Послання Богородиці від 25 березня 2008 р.

“Любі діти! Я закликаю вас працювати над вашим особистим наверненням. Ви ще далеко від зустрічі з Богом у вашому серці. Тому проводьте більше часу у молитві й адорації Ісуса у Пресвятих Дарах, щоб Він перемінив вас і вклав у ваші серця живу віру і прагнення життя вічного. Усе – минуще, Мої любі діти, лише Бог – вічний. Я – з вами і спонукаю вас любов’ю. Дякую, що відповіли на Мій заклик!”

Зустріч з Богом

як умова істинного

навернення

У посланні від 25 березня 2008 року Марія

закликає нас до особистого навернення. Це – звернення до кожного зокрема, бо ніхто не виключений з цього Материнського звернення. Навернутися – означає зректися щоденного способу життя і почати нове життя в Ісусі Христі. Навернення охоплює цілу людину, так само, як, наприклад, блудний син з Євангелії від Луки, з листів св. Павла, св. Франциска і безлічі відомих і невідомих Святих. Навернення охоплює наше серце і нашу волю. Серце – це центр людини. Коли навертається серце, тоді можна говорити, що і ціла людина пережила навернення. Окрім навернення серця, потрібне також навернення волі, бо навернення – це вигук. Воля допомагає на прокладеному шляху. Вона допомагає в тому, що ми не провалюємося вже при перших труднощах.

Справжнє навернення вимагає не лише відреченості від гріхів, але й відмови від усіх менших і більших божків, які часто перешкоджають нашому рішенню бути цілком з Богом. Ісусові дуже зрозуміло, коли Він говорить: “Коли хто хоче йти за Мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за Мною” (Лк. 9,23). Через на-вернення ми дозволяємо Богові вести нас для того, щоб пізнати плани, які Він має для нас.

Не буває навернення без молитви, бо молитва – це перша й остання умова навернення, духовного поступу і святості. У цьому напрямку нас веде також Марія у посланні від 25 червня 1992 року. Вона наголошує, що закликає нас до навернення щодня. “Якщо ви не молитеся, то не можете стверджувати, що навернетеся”, –кажe далі Марія. Молитва допомагає нам невпинно навертатися так, що ми завжди думаємо про Бога і вистоюємо у вірі. Молитва – це розмова між Богом і людиною. Бог знає наше серце ліпше, ніж ми самі, і Його цікавлять не так наші слова, як значно більше – вигляд нашого серця. Самозречення у молитві є важливим. Потрібно віддавати себе повністю у Божі руки так, щоб Бог знову міг зробити нас своїми любими доньками й синами. Ми повинні віддавати Йому наші бажання, плани, цілі і слабкості. Ми повинні повністю віддати себе Йому, щоб Він вів нас, куди забажає – у Царство Боже . Марія

упродовж усього цього часу веде нас до Свого Сина Ісуса і ніколи не вирізняє Себе. У сьогоднішньому посланні Марія також

закликає нас до адорації Ісуса у Пресвятих Дарах. Через поклоніння ми єднаємося з цілою Церквою. Св. Альфонс Марія Ліґуорі каже, що адорація Ісуса у Найсвятіших Тайнах є наймилішим серед усіх почитань Богові. Близькість Ісуса є для нас живою вірою, а віра – небесним даром, який Бог дарує кожній людині. Кожен

повинен відкрити своє серце і прийняти цей дар.

Через віру ми відкриваємося на Бога і лише тоді пізнаємо, хто Він такий. Віру можна порівняти зі світлом. Вона – так само як світло – проганяє темряву, труднощі й сумніви, вона надає впевненості й сили. Віра осяває і веде віруючого шляхом так, як темна хмара і світла ніч вели ізраїльтян через пустелю. Ті, хто очікують від віри світлих і видимих знаків, будуть розчаровані. Коли св. Тома у своєму глибокому невірстві сказав, що не повірить у Воскреслого до того, як не покладе свої руки у рани Ісуса, Ісус відповів йому: “Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!” (Йо. 20,29). Якби нам усе було зрозуміло, тоді віра не була б жодною заслугою. Те, що ми з впевненістю знаємо, в те ми не віримо. Коли людина в щось вірить то воно, принаймні, трохи приховане. Вірити – це довіряти. Це означає також любов до кожної особи, в яку ми віримо. Багато людей навіть знаючи, що цей світ – минущий, у своїй слабкості надають перевагу цінностям цього світу. Марія нагадує нам про те, що тільки Бог - вічний. Цариця Миру повчає нас з любов’ю. У Її посланнях можна розпізнати любов і смирення, за які ми Їй дякуємо. Її заступництву ми ввіряємо себе.

о. Данко Перутіна