 2. Утворення Київської Русі.......................................................481. Теорії походження Київської держави....................................................482. Основні етапи розвитку державності в Київській Русі......................503. Спроби політичної реставрації держави...............................................544. Політичні наслідки феодального дроблення Київської Русі

(друга половина ХІ – початок ХІІ ст.)...................................................58Лекція № 3. Особливості формування політичної історії Київської Русі.................................................................................................621. Політичний устрій Київської Русі........................................................632. Етнічні процеси в Київській Русі

Питання про давньоруську народність................................................653. Особливості політичної культури Київської Русі..............................684. Історичне значення Київської Русі........................................................71

Тема 3. Наслідки роздроблення Київської Русі........................................73Лекція № 4. Причини роздроблення Київської Русі..................................731. Державні утворення Середнього Подніпров’я і втрата між ними

соціально-економічних зв’язків...............................................................732. Вплив на роздроблення Київської держави

монголо-татарської навали...................................................................763. Галицько-Волинська держава і початок визволення

українських земель у першій чверті XIV ст........................................784. Припинення існування Галицько-Волинської держави.......................82


Тема 4. Українські землі під владою іноземних держав (друга половина XVI – перша половина XVII ст.)...................................86Лекція № 5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої...........................861. Перехід українських земель під владу Литви.......................................862. Політичний устрій України

другої половини XIV – першої половини XVI ст..................................923. Утворення Речі Посполитої. Люблінська Унія (1569)........................954. Українська політична, релігійна думка

наприкінці XVI – на початку XVII ст.................................................975. Становлення і розвиток українського козацтва.................................100

Розділ 2. Нова історія України (1648–1917)............................................113Тема 5. Українська національна революція XVII ст. і становлення української державності (1648–1676).................................113Лекція № 6. Особливості національної революції.....................................1131. Причини, рушійні сили, періодизація....................................................1132. Розгортання національно-визвольної війни (1648–1657).

Завершення війни. Переяславська Рада 1654 року. Березневі статті......................................................................................118

3. Суспільний та державний лад Української козацької республіки.....1254. Козацтво – провідна сила національно-визвольної боротьби

українського народу.................................................................................1305. Політична культура козацтва..............................................................135Лекція № 7. Політична криза після смерті Б. Хмельницького.............1411. Пошук політичних орієнтирів. Початок громадянської війни

в кінці 50-х рр..........................................................................................1412. Поширення громадянської війни в Україні на початку 60-х рр.

Розкол України на два політичних табори...........................................1443. Боротьба П. Дорошенка за створення загальноукраїнської держави

і причини її невдач....................................................................................1464. Причини поразки української революції та її історичне значення..149

Тема 6. Українська державність наприкінці XVII–XVIII ст....................152Лекція № 8. Обмеження та ліквідація української автономії кінця XVII–XVIII ст....................................................................................1521. Наступ на політичну автономію України.

Правління гетьмана І. Мазепи...............................................................1522. Причини та наслідки поразки І. Мазепи..............................................1583. П. Орлик і Конституція України.........................................................1594. Продовження процесу інкорпорації України

до складу Російської імперії...................................................................1605. Остаточна ліквідація царизмом української автономії України....1626. Політична ситуація на Правобережжі

в кінці XVII – XVIII ст............................................................................166Тема 7. Українське національне Відродження ХІХ ст.............................174Лекція № 9. Україна в першій половині ХІХ ст........................................1741. Політичні й економічні наслідки остаточної втрати

української автономії..............................................................................174

ЗМІСТ 5

2. Початки Українського національного відродження в Слобідській Україні...............................................................................178

3. Політизація національного руху в першій половині ХІХ ст..............1804. Особливості відродження в західноукраїнських землях.....................1855. Вплив європейських революцій 1848–1849 рр.

на політичне життя українських земель...........................................186Лекція № 10. Розширення Українського національного Відродження в ІІ половині ХІХ ст.....................................................................................1901. Скасування кріпацтва та реформи в Україні......................................1912. Вплив на українське відродження громадівського руху.......................1943. Народницький рух у 60-80 рр. ..............................................................1994. Посилення національного руху в західноукраїнських землях

у другій половині ХІХ ст........................................................................2005. Започаткування руху за політичну незалежність України..............204

Тема 8. Соціально-політичний розвиток України на початку ХХ ст...............................................................................................208Лекція № 11. Особливості розвитку України на початку ХХ ст........................................................................................2081. Зміни в соціальній структурі суспільства.........................................2082. Національний рух на початку ХХ століття.

Перші політичні партії України. І і ІІ Державні думи.......................2133. Український громадсько – політичний рух

під час революції 1905-1907 рр................................................................2244. Соціально-політичні процеси в Україні в період третьочервневої

монархії (червень 1907 – липень 1914). ІІІ і IV Державні думи..........2285. Соціально-політичний та національний рух на західноукраїнських

землях на початку ХХ ст......................................................................2346. Політичні сили українства під час Першої світової війни................238

Розділ 3. Новітня історія України (березень 1917 – 2014).................247Тема 9. Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917–1920)...........................................................247Лекція № 12. Доба української Центральної Ради. Відродження державності (березень 1917 – квітень 1918).......................2471. Утворення Центральної Ради, її склад і політична програма...........2472. Політична діяльність Центральної Ради після більшовицького

перевороту. Проголошення Української Народної Республіки...........2583. Проголошення радянської влади в Україні.

Українсько-більшовицька війна..............................................................2604. Причини поразки Української Центральної Ради..............................265Лекція № 13. Українська держава гетьмана П. Скоропадського і відродження УНР Директорією................................................................2691. Політична платформа П. Скоропадського. Внутрішня

та зовнішня політика гетьманського уряду........................................2702. Політика Директорії та її наслідки....................................................2753. Більшовицька влада в Україні.................................................................2804. Національно-визвольний рух на землях Західної України................2885. Основні уроки національно-демократичної революції в Україні.......293


Тема 10. Українські землі в 20–30-ті рр. ХХ ст..........................................296Лекція № 14. Політичні режими на українських землях в 20 - 30-ті рр. ХХ ст...................................................................................2961. Міжнародне і внутрішнє становище України

на початку 20-х рр...................................................................................2962. Перехід до нової економічної політики. Кризи непу

та їх політичні наслідки........................................................................3003. Форсована індустріалізація й аграрна примусова колективізація....3044. Голодомор 1932–1933 рр. – політика геноциду

українського народу..................................................................................3105. Україна та утворення унітарної держави СРСР................................3146. Політика коренізації та українізації...................................................3197. Політичні процеси й репресії наприкінці 20-х – у 30-і рр.................324

Тема 11. Україна і Друга світова війна (1939–1945)..................................344Лекція № 15. Політичне становище України напередодні та в роки Другої світової війни.............................................................3441. «Українське питання» в європейській політиці напередодні

та на початку Другої світової війни...............................................3442. Україна в перші роки Другої світової війни....................................3493. Політичні процеси в Україні в період німецької окупації............3524. Звільнення України від окупації. Закінчення

Другої світової війни та її політичні наслідки для України........358Тема 12. Криза тоталітарної системи. Ідейна та громадська боротьба за державну незалежність...........................................................368Лекція № 16. Україна у повоєнний період. Криза тоталітарної системи. Боротьба за державну незалежність..................................3681. Період посилення сталінського тоталітарного режиму

(1945–1953).........................................................................................3682. Радянізація Західної України. Рух опору

в західноукраїнських землях............................................................3773. Україна після смерті Й. Сталіна. Критика культу особи.........3804. Соціально-економічні та політичні реформи М. Хрущова,

їх суперечливий і непослідовний характер......................................3825. Україна в період загострення кризи радянської системи

(середина 60-х – початок 80-х рр.)...................................................3856. Розпад Радянського Союзу і відродження незалежної України

(1985–1991).........................................................................................390Тема 13. Україна в умовах незалежності....................................................400Лекція № 17. Політична та економічна ситуація в Україні в умовах незалежності..................................................................................4001. Початок будівництва суверенної держави............................................4002. Зовнішня політика суверенної держави................................................4063. Економічна ситуація після розпаду СРСР.

Промисловість і сільське господарство в незалежній Україні............4084. Розвиток культури. Освіта. Стан науки..........................................4145. Релігійне життя в незалежній Україні.................................................415

ЗМІСТ 7

ІІ. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА ЧАСТИНА КУРСУ..........................4191. Загальні відомості щодо курсу з «Історії України»....................419 Мета..........................................................................................................419 Тематичний план..................................................................................4202. Організація самостійної роботи......................................................421 Рекомендована література..................................................................421 Базова література..................................................................................422 Основні вимоги до опрацювання літератури і джерел з історії України.....................................................................................425 Робота над текстом після його прочитання...................................4263. Основні вимоги до семінарських занять........................................427 Засвоєння змісту понять з історії України......................................428 Рекомендації до виступів студентів на семінарському занятті..429 Формулювання запитань на заняттях з історії України..............429 Послідовність дій при відповідях на запитання............................430 Рекомендації до проведення дискусії..............................................430 Проведення самоконтролю засвоеного навчального матеріалу.........................................................................4314. Вимоги до написання самостійних робіт та критерії оцінки знань студентів..................................................431 Вимоги до написання реферату........................................................431 Правила оформлення списку використаних джерел і літератури............................................................................................433 Критерії оцінки знань студентів при вивченні дисципліни «Історія України»..................................................................................434

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»..................................................................436ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»..................................................................455ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ.....................................................................458КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК...................................469ЛІТЕРАТУРА....................................................................................................484


ПЕРЕДМОВА

Навчальний посібник висвітлює історію України від стародавніх часів до сучасності. Головним завданням для себе автори посібника вбачали у необхідності обґрунтування існування української держав-ності, її становлення та розвитку. Саме боротьба українського народу за свою державність, самостійність та становлення нації, є лейтмо-тивом цього навчального посібника. Особлива увага зосереджена на розвитку національно-визвольного руху України, політико-правової системи українського суспільства, державного та адмінистративно-територіального устрою, політичних режимів, їх внутрішньої та зо-внішньої політики, політичних процесів і ролі в них політичних пар-тій, рухів, лідерів нації, політичної свідомості та політичної культури українського народу.

У першій лекційній частині посібника (усього 17 лекцій) йдеть-ся про найдавніші цивілізації і стародавні держави н а українських землях, Київську Русь – середньовічну українську державу, україн-ські землі під владою іноземних держав (друга половина XVI – пер-ша половина XVII ст.), українську національно-визвольну революцію XVII ст. і становлення української державності (1648–1676), україн-ська державність наприкінці XVII–XVIII ст., українське національ-не відрод ження XIX ст., соціально-політичний розвиток України на початку ХХ ст., національно-демократичну революцію в Україні 1917–1920, політичні режими на українських землях у 20-ті та 30-ті р. ХХ ст., Україну в Другій світовій війні (1939–1945), боротьбу за держав-ність незалежної України (1945–1991), Україну в умовах незалежності.

Друга, навчально-методична частина, створена для послідовно-го, глибокого та виваженого вивчення історії України з урахуванням різноманітних історичних джерел та літератури. У навчально-ме-тодичній частині посібника розроблено й удосконалено програму з курсу «Історія України», робочу програму з предмета, плани семі-нарських занять, питання до іспиту та самостійної роботи, список ви-користаних джерел тощо.

Навчальний посібник розрахований на студентів, аспірантів та докторантів історичних та інших спеціальностей, а також усіх, хто цікавиться історією України.


І. ЛЕКЦІЙНА ЧАСТИНА КУРСУ____________

РОЗДІЛ 1 СТАРОДАВНЯ ТА СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

(до другої половини XVII ст.)

ТЕМА 1. ВСТУП. НАЙДАВНІШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА СТАРОДАВНІ ДЕРЖАВИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

(VII ст. до н. е. – до 80-х рр. ІХ ст. н. е.)

Лекція № 1. Предмет і завдання курсу «Історія України». Найдавніше населення України

1. Сучасні концепції вивчення історії та їх застосування під час вив-чення історії України

2. Політична історія України як наука: стан і перспективи її розвитку3. Українські землі в первісну епоху4. Східні слов’яни. Теорії та етапи слов’янського етногенезу5. Зародження і поширення етноніму «Русь»

1. Сучасні концепції вивчення історії та їх застосуван-ня під час вивчення історії УкраїниПредметом навчального курсу «Історія України» є наука про

появу людей на території сучасної України, їх розселення та спосіб життя, етногенез українського народу, його стосунки з іншими на-родами, матеріальний та державний розвиток, боротьбу за свою не-залежність.

Історія – одна з найважливіших форм самосвідомості людей. Досвідом історії намагаються скористатися різноманітні політич-ні сили. Посиланнями на історію вони обґрунтовують свої вчинки. Тому в тлумаченні тих чи інших політичних подій простежується


безперервна боротьба різних ідей та думок. Це нерідко викликає скептичне ставлення до історії як науки, що об’єктивно оцінює по-дії та закони історичного розвитку. Але часто можна почути слова про те, що історія використовується для обґрунтування завдань по-літичної боротьби, що кожне покоління, кожна партія заново пере-писують історію.

Та все ж таки, не зважаючи на плюралізм у відповідях на гло-бальні питання розвитку людства, так і при інтерпретації окремих фактів, існує об’єктивна істина. Не звинувачувати, а вивчати та по-яснювати його – завдання наукового знання.

Пошук та затвердження істини у всі часи були головною метою науки. Історики вивчають минуле не задля того, щоб піти від сучас-ності. Історія служить сучасності, пояснюючи сьогоднішній день та надаючи матеріал для прогнозування майбутнього.

Історична наука намагається дати цілісне бачення історичного процесу в єдності всіх його характеристик. В історії відбувається на-копичення та відкриття нових фактів, удосконалюється теорія з ура-хуванням розвитку інших наук (культурології, соціології, політології тощо), методи обробки та аналізу джерел. Багато факторів, подій, явищ нашої історії з відкриттям нових джерел, розширенням нашо-го кругозору, вдосконаленням теоретичного знання сьогодні оціню-ються інакше, ніж п’ять-десять років тому.

Знання історії дозволяє краще зрозуміти сучасність, але і сучас-ність, в свою чергу, ставить завдання максимально точного усвідом-лення минулого, що має не тільки моральну, але і практичну цінність.

Історія – наука багатогалузева. Вона складається з цілої низки самостійних галузей історичного знання, а саме: історії економіч-ної, політичної, соціальної, громадянської, воєнної, історії держави і права тощо.

Вивчення вітчизняної історії вимагає нестандартних творчих під-ходів. Орієнтація на концепції західних учених, у тому числі на їх під-ручники з історії України, негативно вплинула на вироблення влас-них методологічних прийомів і засад, які б максимально відповідали об’єктивній істині, історичній конкретиці. За останні роки вийшли з друку безліч нових підручників та посібників з історії України, які нерідко страждають на теоретичну невизначеність, багатофакторни-ми підходами, численністю другорядних матеріалів, дублюють один одного. Дехто стає прибічником культурно-просвітницького бачення ролі підручника як специфічного орієнтира в сучасному багатоманіт-ному світі. При цьому висловлюється думка про застарілість погляду на потребу існування підручників для вищої школи, затверджених міністерствами або відомствами, наголошується на авторських під-ручниках і програмах. Такий підхід призводить до занепаду історії України як предмета у середній та вищих школах. Більше того, вона


нерідко розчиняється у всесвітній історії, а це шкодить формуванню національної свідомості молоді.

Тому в теоретико-методологічному плані одним з найбільш складних і багатообіцяючих напрямів викладання історії України не повинно обмежуватися лише функцією історичної пам’яті, а нести пізнавальне навантаження відповідно до наукових знань і методів викладання, котрі враховуватимуть сучасний технологічний рівень. Важливо відтворити в курсі історії України з максимальною досто-вірністю найважливіші елементи й ознаки суспільного буття україн–ців, особливості, що раніше не враховувалися. У цьому відношенні в тяжкому стані знаходилася політична історія України. Вона як на-ука свідомо ігнорувалася протягом цілих століть. Не отримала вона відповідної підтримки й до сьогодні.

В. Смолій, О. Удод, О. Ясь у статті «Історія інститутська, історія українська (ювілейні роздуми з академічної проблематики)» (Укр. іст. журн. – 2012. – № 1. – С. 24-25)1 підкреслюють, що уже на межі 1980–1990-х рр. швидкоплинна криза радянського образу минувши-ни актуалізувала запит на демонтаж офіційної історичної науки. Натомість гостро постали питання про формування та представлен-ня національних образів історії України. Цей період був пов’язаний з появою забороненої спадщини з відділу спеціального зберігання, а також еміграційних і діаспорних спадщин, які інтенсивно пере-видавалися в Україні та вводилися до широкого наукового обміну. Деякі з них мали феноменальний успіх у вітчизняному інтелекту-альному просторі, зокрема на новітній ниві. Приміром, протягом першої половини 1990-х рр. найпопулярнішим посібником з укра-їнської історії був перекладений курс О. Субтельного (Субтельний О. Україна: історія / О. Субтельний. – К., 1991. – 512 с.). Працю було перевидано англійською (1994, 2000, 2009), українською (1992, 1993), російською (1994), болгарською, вірменською (2010) мовами. Хвиля перевидань спричинила самобутню романтизацію української ми-нувшини, зокрема захоплення її просторово-часовим колоритом.

Головні напрями українського історіописання 1990-х рр. загалом визначалися своєрідним «трикутником»: методологічна невизначе-ність, всеохоплююча легітимаційна хвиля та блискавична актуаліза-ція «забороненої» й «репатрійованої» спадщини.

Утім, незважаючи на складні економічні та соціальні обставини 1920-х рр. науковці академічного Інституту історії України не тільки гідно відповіли на численні виклики, а й створили цілу низку само-бутніх історичних наративів (Історія України: нове бачення / під ред.

1 Смолій В. А. Історія інститутська, історія українська (ювілейні роздуми з академічної проблематики) / В. А. Смолій, О. А. Удод, О. В. Ясь // Укр. іст.журн. – 2012. – № 1. – С. 4–28.


В. А. Смолія. – К. : Україна, 1995. – Т. 1. – 350 с. Т. 2. – 494 с.; Історія України / за ред. В. А. Смолія. – К. : Альтернатива, 1997. – 422 с.). Біль-ше того, постали рельєфні й масштабні конструкції низки епох, які перебували на узбіччі радянського історіописання чи взагалі не роз-глядалися в його межах – як доба Української національної револю-ції 1648–1676 рр., епоха українського відродження ХІХ ст., голод 1921–1923 та 1946–1947 рр., голодомор 1932–1933 рр. й низка інших. Нові прочитання отримали періоди Київської Русі та Великого князівства Литовського, Української революції 1917–1921 рр. та радянської дер-жавності. Кардинально розширилися студії з обсягу джерелознав-ства, спеціальних історичних дисциплін, історичної регіоналістики, політичної, культурної та соціальної історії. Особливе місце в історії України посідає 15-томний проект «Україна крізь віки», у котрому поєдналися самобутні авторські візії і який донині залишається най-повнішим систематичним представленням української минувшини (Україна крізь віки / за ред. В. А. Смолія. – К., 1998–1999. – Т. 1–15).

У нове століття Інститут історії України НАНУ увійшов з багать-ма самобутніми науково-дослідними проектами. Із-поміж них такі капітальні студії, як «Історія українського селянства» (2006 р., т. 1–2), «Історія державної служби в Україні» (2009 р., т. 1–5), «Економічна іс-торія України» (2011 р., т. 1–2), «Нариси історії Української революції 1917–1921 років» (2011 р., кн. 1), «Україна в Другій світовій війні: по-гляд з ХХІ століття. Історичні нариси» (2011 р., кн. 1–2). Завдяки цим працям постали різноманітні зрізи й образи української історії, котрі істотно доповнюють та коригують сучасні уявлення про минувшину.

Важливе значення для вивчення історії України мають довідково-інформаційні проекти, такі як «Енциклопедія історії України» (2003–2011 рр., т. 1–8), «Україна: хронологія розвитку» (2007–2011 рр., т. 1–6), «Українські історики. Бібліографічний довідник» (1998–2010 рр., вип. 1–3).

Зроблено надзвичайно багато. Навіть академік П. Толочко, який декілька років тому нещадно критикував історичну науку в Украї–ні за її відставання, в інтерв’ю кореспонденту тижневика «2000» (15–12.02.2013) висловив дещо іншу думку: «Не можна сказати, підкрес-лив він, що стоїмо на місці. Приміром, Інститут історії НАНУ закін-чує публікацію «Енциклопедії історії України». Це велике досягнення. І все-таки, значного досягнення, яке називалася би «Українська істо-рична наука», в даний момент немає. У вищий школі наука про ми-нувшину знаходиться поки що на рівні патріотичного краєзнавства»2.

Можливо, це занадто. Але те, що історія України в значному об-сязі вивчається і в середній школі, призвело до дублювання і значних розбіжностей. На жаль, поки що не розроблено чіткої концепції ви-кладання історії України у вузах.

2 «2000». – 2013. – 12.02.


У зв’язку з цим ми пропонуємо у вузівському курсі історії Украї-ни виділити, перш за все, політичну історію, як одну з основних скла-дових частин загальної історії.

Адже головною центральною найболючішою проблемою істо-рії України є боротьба українського народу, його політичних сил за власну державу. Як наукова дисципліна політична історія України особливу увагу надає дослідженню етногенезу, формуванню станів та верств українського суспільства, національно-визвольного руху Укра-їни, особливостей етнополітичних відносин, виникненню та діяль-ності національних політичних партій, інших громадських організа-цій. Ці та інші питання займають центральне місце в навчальному посібнику з історії України. Мета курсу – зосередити увагу студентів і викладачів на них як ключових питаннях історії України.

2. Політична історія України як наука: стан і перспек-тиви її розвиткуПолітична історія вивчає процес розвитку політичних поглядів,

відповідних їм державних і політичних структур, усієї політичної над-будови суспільства як у національному, так і у світовому масштабах.

Історія перебуває в зоні особливої уваги дослідників політичної сфери суспільства, оскільки вивчає реальні історичні процеси, особ–ливості участі різних людей, їх угруповань, партій, шкіл тощо. Вона є надзвичайно важливою для політології, насамперед для вивчен-ня політичних подій минулого, аналізу генезису сучасної політики, її зумовленості подіями і процесами минулого. Однак сучасна віт–чизняна політологія часто абстрагується від цього, зосереджуючись на загальнотеоретичних політичних виданнях. У курсі загальної істо-рії України проблеми політичної історії надзвичайно розпорошені, деякі з них перекриваються надмірними фактографічними даними, емоційними описами.

Для розуміння сутності й функціонального призначення полі-тичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, державу, право, демократію, генезис політичних катего-рій, їхній вплив на політичний устрій.

Головними проблемами предметного поля політичної істо-рії є процеси розвитку функціонування різних політичних сил, пов’язаних з владою і державою, доля й окремі питання яких вирі-шують у ході реформ, революції, воєн. Предмет політичної історії становлять конкретно-історичні прояви закономірності розвитку і функціонування всієї політичної надбудови суспільства.

Як наукова дисципліна політична історія особливу увагу приді-ляє дослідженню політичних систем та їх структурних компонентів:


політичних режимів, партій, громадсько-політичних організацій. Йдеться про суб’єктивні чинники політичного розвитку суспільства, які мають волю, свідомість і здатність впливати на конкретну ситуа-цію. Залежно від інтересів і рівня свідомості людей у суспільстві фор-муються державні органи, політичні партії, громадські рухи та ін. інституції. У політичній історії людства все більшу роль відіграють різноманітні структури, такі, наприклад, як ООН, військово-політич-ні блоки, профспілкові та міжпартійні об’єднання.

Актуальність становлення політичної історії як окремого і само-стійного напрямку наукового історичного знання обумовлена, на дум-ку київського професора А. Павко, такими чинниками3: по-перше, висвітлення саме політичної історії найбільше зазнало деформацій і навіть сьогодні не позбавлене «білих плям»; по-друге, представни-ки новітніх політичних традицій не завжди дотримуються принципів об’єктивного, незаангажованого висвітлення подій і явищ минулого. Однією із вад політичної історіографії, яка намічалася у перші роки незалежності, стала занадто прямолінійна заміна плюсів на мінуси в оцінці кардинальних історичних подій; по-третє, у відновлені іс-торичної правди про політичне минуле нашого народу національна історіографія наражається на ідеологічну протидію певних владних структур Росії, які не можуть змиритися з самим фактом існування української незалежної держави; по-четверте, аналіз політичних про-цесів минулого дає можливість знайти відповідь на низку питань сьогодення; по-п’яте, одна з особливостей сучасного суспільно-полі-тичного життя України полягає в тому, що для значної кількості полі-тиків-професіоналів заняття політичною діяльністю ще не стало пер-шочерговою справою життя і вони переважно належать до когорти політиків, які працюють «за сумісництвом»; по-шосте, активне і ціле-спрямоване впровадження історико-політичних знань у навчальний процес у системі вищої освіти забезпечив не тільки прискорення її ін-теграції в систему суспільних дисциплін у ВНЗ, а й відкриє нові мож-ливості здобуття гуманітарної, в тому силі історичної освіти, сприяти-ме більш ефективному і динамічному формуванню національно-полі-тичної свідомості та цивілізаційних цінностей у молодого покоління.

Наукові пошуки політичної історії мають непересічне значен-ня для підвищення обґрунтованості висновків політичної теорії, прогнозів, рекомендацій, для утвердження тенденцій до поєднання традицій й суспільно-політичних новацій, для зростання політичної культури всього населення.

Основні джерела політичної історії України. Вивчення полі-тичної історії України ґрунтується на історичних джерелах, досліджен-

3 Павко А. Курс політичної історії України у ВНЗ – вимога часу / А. Павко // Урядовий кур’єр. – 2008. – 28 березня.


ням яких займається джерелознавство. У науці розрізняють п’ять істо-ричних джерел: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, спо-руди); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, перека-зи, прислів’я, приказки тощо); писемні, які є основою історичних знань.

Писемні джерела мають пряме відношення до політичної істо-рії України. Особливе місце серед джерел посідають літописи «По-вість минулих літ» (1111), також Київський (1111–1200) та Галицько-Волинський (1202–1292) літописи. У них описані події від створення світу і до кінця як Київської, так і Галицько-Волинської держави.

«Повість минулих літ» є безцінним історичним джерелом і пер-шим історіографічним твором на Русі. Літописання продовжувалося і в литовсько-польську добу. Джерельна база цього часу представ-лена адміністративно-правовими актами. Загарбання України Лит-вою і Польщею вимагало нової системи судочинства. Як основу су-дочинства для українських земель було створено Литовський Статут у трьох редакціях – 1539, 1566, 1588 років.

Звертають на себе увагу козацькі літописи Самовидця, Величка, Граб’янки, що передають події часів Б. Хмельницького.

Часи козацької державності (середина XVII–XVIII ст.) відобра-жені в дипломатичних документах Б. Хмельницького, чисельних мирних угодах між Україною, Московщиною, Польщею, Туреччи-ною, Швецією; гетьманських універсалах, «статтях», що укладені між царем і новообраним гетьманом: «Галицький трактат», Конституція П. Орлика, царських указах про заборону українських друкарень, ліквідацію Запорізької Січі.

На початок ХІХ ст. в Україні царський уряд повністю ліквіду-вав автономний козацько-старшинський адміністративний устрій і утвердив у ній загальноімперське законодавство, загальноросійське судочинство і адміністративне управління. Внаслідок цього зникло багато українських установ – Генеральна Військова канцелярія, пол-кові, сотенні канцелярії, козацькі суди, канцелярія Запорізької Січі, відповідно, не стало документів, які в них творилися. Тепер законо-давчі акти та інші офіційні документи виходили лише від царського уряду, центральних і місцевих державних установ. Вони повністю поширювались і на українські землі й служать джерелами для по-літичної історії України. Особливо важливими джерелами є матері-али політичних партій і громадських організацій, періодична преса, мемуари, щоденники, приватне листування. Велике значення мають матеріали поліцейсько-жандармських каральних і судово-слідчих органів щодо справ політичних процесів: декабристів, кирило-ме-фодійців, народників, опричників, селянських і робітничих рухів та лідерів, царських указів про заборону української мови, письменства. Проте до них треба ставитися дуже критично.


Різноманітними документальними матеріалами наповнена по-літична історія України ХХ століття. Особливо це стосується радян-ського періоду нашої історії. Джерелами першочергового значення є партійні документи: комуністичної та інших партій, місцевих пар-тійних організацій. Наступними за важливістю є акти законодавчої влади: Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів, обласних Рад депутатів. Багато яких з цих документів видано друком в спеціальних збірни-ках. Важливе значення має радянська періодична преса, яка поділя-лася на партійну, органів управління, профспілкову, комсомольську, історичну тощо.

Значна категорія документів перебувала в спецсховищах, у закри-тих фондах архівів і бібліотеках. Це документи про голодомори, про культ особи й Сталіна, про масові репресії 30-х рр., про дисидентський рух в Україні, літературу самвидаву, справи політв’язнів тощо. У ра-дянські часи багато джерел були закриті для дослідників і ними вони не могли користуватися. Тепер для всебічно об’єктивного висвітлення історичного процесу залучаються і ці, раніш недосяжні, джерела.

Працюючи над історичними документами і матеріалами, істо-рик має брати їх не вибірково, а в усій сукупності, що дуже важливо; ставитися до них критично, використовуючи численні публікації дже-рел, здійснені як у дореволюційний час, так і радянськими вченими.

Історіографія політичної історії України. Посилення інте-ресу до історії України, створення багатьох творів про рідну минув-шину були одним із проявів національно-культурного відроджен-ня, яке розпочалося в Україні наприкінці XVIII – в першій полови-ні ХІХ століття. Саме в цей час розгорнулося збирання і публікації пам’яток народної творчості, видання журналів і альманахів, розви-валася українська літературна мова, відбувалося становлення нової української літератури.

Усі ці процеси вплинули і на розвиток історичних знань та істо-ричної думки. Широко розгорнулося збирання й публікація джерел і пам’яток історичної думки, стали створюватися й діяти історичні то-вариства й установи, з’явилися узагальнюючі праці з історії України.

Відлік політичної історії України починається від «Історії Русів» – історично-політичного трактату невідомого автора кінця XVIII сто-ліття.4 Це перша політична історія України. Саме як політичний памфлет «Історія Русів» відіграла значну роль в історії політичної думки України і посіла в ній почесне місце як твір, що не лише ви-словив у концентрованій політичній формі політичні погляди по-передньої доби та сучасного автора, а й значною мірою вплинув на обґрунтування державницько-самостійницьких прагнень українців. Весь виклад історії України невідомий автор підпорядкував обґрун-

4 Історія Русів / пер. І. Драча. – К. : Рад. письменник, 1991. – 319 с.


туванню на історичному матеріалі право українського народу на свою державність, на рівноправність з усіма народами. «Історія Русів» уся пройнята ідеєю українського патріотизму.

Утверджуючи патріотичний пафос «Історії Русів», в середині ХІХ ст. вагомий внесок до політичної історії України зробив М. Кос-томаров (1817–1895)5. Один із фундаторів новітньої української по-літології, засновник Кирило-Мефодіївського товариства залишив величезну наукову спадщину з політичної історії України: «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Мазепинці», «Гетьманство Ви-говського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Павло Полуботок», «Думки про федеративні начала у давній Русі», «Дві руські народнос-ті» тощо. Був прихильником самостійності класової української нації, окремішності української політичної історії. М. Костомаров – співець волелюбного демократичного руху українського народу, прагнув до розвитку його національної свідомості. Він в історії української полі-тичної думки залишається людиною, яка однією з перших у ХІХ ст. піднесла українську ідею до рівня теоретичного усвідомлення.

Одним з видатних істориків був В. Антонович (1834–1908)6. Найбільш значними є його праці: «Дослідження про козацтво за актами з 1500 та 1648 рік», «Останні часи козацтва на правому бере-зі Дніпра за актами 1679–1716 рр.», «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700–1768 рр.», «Київ, його доля і значення в XIV–XVI ст.» тощо. В. Антонович коріння політичної історії України відшукав у глибинах суто народної психіки, повсякденного побуту українців, діяльності окремих видатних постатей, віддавав перевагу притаман-ному українцям «січовому принципу широкого демократизму», а не потягу до самодержавства чи аристократизму, властивих, на його думку, росіянам і полякам. Йому належить видатний внесок у роз-робку проблем українського козацтва, гайдамаччини, селянства, шляхетства, міщанства, духовенства.

Окреме своєрідне місце історіографії політичної історії Украї-ни посідає творчість М. Драгоманова (1841–1895)7. На 60-ті рр. ХІХ ст. припадає розквіт його громадсько-політичної й творчої діяльності. Саме у цей період з’являються цікаві розвідки вченого з політич-ної історії, літературознавчі праці, а також дослідження про соці-ально-політичне й культурне майбутнє українського народу в його

5 Костомаров Н. И. Исторические произведения / Н. И. Костомаров. – К. : Изд-во при Киевском ун-те, 1989. – 736 с.

6 Смолій В. Малий словник історії України / В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. – К. : Либідь, 1997. –464 с.

7 Федченко П. М. Михайло Драгоманов: Життя і творчість / П. М. Федченко. – К. : Дніпро, 1991. – 362 с.


стосунках з іншими народами. Серед таких найголовнішими були «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Австро-руські спомини», «Листи На наддніпрянську Україну», «Историческая Польша и ве-ликорусская демократия», «Опыт украинской политико-социальной программы». У своїх політичних писаннях М. Драгоманов викривав антинародний режим царського самодержавства і закликав до його повалення, проповідував ідеї свободи і демократії, визволення від гноблення українського народу і всіх поневолених народів, ідеї їхньої дружби та єднання. Він рішуче засуджував бюрократичний центра-лізм і виступав за федералістично-демократичну будову держави.

Найвидатнішім істориком, який підбив своєрідний підсумок української історіографії та створив новітню схему політичної історії України, став М. Грушевський (1866–1934) – автор майже 1800 публі-кацій8. Головні праці політичного характеру: «Громадівський рух на Україні–Русі в ХІІІ ст.», «Нарис історії українського народу», «З біжу-чої хвилі», «Звільнення Росії і українське питання», «Наша політика», «Вільна Україна», «На порозі Нової України. Гадки та мрії», «Початки громадянства, генетична соціологія», «З історії релігійної думки Укра-їни». Автор розкриває у цих працях історичну неминучість перемоги українського народу в боротьбі за державність і незалежність, окрес-лює напрямки розвитку сфер політичного життя Нової України, ха-рактеризує її державні символи, новий адміністративний поділ.

М. Грушевський побудував свою історичну концепцію самостій-ності України виключно на фундаменті етнічно-культурного і полі-тичного характеру. Тому не випадково О. Оглобін цілком свідомо на початку 20-х рр. заповнює певну прогалину схеми М. Грушевського розробкою проблеми економічної самостійності України.

Отже, у ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні історична наука і по-літична історія, зокрема, розвивалися інтенсивно. Більшість україн-ських істориків належали до народницького напряму в історіографії. Народницькі історики вважали головною діючою силою в історії на-родні, передусім, селянські маси, проповідували пріоритет інтересів народу, суспільства над інтересами держави.

Лише напередодні та під час першої світової війни в українській, особливо, політичній історіографії, народився новий, державний на-прям, головним засновником якого став видатний історик і політо-лог В. К. Липинський (1882–1931)9. У своїх працях «Україна на пере-ломі. Замітки до історії державного будівництва в XVII-ім столітті» та «Листи до братів-хліборобів» В. Липинський розвивав свою кон-

8 Грушевський М. Історія України–Руси. В 11 т. 12 кн. / М. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1991–1997.

9 Малий словник України. – К.: Либідь, 1997. – С. 233-234.


цепцію розбудови самостійної української держави. На його думку, українська держава мала будуватися у формі спадкової монархії-гетьманату. Але до 1917 р. державницький напрям лише започатко-вувався, пануючою залишалася народницька історіографія.

Історіографія політичної України 1917–1991 рр. складається з ве-ликої кількості праць радянських учених. Не всі з них задовольняли існуючий режим, але під кінець його існування влада досягла майже повної нівеляції національної ідентичності, зрусифікувавши й істо-ричну науку. Це відобразилось в офіційному виданні вітчизняної іс-торії – восьмитомної «Історії Української РСР (в 10-ти книгах)». У ній повністю заперечена автохтонність етногенезу українського народу і підкреслюється думка про те, що він навіки зобов’язаний своїми здобутками Росії.

У роки радянської влади вивчення політичної історії України ак-тивізувалося за межами УРСР. За кордоном було опубліковано цінні праці І. Кріп’якевича, Д. Дорошенка, С. Томашівського, І. Боршака, Б. Крупницького, А. Яковліва, В. Мякотіна та ін.

У другій половині ХХ ст. політичну історію України найповніше репрезентував і систематизував учений української діаспори І. П. Ли-сяк-Рудницький (1919–1984)10, автор низки праць з історії, в яких, окрім ознайомлення англомовних читачів з українською історією, було порушено низку важливих питань з української політичної іс-торії та політичної думки. Він вперше здійснив глибокий аналіз іс-торії політичної думки з другої половини ХІХ ст. до середини 80-х р. ХХ століття

Аналізуючи українську політичну історію, І. Лисяк-Рудницький дійшов важливих висновків:

про органічне співіснування в українській історії двох тра-дицій: західної – соціально-політичної та східної – християнсько-духовної;

про те, що процес націотворення, відродження певного народу може відбуватися не тільки шляхом згори донизу, коли основним чин-ником є провідна верства, а й навпаки – знизу вгору, через національне самовизначення народу, піднесення його освіти і культури;

про крах Радянського Союзу внаслідок боротьби за владу в се-редовищі державно-партійної верхівки, виникнення в Україні ма-сового національно-визвольного руху й організаційного утворення опозиційних політичних структур.

Наприкінці 80-х рр. ХХ ст., з початком епохи плюралізму і глас-ності, а особливо після здобуття Україною державної самостійності, політична історія України набула можливості розвиватися легально.

10 Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. В 2-х т. / І. Лисяк-Рудницький. – К. : Основа, 1994. – Т. 1. – 554 с.; 1994. Т. 2. – 573 с.


Упродовж останніх років вагомий внесок у політичну історію Украї-ни зробили О. Апанович, С. Кульчицький, А. Трубайчук, П. Толочко, В. Солдатенко, Н. Яковенко, Ю. Павленко, В. Смолій, Ю. Шаповал, Я. Грицак, Я. Ісаєвич, В. Шевчук, М. Тараненко та ін.

Надбанням сучасної політичної історіографії є роботи В. Баг-рениця «Коли і як виникли назви України, українець», М. Брайчев-ського «Походження Русі», Я. Ісаєвича «Україна давня і нова. Народ релігія, культура», В. Смолія і В. Степанкова «Українська державна ідея», В. Сарбея «Національне відродження України», Ф. Верстюка «Українська Центральна Рада», В. Солдатенка «Українська револю-ція: концепція та історіографія», С. Кульчицького «Комунізм в Укра-їні: перше десятиріччя» та ін.

У наші часи яскравим проявом високої поваги до політичної історії України стало опублікування книжки знаного в Україні аме-риканського історика Т. Гунчака «Україна: перша половина ХХ сто-ліття: Нариси політичної історії»11. Автор наочно показав зрушення в українському суспільному житті, які віддзеркалювали динаміку пе-редусім політичного розвитку української спільноти; основну увагу звернув на політичні ідеї: насамперед – самобутності українського народу й створення української держави. Книжка написана на бага-тій джерельній основі і є взірцем глибокого розуміння значення вив-чення політичної історії України.

Викладачі Харківського університету розуміли, що вивчення по-літичної історії України на сучасному етапі надзвичайно актуальне. Це пов’язано, перш за все, з тим, що процес відбудови української держави вимагає від її творців і народних мас високої політичної культури, яка б мала саме український зміст. На превеликий жаль, ця проблема різними політичними силами, течіями, партіями, дер-жавними діячами вирішувалася незадовільно, оскільки ті ще не здійс-нювали необхідного творчого переосмислення українського й світо-вого політичного досвіду. Обходили стороною проблему відроджен-ня політичної культури українського народу й історики, політологи, недооцінюючи її значення для розвитку як політичної науки, так і політичної практики.

Ось чому правомірною стала постановка питання про реабі-літацію політичної історії України як базової наукової і навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах України. Загальноунівер-ситетська кафедра історії України Харківського університету активно взялася за вирішення цієї проблеми. Для цього, перш за все, вона підготувала курс лекцій з історії України, в якому соціально-політич-ний аспект превалював. Це боротьба проти національного гніту, про-

11 Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії / Т. Гунчак. – К. : Либідь, 1993. – 228 с.


ти ополячення, русифікації, проти асиміляції українців, за волю, за незалежність, за утворення суверенної української держави. Цій меті відповідала і структура курсу лекцій. У ньому йшлося про етногенез українського народу, про захоплення земель іноземними державами (XVI – перша чверть XVII ст.), про становлення української держав-ності (середина XVII ст.) та її занепад (кінець XVII – кінець XVIII сто-ліття). Важливими були теми про початок боротьби українського народу за національну и політичну емансипацію (ХІХ ст.), подаль-ший розвиток національного визвольного руху України на початок ХХ століття. У подальших темах висвічувалася драматична історія боротьби народу України в умовах повалення царизму та здійснення демократичних перетворень після лютого 1917 року за національно-демократичне відродження та побудову Української Народної Рес-публіки. Цей період характеризувався жорстоким випробуванням української державності, посиле

Documents

ІСТОРІЯ УКРАЇНИposek.km.ua/biblioteka/І/Історія України...2 ІСТОРІЯ УКРАЇНИ УДК 94(477)(075.8) ББК 63.3(4укр)я73 Т 18 Рецензенти: