№ 133Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 11 рік видання, квiтень, 2018 рік

Християна Ігнатюк, 6 «Б» клас, м. Радівці

Äçâîíèê (Clopoțel)№ 133, 2018 р.

Журнал для українських дітей Румунії.Заснований у 2007 році.

ISSN 2501-2630ISSN-L 2501-2630

Над Äçâîíèêîì працювали:Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: тереза шендроюРедколегія: Іван Ковач, МихайлоМихайлюк, Михайло трайста, Марія Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacției:str. Radu Popescu 15, sect. 1București, România.

Наша електронна адреса:redactia.clopotel@gmail.com

Äçâîíèê пропонує:* казки й оповідання* вірші* загадки* дитячу енциклопедію* сторінку народознавства* пісеньки* сторінки-розмальовки* рухливі й дидактичні ігри* вироби своїми руками

Äçâîíèê завжди радо прислухається доваших пропозицій і друкуватиме надісла-ні вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!

Михайло Небиляк

ВеСНяНиЙ ПОлІТ

Гримлять колеса часу наді мною, струмить черемха ніжністю в зеніт;земля ще пахне глиною сирою, а ти все ждеш, чекаєш мій привіт.

Я в даль біжу весняну, я – дитина,назустріч шлю акації в диму, щоб вечори не знали, коли днина, замінить ніч у казку ту саму.

Щоб вороги не знали, коли знову зустрінемось у лузі наших мрій.Не вірим ми у казку яворову, в якій ворожка зичить нам надій.

Ми віримо в надії лиш навесні, коли черемха кличе у політ, – летіти з нею широко, як в пісні і як у казці, хочем много літ!

МОлОДІСТЬ

Садиш.Земля в обійми корінці бере.Встань вранці й сонце привітай тайком, забудь минулі зимовії чари, що сивіли снігами за вікном.

Всі сплять.Роса не дощ, що в жмурки сині граєіз райдугою на бровах небес, і ти не той, що пісеньку співає про сущий і нескінчений прогрес.

Садиш.Весна на пальцях мозолі карбує, сном пахне глина тихо, як із дна, і дивиться на тебе, мов дитина, з-під яблуні лискуча борозна.

Мовчиш.Болить якось правиця і ліва трошки, серце гне на сум, а сон гряде великий, як копиця, приносить запах яблуневих дум...

«Äçâîíèê», ¹ 133

3

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

Ганна ЧУбАЧ

бІлА ЧАПля

білa чапля всіх дурила:– я кожух собі купила!Ще куплю собі хустинуІ зостанусь тут на зиму!

Вірив чаплі чорний жук,І метелик, і павук.Навіть равлик-недовіра,Але й він у те повірив.

Тільки жаба-крекотухаНе хотіла чаплю слухать –Все стрибала по болотіЙ випускала крик із рота:

– Не хвалися, чапудрило,Ти кожуха не купила!Ти не купиш і хустину!Ти зимуєш на чужині!

Ще земля не стала біла –Чапля в вирій відлетіла.Дивувався чорний жук,І метелик, і павук.

Плакав равлик-недовіра:– А я вірив! А я вірив!

Тільки жаба на болотіПолоскала сміх у роті –Переможемо крекотала:– я ж казала! я ж казала!

я беРУ СВОЄ ВІДеРЦе

я беру своє відерцеІ біжу мерщій по воду,бо чекають на городіПомідори й огірки.

Цілу ніч вони не спали –Раннє сонце виглядали.Хочуть їсти, хочуть пити,Та не вміють говорити.

Ні очей, ні вух не мають,Та мене вони впізнають.Їх щоранку напуваю,я їм пісеньку співаю.

Помідори червоніють,бо подякувать не вміють.А зелені огіркиТулять листя до руки.

лАСиЙ кІТ ІВАШкО

ласий кіт ІвашкоТак зітхає важко.Впала сіра мишкаУ порожню пляшку.

Впала сіра мишкаАж на саме денце.як її дістати?Це ж бо не відерце!

– Вилізай! Не бійся! –кіт просив у миші,–я для тебе в мисціМолока залишу!

Вилізай! Не бійся! -кіт благав до ночі.Тільки вперта мишкаСлухати не хоче.

Чеше круглі вушка,Хвостиком махає.А голодний котикПляшку обіймає.

І таке надумавласий кіт Івашко:– я закину вудкуВ цю глибоку пляшку!

Миша – це не риба!Упіймаю хутко!І побіг ІвашкоПозичати вудку.

А тим часом миші -Сестри чорноокі –кинули ту пляшкуНа долівку боком.

Утекла сіренькаДо матусі в нірку.А ласун ІвашкоДосі плаче гірко.

– Ой, не плач так гірко,котику Івашку,Подивися, дітиПринесли ковбаску!

ліна кОСТеНкО

ТелеГРАМА-блиСкАВкА

Вночі за вовчими ярамизайці давали телеграми.І прочитала так сосна:«Чекайте квітами Весна».

ПОлЬОВІ ДЗВІНОЧки

Піднімає джміль фіранку.каже: – Доброго вам ранку!як вам, бджілко, почувалось?Чи дощу не почувалось?Виглядає бджілка з хатки:– У дзвіночку добре спатки.Цей дзвіночок – як намет.Тільки дощ – як кулемет.

СУНиЧки

Пiд маленькими яличкамиУ смарагдовiй травi

лiто виросло суничками –То по однiй, то по двi.Ой, сестриченько-яличко,Ти не дряпай моє личко,я суничок назбираюЖменьку мамi i собi!

СОлОВеЙкО ЗАСТУДиВСя

Дощик, дощик, ти вже злива!Плаче груша, плаче слива.Ти періщить заходився,соловейко застудився.А тепер лежить під пледом,п'є гарячий чай із медом.

лІС НА СВІТАНкУ

Ростуть опеньки у туманісеред сосонок та беріз.В жабо й атласному каптаністоїть грибочок, як маркіз.І сіє дощ дрібнесенький.Оце уже грибнесенький!

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●«Äçâîíèê», ¹ 133

4

1. як пан Іван колопан захворів на дивнухворобу

Те, про що я хочу розказати вам, юні друзі,трапилось давним-давно, а може й не трапля-лось ніколи такого, хто його зна?.. Але авторирізних творів, що звуть себе письменниками,таке собі понавидумують, що хоронь Боже! Аопісля поми ють руки і кинуть все на мої плечі. Авибачте, я забув відрекомендуватись. Я нара-тор, тобто оповідач, і мене видумали самі такіписарюги, як оцей Михайло Гафія Трайста, якийвидумав Панаса-Гусопаса, а потім заставивмене розповідати вампро нього та його неймо-вірні пригоди. Та нічого,я розкажу вам все, бомені дуже приємно роз-мовляти з вами.

Давним-давно в одно-му гірському присілкужив пан Іван Колопан зісвою панією ЯвдохоюКолопа нихою та дочка-ми-панночками Прісь коюта Міською Колопа нич -ками. Одного разу панІван Колопан захворів наякусь дивну хворобу, про яку лікарі, молфарі тазнахарі на віть не чували, не то щоб видали.Але на панове ща стя у його край прибув наполювання видатний лікар аж із самогоБудапешту, чи Відня, чи Парижу, а може зі всіхтрьох, хто його зна?.. проконсультував пана,почухав потилицю і вирішив, що той хворий натаку дивну хворобу, що навіть і не питайте, бозабув її назви, але рятунок від неї один – гуска!Гусячий жир, гусяча кров, гусяче м’ясо...

Через три дні на панськім подвір’ю появи-лись цілі зграї гусей різних порід. Господи свят!Яких тільки там гусей не було... від диких сірихдо східноазійських, від гусаків сухоносих добілобоких гусок, від австрійський до жовтихамериканських, від англійських до африкансь-ких, від баварських до бурбонських... і угорсь-ких, і словацьких, і волоських... одним словом з

цілого світу, а гегання... не буду вже вам і гово-рити. Від світлого ранку до темного вечора: ге-ге-ге, га-га-га і знову ге-ге-ге та га-га-га... панськісобаки поніміли з переляку, курки, качки та інди-ки повтікали у світ за очі, коти, кішки та кошеня-та повилізали на дерева і там остовпіли, рогатахудоба та коні повтікали у поле, сусіди пересе-лились в інші присілки, пані Явдоха Колопанихаоглухла, а панночки Пріська та Міська ходилизатулюючи руками вуха.

Але тут виникла інша біда: хто буде догляда-ти панських гусей, випасати та напувати їх?...Дав Колопан знати по всіх гірських присілках,що платить гарну симбрію, тобто зарплату,

тому хто погодитьсявипасати його крилатістада. Та хто з горян,верховинців, піде натаке діло? Тут люди зроду в рід вівчарі, лісо-руби, бонднарі, кушнірі,хлібороби, а гусопа-си?.. Фе! Хто візьметь-ся за таке діло?

Та докінця пановіпощастило – дійшла донього вістка, що в такімі такім місці, в такім і

такім присілку живеодин хлопчина-сиротина, глухий і придуркува-тий, але чемний, послушний і працьовитий,який якраз би підійшов до такого діла. Панпотер руки з радощів і наказав привести донього того хлопчину.

– Будеш випасати моїх гусей? – запитав пан.– Ге? – недочув хлопчина.– Моїх гусей випасати будеш? – повторив пан.– Га? – гакнув бідолаха.– Ге та га, – махнув ру кою пан. – Ти будеш

мій Панас-Гусопас. Люди прозвали його Панасем-Гусопасом,

але він називав себе «гусарем».– Вівчар випасає вівці, а гусар гуси, –

пояснив Івась сухоносому гусакові.

Рисунок Степана ТРайСТаи

Михайло Гафія ТРАЙСТА

НеЙМОВІРНІ ПРиГОДи ПАНАСА-ГУСОПАСА

(Продовження нa 10 стор.)

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●«Äçâîíèê», ¹ 133

5

Паола УТеВСЬкА

НеВМиРУЩІ ЗНАки(Уривок)

Першим істориком слов’янської писемностібув болгарський книжник, учений чернецьЧорнори зець Храбр. Жив він у X сторіччі придворі болгарського царя Сімеона. То бувперіод розквіту болгарської літератури, її«золотий вік». У книзі «Сказання про письме-на» Чорно ризець Храбр розповідає про дваетапи розвитку слов’янського письма. Перший– коли сло в’яни ще були язичниками (не имехукниг), отож читали й ворожили за допомогоюрисок та зарубок (чьрьтами й рѣзами, чьтѣху ігатааху). Другий етап – коли вони хрестились,то почали писати римськими і грецькими пись-менами, але було це письмо «без оустрое-ния», тобто не пристосоване до слов’янськоїмови.

І це тривало багато років (и така бѣшу многалѣта). А відтак «людинолюбець Бог послав їмсвятого Костянтина Філософа, званого Кири -лом, мужа праведного й вірного, і він створивїм тридцять письмен...».

Пошукаємо ж у минулому знаки, що нагаду-вали б перші риски й зарубки.

1899 року археологи розкопали на Українімогильник. На глиняній посудині, знайденій умогильнику, вони побачили цікавий і незвичай-ний орнамент. Дослідити посудину взявся ака-демік Б. А. Рибаков. Як з’ясувалося, малюнокна посудині був поділений на дванадцять ча -стин відповідно до дванадцяти місяців року.Кожний сектор у свою чергу був заповненийма люнками. Там, де мав бути квітень,– зобра-жено соху. Серпень знаменують колоски. Усічні відзначали свято сонця, то й в орнаментінакреслено знак навскісного хреста, що озна-чало у стародавніх слов’ян сонце і полум’я.Вия вилося, що зміст і послідовність малюнківзбігаються з послідовністю слов’янських релі-гійних свят і з календарними датами сільсько-господарських робіт.

Ці малюнки – не піктограми. Це щось інше,–можливо, саме ті знаки, які Чорноризець Храбрназиває «чертами й різами».

Дослідники не обмежуються археологічни-

ми знахідками. Особливо ретельно вивчаютьвони писемні пам’ятки, вчитуються у давнопожовклі пергамени. Для пошуків найдавнішоїписемності слов’янських племен надзвичайноцікаві чотири документи, автори яких жили у Xсторіччі.

...Влітку 921 року з Багдада у країну волзь-ких булгар виїхало посольство. Серед йогочленів був один з найосвіченіших людей тогочасу Ах–мед Ібн Фадлан. Повернувшись додо-му, він написав про побачене й почуте книгу.Розповів і про наших далеких предків – русів,яких зустрічав у Булгарії.

Ахмед Ібн Фадлан докладно описав обрядпоховання шляхетного русича, що помер уБулгарії. Хоронили його за звичаями батьків-щини. Тіло небіжчика поклали в човен разом іззброєю, конем та задушеною рабинею і спали-ли. «Потім вони спорудили,– пише далі Фад -лан,– щось схоже на круглий пагорб і постави-ли посередині велику дерев’янку білої тополі,написали на ній ім’я того мужа та царя русів...»

Якими ж знаками було зроблено той напис?Мо жливо, особистими чи родовими, тамгами,схожими на «черти» і «різи»? А чи знакаминевідомої нам абетки?

Про це Фадлан, на жаль, не розповів нічо-го...

Автор другого документа – географ та манд-рівник Масуді. Він пише, що, відвідавши одиндревній слов’янський храм, побачив у ньомупророцтва, написані на камені.

Знов постає те саме питання: може, накамені були вирізьблені «черти» і «різи», заякими, як твердить Храбр, ворожили слов’яни,коли ще були язичниками? Пророкування таворожіння – поняття близькі. Чи то знакиписемності, що не збереглася, не дійшла донашого часу?

Третій голос із далекого минулого належитьнімецькому літописцю Тітмару Мерзебурзь -кому. Він бачив у поганському храмі містаРетра кілька слов’ян ських ідолів, і на кожномуз них особливими знаками написані імена тихбогів. От вам і третя загадка...

Четвертий документ відмітний від попе -редніх більшою певністю. Арабський ученийІбн ель Недім скопіював один напис, і копія тазбереглася. Знаки, що ними зроблено напис,–не риски, не зарубки. Вони не схожі на жодну з

(Продовження нa 7 стор.)

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●«Äçâîíèê», ¹ 133

6

Своєрідним продовженнямвеликого християнського святаБлаговіщення (7 квітня) за народ-ною традицією є день Благові -сника Гавриїла або просто Гав -рила. В його честь 8 квітня від-значається свято Собор Архан -гела Гавриїла, який вважаєтьсяодним з найвищих ангелів. У біб-лійній традиції Гавриїл є вісни-ком смерті чи Божим посланцем,говорить важливі звістки і маєсилу забирати в людини можли-вість говорити. Народ дав йомуім’я Благовісник чи Благо віст, босаме він предвістив на родженняІвана Хрестителя та Ісуса Христа.

Та все ж таки в першу чергу ународній уяві Архангел Гавриїл єволодарем блискавки. Вірять, щосаме в цей день грім та блискав-ка прокидаються від зимовогосну. А тому після Благовісникакожен день можна сподіватисягрому. В різних місцевостях Укра -їни збереглося багато ле генд прогрім і блискавку. В усіх таких опо-віданнях народ намагається датисвоє пояснення цього незвичногоявища природи. Зокрема на Чер -нігівщині кажуть, що ці природніявища спричинює Бог, який пере-дає Гаврилові золоті ключі небовідмикати, щоб дощ землю змо-чив. На Київщині зберегласьдумка, що грім і блискавка відтого, що архангел Гавриїл сідаєна велику хмару верхи і б'є їїзолотою різкою – для того, щобземля прокидалася, бо вжевесна. На Херсонщині вважаютьпо-іншому: коли гримить, то це знебесної гармати святий Юрій іархангел Гавриїл стріляють унечисту силу. Святий Юрій кулізакладає, архангел Гавриїл гніт

запалює – від того грім і блискав-ка. На Канівщині розповідають,що як гримить, то це Ілля по небіїздить, а блискає – це Гаврилоквіткою махає. В західноукраїнсь-ких легендах Благовісник є воло-дарем сонця. А оскільки сонце

найголовніше з усіх небесних сві-тил, то кажуть: «Благовісник ста -рший від Великодня». Та все жнайбільш розповсюдженим єпереконання, що блискавка ви -никає, коли Гавриїл шукає чортів.Вони ховаються за хмарами, якіархангел розриває. Чорт тікає, ахмари за ним вигинисто блис-

кають – от і виходить справжні-сінька блискавка. Та в незалеж-ності від місцевих різноманітно-стей про походження блискавкичи грому, здається, повсюди се -

ляни були переконанні: «Ілля –володар грому, а Гаврило – блис-кавки. Обох святкуємо, бо грім іблискавка страшні для нас хлібо-робів».

Люди завжди з повагою іпобоюванням відносилися до

всемогутнього Гаврила. Йогосвят кували і шанували, намага-лися всіляко оберегти себе і своїоселі від його кари. В першучергу, було прийнято не працю-вати 8 квітня, бо хто знехтує та -кою засторогою,– «Гаврило хатупідпалить». Щоб задобрити Ар -хангела – треба відвідати ранні -шню службу в церкві, щиро тампомолитися. За однією з легенд,навіть сонце на Благовісника незійде доти, поки не відправлятьцерковну службу – таким важли-вим і могутнім вважався Гавриїл.Для того аби убезпечитись абовідвернути зловісну силу блиска-вок під час негоди, люди вдава-лися і до всяких інших дійств:запалювали страсні свічки; обку-рювали свяченим зіллям таводою будівлі; викидали на под-вір'я кочергу або лопату, якоюсаджають хліб; читали молитви ізаклинання, тощо. Дітей же нав -чали такого: «Коли вперше на -весні чують грім – повинні підпер-ти пліт», щоб не боліла спи на.

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâàОльга СеНиШиН

як СВяТкУВАли блАГОВІСНикА ГАВРиЇлА 8-го кВІТНя

(Пpoдoвження нa 7 стор.)

Крім того, Архангел Гав риїл вва-жається цілителем від лихоман-ки. Тож до нього звертали людисвої молитви у разі ураження цимнедугом.

Існувало дивне народне по -вір'я, що все народжене в цейдень «не буде благовісне», вийденескладним. Наприклад, в ягнятз'являться «кручаки» – черви вголові, а із знесеного яйця не ви -лупиться курча. Навіть над лю -дьми, народженими в цей день,часто насміхалися і говорили, щоз них нічого путнього не вийде. –«Що народиться на Гав риїла –потворно і негарно», – говорилилітні люди. Тому 8 квітня старали-ся ні прясти і не шити. Бо вийдутьнекрасиві речі, які ніхто не захоченосити і купувати. Після Гавриїлапрясти не можна було – все одноне піде про за пас. Казали: «наве -сні день дов гий, а нитка коротка»,маючи на увазі, що жінки відтепер мали повно роботи у полі,на городі. Пряха просто не встиг-не спрясти нитки до початкужнив. Подекуди навіть вірили, щона жінок, які не слухають цієї по -

ради, може напасти сухість – хво-роба, при якій німіли і віднімали-ся руки.

Та найбільш вагомим дляселянського життя було переко-нання, що в день Гаврила «грім іблискавка землю будять, щобпрокидалася, бо вже весна». А це

означало, що прийшла пора посі-ву. В цей день правдиві господаріносили в церкву хлібні зерна дляпосвячення. Вдома ж вони змішу-вали зерна з насінням. Вважа -лось, що, змішане з іншим насін-ням, це зерно дасть добрий уро-жай. Від Благовісника було при-йнято починати сіяти ранні ярізернові – овес, ячмінь, яровупшеницю. З 8-го квітня господинітакож починали висаджувати нагороді помідори, кабачки, гарбуз,квасолю, диню, кавуни. Було при-йнято закладати картоплю для

проростання. Для захисту відшкідників обливали окропом кущіагрусу і чорної смородини.

Як правило, початок як оранкитак і сівби проходив урочисто і зізбереженням усіх місцевих зви-чаїв та традицій. Повсюди, зби-раючись їхати в поле, селяниодягали чисті сорочки, в якихвони причащалися в церкві –«щоб не було бур'яну на ниві».Перед виходом з хати відбувала-ся сімейна молитва. Виходили напершу сівбу натще, перша жменякидалась навхрест із примовкою:«Уроди, Боже, добре зерно на мійхрест». Під час засівання годи-лось говорити, стишивши голос.Не можна лаятися, бо за народ-ним повір'ям, «коли сівач лихо-словить, то за ним слідом чортходить і будяки сіє». По всійУкраїні закінчення першого днясівби відзначали як велике свято:вдома сівачів зустрічали з хлі-бом-сіллю, готувався святковийобід. Найбільшої ж радості булодітям – цьо го дня їм да рувалинові сорочки або чоботи. Тож вда-лого по сіву дорослим і гарнихсорочечок дітворі!!!

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

7

«Äçâîíèê», ¹ 133

(Продовження з 6 стор.)

відомих нам писемних систем і досі не роз-шифровані.

Вже точно не про «черти» і «різи», а самепро письмі; ь їсться у «Повісті временних літ»,автор якої Нестор-літописець наводить текс-ти договорів, укладених між Руссю таВізантією. Такі угоди існували у 911 році, зачасів Олега, в 944 році, за часів Ігоря, тобтоще до хрещення Русі.

Відомо, що візантійські дипломатичні доку-менти писали двома мовами – грецькою тамовою держави, з якою укладався документ.У Ігоревім договорі, наприклад, сказано: «Мыже свещание се написахом на двою хара-тью». Інакше кажучи, цю угоду було написанона двох аркушах пергамену, у двох примірни-ках, як на наші поняття. У тому самому дого-ворі йдеться про те, що колись посли та купціз Київської Русі, прибуваючи у Візантію, пода-

вали золоті або срібні печатки. Тепер же вониповинні мати при собі відповідні грамоти. ВОлеговому ж договорі згадуються письмовізаповіти руських людей, що померли уВізантії...

Договори, духівниці, вірчі грамоти... Та всеце – ще не та слов’янська писемність, що її зпевністю можна було б вважати попередни-цею сучасного алфавіту. Прямий його попе -редник – то алфавіт, створений великими про-світителями слов’ян – братами Кирилом іМефодієм.

Кирило і Мефодій не тільки намагалисястворити слов’янські богослужебні книги.Вони присвятили своє життя благороднішій,вищій меті. Брати прагнули відстояти само-бутність слов’янської культури, задля цьогорозгорнули величезну освітню діяльність,створили грунт для розвитку й пишного роз-квіту давньослов’янської літератури.

(Продовження з 5 стор.)

8

«Äçâîíèê», ¹ 133

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

(продовження з попереднього числа)

Михайлo Гафія ТРАЙСТА

НеЙМОВІРНІ ПРиГОДи кОТиГАРбУЗеНкА(Графічна дитяча оповідь за ідеєю Степана Трайсти)

Жак-жук наказав, щоб привелиМинодору-помідору.

як побачив котигарбузенко своюнаречену, накинувся з шаблюкою наЖак-жука.

Але цей дав драла разом зі всімсвоїм військом.

Гарбукозаки зістались мов укопані,ботакої хоробрості не бачили зроду.

«Äçâîíèê», ¹ 133●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

9

Малюнки: Степан та Михайло Трайста

І полетіли через небесний простір.

Після чого махнули рукою,взялиМинодору-помідору і повернулись досвоїх космічних гарбукораблів.

Де гуляють місяць, зорі, і комети, і пла-нети, і зірок цілі намети.

Кінець!

До своєї планети Гарбузії

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

10

«Äçâîíèê», ¹ 133

2). як Панас-Гусопас лісового Діда спас.

Другого дня рано-вранці на зорі з полотняноюторбинкою через плече, з прутиком в руці, Панас-Гусопас вигнав на пасовисько.свою крилатуотару на пасовисько.

– Не віддаляйся від сільської толоки, щоб вмене завжди гуси під рукою! – крикнув на нього панКолопан.

– Га? – запитав Панас.– Кажу не ходи далеко, щоб...– Ге?– Та йди до біса! – розсердився пан.– Ага, – махнув головою Панас.Коли дійшов край села, замість того, щоб

повернути ліворуч до сільської толоки, Панасгегекнув та гагакнув на гусей і погнав їх праворучдорогою, що піднімалась до зелених полонин.

«А що, хіба гусар гірш вівчаря чи вівчар ліпшийгусара? Є місце на зелених полонинах вівцям,знайдеться і гусам.» – міркував Панас, підганяючигусей стежиною,що вела до гірського озера.

– Там ви напасетесь досхочу свіжої травки,напєтесь прозорої водички, а ще й скупаєтесь вкриштелевому озері, – пообіцяв Панас своїм під-леглим.

– Ге-ге-ге... – загекали сумно гуси.– Ану диви! Я їм обіцяю гори й доли, а вони все

сумують та сумують, – здивувався Панас.– Панасе голубчику, коли б ти знав, лебедику

наш, для чого нас випасаєш, коли б ти знав, якадоля нас чекає, ех коли б ти знав?.. – загекали щесумніше гуси.

Але Панас не розумів їхньої мови і, махнувширукою, пішов далі.

Але тільки увійшли до темного бору, як спі-ткнувся об колоду і впав.

– Хто це серед дороги колоду поставив?! –розсердився Панас. – Ану я зараз її в саму прірвукину!

– Не кидай мене, – жалібно застогнала колода.– Що це за чортівня?! – крикнув переля каний

Панас, відскочивши вбік.– Це я, – продовжувала стогнати колода.– Хто ти? Я гусар, а ти хто?– Лісовий Дід.– Га, чий дід?– Лісовий.

– Бісовий?! Пан мене нагнав до біса, а я потра-пив до його діда, – здивувався Панас.

– Та не бісовий, а лісовий! – крикнув з останніхсил дід.

– А, лісовий?! І що тут робиш?– Гину.– Куда линеш?– Не лину, а гину – помираю.– До раю?– Гину, помираю, чекаю смерті, – зібравши

сили, гукнув дід.– Ага, смерті... серед дороги?, – Надіюсь, що мене хтось буде спасати.– Як я можу тебе випасти, як ти помираєш? А

до того, дивись, кільки в мене гусей...– Не випасати, а спасати – рятувати!– Закопати? Ні, дідусю, раз помри, і потім...

живого тебе я закопувати не буду.– Слухай, хлопче, – покликав Панаса дід, щоб

той нахилив до нього вухо. – Я помираю з голоду,мене прокляла стара Каня-Босорканя, щоб я заги-нув голодним, відтоді раз в триста років я мушуїсти, ось вже другий тиждень чекаю на когось,щоб нагодував... то може спасеш ти мене.

– Ти їсти хочеш? – здивувся Панас.– Дуже.– От так би і сказав відразу, а то випасай...

закопай... – махнув рукою Панас і віддав дідовісвою торбинку з харчами.

Дід поділив на дві половини окраєць хліба тацибулину, поснідав і зробив знак, щоб Івась нахи-лився вухом до нього, а коли хлопець нахиливсявін хохнув йому у вухо.

– А-а-а! – заверещав переляканий Івась. – Щоце за шум, що це за гамір, що це за свист?!

– Не лякайся, – посміхнувся дідусь. – Я віддавдобром за добро – повернув тобі слух, і не тількислух, відсьогодні ти будеш розуміти мову тварині птахів, дерев і квітів, води і вітру, зможеш роз-мовляти з громами й блискавицею. А тепер про-щавай!

– Та йди собі з богом, – махнув рукою Панас іпочав підганяти гусей, бо ось сонце піднялось досеред неба, а вони ще ні з темного бору не вийш-ли.

(З Панасем-Гусопасом ви познайомитеськраще в наступньому числі «Дзвоника», я

впевнений, що ви подружите з ним.)

(далі буде)

(Продовження із 4 стор.)

XVI. ПРекРАСНА ДІВЧиНкА З блАкиТНиМ

ВОлОССяМ НАкАЗУЄ ЗНяТиДеРеВ'яНОГО ХлОПЧикА З ДеРеВА,ПОклАСТи В ПОСТІлЬ І ВикликАЄ

ТРЬОХ лІкАРІВ, ЩОб ВОНи ВСТАНО-Вили, ЖиВиЙ ВІН Чи МеРТВиЙ

Тоді як нещасний Піноккіо, якого розбійникиповісили на гілці Великого дуба, був більше мерт-вий, ніж живий, Прекрасна Дівчинка з блакитнимволоссям знову виглянула у віконце й остовпіла відподиву: бідний хлопчик,повішений за горло, підшаленим вітром витанцьову-вав тарантелу. Серце їїсповнилося безмежноюжалістю до бідолахи, і вонатричі ляснула в долоні.

Гучно залопотіли прудкікрила, і великий сокіл спу-стився на підвіконня.

– Що накажете, ЧарівнаФеє? – спитав Сокіл і схиливна знак пошани дзьоба. (Бо,щоб ви нарешті знали,Дівчинка з блакитним волос-сям насправді була дуже добра Фея, яка вже тися-чу років жила тут на узліссі.)

– Ти бачиш дерев'яного хлопчика, що висить онтам на гілці Великого дуба?

– Бачу. – Так-от. Лети негайно туди, розірви своїм міц-

ним дзьобом мотузку, на якій гойдається хлопчик, іпоклади його обережно на траву під дубом.

Сокіл полетів, за дві хвилини повернувся й сказав: – Я виконав те, що ви мені звеліли. – Що з ним? Він живий чи мертвий? На перший погляд він здавався мертвий, але не

зовсім, бо тільки-но я розв'язав зашморг у нього нашиї, він зітхнув і ледь чутно пробелькотів: «Тепермені краще».

Тоді Фея ляснула в долоні двічі, і з'явився чудо-вий Пудель, який ходив на двох задніх ногах, нуточнісінько як людина.

Пудель був одягнений у парадну кучерськуліврею. На голові він мав невеличкий трикутнийкапелюх, вишитий золотом, білу перуку з кучерями,

що спадали аж на плечі. А ще на ньому був фракшоколадного кольору з брильянтовими ґудзиками ідвома великими кишенями для кісток, які дарувалайому на обід хазяйка, та короткі штанці з червоногооксамиту. На ногах він носив шовкові панчохи ілегенькі черевички. Ззаду в нього висів такий нібикапшук з синьої матерії, куди він ховав у дощ свогохвоста.

– Послухай, Медоре,– промовила Фея доПуделя.– Бери мерщій найкращу карету з моєїстайні і рушай до лісу. Там на траві, під Великимдубом, ти знайдеш ще живого дерев'яного хлопчи-ка. Обережно підніми його, поклади в карету наподушки і привези сюди. Зрозумів?

Пудель махнув три-чотирирази синім капшуком і миттюзник.

Незабаром із стайні виїхалагарна блакитна карета, всяоббита канарковим пір'ям, авсередині в ній було повнобаночок із збитими вершками йкремовими тістечками. Каретутягли сто пар білих мишей.Пудель, сидячи на передку,ляскав батогом праворуч і ліво-руч, мов візник, що дуже поспі-шає.

Не минуло й чверті години,як карета повернулася. Фея, шо че кала біля две-рей дому, взяла бідолашного Піноккіо на руки і від-несла в кімнату з перламутровими стінами, а потімпослала по найславніших лікарів у всій околиці.

Незабаром один по одному з'явилися лікарі:Ворон, Сова і Цвіркун-балакун.

– Я хочу, щоб ви, синьйори,– промовила Фея долікарів, – я хочу, щоб ви сказали мені, живий чимертвий цей нещасний дерев'яний хлопчик.

Перший підступив до ліжка Ворон. Він перевіривпульс Піноккіо, потім помацав його за носа, за мізи-нець на нозі. Після цього він урочисто виголосивтаке:

– На мою думку, дерев'яний хлопчик мертвий-мертвісінький. Та якщо, на жаль, він виявиться немертвий, то можна напевно вважати, що він живий.

– Мені дуже неприємно,– промовила Сова,–заперечувати Воронові, моєму шановному друговій колезі. Навпаки: на мою думку, дерев'яний хлоп-чик живий-живісінький, та якщо, на жаль, він вия-виться не живий, то тоді він мертвий.

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

11

«Äçâîíèê», ¹ 133

карло кОллОДІ

ПРиГОДи ПІНОккІО

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

12

«Äçâîíèê», ¹ 133

– А що скажете ви? – звернулася Фея доЦвіркуна-балакуна.

– Я таке скажу: розумний лікар, коли не знає,що сказати, хай краще помовчить. Зрештою, цьогодерев'яного хлопчика я бачу не вперше. Я знаюйого вже досить давно.

Піноккіо, що досі лежав непорушно, мов поліно,почувши ці слова, затремтів так, аж ліжко загойда-лося.

– Цей дерев'яний хлопчик,– вів далі Цвіркун-балакун,– запеклий ледар...

Піноккіо розплющив очі і вмить заплющив їхзнову.

– ...шибеник, нероба, волоцюга... Піноккіо схо-вав обличчя під простирадло.

– ...це неслух, який рано чи пізно зажене в моги-лу свого батька.

І тут усі в кімнаті почули приглушене хлипання іплач. Уявіть собі, які були всі вражені, коли загля-нули під простирадло і побачили, що це плачеПіноккіо.

– Коли мертвий плаче, це означає, що він скороодужає,– урочисто заявив Ворон.

– Я не бажаю сперечатися з моїм шановнимдругом і колегою,– промовила Сова,– але, на моюдумку, коли мертвий плаче, це означає, що йому нехочеться вмирати.

XVIІ ПІНОккІО ЇСТЬ ЦУкеРкУ, Але Не ХОЧе

ПиТи лІки. ТА ОДРАЗУ ВиПиВАЄ,кОли бАЧиТЬ, ЩО ПО НЬОГО

ПРиЙШли МОГилЬНики. ПОТІМ ВІНЗНОВУ кАЖе НеПРАВДУ І, як кАРА,

В НЬОГО ПОЧиНАЄ РОСТи НІС

Щойно три лікарі вийшли з кімнати, Фея підсту-пила до Піноккіо, поклала руку йому на лоба йодразу відчула, що в хлопчика жар.

Тоді вона висипала в склянку з водою білийпорошок і лагідно промовила:

– Випий і за кілька днів одужаєш. Піноккіо зиркнув на склянку, скривився трохи і

спитав плаксиво: – А воно солодке чи гірке? – Гірке, але тобі стане краще. – Як гірке, то я не хочу. – Послухайся мене: випий. – Але я не люблю гіркого. – Випий. Як вип'єш, дам тобі цукерку, щоб тобі

стало солодко в роті. – А де цукерка? – Ось вона,– сказала Фея, дістаючи з золотої

цукернички цукерку. – Я спочатку з'їм цукерку, а потім вип'ю оту гидку

гірку воду. – Обіцяєш? – Так. Фея дала йому цукерку. Піно ккіо миттю схрум-

кав її і сказав, прицмокуючи: – Як було б чудово, якби цукерки теж були ліка-

ми. Я б уживав їх щодня. – Тепер виконай свою обіцянку і ось ковтни

трохи води, яка поверне тобі здоров'я. Піноккіо знехотя взяв у руки склянку, встромив

туди кінчик носа і нарешті сказав: – Занадто гірке, аж дуже гірке. Я не можу так

цього випити. – Як ти таке кажеш, коли навіть не покуштував? – А я понюхав. Дайте ще одну цукерку, то вип'ю. Фея терпляче, як добра мати, поклала йому в

рота другу цукерку і знову простягла склянку. – Е-е, я так не можу пити,– скривився Піноккіо. – Чому? – Мені заважає подушка на ногах. Фея забрала подушку. – Дарма! Все одно я не можу випити. – Що тобі ще заважає? – Мені заважають прочинені двері. Фея зачинила двері. – І все ж таки,– заридав на весь голос Піноккіо,–

я не хочу пити цих гірких ліків, ні, ні, ні! – Мій хлопчику, тобі ж буде гірше. – Дарма. – Ти дуже хворий. – Ну то й що. – За кілька годин лихоманка спровадить тебе на

той світ. – Мені байдуже. – І ти не боїшся смерті? – Зовсім ні! Краще померти, ніж випити такі гидкі

ліки. В цю мить відчинилися двері, і до кімнати зай-

шли чотири чорних, як сажа, кролики. На плечахвони несли невеличку труну.

– Чого вам треба від мене? – закричав ПіноккІоі перелякано сів на ліжку.

– Ми прийшли по тебе,– відповів найбільшийкріль.

– По мене?.. Але ж я ще не мертвий. – Ще ні, але тобі жити ще лише кілька хвилин,

як не вип'єш ліки, щоб одужати від лихоманки. – О люба Феє, люба Феє,–заверещав Піноккіо,–

дайте мені мерщій цю склянку... Та швидше, швид-ше, бо я не хочу помирати, ох, я не хочу помирати!

Схопивши склянку обома руками, він вихилив їїодним духом.

(далі буде)

(Продовження із 10 стор.)

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

13

«Äçâîíèê», ¹ 133

Оляна РУТА

Івасик із Гусеням зібралисяписанки розписувати, адже жось-ось – Великдень. Наготу -вали писачки, віск, фарби, яйця,всілякі писанкарські інструмен-ти. А Карлсон усе ходив за нимислідком і думав: до чого ж це

вони готуються, що вони зби-раються робити? А може, вониладнаються приготувати вели-кий, красивий, кольоровий торт,адже ж фарби нібито харчові?..

Так ходив-ходив Карлсон,чого тільки не передумав, а спи-тати соромився. Але ж хіба неможна найкращому в світі Карл -сонові запитати про те, чоговін не знає? І Карлсон наважив-ся.

Спитав Івасика на вушко:– Івасику! А що то таке? Що

ви збираєтеся робити з тимусім?

– Ми писатимемо писанки.– Пи-сан-ки?– Великодні писа нки – це наш

дуже давній красивий звичай.– Але ж... я не вмію писати

писанок, я навіть писачка вруках не втримаю, хоч я – най-кращий у світі Карлсон. Та й

кольори попереплутую – коли вяку фарбу кидати яйце, Ет, невийде, мабуть, з мене писанка-ря!.,

– Я тебе не впізнаю, Карл -соне! – озвалося Гусеня. – Такийхвацький та бравий хлопець – іна тобі! Тепер і старі, ймалі писанки пишуть, iвмільці, й невмільці.

А Івасик додав:– І вмільці ж теж

колись були невмільця-ми, по чинали з того ж, ізчого й ти, Карлсоне. НаВелик день треба пода-рувати пи санку другові, іщоб на тій пи санці буловсе тільки хо роше, щоббуло на ній те добро йща стя, яке ти бажаєш тому,кому даруєш писанку. Отож,

Карл соне, сідай з нами й будешучитися.

І скоро Карлсон уже вмів три-мати писачка. Тоді – виводитимережива й візерунки. Тоді – пра-вильно вкидати яєчко в фарбу.Тоді – акуратно витирати його.

Тоді навчився зніматиз писанок віск. I ось уКарлсона в руках –перша його писанка.

– Ну й красуня! –вигукнули Івасик ізГусеням, – Молодець,Карлсоне!

Карлсон розписавписанки для Івасика йдля Гусеняти. Буливони гарні-прегарні, і

Карлсонові закралася думка; «Небуду я дарувати цих писанок,вони ж такі гарні, такі гарню-щі!»

Писанки пошепотілися міжсобою й вирішили вте кти, щобпровчити Карл сона.

Засумував Карл сон і подавсяшукати втікачок. Ішов і казав:

– Писаночки! Мої любіписаночки! Пове рніться домене! Я ж вас для найкращихдрузів своїх розписав! Ось-осьВелик день, як же я вас їмподарую? Ви дуже гарні, але яне заберу вас до Швеції, бощиро готував для Івасика йГусеняти. То лиш одна думоч-ка така до мене в головузалетіла, але її вже там нема!

Я ж найкращий у світі Карлсон!Вибачте, що я вас хотів забра-ти собі, поверніться! І в кущахщось загомоніло:

– Справді, давай повернемо-ся, бачиш, він добрий хлопець!

– Атож! Не будемо засмучу-вати його друзів, та й йогосамого. Ми ж – великодні,

Писанки викотилися з кущівпрямо перед Карлсоном,

– Ой мої любі писанки! Якдобре, що ви знову зі мною! Язнаю про вас багато, але теперзнаю ще одне, дуже важливе:писанки треба шанувати!

І Карлсон пригорнув до гру-дей обидві свої писанки.

ПИСАНКИ ТРЕБА ШАНУВАТИ

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

14

«Äçâîíèê», ¹ 133

РіпкаДітлахам молодшої вікової групи можна

запропонувати стати учасниками веселої каз-кової естафети «Ріпка». У цьому змаганніможе брати участь кілька команд по 6 чоловік.Кожна команда шикується в колону біля лініїстарту, а по одному з учасників розташовують-ся в декількох метрах від них, зображаючиріпку. За командою стартує «дід», добігає доріпки і повертається на старт, де до нього при-єднується «бабка». Разом вони знову долаютьдистанцію і повертаються за «внучкою» і т.д.Коли за «ріпкою» прибігає вся команда,«ріпка» чіпляється за «мишу» і всі разомповертаються на старт.

КенгуруЦя дуже рухлива, спортивна естафета для

дітей молодшого шкільного віку вимагає пев-них зусиль і спритності від юних учасників. Дляїї проведення потрібно всього кілька м'ячів закількістю команд. Учасники шикуються в коло-

ну на лінії старту, перші затискають між колінм'яч. За сигналом ведучого потрібно подолатипевну дистанцію, повернутися і передати м'яч

наступному члену команди. Щоб трохи ус -кладнити процес, можна розставити на дис-танції прості перешкоди, які потрібно буде оги-нати в процесі проходження.

ПірамідаЗапропонована естафета для дітей 1 класу

крім фізичної підготовки вимагає від учасниківуваги і кмітливості. Для її проведення знадо-биться кілька модулів-пірамід, які попередньо

розбираються, і окремі кільця в хаотичномупорядку кладуться біля складальної стійки. Засигналом ведучого по одному учасникукоманд підбігають до деталей піраміди, виби-рають відповідну за розміром, одягають настійку і повертаються до команди, передаючиестафету. Перемагає команда, яка першоюправильно збере піраміду.

Сіамські близнюкиДля успішного проходження цієї рухливої

естафети для дітей 3 класу учасники повиннідіяти злагоджено і допомагати один одному.Команди гравців складаються з парної кілько-сті дітей, які розбиваються на пари. У кожнійпарі ліву ногу одного учасника прив'язують доправої ноги другого учасника, перетворюючиїх у своєрідних сіамських близнюків. У такомувигляді пари повинні пробігти задану дистан-цію і постаратися не впасти.

ІГРИ

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

15

«Äçâîíèê», ¹ 133

г у м о рА коротше?Учитель. Степане, скажи одне речення.Учень. Собака голосно гавкає у дворі.Учитель. А коротше?Учень. Гав!

Райське життяУчитель запитує учнів:– Хто дасть відповідь: чи довго жили в раю

Адам і Єва?– Доки достигли яблука! – почулося з остан-

ньої парти.

Грамотний– Скажи, Петрику, скільки маємо частин

світу?– Дві, Ірино Богданівно!

– Ану назви.– Цей світ і той світ.

Чий м'яч?На подвір'я залетів футбольний м'яч. Якась

тітка схопила його і почала кричати:– Чий це м'яч?– А вікно розбилось? – запитав Сашко.– Ні.– Тоді мій!

Хвалько– Вчора я упав з тридцятиметрової драби-

ни!– І залишився живий (здивування)?!– Але ж я зірвався з першого щабля.

В однині і множині– Як, на твою думку, – питає учителька, –

слово «штани» – це однина чи множина?– Я так думаю, що верхня частина у них

однина, а нижня – множина.

Черевички втомилисяКостик з татом гуляв біля річки. Втомив -

шись, син звернувся до тата:– Візьми мене на ручки, а то мої черевички

втомилися.

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

16

«Äçâîíèê», ¹ 133

Молитва з а р і дну мовуслова Юрія ШкРумеляка музика Івана лІбеРа

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

17

«Äçâîíèê», ¹ 133

які ноги заввишки, такий нісзавдовжки.Хату на хаті має, всім жабам раху-нок знає.

Хто вийде у відкрите поле, не поки-даючи свого дому?

Уночі гуляє, а вдень спочиває,Має круглі очі, бачить серед ночі.

брат до сестри в гості йде,А сестра від нього втікає.

(лелека)

(Сова)

(Слимак)

(Місяць та сонце)

³äãàäàé

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

Розмалюй сторінку

«Äçâîíèê», ¹ 133

18

●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●●

19

«Äçâîíèê», ¹ 133

Звичайна дерев’яна гілочка може перетвори-тися на казкову змію, велетня-динозавра абомальовничі корали. Спробуй – яскраві фарби,штучні оченята і кольорові резинки роблятьсправжні дива!

Та якщо поверхня палички не завжди рівна тагладенька, розмальовувати камінці – одне задо-волення, адже їх можна перетворити на будь-якутваринку або рослину.

Спочатку гладенькі камінці потрібно вимитиз милом, висушити, а вже потім можна перехо-дити до розмальовування. Нанеси малюнок олів-цем, а тоді розфарбуй акриловими фарбами.Найменші художники можуть просто взятипензлик і – до справи!

Зроби власними рукамиРозмальовуємо камінці

та палички

Група дітей м. Серет

Марія-Екатерина Луце, 1,7 років, м. Бухарест

Дарія йонуце та Чезаріна Григорiйчук, перший клас, с. Негостина

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!