За традицією українські дівчата щороку, у ніч перед Днем святого Андрія, намагають-ся передбачити своє майбутнє. Цього року на долю ворожили й острозькі хлопці. Про ук раїнські традиції та їх інтерпретацію про-тилежною статтю читайте на стор. 3.

Грудень, 2009 року,

№ 13 (72)

Більшість спудеїв бачили надзвичайно гарні картини та ікони, що належать перу відомого українського художника-іконописця Юрія Нікі-тіна. Зараз деякі з них зберігаються у худож-ній галереї Острозької академії. Більше про автора на стор. 2.

анонс

Рубрика «Будь ласка, знайомтеся» продовжує роз повідати про подальшу долю випускників ОА. Про професійне зростання Мирослави Наконеч-ної та Тараса Тимчука читайте на стор. 3.

анонсанонсКнижкова поличка пропонує Вам не лише цікаву літературу, а й ту, яка стане корисною у Вашій науковій діяльності. Книга, про яку йтиме мова у цьому випуску «Острозької Ака-демії», вже стала легендою, і не лише тому, , вже стала легендою, і не лише тому, що Ігор Демидович дарує її почесним гостям що Ігор Демидович дарує її почесним гостям університету... університету... 4. 4.

Продовження на стор. 2

ПРО РЕКТОРА, НОВИЙ РІК,

ЧАРІВНУ ПАЛИЧКУ ТА

НОВИЙ АВТОБУСНа Новий рік трапляються найдивовижніші та найнесподіваніші

речі. Так було і цього разу…Близько 00.05, після 12 традиційних ударів годинника, у будин-

ку нашого любого ректора пролунав дзвінок у двері… Ігор Демидо-вич здивувався:«Хто б це міг бути?», але все ж пішов відчиняти. На порозі лежала акуратно запакована коробка, схожа на ті, у яких про-дають взуття.

Ігор Демидович здивувався ще більше, але не подивитися, що все-редині, не зміг. Разом із Ядвігою Августівною вони відкрили короб-ку… Там лежав аркуш паперу та паличка, схожа на олівець, але трохи більша, кольорова та блискуча.

– Що це? – дещо з острахом запитала Ядвіга Августівна. – Зараз поглянемо, – відповів ректор, – тут щось схоже на інструк-

цію, давай прочитаємо:«Чарівна паличка «Новорічна», модель 2010ОА. Інструкція з екс-

плуатації. У Ваших руках Чарівна паличка зразка 2010 року. Дуже легка та

зручна у користуванні, але вимагає, щоб її власник був доброю люди-ною та всі свої бажання спрямував на загальну користь. Досить лише одного помаху чарівною паличкою, і всі бажання збудуться.

P. S. Ігорю Демидовичу, радимо Вам здійснення чудес розпочати з виконання побажань зі скриньки ректора».

У будинку на кілька хвилин запанувала тиша… Зрозуміло, що най-більш шокованим був саме Ігор Демидович, а Ядвіга Августівна, яка у найнесподіваніших ситуаціях думала раціонально (недарма виклада-ла логіку та математику), сприйняла це, як жарт від студентів, мовляв:

Рубрика «Під прицілом» цього разу розповість про секрети тих, хто завжди поряд, – ваших вахтерів. Читайте на стор. 6.

Робити подарунки завжди приємно, а отримувати їх ще приємніше. У зимовий період приводів для цього надзви-чайно багато: 7 грудня – Катерини, 13 грудня – Андрія, 19 грудня – День святого Миколая… А чим далі в грудень-січень, тим більше свят. Подарунки можуть бути різними за розміром, ціною, формою та змістом. Залежно від цих класифікаційних характеристик, розрізняють і різних по-ціновувачів «презентів». Нам стало цікаво, яким подарун-кам віддають превагу наші студенти, адже вони славноз-вісні інтелектуали та інтелігенти. Кажуть, студенти – осо-бливий вид людей, та вони, як і всі, в очікуванні свят.

Отож, давайте поцікавимось у студентів,

Особисто для мене найпри-ємнішим подарунком був квиток у Київський національний цирк, який я знайшла під подушкою 19 грудня. Я була в такому захваті, що капець!

Олександра Бідоча, економічний факультет

ЯКИЙ НАЙПРИЄМНІШИЙ ПОДАРУНОК ОТРИМУВАЛИ ВОНИ ПІД ПОДУШКУ

ВІД СВЯТОГО МИКОЛАЯ?

Пам’ятаю, то була така сіра собака з сердечком. Я її дуже любила… Вона в мене й досі… десь є … ☺

Ірина Білик, факультет політико-інформаційного менеджменту

Отримував різні подарунки. Найприємнішим була іграшко-ва гвинтівка. У дитинстві розуму багато не було, то я обстрілював всі ялинкові прикраси. Так трену-вав свою влучність.

Андрій Чернявка, факультет

романо-германських мов

Найкращий подарунок від свя того Миколая я отримала, коли мені було 10 років. Гламур-на дитяча сумочка чорного кольо-ру довгенько була об’єктом моїх мрій. Перша реакція на подару-нок: та коли це він встиг?!

Інна Штогрин, факультет політико-

інформаційного менеджменту

Цукерки, мандаринки на Ми ко-лай чика – найкращий подарунок! Їм я радію більше, ніж будь-чому ін шому. Взагалі я дуже мрійли-ва людина, тому й люблю вірити у та кі речі. Життя стає цікавішим, як що вірити…

Ольга Кушнер, гуманітарний факультет

Це завжди були традиційні цу-керки. Не великі подарунки, скоріш за все приємні дрібнички. Цілу ніч я намагалася заснути, хоч вдава-лося мені це важко. Завжди чула, як «святий Миколай» клав подару-ночок. Але я так просто не здава-лася і трималася до самого ранку, аби засунути руку під подушку. А взагалі не важливо, великий пода-рунок чи маленький, головне, щоб він був від душі.

Олеся Марчук, факультет політико-інформаційного менеджменту

2Грудень, 2009, № 13 (72)

ПРО РЕКТОРА, НОВИЙ РІК, ЧАРІВНУ ПАЛИЧКУ ТА НОВИЙ АВТОБУС

– Ці наші хитруни щось як ви-гадають, то хоч стій, хоч падай!

– Ти знаєш, я чомусь більше ніж упевнений, що це жарт і ніякої ча-рівної сили у цієї палички немає… Можна подумати, що якби я попро-сив у неї, щоб завтра на подвір’ї академії стояв новий автобус, то це б збулося. Невже хтось споді-вався на те, що я повірю?

Недовго поговоривши про такий незвичайний подарунок, Ігор Демидович та Ядвіга Авгус-тівна пішли спати. У вікнах бу-динку погасло світло, лише видно було, як мерехтить гірлянда на новорічній ялинці.

Уранці ректора розбудив теле-фонний дзвінок:

– Так, я слухаю!– З Новим роком, Ігорю Де-

мидовичу, це Петро Михайлович! Усіх благ Вам у прийдешньому році, гараздів, так би мовити.

Слухайте-но, цікаво, як Вам це вдалося? Я аж ніяк не можу пові-рити своїм очам!

– Не розумію, Ви про що?– Я про автобус, про що ж іще?– Про який автобус?– Про новий автобус Острозь-

кої академії! Вам нарешті вда-лося його придбати! Та ще й на Новий рік! Кращого подарунка годі й чекати!

– Я Вас не розумію… Добре, чекайте мене на подвір’ї, я через кілька хвилин буду.

Побачивши нове придбання, Ігор Демидович ледве втримався, щоб не закричати від захвату, але дум ка про те, звідки за одну ніч взявся автобус не дала йому це зробити – він досі не вірив своїм очам. Як не дивно, першою на дум ку спала саме та чарівна палич-ка, але ж… Так не буває! Крім того, хто б міг зробити такий подарунок?

Ігор Демидович згадав інструк-цію. Там просили першими викона-ти побажання зі скриньки ректора.

– Що ж… Просили, тож треба зробити, – подумав ректор та й пішов до скриньки.

Вона, як завжди, була запо-внена записками від студентів, які нічим особливим не відрізнялися від тих, які присилали завжди. Але одна з них чітко виділялася із за-гального контексту. У ній йшлося: «Доброго дня, дорогий ректоре! Перш за все я хочу привітати Вас та Вашу родину з новорічними та різдвяними святами. Бажаю, щоб поруч завжди були надійні люди, а спудеї ОА лише радували Вас своїми досягненнями! Міцного здоров’я та всього найкращого! Тепер дозвольте перейти до мого основного побажання. Розумію, що у країні криза, але про трива-лість будівництва нового корпу-

су гуманітарного факультету між студентами та викладачами уже ходять анекдоти. Думаю, було б класно за час зимових канікул до-будувати його та утерти всім носа! Уявляєте, всі приїдуть на навчан-ня, а корпус уже добудований. У них просто не буде слів! Я знаю, що у Вас є можливість втілити це в життя. Скористайтеся нею. Упевнена, Ви розумієте, про що я. Ваша Х. Ф.» І знову першою на думку спала чарівна паличка:

– А чому б і не спробувати? Гірше точно не буде… Та й авто-бус з’явився буквально казковим чином. Можливо, та паличка і справді чарівна? – подумав Ігор Демидович та поспішив додому.

Там на нього чекала Ядвіга Ав-густівна, якій уже встигли розпові-сти про автобус, але, спираючись на логіку, яка усе одно не дозво-ляла назвати таке судження іс-

тинним, вона відмовлялася вірити у надприродну силу палички, тож до пропозиції Ігоря Демидовича попросити добудувати корпус гу-манітарного поставилася несер-йозно. Як же вона помилялась…

Спробуйте здогадатись, що чекало на наших героїв наступно-го ранку? Саме так, гуманітарний стояв добудований, укомплекто-ваний та сяяв, як нова копієчка. Лишалось лише перерізати чер-вону стрічку перед дверима та зайти у нього…

P.S. Хай написана історія далека від реальності, та все ж, Ігорю Демидовичу, вона яскраво демонструє, як люблять Вас та вірять у Ваші надприродні зді-бності наші студенти. Хіба це не найкращий новорічний подарунок, кращий за усі матеріальні блага?

Аліса Гордійчук

ЗА ЩО ЮРІЙ НІКІТІН ЛЮБИТЬ ОСТРОГ?

Він носить великий перстень із берилом, як у придворного мага англійської королеви Єлизавети Джона Ді. Дивлячись у тріщинки на камені, маг бачив майбутнє, а він не вірить у передбачення. Іконо-писець, чиї розписи прикрашають французькі, грузинські, російські та українські храми. Малює ангелів та Чингізханів. Це все про художника-іконописця Юрія Нікітіна, який також є великим шанувальником Острозь-кої академії та бажаним гостем у її стінах. Автор організував 12 персо-нальних та 7 колективних виставок художніх творів. Останніми його проектами є «Ангельські карти» з Оленою Світко та виставка рекон-струйованих портретів нащадків Чингізхана «Чингізиди України». Спілкування з цією людиною є дуже цікавим і пізнавальним, адже це – неординарна, творча особистість зі своєрідним баченням світу.

– Пане Юрію, що потрібно для того, щоб малювати ікони? Це повинен бути якийсь особливий дар, натхнення чи, можливо, незвичайне бачення дійсності?

– Ну, звичайно, крім особливого дару і бачення потріб-но знати ще багато спеціалізованої інформації, тому що іконопис вважається не тільки мистецтвом і ремеслом, а, в першу чергу, – богослів’ям, яке виражене не словом, а фарбами. Потрібно також враховувати й інші моменти, такі як стилістика окремої ікони, що відповідає певному періоду, зображення архітектури, використання кольорів і костюмів святих. Тим більше, що в іконах все має символічний зміст.

– А звідки черпаєте натхнення та образи для майбутніх ікон?

– Зазвичай, надихають духовні роздуми, які часто дово-диться пропускати крізь себе. Також важливе значення для мене має краса навколишнього середовища. Уже декілька років я працюю над іконами, де малюю заквітчані німби. Тобто за німбами зображую вінки з рослин, що, на мою думку, найкраще трактує характер українського бароко. У цьому, мабуть, і відображається моє радісне відчуття на-вколишнього світу.

– В одному з інтерв’ю читала про Ваш перстень із берилом. Він має для Вас якесь особливе значення?

– (Посміхнувся та оглянув зелений перстень на правій руці) Я читав, що такий же був у придворного мага англійської королеви Єлизавети Джона Ді. Він вдивлявся в його грані і передбачав майбутнє. Чесно скажу, що я у свій перстень не вдивляюсь :)

– Ви багато малюєте на шкірі, чому?– Ну, по-перше, вона мені дуже подобається як матері-

ал, тим більше, коли шкіра добре підготовлена, то на ній краще малювати, ніж на полотні. Можна назвати її тра-

диційним матеріалом, адже навіть списки, які знаходили на дні Мертвого моря ,були нама-льовані на пергаменті. Цей ма-теріал є приємним для роботи і, на мою думку, найкраще ідео-логічно відповідає тим сюже-там, що на ньому зображені.

– Як Ви оцінюєте остан-ній витвір художника Василя Стефурака з Коло-миї, який зобразив на іконі Богоматір як покровитель-ку спорту? Говориться, що образ «Радість Господа в любові» має стати сим-волом континентального чемпіонату з футболу.

– Так (сміється), чув я про це. Тут, на мою думку, присутня уже якась певна «натяжка». За-звичай на іконах такого сюжету маленький Ісус тримає Земну сферу. На тій же відомій іконі, сидячи на руках у Богороди-

ці, Ісус тримає футбольний м’яч над футбольним полем. Якщо вже на те пішло, то має бути який-небудь покрови-тель спортивної справи, що було б доцільніше, адже м’яч у руках у Христа виглядає не дуже доречно.

– Пане Юрію, Ви уже давно є бажаним гостем і хорошим другом Острозької академії, на стінах нашої альма-матер студенти часто мають змогу бачити ваші ікони та картини. Що для Вас означає Острозька академія?

– Чесно кажучи, уже навіть на інтуїтивному рівні існує якесь відчуття близькості до Острозької академії, міста, студентства. Відчуваю щось дуже рідне, але це важко передати словами :). Щоразу, коли є можливість, я із за-доволенням приїжджаю до цього місця. Та й атмосфера тут особлива завдяки академії, багато активної молоді, яка створює відповідний настрій.

– Як Ви вважаєте, чи відрізняються наші сту-денти від студентів інших навчальних закладів?

– Мені здається, що так. У Києві я часто спостерігаю за студентами Києво-Могилянської академії і бачу різ-ницю. Специфічна «острозька атмосфера» нагадує сту-дентські містечка європейського типу, тут відчуваються і європейські традиції, і європейська поведінка.

– Що Ви могли б побажати студентам Острозь-кої академії?

– Ну, найперше, щоб стати «кимось» у житті, потріб-но зараз максимально використовувати студентський час для розвитку і навчання. Тим більше, що академічне ото-чення надає для цього всі можливості. Тому хотілося б побажати вам не втрачати даремно дорогоцінний час, а багато працювати над собою і своїм майбутнім!

Розмову вела Леся Бендюк

Закінчення, початок на стор. 1

СТУДЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ «ОСТРОЗЬКА

АКАДЕМІЯ» НА НАУКОВИХ ДЕБАТАХ

У ПОЛЬЩІ8-13 грудня 2009 року студенти IV та V курсів спеці-

альності «політологія», учасники школи політичної ана-літики «Поліс»: Ірина Чириця, Тетяна Ільїна, Анна Музи-чук, Анатолій Окстисюк, Юрій Бобриков та Ірина Костюк під керівництвом заступника декана факультету політико-інформаційного менеджменту Андрія Ігоровича Рибака взяли участь у наукових дебатах у Польщі. Захід прово-дився при Вищій школі у Замості.

Центральною темою спілкування учасників дебатів стали трансформаційні процеси у країнах Центральної та Східної Європи. Увага зверталася і на такі питання, як ста-новище України напередодні президентських виборів, про-блеми на шляху до підготовки Євро-2012, переваги та не-доліки геополітичного становища України.

Андрій Рибак так підсумовує результати події: «Дебати відбулися на належному науковому рівні. Студенти нашого університету продемонстрували добрі знання політичних процесів в Україні. Водночас дуже цікаво було дізнатися думку польського студентства про події, що відбуваються в Україні».

Студентка V курсу Анна Музичук ділиться враженнями: «Дебати відбулися з ініціативи польської сторони. Поляки вразили нас своєю гостинністю. Дуже приємно було спіл-куватися не лише під час офіційних заходів, а й у нефор-мальній обстановці».

А учасниця дебатів Тетяна Ільїна говорить: «На деба-тах панувала приємна атмосфера. Я дуже задоволена, що брала в них участь. А ще мені надзвичайно сподобалося старе польське місто і його ренесансна архітектура».

Отже, ці наукові дебати – перший крок між активною та плідною співпрацею між Національним університетом «Ост-розька академія» та польською Вищою школою у Замості.

Марина Глущук

Грудень, 2009, № 13 (72)3БУДЬ ЛАСКА, ЗНАЙОМТЕСЯ

ЖИТТЯ ЛЮБИТЬ НАПОЛЕГЛИВИХ

ОПТИМІСТІВ – ДЕМОНСТРУЮТЬ

ВИПУСКНИКИ ОАПривіт, привіт! Практичні, модулі, іспити… Втоми-лися? Мабуть, так. Але ж думка про щасливе май-бутнє та успішне працевлаштування стимулює і надає сили кожен день. І правильно. Випускники ОА, які потрапили у сьогоднішню рубрику, колись теж переживали за модулі та іспити, але зараз зга-дують їх з усмішкою та смутком, бо ж нічого вже не повернеться. Отож, знайомтеся з:

МИРОСЛАВОЮ НАКОНЕЧНОЮ

ТОВАРИШУЮ З ІТАЛІЙЦЯМИ…

Мирослава Наконечна закінчила факультет романо-германських мов. Ще зі студентських років мріяла за-йматися перекладами. Тому відвідувала перекладацькі курси, які дали їй надзвичайно потужну базу у цій сфері: «В академії є все для того, щоб повністю сформувати не лише спеціаліста, а й особистість. Академічну специфіку просто неможливо порівняти з іншими навчальними за-кладами – досвідчені викладачі, майстер-класи з різних предметів, сертифікатні програми… А що ще, власне, по-трібно для студентів?» Мирослава брала участь у програ-мі «Work&travel». Часто доводилося робити письмові пе-реклади. Згодом вона влаштувалася працювати у 5-зір-ковому готелі в Києві, де також доводилось спілкуватися з іноземцями. Зараз Мирослава асистент керівника іта-лійської фірми «Todini costrucioni general S.T.T». У своїй роботі цінує абсолютно все. Зізнається, що починати було важко: «Мені дуже цікаво працювати у такому напрямку. Тематика роботи найрізноманітніша. А це ніколи не на-бридає. Товаришую я з італійцями, адже це їхня фірма. Англійська у них, скажімо, могла б бути кращою. Ці діа-лекти, неякісна вимова – думала, ніколи не звикну. Але зараз все добре, все просто класно!» Мирослава й надалі хоче працювати з іноземцями. Припускає, що колись вла-штується викладачем англійської: «Але це буде не зараз. Можливо, після 40». Нашим студентам дає єдину наста-нову – вчитись: «Повірте, колись усе знадобиться. Нічого зайвого в академії не викладають. Надійтеся лише на себе, і все у вас буде добре. У вас і так вже все добре, бо ви навчаєтесь в ОА».

ТАРАСОМ ТИМЧУКОМ

УСІХ ЗАПРОШУЮ ДО «ГУРТУ»...

Пам’ятаєте викладача факультету політико-інфор-маційного менеджменту Тараса Тимчука? Так ось же він! Нині він директор інформаційних ресурсів «Добра воля» та «Гурту». «Гурт» – це національний центр суспільної ін-формації та експертизи, що сприяє суспільним перетво-ренням в Україні, використовуючи та розвиваючи потен-ціал організацій громадянського суспільства. Був засно-ваний у 1995 році. У січні 1996 році його зареєстрували як громадську неприбуткову організацію. Тарас та його команда готують різноманітні тренінги, проекти, що сто-суються волонтерської справи. «Я ціную свою роботу. Вона справді корисна і потрібна людям та Україні зага-лом». Своє майбутнє Тарас не уявляє: «Кожен день мені хочеться займатися чимось новим, відкривати свої при-ховані можливості. Нещодавно згадав кіноклуб нашої академії. Колись я був його активним учасником. Непо-гано було б знімати власне кіно, влаштовувати фестива-лі і тому подібне. Мабуть, так воно й буде☺. У глибині душі є надія написати і захистити кандидатську. А поки що маємо те, що маємо. Щоденно я спілкуюся з фотогра-фами, акторами, режисерами. Все це захоплює і кличе. Але на все мене не вистачить». Тарас неодноразово чув хороші відгуки про випускників ОА. Він бажає їм сміливо йти вперед, не консервувати свої бажання і бути трішки «простішими». Життя, на його думку, не любить дуже сер-йозних людей. Всіх бажаючих спробувати себе в інфор-маційній сфері запрошує до «Гурту».

Думаю, нам є з кого брати приклад. Дивіться на світ оптимістичніше (і на сесію також). Успіхів вам! До наступ-них знайомств!

Підготувала Юлія Яручик

НІЧ НА АНДРІЯ:

ЯК ВОРОЖИЛИ НА ДОЛЮ

УКРАЇНСЬКІ ДІВЧАТА,ТА ЯК ЗАЙМАЛИСЯ

ВОРОЖІННЯМ ОСТРОЗЬКІ ХЛОПЦІ?

«...від зірниці до зірниціхай лунають вечорниці»

Одним з найбільших, найвесе-ліших та найочікуваніших зимових свят є свято Андрія. Цей день вва-жається днем пам'яті мученицької смерті одного з дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного. А ніч перед святом увінчана надзвичай-ними таємницями святковості, коли, за українським звичаєм, сільська молодь збиралася на так званих «ве-ликих» вечорницях, влаштовуючи там усілякі забави та гульбища. Кажуть, на Андрія доля приходить, тому дуже важливо її не проґавити. Дівчата во-рожать, намагаючись дізнатися про свою долю.

Молодь зазвичай збиралася в одній хаті, святкуючи вечір дружно та весело. Першими, ще до заходу сонця, збиралися дівчата, аби встиг-нути до приходу хлопців приготува-ти спільну вечерю і, найголовніше, спекти Калиту. Калита – символ Ан-дріївських вечорниць.

Згодом, коли настав час прийман-ня гостей, дівчата дістають святко-вий хліб та обирають з поміж хлопців особливого «пана Калитинського». У руки парубку давали кусень вугіл-ля, так би мовити, для самооборо-ни. Той тримав у руці підвішену на палку Калиту, розгойдуючи її. Потім парубки по черзі намагалися кусати хлібину, спечену дівочими руками, а Калитинський малював їх при цьому вуглиною.

Після того, як усі парубки випробу-вали своє везіння чи ж невезіння, до Калити ідуть дівчата, але вже на ро-гачах. Вважалося, що ті, хто все-таки примудрився вкусити Калиту, цього року обов’язково вийде заміж чи одружиться. Інколи дівчата не з’їдали свою часточку, а ховали за пазуху, щоб перед сном покласти її на подуш-ку, мовляв, наречений присниться.

Після дотепної забави усі сідали до святково накритого столу. На столі повинні були бути традиційні пироги з маком. Дівчата могли вда-ватися до пустощів, випікаючи деякі обрані пиріжки з перцем та горіхами. Коли ж хлопцеві попадеться пиріг з перцем – повинен цілувати господи-ню хати, а коли ж з горіхами – буде «тамадою» свята. Отож, кожен пару-бок повинен вміти як говорити, так і цілуватися. =)

А після закінчення свята, коли хлопці розходилися по домівках, по-чиналася справжня ніч таємничого ворожіння. З покоління до покоління, від бабусі до онуки, передавалися на-родні традиції ворожіння на Андрія.

Кожне ворожіння починалося з того, що брали горнятко з кашею чи

борщем, залазили на ворота і тричі кликали: «Доле, доле, йди до мене кашу їсти!». Потім прислухалися: з якого боку долинуть якісь звуки, туди й судилося заміж вийти. Юнки навіть кидали чобіт з плеча: в яку сторону попаде, там і сватання чекати. Прий-шовши до хати, дівчата починали во-рожіння на підручних речах. Ось, на-приклад, розбиваємо яйце у склянку з водою, якщо утвориться маса з «ви-сокими» домішками, значить будеш жити у великому будинку. Наступний обряд з собакою: дівчата розклада-ють «андрійчики» (печива), впуска-ють голодного пса – чий «андрійчик» перший з`їсть собака, та дівчина першою і заміж вийде.

На шлюбний мотив був ще один цікавий обряд: дівчина пише на па-пірці імена хлопців, які сватаються або їй подобаються; потім кипя̀тить воду й кидає у неї ці папірці – який залишиться на плаву, той суджений. А одним з найпоширеніших прийомів любовно-шлюбної магії андріївсько-го вечора було «засівання конопель». Дівчина набирала у пелену насін-ня коноплі, льону чи маку і, вийшов-ши надвір, сіяла його по снігу. Потім набирала у жменю снігу, вносила до хати, і, дочекавшись, поки сніг роз-тане, лічила зернята. Якщо випада-ла парна кількість –цього року вийде заміж. Якщо ж ні – доведеться довше чекати на долю.

Сьогодні дівчата продовжують во-рожити на долю. Але давні україн-ські традиції чомусь забулися. Споді-ваємося, що, прочитавши цей матері-ал, наступного Андрія ви візьметеся пекти Калиту або засівати льон.

НЕ УПОДІБНЮЙСЯ ЖІНЦІ, АБО ЯК ХЛОПЦІ НА АНДРІЯ ВОРОЖИЛИ

Якось, ідучи в академію та розмір-ковуючи про концепцію «квадротран-зиту», з глибоких задумів мене вивів голос незнайомої дівчини:

– Перепрошую, а Вас випадково не Іваном звуть?

– Іваном… і зовсім не випадково! А ми знайомі?

– Не знайомі, але тепер я точно знаю, як будуть звати мого нарече-ного!

Ми ще пораділи кілька хвилин з нагоди такого свята і розійшлись по своїх аудиторіях. Більше не зустріча-лись… і наміру такого не мали. Того дня було 13 грудня, день після Андрі-ївських вечорниць…

Тоді ж я вирішив: наступного року і ми з хлопцями поворожимо. Зазви-

чай, подібні ідеї проходять швидко, але з цією так не сталося!

Через рік настав день, коли задум мав реалізуватися. Підшукали най-більш популярні способи ворожіння, виписали на папір, узгодили на по-годжувальній раді «Кімнатного ко-лективу» і стали чекати вечора. Час ішов та-а-ак повільно! Але ми, мужні хлопці, якось дочекались.

Була година одинадцята (планува-лося дочекатися дванадцятої, але, як виявилось, не такі вже й ми мужні!). Перше ворожіння було сучасним –на кавовій гущі. Заварили каву, посьор-бали, трішки вилили, знову посьорба-ли. Якось допили ту гіркоту і почали вдивлятися у візерунки. Довга то була процедура... Я побачив у своїй чашці сердечко, Тарас – місяць і зорі, а Сашко – дитячу колиску. І дідько його знає, що то означає!

Напечені заздалегідь пиріжки ста ли ще одним знаряддям віщувань для нашої компанії. Мама моя довго не могла зрозуміти, для чого мені пи-ріжки з перцем, содою, лимонною кис-лотою та іншими крайнощами україн-ської кухні. А я міг! Суть ворожіння по-лягала у тому, що переможець пиріж-кової горе-лотереї (той, хто першим відчує на собі усю агресію екзотичних прянощів) першим буде кликати сусі-дів по квартирі на весілля. Бідолаш-ний Дмитро, він і не здогадувався, що пиріг з перцем – це не остання на сьо-годнішній день його пригода.

Потім почали виливати віск на воду. Спалили цілу свічку.. і пів кухні. Побачили, що діла не буде і почали прокрадатися у кімнату Дмитра, який, судячи з мелодійних звуків, дивився вже четверту серію своїх снів. Довго сперечалися і вирішили, що капати будемо на груди. Мить справи і нашій увазі було представлено цілий пакет чарівних заклинань та пророцтв, час-тина яких з приїздом Дмитрових бать-ків дивним чином збулася. А круглі цятки на його грудях віщували нам ще як мінімум тиждень щиросердного сміху.

Мораль: коли дуже захочеш щось зробити, то рік очікувань – не пробле-ма. І зовсім не обов’язково дотримува-тися традиційних способів ворожіння. Вийшовши за рамки, можна отрима-ти не тільки масу позитивних вражень, а дійсно непередбачувані пророцтва. Що ж до нашого ворожіння, то ми з не-терпінням чекаємо наступного року, наступних Андріївських вечорниць.

На долю ворожили Катерина Огуллєва та Іван Сопіга

4Грудень, 2009, № 13 (72)

ЖІНКА ЧИ ВОЇН? ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ – У КНИЗІ

ВАЛЕРІЯ ВОЙТОВИЧА

Книжкова поличка Книжкова поличка

Рубрика «Книжкова поличка» далі продовжує допомагати вам орієнтуватися в україн-ському книжковому просто-рі. Цього разу ми вирішили підказати не лише що цікаво-го та корисного можна про-читати, а й де його знайти. У фондах нашої наукової бі-бліотеки на одному зі стела-жів знаходиться праця Ва-лерія Войтовича «Амазонка. Богиня-Діва-Воїн». Ця книга отримала безліч схвльних відгуків багатьох науков-ців та перемогла у номіна-ції «Етнологія, етнографія, фольклор» за результата-ми Х Всеукраїнського рейти-ну «Книга року – 2008». «Ама-зонка. Богиня – Діва – Воїн» – це справжній гімн жінкам, яких в Острозькій академії особливо багато.

Я відкриваю величезну книгу із зображенням оголеної жінки-воїна на палітурці і потрапляю в захо-плюючий світ Амазонок. Їх історія сягає тисячоліть і тісно пов’язана з культом Аполлона Амазонського, сестрою-близнючкою якого була Артеміда, відома у давнину під різ-ними іменами. Амазонки поклоня-лися богові війни Аресу, що на те-риторії слов’ян мав різні назви на кшталт: Ярило, Ярий, Яровит. Ці волелюбні жінки мали свій влас-ний світ, де бажали творити себе і жити за своїми законами. Цікаво, що міфи про амазонок існували не лише у Греції, але і в давній Укра-їні, хоч і збереглися у трохи іншій

формі. У якій саме? Вас чекає дуже несподівана відповідь на це запитання.

Автор книги Валерій Войто-вич детельно опрацьовує не лише давні, а й сучасні різнопланові ма-теріали. На сторінках книги ви зна-йдете репродукції картин митців, що поклонялися красі оголеного жіночого тіла, археологічні знахід-ки і тексти літературних пам’яток. Своєю книгою Валерій Войто-вич створив величезну інформа-ційну базу для молодих дослід-ників культури, історії, релігії, лі-тератури та мистецтва і просто допитливих читачів, які постійно підвищують рівень своєї ерудова-ності. Тож нічого ще й досі сидіти, протягніть руку і візьміть почитати щось не просто цікаве, а й корисне.

Тетяна Кучерук

СТУДЕНТИ ОСТРОЗЬКОЇ АКАДЕМІЇ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У МІЖНАРОДНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ ДО 200-РІЧЧЯ ЮЛІУША СЛОВАЦЬКОГО У ЛЬВОВІ

Цього року світовою громадськістю відзначається 200 років від народження Юліуша Словацького, одного з найвидатніших польських поетів-романтиків першої половини ХІХ ст. Попри все творчий доробок поета несправедливо забутий та мало дослі-джений. Цю ситуацію вирішили виправити організатори та учас-ники Міжнародної студентської наукової конференції «Юліуш Словацький: Погляд з перспективи ХХІ століття», яка відбулася 2-3 грудня у Львові. Студенти Острозької академії взяли участь у роботі конференції, адже вже мають досвід організації захо-дів, присвячених життю та творчості Юліуша Словацького.

Конференцію «Юліуш Словацький: Погляд з перспективи ХХІ сто-ліття» організували викладачі та студенти кафедри польської філології філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. У ній взяли участь представники вищих навчальних закла-дів з різних регіонів України та Польщі, зокрема, Львова, Дрогобича, Ост-рога, Кременця, Дніпропетровська, а також Варшави, Кракова, Позна-ні, Торуні, Катовіце. У своїх доповідях молоді дослідники охопили широ-кий спектр проблематики художньої спадщини та біографії Юліуша Сло-вацького з точки зору сучасних літературознавчих концепцій.

Серед відомих науковців захід відвідали генеральний посол Респу-бліки Польща в Україні Гжегож Опалінський, письменник та перекла-дач Роман Лубківський.

Робота у секціях викликала жваві дискусії, котрі показали доповіда-чам та викладачам багатогранність та неоднозначність постаті Юліуша Словацького та його творчості.

У рамках конференції відбувся вечір поезій Юліуша Словацького, а також екскурсійна поїздка на батьківщину письменника у місто Креме-нець, під час якої учасники конференції відвідали Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка та Замкову гору.

Ольга Гулько

НАВЧАННЯ ЧЕРЕЗ ПРАКТИКУ, А НЕ ЧЕРЕЗ ПІДРУЧНИКИ

Учасники 19-ї щорічної Ка над-сь ко -української парламент-ської про грами повернулися в Україну, сповнені позитив-ними емоці я ми від перебу-вання в Канаді та… знан нями, які вони набули, пра цюючи у канадському парламен ті.

На перший погляд, два місяці – це не такий уже тривалий період, який у повсякденному житті швидко та непомітно минає за клопотами, роботою, навчанням, постійною біганиною та вирішенням рутин-них проблем. Інша справа – коли на два місяці потрібно змінити по-вністю своє оточення, спробува-ти себе у роботі, яку до того ніколи не робив, та ще й навчитися жити та працювати в іншій країні з іншою культурою, менталітетом, з іншими людьми навколо. Саме таку мож-ливість дізнатись більше про життя за океаном, зокрема політичне, отримали цього року 25 студентів з України (серед яких були пред-ставники Острозької академії) за-вдяки Канадсько-українській пар-ламентській програмі, яка дозво-лила українській молоді спробува-ти свої сили у політичній діяльності та здобути досвід роботи помічни-ка федерального депутата у країні кленового листя та хокею.

Кожен з інтернів, а саме так на-зиваються учасники парламент-ського стажування, був закріплений за певним депутатом та упродовж семи тижнів виконував різноманіт-ні обов’язки в офісі останнього: від відповідей на телефонні дзвінки до збору інформації з питань, які роз-глядаються в парламенті; від су-проводження канадського народ-ного обранця на комітетські слухан-ня до аналізу матеріалів мас-медіа, в яких згадувався відповідний де-путат; від складання баз даних ви-борців та аналізу електоральних відгуків про роботу нардепа до під-готовки коротких промов, які потім виголошувались членом парла-менту під час так званого «періоду запитань», коли представники полі-тичних партій-опонентів з усіх сил намагаються поставити у незруч-не становище своїх парламент-ських конкурентів. Кілька учасни-ків навіть змогли порівняти роботу двох палат парламенту, оскільки один день на тиждень вони мали можливість працювати в офісі се-наторів, які в Канаді не обирають-ся, а призначаються прем’єром. Загалом канадська політична палі-тра була майже повністю відобра-

жена у студентській групі, оскіль-ки інтерни працювали у представ-ників трьох основних федеральних партій: Консервативної, Лібераль-ної та Нової демократичної.

Єдиним винятком став Блок Квебеку, сепаратистська партія, яка теж представлена у федераль-ному парламенті та має на меті захист інтересів населення фран-комовної провінції Квебек.

Цікаво, що під кінець програ-ми українці настільки перейняли-ся політичними ідеями своїх депу-татів, що навіть почали відповідно ідентифікувати себе – як консерва-торів, лібералів чи нових демокра-тів. Та, зрештою, суть великої полі-тики до певної міри і полягає у тому, щоб збільшувати ряди своїх при-бічників, а тому не дивно, що після майже двомісячної роботи в офісах відповідних партій учасники почали імпонувати окремим політичним ідеям останніх.

Та не тільки офісною роботою жили українські студенти під час програми. Цього року перебування парламентських інтернів в Оттаві виявилось напрочуд інтенсивним у плані офіційних зустрічей та гру-пових проектів. Зокрема, українські студенти мали можливість поспіл-куватися зі спікером Палати громад Пітером Міллікеном, зустрітися з

лідером опозиції Майклом Ігнатьє-вим, керівником канадського ана-лога Управління державної служби Марією Баррадос, численними де-путатами, сенаторами та урядови-ми працівниками.

Оскільки одним з основних ак-центів цьогорічної програми було вивчення специфіки роботи офісу комісара з питань етики та конфлік-ту інтересів та офісу генерального аудитора, які в Канаді є незалежни-ми установами, що проводять мо-ніторинг роботи окремих депутатів та урядових організацій, українські інтерни мали нагоду поспілкувати-ся також з керівниками вище за-значених інституцій: Мері Доусон та Шейлою Фрейзер відповідно. Обидва офіси є своєрідним зна-ряддям контролю над канадськими державними чиновниками та на-родними обранцями, що поклика-ні оберігати державу та її громадян від політичного свавілля та еконо-мічної корупції.

Для українських студентів ці ка во було також порівняти специфіку ро-боти та, як не дивно, рівень відкри-тості дипломатичних представництв різних країн. Зокрема учасники про-грами відвідали посольства Німеч-

чини і США у Канаді та зро били від-повідні висновки про мас штаби еко-номічної та політичної співпраці Канади з цими держава ми.

Закономірно, що особливо плід-ною була співпраця учасників пар-ламентської програми з україн-ським посольством. Завдяки під-тримці співробітників посольства та власне Надзвичайного та По-вноважного Посла України в Канаді Ігоря Осташа інтернам вдалося реалізувати такі амбіційні проек-ти, як круглий стіл на тему торгів-лі людьми, у якому взяла участь відома канадська правозахисни-ця та член парламенту Джой Сміт, лі тературний вечір, присвячений сто річчю з дня народження видат-ного українського поета та літера-турознавця Богдана-Ігора Антони-ча, та футбольний матч української збірної студентів та працівників по-сольства проти команди канадсь-ких парламентарів.

Завершальним акордом пере-бування студентів у столиці Канади став офіційний прийом в україн-ському посольстві, на який були за-прошені канадські депутати та їх асистенти, а також відомі громад-ські та політичні діячі, з якими інтер-ни встигли познайомитися за час програми, та представники україн-ської діаспори в Оттаві. Кількість

гостей (близько ста чоловік) і їх ви-сокий ранг (серед присутніх було одинадцять членів парламенту, сенатори Девід Ткачук та Стефан Грін, дружина колишнього Генерал-губернатора Канади Рамона Гнати-шина Герда Гнатишин) є свідчен-ням того, наскільки активно україн-ські студенти «влилися» у політич-не життя канадської столиці зага-лом та життя української громади в Оттаві зокрема.

Уже перед самим завершенням про грами учасники отримали на го ду провести кілька днів у найбільшо му мегаполісі Канади – Торонто, де, ок рім туристичних атракцій, во ни та кож відвідали фондову біржу та діз налися більше про секрети над-звичайної фінансової стабільнос ті канадської банківської системи, яка лише опосередковано відчу ла на-слідки глобальної фінансової кризи.

Два місяці – це справді корот-кий термін, але українським сту-дентам вдалося настільки актив-но, цікаво та пізнавально їх провес-ти за океаном, що само собою на-прошується запитання, чи завжди можна обійтися лише книгами.

Ярослав Ковальчук

END OF INTERNSHIP

Грудень, 2009, № 13 (72)5

8-11 грудня на базі центру сучасного мистецтва «Дах» у Києві реалізовувався проект ЛСД «Лабора-торія сучасної драми», на якому драматург Максим Курочкін, режисери Михайло Угаров, Марат Гаца-лов, Олексій Жиряков, директор московського між-народного фестивалю «Нова п’єса» – Крістіна Мат-вієнко провели дискусії з українськими режисера-ми, драматургами, акторами. Взаємодія російських та українських колег була спрямована на окреслен-ня резервів проблематики української драматур-гії, активізацію нового покоління режисерів, дра-матургів, критиків, створення нового смислово-го поля між професіями. Головними принципами в обговоренні стали відвертість, конкретність вті-лення ідей, інтеракція.

Травмуючий чинник відсутності контакту спонукає за-вдати фізичного або духовного болю – доторкнутися від-чутно, безжально, гостро. Метод нової драми – образи-ти, кинути в обличчя (In-yer-face theatre), оголити. У су-часному російському мистецтві активну позицію зайня-ло явище «нової драми», яке сприймається і оцінюєть-ся глядачами, митцями, критиками як знак відчаю і супро-тиву, дуже сміливий, але вкрай необхідний виклик. Мала кількість нових драматичних творів, театрів, які зацікавле-ні в таких творах, і зрештою – вузька аудиторія мистецьких експериментів в Україні викликають тривогу. Одним із не багатьох є виняток досвіду харківських режисерів, які став-лять п’єси Н. Ворожбит та І. Вирипаєва.

Механізми стереотипного мислення призвели до інтер-претації п’єс нової драми як текстів «брудних», перенаси-чених нецензурною лексикою і порнографією (останнє су-перечливо аргументується фактом розміщення фото голих російських драматургів в Інтернеті). Нова драма виокрем-лює етапи перетворення того, що людина по-справжньому думає і відчуває під час бунту: жорсткі образи – не менш жорстке їх мовне вираження – переклад на толерант-ну мову. Тому нову драму цікавлять ті прототипи персо-нажів, чия мова не піддається цензурі «супер-его». Нова драма в Росії потрапляє в ідейні капкани. Вона вміє роз-повісти про катастрофу, але не вміє талановито зобрази-ти спасіння. Нова драма знає, що фінал має бути деталь-но вималюваний, оскільки відкритий фінал уже не актуаль-ний і сприймається як вияв слабкості, відсутності стійкої позиції, проте їй невідомо, яким має бути фінал – естетич-ним чи етичним. Драматурги намагаються озброїтися при-кладом фільму «Догвіль» Ларса фон Трієра, що усклад-нює процес завершення п’єси ще більше. Етична позиція Максима Курочкіна як автора виражає його внутрішній кон-флікт: «Я не можу сказати того, що хочу сказати у фіналі, бо мені жаль людей».

Російські гості-творці визнають свою вразливість і неза-хищеність, але все ж їм вдається дивовижний жест – ви-тягувати нову сорочку не з шафи, а з-за голої спини, адже їхні п’єси стають відкриттями.

Творити драматургію, намагаючись звільнитися від аб-стракцій, – це означає ділитися в діалозі на чуттєвому рівні розуміння конкретними історіями, які відбуваються з нами:

– Мене вщерть роздратовує ґудзик, розстібнутий на со-рочці занадто красивого чоловіка!

– Мені боляче від того, що я можу довго дивитися у дзеркало в присутності інших людей, щоб це не викликало підозру, тільки в перукарні!

– У мене голос зірваний від крику під час репетиції, адже в кожного так багато «важливих» справ, і це штовхає мою свідомість на площину інвалідності від мистецтва!..

В умовах неконтрольованої драматичної ситуації в Україні простір проблематики набуває творчої безмежнос-ті. Першою умовою успіху нової драми в Україні може стати правильна концентрація: нова драма – це альтернативний спосіб озвучення соціальних проблем. Те, що нові тексти влаштують бунт в сучасному українському мистецтві, стає очевидним. Адже розум, розтягнутий новою ідеєю, ніколи не набуває попередніх розмірів.

Леся Дяк

НЕКОНТРОЛЬОВАНА ВІДВЕРТІСТЬ.

ЛСД «ЛАБОРАТОРІЯ СУЧАСНОЇ ДРАМИ»

В УКРАЇНІ

Програма «Канада-Світ-Мо лодь» – світовий лідер у міжнарод-них навчальних програмах для молоді віком від 15 до 25 років. Ме та програми – покращення здіб ностей людей, особливо мо-лоді. «Канада-Світ-Молодь» є однією з небагатьох світових ор-ганізацій, яка пропонує двоета-пову програму: одна фаза відбу-вається у Канаді, а інша в рідній країні учасників. Це є одна з най-важливіших переваг програми, ос кільки надає можливість між-національного діалогу між учас-никами. 1 грудня у стінах Острозької ака-

демії відбулося прощання учасників програми екологічного спрямування «Канада-Світ-Молодь» з громадою міста Острога у формі звітного кон-церту. Учасники продемонстрували всю свою креативність та активність, намагаючись за допомогою твор-чості передати спільну мету учасни-ків програми – захист навколишньо-го середовища та розв’язання еколо-гічних проблем у містах дії програми. Молоді люди підготували екологічний показ мод, одяг для якого був зробле-ний з підручних засобів: поліетиле-нових пакетів, пластикових трубочок, газет, листя. Крім того, увазі гляда-чів пропонувався фільм-хроніка про життя учасників програми «Канада-Світ-Молодь» в Україні. За допомо-гою художніх номерів учасники проде-монстрували результати культурного обміну, виконуючи пісні й танці на ка-надські та українські мотиви.

Супервайзери програми вислови-ли щиру вдячність міській владі, рек то ру Національного університе-ту «Острозька академія» Ігорю Па-січ ни ку, декану факультету ро ма-но-гер ма н ської філології Світлані Но восе лецькій, відділу міжнародно-го спів робітництва та сім’ям, які гос-тинно прий няли учасників програ-ми у своїх до мівках. Міська влада у свою чергу ви словила подяку учас-никам програми. Концерт програми

«Канада-Світ-Мо лодь» завершився прощальною піснею її учасників.

Так закінчилась перша фаза про-грами, яка тривала три місяці. Її учас-ники працювали у різних організаціях: міській раді, ОКП «Водоканал», дер-жавному історико – культурному запо-віднику, в Острозькій академії, на дер-жавному підприємстві «Острозький лісгосп», острозькому міському відділі молоді, відділенні соціальної допомо-ги інвалідам та одиноким пристарілим людям, острозькій школі-інтернат №2 та екологічному гуртку у будинку шко-ляра. Крім того, волонтери, працюючи з громадою міста Острога, прибирали територію і садили дерева. Учасники програми організовували дискусійні клуби, де пропагували ідею екологіч-ної гармонії суспільства. Не обійшло-ся і без мандрівок Україною: волон-тери побували у Львові та відвідали схили славетних Українських Карпат.

Супервайзер з української сторо-ни Ірина Петрук наголосила, що про-грама «Канада-Світ-Молодь» є дуже корисною для розвитку особистості, її активної участі у житті суспільства: «Ця програма вчить людей цінувати те, що маєш, зміцнює міжкультурні від-носини, вчить людей толерантності».

Тепер учасників програми чекає ще одне випробування – канадська фаза, а це означає знайомство з новою громадою, нові робочі місця, сім’ї, волонтерські проекти та отри-мання нового незабутнього досвіду. Хай їм щастить!

Своїми враженнями від програ-ми поділилася з кореспонденткою газети «Острозька Академія» одна з учасниць програми Ільза.

– Що саме підштовхнуло Вас взя ти участь у програмі «Канада-Світ-Молодь»?

– Я переконана, що завжди праг-нула займатися волонтерством. До-помога людям – основний пріоритет моєї діяльності. Хіба осяяні усмішкою та сповнені вдячності людські облич-чя – не є найбільшим натхненням до нових звершень, продовження потріб-

ної всім роботи. А волонтерство, як бачите, ще й дало мені змогу відвіда-ти інші країни.

– Що саме найбільше вразило Вас в Україні?

– Тут безліч замків. Я обожнюю це. Архітектура, особливо старовинна, – це вражаюче видовище.

– Які особливості мають ук-раїн ці? Чим вони відрізняються від канадців?

– Українські дівчата полюбляють чепуритися. Канадки не надають стільки уваги власній зовнішності.

– У чому саме полягала Ваша волонтерська робота в Острозі? Чи подобалося Вам те чим Ви за-ймалися?

– Мені доводилося наводити лад у будинках людей, що знаходяться на соціальному забезпеченні, проводила багато часу у школі, влаштовувала з іншими учасниками заходи на еколо-гічні теми, зокрема проводилися ігри на тематику охорони довкілля.

– Чи змінила Україна Вас як осо-бистість?

– Україна змінила мої погляди на світ. Я повернусь додому іншою лю-диною, у хорошому значенні слова «ін шою».

– Чи є речі, що назавжди зали-шать ся у Вашому серці, як спомин про Україну, можливо якісь пам’ятні події?

– Млинці мені найбільше за па-м’яталися. Та насправді все до дріб-ниць закарбувалося у моїй пам’яті. Острожани, академія – я полюбила все це, воно стало для мене рідним.

– Чи хотіли б Ви відвідати нашу державу знову?

– Безперечно. Я вже спланувала свою наступну поїздку в Україну. Як тільки мені випаде нагода відвідати вашу країну ще раз, я обов’язково скористаюся нею. Це трохи дорогува-то - дозволити собі такого роду поїзд-ку. Але враження, які тут отримуєш, справді цього варті.

Мирослава Огей, Ліна Тимощук

РІЗНІ КУЛЬТУРИ – РІЗНІ КУЛЬТУРИ – СПІЛЬНА МЕТА, СПІЛЬНА МЕТА,

АБО ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКОЇ МОЛОДІ

урдрр

Л

6Грудень, 2009, № 13 (72)

РОЗКАЖІТЬ ТЕПЕР НАМ, ВАХТЕРИ…

Серед буденної одноманітнос-ті, щоденних турбот й автома-тизованих звичок типу акаде-мія – гуртожиток/квартира ми живемо у постійному очікуван-ні: ранок – вечір, понеділок – п’ятниця, остання лекція, перша практична, дзвінок мами, довго-ждана передача і знову наповне-ний холодильник☺, модуль-іспит-сесія і два вічні запитан-ня: «Де той кінець тижня і коли буде наступна стипендія?» Сірі будні змінюються кольоровим снами, довгі пари – швидко-плинними зустрічами. І щодня та ж сама карусель… За заві-сою щільного графіку та неста-чі сил ми глобалізуємо дрібни-ці, перестаємо посміхатись не-знайомим людям, та що там не-знайомим, інколи ми не помічає-мо тих, що поряд з нами щодня, котрі першими бажають нам до-брого ранку, організовують наш побут, турбуються про справи та здоров’я. А тепер задумайтесь, коли ви востаннє подякували за помиту підлогу чи відчинені серед ночі двері майже рідним людям – вахтерам? Та що ми взагалі про них знаємо? Спро-буємо з’ясувати. Сьогодні «під прицілом» будуть саме вони.

Студентське містечко №1, гурто-житки № 2, 3, 5, 6 і … один вахтер. Нам довелося зустріти Денисен-ко Любов Антонівну, або ж більш звично – «тьотю» Любу.

Довідкова інформація: дата на-родження – 9 листопада 1963 року, знак зодіаку – скорпіон, місце наро-дження – с. Вілія Острозького району, виховала двох дітей, і вже три роки, як стала бабусею. Вахтером працює 4 роки, попереднє місце роботи – сту-дентська їдальня.

Про роботу розповідає охоче: «Працюю з 8.00 до 20.00, адже обсяг роботи величезний: необхідно про-стежити за чистотою у 4-х гуртожит-ках, на вулиці. І ще довгий список за-вдань: сміття, пилюка, клумби, ре-монти при потребі. Загалом робота – це робота. Дуже вдячна ректоро-ві, Ігорю Демидовичу, за те, що допо-міг мені у складній ситуації, адже за-вдяки йому тут працюю і маю стабіль-

МИСТЕЦТВО ГОВОРИТИ «НІ»

Є люди, які хоч і знають слово «ні», проте не в змозі комусь відмовити. «Не хочете взяти участі у збиранні грошей на озеленення Місяця?», – запитують у них. І відповідають вони не що інше, як «звичайно, завжди про це мріяв». Невміння відмовляти може стати сер-йозною проблемою.Здавалося б, люди, на яких можна покластися, наба-гато краще сприймаються навколишніми, адже вони добрі, чуйні, готові о першій годині ночі вислухати те-лефонну сповідь приятеля і запропонувати свою до-помогу. Але як не парадоксально, цих «безцінних» людей не дуже поважають. Дуже часто «навколишні» сідають їм на шию і звикають експлуатувати. А голо-вне – «на все згодна» людина псує власне життя, по-стійно обираючи не те, що вона хоче, а те, що їй за-пропонують. Іншими словами, той, хто не здатен від-мовити іншим, змушений відмовляти самому собі. Звісно, у чистому вигляді людей «на все згодних» не так багато. Але практично у кожного існують сфери, в яких вміння говорити «ні» практично відсутнє.ЩО ЗМУШУЄ НАС ПОГОДЖУВАТИСЯ?Найчастіше звичку завжди говорити «так» людина засво-

ює ще в дитинстві. А далі вона стає стилем життя, кар’єрою і долею. Багато хто думає, що поганий мир кращий від хоро-шої війни. Отож, бажання догодити дозволяє зберегти мир, досить часто – коштом власних бажань, а відповідь «ні» вва-жається розривом відносин.

Найважливішу роль у невмінні відмовляти відіграє почут-тя провини. Досить часто люди керуються тим, що при від-мові, навіть неприємній, вони відчувають себе винними. Ба-жання догодити і є спробою уникнути почуття провини. Однак, звідки його коріння? Дуже часто на почутті провини «грають» батьки, щоб керувати поведінкою дитини: «Якщо ти не одяг-неш цієї помаранчевої шапочки, моє материнське серце розі-рветься на шматки». Після таких маніпуляцій дитина надовго засвоює, що треба поводитися так, щоб це схвалили інші, або станеться щось жахливе. Це дитяче переконання перекочо-вує і в доросле життя.

Для того, щоб відмова виглядала елегантно, непогано навчитися «підстилати соломки»☺. Часом співрозмовник навіть і не помітить, що йому відмовили. Ось деякі розповсю-джені тактики:

Невизначеність– «Чудова пропозиція! Але тільки не сьогодні»– «Давай поговоримо про це, як тільки я виконаю термі-

нову роботу»Далі можна без сорому відтягувати рішення і переговори

(однак ця тактика не завжди ідеальна).Просто чесно висловіть свої почуття. Власне, це зовсім

не відмова, а інформація про ваші переживання:– «Я жахаюся при думці про триденний візит твого дядька

(тітки, родича…).Альтернативне рішення замість відмови:– «А давай краще оплатимо твоєму дядькові готель…».Умовна згода. Ви показуєте співрозмовникові, що ваша

згода дорого коштує:– «Я це можу зробити лише при крайній необхідності, але

воліла б (волів би), щоб турботу про твого папугу взяв на себе хтось інший».

КОЛИ ВВІЧЛИВІСТЬ – НЕ НАЙКРАЩИЙ ВИХІДБувають іноді ситуації, у яких тільки й залишається, що

сказати тверде, як діамант, «ні». Особливо, якщо люди звич но очікують від вас згоди. І ніколи не варто докладно пояснюва-ти причини відмови, інакше наполегливий співрозмовник за-мучить вас нескінченними запитаннями типу «Як ти не при-йдеш? Але чому?»; «Ні, ти поясни чому ти не можеш!». Ваша відповідь повинна бути лаконічною, щось на зразок «Я вже все пояснила. Я сказала, що не можу». І не намагайтеся роз-повідати або придумувати, що ви плануєте робити ввечері. Навіть якщо ви вирішили пролежати весь вечір на дивані, для чого вам у цьому перед кимось звітувати? Подібним чином, відмовляючи дати у борг, ви не зобов’язані давати повний звіт, про ваше фінансове становище, а говорячи «ні» на прохання погостювати у вас три дні, не зобов’язані давати план кварти-ри, опис простирадл, подушок і ліжок. Для розумної людини «не можу» – це достатній аргумент. Виняток становлять най-ближчі й дорогі, котрих небагато.

Нарешті, існують люди, які просто шантажують інших за допомогою почуття провини. Найчастіше такі ігри розгорта-ються у романтичних стосунках. «Якщо ти не вийдеш за мене заміж, я покінчу з життям – і все через тебе». У подібній ситу-ації варто чітко позначити свої межі: чим швидше і рішучіше ви відповісте «ні», тим це виявиться благотворніше для вас.

Нерідко відмова протвережує і самого співрозмовника: варто йому лишень зрозуміти, що за свої дії відповідає тіль ки він сам.

Підготувала Юля Муштук

ні доходи. Часу на відпочинок майже не вистачає. Хоча у вільний час я по-любляю вишивати, плести, дивитися серіали☺. На жаль, дуже рідко до-водиться займатися подібними спра-вами, зазвичай кожну вільну хвилин-ку присвячую близьким людям – бать-кам та дітям».

Знаходити спільну мову зі сту-дентами Любові Антонівні не важко: «Потрібно просто пристосуватися до молоді, їхніх поглядів, думок, способу життя. По-моєму, вдається, адже кон-фліктних ситуацій ще не виникало. Та й взагалі взаємовідносини зі студен-тами досить теплі та відкриті, ми на-магаємося зрозуміти потреби та ба-жання кожного».

Проте «тьотя» Люба просить сту-дентів, жителів студмістечка № 1, бути більш охайними на кухні, в душі, у своїй кімнаті, слідкувати за собою.

Ідемо далі. Напрямок руху – студ-містечко № 2.

У гуртожитку № 9 нас привітно зу-стрічає Дистка Надія Степанівна.

Про себе розповіла: народила-ся 5 лютого 1957 року в селі Межирі-чі. Закінчила Рівненський кооператив-ний технікум. Раніше працювала у Бу-динку інвалідів, і вже 4 роки – вахте-ром у гуртожитку. Має двох синів та виховує маленьку внучку.

До студентів На дія Степанівна ста-виться із тепло-тою, щирістю та ро зумінням, як до власних ді-тей: «На й важче на спра вді звика-ти до першо курс-ників, адже во ни ще зовсім юні, до-машні, пра гнуть ма миної допомо-ги та підтримки. Дово диться бути й психологом. Життя є життя, різ ні ситуа ції тра-пляються, іноді по трібно просто ви слуха ти, щось порадити. У мене ж за пле чима ба-гаторічний досвід. Зі старшими – лег ше. Я доб ре ро зумію їх, а во ни – мене. Охай-ні, доброзичливі, при вітні. Можуть на віть на кухні

прибрати ☺. Завжди обіцяють дослу-хатись до моїх слів. Але ж все буває» (сміється).

З роботою справляється також як вдома, у господарстві. Хотілося б інколи більше відпочивати. Віддаючи студентам свою материнську любов, Надія Степанівна очікує у відповідь розуміння, спокою та тишини.

Із такої собі домашньої світлиці пані Надії прямуємо до гуртожитку № 10. Зу-стрічаємо там Демчук Ірину Ігорівну.

Особисті дані: день народжен-ня – 14 лютого. Освіта – Великолуп-ський лісотехнічний технікум у Росії. Робота - 3 роки працювала за спеці-альністю – майстром лісу, 5 останніх років – вахтером.

Про особливості теперішньої ро-бо ти розповідає: «Працювати із вели-ким колективом завжди важко. Спіль-ну мову, звісно, знаходжу з усіма. Не

проводжу паралелі між студентами, для мене вони усі рівні».

Ірина Ігорівна може багато чого навчити студентів. Адже у вільний час не тільки захоплюється плетінням, а й полюбляє читати. Улюблені книги – іс-торичні романи та повісті на релігійну тематику. Обожнює «Майстра і Марга-риту» Михайла Булгакова та «Солод-ку Дарусю» Марії Матіос. Дуже сен-тиментальна, часто плаче при читан-ні та перегляді фільмів, телепередач. Каже, що це приходить з роками. Із задоволенням дивиться «Маргошу». А ще надає студентам консультації у сфері кулінарії.

Пані Ірина дуже любить сюрпри-зи: «Студенти частенько влаштовують різноманітні свята, романтичні зустрічі. Найбільше вражають витівки на День Валентина, Новий рік. Зазвичай дару-ють багато квітів. Я теж люблю квіти, тільки не тюльпани на 8 Березня ☺ ».

Запитуємо про скарги та пропози-ції, і ось відповідь: «Частенько прихо-диться йти назустріч студентам. Хо-тілося б лише розуміння: щоб брали до уваги зауваження, допомагали при потребі, дотримувалися правил гігі-єни, ну і спочатку підмітали, а потім вже мили підлогу ☺».

Що ж, любі студенти, незалеж-но від того, де ви живете, у гуртожит-ку чи на квартирі, зі строгою хазяйкою чи гамірними сусідами, раджу, та ні, прошу вас, будьте чуйними, ввічливи-ми, терплячими, охайними. Даруйте усмішки зустрічним людям та більше уваги приділяйте рідним та близьким.

Дякую, Інна Васильчик

Ось тут уже 4 роки зустрічає своїх студентів-мешканців гуртожитку №9 Дистка Надія Степанівна.

Завдяки роботі вахтерів у гуртожитках завжди так чисто.

Грудень, 2009, № 13 (72)7УМЦ-УМЦ-УМЦ,

АБО ЩО Ж МИ СЛУХАЄМО?!Переконана, я не буду оригінальна, ска-

завши, що не проживу ні дня без музики, і я просто впевнена, що мене підтримає чимало люду, які також так вважають. Улю-блені мотиви супроводжують нас всюди: вдома, на прогулянці, в університеті, та, зрештою, новітні технології, які подару-вали нам mp3-плеєри та телефони з цією ж функцією, дозволяють прослуховувати музику, де б ми не були.

Кажуть, скільки людей – стільки ж смаків. Це стосується і музичних вподо-бань. Кожен має можливість обрати з-поміж сотень стилів музики свій, та ще й понад кількасот його виконавців. Іншими словами: слухай, що хочеш і яке хочеш! Дехто, керу-ючись цим принципом, стежить за новими модними виконавцями та піснями, інші на-дають перевагу старій добрій музиці, хтось обмежує себе годинним прослуховуванням радіо, є й такі, хто не поціновує музику як таку і слухає щебетання пташечок та шум гірських струмочків. Останні – то взагалі феєричні люди! До таких переважно нале-жать наші бабусі та дідусі.

Наразі старше покоління неодноразо-во говорить молоді, що вона слухає просто жахливу музику: якщо це поп – то примітив-но, електронна по мізках б'є, а рок – то вза-галі музика для сатаністів.

Хоча якщо зробити прогулянку в істо-рію, то свого часу вальс вважали непри-пустимим та розпусним явищем, а згодом про рок-н-рол плели фантастичні нісенітни-ці, на кшталт, слухають таку музику ну аб-солютні бовдури, алкоголіки та наркомани. А пам'ятаєте ту фантастичну фразу «се-годня слушает он джаз, а завтра родину продаст!». Згадавши ставлення тоді та по-рівнявши його з теперішнім, можна лише уявити, які перспективи у таких ще порівня-но нових стилів, як R&B, панк-рок чи елек-тронна музика!

От, власне, про ці нещодавно створе-ні стилі музики я вам і розповім. Вони є не тільки одні з найновіших, а й найпопулярні-ші серед української молоді.

«R&B» («Rhythm’n’blues») – течія, яка за роджувалася як музичний напрям, а сьо-годні вважається ледве чи не стилем життя. Якщо акцентувати на R&b, як на музично-му напрямі, то вираз «ритм і блюз» слу-жить для опису чорної американської поп-музики, що є своєрідним ритмічно акцен-тованим «розважальним, несерйозним» блюзом. Rhythm’n’blues вважається понят-тям збірним: у нього вхо-дить відразу декілька му-зичних напрямів – від як такого ритм-енд-блюзу і соулу до репу і хіп-хопу. Цей напрям зародився у 50-х роках минулого сто-ліття у США, упродовж своєї історії безліч разів змінювався, а зараз зна-ходиться на піку попу-лярності.

Однією зі складових R&b вважаються танці у стилі брейк-данс, що також вбирають у себе декілька різновидів. І, звичайно ж, це особли-вий стиль в одязі: у дівчат – відкритий та крикливий одяг з безліччю аксесу-арів, у хлопців – хуліган-ський стиль. На вечірках у стилі R&b панує осо-блива атмосфера, опо-вита гламуром, розкішшю та пафосом.

Сьогодні у світі вва-жа єть ся дуже модним співати у стилі R&b, тому

вико ристовують цей стиль у своїй творчос-ті ба гато популярних виконавців, починаю-чи від Дженіфер Лопес та закінчуючи Ма-донною. Найпопулярнішими виконавцями R&b є Ciara, Timbaland, Rihanna, Тіматі, з українс ьких виконавців це Потап і Настя Каменських.

Наступний стиль є хоча й не дуже мо-лодим, проте популярним серед молоді. Кожного дня все більше і більше молодих людей починають слухати саме цей стиль музики, багато кому він просто припадає до душі, інші ж прив'язують його до субкульту-ри, до якої належать. Це – панк - рок.

Панк-ро́к (англ. Punk rock) — напрямок у рок-музиці, що виник у середині 1970-х рр. у США і Великобританії. У ньому поєд-нувалися соціальний протест і музичне не-прийняття тодішніх форм року: культивува-лися навмисне примітивна гра і завзятість раннього рок-н-ролу. До 1977-го панк-рок завдяки своїй скандальності був одним із найпомітніших явищ у рок-музиці Велико-британії. Із часом жанр породив безліч різ-новидів і до цих пір продовжує притягати безліч молодих виконавців.

Для композицій панк-року властиві швидкий темп, коротка тривалість, простий акомпанемент, розв'язна і часто агресив-на манера співу. Тексти пройняті нігілізмом і соціально-політичною тематикою. У кож-ному різновиді панк-року є свої індивіду-альні ухили. Цей стиль музики нерозривно пов'язаний з субкультурою панка, для якої характерна етика «все-сам!!!», епатаж і ху-ліганство.

Про загальний вигляд виконавця або людини, яка слухає цей стиль музики, роз-повідати не варто, адже одягаються вони, власне, як хочуть. Стереотипно казати, що всі, хто співає панк-рок, виходять на сцену у шкірі, з ірокезами та з іншими «чудовими» речами, адже це швидше переросло у сце-нічний образ такого собі панка-анархіста. А щодо слухачів панк-року, то тут все про-стіше, зазвичай це люди, які вирізняються лише смаками у музиці, хоча є й такі, хто з захопленням носить балахони улюблено-го гурту. Інші просто слухають цю музичну течію на своїх плеєрах, але не афішують свої музичні смаки.

Популярні виконавці панк-року : Король и Шут, Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop, з українських – Фліт, Тостер, Пан Пупець, Doping, Серцевий Напад, Брем Стокер та багато інших.

Останньою музичною течією, про яку йтиме мова, є електронна музика, чи не найпоширеніший стиль. Він поволі «захо-пив» молодь на клубних вечірках. Таким чином любиш, не любиш… а йдеш на дис-котеку і слухаєш! Направду, електронна музика найкраще підходить саме для дис-котек, адже завдяки їй можна чудово потан-цювати під швидкі та цікаві ритми.

Електро́нна му́зика — це широкий термін, що позначає музику, створену з ви-користанням електронного устаткування. За класичним визначенням Е. Денисова, елек-тронна музика — це музика, звукові об'єкти якої утворені електронними генераторами. Матеріальною основою електронної музики є електронно вироблені, препаровані та син-

тезовані звуки. А якщо ска-зати простіше, така музика створюється переважно за допомогою електронних за-собів, таких як синтезато-ри, семплери, комп'ютери і драм-машини.

Вперше термін «елек-тронна музика» з'явився у 1951-му в декларації групи музикантів, що працювали в Кельнській студії RTF, але лише зараз цей термін став відомим та популярним.

Із приходом 80-х років еле к тронне звучання на-завжди займає свою нішу серед популярної музики. Представники таких на-прямків, як електропоп, new romantic, синті-поп, італо-диско створює цілу низку хітів, а їх музика стане піз-ніше символом 80-х.

У сучасній танцюваль-ній музиці починають ви-користовуватися ритми, значно швидші і точніші, ніж можуть бути викона-ні на традиційних ударних

інструментах. Сьогодні цей стиль налічує безліч жанрів та напрямків, кожен з яких са-мобутній та особливий.

На сучасному етапі електронна музика завоювала популярність у всіх нічних клубах світу. Найвідомішими виконавцями та dj вважаються такі, як Chemical Brothers, Prodigy, Kazantip.

І наостанок цікаво, що ж слухають наші студенти академії. Не побоюся сказати, що значну роль у формуванні музичних смаків наших спудеїв відіграє студентське радіо. Направду, ідея з власним академічним радіо більш ніж вдала, адже це свідчення того, що рідна альма матер живе у ритмі життя із її студентами.

Слухаючи наше радіо, вам, мабуть, неодноразово було цікаво, хто ж вмикає музику на перервах та якими музични-ми смаками керується. Спеціально для такого випадку мала можливість поспілку-ватись зі студентським rdj Максом Шевчу-ком: «За час роботи на радіо стало зро-зумілим, що студенти не люблять нудної музики і що музику треба вмикати в за-лежності від часу доби. Наприклад, зранку краще ставити спокійну музику, на великій перерві драйвову, а на останній - релак-суючу і романтичну, щоб не навантажува-ла людей.

Найбільшою популярністю в академії користується панк, рок, поп, нові пісні укра-їнських і зарубіжних виконавців. Проте по-трібно брати до уваги і те, що кожен rdj ста-вить музику, яку любить сам, але бере до уваги і музичні вподобання студентів. Щодо музики російською мовою, то ми її не ста-вимо з двох причин: 1) на жаль, сьогод-ні єдине, що є форматом на інших радіос-танціях з російської музики, це попса або ж R&b, проте це є «неформатом» в акаде-мії; 2) Острозька академія старається ви-ховати патріотично свідому молодь, яка слухає рідну музику, таким чином, пере-важна кількість пісень звучить саме україн-ською мовою».

Анастасія Клімчук

8Грудень, 2009, № 13 (72)

Засновник: ректорат Національного університету

“Острозька академія“Братство спудеїв

Газету зареєстровано 1.09.1997

Вул. Семінарська, 2, м. Острог, Рівненська обл.,

тел.: 2-34-96

Свідоцтво про реєстрацію: серія РВ № 197

Редактор газети: Вікторія Скуба

Верстка газети: Катерина ОлексійчукФотограф: Ярослав МізернийОригінал-макет підготовлено

в РВВ НаУОА

Видавець СПД Свинарчук Р. В.Свідоцтво РВ № 27 від 29 липня 2004 року,

пр. Незалежності,151, м. Острог,Рівненська обл., 35800, тел.8(067) 771-28-70

Наклад 500 примірників

МАНДРУЄМО УКРАЇНОЮ РАЗОМ

У ВИШНІВЕЦЬ – ПО ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕ У ВИШНІВЕЦЬ – ПО ІСТОРИЧНЕ МИНУЛЕІсторичні містечка зазвичай мовчать про минуле країни, але розповідають свої ле-генди тим, хто їх відвід-ує. Відчути смак старовини можна, відвідавши резиден-цію князів Вишневецьких у мальовничому містечку Ви-шнівець на Тернопільщині.

Ніхто не заперечить, що поряд з насиченим навчальним проце-сом студенти Острозької академії люблять подорожувати історични-ми місцями, відкриваючи для себе яскраві сторінки нашого минуло-го. Усім студентам раджу відвіда-ти історичне містечко Вишнівець, що на Тернопільщині, – місце, де свого часу знаходилася резиден-ція князів Вишневецьких. До речі, палац зберігся до цього часу і є грандіозним втіленням архітектур-них смаків Франції, а парк, який знаходиться біля споруди замку, поєднує у собі кращі традиції ан-глійського паркового мистецтва.

«Волинський Версаль», англій-ський парк ХVІІІ століття, призам-ковий храм з підземеллями ХVІ ст. – цей перелік культурних над-бань волинського містечка про-довжує стародавній некрополь

ХVІ - ХVІІ ст., що розташовує ться на території Вишнівця. Зараз не-можливо з точністю сказати про площу цвинтаря, імена похованих там людей чи їхню соціальну при-належність. Але все ж серед зна-йдених кам’яних надгробків є ха-рактерні для козацьких поховань. Хрести, що знаходяться на кладо-вищі, були поширені в Україні ще у ХVІ - ХVІІІ століттях. Очевидно, що у свій час на всіх хрестах були написи, але, на жаль, до наших днів вони не зберегли свого пер-вісного вигляду. М’який пісковик, з якого зроблені пам’ятники, не ви-тримав впливу часу. Лише на трьох все ж вдалось прочитати іме на по-мерлих козаків. Написи зроб лені старослов’янською мо вою, а харак-тер епітафій дозволяє датувати по-ховання ХVІІ століттям. Аналогів таким похованням залишилось не-багато в Україні, тому, за словами істориків, їх потрібно ретельно ви-вчати, доглядати та охороняти. А також відвідувати, адже це місця нашої слави та трагедії водночас...

До слова, на початку жовтня під егідою Національного запо-відника «Замки Тернопілля» на древньому кладовищі постави-ли дерев’яний хрест і здійснили

обряд освячення православного некрополя у память про похова-них там козаків.

Отож, дорогі студенти, приїж-джайте у Вишнівець, де вас гос-тинно зустрінуть працівники Ви-шнівецького відділу Національ-

ного заповідника «Замки Терно-пілля», проведуть цікаві екскурсії і подбають про те, щоб у вас зали-шилися незабутні та приємні спо-гади. Адже рідна Україна не менш приваблива та загадкова і точно набагато дорожча для нас з вами,

ніж закордонні цікавинки. А ми про неї так мало знаємо...

Валентина Брега, молодший на-уковий співробітник Вишнівець-

кого відділу Національного за-повідника «Замки Тернопілля»

Резиденція князів Вишневецьких. Сучасний вигляд.

БЕЗ НАЗВИ...А час іде і час минає.

Усе міняє і мене.Усіх міняє і не знає

до чого все це призведе.Проходять дні й проходять ночі,

Години, місяці, роки…Навіщо все оце, навіщо?

Чом не зупинитись на путі???

Сьогодні ми живемо в епоху інформаційного суспільства, де щод ня доводиться підпорядкову-вати себе дії новітніх технологій і новинок геніальних прогресив-них компаній. І все це у контек-сті того, що нам достовірно не-відомий їхній вплив на організм людини і на людство в цілому. Ми не можемо спрогнозувати, якими будуть наслідки такої гонитви за технологічним прогресом, і яким буде його вплив на життя майбут-ніх поколінь.

Ми з вами живемо у світі, де інформація є всім. І постає про-блема: цієї інформації на сьогодні вже забагато! Її настільки багато, що при перегляді телепередач чи кінофільмів, коли переключаєш під час реклами канали, то далі упродовж п’яти хвилин намагаєш-ся пригадати те, що саме дивився дві хвилини тому.

Як на мене, то наш світ пе-ретворюється на своєрідне жа-хіття!!! Ми маємо велику кіль-кість технічних засобів, які покли-кані спростити і полегшити наше життя, натомість вони не лише пришвидшили його, а ще й заміни-ли людину: робітника на вироб-ництві зубної пасти – машиною; мамині руки в тісті для випічки – напівфабрикатами; батькову винахідливість – комп’ютерними іграми; природу і прогулянки – телепередачами; а людське спіл-кування – віртуальними співто-вариствами…

Ми рухаємося, та, на мою думку, в абсолютно невідомому для нас самих напрямку.

Ми хочемо жити краще, і тому напихаємо власні домівки різно-манітними технічними засобами, чим робимо себе абсолютно мі-зерними у світі цих технологій.

І тепер нам навіть важко уявити, як можна жити без теле-візора, комп’ютера, леп-топа, мо-більного телефону, Інтернету, му-зичного центру, посудомийних машин, мікрохвильових печей, електрочайників, надсучасних праль них машин та холодильни-ків, які вміють розмовляти, чи, як

нам повідомляє реклама, – гово-рять самі за себе…

Так, усі ці засоби полегшують виконання буденних справ і до-зволяють зробити за той самий проміжок часу набагато більше, ніж колись. Але згідно з деякими сучасними теоріями час теж не стоїть на місці. Плин часу сьогод-ні швидший порівняно з минулим тисячоліттям.

Таким чином ми власноруч підганяємо час, підганяючи самих себе у ньому.

Ось так і складається картина сучасного життя: масив інформа-ції, який просто фізично неможли-во опрацювати і запам’ятати зви-чайній людині, а також постійна нестача часу (у всьому та завжди) і прагнення втиснути свої плани у той-таки злощасний час.

На жаль, кількість часу не збіль шиться, а інформації не стане менше, і наш з вами годин-ник не буде мати 48 годин на добу перед важливим іспитом. Тому нам потрібно трішки відволікати-ся від годинника і його часу, при-свячувати себе і свої дні не влас-ним планам (бо вони змінюються з часом), а собі і своєму внутріш-ньому світові, який, на відміну від

тимчасових планів, завжди при-сутній у середині кожного з нас.

Я маю на увазі, що коли ви йде те центральною вулицею свого міста і бачите не потік сірої ма си людей, а мурах, дуже закло-по таних мурах, які кудись біжать і які чомусь незадоволені. Спро-буйте зрозуміти, що ви теж одна з таких мурах, бо також поспішає-те, маєте власні плани і переста-ли помічати все навколо: природу, будинки, людей… А тоді подумай-те, що ви зробили для того, щоб скинути оболонку мурахи і знову стати людиною, яка вміє помічати прекрасне?…

А чи намагалися ви зупини-тися, подивитися на небо??? А потім, сповнившись енергією Всесвіту, посміхнувшись собі й усім навколо, йти вулицею зовсім повільно. І, можливо, вам пощас-тить ще комусь передати свою усмішку.

А це було б здорово, якби усмішка таким розгалуженим лан-цюжком передавалася повітряно-крапельним шляхом від однієї людини до іншої і наприкінці своєї подорожі огорнула весь світ!!! І тоді хоча б на мить секунди абсо-лютно всі стали щасливими!

А можливо, хтось намагався під час дощу не тікати під чийсь балкон чи магазин і не ховатися під парасолею, а підняти облич-чя, щоб відчувати краплі дощу, такі холодні і такі свіжі. Вони вже стікають по тілу і змивають з тебе всю вагу проблем і негараздів та звільняють від сірої заклопота-ності буднів. І саме тоді, коли на тебе згори «ллється, як із відра», а твої ноги змокли від «моря» під ногами, у тебе виникає унікаль-ний шанс – забути про все навко-ло, роззутися, розплести волос-ся і, як у дитинстві, йти калюжа-ми, насолоджуючись своїм без-умством…

Але від світу не втечеш. І я, так само як і всі, повинна встига-ти робити заплановані речі, пови-нна записувати свої плани, щоб не забути нічого важливого, пови-нна залежати від цього часу. Та я знаю і пам’ятаю, що хоч іноді по-винна творити власну казку, у якій я – в головній ролі, та, забуваю-чи про час, поклавши вдома і го-динник, і мобільний телефон, ба-лувати себе безтурботністю і гар-монією.

Наталя Курилюк