1Дивовижний Китай

www.lanhua-ua.org#4 (5)Виходить

що два місяці

Серед архітектурних та історичних пам’яток Пекіна особливе місце посідає музей Мао Цзедуна. Це одна з п’яти відкритих для туристів усипальниць керівників соціалістичних держав недалекого минулого: Володимира Леніна в Москві, Кім Ір Сена у Пхеньяні, Хо Ши Міна в Ханої та Йосифа Броз Тіто в Белграді.

Мавзолей розташували так, що його видно з кожного куточка площі Тяньаньмень. Меморіальний ком плекс по-чали споруджувати мало не одразу після смерті Мао  – в листопаді 1976 року. Це дало підстави деяким дослідни-кам стверджувати, що про-

ект будівництва готували за-здалегідь. Хоча 1956 року Мао Цзедун запропонував крему-вати тіла високопоставлених діячів партії та уряду, його тіло на знак особливої пова-ги вирішили забальзамувати, щоб усі охочі мали змогу від-дати шану Великому Керма-ничеві. Зводили комплекс до-бровольці з усього Китаю. А щоб зібрати потрібну на бу-дівництво суму, сотні тисяч робітників погодилися на без-коштовні трудові вахти.

Гігантський комплекс зав-більшки 260  на 220  метрів від-крили до першої річниці смерті Мао Цзедуна. Основну споруду меморіалу за периметром ото-чують 44  гранітні восьмигранні колони. Над головним входом у мавзолей розташована широка плита з білого мармуру, на ній – напис золотими ієрогліфами: “Будинок пам’яті Голови Мао”. Дах виготовлено в традиційному “ярусному” стилі й пофарбовано в червоний колір. Будівлю оточу-ють скульптурні композиції.

Мавзолей поділено на декіль-ка частин. Спочатку відвіду вачі проходять у просторий зал, посередині якого встановле-но пам’ятник засновнику Рес-публіки. Розміри приміщен-ня вражають: одночасно там можуть цілком комфортно, не штовхаючись, перебувати майже 700  осіб! На стіні по-заду скульптури  – майстерно виконаний гобелен ручної ро-боти завдовжки 24 метри й за-вширшки 7 метрів, на якому зо-бражено чудові пейзажі країни.

У центральному залі в кри-шталевій труні лежить забаль-замоване тіло Мао Цзедуна, задрапіроване червоним прапо-ром Китайської комуністичної партії. На мармуровій білій сті-ні залу зображено 17 ієрогліфів, переклад яких звучить так: “Ві-чна пам’ять Великому вождеві та вчителю Голові Мао Цзедуну”.

У наступному залі  – різні реліквії Мао Цзедуна та інших керівників партії і держави, та-кож є кінозал, де можна пере-

глянути документальні філь-ми про життя та діяльність вождя. В останньому, п’ятому, залі можна побачити рукопис Мао Цзедуна.

Відвідати мавзолей має змогу кожен охочий. Вхід без-коштовний, але перед тим, як потрапити всередину, дове-деться вистояти у величезній черзі, довжина якої у святкові дні становить декілька сотень метрів. А жінкам потрібно по-дбати про пристойний вигляд, адже охорона не пропустить до музею панянок у шортах і коротких спідницях. Проно-сити телефони, фотоапара-ти та іншу техніку або ручну поклажу заборонено. Всі речі потрібно здати в камеру збе-рігання. Зупинятися у мавзо-леї теж заборонено. Потріб-но постійно пересуватися: від об’єкта до об’єкта і впе-ред. Отож уся подорож уси-пальницею триває приблизно п’ять-сім хвилин.

Ігор СУПРУН

День утворення Китайської Народної Республіки – найважливіше свято сучасного Китаю. Хоча історія Піднебесної налічує не одне тисячоріччя, китайці вважають, що 1 жовтня 1949 року розпочався цілком новий її відлік, бо саме тоді “китайський народ піднявся з колін і розпрямив плечі”.

Цього дня Мао Цзедун, ба-гаторічний лідер КНР, висту-паючи перед своїми прибіч-никами на площі Тяньаньмень у Пекіні, проголосив утво-рення Китайської Народної Республіки та закінчення на-ціонально-визвольної війни, яка насправді була грома-дянською і тривала три роки. 2 грудня того ж року уряд ви-

дав постанову про оголошен-ня 1  жовтня національним святом.

Це одне з небагатьох свят Китаю, яке має усталену дату й не підпорядковується місячно-му календарю. Григоріанський календар у КНР теж ввели 1 жовтня 1949 року, й тепер він існує паралельно з традицій-ним  – місячним. Літочислення відтоді ведуть, як і у всьому сві-ті, від Різдва Христового, а не від народження легендарного імператора Яо, як було раніше. Можна сказати, що китайцям поталанило, адже багато свят, наприклад Новий рік і День за-коханих, вони відзначають дві-чі: за традиційним і григоріан-ським календарями.

У день проголошення КНР обов’язково вшановують усіх, хто поліг за незалежність Ки-таю. Офіційні особи та пере-січні громадяни приносять квіти до могил і пам’ятників. Раніше, у 50-ті роки, не-одмінною частиною святку-вань був парад військової тех-ніки у Пекіні, який уперше

відбувся 1949  року. Але тепер замість гуркоту танків у день свята в столиці лунає музика, крокують колони військових та мирних жителів. Площі та вулиці міст прикрашають не-ймовірної краси та розмірів квіткові композиції. І лише увечері скрізь чути вибухи. Це гримлять салюти і “розцвіта-ють” у небі грандіозні святкові феєрверки. У Пекіні та інших містах відбуваються концерти і масові народні гуляння.

Серцем святкування за-лишається площа Тяньань-мень, де відбуваються офі-ційні урочистості. Цього дня навіть вона не здатна вмісти-ти всіх охочих долучитися до святкування. Гуляння трива-ють увесь тиждень, і щоразу більше китайців використо-вує цей час для подорожей країною та за кордон.

Програми цьогорічного тор-жества ще не озвучували, але, оскільки китайці люблять свят-кувати з розмахом, можна з упевненістю сказати, що видо-вище буде незабутнім.

1 ЖОВТНЯ – 65-та річниця утворення Китайської Народної Республіки

Музей Мао ЦзедунаМеморіал

Дивовижний Китай2Китайська діаспора

Юрій Сун-Чен-Лі – представник китайської діаспори у третьому поколінні. Втім, пан Юрій, який цікавиться китайською філософією і є фахівцем із акупунктури, вважає себе українцем та стверджує, що, хоча ментальність двох народів різна, зв’язки між ними потрібно зміцнювати.

– Пане Юрію, розкажіть, будь ласка, як ваші предки по-трапили в Україну, зокрема до Львова.

– Мій дідусь переселився з Китаю до Російської імперії ще за царату. Згодом осів у Харко-ві. Там була тоді китайська ко-лонія: у двох будинках кому-нального типу жили родини з Піднебесної. А потім настали часи сталінських репресій. Ді-дуся, звичайно, не так просто

було звинуватити у пособни-цтві західним імперіалістам чи шпіонажі на користь Німеч-чини, тож із нього намагалися зробити японського шпигуна. Але він, попри те, що залиши-вся уже зовсім без зубів (по-вибивали) і харкав кров’ю, усе заперечував. Усіх, кого зааре-штували на підставі такого са-мого звинувачення і хто не ви-терпів тортур та попідписував “зізнання”, розстріляли.

Дідуся “витягнула” з тюрми бабуся. Вона колись працювала у рабина і трохи вивчила мову. Тож єврейською (не знаю, чи то був ідиш, чи іврит) попро-сила слідчого-єврея, який вів справу дідуся, дозволу забрати чоловіка додому, щоби помер у рідних стінах. А потім знайшла знахарку, яка поставила дідуся на ноги.

Коли після війни почалася друга хвиля репресій, дідуся попередили, що йому загро-жує арешт, і він з родиною пе-реїхав до Львова. Купив собі патент і жив із того, що тор-гував на Краківському базарі ширмочками з квітами у ки-тайському стилі.

– У той час дідусь був єди-ним китайцем у Львові?

– Ні. Тоді у Львові мешка-ло шестеро китайців. Не знаю, що привело їх до нашого міста, але всі вони трималися разом. П’ятьох навіть поховали по-ряд на Личаківському цвинта-рі, як вони і просили. Мовляв, якщо вже спочивати не в землі предків, то хоча б разом. Після їхньої смерті зв’язки між роди-нами розірвалися, і тепер ми майже не спілкуємось. Мож-ливо, зустрінемося колись на заходах, які організовує “Лань-хва”, й відновимо стосунки.

– Ви фахівець із акупунк-тури, цікавитесь китайською філософією. Чи збереглись у вашій родині якісь китайські традиції?

– Так, я й справді з дитин-ства цікавився китайською культурою. Чи вплинуло на це виховання і походження? Мабуть, так. Хоча мій брат зовсім не цікавиться такими речами. Дідусь навчав мене кунг-фу, зацікавив китайською філософією. Китайською мо-вою я розмовляю, але погано, а от син знає її досконало. Він

працював декілька років у Ки-таї, знайшов там наших роди-чів. У китайців, до речі, дуже розвинений культ предків. Пересічний житель Піднебес-ної знає своє коріння років на 500  углиб. Я, наприклад, дові-дався про тисячорічну історію свого роду. Моїм предком був навіть ван, тобто князь. Були й аристократи, воєначальни-ки. Тож святкуємо китайський Новий рік, готуємо традицій-ні страви. Але моя менталь-ність уже зовсім інша. Я  – львів’янин. Мамин рід, до речі, теж дуже давній  – козацький. Його історія не менш драма-тична й цікава.

– Чи відвідуєте заходи, які організовує Міжнародна гро-мадська організація “Куль-

турно-дослідницький центр України та Китаю “Ланьхва”? Наскільки, на вашу думку, до-цільне створення такої орга-нізації саме у Львові?

– Звичайно, відвідую. А щодо створення організації… Розумієте, розвивати зв’язки з Китаєм украй потрібно, адже є чималі шанси, що невдовзі саме він стане країною-ліде-ром у світі. І чому б не поча-ти робити це у Львові? Тим паче, що в нашому місті бага-то людей цікавляться культу-рою Піднебесної, хочуть ви-вчати мову, а основне – здатні відстоювати свої цінності, не нав’язуючи їх, і поважати куль-туру та погляди інших.

Спілкувалася Оксана ПЕТРІВСЬКА

Китайці й далі дивують світ своїми масштабними і фантастичними проектами. Втім, невдовзі більшість із них таки стає реальністю. Одним із таких неймовірних проектів є ідея спорудити швидкісну залізницю завдовжки 13 000 км з північного сходу Китаю через Сибір попід Беринговою протокою, крізь 200-кілометровий тунель, до США.

Фахівці з Піднебесної ма-ють чималий досвід спо-рудження швидкісних за-лізничних доріг. За даними Державного залізничного бюро КНР, 2013 року загальна протяжність високошвидкіс-них залізниць Китаю стано-вила 11 028  км. А от сукупна протяжність високошвидкіс-них залізниць усіх інших кра-їн світу, за даними Міжна-родної спілки залізниць на 1 листопада 2013, – 11 605 км,

тобто лише на декілька сотень кілометрів більше. До того ж 2015  року країна планує збіль-шити протяжність високо-швидкісних залізничних магі-стралей до 18  тис. кілометрів, а протяжність залізничних до-ріг загалом  – майже на трети-ну. Нині довжина мережі заліз-ниць КНР – 90 тис. кілометрів. Порівняйте: експлуатаційна мережа України  – приблизно 22 тис. км.

Отож цілком імовірно, що Піднебесна здатна впоратись із прокладанням довжелезної ко-лії суходолом за вчасного і до-статнього фінансування (а це ще одна проблема) та сприят-

ливої політичної кон’юнктури. Але чи зуміють амбітні китайці спорудити тунель під Беринго-вою протокою, довжина якого вчетверо перевищує євротунель під Ла-Маншем? Адже таке бу-дівництво, без сумніву, вимагає безпрецедентної інженерної ро-боти. А втім, у китайській пресі з’явилося повідомлення, що вже розроблено технологію, яку ви-користовуватимуть під час спо-рудження швидкісної залізниці між провінцією Фуцзянь, що на південному сході Китаю, і ост-ровом Тайвань.

Що ж, якщо проект втілять у життя, то поїзди, котрі мча-тимуть зі швидкістю 350 км за

годину, доправлятимуть паса-жирів та вантажі з Китаю до США лише за два дні, подолав-ши понад 13  000  км. Чи стане будівництво залізниці, яка по-єднує два континенти, ще од-ним китайським дивом, а чи за-лишиться одним із багатьох так і не реалізованих амбітних про-ектів, покаже час. Адже сама ідея сполучення Євразійського континенту з Північною Аме-рикою не нова. Вперше її озву-чив у 90-х роках ХІХ сторіччя губернатор Колорадо Вільям Гіллін, а архітектор Джозеф Строусс навіть розробив про-ект залізничного мосту через Берингову протоку. Проте тоді Росію цей проект не зацікавив.

Згодом такі проекти та ідеї виникали не раз і в американ-ців, і в росіян (зокрема ініціа-торами були Микола ІІ, а зго-дом Йосип Сталін), але з різних причин їх так і не реалізували. 2010 року некомерційний фонд Th e Foundation for Peace and Unifi cation (FPU) знову оголо-сив міжнародний відкритий конкурс проектів сполучення берегів двох континентів. Але

здається, що лише китайці взялися за це серйозно.

Як повідомляє газета Th e Beijing Times, цей проект є лише одним із чотирьох між-народних проектів створення високошвидкісної залізниці. Планують, що:

• перша лінія сполучатиме Лондон і Москву, проходячи через Париж, Берлін, Варшаву і Київ. Далі ця дорога розділить-ся на два напрямки: одна гілка вестиме в Китай через Казах-стан, а інша пролягатиме через східну частину Сибіру;

• друга лінія починати-меться в західному китай-ському місті Урумчі й вестиме через Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Іран і Туреч-чину до Німеччини;

• третя лінія з’єднає місто Куньмін, що на південному за-ході Китаю, та Сингапур. Ро-боту над цим проектом мають розпочати уже найближчим часом. На першому етапі буде споруджено найдовший в Азії 30-кілометровий тунель, який з’єднає Китай і М’янму.

Ігор ПАЛЬКО

Китайці спорудять найдовшу залізницю через Тихий океан

ЮРІЙ СУН-ЧЕН-ЛІ: “Дідусь навчав мене кунг-фу та зацікавив китайською філософією”зацікавив китайською філософією”

Юрій Сун-Чен-Лі з маленькою пацієнткою

Проекти

3Дивовижний Китай

Музична дипломатія

Xiaomi очолила список найбільших виробників смартфонів у Китаї

Уперше в історії китайського ринку смартфонів його лідером стала компанія Xiaomi, яка роз-почала свою діяльність лише декілька років тому. Про це по-відомили аналітики Canalys.

  Пристрої Xiaomi станов-лять 14% від усіх смартфонів, які з’явилися на китайському ринку в період від квітня до червня 2014 року.

Аналітик Canalys Цзінвень Ван (Jingwen Wang) перекона-

ний, що Xiaomi стала лідером на батьківщині завдяки популярнос-ті бюджетних пристроїв Redmi, Redmi 1S і Redmi Note. Крім того, чудовій репутації компанії спри-яє флагманська серія Mi, у якій нещодавно з’явилася нова мо-дель – Xiaomi Mi4. В інтернет-ма-газині виробника ці смартфони реалізували майже за півхвилини від початку продажу!

Успішна робота Xiaomi в онлайн-комерції, грамотна мар-кетингова політика і розроблян-ня власного програмного забез-печення виокремили компанію з-поміж інших китайських ви-робників бюджетних телефонів.

Huawei збільшила постачання смартфонів на 62%

Компанія Huawei Techno-logies, що виробляє телеко-мунікаційне устаткування і смартфони, в першому півріччі збільшила постачання “розум-них” телефонів на 62%. Цьому сприяв високий попит на при-строї в регіонах, що розвива-ються.

Хоча темпи зростання на китайському ринку смартфо-нів Huawei знизилися, у пер-шій половині року компанія

збільшила постачання при-строїв на ринки країн Близь-кого Сходу й Африки майже вшестеро, на ринки латиноа-мериканських країн – учетве-ро, а в Європі та Азійсько-Ти-хоокеанському регіоні (окрім Китаю) зафіксовано дворазо-ве зростання кількості реалі-зованих ґаджетів.

Фахівці Huawei зосеред-жують увагу на виробництві смартфонів середнього і висо-кого рівня. У травні компанія представила флагманську мо-дель Ascend P7, і на теперішній час у всьому світі продали вже два мільйони цих пристроїв.

За 12 місяців планують реалі-зувати приблизно 10  мільйо-нів смартфонів. А на 2014 рік виробник запланував випуск 80 мільйонів пристроїв, лише п’ята частина з них  – дорогі ґаджети.

Huawei збільшила витра-ти на маркетинг, щоби під-вищити впізнаваність свого бренда за кордоном. Цьогоріч китайська компанія підписа-ла рекламні контракти з фут-больними клубами “Арсенал” і “Мілан” та випустила спеці-альні версії смартфонів для шанувальників цих європей-ських команд.

“LaVIVo” – зовсім молодий львівський гурт, як і його учасники – студенти Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Попри те, у скарбничці колективу вже чимало успішних виступів і перемог на різноманітних конкурсах.

Про досягнення колективу, плани на майбутнє та його не-звичний китайський репертуар розмовляємо з одним із учасни-ків гурту Юрком Гадзецьким та Юрієм Котиком, головою Між-народної громадської організації “Культурно-дослідницький центр Украї ни та Китаю “Ланьхва”.

– Юрку,  – звертаюсь до Юрія Гадзецького, – нещодав-но гурт повернувся з успіш-них гастролей Китаєм…

– Ну, мабуть, називати наші виступи в Китаї повноцінними гастролями не зовсім корек-тно, – заперечує. – Але, – додає усміхаючись, – успішними все-таки можна.

– Виступити на ХІІ міжнарод-ному фестивалі хорової музики гурт офіційно запросило Мініс-терство культури Китаю. Відразу хочу відзначити, що організація та прийом учасників і гостей, зо-крема нас, були досконалими,  – долучається до розмови пан Юрій Котик.  – Це грандіозна за масштабами подія.

У конкурсній програмі взя-ли участь майже 200  хорів із 43 країн світу. Загалом близько 10000 учасників. Гурт “LaVIVo” мав почесний статус гостя фес-тивалю. Окрім хлопців, гостя-ми були ще два колективи, один із ПАР – торішній переможець фестивалю – та хор зі США. До речі, львів’яни єдині, кому на урочистому відкритті дозволи-ли чи радше запропонували ви-конати дві композиції.

– І які враження від висту-пу?  – запитую знову в Юрка Гадзецького.

– Ми вперше виступали у такому великому залі майже на 10000  місць. Дім народних зборів у Пекіні  – це зал засі-

дань китайського парламен-ту, одна з найбільших споруд Китаю. Звичайно, що хвилю-вались. Пекінська аудиторія вибаглива, але нас дуже тепло приймали. Потім у нас було ще два ефіри на телебаченні 2  серпня, до того ж у прайм-тайм – о 15.00 та о 22.00. Цього дня в Китаї відзначали націо-нальний День закоханих. Була велика гарна святкова програ-ма у прямому ефірі, виступали популярні китайські виконавці. Нас теж запросили взяти в ній участь. Трохи непокоїв мовний бар’єр, спілкувались із допомо-гою перекладача. Ведучі про-понували нам повторити ско-ромовки китайською мовою, а ми їм  – украї нською. Було ве-село. Транслював передачу цен-тральний канал Китаю – ССТV.

Потім ми мали ще два соль-ні концерти у містах Цзінань та Дечжоу провінції Шандон, що-правда, вже у значно менших за-лах. Співали китайські та укра-їнські пісні. Китайська музика здебільшого одно- та двоголо-са, тому наш багатоголосий ви-клад китайських популярних пісень – і сучасних, і народних – вразив і здивував слухачів, та, на щастя, сподобався. Одного разу навіть бачили плакат, який тримали глядачі, – “LaVIVo” ми вас любимо!”. На автограф-сесію теж приходило чимало людей.

– Наскільки важко співати китайською?

– Непросто, звісно, абсолют-но інша мелодика, але водночас дуже цікаво. Перед тим, як вчи-

ти слова, ми обов’язково озна-йомлюємось із перекладом, щоб знати, про що співаємо. Часто це філософські тексти, такі собі роздуми про життя. У нашому репертуарі вісім китайських пі-сень. Над вимовою нам допо-магають працювати наші друзі, китайські студенти, які навча-ються разом із нами. До речі, один з них – співак Чжоу Шен – бере участь, – і успішно, – в ки-тайському аналогу шоу “Голос країни”, і ми за нього вболіваємо. А загалом, найзрозумілішою є мова музики. До речі, українські пісні аудиторія теж дуже гарно сприймала. Ми співали здебіль-шого запальні веселі мелодії.

– Пане Юрію, саме ви були ініціатором співпраці Між-народної громадської органі-зації “Культурно-дослідниць-кий центр України та Китаю “Ланьхва” з колективом. Як вона розпочалась?

– Ми готувались до від-криття українського центру в Шанхаї. Хотілось і потішити українську діаспору в Китаї, і зробити приємне китайським партнерам. От і запропонува-ли хлопцям додати до реперту-ару декілька китайських пісень. Аранжування нам зробив відо-мий київський джазовий ком-позитор Олександр Сарацький. Те, що вийшло, перевершило всі наші сподівання, колектив одра-зу запросили виступити на XV міжнародному фестивалі мис-тецтв у м. Шанхаї, де він отри-мав приз глядацьких симпатій. І от тепер нове запрошення.

– До речі,  – додає Юрій Га-дзецький,  – завдяки співпраці з Міжнародною громадською ор-ганізацією “Культурно-дослід-ницький центр України та Китаю “Ланьхва” ми маємо тепер змогу записувати свої композиції у студії та знімати відео ролики.

– А що означає назва колек-тиву “LaVIVo”?

– Спершу ми вигадали на-зву, це мало бути щось таке ме-лодійне і щоб обов’язково вка-зувало на те, що ми зі Львова. Коли скласти разом великі літе-рі в назві гурту, отримаємо сло-во “Львів”. Уже потім я дізнався, що мовою есперанто це означає “я живу”. Тож сподіваємось на довге та щасливе творче життя.

– Дякую за розмову. Споді-ватимемось, що попереду у вас іще чимало концертів, гастро-лей, нових здобутків та пере-мог. І не лише в Китаї.Спілкувалася Оксана ГЕРАСИМ

Довідка редакції:

Чоловічий ансамбль “LaVIVo” взимку 2009  року заснували студенти Львівського дер-жавного музичного учили-ща ім. С. Людкевича. Тепер лауреати міжнародних во-кальних конкурсів Юрій Ві-тошинський, Артем Банар, Петро Вовк, Антон Рам-ський, Іван Стецик, Юрій Григораш і Юрій Гадзецький уже навчаються у Львівській національній музичній ака-демії ім. М. В. Лисенка. Твор-чим керівником колективу є заслужений діяч мистецтв України, кандидат мисте-цтвознавства, доцент Львів-ської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка Остап Майчик.

Гурт “LaVIVo” активно пропагує акапельний спів і пропонує слухачам незви-чайне, оригінальне бачення різноманітних вокальних та інструментальних творів. Колектив постійно перебу-ває у творчому пошуку, по-єднує різні манери виконан-ня, переплітає музичні стилі, жанри і напрями, впрова-джує вокальні нововведення й авторські музичні напра-цювання.

У репертуарі ансамблю “LaVIVo” є українські на-родні пісні, пісні народів світу, світова класика, джа-зові композиції, шлягери популярної музики, вітчиз-няні естрадні пісні, автор-ські твори.

Мова музики Мова музики найзрозумілішанайзрозуміліша

Технології

Дивовижний Китай4

Велика китайська стіна є не суцільною спорудою, як дехто думає, а цілою системою му-рів, які будували різні династії протягом шістнадцяти сторіч. За підрахунками вчених, якщо матеріали, використані під час спорудження стіни, викласти муром заввишки п’ять метрів і завтовшки метр, то він опере-же земну кулю. А якщо додати до цього всі матеріали, які ви-користовували будівничі ди-настій Цінь, Хань та Мінь, то довжина такого уявного муру збільшиться вдесятеро.

Сьогодні ми розкажемо лише про спорудження стіни в часи династій Цінь та Хань. Про її зміцнення та перебудо-ву за імперії Мінь читайте у на-ступному випуску.

Стіна, яка знищила династію

Ініціатором грандіозного проекту був перший китайський імператор Цінь Шихуан-ді. Щоб зберегти народжену у вогні воєн імперію, він мусив дати гідну від-січ войовничим племенам, які

грабували землі на північному кордоні країни, вбиваючи та за-бираючи у рабство селян. Во-лодар вирішив зупинити кочів-ників, спорудивши велетенську стіну і з’єднавши воєдино земля-ні укріплення царств, які завою-вав, та звівши нові. Але грандіоз-на споруда, яка мала подарувати китайцям мир та спокій, прине-сла горе і смерть.

Очолив будівництво гене-рал Мен Тянь  – жорстокий та цілеспрямований. Споруджен-

ня стіни мало бути простим, дешевим і швидким. Китайці вже мали досвід такого будів-ництва: робили каркас із дере-ва чи каміння, наповнювали його землею та гравієм і утрам-бовували, доки вона не ставала твердою, як камінь. Щоб ви-конувати цю примітивну, але важку роботу, потрібно було величезну кількість праців-ників. Та для імператора це не стало перешкодою. Його солда-ти зігнали на північ сотні тисяч селян і змусили виконувати ка-торжну працю, внаслідок чого бідолашні помирали від висна-ження. Дослідники стверджу-ють, що майже мільйон китай-ців заплатили своїм життям за прагнення імператора відгоро-дитися стіною від ворогів.

На будівництві працювали селяни, ув’язнені, полонені, ка-торжники. Серед них, до речі, були й конфуціанські вчені, яким імператор не довіряв. У грандіозному будівництві бра-ла участь майже п’ята частина жителів імперії. За переказами,

трупи нещасних робітників за-муровували у стіну, тож вона стала братською могилою тих, хто її зводив. І хоча наукового підтвердження цієї версії поки немає, це зовсім не заперечує того факту, що люди гинули ти-сячами.

Коли ненависний імпера-тор помер, у країні вибухнуло повстання. Велика китайська стіна не врятувала династію Цінь ані від зовнішніх, ані від внутрішніх ворогів. Наступно-го імператора династії вбили повстанці, а генерал Мен Тянь наклав на себе руки, заявивши, що будівництво стіни було зло-чином проти природи.

Стіна, яка зупинила гунів

Нова династія, Хань, отрима-ла у спадок недобудовану стіну і загрозу нападу кочівників. Пер-ші імператори династії спробу-вали відкупитись від гунів та стримати їхню навалу, укладаю-чи династичні шлюби та робля-чи правителям гунів щедрі дари. Завдяки цьому вони зуміли ви-торгувати кілька десятків від-носно спокійних років. Коли ім-перія зміцніла й на трон 140 року до н. е. зійшов імператор Хань У-ді, він вирішив, що досить за-добрювати варварів, настав час воювати з ними. Новий володар Піднебесної зміцнив і, як би те-пер сказали, модернізував ар-мію, створив підрозділи кавале-рії, які були здатні протистояти військові кочівників у степу, й наказав відновити та добудува-ти стіну, яку почав зводити Цінь Шихуан-ді.

Технологія була така сама: зем-лю утрамбовували “дідівським” методом за допомогою спеці-альних дерев’яних товкачів. Що-правда, тепер це робили солдати. Про те, скільки людей було залу-чено, зрозуміло із розрахунків, які власноруч робив імператор: “…Якщо за місяць один солдат може збудувати ділянку стіни завдовжки 3  кроки, то 3 000  бу-дівельників можуть за цей час звести 3  лі (приблизно 1,5  км). Тобто щоб збудувати 1 000  лі (приблизно 530  км) за місяць, треба 100 000 будівельників”.

Та не кількість робітників була “слабким місцем” проекту, а пустеля Гобі на заході Китаю – місце не надто придатне для масштабного будівництва. Але

якщо не звести укріплень там, то гуни просто обійдуть стіну, й усі титанічні зусилля будуть марними. У пустелі майже не було ґрунту, лише пісок і гравій. Інженери мусили шукати ін-ший спосіб будівництва. І вони таки знайшли рішення  – про-сте й ефективне. Де неможливо будувати  – можна копати. Тож робітники рили глибокі рови за-вдовжки тисячі кілометрів.

Щоб захистити кордон, по-трібна була ще й система спо-стереження та оповіщення. Але звести спостережні вежі, якщо навколо лише пісок та гравій, просто неможливо. На допо-могу будівничим прийшов… очерет, який ріс у пустелі біля нечисленних джерел. Спосіб, який вони використовували, нагадував виготовлення за-лізобетону, а шар цих рослин відігравав роль арматури. А ще вартові використовували тростину як матеріал для сиг-нальних вогнищ. Ще й тепер біля старих сторожових веж у пустелі можна натрапити на скам’янілі купи очерету.

Вежі були ідеальним спо-стережним пунктом. Сторо-жа помічала ворога і подавала вдень димовий сигнал, а вно-чі – світловий. І так від вежі до вежі. Різний колір диму та ін-тенсивність горіння вогнища вказували на кількість ворогів. Найвищі прямі димові стовпи здіймались у небо, коли палили вовчий послід.

Згодом китайські інженери удосконалили технологію бу-дівництва, й у пустелі Гобі по-стала неприступна оборонна стіна. Вона була настільки ве-личною, що тепер вражають навіть її руїни.

Імператор Хань У-ді збуду-вав приблизно 1000 кілометрів стіни уздовж Шовкового шляху. Його війська воювали з гунами майже 30 років і врешті змуси-ли їх відступити, хоча небез-пека нападу залишалась. Але все ж захищені високим муром торгові каравани вперше могли безпечно прямувати Великим китайським шляхом через Азію до самого Рима. А тих, хто вчи-нив злочин проти імперії, про-сто засуджували на вигнання з країни, вони опинялися з того боку стіни і назавжди проща-лися з батьківщиною.

Олександр ТІТАРЕНКО

Велику китайську стіну цілком справедливо називають восьмим дивом світу.

Неймовірна, грандіозна оборонна споруда, яка мала захищати Китай від нападів кочівників, перетинає річкові долини, пустелю, гірські хребти і закінчується на морському узбережжі. Лише 2005 року вперше завдяки супутниковим фото нарешті вдалось нанести на карту всі її вигини та розгалуження. Кажуть, що Велику китайську стіну видно навіть із Місяця. Але це неправда, адже, щоби побачити її навіть з орбіти, потрібно мати гострий зір і знати, куди дивитись.

ВЕЛИКА КИТАЙСЬКА СТІНА –символ могутності Піднебесної і страждань її народу

Історія

Руїни Великої китайської стіни в пустелі Гобі

Саме таким способом будували

Велику китайську

стіну

5Дивовижний Китай

Її батьки були вже немоло-дими й дуже хвилювалися за майбутнє доньки, адже то були важкі часи. Імператор Цінь Шихуан-ді вирішив звести сті-ну завдовжки десять тисяч лі. Народ жив у страху і злиднях. Чоловіків хапали просто на ву-лиці й силоміць відправляли на будівництво. Назад майже ні-хто не повертався, а якщо й по-верталися, то каліками та хво-рими. Про долю інших ніхто не знав. Чи живі, чи вже померли, а якщо померли, то як і де по-ховані?

Якось воїни прийшли по юнака Фань Сі Ляна, та йому вдалося вирватись і втекти. Рятуючись од вояків, він пере-стрибнув через садову огоро-жу будинку Мен Цзянь-нюй і заховався за кам’яною гіркою. В цей час красуня саме вийшла зі служницею погуляти в саду. Побачила вона, скільки бар-вистих метеликів літає навко-ло, і вирішила спіймати хоча б одного. Кинула свою шовкову хустинку, а вітер заніс її у ста-вок. Поки дівчина діставала хусточку, служниця поміти-ла юнака на іншому березі й голосно скрикнула. Підняла Мен Цзянь голову і побачила,

що за гіркою ховається гожий парубок. Дівчина засоромила-ся, почервоніла. Фань Сі Лян теж розгубився, та не міг від-вести очей від обличчя кра-суні. Нарешті опанував себе, підійшов до неї, вклонився і розповів, чому опинився у її саду без дозволу.

Молоді люди з першого по-гляду покохали одне одного, хлопець сподобався і батькам дівчини. Вирішили вони відда-ти за нього свою доньку, щоб не залишилась вона після їхньої смерті без підтримки. Але за-коханим не судилося бути ра-зом. Під час весілля у двір уві-рвались воїни і схопили Фань Сі Ляна, вирвавши його просто з обіймів нареченої. Зажурили-ся старі батьки, а Мен Цзян по-обіцяла, що ні за кого не вийде заміж, а чекатиме повернення коханого.

Минула весна, потім літо й осінь, але від Фань Сі Ляна не було жодної звістки. Настав перший день зими, коли за дав-нім звичаєм дружини дарують своїм чоловікам теплий одяг. Мен Цзян вирішила відшукати Фань Сі Ляна та віднести йому зимові речі, щоб він не потер-пав від холоду на півночі краї-

ни. Батько з матір’ю не хотіли відпускати доньку, але вона не послухалася їх. Одягнула про-сту сукню, закинула на спину вузол із теплим одягом для ко-ханого, впала перед батьком і матір’ю на коліна і сказала:

– Простіть мене, любі, але якщо не знайду чоловіка, то до-дому не повернуся!

Довгою і виснажливою була дорога. Жінка зазнала чимало неприємностей. А тут ще й на біду сподобалась вона началь-никові застави, що трапилася на її шляху. Й він запропонував красуні стати його дружиною, обіцяючи багате і спокійне жит-тя. Але вірна Мен Цзян навіть слухати його не захотіла, ще й добряче присоромила. Тоді чи-новник, який чудово знав, як ці-нує красу імператор, повідомив про прекрасну дівчину своєму начальникові. Його не зворуши-ла ні самовідданість, ні любов Мен Цзян, начальник сподівав-ся отримати винагороду та під-вищення, якщо імператор ві-зьме красуню в палац.

А Мен Цзян, нічого не підо-зрюючи, помандрувала далі. Вре-шті дівчина дісталась до стіни й навіть зустріла людей зі свого села, які розповіли їй, що Фань Сі Лян уже давно помер від ви-снаження. Дівчина хотіла дізна-тися, де він похований, але цього ніхто не знав. Сіла вона на землю і заплакала. Й такими гіркими були її сльози, і було їх так бага-то, що частина стіни обвалилася, й Мен Цзян побачила напівзо-тліле тіло свого чоловіка.

А тим часом імператорові Цінь Шихуан-ді доповіли про красуню, й він наказав привес-ти її до палацу, а коли побачив, то вирішив зробити своєю дру-жиною.

– Гаразд,  – відповіла дівчи-на, яка всім серцем ненавиділа вбивцю свого чоловіка. – Тіль-ки спочатку виконай мої три умови.

Імператор запитав, що це за умови. Дівчина попросила до-зволу три місяці носити жалобу за чоловіком. Володар із радіс-тю погодився.

Другою умовою було вла-штувати пишний похорон її чоловікові, щоб він спочив у мирі. І на це імператор пого-дився й пообіцяв зробити все якнайкраще.

– А яка ж третя умова?– Я хочу, – сказала дівчина, –

щоб ти прийшов на похорон мого чоловіка у найпростішому одязі й шапці з траурною стріч-кою і сам ніс траурне знамено. І щоб усі придворні теж одягну-ли жалобу.

Імператор не одразу пого-дився на це, але дуже сподоба-лась йому Мен Цзян-нюй, тож пристав і на цю умову.

Похоронна процесія виру-шила на цвинтар. Поряд із тру-ною з тілом Фань Сі Ляна йшла його вірна дружина. Далі – ім-ператор з усім своїм почтом. Сурмили труби, били бараба-ни. А коли Фань Сі Ляна уро-чисто поховали, Мен Цзян не-помітно відійшла і кинулася в море, назавжди залишившись вірною своєму коханню.

У Китаї дотепер пам’ятають про вірність та відданість пре-красної Мен Цзян. Її вважають святою. На честь красуні спо-руджено десятки храмів. Один із них на перевалі Шаньхай – ці-лий комплекс площею 20 тисяч квадратних метрів. Це безліч па-вільйонів, альтанок, парків і во-доймищ. При вході стоїть статуя Мен Цзян-нюй, а біля неї є на-пис: “Імператора династії Цінь, який будував Велику стіну пла-чу, вже немає, а Мен Цзян-нюй житиме вічно, і пам’ятатимуть її десять тисяч років”.

Михайло НАВРОЦЬКИЙ

ЛЕГЕНДА ПРО ВІРНЕ КОХАННЯ МЕН ЦЗЯН-НЮЙ

Приказки та прислів’я – це короткий конспект філософських трактатів, який написав народ на основі тисячорічного досвіду. А якщо цей народ віками славився особливим баченням світу та місцем людини в ньому, то до його порад таки варто дослухатись.

• Подорож завдовжки ти-сячу лі починається з одного кроку.

• Той, хто вказує на твої недоліки, не завжди твій ворог; той, хто говорить про твої чесноти, не за-вжди твій друг.

• Спокуса здатися надто сильна незадовго до пе-ремоги.

• Хитрість життя в тому, щоб померти молодим, але якомога пізніше.

• Усе загублене, крім часу, можна знайти.

• Досвід  – це гребінець, який ми отримуємо піс-ля того, як облисіли.

• Сильний подолає пе-репону, мудрий  – весь шлях.

• Хатина, де сміються, ба-гатша за палац, де нудь-гують.

• Живи, зберігаючи спо-кій. Настане весна, й кві-ти розпустяться самі.

• Якщо ти спіткнувся і впав, це ще не означає, що ти йдеш не туди.

• Завжди дивись на речі зі світлого боку, а якщо його немає  – натирай темний, поки не забли-щить.

• Тому, хто нікуди не пли-ве, не буває попутного вітру!

• Вчителі тільки відчи-няють двері, далі ви йдете самі.

• Друга без вад не буває; якщо шукатимеш вади – залишишся без друга.

• Хто не вміє відпочива-ти, той не може добре працювати.

• Нещастя входить у ті двері, які йому відчи-нили.

• Спати на одній подуш-ці  – ще не означає ба-чити одні й ті самі сни.

• Найкращий бій той, якого не було.

Êîðîòêî ïðî ãîëîâíå ïî-êèòàéñüêè

Понад дві тисячі років тому в Китаї жила дівчина надзвичайної вроди – Мен Цзянь-нюй. Красуня ніколи не виходила за межі двору, але щодня гуляла у супроводі вірної служниці в саду, що ріс навколо будинку й був оточений високим парканом.

Народні перекази

Дивовижний Китай6Інвестиції в майбутнє

Відтоді як 15  років тому китайцям нарешті дозволили купувати помешкання, ринок житлової нерухомості збіль-шився у декілька разів. Поча-ли активно руйнувати старі будівлі та зводити нові, су-персучасні будинки. Держава, яка взяла курс на урбанізацію (щорічно приблизно 10  міль-йонів осіб переселяється з сіл у місто), щедро надає вигід-ні кредити будівельним ком-паніям. Шалені темпи будів-ництва сприяють і розвитку суміжних галузей, а отже, і зростанню ВВП.

Здається, для країни із ба-гатомільйонним населенням і його високою концентрацією це все лише на користь і ско-ро житлову проблему в Китаї вдасться розв’язати. Тим паче, що практично одночасно з житлом в експлуатацію здають і всю інфраструктуру: дороги, школи, лікарні, навчальні за-клади й навіть адміністративні та громадські центри з урядо-вими будівлями, музеями, теа-трами і величезними торгови-ми центрами.

Але раптом програма дала збій. На ринку з’явився надли-шок житла. Так виникли цілі міста-привиди. Найбільше з них  – місто Ордос у провінції Внутрішня Монголія. Точніше, не саме місто, а його новий ра-йон  – Канбаші, який збудува-ли за сім років просто посеред

пустелі. Він розрахований на мільйон мешканців, але нара-зі там проживає, за офіційни-ми даними, лише 100  000  осіб (скептики стверджують, що принаймні на третину менше). Попри це, місто й далі розбу-довують. Навіщо? Пояснення просте. Ордос  – найбагатше місто Китаю, рівень ВВП на душу населення тут удвічі ви-щий, ніж у Пекіні. Під землею є гігантські родовища вугілля та природного газу. Тож тамтеш-ня влада, намагаючись зали-шити кошти в регіоні, вкладає їх у будівництво нового міста-супутника. За оцінками агент-ства Bloomberg, на зведення “Дубаю північного Китаю” вже витрачено 161  млрд доларів, а це ще навіть не третина суми. Чимало квартир розкупили на стадії будівництва, коли ціни були не надто високі. А стоять вони порожніми й досі тому, що для багатьох власни-ків це було лише вигідне капі-таловкладення, тож вони далі живуть і працюють у старому Ордосі чи інших містах. Така ситуація і в багатьох інших містах Піднебесної.

Минулоріч китайські ЗМІ повідомили про те, що Державна електромереже-ва компанія КНР здійснила дослідження в 660 містах. Ви-явилося, що на електричних лічильниках 65,4 млн осель за півроку нульові показники.

Кожен ієрогліф китайської мови має певне смислове навантаження. А тому за їхньою допомогою можна зрозуміти, що вкладають китайці у те чи інше поняття. Що мають на увазі жителі Піднебесної, коли зичать комусь щастя “розкаже” відповідний ієрогліф.

Про що “розкаже” ієрогліф “щастя” Ієрогліф “щастя” утворено з

двох частин. Ліва – “вівтар”, а права час-

тина  – “достаток”  – поділена ще на три окремі елементи:

• дах (схематичне зображення)

• рот

• поле

Дах означає будинок. Рот  – людину, що мешкає в ньому. Поле  – джерело прожитку. Ві-втар як інструмент спілкування з богами символізує зв’язок із вищими силами.

Отже, для стародавніх ки-тайців щастям було жити до-тримуючись моральних прин-ципів та шануючи богів, бо тоді людина отримувала все, що вона потребувала для життя, – і житло, і прожиток.

Завдання четвертого уроку:Відтворіть ієрогліф “щастя”.

Результати своїх каліграфічних вправ надсилайте на адресу: п/с 1623, м. Львів, 79016. На конверті обов’язково зазначте: “Каліграфія”.

ПЕРЕМОЖЦЕМ третього туру конкурсу “Каліграфія” сталаОксана РОМАН, м. Луцьк.

Унікальна писемність

Квартали багатоповерхівок, у яких ніхто ніколи не жив, дитячі майданчики, на яких не чутно сміху, храми, в яких ніхто не молиться, безлюдні торгові центри та порожні зали суперсучасних концертних залів – не кадри з нового трилера. Це міста-привиди в Китаї. Що це? Стратегічна помилка влади, надмірні інвестиції в житлову інфраструктуру країни чи проекти “на виріст”?

Міста-привиди КитаюЦе свідчить про те, що квар-тири порожні. А в цих по-мешканнях могли б прожива-ти 200 млн осіб. 

Проте інфраструктуру міс-та потрібно підтримувати в робочому стані й на це тре-ба неймовірно багато коштів. Але як їх заробити за відсут-ності населення, невідомо. Економісти підрахували, що на ремонт, прибирання ву-лиць, охорону, вуличне освіт-лення, озеленення Канбаші витрачають до 10–12  млн до-ларів щомісяця.

Уряд намагається стабілі-зувати ситуацію. Навіть вве-дено жорсткі обмеження на купівлю другої квартири та на придбання житла в інших міс-тах. Але люди прагнуть інвес-тувати в нерухомість, бо ціни на квартири зростають. Зде-більшого купують “про запас” лише елітне житло й тільки ті, хто має достатньо коштів. І якщо існує ймовірність, що в Ордосі невдовзі таки стане людно, то так поталанило не всім містам-привидам: у бага-тьох квартири просто не роз-купили. Адже в Китаї придба-ти нове житло мають змогу не всі. Якщо середня заробітна плата становить 600 доларів, а середня вартість квадратного метра житла – 2 500 – 3 000 до-ларів, то, щоб заробити на квартиру, доведеться жити років 100.

Думки експертів щодо цього кардинально різнять-ся: одні пророкують Китаю кризу в секторі нерухомос-ті, інші прогнозують помірне зниження цін на нерухомість (які часто є спекулятивними), а отже, появу житла, доступ-ного для більшості китайців, і заселення міст-привидів у найближчому майбутньому. Що ж, час покаже…

Михайло НАВРОЦЬКИЙ

Міський музей, архітектурний шедевр від китайської студії MAD Architects, своїм зовнішнім виглядом повинен нагадувати

про пустелю, на місці якої звели Канбаші. Поряд із музеєм розташована бібліотека

Площа перед будинком адміністрації

Національний театр із концертним залом

7Дивовижний Китай

Керівник проекту газети “Дивовижний Китай”  – Міжнародна громадська організація “Культурно-дослідницький центр України та Китаю “Ланьхва”(www.lanhua-ua.org). Свідоцтво КВ № 20034-8934Р від 28.05.2013. Засновник – Юрій Котик. Видавець: ТОВ “Видавнича група “Життя” (www.glife.com.ua). Шеф-редактор: Богдан Хомин. Редактори: Оксана Герасим, Гуо Кай. Передплатний індекс – 68934. Газета виходитиме 2014 року що два місяці. Тел./факс редакції: (032) 235-77-13. E-mail: duvovkutaj@gmail.com. Газету надруковано в ТзОВ “Видавничий дім “Молода Галичина”. Тираж – 48 000 прим. Замовлення №_______.

СКАНВОРД 1 2 3 4 5 6 7

ПЕРЕМОЖЦЯМИ ТРЕТЬОГО ТУРУ ВІКТОРИНИ СТАЛИ:Оксана Свідерська, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.,

Роман Таратута, смт Винники, Львівська обл.

Ще десятеро найактивніших учасників конкурсу отримають ЗАОХОЧУВАЛЬНІ ПРИЗИ – збірки життєвих історій та кулінарних рецептів. Сподіваємось, що ви й надалі братимете активну участь у конкурсах.

ПРИЗОВА ВІКТОРИНА “НЕВІДОМИЙ КИТАЙ”Правильні відповіді на запитання третього туру вікторини “Невідомий Китай”Запитання четвертого туру вікторини:

1. Хто був фактичним творцем китайського флоту?2. З ким і чому воював Китай під час опіумної війни?3. Яка тварина є символом Піднебесної?4. Чому імператори Китаю мали довгі нігті, за якими ретельно

доглядали?

Увага! Відповідати на запитання можуть усі охочі, а от очікувати на приз варто лише передплатникам. Відповіді надішліть до редакції не пізніше ніж 1 жовтня. Відбудеться шість турів вікторини. Переможець кожного отримає заохочувальний приз, а на того, хто набере загалом найбільшу кількість ба-лів, чекатиме ГОЛОВНА НАГОРОДА.

Адреса редакції: п/с 1623, м. Львів, 79016. Елект ронна пошта: duvovkutaj@gmail.com. На конверті або в темі листа обов’язково зазначте: “Вікторина”.Не забудьте надіслати копію передплатної квитанції.

Наші конкурси

Під час святкування Нового року на півдні Китаю існує традиція влаштову-вати бої тварин. Що це за тварини?

Щороку напередодні Нового року на півдні Китаю проводять кінські бої  – два жеребці воюють за самку. Цій доволі жорстокій, на думку захисників тварин, традиції вже кількасот років. Бої відбу-ваються здебільшого у місцевостях, де компактно мешкають представники на-роду мяо. Власникові коня-переможця виплачують грошовий приз, іноді це до-волі велика сума.

Внаслідок якої з древніх традицій Китаю у ХХІ сторіччі з’явилася загро-за вирубування лісів у Піднебесній?

Через виробництво одноразових паличок для їжі в Китаї з великою швидкістю й у величезних масштабах знищують ліси. Щороку вирубують 20 мільйонів дерев, із яких виготовля-ють приблизно 80 мільярдів паличок. З

Увага! Конкурс!

Надішліть на адресу редакції свої враження від мандрівки Китаєм. А може, вам поталанило зустрітися з цікавою людиною, що мешкає в цій східній країні, чи з китайцем, який переїхав до України? Або ж ви знає-те унікальні факти про Піднебесну? Напишіть про це нам.

Листи надсилайте на адресу: п/с  1623, м. Львів, 79016. Або на електронну пошту duvovkutaj@gmail.com. На конвер-ті чи в темі листа обов’язково зазна-чте: “Мій Китай”.

Наприкінці 2014  року перемо-жець отримає ЧУДОВИЙ ПРИЗ – ПЛАНШЕТ!

Творіть і Творіть і вигравайте!вигравайте!

одного стовбура виходить 4 000  пали-чок. Такою кількістю можна 363  рази покрити головну площу країни – Тянь-аньмень, яка водночас є найбільшою площею у світі.

Унаслідок вирубування лісів погли-билися екологічні проблеми, почасті-шали природні катаклізми, зокрема зростає кількість зсувів ґрунту, люту-ють піщані бурі. Отож 2006 року влада ввела спеціальний 5-відсотковий по-даток на палички. Закликають відмо-витися від одноразових столових при-борів і зірки китайського шоу-бізнесу. Однак споживачів це не зупиняє. Тим часом фахівці стверджують, що сучас-ні одноразові китайські палички мо-жуть бути небезпечними для здоров’я. Щоб вони були білими і гладенькими, деревину часто обробляють токсични-ми речовинами. Можливим виходом із ситуації є палички багаторазового використання, які китайці мали б но-сити зі собою, якщо захочуть поїсти десь поза домом.

Якого мандрівника з Піднебесної називають китайським Марко Поло?

Китайським Марко Поло називають Сюань Цзана (602–664)  – китайського буддійського монаха, вченого, філосо-фа, мандрівника і перекладача. Він про-славився сімнадцятирічною подорож-жю до Індії через Середню Азію. Після повернення до Китаю за завданням імператора Сюань Цзан дописав свою книгу “Подорож у Західний край за ча-сів Великої Династії Тан”, яку тепер пе-рекладено багатьма мовами.

За її мотивами у ΧVΙ сторіччі було написано роман “Подорож на Захід”  – один із чотирьох класичних китайських романів, який дотепер є улюбленою книгою жителів КНР. Роман-казка роз-повідає про похід ченця Сюань Цзана в Індію, щоб отримати священні буддій-ські писання.

Череп Сюань Цзана зберігали у Хра-мі Великого Співчуття в Тяньцзіні до 1956 року, потім його передали Індії. Тепер реліквію виставили в музеї у місті Патна.

Дивовижний Китай8

Шосе Тарим – зелена оаза серед пісків

Довжина шосе Тарим у Ки-таї  – 552  кілометри. Але його унікальність не в тому, адже довгими дорогами тепер на-вряд когось здивуєш. Та-рим  – найдовше у світі шосе, прокладене через пустелю, до того ж понад 400  кілометрів шляху припадає на цілковито безлюдні райони.

Прокласти якісну дорогу в пустелі нелегко, надто якщо це Такла Макан  – одна з найсу-воріших і найбільших пустель світу, на площі якої розташу-валися б Німеччина і Японія. Перепад нічної і денної темпе-ратур становить до 40 градусів, а вдень нещадне сонце нагріває пісок на верхівках барханів до 70–80 градусів. До того ж Такла Макан належить до пустель із так званими сипкими пісками, які засмоктують усе, що на них

потрапляє,  – предмети, тва-рин, людей. Здавалося, проект мав зазнати краху вже на стадії виникнення самої ідеї такого шосе. Проте китайцям вдалося подолати всі перепони на шля-ху до його втілення, хоча, за не-офіційними даними, вартість будівництва одного кілометра шосе становить 14  мільйонів доларів! Тож недаремно Тарим називають іще й найдорожчою у світі дорогою. Навіщо ж ви-трачати стільки грошей? Під товщею піску пустелі Такла Макан є величезні поклади на-фти і газу. Щоб успішно розро-бляти родовища та обслугову-вати прокладений у 90-х роках газопровід, і збудували шосе, яке до того ж з’єднало два про-мислові центри  – Луньтай та Міньфень  – і дало змогу зе-кономити сотні кілометрів на об’їзній дорозі.

Але була ще одна небезпе-ка  – тонни піску, який вітер намітав на шосе. Зупинити на-

ступ дюн можна було давнім перевіреним способом: засади-ти узбіччя рослинами. Та як це зробити в пустелі?

Китайські інженери ство-рили унікальну масштабну систему зрошення, щоби під-тримувати штучну екосисте-му. Вода надходить зі сверд-ловин із водоносного шару на глибині 100  метрів, де вчені виявили величезне під-земне море. Які саме рослини висадити вздовж шляху, ви-бирали шляхом п’ятирічних експериментів.

1999  року засадили перший шестикілометровий відрізок шосе. За два роки рослини вже зеленіли на відрізку дороги за-вдовжки 31 кілометр. Тепер на узбіччях понад 400-кілометро-вого відтинку шосе ростуть дерева, кущі та інші рослини, висаджені в певному порядку. Посадка завширшки від 72  до 80  метрів має площу понад 3000 гектарів.

Лотос, що не в’яне, розцвів у Чанчжоу

Чанчжоу, як і багато міст Китаю, має чим вразити ту-ристів. Наприклад, 2002  року тут спорудили найвищу у сві-ті пагоду, а тепер пропонують жителям і гостям міста ще одну архітектурну цікавинку. Комплекс Лотос спроектува-ли архітектори австралійсько-го бюро Studio 505, а китай-ці вирішили реалізувати їхні творчі фантазії. Споруда роз-ташована в центрі штучного озера і нагадує за формою три квітки лотоса – пуп’янок та дві квітки: ледь і цілком розквітлу. Всередину можна потрапити через підземний хід.

Під озером розташова-но 2 500 геотермальних паль, завдяки яким водойма слу-

гує природнім охолоджувачем споруди влітку та нагрівником узимку. Всередині Лотоса роз-ташовані виставкові зали, кон-ференц-центри і невеликий офіс. Споруда оригінальна не лише зовні, а й усередині, адже

архітектори намагалися збе-регти концепцію квітки. На-приклад, люстри виготовлені у формі тичинок лотоса. Спо-руда особливо гарна ввечері та вночі завдяки кольоровому підсвічуванню.

Смачне мистецтво

Ще у сиву давнину в Китаї зародилося дивовижне мис-тецтво – цукровий, чи, радше, карамельний живопис.

У період правління династії Мін, 700  років тому, умільці з розтопленого цукру виготовля-ли для жертвоприношень різно-манітні фігурки тварин, птахів, фантастичних істот. Спершу ро-били спеціальні форми, потім у них заливали цукровий сироп, який швидко застигав. Але це обмежувало політ фантазії май-стрів, а тому вони вдосконалили своє вміння і почали малювати фігурки на мармурових дошках. Це, звичайно, значно важче, зате є простір для творчості.

Перш аніж розпочати ро-боту з карамеллю, потрібно

було навчитися малювати зви-чайним способом. Лише після цього починали експеримен-тувати з цукровим розчином. Кожну деталь виводили аку-ратно й точно. Адже виправити помилку змоги не було. Ну, хіба що з’їсти невдалий витвір. До ще гарячої фігурки прикріплю-вали дерев’яну паличку, завдя-ки якій згодом можна було без особливих зусиль відокремити льодяник від дошки.

У наш час це ремесло в Ки-таї вже не таке поширене, але в провінції Сичуань і тепер на ву-личках можна побачити твор-ців прекрасних карамельних шедеврів.

Карамельний живопис внесе-но до переліку об’єктів культурної спадщини китайського народу.Сторінку підготував Ігор СОМ

КИТАЙ У ФОКУСІМандруємо Китаєм