D:E?C>HKDHI AG:F?GGBO>: L G: J1D4uth.gov.ua/library_science/publishing/basic_momentous_and_memorable... · Франческо Петрарка – один із засновників

ІІ півріччя

Київ 2013

КАЛЕЙДОСКОП

ЗНАМЕННИХ ДАТ

НА 2014 РІК

Міністерство культури УкраїниДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

ББК 63.3(0)я2К 17

Укладачі: Н. Гуцул, С. НастенкоРедактори: С. Чачко, В. Кучерява, Н. ЛінкевичВідповідальний за випуск Г. Саприкін

© Укладачі: Н. Гуцул, С. Настенко, 2013© ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва», 2013

Видання інформує про ювілеї видатних людей України та світу.У другому випуску наводяться знаменні дати, що будуть

відзначатися у липні-грудні 2014 р. Подаються також біографії деяких ювілярів і відповідні списки рекомендованої літератури.

Видання, що мають позначку (*), знаходяться у фонді ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва».

Покажчик буде корисний працівникам бібліотек, навчальних закладів, інформаційних установ та широкому загалу читачів.

Калейдоскоп знаменних дат на 2014 рік : І І півріччя / уклад. : Н. Гуцул, С. Настенко ; ред. : С. Чачко, В. Кучерява, Н. Лінкевич ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – Київ, 2013. – 65 с.

3

Калейдоскоп знаменних дат на 2014 рік : І І півріччя

1▪ Всесвітній день архітектури▪ 80 років від дня народження Ігоря Авксентійовича Грабов-ського (1934 – 1992), українського кінорежисера▪ 75 років від дня народження Володимира Андрійовича Глущенка (1939), українського майстра декоративно-ужиткового мистецтва▪ 210 років від дня народження Жорж Санд (Амандіна Аврора Люсіль Дюпен) (1804 – 1876), французької письменниці

2▪ 300 років від дня народження Крістофа Віллібальда Глюка (1714 – 1787), австрійського композитора, реформатора опери

3▪ 150 років від дня народження Митрофана Юхимовича П’ятницького (1864 – 1927), російського музиканта, збирача і виконавця російських народних пісень▪ 30 років від дня народження Любка Дереша (Любомир Мирославович Дереш) (1984), сучасного українського пись-менника

4▪ 130 років від дня народження Ліона Фейхтвангера (1884 – 1958), німецького письменника

7▪ 100 років від дня народження Олександра Олександровича Галкіна (1914 – 1982), українського фізика

8▪ День родини

11▪ Всесвітній день шоколаду

Липень


4

12▪ 90 років від дня народження Василя Лукича Юхимовича (1924 – 2002), українського поета і журналіста, автора слів пісні «А льон цвіте…»

16▪ 100 років від дня народження Михайла Івановича Томчанія (1914 – 1975), українського письменника

18▪ 30 років від дня народження Ірисі Ликович (Ірина Миколаївна Ликович) (1984), сучасної української письменниці, авторки романів «Татцельвурм» і «Віртуалка», збірки новел «Перелітна»

20▪ 710 років від дня народження Франческо Петрарки (1304 – 1374), італійського поета і вченого▪ 150 років від дня народження Еріка Акселя Карлфельдта (1864 – 1931), шведського поета, лауреата Нобелівської премії

22▪ 100 років від дня народження Романа Олексійовича Селівачова (1914 – 1995), художника-поліграфіста, графіка

24▪ 105 років від дня народження Юрія Стефаника (літ. псевдо-німи: Юрій Гаморак, Юрій Клиновий, Ю. К.) (1909 – 1985), українського критика, літературознавця, письменника, сина Василя Стефаника

23▪ 170 років від дня народження Михайла Федоровича Комарова (1844 – 1913), українського, бібліографа, критика, фольклориста

25▪ 85 років від дня народження Василя Макаровича Шукшина (1929 – 1974), російського письменника, кінорежисера, актора▪ 100 років від дня народження Бориса Мусійовича Бабія (1914 – 1993), українського вченого-юриста

5


27▪ 190 років від дня народження Олександра Дюма (сина) (1824 – 1895), французького письменника

29▪ 165 років від дня народження Олени Пчілки (Ольга Петрівна Косач) (1849 – 1930), української письменниці▪100 років від дня народження Петра Степановича Сулименка (1914 – 1996), українського живописця

30▪ 100 років від дня народження Павла Івановича Муравського (1914), українського хорового диригента і педагога

31▪100 років від дня народження Луї де Фюнеса (1914 – 1983), французького кіноактора

Майбутній поет народився в Ареццо, поблизу Флоренції. Його батько був но-таріусом і намагався спрямувати своєю стежкою сина. Петрарка слухав лекції на юридичних факультетах в університетах Монпельє та Болоньї, але правником не став. Його ця професія не приваблювала, він більше цікавився класичною літературою. У 1326 р. прийняв сан священика.

Особистість поета характерна для епохи Відродження. Її головними рисами були гідність, духовна незалежність та одер-жима любов до античної літератури. Водночас він мав схильність до земних радощів, цінував життєві зручності і спілкування, був вибірковим у дружбі, не всякому державцеві приділяв увагу, але з деякими розмовляв на рівних.

Священник-романтикДо 710-річчя від дня народженняФранческо Петрарки(1304 – 1374)


6

Справжньої слави Петрарка зазнав як автор ліричних віршів, присвячених золотоволосій Лаурі (6 квітня 1327 р. в церкві св. Клари поет зустрів своє кохання – молоду, дуже при-вабливу жінку, яка увійшла в світову літературу під ім’ям Лаури. Лаура померла під час епідемії чуми в 1348 р.). Про ці вірші сам автор писав як про поетичні «дрібниці», немов вибачався, що на-писані вони не класичною латиною, а повсякденною італійською мовою, хоча насправді Петрарка неабияк дорожив цим натхненним витвором, зберігав і ретельно обробляв його.

Збірка «Книга пісень» складається з 317 сонетів, 29 канцон (пісень про лицарську любов, пов’язаних із культом дами), а також секстин (строф із шести рядків подовженого ямба), балад і мадригалів (невеличких віршів на любовну тему). У ній відбилася любов поета до вродливої заміжньої жінки. Зустріч із Лаурою спо-внила душу поета великим почуттям, що заторкнуло найніжніші, наймелодійніші струни його душі.

Після смерті Лаури Петрарка протягом десятиліть оспівує цю жінку, яка не сказала йому жодного ласкавого слова. У поезі-ях Лаура виглядає справді живою: у неї легка хода, ніжний голос, золоте волосся. Новаторство Петрарки полягає в тому, що він не лише створює образ коханої, а й розкриває внутрішній світ свого героя, який любить і страждає. Ліричні твори Петрарки – ніби сповідь душі, яка розривається між чуттєвим коханням і соціаль-ними приписами, між пристрасними пориваннями та моральними заборонами, між коханням і святістю. Так Петрарка створює нову, психологічну лірику, що стала дорогоцінним внеском у скарбницю світової поезії.

Поетичний тріумф Лаури був одночасно й тріумфом поета.Франческо Петрарка – один із засновників гуманістичного

руху в Італії, видатний італійський поет-лірик і упорядник сучас-ної італійської літературної мови. Його творчість відрізняється глибоким інтересом до всіх сторін внутрішнього життя людини, критичним ставленням до сучасності і до минулого.

7


*Петрарка Ф. Канцоньєре / Ф. Петрарка ; пер. з італ. А. Перепаді. – Харків : Фоліо, 2008. – 282 с. – (Б-ка світ. л-ри).

*Петрарка Ф. Лирика / Ф. Петрарка. – М. : Худ. лит., 1980. – 381 с.

*Петрарка Ф. Лирика. Автобиографическая проза / Ф. Петрарка. – М. : Правда, 1989. – 480 с.

*Петрарка Ф. Эстетические фрагменты / Ф. Петрарка. – М. : Искусство, 1982. – 367 с. – (История эстетики в памятниках и док.).

*Баткин Л. М. Петрарка на острие собственного пера: Авторское самосознание в письмах поэта / Л. М. Баткин ; Рос. гос. гуманит. ун-т ; Ин-т высш. гуманит. исслед. – М. : Б. и., 1995. – 184 с. – (Чтения по истории и теории культуры).

*Клюшина В. Франческо Петрарка як провідний гуманіст епохи Відродження / В. Клюшина // Молодь: освіта, наука, духовність : тези доп. IX Всеукр. наук. конф. студ. і мол. вчен. / [орг. ком. : П. М. Талан-чук (голова) та ін.]. – К. : Ун-т «Україна», 2012. – Ч. 1. – С. 428 – 429.

Кияновская Л. П. Прекрасная Лаура – история любви ве-ликого поэта Возрождения / Л. П. Кияновская // Всесвіт. л-ра та культура. – 2010. – № 1. – С. 13 – 16.

Сангалата М. Боріння в душі і перемога сонета / М. Сангалата // Зарубіж. л-ра. – 2008. – № 28. – С. 16 – 20. – (Шк. світ).

Хасанов В. Співець Лаури / В. Хасанов // Зарубіж. л-ра. – 2006. – № 38. – С. 15 – 19. – (Шк. світ).

Про Петрарку.


8

Кияновская Л. П. История любви великого поэта Возрождения / Л. П. Кияновская // Зарубіж. л-ра в навч. закл. – 2004. – № 6. – С. 55 – 58.

Яка краса – відродження країни!Яка печаль – надій сумні руїни...Ці рядки з вірша «Червоні корогви» були

написані в 1918 р. – не в кращий для України час. Вони й сьогодні звучать на диво актуально, з тією ж ноткою трагізму, що й у ті, давно минулі роки. А належать вірші Олені Пчілці (Ользі Петрівні Драгомановій-Косач), відомій українській письменниці.

Висококультурна жінка, неординарна особистість, при-страсна патріотка, талановита письменниця і педагог, перекладач, фольклорист і етнограф, видавець, активний громадський діяч. Такою була Ольга Петрівна Косач, сестра Михайла Драгоманова, мати Лесі Українки. Їй належить чільне місце в історії української культури. Із гордістю і вдячністю називала Леся Українка свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня.

Творчість і громадська діяльність Олени Пчілки припала на важкий період в історії українського народу – період заборон української мови, книжок, театру, закриття недільних шкіл. Але ніщо не могло зламати її патріотичних поривань. Олена Петрівна, маючи красиву зовнішність та блискучу освіту, могла б одягати вишукане дороге вбрання, бути у центрі уваги на світських зібран-нях та балах. Натомість вона усе своє життя невтомно працювала, була, за словами Панаса Мирного, «...робоча, як бджола». Велику увагу вона приділяла сім'ї, сама виховувала шістьох дітей. Вирос-тила їх такими ж патріотами, якою була сама. Не покладаючи рук,

Незвичайна жінка... Аристократка духуДо 165-річчя від дня народженняОлени Пчілки (1849 – 1930)

9


працювала на ниві українській. «Як громадський і політичний діяч вона поклала міцні основи для відродження своєї нації», – сказала про письменницю сучасний філолог Л. Дрофань. Олена Пчілка була енергійною, працьовитою і принциповою жінкою, яка ніколи не зрікалася своїх поглядів, не відступала від переконань, пропагувала та відстоювала їх, не боячись переслідувань чи арештів.

Багато з того, що робила ця жінка, було зроблено вперше. Вона першою серед представників освічених родин вчила дітей рідної української мови, в українську мову ввела багато неологіз-мів, уперше запровадила слово «жарт» для драматичних творів, одною з перших в українській літературі показала життя україн-ської інтелігенції.

На жаль, так склалося, що ім’я цієї неординарної особистості тривалий час залишалося в тіні. Як пише Л. Дрофань, протягом семи десятиліть «можновладці намагалися зітерти той слід, що полишила ця жінка», не могли пробачити їй безкомпромісності у всьому, що стосувалося України. Її звинуватили в крайньому націоналізмі, антисемітизмі, навісили ярлик буржуазно-ліберальної письменниці. І все це за те, що любила свою землю, свій народ, що ніколи не зрікалася цієї любові! Дмитро Донцов вважав її світлим винятком серед тих інтелігентів, чиї «скалічені душі не боялися виступити за рідну націю і культуру».

За роки незалежності України про Олену Пчілку уже багато написано, надруковано частину її творів, засновано літературну премію ім. Олени Пчілки за кращі художні твори для дітей, її іменем названо бібліотеки, вулиці.

Вона обрала собі псевдонім, який можна прочитати як світла (Олена) і трудівниця (Пчілка) та всім своїм життям довела вірність такому імені.

Пчілка О. Весняні квіти / О. Пчілка. – Одеса : Два слони, 1998. – 14 с.


10

*Пчілка О. Викинуті українці: до жидівсько-української справи / О. Пчілка. – К. : МАУП, 2006. – 352 с. – (Б-ка українознав. ; вип. 5).

Пчілка О. Збентежена вечеря / О. Пчілка ; худож. Л. Іванова. – К. : Веселка, 1970. – 28 с.

*Пчілка О. (О. Драгоманова (Косач)). Золоті дні золо-того дитячого віку... : автобіогр. нарис / О. Пчілка ; упоряд. Л. Мірошниченко. – К. : Веселка, 2011. – 79 с.

Пчілка О. Сосонка / О. Пчілка ; упоряд. та передм. О. Шевченко. – К. : Шк., 2007. – 175 с.

*Пчілка О. Твори / О. Пчілка ; упоряд. А. Ф. Чернишова. – К. : Дніпро, 1971. – 463 с.

*Бойко І. Т. Пчілка Олена і Гадяч : до 160-річчя від дня народж. О. Пчілки : наук. зб. / І. Т. Бойко, Н. Т. Бойко, Г. В. Боло-това та ін. – К. : Арата, 2010. – 94 с.

*Вічні Берегині України: О. Пчілка, Л. Українка : наук. пр. й розвідки / ред. М. О. Іванюк. – Новоград-Волин. : Новоград, 2001. – 160 с.

Гуць М. Південнослов’янська тематика в творчості Олени Пчілки / М. Гуць // Слов’ян. обрії. – 2010. – № 3. – С. 47 – 66.

Гуць М. Скорботна мати української культури: Олена Пчілка / О. Гуць // Жива вода. – 2002. – № 5. – С. 1 – 2, 6.

*Дрофань Л. А. Берегиня: О. Пчілка / Л. А. Дрофань. – К. : Молодь, 2004. – 206 с.

11


Камінчук О. Олена Пчілка: аспекти творчої діяльності / О. Камінчук // Слово і час. – 1999. – № 6. – С. 12 – 18.

Косач-Борисова І. Спогад про Олену Пчілку / І. Косач-Борисова // Укр. культура. – 1996. – № 1. – С. 27 – 28.

Лисенко-Ковальова Н. Духовна та інтелектуальна еман-сипація жінки у творах Олени Пчілки / Н. Лисенко-Ковальова, І. Рябіна // Питання літературознав. – 2009. – Вип. 78. – С. 323 – 327.

Мікула О. Олена Пчілка про українську вертепну драму / О. Мікула // Київ. старовина. – 2010. – № 6. – С. 161 – 167.

Мікула О. Церковні коляди: проблеми побутування і фольклоризації: розвідки Олени Пчілки «Украинские колядки» / О. Мікула // Київ. старовина. – 2011. – № 2. – С. 171 – 176.

Мороз Л. Ідейні акценти драматургії Олени Пчілки / Л. Мороз // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. – 2012. – № 10. – С. 13 – 14.

Негрейчук І. «...Робоча – як бджола» / І. Негрейчук // Вісн. Книжк. палати. – 1999. – № 7. – С. 29 – 31.

Олена Пчілка: (Ольга Петрівна Драгоманова-Косач): (1849 – 1930) // Історія укр. л-ри XIX ст. У 2 кн. Кн. 1. – К., 2002. – С. 239 – 285.

Олена Пчілка – «образ української жінки» // Укр. мова і л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – № 6. – С. 121 – 125.


12

Одарченко П. Видатна діячка української культури кінця XIX – початку XX століття / П. Одарченко // Нар. творчість та етнографія. – 1999. – № 2 – 3. – С. 3 – 15.

Про О. Пчілку.

Одарченко П. Олена Пчілка і молодь / П. Одарченко // Українська література : зб. вибр. ст. / П. Одарченко. – К., 1995. – С. 67 – 78.

Пономаренко Б. Повернення боргу / Б. Пономаренко // Укр. культура. – 2006. – № 5 – 6. – С. 30.

Сверстюк Є. Повернення Олени Пчілки / Є. Сверстюк // Укр. мова та л-ра. – 2000. – № 35. – С. 4.

Танана Р. Олена Пчілка на Шевченковій могилі : до 160-річчя від дня народж. Олени Пчілки / Р. Танана // Рідна шк. – 2009. – № 1. – С. 179 – 183.

Хорунжий Ю. Горда жіноча душа / Ю. Хорунжий // Шляхетні українки / Ю. Хорунжий. – К., 2004. – С. 6 – 22.

13


4▪ 160 років від дня народження Марії Костянтинівни Заньковецької (Адасовська) (1854 – 1934), української актриси і театральної діячки

5▪ 85 років від дня народження Дмитра Михайловича Гродзинського (1929), українського вченого-біолога▪ 170 років від дня народження Іллі Юхимовича Рєпіна (1844 – 1930), російського живописця▪ 150 років від дня народження Євгена Миколайовича Чирикова (1864 – 1932), російського письменника, драматурга, публіциста

8▪ 180 років від дня народження Юрія Федьковича (Осип-Домінік Гординський де Федькович) (1834 – 1888), українського письменника▪ 195 років від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша (1819 – 1897), українського письменника

12▪ Міжнародний день молоді

13▪115 років від дня народження Альфреда Хічкока (1899 – 1980), англо-американського кінорежисера, продюсера▪ 100 років від дня народження Альвіана Платоновича Страшнова (1914 – 1986), українського архітектора

14▪ 125 років від дня народження Іллі Володимировича Добржинця (1889 – 1960), українського скрипаля і педагога

13▪ 130 років від дня народження Наталії Дмитрівни Полонської-Василенко (1884 – 1973), українського історика

Серпень


14

15▪ 245 років від дня народження Наполеона І Бонапарта (1769 – 1821), французького полководця та імператора

16▪ 80 років від дня народження П’єра Рішара (П’єр Рішар Моріс Шарль Леопольд Дефей) (1934), французького кіноактора і режисера

17▪ 250 років від дня народження Максима Федоровича Берлинського (1764 – 1848), українського історика і археолога

18▪ 200 років від дня народження Івана Мажуранича (1814 – 1890), хорватського поета, державного діяча, прихильника ідеї слов’янської єдності

20▪ 75 років від дня народження Валерія Олександровича Шевчука (1939), українського прозаїка, кіносценариста, драматурга

21▪ 225 років від дня народження Огюстена Луї Коші (1789 – 1857), французького математика

22▪ 250 років від дня народження Шарля Персьє (1764 – 1838), французького архітектора

23▪День Державного Прапора України▪ Міжнародний день пам’яті жертв работоргівлі та її ліквідації▪ 40 років від дня народження Сергія Вікторовича Жадана (1974), сучасного українського письменника

24▪ День Незалежності України

25▪ 90 років від дня народження Павла Архиповича Загребельного (1924 – 2009), українського письменника

15


▪ 270 років від дня народження Йоганна Готфріда Гердера (1744 – 1803), німецького філософа, письменника

28▪ 265 років від дня народження Йоганна-Вольфганга фон Гете (1749 – 1832), німецького поета і мислителя

31▪ 265 років від дня народження Олександра Миколайовича Радищева (1749 – 1802), російського письменника, просві-тителя

Марія Заньковецька – одна з неба-гатьох актрис, яка по праву вважається основоположницею професійного українського національ-ного театру поряд з М. Л. Кропивницьким, М. П. Старицьким, І. К. Карпенко-Карим, М. К. Садовським.

Народилася Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) 4 серпня 1854 р. у селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Тому й псевдонім узяла співзвуч-ний назві свого села на згадку про минуле і щасливе дитинство в улюблених Заньках. З десяти років Марія почала навчання у при-ватному пансіоні в Чернігові. З юних років виступала в аматор-ських виставах у Ніжині та Чернігові. Талант майбутньої актриси проявився ще з ранніх літ. Вона з особливим задоволенням брала участь в усіляких забавах, витівках, інколи навіть ризикуючи ви-кликати невдоволення батьків, яких вона дуже любила і намагалася ніколи не розчаровувати. Коли дівчинці виповнилося шістнадцять років, постало питання про подальше серйозне навчання. Марія

Талант винятковий, свій, національний…До 160-річчя від дня народженняМарії Костянтинівни Заньковецької(1854 – 1934)


16

прагнула вступити до консерваторії, аби професійно вчитися співу. Але батьки й слухати не хотіли про майбутню кар’єру дочки як співачки.

Шлях на велику сцену розпочався з любові – вона виходить заміж за молодого капітана артилерії Олексія Хлистова, який бачив її на ніжинських виставах і підтримував її прагнення до сцени. Але після одруження чоловік безапеляційно заявив, що призначення жінки – бути доброю дружиною, матір’ю. Мандри з чоловіком-офіцером привели її до молдавського міста Бендери. Тут Марія вперше зустріла піхотного офіцера Миколу Карповича Тобілевича, який згодом став одним із найвидатніших українських акторів та режисерів, виступаючи під псевдонімом Садовський. Вона по-кохала Садовського, покохала щиро і пристрасно, на все життя. Задля сцени і кохання Марія мала розірвати подружні стосунки, церква наклала на неї єпитимію, одне з найтяжчих церковних покарань. Батько відвернувся від неї, розуміла лише мати... 27 жовтня 1882 р. відбувся її сценічний дебют в Єлисаветграді (нині Кіровоград), де вона виконувала роль Наталки Полтавки у першо-му українському професійному театрі під керівництвом Михайла Кропивницького. Мистецтво Марії Заньковецької мало життєву силу, оскільки живилося народною любов’ю, глибоким розумінням найсокровенніших мрій і прагнень. Вона прославляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Сценічне мистецтво Марії Заньковецької відзначалося щирістю переживань, глибоким проникненням у суть образу, високим рівнем майстерності, художньою переконливістю. Її творчість мала велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців.

Після революції Марія Заньковецька брала активну участь у становленні нового українського театру. Будучи відомою актрисою, вона дуже багато робила для розповсюдження знань і досягнень передової театральної культури серед трудового люду. За її допо-

17


моги в Ніжині було створено народний хор, симфонічний оркестр. Вона очолювала Народний театр у Ніжині. Разом з Саксаганським організувала Народний театр у Києві, на базі якого у 1922 р. було створено Театр ім. Заньковецької (тепер Львівський український драматичний театр ім. Марії Заньковецької). Їй першій в Україні присвоєно звання народної артистки республіки. Померла вели-ка артистка 4 жовтня 1934 р. в Києві. Поховали її на Байковому кладовищі поряд із соратником по сцені і чоловіком Миколою Садовським.

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько : оповід. / А. Багряна. – К. : Грані-Т, 2010. – 93 с. – (Життя видатних дітей).

Бобир О. В. Українська свідомість і російські симпатики Марії Заньковецької (до 150-річчя від дня народж. актриси) / О. В. Бобир. – Чернігів, 2004. – 31 с.

Дроздовський Д. Полілог культур під сузір’ям «Марії» / Д. Дроздовський // Слово Просвіти. – 2012. – № 42 (18 – 24 жовт.). – С. 14 – 15.

*Корнійчук В. Ave, Maria! або Психологічні особливості ак-торської творчості Марії Заньковецької : театрознав. дослідж.-есе : до 150-річчя з дня народж. / В. Корнійчук. – Ніжин, 2004. – 37 с.

Література та культура Полісся : зб. наук. пр. / ред. Г. В. Са-мойленко ; Ніжин. держ. пед. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2004. – Вип. 25 : Марія Заньковецька – видатний театральний діяч України : до 150-річчя від дня народж. – 203 с.

Мандрика В. Марія Заньковецька – перша народна артистка України / В. Мандрика, В. Кирилюк. – Ніжин, 2004. – 152 с.


18

Марія Заньковецька (1854-1934рр.) // Шк. б-ка. – 2009. – № 2. – С. 121.

Самойленко Г. В. Марія Заньковецька і Поліський край / Г. В. Самойленко ; Ніжин. держ. пед. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2004. – 159 с.

Талан: Життя і творчість Марії Заньковецької / упоряд. Н. Бабанська ; фото В. Моруженко. – К. : Мистец., 2004. – 288 с.

Хоменко Ю. М. Творчість Марії Заньковецької в контексті культурного життя епохи: до 150-річчя від дня народження : семіна-рій / Ю. М. Хоменко ; Ніжин. держ. пед. ун-т ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2004. – 26 с.

19


«Я йшов собі та йшов (...), возложивши руку на рало, не озираючись позад себе, не зиркаючи по боках. Порадниками моїми в речах трудних тільки великії дії (є у нас чолов’яга, на прізвище Дій) (...), ішов собі позад рала, та й не сумував, усіма занедбаний».

Так у листі до М. Драгоманова, датованому 1893 р., характе-ризував свою життєву і творчу дорогу Пантелеймон Куліш.

Запам’ятаймо з цього листа, кого лише єдиного, кого тільки одного дослухався він на цій дорозі – тільки «чолов’яги на прізвище Дій», – та запитаймо самі себе: а кого, і справді, іншого, кого, окрім цього чолов’яги, мав би дослухатися той, котрий, підкреслюючи, що «нехай за нас наше діло говорить, а не наші орації», самовпевнено, згірдливо формулював: «Зроду я ще ні в кого не питавсь дороги і питатись не буду»? Кого мав він питатися, якщо у листі до П. Глібової (1860) він з величезною гіркотою констатував: «Наша ідея ще в спови-точку, і навіть такі люди, як Ви, сумніваєтесь, щоб вона не загинула в пелюшках. Але з нас досить (зважмо, яка твердість у голосі П. Куліша), що вона народилась і існує». А «ідея бере своє, рано чи пізно».

«Наша ідея» – це українська ідея. До П. Куліша хто так чітко, хто так ясно говорив про неї як про визначальну стратегію усієї української діяльності? Тарас Шевченко?

Так, адже в отому шевченковому «я на сторожі коло них поставлю Слово» Слово й означає ніщо інше, як українську на-ціональну ідею, ствердження якої стало визначальним у всій ді-яльності нашого найбільшого національного поета.

«Гарячий Куліш»До 195-річчя від дня народженняПантелеймона Олександровича Куліша (1819 – 1897)


20

А все ж не забуваймо: саме її позначення, саме ословлення – то заслуга П. Куліша. І коли він заявляв у листі до Г. Рентель (1862), що «кращого від українців в ідеї нема нічого, але (...) небагато в нас людей гідних, решта – дурноляпи, можливо, більше шкідли-ві, ніж корисні, для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української ідеї», то як не зробити з нього висновок: міркою відданості українській ідеї вимірював він людей, які його оточували, умінням прислужитися її зміцненню їх оцінював.

У наполегливому служінні українській національній ідеї – не-заперечна константа діяльності П. Куліша, у ній його одноцільність та послідовність, дарма що у вельми осяжній літературі про цього діяча стали вже майже загальниковими твердження про його не-послідовність.

О, ця заперечна частка «не» у судженнях про Куліша! Довгий ряд характеристик, що їх варто до нього прикладати, і справді, можуть з неї починатися. Непоступливий, непосидючий, неспокійний, несправедливий (наприклад, у деяких оцінках козаччини та Шевченка, дарма, що месіянське значення останнього ніким іншим, як ним же, Кулішем, вперше і було обгрунтоване), нетактовний, незручний у спілкуванні і т. ін., і т. ін. А ще додаймо до цих характеристик: погірдливо аристократичний, самовпевне-ний, впертий, вибуховий, гарячий («гарячий Куліш» – одна з його самохарактеристик), бурхливий, розхристаний...

Чи правда? Так, правда. Та незважаючи на те, що останнім часом дослідники все частіше акцентують на психологічній травмі, що її дістав П. Куліш у зв’язку з погромом Кирило-Мефодіївського Братства, все ж найточніше пояснення цим особливостям його натури знайдемо в іншому, а саме: в тому, що він був водночас пронизаний струмами історичного терпіння й історичного нетер-піння, у тому, що він буквально попелів у намаганні пробудити, сформувати, здвигнути українську націю. Звідси – його нервозність, звідси – недостатня педагогічність, як і те, що позначаємо то як хитання Куліша, то як зміну ним орієнтацій.

21


Згадаймо: Росія, Польща, навіть Туреччина... І це в той час, як сам же заявляв: «Ляхи мені не батьки, а Москва – не дядьки»; у той час, як у 80-х рр. він зважився на нечуваний, хоча й не-справджений крок – зректися російського підданства та прийняти австрійське; у той час, як повсякчас був сповнений внутрішнього протесту супроти антиприроднього та принизливого існування українства при «чужому (російському. – А. П.) каганцеві», супроти фатального зденаціоналізування української інтелігенції. Як писав він О. Милорадовичівні в лютому 1857 р., «порідшало вас, земляки мої, на Вкраїні; перемішались ми з усяким язиком, а найбільш між тими, которі повинні б перед вести; вийшло з них таке, що до ніякового плем’я не пристануть: чужоземці в рідній землі, чужоземці і всюди, де ні появляться. Бо живе німець по-німецьки, турок по-турецьки, англичанин по-англійськи і москаль по-московськи, тільки наш брат, українець, носить навиворот свою одежу». Чому? Великим болем мучився Куліш.

Зробімо з цього висновок, що усе те (Росія, Польща чи Туреччина) в Кулішевих «приякорюваннях» – то лише спосіб, лише засіб; що першовихідне та серцевинне тут – Україна (о, якби то мала вона належну власну національну силу! – чи й потрібні були б для неї якісь прив’язки-орієнтири!); що все те, власне, від однієї турботи: у який спосіб ліпше та надійніше їй, Україні, увійти в національну силу, раз поки що сили для самостійного державно-політичного життя – ну, хоч ти криком ізійди – вона не має.

Кажуть часто: це – метання П. Куліша. Для мене ж це – уособлена у його власній життєвій долі історична доля самої України, яка на своєму шляхові теж ось так шукала, металась, змінювала орієнтації (згадаймо драматизм пошуків союзників і Хмельницьким, і Виговським, і Петром Дорошенком, й Іваном Мазепою), аж доки так не пригнітив її московський гніт, що про всі ті пошуки вимушена була вона геть забути. Та ось з появою «Історії русів», Шевченка, Костомарова, самого Куліша – нове її пробудження, розкриття очей на власну історичну недолю


22

(Україна, за Кулішем, – то земля, «куди Христос іще не прихо-див») і – болісне питання:

Народе мій! що нам тепер почати?Невже вовіки будеш спати й спати?Або:Поминаю усіх мертвих,А по живих плачуБо нікого я живогоСеред них не бачу.Що ж дивного, що пошуки продовжились від тих, які

колись силоміць були припинені? І хіба не варто зробити з цього висновок, що береги, до яких приставав Куліш, його випроби та апробації – то береги, та випроби, та апробації самої України на її історичному шляхові? До того ж, годі й сумніватися, що в основі всіх отих політично-державних причалювань П. Куліша, які так і вражали, і навіть ображали, обурювали його сучасників, усе ж моти-ви стратегії і тактики. Навіть в отих його заявах про «нравственную необходимость слияния южнорусского племени с севернорусским», навіть в отих гімнах на честь «єдиного царя» та «єдиної цариці», навіть у надто різких, саме непедагогічних осудах українського козацтва.

Та ні – не втоплював П. Куліш Україну в самодержавній, деспотичній, антикультурній, хижацькій Росії. Навпаки – його найзаповітнішою метою було вирвати її звідти. Як писав він Аксаковим у 1858 р., українська «майбутність (...) не може бути однакова з майбутністю великоруського народу. Між нами і вами лежить така ж сама безодня, як і між драмою та епосом: і те, і друге є великі творіння Божественного Генія, та дивно бажати, щоб вони злилися в один рід!» І далі: «А ваша суспільність гадає, що для нас клином збіглася земля в Московському Царстві, що нас створено для Московського Царства...»

Варто пригадати, як запально полемізує П. Куліш у своїй «Слав’янській оді» з панрусистським бажанням О. Пушкіна «сла-вянские ль ручьи сольются в русском море?»:

23


Обманщице, кого ти не лестила,Кому м’яких не слала ти перин?Ще мало ти людей занапастила,Що вірили обіцянкам твоїм?«Святою» ти себе провозгласилаІ небеса під себе осягла.А на землі твоя нечиста силаСлавянську кров сторіками лила...Обняти світ залізними руками,Силкуєшся, щоб людському умуСпорудити з продажними попамиВселенськую безвиходну тюрму.І всіх Славян скликаєш воєдино:«Зливайтеся: я – море, ви – руч’ї...Корітеся і нагинайте спини,Хилітеся під присуди мої (...)«Да славиться народ – освободитель!Да шествує во слід йому біда!Да буде він вовіки побідитель!Да ллється кров славянська, як вода!»

Кровоспраглу сутність російського імперіалізму П. Куліш розумів, отже, дуже глибоко, з тим хіба уточненням, що посягало і посягає це зло не тільки на слов’янські народи...

Уривок із статті: Погрібний А. «Гарячий Куліш» // Поклик дужого чину : ст., портр., силуети, наближення, публіц. / А. Погрібний. – К. : Просвіта, 2009. – С. 330 – 343.

*Куліш П. О. Вибрані твори / П. О. Куліш. – Харків : Ранок, 2003. – 320 с. – (Прогр. з л-ри).


24

*Куліш П. О. Повість про Український народ. Моє життя (Жизнь Куліша). Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / П. О. Куліш. – К. : Ред. журн. «Укр. світ», 2005. – 384 с.

*Куліш П. О. Чорна рада : роман, оповід., вірші / П. О. Куліш. – Харків : Фоліо, 2006. – 287 с. – (Укр. класика).

Булига О. Куліш на Волині / О. Булига // Слово Просвіти. – 2009. – 19 – 25 листоп. (№ 46). – С. 11.

Гончарук П. Пантелеймон Куліш про історичну роль Богдана Хмельницького та Переяслівської Ради 1654 р. / П. Гончарук // Київ. старовина. – 2007. – № 1. – С. 3 – 34.

Даниленко А. «Пиши, як мовиш …», або чому Пантелеймон Куліш не став творцем сучасного українського правопису / А. Даниленко // Мовознав. – 2012. – № 4. – С. 37 – 54.

Даренська В. П. Куліш як фундатор українського екзистенці-алізму / В. Даренська // Філос. думка. – 2010. – № 4. – С. 103 – 114.

Крижанівська Т. Пантелеймон Куліш – першорядна зірка української культури: письменник, видавець, редактор / Т. Крижа-нівська // Вісн. Книжк. палати. – 2009. – № 8. – С. 37 – 40.

*Куліш Пантелеймон: письменник, історіософ, грома-дянин : матеріали наук.-просвіт. конф. до 190-ї річниці від дня народж. П. Куліша / [відп. за вип. О. І. Євтушенко]. – Шостка : Шостк. міськ. ЦБС, 2010. – 122 с.

*Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і «Руська Трійця» / Є. Нахлік. – Львів : Б.в., [1994]. – 28 с.

25


*Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою : біогр.-культурол. дослідж. : з додат. невідо-мого листування / Є. К. Нахлік, О. М. Нахлік. – Львів : Простір М, 2009. – 319 с. – (Літературознав. студії ; вип.13).

Пантелеймон Куліш // Освіта і кар’єра. – 2009. – № 6 – 7. – С. 23.

Пантелеймон Куліш // Персона. – 2009. – № 2. – С. 10.

Петров В. Пантелеймон Куліш у п’ятдесяті роки: Жит-тя. Ідеологія. Творчість / В. Петров // Кур’єр Кривбасу. – 2009. – № 234 – 235. – С. 237 – 292 ; № 236 – 237. – С. 213 – 285 ; № 238 – 239. – С. 241 – 310 ; № 240 – 241. – С. 259 – 328; 2010. – № 242 – 243. – С. 258 – 333 ; № 244 – 245. – С. 295 – 383.

Шестаков А. Солодкість гіркої правди: Пантелеймон Куліш у потоці часу й поза ним / А. Шестаков // Демокр. Україна. – 2010. – 12 листоп. (№ 45). – С. 20.


26

1▪ День знань

3▪ 150 років від дня народження Мусія Степановича Кононенка (1864 – 1922), українського поета▪ 100 років від дня народження Івана Федоровича Переверзєва (1914 – 1978), російського кіноактора

6▪ 80 років від дня народження В’ячеслава Гнатовича Сумського (1934 – 2007), українського актора▪ 90 років від дня народження Михайла Юліановича Брайчевського (1924 – 2001), українського історика та археолога

8▪ 100 років від дня народження Павла Юхимовича Ключини (Ключник) (1914 – 1972), українського поета-байкаря

10▪ 120 років від дня народження Олександра Петровича Довженка (1894 – 1956), українського кінорежисера і письменника

11▪ 150 років від дня народження Павла Арсеновича Грабовського (1864 – 1902), українського поета, публіциста, революційного діяча

12▪ 100 років від дня народження Олександра Васильовича Сальмана (1914 – 1971), українського театрального декоратора

13▪ 180 років від дня народження Анатолія Патрикійовича Свидницького (1834 – 1871), українського письменника▪ 140 років від дня народження Арнольда Шенберга (1874 – 1951), австрійського композитора, диригента, педагога

Вересень

27


15▪ 225 років від дня народження Джеймса Фенімора Купера (1789 – 1851), американського письменника▪ 210 років від дня народження Михайла Олександровича Максимовича (1804 – 1873), українського вченого-природо-знавця, історика, фольклориста, письменника

16▪ 100 років від дня народження Володимира Васильовича Хитька (1914 – 1984), українського майстра художнього різьблення

17▪ 155 років від дня народження Ганни Львівни Берло (1859 – 1942), українського філолога, історика, педагога, перекладача, громадського діяча▪ 150 років від дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського (1864 – 1913), українського письменника і громадського діяча

18▪ 85 років від дня народження Алли Олександрівни Горської (1929 – 1970), української художниці, діяча правозахисного руху

20▪ 85 років від дня народження Івана Олексійовича Світличного (1929 – 1992), українського поета, літературознавця, критика, діяча правозахисного руху▪ 150 років від дня народження Дмитра Володимировича Ахшарумова (1864 – 1938), українського скрипаля, диригента і педагога▪ 80 років від дня народження Софі Лорен (Софія Віллані Шіколоне) (1934), італійської кіноактриси

22▪ 100 років від дня народження Ольги Галактіонівни Шиян (1914 – 2001), української майстрині народної керамічної


28

іграшки та скульптури▪ 150 років від дня народження Антона Микитовича Ясинського (1864 – 1933), російського історика

23▪ 80 років від дня народження Миколи Миколайовича Ільницького (1934), українського літературознавця, поета, критика

24▪ 100 років від дня народження Дмитра Григоровича Дереча (1914 – 2007), українського письменника, перекладача▪ 120 років від дня народження Романа Купчинського (1894 – 1976), українського поета, прозаїка, журналіста в еміграції

28▪ 85 років від дня народження Дмитра Васильовича Павличка (1929), українського поета▪ 100 років від дня народження Кіндрата Швеця («Зенко Зелений») (1914 – 1975), українського політичного діяча, одного з керівників ОУН (М)▪ 80 років від дня народження Бріжит Анн-Марі Бардо (1934), французької кіноактриси

29▪ 150 років від дня народження Мігеля де Унамуно-і-Хуго (1864 – 1936), іспанського письменника, філософа▪ 110 років від дня народження Миколи Олексійовича Островського (1904 – 1936), російського письменника

30▪ Всеукраїнський день бібліотек

29


Доробок письменника – 33 романи, публіцистика, історичні розвідки, дорожні нотатки, памфлети. Романи він писав різні за своїми жанрами та об’ємом: дилогії, трилогії і навіть пенталогії. Купер створив те, що називається американським романом. А вже що робили б цілі покоління кінематографістів, якби не його блис-кучі динамічні пригодницькі сюжети? Власне, й сама американська література почалася з Джеймса Фенімора Купера. Його вплив на власну творчість визнавали Едгар По, Марк Твен, Джек Лондон, Генрі Лонгфелло і навіть Джером Селінджер. Купер чи не перший в історії порушив питання екологічної безпеки. А ще – моральності бізнесу, патріотизму, людяності. І до того ж засуджував расизм.

Мабуть, мало хто так любив Америку, як він. «Я народжений янкі, живу як янкі і помру янкі... Моя мета – інтелектуальна неза-лежність Америки. І якщо зійду до могили з відчуттям, що я хоч щось зробив для цього, я буду вдоволений, знаючи, що моє життя не пройшло марно, – писав Купер. – Писати для Америки – це означає служити досить безжальному хазяїну».

Фенімор Купер став творцем американського історичного ро-ману, основоположником «морського роману» у світовій літературі й, нарешті, творцем особливого типу романтичного оповідання про історичну долю індійських племен, що досі не отримало чіткого термінологічного визначення.

*Купер Д. Ф. Останній із могікан : роман / Д. Ф. Купер. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2004. – 304 с. – (Світовид).

«Останній із могікан»До 225-річчя від дня народженняДжеймса Фенімора Купера(1789 – 1851)


30

*Купер Дж. Ф. Зверобой, или Первая тропа войны : роман / Дж. Ф. Купер. – М. : АСТ, 2001. – 576 с. – (Б-ка приключений).

*Купер Дж. Ф. Слідопит, або Суходільне море : роман / Дж. Ф. Купер. – Тернопіль : Навч. кн. – Богдан, 2006. – 464 с.

*Купер Дж. Ф. Шпион, или Повесть о нейтральной терри-тории / Дж. Ф. Купер. – Минск, 1990. – 383 с.

*Купер Ф. Звіробій : роман / Ф. Купер. – Харків : Фоліо, 2007. – 462 с. – (Б-ка пригод).

*Купер Ф. Піонери : роман / Ф. Купер. – Донецьк : БАО, 2006. – 384 с. – (Б-ка світ. бестселера).

Горенко О. Ім’я в структурі роману Дж. Ф. Купера «Останній з могікан» / О. Горенко // Мандрівець. – 2003. – № 5. – С. 48 – 52.

*Джеймс Фенимор Купер (15.09.1789 – 14.09.1851) // 100 знаменитых писателей / Е. К. Васильева, Ю. С. Пернатьев. – Харьков : Фолио, 2003. – С. 208 – 212.

*Иванько С. С. Фенимор Купер / С. С. Иванько. – М., 1991. – 267 с.

*Купер Джеймс Фенимор (1789 – 1851) // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – М. : Филол. об-во «Слово» ; Олма-Пресс Образование, 2004. – С. 769 – 770.

*Купер Джеймс Фенімор (1789 – 1851) // Вони змінили світ / уклад. І. Ю. Левашова. – Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2011. – С. 579 – 580.

31


Ружевич Т. М. Епопея Фенімора Купера про освоєння Нового Світу та її героя / Т. М. Ружевич, Я. І. Ружевич // Всесвіт. л-ра та культури. – 2007. – № 3. – С. 38 – 40.

Ружевич Т. М. Романтичні герої Фенімора Купера / Т. М. Ружевич // Зарубіж. л-ра. – 2005. – № 12. – С. 52 – 54.

Михайло Михайлович Коцюбинський посідає одне з найпочесніших місць в

історії української літератури кінця XIX – початку XX ст. Твор-чість Михайла Коцюбинського, збагативши українську літературу і вписавши до неї одну з найскравіших сторінок, стала здобутком літератури світової. Твори письменника за життя перекладалися на французською, німецькою, шведською, чеською, польською і російською мовами, а видавці конкурували між собою за право надрукувати його черговий новий твір.

Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці, на мальовничих берегах південного Бугу. Батько письменника, дрібний урядовець, не бажаючи терпіти утиски й несправедливість з боку царських чиновників, змушений був часто переїжджати з місця на місце у пошуках роботи. Разом із ним переїжджала й родина. «Дитячий вік мій (до 7 літ), – пише Коцюбинський, – пройшов у місті Вінниці, а відтак довелося жити

Людина високої духовної культури…До 150-річчя від дня народження Михайла Михайловича Коцюбинського (1864 – 1913)

Глибоким зором і пером тонкимВін слугував народові своєму,Боліючи душею разом з ним.

Життя і кров. А не сюжет і темуВін залишив на білих сторінках –

І слів не обернуть на прах.М. Рильський


32

то на селі, то знов у місті. Все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі». Тут народилася й розвинулася велика любов письменника до природи й людей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіями рідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою та літературною школою Коцюбинського. Ще підлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було на Поділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик у дев’ять років сам починає творити пісні на взірець народних. Неабияку роль у розвитку таланту Коцюбинського відіграла його мати Ликера Максимівна, яка була людиною «із складною, тонкою і глибокою душевною організацією». Як згадує сам письменник, мати любила мистецтво, зокрема літературу, і цю любов передала й своєму синові.

Початкову освіту Коцюбинський отримав у містечку Бар. Потім навчався в Шаргородському духовному училищі (1876 – 1880 рр.). Навчаючись у релігійному закладі, він захоплювався малюванням, літературою, брав участь у літературних вечорах, на яких любив декламувати вірші, особливо твори Тараса Шевченка. Вже в четвертому класі Коцюбинський виявив неабиякі здібності в написанні шкільних творів. Прочитавши один із таких його творів, учитель російської мови сказав: «Будемо мати свого літератора... це майбутній письменник, майбутній поет».

Після закінчення духовного училища Михайло Коцюбинський їде у Кам’янець-Подільський і вступає до семінарії, але матері-альні нестатки й нещастя, які впали на родину (батько втратив роботу, мати осліпла), не дали змоги талановитому юнаку продо-вжувати навчання і здійснити мрію про вступ до університету. На утриманні дев’ятнадцятирічного Михайла, крім батьків, були ще два менші брати і дві сестри. Чуйний і сердечний юнак відчував відповідальність за свою родину і, щоб підтримати її матеріально, почав давати приватні уроки місцевим гімназистам.

Одночасно Коцюбинський займається самоосвітою і, завдяки постійній наполегливій праці над собою, здобуває глибокі знання

33


з історії, фольклору, природничих наук. Він володів дев’ятьма мовами : українською, російською, польською, італійською, французькою, румунською, татарською, турецькою і молдав-ською. А в 1891 р. склав екстерном іспит і отримав свідоцтво «народного вчителя».

Коротке перебування в Кам’янець-Подільському для Михайла Михайловича не пройшло безслідно. Тут він зійшовся з подільськими народовольцями, учасниками нелегальних зборів у зв’язку з роковинами вбивства царя Олександра II. Присутні на зборах виголошували промови проти царського уряду. За зв’язок із народовольцями письменника було заарештовано, а після звіль-нення взято під поліцейський нагляд.

Основним заняттям письменника до 1892 р. було вчителю-вання в багатих сім’ях. Але, перебуваючи в селах, він одночасно навчав і селянських дітей. До цього його спонукало бажання до-помогти людям боротися з темрявою і злиднями. Словами героя свого оповідання Коцюбинський так висловив власну заповітну мрію цих років: «Всю свою любов, яка єсть у моєму серці, ввесь свій розум, що єсть у моїй голові, все те я віддам бідним, змученим сільським дітям та їх темним батькам і мамам».

Та найбільшою пристрастю Михайла Коцюбинського була література: «Щось сильне тягне мене до літературної праці – і літературі я відданий цілою душею», – говорив письменник. Ще у Вінниці він написав перше оповідання «Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», а незабаром були створені оповіда-ння «Харитя», «Ялинка» та інші.

У 1895 р. у Криму Михайло Коцюбинський знайомиться з слухачкою Бестужевських курсів Вірою Дейшею. Невдовзі мо-лоді люди одружилися, а через рік у них народився син Юрій. У 1897 р. подружжя переїхало жити до Чернігова, придбавши власний будинок. Але губернатор міста не дозволив Михайлу тут постійно проживати і працювати як людині «неблагонадійній». Письменник змушений був переїхати в Житомир. Тут він влаштовується на


34

роботу в редакцію газети «Волинь». Цензурні утиски не давали можливості Коцюбинському вільно висловлювати свої думки в газеті. Проте часом йому вдавалося вмістити в газеті статті, у яких містився протест проти рабського становища простих людей у царській Росії, проти національного гноблення і безправ’я малих народів, які населяли Роcію.

У 1898 р. Михайло Коцюбинський вдруге їде до Чернігова. Цього разу йому пощастило стати на роботу в губернське земство. Поряд із нудною й виснажливою працею в земській управі, яка давала письменникові кошти для життя, він розгорнув велику лі-тературну діяльність – став редактором збірника, який готувався у статистичному бюро. Саме в цей час були написані найкращі твори Коцюбинського: «Фата Моргана», «Дорогою ціною» та інші, а уві Львові видані збірки оповідань «У путах шайтана», «По-людському».

Революцію 1905 р. Михайло Коцюбинський зустрів радо і, ві-таючи своїх друзів із Галичини, повідомив, що в Росії наближається «загальне повстання, яке змете весь старий політичний лад..., і всі національності скупчують свої сили, щоб звалити спільного воро-га», тобто самодержавство. Після поразки революції, коли значна частина інтелігенції, налякана жорстокими розправами царського уряду, відійшла від народу, Михайло Коцюбинський залишився вірним своїм ідеалам. У цей час він написав ряд творів – «Коні не винні», «Сміх» та інші, у яких висміяв зрадників революції, їх ганебну поведінку, показав криваві розправи царизму над тими, хто йде проти системи, і сміливо закликав народ до боротьби за нове життя.

У 1911 р. Михайло Коцюбинський, лікуючись у Карпатах, зібрав багатий матеріал про побут мешканців Західної України. На хвилі яскравих вражень, повернувшись додому, Коцюбин-ський написав повість «Тіні забутих предків», яка вважається найкращим твором про життя гуцул і опришків. Легендарного ватажка Олексу Довбуша письменник описати вже не встиг. З

35


тяжким серцевим приступом письменник потрапив у клініку Образцова, яка на той час вважалася найкращим клінічним центром Києва, але лікарям допомогти письменнику вижити так і не вдалося. Він помер 25 квітня 1913 р. Поховано Михайла Коцюбинського у Чернігові на Болдиній горі, його улюбленому місці відпочинку.

Ім’я Михайла Коцюбинського назавжди залишиться в пам’яті сучасників і в історії української літератури як одне з тих, що зна-ходять визнання і стають незабутніми.

*Коцюбинський М. М. Вибрані твори : оповід., новели, по-вісті : для серед. та старш. шк. віку / М. М. Коцюбинський. – К. : Генеза, 2003. – 368 с. – (Нова шк. б-ка).

*Коцюбинський М. М. Дорогою ціною / М. М. Коцюбинський. – К. : Шк., 2006. – 270 с. – (Шк. хрестоматія).

*Коцюбинський М. М. Збірка творів / М. М. Коцюбинський. – Харків : Прапор, 2008. – 336 с.

*Коцюбинський М. М. З глибини : повість. Новели / М. М. Коцюбинський. – К. : Факт, 2005. – 208 с. – (Укр. класика. Меценат. проект).

*Коцюбинський М. М. Коні не винні : повість, оповід. / М. М. Коцюбинський. – Харків : Фоліо, 2006. – 315 с. – (Укр. класика).

*Коцюбинський М. М. Під мінаретами : [вибране : до 20-річчя незалежності України]. Т. 1 / М. М. Коцюбинський. – Сімферополь : Таврія, 2011. – 180 с.


36

*Коцюбинський М. М. Тіні забутих предків : повісті, опо-від., етюди, нариси, казки / М. М. Коцюбинський. – Харків : Фоліо, 2009. – 350 с. – (Укр. класика).

*Коляда І. А. Михайло Коцюбинський / І. А. Коляда, О. Ю. Кирієнко. – К. : Укрвидавполіграфія, 2012. – 120 с.

Коцюбинський І. Відкриваємо сонцелюба: Михайло Коцюбинський у контексті світової літератури / І. Коцю-бинський // Літ. Україна. – 2005. – 15 верес. (№ 36). – С. 6.

Кузнєцов Ю. Тарас Шевченко і Михайло Коцюбинський / Ю. Кузнєцов // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – № 3. – С. 4 – 6.

Михайло Коцюбинський // Персона. – 2009. – № 2. – С. 14.

Михида С. Михайло Коцюбинський у рецепції рідних та близьких: Штрихи до психологічного портрета // Укр. мова й л-ра в серед. шк., гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – С. 97 – 103.

*Поліщук Я. О. І ката, і героя він любив...: Михайло Коцюбинський : літ. портрет / Я. О. Поліщук. – К. : Акад., 2010. – 304 с. – (Життя і сл.).

Романов С. Шлях у вічність: Леся Українка і Михайло Коцюбинський / С. Романов // Літ. Україна. – 2013. – 25 лип. – С. 1, 4 – 5.

Слабошпицький М. Портрет з інтермеццо: Михайло Коцюбинський / М. Слабошпицький // Березіль. – 2011. – № 7 – 8. – С. 79 – 115. – (Сторінки майбутн. кн.).

37


Слабошпицький М. Що записано в книгу життя : Михайло Коцюбинський та інші. Фрагменти з роману / М. Слабошпиць-кий // Кур’єр Кривбасу. – 2012. – № 271 – 273. – С. 44 – 108.

*Шурова Н. С. Я весь був як пісня...: М. Коцюбинський і музика / Н. С. Шурова. – К. : Муз. Україна, 1986. – 67 с.


38

2▪ 100 років від дня народження Юрія Борисовича Левітана (1914 – 1983), російського диктора

3▪ 135 років від дня народження Володимира Вікторовича Дорошенка (1879 – 1963), українського громадсько-політич-ного діяча, бібліографа і літературознавця

4▪ 200 років від дня народження Жана-Франсуа Мілле (1814 – 1875), французького живописця і графіка

5▪ День вчителя▪ 150 років від дня народження Луї Жанна Люм’єра (1864 – 1948), французького вченого, винахідника кінемато-графа

6▪ 100 років від дня народження Тура Хейєрдала (1914 – 2002), норвезького етнографа, археолога, мандрівника і письменника

9▪ 110 років від дня народження Миколи Платоновича Бажана (1904 – 1983), українського поета▪ 140 років від дня народження Миколи Костянтиновича Реріха (1874 – 1947), російського живописця, археолога, громадського діяча

14▪ День Українського козацтва▪ 150 років від дня народження Стефана Жеромського (1864 – 1925), польського письменника

15▪ 200 років від дня народження Михайла Юрійовича Лермонтова (1814 – 1841), російського поета

Жовтень

39


▪ 170 років від дня народження Фрідріха Вільгельма Ніцше (1844 – 1900), німецького філософа▪ 160 років від дня народження Оскара Уайльда (1854 – 1900), англійського письменника

16▪ 100 років від дня народження Андрія Андрійовича Шапрана (1914 – 1986), українського скульптора

17▪ 200 років від дня народження Якова Федоровича Головацького (1814 – 1888), українського поета, історика літератури та етнографа

20▪ 160 років від дня народження Жана Ніколя Артюра Рембо (1854 – 1891), французького поета

22▪ 170 років від дня народження Сари Бернар (1844 – 1923), французької актриси

24▪ 100 років від дня народження Петра Аврамовича Потапенка (1914 – 1999), українського бандуриста і хорового диригента

26▪ 150 років від дня народження Євгена Пилиповича Вотчала (1864 – 1937), українського ботаніка, фізіолога рослин

27▪ 110 років від дня народження Михайла Миколайовича Добронравова (1904 – 1979), українського живописця і графіка

30▪ 100 років від дня народження Вадима Борисовича Гомоляки (1914 – 1980), українського композитора


40

Доля відвела поетові Лермонтову невеликий термін – його не стало в 27 років, але навіть за такий час він устиг заявити про себе як про непересічного літератора, поета-провидця, романтика, реаліста, тонкого аналітика людської душі.

На духовний розвиток поета вплинули відомі йому з дитин-ства розповіді про повстанців Разіна і Пугачова, події недавньої війни 1812 р. (родичі по лінії обох батьків були учасниками війни з Наполеоном), свободолюбні ідеї декабристів.

Народився Михайло Юрійович 2 жовтня 1814 р. в Москві. Дитинство його пройшло у маєтку Тархани Пензенської губер-нії, де він здобув домашню освіту високого рівня: крім звичного гувернера-француза, у нього була бонна (вихователька)-німка і пізніше – вчитель-англієць. З дитинства Михайло добре знав французьку і німецьку мови.

Вірші Лермонтов почав писати, навчаючись у Московському університетському пансіонаті. За п’ять років навчання в універ-ситетських закладах Лермонтов написав майже триста віршів. Відомим поетом Росії його зробив вірш «Смерть поета», яким він відгукнувся на страшну звістку – вбивство О. Пушкіна. До царя дійшла звістка про це, а ще й чутки про «заклик до революції», тож поета відправили у заслання на Кавказ, де йшла війна. Через недовгий час він повернувся до Петербурга. 1840 р. проти Лермонтова було організовано цькування, яке довело його до дуелі з сином французького посла Барантом. Михайла знову висилають на Кавказ, де за мужність у боях його представляють до нагороди, але, на жаль, царська влада відмовляє.

«Щастя тільки там, де люблять нас, де вірять нам!»До 200-річчя від дня народженняМихайла Юрійовича Лермонтова(1814 – 1841)

41


В останню поїздку на Кавказ поет їхав із важким серцем. Передчуття виправдалося. Випадкова сварка з однокласником у юнкерській школі М. С. Мартиновим призвела до дуелі й загибелі поета.

Творче життя Лермонтова тривало 13 років. За цей час він встиг посісти одне з чільних місць у російській літературі, дові-вши до досконалості російську романтичну поему, створивши неперевершені ліричні шедеври та заклавши основи російського реалістичного роману ХІХ ст.

*Лермонтов М. Ю. Вибране / М. Ю. Лермонтов. – К. : Шк., 2009. – 288 с. – (Б-ка шк. класики).

*Лермонтов М. Ю. Герой нашего времени ; Стихотворения / М. Ю. Лермонтов. – Харьков : Фолио, 2011. – 382 с. – (Шк. б-ка укр. и зарубеж. л-ры).

*Лермонтов М. Ю. Кавказские поэмы / М. Ю. Лермонтов. – М. : Дет. л-ра., 1990. – 238 с.

*Лермонтов М. Ю. Поезії / М. Ю. Лермонтов ; перек. укр. Г. Берізки. – К. : ЛДЛ, 2006. – 72 с.

*Лермонтов М. Ю. Поэмы. Краткая биография автора. Размышления о произведениях. Тезисные планы сочинений / М. Ю. Лермонтов. – М. : Стрекоза-Пресс, 2003. – 125 с. – (Клас-сика для шк.).

*Лермонтов М. Ю. Сочинения. В 2-х т. Т. 2 / М. Ю. Лермон-тов. – М. : Правда, 1990. – 702 с.

*Лермонтов М. Ю. Стихотворения и поэмы / М. Ю. Лермон-тов. – Донецк : БАО, 2007. – 256 с.


42

*Лермонтов М. Ю. Стихотворения. Проза / М. Ю. Лермонтов. – М. : АСТ ; Харьков : Фолио, 2000. – 400 с. – (Мировая классика).

*Афанасьев В. В. Лермонтов / В. В. Афанасьев. – М. : Мол. гвардия, 1991. – 558 с. : ил. – (Жизнь замечат. людей).

*Ломунов К. Н. М. Ю. Лермонтов: Очерки жизни и творчества / К. Н. Ломунов. – М. : Дет. лит., 1989. – 176 с.

*Лотман Ю. М. В школе поэтического слова: Пушкин. Лермонтов. Гоголь / Ю. М. Лотман. – М. : Просвещение, 1988. – 352 с.

*Чекалин С. В. Лермонтов: Знакомясь с биографией поэта... / С. В. Чекалин. – М. : Знание, 1991. – 249 с.

*Шеховцова Т. А. Михаил Лермонтов: Жизненный и творческий путь, анализ произведений, материалы к изучению творчества, вопр. и задания для самоконтроля / Т. А. Шеховцова. – Харьков : Ранок, 2003. – 64 с. – (Шк. прогр.).

Оскар Фінгал О’Флаерті Віллс Уайльд (Oscar Fingall O’Flahertie Wills Wilde) – геніальний письменник, естет і просто дотепний ірлан-дець. Народившись 6 жовтня 1854 р. в інтелігентній ірландській родині (батько – відомий лікар, мати – письменниця), Уайльд змалку прагнув до вишуканого стилю в усьому. «Добре зав’язана

«Художник той – хто творить прекрасне»До 160-річчя від дня народженняОскара Уайльда(1854 – 1900)

43


краватка – перший у житті серйозний крок», – це тільки один із численних його афоризмів, що завжди мали іронічний підтекст. Ще підлітком Оскар мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона суперечила загальновизнаній. Письменник відрізнявся від однолітків жагою до знань, дотепністю, ексцентричністю одягу, смаку і поведінки.

Оскар успішно навчався у королівській школі Партера, по-тім у Дублінському Трініті-коледжі, а згодом – в Оксфордському університеті, де постійно отримував премії та стипендії. У стінах університету Уайльд захопився естетськими ідеями Уолтера Па-тера і Джона Раскіна. Останній мав особливо великий вплив на майбутнього письменника, однак той пішов власним шляхом. Його вчитель відстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Уайльд же відривав естетику від етики і заперечував зв’язок мистецтва з мораллю: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі», «Естетика вища за етику!». Через деякий час він і сам очолив групу молодих та прогресивних людей, що славили «красу заради краси».

У 1881 р. він видав першу збірку естетських і імпресіоніс-тичних віршів із простою назвою «Вірші». Після цієї події поет вирушив до США, де читав лекції в провідних університетах. Потім поїхав до Парижа, де познайомився з Полем Верленом, Емілем Золя, Віктором Гюго та іншими відомими на той час письменниками. У 1884 р. Оскар Уайльд одружився на Констанції Ллойд, від якої мав двох синів.

Свою письменницьку діяльність він почав як критик і есеїст, пізніше побачила світ збірки казок «Щасливий принц», «Гранато-вий будиночок» та інші казки, а в 1891 р. О. Уайльд видав збірку оповідань «Злочин лорда Артура Севіля». Свою філософію мис-тецтва Уайльд виклав у книзі «Задуми» (1891), яка відкривається діалогом «Занепад брехні», що є його естетичним маніфестом. Він утверджує самоцінність і самодостатність мистецтва. Воно, на думку Уайльда, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за власними законами. Мистецтво не є


44

породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно – вище за життя. Ця думка – наріжний камінь естетики Уайльда.

У 1890 р. Уайльд написав свій знаменитий роман «Портрет Доріана Грея». У 1894 р. вийшла друком книга віршів «Сфінкс». Потім О. Уайльд звертається до драматургії і створює цілу низку п’єс – від стилізованої, написаної французькою «Саломеї» (1891) до побутових комедій «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Ідеальний чоловік» (1894) і «Як важливо бути серйозним» (1895). На п’єси Уайльда із захватом відгукується Б. Шоу, вони стають модними, а сам автор здобуває не лише літе-ратурний успіх, але й репутацію неперевершеного співбесідника, майстра парадоксів.

1895 р. став роком слави і водночас падіння Уайльда. Десь із 1891 р. його постійним супутником був лорд Альфред Дуглас. Батько Альфреда, маркіз Квінсберрі, переслідував писменника, звинувачуючи його в розбещенні сина. У 1895 р. письменника засудили до виправних робіт «за порушення моральності». У лис-топаді 1895 р. його доставили до Реддінзької каторжної в’язниці.

Після суду все було скінчено. Друзі відсахнулися від нього, книги були спалені, мати померла від горя, дружина з дітьми за-лишила його. Після виходу з в’язниці, розчавлений і зганьблений, він переїхав до Франції, де написав прекрасну поему «Балада Редінзької в’язниці» і щиру сповідь «De Profundis…» («З безод-ні…»). Але злидні й страждання стали долею Оскара Уайльда і не покидали його до самої смерті.

Помер письменник 30 листопада 1900 р. в Парижі.

Вайльд О. Портрет Доріана Грея : роман / О. Вайльд ; пер. з англ. Р. Доценко ; упоряд. Л. Федорів. – Л. : Червона Калина, 2004. – 238 с. – (Світ шк. читання ; кн. 9).

*Уайльд О. Афоризмы / О. Уайльд. – М. : Эксмо-Пресс, 2000. – 240 с. – (Мастера афоризма).

45


*Уайльд О. (Вайльд О.). Зоряний хлопчик. Портрет До-ріана Грея : посіб. : Жит. і творч. шлях письм., естет. погляди О. Вайльда, творч. спадщина О. Вайльда, аналіз текстів / авт.-уклад. І. Л. Столій. – Харків : Ранок, 2002. – 80 с. – (Літ. крамниця).

*Уайльд О. Избранное / О. Уайльд. – Свердловск : Урал. гос. ун-т, 1990. – 448 с.

*Уайльд О. Казки : для мол. та серед. шк. віку / О. Уайльд. – К. : Шк., 2003. – 137 с. – (Хрестоматія школяра).

*Уайльд О. Портрет Дориана Грея. Избранное : роман / О. Уайльд. – К. : Комсомольская правда – Украина, 2007. – 320 с. – (Кн. коллекция «Комсомольской правды в Украине», XIX век. – Т. 2).

*Уайльд О. Портрет Дориана Грея. Сказки. Пьесы. Баллада Рэдингской тюрьмы. De profundis : роман / О. Уайльд. – М. : АСТ, 2003. – 762 с. – (Золотой фонд мировой классики).

*Уайльд О. Сказки = Fairy tales : книга для чтения на англ. языке / О. Уайльд ; адаптация текста Л. В. Холхоевой. – М. : Рольф, 2000. – 192 с. – (Англ. клуб).

*Чудесные приключения: Д. Чосер, У. Шекспир, Д. Дефо, Д. Свифт, Ч. Диккенс, Р. Киплинг, О. Уайльд = Wonderful Adventures : избр. страницы англ. лит. : пособ. для школьников / сост. Ю. Б. Голицынский. – М. : Лист ; Каро, 1996. – 95 с.


46

2▪ 130 років від дня народження Олександра Івановича Білецького (1884 – 1961), українського літературознавця

3▪ 100 років від дня народження Олега Павловича Куща (1914 – 1984), українського бібліографа і книгознавця

9▪ День української писемності та мови▪ 85 років від дня народження Олександри Миколаївни Пахмутової (1929), російського композитора

11▪ 435 років від дня народження Франса Снейдерса* (*точна дата народження не відома, хрещення відбулося 11 листопада) (1579 – 1657), фламандського живописця▪ 150 років від дня народження Альфреда Германа Фріда (1864 – 1921), австрійського журналіста і пацифіста

13▪ 125 років від дня народження Остапа Вишні (Губенко Павло Михайлович) (1889 – 1956), українського письменника, са-тирика і гумориста

14▪ 150 років від дня народження Олександра Миколайовича Щукарьова (1864 – 1936), українського фізика та хіміка

15▪ 100 років від дня народження Володимира Олексійовича Лотарєва (1914 – 1994), українського вченого у галузі механіки, конструктора авіаційних двигунів

16▪ Міжнародний день толерантності

Листопад

47


19▪ 150 років від дня народження Михайла Зобківа (1864 – 1928), українського вченого та публіциста

21▪ 320 років від дня народження Вольтера (Марі Франсуа Аруе) (1694 – 1778), французького письменника, філософа, історика▪ 90 років від дня народження Ігоря Івановича Корнєйчика (1924 – 1974), українського бібліографа

22▪ День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій

23▪ 280 років від дня народження Нікола Ретіфа де ла Бретонна (1734 – 1806), французького письменника

24▪ 150 років від дня народження Анрі Тулуз-Лотрека (1864 – 1901), французького живописця і графіка

25▪ Міжнародний день боротьби з насиллям над жінками

26▪ 120 років від дня народження Норберта Вінера (1894 – 1964), американського математика та вченого у галузі кібернетики

30▪ 140 років від дня народження Вінстона Черчілля (1874 – 1965), англійського державного діяча


48

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зінківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім’ї. Павло закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові. Свідоцтво про закінчення двокласної школи надавало йому право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але юний вік (13 років) був цьому на перешкоді. Батько вирішив навчати сина далі. Павло хотів вступити до Глухівської вчительської семінарії, але для цього потрібні були кошти. Тому мати відвезла хлопчика до Києва, де у військово-фельдшерській школі вже навчався старший брат Василь (згодом – відомий український сатирик Василь Чечвянський).

Подальшу освіту Павло здобував у Києві, у військово-фельдшерській школі. Після закінчення навчання у 1907 р. військовий фельдшер Павло Губенко потрапив до армії, а згодом працював у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував сам письменник, він не збирався при-святити себе медицині, тому, працюючи в лікарні, займався само-освітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але з різних життєвих причин залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній роботі.

У 1919 р. Павло Губенко як патріот Української Народної Республіки докладав зусиль до розбудови нової держави, завідував

Ех, і хороша ж людина бувПавло Михайлович! Очевидно,

кращої я не зустрічав у своєму житті.Ю. Смолич

Неповторний чарівникДо 125-річчя від дня народженняОстапа Вишні(1889 – 1956)

49


Медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР. У роки гро-мадянської війни, відстоюючи інтереси республіки (Павло Губенко не належав до жодної партії), опинився в Кам’янці-Подільському. Ризикуючи життям, особисто працював у поїздах, що перевозили і тифозних хворих. Підтримував їх не лише медикаментами, а й морально, розважаючи хворих смішними анекдотами, які сам і складав. Саме тоді з’явилася у газеті «Народна воля» його перша публікація за підписом Павло Грунський. Загалом у цей період на сторінках кам’янець-подільських газет надруковано 21 твір молодого автора.

Наприкінці 1919 р. Павло Губенко повертається до Києва і працює у видавництві «Книгоспілка». Невдовзі його заарештовано й засуджено на три роки. І тільки завдяки клопотанням В. Еллана – звільнено.

У жовтні 1920 р. Павло Губенко вже у Харкові. З квітня 1921 р., коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочинається період його активної творчості й систематичних публікацій у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 р. у «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!»).

Остап Вишня брав участь у громадській роботі та в діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом із В. Елланом (Блакитним), перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі у 1927 р., коли було поновлено його вихід.

Молодий журналіст і письменник Остап Вишня майже щодня друкувався на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань. Матеріалом для його творів було саме життя. Слово гу-мориста мало надзвичайну популярність. Одна за одною виходять збірки творів письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) і деякі інші. У1928 і 1930 рр. двома


50

виданнями вийшло зібрання «Вишневих усмішок» у чотирьох томах. Твори письменника друкуються в перекладах російською та іншими мовами народів СРСР.

О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра українсь-кої сатири і гумору. Письменник гостро висміює віджиле й чуже і гаряче підтримує все позитивне.

25 грудня 1933 р. гуморист був звинувачений у контрреволю-ційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша По-стишева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований (у той період було репресовано всіх літераторів сатирично-гумо-ристичного жанру). До 1943 р. письменник спокутував нікому не зрозумілу «провину» перед народом в Комі АРСР, в Ухті, недалеко від Воркути, та в інших таборах.

Відбуваючи покарання, у 1934 р. письменник написав ро-сійською мовою 22 публіцистичні нариси про людей ухтинського табору під назвою «Материалы к истории ухтинской экспедиции».

До творчості письменник зміг повернутись лише в 1944 р. У не-щодавно звільненому від фашистських окупантів Києві письменник написав перший після повернення твір – «Зенітка», опублікований у газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 р.

Про повнокровне творче життя письменника свідчать збір-ка його політичних фейлетонів і памфлетів «Самостійна дірка» (1945), книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.

Після Великої Вітчизняної війни О. Вишня – член редколегії і співробітник журналу «Перець», член правління Спілки пись-менників України.

Лише у 1955 р. Остап Вишня був офіційно реабілітований судовими органами.

Табори підірвали здоров’я письменника, але до останніх днів життя він не залишав літературної творчості.

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.

51


*Вишня О. Мисливські усмішки : для серед. та ст. шк. віку / О. Вишня. – К. : Нац. книжк. проект, 2012. – 272 с.

*Вишня Остап (1889 – 1956) // Усі письменники і народна творчість : довід. / упоряд. Н. І. Черсунова. – К. : Майстер-клас, 2007 – 2008. – С. 48 – 51.

Голда Д. Мисливські зорі Остапа Вишні / Д. Голда // Чумац. шлях. – 2009. – № 4. – С. 19 – 22.

Ковалев В. И. Золотое сердце украинской литературы / В. И. Ковалев // Русский язык, лит., культура в шк. и вузе. – 2009. – № 1. – С. 4 – 5.

«Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, кра-ще тому вік не сміятися...» // Шк. б-ка. – 2009. – № 10. – С. 9 – 10.

Кріль Т. І. Інтеракція автор – читач у контексті ранньої творчості Остапа Вишні / Т. І. Кріль // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. Нац. ун-ту ім. Івана Огієнка. – 2009. – Вип. 19. – С. 190 – 193. – (Філол. науки).

Кріль Т. І. Художній світ Остапа Вишні раннього періоду творчості (на матеріалі гуморесок «Чукрен» та «Чухрайці») / Т. І. Кріль // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. Нац. ун-ту ім. Івана Огі-єнка. – 2009. – Вип. 18. – С. 190 – 193.

Остап Вишня (1889 – 1956) // Шк. б-ка. – 2006. – № 9. – С. 7.

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) (1889 – 1956) // Вони змінили світ / уклад. І. Ю. Левашова. – Донецьк : ТОВ «Глорія Трейд», 2011. – С. 681 – 682.


52

Романченко А. П. Спостереження над мовою «Мисливських усмішок» Остапа Вишні / А. П. Романченко // Мова : наук.-теорет. часопис з мовознав. – 2012. – Вип. 17 – С. 95 – 99.

Сокол Т. Творчість Остапа Вишні періоду заслання (1933 – 1944 рр.) / Т. Сокол // Укр. літ-ра в загальноосвіт. шк. – 2012. – № 3. – С. 45 – 48.

Чародій гумору Остап Вишня (1889 – 1956) // Персона. – 2009. – № 2. – С. 20.

Французький мислитель, письменник і публіцист епохи Просвітництва Вольтер народився 21 листопада 1694 р. в Парижі, у сім’ї нотаріуса. Продовжувати справу батька юний Вольтер не схотів і пішов своїм нелегким шляхом. Молодик віддав перевагу літературі. Почав свою літературну діяльність у палацах аристо-кратів як «поет-нахлібник». Однак, кар’єрного росту не було: за сатиричні віршики потрапив до Бастилії. Майже рік він провів у в’язниці. Через деякий час знову був ув’язнений через сварку з шевальє де Роганом. Випустили його звідти з умовою виїзду за кордон. Вольтер виїхав до Англії, де прожив майже 3 роки. В Ан-глії молодий бунтівник не витрачав даремно часу, ознайомився з працями Джона Локка, Френсіса Бекона, Ісаака Ньютона, Вільяма Шекспіра, а також познайомився з багатьма мислителями того часу. Велике враження на нього справила політична система Англії.

Після повернення на батьківщину випустив «Філософські листи», внаслідок чого видавця заарештовано, а Вольтер втік у

Вічний бунтівник та мандрівникДо 320-річчя від дня народженняВольтера (Марі Франсуа Аруе)(1694 – 1778)

53


Лотарингію, де знайшов пристанище у маркізи дю Шатле. Після смерті маркізи мислитель оселяється в Голландії. 1746 р. був при-значений придворним поетом та історіографом Франції, але впав у немилість пані Помпадур. Знову втеча. Згодом прийняв запрошення пруського короля Фрідріха ІІ, але, посварившись з ним, залишив Пруссію й оселився у Швейцарії. Купив маєток біля Женеви, потім придбав ще два маєтки: Турне й – на кордоні з Францією – Ферней, де прожив майже до самої смерті. Він провів там двадцять років, створюючи літературні і філософські твори, листуючись з євро-пейськими інтелектуальними лідерами і приймаючи відвідувачів.

1778 р. у вісімдесятитрирічному віці Вольтер повернувся до Франції, де його зустріли аплодуючи. На жаль, на рідній землі він прожив недовго. Того ж року письменник помер у Парижі. Похований був у абатстві Сельєр у Шампані. І тільки 1791 р. революційний Конвент ухвалив перевезти останки Вольтера до Парижа. Перенесення останків Вольтера в Пантеон переросло на грандіозну революційну демонстрацію.

Вольтер був фантастично плодовитим письменником. Його твори займають більше тридцяти тисяч сторінок. Вони включають епічні поеми, ліричні вірші, особисті листи, памфлети, романи, короткі оповідання, п’єси, праці з історії і філософії.

Вольтер. Из «Философского словаря» ; Бог и люди, произве-дение богословское, но разумное, доктора Оберна, переведенное Жаком Эмоном ; Вопросы о чудесах / Вольтер ; вступ. ст. С. Арта-монов. – М. : Мир кн. ; Лит., 2006. – 367 с. – (Великие мыслители).

Вольтер. История Карла XII, короля Швеции, и Петра Великого, императора России / Вольтер ; пер. и коммент. Д. Соловьев. – СПб. : Лимбус Пресс, 1999. – 304 с. : ил.


54

Вольтер. Кандід : філос. повісті / Вольтер ; [передм. та прим. Я. І. Кравця] ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шеченка Нац. акад. наук України. – Харків : Фоліо, 2011. – 410 с. : портр. – (Б-ка світ. л-ри).

*Вольтер. Поэмы. Философские повести. Памфлеты / Вольтер. – К. : Политиздат Украины, 1989. – 493 с.

Вольтер. Собрание сочинений : в 3 т. / Вольтер ; ред. Б. Т. Грибанов. – М. : ЗАО «РИК Русанова» : ООО Издательство «Литература» : Сигма-Пресс, 1998. – (Б-ка классики. Зарубеж. л-ра).

Т. 1 : Орлеанская девственница ; Философские повести. –– 720 с.Т. 2 : Театр; Стихотворения; Мемуары и др. – 654 с.Т. 3 : Статьи, памфлеты. Избранные письма. – 688 с.

*Вольтер. Философские сочинения / Вольтер ; ответ. ред. В. Н. Кузнецов. – М. : Наука, 1989. – 750 с. – (Памятники философ. мысли).

*Вольтер. Царевна Вавилонская / Вольтер. – М. : Глаголь, 1992. – 63 с.

*Артамонов С. Д. Вольтер и его век / С. Д. Артамонов. – М. : Просвещение, 1980. – 223 с.

Вольтер (1694 – 1778) // Шк. б-ка. – 2004. – № 10. – С. 4.

Митфорд Н. Влюбленный Вольтер : биогр. роман / Н. Мит-форд ; пер.с англ. : Т. Бердикова, М. Тюнькина. – М. : Аграф, 1999. – 288 с. – (Лит. мастерская).

55


1▪ Всесвітній день боротьби зі СНІДом▪ 105 років від дня народження Анатолія Йосиповича Кос-Анатольського (1909 – 1983), українського композитора

2▪ Міжнародний день боротьби за скасування рабства

3▪ Міжнародний день інвалідів▪ 330 років від дня народження Людвіга Гольберга (Хольберг) (1684 – 1754), датського письменника▪ 150 років від дня народження Германа Гейєрманса (1864 – 1924), нідерландського письменника

6▪ День Збройних Сил України

7▪ 150 років від дня народження Олександра Миколайовича Реформатського (1864 – 1937), російського хіміка-органіка

8▪ 130 років від дня народження Павла Олександровича Гні-дича (1884 – 1919), українського фольклориста, етнографа▪ 80 років від дня народження Аліси Брунівни Фрейндліх (1934), російської актриси

11▪ 240 років від дня народження Данила Михайловича Вел-ланського (1774 – 1847), українського та російського медика

14▪ 360 років від дня народження Данила Павловича Апостола (1654 – 1734), гетьмана Лівобережної України▪ 90 років від дня народження Раджа Капура (1924 – 1988), індійського актора, кінорежисера, продюсера

Грудень


56

15▪ 190 років від дня народження Юліуша Коссака (1824 – 1899), польського живописця

16▪ 100 років від дня народження Олександра Олександровича Самохваленка (1914 – 1977), українського хорового диригента

18▪ 35 років від дня народження Марини Іванівни Соколян (1979), української письменниці та сценаристки

23▪ 210 років від дня народження Шарля Огюстена де Сент-Бева (1804 – 1869), французького критика і письменника▪ 100 років від дня народження Данила Івановича Безуглого (1914 – 1977), українського живописця▪ 90 років від дня народження Михайла Григоровича Водяного (Вассерман) (1924 – 1987), українського актора

24▪ 100 років від дня народження Кирила Яремовича Цепенди (1914 – 2003), українського диригента

28▪ 150 років від дня народження Анрі Франсуа Жозефа де Реньє (1864 – 1936), французького письменника

57


8 грудня 2014 року – ювілей Аліси Брунівни Фрейндліх, найулюбленішої глядачами акторки в історії кіно та театру.

«Аліса Фрейндліх, безумовно, одна з самих видатних акторів Росії. І на рідкість чесна, порядна, інтелігентна людина. При цьому вона не тільки унікальна актриса, але і геніальна мати. Вона ви-ховала прекрасну доньку. А що таке Аліса Брунівна на сцені – всі знають і без мене. Вона працює чесно і красиво. Навіть роль другого плану грає, як головну. Глядач це відчуває і високо це цінує. І коли на театральних афішах з’являється ім’я Аліси Фрейндліх, зали завжди повні глядачів, де б ми не виступали. Вона і через багато років буде молодою для нас, скільки б їй там не виповнилося!». (Георгій Штіль).

«Талановита людина – талановита скрізь» – цей народний ви-слів Аліса Фрейндліх довела на прикладі власного життя: педагоги пророкували їй майбутнє непоказної камерної співачки, сама вона мріяла про кар’єру балерини, а зрештою стала актрисою, якій під силу будь-яка роль – від дитини до жінки старшого віку.

Якщо спробувати перелічити всі нагороди Аліси Фрейндліх, то, мабуть, вистачить на цілу трупу якого-небуть пристойного теа-тру. Досить сказати, що фільми за участі Аліси Фрейндліх входять до «золотого фонду» вітчизняного кінематографа, акторка має звання народної, є володаркою п’яти орденів, відзначена безліччю державних, національних та міжнародних премій, театральними преміями «Золота маска» та «Золотий софіт», нагородами Росій-ської Академії кінематографічних мистецтв «Ніка».

Аліса ще змалку мріяла про кар’єру актриси. У школі, де вона навчалася, був театральний гурток, який і став першою сходин-кою для майбутньої зірки кінематографа та театру. Закінчивши в

Королева драматичного театруДо 80-річчя від дня народження Аліси Брунівни Фрейндліх


58

1953 р. школу, Аліса вступила до Ленінградського Театрального інституту ім. А. Островського і студенткою дебютувала в 1955 р. в кіно, зігравши невеликі ролі в мелодрамі «Незакінчена повість» та драмі «Таланти і шанувальники». Саме в той час Аліса Фрейндліх вийшла заміж за свого однокурсника з театрального інституту. Проте, їх шлюб виявився не міцним. Незабаром після закінчення інституту вони розлучилися. У 1957 р., закінчуючи театральний інститут, акторка блискуче зіграла в дипломному спектаклі «Мо-раль пані Дульської» і була прийнята до трупи Ленінградського драматичного театру імені В. Ф. Комісаржевської. Тут вона грала в основному травесті. Але так талановито і органічно, що незабаром їй довірили головну роль у постановці «Час любити». У цей час у молодої акторки почалося справжнє кохання. У 1961 р. Фрейндліх, змінивши трупу, стала дружиною знаменитого актора та режисера драматичного театру Ігоря Владимирова. У них стався бурхливий службовий роман, продовженням якого стало весілля і народження дочки Варвари. Творча пара прожила в шлюбі двадцять років.

У 1983 р. актрису запросили працювати у Великий драматич-ний театр. Минали довгі роки від дебюту – до солодких хвилин по-пулярності. Втім, життя знаменитої акторки солодким і щасливим, назвати було не можна. Найкраща театральна акторка Росії, як про неї говорили у 80-ті, була все життя «блондинкою арбузовської мелодрами», «безгрішною кокеткою з тяжким горем на серці і не-помітним життям». Певний час жанр Фрейндліх, як писали критики, зводився лише до «товстоногівських спектаклів». Але саме Георгій Товстоногов, який керував Великим драматичнимти театром у Санкт-Петербурзі, повернув акторці цілковиту впевненість і сміливість. П’єса Саймона «Каліфорнійська сюїта» у постановці режисера Миколи Пінігіна, запалила акторку натхненням. Аліса Брунівна зі-грала в ній відразу трьох героїнь – ділову даму, голлівудську зірку і вірну єврейську дружину. Саме за цей спектакль Аліса Фрейндліх у 2000 р. отримала почесну премію ділових кіл «Кумир». А незабаром акторці вручили й головну театральну премію Росії – «Золота маска».

59


Тим часом її знову «переслідували» службові романи. Дружні відносини з колегою по сцені переросли в шлюб – актор-про-вінціал Юрій Соловей став її третім чоловіком. Цей шлюб був не довговічним і теж не приніс акторці сімейного щастя. Подружжя зрозуміло, що в їхньому союзі більше стресів і скандалів, ніж при-ємного, і тому вирішили розлучитися.

Кінематографічна кар’єра Аліси Фрейндліх розвивалася не так стрімко. Від ролей у кіно її часто доводилося відмовлятися – театральна сцена займала багато часу. Але в 1974 р. вона все-таки зіграла головну роль у фільмі режисера Євгена Хрінюка «Анна і Командор». А три роки потому на екрани вийшла знаменита картина Ельдара Рязанова «Службовий роман», після чого актрису закидали листами жінки, які дякували за те, що, завдяки метаморфозі з її героїнею, вони й самі змінили своє житя. Це був успіх! До кінця 70-х Аліса Фрейндліх виконала ще дві визнані ролі: дружини го-ловного героя у картині Андрія Тарковського «Сталкер» та Анни Австрійської в картині Георгія Юнгвельд-Хількевича «Д’Артаньян і три мушкетери».

Сьогодні за плечима Аліси Фрейндліх десятки ролей як у кі-нематографі, так і в театрі. Їй з особливою легкістю дається і Леді Макбет, образ якої у виконанні Аліси Брунівни був відзначений вищою театральною премією, і неповторний Малюк з театральної постанови про Карлсона. Отримати задоволення, від перевтілення акторки в хлопчачий образ, гарантовано можуть не тільки діти, які приходять на виставу, а і їх батьки.

В особистому житті, як зізнається акторка, вона, на жаль, не щаслива. Мовляв, навіть те щастя, яке, безумовно, було – зрештою, розбивалося об скелі тотальної зайнятості. Однак прима визнає, що прекрасно почуває себе і без подружнього життя і увагою сильної статі не обділена і сьогодні. У свої роки Аліса Фрейндліх все така ж чарів-на, як і раніше. І страшенно не любить, коли її називають «великою», журналістам іронічно відповідає – «дайте померти, а потім цінуйте!».


60

*Белинский А. На одном дыхании / А. Белинский // Мой любимый актер : сб. / сост. Л. Касьянова. – М. : Искусство, 1988. – С. 51 – 61.

Землякова Н. «Алиса Фрейндлих : «Чем больше люди ждут от тебя, тем больше это обязывает быть на уровне» // ELLE. – 2003. – № 12. – С. 15 – 18.

*Калмановский Е. С. Алиса Фрейндлих / Е. С. Калмановский. – М. : Искусство, 1989. – 222 с.

Фрейндлих Алиса Бруновна // Всемирный биографический энциклопедический словарь. – М., 1998. – С. 805.

*Фрейндлих Алиса Бруновна (р. 8.12.1934) // Кино : энцикл. слов. / ред. С. И. Юткевич ; редкол. : Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд. – М. : Сов. энциклопедия, 1986. – С. 460.

Фрейндлих Алиса Бруновна (род. в 1934 г.) // Кто есть кто в мире / гл. ред. Г. П. Шалаева. – М. : Филол. об-во «Слово», 2003. – С. 1500 – 1502.

Фрейндлих Алиса. «С Владимировым мы расстались, потому что...» / А. Фрейндлих ; текст А. Акимова // Караван историй. – 2007. – № 11. – С. 150 – 182.

*Ленинградский государственный академический театр имени Ленсовета: 1933 – 1983 : кн.-альбом / сост. Л. П. Бастракова ; авт. вступ. ст. Д. И. Золотницкой. – Л. : Искусство, 1984. – 191 с.

Сказочное имя Алиса: 55 удивительных фактов из жиз-ни актрисы Алисы Фрейндлих / А. Глинский // Биография : откровенные истории известных людей. – 2012. – № 9. – С. 12 – 22.

61


20 червня 1727 р. за вказівкою російського царя гетьманом Лівобережної України призначено Данила Апостола.

Він походив із славного козацького роду Апостолів. Народився в полтавському селі Великі Сорочинці. Як син мир-городського полковника Данило у 1683 р. обійняв цю посаду й залишався на ній до 1727 р. – часу обрання гетьманом.

Найактивніший період його діяльності справді був дуже насиченим – участь у походах проти турків і татар, здобуття фортеці Кизи-Кермен і Очакова.

Під час Північної війни 1700 – 1721 років Апостол відзначився в боях під Ерестофером в Лівонії (1701) та в битві під Варшавою (1705). Прихильник незалежницької політики гетьмана І. Мазепи, він був активним учасником створення положень укра-їнсько-шведського союзу. 25 жовтня 1708 р. разом з українськими полками приєднався до шведської армії. Проте в листопаді, про-аналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, перейшов на бік Петра І.

У 1722 р. на чолі десятитисячного козацького війська у складі російської армії брав участь у поході проти Персії. Став одним із найближчих співробітників наказного гетьмана П. Полуботка. Попри упереджене ставлення Петра І, зі значною частиною ге-неральної старшини виступав проти обмеження державних прав України Малоросійською колегією. Був ініціатором створення Коломацьких петицій 1723 р.

1 жовтня 1727 р. на генеральній раді у Глухові Данила Апостола було обрано гетьманом. Під час виборів не було мови про тради-ційне укладання угод гетьмана зі старшиною, не підтверджено й

Гетьман з ЛівобережжяДо 360-річчя від дня народженнягетьмана Данила Апостола(1654 – 1734)


62

старих прав українських від царського імені. Царський резидент Наумов, який був покликаний контролювати вибори, залагоджував усі питання лише з Данилом Апостолом.

За нового гетьмана військовий суд став мішаним і скла-дався з трьох українських старшин і трьох російських офіцерів, визначених урядом. Військовим скарбом також завідували два підскарбії – один українець, другий – великоросіянин. Військові справи гетьмана з козаками теж контролювалися росіянами. До того ж одного з синів Данила Апостола продовжували тримати в Петербурзі як заручника.

У 1728 р. новообраний гетьман їздив на коронацію Петра ІІ, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654 р. Відповіддю стали так звані «Рішительні пункти», своєрідна нова конституція Гетьманщини, яка значно обмежила гетьманську владу та політичну автономію Лівобережної України.

Формальні угоди дозволили Апостолові взятися за проведення управлінських і соціально-економічних реформ, які упорядкували державне життя Гетьманщини. У 1729 – 1731 рр. було проведено Генеральне слідство про маєтності.

Провів гетьман і реорганізацію фінансової системи, вперше встановивши точний бюджет державних видатків. Він особисто займався впорядкуванням видатків із державної скарбниці, опі-кувався українським купецтвом, захищав його інтереси перед російською владою.

Апостол був добрим підприємцем, неодноразово брав участь у великих торгових справах. Проте, попри всі старання, йому не пощастило вберегти Україну від важких людських втрат. На Гетьманщині почали будувати оборонну українську лінію, на спорудження якої щороку надсилалось по 25 тис. козаків і 10 тис. селян зі своїм реманентом, худобою та їжею. Тут продовжували квартирувати біля десяти московських полків, утримання яких було важким тягарем для місцевих жителів.

63


Зростала й церковна напруга: московські ченці писали на-клепи на місцевих церковників, звинувачуючи їх у зраді на користь Риму. Постійне напруження, намагання хоч якось захистити свій край підірвали сили старого невтомного воїна, дипломата, адміні-стратора та підприємця. На 79-му році життя його розбив параліч.

Діяльність Данила Апостола є одним з найяскравіших свід-чень того, як має дбати еліта про свій народ.

*Апостол Данило Павлович // Землі української постаті знані : навч. посіб. // М. М. Шитюк, Є. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров ; ЧДУ ім. П. Могили. – Миколаїв, 2011. – С. 32 – 37.

*Відновлення гетьманства і гетьман Апостол // Історія України з ілюстраціями і доповненнями / М. С. Грушевський ; уклад. : Й. Й. Брояк, В. Ф. Верстюк. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2009. – С. 288 – 292.

Гетьман України Данило Апостол (1654 – 1734) // Персона. – 2009. – № 1. – С. 17.

*Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність Д. Апостола // Історія України : підруч. / В. Литвин. – К. : Наук. думка, 2012. – С. 230 – 233.

Полянська І. Гетьман Данило Апостол і його доба / І. Полянська // Україна козацька. – 2009. – № 15 – 16. – С. 20.

Тома Л. В. Данило Апостол / Л. В. Тома. – К. : Укрвидав-поліграфія, 2012. – 96 с.

*Тріумфи і поразки Данила Апостола // 100 великих постатей і подій козацької України XVI – XVIII ст. / упоряд. : О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К. : Арій, 2008. – С. 405 – 411.

64

ЗМІСТ

Липень 3

Священник-романтик. До 710-річчя від дня народження Франческо Петрарки (Н. Гуцул) 5«Незвичайна жінка… Аристократка духу». До 165-річчя від дня народження Олени Пчілки (В. Вовк) 8

Серпень 13

«Талант винятковий, свій, національний...» До 160-річчя Марії Костянтинівни Заньковецької (С. Настенко) 15 «Гарячий Куліш». До 195-річчя від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша (О. Круківська) 19

Вересень 26

«Останній із могікан». До 225-річчя від дня народження Джеймса Фенімора Купера (Ю. Круть) 29 Людина високої духовної культури. До 150-річчя від дня народженняМихайла Михайловича Коцюбинського (В. Вовк) 31

Жовтень 38

«Щастя тільки там, де люблять нас, де вірять нам!» До 200-річчя від дня народження Михайла Юрійовича Лермонтова (Н. Гуцул) 40 «Художник той – хто творить прекрасне». До 160-річчя від дня народження Оскара Уайльда (С. Настенко) 42

65

Листопад 46

Неповторний чарівник. До 125-річчя від дня народження Остапа Вишні (Ю. Круть) 48

Грудень 55

Королева драматичного театру. До 80-річчя від дня народження Аліси Бруновни Фрейндліх (В. Вовк) 57Гетьман з Лівобережжя. До 360-річчя від дня народження гетьмана Данила Апостола (Ю. Круть) 61

ПРИМІТКИ

Калейдоскоп знаменних датна 2014 рік

Підписано до друку 24. 01. 2014. Зам. № 190. 65 стор. Тираж 60 пр.ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057http://www.4uth.gov.ua

Комп’ютерна верстка І. Є. Болесевич

ІІ півріччя

Укладачі: Наталія Іванівна Гуцул, Світлана Миколаївна Настенко

Виробничо-практичне видання

Documents

D:E?C>HKDHI AG:F?GGBO>: L G: J1D4uth.gov.ua/library_science/publishing/basic_momentous_and_memorable... · Франческо Петрарка – один із засновників