Тема: Божий світ навколо нас. Весна природи і весна душі.

Мета: Ознайомити школярів з прикладами християнських традицій в Україні, обрядовими

святами навесні, виховувати повагу до батьків і старших, розвивати емоційну сферу дитини.

Зміст уроку

1. Організаційний момент

2. Вступне слово вчителя

Не журись!

За зимою весна,

Виростають квітки з-під снігів,

Ще всміхнеться нам доля ясна,

І не буде цих сліз і жалів.

Не сумуй!

Промінь блисне, спахне,

Прожене оцю пітьму страшну,

І могучий співець нам утне

Вільну пісню свою голосну...

Михайло Косач

Березня завжди чекають з неприхованою радістю. Дихання весни відчувається у всьому:

гомоні перелітних пташок, дзюрчанні струмочків, легкому пориві весняного вітерця, що несе із

собою пахощі молодої зеленої травиці, терпких бруньок на деревах, весняної свіжості. Колись

саме у березні (1 березня) відзначали наші предки початок нового року. Це був початок нового

врожайного року, до нього готувалися дуже ретельно. Таке літочислення велося ще з 988 року.

Минав час, і вже з 1492 року новий рік починався 1 вересня. Лише з 1582 року новий рік

остаточно закріпився на даті — 1 вересня

Прийнявши християнство, Україна взяла календар з Візантії. Він був прийнятий Юлієм

Цезарем у 46 році до н. е. Тому він зветься Юліанським. У 1582 році папа Григорій XIII реформу-

вав цей календар і новий стиль отримав назву Григоріанського. Українці довго дотримувалися

Юліанського календаря (старого стилю). І лише з 1 березня 1918 року в Україні було введено

Григоріанське літочислення. Нині різниця в цих календарях складає 13 днів.

З 1700 року 1 січня за спеціальним указом Петра І почали святкувати Новий рік.

Проте наші предки, відзначаючи Новий рік 1 березня, покладали великі надії на багатий

урожай. Коли ж змінили дату, то з не меншою радістю хлібороби завершували трудовий рік,

стрічаючи його багатим урожаєм — щедрими дарами з садів, городів, полів. Це було справжнє

свято, бо воно супроводжувалося піснями, танцями, різноманітними розвагами, іграми. Все це

перетворювалося на незвичайне дійство.

Скрізь лунало:

Золотії серпики бряжчали,

Поки свого жита дождали;

Тепер вже не будуть бряжчати,

А будуть в коморі лежати.

Або:

Ой жни, дівча, пшениченьку

Та й не думай собі —

Буде тота пшениченька

На коровай тобі...

І дійсно, після сільськогосподарських робіт починалися весілля. На них уже звучали інші

пісні:

... — Не сумуй, моя калино,

— Я одну тебе не кину.

Вже давно традиційно відзначаємо Новий рік 1 січня. Проте, коли приходить весна, якийсь

невимовний радісний згук лунає навколо. Все кругом радіє, цвіте, бо весна іде.

Березень — перший місяць весни. Він ще зберіг за собою інші начви: березоль, березозор,

сочень, соковик, протальник, «з гір потоки», заграйярочки, капельник. У слов'ян переважає

походження назви цього місяця від берези, бо біла береза в цей час уже дає сік.

Давньоруська назва березня — сухий. Ще березень у народі справедливо називають зимобором.

Саме у березні день рівняється з ніччю.

Люди вже давно запримітили, якщо у березні швидко тане сніг — на мокре літо. Коли сходить

сонце, і на сході воно білого кольору — на ясну погоду.

А коли увечері подивишся на небо і побачиш зірки, які здаються зеленуватими і слабо горять, то

наступний день буде сухим, безхмарним.

Ось які цікаві прикмети пов'язані з першим місяцем весни.

Квітень — другий місяць весни. Його давньоруська назва — цвітень. Цей місяць має ще й інші

назви: краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. Як бачимо — всі назви походять від

тонкої спостережливості наших предків, їхньої любові до природи. Квітень — це пробудження

лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці.

ВЕСНА

Гей, музики, вигравайте,

Нашу гостю зустрічайте.

Вже весна до нас іде,

Ясне сонечно веде.

Бачиш, сніжна баба плаче,

Відвернулася від нас.

І сльоза струмочком скаче,

Тане баба повсякчас.

Лариса Гончарова

Не тільки вірші писали про цей місяць, але складали прислів'я, приказки, загадки, навіть казки.

Весна днем красна, а на хліб пісна. Весна ледачого не любить.

Прийде тиждень вербовий, бери віз у дорогу дубовий. Коли квітень з водою, то травень з

травою.

Як Квітень до Березня у гості їздив

Покликав Березень до себе в гості Квітня. Квітень поїхав возом, та мусив додому вернути: сніг,

мороз, завірюха — не можна возом їхати. На другий рік знову поїхав Квітень в гості до Березня, та

вже не возом, а саньми. А Березень пустив тепло. Сніг розтанув, скрізь вода та грязюка — знову

мусив вернутися Квітень.

Зустрівся він з Травнем та й скаржиться: скільки вже разів зриваюся їхати до Березня в гості, та

ніяк не доїду, — ні возом, ни саньми. Поїду возом — зробиться зима, поїду саньми — теплінь

стане і вода навкруги.

А Травень каже:

— Я тебе навчу, як доїхати. Зроби так: візьми воза, сани і човен, то тоді, певне, доїдеш.

Послухав Квітень і зробив так, як порадив Травень. їде возом, а на возі сани й човен. Ударив

мороз, нанесло снігу. Квітень пересів на сани, поклав воза у сани та й їде далі.

Пустив Березень тепло, а Квітень побачив, що розтанув сніг, річки залили дорогу водою, і сів

на човен. Так і доїхав до Березня.

А той дивується: «Хто тебе навчив, як до мене доїхати?» «Травень мені розумну пораду дав»,

— відповів Квітень.

Розсердився Березень: «Зажди, Травню, я тобі віддячу».

Отож тепер у травні іноді трапляються і березневі морози, бо Березень і досі сердиться на

Травня.

Отже, кожен місяць мріє довше утримати свої права. Проте минає час, і один місяць змінюється

іншими. Гак і Березень. Скільки 6 не крутив, не сіяв сніжком — у народі кажуть: місяць март за

всі місяці варт — все-таки прийде ніжний і сором'язливий Квітень. Насіє квіток, розвине бруньки

на берізках, напоїть їх теплим квітневим дощиком.

Берізки

Шумлять, але піняться берізки,

Зібравшись в гурті на оболоні.

Проміння ловлять світлі бризки

В свої м 'які, пухкі долоні.

Дощі квітневі їх облили,

Вони ж і досі неспокійні...

Чи не землі то руки білі,

Що прагнуть сонце взять в обійми.

Кузьма Журба

Останній місяць весни — травень. У народі кажуть: «Прийде май — у землю дбай, прийшов

іюнь — хоч сій, хоч плюнь».

Справедливо підмічено: бо хто дбає, той вдосталь має. Ця народна мудрість увібрала в себе всі

думки і сподівання людей на багатий і щедрий врожай, привчала шанувати працю, поважати труд

хліборобів.

Давньоруська назва травня — ярець. Майже у всіх слов'ян цей місяць названий від «трави».

Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик. У деяких районах Росії

він має назву «мур» (від «мурава» — трава). В українців є й назва «май», проте вона не

латинського походження, як у росіян, а давньослов'янського: «май» означає зелень, буяння дерев,

трав, квітів.

З приходом цього місяця пов'язують багато цікавих прикмет.

Скільки дощів у травні, стільки років будуть врожайними.

Коли місяць блідий — на погану погоду.

Коли перший грім при північному вітрі, буде холодна весна, при східному — суха і тепла,

при західному — мокра, прй південному — тепла.

Якщо навесні на небі з'являються спалахи блискавки, а грому немає, то літо буде сухим.

Пригадайте, а які ви знаєте прислів'я, приказки про травень.

А ось який гарний етюд створив В. Підпалий про цю пору року.

Лежить потомлена земля,

Вся динями і сонцем пахне.

Де шлях прокурений петля,

В пилюці подорожник чахне

Шмага чубаті ячмені,

Як батогом, під боки вітер...

В'їжджає в степ червоне літо

На незагнузданім коні...

Найбільшим святом, що відзначається навесні, є Великдень.

В урочистій тиші великодньої ночі горять багаггя. Починає світати, і люди від багать підходять

ближче до церкви. Хисткі вогники свічок навколо висвічують вишиті рушники, крашанки, паски,

печеню — усе розмаїття святкового столу. Тишу розірвали радісні дзвони «Христос воскрес!»,

«Христос воскрес!» Починається свячення пасок. Кажуть, у цю хвилину стає цілющою вся вода у

річках, озерах, і хто скупається в ній, уже ніколи не буде хворіти. «Христос воскрес!» — значить,

смерть тепер попрано, і можна радіти, вітати' один одного з воскресінням Христа і оновленням

природи.

Господарі із свяченим поспішають додому. А вдома чекає родина — щоб розговітись, почати

свято. За Святковим столом спершу куштували хрону — натщесерце, для здоров'я. Освяченим

ножем господар розрізував паску, і кожен їв свій шматок, пильнуючи, щоб жодна крихта не впала

додолу. Тоді цокались крашанками і куштували потроху кожну страву. Господиня освяченим

окрайцем житнього хліба розговляла й корову. Після сніданку всі молились і лягали ще трохи

спочити. Попереду був довгий святковий день, де на кожного, залежно від його віку, чекала якась

радість. А найголовнішим було те, що на Великдень одкривається небо і Бог виконує будь-яке

бажання людини, чистої серцем.

Весна — неначе карусель,

На каруселі — білі коні.

Гірське село, в садах морель.

І місяць, мов тюльпан, червоний,

Стіл ясеновий, на столі

Слов янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

Землі стобарвній, наче сон цей!

Богдан-Ігор Антонич, «Зелена Євангелія»

УЖЕ НЕДАЛЕЧКО ЧЕРВОНИ ЯЄЧКО

Крашанка — найперший символ і необхідний атрибут свята — має свою давню і цікаву

історію. За церковними джерелами, вперше вона з'явилася у 34 році, коли Марія Магдалина пода-

рувала її римському імператорові Тіберію зі словами: «Христос воскрес». За народними

переказами, перші крашанки зробила Пречиста, щоб забавити малого Христа. Як би там не було, а

яйце, пофарбоване у червоне, з давніх-давен шанувалось у багатьох народів як символ

відрожденого життя.

Щороку великодньої п'ятниці господині готували крашанки, у великій родині — копу (60

штук), а то й півтори. Червоні, жовті, зелені, вони прикрашали святковий стіл, були необхідним

великоднім гостинцем. Кожна господиня до Великодня збирала цибулине лушпиння, відваром

якого яйця фарбувались у приємний червоний і світло-коричневий кольори. Відвар з листя

медуниці забарвлював їх у зелене, а з вільхових шишечок — у жовте, звичайна синька, яку

вживали, коли мастили хату, давала приємний блакитний тон.

До неділі крашанки лежали на столі і рушнику на покуті, а на Великдень у дитячих руках вони

мандрували по всьому селу, котилися з горбочків по землі, де дівчата гадали на свою долю.

Писанки

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулинним золотим узваром,

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі —

/ писанка оранжево горить

У філіграннім сплеті ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

То вже дзвенить, як згусток сонця.

Буяють буйно квіти у росі,

Олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

У маєві густих обрамлень,

Мереживом найтоншим мерехтить

Геометричний космацький орнамент. ...

І я поплив у світ дитячих мрій,

На білі колискові оболоні:

Котились писанками із гори

Ясні сонця у мамині долоні.

Ігор Калинець

Писанки — мистецьки розписані пасхальні яйця — належать до найкращих зразків

українського народного мистецтва. Історія походження писанок сягає в далеке минуле

українського народу. Вона пов'язана з язичницьким «віруванням», уславленням вічного закону

весняного пробудження всього існуючого на землі.

Людина з давніх часів відчувала свій зв'язок з навколишньою природою. Вона спостерігала за

життям птахів і бачила, що з яйця з'являється живий птах. Отже, яйце має всередині себе життя.

Форма яйця і округлість жовтка нагадують сонце. Яйце ставало символом сонця, нового життя.

Воно для людини вважалося чимось незвичайним, бо втілювало в собі магічну силу.

Людина бачила зимовий ліс, мертві, без листя, дерева. Проте, коли прилітали пташки, сонце все

зігрівало, оживала земля. Зеленіли дерева, трави. Птахи своїм співом звеселяли все навколо,

сповіщаючи про прихід весни, про оновлення природи. Сонце давало всьому життя. Для людини

воно стало богом, тому саме знаки сонця стали першими, які з'явилися на великодніх писанках.

Крім знаків сонця, на писанках можно було побачити зірку, дерево життя, хрест, трикветр, тварин,

пташок, що символізували собою достаток, багатство, життя, щастя, здоров'я та багато інших

знаків.

СИМВОЛІКА ФАРБ

Писанки фарбували у різноманітні кольори. Кожен колір ніс в собі певне стильове навантаження.

1. Червона фарба символізувала собою радість життя - любов, для молодих — надію на

весілля.

2. Жовта фарба була присвячена сонцю, зіркам і місяцю. У господарстві це символ врожаю,

тепла, появи нового життя.

3. Зелений колір символізував весну, оживлення природи, багатство рослинного і

тваринного світу.

4. Червона і біла фарби — ознака поваги до духів, вдячність за охорону від злих сил.

А коли змішати декілька фарб, 4—5 одночасно, то це буде уособленням сімейного щастя, миру,

любові.

5. Чорна фарба означає болото, надра землі, бурю, трясовину, нещастя, негоду.

6. Чорна з білим — траур, повагу до духів. Вдячність за охорону.

7. Коричнева фарба — мати-земля, урожайність, щедрість до людини.

Отже, однобарвні яйця, які розмальовували на Великдень, називалися крашанками.

Крім крашанок і писанок, були ще дряпанки. Дряпанки мають орнамент, який видряпаний на

поверхні яйця. Для цього використовують різноманітні предмети: гострий гвіздок, стару бритву,

шило, гострий метал або циганську голку. Для візерунка добираємо різноманітні рослинні мотиви:

гілку, дерево, квітку, ялинку. Іноді робили і різноманітні геометричні фігури. Слід було дуже

уважно продумати візерунок, саме від того і залежить успіх виконаної роботи.

З давніх-давен перед Великоднем український народ ретельно готувався до свята. Існує звичай:

яйце-крашанка ділиться між усіма членами родини.Така святкова хвилица об'єднує всю родину,

всіх нас. Фарбування крашанок у червоний колір — символ радості, торжества життя. Уже

Вербного тижня говорять:

Верба б'є, не я б'ю:

За тиждень — Великдень.

Ось недалечко червоне яєчко!

3. Робота в зошитах

4. Підсумок уроку

- Весна природи – символ відновлення душі людини. Весна душі – як прагнення людини до

очищення, бажання стати кращим. Тому наше з вами завдання, малята, намагатися

вдосконалювати своє бажання стати кращим і з гарними успіхами закінчити 1 клас