ЗАКЛЮЧНИЙ ЗВІТ про результати виконання

«Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки»

1. Основні даніЗагальнодержавна програма формування національної екологічної мережі

України на 2000-2015 роки (далі – Програма) затверджена Законом України від 21.09.2000 р. № 1989-III.

Державний замовник Програми – Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України).

Виконавець Програми: Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України).

Період реалізації Програми поділяється на два етапи: 2000-2005 рр. та 2006-2015 рр.

На першому етапі передбачалося забезпечити збільшення площі окремих елементів національної екологічної мережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.

На другому етапі планувалося довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, введення в дію сталої системи природоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

2. Мета та результати досягнення метиОсновною метою Програми є збільшення площі земель країни з

природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екомережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Для досягнення поставленої мети передбачалося сформувати законодавчу базу, спрямовану на запровадження правових норм формування національної екомережі. Відповідно до цього, для забезпечення реалізації Програми прийнято Закон України «Про екологічну мережу України». Згідно з яким забезпечується регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження, раціонального та невиснажливого використання екомережі.

Серед важливих етапів у частині розвитку законодавства слід відзначити прийняття Закону України «Про Генеральну схему планування території

2

України» (07.02.2002. № 3059-ІІІ) та постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення реалізації Закону України «Про Генеральну схему планування території України» (29.08.2002 № 1291). Згаданими документами формування екомережі уключено до Генеральної схеми планування території України, яка, відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», визначає концептуальні вирішення планування та використання території держави. Вищевказане є надзвичайно важливим, оскільки Генеральна схема планування території України є основою для подальшого планування та забудови територій на національному, регіональному та місцевому рівні і має враховуватися під час розроблення відповідної містобудівної документації: схем планування областей, регіональних та місцевих правил забудови, генеральних планів населених пунктів тощо.

Формування національної екомережі вперше введено у сферу земельного законодавства. Зокрема, у Законі України «Про охорону земель» (від 19.06.2003 №962-IV) формування екомережі включено до системи заходів у галузі охорони земель (стаття 22), та визначено як захід щодо охорони земель за окремими категоріями (стаття 50 та ін.). Не дивлячись на загальність цих положень, вони є основою щодо подальшої деталізації та розвитку питань, пов’язаних із формуванням екомережі в контексті регулювання земельних відносин.

Законом України від 16.10.2012  № 5456-VI внесено зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в частині повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні з питань формування, збереження та використання екологічної мережі та внесено зміни до Земельного кодексу України у частині повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з питань використання та охорони земель, формування екомережі.

Згідно з внесеними змінами до Лісового кодексу України (Закон України від 08.02.2006 № 3404-IV) питання формування екомережі включено до змісту лісовпорядкування, а сприяння формуванню екомережі стало обов’язковим для лісокористувачів. Розвиток екологічної мережі, відповідно до статті 85 Кодексу, визначено одним із шляхів збереження біорізноманіття в лісах.

Для забезпечення розвитку нормативно-методичної бази формування екомережі наказом Мінприроди від 13.11.2009 № 604 затверджено Методичні рекомендації щодо розроблення регіональних і місцевих схем екомережі та наукові критерії відбору територій для включення до структурних елементів екомережі та формування переліків територій і об'єктів екомережі.

З метою забезпечення функціонування екомережі, її ефективного управління, визначення і надання правового статусу елементам екомережі та забезпечення використання земель за цільовим призначенням, які входять до складових екомережі, розроблено та прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та об'єктів до переліків територій та об'єктів екологічної мережі».

3

Прийняття цього нормативно-правового акту є необхідним для формування національної екомережі. Передбачається, що переліки міститимуть конкретну інформацію про складові структурних елементів екомережі, включаючи їх назву, місце розташування, межі та орієнтовну площу, що сприятиме ефективному управлінню і функціонуванню екомережі, визначенню правового статусу її елементів та забезпечуватиме використання земель, що входять до складу екомережі, за їх цільовим призначенням. Включені до переліків території та об’єкти екомережі вноситимуться в Державний земельний кадастр, містобудівну та землевпорядну документації. Включення територій та об’єктів до відповідних переліків здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, згідно з повноваженнями цих органів, у т.ч. щодо розпорядження відповідними землями.

Забезпечено врахування питань з формування та функціонування національної екомережі, збереження цінних природоохоронних територій, під час розгляду матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, рішення стосовно яких приймаються Кабінетом Міністрів України, погоджуються Верховною Радою України.

З метою збереження цінних природоохоронних територій та формування екомережі запроваджено:

- обов’язкове опрацювання альтернативних варіантів і погодження вилучення лісів лише у разі відсутності іншої можливості вирішення питання (розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 р. № 848-р «Про доповнення розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 р. № 610»);

- здійснення державної реєстрації обмежень щодо використання земельних ділянок в межах об’єктів природно-заповідного фонду на підставі відповідних охоронних зобов'язань (стаття 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 р. № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі»);

- механізм визначення наявності природоохоронних обмежень, належності земельних ділянок до об'єктів природно-заповідного фонду та можливості продажу земельних ділянок, які входять до складу таких об'єктів, з урахуванням їх екологічної цінності, державними органами земельних ресурсів за погодженням з Мінприроди чи його територіальними органами (постанова Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 р. №689 «Про затвердження Порядку продажу об'єктів, що підлягають приватизації, разом із земельними ділянками державної власності»).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 1024  схвалено Концепцію боротьби з деградацією земель та опустелюванням, що сприятиме збереженню складових структурних елементів екомережі.

4

Розроблено проекти законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення вимог стосовно охорони довкілля під час вирішення питань вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок» (реєстр. № 3688 від 25.11.2013, яким серед іншого, передбачається заборонити вилучення земельних ділянок, наданих природним заповідникам, ботанічним садам, зоологічним та дендрологічним паркам загальнодержавного значення, а також біосферним заповідникам та національним природним паркам (в межах їх заповідних зон); усунути правову колізію щодо можливості проведення на землях природно-заповідного фонду за дозволом Кабінету Міністрів України робіт, заборонених Законом України «Про природно-заповідний фонд України»; заборонити добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками, наданими підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної та комунальної власності, для збереження та використання об'єктів природно-заповідного фонду), та «Про внесення змін до Земельного та Водного кодексів України щодо земель водного фонду» (для врегулювання проблем встановлення прибережних захисних смуг водних об’єктів та забезпечення дотримання обмеженого режиму господарської діяльності на відповідних територіях).

У частині збереження та відновлення водних ресурсів розроблено та погоджується із заінтересованими центральними органами виконавчої влади:

проект закону України «Про внесення змін до Водного кодексу України» (щодо впровадження інтегрованих підходів в управління водними ресурсами за басейновим принципом);

проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» (мета - врегулювання питань визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них для забезпечення дотримання визначеного законодавством обмеженого режиму господарської діяльності на відповідних територіях, та децентралізації погоджувальних процедур);

проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо зниження рівня забруднення довкілля Азовського і Чорного морів».

Внаслідок соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, не було можливості запровадити економічне стимулювання суб’єктів землеволодіння та землекористування до здійснення заходів щодо розвитку та підтримки екомережі.

З часом до Програми планувалося внести зміни, які б враховували зміни, які відбулися в соціально-економічному розвитку України та відповідно до вимог нормативно-правових актів, які були прийняті пізніше Програми, зокрема Закону України від 18.03.2004 № 1621-IV «Про державні цільові програми» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 №621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету». З врахуванням зазначеного Мінприроди було підготовлено законопроект. Однак,

5

невизначеність стосовно прийняття Загальнодержавної програми розвитку заповідної справи на період до 2020 року та Загальнодержавної цільової екологічної програми збереження, відтворення та невиснажливого використання біорізноманіття України на 2009-2027 роки, які на той період знаходилися на завершальному етапі погодження та були подані на розгляд Уряду, так і не були затверджені з різних причин, у т.ч. пов’язаних із кризовими явищами в економіці країни, з огляду на які рішеннями Уряду та Президента України стосовно скорочення кількості державних цільових програм, призупинялися або відкладалися роботи щодо їх завершення, в результаті ці проекти так і не були затверджені.

Беручи до уваги вищезазначену ситуацію із прийняттям рішення про внесення змін до Програми, Мінприроди подавало пропозиції, спрямовані на вирішення завдань і заходів з формування екомережі до інших законодавчих та нормативних документів, які було затверджено Урядом та Верховною Радою України, а саме:

Закону України від 21.12.2010 № 2818-VІ «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» (визначено основні цілі і завдання щодо припинення втрат біологічного і ландшафтного різноманіття та формування екомережі);

розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011-2015 роки» (визначено заходи щодо формування, збереження та невиснажливого використання національної екомережі з передбаченими до 2015 року обсягами фінансування, у тому числі з розбивкою за роками).

На підставі зазначеного Кабінетом Міністрів України було знято доручення щодо розроблення законопроекту про внесення змін до Програми.

Мінприроди здійснювало організаційне забезпечення реалізації Програми. Щороку Кабінетові Міністрів України надсилалася інформація про хід виконання Програми, а також розміщувалася на веб-сайті Мінприроди.

Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 №1603 утворено дорадчий орган - Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі, до складу якої включено посадових осіб на рівні заступників керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, народних депутатів України, Секретаріату Кабінету Міністрів України представників провідних наукових установ та громадських організацій - близько 60-ти осіб. Головою зазначеної Координаційної ради визначено - Міністра екології та природних ресурсів України за посадою. Враховуючи реорганізацію системи державних органів влади, до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 №1603 у 2006, 2007 та 2009 роках вносилися зміни щодо складу та Положення про Координаційну раду. Персональний склад Координаційної ради формувався і затверджувався відповідними наказами Мінприроди, на підставі пропозицій органів державної влади відповідно до визначеного постановою Кабінету Міністрів України посадового складу.

6

Мінприроди забезпечувало організаційний супровід діяльності Координаційної ради. Рішення Координаційної ради надсилалися для керівництва в роботі виконавцям Програми та розміщувалися на веб-сайті Мінприроди.

Для координації діяльності місцевих органів виконавчої влади в регіонах були створені та функціонували обласні координаційні ради.

З метою підвищення рівня екологічної освіти, активізації участі населення у виконанні заходів з формування національної екологічної мережі проводилися інформаційні заходи щодо проблем формування, збереження та використання екомережі в рамках проектованих структурних елементів екомережі, до обговорення проектів схем формування екомережі залучалися наукові та громадські екологічні організації; інформація щодо діяльності, спрямованої на формування екомережі та збереження біорізноманіття висвітлювалася на тематичній веб-сторінці Мінприроди; за результатами науково-дослідних робіт видавався екологічний журнал «Жива Україна».

Відповідно до Програми елементи національної екомережі місцевого значення визначаються відповідними регіональними програмами та схемами формування екомережі. Програми формування екомережі затверджено в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Закарпатській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Чернігівській областях (13 програм). Відповідні підпрограми (заходи), у рамках місцевих комплексних програм з охорони довкілля затверджені у Волинській, Запорізькій, Івано-Франківській, Сумській, Хмельницькій, Чернівецькій, мм. Київ та Севастополь. У шести областях розроблено проекти регіональних програм формування екомережі (Донецькій, Житомирській, Київській, Полтавській, Херсонській, Черкаській областях).

З метою визначення на національному рівні пріоритетів і концептуальних основ формування, збереження та невиснажливого використання екомережі України, розвитку системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду, формування структурних елементів екомережі передбачено розроблення Зведеної схеми формування екомережі, яка є складовою частиною Генеральної схеми планування території України. Програмою визначено 8 природних коридорів загальнодержавного значення, які простягаються через усю країну: 4 широтні (Поліський, Галицько-Слобожанського Південно-Український, Прибережно-морський) та 4 меридіональні природні коридори (Дніпровський, Сіверсько-Донецький, Дністровський, Бузький). З метою розроблення Зведеної схеми формування екомережі здійснювалися наукові дослідження щодо формування природних коридорів загальнодержавного значення, які з’єднують між собою природні регіони, що відзначаються багатством біорізноманіття та спрямовані на визначення складових структурних елементів природних коридорів (Галицько-Слобожанського, Дністровського, Поліського, Азово-Чорноморського природних коридорів та Карпатського регіону) (додаток 6.2.).

На місцевому рівні з метою визначення основних елементів екомережі, практично, у всіх областях України ведуться роботи щодо розроблення і затвердження регіональних і місцевих схем формування екомережі (див.

7

додаток 6.3). Станом на 31.12.2015 затверджено 8 регіональних схем формування екомережі: Автономної Республіки Крим, Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Київської, Одеської, Тернопільської областей, м. Києва; 47 місцевих схем формування екомережі – у Закарпатській (13), Запорізькій (2), Луганській (4), Львівській (1), Полтавській (1), Тернопільській (1), Харківській (24), Чернівецькій (1) областях. Розробляються та перебувають на різних стадіях доопрацювання і погодження 17 проектів регіональних схем формування екомережі (Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської, Чернівецької областей) та 11 проектів місцевих схем формування екомережі у Вінницькій (4), Донецькій (2), Запорізькій (1), Харківській (2) та Чернігівській (2) областях. Завершується підготовка до затвердження проектів регіональних схем формування екомережі Черкаської, Хмельницької, Рівненської та Запорізької областей.

Внаслідок незадовільного фінансування відповідних заходів на місцевому рівні, розроблення і затвердження регіональних та місцевих схем формування екомережі постійно гальмується, що значно ускладнює розроблення проекту Зведеної схеми формування екомережі України.

Для збільшення площі національної екомережі в рамках Програми забезпечено:

1) створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях, що відповідають умовам забезпечення охорони природних комплексів (до 2015 року площа ПЗФ мала складати - 6275 тис гектарів або 10,4 % від площі України).

Природно-заповідний фонд України (надалі – ПЗФ) станом на 31.12.2015 мав у своєму складі 8184 території та об’єкти загальнодержавного і місцевого значення фактичною площею 3803131,843 тис га, і 402,5 тис. га в межах акваторії Чорного моря. Відношення площі природно-заповідного фонду до площі держави («показник заповідності») становив 6,3%.

В Україні діяло 649 територій та об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення: 19 природних і 4 біосферних заповідники, 49 національних природних парків, 310 заказників, 134 пам'ятки природи, 18 ботанічних садів, 7 зоологічних парків, 19 дендрологічних парків, 89 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Їх загальна площа становила 2244,18 тис.га (в межах території України) або 54,97% від усієї фактичної площі ПЗФ і 3,56% від площі України. Кількість територій і об’єктів ПЗФ місцевого значення становила 7535 одиниці площею 1,84 млн. гектарів.

Структура ПЗФ України включає 11 категорій територій і об'єктів загальнодержавного та місцевого значення. Серед них за кількістю найбільшу частку мають пам'ятки природи, заказники та заповідні урочища – разом близько 90% від кількості всіх існуючих об'єктів. За площею – 85,5% природно-заповідного фонду припадає на заказники та національні природні і регіональні ландшафтні парки.

8

Частка площ ПЗФ від площ адміністративних одиниць значно різниться. Найменшою – до 5% – вона була у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Черкаській Харківській областях, найбільшою – більше 12% – в Івано-Франківській, Хмельницькій, Закарпатській та Чернівецькій областях, а у м. Києві та м. Севастополі становила 14,9 та 30,3% відповідно.

Таким чином, у різних регіонах України показник заповідності становив від 2,25 до 15,71%. При цьому, в тринадцяти областях України він був всього до 5%, у 8 областях та Автономній Республіці Крим знаходився в межах – 5-12%, і тільки у чотирьох областях та містах Києві і Севастополі – перевищував 10%.

Порівняно з 2000 роком площа природно-заповідного фонду збільшилася на 1404,13 тис. гектарів, але темпи зростання площ природно-заповідного фонду відставали від завдань Програми (табл. 2.1).

Таблиця 2.1Території та об'єкти природно-заповідного фонду України

Категорія територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Площа земельних угідь, тис. гектарівстан на 1.09.2000

стан на 1.01.2010

стан на 1.01.2015

стан на 1.01.2016

план на 2015 рік

Національні природні парки 600,0 1001,8 1231,0 1311,6 2329,0Природні заповідники 160,0 198,7 205,3 205,3 422,0Біосферні заповідники 212,0 246,4 252,1 252,1 301,0Інші категорії 1427,0 1821,1 2304,1 2313,8 3223,0Разом (фактична площа) 2399,0 3268,0 3716,5 3803,1 6275,0

Заказник загальнодержавного значення (Чорне море)

402,5 402,5

2) збільшення площі земель, наданих у користування установам природно-заповідного фонду, з 0,5 до 2 млн. гектарів.

Землі природоохоронного призначення з усіх земель станом на 31.12.2015 складали 2906,1 тис.га (Форма 6-Зем).

Згідно з Указами Президента України у постійне користування установам природно-заповідного фонду, підпорядкованим Мінприроди, передано землі на загальну площу 433678,1858 га, з них:

190459,045 га (43,9%) – оформлено право постійного користування;107978,6479 га (24,9%) – на етапі оформлення прав постійного

користування;135240,4929 га (31,2%) – не оформляються права постійного

користування (переважно з причин ненадання Державними лісовими господарствами згоди на вилучення земель (засвідченої нотаріально) та відсутності дозволів органів виконавчої влади на розроблення ПЗУ).

Станом на 31.12.2015, згідно з даними Держгеокадастру, межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлені в натурі (на місцевості) на площі 828,7 тис. гектарів, з них: загальнодержавного значення - 597,6 тис. гектарів; місцевого значення - 231,1 тис. гектарів.

9

3) збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико-культурну цінність: станом на 31.12.2015 із 53,2 тис. гектарів історико-культурного призначення, землі природоохоронного призначення складають 0,6 тис. гектарів (1,13%) (відповідно до Форми 6-Зем).

4) включення до програм екологічного оздоровлення басейнів річок Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Дунаю, Західного Бугу заходів щодо створення та впорядкування водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об'єктів, запровадження особливого режиму використання земель на ділянках витоку річок: упорядкування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, розчищення русел річок, було включено до Державної цільової програми комплексного протипаводкового захисту в басейнах річок Дністра, Пруту та Сірету, яка була затверджена постановою КМУ від 27.12.2008 № 1151, а також до Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року (Закон України від 24.05.2012  № 4836-VI).

5) формування транскордонних природоохоронних територій міжнародного значення: створення спільних транскордонних елементів екомережі здійснювалося у співробітництві з Польщею, Білоруссю, Румунією, Молдовою та Словаччиною.

Головною метою створення транскордонних біосферних резерватів (ТБР) є розвиток міждержавного співробітництва з вирішенням питань спільного інтересу щодо забезпечення сталого соціально-економічного розвитку територій із збереженням в їх межах природних комплексів і об'єктів.

У 90-роках створено два ТБР – Дунайський біосферний заповідник (Одеська область) увійшов до складу українсько-румунського ТБР «Дельта Дунаю», Ужанський національний природний парк (Закарпатська область) разом з регіональним ландшафтним парком «Надсянський» (Львівська область) стали частиною українсько-польсько-словацького ТБР «Східні Карпати».

Українсько-польсько-білоруський ТБР «Західне Полісся» був започаткований у 2012 році. До складу ТБР «Західне Полісся» з української сторони увійшов Шацький біосферний резерват, створений на базі Шацького національного природного парку та прилеглих територій площею 75 тис. га.

Україна бере участь у транскордонному природоохоронному співробітництві в рамках виконання заходів Програми ЮНЕСКО «Людина і Біосфера» і Конвенції про захист всесвітньої культурної та природної спадщини шляхом створення транскордонних біосферних резерватів та об'єктів Всесвітньої природної спадщини відповідно.

У червні 2011 року ЮНЕСКО прийнято рішення про включення біосферного резервату «Розточчя» (Україна) до Всесвітнього списку біосферних резерватів ЮНЕСКО. Польській стороні запропоновано поновити роботи щодо

10

створення своєї частини майбутнього транскордонного українсько-польського біосферного резервату в регіоні Розточчя відповідно до попередніх домовленостей керівництв Львівської області України та Люблінського воєводства Польщі.

Також проводилися консультації щодо створення ТБР у басейні ріки Тиса (Україна-Угорщина), у Марамороських Карпатах (Україна-Румунія), у басейні ріки Дністер (Україна-Молдова) та у басейні ріки Прип'ять (Україна-Білорусь).

У 2007 році до Списку Всесвітньої природної спадщини рішенням 31-ої сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено транскордонний українсько-словацький природний об'єкт «Букові праліси Карпат», до складу якого з української сторони увійшли найцінніші ділянки Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку. Комітетом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в ході 35-ої сесії у червні 2011 року прийнято рішення про розширення території об’єкту «Букові праліси Карпат» з включенням до його складу німецької частини та зміною назви об‘єкту на «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини».

У травні 2014 року в м. Бонн (ФРН) підписано Спільну декларацію про наміри між Міністерством екології та природних ресурсів України, Федеральним міністерством навколишнього середовища, охорони природи та безпеки ядерних реакторів Федеративної Республіки Німеччини і Міністерством охорони навколишнього середовища Словацької Республіки щодо співпраці з охорони та управління спільним об'єктом Всесвітньої спадщини «Букові праліси Карпат і давні букові ліси Німеччини» (Україна, Словацька Республіка та Федеративна Республіка Німеччина). Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 819-р затверджено План заходів щодо забезпечення сталого розвитку і благоустрою гірських населених пунктів української частини українсько-словацько-німецького природного об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини».

Відповідно до рішення Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (документ 35 СОМ 8В. 13) спільно з Словаччиною, Німеччиною та іншими європейськими країнами проведено вивчення ситуації щодо потенційного розширення україно-словацько-німецької номінації «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» за рахунок старовікових букових лісів інших біогеографічних регіонів Європи з метою створення повної серійної транснаціональної номінації та забезпечення збереження цих унікальних лісових екосистем. Підготовлені матеріали передано до Центру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Від України додатково запропоновано включити букові ліси наших національних природних парків «Синевир», «Зачарований край», «Подільські Товтри», природних заповідників «Горгани» та «Розточчя».

6) створення захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг, залуження земель: станом на 01.09.2000 площа захисних лісових насаджень та полезахисних лісових смуг становила 1122,21 тис. гектарів, станом на 31.12.2015 їх площа становить 1488,7 тис. гектарів.

11

За період з 2000 по 2015 роки в цілому створено 208 тис. гектарів захисних лісових насаджень, з них 1,2 тис. гектарів полезахисних лісових смуг.

7) збереження природних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони: станом на 31.12.2015 із 1583,6 тис. гектарів земель промисловості, транспорту, оборони землі природоохоронного призначення складають 13,9 тис. гектарів (0,88%) (відповідно до Форми 6-Зем).

8) екологічно доцільне збільшення площі лісів: відповідно до Програми у 2015 році площа лісів мала бути доведена до 10 955,7 тис га або 18,15% від площі країни, станом на 31.12.2015 – площа лісів становила 10633,1 тис га або 15,9%.

Ліси України віднесені до складу екологічної мережі. За інформацією Держлісагентства, площа вкритих лісовою рослинністю земель за період реалізації Програми, відповідно до даних державного обліку лісів (1996 і 2011 років), збільшилась на 173,7 тис. га (з 9400,2 тис. гектарів до 9573,9 тис. гектарів), а лісистість зросла з 15,6% до 15,9%.

За період реалізації Програми площа територій та об'єктів ПЗФ в лісах Держлісагентства збільшилася на 277 тис. гектарів (з 987 тис. гектарів до 1264 тис. гектарів), а заповідність підпорядкованих лісів зросла з 13,9% до 15,7%.

Згідно з даними, наведеними у таблиці 2.2 (відповідно до Форми № 6-зем), площа земельних угідь, які відповідно до Програми відносяться до складових екомережі, збільшилася проти 2000 року на 201,3 тис. гектарів.

Таблиця 2.2Склад земельних угідь, які відповідно до Програми відносяться до

складових національної екомережі Складові екомережі Площа

(тис. га) стан на

01.09.2000

Площа (тис. га) станом

на 01.01.2015

Площа (тис. га) станом

на 01.01.2016

Прогнозна площа (тис га) на 2015

рік

Відхилення

Сіножаті та пасовища 7772,9 7848,3 7840,5 9536,6 -1696.1Ліси та лісовкриті площі 10380,2 10630,3 10633,1 10955,7 -322.6Відкриті заболочені землі 940,4 982,6 982,3 940,4 41,9Радіоактивно забруднені землі, що не використовуються у господарстві

136,0 123,8 123,7 136 -12,3

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом

1180,8 1015,8 1020,6 1180,8 -160,2

Води 2415 2426,4 2426,4 2415 11,4Загальна площа (тис. га), відсоток від загальної площі України

22825,3

37,8 %

23027,2

38,16%

23026,6

38,16%

25164,5

41,68%

-2137,9

- 3,52%У результаті здійснення зазначених вище заходів площу земель

національної екомережі прогнозувалося довести до 25 164,5 тис гектарів

12

(41,68%) (станом на 31.12.2015 площа прогнозних земельних угідь екомережі становила відповідно 23 026,6 тис. гектарів (38,16%).

Питання формування національної екомережі залишається й надалі актуальним, оскільки це єдиний ефективний засіб збереження біорізноманіття, особливо в контексті Стратегічного плану з біорізноманіття на 2011-2020 роки та Цільових завдань Айті щодо біорізноманіття, прийнятих під час Десятої наради Конференції Сторін Конвенції про біорізноманіття у 2010 році у м. Нагойя. Завдання і заходи із формування екомережі та збереження біорізноманіття, які були передбачені Програмою і не були досягнуті у повній мірі, враховано у проекті Закону України про внесення змін до Закону України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» та проекті Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на період до 2020 року.

3. Фінансування Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки

Передбачене Програмою фінансування за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету у цінах 2000 року загалом становило – 43610,0 тис.грн. Плановий обсяг фінансування заходів Програми передбачений у Держбюджеті становив 76016,5 тис.грн, касові видатки – 30366,7 тис. грн., що становить близько 40 % від запланованого Програмою (таблиця 3.1).

На період з 2006 по 2015 роки у Додатку 8 до Програми визначено лише загальний обсяг коштів, необхідних для реалізації Програми, без розподілу за роками на загальну суму – 30910,0 тис.грн., що в середньому становило 3091,0 тис. грн. на рік (у тому числі кошти загального фонду Державного бюджету України - 1962,0 тис. грн. на рік, спеціального фонду Державного бюджету України (Державного фонду охорони навколишнього природного середовища) - 719,0 тис. грн. на рік та кошти грантів міжнародних екологічних організацій -410,0 тис.грн. на рік.

В останні роки у зв’язку із тривалою процедурою погодження плану заходів, довготривалою процедурою проведення державних закупівель та укладання договорів за її результатами в кінці року, а також сезонний характер виконання деяких робіт не було можливості освоїти виділені кошти в повному обсязі.

З 2001 по 2005 роки фінансування заходів Програми здійснювалося в межах видатків за наступними бюджетними програмами:

КФК (040201) «Прикладні наукові та науково-технічні розробки з пріоритетних напрямів»;

КФК 240600 «Фонд охорони навколишнього природного середовища»;КПКВ 2401260 «Формування національної екологічної мережі»;КПКВ 2401180 «Розробка та впровадження заходів і механізмів

формування умов екологічно збалансованого (сталого) розвитку»;КПКВ 2401190 «Сприяння екологічній освіті, випуску та поширенню

екологічної інформації»;

13

КПКВ 2401030 «Прикладні наукові та науково – технічні розробки з пріоритетних напрямів у сфері охорони навколишнього природного середовища»;

КПКВ 2401040 «Державні науково – технічні програми та наукові частини державних цільових програм у сфері природоохоронної діяльності».

Кошти Всесвітнього екологічного фонду (в межах асигнувань КПКВ 2401600 «Збереження біорозмаїття в Азово-Чорномоському коридорі»).

З 2006 по 2010 рік фінансування заходів Програми здійснювалося в межах видатків за наступними бюджетними програмами:

КПКВ 2401260 «Формування національної екологічної мережі»;КПКВ 2401040 «Державні науково – технічні програми та наукові

частини державних цільових програм у сфері природоохоронної діяльності та природних ресурсів». (з 2007 року назву змінено на «Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері природоохоронної діяльності та гідрометеорології, фінансова підтримка підготовки наукових кадрів»; з 2008 року назву змінено на «Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері природоохоронної діяльності, фінансова підтримка підготовки наукових кадрів»).

З 2011 по 2015 рік фінансування заходів Програми здійснювалося в межах видатків за бюджетними програмами:

КПКВК 2401270 – «Комплексна реалізація державної екологічної політики, здійснення природоохоронних заходів» (з 2012 року назву змінено на «Здійснення природоохоронних заходів»; з 2015 року є частиною загального фонду Держбюджету);

КПКВК 2401040 – «Прикладні наукові та науково-технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням у сфері природоохоронної діяльності, фінансова підтримка підготовки наукових кадрів».

У зв’язку із тим, що Програма буда затверджена 21 вересня 2000 року, тобто в кінці бюджетного року, фінансування її заходів у 2000 році Міністерством не здійснювалося.

З 2012 року фінансування Програми здійснюється лише за рахунок коштів ДФОНПС (КПКВК 2401270 «Здійснення природоохоронних заходів»), оскільки Міністерство економічного розвитку і торгівлі припинило фінансування наукової частини програми із загальної частини бюджету, аргументуючи необхідністю внесення змін до Програми, у тому числі визначення обсягів фінансових ресурсів, необхідних для їх виконання та конкретизації фінансування у щорічному розрізі (лист Мінекономрозвитку від 28.04.2012 №3042-06/16328-06).

14

2

Таблиця 3.1 Фінансування Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі на 2000 - 2015 роки

Роки

Необхідний обсяг фінансування відповідно до Програми (у т.ч. за роками та джерелами фінансування), тис.грн

Передбачено в Державному бюджеті, тис. грн Касові видатки, тис. грн Рівень фінасування Програми, % (гр.6/гр. 9)

Разом Загальний фонд Держбюджету

Спеціальний фонд Держбюджету (ДФОНПС)

Міжнародні гранти

Разом Загальний фонд Держбюджету

Спеціальний фонд Держбюджету (ДФОНПС)

*Міжнародні гранти (кошти ГЕФ) (КПКВ 2401600)

Разом Загальний фонд Держбюджету

Спеціальний фонд Держбюджету (ДФОНПС)

*Міжнародні гранти (кошти ГЕФ) (КПКВ 2401600)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 132000 1990,0 540,0 600,0 850,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,0 - 0,002001 2240,0 590,0 600,0 850,0 1426,9 22,5 1404,4 1179,4 22,5 1156,9 - 82,72002 2200,0 600,0 750,0 850,0 1794,7 442,2 1352,5 1121,3 42,4 1078,9 - 62,52003 2090,0 440,0 800,0 850,0 1758,7 507,2 1251,5 1349,4 351,7 997,7 - 76,72004 2090,0 440,0 800,0 850,0 4987,6 722,1 4265,5 2885,3 337,1 2548,2 - 57,92005 2090,0 440,0 800,0 850,0 2883,2 223,9 2000,0 659,3 2010,5 92,8 1523,0 394,7 69,72006 3091,0 440,0 800,0 410,0 3142,0 0,0 3142,0 1944,2 0,0 1944,2 - 61,92007 3091,0 196,2 719,0 410,0 6370,3 326,1 6044,2 1326,2 117,2 1209,0 - 20,82008 3091,0 196,2 719,0 410,0 6002,3 351,1 5651,2 2192,8 148,4 2044,4 - 36,52009 3091,0 196,2 719,0 410,0 4036,0 326,1 3709,9 2086,4 158,0 1928,4 - 51,72010 3091,0 196,2 719,0 410,0 3158,9 326,1 2832,8 1453,7 78,0 1375,7 - 46,02011 3091,0 196,2 719,0 410,0 4952,5 326,1 4626,4 4089,3 119,6 3969,7 - 82,62012 3091,0 196,2 719,0 410,0 15284,6 326,1 14958,5 3381,5 0,0 3381,5 - 22,12013 3091,0 196,2 719,0 410,0 14081,2 140,0 13941,2 4555,6 0,0 4555,6 - 32,42014 3091,0 196,2 719,0 410,0 2237,6 0,0 2237,6 791,1 0,0 791,1 - 35,42015 3091,0 196,2 719,0 410,0 3900,0 3900,0 0,0 0,0 0,0 0,0 0,00

Разом: 43610,0 22670,0 11740,0 9200,0 76016,5 7939,5 67417,7 659,3 30366,7 1467,7 28504,3 394,7 39,9

*У колонці «Міжнародні гранти» наведені видатки за проектом Всесвітнього екологічного фонду в межах асигнувань КПКВ 2401600 «Збереження біорізноманіття в Азово-Чорноморському коридорі», який безпосередньо фінансувався через Мінприроди.

Також, для реалізації інших заходів, передбачених Програмою, неурядовими екологічними та іншими організаціями залучалися кошти міжнародних екологічних організацій, орієнтовна сума яких становила близько 2,6 млн. Євро.

Крім цього, низка проектів міжнародної технічної допомоги у сфері охорони довкілля включала завдання і заходи, спрямовані на розвиток екомережі, збереження біо- та ландшафтного різноманіття, але через їх синергійний характер визначити та виокремити обсяг фінансування на цю складову не можливо.

3

4

2

Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2001 році:За рахунок коштів державного бюджету – 1426,9 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КФК 040201) - 22,5 тис. грн.;із спеціального фонду (КФК 240600) – 1404,4 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2001 році: за рахунок коштів державного бюджету – 1179,4 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КФК 040201) - 22,5 тис. грн.;із спеціального фонду (КФК 240600) – 1156,9 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2002 році:За рахунок коштів державного бюджету – 1794,7 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 442,2 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 1352,5 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2002 році: за рахунок коштів державного бюджету – 1121,3 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 42,4 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 1078,9 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2003 році:За рахунок коштів державного бюджету – 1758,7 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 65,0 тис. грн.; (КПКВ 2401040) –

442,2 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 1251,5 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2003 році: за рахунок коштів державного бюджету – 1349,4 тис. грн.;у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 65,0 тис. грн.; (КПКВ 2401040) –

286,7 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 997,7 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2004році:за рахунок коштів державного бюджету – 4987,6 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 396,0 тис. грн.; (КПКВ 2401040) –

326,1 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 4164,5 тис. грн.; (КПКВ

2401180) – 51,0 тис. грн.; (КПКВ 2401190) – 50,0 тис. грн.;

3

інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2004 році: за рахунок коштів державного бюджету – 2885,3 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 24,5 тис. грн.; (КПКВ 2401040) –

312,6 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 2447,2 тис. грн.; (КПКВ

2401180) – 51,0 тис. грн.; (КПКВ 2401190) – 50,0 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2005 році:за рахунок коштів державного бюджету – 2883,2 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 23,8 тис. грн.; (КПКВ 2401040) –

200,1 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 2000,0 тис. грн.;інших джерел фінансування (кошти Всесвітнього екологічного фонду (в

межах асигнувань за КПКВ 2401600) – 659,3 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2005 році: за рахунок коштів державного бюджету – 2010,5 тис.грн;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401030) – 23,8 тис. грн.; (КПКВ 2401040) –

69,0 тис. грн.;із спеціального фонду КПКВ 2401260 - 1523,0 тис. грн.;інших джерел фінансування (кошти Всесвітнього екологічного фонду (в

межах асигнувань за КПКВ 2401600) – 394,7 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2006 році:за рахунок коштів державного бюджету – 3142,0 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) – 0,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 3142,0 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2006 році: за рахунок коштів державного бюджету – 1944,2 тис.грн;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) – 0,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 1944,2 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2007 році:за рахунок коштів державного бюджету – 6370,3 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) – 326,1 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) – 6044,2 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2007 році: за рахунок коштів державного бюджету – 1326,2 тис.грн;

4

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) – 117,2 тис. грн.; із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 1209,0 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2008 році:за рахунок коштів державного бюджету – 6002,3 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) – 351,1тис. грн.; із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 5651,2 тис. грн..;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2008 році: за рахунок коштів державного бюджету – 2192,8 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) –148,4 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 2044,4 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2009 році:за рахунок коштів державного бюджету – 4036,0 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) –326,1 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 3709,9 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2009 році: за рахунок коштів державного бюджету – 2086,4 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВ 2401040) –158,0 тис. грн тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВ 2401260) - 1928,4 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2010 році:за рахунок коштів державного бюджету – 3158,9 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 326,1 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401260) - 2832,8 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2010 році: за рахунок коштів державного бюджету – 1453,7 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 78,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401260) - 1375,7 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2011році:за рахунок коштів державного бюджету – 4952,5 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 326,1 тис. грн; із спеціального фонду (КПКВК 2401270) – 4626,4 тис. грн.;

5

інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2011 році: за рахунок коштів державного бюджету – 4089,3 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 119,6 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) - 3969,7 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Обсяги фінансування, передбачені Програмою на 2012 рік:за рахунок коштів державного бюджету – 15284,6 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 326,1 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) – 14958,5 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2012 році: за рахунок коштів державного бюджету – 3381,5 тис.грн;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 0,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) – 3381,5 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн.Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2013 році:За рахунок коштів державного бюджету – 14081,2 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 140,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) - 13941,2 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2013 році: за рахунок коштів державного бюджету – 4555,6 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 0,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) - 4555,6 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2014 році:за рахунок коштів державного бюджету – 2237,6 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 0,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) - 2237,6 тис. грн.; інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2014 році: за рахунок коштів державного бюджету – 791,1 тис. грн.;

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401040) – 0,0 тис. грн.;із спеціального фонду (КПКВК 2401270) - 791,1 тис.грн;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис. грн.;Планові обсяги та джерела фінансування Програми у 2015 році:за рахунок коштів державного бюджету – 3900,00 тис. грн.;

6

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401270) - 3900,00 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;Сумарні касові видатки та джерела фінансування у 2015 році: за рахунок коштів державного бюджету – 0,0 тис. грн. -

у тому числі:із загального фонду (КПКВК 2401270) - 0,0 тис. грн.;інших джерел фінансування (грантів) – 0,0 тис.грн;

4. Виконання заходів і завданьПрограмою було передбачено виконання заходів з формування

національної екомережі за такими напрямами:1. Розроблення проектів створення, відведення земель для організації

території об’єктів природно-заповідного фонду, визначених у п. 1 додатку 7 до Програми.

2. Ведення державного кадастру природно-заповідного фонду відповідно до п. 2 додатку 7 до Програми.

3. Збереження популяцій видів рослин і тварин відповідно до додатку 7 до Програми.

4. Здійснення заходів, що випливають з виконання зобов’язань України за міжнародними угодами відповідно до додатку 7 до Програми.

5. Наукові розробки для забезпечення реалізації Програми відповідно до додатку 7 до Програми.

4.1. Розроблення проектів створення, відведення земель для організації території об’єктів природно-заповідного фонду, визначених у п. 1 додатку 7 до Програми

За період реалізації Програми було розроблено матеріали до проектів створення для 25 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, із 29, вказаних у додатку 7 до Програми, що становить 86 % від запланованого.

На підставі цих матеріалів створено такі території та об’єкти природно-заповідного фонду:

Національний природний парк «Гуцульщина», Указ Президента України від 14.05.2002 №456/02, площа 32271 га;

Галицький національний природний парк, Указ Президента України від 09.08.2004 №877/2004, площа 14684,8 га;

Національний природний парк «Великий Луг», Указ Президента України від 10.02.2006 №121/2006, площа 16756га;

Національний природний парк «Прип’ять-Стохід», Указ Президента України від 13.08.2007 №699/2007, площа 39315,5 га;

Національний природний парк «Меотида», Указ Президента України від 25.12.2009 №1099/2009, площа 20720,9531 га;

ботанічний заказник загальнодержавного значення «Філофорне поле Зернова», Указ Президента України від 21.11.2008 № 1064/2008, площа 402500 га;

7

Національний природний парк «Білоозерський» (Переяслав-Хмельницький), Указ Президента України від 11.12.2009 №1048/2009, площа 7014,77га;

Національний природний парк «Джарилгацький», Указ Президента України від 11.12.2009 №1045/2009, площа 10000га;

Національний природний парк «Гетьманський» (Тростянецько-Ворсклянський), Указ Президента України від 27.04.2009 №273/2009, площа 23360,1га;

Національний природний парк «Сіверсько-Донецький», Указ Президента України від 11.12.2009 №1040/2009, площа 7007га;

Національний природний парк «Бузький Гард» (Гранітно-степове Побужжя),Указ Президента України від 30.04.2009 №279/2009, площа 6138,13 га;

Національний природний парк «Кармелюкове Поділля» (Центрально-Подільський), Указ Президента України від 16.12.2009 №1057/2009, площа 20203,4га;

Національний природний парк «Слобожанський», Указ Президента України від 11.12.2009 №1047/2009, площа 5244га;

Національний природний парк «Білобережжя Святослава» (Кінбурнська коса), Указ Президента України від 16.12.2009 №1056/2009, площа 35223,1463га;

Приазовський національний природний парк, Указ Президента України від 10.02.2010 №154/2010, площа 78126,92 га;

Національний природний парк «Дністровський каньйон», Указ Президента України від 03.02.2010 №96/2010, площа 10829,18 га;

Національний природний парк «Нижньосульський», Указ Президента України від 10.02.2010 №155/2010, площа 18635,11 га;

ботанічний заказник загальнодержавного значення «Мале філофорне поле», Указ Президента України від 01.08.2012 № 527/2012, площа 38500,0га;

Національний природний парк «Нижньодніпровський», Указ Президента України від 24.11.2015 № 657, площа 80177,8 га.

Загальна площа територій та об’єктів природно-заповідного фонду, які створені відповідно до додатку 7 до Програми становить 866707,8094 га, при запланованих 841000 га.

Разом з тим, не вдалося створити національні природні парки: Самарський бір (наразі створюється ландшафтний заказник), Передкарпатський (погоджено клопотання створення національного природного парку «Дністровський-Чайковицький»), Диканьківський (створено регіональний ландшафтний парк, а створення національного природного парку не погоджено землекористувачами), Кримський, Савранський ліс (велика частина лісу знищена пожежею), Сиваський, Чатир-Даг та Саки (створення цих трьох парків не було підтримано владою АР Крим), а Свидовецький масив включено до складу Карпатського біосферного заповідника.

Протягом звітного періоду створено білорусько-польсько-український транскордонний біосферний резерват «Західне Полісся» та біосферний резерват

8

«Розточчя» в рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Не вдалося створити біосферні заповідники: Кримський (не підтримано владою АР Крим), Поліський (не підтримано місцевою владою), Український лісостеповий (проект Указу Президента України про створення в зоні Лісостепу Канівського біосферного заповідника не погоджено МОН та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка), Донецький кряж (не підтримано місцевою владою).

Указом Президента України від 29.09.2000 № 1095/2000 розширено території природного заповідника «Медобори» на 61,7 га та відповідно до Указу Президента України від 11.12.2009 № 1036/2009 створено національний природний парк «Кременецькі гори» площею 6951,2 га. Не вдалося розширити територію Поліського природного заповідника (не підтримано місцевою владою) та Дніпровсько-Орільського природного заповідника (клопотання не погоджено землекористувачами).

Розширено територію Карпатського біосферного заповідника на 4405,8 га (Указ Президента України від 14.01.2010 № 25/2010), Дунайського біосферного заповідника на 3850,0 га (Указ Президента України від 02.02.2004 № 117/2004), національного природного парку «Вижницький» на 3309,6 га (Указ Президента України від 04.09.2007 № 818/2007), національного природного парку «Синевир» на 2304 га (Указ Президента України від 29.12.2009 № 1118/2009), національного природного парку «Святі Гори» (Указ Президента України від 22.12.2010 №57/2010).

4.2. Ведення державного кадастру природно-заповідного фонду відповідно до п. 2 додатку 7 до Програми

Створення автоматизованої системи ведення державного кадастру природно- заповідного фонду України;

Інвентаризація природних комплексів територій та об'єктів природно- заповідного фонду України;

Створення та ведення єдиної геоінформаційної системи та бази даних, підготовка звітних матеріалів державного кадастру природно-заповідного фонду України;

Видання звітних матеріалів державного кадастру природно-заповідного фонду України

За період дії Програми було забезпечено:створення автоматизованої системи ведення державного кадастру

територій та об’єктів природно-заповідного фонду України «Державний кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду України»;

розроблення Інструкції про зміст та складання документації державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду України (наказ Мінприроди від 16.02.2005 № 67, зареєстрований у Мін’юсті 11.03.2005 за № 298/10578);

проведення роботи з інвентаризації природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду (роботи проведено у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Херсонській,

9

Київській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській областях, у м. Києві та м. Севастополі, в АР Крим для територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (2001-2002 роки), у Тернопільській, Сумській, Харківській Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Полтавській, Вінницькій та Хмельницькій областях для загальнодержавного і місцевого значення (2003-2009 роки). Загалом проінвентаризовано 4171 об’єкт природно-заповідного фонду, або близько 51% існуючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

створення єдиної геоінформаційної системи та бази даних Державного кадастру природно-заповідного фонду України (у межах заключного етапу, підготовленого Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру», було розроблено наукове обґрунтування створення та ведення єдиної геоінформаційної системи та бази даних природно-заповідного фонду України, проект методичних рекомендацій щодо перетворення даних про території та об’єкти природно-заповідного фонду України в електронний вигляд, проект методичних рекомендацій щодо формування електронного документа про території та об’єкти природно-заповідного фонду, підготовлено результати перетворення даних про об’єкти в електронний вигляд та формування електронних документів про об’єкти, опис єдиної геоінформаційної системи та бази даних Державного кадастру природно-заповідного фонду України; експлуатаційна документація єдиної геоінформаційної системи та бази даних Державного кадастру природно-заповідного фонду України);

видання Державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду станом на 01.01.2006;

підготовку наукового аналізу даних Державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду України за період 2006-2012 роки, звітних матеріалів станом на 01.01.2013 та їх опублікування;

підготовку науково-обґрунтованих пропозиції щодо удосконалення ведення Державного кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду України.

4.3. Збереження популяцій видів рослин і тварин відповідно до додатку 7 до Програми

Розроблення нормативно-правових документів і ведення державних кадастрів тваринного та рослинного світу

За період реалізації Програми забезпечено:розроблення та прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на

забезпечення ведення державних кадастрів рослинного і тваринного світу, а саме:

постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 195 затверджено Порядок ведення державного обліку і кадастру рослинного світу;

постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 р. № 748 внесено зміни до Положення про Порядок ведення державного кадастру тваринного світу (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.1994 № 772);

10

забезпечено створення та ведення державного кадастру тваринного світу, зокрема:

розроблено модель та порядок первинного обліку об'єктів тваринного світу; структуру електронної версії кадастру з урахуванням стану природних ресурсів, характеру та режимів їх використання, необхідності оперативного поновлення інформації тощо. Підготовлено пілотні блоки державного кадастру на обраній ділянці екомережі, розроблено та апробовано на модельному об'єкті електронну версію програмного забезпечення ведення кадастру як основи формування та управління екомережею;

розроблено базу даних пов’язану з ГІС, до якої вносяться дані щодо тваринного світу України (географічного поширення видів (груп видів) тварин, їх чисельності і стану, характеристики середовища їх перебування та сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонального використання тваринного світу);

поетапно за результатами виконання науково – дослідних робіт до бази даних державного кадастру тваринного світу внесено інформацію щодо: 222 видів риб, 20 видів амфібій, 22 видів рептилій, 416 видів птахів та 19 видів ссавців; 200 видів безхребетних тварин з пріоритетного списку (Червона книга, міжнародні червоні списки, додатки до конвенцій); 2 тис. точок знахідок червонокнижних видів тварин; мисливських тварин та водних живих ресурсів (дані державної статистичної звітності та створено реєстри сучасних знахідок видів, що охороняються); риб головних річкових басейнів України (видового їх складу), підготовлено видові нариси та доповнено 73 видами безхребетних тварин; поширення 3 видів червонокнижних амфібій (709 локалітетів) та 35 червонокнижних видів птахів (1138 реєстрацій); 1 млн. 780 тис. особин 110 видів птахів (упорядковано інформацію щодо зимуючих водно-болотних птахів Азово-Чорноморського узбережжя України; поновлено нариси щодо 542 «червонокнижних» видів тварин;

удосконалено програмне забезпечення додатковими форматами звітів, функцією підрахунку збитків від вилучення тварин; вдосконалено звіти системного меню програми; забезпечено збереження ілюстративних матеріалів у базі. Розроблено нові компоненти бази даних, які містять структуровану інформацію з можливістю її поновлення відповідно до форматів періодичних національних звітів міжнародних договорів, стороною яких є Україна. Для кожної із областей створено списки видів хребетних тварин (ссавці, птахи, рептилії, амфібії, риби) із зазначенням їх чисельності з передбачуваною легкою візуалізацією, шляхом автоматичного створення стандартних кольорових мап.

З метою автоматичного імпортування у базу даних державного кадастру тваринного світу України (далі - БД ДКТСУ), розроблено спеціальне програмне забезпечення «Регіональний компонент БД ДКТСУ», який дозволяє вносити, редагувати дані за видами тварин, про території проведення досліджень (відображення на електронних мапах з визначенням координат досліджень) та самі дослідження.

11

Для залучення широкого кола фахівців та аматорів до збирання даних щодо рідкісних видів, було розроблено відповідну веб-систему, яка розміщена в мережі Інтернет.

забезпечено створення та ведення державного кадастру рослинного світу, зокрема:

розроблено модель та порядок первинного обліку об'єктів рослинного світу, структуру електронної версії кадастру з урахуванням стану природних ресурсів, характеру та режимів їх використання, необхідності оперативного поновлення інформації тощо. Підготовлено пілотні блоки державного кадастру на обраній ділянці екомережі, розроблено та апробовано на модельному об'єкті електронну версію програмного забезпечення ведення кадастру як основи формування та управління екомережею;

обґрунтовано об’єкти і категорії обліку для державного кадастру рослинного світу; створено класифікатор категорій та показників оцінки ресурсної значущості рослинних угруповань; розроблено поетапний в адміністративному та ресурсному розрізах план створення державного кадастру рослинного світу України; підготовлені та видані методичні матеріали з обліку фіторізноманіття на ценотичному, видовому та ресурсному рівнях для цілей ведення державного кадастру рослинного світу;

розроблено програмне забезпечення ведення кадастру рослинного світу, яке дозволяє в повному обсязі заповнювати дані про кожний вид (місцезростання, наукове значення, біоморфологічну характеристику тощо);

розроблено комп’ютерну форму (картку) для заповнення нарисів флори та мікобіоти, в якій виділено поля для заповнення даними, зокрема: назва (українська та латинська), статус, наукове та практичне значення, заходи з охорони, біоморфологічна характеристика, чисельність і структура популяцій, причини зміни чисельності, екологічні умови місцезростання, джерела інформації, картосхеми поширення цих видів. Передано інструкцію та комп’ютерну форму (картку) для регулярного поновлення даних щодо рідкісних видів до Рескомприроди Автономної Республіки Крим, територіальних управлінь охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві й Севастополі;

підготовлено переліки пріоритетних видів квіткових, спорових рослин і грибів (макроміцетів), що включає рідкісні, зникаючі та економічно важливі (лікарські, технічні тощо) види рослин і грибів та пріоритетних середовищ існування (за ознаками рослинного покриву) з урахуванням багатства і вологості грунту, як середовищ існування рідкісних, зникаючих та економічно важливих видів рослин у зв'язку з розбудовою екомережі. (для видів наводяться показники стану популяцій, детальна еколого-ценотична характеристика, поширення в Україні як основи для розроблення подальших дієвих заходів системного характеру);

поетапно за результатами виконання науково - дослідних робіт до бази даних державного кадастру тваринного світу внесено: 5649 видів (4257 видів судинних рослин, у тому числі 228 видів, заповнених нарисами; водорості – 568

12

видів, в тому числі 222 види, заповнені нарисами, лишайники – 172 види, в тому числі 14 видів, заповнених нарисами, гриби – 412 види, в тому числі 66 видів, заповнених нарисами, мохоподібні – 178 видів, в тому числі 18, заповнених нарисами, та 62 види рослинних угруповань, заповнених нарисами; 611 червонокнижних видів рослин, що складає 13,5 % від спонтанної флори судинних рослин України та 57 видів грибів; 8027 видів (таксономічно вивірено номенклатурні списки видів рослин і грибів); регіонально рідкісні види судинних рослин та рослинних угруповань, які знаходяться під загрозою зникнення; біоіндикатори лишайників та мохів, макроміцетів (грибів) та синьозелених водоростей.

Здійснено упорядкування та удосконалення баз даних державних кадастрів тваринного та рослинного світу та їх адаптацію до Єдиної інформаційно-аналітичної системи довкілля України.

В рамках заходів щодо інвентаризації місце зростань видів рослин, занесених до Червоної книги України, та рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, зокрема проведено:

інвентаризацію видів рослин та рослинних угруповань Карпат, занесених до Червоної та Зеленої книг України (2002);

інвентаризацію чагарникових, чагарничкових та трав'янистих угруповань Півдня України, занесених до Зеленої книги України; складено перелік синтаксонів чагарникової, чагарничкової та трав'янистої рослинності, запропонованих для внесення до нового видання Зеленої книги України; розроблений менеджмент-план охорони та збереження раритетного фітоценофонду чагарникової, чагарничкової та трав'янистої рослинності Півдня України; підготовлені пропозиції щодо включення місцезнаходжень раритетного ценофонду до перспективних структурних елементів національної екомережі (2003);

інвентаризацію деревно-чагарникових насаджень Сирецького дендрологічного парку; складено каталог рослин парку, створена науково-дослідна ділянка рідкісних та зникаючих видів рослин, проведено інтродукцію рідкісних та зникаючих видів рослин;

сформовано перелік синтаксонів рослинності за домінантною класифікацією, які потребують занесення до Зеленої книги України на базі сучасних науково-методичних основ синфітосозологічногої оцінки синтаксонів. Підготовлено описи кожного синтаксону відповідно до модельної структури Зеленої книги України (в тому числі відомості про сучасний стан, поширення, заходи щодо збереження та відновлення тощо), зроблені фотографії та карти поширення кожного синтаксону;

складено загальний перелік видів, які необхідно включити до нового видання Червоної книги України (рослинний світ), у яких наведено: статус, наукове та практичне значення, мотиви охорони, біоморфологічна характеристика, чисельність та структура популяцій, причини зміни чисельності, екологічні умови місцезростання, лімітуючі антропогенні фактори, необхідні заходи з охорони; складено картосхеми поширення та мапи місць

13

знахідок видів, що пропонуються включити до третьої редакції Червоної книги України (тваринний світ);

підготовлено списки видів, що пропонуються до виключення з Червоної книги України (тваринний світ).

У рамках заходів щодо оцінки стану популяцій видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України здійснено:

оцінку стану збереження популяцій видів флори і фауни, що занесені до Червоної книги України, в міжнародні Червоні переліки, розроблено заходи щодо збереження певних видів в межах природоохоронних територій та практичні рекомендації щодо збереження популяцій видів рослин і тварин, які потребують занесення до нової редакції Червоної книги України;

оцінку сучасного стану популяцій рослин і тварин для внесення до нової редакції Червоної книги України;

оцінку стану популяцій хижих ссавців, занесених до Червоної книги України;

оцінку стану популяцій червонокнижних морських ссавців Азовського та Чорного морів, зокрема оцінено стан китоподібних Чорного та Азовського морів (азовок Phocoena phocoena, білобочок Delphinus delphis, афалін Tursiops truncatus); проведено облік розповсюдження та чисельності дельфінів з борту судна методом лінійних трансект у територіальних водах України в Чорному морі; проведені дослідження скупчень дельфінів з використанням берегових спостережень та плавзасобів; проведений облік та здійснено узагальнення результатів досліджень загиблих дельфінів, що знайдені на узбережжі Чорного та Азовського морів та в знаряддях рибальства (1989-2003 роки); узагальнені та проаналізовані дані, що мають відношення до таксономії, популяційної структури, чисельності, розповсюдження та міграцій чорноморських китоподібних; узагальнені та проаналізовані дані, що мають значення для встановлення тенденцій у стані популяцій дельфінів у Чорному і Азовському морях, а також для визначення основних загроз їх існуванню;

визначення та картування важливих екокоридорів, які є шляхами міграції бурого ведмедя (визначення індивідуальних ділянок перебування та барліг, розроблення відповідної електронної бази даних, розроблення та впровадження заходів щодо його збереження, у т. ч. інформаційно-просвітницьких);

паспортизацію субпопуляцій і розроблення плану розселення зубра в Україні на основі оцінки сучасного стану, кормової бази та оптимальної чисельності субпопуляцій (розроблення та впровадження заходів щодо його збереження, у т. ч. інформаційно-просвітницьких);

визначення екологічно безпечних способів добування диких тварин, у тому числі рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, з врахуванням таксономічної належності та біологічних особливостей для розведення в спеціально створених умовах, а також у науково-дослідних та інших цілях;

визначення способів та методів використання диких тварин різних таксономічних груп (ссавці, птахи, плазуни, членистоногі) без їх вилучення,

14

знищення та без погіршення середовища їх існування, з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;

розроблено практичні рекомендації, спрямовані на підтримку, збереження та відновлення червонокнижних видів риб Карпат, у тому числі шляхом створення об’єктів природно-заповідного фонду, внесення змін до законодавства України з врахуванням положень міжнародних договорів, стороною яких є Україна; розроблено структурований план заходів щодо відтворення популяцій видів риб Карпатського регіону з розрахунками їх вартості;

методичні рекомендації щодо обґрунтувань допустимих обсягів спеціального використання водних живих ресурсів загальнодержавного значення.

Виконувалися роботи щодо удосконалення механізму збору інформації про види тваринного світу, занесених до Червоної книги України, включаючи дослідження стану видів та їх збереження в природному середовищі. Протягом 2012 року розроблена комплексна онлайнова інформаційна система «Червона Книга України 2012», яка призначена для накопичення та візуалізації місць знахідок видів з Червоної книги України, перегляд додаткової інформації по видах Червоної книги України та публікацію звітних матеріалів, було зібрано та внесено до бази даних великий обсяг нових даних по червонокнижних видах. Загалом зібрано інформацію про 6159 зустрічей тварин, занесених до Червоної книги України, передусім тих даних, що були оприлюднені в наукових виданнях після виходу в світ третього видання Червоної книги України (2009 р.).

З метою збереження популяцій видів рослин і тварин розроблено та видано накази Мінприроди:

«Про затвердження Переліку видів рослин та грибів, які заносяться до Червоної книги України та Переліку видів рослин та грибів, що виключені з Червоної книги України (рослинний світ)» від 17.06.2009  № 312 (зареєстрований в Мін’юсті 13.07.2009  за № 625/16641);

«Про затвердження Переліку видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ) та Переліку видів тварин, що виключені з Червоної книги України (тваринний світ)» від 17.06.2009 № 313 (зареєстровано в Мін’юсті 13.07.2009  за № 627/16643);

«Про затвердження Переліку рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні і заносяться до першого видання Зеленої книги України» від 16.10.2009 № 545 (зареєстрований у Мін'юсті від 04.11.2009 за № 1024/17040);

«Про затвердження Методики синфітосозологічної оцінки природних рослинних угруповань, які підлягають охороні та занесенню до Зеленої книги України» від 27.05.2009 р. № 257;

«Про затвердження Порядку державного обліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу,

15

занесених до Червоної книги України; затверджений наказом Мінприроди від 09.10.2012  № 486 (зареєстрований в Мін'юсті 05.12.2012 за № 2031/22343).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2012 № 1030 затверджено розміри компенсації за незаконне добування, знищення або пошкодження видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, а також за знищення чи погіршення середовища їх перебування (зростання).

На основі багаторічних наукових досліджень підготовлено та у 2009 році:- опубліковано двотомне третє видання Червоної книги України. У том

«Тваринний світ» увійшла інформація про 542 види рідкісних та зникаючих видів тварин. Таксономічний розподіл цих видів репрезентують гідроїдні поліпи (2 види), круглі (2) та кільчасті (9) черви, ракоподібні (31), павукоподібні (2) та багатоніжки (3), ногохвістки (2), комахи (226), молюски (20), круглороті (2) та риби (69), земноводні (8), плазуни (11), птахи (87), ссавці (68). Кількість видів тварин у третьому виданні порівняно з другим, збільшилась на 160 видів, у другому порівняно з першим – на 297 видів. З’ясовано, що з урахуванням приблизно однакових проміжків часу між виданнями Червоної книги України спостерігається певне уповільнення темпів зменшення втрати різноманіття окремих таксономічних груп фауни України. До третього видання Червоної книги України (рослинний світ) занесено 826 видів рослин і грибів. У новому списку істотно переважають судинні рослини (611 видів), хоч відсоток збільшення їх кількості порівняно з попереднім списком є найнижчим (лише 28%). Мохоподібні представлені 46 видами (на 39% більше, ніж у попередньому виданні), водорості – 60 (72%), лишайники – 52 (48%), гриби – 57 видами (кількість збільшена на 47%). Кількість видів рослин у третьому виданні порівняно з другим збільшилась на 285 видів, у другому порівняно з першим – на 390 видів;

– видано Зелену книгу України. Зелена книга України є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. Перше офіційне видання «Зеленої книги України» (2009) включає 160 статей, в яких наведено характеристику 800 раритетних асоціацій рослинності України, серед яких є рідкісні (347), такі, що перебувають під загрозою зникнення (354) та типові (99). Статті згруповано відповідно до типів рослинності: лісова (72 статті, 308 асоціацій), чагарникова і чагарничкова рослинність Карпат і Криму (9 статей, 32 асоціації), трав’яна і чагарникова степова рослинність (25 статей, 222 асоціації), трав'яна і чагарничкова рослинність ксеротичного типу на відслоненнях та пісках (8 статей, 32 асоціації), лучна (6 статей, 20 асоціацій), болотна (11 статей, 39 асоціацій), галофітна (3 статті, 10 асоціацій), водна (26 статей, 137 асоціацій). Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання;

16

У рамках заходів щодо створення центрів штучного розведення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин:

Здійснено науково-експертне, правове та фінансово-економічне обґрунтування створення центрів штучного розведення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин, зокрема підготовлено перелік існуючих та перспективних центрів з характеристикою їх спроможності розмножувати пріоритетні види рослин, наявного кваліфікованого персоналу, матеріально-технічного устаткування, спеціальних приміщень, фінансово-економічного обґрунтування щодо підтримки чи розширення такого напрямку діяльності.

Підготовлено перелік пріоритетних видів рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин, які потребують заходів щодо їх штучного розмноження з відповідним науковим та фінансово-економічним обґрунтуванням, оцінкою ресурсного забезпечення виконання таких заходів, наявності і потреби у розробленні відповідних методик.

Створено центри розведення зубра у Національному природному парку «Вижницький» та збереження бурого ведмедя у Національному природному парку «Синевир».

Створено центри збереження генетичного матеріалу рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин і тварин, у Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України, Кременецькому ботанічному саду та інших ботанічних садах, Сирецькому дендрологічному парку, Біосферному заповіднику «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна, Національному природному парку «Синевир» та інш.

4.4. Здійснення заходів, що випливають з виконання зобов’язань України за міжнародними угодами відповідно до додатку 7 до Програми

Створення національної та регіональних баз даних екологічної мережіРазом з розробленням проектів регіональних та місцевих схем

формування екомережі здійснюється формування баз даних екологічної мережі; для кожного структурного елемента екомережі за відповідною структурою вноситься інформація про їх основні дані, параметри і характеристики. З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екомережі» дані щодо територій та об’єктів екомережі будуть поповнені інформацією про конкретні земельні ділянки з їх площами, власників (користувачів) цих земельних ділянок. Передбачено, що інформація про включені до переліків території та об’єкти екомережі природоохоронними органами обласних державних адміністрацій передаються до Мінприроди, відображаються у Державному земельному кадастрі та іншій містобудівній і землевпорядній документації.

Розроблення зведеної (генеральної) схеми формування національної екологічної мережі

Здійснювалися підготовчі роботи з розроблення проекту зведеної (генеральної) схеми формування національної екологічної мережі (додаток 6.1),

17

зокрема на загальнодержавному рівні опрацьовано елементи восьми природних коридорів з проектами регіональних схем формування екомережі, а саме:

здійснено наукове опрацювання заходів щодо створення Карпатської екомережі, обґрунтовано розвиток екомережі у Карпатах, як складової частини Всеєвропейської екомережі;

здійснено ландшафтознавче та біогеографічне обґрунтування просторової локалізації Галицько-Слобожанського міжрегіонального транскордонного екокоридору, підготовлено переліки ландшафтних комплексів, екосистем і екотопів для формування національної екомережі та загальну схему екокоридору;

розроблено концепцію регіональної схеми формування екомережі Дністровського річкового меридіанного екокоридору та підготовлено картосхему коридору;

розроблено концепцію регіональної схеми формування екомережі Поліського екокоридору, здійснено науковий опис Поліського природного коридору, включаючи перелік та опис його структурних елементів, підготовлено обґрунтування меж коридору як єдиної територіальної системи, розроблено проект схеми коридору з картографічними матеріалами.

здійснено наукове опрацювання описів, схем, розроблення концепцій Дністровського, Південно-Українського, Сіверсько-Донецького, Бузького, Галицько-Слобожанського природних коридорів;

підготовлено концептуальне обгрунтування структури та компонентів Азово-Чорноморського екокоридору;

у рамках міжнародних проектів підготовлено пропозиції щодо створення екомережі Південної Бессарабії, підготовлено концепцію Дніпровського екологічного коридору, опрацьовано елементи Деснянського природного коридору, підготовлено індикативну мапу Південно-Бузького меридіонального екокоридору.

Для керівництва в роботі з розроблення проектів схем формування екомережі було підготовлено та апробовано Методичні рекомендації щодо розроблення регіональних і місцевих схем екомережі й наукові критерії відбору територій для включення до структурних елементів екомережі та переліків територій і об'єктів екомережі (затверджені наказами Мінприроди від 24.03.2006 № 136 та від 13.11.2009 № 604)

У рамках підготовки проектів схем формування екомережі підготовлено: методику розроблення схеми функціонального зонування прибережної смуги морів з визначенням територій, придатних для різних видів господарської та природоохоронної діяльності, формування екомережі; порядок розроблення та впровадження генеральної та регіональної схем екомережі України у складі містобудівної проектної документації; пілотну ГІС екомережі на прикладі Чернівецької області як моделі регіональних схем екомережі (перший етап). Розроблено проект геоінформаційної системи (ГІС) для забезпечення загальнодержавної, регіональних та місцевих схем екомережі за єдиними загальнодержавними стандартами; науково обґрунтовані рекомендації щодо визначення правового статусу елементів екомережі;

18

Розроблено та затверджено 8 регіональних схем формування екомережі Автономної Республіки Крим, Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Київської, Одеської, Тернопільської областей, м. Києва та 47 місцевих схем формування екомережі – у Закарпатській (13), Запорізькій (2), Луганській (4), Львівській (1), Полтавській (1), Тернопільській (1), Харківській (24), Чернівецькій (1) областях.

Розробляються та перебувають на різних стадіях доопрацювання і погодження 17 проектів регіональних схем формування екомережі (Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської, Чернівецької областей). На завершальному етапі підготовки до затвердження проекти регіональних схем формування екомережі Черкаської, Хмельницької, Рівненської та Запорізької областей. Також, розроблено 11 проектів місцевих схем формування екомережі у Вінницькій (4), Донецькій (2), Запорізькій (1), Харківській (2) та Чернігівській (2) областях.

Розроблено та затверджено рішеннями відповідних рівнів рад схему Турківського екокоридору (для міграції зубра, бурого ведмедя, рисі, дикого кабана та інших диких тварин між природоохоронними територіями Польщі і НПП «Сколівські Бескиди») та схему Буковинського екокоридору (між національним природним парком «Вижницький» та національним парком «Ванаторі Нямц» (Румунія) для відновлення природних екосистемних зв'язків (екокоридорів) між популяціями зубрів, ведмедів та рисі в Україні та Румунії).

У 2008 році виконано перший етап з підготовки проекту зведеної схеми формування екомережі. До складу першого етапу зведеної схеми включено регіональні схеми формування екомережі 12 областей та ключові і сполучні території національного і регіонального рівня, а також відновлювальну територію національного рівня:

- 71 ключову територію, загальною площею 2401,55 тис. гектарів. З них національного рівня - 61 ключова територія, загальною площею 2281,7 тис. гектарів і 10 - регіонального, загальною площею 119,85 тис. гектарів;

- 63 сполучних території, загальною площею 8815,3 тис. гектарів, 14 сполучних територій національного рівня, загальною площею 1734,4 тис. гектарів і 49 сполучних територій, загальною площею 7080,9 тис. гектарів;

- 1 відновлювальну територію національного рівня площею 19,6 тис. га.Загальна площа структурних елементів екомережі, включених до складу

першого етапу Зведеної схеми національної екомережі, становить 11236,45 тис. гектарів.

Наступні етапи були заплановані для виконання (включалися до відповідних планів природоохоронних заходів на наступні роки) але через низку об’єктивних обставин не були реалізовані, зокрема через запізніле формування і затвердження планів природоохоронних заходів на відповідний рік (розроблення зведеної схеми є трудомістким процесом) або не включення до планів, через відсутність фінансування у силу кризових явищ в економіці країни

19

або відсутність тендерних пропозицій чи дискваліфікації потенційних виконавців тощо.

Складання національного переліку об'єктів природної спадщини;28 червня 2007 року Комітет Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на 31 сесії

ЮНЕСКО в м. Крайстчерч (Нова Зеландія) прийняв рішення про включення українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» загальною площею 29278,9 га до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. 25 червня 2011 року на 35-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Парижі було проголошено, що «Давні букові ліси Німеччини» занесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як розширення існуючого українсько-словацького об’єкту «Букові праліси Карпат», за умови подальшого розширення даного об’єкту за рахунок цінних природних територій ще в 10 країнах Європи.

У різні часи до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО пропонувались Карадазький масив вулканічного походження, Канівські дислокації, Товтровий кряж, Словечансько-Овруцький кряж, Святі Гори, які не були підтримані експертами МСОП через недостатній рівень проявів унікальності у світовому масштабі.

У тіньовому українському списку потенційних об’єктів Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО є Біосферний резерват «Асканія-Нова», який через незначну площу цілинного степу (дещо більше 3 тис. га) буде мати шанс отримати цей статус лише при участі у ширшій (транскордонній) номінації.

Визначення нових водно-болотних угідь, що відповідають вимогам (критеріям) до водно-болотних угідь міжнародного значення;

Діяльність щодо збереження водно-болотних угідь міжнародного значення в Україні здійснювалася на виконання Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних угідь (Рамсарська конвенція). Здійснювалися заходи щодо визначення нових водно-болотних угідь, що відповідають вимогам (критеріям) до водно-болотних угідь міжнародного значення.

Перші 22 водно-болотні угіддя міжнародного значення в Україні визначені постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.1995 № 935 «Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення». Ще 11 водно-болотних угідь міжнародного значення визначені Мінприроди за дорученням керівництва Уряду у 2004 році.

Згодом були видані розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 147, від 02.09.2011 № 895 та від 24.10.2012 № 818 про погодження надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення (загалом 19 угіддям).

За результатами науково-дослідної діяльності складено паспорти водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, і розроблені картосхеми у форматі ГІС.

Забезпечено розроблення та прийняття:

20

постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1287 «Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення»;

наказу Мінприроди від 27.12.2002 № 524 «Про затвердження Структури, змісту і порядку ведення паспорта водно-болотного угіддя міжнародного значення» (зареєстровано в Мін'юсті 20.01.2003 за № 40/7361);

наказу Мінекоресурсів від 21.04.2003 № 63-ДС «Про затвердження зразків спеціальних знаків на межах водно-болотних угідь міжнародного значення».

Національна стратегія збереження водно-болотних угідь та Національний план дій щодо збереження водно-болотних угіддях були прийняті рішенням Державної служби заповідної справи Мінприроди України в 2004 році і рекомендовані для забезпечення збереження водно-болотних угідь.

Відповідно до Рекомендації 5.7 «Національні комітети» п'ятої Конференції Сторін Рамсарської конвенції, та з метою сприяння налагодженню координації діяльності щодо збереження, збалансованого використання та відновлення водно-болотних угідь України між центральними та місцевими органами виконавчої влади і самоврядування, установами природно-заповідного фонду, науковими, освітніми, громадськими установами та організаціями, наказом Мінприроди від 17.07.2012 № 351 створено Координаційну раду з питань збереження, збалансованого використання та відновлення водно-болотних угідь України (Координаційна Рамсарська рада).

Наказом Мінприроди від 17.07.2012 № 352 затверджено План заходів щодо впровадження Рамсарської конвенції в Україні на період до 2015 року.

Після завершення планового періоду і на виконання Стратегічного плану Рамсарської конвенції на 2016-2021 роки, наказом Мінприроди від 04.03.2016 № 85 затверджено План заходів з імплементації Рамсарської конвенції в Україні на період 2016–2021 роки.

Організована робота з оновлення інформаційних описів водно-болотних угідь міжнародного значення відповідно до нової форми інформаційних описів, прийнятої відповідно до Резолюції ХІ.8 11-ї Конференції Сторін Рамсарської конвенції, та занесення відповідної інформації на сайті Рамсарської конвенції.

Управління водно-болотними угіддями міжнародного значення в Україні здійснюється шляхом розроблення та реалізації окремих менеджмент-планів та проектів організації територій природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків, до складу яких входять угіддя. Інформація щодо підготовлених менеджмент-планів (МП) та проектів організації територій (ПОТ) наведена у табличній формі.

№ з/п

Назва та площа угіддя Об‘єкт природно-заповідного фонду України

Проект організації території

21

та/або менеджмент-

план 1. Шацькі озера, 32850

гаШацький національний природний парк

ПОТ

2. Заплава р.Прип’ять, 12000 га

Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» та заказники місцевого значення

ПОТ

3. Заплава р.Стохід, 10000 га

Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» та ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Заплава Стоходу»

ПОТ

4. Озеро Кугурлуй, 6500 га

- зарезервовано під заповідання -

5. Озеро Картал, 500 га - зарезервовано під заповідання -6. Кілiйське гирло,

32800 га Дунайський біосферний заповідник

ПОТ

7. Озеро Сасик, 21000 га Дунайський біосферний заповідник (частково)

ПОТ

8. Система озер Шагани-Алібей-Бурнас, 19000 га

Національний природний парк «Тузловські лимани»

Завершується погодження

ПОТ9. Межирiччя Днiстра-

Турунчука, 7600 га Нижньодністровський національний природний парк

ПОТ, МП

10.

Північна частина Дністровського лиману, 20000 га

Нижньодністровський національний природний парк

ПОТ, МП

11.

Тилігульський лиман, 26000 га

Регіональний ландшафтний парк «Тилігульський»

МП

12.

Дельта р.Днiпра, 26000 га

Лісовий заказник загальнодержавного значення «Бакайський» та є перспективною територією для створення Нижньодніпровського національного природного парку (наразі створюється РЛП)

МП

13.

Тендрівська затока, 38000 га

Чорноморський біосферний заповідник

Завершується погодження

ПОТ14.

Ягорлицька затока, 34000 га

Національний природний парк «Білобережжя Святослава» та Чорноморський біосферний заповідник

Завершується погодження

ПОТ

22

15.

Каркінiтська та Джарилгацька затоки, 87000 га

Кримський природний заповідник, національний природний парк «Джарилгацький», заказники загальнодержавного значення: орнітологічний «Каркінітський» та ботанічний «Джарилгацький»

ПОТ

16.

Центральний Сиваш, 80000 га

Азово-Сиваський національний природний парк

МП, ПОТ

17.

Схiдний Сиваш, 165000 га

Азово-Сиваський національний природний парк (верхів’я), а основна частина має увійти до складу створюваного Східносиваського національного природного парку

МП, ПОТ

18.

Молочний лиман, 22400 га

Приазовський національний природний парк, Гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Молочний лиман»

МП, ПОТ

19.

Коса Обитічна та затока Обитічна, 2000 га

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Коса Обитічна» і є перспективною територією для створюваного Приазовського національного природного парку

МП

20.

Гирло р.Берди, коса Бердянська та затока Бердянська, 1800 га

Приазовський національний природний парк та Ландшафтний заказник «Заплава р.Берда»

МП, ПОТ

21.

Затока Білосарайська та коса Бiлосарайська, 2000 га

Національний природний парк «Меотида»

МП

22.

Затока Крива та коса Крива, 1400 га

Національний природний парк «Меотида»

МП

23.

Озеро Синевир, 29 га Національний природний парк «Синевир»

ПОТ

24.

Торф’яно-болотний масив Переброди, 12718 га

Рівненський природний заповідник ПОТ

25.

Поліські болота, 2145 га

Поліський природний заповідник ПОТ

26.

Заплава Десни, 4270 га

Деснянсько-Старогутський національний природний парк

ПОТ

27.

Бакотська затока, 1590 га

Національний природний парк «Подільські Товтри»

ПОТ, МП

23

28.

Пониззя річки Смотрич, 1480 га

Національний природний парк «Подільські Товтри»

ПОТ, МП

29.

Дніпровсько-Орільська заплава, 2560 га

Дніпровсько-Орільський природний заповідник

ПОТ

30.

Великий Чапельський під, 2359 га

Біосферний заповідник «Асканія-Нова»

ПОТ

31.

Аквально-скельний комплекс Карадагу, 224 га

Карадазький природний заповідник ПОТ

32.

Аквально-скельний комплекс мису Казантип, 251 га

Казантипський природний заповідник

ПОТ

33.

Аквально-прибережний комплекс мису Опук, 775 га

Опукський природний заповідник ПОТ

З урахування вимог Рамсарської конвенції кожні три роки Мінприроди готує Національний звіт з імплементації Рамсарської конвенції за формами, які визначає Рамсарських секретаріат, вчасно представляє його та приймає участь у Конференцій Сторін Рамсарської конвенції.

Щорічно Мінприроди організовує засідання Координаційної ради з питань виконання Рамсарської конвенції, різноманітні природоохоронні акції, видання екоосвітніх матеріалів та інформаційну кампанію щодо необхідності збереження водно-болотних угідь та дотримання вимог Рамсарської конвенції приурочені до 2 лютого – Всесвітнього дня водно-болотних угідь.

Визначення територій спеціального інтересу щодо їх збереження в межах природно-заповідного фонду України згідно з Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (1979 р.);

Визначення за межами природно-заповідного фонду України територій спеціального інтересу щодо їх збереження згідно з Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі;

За результатами багаторічної роботи щодо визначення території спеціального інтересу щодо їх збереження в межах і поза межами природно-заповідного фонду України, згідно з Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, підготовлено перелік, та подано на розгляд Постійного комітету Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування, який після обов’язкових етапів і процедур погодження, був затверджений під час 36-го засідання Постійного комітету Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування, яка діє під егідою Ради Європи.

Український перелік складається з 271  природоохоронного об’єкта, площею 6,2 млн. га (близько 10 % площі держави).

24

Включення до переліку надає цим територіям міжнародний статус особливого природоохоронного значення.

Підготовка описів найцінніших об'єктів природно-заповідного фонду для нагородження європейським дипломом Ради Європи;

У 2012 році для нагородження Дипломом Ради Європи для природоохоронних територій було запропоновано Карадазький природний заповідник, що було підтримано Групою спеціалістів з Європейського диплому для природоохоронних територій при Бернській конвенції. Разом з тим, через анексію у 2014 році АР Крим Російською Федерацією заповідник так і не отримав цей диплом.

Підготовка описів відповідних об'єктів природно-заповідного фонду для внесення цих об'єктів до спеціального переліку біогенетичних природних територій;

Описи найцінніших об’єктів природно-заповідного фонду для внесення цих об’єктів до спеціального переліку біогенетичних природних територій не готувалися через припинення формування такого переліку в Європі.

Складання переліків водно-болотних угідь загальнодержавного та місцевого значення та розроблення менеджмент-планів для водно-болотних угідь загальнодержавного значення не проводилося через скасування постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1999 № 166 «Про затвердження Положення про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення».

На виконання міжнародних угод стороною, яких є Україна, виконувалися науково-дослідні роботи, внаслідок яких:

розроблено проект Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат та проект Протоколу про збереження біорізноманіття Карпат до Карпатської конвенції (Карпатську конвенцію та Протокол до неї було укладено відповідно у 2003 та 2006 роках); підготовлено матеріали до регіонального огляду стану довкілля Карпат (використано при підготовці Карпатського екологічного огляду на міжнародному рівні); перевидано буклет „Карпати -„Зелене серце” Європи/Карпатська конвенція”; розроблено план заходів щодо впровадження положень Карпатської конвенції на місцевому рівні (з їх врахуванням на обласному рівні були затверджені відповідні плани заходів); підготовлено проект Стратегії впровадження Карпатської конвенції (схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 № 11); узагальнено та підготовлено до видання матеріали огляду про стан довкілля Української частини Карпат (2011);

досліджено стан популяції окремих видів рослин України, занесених до Додатку І Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція); проведено систематизацію наукової інформації щодо сучасного стану охорони видів рослин України (64 види), занесених до Додатку І Бернської конвенції; досліджено популяції та еколого-ценотичні особливості окремих видів рослин; складено картосхему поширення цих видів; встановлено фактори, що лімітують поширення даних видів; визначені необхідні заходи щодо їх охорони. Підготовлено рекомендації щодо окремих видів рослин (60 видів) для включення до Додатку І Бернської

25

конвенції. Опубліковано наукове видання «Рослини України під охороною Бернської конвенції» (2006);

розроблено заходи щодо впровадження положень Протоколу щодо збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря до Конвенції із захисту Чорного моря від забруднення та проект Стратегії впровадження Протоколу щодо збереження біорізноманіття та ландшафтів Чорного моря до Конвенції із захисту Чорного моря; цільові заходи, що відповідають потребам збереження прибережно-морських екосистем Азовського і Чорного морів; підготовлені пропозиції щодо внесення змін до відповідних законодавчих та нормативних актів, спрямованих на забезпечення збереження біо- та ландшафтного різноманіття Чорного і Азовського морів;

розроблено проект закону України «Про ландшафти України», який в установленому порядку погоджувався із заінтересованими органами виконавчої влади та згодом був використаний при опрацюванні одноіменного законопроекту у Верховній Раді України (реєстр. № 5198); підготовлено перелік заходів на виконання положень Європейської ландшафтної конвенції в Україні (дорученням Кабінету Міністрів України доведений до виконання органам виконавчої влади).

4.5. Наукові розробки для забезпечення реалізації Програми відповідно до додатку 7 до Програми

Розроблення пропозицій з удосконалення системи формування екологічної мережі природних територій з неоднаковим ступенем антропогенного впливу, методів та критеріїв виділення природних територій для збереження ландшафтного різноманіття шляхом заповідання та резервування

У 2015 році у співпраці з МБО «Екологія-Право-Людина», Національним екологічним центром та інституціями НАН України видано інструктивні та методичні матеріали «Виявлення територій, придатних для оголошення об’єктами природно-заповідного фонду».

Вивчення видового, ценотичного різноманіття та здійснення середньо- і великомасштабного картографування природних комплексів та їх компонентів для проведення комплексного моніторингу, створення геоінформаційних систем

Здійснювалося середньо- та великомасштабне картографування природних комплексів та їх компонентів для проведення комплексного моніторингу, створення геоінформаційних систем, насамперед під час розроблення проектів організації територій установ природно-заповідного фонду.

Виконувалися таксономічні, популяційні, еколого-ценотичні та ареалогічні дослідження видів рослинного світу, занесених до Червоної книги України (рослинний світ) з метою збереження в природному середовищі – за результатами яких охарактеризовано популяційні особливості 10 модельних критичних видів на основі проведених польових досліджень та аналізу літературних даних; дано характеристику щодо еколого-ценотичних

26

особливостей 20 модельних критичних видів на основі проведених геоботанічних, еколого-ценотичних досліджень та аналізу літературних даних; розроблено для 10 модельних критичних видів конкретні пропозиції із заходів щодо режиму їх збереження; адаптовані категорії та критерії МСОП для оцінки видів, включених до Червоної книги України; визначення таксономічного статусу 15 модельних критичних видів на основі аналізу гербарних матеріалів, наявних сучасних таксономічних, філогенетичних та інших даних; характеристику 40 модельних видів згідно з розробленими методичними рекомендаціями щодо збору, підготовки і стандартизованої подачі матеріалів, які характеризують стан популяцій та еколого-ценотичні особливості видів, занесених до Червоної книги України (на основі результатів польових досліджень модельних видів рослин та грибів); обґрунтування до кожного конкретного модельного виду рослин, грибів щодо необхідності включення їх до чергового видання Червоної книги України та проект Переліку видів рослин та грибів для включення до Червоної книги України; обґрунтування до кожного конкретного модельного виду рослин, грибів щодо виключення їх із Червоної книги України та проект Переліку видів рослин та грибів, які потребують виключення з Червоної книги України;

розроблено практичні рекомендації, спрямовані на підтримку, збереження та відновлення червонокнижних видів риб Карпат шляхом створення об’єктів природно-заповідного фонду, внесення змін до законодавства України з урахуванням положень міжнародних договорів, стороною яких є Україна (Конвенція про біорізноманіття, CITES, Бернська та Боннська конвенції, Протокол про збереження ландшафтного та біологічного різноманіття до Бухарестської конвенції про захист Чорного моря від забруднення). Розроблено структурований план заходів щодо відтворення популяцій видів риб Карпатського регіону з розрахунками їх вартості (2006);

Розроблення системи критеріїв для оцінки стану компонентів екосистем природно-заповідних територій за їх науковою, рекреаційною і соціальною значущістю. Створення методик економічної оцінки природно-заповідних територій

розроблено проект рекомендацій щодо визначення критеріїв та показників економічної оцінки еколого-соціальних функцій лісових екосистем (2007);

розроблено пропозиції з удосконалення системи управління заповідників та національних природних парків як складових елементів національної екологічної мережі (2008);

розроблено методику економічної оцінки природно-заповідних територій (2009–2010).

Розроблення та впровадження методів і засобів созотехнічних основ біорізноманіття природно-заповідного фонду. Створення концепції та стратегії охорони і управління екосистемами у національних природних парках

В рамках наукових розробок проведено оцінку стану популяцій риб, занесених до Червоної книги України (сучасний стан популяцій видів риб, занесених до Червоної книги України (крім видів Карпатського регіону), яку

27

висвітлено у виданні «Раритетна іхтіофауна прісних водойм України (крім Карпатського регіону)»; розроблені пропозиції з удосконалення системи управління заповідників та національних природних парків як складових елементів національної екомережі; здійснено оцінку стану популяцій риб, занесених до Червоної книги України; проект Порядку державного обліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

Підготовлено перелік цільових заходів, спрямованих на поетапне забезпечення поліпшення стану до рівня, властивого природному, зменшення антропогенного тиску та припинення деградації прибережно-морських екосистем Азовського та Чорного морів із зазначенням фінансово-економічних механізмів реалізації запропонованих заходів та Методику розроблення схеми функційного зонування прибережної смуги морів з визначенням територій, придатних для різних видів господарської та природоохоронної діяльності, формування екомережі та розроблено законопроект «Про прибережну смугу морів», який в установленому порядку погоджувався із заінтересованими органами виконавчої влади та був використаний для опрацювання однойменного законопроекту у Верховній Раді України.

З метою реалізації основних завдань Програми у рамках наукових розробок протягом звітного періоду:

розроблено проект закону України про національну екомережу (2001);обґрунтовано просторові параметри елементів національної екомережі та

розробки регіональних схем її формування (типова технологія, прототипи) (2001-2002);

проведено вивчення видового, ценотичного різноманіття природних комплексів та екологічних систем з метою ведення кадастрів тваринного та рослинного світу (2002);

здійснено аналіз стану та розроблено рекомендації щодо відтворення (ренатуралізації) степових ландшафтів (2002);

розроблено план комплексного управління прибережною територією Азовського моря (2002);

підготовлено перелік природних комплексів для формування національної екомережі (в окремому коридорі чи регіоні) (2002-2004);

розроблено проект концепції Державної програми збереження біорізноманіття (2003);

підготовлено пропозиції та заходи для збереження біорізноманіття в регіоні Самарського бору Дніпропетровської області (2004);

підготовлено методичні рекомендації щодо формування регіональних схем екомережі (2004);

проведено вивчення ценотичного різноманіття з метою ведення Зеленої книги України (2004), та видового різноманіття з метою ведення Червоної книги України (2004);

підготовлено рекомендації щодо проведення оцінки сучасного стану природних ландшафтів (2004);

28

розроблено проект порядку включення територій та об’єктів до переліків територій та об'єктів екологічної мережі (2006);

розроблено методичні рекомендації щодо визначення територій, які мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову та естетичну цінність і будуть включені до переліків територій та об’єктів екологічної мережі або зарезервовані для цих потреб, та рекомендації щодо визначення режимів охорони та використання екосистем ключових, сполучних буферних та відновлювальних територій екологічної мережі (2006);

розроблено проект правил проведення природоохоронних заходів на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України (2007);

розроблено проект Порядку державного обліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослинного і тваринного світу, занесених до Червоної книги України (2008);

розроблено пропозиції з удосконалення системи управління заповідників та національних природних парків як складових елементів національної екомережі (2008);

здійснено оцінку стану популяцій риб, занесених до Червоної книги України (2008);

здійснено оцінку стану антропогенізованих ландшафтів України та огляд закономірностей впливу на них людської діяльності; розроблено наукові засади реконструкції і окультурення антропогенізованих ландшафтів (2007–2008);

підготовлено науково обґрунтовані рекомендації щодо визначення правового статусу елементів екологічної мережі (2009);

визначено нові водно-болотні угіддя, що відповідають вимогам (критеріям) до водно-болотних угідь міжнародного значення (2009)

визначено територій спеціального інтересу щодо їх збереження в межах та за межами природно-заповідного фонду України згідно з Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (2011);

здійснено наукове опрацювання, підготовлені національні доповіді про стан формування національної екологічної мережі за перший (2006) та другий етап реалізації Програми (2012).

Розроблення наукової моделі організації моніторингу довкілля на територіях природно-заповідного фонду та ведення державного кадастру природно-заповідного фонду України

У 2002 році розроблена і затверджена Мінприроди та НАН України Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків, яка включає рекомендації щодо щорічних спостережень (моніторингу) за станом навколишнього середовища та природними комплексами і об’єктами.

У 2008 році розроблено пропозиції з удосконалення системи управління заповідників та національних природних парків як складових елементів національної екомережі, у тому числі щодо залучення коштів на розвиток установ природно-заповідного фонду, упорядкування земельних відносин, адаптації національного законодавства то законодавства ЄС, залучення установ природно-заповідного фонду у соціально-економічний розвиток регіонів та

29

місцевого населення до розвитку природозберігаючих форм економічної активності.

5. Оцінка ефективності виконання ПрограмиРеалізація Загальнодержавної програми формування національної

екологічної мережі України на 2000-2015 роки та її результати забезпечили збереження і невиснажливе використання біо – та ландшафтного різноманіття, а також сприяли:

дотриманню екологічної рівноваги на території України;створенню природних умов для життя і розвитку людини у екологічно

збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;

запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо-, цено- та екофонду країни;

забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території України;

розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населення;

зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарського призначення;

удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколишньому

природному середовищі, зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель;

забезпеченню охорони та сталого використання земель, ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогосподарського використання;

посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських екологічних організацій у розв'язанні проблем екологічної безпеки України.

За період реалізації Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (далі – Програма):

визначено просторову структуру екологічної мережі (визначено 8 природних коридорів загальнодержавного значення, які простягаються через усю країну, з них 4 широтні (Поліський, Галицько-Слобожанського Південно-Український, Прибережно-морський) та 4 меридіональні природні коридори (Дніпровський, Сіверсько-Донецький, Дністровський, Бузький) (див. додаток 5.1);

визначено ділянки для формування екомережі, їх місця у структурі земельних угідь, а також площі окремих елементів екомережі для забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин та шляхи об’єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни у територіально цілісний комплекс;

забезпечено резервування та подальше надання статусу заповідних територіям, багатим на біорізноманіття, особливо старовіковим природним

30

угрупованням, прирусловим, гірським і байрачним лісам, цілинним землям, типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, середовищам існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин тощо;

з метою розбудови Всеєвропейської екологічної мережі здійснено узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням елементів екологічних мереж суміжних країн з елементами національної екологічної мережі України;

розроблялися і здійснювалися заходи щодо збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та середовищ існування видів рослин і тварин, у т.ч. цільові заходи, спрямовані на збереження різних типів екосистем (гірських, степових, лучних, прибережно-морських, морських, річкових, заплавних, озерних, болотних, лісових) та відтворення (ренатуралізація), де це доцільно і можливо, степових, лучних, водно-болотних та інших природних ландшафтів.

Зокрема, Програма сприяла реалізації Всеєвропейської стратегії біологічного та ландшафтного різноманіття у процесі «Довкілля для Європи», а також забезпечувала виконання міжнародних зобов’язань України - більше як 20 конвенцій та багатосторонніх договорів, Стороною яких є Україна, у тому числі Конвенції про охорону біологічного різноманіття.

Програма була єдиною державною цільовою програмою, яка дозволяла фінансувати (в основному з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища) природоохоронні заходи, спрямовані на збереження живої природи України, ведення державних кадастрів тваринного і рослинного світу, Червоної і Зеленої книг України та створення об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Програма забезпечила збільшення площі земель з природними ландшафтами та започаткувала формування єдиної їх територіальної системи, дала можливість усвідомити необхідність ренатуралізації екосистем, зокрема річок, водно-болотних угідь, степових ділянок, лісів, луків, а також техногенно змінених і засмічених ландшафтів. За період реалізації Програми майже вдвічі збільшилася площа територій та об’єктів природно-заповідного фонду з 2388,0 тис. га до 3803,1 тис.га (відповідно з 4% до 6,3% від площі держави), зросли площі лісів та лісовкриті площі на 252,9 тис. га. (15,7 % лісів мають статус заповідних).

До ліквідації територіальних органів Мінприроди та обмеження повноважень природоохоронних органів в частині погодження документації із землеустрою був створений та функціонував механізм врахування питань формування та збереження екомережі під час вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок (наказ Мінприроди від 05.11.2004 № 434).

Соціальні вигоди від реалізації Програми, можуть здатися непомітними, вони розподілені серед багатьох людей і не відображаються повністю в ринкових цінах. Зокрема, збільшення територій природно-заповідного фонду сприяє збереженню біо- та ландшафтного різноманіття, історичної спадщини і

31

розвитку таких традиційних, найбільш економічних і невиснажливих форм господарювання, як бджільництво, риборозведення, звіророзведення, садівництво, натуральне пасовищне скотарство тощо.

Економічна віддача природних екосистем, за підрахунками вчених, щонайменше у 4 рази більша ніж державні сукупні щорічні бюджетні інвестиції в охорону природи (станом на 2013 рік). Ліси та лісовкриті площі, займають найбільшу частку у структурі екомережі, близько 46% її території. Лісові та болотні екосистеми, які займають близько 20% від території держави. Сумарний економічний ефект від їх природного функціонування оцінено у 1,88 млрд. дол. Загальна маса депонування кисню лісами і болотами – близько 60 млн.тон, що дозволяє, за розрахунками чених, забезпечити життєдіяльність 147 млн. осіб, що утричі більше за чисельність населення України. Щорічний економічний ефект від водоочисних функцій боліт України становить близько 86 млн дол. США.

В Програмі актуалізовані питання оцінки вигод від раціонального природокористування, порушені питання щодо необхідності реструктуризації всієї системи природокористування та переходу до «зеленої економіки». Оцінка вигод має враховувати економічну і соціальну цінність екосистемних послуг, широкий спектр вигод від екологізації виробництв і технологій, а також зважати на рекреаційні, етноландшафтні, естетичні, медико-екологічні, культурно-історичні цінності збережених або відновлених екосистем і їхній біотичний потенціал.

Формування екомережі сприяє припиненню деградаційних процесів, які є наслідком антропогенної діяльності, в першу чергу пов’язаної з сільським господарством, гірничодобувною промисловістю, розширенням населених пунктів та транспортно - комунікаційної сфери, яка призводить до трансформації, деградації екосистем, фрагментації та скорочення площ, зайнятих природними комплексами, спустелювання, дегуміфікації, посилення ерозійних процесів. Опосередковано екологічна мережа забезпечує захист поверхневих і підземних вод, створює сприятливі умови для оздоровлення населення, позитивно впливає на стан природних ресурсів сільського, рибного, лісового господарства, захист поселень та шляхів сполучень від стихійних природних явищ та техногенних катастроф, понижує вплив парникового ефекту на клімат, нарощує продукування кисню рослинами, зменшує запиленість та забруднення приземного шару атмосфери, створює багато інших ефектів, корисних в екологічному, економічному, соціальному аспектах.

Програма виконувала інтеграційну функцію, оскільки під час виконання численних, у т.ч. не взаємопов’язаних між собою державних, регіональних, місцевих і галузевих програм та громадських ініціатив, зосереджувала увагу на об’єднанні людських і фінансових ресурсів для її виконання.

Програма сприяла налагодженню конструктивної співпраці між державними органами влади та громадянським суспільством. На всіх етапах її реалізації проводилася робота з інформування громадськості, залучення громадських природоохоронних організацій та місцевих громад до обговорення регіональних схем та програм формування екомережі, зміцнюючи таким чином

32

основи розвитку представницької демократії. Головним здобутком публічних обговорень Програми та шляхів її реалізації стали приклади досягнення консенсусу центральних і місцевих органів влади з усіма представниками територіальних громад. Цей діалог є вагомим внеском Програми у розвиток демократичного суспільства в Україні. Підтримка діяльності органів місцевої влади зі створення екомережі зі сторони населення є необхідною умовою формування екомережі та збереження природних екосистем, перспектив переходу кожного регіону України до збалансованого розвитку.

Програма сприяла залученню коштів міжнародних донорів на виконання проектів зі створення екомережі, оскільки ідея екомережі є популярною в Європі, її підтримують як Європейський Союз, так і міжнародні благодійні фонди (проект Глобальної Екологічної Фундації/Світового банку «Збереження біорозмаїття в Азово-Чорноморському коридорі» та інші проекти, що реалізовувалися на регіональному рівні).

Сформовано законодавчу базу, спрямовану на запровадження правових норм формування національної екомережі, серед яких Закон України «Про екологічну мережу України», постанова Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та об’єктів до переліків територій та об’єктів екомережі».

Питання формування національної екомережі включено до Генеральної схеми планування території України, введено у сферу земельного законодавства, включено до змісту лісовпорядкування. На регіональному рівні питання формування екомережі включено до місцевих програмних і стратегічних документів. Для координації виконання Програми розроблено і затверджено обласні програми та заходи щодо формування регіональної екомережі.

Важливим результатом впровадження Програми є започаткування розроблення і затвердження регіональних та місцевих програм і схем формування екомережі, які визначають на регіональному та місцевому рівні пріоритети і концептуальні основи формування, збереження та невиснажливого використання екомережі, формування просторового розташування її структурних елементів, розвитку системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Законом України «Про екологічну мережу України» визначено, що схеми екомережі є основою для розроблення усіх видів проектної документації при здійсненні землеустрою, розробці містобудівної документації, а також здійсненні господарської та іншої діяльності.

Важливе значення для забезпечення функціонування екомережі, її ефективного управління, визначення і надання правового статусу елементам екомережі та забезпечення використання земель за цільовим призначенням, які входять до складових екомережі має прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1196 «Про затвердження Порядку включення територій та об'єктів до переліків територій та об'єктів екологічної мережі». Включені до переліків території та об’єкти екомережі вноситимуться в Державний земельний кадастр, містобудівну та землевпорядну документації. Включення територій та об’єктів до відповідних переліків здійснюється на

33

підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, згідно з повноваженнями цих органів, у т.ч. щодо розпорядження відповідними землями, визначені статтями 9, 12, 16, 17, а також ст.122 Земельного кодексу України.

Реалізація Програми сприяла розвитку фундаментальних та прикладних досліджень в області біології та географії. Тематика формування екомережі стала основою для формування державних бюджетних тем наукових установ. Програма дала поштовх провідним науковим установам проведення нових науково-дослідних робіт, предметом яких були розвиток теоретико-методологічних засад та обґрунтування науково-прикладних рекомендацій щодо формування ефективного організаційно-економічного механізму збере-ження біорізноманіття в Україні в рамках забезпечення сталого розвитку; визначення стратегії формування та розвитку екомережі з врахуванням регіональних особливостей окремих територій; встановлення соціально-екологічних аспектів формування та розвитку екомережі методологічні, методичні та прикладні засади формування і розвитку основних структурних елементів екомережі, природні та антропогенні чинники, що впливають на стан і функціонування екомережі; та ролі екомережі у збереженні природно-ресурсного потенціалу та відтворення природних умов життєвого середовища людини тощо.

Формування екомережі і надалі залишається перспективним напрямом розвитку у сфері охорони довкілля, як основного засобу забезпечення сталого екологічного розвитку країни.

Разом з тим, на темпи реалізації Програми мали вплив деякі суб’єктивні і об’єктивні обставини.

Ліквідація територіальних органів Мінприроди спричинила труднощі в координації виконання функцій Мінприроди у частині збереження біо- та ландшафтного різноманіття та формування екомережі.

Підпорядкування територіальних органів облдержадміністраціям, не дозволяє на етапі погодження рішень дати незалежну екологічну оцінку щодо нецільового використання земель, які могли б бути включені чи вже включені до екомережі.

Повільні темпи розроблення та затвердження в областях програм і регіональних схем формування екомережі, не дозволяє завершити роботи з розроблення і затвердження зведеної схеми екомережі.

В останні роки кількість виконаних природоохоронних заходів за бюджетною програмою КПКВК 2401270 значно скоротилася, у зв’язку із тривалою процедурою погодження плану заходів, довготривалою процедурою проведення державних закупівель та укладання договорів за її результатами в кінці року, а також сезонний характер виконання деяких робіт, не було можливості освоїти виділені кошти в повному обсязі. Із запровадженням бюджетного планування на один рік та проведення щороку тендерних процедур, не вдалося продовжити і завершити низку важливих заходів, які мали б виконуватися як довгострокові (перехідні). Потенційні виконавці не подавали свої пропозиції на участь у тендерах. Відповідно до вищезазначеного, науково

34

дослідні роботи такі як ведення державних кадастрів, Червоної та Зеленої книги України, розроблення проекту зведеної схеми формування національної екомережі за таких умов виконувати не було можливим.

Перешкоди в нарощуванні площі екомережі, в основному мають об’єктивний характер. Процес формування екомережі співпав у часових рамках із перехідним періодом української економіки та докорінних змінах у формах власності на землю, у подальшому приєдналися кризові явища в економіці та військовий конфлікт на сході країни. З огляду на зазначене, не вдалося запровадити економічні механізми для сприяння збільшенню площі екомережі на землях всіх форм власності та виділити відповідні ресурси на компенсацію втрат землевласників у разі вилучення їх земель або обмеження їх господарської діяльності.

Слід зауважити, що формування національної екомережі носить новаторський характер на території не тільки України, а й інших європейських країн. Відсутність практичного досвіду в напрямку розбудови екомережі, призвело до незначних недоліків у впровадженні заходів Програми, що співпало із перехідним періодом української економіки та зміною земельних відносин, адже вилучення земель для розвитку природно-заповідного фонду в умовах приватизації земель уповільнювало виконання заходів, передбачених Програмою.

Заступник Міністра В.Ю. Полуйко

35

15