- 2 -

Слово про авторку книги «30 років вікнами до сонця»

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко

Тетяна Олексіївна Юрченко мережить долю любов'ю до школи, дітей,

мудро нанизуючи на коралові намистинки свого життя людяність, добро,

красу…

Елегантна, горда, світла й красива, сповнена інтелекту, сили духу й

доброти, вона щодня «в пошуках ідеальної єдності».

Вічний романтик, вірний друг, справжній учитель…

Школа й ще раз школа – це вісь навколо якої обертається життя Тетяни

Олексіївни. Вона добре знає, як підняти дитячу душу на легкі крила й дати

силу кожному вихованцю знайти себе в цьому безмежному світі. А ще в серці

цієї світлої Людини так багато любові до музики, поетичного слова, ніжних

ромашок, родини та маленької внучки Аннушки…

Філігранне плетиво життя Тетяни Олексіївни – це долання висоти, що

стала нормою, це шляхетне служіння Школі!

Авторка книги – випускниця середньої школи №4, у навчальному закладі

працює з 1986 року, викладаючи в ньому російську та українську мови й

літератури, зарубіжну літературу, випустила не один клас, добре знає й

учителів, і випускників, а тому фактам, викладеним у книзі, можна

беззаперечно вірити.

- 3 -

Цей документально-публіцистичний нарис – спроба об’єднати події, факти,

спогади, враження, пов’язані з історією навчального закладу, який за 30 років

декілька разів змінив свою вивіску: середня школа №1, фізико-математичний

ліцей №1, багатопрофільний ліцей №1, а з травня 1999 року – Конотопська

гімназія, але зберіг неповторну, характерну лише йому ауру – успішності,

небайдужості, інтелігентності. Як писала Ліна Костенко, «життя іде і все без

коректур», нічого в ньому, на жаль, змінити не можна, але можна (ні, це наш

святий обов’язок!) зберегти в пам’яті імена тих людей, які цю історію творили,

жили її буднями, у ній дорослішали, мужніли, набиралися досвіду. Зберегти для

наступних поколінь ті події, факти, які свідчать, що в цій відомій для кожного

конотопця – для когось просто типовій, а для когось величній – споруді вирувало й

продовжує вирувати життя – цікаве, змістовне, тут формувалися особистості,

які, у свою чергу, ішли у великий світ, щоб його змінити, зробити добрішим,

досконалішим.

Я низько вклоняюся тим, хто допоміг пригадати, повернути те, що

призабулося, хто відгукнувся й поділився своїми спогадами й враженнями:

Людмилі Гаврилівні Марченко, яка 30 років тому, будучи секретарем міськкому

партії, безпосередньо займалася питаннями будівництва школи, а потім

допомагала молодому директору, підтримувала колектив; першому директору

школи Сергію Харитоновичу Лемещуку; учителям, які тут працювали і

працюють; усім небайдужим, щирим і щедрим на добро людям.

У тому, що нарис про історія школи №1 документально достовірний, заслуга

Сметаніна Михайла Миколайовича, який з першого дня вів фотолітопис.

Особливі слова вдячності випускниці гімназії, а сьогодні колезі Ляцькій Марині

Сергіївні, яка допомогла наповнити цей нарис життям. Її вправні руки, світлий

розум, уміння бути на «ти» з комп’ютером, терпіння й доброзичливість сприяли

тому, що задум (а він належить у першу чергу директору гімназії Шерудило

Тетяні Миколаївні) був реалізований.

Прошу з розумінням поставитися до того, що далеко не всі прізвища

достойних бути в цьому нарисі названі й згадані. Час безжалісний… Головне, що

зараз докладаються всі зусилля до того, щоб відтворити літопис і повернути всі

імена й вагомі події. Це потрібно нам, нашим учням – усім, хто пов’язав своє

життя зі школою, яка вже 30 років стоїть вікнами до сонця й зустрічає свій

ювілей такою ж молодою й перспективною…

З повагою Т. О. Юрченко

- 4 -

Коли ялинки були маленькими…

…Вікнами до сонця рідна школа

Назавжди залишиться в житті…

У жовтні 2008 року навчальний заклад, який сьогодні має назву Конотопська

гімназія, святкує своє тридцятиріччя. За ці роки він декілька разів міняв свій профіль:

спочатку середня школа №1, далі школа зі спецкласами, фізико-математичний,

багатопрофільний ліцей і нарешті гімназія. І всі тридцять років на кінець травня шкільне

подвір’я ставало свідком чергового випуску. І кожного разу здавалося, що йдуть

найкращі, найрозумніші, найрідніші. А 1 вересня знову лунав дзвоник, закликаючи

розпочати новий навчальний рік, для когось перший, для когось – останній.

Шкільне подвір'я дійсно багато бачило за ці роки. Та й саме воно змінилося.

Піднялися дерева, посаджені новоселами.

Навіть ялинки заглядають у вікна вже

третього поверху. А колись були зовсім

маленькими. Одного року невідомі добродії

їм навіть позрізали верхівки (сталося це

напередодні Нового року). Які тільки

порівняння й метафори не народжуються,

коли дивишся сьогодні на таку рідну для

багатьох жителів міста споруду: «кам'яна

білявка», «білий парус на зелених хвилях».

Густішою стала трава, буйнішими квіти,

вищими дерева, вікна – «євро»… Але все так же кожного ранку піднімаються сходами до

цієї дивної країни, що живе за своїми законами – законами дружби, любові, співпраці,

взаємодопомоги, прагнення до знань, її мешканці.

За 30 років стали дорослими перші випускники, і навіть діти багатьох із них

закінчили тут навчання. Змінилося, виявляється, уже не одне покоління. А вона все

стоїть – вікнами до сонця, як і того дня, коли пролунав у ній перший дзвоник.

Директор школи-новобудови Лемещук Сергій Харитонович свої спогади починає

словами: «Оглядываясь в те далекие, удивительные годы – время рождения,

становления школы, только сейчас начинаешь осознавать смысл и значимость

происшедшего, возникает чувство гордости за сделанное, щемящее чувство грусти,

ностальгия за уже невозвратимым прошлым».

Але історія навчального закладу розпочалася ще задовго до того жовтневого дня. І її

спробували простежити, готуючись до відкриття музею гімназійного руху, яке відбулося

на початку 2005-2006 навчального року. Цей шлях довжиною в століття можна назвати

просто – «від гімназії до гімназії». Цілком логічно виникає питання: як же поєднати дві

дати – тридцятиріччя й сторіччя?

- 5 -

1911-1917 рр. – чоловіча гімназія

з 1917 р. – семирічна трудова школа №4

січень 1934 р. – школа-підприємство

травень 1934 р. – неповна середня школа №4

1938-1939 н. р. – фабрично-заводська десятирічка

1941-1943 рр. – під час німецької окупації в ній німецька управа

з 1943-1944 н. р. – середня жіноча школа №4

з 1953 р. – спочатку неповна середня школа №4, потім середня школа №4.

1 вересня 1911 року в місті було відкрито чоловічу гімназію, яка навіть не мала свого

приміщення, тому розташувалася спочатку в будинку, яке займало земство, аж до

спорудження власного в 1915 році. Ідеться про історію навчального закладу, відомого в

місті як середня школа №4, учні якої й стали новоселами школи-новобудови, що

піднялася якраз навпроти Меморіалу Слави, найпочеснішого місця в Конотопі.

Окрім колективу школи №4, як учнівського, так і вчительського, новоселами стали

учні й педагоги восьмирічної школи №1, яка не мала такої солідної історії, як середня

школа №4, оскільки утворилася лише в 1965 році, коли було побудовано школу №9, що

прийняла учнів школи №1 з українською мовою навчання, і тепер уже російськомовна

перша мала розвантажити школи, які знаходилися поруч, – №2 та №4. Але добре відомо,

що в цій школі був згуртований вимогливим і принциповим директором – Ланевським

Анатолієм Миколайовичем – дієздатний колектив. Відомо також, що в ньому склалися

прекрасні традиції. У школі працювали такі досвідчені педагоги, як Сівер Г. С.,

Кабачна Н. Ф., Науменко Г. О., Степанова Л. А., Червінька В. Я., Бойко В. О. та інші ,

хто своєю працею створив ту атмосферу, про яку й сьогодні з вдячністю згадують

випускники.

Історія школи №4 насичена подіями, фактами, пов’язана з історією Конотопа,

країни. Спробуємо простежити її за допомогою схеми.

Лемещук С. Х. продовжує свої спогади:

«Все казалось обычным: трудился город после празднования 60-летия Октябрьской

революции, но эту обыденность нарушила новость, которая заинтересовала,

обрадовала каждого конотопчанина: «Строится новая школа!» – строится по

типовому проекту, такой еще в городе не было. И мне, молодому, начинающему

педагогу, срочно пришлось осваивать совершенно новую для себя специальность

строителя. Строить поручили хорошо известной в городе организации – ПМК-7

«Сумыхимпром». Добрым словом хочется вспомнить сегодня прораба Сторчаку В. В.,

бригадира участка Воронца Г. П., мастера Алексееву А. Н. и многих-многих других…

Школу строил поистине весь город. На новостройке можно было встретить людей

далеко не строительных профессий: здесь были медики и работники торговли, военные

и железнодорожники, водители и учащиеся школ, техникумов, училищ. Вот и получила

она название «народной».

День відкриття новобудови наближався. У класах, коридорах, на подвір'ї ще гори

будівельного сміття, а вже підвозять меблі, вишикувалися рядами парти, дошки.

- 6 -

Перший секретар міськкому Компартії України

Грабін В. В. вітає новоселів з відкриттям школи

Такою була новобудова в жовтні 1978 року

Навчальний рік розпочався, і тому учні, вчителі шкіл №1 та №4, майбутні господарі

новобудови, не відриваючись від навчального процесу, після уроків поспішали вже

звичною дорогою (вулицею

Комуністичною, а тепер Червоногірською

– від школи №4, Енгельса (Соборною) –

від школи №1) до нової споруди. Хотілося

якнайшвидше все закінчити. Ще не

ставши одним колективом, вони

працювали завзято й дружно.

Жовтень того року був непривітний:

прохолодний, дощовий, ось-ось можуть

ударити морози. Виносили сміття,

фарбували, мили вікна, підлогу – здавалося, цьому не буде кінця.

Згадує учитель гімназії, викладач біології, а тоді піонервожата Радчук Лідія Іллівна:

«Перед святом були будні – протягом літніх канікул та вересня й жовтня. Закінчивши

уроки в першу зміну, ми йшли на новобудову. Працювали всі: учні, вчителі, батьки. А

робити було що: у кожному класі, кімнаті, кабінеті – лише стіни.

Коли це новобудова, то будівельного матеріалу, звичайно, дуже

багато. Усе треба прибрати. А ще підмазати, підбілити,

підфарбувати. Добре пам’ятаю, як смолили підлогу та клеїли

лінолеум, купували кронштейни та вішали портьєри… Ті, хто

працював у другу зміну, приходили зранку на роботу до новобудови.

Можливо, саме ця нелегка, але така необхідна й відповідальна праця

дала нам, учням та вчителям, можливість згуртуватися,

здружитися, познайомитися ближче…»

І все ж він настав – той день, коли всі зрозуміли: школа готова прийняти своїх

мешканців. Сьогодні біля шкільних дверей можна побачити металеву табличку, на якій

указано, що будівництво школи було

завершено до 60-річчя Всесоюзної

Ленінської Спілки Молоді. І для того часу

це дійсно було значимо: така подія

ознаменована відкриттям нової школи!

Цим пишалися учні, їхні батьки, вчителі.

24 жовтня 1978 року відбулося

довгоочікуване свято.

І знову слово директору: «Ясным

солнечным утром 24 октября

педагогические и ученические коллективы

восьмилетней №1 и средней №4 школ под звуки школьного духового оркестра

торжественным маршем прошли по центральным улицам города к своему новому

- 7 -

Символічний ключ у надійних руках юних

господарів школи

Капсула з посланням у ХХІ століття

второму дому. Стройка была всенародной, и таковым стал сам праздник открытия

школы. Казалось, просторный школьный двор с трудом вмещал всех желающих:

учителей, учащихся, родителей, строителей,

просто жителей города. В президиуме

партийные и советские работники,

руководители практически всех промышленных

предприятий, учреждений, организаций города,

командиры воинских частей и, конечно же,

главные герои праздника – строители. В этот

день было все: слезы радости в глазах тех, кто

был причастен к этому важному для каждого

конотопчанина событию, чествование и

награждение строителей, возложение цветов к Мемориалу Славы, вручение директору

символического ключа, заложение капсулы – послания учащимся ХХІ столетия…»

Серед почесних гостей ті, хто безпосередньо допомагав, підтримував, наближав цей

святковий день: перший секретар міськкому Компартії України Грабін В. В., секретар

міськкому Марченко Л. Г., депутат Верховної Ради СРСР Школьна Л. О., голова

виконкому Бондар М. І.

Новобудова ожила, адже прийшли справжні

господарі. Школа здавалася такою великою,

такою гарною. Можна бігати коридорами (було,

правда, опасіння, що можна й заблукати серед

цих стін, сходів, поверхів), галасувати від

радості, слухаючи дзвінке відлуння, адже

коридори, рекреації, та й самі класи були ще

лише свіжопофарбованими, але пустими й

незатишними.

І почалися будні, вщерть заповнені новими турботами: як зробити школу №1 дійсно

першою, і не тільки в місті? Почали з кабінетів, їх оснащення, оформлення. Сьогодні,

коли таким звичним став комп’ютер, важко зрозуміти, як можна було власними руками

«оживити» кабінети математики, фізики, хімії, української та російської мови (а їх було

декілька), наповнити їх змістом так, щоб уже за два-три роки мати найкращі кабінети в

області.

Ось як згадує той час учитель російської мови та літератури Захарова В. І.: «Усе

відійшло на другий план – власні проблеми, родини, здоров'я. Ми, здається, день і ніч

працювали на школу. І нас ніхто не примушував – ми так хотіли самі, щоб наша школа

була найкращою.» Раділи всі тому, що в місті з великою повагою ставилися до директора

школи Сергія Харитоновича Лемещука, що школу почали називати творчою

лабораторією, своєрідною візитною карткою освіти міста, а далі й кузнею педагогічних

кадрів. І це дійсно так. Саме тут, у першій середній, починали свою педагогічну

- 8 -

Кабінет військової підготовки – кращий в області

З раннього віку привчати до

праці – добра традиція

діяльність учитель математики Махно Анатолій Іванович, який пізніше очолив колектив

школи №12, а потім разом із Лемещуком С. Х. розпочав у місті процес реорганізації

середньої школи; Коненко Сергій Михайлович, учитель географії, протягом багатьох

років був відомий як директор школи №10, а сьогодні опікується проблемами соціальної

служби в місті; Чухно Анатолій Олександрович, молодий учитель фізики став спочатку

заступником директора, а потім і директором одного з навчальних закладів; Аптерман

Олександр Йосипович, якого сьогодні знають як директора інтернату №1, теж свого часу

для багатьох учнів школи був улюбленим вчителем історії; Коросташовець Анатолій

Федорович, учитель фізики, заступник директора з навчально-виховної роботи,

набравшись досвіду у своїй школі, очолить колектив чергової новобудови міста – школи

№13.

Дійсно, у тому, що школа так швидко піднялася, стала справді першою, велика

заслуга тих, хто в ній працював. І в першу чергу директора – Лемещука Сергія

Харитоновича. Молодий, розумний, амбітний, він піднімав колектив на справи, які

скептикам здавалися просто авантюрними. І ось уже в

підвальному приміщенні запрацювали майстерні, оснащені

за останнім словом промислового виробництва. Учні стали

за верстати, освоюючи робітничі спеціальності. Усім

випускникам, разом з атестатом про середню освіту,

вручалися посвідчення слюсаря першого розряду –

юнакам, швеї-мотористки – дівчатам. Продукцію, яку

виготовляли в шкільних виробничих майстернях на

сучасному обладнанні, відправляли на склади готової

продукції швейної фабрики й арматурного заводу, чиї

майстри, ремонтники обладнання працювали разом з

учнями.

Тут же, у підвальному приміщенні, було відкрито тир. Учні, вивчаючи військову

справу, мали можливість освоювати її не тільки теоретично: практичні навички

володіння військовою зброєю вони набували, не відриваючись від навчання. До речі,

військовий кабінет Конотопської

середньої школи №1 було визнано

найкращим в області, а керівника

військової підготовки Кряквіна

В’ячеслава Тихоновича добре знали як

людину принципову, вимогливу.

Військово-патріотичне виховання в школі

було дійсно в надійних руках, якщо

зважити ще й на те, що при школі було

відкрито Пост №1, який ніс почесну варту

на Меморіалі Слави. Його очолив полковник запасу Мартинюк Анатолій Спиридонович.

- 9 -

Харченко Тетяна,

комсорг школи-

новобудови

Музей Конотопських дивізій став центром патріотичного

виховання в школі й у місті

На фото: перший секретар міськкому Грабін В. В.,

секретар міськкому Марченко Л. Г., воєнрук школи

Кряквін В. Т., зав. міськво Бурін М. І., космонавт

Рождественський В. І., учитель історії Гуревич В. І.,

директор школи Лемещук С. Х.

У місті добре пам'ятають, як кожної суботи та неділі, а також у святкові дні, за будь-якої

погоди, стройовим шагом крокували від школи до Вічного вогню Меморіалу юнаки та

дівчата в спеціально пошитій для цього військовій формі. Гучно лунали команди,

обличчя строгі й зосереджені – це було дійство, яке заворожувало, нікого не залишало

байдужим. Дорослі мешканці міста й діти, молодята, які поспішають з квітами до

священного для кожного конотопця місця, ветерани війни – усі були вдячні юним

патріотам та їхнім наставникам.

Згадує випускниця 1979 року, комсорг школи Харченко Тетяна:

«Кожен намагався завоювати почесне право нести варту біля

Вічного вогню у формі десантника. Мабуть, саме це для багатьох

моїх однокласників, і не тільки хлопців, стало основою вибору

професії захисника Вітчизни. Усього лише через 3-4 роки вони

виконували свій інтернаціональний обов’язок у гарячих точках

планети. Нині це офіцери запасу Олександр Новиков, Євген

Варнаков, Юрій Борісочев, Сергій Квакша, Євген Тімоховцев, Юрій

Чернявський, продовжує службу військовим психологом Стеценко Алла».

За ініціативи та підтримки секретаря

міськкому партії Марченко Людмили

Гаврилівни, колектив взяв за основу

виховного процесу комплексність,

результативність і практичну направленість

своєї діяльності. До центру військово-

патріотичної роботи увійшли: музей

Конотопських дивізій, Зал бойової та

партизанської слави, уже згаданий Пост №1,

зал радянсько-болгарської дружби (усього в

школі за перші 10 років її існування

побувало 12 делегацій із багатьох країн

світу). Зарубіжні гості, відомі в країні люди, серед яких льотчик-космонавт

Рождественський В. І., десять Героїв

Радянського Союзу, партійні й

державні діячі, перебуваючи в місті,

вважали за потрібне відвідати школу,

зустрітися з учнями, залишивши в

дитячих серцях глибокий слід на все

життя.

Продовжуючи тему патріотичного

виховання, слід особливу увагу

приділити музею Конотопських

дивізій, який свого часу (ще в 1968 р.)

- 10 -

Чи не кожного дня музей приймав гостей

Ветерани Великої Вітчизняної війни

завжди дорогі гості

був відкритий у школі №4, а тепер відновився, можна навіть сказати, відродився, тому

що це був справді сучасний, високохудожньо оформлений, змістовний (за кількістю

експонатів, музейного матеріалу) центр патріотичного виховання.

Очолила роботу по відновленню музею Яценко Світлана Іванівна, яка мала великий

досвід пошукової роботи. Серед

найактивніших членів загону слідопитів

Яценко Ірина, Стеценко Алла та Олена,

Чернишов В’ячеслав, Данилович Інна,

Файнбург Григорій, Бардакова Лідія.

Були встановлені зв’язки з Музеєм

Радянської Армії, Центральним архівом

Міністерства оборони СРСР. Пошуковці

вирушали в походи та екскурсії місцями

жорстоких боїв, у селах району

зустрічалися з очевидцями, записували їх спогади, із вдячністю приймали збережені й

тепер подаровані юним слідопитам особисті речі учасників тих подій, листи. З різних

куточків Радянського Союзу надходили на адресу школи документи, експонати,

сувеніри. Музей став священним місцем для учнів школи, жителів та гостей Конотопа.

Ось як писала про нього газета «Радянська Україна» (18 травня 1982 р.):

«Численні експонати розповідають про подвиги воїнів багатьох національностей

нашої Вітчизни, які брали участь у звільненні Конотопа від фашистських загарбників.

За допомогою ентузіаста краєзнавчої роботи – учительки Світлани Іванівни Яценко –

та багатьох її колег учні зав’язали листування з сотнями колишніх воїнів, які мешкають

у різних республіках СРСР. У день визволення Конотопа приїздять вони в це місто.

Урочисто зустрічають їх у трудових колективах, навчальних закладах. Але перший

візит звитяжців – до «своєї» школи, де на Алеї дружби тихо шепочуть смарагдовим

листям молоді липки. Їх разом з піонерами

садили колишні воїни. Яскравими килимами

простерлися клумби із духмяними

трояндами. Їх посадили учні на честь

ветеранів».

Саме зв'язок з ветеранами,

визволителями міста мав надзвичайно

велике значення для виховання

підростаючого покоління.

Знову згадує Сергій Харитонович:

«Каждый год, в канун 6 сентября, весь

город жил ожиданием приезда дорогих гостей. Всем ветеранам определялись для

посещения школы, техникумы, училища, воинские части, но я видел, с каким трудом

руководителям города удавалось убеждать их, что не одна первая приготовилась к

- 11 -

Герой Радянського

Союзу Надія Волкова

Галстуки юним піонерам пов’язують ветерани

Бондаренко В. І., Мартинюк А. С. та Данько С. М.

встрече с ними. Однако ветераны, даже в ущерб плотной, насыщенной программе

праздника, находили время, чтобы заглянуть в родную школу, посетить дорогой сердцу

каждого из них музей своих боевых

подразделений, посмотреть фотографии,

еще раз прочитать собственные

воспоминания о фронтовых буднях,

потрогать личные вещи, прикоснуться к

посаженному ими в честь 40-летия Победы

дереву на Аллее Славы и, конечно же,

заглянуть в класс, над учащимися которого

взяли шефство…»

Кипіло, вирувало життя в новій школі.

На чолі його стояли комсомольська й

піонерська організації. До речі, піонерські дружини школи №4 ім. Юрія Гагаріна та

школи №1 ім. Михайла Немолота займали достойне місце серед найкращих піонерських

організацій не тільки в Конотопі. Для них був характерний стиль роботи, в основі якого

пошук нових, нетрадиційних форм, удосконалення органів самоврядування, активна

участь у піонерських справах міста. Усе найкраще було успадковане й знайшло своє

продовження в діяльності піонерської дружини школи-новобудови.

Невдовзі відкрився музей Михайла Немолота, чиє ім'я тепер носила піонерська

організація. Багато зусиль до цього доклала Мізенко Анна

Григорівна, яка разом з учнями школи зустрічалася з рідними героя,

проводила велику виховну роботу, направлену на збереження

пам'яті про юного патріота, намагалася зробити музей не тільки

змістовним, але й хвилюючим душі юних конотопців. Кожний юний

піонер, комсомолець школи знав, що Михайло Немолот – розвідник

Конотопського партизанського загону «Смерть фашизму», що він

загинув у грудні 1943 року й похований у місті Городниці

Житомирської області, знав і пишався, а найкращі з учнів

отримували значки «Немолотовець». Добре відома у школі була

історія життя та трагічної загибелі випускниці школи №4 Надії

Волкової. Саме зусиллями слідопитів цієї школи на чолі з

ентузіастом пошукової роботи Брагінською Ольгою Матвіївною

зібрано матеріал, завдяки якому Указом Президії Верховної Ради

СРСР від 8 травня 1965 року юній підпільниці було присвоєно

звання Героя Радянського Союзу, а школа, у якій вона навчалася,

стала школою ім. Надії Волкової.

На таких славних традиціях виховували учнів їхні наставники

– класні керівники, піонерські вожаті, організатори виховної роботи. Кожен з них –

особистість, патріот рідної школи.

- 12 -

Хоменко Галина Олексіївна в колі

своїх вихованців

Коли школа відзначала 60-річчя утворення СРСР

(грудень 1982 р.), у ній уже було комфортно вчитися,

відпочивати, приймати гостей

Так, довгий час організатором виховної роботи спочатку школи №4, а потім і

новобудови була Хоменко Галина Олексіївна.

Людина небайдужа, прекрасний педагог,

мудра, інтелігентна жінка, вона вміла

надихнути і своїх колег, і учнів на нові, цікаві

справи. Не шкодуючи власних сил, здоров'я,

часу, завжди прагнула, щоб виховання

підростаючого покоління було

першочерговим для кожного, хто за нього

береться. Викладаючи як учитель російську

мову та літературу, вона поєднувала як

організатор у своїй роботі пріоритети

патріотичного, естетичного, морального виховання. Після неї цю справу підхопили

Бойко Валентина Олексіївна, Шахова (Радаєва) Світлана Віталіївна, Куликова Неля

Дмитрівна. Їхніми однодумцями, помічниками завжди були піонерські вожаті: спочатку

досвідчена, авторитетна Лідія Іллівна Радчук, з нею працювала Людмила Михайлівна

Молодкіна, потім до школи прийшли молоді, енергійні Наталія Білозерська, Тетяна

Гутман, Тетяна Печерська, Наталія Постнова.

Безпосередньо про роботу тих, хто займався вихованням, свідчать факти. Так,

діяльність директора однієї з найкращих шкіл області Лемещука С. Х. була відзначена

високою нагородою – орденом «Знак Пошани». Радчук Л. І. неодноразово обиралася

делегатом обласних та республіканських комсомольських конференцій. Шахова С. В.

стала делегатом ХХ з'їзду ВЛКСМ

(останнього в історії СРСР), що здавалося

тоді майже казкою.

Кожного року 19 травня (День

піонерії) та 28 жовтня (День народження

комсомолу) школа звітувала про свої

успіхи, досягнення. А їх з кожним роком

було все більше, вони ставали все

помітнішими.

У 1981 р. випустився перший клас з

поглибленим вивченням математики

(класний керівник Ревкова Світлана Михайлівна), з'явився (аж ніяк не за помахом

чарівної палички, ніяк не раптово, а завдяки зусиллям директора та учителя математики

Фалько О. С.) перший комп’ютерний кабінет у місті! Як раділи учні! Це стало

заповітною мрією – сісти за комп’ютер, хоча б доторкнутися до чарівної машини! Уже

пізніше класів з комп’ютерами стане два, три, а поки що кожний комп’ютер на вагу

золота, а вчителі інформатики: Фалько О. С., Рикова Л. М., Печерська Т. Ф. – маги та

чарівники.

- 13 -

Смачна солдатська каша на свіжому повітрі!

Учитель української

мови та літератури

Дуля Т. А.

«Відмінник освіти

України» Поліщук В. Г.

Заступники директора з навчально-

виховної роботи Данько С. М. та

Браженко М. І.

Перші переможці олімпіад і перші медалісти, перші рекордсмени й перші лауреати

творчих конкурсів – усе це переживається разом, учнями й учителями, батьками й

шефами. Так, саме шефами. Це слово у вісімдесяті роки було надзвичайно актуальним.

Найближчими (буквально через дорогу)

були шефи-військові. І особливо учні

любили військово-патріотичну гру

«Зарница», яку проводили кожного року

саме за підтримки й з допомогою шефів:

маск-халати, польова кухня, військова

техніка – усе справжнє, хвилююче, і не

тільки дитячі серця. Дорослі теж із

задоволенням смакували солдатську кашу

з димком, брали неприступні фортеці.

Ближче до літніх канікул проходив день

школи у шефів-військових з

обов’язковим оглядом бойової техніки, спілкуванням з бійцями, знайомством з

побутовими умовами їхньої служби, навчальними класами, традиційними змаганнями з

різних видів військової підготовки.

У школі також були добре відомі імена директора арматурного

заводу Яременка Степана Опанасовича, його заступника Гінзбург

Ольги Петрівни. А начальник лікувально-трудового профілакторію

(ЛТП) Поліщук Віктор Андрійович був удостоєний почесного

звання «Відмінник освіти України» за ту діяльність, яку проводив

як керівник закладу, підтримуючи

змістовну й результативну роботу

колективу школи.

А вона, безперечно, була

такою. Школа неодноразово заносилася на міську й

обласну Дошки Пошани, визнавалася кращою в області.

Більше ніж 60 % предметних кабінетів були відмічені

знаком «Кращий кабінет області». І все це стало

можливим, у першу чергу, завдяки

тому, що пліч-о-пліч працювали

досвідчені й молоді вчителі, для

яких школа стала сенсом життя.

Сьогодні кожне ім'я – це

легенда. Данько Степан

Михайлович. Учитель учителів – так називали його, тому що йому

як заступнику директора з навчально-виховної роботи доводилося

бути мудрим наставником, старшим товаришем, принциповим,

- 14 -

Юні актори в українській світлиці

Директор школи Лемещук С. Х. проводить нараду зі

своїми заступниками: Поповою Т. О.,

Радаєвою С. В., Браженко М. І.

Молотаєва С. Т. переконує своїх

учнів: «Кожне дерево, посаджене з

любов’ю, обов’язково прийметься

вимогливим і в той же час добрим, щедрим на похвалу, підтримку, щире слово. Мудрим

наставником він був для молодих колег, старшим товаришем, помічником і порадником

у першу чергу для директора.

Естафету мудрості, справедливості, доброзичливості підхопила Тамара Олексіївна

Попова, яка змінила Степана Михайловича

й стала його достойним послідовником:

мудрим наставником і вимогливим

адміністратором.

У школі зібралася прекрасна команда

вчителів-гуманітаріїв: Захарова Валентина

Іванівна, Буріна Людмила Вікторівна,

Коваленко Ніна Павлівна, Молотаєва Софія

Тихонівна, Хоменко Галина Олексіївна,

Дуля Таїсія Андріївна. Вони створили

кабінети, оснащені технічними засобами

навчання (майже в кожному – програвач, магнітофон, телевізор, епедіоскоп, кіноапарат),

ці кабінети стали справжніми творчими лабораторіями, спонукали вчителів до освоєння

нових технологій, до плідної роботи.

Молотаєва Софія Тихонівна, закохана в рідне слово,

плекала таку ж любов до нього і в своїх учнях. Драмгурток,

яким вона керувала, кожного року ставав лауреатом

міського конкурсу, а читці, яких готувала Софія

Тихонівна, – кращі в місті. Українські вечорниці були в

школі традиційними, збираючи разом учнів та вчителів у

веселому вирі української пісні, гумору, чарівного дійства.

Неповторною окрасою шкільних та міських свят стала

так звана «співуча ескадрилья» – вокальний ансамбль

«Ромашка», керівником якого (як і шкільного хору) була

Ольга Михайлівна Курочкіна. Говорячи сьогодні про

неї, Тетяна Михайлівна Гутман (Харченко) називає її

«не лише вродливою жінкою, мудрим

наставником, талановитим фахівцем, а й

вірним товаришем на все життя» – для

учасників ансамблю Даниленко Олени,

Данилович Інни, Товстолиткіної Тетяни,

Стеценко Алли та Олени, Петренко Алли,

Петруші Тетяни, Щербакової Тетяни,

Харченко Тетяни.

А ось дискусійний клуб

«Міжнародник» користувався популярністю не тільки серед учнів та вчителів школи –

- 15 -

Керівник політклубу «Міжнародник»

Аптерман О. Й. біля карти світу зі своїми учнями

На старт! Увага! Марш!

він викликав захоплення в усіх, хто ставав свідком тих баталій, що розгорталися навколо

актуальних на той час міжнародних подій.

Керівником клубу був молодий, але

надзвичайно авторитетний серед учнів

учитель історії Аптерман Олександр

Йосипович. Він сам – випускник середньої

школи №4, і серед його улюблених

вчителів – учитель хімії та біології

Юракова Валентина Глібівна, майстер

педагогічної праці з надзвичайно

розвиненим почуттям відповідальності за

доручену справу – навчання й виховання

підростаючого покоління. На кожному

своєму уроці учитель хімії, яка за сумлінну працю була нагороджена медаллю «За

трудову доблесть», учила, як говорять її учні, цінувати ту твердість, від якої невіддільна

душевна тонкість і м’якість, а, як відомо, твердіше цього сплаву немає.

Поруч із нею працювала Світлана Михайлівна Ревкова – людина дивно щедрої душі,

яка завжди горіла сама й запалювала вогник у серцях колег, учнів. За яку б справу не

бралася Світлана Михайлівна, усе вона виконувала якісно й результативно: якщо

кабінет, то лінгафонний, якщо урок – то з високим моральним, естетичним потенціалом.

Хочеться добрим словом згадати Луцкіна Михайла Романовича, людину зовні

сувору й стриману, але добру й чуйну. Він мав справді золоті руки. Його картини (він

розмальовував стіни коридорів, кабінетів) прикрашали школу, то нагадуючи учням

правила дорожнього руху, то розгортаючи сторінки історії, то створюючи атмосферу

казки, то спонукаючи до філософських роздумів.

На таких педагогах трималася школа. Вони задавали загальний настрій

незаспокоєності, небайдужості, відповідальності.

Ну як можна, маючи чи не

найбільший у місті спортивний зал,

задовольнятися посередніми

результатами? І ось уже

прийнято рішення про

спортивний спецклас. Віталій

Іванович Захарчук, Юрій Якович

Коваленко, Дмитро Романович

Шапіро, Раїса Олексіївна

Коломієць прагнули і на уроках,

і в позакласній роботі

прищеплювати навички

здорового способу життя, спонукали до нових рекордів. І кожного року у вересні

- 16 -

Учитель англійської мови

Ревкова С. М. у своєму кабінеті

піднімався прапор шкільної спартакіади, щоб у травні підвести підсумки й назвати

кращих із кращих. І дуже часто на бігові доріжки міського стадіону, куди дружно

відправлялися під марші військового духового оркестру, виходили разом з учнями їх

наставники – класні керівники, вчителі-предметники, тому що так уже повелося в цій

школі із самого першого дня її заснування: усім і кожному до всього, що відбувається, є

діло, і стояти осторонь загальних справ тут не годиться.

Сергій Харитонович доповнює:

«Весной по подобному сценарию проводился День туризма. Опять же учащиеся,

педагогический коллектив на пригородной электричке выезжали в район хутора

Таранский. Здесь проходили соревнования по ориентированию, наблюдательности,

хождению по азимуту, устройству места стоянки лагеря, приготовлению пищи и

традиционный футбольный матч».

Улітку їхали до табору праці й відпочинку, що в с. Карабутове. Учні добре

пам'ятають, як разом з ними на грядках з огірками,

капустою, морквою працювали їхні педагоги. Разом

працювали – разом і відпочивали.

Ось як з гумором, у своєрідному remix’і згадує про

це Світлана Михайлівна Ревкова:

Об этом, ребята, не вспомнить без слез.

В июне-июле нас всех ждал колхоз.

Огромное поле сурепкой цвело,

Огромное солнце нам головы жгло.

Жестокая боль нарастала в спине.

Хотелось упасть

И лежать на траве.

Возили их в поле,

Давили на них.

Огромный участок –

Один на двоих.

А мы помогали им

Всем, чем могли:

Следили, сушили

И в ночь сторожили,

Кормили, поили –

Мы их берегли.

А скільки веселих, незабутніх вечорів провели в розмовах, біля вогнища з гітарою, з

піснею. Колишній директор табору Лебідь Іван Григорович любить згадувати, як дружно

й завзято бралися до роботи, як уміли хитрувати й жартувати, як відкривали для себе

вчителі ніби заново за роботою, відпочинком своїх учнів.

- 17 -

На сцені «Фараони».

У головних ролях

Лемещук С. Х. та Гуревич В. І.

Філоненко Л. П., заступник директора з

навчально-виховної роботи школи №1

Біля мікрофону Скориніна А. Я.,

чий голос був добре відомий

усім закоханим у пісню

У спогадах про школу, якій віддала більш ніж 20 років життя, Лідія Павлівна

Філоненко цитує такі рядочки:

Моя нива –

Це діти і школа,

І без них

Я не можу і дня.

Під цими рядками могли підписатися всі вчителі,

хто працював у першій школі: і ті, хто будував, хто

піднімав, дбаючи про її реноме, і хто прийшов пізніше з готовністю продовжити вже

закладені традиції. Лідія Павлівна, яка прийшла до школи, коли та, за її словами, стала

«гордістю освітян», згадує: «За день до початку нового року

мені запропонували перейти до школи №1 на посаду вчителя

початкових класів. Тут я зустрілася з людьми, щирими душею

й з відкритим серцем. Мене оточили увагою й турботою. Я з

головою пірнула в роботу. А поруч були молоді й уже

досвідчені педагоги: Кокк В. І. й Костюк А. С., Бородіна М. М.

і Яременко Г. П., Савченко М. І. та Скориніна Г. Я,

Клименко О. С. та Селезньова С.В., Оніпа О. В. і

Немченко О.В. І коли ми святкували наше професійне свято –

День учителя, то я вже твердо відчула, що прийшла в чудовий

педагогічний колектив – дружній, розумний і

талановитий».

Талановитий у роботі, такий же талановитий у вмінні

себе презентувати. Жоден конкурс, загальноміський захід не обходилися без участі

колективу школи. Коли власними силами була поставлена п’єса О. Коломійченка

«Фараони», то не було меж захопленням і здивуванню: виявляється, у школі працюють

не просто вчителі, а справжні актори: Лемещук Сергій

Харитонович, Гуревич Володимир Ілліч, Омельчак Борис

Олександрович були неперевершені! А як співав

учительський хор! Дмитро Якович Зільберштейн уміло

керував як учнями, так і вчителями. І все ж хор «Шкільні

роки», історія якого почалася у 1980-1981 навчальному році,

– «зоряна пісня» маестро. Заслужено отримавши звання

«Зразковий», хор став лауреатом багатьох міських,

обласних, республіканських конкурсів, побував у Болгарії,

Росії, Литві, Латвії, Білорусії, Франції. І скрізь

майстерність юних виконавців народних пісень і

класичного репертуару мала визнання й високу оцінку.

- 18 -

Кабачна С. М. серед своїх закоханих

у математику учнів

Українська народна пісня звучить у виконанні

хорового колективу педагогів школи

Тетяна Федорівна гідно

продовжує родинні традиції

Мабуть, це найголовніше в

педагогічній діяльності, коли вчитель і

учень – однодумці, коли вони дивляться в

одну сторону, роблять загальну справу,

розуміючи й підтримуючи один одного. Це

традиція, закладена ще в ті дні, коли школа

будувалася.

І не дивно, що випускники поверталися

до неї вже педагогами. Складалися навіть

педагогічні династії. Світлана Іванівна

Яценко прийшла вчителем математики до

школи №4, коли там працювала її мама – Таїсія Миколаївна

Кудлай, прекрасний фахівець (математик), чуйна, щедра людина.

Успадкувавши від мами любов до предмета, Світлана Іванівна не

обмежилася лише педагогічною діяльністю, вона очолила

пошуковий загін «Романтик», сприяючи тій великій роботі, що

привела до відкриття музею Конотопських дивізій у школі, а

потім і до його відновлення після тривалого часу забуття. І тому,

власне, нікого не здивувало, що поруч зі Світланою Іванівною

піднялася і її донька – Тетяна Федорівна Печерська, яка

підхопила справу мами: вона очолила музей, продовжила

родинну традицію – стала вчителем математики, одним із кращих класних керівників,

маючи досвід роботи піонерської вожатої у цій же школі.

Світлана Миколаївна Кабачна, випускниця школи №4, теж повернулася до рідної

школи, де працювала її мама – Марія Іванівна

Браженко, учитель математики, заступник

директора з навчально-виховної роботи в

початковій ланці. Мама прищепила любов до

математики, навчила добросовісному,

відповідальному ставленню до роботи. Марія

Іванівна для доньки була не тільки строгим

учителем, але й безкомпромісним, вимогливим

адміністратором.

Після закінчення педінституту

повернулася до рідної школи й Дробязко Катерина Миколаївна, до заміжжя Попова,

донька Тамари Олексіївни. І, як виявилося, достойну зміну виростила наша «цариця

Тамара» – з такою ж, як у мами, любов’ю до дітей.

Для школи №1 за всю її тридцятилітню історію предметом номер один була

математика. І, мабуть, у першу чергу тому, що завжди тут працювали справжні майстри

- 19 -

Учителя математики

Омельченко Н. П. поважали

колеги, любили учні за

самовідданість у роботі та

жіночу мудрість

своєї справи: Червінська В. Я., Омельченко Н. П., Кича Г. М., Фалько О. С., Яценко С. І.,

Зимовець Л. В., Кабачна С. М.

Уже перші спецкласи показали, що знання, які отримували учні школи, давали їм

можливість конкурувати на рівні області, республіки.

Та на особливі слова вдячності заслуговують педагоги,

які, навчаючи, дбали про становлення особистості,

формування в ній найкращих людських якостей, – це класні

керівники, наставники й вихователі шкільної юні. Світлана

Михайлівна Ревкова, підсумовуючи своє шкільне життя (а це

більше сорока років тільки в Конотопі), згадуючи роботу в

найріднішій першій, пише:

Осенние листья шумят и кружат в саду,

Знакомой тропою

Я снова сюда иду…

И вспоминаю, опять вспоминаю,

И памяти нить тяну…

Как все начинали,

Потом продолжали.

И слово сдержали:

Мы первыми стали.

И крышу мы смолили,

И стены мы долбили,

И камни выносили,

И оргалит пилили,

И гвозди забивали,

И стены рисовали.

Еще болты крутили,

Пособия лепили,

Сценарий составляли,

Гостей всегда встречали.

В походы мы ходили,

Экскурсии водили,

Дебаты проводили.

Мы пели и плясали

И в волейбол играли.

Уроки мы давали

И классы создавали.

В субботу – танцевали.

Дороги подметали.

И в КВН играли –

- 20 -

Випускники-90: Родіонов Олег,

Малахова Оля, Луцик Наталя,

Іжицький Геннадій, Кутас Юрій

Хоменко Л. С. звертається до

своїх вихованців у перший день

нового навчального року

Перший у місті методичний кабінет

При этом побеждали..

Мы первенство держали

Во всем, везде, всегда!

Ось так коротко про все, що робили класні керівники,

що випало на їхню долю. Їм було важко? Вони про це не

думали. Достатньо було того, що їх любили ті, заради кого

вони кожного ранку поспішали до рідної першої школи.

Хоменко (Юрченко) Л. С., Жура В. Є., Гуревич В. І.,

Кабачна Н. Ф., Чернікова Л. Д., Єресько Ж. М.,

Фоміна (Рябовол) О. М., Лисенко М. С., Дикун Г. О.,

Михальченко В. М., Лебідь І. Г., Анашкіна Н. С.,

Червінська В. Я., Солодовник В. Б., Молотаєва С. Т.,

Омельченко Н. П., Буріна Л. В., Коваленко Н. П.,

Омельчак Б. О., Мізенко А. Г. та багато-багато інших, хто щедро й щиро віддав

вихованцям часточку своєї душі. Низький вам уклін від безмежно вдячних учнів!

Так, дійсно, вони вміли працювати. «Я працюю в школі №1» означає «я працюю з

повною віддачею». Не дивно, що саме в цій

школі було відкрито перший в місті методичний

кабінет (1980 р.), який, як писала тоді міська

газета «Радянський прапор», «став центром

методичної роботи не тільки школи №1, а й

інших шкіл міста. Тут відбуваються обласні

наради, сюди приходять вчителі міста й

району, щоб одержати практичну й методичну

допомогу».

І все-таки головне багатство школи – це її

діти. Золотими літерами вписано в історію навчального закладу імена: Харченко Тетяни,

Ценяки Юрія, Файнбурга Григорія, Зимовець Наталії, Скорика Володимира, Родіонова

Олега, Розенфельда Володимира, Фалька Андрія, Василенка Павла, Федченка Євгена,

Маркова Сергія, Рикова Олега, Короля Олександра,

Удянського Олександра, Мохмачової Валентини,

Бандури Ольги, Москаленка Павла, Бабело Оксани,

Кріпи Валерія… Вони вчилися й займалися

суспільно-корисною працею, брали участь в

олімпіадах і конкурсах, змагалися й перемагали,

дружили й любили свою школу.

На порозі 90-ті – час великих змін у країні. Не

обминули вони й освіти. До активної лексики

повернулися такі, здавалося б, застарілі, а то й

навіки втрачені слова, як ліцей, гімназія. Не міг

- 21 -

Лемещук С. Х. не скористатися такою нагодою й не приступити до реорганізації школи.

Спочатку в ній з'явилися альтернативні класи, у яких першочерговою вважалася

проблема виховання нової людини, а потім і ліцей.

Коли вперше заговорили про навчальний заклад нового типу, згадали ліцей

Царськосільський, у якому свого часу навчався Олександр Пушкін. Заговорили про

пріоритети, умови навчання, розуміючи, що навіть школі такого рівня, як перша, буде

надзвичайно важко відповідати тим умовам, про які йдеться в статуті ліцею.

Звертаючись до майбутніх ліцеїстів, його засновники наголошували: «Якщо ви бажаєте

цікаво й змістовно завершити шкільні роки, визначитися зі своєю майбутньою

професією уже зараз, вступайте до ліцею №1. На вас чекають не лише цікаві, змістовні

уроки, пошук шляхів до нових наукових відкриттів, але й атмосфера тепла,

доброзичливості, чуйності, ліцейного братства, високого інтелекту й духовності». І це

дійсно було так. Адміністрація на чолі з директором, педагоги, рада ліцею, до якої

ввійшли представники від класів, класні керівники (а першими класними керівниками-

ліцеїстами були Кабачна С. М., Журавель Л. В., Рикова Л. М., Куликова Н. Д.), батьки,

прагнули створити атмосферу, яка б сприяла усвідомленню кожним: я – ліцеїст, а це не

тільки звання, це спосіб життя, це особливий стан душі.

Лише деякі цитати із ліцейного щоденника:

«18.01.1995 р. Середа. На великій перерві провели лінійку. Надзвичайно зворушливим

вийшло привітання іменинників – дуже вже приємні хлопці народилися цього разу:

Марцьоха, Дєгтярьов, Масик, Носенко. Є й дівчинка – Білик Оленка. Сергій Бабело так

галантно поздоровив, руку поцілував. Привітали відмінників навчання за перший

семестр: Писанку Аню, Агієнко Олену, Симоненко Юлю. Вийшло добре».

«10.02.1995 р. Загальноліцейна виховна година в музичній школі. Слухали лекцію про

музичні інструменти, її ілюстрували твори у виконання учнів і викладачів. Сподобалась

атмосфера свята. Порадували наші ліцеїсти: дорогою хлопці несли портфелі

дівчаткам, сумки класних керівників. Настрій прекрасний!»

«4.03.1995 р. Сьогодні Мамин день. Зібрались дружною родиною у святковій залі.

Ліцеїсти були такі молодці: Ряхін О. та Єфименко В. грали на гітарі, Ігор Костюченко

так виразно читав, що його двічі викликали на сцену. Аптерман вразив усіх своїми

власними віршами. На «біс» пройшла й п’єса. На «мамин вальс» вийшли всі наші хлопці.

Дивно, але все, що сьогодні побачили наші мами, – результат нашої роботи за півроку.

Починали фактично з нуля, не знаючи ні здібностей дітей, ні власних можливостей. І

така серйозна програма. Батьки були зворушені…»

«26.09.1995 р. Вечір пам'яті Марини Цвєтаєвої. Аудиторія зібралася не

багаточисельна, але вихована, вдячна. Горіли свічки, звучала музика, чисті дівочі голоси

читали вірші улюбленої поетеси. Це прекрасно й неповторно…

- 22 -

Був відкритий літературно-музичний клуб «Олімп».»

Уже перші випускники, закінчуючи навчання, писали:

«Для мене ліцей – це чудовий заклад, яким я пишаюся. Це кращі вчителі міста, які

навчають не тільки математиці, фізиці, інформатиці, вони вчать бути справжньою

людиною.» (Самойленко Діма)

«… я розумію, що без ліцею я б не зміг жити. Уроки та перерви, радощі та

прикрощі, вчителі та друзі – усе це моє життя.» (Сур Олександр)

«Хотілося б, щоб такий рівень знань, який отримуємо ми, ліцеїсти, давали й

звичайні школи. Мене особисто приваблює атмосфера тепла, доброзичливості,

чуйності, яка оточує мене кожен день, радість спілкування з розумники людьми.»

(Соболь Ірина)

«Я дуже вдячна своїм вчителям:

Спасибі вам велике

За все, що ви зробили.

За все, чому навчили,

Уклін вам до землі.

За вектори й квадрати,

Що вмієм рахувати

І що ростем розумні –

Вам дякуємо ми.»

(Юлія Рагельська)

Перший вищий навчальний заклад, з яким ліцей підтримував тісні зв’язки (учні,

закінчуючи навчання, були вже студентами цього вузу) – Сумський державний

університет, який відкрив для ліцеїстів майже всі свої факультети.

30 липня 1996 року математичний ліцей №1 одержав статус багатопрофільного.

Кількома штрихами портрет навчального закладу:

– ліцей підтримує зв’язки з усіма факультетами, крім медичного, Сумського

державного університету, Сумським педагогічним інститутом, Харківським

авіаційним (з цим вузом співпрацювала ще школа, і не один десяток випускників

стали студентами даного навчального закладу), Луганським інститутом

внутрішніх справ;

– ліцей надає можливість вивчати другу іноземну мову – французьку (а пізніше й

німецьку)

– на конкурсній основі можна стати учнем одного з відділень: фізико-

математичного, хіміко-біологічного, відділення іноземних мов, суспільно-

гуманітарного та економічного.

Не все складалося так легко, як здається. Базовою стала школа №1, але і міський

відділ освіти, і адміністрація ліцею були зацікавлені в тому, щоб сюди йшли учні з інших

- 23 -

Група вчителів ліцею: Шапіро Д. Р.,

Гуревич В. І., Захарчук В. І.,

Кряквін В. Т., Муквич І. О.,

Радчук Л. І., Радько Т. М.,

Шерудило Т. М., Федченко Л. Г.,

Савченко О. А.

Психолог Гутман Т. М. спілкується

з учнями ліцею

шкіл міста, щоб діти та батьки повірили, що навчатися тут варто, хоча, можливо,

довшою стане дорога від дому до школи (ліцею!), доведеться розлучитися з такими

рідними серцю вчителями та друзями-однокласниками.

На той час директором навчального закладу була

вже Шерудило Тетяна Миколаївна, жінка енергійна,

рішуча, принципова й цілеспрямована. Вона знала: щоб

прийшли, треба, щоб повірили. І ось уже надруковано

перший номер газети «Ерудит» (лютий 1996 року),

який пропонує широку інформацію про ліцей, життя в

ньому ліцеїстів, даючи їм безпосередньо можливість

висловитися, розповісти про проблеми й перспективи.

Зі сторінок газети до читачів звертаються офіційні

особи міськвиконкому й відділу освіти, методисти й

психологи. Представники ліцею (і адміністрація, і

педагоги, і учні) ідуть в школи, переконують,

переконують…

І їм повірили. Ще вчора учень школи №3, а

сьогодні вже ліцеїст Марат Нємєшев пише у своєму ліричному етюді: «І хай сьогодні не

19 жовтня (день заснування Царськосільського ліцею), а 1 вересня, і я слухаю не

промову Куніцина (улюблений викладач О. Пушкіна), а мого нового директора, усе одно

думка, що я зараз ношу ім'я ліцеїста, примушує моє серце радісно тремтіти…»

Ліцей жив за своїми законами, поступово

витісняючи школу. Якийсь час співіснували в

одному приміщенні два навчальних заклади, але

врешті залишився тільки ліцей. Цей процес теж

пройшов непросто, адже декому з педагогів

довелося піти, у свою чергу з інших шкіл міста

приходили досвідчені, як тоді говорили, більш

перспективні.

Так, викладач права Рубан Василь

Володимирович дуже швидко завоював авторитет

як людина вимоглива, принципова, перш за все як спеціаліст найвищого ґатунку.

Прийшов до ліцею Якушев Ігор Юрійович, який став для багатьох ліцеїстів

відділення іноземних мов улюбленим учителем, наставником, особистістю, яка виховує

власним прикладом у ставленні до себе, до предмета, до життя взагалі.

До речі, навчальний заклад мав прекрасні традиції у викладанні англійської мови:

тут із дня заснування працювали досвідчені спеціалісти: Юрченко (Хоменко) Людмила

Степанівна, яку обожнювали учні, Жура Віра Омелянівна, мудра, добра жінка, Андрейко

Марія Семенівна – вимогливий, чуйний наставник, Світлана Михайлівна Ревкова –

Учитель від Бога. Серед засновників відділення іноземних мов варто назвати Гулій

- 24 -

Частенько збиралися «під дубом» закохані

в музику, поезію…

Випуск-99 – останній в історії

багатопрофільного ліцею №1

Гулій Н. Е. – один із засновників відділення

іноземних мов – із своїми вихованцями

Наталію Едуардівну, викладача французької мови, цікаву, неординарну особистість, яка

започаткувала дружбу з французами

(здійснено обмін делегаціями), виховала не

одну зірочку (серед них найяскравіша –

Скордіна Оля).

Але учні були далекі від цих проблем.

Вони вчилися, дискутували, писали власні

вірші, читали поезії класиків, подорожували,

перемагали в олімпіадах. Сьогодні вже

важко навіть і назвати всіх переможців і

призерів олімпіад: Барабаш Юрій (до речі,

перший голова ради ліцеїстів) і Гузюк

Валентина, Лісунова Людмила й Рагельська Юлія, Котляров Андрій і Ковальчук Дмитро,

Федченко Дмитро, Чмир Олександр, Воног

Станіслав… Вони творили історію першого

навчально-виховного закладу нового типу в

місті.

А дорослі їм допомагали, дбаючи про те,

щоб життя в ліцеї було цікавим, змістовним,

щоб учні кожного дня підвищували свій

інтелектуальний рівень, щоб постійними

супутниками в житті були поезія, музика,

взагалі мистецтво. Продовжував радувати

своїх слухачів Зразковий дитячий хор «Шкільні роки», збиралися закохані в літературу й

музику в затишному салоні «Зелена лампа», усе так же важко було дочекатися своєї

черги, щоб посидіти за комп’ютером. «У

нашому ліцеї настільки цікаво навчатися,

що хочеться спробувати свої сили з усіх

предметів, аби тільки вистачило часу,» –

говорив у одному з інтерв’ю Юрій Барабаш.

З урахуванням досягнень, які набув

навчальний заклад за 5 років свого

існування, рішенням регіональної

експертної ради з ліцензування та атестації

середніх загальноосвітніх навчально-

виховних закладів Сумської області

20 травня 1999 року ліцей одержав статус гімназії. І почалася нова історія. І знову все

спочатку. Уже вкотре.

Так, не на пустому місці будувалося те, що сьогодні має назву Конотопська гімназія,

учасник проекту асоційованих шкіл ЮНЕСКО, член асоціації «Відроджені гімназії

- 25 -

«Ми раді вітати вас у нашому домі!»

України», переможець Всеукраїнського конкурсу «100 кращих шкіл України» у

номінації «Школа соціального партнерства», лауреат, представлений у Всеукраїнському

виданні «Діловий імідж України. Партнерство у світову економічну співдружність» у

2006 р.

А за всім цим праця, напружена праця колективу однодумців на чолі з директором

Шерудило Тетяною Миколаївною. Сьогодні вона – шанована в місті людина. Тетяна

Миколаївна – лауреат міської нагороди «Берегиня», має знак міської ради «Осіннє

золото» І ступеня, удостоєна Почесної грамоти МОН України за створення й реалізацію

телекомунікативних проектів у навчально-виховному процесі, а також обласної

освітянської відзнаки «Золоте серце».

Той, хто не був років десять у приміщенні школи, його просто не впізнає. Це

сучасний навчальний заклад: двері, вікна, стіни, оснащення кабінетів, меблі – усе

відповідає вимогам часу. Гості з інших шкіл міста, області, столичні «заїжджі», а то й

посланці з інших країн (Польщі, Турції, Болгарії, Франції, США) відмічають високий

рівень загальної культури (вихованість гімназистів, їх форма, естетичне оформлення

приміщення). Так, це вражає. Виникає питання: «Як ви змогли?» Змогли, бо повірили

людині, яка вміло спрямувала колектив до діяльності на рівні найсучасніших вимог, яку

цілком справедливо називають «менеджером у системі освіти». «Стукай – і тобі

відчинять», вона це дуже добре розуміла, шукаючи підтримки у спонсорів, батьків,

звертаючись за допомогою до міської адміністрації.

Директор гімназії сьогодні вдячна десяткам, сотням людей, яких зуміла переконати,

що навіть білі стіни варті того, щоб на них витрачати кошти, а два комп’ютерні класи із

сучасними комп’ютерами краще, ніж три із застарілими, що варто витрачатися на

костюми для юних артистів і на зустрічі «заморських» гостей: «Я вважаю, що коли ми

ростимо еліту, то повинно виховувати все – починаючи від посмішки вчителя до

кожної дрібниці інтер’єру,» – говорить Тетяна Миколаївна. Ви захотіли ближче

познайомитися з гімназією? Що ж, будь ласка.

Спочатку поспішимо на День відкритих

дверей. Він буває кожного року.

Змінюються його форми, але незмінною є

суть: дати можливість майбутнім

гімназистам на власні очі переконатися, що

вчитися тут – одне задоволення.

Ось і ми зайдемо до вестибюлю. Тут

уже на нас чекають гімназисти, які й будуть

супроводжувати гостей під час знайомства.

Ділові, привітні, серйозні, вони поведуть

вас ошатними й затишними коридорами до впорядкованих кабінетів, класних кімнат, де

їхні господарі розповідатимуть і про сам кабінет, і про його мешканців.

- 26 -

«Гімназія-плюс» – команда, що переможно проїхала чи не всю Європу

«Невже й ми зможемо тут працювати?!»

Стараються діти, хвилюються

батьки…

Скільки цікавого! Кабінет історії математики – і вам

неодмінно захочеться на математичне відділення; кабінет

української мови та літератури – добре було б і самому

писати вірші, щоб їх видали ось такою книжечкою, як

поезії Ганни Лук’яненко, Юлії Маркової. Кабінет

інформатики – і вам забажається неодмінно підготувати

власну презентацію, щоб узяти участь у конкурсі

«Золотий диск». У кабінеті історії майбутніх гімназистів

обов’язково познайомлять з командою учасників

республіканського турніру, яка цього року, як і вісім

років поспіль попередні команди, стала

переможцем (м. Артемівськ Донецької

області). А ще обов’язково зайдемо до

бібліотеки, інформаційного центру,

кабінету ЮНЕСКО, ІКТ (інформаційно-

комунікаційних технологій)… І скрізь так

цікаво розказують, показують. У

спортивній залі можна трохи

розслабитися у веселій грі. А можна

поспілкуватися з юними футболістами,

які в складі команди «Гімназія-плюс» об’їхали разом із своїм тренером Паляницею

Едуардом Станіславовичем чи не пів-Європи (побували в Польщі, Словакії, Австрії,

Німеччині, Данії), і

підкріпитися в їдальні

смачними булочками з чаєм,

піднятися до актової зали…

Усе знайоме й незнайоме.

Звісно, багато що змінилося за

30 років. Ось портрети

олімпіадників 2007-2008 н. р.:

такі розумні, щирі очі; поруч,

ближче до вчительської,

фотографії всіх гімназійних

випусків. А на цій стіні портрети вчителів. Є й уже знайомі обличчя: Фалько О. С.,

Куликова Н. Д., Попова Т. О., Захарчук В. І., Радчук Л. І., Журавель Л. В., Мельник Л.

П., а то все незнайомі, багато зовсім молодих…

Навчально-виховний процес сьогодні забезпечують 70 педагогів, з них 14 учителів-

методистів, 20 мають звання «старший учитель», 11 – «Відмінник освіти України», 2 –

«Заслужений учитель України» (учитель історії Яскович Г. В., учитель математики

Фалько О. С.), 1 – «Заслужений учитель Росії» (учитель історії мистецтв та російської

- 27 -

Заслужений учитель України Яскович Г. В.

готує своїх учнів Хоменка О. та Нечаєва А.

до олімпіади

Дружна команда вчителів-українців

мови Ганжа В. Б.). Сіють «розумне, добре, вічне» лауреат заключного етапу

Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» учитель англійської мови Якушев І. Ю.,

лауреат Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року» учитель математики

Печерська Т. Ф., переможці обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року»

учителі української мови та літератури Журавель Л. В., Борисенко О. М., учитель

інформатики Максименко М. М..

Ось так коротко й офіційно. А скільки за цим праці! Як і тоді, 30 років тому,

працювати в гімназії означає не жаліти себе, з повною віддачею, не покладаючи рук

прагнути до нових висот.

Так працює Яскович Галина Василівна, яка

прийшла до навчального закладу, тоді ще

ліцею, маючи за плечима великий досвід

роботи (більше 20 років – організатор виховної

роботи школи №5, була обрана делегатом

Всесоюзного з’їзду вчителів, стала Заслуженим

учителем України, залишаючись улюбленим

педагогом, потрібним як своїм учням, так і

їхнім батькам, колегам). Як історик Галина

Василівна завжди тримає руку на пульсі часу,

готова відповісти на будь-яке запитання; як організатор – згуртувала навколо себе

вчителів історії й права, зробивши суспільно-гуманітарне відділення найбільш дієвим і

результативним; як наставник – виховала не одного послідовника (поруч із нею працює

її учениця й колега Андрєєва Олена Борисівна, разом вони привели до успіху в

республіканському історичному турнірі не одну команду).

А взагалі, гімназисти – активні учасники й переможці багатьох Всеукраїнських

конкурсів: «Вірю в майбутнє твоє, Україно!», «Об’єднаймося ж, брати мої!», «Європа в

школі», «Шевченко в моєму серці», «Доля громадян, постраждалих від нацистських

переслідувань», «Із слова починається людина, із мови починається мій рід», «Ліс і

людина», «Кенгуру», «Левеня», «Колосок» тощо.

Говорячи про перемоги, слід сказати про

тих, хто їх забезпечує: лиш співпраця

талановитого учня й справжнього фахівця-

вчителя може дати результат. Багата талантами

гімназія.

Кожного року, коли випускаєш дорогих

серцю дітей, які переможно проходили через

олімпіади, конкурси, стає сумно: пішли кращі.

Аж ні, на їх місце стають інші, такі ж

працелюбні й талановиті. Учителі української

мови та літератури Журавель Л. В.,

- 28 -

Суспільно-гуманітарне відділення

відкриває свою декаду

Головань Н. М., Самодай Л. А., Самоха (Мельник) Л. П., Борисенко О. М., молодий, але

такий завзятий у роботі «мовник» Біліченко І. М. кожного року ведуть своїх учнів (ось

лише деякі з них: Соболь Оксана, Лук’яненко Ганна, Нестеренко Оксана, Маркова Юлія,

Серьожечкіна Олена, Бесараб Лілія, Костюк Маргарита) до перемог у творчих

конкурсах, радіючи разом з ними. Безперечно, висока результативність роботи з

обдарованими дітьми обумовлена цілеспрямованою науково-методичною роботою

колективу, яку очолює досвідчений педагог і організатор, Заслужений учитель України

Фалько Олена Сергіївна, яка з 1993 року працює в системі навчальних закладів нового

типу, досконало знає свою роботу, ділиться набутим досвідом із колегами на численних

семінарах як на міському, так і на обласному, республіканському рівнях. У червні

2003 року вона взяла участь у п’ятиденному семінарі І

Всеукраїнської педагогічної школи під егідою Міністерства освіти

та науки АПН України й переконалася, що організатори

життєдіяльності гімназії стоять на правильному шляху. В одному із

своїх інтерв’ю Олена Сергіївна зазначила: «Сучасна школа

потребує вчителя, здатного розпочати зміни в освітньому

середовищі з самого себе… Система науково-методичної роботи

… повинна сприяти якнайповнішому розкриттю особистісних

професійних потенцій вчителя, допомогти йому стати суб’єктом розвитку своїх

особистісних творчих рис, поглибити інноваційну компетентність». Саме з цією метою

проводяться семінари з лекціями та практичними заняттями (як приклад – семінар під

керівництвом професора кафедри менеджменту освіти ЦІПП АПН України

Г. Єльнікової; семінари, організовані творчою групою АПН України «Епоха»).

Зрозуміло, що слухачі курсів, семінарів набувають сучасних знань, але головне – власне

бажання кожного прагнути до нових вершин в ім'я тих славних традицій, які не один рік

закладалися в цьому навчальному закладі його педагогами та учнями.

Гімназія сьогодні – це майже 800 учнів, які здобувають якісну базову освіту (перші

три роки навчання) і мають можливість профільного навчання (4 роки):

– суспільно-гуманітарне відділення;

– фізико-математичне відділення;

– відділення іноземних мов.

Кожне відділення має свої традиції, свою

(хай ще зовсім коротку) історію. Наприклад,

суспільно-гуманітарне відзначило в минулому

навчальному році десятиріччя. На святкування

цієї дати з’їхалися випускники, які творили цю

історію своїми перемогами в олімпіадах,

творчих конкурсах, турнірах, які змогли

подолати стереотип: хто не здатен учитися на

математичному й відділенні іноземних мов, іде

- 29 -

Президент Віктор Ющенко вручає

подарунок Юлії Іващенко

Рубан В. В. готує команду олімпіадників

м. Артемівськ . Команда призерів (ІІІ місце)

Всеукраїнського історичного турніру (2008 р.): Гринюк О.,

Цибін К., Циганок Д., Бєдін А., Іващенко Ю. та вчителі-

наставники Яскович Г. В., Андрєєва О. Б.

на гуманітарне. Серед випускників – переможці й призери ІV республіканського етапу

олімпіад з історії та права, члени команд Всеукраїнського турніру юних істориків

Гринюк Олександр, Ластовіна Маша, Дмитренко Олександр, Соболь Оксана, Борисенко

Андрій, Бардакова Ірина, Кабанова Оксана, Муха Олександр, Лебедько Дмитро, Волик

Катерина, Прокопчено Сергій, Величко Володимир, Нечаєв Антон, Перехрестенко

Сергій. Серед них капітани команд,

які визнані кращими на

республіканських турнірах –

Гринюк Олександр і Градун Артем.

Наставниками юних істориків і

правознавців є досвідчені й мудрі

педагоги: Рубан Василь

Володимирович (на його рахунку

найбільше в місті, а можливо ,

навіть і в Україні переможців і

призерів обласного і республіканського турів Всеукраїнських олімпіад з права; він є

автором посібника «100 задач трудового права»), Яскович Галина Василівна і Андрєєва

Олена Борисівна, Радаєва Світлана Віталіївна (автор книги «Історія Конотопщини»),

Буряк Людмила Іванівна, Лебедько Тетяна Василівна, яка, здається, зовсім недавно

прийшла в колектив, але вже встигла

вписати й свою сторінку в його історію

(разом з Оленою Борисівною вони

виховали справжню зірочку Іващенко

Юлію, яка неодноразово була серед

переможців Всеукраїнських олімпіад з

історії та права – І-ІV етапів, капітаном

команди істориків на Всеукраїнському

турнірі, а в зовнішньому незалежному

тестуванні (атестація випускників)

одержала з історії та права максимум

балів – по 200, за що була удостоєна честі бути

серед учасників прийому у Президента України

В. А. Ющенка). А наймолодший член команди

турніру Циганок Дмитро (учень 4 класу фізико-

математичного відділення), переможець

республіканського етапу олімпіади з історії (І

місце), одержав Президентську стипендію. Це вже

друга така відзнака успіхів у навчанні, його

попередником був Карнаух Вадим).

На ювілейному вечорі почесні гості та його

- 30 -

Люблять і шанують ветеранів ВВВ

юні гімназисти

господарі говорили про особливу атмосферу, яка панує на цьому відділенні, –

доброзичливості, дружби, взаємодопомоги й підтримки, уміння радіти успіхам один

одного.

А скільки заходів було проведено з ініціативи педагогів та учнів суспільно-

гуманітарного: тематичні вечори, святкові дійства, присвячені видатним подіям в історії

міста й країни, літературно-музичні композиції й засідання клубу історичних зустрічей у

рамках декад й поза ними, гостями яких були музикант і композитор Соловйов Г. О.,

художник Борошнєв В. О., член спілки журналістів України Ільченко Г. А., поетеса

Козлова І. М., ветерани ВВВ Горох Г. І.,

Глущенко О. Є., Боженко В. І., жінки-

учасниці війни Плотнікова Л. І.,

Кривошеєва Г. П., Розумна В. Й., воїни-

афганці. Традиції патріотичного виховання,

закладені ще в колективах, які прийшли в

новобудову, живуть, працюють – на них

виховуються нові покоління, уже 21

століття. Ветерани з великою вдячністю

говорять про ту атмосферу небайдужості,

яка панує тут і дає можливість відпочити

душею.

Про результативність роботи, що проводиться в гімназії, свідчить надзвичайне

піднесення, з яким було відзначено всенародне свято – 60-річчя Великої Перемоги. Ціла

низка яскравих, емоційно багатих, естетично привабливих, змістовних зустрічей,

походів, театралізованих дійств була підготовлена педагогами, учнями та батьками.

«Війною народжена» – так називалося свято пісні, на якому всі гімназисти стали

свідками щирої, сердечної розмови про фронтову пісню. Під керівництвом Куликової Н.

Д. на подвір’ї школи розгорнулася театралізована вистава, учасниками якої були

мешканці мікрорайону та ветерани: вони співали разом із гімназистами, під звуки вальсу

вийшли на танцювальний майданчик, завмерли у хвилині мовчання, живим ланцюгом

з’єднали рідний дім, гімназію, з Меморіалом Слави.

Шляхами визволення Конотопського району 143-ою та 280-ою стрілецькими

дивізіями вирушили юні патріоти-пошуковці під

керівництвом Печерської Т. Ф., яка успадкувала

від своєї мами Яценко Світлани Іванівни

душевний неспокій, палке бажання пізнавати

історію рідного краю. Безліч вражень і спогадів

залишилося від походу, зібрано новий матеріал

для поповнення залу Бойової Слави гімназії.

Можна багато говорити про героїчне минуле,

- 31 -

Схвильовано звучали слова

звертання Яскович Г. В. до

всіх, хто зібрався на вечір

пам’яті Є. Д. Острицької

Від щирого серця

Так закладалася алея україно-американської

дружби. Своє дерево посадила і Нікі Віарте,

один із керівників американської делегації

про славні традиції, а можна зробити одну справу, яка надовго залишиться в пам’яті й

серці. Саме такою справою стало вшанування пам’яті Заслуженого вчителя України,

учасниці партизанського руху, прекрасної людини, мудрої й щедрої на добро жінки

Єфросинії Данилівни Острицької. Дізнавшись про те, що після її смерті могила

занедбана й безіменна, прийняли рішення виправити несправедливість. У рамках

проекту «Пам’ятаємо. Шануємо. Діємо», учасником якого стала гімназія, був

проведений звітний благодійний концерт навчального закладу в

Будинку культури «Зоряний» (у ньому взяло участь понад

170 гімназистів). Схвильовані, розчулені історією життя

Єфросинії Данилівни, діти й батьки, усі небайдужі, кого зібрав

той вечір, говорили про вдячність, пам'ять, без якої немає

совісті, говорили про обов’язок живих перед тими, хто пішов у

Вічність, віддавши здоров'я, душевні сили, своє життя в ім'я

щасливого майбутнього.

7 травня 2005 року пам’ятний знак (меморіальну плиту)

було встановлено на могилі вчительки та партизанки – завдяки

перш за все клопіткій праці

Яскович Г. В., Андрєєвої О. Б та їхніх вихованців, учнів

суспільно-гуманітарного відділення.

За що б не бралися гімназисти, вони прагнули зробити

все на «відмінно», щоб не втратити заслуженого їхніми

попередниками високого рейтингу. «Щоб не відчувати

сорому перед тими, кому було складніше, – час був інший,

та й умови; ні, ми повинні, адже ми – школа №1, ліцей №1,

гімназія теж має бути першою,» – так пишуть наші учні.

Тому не дивно, що при вивченні матеріалів обласного

конкурсу «Свята спадщина», управління освіти та науки Сумської обласної державної

адміністрації визнало серед кращих Конотопську гімназію – це високе визнання роботи

навчального закладу з патріотичного та національного виховання, роботи волонтерських

загонів (є тут і такі!), діяльності шкільних музеїв та музейних кімнат, реалізації

учнівських та вчительських проектів.

І все ж таки було б неправильно

думати, що до патріотичного й

національного виховання має відношення

тільки суспільно-гуманітарне відділення.

Ідеться перш за все про ініціативу, а вже

здійснення задуманого – то справа всього

колективу. Так було завжди.

Два роки триває спільний україно-

американський проект «Друга Світова

- 32 -

Це незвичайні вечорниці:

поруч із гімназистами – їхні американські друзі

війна. Західний фронт зустрічається із східним». Гімназія приймала делегатів з м. Хелена

(штат Монтана), у свою чергу

гімназисти побували в американському штаті. Це було надзвичайно зворушливо: діти

далекої Америки намагалися зрозуміти, як і чим живуть їхні ровесники, освоювали

особливості нашого побуту, пристосовувалися до нашої кухні. Але головне – відкривали

для себе істину: якою ж вона була – Друга Світова війна, чому її не забувають і хто ж

все-таки в ній переміг? Уроки й зустрічі, дискотеки й подорожі містами славного

минулого (Київ, Путивль), нові знайомства й теплі хвилини спілкування з ветеранами –

усе це надовго залишиться в пам'яті наших гостей, так само як і гімназисти збережуть

назавжди у своїх серцях спогади про перебування в новому для них світі. Так, вони

стали друзями. Хвилини прощання зі сльозами на очах, останній дотик дружньої руки,

щирі побажання, надія на нову зустріч, англійська, українська й російська, коли вже не

важливо, якою мовою ти говориш, – усе це не можна забути. Виявляється, не головне, де

ти живеш, хто ти за національністю, головне – що ти відчуваєш, що цінуєш, який ти

друг.

Участь гімназистів (як учнів, так і

педагогів) у різних міжнародних конкурсах і

проектах підтвердила: «Дружити ми

вміємо!» За 9 років 34 учні гімназії,

перемігши у відбіркових етапах україно-

американського конкурсу майбутніх лідерів

«Акт у підтримку свободи», протягом

одного року навчалися в США. Метою

цього конкурсу є виявлення лідерів, які

після навчання за кордоном могли б повернутися додому й змінити життя в Україні на

краще. Зрозуміло, що вражень багато, досвід неоціненний.

Гімназисти, що повертаються після року життя в іншій країні, інших умовах,

прагнуть усе змінити у своєму житті. Але не меншим був вплив і на господарів, які мали

можливість ближче познайомитися з нашими юними талановитими конотопцями.

Лише один приклад. У 2001 році Олена Яременко стала переможницею цього

конкурсу й рік навчалася, проживаючи в родині Кайла Біалі, президента комп’ютерної

фірми, прекрасної людини. Кайл під час першого візиту до гімназії порівняв наш

навчальний заклад з однією з кращих шкіл Америки. Рік після повернення Олена

Яременко та її викладач І. Ю. Якушев спілкувалися з Кайлом по електронній пошті. А

потім ще один візит до гімназії.

Цього разу Кайл привітав переможців міського туру олімпіади з англійської мови,

вручивши за призові місця відповідно 30, 50 і 100 доларів. Гість поділився своїми

враженнями, звернувши увагу на інтелект, людські якості і Олени Яременко, і її батьків,

і взагалі тих людей, з якими йому довелося спілкуватися.

- 33 -

Євроклуб відкрили духмяним короваєм і щирим

словом Президента Кульчия М.

Вас вітає Португалія!

Так вітали

Кайла Берлі

на гостинній

українській

землі

Директор навчального закладу Тетяна Миколаївна Шерудило відзначила при

зустрічі: «Наша гімназія сповідує релігію діалогу культур. І нам надзвичайно приємно,

що наша учениця знайшла порозуміння з американською родиною…»

Сам Кайл від душі сміявся, коли в гості до нього

прийшла ціла делегація юних артистів на чолі з Солохою та

розіграла дійство колядування й щедрування на Україні,

готовий був без кінця слухати наші пісні, перейнявся

загальним настроєм гумору й ліризму водночас. А потім до

гімназії завітала його донька Коді Берлі. Даючи

інтерв’ю газеті «Телегурман», на запитання про

мету свого візиту відповіла: «Моє завдання –

якомога більше дізнатися про вашу гімназію,

зробити репортаж про життя ваших

учнів і познайомити з цим своїх друзів,

вчителів…»

Гімназія послідовно започатковує й

реалізовує все нові й нові проекти по

встановленню прямих зв’язків із ближнім

та далеким зарубіжжям. У гостях у

привітних, доброзичливих і щирих

гімназистів побували посланці з Франції і

Німеччини, Турції та Польщі. Самі ж учні мали можливість відпочивати в турецьких

містах Мармаріс, Фітхіє, Бодрум, приймати делегації турецьких дітей вдома. У 2006-

2007 н. р. були відновлені дружні стосунки із навчальними закладами м. Мездра

(Болгарія), здійснено кілька поїздок Зразкового дитячого хору «Шкільні роки» із

творчим звітом, а також оздоровлення гімназистів у таборах дружньої Болгарії.

Розпочато роботу проекту Мондіалог, який дав можливість у реальному часі

спілкуватися з однолітками Аргентини та Чилі, обговорювати проблеми, які хвилюють

сучасну молодь із різних країн.

Нарешті, у 2007-2008 н. р. розпочато

роботу Євроклубу. Його відкриття стало

справжнім

святом. До

нього

готувався

кожний

клас, аби

презентувати одну з європейських країн. Вражаюче,

- 34 -

Лауреат заключного етапу

Всеукраїнського конкурсу

«Учитель року» учитель

англійської мови Якушев І. Ю.

Голова ради гімназії вітає родину Якушевих з

перемогами їхньої доньки Юлії

захоплююче, емоційне дійство! Свято почалося в залі, а потім перекинулося в класні

кімнати, де на численних гостей, членів журі чекало стільки несподіваних сюрпризів!

Коли тільки задумали відкриття клубу, постало безліч питань щодо форми й змісту

роботи, але те, що було представлено, могло вразити навіть людину, яка немало

побачила на своєму віку! Сучасні засоби інформації, Інтернет – усе це, безперечно,

допомагає в реалізації задуманого. Але ніякий Інтернет ніколи не зможе конкурувати з

творчим злетом дитячої фантазії, з майстерністю вмілих дитячих рук, з непереможним

бажанням бути кращими! Кожна країна – відкриття! Її побуту, традицій, культури, мови.

Вражало все: костюми, національний колорит, пісні, танці, естетика оформлення

презентацій. Справді, захоплювало дух від побаченого й почутого!

Можна продовжити перелік усього, що робиться в гімназії в рамках міжнародної

програми. Це і конкурс малюнків «Європа очима дітей», і вікторина «Пізнай Європу», і

участь у роботі Х Всеукраїнської конференції учнів асоційованих шкіл ЮНЕСКО

«Модель ООН – Україна, 2008», у регіональній конференції «Модель ООН: Київ-2008»,

ІІ Всеукраїнському форумі учнівської молоді «На шляху до європейського дому».

Скільки складних і незрозумілих назв! А за ними – конкретні особистості, учні, їхні

наставники. Знову ж таки, у першу чергу, це робота, яка ведеться з ініціативи й за

активною участю відділення іноземних мов. Серед педагогів –

Якушев Ігор Юрійович, який першим у місті здійснив візит до

Америки, зумів переконати в доцільності співпраці освітніх

закладів двох країн, бере активну участь у реалізації міжнародних

проектів. А ось вдалий виступ Ігоря Юрійовича в конкурсі

«Учитель року» можна вважати за найбільше досягнення

конотопського освітянства за всі роки – посісти почесне ІІІ місце у

відповідній номінації найпрестижнішого Всеукраїнського

конкурсу педагогічної майстерності раніше не вдавалося

нікому. А ще

десятки призерів

Всеукраїнської олімпіади – обласного й

республіканського турів. Але найвище його

досягнення – результативність виступу на

цих олімпіадах власної доньки – Юлії

Якушевої.

Серед призерів олімпіад з англійської

мови справжні перлини: Яременко Ірина й

Олена, Журавель Ілля, Ковшар Оксана,

Кравченко Наталія, Мельникова Валерія,

Кузнєцова Даша, Лагошна Таня, Кот Ірина, Черпакова Тамара і багато інших таких же

талановитих, розумних гімназистів відділення.

- 35 -

Голова профкому Куликова Н. Д. знову

в чомусь переконує своїх колег

Професор Нелін після консультації, яку провів для

учасників олімпіади з математики

Команда призерів Всеукраїнського турніру з

математики: Антипович О., Повидиш О., Пурчел В.,

Драниця Ю., Курило В., керівник Василенко О. І.

Їхні педагоги – Потьомкіна Олена Євгенівна (не тільки навчає, вона є куратором,

організатором багатьох заходів на відділенні), Журавель Галина Антонівна (очолює

методоб’єднання вчителів іноземних мов), Савченко Ольга Андріївна (активний учасник

міжнародних проектів та програм, Куликова Неля Дмитрівна (досвідчений педагог, який

поєднує свою результативну освітянську діяльність з роботою голови профкому, що

вимагає від неї неабиякої принциповості,

відповідальності, творчої фантазії, особливо

в організації дозвілля педагогів, якого у них,

на жаль, замало).

Прийшла талановита молодь. Так,

діяльність Євроклубу очолила Юлія

Миколаївна Баранник, яка зрозуміла: щоб

працювати в гімназії, потрібно перш за все

бути вимогливим до себе. Саме так

ставляться до своєї праці й інші педагоги:

Шестерня Світлана Іванівна, Кононова

Лариса Миколаївна, Підлипна Інна Анатоліївна, Рошка Оксана Миколаївна, Ляцька

Марина Сергіївна, Іотка Людмила Володимирівна, Судак Олеся Валеріївна. Рівень знань

з іноземної мови у наших гімназистів відповідає сучасним вимогам, що є одним із

пріоритетів навчального закладу.

І все ж таки, як вважає заступник

директора з науково-методичної роботи

Фалько Олена Сергіївна, цариця всіх наук –

математика. З неї почалася спеціалізація в

середній школі №1, вона не перестає бути

пріоритетною й сьогодні. Учителями

математики, досвідченим педагогами

Фалько Оленою Сергіївною, Кабачною

Світланою Миколаївною, Василенко

Ольгою Іванівною, Печерською Тетяною

Федорівною, Бондар Галиною

Борисівною, Коваленко Мариною

Миколавною, Євтушенко Людмилою

Павлівною, Глущенко Наталією

Олександрівною, Роговою Оксаною

Петрівною робиться все, щоб рівень знань

з цього предмету дав можливість

гімназистам достойно відстоювати честь

навчального закладу в олімпіадах, на

- 36 -

Скицький А. та Угнівенко Т. люблять

географію так, як і їхні наставники Чорній Л.

Й. та Хричіков О. Ю.

Вчителі біології зі своїми улюбленими учнями:

Єршова Н. М. – Єршов О.,

Радчук Л. І. – Мирошниченко Г.

Філоненко П. К. відкриває для гімназистів

таємниці цікавої науки – фізики

Федченко Л. Г. та Іллєнко Т. І. прищепили любов до

хімії своїм вихованцям Самусю О. і Пурчелу А., які

неодноразово перемагали на Всеукраїнських олімпіадах

турнірах, у міжнародних конкурсах (один з них – «Кенгуру», у якому взяло участь у

2006-2007 н. р. 453 гімназиста, із них 24 отримали високий результат, 129 добрий).

Маючи за приклад результативність виступу на Всеукраїнських турнірах істориків,

хіміків під керівництвом Федченко Людмили

Григорівни, юні математики на чолі з ентузіастом

і відданим справі педагогом Василенко Ольгою

Іванівною посіли почесне ІІІ місце у

Всеукраїнському математичному турнірі.

А прізвища кращих математиків гімназії, які

закінчили її в попередні роки, добре відомі й

сьогодні: Коновал Саша й Солошенко Володимир,

Пластовець Павло й Лузан Сергій, Черевко

Віталій, Іванов Євгеній, Новаковський Костя,

Костюченко Катя й Семеняка Юрій,

Гончаренко Іван і Самусь Олександр та

багато-багато інших, ким ми пишаємося,

кому вдячні за високий рейтинг гімназії серед

інших навчальних закладів області й

республіки.

Поруч з математиками працюють фізики,

хіміки, біологи. Лише йдучи в одній зв’язці з

ними, і гуманітарії, і математики можуть

досягти певного успіху. Не випадково серед

вихованців Лідії Іллівни Радчук, Тетяни

Іванівни Іллєнко, Людмили Григорівни

Федченко, Тамари Олексіївни Попової, Павла

Кіндратовича Філоненка переможці з кількох

олімпіад: Пурчел Василь і Пурчел Толя,

наприклад, успішно виступали на олімпіадах з

математики, фізики, хімії, так само не міг

відмовитися хоча б від одного з предметів

Самусь Олександр. А Єршова Наталія

Миколаївна, фахівець з біології, вважає

найбільшим досягненням у житті перемоги

власних дітей. А їх Бог не обділив талантами:

Олег пише вірші, кладе їх на музику, на радість

мамі – його перемоги в літературних конкурсах,

Сергій має неабиякі акторські здібності, обидва

- 37 -

Для родини Пурчелів і для гімназії це звична

картина: класика в чотири руки

вони закінчили художню школу, займаються такими екзотичними техніками, як

бісероплетіння, вишивання канителлю. Це лише один приклад різнобічності захоплень і

досягнень наших гімназистів.

Згадавши серед переможців олімпіад братів Пурчел, не можна не висловити

захоплення як успіхами тепер уже випускників-

медалістів Анатолія та Василя, так і їхніми

людськими якостями. Виховані в родині

вчителя математики гімназії Пурчел Людмили

Василівни і в недалекому минулому

військового льотчика, хлопці, оволодівши на

«відмінно» шкільними науками, ставши

призерами олімпіад усіх рівнів, навчилися

любити музику (обидва закінчили музичну

школу), поважати старших, допомагати

слабшим і молодшим. Саме такими учнями пишається гімназія, вдячна таким батькам,

які, не обмежуючи інтересів, захоплень своїх дітей, запалюють той факел, про який

говорив ще Плутарх: «Дитина – це не судина, яку потрібно заповнити, а факел, який

потрібно запалити».

«Освітянський вісник» звернувся до своїх читачів із запитанням: «Гімназія –

необхідність чи мода?» Відповіді були однозначними.

«Я вважаю, що необхідність, бо кожна людина, яка бажає вступити до вузу,

повинна мати міцні знання. А ще в гімназії дуже цікаво навчатися». (Артем

Платовський)

«Необхідність, тому що я хочу отримати міцні знання, вступити до вузу й

забезпечити не лише своє майбутнє, а й батьків.» (Ірина Міхно)

«Звичайно, необхідність, тому що в сучасних умовах повинні існувати елітні

навчальні заклади, які б готували освічених випускників, але, перш за все, духовно

багатих, естетично розвинених особистостей.» (Яскович Галина Василівна)

«На мою думку, гімназія – це навчальний заклад, у якому учень має змогу розкрити

свої таланти в будь-якому аспекті. Відвідуючи гуртки, кожен гімназист може

проявити творчість, а турніри, олімпіади, конкурси допомагають всебічному розвитку

особистості.» (Алещенко Олексій)

До сказаного важко щось додати. Ясно одне: гімназист повинен прагнути до

всебічного розвитку. А допомогти йому в цьому мають педагоги.

У гімназії зібралася команда, яка це все добре розуміє. У ній ентузіасти, люди, для

яких не існує слів «не можу», «не хочу», «чому я?», є лише усвідомлення: «Я беру на

себе відповідальність і не повинен це зробити абияк». А відповідальність перш за все

перед здібними, талановитими дітьми, які приходять до гімназії. Виявити цей талант,

сприяти його розвитку – ось задача, яку ставлять перед собою «вихователі душ» – так

можна назвати цих людей.

- 38 -

«Нет! Не забудет никто никогда «Школьные годы»!

Хай музика звучить!

За фортепіано – Чусова І. М.

«Рік за роком, крок за кроком – нам уже і 25!» – так ще зовсім недавно говорили про

себе хористи, відзначаючи своє двадцятип’ятиріччя. Пройшло ще два роки. Нові успіхи,

перемоги, але головне – у гімназії лунає

музика! І творять її дитячі голоси,

керують якими небайдужі, закохані в

прекрасне люди. Зільберштейн Дмитро

Якович (від першого дня створення

колективу) і Чусова Ірина Миколаївна,

яка вже більше 15 років є

концертмейстером хору, правою рукою

маестро. Доречними будуть слова

англійського письменника Джона

Рескіна: «Щоб люди знаходили щастя у своїй роботі, необхідно три умови: робота

повинна бути їм під силу, вона не має бути

виснажливою, її обов’язково має

супроводжувати успіх». І вони надзвичайно

щасливі люди – і наставники, і хористи.

Згадує Ірина Миколаївна: «Впервые

звучание хора я услышала, когда пришла

знакомиться с новым местом работы. Тогда

меня изумила та легкость, с которой дети

читали с листа многоголосые произведения…

Параллельно происходило непосредственное

общение хористов друг с другом, с

руководителем, слово которого было законом. В этом ощущалась своя неповторимая

атмосфера, особый мир! И центром этого мира, его создателем и хранителем все эти

годы остаѐтся Дмитрий Яковлевич Зильберштейн – мой коллега, музыкант от Бога и

фанат детского хорового искусства». Як оптимістично і надзвичайно зворушливо

звучать слова відомої пісні стосовно Зразкового хору «Шкільні роки»:

«Школьные годы» – чудесные!

Это содружество с песнею,

Это на сцене успех,

Это работа на всех.

Разве проходит она без следа?

Нет! Не забудет никто никогда

«Школьные годы»!

Так, дійсно, хто пройшов через хор, ніколи не забуде надзвичайно теплу, родинну

атмосферу, коли всі як один: діти, керівники, батьки. І не дивно, що на кожне свято хору

з усіх куточків України (і не тільки!) з’їжджаються раз і назавжди «вражені любов’ю» до

музики. А скільки гостей, шанувальників мистецтва хорового співу вітали ювілярів

- 39 -

Неталановитих дітей, вважає

Проценко Н. П., не буває!

«Краса врятує світ», – переконані

Васюта Антон та його сестра Алла

Дозвольте запросити вас на бал

27 жовтня 2006 року, коли святкувалося 25-річчя: колеги з гімназії, представники

творчих колективів міста, області, керівники управлінь освіти та культури Конотопа,

області, народний ансамбль «Джерельце» (м. Шостка) та колективи музичних шкіл, хор

«Рідна пісня» та лауреат міжнародних конкурсів Олексій Розов… Цей перелік –

свідчення безумовно великої пошани й поваги як до талановитих дітей, так і до їхніх

самовідданих наставників. Лейтмотивом звучали рядки:

Ми різні всі, дороги різні маємо,

Та є одне, що нас єдна:

Коли у світ мелодій поринаємо,

В серця людські приходить знов весна!

Мабуть, весна ніколи не полишає ще

одну людину в гімназії, яка, здається, ні на

хвилину не відволікається від чарівного світу

музики й танцю. Це Надія Петрівна Проценко,

яка вважає, що неталановитих дітей немає

взагалі. Вона може навчити кожного.

Апофеозом її майстерності стали гімназійні

бали, на яких кожен гімназист, переконана

Надія Петрівна, має залучитися не тільки до

мистецтва танцю, але й до тієї незвичайної

атмосфери, яка панувала на традиційних

балах галантного 18 ст., вишуканого 19 ст.

Кожне свято в гімназії, кожен захід

прикрашають поставлені Надією

Петрівною, ні, не танці, а маленькі

спектаклі. Народні, жанрові,

класичні, сучасні, жартівливі,

сюжетні. Вона справді майстер! Її

вихованці – лауреати оглядів,

конкурсів,

фестивалів,

але не це

головне:

вони не

хочуть і не можуть, раз вийшовши на сцену, розлучатися з нею. І

це найбільше досягнення Надії Петрівни. Яскраво сяяли в гімназії

запалені талановитим педагогом зірочки Батюти Іри й Кравченко

Анни, Симончук Каті й Третякова Дмитра, Яковенко Даші й

Фіалка Кирила.

Сьогодні поруч із Налією Петрівною працює Васюта Антон.

- 40 -

Вони дарували гімназії свято

(Радько Т. М. і її маленька

помічниця Куплена Ю.)

«Сузір’я» представляє новорічне шоу

«Незвичайне диво»

Браво, гімназисти!

Сам випускник гімназії, він повернувся, щоб творити на сцені казку, а саме так

сприймають глядачі те мистецтво балету, бального танцю, якому служить Антон. І

підростають в гімназії зачаровані прекрасним, щоб чарувати

інших. А хіба не про це писав Достоєвський: «Краса врятує

світ». Вона рятує нас від буденності, дарує нам свято, радість,

пробуджує наші душі.

Це добре розуміє Ірина Миколаївна Гуденко, заступник

директора з виховної роботи. Вона змінила на цьому посту

Тетяну Миколаївну Радько, яка стільки років дарувала гімназії

свято. Тематичні вечори, творчі огляди, традиційні концерти,

що готувала й проводила Тетяна Миколаївна, безперечно

талановита,

літературно й музично обдарована

особистість, пам’ятають усі, хто

підпадає під магію слова, вишуканості,

краси.

Ірина Миколаївна зібрала в

«Сузір’я» (таку назву має гімназійний

театр мініатюр) свої перлинки – а це

юні актори, якими так багата гімназійна

нива! Особливо видовищними бувають

новорічні шоу, започатковані ще Радько

Т. М. У них беруть участь не тільки

артисти, які активно залучаються до

дійства, але й глядачі, починаючи з директора й учителів, бо, як виявляється, лише

гарячими «танцями», розіграшами, веселою імпровізацією можна

подолати «чорні сили», які протидіють головним «світлим»

персонажам вистави. Байдужих у залі не буває ні на новорічному

шоу, ні на концертах для батьків, ні на традиційних оглядах. А ще

свідками незабутніх вистав стають глядачі інтернатів і дитячого

притулку, усі гості навчального закладу.

Стали випускниками Молодкін Сергій (неперевершений Остап

Бендер, Голохвастов), Кармалига Оля (її Явдоха Зубиха –

конотопська відьма – просто не може бути повторена), Козіна Катя,

Марчук Катя, які так майстерно зваблювали і Остапа Бендера, і

Голохвастова. Стала студенткою юридичного факультету Куплена Юлечка, яка не один

- 41 -

Гучними оплесками вітали

неперевершених артистів

Коновалову Л. А та

Почупайла О. М.

Платонова Т. О. знайомить гімназистів з

новинками літератури

Стрілець Л. І. проводить бібліотечний урок

рік виходила на сцену то в ролі чарівної Ассоль, то серйозною ведучою, то легко й

невимушено нагадувала глядачам про плинність часу, примушуючи стежити за кожним

рухом тендітної балерини.

На сцені, як у калейдоскопі, проходили герої вітчизняних і

зарубіжних авторів, залишаючи по собі незабутні враження.

«Життя – театр, і всі ми в нім актори,» – вважав Шекспір.

Тож, сміючись над вадами літературних героїв, гімназисти

вчаться долати власні, прагнуть до чистоти й довершеності – а

чи не це головна задача виховання?

Саме так її розуміла Коновалова Лариса Андріївна, яка

майже 20 років працювала в навчальному закладі. Сказати, що

вона була вчителем обслуговуючої праці, – все одно що нічого

не сказати. Вона була «мастером по красоте». Внутрішня

краса повинна мати зовнішнє оздоблення, вважала Лариса

Андріївна. Навчаючи дівчаток азам домашнього

господарювання, вона прищеплювала їм чуття прекрасного, усвідомлення своєї

неповторності. З-під її чарівних і справді «золотих» рук виходили дивні костюми.

Маючи бездоганний смак, вона виховувала його у своїх ученицях. Лариса Андріївна

співпрацювала з Тетяною Миколаївною Радько і Надією Петрівною Проценко, з Іриною

Миколаївною Гуденко і Оленою Михайлівною Сметаніною – незмінним дизайнером

сцени, залу (очам глядачів відкриваються справжні шедеври). Отак у співпраці,

взаєморозумінні твориться прекрасне, яке

виховує дитячі душі.

«А ще їх виховує книга,» – вважає

бібліотекар гімназії Лідія Іванівна Стрілець.

Сьогодні бібліотека займає три великих

приміщення. Крім того, працює

інформаційний центр, де зосереджена вся

довідкова література й періодичні видання.

Бібліотека має прекрасні традиції: це усні

журнали, диспути, вікторини, літературні вечори, започатковані ще талановитою,

творчою особистістю Сметаніним Михайлом Миколайовичем, підхоплені Глушко

Людмилою Іванівною, Платоновою Тетяною

Олександрівною, яка більше 20 років життя

віддала рідній для неї школі. Вони завжди

працювали натхненно, творчо, шукаючи нові

форми роботи, дбаючи про поповнення

фонду й естетичне оформлення приміщень.

Цілком заслужено в 2004 році бібліотека

Конотопської гімназії стала переможницею

- 42 -

Переможці конкурсу «Золотий диск-2007»

Учителі інформатики Максименко М. М.,

Попко О. М., Антонечко Н. В.

обласної акції «Живи, книго!» Серед тих, хто сприяв поповненню фонду бібліотеки,

Всеукраїнське товариство «Просвіта», банк «Аваль», фонди «Благовіст» та

ім. О.Ольжича, депутат Верховної Ради України Т. С. Прошкуратова, американські друзі

й приватні особи, серед яких, наприклад, випускник гімназії Антон Шевченко, який

подарував Українську енциклопедію в 12 томах. «Не можна виховувати особистість

без любові до вічного джерела мудрості – книги,» – так вважають у гімназії. Але при

цьому усвідомлюють, що сучасна молода людина повинна оволодіти й новими

технологіями.

Гімназія, обравши шлях постійного оновлення системи виховання, підвищення

продуктивності педагогічної праці, впроваджує динамічні, інтерактивні методи

навчання, що сприяють підвищенню пізнавального інтересу, творчій активності учнів,

дозволяють здійснювати особистісний підхід,

зорієнтований на учня. Сучасні інформаційно-

комунікаційні технології все глибше

впроваджуються у виховний і навчальний

процес: у різних видах діяльності учнівських

колективів, у роботі з батьківською громадою,

у науково-методичному забезпеченні освітньої

діяльності педагогів, у реалізації цільових

творчих програм, у роботі органів учнівського

самоврядування. Кабінет ІКТ (інформаційно-

комунікаційних технологій) – улюблене місце перебування гімназистів. Тут урок стає

більш цікавим, виховний захід – більш змістовним, дискусія – гострішою, а розмова –

переконливішою. Усе більше класних керівників використовують у своїй роботі

інформаційні технології, до них вдаються органи

учнівського самоврядування, створюються нові

сайти. У рамках реалізації пакета проектів

«Комп’ютеризація навчального закладу» було

розроблено положення про учнівський конкурс

«Золотий диск». Обдаровані діти повинні були

створити презентації, які можна використовувати в

проведенні різних типів уроків з будь-яких

предметів, що вивчаються в гімназії.

Уже двічі пройшли урочисті церемонії нагородження лауреатів конкурсу. Переможці

отримували головну відзнаку – «Золотий диск» та Диплом. Усі учасники працюють у

різних напрямах, але така сучасна й потрібна наука, як інформатика, згуртувала й

об’єднала учнів різних відділень в один великий і дружний колектив. А ведуть їх до

перемог, підтримують, допомагають і надихають учителі інформатики

Максименко М. М., Попко О. М., Антоненко Н. В., Нагорний С. В. Майбутній

громадянин України, вважають вони, повинен комфортно жити й працювати в

- 43 -

Ними пишається гімназія,

вони прославили рідне місто

Справжні нащадки козацької слави навчаються в Конотопській гімназії

Фото на згадку: Міністр освіти України

Ніколаєнко С. М з гімназистами

суспільних умовах, які постійно змінюються, бути ефективним членом команди, мати

такі емоційно-вольові риси, які дозволяли б йому стати успішним самому й вести до

успіху інших.

І знову про успіх. Так уже живе наша гімназія, що саме успіхи визначають основний

напрям її діяльності. Ні, це не самоціль, це стимул, а без нього, як відомо, життя

завмирає.

Так, безперечно,

успішним був 2007 рік

для учасників ІІ

Всеукраїнського

фестивалю «Нащадки

козацької слави» –

команди гімназії

«Конотопська сотня».

Ставши переможцями обласного фестивалю, козаки й козачки гімназії почали

готуватися до республіканського туру, який відбувся у вересні в мальовничому куточку

України – містах козацької слави Черкасах та Чигирині. Щоб з'ясувати, у чому ж сенс

конкурсу, потрібно, по-перше, уявити дванадцять гімназистів різного віку (6 дівчаток і 6

хлопчиків), які є спортсменами, прекрасно танцюють, мають неабиякі акторські

здібності, добре (ні, відмінно) знають історію

України, здатні бути командою, коли один за

всіх, а всі за одного, – лише усвідомивши все це,

можна оцінити перемогу. Так, вони були

кращими – і на сцені Черкаської філармонії, і на

стадіоні, і в показовому виступі, і на конкурсі

знавців історії козацтва. Їх вітали Міністр освіти

України Ніколаєнко С. М., голова Комітету з

фізичного виховання та спорту Гамов В. Г. І звучав

переможно гімн «Конотопської сотні»:

Гідні ми нащадки

Славного козацтва,

Хай свята Сумщина

Квітне у віках!

Ми ростемо вірні

Козацькому братству.

Слава Конотопу у віках!

(автор слів Фалько О. С.)

Почесне право опустити прапор

фестивалю було надано капітану

гімназійної команди Чухно Олександру,

- 44 -

Співає Юр’єва Женя

«Веселкова співаночка» у виконанні

Петруші О., Шинкаренко К.

Розумники й розумниці приймають вітання

члени команди були нагороджені медалями (по 5 – хлопці, по 4 – дівчатка, а Чухно

Олександр – аж 6) та грамотами. Ну як ними не пишатися?! Як не пишатися їхніми

наставниками: Захарчуком В. І., Власенко С. П., Гуденко І. М., Проценко Н. П.,

Андрєвою О. Б., які, у свою чергу, дякували директорові гімназії, яка їм повірила й

підтримала! Так, вони – команда, як і історики, що вже 9 років серед призерів

Всеукраїнського турніру, як математики, біологи, юні знавці української мови, що з року

в рік перемагають у конкурсі ім. Петра Яцика, як спортсмени, яких уже не раз визнавали

кращими (команди футболістів, легкоатлетів, баскетболістів), бо це теж добра традиція –

не відступати й не поступатися, пам’ятати: ми – перші.

Є ще одна прекрасна традиція у гімназистів – наприкінці навчального року

проводити свято «Розумники й

розумниці», на якому підводити

підсумки роботи за весь навчальний

рік. На ньому завжди звучать високі

слова подяки на адресу учнів-

переможців олімпіад, конкурсів, їхніх

наставників, тих, хто невтомно

плекає юні таланти, батьків, що

підтримують, допомагають,

розуміють і пишаються своїми

дітьми.

Це свято проходить тепло й зворушливо. Гімназисти дякують за ті знання, які вони

отримують, а гімназія, у свою чергу, віддає належне юним талантам, нагороджуючи їх

дипломами, грошовими преміями, книгами. Звучать пісні, зриваються в танцях

темпераментні й чарівні дівчата й хлопці, ніжно й трепетно

звучить неповторний голос улюблениці гімназії Женечки Юр’євої

– це все свято вшанування найкращих, найталановитіших,

найрозумніших. А їх у нас за всі роки історії навчального закладу

– не перелічити й не назвати. Це наш золотий фонд. Вони

закінчують навчання й ідуть у велике життя. І продовжують жити,

працювати, творити

прекрасне, корисне за

тією інерцією, яку надає

гімназія.

А хіба можна забути уроки улюблених

вчителів і засідання інтелектуальних клубів,

математичні експреси й козацькі розваги, веселі

дні народження гімназії й неповторне дійство

«Дві зірки», коли на сцену виходили разом

учитель і учень? Не забудеться перший вальс

- 45 -

Голова ради гімназії Щербань Н. В. вітає

батьків переможців олімпіад і турнірів

Сергій Єсенін. «Анна Онєгіна».

Читають Дорош Максим і Божкова Альона

гімназійного балу й задушевні пісні у виконанні Панібратець Люди й Усенко Юлі,

Плоцьких Лєри й Головань Олі, Юр’євої Жені, Петруші Олени, Шинкаренко Ксенії,

Дудки Каті.

Літературні вечори, які стали в гімназії традиційними, збирають завжди небайдужу,

зацікавлену аудиторію. Кожна зустріч з поетичним словом, класичною музикою

перетворюється на справжнє свято. Л. Толстой і

А. Чехов, С. Єсенін і В. Висоцький, О. Блок і М. Цвєтаєва – ці автори, як і багато інших,

звертаються до гімназистів, переконуючи їх у тому, що у сучасному світі не прожити без

поезії, краси й любові. Ці істини кожного разу

з вуст О. Алещенка і С. Грицюк, А. Ющенко й

І. Ткача, М. Дороша й А. Божкової,

О. Воронченко й О. Кондратенко, М. Горкуші

й К. Мостипан, Д. Калюжної та Я. Ломаки,

О. Мичак та Д. Буряк, Г. Кучеренко та

Є. Прокопенка звучали по-доброму й

хвилююче.

А де знайти слова, здатні передати всю

вдячність батькам, які з розумінням ставляться

до гімназійних проблем, підтримують і допомагають, стають на захист,

пишаються навчальним закладом, який став для них рідним? Прекрасними

організаторами, справжніми помічниками

директора були батьки, які очолювали раду

гімназії. Це, у першу чергу, Щербань Ніна

Володимирівна та Кривошеєв Анатолій

Павлович.

Наші випускники. А що ми знаємо про них?

На жаль, дуже мало. І тому намагаємося

виправити ситуацію – зібрати вичерпну

інформацію про кожного випускника – школи,

ліцею, гімназії. Уявіть собі, скільки їх вийшло зі

стін нашого навчального закладу за 30 років. Ціле місто! Скільки доль, скільки цікавих

історій!

Ось лише деякі з них.

Захистив дисертацію, став кандидатом юридичних наук, бере активну участь у

політичному житті країни Барабаш Юрій.

Норму кандидата в майстри спорту України з боксу виконав Андрій Титов.

Закінчила театральний інститут ім. Карпенка-Карого Бардакова Іра. Вона активно

знімається, навчається в аспірантурі.

- 46 -

Випускник гімназії

Воног С.

Класик світової літератури Чингіз Айтматов вітає

переможця конкурсу «Російська премія» Немєшева М.

Начальник управління освіти

Конотопської міської ради

Кульчий О. В. теж наша випускниця

Працює в посольстві Китаю на Україні після закінчення відділення літературної

творчості Київського університету ім. Т. Г. Шевченка Соболь Оксана, пише вірші,

друкується.

Станіслав Воног – аспірант Московського фізико-технічного

університету (МФТІ). У 2004 р. він став лауреатом престижного

міжнародного конкурсу молодих програмістів Imagine Cup –

разом із своїм колегою Миколою Суріним розробив програму

для молодших класів, яка здатна налаштовуватися на

індивідуальні здібності школяра та запам’ятовувати його

помилки. Програма розпізнає, як краще дитина запам’ятовує

інформацію, на слух чи очима. Роком раніше вони посіли

призове місце на цьому ж конкурсі з програмою для

програмістів – фактично розробили нову мову програмування.

Головна виставка нових технологій у німецькому місті

Ганновері – виставка сенсацій. І знову нова програма Musigi, яка дозволяє музикантам

грати один концерт, знаходячись у різних місцях: вона підганяє звук, щоб не було

затримки. З цією програмою хлопці зайняли перше місце в Росії й друге у світі. «Ми зі

своїми ідеями півсвіту об’їздили,» – зізнається Станіслав. Впевнений у своєму

майбутньому, успішний – це ще один із наших випускників.

Марат Немєшев має дві вищих освіти й написав свою першу книгу. Узявши участь у

престижному конкурсі «Російська премія», став переможцем (І премія) у номінації

«Велика проза». Отримуючи премію із

рук класика світової літератури Чингіза

Айтматова, перш за все висловив подяку

своїм батькам і рідній школі, яка

навчила життєвій мудрості: ніколи не

зупинятися на досягнутому, вірити у свої

сили. Його книга поповнила експонати

нашого музею. «Книга для…» – так вона

називається. Книга для юних і завзятих,

закоханих у

життя і сповнених надій випускників школи – ліцею – гімназії,

усіх наших сучасників.

Приємно, що начальник управління освіти міста – теж наша

випускниця. Олена Валеріївна Кульчий (її пам’ятають як

Литвинову Лєну) закінчила в 1996 році Полтавський державний

педагогічний інститут за спеціальністю «учитель російської

мови та літератури», у 2004 році Сумський державний

педагогічний університет за спеціальністю «учитель

фізичного виховання», у 2008 році – Харківський

- 47 -

Музей гімназійного руху на Конотопщині

відкрито 5 вересня 2005 року. Урочисту стрічку

перерізає ветеран педагогічної праці Яценко С. І.

Вони творили історію навчального закладу

Нардний артист України

А. Матвійчик вручає презентаційний

сертифікат директору гімназії Т. Шерудило

регіональний інститут Академії державного управління при Президенті України за

спеціальністю «магістр державного управління». Освітяни знають Олену Валеріївну як

серйозного, принципового, вимогливого

перш за все до себе керівника.

Простежити свою історію, наповнити

змістом кожний рік, не забувши нікого з тих,

хто «плекав розумне, добре, вічне і в кому

воно проростало добрими сходами» – саме

таку мету поставила перед собою ініціативна

група, яка працювала над створенням музею

гімназійного руху на Конотопщині. Йому

вже три роки.

Він живе, діє. Не випадково стенди,

вітрини розташовані в коридорах другого поверху. Здається, ті, хто дивиться з

фотографій, є учасниками життя великої

гімназійної родини. У свою чергу, гімназисти з

цікавістю вдивляються в обличчя тих, хто творив

історію рідного навчального закладу.

Так, ми радіємо своїм успіхам, ми пишаємося

своєю історією, ми любимо, коли нас розуміють,

підтримують, відзначають нашу роботу.

Газета «Сумщина» (від 6 грудня 2006 року)

пише: «В Українському домі в Києві відбулася

презентація альманаху «Діловий імідж України. Партнерство та інтеграція у світову

економічну співдружність». У ньому розповідається і

про здобутки Конотопської гімназії, кращих

педагогів, міжнародні проекти, які втілюють у

життя гімназисти. Презентаційний сертифікат

директору гімназії Тетяні Шерудило вручив наш

земляк із Путивльщини, народний артист України

Анатолій Матвійчук. У документі відзначена

сумлінна праця, високий інтелект, обов’язковість,

дисциплінованість, цілеспрямованість, професійні

якості педагогів, що сприяють створенню у світі

позитивного іміджу України.»

На питання, хто ж у першу чергу допомагає

Тетяні Миколаївні у створенні позитивного іміджу

гімназії, вона назвала тих, хто складає її команду.

- 48 -

Надійна помічниця директора Гуторка Н. А.

Окрім уже представлених заступників – Олени Сергіївна Фалько, Ірини Миколаївни

Гуденко, Тетяни Федорівни Печерської, – вона вважає своїми однодумцями, надійними

помічниками Тетяну Вадимівну Алексєєву,

Людмилу Йосипівну Чорній, Олену Євгенівну

Потьомкіну. Кімната, де вони працюють, –

справжній штаб, у якому завжди кипить робота.

Розклад, журнали, мільйони важливих і не дуже

паперів, протоколів – як за цим усім не втратити

живу власну душу і не знехтувати чужою, будь то

дитяча чи колеги. Сюди йдуть і йдуть – за

порадою, підтримкою, допомогою, інформацією.

А вони не тільки і не стільки функціонери (хоча це так важливо – добросовісно

виконувати свої функціональні обов’язки), вони – педагоги. Вони навчають як учнів, так

і своїх колег. Від їхньої майстерності, мудрості залежить загальний тонус в колективі,

його настрій, готовність виконувати поставлені навчальні, методичні, виховні задачі.

Тетяна Миколаївна додає: «Поруч зажди були надійні люди, на яких можна

покластися. І так з першого дня. Призначення директором відбулося 7 липня 1995 року.

Літній час. Період відпусток. Але школу треба готувати до нового навчального року. І

першим помічником у цьому стала заступник директора з господарчих питань

Унжакова Галина Іванівна. Пізніше її естафету підхопила Спиридонова Ніна Федорівна.

Потім допомагав створювати матеріально комфортне навчально-виховне середовище

колишній учитель технічної праці Корнієнко Олександр Петрович, а зараз виважено й

результативно взяв на свої плечі вантаж господарчих проблем Калін Григорій Ілліч.

Є й інші особистості, без який складова успіху не була б повною. Перш за все – це

секретар керівника. Їх за тридцятирічну історію

було лише два. Перша – Попел Олександра

Миколаївна – добра, співчутлива, чуйна, друга –

Гуторка Ніна Антонівна – небайдужа до всього,

що її оточує, принципова й справедлива. Поява в

нашому житті комп’ютера дала життя новій

професії – оператор комп’ютерного набору, і

першим таким професіоналом стала Мещишина

Анна Миколаївна, завдячуючи якій з’явилися наші

перші друковані видання, а матеріали, подані на

конкурси, вигравали не лише змістовно, а й завдяки оформленню».

Не можна уявити нашу першу й без людей, що своїми власними руками

підтримують естетичний і комфортний для її мешканців стан. У різні роки це були

Синько М. І., Поздняков І. О., Карпенко В. П., Корнієнко О. П., Руцкіни Л. А. та М. Л.,

Ганжа О. Г., Сан Санич, прізвище якого вряд чи хто знав, але зверталися до нього,

мабуть, усі, і він ніколи нікому не відмовив у допомозі – підбити, підклеїти, підкрутити.

- 49 -

У кабінеті психолога завжди цікаво

й комфортно

«Одіссея кмітливості» в Берліні

До свого штабу Тетяна Миколаївна залучає тих, хто спростовує твердження, що

незамінних людей немає. Є, вони такі вже тому, що неповторні у своїй роботі, у своїх

талантах, із своїми «родзинками».

Такою була Кича Валентина Іллівна. Лаборант кабінету фізики, вона мала золоті

руки й золоте серце. Виважено й відповідально як до роботи вчителя біології, так і до

обов’язків касира ставиться Лисенко Інна Миколаївна. Надійною й добросовісною є

Наталія Олександрівна Валіновська. Виховна частина кілька років працювала з молодим,

але небайдужим і талановитим організатором Ляцькою Мариною Сергіївною.

Тетяна Миколаївна вважає, що її штаб – надійний і працездатний.

Поруч із кабінетом заступників – кабінети психологів. 30 років тому про таку

службу не могли й мріяти. А сьогодні – будь ласка. Кожен учень, учитель може

отримати консультацію справжнього фахівця. А саме такими вважають Рудакову

Світлану Анатоліївну, Сагітову Тетяну Іванівну, Хомік

Наталію Сергіївну. Завжди відчинені двері психологів

для батьків, які йдуть зі своїми проблемами,

сподіваючись на допомогу, іноді хапаючись за неї, як за

останню соломинку, намагаючись врятувати вразливу

дитячу душу. Кабінет релаксації, у якому можна

розслабитися, відпочити, зручно вмостившись у кріслі,

люблять відвідувати старшокласники. Знають: тут їх

вислухають і зрозуміють.

Із жовтня 2006 року колектив гімназії співпрацює з

міжнародною експертною психологічною групою

«Referent» (м. Мінськ), яка провела три науково-

практичні семінари, присвячені сучасним методам

навчання, виховання та управління навчальним закладом нового типу. Директор

Шерудило Т. М. та психологи мали можливість познайомитися із досвідом роботи

гімназії республіки Білорусь, взяти участь у міжнародній Інтернет-конференції

«Обдарованість. Здібності, мотивація, творчість».

Психологи гімназії допомагають педагогам

опанувати такі необхідні в сучасному світі

навички ефективної комунікації та розвитку

креативності учнів (для непосвячених складною є

навіть термінологія).

Група гімназистів на чолі з психологами взяла

участь у Міжнародному конкурсі «Одіссея

кмітливості», і як результат – перемога в м. Києві

та успішний виступ у Єврофестивалі-2007

Всесвітнього конкурсу «Odyssey of the mind» у

Берліні (Німеччина).

- 50 -

«Незрадлива материнська ласкава усмішка»,

«рушник вишиваний» – усе як у пісні…

«Візьміть у дорогу наше материнське

благословення»…

Можна назвати безліч програм і проектів, з якими працюють психологи, але головне

в їхній роботі – особистість: не втратити, не нашкодити, тримати руку на пульсі кожної

дитини, яка прийшла в цей світ у непростий навіть для дорослої людини час. Це добре

усвідомлюють психологи гімназії, так само як і кожний класний керівник, якому

довірені дитячі душі і який відповідає за них перш за все перед власною совістю.

Мабуть, немає такої людини, яка б не згадувала добрим словом свого класного

керівника. І хай не завжди він здавався справедливим, хай інколи не зовсім доречними,

а то й просто як безглузді й зайві сприймалися його зауваження й повчання, але хто буде

заперечувати, що все робилося задля учня, на його благо. Так, не в усіх це виходило

однаково добре й вдало, але за всю свою історію не пам’ятає школа байдужого класного

керівника. Знати кожного учня, його здібності й вади, проблеми й прагнення, приймати

таким, який він є, і хотіти таких бажаних змін на

краще, жити разом з вихованцями протягом

кількох років, вболівати за кожного все своє

життя – ось доля класного керівника. Учити й

учитися, радіти й мучитися від того, що щось не

так, – через це пройшли молоді й досвідчені,

філологи й біологи, оптимісти й песимісти. Хай

інколи їхньої роботи не видно (куди видніші

успіхи переможців і лауреатів), але з неї

складається життя школи, гімназії, від неї

залежить наше майбутнє.

Вони такі різні.

Вимоглива й по-дитячому безпосередня Неля

Дмитрівна Куликова, любляча й улюблена для всіх своїх випускників Людмила

Василівна Журавель, строга й мудра Лідія Іллівна Радчук, справжній друг Інна

Михайлівна Біліченко, щедра на добре слово Олена Миколаївна Борисенко, щира у своїй

любові до вихованців Наталія Миколаївна Єршова,

витончена й стримана Олена Михайлівна Сметаніна,

доброзичлива й принципова Людмила Анатоліївна

Самодай, ініціативна й віддана своїй роботі Вікторія

Владиславівна Василенко, чуйна серцем до дитячих

проблем Лідія Петрівна Самоха, емоційна, неспокійної

вдачі Віра Борисівна Ганжа, турботлива й по-

материнськи добра Світлана Іванівна Шестерня,

спокійна й зважена Людмила Іванівна Буряк,

добросовісна в роботі Марина Миколаївна Коваленко,

відповідальна й уважна до кожного учня Оксана

Петрівна Рогова, працелюбна Оксана Миколаївна

Рошка, цілеспрямована й енергійна Наталія

- 51 -

Іде конструктивний діалог

між педагогами та гімназистами

«Мені не байдуже, хто буде Президентом…»

«Вместе весело шагать по просторам,

И, конечно, напевать лучше хором…»

«Серйозні» уроки вимагають

неабиякої зосередженості

Валеріївна Антоненко, з неперевершеним почуттям гумору й філософським поглядом на

життя Світлана Миколаївна Кабачна, душевна й гуманна Ольга Іванівна Василенко,

авторитетний і справедливий Олександр Юрійович Хричіков, інтелігентна Тетяна

Василівна Лебедько, трепетно небайдужа в ставленні до дітей Тетяна Леонідівна Бура,

серйозна й строга Тетяна Іванівна Іллєнко.

Їхнє покликання – діти. Високе покликання. І

хоч усе активніше втручається в життя гімназії

самоврядування, роль класного керівника

залишається ведучою, визначальною.

Так, усе надзвичайно серйозно з ГДР

(Гімназійна Демократична Республіка): і

передвиборча кампанія, і кандидати в президенти,

і програми майбутніх міністрів, і самі вибори, і

діяльність обраних органів. Серйозно,

переконливо, обнадійливо. Накопичений за

останні роки досвід свідчить про необхідність

надання певної свободи гімназистам в

організації їхнього життя. Три Президенти були

обрані на абсолютно демократичних засадах.

Усі троє авторитетні й шановані в учнівському

середовищі: Коваленко Даша, Горкуша Марина,

Безручко Ілля. Навколо себе вони згуртували

свої команди. Активісти йдуть на відкритий

діалог з адміністрацією, педагогами, відстоюють свої позиції, погляди, права.

Цікаво й весело проходять дні учнівського самоврядування – незмінно 25 січня, у

Тетянин день. До нього готуються заздалегідь. Гімназисти

розподіляють між собою уроки (проводять їх замість

учителів, яких звільняють від повсякденних обов’язків і

надають можливість змістовно й цікаво, а головне корисно

відпочити: у них теж будуть уроки але незвичайні,

нестандартні, з інтелектуальними іграми, веселими

конкурсами). І важко

сказати, хто в цей день

більше задоволений і

щасливий – діти чи

педагоги.

- 52 -

Життя іде…

… бурхливе, яскраве, святкове й

буденне, неповторне й щасливе життя

гімназійної родини.

- 53 -

«Моя гімназія!

Мій дім!

Моя родина!»

Зрозуміло, у ньому є проблеми, не все так яскраво й успішно, не завжди

задовольняють результати. Не помиляється й усім задоволений лише той, хто стоїть на

місці. 30 років історії навчального закладу свідчать, що він

завжди йшов у ногу з часом, що в ньому працювали самовіддані

оптимісти, які дивилися вперед і не боялися ризику. Такою є й

Тетяна Миколаївна Шерудило, яка на питання, що для неї її

робота, відповідає просто й коротко: «Моя гімназія! Мій дім!

Моя родина! Ці слова якнайточніше відтворюють моє

ставлення до того, що є сенсом життя протягом 17 років». Так

може сказати кожен, кого доля привела сюди навчатися,

працювати. Випускниця гімназії Оксана Соболь, прощаючись із

шкільним дитинством, написала:

В класах цих ми вчилися ще вчора,

Що виходять вікнами у сад.

Дякувати буду завжди долі,

Цим ялинкам, що в дворі шумлять.

Вчителям, моїм хорошим друзям,

Щирій дружбі юної пори.

Тут були ще вчора ми щасливі

Серед гамору шкільної дітвори.

Хай знання виводять на простори,

Хай щастить в навчанні і в труді!

Вікнами до сонця рідна школа

Назавжди залишиться в житті.

- 54 -

Хочеться вірити, що й 40,

і 50 років зустріне наша перша все

такою ж молодою, красивою й

успішною, бо цього прагнуть усі, хто

вважає її своїм рідним домом, своєю

родиною.

І все так же майорітиме

гімназійне знамено, вишите золотими руками Чусової Ірини Миколаївни. І

так же схилятимуть перед ним голови гімназисти на знак любові й відданості рідному

навчальному закладу.