1

Відділ освіти Бучацької районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Відзначення річниці загибелі героїв Небесної сотні Бучаччини

Укладач – Борис Руслана Іванівна, методист з виховної роботи та позашкільної освіти Бучацького районного методичного кабінету

У посібнику вміщено матеріали, які допоможуть вчителям та учням підготувати вечори пам’яті, присвячені героям Небесної сотні

Збірник рекомендований для використання у роботі заступникам директорів з виховної роботи, педагогам-організаторам, класним керівникам, вихователям, працівникам позашкільних навчальних закладів, учням

2

Відділ освіти Бучацької районної державної адміністраціїРайонний методичний кабінет

Відзначення річниці загибелі героїв Небесної сотні Бучаччини

(Довідкові матеріали про героїв Бучаччини І. Костенка та В.Мойсея, поезії, сценарії)

Бучач – 2015

3

Костенко Ігор Ігорович

(31   грудня 1991 — 20 лютого 2014)

Український журналіст, студент-географ, активіст Євромайдану.

Загинув під час протистояння на вулиці Інститутській.

Народився у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Батьки хлопця перебували на заробітках у Санкт-Петербурзі, тому ріс із бабусею та дідусем.

У 2009 році, закінчуючи Бучацький колегіум імені святого Йосафата, написав у випускному альбомі: «Вірю, що колегіанти з патріотичним духом будуватимуть Україну…. Будьмо українцями в душі і з Богом у серці».

Навчався на п'ятому курсі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету. Також працював журналістом інтернет-видання Спортаналітика».

Ігор Костенко був активним редактором Української Вікіпедії (дописував під ніком Ig2000). За два з половиною роки участі створив понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Мав широке коло енциклопедичних інтересів — писав статті спортивної тематики (футбол, Формула-1), з географії, економіки, а також про історію українського війська. Його

4

стаття про есмінець «Незаможник» українського та радянського флоту першої половини XX століття  була визнана спільнотою як одна з найповніших та отримала статус «доброї статті». Також брав активну участь у просуванні Вікіпедії в соціальних мережах, через які намагався залучити нових дописувачів. В серпні 2013 року запропонував провести Вікіфлешмоб — запросити в певний святковий день якомога більшу кількість українців

написати нові статті до Вікіпедії. Вікіфлешмоб пропонувалося провести 30 січня 2014 року до 10-річчя української Вікіпедії, проте через трагічні події в країні його довелося скасувати. Ігор вірив, що флешмоб допоможе поповнити Вікіпедію тисячами нових статей за день та запропонував стратегію його реалізації, однак до його проведення, на жаль, він не дожив…

10 серпня 2014 року засновник Вікіпедії Джиммі Вейлз оголосив Ігоря Костенка вікіпедистом року.

Захоплювався спортом, зокрема футболом, був фанатом львівських «Карпат». Був хорошим товаришем, відкритою, життєрадісною, цілеспрямованою людиною. Мріяв про сім'ю, хотів відкрити свою електростанцію.

Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва.

18 лютого 2014 року разом з іншими львівськими студентами поїхав до Києва на Євромайдан, бо хотів, щоб Україну будували люди з патріотичним духом. 20 лютого під час протистояння на вулиці Інститутській Ігор

5

трагічно загинув: він хоробро пішов уперед зі щитом, але в нього влучили дві кулі, одна з яких — у голову…

Посмертно (21 листопада 2014року) отримав звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Зі спогадів друзів

Коли друзі: Ігор Костенко, Володимир Дітчук та Богдан Сема, -зібрались їхати на київський Майдан, вони чудово розуміли, що на них чекає небезпека, що загиблих вже десятки, а кількість поранених збільшується з кожною хвилиною.

«Страшно було, чесно кажучи, але ми знали, на що йдемо. Знали, що краща смерть для чоловіка – на полі бою. Ігор ще нарікав, що ми лиш захищаємось, не нападаємо», – розповідає Володимир Дітчук.

Хлопці приїхали в Київ опівночі 19 лютого й одразу вирушили на Майдан. До ранку допомагали будувати барикади, були на передовій. Богдана Сему було поранено, і, поки йому надавали медичну допомогу в Михайлівському соборі,  Дітчук та Костенко повернулись на Майдан, далі – до барикад, до праці. У середу ввечері вони посадили пораненого друга на потяг додому, а ніч провели, зігріваючись у КМДА.

«О шостій ранку ми з Ігорем повернулись на Майдан, все було доволі спокійно, вирішили поснідати на польовій кухні біля Головпоштамту. І тут почався прорив барикад. Координатор повідомив про наступ. Ігор одразу ж вирішив бігти до бою. …Натовп, все в диму, дроти під ногами… і я втратив його з поля

6

зору, – згадує Дітчук. – Все відбувалось дуже швидко. Я опинився біля Жовтневого, навколо лежали тіла. Ще з трьома хлопцями ми переносили тіло вбитого в бік медпункту і… на місці, куди зносили тіла, я помітив знайомі черевики  і куртку… То був Ігор. Він помер одним з перших».

Дітчук познайомився з Ігорем Костенко першого грудня на Майдані. Обидва навчались на географічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Дуже потоваришували.

На сторінці у соцмережі  Володимир звертається до загиблого друга: «Ти заслужив жити в тій ліпшій країні, за яку ми боролися. Але зараз – ти в найкращому місці. Ти з нами, а ми – з тобою. Тобі не треба було загинути, аби стати героєм, ти ним був. Ти знав мене 82 дні, а я тебе знатиму все життя. І всім розкажу, що я знав ТЕБЕ. Ми не поїдемо разом в Луганськ на футбол. Бо ти не повернешся з Києва. Повернуться пам’ять і слава. Ти – великий лицар. Відважний і хоробрий. Завжди йшов вперед. Ти не знав страху. Дякую».

Ольга, близька подруга «Він і справді був щирим патріотом! Дуже пишалась ним,

дізнавшись, що Ігор теж на Майдані, не зважаючи на роботу і навчання! Він знав, за що стоїть, він був сповнений віри! Завжди!

У ту ніч на 30 листопада, коли нас розганяли… йому захотілось кави… Покликав мене… І за якихось 15 хвилин чи більше… Майдан розчистили… Коли ми вийшли… Ти був поруч, оберігав від необдуманих вчинків… І не раз таке було, що минали сутички з ним… І вдома закривав, щоб не йшла, бо

7

там водомет… То серйозно… Дзвонив, перевіряв, піклувався… Ангел-Охоронець…

Він був на студентських страйках,  стояв у ніч на 30 листопада, коли розганяли студентів, був на Віче, коли захопили КМДА. Але, головне, що він був тоді, коли нічого не відбувалось. Коли Майдан пустішав і майданівці займались своїми справами. Ігор їхав і прагнув дій.

Він був великим фанатом спорту, захоплювався футболом, боксом, автомотоперегонами,  хокеєм. Коли на Майдані виступали ОЕ, Ігор одразу після концерту поїхав до Броварів писати про бій Усика-Мендози.

«Успішні люди вириваються вперед, використовуючи той час, який інші використовують марно» – написав Костенко в останньому статусі у соціальній мережі.

У п’ятницю тіло Ігоря перевозили з Києва до рідного села Зубрець. Колона з близько 150 автомобілей,  які зустрічали Ігоря при в’їзді в Теребовлянський ра-

йон, та близько 200 авто, які їхали з Тернополя вслід за тілом Героя, всю дорогу сигналила аварійками та зупинялась біля церков, щоб помолитись за душу спочилого.

8

Крім сотень автомобілістів, посеред ночі на вулицю вийшли також люди, щоб віддати нашому герою належне: в кожному селі колону зустрічали із свічками в руках та сльозами на очах. Жалобну ходу супроводжували вигуки “Герої не вмирають!!!”,“Героям Слава!!!”, плач  церковних дзвонів та майоріння синьо-жовтих прапорів. На постах шикувались загони Самооборони: тримаючи руку на серці, бійці співали Гімн України.

Тіло Ігоря супроводжували люди всією дорогою від Києва до Бучача, прощання з загиблим відбулося в усіх містах Тернопільщини на шляху до Бучача. Зокрема, в ніч проти 22 лютого більше півтисячі людей зі свічками зібралися на панахиду на Збаразькому кільці в Тернополі.

У Бучачі на нього чекали сотні жителів, які простояли від 12 до 4 години ранку аби зустріти тіло загиблого героя. Його привезли на майдан Волі і, відправивши панахиду, повезли в монастир отців Василіян, в рідний

колегіум, випускником якого він був.

У неділю на

9

поховання прийшли більше 4000 тисяч людей. З великими почестями труну з тілом Героя в останній путь несли афганці…23 лютого 2014 по обіді Ігоря Костенка поховали в рідному селі Зубрець на Бучаччині.

А душу не убилиЗемлякові Ігорю Костенку

і всім героям Небесної Сотні.

10

Мамо, пробач, що ти живеш в сльозах,Що на дзвінки вже не відповідаю…Ти знаєш: я уже на небесах,Я звідти за тобою наглядаю.

Мамо, пробач, що я уже не поряд,Що вплів у твою косу сивину.Але я мав пожертвувать собою.І доки ти живеш, то й я живу.

Я буду тебе сонцем зігрівати,А на ніч листом тихо протремчу.Я буду, мамо, сон твій пильнувати,У двір до тебе птахом прилечу.

Я, мамо, не лежу в сирій землі,Там тільки моє тіло поховали.А душу не убили, мамо, ні,Її смертельні кулі не порвали.

Тому ти, мамо, пильно приглядайсь:Заплутаюсь я вітром в твоїх косахЧи дощиком прийду. Ти не ховайсь.А чи росою ляжу на покоси.

Що б не було, до тебе я прийду,Веселкою всміхнусь тобі із неба.І доки ти живеш, то й я живу —За волю України і за тебе!

Тетяна Бобин.с. Порохова Бучацького району.

Гордіться мною

11

Про нього пам'ятатимуть усі,Він став героєм на своїй землі.Тій, що зіткана з героїзму.Все забувається, хіба напишуть пісню.«Матусенько, лиш в тобі буде жити рана,Пробач, не попрощався, можливості не мав я.Повір, я не хотів, щоб таке горе сталось,Не плач, живи і в серденьку май пам'ять.Гордися мною, адже я тепер патріот,Молися, мамо, до Бога, до висот.Він допоможе, і я вас не забуду,В тяжку хвилину підтримувати буду.Ще накажи сестричці, щоб молилась,А ще щоб добре в інституті вчилась.І з батьком не сваріться ви, матусю,Підтримуйте його, він зараз теж не в дусі.Люблю вас всіх, та Україну більше,Й поліг я, як в отій прекрасній пісні.Тепер вже не почуєте мене,Хіба що в снах прийду, неначе неземне.І ви побачите тоді мене востаннє,Більш не прийду, не хочу ворушити пам'ять.Вам тільки зараз, мамо, важко,Все заживе, повірте, вам поможе Божа ласка».

Лідія Бойків.с. Зубрець Бучацького району.

Пам’яті Ігоря Костенка12

— Ігорку, Ігорчику, сину,За що? Підкажи нам усім.— За землю, мій тату, єдину,Яку я всім серцем лелів.

— Ігорку, Ігорчику, сину,За що? Ти матусі скажи.— Матусю, не плач, я вже линуДо Бога любов донести.

— Ігорку, Ігорчику, брате,За що? Я ж сестричка тобі.— Я мусив, рідненька вмирати,Щоб волю здобути тобі.

— Ігорку, Ігорчику, внучку,За що? — ти ж надію убив?— Любенька бабусю, гордися,Я з Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.

— Ігорку, Ігорчику, друже,Чому? Таємницю відкрий!— Пробачте, любіть, пам’ятайте,Не зміг залишитись живий.

Галина Ковалівська.с. Зубрець Бучацького району.

Пробач, матусю

13

Пробач, матусю, за тривожну звістку,Яка тебе покликала в дорогу.Прости, рідненька, що в труні вертаюсьДо тебе і до отчого порогу.

Прости за те, що змушую страждатиБатька, тебе, сестру, усю родину.Прости, що довелось життя віддатиЗа нашу неньку — рідну Україну.

Я, як і інші, а нас так багато,Безвинно полягли там, на Майдані.Якби про нас подумав хтось раніше.Цього, можливо, і було б не сталось.

Прости, матусю. Чую, як ридаєш.Витри, рідненька, із лиця сльозу.Я так люблю тебе і Україну,Прости, що залишаю вас і йду.

Мене Господь покликав вже до себе.Я потойбічним вже живу життям,Вірю, матусю, що мені відчинятьДвері у рай. десь там — на небесах.

Простіть за мрії, які вже ніколиНе збудуться. Рідненькі тату й мамо,Простіть за біль, за те, що я прощаюсьВже не своїми, а отців устами.

Простіть, матусю, за гіркі ці сльози,Простіть за передчасну сивину,За чорну хустку, що не до лиця вам,Простіть, голубко, я вас так люблю.

14

Дякую вам за доброту, за ласку,і за слова «Мій рідний, любий сину».Я залишаю вас, простіть, будь ласка,Життя віддав я за Україну.

Саме ця мить прощає нас з тобою,Коли вже пахне, матінко, весною,Коли вже пташки в рідний край вертають,А я з тобою назавжди прощаюсь.

Спасибі за турботу, пошану, співчуття,За ці чудові квіти. Тут нібито весна.Ніколи б не повірив, що скоро так покинуТебе, кохану, рідних і неньку Україну.

Хотілось жити дуже, Вкраїну захищати.Хотілось, щоб чекала мене додому мати.Та мить — і обірвалось моє життя так рано.Я жив, любив, я мріяв. І ось — мене не стало.

Прощають мене нині священики району.Тут друзі, тут родина, тут часточка народу.В мене в цю мить прохання було одне-єдиие:Було б майбутнє краще у батьків і в України!

Олена Кокіль.с. Ліщанці Бучацького району.

15

Мойсей Василь Михайлович

(27 березня 1992 – 20 лютого 2014)

Василь Мойсей народився 27 березня 1992 року в селі Зубрець Тернопільської області. Він навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку за напрямком

«Фізична реабілітація і здоров’я людини». Одногрупники пам’ятають його як оптиміста, який не зважав на негаразди, любив життя та подорожі, піднявся з друзями на багато вершин. Був турботливим, легко вчився новому. Любив чистоту настільки, що друзі часом жартували з цього приводу.

Василь мав сформовані націоналістичні погляди, які висловлював і друзям, і на сторінці у соціальній мережі, де ще у червні 2013 написав: «Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою». Василь був членом міської організації «Свобода».

У хлопця були добрі стосунки з усією родиною: батьком Михайлом, що живе в селі Зубрець, матір’ю Єлизаветою, яка вісім років пробула на заробітках в Італії. Сестра Маша зараз

16

теж в Італії, вона ростила його як власного сина, бо мамі доводилося важко працювати. Василь любив свою сестру і її маленького сина Андрійка, який схожий на Василя. Постійно підтримував Машу, розумів, як їй важко на чужині. Вони спілкувалися за допомогою відеозв’язку щовечора, іноді й кілька разів на день. Довгий час жив з братом Романом та його сім’єю (дружиною Лєною і племінником Максимом) у Луцьку, допомагав їм в усьому. Рідні пропонували і йому поїхати в Італію, але через його любов до України він залишився дома.

Вірив, що в Україні можливе краще життя і всі родичі повернуться на Батьківщину. Так він опинився на Майдані.

Тітка загиблого на наступний день після сумної звістки сказала: “Вася щиро любив свою сім’ю, найбільше – маму, але Україну любив більше за все, бо нікого не слухав». Він приїхав на Майдан у Київ в ніч з 18 на 19 лютого.

Юля Гундер, близька подруга Василя, пригадує: «У ніч з

19 на 20 лютого ми спілкувалися телефоном довго, десь до пів на третю. Він обіцяв зателефонувати вранці, але не подзвонив, і я захвилювалась, дзвонила безперервно. Була на роботі й постійно слідкувала за новинами, прочитала замітку про те, що стріляли снайпери. Побачивши, що серед загиблих є волинянин Василь за прізвиськом «Крук», не могла в це повірити, але здогадалася, що це – він…»

17

Незадовго до смерті, на своїй сторінці в соціальній мережі Василь написав: «Краще вмерти вовком – ніж жити псом».

Помер Василь у київський лікарні. Снайперська куля смертельно пошкодила грудну клітку – цивільний бронежилет не врятував хлопця. Сталося це 20 лютого. Побратим загиблого Анатолій Пушкін в інтерв’ю ТСН сказав: «Коли його несли, Василь був ще в свідомості і сказав, що він усіх прощає, прощає своїх убивць».

Василя Мойсея поховали 23 лютого на знаковому місці для лучан – Меморіалі Слави, де поховані учасники Другої світової війни, воїни-афганці, а тепер – і п’ятеро волинських бійців Небесної сотні.

І море людей проводжало свого Мойсея в останню путь.Хода розпочалася на Театральному майдані після

відспівування загиблого майданівця у Свято-Троїцькому кафедральному соборі у Луцьку приблизно о 12:30 у неділю, 23 лютого.

Людей, які прийшли вшанувати пам’ять Героя Майдану Василя Мойсея, було так багато, що вони повністю зайняли усю

18

центральну площу міста. У руках – квіти із чорними стрічками, на очах – сльози.

Коли домовину винесли з собору Святої Трійці, громада утворила живий коридор для того, щоб хода могла пройти Театральним майданом. На чолі процесії йшли курсанти

військового ліцею: попереду – хлопець із Прапором України із пов’язаном жалобною стрічкою, за ним – юнаки, що несли великий український стяг.

26 березня 2014 року Луцька міська рада присвоїла посмертно

звання "Почесний громадянин міста Луцька"

19

«Герої не вмирають!»Реквієм, присвячений героям «Небесної сотні», які загинули в

лютому 2014 року в Києві

Вчитель: Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

Ведуча: Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Україна: Сторіччями здригався мій народВід ярм, від зрад й кривавих заворушень,І мову, як духовний ополот,Втирали в бруд прямісінько у душах.Шевченко вмер. І Лесі вже нема.Є незалежність. Є уже свобода.І все одно ще темно від примар.І все одно щось гірко труїть воду.

Ведучий: Здавалось, все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. Що робиться з тобою, чому ти плачеш, Україно?

Україна: У вогні та диму страдають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще

20

болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів, сестер, побратимів.

«Небесна Сотня»…Юнаки,батькиЇх імена мені ніколи не забути – Вони ж за мене полягли,Так як і ті, що захищали Крути.Щемить у грудях, і душа болитьЗа долю мого рідного народу.Але у серці іскра ще горить,І не втрачаю віру у свободу.

1 читець: На тебе боляче дивитись,Нам залишається молитись.Молитися за волю, за народ,Щоб вже кінець-кінцем Добитися свобод.І вийти з клітки поневолі,Бо нам кріпацтва вже доволі.Невже настали Сталінські часи?О, Боже наш, ти нас спаси!Врятуй нам неньку Україну,І не зроби з неї руїну.Ми миру хочемо, добра,Щоб Україна вільною була́.Всевишній, нам допоможи,І Батьківщину збережи!

Ведучий: За три місяці Україна прожила цілу історичну епоху.

Ведуча: 22 листопада 2013року заява влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. По містах почали збиратися студентські протестні акції.2 читець: Спохмурніла земля, коли звістка прийшла.

21

Як із вибором нас обдурили:Знахабнілі чини, що свавіллям жили, Курс в ЄС на «тайожний» змінили.

Ми з протестом пішли, хто ж тоді, як не ми,Нас в столиці зібралось немало.І здригнувся Майдан, похитнувся весь клан, Революція слово сказала.

3 читець: Гей, розвивайся прапор свободи! Йди на майдани, вільний народе! Хай не злякають нас перешкоди, Тут ми підпишем власні угоди!

В бій барабани! Всі на майдани! Люди Країни Правда за нами!!!

4 читець: Влада, насилля і розкрадання, Має відчути наше бажання Жити у мирі, без фальшування… Досить неправди! Досить страждання!

Осінь не гріє руки та ноги, Гріють надії і діалоги. Зносити чинно мусим тривоги Й гордо стояти до ПЕРЕМОГИ!!!

В бій барабани! Всі на майдани! Люди Країни Правда за нами!!!

Ведучий: 30 листопада у Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів, які всіляко підкреслювали мирний характер

22

своєї акції. Злочинна влада вчинила замах на мирний протест і на декларовані цими молодими людьми загальноєвропейські цінності. Десятки протестувальників були по звірячому побиті спецпідрозділами міліції і у важкому стані потрапили до лікарень, а доля багатьох з них невідома і до сьогодні.

Ведуча: Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

Ведучий: Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

Ведуча: Постріл, другий, розірвалася тиша, і нестерпний біль…Кров, вогонь, стрілянина на ураження… Знову смерті, поранені, відірвані руки, проламані голови, вибиті очі, покалічені жінки, поранені священики.

5 читець: Хмари зловісні нависли над нами,Сили ворожі нас довго гнітуть,Станьмо ж до бою усі з ворогами,Смерть або воля та згода нас ждуть!

Ведуча: Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

Ведучий: Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити

23

вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

6 читець: Ми ж не злякаймось! Гордо і смілоСтяг піднесемо за правеє діло,Стяг боротьби за свободу народу,Щоб панували скрізь воля та згода!

Ведуча: На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.

7 читець: В лави ставаймо, стяг піднімаймо,Хай лине грізно могутній наш спів,Гордо і сміло за правеє ділоВдаримо разом на всіх ворогів!Станьмо ж до бою, не згинуть ніколиТі, що поляжуть за щастя людей,Ті, що життя віддадуть задля волі,Ті, що у тюрми підуть з-за ідей!

Ведуча: Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених «тітушок». В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу.

8 читець: Помста усім ворогам-супостатам,Що закували народ в кайдани,Помста і смерть всім царям, плутократам,Нумо ж, до бою, всі праці сини!

Ведучий: Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А у них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі. Бійці спецпідрозділу «Беркут»

24

застосували спецзасоби, декого розстрілювали впритул, захоплювали і добивали поранених.

Ведуча: На що мітингувальники «відповіли» камінням, бруківкою, яку розбирали прямо з-під ніг, петардами, та «коктейлями Молотова». Із засобів оборони у мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити, дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів та палаючі автомобільні шини і їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ..

9 читець: Палає Київ у вогні,горять сталеві БТРитам на межі-передовій,народ боронять волонтери.

Палають шини і серця,ніхто не хоче помирати,Перед екраном матеріі там, і там їхні солдати…

Там у шоломі зі щитом,стоїть з Бучаччини хлопчина,з червоним на грудях хрестом,поранених несе дівчина.

Стоїть із Харкова Андрій,Сашко тримає оборону,він тут вже 48 днів,як сам приїхав з Краснодону.

Ось знову хвиля йде атак,усе змітають водомети,морозно трошки: «-2»,горять позаду вже намети…

25

Всіх щільно взяли у кільце, здається ОСЬ (!) наш дух зламаютьТа хтось із права затягнув,народний гімн усі співають.

Тримати міцно треба щит,бо там позаду наші діти,батьки стоять і матері,нема куди нам відступити.

Лунає вибух поруч десь,то світло-шумова граната.Це «Беркут» мило передавнам подарунок від Ґаранта.

Іще учора ти і я були звичайні активісти.А вже сьогодні, всі ми тут:БАНДФОРМУВАННЯ-ТЕРОРИСТИ.

По ліву сторону, під щит,знову граната залітає,і мій колега «екстреміст»,на неї стрімко так, лягає!

- Та, що ж ти робиш, брате мій?!- Знімаю з нього «балаклаву»,лице криваве, очі, біль…Дівочі коси розгортаю…

Та, що ж це, люди, за війна?

26

Де бій приймають ненависнийті, хто міцний бронежилетвибрав сьогодні, ніж намисто.Хто замість плаття, мов на бал,вже надіває «балаклави»і так хоробро за щитом,стоїть під натиском навали?

Ви й досі кажете, що мистоїм тут всі за якісь гроші?А може, й в морзі хлопчакилежать за гроші теж хороші?

А може, й це мале дівча,якому вже добу не спиться,стоїть, бо радісно їй житьпід панським катом і молиться?

10 читець: Коли Герої в передсмертний крокТак віддано цю волю здобували,Свідомо вбивці, тиснучи курок,У пекло свої душі віддавали

Режим стріляє в потилиці й спини,Убивають людей мисливські гвинтівки.А все, що ми можем – палити шини.Україна бере початок з бруківки. Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,Тріпочуть на вітрі криваві знамена,Вогонь облизує трупи і рани.Україна бере початок із мене. Ріки крові уже течуть.На країні – вогненний шов.

27

Дзвони дзвонять – щоб ти почув.Дзвони дзвонять – щоб ти пішов.

Ведуча: Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

Ведучий: Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

11 читець: …і мовчки сотня непокорених героїввідходила у чисті небеса,і погляди знесилених мільйонівдивились вслід братам, батькам, синам.

Вони загинули за нас весною,Віддали все, що було в їхньому життіІ ринули у небо сотнею святоюБоронити звідти нас від ворогів.

У темне небо по руках в відкритих трунахдо світу кращого крізь сльози матерів,не буде прощення убивцям й нам не буде,коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив.

Горять серця, палають вільні душі.Зійшла зоря, гряде нове життя!Герої не вмирають! Кличуть нас на барикади.І хай прийме тіла їх мерзла ще земля.

28

Витає дух нескореної волі,гримлять щити, молитви і пісні,рядами рівними між нас ідуть Герої,усі, хто голову поклав в ці темні дні.

З очей мільйонів – сльози потекли;Серця мільйонів – болем умивались… .Серця ж Героїв битись не могли,І очі їхні вже не відкривались.

А сотню вже зустріли небеса…Летіли легко, хоч Майдан ридав…І з кров´ю перемішана сльоза….А батько сина ще не відпускав…

Й заплакав Бог, побачивши загін:Спереду – сотник, молодий, вродливийІ юний хлопчик в касці голубій,І вчитель літній, сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять…Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…Як крила ангела, злітаючи назад,Небесна сотня в вирій полетіла… На небі спокій їх чекає вжеІ Вічна Пам`ять на землі настала.За них ми Богу молимось лише,Та промовляєм: Слава! Слава! Слава!!!

Пісня «Пливе кача»

29

12 читець: Майдан… з Героями іде прощання…Тисячі людей зібралися в цю мить.Для когось на землі вона передостання,А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…Живого сина в світі більше вже нема…Прийшли у путь останню проводжатиСвоїх Героїв… Вічная їм честь й хвала… Ридають всі… не стримати гірку сльозу…Покотились сльози по щоках і обороні…Сотники, що полягли,- не встануть з сну,Не посивіють у майбутньому вже скроні… 13 читець: Пливуть гроби по морю, як човни -

по морю рук, по морю сліз і гніву.Пливуть в човнах розтерзані синина хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,а потім б’є у скроні голос кровіза тим, хто тихо жив, а відійшову дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодьлюдська долоня, тепла і тремтяча,човнами править втишений Господь,а серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і печеїй кожна рана у чужого сина.Стоїть Майдан братів – плече в плечеі разом з ним ридає Україна.

Нехай же вам, Герої, віддає

30

Святий Петро ключі від того раю,де убієнний ангелом стає,бо він герой. Герої не вмирають!

Герої не вмирають. Просто йдутьз Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…Героєм слава – вписано у серці.

 Ведуча: Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.

Ведучий: В трагічні дні нашої держави під час протистоянь у Києві загинули і наші земляки: Ігор Костенко та В. Мойсей.

Ведуча: І вже сердець немає молодих,Що билися за волю разом з нами.Лиш чути материнський плач за них,Який блукає довгими ночами.

(До напівпрозорої чорної ширми підходить в чорному одязі мати, ставить запалену свічку і квіти)

Мати: Синочку, вже тебе нема, закрилися навіки очі твої,Душа у вічність відійшла,Ти так хотів добра й свободиЙ за це поклав своє життя.

А ти не гасни, нам весь час світиЯсним вогнем, на промінь сонця схожимЯ вірю – ти серед святихПеребуваєш там у Царстві Божім.

31

(Голос сина із-за напівпрозорої ширми)1 Син: Мамо, не плач. Я повернуся весною.

У шибку пташинкою вдарюсь Твою.Прийду на світанні в садок із росою,А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,Вже слово «матусю» не буде моїм.Прийду і попрошуся в сон твій тихенькоРозкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співаєI рана смертельна уже не болить.Ти знаєш, матусю, й тут сумно буваєДуша за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустинуЗа те, що віднині будеш сама.Тебе я люблю. I люблю Україну.Вона, як і ти, була в мене одна.

(Виходять син із матір’ю, ставлять квіти і запалені свічки)

2 Син: Як віднині з тим болем я житиму, мамо?Як змиритися з тим, що у мене вже тата нема?Він з простріленим серцем упав на Майдані,На устах запеклось –

(З-за ширми голос батька)

Батько. Україна в нас, синку, одна.

2 Мати: Він пішов на Майдан і поліг за свободу.Він цей вибір зробив, бо інакше не міг.Розридався Дніпро і бурлить тихі води, І червоною кров’ю розплакався сніг.

32

2 Син: Де ви, нелюди, де заховались по ночі?Як вас носить земля, де вам місце лишив Ахілес?Батько йшов уперед, він дивився вам в очі,І цей погляд навічно злетів до небес.

(Виходить 1 друг загиблого, ставить квіти і свічку)

1 Друг: Ти ненавидів, любив, збивав долоні,Щоб країна не лишилася самотня,І тебе, ллючи косі дощі солоні,Прийняла до лав своїх Небесна Сотня,

І ти став хрещеним сином того неба -Неба чистого, без гумового диму.І нікому тут доводити не треба -Ти віддав своє життя за Україну.

(Голос 2 друга з-за ширми)

2 Друг: Я не був героєм і хотів лише жити,Але пульс зупинився від пострілу ката.Навіть мертвим я не покину битву,Я й з неба вам буду допомагати.

 Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,Не може тривати вічно облога!Нас не зупинить жодна міліція,Єдиний вихід – це перемога!

Мене спитали: як снайпер поцілив,Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?Я відповів: Я приїхав із Сміли.В мене серце світиться від любові.

33

(Виходить 1 брат, ставить квіти і свічку)

1 Брат: Чи чуєш, брате, Україна плаче? Увесь Майдан співає "Пливе кача"...

(Голос 2 брата з-за ширми)2 Брат: Та так, Устиме, вони нас не бачать,  Тому-то плачуть, от тому-то й плачуть.

1 Друг: Сусіде,

1 Брат: брате, 1 Мати: і синочку, 2 Син: й тату,

Разом: Чому на небо вас пішло багато?

(Голос з-за ширми)

Всі: Тепер небесна сотня ми крилата, Щоб зберігати, вас оберігати!..

1 Ведуча: Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях. По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану. 14 читець: Небесна Сотня – то в серцях вогонь.

Він гаряче палав за Україну.Віднині тихим співом заспокойТи, земле рідная, свою дитину.

Небесній Сотні шана й молитви,За чисті душі, що злетіли в небо.

34

Їм шлях високий, Боже, освяти.І в мирі, Господи, прийми до себе.

Україна: Палають серця і стоїть над Грушевського чад,І стяг український під небом тремтить переможно.А тих, хто із чорних портретів суворо мовчать,Навіки герої, яких забувати не можна.

 Усе неможливе сьогодні перейде межу.І доля ще буде до мене і зла, і ласкава.Але я виходжу на площу, але я кажу:Слава Україні – Героям слава!

Ведучий: Тисячі людей ідуть на Майдан віддати шану Героям Небесної Сотні, запалюють свічки і ставлять квіти. Здається, що всі квіти Землі перенеслись на Майдан. Оживає Майдан – оживає Україна.

16 читець: Живи, Україно, живи для краси, Для сили, для правди, для волі!.. Шуми, Україно, як рідні ліси, Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги, І руки не скрутять ворожі: Стоять твої вірні сини навкруги З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях І жити, і вмерти з тобою, І прапори рідні в кривавих боях Ніколи не вкрити ганьбою!

17 читець: Усі мої сили, наснагу високу Й життя я віддам до останнього кроку. Аби ти щаслива була, Україно,

35

Судьба моя дивна Єдина!

Ведуча: Ми чули, як плакала Вкраїна.Їй було шкода всіх своїх синів.Та знов повстала із руїни,Щоб пам'ятати славних козаків.

Своїх героїв, вірних патріотів,Які боролись за чужі життя.І рідну маму, що удома, Що припадала до вікна.

І виглядала свого сина,А сина вже давно нема!Він ще тієї ніченьки полинувУ вічний сон, до неба він горнувсь.

Ведучий: Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…… Тож хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська.

Україна: Нехай пам'ятають про наших героїв,що за волю поклали безцінне життя,що творили історію, наше минуле,у яке вже нема вороття.

Ведуча: Ми ще не раз згадаємо цю веснуІ ці події, і цей кривавий шлях.І закарбуємо у серці "Небесну Сотню", Яка тепер на небесах!

Звучить вірш “Мамо, чи це вже весна?”

36

Звучить мелодія пісні «Пливе кача»

Мамо, я не вернусь…(Сценарій виховної години, присвяченої пам’яті героям

Небесної сотні)Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати

любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформленя: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

(Звучить «Молитва за Україну», діти запалюють свічки для надпису «Героям Слава»)

Учень 1. "Боротьба не за щастя  вже навіть іде —за життя! Бо його забирають.Нас Надія веде, нас ідея ведеЗа свободу для рідного краю.

Учень 2. Українцю, поглянь, там побили жінок!Глянь, вже люди ховаються в храмі!Де таке ще траплялось, коли це булоАж в такому нестерпному стані?..

Учень 3. Так чинили лиш варвари, злісні хани,Лиш від них люди в церкві ховались.А сьогодні це власні привладні паниВже над нами так само знущались!"

37

Ведучий 1. Лінійку-реквієм, приурочену пам’яті Небесної сотні оголошую відкритою.

(Гімн України)

Ведучий 2. Слово надається директору школи ……..

Директор. Шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття.

Ведучий 1. І саме тут, сьогодні, скажемо: «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»

Чи знає мама, чи знає тато, Що син нівечить і б'є людей, Що він криваву несе зарплату, - Вона на гірких сльозах дітей. 

У листопаді під самий ранок, Коли і місяць на небі спав, Напав на діток чийсь син чи тато І, наче, нелюд їх побивав. 

А вдома мати, а вдома мати Чекає сина, бо він - герой. Від зла він має всіх захищати, Не знає мати, що син ллє кров. 

Ведучий 2. Ми з вами вшановуємо пам'ять героїв різних історичних подій: Голодомор 1932-33рр, Битва під Крутами, Бабин Яр. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

Учень 4. Моя хата не скраю, тому і вмираю я

38

за Україну, її честь та славу.Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,Бо мушу йти на війну проти осатанілої зграї.Хтозна, чи вдасться мені тебе ще побачить,Та я сподіваюсь,Що одного ранку прокинешсяТа й мене пробачиш.

Учень 5. Пробачиш та й заплачеш,Сліз не жаліючи, обмиєш ти ними усю Україну,Україну нову, сильну,В якій брат за брата Йшов під кулі навпростець,Не боячись ката.

Ти подивишся навколо- Все не так, як було.Хоч мене й немає поручЗнай, що я, сумую…

Ведучий 1. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами, мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Ось вони перед вами, Герої Небесної сотні.

Учень 6. Під прапором стояли – під прапором й спочили.Прийми, о Господи, своїх синів!За України волю їх убилиВ шалений жар тривожних днів.

В той час, як небо димом затягнулось,Як змерзлі руки прагнули вогню,Упились кров’ю кат і його свита,

39

Споївши нею й всю свою сім’ю.

Учень 7. Та ми усі від Бога люди.Живем надіючись, не боючись.Чи ми запам’ятаєм, чи забудем,Як наш народ топтали, сміючись?

Учень 8. Мамо, я живий, лиш закриті очі....І серце не б`ється, не вирує кров...Ти тільки не плач, знай - всі дні і ночіЯ буду поруч - в грудях, де живе любов!

Учень 9. Ти пробач мене, мамо, за гіркії сльози,За ту біль, і той жаль, що я наробив.Я ж хотів лише миру, добра і свободи...А мене за це ворог безжалісно вбив.

Учень 10. Не жалій, моя нене, що я не вернуся,Не кляни ворогів! Нехай судить їх Бог!Я для тебе сьогодні з небес посміхнуся,Ти лишень свої очі здійми до зірок!

Ведучий 2. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Люди висвітлюють свої почуття через картини, пісні, вірші.

Учениця. Вони боролися за нас,Не тільки ветерани,Щоб був в країні нашій ладСтояли на майдані.

40

Їх всіх і били, й катувалиЙ погрозами лякали.Та цього владі було мало –Найкращих повбивали.

Їх пам’ятники квітами покриті,Про них всі завжди будуть пам’ятати.Вони для нас добро зробили, За що їм довелося помирати?

Ці люди всі були найсміливіші –Вони стояли за своє аж до кінця.Їх родичі були найщасливіші, Поки до них не прислано було гінця

З жахливою новиною страшною.Тож пам’ятаймо цих людей ми,Бо за нас з тобоюВони безстрашно полягли грудьми.

Ведучий 2. Вгорі прекрасні зорі, що палають...Будь-ласка, наші душі вбережи!Хай кожну ніч нам Янголи співають,Ти ж своє милосердя покажи.

Ведучий 1. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли, як зорі.

Ведучий 2. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради

41

торжества, справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки).

Учень 11. У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,Історія одна, і Ви – її частина.Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,І молимось: за Вами – ненька Україна! Вже не повернеться додому той хлопчина,Що його вчора тільки мати відпустила,Поцілувала, тихо мовивши: "Іди, дитино,За щастя України, бо вона – єдина".Казала мати берегти себе. Але даремно,Бо хлопець був готовий йти безстрашно,Аби лише країна, котру так кохав страшенно,Не стала на коліна, а боролася відважно.

Учень 12. Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,Відкривши очі, він відчує повну волю.Але та куля в день зимовий, на світанку,Перехопила подих та змінила долю.Хлопчина вірив, що колись, одного дня,Розкаже син йому, як любить Батьківщину.Хіба він знав, що борючись за це щодня, Все доведеться відпустити в мить єдину.Так. Той хлопчина, він не знав тоді,Що нелюд пострілом прицільним забере життя.І браття хлопця, українці, у біді,Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Учень 13. Але ж душа, душа Героя вічно лине!До тебе наші сльози, молитви, зізнання!Повір, хлопчино, наша пам'ять не загине,Як і омріяні тобою воля та кохання.

42

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.Але в думках ти поруч, і не згасне свічка,І линуть буде "Слава Україні!" над ланами.

Ведучий 2. Пробач мені, мамо, що одягнув тебе у чорную хустину. Ти віддала мене взамін за нашу рідну, вільну, чесну Україну.

Ведучий 1. Героям Майдану, які впали мертвими за світле майбутнє України, присвячується хвилина мовчання.

(Хвилина мовчання)

Ведучий 2. Лінійку-реквієм, приурочену пам’яті небесній сотні оголошую закритою.

(Гімн України)

Ведучий 1. А ми вам бажаємо всім світлих днів і нехай вам щастить. Дякуємо за увагу!

(Пісня «Україно»)

43

Матеріали для проведення вечорів-

пам’яті героїв Небесної сотні

Читець 1:“... Груди! Відкрийте йому груди... Швидше... Швидше...” Відкрили йому груди. Там рана від кулі. Глибока. Кров

витікає. Каска злетіла, волосся русяве розсипалося. Очі голубі, як небо над його головою. Схилилися хлопці над ним.

“...Мені не болить... Я – живий... Не болить... Мамо...” Він такий юний. Ще зовсім дитина. Сорочина стала

червоною. Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров, що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже, а очі, ті голубі очі вже ясніли щасливо — він йшов ангелом до Бога...

Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас.

Не плачте, мамо. Дайте нам поплакати. Бо син Ваш своєю кров'ю змив наш гріх. Тяжкий такий. Гріх тих довгих років, коли очі були сліпі, а серця — незрячі. Від байдужості. Коли сиділи ми по хатах й перечікували той гріх. Ми спостерігали, як помирають старі у злиднях, і не бачили, як на гроші з їхнього недоїденого хліба виливають золоті портрети ідоли.

Дитина маленька хотіла жити, а ми відверталися — немає ліків, аби помогти, й наче не бачили, що на ті ліки купують собі маєтки інші.

44

У судах – розпинали невинних й кидали за грати. Прокурори фальсифікували справи. А ми... А ми мовчали байдуже і в неділю йшли до церкви, ставили свічку аби відкупитися. А в понеділок — давали хабарі. І відводили погляд убік.

Не плачте, мамо. Дайте поплакати Україні. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у

грудях більше. Вже у сотні своїй небесній стоїть він на варті. По праву руку від Бога. А по ліву — його побратими. Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Устими — ті, хто нині названий сотнею небесною.

Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в мить останню віддали нам найдорожче, що мали, — життя своє. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дітей їхніх ненароджених доколихали, пісень за них доспівали.

Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати світові. Весна вже на порозі.

***

Не плач за мною, мамо…

Не плач за мною, мамо, не ридай,Я не хотів війни, я боронив свій край…Не плач за мною, мамо, я – геройСтояв я гордо, коли снайпер тойСтріляв у голову й таранив груди –Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...Не плач за мною, рідна, не лий сліз,Пишайся мною, бо я патріотом виріс,Ти, мамо, лиш за мене помолись,І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..Я винен, що любив свою країну,Я винен, що хотів здобути волю…Але я не хотів стояти на колінах,Пробач за стільки завданого болю…

45

Не плач за мною, мамо, я у Бога,Бо кожен, хто загинув за Вкраїну, йде до НьогоЯ вже не повернуся, мамо, але знай –Я стану ангелом і боронитиму свій край….

***

***

Свистіло, гримало, гуло...І раптом – тиша, чути серця стукіт.Гей, чуєш, брате? Що б там не було –Ти тільки дихай, обіпрись на руки...

46

Мить. Зліва гаркнув побратим.Мить. Куля свиснула, біль в грудях і нудота...Тримайся, брате, ти ж в сім’ї одинА снайпер в спину б'є, сволота!!!

Під ноги ллє струмками кров –Сьогодні тут багато крові,Пробач, матусю, маю я любовДо України, Бога і до волі...І маю волю до життя,І це життя віддам за Батьківщину!Аби довести – люди не сміття!Гей, друже, чуєш – слава Україні...

Гей, друже, чуєш, де болить?Ну де в тобі взялося стільки крові?!Не захистив тебе твій клятий щит,Не дав Господь тобі легкої долі...

Ти знаєш, часто бачу сон,Де сильна, вільна Україна, Між сходом й заходом розламаний кордон,І всі ми, як одна дружня родина.

Ти чуєш, бачив я у тому сні,Що зникли бідні і багаті,Що зникли ранги,касти,меншості і миПриходим на майдан лише, щоб погуляти...

Ти чуєш, братику, які я бачу сни,В тих снах по людях таті не стріляютьІ ці злочинці й дії їх брудні –В тих снах їх, брате, просто не буває...

Ти чуєш,брате,щось я притомивсь,

47

Дозволь тут коло тебе ляжу,Я вже не чую постріли убивць,А сни мої хай вітер всім розкаже...

***

Розмова з Шевченком

Тарасе, плачеш разом з нами...На домовини впали матері.Ну як же так? В твій час було те ж саме,Й тепер могили свіжі на землі.

Кобзарю, вбили вірменина.Він, як молитву, твій "Кавказ" читав.Заплакала за ним вся Україна.А кат московський руки потирав...

Забрали все. Ще й насміхались з Тебе.До "Заповіту" втерли кірзяки.Продали землю, ще хотіли - небо,На Храмах наших ставили зірки.

А ти хотів, щоб квітла Україна.Вона й цвіла за владним парканом.А наша поселялася родинаНа цвинтарях новеньких за селом.

В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився.

48

І дзвін Михайлівський просив: не руш!В ту ніч у ката біс вселився,Його купили за великий куш.

Тебе віддали у солдати.Нам снайпер в голову стріляв...Скажи, Кобзарю, мушу знати,Хто нам недолю таку дав.

... Врага не буде супостата…Скажи, коли? Скажи мені,Коли ж то будуть син і мативже на оновленій землі.

***Пошли нам, Боже, благу вістьПро долю неньки-України.Бо ж кожен з нас отут не гість,Де все навкруг – одні руїни.

Пошли нам, Боже, благу вість,Коли то тії супостати,Що на очах її дітей,Не будуть маму гвалтувати.

Пошли нам, Боже, благу вістьІ дай нам сил сокиру взяти.Щоб кровопіям тим усім,Одраз всі голови зрубати.

Пошли нам, Боже, благу вість,Як нам усім по - людськи жити.Людей, як брата і сестру, По слову Божому любити.

49

***Беркут безжалісно народ вбиває,Але ж людина на життя право має.Люди прагнуть лиш свободи,А насправді з'являється ще більше негоди.

Жорстоко було вбито багато людей,І ніхто не подумав який приклад подають для дітей.Сашко Храпаченко на майдані загинув,Але ж він просто до свободи линув.

Хороший друг, син та просто хлопчина,Тобою пишається вся наша країна.Вічна пам'ять тобі, любий,Хай земля тобі завжди пухом буде.

***

Не плач, серце, прошу, не ридай.Василько наш відлетів у рай.Там душа його вже спочиває,І з небес на нас він споглядає.

Не плач, душе,молю, не кричи,Хай ревуть і стогнуть ті сичи,Котрі відібрали в нас частинку долі І тепер ми у полоні сліз,печалі й болю.

В пам’яті нашій на віки лишився ти.Стерти спогади з тобою не можливо.Посмішка твоя залишиться на завжди,З тими, для кого ти був важливим.

Ні,не прощавай,а до зустрічі, друже.Сумуємо за тобою щодня і дуже.

50

Сумують місто і твоя Батьківщина,Найкраща в світі ненька Україна.

***Зима, що нас змінила..Змінила в корінь нашеє життя,Нам кров влила замість чорнила, У вічності молила каяття!

Злягли сини, куценькі, кароокі, На домовини впали матері,Портрети сина у сльозах щоночі,А берцами стоптали "Кобзарі".

Ми першими йдемо для звершень!Аби відбороти гідність народу!Немає у грудях ні каплі полегшень,Коли підписали про розстріл угоду.

Ми йшли до незримих вершин,Аби відстояти свавільну Вкраїну,Натомість,лише барикади із шинІ присмак у горлі, гіркого бензину.

На сполох гнівно залунали дзвони,Вогонь палав, шугала смерть, На існування видавали заборони,Обличчя розбивали хлопцям вщент.

Усе притихло."Вічна пам’ять сотні!"–Сказав тихенько хилий чоловік,"Прощай життя, хвилини безтурботні",–І біля пам’ятки старенький зліг...

***

51

- Жінко,чого Ви плачете?Ваш син - ГЕРОЙ!!! Ви що, не бачите. Ще цей хлопчина і он той...- Героєм був мені завжди,з тих пір, коли почав іти, з тих пір, коли сказав він "мама", я так раділа, так ридала. Від щастя сльози проливала, так ніби знала, ніби відчувала, я так його тримала, так оберігала. Та все ж пішов, за іншу битись маму... мені ж залишив вічну рану. А я дзвонила, кажу: "Сину, іди додому, бо там гинуть".А він: "Неправда, тут все мирно".Мені від того було дивно. І я його чекала, так чекала, він вернеться – я вірила я знала. І він приїхав не колись, а нині,виходжу я, дивлюсь, моє дитя у домовині... "Як справи, синку? Ну кажи, як справи? Чого мовчиш, не хочеш подивитися на маму? Відкрий же очі, вставай, ти хочеш так лежати? Втомився, напевно, вирішив поспати... Боже, я тебе укрию, ти ж такий холодний, живіт запав, напевно, ще й голодний,ходи, я вже на стіл накрила. Ходи, тебе чекає вся родина..." А люди кажуть, що здуріла, що мертву так трясу дитину.Та що ті люди, що вони там знають. Мій син - ГЕРОЙ!!! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

52

***Горить свіча і пам’яті сльозадодолу з неї краплями стікає.Земля ридає, плачуть небеса –Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раюВ його садах довічно проживати.Вони завжди залишаться в строю,Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,душа яких летить під небесами.Ніхто із вас вмирати не хотів,Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина.Багато з вас в коханні не признались.Надворі скоро втішиться весна.Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльозадодолу з неї краплями стікає.Земля ридає, плачуть небеса –Героїв Україна пам’ятає.

***

Тобі ми, друже, дякуєм за дружбу!За вірність дякуєм тобі!Ми вдячні Богу, що колись зустрілись,Що жили разом на одній землі.

53

Ти нас пробач! Що нас не було поруч.Пробач за те, що не уберегли!Нам жити з цим і мучитись до вікуІ цей тягар усе життя тягти!

Ми не забудем! Чуєш? Не забудем!Ти завжди, Друже, будеш серед нас!І навіть, через сотні літ про тебе будуть говорити!Згадають подвиг твій іще мільйони раз!

Твій дух назавжди залишився нескоренним.І хоч душа твоя на небесах,Для нас усіх ти ще живий й такий же усміхнений Назавжди лишишся у кожного в серцях.

А зараз, друже, спочивайІ нехай янголи десь там твій сон оберігають.Ти знай, для нас усіх – ти наш Герой.І пам'ятай: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

54

Зміст

№ з/п Зміст Сторін-

ка1. Ігор Костенко 4

2.

Поезії: «А душу не убили» 11«Гордіться мною» 12«Пам’яті І. Костенка» 13«Пробач, матусю…» 14

3. Василь Мойсей 164. Сценарій реквієму «Герої не вмирають» 205. Сценарій виховної години «Мамо, я не вернусь» 376. Матеріали для проведення вечорів пам’яті: 44

55

56

Бучач - 2015