енергетики в Україні (USELF) Стратегічний екологічний ... · Таблиця 3-2: Основні річки України 3-62 Таблиця

Підготовлений для:

Програма фінансування альтернативної енергетики в Україні (USELF) Стратегічний екологічний аналіз Тематичний звіт з екологічних питань

30 вересня 2011

Ця сторінка навмисно залишена порожньою для двостороннього друку

Стратегічний екологічний аналіз:

Тематичний звіт з екологічних питань

Black & Veatch

(i)

Вересень 2011

ЗМІСТ СКОРОЧЕННЯ V1. ВСТУПНА ІНФОРМАЦІЯ І КОНТЕКСТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ 1-1

1.1 Загальна інформація про проект .......................................................................................................... 1-11.2 Стратегічний екологічний аналіз (СЕА) ................................................................................................ 1-41.3 Тематичний звіт з екологічних питань в рамках СЕА .......................................................................... 1-4

2. ІНШІ ВІДПОВІДНІ ПЛАНИ, ПРОГРАМИ І ЦІЛІ ЩОДО ОХОРОНИ ТА ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА 2-12.1 Законодавча база України в галузі відновлюваної енергетики ........................................................ 2-1

3. БАЗОВА ІНФОРМАЦІЯ 3-523.1 Загальна інформація про існуючу екологічну і соціальну ситуацію ............................................... 3-523.2 Клімат і якість повітря .......................................................................................................................... 3-533.3 Поверхневі і підземні води ................................................................................................................. 3-623.4 Геологія і грунти .................................................................................................................................... 3-803.5 Ландшафтне і біологічне різноманіття ............................................................................................... 3-913.6 Населення і соціально-економічна ситуація ................................................................................... 3-1363.7 Культурна спадщина .......................................................................................................................... 3-156

4. ОБ’ЄКТИ ВПЛИВУ ТА КЛЮЧОВІ ЕКОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ 4-14.1 Вступ ......................................................................................................................................................... 4-1

5. ЧУТЛИВІСТЬ ОБ'ЄКТІВ ВПЛИВУ 5-15.1 Вступ ......................................................................................................................................................... 5-15.2 Клімат та якість повітря .......................................................................................................................... 5-35.3 Поверхневі і підземні води ................................................................................................................... 5-45.4 Геологія і грунти ...................................................................................................................................... 5-75.5 Ландшафти і біорізноманіття .............................................................................................................. 5-115.6 Населення і соціально-економічна ситуація ..................................................................................... 5-165.7 Культурна спадщина ............................................................................................................................ 5-20

6. ДОДАТКИ 6-1ДОДАТОК A: ПРОГРАМИ ТА ІНШІ СТРАТЕГІЧНІ ДОКУМЕНТИ, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯ ПРОЦЕСУ СЕА ДЛЯ ПРОГРАМИ USELF

6-

3ДОДАТОК B: КЛЮЧОВІ МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ АКТИ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА,

СТОРОНОЮ ЯКИХ Є УКРАЇНА 6-9ДОДАТОК C: ПЕРЕЛІК ВІДВІДАНИХ САЙТІВ, ПРОЦИТОВАНИХ ДОКУМЕНТІВ І ПУБЛІКАЦІЙ, І ДЖЕРЕЛ ГЕОГРАФІЧНОЇ

ІНФОРМАЦІЇ, ВИКОРИСТАНИХ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ТЕМАТИЧНОГО ЗВІТУ З ЕКОЛОГІЧНИХ ПИТАНЬ 6-13

Таблиці Таблиця 1-1: Структура Тематичного звіту 1-5Таблиця 2-1 Мінімальні ставки зеленого тарифу і його ставки після останнього підвищення 2-18Таблиця 2-2 Податкові стимули для реалізації проектів в галузі відновлюваної енергетики в Україні 2-19Таблиця 2-3 Перелік Вимог ЄБРР до ведення діяльності (ВВД), прийнятих і затверджених для фінансованих Банком проектів 2-43Таблиця 3-1: Обмеження і можливості, обумовлені кліматичними факторами і змінами в якості атмосферного повітря 3-57Таблиця 3-2: Основні річки України 3-62Таблиця 3-3: Характеристики річкової мережі за основними водозбірними басейнами України 3-63Таблиця 3-4: Основні характеристики водопостачання і водовідведення (мільйонів м3 ) 3-65Таблиця 3-5: Обмеження і можливості, пов’язані за станом поверхневих і підземних вод 3-69Таблиця 3-6: Обмеження і можливості, пов’язані з геологічними умовами і станом ґрунтового покриву

3-86Таблиця 3-7: Зведена статистичні відомості щодо територій природно-заповідного фонду 3-101Таблиця 3-8: Міжнародні охоронювані території по регіонах 3-102Таблиця 3-9: Розподіл червонокнижних видів риб в Україні по річкових басейнах 3-105Таблиця 3-10 Головні промислові види риб у головних водотоках України 3-107Таблиця 3-11: Обмеження і можливості, пов’язані зі станом ландшафтного і біологічного різноманіття

3-

111Таблиця 3-12: Обмеження і можливості для розвитку відновлюваної енергетики, пов’язані з демографічною і соціально-економічною ситуацією 3-149Таблиця 3-13: Обмеження і можливості, пов’язані з питаннями охорони культурної спадщини 3-165Таблиця 4-1: Об’єкти впливу та екологічні питання (клімат та якість атмосферного повітря) 4-2Таблиця 4-2: Об’єкти впливу та екологічні питання (поверхневі і підземні води) 4-3Таблиця 4-3: Об’єкти впливу та екологічні питання (геологія і грунти) 4-5Таблиця 4-4: Об’єкти впливу та екологічні питання (ландшафти і біорізноманіття) 4-7



Black & Veatch

(ii)


Таблиця 4-5: Об’єкти впливу та екологічні питання (населення і соціально-економічна ситуація) 4-11Таблиця 4-6: Об’єкти впливу та екологічні питання (культурна спадщина) 4-15Таблиця 5-1: Розрахунок чутливості об'єктів впливу 5-1Таблиця 5-2: Чутливість об'єктів впливу (клімат та якість повітря) 5-3Таблиця 5-3: Чутливість об'єктів впливу (поверхневі і підземні води) 5-4Таблиця 5-4: Чутливість об'єктів впливу (геологія і грунти) 5-7Таблиця 5-5: Чутливість об'єктів впливу (ландшафти і біорізноманіття) 5-11Таблиця 5-6: Чутливість об’єктів впливу (населення і соціально-економічна ситуація) 5-16Таблиця 5-7: Чутливість об’єктів впливу (культурна спадщина) 5-20

Рисунки Рисунок 1-1: Базова мапа України ................................................................................................................. 1-3Рисунок 3-1: Коливання середньорічних значень температури повітря протягом 20го століття (Барабаш, M.Б., Гребенюк, Н.П., і Кульбіда, M.I, 2010 рік) .......................................................................................... 3-59Рисунок 3-2: Рівні викидів забруднюючих речовин в містах в 2009 році ................................................. 3-60Рисунок 3-3: Прогнозовані сценарії викидів парникових газів в Україні на період до 2030 року (за матеріалами Звіту про результати реалізації Кіотського протоколу в Україні, 2006 рік) ........................ 3-61Рисунок 3-4: Прогнозовані сценарії викидів парникових газів в Україні від різних джерел на період до 2030 року (за матеріалами Звіту про результати реалізації Кіотського протоколу в Україні, 2006 рік) . 3-61Рисунок 3-5: Поверхневі води і основні річкові басейни ........................................................................... 3-72Рисунок 3-6: Підземні водні ресурси ........................................................................................................... 3-73Рисунок 3-7: Характеристики інтенсивності паводків в регіонах України (Бойко, В.M. і Разов, В.П., 2010)

....................................................................................................................................................................... 3-74Рисунок 3-8: Водокористування в басейнах річок ..................................................................................... 3-75Рисунок 3-9: Якість поверхневих вод за індексом сапробності ................................................................ 3-76Рисунок 3-10: Якість поверхневих вод за показником сумарної концентрації електролітів .................. 3-77Рисунок 3-11: Якість поверхневих вод за показником токсичної дії ......................................................... 3-78Рисунок 3-12: Мережа моніторингу (Косовець, A.A. і Ліпінський, В.M., 2010) ......................................... 3-79Рисунок 3-13: Грунти України (Канаш, O.П., Лактіонова, T.M., Медведєв, В.В., 2010) ............................. 3-88Рисунок 3-14: Зона відчуження Чорнобильської атомної електростанції ................................................ 3-89Рисунок 3-15: Карта сейсмічної активності (Вербицький, С.T., Калітова, I.A., Кендзера та ін., 2010) ..... 3-90Рисунок 3-16: Геоботанічне районування і рельєф .................................................................................. 3-113Рисунок 3-17: Структура ландшафтів і ландшафтне зонування .............................................................. 3-114Рисунок 3-18: Охоронювані території в різних ландшафтних зонах України ......................................... 3-115Рисунок 3-19: Розповсюдження червонокнижних ссавців на території України (за виключенням кажанів), (Таблиця 1/3) .............................................................................................................................. 3-116Рисунок 3-20: Розповсюдження червонокнижних ссавців на території України (за виключенням кажанів), (Таблиця 2/3) .............................................................................................................................. 3-117Рисунок 3-21: Розповсюдження червонокнижних ссавців на території України (за виключенням кажанів), (Таблиця 3/3) .............................................................................................................................. 3-118Рисунок 3-22: Розповсюдження червонокнижних видів на території України (кажани), Таблиця 1/4) ................................................................................................................................................ 3-119Рисунок 3-23: Розповсюдження червонокнижних видів на території України (кажани), (Таблиця 2/4) ............................................................................................................................................... 3-120Рисунок 3-24: Розповсюдження червонокнижних видів на території України (кажани), (Таблиця 3/4) .............................................................................................................................................. 3-121Figure 3-25: Розповсюдження червонокнижних видів на території України (кажани), (Таблиця 4/4) . 3-122Рисунок 3-26: Розповсюдження червонокнижних видів на території України (плазуни і земноводні), (Таблиця 1/2) ............................................................................................................................................... 3-123Рисунок 3-27: Розповсюдження червонокнижних видів на території України (плазуни і земноводні), (Таблиця 2/2) ............................................................................................................................................... 3-124Рисунок 3-28: Розповсюдження червонокнижних птахів в Україні (Таблиця 1/5) ................................. 3-125Рисунок 3-29: Розповсюдження червонокнижних птахів в Україні (Таблиця 2/5) ................................. 3-126Рисунок 3-30: Розповсюдження червонокнижних птахів в Україні (Таблиця 3/5) ................................. 3-127Рисунок 3-31: Розповсюдження червонокнижних птахів в Україні (Таблиця 4/5) ................................. 3-128Рисунок 3-32: Розповсюдження червонокнижних птахів в Україні (Таблиця 5/5) ................................. 3-129Рисунок 3-33: Розповсюдження червонокнижних видів риб в Україні (Таблиця 1/5) .......................... 3-130Рисунок 3-34: Розповсюдження червонокнижних видів риб в Україні (Таблиця 2/5) .......................... 3-131Рисунок 3-35: Розповсюдження червонокнижних видів риб в Україні (Таблиця 3/5) .......................... 3-132Рисунок 3-36: Розповсюдження червонокнижних видів риб в Україні (Таблиця 4/5) .......................... 3-133Рисунок 3-37: Розповсюдження червонокнижних видів риб в Україні (Таблиця 5/5) .......................... 3-134Рисунок 3-38: Шляхи міграції птахів .......................................................................................................... 3-135



Black & Veatch

(iii)


Рисунок 3-39: Густота населення в Україні ............................................................................................... 3-151Рисунок 3-40: Рівні валового регіонального продукту на душу населення в Україні ............................ 3-152Рисунок 3-41: Сільськогосподарські райони України ............................................................................... 3-153Рисунок 3-42: Промисловість України за обсягами продаж товарів та послуг ...................................... 3-154Рисунок 3-43: Інфраструктура України ...................................................................................................... 3-155Рисунок 3-46: Об’єкти, включені до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО і попереднього списку

3-

166Рисунок 3-47: Історико-архітектурні заповідники і об’єкти в Україні (Поливач, K.A. 2010) ................... 3-167



Black & Veatch

(iv)


Інформація про процес підготовки і розгляду документу: №

версії Підготували Розглянули Затвердили Дата подання Призначення

В. A0 Ед Фергюсон Вікі Лутенс Дейн Перман 28 березня 2011 Інформування

В. A1 Даг Тімпе Енді Баерс Ажай Касарабада Нейл Грубер Джан Стойрер Урсула Байкрофт Метт Клегг Джен Уотсон Мері Метт’юс Ед Фергюсон Вікі Лутенс

Вікі Лутенс Дейн Перман 11 квітня 2011

Тематичні напрямки для інформування

В. A2 Див. вище Вікі Лутенс Без затвердження

18 квітня 2011

Внутрішній проект звіту







В. A5 Див. вище Вікі Лутенс Дейн Перман 4 травня 2011

Внутрішній розгляд

В. A6 Див. вище Вікі Лутенс

Дейн Перман Джей Ебботт 9 травня 2011

Проект звіту, остаточний внутрішній розгляд

В. B0 Див. вище Вікі Лутенс

Дейн Перман Джей Ебботт 16 травня 2011

Проект звіту для подання до ЄБРР

В. B1 Див. вище Вікі Лутенс Без затвердження

01 червня 2011


В. B2 Див. вище Вікі Лутенс Дейн Перман 15 вересня 2011


В. B3 Див. вище Вікі Лутенс Дейн Перман 21 вересня

2011 Остаточний варіант для перекладу

№ проекту за системою B&V 167767

№ проекту за системою Замовника TCS ID 29098

Примітка:

Цей звіт призначений виключно для ЄБРР. Якість наведеної в ньому інформації, висновків та оцінок відповідає зусиллям, витраченим спеціалістами компанії BV на його підготовку, а сам звіт базується на: i) інформації, наявній на час підготовки звіту, ii) даних, отриманих із зовнішніх джерел, та iii) припущеннях, умовах та оцінках, наведених в його тексті. Цей звіт призначений для потреб ЄБРР і має використовуватись у відповідності до умов, визначених контрактом між Банком і компанією BV. Використання цього документу або посилання на нього третіми сторонами в будь-яких інших цілях є питанням власного ризику цих сторін.



Black & Veatch

(v)


СКОРОЧЕННЯ

Н.е. Нашої ери Н.р.м. Над рівнем моря Д.н.е. До нашої ери ЄБРР Європейський Банк Реконструкції та Розвитку ОВНС Оцінка впливу на навколишнє середовище ЕЗ Екологічний звіт ЄС Європейський Союз ПЕК Паливно-енергетичний комплекс ФП Фінансовий посередник ВВП Валовий внутрішній продукт ПГ Парникові гази ГІС Геоінформаційна системи ВРП Валовий регіональний продукт МФК Міжнародна фінансова корпорація МОП Міжнародна організація праці МГЕЗК Міжурядова група експертів з питань зміни клімату МСОП Міжнародний союз охорони природи МПЕ Міністерство палива і енергетики України Mм Мільйон кубічних метрів 3 ГДК Гранично допустимі концентрації НАЕР Національне агентство України з питань ефективного

використання енергоресурсів НКРЕ Національна комісія регулювання електроенергетики України НУО Неурядова організація НАК Національна акціонерна компанія ОП і ТБ Охорона праці і техніка безпеки ОВНС (У) Оцінка впливу на навколишнє середовище за українською

процедурою ВВД Вимоги до ведення діяльності ФГ Фотогальванічний ДБН Державні будівельні норми СЕО Стратегічна екологічна оцінка ПЗЗС План залучення зацікавлених сторін СЕА Стратегічний екологічний аналіз ЄЕК ООН Європейська економічна комісія Організації Об’єднаних Націй ЮНЕСКО Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури Програма USELF Програма фінансування альтернативної енергетики в Україні ВРД Водна рамкова директива

http://www.unece.org/�



Black & Veatch

(i)


Ця сторінка навмисно залишена порожньою для двостороннього друку



Black & Veatch

(1-1)


СТРАТЕГІЧНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОГРАМИ USELF: ТЕМАТИЧНИЙ ЗВІТ З ЕКОЛОГІЧНИХ ПИТАНЬ

1. ВСТУПНА ІНФОРМАЦІЯ І КОНТЕКСТ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ

1.1 Загальна інформація про проект

З метою залучення представників бізнесових кіл до участі в реалізації проектів у сфері сталої енергетики, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) розпочав реалізацію Програми фінансування альтернативної енергетики в Україні (Програма USELF). Програма USELF спрямована на «надання допомоги з розробки та кредитного фінансування проектів розвитку відновлюваної енергетики, які відповідають визначеним фінансовим, технічним і природоохоронним стандартам». Програма USELF не тільки передбачає надання кредитного фінансування за спрощеною схемою, але й дає можливість отримати необхідну технічну допомогу від провідних спеціалістів, які узагальнять і проаналізують всю необхідну інформацію, та нададуть конкретні рекомендації щодо розробки і реалізації проектів, багато з яких є досить складними в плані фінансування і практичного впровадження. Програма USELF є складовою започаткованої ЄБРР Ініціативи щодо підтримки сталого розвитку енергетики (СРЕ), спрямованої на вирішення проблем зміни клімату та підвищення ефективності використання енергії. З моменту запровадження Ініціативи щодо СРЕ в 2006 році, ЄБРР надавав активну підтримку країнам Центральної Європи та Середньої Азії в забезпеченні сталого енергопостачання і фінансуванні заходів, спрямованих на більш ефективне використання енергії та зменшення обсягів споживання імпортованих енергоносіїв, скорочення рівнів забруднення навколишнього природного середовища, а також пом’якшення наслідків процесу зміни клімату. Спільно з відповідними державними органами влади України, керівництво Програми USELF прийняло рішення щодо проведення Стратегічного екологічного аналізу (СЕА) Програми з метою визначення оптимальних технологій відновлюваної енергетики для найбільш перспективних в плані розвитку відновлюваної енергетики районів України. В рамках СЕА розглядаються наступні види і технології відновлюваної енергетики: гідроенергетика, наземна вітрова енергетика, сонячна енергетика, технології використання енергії біомаси і біогазу. Процес СЕА проводиться у відповідності до вимог Екологічної і соціальної політики ЄБРР і Інформаційної політики Банку. Рисунок 1-1 відображує базову мапу України та її адміністративно-територіального устрою. До складу України входять наступні області (в алфавітному порядку):



Black & Veatch

(1-2)


• АР Крим • Миколаївська • Вінницька • Одеська • Волинська • Полтавська • Дніпропетровська • Рівненська • Донецька • Сумська • Житомирська • Тернопільська • Закарпатська • Харківська • Запорізька • Херсонська • Івано-Франківська • Хмельницька • Київська • Черкаська • Кіровоградська • Чернівецька • Луганська • Чернігівська • Львівська

1: 'r ~

Ig1-1_ eneral "semap I ste 554 I 11

nporpaMa <j>iHaHCYBaHHH

anbTepHaTI1BHo"l eHepreTI1KI1 B YKpa"lHi

CTpaTeri~Hl1ii

eKonori~Hl1ii aHani3

5a30Ba KapTa

YMOBHin03Ha'-lKH

• MiCTO

o CTOn"~" Kpar"" D 06naCTi

i Aepo nopT

MaricTpanbHa - Aopo ra

-+- 3ani3 H~~5=I

BOg OTiK 3

""- nocTi~H~M CTOKOM

BOgOTiK 3

nep i OAW-lH~M CTOKOM

.. BOA""" o6'eKT

o 50 100 -KinOMeTp~

1 em = 60 km

~ BLACKaVEATCH ~ Bulldlnll _ world of dll'hr.nce.'

Sources: ESRI.

fer58393

Text Box

Рисунок 1-1: Базова мапа України

fer58393

Text Box

1-3



Black & Veatch

1-4


1.2 Стратегічний екологічний аналіз (СЕА)

Метою СЕА є планування і оптимізація процесу екологічного аналізу проектів з розвитку і використання джерел відновлюваної енергії, а також визначення обсягів та складу робіт і надання відповідних методичних рекомендацій щодо проведення робіт з екологічного аналізу майбутніх проектів в галузі відновлюваної енергетики, які розроблятимуться в Україні. Конкретні проекти, що пропонуються для фінансування в рамках Програми USELF, потребують проведення екологічного аналізу на рівні кожного окремого проекту. Після завершення процесу СЕА виконавці робіт з екологічного аналізу майбутніх проектів розвитку відновлюваної енергетики зможуть використовувати стратегії пом’якшувальних природоохоронних заходів, визначені в рамках цього процесу. Звіт з визначення обсягів та складу СЕА був підготовлений в січні 2011 року і був присвячений наступним питанням: • Пропонований процес СЕА; • Сценарії розвитку відновлюваної енергетики; • Процес залучення зацікавлених сторін до обговорення СЕА; • Інші відповідні плани, програми і цілі щодо охорони і покращення стану

навколишнього середовища; • Ключові екологічні умови і проблеми; • Наступні етапи процесу СЕА. Звіт з визначення обсягів та складу СЕА був опублікований і розповсюджений для обговорення і надання зауважень. Це було зроблено для того, щоб забезпечити прийнятність запропонованого складу та обсягу СЕА для зацікавлених сторін, а також для врахування їхніх коментарів і зауважень в процесі СЕА.

1.3 Тематичний звіт з екологічних питань в рамках СЕА

Цей Тематичний звіт з екологічних питань в рамках СЕА містить більш розгорнуту інформацію щодо існуючого стану навколишнього середовища і загальнополітичного контексту, що в узагальненому вигляді була представлена у Звіті з визначення обсягів та складу СЕА. Цей Тематичний звіт також є допоміжним документом, на який спирається основний Звіт з екологічних питань в рамках СЕА, тобто ці два документи слід сприймати у щільному зв’язку один з одним. Тематичний звіт містить детальну інформацію щодо поточної ситуації і відповідних політичних програм України, що мають бути належним чином враховані в процесі оцінки сценаріїв розвитку відновлюваної енергетики в рамках програми USELF та пов’язаних з ними впливів, яка повинна включати оцінку чутливості кожного окремого об’єкту впливу до цих впливів. Цей Тематичний звіт буде корисним для розробників проектів в процесі планування і проведення екологічної



Black & Veatch

1-5


оцінки майбутніх проектів, які пропонуватимуться до фінансування в рамках Програми USELF. Таблиця 1-1 відображує детальну структуру Тематичного звіту з екологічних питань в рамках СЕА:

Таблиця 1-1: Структура Тематичного звіту Розділ Стислий зміст

1. Вступна інформація і контекст реалізації Проекту

Роз’яснення цілей СЕА Програми USELF і цього Тематичного звіту

2. Інші відповідні плани, програми і цілі щодо охорони і покращення стану навколишнього середовища

Стислий огляд ключових законодавчих актів, що стосуються питань розвитку відновлюваної енергетики і процесу СЕА

3. Поточна ситуація Узагальнена характеристика поточних умов за тематичним напрямками, що характеризують стан відповідних складових навколишнього природного середовища, що розглядаються в рамках процесу СЕА

4. Об’єкти впливу і ключові екологічні проблеми

Визначення об’єктів впливу, визначених в СЕА за кожним з тематичних напрямків, і узагальнена характеристика потенційних екологічних проблем за кожним з цих напрямків, що можуть бути обумовлені розвитком відновлюваної енергетики за визначеними сценаріями

5. Чутливість об’єктів впливу Визначення рівнів чутливості кожного з об’єктів впливу по відношенню до різних сценаріїв розвитку відновлюваної енергетики.



Black & Veatch

2-1


2. ІНШІ ВІДПОВІДНІ ПЛАНИ, ПРОГРАМИ І ЦІЛІ ЩОДО ОХОРОНИ ТА ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Законодавча база України в галузі відновлюваної енергетики

Примітка: 9 грудня 2010 року Президент України заявив про суттєві зміни, що плануються в системі організації і розподілу повноважень національних міністерств і відомств, які працюють в енергетичній галузі. Наведена нижче інформація може зазнати певних змін у відповідності до нової структури управління енергетичною галуззю. Тим не менш, представлена в цьому розділі характеристика поточної на час вищезгаданої заяви ситуації в цілому відповідає більшості цілей і завдань Звіту з визначення обсягів та складу робіт із СЕА. (a) Структура адміністративного управління

Міністерство палива і енергетики України (Мінпаливенерго)

Міністерство палива і енергетики є центральним органом виконавчої влади, що відповідає за управління діяльністю електроенергетичної галузі України. Мінпаливенерго є ключовим органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики в електроенергетичній, ядерно-промисловій і нафтогазовій сферах. Його основними завданнями є наступні:

• Державне управління паливно-енергетичним комплексом; • Забезпечення реалізації державної політики в паливно-енергетичній галузі; • Забезпечення енергетичної безпеки країни.

Відповідно до покладених на нього завдань, Мінпаливенерго виконує наступні функції:

• Приймає участь в розробці проектів національних, галузевих і місцевих програм розвитку альтернативних джерел енергії і видів палива.

• Здійснює нагляд за дотриманням режимів споживання електричної і теплової енергії та вимог технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання об’єктів електроенергетики і альтернативної енергетики, підключених до об’єднаної енергетичної системи України.

• Розробляє баланси електроенергії об’єднаної енергетичної системи України, а також баланси природного газу, нафти, альтернативних джерел енергії і видів палива.

• Проводить моніторинг ринку енергоресурсів.

Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії

Основним державним органом з питань нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії, технічним станом і організацією експлуатації



Black & Veatch

2-2


електричних і теплових станцій, споживаючих установок і мереж суб’єктів електроенергетики, суб’єктів відносин в сфері теплопостачання і споживачів електричної енергії була Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії (Держенергонагляд). Така структура існувала в Україні до 9 грудня 2010 року. Указом Президента України Міністерство палива і енергетики України і Міністерство вугільної промисловості України були реорганізовані в Міністерство енергетики і вугільної промисловості України. Енергетична галузь економіки України включає енергогенеруючі компанії (тобто компанії, які займаються виробництвом електроенергії), енергопостачальні компанії і компанії, що поєднують обидві ці функції. Зараз галузь переживає період трансформації і перерозподілу управлінських функцій та прав власності. Національна енергетична компанія «Енергетична компанія України» (НАК «Енергетична компанія України») є уповноваженим органом з управління корпоративними правами держави в енергетичному секторі. До її складу входять чотири енергогенеруючих компанії, чотирнадцять енергопостачальних компаній і дві гідроенергетичні компанії. Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ДП НАЕК «Енергоатом») є оператором всіх ядерно-енергетичних об’єктів України.

Державне підприємство «Національна енергетична компаній «Укренерго»» була створена з метою забезпечення координації діяльності з розвитку і експлуатації магістральних і міждержавних електромереж, і для оперативно-технологічного управління об’єднаною енергосистемою України. «Укренерго» управляє роботою постачальних ліній, які з’єднують енергогенеруючі компанії, енергопостачальні компанії і міждержавні електромережі. В кожній області України є обласні енергогенеруючі/постачальні/розподільні компанії, відомі під назвою «Обленерго». «Обленерго» забезпечують належну роботу постачальних мереж, якими електроенергія подається безпосередньо користувачам. До 2011 року робота «Обленерго» контролювалась державою. Своїм рішенням від 13 лютого 2011 року Кабінет Міністрів України виключив обласні енергетичні компанії з переліку підприємств, які мають стратегічне значення для національної економіки і безпеки, таким чином дозволивши приватизацію цих підприємств. Держава все ще володіє контрольними пакетами акцій обласних енергетичних компаній (наприклад, 75% акцій компанії «Дніпроенерго» належать державі, а рештою володіють різні юридичні і фізичні особи). Обласні енергетичні компанії є акціонерними товариствами, діяльність яких регулюється Законом України «Про акціонерні товариства» (2008).



Black & Veatch

2-3


НКРЕ є ключовим державним органом з питань регулювання електроенергетики. Маючи в своєму складі 25 територіальних представництв, НКРЕ також відповідає за регулювання діяльності суб’єктів ринку газу, нафти і нафтопродуктів. НКРЕ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, основними завданнями якого є наступні:

Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ)

• Державне регулювання діяльності природних монополій в паливно-

енергетичній галузі і їхньої цінової політики; • Визначення правил діяльності цих монополій шляхом ліцензування основних

видів виробництва; • Участь у формуванні єдиної державної політики щодо створення і організації

роботи оптових ринків енергоносіїв; • Сприяння розвиткові конкурентних відносин між учасниками цих ринків; • Забезпечення захисту прав споживачів.

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (раніше відоме як НАЕР)

Агентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого контролюється і координується Кабінетом Міністрів України. Агентство є спеціальним уповноваженим органом з усіх питань, пов’язаних з реалізацією державної політики в сфері ефективного використання енергоресурсів і енергозбереження. Одним з ключових завдань Агентства є

забезпечення збільшення частки відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в енергетичному балансі України.

До 9 грудня 2010 року ця структура мала назву «Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергоресурсів» (НАЕР). (b) Національна правова база в галузі відновлюваної енергетики Цей розділ містить огляд ключових нормативно-правових актів в сфері розвитку і використання альтернативних джерел енергії, а також існуючих правових засад управління земельними ресурсами і їхніх наслідків для проектів розвитку альтернативної енергетики. Ці питання регулюються національними законодавчими актами без будь-якої регіональної диференціації. Крім того, розділ містить узагальнену інформацію про відповідні обласні програми і плани, які мають відношення до тих технологій використання ресурсів відновлюваної енергії, які були визначені у Звіті з оцінки обсягів та складу СЕА. Україна має досить розгалужену і розвинену правову базу регулювання відносин в енергетичній галузі. Ця база тісно пов’язана з іншим галузевим законодавством і інститутами права, включаючи природоохоронне



Black & Veatch

2-4


законодавство (стислий огляд якого міститься в наступних розділах цього документу) і цивільне право. Структура законодавчої бази України в сфері використання альтернативних джерел енергії включає наступні рівні:

• Закони України, що приймаються Верховною Радою (Парламентом) України. Верховна Рада є єдиним законодавчим органом в країні. Місцевих законодавчих актів у вигляді законів в Україні не існує. Автономна Республіка Крим має власний парламент, але цей орган уповноважений приймати тільки постанови і рішення;

• Постанови Кабінету Міністрів України і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

• Постанови відповідних галузевих Міністерств, • Обласні програми соціально-економічного розвитку і галузеві регіональні

програми (наприклад, обласні програми з питань ефективного використання енергоресурсів).

Ключові нормативно-правові акти в галузі відновлюваної енергетики розглядаються далі.

Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 р. №575/97

Цей Закон визначає правові, економічні і організаційні засади діяльності в енергетичній галузі. В ньому визначається перелік державних органів, які здійснюють державний нагляд в галузі електроенергетики; орган, уповноважений видавати ліцензії на здійснення діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії; а також законодавчо закріплюються ставки «зеленого тарифу». Згідно з Законом, всі операції з оптового продажу і купівлі електроенергії в Україні здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування будь-яких інших оптових ринків електроенергії в Україні забороняється. В 2008 році до Закону були внесені зміни та доповнення, пов’язані з визначенням Зеленого тарифу. Закон передбачає певні гарантії для суб’єктів господарювання, які виробляють енергію з використанням альтернативних джерел. Наприклад, енергопостачальні компанії не мають права відмовляти в доступі до своїх мереж виробникам енергії з альтернативних джерел. Оптовий ринок електроенергії України зобов’язаний купувати за зеленим тарифом електроенергію, що виробляється з використанням відновлюваних джерел енергії. Індивідуальні ставки зеленого тарифу встановлюються для кожного суб’єкту господарювання, який виробляє енергію з використанням альтернативних джерел, для кожного виду альтернативної енергетики і для кожного енергогенеруючого об’єкту.



Black & Veatch

2-5


Закон України «Про альтернативні види палива» від 14 січня 2000 року №1391-XIV

До травня 2009 року цей Закон мав назву «Закон про альтернативні види рідкого та газового палива», але пізніше сфера його застосування була розширена за рахунок включення твердих видів палива. Закон визначає ознаки альтернативного палива і перелік альтернативних видів рідкого, твердого і газоподібного палива. Закон передбачає збільшення частки цих видів палива до 20% від загального обсягу споживання палива в Україні до 2020 року. Приналежність палива до категорії альтернативних видів палива має бути підтверджена документом про ідентифікацію палива. Всі біологічні види палива, призначені до реалізації, повинні мати відповідний сертифікат.

Закон України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 р. №555-IV

Цей Закон визначає правові, економічні, екологічні і організаційні засади діяльності з використання альтернативних джерел енергії. У ньому законодавчо закріплені визначення таких понять як альтернативні джерела енергії, альтернативна енергетика, об’єкти альтернативної енергетики. Сформульовані ключові положення державної політики в галузі використання альтернативних джерел енергії, зокрема положення щодо що нарощування обсягів виробництва і використання альтернативної енергії в безпечний для здоров’я людей і навколишнього природного середовища спосіб. До об’єктів альтернативної енергетики відноситься енергогенеруюче і інше обладнання, яке виробляє енергію з використанням альтернативних джерел, частка яких має становити принаймні 50% від встановленої потужності всіх діючих на об’єкті джерел енергії.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення «зеленого тарифу» від 25 вересня 2008 р. №601-V

Цим Законом були внесені відповідні зміни до Закону України «Про електроенергетику» з метою визначення поняття «зеленого тарифу», а також зміни до Закону України «Про альтернативні джерела енергії», в тексті якого було визначено поняття «альтернативне джерело енергії». «Зелений» тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблена лише малими гідроелектростанціями). Більш розгорнута інформація про механізм дії «зеленого тарифу» міститься в Розділі 2.3 цього Звіту. (c) Національні плани і програми в галузі відновлюваної енергетики



Black & Veatch

2-6


Енергетична стратегія України на період до 2030 року (2006)

В документі зазначається, що Україна є енергозалежною державою. Станом на 2005 рік, рівень енергозалежності становив 54.8% за повної відсутності диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, насамперед нафти, природного газу і ядерного палива. Енергоємність ВВП України в 2.6 рази перевищує середній світовий рівень енергоємності на одиницю ВВП, що насамперед обумовлене надмірним споживанням енергоресурсів на виробництво одиниці продукції, що, в свою чергу, призводить до зростання імпорту вуглеводнів до України. Стратегія також пропонує прогнози зростання рівнів споживання енергії до 2030 року. Згідно цих прогнозів, обсяги споживання енергії зростуть з 176.9 млрд. кВт-годин в 2005 році до 395.1 млрд. кВт-годин в 2030 році, тобто на 123% або на 218.2 млрд. кВт-годин. Передбачається, що до 2030 року теплові електростанції залишатимуться основним елементом енергетичної системи України, але надлишкові потужності будуть поступово скорочені і доведені до оптимального рівня. Станом на теперішній час, потенціал нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії використовується недостатньо, їхня частка в енергетичному балансі країни становить лише 7.2% (з яких частка відновлюваних джерел енергії становить 0.8%). Перспективними напрямками розвитку нетрадиційної і відновлюваної енергетики в Україні вважаються біоенергетика; видобуток і утилізація шахтного метану; використання вторинних енергоресурсів, позабалансових покладів вуглеводнів; вітрова і сонячна енергетика; використання теплової енергії навколишнього середовища; а також використання економічно доцільного гідроенергетичного потенціалу малих річок України.

Концепція Державної цільової науково-технічної програми розвитку виробництва і використання біологічних видів палива (2009 )

У той час як в Україні обсяг імпорту енергоносіїв становить близько 50% від загальної потреби, біологічні види палива використовуються на рівні лише 0.8%. Концепція Програми прийнята з метою вирішення проблеми критичної залежності української енергетики і економіки від імпортних енергоносіїв, а також для зменшення рівнів антропогенного і техногенного впливу на навколишнє середовище. Документ передбачає чотири шляхи вирішення енергетичної проблеми:

1. Розвиток вугільної галузі, 2. Розвиток нафтогазової галузі, 3. Розвиток ядерної енергетики, 4. Розвиток технологій використання біопалива.

Біоенергетика вважається одним з найперспективніших напрямків розвитку



Black & Veatch

2-7


альтернативної енергетики в Україні, а її економічно доцільний потенціал оцінюється на рівні приблизно 24 мільйонів тон умовного палива в рік. Програма запланована до реалізації в період з 2010 по 2014 рік. (d) Нормативні акти в галузі відновлюваної енергетики

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання організації виробництва і використання біопалива» від 12.02.2009 р. №217-р

Розпорядження містить конкретні завдання різним органам виконавчої влади щодо розвитку виробництва і використання біопалива. До складу завдань входить, наприклад, аналіз попиту на обладнання для виробництва і використання біогазу і забезпечення його випуску на підприємствах України. Також в документі йде мова про необхідність розробки змін і доповнень до законодавства, що регулює процедуру отримання дозволів на проектування і будівництво об’єктів з виробництва альтернативних видів палива і використання відновлюваних джерел енергії. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.2009 р. №126 «Про особливості приєднання до електричних мереж об’єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел»

Ця Постанова визначає організаційно-технічні заходи зі створення умов для передачі електричної енергії в місцеві електричні мережі від точки приєднання установки, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел з установленою потужністю до 10 МВт. Примірний договір1 про приєднання до електричних мереж установки з виробництва електричної енергії затверджує Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ). Точка приєднання визначається як межа земельної ділянки власника установки з виробництва електричної енергії або за його згодою частина земельної ділянки, відведеної для розташування такої установки.

1 Постанова НКРЕ від 16 липня 2009 р. №838 «Про затвердження примірних договорів, які укладаються з суб’єктами господарювання, що виробляють електроенергію з використанням альтернативних джерел енергії» затверджує примірний договір про приєднання до електричних мереж електроустановки, яка виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії; примірний договір про купівлю-продаж електричної енергії між споживачем, постачальником електричної енергії та суб'єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії; і примірний договір про купівлю-продаж електричної енергії між Державним підприємством "Енергоринок" та суб'єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії.

Власник установки з виробництва електричної енергії може реалізовувати вироблену понад власні потреби електричну енергію на оптовому ринку електричної енергії, або постачальникові енергії за регульованим тарифом, або безпосередньо споживачам у встановленому законодавством порядку за договором купівлі-продажу електричної енергії, виробленої з використанням альтернативних джерел.



Black & Veatch

2-8


Постанова НКРЕ від 22.01.2009 р. №32 «Про затвердження Порядку встановлення, перегляду та припинення дії «зеленого» тарифу для суб’єктів господарської діяльності»

Ця Постанова визначає перелік документів, які суб’єкт господарювання подає до НКРЕ у складі заяви щодо затвердження «зеленого» тарифу. НКРЕ розглядає заяву та подані документи протягом 30 календарних днів з дня надання цих документів у повному обсязі, після чого призначає дату розгляду питання щодо затвердження «зеленого» тарифу на відкритому засіданні Комісії, про що повідомляє суб’єкт господарювання. Суб’єкти господарювання, які реалізують електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії за «зеленим» тарифом, щоквартально надають до НКРЕ звіт про використання коштів за реалізовану електроенергію

. У Постанові також визначені умови припинення дії «зеленого тарифу».

(e) Перспективні тенденції розвитку законодавства в галузі відновлюваної енергетики Нещодавно здійснені кроки з реструктуризації органів виконавчої влади в енергетичній галузі передбачають певну централізацію системи регулювання. Регуляторна реформа в енергетичному секторі може передбачати розробку рамкового документу, що охоплюватиме всі аспекти функціонування галузі, включаючи виробництво, постачання і розподіл електроенергії в країні. Енергетична стратегія України (2006) передбачає можливість розробки всеохоплюючого галузевого законодавчого акту (або пакету законодавчих актів у вигляді Енергетичного кодексу) з питань енергетичної політики, який замінив би чинні законодавчі акти, що регулюють діяльність в окремих секторах паливно-енергетичного комплексу України. Однак наразі у Верховній Раді України не зареєстровано до розгляду жодного законопроекту, який би стосувався енергетичної галузі. (f) Потенційні перешкоди правового характеру, що можуть завадити розвиткові і реалізації проектів в галузі відновлюваної енергетики Поняття альтернативного джерела енергії наведене в Законі України «Про альтернативні джерела енергії» наступним чином: відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів. У той же час, Закон України «Про електроенергетику» в Статті 17-1 передбачає встановлення коефіцієнту зеленого тарифу тільки для тих суб’єктів господарювання, що виробляють електроенергію з енергії вітру, енергії біомаси і енергії сонячного випромінювання, а також для



Black & Veatch

2-9


електроенергії, виробленої малими гідроелектростанціями потужністю до 10МВт. Іншими словами, чинне законодавство передбачає встановлення «зеленого» тарифу на електроенергію, що виробляється з використанням біогазу, геотермальної енергії, енергії хвиль і припливів, енергії біомаси, газу з органічних відходів і каналізаційно-очисних станцій, а також утилізацію надлишкового тепла технологічних процесів, але в ньому не визначається коефіцієнт зеленого тарифу для цих видів електроенергії. Таким чином, «зелені» наразі не діють для розглянутих в СЕА енергогенеруючих об’єктів, які використовують біогаз та біомасу.

2.2 Нормативно-правова база землекористування За Конституцією України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порядок виділення земельних ділянок визначається нормативними документами, що приймаються Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади і Кабінетом Міністрів України як вищим органом виконавчої влади. Порядок використання природних ресурсів визначається виключно відповідними законами України. Основним нормативним актом в сфері регламентації земельних відношень в Україні є Земельний кодекс України (ЗК)2, який, серед іншого, визначає порядок отримання в користування земель державної і комунальної власності. Закон України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів»3

містить Розділ III, який мав на меті визначити особливості надання земельних ділянок для розміщення об’єктів енергетики. Однак на практиці будь-які особливості там виокремити дуже важко, оскільки він відсилає до ЗК України або цитує інші законодавчі акти.

Відчуження земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, для будівництва об’єктів енергетики може здійснюватись у порядку та згідно до умов, визначених Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»4

2 Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001, Відомості Верховної Ради України, 2002, №3-4, ст. 27.

. В Законі конкретно не визначається, хто саме має реалізовувати вищезгадані суспільні потреби (держава або приватний

3 Закон України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» №2480-VI від 9.07.2010, Офіційний вісник України від 27.08.2010 - 2010 р., №63, стор. 9, стаття 2184, код акту 52426/2010. 4 Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» №1559-VI від 17.11.2009, Офіційний вісник України від 25.12.2009 - 2009 р., №97, стор. 9, стаття 3326, код акту 48789/2009.



Black & Veatch

2-10


бізнес). В той же час слід зазначити, що згідно Закону, саме органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначеному цим Законом, мають право викупу земельних ділянок та інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб, і тільки після цього земельні ділянки можуть передаватись (шляхом укладання договору продажу, оренди тощо) розробнику проекту (наприклад, для будівництва енергогенеруючих об’єктів). Приватні забудовники можуть звернутись до уповноважених органів влади із заявкою на отримання необхідної земельної ділянки для будівництва (включаючи будівництво енергогенеруючих об’єктів) і, у разі згоди, отримати відповідну земельну ділянку у визначеному законом порядку. Зміна цільового призначення земельної ділянки до її отримання не є обов’язковою, це можна зробити вже після її викупу. Так само не обов’язково змінювати цільове призначення тих ділянок, на яких планується розміщення об’єктів передачі електроенергії (таких як постачальні лінії, трансформаторні підстанції, розподільні пункти та інші пристрої), оскільки вони можуть розміщуватись на земельних ділянках усіх категорій без зміни їхнього цільового призначення. У таких випадках земельні ділянки всіх форм власності можуть використовуватись шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. (a) Умови землекористування для об’єктів відновлюваної енергетики в Україні Для того, щоб отримати дозвіл на будівництво об’єкта відновлюваної енергетики, проектний майданчик повинен мати відповідне цільове призначення і функціональне зонування. Якщо об’єкт планується розташувати на землях, які мають інше цільове призначення ніж використання для потреб енергетики, землевласник мусить подати заявку на зміну цільового призначення / функціонального зонування відповідної земельної ділянки. Одна з суттєвих проблем з отриманням земельної ділянки для будівництва нового об’єкту відновлюваної енергетики в Україні полягає в тому, що проектний майданчик має відноситись до земель енергетики, і його цільове призначення має відповідати містобудівним умовам і планам зонування території. Наразі компанії, що мають намір інвестувати кошти в будівництво об’єктів відновлюваної енергетики в Україні, зіштовхуються зі значним дефіцитом земельних ділянок, які за своїм цільовим призначенням відносяться до земель енергетики; це насамперед стосується земель поза межами населених пунктів – саме на таких землях зазвичай будуються об’єкти альтернативної енергетики. Ще одне ускладнення – переважна більшість



Black & Veatch

2-11


земель поза межами населених пунктів за своїм цільовим призначенням відноситься до сільськогосподарських земель, продаж яких наразі є предметом мораторію, що діятиме до прийняття і введення в дію законів «Про державний земельний кадастр» і «Про ринок земель», що планується після 1 січня 2012 року. Згідно українського законодавства, енергогенеруючі об’єкти повинні розміщуватись тільки на землях енергетики, але об’єкти передачі енергії можуть знаходитись на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їхнього цільового призначення. Земельним кодексом України закріплений принцип використання земель тільки у відповідності до їхнього цільового призначення. В той же час, Стаття 14 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» (№2480- VI від 9 липня 2010 року) дозволяє розміщувати об’єкти передачі енергії на землях різних категорій без зміни цільового призначення. В наступних розділах Звіту наводиться узагальнений огляд чинної нормативно-правової бази землекористування і процедури зміни цільового призначення земель (типу зонування).

Чинна нормативно-правова база землекористування в Україні

Класифікація земель за цільовим призначенням проводиться на двох рівнях: (1) всі землі діляться на категорії в залежності від цільового призначення; та (2) визначення спеціальних видів цільового призначення земельних ділянок в рамках кожної окремої категорії. Всі землі України діляться на дев’ять категорій:

• Землі сільськогосподарського призначення; • Землі житлової і громадської забудови; • Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного

призначення; • Землі оздоровчого призначення; • Землі рекреаційного призначення; • Землі історико-культурного призначення; • Землі лісогосподарського призначення; • Землі водного фонду; • Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого

призначення. Вид цільового призначення земельної ділянки зазвичай зазначається в документі, що підтверджує право власності на земельну ділянку (державний акт на право власності на земельну ділянку), в проекті землевідведення, в технічній документації або іншій документації із землеустрою. Загальною проблемою є відсутність взаємозв’язку між категорією і видом цільового призначення, що призводить до суперечностей і неузгодженостей



Black & Veatch

2-12


в практиці використання земель. В деяких випадках в державному акті на право власності та в проекті землевідведення зазначається тільки категорія земельної ділянки, тоді як в інших випадках зазначається лише вид цільового призначення або категорія земель і конкретний вид цільового призначення. (b) Зміна виду цільового призначення земель Для того, щоб змінити вид цільового призначення земельної ділянки, власник такої ділянки в багатьох випадках мусить подати заяву на повторне погодження проекту землевідведення і отримання нового державного акту на право власності на земельну ділянку, але правова практика з цього питання характеризується неузгодженістю і суперечливістю. Відповідні зміни і доповнення від 5 листопада 2009 року були внесені до Статті 20 Земельного кодексу України для того, щоб дати землевласнику можливість самостійно приймати рішення щодо конкретного виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Однак це положення не діє для земель сільськогосподарського призначення і земель оборони, що мають використовуватись виключно в межах вимог, встановлених для цих видів цільового призначення земель (відповідно до умов мораторію). Державний комітет України із земельних ресурсів прийняв Наказ №548 від 23 липня 2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», який набув чинності 16 лютого 2011 року та мав на меті привести у відповідність категорії земель і види цільового призначення земельних ділянок. Відповідно до цього Наказу, землі енергетики призначені для (i) розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій; (ii) розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об'єктів передачі електричної та теплової енергії ; та (iii) для цілей, згаданих у пунктах (i) та (ii), а також для збереження та використання земель природно-заповідного фонду

.

Хоча Наказ №548 створює можливість для застосування більш уніфікованого і впорядкованого підходу до визначення виду використання земельних ділянок, він не допомагає усунути плутанину і неоднозначність, пов’язану з процесом зміни виду цільового призначення земель, особливо в тих випадках, коли мова йде про зміну конкретного виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель. (c) Вимоги місцевих нормативних актів щодо зонування / визначення виду цільового призначення земель Відповідно до змін і доповнень до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (внесених з метою вдосконалення дозвільних процедур), прийнятих Верховною Радою України 13 січня 2011 року з



Black & Veatch

2-13


набуттям чинності 1 січня 2012 року, право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Крім того, зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. Закон передбачає, що містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад5. Генеральна схема планування території України6

містить положення щодо модернізації існуючих та будівництво нових екологічно безпечних енергогенеруючих потужностей, в основному на територіях розміщення атомних і теплових електростанцій, розвиток нетрадиційної енергетики на територіях, придатних для цього за природно-кліматичними умовами. Це означає, що спочатку необхідно визначити відповідні території, належним чином врахувати їх в процесі розробки схем територіального планування і відобразити в містобудівній документації. Слід, однак, зазначити, що на практиці процес відведення земельної ділянки і зміни її цільового призначення в умовах України може забрати досить багато часу.

(d) Подробиці процедури отримання земельної ділянки для проектів розвитку відновлюваної енергетики Закон України «Про землі енергетики і правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів» в Статті 14 визначає, що земельні ділянки державної і комунальної власності надаються у власність і користування (в тому числі в оренду) для потреб енергетики згідно рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та у порядку, встановленому Земельним кодексом України. В наступному розділі (Розділ (e)) детально пояснюється, що земельні ділянки можуть надаватись в користування юридичним особам, тоді як можливість отримання земельної ділянки фізичною особою-підприємцем виглядає досить сумнівно. Відповідно до Земельного кодексу України (Стаття 123, частина 2), особа, зацікавлена в отриманні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо його відведення, звертається з клопотанням щодо надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим або місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначається орієнтовний розмір земельної ділянки та його цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких

5 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Частина 2, Стаття 16) 6 Закон України «Про генеральну схему планування території України» №3059-III від 07.02.2002, Відомості Верховної Ради України від 26.07.2002 - 2002, №30, Стаття 204



Black & Veatch

2-14


зазначається наступна інформація:

• Бажане місце розташування земельної ділянки; • Розміри ділянки; • Письмова згода землевласника, завірена нотаріально (у випадку вилучення

земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень і в місячний термін розглядає клопотання і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути тільки невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам наступних нормативних актів: 1. Законів, прийнятих у відповідності до них нормативних актів, а також

генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; 2. Схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання і

охорони земель адміністративно-територіальних утворень, затверджених в установленому законом порядку.

Наступним етапом є розробка проекту землеустрою; умови і терміни розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються угодою, укладеною замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типової угоди. Типова угода на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджена Кабінетом Міністрів України7. Розробником проекту відведення земельної ділянки (землевідводу) може бути фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою8

.

Після цього проект землевідводу подається на розгляд Комісії з розгляду питань, пов’язаних з погодженням документації із землеустрою9

7 Постанова КМУ «Про затвердження Типової угоди про розробку проекту землеустрою відносно відведення земельної ділянки» №266 від 04.03.2004, Офіційний вісник України від 26.03.2004 - 2004, №10, стор. 127, Стаття 596, код документу 28000/2004

. До складу комісії входять представники територіального органу Держкомзему; органу містобудування і архітектури; територіального органу Мінприроди; органу санітарно-епідеміологічної служби; органу охорони культурної спадщини. У тих випадках, коли мова йде про землі лісового фонду, водного фонду,

8 Наказ Держкомзему «Про затвердження ліцензійних умов здійснення господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою і оцінювання земель» №423 від 05.08.2009, Офіційний вісник України від 14.09.2009 - 2009, №68, стор. 114, Стаття 2366 9 Постанова КМУ «Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України» №1420 від 23.12.2009, Офіційний вісник України від 22.01.2010 - 2010, №1, стор. 49, Стаття 13, код документу 49089/2010



Black & Veatch

2-15


надання земельних ділянок для цілей, пов'язаних з розробкою корисних копалин, до складу комісії включаються представники територіальних органів Держкомлісгоспу, Держводгоспу, Держпромнагляду. Крім того, до роботи комісії можуть залучатись представники органів місцевого самоврядування і структурних підрозділів з питань агропромислового розвитку місцевих держадміністрацій. Відповідно до положення про Комісію, документацію до Комісії подає не зацікавлена особа, а орган, уповноважений давати дозвіл на відведення земельної ділянки, тобто або місцева рада, або державна адміністрація. Комісія, розглянувши документи, може видати наступні види висновків:

• «Про погодження проекту землеустрою відносно відведення земельної ділянки» (у випадку приватизації або надання ділянок в користування);

• «Про погодження місця розташування об'єкту» (у випадку вилучення або викупу земель для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності);

• «Про відмову у погодженні документації із землеустрою» (у випадку наявності зауважень у членів Комісії).

Комісія надає висновок безкоштовно. Якщо Комісія має хоча б одне зауваження, позитивний висновок не може бути наданий, і Комісія оформлює відмову. Засідання Комісії проводяться не рідше одного разу на тиждень. Член комісії, який не згоден з погодженням документації із землеустрою, підписує висновок комісії про відмову у погодженні такої документації із зауваженнями та у той же день додає до висновку комісії свій висновок із викладом зауважень. Висновок, наданий членом комісії, може бути оскаржений розробником (замовником) документації із землеустрою або органом, який подав таку документацію для погодження комісією, або в судовому порядку, або шляхом звернення до органу, представником якого є член комісії, або органу виконавчої влади вищого рівня. Орган виконавчої влади розглядає скаргу протягом 10 днів та повідомляє особу, яка звернулася із скаргою, про результати розгляду. У разі прийняття рішення про задоволення скарги орган виконавчої влади надає особі, яка звернулася із скаргою, висновок, яким погоджує документацію із землеустрою. Висновок органу виконавчої влади додається до висновку комісії та є його невід'ємною частиною. Одночасно орган виконавчої влади проводить службове розслідування стосовно надання членом комісії висновку, що не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в двотижневий термін з дня отримання проекту відведення земельної ділянки, а у випадку необхідності проведення обов’язкової державної експертизи документації із землеустрою відповідно до закону – після отримання позитивного висновку держекспертизи – приймає рішення щодо надання земельної ділянки в користування. Якщо земельна ділянка надається в користування Кабінетом Міністрів України, погоджений проект землеустрою відносно відведення земельної



Black & Veatch

2-16


ділянки подається відповідно до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, які розглядають його і в місячний термін подають зазначений проект зі своїми пропозиціями до Кабінету Міністрів України. Якщо земельна ділянка надається в користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, погоджений проект землеустрою відносно відведення земельної ділянки подається до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, яка розглядає його і в місячний термін подає зазначений проект зі своїми пропозиціями до Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Після цього приймається рішення щодо надання земельної ділянки в користування за проектом землеустрою відносно її відведення, і цим рішенням одночасно затверджується проект землеустрою відносно відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення (у разі необхідності); надання земельної ділянки в користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов її надання, в тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування збитків, завданих сільськогосподарському або лісогосподарському виробництву. (e) Потенційні проблеми Закон України «Про електроенергетику» передбачає рівні права суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від їхньої відомчої приналежності і форм власності, які займаються виробництвом, передачею і

постачанням електричної енергії.

Однак Земельний кодекс України може стати серйозною перешкодою для фізичних осіб-підприємців. Відповідно до Статті 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в встановленому порядку підприємцям, установам і організаціям для здійснення відповідної діяльності. В той же час, відповідно до Статті 76 Земельного кодексу України, землі енергетики можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності

.

У зв’язку з тим, що фізична особа-підприємець не є підприємством, установою або організацією, виникає проблема з оформленням прав на земельні ділянки земель промисловості і енергетики10

10 Проблемні питання, що виникають в процесі використання земель промисловості і енергетики. ГУ Держкомзему в Луганській області. - 18/11/2010 http://www.myland.org.ua/index.php?id=2577&lang=uk&razd=

відповідно до Глави 13 «Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони і іншого призначення» Земельного кодексу України.



Black & Veatch

2-17


2.3 Державні пільги для проектів в галузі відновлюваної енергетики

Закон України «Про альтернативні джерела енергії» визначає шляхи стимулювання виробництва і використання енергії з альтернативних джерел з метою розширення використання альтернативних джерел енергії та створення сприятливих економічних умов для будівництва об’єктів відновлюваної енергетики. Наразі основним стимулом для виробництва електроенергії з альтернативних джерел є «зелений» тариф. Зелені тарифи є суттєвим фактором, який має враховуватись при прийнятті рішень щодо інвестування розвитку альтернативної енергетики. Країни, які намагаються стимулювати притік інвестицій до галузі відновлюваної енергетики, до числа яких відносяться країни Європейського Союзу і Україна, встановили більш високі закупівельні ціні (які відповідно забезпечують більш високий рівень дохідності) на енергію, вироблену з використанням відновлюваних джерел, у порівнянні з енергією, що виробляється з використанням традиційних видів палива. Зелені тарифи забезпечують більш високий і гарантований в довгостроковій перспективі рівень доходів для виробників електроенергії з відновлюваних джерел, що дає можливість збільшити інвестиційну привабливість галузі, яка в іншому випадку була б менш конкурентоспроможною. Механізм зеленого тарифу діятиме в Україні для відповідних проектів до 2030 року, забезпечуючи довгострокові гарантії прибутковості для організацій, які можуть бути зацікавлені у фінансуванні таких проектів. Об’єкти відновлюваної енергетики, що будуть введені в експлуатацію до 2014 року, отримають максимальну ставку зеленого тарифу. Ставка зеленого тарифу буде поступово зменшуватись для нових або модернізованих об’єктів, що вводитимуться в експлуатацію після 2014, 2019 і 2024 року відповідно на десять, двадцять і тридцять відсотків відносно тарифів, встановлених в 2009 році. У наступній таблиці (Таблиця 2-1) визначені типи енергогенеруючих потужностей і встановлені для них ставки зеленого тарифу.



Black & Veatch

2-18


Таблиця 2-1 Мінімальні ставки зеленого тарифу і його ставки після останнього підвищення11

Мінімальна ставка зеленого тарифу (Постанова НКРЕ

№857)

Ставка зеленого

тарифу з січня 2010 року

(Постанова НКРЕ №1591)

Тип енергогенеруючої установки

Копійки/кВт-годину (без

ПДВ)

Євроценти/кВт-годину

Копійки/кВт-годину (без

ПДВ)*

Берегові вітрові електростанції (до 600 кВт)

70.15 6.46

Берегові вітрові електростанції (більше 600 кВт і менше 2000 кВт)

81.84

7.54

Берегові вітрові електростанції (більше 2000 кВт)

122.77 11.31

129.71

Електростанції на біомасі 134.46 12.39 142.07

Модульні фотогальванічні установки наземного базування

505.09

46.53

Модульні фотогальванічні установки на дахах (більше 100 кВт)

484.05

44.59

Модульні фотогальванічні установки на дахах (менше 100 кВт)

463.00

42.65

Гідроелектростанції малої потужності (<10 МВт)

84.18

7.75

88.94

* Примітка: Постанови НКРЕ щодо встановлення ставок зеленого тарифу визначають ці ставки окремо для кожного типу енергогенеруючих установок, які підпадають під цю схему. Наприклад, в січні 2010 були визначені ставки зеленого тарифу для трьох наступних категорій: вітрові електростанції потужністю більше 2000 кВт, малі гідроелектростанції і електростанції на біомасі. Всі виробники в кожній окремій категорії отримують однакові ставки тарифу, які не повинні бути нижчими за «мінімальну» ставку, зафіксовану Постановою НКРЕ №857. Мінімальна фіксована ставка зеленого тарифу встановлюється шляхом конвертації ставки зеленого тарифу, визначеної на 1 січня 2009 року, в євро за офіційним курсом Національного банку України, діючим на визначену дату.

Станом на сьогодні «зелені» тарифи не діють для установок утилізації біогазу, виробленого зі звалищного газу полігонів відходів і гною

11 Джерело: ЄБРР (2010) Інвестиції у виробництво електроенергії з використанням відновлюваних джерел енергії в Україні: Посібник для розробників проектів. EBRD Pr ID 25329 / 909-489



Black & Veatch

2-19


сільськогосподарських тварин, але законопроект щодо включення установок на біомасі до схеми зелених тарифів наразі розглядається. Ставка зеленого тарифу буде поступово зменшуватись для нових або модернізованих об’єктів, що вводитимуться в експлуатацію після 2014, 2019 і 2024 року відповідно на десять, двадцять і тридцять відсотків відносно базових рівнів. «Зелений» тариф має певні часові і економічні обмеження:

• «Зелений» тариф діє до 1 січня 2030 року; • Починаючи з 1 січня 2012 року, питома вага сировини, матеріалів, основних

фондів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва об’єкту електроенергетики, що виробляє електроенергію з використанням відновлюваних джерел, повинна становити принаймні 30%;

• Починаючи з 1 січня 2014, ця частка повинна становити принаймні 50%; • Додатковою умовою застосування зазначеного порядку стимулювання

виробництва електроенергії з використанням енергії сонячного випромінювання є використання, починаючи з 1 січня 2012 року, на об’єктах електроенергетики сонячних модулів, у вартості яких питома вага матеріалів і сировини українського походження становить принаймні 30%.

Зараз у зацікавлених колах, включаючи законодавчі структури, ведеться активне обговорення можливості відтермінування введення в дію вимог щодо питомої ваги обладнання і послуг українського походження на кілька років. Крім того, Податковий кодекс України12

Таблиця 2-2

передбачає податкові пільги для проектів в галузі відновлюваної енергетики. Узагальнений огляд цих податкових пільг міститься в наступній таблиці ( ). Таблиця 2-2 Податкові стимули для реалізації проектів в галузі відновлюваної енергетики в Україні

Тип стимулу Сфера застосування: Критерії/обмеження для отримання пільги (якщо

такі є) Звільнення від оподаткування ПДВ13

Ввіз на митну територію обладнання, що працює на відновлюваних джерелах енергії; енергозберігаюче обладнання і матеріали; засоби обліку і контролю споживання палива і енергії; обладнання/матеріали для виробництва енергії з відновлюваних джерел; матеріали, обладнання і комплектуючі, що використовуються для

a) всі ці товари повинні використовуватись тільки для власного виробництва;

b) аналогічне обладнання зі схожими властивостями і якісними

12 Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010, Офіційний вісник України від 10.12.2010 - 2010, №92, Том 1, стор. 9, Стаття 3248, код документу 53775/201012 13 Пункт 197.16 Статті 197 Податкового кодексу України



Black & Veatch

2-20



такі є) виробництва: a) обладнання, яке використовує енергію з відновлюваних джерел; b) матеріалів, сировини, обладнання і комплектуючих, що використовуватимуться для виробництва енергії з відновлюваних джерел; c) енергозберігаюче обладнання, матеріали і вироби, використання яких забезпечує економію і раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів; d) засоби обліку, контролю і управління споживанням паливно-енергетичних ресурсів.

характеристиками в Україні не виробляється.

Звільнення від оподаткування податком на прибуток14

80% прибутку від продажу на митній території України обладнання власного виробництва, включаючи:

• Обладнання, яке використовує енергію з відновлюваних джерел;

• Матеріали, сировина, обладнання і комплектуючі, які використовуватимуться для виробництва енергії з відновлюваних джерел;

• Енергоефективне обладнання, матеріали і вироби, використання яких забезпечує економію і раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;

• Засоби обліку і контролю для управління споживанням паливно-енергетичних ресурсів;

Обладнання, що використовується для виробництва альтернативних видів палива.

• Діє протягом 5 років з моменту отримання підприємством першого прибутку в результаті підвищення енергоефективності виробництва;

• Окремий облік прибутків і збитків від продажу цих товарів на митній території України;

• Кошти, вивільнені в результаті використання цієї податкової пільги, спрямовуються на нарощування обсягів виробництва.

Звільнення від оподаткування

50% прибутку, отриманого в результаті реалізації заходів і проектів щодо покращення енергоефективності.

• Діє тільки для підприємств, включених до Державного реєстру підприємств, установ і організацій, що здійснюють розробку і запровадження проектів і заходів щодо покращення енергоефективності;

• Діє протягом 5 років з моменту отримання підприємством першого прибутку в результаті підвищення енергоефективності виробництва.

14 Пункт 158.1 Статті 158 Податкового кодексу



Black & Veatch

2-21



такі є) Знижка на рівні 75% від стандартної ставки земельного податку

Земельні ділянки, виділені для розміщення енергогенеруючих об’єктів, які виробляють електроенергію з використанням відновлюваних джерел15

Земельні ділянки, розташовані в межах і за межами населених пунктів

2.4 Регіональні (обласні) програми в сфері розвитку відновлюваної енергетики

В Україні діє декілька національних програм з розвитку альтернативної енергетики. На регіональному рівні зазначені програми є тільки в окремих областях. Тільки сім з 24 областей України мають цільові програми в сфері ефективного використання енергії та розвитку відновлюваної енергетики (Крим, Одеська, Донецька, Львівська, Закарпатська, Тернопільська і Дніпропетровська області). Деякі програми відрізняються від решти значною конкретикою і детальністю розробки, а також рівнем зацікавленості і обізнаності в питаннях використання ресурсів і джерел відновлюваної енергії. Наприклад, діюча в Автономній Республіці Крим (АРК) Програма енергозбереження на 2010-2014 роки містить перелік об’єктів для встановлення сонячних, вітрових, малих гідроенергетичних і когенераційних біогазових установок. Вона також встановлює цільові показники розвитку/використання кожного з видів відновлюваної енергетики16. Стратегія економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим на 2011-2020 роки містить спеціальний розділ, присвячений раціоналізації енергозабезпечення АРК шляхом оптимального використання місцевих енергоресурсів та розвитку/використання відновлюваних джерел енергії (вітер, сонце, енергія біомаси) і альтернативних видів палива (біоетанол, біогаз, тверде біопаливо і біодизель)17

.

Програма розвитку промисловості Одеської області на 2011-2014 роки передбачає розвиток відновлюваної енергетики в регіоні шляхом будівництва і експлуатації спеціалізованих заводів з виробництва біопалива18

15 Податковий кодекс України, визначаючи термін «відновлювані джерела енергії», дещо звузив його у порівнянні с визначенням, закріпленим в Законі України «Про альтернативні джерела енергії», виключивши з нього газ, вироблений з органічних відходів, газ каналізаційно-очисних станцій, біогаз і вторинні енергетичні ресурси, до яких відносяться доменний і коксівний гази, газ метан дегазації вугільних покладів, та перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів. Для цих джерел пільги, передбачені Податковим кодексом України, не діють. Це один з прикладів протиріч, що існують в українському законодавстві.

. Регіональна програма енергоефективності Одеської області на

16 http://minenergy.ark.gov.ua/o-reskomitete/-docs/92-programma-energosberezheniya-v-ar-krym-na-2010-2014-gg.htmlProgramme

17 http://www.ark.gov.ua/images/strategiya2011-2020new-5.pdf

18 http://gue.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage=31506&id=106

http://www.ark.gov.ua/images/strategiya2011-2020new-5.pdf�

http://gue.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage=31506&id=106�



Black & Veatch

2-22


2010-2014 роки визначає наступні пріоритетні завдання: розвиток відновлюваної енергетики (включаючи встановлення 66 вітрових турбін загальною потужністю до 200 МВт в Овідіопольському і Татарбунарському районах); використання місцевих видів палива (Програма визначає кілька пілотних проектів з установки і експлуатації обладнання для виробництва брикетованого палива з соломи і виноградної лози); а також використання когенераційних установок19

.

Програма енергоефективності Донецької області на 2010-2015 роки містить детальний аналіз регіонального потенціалу відновлюваної енергетики і практичних питань, пов’язаних з його реалізацією. Ця Програма містить спеціальний розділ, присвячений ходу виконання заходів з ефективного використання енергоресурсів в період 2006-2009 років. Вона також визначає пріоритетні напрямки розвитку і використання альтернативних / відновлюваних джерел енергії і містить перелік запланованих пілотних проектів, які мають на меті продемонструвати переваги використання вторинних енергоресурсів, енергії вітру, сонця і біомаси. В галузі вітроенергетики Програма передбачає продовження будівництва Новоазовської вітрової електростанції потужністю 120 МВт, а також будівництво вітростанцій загальною потужністю 700 МВт у Володарському і Першотравневому районах. В галузі сонячної енергетики планується будівництво сонячної фотоелектричної станції, а також встановлення і використання сонячних колекторів в бюджетних організаціях. Програма включає кілька додатків, які містять перелік планованих заходів, механізми фінансування, а також характеристику регіонального потенціалу області за окремими видами відновлюваної енергії у порівнянні з іншими областями України20

.

Львівська область має три програми в галузі енергозбереження і ефективного використання енергоресурсів:

• Програма енергозбереження для населення Львівщини на 2009-2012 роки; • Програма енергозбереження для бюджетної сфери Львівщини на 2010-2015

роки; • Програма енергозбереження в житлово-комунальному господарстві

Львівської області на 2010 - 2015 роки. Кожна з Програм містить характеристику потенціалу відновлюваних джерел енергії в області, наводить приклади вже діючих об’єктів відновлюваної енергетики і визначає пріоритетні напрями розвитку відновлюваної енергетики. Проте жодна з Програм не містить переліку конкретних заходів,

19 http://oblrada.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage=29292&id=462

20 http://www.donoda.gov.ua/main/ua/publication/content/7718.htmThe Programme

http://www.loda.gov.ua/content/files/12.01.doc�

http://www.loda.gov.ua/content/files/Prog_energozberezhennya%202010-1015.doc�

http://www.loda.gov.ua/content/files/Prog_energozberezhennya%202010-1015.doc�

http://oblrada.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage=29292&id=462�



Black & Veatch

2-23


спрямованих на більш ефективне використання потенціалу відновлюваної енергетики. Питання розвитку відновлюваної енергетики також розглядаються в Програмі комплексного використання водних ресурсів Закарпатської області, яка передбачає будівництво каскаду міні-ГЕС (потужністю від 5 до 20 МВт) на притоках річки Тиса21

.

Програма підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергетичних ресурсів у Дніпропетровській області на 2010 – 2015 роки визначає пріоритетність розвитку і використання відновлюваних джерел енергії, включаючи енергію сонця і вітру, енергію малих річок, промислові теплові викиди, геотермальну енергію, біоенергію та інші види альтернативної енергії, але не містить конкретних механізмів реалізації цих пріоритетних завдань22

.

Більшість існуючих регіональних програм констатують необхідність запровадження і використання технологій відновлюваної енергетики, наводять характеристику наявного потенціалу відновлюваної енергії та посилаються на вже діючі проекти, але при цьому не містять конкретики щодо механізмів підтримки розвитку відновлюваної енергетики на рівні області. В наступних розділах міститься аналіз відповідних регіональних програм, що діють в тих областях, які були визнані перспективними для розвитку відновлюваної енергетики у Звіті з оцінки обсягів та складу СЕА. Більш детальний опис відповідних регіональних програм міститься у Додатку A.

(a) Вітер

В регіонах, визнаних перспективними для розвитку вітрової енергетики (Крим, Прикарпаття (Львівська область) і Азовське узбережжя (Донецька область)), необхідність розвитку вітроенергетичної галузі підтверджується на рівні відповідних регіональних програм. Водночас, офіційні вебсайти державних адміністрацій Закарпатської, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської та інших областей, розташованих в басейні Дніпра, не містять практично ніякої інформації з цього питання.

(b) Сонце

Відповідні регіональні програми, прийняті в Криму і Одеській області,

21 http://www.carpathia.gov.ua/ua/publication/content/4390.htm

22 http://oblrada.dp.ua/official-records/decisions/0/445

http://www.carpathia.gov.ua/ua/publication/content/4390.htm�



Black & Veatch

2-24


визначають сонячну енергетику як найбільш перспективний напрям розвитку відновлюваної енергетики, що підтверджується і висновками Звіту з оцінки обсягів та складу СЕА. Однак в Одеській області, яка вважається перспективною для розвитку сонячної енергетики, перевага віддається іншим видам відновлюваної енергії (наприклад, біопаливу і біогазу), оскільки сонячна енергетика потребує більших капіталовкладень з більш тривалим періодом окупності. Без державної підтримки регіони не здатні забезпечити сприятливі умови для реалізації проектів з розвитку сонячної енергетики. В інших південних областях, які також мають потенціал для розвитку сонячної енергетики, цей напрямок відновлюваної енергетики не є пріоритетним.

(c) Мала гідроенергетика

Аналіз чинних регіональних програм, присвячених розвитку малої гідроенергетики, свідчить про те, що цей напрям активніше втілюється в Закарпатській області, ніж в областях Центральної України – це насамперед стосується будівництва нових об’єктів в басейнах річок Тиса і Дністер у порівнянні з реконструкцією існуючих ГЕС в басейні Дніпра. Заяви про державну підтримку певних напрямків (наприклад, в контексті пріоритетів регіональних програм) у багатьох випадках (але не завжди) можуть сприйматись як сигнал про те, що інвестиційний клімат для певних видів проектів є дещо сприятливішим, ніж для інших. Наприклад, малі ГЕС, які в числі перших отримали ліцензію на використання «зеленого» тарифу, переважно розташовані в Центральній Україні, де на рівні областей не існує жодної програми щодо ефективного використання енергії і розвитку відновлюваної енергетики.

(d) Біомаса/біогаз

Враховуючи те, що Україна має розвинену аграрну сферу, відходи сільського господарства можуть використовуватись як відновлюване джерело енергії практично по всій країні. Кожна із вищезгаданих регіональних програм приділяє велику увагу розвитку біоенергетики, але цей розвиток має скоріше стихійний та неорганізований характер. Існуючі регіональні програми не пропонують жодних механізмів підтримки створення партнерських і співробітницьких стосунків між сільськогосподарськими підприємствами і виробниками енергії. Підсумовуючи вищесказане, слід зауважити, що результати та висновки Звіту з оцінки обсягів та складу СЕА щодо найбільш прийнятних технологій використання відновлюваних джерел енергії і найбільш перспективних для розвитку відновлюваної енергетики районів підтверджуються пріоритетними напрямками розвитку відновлюваної енергетики, визначеними у відповідних регіональних програмах. В рамках СЕА розглядається більш широкий спектр регіонів, що вважаються перспективними для розвитку відновлюваної енергетики, але не мають відповідних програм. Також слід зазначити, що



Black & Veatch

2-25


прогнозні розрахунки, зроблені для цілей визначення обсягів та складу СЕА, мають попередній характер і переважно базуються на оцінці природно-ресурсного потенціалу, і тому потребуватимуть більш детального аналізу з урахуванням таких факторів, як рівень соціально-економічного розвитку кожного окремого регіону, інвестиційний клімат тощо.

2.5 Природоохоронне законодавство України

(a) Адміністративна структура Міністерство охорони навколишнього середовища України було створено відповідно до Указу Президента України для забезпечення управління природоохоронною діяльністю і координації роботи Державної служби геології і надр України, Державного агентства водних ресурсів України, Державного агентства екологічних інвестицій України і Державної екологічної інспекції України. Міністерство є ключовим органом центральної виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища; сталого використання, відновлення і охорони природних ресурсів; здійснення державного контролю над використанням і збереженням земель; екологічної безпеки; заповідної справи; поводження з відходами; формування, збереження і використання екологічної мережі; геологічного вивчення і сталого використання надр. (b) Національна нормативно-правова база в сфері охорони навколишнього середовища Система національного природоохоронного законодавства базується на Конституції України. Основним рамковим законодавчим актом є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»23. Крім того, в Україні прийняті і діють наступні природо-ресурсні акти: Земельний кодекс24, Водний кодекс25, Лісовий кодекс26, Кодекс про надра27; Закони України «Про природно-заповідний фонд»28, «Про охорону атмосферного повітря»29, «Про тваринний світ»30

23 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» №1264-XII від 25.06.1991, Відомості Верховної Ради України, 1991, № 41 (08.10.91), ст. 546.

; а також Закон України «Про екологічну

24 Земельний кодекс України №2768-III of 25.10.2001, Відомості Верховної Ради України, 2002, № 3-4 (25.01.2002), ст. 27 25 Водний кодекс України №213/95-ВР від 06.06.1995, Відомості Верховної Ради України, 1995, № 24 (13.06.95), ст. 189 26 Лісовий кодекс України №3852-XII від 21.01.1994, Відомості Верховної Ради України, 1994, № 17 (26.04.94), ст. 99 27 Кодекс про надра №132/94-ВР від 27.07.1994, Відомості Верховної Ради України, 1994, №36 (06.09.94), ст. 340 28 Закон України «Про природно-заповідний фонд» №2456-XII від 16.06.1992, Відомості Верховної Ради України, 1992, № 34 (25.08.92), ст. 502 29 Закон України «Про охорону атмосферного повітря» № 2707-XII від 16.10.1992, Відомості Верховної Ради



Black & Veatch

2-26


експертизу»31

. Крім того, існують нормативні акти, які приймаються окремими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища, а також органами місцевого самоврядування.

Згідно з чинним законодавством, кожне підприємство повинне отримати спеціальні дозволи на користування природними ресурсами, дозволи на викиди і скиди забруднюючих речовин, дозволи на загальне водокористування і спецводокористування, а також нормативи утворення і ліміти на розміщення відходів. (c) Національні законодавчі акти, які стосуються Проекту

Національне законодавство про оцінку впливів на навколишнє середовище (ОВНС) Вимога щодо розробки матеріалів ОВНС для проектів господарської діяльності передбачена Законом України «Про екологічну експертизу» і відповідними міжнародними зобов’язаннями України (наприклад, Конвенція Еспо [1991]). Українська система ОВНС складається з двох взаємопов’язаних процедур: (1) оцінка впливів на навколишнє середовище (ОВНС), яка виконується розробником проекту, та (2) екологічна експертиза проектної документації, яка проводиться у складі комплексної державної інвестиційної експертизи уповноваженими державними органами. Процедура ОВНС є обов’язковою для всіх нових проектів, які вважаються «потенційно небезпечними для навколишнього середовища». Склад процедури ОВНС чітко визначається таким документом як «Державні будівельні норми України ДБН A.2.2-1-2003». Цей документ містить перелік видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку і тому обов’язково потребують проведення процедури ОВНС/ДЕЕ. В Україні недостатньо розвинена процедура попередньої оцінки і відбору проектів, для яких потрібно проводити оцінку впливів на навколишнє середовище, і тому кількість досліджень з ОВНС є дуже великою. Процедуру ОВНС необхідно проводити практично для всіх проектів, які здійснюватимуться в рамках Програми USELF. Проекти виробництва електроенергії з використанням органічного палива або енергії води підлягають обов’язковій процедурі ОВНС. Навіть у випадку вітрових та сонячних електростанцій,

України, 1992, № 50 (15.12.92), ст. 678., із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону атмосферного повітря» №2556-III від 21.06.2001, Відомості Верховної Ради України, 2001, № 48 (30.11.2001), ст. 252. 30 Закон України «Про тваринний світ» № 2894-III від 13.12.2001, Відомості Верховної Ради України 2002, № 14 (05.04.2002), ст. 97 31 Закон України «Про екологічну експертизу» № 45/95-ВР of 09.02.1995, Відомості Верховної Ради України, 1995, № 8 (21.02.95), ст. 54



Black & Veatch

2-27


стосовно яких відсутня пряма вимога щодо проведення ОВНС, місцеві органи влади, керуючись положеннями ДБН, які уповноважують їх вимагати проведення ОВНС для тих проектів, які не обов’язково входять до категорії «потенційно небезпечних для навколишнього середовища об’єктів», можуть поставити вимогу щодо проведення ОВНС як умову надання земельної ділянки. Чинна процедура ОВНС розроблялась з урахуванням вимог Орхуської конвенції, ратифікованої Україною. В цілому, положення ДБН A.2.2-1-2003 щодо забезпечення участі громадськості в процесі ОВНС відповідають вимогам найкращої міжнародної практики з цього питання. В 2010 році були прийняті зміни та доповнення до ДБН A.2.2-1-2003, які передбачають необхідність проведення оцінки потенційних ризиків, пов’язаних із планованою діяльністю. Згідно з доповненим нормативним актом щодо проведення ОВНС, оцінка ризику впливу планованої діяльності проводиться для всіх проектів, які підлягають ОВНС, і включає наступні складові:

• Оцінка ризику впливу планованої діяльності на здоров’я людей; • Оцінка соціального ризику планованої діяльності.

В своєму доповненому варіанті ДБН A.2.2-1-2003 також передбачає необхідність включення до матеріалів ОВНС опису технічних рішень із запобігання розвитку аварій та локалізації викидів небезпечних речовин, опису систем контролю й автоматичного регулювання, блокування, сигналізації й інших засобів запобігання аварій, а також рекомендацій щодо скорочення ризиків. Доповнений варіант цього ключового нормативного акту з питань проведення ОВНС також містить нові довідкові додатки з питань оцінки ризиків впливу планованої діяльності на здоров’я людей і оцінки соціального ризику. Ці зміни та доповнення набули чинності 1 липня 2010 року. Основним завданням процедури державної екологічної експертизи (ДЕЕ) є вивчення матеріалів ОВНС, наданих розробником проекту, з метою оцінки відповідності пропонованого проекту вимогам чинного природоохоронного законодавства, але в рамках цієї процедури також розглядаються потенційні кумулятивні і довгострокові екологічні впливи цього проекту. Процедура ДЕЕ проводиться у складі комплексної державної експертизи інвестиційних проектів. Звіт з ОВНС (який є аналогом Заяви щодо оцінки впливів планованої діяльності на навколишнє середовище) є ключовим документом, з якого починається процедура отримання необхідних природоохоронних дозволів для будь-якого нового проекту. Звіт з ОВНС містить розділ, присвячений пом’якшувальним і компенсаційним заходам, і може розглядатись як План природоохоронних і соціальних заходів, які мають бути виконані в процесі



Black & Veatch

2-28


реалізації запропонованого проекту. Важливою рисою національного природоохоронного законодавства є передбачена можливість проведення ОВНС для кожного окремого етапу проектного циклу. Хоча основною вимогою законодавства є виконання ОВНС для всього проектного циклу, існуюча практика розробки, погодження і реалізації проектів передбачає застосування поетапного підходу, в рамках якого кожній стадії процесу розробки і реалізації інвестиційного проекту відповідає певна стадія процесу ОВНС. В лютому 2011 року в Україні був прийнятий Закон «Про регулювання містобудівної діяльності»32, метою якого є скорочення дозвільних процедур в будівництві. Згідно з цим новим Законом, процедура ОВНС/експертизи є обов’язковою для наступних проектів33

:

1. Проекти, які належать до IV і V категорій складності, а саме:

a. розраховані на постійне перебування більш як 300 осіб та (або) періодичне перебування більше 500 осіб;

b. становлять можливу небезпеку для більш як 10000 осіб, які перебувають поза об'єктом;

c. у разі аварії або неможливості (недоцільності) подальшої експлуатації:

i. можуть спричинити збитки в обсязі понад 15000 мінімальних розмірів заробітних плат;

ii. можуть призвести до припинення функціонування об'єктів транспорту, зв'язку, енергетики та інженерних мереж регіонального рівня;

iii. можуть призвести до втрати об'єктів культурної спадщини місцевого значення.

2. Проекти, які пов’язані з об’єктами підвищеної небезпеки, визначеними згідно

до Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» як об'єкти, на яких використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною

32 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011, Офіційний вісник України, 18.03.2011 - 2011., № 18, с. 131, ст. 735, код документу 55190/2011

33 Для цілей цього документу в широкому сенсі вважається, що національна процедура ОВНС включає Звіт з ОВНС (розділ проектної документації під назвою «Оцінка впливів на навколишнє середовище»), а також процедуру розгляду матеріалів ОВНС на предмет відповідності національним природоохоронним стандартам («екологічна експертиза»), що є частиною загальної дозвільної процедури



Black & Veatch

2-29


загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

3. Проекти, які можуть бути пов’язані з потенційними транскордонними

впливами. Результатом застосування цього нового закону є те, що більшість проектів, фінансованих по лінії Програми USELF, не підлягатиме процедурі ОВНС, передбаченій чинним законодавством (хоча на практиці розробники проектів можуть організувати проведення дослідження з ОВНС у разі необхідності). Слід зазначити, що велика частка проектів в галузі відновлюваної енергетики не підлягала обов’язковій процедурі ОВНС і до прийняття цього закону, але місцеві і регіональні природоохоронні органи практично завжди вимагали її проведення (діючи при цьому в рамках своїх повноважень). В принципі, відповідно до нових нормативних вимог, природоохоронні органи вже не мають права вимагати проведення дослідження з ОВНС для проектів, які не входять до будь-якої з вищезгаданих категорій. В той же час, зараз система все ще діє за інерцією, і всі проекти автоматично проходять через процедуру ОВНС. Але слід очікувати, що ця ситуація незабаром зміниться.

Наслідки прийняття цього нового закону для проектів, що фінансуються в рамках

Програми USELF, проявляються в двох вимірах: 1. з одного боку, передбачена національним законодавством дозвільна

процедура скорочується, і розробник проекту не мусить витрачати час і ресурси на проведення робіт з ОВНС; але

2. з іншого боку, національна процедура ОВНС в її нинішньому вигляді служить основою для формулювання планів природоохоронних і соціальних заходів, які необхідні відповідно до природоохоронних і соціальних вимог ЄБРР. Необов’язковість процедури ОВНС в принципі може негативно вплинути на здатність місцевих розробників проектів і природоохоронних консалтингових організацій забезпечити дотримання вимог ЄБРР.

В будь-якому випадку, в результаті таких змін в законодавстві значно зростає роль і потенційний вплив СЕА Програми USELF. Передбачається, що цей Тематичний звіт з екологічних питань стане цінним джерелом екологічної інформації для оцінки проектів, які пропонуватимуться для фінансування в рамках Програми USELF (принаймні на стадії попереднього відбору), а рекомендовані у Звіті з СЕА заходи щодо пом’якшення впливів і проведення консультацій – разом з типовими Планами природоохоронних і соціальних заходів (ППСЗ) – забезпечать основу для підготовки таких Планів на рівні індивідуальних проектів, які свого часу стануть невід’ємним елементом кредитних угод, що укладатимуться в рамках Програми USELF. Національна процедура СЕО



Black & Veatch

2-30


В Україні стратегічна екологічна оцінка (СЕО) у вигляді екологічної експертизи і громадського обговорення проектів законів, програм і планів регулюється Законом України «Про екологічну експертизу». Екологічна експертиза стратегічних програм проводиться спеціалістами Міністерства охорони навколишнього середовища, а її висновки публікуються на офіційному вебсайті Міністерства. Слід нагадати, що Україна підписала і готується до ратифікації Протоколу про СЕО до Конвенції Еспо. Після ратифікації процедура СЕО стане складовою частиною процесу стратегічного планування в Україні. Згідно до положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, Директива ЄС щодо СЕО є однією з чотирьох природоохоронних директив, положення якої мають бути належним чином відображені в національному законодавстві України в найближчий перспективі. Хоча ці нормативні акти не мають безпосереднього відношення до Програми USELF, процес СЕА керується положеннями вищезгаданої Директиви ЄС (і політики ЄБРР), і цей Тематичний звіт також підготовлений у відповідності до вимог цих документів. Атмосферне повітря і клімат В Україні стандарти якості повітря встановлюються Міністерством охорони здоров’я у вигляді гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в повітрі населених пунктів і робочих приміщень. За цілим рядом показників українські нормативи якості повітря на території населених пунктів є жорсткішими, ніж відповідні стандарти Європейського Союзу. Основним механізмом регулювання викидів забруднюючих речовин від промислових джерел є гранично допустимі викиди, які встановлюються для кожного промислового підприємства в індивідуальному порядку. Цей механізм нерозривно пов’язаний з вимогою щодо визначення і належного утримання санітарно-захисної зони навколо майданчика підприємства. Ця вимога передбачає, що встановлені значення ГДК забруднюючих речовин для повітря населених пунктів не повинні перевищуватись на межі санітарно-захисної зони, які повинні визначатись з урахуванням розсіювання забруднюючих речовин в атмосферному повітрі. Слід, однак, зазначити, що зараз відбувається поступовий перехід до європейської практики, яка передбачає для нових промислових підприємств необхідність забезпечення контролю та моніторингу викидів забруднюючих речовин безпосередньо в джерелах їхнього утворення. Для роботи установок з використання енергії біогазу і біомаси, що створюватимуться в рамках Програми USELF, необхідно буде отримати дозвіл на викиди в атмосферу. Дозвіл на викиди надається терміном на п’ять років на підставі фактично виміряних рівнів викидів і розрахункових обсягів викидів, та згідно до концепції нормування якості через ГДК. Процес



Black & Veatch

2-31


подання заявки на одержання дозволу на викиди включає такий крок як публікація заяви про наміри одержати дозвіл на викиди в засобах масової інформації. Це робиться з метою надання громадськості можливості висловити будь-які зауваження відносно нової / існуючої діяльності. Більш детальна інформація з питань якості атмосферного повітря і клімату, яка має відношення до Програми USELF, міститься у Розділах 3.2, 4.2 та 5.2 цього Звіту. Геологія і ґрунти Основним законодавчим актом в галузі регулювання гірничих відносин є Кодекс України «Про надра». Відповідно до положень цього Кодексу, надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни, які повинні вносити плату за користування надрами. Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»34

, діяльність з розробки надр ділянок надр загальнодержавного значення, включених до Державного фонду надр, підлягає обов’язковому ліцензуванню. Для того, щоб мати право на ведення діяльності з видобутку корисних копалин, користувачі повинні отримати гірничий відвід і право на користування земельними ділянками для потреб, пов’язаних з користуванням надрами. Процедура надання земельної ділянки регулюється положеннями Земельного кодексу України. Станом на цей час, приватні підприємства, що діють в Україні, можуть отримати земельні ділянки для здійснення своєї діяльності або у власність, або у користування на правах оренди.

Національне законодавство (Земельний кодекс України) вимагає забезпечити збереження верхнього рослинного шару ґрунту на стадії будівництва. Заходи щодо збереження верхнього ґрунтового шару і рекультивації будівельного майданчика є обов’язковою складовою пом’якшувальних заходів, які формулюються в процесі розробки ОВНС. Детальніша інформація з питань геології і ґрунтів, яка має відношення до Програми USELF, міститься в Розділах 3.4, 4.4 та 5.4 цього Тематичного звіту. Поверхневі і підземні води

34 Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» №1775-III від 01.06.2000, Відомості Верховної Ради України від 08.09.2000 - 2000 р., № 36, ст. 299.



Black & Veatch

2-32


Правові вимоги, які регулюють використання водних ресурсів, сформульовані у Водному кодексі України, який визначає такі два поняття як загальне водовикористання і спеціальне водокористування, а також запроваджує процедуру отримання дозволів на різні види спецводокристування, включаючи скид стічних вод у водні об’єкти. Якість поверхневих і підземних вод регулюється шляхом встановлення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у воді водних об’єктів відповідного цільового призначення. Для кожної категорії водних об’єктів встановлюються різні ГДК, визначаючи той рівень вмісту забруднюючих речовин, вище якого вода вважається непридатною для відповідного виду використання (господарсько-питного, рибогосподарського тощо). Так само, як і стандарти якості атмосферного повітря (описані у попередньому розділі), українські стандарти якості води водних об’єктів можуть відрізнятись від відповідних стандартів ЄС. Вздовж берегів морів, річок і інших водних об’єктів встановлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги, розміри і межі яких визначаються відповідно до категорії функціонального призначення кожного окремого водного об’єкту. В межах цих водоохоронних зон забороняються і обмежуються різні види господарської діяльності, включаючи будівництво. На жаль, режим використання водоохоронних зон і прибережних захисних смуг часто порушується, в результаті чого значна частина узбережжя Чорного і Азовського морів незаконно використовується для неконтрольованого будівництва різноманітних об’єктів курортного призначення. Національні нормативні акти в сфері охорони навколишнього середовища и використання природних ресурсів не містять будь-яких нормативів/лімітів, які б регулювали діяльність з вилучення/перекидання стоку або визначали б вимоги щодо мінімальних обсягів стоку. Водний кодекс України (Стаття 96) вимагає проведення оцінки впливу будь-яких проектів на водні ресурси. Проекти будівництва гідротехнічних споруд підлягають обов’язковій процедурі ОВНС. Ці вимоги означають необхідність проведення оцінки впливу будівництва гідроелектростанцій на режим стоку, а також інших впливів, які можуть бути пов’язані з будівництвом і експлуатацією об’єктів альтернативної енергетики. Детальніша інформація щодо стану поверхневих і підземних вод, яка має відношення до Програми USELF, міститься в Розділах 3.3, 4.3 та 5.3 цього Тематичного звіту Ландшафти і біорізноманіття Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає правові засади організації, охорони і ефективного використання природно-заповідного фонду України, а також встановлює відповідні категорії територій і об'єктів цього фонду. Законом дозволяється передача територій і об’єктів



Black & Veatch

2-33


певних категорій у приватну власність. Закон передбачає необхідність створення охоронних зон навколо територій і об’єктів природно-заповідного фонду, основною функцією яких є забезпечення дотримання належного охоронного режиму на території цих об’єктів, а також запобігання будь-яких негативних впливів господарської діяльності на ці об’єкти. В межах охоронних зон об’єктів природно-заповідного фонду забороняється будівництво промислових об’єктів або ведення господарської діяльності, яка може спричинити негативний вплив на стан цих об’єктів. Ступінь і інтенсивність цього впливу підлягає обов’язковій оцінці. Всі питання збереження біорізноманіття в Україні регулюються положеннями Конвенції ООН про біологічне різноманіття і Пан-Європейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Крім того, була розроблена і затверджена Концепція Державної програми збереження біологічного різноманіття України на період з 2005 по 2025 рік, яка передбачає розробку і прийняття відповідної детальної програми до червня 2011 року. Нормативно-правова база в сфері збереження біорізноманіття і видового складу рослин і тварин складається з двох рамкових законодавчих актів, а саме Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Закону України «Про Червону книгу України»35

.

Стаття 64 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає дві категорії видів флори і фауни, які підлягають охороні і включені до Червоної книги України – це рідкісні види і види, що перебувають під загрозою зникнення. В Законі не наводиться офіційне визначення цих термінів (хоча аналогічна термінологія використовується і в Червоній книзі України, де також визначаються відповідні категорії видів рослин і тварин, що підлягають охороні – ці категорії наводяться далі). Закон України «Про Червону книгу України» в своїй Статті 3 визначає, що Червона книга України є офіційним державним документом, що містить перелік рідких і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості щодо сучасного стану цих видів і заходи щодо їхнього збереження і відтворення.

35 Закон України «Про Червону книгу України» №3055-III від 07.02.2002, Відомості Верховної Ради України, 2002, №30 (26.07.2002), ст. 201



Black & Veatch

2-34


В Червоній книзі України виокремлюються наступні категорії видів рослинного і тваринного світу:

• Зниклі – види, про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь-яка інформація про наявність їх у природі чи спеціально створених умовах;

• Зниклі в природі – види, які зникли в природі, але збереглися у спеціально створених умовах;

• Зникаючі – види, які перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

• Вразливі – види, які у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

• Рідкісні – види, популяції яких невеликі і на даний час не належать до категорії зникаючих чи вразливих, хоча їм і загрожує небезпека;

• Неоцінені – види, про які відомо, що вони можуть належати до категорії зникаючих, вразливих чи рідкісних, але ще не віднесені до неї;

• Недостатньо відомі – види, які не можна віднести до жодної із зазначених категорій через відсутність необхідної повної і достовірної інформації.

Всі види рослин і тварин, включені до Червоної книги України, підлягають захисту в рівній мірі; закон не передбачає будь-якої диференціації відповідальності за нанесення шкоди видам, включеним до різних категорій Червоної книги. Види флори і фауни, включені до Червоної книги України, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення і підлягають особливій охороні в межах всієї території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Відповідно до передбаченої Законом процедури права власників об’єктів Червоної книги України можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об’єктів і навколишнього природного середовища в цілому, а також для захисту прав громадян. Спеціальне використання (добування, збирання) об'єктів Червоної книги України здійснюється у виняткових випадках лише у наукових і селекційних цілях, у тому числі для розмноження, розселення і розведення у штучно створених умовах, а також для відтворення популяцій за дозволом Міністерства охорони навколишнього природного середовища на підставі рішень Національної комісії з питань Червоної книги України, прийнятих відповідно до її повноважень. З 1993 року порядок видачі та форма дозволів на спеціальне використання (добування, збирання) об'єктів Червоної книги



Black & Veatch

2-35


України визначаються відповідним Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища36

.

В Україні передбачена адміністративна і кримінальна відповідальність за порушення законодавства в сфері охорони, використання і відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів флори і фауни, занесених до Червоної книги України. Окрім кримінальної та адміністративної відповідальності, порушники також мусять відшкодувати завдану шкоду. Розмір компенсації за кожне порушення, включаючи компенсацію за знищення і погіршення середовищ існування червонокнижних видів, а також методика її розрахунку встановлюються Кабінетом Міністрів України37

.

В процесі видачі дозволів на природокористування і землекористування для проектів в сфері відновлюваної енергетики серед багатьох інших буде враховуватись і такий фактор як присутність охоронюваних видів та/або середовищ їхнього існування / шляхів міграції в зоні потенційного впливу цих проектів. В залежності від масштабу проектної діяльності і характеру впливів, уповноважені органи, що відповідають за видачу дозволів, можуть вимагати від розробників здійснення пом’якшувальних/компенсаційних заходів та/або вибору інших технологій виробництва або майданчиків для реалізації запропонованої діяльності. Детальніша інформація з питань охорони ландшафтного і біологічного різноманіття, яка має відношення до Програми USELF, міститься в Розділах 3.5, 4.5 та 5.5 цього Тематичного звіту. Поводження з відходами Діяльність в сфері поводження з відходами регулюється Законом України «Про відходи»38

36 Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України; форм клопотання та бланків дозволів на таку добування» №3 від 01.02.1993

, в якому визначені чотири класи небезпеки відходів: відходи першого і другого класів вважаються небезпечними і вимагають особливих методів поводження, включаючи їхнє виокремлення із загального потоку відходів. Відходи третього і четвертого класів небезпеки можуть зберігатись і розміщуватись разом із звичайними твердими побутовими відходами. Якщо в процесі своєї виробничої діяльності підприємство утворює небезпечні відходи, ці відходи мусять передаватись спеціалізованому підприємству, яке

37 Постанова Кабінету Міністрів України «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» №399 від 01.06.1993, збірка постанов Кабінету Міністрів України, 1993, №11, с. 226 38 Закон України «Про відходи» №187/98-ВР від 05.03.1998, від 25.09.1998 - 1998 р., Відомості Верховної Ради України №36, ст. 242



Black & Veatch

2-36


має ліцензію на здійснення операцій з небезпечними відходами, для забезпечення належного вивозу, знешкодження та/або розміщення. Кожне промислове підприємство повинне отримати від уповноважених державних органів дозволи і ліміти на утворення і розміщення відходів. Процедура розробки, затвердження і перегляду дозволів на утворення і розміщення відходів визначається Кабінетом Міністрів України. Для роботи об’єктів відновлюваної енергетики необхідно буде одержати дозволи на утворення і розміщення відходів. Розміщення відходів може стати досить складною проблемою у віддалених районах (таких, як Карпати) через відсутність об’єктів прийому та обробки відходів, або в густонаселених районах (таких як Крим) через недостатність вільного місця на існуючих полігонах відходів. Державні санітарні правила і норми України ДСанПіН 2.2.7.029-99 «Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами і визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення» визначають базові правила поводження з відходами в Україні. Згідно з цим нормативним актом, відходи виробництва і споживання

в залежності від фізичних, хімічних і біологічних характеристик всієї маси відходу або окремих його інгредієнтів поділяються на чотири класи небезпеки: I-й клас – надзвичайно небезпечні речовини (відходи); II-й клас – високо небезпечні речовини (відходи); III-й клас – помірно небезпечні речовини (відходи); IV-й клас – мало небезпечні речовини (відходи).

Клас небезпеки визначається токсичністю промислових відходів. Токсичними промисловими відходами називаються такі відходи, які утворюються в процесі технологічного циклу в промисловості і мають у своєму складі фізіологічно активні речовини, що викликають токсичний ефект. Клас небезпеки відходів визначається виробником відходів або за його дорученням

(зазвичай це робиться із залученням спеціалізованих організацій, підлягає затвердженню з боку регіональних органів охорони здоров’я та узгодженню з боку регіональних природоохоронних органів). Існує національна методика і методологічний довідник з процедури визначення класу небезпеки відходів; також існують певні відмінності в системах класифікації відходів, діючих на рівні областей. Більшість відходів, які можуть утворюватись на об’єктах відновлюваної енергетики – таких як будівельне сміття тощо – є відходами четвертого класу небезпеки (мало небезпечні відходи, які можуть розміщатись на полігонах твердих побутових відходів). Але певні види відходів (акумулятори, сонячні елементи тощо) можуть бути віднесені до третього або другого класу небезпеки, що означає необхідність їхньої передачі спеціалізованим організаціям для обробки і розміщення.

(d) Національні законодавчі акти в соціальній і публічній сфері, які



Black & Veatch

2-37


стосуються Проекту

Охорона праці і техніка безпеки Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків. Навряд чи можна очікувати, що будь-які об’єкти відновлюваної енергетики, що розглядаються в рамках СЕА, будуть віднесені до категорії небезпечних. Ключовим правовим документом в сфері охорони праці і техніки безпеки (ОП/ТБ) є Закон України «Про охорону праці»39, дія якого поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та всіх працюючих. Питання охорони праці також регулюються Кодексом законів про працю України (Глава XІ «Охорона праці» і інші глави, такі як «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок» і «Праця молоді»). Ще одним важливим законодавчим актом в сфері ОП/ТБ є Закон України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»40. Певні процедури забезпечення охорони праці і техніки безпеки також визначаються Законом України «Про колективні договори і угоди»41

. Чинне українське законодавство в сфері ОП/ТБ базується на принципах і підходах, запроваджених Міжнародною організацією праці (МОП), членом якої є Україна.

За виключенням Закону України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», всі вищезгадані законодавчі акти з питань охорони праці будуть застосовуватись на стадіях будівництва, експлуатації, технічного обслуговування і виведення з експлуатації всіх об’єктів відновлюваної енергетики. Здоров’я і безпека населення

39 Закон України «Про охорону праці» №2694-XII від 14.10.1992, Відомості Верховної Ради України від 08.12.1992 - 1992 р., №49, ст. 668.

40 Закон України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV від 23.09.1999, Відомості Верховної Ради України від 26.11.1999 - 1999 р., №46, ст.403

41 Закон України «Про колективні договори і угоди» №3356-XII від 01.07.1993, Відомості Верховної Ради України від 07.09.1993 - 1993 р., №36, ст. 361.



Black & Veatch

2-38


Закон України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення»42, разом з відповідними підзаконними актами, спрямований на забезпечення безпеки і захисту здоров’я населення в процесі будівництва і експлуатації промислових об’єктів. Закон визначає вимоги до будівництва та експлуатації об’єктів і систем централізованого водопостачання, водовідведення і очистки стічних вод, а також регулює такі питання як режим освітлення і сонячного випромінювання, вітровий режим тощо. Правові основи діяльності щодо забезпечення захисту громадських інтересів і об’єктів культурної/історичної спадщини в процесі здійснення інвестиційної і господарської діяльності визначаються Законом України «Про планування і забудову територій»43

.

Положення цих нормативно-правових актів застосовуватимуться по відношенню до проектів, які фінансуватимуться в рамках Програми USELF, коли будуть вирішуватись такі питання як рівні шуму (вітрові турбіни), електромагнітне випромінювання (лінії електропередач) та вплив інших потенційно небезпечних факторів, пов’язаних з проектною діяльністю. Консультації з громадськістю і розкриття інформації Право громадян на доступ до екологічної інформації регулюється рядом ключових законодавчих актів, таких як Закони України «Про інформацію»44, «Про звернення громадян»45, «Про державну таємницю»46

і Орхуська Конвенція. Національна процедура ОВНС передбачає підготовку і публікацію наступних документів:

• Заява про наміри, яка має бути опублікована в засобах масової інформації і повинна містити інформацію про характер планованої діяльності і місця, в яких громадяни можуть ознайомитись з матеріалами ОВНС;

• Заява про екологічні наслідки, текст якої має бути підготовлений на основі

42 Закон України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» № 4004-XII від 24.02.1994, Відомості Верховної Ради України, 1994, №27 (05.07.94), ст. 218

43 Закон України «Про планування і забудову територій» №3038-VI від 17.02.2011, Офіційний вісник України від 18.03.2011 - 2011 р., №18, стор. 131, ст. 735

44 Закон України «Про інформацію» №2657-XII від 02.10.1992, Відомості Верховної Ради України, 1992, №48 (01.12.92), ст. 650 в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про інформацію» №2938-VI вiд 13.01.2011, Офіційний вісник України від 18.02.2011 - 2011 р., №10, стор. 21, ст. 445

45 Закон України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 02.10.1996, Відомості Верховної Ради України, 1996, № 47 (19.11.96), ст. 256

46 Закон України «Про державну таємницю» № 3855-XII від 21.01.1994, Відомості Верховної Ради України, 1994, № 16 (19.04.94), ст. 93



Black & Veatch

2-39


висновків остаточного звіту ОВНС і повинен містити інформацію про ключові висновки ОВНС.

Закон України «Про доступ до публічної інформації»47

набув чинності 9 травня 2011 року. Цей Закон має на меті розширити права громадян на отримання інформації від суб’єктів владних повноважень. Законом передбачений широкий спектр кроків, які значно покращують доступ громадян до інформації. Наприклад, термін розгляду запитів громадян щодо надання інформації скорочений до п’яти робочих днів з моменту надходження запиту; відповідь на запит має бути надана негайно – в будь-якому випадку не пізніше ніж через 48 годин з моменту надходження запиту щодо отримання інформації, яка стосується стану довкілля та надзвичайних явищ, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян. Окрім традиційних способів подання запиту (в усній або письмовій формі), Закон також передбачає такі способі як пошта, факс, телефон і електронна пошта.

Органи виконавчої влади мають привести свої відомчі нормативні акти у відповідність до вимог нового Закону. У зв’язку з цим можна цілком обґрунтовано очікувати внесення змін і доповнень до Положення про порядок надання екологічної інформації принаймні для того, щоб врахувати нові терміни надання інформації і форми запитів; або повного перегляду і уточнення цього нормативного акту. Вимоги національного законодавства щодо організації процесу консультацій з громадськістю і розкриття інформації більш детально розглядаються в Плані залучення зацікавлених сторін (ПЗЗС), який міститься у Додатку до Звіту з СЕА. В рамках СЕА визначені процедури, передбачені для того, щоб ініціювати і провести процес консультацій, а також забезпечити розкриття інформації, що міститься в цьому Тематичному звіті і у Звіті з СЕА в цілому. Примусове переселення Чинне законодавство України наразі не визначає чіткої процедури організації і проведення примусового переселення у зв’язку з реалізацією проектів економічного розвитку. Вимоги щодо планування процесів переселення і вирішення пов’язаних з цим питань права власності розосереджені у чисельних законодавчих і нормативних актах, причому багато питань залишаються невирішеними. До числа ключових питань, пов’язаних з процесом переселення, слід віднести питання отримання (придбання) земельних ділянок для будівництва нових об’єктів і споруд різного призначення, включаючи будівництво житла для громадян, які підпадають

47 Закон України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI від 13.01.2011. Офіційний вісник України від 18.02.2011, №10, стор. 29



Black & Veatch

2-40


під програму переселення. Примусове переселення в Україні можливе тільки в тому випадку, коли мова йде про проекти загальнодержавного значення (які можуть виконуватись як по лінії приватної ініціативи, так і в рамках приватно-державного партнерства)48

. Статус проекту загальнодержавного значення надається проектам, які генерують значні податкові надходження, створюють широкі можливості для працевлаштування і забезпечують виробництво продукції регіонального/національного значення. Якщо держава почне втілювати свій задекларований намір забезпечити суттєве збільшення обсягів виробництва енергії з відновлюваних джерел, деякі – якщо не всі – проекти в сфері відновлюваної енергетики можуть отримати статус проектів загальнодержавного значення.

Процеси відведення земельних ділянок, які не передбачають примусового переселення, регулюються Земельним кодексом України. Розмір компенсації за збитки, понесені фізичними або юридичними особами в результаті відведення земельних ділянок, визначається виключно судом за зверненням сторони, яка зазнала цих збитків. У випадках, коли розробник проекту домовляється про умови переселення із зачепленими сторонами, не вдаючись до примусового переселення, укладається юридична угода (угода про купівлю/продаж земельної ділянки, комерційна угода тощо), яка добровільно підписується обома сторонами. Процес укладання угоди регулюється відповідними нормативними актами, але вони не стосуються процесу переселення. Культурна спадщина (включаючи об’єкти архітектурної і археологічної спадщини) Закон України «Про охорону культурної спадщини»49

48 Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» №1559-VI від 17.11.2009, Офіційний вісник України від 25.12.2009 - 2009, № 97

регулює правові, організаційні, соціальні і економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини. До об’єктів культурної спадщини можуть відноситись наземні об’єкти і території, водні об’єкти, інші природні, природно-антропогенні і антропогенні об’єкти. Всі об’єкти культурної спадщині, що підлягають охороні, вносяться до Державного реєстру пам’яток культурної спадщини національного або місцевого значення. Будь-яка будівельна діяльність в межах обов’язкової охоронної зони, встановленої для таких об’єктів, вимагає спеціального попереднього дозволу.

49 Закон України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III вiд 08.06. 2000, Офіційний вісник України від 21.07.2000 - 2000 р., № 27, стор. 32, ст. 1112



Black & Veatch

2-41


Поняття археологічної спадщини, функції уповноваженого органу центральної виконавчої влади в сфері охорони об’єктів археологічної спадщини (Кабінет Міністрів України), види і склад археологічних досліджень, а також права і обов’язки дослідників археологічної спадщини визначаються Законом України «Про охорону археологічної спадщини»50

. Відповідно до Закону, всі археологічні знахідки є власністю держави.

Вимоги законодавства щодо охорони культурної та археологічної спадщини можуть вплинути на вибір місця розташування об’єктів відновлюваної енергетики, особливо в таких регіонах з багатою подіями історією як Крим і деякі райони Західної України. Більш детальна інформація з питань охорони культурної спадщини, яка має відношення до Програми USELF, міститься в Розділах 3.7, 4.7 і 5.7 цього Тематичного звіту. (e) Інші відповідні національні програми і плани Характерною рисою нормативно-правової бази України є велика кількість різноманітних стратегічних документів – насамперед планів, програм, політичних документів і концепцій. Вони можуть мати адміністративну, територіальну, (між)галузеву спрямованість, або поєднувати всі ці напрями. Наприклад, згідно з чинним законодавством України, кожна область має забезпечити розробку і реалізацію власної стратегії соціально-економічного розвитку. Терміни реалізації зазначених стратегічних документів становлять від 5 до 20 років, але не всі вони передбачають відповідні механізми реалізації і моніторингу ефективності здійснюваних заходів, а деякі навіть не підкріплюються необхідними фінансовими розрахунками. В результаті, ці програми значно різняться одна від одної за рівнем і успіхом практичної реалізації. Окрім Енергетичної стратегії України, яка розглядалась у попередніх розділах цього документу, цілий ряд національних програм різної тематичної спрямованості (розвиток національної екологічної мережі, охорона і раціональне використання водних ресурсів, охорона земельних ресурсів, розвиток заповідної справи тощо) може мати безпосереднє або потенційне відношення до процесу СЕА в рамках програми USELF. Ці документи встановлюють екологічні обмеження і вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів, включаючи водні і земельні ресурси, і

50 Закон України «Про охорону археологічної спадщини» №1626-IV від 18.03.2004, Вісник Верховної Ради України від 25.06.2004 - 2004 р., №26, стор. 1080, ст. 361



Black & Veatch

2-42


безпосередньо впливають на процес отримання дозвільної документації для проектів в галузі відновлюваної енергетики. Повний перелік програм, які мають відношення до процесу СЕА. Міститься у Додатку A. (f) Міжнародні природоохоронні і соціальні норми, які застосовуються по відношенню до Проекту

На додаток до чинного законодавства України, національних стратегій і програм в галузі відновлюваної енергетики і охорони навколишнього середовища, процес СЕА буде здійснюватись відповідно до вимог и принципів Екологічної і соціальної політики ЄБРР (включаючи Вимоги ЄБРР до ведення діяльності); Інформаційної політики ЄБРР; і Стратегії діяльності ЄБРР в Україні. Всі проекти, які фінансуються по лінії Програми USELF, а також мають відповідати цим вимогам.

Вимоги міжнародних фінансових установ

Екологічна і соціальна політика ЄБРР (2008) деталізує зобов’язання, що випливають з Угоди про створення ЄБРР, включаючи зобов’язання «сприяти екологічно безпечному і сталому розвитку». До складу Екологічної і соціальної політики Банку входять Вимоги до ведення діяльності, які охоплюють ключові види екологічних і соціальних впливів і дотримання яких мають забезпечити клієнти Банку (ці питання розглядаються більш детально далі).

Інформаційна політика ЄБРР (2008) визначає принципи, яких дотримується Банк в процесі надання інформації і проведення консультацій із зацікавленими сторонами з метою підвищення рівня поінформованості і розуміння суті стратегії, політики і діяльності Банку. Стратегія діяльності ЄБРР в Україні (2007) визначає ключові досягнення, завдання і пріоритети діяльності Банку в Україні.

В процесі СЕА для Програми USELF будуть застосовуватись і дотримуватись наступні Директиви і Положення ЄС і інші нормативно-правові акти міжнародних фінансових організацій::

• Принципи Екватора і Стандарти діяльності МФК; • Директива 2001/42/EC – Стратегічна екологічна оцінка (СЕО); • Методичне керівництво щодо реалізації Директиви ЄС щодо СЕО

(2001/42/EC): оцінка впливів певних планів і програм на навколишнє середовище (2003 р.);

• Директива 2009/147/EC щодо захисту диких птахів (доповнений варіант Директиви 79/409/EEC);

• Директива 92/42/EEC щодо захисту чутливих і вразливих природних середовищ існування;

• Директива 2000/60/EC – Водна рамкова директива; • Директива 96/62/EC – Рамкова директива щодо якості повітря; • Мережа Natura 2000 – базова програма ЄС в галузі охорони природи і

біорізноманіття, у складі якої поєднані ключові елементи Директив ЄС щодо



Black & Veatch

2-43


захисту диких птахів і природних середовищ існування (оскільки Україна не є членом ЄС, на її території немає об’єктів мережі Natura, але для цілей процесу СЕА прийняте припущення, що всі національні парки, середовища існування з особливим охоронним статусом і інші об’єкти природоохоронного призначення є аналогами об’єктів мережі Natura;

• Керівний документ до Статті 6(4) Директиви щодо захисту природних середовищ існування (92/42/EEC (2007)).

Вимоги ЄБРР до ведення діяльності

Використовуючи власні процедури екологічної і соціальної оцінки і моніторингу, ЄБРР намагається забезпечити відповідність фінансованих ним проектів принципам соціально і екологічно сталого розвитку; повагу до прав працівників та громад, які зазнають впливу в результаті реалізації цих проектів; а також розробку і реалізацію цих проектів згідно з вимогами відповідних нормативних актів і найкращої міжнародної практики. Для втілення цієї мети на практиці, Банк запровадив низку Вимог до ведення діяльності («ВВД»), які мають бути враховані клієнтами Банку та які охоплюють ключові види екологічних і соціальних впливів і питань.

Таблиця 2-3 містить основні положення кожної з десяти Екологічних і соціальних вимог до ведення діяльності, які застосовуються по відношенню до всіх фінансованих Банком проектів, включаючи Програму USELF.

Таблиця 2-3 Перелік Вимог ЄБРР до ведення діяльності (ВВД), прийнятих і

затверджених для фінансованих Банком проектів Вимога до ведення

діяльності Опис

ВВД1: Екологічна та соціальна оцінка та управління

ВВД1 визначає обов’язки клієнтів Банку у процесі оцінки, управління розв‘язанням та моніторингу екологічних та соціальних проблем, пов'язаних з проектами, запропонованими для фінансування ЄБРР. Залучення зацікавлених сторін проекту є невід'ємною складовою цього процесу. Вимоги Банку щодо участі зацікавлених сторін детально окреслені у ВВД 10. Цілі:

Процес оцінки включає дослідження з оцінки екологічних і соціальних ризиків, аудиту, оцінки впливу на довкілля і соціальне середовище, а також розробку пом’якшуючих заходів, спрямованих на уникнення, зведення до мінімуму, пом’якшення та/або компенсацію негативного впливу на персонал, зачеплені громади і стан навколишнього середовища.

Клієнт повинен забезпечити комплексний розгляд потенційних екологічних та соціальних питань і наслідків, пов'язаних із запропонованим проектом.

ВВД2: Трудові відносини і умови праці

Цілі:

ВВД3: Попередження і

Удосконалення кадрової політики клієнтів Банку шляхом створення і підтримування здорових стосунків між працівниками і керівництвом, забезпечення справедливого ставлення до працівників, виключення дискримінації і забезпечення рівних можливостей для всіх робітників, захист здоров‘я працівників шляхом сприяння створенню безпечних та здорових умов праці.

Впливи та проблеми, пов'язані з діяльністю, яка викликає забруднення, необхідно розглядати для всіх видів економічної діяльності, починаючи



Black & Veatch

2-44


Вимога до ведення


скорочення забруднення

з викидів та скидів на рівні одного об'єкту і закінчуючи впливами на регіональному та глобальному рівні, у тих випадках, коли це необхідно. Цілі:

ВВД4: Здоров’я і безпека населення

Уникнення або, якщо уникнення неможливе, зведення до мінімуму негативних наслідків для здоров‘я людей та довкілля шляхом уникнення або зведення до мінімуму забруднення, яке є безпосереднім наслідком реалізації проектів; допомога клієнтам у визначенні пов'язаних з проектом можливостей для підвищення ефективності використання енергії і ресурсів та зменшення обсягів утворення відходів; сприяння скороченню пов'язаних з проектом викидів парникових газів.

Запропоновані проекти можуть робити місцеве населення більш вразливим до ризиків і впливів, пов’язаних з тимчасовою або постійною зміною структури населення; транспортуванням сировини та готової продукції; будівництвом, введенням та виведенням з експлуатації промислових потужностей; аваріями, порушенням конструкцій та викидами небезпечних матеріалів. Цілі:

ВВД5: Придбання земельних ділянок, примусове переселення і економічне переміщення

(i) Уникнення або мінімізація ризиків та наслідків для здоров'я і безпеки місцевого населення протягом життєвого циклу проекту за штатних і нештатних умов; (ii) здійснення всіх заходів, спрямованих на захист пов'язаних з проектом працівників та майна, в законний спосіб і таким чином, який дає можливість уникнути або звести до мінімуму ризиків для здоров’я і безпеки населення. Цілі:

ВВД6: Збереження біорізноманіття і стале використання природних ресурсів

(i) Уникнення, або, принаймні, зведення до мінімуму масштабів примусового переселення в тих випадках, коли це можливо, шляхом вивчення можливості реалізації альтернативних варіантів проекту; (ii) скорочення негативних соціальних та економічних впливів, пов’язаних з вилученням земельних ділянок або обмеженням зачеплених землевласників у можливостях їхнього використання чи доступу до них; (iii) покращення, або принаймні відновлення життєвого середовища та стандартів; (iv) покращення умов життя переселених осіб шляхом надання адекватного житла з правовими гарантіями проживання та користування житлом, наданим на місці переселення. Цілі:

Охорона та збереження біорізноманіття; уникнення, зведення до мінімуму і подолання наслідків для біорізноманіття, та компенсація значних залишкових наслідків, в залежності від ситуації, з метою уникнення втрат або змін в структурі біорізноманіття; сприяння раціональному використанню природних ресурсів; забезпечення відповідної участі корінного населення та місцевих громад у процесі прийняття рішень; забезпечення справедливого та рівноправного розподілу вигод від розробки і реалізації проекту та від використання генетичних ресурсів; посилення спроможності компаній здійснювати їхню діяльність, репутаційних та конкурентних переваг шляхом застосування найкращої практики управління діяльністю зі збереження біорізноманіття, розглядаючи цю діяльність як ризикований, але при цьому перспективний напрямок розвитку; а також сприяння розвитку бізнесу, який забезпечує збереження біорізноманіття і пропонує альтернативні варіанти економічного розвитку замість нераціонального використання природних ресурсів.

ВВД7: Корінні народи

Цілі: (i) забезпечення того, щоб у процесі переходу до ринкової економіки підтримувалась повна повага до гідності, прав, прагнень, культури корінного населення та традиційних способів використання



Black & Veatch

2-45




природних ресурсів; (ii) уникнення негативного впливу проектів на життя та життєві середовища корінних громад, або, якщо таке уникнення неможливе, зведення до мінімуму, або компенсація такого впливу; (iii) надання корінному населенню можливості отримувати вигоди від проектів із застосуванням підходів, прийнятних в контексті культурних традицій корінних народів; (iv) надання допомоги клієнту у встановленні та підтримці постійних стосунків з корінним населенням, яке зазнає впливу проекту, протягом всього його життєвого циклу; (v) сприяння проведенню добросовісних переговорів клієнта з корінним населенням та інформованій участі корінного населення, якщо проекти мають бути розташовані на землях, які традиційно використовуються корінним населенням, або якщо звичайні або нетрадиційні життєві середовища корінного населення зазнаватимуть впливу проекту, або у випадку комерційного використання культурних ресурсів корінного населення; (vi) визнання та повага по відношенню до усталених законів і традицій корінного населення, та належне врахування цих законів і традицій; (vii) повага до культури, знань та звичаїв корінного населення, та їхнє збереження до бажань корінних народів.

ВВД8: Культурна спадщина

Цілі:

ВВД9: Фінансові посередники (FI)

підтримка збереження культурної спадщини в контексті проектів, фінансованих ЄБРР; захист культурної спадщини від негативних впливів проектної діяльності; сприяння справедливому розподілу вигод від використання культурної спадщини в рамках підприємницькій діяльності; завжди, коли це є можливим, сприяння підвищенню поінформованості про культурну спадщину та поваги до неї.

Цілі:

ВВД10: Розкриття інформації і залучення зацікавлених сторін

(i) створення практичної можливості для реалізації мандату Банку щодо сприяння сталому розвитку через його інвестиційні проекти, які виконуються із залученням фінансових посередників, у відповідності до найкращої міжнародної практики в комерційному фінансовому секторі; (ii) покращення спроможності фінансових посередників щодо управління екологічними та соціальними ризиками, пов'язаними з їхньою діяльністю, а також сприяння впровадженню серед їхніх клієнтів принципів екологічно і соціально відповідального бізнесу; (iii) підвищення ефективності управління природоохоронною і соціальною діяльністю фінансових посередників.

ЄБРР вважає залучення зацікавлених сторін важливою частиною найкращої практики ведення підприємницької діяльності, проявом корпоративної громадянської позиції та шляхом до підвищення якості проектів. Зокрема, ефективна участь громадськості має ключове значення для успішного управління соціальними та екологічними впливами, та отримання більших вигод для громади. Участь зацікавлених сторін є постійним процесом, який передбачає (i) розкриття клієнтом належної інформації з метою створення можливостей для проведення змістовних консультацій з зацікавленими сторонами, (ii) проведення змістовних консультацій зі сторонами, які потенційно можуть зазнати впливу проекту, та (iii) процедуру або політику, в рамках якої люди можуть висловити думки або подати скарги. Цей процес має розпочатись на початковій стадії розробки проекту та продовжуватись протягом всього його життєвого циклу. Ця ВВД окреслює системний підхід до участі зацікавлених сторін, що має сприяти клієнтам у побудові та підтриманні конструктивних



Black & Veatch

2-46




взаємин з їхніми зацікавленими сторонами, зокрема, з місцевими громадами, на які впливає проект. Процес участі зацікавлених сторін є суттєвою складовою оцінки, управління та моніторингу екологічних і соціальних впливів, пов'язаних з інвестиціями клієнта. Таким чином, ця Вимога до ведення діяльності має розглядатись у поєднанні з ВВД 1.

ВВД1-8 і 10 окреслюють вимоги до проектів, що фінансуються шляхом прямих інвестицій; ВВД2 і ВВД9 визначають вимоги до діяльності, що ведеться за участю фінансових посередників. Кожна ВВД визначає цілі і бажані результати, а також конкретні вимоги до клієнтів, які мають їх спрямувати на досягнення цих результатів. Дотримання вимог чинного національного законодавства є невід’ємною складовою кожної ВВД. Класифікація проектів ЄБРР Згідно з власною Екологічною і соціальною політикою (2008), ЄБРР відносить запропоновані проекти до категорій A/B/C/FI на основі екологічних та соціальних критеріїв з наступною метою: (i) відображення рівня потенційних екологічних та соціальних впливів та питань, пов'язаних із запропонованим проектом, та (ii) визначення характеру та рівня екологічних та соціальних досліджень, розкриття інформації та участі зацікавлених сторін, які необхідні для кожного проекту, з урахуванням характеру, місця знаходження, чутливості та масштабу проекту, а також природи та масштабу можливих екологічних та соціальних проблем і впливів. Категорія A: Запропонований проект відноситься до Категорії A, якщо він може мати у майбутньому потенційно значні та різноманітні негативні екологічні та соціальні впливи та проблеми, які на час визначення категорії проекту не можуть бути прямо визначені або оцінені, та вимагають формалізованого та спільного процесу оцінки, який має проводитись незалежними експертами у відповідності до ВВД. Категорія B: Запропонований проект відноситься до Категорії B, якщо потенційні негативні екологічні та соціальні впливи та проблеми, які він може спричинити, стосуватимуться лише місця реалізації проекту, та/або можуть бути легко та повністю визначені і вирішені шляхом впровадження відповідних заходів. Такий вплив може бути результатом минулої, поточної або майбутньої діяльності. Вимоги до попереднього дослідження можуть змінюватись залежно від проекту та будуть погоджуватись з ЄБРР для кожного конкретного проекту у відповідності до ВВД1. Категорія C: Запропонований проект відноситься до Категорії C, якщо він може мати мінімальний екологічний або соціальний вплив, або не матиме такого впливу, і тому не потребує додаткової екологічної та соціальної оцінки після віднесення до категорії.



Black & Veatch

2-47


Категорія FI: Запропонований проект буде віднесений до Категорії FI, якщо ЄБРР надає фінансування через фінансового посередника (FI).

Міжнародні конвенції і угоди

Україна є стороною більше 40 міжнародних конвенцій і угод в сфері охорони природи. Нижче розглядаються ті конвенції, які мають безпосереднє відношення до цього проекту: Конвенція Еспо про оцінку впливів на навколишнє середовище в транскордонному контексті (1991)

Конвенція про оцінку впливів на навколишнє середовище в транскордонному контексті є конвенцією Європейської економічної комісії Організації об’єднаних націй (ЄЕК ООН), яка була підписана в місті Еспо (Фінляндія) в 1991 році і набула чинності в 1997 році. Конвенція визначає обов’язки сторін – тобто держав, що приєднались до Конвенції – проводити оцінку впливів певних видів діяльності на навколишнє середовище на ранній стадії планування такої діяльності. Вона також встановлює загальне зобов’язання держав-учасниць повідомляти одна одну про плани реалізації масштабних проектів і проводити між собою консультації щодо тих проектів, які можуть призвести до значного негативного транскордонного впливу. Конвенція вимагає проведення оцінки впливу на навколишнє середовище для певних видів діяльності, що планує здійснювати будь-яка країна, але які можуть призвести до значного впливу на навколишнє середовище в районах, які є територією іншої країни. Вона визначає питання, які мають бути враховані на самій ранній стадії планування цієї діяльності, а також обов’язки сторін щодо оповіщення одна одної і проведення спільних консультацій за участю громадськості. Конвенція вимагає належного врахування всіх зауважень, отриманих від представників громадськості і органів влади зачепленої сторони, а також висновків дослідження з оцінки впливів, в процесі прийняття рішення щодо здійснення планованої діяльності. Положення і механізми Конвенції застосовуються по відношенню до Сторони (або Сторін) походження (тобто держав, на території яких планується здійснювати запропоновану діяльність) і зачепленої Сторони (або Сторін) (тобто держав, територія яких може зазнати значного негативного впливу в результаті цієї діяльності). Протокол про Стратегічну екологічну оцінку (СЕО) до Конвенції Еспо (чинний з 11 липня 2010 року)

Конвенція про оцінку впливів на навколишнє середовище (ОВНС) в транскордонному контексті була доповнена Протоколом про Стратегічну екологічну оцінку (СЕО). Протокол був прийнятий і запропонований до підписання в рамках Міністерської конференції «Довкілля для Європи», яка



Black & Veatch

2-48


пройшла в Києві (Україна) 21 травня 2003 року. Протокол набув чинності 11 липня 2010 року. Протокол вимагає від Сторін проводити оцінку екологічних наслідків розроблених офіційних проектів планів і програм. Протокол також рекомендує проводити таку оцінку для проектів законодавчих актів і документів, які визначають державну політику в різних галузях, хоча ця рекомендація не є обов’язковою. Якщо говорити про прив’язку до етапів процесу прийняття рішень, то СЕО проводиться набагато раніше, ніж ОВНС, і тому вважається ключовим інструментом забезпечення сталого розвитку. СЕО є процесом, який передбачає визначення і попередження імовірних екологічних впливів на самій ранній стадії процесу прийняття рішень таким чином, щоб замість необхідності здійснення заходів щодо скорочення негативного впливу від будівництва якої-небудь транспортної артерії мати можливість розробити і прийняти більш сталу політику розвитку транспортної галузі в цілому. СЕО також дає можливість розглядати і враховувати природоохоронні цілі нарівні з цілями соціально-економічного розвитку, що повністю відповідає концепції сталого розвитку. Протокол передбачає активну і масштабну участь громадськості в процесі прийняття державних рішень з широкого кола питань стратегічного розвитку – від планування землекористування до транспорту, від сільського господарства до промисловості, від будівництва нафтопереробних підприємств до гірських підйомників. Громадськість має право не тільки бути поінформованою про сам факт розробки і прийняття планів і програм, a й надавати свої коментарі і зауваження і вимагати їхнього належного розгляду і врахування, а також отримувати інформацію щодо остаточного рішення і причин його прийняття. Окрім необхідності врахування типових екологічних наслідків планів і програм, Протокол також вимагає належного врахування можливих впливів цих планів і програм на здоров’я людей, і в цьому випереджує положення чинного законодавства. Конвенція щодо збереження мігруючих видів диких тварин (відома як КМВ або Боннська конвенція)

Конвенція щодо збереження мігруючих видів диких тварин (також відома як КМВ або Боннська конвенція) спрямована на збереження і захист наземної, морської і пташиної мігруючої фауни в межах її існування і пересування. Конвенція має форму міжурядової угоди, укладеної під егідою Програми ООН з навколишнього середовища і присвяченої питанням збереження диких тварин і місць їхнього існування в глобальному масштабі. Після того, як Конвенція набула чинності, до неї приєднались більше 100 країн-учасниць з Африки, Центральної і Південної Америки, Азії, Європи і Океанії. Конвенція була підписана в 1979 році в Бонні (звідки й отримала свою назву) і набула чинності в 1983 році.



Black & Veatch

2-49


Метою Боннської конвенції є збереження мігруючих видів тварин в усьому світі. Представники дикої фауни потребують особливої уваги через свою екологічну, генетичну, наукову, естетичну, рекреаційну, культурну, освітню, соціальну і економічну цінність. Сторони визнають важливість збереження мігруючих видів, приділяючи особливу увагу мігруючим видам, статус збереження яких є несприятливим. Сторони визнають необхідність вжиття заходів, щоб запобігти загрозі зникнення мігруючих видів. Зокрема, Сторони повинні:

• сприяти здійсненню досліджень щодо мігруючих видів і співпрацювати в рамках таких досліджень;

• докладати зусиль щодо забезпечення нагальної охорони мігруючих видів, включених до Додатку I до Конвенції;

• докладати зусиль щодо укладання угод про збереження та регулювання використання мігруючих видів, які включені до Додатка II;

Задля забезпечення захисту і збереження видів, які перебувають під загрозою зникнення, Сторони Конвенції докладатимуть зусиль, щоб:

• зберігати і відновлювати середовища існування цих видів; • відвернути, усунути, компенсувати або зменшити негативні наслідки дій або

перешкод, які значно ускладнюють міграцію або перешкоджають їй; • у міру можливості і там, де це доцільно, відвертати, зменшувати або

регулювати вплив факторів, які загрожують або можуть загрожувати цим видам.

Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (відома як Бернська конвенція)

Основна мета Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, підписаної в 1979 році, полягає у забезпеченні збереження дикої флори і фауни і середовищ їхнього існування, приділяючи особливу увагу тим видам і середовищам існування, збереження яких вимагає співробітництва між країнами. Особливих зусиль вимагають види, що перебувають під загрозою зникнення і вразливі види, включаючи мігруючі види. Задля досягнення цієї мети Конвенція встановлює для сторін договору зобов’язання вживати всіх необхідних заходів щодо збереження більше 500 видів диких рослин і 1000 видів диких тварин. Кожна сторона договору зобов'язується враховувати у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідність охорони дикої флори та фауни. Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (відома як Рамсарська конвенція)



Black & Veatch

2-50


Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів

була підписана у місті Рамсар (Іран) в 1971 році. Рамсарська конвенція є міжурядовою угодою, яка забезпечує засади для національних заходів і міжнародного співробітництва в сфері збереження і раціонального використання водно-болотних угідь і їхніх ресурсів, що сприятиме досягненню цілей сталого розвитку в усьому світі.

Початкова мета Конвенції полягала у забезпеченні збереження і раціонального використання водно-болотних угідь як місць існування водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено, і зараз вона охоплює всі аспекти збереження та збалансованого використання водно-болотних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини. Метою конвенції є збереження і раціональне використання водно-болотних угідь шляхом здійснення відповідних заходів на місцевому

, регіональному і національному рівні, а також шляхом розвитку співробітництва на міжнародному рівні, з метою забезпечення сталого розвитку в глобальному масштабі.

Угода про збереження популяцій кажанів в Європі (відома як EUROBATS)

Угода про збереження популяцій кажанів в Європі набула чинності в 1994 році і наразі має тридцять країн-учасниць (включаючи Україну). Угода була укладена під егідою Конвенції щодо збереження мігруючих видів диких тварин, яка визнає, що належний захист і збереження мігруючих видів, які перебувають під загрозою зникнення, може бути забезпечений тільки тоді, коли заходи щодо захисту охоплюють весь ареал міграції видів. Угода про збереження кажанів передбачає забезпечення захисту і збереження 52 видів кажанів, які були виявлені в Європі, шляхом реалізації законодавчих, просвітницьких і природоохоронних заходів, я також на базі міжнародного співробітництва між країнами-учасницями Угоди і іншими країнами. В 1995 році, під час першого засідання сторін Угоди, був сформований План дій, який передбачав розробку і реалізацію відповідних заходів щодо захисту кажанів на міжнародному рівні. Також був створений Консультативний комітет, основна функція якого полягає у забезпеченні виконання заходів, передбачених Планом, в періоди між засіданнями Сторін. Ключовими завданнями Консультативного комітету є моніторинг і діяльність на міжнародному рівні. Загальноєвропейське обстеження, яке є одним з ключових заходів, передбачених Угодою, має на меті виявлення тенденцій змін у стані популяцій кажанів для забезпечення своєчасного здійснення відповідних заходів, спрямованих на вирішення проблем, виявлених в процесі обстеження. Обстеження проводиться з використанням спеціально визначених репрезентативних видів і узгоджених методик спостережень.



Black & Veatch

2-51


Заходи щодо захисту популяцій кажанів, які здійснюються на міжнародному рівні, мають бути насамперед зосереджені на тих видах, які мігрують на значні відстані, з метою виявлення і усунення можливих факторів небезпеки, пов’язаних з існуванням перешкод і ускладнень вздовж їхніх шляхів міграції. З огляду на це, ще одним завданням Консультативного комітету є аналіз наявних даних щодо особливостей міграційної поведінки репрезентативних видів кажанів. Результати цих досліджень стануть основою для розробки комплексної міжнародної програми заходів зі збереження найбільш вразливих видів кажанів в Європі. Конвенція ЄЕК ООН про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (відома як Водна конвенція)

Конвенція про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер (Водна конвенція) спрямована на підсилення заходів, які запроваджуються на національному рівні задля охорони і екологічно безпечного використання транскордонних поверхневих і підземних вод. Конвенція зобов’язує сторони здійснювати заходи з попередження, контролю і скорочення забруднення вод скидами стічних вод від точкових і дифузних джерел. Конвенція також містить положення щодо моніторингу, науково-технічних досліджень, консультацій, систем попередження і аварійного оповіщення, взаємодопомоги, інституціональних механізмів, обміну і захисту інформації, а також доступу громадськості до інформації. Конвенція ЄЕК ООН

Конвенція ЄЕК ООН

про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція)

про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (відома як Орхуська конвенція)

була підписана 25 червня 1998 року в місті Орхус (Данія) і набула чинності 30 жовтня 2001 року. Станом на липень 2009 року, Конвенція була підписана 40 країнами (переважно європейськими і середньо-азійськими) і Європейським Союзом, і ратифікована 41 країною. Вона також була ратифікована Європейським Співтовариством, яке почало застосовувати принципи Орхуської конвенції в своєму законодавстві, включаючи такий засадничий документ як Водна рамкова директива (Директива 2000/60/EC).

Орхуська конвенція наділяє громадськість правами мати доступ до інформації, брати участь в прийнятті рішень і мати доступ до правосуддя з питань, які стосуються довкілля, на місцевому, національному і транскордонному рівні. Вона визначає механізми взаємодії між громадськістю і органами державного управління.



Black & Veatch

3-52


Орхуська конвенція є багатосторонньою природоохоронною угодою, яка значно розширює можливості для доступу громадян до екологічної інформації і забезпечує прозору і надійну процедуру регулювання всіх питань, що стосуються доступу громадян до інформації. Вона є інструментом удосконалення системи управління природоохоронною діяльністю шляхом формування активних і надійних відносин між громадянським суспільством і урядами, а також запровадження абсолютно нового механізму, створеного для забезпечення ефективної участі громадськості в процесі прийняття рішень і гарантованого доступу до правосуддя. Цей механізм можна охарактеризувати як «поінформоване управління», яке спрямоване на формування екологічно відповідального суспільства. В розробці Конвенції приймали участь представники урядів країн-учасниць і неурядові організації (участь яких була обов’язковою умовою), її положення є обов’язковими для всіх країн, що приєднались до неї шляхом ратифікації. Однією із сторін Конвенції став Європейський Союз, який, приєднавшись до Конвенції, взяв на себе зобов’язання щодо забезпечення дотримання її положень не тільки на рівні країн-членів ЄС, а й на рівні всіх наднаціональних органів, які забезпечують функціонування ЄС і виконують функції адміністративного управління. Кожна сторона зобов’язується просувати положення Конвенції у всі сфери суспільного життя і регулярно подавати національний звіт щодо стану реалізації цих положень, а також завжди сприяти розвитку дорадництва і прозорості. Перелік інших природоохоронних угод і конвенцій, стороною яких є Україна, міститься у Додатку B.

3. БАЗОВА ІНФОРМАЦІЯ

3.1 Загальна інформація про існуючу екологічну і соціальну ситуацію

(a) Вступ

В цьому Тематичному звіті визначається існуючий стан і характеристики навколишнього середовища, які відомі під назвою «існуючі базові умови». Ці базові умови стануть основою для прогнозування і моніторингу впливів на навколишнє середовище. До складу матеріалів СЕА також необхідно буде включити прогнози змін в поточному стані навколишнього середовища без реалізації запропонованих проектів в галузі відновлюваної енергетики на період до 2040 року («майбутні базові умови»). Інформація щодо поточних і майбутніх базових умов подається відповідно до попередньо визначених тематичних напрямків, що відповідають тим складовим навколишнього середовища, які можуть зазнати впливів в процесі реалізації проектів в рамках програми USELF. Стан навколишнього середовища характеризується у наступних тематичних



Black & Veatch

3-53


розділах:

• Клімат і якість повітря • Поверхневі води і підземні води • Геологічні умови і ґрунти • Ландшафтне і біологічне різноманіття • Населення і соціально-економічна ситуація • Культурна спадщина.

(b) Використані інформаційні джерела

В процесі підготовки розділів, присвячених аналізу базових умов, автори звертались до різноманітних джерел статистичної, офіційної і мережевої інформації. Для збору інформації використовувались різні відкриті для доступу вебсайти, документи і публікації. Основна частина використаних даних міститься в різних національних звітах щодо стану навколишнього середовища в Україні, що розміщені в мережі Інтернет. Перелік інформаційних джерел (вебсайтів, документів, публікацій і джерел геоінформаційних даних, використаних в цьому Звіті), міститься у Додатку C.

3.2 Клімат і якість повітря

(a) Існуючі кліматичні умови і стан атмосферного повітря

На більшій частині території України клімат є помірно континентальним; лише на півдні Кримського півострова він має ознаки субтропічного. Для клімату України характерні часті зміни погоди, викликані надходженням циклонів і антициклонів, середня річна кількість яких становить 45 та 36 разів, відповідно. Середня річна температура повітря змінюється від +6 °C в північній частині до +13 °C на півдні країни. Температурний режим характеризується значними сезонними і територіальними коливаннями температури. Атмосферні опади розподіляються нерівномірно протягом року. Середній річний обсяг опадів зменшується з заходу і південного заходу на південний схід і південь з 550-650 мм до 300-350 мм

на рік. Максимальні рівні опадів реєструються в Українських Карпатах (більше 1,500 мм на рік) і в Кримських горах (біля 1,000 мм на рік). Вітровий режим на території країни змінюється за порами року. Середня швидкість приземного вітру в Україні становить 4 м/с. Середньорічна тривалість сонячного сяяння становить 1,700 годин на рік на північному заході України, збільшуючись до 2,400 годин на рік на півдні і південному сході.

Оскільки в Україні переважають вітри західного напрямку, на її територію надходять великі обсяги забруднюючих речовин, які переносяться з повітряними масами з території Центральної і Східної Європи, у той час як повітряні маси (разом з забруднюючими речовинами, що містяться в них) з



Black & Veatch

3-54


території України переносяться далі на схід, на територію Росії. Енергетична галузь України є основним джерелом надходження забруднюючих речовин в атмосферне повітря. За обсягами атмосферних викидів підприємства паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) стоять на другому місці після підприємств металургійної галузі. Більше 80% всіх викидів, утворюваних теплоелектростанціями, припадає на 8 великих ТЕС, переважно розташованих в Донецько-Придніпровському економічному районі. Кіотський протокол був ратифікований Верховною Радою України в лютому 2004 року. Як сторона Протоколу, Україна віднесена до Переліку країн, наведеного у Додатку 1. Країни, включені до цього переліку, мають виконувати певні зобов’язання і можуть приймати участь в механізмах торгівлі квотами на викиди. У звіті 2006 року під назвою «Звіт про результати реалізації Кіотського протоколу в Україні» зазначено, що Україна цілком здатна досягти цільових рівнів викидів парникових газів (встановлених на рівні викидів цих газів в 1990 році) в період з 2008 по 2012 роки. Частка енергетичної галузі в загальному обсязі викидів парникових газів, що утворюються на території України, становить біля 70%, причому підприємства галузі є основним джерелом викидів двоокису вуглецю (CO2) і метану (CH4). Установки і системи спалювання викопного палива – переважно вугілля – є основними виробниками викидів CO2. Україна посідає 20 місце в світі за обсягами викидів CO2 від процесів спалювання вуглеводнів і 8 місце за обсягами викидів CH4 від енергетичних установок. Обсяги викидів парникових газів в Україні суттєво зменшились протягом 1990-х років, головним чином в результаті потужної економічної кризи. Починаючи з 2001 року, відбувається поступове збільшення обсягів викидів парникових газів. В 2004 році, загальний річний обсяг викидів парникових газів в Україні досяг 45% від рівня 1990 року. Обсяги викидів CO2 від спалювання викопного палива і викидів CH4 від розосереджених джерел суттєво скоротились у порівнянні з 1990 роком, але рівень скорочення викидів CH4

від розосереджених джерел в нафтогазовій галузі, досягнутий протягом того ж самого періоду, становив лише 25%.

(b) Тенденції майбутніх змін в існуючому стані клімату і атмосферного повітря

Чинні прогнози щодо наслідків процесу зміни клімату свідчать, що Україна потерпатиме від зростання частоти і інтенсивності зимових повеней, скорочення рівнів водозабезпеченості, збільшення коливань у рівнях врожайності сільськогосподарських культур, а також від потенційного скорочення врожайності в результаті інтенсивних ерозійних процесів, більш різкого впливу жари на здоров’я людей і масштабних пожеж в районах



Black & Veatch

3-55


осушених торф’яників51

. Також прогнозується зростання ризику посух до такого рівня, що посухи, які сьогодні можливі раз на 100 років, повторюватимуться кожні 50 років або навіть частіше в 2070-х роках.

На цей час важко спрогнозувати, чи отримає Україна будь-які переваги від змін в умовах ведення сільськогосподарської діяльності в результаті зміни клімату, особливо враховуючи те, що ці переваги можуть бути знівельовані важкопрогнозованими коливаннями обсягів врожайності і надзвичайними погодними явищами. Не менш важливим питанням, яке потребує ретельного аналізу, є питання ефективності сільськогосподарського виробництва. Найімовірніше, ці зміни принесуть Україні як користь, так і шкоду52

.

Згідно з результатами останніх досліджень, в озоновому шарі в районі Північного полюсу утворилась надзвичайно велика прогалина, і вчені попереджають, що вона може поширитись ще більше і досягти території Скандинавії і Східної Європи вже на початку весни 2011 року. На цей момент ще важко сказати, чи є виснаження озонового шару над територією Східної Європи складовою більш масштабного процесу. Згідно з десятирічним прогнозом, зміни у стані озонового шару будуть досить різноплановими – так само, як і зміни в режимі сонячної активності. Найближчий сплеск сонячної активності до пікових рівнів очікується в 2012 році, а її спад прогнозується у 2019 році. Національний атлас України наводить карту коливань температури повітря на території України протягом кількох десятиріч 20го

Рисунок 3-1 століття. Наступний

рисунок ( ) показує, що починаючи з 1980х років (тобто протягом останніх двох десятиріч 20го

століття) спостерігалось поступове підвищення температури повітря на території північної і східної України, але не в Криму.

Прогнозовані тенденції змін у стані атмосферного повітря в Україні виглядають дуже суперечливо. Якщо не будуть здійснюватись необхідні заходи на рівні державної політики і технічної модернізації, обсяги викидів парникових газів продовжуватимуть зростати разом з ростом економіки. З огляду на передбачене суттєве зростання рівнів споживання вугілля для потреб виробництва електроенергії і тепла, слід очікувати відповідного збільшення обсягів викидів парникових газів в Україні. Зміни в рівнях ефективності використання енергії в Україні можуть стати чинником скорочення обсягів викидів. Фінансові труднощі можуть підштовхнути промислові підприємства до відмови від більш дорогого природного газу і переходу на використання вугілля і нафти для забезпечення власних

51 Міжурядова група експертів з питань зміни клімату (IPCC), 2007

52 Всесвітній Банк, 2009



Black & Veatch

3-56


енергетичних потреб, що може призвести до зростання обсягів викидів парникових газів. Якщо за таких умов не буде передбачене достатнє фінансування заходів з контролю і скорочення викидів, а обсяги виробництва і споживання енергії не зменшуватимуться, то якість атмосферного повітря в промислових регіонах України й надалі погіршуватиметься. Рисунок 3-2 показує рівні викидів від стаціонарних джерел в містах України. Рівні забруднення повітря є найвищими в місцях концентрації підприємств важкої промисловості, тобто переважно в східних регіонах країни і в деяких районах Західної України. Очікується, що появлення нових об’єктів відновлюваної енергетики в регіонах з високими рівнями забруднення дасть можливість дещо зменшити гостроту проблем забруднення повітряного басейну шляхом заміщення традиційних джерел енергії екологічно чистими та вуглецево-нейтральними видами енергії, яке призведе до скорочення обсягів викидів.

Звіт Міністерства охорони навколишнього середовища України за 2006 рік53 містить прогнози, згідно з якими загальний обсяг споживання палива для виробництва енергії збільшиться до 2020 року на 13% у порівнянні з обсягами 2005 року, головним чином за рахунок подвоєння обсягів споживання вугілля, збільшення обсягів споживання рідкого палива на 81% і скорочення обсягів споживання газу на 33%. У звіті також прогнозується, що обсяги викидів CO2

Рисунок 3-3, пов’язані зі споживанням викопного палива, збільшаться

на 25%. і Рисунок 3-4, запозичені у вищезгаданому Звіті 2006 року, ілюструють прогнози змін у обсягах викидів парникових газів (ПГ) на період до 2030 року. Падіння обсягів викидів ПГ в період між 1990 і 2000 роками обумовлене розпадом Радянського Союзу і спричиненою цим розпадом економічною нестабільністю. Як видно з цих рисунків, Україна з високим ступенем імовірності буде здатна виконати свої зобов’язання в рамках Кіотського протоколу, прийняті на період з 2008 по 2012 рік, а також на період до 2020 року (навіть за умови втілення оптимістичного сценарію розвитку промислового виробництва). (c) Джерела даних, що стосуються клімату і якості повітря

Дані щодо існуючих кліматичних умов отримані з джерел, наведених у Додатку. Також було вивчено ряд документів, зокрема доповіді «Вартість забруднення повітря в Україні», який міститься в електронній бібліотеці Дослідницької мережі в галузі суспільно-економічних і гуманітарних наук (http://ssrn.com/abstract=932511); а також Звіт 2006 року під назвою «Звіт про

53 Міністерство охорони навколишнього середовища України: Звіт України про результати реалізації Кіотського протоколу (2006 рік) (http://unfccc.int/resource/docs/dpr/ukr1.pdf)

http://ssrn.com/abstract=932511�

http://unfccc.int/resource/docs/dpr/ukr1.pdf�



Black & Veatch

3-57


результати реалізації Кіотського протоколу в Україні» (http://unfccc.int/resource/docs/dpr/ukr1.pdf). (d) Якість даних про кліматичні умови і стан атмосферного повітря

Дані щодо кліматичних умов і стану атмосферного повітря в Україні в цілому вважаються недостатньо достовірними через свій обмежений обсяг і рівень деталізації. Наприклад, у доповіді «Вартість забруднення повітря в Україні» говориться про відсутність надійних систем моніторингу викидів і вимог щодо регулярного моніторингу концентрацій твердих завислих часток діаметром до 10 мікронів (PM10) і 2.5 мікронів (PM2.5). (e) Прогалини в масивах даних про кліматичні умови і стан атмосферного повітря

Основні прогалини в масивах інформації стосуються даних і результатів вимірювань, які стосуються якості повітря і можливих тенденцій, результатом чого є низький рівень достовірності даних щодо існуючого стану атмосферного повітря. Крім того, інформація про цільові показники скорочення викидів також відсутня в опублікованих джерелах. (f) Обмеження і можливості для розвитку відновлюваної енергетики, пов’язані з кліматичними факторами і змінами у стані атмосферного повітря

Результати аналізу ключових обмежень і можливостей для розвитку відновлюваної енергетики, пов’язані з кліматичними факторами і змінами у стані атмосферного повітря, підсумовуються в наступній таблиці (Таблиця 3-1).

Таблиця 3-1: Обмеження і можливості, обумовлені кліматичними

факторами і змінами в якості атмосферного повітря

Обмеження

• Вітрова енергія: можливі зміни у характеристиках вітрового режиму (швидкість, сталість тощо);

Можливості

• Всі види відновлюваної енергії: зміни клімату призведуть до збільшення частоти і масштабів надзвичайних ситуацій і стихійних лих;

• Економічний спад може призвести до скорочення обсягів виробництва і покращення якості повітря; це може стати причиною зменшення зацікавленості місцевих органів влади в розробці і реалізації

• Всі види відновлюваної енергії: скорочення обсягів викидів парникових газів (ПГ) та інших забруднювачів атмосферного повітря у порівнянні з традиційними джерелами енергії;

• Сприятливий вітровий режим Українських Карпат і Кримських гір (вітрова енергія);

• Досить високі показники сонячної радіації в південних регіонах України

http://unfccc.int/resource/docs/dpr/ukr1.pdf�



Black & Veatch

3-58


Обмеження

проектів в галузі відновлюваної енергетики;

Можливості

• Зміни в режимах вітрів і дощових опадів, зумовлені змінами клімату, можуть вплинути на економічну привабливість проектів розвитку вітрової, сонячної і малої гідроенергетики;

• Чинні методи ведення сільського господарства впливають на якість повітря і клімат, і цей вплив може збільшитись ще більше в результаті зростання попиту на безперервне постачання біомаси.

(сонячні/фотогальванічні установки);

• Зміни в структурі посівних площ сільськогосподарських культур (енергія біомаси);

• Зростання рівнів забруднення атмосферного повітря може стати чинником стимулювання розвитку чистих технологій;

• Дивіться припущення щодо змін клімату у графі «Обмеження».

(g) Рисунки до розділу, присвяченому питанням клімату і стану атмосферного повітря

На наступних сторінках містяться рисунки, на які робились посилання в тексті Розділу 3.2 цього Тематичного звіту (Існуючі кліматичні умови і стан атмосферного повітря, а також прогнози майбутніх змін).

fer58393

Text Box

Рисунок 3-1: Коливання середньорічних значень температури повітря протягом 20го століття (Барабаш, M.Б., Гребенюк, Н.П., і Кульбіда, M.I, 2010 рік)

fer58393

Text Box

3-59

fer58393

Text Box

Рисунок 3-2: Рівні викидів забруднюючих речовин в містах в 2009 році

fer58393

Text Box

3-60



Black & Veatch 3-61


Рисунок 3-3: Прогнозовані сценарії викидів парникових газів в Україні на період до 2030 року (за матеріалами Звіту про результати реалізації Кіотського протоколу в Україні, 2006 рік)

Рисунок 3-4: Прогнозовані сценарії викидів парникових газів в Україні від різних джерел на період до 2030 року (за матеріалами Звіту про результати реалізації Кіотського протоколу в Україні, 2006 рік)



Black & Veatch

3-62


3.3 Поверхневі і підземні води

(a) Існуючий стан поверхневих і підземних вод

Гідрографія

Наявні водні ресурси дуже нерівномірно розподіляються по території України. Достатні запаси водних ресурсів – на півночі і північному заході, тоді як східні і південні регіони, в яких зосереджена більшість промислових і сільськогосподарських підприємств країни, потерпають від дефіциту прісної води. Рисунок 3-5 і Рисунок 3-6 демонструють, яким чином і в якій кількості наявні водні ресурси (поверхневі і підземні) розподіляються територією України. Найвищі рівні водозабезпеченості зафіксовані в Київській та Закарпатській областях, а регіонами з очевидно недостатніми обсягами запасів прісної води є Автономна Республіка Крим і Донецька, Харківська, Луганська, Одеська і Миколаївська області. Річки України належать до трьох морських басейнів – Чорного моря, Азовського моря і Балтійського моря, причому основна частина території України (98%) лежить в межах водозбірного басейну Азовського і Чорного морів. Територією України течуть 63,119 річок, включаючи 9 великих річок з площею водозбірного басейну більше 50,000 км2), 81 середню річку (площі водозбірних басейнів коливаються від 2,000 до 50,000 км2), та 63,029 малих річок з площею водозбірного басейну менше 2,000 км2

. Загальна довжина річкової мережі країни за розрахунками становить 206,400 км, причому 90% цієї довжини припадає на малі річки. Загальна довжина річкової мережі басейнів Чорного і Азовського морів становить біля 200,000 км.

Найбільші річки України показані на наступному рисунку (Рисунок 3-5), а їхні основні характеристики наведені нижче (Таблиця 3-2).

Таблиця 3-2: Основні річки України

Річка Площа басейну, км2

Загальна довжина, км

Частка (%) басейну в загальній площі річкових басейнів України

Дніпро 504,000 2,201 28 Дністер 72,100 1,352 24 Південний Буг 63,700 806 9 Дунай (3.8%*) 801,463 2,850 26

*Тільки 3.8% від загальної площі басейну Дунаю розташовано в межах України Таблиця 3-3 наочно демонструє неоднорідність розподілу такого показника як густина річкової мережі по території України. Найвищі значення коефіцієнту густини річкової мережі фіксуються в Карпатському регіоні, що є цілком очікуваним з огляду на гірський характер місцевості. В басейні річки



Black & Veatch

3-63


Дністер значення коефіцієнту зменшується в напрямі до гирла. В басейнах Південного Бугу і Дніпра значення цього коефіцієнту змінюються з 0.73-040 км/км2 і 0.2-0.16 км/км2 у верхів’ях до 0.35-0.59 та 0.12-0.18 км/км2

в гирлових створах, відповідно.

Таблиця 3-3: Характеристики річкової мережі за основними водозбірними басейнами України

Басейн Площа басейну, км2

Густина річкової мережі, км/км2

Географічне розташування

Прут 27,500

0.94 Карпатські гори

Дністер 68,627 1.0-1.7 – верхів’я 0.2-0.18 – нижня частина

Карпатські гори

Південний Буг

63,700 0.73 – верхів’я 0.2-0.16 – нижня частина

Південно-Західна Україна

Дніпро 504,000 0.35-0.59 – верхів’я 0.12-0.18 – нижня частина

Росія, Білорусь, Україна

Зараз більшість існуючих в Україні гідроелектростанцій мають вигляд великих гідроенергетичних об’єктів з власними водосховищами, розташованими в головних руслах Дніпра і Дністра (більш детальна інформація з цього питання міститься в Технічному звіті про малі гідроелектростанції (допоміжний документ, який доповнює Звіт з екологічних питань, розроблений в рамках СЕА). Окрім цих великих об’єктів, у відкритих джерелах існує дуже мало конкретної інформації щодо гідроенергетичного потенціалу конкретних річкових басейнів України. Але найбільш перспективними для розвитку об’єктів малої гідроенергетики (потужністю до 10 МВт) є наступні басейни:

• Басейн річки Дністер • Басейн річки Тиса • Притоки Дніпра в Центральній Україні

На значній частині території України існує значний ризик паводків і повеней в заплавах річок і на регулярно затоплюваних низовинних ділянках річкових басейнів. Сезон паводків зазвичай триває з кінця зими до середини весни. До виникнення паводкових явищ призводять такі чинники як сніготанення, дощові опади та/або комбінація цих процесів, а також інші несприятливі погодні умови. Глибина затоплення або висота підйому рівня води під час весняних паводків може коливатись в межах від трьох до десяти метрів в західній частині України і від двох до більш ніж п’яти метрів в центральних і східних регіонах України, а також в Криму. Рисунок 3-7 відображує основні види паводків (фактори виникнення паводкових явищ) і максимальні рівні підйому води в річках (в метрах) в регіональному розрізі, а також типові дати початку і закінчення сезону весняних паводків на різних ділянках річкових басейнів. Слід зазначити, що Рисунок 3-7 має дуже великий масштаб, і тому дані щодо ширини заплавних ділянок є приблизними.



Black & Veatch

3-64


Пригирлова ділянка Дніпра в районі Херсону

Річка Буг біля міста Дорошівка

Річка Буг південніше міста Миколаїв.

Водогосподарські і протипаводкові системи України включають 1,100 водосховищ, 28,000 ставків, 7 великих каналів і 10 водоводів великого діаметру в басейнах річок Дніпро, Дністер, Дунай, Сіверський Донець, Південний Буг і Західний Буг. Підвищений ризик повеней існує у басейнах таких річок як Дністер, Прут і Серет (всі ці басейни розташовані в Західній Україні). Серед головних чинників повеневого ризику слід зазначити такі фактори як обмежена потужність існуючих протипаводкових систем, відсутність капіталовкладень і недостатній рівень технічної модернізації. Неконтрольоване будівництво в межах водоохоронних зон і прибережних захисних смуг є ще одним фактором, який спричиняє паводкові і інші негативні явища в басейнах водних об’єктів.

Підземні води і водні ресурси

Загальні запаси підземних вод в Україні оцінюються на рівні 20 км3

Рисунок 3-6 на рік.

містить інформацію щодо наявності підземних водних ресурсів в різних регіонах України в літрах/секунду на км2. Прісні води залягають на глибині 300-400 м в північних регіонах і 100-150 м в південних регіонах. Води глибших водоносних горизонтів зазвичай характеризуються підвищеними рівнями солоності. Загальний обсяг річного річкового стоку в Україні є одним найбільших в Європі (біля 210 км3

); але тільки 25% цього обсягу є стоком місцевого походження (тобто утворюється на території країни) – все решта є транзитним стоком, що формується за межами України. Фактичний рівень водозабезпеченості на душу населення є одним з найнижчих в Європі, причому це стосується як поверхневих, так і підземних вод.

Рисунок 3-8 містить інформацію щодо загальних обсягів споживання води в розрізі річкових басейнів і за видами водокористування. Дані щодо частки підземних вод в загальному обсязі водоспоживання також наводяться в розрізі річкових басейнів. Якість питної води в Україні часто не відповідає вимогам чинного національного законодавства54

54 Програма розвитку ООН, 2002 «Інформаційна довідка про Україну», саміт в Йоганнесбурзі, сторінка 38. Публікація Організації Об’єднаних Націй, 2002.

і може становити загрозу для здоров’я людей. Погіршення якості питної води, забруднення підземних водоносних горизонтів і погіршення стану основних річок є типовими



Black & Veatch

3-65


проблемами для регіонів, в яких традиційно зосереджені підприємства видобутку і обробки вугілля і металевих руд (південні і південно-східні регіони країни).

Якість поверхневих вод

Згідно з даними дослідження, проведеного в 1999 році, всі річкові басейни України (за виключенням річок Криму) за якістю води були віднесені до категорій помірно забруднених або значно забруднених. В цьому контексті варто зазначити, що українські стандарти якості води за певними показниками є більш жорсткими, ніж відповідні нормативи, які діють в країнах ЄС. Різні джерела інформації одностайно стверджують, що основними джерелами забруднення поверхневих вод є підприємства житлово-комунального господарства, чорної і кольорової металургії, важкого машинобудування і сільського господарства. Гірнича галузь також створює серйозну загрозу, оскільки стічні води підприємств цієї галузі забруднені важкими металами і іншими небезпечними сполуками. Річка Дніпро, яка є джерелом питної води для 60% жителів України, часто згадується в якості «класичного прикладу незбалансованого водокористування». Вимірювані концентрації різних забруднюючих речовин – насамперед таких як іони чорних металів і сполуки амонію – у воді дніпровських водосховищ постійно перевищують граничні нормативні значення. Таблиця 3-4 містить дані щодо обсягів водопостачання і водовідведення. Таблиця 3-4: Основні характеристики водопостачання і водовідведення (мільйонів м3)

1990 2000 2005 2009 Споживання свіжої води (включаючи морську воду)

30,201 12,991 10,188 9,113

Для виробничих потреб 16,247 6,957 5,706 5,149 Для господарсько-питних потреб 4,647 3,311 2,409 1,956 Скиди стічних вод 20,261 10,964 8,900 7,692 Забруднених 3,199 3,313 3,444 1,766 Без очистки 470 758 896 270 Нормативно очищених 3,318 2,100 1,315 1,711 Загальний обсяг оборотної і послідовно (повторно) використаної води

67,661 41,523 47,167 41,379

Потужність очисних споруд 8,131 7,992 7,688 7,581 Джерело: за даними Статистичного щорічника України за 2009 рік, Державний комітет статистики України, стор. 517 Промислові підприємства є джерелами скидів великих обсягів недостатньо очищених (12-20% від загального обсягу) і навіть неочищених (до 7%) стічних вод. Рівень втрат води у розподільчих мережах є дуже значним, перевищуючи 30%. Про такі рівні втрат води опосередковано свідчать прості



Black & Veatch

3-66


розрахунки різниці між обсягом споживання свіжої води і сумарним обсягом використання води для виробничих і господарсько-питних потреб, зазначеними в попередній таблиці (Таблиця 3-4). В результаті аварії на Чорнобильській атомній електростанції до поверхневих водних систем в районі розташування станції та в багатьох інших районах Європи надійшли великі обсяги радіоактивних матеріалів. І хоча рівні вмісту цезію (137Cs) і стронцію (90

Sr) у воді і тканинах риб в річках, відкритих озерах і водосховищах зараз є низькими, в деяких непроточних озерах України вода і риба залишатимуться забрудненими цезієм-137 ще протягом багатьох десятиліть.

Вторинне забруднення річок цезієм-137 і стронцієм-90, які містяться в ґрунтах, що виносяться поверхневим стоком з території річкових басейнів, продовжується (хоча й на набагато нижчому рівні) і дотепер. Існуючі концентрації радіоактивних речовин в поверхневих водах є низькими, і тому використання річкової води для потреб зрошення не вважається небезпечним. (b) Тенденції майбутніх змін у стані поверхневих і підземних вод

Аналіз багаторічних результатів моніторингу якості поверхневих вод (включаючи морські води) свідчить про загалом дуже незначні зміни в рівнях забруднення води, які не демонструють очевидної залежності від змін в економічній ситуації і обсягах випуску промислової продукції. Перевантажені каналізаційні системи і очисні споруди, які характеризуються поганим технічним станом у зв’язку з відсутністю коштів на ремонт і заміну обладнання, вважаються основним чинником постійного погіршення якості води у водних об’єктах. Обсяги скидів стічних вод скоротились в результаті спаду промислового виробництва в період з 1995 по 2005 рік (Таблиця 3-4). Протягом останніх 5 років також мало місце скорочення обсягів споживання води на душу населення, але обсяги споживання води для потреб промисловості постійно збільшуються. Ця тенденція зберігатиметься й надалі, якщо не будуть здійснені заходи з модернізації виробничих процесів на промислових підприємствах. Основними споживачами води в Україні є такі галузі як енергетика (включаючи електроенергетику), населення і житлово-комунальні підприємства, сільське господарство і металургія. Разом з прогнозованим відновленням важкої промисловості слід очікувати значного зростання обсягів скидів стічних від і споживання води для виробничих потреб. Що стосується якості питної води, то вона продовжує погіршуватись, і аналіз результатів моніторингу відповідних санітарних, хімічних і бактеріологічних показників не дає підстав очікувати, що ця тенденція змінить свій напрямок на протилежний, особливо за відсутності серйозних і дієвих ініціатив щодо її змінення. Наприклад, починаючи з 1990 року в країні спостерігалось



Black & Veatch

3-67


постійне скорочення потужностей очисних споруд (Таблиця 3-4, потужність очисних споруд). Дані щодо рівнів якості води в різних регіонах України містяться на рисунках (Рисунок 3-9, Рисунок 3-10 і Рисунок 3-11). В майбутньому зміни клімату можуть призвести до змін в характеристиках водозбірних басейнів і підземних вод (насамперед це стосується таких показників, як сума опадів/обсяги поверхневого стоку і внесок підземних вод у формування річкового стоку) і тому мають враховуватись в довгострокових проектних прогнозах. Ключові довготермінові впливи на стан поверхневих і підземних водних ресурсів в Україні визначені наступним чином: збільшення частоти і інтенсивності паводкових явищ в результаті збільшення обсягів атмосферних (дощових) опадів, особливо в зимовий період; зменшення кількості атмосферних опадів в літній період, що може призвести до загострення ситуації з водопостачанням (дефіцит водних ресурсів тощо); і також значне збільшення частоти тяжких посух55

.

(c) Джерела даних щодо стану поверхневих і підземних вод

Основні джерела даних, звіти і ресурси мережі Інтернет, використані в процесі підготовки цього звіту, перелічені у Розділі 3.1(b). В процесі роботи над розділом, присвяченим поверхневим і підземним водам, також були використані наступні джерела:

• Хімічний склад і якість поверхневих вод в Україні, Осадчий, В., Осадча, Н., і Набиванець, Ю. Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут, Київ. Труди з біомедицини і здоров’я, Том 7, 2003;

• Розвиток моніторингу кількості і якості поверхневих вод в Україні: Проблеми і потреби, Манукало, В. Заступник голови Державної гідрометеорологічної служби. Матеріали Міжнародного конгресу з питань управління річковими басейнами, 2007, Генеральний директорат державного водного господарства , Туреччина (Http://www2.dsi.gov.tr/english/congress2007/);

• Впливи зміни клімату в Україні, Метеорологічна служба Великобританії, січень 2010 [www.metoffice.gov.uk]).

(d) Якість даних щодо стану поверхневих і підземних вод

Масиви даних щодо стану поверхневих і підземних вод є доступними для розробників проектів в галузі відновлюваної енергетики. Також існують узагальнені дані моніторингу, які характеризують стан водних ресурсів в загальнонаціональному масштабі, але ступінь деталізації даних і довжина

55 Метеорологічна служба Великобританії (січень 2010) Впливи зміни клімату в Україні. www.metoffice.gov.uk

http://www2.dsi.gov.tr/english/congress2007/�



Black & Veatch

3-68


часових рядів спостережень наразі залишаються невідомими. Рисунок 3-12 відображує місця розташування пунктів спостережень національної системи моніторингу стану поверхневих вод. Ключові показники, які характеризують стан поверхневих і підземних вод, наведені в Розділах 3.3 (a) і (b). Місцеві умови формування режиму поверхневих і підземних вод, а також питання наявності і якості підземних вод і ризики виникнення паводкових явищ завжди вивчаються ще на стадії попередньої оцінки кожного окремого проектного майданчика. У той час як дані на загальнонаціональному рівні мають досить повний охват, в процесі проектування невеликих енергетичних об’єктів, які можуть розраховувати на фінансування в рамках Програми USELF, виникне потреба в більш детальних даних на локальному рівні, які характеризуватимуть стан поверхневих і підземних водних ресурсів в районі реалізації проекту Програми USELF. Рисунок 3-12 містить інформацію щодо місць розташування пунктів спостережень національної моніторингової мережі, яка дасть можливість визначити ті пункти, які є найближчими до запропонованого проектного майданчику. Дані з цих пунктів стануть основою для розробки і реалізації програми досліджень і збору даних на локальному рівні. (e) Прогалини в масивах даних щодо стану поверхневих і підземних вод

Відсутність якісних даних моніторингу стану поверхневих і підземних вод по всій території країни вже довгий час залишається критичним питанням. Національна моніторингова мережа розрахована на великий географічний масштаб і тому не може охопити всі ділянки і створи річок, у більшості яких не ведеться ніякого моніторингу. Часові ряди спостережень також є досить нетривалими і мають прогалини, а перелік показників і видів спостережень є досить обмеженим. Для того, щоб вирішити проблему заповнення прогалин в даних щодо стану якості поверхневих і підземних вод в процесі розробки окремих проектів в рамках Програми USELF, необхідно буде виконувати оцінку даних, наявних на локальному рівні, і така оцінка має виконуватись на стадії проектування об’єктів у прив’язці до умов конкретного проектного майданчика. Дані можуть бути отримані шляхом проведення інформаційного пошуку і звернень до відповідних відомств (наприклад, Міністерство охорони навколишнього середовищ), інститутів (наприклад, Український науково-дослідний інститут гідрометеорології в Києві) і органи влади на обласному рівні. У випадку виявлення прогалин в масивах даних може виникнути необхідність в розробці і реалізації програми збору даних для тих проектів, які можуть призвести до впливу на поверхневі або підземні води – це насамперед може стосуватись підготовки, розробки і проходження дозвільних процедур для проектів, пов’язаних з використанням біомаси і енергії води. Зібрані за допомогою такої програми дані не тільки заповнять найсуттєвіші прогалини в інформації, яка стосується певного проекту, а й



Black & Veatch

3-69


дадуть можливість покращити стан і повноту загальнонаціональної мережі збору даних і бази даних. Спільні моніторингові програми на локальному рівні також можуть бути корисними в плані удосконалення існуючої системи моніторингу і збору даних. Дані, зібрані для проектів, які здійснюватимуться в рамках Програми USELF та інших програм такого роду, також можуть бути використані для поповнення загальнонаціональної системи. (f) Обмеження і можливості для розвитку відновлюваної енергетики, пов’язані зі станом поверхневих і підземних вод

Таблиця 3-5 підсумовує результати аналізу ключових обмежень і можливостей для розвитку відновлюваної енергетики, пов’язані зі змінами у стані поверхневих і підземних вод.

Таблиця 3-5: Обмеження і можливості, пов’язані за станом поверхневих і підземних вод

Обмеження Можливості

• Малі ГЕС за необхідністю можуть розташовуватись на заплавних ділянках і таким чином зменшувати наявну місткість басейну для утримання паводкових вод;

Мала гідроенергетика

• Неконтрольоване землекористування в зонах розташування водозаборів;

• Необхідно забезпечити належний контроль тимчасових впливів, пов’язаних з порушенням земель під час будівництва для того, щоб звести до мінімуму вплив на стан і якість поверхневих/ підземних вод;

• Експлуатація малих ГЕС може впливати на обсяги річкового стоку, наявного для прийому і розбавлення стічних вод, у тому випадку, якщо вони мають в своєму складі водосховища;

• Оператори малих ГЕС можуть бути змушені враховувати

• Розвиток малої гідроенергетики може розглядатись і просуватись як альтернатива будівництву/реконструкції великих електростанцій, функціонування яких є одним з чинників дефіциту води в деяких регіонах країни;

Мала гідроенергетика

• Розгалужена мережа малих річок з великим потенціалом для розвитку малої гідроенергетики (високий напір, достатній обсяг стоку) передбачає можливість будівництва і експлуатації численних об’єктів малої гідроенергетики в межах одного річкового басейну (це насамперед стосується певних річкових басейнів в Західній Україні);

• Можливість використання існуючих об’єктів гідроенергетики (після відповідної модернізації);

• Робота турбін на малих ГЕС може сприяти покращенню якості води шляхом підвищення концентрацій розчиненого кисню у тому випадку, якщо турбіни матимуть в



Black & Veatch

3-70


Обмеження інтереси інших водокористувачів і видів водокористування (тобто працювати в режимі екологічних або інших обмежень) – таких як зрошування, водопостачання, розбавлення стічних вод тощо);

Можливості своєму складі механічні форсунки для подачі кисню;

• Попуски води через греблю або водозлив призводять до підвищення рівнів вмісту розчиненого кисню в річковій воді за рахунок надходження турбулентного водного потоку;


Біогаз (звалищний газ - ЗГ)

• Системи збору і відведення поверхневого стоку і фільтрату з майданчиків полігонів не зазнаватимуть впливу в результаті будівництва і експлуатації нових об’єктів;

• Удосконалення систем збору і відведення поверхневого стоку і фільтрату з майданчиків полігонів;

Біогаз (звалищний газ - ЗГ)

• Покращення місцевої інфраструктури;


Біомаса (відходи тваринництва) • Навчання з метою опанування

удосконалених процедур і методів поводження з відходами;

Біомаса (відходи тваринництва)

• Більш ефективні процедури поводження з відходами забезпечать збільшення обсягів сировини для виробництва енергії;

• Покращення місцевої інфраструктури;


Вітер • Використання енергії вітру дає

можливість виробляти електроенергію без утворення хімічно або термально забруднених вод;

Вітер

• Необхідно забезпечити Сонце

• Використання енергії сонця дає Сонце



Black & Veatch

3-71


Обмеження належний контроль тимчасових впливів, пов’язаних з порушенням земель під час будівництва для того, щоб звести до мінімуму вплив на стан і якість поверхневих/ підземних вод.

Можливості можливість виробляти електроенергію без утворення хімічно або термально забруднених вод.

(g) Рисунки до розділу, присвяченому поверхневим і підземним водам

На наступних сторінках містяться рисунки, на які робились посилання в тексті Розділу 3.3 цього Тематичного звіту (Існуючий і майбутній стан поверхневих і підземних вод).

fer58393

Text Box

Рисунок 3-5: Поверхневі води і основні річкові басейни

fer58393

Text Box

3-72

fer58393

Text Box

Рисунок 3-6: Підземні водні ресурси

fer58393

Text Box

3-73

Documents

енергетики в Україні (USELF) Стратегічний екологічний ... · Таблиця 3-2: Основні річки України 3-62 Таблиця