Труш Л.О.

Біологія і екологія

21 група

30.03

Тема : Екологічна ніша як наслідок адаптацій організмів певного виду до існування

в екосистемі. Поняття про спряжену еволюцію (коеволюцію) та коадаптацію.

Мета: роздивитись екологічну нішу як наслідок адаптацій; її значення для екостеми;

вивчити поняття спряжена еволюція (коеволюція) та коадаптація; їх особливості та

значення;

Хід уроку

Поняття екологічної ніші.

У складній системі взаємовідносин з екологічними чинниками середовища кожен вид

займає визначене місце - екологічну нішу.

Екологічна ніша - характеристика виду, а не місця, яке він заселяє. На цьому наголошував

американський еколог Юджин Одум (1959), визначаючи екологічну нішу як положення

виду в екосистемі, зумовлене його адаптацією, а не місцем мешкання. Він підкреслював,

що екологічна ніша організму визначається тим, що він робить, а не тим, де він живе.

Його афоризм (екологічна ніша - «професія» виду, а місце мешкання - його «адреса»)

чітко відмежував ці поняття. Наприклад, у саванах Африки трапляється кілька видів

травоїдних копитних ссавців. Мешкають вони на одній території, але по-різному

використовують кормові ресурси, тобто займають різні екологічні ніші. Інший приклад - у

різних екосистемах різні види можуть мати подібні взаємозв'язки з абіотичними та

біотичними чинниками, тобто займати однакову екологічну нішу.

Екологічна ніша - це положення виду в екосистемі, яке характеризується його

біотичними зв'язками й вимогами до абіотичних чинників навколишнього середовища.

Види, які займають різні екологічні ніші в одній екосистемі

Кола Вена: особливості видів, які займають різні ніші.

Жирафи об'їдають листя дерев на висоті 5-6 м, зебри обривають верхівки високих трав:

живляться рослинами, які ростуть у різних ярусах.

Види, які займають подібні екологічні ніші в різних екосистемах

У саванах Африки великими рослиноїдними ссавцями є антилопи, в Австралії - кенгуру, а

в Євразії - лосі, благородні олені й козулі.

Параметри екологічної ніші.

Кожному виду властива своя екологічна ніша, що характеризується діапазоном ресурсів,

зокрема просторовим розподілом особин (приуроченість до певного виду субстрату, ярусу

тощо), місцем у трофічній сітці екосистеми, відношенням до абіотичних чинників

(температура, вологість тощо), часом використанням ресурсів середовища (добова,

сезонна активність виду тощо). Тому одним з параметрів є ширина екологічної ніші -

відносний параметр, який оцінюють шляхом порівняння з екологічною нішею інших

видів. Існують види з широкими і вузькими екологічними нішами, відповідно екологічно

пластичні та екологічно непластичні види. На ширину екологічної ніші впливає

конкуренція.

Ступінь адаптації двох видів залежно від перекривання екологічної ніші

Симпатричні види - споріднені види, які мешкають на одній території, але займають

різні екологічні ніші

Великий строкатий дятел шукає кормовий ресурс здебільшого на стовбурах дерев, малий

строкатий дятел - на гілках крони.

Один вид шишкарів вигодовує пташенят насінням сосни, а інший - насінням ялини. Їх

розмноження прив'язане до строків дозрівання насіння цих рослин.

Поняття спряженої еволюції, або коеволюції.

У сучасній біологічній науці для позначення механізму взаємозумовлених змін складників

угруповання, що розвивається, використовують термін спряжена еволюція, або

коеволюція.

Рослина й комаха-запилювач - залежні один від одного види

Ч. Р. Дарвін описав дію взаємного добору особин рослини та її комахи-запилювача, за

якого «... квітка і бджола поступово одночасно або послідовно змінюватимуться і

пристосовуватимуться одна до одної найдосконаліше, шляхом безперервного збереження

цих особин, які відзначаються у своїй будові незначними взаємно корисними

ухиленнями».

Спряжена еволюція (коеволюція) - це тип еволюції угруповання, що полягає у взаємодії

великих груп організмів, які перебувають у тісному екологічному взаємозв'язку.

Коеволюційні взаємовідносини пов'язують будь-який вид організмів з видами -

найближчими його партнерами в екосистемі, наприклад: види рослин з видами

рослиноїдних тварин, які ними живляться; види хижих тварин з видами тварин, якими

вони живляться; паразитів з їхніми хазяїнами; комах з комахозапильними рослинами

тощо. Спряжена еволюція є важливою формою розвитку, тому що приводить до тривалого

взаємного вдосконалення багатьох груп організмів. Результатом коеволюції є взаємні

адаптації (коадаптації) двох видів, що забезпечують можливість їхнього спільного

існування та підвищення стійкості екосистеми як цілісної біологічної системи.

Коадаптація - взаємна адаптація різних видів унаслідок спряженої еволюції (коеволюції).

Існування спряженої еволюції нині не викликає заперечень з огляду на накопичення

великої кількості наукових фактів.

Явище спряженої еволюції можна проілюструвати прикладами коадаптацій у парі видів

хижак - жертва. У хижаків і тварин, якими вони живляться, виробилося захисне

забарвлення, що робить їх непомітними на місцевості. У хижаків воно закріпилося

завдяки тому, що вони могли непомітно підкрастися до здобичі, а в здобичі - унаслідок

того, що жертва залишалася менш помітною для хижаків.

Захисне забарвлення тварин

Види отруйних комах часто мають яскраве застережливе забарвлення, яке слугує

попередженням хижакам (оси, джмелі, сонечка, колорадські жуки тощо).

У деяких тварин виробилися адаптації, за яких форма тіла та його забарвлення роблять їх

схожими на листя, сучки, гілки, кору, колючки рослин і навіть квітки. Часто маскування

трапляється в комах, що живуть на рослинах .

Цікавою формою захисних адаптацій у тварин є мімікрія, за якої незахищені види

імітують своїм забарвленням і формою тіла захищені види. Наприклад, цикади і цвіркуни

нагадують великих мурах, дзюрчалка схожа на отруйну осу, неотруйні змії схожі на

отруйних

Маскування тварин: а - листохвостий гекон; б - метелик-листовидка; в - богомол

звичайний; г - індійський квітковий богомол

Мімікрія: а - кораловий аспід (отруйний) і королівська змія (неотруйна); б - двокрила

комаха з роду дзюрчалка та оса звичайна

Незважаючи на уявний антагонізм подібних пар видів, у процесі коеволюції складаються

такі взаємовідносини, за яких види-партнери стають певною мірою взаємно необхідними.

Наприклад, хижаки, вибраковуючи з-поміж своїх жертв неповноцінних особин, стають

важливими регуляторами їхньої чисельності. Природний добір в угрупованнях часто

приводить до збереження ознак, сприятливих для популяцій і угруповань загалом, але не

вигідних для окремих особин усередині популяцій. Зокрема, концепція коеволюції

пояснює факти альтруїзму у тварин: турботу про нащадків, взаємодопомогу,

співробітництво тощо

Альтруїстична поведінка тварин

Альтруїзм - безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших. Поняття альтруїзму

ввів французький філософ і засновник соціології Огюст Конт.

Згідно з Контом, принцип альтруїзму звучить: «Живи для інших».

Слони підтримують хворих або поранених особин свого виду, допомагаючи їм дихати та

йти. З'ясувалося, що слони здатні виявляти турботу про молодих особин та особин

старшого покоління.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Наведіть приклади видів, які живуть на одній території, але займають різні екологічні

ніші.

30.03.

Тема : Основні середовища існування та адаптації до них організмів.

Мета: поглибити знання учнів про середовища існування живих істот; вивчити

особливості середовища існування, розглянути взаємозв’язок організмів та середовища.;

розширити знання про особливості пристосування тварин до певного середовища

існування;з’ясувати значення адаптивних біологічних ритмів і кращої адаптації організмів

до умов існування.

Хід уроку

Середовище існування.

На нашій планеті мешкають дуже різноманітні організми. Вони населяють усі наявні

середовища, які суттєво відрізняються за специфікою умов. Учені вважають, що життя

виникло й поширилося спочатку у водному середовищі. Надалі організми опанували

наземно-повітряне середовище, а згодом було утворено й заселено ґрунт . Самі

організми також стали специфічним середовищем життя для симбіонтів.

Отже, середовище існування - частина природи, що безпосередньо оточує організми,

забезпечує їхні потреби й чинить на них певний вплив.

Умови існування (світловий та температурний режим, хімічний склад, вологість) та

ресурси середовища існування (ресурси живої та неживої природи).

За відношенням до світла рослини поділяють на три екологічні групи.

• Перша група - світлолюбні рослини, які добре ростуть лише за умов інтенсивного

сонячного освітлення . Це рослини відкритих, добре освітлених сонцем місць.

Вони мають відносно товсті листки з добре розвинутою фотосинтезувальною

паренхімою й велику кількість продихів, сконцентрованих переважно на нижній

стороні листка. До цих рослин належать дерева й чагарники (береза, акація,

модрина, сосна) трав'янисті рослини степів, рослини напівпустель і пустель, а

також водні рослини з розташованими над поверхнею води листками (латаття,

лотос).

• Друга група рослин - тіньовитривалі, пристосована до умов недостатньої

освітленості. Поміж тіньовитривалих рослин є деревні форми (наприклад липа,

граб, ялина тощо), що мають густу крону, темно-зелене листя. Трапляються й

трав'янисті форми, наприклад копитняк, яглиця, підмаренник та інші рослини

широколистяних лісів .

• Тіньолюбні рослини ростуть в умовах тривалого затемнення й не витримують

інтенсивного освітлення . Це рослини нижніх ярусів лісу, водних глибин, скель і

печер. Їхнє листя досить велике, темно-зелене з широкою і тонкою листковою

пластинкою, що сприяє більшому поглинанню світла (квасениця, плаун, смерека).

Тварин за відношенням до світла можна поділити на нічних та денних. Для

орієнтування в просторі нічні використовують переважно слух та нюх. Натомість денні

тварини мають більш розвинений зір.

За відношенням до вологи рослини поділяють на три основні груп.

• Водяні рослини повністю або частково ростуть у воді (елодея, валіснерія, ряска,

латаття, очерет, стрілиця).

• Вологолюбні рослини ростуть в умовах надмірної вологості - на луках, болотах,

вологих ґрунтах (конюшина, осока, росичка, зозулин льон).

• Посухостійкі рослини ростуть у посушливих місцях, зокрема в пустелях,

напівпустелях, степах. Ці рослини мають тонке листя, інколи воно може

перетворюватися на колючки (кактуси) або здатне потовщуватись і накопичувати

вологу (алое, молодило, очиток). Стебла можуть бути потовщеними, накопичувати

вологу й виконувати фотосинтетичну функцію (кактуси). Їхня коренева система

добре розвинена.

• Деякі рослини займають проміжну нішу між вологолюбними та посухостійкими.

За відношенням до вологості повітря тварин поділяють на три групи.

• Вологолюбні тварини живуть у сирих вологих місцях - під камінням, біля водойм,

на болотах (мокриці, амфібії).

• Друга група - сухолюбні - живуть у посушливих місцях, пустелях, напівпустелях

(пустельні комахи, павукоподібні, рептилії). Покриви тіла таких тварин (рогова

луска, кутикула) дозволяють утримувати воду в організмі. Ці тварини активні

переважно вночі, коли температура повітря зменшується.

• До посухостійких відносять переважну більшість тварин .

За відношенням до температури розрізняють холодостійкі та теплолюбні види.

Активна життєдіяльність організмів можлива в температурному діапазоні приблизно від 0

°С до + 50 °С. Холодостійкими є види, для існування яких оптимальною є низька

температура. До них відносять лишайники, мохи, деякі види бактерій, членистоногих,

птахів, ссавців тощо. Для запобігання утворенню кристалів льоду всередині клітин такі

організми здатні синтезувати та накопичувати спеціалізовані речовини-антифрізи.

Прикладами анатомічних адаптацій у рослин є низька висота стебла, а в тварин - наявність

жирового прошарку, який сприяє збереженню тепла. Інший шлях адаптацій - тимчасове

припинення активного стану (криптобіоз). Теплолюбні - це види, для існування яких

оптимальними є високі температури, зокрема деякі бактерії, ціанобактерії, рослини та

членистоногі, які мешкають у теплих джерелах (гейзерах) і на поверхні ґрунтів, що

прогріваються.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Термінологічний диктант (вписати вірний термін).

…………… називають такий природний процес розвитку живої природи, в якому

генетичний склад популяцій поступово змінюється, в результаті чого відбувається

перетворення біосфери. Еволюційну взаємодію організмів різних видів, які не

обмінюються генетичною інформацією але об'єднані тісними екологічними зв’язками,

називають………….Вперше цей термін запропонував …………. . Взаємопристосування

різних видів у процесі спряженої еволюції до нових умов існування називають ………. .

Види отруйних комах часто мають………… , яке слугує попередженням хижакам.

Захисними адаптаціями у тварин є……… , за якої незахищені види імітують своїм

забарвленням і формою тіла захищені види.

03.04

Практичні роботи№1 Тема : Визначення ознак адаптованості різних організмів до середовища існування.

Мета: визначити ознаки адаптованості різних видів організмів до водного, наземного й

ґрунтового середовища існування

1. Розгляньте зображення представників видів організмів. Розподіліть їх на групи

відповідно до середовища існування.

2. Опишіть ознаки адаптованості різних організмів до певного середовища існування.

3.Результати досліджень занесіть у таблицю за зразком

Об’єкти

дослідження

Провідні чинники середовища

мешкання

Адаптації

Горобець хатній Хатній горобець (Passer

domesticus) є відомим прикладом

птаха, що здавна добре

пристосувався до співіснування з

людиною. Його первісною

батьківщиною є Близький Схід –

область, де близько 9 тисяч років

до нашої ери виникло

землеробство і звідки

землеробські культури почали

поширення по світу. Серед

місцевих птахів горобці

виявились найбільш

пристосованими до

співіснування з землеробським

населенням і пізніше широко

поширились по світу, заселив всі

континенти окрім Антарктиди

Ці невибагливі птахи добре

переносять найжорстокіші

примхи погоди – від пекучого

сонця на Близькому Сході і

різких температурних перепадів

континентального клімату до

вологих морських узбереж – але

скрізь незмінно селиться там, де

живуть люди, тобто є

синантропом. Горобець хатній

поширений в Україні повсюдно.

Було виявлено, що основними

секретами, що роблять хатніх горобців

такими успішними, є три риси:

готовність скуштувати нові види їжі,

стійкість до стресу та потужна імунна

система. За цими трьома показниками

відрізнялись популяції горобців, що

давно заселили певну територію і ті, що

знаходяться в стані заселення нових

земель. Так, запропонований незвичний

корм у вигляді морожених суниць або

собачого корму, змішаного з вареними

яйцями (те, з чим вони точно не

зустрічались в природі), горобці з

популяцій, що розселюються брали

одразу, а горобці зі стабільних популяцій

до них майже не підходили. Відрізнялись

вони за рівнем гормону стресу та

кількості рецепторів, які до нього чутливі.

При чому ці показники не були пов’язані

з рівнем генетичного різноманіття, тобто

тим чинником, який міг би позитивно

впливати на адаптації до нових умов.

Кенійські горобці з низьким рівнем

генетичного різноманіття були такими

само пластичними, як панамські з

високим рівнем генетичного

різноманіття.

Ці властивості можуть обернутись

проблемами для птахів, бо наприклад

постійне бажання спробувати нові види

їжі може одного разу привести до

отруєння птаха, а механізми стійкості до

стресу та постійна боротьба з новими

хворобами та паразитами виснажує їх

організм. Тому після періоду адаптації до

нових умов у місцевих популяцій

формуються механізми поведінки, що

найкращім чином відповідають цім

умовам, і птахи стають більш

консервативними. Саме у такій

пластичності по цим показникам та у

здатності впродовж кількох генерацій

формувати оптимальний тип поведінки

дослідники бачать секрет успішного

розселення хатнього горобця по планеті. Їжа,людські оселі

готовність скуштувати нові види їжі,

стійкість до стресу

потужна імунна система.

Качка дика Качка дика звичайна найчастіше

мешкає недалеко від водойм і

заболочених місцевостей. Також

за смаком даної птахові річки з

повільною течією і мілководдям.

У тих водних птахів, які при плаванні і

пірнанні використовують ноги, в ході

еволюції між пальцями з'явились

плавальні перетинки. Винятком є водяна

курочка, яка непогано плаває, а

перетинок на ногах не має. Заболочені місцевості, водойми

з повільною течією, мілководдям

Плавальні перетинки між пальцями

Муха хатня Життя кімнатної мухи тісно

пов'язане з людиною, тому вона

належить до синантропних

комах. Поблизу людських

поселень кімнатна муха

знаходить багато місць,

придатних для відкладання

яєць — це всілякі звалища,

сміттєві контейнери, врешті,

продукти, які погано

зберігаються. Ця маленька

шкідлива комаха є переносником

багатьох небезпечних для

людини хвороб. Причина цього

явища полягає в тому, що

хвороботворні бактерії в

кишечнику мухи не

перетравлюються і знову

виділяються назовні. Кімнатна

муха залишає хвороботворні

бактерії на харчових продуктах,

кухонному начинні, дверних

ручках та інших предметах, до

яких потім торкається руками

людина. На цих комахах були

виявлені бацили черевного тифу,

дизентерійна паличка, холерний

віброн і збудники багатьох

інших небезпечних захворювань.

• Кімнатна муха є несприйнятливою до

деяких пестицидів. Хімікати

вбивають тільки слабкіших комах,

інші ж набувають до них імунітету,

який вони потім передають своєму

потомству.

• Деякі мухи з настанням зими гинуть,

інші ж зимують, сховавшись в

затишних місцях, а з настанням весни

прокидаються і приступають до

розмноження. У теплому приміщенні

кімнатні мухи живуть і

розмножуються протягом всього року.

• Кожна муха на своєму тілі несе

більше ніж 6 мільйонів

мікроорганізмів. У її кишечнику їх у 4

рази більше.

• Доросла кімнатна муха на волі живе

від двох тижнів до місяця або довше

за сприятливих лабораторних умов.[

Тепло, продукти харчування

Вироблення імунітету до хімікатів

Жаба сіра Сірої, або звичайної жаби люди

боялися через її застрашливий

зовнішній вигляд і отруйні

шкірні виділення. Сьогодні

городники дуже цінують її,

охороняюючи як корисного

союзника. Доросла звичайна

жаба харчується тваринним

Забарвлення: зверху бура із сірими, а

іноді чорними плямами, нижня сторона

брудно-білого або жовтуватого кольору.

У Південній Європі зустрічаються

особини із червоними бородавками на

спині.

Шкірні виділення: залози на спині й

грудях виділяють два отруйних секрети,

кормом. Своїм довгим язиком

вона ловить таких дрібних

безхребетних тварин, як павуки,

мурахи, дощові хробаки,

равлики, мухи і жуки. Вона не

боїться отрути й жала бджіл.

Сіра жаба поїдає також

дрібних жаб, ящірок, саламандр і

мишей. Вона живиться навіть

молоддю свого ж виду. Сірі

жаби полюють уночі. У цей час

сіра жаба в пошуках потрібної

здобичі повільно обходить свою

ділянку. Вона має також й іншу

стратегію: нерухомо сидить на

одному місці й чекає, коли

здобич сама наблизиться до неї.

Сіра жаба відзначається тим,

що вона порівняно добре плаває

й досить швидко переміщається

по землі. Однак, незважаючи на

це, вона є малорухомою

твариною.

Сіра жаба реагує на рух

потенційної здобичі. Варто лише

якійсь комашці поворухнутися,

як жаба вистрілює своїм довгим

липким язиком, що, схопивши

жертву, відразу ж утягується

назад.

Сірі жаби влітку тримаються

поодинці. Узимку в одній норі

може спати відразу кілька

особин даного виду. Холодної

пори року сірі жаби впадають у

стан заціпеніння, що не є

справжнім сном.

Протягом усієї зими сіра жаба

не харчується й живе за рахунок

запасів, накопичених улітку.

„Піст" закінчується навесні після

шлюбного періоду, коли жаби

знову повертаються до

активного способу життя. Якщо

сіру жабу щось злякало або вона

які захищають звичайну жабу від ворогів.

Очі: прозоре третє віко дає жабі

можливість бачити під водою.

Язик: суглоб, що міститься в передній

частині ротової порожнини, дає

можливість блискавично викинути й

втягти назад десятисантиметровий,

рожевий, липкий язик. Імпульс до цього

подає інстинкт реагування на все живе,

що рухається й має певні розміри.

Кінцівки: передніми кінцівками жаба

хапає здобич, а самець із їхньою

допомогою притримує самку під час і

парування. Плавальна перетинка є тільки

на задніх лапах. Задні КІНЦІВКИ, що

служать для пересування, довші й

сильніші, ніж передні.

відчуває загрозу, тоді у неї зі

шкірних залоз починає

вироблятися отруйний секрет

двох типів.

Сіра жаба - рухлива тварина,

вона чудово орієнтується в

просторі. живе майже у всій

Європі, помірному поясі Азії до

Японії й у Північно-Західній

Африці У наші дні всім

земноводним загрожує

забруднення довкілля. Протягом

останнього часу небезпека

зросла внаслідок

запровадженого людиною

осушування боліт.

їжа

Будова тіла :

-Забарвлення

-Шкірні виділення

- прозоре третє віко

- липкий довгий язик

- кінцівки

Афаліна звичайна Афаліна звичайна –

найвідоміший представник

родини дельфінів. Рід афалін

включає три види – атлантичну,

індійську (індо-тихоокеанську) і

австралійську афалін. Вид

поширений в прибережних

областях помірних та теплих вод

пн. та пд. півкуль. Протягом

року трапляється по всій

акваторії Чорного моря,

включаючи територіальні води

України.. Вона займає

найрізноманітніші місця

існування і вважається чи не

найбільш пристосованим

китоподібним Тримається

нечисленними косяками,

групами з 6-8 особин. При

великій концентрації риби

утворює скупчення до сотень

особин. Живиться як

пелагічними, так і придонними

рибами, а також ракоподібними,

молюсками.

дельфін є невід'ємним символом моря,

яке неможливо без них уявити.

Незважаючи на те, що дельфіни

адаптовані до водного середовища, вони,

так само, як і ми, дихають легенями, в

них схожа будова внутрішніх органів,

подібні фізіологічні процеси, вони,

подібно до нас, вигодовують своїх малят

молоком. Вони вважаються розумними і

здатними до пізнання тваринами, а їх

здатність до утворення складних

соціальних зв'язків зближує їх з нами. Не

тільки люди, але й самі дельфіни

розуміють це: виштовхуючи людей, що

тонуть, на поверхню, вони визнають їх

подібними собі. І ми, що вважаємо себе

розумнішими і вищими в еволюційному

розвитку, маємо поводитись відповідно.

Охорона чорноморських дельфінів

потребує участі і зацікавленості багатьох

людей і в перспективі має стати

загальнодержавним пріоритетом.

Солона вода

Схожість до людини:

Дихання

Вигодовування малят молоком

Здатність до утворення складних

соціальних зв'язків

Краб трав'яний Трав'яний краб - типовий

мешканець морського

побережжя. Від людини, що

появилася на березі моря, краби

врозсип тікають по каменях,

перелізаючи через купки

морських водоростей, що лежать

у них на шляху. Трав'яні краби

також нерідко проходжуються

по мулистих берегах річкових

гирл.

Подібно до всіх крабів,

трав'яний краб дихає

розчиненим у воді киснем

Трав'яні краби бувають на

різних ділянках побережжя,

залежно від рівня припливів і

відпливів. Іноді вони

спускаються в море на глибину

до 6 м. Трав'яний краб є однією з

небагатьох морських тварин,

здатних жити в солонуватій воді,

- у тих місцях, де морська вода

змішується з прісною. Це

дозволяє йому полювати далеко

від моря.

Морське узбережжя

Всеїдний трав'яний краб постійно бігає по

морських пляжах між каменями у

пошуках їстівної здобичі. Мертві

мартини, викинуті на берег медузи і

роздавлені молюски - такою є улюблена

їжа трав'яного краба. Серед крабів

нерідко трапляються випадки канібалізму

-вони можуть поїдати своїх

одноплемінників.

Карцинуси населяють кам'янисті береги,

пристані і хвилеломи. Краба нескладно

зловити на приманку, прикріплену до

волосіні без гачка і вкинуту у воду.

Привернути увагу краба до наживки

можна, поворушивши нею у воді. Такий

спосіб полювання гарантує успіх.

Визначна особливість самки - оранжево-

червоний нижній бік карапакса і широке

черевце. У самця панцир знизу має

зеленувато-жовтий відтінок. Якщо

опустити краба на землю, він відразу

тікає. Краб може бігти зі швидкістю 1

метр за секунду. Якщо йому загрожує

небезпека, краб, збираючись захищатися,

витягає вперед свої клішні. Спійманий за

кінцівку, краб її відкидає і мерщій тікає.

Втрачена кінцівка поступово

регенерується.

Завдяки своїй витривалості і

винахідливості трав'яний краб легко

адаптується в нових районах. Його часто

можна побачити просто біля лінії води.

Регенерація кінцівок

Вовчок звичайний Капустянка поширена в Європі

до західної частини Азії та в

Північній Африці, а також у

Закавказзі й Казахстані.

У природних умовах капустянка

селиться зазвичай у заплавах

річок, де ґрунт завжди достатньо

зволожений. Проте її часто

можна знаходити на городах і в

садах, де вона завдає великої

Належить до ряду Прямокрилі,. На голові

є вусики і 5-членисті щупальця, а на тім’ї

– 2 додаткові вічка. Усе тіло вкрите

м’яким коротким пушком бурого

кольору. У самки капустянки зовсім

немає яйцекладу. Це комаха з неповним

перетворенням.

Дивовижною є живучість цієї комахи.

Капустянку одного разу розрізали надвоє

шкоди, ушкоджуючи кореневу

систему багатьох культурних

рослин, зокрема кукурудзи,

картоплі, огірків, а в Середній

Азії – бавовни і рису.

рослини

заступом, але через деякий час робітник із

здивуванням побачив, що передня

частина спокійнісінько пожирає задню

відрізану частину.

Капустянки дуже полохливі і від

найменшого шереху ховаються. Крила у

них розвинені слабо, хоча є тропічні

види, які добре літають.

Велике тіло вовчка звичайного, або

капустянки, завдовжки 3,5–5 см, здається

шовковистим завдяки густому покриву з

дрібних золотавих волосків. Крила

розвинені нормально і в спокійному стані

виступають з під укорочених надкрил у

вигляді заломлених донизу джгутів.

На голові капустянки добре помітні два

великі складні ока, довгі вуса-антени і дві

пари щупалець, що облямовують ротовий

апарат гризучого типу. Передня пара

кінцівок у неї видозмінена і стала

чудовим інструментом для риття землі.

Будова тіла

Кріт європейський Кроти — дрібні ссавці, поширені

по всьому світу. Їх часто

сприймають як садових

шкідників, в основному через їх

заплутані системи тунелів. І хоча

вони проводять більшість часу

під землею, кроти не сліпі, але

вони дальтоніки і бачать дуже

погано. Вони можуть бачити

лише світло і рух. Вони

використовують маленькі

сенсори руху і запаху на кінчику

носа, щоб знаходити здобич та

інших кротів.

Кроти бувають різних кольорів. Вони

можуть бути чорними, кремовими,

сірими, жовтогарячими, білими і рябими

Кроти використовують тунелі для

переміщень, але їх тунелі — це дещо

більше, ніж просто підземні магістралі.

На кінцях тунелів кроти копають

спеціальні камери, які використовуються

як спальні та пологові кімнати.Серед

спеціалізованих камер кротових тунелів є

також кухня. Там кроти зберігають

дощових хробаків, якими переважно і

харчуються. Щоб зберегти їх живими і

нерухомими, кроти надкушують їм

голови. В одній такій камері було

знайдено 470 черв'яків.Кроти проводять

більшу частину свого життя на самоті та

під землею, в своїх тунелях. Кроти такі

одинаки, що концентрація від 7 до 12

особин на гектар вважається

великою.Свій час кроти витрачають на

риття тунелів і пошуки їжі. Повноцінний

тунель зазвичай має близько 5 см в

діаметрі і розташований на відстані від 20

Дощові черв'яки

до 30 см під поверхнею, тоді як тимчасові

тунелі, як правило, знаходяться прямо під

поверхнею землі.

Існує хибна думка, що кроти риються в

садах, щоб їсти коріння рослин.

Насправді вони шукають дощових

черв'яків, яких знаходять у садовому

ґрунті. Кроти люблять дощових хробаків

так сильно, що в день можуть з'їсти їх

майже на вагу власного тіла. Наприклад,

кріт вагою 80 г з'їдає близько 50 г

дощових черв'яків на добу. Також кроти

їдять личинок комах.

Сенсори руху і запаху

їжа

Верблюд

двогорбий Коли знавці з розумним

виглядом говорять «дромедар»,

«джеммель», «бактріан» або

«нар» – знайте, про кого йде

мова! Отже:

Бактріан – двогорбий верблюд,

що живе в Монголії і Західному

Китаї.

Дромедар, він же джеммель – це

«одногорбий» верблюд. На

вигляд стрункий, і поширений у

Північній Африці, Індії і на

Близькому Сході. Вважають, що

це одомашнена тварина ніколи

не була дикою, і походить від

двугобого верблюда. Секрет цих

тварин в тому, що насправді

горбів у них теж два – просто

вони великі і як би накладаються

один на одного, на відміну від

гострокінцевих і широко

розставлених горбів бактрианов.

А ще дромедары витривалішими

Як верблюди переживають посуху?

Перш за все, потрібно уточнити – що ж

знаходиться в горбах верблюдів: це, само

собою, не вода – а жирова тканина, що

виконує функцію енергетичної «комори».

Саме завдяки цим запасам тварини

можуть майже місяць обходитися без їжі

– тоді горби зменшуються в розмірах і

звисають на бік. Крім того, ці горби

допомагають верблюдам регулювати

теплообмін, так як температура решти

тіла набагато вище: від 34 градусів

Цельсія вночі до 41 градуса протягом дня,

причому потіти вони починають тільки

після перевищення цієї позначки. Вночі

ж, коли в пустелі стає дуже холодно,

горби служать «обігрівачами» для їх

власників.

Відомо, що верблюди можуть випивати

до 100 літрів води за раз, причому без

особливої уваги на її якість – в пустелі

цінна будь-яка волога, навіть застійна.

Так куди ж вона подінеться, якщо не в

горби? – Ці запаси зберігаються в

своїх верблюжих побратимів.

А ось нари – це верблюжата,

народжені від пари

«дромедар+бактріан» – таке

потомство перевершує по силі і

витривалості обох батьків.

шлункових відсіках верблюдів, і по мірі

необхідності витягають звідти, в точності

як бензин з бака автомобіля. Частина

води пустельні мешканці отримують з

колючок, які вони поїдають.

Верблюд втрачає до 40 % ваги тіла, поки

не поповнює своїх запасів. Що ж

відбувається, коли у шлунку запас води

вичерпується? – Починає діяти нова

«козирна карта» мудрих тварин: їх

еритроцити (і тільки їх) мають овальну

форму, і коли під час обезвозживания

кров починає загусати, вони все одно не

втрачають можливості текти. Так, межею

для верблюдів є 25% втрат рідини в

організмі, у той час як для інших ссавців і

людини ця позначка не перевищує 15% –

наші круглі кров’яні тільця стикаються

один з одним, утворюючи тромби.

Але і це не всі хитрощі верблюдів!

Приміром, їх унікальні ніздрі не тільки

можуть повністю закриватися при

необхідності, як і очі довгими густими

віями (під час піщаних бур), але і завдяки

своїй формі зберігають водний пар і

повертають конденсат до тіла! Густе

хутро тварин-кочівників добре відбиває

сонячне світло – це захищає тіло від

спопеляючи сонця. На ногах верблюдів є

мозолясті освіти, які дозволяють їм

лежати на розпеченому піску. Ну і, в

якості останнього штриха, зауважимо:

воду верблюжий організм настільки

суворо економить, що їх абсолютно сухі

екскременти бедуїни використовують в

якості палива.

Спосіб життя верблюдів

Що ще цікавого можна відзначити у цих

тварин? – Як не дивно, незважаючи на

Пустеля, сонце

життя в сухих зонах, при необхідності

верблюди добре плавають – навіть якщо

не бачили ні одного водоймища в життя.

Будучи жуйними тваринами, як корови і

кози, верблюди куди менш перебірливі в

ласощах – тернисті колючки їм якраз «по

зубах», адже їх губи спеціально

пристосовані до подібного раціону. Коли

верблюди пасуться, вони не ушкоджують

ні губи, ні ротову порожнину.

Сваритися з верблюдами нікому не

хочеться: вони можуть спокійно

штовхнути кожної з своїх ніг у всі чотири

напрямки. А ще можуть «плюнути»

брудної смердючої субстанцією – якщо їх

спровокувати. Але, як і у випадку з

горбами, тут є неточність: це зовсім не

слина, а рідина з шлунка.

Живуть верблюди гаремами, як і багато

інші ссавці. І за можливість очолити

групу самок в пустелі відбуваються

справжні баталії. Самці верблюдів дуже

примхливий, і коли мова заходить про

«дружин» і можливості обзавестися

власним потомством, можуть бути дуже

агресивними і мстивими.

Будова тіла

Фукус

пухирчастий

ФУКУС ПУХИРЧАСТИЙ ——

морська трава— водорость з

родини фукусових відділу бурих

водоростей; рос. назва: фукус

пузырчатый. Поширений в

Атлантичному океані, у східних і

Це багаторічна дводомна водорість із

сланями від 15 до 150 см завв., має вигляд

дихотомічно розгалуженого куща, який

прикріпляється до каменів конічною

підошвою оливково-бурого кольору у

верхній частині і майже чорного — біля

західних районах Середземного

моря; в Росії — у Білому,

Баренцевому, Карському і

Балтійському морях

Росте в прибережній смузі моря,

переважно в зоні припливу-

відпливу, на кам’янистих і

скелястих ґрунтах, зазвичай

утворює великі зарості.

Солона вода

основи. Стовбурець невеликий, округлий.

Гілки пласкі, шкірясті, з рівними краями і

серединною жилкою, по обох боках якої

зазвичай парами розташовані повітряні

пухирці округлої або овальної форми (на

прибійних місцях вони можуть бути

відсутні). Серединна жилка найбільш

чітко виявляється в нижній і середній

частині сланів. На гілках є криптосоми.

Органи розмноження містяться в

заглибленнях рецептакулів, які можуть

бути округлими або овальними, простими

або вильчасторозсіченими. Розмноження

відбувається лише статевим шляхом.

Будова рослини

Сосна звичайна Сосни світлолюбні і не

переносять затінку. У сухих

соснових лісах (борах) завжди

світло. Сосна невибаглива. Вона

має потужну кореневу систему із

сильними бічними корінням і

здатна вкорінюватися і рости на

піщаних дюнах і схилах, на

болотах і навіть на голих скелях.

Сосна звичайна є основною

лісоутворюючою породою в

Українському Поліссі. Створює

чисті і мішані ліси. Світлолюбна,

морозостійка рослина.

Запилюється у травні. Поширена

на Поліссі, в північній частині

Лісостепу, іноді на піщаних

терасах рік північної частини

Степу. Вона займає близько

35 % державного лісового фонду

України. Основні райони

заготівлі — Житомирська,

Волинська, Рівненська і

Львівська, частково Київська,

Чернігівська област

Має пристосувальні риси будови та

розмноження:

Коренева система сосни — стрижнева,

але розміри та галуження кореня залежать

від умов її зростання. На болотах коріння

сосни знаходиться біля самої поверхні,

кожне дерево ніби сидить на купині. Так

дерево рятується від надмірної кількості

вологи. На бідних і сухих ґрунтах дерево

утворює величезну поверхневу кореневу

систему, глибиною до 30-40 м, і радіусом

до 15-20 м, і живиться за рахунок роси і

конденсованої вологи. На багатих і

пухких ґрунтах стрижневий корінь сосни

проникає на глибину 60-ти та більше

метрів.

Стрілиця звичайна В Україні поширений єдиний

вид — стрілиця звичайна

Наземно-водна рослина, що

живе на мілководді і на болоті,

живе в умовах постійної

надмірної вологості повітря і

грунту (гідрофіт)

Стрілиця (стрілолист) —

багатолітні трав'янисті рослини, які

повністю ростуть у воді або частково в

неї занурені (гідрофіти за життєвою

формою).

З короткого товстого кореневища з

бульбоносними пагонами виходить

тригранне стебло. Воно досягає від 20 до

110 см завдовжки, але при цьому

знаходиться під водою і сповнене

повітряноносною тканиною (аеренхімою).

Для стрілиці характерне

явище гетерофілії: листя має різну форму.

Підводне листя простої подовженої

форми, частіше схоже на тонкі нитки

(стрічкоподібне) до 1,2 м завдовжки.

Плаваюче листя — еліптичне. Надводне

листя формою нагадує стрілу, від якого

походить назва роду, зазвичай досягає

довжини 25 — 30 см.

Квітки переважно одностатеві, зібрані в

китицеподібні суцвіття по 3, в діаметрі

від 1,2 до 5 см, мають зелену 3-членную

чашечку і 3 білі з рожевою підставою

пелюстки. Нижні дві мутовки з

маточкових квіток, інші, — з тичинкових,

квітконоси маточкових квіток коротші. К

4. Висновок.

22 група

02.04

Тема : Необхідність глобального контролю за вірусними інфекціями людини, тварин

і рослин в сучасних умовах.

Хід уроку

ВІРУСИ (лат. virus — отрута) — група мікроорганізмів, яка відрізняється від прокаріотів

і еукаріотів малими розмірами, відсутністю клітинної структури та

протеїноутворювальних систем, вираженим цитотропізмом і облігатним

внутрішньоклітинним паразитизмом. Віруси мають кардинальні властивості живого:

самоорганізацію, самовідтворення, саморозвиток і саморегулювання життєдіяльності.

Існують у формах (стадіях) віріону, провірусу, вегетативного вірусу. Віріони —

позаклітинна спочиваюча форма (стадія) вірусів, які виконують функцію перенесення

геному віруса з однієї клітини в іншу або з одного організму в інший. Вони мають форму

багатогранника, палички, нитки, овоїду, кулі, паралелепіпеда, сперматозоїда; їх розміри

коливаються від 20 до 300 нм. Віріони безоболонкових (простих) вірусів складаються з

нуклеоїду і капсиду (нуклеокапсид), оболонкових (складних) В. — з нуклеоїду, капсиду і

суперкапсиду. Генетичний апарат віруса представлений молекулою РНК або ДНК. Деякі

віруси мають два ідентичні геноми. Нуклеїнова кислота часто ковалентно з’єднана із

серединним білком. Капсид віруса — білкова структура, в якій знаходиться вірусний

геном (нуклеоїд). Капсид утворений із білкових субодиниць (капсомерів) за спіральним

або кубоїдальним типом симетрії, які утримуються в результаті дії міжмолекулярних і

ковалентних сил. Капсид складних вірусів виконує функції стабілізації геному, його

захист від зовнішніх ушкоджень, а у простих вірусах, крім того, ще й рецепторну та

ферментативну функції. У полігеномних вірусів кожен геном (фрагмент) укладений у

свій капсид. Суперкапсид — зовнішня оболонка складних вірусів — розміщується над

капсидом і виконує функції захисту геному, прикріплення до сприйнятливої клітини і

проникнення в її цитоплазму. Визначає різні властивості вірусів: гемаглютинацію,

гемадсорбцію, злиття клітин, чутливість до пошкоджувальних чинників тощо.

Віруси становлять царство Vira, поділене за типом нуклеїнової кислоти на дві групи, що

містять РНК та ДНК, ці групи — на родини, які, в свою чергу, поділяються на роди.

Віруси людини і тварин включені до складу 18 родин. Приналежність вірусів до певних

родин визначається типом нуклеїнової кислоти, її структурою, а також наявністю чи

відсутністю зовнішньої оболонки. Поняття про вид віруса поки ще чітко не

сформульоване, як і позначення різних видів. У таксономічній характеристиці вірус

першорядне значення додається типу нуклеїнової кислоти та її молекулярно-біологічним

ознакам: двонитчаста, однонитчаста, сегментована, несегментована, з інвертованими

послідовностями, що повторюються, та ін. Однак у практичній роботі передусім

використовують характеристики вірусів, отримані внаслідок електронно-мікроскопічних

та імунологічних досліджень: морфологія, структура і розміри віріону, наявність

суперкапсиду, антигенна структура, внутрішньоядерна чи цитоплазматична локалізація

вірусів.

Вірус — збудник багатьох інфекційних захворювань людини, тварин, рослин. Специфіку

епідеміології вірусних інфекцій передусім визначають особливості внутрішньоклітинного

паразитування збудників. У зовнішньому середовищі більшість вірусів знаходиться

досить недовго, існування вірусних популяцій пов’язане із живими клітинами. Механізми

передачі та характер взаємовідносин з організмом хазяїна визначають типи циркуляції

вірусів. Відповідно інфекції поділяють на дві групи: інфекції з безперервною циркуляцією

збудників (передача відбувається перманентно), напр. кір, поліомієліт, інфекції з

переривчастою передачею збудника (В. між епідеміями міститься в природному

резервуарі або тривало зберігається в одному й тому ж хазяїні). Основні ворота для

збудників вірусних інфекцій в організмі людини: дихальні шляхи, травний тракт, рідше —

шкіра. За механізмами зараження та локалізації збудників в організмі розрізняють віруси-

збудники респіраторних інфекцій (кору, грипу, краснухи, вітряної віспи тощо); кишкових

(поліомієліту, гепатиту А, Коксаки, ECHO); кров’яних (гепатиту В, С, D, ВІЛ-інфекції),

контактних (сказу, герпес-інфекції). Незважаючи на істотні відмінності між ними, вірусні

інфекції характеризуються низкою загальних закономірностей. В основі патогенезу

вірусних інфекцій лежить взаємодія генетичного апарату чутливої клітини з геномом

віруса. Результат подібної взаємодії — інтеграція генетичної інформації віруса у геном

клітини чи перенесення білкового синтезу на утворення вірусспецифічних білків. Багато

вірусів (як ДНК-, так і РНК-вмісні) здатні інтегрувати свої нуклеїнові кислоти в геном

клітини, не індукуючи свою репродукцію. Такий вбудований вірусний геном

називають провірус; при цьому ДНК збудника реплікується синхронно з клітинної ДНК і

передається дочірнім клітинам при розподілі. У подібних ситуаціях клітини нерідко

зберігають свої функціональні властивості, а сам стан відомий як інтеграційна інфекція,

або вірогенія (гепатит В, герпес, ВІЛ-інфекція). За винятком вірусних інфекцій, що

поширюються по нервових тканинах (напр. сказ), патогенез вірусних інфекцій

супроводить вірусемія (віремія) — циркуляція віруса в крові, куди збудник проникає

прямим шляхом або з лімфатичної системи.

Вирішальним чинником в обмеженні захворюваності на вірусні інфекції є їх масова

імунопрофілактика; внаслідок проведених глобальних заходів не виявляють випадків

захворювання на натуральну віспу, істотно знизилася захворюваність на кір, краснуху,

поліомієліт і жовту гарячку. Для активної імунізації застосовують вакцини, що містять

живі чи вбиті віруси, субодиниці віріонів або вірусні поліпептиди. Для етіотропної терапії

вірусних захворювань застосовують противірусні препарати.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Чи можна знищити вірус ?

25 група

02.04

Тема : Адаптація людини до різних умов проживання.

Хід уроку

Адаптація - здатність живого організму пристосовуватися до мінливих умов

навколишнього середовища, що виробилась у процесі еволюційного розвитку. Без

адаптації неможливо було б підтримувати нормальну життєдіяльність організму, його

пристосовування до різноманітних змін навколишнього середовища - кліматичних,

погодних тощо.

Адаптація має велике значення для організму людини і всіх живих істот, дозволяє не

тільки переносити значні зміни в навколишньому середовищі, а й активно перебудовувати

свої фізіологічні функції, поведінку відповідно до цих змін, школи випереджаючи їх.

Завдяки адаптації підтримується сталість внутрішнього середовища організму і в тому

випадку, якщо параметри деяких чинників навколишнього середовища виходять за межі

оптимальних.

Проблема адаптації має велике практичне значення зараз, коли людина освоює нові

простори, працює в шахтах, під водою, в умовах космосу, коли відбувається інтенсивна

денатурація навколишнього середовища, його забруднення продуктами діяльності

людини, що вимагає напруження адаптаційних сил організму.

Відсутність подразників або їх низький рівень може призводити до зниження

резистентності й адаптаційних можливостей організму. Відсутність світлового подразника

може призвести до атрофії зорового аналізатора, звукового - до атрофії слухового

аналізатора. Відсутність мовного впливу (при вродженій глухоті) робить людину німою.

Людина, яка постійно знаходиться в оптимальних мікрокліматичних умовах, забезпечена

теплим житлом, одягом, іншими благами цивілізації, відірвана від природи, захищена від

її подразних і ушкоджувальних чинників, попадаючи в ці умови, важче переносить вплив

холоду та інших подразників навколишнього середовища. У зв'язку з урбанізацією,

автоматизацією виробничих процесів зараз значна частина населення знаходиться у стані

гіподинамії, мускульного голоду, що призводить до де-тренованості організму, негативно

впливає на стан серцево - судинної системи тощо.

Несприятливі зміни в здоров'ї людини можуть виникати значно швидше, коли на організм

діють шкідливі чинники середовища (іонізуюче випромінювання, перевантаження,

невагомість, хімічні речовини), до яких у процесі еволюції не виробились захисно-

пристосувальні механізми. Соціально обумовлені елементи навколишнього середовища

(важка, напружена праця, її нераціональний режим, умови робочої зони, житла,

харчування, матеріальна забезпеченість, рівень освіти та культури, соціально – правове

положення), так само як і природні чинники, впливаючи на рушійні сили здоров’я, можуть

підвищувати чи знижувати його рівень.

Біологічні адаптивні ритми людини (зовнішні та внутрішні), їх роль у забезпеченні

здатності організму до підтримання сталості внутрішнього середовища і

пристосування до змін довкілля.

Біологічні ритми, або біоритми, - це регулярні кількісні та якісні зміни життєвих процесів

що відбуваються на всіх рівнях життя – молекулярному, клітинному, тканинному

органному, організмовому, популяційному і біосферному. Вивчення біоритмічних

процесів сприяло створенню нової наукової дисципліни – хронобіології (від грец. хронос -

час), яка вивчає процеси життєдіяльності й поведінку організмів, а також їхній

взаємозв'язок із впливами довкілля.

Розрізняють зовнішні та внутрішні біоритми. До внутрішніх біоритмів відносять,

наприклад, ритм дихання, серцебиття, травлення, виділення. Зовнішні біоритми пов'язані з

розташуванням Землі в космічному просторі, її обертанням навколо своєї осі та навколо

Сонця. Біоритми мають різну періодичність: частки секунди, секунди, хвилини, добу,

місяць, рік, певну кількість років.

Тепер біоритмічність визнано однією з основних властивостей усіх живих істот. Вона є

важливим механізмом регуляції функцій, що забезпечує здатність організмів до

підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля.

Протягом сотень мільйонів років еволюції тривав процес пристосування до них,

вироблялися ритмічні процеси життєдіяльності.

Найбільше вивчені добові біоритми, пов'язані з обертанням Землі навколо своєї

осі. Як і всі адаптаційні системи організму, вони склалися в процесі еволюції.

"Метрономом" цього біоритму є гіпоталамус. Найпростіший приклад біоритмів

характеризує коливання рівнів процесів життєдіяльності: максимальна активність і

працездатність уранці (8-ма - 12-та год.), мінімальні - у середині дня (12-та - 16-та год.);

другий максимум - увечері (16-та -22-га год.), а найвираженіша мінімальна активність -

уночі й на початку ранку (22-га - 8-ма год.) Тож будь-які штучні порушення звичних

ритмів призводять до перевтоми організму.

Найважливіший добовий ритм людини - це чергування сну і неспання. Середня

тривалість сну - не менше семи годин. Утім, співвідношення сну і неспання дуже

індивідуальне. У народі людей розподіляють на "жайворонків" та "сов". "Жайворонки" -

це ті, хто рано прокидаються і рано лягають спати. "Сови", навпаки, спати лягають пізно і

просинаються теж пізніше. "Жайворонки" - бадьорі, життєрадісні, енергійні в першій

половині дня, "сови" - у другій Людей, активність яких не має чітко вираженої залежності

від періоду доби, іноді називають "голубами".

Стан організму людини залежить від її внутрішнього біоритму. Протягом доби

більшість фізіологічних процесів періодично коливається. Відомо близько 300 функцій із

добовою періодичністю. Різні функції організму мають неоднаковий ритм інтенсивності.

Встановлено, що ритмічно змінюється температура тіла людини. У денні години вона

підвищена (її максимальне значення припадає на 18 годину), а вночі знижується (її

мінімальне значення припадає на час між першою годиною ночі й п'ятою годиною ранку.

Хоча сучасна людина і створила навколо себе штучне температурне середовище,

температура її тіла протягом доби коливається, як і багато років тому. Це пов’язано з тим,

що вдень обмін речовин інтенсивніший, що зумовлює підвищення активності організму.

Добовий ритм температури тіла досить сталий.

При патологічних станах організму багато його ритмів порушується.

Інтенсивність більшості фізіологічних процесів підвищується вранці й знижується вночі.

Ці дані слід враховувати, плануючи режим дня. Вивчення біологічних ритмів дає змогу

людині виробити найсприятливіший режим праці й відпочинку.

Добові біоритми контролюються "біологічним годинником" - це пристосувальний

механізм, що забезпечує здатність живих організмів орієнтуватися в часі. Він ґрунтується

на строго періодичних фізико-хімічних процесах, які відбуваються в організмі. Завдяки

"біологічному годинникові" організми орієнтуються щодо періоду доби (спокій або

активність тварин вдень, вночі, в темряві, добові ритми руху рослин, ритмічність поділу

клітин у людини тощо), зміни пори року (линяння тварин, листопад у рослин).

Засоби підвищення адаптаційних можливостей організму

Кожна людина повинна сприяти підвищенню витривалості свого організму. Однією з

необхідних умов для цього є вчасне і раціональне харчування. Нестача або надлишок їжі,

порушення співвідношення поживних речовин у раціоні знижують опірність організму та

його здатність до адаптації.

Іншою, не менш важливою умовою нормального функціонування організму є чергування

режиму сну та активності, праці і відпочинку.

Але особливу роль у підвищенні адаптаційних можливостей організму відіграють фізичне

тренування і загартовування. Регулярні фізичні вправи є найефективнішим засобом

підвищення опірності організму хворобам та несприятливим впливам довкілля. Людина,

яка займається спортом (не зловживаючи фізичними навантаженнями, не

перевтомлюючись, гармонійно підвищуючи активність усіх систем організму) набуває

високого рівня витривалості.

Рухова активність позитивно впливає на життєдіяльність організму, зокрема на

збалансованість метаболізму, активацію вегетативних систем (кровообігу, дихання),

формування нервових механізмів керування процесами, розвиток організму в цілому.

Завдяки тренованості полегшується становлення адаптаційних реакцій організму до

екстремальних умов.

Загартовування – це комплекс методів цілеспрямованого підвищення функціональних

резервів організму та його опірності до несприятливої дії факторів довкілля. Класичним

прикладом загартовування є поступове звикання до низької температури (водні

процедури, зарядка на свіжому повітрі).

Фізіологічною основою загартування є тренування адаптаційних систем в організмі, а

саме блокування" подразника". Терморецептори, які постійно піддаються дії низької

температури, настільки знижують свою чутливість до холоду, що, наприклад, для людини,

яка купається в ополонці, вже не страшні ні протяги, ні перебування під дощем. У процесі

загартування низькими температурами відбувається збалансованість теплоутворення і

тепловіддачі. Особливо ефективне загартовування при чергуванні дії низьких і високих

температур, хоча саме низькі температури є провідними у формуванні підвищення

опірності організму.

Діяльність людини, особливий екологічний фактор та її вплив на навколишнє

середовище

Еволюція привела до виникнення людського суспільства, яке з наростаючою силою

почало впливати на навколишнє середовище і на Землю в цілому. Спочатку цей вплив

частіше всього носив негативний характер. Бездумне вирубування лісів по берегах

водойм, розорювання річкових заплав приводило до обміління їх, замулювання,

пересихання, утворення ярів, вітрової ерозії. Проте, протягом великого проміжку

людської історії ці впливи людей носили місцевий, локальний характер. Лише за останні

100 років вплив людей на навколишнє середовище зріс у тисячу разів і прийняв

глобальний характер Це пов'язано як з різким зростанням чисельності людей

("демографічний вибух"), так і з науково-технічною революцією.

Другий закон гігієни - закон негативного впливу на навколишнє середовище діяльності

людей - незалежно від своєї волі та свідомості, у зв'язку з фізіологічною, побутовою і

виробничою діяльністю люди негативно впливають на навколишнє середовище, що тим

небезпечніше, чим нижче науково-технічний рівень виробництва, культура населення та

соціальні умови життя.

Негативний вплив людей на навколишнє середовище виявляється сильніше внаслідок

побутової і особливо хибної виробничої діяльності. Неминучість посилення негативного

впливу обумовлена все ширшим використанням природних ресурсів для задоволення

зростаючих матеріальних і духовних потреб суспільства, науково-технічним прогресом,

який не враховує цього впливу. Цей історично закономірний процес неминуче веде до

небезпечних для здоров'я людини взаємозв'язків із середовищем, вносить суттєві, а інколи

непередбачені зміни в елементи біосфери, які негативно впливають на здоров'я людини

Обумовлена науково-технічним прогресом інтенсифікація виробничої діяльності людини,

укрупнення міст і промислових центрів, якщо вони проходять без урахування гігієнічних

вимог, призводять до прогресуючого забруднення навколишнього середовища хімічними,

фізичними, біологічними агентами у кількостях, небезпечних для біосфери в цілому і для

людини зокрема.

Але діяльність людей не зводиться тільки до руйнування навколишнього середовища.

Працею багатьох поколінь людей виведені тисячі сортів культурних рослин і сотні порід

домашніх тварин. Створені водосховища, в результаті зрошення безводні степи і пустелі

перетворені райони інтенсивного землеробства.

Шляхи розв'язання екологічних проблем та захисту навколишнього природного

середовища від забруднення

Природні процеси динамічні, екологічні системи рухливі. Пізнання цих процесів дає

людині можливість враховувати закони природи, що керують ними

Проте, ми можемо мати досить велику інформацію про можливі наслідки наших дій для

природи, мати уявлення про юридичну відповідальність за них і в той же час, віддаючи

перевагу близькому зиску чи необхідності діяти всупереч з екологічними і правовими

нормами. Доки наші уявлення про біосферу не будуть закріплені у вигляді непорушних

норм, ми не зуміємо повністю побороти в собі безвідповідального споживача.

Виходячи з цільових настанов удосконалювання екологічного навчання і виховання, що

витікають із проблем охорони навколишнього середовища, важливо домагатися, щоб

підростаюче по коління було екологічно грамотним. Екологічна культура органічно

включає світоглядні знання (природничі, технічні, правові, моральні тощо).

Екологічно грамотна і вихована людина має володіти навичками правильної поведінки

при спілкуванні з природою, свідомо турбуватися про збереження екологічної ситуації в

межах норми, розуміти суть основних екологічних взаємозв'язків, необхідність

передбачати наслідки впливу людини на природу, способи оптимізації цієї взаємодії

Науково-екологічні знання мають бути активними, органічно входити у свідомість

людини, й поведінку і діяльність.

Виконання технологічних операцій у промисловому і сільськогосподарському

виробництві, сфері обслуговування повинні узгоджуватися з вимогами охорони

навколишнього середовища бережливим використанням природних ресурсів і енергії,

тому що "економічне тільки те, що екологічне".

Екологічна відповідальність кожної молодої людини має стати частиною й особистої

позиції, елементом цілісних орієнтацій у навколишньому світі, відношеннях до людей,

себе, матеріальних і духовних цінностей.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати матеріал.