Бухарестські українці відзначили27-му річницю Незалежності України

25-ий випуск Буковинського міжнародного фестивалю«Співжиття»

Гуцули свято шанують своїх ватажків

Невідомий автор про Голодомор вУкраїні (1932-1933 рр.)

Герби стародавніх населених пунктівБуковини як цінне історичне джерело

Завжди на першім місці

Сторінка гумориста

Дитячі сторінки

v

v

v

v

v

v

v

v

ÓÓêðà¿íñüêèéВІСНИКêðà¿íñüêèéВІСНИК

Чacoпиc Coюзу Укpaїнцiв Pумунії. Piк видaння ХXV. № 15-18 (серпень-вересень) 2018

Пpoчитaйте:

Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино.Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно. Ліна КОСТЕНКО

2 Ukraînsykãc VISNÃK

Бухарестські українці відзначили 27-му річницю Незалежності УкраїниВже стало традицією, щоб українці Бухареста організували

в День Річниці Незалеж ності України урочистий захід, при-свячений цій даті. Цього року сталося так, що через різні при-чини, а особливо через літні канікули і відпустки, не змоглизібрати до статньо артистів і публіки, щоб провести належнийконцерт. І все-таки хотілось зустрітися хоч у нашій домівці,щоб таким чином відмітити 27-му річницю Незалеж ності і 100-річчя відродження державності України. І здійснили ми цеякраз на другий день після зустрічі у Посоль стві України, при-свяченії тій самій події.

І так, 1-го вересня був організований «Круглий стіл» навище вказану тему і на який вдалося зібрати багато особисто-стей, які стосувалися цієї теми, цих двох історичних подій:проголошення Незалеж ності України і відновлення державно-сті Укра їни 100 років тому. Це співпадає із цьогорічним сторіч-чям об’єднання Румунії.

Я мала честь відкрити захід і привітати досить велику кіль-кість учасників свята – українців, але й інших національно-стей, друзів нашої філії - румунів і представників різних націо-нальних меншин, а особливо почесних гостей, яких запросилидо президії і промови яких ми мали приємність послухати. Аце були: радник-посланник Посольства України в Румунії п.Євген Левицький, заступник голови СУР, письменник МихайлоТрайста, голова філії Тульчан ської філії СУР Дмитро Чер -ненко і його дружина Ште фанія, історик за професією Карол

Коеніг, колишній ди -ректор Міністер ствакуль тури Румунії тадокторанд історії, відо-мий нашій громадіЙонуц Муту. Всі вонивиголосили цікавідоповіді і промови, яківикликали зацікавле-ність у присутніх. Але ізі сторони публікимогли послухати змі-стовні думки, тве -рдження чи ві тання,як: від представниціСоюзу Еленів, викла-дачки грецької мовиАнни Нікола, відСоюзу Поляків «ДомПолскі» пані ЕвдженіїДуци, від подруги

українки Віолети Цігинеску, яка довго побувала в Італії, азараз прилучилася до нашої організації, від українки ізДонецька Наталії Плешкан-Ріжко, яка приєдналася із мужемрумуном до нашої громади (в СУРі, як і в церкві), відВалентина Чонту, грека за походженням з дружиною Ра лукою,українкою із Старої Кілії та багатьох інших.

Під час виступів, а між ними були показані відеопроєкто-ром, яким вміло керував наш студент із Тульчі Адріян Бода:запис параду Збройних сил Укра їни, що відбувся у Києві вДень Незалежності, документальний фільм «Між Гітле ром іСталіном» та збережені співи колишнього ансамблю «Зоря».

Актриса Дойна Гіцеску на цей раз із захопленням прочита-ла кілька поезій науковця і поета Джор дана Дани ленка. Вінтакож продекламував кілька власних цікавих поезій на мовісвоїх предків, добруджських українців.

Під самий кінець ми мали сюрприз, щоб наше зібрання при-вітав гість із України. Мій родич із буковинських Мама ївців,села мого батька, Василь Бойчук, відомий деяким із нас, якполітичний і громадський діяч, зупинився в столиці Румунії,щоб поїхати далі з сім’єю на відпочинок.

Вечір закінчився славнозвісною народною піснею, якоюбухарестська організація привітала теплу і щиру публіку, «Ой,зелене жито, зелене, хорошії гості у мене», виконаною соліст-ками колиш ньої «Зорі», під акомпанамент а кордеоністаБогдана Костю ка, а пісні лилися і в продоженні свята придружній вечері, як це буває щоразу на наших культурних дій-ствах. В той самий час українське вітання «Слава Україні!Героям сла ва!», яке вивчили всі учасники свята, постійнозвучало по між нами! Дякую всім за участь, а нашому оргкомі-тету за підтримку й допомогу!

Слід згадати, що українська громада Бухареста ще провелаодин захід, присвячений річниці незалежності України. 26серпня в церкві із українським богослужінням, що у ДрумулТаберей, разом із працівниками Посольства України в Румунії,на чолі із радником-посланником Євгеном Левицьким, отецьДмитро Колотило провів спільний Молебень за Україну.

Дай, Боже, Україні довгожданого миру, спокою і процвітан-ня, а її Українській Право славній Церкві – повернення автоке-фалії і вистраждалої свободи!

Ярослава-Орися КОЛОТИЛО,голова Бухарестської

філії СУРу

Коли йдеться про українську Діаспору, нагазетних шпальтах, сторінках журналів чинавіть у солідних працях про історію україн-ців часто-густо подибуємо вираз «Україн -ського цвіту – по всьому світу». Від ньогоначебто віє гордістю, мовляв, а дивись, кудиїх занесло, легко-сумною ностальгією затими, хто покинув рідну землю і подався убезвість, а навіть, можливо, і незлобивоюзаздрістю – чи не відкрили наші земляки«ельдорадо» за морями-океанами і загрі-бають там золото обома руками? Йдетьсяпро тих українців, котрих доля закинула дообох америк, Канади, австралії чи в інші«закутки» нашої такої велико-малої і такоїкруглої Землі.

а втім, аби констатувати розсіяність укра-їнців не треба ходити за моря-океани, розсте-ляти на столі карту світу, вертіти зліва-напра-во чи справа-наліво глобусом. A повернутисядодому, до офіційних статистик, зокрема дорезультатів переписів населення Румунії. Ітоді кожний, хто мислить себе українцем,збагне скільки українці наче спалили засобою мости і подалися в інше середовище(мовне, культурне) – за 50, 100, 200, 300 чи 500км від рідного порога. по відношенню до зонз компактним українським населенням вониначе наша «діаспора». Бо маючи всі демокра-тичні права, вони не мають можливості кори-стуватися ними. Ні мови рідної навчатися ушколі, ні божого слова почути у церкві по-українськи, ні газети української передплати-ти, бо, розповсюджуючись безплатно, укра-їнські часописи і журнали не занесені доКаталога преси.

Статистика засвідчує, що в усіх повітахРуму нії, крім тих, в яких існують компактнігромади, живуть українці – від кількох десят-ків до кількох сотень. а якщо в іншомовномута іншокультурному середовищі вонивизнають свою національність – це означає,що вони українці справжні.

Ось офіційні дані за передостаннім пере-писом населення місцепроживання українцівпо повітах, в алфавітному порядку, які не єтрадиційними українськими «ареалами».

За винятком українців з мара морощини,Сучавщини, Банату, Туль чанського, Бото-шанського, арад ського, Сатумарського,Яського повітів, Бухареста, галацу, всі іншіукраїнці не мають доступу до організованогокультурного життя, до української преси,української книги. а це майже 1600 українців.Та з чистим сумлінням цифру можна подвої-ти, бо відомо ж, що багато українців (цеможна простежити на Буковині) пишуться

румунами, не забуваючи однак свого коріння.Та що знаємо ми, на рівні СУРу, про укра-

їнців з Бігорського, Бістріца-Несеудського,Брашов ського, Кон станцького, гунедор сь -кого, муре ського, Сібіуського та інших пові-тів? майже нічого. а що знають вони пронас? мабуть, також дуже-дуже мало. мо -жливо, вряди-годи бачать по національномутелебаченню передачі про українців, виступинаших формацій.

Не буду нереалістом і не скажу, що пред-ставники СУРу повинні б взяти на плечі трай-сту з нашими газетами, розшукати адресицих українців, а потім розносити їм публікаціїпо містах і селах цілої країни. але щось такиможна зробити. можна б поїхати, наприклад,до гунедоари, зв'язатися там з органами міс-цевої влади і за списками перепису населен-ня налагодити контакти з нашими земляками.Добре знаю, що в гунедоарі є немало вихід-ців з Серету, Негостини, Ва шківців. І заразможу назвати дівочі прізвища кількох моїхколег з Негостини, котрі пішли учителюватидо гунедоари, чи хлопців, що стали там ста-леварами. Я певен, що в гунедоарі можна бнавіть заснувати сурівську організацію. Та івихідців з мараморощини немало в селахцього повіту. Навіть в одній з телепередач їх

показували, і там одна жінкажалілася, що їх дітей нікомунавчати у школі рідної мови. Націй основі я написав минулимироками статтю під назвою «хтопіде учителем у пожогу?».

Та візьмімо промовистішийприклад – місто Ясси.

Ще кілька років тому ми нічо-го не знали про українців цьогоміста, а зараз там маємо сильнусурівську організацію. Значить –можна!

Тепер добру справу робитьСУР, висилаючи наші часописи іжурнали українцям багатьохміст Румунії – у Бакеу, Браїлу,Каракал та ін.

може, тим, кому тепленько і безжурноживеться під крилом СУРу, мої тривоги і про-позиції будуть здаватися зайвим клопотом.Раджу їм трішки помізкувати і зрозуміти, щонаш український світ не тільки той, як кажуть,що «за вікном», чи там, де українці живутьвеликими громадами, а і всюди там, демовиться рідне слово.

м. мИхаЙЛюК

ОгОЛОшеННЯ

Союз українців Румунії організуєміжнародну конференцію «УкраїнціРумунії. Історія, сучасність та пер-спективи» ІІ-ий випуск), яка відбу-деться 8-10 листопада, 2018 р. уБухаресті.

Участь у конференції безкоштов-на. проживання та харчування забез-печені Союзом Українців Румунії.

Всіх хто хоче взяти участь у кон-ференції просимо заповнити реєст-раційну форму конференції і наді-слати її до 20 жовтня 2018 року, наслідуючий адрес trona2007@gmail.com

РеЄСТРацІЙНа ФОРма УчаСНИ-Ка КОНФеРеНцІї

прізвище, ім'я, побатькові:Науковий ступінь:Вчене звання:місце праці і посада:Контактна адреса (номер телефо-

ну та e-mail):Назва статті:Форма участі у конференції:- очна (участьу заходах конферен-

ції, публікація статті у збірнику кон-ференції)

- заочна (публікація статті у збір-нику конференції)

Які технічні засоби Вам необхіднідля виступу?

- проектор, екран- озвучення презентаціїінші:

питання з проведення конферен-ції надсилайте на адресу trona2007 -@gmail.com

Телефони оргкомітету 021 222 07 37;0751 109 169 (контактна особа –михайлоТРаЙСТа).

АЛБА – 39 АРАД – 840 АРДЖЕШ – 29 БАКЕУ – 51 БІГОР – 107БІСТРІЦА-НЕСЕУД – 104 БРАШОВ – 89 БРЕЇЛА – 21 БУЗЕУ- 11КАЛАРАШ – 16 КЛУЖ – 129 КОНСТАНЦА – 257 КОВАСНА- 28 ДИМБОВІЦА – 18 ДОЛЖ – 26 ГАЛАЦЬ – 82 ДЖУРДЖУ – І3

ҐОРЖ – 33 ГАРҐІТА – 29 ГУНЕДОАРА – 239 ЯЛОМІЦА – 12 ЯССИ – 50МЕГЕДІНЦЬ – 28 МУРЕШ – 41НЯМЦ – 42ПРАГОВА – 34СЕЛАЖ – 39СІБІУ – 55ТЕЛЕОРМАН – 5ВАСЛУЙ – 9ВИЛЧА – 29ВРАНЧА – 15Муніципій БУхАРЕСТ – 566

3Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНцІ РУмУНІї пРОжИВаюТь Не ТІЛьКИ В ІСТОРИчНИх аРеаЛах

4 Ukraînsykãc VISNÃK

Господь Бог сотворив світ і прикрасив йогочудовими краєвидами, цікавими птахами, кома-хами, звірями ... І завершив святе діло творіннямлюдини, яку обдарував любов’ю і розумом.

Із превеликої любові до свого творіння, Богприсвятив людині всі земні чудеса та надав щеможливість здобути царство небесне. Ще одиннадзвичайний дар, який Творець подарувавлюдям, це діти ... маленькі душі, в яких стількилюбові, лагідності, ніжності ... Діточки неначечарівні квіти, вони прекрашають життя батьків,дідусів, родини, суспільства, в одному словінаше земне буття.

Діти – це надія батьків, від них залежить май-бутнє ... Господь Бог сотворив людину не тількидля того, щоб наповнити і прикрасити й цей зем-

ний світ, але й надав людині змогу подолати всіземні перепони для здобуття вічності, небесногоцарства, керуючись божими порадами ізСвятого письма.

Іісус христос повчає: «Залишіть дітей домене!». Так твориться правильне вихованнядітей, під божою ласкою та охороною, у СвятійЦеркві.

Якщо батьки із любов’ю виховують дитину вдусі віри і правди, вони забе зпечують їй мораль-ні, солідні принципи, такі необхідні для справ -жнього майбутнього дорослого. Тому що людинане тільки тіло, але й душа, яка допоможе їй здо-бути не бесне царство.

Для цього потрібно пильно й уважно прислу-ховуватись до святих повчань, глибокий змістяких можна зрозуміти лишень у Святій Церкві, деТворець мовить до свого творіння через своїхслужителів. Всі такі корисні, повчальні навчаннянасолоджують нам щоденне життя, забезпе-чують мирне та спокійне проживання із нашимиближніми.

Гарна духовна подія відбулася у моєму рідно-му селі, у Негостині, на велике свято ВознесінняІісуса христа, яке вважається ще Святом націо-нальних героїв. До Святої Церкви завітали учнішколи села із своїми викладачами, щоб почутибоже слово і дати пошану тутешнім героям.

У виставі учнів перепліталися два види вір-шів, патріотичний і духовний. Із цього можнаусвідомити що справжній патріот це насампе-ред людина, яка керується божими правилами... Господь наказує: «Люби ближнього, як само-го себе». Саме це і уточнив парох села, отецьДанієл Петрашук, який змалював учням і нам,дорослим, живий приклад служіння Господу,даючи приклад героїв, тих людей, які пожерт-вували власним життям на користь своїх ближ-ніх. Отець продовжив своє слово теплимидуховними порадами: «Служити Господевіозначає жити в дусі віри до Бога і любові доближнього, любити Бога і давати йому славуза те, що ми існуємо, можемо помилуватисятакими чудовими земними скарбами та одно-

часно старатися здобути і царство небесне.Коли вважаємо, що любимо нашого ближнь-

ого, нехай поміркуємо чи ми здатні поважати його,допомогти йому, підтримати коли потрібно і такожпожертувати собою із любові до ближнього.»

Такі слова почули присутні учні і, мабуть, уїхніх серцях відбувся важливий порух, відгукякоко відзначиться протягом часу.

Церква і Школа – дві важливі інституції, яківважаються просвітителями людини... Цер квуІісуса христа ніхто і ніколи не завоює… Якщошкола веде свою місію під охороною та благо-словінням святої церкви, то Господь Бог попов-нить там, де буде потрібно, і благословить таспасе свій народ, нащадки якого розвиватимуть-ся у дусі віри і любові на славу Божу...

анка маЙДаНюК шТюБІаНУфото авторки

ВИхОВаННЯ У ДУСІ ВІРИ І ЛюБОВІ ...

НАСТАЄ ОСІНЬЧи довге, чи коротке літо було, чи тепле, чи холодне, але воно вже

пройшло. У нас, на Буковині, осінь приходить скоро. Тепер насталазолота осінь і люди почали збирати врожай. Пшеницю зібрали давно, атепер копають картоплю, буряки, жнуть кукурудзу, збирають городин-ну: цибулю, моркву, огірки, помідори, фасулю, капусту й інші. Всійрадіють, що Бог святий дав нам такий гарний врожай. Робітні дні про-ходять скоро, навіть нема часу подумати, але в неділю і в свята людийдуть до церкви на службу Божу, подякувати і помолитися.

Осінь починає і для діточок, для учнів, вони чекають початок школи.Родичі бігають і приготовляють дітей для школи, купують їм те все,що потрібно. Осінь починає малювати листочки по деревах, а вітерповіває і вкриває землю гарними килимами. Дощ перепадає згуста,погода міняє своє обличчя. Господині приготовляють різні консервованіприпарати на зиму.

Осінь багата і на народні свята. Як кінчається літо, починають іцерковні храми. Так відбувся церковний храм в моїм ріднім селі Марицеї15 серпня, коли святкується Успіння Святої Богородиці. Це моє ріднесело і я завжди ходила на храм до моєї родини. Колись робилися танціна толоці, там грала музика на високому помості. Хто хотів замовитиспеціальну мелодію, то потрібно було заплатити. Парубки завивали 5левів в папір, в’язали на пражину і подавали на висоту музикантам.Рано ходили до церкви, а з полудння приймали гостей храмових. Потімвиходили на танець на толоку. Тепер вже нема того, що було колись,все помінялося. І тепер грають різні музики на сцені, співають пісні, алене ті, що колись доходили до серця. Марицея українське село, я йоготак знаю і колись співали по-українськи. Як приходила на храм, мої ріднізавжди просили мене співати українських пісень. Ніколи не можу забу-ти, що всі разом співали ті пісні, що зворушують душу і серце. Миповинні їх ніколи не забувати, а передавати дальше.

Минуло вже 40 років, відколи я пішла з Марицеї, але ніколи не забуваю

своє рідне село. Тут зустрічаюся з рідними, балакаємо, розповідаємопро наше життя. Біля рідної старой хати, котра ще стоїть, збудовананова хата. Село стало гарніше, побудувалися нові хати, люди госпо-дарні і знають, що все йде вперед, але не забувають свої звичаї. Нахраму на столі мусить бути студенець з кугута, зупа з курки з тістомдомашнім і галушки, замащені в печі, а решта теперішні комерційнідодатки.

Написав Микола Корсюк, а я сподобала його вірш про осінь:

Фелічія ГРИГОРАШ

«А все-таки літо, В душу перелите, не покидає мене, –осінь багрянатака бажана

радість несе, сади палають, яблуні горятьдо осені, плоди до землі клоняться»

Літа минають,Літа минаютьІ їх ніяк не зупинить...

Літа минають... Так звучить народна пісня, і хоч минуло більшяк півстоліття, випускники українського ліцею міста Сігету вирі-шили зустрітися знову.

Пригадую, як напередодні закінчення шкільного року, коливвійшла в наш клас добродійка пані Олександра Онищук, професорісторії, і сказала: «Дорогі діточки, пам’ятайте, що цей рік увійде

в історію назавжди! Сьогодні, вперше в історії людства, людинівдалося відірватись від землі і полетіти в космос.»

Це було 12 квітня 1961 р., коли перший космонавт Юрій Гагарінбачив земну кулю з Космосу і облетів її за 108 хвилин.

Для нас, випускників, 1961 р. справді став незабутнім, бо і ми«вилетіли», не в космос, а з шкільних парт, більшість з нас у вищізаклади навчання і обрали різні професії: інженера, лікаря, аптека-ря, панотця, викладача історії, географії, математики, професо-ра фізкультури; дві медсестри, бухгалтер, техніки, учителі іслужбовці.

Слід згадати зразкову учительку, покійну Марту Бота(Русинко), дитячу письменницю.

Найбільше успіхів досяг наш колег Іван Арделян, випускникКлузького фізико-математичного факультету, автор багатьохнаукових праць, які принесли йому хвалу і шану не тільки в нашійкраїні, але і за кордоном.

Його знають вчені з франції, Канади, США, Індії, він заслуживзвання Doctor Honoris Causa Арадського Інституту. Але це не все!Він обдарований і літературним хистом – поет, автор численнихзбірок українською та румунською мовами, член Спілки письменни-ків Румунії.

Всі наші досягнення завдячуються не тільки нашому труду, а інашим викладачам ліцею, які нам передали не тільки знання, але ілюбов до науки і праці.

Зустріч відбулася 14 липня 2018 року в мальовничому кутку –під лісом – села Верхня Рона, в готелі «Cornet».

Свято нашої зустрічі відкрив поважний професор Клузького уні-верситету Михайло Крамар, бувший наш викладач психології тамузики. Теплими і щирими словами привітав нас, а ми були раді і

вдячні, що маємо між нами професора, що приїхав з Клужу разом здружиною Мотрею.

Була хвилина мовчання за наших покійних викладачів і за нашихчотирьох колег (з 21 випускника), котрі відійшли у вічність.

Забава почалася за столом. Спочатку розмова, потім пісні,деякі ще з наших шкільних років, а нарешті танець, бо хто ж можестриматися, коли Михайло Грижак, славний акордеоніст зВишньої Рони, розгортає наші душі своїми чарівними звуками іпросто чарує нас!

Кілька годин ми забули про наші недуги і були знову молоді, кру-тилися у вальсах. Пісні звучали весь час, бо наш колег, панотецьСтепан федько, своїм прекрасним тенором не давав відпочитинам!

Час проходив дуже приємно і після майже шести годин дове-лось прощатися, але з надією, що ще зустрінемося і на другий рік– 2019-ий.

Дай Боже, щоб нам пощастило!Юрій ПеРежУк

фото авторa

5Ukraînsykãc VISNÃK

І знову ми разом В КИЄВІ ВІДБУВСЯ II-ий КОНгРеС СКУмО І ФОРУм УКРаїНСьКОї мОЛОДІ

ДІаСпОРИ «КИїВ 2018»24-29 серпня 2018 р. у Києві відбувся другий Світовий Конгрес

Українських Молодіжних Організацій, в якому взяли участь представ-ники молоді діаспори та України, представники влади, міністерств тавідомств, які співпрацюють з молоддю і діаспорою, гості з понад трид-цяти країн світу.

Шість представників від Молодіжної Організації Союзу УкраїнцівРумунії прийняли участь в неофіційній частині, яка відбулася з 24 по26 серпня 2018 р. та складалася з різноманітних тренінгів, семінарів,зустрічей і екскурсій. А потім і на офіційній частині Форуму 27-29серпня 2018 р., коли і відбувся 2-й Конгрес СКУМО, - в рамках якогопройшли пленарні засідання, засідання конгресових комісій, робота усекціях, тематичні сесії, панельні дискусії.

На останньому засіданні був визначений новий напрямок розвиткуСКУМО та обраний новий президент, голова Української МолодіжноїОрганізації Молодови «Злагода» – Дмитро Лекарцев. Зараз ужепочесний президент СКУМО Мирослав Гочак побажав організаціїпроцвітання і розвитку, а новому президенту сил на нові проекти.

Це було у сімдесятіроки минулого століття,коли зустрічі українськихписьменників з читача-ми відбувалися насам-перед під час «Місяч -ника книги на селі». УСучавському повіті такізустрічі проходили зав -дяки зусиллям марамо-рошця Яноша Горвата,котрий працював в пові-товому комітеті культу-ри. Тільки завдяки йогонаполегливості й сміливості перед «органами»«Місяч ник...» в українських селах проходив зучастю письменників, які писали рідною мовою.

На такі зустрічі однієї зими поїхав я з молодимтоді поетом Миколою Корсюком. Одна із зустрі-чей відбулася у гуцульському селі Бродина.

Прочитали ми свої вірші, тепло сприйняті при-сутніми, насамперед учителями й учнями, якнараз слово просить літній гуцул. «хлопці, –

звертається він до нас, – пишите файно, я маюваші книжки, та коли напишете книжку про нашо-го ватажка Олексу Довбуша?»

Що ми могли відповісти грамотному гуцулу,який, виявилося, був простим двірником у сіль-раді? Зніяковілі, наче спіймані на обмані, мипочали пояснювати-виправдовуватися, що проДовбуша написано багато книг видатними укра-їнськими письменниками, що нам не під силузвернутися до постаті славного гуцульськогоопришка...

Гуцул скрушно похитав головою, мовляв, такірозумні пани письменники з Букурешт пишутьвсяке та неоднаке, а про Довбуша не вміють...

Отой німий докір мені запам’ятався донині.Тоді я зрозумів, що в свідомості гуцулів, крімбога, незгасно живуть їх славні предки-герої –Олекса Довбуш, Лук’ян Кобилиця та інші. Вонизнають про них співанки-балади, на них вони рів-няються, ними пишаються

Тоді ще жив Іван Кобилиця, праправнукЛук'яна Кобилиці, в домі якого я був гостемразом із збирачкою гуцульського фольклору,

незабутньою Мирославою Шандро, тоді ж япознайомився з народним поетом, мудрим гуцу-лом Федором Фочуком, чиї балади поміщені узбірниках народних співанок МирославиШандро.

Наш постійний співробітник, нині покійнийучитель Юрій Чига Нісіпіту, родом гуцул, посилавдо редакції «Українського вісника» дуже цікавіматеріали про гуцульські звичаї й традиції, запи-си невідомих фольклорних творів. Він постійноспілкувався з старими гуцулами й гуцулками(декотрим з них було по сто літ!), записуючи піснічи обряди, які з їх відходом з життя мали б про-пасти.

Так він прислав прекрасну «Баладу проЛук’яна Кобилицю», невідому, мабуть, фолькло-ристам. Зі скупих даних, наведених ЮріємЧигою, виявляється, що баладу «зложив» якийсьШтефан Петрюк у Німеччині (!), закінчуючи їїтакими рядками: «Це діялося у Сергіях-Путиловів 1848 році. Нам цю пісню про давнину такфайно зложили Штефан Петрюк в Німеччині –щасливо б прожили».

А балада була записана Любою Петрюк від їїдіда Михайла Петрюка.

михайло мИхаЙЛюК

БаЛаДа пРО ЛУК’ЯНа КОБИЛИцюЗа Австрії в Буковині панщину робили –Не давали їсти–пити, ще й до того били.Та панщина нашим людям дуже докорила,Не одного чоловіка в землю положила. Зажурились наші люди, що мають робити,Бо панщина й Джурджувани вже не дают жити. Восько пана Джурджувана в хатах провіряют,О єк найдут у печі ватру – водов заливают.Вже маєтки забирают, нічо не лишают,Наші люди з тої біди вже в ліси тікают. Забирают весь доробок, усе аж до нитки,Тому пішли наші хлопці уже у опришки.Нужда, лихо наступили, вже не витримати, Зачилиси наші люди докупи збиратись.У Сергіях при дорозі є хата й криниця,У тій хаті проживає Лук'єн Кобилиця.А в неділю дуже рано у дзвони дзвонили,До Лук'єна прийшов нарід, що аж землю вкрили.Із Плоскої та із верхів, з самої Вижниці, Посходились наші люди навкруг Кобилиці. Посходились добрі люди, одну раду мали:Кобилицю на тій раді за посла обрали.Ще й до него вибирают аж чотири люди:– Ідіть, ідіть до царя, – вам нічо не буде. Кобилиця поклонився до народу свого:– Не бійтиси, брати й сестри, не бійтесь нікого. Лук'єн зачив говорити: – Послухайте, люди,Я вам кажу, Кобилиця, – панщини не буде!Та єк крикнув Кобилиця на ту гуцулію:– Виганяймо Джурджуванів аж на Румунію! Виганяймо та латаймо, аби памнітали,Аби бірше в Буковині вже не панували!Єк зачили наші люди Джурджуванів гнати,То мусіли пани вражі у ліси втікати.З сокирами і з косами Джурджуванів гнали,Вже нікого не боялись, бо аж ся сміяли.А прокляті Джурджувани сили закріпили,Вернулиси з того лісу, наших людей били. Кобилиця того видит – знає, що робити:Треба їхати до Відня, з царем говорити. Кобилиця вже удруге нарід свій скликає,Бере своїх делегатів, до Відні рушає.А в них коні, єк вороні, самі сорокаті,Посідали з Кобилицив самі делегати. Кобилиця підніс руку до свого народу, Делегати й Кобилиця рушили в дорогу.А дорога була довга, на штири неділи, Кобилицю у дорозі ноги заболіли.Заболіли єму ноги, коні утомлені,А на конях делегати були зажурені.Кобилиця підніс руку до самого Бога:

– Тримаймося, делегати, це наша дорога!Тримаютси наші посли, так як браття рідні,Опівночі добралися до самої Відні, А у Відні коло царя стоїт воська много. Зажурився Кобилиця з довгої дороги,Бо до царя не пускают – з ким тут говорити? Аж виходит пан комісар, зачив ся питати:– А звідки ви, добрі люди, – це я хочу знати. Кобилиця, славний посол, знає що казати. Поклонився комісарю від свого народу:– Позволь мені говорити і дай мені раду.А комісар йому каже: – То все треба знати,То, що хочеш говорити, треба записати,Бо наш цісар своїх послів усіх ще не знає,хто не має написане, того не приймає.Від цісаря два писарі протокол писали, Кобилиця й делегати три дні вповідали. Кобилиця й делегати довго говорили,А тлумачі цісареві все переводили.Кобилиця вповідає, що нарід бідує,Через тоту панщину дома не ночує.Бо Джурджуван, пан великий, волоського роду, Забрав збіжє, кукурудзу, забирає й воду.Ще й до того наказує панщину робити,А хто годен чи не годен – того треба бити.Я єк наб'ют невільника, кажут: – Іди, вмийся, Свому пану Джурджувану іди поклонися.Іди, кажут, поклонися, поцілуй у руку,Бо єк цесе ти не зробиш, то дістанеш бука. Кажут панщину робити – своє пропадаєт, Жінки бідні й чоловіки з голоду вмирают.В Джурджувана коні годні, доста сіна мали, Наші вівці і корови вже всі поздихали.Люди з'їли все кочині, того було мало, Позбирали всю кропиву – і того не стало. Писарі аж дивувались, що нарід бідує,А наш цісар у столиці не знає, не чує.Він не знає, що панщина вже так докорила –Не одного молодого в землю положила.Отак, отак писарики то все ісписали,А наш посол й делегати тото підписали. Закінчили протоколи, кажут зачекати,Бо комісар напереді сам пішов в палати.Іде комісар й Кобилиця, ідуть делегати,А як прийшли перед царя, стали ся кланяти.Кобилиця поклонився, єк царям годиться,Дає письмо цісареві та й слізми умився.Цісар нишко задивився на посола доста.Видів – гуцул з Буковини людина не проста.Цісар письмо розгортає, уважно читає Та на посла з Буковини косо поглипає.Сидит цісар та на троні, розложив руками.– Мої посли з Буковини, що робити з вами? Кобилиця просит царя: – Дайся ублагати,Розказ дай у Буковину панщину розгнатиі

Цісар каже Кобилиці: – Ви є добрі люди, Вертайтеся в Буковину – панщини не буде!хоча цісар їх потішив, та оте забулось –Вернулися наші посли, а панщина була.Вернулися наші посли із самої Відні,Та немає поратунку головочці бідній.Нема, нема поратунку, видно що й не буде, Зажурились в Буковині наші бідні люди. Джурджувани і жандарми лиш на то чекали: Кобилицю й делегатів забили в кайдани Та й погнали до Вижниці – погнали, погнали.А з Вижниці під Сучаву, до Гурагумору –«Отут тобі, Кобилице, дамо тобі хрону!»А тим часом Джурджуван пише до крайсамту: «Посилайте мені воська, хоч піврегіменту.»Чи ви чули, добрі люди, таке дозвоління? Прийшло восько в Путилову на саме говінє. Прийшло восько в Путилову та й ся зглідувало, Молодиці як то вчули – всі порозбігались. Джурджуван – це пан великий, нам із ним не

кластись.Звоювали Путилову на всі штири части.А Джурджуван до старости зачив говорити:– Треба цего Кобилицю та скоро убити!Тримали го у темниці, над ним раду мали,І там його утроїли – тріла їму дали.Утроїли Кобилицю – ніхто то не знає,Заболіло їму серце, кричит, що вмирає.А були там люди добрі, дали жінці знати,Що умер вже Кобилиця, треба поховати. Заплакала одовиця, заплакали діти,Пов'єнули з того жалю, єк на сонці квіти.Плаче жінка-одовиця і малі хлоп'ята –Усі діти мають рідню, а в нас нема тата. Посходились путильчани, аби поховати Свого посла Кобилицю таки коло хати.Цвинтар близько коло хати нашого Лук'єна –Заплакали усі люди й найменша дитина.Аж три попи посходились, аби поховати Свого посла Кобилицю і проповідь дати.На похорон посходилось так народу много, Помолились добрі люди за Лук'єна свого.Чи ви чули, добрі люди, єк дзвони дзвонили,Коли нашого Лук'єна у церкву вносили?Чи ви чули, люди добрі, єк трембіти грали,Коли нашого Лук'єна у єму спускали?. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .Панщина і Джурджувани навіки пропали, Про нашого Кобилицю лишилася слава.Про нашого Кобилицю усі люди знают,Ще й сьогодні в Буковині про него співают. Це не пісня, але правда, послухайте, люди,Вже другого Кобилиці на світі не буде. Переймайте і співайте, єк то давно було, Щоби люди памнітали, щоби не забули.

Ukraînsykãc VISNÃK6

гУцУЛИ СВЯТО шаНУюТь СВОїх ВаТажКІВ

7Ukraînsykãc VISNÃK

Звичайний учнівський зошит з портретомрумунського поета Міхая Емінеску на обкладинціі написом «Тридцять третий на Україні». Безжодного імені. Відкриваємо зошит. На першійсторінці заголовок «Голод на Україні 1932-1933рр. Передмова». Мотто з Тараса Шевченка. Далічотирнадцять сторінок рукописної «поеми» проГолодомор в Україні початку тридцятих років, зякої подаємо першу частину. Автор рукописуневідомий і, мабуть, залишиться невідомим, боєдина людина, яка знала його, вже давно пішлаз життя.

Зошит зберігся в архіві покійної нині учитель-ки, збирачки гуцульського пісенного фольклоруМирослави Шандро, а після її смерті перейшовдо сина славної українки Остапа Бородая-Шандро, нині також покійного. Від нього маю цейзошит.

Перше припущення: автор «поеми» проГолодомор був очевидно близьким другом сім'їМирослави і Данила Шандро, бо він міг доручитина зберігання такий крамольний твір тількинадійним людям. Твір писався у Румунії (свідчен-ням цього є зошит) вірогідно, втікачем від ста-лінського терору з Північної Буковини у 1940році, коли ця територія, що належала Румунії,була окупована Червоною армією внаслідокПакту Рібен тропа-Молотова. Тоді багато укра-їнської інтелігенції (так званих українських націо-налістів) знайшло притулок у Румунії. Такожможна припустити, що невідомий поет переживГолодомор, бо він з великою реалістичною

силою описує жахливі картини трагедії, яку пере-жив український народ.

Чому до самої смерті Мирослава Шандро невідкрила нікому імені автора «поеми»? Мабуть,тому, що це було великим риском як для нього,так і для сім’ї Шандро, яка постійно перебувалапід наглядом «Секурітаті». Зошит був не єдиним«крамольним» матеріалом, затаєним Миро -славою Шандро. Крім нього, Мирослава Шандрозберегла твори свого першого мужа харитонаБородая, антисталінського письменника, твориякого після 1989 року друкувалися у нашомужурналі «Наш голос» і в чернівецьких літератур-них публікаціях, а потім вийшли окремими збір-ками в Румунії і в Україні.

Якщо ім’я автора встановити, мабуть, невдасться, то період написання твору можна бприблизно визначити за певними орієнтирами.Так, на четвертій сторінці зошита подається STAS2019-62 і ціна – 0,20 лея. Цифра 62 – це, можли-во, рік виробництва зошитів такого типу. Та цевже справа дослідників, якщо такі знайдуться.

Читаючи твір, переконуємося, що його авторпоет досить обдарований, він вправно віршує іримує строфи, пройнятий обуренням і ненави-стю до катів українського народу, яскраво змаль-овуючи потрясяючі картини Голодомору 1932-1933 року в Україні. Аби не шокувати читача, минавмисне випустили строфи, в яких зображеновипадки людоїдства, які були реальними під часГолодомору, на зразок:

І напівтрупи їли трупи,Над ними гризлись, як звірюки,Поки лягали з трупом вкупіПід білий саван завірюхи.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Жахливу смерть і смертну втомуСховали ніч і темна хата,А згодом кождий ніс додому,Що відірвав із трупа брата...

Місце таких творів, яких, мабуть, написанонемало і на великій Україні, у Меморіалі жертвамГолодомору.

михайло мИхаЙЛюК

гОЛОД На УКРаїНІ/1932-1933/

«Нема сім'ї, немає мати, Немає брата, ні сестри, Щоб не заплакані ходили, Не катувалися в тюрмі,Або в далекій стороні».

Тарас Шевченко

пеРеДмОВаI

Підбита впала Україна,Нема ні волі, ані прав.Колонія, страшна руїна,Все кат розтлив, пограбував.

Та ще, мов іскра в приску тліє, -Не в намірах і не в думках,Не як лрихована надія,А наче в крові, у кістках.

В самім єстві не умирає,Як підсвідоме почуття,Що нарід скривджений чекає На національне майбуття.

І кат вже диха тяжким духом, Впріває шкірою, не спить.Він, хоч не зна, так чує нюхом, Що Україну запалить.

Одна-єдина іскра, може -Й тоді кінець. В самім Кремлі

Навіть ЧЕКА не допоможе Й не буде ката на землі.

І кат сказився з переляку:«Не потурать, а придушить, Заслання, розстріли, всіляко, Щоб не було як відродить

Бодай хоч мрію про свободу,Чи будь-який «потенціал».I вже летять кати-заброди На той люциперів аврал.

Туди, в безщасну Україну,Один за одним потяги,Що дресировану звірину Везуть все нищить до ноги.

У потягах тих спеціальних «Вожді», підбрехачі, кати.В лещата візьмуть ці тотально -Нікому не дадуть втекти!

І почалось... Коли б у пекло Вкраїну кинути поспіль,Навіть і демони запеклі Не спромоглись б таких зусиль,

Так катувать, вбивать хапливо, Морити голодом народ,Як ті недомозки жахливі Та зграї їх брудних заброд.

Ось тридцять третій наступає, холоне кров, язик німіє Іще й тепер, як пригадаю Отой кошмар на Україні!

Ще з осені усе забрали:В коморі, в хаті, в полі, в лузі,И гнилу полову позмітали У пельку хижому катюзі.

В селі - ні кішки, ні собаки,І миші десь порозбігались,І тільки люди-небораки На муки голоду зостались.

На всіх шляхах - на кілька гонів -З годованих енкаведистів, Влаштовані міцні заслони,Аби не дати й дикій птиці

Втекти з голодного кошмару.Усі підряд, старі і діти,Як вівці загнані в кошару На голод, смерть... І ніде дітись.

Не сподівайсь на допомогу,хоч головою в стіну бийся,Рятуй! - кричи, молися Богу -Нема рятунку, хоч сказися!

І от, мов чума в дикім полі,Шугає смерть в безщасних селах,Лиш напівтрупи, напівголі,Без права кинуті оселі.

Мов скотина та на припоні Чекали смерть щодня, щоночі. Нараз десяткам мільйонів Голодна смерть дивилась в очі!

Як хтось виходив за царину І, спотикаючись в заметах,Тікав у безвість, в хуртовину -Здибав він смерть із кулемета.

Отак сталінці лікували «Захват від перемог в колгозах», Так гетакомби виростали В ту зиму в хугах, на морозах.

II

Коли під регіт хуртовини Справляла смерть своє весілля, Спостерігалися картини Страшні, страшніші божевілля.

В однім селі вдова і мати,Що мала трьох дітей на плечах, Збожеволіла та із хати Післала старших двох під вечір,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Жахливий голод не вгаває, Кремлівська зграя скаженіє,А недомучений не знає,Де швидше смерть його наспіє.

Чи в муках голоду під тином,Чи у катівні, у тортурах.Лиш знає, що ніхто не скине Смертей... Не розмурує мурів

Катівень. З мукою гадаєЧи є межа людським

стражданням?Чого неситий кат бажає,Навіщо всі страшні знущання?

Нащо, яка мета чортівська?Адже всі знають, що цю драму Улаштувала та кремлівська Звіряча зграя як «програму»!

Мета одна, незаперечна,Партійна і принципіальна:Як ніж до горла небезпечна Їм Україна національна!

НеВІДОмИЙ аВТОР пРО гОЛОДОмОР В УКРаїНІ(1932-1933 рр.)

«В своїй хаті своя й правда,І сила, і воля.»

Тарас Шевченко

За правилом невипадковості, особлива подія,а головно ювілейна, може відбутися тільки вособливому часі та в особливому просторі. І так,після Дня Прапора та Дня Незалежності України23-24 серпня, відбувся 26 серпня 25-ий випускБуковинського міжнародного фестивалю «Спів -життя» в божественно мальовничому гуцуль-ському селі Палтіну (колись Руські нa Зубрі«Ruşii pe Bou(r)ul), громади Ватра Молдо віцей(колись Руські Молдовиці «Ruşii Moldo viţei»).

Що гуцули-українці гостеприємні люди – ценезаперечна істина, бо існують в цій гірській зоні69 готелів та пансіонів, а що плекають своюрідну культуру, то свідчить згода бути ґаздамитакого духовного свята.

За певною традицією, обговореною на мину-лому випуску, даний ювілейний мав відбутися уселі Марицеї, громада Дарманешти, де плека-лась рідна культура, де в 1994 році директоркультурного дому Микола Курилюк заснував цейпотужний захід, який пройшов там сім випусківпідряд та один ювілейний – п’ятнадцятий, післячого цей фестиваль став маршрутним.

З таємних причин (тайна=ще не відкритаправда) 25-ий ювілейний випуск не відбувся вМарицеї, а двері культурного дому сумують заколишніми гостями...

*Широко відчинений вхід до культурного дому

села Палтіну з неперестанною усмішкою, з хлі-бом і сіллю вельми гостинно запрошував додуховного приміщення нескінчений «поїзд»параду народних костюмів. Попереду супрово-дили-охороняли гостей вершники-гуцули на

своїх конях-ваговозах, а вони, учасники фести-валю, віддячувались прекрасними народнимипіснями під оплесками гуцулів-мешканців цьоговлучно-чудового ойконіма.

Зал, переповнений артистичними колектива-ми у народних строях, притаманних кожномуетносу, має вигляд величезного гуцульського різ-нобарвного костюма, з котрого піднімається насцену ґазда-опришок, тобто головний організа-тор фестивалю, Ілля Савчук, голова Сучавськоїфілії Союзу Українців Румунії, інспектор у спра-вах викладання рідної української мови вПовітовому шкільному інспектораті Сучави.Після сердечного вітання всіх присутніх відкри-ває 25-ий випуск Міжнародного фестивалю«Співжиття».

Ілля Савчук: – Доброго дня, духовної ідушевної насолоди всім Вам! Відкриваємо сьо-годні діяння особливого свята етнічних меншин

Буковини, об’єднаних оцим прекрасним заходом,сугестивно названим «Співжиття». Тому щомаємо запрошених, які не володіють українсь-кою мовою, я буду говорити по-румунськи. СелоПалтіну вшановується сьогодні високоповажни-ми гостями, чудовими артистичними колектива-ми. Свідчать про це і чудова природа, яка оточуєнас, і прекрасний сонячний день.

Нинішній рік для румунського народу є рокомсторіччя національної єдності, а наша українськагромада Сучав щини приєднується до цього важ-ливого свята 25-им випуском фестивалю«Співжиття». Для мешканців нашого села цечесть і свято, і ми постарались вшанувати це надостойному рівні.

Беруть участь у фестивалі представникиетноменшин Буковини, а також маємо честь віта-ти щирий відгук на наше запрошен-ня голови СУРу, депутата від укра-їнської меншини в ПарламентіРумунії, пана миколу мирославапетрецького, присутність гене-рального секретаря СУРу та головифілії Сату-Маре пані Люби горват,голови Марамо роської філії СУРупана мирослава петрецького,голови Яської філії СУРу панаВіктора григорчука, членів нашогоповітового проводу Івана Боднаря,Василя паскара, михайла міха -єску-анюка та голів місцевих орга-нізацій СУРу. Етноменшину німцівпредставляє пані м. георгіу, поляків – пан К.Лонгер, росіян-липованів – пан В. Іфтоде, рро-мів – пан Лучіян Дімітріу, угорців – пані К.гапенчук. З об’єктивних, обгрунтованих причинартистичні гуртки останніх чотирьох не берутьучасть у фестивалі цього випуску.

Вітаю участь представника Повітового шкіль-ного інспекторату, голову Сучавської міськоїорганізації СУРу пані Лучію мігок та представ-

ника Сучавського Універ ситету ім.Штефана Великого, відділу українсь-кої мови та літератури пані ане -марію герцан. Разом з вітаннямдякую місцевим авторитетам адмі-ністрації, освіти, культури, всім тим,котрі залучились до створення най-кращих умов для розгортанняфестивалю.

Запрошую до вітального словаголову СУРу.

микола мирослав петрецький:– Доброго дня! Уклінно вітаю Вас!Вважаю, що на такому важливомузаході для української меншини моярідна українська мова відповідає

вповні тому, що духом і душею я відчуваю сьо-годні тут, у цій Богом обдарованій землі, у цьомупрекрасному залі, перед Вами, талановитимиучасниками цього фестивалю і перед Вами, гар-ними душею і вродою гуцулами. Пана ВіктораГригорчука запрошую послужити перекладом нарумунську мову.

В першу чергу, почну вітальними словамимоїх предків: Слава Ісусу христу! Насамперед, вякості голови СУРу та від мене особисто хочупоздоровити всіх Вас зі святом, дорогі українціСучавщини! На мою думку, такий фестиваль, хтоб його не організував і де б він не відбувався, єособливим духовним святом. Як годитьсязавжди, по-перше, заслуговують поздоровленняорганізатори, а це тому, що вони свідомі булиспочатку тій великій меті організування такогозаходу, в якій передує завжди потреба затриму-вати і продовжувати культуру, традиції, звичаї

предків наших, плекати щиро рідну українськумову. На прежаль, реальність показує нам, щоце стає чимраз важче і важче.

Ви всі добре знаєте, що коли сили об’єднані,тобто люди, котрі працюють на ниві культури, вадміністрації, на рівні місцевому чи повітовому,коли ціль спільна, а саме постійне духовне від-родження нашої громади, то бачимо, на якийрівень можна піднести отакий фестиваль.

Не в останню чергу хочу подякувати нашимпартнерам, представникам інших національнихменшин, котрі відгукнулись на наше запрошення.

Я часто говорю останнім часом про єдність.Всі знають, що там, де єдність, там і сила. Тількиразом матимемо ту силу, яка потрібна нам длязбереження і продовження духовної предківськоїспадщини.

Пригадую Вам, що недавно СУР організувавтакий З’їзд Єдності. Після цього найвищогонашого форуму стало зрозуміло всім нам, щобудь-які спроби роз’єднати нас на місцевому,повітовому чи національному рівнях закінчатьсяневдачею. Рішуче запевняю Вас, що всі моїзусилля, разом з невпинною працею всіх членівРади, голів повітових та місцевих організацій, анайголовніше, разом з діяльністю всіх Вас, відносіїв нашої рідної культури – як це прекрасновидно сьогодні тут – до вершників на чудовихгуцульських конях та до всіх присутніх в цьомузалі, а звідси до всієї української громади вРумунії, будуть найнадійнішою опорою того, щоми вміємо зберігати і продовжувати-збагачуватирідний духовний скарб, бо єднає нас голос пред-ків і клич майбутніх поколінь.

Я щиро кланяюсь перед Вами і дякую щировід душі за те, що Ви так гідно знаєте показатисебе такими, якими Всевишній облагородив Вас:гарними, працьовитими і талановитими. Дякуюза увагу та успіхів учасникам!

*Запрошено до вітального слова представни-

ків інших меншин проживаючих на Буковині,постійних наших партнерів у культурних заходах,організoваних за підтримкою СУРу: німців, поля-ків, росіян-липованів, роммів, угорців.

Вокальна група «едельвейс» форуму етно-меншини німців із м. Кимполунг (Довгополе),роки підряд відповідає щиро на запрошенняукраїнців брати участь в цьому вже традиційно-му на Буковині культурному заході – сказала панім. георгіу – , де зичимо з любов’ю іншим мен-шинам наших пісень із невичерпного ліричногоскарбу предків і збагачуємось духовно та душев-но пісенними та хореографічними шедеврамиетноменшин, які виступають на сцені цьогофестивалю.

Євсебій ФРаСИНюКфото автора

8 Ukraînsykãc VISNÃK

25-ий ВИпУСК БУКОВИНСьКОгО мІжНаРОДНОгО ФеСТИВаЛю

Щиро дякуючи за постійне запрошення протя-гом всіх 25-ти випусків, пан К. Лонгер поясниввідсутність польської етноменшини на нашомусьогорічному ювілейному випуску тим, що їхнісамодіяльні гуртки беруть участь у двох іншихподібних заходах, а саме, в Сігішоарі на фести-валі «Про Етніка» та в Польщі на фестивалі«Буковинські зустрічі».

Ту ж саму причину етноменшини рромів пред-ставив і пан Лучіян Дімітріу, подякував за запро-шення і висловив пробачення за відсутність.

Принцип гармонійності оправдовується впов-ні тут: гарні люди живуть у гарному місці!Спостерігаю, що від провідників різних рівнів допересічного люду всі займались приготуваннямфестивалю – замітив пан В. Іфтоде – інакше цейзахід не сягнув би такого рівня. Найко риснішимив такому заході є просування власної культури,обмін досвідом та взаємне духовне наповнення,в баченні зростання багатобарвного букетунаціональної культури. За нашим віруваннямпроходимо період посту до свята Успіння БожоїМатері і, зазвичай, не беремо участь у світськихдіяннях і тому артистичнтй колектив росіян-липованів відсутний цього разу.

Будь-котрий захід, зокрема культурний, сягаєвисокого рівня якості тільки за умови високої яко-сті провідників-організаторів, а українська мен-шина своїми заходами демонструє постійно це,починаючи від достойного голови та депутата вПарламенті Румунії і кінчаючи місцевими автори-тетами – зауважила представник угорської етно-меншини пані Клара Гапенчук. Тому що румунсь-кий народ зустрічає цього року своє велике святоСторіччя єдності, кожен із нас ставить звичайнезапитання: Що означають ці сто років для етно-меншин? Означають нормальний духовний іматеріальний розвиток, з певними досягненнямита негараздами у збереженні рідної культури нарідній мові, означають затримання духовних цін-ностей предків та просування їх постійним збага-ченням цінностей молодих поколінь.

Післягрудневий період показав потужнийпотенціал визволеного духу всіх національно-стей, в тому числі і української. Те що ми бачимосьогодні у Палтіну, є переконливим доказомцього духовного вибуху волелюбної людини, атакі зустрічі є тільки прекрасною нагодою поділи-тись думками, досвідом, проектами, надіями тасподіваннями, котрі, взагалі, є однакові алевисловлені тільки різними мовами.

Що Буковина – це Богом обдарований край єі присутність в цьому чудовому посторі з давніх-давен, у плідному співжитті, багатьох етномен-шин, котрі залишили і продовжують залишатидуховні і матеріальні цінності притаманні кожнійзокрема. Це є і причина причин, за якої вартопродовжувати Ваш фестиваль!

*Очікувані публікою починають виступи арти-

стичних колективів Ілля Савчук зачитав такийпорядок: 1. Ансамбль пісні і танців «червонакалина» із с. Негостина під наставництвоммиколи майданюка та юліяна Кідеши; 2.Вокальний гурток «Не го стинські голоси» піднаставництвом петра шоймана; 3. Вокальнийколектив «едель вейс» із м.Кимполунг; 4. Ан самбль пісні і тан-ців «Козачок» із с. Балківці піднаставництвом петра шоймана;5. хоровий колектив «Ронянськіголоси» із Вишньої РівниМарамо рощини під наставницт-вом Джети петре цької; 6.Вокальний гурт «поло нинка» із с.Палтіну; 7. Чоло вічий вокальнийгурт найбільшого українськогосела Марамо рощини «поля ни»;8.Солісти артистичного колективу«Букови ночка» кафедри музикиЧернівецького Націо нальногоУніверситету ім. «Юрія Федько -вича»; 9. Заслужений артистУкраїни – Ірина Стиць.

Добре організований захід завжди почи -нає/або кінчається сюрпризом. Честь відкритиконцерт-спектакль, як завжди годиться, припаладитячому колективу – що повернувся з Відня-Австрія, де отримав почесне місце у відповідно-му фестивалі –, Восьмирічної школи з ВатраМолдовіцей під наставництвом викладача Іларіїпушка, який представив хореографічний мотив«Ігри дитинства», розроблений на основі відо-мого твору румунського письменника ЙоанаКрянге «Спогади з дитинства».

Почали виступи самодіяльних артистичнихгуртків. Молоді танцюристи полонили публікуграціозним виконанням, яке часто сягало рівняпрофесійності. Сприяло приємному враженнюте, що кожен із ансамблів представив моменти увиконанні наймолодших танцюристів-початків-ців, а це діти починаючи з шести років, факт щозабезпечує надовго розгортання культурнихподій, просування духовних цінностей нашогоетносу.

Вокальні колективи слушно обраним репер-туаром моделювали душевний настрій публікивід звичайної життєвої радості побутових варіан-тів до найнижчих тембрів життєвих випробувань.

Професійні солісти Чернівецькоговокального колективу «Буковиночка»не тільки створили неабияке естетич-не враження, але й наповнили внутрі-шнє єство кожного глядача-слухачадухом оригінальності материнськоїкультури, отим чистим першоджере-лом рідного слова, рідного артистич-ного вияву.

Завершила концерт-спектакль за -служений артист України ІринаСтиць. Просто у захваті зустріла пуб-ліка вулканічний виступ українськоїгорлиці. Коли виконувала незрівнянупісню «Молитва мамина свята», то намить у залі обличчя публіки сталоживим небом широко розтулених

очей-зірок, в глибині котрих сіяли сльозинкищирої подяки усім матерям світу.

Закінчила свій виступ українська співачка-кра-суня апофеозно, виконуючи пісню «Народ – цеми!» в неперестанних оплесках публіки.

*Вельмиповажні шанувальники рідної

української культури!

Тому що це ювілейний випуск, а я був очевид-цем всіх 25-ох випусків, дозволю собі, з відповід-ною скромністю, висловити кілька поглядів того,що стосується майбутніх діянь Фестивалю«Співжиття».

Не випадково поставив епіграфом в моємутексті рядки Шевченка із «дружнього послання» Імертвим, і живим, і ненародженим землякам

моїм.., а з прихованим упередженням, надію-чись, що охочі зрозуміти правдиво мої слова, аголовно слова Шевченка!, прочитають, по-перше, його.

Надіюсь, що вони, слова, дійдуть чистою сте-жиною до «живих», ідеально б було і до «нена-роджених», земляків-українців моїх в Румунії,насамперед до тих, котрі будуть організуватихоча б наступні 25 випусків цього фестивалю...

І так:1. Встановити точну дату проведення

фестивалю, доречно б було 25 травня –Свято рівноапостольських царів Констян -тина та Єлени – дата заснування цьогофестивалю і проведення перших сім випус-ків. Забезпечуватиметься відповідна підго-товка та уникатимуться відсутності.

2. Затримати статус «міжнародного»,задля продовження культурних відносин зУкраїною. На Буковині відбувається «міжет-нічний» фестиваль «Буковинські зустрічі».Не слушно повторятись...

3. головну мету фестивалю – просуваннярідної української культури – забезпечуватиучастю всіх артистичних гуртків українськоїетноменшини Буковини в дусі внутрішньоїєдності, а для плідного дружнього «співжит-тя» запрошувати підряд по одному престиж-ному колективу румунського етносу та укра-їнського з інших повітів.

4. Відновити складову ведучого/ведучих,котрі б володіли правильно українською тарумунською мовами та подавали інформаціїпро засновників фестивалю, головних орга-нізаторів всіх випусків, про діяльність тазаслуги кожного самодіяльного гуртка, промісцевість де відбувається захід і т.п. Незабувати засаду: в кого інформація, в того ісила...

5. Нагороджувати учасників грамотами тавідповідними значками/трофеями. Запису -вати в електронній мережі СУРу детальніінформації про захід, вставляти фотокартки,відеокліпи, ютуби, тощо.

Я впевнений в тому, що мої «послання»будуть тільки початковим приводом до кра-щого майбутнього організування фестивалю«Співжиття»...

«СпІВжИТТЯ» Сучавський повіт – с. палтіну, 26 серпня 2018

9Ukraînsykãc VISNÃK

10 Ukraînsykãc VISNÃK

Перегортаючи різні газети, в одній із них япрочитав таке повідомлення: «В 1938 році(тобто 80 років тому!) чоловічий хор селаМарицея брав участь у фестивалі, що від-бувся у місті Чернівці.

Були і такі часи, але незадовго вибухнулаДруга світова війна, так що в Чернівцяхдовгий час артисти з Марицеї не виступали.

Після грудневої революції можна булознову виступати в Чернівцях, і це сталосяпочинаючи з 1992 р. Спершу з учнями селаМарицея під керівництвом викладачів Дми -тра Шведуняка та Віктора Козарюка.

Маючи на увазі, що з травня 1991 року ябув призначений деректором будинку куль-тури громади Дарманешти (розуміється,після конкурсу), за допомогою ДмитраШведуняка створили ми ансамбль «Бар -вінок».

Ансамбль складався із інструментистів тасолісток.

«Барвінок» виступив кілька разів і вЧернівцях. Одного разу на митниці, коли миповерталися з Чернівців, митники, думаючи,

що ми робимо «бізнес» з інструментами,сказали хлопцям, щоб вони щось заграли.Тут хлопці взяли інструменти і почали грати.

На митниці був автобус із Польщі, зтуристами. Покійний Юрій Николайчук (Дзю -ник) запросив до танців одну польку. Всіпочали танцювати! Було нелегко їх зупини-

ти! Нарешті митники сказали: досить!Додому з вами!

Іншого разу, з нагоди такого ж фестивалюу Чернівцях, «Барвінок» так «втесав» «Ой улузі червона калина», що «перебив» вій-ськову фанфару із Чернівців!

Та, здається, все на цім світі має кінець...Послідний раз «Барвінок» виступив у

Чернівцях у серпні 2001 р., з нагоди десяти-річчя вільної України.

Висилаю фото з іменами артистів, зліванаправо.

Перший ряд: Дмитро Робчук, Петро Зеле -зняк, Юрій Курилець.

Другий ряд: Дан Пітік, Михайло Маковій -чук, Лоредана Процюк, Каталіна Робчук,

Іван Калинюк, Іван Опарюк та ДмитроШведуняк.

Може бути, що через 80 років хтось про-читає про це в «Українському віснику» танапише про це...

Після 2001 року, на жаль, мешканці гро-мади Дарманети ідуть до Чернівців тількищоб купити всілякі продукти, горілку і «таба-чок».

Нині культура вже на інших координатах,шкода!

микола КУРИЛюКфото автора

Чи хотілося тобі коли-небудь зупинитичас, повернути стрілки годинника назад?Давай перевіримо, чи знаєш ти справжнюціну часові.

Час не можна купити, і, тим більше,повернути назад. Але його можна і потріб-но раціонально використовувати. Дізна -тися, наскільки якісно і результативно тивитрачаєш 24 години на добу, тобі допомо-же тест.

Дай відповіді на кілька запитань, ірезультати запиши в чернетку. Після про-ходження тесту ти дізнаєшся, до якоготипу людей належиш.

1. Скільки справ ти встигаєш зробитиза один день?

А. Менше 15.Б. Більше 15.

2. Ти частенько лінуєшся починатищось нове, мотивуючи це нестачею часу.

А. Так.Б. Ні.

3. Скільки книг ти зазвичай читаєшвпродовж місяця?

А. Менше 5.Б. Більше 5.

4. Як правило, ти рідко встигаєш роби-ти все, що запланував на день.

А. Так.Б. Ні.

5. У Тебе часто є справи, які ти робишчерез «Не хочу».

А. Так.Б. Ні.

6. Ти був би щасливий, якби в добі було25, а то й 26 годин.

А. Так.Б. Ні.

7. Ти прекрасно розумієш, що твої діїдалеко не завжди приносять бажанийрезультат, і знаєш напевне, що можеш набагато більше.

А. Так.Б. Ні.

Результати тесту

6-7 відповідей А – «Загнана конячка».Поганий настрій і хронічна втома? Тиабсолютно не вмієш цінувати час. Необ -хідно терміново змінювати щось у своємужитті. Адже далі буде тільки гірше. Але невпадай у відчай, вихід є! Головне – зізнати-ся собі в тому, що проблема існує, і початиробити перші кроки до її вирішення.Щоденне складання планів, дотриманнярежиму дня, трішки старань – і в тебе

з'явиться час не тільки на важливі танеобхідні справи, але й на заняття длядуші.

4-5 відповідей А – «Робітник». Знаміченої цілі Тебе може збити будь-яказміна обставин. Дзвінок подруги/друга – іось вже відведений на навчання час летитьв трубу. Ось чому ти рідко встигаєш закін-чити розпочаті справи вчасно. Але не всевтрачено. Якщо справа для тебе по-справжньому важлива, ніщо не завадитьтобі її виконати швидко, легко і якісно.Отож, працюй над мотивацією.

2-3 відповіді А – «Бджілка». Твоїйактивності можна позаздрити. Ти доситьдобре керуєш часом, хоч і можеш відступи-ти від запланованого графіка, змінившиплани. Це про тебе говорять «Не від світуцього». Ще б пак, адже ти постійно щосьвигадуєш, реалізовуєш, і неодмінно досяга-єш свого.

0-1 відповідь А – «Людина-мотор». Ти,як ніхто, знаєш ціну часу. Такі, як ти,живуть своїм життям, життям перемож-ців – їздять на найкращих машинах, подо-рожують скільки душі заманеться, насо-лоджуючись усіма перевагами життя.Зазви чай люди твого типу стають влас-никами компаній або успішними Том-менед-жерами, адже знають, наскільки цінною єкожна хвилина в житті.

БУВ КОЛИСь �«Барвінок»�

Чи вмієш ти цінувати час?

11Ukraînsykãc VISNÃK

Вивченням гербів та їх історії займається геральдика. Відомо, щогеральдика зародилася у Західній Європі. Під час хрестових походів з’яв-ляються перші герби, створені за класичними канонами геральдики. З XIVст. герби з’являються в Україні.

Герб – це умовне зображення, що є символом i вiдмiнним знаком дер-жави, своєрiдним художньо-графiчним паспортом землi, мiста, роду чиокремої особи. Старовиннi герби українських мiст красномовно нагадуютьпро їхнє багате минуле, традицiї, котрi пережили вiки. Герби вiдносять дотакого типу iсторичних пам'яток, у яких в символiчнiй формi, з використан-ням спецiальної знакової системи або стилiзованих елементiв розкри-ваються реальнi подiї та явища, що доносять до нас вiдомостi з минулого.

Найвидатніший з українських учених-геральдистів 20-го століття РоманКлимкевич писав у своїй відомій праці «Герби міст Буковини»: «Існуютьпідстави до припущення, що міське гербівництво постало вперше вже всередньовіччі». Північна Буковина припала Молдавському Господарствуприблизно 1388-го року, отже до того часу належала до Галицько-Волинського Королівства, в якому міське печатництво й гербівництво роз-вивалося від перелому 12-го на 14-те століття...». Також на ці землі поши-рювався вплив польських геральдичних традицій. Проте, внаслідок «лихо-ліття турецької займанщини приблизно від 1500-го року занепадали буко-винські й молдавські міста та затрачувалося майже безслідно їхнє давнєзнаківництво». «Від 1774-го року Буковина була дідичним володіннямдинастії Габ сбурґ-Льотрінґен, а від 1806-го року складовою частиноюАвстрійського Цісар ства». Відповідно провідні позиції в Буковині зайняланімецька школа гербівництва, яка тоді була найкращою в Європі. Австрiй -ським урядом герб розглядався не лише як символ мiста, а радше якiсторична спадщина, до якої належить ставитися з повагою i пошаною.Були також створенi земельнi герби Австро-Угорщини, серед яких гербиГаличини, Володимирії й Буковини. В той період на державному рiвнiцiсарськими привiлеями було перезатверджено ряд давнiх гербiв – наприк-лад, Чернiвцiв в 1784, 1862, 1908 роках. В гербовнику Карла Лiнда, вида-ному в 1885 році, iсторичнi герби практично не зазнали нiяких змiн завинятком того, що вони були зображенi на французькому щитi. У виданніГуґо Штреля 1890 року серед гербів вміщено емблеми трьох українськихземель – Галичини (Galizien), «Володи мирії» (Lodomerien) і Буковини(Bukowina). Всі три герби вміщено в барокових (німецьких) фігурних щит-ках без оточення. Їхня емблематика повністю відтворює тогочасні офіційнітитульні герби провінцій: Галичина – герб 1804 року (на блакитному тлі,розділеному червоним поясом, у верхній частині – чорна галка в золотомуозброєнні, в нижній – три золоті корони); «Володимирія» (Волинь, від якоїу 1772 році до Австрії відійшла лише південно-західна частина) – «терезі-янський» герб останньої чверті 18-го століття (на блакитному тлі – двасрібно-червоні шаховані пояси); Буковина – герб 1863 року (у блакитно-червоному розколеному щиті – чорна голова бика зі срібними рогами,супроводжувана вгорі та з боків трьома золотими шестикутними зірками).Коли Буковина i Бесарабiя потрапили пiд румунську юрисдикцiєю, всiм 11-ти повiтам i населеним пунктам, що мали статус мунiципiй (мiських комун),було надано герби, розробленi в 1930-1934 роки спецiальною комiсiєю при

Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Румунiї i затвердженi королiвським декре-том. Головно це заслуга румунського історика і гербознавеця Юрія Ончула,який з 1922-го року опрацював це питання. «Румунська влада поставиласядо буковинської територіяльної геральдики не тільки неприхильно, алетеж безкритично, добачуючи в ній пам’яток австрійського панування».Проте, навіть при цьому здебільшого добре збереглися всі основні почат-кові елементи часів Молдовського князівства (дивись герб самогоМолдовського князівства).

З першоджерел головна увага науковців до праці віденського гербо-знавця Карла Лінда «Герби міст Австро-Угорщини» (примірник цього рідкіс-ного альбому зберігся в фондах Львівської наукової бібліотеки іменіВасиля Стефаника) з чудовими кольоровими ілюстраціями відомогоавстрійського геральдиста й митця Гуґо Ґерарда Штреля, робіт ГуґоШтреля «Австро-угорський гербовник» (виходив у віденському видавницт-ві «Anton Schroll» двома виданнями – в 1890 і 1900 роках) і «Герби містАвстро-Угорщини» (1904 року). Слід відзначити, що наведені першоджере-ла широко використовував у своїх дослідженнях Р. Климкевич. До речі,його розвідка «Герби міст Буковини», опублікована у відомому журналі«Український історик», органі Українського історичного товариства (число1-3/21-23 за 1969 рік, стор. 127-138). Крім іншого, в цій роботі детально,але, на жаль, без ілюстрацій розглянуто десять гербів буковинських місце-востей (Чернівці (найрозлогіше), Альтгютте, Великий Кучурів, КалинівціКупаренка, Красноїльське, Межиріччя (Чудин), Садгора, Серет, Сторо -жинець, хотин). Це видання на даний час наявне у всесвітній мережі ціл-ком (на ресурсі http://diasporiana.org.ua), і його безумовно рекомендуюбільш зацікавленому щодо обговорюваної теми читачу. У цілому можнастверджувати, що спадщина цих дослідників-гербознавців, зокрема їїчастина, присвячена геральдиці земель і міст Західної України, надзвичай-но цінний елемент української геральдичної спадщини минулих століть.Мірилом цієї цінності є як історико-джерелознавче, так і художнє значенняїх доробку. Безумовно, кращі їх досягнення в цьому напрямі цілком можутьбути використані в ході опрацювання гербів для міст і містечок Галичини,Буковини, Бесарабiї, Закарпаття тощо в умовах сучасної України. Зокремав цьому переконаний відомий український геральдист Володимир Пан -ченко, автор фундаментальної книги «Старовинні герби українських міст»,яка нещодавно побачила світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Для ілюстрації наведених мною вище міркувань дозволю собі використа-ти відомі мені матеріали щодо стародавнього українського буковинськогосела Балківці біля міста Серет. Між іншим, це прямісінько на сучасному укра-їнсько-румунському етнічному кордоні. Для мене це особливо цікаво, босаме з Балківців походить наш рід Одовічуків, відомості про який сягають щедалеких «княжих часів». Адже, починати кожну справу слід з найважливішо-го або з чогось відносно доступного, конкретного, зрозумілого. Ці матеріализгодом представлю окремим дописом «Герб села Балківці біля міста Серетяк ілюстрація традицій українського міського гербівництва».

А зараз, підсумовуючи наведене, слід визнати абсолютну правоту Р.Климкевича, який завершив свої розвідки «Герби міст Буковини» такимисловами: «Гербівництво міст Буковини є для українського геральдиста без-сумнівною заохотою до дальших відносних дослідів, а поки що й передусімдо відшукання й збереження гербових і печатних пам’яток, яких великакількість загрожена в сучасності остаточною затратою». Отож, нумо допраці, краєзнавці, генеалоги, геральдисти!

P.S. Цей мій скромний труд присвячую світлій пам’яті найвидатнішого зукраїнських учених-геральдистів-генеалогів 20-го століття РоманаКлимкевича (*9.05.1920, Україна – † 21.08.1993, США) з нагоди 25-тої річ-ниці з дня його смерті.

Ярослав ОДОВІчУК

геРБИ СТаРОДаВНІх НаСеЛеНИхпУНКТІВ БУКОВИНИ ЯК цІННе

ІСТОРИчНе ДжеРеЛО

Нумо, краєзнавці, генеалоги, геральдисти!

Герб міста Серет 1922

Гербовник К. Лінда 1885-гороку, табл.9

Герб Чернівців 1930.Герби Буковини в гербовнику

Г. Штреля 1904 року. Герб Молдовський 1857. Герб Чернівців сучасний.

Герб Молдовського князівства.Герб Чернівців австрійський

1784.Гербовник Г. Штреля 1900-го

року, табл. 7 Печатка Штефана Великого

12 Ukraînsykãc VISNÃK

а мИ хІБа гІРшІ?Майже цілий місяць серпень я провів у рідному Cеpеті і

якщо дні коротав редагуванням для перевидання романівМихайла Небиляка /«Лорана» і «Любов до ближнього»/, інодізустрічався з друзями, то вечори минали перед екраном теле-візора. Зокрема мене зацікавили і регіональні телеканали«Молдова», ПЛУС та ще один, назва якого не запам’яталася.А ці телеканали буквально щодня вели передачі про місцевіфестивалі, переважно «тематичні». Одні з цих фестивалівмали історичне підгрунтя, як, наприклад, Середньовічнийфестиваль у повітовому центрі, бо, справді, місто Сучаваналежить до міст румунського Середньовіччя, воно було сто-лицею Молдовського Князівства. Свідченням цього є славноз-вісна кріпость, за мурами якої загинув гетьманич Тиміш, синславного українського гетьмана Богдана хмельницького, якийна чолі козацького війська прибув на поміч своєму тестю, мол-давському господарю Васіле Лупу, чия дочка, прекраснаРуксандра, стала дружиною українського лицаря-козака.

Так само історичне підгрунтя мав і фестиваль «Сторінкиісторії» у містечку Бая, бо цей зараз анонімний населенийпункт Сучавщини був колись столицею Молдови і зберіг свійореол стольного града.

Вельми дивним видався мені гуцульський фестиваль уМолдовиці /колись Руській Молдовиці, себто українській/. Алеза заявами організаторів, зокрема примаря, фестиваль бувприсвячений «збереженню традицій румунського села».

Отже, виступами румунських самодіяльних колективів він немав нічого спільного з культурою і традиціами гуцулів-україн-ців, яких протягом останніх десятиріч всілякі «добродії» нама-гаються відірвати від українського кореня. Проте, на фести-валь була запрошена і одна українська формація – задляколориту? А чому не були й самодіяльні артисти з одного згуцульських сіл, наприклад, трембітарі з Ульми?

Якщо згадані фестивалі мають свою «точку опертя», то іншічисленніші, в межах сільських громад, творять враження, щовони є результатом амбіцій місцевих адміністрацій /примарів/,бо з кожним роком їх усе більше та більше – мовляв, хіба мигірші від ближчих чи дальших сусідів? Для цих фестиваліввигадуються різні «титли»: «Пісня хвої» у Дорна Арінь,«Фестиваль форелі» у Чоканешть, «Золоте весілля» у Босан -чі, «хора» у Форешть та всілякі інші.

Фестивальний «мікроб» заразливий, і мені спадає на думку,що гучна музика, веселість, яка переходить у народне гулян-ня, часто відволікають увагу господарів таких свят від нагаль-них проблем громади. Ось, почався новий навчальний рік, а вбагатьох школах ще не закінчився ремонт, сотні шкіл не маютьвідповідних санітарно-гігієнічних умов, згідно із нормами.Навколишнє середовище відстає від екологічних норм –дивись засміченість річок і потоків пластмасовими відходами,дивись як дороги, насамперед сільські, іноді, в осінню сльоту,майже непроходимі тощо.

Чи не благоустрій мав би бути найперше на оці господарівсіл, а вже потім всілякі фестивалі?

м.м.

ОЗНАкИ СТАРОСТІНа одній із зустрічей з друзями-ровесниками, в яких вже сьо-

мий десяток за плечима, зайшла мова про ознаки старості – якінайперші ці ознаки?

Розуміється, чи не всі зійшлися на тому, що про наближеннястарості попереджують всілякі недуги – підводить серце, ниютькості від ревматизмів, в’януть ноги від довшого ходіння. Всечастіше звертаємося до лікарів, які приписують різні аналізи і всі-лякі пігулки, рекомандують дієту.

Сумно було слухати нарікання на підтоптане здоров’я, бачитикосе зиркання на недопиті чарки із звабним трунком, і тоді меніпригадалися прочитані десь мудрі слова про ознаки старості: нетреба заглядати у паспорт, перелічувати недуги, слухати вердик-ти лікарів, скоса позирати на флакончики і коробки з лікарства-ми. Бо вона, старість, наступає тоді, коли тебе все частіше обсту-пають спогади: наодинці з собою, чи тоді, коли кортить поділити-ся ними з іншими.

епІТаФ гРаФОмаНОВІДотепер жодній літературі не вдалося вберегтися від графо-

манів. Їх не треба сіяти, поливати, вони самі родяться і плодять-ся. І критика, навіть найжорстокіша, не може з ними впоратися.

Коли графомани тільки крутяться-вертяться побіля літератури– то ще півбіди. хтось піхне графомана, мовляв, не валяйся підногами, той жалібно заскавулить і все.

Та коли графоман нахабний і так орудує ліктями /читай своїмтупим пером/, що іноді знаходить тепленьке місце майже на вер-хах, особливо завдяки прилітературним дамам, яким він присвя-чує солоденько-підлабузливі вірші, то від такого графомана інодімайже неможливо відкараскатися.

Дивись, а він знаходить спонсора /також завдяки своїм

поклонницям, чоловіки яких бізнесмени/, дивись, а він і премійкуодержить від якогось благодійного товариства, в якому верхово-дять старі діви... І він, патентований серцеїд, вже ходить в уявнихлаврах.

Та найкращий спогад про нього буде такий: його любили всіжінки – крім МУЗ...

БИТИ КОТа, БИТИ?Є така жартівлива пісенька: «Бити кота, бити – не хоче роби-

ти». Пісенька жартівлива, але й трішки брехлива. Бо що стосу-ється більшості котів, то неправда, що вони не хочуть робити.Роблять – пантрують мишей і тримають їх у «фриці». Де в хатідобрий кіт, там миші не роблять шкоди в коморі чи на кухні.

Але ніде правди діти – коти постійно женихаються, від цьогодуже плодяться і доходить до того /маю на увазі сільських котів/,що для господарів їх стає забагато – цілі виводки, яких треба збу-тися. Та як збутися?

З дитинства пам’ятаю, так говорилося і в нашій хаті, що най-певніший спосіб збутися небажаного кота – це віднести його вмішку поза міст річки Серет. Знавці запевняли, що кіт боїтьсяназад переходити через міст, і тому ніколи не повернеться додо-му.

Казали, що цей спосіб перевірений, мабуть, тому і зараз людивірять у нього, про що я переконався під час недавньої відпусткиі рідному Сереті.

Один буковинський чолов’яга, любитель домашніх тварин,собак і котів, котрий хотів позбутися лишніх «нявкалів», попросивсвого друга, котрий має авто, відвезти їх за Серет, але той відмо-вився, мовляв, він не хоче брати гріха на свою душу. На цьомуїхня дружба закінчилася. Що сталося дальше з котами – незнаю...

михайло мИхаЙЛюК

v ТРАфУНКИ v ТРАфУНКИ v ТРАфУНКИ v ТРАфУНКИ v ТРАфУНКИ

v кРАПкА НАд «і» v кРАПкА НАд «і» v кРАПкА НАд «і» v кРАПкА НАд «і»

13Ukraînsykãc VISNÃK

цІКаВИНКИ ЗмаРамОРОЩИНИПерший тематичний міжнародний фестиваль-

ярмарок «Барви Карпатського ліжника»У неділю, 12 серпня, в селі Кваси, що на

Закарпатській Рахівщині в Україні, вперше від-бувся Міжнародний фестиваль-ярмарок «БарвиКарпатського ліжника». Участь у цій події кріммешканців Закарпаття, серед яких і головаоблдержадміністрації Геннадій Москаль, взялиделегації з Румунії та Прикарпаття, румунські таугорські дипломати, представники Союзу україн-ців Румунії і гуцульських товариств світу.

Село Кваси ́ розташоване по обидві сторонирічки Чорна Тиса на відстані 14 км від районногоцентру Рахова і за 26 км від Географічного цент-ру Європи. Згідно з історичними довідками таджерелами появу Квасів датують аж 1684 роком.Назва села походить від слова «квасна (кисла)вода», так на Гуцульщині називають мінеральнуводу. Село Кваси називають столицею ліжни-карства. Сьогодні ліжник знов набуває популяр-ності, і ткалям закарпатської Гуцульщини не бра-кує роботи. Тут зберігають давні традиції ремес-ла та мріють заснувати школу ліжникарства.

Фестиваль мав не лише розважальний, але іпросвітницький та етнографічний характер. Уйого програмі, окрім ярмарку та масових гулянь,успішно пройшли майстер-класи виготовленняліжників та інших виробів народного побуту ікруглий стіл «Карпатський ліжник: традиції ісучасність». В ході останнього обговорено широ-ке коло питань щодо ліжникарства. Адже ліжник(ковдра з овечої шерсті з окремим, притаманнимкожному регіону Гуцульщини орнаментом) єневід’ємним атрибутом гуцульського побуту здавніх-давен. Його вважають символом достаткуі вважають, що йому притаманні функції оберегу.

Тому ліжниками прикрашають оселі, використо-вують у шлюбному обряді і навіть в народніймедицині. Карпатський ліжник та гуцульськийкилим — це автентичність та унікальність побутугуцулів українських Карпат, що століттями зігрі-ває та охороняє жителів.

Захід у Квасах, присвячений карпатськомуліжнику, розпочався із ходи центром села доголовної сцени свята. Кілька сотень учасників ігостей у супроводі музик, трембітарів та кінноїгрупи закликали всіх бажаючих долучитися додійства. Подивитися на фестивалі було що.Гостям демонстрували унікальні ліжники, ковд-ри, предмети домашнього вжитку, одяг, прикрасита взуття з вовни. Продемонстрували майстри істаровинне обладнання, на яких виготовляютьунікальні вироби. Привезені майстрами старо-винні верстати подекуди слугують своїм господа-рям понад 60 років. Загалом для виготовленнядвоспального ліжника потрібно близько тижня.Орнаменти автори або відтворюють зі старовин-них ескізів, або вигадують самі. Це родиннеремесло, яке передається з покоління у поколін-ня. Для багатьох родин Карпатського регіону це іосновний вид заробітку.

Безумовно — яскраві ліжники стали справ -жньою окрасою свята у Квасах. Представленіекспозиції викликали неабияку цікавість у при-сутніх, а сам ліжник став окрасою в оздобленні

основних фестивальних локацій. Подивитися, аза бажання і придбати на фестивалі було що.Майстри представили гостям свята унікальнівізерунки ліжників, а ще ковдри, подушки, карти-ни, верхній одяг, прикраси, взуття тощо. Кількаімпровізованих виставкових майданчиків органі-зували ліжникарі з Рахівщини та сусідніх районівІвано-Франківщини.

Протягом фестивалю глядачів радуваливиступами фольклорні колективи з Рахівщини,Косівщини та повіту Марамуреш (Румунія), атакож Івано-франківський муніципальний орке -стр народної музики «Рапсодія», заслуженийартист України Павло Мрежук, народний артистУкраїни Володимир Смотритель, народнийартист України Микола Свидюк, гурт «Jonych»,гурт «Перкалаба».

Традиційні народні наїдки та напої Марамо -рощини теж широко були представлені нафестивалі і органічно доповнювали святковуатмосферу.

Таким чином, Закарпаття у своєму календаріотримало ще один унікальний тематичний між-народний фестиваль, покликаний відроджувати іпопуляризувати традиції багатонаціональногокраю. А славні Кваси остаточно утвердилися сто-лицею ліжникарства.

Ярослав ОДОВІчУК спеціально для часопису

«Український вісник»

михайло гаФІЯ ТРаЙСТа

Відколи Марко Богай став чле-ном комуністичної партії, то так змі-нився, що односельчани не впізна-вали його. «Де той Марко, що в кри-лосі апостола читав?» – дивували-ся християни. «Де той Марко, щозаходив до корчмини й такі жартитесав, що всі за животи тримали-ся?» – дивувалися чаркопії.

– Марку, Марку, чому ти осиро-тив мою корчмину? – бідкавсяВасиль Красненький, корчма якогоначе посмутніла, відколи Марко незаходив.

А Марко – ні до церкви, ані докорчми. Ні Богові, ні чортові хосни знього немає. Тільки на засідання тадо бібліотеки – Маркса читати.

– Бійся Бога, чоловіче! Йди доцеркви та молися Богу! – нагадува-ла Маркові жінка.

– Релігія – опіум для народу!Досить ходив в темряві, настав часі я прозрів – світло комунізму осві-тило мою душу! – гордо відповідавМарко.

– Слава Ісусу христу! – вклоня-лися Маркові християни.

– Слава комуністичній партії! –відрізував у відповідь Марко.

християни спочатку мовчки хре-

стилися, а потім й обминати почалийого.

Коли вже й Маркова жінка звик-ла до його примх, почалася іншабіда – народила сина на самий деньСвятого Михайла й хотіла охрести-ти сина Михайликом.

– Ніякого Михайла мені не треба!– крикнув Марко.

– А як його назвати, коли він на -родився в день Святого Михайла?

– Назвемо його Дежом!– Що з тобою, чоловіче? Такого

святого немає навіть у церкві! – зди-вувалася жінка.

– Яке мені діло до твоїх святих?Я назву його комуністичним іменем!Так само, як товариша Дежа.

– Чому ти не назвеш йогоГеоргієм, або Георгіу? Деж – то прі-звище товариша, а не ім'я, – поя -снив Маркові нотаріус, коли випису-вав малому метрику.

– Сьогодні повен світ Георгіїв. Яхочу, щоб його звали Дежом! – вда-рив кулаком об стіл Марко.

Перед таким сильним аргумен-том нотаріус замовк і виписав мет-рику.

Та біда на цьому не закінчилася.Через півтора року Маркова жінказнову народила сина.

– Браво, товаришко Василино!Ще троє – й партія нагородить тебеорденом «Матері-героїні», – радівМарко.

– Не називай мене товаришкою,і не треба мені ніяких орденів, анібільше дітей! – сердито відповілаВасилина.

– Що ти, що ти? – підскочивМарко. – Щоб будувати комунізм,нам треба молодих рук! Діти – цесвітла надія комунізму.

– Назвемо його Петриком абоПавликом, бо ще тиждень і настанедень Святих Петра та Павла! –несміливо промовила Васи лина,перервавши Маркову проповідь промайбутнє комунізму.

– Не треба мені ніякого Петра йніякого Павла!

– A як тоді назвемо його?..– Дежом! – грізно відповів

Марко.– Та ти вже назвав Михайлика

Дежом!– Не смій його Михайликом нази-

вати! – крикнув Марко. – Він – Деж,і цей теж Дежом буде!

– Ой, бідні мої діточки... навіщо явас на світ породила?.. Аби вас яки-мось там Дежом звали? – почалаголосити Василина.

На цей раз нотаріус нічого несказав, тільки посміхнувся й запи-сав хлопця – Деж. Та коли черезнаступні півтора року Марко пішовоформляти метрику на третьогосина й сказав, що теж Дежом хочейого назвати, нотаріус розсердився:

– Ти, чоловіче, здурів? Та в тебевже два Дежи!.. Навіщо тобі й треть-ого?

– Деж – це комуністичне ім'я, аінше мені не приходить в голову, –знизав Марко плечима.

Нотаріус почухав потилицю,подумав трохи й простягнувМаркові газету:

– Ось, читай, там повно комуні-стичних імен, вибирай собі будь–яке, окрім Дежа.

Марко, котрий довго й уважночитав газету, враз скрикнув, ажнотаріус підстрибнув на стільці віднесподіванки.

– Знайшов! – радів Марко.– Яке ім'я ти знайшов? Кажи, –

приготувався записувати нотаріус.– Бангладеш! – гордо відповів

Марко.

комуністичне ім'я* сторінка гумориста * сторінка гумориста * сторінка гумориста *

14 Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi сторінкиЖила колись в нашому

краю дівчина рідкісної вроди.Безліч юнаків і поважнихчоловіків пропонували їй се -рце, багатство та славу,здобуту в боях чи у важкійпраці. Та дівчина відмовлялавсім лише тому, що булазакохана в свою вроду, зав -жди дивилася на себе в дзер-кало й зі смутком пов -торювала:

– Невже колись пропадеось таке чудо? Невже зли-няють брови, потьмяніютьочі, зморщиться шкіра, йстану я згорбленою бабою ?

А коли приходили женихи,вона вимагала:

– Подаруйте мені вічнукрасу, тоді я покохаю вас.Хто здобуде таємницю не -в’янучої молодості, тойстане моїм обранцем.

Роз’їжджалися у всі кінцісвіту женихи, шукаючи елік-сиру юності для самозакоха-ної діви. Всюди побуваливони: в підземеллях алхімі-ків, в заморських краях, вчаклунських оселях, протеніде жаданого еліксиру незнаходили. Багато хто зних наклав головою в дале-ких мандрах.

Якось сиділа діва над озе-ром, дивилася в дзеркальнеплесо, милуючись собою, і

розчісувала буйні коси. Ізакохався в неї водяний цар.Виплив з ковбані, обережнонаблизився до красуні, щобне злякати її, і тихенькопокликав, зітхаючи:

– Ти не бійся мене, дівопрекрасна. Я цар водяний!Затуманеним поглядом ков -знула вона по плечах, вкри-тих лускою, по зеленомуволоссі, кивнула привітно:

– Бачила я вас перебачи-ла, царю водяний! Які тількиженихи до мене не сватали-ся. Ти ще красунчик порівня-но з деякими. Не лякаюсятебе,– кажи, чого бажаєш?

– Покохав я тебе, діво,міцно й навіки. Не зустрічавтакої краси ні з-поміж руса-лок моїх, ні між тих дівчат,що купаються у володіннімоєму. Будь мені за дружину,зроблю тебе царицею водя-ного царства. Все для тебезроблю, чого зажадаєш, босилу маю велику!..

Стрепенулася дівчина.– Все можеш зробити?– Так! Наказуй!– Чудово, – загорілася

діва, замисливши, одначе,обдурити водяного волода-

ря.– Буду твоєю, але…зроби так, щоб вічно мійпрекрасний образ відбивавсяу дзеркалі твоїх вод, щоб зроку в рік він ставав усе гар-ніший і гарніший…

Нахмурився цар, замис-лився. Зрозумів, що далайому діва підступну загадку,ошукала його. Бути вічномолодою, бути відображе-ною в озері й разом з тим нейти до нього? Але словобуло сказане, гідність воло-даря вод не дозволяла йомувідмовитися від обіцяного.

– Буде так, як ти зажада-ла,– зітхнув цар.– Вічнотвій чарівний образ буде від-биватися в цьому озері, алестанеш ти плакучою вер-бою – деревом прегарним ізамисленим. Цілуватиму якоріння твоє, що купати-

меться у водах моїх, будуніжити коси зелені хвилямибуйними… Так з’явилося внашому краю нове славнедерево – верба плакуча…

Свою косичку без побоюванняВона вмочає у фарби.Потім пофарбованої кіскоюВ альбомі водить по сторінці.

Він намалює картинуІ розфарбує Буратіно.Він напише оголошенняІ листівку-вітання.Малювати плакати майстер -Яскравий, тоненький...

Кольорова рідина для писання.Підкаже хто її назва?Коли поет вірш складав,У неї перо своє вмочав.

На чорному полі -Скок-поскок -Гуляє зайчик-белячок.

Білим По чорномуПишуть то і справа.Потруть тряпицей -Чиста сторінка.

Я ганчірка не проста:Адже я всі букви знаю!І цифри знаю теж,Їх рівно десять штук!Я здорово вважаю,Можу скласти, помножити.Писати не вмію,Оскільки немає рук.

(Пензлик)

(Олівець)

(Чорнило)

(Крейда)

(Шкільна дошка)

(Шкільна ганчірка длястирання з дошки)

ВеРБа Та ВОДЯНИЙ цаР

КРОСВОРД

(Відповідь на 15 стор.)

ЗЗ аа гг аа дд кк ии

1. Люблять мене, поважаютьТа б'ють мене, коли грають.

2. Я негарно написала,А вона усе злизала.Олівців моїх сусідка Ця вертлява буквоїдка.

3. Завжди можу стати в пригоді,І кажуть про мене в народі:– Мовчить, а сто дурнів навчить.

4. На двох колесах мчу я, наче Кататися на мені люблять всі

Тримаюся я тільки на ходу,А якщо стану – зразу упаду.

5. На базарі їх не купиш. На дорозі не знайдеш,І не зважиш на терезах, І ціни не підбереш.

6. Біля школи на перерві Дітлахів гурти веселі:Одні бігають, стрибають. Інші щось розповідають.Раптом продзвенів дзвінок Всі побігли на...

15Ukraînsykãc VISNÃK

дитячi сторінки

Cтopiнки cклaлa Tepeзa ШeНдPoЮ

ЦІкАВА АРИФМеТИкА

– Скільки учнів у вашому класі?– З учителькою – тридцять п'ять.– Отже, без неї тридцять чотири!– е, ні! Без учительки в класі не

залишиться жодної душі!

ПІШОВ дО ШкОЛИ

– Ну, і чому ж тебе, синку, навчили?– Нічому, – зітхнув першокласник. –

Звеліли завтра знову прийти.

ПОРТФеЛЬ З П'яТІРкАМИ

Батько купив синові портфеля інаказав:

– Дивися ж, хлопче, щоб ти щодняприносив повний портфель дecяток.

– а куди ж я покладу підручники?

МАЛеНЬкИй ХЛОПЧИк ВПеРШе ПІдГОТОВкА дО МАСкАРАдУ

Учень запитує свого товариша:– Як ти гадаєш, яку маску мені варто

надіти на шкільний маскарад?– Навіщо тобі маска? Вимий як слід

своє обличчя – і тебе ніхто не впізнає!

СЛУХНяНА

першокласниця приходить з школи,а мама питає:

– Оленко, а хто за тобою сидить?– Я не знаю, бо вчителька казала,

що назад обертатися не можна.

ГУМОР1. Барабан

2. Гумка

3. книга

4. Велосипед

5. Знання

6. Урок

(Відповідь з 14 стор.)

Äîðîã³ ó÷í³ ³ â÷èòåë³!Ùèðî â³òàºmo Âàñ ç ïî÷àòêîì íîâîãî íàâ÷àëüíîãî ðîêó, áàæàºìî ì³öíîãî

çäîðîâ'ÿ, íåâè÷åðïíî¿ åíåð㳿, âåëèêèõ óñï³õ³â’ó íàâ÷àëüí³é ïðàö³.

* * *Друг — це перш за все той, хто небереться судити.

(Антуан де Сент-Екзюпері)* * *Я не довіряю людям, які стверджують,що у них багато друзів. це означає всьо-го лише, що вони погано розбираютьсяв ближніх.

(Карлос Руїс Сафон)* * *хороший друг зберігає секрети. Кращийдруг допомагає зберігати секрети.

(Лорен Олівер)* * *швидка дружба закінчується довгоюворожнечею.

(Віктор Суроров)* * * Залишитися без друзів найгірше післязлиднів, нещастя.

(Даніель Дефо)* * *Де б ми не були, з друзями завжди від-чуваємо себе як вдома.

(Генрі Драммонд)* * *Для відданого друга не можна зробитидуже багато.

(Генріх Ібсен)

Тамара Коломієць

пеРша ВчИТеЛьКа

Букварі і читанки, Парти в два ряди. Наша перша вчителька В серці назавжди. Споришева стежечка, Стежечка-мережечка, Що водила нас Ще у перший клас.

Сонце світлі зайчики Сипле у шибки. Кришать крейду пальчики -Пишуть палички. Добре нам читається -Вчителька всміхається.А як хтось не зна –

хмуриться вона. Скільки розгадали ми 3 нею загадок! Скільки прочитали ми Віршів і казок! Стороною рідною Дниною погідною Йшли через покіс У багряний ліс.

Наша перша вчителька Інших науча. Букварі і читанки їм вона вруча. Споришева стежечка, Стежечка-мережечка, Інших перший раз Повела у клас.

Владимир Дмитренко

шКОЛЯРКа

Іде малесенька Галинка, Маленька мамина перлинка, В руці портфелик свій несе, Радіє дівчинці усе. Навколо гарно, як ніколи, Бо йде школярочка до школи. Іде, щоброзуму набратись, Навчитись думати й писати, Людей і мову шанувати. Чи йде, чи над землею лине, І їй всміхається Вкраїна.

На Буковині існує конкурс «Co mori de suflet românesc»в якому беруть участь і художніх гуртки меншин, які тутживуть у дружбі з румунами таіншими національностями. НаБуковині фольклор був і значноюмірою залишається міжкультур-ним явищем, поєднанням особли-вих неповторних рис різних куль-тур – румунської, української,польської, єврейської, угорської,німецької, російсько-липовансь-кої та інших.

Вокальний гурт «Негостинськіголоси» взяв участь на цім кон-курсі і зайняв перше місце на місцевій фазі і перше місцеу фінальній фазі, котра відбулася на 29 липня в містіКимпулунг молдовенеск. Тут відбувається щороку вели-

кий фестиваль «Буко -винські зустрічі». цеміжнародна презентаціяба гатонац іонально їкультури Бу ковини і нацьому фестивалі відбу-вається і фі нальна фа -за конкурсу. метоюфестивалю є популяри-зація і збереження цін-ностей, 5

які мають вплив назбереження народноїідентичності, зміцненнятрадицій та міжлюдсь-ких взаємин. Фестивальмає виховну та просвіт-ницьку мету, є святомфольклору і лю дей, якішанують інші культури

та традиції.«Буковинські зустрічі» проходять у чотирьох країнах,

а цей проект ко ординує Регіональний центр культури умісті піла – польща. Його географічний та часовий мас-штаби вимагають систематичної співпраці організаторівфестивалю та буковинських представників у польщі,Україні, Румунії та Угор щині. Участь у фестивалі колекти-вів, що складаються з кількох поколінь, молодіжних тадитячих груп, стає гарантією збереження регіональноїтрадиції. активна участь у проекті багатьох молодихлюдей свідчить про те, що культура Буко вини є не«закритою», а живою, забезпечує передачу традицій зпокоління в покоління та доводить перспективність

«Буковинських зустрічей».Три дні триває цей фестиваль, де лунають буковинсь-

кими горами пісні і танці кожноїменшини. Наш гурт був присут-ній на цім фестивалі і минулимироками і завжди був на першіммісці.

«Буковинські зустрічі» завждиприносять всім незабутні вра-ження, фестивальне свято на -повнене радісними зустрічамита успішними сценічними пре-зентаціями, які стають важли-вою подією для Буковини, її

колишніх та нинішніх мешканців.Буковинці розсіяні по цілім світі, а тепер, у липні,

щороку мають нагоду зустрічатися всі ті, що люблять ішанують буковинську культуру.

В ці дні Буковинадістала назву «малаЄвропа». Там знахо-дилися і різні експози-ції культурних єкспо-натів, була мала тор-говиця, де люди обзи-рали і купували те, щоїм подобалося, і булозвідки. Любім і шануй-мо нашу працю, нашукультуру, бо вона насрепрезентує. хто лю -бить українську пі -сню, той щире серцемає. Віра у Бога ісправедлива пісня

16 Ukraînsykãc VISNÃK

УКРаїНСьКИЙ ВІСНИКUKRAINSKYI VISNYK

Шеф-редактормИхаЙЛО мИхаЙЛюК

Редактор – Тереза шеНДРОюТехноредагування і комп'ютерний набір: Тереза ШЕНДРОЮ

Редакція: Раду Попеску № 15, БухарестТелефони: 0212220755; 0212220737; 0212220748; 0212220724Друкарня S.C.SMART ORGANIZATION S.R.L., Бухарест, Румунія

ISSNN 1223-1614Redacþia: Radu Popescu Nr. 15, Sector 1, Bucureºti, România

Застереження* За достовірність фактів, цитат, власних імен та іншихвідомостей відповідають автори підписаних матеріалів. * Редакція може не поділяти точки зору авторів. * Надіслані до редакції матеріали не повертаються. * Редакція залишає за собою право скорочувати і редагуватинадіслані матеріали, не порушуючи їхнього основного змісту.

подаємо нову адресу по інтернету нашої редакції:

E-mail: ukrainskyi.visnyk@gmail.com

ЗАВЖДИ НА ПЕРШІМ МІСТІ