МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ...library.tneu.edu.ua/files/EVD/m_civil.pdf · 2014. 11. 3. · захист населення від наслідків

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

НАВЧАЛЬНО - МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

з дисципліни “Цивільна оборона”

(Збірник нормативних документів)

Затверджено на засіданні кафедри медико-екологічних і соціальних

проблем здоров’я Протокол № 3 від 11 січня 2002 р.

ТЕРНОПІЛЬ “ЕКОНОМІЧНА ДУМКА – 2002

2

Навчально-методичні матеріали з курсу “Цивільна оборона”.

(Збірник нормативних документів). Тернопіль, 2002, с. 167. Укладач: Колюхов Юрій Григорович, старший викладач Відповідальний за випуск: Т. в. о. зав. кафедри М. В. Якобчук.

3

Збірник нормативних документів створений для більш конкретного

ознайомлення з актами правових, економічних, соціальних та організаційних основ діяльності Цивільної оборони, спрямованої на захист людей та довкілля в умовах надзвичайних ситуацій.

Положення Міжнародного гуманітарного права з питань захисту людей викладені в стислій формі і не замінюють положень міжнародних угод. Всі інші нормативно-правові документи викладені у повному обсязі.

Збірник документів пропонується використовувати студентам, науково-педагогічним, педагогічним працівникам, керівному складу Цивільної оборони, керівному та начальницькому складу формувань Цивільної оборони, іншим категоріям, яким необхідно вивчати / знати питання нормативно-правових актів з Цивільної оборони.

4

ЗАКОН УКРАЇНИ

про Цивільну оборону України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 24

березня 1999 року+ N 555-XIV) Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій,

катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

(частина перша преамбули в редакції Закону

України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка

має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

РОЗДІЛ I

Загальні засади Стаття 1. Цивільна оборона України є державною системою органів

управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій* техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

* Надзвичайна ситуація - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Попередження соціально-політичних, міжнаціональних конфліктів,

масових безпорядків і дії щодо ліквідації їх наслідків до компетенції органів управління і сил цивільної оборони не входять.

Систему цивільної оборони складають: органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено

функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

5

(абзац другий частини другої статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі

міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

(абзац третій частини другої статті 1 в редакції

Закону України від 24.03.99 р. N 555-XIV) сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони; фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів,

передбачені на випадок надзвичайних ситуацій; системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення; центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у

справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

(частину другу статті 1 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та

населення з питань цивільної оборони;

(частину другу статті 1 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

служби цивільної оборони.

(частину другу статті 1 доповнено абзацом дев'ятим згідно із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

Стаття 2. Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію

України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Завданнями Цивільної оборони України є:

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного

походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

6

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж,

стихійного лиха та застосування засобів ураження; організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф,

стихійного лиха та у воєнний час; створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і

зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її

органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Стаття 3. Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її

побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України,

начальником цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; начальниками цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях є їх керівники.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється

постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Завдання, функції та повноваження органів управління у справах

цивільної оборони визначаються цим Законом і Положенням про органи управління у справах цивільної оборони, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу

місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування".

7

(стаття 3 в редакції Закону

України від 24.03.99 р. N 555- XIV)

РОЗДІЛ II Повноваження органів виконавчої влади, виконавчих органів

місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій з питань цивільної оборони

(назва розділу II в редакції Закону

України від 24.03.99 р. N 555 - XIV)

Стаття 4. Кабінет Міністрів України: забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних

ситуацій та ліквідації їх наслідків; розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб - за категоріями

щодо реалізації заходів з цивільної оборони; створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної

оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;

вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у

справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

створює єдину систему підготовки органів управління у справах

цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

визначає порядок створення спеціалізованих професійних та

невоєнізованих пошуково - рятувальних формувань; задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах

цивільної оборони та установ цивільної оборони.

(стаття 4 в редакції Закону України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

Стаття 5. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада

міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень

8

забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і місцевостей під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.


України від 24.03.99 р. N 555- XIV) Стаття 6. Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних

ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони,

захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

організує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної

оборони; керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах

цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони; здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом

готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради

міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення

надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

здійснює навчання населення, представників органів управління і сил

цивільної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях; організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ

цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

9

створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної і аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.


України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Стаття 7. Виключена

(згідно із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Стаття 8. Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від

форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

(частина перша статті 8 в редакції Закону

України від 24.03.99 р. N 555- XIV)

Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

(частину другу статті 8 доповнено згідно

із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист

населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.

(частина третя статті 8 із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

10

РОЗДІЛ III Сили цивільної оборони

Стаття 9. Силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та

невоєнізовані формування. Війська цивільної оборони підпорядковуються керівникові центрального

органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

(частина друга статті 9 в редакції Закону

України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Війська цивільної оборони виконують завдання щодо захисту населення

від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводять рятувальні та інші невідкладні роботи. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих військ визначаються з урахуванням потреб і особливостей регіону призначення.

Комплектування військ цивільної оборони здійснюється на підставі

Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", а також за контрактом.

Стаття 10. Для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною

та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтових, газодобувних промислах, проведення профілактичних та відновлювальних робіт, у тому числі й поза межами України, у встановленому законодавством порядку можуть створюватися спеціалізовані формування, що підпорядковуються центральному органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.


України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Застосування спеціалізованих формувань для дій за призначенням

здійснюється згідно з Положенням про Цивільну оборону України, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

(частина друга статті 10 із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Комплектування спеціалізованих формувань цивільної оборони

здійснюється за контрактом з числа фахівців, що мають досвід роботи у надзвичайних ситуаціях.

11

Стаття 11. Невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в

областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.


України від 24.03.99 р. N 555 -XIV) До невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховуються

працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

Стаття 12. Для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту

населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально - технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Організаційні засади створення служб цивільної оборони та евакуаційних

органів, їх завдання, функції і повноваження визначаються у Положенні про Цивільну оборону України.


України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

Стаття 12-1. Контроль за дотриманням вимог законодавства з питань цивільної оборони органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

(Закон доповнено статтею 12-1 згідно із

Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

12

РОЗДІЛ IV

Утримання і матеріально-технічне забезпечення цивільної оборони Стаття 13. Фінансування заходів з цивільної оборони здійснюється за

рахунок відповідно державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування згідно з законодавством України.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні

адміністрації, органи місцевого самоврядування відраховують кошти на проведення заходів щодо навчання та захисту населення і місцевостей, включаючи витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління у справах цивільної оборони та формувань цивільної оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно з законодавством України.

Фінансування заходів з цивільної оборони, що потребують капітальних

вкладень (включаючи будівництво захисних споруд, складів для зберігання техніки та майна цивільної оборони, створення пунктів управління, систем зв'язку та оповіщення), здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва.


України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Стаття 14. Потреби цивільної оборони у військовій техніці, приладах і

спеціальному майні задовольняються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими з питань матеріальних ресурсів та економіки з оплатою замовником виробникам вартості виділених матеріальних ресурсів.

(частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Продукція для потреб цивільної оборони виготовляється на умовах

державного замовлення. Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у

справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи є державним замовником продукції, послуг та робіт для забезпечення потреб цивільної оборони.

(статтю 14 доповнено частиною третьою згідно із


13

Стаття 15. Війська цивільної оборони утримуються за рахунок державного бюджету.

Військовослужбовці цивільної оборони у питаннях грошового та інших

видів забезпечення користуються всіма правами та пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.

(частину другу статті 15 доповнено згідно із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV)

Органи управління Цивільної оборони України, Автономної Республіки

Крим, областей, міст, районів, міністерств та інших органів виконавчої влади утримуються відповідно до встановленого порядку за рахунок державного і місцевих бюджетів, а також коштів, передбачуваних на утримання міністерств.

(частина третя статті 15 із змінами, внесеними згідно із

Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Оплата праці працівників органів управління цивільної оборони

здійснюється відповідно до умов оплати праці працівників органів виконавчої влади.

(частина четверта статті 15 із змінами, внесеними згідно із


Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади забезпечують органи управління у справах цивільної оборони транспортними засобами, службовими, господарськими і підсобними приміщеннями, складськими площами.

(частина п'ята статті 15 із змінами, внесеними згідно із


Стаття 16. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства України з питань цивільної оборони, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

РОЗДІЛ V

Міжнародне співробітництво України в галузі цивільної оборони Стаття 17. Співробітництво з іншими державами в галузі цивільної

оборони здійснюють Кабінет Міністрів України і центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

14

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в межах прав і повноважень, передбачених законодавством.

(частина перша статті 17 із змінами, внесеними згідно

із Законом України від 24.03.99 р. N 555-XIV) Співробітництво здійснюється з питань обміну досвідом цивільної

оборони і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, створення і оснащення сил цивільної оборони, спільних дій в разі надзвичайних ситуацій.

Кабінет Міністрів України приймає рішення про участь України в

Міжнародній організації цивільної оборони та в операціях європейських держав з подання допомоги в разі стихійного лиха.

Президент України

Л. КРАВЧУК

м. Київ 3 лютого 1993 року N 2974-XII

15

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 10 травня 1994 р. N 299

про затвердження Положення про Цивільну оборону України

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1994 року N 651, від 4 березня 1996 року N 278, від 23 грудня 1996 року N 1543, від 3 квітня 1997 року N 309, від 24 вересня 1999

року N 1763 (У тексті постанови назву "Штаб Цивільної оборони України" у

відповідних відмінках замінено назвою "Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи", назву "Штаб ЦО" у відповідних відмінках замінено абревіатурою "МНС" згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.96 р. N 1543)

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ: Затвердити Положення про Цивільну оборону України (додається). Уряду Криму, міністерствам та іншим центральним органам державної

виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям вжити заходів для забезпечення реалізації цього Положення.

Виконуючий обов'язки Прем'єр-міністра України

Ю. ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ Міністр Кабінету Міністрів України

І. ДОЦЕНКО

16

ПОЛОЖЕННЯ

про Цивільну оборону України Це Положення визначає завдання Цивільної оборони України, порядок її

організації та функціонування. I. Завдання Цивільної оборони та заходи щодо їх виконання Завданнями Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є: -запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного

походження і забезпечення зменшення збитків і витрат у разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж.

З метою виконання завдання: -завчасно розробляються і проводяться інженерно-технічні заходи для

зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

-готується науково обгрунтований прогноз наслідків можливих

надзвичайних ситуацій; -здійснюється безперервне спостереження за станом потенційно

небезпечних об'єктів і навколишнього природного середовища; -утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення

і інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;

-створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до

дій за призначенням; -проводиться забезпечення працівників підприємств, установ і

організацій індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони.

У разі коли підприємством, установою, організацією не здійснюються ці

заходи або допускаються порушення в технологічному процесі, не дотримуються правила зберігання, транспортування, використання, знешкодження та поховання сильнодіючих отруйних, радіоактивних і вибухових речовин, що може призвести до надзвичайної ситуації, штаби цивільної оборони вносять відповідним органам пропозиції щодо застосування

17

до цього підприємства (установи, організації) відповідних санкцій, а також притягнення посадових осіб, винних у порушеннях, до відповідальності згідно з чинним законодавством.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних

ситуацій у мирний та воєнний час, постійне інформування його про стан наявної обстановки.

З метою виконання завдання у всіх ланках міських і позаміських пунктів

на основі автоматизованих систем централізованого оповіщення, мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальних заходів створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Вона являє собою комплекс організаційно-технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, силам цивільної оборони і населенню.

Автоматизована система оповіщення та інформаційного забезпечення

створюється на базі загальнодержавної мережі зв'язку та радіомовлення і поділяється на державну і регіональну. Система має забезпечити циркуляційне оповіщення посадових осіб із застосуванням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення.

Система оповіщення та інформаційного забезпечення використовується

централізовано. Оповіщення підпорядкованих штабів, сил цивільної оборони і населення

організовує вище стоячий штаб. 3. Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф,

вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають

забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Укриття населення в захисних спорудах досягається: -завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності

до використання; -комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених

пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням

18

пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях);

-обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що

відповідають вимогам з захисту населення; -дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших

заглиблених приміщень. Потреба у захисних спорудах визначається виходячи з необхідності

укриття всіх робітників і службовців за місцем роботи і проживання, усього непрацюючого населення за місцем проживання.

Укриттям у сховищах повинна бути забезпечена найбільша працююча

зміна підприємства, установи, організації, що продовжує свою виробничу діяльність у воєнний час, а також нетранспортабельні хворі в лікарнях, що розташовані в містах, віднесених до груп з цивільної оборони. Норма площі захисної споруди на одну особу та інші критерії визначаються будівельними нормами і правилами інженерно-технічних заходів цивільної оборони.

Практичні заходи евакуації населення як організованого його вивезення

та виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини) плануються на випадок:

-загальної аварії на атомній електростанції; -всіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин, внаслідок

яких виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

-загрози катастрофічного затоплення місцевості; -масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують населеним пунктам; -землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з

тяжкими наслідками. Підставою для практичного здійснення заходів евакуації є фактичні

показники стану наявної обстановки в разі надзвичайної ситуації та відповідне рішення.

Штаби цивільної оборони беруть участь у плануванні евакуаційних

заходів і всебічно сприяють підготовці евакуаційних органів до дій за призначенням.

19

Для транспортного забезпечення здійснення зазначених заходів

залучається у мирний час весь транспорт, що є на відповідній адміністративній території, а у воєнний час - той, що не поставляється до Збройних Сил України.

До комплексу заходів з медичного захисту населення, що полягає в

запобіганні ураженню людей або зменшенні його масштабів, своєчасному поданні допомоги потерпілим і їх лікуванні, забезпеченні епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій, включається така робота:

-планування використання наявних сил і засобів охорони здоров'я

незалежно від їхньої приналежності та форм власності; -розгортання у надзвичайних умовах необхідної кількості лікувальних

закладів; -забезпечення своєчасного застосування профілактичних препаратів; -контроль продуктів харчування та води; -завчасне створення та підготовка сил екстреної медичної допомоги та

медичного захисту; -накопичення медичних засобів захисту, спеціального майна і техніки; -підготовка медперсоналу та загальне медико-санітарне навчання

населення. Захист від біологічних засобів зараження передбачає: -своєчасне виявлення загрози або факту біологічного зараження, його

виду й масштабів; -комплекс адміністративно-господарських, режимних,-обмежувальних і

спеціальних заходів. У ході виконання заходів захисту від біологічних засобів зараження

використовуються колективні та індивідуальні засоби захисту, запроваджується режим карантину або обсервації, проводиться знешкодження осередку ураження та екстрена профілактика. На об'єктах народного господарства, у закладах охорони здоров'я та населенням дотримується протиепідемічний режим.

Радіаційний та хімічний захист - це забезпечення людей засобами

індивідуального захисту, організація і проведення спеціального оброблення,

20

встановлення та дотримання типового режиму радіаційного захисту. Радіаційний та хімічний захист досягається:

-завчасним накопиченням і утриманням в готовності засобів

індивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки та контролю. Цими засобами забезпечуються передусім особовий склад формувань, які беруть участь у рятувальних та інших невідкладних роботах в осередках ураження, персонал радіаційних і хімічно небезпечних об'єктів та населення, що проживає в зонах можливого небезпечного зараження;

-своєчасним впровадженням у практику застосування засобів, способів і

методів виявлення, оцінки масштабів і наслідків надзвичайних ситуацій, зумовлених аваріями на радіаційних та хімічно небезпечних об'єктах, застосуванням зброї масового ураження;

-розроблення типових режимів радіаційного захисту населення і

функціонування об'єктів народного господарства в умовах зараження місцевості;

-завчасним пристосуванням об'єктів комунально-побутового

обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарного оброблення людей і спеціального оброблення одягу, майна і транспорту.

Для забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій

на території України запроваджуються єдині вимоги з безпеки функціонування радіаційних, хімічних та вибухонебезпечних об'єктів:

-утримання на них запасів сильнодіючих отруйних речовин в обсязі, що

не перевищує нормативний; -розміщення їх поза межами житлової забудови міста; -урахування метеорологічних та інших природних факторів, властивих

даній місцевості, що впливають на наслідки діяльності підприємств або аварій; -виконання обов'язкового комплексу інженерно-технічних заходів щодо

зменшення небезпеки в разі аварії; -дотримання норм і правил техніки безпеки персоналом радіаційних,

хімічних і вибухонебезпечних об'єктів. Захист населення забезпечується шляхом: -розроблення та запровадження системи відповідної нормативної

документації;

21

-включення у розроблювані плани економічного і соціального розвитку

спеціальних розділів з цивільної оборони; -розроблення і реалізація на державному та регіональному рівні

спеціальних програм забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях;

-складання планів захисту персоналу радіаційних, хімічних та

вибухонебезпечних об'єктів і населення в зонах можливого зараження в разі аварій на них.

4. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

у районах лиха і осередках ураження. Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним

законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров'ю населення, а також у:

-розвідуванні осередків ураження і визначенні меж (кордонів) цих

осередків; -проведення робіт, пов'язаних з пошуком і рятуванням людей; -подання допомоги потерпілим; -евакуації населення з небезпечних районів; -карантинно-обсерваційних заходах; -оточенні осередків ураження; -забезпеченні громадського порядку у районах лиха і осередках

ураження; -здійсненні заходів життєзабезпечення населення; -соціально-психологічній реабілітації населення; -здійсненні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт: -створюються і утримуються в готовності до дій сили цивільної оборони;

22

-залучаються в разі потреби інші сили незалежно від їхньої відомчої

приналежності та рятувальні добровільні сили; -здійснюється підготовка органів управління цивільної оборони та

опрацювання відповідних планів; -виготовляються необхідні технічні засоби; -забезпечується дотримання вимог з безпеки особовим складом сил

цивільної оборони, який бере участь в рятувальних та інших невідкладних роботах;

-підтримується інженерне, хімічне, медичне, транспортне та матеріальне

забезпечення дій сил, що беруть участь у проведенні робіт. 5. Створення системи аналізу, прогнозування, управління,

оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтриманням їхньої готовності до сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є Міністерство України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, основними виконавцями - Гідрометком, МОЗ, Мінсільгосппрод та інші центральні органи державної виконавчої влади, а також підприємства, установи і організації, що входять до сфери їхнього управління.

(абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.99 р. N 1763) Спеціальні підрозділи зазначених центральних органів державної

виконавчої влади щодобово інформують Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про наявний стан навколишнього природного середовища та в установлений термін подають відомості про прогноз на найближчий час. Про загрозливі явища Міністерство повідомляється негайно.

У разі виникнення надзвичайної ситуації мережа спостереження і

контролю зміцнюється за рахунок залучення відповідних підрозділів зі складу сил цивільної оборони.

Для своєчасного виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації,

оповіщення персоналу та населення, що проживає в зонах можливого

23

ураження, на радіаційних і хімічно небезпечних об'єктах створюються локальні автоматизовані системи, які мають бути сполученими з централізованою системою управління Цивільної оборони України.

Перелік об'єктів, де мають застосуватися локальні автоматизовані

системи, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням МНС. Роботи, пов'язані із створенням цих систем, включаються до плану

заходів щодо запобігання аваріям та катастрофам і зменшення збитків і втрат у разі їх виникнення, затверджуваного Кабінетом Міністрів України.

6. Організація життєзабезпечення населення під час аварій,

катастроф, стихійного лиха і у воєнний час. Завдання передбачає заходи, що здійснюються центральними та

місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих Рад народних депутатів, штабами цивільної оборони, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а також у разі надзвичайної ситуації з метою створення умов для виживання населення, яке може опинитися (опинилося) в осередках ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення

мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків надзвичайних ситуацій, надання їм побутових послуг і реалізацію соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, є:

-тимчасове розселення громадян в безпечних районах; -організація харчування у районах лиха і тимчасового розселення; -організація забезпечення населення, що потерпіло, одягом, взуттям і

товарами першої необхідності; -організація подання фінансової допомоги потерпілим; -забезпечення медичного обслуговування та санітарно-епідеміологічного

нагляду в районах тимчасового розселення. 7. Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу цивільної

оборони, її органів управління та сил, навчання населення вміння застосувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.

24

До керівного складу, який проходить підготовку й перепідготовку з цивільної оборони, належать посадові особи, що очолюють Уряд України та Уряд Криму, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, підрозділи виконкомів місцевих Рад народних депутатів, на які покладено завдання з забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій; керівники підприємств, установ і організацій, командири (начальники) військових з'єднань і частин цивільної оборони та спеціалізованих формувань цивільної оборони центрального підпорядкування.

Підготовка осіб керівного складу цивільної оборони здійснюється на

Центральних державних і територіальних курсах цивільної оборони: новопризначених на посаду - в рік призначення (протягом п'яти днів), усіх інших - під час проведення заходів відповідно до рішень начальника Цивільної оборони України. Перепідготовка зазначених осіб здійснюється один раз на п'ять років.

Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу цивільної оборони

здійснюється за планом комплектування курсів, що затверджується на відповідному рівні Прем'єр-міністром України, головою Уряду Криму, главами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Підготовка вчителів початкової та основної школи з питань цивільної

оборони здійснюється щорічно протягом одного дня під час зимових канікул. Викладачі предмета "Цивільна оборона" вищих навчальних закладів

проходять підготовку під час методичних конференцій (зборів) один раз на три роки протягом трьох днів, а також на Центральних державних курсах цивільної оборони промислової та екологічної безпеки України.

Командири військових з'єднань і частин цивільної оборони, а також

спеціалізованих формувань центрального підпорядкування проходять підготовку відповідно до планів оперативної, мобілізаційної та командирської підготовки.

Населення проходить підготовку по групах: -учні початкової та основної школи - за спеціальними програмами під

керівництвом учителів; -учні старшої школи та навчально-виховних закладів - за програмою

допризовної підготовки; -студенти вищих навчальних закладів - за спеціальними програмами, що

затверджуються відповідним міністром і начальником Міністерства України з

25

питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

-працівники підприємств, установ і організацій, а також особовий склад

невоєнізованих формувань - під час об'єктових тренувань і комплексних навчань один раз на три роки.

Особи, що не зайняті у сфері виробництва та обслуговування, навчаються

вміння застосовувати засоби захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях з допомогою пам'яток і засобів масової інформації, а також під час загальнодержавного навчання з цивільної оборони, яке проводиться за рішенням Уряду України.

Підготовка особового складу органів управління цивільної оборони

здійснюється в ході командно - штабних і штабних навчань, тренувань різних видів.

Командно-штабне навчання Цивільної оборони України проводиться

один раз на п'ять років протягом п'яти діб. До навчання залучаються: війська цивільної оборони (але не більше однієї окремої механізованої бригади та одного окремого механізованого полку у повному складі), не більше одного спеціалізованого формування центрального підпорядкування, органи управління і сили цивільної оборони 2 - 3 областей у повному складі, штаби цивільної оборони Республіки Крим, решти областей, міст Києва і Севастополя, керівний склад центральних органів державної виконавчої влади, які залучені до виконання завдань з цивільної оборони, підприємства, установи і організації, де на період загальнодержавного заходу заплановано комплексне навчання, штатні підрозділи цивільної оборони центральних органів державної виконавчої влади. Керівник навчання - начальник Цивільної оборони України.

Штабне навчання Цивільної оборони України проводиться один раз на

два роки протягом трьох діб. До навчання залучаються всі штаби військових з'єднань, частин і штаби цивільної оборони областей, міст Києва і Севастополя, штатні підрозділи цивільної оборони центральних органів державної виконавчої влади, які залучені до виконання завдань з цивільної оборони та керівний склад спеціалізованих формувань центрального підпорядкування. Керівник навчання - начальник Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Командно-штабне навчання цивільної оборони області (міста,

віднесеного до групи з цивільної оборони) проводиться один раз на п'ять років протягом трьох діб. До навчання залучаються штаб цивільної оборони області (міста), відповідні підрозділи місцевої державної адміністрації (виконкомів місцевих Рад народних депутатів), які залучені до виконання завдань з

26

цивільної оборони, органи управління цивільної оборони районів (але не більше третини), підприємства, установи і організації (лише ті, де на період проведення заходу заплановано комплексні навчання). Керівник навчання - начальник Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (начальник цивільної оборони області).

Підготовка особового складу органів управління цивільної оборони міст і

районів здійснюється відповідно до щорічних організаційно-методичних вказівок.

8. Контроль за виконанням завдань цивільної оборони покладається

на штаби цивільної оборони, які в цьому напрямі діяльності співпрацюють з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, громадськими організаціями.

Для розв'язання завдань у галузі запобігання виникненню надзвичайних

ситуацій створюється Інспекція Цивільної оборони України, на яку покладається контроль за:

-експлуатацією діючих підприємств, споруд і потенційно небезпечних

об'єктів, включаючи контроль за наявністю засобів колективного та індивідуального захисту, майна цивільної оборони, систем контролю і оповіщення;

-зберіганням, транспортуванням, використанням, знешкодженням та

похованням сильнодіючих отруйних, радіоактивних і вибухових речовин, а також проведенням заходів щодо запобігання їх аварійним викидам;

-дотриманням будівельних норм і правил у частині інженерно-технічних

заходів цивільної оборони, а також техногенної безпеки на хімічно, пожежно- і вибухонебезпечних об'єктах.

Положення про Інспекцію Цивільної оборони України затверджується

Кабінетом Міністрів України. II. Система цивільної оборони та організація її діяльності 1. Цивільна оборона організовується за територіально-виробничим

принципом на всій території держави. 2. Загальне керівництво цивільною обороною відповідно до принципу її

побудови здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Криму, центральні та

27

місцеві органи державної виконавчої влади, адміністрація підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання.

У містах, районах у містах (крім Києва та Севастополя), селищах і селах

керівництво здійснюють виконкоми відповідних Рад народних депутатів. Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України. На

інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальників цивільної оборони виконують керівники відповідних органів державної виконавчої влади, голови виконкомів Рад народних депутатів. У міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях та на об'єктах народного господарства начальниками цивільної оборони є їхні керівники.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань цивільної оборони

покладається на штаби цивільної оборони, спеціальні підрозділи міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, залучених до виконання завдань захисту населення і подання йому допомоги у надзвичайних ситуаціях, а також штатних працівників цивільної оборони підприємств, установ і організацій, чисельний склад яких визначається згідно з додатком N 1 до цього Положення.

3. Завдання, функції та повноваження штабів визначаються положеннями

про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і про територіальні штаби цивільної оборони. Функціональні обов'язки спеціальних підрозділів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, штатних працівників цивільної оборони підприємств, установ і організацій визначаються відповідними начальниками цивільної оборони.

4. Для проведення заходів цивільної оборони органи управління цивільної

оборони, підприємства, установи і організації на підставі рекомендацій Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи розробляють плани:

-розвитку й удосконалення цивільної оборони; -цивільної оборони (дій органів управління та сил у разі надзвичайної

ситуації). Всі плани (за винятком тих, що стосуються мобілізаційних заходів)

розробляються як документи відкритого користування. Плани затверджуються:

28

-цивільної оборони України - Кабінетом Міністрів України; -цивільної оборони Республіки Крим, областей, міст Києва та

Севастополя - відповідно Урядом Криму, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після погодження з командуючими військових округів, а для Республіки Крим та областей, розташованих вздовж узбережжя Чорного Моря, та міста Севастополя, крім того, з Командуючим Військово-Морським Флотом України;

-цивільної оборони районів, міст, районів у містах, сіл і селищ -

районними місцевими державними адміністраціями та відповідними виконкомами Рад народних депутатів;

-цивільної оборони міністерств, інших центральних органів державної

виконавчої влади, які залучені до проведення заходів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, - керівниками цих органів після погодження з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

-цивільної оборони інших міністерств і центральних органів державної

виконавчої влади - їхніми керівниками; -цивільної оборони підприємств, установ і організацій - їхніми

керівниками після погодження з відповідним територіальним штабом цивільної оборони.

Плани цивільної оборони вводяться в дію у разі виникнення надзвичайної

ситуації відповідно до встановленого порядку. 5. Для надійного і сталого управління процесами захисту населення у

надзвичайних ситуаціях і виконання інших функцій, передбачених планами на воєнний час, використовується державна система пунктів управління:

-на державному рівні - пункт, який має бути захищений, обладнаний

засобами зв'язку і життєзабезпечення, з цілодобовим чергуванням, розташований безпосередньо в місці дислокації Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів України, що утримується за рахунок державного бюджету. Режим роботи, а також чисельність особового складу, який має працювати на зазначеному пункті управління, а також на запасному пункті управління в позаміській зоні, визначаються у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

-на рівні міністерств та інших центральних органів державної

виконавчої влади - запасні пункти управління в позаміській зоні, які

29

утримуються за рахунок коштів, що виділяються на утримання міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

-на обласному рівні та в Республіці Крим - по два запасних пункти:

один - в місті, де розташовано орган, що здійснює керівництво цивільною обороною на даному рівні, і один у позаміській зоні. Ці пункти повинні мати захисні споруди, бути обладнаними засобами зв'язку і оповіщення, системами життєзабезпечення. Утримуються вони на балансі відповідного органу державної виконавчої влади.

-на інших адміністративних рівнях пункти управління створюються за

місцем дислокації органу, що здійснює керівництво цивільною обороною на даному рівні, в одному з сховищ об'єкта народного господарства.

6. Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі

надзвичайних ситуацій застосовуються сили цивільної оборони: війська, спеціалізовані і невоєнізовані формування. Порядок повсякденного функціонування військ цивільної оборони та дії їх у надзвичайних ситуаціях визначаються Статутом військ Цивільної оборони України.

7. Спеціалізовані формування цивільної оборони - це складова частина

сил цивільної оборони, що призначена для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафто газодобувних промислах.

Спеціалізовані формування залежно від рівня підпорядкування

утворюються: - центрального підпорядкування - Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, територіального - місцевою державною адміністрацією, об'єктового - адміністрацією підприємства, установи, організації.

На спеціалізовані формування покладаються: -рятувальні, аварійні та евакуаційні роботи в осередку ураження і надання

медичної допомоги потерпілим безпосередньо на робочому місці або під час евакуації;

-роботи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям; -виробництво, ремонт і технічне обслуговування дихальних апаратів,

контрольних приладів, засобів аварійного зв'язку, іншого обладнання для боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій.

30

За окремими договорами спеціалізовані формування: -виконують роботи неаварійного характеру, спрямовані на посилення

проти; -аварійного захисту потенційно небезпечних об'єктів; -здійснюють підготовку персоналу потенційно небезпечних об'єктів до

дій у надзвичайних ситуаціях; -виконують завдання з надання гуманітарної та інших видів допомоги,

визначених Женевськими конвенціями про захист жертв війни і про захист цивільного населення.

Для реалізації покладених завдань спеціалізовані формування мають у

своєму складі оперативні та допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації, підприємства.

Структуру оперативних підрозділів, їхній штат і чисельність затверджує

відповідний орган державної виконавчої влади (адміністрація підприємства, установи, організації).

Комплектування спеціалізованих формувань здійснюється за контрактом

з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

8. Невоєнізовані формування цивільної оборони - це складова частина сил

цивільної оборони, які утворюються на воєнний час в областях, містах, районах, а також на підприємствах, що продовжуватимуть свою виробничу діяльність під час війни.

До невоєнізованих формувань належать загони, команди, групи, ланки,

які призначені для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі надзвичайних ситуацій.

Комплектування невоєнізованих формувань здійснюється у

встановленому законодавством порядку з урахуванням завдань штабів цивільної оборони.

Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його

матеріального, технічного і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання в мирний час визначають Уряд Криму, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

31

III. Повноваження та обов'язки посадових осіб органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ та організацій з питань цивільної оборони

1. Начальник Цивільної оборони України: -забезпечує постійну готовність Цивільної оборони України до виконання

покладених на неї завдань; приводить у готовність органи управління й сили цивільної оборони відповідно до законодавства України про цивільну оборону, надзвичайний і воєнний стан; забезпечує здійснення контролю за виконанням заходів цивільної оборони в центральних органах державної виконавчої влади, Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі;

-здійснює керівництво підготовкою органів управління й сил цивільної

оборони центрального підпорядкування і проведенням навчань з цивільної оборони відповідно до цього Положення;

-визначає основні напрями наукових досліджень з проблем цивільної

оборони, забезпечує координацію науково-дослідних робіт з цих проблем та здійснення контролю за виконанням найважливіших з них;

Абзац п'ятий пункту 1 розділу III втратив чинність

(згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.97 р. N 309)

2. Начальники цивільної оборони інших рівнів: -визначають основні напрями розвитку й удосконалення цивільної

оборони відповідної ланки; забезпечують виконання законодавства України про цивільну оборону

посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності;

-розробляють і забезпечують виконання заходів для запобігання

виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження, а також вживають заходів до зменшення збитків і втрат у разі їх виникнення;

сприяють силам цивільної оборони в підтриманні постійної готовності до

дій за призначенням; -координують діяльність відповідних органів державної виконавчої влади

та організацій, що залучені до виконання завдань із захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій;

32

-забезпечують раціональне використання коштів на утримання органів

управління і сил, проведення заходів із цивільної оборони; -особисто ведуть роботу, пов'язану з підготовкою керівного складу

відповідної ланки цивільної оборони; -організовують пропаганду з питань цивільної оборони серед населення. 3. Свої обов'язки керівники цивільної оборони країни та адміністративно-

територіальних ланок виконують шляхом безпосередньої діяльності, а також через начальників штабів цивільної оборони, яким надається право:

-видавати накази, розпорядження, директиви, вказівки з питань цивільної

оборони, обов'язкові для виконання всіма органами управління, адміністраціями і посадовими особами підприємств, установ і організацій;

-здійснювати контроль за роботою міністерств, інших центральних

органів державної виконавчої влади, міських держадміністрацій, підприємств, установ і організацій згідно із законодавством про цивільну оборону;

-залучати до дій у надзвичайних ситуаціях сили міністерств та інших

центральних органів державної виконавчої влади, які згідно із законодавством провадять діяльність із захисту населення від впливу наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

-безоплатно одержувати від міністерств, інших центральних органів

державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій відомості і матеріали, необхідні для організації та координації робіт, пов'язаних із запобіганням і ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.

4. На міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади

покладається: -забезпечення захисту працівників підприємств, установ і організацій, що

входять до їхньої сфери управління, від наслідків надзвичайних ситуацій; -розроблення і здійснення організаційних та інженерно-технічних заходів

для підвищення безпеки виробництва і його сталості в умовах надзвичайних ситуацій;

-розроблення планів цивільної оборони; -керівництво утворенням, оснащенням і підготовкою спеціалізованих та

невоєнізованих формувань;

33

-підготовка керівного складу центрального апарату з питань цивільної

оборони, здійснення контролю за відповідною підготовкою адміністрації підприємств, установ і організацій, що входять до їхньої сфери управління;

-розроблення і подання в установленому порядку Уряду України

пропозицій щодо розвитку цивільної оборони галузі; -віднесення об'єктів за погодженням з Міністерством України з питань

надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до категорій з цивільної оборони;

-організація і проведення наукових досліджень з проблем цивільної

оборони; -забезпечення готовності системи управління до виконання завдань із

цивільної оборони. 5. Крім виконання завдань, передбачених пунктом 4 цього Положення: 1) МОЗ: -розробляє та здійснює заходи медичного захисту і медичного

забезпечення населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій; -здійснює управління створенням і функціонуванням служби екстреної

медичної допомоги, її діями у зазначених умовах; -передбачає та забезпечує своєчасне створення додаткової кількості

лікарняних баз та забезпечує медичну евакуацію потерпілого населення до лікувальних закладів цих баз;

-забезпечує утворення невоєнізованих медичних формувань; -організовує створення резерву медичного майна та ліків, забезпечує

ними лікувальні заклади і медичні формування в разі виникнення надзвичайних ситуацій і в ході ліквідації їх наслідків;

-керує підготовкою санітарно-епідеміологічних закладів, лабораторій та

закладів санітарно-гігієнічного і мікробіологічного профілю для здійснення державного санітарного нагляду за станом продовольства і харчової сировини, бере участь у підготовці аналогічних закладів і лабораторій інших міністерств і центральних органів державної виконавчої влади;

-розробляє методи відповідних лабораторних досліджень;

34

-розробляє фізіологічні вимоги до індивідуальних і колективних засобів

захисту; -визначає за участю Міністерства України з питань надзвичайних

ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, заінтересованих міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади гранично допустимі дози опромінення людини, зараження радіаційними, отруйними та сильнодіючими отруйними речовинами продовольства, харчової сировини та води як для мирного, так і для воєнного часу.

2) МВС: -розробляє і здійснює заходи з охорони громадського порядку, безпеки

дорожнього руху, охорони матеріальних і культурних цінностей у разі надзвичайної ситуації;

-організовує і здійснює охорону режимно-обмежувальних і карантинних

зон в разі виникнення осередків радіоактивного, хімічного, бактеріологічного (біологічного) зараження і під час їх ліквідації;

-забезпечує гасіння масових пожеж, оперативне керівництво та

координацію діяльності пожежних служб, інших міністерств і центральних органів державної виконавчої влади, виконання першочергових рятувальних робіт в осередках цих пожеж;

-веде облік витрат серед населення в разі надзвичайної ситуації; -забезпечує подання методичної та практичної допомоги в роботі з

професійної підготовки пожежних підрозділів військ цивільної оборони. 3) Гідрометком: -(абзац перший підпункту 3 пункту 5 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.99 р. N 1763) -проводить стаціонарні спостереження за станом радіоактивного та

хімічного забруднення атмосферного повітря, опадів, грунту і води у відкритих водоймах (індикацію);

-організовує аерогамма зйомку місцевості на території країни за

встановленими маршрутами;

35

-забезпечує Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, штаби цивільної оборони Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя інформацією про фактичну гідрометеорологічну обстановку, а у разі виникнення надзвичайних ситуацій - про стан радіаційного та хімічного забруднення об'єктів навколишнього середовища;

-бере участь у науково-дослідних роботах щодо виявлення і поширення

радіоактивних речовин в атмосфері та водних басейнах, розроблення методів і створення засобів прогнозування радіаційної обстановки, а також уніфікації методів контролю радіоактивності навколишнього природного середовища;

4) Мінсільгосппрод: -здійснює загальне керівництво розробленням, підготовкою і

проведенням у країні заходів для захисту сільськогосподарських тварин і рослин, продукції тваринництва і рослинництва, продовольства, фуражу та джерел водопостачання в сільській місцевості від усіх видів зараження;

-забезпечує створення резерву спеціального майна та засобів для захисту

сільськогосподарських тварин і рослин у надзвичайних ситуаціях, визначає порядок використання цих резервів;

-організовує лабораторний контроль за зараженням радіоактивними та

отруйними речовинами, бактеріальними (біологічними) засобами сільськогосподарських тварин і рослин, продукції тваринництва і рослинництва, продовольства, харчової сировини, фуражу та джерел водопостачання в сільській місцевості; забезпечує готовність агрохімічних і ветеринарних лабораторій, установ захисту тварин і рослин, інших спеціалізованих закладів до проведення спостережень і лабораторного контролю;

-взаємодіє з органами МОЗ у разі виявлення хвороб, спільних для людей і

тварин; -забезпечує підготовку сільськогосподарської та спеціальної техніки для

роботи на зараженій місцевості, оброблення заражених тварин і рослин, знезараження території, приміщень, де зберігається продукція тваринництва і рослинництва;

-організовує проведення дослідів і впровадження нових агрохімічних

технологій, вакцин, сироваток та інших препаратів для знищення впливу шкідливих факторів на рослини і тварини, керує проведенням ветеринарно-санітарних і агрохімічних заходів;

36

-забезпечує готовність сил і засобів до проведення заходів дегазації, дезактивації та дезинфекції території, приміщень, сільськогосподарських тварин і рослин, продукції тваринництва і рослинництва; організовує використання та знищення зерна, продовольства, харчової сировини, фуражу та інших матеріальних засобів, які не підлягають знезараженню.

5) Мінзв'язку: -забезпечує органи управління цивільної оборони зв'язком з організацією

централізованого використання загальнодержавних і відомчих засобів зв'язку (за погодженням з відповідними міністерствами та іншими центральними органами державного і галузевого управління);

-розробляє та здійснює заходи для забезпечення надійного захисту і

сталої роботи державних і галузевих мереж і підприємств зв'язку, технічних засобів зв'язку та оповіщення;

-забезпечує розвиток та удосконалення мережі зв'язку у позаміській зоні

(з урахуванням структури управління цивільної оборони, а також галузевих автоматизованих систем управління);

-здійснює разом із Укртелерадіо компанією і Міністерством України з

питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а також із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади організаційно-методичне керівництво створенням і підтримкою готовності територіальних і локальних мереж оповіщення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій;

-забезпечує на договірних умовах експлуатаційно-технічне

обслуговування стаціонарних засобів зв'язку і в штабах цивільної оборони. Вказівки Мінзв'язку щодо забезпечення сталої роботи засобів зв'язку в

інтересах цивільної оборони обов'язкові для усіх міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій.

6) Мінбудархітектури: -реалізує разом із Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій

та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи єдину технічну політику в проектуванні та будівництві об'єктів цивільної оборони;

розглядає разом з Мінекономіки пропозиції щодо обсягів підрядних робіт

будівництва об'єктів цивільної оборони;

37

-розглядає та затверджує у встановленому порядку за погодженням з

Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи нормативні документи і державні стандарти проектування і будівництва об'єктів цивільної оборони, в також здійснює контроль за їх дотриманням;

-погоджує та затверджує експериментальні проекти захисних споруд; -бере участь у підготовці разом із заінтересованими міністерствами та

іншими центральними органами державної виконавчої влади пропозицій щодо водопостачання найважливіших населених пунктів та захисту його систем і джерел в надзвичайних ситуаціях.

6. Повноваження адміністрації підприємств, установ і організацій

визначено статтею 8 Закону України "Про Цивільну оборону України". IV. Підготовка кадрів 1. Підготовка кадрів для Цивільної оборони України здійснюється у

навчальних закладах і на відповідних курсах. Підготовка офіцерських кадрів здійснюється у вищих військових

навчальних закладах Міноборони та на військових факультетах, кафедрах вищих цивільних навчальних закладів у порядку, встановленому для Збройних Сил.

(абзац другий пункту 1 розділу IV із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.96 р. N 278) Комплектування кадрів цивільної оборони проводиться також за рахунок

випускників вищих навчальних закладів, якщо вони бажають проходити дійсну військову службу у військах цивільної оборони. Зарахування до військ цивільної оборони здійснюється на підставі Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу".

Перелік провідних посад штабів цивільної оборони, які комплектуються

військовослужбовцями, визначено у додатку N 2 до цього Положення. Офіцерський склад, зарахований до військ цивільної оборони після

закінчення вищих навчальних закладів, а також переведений зі складу Збройних Сил, проходить підготовку на Центральних державних курсах цивільної оборони промислової та екологічної безпеки України.

38

Всі військовослужбовці штабів, військ, установ і навчальних закладів цивільної оборони перебувають на дійсній військовій службі і проходять її у порядку, на умовах і в строки, що визначені для військовослужбовців Збройних Сил.

За військовослужбовцями Цивільної оборони України та їх сім'ями

зберігаються права і пільги, встановлені законодавством для військовослужбовців Збройних Сил та членів їхніх сімей.

2. Для підготовки і перепідготовки керівного складу Цивільної оборони

України, подання допомоги природоохоронним та іншим органам, причетним до забезпечення промислової та екологічної безпеки, створюються:

-центральні державні курси Цивільної оборони промислової та

екологічної безпеки України; -територіальні курси цивільної оборони. Абзац четвертий пункту 2 розділу IV втратив чинність (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.97 р. N 309) Штатна чисельність, план комплектування та витрати на утримання

територіальних курсів затверджуються начальником цивільної оборони відповідного рівня.

V. Матеріальне та фінансове забезпечення цивільної оборони 1. Матеріальне забезпечення цивільної оборони - це комплекс

організаційних, інженерно-технічних, правових та інших заходів, спрямованих на безперервне постачання органів управління і сил цивільної оборони, а також населення, що потерпіло внаслідок надзвичайних ситуацій.

Потреба цивільної оборони у матеріальних ресурсах, техніці і

спеціальних видах майна задовольняється Держкомресурсів та Мінекономіки цільовим призначенням на замовлення Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і розподіляється ним відповідно до замовлення штабів Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових з'єднань і частин цивільної оборони.

Реалізація матеріальних ресурсів, спеціальних видів майна цивільної

оборони за номенклатурою, встановленою Держкомресурсів і Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від

39

наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснюється Держкомресурсів, іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, які мають власну систему матеріального постачання.

Задоволення потреби цивільної оборони в інших видах матеріальних

ресурсів і майна забезпечується постачальницькими органами Уряду Криму, обласних, Київської та Севастопольської державних адміністрацій, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями.

Забезпечення спеціалізованих і невоєнізованих формувань цивільної

оборони матеріальними засобами проводиться за нормами, які затверджуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для постачання населення і невоєнізованих формувань цивільної оборони

спеціальним майном в Республіці Крим, областях, містах, на підприємствах, в установах і організаціях створюється мобілізаційний резерв. Номенклатура, обсяг, джерела фінансування та термін зберігання спеціального майна цивільної оборони у мобілізаційному резерві визначаються Урядом Криму, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, підприємствами після погодження з Держкомресурсів.

Контроль за накопиченням та зберіганням спеціального майна цивільної

оборони здійснюється відповідними органами державної виконавчої влади. Для матеріального забезпечення рятувальних та інших невідкладних

робіт у надзвичайних ситуаціях Держкомресурсів утворює резервний фонд майна та засобів, розпорядником якого є начальник Цивільної оборони України.

Аналогічний фонд утворюється на територіальних рівнях і його

розпорядником є відповідний начальник цивільної оборони. 2. Відповідно до чинного законодавства військам цивільної оборони для

розташування їхніх житлових і військових містечок, спорудження адміністративних і господарських будівель, навчальних закладів та об'єктів в установленому порядку виділяються і надаються в користування земельні ділянки.

За службові господарські і підсобні приміщення, складські площі та

навчальні містечка, передані штабам цивільної оборони, орендна плата визначається у встановленому порядку.

(абзац другий пункту 2 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.94 р. N 651)

40

3. Фінансове забезпечення цивільної оборони провадиться за рахунок

державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах

захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Центральні державні курси цивільної оборони промислової та екологічної безпеки України, військовослужбовці територіальних штабів, військові з'єднання та частини цивільної оборони, оперативні підрозділи спеціалізованих формувань центрального підпорядкування утримуються за рахунок державного бюджету.

Територіальні штаби (крім тих, що входять до складу державних

адміністрацій) і територіальні курси цивільної оборони, спеціалізовані формування місцевого підпорядкування утримуються за рахунок місцевих бюджетів.

Заходи цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах

державної виконавчої влади та в бюджетних установах і організаціях проводяться за рахунок коштів, призначених на їх утримання.

Заходи цивільної оборони на підприємствах, в установах і організаціях,

які перебувають на господарському розрахунку, проводяться за рахунок коштів, що виділяються на загальновиробничі, адміністративно-управлінські та експлуатаційні витрати.

Фінансування розроблення та видання статутів, інструкцій, навчальних

програм, пам'яток для населення щодо дій у надзвичайних ситуаціях, а також виробництва та тиражування кінофільмів, діафільмів, магніто фільмів з питань цивільної оборони провадиться за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Науково-дослідні та конструкторські роботи за тематикою цивільної

оборони виконуються за замовленням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, за рахунок державного бюджету.

VI. Технічне забезпечення цивільної оборони Організація технічного забезпечення цивільної оборони покладається на

спеціалізовані підприємства та організації, що входять до сфери управління Мінсільгосппроду.

Завдання технічного забезпечення цивільної оборони є:

41

-планування та організація ремонту техніки, яка вийшла з ладу під час виконання завдань цивільної оборони;

-організація технічного обслуговування техніки; -евакуація пошкодженої техніки з маршрутів і ділянок рятувальних та

інших невідкладних робіт на стаціонарні ремонтні підприємства і збірні пункти пошкодження машин;

-забезпечення сил цивільної оборони і ремонтних підприємств запасними

частинами. Ремонт, технічне обслуговування, евакуацію техніки, яка залучається до

проведення заходів цивільної оборони, забезпечення запасними частинами і матеріалами для ремонту здійснюють спеціалізовані підприємства Мінсільгосппроду та Мінтрансу з оплатою замовником виконаних робіт, виділених для ремонту запасних частин і матеріалів.

VII. Транспортне забезпечення цивільної оборони Організація транспортного забезпечення цивільної оборони покладається

на органи управління залізничного, автомобільного, водного та авіаційного транспорту Мінтрансу.

Завданнями транспортного забезпечення є: -планування транспортного забезпечення на випадок надзвичайних

ситуацій; -підготовка транспортних засобів до використання за призначенням -організація сталої роботи транспорту, що бере участь в евакуаційних

заходах та інших перевезеннях; -безперервне управління перевезеннями. Відповідні органи управління на транспорті до завдань штабів цивільної

оборони розробляють плани її транспортного забезпечення. Плани транспортного забезпечення погоджуються з відповідними

територіальними штабами цивільної оборони і затверджуються керівниками відповідних органів управління на транспорті. У цих планах передбачається залучення транспорту інших міністерств і центральних органів державної виконавчої влади, а також транспортних підприємств, розташованих на відповідній території.

42

Додаток N 1 до Положення про Цивільну оборону України

Чисельний склад штатних працівників цивільної оборони на об'єктах народного господарства

Примітки:1. На об'єктах особливої важливості з чисельністю працюючих до 5 тис. чисельність працівників цивільної оборони визначається як для

об'єктів першої категорії з чисельністю від 3 тис. осіб і більше. 2. На радіаційно і хімічно небезпечних об'єктах, а також тих, що мають

специфічні особливості виконання заходів цивільної оборони, віднесені до відповідних категорій з цивільної оборони та чисельністю працюючих понад 30 тис., рішенням керівника підприємства чисельність посад працівників цивільної оборони може бути збільшеною на 1 - 2 одиниці.

3. У цехах, де чисельність працюючих не перевищує 3 тис., передбачається дві посади з чисельністю 1 - 3 тис. - одна посада, з чисельністю 500 - 1000 осіб може бути введена одна така посада з оплатою на умовах сумісництва посад.

4. На об'єктах з чисельністю працюючих до 200 може бути введено 0,5 посади працівника цивільної оборони з оплатою на умовах сумісництва.

5. Одна посада працівника цивільної оборони вводиться: на об'єктах, які мають ступінь хімічної небезпеки та чисельність до 200 осіб; у галузевих об'єднаннях, концернах, корпораціях, асоціаціях - незалежно від чисельності працюючих і форм власності.

Додаток N 2

до Положення про Цивільну оборону України

ПЕРЕЛІК провідних посад у штабах цивільної оборони, які комплектуються військовослужбовцями:

-начальник штабу; -перший заступник начальника штабу; -заступник начальника штабу; -начальник управління; -заступник начальника управління;

43

-начальник відділу; -заступник начальника відділу; -начальник відділення (секретаріату); -начальник служби; -начальник інспекції; -головний спеціаліст; -спеціаліст 1 категорії; -спеціаліст II категорії; ____________ Примітка. Штатний розклад штабів цивільної оборони і граничні

військові звання для провідних посадових осіб визначаються відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".

44

УКАЗ

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у правах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи

З метою вдосконалення управління Цивільною обороною України, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи постановляю:

1. На зміну абзацу третього пункту "а" статті 1 Указу Президента України від 26 липня 1996 року № 596 "Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України" утворити Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на базі Міністерства України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Штабу Цивільної оборони України, що ліквідуються.

2. Затвердити Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (додається).

3. Кабінету Міністрів України привести у місячний строк свої рішення у відповідність з цим Указом.

М. Київ 28 жовтня 1996 року № 1005 / 96 Президент України Л. Кучма

45

ЗАТВЕРДЖЕНО

Указом Президента України від 28 жовтня 1996 року № 1005/96

ПОЛОЖЕННЯ

про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій

та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

1. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

2. МНС України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

МНС України у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішує питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міжнародних договорів.

3. Основними завданнями МНС України є: 1) розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків

надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи; 2) керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної

оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань; 3) координація діяльності міністерств та інших центральних органів

виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв'язання проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

4) визначення основних напрямів роботи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, соціального захисту населення, реабілітації забруднених у наслідок Чорнобильської катастрофи територій;

5) державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів щодо запобігання їм;

6) організація та координація здійснення всіх заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення, вирішення питань їх фінансування, охорони громадського порядку і здоров'я персоналу, який працює на цій території, захисту наукових і економічних інтересів України;

46

7) координація робіт, пов'язаних з формуванням і реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;

8) підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони та з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи, навчання населення дій у надзвичайних ситуаціях.

4. МНС України відповідно до покладених на нього завдань: 1) організовує розроблення і здійснення заходів цивільної оборони щодо

запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальним захистом громадян, які постраждали від них;

2) розробляє проекти державних програм і прогнозів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, цивільної оборони, запобігання надзвичайним ситуаціям, соціального захисту громадян, які від них постраждали, та контролює виконання затверджених програм;

3) уживає заходів до зниження різня опромінення та забезпечення нормальної життєдіяльності населення на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях;

4) подає в межах своїх повноважень пропозиції до проекту Державного бюджету України, здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних коштів;

5) керує роботами, пов'язаними з ліквідацією наслідків великих за масштабами аварій і катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних ситуацій і забезпечує готовність сил і штабів цивільної оборони та сил з надзвичайних ситуацій до дій за призначенням;

6) здійснює організаційно-методичне керівництво, координацію і контроль за діяльністю центральних органів виконавчої влади Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з питань соціально-економічного, правового та медичного захисту громадян, які постраждали від радіаційних аварій та катастроф або брали участь у ліквідації їх наслідків, а також реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій;

7) реконструкції господарських об'єктів на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях та бере участь у розгляді та опрацюванні пропозицій щодо будівництва, розширення та місцях компактного переселення з цих територій громадян;

8) здійснює державний нагляд і контроль за виконанням вимог цивільної оборони і техногенної безпеки, заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації, станом готовності сил і засобів цивільної оборони до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації;

47

9) контролює виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями завдань щодо переселення громадян з радіоактивне забруднених територій, створення для них необхідних соціально-побутових умов у місцях компактного поселення, будівництва житла, об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури для громадян, які проживають на радіоактивне забруднених територіях, забезпечення їх екологічно чистими продуктами харчування і промисловими товарами першої необхідності;

10) бере участь у проведенні державної експертизи містобудівної документації та проектів будівництва техногенно небезпечних об'єктів у частині додержання вимог цивільної оборони і техногенної безпеки;

11) координує діяльність центральних органів виконавчої влади щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт, ліквідації виливу нафтопродуктів, шкідливих хімічних та радіоактивних речовин у довкілля;

12) оповіщає населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації, забезпечує належне функціонування територіальних і локальних систем оповіщення;

13) прогнозує разом із заінтересованими організаціями імовірність виникнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, моделює їх, районує території України за наявністю потенційно небезпечних виробництв, об'єктів та загрози стихійного лиха, визначає показники ризику на об'єктах народного господарства і територіях;

14) організовує в установленому порядку надання допомоги населенню України та інших держав, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації;

15) визначає разом з центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями склад / місця розміщення та оснащення сил і засобів, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, утворює навчальні та реабілітаційні центри;

16) організовує створення, підготовку і використання аварійно-рятувальних спеціалізованих формувань у проведенні першочергових робіт з локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

17) забезпечує проведення науково-дослідних та конструкторських робіт з проблем захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи, удосконалення існуючих і створення нових приладів контролю та визначення ступеня впливу шкідливих хімічних речовин та іонізуючого випромінювання, засобів захисту від їх дії й аварійно-рятувальних засобів;

18) розпоряджається коштами Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення, фінансує витрати міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на проведення

48

робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальний захист громадян, які постраждали від них;

19) дає загальну оцінку радіаційної обстановки на забруднених у наслідок Чорнобильської катастрофи територіях, здійснює радіоекологічний моніторинг, методичне керівництво та координацію робіт щодо визначення радіаційної обстановки на цих територіях;

20) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо встановлення меж зон, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій, готує аналітичні матеріали про стан ліквідації її наслідків і соціального захисту громадян, які постраждали від неї, а також пропозиції щодо передачі іноземним державам інформації про результати моніторингу і наукових досліджень, пов'язаних із зазначеною катастрофою;

21) організовує та координує роботи в галузі поводження з радіоактивними відходами;

22) забезпечує виконання дезактиваційних робіт у населених пунктах та на територіях, забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи;

23) керує всім комплексом робіт у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення, забезпечує єдність концепцій господарської та природоохоронної діяльності, розробляє і контролює виконання спеціальних правил і вимог щодо додержання законодавства підприємствами і організаціями у цих зонах;

24) установлює та координує реалізацію науково-технічних зв'язків з підприємствами, установами і організаціями країн світового співтовариства з питань, що належать до його компетенції;

25) організовує фінансове, матеріальне і технічне забезпечення військ цивільної оборони, аварійно-рятувальних та. інших підпорядкованих спеціалізованих формувань;

26) забезпечує розроблення, погоджує або затверджує програми підготовки спеціалістів, посадових осіб органів управління і сил цивільної оборони до дій у надзвичайних ситуаціях, навчання населення, організовує та проводить атестацію рятувальників і аварійно-рятувальних формувань;

27) забезпечує безпеку осіб, які залучаються до роботи у районах надзвичайних ситуацій, і збереження вантажів, що доставляються у райони лиха;

28) налагоджує в установленому порядку міжнародне співробітництво з питань, віднесених до його повноважень, вивчає, узагальнює та поширює зарубіжний досвід, проводить .зовнішньоекономічну діяльність згідно з чинним законодавством, бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

29) забезпечує органи управління, сили цивільної оборони, підприємства і організації, що входять до його системи, висококваліфікованими спеціалістами, вирішує питання добору і розстановки кадрів;

30) здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;

49

31) утворює, реорганізовує і ліквідовує в установленому порядку підприємства, установи, організації, військові з'єднання і частини, навчальні заклади;

32) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до сфери його управління, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України;

33) організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією в межах і в порядку, установлених законодавством;

34) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, установлює контроль за її збереженням у центральному апараті Міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

35) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. 5. МНС України має право: 1) одержувати безоплатно від міністерств та інших центральних органів

виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

2) заслуховувати інформацію керівників міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності про хід виконання завдань і заходів, Кабінету Міністрів України щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і Чорнобильської катастрофи та захисту населення від їхнього впливу;

3) проводити перевірки стану цивільної оборони і готовності до дій у надзвичайних ситуаціях міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності;

4) залучати спеціалістів центральних та інших органів виконавчої влади, підприємств передбачених рішеннями Верховної Ради України, Президента України і, установ, організацій (за погодженням з керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

5) укладати в установленому порядку договори (контракти) з виконавцями робіт, у тому числі з іноземними, з питань створення сучасної аварійно-рятувальної техніки для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт і реабілітації територій, що потерпіли внаслідок радіаційних та інших великих аварій і катастроф;

6) обмежувати, припиняти або забороняти проведення робіт на радіоактивне забруднених територіях і у разі потреби надсилати до відповідних органів матеріали про порушення законодавства;

7) організовувати для міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади підготовку та підвищення кваліфікації фахівців з цивільної оборони та тих, які залучаються для проведення робіт з ліквідації наслідків аварій та дезактивації територій, а також навчання справи

50

забезпечення радіаційної безпеки працівників підприємств, установ і організацій;

8) приймати після погодження з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади рішення про залучення галузевих та територіальних сил і засобів цивільної оборони до проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій в інших регіонах;

9) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

10) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

11) притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його правління;

12) скасовувати в межах своїх повноважень акти управлінь, штабів, що входять до складу місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції України, законодавству України та рішенням Міністерства.

6. МНС України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

7. МНС України в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення МНС України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

Нормативно-правові акти МНС України підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством.

МНС України у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

8. МНС України очолює Міністр, якого призначає Президент України. Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і

Кабінетом Міністрів України за виконання Міністерством покладених на нього завдань і здійснення ним своїх функцій.

9. Міністр має заступників, які призначаються відповідно де законодавства. Міністр розподіляє обов'язки між заступниками та визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів центрального апарату Міністерства.

Заступники Міністра виконують за дорученням Міністра окремі його функції та заміщують Міністра у разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх повноважень.

10. Міністр: 1) здійснює керівництво Міністерством; 2) організовує роботу колегії Міністерства і головує на її засіданнях;

51

3) є розпорядником коштів Міністерства; 4) затверджує штатний розпис центрального апарату Міністерства; 5) затверджує положення про структурні підрозділи центрального

апарату Міністерства; 6) погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників

відповідних підрозділів місцевих державних адміністрацій; 7) присвоює в установленому порядку працівникам центрального апарату

Міністерства ранги державних службовців; 8) представляє в установленому порядку працівників, які особливо

відзначилися в роботі, до нагородження державними нагородами і президентськими відзнаками;

9) вносить у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законодавчих та інших актів з питань, що належать до повноважень Міністерства;

10) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством. 11. Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень

МНС України, обговорення найважливіших напрямів в діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра, заступників Міністра за посадою, а також інших керівних працівників Міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління МНС України.

Членів колегії затверджує та звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України за поданням Міністра.

Рішення колегії проводяться в життя наказами МНС України. 12. Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших проблем у

МНС України утворюється науково-технічна рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

Склад науково-технічної ради і положення про неї затверджує Міністр. У МНС України можуть утворюватись інші дорадчі та консультаційні

органи, склад яких і положення про них затверджує Міністр. 13. Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального

апарату МНС України затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру центрального апарату МНС України затверджує перший віце-

прем'єр-міністр України. 14. МНС України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки

в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України із своїм найменуванням.

15. Загальні засади діяльності, статус, умови оплати праці, матеріальне і соціально-побутове забезпечення працівників Міністерства визначаються законодавством України.

Глава Адміністрації Президента України Д. ТАБАЧНИК

52


ПОСТАНОВА

від 3 серпня 1998 р. N 1198

про єдину державну систему запобігання і

реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України

від 29 липня 1999 року N 1376

З метою своєчасного проведення роботи, пов'язаної із запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити Положення про єдину державну систему запобігання і

реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - єдина державна система), що додається.

2. Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в п'ятимісячний термін розробити разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади і затвердити:

типові положення про функціональні та територіальні підсистеми єдиної державної системи;

типові положення про позаштатні аварійно (пошуково)-рятувальні формування єдиної державної системи;

методичні рекомендації з планування дій єдиної державної системи. 3. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади

розробити і затвердити до 30 березня 1999 р. за погодженням з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи положення про функціональні підсистеми єдиної державної системи.

4. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та

Севастопольській міським державним адміністраціям розробити і затвердити до 30 березня 1999 р. за погодженням з Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи положення про територіальну підсистему єдиної державної системи.

53

5. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді

міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям подати у III кварталі 1998 р. Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи перелік підпорядкованих їм сил і засобів оперативного реагування, у тому числі сил постійної готовності.

6. Державному комітетові зв'язку забезпечувати у разі виникнення

надзвичайної ситуації позачергове надання підприємствами зв'язку відповідних послуг структурним підрозділам Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи за рахунок асигнувань, передбачених цьому Міністерству у складі видатків Державного бюджету України.

7. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади

забезпечувати виділення за заявкою Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи за рахунок асигнувань, передбачених цьому Міністерству у складі видатків Державного бюджету України, транспортних засобів для доставки в райони надзвичайних ситуацій і повернення до місць постійного розташування сил і засобів, а також спеціальних вантажів, задіяних для запобігання і локалізації надзвичайних ситуацій.

8. Підприємствам залізничного, авіаційного, автомобільного, морського

і річкового транспорту забезпечувати в першочерговому порядку спеціалістів і посадових осіб Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи квитками для проїзду до району надзвичайної ситуації (за наявності у них посвідчення про відрядження).

54

Прем'єр-міністр України В. ПУСТОВОЙТЕНКО

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. N 1198

ПОЛОЖЕННЯ

про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

Загальна частина

1. Це Положення визначає принципи створення єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, основні завдання, склад сил і засобів, порядок виконання завдань і взаємодії структурних підрозділів, а також регулює основні питання функціонування єдиної державної системи.

2. У цьому Положенні наведені нижче терміни вживаються у такому

значенні: єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації

техногенного і природного характеру (далі - єдина державна система) - центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження (далі - надзвичайні ситуації) і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат;

сили і засоби єдиної державної системи - військові, спеціальні і

спеціалізовані цивільні підрозділи з їх оснащенням, наглядові органи та інформаційні бази підсистем єдиної державної системи, призначені або залучені для виконання завдань щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

підсистема - складова частина єдиної державної системи;

55

орган управління єдиною державною системою (її підсистемами) - орган виконавчої влади або його структурний підрозділ, призначений для безпосереднього керівництва діяльністю щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації в межах їх компетенції;

аварійно (пошуково)-рятувальна служба єдиної державної системи (її

підсистем) - структурний підрозділ відповідного органу виконавчої влади, призначений для організації та здійснення в межах його компетенції заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на відповідних територіях;

надзвичайна ситуація - порушення нормальних умов життя і діяльності

людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншими чинниками, що призвело (може призвести) до загибелі людей та /або значних матеріальних втрат;

реагування на надзвичайні ситуації - скоординовані дії підрозділів єдиної

державної системи щодо реалізації планів дій (аварійних планів), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - підготовка та

реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.

3. Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення

реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення.

4. Завданнями єдиної державної системи є: розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та

стандартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої

влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

56

забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню

надзвичайних ситуацій; навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення

надзвичайної ситуації; виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на

запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

збирання і аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації,

видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних

ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних

та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням

вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій,

своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;

захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації

надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх

виникнення; здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення,

проведення гуманітарних акцій;

57

реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту

населення; організація роботи, пов'язаної з постійним спостереженням за потенційно

екологічно і техногенно небезпечними об'єктами та їх експлуатацією або виведенням з технологічного обороту.

(пункт 4 доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів

України від 29.07.99 р. N 1376) 5. Єдина державна система складається з постійно діючих

функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні - загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

6. Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. У надзвичайних ситуаціях сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються в межах, що не суперечать законодавству, органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.

7. Організаційна структура та порядок діяльності функціональних

підсистем єдиної державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з МНС.

8. Територіальні підсистеми єдиної державної системи створюються в

Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації у межах відповідних регіонів.

Структура та порядок діяльності територіальних підсистем єдиної

державної системи і підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Органи управління єдиною державною системою.

9. Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним

58

ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

10. Координуючими органами єдиної державної системи є: 1) на загальнодержавному рівні: Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та

надзвичайних ситуацій; Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків

рішенням Кабінету Міністрів України утворюється спеціальна Урядова комісія. 2) на регіональному рівні - комісії Ради міністрів Автономної Республіки

Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - регіональні комісії);

3) на місцевому рівні - комісії районних державних адміністрацій і

виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - місцеві комісії);

4) на об'єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єкта

(далі - об'єктові комісії). 11. Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня

надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

12. Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної

безпеки та надзвичайних ситуацій і Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення та їх персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положення про регіональну, місцеву комісію та її персональний склад

затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади. Положення про об'єктову комісію та її персональний склад

затверджуються рішенням керівника відповідного об'єкта. 13. Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної

безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:

59

на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України, міністерства та

інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють функції згідно з додатком;

на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи

рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;

на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та

організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій. 14. До системи повсякденного управління єдиною державною системою

входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служби

уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;

диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади,

державних підприємств, установ та організацій.

Сили і засоби єдиної державної системи 15. До складу сил і засобів єдиної державної системи входять відповідні

сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт.

Військові і спеціальні цивільні аварійні (пошуково)-рятувальні

формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають в стані постійної готовності (далі - сили постійної готовності).

Сили постійної готовності згідно із законодавством можуть залучатися

для термінового реагування у разі виникнення надзвичайної ситуації з повідомленням про це відповідних центральних та місцевих органів виконавчої

60

влади, виконавчих органів рад, керівників державних підприємств, установ та організацій.

16. Спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони у виняткових

випадках залучаються для ліквідації надзвичайних ситуацій у порядку, визначеному Законом України "Про надзвичайний стан".

Сили і засоби МВС, Національної гвардії, Держкомкордону і СБУ

залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків в межах, що не суперечать законодавству.

17. За рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних,

Київської та Севастопольської міських, районних, державних адміністрацій і виконавчих органів рад, за наказами керівників державних підприємств, установ та організацій на базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медичних, хімічних, ремонтних та інших) утворюються позаштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному відпрацюванні дій з ліквідації надзвичайних ситуацій разом із силами постійної готовності.

18. Громадські об'єднання можуть брати участь у виконанні робіт,

пов'язаних із запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації під керівництвом територіальних органів, уповноважених з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, за наявності в учасників зазначених робіт - представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, підтвердженого в атестаційному порядку.

19. Інформаційне забезпечення функціонування єдиної державної

системи здійснюється: центром управління в надзвичайних ситуаціях МНС; силами і засобами Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань

надзвичайних ситуацій (далі - Урядова інформаційна система) із залученням технічних засобів і студійних комплексів Державний комітет інформаційної політики;

(абзац третій пункту 19 із змінами, внесеними

згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

інформаційними центрами і центрами управління в надзвичайних

ситуаціях міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

61

центрами управління в надзвичайних ситуаціях Ради міністрів

Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відповідних органів місцевого самоврядування;

уповноваженими органами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного

захисту населення; інформаційними службами підприємств, установ, організацій і

потенційно небезпечних об'єктів із залученням засобів зв'язку і передачі даних. Порядок збирання інформації з питань захисту населення і територій від

наслідків надзвичайних ситуацій і обміну цією інформацією між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, управління силами і засобами оперативного реагування, уповноваженими органами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення визначається регламентом інформаційного обміну між користувачами Урядової інформаційної системи, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Режим функціонування єдиної державної системи

20. Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що

прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один з таких режимів функціонування єдиної державної системи:

режим повсякденної діяльності - при нормальній виробничій,

промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);

режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничої,

промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

режим діяльності у надзвичайній ситуації - при реальній загрозі

виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

62

режим діяльності у надзвичайному стані - запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про надзвичайний стан".

21. Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою: 1) у режимі повсякденної діяльності: ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля,

обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території; розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів

щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;

вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з

питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;

організація навчання населення методів і користування засобами захисту,

правильних дій у цих ситуаціях; створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для

ліквідації надзвичайних ситуацій; здійснення цільових видів страхування; оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її

наслідків; створення галузевих реєстрів об'єктів та виробництв, розроблення

інтегральних показників ступеня ризику експлуатації;

(підпункт перший пункту 21 доповнено абзацом восьмим згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376) 2) у режимі підвищеної готовності: здійснення заходів, визначених для

режиму повсякденної діяльності і додатково: формування оперативних груп для виявлення причин погіршення

обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;

63

посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням

контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;

розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій,

забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки; приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та

залучення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхідності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;

проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації; запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної,

місцевої чи об'єктової комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації); 3) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації: здійснення відповідною комісією у межах її повноважень

безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;

організація захисту населення і територій; переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної

ситуації; організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією

надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів; визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація; організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування

об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що

зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

інформування вищестоящих органів управління щодо рівня надзвичайної

ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію,

64

оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися;

4) у режимі діяльності у надзвичайному стані: здійснення заходів, передбачених Законом України "Про надзвичайний

стан".

Забезпечення фінансування єдиної державної системи 22. Єдина державна система фінансується за рахунок державного та

місцевих бюджетів, позабюджетних коштів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центральних органів виконавчої влади, коштів державних підприємств, установ та організацій, страхових фондів та інших джерел.

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються: на загальнодержавному рівні: резервний фонд Кабінету Міністрів України - для фінансування витрат,

пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій загальнодержавного рівня (за рахунок видатків Державного бюджету України);

запаси матеріальних ресурсів для проведення першочергових робіт з

ліквідації надзвичайних ситуацій (за рахунок державного матеріального резерву, що створюється згідно із законодавством);

на регіональному рівні: регіональний резерв фінансових ресурсів - відповідно до законодавства; на місцевому рівні: місцевий резерв фінансових ресурсів - відповідно до законодавства; на об'єктовому рівні: запаси матеріальних та фінансових ресурсів - за рахунок власних коштів

державних підприємств, установ та організацій. Обсяги матеріальних та фінансових ресурсів визначаються органом, що їх

створює.

65

23. Якщо для локалізації або ліквідації надзвичайної ситуації необхідні матеріальні та фінансові ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості, місцева або об'єктова комісія звертається за допомогою до відповідної регіональної комісії, яка, приймаючи рішення щодо надання необхідної допомоги, бере на себе відповідальність за координацію дій або керівництво роботою з ліквідації цієї ситуації.

24. У разі нестачі матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації

надзвичайної ситуації регіонального або загальнодержавного рівня за клопотанням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій зазначені ресурси можуть бути виділені їм в установленому законодавством порядку з державного матеріального резерву і резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Планування роботи єдиної державної системи

25. Планування роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям і

реагування на прогнозовані варіанти їх можливого розвитку здійснюється на основі відстеження змін навколишнього природного та техногенного середовища і відповідних документів, які регламентують порядок і методику цього планування.

26. Масштаби і наслідки можливої надзвичайної ситуації визначаються на

основі експертної оцінки, прогнозу чи результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на загрозу виникнення конкретної надзвичайної ситуації.

Основним завданням плану реагування на надзвичайну ситуацію або

загрозу її виникнення є збереження життя та здоров'я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту житла, дошкільних, навчальних і медичних закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань термінової евакуації населення з території, на яку може бути поширена небезпечна дія наслідків прогнозованої надзвичайної ситуації.

27. План реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації з

визначеними джерелами фінансування робіт затверджується Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівниками державних підприємств, установ та організацій.

28. З метою завчасного здійснення заходів щодо реагування на загрозу

виникнення надзвичайної ситуації і максимально можливого зниження втрат

66

провадиться планування дій у рамках єдиної державної системи відповідно до планів взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, оперативних планів дій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Обсяг і зміст цих заходів визначаються з дотриманням вимоги необхідної

достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів. 29. Основну частину робіт, пов'язаних з реагуванням на надзвичайну

ситуацію або усуненням загрози її виникнення, виконують аварійні формування чи підрозділи потенційно небезпечного об'єкта чи адміністративно-територіальної одиниці з наданням їм необхідної допомоги з боку структурних підрозділів МНС, МВС, Національної гвардії, МОЗ тощо.

До виконання зазначених робіт повинні залучатися передусім аварійні

(пошуково)-рятувальні підрозділи центрального органу виконавчої влади, на об'єкті якого сталася аварія, що призвела до надзвичайної ситуації, відповідні структурні підрозділи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, виконавчого органу рад, на території яких виникла надзвичайна ситуація.

30. Організаційно-методичне керівництво плануванням дій єдиної

державної системи здійснює МНС. 31. На МНС, його кризовий центр, координаційний центр аварійні

(пошуково)-рятувальних робіт у повітрі, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення покладається:

забезпечення стратегічного і оперативного планування в рамках єдиної

державної системи; збирання, оброблення і доведення до виконавців інформації, необхідної

для цілей планування і управління, включаючи інформацію про стан і потенційну небезпеку об'єктів і природних явищ, потенційну загрозу, оцінку ризику (з урахуванням прогнозованих і фактичних метеорологічних, сейсмічних та інших обставин).

Основні засади взаємодії органів управління

функціональних і територіальних підсистем єдиної державної системи та їх структурних підрозділів

32. З метою запобігання надзвичайним ситуаціям, своєчасного і

ефективного реагування організується взаємодія органів управління та підпорядкованих їм сил, а саме:

67

визначаються центральні і територіальні органи управління, які взаємодіють в кризових ситуаціях, склад і кількість сил і засобів реагування на надзвичайну ситуацію;

погоджується порядок спільних дій сил реагування на надзвичайну

ситуацію з визначенням основних завдань, місця, часу і способів їх виконання; вирішуються питання всебічного забезпечення спільних заходів, що

здійснюватимуться органами управління з питань надзвичайних ситуацій та підпорядкованими їм силами, у тому числі взаємного надання допомоги транспортними, інженерними, матеріальними, технічними та іншими засобами;

встановлюється порядок приведення в готовність і організації управління

спільними діями органів управління з питань надзвичайних ситуацій і сил у процесі виконання завдань.

33. Залежно від обставин, масштабу, характеру та можливого розвитку

надзвичайної ситуації взаємодія організується: на загальнодержавному рівні - безпосередньо між органами управління в

надзвичайних ситуаціях і силами (функціональними підсистемами) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади під загальним керівництвом Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

на регіональному та місцевому (районному) рівні - між територіальними

(місцевими) і місцевими структурами управління інших центральних органів виконавчої влади та їх силами під керівництвом регіональної або місцевої комісії.

Взаємодія у подоланні надзвичайних ситуацій організується через

спеціально визначені оперативні групи, представників відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Додаток до Положення про

єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

68

ФУНКЦІЇ міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади забезпечують

відповідно до затверджених положень про них виконання функцій щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Мінагропром, Держкомрибгосп

Організація і здійснення заходів щодо запобігання і реагування на

надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - надзвичайні ситуації) на об'єктах, які входять до складу галузі.

Здійснення контролю за забрудненням угідь радіоактивними і

токсичними речовинами. Забезпечення раціонального ведення сільськогосподарського виробництва на забруднених територіях.

Забезпечення безпеки харчової сировини і готової продукції. Організація і координація роботи з епізоотичного, фітопатологічного і

токсикологічного контролю, ліквідації епізоотій і епіфітотій. Забезпечення оперативного одержання інформації про надзвичайні

ситуації, її опрацювання і оповіщення суб'єктів господарської діяльності про небезпеку.

Організація виробництва кондиційних продуктів харчування для

постачання постраждалому населенню. Забезпечення участі сил і засобів (у межах їх тактико-технічних

можливостей) у проведенні аварійні (пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт у районі виникнення надзвичайної ситуації.

Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем

єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - єдина державна система):

захист сільськогосподарських тварин і рослин; сили і засоби запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах

агропромислового комплексу, рибного господарства; створення резервів продовольчих і кормових ресурсів.

69

МВС, Головне управління командувача

Національною гвардією України

Забезпечення охорони громадського порядку, ведення боротьби із злочинністю, безпеки дорожнього руху, охорони матеріальних і культурних цінностей у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Надання допомоги органам виконавчої влади, місцевого самоврядування,

посадовим особам у проведенні відселення людей з місць, небезпечних для проживання.

Забезпечення участі сил і засобів (у межах їх тактико-технічних

можливостей) у проведенні аварійні (пошуково)-рятувальних робіт у районах виникнення надзвичайних ситуацій.

Забезпечення охорони режимних, обмежувальних і карантинних зон у

осередках радіоактивного, хімічного, бактеріологічного (біологічного) зараження і під час їх ліквідації.

Управління діяльністю Державної пожежної охорони (МВС). Організація роботи щодо нагляду за протипожежним станом об'єктів всіх

форм власності та інформування в установленому порядку про передумови і можливі наслідки пожеж (МВС).

Організація гасіння пожеж і проведення першочергових аварійні

(пошуково)-рятувальних робіт в осередках цих пожеж (МВС). Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем

єдиної державної системи: забезпечення охорони громадського порядку; забезпечення гасіння великих та складних пожеж (МВС); пожежна безпека;

(абзац восьмий доповнено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

безпека руху на автомобільних дорогах.

(абзац восьмий доповнено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

70

Міненерго, Мінпромполітики,

Мінвуглепром

(назва із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за

обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах, які входять до складу галузі, включаючи прилеглу до них територію.


надзвичайні ситуації на об'єктах, які входять до складу галузі. Забезпечення участі сил і засобів підпорядкованих аварійно-рятувальних

формувань, які включені до складу єдиної державної системи, у проведенні аварійні (пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення (загрози виникнення) надзвичайних ситуацій.


єдиної державної системи: атомної енергетики та паливно-енергетичного комплексу (Міненерго); важкої, оборонної, хімічної та нафтохімічної промисловості

(Мінпромполітики); вугільної промисловості (Мінвуглепром); нафто- та газорозвідки, видобування і переробки сировини, на нафто- і

газопроводах (Міненерго).

(абзац четвертий із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376)

Мінекономіки, Мінфін, МЗЕЗторг, Держкомрезерв, Укрстрахнагляд

Координація роботи з розміщення об'єктів на території України з

урахуванням вимог техногенної безпеки (Мінекономіки). Забезпечення в установленому порядку фінансування робіт із запобігання

і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, надання допомоги постраждалому

71

населенню в межах асигнувань, що передбачаються на цю мету у Державному бюджеті України (Мінфін, Мінекономіки).

Створення страхових і резервних фондів, запасів матеріальних засобів, а

також незнижуваних ресурсів продуктів харчування та непродовольчих товарів першочергового вжитку, необхідних для реагування на надзвичайні ситуації.

Координація організації торгівлі продуктами харчування і товарами

першочергового вжитку для постраждалого населення (МЗЕЗ торг). Прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних

ситуацій (Мінекономіки). Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем

єдиної державної системи: забезпечення цільових видів страхування, страхових резервів

(Укрстрахнагляд, Мінфін, Мінекономіки); створення фінансових резервів (Мінфін, Мінекономіки); створення резервів матеріальних ресурсів (Держкомрезерв,

Мінекономіки).

МЗС Надання інформації про наслідки надзвичайних ситуацій українським

громадянам за кордоном. Сприяння розвиткові міжнародних зв'язків та активізації взаємної

міжнародної допомоги у запобіганні та реагуванні на надзвичайні ситуації. Забезпечення взаємодії і контактів, організація переговорів з питань

надання міжнародної гуманітарної допомоги постраждалому населенню, а також з питань евакуації громадян України з кризових зон за кордоном.

Забезпечення підготовки документів для прийняття політичного рішення

щодо залучення сил і засобів єдиної державної системи до проведення аварійні (пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт на території іноземної держави, якщо її уряд:

звернувся до України з проханням про допомогу в ліквідації наслідків

надзвичайної ситуації, що виникла на території відповідної держави;

72

дозволив Українській Стороні взяти участь у пошукових, рятувальних роботах на своїй території для розшуку чи надання допомоги українським громадянам.

Здійснення контролю за виконанням міжнародних договорів з питань

запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Забезпечення термінового оформлення необхідних документів для

перетинання кордону силами і засобами аварійно (пошуково)-рятувальних формувань у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Управління створенням і діяльністю функціональної підсистеми єдиної

державної системи "установлення міжнародних зв'язків з питань надзвичайних ситуацій".

Державний комітет інформаційної політики

(назва із змінами, внесеними згідно з постановою

Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376) Забезпечення контролю за станом потенційно небезпечних об'єктів, які

входять до складу галузі. Своєчасне і об'єктивне інформування населення про наслідки

надзвичайних ситуацій в Україні та за її межами. Позачергова передача повідомлень, які стосуються надзвичайних

ситуацій, та рекомендацій населенню щодо правил поведінки в цих умовах. Надання органам виконавчої влади та службам МНС найкращого

ефірного часу для проведення пропаганди основ безпеки життєдіяльності. Створення на замовлення МНС спеціальних рекламних кліпів з питань

пропаганди основ безпеки життєдіяльності. Управління створенням і діяльністю функціональної підсистеми єдиної

державної системи "інформування населення про наслідки надзвичайних ситуацій".

73

МНС

Виконання функцій постійного органу управління єдиної державної

системи. Координація діяльності центральних органів виконавчої влади, інших

учасників реалізації планових заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, повна відповідальність за своєчасну, максимально оперативну і повну їх реалізацію.

Організаційно-методичне управління плануванням дій єдиної державної

системи. Управління всіма силами і засобами функціональних і територіальних

підсистем єдиної державної системи, залученими до ліквідації великих за масштабами надзвичайних ситуацій.

Забезпечення державного нагляду за виконанням вимог техногенної

безпеки, здійсненням заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, готовністю сил і засобів цивільної оборони до проведення аварійних, (пошуково) рятувальних та інших невідкладних робіт. Прогнозування разом з експертними організаціями імовірності і масштабів виникнення надзвичайних ситуацій.

Організаційно-методичне управління, координація і контроль за

діяльністю центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій усіх форм власності з питань соціально-економічного, правового та медичного захисту громадян, які постраждали від наслідків надзвичайних ситуацій. Надання в установленому порядку допомоги населенню України та інших держав у разі виникнення надзвичайної ситуації.

Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій,

контроль за функціонуванням територіальних і локальних систем оповіщення. Створення, підготовка і використання аварійних, (пошуково) рятувальних спеціалізованих формувань для реагування на надзвичайні ситуації.

Забезпечення науково-технічного супроводу та підтримки за усім колом

проблем єдиної державної системи. Забезпечення підготовки спеціалістів і посадових осіб органів управління

і сил цивільної оборони до дій у надзвичайних ситуаціях, проведення відповідного навчання населення, атестації аварійних, (пошуково) рятувальних формувань і рятувальників.

74

Забезпечення роботи Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій та її основної підсистеми "МНС-Інформ", розвиток необхідної інфраструктури і системи зв'язку.

Підготовка звітів для Кабінету Міністрів України і міжнародних

організацій про реалізовані заходи щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.


єдиної державної системи: оповіщення населення про надзвичайні ситуації; захисту населення і територій при виникненні надзвичайних ситуацій; життєзабезпечення постраждалого населення; проведення аварійних,(пошуково) рятувальних та інших невідкладних

робіт; сил і засобів реагування на надзвичайні ситуації; розроблення планів дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій щодо

забезпечення безпеки населення, захисту довкілля та мінімізації негативних наслідків цих ситуацій.

(розділ доповнено абзацом згідно з постановою

Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності, Міносвіти


Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376) Організація, координація і надання допомоги в проведенні наукових

досліджень у напрямі вдосконалення єдиної державної системи, проведення науково-технічних консультацій і експертних оцінок у процесі підготовки і виконання робіт щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (Державний комітет з питань науки та інтелектуальної власності).

(абзац перший із змінами, внесеними згідно

з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

75

Організація підготовки спеціалістів з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Організація вивчення студентами, курсантами і школярами основ безпеки

життєдіяльності, забезпечення підготовки та видання відповідних підручників і посібників.


державної системи "навчання з питань безпеки життєдіяльності" (Міносвіти).

Міноборони Організація роботи, пов'язаної із збереженням, експлуатацією і

транспортуванням озброєння і військової техніки, знешкодженням боєприпасів у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Контроль радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної),

екологічної обстановки в районах розташування підпорядкованих об'єктів. Забезпечення участі за рішенням Президента України: військово-транспортної авіації у транспортуванні сил і засобів

аварійних,(пошуково) рятувальних служб, а також матеріальних ресурсів у райони ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

з'єднань (військових частин) радіаційного, хімічного і біологічного

захисту, інженерних військ, а також аварійних, пошукових і рятувально-водолазних служб військово-морських сил і спеціальних літаків у заходах реагування на надзвичайні ситуації.

Мінкультури Планування і реалізація заходів щодо запобігання та мінімізації втрат

національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Методичне забезпечення аварійних, (пошуково) рятувальних робіт на

об'єктах, які становлять національне культурне надбання. Організація підготовки та перепідготовки відповідних фахівців і

забезпечення готовності персоналу підпорядкованих об'єктів до дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Здійснення державного контролю за вивезенням з України та ввезенням в

Україну культурних цінностей у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

76


державної системи "захист національної культурної спадщини від надзвичайних ситуацій" (разом з МНС).

МОЗ, Комітет медичної та мікробіологічної промисловості


Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376) Визначення науково-методичних принципів підготовки та підвищення

кваліфікації працівників служби медицини катастроф і забезпечення її роботи з ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій. Організація взаємодії всіх сил і засобів цієї служби.

Утворення і організація роботи центральної і регіональних

координаційних комісій державної служби медицини катастроф. Забезпечення функціонування і удосконалення структури цієї служби.

Розроблення, використання і забезпечення вдосконалення методів і

засобів надання термінової медичної допомоги і лікування постраждалого населення з урахуванням характеру надзвичайних ситуацій.

Організація і координація робіт з надання термінової медичної допомоги

постраждалому населенню в зонах надзвичайних ситуацій. Координація робіт з евакуації постраждалого населення і хворих із цих зон.

Спостереження, оцінка і прогнозування санітарної, епідемічної

обстановки на території України. Організація оперативного контролю радіоактивного, хімічного та інших видів забруднення у зонах надзвичайних ситуацій.

Організація роботи, пов'язаної із запобіганням, виявленням і

припиненням порушення вимог санітарної, епідемічної безпеки і охорони здоров'я населення. Створення певного резерву медичного майна і лікарських засобів, підтримання його на необхідному рівні.

Організація і участь у проведенні санітарно-гігієнічних та

протиепідемічних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, формування резерву санітарно-гігієнічних та протиепідемічних засобів.

Збирання, узагальнення, аналіз і надання органам єдиної державної

системи відомостей про постраждалих і хворих осіб у зонах надзвичайних ситуацій.

77

Забезпечення термінового постачання медичного майна і лікарських засобів для локалізації надзвичайних ситуацій.

Розроблення методик для навчання населення з питань надання першої

медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем

єдиної державної системи: медицина катастроф; нагляд за санітарною, епідемічною обстановкою (МОЗ); створення резервів медичного майна і лікарських засобів (Комітет

медичної та мікробіологічної промисловості).

(абзац одинадцятий із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376)

Мінекобезпеки Забезпечення розроблення базових нормативних актів з питань

техногенної та екологічної безпеки, а також впровадження відповідних механізмів її регулювання (екологічний аудит, ліцензування небезпечних видів діяльності тощо) з метою здійснення політики запобігання надзвичайним ситуаціям та гармонізації законодавства.

Визначення критеріїв і норм техногенної та екологічної безпеки,

контроль за безпечним використанням природних ресурсів. Організація і здійснення державного нагляду та контролю за

дотриманням вимог екологічної безпеки у процесі виробництва, поводження і використання джерел атомної енергії, джерел випромінювання, радіоактивних і токсичних речовин, розміщення небезпечних відходів.

Методичне управління та здійснення контролю за проведенням робіт з

ліквідації екологічних наслідків надзвичайних ситуацій. Організація роботи з прогнозування екологічного стану в районах

розташування потенційно небезпечних об'єктів та інтенсивної господарської діяльності, в тому числі у разі виникнення надзвичайних ситуацій.


єдиної державної системи:

78

державна система екологічного моніторингу; безпека об'єктів ядерної енергетики.

(пункт 6 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

Проведення загальнодержавної класифікації потенційно екологічно і

техногенно небезпечних об'єктів.

(розділ доповнено абзацом сьомим згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376)

Визначення критичних територій за екологічними наслідками можливих надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.

(розділ доповнено абзацом восьмим згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376) Розроблення методики прогнозування і оцінки екологічних наслідків

можливих надзвичайних ситуацій.

(розділ доповнено абзацом дев'ятим згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376)

Визначення оптимальної структури та єдиних технічних вимог щодо проведення постійних спостережень за потенційно екологічно і техногенно небезпечними об'єктами.

(розділ доповнено абзацом десятим згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 29.07.99 р. N 1376) Розроблення та дослідне впровадження рекомендацій щодо вилучення з

технологічного обороту потенційно екологічно і техногенно небезпечних об'єктів різних галузей.

(розділ доповнено абзацом одинадцятим згідно

з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

79

Мінтранс Організація і проведення заходів щодо запобігання і реагування на

надзвичайні ситуації на транспортних засобах і комунікаціях, включаючи терміновий ремонт і розширення магістралей, злітно-посадкових смуг, причалів, залізничних станцій тощо.

Здійснення функцій компетентного державного органу з перевезення

небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим транспортом.

Забезпечення перевезення сил і засобів, матеріальних ресурсів,

необхідних для здійснення заходів реагування на надзвичайні ситуації. Управління і координація дій транспортних служб, включаючи контроль

за переміщенням і використанням транспортних засобів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій загальнодержавного рівня.

Забезпечення участі сил і засобів підлеглих формувань (у межах їх

тактико-технічних можливостей) у проведенні аварійно(пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт у районах впливу наслідків надзвичайних ситуацій.


єдиної державної системи: транспортне забезпечення заходів реагування на надзвичайні ситуації; сили і засоби пошуку і рятування на морі та судноплавних річках; безпека польотів цивільної авіації; сили і засоби реагування на надзвичайні ситуації на транспорті; безпека судноплавства.

(абзац шостий доповнено згідно з постановою

Кабінету Міністрів України від 29.07.99 р. N 1376)

Держбуд Створення нормативно-методичної бази для проектування будівництва та

експлуатації об'єктів у складних інженерно-геологічних умовах, а також розроблення нових та удосконалення існуючих методів і засобів інженерного

80

захисту територій, будівель та споруд від небезпечних техногенних та природних процесів.

Нормативно-методичне забезпечення заходів запобігання та реагування

на надзвичайні ситуації у процесі здійснення будівництва та інженерного захисту об'єктів і територій.

Розроблення методів розрахунку шкоди, заподіяної об'єктам комунальної

сфери і майну громадян внаслідок надзвичайних ситуацій, потреби у матеріальних ресурсах, необхідних для проведення аварійно(пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також для повного відновлення цих об'єктів.

Проведення разом з відповідними місцевими державними

адміністраціями розрахунку шкоди, заподіяної внаслідок надзвичайних ситуацій та потреб у матеріальних ресурсах, необхідних для їх ліквідації.


надзвичайні ситуації на підвідомчих об'єктах. Забезпечення участі сил і засобів підлеглих формувань (у межах їх

тактико-технічних можливостей), спеціалізованих будівельно-монтажних і проектних організацій у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт на територіях впливу надзвичайних ситуацій.

Контроль якості проведення відбудовчих робіт на зазначених територіях. Управління створенням і діяльністю функціональної підсистеми єдиної

державної системи "сили і засоби запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах житлово-комунальної сфери".

Комітет водного господарства


Організація роботи, пов'язаної із здійсненням нагляду за безпечною

експлуатацією гідротехнічних споруд водойм і шламонакопичувачів, визначенням ступеня їх надійності та прогнозуванням можливості виникнення надзвичайних ситуацій, прийняття рішень щодо доцільності подальшої експлуатації або зміни режиму роботи цих об'єктів.

Розроблення разом з іншими органами виконавчої влади комплексу

заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, зменшення руйнівних

81

наслідків повеней, забезпечення безаварійного пропуску паводкових вод на річках України.


державної системи "здійснення протипаводкових і протиповіневих заходів".

Геолком


Організація і проведення моніторингу стану підземних вод, включаючи їх

радіоактивне забруднення. Організація і проведення моніторингу небезпечних екзогенних

геологічних процесів. Прогнозування разом з Національною академією наук розвитку

небезпечних геологічних і геофізичних процесів. Управління створенням і діяльністю таких функціональних підсистем

єдиної державної системи: спостереження і контролю рівня забруднення підземних вод, включаючи

радіоактивне; спостереження і контролю небезпечних екзогенних геологічних процесів; прогнозування небезпечних геологічних і геофізичних процесів.

Гідрометком


Організація і проведення спостереження, оцінки і прогнозу стану

атмосфери, водних об'єктів і сільськогосподарських культур, радіоактивного і хімічного забруднення довкілля території України.

Попередження про стихійні гідрометеорологічні явища, екстремально

високі рівні забруднення довкілля. Забезпечення керівних органів єдиної державної системи

гідрометеорологічною інформацією та інформацією про забруднення довкілля.

82

Здійснення у разі виникнення надзвичайних ситуацій оперативного контролю і вимірів радіоактивного і хімічного забруднення згідно з установленим регламентом у місцях проведення постійних спостережень.


єдиної державної системи: спостереження і контроль за природними гідрометеорологічними

явищами та забрудненням довкілля; прогнозування гідрометеорологічних умов і явищ.

Держкомзв'язку Організація і здійснення заходів щодо забезпечення сталої роботи систем

централізованого оповіщення і зв'язку на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівні в усіх режимах функціонування єдиної державної системи, включаючи терміновий ремонт чи заміну пошкоджених комунікацій і засобів зв'язку.

Першочергове забезпечення керівних органів єдиної державної системи

каналами і засобами надання послуг зв'язку у разі здійснення ними заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Забезпечення участі сил і засобів підлеглих формувань (у межах їх

тактико-технічних можливостей) у проведенні аварійно(пошуково)-рятувальних та інших невідкладних робіт у районах виникнення надзвичайних ситуацій.

Забезпечення сталого зв'язку, необхідного для спільної роботи підсистем

Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій. Управління створенням і діяльністю функціональної підсистеми єдиної

державної системи "зв'язок".

Держкомлісгосп Прогнозування можливості виникнення надзвичайних ситуацій на

території державного лісового фонду. Організація і забезпечення проведення заходів щодо запобігання

надзвичайним ситуаціям, пов'язаним з пожежами у державному лісовому фонді, а також масовим поширенням хвороб і шкідників рослинності.

83

Координація діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій під час гасіння лісових пожеж, а також проведення першочергових аварійно(пошуково)-рятувальних робіт, пов'язаних з лісовими пожежами.

Запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах, які входять

до складу галузі. Забезпечення участі сил і засобів підлеглих формувань (у межах їх

тактико-технічних можливостей) у здійсненні заходів реагування на надзвичайні ситуації, що виникли на підвідомчих об'єктах і територіях.


єдиної державної системи: захист лісів від пожеж, хвороб і шкідників; сили і засоби запобігання і реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах

лісового господарства.

Комітет з питань стандартизації, метрології та сертифікації


Організація розроблення комплексу державних стандартів з запобігання і

реагування на надзвичайні ситуації. Здійснення державного контролю і нагляду за дотриманням обов'язкових

вимог державних стандартів з запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Проведення узгодженої науково-технічної політики і координація робіт

щодо забезпечення необхідної точності, єдності і достовірності вимірювань, які стосуються запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Установлення норм, вимог і правил з метрологічного забезпечення,

проведення державного метрологічного контролю і нагляду. Забезпечення створення та функціонування державної еталонної бази і

систем передачі розмірів одиниць виміру для забезпечення контролю за параметрами радіаційної, хімічної і біологічної обстановки, а також за іншими параметрами, що визначають масштаби надзвичайних ситуацій.


державної системи "стандартизація та метрологія".

84

СБУ, Держкомкордон

Інформування в установленому порядку про передумови і характер

можливих надзвичайних ситуацій. Виявлення намірів і конкретних дій злочинних формувань, груп та

окремих осіб щодо проведення актів технологічного тероризму. Здійснення в межах своїх повноважень заходів, спрямованих на

забезпечення безпеки в умовах надзвичайних ситуацій. Забезпечення участі сил і засобів органів СБУ в розслідуванні причин

виникнення надзвичайних ситуацій і визначення їх можливого зв'язку з актами технологічного тероризму.

Забезпечення спрощеного режиму перетинання державного кордону

силами і засобами аварійно(пошуково)-рятувальних формувань у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Держнаглядохоронпраці Прогнозування можливості виникнення аварій і катастроф на

техногенних об'єктах. Здійснення державного нагляду за дотриманням вимог законодавчих та

інших нормативно-правових актів з охорони праці, державного гірничого нагляду, профілактики травматизму виробничого і невиробничого характеру.

Здійснення державного нагляду за готовністю воєнізованих та інших

професійних аварійно(пошуково)-рятувальних формувань, аварійно-диспетчерських служб до реагування на аварії.


державної системи "здійснення нагляду за технічним станом техногенних об'єктів".

85


ПОСТАНОВА від 15 липня 1998 р. № 1099

Київ про порядок класифікації надзвичайних ситуацій

З метою створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій та

вивчення їх рівнів, забезпечення оперативного і адекватного реагування на такі ситуації Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Затвердити Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій

(додається). 2. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, які

згідно із затвердженим цією Постановою є відповідальними за визначення класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій і напрямів (заходів) реагування на них, розробити і до 30 серпня 1998 року подати Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи класифікаційні карти конкретних видів надзвичайних ситуацій.

3. Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: – до 30 грудня 1998 року затвердити класифікаційні карти

конкретних надзвичайних ситуацій, підготувати видання галузевого класифікатора надзвичайних ситуацій в Україні, забезпечити необхідною кількістю його примірників міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, відповідні органи місцевого сомоврядування та довести до їх відома регламент оповіщення про надзвичайні ситуації;

– разом з Державним комітетом статистики до кінця 1998 року розробити і затвердити в установленому порядку форми статистичної звітності з використанням даних зазначеного класифікатора;

– за результатами практики застосування галузевого класифікатора підготувати і подати до 30 грудня 1999 року в установленому порядку Державному комітетові по стандартизації, метрології та сертифікації проект Державного класифікатора надзвичайних ситуацій для експертизи та затвердження.

86

4. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Перший віце – прем’єр – міністр України А. ГОЛУБЧЕНКО

87

ЗАТВЕРДЖЕНО Постановою Кабінету Міністрів України

Від 15 липня 1998 р. № 1099

ПОЛОЖЕННЯ про класифікацію надзвичайних ситуацій


1. Терміни, що вживаються в цьому Положенні, мають таке значення: -аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що створює на

об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей, призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;

-надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та / або значних матеріальних втрат;

-небезпечне природне явище – подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об’єкти економіки та довкілля;

-потенційно небезпечний об’єкт – об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби, а також інші об’єкти, що створюють реальну загрозу виникнення НС;

-економічні збитки від НС – оцінені відповідним чином втрати, спричинені цією ситуацією;

-катастрофа – великомасштабна аварія чи інша подія, що призводить до тяжких трагічних наслідків;

-класифікація НС – система, згідно з якою НС поділяються на класи і підкласи залежно від їх характеру;

-класифікаційна ознака НС – технічна або інша характеристика аварійної ситуації, що дає змогу віднести її до надзвичайної;

-порогове значення класифікаційної ознаки НС – визначене в установленому порядку значення технічної або іншої характеристики конкретної аварійної ситуації, перевищення якого відносить ситуацію до рангу надзвичайних і потребує відповідного рівня реагування.

2. Це Положення є обов’язковим для органів виконавчої влади всіх рівнів, підприємств, установ і організацій, військових частин пошуково – рятувальних, аварійних та диспетчерських служб незалежно від форм власності та підпорядкування.

88

Дія цього Положення поширюється на всі НС, що сталися або можуть статися на території України, а також у зонах відповідальності України на акваторіях Чорного та Азовського морів, річок, за якими потерпілою стороною виступають громадяни та майно інших держав.

Класифікація НС, які можуть статися за участю громадян та майна України на території інших держав проводиться згідно із законодавством відповідної держави або нормами міжнародного права.

Попередня оцінка події, що сталася або може статися, і визначення її як НС, здійснюється оперативним черговим, персоналом об’єкта, місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, виходячи з первинної інформації та керуючись відповідними інструкціями і цим Положенням.

Метою класифікації НС є створення ефективного механізму оцінки події, що сталася або може статися у прогнозований термін та визначення ступеня реагування на відповідному рівні управління.

3. Загальними ознаками НС є: наявність або загроза загибелі людей чи значне порушення умов їх

життєдіяльності; заподіяння економічних збитків; істотне погіршення стану довкілля.

Класифікація надзвичайних ситуацій 4. Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити

виникнення НС на території України, розрізняються: -НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі,

неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях дамбах тощо;

-НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;

-НС соціально – політичного характеру – пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв і громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;

89

-НС воєнного характеру – пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопроводів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

5. Відповідно до територіального поширення обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначають чотири рівні НС: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

6. У процесі вивчення рівня НС послідовно розглядаються три групи факторів:

-територіальне поширення; -розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат; -класифікаційні ознаки НС. 7. Відповідно до територіального поширення та обсягів технічних та

матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків НС: -до загальнодержавного рівня відноситься НС, яка розвивається на

території двох або більше адміністративних областей, (Автономна Республіка Крим, міст Києва та Севастополя) аьо загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

-до регіонального рівня відноситься НС, яка розгортається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

-до місцевого рівня відноситься НС, яка виходить за межі потенційно – небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості потенційно – небезпечного об’єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі НС, які виникають на об’єктах житлово – комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно – небезпечних об'єктів;

-до об’єктового рівня відносяться всі НС, які не підпадають під зазначені визначення.

8. У разі, коли наслідки аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей або конкретних видів НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно – екологічної безпеки та НС

90

на тому рівні, до якого відноситься ця ситуація. При цьому послідовно розглядаються усі критерії групи 1, що відносяться до цих напрямів (галузей), а з параметрами критерію групи 2 порівнюється розмір сумарних економічних збитків (додаток 1),після чого розглядається сумарний набір порогових значень класифікаційних ознак.

9. Особливості оцінки та реагування на НС воєнного характеру визначаються законодавством, окремими нормативами і відповідними оперативними і мобілізованими планами.

10. Для кожного виду НС міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що зазначені у Додатку 2, розробляють конкретні класифікаційні ознаки (фізичні, хімічні, технічні, статистичні та інші) і спеціальні ознаки, що характеризують загрозу або виникнення НС, а також три значення кожної ознаки, що визначають:

-порогове значення ознаки, перевищення якої відносить ситуацію до рангу надзвичайних і вимагає від оперативного чергового, персоналу потенційно – небезпечного об’єкта або диспетчерської служби населеного пункту чи адміністративного району сповістити ро це (без зупинки робіт з ліквідації наслідків НС, що виникла) оперативних чергових і штаби ЦО району та області для прийняття першого рішення щодо віднесення ситуації до відповідного рівня;

-порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої регіональні органи повинні негайно сповіщати про факт НС галузеві міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, на об’єкті яких виникла ця ситуація, а також оперативного чергового МНС, терміново залучати до ліквідації НС необхідні сили та засоби, включаючи аварійно – рятувальні формування з інших адміністративних районів (міст);

-порогове значення ознаки, у разі досягнення чи перевищення якої вимагається термінове залучення до реагування на НС необхідних сил та засобів, матеріальних та технічних ресурсів або резервів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, на об’єктах яких виникла ця ситуація, включаючи аварійно – рятувальні формування з інших регіонів та підприємств, а також МНС, яке у разі потреби залучає до ліквідації НС необхідні сили та засоби військ і спеціалізованих формувань цивільної оборони, координує зусилля всіх залучених організацій, несе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на НС.

11. На кожну конкретну НС органи виконавчої влади, що визначені у Додатку 2, розробляють класифікаційні карти (додаток 3), які після необхідних узгоджень передаються на затвердження МНС.

12. МНС несе відповідальність за своєчасне затвердження класифікаційних ознак і карт окремих видів НС, узагальнення матеріалів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, своєчасне його доповнення і періодичне, не ріже одного разу на 2 роки, коригування.

91

ЗАГАЛЬНІ ОЗНАКИ Віднесення надзвичайних ситуацій до відповідного рівня за

критерієм розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків

Порогове значення для рівня НС Постраждалий напрям, галузь

Критерій Одиниця виміру об’єкто

вого Місцево го

регіонального загально-державного

Сільське господарство

1.А.Вилучення території з сільськогоспо дарського обороту

Гектар До 50 Від 50 до 500

Від 500 до 50 тис.

Від 50 тис.

Б.Зменшення загальної чисельності тварин або птиці(риби)

Відсоток загальноїчисельності стада

До 10 Від 10 до 20

Від 20 до 40 Від 40

В.Загибель посівів сільськогос подарських культур

Відсоток загальної площі посіву

До 10 Від 10 до 20

Від 20 до 40 Від 40

2.Економічний збиток

До 1 відсотка зведено го річного місцево го бюджету

До 1 відсотка зведеного річного бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Понад 1 відсоток зведеного річного бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севіастополя

Лісове господарство

1.Вилучення ділянок з лісогосподарського обороту(однієї чи кількох)

Гектар До 50 Від 50 до 200

Від 200 до 5 тис. Понад 5 тис.

2.Заподіяні (очікувані) збитки

Відсоток загальної вартості господарської деревини

До 20 Від 20 до 30 Понад 30





92

Рекреаційні території.Об’єкти особливого природоохоронного значення

1.А.Значення об’єкта

Об’єкт місцевого значення

Об’єкт місцевого чи обласного значення

Об’єкт обласного чи міжобласного значення

Об’єкт загально-державного чи міжнородного значення

Б.Площа пошкодження

Відсоток загальної площі



Від 20 до 30 Понад 30

В.Депопуляція рослинного світу

Відсоток депопуляції




2.Економічні збитки

До 1 відсотка зведеного річного місцевого бюджету


Понад 1 відсоток зведеного річного бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Водойми 1.А.Значення поверхового чи підземного водного об’єкта

Обєкт місцевого значення


Об’єкт обласного чи міжобласного значення

Об’єкт загальнодержавного чи міжнородного значення

Б.Обсяг забруднення

Відсоток забруднення водного об’єму(у замкнутих водоймах) чи площі водної поверхні

До 5 Від 5 до 10






93

2.Економічні збитки

До 1 відсотка зведено го річного місцево го бюдже ту


Понад 1 відсоток зведеного річного бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

Матері альні об’єкти -об’єкти інфраструкту ри, промис ловості, транс порту, житло во-комуна льного госпо дарства

1.Питома вага зруйнованих (очікуване руйнування) основних фондів

Відсоток загального обсягу основ них фондів об’єктів, що пов’яза ні з НС

До 10 Від 10 до 15




про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

94

Цей Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального

призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру-

порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в ТОМУ числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею. яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та / або значних матеріальних втрат;

зона надзвичайної ситуації - окрема територія, де склалась надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру;

аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю;

катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків;

об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, який згідно з законом вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварії та /або надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного

95

характеру на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом'якшення її можливих наслідків;

ліквідація надзвичайних ситуацій техногенного та природного, характеру - проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення .надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру - скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів локалізації та ліквідації аварії (катастрофи), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей, а також рятувальникам у разі необхідності;

зона можливого ураження - окрема територія, на якій внаслідок виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру виникає загроза життю або здоров'ю людей та заподіяння матеріальних втрат;

оповіщення - доведення сигналів і повідомлень органів управління про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо до центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і населення;

система оповіщення - комплекс організаційно-технічних заходів, апаратури і технічних засобів оповіщення, апаратури, засобів та каналів зв'язку, призначених для своєчасного доведення сигналів та інформації про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру до центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і населення;

класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - система, згідно з якою надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру поділяються на класи і підкласи залежно від їх характеру;

класифікаційна ознака надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - технічна або інша характеристика аварії або катастрофи, що дає змогу віднести її до надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

аварійно-рятувальна служба - сукупність організаційно об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру й окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

96

Стаття 2. Законодавство України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Законодавство України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру базується на Конституції України та складається з цього Закону, Закону України "Про правовий режим надзвичайного етапу" і інших нормативно-правових актів.

Стаття 3. Основні завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

здійснення комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;

забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дні і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Стаття 4. Основні принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та

природного характеру здійснюється на принципах: пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження

здоров'я людей і довкілля; безумовного надання переваги раціональній безпеці; вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і

територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; особистої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку,

неухильного дотримання ними правил поведінки та дії у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру;

відповідальності у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього Закону;

обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та мінімізацію їх негативних психо-соціальних наслідків;

урахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, які призначені для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Стаття 5. Права громадян України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Громадяни України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру мають право на:

97

отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі їх виникнення;

звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

соціально-психологічну підтримку на медичну допомогу, в тому числі за висновками Державної служби медицини катастроф та /або лікарсько-трудової комісії, на медико-реабілітаційне відновлення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм;

інші права у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

Стаття 6. Права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні па законних підставах, у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, користуються тими самими правами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 7. Види, рівні та критерії класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

-техногенного характеру; -природного характеру. Залежно. від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією техногенного та

природного характеру наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

-державний; -регіональний; -місцевий;

98

-об'єктовий. Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного

характеру визначаються окремим законом. Критерії класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного

характеру встановлюються Кабінетом Міністрів України на основі аналізу інформації про техногенну та екологічну обстановку, загрози існуючих і ймовірних техногенних та природних катастроф, досвіду ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Розділ II. ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І

ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 8. Інформування та оповіщення

Інформування та оповіщення у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є основним принципом та головним і невід'ємним елементом усієї системи заходів такого захисту.

Інформацію у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру становлять відомості про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та . методи реагування на них.

Інформація у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законом.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, про виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:

-завчасного створення і підтримки в постійній готовності .загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

-організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання;

-завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання з системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення,

99

районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств, інших об'єктів підвищеної небезпеки;

-централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передавання інформації.

Стаття 9. Спостереження

З метою своєчасного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснюються:

-створення і підтримання в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю :з включенням до них існуючих сил та засобів контролю;

-організація збирання, опрацювання і передавання інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.

Стаття 10. Укриття в захисних спорудах

Укриттю в захисних спорудах, у разі необхідності, підлягає населення відповідно до його належності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах).

Створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом: -комплексного освоєння підземного простору міст і населених пунктів

для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору міст, гірничих виробок і природних порожнин;

-дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень;

-будівництва заглиблених споруд, які окремо розташовані від об'єктів виробничого призначення та пристосовані для захисту;

-масового будівництва, в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, найпростіших сховищ та укриттів;

-будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів. Перелік таких сховищ, укриттів та інших захисних споруд, які необхідно

будувати, щорічно визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого піднесено питання захисту

100

населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Наявний фонд захисних споруд використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відома якого віднесемо питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Евакуаційні заходи

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах і-сі інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним засобом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, можливого небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей).

Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

-можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають в зоні ураження);

-виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Евакуаційні заходи здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сферах виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

У сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру евакуація населення планується на випадок:

-аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території; -усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

101

-загрози катастрофічного затоплення місцевості; -лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і

гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:

-планування евакуації населення; -визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно

небезпечних зон; -організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок

евакуації; -організації управління евакуацією; -всебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення

евакуйованого населення; -навчання населення діям під час проведення евакуації. Евакуація населення проводиться способом, який передбачає вивезення

основної частини населення із зон надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру усіма видами наявного транспорту, а в разі його відсутності чи недостатності, а також у випадку руйнування транспортних шляхів - організоване виведення населення пішим ходом по заздалегідь розроблених маршрутах.

Стаття 12. Інженерний захист

Під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, обов'язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникненню надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Заходи інженерного захисту населення і території повинні передбачати: -врахування під час розроблення генеральних планів забудови населених

пунктів і ведення містобудування можливих проявів у окремих регіонах та на окремих територіях небезпечних і катастрофічних явищ;

-раціональне розміщення об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у разі виникнення аварій для безпеки населення і довкілля;

-спорудження будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

-розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування об'єктів підвищеної небезпеки;

-створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів;

-розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів .запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

102

-організацію будівництва протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;

-реалізацію заходів санітарної охорони території.

Стаття 13. Медичний захист Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного

надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру повинні передбачати:

-планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності і господарювання;

-введення в дію Національного плану соціально-психологічних заходів при виникненні та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-розгортання в умовах надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;

-завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів;

-контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерелами водопостачання;

-контроль за станом атмосферного повітря та опадів; -завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань; -накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального

майна і техніки; -контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною

ситуацією;. -підготовку медичного персоналу та загальне медико-санітарне навчання

населення. Для надання безоплатної медичної допомоги постраждалим від

надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Державна служба медицини катастроф складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, о компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, з питань оборони, з питань внутрішніх справ, з питань транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Координацію діяльності Державної служби медицини катастроф на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та

103

природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об'єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне керівництво Державною службою медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Положення про Державну службу медицини катастроф розробляється центральним органом виконавчої влади з питань Охорони здоров'я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постраждалому населенню, особливо дітям, а також залученим до виконання аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру за висновками Державної служби медицини катастроф та/ або лікарсько-трудової комісії, рятувальникам аварійно-рятувальних служб лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гарантоване забезпечення відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при діючих санаторно-курортних закладах. Перелік центрів медико-психологічної реабілітації, порядок проходження медико-психологічної реабілітації, положення про медико-психологічну реабілітацію, відповідність санаторно-курортних закладів вимогам медико-психологічної реабілітації щорічно визначаються у відповідних положеннях, що розробляються центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я та затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від і надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Стаття 14. Біологічний захист

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає: -своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту; -запровадження режимів карантину та обсервації; -знезаражування осередку ураження; -необхідне знезаражування людей, тварин тощо; -своєчасну локалізацію зони біологічного ураження; -проведення екстреної та специфічної профілактики; -додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та

організаціями незалежно від форм власності і господарювання та населенням.

104

Стаття 15. Радіаційний і хімічний захист Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення та оцінки

радіаційної і хімічної обстановки, організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію та проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог радіаційного і хімічного захисту забезпечується шляхом:

-завчасного накопичення і підтримки в готовності засобів індивідуального захисту і приладів дозиметричного і хімічного контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються відповідно до встановлених зон небезпеки, забезпечення зазначеними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційних і хімічно небезпечних об'єктів господарювання і населення, яке проживає в зонах небезпечного зараження та навколо них;

-своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій па радіаційне та хімічно небезпечних об'єктах господарювання;

-створення уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів дозиметричного та хімічного контролю;

-надання населенню можливостей придбати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів;

-завчасного пристосування об'єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

-розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

-завчасного створення та використання засобів колективного захисту населення від радіаційної та хімічної небезпеки;

-пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної та хімічної небезпеки.

Стаття 16. Державна стандартизація з питань безпеки у

надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру Державна стандартизація з питань безпеки у надзвичайних ситуаціях

техногенного та природного характеру спрямована на забезпечення: -безпеки продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя і здоров'я

людей та довкілля; -якості продукції (робіт, послуг) та матеріалів відповідно до рівня

розвитку науки, техніки і технологій; -єдності принципів вимірювання; -безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення

техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

105

Стаття 17. Державна експертиза у сфері захисту населення і

територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Державна експертиза проектів і рішень стосовно техногенної безпеки об'єктів виробничого та соціального призначення, що можуть спричинити надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і вилинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків, організовується і проводиться відповідно до закону.

Стаття 18. Державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і


Державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру організовуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного га природного характеру, іншими уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади.

Стаття 19. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки Декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки здійснюється з

метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків.

Порядок розроблення декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, її зміст, методика визначення ризиків та їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розділ III. ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ОРГАНІВ

ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ 3 ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ І РЕАГУВАННЯ НА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО

ХАРАКТЕРУ

Стаття 20. Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (далі - єдина державна система), яка складається з територіальних і функціональних підсистем.

Положення про єдину державну систему затверджується Кабінетом Міністрів України.

106

Стаття 21. Функціонування єдиної державної системи

Захист населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру забезпечується шляхом координації функціонування постійно діючих функціональних та територіальних підсистем єдиної державної системи.

Функціональні підсистеми створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру та захистом населення і територій у разі їх виникнення.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування функціональних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах їх територій.

Завдання, організація, склад сил та засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями підсистеми, затвердженими Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Стаття 22. Режим функціонування єдиної державної системи

Залежно від обстановки, ступеня поширення прогнозованої або такої, що виникла, надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах конкретної території встановлюється один з таких режимів функціонування системи захисту населення і територій:

-режим повсякденного функціонування - за умов нормальної виробничої, промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій тощо;

-режим підвищеної готовності - у разі істотного погіршення виробничої, промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки, за наявності можливості виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

107

-режим надзвичайної ситуації - у разі виникнення і під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Режим надзвичайного стану запроваджується відповідно до .законів України.

Розділ IV. СИЛИ ТА ЗАСОБИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І

ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 23. Склад сил та засобів захисту населення і територій від

надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру До складу сил та засобів захисту населення і територій від надзвичайних

ситуацій техногенного та природного характеру входять відповідні сили та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина державна система, а також добровільні рятувальні формування, що залучаються до проведення від повід них робіт.

Професійні аварійно-рятувальні служби і спеціальні (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби, з яких складаються зазначені сили та засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше ніж трьох діб і перебувають у стані постійної готовності.

У разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру сили постійної готовності залучаються для термінового реагування.

Стаття 24. Залучення частин та підрозділів збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів

України, для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до закону можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Умови залучення частин та підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закон і п України, до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру визначаються Президентом України відповідно до Конституції України, законів України "Про правовий режим надзвичайного стану" та "Про Збройні Сили України".

Стаття 25. Діяльність підприємств, установ та організацій у сфері

захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

108

Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

-планують і здійснюють необхідні заходи для захисту своїх працівників, об'єктів господарювання та довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-розробляють плани локалізації і ліквідації аварій (катастроф) з подальшим погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-підтримують у готовності до застосування сили і засоби із запобігання виникненню та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-створюють та підтримують матеріальні резерви для попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-забезпечують своєчасне оповіщення своїх працівників про загрозу виникнення або про виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Стаття 26. Участь об'єднань громадян у ліквідації наслідків

надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Об'єднання громадян можуть брати участь у заходах щодо ліквідації

наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до цього Закону та Закону України "Про аварійно-рятувальні служби".

Розділ V. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ

НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 27. Державні органи управління у сфері захисту населення і


Державними органами управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

Кабінет Міністрів України; -спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до

компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; -місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених

законом; -органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених

законом.

109

Стаття 28. Координація діяльності органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють:

-Рада національної безпеки і оборони України в межах, передбачених Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України";

-Кабінет Міністрів України. Для координації діяльності державних органів виконавчої влади :',

питань техногенно-екологічної безпеки, надзвичайних ситуацій та з питань безпечної життєдіяльності населення Кабінет Міністрів України утворює відповідні комісії (ради).

У разі необхідності для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру Кабінет Міністрів України утворює спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального, місцевого та об'єктового рівнів.

Стаття 29. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері захисту

населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру належать:

-забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків;

-здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю в умовах виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-забезпечення виконання заходів, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідацію їх наслідків;

-встановлення критеріїв класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-збирання та здійснення обміну інформацією у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до закону;

-розробка і здійснення загальнодержавних програм у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-здійснення інших повноважень, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.

110

Стаття ЗО. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

До повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, належать:

-забезпечення реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи;

-керівництво діяльністю підпорядкованих йому органів управління з питань надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, спеціальних і спеціалізованих формувань;

-здійснення контролю за проведенням аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-координація діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-здійснення оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, забезпечення належного функціонування галузевих територіальних і локальних систем оповіщення;

-здійснення державного нагляду і контролю за розробленням та реалізацією заходів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-затвердження планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф); -проведення науково-дослідних робіт у сфері захисту населення і

територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; -здійснення інших повноважень, визначених законами України, актами

Президента України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до

компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, створює разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідні територіальні органи подвійного підпорядкування. Керівники цих органів призначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, за погодженням з відповідною державною адміністрацією.

111

Стаття 31. Повноваження інших спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

-розробляють і здійснюють організаційні та інженерно-технічні заходи у своїй галузі;

-забезпечують здійснення підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до аварійних планів;

-розробляють і затверджують галузеві норми та правила безпеки виробництва, технологічних процесів, продукції;

-забезпечують розроблення та реалізацію заходів щодо забезпечення хімічної, медико-біологічної, вибухової, пожежної, екологічної безпеки, а також норм і правил проектування, будівництва та експлуатації об'єктів . виробничого і соціального призначення в зонах можливого впливу небезпечних техногенних процесів та природних явищ;

-організовують і здійснюють проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, випробних і проектних робіт з питань забезпечення безпеки виробленої продукції, підвищення безпеки виробництва на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери їх управління;

-здійснюють методичне керівництво захистом працівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-здійснюють інші повноваження, визначені законами України, сік і сім й Президента України.

Стаття 32. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки

Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в межах відповідних територій:

-беруть участь у забезпеченні реалізації політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-здійснюють управління через відповідні територіальні підсистеми єдиної державної системи;

112

-забезпечують проведення евакуаційних заходів у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-здійснюють підготовку населення до дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру відповідно до своїх повноважень;

-здійснюють збирання інформації та обмін нею у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, забезпечують своєчасне оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-створюють фінансові та матеріальні резерви для ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і їх наслідків відповідно до законодавства;

-забезпечують організацію і проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також підтримання громадського порядку під час їх проведення;

-сприяють сталому функціонуванню об'єктів господарювання у юні виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

-здійснюють інші повноваження, визначені законами України, актами Президента України.

Розділ VI. ПІДГОТОВКА НАСЕЛЕННЯ ДО ДІЙ У

НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ. ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ЗАХИСТУ

НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 33. Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях

техногенного та природного характеру Підготовка населення до дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та

природного характеру здійснюється на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності і господарювання, а також за місцем проживання за спеціально розробленою системою заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до закону.

Стаття 34. Обов'язки громадян України у сфері захисту населення і


Громадяни України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру зобов'язані:

-дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;

-вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;

113

-дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Розділ VII. ФІНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД

НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО ТА ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРУ

Стаття 35. Фінансування заходів щодо попередження ліквідації

надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків

Фінансування заходів щодо попередження, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

Для ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та ,природного характеру та їх наслідків виділяються кошти з резервного фонду Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

Порядок фінансування заходів щодо попередження, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків, відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, відшкодування матеріальних збитків тощо визначається згідно із законом.

Стаття 36. Створення і використання матеріальних резерві її для

ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Матеріальні резерви для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру створюються заздалегідь з метою екстреного використання їх у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Зазначені резерви створюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування.

114

Порядок створення і використання матеріальних резервів для попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру визначається згідно із законодавством.

Розділ VIII. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 37. Міжнародне співробітництво у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на основі багатосторонніх і двосторонніх УГОД.

Міжнародне співробітництво у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюється шляхом укладання міжнародних договорів. меморандумів тощо, участі в міжнародних програмах і проектах, обміну інформацією та досвідом роботи, надання або отримання і гуманітарної і науково-технічної допомоги.

Участь України у міжнародному співробітництві у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру здійснюється в порядку, встановленому законодавством України, шляхом:

-проведення спільних наукових досліджень; -розроблення та реалізації міжнародних програм, договорів,

меморандумів тощо; -створення спільних робочих груп управління (супроводу) міжнародними

проектами; -здійснення взаємного обміну інформацією та вивчення міжнародного

досвіду; -участі у міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах, виставках,

ярмарках та в їх проведенні, спільних навчаннях і перепідготовки керівного складу професійних аварійно-рятувальних служб та спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб; -набуття членства в міжнародних організаціях;

-підтримання міжнародних професійних контактів. Стаття 38. Навчання, спеціальна підготовка та перепідготовка осіб

керівного складу професійних аварійно-рятувальних служб та спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, що направляються до інших держав

Навчання, спеціальна підготовка та перепідготовка осіб керівного складу професійних аварійно-рятувальних служб та спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, що направляються до інших держав, проводяться у відповідних навчальних центрах, закладах тощо.

Технічне, тилове, медичне, фінансове та інші види забезпечення професійних аварійно-рятувальних служб та спеціальних (воєнізованих)

115

аварійно-рятувальних служб, що направляються до інших держав, здійснюються відповідно до законів та міжнародних договорів України.

Стаття 39. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Розділ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання

чинності цим Законом: -підготувати та подати , на розгляд Верховної Ради України пропозиції

про внесення змін до законодавчих актів України, що випливають з цього Закону;

-привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; -відповідно до своїх повноважень забезпечити прийняття нормативно-

правових актів, передбачених цим Законом, у першу чергу про матеріальний та резервний фонди для попередження, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків;

-забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у місячний строк створити постійно діючу робочу групу з представників Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (за згодою), центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я для вирішення питання щодо створення та функціонування медико-психологічних центрів при діючих санаторно-курортних закладах, для рятувальників аварійно-рятувальних служб та населення, яке постраждало внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Л. КУЧМА

116

З КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ


про правовий режим надзвичайного стану

Цей Закон визначає зміст правового режиму надзвичайного стану,

порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ :

Стаття 1. Визначення надзвичайного стану Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може

тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних; втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 2. Мета введення надзвичайного стану Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та

якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

117

Стаття 3. Правова основа введення надзвичайного стану Правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція

України, цей Закон, інші закони Україні та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Розділ II

УМОВИ І ПОРЯДОК ВВЕДЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ДІЇ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

Стаття 4. Умови зведення надзвичайного стану Надзвичайний стан згодиться лише за наявності реальної загрози безпеці

громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

Надзвичайний стан може бути в зелений в разі: і) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення; 2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються

загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; 5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу

України шляхом насильства; 6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав; 7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності

органів державної влади. Стаття 5. Порядок введення надзвичайного стану Надзвичайний стан в Україні або в окремих Ті місцевостях вводиться

Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

До введення надзвичайного стану за підставами, передбаченими пунктами 2 - 7 частини другої статті 4 цього Закону, Президент України звертається через засоби масової інформації або в інший спосіб до груп осіб, організацій, установ, які є ініціаторами чи учасниками дій, що можуть бути приводом для запровадження надзвичайного стану, з вимогою припинити свої протиправні дії протягом встановленого у зверненні строку і попередженням про можливість введення надзвичайного стану.

118

За умов, що вимагають невідкладних заходів для врятування населення або недопущення загибелі людей, надзвичайний стан може бути введено без попередження.

Пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України. В разі необхідності введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, пропозиції щодо його введення подає Кабінет Міністрів України введення надзвичайного стану на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Стаття 6. Указ Президента України про введення надзвичайного

стану. В Указі Президента України про введення надзвичайного стану

зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення надзвичайного стану відповідно

до статті 4 цього Закону; 2) межі території, на якій вводиться надзвичайний стан; 3) час, з якого вводиться надзвичайний стан, і строк, на який вік вводиться; 4) перелік і межі надзвичайних заходів, вичерпний перелік

конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

5) органи державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та межі їх додаткових повноважень;

6) інші питання, що випливають із цього Закону. Після підписання Указу про введення надзвичайного стану Президент

України звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження. Звернення Президента України розглядається Верховною Радою України в невідкладному порядку.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через засоби масової інформації або в інший спосіб.

Стаття 7. Строк дії надзвичайного стану Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30

діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений

Президентом України, але не більш як на ЗО діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

119

Стаття 8. Скасування надзвичайного стану Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях може бути

скасований Указом Президента України раніше строку, на який він вводився, в разі усунення обставин, що обумовили необхідність введення надзвичайного стану.

З пропозицією про скасування надзвичайного стану до Президента України може звернутися Верховна Рада України.

Надзвичайний стан на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може бути скасований за ініціативою Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Пропозиції щодо скасування надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, введеного з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, подаються Кабінетом Міністрів України.

Про скасування надзвичайного стану оголошується негайно через засоби масової інформації або в інший спосіб після видання відповідного Указу Президента України.

Розділ III

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОГО

СТАНУ

Стаття 9. Здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування повноважень в умовах надзвичайного стану

В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні і місцеві органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також військове командування та його представники (далі - військове командування), підприємства, установи і організації відповідно здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України та законами України, і забезпечують виконання заходів, передбачених цим Законом.

Стаття 10. Військове командування Військовим командуванням, якому в межах, визначених цим і Законом,

надається право разом з органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування здійснювати заходи правового режиму надзвичайного стану, є:

-головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;

-служба безпеки України; -головне управління сил Цивільної оборони центрального органу

виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - в разі введення

120

надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону.

Стаття 11. Неприпустимість припинення повноважень органів

державної влади та органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану

У період надзвичайного стану не можуть бути відповідно припинені чи обмежені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також судів, органів прокуратури України, органів дізнання та слідства.

Стаття 12. Діяльність Верховної Ради України в умовах

надзвичайного стану У разі введення надзвичайного стану в Україні чи в окремих її

місцевостях Верховна Рада України приймає рішення про продовження сесії або її роботи в пленарних засіданнях протягом усього періоду дії надзвичайного стану.

Якщо Указ Президента України про введення надзвичайного стану на всій території України чи в окремих її місцевостях виданий у міжсесійний період, Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання і працює у сесійному режимі.

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх. форм власності зобов'язані сприяти негайному прибуттю народних депутатів України на засідання Верховної Ради України та здійсненню їх повноважень.

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування надзвичайного стану.

Дія цієї статті поширюється також на діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якщо на всій або частині території Автономної Республіки Крим введено надзвичайний стан.

Стаття 13. Повноваження органів державної влади під час дії

надзвичайного стану В умовах надзвичайного стану органам, що здійснюють управління на

відповідній території, Указом Президента України про введення надзвичайного стану, затвердженого Законом України, визначаються межі додаткових повноважень для здійснення заходів, необхідних для якнайшвидшої нормалізації обстановки, відновлення конституційного правопорядку і законності, а також для ліквідації загрози безпеці громадян.

121

Стаття 14. Діяльність органів державної влади, військового командування та органів місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану

Здійснення заходів по впровадженню і забезпеченню дії надзвичайного стану, передбачених цим Законом, покладається згідно з Указом Президента України на органи виконавчої влади. Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та відповідні військові командування.

Органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування у взаємодії з відповідним військовим командуванням під час дії надзвичайного стану здійснюють заходи, передбачені цим Законом, та забезпечують контроль за додержанням громадського порядку, забезпеченням конституційних прав і свобод громадян, їх безпеки, захисту інтересів держави на відповідних територіях.

Координація діяльності органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану в частині, що не належить до повноважень Ради національної безпеки і оборони України, покладається на Кабінет Міністрів України.

Для координації дії органів, зазначених в частині третій цієї статті, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану з питань підтримання правопорядку і забезпечення безпеки громадян на відповідній території згідно з Указом Президента України про введення надзвичайного стану на місцях можуть створюватися оперативні штаби, до складу яких можуть включатися представники Служби безпеки України, центральних органів виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, внутрішніх справ та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на чолі з комендантами територій.

Органи, зазначені в частині першій та частині четвертій цієї статті, мають право видавати, в межах своєї компетенції, обов'язкові до виконання на відповідній території, в тому числі спільні, рішення, розпорядження, накази і директиви з питань забезпечення режиму надзвичайного стану.

Стаття 15. Особливості дії нормативно-правових актів в умовах

надзвичайного стану Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим,

рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які стосуються прав і свобод людини і громадянина, що обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайного стану тимчасово не застосовуються.

122

Розділ IV ЗАХОДИ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ, ЩО

ЗАПРОВАДЖУЮТЬСЯ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

Стаття 16. Зміст заходів правового режиму надзвичайного стану Указом Президента України про введення надзвичайного .стану в

інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; 3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують

життєдіяльність населення та народного господарства; 4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на

проведення яких встановлюється судом; 5) заборона страйків. Стаття 17. Додаткові заходи режиму надзвичайного стану у зв'язку із

надзвичайними ситуаціями техногенного або природного характеру У разі введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1

частини другої статті 4 цього Закону, крім заходів, передбачених статтею 16 цього Закону, можуть також здійснюватися такі заходи:

1)тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;

2) встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подолання надзвичайних ситуацій;

3) тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та . інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;

4) встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів;

5) запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;

6) мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат;

7) зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідно в умовах надзвичайного

123

стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;

8) усунення від роботи на період надзвичайного стану, в разі неналежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, та покладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб.

З метою ліквідації стихійного лиха чи катастроф у мирний час може здійснюватися цільова мобілізація, обсяги і строк проведення якої визначаються в Указі Президента України про введення надзвичайного стану.

У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається тимчасове переведення або залучення на добровільній основі працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт за дозволом відповідного керівника аварійно-рятувальних робіт та за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

Стаття 18. Додаткові заходи правового режиму надзвичайного стану

у зв'язку з масовими порушеннями громадського порядку У разі введення надзвичайного стану з підстав, зазначених у пунктах 2-7

частини другої статті 4 цього Закону, додатково можуть здійснюватися такі заходи:

і) запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби);

2) перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках - проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян;

3) заборона призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату;

4) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі;

5) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій - також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин;

6) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку;

7) регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередавальних засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колективного користування;

8) особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі;

124

9) порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 19. Сприяння здійсненню заходів режиму надзвичайного

стану Усі органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки

Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, політичні партії та громадські організації, а також громадяни на "території, де введено надзвичайний стан, зобов'язані сприяти органам, зазначеним у статті 14 цього Закону, в здійсненні заходів правового режиму надзвичайного стану.

Стаття 20. Залучення військових формувань до здійснення заходів

правового режиму надзвичайного стану Забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров'я, прав,

свобод І законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану здійснюється силами і засобами органів Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України відповідно до їх повноважень, встановлених законом.

При запровадженні надзвичайного стану з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої статті 4 цього Закону, коли надзвичайні ситуації техногенного або природного характеру ставлять під загрозу життя і здоров'я значних верств населення 1 потребують термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт, відповідно до Указу Президента України про введення надзвичайного стану можуть залучатися до виконання цих робіт також військові частини Збройних Сил України та Прикордонних військ України.

Згідно з Указом Президента України про введення надзвичайного стану за підставами, передбаченими пунктом 6 частини другої статті 4 цього Закону, до здійснення заходів надзвичайного стану можуть залучатися військові частини Збройних Сил України та Прикордонні війська України.

Порядок взаємодії військових формувань, які залучаються до здійснення. заходів надзвичайного стану, з міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади органами місцевого самоврядування визначається Верховним Головно - командувачем Збройних Сил України.

125

Розділ V ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН ТА ПРАВ І ЗАКОННИХ

ІНТЕРЕСІВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

Стаття 21. Гарантії законності в умовах надзвичайного стану В умовах надзвичайного стану забороняються: -зміна Конституції України; -зміна Конституції Автономної Республіки Крим; -зміна виборчих законів; -проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної

Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим І органів місцевого самоврядування;

-проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; -обмеження прав і повноважень народних депутатів України. На період дії. надзвичайного стану продовжується, у разі закінчення,

строк повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Верховної Ради України.

Стаття 22. Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та

прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах надзвичайного стану Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних

інтересів юридичних осіб в умовах надзвичайного стану визначаються відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Передбачені цим Законом обмеження конституційних прав І свобод громадян, які можуть бути застосовані за умов надзвичайного стану, є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Строк їх застосування не перевищує строку, на який вводиться надзвичайний стан. Введення інших обмежень забороняється.

В умовах надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, зазначені у частині другій статті 64 Конституції України.

Стаття 23. Правовий статус іноземців, осіб без громадянства та

юридичних осіб іноземних держав в умовах надзвичайного стану Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також юридичних

осіб іноземних держав, які перебувають на території України під час надзвичайного стану, визначається Конституцією України та законами України, міжнародними договорами України. згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

126

Стаття 24. Неприпустимість використання правового режиму

надзвичайного стану для захоплення влади та порушення прав і свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб

Введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання, для будь-яких обмежень права на життя, на свободу думки, совісті, релігії в розумінні цих прав і свобод, прийнятому в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права і законах України. Будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення .влади або зловживання нею тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Стаття 25. Відшкодування збитків, завданих під час введення

надзвичайного стану Особам, які втратили житло у зв'язку з обставинами, пов'язаними з дією

надзвичайного стану, в тому числі з проведенням робіт по їх відверненню або ліквідації, відповідно до закону надаються жилі приміщення. Особам, які постраждали від надзвичайних ситуацій, в тому числі при проведенні аварійно - рятувальних робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановленому законом.

Юридичним особам, майно і ресурси яких використовувалися для відвернення або ліквідації ситуацій, що стали причиною введення надзвичайного стану, відшкодовується їх повна вартість у встановленому законом порядку.

Стаття 26. Гарантії трудових прав громадян в умовах надзвичайного

стану Особам, тимчасово переведеним на роботу, не обумовлену трудовим

договором, а також залученим до робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій у випадках, передбачених цим Законом, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства.

Стаття 27. Інформування інших держав про введення надзвичайного

стану Україна відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та

політичні права при введенні надзвичайного стану негайно після його введення повідомляє через Генерального секретаря ООН державам, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.

У повідомленні зазначається також термін, на який вводяться відхилення від зобов'язань, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.

127

У такому ж порядку Україна повідомляє про зміни межі відхилень від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права або строку дії обмежень прав і свобод.

Розділ VI

УЧАСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ІНШИХ ДЕРЖАВ У ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Стаття 28. Участь представників інших держав у ліквідації наслідків

надзвичайних ситуацій У разі необхідності до ліквідації особливо тяжких надзвичайних

ситуацій, викликаних стихійним лихом чи катастрофами, можуть залучатися аварійно-рятувальні формування інших держав. Ці питання вирішуються за угодами з урядами відповідних держав, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Розділ VII ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ АБО

НЕВИКОНАННЯ ЗАХОДІВ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ

Стаття 29. Відповідальність за порушення правового режиму

надзвичайного стану Порушення вимог або невиконання заходів правового режиму

надзвичайного стану тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Стаття 30. Відповідальність за перевищення повноважень Б умовах

надзвичайного стану Перевищення особами, які беруть участь у підтриманні режиму

надзвичайного стану, своїх повноважень, так само як і неправомірне застосування сили при виконанні обов'язків з охорони громадського порядку, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Стаття 31. Правосуддя в умовах надзвичайного стану Правосуддя на території, де введено надзвичайний стан, здійснюється

лише судами, створеними відповідно до Конституції України. Введення будь-яких скорочених або прискорених форм судочинства

забороняється. Стаття 32. Контроль Верховної Ради України за додержанням цього

Закону Контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і

громадянина в умовах дії надзвичайного стану здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

128

Стаття 33. Контроль за діяльністю органів виконавчої влади Контроль за діяльністю органів виконавчої влади в умовах надзвичайного

стану здійснюють Кабінет Міністрів України та Рада національної безпеки і оборони України.

Стаття 34. Нагляд за додержанням законів в умовах надзвичайного

стану Нагляд за додержанням законів України у період надзвичайного стану

здійснюється відповідно до Конституції та законів України.

Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 2. З набранням чинності цим Законом втрачають чинність: -Закон, України "Про надзвичайний стан" (Відомості Верховної Ради

України, 1992 р., № 37, ст. 538; 1995 р., № 38, ст. 284/ № 43, ст. 308; 1997 р., № 6, ст. 49);

-Постанова Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про надзвичайний стан" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 37, ст. 539).

3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк: -підготувати, і подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про

внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону; -привести свої рішення у відповідність з цим Законом; -забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними та

місцевими органами виконавчої влади у відповідність з цим Законом їх нормативно-правових актів.

Президент України Л. КУЧМА м. Київ 16 березня 2000 року № 1550 – III.

129


ЗАКОН УКРАЇНИ про зону надзвичайної екологічної ситуації

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення зони надзвичайної екологічної ситуації Зона надзвичайної екологічної ситуації - окрема місцевість України, на

якій виникла надзвичайна екологічна ситуація. Надзвичайна екологічна ситуація — надзвичайна ситуація, при якій на

окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Негативні зміни в навколишньому природному середовищі — це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Стаття 2. Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації базується на

Конституції України і складається із законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про аварійно-рятувальні служби". "Про правовий режим надзвичайного стану", цього Закону та інших законів, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Стаття 3. Основні завдання Закону та сфера його дії Основними завданнями цього Закону є: правове регулювання відносин, що виникають під час здійснення

надзвичайних заходів, спрямованих на захист життя та здоров'я людей і нормалізацію екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації;

визначення порядку встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, його організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, у тому числі відповідного режиму використання, охорони та відтворення природних ресурсів;

встановлення порядку залучення юридичних та фізичних осіб до участі у надзвичайних заходах на території зони та відшкодування вартості виконаних ними робіт;

визначення порядку відшкодування шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам внаслідок виникнення надзвичайних екологічних ситуацій або проведення робіт з ліквідації їх наслідків.

130

Стаття 4. Основні принципи регулювання правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації

Основними принципами регулювання правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації є:

-пріоритет захисту життя та здоров'я людей; -непорушність конституційних прав і свобод людини і громадянина; -комплексність заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного

стану; -забезпечення населення достовірною інформацією про стан довкілля,

можливу загрозу для життя та здоров'я людей і про виконання заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;

-невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні чи ускладненні надзвичайної екологічної ситуації.

Розділ II. ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ОГОЛОШЕННЯ ОКРЕМОЇ МІСЦЕВОСТІ ЗОНОЮ НАДЗВИЧАЙНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ, ЗМІНА МЕЖ ТЕРИТОРІЇ ЗАЗНАЧЕНОЇ ЗОНИ

Стаття 5. Підстави для оголошення окремої місцевості зоною

надзвичайної екологічної ситуації Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної

екологічної ситуації є: -значне перевищення гранично допустимих норм показників якості

навколишнього природного середовища, визначених законодавством; -виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей

або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

-негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

-негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

-значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Стаття 6. Порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної

131

екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Кабінет Міністрів України вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою.

Оголошення окремої місцевості Автономної Республіки Крим зоною надзвичайної екологічної ситуації або окремих її місцевостей може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

В Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації зазначаються, зокрема:

-обставини, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

-обґрунтування необхідності оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

-межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації;

-заходи щодо організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення життєдіяльності населення в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

-основні заходи, що запроваджуються для подолання наслідків надзвичайної екологічної ситуації;

-обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної екологічної ситуації;

-час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною.

Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації та систему оповіщення цивільної оборони.

Стаття 7. Зміна меж території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації

Межі території, на якій оголошується зона надзвичайної екологічної ситуації, можуть бути змінені з дотриманням вимог, встановлених статтею 6 цього Закону.

Розділ III. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗОНИ

НАДЗВИЧАЙНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Стаття 8. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий

правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення

132

загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт.

За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому Законом України "Про правовий режим надзвичайного стану".

Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України та законами .України, і забезпечують додержання правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації та виконання заходів, передбачених цим Законом та актами Президента України.

Стаття 9. Зміна і дострокове припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації

Дія правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації може бути достроково припинена Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України у разі усунення обставин, то стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, виконання заходів, які необхідно було здійснити для нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

Припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може ініціювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Подання Кабінету Міністрів України про дострокове припинення дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації готуються з урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади.

З достроковим припиненням дії правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації така територія не вважається зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Зміна правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації проводиться з дотриманням вимог, встановлених статтею 6 цього Закону.

133

Стаття 10. Заходи, що можуть здійснюватися в зоні надзвичайної екологічної ситуації

Запровадження правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає обов'язкове виділення коштів з державного та місцевих бюджетів, резервного фонду Кабінету Міністрів України чи інших джерел, не заборонених законом. За недостатністю цих коштів Кабінет Міністрів України подає Президенту України законопроект про зміни до Державного бюджету України, який подається до Верховної Ради України для позачергового розгляду як невідкладний.

В межах видатків, передбачених місцевими бюджетами на відповідні цілі, органи місцевого самоврядування виділяють фінансові та інші матеріальні ресурси, а за необхідністю — додаткові кошти, з дотриманням вимог, встановлених статтею 67 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Кабінет Міністрів України або уповноважений ним центральний орган виконавчої влади, в межах виділених коштів, розміщує відповідне державне замовлення на поставки продукції для державних потреб, затверджує та реалізує загальнодержавні комплексні чи цільові програми громадських робіт.

Органи місцевого самоврядування або уповноважені ними органи в межах виділених коштів розміщують відповідні замовлення на поставки продукції для місцевих потреб, затверджують та реалізують місцеві комплексні чи цільові програми громадських робіт.

У випадку запровадження в межах зони надзвичайної екологічної ситуації правового режиму надзвичайного стану відповідно до Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" можуть запроваджуватися, зокрема, такі заходи:

-встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду; -обмеження руху транспортних засобів та проведення їх огляду з метою

необхідної їх обробки, тимчасової затримки в разі виявлення можливого небезпечного їх впливу на життя і здоров'я людей або загрози погіршення екологічної ситуації;

-посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення;

-встановлення обмежень чи заборони на проведення масових заходів, у тому числі у разі загострення епідеміологічної обстановки, крім заходів, заборона та проведення яких встановлюється судом;

-відселення людей з місць, небезпечних для їх проживання, з обов'язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання;

-встановлення тимчасової заборони на будівництво нових і розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної екологічної ситуації або із забезпеченням життєдіяльності населення;

-встановлення карантину та здійснення інших обов'язкових санітарно-проти епідемічних заходів;

134

-запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення;

-проведення мобілізації ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, зміна режиму їх роботи та профілю виробничої діяльності в межах, необхідних для проведення аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт;

-проведення необхідних робіт по наданню допомоги тваринам у разі їх захворювання, загрози їх загибелі;

-примусове відчуження об'єктів права приватної власності з обов'язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості;

-виконання комплексу робіт щодо нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

Для виконання невідкладних аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт у зоні надзвичайної екологічної ситуації можуть у разі необхідності залучатися в установленому законом порядку на добровільній основі працездатне населення, транспортні засоби громадян за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці.

Забороняється залучати неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

У разі виникнення потреби в терміновому виконанні в зоні надзвичайної екологічної ситуації великих обсягів аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт Президент України може прийняти рішення про залучення до виконання таких робіт військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону України військових формувань.

Стаття 11. Спостереження за станом навколишнього природного

середовища в зоні надзвичайної екологічної ситуації Для забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про

негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що сталися в зоні надзвичайної екологічної ситуації, відповідно до законодавства проводяться спеціальні спостереження за станом навколишнього природного середовища з метою:

-визначення ступеня впливу небезпечних факторів, що спричинили виникнення і призвели до надзвичайної екологічної ситуації;

-короткострокового і довгострокового прогнозування негативних змін навколишнього природного середовища в зоні надзвичайної екологічної ситуації, а також на прилеглих до неї територіях.

Стаття 12. Обмеження на певні види діяльності в зоні надзвичайної

екологічної ситуації Рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичайної

екологічної ситуації, з метою здійснення заходів для нормалізації екологічного стану, можуть встановлюватися обмеження на здійснення певних видів діяльності шляхом встановлення тимчасової заборони на:

135

-будівництво та функціонування об'єктів, що становлять .підвищену екологічну небезпеку;

-застосування в господарській та іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових, окислювальних, горючих, біологічних агентів тощо), засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких і/ або особливості їх стану можуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні;

-функціонування санаторно-курортних закладів; -провадження будь-якої іншої діяльності, що становить підвищену

екологічну небезпеку, для людей, рослинного, тваринного світу та інших природних об'єктів.

Стаття 13. Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної

екологічної ситуації Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної екологічної

ситуації здійснюється силами та засобами підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України відповідно до закону.

Розділ IV. ВИЗНАННЯ ЮРИДИЧНИХ ТА ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ПОТЕРПІЛИМИ ВІД НАДЗВИЧАЙНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ТА ВІДШКОДУВАННЯ ЗАПОДІЯНОЇ ЇМ ШКОДИ

Стаття 14. Визнання потерпілими від надзвичайної екологічної

ситуації Потерпілими від надзвичайної екологічної ситуації відповідно до закону

визнаються юридичні та фізичні особи, яким заподіяно шкоду внаслідок виникнення цієї ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків.

Стаття 15. Відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, та оплата праці громадянам, залученим до виконання заходів з ліквідації її наслідків у зоні надзвичайної екологічної ситуації

Особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, відшкодовується заподіяна матеріальна шкода та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених законом.

Відшкодування шкоди особам, які постраждали від надзвичайної екологічної ситуації, та громадянам, залученим до виконання заходів з ліквідації її наслідків, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, передбачених на зазначені цілі, резервного фонду Кабінету Міністрів України, а також інших, не заборонених законом, джерел.

Громадянам, залученим до виконання заходів, у зоні надзвичайної екологічної ситуації, у тому числі аварійно-рятувальних робіт, у випадках, передбачених цим Законом, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства.

136

Розділ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ В ЗОНІ НАДЗВИЧАЙНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ

Стаття 16. Відповідальність за порушення правового режиму в зоні

надзвичайної екологічної ситуації Юридичні і фізичні особи, винні в порушенні правового режиму в зоні

надзвичайної екологічної ситуації, несуть відповідальність відповідно до законів.

Юридичні і фізичні особи, з вини яких юридичним та фізичним особам заподіяно шкоду, пов'язану з недотриманням вимог цього Закону, відшкодовують її згідно із законом.

Стаття 17. Міжнародне співробітництво Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері

попередження надзвичайних екологічних ситуацій, ліквідації їх наслідків та надання взаємної допомоги відповідно до міжнародних договорів України та законодавства України.

Умови надання Україною допомоги іноземним державам і одержання Україною допомоги у сфері попередження надзвичайних екологічних ситуацій та ліквідації їх наслідків на прикордонних територіях визначаються міжнародними договорами України та законодавством України.

Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання

чинності цим Законом: -подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення

законів України у відповідність із цим Законом; -привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; -забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Л. КУЧМА Президент України м. Київ 13 липня 2000 року № 1998-III


ПОСТАНОВА

від 26 липня 2001 р. № 874

Київ

про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та

підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації кадрів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Положення про порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту (додається).

2. Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити навчання осіб керівного складу цивільної оборони, інших керівних, управлінських кадрів та фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, відповідно до вимог цього Положення.

3. Визнати таким, що втратив чинність, останній абзац пункту 2 розділу ІV Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 1994 р. № 299 (З П України, 1994 р., ст. 217).

Прем’єр-міністр України А. Кінах

138

138

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України

від 26 липня 2001 р. № 874

ПОЛОЖЕННЯ про порядок підготовки, перепідготовки та

підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту


1.Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації керівних кадрів і

фахівців проводяться з метою забезпечення потреб центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, на яких поширюється дія законів у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (далі – у сфері цивільного захисту), а також аварійно-рятувальних служб у працівниках, здатних компетентно і відповідально виконувати функції управління техногенною і природною безпекою населення, територій та об’єктів господарської діяльності, впроваджувати технології, спрямовані на зменшення ризиків виникнення і пом’якшення наслідків надзвичайних ситуацій та їх ліквідацію, активізацію інноваційних процесів.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту проводяться навчальними закладами та курсами (учбово-методичними центрами) цивільної оборони за освітньо-професійними програмами підготовки, перепідготовки та професійними програмами підвищення кваліфікації, функціональними програмами навчання у сфері цивільного захисту.

Структура навчання керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту включає:

-підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями за спеціальностями (спеціалізаціями), пов’язаними з професійною діяльністю у складі військ цивільної оборони, державних професійних аварійно-рятувальних служб та спеціалізованих формувань МНС, інших аварійно-рятувальних служб, органів управління у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій у складі центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності;

-функціональне навчання осіб керівного складу цивільної оборони та інших управлінських кадрів і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту.

2. Підготовка кадрів – це здобуття освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр) за напрямами “Військові

139

139

науки”, “Державне управління”, “Менеджмент” та спеціальностями (спеціалізаціями), пов’язаними з професійною діяльністю у складі військ цивільної оборони, державних професійних аварійно-рятувальних служб та спеціалізованих формувань МНС, інших аварійно-рятувальних служб, органів управління у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій у складі центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

3.Перепідготовка кадрів – це одержання нової кваліфікації за відповідною спеціальністю (спеціалізацією) на базі раніше засвоєної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра, спеціаліста в межах одного чи різних освітніх напрямів, яке не веде до підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня за винятком магістратури.

4.Підвищення кваліфікації кадрів – це систематичне вдосконалення , розширення і оновлення знань, умінь і навичок професійних кадрів у сфері цивільного захисту.

Функціональне навчання осіб керівного складу цивільної оборони та інших управлінських кадрів і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, - це форма підвищення кваліфікації цільового призначення, що забезпечує своєчасне і систематичне оновлення, поглиблення спеціальних знань, умінь та навичок, необхідних для виконання певних функцій щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та здійснення ефективного управління у сфері цивільного захисту.

Мета, зміст, терміни, форми і методи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації визначаються відповідними освітньо-професійними програмами, професійними програмами підвищення кваліфікації та функціональними програмами навчання у сфері цивільного захисту, що розробляються навчальними закладами і курсами (учбово-методичними центрами) цивільної оборони згідно з вимогами цього Положення та нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки (МОН) та МНС.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів

Підготовка кадрів проводиться за освітньо-професійними програмами, які

розробляються навчальними закладами згідно з вимогами нормативно-правових актів МОН і включають додаткові нормативні дисципліни (спеціальні

140

140

навчальні курси) фахової підготовки з цивільного захисту. Підготовка офіцерських кадрів цивільної оборони проводиться на базі

освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” факультетами і кафедрами військової підготовки системи МНС при вищих навчальних закладах. Відповідні освітньо-професійні програми за спеціальностями (спеціалізаціями) напряму підготовки “Військові науки” розробляються зазначеними факультетами і кафедрами, погоджуються з МОН і затверджуються МНС.

Підготовка магістрів для військово-професійної та професійної діяльності на державній службі в системі МНС проводиться на базі повної вищої освіти Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту за освітньо-професійними програмами в межах напряму підготовки “Державне управління”, які розробляються цим Інститутом, погоджуються з Головдержслужбою і затверджуються МНС.

Перепідготовка офіцерських кадрів, переведених до системи МНС із складу Збройних Сил, МВС, СБУ та інших військових формувань, керівного складу державних професійних аварійно-рятувальних, спеціалізованих формувань МНС та інших професійних аварійно-рятувальних служб, а також спеціалістів для заміщення штатних посад у сфері цивільного захисту на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності проводиться на базі повної вищої освіти в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та його регіональних філіалах. Перепідготовка проводиться протягом першого року проходження служби, роботи за посадою відповідно до державного замовлення та угод з юридичними і фізичними особами.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію на здобуття освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня за спеціальністю (спеціалізацією) у сфері цивільного захисту, отримують документ про освіту державного зразка.

Підвищення кваліфікації офіцерських кадрів цивільної оборони та керівного і начальницького складу державних професійних аварійно-рятувальних та спеціалізованих формувань МНС, інших професійних аварійно-рятувальних служб, а також штатних працівників у сфері цивільного захисту на підприємствах, в установах та організаціях проводиться за професійними програмами підвищення кваліфікації один раз на 5 років в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та його регіональних філіалах. Тривалість навчання з відривом від служби не перевищує чотирьох тижнів.

Особи, які успішно пройшли атестацію за професійними програмами

141

141

підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту, отримують документ про освіту державного зразка.

Навчальні плани та програми післядипломної професійної освіти розробляються Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту, погоджуються з МОН і затверджуються МНС.

Підвищення кваліфікації та перепідготовка державних службовців і керівників державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МНС, проводиться у встановленому порядку згідно з Положенням про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положенням про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 року № 107.

Функціональне навчання осіб керівного складу цивільної оборони та інших управлінських кадрів

і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту

1.Особи керівного складу цивільної оборони та інші управлінські кадри і

фахівці, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, повинні проходити функціональне навчання в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та на територіальних курсах (учбово-методичних центрах) цивільної оборони в перший рік призначення на посаду і в подальшому – не рідше одного разу на 3,5 років відповідно до переліку категорій осіб керівного складу цивільної оборони, інших управлінських кадрів і фахівців, які підлягають навчанню у сфері цивільного захисту (додаток 1).

Функціональне навчання у сфері цивільного захисту проводиться з відривом від виробництва, із збереженням заробітної плати. Проходження такого навчання є необхідною умовою атестації всіх керівників і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, переміщення їх по службі, присвоєння кваліфікаційних категорій, звань тощо.

Навчання керівних, управлінських кадрів і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, може проводитися у галузевих закладах післядипломної освіти, що утворені міністерствами, іншими

142

142

центральними і місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями. Тривалість навчання визначається функціональними програмами, але не перевищує двох тижнів.

Рекомендації та вимоги до змісту функціональних програм розробляються інститутом державного управління у сфері цивільного захисту з урахуванням раніше здобутих знань, умінь і навичок особами керівного складу цивільної оборони та іншими керівниками, управлінськими кадрами та фахівцями, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, за нормативними дисциплінами (спецкурсами) “Безпека життєдіяльності” та “Цивільна оборона” у системі вищої освіти.

На підставі таких рекомендацій і вимог територіальні курси (учбово-методичні центри) та галузеві заклади післядипломної освіти, що проводять навчання у сфері цивільного захисту, у порядку, встановленому МНС., розробляють функціональні програми, які погоджуються спеціально уповноваженими органами у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і затверджуються начальниками цивільної оборони відповідного рівня.

Особи, які успішно пройшли функціональне навчання та перевірку знань шляхом складання заліку або виконання спеціальної навчальної вправи, отримують посвідчення встановленого зразка (додаток 2).

2.Територіальні курси (учбово-методичні центри), галузеві заклади післядипломної освіти можуть розпочинати навчання у сфері цивільного захисту лише після проведення експертизи (перевірки) Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту рівня їх програмно-методичного забезпечення, документів, що засвідчують проходження додаткової спеціальної підготовки викладачами у сфері цивільного захисту, та навчальної матеріально-технічної бази.

За результатами експертизи (перевірки) територіальні курси (учбово-методичні центри), галузеві заклади післядипломної освіти отримують відповідний документ на право проведення навчання у сфері цивільного захисту.

Документом, що засвідчує проходження додаткової спеціальної підготовки викладачами у сфері цивільного захисту, є сертифікат, зразок та порядок видачі якого затверджується МНС.

143

143

3.Для забезпечення безперервності навчання осіб керівного складу цивільної оборони та інших управлінських кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту проводяться навчально-методичні збори за планами, затвердженими начальниками цивільної оборони відповідного рівня, а також періодичні навчання, тренування за планами реагування на надзвичайні ситуації та планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф).

Мета, зміст і терміни цих форм навчання визначаються Порядком здійснення підготовки населення на підприємствах, в установах та організаціях до дій при виникненні надзвичайних ситуацій, затвердженим наказом МНС і зареєстрованим у Мін’юсті.

4.Керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності несуть персональну відповідальність за належний рівень роботи, пов’язаної з навчанням осіб керівного складу цивільної оборони та інших керівних, управлінських кадрів і спеціалістів, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, а також проходженням працівниками, які провадять професійну діяльність у сфері цивільного захисту, відповідної перепідготовки в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та в його регіональних філіалах.

Основні засади діяльності навчальних закладів з підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації і управління ними

1.Навчальні заклади та територіальні курси (учбово-методичні центри) становлять основу системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів та фахівців у сфері цивільного захисту.

До навчальних закладів цивільної оборони належать: -інститут державного управління у сфері цивільного захисту та його

регіональні філіали; -відповідні підрозділи військової підготовки вищих навчальних закладів

(факультети, кафедри тощо). Навчальні заклади цивільної оборони у своїй діяльності керуються

Законом України “Про Цивільну оборону України”, Положенням про Цивільну оборону України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10

144

144

травня 1994 р. № 299, Положенням про державний вищий заклад освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074, Інструкцією про організацію освітньої діяльності у вищих військових закладах Міноборони, затвердженою наказом Міноборони і зареєстрованою у Мін’юсті, нормативно-правовими актами МНС та цим Положенням.

2.Територіальні курси (учбово-методичні центри) є постійно діючими навчально-методичними установами Цивільної оборони України. Зазначені курси (учбово-методичні центри) повинні забезпечувати на регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях проведення функціонального навчання осіб керівного складу цивільної оборони та інших управлінських кадрів і фахівців, на яких поширюється дія законів у сфері цивільного захисту, і сприяти виконанню центральними органами місцевого самоврядування завдань з підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях.

Організаційно-методичне управління мережею територіальних курсів, яка складається з Республіканських (Автономна Республіка Крим), обласних курсів (учбово-методичних центрів), міських курсів, здійснює Інститут державного управління у сфері цивільного захисту, який є головним навчальним закладом у системі МНС з питань післядипломної військової і професійної освіти, функціонального навчання керівного складу цивільної оборони та підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях.

Республіканські (Автономна Республіка Крим), обласні курси (учбово-методичні центри), міські курси утворюються, реорганізуються і ліквідуються засновниками в особі МНС та органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя та органів місцевого самоврядування відповідно до Законів України “Про Цивільну оборону України”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, цього Положення виходячи з розподілу міст та територій за групами щодо реалізації заходів з цивільної оборони.

Відповідно до потреб, визначених місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, додатково можуть утворюватися міжрайонні курси, що засновуються на комунальній власності згідно з нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність закладів післядипломної освіти.

Основні завдання, повноваження, організаційні, координаційні та навчально-методичні функції територіальних курсів (учбово-методичних центрів) визначаються типовим положенням про них, що розробляється

145

145

Інститутом державного управління у сфері цивільного захисту та затверджується МНС.

Республіканські (Автономна Республіка Крим), обласні курси (учбово-методичні центр), міські курси утворюються уповноваженим від засновників відповідно Інституту державного управління у сфері цивільного захисту та органу управління у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій.

Республіканські (Автономна Республіка Крим), обласні курси (учбово-методичні центри) є юридичними особами, мають самостійний баланс, рахунки в установах банків, штамп, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Міські курси можуть функціонувати як структурні підрозділи республіканських, обласних курсів (учбово-методичних центрів) або як юридичні особи.

Територіальні курси (учбово-методичні центри) провадять свою діяльність відповідно до положення або статуту (у разі, коли вони є юридичними особами), що затверджуються їх засновниками та підлягають реєстрації в установленому порядку.

Штати Республіканських (Автономна Республіка Крим), обласних курсів (учбово-методичних центрів) та штатні розписи міських курсів, фонд оплати праці та видатки на їх утримання визначаються та затверджуються МНС (у межах видатків державного бюджету на цю мету).

Працівники територіальних курсів (учбово-методичних центрів), які заміщують осіб на посадах згідно з переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963, належать до категорій педагогічних, науково-педагогічних працівників і відповідно до законодавства користуються всіма передбаченими для них правами та гарантіями.

Педагогічні працівники територіальних курсів (учбово-методичних центрів) підлягають атестації, за результатами якої визначаються рівень їх кваліфікації, відповідність займаній посаді визначенням ставки заробітної плати та присвоюються категорії і педагогічні звання згідно з Положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим наказом МОН і зареєстрованим у Мін’юсті.

Атестація таких працівників проводиться комісіями, що утворюються при Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та

146

146

Республіканських (Автономна республіка Крим), обласних курсах (учбово-методичних центрах) цивільної оборони.

3.Навчання в Інституті державного управління у сфері цивільного захисту та на територіальних курсах (в учбово-методичних центрах) проводиться відповідно до державного замовлення за планами комплектування, які затверджуються відповідно рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій, та угод з юридичними та фізичними особами.

Діяльність територіальних курсів (учбово-методичних центрів) інспектується, перевіряється за відповідними рішеннями їх засновників та за планами Інституту державного управління у сфері цивільного захисту.

Науково-методичне забезпечення та координація діяльності центральних органів виконавчої влади, інших учасників реалізації заходів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту

1.Науково-методичне забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту визначається відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом МОН і зареєстрованого у Мін’юсті, інших нормативно-правових актів МОН та МНС, а також Типового положення про територіальні курси (учбово-методичні центри) цивільної оборони, затвердженого МНС.

З метою ефективного науково-методичного забезпечення функціонування мережі територіальних курсів, а також надання допомоги працівникам вищих навчальних закладів, які викладають нормативні дисципліни (спецкурси) “Безпека життєдіяльності” та “Цивільна оборона”, спільним рішенням МОН та МНС утворюються:

-при Інституті державного управління у сфері цивільного захисту – науково-методична комісія з питань функціонального навчання та підготовки населення до дій у надзвичайних ситуаціях, рада керівників територіальних курсів (учбово-методичних центрів) цивільної оборони;

-при Республіканських (Автономна Республіка Крим), обласних курсах (учбово-методичних центрах) та курсах цивільної оборони м. Севастополя – науково-методичні ради з питань цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення.

147

147

Науково-методичні ради з питань цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення проводять свою роботу на громадських засадах згідно з положенням, що спільно затверджується МОН та МНС.

2.МНС відповідно до покладених на нього завдань з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту та навчання населення до дій у надзвичайних ситуаціях разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування:

-забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту в частині підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців та навчання населення до дій у надзвичайних ситуаціях;

-бере участь у формуванні державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

-визначає мережу територіальних курсів цивільної оборони виходячи з розподілу міст і територій за групами щодо реалізації заходів з цивільної оборони;

-аналізує діяльність навчальних закладів, що здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту та навчання населення до дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, здійснює контроль за дотриманням ними вимог щодо якості навчання;

-визначає і затверджує перелік посад, що підлягають заміщенню військовослужбовцями в навчальних закладах і установах цивільної оборони та призначає на них військових фахівців МНС у порядку, встановленому законодавством;

-видає організаційно-методичні вказівки щодо навчання населення захисту і діям у надзвичайних ситуаціях, а також затверджує типові навчальні плани і програми професійної підготовки та вимоги до функціональних програм навчання;

-забезпечує підготовку до видання та науково-методичну експертизу навчальних, наочних і методичних посібників з питань навчання керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту та підготовки населення до дій при виникненні надзвичайних ситуацій, з відповідним грифом для використання їх при підготовці службовців, робітників, учнівської та студентської молоді до дій у разі виникнення -надзвичайних ситуацій.

3.Фінансування підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації

148

148

керівних кадрів і фахівців, включаючи видатки на утримання навчальних закладів цивільної оборони та територіальних курсів цивільної оборони, здійснюється згідно із законодавством.

4.Матеріально-технічне забезпечення територіальних курсів цивільної оборони (навчальними і службовими приміщеннями, автотранспортними та іншими технічними засобами) здійснюють місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що є їх засновниками.

Додаток 1

до Положення про порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного

захисту.

ПЕРЕЛІК категорій осіб керівного складу цивільної оборони, інших управлінських

кадрів і фахівців, які підлягають навчанню у сфері цивільного захисту 1. Особи керівного складу цивільної оборони: -начальники (заступники начальників) цивільної оборони - керівники

центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від форм власності.

(один раз на 5 років). -начальники (заступники начальників) спеціалізованих служб цивільної

оборони центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від форм власності.

(один раз на 5 років). -посадові особи місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого

самоврядування, працівники підприємств, установ та організацій, які входятьдо складу евакуаційних комісій та їх підрозділів.

(один раз на 5 років). -керівники груп управління комплексними об’єктовими навчаннями,

тренуваннями з відпрацюванням дій за планами реагування на надзвичайні ситуації, локалізації і ліквідації аварій (катастроф).

(один раз на 3 роки). -керівний та начальницький склад невоєнізованих формувань цивільної

оборони. (один раз на 3 роки). 2. Посадові особи державних органів управління у сфері захисту

населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

149

149

-посадові особи, які входять до складу координаційних органів єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

(один раз на 5 років). -керівники структурних підрозділів (управлінь, відділів, секторів)

центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які здійснюють у межах законодавства державне управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (крім спеціально уповноважених органів управління у справах цивільної оборони та з питань надзвичайних ситуацій).

(один раз на 5 років). -уповноважені керівники з ліквідації надзвичайних ситуацій та особи, які

очолюють штаби з ліквідації надзвичайних ситуацій. (один раз на 5 років). -працівники диспетчерських служб центральних і місцевих органів

виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій та об’єктів підвищеної небезпеки.

(один раз на 3 роки). 3. Фахівці, на яких поширюється дія законів України у сфері цивільного

захисту. -оперативний склад об’єктових та фахівці інших аварійно – рятувальних

служб і невоєнізованих формувань цивільної оборони, які залучаються для організації та проведення робіт з дегазації, дезактивації територій, об’єктів та хіміко – дозиметричного контролю.

(один раз на 3 роки). -фахівці підприємств, установ та організацій незалежно від форми

власності, які причетні до забезпечення промислової та екологічної безпеки. (один раз на 5 років). -науково – педагогічні, педагогічні працівники, які викладають спецкурси

“Безпека життєдіяльності”, “Цивільна оборона” та проводять навчання за програмами функціонального навчання у сфері цивільного захисту, а також завідувачі (інструктори) навчально – консультаційних пунктів, учителі допризовної підготовки та керівники методичних кабінетів і міжшкільних об’єднань з основ безпеки життєдіяльності

(один раз на 5 років). -керівники навчальних груп з підготовки працівників на підприємствах, в

установах та організаціях з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях. (один раз на 3 роки).

150

150

Додаток 2 до Положення про порядок підготовки перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту

УКРАЇНА

ПОСВІДЧЕННЯ про функціональне навчання

у сфері цивільного захисту № ______

_____________________________________

_______ (міністерство, інший центральний орган виконавчої ____________________________________________влади, якому підпорядкований навчальний заклад)

Видано _____________________________________

(прізвище, ____________________________________________

ім’я та по-батькові) посада

______________________________________

місце роботи

________________________________

про те, що з

“_____”_________________200__р. до

“_____”_________________200__р. він

(вона)

пройшов(ла) навчання та перевірку

знань у сфері цивільного захисту в

__________________________ (повна назва

навчального закладу) _________________________________

____________ та опрацював(ла) навчальний курс за

обов’язками Начальник МП

“____”____________________200__р. реєстраційний

номер______________________

151

151

ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА З ПИТАНЬ

ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ

(Зміст скорочений)

Для того щоб мати уяву про виникнення Женевської Конвенції 1949 року та загальні напрямки розповсюдження Положень Конвенції необхідно розглянути деякі історичні події, внаслідок яких було зроблено перші кроки у розробці міжнародного гуманітарного права.

24 червня 1859 року, проїжджаючи Ломбардію, Андрі Дюнан, швейцарець за походженням, зупинився у містечку Сальферіно. Саме цього дня у Сальферіно відбулася велика битва між франко - італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька годин цієї битви полягло вбитими та пораненими понад 40000 вояків. Побачивши жахливі наслідки битви та неспроможність наявними силами санітарних підрозділів надати своєчасну медичну допомогу пораненим, Анрі Дюнан звернувся до мешканців сусідніх сіл і прийняв разом з ними безпосередню участь у наданні медичної допомоги пораненим.

Після повернення до Швейцарії Анрі Дюнан написав книгу “Спогади про Сальферіно “ і розіслав її своїм друзям, політичним діячам та європейським монархам того часу. Зміст цієї книги набув значного резонансу.

В той час у Женеві існувало благодійне товариство, президентом якого був Густав Муаньє і який був дуже вражений змістом книги та подіями у Сальферіно. Під цим впливом він запропонував Дюнану зустрітися з іншими членами товариства і поспілкуватися з приводу цих подій.

Під час зустрічі була створена комісія із п’яти членів. Окрім Мауньє та Дюнана до неї ввійшли генерал Дюфуарт, лікар Луї Аппія і Теодор Монуар.Усі вони були громадянами Швейцарії. 17 лютого 1863 року цією комісією було засновано “Міжнародний комітет допомоги пораненим“, який згодом став “Міжнародним комітетом Червоного Хреста “(МКЧХ).

Завдяки цілеспрямованості та наполегливості їм вдалося у 1864 році переконати швейцарський уряд скликати міжнародну конференцію, у якій взяли участь дванадцять держав. Реальним результатом цієї конференції стало підписання у тому ж році “Конвенції про поліпшення долі поранених у діючих арміях”.

Перша Женевська конвенція, яка була підписана у 1864 році, започаткувала міжнародне гуманітарне право. У 1899 році в Гаазі була підписана конвенція, яка розширила принципи Женевської конвенції від 1864 року стосовно війни на морі. У 1906 році Положення Конвенції було удосконалено та доповнено. У 1907 році Четверта Гаазька конвенція визначила категорію комбатантів, яким надається статус військовополонених у випадку полонення та які користуються особливим ставленням до них під час усього

152

152

періоду перебування у полоні. Ці конвенції були прийняті, ще раз підтверджені та розширені у 1929 році.

У 1949 році були прийняті чотири Женевські конвенції, які мають силу до цього часу:

1.“Про поліпшення долі поранених та хворих в діючих арміях”. 2.“Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил

на морі, які потерпіли корабельну аварію”. 3.“Про поводження з військовополоненими”. 4.“ Про захист цивільного населення під час війни”. МКЧХ, як ініціатор міжнародного гуманітарного права, у 1963 році

прийшов до висновку , що Женевські конвенції 1949 року, зберігаючи своє значення, стали недостатніми в умовах сучасних воєн і вже не будуть здатними надати жертвам увесь необхідний захист. Тому він запропонував проект двох додаткових протоколів, які обговорювались на різних високих рівнях протягом майже десяти років. У 1969 році в Стамбулі міжнародна конференція Червоного Хреста надала МКЧХ офіційний мандат, і, починаючи з цього часу, юристи МКЧХ мали можливість розпочати підготовчу роботу, фінішем якої було прийнято у червні 1977 року в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції двох Додаткових протоколів Женевської конференції 1949 року , які були підписані від імені СРСР в Боні у 1977 році і ратифіковані Верховною Радою 4 серпня 1989 року, вимоги яких повинні виконуватись:

А) під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол №1); Б) під час неміжнародних збройних конфліктів (Протокол №2). Починаючи з того часу, ці тексти стали своєрідним загальним надбанням,

на які від тепер можна було посилатися за певних обставин та знання яких стали необхідними як для фахівців, так і для широкої громадськості .

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 року та у Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 року.

За основу Женевських Конвенцій береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: що особи, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також особи недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок будь-якої причини, повинні поважатися, щоб їм надавався захист від наслідків війни і щоб усім, хто страждає, без різниці, надавалася необхідна допомога чи необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторонам, які беруть участь у конфлікті, та комбатантам ставиться за обов’язок утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизначених правил та законів гуманності.

153

153

Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

Перша Женевська Конвенція “Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях” та Друга Женевська Конвенція “Про поліпшення долі поранених, хворих, та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію” забезпечують захист поранених, хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати їм максимально можливий у найкоротші строки медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан.

У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий же догляд, як і своїм пораненим.

Жодне померле тіло не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього пізнавання та констатування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду.

Цивільне населення, згідно цих Конвенцій, повинно ставитися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинно допускати актів насильства до них. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених і хворих без різниці між ними, за що вони не повинні зазнавати ні покарання, ні переслідувань. Навпаки, цим особам належить виказувати підтримку в їхніх діях.

Окрім питань захисту хворих та поранених, Перша і Друга Женевські

Конвенції надають велику увагу питанням захисту медичного та духовного персоналу, обладнання, установ та споруд, а також персоналу (адміністратори, водії, кухарі та інші), який використовується постійно або тимчасово виключно для адміністративно - господарського забезпечення медичних формувань або санітарно-транспортних засобів.

Цей персонал, згідно Конвенцій, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на білому полі і посвідченнями (Додатки № 1,2). Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не вважатимуться військовополоненими та будуть користуватися для виконання своїх обов'язків значними пільгами. На окупованій території ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізовані тільки в тому випадку, якщо

154

154

забезпечується належне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими та хворими, які вже проходять лікування.

Третя Женевська Конвенція - "Про поводження з військовополоненими" - визначає статус комбатанта та військовополоненого. Згідно Конвенції особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу противної сторони, стає військовополоненим.

Такі збройні сили повинні бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поводження своїх підлеглих, а також підкорятися внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує дотримування норм міжнародного права, що застосовуються під час збройних конфліктів. І ще одне дуже важливе положен-ня: військовополонені знаходяться під владою противника, а не окремих осіб чи військових частин, які захопили їх у полон.

Що стосується поводження з військовополоненими, то Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можуть бути встановлені виключно залежно від стану здоров'я, звання чи кваліфікації військовополонених. Військовополонені зобов'язані повідомити на допиті своє прізвище, ім'я, вік, звання та особистий номер. Але їх не можна примушувати давати будь-яку іншу інформацію.

Держава, що утримує військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх достатньою кількістю їжі, обмундируванням, а також житловими умовами, рівними тим, що надаються її власним військам і медичною допомогою, якщо цього буде вимагати здоров'я військовополонених.

Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути поставлена вимога виконувати роботу за невелике винагородження та в умовах, які щонайменше не гірші від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до діяльності військового характеру, а також до небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров'ю або до принизливих робіт.

З самого початку полону військовополонені повинні одержувати можливість оповістити про це свої сім'ї, а також Центральне агентство розшуку МКЧХ.

Військовополонені, що визнані тяжко хворими та тяжкопораненими, будуть негайно підлягати репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені.

І ще одне положення, на яке доцільно звернути увагу: "Текст Конвенції буде вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати військовополоненим можливість у будь-який час довідатися про свої права та обов'язки".

Четверта Женевська Конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" наголошує певні елементарні норми захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає.

155

155

Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (які знаходяться під владою противника), що поділяються на дві категорії:

1) цивільні особи, які знаходяться у країні противника; 2) населення на окупованій території. Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої

особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними завжди повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі заходи примусу.

Забороняється депортація чи вигнання населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних операціях.

Окупуючій стороні ставиться за обов'язок піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби та служби гігієни, а також слідкувати за постачанням населення. Ця сторона зобов'язана сприяти доставці посилок і наданню допомоги.

Що стосується цивільних осіб, які знаходяться у країні противника, то вони можуть покинути цю країну, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся або їх затримали, ставлення до цих осіб повинно бути таким же, як і до іноземців загалом.

Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об'єктів внесено з прийняттям Додаткових Протоколів і зокрема Першого - міжнародні воєнні конфлікти.

На деяких Положеннях цього Протоколу необхідно зупинитися більш конкретно.

У статті 50 другої глави дається визначення цивільних осіб і цивільного населення.

"Цивільною особою" є кожна особа, яка не належить ні до однієї з категорій осіб згідно з переліком статей 1, 2, 3, 4 і 6 Третьої Конвенції і статті 43 Першого Додаткового Протоколу. У згаданих статтях мова йде про особи, які підпадають до категорії комбатантів. Таким чином, кожна особа, яка не є комбатантом, є цивільною особою.

Населення, яке складається із цивільних осіб, є цивільним населенням. Згідно із статтею 51 "Захист цивільного населення" цивільне населення і

окремі цивільні особи не повинні бути об'єктами нападу. Забороняється насильство та загрози насильством.

З метою захисту цивільного населення забороняється: -напад не направлений на конкретні військові об'єкти; -напад із застосуванням засобів (зброї), який не може бути направлений

на конкретні військові об'єкти; -напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій; -використовувати присутність чи пересування цивільного населення і

окремих цивільних осіб з метою захисту військових об'єктів від нападу.

156

156

Велика увага звертається на питання захисту цивільних об'єктів. Цьому присвячена 3 глава Протоколу.

Всі об'єкти, які не є військовими об'єктами, відносяться до цивільних об'єктів і вони не повинні бути об'єктами нападу і репресій.

Але тут дуже важко провести чіткий розподіл між військовими і цивільними об'єктами.

Згідно із статтею 52 Протоколу до військових об'єктів можна відносити ті об'єкти, які в силу свого характеру, розташування, призначення чи використання можуть внести значний ефективний вклад у військові дії, а їх повне чи часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація на даний момент обставин дає наявну військову перевагу.

У кожному випадку, коли існує сумнів з приводу того, чи використовується об'єкт для підтримки бойових дій (школа, житловий будинок), необхідно вважати, що вони відносяться до цивільних об'єктів.

Відносно цивільних об'єктів забороняється: 1. Здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам'яток, творів

мистецтва та місць відправки культу, що складають культурну і духовну спадщину народів.

2. Напади на об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення та використання голоду серед цивільного населення у вигляді методу ведення війни. Це стосується таких об'єктів як: запасів продуктів харчування, сільськогосподарських районів, які виробляють продукти харчування, посівів, худоби, споруд для постачання та забезпечення запасів питної води, іригаційних споруд. Окремо обговорюється захист природного середовища.

Ці питання порушено у статті 55: "Під час бойових дій необхідно ретельно піклуватися про захист навколишнього середовища від великих та серйозних пошкоджень". Заборонено використання методів і засобів ведення війни, які зашкоджують здоров'ю та виживанню населення.

Крім того необхідно звернути увагу на статтю 56 "Захист обладнання та споруд, які несуть в собі небезпечні сили". Згідно Протоколу до них відносяться: греблі, дамби (гаті) і атомні електростанції. Вони не повинні бути об'єктами нападу навіть у тих випадках, коли вони віднесені до військових об'єктів, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі і тяжкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об'єкти, розташовані поблизу від споруд, які несуть в собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об'єктів.

Для полегшення розпізнавання таких об'єктів конфліктуючі сторони повинні (мають право) позначати їх спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл яскраво-оранжевого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі, на відстані одне від одного рівній одному радіусу кола.

Глава 5 Протоколу регламентує діяльність конфліктуючих сторін відносно місцевостей і зон, які знаходяться під особливим захистом. До них відносяться незахищені місцевості та демілітаризовані зони.

157

157

Сторонам, які знаходяться у конфлікті, забороняється здійснювати напад на незахищені місцевості і демілітаризовані зони будь-якими засобами.

Відповідна влада сторони, що знаходиться у конфлікті, може оголошувати незахищеною місцевістю любий населений пункт, який знаходиться у зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї. Він повинен бути відкритий для окупації противною стороною.

Демілітаризовані зони повинні проголошуватися відповідною згодою конфліктуючих сторін в усній чи письмовій формі безпосередньо або через посередництво держави – покровителя чи без сторонньої гуманітарної організації у вигляді взаємної узгодженої заяви. Така згода може бути досягнута і укладена у мирний час, а також після початку бойових дій. В ній повинні бути чітко визначені кордони демілітаризованої зони і, при необхідності, встановлені методи контролю.

Зони, які знаходяться під особистим захистом, повинні відповідати таким умовам як:

-усі комбатанти та мобільні військові засоби, військове оснащення повинні бути евакуйовані;

-стаціонарні військові установки і споруди не повинні використовуватися з ворожою метою;

-влада і населення не повинні здійснювати ворожих дій; не повинні прийматися ніякі дії на підтримку військових операцій.

Дозволяється присутність у цих зонах осіб, які користуються згідно Конвенції особистим захистом і поліцейських сил, залишених з метою підтримки законності і правопорядку.

Сторона, під контролем якої знаходиться така зона, зобов'язана, наскільки це можливо, позначити її знаками, узгодженими з конфліктуючою стороною, по периметру на шосейних дорогах та інших місцях.

Ці головні Положення Конвенції і Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади, а й кожен громадянин будь-якої країни.

Якщо завдяки великій просвітницькій діяльності МКЧХ, ми, в цілому, маємо уяву про статут, завдання і сфери діяльності Червоного Хреста, то стосовно цивільної оборони у більшості з нас ці знання химерні.

6 глава Четвертої Конвенції цілком присвячена Цивільній обороні і доповнена Першим Додатковим Протоколом.

У статті 61 дається визначення і сфера застосування Цивільної оборони. Цивільна оборона – це є виконання деяких або всіх названих нижче

гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу йому в усуненні безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання. Такими завданнями є:

-оповіщення; -евакуація; -надання сховищ та їх обладнання ; -проведення заходів із світломаскування;

158

158

-рятувальні роботи; -медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну

допомогу; -боротьба з пожежами; -виявлення та визначення небезпечних районів; -обеззаражування та інші подібні заходи захисту; -термінове надання житла та постачання; -термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах

лиха; -термінове поновлення необхідних комунальних служб; -термінове поховання трупів; -допомога у збереженні об'єктів, суттєво необхідних для виживання; -додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з

вищенаведених завдань, а також планування і організація та інші. "Організації цивільної оборони" - це ті установи та інші організаційні

одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з цих завдань і які використовуються виключно для їх виконання.

"Персонал" організацій Цивільної оборони визначає таких осіб, які призначені стороною, що знаходиться у конфлікті, виключно для виконання завдань Цивільної оборони.

"Матеріальна частина" організацій цивільної оборони це обладнання, матеріали і транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання завдань Цивільної оборони.

В статті 62 мова йде про загальний захист цивільних організацій Цивільної оборони.

1. Цивільні організації Цивільної оборони і їх персонал користуються повагою і захистом відповідно до цього Протоколу, особливо у відповідності з положеннями цього розділу. Вони мають право виконувати доручення та завдання Цивільної оборони за винятком випадків військової необхідності.

2. Положення пункту 1 застосовується також до цивільних осіб, які хоч і не являються членами цивільних організацій Цивільної оборони, але за призовом компетентної влади та під їх контролем виконують завдання Цивільної оборони.

3. Об'єкти, які використовуються для Цивільної оборони, не можуть бути знищеними або використаними не за їх прямим призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.

Стаття 63 передбачає діяльність Цивільної оборони на окупованих територіях.

1. На окупованих територіях цивільні організації Цивільної оборони одержують від влади сприяння, необхідне для здійснення ними завдань. Ні за яких обставин їх персонал не може бути примушений до виконання

159

159

невластивих для них завдань. Від цих організацій не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам цієї держави.

2. Окупуюча держава не повинна примушувати або спонукати цивільні організації Цивільної оборони виконувати їх завдання таким чином, щоб це в чомусь негативно відбивалося на інтересах цивільного населення.

3. Окупуюча держава може роззброїти персонал Цивільної оборони з міркувань безпеки.

4. Окупуюча держава не повинна ні змінювати прямого призначення будівель або матеріальної частини, які належать організаціям цивільної оборони або використовуються ними, ні реквізувати їх, якщо такі зміни у призначенні або реквізиції завдають шкоди цивільному населенню.

5. За умови, що загальне положення, визначене у пункті 4 дотримується, окупуюча держава може реквізувати або змінити призначення цих ресурсів за наявністю конкретних умов:

а) якщо ці будівлі або матеріальна частина необхідні для інших потреб цивільного населення;

б) якщо реквізиція або зміни призначення застосовуються лише до того часу, доки існує така необхідність.

Надання захисту може припинятися у випадках, передбачених у статті 65. Надання захисту, на який мають право цивільні організації цивільної

оборони, їх персонал, будівлі, сховища і матеріальна частина, припиняється лише в тому випадку, якщо вони окрім своїх власних завдань вживають дії, які завдають шкоди супротивнику або використовуються для застосування таких дій. Однак, надання захисту може припинитися лише після того, як буде зроблено попередження, яке встановлюватиме кожен раз, якщо це необхідно, розумний термін, і після того, якщо таке попередження не приймається до уваги.

До дій, які вважаються діями, що завдають шкоди супротивнику не відносяться:

- виконання завдань Цивільної оборони під керівництвом або контролем військової влади;

- співробітництво цивільного персоналу Цивільної оборони з військовим особовим складом у виконанні завдань Цивільної оборони або залучення деякої кількості військовослужбовців до цивільних організацій Цивільної оборони;

- обставини, за яких виконання завдань Цивільної оборони стає корисним для жертв з складу військовослужбовців, тим, які мають поранення та вийшли зі строю.

Носіння легкої зброї цивільним персоналом Цивільної оборони з метою підтримання порядку або самозахисту також не вважається за дію, яка завдає шкоди супротивнику. Однак в районах на суші, де мають місце або, вірогідно, будуть мати місце бої, сторони, які знаходяться у конфлікті, застосовують необхідні заходи щодо обмеження цієї зброї такою ручною зброєю, як пістолети або револьвери, щоб було легше відрізнити персонал Цивільної

160

160

оборони від комбатантів. Навіть якщо персонал Цивільної оборони носить інші види легкої особистої зброї в таких районах, він тим не менше, користується повагою і захистом, як тільки він буде визначений таким.

Формування цивільних організацій Цивільної оборони за військовим зразком та обов'язкова служба в них також не позбавляють їх захисту, який надається цією статтею.

Кожна сторона, яка знаходиться в конфлікті, намагається вжити заходи для того, щоб організації Цивільної оборони, їх персонал, будівлі і матеріальна частина могли бути розпізнані в той час, коли виключно призначені для виконання завдань з цивільної оборони. Таким чином має бути забезпечене розпізнавання сховищ, призначених для цивільного населення.

Кожна сторона, яка знаходиться в конфлікті, намагається також прийняти і застосувати методи та процедури, які дозволяють розпізнати цивільні сховища, а також будівлі і матеріальну частину цивільної оборони, на яких розміщується міжнародний розпізнавальний знак Цивільної оборони.

На окупованій території і в районах, де ідуть бої, або можуть йти бої, персонал Цивільної оборони розпізнається за допомогою міжнародного розпізнавального знаку Цивільної оборони та посвідченням особи, яка підтверджує її статус.

Міжнародним розпізнавальним знаком Цивільної оборони є рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому фоні, коли він використовується для захисту організацій цивільної оборони, їх персоналу, будівель, матеріальної частини, а також цивільних сховищ

Крім розпізнавального знаку сторони, які знаходяться в конфлікті, можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків Цивільної оборони.

В мирний час розпізнавальним знаком, який описано в пункті 4, можна, за погодженням компетентної влади, користуватися для розпізнавання Цивільної оборони.

Високі Домовляючі Сторони, які знаходяться в конфлікті, вживають необхідних заходів щодо забезпечення контролю над використанням міжнародного розпізнавального знаку Цивільної оборони і для запобігання та припинення зловживань ним.

Стаття 67 - особовий склад збройних сил і військові підрозділи, які призначені до організацій Цивільної оборони, користуються повагою та захистом за умов:

- такий особовий склад і такі військові підрозділи, що постійно призначені і займаються виключно виконанням будь-якого завдання, наведеного в статті 61;

- призначений таким чином цей особовий склад не виконує будь-які інші військові обов'язки під час конфлікту;

- такий особовий склад чітко відрізняється від інших осіб, що входять до складу збройних сил міжнародним розпізнавальним знаком Цивільної оборони, який носиться на видному місці і має бути настільки великим, наскільки це

161

161

можливо, і цей особовий склад забезпечується посвідченнями осіб, що підтверджують їх статус;

- такий особовий склад і такі військові підрозділи мають лише легку особисту зброю для підтримання порядку і самооборони. Положення статті 65, пункт З, також застосовується у цьому випадку;

- такий особовий склад не приймає участі безпосередньо у воєнних діях і не робить або не використовує для учинення, окрім своїх завдань з цивільної оборони, дій, які завдають шкоди супротивній стороні.

Особи, які входять до складу збройних сил і служать в організаціях Цивільної оборони, якщо вони попадають до влади супротивної сторони, є військовополоненими. На окупованій території у випадку, якщо в цьому виникне необхідність, вони можуть бути використані для виконання завдань Цивільної оборони, але тільки в інтересах цивільного населення цієї території і за умов, якщо така робота небезпечна, вони добровільно погоджуються виконувати її.

Будівлі, обладнання і транспортні засоби військових підрозділів, які призначені в організації цивільної оборони, повинні бути чітко визначені міжнародним розпізнавальним знаком цивільної оборони.

Матеріальна частина і будівлі військових підрозділів, які постійно передбачені в організації цивільної оборони і призначені виключно для виконання завдань цивільної оборони, у випадку, якщо вони потрапляють до рук супротивної сторони, продовжують підкорятися законам війни.

Вони не можуть бути використаними для іншої мети, крім як для мети цивільної оборони до того часу, поки вони потрібні для виконання завдань з цивільної оборони, за винятком випадків військової необхідності, якщо тільки завчасно було вжито заходів для достатнього забезпечення потреб цивільного населення.

Окремо розглядаються питання стосовно захисту жінок і дітей. Цьому захисту присвячені 76 і 77 статті.

Згідно цих статей жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від зґвалтування, примушення до проституції та інше.

Справи вагітних жінок і жінок з малолітніми дітьми, від яких ці діти залежать і які підлягають арешту чи затриманню з причин, пов'язаних з військовим конфліктом, розглядаються в першу чергу.

По відношенню до таких жінок сторони, які знаходяться у конфлікті, запобігають винесенню смертного вироку і він не приводиться до виконання.

Особливою повагою і захистом користуються діти. Сторони, які знаходяться у конфлікті, повинні прийняти усі необхідні

заходи для того, щоб діти, які досягли п'ятнадцятирічного віку, не приймали безпосередньої участі у воєнних діях і утримуватись від вербування їх у свої збройні сили. При вербуванні осіб, які досягли 15 років, але не мають 18 років, перевага під час вербування повинна надаватися особам більш старшого віку.

Навіть при затриманні за безпосередню участь у бойових діях осіб, які не досягли 15 років, вони продовжують користуватися особливим захистом.

162

162

У випадку їх арешту чи затримання вони повинні розміщуватися у

приміщеннях окремо від дорослих чи в складі сім'ї. По відношенню до них не застосовується і не приводиться у виконання смертний вирок.

Стаття 78 стосується евакуації дітей. Жодна із сторін, яка знаходиться у конфлікті, не приймає заходів щодо

евакуації дітей, окрім як своїх власних громадян до іноземних країн, крім випадків, коли мова йдеться про тимчасову евакуацію по невідкладним причинам, пов'язаним із станом здоров'я дітей або їх лікуванням чи, якщо вони не знаходяться на окупованій території, з їх безпекою.

В усіх випадках повинна бути письмова згода батьків або законних опікунів цих дітей. Якщо таких немає, необхідно мати письмову згоду від осіб, які по закону чи звичаям несуть головну відповідальність за опікування над цими дітьми.

Кожна така евакуація здійснюється під наглядом Держави - покровителі за згодою зацікавлених сторін, тобто, країною, яка здійснює евакуацію, і країною, яка приймає дітей. У кожному випадку сторони, які знаходяться у конфлікті, приймають усі практичні заходи з метою запобігання загрози для евакуації.

Під час евакуації, по змозі, повинно продовжуватись безперервне навчання дітей, враховуючи їх релігійне і моральне виховання.

З метою полегшення заходів повернення дітей у свою країну і свої сім'ї влада країни, яка здійснює евакуацію і коли доцільно, із владою приймаючої сторони заповнюють на кожну дитину анкети з фотокартками, які залишаються в цих країнах і надсилаються до Центрального довідкового агентства Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

У кожній анкеті має бути така інформація: прізвище, ім'я; стать; місце і дата народження (якщо дата народження невідома, то

приблизний вік). повне ім'я батька; повне ім'я і дівоче прізвище матері, якщо така збереглася; найближчі родичі дитини; національність; рідна мова дитини або інша мова, на якій вона говорить; адреса сім'ї дитини; особистий № дитини; стан здоров'я; група крові; особисті прикмети; дата і місце, де була знайдена дитина; дата виїзду дитини із своєї країни і назва місця звідки вона виїхала; релігія дитини;

163

163

адреса в країні, яка приймає дитину (у випадку коли дитина померла до повернення її);

дата, місце, обставини загибелі та місце їх поховання.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме усім людям. За яких обставин можна посилатися на це право, і який захист воно може забезпечити ?.

"Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосереджене на захист особи". Ця цитата, яка запозичена у Жана Піке, визначає обсяг застосування цього права, мета якого - "пом'якшити страждання усіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук противника, будь-то поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополонені чи цивільні особи".

До середини XIX століття угоди, які були спрямовані на захист жертв війни, мали лише випадковий характер і накладали зобов'язання, які грунтувалися на суворій взаємності, тільки на договірні сторони. По суті, мова йшла про угоди, які стосувалися воєнної капітуляції, які були дійсні найчастіше під час продовження конфлікту.

Виконання гуманітарного права різко змінило це положення: відтепер держави були пов'язані загальною угодою, яка застосовується і за будь-яких обставин.

Для людства це стало значним кроком вперед. Таким чином, при розробці законодавчих актів, які стосуються діяльності

Цивільної оборони, необхідно враховувати основні положення цих важливих міжнародних документів і керуватися ними під час своєї практичної діяльності.

Оригінали Женевських конвенцій обліковано в Женеві 12 серпня 1949 року, оригінали Додаткових протоколів до Женевських конвенцій обліковано в Женеві 8 червня 1977 року на французькій та англійській мовах; оригінали справжніх Конвенцій та додатки до них зберігаються у архівах в Швейцарській Конфедерації, а засвідчені копії надані Швейцарською Федеральною Радою кожній Державі, яка підписала її або приєдналася до них.

164

164

Зміст 1. Закон України про Цивільну оборону України. (Із змінами і

доповненнями, внесеними Законом України від 24.03.1999 р. № 555-XIV).

2. Постанова Кабінету Міністрів України 10.05.1994 р. № 299 про затвердження Положення про Цивільну оборону Укріїни. (Із змінами і доповненнями, внесеними Постановами Кабінету Міністрів України від 21.09.1994 р. № 651, від 04.03.1996 р. № 278, від 23.12.1996 р. № 1453, від 03.04.1997 р. № 309, від 24.09.1999 р. № 1763).

3. Указ Президента України про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 28.10.1996 р. № 1005 / 96.

4. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. № 1198 про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. (Із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.1999 р. № 1376).

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.07.1998 р. № 1099 про порядок класифікації надзвичайних ситуацій.

6. Закон України про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

7. Закон України про правовий режим надзвичайного стану від 16.03.2000 р. № 1550- III.

8. Закон України про надзвичайну екологічну ситуацію від 13.07.2000 р. 1098-III.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 874 про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту.

10. Положення Міжнародного гуманітарного права з питань захисту людей. (Основні положення Женевських конвекцій та Додаткових протоколів).

Documents

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ...library.tneu.edu.ua/files/EVD/m_civil.pdf · 2014. 11. 3. · захист населення від наслідків