Науковоекономічний 3 тасуспільноп олітичний 2014 журналuap.in.ua/download/all/2014/UAP#3_2014.pdf · витку та навчання,

Науково�економічний та суспільно�політичний

журнал

32014

Видається із січня 1995 р.Виходить двічі

на квартал

Київ 2014

У номері:РИНОК ПРАЦІ

У. САДОВА, О.МУЛЬСЬКА. Механізми регулювання дитячої праці ........................................3

Г. ЮРЧИК. Механізм державного регулювання

національного ринку праці в сучасних умовах .............................................................11

ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПІДГОТОВКА КАДРІВ

Л. ШЕВЧЕНКО. Форсайт вищої освіти: актуальність для України ........................................21

ОПЛАТА ПРАЦІ

В. КОВАЛЬОВ, О. АТАЄВА, К. ШЕВЧЕНКО. Методологічні підходи

до визначення порогу соціальної відчутності

оплати праці в Україні (теоретичний аспект) ..............................................................28

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

А. КУДІНОВА, Д. ВЕРБА. Проблеми соціальної сфери в Україні:

результат дефіциту ресурсів чи неефективного державного регулювання? ..................34

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

О. КОВАЛЕНКО. Трансформація соціально-економічних відносин

у постіндустріальній економіці ....................................................................................42

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ

Н. АЗЬМУК. Фактори формування і розвитку інноваційних форм людського капіталу ...........47

УДК 331 (477) (05) «540.3»

© «Україна: аспекти праці», 2014

3

z РИНОК ПРАЦІ ÓÊÐÀ¯ÍÀ: ÀÑÏÅÊÒÈ ÏÐÀÖ² ¹3, 2014

Механізми регулювання дитячої праці

У. САДОВА,доктор економічних наук,

О. МУЛЬСКА, Інститут регіональних досліджень НАН України

м. Львів

Розглянуто сучасне пріоритетне значення регулювання дитячої праці в ідеології добробуту населення в кон-тексті розподілу й соціальної згуртованості навколо праці. Проаналізовано систему соціально-економічних інди-каторів, що відображають поширення дитячої праці як необхідної умови формування механізмів її регулювання.Визначено та обґрунтовано структуру стратегічних пріоритетів моделі державної політики у сфері регулю-вання дитячої праці.

Рассмотрено современное приоритетное значение регулирования детского труда в идеологии благосостояниянаселения в контексте распределения и социальной сплоченности вокруг труда. Проанализирована система соци-ально-экономических индикаторов, влияющих на процессы распространения детского труда как необходимогоусловия формирования механизмов его регулирования. Определена и обоснована структура стратегическихприоритетов модели государственной политики в сфере регулирования детского труда.

The modern priority of child labor in the ideology of welfare as a principle of distribution and social cohesion aroundwork is revealed. The system of socio-economic indicators that influence the processes of dissemination of child labor as aprerequisite for the formation mechanisms of its regulation is analyzed. Structure model of strategic imperatives of publicpolicy in the regulation of child labor is defined and reasonable.

Ключові слова: дитяча праця, трудове виховання, соціально-економічні фактори, механізми регулюваннядитячої праці, державна політика регулювання дитячої праці, інтегральний індекс «добробуту дітей».

ППостановка проблеми. Забезпечення еко-номічного розвитку України безпосеред-ньо пов’язане із вирішенням проблемзалучення дитячої праці (ДП) у суспільневиробництво. З одного боку, це явище

щільно корелює з аргументами її виховної ролі у людсь-кому житті. З іншого – є соціальним викликом, що нелише суперечить гарантуванню прав і свобод дітей, алей заважає просуванню держави до загальноцивілізацій-них норм і цінностей. В умовах неефективної, неста-більної та неформальної економіки занурення молодогопокоління у середовище ризиків соціально-трудовихвідносин є актуальною проблемою українського сус-пільства. Поширеними наслідками ДП є втрата фізич-ного та психічного здоров’я нації, шансів професійно-освітнього зростання її членів і виконання ними статус-них ролей. Вирішенню цих проблем сприяє ефективнасоціальна політика держави. Механізми реалізації такоїполітики вимагають узгодження інтересів ринку та дер-жави, сім’ї та громадських організацій. Вони означаютьвироблення чітких кроків на шляху просування кон-цепції соціальної відповідальності суб’єктів ринку,утвердження нової їх етики й культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.Наукові дослідження проблеми поширення ДП

мають свою історію. Вони давно вийшли на глобаль-ний рівень і мають переважно міждисциплінарнийхарактер. Теоретичні ідеї знаходять своїх послідов-ників у різних галузях наукових знань – в економі-ці, соціології, психології, медицині, педагогіці(О. Бакаєв, О. Циганов, О. Пебращук, А. Пригожин,Л. Горват, О. Литвиненко, Т. Сурніна, Г. Шкутько).В українській науковій думці проблематика вивчен-ня ДП бере свої витоки ще у працях Г. Сковороди,Т. Шевченка, а згодом В. Вернадського, М. Туган-Барановського. Особливо результативними єдослідження соціальних і психологічних аспектіввикористання ДП, що проводили С. Злупка,К. Левченко, О. Удалова, І. Трубавіна, О. Котуков,Н. Копилова та І. Шваб. У працях Е. Лібанової,О. Макарової, Л. Чернюк, Н. Андрусишин,С. Полякової, В. Новікова, О. Грішнової,М. Семикіної та У. Садової розкриваються еконо-мічні та соціальні аспекти дослідження явища ДП.Дотепер залишаються невирішеними проблеми кон-цептуального розмежування правових, інституцій-них і фінансових механізмів регулювання ДП,обґрунтування методологічних засад оцінювання їїмасштабів, а також забезпечення умов ефективногозастосування моніторингу ДП у державній політиці

4

щодо захисту інтересів, прав і свобод дітей, їх роз-витку та навчання, запобігання безпритульності тасоціальної девіації.

Метою статті є обґрунтування науково-методоло-гічних засад і розробка рекомендацій щодо розвиткумеханізмів регулювання ДП в Україні у контекстізабезпечення належного рівня життя дітей.

Виклад основного матеріалу. Дослідження соці-ально-економічних проблем ДП розпочинається зконкретизації поняття «дитинства» – особливоїпсихосоціокультурної категорії, що допомагає уче-ним осмислити і легітимувати вікові процеси ста-новлення людини, періодизації її активності тасамореалізації як особистості. Саме це обумовлюєіснування різних наукових поглядів на дитячу тру-дову активність (економічних і позаекономічних),що загалом вказують на позитивну її роль на різнихвікових стадіях загального розвитку дитини (фізич-ного, психоемоційного, соціального, культурного).

Дитяча трудова активність може мати як соціаль-но-виховний, так і економічний зміст. Економічніінтереси, що виникають при її включенні у системусуспільного виробництва, можуть давати підставивбачати у ДП ознаки фактора економіки (ресурсу),хоча й такого, що перебуває у протиріччі як з моделя-ми формування світу дитини, так й основними гума-ністично-цивілізаційними концепціями людськогорозвитку. Якщо ДП стає об’єктом економічних відно-син (комерційних чи некомерційних), набирає ознакстатусної характеристики зайнятості економічноактивного населення (легальної чи нелегальної) і їївикористання допускається віковими й іншими межа-ми національного законодавства в економічних цілях,то проведення наукових досліджень цього явищамають бути доповнені аналізом факторів середовищайого виникнення та розвитку (норми звичаєвогоправа, історичні, геокультурні, економічні, інститу-ційні особливості соціогуманітарного розвитку дер-жави та її частин, становлення нових нормативно-правових, конституційних рамок функціонуваннясоціально-трудових відносин тощо). Обов’язковоювимогою проведення досліджень ДП є визнаннязагальних вимог Декларації прав дитини, проголоше-ної Генеральною Асамблеєю ООН (20 листопада 1959 р.),у якій йдеться, що «дитину не слід приймати на робо-ту до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні вякому разі не повинні доручатися чи дозволятисяроботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров’ячи освіти, або перешкоджали її фізичному, розумово-му чи моральному розвиткові»1.

Під дитячою працею нами розуміється особливаформа економічної активності дітей (осіб у віці8–17 років), що має легальний чи нелегальний ста-тус, організована самостійно чи за допомогою іншихосіб (батьків, родичів, вихователів, працедавцівтощо).

Дослідження явища ДП акумулює теоретичні таметодологічні надбання різних методів аналізу (еко-номічного, правового, соціального, психологічногота освітньо-виховного) і дає змогу розмежуватипоняття «трудове виховання» та «дозволена праця(робота) дітей». «Дозволена робота» дітей розгляда-ється як вид ДП, до якої може входити трудова зай-нятість дітей протягом кількох годин до чи післяшкільних занять, а також під час канікул для отри-мання кишенькових грошей (наприклад, участьдітей у виконанні деяких видів легких робіт, допомо-га батькам у родинних і домашніх справах, що незабирають багато часу). Така робота насамперед вис-тупає елементом виховання дітей, а також як спосібнабуття професійних базових навичок чи вмінняадаптуватися в суспільстві, сприяє підвищеннюсамосвідомості та впевненості у собі і водночас даєможливість зробити внесок у сімейний бюджет.

Дефініцію «трудове виховання» варто використо-вувати для характеристики роботи дитини, що спря-мована на розвиток особистості, формування її став-лення до праці, що приносить користь у майбутньо-му професійному становленні, і виступає об’єктомвпливу зі сторони батьків.

Авторами запропоновано перелік видів і форм ДПза такими ознаками: 1) часом використання – постій-на (помічники у супермаркетах, домашня прислуга,продавці на продуктових ринках); тимчасова (роботана вулиці, на автозаправних станціях, будівельні видиробіт); сезонна (збір сільськогосподарської продукції,продаж ягід/фруктів/овочів); 2) сферами економіч-ної діяльності – сільське господарство (нагляд за тва-ринами, збирання овочів, випасання домашніх тва-рин, робота з добривами, хімікатами, підсобний пра-цівник під час ремонту сільськогосподарської техні-ки); домашнє господарство (нагляд за тваринами,присадибними ділянками, нагляд за дітьми та хвори-ми, ремісництво (вишивання, плетіння, різьба подереву); будівництво (сортування будівельних відхо-дів, підсобні працівники); вугільна промисловість(вугільні копанки, шахти); торгівля (встановленняторгових палаток, виконання розвантажувальнихробіт, виконання ролі «живого манекена» з рекламою,сортування товарів, прибирання приміщень, продаж


1Декларація про права дитини // Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 22.11.1959., пр. 9 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_384

5

роздрібних товарів, газет у транспорті); легка промис-ловість (розвантажування чи навантажування сиро-вини та матеріалів, помічники у виробничому процесітощо); лісова промисловість (виконання підсобнихробіт); робота на вулиці (миття автомашин, вуличнаторгівля); 3) умовами праці – сприятлива (рольдомашньої прислуги); несприятлива (робота на вули-ці, будівництві, на продовольчих ринках, робота здобривами); небезпечна (на шахтах, копанках, секс-бізнес, порнографія); 4) юридичними нормами –легальна (дозволена законодавством, зокрема відпові-дає нормам трудового законодавства); нелегальна –протизаконна (заборонена вітчизняним трудовимзаконодавством) та найгірші форми дитячої праці(види робіт, що за своїми характерами чи умовами, уяких вони виконуються, завдають непоправної шкодиздоров’ю, безпеці чи моральності дітей і приносятьдодатковий ефект для роботодавця).

Авторська інтерпретація дефініції «механізмирегулювання ДП» розглядає систему інститутів, від-носин та чинників, що певним чином регулюютьвикористання дитячої праці на ринку праці. У своючергу взаємодія механізмів регулювання ДП визна-чається дією законодавчо-нормативних, інституціо-нальних, фінансових, економічних та соціально-партнерських інструментів.

Нами запропоновано такі підходи щодо обґрунту-вання концепції формування механізмів регулюванняДП.: 1) соціальна філантропія, що покладається наприватний сектор економіки, особливо через волон-терську діяльність і громадські інститути, в забезпе-ченні потреб дитини та покращенні чи вирішенніфінансово-матеріальних проблем родини, створенняособливих можливостей як для батьків, так і для дітей;2) соціальне адміністрування, що покладається на дер-жавну інтервенцію через законодавче забезпеченнядітей та їх родин системою державних соціальнихпослуг або допомоги; 3) соціальний розвиток, щооб’єднує елементи соціальної політики та соціальніпрограми захисту прав та інтересів дитини з економіч-ного розвитку, і зосереджується на процесах, що існуютьу суспільстві, оскільки воно обслуговує потреби дітейчи їх родин; 4) робота, що в досягненні цілей держав-ної політики у сфері регулювання дитячої праці,покладається на професійні та кваліфіковані кадри,які працюють з дітьми, батьками та громадськістю.

Недоліки сучасного законодавчо-нормативногомеханізму регулювання ДП проявляються у частко-вому недотриманні прав і свобод дітей, недостатнійнадійності захисту від економічного та іншого родунасильства, неповному забезпеченні належних умовдля розвитку дітей. Розв’язання значної частинипроблем регулювання ДП можливе зі зростаннямобсягів фінансових надходжень, посиленням коор-динаційних функцій державних органів влади, міс-цевого самоврядування та громадських організацій.

Для вивчення причинно-наслідкового зв’язку міждосліджуваною проблемою та соціально-економіч-ними явищами (мінімальною заробітною платою,обсягами фінансування програм соціального захис-ту, межею бідності та рівнем працевлаштування зай-нятого населення) використано методи кореляцій-ного аналізу. Результати аналізу підтвердили існу-вання тісного зв’язку між обсягами ДП і соціально-економічними факторами розвитку населенняЛьвівської області. Так, між показниками межі бід-ності її мешканців і масштабів ДП присутній зво-ротний зв’язок (r = -0,89). Це означає, що із піднят-тям рівня соціального індикатора «межа бідності»населення, чисельність дітей, які працюють, змен-шуватиметься, причому у значній пропорції. Зашкалою Чеддока між вказаними факторами присут-ній сильний зв’язок (оскільки 0,7<r<0,9). Отже, цимпідтверджується наша гіпотеза, що обсяги ДП коре-люють із матеріальними нестатками родин. Цікаво,що найменш щільний зв’язок з масштабами дитячоїпраці серед досліджених факторів зафіксовано сто-совно показника рівня працевлаштування населен-ня. Серед сукупності незалежних факторів буловідібрано ті, у яких відсутній мультиколінеарнийзв’язок, а коефіцієнти парної кореляції із залежноюознакою (масштаби дитячої праці) були вищі.Результати аналізу (на прикладі Львівської області)представлені у табл. 1.

З метою вивчення впливу соціально-економічнихфакторів на масштаби поширення та використанняДП у досліджуваному регіоні нами проведено такожсоціологічне опитування дітей на предмет вивченняїх мотивації до економічної активності. Дослідженоумови їх праці та зайнятості, а також види економіч-ної діяльності. Програмою опитування охопленореспондентів у м. Львів, Городоцькому,Турківському, Жовківському районах Львівськоїобласті (обсяг вибірки – 4000 осіб, дата проведеннядослідження – жовтень-грудень 2011 р.). У резуль-таті дослідження також знайшла підтвердженнягіпотеза, що основним мотивом праці дітей є низь-кий матеріальний рівень сім’ї (1/4 опитаних вказа-ли, що родини мають кошти лише на їжу).

Доведено, що причини поширення ДП мають еко-номічну та соціальну природу. Насамперед, вонистосуються мотиву дітей працювати через низькийрівень матеріального забезпечення сім’ї, а такожбажання отримати кошти для задоволення фізіоло-гічних потреб (їжа, одяг, напої). Така ситуація при-зводить до підміни ролі батьків і деформації життє-вих пріоритетів у дітей. Вибір дитиною цінностейзаробітчанства на противагу навчанню стає ризикомвтрати шансів розвитку у майбутньому.

Встановлено, що найчастіше вид діяльності дітейпрямо залежить від економічної спеціалізації насе-леного пункту (рис. 1).


6


Таблиця 1

Зв’язок соціально-економічних індикаторів та обсягів ДП у Львівській області (2002–2011 рр.)2

2Розраховано авторами на основі даних: База даних Головного управління статистики у Львівській області [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://database.ukrcensus.gov.ua/ukrcensus/Dialog/statfile1_c.asp; Діти, жінки та сім’я в Україні у 2002, 2004, 2006, 2008,2010, 2011 рр.: Стат. Збірник / Державна служба статистики України; «Бюджет України – 2004, 2006, 2008, 2010, 2011, 2012» :Статистичний збірник, Київ. – 2005–2013.

3Розроблено авторами на основі проведеного соціологічного дослідження.

Рис. 1. Структура видів економічної активності дітей Львівської області, 2011 р.3

7

Так, для міста Львова найхарактернішою працеює будівельні роботи (13%), робота на вулиці (продажроздрібних товарів/газет у транспорті, ягід/фрук-тів/грибів/молочної продукції, миття автомашин)(20%), а також крадіжки/жебракування (25%). УЖовківському районі Львівщини переважає ДП уторгівлі сільськогосподарською продукцією (ягода-ми/фруктами/ грибами/молочною продукцією),розпродаж роздрібних товарів і газет у транспортіабо роль «живого манекена» з рекламою (по 6%),будівельна сфера (9%). У Турківському районіЛьвівської області переважає попит на робочу силуу сільськогосподарській галузі. ДП також має місцена будівництві (сортування будівельних відходів іробота підсобного працівника) та на ремонті сіль-ськогосподарської техніки (10% та 9%), крадіжки тажебракування (28%). У Городоцькому районіЛьвівської області найбільша кількість дітей пра-цює у будівельній сфері та у сфері торгівлі (12% та27%), вуличній торгівлі (миття автомашин, продажсільськогосподарської продукції) (18%). А крадіж-ками/жебрацтвом займаються 11% дітей.

Під час дослідження також виявлено дітей, якіпрацюють на кількох робочих місцях. Вони одночас-но задіяні у вуличній торгівлі й у сільському госпо-дарстві, водночас здійснюють протизаконні дії (кра-діжки та інші види діяльності). Така тенденціязасвідчує напружену ситуацію у сфері пошуку діть-ми доходу за допомогою нелегальної праці.

Показовими стали висновки щодо зв’язку міжпоказниками ДП і станом здоров’я дітей. Особливопривертає увагу вплив ранньої праці на стан здо-ров’я дітей. Відхилення у фізичному та психологіч-ному розвитку дітей (від норми) негативно познача-ється на їх навчанні та соціальній активності. Вониможуть вплинути на трудову зайнятість у майбут-ньому. Усе зазначене свідчить, що проблема збере-ження потенціалу здоров’я дітей, у тому числідуховного, має вирішуватись комплексно як з точкизору економічних, так і соціально-захисних і гума-ністичних позицій.

Результати аналізу зв’язку між показникамизростання кількості неповних сімей з дітьми тарівня поширеності явища ДП показують, що вихов-на функція сім’ї в цьому випадку деформована.Діти, які зростають у таких сім’ях, більш схильні доасоціальної та девіантної поведінки. В умовах сучас-ної України, коли витрати на утримання та розвитокдітей не закладені в належному обсязі у заробітнійплаті батьків (навіть при зайнятості обох з них),існує гостра проблема подальшого зниження добро-буту дітей. Дитяча бідність і бездоглядність стаютьоднією з особливо актуальних соціальних проблемсучасної України.

Використання методів економетричного моделю-вання дало змогу виявити стійкі взаємозв’язки між

обсягами дитячої праці та соціально-економічнимичинниками розвитку України. На основі побудовимоделей регресії за даними 2002–2011 рр. визначеночотири фактори детермінації обсягів ДП (1):

(1)

де Y – масштаби ДП в Україні;Х1 – межа бідності, грн;Х2 – частка економічно активного населення, у %

до відповідної вікової групи;Х3 – середні сукупні ресурси у розрахунку на

одне домогосподарство з дітьми, грн за міс.;Х4 – кількість шкіл естетичного виховання для

дітей (хореографічні, художнього та музичного мис-тецтва).

Встановлено, що в Україні у 2011 р. зміна мас-штабів ДП на 93,6% пояснювалася варіацією зазна-чених факторів. Економічна криза в країні зумовилавиникнення неефективного механізму соціальногозахисту дітей. Цей інструментарій втратив своюспонукальну функцію, знецінюючи значення освітисеред дітей і знижуючи їх потенціал. В Україні меха-нізми регулювання ДП мають базуватися на комплекс -ній і ґрунтовній оцінці факторів, що мають ваго-мий вплив на зміну масштабів досліджуваногоявища.

Таким чином, удосконалення механізмів регулю-вання ДП можна досягнути лише за умови поступо-вого підвищення рівня та гарантування умов забез-печення добробуту дітей. Авторська методика роз-рахунку інтегрального індексу «добробуту дітей»(ІІДД) дозволяє проводити кількісну та якіснуоцінку цієї ознаки, виходячи з динаміки детермі-нуючих показників (стимуляторів і дестимулято-рів). Для побудови методики використано індекс-ний метод (з виділенням чотирьох груп індикато-рів – медико-демографічних, інфраструктурних,соціально-економічних та соціально-культурологіч-них). Відбір показників проведено з дотриманнямвимоги забезпечення високої їх чутливості до інтег-рального індексу. Визначення ефективності меха-нізму регулювання ДП проводиться шляхом зважу-вання індексів багатомірних середніх величин від-носно базового періоду, а також встановлення силизв’язку між досліджуваним явищем і рівнем розвит-ку дітей у країні. Розрахунок цього індексу слугуєдля визначення гостроти проблем у державі, пріори-тетності порядку їх вирішення і також допомагає упошуку резервів, що сприяють розвитку країни та їїрегіонів.

За допомогою використання методики ІІДД намипроаналізовано ефективність механізмів регулю-вання ДП в Україні та її регіонах за 2002–2011 рр.(рис. 2). Встановлено, що в країні рівень добробутудітей за аналізований період не падав нижче базово-го рівня (мінімального значення ІІДД рівного 1,00),


8

хоча й мало місце різке падіння значень у2008–2010 рр. Тенденція зумовлена початком світо-вої економічної кризи, зростанням соціально-еконо-мічної нестабільності в країні (спадом рівня вітчиз-няного виробництва, рівня зайнятості працездатно-го населення, зростанням рівень безробіття). Протеуже в 2011 р. спостерігається зростання рівня ІІДДдо значення 1,27 (поява перших ознак покращенняякості життя населення), що засвідчило наближен-ня значень показника до рівня передкризовогостану економіки (2008 р.).

Так, за допомогою методу екстраполяції трендівдля України здійснено середньостроковий прогноззначень ІІДД. Це основа обґрунтування оптимістич-ного та песимістичного сценарію реалізації соціаль-ної політики у державі. Песимістичний прогнознийсценарій розрахований на основі поліноміальноїлінії тренду (коефіцієнт детермінації – 0,8086).Згідно з одержаними результатами в 2012–2016 рр.у країні можна очікувати зменшення ІІДД приблиз-но на 9,65% (1,27 – 2011 р., 1,15 – 2012 р., 1,13 –2013 р., 1,10 – 2014 р., 1,07 – 2015 р. і 1,04 – 2016 р.).Така ситуація матиме місце за погіршення показни-ків економічного розвитку держави та нестабільнос-ті фінансового становища домогосподарств.Збереження наявних підходів до формування тареалізації соціальної політики в частині покращен-ня добробуту населення не принесе значного

результату, а, відповідно, не може бути ефективниммеханізмом регулювання ДП.

Для побудови прогнозу за оптимістичним сцена-рієм розвитку використана степенева лінія тренду(коефіцієнт детермінації дорівнює 0,8122).Досліджуваний ІІДД імовірно зросте на 3,04%, при-чому у наступній послідовності: 1,29; 1,30; 1,31; 1,32;1,33. Розрахунки засвідчують важливість активнихсоціально-економічних заходів регулювання ДП,причому пов’язаних з концепцією гідної праці.

Варто наголосити на доцільності інституціональ-ного механізму регулювання ДП як форми організа-ції взаємодій суспільних інститутів держави (інсти-тутів-суб’єктів та інститутів-регуляторів), що об’єд-нані формальними та неформальними рамками,накладають обмеження на економічну поведінкусуб’єктів економіки у сфері використання ДП ідають змогу узгоджувати і координувати реалізаціюокремих завдань державної соціальної політики участині захисту прав і свобод дітей.

Формування та функціонування такого механіз-му вимагає повноцінного моніторингу проблемноїситуації на ринку праці, метою якого є виявлення таідентифікація як одиничних, так і системних випад-ків використання праці дітей у галузях економікирегіонів країни. Авторська інтерпретація інститу-ціональної моделі моніторингу показників стану тадинаміки ДП в Україні наведена на рис. 3.


Рис. 2. Динаміка інтегрального індексу «добробуту дітей» в Україні за 2002–2011 рр. (з оптимістичним та песимістичним прогнозами на 2012–2016 рр.)4

4Побудовано на основі даних: Діти, жінки та сім’я в Україні у 2002, 2004, 2006, 2008, 2010, 2011 рр.: Стат. Збірник / Державна службастатистики України.

9

Запропонована інституціональна модель моніто-рингу ДП висвітлює основні завдання Національноїспостережної ради з ліквідації найгірших формдитячої праці, Департаменту з усиновлення тазахисту прав дитини, структурного підрозділу тарегіонального структурного підрозділу з питаньдитячої праці, Державного комітету статистики тавиконавчих груп (соціальних працівників, пред-ставників кримінальної міліції, профспілок і негро-мадських організацій, інспекторів праці, педагогів іпсихологів).

Стратегічну роль державної політики у сферірегулювання ДП необхідно представляти як процес

формування та реалізації засад «превентивної куль-тури» суб’єктів бізнесу та державної влади.Превентивний підхід до моніторингу ДП змінюєхарактер взаємин і між суб’єктами державної полі-тики у сфері регулювання ДП у частині спілкуванняз керівництвом підприємств і консультуваннямменеджерів про дотримання конкретних нормативівбезпеки та гігієни праці. Так, елементами превен-тивної функції моніторингу ДП можна вважати:розроблення методів інспектування, зорієнтованихна запобігання проблеми; забезпечення рівновагиміж консультативною, наглядовою та контролюю-чою функціями інспекторів; отримання інформації


Рис. 3. Інституціональна модель моніторингу дитячої праці*

*Джерело: Розробка авторів

10

про відвідання дітьми школи, використання засобівмасової інформації та послуг інформаційних служб;взаємодія з іншими організаціями й органами влади,зокрема з дирекцією шкіл, органами соціальноїслужби та іншими установами освіти і професійноїпідготовки. У результаті дії запропонованої превен-тивної функції моніторингу поліпшується взаємо-дія його суб’єктів.

Варто зазначити, що реалізація напрямів дер-жавної політики у сфері регулювання дитячоїпраці повинна забезпечуватись за допомогою спе-ціального інструментарію. Нами запропонованоекономічні (поступове систематичне підвищеннямінімальної заробітної плати; забезпечення висо-кого рівня зайнятості та зниження рівня безробіт-тя; збільшення рівня добробуту родин дітей);інформаційні (проведення роз’яснювальної робо-ти серед учнів шкіл, батьків і педагогів; інформу-вання про проблему ДП і найгірші форми дитячоїпраці у навчальних закладах; проведення профі-лактичних бесід з дітьми, які були вилучені з най-гірших форм дитячої праці); адміністративно-управлінські (контроль за дотриманням законо-давства щодо використання дитячої праці на під-приємствах; посилення взаємокоординації інспек-ції праці з іншими урядовими та громадськимиінститутами; вилучення дітей з найгірших формдитячої праці; формування «превентивної культу-ри», соціальної відповідальності під -приємств/установ); соціальні (перегляд соціаль-них стандартів; проведення системного моніто-рингу ДП на підприємствах; оцінювання ризиківДП для здоров’я та безпеки дітей; встановленняпервинних контактів з дітьми, які працюють дляпостійного їх опитування); культурно-ціннісні(вплив на свідомість громадян щодо негативнихнаслідків ДП; акцентування на аспекті «запобіган-ня» ДП); регіональні (делегування повноваженьрегіональним управлінням у справах дітей; ство-рення регіонального органу з координації вико-ристання ДП; підготовка необхідної кількостісоціальних фахівців з проблем насильства наддітьми); законодавчі (реформування національно-го законодавства щодо регулювання ДП; встанов-лення політичного усвідомлення масштабностіпроблеми; легалізація окремих видів діяльностідитини (у сільському господарстві і торгівлі).

Висновки. Враховуючи суперечності пріоритетівдержавної політики щодо забезпечення належногорівня життя дітей та їх потенціального розвитку,можна зробити висновки що дитяча праця є складо-вою більш загальної проблеми – відсутності гіднихумов праці, бідності населення та безробіття. А вод-ночас має свою специфіку, зумовлену віковими,фізичними та психологічно-емоційними особливос-тями розвитку дітей.

Дослідження механізму нормативно-правово-го регулювання ДП доводять необхідність вне-сення змін до державної політики зайнятостінаселення у контексті мінімізації негативнихнаслідків використання ДП і до державної полі-тики соціального захисту населення у частиніДержавної програми протидії торгівлі людьми.За результатами дослідження обґрунтовано пріо-ритетність таких законодавчо-правових інстру-ментів, як міжнародні координаційні дії у сферіохорони дитинства з представництвом Дитячогофонду ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітньою організа-цією охорони здоров’я (ВООЗ), Об’єднанаПрограма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС),Європейської Комісії в Україні, Міжнародноюорганізацією праці (МОП), міжнародними бла-годійними організаціями та фондами; і вітчизня-ний контроль Державного комітету України усправах сім’ї та молоді, Республіканського комі-тету у справах сім’ї та молоді АвтономноїРеспубліки Крим і служб у справах дітей за регу-люванням праці дітей на підприємствах, в уста-новах та організаціях незалежно від форми влас-ності.

Вивчення особливостей поширення ДП у регіоні(Львівській області) та специфіки її поведінковихвиявів дозволило можливість виявляти мотиви тру-дової активності дітей, які залучені до формуванняресурсів домогосподарств у окремих районахЛьвівської області, та їх матеріального добробуту.На основі проведеного дослідження нами сформова-но дві поведінкові моделі дітей: із загальними спо-живчими настроями (потреба коштів на розваги,поїздки, купівлю одягу/комп’ютера, мобільноготелефону, покращення матеріального стану) та ізспецифічними прагненнями розвитку (бажаннянавчатися за кордоном, заощадження задля купівліавтомобіля, необхідність накопичення коштів длялікування).

Таким чином, розроблена та запропонована намимодель забезпечення «добробуту дітей» (з розрахун-ком інтегрального індексу «добробуту дітей», ІІДД)визначає ефективність механізмів регулювання ДПв Україні. Враховуючи отримані результати, мимаємо змогу чітко відстежувати ті соціально-еконо-мічні фактори, що найбільш точно корелюються зреальним добробутом дітей, сформувати нормативиконцепції гідних умов праці працездатного населен-ня (у контексті інструментів регулювання ДП) тавідстежувати тенденції поширення ДП через змінурезультуючих показників-факторів: мінімальназаробітна плата, соціальний захист населення таструктура доходів і витрат сім’ї, а також повна чичасткова зайнятість дітей (відвідування шкіль-них/позашкільних гуртків, бібліотек і дитячих теат-рів).


11


Механізм державного регулюваннянаціонального ринку праці

в сучасних умовахГ. ЮРЧИК,

кандидат економічних наукНаціональний університет водного господарства та природокористування

м. Рівне

Досліджено чинний механізм регулювання попиту та пропозиції праці у розрізі адміністративно-правових,організаційно-економічних та соціально-психологічних важелів. Запропоновано напрями удосконалення механізмурегулювання вітчизняного ринку праці в сучасних умовах.

Исследовано действующий механизм регуляции спроса и предложения труда в разрезе административно-пра-вовых, организационно-экономических и социально-психологических рычагов. Предложены направления усовер-шенствования механизма регуляции отечественного рынка труда в современных условиях.

This article Investigates operation mechanism of adjusting demand and supply of labour in the cut of judicial, economicand social-psychological levers. The author offers the improvement of adjusting of domestic labour-market in modernterms.

Ключові слова: державне регулювання ринку праці, адміністративно-правові інструменти, зайнятість насе-лення, допомога по безробіттю, квотування робочих місць, освітній ваучер.

ППостановка проблеми. Ринок праці(РП) – важлива складова ринковоїсистеми, що віддзеркалює соціальні, еко-номічні, демографічні та політичні про-цеси, що відбуваються в суспільстві. З

огляду на це, актуалізується необхідність його регулю-вання в цілях усунення або ж попередження деструк-тивних тенденцій та забезпечення соціальної безпеки.

Аналіз досліджень і публікацій. В економічній тео-рії існує багато концепцій, подекуди протилежних, убаченні доцільності та механізмів регулювання РП.Зокрема, представники меркантилізму (XV–XVIII ст.)обґрунтовували доцільність державного регулюванняРП за посередництвом забезпечення позитивного тор-гівельного балансу. Класична школа економічної тео-рії послуговувалася ліберальними принципами функ-ціонування РП: «повна зайнятість є нормою ринковоїекономіки завдяки механізму само регуляції… найкра-ща економічна політика – політика невтручання дер-жави». Велика депресія 30-х років зумовила поширен-ня кейнсіанської концепції, у відповідністю з якоюосновним регулятором РП є держава, яка впливаючина сукупний споживчий попит, визначає попит напрацю. В 60-х роках XX ст. розвинулися ідеї монета-ризму, у відповідності з якими головне завдання дер-жави на РП – створювати і підтримувати максимальновільний ринковий механізм (її втручання допускаєть-ся тільки для розв’язання проблем структурного без-робіття). В рамках сучасної економічної науки безза-

перечною залишається єдність науковців щодонеобхідності державного регулювання РП. Зазначенапроблематика перебуває в полі зору таких українськихвчених, як: Ю. Маршавін, В. Мандибура, Н. Нижник,Е. Лібанова, Л. Лісогор, А. Чемерис, П. Шевчук,І. Петрова, В. Петюх, С. Пірожков та ін.

Не заперечуючи значимість наукових доробок вищезазначених вчених, все ж досі у науці відсутнє ком-плексне загальнотеоретичне дослідження механізмудержавного регулювання РП.

Формулювання цілей статті. З огляду на наведеневище, метою цієї статті є комплексне дослідженнямеханізму державного регулювання РП в Україні,визначення можливих шляхів його удосконалення.Особливої значимості відповідний напрям досліджен-ня набуває в умовах прийняття нової редакції ЗаконуУкраїни «Про зайнятість населення».

Виклад основного матеріалу дослідження.Механізм державного регулювання РП передбачаєвзаємодію адміністративно-правових, організаційно-економічних та соціально-психологічних інструментів(табл. 1). Звичайно, наведена класифікація інструмен-тів державного регулювання РП є достатньо умовною,адже будь-який організаційно-економічний інстру-мент містить елемент адміністрування хоча б тому, щоконтролюється тією чи іншою службою, яка задіюєйого після правового закріплення. Водночас адміні-стративно-правові інструменти містять в собі еконо-мічну складову (пов’язані з штрафними санкціями у

12


Таблиця 1

Інструменти державного регулювання національного ринку праці

разі невиконання відповідних положень законодав-ства). Незважаючи на таку умовність у класифікаціїінструментів, все ж комплексне дослідження механіз-му державного регулювання РП варто здійснювати наїї основі.

Адміністративно-правові інструменти регулюванняРП визначають законодавчі основи його функціону-вання, а також обмежують або регламентують певнісегменти РП. Нормативно-правовою основою регулю-вання національного ринку праці є Кодекс законів пропрацю (КЗпП), Закони України «Про зайнятість насе-лення», «Про оплату праці», «Про колективні догово-ри та угоди» тощо.

Важливим адміністративним чинником регулю-вання національного РП є дозвільний порядок пра-цевлаштування іноземців в Україні. Законодавчовизначено, що іноземці та особи без громадянства, якіприбули в Україну для працевлаштування навизначений строк, приймаються роботодавцями нароботу на підставі відповідного дозволу, що видаєтьсятериторіальними органами Державної служби зайня-тості (ДСЗ) [ЗУ]. Варто зауважити, що порядок вида-чі дозволів передбачає можливість їх одержання лишеу випадку відсутності в Україні (регіоні) кваліфікова-них працівників, спроможних виконувати відповід-ний вид робіт, або ж достатнього обґрунтуваннядоцільності застосування праці іноземця. У разі жвикористання праці іноземця без відповідного дозво-лу ДСЗ стягує з роботодавця штраф у двадцятикрат-

ному розмірі мінімальної заробітної плати за кожнутаку особу (на кінець 2013 р. розмір штрафу становив24360 грн.). Ми вважаємо, встановлення дозвільногопорядку і обмежень щодо застосування праці інозем-ців в умовах трудонадлишкової кон’юнктури націо-нального РП є доцільним та відповідає інтересам гро-мадян України.

Поряд з цим, важливими адміністративно-правови-ми чинниками регулювання національного РП є зако-нодавчі норми щодо його обмеження (вікові, часові).Зокрема, ст. 188 Кодексу законів про працю Українипередбачає можливість самостійного працевлашту-вання з 16-річного віку. Однак, за згодою одного збатьків чи особи, яка його замінює, може бути прийня-то, як виняток, на роботу особу, якій виповнилося 15років (14 років для учнів у вільний від навчання час).Тобто, в Україні законодавчо визначено вікові межіформування пропозиції праці, що відповідають цілямзбереження дитячого здоров’я. Крім того, важливимиадміністративними чинниками регулювання як попи-ту, так і пропозиції праці є законодавчі норми, що рег-ламентують тривалість робочого часу та часу відпо-чинку (табл. 2).

При цьому порушення відповідних норм тягне засобою адміністративну відповідальність за ст. 41Кодексу законів про адміністративні правопорушенняу формі накладення на роботодавців штрафу від п’ят-надцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян.

13

З метою сприяння зайнятості соціально вразливихкатегорій населення держава у адміністративномупорядку встановлює квоти на їх працевлаштування.Зокрема, ЗУ «Про зайнятість населення» передбачаєвстановлення нормативу робочих місць для громадян,

які потребують додаткових гарантій у сприянні пра-цевлаштуванню (рис. 1).

Ми вважаємо, що адміністративний порядок пра-цевлаштування визначених верств населення є соці-ально виправданим, адже розширює попит на працю


Таблиця 2

Часові обмеження ринку праці

Рис. 1. Умови квотування робочих місць для працевлаштування громадян, які потребуютьдодаткових гарантій у сприянні працевлаштуванню1

1 Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07. 2012 №5067-VI (ст. 14, 53).

14

саме стосовно вразливих категорій громадян.Водночас, сфера поширення цієї квоти обмежуєтьсявиключно роботодавцями, що мають статус юридич-них осіб з чисельністю працівників понад 20 осіб.Тобто, формування соціально відповідального попитуна працю за посередництвом відповідної квоти непокладається на дрібний бізнес (переважно оформле-ний на фізичних осіб підприємців), що є економічновиправданим щодо підтримки його розвитку.

Окрім того, механізм державного регулювання РПпередбачає квотування робочих місць для працевлаш-тування інвалідів (рис. 2). Проте, на відміну від квотидля працевлаштування вразливих верств населення,яка поширюється на дрібний бізнес, квота для працев-лаштування інвалідів поширюється навіть на робото-давців, кількість найманих працівників у яких складає8 та більше осіб. При цьому розмір штрафних санкційу разі невиконання визначеної квоти є надзвичайновисоким – середньорічна заробітна плата на підприєм-стві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом (50%від цієї ж суми – при чисельності працюючих від 8 до15 осіб).

Такий порядок квотування робочих місць призвівдо того, що проблема соціально-трудової реабілітаціїінвалідів стала тягарем для роботодавців, які почастизамість реального працевлаштування інвалідів оби-рають один із таких варіантів: щорічна сплата штрафу;оформлення інвалідів на роботу без їх реального пра-цевлаштування («оренда трудових книжок»); звіль-нення найманих працівників з метою зменшення їхчисельності до семи осіб або використання найманоїпраці без офіційного оформлення; ухилення від реєст-рації підприємства у Фонді соціального захисту інва-лідів (контролює виконання квоти). З огляду на це,

чинний адміністративний порядок сприяння зайнято-сті інвалідів потребує перегляду в частині збільшеннякількості працівників, наявність яких зумовлює поши-рення квоти, та зменшення штрафних санкцій.

Поряд з цим, адміністративне регулювання націо-нального РП в частині як попиту, так і пропозиціїпраці забезпечує державне замовлення на підготовкукадрів. Адже формуючи обсяги замовлення на підго-товку кадрів у розрізі професійних груп, держававизначає професійно-кваліфікаційну структуру про-позиції праці. Водночас чинний порядок працевлаш-тування випускників, які навчалися за державнимзамовленням, передбачає необхідність відпрацюваннявизначеного терміну за наданим направленням. У разівідмови випускника відпрацювати визначений термінза скеруванням держави він зобов’язаний у встанов-леному порядку відшкодувати вартість навчання такомпенсувати замовникові всі витрати (табл. 3).

Беззаперечно, державне сприяння працевлаштуван-ню молоді, яка потребує першого робочого місця, вумовах безробіття є необхідним. Проте, чинний поря-док працевлаштування випускників, які навчалися задержавним замовленням є вельми сумнівним. Аджесистема централізованого розподілу випускників зацільовими направленнями на роботу відповідала пла-новій економіці, де головним власником та роботодав-цем була держава. В сучасних умовах, за домінуванняприватної власності, держава втратила «статус» голов-ного роботодавця, відтак її можливості працевлашту-вання за направленнями є обмеженими. З огляду наце, в системі професійної освіти поширена практикаформального «працевлаштування» випускників, якінавчалися за державним замовленням, що передбачаєлише документальне підтвердження найму за держав-


2 Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (ст. 19, 20).

Рис. 2. Умови квотування робочих місць для працевлаштування інвалідів2

15

ним направленням (засвідчується довідкою про пра-цевлаштування). Вважаємо, що така практика наданняпершого робочого місця є недієвою, що актуалізуєнеобхідність її реформування в напрямі стимулюван-ня роботодавців до первинного працевлаштуваннявипускників.

Більш дієвими у контексті впливу на РП є організа-ційно-економічні інструменти його регулювання.Зокрема, в цілях підвищення конкурентоспроможно-сті безробітних громадян в системі Державної служби

зайнятості (ДСЗ) передбачено можливість їх профе-сійного навчання. Нині ДСЗ пропонує професійненавчання за робітничими професіями, професійнуперепідготовку та підвищення кваліфікації осіб звищою освітою, стажування на курсах цільового при-значення (табл. 4).

Варто зауважити, що чинний порядок залученнябезробітних до професійного навчання у ДСЗ не перед-бачає їх фінансової участі. Адже витрати на навчаннябезробітних фінансує Фонд загальнообов’язкового


Таблиця 3

Таблиця 4

Нормативно-правові основи працевлаштування випускників, підготовка яких здійснювалась задержавним замовленням

Особливості професійного навчання безробітних в ДСЗ3

3Відповідно до Наказу Мінсоцполітики та МОН України «Про затвердження Порядку професійної підготовки, перепідготовки тапідвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних» від 31.05.2013 № 318/655

16

державного соціального страхування на випадок безро-біття (Фонд). Крім того, в період професійного навчан-ня за безробітними зберігається право одержаннядопомоги по безробіттю (ДПБ). Безумовно, такий під-хід є фінансово витратним для Фонду, проте суттєвопідвищує ринкову конкурентоздатність безробітних,сприяє їх подальшому працевлаштуванню.

Принципово новим інструментом регулюваннянаціонального РП, реалізація якого закріплена вЗаконі України «Про зайнятість населення» (2012 р.),є освітній ваучер (ОВ). Основне призначення ОВполягає у розширенні можливостей для підвищенняконкурентоспроможності громадян віком старше 45років (рис. 3).


4 Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 № 5067-VI(ст. 30) та Постанови КМУ «Про затвердженняПорядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці» від 20.03.2013 №207.

Рис. 3. Умови надання освітнього ваучера для підтримання конкурентоспроможності на РП4

Рис. 4. Умови призначення допомоги по безробіттю в Україні

17

Відмінністю такого інструменту регулювання РП єйого попереджувальна спрямованість, адже право наОВ мають не лише безробітні громадяни відповідноговіку, але і ті, які не мають відповідного статусу, абажають підвищити власний професійний рівень вцілях недопущення власного безробіття в майбут -ньому. На користь дієвості ОВ як інструменту регулю-вання РП свідчить достатньо висока його вартість,максимальна сума якої складає десятикратний розмірпрожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вартозауважити, що можливістю скористатися ОВ в ціляхпідвищення власного професійного рівня не воло-діють безробітні, які протягом п’яти останніх роківпроходили професійне навчання за рахунок Фонду.Вважаємо таке обмеження цілком виправданим у кон-тексті забезпечення цільового використання коштівстрахового фонду.

Водночас, дослідження переліку видів економічноїдіяльності (ВЕД), які визнані пріоритетними длянадання ОВ, засвідчили його певну обмеженість.Зокрема, до пріоритетних професій, вибір яких даєправо на отримання ОВ, належить значна кількістьробітничих (код 7 «Кваліфіковані робітники з інстру-ментом» за Класифікатором професій) та професії, щопов’язані із обслуговуванням (код 5 «Працівникисфери торгівля та послуг»). З огляду на це, вбачаєтьсяза доцільне розширити відповідний перелік професій,перш за все, в частині професій за кодом 6«Кваліфіковані робітники сільського та лісового гос-подарств, риборозведення та рибальства»Класифікатора професій.

Невід’ємною складовою механізму регулюванняРП будь-якої держави є виплата допомоги по безро-біттю (ДПБ). Порядок призначення та виплати ДПБ вУкраїні залежить від участі у системі відповідногострахування, страхового стажу та підстав звільнення зостаннього місця роботи (рис. 4).

При цьому для застрахованих безробітних, які про-тягом 12 місяців, що передували безробіттю, працю-вали не менше 6 місяців та сплачували страхові внес-ки, розмір ДПБ розраховується залежно від трудово-го доходу (за 6 останніх місяці), коефіцієнта страхово-го стажу (до 2 років – 50%; від 2 до 6 років – 55%; від6 до 10 років – 60%; понад 10 років – 70%) та тривало-сті безробіття (перші 90 днів – 100%; наступні 90 днів– 80%; у подальшому – 70%). Вважаємо, що встанов-лення регресивної шкали виплат ДПБ є виправданим,адже зумовлює активізацію зусиль щодо працевлаш-тування та зменшення інституційного безробіття.Водночас законодавчо визначений мінімальний роз-мір ДПБ для застрахованих осіб, які протягом остан-ніх 12 місяців працювали не менше 6 місяців, складаєлише 76,9% прожиткового мінімуму для працездатнихгромадян (близько 937 грн./місяць у 2014 р.), що єсуттєво нижчим мінімальної заробітної плати. Відтак,в цілях належної підтримки безробітних, що мають

відповідний страховий стаж, необхідно підвищитимінімальний розмір ДПБ принаймні до рівня прожит-кового мінімуму.

Для інших категорій безробітних ДПБ признача-ється у мінімальному фіксованому розмірі (544грн./місяць). Суттєво вищий мінімальний розмірДПБ для застрахованих осіб, які протягом останніх 12місяців працювали не менше 6 місяців, є цілкомвиправданим. Проте, мінімальний розмір ДПБ длянезастрахованих осіб та застрахованих осіб, які немають 6 місяців страхового стажу протягом останнь-ого року, є незмінним з 2012 р. З огляду на це, з метоюйого актуалізації вбачається за доцільне «прив’язати»мінімальний розмір ДПБ для відповідних категорійбезробітних до прожиткового мінімуму.

Чинний порядок призначення ДПБ враховує під-стави розірвання трудового договору (ТД). Зокрема,якщо ТД було розірвано за «статтями» (прогул, появав нетверезому стані, розкрадання майна власника таін.), то ДПБ призначається у мінімальному розмірі(544 грн./міс.) та не виплачується перших 90 днівнезалежно від наявності страхового стажу протягомостаннього року. Вважаємо, що зменшення розміру татривалості виплати ДПБ для визначених категорійгромадян є цілком виправданими, адже припиненнятрудових відносин відбулось внаслідок недобросовіс-ного виконання трудових обов’язків.

Як відомо, найбільш поширеною підставою розір-вання ТД на сьогоднішній день є угода сторін, щопередбачає і часткову згоду працівника на власнезвільнення. З огляду на це, цілком закономірною єнорма, відповідно з якою тривалість виплати ДПБ уразі звільнення за угодою сторін, скорочується наостанні 90 днів. Якщо ж припинення ТД відбулось зініціативи працівника (без поважних причин), товиплата ДПБ починається лише з 91 дня. Вважаємо,що такі зміни у порядку призначення ДПБ з врахуван-ням відповідних підстав звільнення є досить логічни-ми з огляду на наявність у працівника повного або жчасткового небажання продовжувати трудову діяль-ність.

Окремо варто зупинитися на загальній тривалостівиплати ДПБ, яка є важливим фактором формуванняпоточної пропозиції праці. Для усіх застрахованихосіб тривалість виплати ДПБ в Україні складає 360днів протягом двох років, в той час як для незастрахо-ваних з числа осіб, які шукають роботу вперше, – лише180 днів. Вважаємо, що такий підхід до визначеннятривалості виплати ДПБ по відношенню до осіб, якіпотребують першого робочого місця, є надто жорст-ким. Адже молоді люди, які закінчили навчання ташукають роботу вперше, не сплачували страхові внес-ки з об’єктивних причин. З огляду на це, доцільнопереглянути тривалість виплати ДПБ для молоді, щопотребує первинного працевлаштування, в напрямі їїзбільшення.


18


Законом України «Про зайнятість населення»(2012 р.) змінено максимальний розмір ДПБ, якийнині обмежується чотирьохкратним прожитковиммінімумом для працездатних громадян (з01.01.2014 р. – 4872 грн./міс.). Звичайно, максималь-ний розмір ДПБ є суттєво нижчим граничного розмі-ру доходу, з якого справляється єдиний соціальнийвнесок (сума кратна 17 прожитковим мінімумам дляпрацездатних громадян), що не відповідає цілямналежного рівня матеріальної підтримки безробітних,які мали високий рівень зарплати до втрати роботи.Проте, підвищувати максимальний розмір ДПБ, нанаше переконання, доцільно лише в умовах адекватно-го підвищення її мінімального розміру.

«Нова» редакція Закону України «Про зайнятістьнаселення» трансформувала механізм регулюванніРП в напрямі зростання значимості мотиваційнихінструментів. Зокрема, законодавчо визначено поря-док та умови компенсації єдиного соціального внеску(ЄСВ) для роботодавців, які є соціально відповідаль-ними (табл. 5).

Зокрема, можливість компенсації ЄСВ передбаченадля роботодавців, які працевлаштовують на нові робо-

чі місця безробітних за направленням ДСЗ з числагромадян, що потребують додаткових гарантій зайня-тості (в т.ч. інвалідів). При цьому загальний термінпрацевлаштування відповідних категорій безробітнихповинен складати не менше двох років, протягом пер-шого з яких роботодавцю надається можливість отри-мувати компенсацію ЄСВ. Таким чином, поряд із кво-туванням робочих місць для вразливих категорій насе-лення (метод «кнута»), державою задіяно мотивацій-ний чинник сприяння їх зайнятості (метод «пряни-ка»). Позитивно оцінюючи компенсацію ЄСВ якмотиваційний чинник працевлаштування соціальновразливих громадян, все ж порядок його реалізації єдещо ускладненим. Адже він передбачає первиннусплату ЄСВ роботодавцями із подальшим відшкоду-ванням сплачених страхових внесків у разі поданнянеобхідних документів у наступному місяці. З оглядуна це, вбачається за доцільне перейти від порядку ком-пенсації ЄСВ до встановлення знижки по його сплатіза даними персоніфікованого обліку сплати страховихвнесків.

Окрім того, компенсація ЄСВ передбачена длясуб’єктів малого підприємництва (СМП), які працев-

Таблиця 5

Умови компенсації єдиного соціального внеску в Україні

5 Пріоритними за КВЕД визначено 25 видів діяльності в межах коду А «Сільське господарство, лісове господарство, рибнегосподарство»; 46 – в межах коду С «Переробна промисловість»; 3 – в межах коду D «Постачання електроенергії, газу, пари такондиційованого повітря»; 14 – в межах коду Е «Водопостачання, каналізація, поводження з відходами»; 33 – в межах коду F«Будівництво»; 11 – в межах коду G «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів»; 5 – в межах коду Н«Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність»; 5 – в межах коду І «Тимчасове розміщування й організаціяхарчування»; 17 – в межах коду J «Інформація та телекомунікації»; 3 – в межах коду М «Професійна, наукова та технічна діяльність»;6 – в межах коду N «Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування»; 12 – в межах коду R «Мистецтво, спорт,розваги та відпочинок»; 6 – в межах коду S «Надання інших видів послуг».

19

лаштовують безробітних на нові робочі місця у пріо-ритетні види економічної діяльності строком не меншеніж два роки. При цьому перелік видів діяльності, яківизначені пріоритетними для компенсації ЄСВ, єдостатньо широким, що забезпечує можливість охоп-лення значної чисельності роботодавців.Претендувати на компенсацію ЄСВ за вище зазначе-ними умовами можуть фізичні особи-підприємці таюридичні особи, у яких середня кількість працівниківза звітний період не перевищує 50 осіб, а річний дохідне перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро.Вважаємо, що вище розглянутий порядок компенсаціїЄСВ є важливим мотиваційним чинником формуван-ня соціально відповідального попиту на працю середСМП. Проте, як і у випадку компенсації ЄСВ при пра-цевлаштуванні соціально вразливих громадян, в ціляхпідвищення його дієвості доцільно запровадити зниж-ку по сплаті ЄСВ за базою персоніфікованого облікустрахових внесків.

Дослідження порядку компенсації ЄСВ у розмірі50% засвідчили неоднозначність його мотиваційноговпливу на суб’єктів РП. Зокрема, розрахунки за умов-ними даними дозволяють стверджувати про необґрун-товано завищені вимоги для компенсації ЄСВ в части-ні рівня оплати праці. Як наслідок, роботодавцюфінансово є більш вигідним офіційно відображатирівень оплати праці на мінімальному рівні та сплачу-вати ЄСВ у повному розмірі, ніж забезпечувати рівеньоплати праці не нижче трьох прожиткових мінімумівта отримати право на компенсацію ЄСВ у розмірі 50%

протягом другого року (табл. 6). З огляду на це,доцільно було б змінити відповідні умови в напрямізниження вимог щодо рівня заробітної плати.

З метою стимулювання самозайнятості населенняДСЗ реалізує соціальну програму щодо одноразовоївиплати допомоги по безробіттю. Загалом оцінюючипозитивно наявність такої програми фінансової підт-римки підприємницьких ініціатив безробітних, все ж вцілях підвищення її дієвості необхідно переглянутирозмір відповідних виплат. Адже розмір одноразовоїДПБ розраховується виходячи із розміру заробітноїплати за останнім місцем роботи (або мінімальногорозміру ДПБ). Такої стартової підтримки,вочевидь,недостатньо навіть для організації ятки наринку. Тобто, обґрунтовуючи в бізнес-плані реальнуфінансову потребу для започаткування власної спра-ви, безробітний натомість отримує допомогу, розмірякої є суттєво нижчим навіть його річної зарплати(доходу), з якої він сплачував страхові внески. Відтак,виплату одноразової ДПБ варто перевести на конкур-су основу та забезпечити 100-відсоткове фінансуваннялише «реальних» бізнес-проектів, які пройшли екс-перту комісію (перейти від «кількості» до «якості» від-повідної підтримки).

Все більшу значимість у механізмі регулюванняРП в ринкових умовах відіграють макроекономічніінструменти. Складність регулювання РП за їх посе-редництвом полягає в тому, що макроекономічніінструменти не чинять безпосереднього впливу наРП, а первинно впливають на інвестиційну актив-


Таблиця 6

Умовні розрахунки щодо доцільності встановлення компенсації 50% ЄСВ (на прикладі одного працівника за умови незмінності прожиткового мінімуму)

6 Розрахунки проводились виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян станом на 01.01.2014 р. – 1218грн./місяць за умови його незмінності протягом 24 місяців.

20

ність, розвиток підприємництва, які в свою чергувизначають масштаби створення робочих місць, авідтак – попит на працю. В сучасних умовах впливмакроекономічних інструментів на формуванняпопиту на працю є досить неоднозначним. Так,Податковим кодексом (ПК) України передбаченолібералізацію фіскальної політики та зменшенняподаткового тиску. Зокрема, передбачено поступовезменшення ставки податку на прибуток з 25% до16% та податку на додану вартість – з 20% до 17%.Такі ініціативи, безумовно, є важливим фіскальнимчинником стимулювання інвестиційної активності,а відтак – збереження та створення робочих місць.Проте, в умовах дефіциту бюджетних коштів реалі-зації задекларованого зменшення фіскального тискудещо гальмується в часі. Зокрема, Законом України«Про внесення змін до Податкового кодексуУкраїни щодо ставок окремих податків» зниженняставки ПДВ відкладено до 2015 р., а запланованезниження ставки податку на прибуток з 2014 р. булозмінено з очікуваних 17% до 18%. Незважаючи наце, все ж обраний курс щодо лібералізації фіскаль-ної політики відповідає цілям стимулювання попи-ту на працю.

Водночас, на жаль, можна констатувати, що основ-ним стримуючим чинником формування або ж тініза-ції попиту на працю залишається висока ставка ЄСВ,яка варіює від 36,76 до 49,7% та є непосильним фіс-кальним тягарем для переважної більшості робото-давців.

Комплексність регулювання ринку праці на основімакроекономічних інструментів полягає у залученніцілої низки інших важелів. Так, такі інструменти гро-шово-кредитної політики як облікова ставка, нормистрахових резервів, валютні інтервенції, операції з дер-жавними цінними паперами, емісія безпосередньовпливають на пропозицію грошової маси, а відтак – навідсоткову ставку за кредитами та валютний курс. Всвою чергу вартість кредитів та курс валют визна-чають рівень інвестиційної активності, що є основоюрозвитку підприємництва та створення робочихмісць. На жаль, поки відсоткові ставки за кредитнимиресурсами у державі радше стримують, а ніж стиму -люють інвестиційну активність, а відтак – попит напрацю.

Поряд з цим, оподаткування доходів у вигляді заро-бітної плати впливає на формування пропозиції праці.Чинний порядок оподаткування трудових доходівпередбачає справляння ЄСВ та податку з доходівфізичних осіб (ПДФО). При цьому, ЄСВ справляєть-ся із заробітної плати, що не перевищує 17 прожитко-вих мінімумів для працездатних осіб, за ставкою 3,6%(або ж 6,1% – для державних службовців та іншихкатегорій працюючих, пенсійне забезпечення якихвизначається спеціальними законами). ПДФО відра-ховується із нарахованої заробітної плати після сплати

ЄСВ за ставкою 15% (17% – застосовується до тієїчастини заробітної плати, яка перевищує суму кратну10 мінімальним зарплатам).Відтак, загальний відсотоквідрахувань із заробітної плати сягає близько 20%, щов умовах загального низького рівня оплати праці єфактором стимулювання тінізації зайнятості з ініціа-тиви працюючих. З огляду на це, в цілях детінізації РПварто посилити прогресивність оподаткування заро-бітної плати залежно від її розміру (знизити ставкуПДФО для осіб, рівень оплати праці яких є на рівнімінімального, та підвищити – для тих, чий рівеньоплати праці є вищим середнього рівня). Такимчином, процес державного регулювання зайнятості запосередництвом макроекономічних інструментів єдостатньо складним, однак його значимість в умовахринку є очевидною.

Особливими інструментами державного регулю-вання РП є соціально-психологічні. В результаті їхзастосування можна досягнути таких напрямів коре-гування відносин у трудовій сфері, як формуванняефективної мотивації до праці підлітків та молоді, роз-виток традицій та формування і підтримка у населен-ня певних позитивних переконань, розвиток духовнихцінностей, моральних позицій, психологічних наста-нов до активної трудової діяльності. Дієвість соціаль-но-психологічних інструментів регулювання РП зале-жить від їх належної організації і міри довіри людей додержави. На жаль, на сьогоднішній день соціально-психологічним інструментам регулювання РП не при-діляється належної уваги.

Висновки. Механізм регулювання національногоРП є комплексним. Його удосконалення вимагаєсистемного підходу. Необхідними заходами щодоцього є: регламентація надання першого робочогомісця на основі стимулювання роботодавців; розши-рення переліку професій для отримання освітньоговаучера; збільшення тривалості виплати ДПБ длянезастрахованих осіб, які потребують первинногопрацевлаштування; визначення мінімального розміруДПБ у відсотках до прожиткового мінімуму; перехідвід порядку компенсації ЄСВ до встановлення зниж-ки по його сплаті за даними персоніфікованого облікусплати страхових внесків; зниження вимог щодорівня оплати праці для компенсації 50% ЄСВ; переве-дення виплати одноразової ДПБ на конкурсу основувідповідно до визначених у бізнес-плані фінансовихпотреб; поступове зменшення ставки ЄСВ для робо-тодавців; реалізація мокроекономічної політики дер-жави з урахуванням її впливу на РП; посиленнязначимості соціально-психологічних інструментіврегулювання РП.

З огляду на масштабність проблеми регулюванняРП, до перспектив подальших наукових розробокналежить дослідження зарубіжного досвіду регулю-вання РП через призму можливостей та доцільностійого використання в Україні.


21

z ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ПІДГОТОВКА КАДРІВ ÓÊÐÀ¯ÍÀ: ÀÑÏÅÊÒÈ ÏÐÀÖ² ¹3, 2014

Форсайт вищої освіти: актуальність для України

Л. ШЕВЧЕНКО,доктор економічних наук

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Розкрито сутність, методи та особливості Форсайт-досліджень. Проаналізовано досвід застосуванняФорсайту вищої освіти в зарубіжних країнах. Обґрунтовано необхідність проведення технологічного й освітньо -го Форсайту в Україні.

Раскрыты сущность, методы и особенности Форсайт-исследований. Проанализирован опыт примененияФорсайта высшей школы в зарубежных странах. Обоснована необходимость проведения технологического иобразовательного Форсайта в Украине.

The essence, methods and features of Foresight studies are investigated. The experience of applying Foresight of highereducation in foreign countries is analyzed. The necessary of carrying out of technological and educational Foresight inUkraine is proved.

Ключові слова: прогнозування, Форсайт, сценарне планування, вища освіта.

ППостановка проблеми. Актуальність нау-кового передбачення тенденцій розвиткуосвітньої галузі на тривалу перспективустає дедалі відчутнішою. Навіть тради-ційне прогнозування вищої освіти

(довгострокове, середньострокове чи короткостроко-ве) дає можливість правильно визначити траєкторії,кількісні і якісні параметри розвитку вищої освіти вмайбутньому, розкрити зміст ситуацій, в яких можеопинитися освітня система під впливом зовнішніх івнутрішніх факторів, оцінити ймовірні майбутнірезультати й оптимальні шляхи розвитку системиосвіти, а також для цього ресурси та організаційнізаходи1-2. Обґрунтований прогноз розвитку освітньоїгалузі може бути основою стратегічного та індикатив-ного планування, програмування, наукового, фінансо-вого, матеріально-технічного та кадрового забезпечен-ня розвитку освіти.

Утім, зовсім інші можливості для ефективногоуправління освітньою галуззю дає проведенняФорсайт-досліджень. Спільна думка багатьох екс-пертів, зведена з використанням широкого арсеналуметодів наукового аналізу і прогнозування дозволяєбудувати сценарії майбутнього розвитку освітинабагато реалістичніше, ніж за рекомендаціямифахівців окремих університетів або академічнихінститутів. При цьому, інерційність розвитку освітияк системи, повільність змін у педагогічних техно-логіях та методиках навчання, відкладений характер

результатів самого освітнього процесу (використан-ня здобутих компетенцій і знань тими, хто навчаєть-ся, ще кілька років після закінчення навчання),значний період окупності інвестицій в освіту обу-мовлюють горизонт передбачення не менше 5–10років.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Проблемипрогнозування вищої освіти у своїх працях ґрунтов-но аналізують А. Ланскіх і А. Тодосійчук. Сутністьі функції технологічного та освітнього Форсайтурозкривають зарубіжні вчені М. Кінен, Й. Майлс,С. Попов, I. Bujor, O. Saritas, C. Warden, R. Munck,G. McConnell, T. Thayer, T. Ulrich. У РФ значущістьФорсайту вищої освіти, його методику та результа-ти проведених досліджень вивчають: Г. Афанасьєв,В. Дадашева, В. Єфімов, І. Кукліна, А. Лаптєва та ін.В Україні на необхідності запровадження Форсайт-досліджень наголошують Л. Федулова, а такожфахівці лабораторії високотехнологічного підпри-ємництва міжнародного бізнес-центру НТУ «ХПІ»,зокрема А. Кнельц, І. Ечкенко та Я. Запорізька.Однак освітній Форсайт в Україні жодного разу непроводився. Узгодженої позиції освітян, науковців,громадськості та влади щодо майбутнього розвиткуосвіти немає.

Формулювання цілей. У цій статті ми маємонамір узагальнити наукові підходи до визначеннясутності і ролі Форсайт-досліджень, довести необ-хідність нагального проведення технологічного

1 Тодосийчук А. В. Прогнозирование развития системы образования [Электронный ресурс] / А. В. Тодосийчук. – Режим доступа :http://www.bim-bad.ru/biblioteka/article_full.php?aid=994

2 Прогнозирование [Электронный ресурс] // Экономика. Толковый словарь / под общей ред. д.э.н. И. М. Осадчей. – М. : «ИНФРА-М»,2000. – Режим доступа : http://www.dic.academic.ru/dic.nsf/econ_dict/11690

22

Форсайту та відповідних досліджень вищої освіти вУкраїні.

Виклад основного матеріалу. Форсайт (від англ.foresight — погляд у майбутнє, передбачення) – цепроцес систематичного виявлення нових пріоритет-них напрямів інноваційного розвитку та можливихтехнологічних перспектив, які за умови інвестуван-ня та організації систематичної роботи зможуть удовгостроковій перспективі істотно впливати насоціально-економічний розвиток країни, регіону,галузі або корпорації.

Форсайт нерідко називають одним із методів про-гнозування. Однак, на думку А. Ланскіх, «Форсайтставить завдання, зворотне прогнозуванню. Цепередбачає вибір апостеріорних альтернативнихстанів, які можуть бути одержані в майбутньому дляіснуючих невизначеностей і апріорних альтернатив.Методологія Форсайт – це сукупність інструментів,які дають можливість не вгадувати проблеми май-бутнього, а ставити мету у вигляді бажаного очіку-ваного результату, визначати необхідні сьогоднішністани. Це активний прогноз, який включає елементивпливу на майбутнє з урахуванням ресурсів, які є інеобхідні для розвитку»3.

Крім того, на відміну від традиційного прогнозу-вання, до Форсайту залучають широке коло експер-тів (інколи – декілька тисяч) із різних сфер діяль-ності, практикують опитування певних груп насе-лення (жителів регіону, молоді тощо), які зацікавле-ні у розв’язанні проблем, що обговорюються вмежах проекту. При цьому однією з головних пере-думов успішного Форсайту є готовність суспільства(керівників держави, місцевої влади, компаній,окремих фахівців, громадськості) спільно оцінитидовгострокові перспективи розвитку країни, напра-цювати спільне бачення майбутніх можливостей ізагроз, а практичним завданням Форсайту є спону-кати суб’єктів до спільних дій4-5. Через це інколивисловлюється думка про те, що Форсайт не є сутонауковою методологією, бо поєднує в собі дослід-ницькі й управлінські завдання, передбачає узгод-

ження не лише поглядів експертів на проблему«яким буде майбутнє?», але й позицій керівників напроблему «що нам робити?». Організатори та учас-ники Форсайту підходять до майбутнього з розумін-ням, що воно є варіативним, а варіанти залежать відприйнятих нами рішень, що майбутнє залежить віднаших думок і наших зусиль6.

По-третє, при проведенні Форсайту використову-ються різні методи (табл. 1) – окремо або в комбіна-ції. Їх групують у технологічні (технологічні карти,аналіз частоти згадувань, картирування), сценарні(мегатренди, багатокритеріальний аналіз, сценарнепланування, написання есе та інші), аналітичні(Дельфі, SWOT-аналіз і/або аналіз інформаційнихпотоків, екстраполяція) та експертні методи (мето-дика фокус-груп або панелей експертів, мозковийштурм, огляд літератури, робота експертних комі-сій). Проте центром Форсайту залишається сценар-не планування – побудова багатоваріантних сцена-ріїв подій з одночасною розробкою практичнихзаходів.

Необхідність сценарування науковці пояснюютьтим, що будь-яка система управління має генерува-ти альтернативні варіанти управлінських реакцій назміни зовнішнього середовища. Сценарії розвитку,спираючись на реальні економічні умови, не тількиокреслюють контури подій, що відбудуться з органі-зацією в майбутньому відповідно до різної комбіна-ції управлінських рішень, а й дають оцінки ймовір-ностей їх реалізації. Це забезпечує максимальнуефективність досягнення стратегічних цілей органі-зації7.

Алгоритм сценарного планування передбачає: 1)встановлення пріоритетів і «постеріоритетів»(негативних пріоритетів), особливо на національ-ному рівні8; 2) побудову кількох імовірних, але кон-трастних варіантів розвитку зовнішнього середови-ща організації з виокремленням найбільш значу-щих для організації позицій9; 3) визначення «про-стору можливостей» самої організації – сукупностівсіх варіацій її майбутнього розвитку, які мають


3 Ланских А. Н. Стратегия развития сферы услуг высшего профессионального образования на основе инновационно-ориентированногопрогнозирования : автореф. дис. …д-ра экон. наук : 08.00.05 / А. Н. Ланских. – М., 2012. – С. 27.

4 Основы методологии «Форсайт» [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.kylbakov.ru/page110/page190/index.html5 Irina Bujor. Applying Foresight Methodology to the Romanian Higher Education System [Electronic resource] / Irina Bujor, Ozcan Saritas,

Campbell Warden. - Mode of access : https://www.google.ru/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&ved=0CCYQFjAA&url=http%3A%2F%2Fwww.t-

pot.eu%2Fhok%2F05_Applying%2520Foresight%2520Methodology%2520to%2520the%2520Romanian%2520Higher%2520Education.pptx&ei=by_pUrXiFOae7AaSsIDgCQ&usg=AFQjCNECQungeFcI8WJqn8BRXQEZhrTo_w&bvm=bv.60157871,d.ZGU&cad=rjt

6 Пекар В. Людський капітал України 2025. Підсумки форсайту [Електронний ресурс] / В. Пекар. – Режим доступу : http://wikicity-nomica.org/future/lyudskiy-kapital-ukraini-2025-pidsumki-forsaytu.html

7 Бардычев В. И. Формирование стратегии на основе сценарного планирования деятельности фирмы в условиях неопределенности[Электронный ресурс] / В. И. Бардычев, М. В. Евтюхова. – Режим доступа :

http://www.ieay.ru/nauch/sc_article/2010/11/Barduchev.shtml8 Развитие предвидения [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.moodle.udec.ntu-

kpi.kiev.ua/moodle/file.php/115/resources/resource_5/04.htm9 Попов С. А. Сценарное моделирование: методика из восьми шагов / С. А. Попов [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.elitarium.ru/2008/10/20/scenarnoe_modelirovanie_metodika.html

23

прийнятну ймовірність реалізації. Як правило, вка-зується інерційний сценарій (що буде, якщо нічогоне робити) і можливі шляхи відхилення від нього;4) розробку для кожного відхилення «вікна можли-востей (вибору)» і певної стратегії дій; 5) обґрунту-вання сценарних «розвилок», які можуть бути бага-товаріантними. Кількість сценаріїв тоді визнача-ється як добуток кількості розвилок та їх варіан-тності.

Головну увагу зазвичай приділяють виявленнютак званих «логічних стрижнів», або альтернатив-них логік розвитку кожного сценарію. Завдання –відповідно до різних логічних стрижнів вийти навідносно невелику кількість сценаріїв, які є реаль-ними за критерієм змісту рішень і, за вдалої розроб-ки різних сценаріїв, повинні показувати позитивнірезультати. У рамках кожного сценарію власнийдинамічний аспект логіки його розвитку визнача-ється як «сценарний драйвер». Чим менша кількістьявно домінуючих сценарних драйверів, тим прозорі-ша логіка відповідних сценаріїв і тим чіткішим єальтернативний вибір при прийнятті стратегічнихрішень12.

Сценарний підхід може виявитися неефективнимлише у тих випадках, коли події свідчитимуть про«неминуче майбутнє», яке визначається безальтер-нативними трендами, що не залежать від прийнятихуправлінських рішень, або про «неможливе майбут-нє» – версії розвитку соціосистеми, несумісні з«неминучим майбутнім»13.

Уперше методи Форсайту почали використовува-ти військові в часи Другої світової війни. Протягом1990-х років методологія Форсайту була вкрайпопулярною серед урядів західноєвропейських ісхідно-азійських країн з метою визначення пріори-тетів науково-технічної та інноваційної політики.Потім Форсайт отримав розвиток в інших країнахЄС, Латинській Америці. У Франції, Німеччині,Великій Британії, Скандинавських країнах іНідерландах Форсайт-дослідження проводяться нанаціональному, регіональному, наднаціональномурівнях та для окремих організацій. Об’єктом сучас-них Форсайт-проектів у багатьох країнах світу єпитання екології, охорони здоров’я і навіть кримі-нального судочинства. Дослідження науково-тех-нічного спрямування замовляють і виконують


Таблиця 1

Найбільш використовувані технології Форсайту10-11

10 Методи Форсайту [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uintei.kiev.ua/foresight/ua/foresight.php?id=2&id6575411 Форсайт: методы и их использование [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.opec.ru/1146327.html12 Попов С. А. Сценарное моделирование: методика из восьми шагов / С. А. Попов [Электронный ресурс]. – Режим доступа :

http://www.elitarium.ru/2008/10/20/scenarnoe_modelirovanie_metodika.html13 Методика «Неизбежное будущее» [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.future-designing.org/download.php?d=26&is=doc

24

міністерства і відомства14. У РФ на прогнознихдослідженнях зараз спеціалізуються близько двохдесятків компаній. Реалізовано промислово-енерге-тичний Форсайт Мінпроменерго, Форсайт атомноїгалузі, Форсайт міністерства інформатизації тазв’язку, регіональні Форсайти в Пермі, Іркутськійобласті, Республіці Башкортостан та інших регіо-нах15.

Форсайт освіти проводиться від самого початкувикористання цього методу дослідження. Причомуякщо спершу об’єктом Форсайту була лише вищаосвіта, тісно пов’язана з державними програмамидосліджень і розробок у галузі науки і техніки, тозараз дослідження поширені на всі рівні й види осві-ти. Найбільш відомими Форсайтами вищої освіти,горизонт планування по яких добігає кінця і які під-твердили своє призначення, є: «FinnSight 2015»,реалізований у Фінляндії (2006); «Форсайт гене-ральних планів для інформаційних технологій восвіті», виконаний у Сінгапурі; Програма передба-чення інформаційних технологій та освіти, реалізо-вана у Таїланді (2001); програма МальтиeFORESEE з дослідження впливу розвитку інфор-маційних технологій на освіту (2005); програма«Foresight 2020» штату Канзас (США); національніпрограми перспективного аналізу освітньої політи-ки Великої Британії, Нової Зеландії, Німеччини. Уцих дослідженнях брали участь широкі кола заці-кавлених осіб – бізнес-лідери, представники гро-мадськості, політики, педагоги, батьки учнів і сту-дентів, самі студенти та інші особи16-17.

Показовими можна вважати результатиФорсайту майбутнього впливу нанотехнологій наосвітній процес, виконаного для технічних коледжівштату Техас (США). ВНЗ одержали інформацію,по-перше, про моделі формування попиту на компе-тенції у сфері нанотехнологій. Прогнозується, щопротягом тривалого часу (можливо, кількох десяти-літь) із зростаючою інтенсивністю відбуватиметьсяпідвищення вимог до фундаментальних знаньвипускників технічних коледжів у сфері дослідженьі розробки, з’явиться потреба поєднувати базовікомпетенції з компетенціями в галузі нанотехноло-

гій, більш широкими, ніж у нинішніх техніків. Дляколеджів це означає високу ймовірність формуван-ня нових професійних класифікацій, спеціальнос-тей, асоціацій і мереж; перебудови структуринавчальних курсів і появи нових інститутів. По-друге, про перспективи працевлаштування своїхвипускників. За оцінками дослідників, сумарнийпотенціал нанотехнологій на світовому ринку працідо 2015 р. становитиме 7 млн зайнятих. Найбільшіможливості для працевлаштування матиме сферананоматеріалів. Нанотехнології можуть вплинутитакож на професії (вимоги до компетенцій) та зай-нятість у сфері охорони здоров’я, охороні довкілля18.

Низку важливих досліджень освітніх перспективпроведено у РФ. Так, Агентство стратегічних ініціа-тив, Російське управлінське співтовариство,Російська венчурна компанія розробили Форсайти:дитячих освітніх сервісів, шкільної освіти, вищоїосвіти, додаткової освіти, компетенцій19. ПриДержавному університеті «Вища школа економіки»створено Міжнародний науково-освітній Форсайт-центр, де досліджують напрями підготовки кадрів,які будуть актуальними для посткризової економі-ки. З 2010 р. Сибірський федеральний університетреалізує масштабне дослідження «Прогноз і сцена-рії розвитку вищої школи в Росії – інституту, якийінтегрує науку, освіту та інновації – в горизонті до2030 р. як основа державної політики в освіті, науко-во-технічній та інноваційній сфері»20.

Враховуючи наявність певних спільних рис укра-їнської та російської систем вищої освіти, доцільноузагальнити основні результати таких Форсайт-досліджень. Отже, в найближчі 5–10 років у росій-ській вищій освіті очікуються: Ø основні тренди: 1) експансія зарубіжних освіт-

ніх франшиз, «університетів для мільярду» (зару-біжних провайдерів освітнього контенту типуCoursera і EdX, які пропонують російськомовнікурси і пов’язані з ними можливості для професій-ного розвитку), тому слід очікувати тиску з бокуміжнародної конкуренції за інтелектуальні ресурси іросійський інтелектуальний капітал; 2) зростанняролі ВНЗ дослідницького і підприємницького типу,


14 Кинэн М. Технологический Форсайт: международный опыт / М. Кинэн // Форсайт. – 2009. – Т. 3. – № 3. – С. 61.15 Методи Форсайту [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uintei.kiev.ua/foresight/ua/foresight.php?id=2&id6575416 Tryggvi Thayer. Foresight and educational planning: Engaging stakeholders to construct preferred future [Electronic resource] / Thayler

Tryqqvi. – Mode of access: http://www.education4site.org/blog/2012/foresight-and-educational-planning-engaging-stakeholder-to-construct-preffered-futures

17 Foresight 2020 [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.kansasregents.org/foresight_202018 Майлс Й. Форсайт в области нанотехнологий: как исследовать сферу занятости и профессиональной компетенции? [Текст] / Й.

Майлс // Форсайт. – 2010. – Т. 4. – № 1. – С. 21.19 Итоги Форсайт-Флота 2013: Участники разработали 10 карт будущего [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.r-u-

s.org/cgi-bin/news/view.cgi?news-64520 Ефимов В. С. Форсайт высшей школы России: новые миссии и функции, перспективные технологии и форматы деятельности

[Электронный ресурс] / В. С. Ефимов, А. В. Лаптева, В. А. Дадашева. – Режим доступа :http://www.ecsocman.hse.ru/data/2013/01/10/1251404588/2012-3-2.pdf

25

які будуть формувати навколо себе розподіленімультикластери різних освітніх форматів, робото-давців, співтовариств; 3) посилення прозоростірезультатів і процесів у вищій освіті: формування«пірингових» (peer-to-peer) систем оцінки курсовихі дипломних проектів, онлайн-рейтингів викладачівросійської вищої школи21;Ø зміни у місії вищої школи: зниження значу-

щості для суспільства традиційних місій вищої осві-ти як «кузні кадрів» та «інституту соціальної ста-більності» і, навпаки, зростання ролі і реалізованос-ті таких нових місій, як «інститут розвитку суспіль-ства» та «каркас когнітивного суспільства»; Ø зміни у функціях вищої школи: в умовах

доступності знань та інформації зменшення ролівищої школи як «транслятора знань», але зростанняролі як «генератора» нових наукових знань, техно-логічних рішень, інновацій; у зв’язку з демографіч-ними змінами зростання ролі вищої освіти як«школи дорослих» і «соціального буфера»; як від-биття руху до суспільства знань зростання ролівищої школи як «каркасу когнітивного суспіль-ства»;Ø зміни у технологіях і форматах діяльності вищої

школи: зміна педагогічної парадигми від «трансляцій-ної» до «діяльнісної»; розвиток таких освітніх техно-логій, що забезпечують засвоєння знань і спираютьсяна пізнавальну й освітню активність студентів; осво-єння форматів і технологій освіти, які розмиваютьпросторові межі освітнього середовища, формуючиєдиний інформаційний простір дистанційногонавчання, академічного обміну, комунікацій із людь-ми не із середовища ВНЗ. Для розвитку інноваційноїі дослідницької діяльності ВНЗ потрібно буде опану-вати три «пакети» технологій і організаційних форма-тів: організації ефективної взаємодії вищої школи ірізних зовнішніх «гравців»; співорганізації дослід-жень і різних ресурсів усередині вищої школи;«пакет» технологій роботи з майбутнім22;Ø основні сценарні розвилки процесу реформу-

вання вищої професійної освіти (ВПО): 1) проводи-ти кардинальні реформи ВПО або залишити системуеволюціонувати; 2) обрати державне регулюваннярозвитку ВПО в момент постіндустріального пере-ходу або зробити ставку на ринкове саморегулюван-ня; 3) сконцентруватися на інституційних реформахабо стимулювати реалізацію спеціально відібраних

проектів (навчальні програми, модулі, округи, ВНЗ,технопарки, освітні сервери, освітня статистика,імпорт технологій тощо), на базі яких створити новусистему професійної підготовки; 4) перебудовувативсю існуючу систему ВПО або паралельно їй ство-рювати нову систему, не ламаючи тієї, що склалася;5) імпортувати найбільш передові зразки ВНЗ абонамагатися створити власні; 6) сконцентруватиресурси на переддипломній освіті або на фінішнихрівнях підготовки, бізнес-освіті, дослідженнях, спе-ціалізованій освіті; 7) обрати національні соціально-економічні або територіальні пріоритети розгортан-ня нових блоків російської системи ВПО23;Ø вибір певних орієнтирів (сценаріїв) державної

освітньої політики РФ: 1) диференціація вищоїосвіти (поділ на масові і елітарну, столичну і про-вінційну) або єдиний освітній простір країни; 2)вилучення з вищої школи всього «надлишкового»,не пов’язаного із завданнями економічного розвит-ку країни, або підтримка «надлишковості» вищоїосвіти і науки як основи розвитку економіки і сус-пільства, творчої активності населення у довгостро-ковій перспективі; 3) збереження «центрованої»системи вищої освіти з концентрацією головнихВНЗ у столицях або розвиток поліцентричної систе-ми вищої професійної освіти, у якій провідні регіо-нальні ВНЗ працюють як альтернативні центристратегування, досліджень і технологічних розро-бок; 4) модернізація всієї мережі ВНЗ (з опорою надержавний апарат і адміністрації ВНЗ) або під-тримка тільки лідерів у сфері освіти, науки, іннова-цій; «оптимізація» і нормування «слабких» ВНЗ24.

Початок проведенню Форсайт-досліджень вУкраїні було покладено «Державною програмоюпрогнозування науково-технологічного та інформа-ційно-технологічного розвитку на 2004-2006 рр.».Під час її реалізації проводилося Форсайт-дослід-ження, результатом якого став відбір 14 критичнихенергозберігаючих технологічних проектів. Алефінансування Програми було скорочено майжевдвічі, а її реалізацію у 2006 р. призупинено.

Постановою Кабінету Міністрів України від11.09.2007 р. №1118 затверджено «Державну про-граму прогнозування науково-технологічного роз-витку на 2008–2012 рр.». У результаті проведенихФорсайт-досліджень пріоритетними напрямамивизнано «Науки про життя, нові технології профі-


21 Итоги Форсайт-Флота 2013: Участники разработали 10 карт будущего [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.r-u-s.org/cgi-bin/news/view.cgi?news-645

22 Ефимов В. С. Форсайт высшей школы – 2030: контуры перспективной государственной политики [Текст] / В. С. Ефимов //Университетское управление: практика и анализ. – 2012. – № 5 (81). – С. 6-42.

23 Куклина И. Форсайт как инструмент активного исследования и формирования будущего [Электронный ресурс] / И. Куклина. –Режим доступа : http://www.csr-nw.ru/upload/file_category_182.pdf

24 Ефимов, В. С. Форсайт высшей школы – 2030: контуры перспективной государственной политики [Текст] / В. С. Ефимов //Университетское управление: практика и анализ. – 2012. – №5 (81). – С. 6.

26

лактики та лікування найпоширеніших захворю-вань», «Енергетика та енергоефективність», «Новіречовини та матеріали», «Раціональне природоко-ристування», «Інформаційно-комунікаційні техно-логії», а також уперше в Україні сформованоПерелік критичних технологій за кожним пріори-тетним напрямом25. З часом діапазон досліджень ірозробок значно звузився, а замість Форсайту поча-ли проводити маркетингові дослідження. РішеннямКМУ №704 від 22 червня 2011 р. програму було від-мінено з причин реструктуризації уряду і жорсткихзаходів економії.

Утім, як науковці, так і практики відчуваютьнагальну потребу проведення таких досліджень. Учервні 2011 р. на базі НТУУ «КПІ» створено націо-нальний Центр передбачення (Форсайт-центр).Головною метою його діяльності визначено організа-цію в Україні комплексу заходів з розробки і впровад-ження технологій наукового передбачення розвиткувітчизняної економіки, окремих її галузей та під -приємств26. Фахівці «ВікіСітіНоміки», оргкомітетHuman Capital Forum та Київська Бізнес Школа учервні-жовтні 2012 р. виконали Форсайт-досліджен-ня «Людський капітал України 2025»27. НаВсесвітньому економічному форумі в Давосі 25 січня2014 р. найбільші фінансово-промислові компаніїУкраїни Group DF Д. Фірташа, SCM Р. Ахметова і«Смарт-Холдинг» В. Новінського презентували доку-мент «Сценарії для України» на період до 2030 р.28.

На жаль, більшість досліджень концентруютьсявсе ж навколо соціально-економічних тенденцій ісуперечностей сьогодення. Повноцінного техноло-гічного Форсайту Україна так і не одержала, що недає можливості спрогнозувати час та особливостіпереходу до більш високих технологічних укладів,розвиток окремих галузей і секторів економіки.Відповідно не мають бази для чіткого прогнозу ніринок праці (структура попиту на працю і зайнятос-ті), ні вища освіта як сфера підготовки фахівців.

Вища освіта в Україні взагалі має доволі проблем-ний прогнозний фон. Відомо, що ключовим трендому розвинених країнах стає «когнітивізація» суспіль-ства – насичення діяльності знаннями; масове вклю-чення людей у пізнавальну активність. У такомунапрямі трансформуються виробнича і трудовадіяльність людей; корпоративна культура, соціальна

організація і соціальна взаємодія людей; повсякденнежиття. Розробляються технічні засоби посиленняіндивідуального інтелекту людини, формуютьсяінтелектуальні мережі та інтелектуальні виробниц-тва, побудовані на широкій інформатизації суспіль-ства та використанні знаннєвий ресурсів великих маслюдей29. Важливими закономірностями розвиткусистеми освіти в західних країнах є підвищення ролінауки як фактора якості освіти та перевищення тем-пів зростання затрат на освіту над темпами економіч-ного зростання. В українській же освіті відбуваютьсязовсім інші, явно негативні процеси. У Форсайт-дослідженні «Людський капітал України 2025», спи-раючись на припущення про наявність двох основних«сценарних розтяжок»: 1) домінування великого біз-несу — чи розвиток масового підприємництва; 2)зростання громадянських свобод — чи згортання гро-мадянських свобод, - побудовано чотири сценаріїсоціально-економічного розвитку України. Освітнюсферу розробники бачать такою30.

Сценарій «Мафія», або «Сім’я» (домінуваннявеликого бізнесу, зростання громадянських свобод):освіта стає «кастовою», тобто мають місце різні сис-теми для «еліти», «середнього» та «низького трудо-вого класу». Освітні програми спроектовані такимчином, щоб мінімізувати розвиток критичного мис-лення у тих, кому «не положено», та запобігти фор-муванню цілісної картини світу у більшості насе-лення. Чітко побудована та ефективно функціонуєсистема ранньої професійної орієнтації дітей, щопокликана якомога раніше формувати у дітейбажання і готовність реалізовуватися в рамках зада-ного ззовні сценарію професійного розвитку.

Сценарій «Тоталітарна корпорація» (домінуван-ня великого бізнесу, згортання громадянських сво-бод): освіта, наука і культура стають повністю внут-рішньою справою корпорацій, орієнтованимивиключно на їхні інтереси.

Сценарій «Калейдоскоп», або «Пастораль» (роз-виток масового підприємництва, зростання грома-дянських свобод): система освіти капітально рефор-мується та комерціалізується, натомість наука згор-тається, бо вчені масово виїжджають, адже вітчизня-на наука інтегрується в світову. Здорове освічененаселення живе індивідуалістичними цінностями.Загострюється конфлікт між потребами індустрі-


25 Форсайт в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uintei.kiev.ua/foresight/ua/ua_foresight.php.26 Форсайт-центр для України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.kpi.ua/11-06-3027 Пекар В. Людський капітал України 2025. Підсумки форсайт / В. Пекар. – Режим доступу : http://wikicitynomica.org/future/lyudskiy-

kapital-ukraini-2025-pidsumki-forsaytu.html28 Ахметов, Новинский и Фирташ попробовали себя в качестве сценаристов. Всемирный экономический форум презентовал документ

«Сценарии для Украины» [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://obkom.net.ua/news/2014-01-27/1545.shtml29 Ефимов В. С. Форсайт высшей школы России – 2030: базовый сценарий – «конверсия» высшей школы / В. С. Ефимов //

Университетское управление. – 2013. – № 3 (85). – С. 6–9.30 Пекар В. Людський капітал України 2025. Підсумки форсайт / В. Пекар. – Режим доступу : http://wikicitynomica.org/future/lyudskiy-

kapital-ukraini-2025-pidsumki-forsaytu.html.

27


ального бізнесу в дешевій робочій силі для важкоїфізичної праці та бажанням нового покоління житиі працювати в іншій якості, з орієнтацією на твор-чість, вільний режим праці та низький ступінь рег-ламентації. Відкритість географічних і культурнихкордонів, відсутність обмежень призводять до зрос-тання космополітичних цінностей.

Сценарій «Генно-модифіковане суспільство», або«Кріпаки на заробітку» (розвиток масового підпри-ємництва, згортання громадянських свобод): освітає державною, низькоякісною та безкоштовною.Система освіти продовжує деградувати, забезпе-чуючи лише функцію нагляду над дітьми до досяг-нення ними працездатного віку. Державні посади,керівні посади на державних підприємствах маютьнадзвичайно високий статус, існує потужна системапідготовки чиновників на кшталт «шкіл партійногорезерву». Соціально активна частина населення, щоне бачить перспектив розвитку, залишає країну.

Аналіз нинішньої ситуації в освітній сферіУкраїни дає можливість знайти факти на підтвер-дження майже кожного із сценаріїв. Зменшеннярівня державного фінансування вищої освіти, поси-лення комерціалізації та обмеження доступностівищої освіти для значної частини молоді, «відпливмізків» викладачів, науковців і студентів за кордон,поглиблення розриву з передовими системами освітисвіту, відмова багатьох країн світу визнавати дипло-ми про вищу освіту низки українських університетівстали реаліями сьогодення. Посилюються внутрішнізагрози розвитку ВНЗ в Україні: застаріла матеріаль-но-технічна база більшості ВНЗ країни, низькийрівень оплати праці професорсько-викладацькогоскладу ВНЗ, відірваність навчальних програм інавчального процесу від потреб практики, втратаосвітою виховної функції, корупція і хабарництво.

Від науково-прогностичного забезпечення роз-витку вищої освіти за таких умов слід очікувати від-повіді насамперед на питання щодо пріоритетнихнапрямів наукових досліджень і розробок на най-ближчі 15–20 років; домінуючих наукових теорій,на основі яких відбудеться формування нових пара-дигм; тих галузей науки, які будуть формувати тех-ніко-технологічний склад освіти майбутнього;потужностей науково-технічного потенціалу вищоїшколи, який забезпечить перехід освіти на іннова-ційний шлях розвитку; оптимального співвідношен-ня між фундаментальними дослідженнями, при-кладними дослідженнями і розробками в галузі

освіти; кластерів комплексних радикальних іннова-цій для забезпечення стійкого розвитку освіти наінноваційній основі; очікуваного ефекту від одер-жання і застосування результатів НДР і (або)науково-технічної діяльності31. Важливою є розроб-ка сценаріїв розвитку системи освіти з урахуванняммайбутніх тенденцій демографічного характеру.

До об’єктів прогнозування і сценарного моделю-вання необхідно також віднести: Ø напрями розвитку університетської освіти.

Альтернативами є: 1) масова професійна освіта від-повідно до світових стандартів; її пропонують освіт-ні університети, випускники яких можуть працюва-ти з домінуючими технологіями; 2) професійна осві-та, включена до процесу досліджень і розробок пере-дової технології; таку освіту дають дослідницькі,інноваційні та підприємницькі університети, затре-бувані в економіці знань; 3) елітна освіта – підго-товка кадрів, зданих управляти глобальними проце-сами; на цьому спеціалізуються мегауніверситетисвітового рівня з багатими традиціями та високимглобальним рейтингом32;Ø джерела фінансування вищої освіти – держав-

не (бюджетне), приватне чи змішане фінансування; Ø простір розвитку – національний, регіональ-

ний чи транснаціональний;Ø попит на кваліфіковані кадри з боку окремих

секторів економіки, роль і відповідальність робото-давців у сфері вищої освіти – як замовника «робочоїсили» чи як суб’єкта, якого цікавить інтелектуальнемайбутнє суспільства.

Висновки. У суспільстві знань суб’єкти освітньоїдіяльності повинні мати ефективний інструментарійідентифікації тих потенційних процесів, які можутьвплинути на їх розвиток в майбутньому. У СШАтаких висновків дійшли ще у 1980-ті роки, коли мето-ди Форсайту поєднали з практикою стратегічногопланування університетів. Аналогічним шляхомпішли університети Великої Британії33. Необхідністьвикористання методів Форсайту очевидна і дляУкраїни. Формулювання бачення, місії і цілей освіт-ніх організацій, розробка довгострокових стратегій,програм і планів розвитку освітньої галузі в цілому іокремих ВНЗ неможливі без усвідомлення можли-вих сценаріїв їх подальшого розвитку та наслідків закожним зі сценаріїв. Зрозуміло й те, що замовникомпершого українського Форсайту вищої освіти станетой уряд, для якого важливе майбутнє країни, якийбуде опікуватися національними інтересами.

31 Тодосийчук, А. В. Прогнозирование развития системы образования [Электронный ресурс] / А. В. Тодосийчук. – Режим доступа :http://www.bim-bad.ru/biblioteka/article_full.php?aid=994

32 Миссия образовательного учреждения [Электронный ресурс]. – Режим доступа :http://www.ecsocman.hse.ru/data/2010/05/18/1214035258/2008-4-3.pdf.33 Munck R. University Strategic Planning and the Foresight / Future Approach An Irish Case Study [Electronic resource] / R. Munck, G.

McConnell. – Mode of access: http://www.dcu.ie/community/gs9-1.pdf

28

z ОПЛАТА ПРАЦІ ÓÊÐÀ¯ÍÀ: ÀÑÏÅÊÒÈ ÏÐÀÖ² ¹3, 2014

Методологічні підходи до визначення порогу соціальної

відчутності оплати праців Україні (теоретичний аспект)

В. КОВАЛЬОВ,доктор економічних наук,

О. АТАЄВА,кандидат економічних наук,

К. ШЕВЧЕНКО,Українська інженерно-педагогічна академія

м. Артемівськ

У статті розкрито сутність і методи кількісної оцінки порогу соціальної відчутності зарплати і заохочуваль-них виплат для працівників і їхніх родин, нижче мінімальної межі яких зникають мотиви до понаднормової праці.Запропоновано нову модель структури фонду оплати праці, згідно з якою вдосконалено методи визначення її еле-ментів.

В статье раскрыта сущность и методы количественной оценки порога социальной ощутимости зарплаты ипоощрительных выплат для работников и их семей, ниже минимальной границы которых исчезают мотивы ксверхнормированному труду. Предложена новая модель структуры фонда оплаты труда, согласно которой усо-вершенствованы методы определения её элементов.

In the article the essence and methods of quantitative estimation of threshold of social perceptibility of the salary andencouraging payments are exposed for workers and their families, below than minimum border of those reasons disappearto the superrational labour. The new model of structure of fund remuneration of labour is offered, according to which themethods of determination of its elements are improved.

Ключові слова: поріг, соціальна відчутність, структура ФОП, мінімальна і середня зарплата, фізіологічні ісоціальні потреби, діапазон, людський капітал, вартість робочої сили.

ППостановка проблеми. В Україні, як і вінших країнах світу, в умовах класово-го суспільства і ринкових принципівгосподарювання загострилась пробле-ма управління оплатою найманої праці

і формування її рівня. Вирішення цієї проблемивимагає удосконалення соціально-економічної полі-тики держави, перш за все, стосовно соціально-тру-дових відносин, що кількісно виражаються у соці-альному розподілі знов новоствореної вартості міжвласниками людського капіталу (найманими пра-цівниками) і фізичного капіталу (засобів вироб-ництва), тобто – роботодавцями.

Відомо, що ринкові принципи такого розподілувикликають диспропорції факторних доходів власни-ків різних виробничих ресурсів, полярність у рівні

споживання найманих працівників і власників бізнесу,що виражає суперечливість їх інтересів та посилюєнапруженість у суспільстві.

Принциповим питанням в цьому контексті єкількісне визначення рівня оплати праці і роліокремих елементів в структурі фонду заробітноїплати на підприємствах. Але в економічній теоріїзалишається дискусійною основа визначеннянеобхідного рівня заробітної плати та мінімальноїмежі її розмірів, що дозволятиме виконувати від-творювальну функцію та забезпечуватиме необхід-ний заохочувальний вплив. Тому в наших попе-редніх публікаціях запропоновано показник«поріг соціальної відчутності» рівня оплати праціабо заохочувальних виплат для працівників таїхніх родин1.

1 Ковалев В. Н. Влияние порога социальной ощутимости поощрительных выплат на успешность труда / В. Н. Ковалев, В. А. Фролов,Е. Н. Шевченко // Економіка промисловості (науково-практичний журнал). – №4 (47), 2009. – С. 199–205.

29

Актуальність дослідження цієї категорії в системісоціально-суспільних розподільчих відносин полягаєу необхідності методологічних рішень і практичнихрозрахунків за відтворювальною та стимулюючоюфункціями оплати праці, виявлення резервів поліп-шення їх виконання, зниження полярності в розподілідоходів та впровадження, на цій основі, раціональногомеханізму управління заробітною платою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.Дослідженню проблем соціально-трудових відносин і,зокрема, оплати праці присвячено чимало науковихпраць як за радянських часів, так і в сучасний період.Найбільш визначальні роботи з проблеми соціально-трудових відносин і оплати праці належить таким віт-чизняним і російським вченим, як Е. Лібанова,А. Колот, О. Грішнова, Д. Богиня, М. Чумаченко,О. Амоша, О. Єськов, М. Білопольський, І. Бондар,Р. Колосова, В. Бобков, Б. Генкін, В. Роік, М. Волгін,С. Шкурко, Є. Капустін, Ю. Кокін, Р. Яковлєв та ін.

Але в працях відомих учених-економістів соціаль-но-трудові відносини здебільшого розглядаються збоку виявлення тенденцій і напрямів їх розвитку уконтексті економічної теорії. Недостатньо розробле-ними лишаються методологічні підходи до кількісноговизначення міри суспільно необхідної оплати праці таобґрунтування мінімальної та середньої заробітноїплати, що забезпечують виконання відтворювальної істимулюючої функції зарплати. А саме цей аспектдосліджень має визначальне значення для втілення векономічну практику раціонального механізму управ-ління оплатою праці.

Метою роботи є виявлення класифікаційних ознакі економічної сутності категорії «поріг соціальної від-чутності рівня оплати праці і заохочувальних виплатдля найманих працівників і їхніх родин» та розглядметодологічних підходів до її кількісної визначеності.

Виклад основного матеріалу. Дослідження свід-чать про те, що категорію «поріг соціальної відчутнос-ті» необхідно розглядати у двох аспектах.

По-перше, коли йдеться про загальний рівень заро-бітної плати, а це стосується, перш за все, встановлен-ня її відтворювального рівня, притаманного основнійзаробітній платі, яка формується за рахунок собівар-тості продукції і складається з тарифної зарплати танадбавок до неї за інтенсивність, умови і якість праці.

По-друге, «поріг соціальної відчутності» може фор-муватись як мінімальна межа окремих заохочувальнихвиплат, рівень яких забезпечує виконання стимулюю-чої функції заробітної плати, за недотримання якого упрацівника не виникає прагнення до підвищенняуспішності або якості праці.

Звідси, рівняння, яке кількісно визначає поріг соці-альної відчутності рівня заробітної плати або заохочу-вальних виплат, може бути представлено у вигляді:

а) поріг соціальної відчутності рівня заробітноїплати особи (Псвзп):

(1)

де Зс – середня заробітна плата особи, грн./міс.;Пфс – науково обґрунтовані мінімальні фізіоло-

гічні і соціальні потреби особи за місяць, грн.;Зmin – мінімальна зарплата особи, грн.

б) поріг соціальної відчутності рівня заохочуваль-них виплат (Псвзв):

(2)

де Зв – заохочувальні виплати, грн.;Впок – вартість однієї покупки (визначається за

самооцінкою працівника або членів його родини), грн.Виходячи з цих міркувань, стає можливим розгля-

дати структуру фонду оплати праці і класифікуватиджерела його формування відповідно до двох основ-них функцій заробітної плати: відтворювальної і сти-мулюючої.

Отже, в основі методологічного підходу до форму-вання мінімальної межі, тобто порогу соціальної від-чутності оплати праці або заохочувальних виплатмають бути наступні наукові положення:

1. У теоретичному плані, якщо йдеться про катего-рію заробітної плати взагалі або важливого її струк-турного елементу, то мінімальна межа має забезпечу-вати відтворювальний рівень, еквівалентний вартостіосновних фізіологічних і соціальних потреб працівни-ка, або вартості його робочої сили. Тому ця категоріявідповідає рівню мінімальної заробітної плати, а різни-ця між мінімальною і середньою заробітною платоюскладає:

а) перевищення основної заробітної плати надтарифною відповідно до вказаних вище надбавок заінтенсивність, умови і якість праці;

б) основну зарплату перевищують виплати з фондудодаткової зарплати, які переважно являються ком-пенсаційними виплатами;

в) інші заохочувальні виплати, які, в основному,формуються за рахунок фонду матеріального заохо-чення з чистого прибутку підприємства.

На підприємствах можуть встановлювати середнікоефіцієнти надбавок за інтенсивність, умови і якістьпраці, використання яких буде полегшувати відповід-ні розрахунки і облік.

2. Як свідчать дослідження, процес забезпеченнянеобхідного рівня оплати праці і порогу її соціаль-ної відчутності випливає з необхідності структури-зації фонду оплати праці (ФОП), під якою слідрозуміти наукове обґрунтування рівня ФОП і йогоструктури.

Частку додаткового фонду оплати праці, яка міс-тить здебільшого, компенсаційні виплати, доцільнішезалучити до категорії основної заробітної плати, а сти-


30

мулюючі виплати виділити в групі «Інші заохочуваль-ні виплати». Тоді з’явиться можливість скоротити домінімуму кількість елементів групи «заохочувальнівиплати», а елементи заохочувальних виплат, щозалишаться, стануть більш вагомими, бо їх розміриперевищать поріг соціальної відчутності.

Саме заохочувальні виплати за успішність і якістьпраці понад виконання норм на 100% не потребуютьобмежень, бо методи їх визначення дозволяють існува-ти можливості сприяти удосконаленню виробничого ітрудового процесу, що забезпечує зростання економіч-ного ефекту для роботодавця.

Економічний ефект від зростання витрат на заохо-чення персоналу до праці для роботодавців (Ер) можебути виражено різницею між загальним ефектом івитратами на заохочувальні заходи, а саме:

(3)

де По – очищений прибуток від усіх відрахувань(податки на прибуток, % за банківський кредит тощо),млн. грн.;

Вп – заохочувальні виплати за окремий показ-ник оцінки успішності праці або її якості.

Для найманого працівника рівень (Вп) вимірюєтьсяпо відношенню до витрат праці за показниками кіль-кості, якості і її напруженості. Отже, між рівнем заохо-чувальних виплат і максимально досяжним ефектомдля роботодавця створюється надлишок, що можестати джерелом засобів для підвищення заохочуваль-них виплат і задоволення зростаючих потреб на розви-ток виробництва.

3. Таким чином, стає можливим за наведенимивище класифікаційними ознаками сформувати при-

нципову модель структури фонду оплати праці на під-приємстві (табл. 1) та запропонувати методи розра-хунку середньої заробітної плати (Зс) і окремих еле-ментів ФОП за цією структурою.

Для розрахунку (Зс) пропонуємо таку формулу:

(4)

де Врс – вартість робочої сили (відтворювальнийрівень тарифної заробітної плати), грн.;

Днв – диференційовані надбавки до тарифноїставки за відхилення від стандартів за показниками:якість, напруженість та умови праці, грн.;

Кв – компенсаційні виплати за відхилення відвстановленого режиму праці, грн.;

Зв – заохочувальні виплати за успішність іякість праці (понад виконання норм праці на 100%).

Для визначення загального фонду оплати праці від-повідно до розглянутої його структури (ФОПзаг)рекомендується така формула:

(5)

де ФОПоз – фонд основної заробітної плати, грн.;ФОПдз – фонд допоміжної заробітної плати,

грн.;ФОПзв – фонд заохочувальних виплат, грн.

Фонд основної заробітної плати пропонуємо розра-хувати за формулою:

(6)

де Зп.min – мінімальна заробітна плата однієї особи,яка повинна встановлюватись державою виходячи з


Таблиця 1

Принципова модель структури фонду оплати праці, яка пропонується до застосування на підприємствах

31

науково обґрунтованих фізіологічних і соціальнихпотреб працівників на місяць, грн.;

– середній коефіцієнт приросту мінімальноїзарплати за інтенсивність праці (встановлюється заформами заробітної плати);

– середній коефіцієнт приросту мінімальноїзарплати за умов праці (встановлюється до мінімаль-ної тарифної ставки);

– середній коефіцієнт приросту мінімальноїзарплати за кваліфікаційний рівень працівника (затарифними коефіцієнтами);

(7)

де Дзі – заплановані середні (в основному – ком-пенсаційні) доплати за окремі їх види (за сумісництво,

керівництво бригадою, відсутнього працівника, від-пустки, виконання суспільних обов’язків тощо) з ура-хуванням фактичних щомісячних виплат попередньо-го року, грн.

(8)

де Зві – заохочувальні виплати за рахунок собівар-тості продукції або фонду матеріального заохочення зчистого прибутку відповідно до існуючого положенняз преміювання та заохочувальні виплати відносно пев-них груп працюючих, грн.

4. Отже, виходячи з наведеної вище моделі струк-тури ФОП і методів обґрунтування її рівня, можнастверджувати, що перша частина структури ФОП, якапередбачає регламентування основної зарплати, ґрун-


32


тується на нормативній основі тарифної системи, адодаткова зарплата і заохочувальні виплати форму-ються вільно, тому ставити питання про нормуваннявсієї структури ФОП недоцільно.

Визначення рівня заробітної плати, виходячи зінтуїтивно або експертним шляхом встановленихнормативів структурованої величини фонду оплатипраці також не правомірно. Наприклад, відомийросійський вчений-економіст професор В. Роікстверджував: «Для вирівнювання диспропорцій всистемі заробітної плати в середньостроковій пер-спективі мінімальну заробітну плату слід довести до5400 руб. на місяць, а середню – до 9000 руб. Намісяць»2. За нашими розрахунками в такому випадкучастка мінімальної зарплати в структурі середньоїскладе 60 % (5400/9000Ч100). Якщо цю частку при-йняти за норматив, а для визначення середньоїзарплати скористатись рівнем ПАТ «НКМЗ» (у2012 р. 4123 грн./міс.), то рівень мінімальної зарпла-ти повинен складати 2474 грн./міс. (4123Ч60/100).При мінімальній заробітній платі в Україні у 2012 р.на рівні 1134 грн., її підвищення до відтворювальногорівня повинно скласти 118,2% (2474/1134Ч100–100),в той час, як за Законом України «Про держбюджет»в Україні з першого грудня 2013 р. встановлено міні-мальну зарплату на рівні 1218 грн. Тобто її підвищен-ня склало тільки 7,4%.

Тому зрозуміло, що рівень мінімальної заробіт-ної плати в Україні встановлюється з огляду надефіцит держбюджету і це вимушена міра, яка, міжіншим, відповідає Закону України про оплатупраці, прийнятому Верховною Радою України у1995 р. Але з точки зору економічної науки такийметод не відповідає вимогам об’єктивного еконо-мічного закону оплати праці у сучасному суспіль-стві, який обґрунтовано і сформульовано в нашійпублікацій3. Сутність цього закону нами розкритояк рівновагу між економічним потенціалом (ефек-том) господарюючих суб’єктів і порогом соціальноївідчутності рівня оплати праці для працівників і їхродин (принцип вагів), центром якого або точкоюопори є вартість людського капіталу. Закон перед-бачає встановлення мінімального рівня оплатипраці, еквівалентного вартості робочої сили. Ця

вартість створює частку відтворювального рівнялюдського капіталу.

5. Методологічні підходи до кількісного визна-чення вартості людського капіталу в структурі трудо-вого потенціалу і соціально-трудових розподільчихвідносин також розглянуті в роботах 4-6.

Людський капітал визначається як сукупністькорисних якостей людини: здоров’я, розумових іфізичних здібностей, загальних і професійних знань,досвіду і мотивів, виражених у вартісній формівитрат на одержання цих якостей, невід’ємних відлюдини, власником і носієм яких вона є, та що при-носять їй і суспільству дохід. Саме ці якості прита-манні потенціалу людини, витрати на які перетворю-ються на людський капітал лише у виробничій сферіза стадіями: створення вартості, її реалізації, розподі-лу, привласнення і споживання знов створеної про-дукції (доданої вартості). У цій якості людський капі-тал у виробничих умовах перетворюється в елементструктури трудового потенціалу, другим елементомякої стають засоби виробництва.

За нашими переконаннями, накопичення людсько-го капіталу у життєвому циклі особи відбувається затакими трьома стадіями:

а) довиробнича стадія: від народження людини довступу її у виробничу діяльність (витрати відбува-ються за рахунок безповоротного кредиту з бокубатьків);

б) відтворювальна стадія у процесі виробничоїдіяльності (витрати накопичуються за рахунок заро-бітної плати та інших доходів);

в) інноваційна стадія, яка характеризується нако-пиченням професійних знань (за рахунок витратроботодавців або найманого працівника).

Кількісне визначення вартості людського капіталу( ) у середньорічному вимірі можнапровадити затакою рекомендованою нами формулою:

(9)

де Здф – витрати на довиробниче формуваннялюдського капіталу (в розрахунок приймається наяв-ний дохід на одного мешканця регіону, країни), грн.;

2 Роик В. Д. Достойный труд и социальная защита: моральный и социальный аспекты / В. Д. Роик // Достойный труд – высшая цель ижизненная необходимость. Доклады и тезисы докладов Круглого стола «Достойный труд в XXIвеке» / Под ред. проф. Р. П. Колосовой. –М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2005. – 422 с.

3 Ковальов В. М. Економічний закон оплати праці і його використання в господарській практиці України / В. М. Ковальов //Формування ринкових відносин в Україні : Зб. наук. пр. Вип. 9 (36). – К.: Науково-дослідний економічний інститут, 2012. – С. 174–182.

4 Ковалев В. Н. Методы комплексного исследования человеческого капитала в структуре трудового потенциала / В.Н. Ковалев,Е. А. Атаева // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. – Спец. вип. Праця в ХХІ столітті: новітні тенденції, соціальний вимір,інноваційний розвиток: у 2 т. – Т. 1. – К.: КНЕУ, 2012. – С. 536–545.

5 Ковальов В. М. Передумови формування механізму управління оплатою праці в Україні / В. М. Ковальов, О. А. Атаєва //Формування ринкових відносин в Україні : Зб. наук. пр. Вип. 5 (144). – К.: Науково-дослідний економічний інститут, 2013. – С. 209–217.

6 Ковальов В. М. Трудовий потенціал регіону: розвиток, стимулювання, ефективність використання: Монографія / В.М. Ковальов, О.А.Атаєва. – МОНМС України. Українська інженерно-педагогічна академія. – Харків: 2011. – 204 с.

33

Т – середня кількість років довиробничого фор-мування, рік.

Злкп – середньорічні відтворювальні витратина людський капітал (приймається на рівні середньо-річної заробітної плати та інших доходів на одногопрацівника), грн.;

Ісц – індекс споживчих цін; Злкп – середньорічні інвестиції в людський

капітал на інноваційному етапі виробничого оточен-ня, які здійснюються самим працівником або робото-давцем на професійне навчання та покращання умовпраці.

Рівень трудового потенціалу ( Зтп) може бутивизначений за такою пропонованою нами формулою:

(10)

де – середньорічні витрати на амортиза-ційні відрахування за використання

основних виробничих фондів, які визначаються врозрахунку на одного працюючого, грн./особа;

– середньорічні витрати на енергетичніресурси на технологічні цілі в розрахунку

на одного працюючого, грн./особа.У взаємодії з приводу виробництва і розподілу

доданої вартості між учасниками суспільного вироб-ництва виникають виробничі відносини, загострю-ються класові протиріччя, які посилюються значноюполярністю і значною диференціацією заробітноїплати та неконтрольованістю доходів бізнесу. Але, яксвідчать наші дослідження, розподіл факторнихдоходів в економіці України у 2011 р. відбувся затакою структурою, %:Ø людський капітал – 84;Ø елементи фізичного капіталу – 16.На підставі цих досліджень розроблено методи

визначення еталонного рівня співвідношення темпівзростання продуктивності і оплати праці7, виявленнярезервів підвищення середньої заробітної плати зурахуванням економічної можливості8, формуваннямеханізму управління оплатою праці в Україні9.

Отже, за умови формування мінімальної зарплатина відтворювальному рівні, необхідність у багатьохнадбавках і доплатах відпаде, а розрахунки ФОПбудуть спрощені.

Тому вирішення проблеми регулювання доходівбізнесу на особисте споживання лежить у площині

його диференційованого оподаткування, кошти відякого можливо цілеспрямовано використовувати длявирівнювання життєвого рівня найбіднішого насе-лення, тобто для підвищення мінімальної заробітноїплати. Безумовно, формування нового механізму діїрозподільних відносин між працею і власністю, дохо-дами найманих працівників і бізнесу заважає наяв-ність корупційної системи, але її викорінення є відок-ремленою функцією взаємодії державної влади і гро-мадськості.

Висновки. Категорія порогу соціальної відчутності оплати

праці для працівників і їхніх родин в українськійдійсності може відігравати суттєву роль в регулюван-ні і диференціації рівня оплати праці, зокрема, міні-мальної, максимальної і середньої. Сутність цієї кате-горії розглядається як мінімальна межа матеріальнихвиплат, нижче якої зникають мотиви до понаднормо-вої праці.

Нині українською державою регулюється лишемінімальна заробітна плата, а її рівень встановлюєть-ся відповідно до наявного державного бюджету, в тойчас, як вона повинна базуватись на рівні науковообґрунтованих мінімально необхідних фізіологічнихі соціальних потреб. В той же час ця категорія вструктурі фонду заробітної плати підприємств невиділяється, а домислюється у складі основноїзарплати, що знижує її соціальне значення.

У сукупності розглянутих теоретичних питаньформування механізму управління оплатою праці вУкраїні виявлена необхідність удосконалення мето-дів забезпечення мінімальної заробітної плати на від-творювальному рівні, еквівалентному вартості робо-чої сили, критерієм оцінки якої стає поріг соціальноїїї відчутності. Саме цей критерій застосовний і дляоцінки мінімального рівня заохочувальних виплат уструктурі фонду оплати праці, а його дослідженняспотворюють до необхідності удосконалення струк-тури ФОП, методів розрахунку її елементів, бо ціпитання взаємопов’язані не тільки в теоретичному, аі в практичному плані.

Доведено необхідність нормування з боку державидіапазону рівнів зарплати, тобто необхідність пере-гляду не тільки мінімальної, а і максимальної зарпла-ти. У межах діапазону функцію регулювання серед-ньої заробітної плати доцільно залишити за господа-рюючими суб’єктами.


7 Ковалев В. Н., Атаева Е. А., Фролов В. А. Проблемы оптимизации соотношения темпов роста производительности труда и заработнойплаты / В. Н. Ковалев, Е. А. Атаева, В. А. Фролов //Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. – №2 (12), 2008 р. – С.121–125.

8 Ковальов В. М. Економічний закон оплати праці і його використання в господарській практиці України / В. М. Ковальов //Формування ринкових відносин в Україні : Зб. наук. пр. Вип. 9 (36). – К.: Науково-дослідний економічний інститут, 2012. – С. 174-182.

9 Ковальов В. М. Передумови формування механізму управління оплатою праці в Україні / В. М. Ковальов, О. А. Атаєва //Формування ринкових відносин в Україні : Зб. наук. пр. Вип. 5 (144). – К.: Науково-дослідний економічний інститут, 2013. – С. 209–217.

z СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ÓÊÐÀ¯ÍÀ: ÀÑÏÅÊÒÈ ÏÐÀÖ² ¹3, 2014

35

ського капіталу1, так і з позицій «теорії фільтру»2.Проблеми оптимальних масштабів і оцінки суспіль-них наслідків державного ресурсного забезпеченнясоціальної сфери, пошуку компромісу між принци-пами ринкової ефективності й соціальної справед-ливості, як в контексті пріоритетності фінансовоїстабільності3, так і в контексті пріоритетності соці-альних цілей суспільства4.

Вітчизняні науковці розглядали теоретичні про-блеми функціонування соціальної сфери в контекстізагальних закономірностей соціалізації ринковоїекономіки5, проблем формування запасу людськогокапіталу суспільства в сфері відтворення особистіс-ного ресурсу6-8, становлення нової, заснованої нависокій якості людського капіталу та досконалихмеханізмах реалізації його економічного потенціалунової інноваційної економіки9.

У згаданих нами та багатьох інших роботах середпричин незадовільних за багатьма параметрами сус-пільних результатів функціонування соціальноїсфери називаються як хронічно недостатнє ресур-сне забезпечення її функціонування (причиниресурсних обмежень), так і недосконалі механізмивикористання ресурсів у цій сфері (інституціональ-ні обмеження). Перша група причин, здебільшого,пов’язується як з загальним низьким рівнем еконо-мічної ефективності, так із недоліками розподілуподаткового навантаження10. Друга група – з відсут-ністю механізмів суспільно виправданої диферен-ціації масштабів фінансування різних напрямів дер-жавної соціальної політики і окремих установ, від-повідальних за її реалізацію, переважанням бюрок-ратичних формальних і непрозорих процедур оцін-ки суспільної ефективності їх використання, відсут-ністю системи стимулів для працівників соціальноїсфери, що гармонійно поєднували б їхні особистіінтереси з інтересами суспільства11-12.

Отже, виділення двох груп обмежень, що пере-шкоджають реалізації цілей суспільства щодо пере-творення соціальної сфери на джерело імпульсівекономічного розвитку (ресурсні обмеження і обме-ження інституціонального характеру) простежуєть-ся в більшості публікацій з досліджуваної тематики.Однак емпірична база проведених досліджень недозволяла прояснити навіть початкові принципидіалектичної взаємодії двох цих груп причин, щогальмують розвиток вітчизняного суспільства.Зокрема, якою мірою проблеми соціальної сферисучасної України зумовлені саме недостатнім ресур-сним забезпеченням, а якою – негараздами інститу-ціональної природи, зокрема неефективними проце-дурами і принципами державного управління всоціальній сфері?

Мета статті. Встановити міру відповідностіінститутів державного регулювання соціальноїсфери в Україні вимогам сучасності на ґрунті порів-няльної оцінки ефективності використання ресур-сного потенціалу соціальної сфери в Україні і обра-них країнах ОЕСР.

Виклад основних результатів дослідження. Яквже було наведено вище, загальна логіка нашогодослідження будується на виділенні двох груп чин-ників, що визначають суспільні результати функціо-нування соціальної сфери: по-перше, її ресурснезабезпечення, по-друге, інститути, що регламентуютьїї функціонування та взаємодію із суспільством.

Власне проблема оцінки суспільних результатівфункціонування соціальної сфери пов’язана саме зпроблемою розділення впливу двох цих груп факто-рів. Коли суспільне незадоволення роботою соціаль-ної сфери дає імпульс пошукам шляхів її реформу-вання, спроби якісно оновити систему норм, правилі принципів, що регламентують її функціонування,закономірно зустрічають спротив тих соціальних


1 Becker G. Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis with Special References to Education. New York: National Bureau ofEconomic Research, Columbia University Press, 2nd ed.,1975.

2 Stiglitz J.E. The Theory of Screening Education and the Distribution of Income // American Economic Review 65(1975). Р. 283-300.3 (Annett A. Social Fractionalization, Political Instability and the Size of Government // IMF Working Paper. – Washington: International

Monetary Fund. – 2000. – 00/82. – 39 p.4 Windham D.M. Economic Analysis and Public Support of Higher Education: The Divergence of Theory and Policy. / Economic Dimensions

of Education, A Report of a Committee of the National Academy of Education, May 1979.5 Зайцев Ю.К. Соціалізація економіки України та системна трансформація суспільства / Київський національний економічний ун-т. —

К. : КНЕУ, 2002. — 188с.6 Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К. : Т-во «Знання», К., – 2001. – 254с.7 Гавкалова Н.Л., Маркова Н.С. Формування та використання інтелектуального капіталу: наукове видання / Н. Л. Гавкалова,

Н. С Маркова – Харків. Вид. ХНЕУ, 2006. – 252с.8 І.А. Шовкун Інтелектуальний ресурс економічного розвитку /ж. Економічна теорія №2, 2007р. 14 – 33с.9 Соціогуманітарний аспект інноваційно-технологічного розвитку економіки України» / За ред. д-ра екон. наук Л.І. Федулової – К. :

Інситут економіки та прогнозування, 2007. – 472с.10 Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку [Текст] : [монографія] / В. М. Геєць ; НАН України, Ін-т

економіки та прогнозування. – К. : [б. в.], 2009. – 863 с.11 Ареф’єва О. В., Харчук Т. В. Управління розвитком людського капіталу в системі вищої освіти: монографія / Європейський ун-т. –

К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2008. – 207 с.12 Амоша О. І., Новікова О. Ф., Антонюк В. П., Шаульська Л. В., Шамілева Л. Л. Якість трудового потенціалу та управління трудовою

сферою в Україні: соціальна експертиза / НАН України; Інститут економіки промисловості. – Донецьк : ІЕП, 2006. – 208 с.

36


груп, що вбудували механізми вилучення політич-ної та адміністративної ренти в чинну інституціо-нальну структуру соціальної сфери. Такий спротив,зазвичай, ґрунтується на твердженні, що головнапричина проблем – недостатнє фінансування, заякого неможливо досягнути результатів, порівнюва-них з більш економічно потужними країнами.Наприклад, низька якість вітчизняної університет-ської освіти, її неконкурентоспроможність на гло-бальних ринках освітніх послуг (жоден вітчизнянийВНЗ не потрапив навіть до 200 провідних універси-тетів світу за рейтингом QSWorld university rank-ings), неприйнятно низька якість загальнодоступноїмедичної допомоги, традиційно розглядаютьсячиновниками як результат нестачі фінансовихресурсів, а не ознака недосконалості інститутів, щорегламентують розподіл, використання та суспіль-ний контроль за ресурсами в цих сферах.

В якості об’єкту дослідження ми обрали дві базо-ві галузі соціальної сфери – освіту і охорону здо-ров’я. Такий вибір можна вважати обґрунтованимяк в силу їх значущості для визначення якості люд-ського ресурсу суспільства, як бази економічногорозвитку, так і в силу типовості, показовості ситуа-ції в цих галузях, як відображення загального станусоціальної сфери економіки України.

Для виокремлення впливу нестачі ресурсногозабезпечення соціальної сфери від впливу недоско-налості інститутів її державного регулювання миоцінимо масштаби ресурсів, що суспільство виділяєдля їх функціонування в Україні та державах, обра-них в якості бази для порівняння – економічно роз-винуті країни зі складу ОЕСР.

Ми спираємось на традиційний для економічнихдосліджень принцип, що чим більші масштабиресурсного забезпечення певної галузі соціальноїсфери, тим, за однакової якості інститутів, кращимимають бути суспільні результати її функціонування.Так само можна стверджувати, що диференціаціясуспільних результатів роботи певної галузі соці-альної сфери в різних країнах, за однакових (близь-ких) обсягах їх ресурсного забезпечення, виступаєвідображенням відмінностей в якості інститутів, якірегламентують функціонування галузі соціальноїсфери в порівнюваних країнах. Кращі суспільнірезультати, отримувані за однакового ресурсногозабезпечення, свідчать про вищу якість інститутів,гірші – відповідно, про нижчу якість інститутів.

Для кількісної оцінки масштабів ресурсногозабезпечення галузі ми розрахували синтетичнийпоказник, що є добутком розмірів душового ВВП

(ВВП на душу населення) на частку ВВП, що вико-ристовується для фінансування державного секторувідповідної галузі соціальної сфери (державнівитрати на освіту, виражені як частка ВВП, та дер-жавні витрати на охорону здоров'я, виражені як час-тка ВВП). У вигляді алгоритму:

ППРЗО = ВВПд * ЧДВо /100 (1)ППРЗМ = ВВПд * ЧДВм /100 (2)де:ППРЗО – питомий показник ресурсного забезпе-

чення освіти (доларів США за паритетом купівель-ної спроможності на душу населення);

ППРЗМ – питомий показник ресурсного забезпе-чення охорони здоров'я (доларів США за паритетомкупівельної спроможності на душу населення);

ВВПд – валовий внутрішній продукт на душунаселення (доларів США за паритетом купівельноїспроможності на душу населення);

ЧДВо– частка державних витрат на освіту в скла-ді ВВП, %

ЧДВм– частка державних витрат на охорону здо-ров'я в складі ВВП, %

Таким чином, ми отримуємо суму грошей, щовикористовується на фінансування державного сек-тору відповідної галузі соціальної сфери в розрахун-ку на одну особу наявної чисельності країни. Такийпоказник дає досить точну інформацію про масшта-би ресурсів, якими розпоряджається держава длявирішення суспільних завдань, покладених на від-повідну галузь соціальної сфери. Джерелом данихщодо ресурсного забезпечення державних секторівгалузей освіти і охорони здоров'я виступив Звіт злюдського розвитку за 2013 р.13.

Дещо складніше обґрунтувати вибір показникадля характеристики результативності функціону-вання галузей соціальної сфери. У дослідженнях,присвячених оцінці результативності функціону-вання сфери охорони здоров’я, поширено викорис-товують як інструментальні (чисельність практи-куючих лікарів на тисячу населення, кількістьліжок у стаціонарах на тисячу населення тощо), такі самоцінні, цільові показники (наприклад, очікува-на тривалість життя при народженні, рівень дитячоїсмертності, рівень дожиття для різних вікових груптощо). У роботах з приводу економіки освіти –досить широкий перелік показників суспільноїрезультативності роботи цієї галузі (індекс освіче-ності за методикою оцінки відповідної складовоїлюдського розвитку в редакції до і після 2011 р.,середня кількість накопичених років навчаннянаселення країни, рейтинги за міжнародними кон-

13 Доклад о человеческом развитии 2013. Возвышение Юга: человеческий прогресс в многообразном мире. –М. : «Весь Мир». 2013. –203с.

37

курсами знань з природничих і суспільних науктощо).

Проте всі ці показники відображають не лишевплив роботи відповідної галузі, а й дію низкиінших факторів, що можуть суттєво викривлюватиоцінку ефективності роботи саме державного секто-ру охорони здоров’я і освіти. Ми ж шукали показ-ник, що буде, по-перше, залежати, переважно, самевід ефективності роботи державного сектору відпо-відної галузі. По-друге, за можливістю, буде вільнимвід специфічності національних уподобань у сферіосвіти й охорони здоров’я та від розподілу наванта-ження між приватним сектором соціальної сфери йдержавним. По-третє, який буде максимально зале-жати саме від тих інститутів, що регламентуютьфункціонування відповідних галузей соціальноїсфери та їх взаємодію з суспільством.

Наведений перелік вимог примусив нас відмови-тись від використання таких традиційних цільовихпоказників суспільних результатів охорони здо-ров'я як очікувана тривалість життя при народжен-ні та рівень захворюваності і смертності за різнимивидами нозологій (занадто великий вплив факторів,не пов’язаних безпосередньо з діяльністю державно-го сектора охорони здоров'я, зокрема, приватногосектора галузі, особливостей способу життя, еколо-гічної ситуації, галузевої структури виробництва іспецифіки національних норм охорони праці тощо).

Щодо галузі освіти, з аналогічних міркувань мивідмовились від використання таких цільовихпоказників діяльності галузі як індекси освіченості,середня кількість років навчання, накопиченихнаселенням старше 15 років (висока їх залежністьвід інших факторів, крім діяльності державного сек-тору освіти), а від використання рейтингів за міжна-родними конкурсами якості освіти – через аналогіч-ні міркування і фрагментарність інформації, щонесе такий показник (високий рівень освіти елітноїчастини учнів поширено поєднується з вагомиминедоліками загальнодоступної освіти).

Проте один з інструментальних показників фун-кціонування соціальної сфери краще відповідає всімнаведеним вимогам. Таким показником ми вважає-мо розміри оплати праці в державному секторі від-повідної галузі соціальної сфери. Його перевагипов’язані з тим, що, по-перше, численні дослідженняпідтверджують щільну кореляцію між характерис-тиками оплати праці в державному секторі соціаль-ної сфери й цільовими показниками суспільноїрезультативності роботи останньої. Так, підвищен-ня загального рівня оплати праці в ньому, зменшен-

ня розриву між рівнем оплати аналогічної праці міжприватним і державним секторами, розширеннябази фінансування оплати праці стабільно асоцію-ється із поліпшенням суспільних результатів соці-альної сфери. З іншого боку, порівняно нижчийзагальний рівень оплати праці в державному секто-рі соціальної сфери, більше його відставання відрівня оплати аналогічної праці в приватному секто-рі, вища диференціація оплати між окремими закла-дами цього сектору супроводжуються гіршимипоказниками суспільних результатів його функціо-нування – така залежність спостерігається як міжкраїнами та їх групами, так і між різними часовимиперіодами стосовно соціальної сфери окремихкраїн(див., наприклад14-15.

Таким чином, в якості показника результативнос-ті використання ресурсного забезпечення держав-ного сектору соціальної сфери ми будемо викорис-товувати показник середнього розміру оплати праців ньому, оскільки, по-перше, існують як теоретичні,так і емпіричні підтвердження вагомих негативнихнаслідків щодо суспільних результатів функціону-вання освіти і охорони здоров’я, зниження рівняоплати праці в цих галузях. По-друге, цей показникміцно пов’язаний саме з результатами роботи дер-жавного сектора соціальної сфери, відповідно, най-більш точно локалізує інформаційну базу дослід-ження в межах його об’єкту.

В якості бази для порівняння обрані економічнорозвинуті країни ОЕСР. Результати функціонуван-ня соціальної сфери в них суттєво вищі за вітчизня-ні, як за об’єктивними показниками, так і за суб’єк-тивним сприйняттям суспільством. Проте якоюмірою такі переваги зумовлені кращим ресурснимзабезпеченням, а якою – сильнішими інститутами,що регламентують функціонування соціальноїсфери в цих країнах та її взаємодію зі споживачами?

Результати необхідних розрахунків щодо держав-ного сектору галузі охорони здоров’я зведені дотабл. 1.

Важливим є, що в розрахунках ми свідомо вико-ристали по Україні дані за галузевою, а не секто-ральною ознакою (нами використані дані про рівеньоплати праці в галузі, а не лише в державному її сек-торі). Це обумовлено по-перше, явним переважан-ням чисельності зайнятих в державному секторігалузі над чисельністю зайнятих на комерційнихпідприємствах. По-друге, апріорі відомим перева-жанням рівня оплати праці в комерційному секторіохорони здоров’я порівняно із державним. По-третє, – унікальною властивістю вітчизняного


14 Psacharopoulos G., Patrinos H.A. Returns to Investment in Education: A Further Update // Economics of Education. 2004. Vol. 12. No. 2.15 Teachers and educational quality: monitoring global needs for 2015 unesco Institute for Statistics, Montreal, 2006. – 216 р.

38

фінансування соціальної сфери: в установах медич-ної сфери, у працівників обслуговуючих підрозділів(бухгалтерій, фінансових відділів, матеріально-тех-нічного обслуговування тощо) рівень оплати працівищий за середні заробітки працівників основноїдіяльності (власне лікарів). Таким чином, скорис-тавшись галузевим підходом ми свідомо завищилиприйнятий для розрахунків рівень оплати праці удержавному секторі вітчизняної медичної галузі,порівняно із фактичним, щоб гарантовано уникнутивисловлення некоректних претензій щодо якостідержавного управління нею.

Тому ми підкреслюємо: зумовлені специфікоюнаціональної статистики відмінності в охопленійсукупності працівників, рівень оплати праці якихпорівнюється, дають чітко визначене зміщеннярезультатів: завищення прийнятого для розрахунківрівня оплати праці медичного персоналу в держав-ному секторі охорони здоров’я України, порівняно зфактичним.

Проте навіть за такого завищення рівня оплати увітчизняній медичній галузі результати розрахунків

є більш ніж показовими. Наприклад, якщо в Чиліресурси, виділені суспільством для функціонуваннядержавного сектору охорони здоров’я, в розрахункуна одну особу населення перевищують відповідніресурси в Україні трохи більше ніж в два рази, торівень оплати праці – в 35,3 рази (130,5 тис. доларіврічного заробітку за ПКС проти менше ніж 3,7 тис.доларів США за ПКС в Україні). Таким чином, зкожного долару, що суспільство виділяє на фун-кціонування державної системи охорони здоров’я, вМексиці вдається виплатити майже в 16 разів біль-ше коштів у вигляді оплати праці лікарів, ніж вУкраїні. Це пряме свідчення наднизької порівняль-ної ефективності діяльності державних структурУкраїни, щодо розпорядження ресурсами, виділени-ми суспільством для вирішення проблем охорониздоров’я.

Аналогічне співвідношення простежується прак-тично щодо всіх обстежених країн (табл. 1).

Так, в Естонії трикратне (в розрахунку на душунаселення) перевищення обсягів ресурсів державноїсфери охорони здоров’я дозволяє виплачувати


Таблиця 1

Характеристики ресурсного забезпечення і суспільної результативності функціонування державного сектору охорони здоров’я країн ОЕСР та України

Розраховано авторами за даними: Доклад о человеческом развитии 2013. Возвышение Юга: человеческийпрогресс в многообразном мире. – М. : «Весь Мир». 2013. – 203 с. та OECDDataset: Health CareResources, електронний ресурс, режим доступу:http://stats.oecd.org/OECDStat_Metadata/ShowMetadata.ashx?Dataset=HEALTH_REAC&ShowOnWeb=true&Lang=en

39


медикам більше ніж 19 разів вищі зарплати, тобтоефективність розпорядження суспільними коштамичиновниками в цій країні перевищує вітчизнянумайже в шість разів.

В Угорщині кожен долар на душу населення,яким розпоряджаються державні чиновники в цари-ні охорони здоров'я дозволяє виплачувати в 6,7 разивищі заробітки лікарям, ніж в Україні, в Мексиці –в 15 разів, в Туреччині – у 8,5 разів.

Серед 14-ти обстежених іноземних країн членівОЕСР лише в трьох (Данії, Фінляндії таЛюксембурзі) перевищення за ресурсами сфериохорони здоров'я в розрахунку на душу населеннябільше, ніж перевищення за рівнем оплати праці.Проте показове порівняння абсолютних розмірівоплати праці лікарів бюджетної сфери в цих країнахз Україною: в Данії 32,4 тис. доларів за ПКС, тобто в8,8 рази більше ніж по Україні, в Люксембурзі – 41тис., тобто в 11 разів більше, в Фінляндії – 29,6 тис.,тобто в 8,1 рази більше за Україну.

Принциповим є той факт, що багаторазове пере-вищення ефективності трансформації бюджетнихкоштів в рівень зарплати працівників охорони здо-ров'я в розвинутих країнах ніяк не можна пояснитиїх економією на матеріально-технічному забезпе-ченні державного сектора охорони здоров’я. Аджерівень матеріального оснащення типової державноїмедичної установи України просто неможливопорівнювати з країнами ОЕСР – вони укомплекто-вані технікою якісно різних генерацій, що значноменш яскраво виражається в фінансових показни-ках, ніж в можливостях надавати якісну медичнудопомогу. Це ще одна принципово важлива особли-вість інституціональної структури вітчизняної соці-альної сфери: фінансові показники завжди виглядаютьзначно краще, ніж реальний стан справ, бо обсягифінансування дозволяють розраховувати на значнокращі суспільні результати, ніж фіксуються фактич-но: фінансові асигнування далеко не повною міроюслугують своєму функціональному призначенню –створювати ресурсне забезпечення надання загаль-нодоступної якісної медичної допомоги, а обслуго-вують потреби бюрократичного апарату. Це важли-ва ознака і результат втрати суспільного контролюза використанням ресурсів соціальної сфери, пере-творення працівників цієї сфери і споживачів їїпослуг на заложників бюрократичного апарату, щобезконтрольно розпоряджається суспільнимиресурсами.

Наведене свідчить не просто про кричущунеефективність розпорядження суспільними ресур-сами у вітчизняній соціальній сфері, а про якісноіншу, відмінну від розвинутих країн модель її фун-кціонування. Занижений рівень оплати праці виво-дить процеси ресурсного забезпечення діяльностімедичного персоналу в тінь, робить їх особисто

залежними від чиновників, що довільно і непрозоророзподіляють державне фінансування, концентруєекономічну владу в руках чиновників, руйнуючинормальні механізми матеріального заохоченняпраці в державному секторі соціальної сфери зага-лом, і охорони здоров’я зокрема.

Аналогічну картину дає аналіз статистичнихданих щодо державного сектору освіти (результатиавторських розрахунків зведені до табл. 2).

Підкреслимо, що специфіка національної статис-тики щодо охопленої групи працівників освіти(середній рівень оплати праці в галузі по Україні тасередній рівень оплати найменш кваліфікованих ідосвідчених викладачів в освітніх закладах суспіль-ного сектору початкової освіти країн ОЕСР) зумов-лює чітко визначений характер відхилення розра-хункових даних від фактичних: завищення рівняоплати праці у вітчизняному державному секторіосвіти і заниження – в країнах ОЕСР.

Наприклад, якщо в Німеччині, на душу населен-ня припадає в 4,9 разів більше ресурсів державногосектору освіти, то оплата праці викладачів вища заоплату праці вітчизняних освітян більше ніж в 11разів, тобто кожен долар, виділений суспільствомдержавному сектору освіти, дозволяє німецькимчиновникам виплачувати більше ніж в два разивищу зарплату освітянам, ніж в Україні. Загалом,серед 35 обстежених країн лише для семи властивебільше перевищення рівня України в ресурсномузабезпеченні освіти, порівняно із перевищенням зарівнем оплати праці, але і в них, абсолютний рівеньоплати праці викладачів навіть початкової школита з мінімальним досвідом (саме заробітки цієїгрупи викладачів використовувались для порів-няння) значно перевищує показники України(табл. 2).

Загалом, відставання України за рівнем ефектив-ності використання ресурсів бюджетної сфери осві-ти для виплати заробітної плати викладачам дещоменше, ніж спостерігалось за обстеженими країнамищодо сфери охорони здоров’я. Щодо освіти пере-важна більшість країн мають відповідні показники вмежах 200% вітчизняного, тобто кожен долар бюд-жетних ресурсів освіти дозволяє країнам ОЕСРвиплачувати в два рази вищу за купівельною спро-можністю заробітну плату працівникам освіти, ніж вУкраїні.

Проте і стосовно цієї галузі, таке відставаннянеможливо пояснити нічим іншим, крім занадтовеликою часткою непродуктивних і нецільовихвитрат, що допускає чиновницький апарат Українирозпоряджаючись бюджетними ресурсами освіти.

Показово, що навіть деякі постсоціалістичні краї-ни, що мали не кращі стартові економічні умови, ніжУкраїна, на початок реформування, забезпечуютьзначно вищий рівень оплати праці освітян за вищої

40


Таблиця 2

Характеристики ресурсного забезпечення і суспільної результативності функціонування державного сектору освіти країн ОЕСР та України

Розраховано авторами за даними: Доклад о человеческом развитии 2013. Возвышение Юга: человеческийпрогресс в многообразном мире. –М. : «Весь Мир». 2013. – 203 с. та OECDDataset: Education:Keytablesfrom OECD – ISSN 2075–5120.

41


ефективності використання бюджетних коштів,виділених на ці цілі.

Так, Чехія забезпечує в 3,9 разів вищий абсолют-ний рівень оплати праці в бюджетному секторі осві-ти, ніж України, демонструючи в 1,2 рази вищуефективність трансформації бюджетних ресурсів врівень оплати праці викладачів. Це означає, іншимисловами, що в Чехії, для виплати долара заробітноїплати викладачу державі доводиться акумулювати в1,2 рази менше ресурсів, ніж в Україні.

Аналогічні показники для Словенії становлять: в4,3 рази вища оплата праці, в 1,5 разів менше коштівпотрібно акумулювати, щоб виплатити доларзарплати працівнику освіти.

Наведене свідчить, що і стосовно фінансуванняосвіти, Україна значно відстає від переважної біль-шості країн ОЕСР (80% загальної кількості обсте-жених країн мають як вищий рівень оплати праці,так і менші обсяги коштів, що необхідно акумулюва-ти, щоб виплатити долар заробітної плати освітя-нам) за ефективністю тих інститутів, що регламен-тують функціонування державного сектору цієїгалузі і використання ресурсів, виділених суспіль-ством державі для вирішення проблем освіти.

Висновки. Дві базові галузі вітчизняної соціаль-ної сфери характеризуються не лише кричуще низь-ким рівнем оплати праці, а й значно меншою ефек-тивністю трансформації бюджетних ресурсів охоро-ни здоров'я та освіти в розміри заробітків працівни-ків цих сфер. Так, у сфері охорони здоров’я, засереднього незваженого перевищення купівельноїспроможності зарплати в державному секторідосліджених країн ОЕСР більше ніж в 10 разів, длявиплати одного долара зарплати доводиться акуму-лювати в 2–16 разів менше ресурсів бюджету, ніж вУкраїні. У сфері освіти, за так само значного пере-вищення абсолютного рівня оплати праці в країнах

ОЕСР, ефективність трансформації ресурсів бюд-жетної сфери в розміри зарплати лікарів перевищуєвітчизняну переважно в 1,3–1,8 рази.

Кричуща неефективність трансформації бюджет-них ресурсів в рівень оплати праці працівників бюд-жетної сфери охорони здоров’я та освіти в Україні,порівняно з країнами ОЕСР, в поєднанні з значнокращим рівнем матеріально-технічного забезпечен-ня цих сфер свідчить, що фінансові асигнування насоціальну сферу вітчизняної економіки значноюмірою обслуговують потреби бюрократичного апа-рату. Це важлива ознака і результат втрати суспіль-ного контролю за використанням ресурсів соціаль-ної сфери, перетворення працівників цієї сфери іспоживачів її послуг на заложників бюрократичногоапарату, що безконтрольно розпоряджається сус-пільними ресурсами.

Наведений аналіз свідчить про якісно іншу, від-мінну від розвинутих країн модель фінансуваннясоціальної сфери в Україні. Занижений рівень опла-ти праці виводить процеси ресурсного забезпеченнядіяльності працівників соціальної сфери (зокремаосвіти і охорони здоров’я) в тінь, робить їх особистозалежними від чиновників, що довільно і непрозоророзподіляють державне фінансування, концентруєекономічну владу в руках чиновників, руйнуючинормальні механізми матеріального заохоченняпраці в державному секторі соціальної сфери зага-лом, і охорони здоров’я зокрема.

Розуміючи обмеженість характеристики резуль-тативності використання ресурсів соціальної сферилише за одним показником, автори вбачають пер-спективу подальших досліджень в розширені пере-ліку цільових індикаторів роботи галузей соціальноїсфери, що будуть використовуватись для порів-няльної оцінки ефективності її державного регулю-вання.

42

z СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ÓÊÐÀ¯ÍÀ: ÀÑÏÅÊÒÈ ÏÐÀÖ² ¹3, 2014

Трансформація соціально-економічних відносин

у постіндустріальній економіціО. КОВАЛЕНКО,

кандидат економічних наукДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

У статті розкривається роль та місце інтелектуальної діяльності в умовах нової якості ринку та капіталу,характерних для постіндустріальної економіки. Доводиться, що постіндустріальна економіка, пов’язана з вико-ристанням нових технологій та висококваліфікованої праці, породжує нові відносини, що трансформують відно-сини найманої праці, а це, в свою чергу, зачіпає фундаментальні засади соціально-економічного устрою суспіль-ства.

В статье раскрывается роль и место интеллектуальной деятельности в условиях нового качества рынка икапитала, характерных для постиндустриальной экономики. Доказывается, что постиндустриальная экономи-ка, связанная с использованием новых технологий и высококвалифицированного труда, порождает новые отно-шения, которые трансформируют наемную форму труда, а это, в свою очередь, затрагивает фундаментальныеосновы социально-экономического устройства общества.

The article deals with the role and place of intellectual activity in new post-industrial conditions of market and capital. It is obliged that post-industrial economy, associated with the use of new technologies and skilled labor, creates a new rela-tionship that will transform the shape hired labor, and this affects the social and economic fundamentals of society

Ключові слова: інтелектуальна праця, інтелектуальна даяльність, постіндустріальна економіка.

ППостановка проблеми. Становленняпостіндустріального, інформаційноготипу економіки та суспільства про-являються, передусім, у збагаченні цілейекономічного розвитку, соціалізації всіх

інституціональних форм економічного життя, систе-моутворюючим началом якого є розвиток особистості.

Еволюція сучасних економічних систем характе-ризується важливою довготерміновою тенденцією –прогресом знань та ускладненням процесів соціаль-но-економічного життя. Ця тенденція породжуєтьсяпотужними економічними факторами і веде до роз-ширення ринкового простору та диверсифікаціїпродуктів, що виробляються. Зростання економіч-ної складності передбачає збільшення різноманіття

видів взаємодії людей та взаємодії людини зі ство-реними технологіями. Разом з тим, постіндустріаль-на економіка, пов’язана з використанням нових тех-нологій та висококваліфікованої праці, породжуєнові відносини, що трансформують найману формупраці, а це в свою чергу зачіпає фундаментальнізасади соціально-економічного устрою суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.Теоретичні та практичні питання ролі інтелектуаль-ної діяльності у становленні постіндустріальної еко-номіки представлені у роботах А. Чухна1, А. Горца2,К. Хубієва3, В. Супрун4. Серед наукових досліджень,присвячених проблемам творчої інтелектуальноїдіяльності в умовах нової якості ринку та капіталу,характерних для постіндустріальної економіки, слід

1 Чухно А. А. Твори: У 3 т. / А. А. Чухно. Т. 2: Інформаційна постіндустріальна економіка: теорія і практика. К. : НАН України, Київ.нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Наук.-дослід. фін. ін-т при М-ві фін. України. – 2006. – 512 с.

2 Горц А. Нематериальное знание, стоимость и капитал / А. Горц. – М. : Высшая школа экономики, 2010. – 135 с.3 Хубиев К. А. Генезис нових отношений в инновационной экономике: политэкономический вигляд / К. А. Хубиев // Политэкономия:

социальные приоритеты. Материалы Первого международного политэкономического конгресса. Т.1: От кризиса ксоциальноориентированному развитию: реактуализация политической экономии. – М. : ЛЕНАНД, 2013. – С. 297–303.

4 Супрун В. А. Интеллектуальный капитал: Главный фактор конкурентоспособности экономики в ХХ веке / В. А. Супрун. – М. :КомКнига, 2006. – 192 с.

43


відзначити роботи К. Нордстрема5, Дж. Рифкіна6,Дж. Ходжсона7.

Виклад основного матеріалу дослідження. Востанній третині ХХ – на початку ХХІ ст. відбува-ється перехід розвинутих країн від економіки індус-тріального типу, ефективність якої зумовлюєтьсявикористанням традиційних видів капіталу, допостіндустріальної економіки, ефективність якоївизначається використанням та примноженнямінтелектуального капіталу суспільства.Формування та розвиток постіндустріальної еконо-міки, зростання ролі інформації та знань у виробни-чих процесах ставить економічний прогрес і сус-пільний розвиток у пряму залежність від суцільноїінтелектуалізації життя населення. Інтелектуальнадіяльність стає головною умовою економічногопоступу.

На перше місце виходять галузі, основою фун-кціонування яких є використання досягнень фунда-ментальної науки, інформації та знань. Про цей про-цес говорить, у першу чергу, колосальний розвитокта пріоритет в економіці розвинутих країн такихгалузей, як біотехнологія, програмне забезпечення,генетика, біохімія і різноманітних інформаційнихпідгалузей.

Особливий інтерес викликає зростання інформа-ційних компаній. Крім того, що це зростання вра-жає, з економічної точки зору, своїми темпами, вонодо того ж нічим не підкріплюється з точки зору

індустріальної системи. Ці компанії не володіютьпрактично жодними основними засобами, однак їхнідосягнення є дуже значними.

Порівняння компаній індустріального та постін-дустріального характеру наочно демонструє, що,спираючись на сучасні інформаційні технології таунікальні здібності працівників, останні, за міні-мальної чисельності зайнятих, незрівнянній з індус-тріальними гігантами, не лише зрівнюються з нимиза сумою капіталізації, але часто і переважають їх заринковою капіталізацією8. Ці сучасні тенденціїілюструють деякі дані, наведені в табл. 1.

Таким чином, сьогодні в розвинутих країнах рин-кова капіталізація компаній постіндустріальногохарактеру перевищує аналогічний показник компа-ній традиційних галузей індустріальної економікибільш ніж у три рази, при тому, що співвідношеннячисельності зайнятих складає 1:40,7.

У постіндустріальній економіці домінантною єтворча праця, яка конституює творчу особистість.Творча, новаторська, інноваційна продуктивнадіяльність людини, індивіда розриває коло традицій-них потреб та інтересів, а також традиційних техно-логій їх забезпечення через розробку та впроваджен-ня технологій новітніх (у тому числі управлінськогохарактеру, зокрема у сфері прийняття рішень).Результатом стає створення високотехнологічноїпродукції, розвиток творчого характеру праці, збіль-шення можливостей виробництва і споживання.

5 Нордстрем К. А. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта: Пер. с англ. / К. А. Нордстрем, Й. Ридерстралле. – С. Пб. :Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2001. – 364 с.

6 Рифкин Дж. «Конец работе: сокращение рабочей силы в глобальном масштабе и начало пострыночной эры» (обзор книги) /Дж.Рифкин. – Режим доступа http://www.rau.su/observer/N3-4_97/016.htm

7 Ходжсон Дж. Социально-экономические последствия прогресса знаний и нарастание сложности / Дж. Ходжсон //Вопросыэкономики, 2001. – №8. – С. 32–45.

8 Супрун В. А. Интеллектуальный капитал: Главный фактор конкурентоспособности экономики в ХХ веке / В. А. Супрун. – М. :КомКнига, 2006. – С. 128.

Таблиця 1

Показники компаній, що представляють індустріальну та постіндустріальну економіку

44


За сучасних умов творчий, інноваційний потенціалпрацівника стає головним ресурсом економіки,нової якості економічного зростання в розвинутихкраїнах. Постіндустріальна економіка вимагає залу-чення висококваліфікованого та високоосвіченогоперсоналу на ключові та відповідальні позиції.Власне, цією категорією персоналу і створюєтьсязнаннєвоорієнтована економіка.

Фундаментальним викликом епохи є зміна сис-теми відносин, що ґрунтуються на відчуженій реп-родуктивній праці, на таку, що ґрунтується на віль-ній творчій діяльності. При цьому в найближчійісторичній перспективі реалізація інтересів власни-ків традиційних видів капіталу залежатиме нестільки від власної творчої діяльності, скільки відноваторського, інноваційного, професійного потен-ціалу працівників і процесів відтворення цьогопотенціалу.

В економічні відносини вступають дві сторони,що мають суттєво відмінну соціально-економічнувизначеність – власники традиційних видів капіта-лу (підприємці), які володіють та розпоряджаютьсяресурсами, необхідними для підприємницькоїдіяльності, та наймані працівники, які виконують накористь підприємця певний вид та обсяг робіт абопослуг. Сторони вступають у відносини через обме-ження, з якими вони стикаються. Зокрема, підприє-мець не в змозі реалізувати всі свої підприємницькіплани та проекти, привести у рух всі свої ресурси зефективним результатом без участі найманих пра-цівників. Чим більше у нього ресурсів, тим більшапотреба у послугах найманих працівників, крімтого, підприємець не може професійно охопити всіфункції, пов’язані з його підприємницькою діяль-ністю. Зростання диверсифікації сфери його діяль-ності загострює це обмеження.

У найманого працівника протилежні обмеження.У відсутності власності на ресурси (засоби вироб-ництва) і полягає основоположна причина при-йняття одним із суб’єктів соціально-економічнихвідносин ролі найманого працівника. У протилеж-ному випадку особа, котра володіє не лише здат-ністю до праці та інноваційної діяльності, але йзасобами для їх реалізації, набуває іншої соціаль-но-економічної визначеності, не обтяженої еконо-мічною владою над собою та залежністю зі свогобоку. Але й підприємець залежить від найманогопрацівника, особливо здатного мислити інновацій-но, оскільки за умови його звільнення підприємецьпозбавляється створюваних таким працівником

конкурентних переваг та додаткових підприєм-ницьких доходів.

Крім того, на думку Дж. Ходжсона, зі зростаннямспеціалізації знань найманий працівник починаєвиступати як «незалежний підрядник», не будучипри цьому власником ні матеріальних засобіввиробництва, ні продуктів своєї праці. Зі зростан-ням знаннєвоінтенсивного виробництва межа міжзавданням та його виконанням стає менш чіткою, аотже, менш чітко визначеною стає різниця функційміж менеджментом та виконанням його доручень.Внаслідок цього розвивається свого роду квазіса-мостійна зайнятість, адже найманий працівник, кот-рий є «власником» частини нематеріальних засобіввиробництва – спеціалізованих знань – і в значніймірі контролює власний виробничий процес, за низ-кою ознак схожий на самозайнятого9.

Відповідно, зазначення в контракті кількостіробочих годин багато в чому втрачає сенс та фун-кціональну значимість. Навіть якщо інтелектуаль-ний працівник формально та юридично залишаєть-ся найманим працівником, йому потрібний час нароздуми, дослідницьку та пізнавальну діяльність,що не завжди збігається з годинами присутності нароботі. І навпаки, час, протягом якого необхідноперебувати на роботі, може витрачатися марно.Роботу беруть додому і виконують її без адміністра-тивного нагляду. Активне дозвілля стає важливимзасобом відновлення розумових сил. Тому межа міжроботою та дозвіллям «розмивається», і контрактнайму з його часовими обмеженнями вже не відпо-відає викликам часу. Деталізоване регулюваннярозумової праці та жорсткий контроль у чітковизначений строк стає складним завданням. У роз-винутих країнах стає загальноприйнятною практи-кою не вказувати мінімальну або орієнтовну кіль-кість робочих годин у контрактах найму на ті чиінші «інтелектуальні» посади, замість цього взагальних рисах вказуються завдання, котрі необ-хідно вирішувати у ході роботи. Зрозуміло, що тако-му розвитку подій сприяє атмосфера довіри та зава-жають будь-які спроби адміністрування.

Як бачимо, зміст, характер та результати діяль-ності такої категорії працівників виходять за межістатусу найманого працівника.

Крім того, на думку К. Хубієва, працівники, здат-ні мислити та діяти творчо, інноваційно, виконуютьнавіть підприємницькі функції, формально перебу-ваючи найманими працівниками. Спостереження закар’єрним зростанням випускників університетів

9 Ходжсон Дж. Социально-экономические последствия прогресса знаний и нарастание сложности / Дж. Ходжсон //Вопросыэкономики, 2001. – №8. – С. 43.

45


показує, що багато хто з них займається створеннямнових продуктів, розроблюють нові схеми бізнесу,знаходять нових партнерів та нові ринки, розробляютьнові інвестиційні проекти та реалізують їх з отри-манням кінцевого результату – додаткового прибут-ку10. Перераховані вище та аналогічні види діяль-ності не можуть бути представлені як виконавськіфункції, характерні для найманих працівників. Крімтого, рівень освіти та кваліфікації працівників інте-лектуальної праці дозволяє їм самим оцінити тапорахувати результати своєї творчої, інноваторськоїдіяльності. Деякі результати такої діяльності при-носять норму прибутку в сотні, а в окремих випад-ках навіть в тисячі процентів. Природно, що затаких обставин виникають питання про справедли-вість розподілу доходів, що є результатами інтелек-туальної діяльності осіб як найманих працівників.

Ставлення роботодавців до отримання доходів,які не є результатом їх діяльності, диференціюєть-ся – дехто сприймає такий стан речей як належний,вважаючи закономірним привласнення результатівчужої творчої праці. Інші, більш далекоглядні під-приємці, переймаються тим, щоб інтелектуально-інноваційне джерело доходу продовжувало прино-сити вагомі результати у перспективі. Останні вра-ховують природу інноваційної діяльності, що перед-бачає можливість «самостимулюваня» справедли-вого розподілу спільно створеного доходу. Можливірізні варіанти «самостимулювання». Наприклад,вступити у змову з топ-менеджментом партнерів ізакласти в систему угод систему взаємовідкатів;створити паралельні афільовані компанії11 та реалі-зовувати через них частину угод. Можливе і залу-чення високооплачуваних консультантів за фінан-сових та організаційних схемах реалізації корисли-вих інтересів для підприємців, топ-менеджерів таінших категорій працівників12.

У нинішніх межах найманої праці для зацікавлен-ня такого найманого працівника широко практику-ються бонуси. Але навіть найбільш уміле їх застосу-вання означає лише часткове вирішення існуючихсоціально-економічних суперечностей. До того ж,рішення щодо введення бонусних заохочень при-ймає сторона, яка володіє економічною владою.Інша сторона у цьому відношенні безправна. Томудалеко не всі суб’єкти, котрі володіють економічною

владою, приймають рішення про бонусні заохочен-ня. Відповідно, постає завдання переходу до іншихвідносин, що пов’язані зі зменшенням економічноївлади і залежності.

Зокрема, це можуть бути відносини партнерства,коли наймані працівники залучаються до розподілудодатково отримуваних доходів від інноваційноїдіяльності в статусі партнера. Кількісне співвідно-шення розподілу додаткового доходу є результатомрозрахунків і переговорів між рівноправними парт -нерами. Якщо ж учорашній найманий працівниквкладає до того ж і свої ресурси, котрі можуть бутинакопичені із заробітної плати за певний період, вреалізацію підприємницького проекту, то їх відно-сини набувають форми партнерів-співвласників.

Однією з форм переходу від найманої праці довідносин партнерства можна вважати вже створеніта функціонуючі віртуальні організації. Вони об’єд-нують просторово розрізнених працівників черезкомп’ютерні технології. Їх робочим місцем є не цехита офіси, а підключений до Інтернету комп’ютер.Окрім економії на транспортних та офісних витра-тах, працівники в таких організаціях перебувають вособливому режимі відносин підприємець–найма-ний працівник. По-перше, за таких умов викорис-тання ресурсів підприємця не має суттєвого значен-ня, адже комп’ютер та програмне забезпеченнядоступні і самому найманому працівнику. По-друге,усуваються проблеми контролю і санкцій. Сторониобумовлюють умови спільної роботи та розподілудоходу. Форма організації як юридичної особи татрудовий контракт, укладений між підприємцем танайманим працівником мають переважно формаль-не значення. Реально це швидше співпраця партне-рів. Разом з тим, є мотиви, що прив’язують найма-ного працівника до підприємця (наприклад, бренд,напрацьований досвід, налагоджене функціонуван-ня комп’ютерних технологій і т. д.).

До перехідних форм можна віднести і так званестратегічне стимулювання праці топ-менеджмента.Стимулююча частина оплати праці певних катего-рій працівників пов’язується з кінцевими результа-тами реалізації проектів, в розробці та реалізаціїяких їхня роль є великою. Яскравий приклад такихвзаємовідносин – менеджери вищої ланки, які якзаохочення за свою роботу і для більшої зацікавле-

10 Хубиев К. А. Генезис нових отношений в инновационной экономике: политэкономический вигляд / К. А. Хубиев // Политэкономия:социальные приоритеты. Материалы Первого международного политэкономического конгресса. Т.1: От кризиса ксоциальноориентированному развитию: реактуализация политической экономии. – М. : ЛЕНАНД, 2013. – С. 298.

11 Афільовані компанії – підконтрольні, тобто не повною мірою вільні компанії, учасники спільного бізнесу.12 Хубиев К. А. Генезис нових отношений в инновационной экономике: политэкономический вигляд / К. А. Хубиев // Политэкономия:

социальные приоритеты. Материалы Первого международного политэкономического конгресса. Т.1: От кризиса ксоциальноориентированному развитию: реактуализация политической экономии. – М. : ЛЕНАНД, 2013. – С. 299.

46


13 Супрун В. А. Интеллектуальный капитал: Главный фактор конкурентоспособности экономики в ХХ веке / В. А. Супрун. – М. :КомКнига, 2006. – С. 151.

ності в ній отримують пакет акцій компанії. Це такзваний «інститут партнерів». Наприклад, у СШАподібна програма має назву ESOP (Employee StockOwnership Plan) і представляє собою програму учас-ті працівників у прибутку. В рамках цієї програмиробітникам були передані пакети акцій у середньо-му по 7 тис.дол., в цілому у власність робітниківперейшли акції на суму 60 млрд.дол. Щоправда, цясума не перевищує 2% від вартості активів промис-лових і сервісних компаній, що контролюються вза-ємними фондами. Аналогічні програми, прийняті вінших країнах, мали подібний масштаб. Зокрема, вНімеччині на початок 90-х рр.. не більше 5% робіт-ників володіли часткою акціонерного капіталусвоїх компаній і, як правило, ця частка досить обме-жена13.

Висновки. Як бачимо, основні функції так чиінакше зберігаються в руках власників традиційнихвидів капіталів, мобілізуючи при цьому з метоюнагромадження останнього новаторський потенціалпрацівників. Але звичний контракт найму вже не

здатний вирішити всі питання нормативного, пра-вового та економічного характеру. Висвітлені явищасвідчать про необхідність трансформації класичнихвідносин найму, трансформації сучасної корпораціїта еволюції економічної системи у систему іншоготипу.

Подолання архаїчних для інноваційної діяльностівідносин найманої праці та перехід до нових відно-син партнерства або співвласності вигідний та опти-мальний для сторін, що беруть участь в економічно-му процесі. В межах нових відносин відбуваєтьсяподолання безоплатного привласнення чужої неоп-лаченої праці на основі економічної влади одних таекономічної залежності інших. Важливим є те, щоце відбувається на основі технічного прогресу, висо-кої освіченості та кваліфікації.

Можна припустити, що модернізація економікина основі інновацій потягне за собою утвердженнянових відносин співучасті у суспільному виробниц-тві, і їх прояви будуть збільшуватися з розвиткомекономіки знань.

47

z ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ÓÊÐÀ¯ÍÀ: ÀÑÏÅÊÒÈ ÏÐÀÖ² ¹3, 2014

Фактори формування і розвиткуінноваційних форм людського

капіталуН. АЗЬМУК,

кандидат економічних наук,Черкаський державний бізнес-коледж

У статті визначено фактори формування та розвитку людського капіталу в сучасних умовах розвитку сус-пільства. Охарактеризовано вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на формування інновацій-них форм людського капіталу.

В статье определены факторы формирования и развития человеческого капитала в современных условияхразвития общества. Охарактеризовано влияние факторов внутренней и внешней среды на формирование инно-вационных форм человеческого капитала.

In the article the factors of forming and development of human capital are certain in the modern terms of developmentof society. Influence of factors of internal and external environment is described on forming of innovative forms of thehuman capital.

Ключові слова: інноваційні форми людського капіталу, мотивація, онлайн освіта, інформаційно-комп’ютернітехнології, глобалізація, віртуалізація ринку праці.

ППостановка проблеми та огляд літерату-ри. Конкурентоспроможність сучаснихекономічних систем визначається вико-ристанням не тільки новітніх технологій,а також і рівнем професіоналізму, знань,

досвіду втілених в людському капіталі. Людськийкапітал забезпечує впровадження нових технологій,зростання продуктивності праці, збільшення обсягівВВП, поліпшення добробуту громадян.

Концепція людського капіталу отримала міжна-родне визнання у другій половині ХХ ст., що під-тверджується присудженням Нобелівської премії вгалузі економіки її основоположникам Т. Шульцу (в1979 р.) і Г. Беккеру (у 1992 р.). Публікація фунда-ментальних робіт Т. Шульца «Формування капіталуосвіти», «Інвестиції в людський капітал» таГ. Беккера «Людський капітал: теоретичний і емпі-ричний аналіз з особливим акцентом на освіту»поклали початок новому напряму економічної теорії.

Вагомий внесок у розробку концепції людськогокапіталу також внесли відомі зарубіжні економістиДж. Волш, М. Блауг, Дж. Кендрік, Дж. Мінцер,Б. Вейсброд, Л. Туроу та інші. На сучасному постра-дянському просторі ведуться активні дослідженняприроди людського капіталу такими вченими, як:

Б. Генкін, О. Грішнова, Р. Капелюшніков,І. Каленюк, А. Колот, Е. Лібанова та ін. Разом з тимфактори впливу, які зумовлюють розвиток людсько-го капіталу, постійно змінюються, а тому потребу-ють подальшого дослідження.

Метою статті є визначення факторів, які зумов-люють формування та розвиток інноваційних формлюдського капіталу.

Виклад основного матеріалу. Основоположникиконцепції людського капіталу дали визначенняпоняттю «людський капітал», яке постійно розши-рюється під впливом нових факторів, включаючивсе нові складові. В цілому, під людським капіталомрозуміють сукупність сформованих і розвинутихвнаслідок інвестицій продуктивних здібностей, осо-бистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають уїхній власності, використовуються в економічнійдіяльності, сприяють зростанню продуктивностіпраці і завдяки цьому впливають на зростання дохо-дів свого власника та національного доходу1.

На зміну індустріальному суспільству, де осно-вою економіки було масове виробництво, прийшлаекономіка знань, де основним чинником розвиткувиступає людський капітал, з втіленими в ньомузнаннями, інтелектом, здібностями. В сучасних умо-

1 Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2001, С. 16–17.

48

вах саме людський капітал визначає межі та можли-вості технологічної, економічної і соціальної модер-нізації суспільства та формує нову галузь суспільно-го виробництва – індустрію інформаційно-інтелек-туальних продуктів.

Для сучасного суспільства характерними є актив-ні процеси створення нових знань, використання ірозповсюдження інформації, що створює передумо-ви для появи і розвитку нових якостей людськогокапіталу, які втілюється в інноваційних формахлюдського капіталу. Для носіїв таких форм люд-ського капіталу характерними є комп’ютерна гра-мотність, вміння користуватися інтернетом, воло-діння іноземними мовами2.

Таким чином, носіями інноваційних форм люд-ського капіталу стають фахівці, які постійно розви-вають свої професійні знання і навички та викорис-товують їх для створення новацій в будь-якій сферіекономічної діяльності з використанням інформа-ційно-комп'ютерних технологій.

Зрозуміло, що поява нових форм людського капі-талу обумовлена впливом певних факторів.Фактори впливу на розвиток людського капіталу таформування його інноваційних форм доцільно роз-ділити на внутрішні і зовнішні залежно від середо-вища їх виникнення. Внутрішні та зовнішні чинни-ки формування та розвитку інноваційного людсько-го капіталу тісно взаємопов’язані, постійно зміню-ються та вливають один на одного.

Внутрішні чинники формування інноваційноголюдського капіталу складаються з певних характе-ристик окремих індивідів з притаманними їм врод-женими та набутими властивостями. Кожен носійлюдського капіталу має унікальні характеристики,які сформувалися під впливом певних чинників, івключають рівень здоров’я, освіти, кваліфікації,компетенції, особистих якостей, мотивації.

Сучасний етап розвитку економіки надає значніможливості носіям людського капіталу для розвит-ку своїх здібностей та забезпечення найвищихпотреб саморозвитку та самореалізації.Підкреслимо, що саме носії інноваційних форм люд-ського капіталу займаються вищою формою продук-тивної праці – творчістю, тобто працею, спрямова-ною на генерацію нових ідей та продуктів.

Російський вчений Б. Генкін виділяє три складовітрудової діяльності людини: -регламентованапраця, -новаційна праця та j-духовна праця. Він

обґрунтовує, що саме інноваційна та духовна праця єджерелами зростання добробуту будь-якої країни заумови реалізації названих потенціалів. При цьому вінпідкреслює, що результат інноваційної праці зале-жить не від інтенсивності праці, а тільки від творчихздібностей та умов їх реалізації. Результатом j-духов-ної праці є створення етичних та правових умов длязростання продуктивності праці в суспільстві3.

Саме в інноваційній діяльності реалізують інно-ваційні форми людського капіталу носії творчогопотенціалу. Мотивація інноваційної праці визнача-ється багатьма чинниками, серед яких слід відзначи-ти матеріальну зацікавленість і психологічне задо-волення від праці. Тут матеріальна винагорода незавжди є вирішальним чинником для індивіда,оскільки йдеться про носіїв творчого потенціалу.Важливішими стають самореалізація, досягненняуспіху у своїй професії, свобода у виборі роботодав-ця, умов праці і економічна незалежність у прийнят-ті рішень, свобода пересування.

Важливою для творчої особистості є потребанакопичення свого людського капіталу, яке відбува-ється через інвестування у свою освіту, здоров’я,культуру тощо. Відзначимо, що в традиційній еко-номіці інвестором людського капіталу виступав, якправило, роботодавець, що обумовлювало низькийрівень мобільності людських ресурсів. У сучаснійекономіці інвестором є сам власник людського капі-талу, який самостійно приймає рішення про інвес-тування, беручи на себе економічну відповідаль-ність і одночасно отримуючи свободу й незалеж-ність, а відповідно і високий рівень мобільності.

Таким чином, основним внутрішнім фактором ємотивація індивіда, спрямована на задоволенняйого потреб, а збільшення частки творчої компонен-ти в структурі праці зумовлює переважання потребвищого рівня в системі мотиваційних факторів.

Зміна внутрішніх чинників людського капіталузначною мірою обумовлена процесами, які відбува-ються у зовнішньому середовищі людського капіта-лу. Серед основних факторів зовнішнього середови-ща слід виділити систему освіти, інформаційно-комп’ютерні технології, процеси глобалізації, транс-формацію ринку праці. Розглянемо більш докладноназвані вище фактори зовнішнього середовища.

Саме освіта є початковою стадією інвестування влюдський капітал. На цьому етапі індивід збільшуєсвій запас людського капіталу (рівень освіти), що з


2 Капелюшников Р. И. Трансформация человеческого капитала в российском обществе (на базе «Российского мониторингаэкономического положения и здоровья населения») / Р. И. Капелюшников, А. Л. Лукьянова. – Москва: Фонд «Либеральная миссия»,2010. – 196 с.

3 Генкин Б. М. Введение в метаэкономику и основания экономических наук: Курс лекций. – М.: Издательская группа НОРМА -ИНФРА-М, 2002. – С. 181.

49


часом призводить до зростання продуктивностіпраці. Високий рівень освіти сприяє підвищеннюпродуктивності праці та отриманню вищих індиві-дуальних доходів. Це, в свою чергу, обумовлюєзбільшення споживчих витрат і ринкового попиту,виступаючи стимулом для розвитку, і, як наслідок,прискорює економічне зростання.

Для визначення рівня освітньої складової люд-ського капіталу використаємо дані звітуВсесвітнього економічного форуму «Розвиток люд-ського капіталу – 2013», в якому оцінка освіти краї-ни проводиться за такими параметрами: доступ-ність і якість освіти, вплив рівня освіти на майбут-нє працівника, досягнення у професійній діяльнос-ті. За рівнем освіти лідерами є такі країни:Фінляндія (індекс – 1,601), Канада (індекс – 1,355),Сінгапур (індекс – 1,348), Швейцарія (індекс –1,313), Нова Зеландія (індекс 1,204). За освітнімрівнем Україна посідає в рейтингу 45 місце (індекс– 0,316) з 122 країн, Росія – 41 (індекс 0,377),Польща – 42 (індекс 0376), Болгарія – 46 (індекс –0,282), Греція – 47 (індекс – 0,280)4. Деякі показни-ки рівня і якості освіти України згідно з данимиЗвіту «Розвиток людського капіталу-2013» наведе-ні в таблиці 1.

Наведені дані свідчать, про недостатній рівеньякості освітньої системи України. Тим часом, освітав сучасних умовах стає все більш відкритою ідоступною для багатьох людей, які мають потребу йбажання покращувати свої знання, професійні якос-ті, компетенції. Поряд із звичайними формаминавчання активно розвиваються дистанційні, зокре-

ма онлайнові, які й обумовлюють доступність осві-ти.

Перші спроби використання інтернету в освітнійдіяльності ВНЗ зробив Тюбінгенський університет,який у 1999 р. розмістив в мережі свої лекційніматеріали. Сьогодні існує понад 50 світових веб-ресурсів безкоштовної онлайн освіти. У 2012 р.стартували три найбільші проекти, які пропонуютьонлайн програми для студентів з усього світу:Coursera (заснований професорами Стенфорд сь -кого університету), edX (спільний проект Маса -чусет ського технологічного інституту і Гарвард -ського університету) та Udacity (заснований профе-сорами Стенфордського університету).

Найуспішнішим із них є Coursera – проект, якийвже подолав позначку в 6 мільйонів студентів з 190країн. Цей проект дозволяє пройти повний інтерак-тивний курс, який викладається професором однієїз кращих шкіл світу. Його місія – навчити мільйонистудентів з усього світу, змінюючи традиційні мето-ди навчання. Зараз проект включає 599 курсів, роз-роблених викладачами 108 університетів з 16 країн6.Курси пропонуються англійською, французькою,італійською, іспанською, німецькою, арабською,російською та китайською мовами з субтитрами набагатьох мовах світу, в т.ч. і українською.

Таким чином, онлайнові освітні платформидозволяють отримати надсучасні знання у зручнийспосіб, оскільки слухач самостійно обирає місце ічас опанування нових знань. Разом з тим, такаформа навчання вимагає більшої відповідальності,наполегливості та концентрації зусиль. Це зумов-

4 The Human Capital Report 2013. World Economic Forum - [Electronic resource] http://reports.weforum.org/human-capital-index-2013/#=5 Там само.6 Coursera: [Electronic resource] https://www.coursera.org/.

Таблиця 1

Рівень і якість освіти в Україні5

50

лює в свою чергу вищий рівень внутрішньої вмоти-вованості, оскільки всі ризики та потенційні зискищодо інвестицій у свій особистий капітал бере насебе індивід.

Онлайн освіта стала можливою завдяки активно-му розвитку інформаційно-комп'ютерних техноло-гій (ІКТ). Інформаційно-комп'ютерні технології всеінтенсивніше проникають і в трудову сферу, під їхвпливом змінюється структура зайнятості, підвищу-ється рівень мобільності робочої сили, зростаютьвимоги до освітнього і професійного рівня праців-ників, а також рівня навичок у користуванні ІКТ.Цьому сприяють такі глобальні тенденції в інформа-тизації суспільства:

1. Активне використання інтернет-технологій вповсякденному житті людей усього світу. Згідно зданими звіту International TelecommunicationsUnion (ITU) «Вимірювання інформаційного сус-пільства – 2013», спостерігається повсюдне зростан-ня рівня впровадження та використання ІКТ. Заостанній рік до онлайнового простору приєдналисябільш ніж 250 млн. чоловік, а користувалися інтер-нетом майже 40% населення Землі7. Відзначимо, щовикористання інтернету в повсякденному житті нетільки задовольняє інформаційну потребу користу-вачів, але і зменшує витрати домогосподарств напридбання товарів і послуг, економить час на здійс-нення необхідних платежів, дає можливість дистан-ційно навчатися й працювати.

2. Зниження цін на послуги зв'язку, що робитьінтернет більш доступним. За період з2008–2012 рр. ціни на фіксований широкосмуговийзв'язок скоротилися на 82%. Найзначніше падінняцін відбулося в країнах, що розвиваються, де ціни нафіксований широкосмуговий зв’язок щорічно ско-рочувалися на 30%. Вартість контракту на фіксова-ний широкосмуговий зв’язок початкового рівняколивається від 0,21% валового національного дохо-ду (ВНД) на душу населення в Макао (Китай) до386,9% ВНД на душу населення на Кубі. Країниколишнього СРСР мають такі показники: найменшавартість у Росії – 1,2% від ВНД, в Білорусії – 2,5%, вУкраїні – 2,9%8. Аналіз свідчить, що існує щільнийзв’язок між валовим національним доходом і вартіс-тю інтернет-послуг. Найбільш доступні ціни на такіпослуги характерні для розвинутих країн, що зумов-

лює певним чином віртуалізацію ринків, зокрема іринку праці. Доступність інтернету є важливимфактором для використання нових можливостей усфері зайнятості.

3. Поява нової категорії людей – «цифрові абори-гени» (люди, які використовують інформаційно-комунікаційні технології в своєму повсякденномужитті не менше 5 років). У 2012 р. в світі налічува-лося близько 363 млн. «цифрових аборигенів», щоза загальної чисельності світового населення близь-ко 7 млрд. чоловік, що становить 5,2%. При цьому30% молодих людей у світі є «цифровими абориге-нами». Частка молодих «цифрових аборигенів» укожному регіоні варіюється від 10% – у Північній іПівденній Америці до 1,9% – в Африці. Чисельність«цифрових аборигенів» в країні пов’язана з рівнем їїекономічного розвитку. У Росії цей показник стано-вить 6,3%, у Білорусії – 5,5%, в Україні тільки 2,7%9.

Результати аналізу показують, що країни з найви-щою часткою «цифрових аборигенів» – це країни звисоким рівнем доходу, оскільки в цих країнах пере-важають інвестиції у розвиток інформаційних тех-нологій, внаслідок чого для них характерний висо-кий рівень загального проникнення інтернету вповсякденне життя.

В провідні лідируючі позиції за індексом розвит-ку інформаційно-комп’ютерних технологій, якийвключає три субіндекса: доступ, використання іпрактичні навички – займають Республіка Корея,Швеція, Ісландія, Данія, Фінляндія, Норвегія. Цевказує на щільний зв’язок між рівнем доходу надушу населення і рівнем розвитку ІКТ. Країниколишнього СРСР мають такі значення: Росія зай-має 40 місце (індекс – 6,19), Білорусія посідає41місце (індекс – 6,11), Україна – 68 місце (індекс4,64) серед 157 країн10.

Фактором, який впливає на мобільність людсько-го капіталу є глобалізація, яка являє собою неухиль-не зростання взаємозалежності економік окремихкраїн та регіонів і формування глобальних ринків, втому числі і глобального ринку праці. Глобальнийринок праці відкриває нові можливості завдяки тех-нологіям та інвестиціям, підвищує рівень мобіль-ності працівників, що зумовлює зростання рівняконкуренції між ними. Разом з тим глобалізаційніпроцеси диктують нові вимоги до робочої сили з


7The World in 2013: ICT Facts and Figures: ITU [Electronic resource] – http://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/facts/ICTFactsFigures2013-e.pdf.

8The World in 2013: ICT Facts and Figures: ITU [Electronic resource] – http://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/facts/ICTFactsFigures2013-e.pdf

9 Там само.10 Там само.

51


точки зору її професійності, мобільності, рівняволодіння новими технологіями. А завдяки проник-ненню ІКТ у всі сфери економіки все більш затребу-ваними стають саме інноваційні форми людськогокапіталу.

Глобалізація, інформаційно-комп’ютерні техно-логії обумовлюють трансформацію ринку праці таформування віртуального ринку праці. У країнахЄС за рішенням Європейської комісії в 1993 р. ство-рена система міжнародного обміну вакансійEURES. Ця мережа співпрацює з державними служ-бам зайнятості країн ЄС і забезпечує доступ до єди-ного інформаційного простору 31 європейськійкраїні: 27 держав-членів ЄС, а також Ісландії,Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії. Крім того, вкожній країні ЄС у структурі Державної службизайнятості є консультанти EURES, які безкоштовноконсультують з питань працевлаштування. На поча-ток 2014 р. на сайті налічувалося близько 2 мільйо-нів вакансій, які розмістили 32724 зареєстрованихроботодавців, а також 1,3 мільйона здобувачів роз-містили свої резюме11.

Такі зміни на ринку праці обумовлюють актив-ний розвиток дистанційних форм зайнятості, середяких слід відзначити електронний фріланс, який посуті є інноваційною формою людського капіталу.Електронний фріланс – форма самозайнятості, заякої індивіди за допомогою веб-ресурсів шукаютьзамовників з усього світу, виконують проекти, при-ймають оплату за допомогою платіжних систем. Заданими сайту elance.com, однієї з найбільших онлай-нових платформ, станом на початок 2014 на ній булозареєстровано 3 мільйони фрілансерів. За статисти-кою цього сайту, 57% фрілансерів збільшили свійдохід за останній рік, а 19% – збільшили свій дохід в2 рази і більше. Сукупний дохід фрілансерів назва-ної платформи в 2013 р. склав 285 млн. дол. США,при цьому найбільший дохід отримали фрілансериСША, Індії й України12.

Індекс рівня глобалізації країн світу (KOF Indexof Globalization), створений Швейцарським еконо-мічним інститутом, показує масштаб інтеграції тієїабо іншої країни в світовий простір. Показники

індексу об'єднані в три групи: економічна, соціальнаі політична глобалізація.

Найбільш інтегрованими у світове господарствокраїнами є: Бельгія, Ірландія, Нідерланди, Австрія,Сінгапур – зі значеннями індексу в діапазоні 92,3 –88,89. Країни колишнього СРСР займають такіпозиції в рейтингу: Латвія – 36 місце (індекс –72,79), Литва – 44 місце (індекс – 69,0), Україна –47 місце (індекс – 67,78), Росія – 48 місце (індекс –67,78), Білорусія – 92 місце (індекс – 54,98)13. Такимчином, вказані держави, за винятком Білорусії, від-носяться до країн з середнім рівнем інтеграції в сві-тове господарство. Разом з тим за останній рікУкраїна погіршила свою позицію у рейтингу,оскільки у 2012 р. вона займала 44 місце (індекс –68,9).

Підкреслимо, що низка критеріїв для визначенняіндексу глобалізації відведено рівню розвитку мере-жі Інтернет в країні: кількість користувачів, кіль-кість хостів, перелік безпечних послуг, за допомо-гою яких здійснюється комунікація, пошук інфор-мації, а також грошові трансакції.

Таким чином, інноваційний людський капіталскладається з фахівців, які використовують своїпрофесійні знання і навички для створення нового вбудь-якій сфері економічної діяльності з викорис-танням інформаційно-комп'ютерних технологій.

Висновки. Резюмуючи вище сказане зазначимо,що характерними особливостями інноваційнихформ людського капіталу є: використання у своїйдіяльності інформаційно-комп’ютерних технологій,знання іноземних мов, віртуальне співробітництво,професійна відповідальність, мобільність.

Основними внутрішніми факторами формуванняінноваційних форм людського капіталу є мотивація,спрямована на задоволення таких потреб як: само-реалізація, досягнення успіху в своїй професійнійдіяльності, свобода вибору роботодавця, умов робо-ти і форм зайнятості, свобода пересування. До зов-нішніх факторів слід віднести: відкритість і доступ-ність сфери освіти, розвиток інформаційно-комп’ютерних технологій, зростання рівня глобалі-зації і віртуалізацію ринку праці.

11Eures: The European Job Mobility Portal [Electronic resource] – http://ec.europa.eu/eures/12Elance: Online Employment [Electronic resource] – https://www.elance.com/13The 2013 Index of Globalization. KOF Swiss Economic Institute [Electronic resource] http://globalization.kof.ethz.ch/

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Засновники — НДІ праці і зайнятості населенняМінпраці та НАН України, фірма «Праця».

Реєстраційне посвідчення КВ № 4270, виданеДержкомінформполітики 5 червня 2000 р.

Індекс — 74541

Затверджено до друку рішенням Вченої РадиНДІ праці і зайнятості населення Мінпраці і НАНУкраїни, протокол №3 від 14 квітня 2014 р.

Опубліковані матеріали відбивають точку зоруавторів, яка може не збігатися з точкою зоруредколегії журналу.

Відповідальність за вірогідність інформації,фактів та інших відомостей, посилань на нормативні акти, цитати, власні імена несуть автори публікацій.

Адреса редакції:Україна, 01030, м. Київ, вул. І. Франка, 15.Тел.: (044) 234�03�02,Тел./Факс: (044) 454�86�28E�mail: [email protected]

Над випуском працювали:О. Варецька, к. е. н. —

головний редакторД. Верба — науковий

редакторА. Нечипоренко —

літературний редактор,коректор

О. Терещенко —комп’ютерний набір

Т. Пташук — дизайн, комп’ютерна верстка

Набір, верстка фірми «Праця»

Підписано до друку: 28.04.2014 р.Формат 60 Í 84 1/8

Друк офсет.Ум.�друк. арк. 6,07

Надруковано в друкарні фірми «ВІПОЛ».Адреса: ЗАТ «ВІПОЛ», ДК № 15.

03151. Київ, вул. Волинська, 60.Замовлення №Наклад 810 пр.

Т. Кір’ян, к.е.н. — шеф�редакторО. Варецька, к.е.н. —

головний редакторВ. АдаменкоД. Богиня, д.е.н.I. Бондар, д.е.н.О. Грішнова, д.е.н.Г. Дмитренко, д.е.н.А. Колот, д.е.н.Ю.Куліков, д.е.н.Е. Лібанова, д.е.н.О. Новікова, д.е.н.М. Папієв, к.е.н.І. Петрова, д.е.н.М. Шаповал, к.е.н.

Ру ко пис над си ла єть ся до ре дак -ції по штою в од но му при мір ни ку зпід пи сом ав то ра і да тою. У цьо му жкон вер ті має бу ти диск або дис ке таз елек трон ним ва рі ан том стат ті.

До стат ті до дає ть ся:— ре цен зія;—ано та ції (об ся гом 2–3 ре чен -

ня) ук ра їн ською, ро сій ською, анг -лій ською мо ва ми та клю чо ві сло ваук ра їн ською мо вою.

Наголошуємо на тому, що анг -ло мов ний ва рі ант ано та ції не мо жебу ти зроб ле ний шля хом за сто су -ван ня ав то пе рек ла да ча. Стат ті з не -ко рект ним пе ре кла дом ано та ції наанг лій ську не роз гля да ють ся;

— ві до мо сті про ав то ра (ав то рів):пріз ви ще, ім’я та по бать ко ві (пов -ні стю), міс це ро бо ти, по са да, на уко -вий сту пінь, до маш ня та служ бо ваад ре си, кон такт ні те ле фо ни.

Ви мо ги до зміс ту.Зміст стат ті має від по ві да ти на -

пря му жур на лу. Від по від но до ви -мог ВАК стат тя має міс ти ти та кіскла до ві:

l по ста но вка проб ле ми у за галь -но му ви гля ді та її зв’язок із важ ли -ви ми на уко ви ми чи прак тич ни мизав дан ня ми;

l ана ліз остан ніх до слі джень тапуб лі ка цій, у яких за по чат ко ва но

роз в’язан ня проб ле ми і на які спи -рає ть ся ав тор; ви ді лен ня не ви рі -ше них ра ні ше час тин за галь ноїпроб ле ми, кот рим при свя чує ть сястат тя;

l по ста но вка зав дан ня;l ви клад ос нов но го ма те рі алу

до слі джен ня з пов ним об ґрун ту ван -ням от ри ма них на уко вих ре зуль та -тів;

l вис нов ки за ре зуль та та ми про -ве де но го до слі джен ня та пер спек ти -ви по даль ших роз ві док.

Ви мо ги до оформ лен ня.Об сяг стат ті — 10–14 сто рі нок

(шрифт Times New Roman, 12 кегль,між ряд ко вий ін тер вал — 1,5).

Ри сун ки, таб ли ці, гра фі ки та діа -гра ми по да ють ся у ви гля ді, що до -зво ляє їх ко ри гу ван ня (Word,Excel — 98�2003), і мають бутичорно�білими. Не до пус ка єть ся роз -мі щен ня у стат ті ска но ва них з ін -ших ви дань таб лиць, гра фі ків, діа -грам та ри сун ків. По слі дов на ну ме -ра ція ри сун ків і таб лиць араб ськи -ми циф ра ми (Рис. 1; Табл. 1), а та -кож по си лан ня на них у тек сті —обо в’яз ко ві.

Біб ліо гра фіч ний опис дже ре лана во дить ся на тій сто рін ці, що й по -си лан ня на це дже ре ло й офор млю -єть ся згід но з ДСТУ 7.1 — 2006.

Ви мо ги до зміс ту та оформ лен ня ста тей, що по да ють ся до дру ку

в жур на лі «Ук раї на: ас пек ти пра ці»