Embed Size (px)
Citation preview
№59
Журнал для українських дітей Румунії
дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 4 рік видання, лютий, 2012 рік
Поздоровляємо з 8 Березня!
дзвоник (Clopoþel)
№ 59, 2012 р.Журнал для українських дітей Румунії.
Заснований у 2007 році.
Над дзвоником працювали:
Головний редактор: Микола Корсюк
Редактор: Людмила Дорош
Редколегія: Іван Ковач, Михайло
Михайлюк, Михайло Трайста, Марія
Чубіка.
Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1
тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;
телефони/факси: 021-222-07-37
Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»
Adresa redacþiei:
str. Radu Popescu 15, sect. 1
Bucureºti, România.
Наша електронна адреса:
дзвоник пропонує:
* казки
* оповідання
* вірші
* загадки
* дитячу енциклопедію
* сторінку народознавства
* пісеньки
* сторінки-розмальовки
* рухливі ігри
дзвоник завжди радо прислухається до
ваших пропозицій і друкуватиме надіслані
вами спроби!
Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!
Оксана СенатОвич
ЛЮтиЙЛютий в гості на гостинуКличе всю свою родину.та родина – чимала, Суне й суне без числа:Морозища, морозенки – І великі, і маленькі; Завірюхи капловухі, І сніжинки-балеринки, І вітренко, і вітрисько – вже вони близенько, близько. Ще до ночі в темнім борі вся родина буде в зборі. Запита родину Лютий, чи то кожний добре взутий?.. Гей, у танець!.. І зі сну Збудять танцями весну!
наталя ЗабІЛа
ЛЮтиЙДругий місяць зветься Лютий,а лютує він тому,Що на світі довго бутине доводиться йому.
Хоче Лютий, щоб на світі Панувала вік зима. та поволі сонце гріти Починає крадькома.
Довші дні, коротші ночі. Гульк – уже й струмок тече! Лютий враз як зарегоче, Знов морозом припече.
та як здійме враз хуртечу, Як засипле снігом дах! Люди добре топлять печі, Щоб не змерзнуть у хатах.
та здаля вже крок по кроку Йде весна, веселий час.І, розгніваний, до строку Лютий геть тіка від нас.
на обкладинці – квіти, зроблені технікоюквіллінг
3
число 59дзвоник
«Від весни зима тікає,весну літо підганяє.Осінь квапить, поспішаєта на п’яти наступає,А за осінню зима,до весни біжить вона...»
Леся ВОЗНЮК
Давним-давно жив на землі цар Рік, вякого було чотири дочки, і всі вони були такігарні і ніжні, що найгарніших і найніжнішихвід них не було на світі. А далеко-далеко івисоко-високо від землі, в небеснім царст-ві, жили дванадцять братів Місяців-лица-рів, які закохалися в дочок земного царя.Довго вони думали-гадали, як би їм то зро-бити, бо бач, їх нівроку, аж два-надцять, а сестер тільки чотири!Тоді всі разом вирішили спусти-тися на землю і стати їхніми вір-ними лицарями, служити і дару-вати їм найкращі подарунки, якітільки знаходяться на землі.
Першими вирушили брати Бе -резень, Травень і Квітень, якимдуже подобалася царівна Весна.Березень подарував красуніВесні білокорі берези, теплийподих вітру, світлі промінцісонця, веселе дзюрчання потічків, вербовікотики і сині проліски.
Квітень покликав для Весни з далекихкраїв білокрилих лелек та всіх інших пта-шок, щоб красуня могла радіти пурханнюластівок, куканням зозулі, тьохканнямсолов’я та співом інших пташок, такожпокликав з неба теплий дощик, щоб зроситиним у квітнику квіти, які він посадив длясвоєї царівни. Від того дощику забуялизелені буковини, діброви, левади, сади...
Квітень не барився багато і,щоб доказатисвоє ко хання до Вес ни, по крив усі луги буй-ними травами та по льо ви ми квітами, на якихпочали ве село підстрибувати ягнятка, об си -пав білим цвітом яблуні, че ре шні та вишні, абджілок за ставив мед збирати з буйноквітнихакацій. Все це для Вес ни, яка раділа і горди-лася, що вона найгарніша з-поміж своїхсестер.
Але з неба скоро прилетіли брати-лицаріЧервень, Липень та Серпень і вклонилися
до землі сестрі-царівні, яку звали Літом, іпоставили перед нею свої чарівні дари.Червень свої червоні солодкі ягоди чере-шень та вишень, полуниць та суниць, і со ко -виті плоди абрикосів та персиків. Липень,дихнувши своїм липовим ароматом, покли-кав бджілок з липового цвіту мед збирати, аз баштанів прикотив смачних кавунів іпоклав до ніг царівни. Сер пень обдарував їїжовтим колоссям жита та пшениці і різнимиплодами та овочами. Раділа царівна Літо ізбиралась сперечатись з Весною, котра зних найкраща, аж тут з неба Вере сень,Жовтень і Листопад до їхньої сестри Осеніприлетіли. Брати Вере сень і Жовтень обда-рували Осінь чим тільки могли – від со -
лодких грон винограду до спі-лих яблук, груш, слив та горіхів,а овочів... нема що й говорити!До того всього Жовтень пофар-бував чарівними фарбами гаї ісади. Поки до брав ся запізнілийЛистопад, то вже не мав щоподарувати Осені. Сердитий, вінроздув вітрами, полив холодни-ми дощами і обтрусив все листяз дерев, виткавши з нього різ -нобарвний килим, по якомугуляла Осінь.
Закохані в царівну Зиму брати Грудень,Сі чень та Лютий спустилися останніми наземлю, але, на жаль, вже не мали що пода-рувати своїй царівні; тоді домовились інакрили всю землю біло-пухнастим кили-мом снігу, через річки та озера перекинулильодові мости, а щоранку розмальовуваливікна кришталевими квітами і сіяли білимисніжинками. Зимі сподобались їхні дарунки,але її сестрам та братам, які служили їм, несподобалися холод, мороз і сніг і вони поча-ли нарікати на своїх братів. Але це тількирозлючувало їх, і вони починали дути заві-рюхами, сікти снігом та лютувати мороза-ми. Та накінець Лютий змилувався над свої-ми братами та сестрами-царівними і пода-рував Зимі квітку, яка виросла з-під снігу. Їїназвали Підсніжником, і всі зраділи їй, бо цезнак, що природа не померла навіки і щознову все оживе. І відтоді брати-місяціживуть у гармонії і дарують кожен у свій часдарунки своїм принцесам.
Михайло тРаЙСта
ДванаДЦЯтЬ ЛиЦаРІв І чОтиРи ЦаРІвни
малюнок автора
4
число 59дзвоникІрина МОЙСеЙ
(продовження з попереднього числа)
Уже місяць минув, відколи живеОленка в Звірка. Спочатку дуже бояла-ся, що дракон хитрує. Сам же казав, щомале і худе, тож тепер відгодовує, апотім хрум-хрум – і нема Оленки. Та здня на день страх розвіювався.
Спочатку кілька днів облаштовували їйкімнату в одному з кутків печери. Звіркозмайстрував ліжко, стіл і навіть кріслопід її зріст. У коробках, які «з’явились»перед печерою разом з Оленкою, знайш-лося багато чого корисного: і посуд доро-гий, і тканини вишукані, і навіть коштов-ності дорогоцінні. Розглядаючи данину,Звір ко згадав переляканого старостусела і усміхнувся. Відколиді знав ся від Олен ки, чомуу жертву вибрали саме її,то і стид минув, і жалькудись подівся. Йо мубуло байдуже до тогодобра, але радів, що це всезгодиться його «полонянці».
А ще Звірко похваливсясвоєю бібліотекою. Оленкааж сплеснула, як поба чилавеличезні полиці збезліччю книжок.
– Ще від прапра-діда збираємо, – загордився Звірко,побачивши здивування дівчинки. –Читати вмієш?
– Вмію, – не відводила захопленогопогляду від книг.
– От і чудово, будеш по вечорах менічитати.
– А ти? Ти що не вмієш? – спиталанесміливо.
– Вмію, – усміхнувся Звірко, – тільки,поглянь, книжка на моїй долоні, як сір-никова коробка на твоїй, дуже незручномені читати. А я так люблю казки!..
І справді, Звірко дуже любив казки –Оленка це запримітила ще з першоговечора читань. А ще... Одного вечора,читаючи дуже сумну казку, вона запри-мітила, як розчулився Звірко, аж очійому слізьми наповнились. І тоді всі їїпобоювання остаточно розвіялися: «Неможе бути людожером такий чутливийдракон…». Оленка уже зовсім булозаспокоїлась, та не надовго. Такинаступного дня спокій її зник, як роса насонці. Вранці несподівано тишу в печерірозітнуло гостре, неприємне «Кр-р-р-а-а-а, кр-р-р-а-а-а!». Оговтав шись, Оленкаперевела погляд на Звірка, який до тогоспокійно попивав ранкову каву, яку при-
несла сорока, і їй зовсім не сподоба-лась тривога в очах дракона.
– Звірку, скажи, це простоворон, так?
– Це не просто ворон. Це Кряк –посильний Баби-Яги, – відповівдракон, стараючись приховати
стурбованість.– Як гадаєш, чому він
прилетів? – Зазвичай стара
посилає його, абипопередити про свій
приїзд, – не зводивочей Звірко з ворона,
який кружляв над ним, іпіднявши зі стола й розгорнувши запис-ку, випущену птахом, підтвердив: – Так іє, завтра прилітає. І чого це її дідьконесе?
– Може, просто скучила за тобою?– Та ні. Раз в десять років вона «ску-
чає» за мною, а тут ледь місяць минуввід останнього візиту. Щось тут не те. Тане будем голови сушити, прилетить ісама розкаже… – підбадьорливо морг-нув Звірко до Оленки.
(Далі буде)
Казка про доброго дракона Звірка і Оленку-красуню
5
число 59дзвоник
тетяна чОРнОвІЛ
Лютийчом це, мiсяцю хороший,називають тебе – Лютий? За метелицi й порошi,чи за став, що льодом скутий?
Що холодним днем лютневим Змусив ти мороз трiщати, чи за iнiй, що деревам Одягнув найкращi шати?
За двори з снiговиками,чи за зашпари в долонi, чи за ковзанку з санками, чи за носики червонi?
чи за землю, що вкриваєш Снiговою пеленою,чи за смуток, що ховаєш, Зустрiчаючись з весною?
Катерина ПеРеЛІСна
СніжокОй, летить сніжок, летить, Заміта дороги! Ходять діти по снігу – Загрузають ноги.
Снігу, білий сніжку!Посипай доріжку.насип цілу горубіля цього двору.
а лопатки наші де? нащо їх сховали? таж вони якраз на те, Щоб сніг розгрібали.
Ой, летить сніжок, летить,Пада на доріжки!та не глибоко тепер –не загрузнуть ніжки!
валентина КаМенчуК
Ковзанкав горах ковзанку з водиЗбудували холоди.взявши крила в білі бокитанцювали там сороки.білки, лиски і зайчатавчились їздить на санчатахне ловив і вовчик гав – на льоду пісні співавтак цікаво, так завзято, Що забудеш їсти й спати!аж ведмедик клишоногийвухо висунув з барлоги!
Платон вОРОнЬКО
Дідів портрет Ми ліпили сніжну бабу, Доки вечір наступив.а вночі якийсь незграбаШапку й вуса приліпив.
Підійшов Омелько-дід,усміхнувся: «все як слід.Шапка, вуса й борода, Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте, йдіте, Мій портрет зробили діти!»вмить зібрався цілий рід:«Справді, з баби вийшов дід!»
6
число 59дзвониквасилина ГОЛОвчуК
Сюрприз для мамиСюрприз для мамиСнігові ніяк не хочеться відходити,
адже привчився до дітей і до всьогодовкола.
День за днем його стає все менше ідні стають все довшими.
Вдень, коли сонечко посміхаєтьсядо землі і пестить її своїм вже не такимхолодним промінням, із стріх водакапле. А це значить, що весна дає знатипро себе і про свято мами теж.
Я хотів би зробити мамі сюрприз, татакий, щоб усі аж ахнули, а підсніжникибули б тільки додатком.
Одного дня, повертаючись зішколи, попросив свого другаВасилька піти зі мною до норилисиці, про яку він мені розка-зував, що знає, і спіймати її.
Він згодився і ми пішли впошуки у поле, яке ще було білим-білим, а там заблудилися, ходилимайже до вечора, та так і не знайш-ли сховище лисиці.
Вернулися додому промерзлі іголодні, а більш за все змученіі досадні, що не вдалосяздійснити задумане.
Я ані трохи не подумав, що на менечекає вдома. Не знаючи, що у мамивихідний, я пішов у поле прямо зішколи, не повідомивши нікого. Бувпевний, що бабуся буде згідна зі мноюі все буде гаразд, але не для того хліб,хто його пече, а для того, хто буде йогоїсти. Так і зі мною.
Дома мама чекала мене із березовимпрутом та так відіграла його на мені!Сюрприз для мене – це було вперше івостаннє, коли я був «бавлений» такгаряче.
Бабуся прийшла на допомогу:– Схаменися, що із тобою? – гово-
рить до мами. – Ти мені не такі сюр-призи робили, а я ніколи не карала заних.
– А ти чого стоїш, як укопаний, і нетікаєш? – питає мене.
Але я не міг відкрити рота, ані зроби-ти хоч би один крок.Стояв, як укопаний.
Повернувся батькоз роботи і застав менеу ліжку. Зди во ваний,запитує, що сталося,
я захворів чи що?Я відповідаю зі
сьозами, які так і покотили-ся із очей:
– Я хотів впіймати лиси-цю, щоб подарувати мамі,
аби мала і вона хутровийлисячий комірець, як і всі
жінки, а вона мене за те...– Ну вибач мені, що так поступила з
тобою. Тому що від тебе я буду раданосити все, що ти мені подаруєш, алеяк тільки виростеш, не забувай про це.А поки що я буду задоволена підсніж-никами, які ти подаруєш, і твоєю гар-ною поведінкою, – сказала мама.
7
число 59дзвоникПлатон вОРОнЬКО
Наша Оля по сніжку Біга в білім кожушку. І не взнаєш, де сніжок, А де білий кожушок. Кожушок – Немов пушина, Мов сніжина – Порошина.А у баби кожушина – Чорний комір висне з пліч, Наче Ніч.Темна ніч.Баба каже: «Геть на піч!Житом ніженьки потри,Бо вітри,Вітри,ВітриВилітають із нори, Заберуть тебе в мішок,Знімуть білий кожушок,Кинуть в полі на сніжок. І холодна, і сира Замете тебе кура. Ну, пора, Пора, Пора!Геть до хати із двора». Оля кинулась до хати, Там її зустріла мати,Обтрусила, обігріла, Теплим чаєм напоїла, З медом пряників дала. Тут і баба підійшла, Підійшла і почала: «Ти мала, Мала, Мала!Чом обідати не йшла?Завдала мені тривоги,Застудила руки й ноги, Знов у валянках вода. Ой біда, Біда,Біда!Глянь: на шибці – борода! То Найстарший Вітровій,
Сніговій, Буревій,У накидці вихровій,Вже давно гаса по полю,Хоче вкрасти нашу Олю,Ти лягай,Лягай,Лягай!Знов у двір не вибігай». Оля кинулась до ліжка, Мати їй накрила ніжки,Побажала щастя й долі. Оля спить...
І сниться Олі,Що Найстарший Вітровій,Сніговій,Буревій,У накидці вихровійЗупинився коло хати, Став кричати, Вимагати,Щоб пустили Олю з хати.Баба каже: «Не пущу!» Мати каже: «Закричу!» Вітер каже: «Як наляжу,Вікна, двері потовчу. Вікна, двері потовчу, Вашу Олю підхвачу,Закручу, ПоволочуПо левадах та по полюВашу Олю,Олю,Олю,Щоб узнали нашу волю,Буйну волю вітрову, Грізну силу вихрову!» Мати вітра не пускає. Вітер вікна витискає,Підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра,Снігокрутиця кура. А кураКричить: «Ура!» Я стара,
Стара, Стара!В мене сива голова, Кров у мене снігова, Руки в мене крижані – Дайте Оленьку мені!»Закрутила бідну Олю,Заморозила до болю. Все несе, Несе, НесеЗа дорогу, за шосе, За городи, за підмети І штовхає у замети.Оля кличе, Оля плаче,Та ніхто її не бачить, І не бачить, І не чує,І з біди не порятує.
Раптом чує... хтось рукою Ще й тепленькою такою,Обіймає, Пригортає,Тихим голосом питає:«Ой мала,Мала,Мала,Що ти хочеш?» «Я? Тепла!» – Оля враз відповіла. Спалахнуло в полі світло, Все засяяло, Розквітло.Трави, проліски навкруг,І не чути лютих хуг.«Хто ти будеш, друже мій?»«Я – Весняний Вітровій!Я лечу,Лечу,Лечу,Дам і сонця, і дощу. Все я дам тобі, мала. Що ти хочеш?» «Я? Тепла! –Оля знов відповіла. –Ну, іще,
Чотири вітри
(продовження на 9 ст.)
8
число 59дзвоникЛюдмила ДОРОШ
Чому Оксанка любила зимуОй і любила ж Оксанка зиму! Хоча так
же палко вона любила і весну, і літо, ірудокосу осінь, але із зимою у неїпов'язалося ще більше приємних спога-дів. надворі – віє-завіває, мороз малюєхимерні візерунки на склі і їй ледь-ледьвидко надвір, та і що ж вона може тамугледіти? адже безконечна пухка і тов-ста ковдра вкрила геть усе! Лавки, наякій вони з бабусею часто сиділи, роз-мовляли або спочивали, невидно зовсім – замість неївеличний м'який диван гордо-вито дивиться і немов кличевідпочити на своєму пухкомупокривалі. Густі кущі троянд ісобі заховалися під білосніжнушубку і тепер хитро дивлятьсяна світ, мовляв, ми зовсім некущі, ми високий па гірб, який за ніч ви -ріс посеред саду! а буд ка Каштана, Ок -сан чиного улюбленого рудого собаки,теж виросла і розширилася і тепер бов-ваніла з розкритим ротом. то Каштан,прокинувшись зранку, ви біг наголос Оксанки і зробив широкудірку у товстому шарі сніговогопокриття, яке сховало під собою ібудку, і миску для їжі, і оту смач-нющу кістку, яку вчора кинулайому Оксанчина бабуся за те, щовін такий добрий сторож.
Коли за ніч випадало багато снігу,дідусь раненько вставав, взував своївеличезні валянки і йшов надвір відки-дати сніг. Коли Оксанці вдавалося про-кинуся раніше звичайного, вона теж взу-вала свої чобітки, просила бабусю замо-тати її голівку товстою пуховою хусткою,
щоб лише очі було видко, адже надворіхолодно і лютий мороз щипає за щічки іносик. у неї була невеличка лопата,якою вона гралася влітку в піску, алеОксанка хотіла працювати пліч-о-пліч зісвоїм дідусем, тож вона випросила унього справжню лопату, щоправда,трішки меншу, ніж у нього, і вони завзя-то відкидали сніг через невеличкий пар-канчик прямісінько у садок, де спочива-
ли цибулини тюльпанів, нарци-сів, спали міцним сном багато-річні хризантеми та піони.Оксанка, працюючи, думала:«те пер ви, квіточки, не змерз-нете від холоду, цей пухнастийсніжок нагріє вас, а весною на -поїть водицею, і ви зацвітите,немов у казці!»
І коли вони з дідусем доходили вже аждо хвіртки, виходила бабуся і кликала їхдо столу, де їх чекали гарячі, тільки щозняті зі сковорідки млинці, а самоварвже починав свистіти, і дівчинці здава-
лося, що він казав їй: «Ходи,Оксаночко, за твою працю тизаслуговуєш велику чашку дух-мяного чаю!»
І вони сідали за стіл, розпашілавід роботи та свіжого повітрядівчинка була вже добре зголод-нілою, тож млинці дуже звидко
зникали у неї за щічками, а услід за нимизникав і чай з медом та шматочкомлимона.
а от під вечір, допомігши бабусі впора-тися із домашніми справами, вони від-почивали. І коли вже темрява починалаосідати на землю, а біля кожного подвіря
9
число 59дзвоник
Іще,Іще,Хай жаркіше припече!»Сонце гріє,Пригріває,Вітер віє,Повіває,Теплий вітерСуховійПилом горнеться до вій,Наганяє люту спеку.А іти іще далеко.Оля вибилась із сил.Всюди пил,Пил,Пил.Оля каже: «Дайте пити! Я не можу більше жити. Хоч краплиночкупрошу...» І схилилась на межу. Згодом чує – хтось гукає, За плече її торкає. Каже: «Я допоможу! Я біжу, Біжу, Біжу,Сонцю шлях загороджу!»
Налетіли сизі хмари,Грому гримнули удари,Почалася літня злива.Оля, рада і щаслива,Запитала: «Хто ти є,Добре щастячко моє?» «Я є Літній Вітровій, Лину в хмарі грозовій.Всім, хто просить І не просить, Поливаю жито, просо,Все оновлюю дощем!»Оля крикнула: «Іще! Ну, іще, Іще, Іще,Хай водиця потече, Щоб обмитись,Освіжитись, Щоб награтись,
Накупатись!»Оля бовтається в ставі,У веселчаній заграві,Під вечірнім промінцемЗашарілася лицем.За купанням зголодніла.Каже: «Я давно не їла.Дайте їсти,Їсти,Їсти,Хоч на мить до столу сісти».«Я, Осінній Вітровій, Йду по стежці золотій.Дам я спілого ренклоду,Дам я грушу бергамоту».Зашумів осінній вітер,Мокре личко Олі витер.Як війне сюди-туди –Всюди падають плоди У краплиночках роси.«Ой, труси,Труси, Труси!Всі дерева обтруси!»Тільки й чути Олю раду. В неї повно винограду, І ренклоди, й бергамоти В ніжнім сяйві позолоти.Вітер трусить, не вгаває,Із дерев плоди зриває,Потім листя полетіло. Оля дивиться несміло,Хоче крикнути: «Не вій,Мій Осінній Вітровій!»
Але вітер віє, Віє, –Вже повсюди сніг біліє, А із снігу йде кура. «Я стара, – Кричить, – Стара!В мене сива голова, Кров у мене снігова,Руки в мене крижані –Дайте Оленьку мені!»
Оля кинулась тікати, Та спіткнулась коло хатиЙ пробудилася вона... А за вікнами – весна.
на стовпах запалювали ліхтарі,Оксанка з бабусею любили вийтинадвір помилуватися зимовимвечором. Колись Оксанка взуваладідусеві валянки, і хоча вони булитакі великі, що дівча ледь вору-шилося у них, їй було тепло, весе-ло і чомусь так добре-добре, тожнавіть коли бабуся з дідусем пода-рували їй маленькі дитячі валя-ночки, вона частенько просиладідуся позичити їй його валянки, івони з бабусею йшли до перевул-ку, дивилися на дим, який підні-мався з димарів їхніх сусідів, слу-хали завівання хурделиці і милу-валися снігом, падіння якогоможна було побачити у світлівуличних ліхтарів. а в ті дні, колиснігопад припинявся і все устеля-ла снігова перина, яка виблиску-вала міліардами блискіток підсвітлом ліхтарів, Оксанка з бабу-сею зламували по довгій бурульціі під світлом місяця, зірок тавуличного ліхтаря малювалидивні візерунки на незайманомуснігу. а коли дівчинка повертала-ся до хати і, втомлена після тако-го насиченого дня, заплющувалаоченята, всі ті звірята та дивнівізерунки на снігу оживали іпочинали витанцьовувати дивнітанці, міліарди іскристих сніжи-нок виблискували ще яскрявіше,а високі дерева, вкриті снігом,починали погойдуватися під віт-ром і наспівувати якісь химернідивовижні пісні.
тож Оксанка дуже любила і сніг,і хуртелицю, і мороз, і їхнє з бабу-сею малювання на снігу, і взагалівона дуже любила зиму. та і як жеїї можна було не любити?
(пoчаток на 7 ст.)
10
число 59дзвоникМарія чубІКа
Яка наша мова?Звечора стояв пронизливий лютне-
вий мороз, та коли сонечко вже підня-лося над Маґурою, а на небі білим табу-ном повільно пливли кучеряві хмари,потеплішало.
Діти галасливою юрбою, хто з лижа-ми, а хто із санчатами, поспішали наЙвантів грунь. товстий шар іскристогоснігу покрив чорну землю, і санки талижі із швидкістю мчалися аж до заліз-ниці.
Почувши крики, які луналина все село, мої внучата тежподалися туди і, мабуть, забули,що пора повертатися додому.
нетерпеливість повела менеза ними. Під ногами веселоскрипів сніг. Я йшла повільно,щоб насолодитися білим-пребі-лим царством і чистим повіт-рям.
«надзвичайна санниця*» –подумала і поволі піднімаласядо дітей.
Побачила їх навколо вогню. вонисмакували печеною картоплею, пере-кладаючи її, гарячу, то в одну, то в другудолоньку. ніхто не запримітив мене, і ястала біля товстого чорного стовбурастарої черешні.
Говорили дуже голосно, але малийвасилько перекричав усіх і повідомив:«наша група готує артистичний виступдля Свята рідної мови. Я вже знаю, що
наша мова – калинова», – авторитетномовив він.
– неправда, – крикнув Іванко. –наша вчителька казала, що мова наша– барвінкова. От яка, щоб ви знали всі!
–ти-хо! ти-хо! – почувся голос треть-окласника Миколки. – Я знаю ще зпопередніх класів, що наша мова –солов’їна. От яка!
– ні, ні, не солов’їна, а барвінкова, –не відступав Іванко, а василькоі собі почав кричати, а разом ізним і його друзі.
Я наблизилась до гурту, і їхнідзвінкі голоси затихли.
– браво, діточки, ви молодці!Правда кожного із вас: івасилькова, й Іванкова, іМиколчина. чому? а тому, щонаша мова і прекрасна, й кали-нова – як червоні грона стиглоїкалини, і вічно жива, як вічнозе-лений барвінок, і мелодійна, якчарівні трелі солов’я. вона
єдина, наша рідна, як буває одна ріднаматінка у нас. Отже, вона і калинова, ібарвінкова, і солов’їна, і ми повинні їїберегти, любити, гордитися нею, боро-нити її і закарбовувати назавжди у своїсерця, – сказала я і ще якісь хвилинибесідувала з ними.
Опісля ми всі спустилися в село, бодень хилився до склону.
*Санниця – снігова дорога.
* Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів.
* Лютневий сніг за золото дорожчий.
* Питає лютий, чи добре взутий.
* Лютий лютує, та весні дорогу готує.
* у лютому зима вперше з весною зустрі-чається.* Лютий воду відпускає, а березень –
підбирає.
Прислів’я та приказки про лютий
11
число 59дзвоник
ІІБіля школи вже зібралися учні.Вони скупчилися перед ґанком, попідби-
рали хвости (в кого такі були) й чекалипояви директора.
Що й казати, завжди якось лячно почина-ти у житті щось нове.
А якщо ти й взагалі боягуз, то й поготів.Жив ти біля маминої спідниці, за все від-
повідала мама, оберігала тебе від усіхнебезпек, тривог і неприємностей, а ти тіль-ки їв, спав і розважався.
І от раптом мама лишилась десь за парка-ном, а ти сам-один вперше йдеш у щенезнаний, сповнений несподіванок світ.Ноги в тебе підгинаються і тремтять. У ротісохне, у грудях пече, а в животі тенькає йхолоне.
Кося Вухань стояв поряд з КолькомКолючкою і так голосно цокотів зубами, щоКолько повернувся і злякано спитав:
– Ой, що це?– 3-зуби,– затинаючись, чесно признався
зайчик.– Боїшся? – спитав Колько.– Б-боюсь,– признався Кося.– І я боюсь,– сказав Колько.– Давай разом
боятися.– Давай!І такий він став раптом Косі дорогий, цей
їжачок Колько, що Кося обняв би його зараз(якби не оті колючки!).
«От з ким я дружитиму!» – одразу вирішиввін. І йому стало трохи легше.
Нарешті на ґанок вийшов директорБурмило Михайлович Ведмідь. За ним вчи-телі – пантера, жирафа, лисиця, слон,мавпа і бегемот.
– Добрий день, діти! – урочисто сказавВедмідь.– Вітаю вас з початком навчально-го року в нашій школі. Дозвольте предста-вити вам ваших учителів. От! Будь ласка!Класним керівником у вас буде РосомахаЯгуарівна. Вона викладатиме лісову мате-матику. Лісознавство викладатимеЛисавета Патрикеїзна. Лісторію, тобто лісо-ву історію,– Мамонт Африканович.Лісографію, тобто лісову географію –Жирафа Жирафіївна. Фізкультуру – МакакМакакович. Спеціальний музичний предметсольфеджіо – Бегемот Гіпопотамович. Аведмежу мову викладатиму я сам...Сподіваюсь, що всі ви будете вчитися ста-ранно і сумлінно, не завдаватимете клопо-
ту вчителям і мені не доведеться виклика-ти в школу ваших батьків... А тепер – уклас! Починаються уроки.
Бурмило Михайлович закалатав у вели-кий лісовий дзвоник.
На першому уроці Росомаха Ягуарівназнайомилася з класом.
Крім зайчика Косі Вуханя та їжачка КолькаКолючки, в класі були: з хлопчиків – лисеняРудик Лісовенко, ведмежа МихайликВедмеденко, вовченя Вовчик Вовченко іборсученя Боря Сук; з дівчаток – рисеняРаїска Мняу, лісове козеня Зіна Бебешко,лосеня Соня Лось та білченя ВірочкаВивірчук.
Кося Вухань, звичайно, сів за одну парту зКольком Колючкою. Але де ви бачили, щобу першому класі вас одразу посадили з кимви хочете. Познайомившись з усіма,Росомаха Ягуарівна почала усіх пересаджу-вати... Косю Вуханя посадила з ВовчикомВовченком, а Колька Колючку з РаїскоюМняу.
Не минуло й п'яти хвилин, як ВовчикВовченко вкусив Косю за вухо.
– Т-ти чого?! – сахнувся Кося.– Просто так,– вищирився Вовчик і знову
вкусив Косю за вухо.– Перестань! – стиха зойкнув Кося.– Ги! Не перестану,– знову вищирився
Вовчик.– Хіба можна таке вухо не вкусити!Колосальне вухо! Спеціально для того, щобкусати. Ги-ги-ги!
– Ти що – хуліган?!– Хуліган! – гордо сказав Вовчик.– А ти хто
– заєць?– Заєць...– Ги-ги!.. Заєць! Заєць! Боягуз!– Чого це б-боягуз...– почервонів Кося.– Я
просто... просто собі заєць.– А от і не просто! Заєць – значить, боягуз.
Усі зайці боягузи. І ябеди. От я знаю, тизараз піднімеш лапу і скажеш Росомасі, що ятебе за вухо вкусив. Скажеш? Скажеш!
Кося не встиг нічого відповісти, бо в цейчас Росомаха Ягуарівна повернулася до нихі сказала:
– Вухань і Вовченко! Ви чого розмовляє-те? На уроках розмовляти не можна. Анупіднімись, Вухань, і розкажи всьому класу,про що це ви говорили. Нам усім цікавопослухати.
Кося підвівся і втупився в парту, не кажу-чи ні слова.
всеволод неСтаЙКО
Пригоди їжачка Колька Колючкита його вірного друга й однокласника
зайчика Косі Вуханя
12
число 59дзвоник
В лісі, на схилі гори, жила ватага мавп.Одного місячного вечора спустилися вонидо підніжжя, щоб удосталь погратись навеликій галявині. Бігають собі поміж дере-вами та кущами, стрибають, з цікавістюрозглядають усе довкола…
Одне маленьке мавпеня видряпалося надерево і побачило внизу під собою крини-цю. Хутко спустилося воно на цямрину ізазирнуло всередину. Ой лишечко! Там насамому дні сяяв повноликий місяць.Злякалося мавпеня: адже коли місяцьпотоне, то в лісі стане зовсім темно.Щодуху кинулося воно до ватаги.
– Біда! Біда! – гукало мавпеня. – Місяцьунав у криницю!
Велика мавпа підбігла до криниці ізазирнула всередину.Ясне коло місяця справдівиблискувало на дні.
Скликала вона всюватагу й каже:
– Справа кепська! Мі -сяць упав у криницю.Треба якось дістати йогозвідти, поки він не пото-нув.
– Лізьмо на дерево! –за пропонувало мавпеня. –По чіпляємося одне за од но го і довгим лан-цюгом спустимося прямо в криницю. Так івитягнемо його звідти.
Порадилися мавпи і вирішили, що про-позиція слушна. Позалазили на дерево.Одна мавпа міцно вхопилася задніми лапа-ми за гілляку, що простяглася над крини-цею, і повисла вниз головою. До неї приче-пилася інша мавпа, взявшись своїми задні-ми лапами за передні старої. Так, тримаю-чись одна за одну, мавпи повисли довгоювервечкою над криницею. Останнім уцьому довгому ланцюгу було мавпеня.
– Чудово! – закричало воно з криниці. –
Зараз дістану! Спустило передні лапи вниз,та замість місяця вони зачерпнули повнупригорщу води. У криниці колами пішлихвилі. Місяць розпався на дрібні цятки ірозплився в усі боки.
– Ой лишечко! Місяць порвався! – заго-лосило мавпеня. Велика мавпа почула це ісердито мовила:
– Оце так помічники! Навіть такої дрібни-ці не здатні зробити! Порвали на шматкимісяць! Що ж нам тепер робити?
Невдовзі в криниці хвилі уляглися, і яснеколо місяця знову опинилося на своємумісці.
– Не хвилюйтеся, – зраділо мавпеня. –Місяць знову цілий.
Воно ще раз простягло лапи вниз, та йцього разу в жмені замістьмісяця була вода, а світлеколо розділилося на кіль-ка світлих плям. Лапимавпеняти ще кілька разівпірнали у воду, щоб вило-вити хоч уламки місяця, танадаремно.
– Що ж мені робити? –запхикало в розпачі мав-пеня. – Тільки торкнешсяцьо го місяця, а він враз
розпадається. Ніяк його в руки не візьмеш.– Доки ми висітимемо? Вже лапи болять!
– почали ремствувати інші мавпи.Велика мавпа задерла голову й глянула
на небо. Звідти до неї усміхався яснийповний місяць.
– Погляньте! – звернулася вона до всієїватаги. – Місяць спокійнісінько висить собіна небі, а там, у криниці, певно, його відоб-раження. Вилазьте, дурні, мерщій сюди!
Усі мавпи послухали її і хутко повилази-ли з криниці. Потім посідали на розлогомугіллі і, весело сміючись, позирали на яснеколо повного місяця.
Як мавпи діставали з криниці місяцьКитайська народна казка
Çàãàäêè
13
число 59дзвоник
Другий він в календарі, Холодно у цій порі. Снігопади, завірюха, Всі ховають в шапки вуха.
Промінчик лагідно всміхнувся, У лісі пролісок проснувся. Все прокидається від сну, Стрічає дівчину-Весну. (Березень)
(Лютий)
Я – істота нежива, Я – істота снігова. З кульок я складаюсь, Діток потішаю.
(Сніговик)
Скрізь зима, Та що це, сон? – Сад цвіте! – гука Антон. – Білий цвіт он на калині!.. Та ми знаєм, що це…
Під вікном моїм калюжаУночі замерзла дуже, Узялася склом твердим, Добре ковзатись на нім.
(Іній)
(Лід)
14
число 59дзвоник
Хоч лютий лютує, але весну чує(Узгодження іменника з особовим займенником)
1. Запам’ятайте прислів’я «Хочлютий лютує, але весну чує» і його зна-чення: хоч місяць лютий ще морозний,холодний, ще можуть падати сніги, алебуває й така погода, яка показує, щоневдовзі настане наступна пора року –весна. До іменників місяць, зима, сніг,весна, погода, небо, озеро, вікно, ягня,дитя підберіть відповідний займенник– чоловічого роду він, жіночого родувона, середнього – воно. Складіть поодному реченню з кожною парою імен-ника із займенником. Зразок: Тепермісяць лютий, він ще холодний.
2. Прочитайте строфу віршика:Замела снігамиПоле й сад зима,І в пташок маленьких Їстоньки нема.Розкажіть, що сталося з нижчена-
мальованою пташиною хаткою? чимстурбовані пташки?
3. Прочитайте наступну строфу іпоясніть, що наказує мама своїй донеч-ці:
А матуся каже:– Ти ж не забувай,
Кожним ранком пташкамКришку хлібця дай.4.Розгляньте слідуючий малюнок і
розкажіть, чи послухалася донечкасвоєї матусі і як вчинила?
5. Дивлячись на намальованих пта-шок, чи можете уявити собі, що вониприблизно так прохали дівчинку:
Горобець бідненькийна віконце сів:Їсти! Їсти! Їстоньки!Холодно! Джив! Джив!6.Складіть казочку про цю зимову
пригоду.7. До яких слів можна підібрати зай-
менник чоловічого роду він, жіночого –вона, середнього – воно, і які форминижчеподаних слів більше подобаютьсяі чому:
– мама – мати, матуся, матусенька;– дочка – доченька, донечка, доня;– пташка – пташечка, пташиночка,
пташенятко;– зима – зимка, зимонька;– хата – хатка, хатинка, хатинонька;– сніг – сніжок, сніжечок.
² ãðຠìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!ýПодав І. Ребошапка
15
число 59дзвоник
Квіллінг – це мистецтво робити що-небудь із загорнутих особливим чиномдовгих і вузьких смужок паперу. Словопоходить від англійського «quill», що зна-чить пташине перо. З паперових спіра -льок створюються об'ємні композиціїнеймовірної краси. Квіллінг використо-вують під час створення подарунковихупаковок, листівок, альбомів, рамок дляфотографій. Це заняття було доситьпопулярним серед черниць у 14-15 століт-ті. Сьогодні ж техніка квіллінга такождуже популярна. Спочат ку він поширивсяу німеччині, Англії, а потім в Америці,після чого, завдяки своїй простоті,доступності та невитратності, квіллінгстав популярним в усьому світі.
Сьогодні пропонуємо вам навчитисяробити квітку технікою квіллінга, нею виможете прикрасити власноручно зробленулистівку для свята 8 березня.
нам потрібнодвостороннійко льоровий па -пір, клей, ко -льо ровий кар-тон – це фондля створеннялистівки, і кіль -ка зубочисток.
найпростіший елемент квілінгу - цеспіралька, для її виготовлення необхіднонакрутити смужку кольорового паперушириною 0,5-0,7 см і довжиною до 25 смна зубочистку, потім зняти її, трохи роз-
пустити і під -
клеїти краєчок паперу клеєм. Спіралькаготова – на основі цієї заготовки за допо-могою різних затискачів можна вигото-вити різні елементи.
За допомогоюстискання паль -цями спіральки зодного боку мож -на виготовитипелюстку або ли -сточок для май -бутнього квітки.
Якщо за ти -снути спі-ральку з двохсторін - вий -де човник,який такожмо жна вико-ристовуватияк листочок.а якщо з од -ного боку спіральку за ти с нути, а з іншогопрогнути всередину - вийде сердечко.
Коли всі елементи будуть готові, необ -хідно сформувати з них заздалегідь про-думану композицію і приклеїти клеєм докартонної основи, за основу також можнавикористовувати оксамитовий папір,такий виріб виглядатиме ефектніше.
Квітка технікою «квіллінг»
Çðîáè âëàñíèìè ðóêàìè!
Переклала з російської Людмила Дорош,www.liveinternet.ru
16
число 59дзвоник
15 лютого – Стрітення
Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà
Празник Стрiтення святкують за 40днiв пiсля Рiздва Христового.
В цей день зима, кажуть, іде туди, дебуло літо, а літо – де була зима.
Зиму веде попід руки старий дідМороз, вона зігнулася, трясеться і ледвейде. Кожух на бабі Зимі полатаний,чоботи подерті, а в хустці на голові мишідіри прогризли, і з тих дір сиве волоссястирчить. В руках Зима несе надщербле-ний кошик з льодом, а через плечі у неї -порожнісінька торба.
У Літа вінок на голові, сорочка, квітамимережена, зелена плах та, – весела і врод-лива дівчина. Літо несе вруках серп і сніп жита,пшениці та всякої паш -ниці…
При зустрічі на Стрі -тення стара Зима і молодеЛіто сперечаються міжсобою – кому йти, а комувертатися? Якщо до вечо-ра стане тепліше – Літопереспорило Зи му, а якщо холодніше –Зима.
За народним віруванням, літо зу стрі -ча ється з зимою двічі на рік: на Стрі -тення – 15 лютого та в день святої Анни– 3-го грудня.
В день Стрітення в церквах Українисвятили воду та свічі. Посвячені на Стрі -тення свічки звалися «громичними», боїх запалювали і ставили перед образамипід час грози, щоб оберегти людей і худо-бу від грому. Свячена громнична свічкав день свята запалювалася ще й для того,«щоб весняна повінь не пошкодила посі-вів і щоб мороз дерева не побив»; зі свя-том пов’язано ряд народних прикмет, —«Коли на Громницю півень не нап’ється
водиці, то на Юрія віл не наїсться трави-ці», «як на Громницю в лютім деньясний, то буде льон прекрасний», «якщона Громницю з дахів тече, то зима щедовго ся проволоче»; свято для людиниозначало прихід весни, тому казали:«Громниця — скидай рукавиці, близьковесна», хоч остерігалися й зими, яка щеможе дати про себе знати (звідси приказ-ка «Громниця — зими половиця»); тому йведмідь на Громницю «буду свою аборуйнує, або наново будує».
Ясна і тиха погода в цей день віщуєдобрий урожай поля і роїння бджіл.
Вітер – погана оз нака.Відлига – жди пізньоївесни і бережи па шу тахліб, бо в поле виїдешнескоро. «Як на Стрі -тення півень на п'єть сяводи з калюжі, то ждище стужі!». Або ще ка -жуть так: «Як нап'єть сяпівень води, то набереть-
ся господар біди!». Коли святили в церкві воду, селяни
набирали тієї води в нову – ще не вжива-ну – посудину, приносили додому і пиль-но берегли. Цій воді приписуваласьмагічна сила. За народним уявленням, це– цілюща вода. Нею натирали хворі місцяі вірили, що «поможе». Найкраще цявода ніби помагала від «пристріту» - відхвороби, що її спричиняло «погане» око.
Колись, як чумак виходив у дорогу,господар давав йому хліб, сіль і кропивстрітенською водою волів, воза і самогочумака, примовляючи: «Боже тебе збере-жи!».
Віра в силу стрітенської води в бага-тьох селян збереглася ще й досі.
17
число 59дзвоник
проліскиВальс Музика і слова Віри ПоЛЯченКо
Джерело: www.zaspivaj.com
Опадають ще сніжинкита лягають по землі,але вже стоять стежинки,Мов святкові, в убранні.Мов святкові, в убранні.
білі проліски – квіточки,Око радують вониІ до сонечка листочкиПростягають догори.Простягають догори.
Перші промені лягаютьна маленькі пелюстки,бо вони, звичайно, знають,Це – є вісники весни.Це – є вісники весни.
Ми зберемо їх в долоні,Щоб у вазі на століСвої усмішки чудовіДарували нам вони.Дарували нам вони.
О-па- да- ють ще сні-жин-ки т а ля- га- ють по зем-л і, а-ле
вже сто-ять сте-жин-ки, мов свят-ко-ві, в уб-ран-ні. Мов свят-ко- ві, в уб-ран-ні.
18
число 59дзвоник
ÐÐ îî çç ìì àà ëë þþ ééññòòîî ðð iiíí êê óó
19
число 59дзвоник
Сірникові головоломкиХіба ти міг коли-небудь подумати, що
в звичайнісінькій сірниковій коробціживуть головоломки? Звичайно, вони неживуть там тоді, коли ми використо-вуємо сірники для запалювання вогню.Але вони одразу поселяються у сірнико-вій коробці тоді, коли сірники пере-стають бути звичайними сірниками, аперетворюються на цифри, слова чифігури. не віриш? Тоді спробуй розв'яза-ти наступні математичні головоломкиі ти побачиш, що без кмітливості таматематичних знань цього не можназробити.
Отож, сірникові головоломки.1. Склади з п'яти сірників два три-
кутники. До речі, існує аж дві розв'язки.
2. Із семи сірників склади три одна-кові трикутники.
3. Склади з семи сірників два квадра-ти.
4. Склади з десяти сірників три квад-рати, а з дванадцяти — чотири.
5. Склади з дев'яти сірників п'ятьтрикутників.
6. Склади з дванадцяти сірниківчотири однакові квадрати, як це пока-зано на малюнку.
а) Забери два сірни-ки так, щоб залиши-лося три квадрати.
б) Переклади чоти-ри сірники так, щобутворилося три одна-
кові квадрати.в) Переклади три сірники так, щоб
утворилося три однакові квадрати.
7. у наступних завданнях сірникиможна класти один поперек іншого.
а) Переклади два сірники, щоб утво-рилося сім квадратів.
б) Переклади чоти-ри сірники, щоботримати десятьквадратів.
8. Які два сір никитреба заб рати,щоб залишився:
а) Один прямокутник;б) Два квад-
рати?
9. Склади з15 сірників цюсмішну корову,як це по казанона ма люнку. атепер перекла-ди два сірникитак, щоб вонадивилась у про-тилежний бік.
10. Жук,складений ізсірників, лізевгору. Пере -кла ди трисір ники так,щоб жук по -ліз униз.
Джерело: о.Гісь, о. Яцків «В країні міркувань»
Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!Любі діти!
Ось нарешті зима на відході. ви вдовіл нагулялись, накатались,але водночас попрацювали, допомагаючи батькам прочищати доріж-ку. а ще, напевне, ви постаралися годувати птахів, бо їм було сутуж-но з їжею. Отож тепер радієте від зробленого. а ще радієте, що неза-довго настане весна і вам теж набуде радості. адже говорять: «весна
красна». Задзюркочуть потічки, одізвуться голосно птахи, зазеле-ніють поля і ліси, виглянуть весняні квіти. тож чому не радіти, не
впиватися новою свіжою красою, адже весна іде. на радість і на щастя!
василь Петрашук, 2 роки, с. Рускова
Сестри ана і Марія бобик,м. Карансебеш
Юлій Пашку,8 років, с. Рускова
аліна Годенка,8 років, с. Рускова
